ЗАСНОВАНА В 1990 РОЦІ www.ukurier.gov.ua

4 8 2 0 1 0 3 0 8 0 0 4 6

USD 799.3000 EUR 1081.2131 RUB 2.4412 / AU 101631.00 AG 1617.78 PT 112701.30 PD 57389.74КУРСИ�ВАЛЮТ/БАНКІВСЬКІ�МЕТАЛИ�встановлені�Національним�банком�України з�21�листопада�2013�року

за 100 доларів США за 100 євро за 10 рублів за 10 тройських унцій

П’ЯТНИЦЯ, 22�ЛИСТОПАДА 2013�РОКУ ЦІНА ДОГОВІРНА № 216 (5102)

У�НОМЕРІ:

СПЕЦІАЛ

ЬНИЙ

ВИПУСК

ГАЗЕТА ЦЕНТРАЛЬНИХ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ УКРАЇНИ

Згадаємо все,пам’ятаємо всіх

СПЕЦВИПУСК «УК». Напередодні 80-х роковин ГолодоморуУкраїна вшановує жертв, встановлює історичну правду і застерігає нащадків

Фот

о В

олод

имир

а З

АЇК

И

«Цей злочин назавжди змінив хідісторії українського

народу. Він ставодним із найважчих

випробувань, що випали

на нашу долю.Наш обов’язок —

завжди нести в серцях пам’ять про ті страшніподії. Ми також повинні зробити

все для того, щоб не допуститиподібної трагедії у майбутньому».

Президент про Голодомор 1932–1933 років

ВІКТОР ЯНУКОВИЧ:

Як і чому стався Голодомор?Інтерв’ю з доктором історичних наук Станіславом Кульчицьким 2-3Про деформації культури українського народу як наслідки пережитого голоду 4Одне село — дві долі. Репортаж зі спогадами із села Мислова на межі Тернопільської і Хмельницької областей 5Електронний Атлас Голодомору. Спільний проект Українського наукового інституту Гарвардськогоуніверситету та Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ 6-7Родинні історії. Записуйте спогади живих свідків 8Про перший роман про Великий Голод та народну творчість тих часів 9«Остання Паска». Оповідання Руслана Новаковича 10-11Про юридичну відповідальність за геноцид. Інтерв’ю з доктором права Мирославою Антонович 12

Українці пишуть послання до тих, хто вшановуватиме жертв Голодомору всоте

www.ukurier.gov.ua урядовий Кур’єрсПЕЦІАЛьНИЙ

ВИПУсК

2

ЕКСКЛЮЗИВ

Про Голодомор написано чима-ло — понад 20 тисяч назв. Ви-

дані збірки архівних документів,публіцистика і художні твори. Те-ма настільки обросла міфами йрізноманітними політичними ін-синуаціями, що пересічній людиніважко втямити, кому вірити і щосаме вважати правдою про траге-дію українського народу.

В інтерв’ю із завідуючим відді-лом історії 20–30-х років ХХстоліття Інституту історії Украї-ни НАН України доктором істо-ричних наук СтаніславомКУльчицьКим спробуємоз’ясувати, як і чому стався Голо-домор.

Кого знищувавСталін — українцівчи селян?

Голод, Голодомор, геноцид.Насамперед треба розрізнити ціпоняття.— Треба відділити загально-союзний голод 1932–1933 років,що набув у першій половині1932-го в УСРР тяжких форм, іГолодомор 1933-го з 15-кратнобільшими в Україні жертвами.Загальносоюзний голод був неба-жаним для влади проявом кризи,яка стала результатом невдалоїсталінської соціально-економіч-ної політики. Натомість голодо-мори в трьох регіонах — УСРР,Північнокавказькому і Нижньо-волзькому краях — були наслід-ком масштабної акції чекістів,спрямованої на усвідомлене ни-щення людей голодом.

чи варто втискувати дії Крем-ля, які спричинили українськийГолодомор, в рамки КонвенціїООН «Про запобігання злочинугеноциду та покарання за нього»від 9 грудня 1948 року? Такіспроби виявилися непереконли-вими для багатьох. Комуністичніперетворення вимагали нищен-ня, часом навіть фізичного, насе-лення, пов’язаного з приватноювласністю. Коли ми наполягали,що жертвами геноциду були ви-ключно українці як національнагрупа, користуючись наявнимскладом груп у рамках КонвенціїООН (расові, етнічні, національніта релігійні), то відчували опір збоку російських дослідників.

Вони ж узагалі не схильні ба-чити український Голодомор,замінюючи його поняттям за-гального голоду…— Дослідники з Російської Феде-рації, які знають, що жертвамигеноциду були й росіяни, не кон-фліктують з пострадянськоювладою, яка не настільки відійш-ла ідеологічно і ментально від ра-дянської, щоб визнавати геноцидвласного народу. Світова наука,вивчаючи голод 1932–1933 роківу СРСР, рано чи пізно дасть пра-вову оцінку сталінському терору,який був за своєю природою ге-ноцидом.

можливо, буде відредагованай Конвенція ООН. А поки що слідсолідаризуватися з висновкомРоберта Конквеста, який у книзі«Жнива скорботи», виданій ще у

1986 році, написав: «Не так важ-лива формальна відповідністьтих подій визначенню того, що жтаке геноцид. Навряд чи можназаперечити, що проти україн-ського народу скоєно злочин —чи то в камерах смертників і та-борах, чи в голодуючих селахпроти мільйонів людей, котрі бу-ли цим народом».

Англійський історик Алек Но-ув у полеміці з Конквестом за-значив, що сталінський ударспрямовувався скоріше по селя-нах, серед яких було багато ук-раїнців, ніж по українцях, середяких виявилося багато селян.Відтоді історики стали гадати,кого насправді знищував Сталін— українців чи селян? Трохи

оливи в полум’я полеміки доли-ли вчені, які визначали Голодо-мор через Голокост.

Однак українці не мають мо-рального права використовуватипоняття Голокосту в переносномузначенні. Український Голокост— це знищення 1,6 мільйона єв-реїв в Україні під час Другої сві-тової війни. Крім того, ототожнен-ня Голодомору з Голокостом рів-нозначне твердженню, що укра-їнців переслідували в такий спо-сіб, як євреїв на окупованих на-цистами територіях: там і тоді, деі коли їх знаходили. Є очевидноюабсурдність цього твердження.Український Голодомор був на-слідком збігу конкретних обста-вин. це вже визнає світова наука.

Терором влададобиваласяпотрібного їй

Історики сходяться в тому,що трагедія нашого народу по-чалася з колективізації і кон-фіскації зерна.— Реквізиції були причиною за-гальносоюзного голоду. А от при-чиною голодоморів стала чекіст-ська акція, яка складалася з двохрозведених у часі дій: спочаткуконфіскації залишків зерна і всьо-го наявного продовольства під часподвірних обшуків, а потім, з роз-ривом у кілька тижнів, — наданняколгоспам і радгоспам голодую-чих регіонів зерна з державнихзапасів для весняної сівби.

Дії влади не спрямовувалисяна нищення голодом усього сіль-ського населення в регіонах, метабула інша — переконати живих,що необхідно сумлінно працюва-ти в колгоспі. Конфіскаційна час-тина чекістської акції маскува-лася хлібозаготівлями, а от допо-мога голодуючим регіонам широ-ко висвітлювалася.

Терор голодом не відрізнявся відінших різновидів терору. Сталін-ський терор спрямовувався на зни-щення або ув’язнення певної час-тини громадян, щоб добитися відрешти потрібної владі поведінки.

Радянська влада взагалі бу-дувалася на кістках людей. А чибула програма знищення укра-їнців?— Такої програми не існувало.Не було й програми організаціїзагальносоюзного голоду! Тавожді більшовиків керувалисяпевною програмою, коли створю-вали небачений в історії соціаль-но-економічний лад.

Комуністична доктрина біль-шовиків ґрунтувалася на револю-ційному марксизмі ХІХ століття.У «маніфесті Комуністичної пар-тії» К.маркс і Ф.Енгельс сфор -мулювали основу своєї теорії

як «знищення приватноївласності». Революційний проле-таріат мусив експропріюватибуржуазію і централізувати зна-ряддя виробництва в руках «дер-жави, тобто пролетаріату, орга-нізованого як пануючий клас». Зпершого дня перебування в краї-ні у 1917 році ленін висунув гас-ло «Вся влада — Радам!».

За допомогою пропаганди і те-рору більшовики витіснили з радконкурентні партії, перетворилиїх на клон власної і зробили такі(тільки такі!) ради органами вла-ди. Так виникла радянська влада— симбіоз політичної диктатурибільшовицького керівництва з уп-равлінською владою радянськихорганів. Внаслідок побудови пар-тії на засадах «демократичногоцентралізму», тобто сліпого під-порядкування нижчих структур-них ланок вищим, вся влада зосе-редилася в руках вождів.

В часи В.леніна і Й.Сталіна,аж до 1933 року, держава-кому-на намагалася створити суспіль-ство, позбавлене приватної влас-ності, ринку і товарно-грошовихвідносин. логіка комуністичнихперетворень вимагала одночас-ного нищення приватної власнос-ті великих і дрібних власників.Відсторонити від виробництвабуржуазію виявилося порівнянопросто, хоч більшовикам дове-лось витримати жахливу грома-дянську війну.

Перетворення на селі булипов’язані з організацією радян-ських господарств (радгоспів) набазі поміщицьких маєтків, а та-кож комун — шляхом об’єднанняселянських господарств. маючи врозпорядженні заводи, радгоспиі комуни, держава-комуна здобу-вала можливість, як вважаливожді, ліквідувати ринок і запро-вадити замість товарооборотупрямий продуктообмін. Саме та-ких перетворень вимагала схва-лена у березні 1919 року програ-ма РКП(б).

Село опиралосядо останнього

Отже, без придушення селапро комунізм годі було і мріяти,тож терор голодом був законо-мірним?— через продрозверстку селянипочали обмежувати посівні площівласними потребами, тому що небажали працювати на державубез матеріальної компенсації. То-ді ленін у грудні 1920 року допов-нив продовольчу розверстку по-сівною. У радянських республікахвиникли державні органи, покли-кані довести до кожного дворуплан засіву і слідкувати за тим,наскільки ретельно селяни оброб-лятимуть посіви, щоб одержативрожай, який перейде до держа-

ви. це вже загрожувало грома-дянською війною з усім селян-ством. ленін схаменувся й пе-рейшов до нової економічноїполітики, запровадив замістьрозверстки продовольчий по-даток, тобто визнав правовласності селян на свою про-дукцію.

Як народжувався Голодо-мор? Не існувало ірраціональногобажання властей фізично нищи-ти чи то селян, чи то українців. Іс-нували натомість невідворотнінаслідки втілення в життя про-грами РКП(б) 1919 року. Селянисіяли все менше, а держава рек-візувала все більшу частку вро-жаю, яка щороку зменшуваласяв абсолютних величинах. Загрозаголоду нависала і над селом, якеграбувалося, і над містом, яке за-лежало від поставок хліба за кар-тковою системою. Однак Сталінсподівався, що загнані в колгоспселяни вже не зможуть самостій-но вирішувати, скільки їм сіяти.

Та генсек прорахувався. Не-зацікавленість селян у господа-рюванні призводила до величез-них втрат зерна. це привело доскорочення експорту зернових,який давав змогу оплачувати за-мовлення на устаткування для но-вобудов індустрії. У містах розпо-чався голод, тому що державазменшувала норму постачанняхлібом або зовсім знімала з поста-чання певні категорії міського на-селення.

І в москві, і в тодішній столиціУСРР Харкові деякі партійно-радянські керівники зрозуміли,що з генеральним курсом на ко-муністичне будівництво виходитьщось недобре, а тому треба від-мовлятися від реквізицій хліба вдовільних масштабах і переходи-ти до фіксованого продподатку,як це зробив ленін у березні 1921року. Але це означало визнанняправа власності селян на їхнюпродукцію. Як же тоді бути з ко-мунізмом, тобто з ліквідацієюприватної власності, а разом знею — торгівлі й вільного ринку?

Спочатку Сталін зробив сутопропагандистську поступку: 20травня 1932 року вийшла поста-нова цВК і РНК СРСР про кол-госпну торгівлю, в якій селянамобіцяли після виконання хлібоза-готівель, тобто з 15 січня 1933 ро-ку, дозволити вільний продажхліба. У листі молотову і Сталінувід 10 червня 1932 року головауряду УСРР В.чубар висловлю-вав тривогу за долю нового вро-жаю і попереджав: «Щоб забез-печити себе на зиму краще, ніжторік, почнуться масові крадіжкихліба».

чекісти теж доповідали Сталі-ну, відслідковуючи ситуацію вукраїнському селі: селяни жал-кують, що віддали державі ми-нулорічний урожай, і тепер на-лаштовані відстояти хліб, якийвважають своєю, а не державноювласністю. Реагуючи на ці пові-домлення, Сталін 20 липня 1932року написав з курорту в Кремльл.Кагановичу і В.молотову пронеобхідність прийняти постано-ву, у якій колгоспне і коопера-тивне майно прирівнювалося б додержавного, а його крадіжки ка-ралися б щонайменше 10 рокамиув’язнення або смертною карою.У народі цю постанову назвали«законом про п’ять колосків».

Ну а далі, як відомо, на селіпочався справжній жах. Хлібо-заготівлі перетворилися на рек-візицію всього наявного зерна іна виселення тих селян, які чи-нили активний опір. Більше то-го, під прикриттям заготівельхліба у колгоспників почали за-бирати інше продовольство.— У жовтні 1932 року Сталін ут-ворив надзвичайні хлібозаготі-вельні комісії: голова уряду мо-лотов був відряджений з дикта-

торськими повноваженнями вУкраїну, секретар цК ВКП(б)Каганович — на Північний Кав-каз, а секретар цК ВКП(б) По-стишев — у Нижньоволзькийкрай. У партійній та радянськійпостановах з однаковою назвою«Про заходи до посилення хлібо-заготівель», написаних молото-вим, узгоджених зі Сталіним іпідписаних Косіором та чубарем,вимагалося «організувати вилу-чення хліба, що його розікралипід час косовиці, обмолоту та пе-ревезень». До колгоспів і колгос-пників, які не виконали накладе-них за розверсткою завдань, ма-ли бути застосовані натуральніштрафи м’ясом і картоплею.

У листопаді Сталін відрядив вУкраїну заступника голови ОД-ПУ і особоуповноваженого ОДПУ

УК

УК

УК

УК

УК

УК

Доктор історичних наук Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ

«Великий Голод ліквідував загрозу Досьє «УК»Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ. Народився 1937 року. Закінчив історичний

факультет Одеського університету імені І.Мечникова й аспірантуру Інститутуекономіки АН УРСР. Кандидат економічних наук (1963), доктор історичнихнаук (1978), професор (1986), заслужений діяч науки і техніки України (1996),лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2001).

Наукова школа — 29 кандидатів і 22 доктори історичних наук. Має понаддві тисячі публікацій, в тому числі 62 книжки. Автор наукових монографій,підручників і посібників для вищої та середньої шкіл. Має публікації в країнахЄвропи, Північної Америки і колишнього Радянського Союзу.

Продрозверстка

Коли держава конфіскує

не тільки хліб, а будь-яке

продовольство, її наміри слід

кваліфікувати як убивство.

