Міністерство освіти і науки України

Київський національний університет імені Тараса Шевченка Інститут журналістики

БАЛАКЛИЦЬКИЙ МАКСИМ АНАТОЛІЙОВИЧ

УДК 007:304:659.3:277(477)

РОЗВИТОК ПРОТЕСТАНТСЬКОЇ ЖУРНАЛІСТИКИ В УКРАЇНІ:

ГЕНЕЗА ТА СУЧАСНИЙ СТАН

Спеціальність 27.00.04 – теорія та історія журналістики

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук із соціальних комунікацій

Київ — 2014

Дисертацією є рукопис. Робота виконана на кафедрі соціальних комунікацій Інституту журналістики

Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України.

Науковий консультант: доктор філологічних наук, професор

БОЙКО Алла Анатоліївна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики, професор кафедри соціальних комунікацій Офіційні опоненти: доктор наук із соціальних комунікацій, доцент ВАСИЛИК Любов Євгенівна, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, завідувач кафедри журналістики доктор наук із соціальних комунікацій, професор КРАВЧЕНКО Світлана Іванівна, Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки, професор кафедри соціальних комунікацій

доктор філософських наук, професор ФИЛИПОВИЧ Людмила Олександрівна, Інститут філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України, Відділення релігієзнавства, завідувач відділу

історії релігії та практичного релігієзнавства Захист відбудеться 29 жовтня 2014 року об 11 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.33 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1, Інститут журналістики.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці ім. М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розіслано 18 вересня 2014 року. Учений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат наук із соціальних комунікацій Б. М. Носова

1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. За останнє десятиліття у студіях багатьох науковців Європи, Атлантики й Азії концепт «медіатизація» набув інтердисциплінарної сили й претендує на синонімічність чи навіть на заміщення таких парадигмальних інтелектуальних структур, як інформаційне суспільство, глобалізація і постмодернізм. Медіатизація означає потужне розширення ролі мас-медіа, у результаті чого вони визначально впливають на «порядок денний» у різних сферах суспільного життя. Загальновизнаною є взаємопов’язаність медіа з політикою, економікою, культурою і соціальним буттям особистості. Акцентуючи смислову широту цього концепту і його великий пояснювальний потенціал, студії із соціальних комунікацій незаслужено мало уваги приділяють медіатизації релігійного життя. У Європі науковий пошук у цьому напрямі блокує войовничий секуляризм, що намагається подавати світові процеси як результат дії виключно політичних та економічних чинників, на пострадянському просторі — рудименти атеїстичного світогляду. Через те поза увагою науковців перебуває процес медіатизації релігійного життя індивідів і соціальних спільнот. Ключові тенденції релігійного життя і його медіачинники в сучасній Україні вказують на потребу вписати релігійну комунікацію в парадигму медіатизації, що уможливило би пізнання й осмислення реалій буттєвості людей, об’єднаних віросповідальністю, енергій, які визначають основи їхнього духовного життя, а також на потребу виробити співмірні сучасним явищам і тенденціям концептуальні розуміння. Постало усвідомлення: те, що відбувається з релігією, невід’ємно пов’язано з тим, що відбувається з медіа. Релігія пізньомодерного часу в багатьох аспектах є медійним явищем. Увага до медіатизації є істотною для розуміння сутності сучасної релігії. Медіатизація глибоко трансформує соціальні інститути, практики та наслідки їх застосування.

Сучасне суспільство розглядає релігію через медійні її версії. Медіа роблять внесок у знання релігій. Особливого значення цей рецептивний горизонт набуває стосовно «інших», «далеких», «чужих» релігій. Характерна сила медіа спрацьовує в прямій конфронтації з визнаними релігійними авторитетами.

Медійний образ релігії заступає реальний. Медіатизація релігії частково закорінена в тому, що медіа допомагають обрамлювати й репрезентувати релігію та духовність. Медіа створюють аудиторії із соціальних спільнот, релігійні аудиторії ─ із цієї категорії.

Твердження, що сучасні медіа глибоко впливають на природу релігії та духовності, спираються на численні докази. Медіатизація релігії триває від часів Писання, вона виявляється у складних, тонких, нюансованих і багатошарових явищах, проникає в дедалі нові соціальні й культурні пласти.

2

Медіатизація релігійного життя — це повернення релігії в публічний простір постсекулярних і постатеїстичних спільнот через медіа. Це явище не має прямої кореляції з громадською діяльністю релігійних організацій, релігійною активністю й моральним рівнем населення. Сучасне звернення аудиторії до інформації, яка розкриває релігійне життя, зумовлене доступністю інформаційного продукту, свободою вибору, широкою пропозицією релігійних способів тут-буття. Вивчення медіатизації суспільного життя буде неповним без знань процесів, що наповнюють простір спілкування людини з Богом і людей, які разом єдиною дорогою ідуть до Нього. За емпіричну основу цієї розвідки взято комунікацію протестантських церков, оскільки вони найбільш енергійно й активно використовують журналістику для проповідництва своїх ідеалів і залучення нових прихильників.

Характер комунікацій, особливості комунікаційних процесів у протестантському світі, буття людини в цьому надто специфічному комунікаційному просторі, соціокомунікаційні сценарії, одкровення і драми досліджені мало, що створює ілюзію гомогенності релігійного середовища і безконфліктності його явищ. У цих складних, багаторівневих і динамічних процесах виформувана наукова проблема дисертації, яка полягає в неглибокому знанні специфіки медіакомунікацій у релігійних спільнотах, особливо протестантських конфесій, впливу конфесійних медіа на духовне життя громадян і на тонус суспільного життя, а також впливу всесвітнього процесу медіатизації на релігійну сферу України. Евристичне розв’язання наукової проблеми ґрунтується на гіпотезі дослідження, згідно з якою розвиток протестантської журналістики в Україні відбувався в руслі загальних тенденцій релігійного життя, трансформації медійної сфери, а на сучасному етапі переживає радикальний злам, зумовлений інтернетизацією медіапростору, що відкриває принципово нові можливості й породжує комплекс малодосліджених викликів медіаструктурам і їх аудиторіям. Вибудований відповідно до наукової проблеми й гіпотези дослідження дослідницький процес зобов’язував до поетапних відповідей на питання: чи породжують медіатизаційні процеси окремий тип релігійної комунікації; чим зумовлене центральне місце соціальної проблематики у протестантских медіа; як їх тематика співвідноситься з намаганнями медіатизованих конфесій викликати соціальні реформи шляхом морального самовдосконалення аудиторії своїх ЗМІ.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов’язана з комплексною науковою темою Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка. Тема дисертації пов’язана з комплексною науковою темою Інституту журналістики НДР № 06БФ045-01 «Дослідження у галузі українського журналістикознавства: методологія і стандарти» (керівник: д. філол. н., проф. Різун В.В.), що виконується в рамках комплексної наукової програми «Наукові проблеми сталого державного розвитку України».

Мета дослідження — розкрити особливості протестантської комунікації України в контексті медіатизації релігійного життя як типового явища

3

інформаційної цивілізації, встановити роль і місце протестантської комунікації в журналістиці сучасної України.

Мета логічно зумовлює необхідність розв’язання таких завдань: • дослідити історію медіатизації релігії в Україні; • показати типологічну спадкоємність протестантської журналістики з

видавничою справою спільнот і центрів цієї конфесії; • довести, що сучасні протестантські медіа України формують окремий тип

комунікації зі сталими специфічними ознаками; • проаналізувати організаційний вимір медіатизованих конфесій України; • з’ясувати специфіку аудиторії протестантської журналістики; • співвіднести місце мас-медіа і міні-медіа в релігійній комунікації та

особливості їхнього впливу на аудиторії; • встановити визначальні характеристики протестантських медіа України; • визначити просвітництво й репутаційний менеджмент як провідні

соціальні завдання релігійної преси; • проаналізувати перспективи взаємодії релігійних засобів масової

комунікації із загальним журналістським процесом України. Об’єкт дослідження — журналістська діяльність і медіа-продукція

протестантських церков України. Предмет дослідження — структура, проблематика, стильові особливості,

соціокультурні й духовні впливи журналістики протестантських церков України.

Методологічну основу дисертації складають принципи сучасної комунікативістики, суспільних наук і релігієзнавства, передусім наукові підходи до вивчення медіатизованої релігії. Дослідження виконано з позицій теорії медіатизації С. Гувера, К. Люндбі, Г. де Вріса, С. Вебера, С. Г’ярварда, С. Лівінґстоун, А. Геппа, В. Крьонерт, зокрема журналістикознавчих концепцій Ж. Бодріяра, Ю. Габермаса, С. Жижека, М. Маклюена, В. Онґа, Дж. Томпсона, теоретиків релігійної комунікації Ж. Дерріда, Т. Адорно, Н. Лумана, Л. Кларка, Д. Морган, М. Льовгайм, М. Інтровін’є, Д. Стаута, Дж. Будденбаум, П. Горсфілда, В. Фора і вужче — комунікації протестантських церков М. Оласкі, К. Шульце, Дж. Мітчелл, Дж. Столова, М. Маґґериджа, К. Асамоа-Ґ’яду, Ж. Еллюля, Б. Маєр, Ч. Крафта, Д. Гесселґейва, Д. Сміта, Ю. Найди, Ф. Шеффера.

Ми спиралися на теорії неминучої масифікації В. Різуна, теорію медіадосліджень В. Іванова, теорії патогенного тексту Б. Потятиника й М. Лозинського, глобалізації мас-медіа О. Зернецької, дискурс-аналізу К. Серажим, теорії інмутації О. Холода, концепцію світоглядної (екуменічної, морально-етичної) публіцистики Й. Лося, релігійної журналістики А. Бойко, панідеологічний, антиринковий підхід до аналізу журналістських явищ І. Михайлина.

