Вiдомостi православно¢ Днiпропетровщини

¹ 10 (12) жовтень 2012 р.За віру Православну! За Неньку Україну!

СВЯТО У СВІДОМОСТІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУМинуле – це нескінченна далечінь, і чим більше

ми в неї вдивляємося, тим краще бачимо, як глибо-ко у віки йдуть корені людської історії. Але бувають події, які об’єднують усі століття, усі народи, і тоді час, безжально, на перший погляд, відмірюючи зем-ний людський шлях, немов би перестає існувати. До таких подій належить і диво Покрови.

Воно сталося дуже давно – історики досі спе-речаються, коли саме. Але чи так це важливо, якщо те, що сталося темною ніччю у Вла-хернському храмі Константинопо-ля, взагалі не має часу. 14 жовтня православний світ відзначає одне з найбільших і визначних церковних свят року – Покрова Пресвятої Бо-городиці, встановленого на честь явлення Пресвятої Богородиці у 910 році у Константинопольському Влахернському храмі (де зберіга-лася риза Пресвятої Діви Марії, Її головний покров і частина поясу). Як правило, диво Покрови Божої Матері пов’язується з нападом сарацинів на Кон-стантинополь. Місто готувалося до облоги, воїни озброювалися, багато жителів на колінах із сльоза-ми на очах молилися про те, щоб минула біда. У той момент, коли полчища ворогів вже були готові уві-рватися до міста, сталося диво: тисяча християн, які молилися про порятунок, відчули, що їх благання по-чуті. Святий юродивий Андрій, що знаходився у цей момент у Влахернському храмі, схиливши коліна у слізній молитві, побачив, що сама Божа Мати спус-тилася з небес по східцях у супроводі святого Хрес-тителя Господнього Іоанна і святого апостола Іоанна Богослова. Вставши на коліна, Пресвята Діва моли-лася із сльозами на очах про порятунок людей від незгод і страждань, потім, підійшовши до Престолу, продовжила свою молитву, закінчивши яку, зняла зі своєї голови білий покров (омофор) і простягнула його над тими, хто молився у храмі, захищаючи від ворогів – видимих і невидимих. Покров у руках Пре-чистої Матері, оточений ангелами і сонмом святих, сяяв «дужче променів сонячних». Тоді святий Андрій запитав у свого учня Єпіфанія: «Бачиш, брате, Цари-цю усіх, що молиться про весь світ?» «Бачу, святий отче, і жахаюся», – відповідав йому Єпіфаній.

Так Богородиця врятувала Константинополь від розорення і загибелі людей. Коли Богоматір покину-ла церкву, покрив став невидимим, але у храмі зали-шалася благодать, яка зійшла згори з Богородицею.

Церковна історія знає безліч прикладів явного свідо-цтва про допомогу Божу християнам. Немало при-кладів говорять про заступництво ангелів, святих і Пресвятої Богородиці. Але зовсім небагато таких пам’ятних днів стали значущими, а то й унікальни-ми, як свято Покрови Божої Матері. Воно стало за-гальноцерковним святом у Константинопольській Церкві. А Влахернські будівельники, які зводили Успенський собор Києво-Печерської лаври, пере-

несли його на Україну. Наші предки по-особливому ставилися до Божої Матері, здавна виявляючи любов до Богородиці, і тому дуже припало свідчення про особисте заступни-цтво або Покров Божої Матері до їх-ніх сердець. Важко пояснити чому, але факт особливого благоговіння, особливого шанування очевидний. Народна свідомість саме із заступ-ництвом Божої Матері пов›язує свої надії. Українські християни зу-міли духовними очима побачити ту

глибину Божественного зв’язку, у який вступають християни з Матір’ю Господа Ісуса Христа, адже не-має благотворнішої молитви, ніж Матері перед сво-їм Сином.

Козацтво України споконвіку вважало Пресвя-ту Богородицю своєю особливою покровителькою. Образ Богородиці вінчав козацькі хоругви та штан-дарти, ікону Покрови обов’язково брали в морські та сухопутні походи, перед битвами служили їй молебні. Церква на Січі завжди була Покровською; хоча неми-лосердна історія не раз руйнувала й переносила на нові місця Січовий табір, але ця традиція не міняла-ся. І свято це урочисто святкували на Січі з піснями, феєрверками та хвацькими бойовими змаганнями. Куди б доля не заносила козаків, завжди з ними була ікона Пресвятої Богородиці. Так після зруйнування Січі царицею Катериною козаки понесли з собою лише ікону Покрови Пречистої Богородиці.

У сучасних нелегких обставинах життя україн-ського народу так важливо просити Покрову над нами Пресвятої Владичиці. Адже уся наша історія свідчить про її особливу любов до України, і певним є, що вона не залишить нас і тепер, коли так по-требуємо її заступництва у Божого Сина. З ревною синівською молитвою припадімо до Неї, благаючи спасіння і допомоги простими словами молитви: «Пресвята Богородице, спаси нас».

Ієрей Сергій Нарольський

22 ЖОВТНЯ ДЕНЬ ІНТРОНІЗАЦІЇ СВЯТІЙШОГО

ПАТРІАРХА ФІЛАРЕТАСьогодні вся повнота нашої Єпархії зливається в

одному невмовкному хорі, щоб єдиним серцем і єди-ними устами скласти на Ваші святительські руки усе, чим наповнені наші серця — вірність, любов, відда-ність, вдячність, а найголовніше — гарячі молитви до Всемилостивого Бога, щоб Він обдаровував Вас Сво-єю благодаттю, укріпляв Вас у немочах та підтримував у труднощах для добра Українського Народу і утвер-дження Української Помісної Православної Церкви.

11 жовтня Керуючий нашою Єпархією святкує день свого Небесного покровителя

ЙОГО ПРЕОСВЯЩЕНСТВУ ЄПИСКОПУ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОМУ І

КРИВОРІЗЬКОМУ СИМЕОНУ

Сердечно вітаємо Вас з днем Вашого Ангела!Молитовно бажаємо Вам, дорогий Владико, за-

вжди відчувати незриму допомогу Вашого Небесного покровителя. Нехай дарує Вам Господь наш і Спаси-тель Ісус Христос повноту і достаток Своїх спаситель-них милостей!

У цей священний для Вас день прийміть від на-ших люблячих сердець щирі вітання та побажання здоров›я, кріпості сил і бадьорості духу, настільки необхідних у Вашому високому служінні Святій Пра-вославній Церкві.

Многая Вам і благая літа!

7 ЖОВТНЯ – ДЕНЬ УЧИТЕЛЯ… мати народжує дитину для життя. Церква народжує християнина для спасіння.Вчитель народжує людину для знань.

Сердечно вітаємо всіх педагогів України з професійним святом!

Бажаємо здоров’я, терпіння та гарних учнів.

14.10.2012р. – день козацтва України

КОЗАЦЬКОМУ РОДУ НЕМА ПЕРЕВОДУ

…плач дітей та зойки дорослих тонули в глузливому реготі татар. Натягувалися волосяні аркани, валячи людей на землю. Та зненацька могутнє «Слава!» перекрило все, і з сотен уст залунало: «Козаки? Козаки! Воля!!»