Кремль використовувавхлібозаготівлі як інструментпокарання бунтуючихукраїнських селян.

по УСРР В.Балицького. Той ви-дав наказ, в якому стверджува-лося, що в Україні наявний «ор-ганізований саботаж хлібозаготі-вель та осінньої сівби». На під-ставі замовленого Сталіним полі-тичного діагнозу був зробленийвисновок про «безумовне існу-вання на Україні організованогоконтрреволюційного повстан-ського підпілля, яке пов’язане іззакордоном та іноземними роз-відками, головним чином по-льським генеральним штабом». Іставилося завдання: «Викриттята розгром контрреволюційногоповстанського підпілля та нане-сення рішучого удару по всіхконтрреволюційних куркуль-сько-петлюрівських елементах».

Над країною постала примараголоду, і навіть деякі керівникипочали розглядати генеральнулінію партії в сталінському вико-нанні як загрозливу для держа-ви. Та Сталін не відступав від об-раного курсу. Природне неба-жання селян працювати без ма-теріальної компенсації він розці-нював як саботаж, а спроби при-ховати хліб і не допустити голоду— як контрреволюцію.

Але тільки тиском і тероромхліба не виростиш, якось же тре-ба було ж стимулювати вироб-ництво продуктів харчування?— Криза у стосунках між селом ідержавою була настільки очевид-ною, що Сталін у січні 1933 рокудозрів до розуміння того, що неможна обійтись без економічнихметодів її подолання. 19 січня 1933року була прийнята постанова«Про обов’язкову поставку зернадержаві колгоспами та одноосіб-ними господарствами». Перехідвід системи з безрозмірними хлі-бозаготівлями до натурального по-датку давав селянам можливістьзнати ще до початку посівної кам-панії ту кількість зерна, яку требабуло віддати державі восени.

Продподаток означав визнан-ня державою приватної власнос-ті виробника на продукцію і зго-ду претендувати тільки на фік-совану частку цієї продукції увигляді податку. Отже, економіч-не спілкування держави і праців-ників державного сектору, якіодержували заробітну плату, зколгоспами, колгоспниками таодноосібниками стало відбувати-ся через вільний ринок.

Необхідність встановити про-дуктообмін замість товарооборо-ту генсек непомітно пов’язав здругою, вже зовсім фантастич-ною фазою комунізму, коли ма-теріальні і культурні блага муси-ли розподілятися за потребами.це дало йому можливість оголо-сити про перемогу соціалізмувже у середині 1930-х років.

Акція чекістівОтже, Голодомор виник внас-

лідок акції чекістів. Чи залиши-лися документальні підтвер-дження її організації?— Сталін знав, що в українсько-му селі немає великих запасівзерна. Під маскувальною покрів-лею хлібозаготівель він організу-вав каральну акцію, щоб змуситиколгоспників відмовитися від са-ботажу праці в колективномугосподарстві. Як було організова-не одночасне вилучення нехліб-ного продовольства на всій тери-торії України? 1 січня 1933 рокугенсек звернувся до керівниківУСРР в Харкові з телеграмою, вякій вимагав сповістити черезсільради всіх колгоспників і од-ноосібників, щоб вони добровіль-но здавали державі «раніше роз-крадений і прихований хліб».

Другий пункт телеграми стосу-вався тих, хто цю вимогу проігно-рував: «Щодо колгоспників, кол-госпів та одноосібників, які впер-то продовжують приховуватирозкрадений і прихований від об-ліку хліб, застосовуватимутьсянайсуворіші заходи покарання».між першим і другим пунктамиіснував зв’язок, який спонукавмісцеву владу організувати об-шук кожного селянського по-двір’я. Використати закон «проп’ять колосків» проти селяни-на можна було тільки в томувипадку, коли встановлюва-лося, що він таки ухилився.

Конфіскація абсолютно всіхзапасів їжі в ході обшуків по-збавляє ґрунту противниківкваліфікації Голодомору як

геноциду. Вони вимагають: пока-жіть документ! Тим часом подіб-ні наміри не могли бути зафіксо-вані письмово. У листопаді 1932-го Старомінський райком ВКП(б)Північнокавказького краю при-йняв резолюцію щодо жителівстаниці Новосільської: «Застосу-вати найбільш суворі заходивпливу і примушування, здійс-нюючи вилучення всіх продуктівхарчування». Резолюція привер-нула увагу голови радянськогоуряду, який назвав її в листі досекретаря цК КП(б)У м.Хатає-вича «не більшовицькою» і та-кою, що випливала з «відчаю».

молотов наполягав, що вонакидає тінь на політику партії, якавиступає проти практики місце-вої влади «брати будь-який хліб іде завгодно». Треба звернутиувагу й на те, що молотов гово-рив тільки про хліб, який мавстратегічне значення, бо державазобов’язана була годувати міськенаселення. Але йшлося в резолю-ції Старомінського райкому непро хліб, бо жителі станиці йоговже не мали, і навіть не про м’ясоз картоплею (які фігурували в за-конодавстві про натуральніштрафи), а про всі без виняткупродукти харчування.

Голод можна було виправдатичим завгодно, хоча б (і це частороблять, коли заперечують гено-цид) необхідністю створення обо-ронної інфраструктури напере-додні подій 1941 року. Коли ждержава конфіскує не тількихліб, а будь-яке продовольство, їїнаміри слід кваліфікувати якубивство. Йдеться про напередзаплановане і професійно органі-зоване масове вбивство, причомуне тільки тих, кого в Кремлі роз-глядали як саботажників, а й ді-тей, жінок, старих. Обшуки засталінським сигналом і конфіска-ція всієї їжі здійснювалися підкерівництвом чекістів міськимиактивістами й місцевими члена-ми комітетів незаможних селян.Незаможники найбільш тяжкоголодували, і їх не треба булоумовляти робити те, що вони ро-

били. Те, що вони робили, описа-ли тисячі свідків Голодомору. За-документовано і опублікованосотні заяв про те, що обшуковібригади конфісковували не тіль-ки м’ясо з картоплею, а все наяв-не продовольство.

ця конфіскація була таємноюакцією, хоч поширилася на вели-чезну територію. Про смертонос-ний голод дозволялося згадуватитільки в цілком секретній доку-

ментації партійно-радян-

ських органів. Функціонерибудь-якого рангу не могли вимо-вити вголос слово «голод», що за-безпечувало неможливість дис-кусій на цю тему, але могли че-рез «особые папки» з особливимстатусом користування і збері-гання здійснювати заходи, якихвимагала від них ситуація по-вального голоду. А через 5–6тижнів після конфіскації їжі дер-жава почала надавати селянам

продовольчу допомогу — з ши-роким висвітленням її в засобахмасової інформації. Вмираючівід голоду селяни не могли ро-зібратися в тому, що діється, ба-гато хто був щиро вдячний дер-жаві, яка рятує їх. Однак допо-мога надавалася тільки тим, хтозберігав фізичну здатність пра-цювати в полі. Деякі дослідникиГолодомору теж не можуть зро-зуміти: який це геноцид, колидержава допомагає вижити?!

Напевно, не менш жорстокоючастиною акції була організаціяблокади тієї території, на якійсільське населення було позбав-лене будь-якої їжі…— Зберігся автограф Сталіна,який власноруч написав 22 січня

1933 року директивного листацК ВКП(б) і РНК СРСР про при-пинення масового виїзду селян зУкраїни і Кубані в інші регіони.16 лютого ця директива була по-ширена на Нижньоволзькийкрай. маємо певну послідовністьдій, які перетворювали загально-союзний голод в регіональні голо-домори. Спершу — утворенняСталіним надзвичайних хлібоза-готівельних комісій у трьох ре-гіонах країни. Далі — запровад-

ження з ініціативи Сталіна за-конодавства про натуральніштрафи. Потім — організаціяза його новорічною телеграмою1933 року обшуків у пошуках«прихованого хліба» і конфіс-кація всіх наявних запасів про-довольства. І наостанок — вста-новлення фізичної блокади ре-гіонів, повністю позбавленихпродовольства, а також заборо-на використовувати слово «го-лод» стосовно голоду 1932–1933років, яка дотримувалася аж до1987 року!

Результатом акції стала по-наднормальна смертність, яказабрала у сільській місцевостіУкраїни у 1933 році 3 мільйони335 тисяч людей.

Чи правомірно це назвати ге-ноцидом українців?— масштаби українського голодубули зіставні з масштабами голо-ду в деяких зернових регіонах Ро-сії. У монографії «Голод 1932–33років: трагедія російського села»пензенський професор ВікторКондрашин приймає на віру роз-рахунки австралійського демог-рафа Стівена Віткрофта про кіль-кість жертв Великого Голоду: від3,5 до 4 мільйонів по Україні і від6 до 7 мільйонів по СРСР у цілому.Отже, йдеться не тільки про ук-раїнців. Учений підтверджує наматеріалах російського села на-явність трьох складових частинкаральної акції: конфіскації всьо-го продовольства, фізичної та ін-формаційної блокади. Але розпо-

відь про ці частини акції подаєть-ся в різних місцях книги, щоб чи-тачі не дійшли висновку про гено-цид, який заперечується офіцій-ною російською владою.

Мотиви СталінаЗалякати народ терором, го-

лодом, зробити його слухняним—чого ж так боявся всесильнийгенсек?— Щоб зрозуміти мотиви Сталі-на, треба подивитися на ньогоочима тогочасних радянськихгромадян. Після перемоги над

так званим «правим ухилом»генсек підпорядкував собі вер-хівки партійної, радянської і че-кістської вертикалей влади, алене більше. Сталін поза критикоюз’явився пізніше — після пере-моги у Другій світовій війні, Ве-ликого терору 1937–1938 і Вели-кого Голоду 1932–33 років. Про-вал хлібозаготівель 1932–1933років і викликаний ним загально-союзний голод цілком міг кошту-вати йому посади генсека.

Так кого все-таки вбивавСталін — українців чи селян вУкраїні?— Сталін з осторогою ставився доУкраїни — республіки, яка заекономічним і людським потен-ціалом дорівнювала решті націо-нальних республік, разом узятих.Розверстка хлібозаготівель у ре-гіонах була суто волюнтарист-ським актом, і ми не зможемо до-кументально обґрунтувати, чомуУкраїна змушена була віддатидержаві, наприклад, з урожаю1930 року 7 мільйонів 675 тисячтонн зерна, тоді як центральначорноземна область та Середньо-волзький, Нижньоволзький і Пів-нічнокавказький краї, разом узя-ті, — 7 мільйонів 356 тисяч тонн.

Встановлена статистика се-лянських хвилювань у 1930 роців СРСР: УСРР — 4098, цен-тральна чорноземна область —1373, Північний Кавказ — 1061,Нижня Волга — 1003. Зрозуміло,що Кремль використовував хлі-бозаготівлі як інструмент пока-рання бунтуючих українськихселян. Генсек був переконаний,звертаючись листом до Кагано-вича 11 серпня 1932 року, що впівмільйонній КП(б)У було «не-мало свідомих і несвідомих пет-люрівців, нарешті — прямихагентів Пілсудського».

Західна Україна у складі По-льщі тривожила його не менше,ніж голодуюча УСРР, де назрі-вав соціальний вибух. Тривожи-ла його і «третя Україна» на Пів-нічному Кавказі. Тож нищівногоудару Сталін завдав як по Куба-ні, так і по радянській Україні.Великий Голод ліквідував загро-зу розпаду СРСР з боку України.

Чому в січні 1933 року Сталінвдався до двох протилежних зазмістом дій: припинив безроз-мірну продрозверстку і органі-зував терор голодом у низці ре-гіонів?— Перехід на фіксований пода-ток був стратегічним рішенням.Податкові засади між державоюі селянами зберігалися до кінцяіснування радянського ладу. Те-

рор голодом — це рішен-ня тактичне. Створеннямситуації абсолютного го-лодування в уже голо-дуючому селі поперед-жали той соціальний ви-бух у найближчому май-бутньому, особливо вУкраїні, про можливістьі навіть невідворотністьякого доповідали чекіс-ти. Не можна сумнівати-

ся і в тому, що знищенням мі-льйонів людей Сталін усував за-грозу втратити особисту владу.

Лариса КОНАРЕВА, «Урядовий кур’єр»

Інтерв’ ю проілюстрованерепродукціями картин

російського, радянськогохудожника Івана Володимирова

(1870–1947 рр.)

УК

УК

УК

УК

УК

УК

УК

www.ukurier.gov.ua22 листопада 2013 року, п’ятниця, № 216сПЕЦІАЛьНИЙ

ВИПУсК

3

ЕКСКЛЮЗИВ

розпаду СРСР з боку України»

Пошуки їстівного у смітнику

Допит у комітеті бідноти

Терор голодом не відрізнявсявід інших різновидів терору,які використовувалися, щобдобитися від радянськихгромадян потрібної владіповедінки.

Цілеспрямоване і холоднокровне

нищення мільйонів селян,

яке заслуговує на правову

оцінку як геноцид, відбувалося

і в україні, і в росії.

ПоВНУ ВЕРсІЮ ЧИТАЙТЕ НА сАЙТІ

UKURIER.GOV.UA

www.ukurier.gov.ua урядовий кур’єрСПЕЦІАЛЬНИЙ

ВИПУСК

4

Кандидат історичнихнаук Олеся Стасюк не

перший рік досліджує, якпережиті українським на-родом страждання черезтерор голодом вплинули найого самосвідомість, ду-ховну культуру, суспільнупсихологію.

Дослідниця констатує,що в часи Голодомору ста-лися суттєві деформаціїнародної культури, демо-ралізація суспільства івтрата сімейних цінностей.Пропонуємо ознайомитисяз деякими тезами її роботи.

…В Україні вже на по-чатку 1932 року лютувавголод. Численні маси лю-дей залишали свої села,шукаючи порятунку длясебе і своїх родин. У по-шуках їжі тисячі висна-жених чоловіків, жінок,дітей блукали вулицямиміст і сіл, прямували дозалізничних вокзалів знадією врятуватися. Навокзалах селян штра-фували і поверталиназад.

А селянинбез паспорта

У цей час було запровад-жено паспортизацію грома-дян. Селянам же паспортівне видавали, чим ще більшеунеможливлювали втечу ізсела в пошуках заробітку. Івсе ж таки міграції в другійполовині 1932 року набулимасового характеру. Людипродавали своє майно, а той просто залишали його,їхали до промислових цен-трів, на шахти Донбасу табудови Дніпропетровська.Так, у Харківській областіза жовтень–грудень 1932 р.із сіл утекло 49 250 селян, зних колгоспників — 16 634,одноосібників — 31 616 чо-ловік.

Люди забирали з домумайже весь новий одяг, ви-шиті сорочки, рушники,хустки і їхали в міста та замежі України, щоб обміня-ти їх на продукти харчу-вання. Багато селян під частаких обмінів ошукували.Так, на Черкащині жінкавиміняла найкращу хусткуза клуночок гречки, в яко-му був кукіль, гречкою при-сипаний, а чоловік — мішокпроса, в якому був попіл. Церозлючувало селян, черезщо у людей виникали такіпсихічні стани, як відчай,тривога, смуток та депресія.