4

Використовуємо праці українських і зарубіжних аналітиків релігійної комунікації України А. Бойко, Л. Филипович, А. Колодного, А. Юраша, Ю. Комінко, М. Бутиріної, Т. Хоменко, І. Скленара, Н. Яблоновської, Т. Лильо, С. Плохія, Б. Боцюркова; дослідників пострадянського протестантизму, зокрема українського — В. Єленського, В. Любащенко, В. Франчука, П. Яроцького, І. Лещука, М. Жукалюка, О. Опаріна, П. Павлюка, М. Черенкова.

Наукова новизна дослідження визначається такими чинниками: Уперше: 1) конфесійну журналістику протестантів введено як об’єкт у сферу наук

із соціальних комунікацій і визначено її комунікаційну цінність; 2) реконструйовано історію становлення й розвитку журналістики

протестантських церков на тлі розгорнутого аналізу історіографії й теоретичного комплексу;

3) розкрито сутність і обґрунтовано необхідність застосування термінів «медіатизація» щодо релігії, «міні-медіа» — стосовно протестантських видань;

4) здійснено періодизацію другої медіатизації релігійної сфери України й визначено місце протестантської журналістики цього періоду, запропоновано аналітичний огляд книжкової публіцистики протестантів як контексту вивчення конфесійних журналістських каналів та сформульовано принцип медіатизації релігійного життя;

5) інтегровано в науковий обіг принципово важливі для соціокомунікаційних студій нормативні документи, які збагачують розуміння журналістики українських протестантів, а також ідеї західних дослідників протестантської комунікації, що дає змогу реконструювати витлумачення церковними медіями актуальних для їхньої практики проблем;

6) виявлено ознаки протестантської журналістики України як специфічного типу комунікації, її функції, типи клерикальних видань, характеристики сегментованих аудиторій;

7) з’ясовано основні тенденції функціонування протестантської журналістики України, специфіку її змістового наповнення, жанрової палітри, потенціал ринкової самодостатності протестантських ЗМІ;

8) встановлено, що мислення вітчизняних протестантів формується передусім не сцієнтичним, а богословським дискурсом, у якому відсутній конфлікт релігії та науки;

9) доведено, що основний вплив протестантські видання здійснюють на членів релігійних громад і функціонують як альтернатива світським ЗМІ, а не виданням інших конфесій;

10) обґрунтовано, що основними завданнями протестантських видань є просвітництво, репутаційний менеджмент і соціальна критика; проаналізовано вплив протестантських медіаідей на зміст світської медіапродукції, а також протестантський проект морального поліпшення суспільства через трансформацію ЗМІ;

11) аргументовано, що найперспективнішим внеском протестантської

5

журналістики в роботу українських ЗМІ може бути досвід опору релігійних дисидентів спробам різноманітного, насамперед ідеологічного, тиску;

12) при аналізі релігійної журналістики України враховано не лише текстові одиниці, а й ілюстративні форми.

Удосконалено: 1) термінологічну базу дослідження, запропоновано унормування

опорних термінів; 2) типологізаційні підходи до вивчення протестантської журналістики як

специфічного типу комунікації. Набули подальшого розвитку: 1) методи визначення ефективності релігійних ЗМІ, впливу їх на

аудиторію. Теоретичне і практичне значення отриманих результатів полягає в

можливості їх використання для вивчення методів медійного висвітлення релігійного розмаїття України та світу, комунікації релігійних організацій України як частини громадянського суспільства, взаємодії та впливу медіа та релігії, форм побутування релігії в медіа, медіатизації різних сфер життя, у викладанні релігійної комунікації, розробці спецкурсів і семінарів, присвячених різним аспектам медіатизації суспільства, для вдосконалення та специфікації підходів до аналізу медіатизованої релігії.

Особистий внесок здобувача. Дисертацію, автореферат, монографію та 39 публікацій, в яких викладено основні положення дослідження, дисертант виконав самостійно. 3 статті опубліковано у співавторстві.

Апробація результатів дослідження здійснювалася на засіданнях кафедри соціальних комунікацій і науково-методичному семінарі Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка (2008–2011). Основні теоретико-методологічні положення й результати дослідження у 2005–2014 рр. були апробовані на міжнародних і всеукраїнських науково-теоретичних і науково-практичних конференціях: «Наука і релігія в глобальних перспективах» (Харків, 2005); «Істина, добро і краса – їх роль і значення» (Сімферополь, 2007); «Сучасна українська журналістика: ідейно-концептуальні засади, тенденції, перспективи» (Львів, 2007); «Творчі та організаційні особливості функціонування сучасного медійного простору» (Тернопіль, 2007); наукова конференція викладачів філологічного факультету ХНУ імені В.Н. Каразіна (Харків, 2008, 2013, 2014); «Журналістика-2008: українське журналістикознавство, освіта, термінологія і стандарти» (Київ, 2008); засідання Харківського історико-філологічного товариства (Харків, 2008, 2009, 2012); читання пам’яті професора Анатолія Погрібного «Якби ви вчились так, як треба» (Київ, 2008); «Соціальні комунікації в стратегіях формування суспільства знань» (Харків, 2009); «Журналістика-2009: освітні та наукові проблеми в галузі соціальних комунікацій» (Київ, 2009); «Микола Гоголь як явище світової культури» (Харків, 2009); «E-learning — нові перспективи формації християн у Східній Європі» (Варшава, 2009); «Євангельсько-

6

баптистський рух у Східній Європі: історія та культура» (Донецьк, 2010); «Релігія і медіа» (Москва, 2010); «Мова. Суспільство. Журналістика» (Київ, 2011); виступ на вченій раді Інституту журналістики (Київ, 2011); «Українська журналістика в двохсотлітній перспективі» (Харків, 2012); «Критерії діагностики та методики розрахунку впливу медіа» (Київ, 2014); «Мова. Суспільство. Журналістика» (Київ, 2014); авторських семінарах і майстер-класах дисертанта з релігійної комунікації.

Публікації. Основні наукові положення дисертації викладені автором у монографії «Медіатизація протестантизму в Україні 1991-2010 років», 39 статтях у фахових виданнях, зокрема 8 в іноземних виданнях і 3 публікаціях матеріалів і тез конференцій.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаних джерел (779 позицій). Загальний обсяг роботи — 430 сторінок, основний зміст викладено на 327 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі визначено наукову проблему, обґрунтовано актуальність теми та її зв’язок з науковими програмами, указано мету й завдання роботи, її об’єкт і предмет, викладено методи дослідження, показано наукову новизну, теоретичну і практичну цінність отриманих результатів, поінформовано про її апробацію.

Перший розділ «Медіатизація релігії в Україні: теоретико-методологічна основа» присвячено визначенню місця розробки наукової проблеми, аналізу теоретико-методологічних підходів до вивчення ключових категорій, розкриттю сутності явища медіатизації та його стосунку релігійної сфери держав пострадянського простору.

У підрозділі 1.1. «Протестантська комунікація в Україні як об’єкт журналістикознавчого дослідження» схарактеризовано рівень вивчення теми. Історіографія протестантської комунікації України доволі бідна. Радянські публікації розглядають релігійні меншини з ужитковою метою — допомогти суспільству позбутися цих «пережитків буржуазного ладу». Роботи зарубіжних авторів того періоду нерідко страждають на дефіцит даних про радянську дійсність. У постперебудовний час осмислення протестантами минулого, особливо радянського, йде надміру обережно: багато тодішніх дійових осіб живі, у пошані або й при церковній владі.

Протестантські аналітики розглядають ЗМІ своїх конфесій як інструмент місії та духовного живлення вірян, світські ЗМІ — переважно як інформаційну небезпеку для християн. Наукової традиції в церковних колах майже немає; така проблематика обговорюється в суміжних публікаціях: методичних матеріалах, навчальних посібниках, стенограмах лекцій та семінарів, студентських роботах.

Західні протестанти мають розвинену дослідницьку традицію, яку характеризує поважний інтелектуальний рівень, достатня емпірична база, міжнародний масштаб діяльності, свобода совісті й слова. Їхні роботи зорієнтовано на вивчення церкви в медіасвіті, медіа як культури, релігії як

7

комунікації, використання комунікаційних засобів і каналів для просування церкви в суспільстві й критику негативних наслідків комунікаційної революції.

Підрозділ 1.2. «Медіатизація релігії: етимологія поняття» сфокусовано на походженні цього терміна. Медіатизація релігії виявляється в постулюванні ролі медіа в релігійному житті. Релігійні спільноти широко використовують інформаційні технології. Після падіння войовничо секулярних режимів відбувається спроба реабілітації релігії, її повернення в публічний простір через медіа. Етична й ціннісна дезорієнтація постатеїстичних держав створює світоглядний вакуум, де чільні конфесії відновлюють свій статус націєтвірних сил, релігійне минуле може стати компонентом (національної) ідентичності, а релігійна проблематика в медіа функціонує як фактор позитивної (президент Білорусі як «православний атеїст») чи негативної («масонська змова», «небезпечні секти») інтеграції соціуму.

Водночас медійна реальність здійснює й руйнівний вплив на релігійні традиції. Популяризація релігійного життя через медіа нерідко відбувається коштом його профанації. ЗМІ підміняють звичні практики й вірування. Медійна репрезентація позбавляє ритуал його «аури» (В. Беньямін), благоговійної атмосфери. Безпосередня участь у сакральному дійстві, спрямована на зміну свідомості адепта, обертається відстороненим спостереженням, споживанням «інформації про релігію». Видовищність нищить sacrum. Конвергенція релігії та медіа перетворює релігійне життя на частину популярної культури.