Козаки – це воля, козаки – це Україна, це цілковита безстрашність і дивовижне військове мистецтво. Кращі полководці Європи воліли бачити в своєму війську козачі загони, великий стратег Боплан був у захваті від бойових якостей козаків. Коли Польща та Московія платили данину Криму, козаки брали Бахчисарай та Стамбул. Якими вони були? В різних джерелах ми бачимо лицарів – і розбійни-ків, освічені, поетичні натури – і диких обірванців, патріотів своєї країни – і жадібних найманців… Залежить, напевно, від того – хто, коли й для чого писав. Що доброго може написати московський посольський дяк про козаків, які нещодавно брали Москву чи вщент розтрощили армію Трубецького під Конотопом? Так, ми не знаємо точно які вони були, але знаємо про великі їх діла та звершення. І нехай зараз знаряддям козаків перестали бути шаблі, але ми впевнені, ще не вмерла Україна, і слава її, і воля, доки будуть живі в нашому народові козачі душі та серця! З свя-том всіх лицарів України!

ВIТАªМО

ОСВЯЧЕННЯ ХРЕСТА29 серпня, в день перенесення Нерукотворного

Образу з Едесси в Константинополь у селі Пашина Балка відбулася непересічна подія. На запрошен-ня місцевої православної громади в село приїхав секретар єпархії протоієрей Віталій Лопушанський в супроводі 2-х священників для освячення хреста на місці будування каплиці. Незважаючи на дощ та вітер, віруючі прийшли помолитися разом із духо-венством. Ієрей Юрій Сердюк, звертаючись до віру-ючих, наголосив, що Господь випробовує нашу віру як випробовував віру апостолів під час бурі на морі (Лк.8.25.). Отець Віталій благословив присутніх лю-дей, побажав їм щастя і здоров’я і привітав з наро-дження церкви у селі.

Ієрей Юрій Сердюк

2 ¹ 10 (12) жовтень 2012 р.

Сьогодні у нас в гостях Олексій Іл-ліч Осипов, професор Московської Духовної Семінарії та Академії, доктор богослов’я, людина, що виховала не одне покоління священнослужителів.

В одній зі своїх статей він називає християнство «антирелігійної релігією». З чим пов’язано таке дуже несподіване визначення? Осипов досить часто по-чинає з чого-небудь незвичайного.

«…Здається, православ’я і марк-сизм – речі важко поєднувані. Але Фрі-дріх Енгельс, один з геніїв марксизму, ретельно вивчав християнську історію, – і зробив висновок, що християнство, виникнувши на світовій арені, вступило в різке протиріччя з усіма оточуючими її релігіями. А Карл Маркс у своїх роботах іноді прямо називає християнство ре-лігією революційної. Про що йдеться? Виявляється, про речі вельми і вельми серйозні. Справа в тому, що висновок Енгельса дійсно цілком відповідає суті християнського вчення – як віровчення, так і розуміння самого духовного жит-тя, і християнської моральності. Вірно: християнство вступило в різку супер-ечність з іншими релігіями. У чому це протиріччя? Це занадто велике питан-ня, щоб тут відповісти на нього повніс-тю. Але на дещо можна звернути увагу.

Якби зараз перед нами сиділи пред-ставники майже всіх релігій і ми могли звернутися до них і поставити запитан-ня: «Хто досягне мети свого життя або порятунку, з точки зору вашого релігій-ного вчення?» – То, я думаю, відповідь усюди був би абсолютно однозначною. У тому числі, і з боку православ’я. Свя-та людина? Той, хто ретельно виконує всі заповіді, всі повеління Пророка і т.д. Ось тут – парадокс! Якщо ми звернемо-ся до історії християнства, до його самої початкової стадії, то зіткнемося з абсо-лютно вражаючим фактом. Першим в рай входить... ну, як сказати... До слова «розбійник» ми вже якось звикли... Мож-на сказати сильніше: негідник, убивця! Я не знаю, що вже він такого зробив, що по цілком справедливим нормам і римсько-го законодавства, і іудейського був засу-джений до найстрашнішої кари. Він сам визнав це: «І ми засуджені справедливо, бо достойне за діла наші одержали»... Цей розбійник сповідував свою провину, усвідомив, що він дійсно гідно засудже-ний до цієї страти. І що він чує від Самого засновника християнства, від Того, Хто для християн є і Богом, і Спасителем, і Ідеалом? «Сьогодні ж будеш зі Мною в раю»! Хто буде в раю, ще раз питаю? Розбійник. Це ж приголомшлива річ!

Я зараз звертаю вашу увагу, на те, що цим фактом християнство міняє всі звичайні, природні для представника кожної релігії норми: рятується святий. Тут перший в рай входить негідник!

І ще два-три моменти. Ми бачимо майже те ж саме, коли Христос йде се-ред шуму і натовпу і зустрічає Закхея, митаря. Хто такі митарі? Це справжні шахраї, які брали з людей податки в два-три, я навіть не знаю, у скільки ра-зів більше. Обманщики! Закхей захотів побачити Христа. А він був невеликого зросту, і йому довелося залізти на дере-во, щоб подивитися, який Христос. І тут ми знову зустрічаємося з дивним фак-том. Христос міг бачити душу людини. Він бачив, чому Закхей виліз на цю смо-ківницю. Мабуть, не просто з цікавості, було і щось інше. Що – незабаром від-крилося. Він говорить: «Закхей, зійди! Мені сьогодні потрібно буде бути в тебе». Закхей влаштовує прийом, на якому кого тільки немає – митарі, грішники і т.д. І що відбувається з Закхеєм? Він говорить: «Всім, кого я образив, я верну вчетве-ро». Христос йому відповідає: «Прийшов порятунок цього будинку». Знову поря-тунок – кому? Що він зробив доброго в житті? Нічого! Виходить, християнство рятує негідників, чи що? Абсолютно ан-тирелігійна релігія! Жахливі речі пропо-нує! Чому ж розбійник і митар отримали таку обіцянку? Чому та жінка, яка була взята, – те ж саме? Її ж привели, щоб по-

ДОРОГОЮ БУДІВНИЦТВА9 вересня, у неділю 14-ту після П’ятдесят-

ниці, на запрошення настоятеля протоієрея Олексія Горохівського, Преосвященнійший Си-меон, єпископ Дніпропетровський і Криворізь-кий відвідав парафію на честь Різдва чесного славного Пророка, Предтечі та Хрестителя Гос-поднього Іоана міста Жовті Води. Правлячого Архієрея супроводжував секретар єпархіаль-ного управління протоієрей Віталій Лопушан-ський. В цей святковий воскресний день Його Преосященство у співслужінні духовенства єпархії очолив Божественну літургію в одно-йменному храмі. Ангельский спів хору, велика кількість священнослужителів, полум’яна мо-литва прихожан створювали атмосферу непо-вторної Божественної радості та спокою.