Згодом навіть можливістьздобувати їжу саме так зве-ли для селян нанівець, аджевлада забирала речі, якімогли слугувати предметомобміну. Активісти, які про-водили розкуркулення,продавали або розподілялиміж собою конфіскованийодяг, взуття, сільськогос-подарські знаряддя. Непотрібні їм речі псували,а посуд — били.

Через жадобу до чу-жого майна, почуття осо-бистої помсти до лав ак-тивістів приходили людибез авторитету, переваж-но знедолені, безземельніселяни аморальної пове-

дінки. Фізичне винищенняселянства поєднувалося зморальним терором. Слідзазначити, що відмовабудь-кого із сільських ак-тивістів виконувати наказиуповноваженого сприйма-лася як дезертирство.

Премія за доносЗрозуміло, що селяни

переживали сильні мо-ральні стреси. Бригади начолі з уповноваженим зрайону ходили по дворах ірозбивали жорна, рубалиступи, били посуд, рвалиодяг, викидали приготов-лені страви. У пошукаххліба активісти допитува-

ли лю-

дей,вдавалися навіть до допи-тів дітей, яким виламувалируки, безжально били,тримали без їжі та води, апотім нишком закопувалитрупи невинних жертв.

Над селянами, у якихуже не було що забирати іякі були повністю виснаже-ні, активісти глумилися.Так масово застосовувавсяметод навішування дощокна ворота селянських дво-рів з образливими надписа-ми «Марічка — ледар» (че-рез те, що виснажена від го-лоду жінка не змогла вийтив поле працювати), «Тутживе той, хто злісно не здаєхліба». Тисячам селян наві-шувалися ярлики «контр-революціонерів», «інозем-них наймитів» тощо. До тогож, людина змушена булацілу ніч стерегти дощечку,бо за її зникнення накла-дався штраф у розмірі 100карбованців. Насильницькідії принижували гідністьлюдини, породжували ма-сову покірність. Виникалаподвійна мораль, яка про-низувала існування, пере-мелювала людське єствоприниженням одних і без-карністю інших.

Голодомор продукував іпостійно підживлював низ-ку суспільних явищ, які щедовгий час негативно впли-вали на духовне життя ук-раїнського народу. Одним зних були доноси, що заохо-чувалися на всіх рівняхуправління суспільством.Кожний, хто вказував, десусід ховає зерно, одержу-вав від 10 до 15% виявлено-го — як пре-

мію. Таким чином, цих 10–15%, що були чи не єдинимвидом порятунку від голо-ду, змушували селянинадоносити на свого сусіда.Отож страх і загроза сусід-ського доносу змушувалиселян доносити першими.

Страхвисмоктував душі

Людей настільки заляка-ли, що навіть у деяких се-лах біля колгоспних коморта на полях ніякої охоронине ставили. Страх породжу-вав моральну піддатли-вість, впливав на психічнийстан селянства, внаслідокчого виникали такі негатив-ні почуття, як депресія,

пригніченість, розлюче-ність, дратівливість,приреченість. Страх таксильно всотувався в ду-ші людей, що іноді, маю-чи закопане зерно, селя-ни вмирали з голоду, так іне відкопавши своїх запа-сів, боячись, що хтось по-бачить і донесе на них.Сильний страх навіть руй-нував родинні зв’язки: до-носили на членів своєї сім’ї

— на батьків, на чоловіка,на дружину. Тож у роки Го-лодомору спостерігаласямасова деморалізація наро-ду. Доноси переставали вва-жатися чимось ганебним, анав’язувалися владою якпатріотичні вчинки. Навіть

дітей навчали доносити насвоїх батьків.

Безвихідність становищав роки Голодомору 1932–1933 років змушувала селянвдаватися до дрібних краді-жок. Архівні документи йсвідчення очевидців да-ють можливість осмис-лити той ризик, на якийнаважувалися люди,вдаючись до пошуківїжі. Адже колгоспні по-ля та комори охороня-лися, а сторожам (сіль-ським активістам абоприсланим з районіввійськовим) було на-казано без вагань за-стосовувати зброюдля захисту продук-тів. Через це повсюдибез суду ставалися розстрі-ли та вбивства.

Про деформацію мо-ральних норм свідчить ма-сове поширення в роки Го-лодомору самосудів голод-

них людей, які різнимишляхами намагалисяроздобути собі та своїмрідним продукти харчу-вання. Панували масованенависть, байдужість,отупіння, що спричини-ло потік нечуваної жор-стокості. Не щадили ністарих, ні малих, що су-перечило традиційнійморалі й поведінці на-

роду. Траплялися випадки,коли навіть дітей за кра-діжку могли кинути дов’язниці. Так, у Могилів-Подільській тюрмі серед639 в’язнів перебувало 24дитини.

Психікане витримувала

На ґрунті голоду у людейпочалися різні психічнірозлади і поширення само-губств. На такий крок зва-жувалися переважно жін-ки, чоловіків котрих булозаарештовано і заслано доконцтаборів і які втратилисвоїх дітей. Деякі селянинастільки фізично висна-жилися, що якщо і хотілискоріше померти, то не ма-ли сили, щоб позбавити се-бе життя. Найжахливіши-ми наслідками Голодоморубули випадки самогубствсеред дітей, які втратилибатьків і не мали ніякої до-помоги від влади, бо їх за-таврували як «дітей курку-лів». Голод затьмарюваврозум людей, траплялисявипадки, хоч і поодинокі,коли батьки вбивали своїхдітей, «щоб ті не мучилися».

Серед широкого спектрупсихічних станів, спричине-них Голодомором, най-страшнішим було повнеруйнування психіки.Внаслідок чого інодітраплялися випадкитрупоїдства й каніба-лізму. Підтверджен-ням того, що це булипоодинокі випадки, єнизка матеріалів, колизначна кількість оче-видців з кількох сусід-ніх сіл розповідаютьпро один і той самий ви-падок. Адже коли подібнетраплялося, воно настількибуло жахливим і обурювалоселян, що запа м’я то ву ва ло -ся надовго і переказувалосяіншим. Були і такі випадки,що також виникали наґрунті порушення психіки,коли батьки свідомо пропо-

нували з’їсти їх піс-

ля смерті, аби вряту-вати своїх дітей. Факти ка-нібалізму помітно змінюва-ли систему цінностей, людипочинали миритися з таки-ми діями і вчинками, які щенедавно здавалися абсо-лютно неприпустимими.

Шантаж і погрози булинайпоширенішим методом«агітації» за колгоспи. За-звичай під час бесіди настолі лежав пістолет. Се-ляни, які все ж таки від-мовлялися від вступу доколгоспу, прирівнювалисядо злочинців. Свідченняочевидців вказують, що

деякі селяни воліли вмертина своїй землі, щоб не йтидо колгоспу. Чимало людейвважали їх диявольськимвитвором і не вступали доколгоспу з релігійних мо-тивів. Наслідком цього бу-ло поширення апокаліп-тичних настроїв.

Психологічний бар’єр,що існував між колектив-ними й індивідуальнимиформами господарювання,більшовицькій владі ніякне вдавалося подолати. З

посиленням насту-пу на село, коли в хід пішланавіть військова сила, по-силився і опір селянстванасильницькій колективі-зації. Зазвичай помста се-лян падала не на ініціато-рів, а на дрібних виконав-ців (активістів, сільське ке-рівництво, партійців тощо).Так, в Україні в 1930 році,за загальними підрахунка-

ми, кількість по-встанців станови-ла 40 000 чоловік.У роки ж Голодо-мору 1932–1933років селянство на-стільки було заля-кане і духовно зла-мане, що його опірставав переважнопасивним. Очевидцістверджують, що небуло сили обороня-тися, тільки плакали

й просили.

Сім’я та обрядизруйновані

Колективізація і Голодо-мор призвели до руйнаціїсім’ї. По-перше, величезнакількість родин були роз-лучені. Одних членів сім’ївисилали, залишаючи ма-лих дітей і старих, непра-цездатних членів родиннапризволяще. Так зникавтрадиційний звичай догля-дати за людьми літнього ві-ку. По-друге, працездатні

чоловіки й жінки залиша-ли свої родини і вирушалиу пошуках їжі. Свідченняочевидців вказують, що ба-гато з них так і не поверта-лися, гинули в дорозі, під-давалися арештам.

Такі споконвічні цінностінароду, як людяність, гу-манність і повага до стар-ших, піддавались засуд-женню. Соромно було на-зивати себе українцем, за-охочувалось вживання по-

няття «радянська люди-на». На довгі роки у ми-нулому залишилисьпрадавні риси характе-ру українського наро-ду: привітність, шаноб-ливість, чуйність, до-брозичливість.

Наслідком Голодомо-ру є й руйнація обрядо-вості. Радянською вла-дою суворо забороня-лося відзначати роди-

ни, проводити обряди хре-щення, значної шкоди зав-дано обряду весілля. Колилюди почали масово мерти,похорони за традиційнимритуалом уже пересталипроводитися. Коли вже несправлялися з виготовлен-ням трун, почали ховати вскринях, ящиках, а пізнішеі без нічого. Окремі елемен-ти поховальної обрядовостізаборонили. Присутністьсвященика на похоронівзагалі була неприпустима.Заборонено було також івідвідувати могилу помер-лого, навіть якщо похованокогось із рідних.

Великої шкоди зазналитрадиції відзначати Різ-двяні й Великодні свята,храмові, відвідувати не-дільні церковні служби.Тоталітарний режимнав’язував свою тематикусвят і тут же проголошувавїх єдиними «народними».

Наприкінці 20-х — на по-чатку 30-х років ХХ століт-тя українське село настіль-ки було знекровлене фізич-но і морально, що вже немогло чинити опір. Була де-формована система ціннос-тей українського народу.Насильницьким шляхомвідходили у небуття спо-конвічні звичаї та традиції.

Підготувала Лариса ВЕЛИЧКО

для «Урядового кур’єра»

Про жорстокість сільських

активістів свідчила житель-

ка Черкащини:

“ У Баюка чуб не вис

и-

хав, так присобачу

вався

до людей, що аж ро

са на

лобі виходила ”.

Документи ЦДАГОУ з грифом«цілком таємно» підтверджу-ють аморальність: “ Голова сільради Сні-гур зібрав біля себе ак-тивістів — п’яниць, якітворили свавільство ”.

Людей примушували носити вулиця-ми села прапор з мішковини:“ На хворого 58-річного се-лянина Смертюка начепили ло-зунги, через плече повісилиторбу з побитими горшками,замість барабана дали відро.Чоловік не витримав такоїганьби, повісився ”.

Житель села Поличенці на Він-

ниччині:

“ Я був настільки безси

-

лим, що і рукава не

міг

відірвати від сорочки,

щоб

зробити з нього моту

зку,

так і залишився живим ”.

Жителька села Петриків-ка на Дніпропетровщині:

“ Мати як помирала,

то казала: вбийте

мене, то буде що їс-

ти ”.

ДУХОВНІСТЬ

Український народ: випробування голодомСУСПІЛЬСТВО. Моральні й культурні наслідки геноциду відчуваються і донині

Фот

о О

лекс

андр

а Л

ЕП

ЕТ

УХ

И

Навіть ангели плачуть над стражданнями, пережитими українцями

www.ukurier.gov.ua22 листопада 2013 року, п’ятниця, № 216СПЕЦІАЛЬНИЙ

ВИПУСК

5

РепоРтаж зі спогадами

Микола ШОТ, «Урядовий кур’єр»

(фото автора)

Мислова. Таку назву маютьдва села-сусіди, що терито-

ріально належать до різних об-ластей — Тернопільської таХмельницької. Нинішнього літавони відзначили 550-річчя пер-шої письмової згадки про себе. Укожної половинки Мислови —окреме життя, кожній випаласвоя доля. Великий голод 1932–1933 років морив лівобережжя,правобережні ж мислівчани якмогли старалися зарадити траге-дії єдинокровних братів.

Колючим дротомпо братах

У всі часи, хоч і стояла прикор-донна варта, мислівчани без зай-вих перешкод могли провідуватирідних, знайомих в обох частинахсела, бувати на весіллях. Дехтонавіть обробляв поле на проти-лежному березі Збруча. Коли жприйшли більшовики, лівобереж-на Мислова ввійшла до складуВолочиського району (теперХмельницької області), правобе-режна ж залишилася на Терно-пільщині, що тоді перебувала підпольською владою. Донині місцевіжителі хмельницьку Мислову на-зивають руською, а тернопільську— українською, або західною.

«Совєти» одразу ж узялисясвій кордон, як самі казали, зачи-няти на замок. Хати, що стоялиближче до Збруча, зруйнували,над річкою піднялася загорожа зколючого дроту, з’явилася зора-на прикордонна смуга. Місцевіжителі мусили мати спеціальніперепустки, а ввечері після 9-їгодини їм не можна було виходи-ти зі свого подвір’я.

Ганна Покришко народилася йвиросла у Мислові Волочиськогорайону, нині мешкає в Хмель-ницькому. Вона досліджує істо-рію рідного села. Каже, що самена лівобережжі були найродючі-ші землі. Її тітка Марія мала зе-мельний наділ побіля річки. Щобобробляти його, завжди повиннабула спочатку взяти дозвіл назаставі, а працювати на полі піднаглядом прикордонника. Звісно,йдучи на сільськогосподарськіроботи, брала із собою обід: шма-ток хліба, бувало, й слоїчок моло-ка чи узвару. Якось відрізаласкибку хліба й поклала у вузликразом із дозвільним папірцем.Доки поралася на земельній ді-

лянці, не помітила, як той вузликукрала ворона й понесла його нагалицький бік. Цей випадок кош-тував тітці Марії надто дорого:півроку її допитували й мордува-ли в більшовицьких казематах.

У Волочиському районі, кажу-чи словами наукового співробіт-ника місцевого історичного му-зею Наталії Майхрук, голод бувжорсткий, але не жорстокий, яку їхніх східних сусідів. Допомог-ло прикордоння. Запобігаючипросочуванню інформації про го-лодомор за кордон, тут здійсню-вали трохи помірніші хлібозаго-тівлі, ніж у східній частині По-ділля. Проте, як свідчить написна пам’ятнику жертвам голоду уВолочиську, 1463 жителі районув повільних болючих муках згас-ли від голодної смерті.

Особливі старанняЧи не найбільшої трагедії за-

знало село Пахутинці. Тут понад300 жителів пішли передчасно ізжиття. І все через «особливі ста-рання» своєї односельчанки —члена ВЦВК СРСР і ВУЦВКЯкелини Величко. Вона у погоніза власною славою у рідному селізабезпечувала найкращі резуль-тати заготівлі хліба, забирала ра-зом з активістами всі продоволь-чі, насіннєві й фуражні запаси,тож навіть не було зерна на по-сівну. Зафіксували тут і три фак-ти людоїдства.

Мислова хоч і стояла на самомуберезі Збруча й співала пісень прощасливе колгоспне життя радшез пропагандистською метою длягаличан, теж без жертв голоду необійшлася. Учитель історії місце-вої школи Євген Грубальськийознайомлює зі спогадами одно-сельців — очевидців Великого Го-лоду, записаними минулими ро-ками. Ось згадує Ганна Кіндратів-на Федючок: «Звістка про те, щоселом ходять активісти — злі, не-добрі люди, — швидко розносила-ся Мисловою. Проте насправді за-ховати щось від них було надтоважко. Забирали все: борош-но, хліб, квасолю, буряки,моркву, вигрібали зльохів картоплю, зала-зили у скрині й тяглизвідти рядна, одяг».