У підрозділі 1.3. «Передумови медіатизації релігійної сфери України» встановлено, що історія вітчизняного протестантизму вкладається в епоху другої медіатизації — релігійного друку. Друга медіатизація у випадку протестантського книговидання складається з двох основних періодів — видавничої діяльності раннього протестантизму (магістерської Реформації) XVI — кінця XVII століть і комунікації пізнього протестантизму (народної або радикальної Реформації) середини ХІХ — кінця ХХ століть. Соціальне замовлення на альтернативну релігійну інформацію було сформовано соціально-політичними катаклізмами, що стрясали українські землі в ці часи. Частина православної пастви, невдоволена станом церковного життя, знайшла в колі релігійних дисидентів співчуття й богословські аргументи для своєї позиції. Культурна стратегія ранніх протестантів уключала видавничу й шкільну справу, перекладацтво, літературні й наукові інтереси. Ранні протестанти залишили помітний слід у здійсненні перекладів Біблії польською та слов’яно-руською мовами.

У ХХ столітті виникає журналістика протестантських церков, що прихильниками цих течій сприймається відтоді як невід’ємна частина релігійної діяльності. Її формами були журнальна публіцистика, самвидав, в основному книжний, правозахисна комунікація, контрабанда, закордонне радіомовлення, нарешті привізна журналістська продукція. Після 1939 року така комунікація могла орієнтуватися виключно на субкультурні вимоги. Головним досягненням

8

протестантського книговидання є сприйняття й багатьма непротестантами Біблії як авторитетного тексту, здатного оцінювати церковне й світське життя.

Наступність медіатизаційних хвиль показує взаємний вплив комунікаційної технології та аудиторії: аудиторія й пристосовує технологію до своїх потреб, і міняється під дією медіатизованого оточення. Однак у випадку такого ригідного соціального інституту, як церква, трансформаційний потенціал технології не високий. Технологія радше редукує суспільний статус церкви й надає релігійним меншинам можливість представляти свою ідеологію новим аудиторіям, виходити на інші соціальні обшири. Цей феномен є принципом медіатизації релігійного життя.

Опитування очільників 35 протестантських видавництв у підрозділі 1.4. «Книжкова публіцистика українських протестантів: загальний огляд» показало, що видавництва-лідери випустили до 600 назв книжок, ставлять середній наклад видання близько 45.000 примірників і мають сумарні наклади до кількох мільйонів примірників. Серед тематичних напрямів виразно лідирує богослов’я та — з помітним відривом — мотивація й психологія у світлі релігії. Основним споживачем цих книжок є релігійна аудиторія, перш за все конфесійна, а видавництва все ще вдовольняють базові потреби в релігійній літературі.

Галузь не має ні верстви національних спонсорів, ні широкого читацтва, не може скористатися законодавчою підтримкою українського видавця. Не досягнуто й комерційного успіху протестантської книги в країні з православною більшістю. З упевненістю можна говорити хіба що про досвід подвижництва працівників цієї галузі.

Методами промоції протестантської книжки є новаторські види книжкових крамниць, гуртові закупки, обслуговування віддалених аудиторій, створення спеціальних подій, які б привертали увагу до релігійної книги — виставок, ярмарків, фестивалів, участь у їхніх світських аналогах, академічні заходи, дисконтні «клуби», конкурси, акції, обслуговування світського книгоринку, випуск електронних книжок, інформаційний супровід новинок, робота християнських колпортерів.

Важливим показником розвитку інформаційної мережі видавничої галузі є інститут книжкової рецензії — читацьких відгуків на повідомлення письменника (зазвичай публіциста). Розвиток цього жанру вимагає сектору якісної літератури, верстви «професійних» читачів з культурою критики й оцінки, налаштованістю на дискусію, а не лише на полеміку, увагою до книжки як до комунікативного каналу, а не тільки носія відомостей, читачів з «рукою на пульсі» актуальних тенденцій.

Постійним завданням протестантизму — транснаціональної християнської течії є переклад як форма міжкультурної комунікації. Незамінною є роль протестантів в уприступненні Біблії національними мовами. Протестанти виступили ініціаторами створення Українського біблійного товариства (УБТ), є міжнародними й національними референтами перекладу,

9

покупцями, розповсюджувачами й основними споживачами його продукції. Від 1991 року УБТ поширило 8,2 млн видань Біблій, її частин та інших видань, щороку проводить масштабні доброчинні заходи. Головне досягнення УБТ — здійснення перекладу Біблії сучасною українською літературною мовою (2011).

Плекання національного авторства не стоїть на порядку денному євангельських церков. Українські протестанти мислять культуру окремо від її носіїв; їм бракує прецедентів успішного свідчення серед інтелектуалів. У сприйнятті пересічного євангеліка світська культура непоправно зіпсута, є осереддям егоїзму, збочень і гріха, треба рятувати не її, а від неї. Шляхом до стильової й жанрової повноти книжної комунікації протестантів є релігійна публіцистика — наскрізна риса їх книжкової продукції.

У другому розділі «Організаційні аспекти протестантської журналістики України» обґрунтовано, що комунікація протестантських конфесій України розвивається паралельними шляхами, поділяючи низку спільних ознак. Вона постала з книжок і трактатів і дотепер не є вповні самостійним типом церковної комунікації на українських землях. Основною формою протестантських публікацій у кінці ХІХ — на початку ХХ століття тут був трактат, у 1920–1939-х роках — журнал, самвидав зосередився на книзі, у кінці ХХ — на початку ХХІ сторіччя запанувала паперова газета та її електронний варіант — Інтернет-візитка церкви.

Кожна конфесія чи церковний союз намагається побудувати свою систему ЗМІ, до складу якої входять стіннівки місцевих громад, канал на Youtube, роздавальні буклети з анонсом церковних заходів, диски з аудіо- та відеозаписами проповідей аж до тиражних часописів, радіо- і телепрограм. Дефіцит внутрішніх ресурсів спонукає пізніх протестантів до міжконфесійного співробітництва в цій сфері.

У підрозділі 2.1. «Нормативна база» постульовано, що Біблія — єдиний сакральний текст протестантів — підкреслює пріоритет усної, безпосередньої комунікації. Остання створює повноту спілкування, задіює різні канали відчуття, надає можливість зворотного зв’язку. Відповідно, гріх спричиняє комунікативний розрив: відчуження людини від Бога, вавилонське змішання мов, розсіювання євреїв по світі, роздрібнення церкви, кризу соціальних інститутів, починаючи з сім’ї. Діалог протестанта зі світом має головну інтерпретаційну рамку — sola Scriptura.

Соціальні концепції протестантських церков відображають конкурентну свідомість щодо світських ЗМІ. Їх автори прагнуть відвоювати більше свободи церковним журналістам і зменшити повноваження світських медійників, обстоюють право церков розвивати свою комунікацію та авторитетно реагувати на неприйнятний світський інформпродукт. У подальшому усвідомлення важливості й впливовості мас-медіа спонукає церкви підкреслювати право християн працювати у світських медіа, роздмухувати конфлікти у відповідь на неадекватне, на їх думку, відображення церковного життя світськими ЗМІ.

10

Церковні устави та посадові інструкції клерикальних журналістів закликають створювати відділи комунікації при місцевій громаді чи (між)конфесійних об’єднаннях, щоб розвивати зв’язки з громадськістю, створювати інформаційні приводи для світських ЗМІ, оптимізувати внутрішню комунікацію конфесій, оперативно реагувати на загрози церковній репутації.

Підрозділ 2.2. «Протестантські ЗМІ України як тип комунікації» показує, що типологічними ознаками цієї журналістики є:

- місіонерська орієнтація: очікування зворотного зв’язку, конкретних дій — приходу на богослужіння, спілкування з християнами, увірування, хрещення, перетворення на активного послідовника протестантської течії;

- розрахунок на широку аудиторію з акцентом на усереднених показниках: (по змозі закінченій) шкільній освіті, мешкання у невеликому місті чи селищі, наявність відносно передбачуваних потреб у психологічній підтримці, належності, сенсі життя, соціалізації, етичній орієнтації;

- мова — розмовна лексика з шарами просторіччя, канцеляриту й субкультурного сленгу;

- намагання побудувати привабливий образ християнської спільноти, до лав якої запрошують вступити реципієнта;

- консервативні моральні переконання та стримана соціальна позиція. Журналістські ініціативи рухаються від управлінців до «рядових» вірян,

від «центру» на «периферію». Вони зазнають впливу індивідуалізму, зростання середнього рівня грамотності протестантської громадськості, здешевлення технологій, воцерковлення різного роду спеціалістів. Видавці й журналісти намагаються урізноманітнити тематику, шукають єдності адекватної мови, дизайну та змісту. Помітної специфіки набувають молодіжні, дитячі та жіночі видання.

У підрозділі 2.3. «Аудиторія протестантських ЗМК України» продемонстровано, що бажання порозумітися з різними частинами суспільства розширює аудиторні групи протестантських ЗМІ. Інтереси аудиторії та потреби церковного комуніканта бувають тотожними. Журналіст і видавець-протестант часто невіддільний від своїх адресатів. Він веде схожий спосіб життя, належить до тотожного соціального класу, йому нескладно згадати своє «безбожне» минуле. Оптимізація церковної комунікації покращує повсякденне життя вірян і полегшує функціонування церкви: наприклад, власне видання засвідчує легальний статус громади, сприяє визнанню конфесії. Релігійному журналісту вкрай важливо привернути увагу потенційних реципієнтів: без суспільного інтересу, можливостей рекрутувати послідовників релігійна меншина щезне. Сегментація вимагає спільних характеристик наявної та бажаної аудиторії. Комунікант спирається на потреби аудиторії: негативні, які хоче задовольнити, чи, навпаки, заохотити, розвинути (позитивні). У перспективі ж місіонерські видання більше відображають особливості церковної громадськості.

Новою віхою протестантської комунікації стали експерименти в Інтернеті, де євангелісти йдуть на відверто «нехристиянські» ресурси, свідомо

11

намагаються позбавити свій інформаційний продукт субкультурної стилістики, чим викликають побоювання воцерковлених осіб щодо того, чи не втрачають такі повідомлення своєї християнської сутності й чи не перетворюється місіонерська робота на «потурання гріху».