Після заамвонної молитви, присутні хрес-ним ходом відправились до місця, яке наполе-гливою працею настоятеля та парафіян було одержане від місцевої влади для будівництва типового Провославного храму. Чин освячен-ня хреста та території для будівництва храму очолив єпископ Симеон.

Богослужіння закінчилося уставним мно-голіттям.

ПРЕСТАВЛЕННЯ АПОСТОЛА ІОАННА БОГОСЛОВА – ПЕРЕМОГА НАД ТЛІННЯМ

Святий апостол і євангеліст Іоанн Богослов був сином Зеведея і Саломії, згідно з переказа-ми – дочки святого Обручника Йосифа, яка зга-дується в числі жінок, що служили Господу своїм майном. Молодший брат апостола Якова. Був рибалкою, був покликаний Ісусом Христом до числа Своїх учнів на Генісаретського озера: за-лишивши батька свого Зеведея в човні, він, ра-зом зі своїм братом Яковом, пішов за Христом (Мф.4: 21; Мк.1: 19). Брати Яків та Іоанн в Єван-геліях іменуються синами Зеведеєвими по іме-ні їх батька Зеведея, також, за повідомленням євангеліста Марка (Мк.3: 17) Ісус назвав братів Боанергес (грец. Βοανηργες, арамейське сло-во, розшифровується в Новому Завіті як «сини грому»), очевидно, за поривчастий характер. Цей характер повною мірою проявився, коли вони хотіли звести з неба вогонь на самарян-ське селище (Лк.9: 54); а також у проханні дати сісти їм у Царстві Небесному по праву і ліву сто-рону від Ісуса (Мк.10 :35-37 ). З євангельських оповідань випливає, що Іоанн, разом зі своїм старшим братом Яковом, був у близьких сто-сунках з апостолом Петром і входив до числа наближених Господом учнів. Разом з Петром та Яковом він став свідком воскресіння дочки Іаіра (Мк.5: 37; Лк.9: 51). Тільки їх Ісус зробив свід-ками свого Преображення (Мф.17: 1; Мк.9: 2; Лк.9: 28) і Гефсиманського моління (Мк.14: 33).

На Хресті Ісус доручив Іоанну піклуватися про Свою Матір – Діву Марію. Іоанн згаданий

у списках апостолів в Євангелії від Матфея (Мт.10: 2), від Марка (Мк.3: 17), від Луки (Лк.6: 14), а також в Діяннях Апостолів (Діян.1: 13).

Преставлення улюбленого учня Спасите-ля, святого апостола і євангеліста Іоанна Бо-гослова – одна з найбільш загадкових подій в Священному Переданні.

Загальновідомий переказ такий: прожив-ши більше ста років, він віддалився з Ефеса і просив учнів своїх поховати його ще живим, на-кривши обличчя платом. Ті не наважилися по-рушити прохання вчителя. Однак через деякий час, коли могила була розкрита, тіла Іоанна там не виявилося. Зате щороку, 21 травня, на моги-лі став виступати тонкий шар пороху (або «ман-ни»), що приносив зцілення. На честь цієї події встановлено весняне святкування пам’яті свя-того апостола і Євангеліста Іоанна Богослова.

Що ж це за прах і куди поділося тіло апос-тола? Траплялася думка, ніби сплячий Іоанн так і лежить в могилі, а тонкий прах піднімаєть-ся від його дихання. Більш поширений погляд, що апостол узятий на небо разом з тілом, по-дібно Богородиці і древнім праведникам – Іллі та Єноха. Багато святих (Іполит Римський, Андрій Кесарійський, Іоанн Кронштадтський) висловлювали впевненість у тому, що апостол Іоанн буде разом з Іллею і Єнохом проповіду-вати перед Другим пришестям Господа нашо-го Ісуса Христа. «Св. апостол Іоанн Богослов ... дивним чином преставлений і живе досі на

землі і на небесах», – говорить святий прав. Іоанн Кронштадтський.

У будь-якому випадку, Священне Передан-ня зафіксувало зміну «чину єства» – тління не торкнулося тіла «апостола любові». Цією пере-могою над тлінням підкреслюється його духо-вна спорідненість з Пресвятою Богородицею, яка усиновила Іоанна біля підніжжя Хреста Господнього.Варто звернути увагу, що такого дива не удостоїлися навіть святі первоверховні апостоли Петро і Павло, хоча мученицька кон-чина обох – подвиг віри, свідчення про Христа.

Через кілька днів після кончини святого апостола і Євангеліста Іоанна Богослова ми відзначаємо свято Покрови Пресвятої Бого-родиці, яке змушує нас знову і знову згадувати про материнської турботи, надані нам Пречи-стою Дівою. Можливо, близькість цих двох дат не випадкова або хоча б символічна. Можна навіть припустити, що таємниця Іоанна Бого-слова розкриваються в богородичних святах Успіння та Покрова. Якщо Успіння являє нам істину вічного материнської любові Пречистої Діви («Після Успіння світу не залишила єси, Бо-городице»), то свято Покрови нам демонструє здійснення цієї любові – молитви як діяльного заступництва, заслону нас від усякого зла.

Ось перед цією діяльною любов’ю, яка бере свій початок в Джерелі Життя – Бога – і відступають смерть і тління.

Ігумен Філарет (Солошенко)

СВЯТИЙ АПОСТОЛ І ЄВАНГЕЛІСТ ЛУКАСвята церква 31-го жовтня вшановує

пам’ять святого євангеліста Луки. Він народив-ся в сирійському місті Антіохії. Батьки його не належали до єврейського племені: про це свід-чить частково саме ім’я Лука, скорочене від ла-тинського слова Лукан, а особливо одне місце з послання апостола Павла до колосян, де свя-тий Павло ясно відокремлює Луку від «сущих від обрізання», тобто юдеїв (Кол. 4, 10-15). У своїх писаннях Лука, однак, виявляє ґрунтовну обізнаність із законом Мойсеєвим і юдейськи-ми звичаями; тому можна вважати, що Лука ще до свого навернення до Христа вже прийняв юдейську віру. Крім того, на своїй батьківщи-ні, що славилася розквітом наук і мистецтв, Лука збагатився знанням різних наук. Із по-слання апостола Павла до колосян ми бачимо, що Лука опановував лікарське мистецтво; пе-редання ж свідчить, що він був і живописцем. Поза сумнівом також, що він в цілому здобув хорошу освіту, тому що грецька мова його пи-сань набагато чистіша і правильніша, ніж мова інших новозавітних письменників.

Коли чутка про чудеса і вчення Господа Іс-уса Христа розповсюдилася з Галілеї по всій Сирії і всіх навколишніх місцях, тоді й Лука прибув з Антіохії в Галілею, де Господь Ісус Христос почав сіяти насіння Свого спаситель-ного вчення (Мф. 4, 24-25; Лк. 4, 37). Насін-ня це знайшло для себе в серці Луки добрий ґрунт і принесло стократний плід. Незабаром святий Лука був удостоєний зарахування до собору 70-ти апостолів Христових і, отри-мавши від Господа напучення і владу творити чудеса, став ходити «перед лицем» Господа Іс-уса Христа, проповідуючи про настання Цар-ства Божого і готуючи путь Христу Спасителю.