Зі споминів Ганни Сте-панівни Наливайко діз-наємося, що голодні мислів-чани «ходили, мов сновиди,полями, викопували гнилу кар-топельку, крали з кагатів напів-гнилі буряки. З липового та дубо-

вого листя мама пекла пампуш-ки. Брати Василь і Сашко помер-ли. Через рік і батько відійшли».

Про це у голодні 1932–1933 ро-ки місцева районна газета «При-кордонний комунар» не писала.Вона разом із судово-слідчими тапартійними органами більше пе-реймалася «парикмахерами» —так зневажливо називали людей,які ночами потай ходили на лани«стригти колоски». Видання пові-домляло про таких «ворогів на-роду» й називало терміни, на якізасудили голодних людей: когосьпозбавили волі на три, когось —на п’ять і навіть шість років.

Убрід дорогоюпорятунку

Цікаво, що начальник прикор-донного загону Морозов, як ви-пливає з нині відкритого, а утравні 1933 року цілком таємногоматеріалу, інформував відповідніоргани про «продовольственноезатруднение» в селах Волочи-ського району. У документістверджується, що справді є ро-дини бідняків, середняків і кол-госпників, які перебувають «уважкому економічному ста-новищі, є випадки, коли вдеяких селах продовольчітруднощі відчувають ісім’ї червоноармійців».І висновок: через бракпродовольства колгос-пи не мають можли-вості надати допомогу.

У Мислові по-мерли від голодупонад десятеро лю-дей, здебільшого збагатодітних ро-дин. Самі жителісела вважають, щолютий голод не ску-вав їх завдяки при-кордонню та допо-мозі тернопіль-ської Мислови.Це засвідчує успогадах зок-

рема Ганна Кіндратівна Федю-чок: «Якщо дозволяли прикор-донники, звідти перекидали хліб,крупу». Але, звісно, багато роби-ли потай. В одному з кутків села,який називали Свинячим, бувбрід. І хоч Ганна Покришко каже,що ним могла на галицький берегпереходити лише баба Тудора,але, напевно, що й інші, знаючипро це, шукали там дорогу поря-тунку.

Гадаєте, після штучно зоргані-зованого владою голоду 1932–1933 років мислівчанам дали спо-кій? Аж ніяк. Після Великодня уквітні 1934-го чоловіків 30–45 ро-ків, які не перебували в колгоспі,насильно із сім’ями вивезли в те-перішню Запорізьку область нахутір Володимирівка. Дозволилиіз собою взяти деякий сільсько-господарський реманент. Допра-вили їх у степ, щоправда, біляджерел, і кинули напризволяще.Довелося рити землянки, брати-ся за сівбу. Здивуванню не буломеж, що впродовж двох років ніх-то до них не приїжджав і не заби-рав збіжжя. Торік Ганна По-кришко відвідала ті краї, побува-ла на цвинтарі, вчитувалася упрізвища, й серце щеміло, що«там лежить-спочиває моє село».

Настили допомогиДо 550-річчя першої письмової

згадки про своє село в Мис-лові, що на Тернопіллі,

виготовили серед іншо-го фотостенд. На однійзі світлин 30-х роківминулого століття

зображено двоє гарнихдівчат на сільському по-

двір’ї, а позаду них — радян-ська прикордонна колюча за-горожа. Городи галицькихмислівчан простягалися аждо самого Збруча. Тут теж

панували певні обмеженняз пересуванням,

діяла комендант-ська година, але жоден

прикордонник не сто-яв над селянами, ко-

ли вони сіяли-садили, оброб-ляли й збирали врожай.

У 1930-хроках тер-нопільська

Мисловазгуртовува-

лася навколонаціональноїідеї. Працю-

вали активно«Просвіта»,

спортивне товариство «Сокіл»,діяв драматичний гурток, прово-дили фестини. Польська влада недозволяла будувати українськийнародний дім, але мислівчанисхитрували: споруджуватимемобудинок для дяка і приміщеннядля навчання церковного хору.Отак і з’явився осередок україн-ства та українських справ. У ційбудівлі нині сільська рада.

Про Голодомор на Наддніп-рянській Україні знали не з чу-ток. Іванні Йосипівні Осадчук 89років. Її я побачив на стільчикубіля старенької хати, бабуся те-ребила квасолю. У цій хатині, нацьому подвір’ї минали її дитячіроки. Город і нині тягнеться доЗбруча. Під час голоду їй було 8–9 років. Пригадує, що батьки че-рез річку передавали хліб і на-віть мед, бо дідусь тримав пасіку.На подвір’ї час від часу з’явля-лися чужі люди, просили їсти. Їмдопомагали. Але в прикордонно-му селі, звісно, перебіжчикамбуло небезпечно, тож вони зде-більшого мусили йти вглиб Гали-чини. Хоч дві сестри та брат, по-ляки, все-таки залишилися вМислові. Працювати влаштува-лися у місцевому фільварку па-на Геренгера, сестри повиходилизаміж за місцевих хлопців. У1939-му, коли прийшли першісовіти, вони подалися до Польщі.90-річній Ользі МаркіянівніШкільняк з тих далеких роківпригадується, як якийсь хло-пець, таємно зайшовши на їхнєподвір’я, вхопив хлібину.

Як відомо, українські громад-ські організації, партії, греко-ка-толицька церква розгорнули ши-року кампанію з надання голо-дуючим братам допомоги. У всіхцерквах Галичини відправлялиза них служби Божі, збирали до-бірне зерно, аби відправити заЗбруч. Тернопільська Мисловатеж долучилася до того руху.Збіжжя доправили до Підволо-чиська, але радянська сторонавідмовилася від такого дарунка,мотивуючи тим, що в Україні го-лоду немає, все це вигадки. Міс-цевий краєзнавець Юрій Мокрійкаже, що після відмови те зерно,яке мало врятувати українців,поляки тримали у вагонах в за-лізничному тупику, коли ж збіж-жя почало пріти, відправили напереробку на спиртозавод.

Юрій Мар’янович написав ро-боту «Голодомор 1932–1933 ро-ків: погляд з-за Збруча». Каже,що галичани, які жили вздовжцієї річки, використовували різніметоди допомоги. Робили де-рев’яні настили, клали пакункита пускали на Збруч. Людянішіприкордонники могли це пропус-тити, ідейні ж комуністи довгимижердинами відпихали настилидопомоги від радянського берега.У Мислові почув, що навіть дномрічки натягували дріт і пробува-ли ним передавати вузлики з до-помогою. Не треба забувати, щоважко було не лише переправититакі пакунки, а й прийняти їх.Адже прикордонники стріляли.

Збруч у ті роки перевіряв бра-тів на людську гідність, став міс-цем і подвигу і трагедії нашогонароду. Нині про це нагадуєпам’ятник жертвам Голодомору,який відкрили п’ять років тому.Він постав між двома берегамиЗбруча, між селами з однаковоюназвою…

ДОВІДКА «УК»

В «Акті про поділ володінь князівЗбаразьких від 9 липня 1463 року»Мислова постає як одне поселення.Це було село на берегах Збруча аждо 1772–1795 років, коли провелитри поділи Речі Посполитої. Тоді пра-вобережна частина села опиниласяпід пануванням Австро-Угорської ім-перії, а лівобережна — Російської.

Де колись простягалася колюча загорожа, що роз’єднувала «українську» Мислову із «руською», нині проходить лінія електропередач

Пам’ятник жертвам Голодомору

між селами Мислова на межі Тернопільської й Хмельницької областей

www.ukurier.gov.ua УРЯДОВИЙ КУР’ЄРСПЕЦІАЛЬНИЙ

ВИПУСК

6

КАРТИ СМЕРТІ

Скільки людей загинуло під часГолодомору і де саме він зав-

дав найболючіших втрат: на пів-дні, сході, можливо, на півночі чи уцентрі України? Ці питання поста-вила перед собою група американ-ських та українських науковців,які протягом останніх кількох ро-ків працювали над започаткова-ним Українським науковим інсти-тутом Гарвардського університетупроектом «Мапа: інтерактивнийатлас України». Проект реалізу-ється за активної підтримки Фон-ду Катедр українознавства у Спо-лучених Штатах Америки, Інсти-туту демографії та соціальних до-сліджень ім. М. Птухи та Інститу-ту історії України НАН України.

Про роботу над цим проектомрозповідають директор Україн-ського наукового інституту Гар-вардського університету профе-сор Сергій ПЛОХІЙ та провіднийнауковий співробітник Інститутудемографії та соціальних дослід-жень ім. М. Птухи НАНУ НаталіяЛЕВЧУК.

— На міжнародній конферен-ції з історії Голодомору, яка про-ходила 5 листопада цього року вPrinceton Club Нью-Йорка, від-булася презентація першого мо-дуля атласу з назвою «Інтерак-тивний Атлас Голодомору». Підчас його створення науковцямдовелося подолати чимало пере-шкод, головною з яких був бракнауково вивірених даних прокількість та місце померлих підчас Голодомору.

Із часу відкриття архівів на-прикінці 1980-х років оцінці де-мографічних втрат Українивнаслідок голоду 1932–1933 роківприсвячено велику кількістьпублікацій, але й досі немає кон-сенсусу щодо підсумків втрат на-селення. Діапазон оцінок люд-ських жертв, проведених різни-ми дослідниками, коливається вмежах від 2,6 до 5 мільйонів осіб.Такі розбіжності значною міроюпов’язані, по-перше, з нестачеюдетальної демостатистичної ін-формації; по-друге, некритич-ним використанням даних, якічасто потребують корекції; по-третє, надзвичайним рівнем по-літизації питання Голодомору,що призводить до жорсткої сус-пільної полеміки.

Варто зазначити, що у біль-шості досліджень демографічнихнаслідків голоду 1932–1933 роківв Україні дискутуються загальнімасштаби втрат населення, тодіяк регіональні розробки пред-ставлені головним чином вивчен-ням політичних та економічнихобставин голоду в окремих регіо-нах, зібраннями архівних доку-ментів і свідчень очевидців. Бракдетальніших досліджень втратнаселення на регіональному рівніпояснюється, з одного боку, неуз-годженістю й суперечливістюоцінок загальної кількості люд-ських жертв в Україні, а з іншого— труднощами методологічнихпідходів та потребою в детальнихрегіональних статистичних да-них.

Нову оцінку втрат населенняУкраїни внаслідок Голодоморупровели дослідницький колективу складі Омеляна Рудницького,Наталії Левчук, Павла Шевчуката Алли Савчук з Інституту де-мографії та соціальних дослід-жень ім. М. Птухи НАН Українита Олег Воловина з Університету

Північної Кароліни (США) в рам-ках проекту «Інтерактивний Ат-лас Голодомору». Атлас Голодо-мору — електронна географічно-інформаційна система, яка надаєзначні можливості для відтво-рення й аналізу широкого пере-ліку соціально-економічних тадемографічних показників періо-ду 1920–1930 років, над створен-ням якої в Гарварді працювалиГенадь Побережний, КостянтинБондаренко та Джозеф Лівсі.

У межах цього наукового про-екту проведено оцінку демогра-фічних втрат України внаслідокголоду 1932–1934 років на націо-нальному, обласному та районно-му рівнях окремо для міського тасільського населення. При цьомудемографічні втрати складаютьсяз прямих (надлишок смертей) інепрямих (дефіцит народжень).Вони розраховуються як різницяміж реальною кількістю смертейі народжень в умовах голоду таїхньою гіпотетичною кількістю,яка могла б бути за умови відсут-ності голоду. Для розрахункувтрат було використано метод де-мографічної реконструкції, тобто

повномасштабне відновлення де-мографічної динаміки країни та їїрегіонів, зокрема чисельності на-селення та основних складових їїзміни за певний період.

Наявна достатньо повна ста-тистична інформація дала змогу

реконструювати узгоджені дина-мічні ряди чисельності й динамі-ки природного та міграційногоруху населення України та її ре-гіонів за кожен рік періоду міжпереписами від 1926 до 1939 року.Така реконструкція ґрунтуєтьсяна ретельному аналізі наявноїстатистичної інформації та її ко-рекції, необхідність якої пов’яза-на із недоліками статистичногообліку чисельності населення, не-повнотою реєстрації народжень і

смертей у докризовий період іособливо у період голоду, а такожнавмисними фальсифікаціями.

В основу демографічної рекон-струкції покладено дані трьохпереписів — 1926, 1937 і 1939 ро-ків, підсумки яких були критич-

но проаналізовані й скориговані.Зокрема, результати переписів1926 і 1937 років скориговано нанедооблік населення, головнимчином недореєстрацію дітей ві-ком до 4 років, що було пошире-ним явищем на той час. Нато-мість офіційні підсумки перепису1939 року потребували усуненнянеобґрунтованих поправок, зарахунок яких кількість населен-ня України було навмисно зави-щено на 803,6 тисячі осіб. Від-криття архівів наприкінці 1980-хроків дало змогу встановити об-сяги й структуру таких фальси-фікацій, зроблених задля прихо-вування реальних масштабів на-слідків Голодомору.

Оцінку прямих (через над-смертність) і непрямих (дефіцитнароджень) втрат населення наобласному рівні проведено в ме-жах адміністративно-територі-ального поділу, який існував вУкраїні протягом 1932–1937 ро-

ків, зокрема для восьми регіонівУкраїни: Вінницької, Дніпропет-ровської, Донецької, Київської,Одеської, Харківської, Чернігів-ської областей та МолдавськоїАРСР. Необхідність переходу дорівня низових адміністративнихрайонів зумовлена тим, що об-ласті на той час були великимиза площею і включали територіїз різними природними й еконо-мічними зонами, відрізнялися зарівнем урбанізації, господар-ською спеціалізацією, рівнем ко-лективізації та іншими соціаль-но-економічними чинниками йполітичними обставинами, щомали специфічний вплив на жит-тєдіяльність населення в умовахголоду. Тому наступним етапомстало проведення оцінки втратнаселення на районному рівні,зокрема виконано оцінку втратчерез надсмертність в 1933 роцідля 392 районів у межах адмініс-тративного поділу України ста-ном на квітень 1933 року.

За результатами проведеногодослідження загальні втрати на-селення України внаслідок Голо-домору оцінюються в 4,5 мільйо-на осіб, зокрема 3,9 мільйона осібчерез надсмертність та 0,6 мі-льйона втрат ненародженими(табл. 1). Слід підкреслити, що цівтрати належать до періоду1932–1934 років, оскільки і в 1934році спостерігалася підвищенасмертність, зумовлена наслідка-ми голоду. Втрати сільського на-селення значно вищі, ніж місько-го, однак у містах втрати теж іс-тотні. Зокрема, в 1932–1934 ро-ках надлишок смертей сягає 3,6

Найбільше потерпіли лісостепові які не відігравали провідної ролі ПРОЕКТ. Фахівці Українського наукового інституту Гарвардського університету й Інституту

75,8

183,5175,9

41,0

90,0

96,2100,7

116,9

Карта 1. Втрати через надсмертність в областях України внаслідок голоду в 1933 році, у розрахунку на 1000 населення

Області в межахадміністративно-територіального поділу станом на 1 квітня 1933 року * Столиця Української РСР ** Центр Донецької області *** Столиця Молдавської АРСР у складі УРСР

41,0–89,9

90,0–139,9

140,0–183,5

Джерело: Український науковий інститут Гарвардського університету

Вінниця

Тирасполь***Одеса

Дніпропетровськ

Харків*

Сталіно**

Київ

Чернігів

ТАБЛИЦЯ 1. Демографічні втрати України внаслідок голоду 1932–1934 років

1932 1933 1934 1932-1934Абсолютне число, тис.