Підрозділ 2.4. «Міні-медійна комунікація» демонструє, що ефективність засобів комунікації визначається метою, яку ставлять перед ними засновники. Фінансового зиску, наприклад, очікують ледь не в останню чергу. Результативність журналістської роботи протестантів визначається глибиною впливу їх продукту на визначену групу осіб. Це безпосереднє соціальне оточення членів протестантських церков.

Ці риси дозволяють кваліфікувати великий відсоток протестантських засобів комунікації як міні-медіа. Протестантська журналістика намагається не редукувати безпосереднє спілкування вірних. На думку її ідеологів, лише особиста участь у церковних обрядах є ознакою християнського способу життя. Якщо церковні медіа не приводять до цього, вони не матимуть популярності. Цим пояснюється байдужість українських протестантів до кіно як переважно розважального каналу комунікації.

У третьому розділі «Визначальні характеристики протестантських ЗМІ України» наголошено, що ці особливості полягають у вході протестантських медіа України — згідно з теорією медіатизації — у нібито невластиві журналістиці простори.

Підрозділ 3.1. “Жанрово-тематичні особливості протестантських ЗМК” показує, як у журналі «Моя надія» протестантська публіцистика, якій закидають виключно космополітичні установки, зринає в культурних шатах українського патріотизму. Проаналізований часопис є зразком протестантського видання, чутливого також і до національної культури, де проповідь сполучається із класичною українською мовою, літературою, моральними принципами, сімейними традиціями.

Редакція змагає до єдності форми та змісту свого послання. Ми проаналізували основну тематику видання й відповідні жанрові форми, у яких її втілено. Це релігійне просвітництво, моральне вдосконалення, апологетика та інкультурація біблійної проблематики, здоровий спосіб життя, богословське тлумачення актуальних подій та процесів у природі, науці, політиці, культурі, суспільстві.

У часописі знаходимо сполучення «світських» і релігійних жанрів, субкультурної тематики та цікавих для широкої громадськості тем. Цей перехід повинен забезпечити комунікативну зустріч читача з незвичною тематикою, полегшити її сприйняття. Якісна публіцистика з прозорим авторським началом, культурний рівень, заявка на науково-популярне видання, дискусійність тез є рисами цього видання, що ілюструє мислення церковної інтелігенції.

Іншим простором, куди надходить протестантська журналістика, є наукове середовище. У підрозділі 3.2 «Наукова публіцистика: діалогічний характер» розглянуто взаємодію наукового та публіцистичного дискурсів у

12

богословських журналах українських протестантів, показано характер їх взаємопроникнення, що є характерною рисою для української науки (Н. Зелінська).

Протестанти не уникають наукової аргументації, розвивають раціональні методи вивчення богословських текстів, соціологічних аспектів церковного життя. Богословські журнали, включені в наш огляд, орієнтовані на наукове середовище, є спробою звернутися до інтелектуалів зі сцієнтичним мисленням, ознайомити читачів зі здобутками протестантських теологів пострадянського простору.

Дослідження показало, що теологічна публіцистика не втрималась у конфесійних рамках. Талановиті богослови — рідкість, «штучне» явище. Протестантське наукове середовище не має самостійного статусу, лише починає формувати дослідницьку традицію.

Доля цих журналів показує, що в сучасному світі богослов’я перебуває «в гостях» (М. Черенков) в інших наук. Зняття політико-ідеологічної наснаженості теології, з одного боку, розкріпачує богословський пошук, а з іншого — провокує сприймати її як необов’язкову, непрактичну, зайву, не актуальну. Наукові журнали семінарій закрилися, бо наукове богослов’я не запотребувано церковною спільнотою.

Історія журналу «Христианство» висвітлює ще одну площину, освоювану протестантською пресою: спроби здобути фінансову незалежність, стати прибутковою. Цей аспект розглядає підрозділ 3.3. «Маркетинговий потенціал протестантської преси». Якісна релігійна публіцистика, культивована цим екуменічним часописом, обстоювала рухомість культурних форм церковного життя. Така ідеологія зустріла опір релігійних консерваторів. Виклик постмодернізму не було відрефлектовано.

Журнал здобув читацьке визнання. Однак охочих фінансувати «нічий» журнал не знайшлося. Незалежна преса протестантів лишається надто вразливою. Міжконфесійні ЗМІ об’єднуються в медіахолдинги, де взаємопідтримка партнерів зм’якшує нестабільність ринку. Фатальну роль для часопису відіграла схильність протестантів до безкоштовної інформації. Останніх недарма називають утілювачами соціалістичних ідеалів (К. Воннер). Цю естафету радянського «всеобучу» в 1990-ті підхопили західні місії. Колективістське сприйняття медійної інформації призвело до того, що один примірник читала вся громада. А створити продукт, цікавий одночасно аудиторії консервативних конфесій та освіченим позацерковним читачам, мало кому вдається. Культурне диво, створене цим журналом, не принесло йому фінансових дивідендів. На початку 2000-х років консервативне середовище не потребувало професійних видань.

Консерватори відкидають ідею «журналістики для журналістики». Фахові вимоги не цікавлять їх, якщо не виражаються у прогнозованій ефективності — активізації церковного життя. Консерватори широко використовують медіа, ревниво сприймаючи вимоги уступати їх законам.

13

У підрозділі 3.4. «Вплив на аудиторію» наведено результати соціологічного опитування аудиторії та співробітників протестантських ЗМІ України.

Це опитування ґрунтується на гіпотезі, що релігійна тематика як нішева інформація в масі своїй не буде популярною серед широкої аудиторії, подібно до того, як діти не цікавитимуться політичною тематикою, а більшість жінок — спортивним життям. Світську публіку тому й іменуємо світською, оскільки вона дивиться на релігію очима звичних їй журналістських прийомів (пошуку скандалів і викриття різного роду афер, формування касти знаменитостей, настрашення чи висміювання) і реалій інших сфер життя: політики, культури, історії. Для нашого дослідження набуває ваги глибина впливу релігійних ЗМІ на послідовників релігійних організацій.

Редактори церковних ЗМІ мають надто приблизне уявлення про цільову аудиторію. У реальності це нинішні віряни та близькі до них особи. Як правило, громаду поповнюють люди, соціально та світоглядно найближчі до її наявних прихильників. Успіх церковної комунікації залежить від того, наскільки повно й оперативно церква задовольнятиме потреби своїх вірян. Якщо це відбуватиметься достатньо швидко, неофіти не встигнуть перетворитися на ортодоксів і втратити психологічні зв’язки з позацерковним оточенням. Сегментація церков за соціальними, віковими, культурними критеріями також дозволить їм краще відповідати очікуванням потенційних послідовників.

Церковні ЗМІ можуть адресуватися фізично досяжній аудиторії (медіа з тиражем близько тисячі примірників) і охоплюваній регіональними філіями церковного союзу (десятитисячний тираж). Найпопулярніші сайти притягують мільйони осіб за рік. Найчисленнішою є протестантська телеаудиторія, й те, що міжконфесійне ТБ проникло в кабельні мережі, свідчить про його доступність для сотень тисяч потенційних глядачів.

Церковні ЗМІ фінансують власники та спонсори. Більшість медіа є самоокупними й дотаційними з малолюдними редакціями.

71 % респондентів уважає журналістську інформацію потрібною для релігійного життя: більшість вірян сприймає журналістику як канал благочестя. Респонденти вважають продукт цих ЗМІ недостатньо доступним. Серед головних перешкод до ширшого споживання називають дефіцит вільного часу та недостатність своєї технічної оснащеності.

На думку респондентів, світські медіа не подають об’єктивістського погляду на релігійне життя, хоча від них очікують такої ролі. Довіра церковної аудиторії до журналістських повідомлень прямо залежить від конфесійної належності конкретного ЗМК. Споживачі релігійних медіа перевіряють їх повідомлення Святим Письмом та іншими джерелами, переважно через Інтернет.

Максимум уваги реципієнтів привертають публікації з теології та здоров’я, однак аудиторія виявляє найбільшу готовність слідувати порадам

14

щодо соціального життя. На нашу думку, це свідчить про налаштованість клерикальних реципієнтів на доброчинну діяльність.

Релігійні медіа уступають світським у технічному аспекті, але беруть гору завдяки своєму моральному пафосу, близькості до аудиторії («свої»), дають їй надію впливати на зміст журналістської продукції, пристосовуючи її до своїх потреб.

Четвертий розділ «Соціальні завдання протестантських медіа України як віддзеркалення громадянської позиції журналістів» править про принципові цілі гравців цього комунікаційного поля.

У підрозділі 4.1. «Просвітництво» це завдання проаналізовано на прикладі газети «Для ТЕБЯ». Журналісти цього видання борються з негативними стереотипами й установками щодо протестантських церков, намагаються змалювати у свідомості читачів привабливий образ християнина, критикують інтерес населення до окультизму, віддаючи перевагу раціональним доказам. Актуалізують біблійний матеріал, пов’язуючи його з наявним культурним базисом читача. Публікаціям «Для ТЕБЯ» притаманні широта тематики, що торкається й «світської» сфери, огляди світської преси, вдалі інформаційні приводи, культура ліду, відмова від прямої агітації щодо релігійних переконань.