В останні дні земного життя Спасителя, коли з поразкою Пастиря розсіялися і вівці Його ста-да, святий Лука перебував у Єрусалимі, сумую-чи і плачучи за своїм Господом, Який прийняв добровільне страждання. Ймовірно, під час розп’яття Його, у числі інших, тих, що знали Іс-уса, стояв і Лука «віддалік» і зі скорботою погля-дав на Розіп’ятого (Лк. 23, 49). Але незабаром скорбота його змінилася радістю, бо Воскрес-лий Господь у день Свого воскресіння втішив

Луку, удостоївши його Свого явлення і бесіди, про що з особливими подробицями і жвавістю повідомляє сам Лука в своєму Євангелії. Суму-ючи через смерть свого Вчителя і дивуючись Його воскресінню, про яке його повідомили жо-ни-мироносиці, йшов Лука з іншим учеником Господа – Клеопою – з Єрусалима в Еммаус і дорогою в це селище удостоївся стати супутни-ком Того, Хто є «путь, і істина, і життя» (Ін. 14, б).

Бажаючи поділитися своєю радістю з ін-шими учениками Господа, Лука і Клеопа відра-зу ж встали і вирушили в Єрусалим. Там вони знайшли зібраних в одному домі апостолів та інших учеників і, звичайно, зразу ж сповісти-ли їм, що Христос воскрес і що вони бачили Його, і розмовляли з Ним. Апостоли зі свого боку втішили їх, сказавши, що Господь воскрес воістину і явився Симонові. Потім Лука та Кле-опа докладно розповіли апостолам про все, що трапилося з ними в дорозі і про те, як вони впізнали Христа Господа в переломленні хліба. Під час цієї розмови несподівано серед апос-толів явився Сам Воскреслий Господь, ска-зав їм: «Мир вам» – і заспокоїв їхні збентежені серця. Для запевнення ж тих, які думали, що бачать перед собою тільки дух свого помер-лого Вчителя, Господь показав рани від цвяхів на руках і ногах Своїх і спожив їжі. Євангеліст Лука тут знову удостоївся почути від Господа роз’яснення всього, що сказане про Нього у Священному Писанні Старого Завіту, і отримав дар розуміння Писання (Лк. 24, 18-49).

Після вознесіння Господнього святий Лука перебував деякий час разом з іншими апос-толами в Єрусалимі, але потім, за свідченням передання, пішов на свою батьківщину, в Ан-тіохію, де вже було багато християн. Дорогою туди він прийшов із проповіддю у місто Севас-тію, де знаходилися нетлінні мощі святого Іоа-на Хрестителя. Йдучи з Севастії, святий Лука хотів було взяти їх з собою на батьківщину, але тамтешні християни, які ревно шанували Хрес-тителя Господнього, не дозволили Луці взяти його святі мощі. Тоді святий Лука взяв від них праву руку, під яку колись схилив голову Свою Христос, приймаючи хрещення від Іоана. З цим безцінним скарбом святий Лука прибув

на свою батьківщину, на велику радість антіо-хійських християн. Залишив Антіохію він тільки тоді, коли став супутником і співпрацівником святого апостола Павла, який, за оповідями деяких давніх письменників, доводився йому навіть родичем. Це сталося, між іншим, уже під час другої апостольської подорожі святого Павла. У цей час святий Лука разом з апосто-лом Павлом пішов на проповідь у Грецію і був залишений ним для утвердження і влаштування Церкви в македонському місті Филипах; святий Лука з того часу, протягом декількох років, тру-дився у справі розповсюдження християнства в Македонії .Коли ж апостол Павло в кінці тре-тьої своєї апостольської подорожі знову відві-дав Филипи, Лука, за його дорученням і будучи обраний всіма віруючими, пішов у Коринф для збору милостині на користь бідних християн Палестини. Зібравши милостиню, святий Лука з апостолом Павлом вирушив до Палестини, відвідуючи на шляху церкви, що знаходилися на островах архіпелагу, на берегах Малої Азії, у Фінікії та Юдеї. Коли апостол Павло був взя-тий під варту в палестинському місті Кесарії, святий Лука залишався при ньому. Не поки-нув він апостола Павла й тоді, коли той був від-правлений до Риму на суд кесаря. Він разом з апостолом Павлом переносив усі труднощі по-дорожі морем. Прибувши в Рим, святий Лука також був з апостолом Павлом і разом з Мар-ком, Аристархом і деякими іншими супутника-ми апостола проповідував Христа в цій столиці стародавнього світу. У Римі святий Лука напи-сав своє Євангеліє і книгу Діянь святих апосто-лів. У Євангелії він описав земне життя Господа нашого Ісуса Христа не тільки на основі того, що сам бачив і чув, але й беручи до уваги все те, що «передали нам ті, що від самого почат-ку були очевидцями і служителями Слова» (Лк. 1, 2). Святий апостол Павло керував ним у цій справі і потім схвалив написане святим Лукою Євангеліє. Також і книга Діянь апостольських була написана, як розповідає церковне пере-дання, за велінням апостола Павла.

Після дворічного ув’язнення апостол Павло був звільнений; залишивши Рим, він відвідав деякі із заснованих ним раніше Церков. Святий

НЕЗВИЧАЙНИЙРАКУРС

«КАНОНІЧНА ТЕРИТОРІЯ» – КОЛИ, ЧОМУ Й НАВІЩО ЗАПУЩЕНО В ШИРОКЕ ВИКОРИСТАННЯ ЦЕ СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ

«….то що ж воно таке – ота канонічна те-риторія, про яку так багато кажуть…» – з листа до редакції.

В останні роки в багатьох православних церковних і біляцерковних ЗМІ Російської православної церкви (РПЦ) доволі часто вжи-вається термін «Канонічна територія». Цей термін став могутнім щитом, який парирує всі зусилля українського суспільства впоряд-кувати Українське православ’я, отримати для нього необхідний і законний автокефальний статус, іншими словами – відтворити єдину, визнану Вселенським православ’ям Україн-ську церкву. На всі українські зусилля з боку Московської патріархії чутно одну стандартну відповідь: «Україна є канонічною територією РПЦ – українське православ’є є невіддільною частиною московського». Що ж таке власне ця «канонічна територія», до якої ми прикуті?

При звертанні до праць російських бого-словів як ХIХ, так і ХХ ст. виявляється цікава обставина – термін «канонічна територія» (КТ) там або взагалі не використовується, або зга-дується у зовсім інших контекстах. Особливо важливим є те, що цього терміну немає в Свя-тому Письмі, а також у Апостольських прави-лах і в постановах Вселенських соборів. Що зовсім не дивно, бо словосполучення «Кано-нічна територія» запущене в широке викорис-тання сучасними російськими православними богословами-політиками на початку 90-х ро-ків минулого сторіччя. Тобто тоді, коли з по-літичної мапи світу зник СРСР і захиталися імперські позиції РПЦ. Як доказ наведемо слова єпископа Віденського і Австрійського (Московський патріархат) Ілларіона Алфеєва, який говорить у своїй відомій доповіді, «що цей термін виник нещодавно, хоча еклезіо-логічна (церковна) модель, яка стоїть за ним, бере початок(?) iз апостольських часів...»