Надлишок смертей 250,0 3529,2 163,3 3942,5Дефіцит народжень 67,1 267,7 251,2 586,0

У розрахунку на 1000 населенняНадлишок смертей 8,0 119,5 5,9 133,5Дефіцит народжень 2,1 9,1 9,0 19,8

1933 року найбільше потерпіли райони не південнихзернових областей, а лісостепові райониКиївської і Харківської, які відзначалися низькимитемпами колективізації та отримали нижчі обсягидержавної продовольчої допомоги і позики.

www.ukurier.gov.ua22 листопада 2013 року, п’ятниця, № 216СПЕЦІАЛЬНИЙ

ВИПУСК

7

КАРТИ СМЕРТІ

мільйона серед селян та 0,3 мі-льйона у містах; дефіцит народ-жень становить 519 тисяч і 67 ти-сяч осіб серед міського та сіль-ського населення відповідно.Максимум надсмертності (майже90%) спостерігався в 1933 році,тоді як більшість дефіциту на-роджень припадала на 1933 і1934 роки.

Результати дослідження вия-вили, що розподіл втрат населен-ня у період голоду вкрай неодно-рідний у регіонах, у різних об-ластях кризові явища у відтво-ренні населення мали неоднако-ву інтенсивність. Таблиця 2 пока-зує, що найбільших втрат зазна-ли Київська й Харківська облас-ті, на які припадає 54% загальнихвтрат України через надсмер-тність. У кожній з цих областейпередчасно померли понад мі-льйон осіб.

Оскільки абсолютні втрати на-селення залежать від чисельнос-ті населення певної області, ко-ректніше порівняння відноснихпоказників втрат. Як показуєкарта 1, найвища інтенсивністьвтрат 1933 року спостерігаласяна Київщині й Харківщині, якастановить 183,5 і 175,9 на 1000населення. Друге місце на шкалівтрат посідають Вінницька,Дніпропетровська й Одеська об-ласті, втрати яких становлять від90,0 до 117,0 на 1000 населення.Найнижчі втрати спостерігалисьу Чернігівській та Донецькій об-ластях: 76 і 41 на 1000 населення.

Детальніші розрахунки на рів-ні адміністративних районів свід-чать, що існують значні відмін-

ності у втратах населення не ли-ше між областями, а й усерединіокремих областей. Карта 2 пока-зує, що вони не стосуються за-хідно-східного чи північно-пів-денного напрямків. Смуга найви-щих втрат через надсмертністьвід голоду пролягає в Україні че-рез райони Центральної Украї-ни, її лісостепової зони. Ця смугавтрат не поширена на крайньомузаході й охоплює переважно цен-тральні та південні райони Київ-ської та більшість районів Хар-ківської областей (у межах адмі-ністративного поділу 1933 року).Варіація показників втрат міжрайонами в межах країни значна.Якщо відмінності між регіонамиз максимальним (Київська об-ласть) та мінімальним (Донецькаобласть) рівнями втрат станов-лять у середньому 4,5 раза, томіжрайонні показники лежать у

межах від 1,6 у Ново-Златополь-ському (єврейському національ-ному) районі Дніпропетровськоїобласті до 540,2 на 1000 населен-ня у Тетіївському районі Київ-ської області.

Аналіз на рівні районів давзмогу уточнити й поглибити нашізнання про географію голоду танерівномірність його наслідків.До переліку районів, які можнавважати локальними епіцентра-ми голоду, де надлишок помер-лих найбільший і становить від300 до 540 осіб на кожну тисячунаселення, належать: 8 районівКиївської області — Тетіївський,Володарський, Ставищенський,Гельм’я зівсь кий, Ржищівський,Плисківський, Оратівський, Ли-сянський; вісім районів Харків-ської — Глобинський, Решети-лівський, Опішнянський, Чутів-ський, Нехворощанський, Вели-

ко-Багачанський, Кишеньків-ський, Кобиляцький; Янушпіль-ський район Вінницької області;Вільшанський і Савранськийрайони Одеської області (карта2).

Максимальне зростання по-казника смертності від голоду1933 року відбулося у районах,які не були територіями тради-ційно підвищеної смертності,тобто у найбільш постраждалихрегіонах немає кореляції міжрайонними показниками смер-тності у докризовий період та їх-нім приростом під час голоду1933 року. Наприклад, на Київ-щині в 1927–1929 роках показни-ки смертності населення, що пе-ревищували середньообласнийрівень, спостерігалися переваж-но у північних районах Полісся(Олевський, Городницький, Чор-нобильський). Натомість у рокиголоду поліські райони Київщи-ни постраждали менше, ніжрайони, розташовані у централь-ній та південній лісостеповій час-тинах області.

Міжрайонний розподіл втратсільського населення через над-смертність у 1933 році дуже по-дібний до такого для всього насе-лення, однак рівень втрат значновищий. Високий рівень втрат се-ред сільського населення у 1933році, окрім багатьох районів Ки-ївської та Харківської областей,спостерігався також в Янушпіль-ському районі Вінницької облас-ті, Савранському й Вільшансько-му районах Одеської області,Мелітопольському та Ново-Ва-сильківському — Дніпропетров-

ської області, Марківському йСтаробільському — Донецькоїобласті.

Втрати міського населення по-мітно нижчі, ніж сільського.Ареали максимальних показни-ків втрат серед городян (від 65 до102 на тисячу населення) кон-центруються головним чином урайонах Київщини та Харківщи-ни, а також в окремих районахЧернігівщини.

Отримані результати даютьпідставу стверджувати, що ре-гіональний розподіл втрат від го-лоду в 1933 році зовсім інший,ніж у 1921–1923 та 1946–1947 ро-ках, під час яких постраждализдебільшого південні області Ук-раїни. 1933-го найбільше потер-піли райони не південних зерно-вих областей, а лісостепові Київ-ської й Харківської, які не відіг-равали провідної ролі у збираннізерна та хлібозаготівлях, протевідзначалися нижчими темпамиколективізації та отримали ниж-чі обсяги державної продоволь-чої допомоги і позики, що свід-чить про специфічний характерголоду 1933 року.

Регіональний розподіл втратнаселення України внаслідок го-лоду 1933 року — результат ком-бінованого впливу цілої низкиполітичних та соціально-еконо-мічних чинників, що потребуютьподальших глибоких дослід-жень, але деякі з них очевиднівже сьогодні. Ідеться про вирі-шальну роль політики, яку про-вадив Сталін та його найближчідорадники у Москві стосовно Ук-раїни та її окремих регіонів. По-при протести місцевої радян-ської влади, центральний уряд уМоскві наполіг на нереалістич-них планах хлібозаготівель, а вумовах голоду, який виник у ре-зультаті цієї політики, віддавпріоритет у наданні продоволь-чих позик південним регіонамУкраїни як головним виробникамзерна.

Ця політика прирекла цен-тральні райони України, де голодпочався ще навесні 1932 року, навимирання у значно більшихмасштабах, ніж це відбувалосяна півдні республіки. На сходіУкраїни, зокрема в Донбасі, девеликі індустріальні міста отри-мували постачання з централь-них, а не республіканських запа-сів, смертність була нижчою, ніжу центрі та на півдні.

Окрему політику влада прова-дила також щодо прикордоннихрайонів України, намагаючисьзапобігти масовій втечі селян натериторію Польщі й Румунії. Цепозначилося на відносно низькійсмертності саме у цих регіонах.Екологічний чинник, а саме наяв-ність корму для тварин та некон-трольовані державою продуктилісу, допомогли населенню ви-жити на Чернігівщині та Київ-ському Поліссі.

Електронний Атлас Голодомо-ру не тільки подає результативже проведеного дослідження.Він дає змогу і науковцям, і до-слідникам-аматорам ставитивласні запитання та провадитивласні дослідження, порівнюючистворені мапи. У цьому, мабуть,найбільше досягнення проекту.

З електронним Атласом Голодомору можна

ознайомитися за адресоюhttp://gis.huri.harvard.edu/

райони Київщини й Харківщини, у хлібозаготівлях

демографії та соціальних досліджень НАН України створили електронний Атлас Голодомору

Сталіно**

Області в межах адміністративно-територіального поділу станом на 1 квітня 1933 року

1,6–100,0

100,1–200,0

300,1–400,0

400,1–540,2

200,1–300,0

Карта 2. Втрати через надсмертність в адміністративних районах України внаслідок голоду в 1933 році, у розрахунку на 1000 населення

Джерело: Український науковий інститут Гарвардського університету

ВінницяВінниця

ТираспольТирасполь ОдесаОдеса

ДніпропетровськДніпропетровськ

Харків Харків

СталіноСталіно

КиївКиїв

ЧернігівЧернігів

ТАБЛИЦЯ 2. Втрати через надсмертність в областях України внаслідок голоду 1932–1934 років*

Абсолютне число, тис.

У розрахунку на 1000 населення

Україна 3942,5 133,5Київська 1110,8 205,6Харківська 1037,6 188,2Вінницька 545,5 128,2Дніпропетровська 368,4 100,1Одеська 326,9 104,8Чернігівська 254,2 93,8Донецька 230,8 54,0Молдавська АРСР 68,3 118,2

*Області в межах адміністративно-територіального поділу станом на 15 грудня 1933 року

урядовий кур’єрwww.ukurier.gov.ua

сПЕЦІАЛЬНиЙ

ВиПУсК

8

РОДИННІ ІСТОРІЇВеликий Голод не оминув жодної українськоїродини. Про нього довго, надто довгомовчали, не згадуючи навіть на родинній кухні.Чи знаєте ви, чому у вашого дідуся — жодногобрата-сестри, хоч він — з багатодітної родини?..Відходять у вічність останні свідки страшноїтрагедії українського народу. Розпитайте своїхрідних, сусідів, що вони пам’ятають проГолодомор. Ця правда потрібна нам усім!

Щодня в інституті стояли домовини…РОКИ І ДОЛІ. Із 75 студентів випускниками 1934 рокустали лише тринадцять

Євдокія ТЮТЮННИК,«Урядовий кур’єр»

УМузеї історії Чернігівськогонаціонального педагогічного

університету імені Т.Г. Шевченказберігається багато докумен-тальних свідчень минулих років.Є тут і спогади, записані викла-дачем університету СтаніславомМащенком зі слів його матері, ко-лишньої студентки цього ж ви-шу, Ганни Мащенко. Та простарозповідь проймає до сліз.

Частішепомирали хлопці

На світлинах 30-х років мину-лого століття майбутні педагогивиглядають значно дорослішими,ніж нинішні випускники. І нетільки тому, що їм довелося бага-то пережити. Вони справді стар-ші за віком.

«Я вступила до Чернігівськогопедагогічного інституту в 1931 ро-ці, коли мені вже пішов 23-й рік,— розповіла синові Ганна Ма-щенко. — Після школи-семирічкинавчалася в агрошколі, яка готу-вала молодших агрономів, потімдеякий час працювала, одночаснонавчаючись на курсах підготовкидо вступу у вузи. Лише переко-навшись у правильності виборупрофесії, вступила на агробіоло-гічний відділ педінституту».

Таку школу життя проходилипрактично всі студенти. На курсприйшло 75 чоловік, переважновихідців із робітників та селян зне надто високим рівнем освіче-ності. Тож вчитися усім буловажко. Та й жили в умовах, дале-ких від комфортних: мізернастипендія, холод у гуртожитку.Змерзлі студенти привозили напідводах солому, якою набивалипо два матраци кожному: на одинлягали, іншим укривалися по-верх ковдри. Втім, попри холод інедоїдання ніхто не пропускавзанять, які щодня тривали упро-довж чотирьох пар.

Молодість у всі часи кидалавиклик обставинам. Однокурсни-

ки Ганни теж вірили, що трудно-щі тимчасові. Всі сподівалися накраще, не відаючи того, що най-страшніше вже на порозі.

Навесні 1932 року голод ставнестерпним. «Майже щодня увестибюлі інституту стояли домо-вини. Частіше помирали хлопці,бо дівчата якось були більше при-стосовані до труднощів, — ці спо-гади все життя ятрили душу Ган-ни Юріївни. — Багато студентівпокинули інститут. З 75 чоловікскінчили разом зі мною лише 13».

Ганна теж розуміла, що вряту-ватися зможе, лише покинувшинавчання. З тим і пішла до за-ступника директора інституту. Авін направив охлялу студентку іззапискою, аби її прийняли на ро-боту в другу зміну до робітничоїїдальні, де звільнилося місцемийниці посуду. Звідки була внього така інформація — хтозна.

Але не притримав того хлібногомісця для когось зі своїх ріднихчи добре знайомих, а кинув ря-тівну соломинку чужій дитині —студентці, котра тепер могла до-помогти і своїм подругам. Їжу, щоїй перепадала в їдальні, прино-сила й дівчатам у гуртожиток.Вони теж познаходили роботу, ботільки так можна було вижити.

Кожен день був заповненийущерть: зранку — навчання, піс-ля обіду — робота. А до семінаріві практичних занять готувалисяглибокої ночі при каганці. «Оцетобі відповідь, сину, чого у менетакі невисокі оцінки у дипломі…»— зауважила Ганна Юріївна.

Учні ходили пухлівід голоду

Та жменька студенток, що вці-ліла і дійшла до другого курсу,

почала працювати у системі лік-непу, де трохи платили і давалипродовольчі картки. А у другомупівріччі, на початку 1933 року,всі поїхали на педпрактику всільську місцевість. Ганна пра-цювала вчителем біології спочат-ку в селі Голубичі, потім у селищіРіпки. Практиканткам видавалипродовольчі картки, як і вчите-лям, та зарплату, адже вонифактично працювали вчителями.«Хоч і голодно було, але не смер-тельно, — розповідала ГаннаЮріївна. — А люди довколасильно потерпали. Учні здебіль-шого ходили пухлі від голоду, абагато дітей взагалі не відвідува-ли школу. А які ж були чуйні тоділюди! Прийдеш до учня додому,питаєш, чому він не ходить дошколи. Відповідають, що хворієвід голоду, але вже буде скоровідвідувати заняття, бо корова

отелилась і вони зварили кисе-лику. Запрошують мене до столу,бо думають, що і я голодна…»

Справді, милосердя тоді булона вагу життя. У розповідяхбільшості тих, хто пережив Го-лодомор, на покутті спогадів по-ряд з іконами стоять святі ликисвоїх і чужих, знайомих і не-знайомих співгромадян, котрі ді-лилися останніми життєдайнимикрихтами…

У тому жахливому хаосі, за-виснувши між життям і смертю,українці думали про майбутнє.Країні вкрай були потрібні вчи-телі. За третій рік навчання(1933–1934 р.) студентки освоїлипрограму за два курси. Іноді бу-вало по п’ять пар на день. Поприте колосальне навантаженняГанна продовжувала працюватиу системі лікнепу. Вона керувалавже дванадцятьма лікнепівськи-ми пунктами, завдяки чому малазаробіток, який давав змогу невмерти з голоду.