Редакція «Для ТЕБЯ» багато років практикує комплекс заходів, спрямованих на зміцнення лояльності аудиторії, спілкування з нею, а в ідеалі рекрутування з її рядів перспективних дописувачів:

- участь у конкурсах християнських ЗМІ дає змогу виданню відчути загальний стан медійної галузі, отримати уявлення про колег-конкурентів;

- формування корпусу «народних репортерів», створення сайту як простору для публіцистичної та літературної творчості, моніторинг зворотного зв’язку на сайті;

- проведення курсів для журналістів-початківців, для чого було створено посібник;

- бліцопитування, відповіді на листи, лотерея з призами; - зустрічі з потенційними дописувачами; - можливість гонорарної публікації. Підрозділ 4.2. «Репутаційний менеджмент» доводить, що зв’язки з

громадськістю стали пріоритетним завданням протестантських ЗМІ вже в пострадянський час. Церкви почали більше зважати на громадську думку, оскільки в них виникла можливість впливати на неї не лише способом життя своїх послідовників, а й іншими шляхами, зокрема через клерикальні медіа. Ми досліджували роль офіційних видань церков у цій діяльності.

Редакція газети «Християнський погляд» прагне змінити установки церковної та позацерковної спільнот на низку аспектів, пов’язаних із функціонуванням у Новій Каховці Церкви Різдва Христового (ЦРХ), яку представляє часопис. Створення позитивного образу релігійної організації відбувається шляхом асоціювання її з потенційно привабливими для читачів

15

реаліями. Церква намагається ототожнитися з аудиторією, подати себе представником їх інтересів, занурювати реципієнта в інформаційний простір, просочений потрібними повідомленнями (Г. Ласвелл).

Дописувачі вдаються до популярної апологетики, через призму якої пропонують осмислювати сьогодення. Аргументами тут є історичне минуле, витлумачене в належний спосіб, деталі біографій відомих осіб. Персонажі цих описів постають аналогами лідерів громадської думки. Ставлення до світської влади має створити враження догідливості. Політична агітація, присутня у зверненні щодо президентських виборів 2004 року, використовує міфологічні конструкти релігійного характеру. Добір повідомлень у новинарній стрічці часопису повинен продемонструвати роль Провидіння в сучасному світі.

У підрозділі 4.3. «Моральна трансформація мас-медіа та їх вплив на суспільство» наголошено, що сутність цього завдання полягає в поборенні негативних медійних явищ, протистоянні конкурентним інформаційним потокам. Ідеалістичне мислення релігійних консерваторів ділить світ на два «царства» — Боже (церкву) і світське, гріховне. На їхню думку, слід уточнювати межі цих доменів і не допускати поглинення Божого простору світськими впливами.

Для протестанта біблійний текст оцінює й церковне, і світське життя. Все, що не відповідає біблійному еталону, потенційно викликає стурбованість і намагання організувати контрдію. Повною мірою цей підхід стосується журналістської продукції — світської та церковної.

Українські протестанти вважають, що зміст світських ЗМІ не може бути вповні прийнятним уже через те, що ці медіа орієнтовано на «не духовні» цілі. Критичне ставлення українських протестантів до світських медіа є майже одностайним. Лишається незрозумілим, яку культурну альтернативу протестанти намагаються запропонувати і які існують механізми осмислення медійної та, ширше, культурної продукції самих церков. Інститут незалежних ЗМІ в протестантському середовищі є радше декоративним, далеким від реального змісту й ваги. Критичні інтенції церковних ЗМІ, спрямовані всередину конфесії, загрожують їм екскомунікацією — виводом за церковну «огорожу», часто вартують їм довіри основної аудиторії. Церкви в масі своїй не готові до саморефлексії. Замість паритетних перемовин впливовому комуніканту можуть запропонувати змінити церковну належність, якщо його зауваження будуть сприйняті як надто дошкульні.

Протестанти оцінюють зміст ЗМІ, ефекти комунікаційних технологій та шляхи їх застосування. У приватній сфері вони пропонують видаляти на «християнській» території носії небажаної інформації. У публічному просторі методами протистояння неприйнятному медіаконтенту є прес-конференції, збори підписів, заклики до заборони прокату. Останніми роками прагнуть набути авторитету засновані протестантами громадські й політичні організації, що діють через ухвалення законопроектів, судові позови, «круглі столи».

16

Окремі церкви змагають до політичних реформ, закликають до наступу проти загрозливих тенденцій плюралізму та войовничої світськості. Газета «КАМЕНЬ краеугольный» репрезентує в Україні ідеологію протестантського фундаменталізму. Ця концепція проголошує існування змови проти християнської цивілізації, заперечує відокремлення церкви від держави, закликає редукувати світський простір.

Це війна з обмеженим успіхом. Її припинить Христос під час Свого пришестя. Однак до того часу свідомі християни повинні бути зайняті активним обстоюванням Божих інтересів в усіх сферах соціуму, створювати сприятливі для християнського способу життя умови.

Речники «духовної війни» закликають до підготовки нового хрестового походу проти спільних ворогів християнського загалу. На думку редактора «КАМНЯ краеугольного», такими ворогами є мілітаризований іслам і світське керівництво Євросоюзу; демонізованим породженням останнього названо гомосексуальну спільноту. Проти цих тенденцій харизматичні церкви хочуть об’єднати зусилля з католиками й православними. Водночас, згідно з публікаціями «КАМНЯ…», мусульмани є більш перспективною групою для переходу в християнство, ніж секуляристи.

Для досягнення цих цілей журналісти часопису шукають шляхів акумуляції економічних потужностей, заохочують розвиток меценатства серед християнських кіл, прагнучи (в ідеалі) мати доступ до державних коштів. Для трансформації суспільства згідно з християнським зразком церкви, що обстоюють фундаменталістську ідеологію, розвивають широку соціальну діяльність. Її спрямовано на виконання заповіді Христа щодо любові до ближніх і набуття церквами суспільної ваги. Щоб перевести свою моралістичну ідеологію в політичну площину, редактор видання вимагає від політичних сил України публічно засудити гомосексуальну практику як загрозливу для основ українського суспільства. Газета здійснює правозахисну діяльність для оборони свободи віросповідання, закликає до введення релігійного компоненту до програм загальноосвітніх закладів.

Підрозділ 4.4. «Тенденції розвитку протестантської журналістики в Україні» обстоює тезу, що найбільша послуга, яку протестантські церкви можуть надати вітчизняній журналістиці, полягає в можливості запозичення українськими медійниками їх досвіду індивідуального та групового опору владному та економічному диктату. Журналістика розвинених держав Заходу, що дотепер є зразком для медійних систем більшості країн світу, зазнавала впливу протестантської Реформації, а то й ставала її рупором (Німеччина, Англія, США). Формувати в Україні інститут незалежної журналістики неможливо без відповіді на те, на яких цінностях, ідеалах, ідейному ґрунті базуватиметься незалежність інформаційної діяльності. Вище некритичної відданості щедрому й могутньому суверену може бути хіба що свобода слова, похідна від свободи совісті.

17

Для цього наслідування є підстави. Український протестантизм не чужий українській національній ідеї. Як і український національний рух, це добровільні об’єднання громадян без державної підтримки.

Основою впливовості журналіста за сучасних умов може бути єдність його професійного та морального авторитету. Журналістський пул таких медійників зможе базуватися на символічному капіталі — кредиті громадської довіри.

Цілісність устремлінь релігійних консерваторів може бути варіантом відповіді на шуканий І. Франком ідеал «цілого чоловіка», підставою для «низової» трансформації українського суспільства. Протестанти мають досвід тривалої моральної, світоглядної, ціннісної, політичної опозиції, культивування типу особистості, яка примикає до гуртка однодумців і практикує відмінний від загальноприйнятого етичний кодекс.

Концепція журналістики, що ґрунтується на біблійній етиці, має відштовхуватися від віри в існування пізнаванної Істини. Об’єктивність — це близькість до Істини, максимально доступна суб’єкту, що пізнає. Якщо це християнська, біблійна журналістика, її об’єктивність виміряється біблійним текстом. Постмодернізм, заперечуючи існування такої Істини, знецінює поняття об’єктивності. Відстороненість, секулярне розуміння об’єктивності є не правдою (істиною), а виготовлюваною версією, повідомленням, якого вимагає сподіваний гонорар або поточний політичний момент. Творцем цієї «правди» є професіонал, відповідно, її реципієнт перетворюється з його діалогового партнера на гвинтик конструйованої журналістом соціальної машини.

ВИСНОВКИ

Медіатизація — це зростання ролі ЗМІ в громадському житті. Проявами медіатизації є масифікація комунікації, віртуалізація суспільних взаємин, пристосування різних сфер життя до логіки медіа. Ці явища спонукають науковців укотре говорити про тотальну опосередкованість людського пізнання, розуміння, спілкування. Посередництво, опосередкування несе із собою і збільшення можливостей, і зменшення близькості, адекватності, компетентності, реальних повноважень. Аналогічні процеси стосуються й релігії.

Напруженість релігійного життя в Україні, розгалуженість релігійних медіа та постійна увага світських ЗМІ до релігійної сфери диктують потребу у вивченні стосунків медіа та релігії. Окрім загальновизнаної ролі релігійних смислів у медійному висвітленні питань культури та формуванні ідентичності, зокрема українців, спостерігаємо дедалі ширше використання релігійної ідеології та риторики в політичній боротьбі. З часткою умовності можна припускати, що головними подіями ХХІ століття є релігійні новини. Через політичну сферу медіатизована релігія впливає й на економічне життя.

Медіатизація релігії вказує на трансформацію релігійної сфери відповідно до законів мас-медіа. Головним наслідком цього процесу є повернення релігій у

18

публічний простір постсекулярних держав через медіа. Тут також спостерігаємо і приватизацію релігії (позбавлення інституціональної релігії певних переваг і привілеїв), і шанс для релігійних меншин використати закони медіаринку для просування своєї ідеології.