Мало не єдиною структурою, яка встоя-ла після розпаду СРСР майже повністю, ви-явилася Російська православна церква. Як для того, щоб перешкодити своєму власному розпадові, так і для сприяння воскресінню з мертвих «Великої Російської імперії», Мос-ковською патріархією (МП) було розробле-но і запущено для широкого вжитку численні стратегічні схеми, догми, нові святі, прийоми, формули, а також – термін «канонічна терито-рія». Всі ці «наукові напрацювання» впливають на свідомість українських віруючих, особливо російськомовних, через парафіяльних батю-шок, а також завдяки потужній, добре органі-зованій системі Православних братств. Саме тому словосполучення «канонічна територія» перебуває сьогодні в широкому вжитку не лише духівництва, богословів і проросійських політиків України, але й зовсім малоосвічених парафіян УПЦ Московського патріархату.

Потрібно віддати належне енергії, винахід-ливості та вседозволеності Російської церкви – вона всіма засобами бореться за свою ціліс-ність, за світовий статус, за сфери впливу, які, як їй здається, повинні залишатися в її руках до Другого пришестя. А що стосується України, то тут усі прийоми дозволені. Бо повне відокрем-лення українського православ’я від РПЦ обер-неться для останньої епохальною історичною поразкою. Адже це означає зменшення майже вдвічі всіх головних церковних параметрів Ро-сійської церкви – числа віруючих, священиків і єпископів, кількості парафій і храмів. Більше того, втрата України може змусити російських богословів переписувати історію Московської церкви, що безперечно призведе до зниження ваги російського православ’я на міжнародній сцені. (Не згадуватимемо тут про те, що Укра-їнська церква для Росії – це не лише церковні справи, але й висока політика, – як показали останні вибори Президента.)

Іноді створюється мимовільне враження, що незважаючи на свої розміри й могутність, РПЦ всього-на- всього боїться програти в ба-гатоконфесійній конкуренції на «ринку релігій» і тому намагається відгородитися від дійсності різними «феодальними стінами» чи «каноніч-ними територіями». (Зазначимо, що цей тер-мін вживається лише Російською церквою.) Не потрібно бути пророком, щоб передбачити кінець цієї стратегії в недалекому майбутньо-му. Адже, як сказав о. Сергій Кисельов (Ро-сійська православна церква за кордоном), «канонічною територією Церкви Христової є весь світ, як про це свідчать Старий і Новий Заповіти. Немає місця в світі, на яке Церква не мала б права. Це випливає з того, що Ісус Христос усім людям бажає спасіння... Поза чистою вірою «канонічність» не має ні сили, ні сенсу… Тим часом Московська патріархія вва-жає своєю «канонічною територією» майже весь простір колишнього СРСР. Про це Алек-сій II говорив, зокрема на Московських єпар-хіальних зборах 23 грудня 1995 року».

Що це таке, власне, «канонічна територія? Московська патріархія визначає це поняття таким чином: «Канонічною територією церкви називається та, в межах якої традиційно здій-снюється суверенітет церковної влади щодо віруючих, які входять до складу даної церкви і проживають на цій території».

Визначення провокує багато запитань. По-перше, як розуміти термін «традиційно», як ви-мірювати традицію – в роках, у сторіччях? Чи відраховувати традицію з ХV ст. – з часу утво-рення Московської церкви? Чи з моменту заво-ювання Росією тієї чи іншої території? Далі – що таке «суверенітет церковної влади»? Скажімо, Київська церква колись була Церквою-Матір’ю Московської церкви, потім стала її «дочкою» – кому належить «суверенітет»? Чи є дійсні підстави вважати, що Українська церква, анек-сована Москвою 1686 року, сьогодні перебуває на канонічній території Росії? Або візьмімо, на-приклад, Грузинську православну церкву, яка 100 років підпадала під цей-таки московський «суверенітет церковної влади», а потім само-правно звільнилася від нього. Те ж саме сто-сується деяких інших церков, які були колись насильно включені до складу РПЦ, а при пер-шій же сприятливій нагоді самовільно вийшли. Якось нелогічно все виходить, не системно. Чи не свідчить це про те, що непорушність «кано-нічної території» – це щось надумане, штучне, кон’юнктурне й головне – імперське? Інакше не було б такого пожвавленого історичного «руху» церков всередину та назовні «канонічної» росій-ської території – прямо прохідний двір якийсь!

Ще одне запитання – хто, власне, окрес-лює, узгоджує й затверджує канонічну терито-рію тієї чи іншої церкви? Яке право має церква закріпляти за собою території «у вічне воло-діння і за власним бажанням»?

Історичні факти яскраво і послідовно свід-чать, що ця «містична» – в уявленні деяких чад УПЦ МП – канонічна територія визначається зо-всім не церквою і вже зовсім не Духом Святим, а політичними кордонами країни, якій належить церква. Досить елементарного знання історії Росії, щоб побачити дію одного й того ж меха-нізму: спочатку розширюються кордони цієї країни (Московського князівства, Російської імперії, Радянського Союзу), а потім – услід за солдатами – на завойовані «канонічні терито-рії» приходять православні священики. І тво-рять там, наприклад, те, що сталося 1946 року в захопленій Західній Україні. (Московська па-тріархія все ще вважає західні регіони України частиною своєї «КТ» – лише тому, що ці регіони колись було силою зброї включено до складу СРСР.) А тепер виходить як у казці – Радянсько-

го Союзу давно немає, а «канонічна територія» Російської церкви – повністю збереглася!

Те ж саме – але в зворотному порядко-ві – завжди відбувалося внаслідок програ-шу Росією воєн і земель: канонічна територія стискається тоді, як шагренева шкіра: не до-помагають ні «традиція», ні «суверенітет цер-ковної влади». Як це сталося після програної Першої світової війни: тоді повну незалеж-ність від Російського православ’я здобуло де-кілька православних церков (окрім – на жаль! – Української церкви).

Відомо, що принцип єдиноначальності – це обов’язковий закон ефективного функці-онування будь- яких систем управління – як церковних, так і світських, і стосується він вну-трішньої ієрархії будь-якої церкви, чого не за-перечує і Алфеєв: «Принцип КТ, як і раніше, залишається наріжним каменем православної еклезіології (вчення про церкву) і застосову-ється на практиці, хоча й далеко не завжди і далеко не скрізь». (Добрий «наріжний камінь»!)