Після третього, котрий водно-час став і четвертим, курсу скла-ли державний іспит з україн-ської мови. Ще важливішим булозахистити дипломний проект.Ганна обрала прогресивну на тойчас тему «Проблема мутації в су-часній генетиці», яку захистила зоцінкою «добре». Тоді ще генети-ку не вважали псевдонаукою, час«груш на вербі» настав пізніше.

Ось і випуск та документ, кот-рий давав право працювати вчи-телем. «І лише у 1940 році довід-ку обміняли на диплом, коли явже шість років викладала вшколі. Такі були правила. Зали-шилась і довідка за 1940 рік, проте, що твій батько, Трифон Олек-сійович, закінчив заочно історич-ний факультет педінституту,вже працюючи директором Спа-ської середньої школи. А дипломтак і не отримав, бо загинув підчас війни», — закінчила своюрозповідь Ганна Мащенко.

Подібні історії про всенароднуГолгофу живуть у кожній укра-їнській родині. Розпитуймо стар-ших, доки вони з нами…

Ганна Білецька-Мащенко (сидить у центрі) з подругами — студентками агробіологічного відділенняпедінституту. 1934 р.

Фот

о на

дане

Муз

еєм

істо

рії Ч

НП

У ім

ені Т

.Г. Ш

евче

нка

Лист В ГАЗЕтУ

Від редакції. Оп-рилюднюючи цьоголиста, ми дуже спо-діваємося, що ім’яПалажки Кіндратіїв-ни Склярук знайдесвоє місце на сторін-ках НаціональноїКниги пам’яті жертвГолодомору 1932–1933років у томі Черка-ської області.

Гадаємо, що запису-вання сімейних історійта документація спога-дів очевидців ВеликогоГолоду триватиме. І доцієї справи долучитьсямолоде покоління укра-їнців. Правда про істо-рію власного народу по-трібна нам усім, аби тра-гедії не повторювалися.

«Не знаю, як це зробити, язвертаюся до вас із прохан-ням вписати прізвище моєїматері до Книги пам’ятіжертв Голодомору. ПалажкаКіндратіївна Склярук помер-ла від голоду навесні 1933року. Мені тоді йшов 10-й рік.Я разом з нею та батькомСергієм Григоровичем жилив селі Свинарка Бабанськогорайону Київської області (ни-ні село Свинарка Уманськогорайону Черкаської області).

Якось зранку батько пішову поле на роботу, а ми з ма-мою ще спали на печі. Я про-

кинувся і бачу, що вона ще спить, хочзазвичай піднімалася дуже рано. По-чав її будити, гукаю «Мамо! Мамо!»,штовхаю її, а вона не відповідає і неворушиться. Я до неї — а вона холод-на! Я пішов до сусідки, а там у дворі— нікого. В цей час біля нашої хатизупинилася підвода, зайшов чоловік іпитає, чи є мертві. Я відповів, що маміпогано. Вони зняли її з печі, подиви-лися і кажуть: «Синку, твоя мама мер-тва». Забрали її і відвезли кудись.

Прийшов батько з роботи і питає, демама. Я йому все розповів. Тоді батькопішов дізнатися про маму. Йому й ска-зали, що вона похована на кладовищісела Свинарка у спільній могилі.

У 16 років я поїхав із села і ниніживу у Запоріжжі, але в село інколинавідуюся. На тій спільній могилі сто-їть один великий хрест. Скільки тампоховано людей і хто саме, ніхто незнає й досі…

Моя мати Палажка Кіндратіївнанародила і виростила мене, вряту-вавши від голодної смерті. А самапомерла у молодому віці. На жаль,я навіть не знаю дати її народжен-ня. Вважаю своїм синовнім обо -в’яз ком залишити спогад про неїне тільки для себе, а й для іншихлюдей. Вона заслужила, аби її ім’ябуло внесено до Книги пам’ятіжертв Голодомору».

Цей лист ми отримали у відгук на публікацію про акцію «Твій рядок у народну Книгу пам’яті», якузапочаткував Національний музей «Меморіал пам’яті жертв Голодоморів в Україні». Його автор —

Андрій Сергійович Склярук, літня людина, який пройшов Другу світову війну і пережив Великий Голоду 10-річному віці. А втім, надамо йому слово:

Синовній обов’язок КНИГА ПАМ’ЯТІ. Андрій Склярук із Запоріжжя просить записати у список жертв Голодоморусвою матір Палажку Кіндратіївну

ТЕРИТОРІЯ СЛОВА22 листопада 2013 року, п’ятниця, № 216 www.ukurier.gov.ua

сПЕЦІАЛьНИЙ

ВИПУсК

9

Інна ОМЕЛЯНЧУК,«Урядовий кур’єр»

Сьогодні його «Марію»можна (і навіть слід би

кожному українцеві) при-дбати навіть через Інтер-нет, щоб, як і «Кобзар»,тримати на покуті в ріднійхаті. А от у минулому сто-літті про цей роман зналообмежене коло людей у За-хідній Україні. Написанийу 1932–1933 роках, уже в1934-му він уперше вий-шов друком у тодішньомупольському Львові: і звіс-но, що в радянську Украї-ну тоді не потрапив. У1941-му, коли твір переви-дали вдруге, цьому завади-

ла війна. А далі… в забуттінадовго залишився не ли-ше твір, а й автор — урод-женець села Дермань, щонині в Здолбунівськомурайоні на Рівненщині. І ли-ше в 1991-му «Марія»втретє побачила світ у не-залежній Україні.

Цікаво, що вже у 1994-му роман (і теж уперше!)мав своє сценічне втілення:у Рівненському обласномумузично-драматичномутеатрі створили потужну йунікальну в своєму родідраму «Сльози Божої Ма-тері». Так-так, саме Божої,адже роман має біблійнийпідтекст: він складається зтрьох книг. І навіть ім’я го-

ловної героїні автор обравне випадково: мати ІсусаХриста — збірний образукраїнських жінок, якимприсвячено роман. «Мате-рям, які загинули голодноюсмертю в Україні в роках1932–1933…» — так напи-сав Улас Самчук.

Виконавець ролі Корнія(другого чоловіка Марії),нині народний артист Ук-раїни, лауреат Шевченків-ської премії ВолодимирПетрів, пригадує:

— То була моя улюбленароль, так би мовити, етапнаробота. Річ у тім, що моямама родом із Дніпропет-ровщини, в її родинібуло 11 дітей, і

безжальні жорна голоду непошкодували їх. Ті жахли-ві речі, описані мамою,стояли перед очима, колипрацював

над роллю. І сьогодні добрепам’ятаю останні словаКорнія на цій землі: «Мо-же, ще виживе, може, щебуде, не зникне наш рід…»Про що він говорив, коливже знав, що голод забравусю його сім’ю? Звісно ж,про Україну, в незнищен-ність і щасливу долю якоїщиро вірив Улас Самчук.

На жаль, титан україн-ського духу не дожив донезалежності своєї держа-ви. Але разом із «Марією»повернулося із забуття ійого ім’я: Улас Самчук по-став у бронзі на рівнен-ській Театральній площі. Аще у Рівному з’явився йогомузей. Сюди часто приїж-джає з Канади подружжяСоколиків — розпорядни-ків спадщини письменни-ка, — яке поповнює колек-цію новими цікавими екс-понатами, тут проходятьвечори його пам’яті, тут ні-коли не згасає Уласова сві-ча.

Торік міська влада Рів-ного започаткувала літе-ратурну премію іменіУласа Самчука. Її пер-

шим лауреатом став рів-ненський письменник Євген

Шморгун — великий поці-новувач і сподвижник во-линського Гомера, який пе-реконаний: «У ХХ століттіпотужнішого українськогописьменника просто не бу-ло. Дай нам, Боже, ще хочаб одного такого волиняка,який навколо нас створивби ось таку велику Україну— вона тепер і в Канаді, і вАвстралії, і в Америці, —його публіцистикою захоп-люється весь світ!»

А на літературних вечо-рах «Уласова свіча» пре-зентують нові книжки збібліотечки Уласа Самчукапро його соратників — Ха-ритю Кононенко, ОлегаОльжича, Євгена Маланю-ка. Цю подвижницькусправу робить невтомнийЄвген Шморгун і повертаєз небуття ці імена всій Ук-раїні. Він розсилає скромнікнижечки на південь і насхід і отримує звідти най-цінніший скарб — листилюдської вдячності.

Премія ж імені УласаСамчука, як на мене, маєповне право стати всеукра-їнською. Волинський Го-мер більш ніж достойнийтакого пошанування…

Олена ІВАШКО, «Урядовий кур’єр»

Свідчення, документи, архівнідані, жахливі фото — чи не

вичерпні докази Голодомору вУкраїні 32–33 років минулогостоліття? Якщо їх не достатньоскептикам, варто звернутися донародної творчості. Фольклор євиразником народної самосвідо-мості і відтворює влучним укра-їнським словом мрії й сподіваннянароду, його біль і переживання.Адже відомо, що усна народнатворчість становить поетичнубіографію народу, історію йоготрудового життя, боротьби за во-лю і незалежність. Творчість від-дзеркалює саму душу народу.Тож і тема Голодомору знайшлавідображення в українськомуфольклорі.

Народна творчість про Голодо-мор 1932–1933 років одна з най-менш досліджених. Чи не єдинимдослідником мудрості часів ко-лективізації та Голодомору бувІгор Васильович Бугаєвич, післясмерті якого видавництво «Укра-їнський письменник» випустилоу 1993 році фольклорну збірку«Дожилася Україна…». В ній ав-тор зібрав і прокоментував укра-їнський фольклор періоду Голо-домору. І цей унікальний матері-

ал — одне з найправдивішихсвідчень голоду 1933 року.

Ігор Бугаєвич дуже шанувавкобзарське мистецтво і сприймавйого як героїчний епос україн-ського народу. Він особисто бувзнайомий з кобзарем ЄгоромМовчаном, автором «Думи проголод». Ігор Васильович провіду-вав старенького кобзаря в Бу-динку актора під Києвом, довго зним розмовляв і якось попросивнадиктувати слова «Думи про го-лод». Та зробити це кобзар нава-жився тільки після того, як ІгорВасильович поклявся ніколи, ніза яких обставин, нікому не роз-повідати, звідки ця «Дума» сталайому відома.

Було це в 1967 році. Через ріккобзаря не стало. Понад 20 роківзберігався текст «Думи про го-лод» у Ігоря Бугаєвича. Впершевона була опублікована у Варша-ві газетою української діаспори«Наше слово» в 1989 році. Хоч ок-ремі рядки думи «розійшлися»на прислів’я ще у 1930-ті роки:

В 33-му году Їли люди лободу,Пухли люди з голоду —Помирали на ходу.Отощали усі люди,Падали, як мухи,Кропивою-лободоюНе наповниш брюха.Хліб качали-вимітали —

Весь народ сумує,А великий головаМовби і не чує.Прислів’я, приказки та частів-

ки про важку селянську долю іголод почали з’являтися ще зачасів колективізації. І хоч напри-кінці 1920-х років село ще таксильно не голодувало, селянивже відчували загрозу. І вислов-лювали свої побоювання відпо-відно:

Сталін хліба захотів, та й придумав куркулів.

Всюди плач, усюди крики, селян учать, як їм жити.

Буксир хліб увесь зібрав, щоб мужик скоріш здихав.

Свині нині не кричать, не реве худоба,

Викинь зуби на полицюта й лягай до гроба.

Матеріали усної історії дослі-дили в своїй праці автори з Вра-діївки Микола та Анжела Сара-хани. В книзі «Нариси з історіїВрадіївки» вони не тільки розпо-віли про жахливі факти голодо-мору на території району та йогонаслідки, а й навели прикладиреакції людей на ті події. У Вра-діївському районі, за приблизни-ми даними, від голодомору по-страждали 19 населених пунктів,близько півтисячі людей. Деякісела були занесені до «чорнихдощок».

Дані усної історії свідчать, щов самий розпал голоду, тобто на-весні-влітку 1933 року, виконан-ня співанок, пісень, віршів проголод не було надто поширеним уселах. У людей просто не виста-чало сил на творчість. В умовах,коли голод поставив людину намежу загибелі, всі душевні силивитрачалися на думки про їжу.Але прислів’я все ж таки з’явля-лися. Наприклад, такі:Всі видали, як голодали.Не милий світ, як пустий живіт.Від голоду у дитини присох жи-віт до спини.Покійні не голодують.Серп і молот принесли голод.При комуні — пусто в клуні.Кулак у нас той, хто на кулакуспить.

Також у книзі наводять авториі тексти частівок, які з’являлисяу різні часи починаючи з 1920-хроків і до кінця 1930-х. Причомунайчастіше співанки й вірші проголод виконували діти, адже во-ни менше, ніж дорослі, відчувалинебезпеку подібних дій.* Устань, Ленін, подивися,

До чого ми дожилися:Клуня раком, хата бокомІ коняка з одним оком,І корова без хвоста.І комора пуста.Ні овечки, ні свині.Тільки Сталін на стіні.

* Масло, пшеницюВивезли за границю,Ячмінь та овесЗгноїв МТС.Не дивуйтесь, добрі люди, —Завтра з вами таке буде.

* Одна лопата, два куліЗаписали в куркулі.Взяли півня і куркиІ загнали в Соловки.

* Ой, яблучко на чотири часті —Нема хліба на ВкраїніПри совєцькій власті!

* Коли встав би Махно —Не дав би комуністамХліб мужицький відбиратиІ в комуні їсти.

* Їде Сталін на тарані.Дві сільодки у кармані.Цибулиною поганяє —Америку доганяє.А на хаті серп і молот,А у хаті смерть і голод. Історія усної народної творчос-

ті про голодомор нагадує відомупритчу про тирана, який збиравподатки. Тричі він посилав своїхчиновників з’ясувати, як реагу-ють люди на свавілля. І щоразупіддані ридали й кляли долю. Ти-ран перестав стягувати податкилише тоді, коли люди стали смія-тися та веселитися. В Українівідбувалося гірше: ані слова, анігумор крізь сльози не зупинилитирана і жахливу машину Голо-домору.

«Марія» йде до українцівЗНАХІДКА «УК». Перший роман про Голодомор у 1934 році створив волинський Гомер Улас Самчук

Досьє «УК»Улас СамчУк. Народився 20 лютого

1905 року в селі Дермань тодішнього Ду-бенського повіту Волинської губернії. В1941–1943 роках редагував газету «Во-

линь» у Рівному. В 1944–1948 роках живу Німеччині, з 1948 року — в Канаді.Помер у Торонто в 1987 році. Автортрилогії «Волинь», романів «Марія»,«Батько і син», «Гори говорять»,«Юність Василя Шеремети» та інших.