Передумовами сучасної — третьої, електронної — медіатизації релігійної сфери України є особливості другої медіатизації — друкарської. В історії протестантизму на українських землях друга медіатизація складається з двох фаз: друкарства раннього протестантизму (XVI-XVII століття) й комунікаційної активності пізнього протестантства (ХІХ-ХХ століття). Магістерська Реформація висунула ідеал ренесансної особи, позбавленої богословського догматизму, орієнтованої на політичну й культурницьку роботу. Протестанти брали участь у підготовці Радзивіллової та Острозької Біблії. Рання Реформація не вийшла за межі шляхетської моди, не охопила маси простолюду, що пояснює її тимчасовий характер.

У ХІХ столітті потенційний реципієнт релігійної інформації походив з реформаційних течій православної генези. Ці неофіти хутко засвоїли писемність і розширили контакти за межі усного спілкування. У ХХ столітті пізній протестантизм (т. зв. радикальна Реформація) у складних стосунках із соціалістичним ладом змагав до створення церковних журналів чи принаймні їх ерзаців.

У незалежній Україні протестантські видавництва обслуговують первинні інформаційні запити членів конфесій-засновників. Гнучка система просування церковних видань не робить, однак, цю галузь економічно привабливою. Потреба в національних авторах євангельськими конфесіями переважно не усвідомлюється.

Ровесник української незалежності, засноване з подачі баптистського пастора Українське біблійне товариство за двадцять років завершило переклад Біблії сучасною українською літературною мовою й розповсюдило більше восьми мільйонів примірників Біблії, її частин та інших видань.

Організаційний вимір протестантських ЗМК України включає журналістські відділи у складі церковних структур, медіа-колективи релігійних ЗМІ, освітні осередки протестантської журналістики, територіальний та організаційний типи об’єднань протестантських медійників.

Протестантські медіа готують людину до особистого контакту з представником церковної спільноти: увірування майже завжди реалізується в особистій присутності вірян, успіх місіонерської роботи визначають кількістю відвідувачів богослужінь, а не розповсюджених примірників газети; ЗМІ утворюють додаткову аудиторію, захищають репутацію та інформаційний простір церкви, змагають до зміни суспільства через насадження біблійного світогляду. Протестанти одностайно критикують медіапродукцію гріховного — аморального та окультного — змісту.

Протестантські ЗМК гомогенізують аудиторію, актуалізуючи серед досить строкатої групи своїх споживачів інформаційний продукт з упізнаванною

19

стилістикою, консервативною етикою та соціальною позицією, великою часткою однакових релігійних догматів.

Основний поділ релігійних видань — орієнтація внутрішня (життя вірян) і зовнішня (місія). У 1920-ті, у період бурхливого росту протестантської спільноти, церкви засновували внутрішню пресу, яка в другу чергу виконувала представницькі функції. Існування внутрішніх часописів за радянських часів зумовлювалося не тільки забороною релігійної пропаганди. Місіонерська гарячка початку 1990-х породила альтернативне уявлення: пріоритетність місії в журналістській роботі.

Система протестантських ЗМІ України еволюціонує від синкретизму функцій до розмаїття пресової пропозиції. Кількість функцій окремого комунікаційного засобу зменшується: ведучи інформаційний листок невеликої громади, не потрібно надто зважати на цензорів, філологів і професійних журналістів. Локальні завдання без тиску зовнішніх факторів роблять ці медіа цілеспрямованими. Своє видання надає місцевій громаді відчуття історичної ваги її діяльності, формує корпоративні традиції.

У світському суспільстві релігійна тематика належить до розряду спеціалізованих. Відповідно, видання, що концентруються на ній, не можуть конкурувати з розважальними й суспільно-політичними. Велика частка протестантських медійників не планує «воювати» за мас-медійний простір. Їх наміри обмежуються груповою комунікацією: інтересами місцевої громади та її безпосереднього оточення. Такі ЗМІ можна віднести до типу міні-медіа (термін Д. Сміта). Класифікувати протестантські міні-медіа можна як види усного спілкування, мануальні міні-медіа, друковані, електронні, різновиди реклами. Перевагами видань цього типу є охоплення обмеженої (і керованішої) кількості осіб, підтримка групової та міжперсональної комунікації: постійний та широкий зворотний зв’язок і, як результат, ліпше знаття своїх споживачів, менші затрати й професійні вимоги до вироблення інформаційного продукту. Вони використовують місцеві кошти й персонал, відповідаючи рівневі середнього протестантського медійника — дилетанта, волонтера, ентузіаста.

Але ця схема, попри свою практичність, має серйозні обмеження. Згадані медіа складно зробити самоокупними та прибутковими; у них малий ресурс розвитку; за спроби розширити діяльність дається взнаки конкуренція з боку світських ЗМІ та медіа інших церков.

Ми встановили такі визначальні характеристики протестантських медіа України.

Їх жанрові групи поділяються на спільні зі світськими — замітка, стаття, інтерв’ю, репортаж, відповіді на запитання, вірш, стенограма (семінару, наради, засідання, з’їзду), репліка, афоризм, цитата, есей, памфлет, фейлетон, нарис, лист і суто релігійні жанри — свідчення («досвід»), проповідь, коментар до біблійного фрагменту, роздуми (щось на кшталт замальовки чи невеликого есея), молитва, притча, переспів, богословський трактат, повчання. Зазвичай релігійні жанри відтворюють усне спілкування.

20

У протестантській журналістиці немає конфлікту релігії та науки. Наукові журнали богословських семінарій України демонструють кореляцію наукового та публіцистичного дискурсів. Ці видання спрямовано на просування теологічної думки протестантських церков пострадянського простору у світовому протестантському, світському, православному наукових анклавах, контекстуалізацію євангельського руху в пострадянське суспільство й культуру, пошуки національного богослов’я. Аналіз авторського складу цих часописів, тематики, методів ведення дискусій виявляє, що теологічна освіта, замислена як осереддя конфесійної свідомості, навіть релігійного фундаменталізму, на ділі орієнтує студента на широту світогляду, толерантність і діалогічну позицію.

Впливовість релігійних медіа становить осереддя інтересу практиків комунікантів і медіадослідників. Оцінити ефективність протестантських ЗМК можна за допомогою різних методів. Перевагою соціологічного опитування є велика вибірка, що дає представницькі результати. Ми провели соцопитування аудиторії та співробітників протестантських ЗМІ.

Інтерес аудиторії до цих медіа високий та стабільний. Протестантський інформаційний продукт вона оцінює як досить доступний. Фокус-група проведеного дослідження виявляє найвищу довіру до видань своєї церкви, трохи нижчу — до видань інших протестантських церков, нижчу — міжконфесійних ЗМІ, ще нижчу — до міжрелігійних медіа, найнижчу — до світських ЗМІ. Опитані перевіряють журналістські повідомлення Біблією та Інтернет-джерелами. «Своє», «правильне», ортодоксальне у ЗМІ здається важливішим від професійних якостей матеріалу. Найперше аудиторію цікавлять публікації з богослов’я та здорового способу життя, востаннє — економічного характеру. Найбільше вона готова слідувати повідомленням із соціальної тематики. Протестантські ЗМІ функціонують як альтернатива не виданням інших конфесій, а світській журналістиці.

Соціальними завданнями протестантських ЗМІ є проголошення християнського вчення, піар релігійних організацій та моральна трансформація мас-медіа з метою впливу на суспільство.

У проповідництві помітна першість ідеологічних завдань: пошук спільного ідейного, морального, світоглядного фундаменту із суспільством для подачі релігійних конотацій «світської» проблематики.

У рамках зв’язків з громадськістю журналісти не подають загальнохристиянську інформацію, а створюють позитивний образ конфесії-засновника через розповідь про її корисну діяльність, залучають читачів до партнерства: запрошують молитися за церковні задуми, відвідати богослужіння, анонсують проекти, що можуть зацікавити аудиторію.

Однак за стінами культового приміщення місіонерські зусилля нерідко наражаються на опір ворожих комунікаційних потуг. Це зумовлює ще одну важливу функцію протестантських ЗМІ України — критику гріховного контенту і — у певних ситуаціях — технічних засобів. Можна виділити три рівні контролю протестантами інформаційних потоків: найбільший у сім’ї

21

(через (само)обмеження), менший у громаді (церковна групова комунікація створює альтернативу технічно опосередкованому спілкуванню), найменший у громадській та політичній сферах через роботу громадських організацій, законотворчу діяльність, протестні акції.

Використання медійного ресурсу потрібно для пропаганди біблійних цінностей, віри в Бога Біблії, гетеросексуальної сім’ї, необхідності викладати біблійну етику та креаціонізм у навчальних закладах, сприяти протистоянню християнських активістів соціальним вадам — алкогольній і тютюновій індустрії, наркотрафіку, проституції, поширенню порнографії, окультизму. Для успіху таких завдань слід заручитися підтримкою симпатиків на всіх щаблях влади, а ідеальним варіантом є установлення християнського уряду. Широка громадська коаліція ґрунтуватиметься не на конфесійному, а ціннісному факторі, хоч, звичайно, бажаним є свідоме увірування якомога більшої кількості осіб. Християнські церкви повинні стати провідними ньюзмейкерами.

Внеском протестантської журналістики в роботу українських ЗМІ може бути її досвід персональної та групової етики, що спирається на релігійні переконання та є підґрунтям професійної та громадської діяльності. Протестантським журналістам слід орієнтувати церковні медіа на висвітлення загальносуспільної проблематики, а також ангажуватися в роботу світських видань. Ідеологічною базою такого переходу може бути якісна релігійна журналістика, віддана не моралізаторству та корпоративним інтересам, а фактичній точності, пошуку конкретних деталей, розкриттю «вічних тем».

Порівнюючи другу й третю хвилі медіатизації, на межі яких перебуває релігійна сфера України, можна відмітити взаємовплив комунікаційної технології та релігійної аудиторії. Особливо за наявності релігійної свободи увиразнюється здатність релігійних організацій розширювати завдяки новим технічним можливостям межі своєї аудиторії, ставлячи під сумнів соціальну ієрархію церков, базовану на інших критеріях: історичній традиції, підтримці більшості населення, культуротворчому потенціалі, союзі з політичною верхівкою, тощо. Відтак формулюємо принцип медіатизації релігійного життя: «насичення релігійної сфери комунікаційними засобами підважує суспільний статус визнаних церков, даючи релігійним меншинам змогу звертатися до інакше недосяжних аудиторій».