Нагадаємо ще про те, що після перших серйозних розколів християнства принцип єдиноначальності єпископа було радикально й назавжди порушено: на одній і тій же терито-рії почали створюватися «паралельні» ієрархії – кафедри єпископів різних церков, що нерід-ко носять один і той же титул. Ця картина збе-реглася до нашого часу і навіть розвивається – відповідно до появи нових християнських церков чи з поширенням сфери впливу старо-давніх. Наприклад, у Америці зараз рівнобіжно співіснують юрисдикції Константинопольсько-го, Російського, Антіохійського, Румунського та Сербського патріархатів. На Святій Землі, в Єрусалимі перебувають три патріархи – право-славний, вірменський і латинський. Але навіщо нам наводити східні приклади? Описана карти-на характерна і для України, на «канонічній те-риторії» якої зараз існує декілька православних церков зі своїми «першими єпископами» – УПЦ КП, УПЦ МП, УАПЦ, РП Катакомбна церква, Старообрядські церкви різних напрямків та інші. Про будь-яку єдиноначальність будь-кого на «своїй канонічній території» говорити не ви-падає, тим більше, що структура світового православ’я перебуває в постійному русі.

Трагедія Московської патріархії полягає, вочевидь, в тому, що – незалежно від зміни іс-торичної ситуації – її претензії залишаються незмінними. Як їй жити спокійно та в мирі зі сво-їми сусідами, якщо вона досі вважає, що кано-нічна територія Російської православної церкви включає православних віруючих Росії, України, Білорусі, Молдови, Казахстану, Узбекистану, Туркменистану, Киргизстану, Таджикистану, Ес-тонії, Латвії та Литви. Особливо цікавим є те, що при цьому МП постійно й послідовно створює свої парафії або єпископські кафедри в бага-тьох країнах світу, в тому числі там, де давно іс-нують православні церкви іншої юрисдикції – в чужому «канонічному просторі».

Закінчуючи, необхідно підкреслити, що «канонічна територія» – це не єдине нове поняття, створене останнім часом для ви-правдання та підтримки імперської полі-тики Московської патріархії. Популярна, наприклад, така теза: «Зміна державних кор-донів країни (Росії) не обов’язково призво-дить до подрібнення церков». Це означає, що розпад СРСР зовсім не приводить до розпаду РПЦ – вона «законно» утримує за собою всі ко-лись «колоніальні» церкви, хоча очевидно, що ця теза перебуває у відвертій суперечності з дійсно традиційним загальновизнаним право-славним поняттям «Помісна церква». Понят-тям, яке по-іншому формулюється так: «Одна держава – одна православна незалежна церк-ва» і є надзвичайно важливим імперативом для України та інших країн у подібній ситуації.

3¹ 10 (12) жовтень 2012 р.

НЕЗВИЧАЙНИЙРАКУРС

бити камінням, і запитали Христа: «Що Ти скажеш?» А Христос сказав: «І Я тебе не засуджую. Іди і більш не гріши». У цих словах є якийсь ключ. Вона-то продо-вжувала жити, а розбійникові вже нічого не залишалося... Нагадаємо, що мова йде про євангельський епізод, коли до Христа приводять жінку, яку застала в перелюбстві. За єврейським законом того часу її повинні були побити камін-ням на смерть. Фарисеї спеціально при-водять цю жінку до Христа, влаштовуючи Йому чергову пастку. Якщо Він скаже, що її потрібно пробачити, значить, Він проти закону Мойсея. А якщо Він скаже, що її потрібно побити камінням, значить, Він виступає за вбивство. Ситуація прак-тично безвихідна. І Христос поступає зо-всім несподіваним для них чином.

Так що ж, власне, стверджує хрис-тиянство, коли пропонує такі дивні речі? Воно, на відміну від інших релігій, які були до Христа, – в тому числі і від іу-дейської, старозавітної, релігії, – звер-тає увагу на саму серцевину людської душі, людської особистості і говорить про те, що ж таке порятунок.

Спасіння – це не борг, який віддає Бог людині, виконуючої Його веління. Зовсім ні! Спасіння – це не що інше, як стан душі, подібне властивостям Божим.

Яке ж було уявлення про Бога в до-християнську епоху і яке уявлення дає християнство? У всій дохристиянській історії – в язичництві, в старозавітній ре-лігії, – божество було всесильною істо-тою, творцем, суддею. В одних випадках може бути більш милостивим, в інших – немилосердним, навіть мстивим. Від-крийте Біблію і подивіться: Бог мстить, карає і т.д. Це в Старому Завіті, в дохрис-тиянську епоху. А в язичницьких релігіях навіть приносили людські жертви – ки-дали дітей в пащу розпеченій статуї Мо-лоха, щоб задобрити божество. Тільки таким чином можна було щось отримати.

Християнство стверджує абсолют-но парадоксальні і небувалі речі. Бог абсолютно ні в чому не має потреби: ні в яких наших дарах і ні в яких наших справах. Бог є Любов і тільки Любов. У Бога немає помсти по відношенню до людини. І виявляється, порятунок по-лягає не в тому, що Бог дає щось люди-ні за його справи. А порятунок є не що інше, як з’єднання серцевини людської істоти, в якій його душа, особистість, його «я», воля, серце, розум, – тобто духу людського – з Духом Божим.

Дві найважливіших відмінності хрис-тиянства від інших релігій. Перш за все – це ставлення до людей. Християнство звернене не тільки до успішних і не до тих, хто жорстко і сліпо виконує закон, нехай навіть цей згори. Воно звертаєть-ся, в тому числі, і до тих, кому важко і хто зараз з тих або інших причин не здатний – і сам розуміє це – виконати цей закон. І друге – власне, випливає з першого, це подання про Самого Бога. Бог по-стає не тільки в якості судді і творця, а в якості всеосяжної Любові і прагне роз-повсюдити цю любов на всіх людей.

В усіх інших релігіях Бог розгляда-ється як подавач благ, а може бути, і покарань – в залежності від поведінки людини. Ставлення до Нього приблиз-но таке: я попав комусь значному й ба-гатому, він сам мені не потрібен, мені потрібні його дари, його гаманець, а не він. Не Бог потрібен, а Царство Його потрібно, куточок раю. Бог як джерело благ їм потрібен, а не Сам по собі.

Християнство рішуче відкинув це. Ті, кому Бог не потрібен, а потрібні Його дари, – це якраз розпинателі Христа, які, здавалося б, усе виповнили, щоб отри-мати нагороду, – і виявилися зрадника-ми Істини. У християнстві метою є Сам Бог, а не Його дари. З’єднання з Богом виявляється найбільшим благом, бо Бог, за визначенням, є Любов, а скажіть – що може бути вище для людини? Нічого.

Ось у чому принципова і найважли-віша відмінність християнства: розу-міння Бога і ставлення людини до Бога – зовсім інші.