Серп і молот принесли голодФОЛЬКЛОР. Перенесені страждання знайшли своє відображення в українській народній творчості

а до Голодомору марія (Ярослава мосійчук) та корній (Володимир Петрів) жили нехай і нелегким, але повноцінним життям, бо любили одне одного

«Я�не�томуписьменник

українського�народу,�що�вмію�писати.�

Я�тому�письменник,�що�відчуваю�

обов’язок�переднародом…»�

Улас СамчУк

Фот

о з

архі

ву Р

івне

нськ

ого

обла

сног

о кр

аєзн

авчо

го м

узею

Театральна афіша 1994 року

www.ukurier.gov.ua урядовий кур’єрсПЕЦІАЛьНИЙ

ВИПУсК

10

ОПОВІДАННЯ

Якби мати знала, яка в мене біда,Вона б передала горобчиком хліба…

(З народної пісні)

Григір довго лежав з розплю-щеними очима і дивився в

стелю. Потім підвівся і сів на лаві.На столі лежала дошка. Це булазаготовка для ікони. На біломулевкасі вже видні обриси Бога.

Господар оселі, Григір Тита-ренко, був іконописцем, або, яксам себе називав, богомазом. Бож, казав, іконописці — в столи-цях, а ми — люди прості. Колисьвін учився в такого ж богомазаПетруся Підлатайла у волості. Населі працював без викрутасів. Якнемає липової дошки, бере сосно-ву. Сам витеше, напише образ, апотім із сухозлотиці ризи припа-сує. Такі ікони називав шелесту-хами. Як немає дошки підходя-щої, то на полотні доброму малює.

На Вознесіння гостював Григіру сусідньому селі, у Верхоглядах,— там саме храм був. Батюшкаотець Сампсоній як побачив йогона обхожденії, гукнув: «Грицю,зайди до мене після служби!»

Матушка частувала скромно,бо вже тоді люди затягували па-ски. Із худоби у настоятеля самакорівка лишилася, та ще пес. Ак-тивісти в колективізацію все по-забирали: і скотину, і сірячину.Не зглянулися на восьмеро душдітей. Добре, що хоч церкву незачепили.

— Я вже, Григоре, й сам думавйти до тебе, бо діло маю. Якасьпроява, братику, вкрала образСпасителя з храму. Давній бувобраз, під окладом срібним. Я йо-го завжди на Паску на аналойклав. Оце хтось після Великодняпоцупив. Хочу просити тебе на-писати нам нову ікону.

— Зроблю, отче. Тільки… якбив місто по фарби добрі з’їздити.

— На фарби я тобі гроші зараздам, а за роботу якось домови-мось, гаразд?

— Домовимось, аякже, — ус-міхнувся Григір. — Тож благос-ловіть!

Отець Сампсоній поблагосло-вив майстра і виніс зі світлиці двасрібних царських карбованці.

У Верхоглядах жили особливілюди. Добрі, роботящі, вірні Бо-гові селяни спасли свій Возне-сенський храм від закриття. Вла-да хотіла там комору зробити. Толюди зібралися і за день толокоюпоставили нову комору. Отакі во-ни, що без Бога — ні до порога!

Невдовзі Григір побував у містіі наміняв у художній артілі слав-них фарб і французького терпен-тину.

Вже давно не чути веселогодитячого сміху на вулиці, го-

мону молоді на колодках, співу воселях селян. Не чути й погонича,що вертає череду в село. Осіньнадворі, а жодного тобі весілля.Лиха осінь 1932-го, недобра.

Коли Григір виходив до крини-ці або далі в ліс — по листя, по

гриби, по жолуді (що трапиться,те і їв), — здавалося, земля хита-ється під ногами. Так тремтілиноги. Одна нога від народженнябула коротшою — від того і спинуперекосило. Тож ніхто з дівчат непішов за нього заміж. І в армію незгодився, та і в колгоспі інвалідикому потрібні?! До комітету неза-можників не прийняли, бо анти-соціальний елемент — богомаз, ікрапка.

Так і жив Григір осібно на кра-єчку селища, працею власною нахліб заробляв. Коли ікони меншестали замовляти, почав тарілкирозписувати, фотокарточки роз-фарбовувати кольоровою тушшю,ложки й копистки різати. Земля— ота, що з діда-прадіда, — за-брана ще в 1929-му. Лишилися го-род біля хати і порожня комора.Вона й раніше за майстерню слу-гувала, а як активісти інструмен-ти позабирали, відтоді стоїть пус-ткою. Попотужив тоді майстер засвоїм реманентом, бо то ж хліб на-сущний. Проте кому зараз ті лож-ки потрібні, коли миски порожні?

Сили було обмаль, за літо ли-ше прорись1 накреслив. Та й

то попомучився — руки терпли. Іось тепер дошка лежала на столі,чекаючи натхнення й сили майс-тра. Раптом за вікнами почувсягомін, завалував хазяйський пес,і двері рвучко прочинилися. Вшапках і кухвайках до хати ува-лилися активісти-комнезамівці.Попереду — їхній голова ЙосипПатлатий з батогом. Позаду —четверо незаможників і сіль-ський комсомолець Матвій Сиво-кінь з металевою спицею в руках.Такі бригади на селі називали«буксирами», бо тягли з осельусе, що трапиться їм до рук.

— Ну що, Титаренку, сам зда-си хліб державі чи шукати муси-мо? — не привітавшись, голоснозапитав Патлатий.

— Так ти ж, Йосипе, ще ген ко-ли позабирав… Де ж воно візь-меться знов? — розвів рукамигосподар.

— Брешеш! Де закопав зерно?!— перейшов на крик Йосип ітицьнув Григора пужалном угруди.

Григір ледь втримався на но-гах, вхопившись за край печі.

— Шукай, — процідив крізьзуби. — Немає нічого.

— Ану, хлопці, понишпоріть покутках! — скомандував началь-ник.

Комнезамівська мишва розбіг-лася хто надвір, хто на горище, аМатвій давай штрикати списомдолівку.

— Немає нічого, кажеш? А ще,бач, живий! Нівроку дядько!

Патлатий стояв посеред хати,як скеля. Широко розставившиноги і підперши боки дужими ку-лаками, він суворо дивився наГригора.

— Хто підгодовує тебе? Відпо-відай!

— Ще, дякувати Богу, птахилітають, а в лісі де-не-де грибазнайти можна, — наче виправдо-вувався Григір.

— А це що? — Йосип підійшовупритул до столу і вп’явся воло-вими очима в образ. — Знов застаре? Кому малюєш, сучий си-ну? Га? Може, маєш зв’язки з ан-тидержавними елементами? Ка-жи, влада питає тебе!

— Пишу для себе. Я ж одинак,мені ні на кого дивитися. А поми-ратиму — то ж з Богом…

— Брешеш, церковнику! Напродаж малюєш?! — від люті очікомнезамівця вирячилися, ниж-ня щелепа затремтіла і, стиснув-ши (аж хруснуло!) пужално, тойзаніс його високо над дошкою.

— Стій! — Григір схопив обомаруками Йосипа за лікоть. — Неруш, бо матір твоя з того світупрокляне!

Патлатий завмер на мить. По-тім, відштовхнувши майс-

тра, опустив батіг на його плечі.Григір, обхопивши лису, мов ма-когін, голову руками, прихилив-ся долі. Батіг свистів у повітрі, щеі ще караючи захисника святині.Коли той упав під лаву, началь-ник копнув його чоботом. Пере-трощивши весь посуд у миснику,він перейшов до вікон. Все, щостояло й виблискувало на підві-коннях, попадало вниз. Розлили-ся фарби, полетіли палітри, по-сипалося скло.

Розлючений, що згадали матір,яка до кінця днів співала в цер-ковному хорі і не сприймала ате-їстичної пропаганди, Йосип ви-скочив з хати. За ним Сивокінь іактивіст з торбинкою лляного на-сіння.

Вилізши з-під лави, Григір пе-рехрестився і поцілував спа-

сенний образ. Потім заходивсяшвидко збирати фарби, що їхможна було ще врятувати. Го-ловне — зібрати олію. Без неї піг-менти перетворяться на камінь.Для розведення фарб він вико-ристовував лляну. Вибравшисяк-так уціліле, решту злизувавязиком. Олія разом з глиною,якою була підмазана долівка,здалася йому смачною.

Григору жалко було фарб.Він, долаючи біль (забився пле-чем, як падав), швидко позбиравте, що вціліло. Дякувати Богу,багато склянок просто переки-нулися і залишилися лежати надолівці цілими. А з тих, що по-билися чи потріскалися, він по-скидав фарби в порожні пля-шечки і горнятка, що були при-ховані на горищі.

Трохи оговтавшись, почвалавза село. Пожував корінець куль-баби, та від нього ще більше за-хотілося їсти. Розставивши петліна зайців, пішов до лісу. Нама-гався знайти якусь ягідку, тадарма. Голодні люди повизбиру-вали їх ще зеленцем.

На галявині зустрів десятиріч-ного Ванька, свого похресника.Одяг висів на ньому як на опуда-лі. Не одяг — шмаття (все путнєдавно виміняв на хліб).

— Драстуйте, дядьку Грицю!— привітався хлопчина.

— Драстуй, Ванько! — втомле-но промовив Григір і сперся насоснину. — Знайшов гриба?

— Ні… Нема ніде, а далеко ябоюся йти, — сумно відповів ма-лий. Він підійшов ближче і, див-лячись Григору в очі, тихо про-мовив:

— Дядьку Грицю, зловіть менібілочку… Вона, капосна, горішкипоїла… Ті, що я приховав… Те-пер… я її з’їм.

Дорогою, як вони верталися злісу, малий запитав:

— Дядьку, ви Бога малюєте…Він вам помага?

— Аякже!— То ви не помрете з голоду?— Того не знаю… Але з Богом

не страшно і помирати…— А мені дуже страшно…Григір зупинився, бо Ванько

зненацька забіг наперед і простягруки до майстра.

— Дядьку Грицю, подивітьсяна мої руки! Я зможу ними ма-лювати? Навчіть, бо… я не хочувмирати…

Григір схилився над його доло-нями, наче вивчаючи їх.

— В руках хисту не бачу, але…спробуємо. Побачимо, який з тебепідмайстер’я.

Вже при вході в село Григірпомітив, що похресник при-

падає на ногу.— І ти кульгаєш?— Та… третього дня об’їждчик,

дядько Різун, побив…— А за що це він так?— Бо не хотів йому сестричку

віддавати. Вона як помирала, томене за руку тримала. А потімначе стрепенулася… й затихла. Яочки їй закрив і довго плакав. Во-на ж останньою померла. Ми такза руки трималися, допоки вжесестричка почала холонути… Атут Різун підводою у двір. Кажемені: «Паняй звідси». А я йому:«Самі паняйте». То він мене бато-

гом, а тоді ще й пужалном по спи-ні та по литках. Ледь утік від ньо-го. Страшний Різун, лютий, яксмерть. Тато не любив його, ка-зав, що на ньому хреста нема.

— Е, той за гроші й рідногобатька закопає.

— Татко ще раніш собі ямку всадку викопали… біля мами. А якприставилися, то ми з сестроютягли в ряднині і скоріш у ту мо-гилку загребли, щоб Різун не по-бачив.

— А сестричку він забрав та-ки?

— Забрав… Я простежив заним аж до ями, що ото під лісом.Приховався в кущах. А як він по-їхав, то витяг Галю з прірви і по-ніс додому. Там біля тата з мамоюпоховав.

— Як же тобі не страшно було?— Страшно, дядьку Грицю, ще

й як! З ями хтось стогнав і хрипів.Добре, що Галя недалечко поко-тилася… В мене і зараз жижкитремтять, як згадаю…

Григір обняв хлопчика за плечіі притулив до себе. Деякий часвони йшли мовчки.

— Дядьку Грицю, чуєте? —знову заглядав в очі хрещеному.— Коли я помру… то ви той… ме-не теж біля моїх поховайте. До-бре?.. Я так не хочу в оту страш-ну прірву котитися…

Григору аж запаморочилося…— Ходімте, я вам покажу, де

це…— Ні, синку, не зараз… Ходімо

краще до мене, я щось тобі дам.Йшли повз оселі-пустки…Одні

хати зяяли битими шибками, ін-ші — навхрест забиті дошками.Вони минали всіяні горбочкамиподвір’я, і запах свіжої землі, якзапах крові, нудив їх.

У хаті господар дав маломуковтнути олії з-під фарб. Потімзігрів у печі дубової юшки: таквін називав вариво з жолудів ідубової кори. Ще різні корінці за-мість приправ.

Зігрівшись, Ванько розповівхрещеному про сусідську дівчи-ну Дусю, яка мала божественнийголос. Її всі знали. Як залізе Дусяна деревину, та як заспіває — все

Остання ПаскаРуслан НОВАКОВИЧ(скорочено)Малюнки Геннадія НАЗАРОВА

1 Обриси, контури майбутнього сю-жету. – Авт.

Досьє «УК»Руслан НОВАКОВИЧ. Народився 1967 р. Дитинство і

юність провів у Полтаві, де 1984 р. закінчив середню шко-лу №6. В тому ж році почав співати в хорі Спаської цер-кви Полтави. У 1988–1994 рр. — навчання в Київськомумедичному інституті ім. О.Богомольця. Студентом бравучасть у дослідженнях Ближніх печер Києво-Печерськоїлаври і Звіринецьких печер у Києві. 1994–1997 рр. — на-вчання в Українській військово-медичній академії.

У 1994 р. організував і зареєстрував православнугромаду на честь преподобного Агапіта Печерськогопри київському медінституті. З 1994 р. і досі — старос-та храму прп. Агапіта Печерського. З 2009 р. — диякон, клірик храму. Ви-пускник Київської духовної семінарії.

Проза друкується в «Літературній Україні», журналах «Мгарський коло-кол», «Дзвін», «Січеслав», «Березіль», «Неопалима купина». Член Міжна-родного клубу православних літераторів «Омілія».

www.ukurier.gov.ua22 листопада 2013 року, п’ятниця, № 216сПЕЦІАЛьНИЙ

ВИПУсК

11

ОПОВІДАННЯсело прислухається. А це ріднатітка до себе не пустила, бо жсвоїх дітей нічим годувати. По-мерла під тином Дуся… А щерозповів про діда, який лежав напорозі і кричав: «Віддам хату захліб!» Кілька днів кричав, покиРізун його не вивіз.

…Минув другий тиждень, якГригір заслаб. Під вечір

його лихоманило, і тоді він кутав-ся в рядна і, дивлячись на недо-писаний образ, благав: «Господи,угаси вогневицю!». Довгий часспав сидячи, бо як ляже — ка-шель хапав за горло і виверталолегені. Дров ніколи вдосталь небуло, і Ванько не знав уже, чимвкривати хрещеного.

Пошук хліба насущного ліг наплечі малого. Він спускавсястежкою на луки і вдивлявся впоріділі трави, вивчаючи їх, мовсправжнісінький натураліст. Не-величке дрібноквітчасте зілляч-ко, яке в селі прозивали «вдови-ними слізками», чомусь запахлойому кислим молоком, нетреба —пивом (батько був живий — до-зволяв язика вмочити). А от віддеревію і хвилівника нудило…

Та найбільше Ванько любивзаходити до лісу… Ото з тогокраю, де клени. Їхнє жовте лис-тя пахло печеною картоплею.Він згрібав листячко долонями іпідносив до обличчя. Такої митійому пригадувались і тато, і ма-ма, і сестричка… і миска з їжеюна сто лі.