Протестантизм — релігійна течія в Україні, яка найбільше скористалася з можливостей технічно опосередкованої комунікації. Головна мета нашої роботи полягає в установленні специфіки впливу такої комунікації на аудиторію. Глибина й стабільність цього впливу полягає в комплексному використанні масового й індивідуального підходу з принциповим акцентом на групову комунікацію. Стабільна, глибоко вмотивована аудиторія виявляє вірність цим медіаканалам, бо має уявлення (принаймні ілюзію) щодо особистого знайомства з фігурантами й авторами публікацій, що забезпечується груповим характером споживання й вироблення цих повідомлень. Постмасовість (міні-медійність) журналістських каналів такого типу полягає у співвіднесенні реципієнта з

22

ними, навіть ототожненні (радіо-церква, інтернет-церква, телевізована релігійність; «вірю, бо дивлюся проповіді такого-то священика»).

Для протестанта з досвідом (особливо вихованого з дитинства в дусі церковного вчення) конфесійні медіа не є джерелом розваги. Навпаки, їх у найбільш радикальних формах можна ототожнити з аналогом святині: ритуалом (прочитання / перегляд як аналог богослужіння), (дистанційованим) церковним братством, джерелом істини, смисложиттєвих цінностей, екзистенційного опертя, навіть теофанії. Відповідно, й реакція реципієнта на такі повідомлення в крайніх проявах є справою релігійної посвяти, виміром реальності його християнського «обличчя», реалізацією віри як такої.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографія 1. Балаклицький М. Медіатизація протестантизму в Україні 1991–

2010 років : монографія / М. Балаклицький. – Х. : ХІФТ, 2011. – 379 с. Рецензії на монографію: 1. Зелінська Н. Перша книжка про медіатизацію українського

протестантизму / Н. Зелінська // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія “Соціальні комунікації”. – 2012. – Вип. 3. – С. 138–139.

2. Бутиріна М. Дослідження з релігійної журналістики / М. Бутиріна // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія “Соціальні комунікації”. –. 2012. – Вип. 3. – С. 139–140.

3. Михайлин І. Протестантська журналістика на модернізаційному роздоріжжі / І. Михайлин // Українське журналістикознавство. – 2012. – Вип. 13.– С. 43–46.

4. Коцарев О. Познайомитися з протестантами, а не зі стереотипами про них / О. Коцарев // День. – 9 грудня 2011 року.

5. Малуха Н. Постсоветские протестанты в медиапространстве Украины / Н. Малуха // Релігія в Україні [Електронний документ]. – Режим доступу : http://www.religion.in.ua/zmi/ukrainian_zmi/12809-postsovetskie-protestanty-v-media-prostranstve-ukrainy.html [2.11.11].

6. Снурнікова Ю. Маніфест протестантської комунікації / Ю. Снурнікова // Телекритика [Електронний документ]. – Режим доступу : http://www.telekritika.ua/view/2012-08-07/73941 [7.08.12].

Наукові статті у фахових виданнях 1. Опарин А., Балаклицкий М. Адвентистская журналистика и кризис

современной религиозной прессы / А. Опарин, М. Балаклицкий // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія “Філологія”. – 2006. – Вип. 49. – С. 204–206.

2. Балаклицький М. Адвентистська преса України як комунікаційна система / М. Балаклицький // Вісник Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Серія “Журналістика” – 2008. – Вип. 16. – С. 32–36.

23

3. Балаклицький М. Газета «Камень краеугольный»: фундаменталістська трансформація суспільства через трансформацію ЗМІ / М. Балаклицький // Діалог. Медіа-студії : зб. наук. праць / за заг. ред. Александрова О. – Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2008. – Вип. 7. – С. 49–55.

4. Балаклицький М. Роль редактора у формуванні та розвитку конфесійної преси в Україні / М. Балаклицький // Наукові записки Інституту журналістики. – 2008. – Т. 32. – С. 44–48.

5. Балаклицький М. Соціальна проблематика у протестантських медіа України / М. Балаклицький // Наукові записки Інституту журналістики. – 2008. – Т. 33. – С. 65–68.

6. Балаклицький М., Радецька І. Протестантська періодика України : погляд на проблеми й принципи організації профілактичної медицини / М. Балаклицький, І. Радецька // Наукові записки Інституту журналістики. – 2008. – Т. 31. – С. 80–84.

7. Балаклицький М. Адвентистський журнал «Моя надія» : жанрово-тематична палітра / М. Балаклицький // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики. – 2008. – Вип. 1 (16). – С. 385–396.

8. Балаклицький М. Конфесійна преса України про причини виникнення й шляхи розв’язання соціальних конфліктів / М. Балаклицький // Діалог: медіа-студії : збірник наукових праць / відп. ред. Александров О.В. – Одеса : Астропринт, 2009. – Вип. 8. – С. 26–31.

9. Балаклицький М. Медіатизація релігійного життя: термінологічний аспект / М. Балаклицький // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики. – 2009. – Вип. 2 (17). – С. 369–382.

10. Балаклицький М. Феномен журналу «Християнство»/ М. Балаклицький // Наукові записки Інституту журналістики. – 2009. – Т. 35. – С. 83–86.

11. Балаклицький М. Феномен комунікації: релігійний контекст / М. Балаклицький // Наукові записки Інституту журналістики. – 2009. – Т. 37. – С. 105–109.

12. Балаклицький М. Наукові видання українських протестантів / М. Балаклицький // Образ. – 2010. – Вип. 11. – С. 5–13.

13. Балаклицький М. Міні-медіа в протестантській комунікації України / М. Балаклицький // Інформаційне суспільство.– 2010. – Вип. 11. – С. 24–28.

14. Балаклицький М. Механізми оцінки ефективності протестантських ЗМІ України / М. Балаклицький // Наукові записки Інституту журналістики. – 2010. – Т. 39. – С. 70–73.

15. Балаклицький М. Isn’t medium a message? Суперечливий образ комунікаційних технологій у публіцистиці українських протестантів / М. Балаклицький // Наукові записки Інституту журналістики. – 2010. – Т. 41. – С. 129–133.

16. Балаклицький М. Публіцистика українських протестантів у книжковому форматі / М. Балаклицький // Вісник Харківської державної

24

академії культури : збірник наукових праць / за заг. ред. В. М. Шейка. – 2010. – Вип. 29. – С. 159–167.

17. Балаклицький М. Сегментація аудиторії протестантських медіа України / М. Балаклицький // Вісник Харківської державної академії культури : збірник наукових праць / за заг. ред. В. М. Шейка. – 2010. – Вип. 31. – С. 114–121.

18. Балаклицький М. Консерватори і медіа: протестантська критика нових ЗМК / М. Балаклицький // Вісник Харківської державної академії культури : збірник наукових праць / за заг. ред. В. М. Шейка. – 2011. – Вип. 33. – С. 74–82.

19. Балаклицький М. Протестантська комунікація України як предмет журналістикознавчого дослідження / М. Балаклицький // Наукові записки Інституту журналістики. – 2011. – Т. 42. – С. 65–71.

20. Балаклицький М. Історіографія протестантської комунікації України / М. Балаклицький // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. – 2011. – № 2. – С. 64–72.

Наукові статті у фахових закордонних виданнях 21. Балаклицький М. Протестантське книговидання в Україні: переклад як

комунікація / М. Балаклицький // Гуманитарные научные исследования. – Ноябрь, 2012 [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://human.snauka.ru/2012/11/1962.

22. Балаклицький М.А. Ідеологія протестантського книговидання: випробування ринком / М. Балаклицький // Гуманитарные научные исследования. – Декабрь 2012 [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://human.snauka.ru/2012/12/2057.

23. Балаклицький М. Промоушн протестантської літератури в незалежній Україні / М. Балаклицький // Гуманитарные научные исследования. – Январь, 2013 [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://human.snauka.ru/?p=2141.

24. Балаклицький М.А. Проблема національної автури в протестантському книговиданні України / М. Балаклицький // Гуманитарные научные исследования. – Февраль, 2013 [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://human.snauka.ru/?p=2305.

25. Balaklytskyi M. The influence of the Ukrainian protestant mass media: the results of a sociological survey / M. Balaklytskyi // Pantheon. – Vol. 7, No. 1. – 2013. – P. 22–46.

26. Балаклицький М. Маркетингові стратегії протестантського книговидання України / М. Балаклицький // Българска украинистика. – Брой 3. – 2013. – С. 232–243.

27. Balaklytskyi M. Ways of Measuring the Influence of Religious Mass Media in the Ukraine / M. Balaklytskyi // Occasional Papers on Religion in Eastern Europe. – Vol. XXXIII, No. 2. – October 2013. – P. 25–51.

Статті в наукових виданнях 28. Балаклицький М. Історія адвентистської преси в Україні /

М. Балаклицький // Творчі та організаційні особливості функціонування сучасного медійного простору : збірник наукових праць / Національний університет «Києво-

25

Могилянська академія», Галицький інститут імені В’ячеслава Чорновола. – Тернопіль – Л. : ЛА «Піраміда», 2008. – Т. 2 – С. 160–163.

29. Балаклицький М. Висвітлення питань релігії у світській пресі України / М. Балаклицький // Вісник Київського міжнародного університету (Журналістика, медіалінгвістика, кінотелемистецтво). – 2008. – Вип. 6.– С. 25–32.