Лука і тепер також супроводжував його. Через деякий час імператор Нерон підняв у Римі люте гоніння на християн. Апостол Павло вдруге прибув до Риму, щоб своїм словом і прикла-дом підбадьорити і підтримати гнану Церкву, і, якщо угодно буде Богові, розділити з вірую-чими вінець мученицький. Він був схоплений язичниками і закутий у кайдани. Святий Лука і тепер не залишив свого вчителя, і один тільки зі всіх співпрацівників апостола був біля нього в час такий тяжкий, що апостол порівнював себе з жертвою, приреченою на заколення. «Я вже стаю жертвою, – писав апостол Павло своєму учню Тимофію, – і час мого відходу настав… по-старайся прийти до мене скоро. Бо Димас за-лишив мене, полюбивши нинішній вік, і пішов до Солуня, Крискент – до Галатії, Тит – до Дал-матії; один Лука зі мною».

Дуже ймовірно, що Лука був свідком і муче-ницької кончини апостола Павла в Римі. Після кончини апостола Павла святий Лука, як роз-повідає церковне передання, благовіствував Христа в Італії, Далмації, Галлії, а особливо – в Македонії, в якій він і раніше трудився декілька років, а також і в сусідній з Македонією Ахаїї. Уже в глибокій старості апостол Лука вирушив до віддаленого Єгипту, багато потрудився там та переніс чимало гіркот заради слави святого іме-ні Ісусового. Він прийшов у Єгипет, пройшовши всю Лівію, і в Єгипті, у Фіваїді, багатьох навернув до Христа. У місті Александрії він висвятив на

єпископа такого собі Авілія на місце Анніана, ру-копокладеного євангелістом Марком і який про-ходив своє служіння 22 роки. Повернувшись до Греції, він знову влаштовував там, – переважно в провінції Беотії, – церкви, висвячував свяще-ників і дияконів, зціляв хворих тілесно і душевно. Подібно до свого товариша і керівника – апос-тола Павла, святий Лука «подвигом добрим трудився, путь свою звершив і віру зберіг». По-мер він у віці 84-х років від народження, в Ахайї, мученицькою смертю, будучи повішеним через брак хреста на оливковому дереві. Чесне тіло його було поховане у Фівах – головному місті Беотії, де його святі мощі, які подавали багато зцілень, перебували до другої половини четвер-того століття, а потім були перенесені в столицю Східної імперії – Константинополь.

Про місцезнаходження мощей святого апостола Луки стало відомо в четвертому сто-літті за тими зціленнями, які там звершували-ся. Особливо багато зцілень отримували ті, хто страждав хворобою очей. Син рівноапос-тольного Константина Великого, імператор Констанцій, узнавши від одного Ахайського єпископа, що тіло святого Луки спочиває у Фівах, послав правителя Єгипту Артемія пе-ренести мощі святого Луки в столицю, і той з великим торжеством здійснив це.

Під час перенесення святих мощей Луки з берега моря у храм звершилося таке чудо. Такий собі Анатолій, євнух (з царських по-

стільників), був невиліковно хворий. Він багато витратив грошей на лікарів, але зцілення отри-мати не міг, і тепер, з вірою в чудодійну силу чесних мощей апостола Луки, почав благати святого про зцілення. При цьому він підійшов до чесної раки святого і, скільки в нього було сил, допомагав нести її. І що ж? Хвороба залишила його, як тільки він пройшов так декілька кроків. Після цього він з радістю ніс чесну раку до хра-му Святих апостолів, де мощі святого Луки були покладені під престолом, разом з мощами свя-тих апостолів Андрія і Тимофія. Тут святі мощі були джерелом чудес і з особливою любов’ю були шановані православними християнами.

Давні історики Церкви повідомляють, що святий Лука, задовольняючи благочестиве ба-жання перших християн, перший написав фар-бами образ Пресвятої Богородиці, Яка тримає на руках Своїх Предвічне Немовля, Господа на-шого Ісуса Христа, а потім написав й інші дві ікони Пресвятої Богородиці і приніс їх на бла-гий розсуд Богоматері. Вона ж, подивившись на ці ікони, сказала: «Благодать Того, Хто на-родився від Мене, і Моя милість з цими ікона-ми нехай буде!» Святий Лука написав також на дошках і зображення святих первоверховних апостолів Петра і Павла і цим поклав початок добрій і достохвальній справі – писанню свя-тих ікон на славу Божу, Богоматері і всіх святих, на прикрашення святих церков і на спасіння ві-руючих, які побожно шанують ці святі ікони.

ОГОЛОШЕННЯУ Дніпропетровську, по вул. Короленка, 25, працює

єпархіальний оптово-роздрібний склад-магазин. Тут можна придбати церковне начиння, ікони, священи-чі ризи, богослужбову та іншу духовну літературу тощо. Магазин працює з понеділка по п’ятницю, з 09 до 17 год; в суботу – з 10 до 16 год; неділя – вихідний.

Вхід до склад-магазину – із двору.Довідки за телефоном: (056) 374-73-51.

У Дніпропетровську при Свято-Петро-Павлівському храмі працює майстерня з пошиття богослужбових риз, в якій ви-готовляється на замовлення:

ієрейське облачення (грецький та російський крій), стихарі дияконські та паламарські, ряси та підрясники (грецький та ро-сійський крій) та багато іншого богослужбового та церковно-текстильного начиння. В асортименті широкий вибір кольорів та візерунків. Детальну інформацію можна отримати за тел.: (096) 207-67-70 та (099) 35-59-756.

При єпархіальному управлінні працює паломниць-ка служба «Паломник-Дніпро», яка займається орга-нізацією прощ святинями України та зарубіжжя.

Всіх бажаючих на власні очі побачити красу право-славного світу, просимо звертатись до очільниці служ-би монахині Наталії за телефоном: (097) 453-23-01.

4 ¹ 10 (12) жовтень 2012 р.

ВiдомостiПРАВОСЛАВНО¡Днiпропетровщини

За віру Православну! За Неньку Україну!

ЗасновникДніпропетровська єпархія

Української Православної Церкви Київського Патріархату.

Реєстраційне свідоцтво ДП №1693-431Р від 05.11.2010 р.

АДРЕСА РЕДАКЦІЇ: 49070, м. Дніпропетровськ, вул. Пушкіна, 3/4

Контактні телефони: (056) 767-20-90; (094) 910-90-90

е-mail: eparh.presa@gmail.comсайт: cerkva.dp.ua

«Відомості Православної Дніпропетровщини»щомісячна церковна газета.

ГОЛОВНИЙ РЕДАКТОР ігумен Філарет (Солошенко)

Літературний редактор, коректор ігумен Філарет (Солошенко)

Листування з читачами тільки на сторінках газети. Відповідальність за достовір-ність інформації несуть автори. Редакція може не поділяти позицію авторів публікацій. Рукописи не рецензуються та не повертаються. Редакція залишає за собою право ре-дагування та скорочення текстів. При використанні наших публікацій посилання на «Ві-домості православної Дніпропетровщини» обов’язкове.

Друк: ТОВ «САЛВЄЙ», м. Дніпропетровськ

Наклад 2000 примірників. Замовлення № 1234

Розповсюджується безкоштовно.