30. Балаклицький М., Радецька І. «Весть о здоровье» устами Біблії / М. Балаклицький, І. О. Радецька // Наукові записки ХНПУ ім. Г.С. Сковороди. – 2008. – Вип. 3 (55). – Ч. 2 – С. 125–132. – (Серія «Літературознавство»).

31. Балаклицкий М. Адвентистская пресса Украины о причинах и путях разрешения социальных конфликтов / М. Балаклицкий // Человек и христианское мировоззрение. Альманах. – Симферополь : ДІАЙПІ, 2008. – Вып. 13 – С. 123–129.

32. Балаклицький М. Інформаційний бюлетень як засіб зв’язків із громадськістю протестантської церкви / М. Балаклицький // Психолінгвістика ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» : науково-теоретичний збірник. – 2008. – Вип. 2.– С. 90–94.

33. Балаклицький М. Клара Ґудзик як християнський публіцист : до проблеми світоглядної ідентифікації / М. Балаклицький // Збірник Харківського історико-філологічного товариства. – 2009. – Т. 13. – С. 137–150.

34. Балаклицький М. Комунікативні стратегії протестантських журналістів України / М. Балаклицький // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія “Соціальні комунікаціїї”. – 2009. – Вип. 1. – С. 33–37.

35. Балаклицький М. Протестантське богослов’я комунікації / М. Балаклицький // Українське релігієзнавство. – 2010. – № 55. – С. 179–187.

36. Балаклицький М. Мас-медіа в культурних війнах українських протестантів / М. Балаклицький // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія “Соціальні комунікації”. – 2010. – Вип. 2. – С. 5–7.

Тези й матеріали наукових конференцій 37. Балаклицький М. Пропагандистська періодика українських

протестантів / М. А. Балаклицький // Соціальні комунікації в стратегіях формування суспільства знань [Текст] : у 2 ч.: матеріали міжнар. наук. конф., Харків, 26–27 лютого 2009 р./ [ред. кол. В.М. Шейко та ін.]. – Ч. 1 – 2009. – С. 190–193.

38. Балаклицький М. «Донкіхотський» видавничий проект українських протестантів: причини занепаду / М. А. Балаклицький // Наукові читання Інституту журналістики. Присвячено пам’яті А.Г. Погрібного. 23 грудня 2008 р. / за ред. В. В. Різуна; наук. ред. Н.М. Сидоренко; упоряд. Л. В. Боярська, І. М. Забіяка. – К. : Інститут журналістики, 2009. – Вип. 16. – С. 109–112.

39. Балаклицкий М. Протестантское богословие коммуникации: украинский контекст / М. А. Балаклицкий // Перспективы христианской философии в России [Текст] : сб. ст. Междунар. философ.-богослов. семинара,

26

г. Москва, 31 мая. 2010 г. / Нижегород. религиовед. о-во, Ассоциация «Духовное возрождение», ф-т философии Техасского университета в Остине, Московская богосл. семинар. ЕХБ; соредактор. : М.Н.Черенков, И.И. Малин (сост. сб.) [и др.]. – М. : Изд-во Ассоциация «Духовное возрождение», НИЦ Поволжья «Нижегородское религиоведческое общество», 2010. – С. 43–50.

АНОТАЦІЯ

Балаклицький М. А. Розвиток протестантської журналістики в Україні: генеза та сучасний стан. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук із соціальних комунікацій зі спеціальності 27.00.04 – теорія та історія журналістики. — Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України, Київ, 2013.

У дисертації вивчено особливості конфесійної журналістики в контексті теорії медіатизації. Студія розглядає теоретико-методологічну основу медіатизації релігії в сучасній Україні, визначає організаційні аспекти протестантської журналістики, виділяє визначальні характеристики та завдання протестантських медіа, аналізує соціальну проблематику цих ЗМІ як віддзеркалення громадянської позиції журналістів. Встановлено рівень впливовості релігійних ЗМІ та визначено перспективи релігійної комунікації України в контексті загального журналістського процесу.

Ключові слова: журналістика, журналіст, медіатизація, релігія, міні-медіа, комунікація, ЗМІ, медіа, церква, протестант, репутаційний менеджмент, моралістична критика, трансформація.

АННОТАЦИЯ Балаклицкий М. А. Развитие протестантской журналистики в

Украине: генезис и современное состояние. — Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени доктора наук по социальным

коммуникациям по специальности 27.00.04 — теория и история журналистики. — Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Министерство образования и науки Украины, Киев, 2013.

Диссертация посвящена исследованию явления медиатизации различных сфер общества на примере религиозной жизни независимой Украины. Студия рассматривает теоретико-методологическую основу медиатизации религии в современной Украине, определяет организационные аспекты протестантской журналистики, выделяет решающие характеристики и задачи протестантских медиа, анализирует социальную проблематику этих СМИ как отражение гражданской позиции журналистов. Предложен алгоритм изучения медиатизационных процессов в различных сферах общественной жизни. Установлен уровень влияния религиозных СМИ и определены перспективы религиозной коммуникации Украины в контексте общего журналистского

27

процесса. Установлено, что в светском обществе религиозная тематика относится к

разряду специализированных. Соответственно, издания, концентрирующиеся на ней, не могут конкурировать с развлекательными и общественно-политическими и в массе своей не планируют «воевать» за масс-медийное пространство. Намерения большой доли протестантских медийщиков ограничиваются групповой коммуникацией: интересами местной общины и ее непосредственного окружения. Такие СМИ можно отнести к типу мини-медиа (термин Д. Смита). Классифицировать протестантские мини-медиа можно как виды устного общения, мануальные мини-медиа, печатные, электронные, разновидности рекламы.

Обосновано, что основными функциями протестантских СМИ являются провозглашение христианского учения, пиар религиозных организаций и моралистическая критика светского и церковного медиаконтента. В проповедничестве заметно первенство идеологических задач: поиск общего идейного, нравственного, мировоззренческого фундамента с обществом для подачи религиозных коннотаций «светской» проблематики. В рамках связей с общественностью журналисты преподносят не общехристианскую информацию, а создают положительный образ конфессии-основателя посредством рассказа о ее полезной деятельности, привлекают реципиентов к партнерству.

Однако за стенами культового помещения миссионерские усилия нередко наталкиваются на сопротивление враждебных коммуникационных мощностей. Это определяет еще одну важную функцию протестантских СМИ Украины — критику «греховного» контента и — в определенных ситуациях — технических средств коммуникации.

Проведенное социологическое исследование показано, что влияние религиозных медиа составляет средоточие интереса практикующих коммуникантов и медиаисследователей. Сотрудники этих медиа представляют достаточно однородное социальное образование. У церковных медийщиков преобладают мотивации идеологического характера. Ситуация в церковных медиа стабильна: не ожидается ни спада, ни взрыва активности. «Свое», «правильное», ортодоксальное в СМИ кажется аудитории более важным, чем профессиональные качества материала. В первую очередь, аудиторию интересуют публикации по богословию и здоровому образу жизни, в последнюю очередь — экономического характера. Более всего она готова следовать сообщениям по социальной тематике. Протестантские СМИ функционируют как альтернатива не изданиям других конфессий, а светским СМИ. Клерикальные медиа берут верх не в техническом плане, а в силу соответствия библейским наставлениям.

Вкладом протестантской журналистики в работу украинских СМИ может быть ее опыт персональной и групповой этики, опирающийся на религиозные убеждения и являющийся основанием профессиональной и общественной

28

деятельности. Протестантским журналистам следует ориентировать церковные медиа на освещение общественной тематики и внедряться в светские издания. Идеологической базой такого перехода может быть качественная религиозная журналистика, преданная не морализаторству или корпоративным интересам, а фактической точности, поиску конкретных деталей, раскрытию «вечных тем».

Протестантизм — религиозное течение, в наибольшей степени воспользовавшееся возможностями технически опосредованной коммуникации. Главная цель данной работы состоит в установлении специфики такого влияния на аудиторию. Глубина и стабильность такого влияния состоит в комплексном использовании массового и индивидуального подхода с принципиальным акцентом на групповое общение. В результате стабильная, глубоко мотивированная аудитория проявляет верность этим медиаканалам, потому что имеет представление (по крайней мере, иллюзию) о личном знакомстве с фигурантами и авторами публикаций, дорожит статусом «своих» в этой сфере, инсайдеров, посвященных.

Ключевые слова: журналист, журналистика, медиатизация, религия, мини-медиа, коммуникация, СМИ, медиа, церковь, протестант, репутационный менеджмент, моралистическая критика, трансформация.

SUMMARY

Balaklytskyi M. A. Evolution of Protestant journalism in Ukraine: origin and current state. — Manuscript.

Thesis for Doctoral degree in Social Communications in specialty 27.00.04 – Theory and History of Journalism. — Taras Shevchenko National University of Kyiv, Ministry of Education and Science of Ukraine, Kyiv, 2013.

Dissertation is devoted to researching of peculiarities of denominational journalism in the context of mediatization theory. The thesis observes the theoretical and methodological ground of mediatization of religion in contemporary Ukraine, defines the organizational aspects of Protestant journalism, singles out the peculiar features and objectives of Protestant media, analyzes social issues of this media as a mirroring of civil stand of journalists. The author proposes the algorithm of studying of mediatizing processes in different spheres of social life, determines the influence of religious media and specifes the prospects of religious communication in Ukraine in the context of overall journalistic process.

Key words: journalism, journalist, Protestant, mediatization, religion, mini media, communication, media, religion, Church, reputation management, moralizing critique, transformation.

29

Підписано до друку 10.09.2014 р. Формат 60х90/16. Гарнітура Times New Roman. Папір офсетний. Друк різографічний.

Ум. друк. арк. 1,9. Наклад 100 прим. Зам. № 45/14

Надруковано: ФОП Половінченко О.В. Свід. №637395 від 27.01.2005 р.

м. Харків, вул. Мира, 20. Тел. (057) 751-74-04.

novaprint.com.ua