БЛАГОДІЙНУ ДОПОМОГУ НА ДРУК ГАЗЕТИ МОЖНА НАДАТИ ЗА ТАКИМИ РЕКВІЗИТАМИ:«Управління Дніпропетровської Єпархії УПЦ Київського Патріархату», ЄДРПОУ 23024635 п\р 2600336812352 у ПАТ «Діамантбанк» МФО 320854

адреса банку: 04070, м. Київ, вул. Контрактова площа, 10а ЄДРПОУ 23362711

Шановні читачі, дороги брати і сестри! Не використовуйте наш часопис у господарських цілях. Якщо газета Вам вже не потрібна – передайте її ближнім або в бібліотеку

Допоможіть врятувати Алмасова Сабіра (19 років)Терміново потрібно зібрати кошти на лікування.Діагноз: гострий лімфобластний лейкоз (рак крові)На данний момент Сабір знаходиться на лікуванні у 4-й лікарні. Де він про-

ходить хіміотерапевтичне лікування.Реквізити для надання благодійної допомоги:ПриватБанк, МФО 305299, ОКПО14360570, р/с

29244825509100.Карта № 4405 8858 2481 3718. Призначення плате-

жу благодійна допомога на лікування Алмасова Сабіра Азеровича.

Отримувач АТ «Брокбізнесбанк» (м. Київ), МФО 300249, ОКПО 19357489

р/р 29240735020201 АТ «Брокбізнесбанк» (грн.)Рахунок № 26250200040475Призначення платежу: Благодійна допомога на ліку-

вання Алмасова Сабіра.

Мати: Теряник Лариса Леонтіївна, тел.: +38 (097) 536-89-52.

Православный благотворительный фонд «Отче Наш»Адрес: г. Днепропетровск, просп. Пушкина, д. 3, кв. 4.(056) 767-20-90;e-mail: otchenash_dnepr@ukr.netНаш сайт: http://otchenash.com.ua

ОФІЦІЙНОІєромонаха Єфрема (Озимко) призначено благочинним Софіївського

району (Указ №34 від 21.08.2012).Ієрея Геннадія Коваленка призначено настоятелем парафії архистра-

тига Божого Михаїла с. Михайлівка, Апостолівського району (Указ № 35 від 03.09.2012).

Ієрея Геннадія Коваленка призначено настоятелем парафії великому-ченика Димитрія Солунського с-ща Жовте, Апостолівського району (Указ № 36 від 03.09.2012).

Ієрея Геннадія Коваленка призначено настоятелем парафії преподо-бного Олексія чоловіка Божого с. Новоолексіївка, Софіївського району (Указ № 37 від 03.09.2012).

Диякона Михайла Боніфасіо заборонено у священнослужінні та виве-дено за штат Єпархії (Указ № 38 від 04.09.2012).

Диякона Олександра Бойка заборонено у священнослужінні та виве-дено за штат Єпархії (Указ № 39 від 04.09.2012).

Диякона Василя Коржевського заборонено у священнослужінні та ви-ведено за штат Єпархії (Указ № 40 від 04.09.2012).

Ієрея Ігоря Мигаля звільнено від послуху клірика Свято-Духівського храму м. Дніпропетровська (Указ № 41 від 06.09.2012) та призначено кліри-ком Свято-Троїцького храму м. Новомосковськ (Указ № 42 від 06.09.2012).

Ієрея Ярослава Матюнку призначено кліриком Свято-Духівського хра-му м. Дніпропетровська (Указ № 43 від 06.09.2012).

Ієрея Назарія Чорного призначено кліриком Свято-Духівського храму м. Дніпропетровська (Указ № 44 від 06.09.2012).

ВIТАªМО

РОЗКЛАД СПІВУ АКАФІСТІВ, які звершуються у храмах Дніпропетровської єпархії

Української Православної Церкви Київського Патріархату

7 жовтня (акафіст до Пресвятої Богородиці) – храм первомученика архідия-кона Стефана, Дніпропетровський район, с. Степне, вул. Леніна, 28;

14 жовтня (акафіст до Пресвятої Богородиці) – храм святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії , м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Громадянської війни, 6-а;

21 жовтня (акафіст до Пресвятої Богородиці) – храм преподобних Антонія та Феодосія Києво-Печерських, м. Дніпропетровськ, вул. Рилєєва, 36;

28 жовтня (акафіст до Пресвятої Богородиці) – храм Святого Духа, м. Дні-пропетровськ, вул. Зеленогірська, 1 (Краснопілля);

Наші храми завжди відкриті для богомольців. Запрошуємо взяти участь у спільній молитві, бо це – розмова з Богом. Вона необхідна для нас так само, як повітря і їжа. У нас все від Бога і немає нічого свого: життя, здібності, здоров’я, їжа, – все це дає нам Господь. Тому в радості і смутку, при потребі чи з подякою, ми повинні звертатися саме до Бога. Молитва дозволяє відчути радість присут-ності Бога в нашому житті.

ЗАПРОШУЄМО ДОЛУЧИТИСЯІнформаційно-видавничий відділ Дніпропетровської єпархії Київського Па-

тріархату веде діяльність у нашому краї відповідно до потреб Церкви, викорис-товуючи різні види та форми поширення інформації.

Нема сумнівів: потреба в поширенні Слова Божого, слова Православної Церк-ви дуже велика, а женців, як завжди, на ниві інформаційного служіння – мало.

Тому запрошуємо долучатися до цієї важливої праці православних дніпропе-тровців-добровольців – журналістів, блогерів, редакторів, фотографів, відеоо-ператорів, інших працівників ЗМІ, перекладачів, розповсюджувачів газет і книг, які мають бажання і хоч невелику можливість бути апостолом ХХІ століття. Зго-лошуйтеся: за тел. моб. (098) 503-20-42, ел. поштою eparh.presa@gmail.com.

Із Днем народження:17 жовтня – 34 роки ієрею Івану Ушакову, настоятелю парафії Різдва

Пресвятої Богородиці м. Кривий Ріг;20 жовтня – 37 років протоієрею Михайлу Хабло, настоятелю парафії

святої рівноапостольної княгині Ольги м. Дніпропетровськ;25 жовтня – 63 роки ієрею Михайлу Зубу, клірику храму великомуче-

ника і цілителя Пантелеймона м. Кривий Ріг;26 жовтня – 64 роки протоієрею Анатолію Кривичу, настоятелю па-

рафії Святителя Миколая с. Новий світ, Солонянського району; 29 жовтня – 51 рік протоієрею Леоніду Яриневичу,настоятелю пара-

фії рівноапостольного князя Володимира м. Кривий Ріг;31 жовтня – 36 років протоієрею Івану Назарику, настоятелю парафії

святителя Петра Могили м. Орджонікідзе;

Ювіляри:15 жовтня – 40 років протоієрею Василю Клебану, настоятель пара-

фії апостола Іоана Богослова с. Зоря, П’ятихатського району ;31 жовтня – 45 років протоієрею Валерію Бовтуненку, настоятель

парафії Христа Спасителя м. Кривий Ріг;28 жовтня – 15 років ієрейської хіротонії протоієрея Олександра

Сербіна, настоятелю парафії преподобних Антонія та Феодосія Києво-Печерських м. Дніпропетровськ.