В їжу тепер ішло все: листяліщини, жолуді, вишневий глей,равлики з річки, кропива, щи-риця, гриби з лісу (як повезе!)чи печериця з гнойовища. Колиприйшли перші заморозки, кле-ни і тополі поскидали своє лис-тя. Ванько збирав його докупи ініс до хати, де сушив на печі,складав у лантухи і, теплимище, обкладав Григора. Сунувдядькові під боки, аби зігрітийого хворі груди.

Інколи в петлі втрапляла зві-рина. Попадався заєць, їжак, анайчастіше ховрахи. Хлопець ва-рив м’ясо, а шкурки здавав на за-готпункт. За одну давали склян-ку борошна або крупи. Інколи, якпощастить, розгребе мишачу но-ру та вибере з неї зернини.

Коли Григору ставало краще,він навчав хрещеника свого ре-месла. Ванько вже добре відріз-няв кармін від кадмію, кобальтвід ультрамарину, умбру від за-кису хрому. Вчився малюватина долівці. Вирізав ножем візе-рунки, а потім вугликом рету-шував. Він був здібним учнем і,врешті-решт, знесилений бого-маз доручив малому домалюва-ти ікону. Та, крім натхнення, —аби сили. А в нього сили тої яккіт наплакав.

Невдовзі випав сніг, залютувавмороз. Отепер треба було Вань-кові попобити ноги в пошуках їжіі дров. У лісі страшно, а в селі щестрашніше. Пройшла чутка, начена іншому кутку Юхим Ялівецьлюдей їсть (собаки і коти давнодесь пощезли)…

Було поталанить, як у сараях іхатах осиротілих ослін чи ночви,чи яку деревину знайде. Все зни-кало в печі. Одне поперед одним,хто ще дихав і мав змогу вилізтиз двору, шукали селяни харч іобігрів.

Десь під Різдво Ванько закін-чив образ. У центрі — Христос учервоній туніці, перед ним по-рожній гріб, а обабіч нього ангелинавколішки, теж у червоному.Все зробив, як велів майстер, ок-рім однієї деталі. Замість хоругвив лівій руці поклав на долонюХристу велику паляницю. Реак-ція Григора була несподіваноюдля підмайстер’я:

— Гм.. гм… Може, й так хай бу-де, — задумливо проказав Гри-гір, розглядаючи дошку з різнихракурсів…

…Коли на колгоспній ферміопухла з голоду приби-

ральниця Митрівна, Йосип Па-тлатий наказав Ванькові йти докорів. Удень хлопець вибиравгноївку, ввечері чеберяв додому.Інколи йому вдавалося винести вкишені глечик від коров’ячоїтрапези. Він його ніс дядькові,радіючи, що тепер той швидшеодужає. Це була неабияка їжа!

Миючи вим’я (справжнє свято,коли доручали), він припадавспраглими вустами до дійки іссав, як телятко. Та ось чулисьчиїсь кроки, і вже мусив облизу-ватись і займатись своїм ділом.Боронь Боже, побачать! Кількаразів він, ризикуючи життям,здоював молоко в глечик. Для ці-єї справи мав спеціально приши-ту кишеню зісподу кухвайки. І,як до рідного батька, ніс те гор-нятко хрещеному.

Одного разу хлопчик не помі-тив гілляки під снігом і бехнувсягрудьми прямо на ту деревину.Коли підвівся, холоші були мок-рими. Нахилившись, Ванько по-чав збирати череп’я і облизуватище тепле молоко. Раптом, підвів-ши голову, в декількох метрахвід себе побачив Ялівця.Щетина вкривалавесь його вид, а з-підкудлатих брів ви-рячилися хижі, во-істину нелюдськіочі. Юхим був такблизько, що здава-лося — вже кінець.З усіх сил Ванькозамахнувся і по-жбурив розбитимглечиком в Ялівця.Глечик влучив лю-дожеру прямісінько впику. Той зупинився ісхопився за мордякуруками.

Ванько, не гаючи ймиті, розвернувся — інавтьоки до ферми.

Григір тоді не дочекавсямалого, бо прийшлося то-му ночувати на фермі.Хлопець з’явився аж на-ступного дня, минаючиобійстя Ялівця десятою до-рогою.

Зате на Різдво в них буласправжня кутя. Без меду, без ма-ку і без узвару, але із справ-жньою пшеничкою. А все дякую-чи миші, що вилазила з колгос-пної клуні, де лишалось трохипосівного зерна. Ванько ловив їїшапкою, а потім, натискаючи нащелепи, витрушував з ротазбіжжя. Після цього він підносивмалу назад до шпарини, і воназникала в темряві. Попогуцав вінна морозі, дожидаючи нового«транспорту». Чи то була однамиша, а чи їх було кілька, Ваньконе зауважив. Проте шапка зновулетіла на сніг, хлопець падавзверху і обережно шукав у нійспантеличеного звірка. Так було,допоки миша не знайшла іншогошляху. Але у Ванька в кишенівже була жменя пшениці.

Григір проспівав слабим голо-сом тропар Різдва і перехрестив-ся до ікони Воскресіння.

— Слава Богу, до Рожества до-жили, дай, Боже, і на Великденьрозговітися!

Сказав, а всміхнутися вже невистачило сили. Ванько тихе-сенько заколядував і підніс хре-щеному ложку куті.

…На Водохреща в петлю за-ліз заєць. Майстер з уч-

нем тиждень розкошували. По-тім доїли всю вохру і оливу відфарб. Більшість пігментів, особ-ливо такі, як кіновар та свинцевібілила, були, на жаль, отруйни-ми…

І як вони пережили ту страшнузиму, один Бог відає…

Григір навчав Ванька не лишехудожнім премудростям, а й мо-литвам. «Титаренки з діда-праді-

да при церкві були, — казав Гри-гір. — А хтось із пращурів і бувтим титарем, що від нього рід на-звався».

Тільки-но зійшов сніг, у повітріпочувся весняний дух, Григірстав лаштуватися в дорогу. Хво-роба відступила, і ноги почалинарешті слухатися (як були пух-лі, й до вітру не міг вийти), вже ів чоботи влазили. Дякував Боговій хрещенику за пережиту голод-ну зиму. Хоч на них чекала такаж сама голодна весна, проте Ве-ликдень був не за горами. По-христосуємося, а там як Богдасть, думав майстер. Але ж доПаски треба образ замовникувіддати. Тому і заходився вінзбиратися.

Як зійшло сонечко і випав на-прочуд ясний погожий день,

майстри, великий та малий, ви-рушили у Верхогляди. Вонийшли на захід, тому довгі тіні відїхніх худих постав, лягаючи нашлях, були їм за дороговкази.Щоб здолати холод, треба булорухатися швидше, але виснаже-ні кінцівки не слухалися.

Ікону Григір повісив на шию,ще й припасував мотузкою догрудей. Поверх образа одяг со-рочку і кухвайку. Для певностівзяв ковіньку — дрючок, ще й іззагогулиною.

Хлопець був зодягнутий теж укухвайку, батькову. Вона булатака велика, що малому прий-шлося добре підперезатися пово-розками, аби холод не заходивзісподу.

Іось уже з туману проступилиобриси храму і дзвіниці. Подо-

рожні зупинилися і поклонилися.Ото радість буде, як на Паскулюди посеред церкви побачатьнову ікону! Як возрадуються во-ни, і як залунає звідусіль вос-кресний тропар: «Христос вос-кресе із мертвих, смертю смертьпоправ, і сущим у гробах животдарував!»

— Стій! — мов постріл, пролу-нало край дороги.

З-за кущів на шлях вийшлодвоє. Один малий, вилицюватий,з вузькими оченятами у військо-вій формі (китаєць, подумав Гри-гір). На грудях хрестом перепле-лася портупея, збоку висіла ко-бура з наганом. Другий — серед-нього зросту селянин чи хуторя-нин, бо ж зодягнутий у драну сі-рячину й підперезаний мотуз-кою. Вид селянина був змучений,хворобливий, а очі — ясні і без-

межно добрі, але з якоюсь глибо-кою тугою в глибині. Обличчя жкитайця, кольору опішнянськогоглека, мов маска, не видаваложодних емоцій.

— Куда йдьош? — запитав вій-ськовий.

У Григора легенда про всяк ви-падок в пригоді...

— Йдемо, товаришу начальни-ку, у Верхогляди…До сестри мо-єї… Вона тута заміж вийшла, а зосені дуже хворіла, тож хочемопровідати.

— Верхогляди дорога закрит,— телеграфним стилем пробубо-нів китаєць. — Режимная тери-торія, панімаш?

— Так-так, товаришу началь-нику, авжеж, ми режим не пору-шимо. — Григір зробив крок назустріч військовому. — А мо’,

пустите до сес-три? Ми швид-ко, туди й на-зад!

— …Самогон-ка єсть? — після не-великої паузи проці-див той.

— Ні, — опустивплечі Григір. —Звідки ж їй взятися,як і хліба немає?

Титаренко схи-лився на свою ко-ротшу ногу й начепоменшав.

— Тогда пошьолсвоя дорога! — ско-

мандував кита-єць, і жоденм’яз на його об-

личчі не сіпнув-ся.

«Сірячина», що досі мовчкистояв поруч, схопив Григораза плечі, повернув у проти-лежний бік, добряче стру-

сонув і, голосно вигукую-чи: «Ходи, ходи, ходигеть!», проштовхав кіль-ка кроків шляхом. Прицьому він встиг проше-потіти на вухо: «Доли-ною наліво підете».

Хлопець побрів услід.Відійшовши з піввер-

сти від вартових, подо-рожні повернули, як бу-

ло сказано, зі шляху лівіше.Стежка стрімко збігала донизу.Ниви стояли неорані, бо посівно-го матеріалу селянам не лишили.А чи ж буде кому сіяти, подума-лось Григору, як уздрів за пере-ліском перші хати…

Село зустріло їх незвичною ти-шею. Вимерлі хати, порожні

хліви й сажі, й собака ніде не гав-кне. Колись у ці дні курилися ди-марі, жінки вчиняли паски, кра-сили крашанки, прибирали оселі,довкруж села стояв передсвятко-вий аромат великодніх страв. Невпізнати тепер села, воно оточенеі взяте на «чорну дошку» за сабо-таж хлібозаготівлі.

На одному з подвір’їв вони по-бачили діда, що лежав біля кри-ниці. Ліз, видно, бідолаха з хатидо води, та так і не напився передсмертю.

У центрі села стояла церква, аметрів за двісті від неї хата на-стоятеля. Туди їм і треба. Підій-шовши до дверей, гукнули. Від-повіді не було. Григір зайшовусередину і побачив людину, якалежала на лаві. Тіло було накри-те рядниною, але по спідниці, щовисмикнулася з-під рядна, здо-гадався, що то жінка. Він виско-чив мерщій з хати і, взявшихлопця за руку, повів його нацерковний двір.

…Малі і старі, матері з немов-лятами, дівки і парубки, кремез-ні дядьки з бородами, скоцюр-блені баби в хустках та сивочолідідугани лежали покотом, хто де,навколо храму.

Хтось притулився щокою доцерковної стіни, наче прислу-хаючись, щоб не проґавити па-

схальне вітання. Хтось приліг упідмурівках, мовби перепочи-ваючи перед довгою всенощною.А оті… повлягалися прямо нацвинтарі, охопивши могильніхрести, онде хтось навіки заклякна колінах, цілуючи святу землю.А ото…ото…молоде подружжя,що востаннє обнялося… іскам’яніло.

Тихо, як у могилі…

Григір щосили стиснув долонюхрещеника і, обминаючи не-

біжчиків, повів його до входу вцеркву.

На рундуку вони побачили…отця настоятеля! В латаному під-ряснику і брудних чоботях вінсидів на сходах, обхопивши ру-ками коліна. Його кудлата сиваголова, що схилилася на груди,час від часу здригалася, а з гру-дей чулися чи то уривки слів, чито зітхання, схожі на вигуки. Такплачуть люди, коли сліз уже не-має… За спиною настоятеля буликовані двері храму, на яких висіввеличезний замок з печаткою.

— Отче Сампсонію! — лагіднопромовив Григір, нахилившисьдо священика.

Настоятель неквапливо піднявголову, і їхні погляди зустрілися.

— Дивіться, що я приніс, ба-тюшко! — Григір, задерши со-рочку, почав швидко відв’язува-ти ікону. Ванько теж кинувся до-помагати розплутувати мотузки.

Взявши образ до рук, свяще-ник довго мовчки дивився на ньо-го і нарешті промовив:

— Поклоняємось страстемТвоїм, Христе, і святеє Воскре-сіння Твоє славим…

І замість поцілувати образ Бо-жий, обняв його і притис до серця.

— Сьогодні велика п’ятниця,— прошепотів батюшка. — Вчо-ра я тут читав дванадцять Єван-гелій. А людочки ці… вони прий-шли на страсть ще раніше… Іприйняли страсні муки разом зГосподом…Я до Великодня, ма-буть, теж не… Мабуть, Велик-день мій буде вже десь там…

Він подивився на небо, де висо-кий рвучкий вітер порозганявколоди хмар і прояснив де-не-деблакить.

— Може, ось цей хлопець…—поглянувши на Ванька, сказавнастоятель. — Може, він хайвізьме образ. Підійди ближче,синку!

Ванько став поруч з настояте-лем.

— Села вже немає, ви ж самібачите… Церкву вони теж не за-лишать… А ікона… Ти ось ди-вишся на неї, а з неї на тебе ди-виться Бог, розумієш, синку? Об-раз Божий торкається серця. На-віть безбожного серця! Тому небійся і бережи нашу… нашу іко-ну! Нехай поможе тобі в цьомуГосподь!

Батюшка перехрестив малого ідав майстрам поцілувати свогонаперсного хреста.

— А тепер ступайте… Обійдітьмоїх… — голос його затремтів. —Парафіян моїх обійдіть і благос-ловіть цим образом. Я їх уже всіхвідспівав, тепер… черга пом’яну-ти себе.

Голос його затих, і голова зновуопустилася на груди. Лише пра-виця священика міцно стискалахрест.

— Дядьку Грицю, дивіться!Григір, примруживши очі, по-

глянув на небо. Там, у чистій ісвятій високості, кружляла паратаких же чистих і безгрішних ле-лек. А Григір з Ваньком ще довгоходили дворищем, прикриваючиповіки мучеників, що все диви-лися вслід птахам…

— Христос воскрес! — вітавсяГригір з кожним, а хлопчик при-туляв їм до вуст образ воскрес-лого Бога. Вони ж мовчали, бо їх-ня Паска була далеко-далеко... Ілише «курли» неслося з високос-ті відповіддю безталанних душ.

www.ukurier.gov.ua урядовий Кур’єрсПеЦіАЛьНИЙ

ВИПУсК

12

У правовомУ полі

Знаний італійський історикАндреа Граціозі, фахівець з

історії України і РадянськогоСоюзу, нещодавно в інтерв’ю Ра-діо Свобода зазначив, що визнан-ня Голодомору геноцидом можеспричинити серйозні юридичнінаслідки. На його думку, Росія якправонаступниця СРСР повиннабула б фінансово розплачувати-ся за трагедію українського на-роду, що саме це є перешкодоюна шляху до визнання Росією Го-лодомору геноцидом.

Отже, чи можлива юридичнавідповідальність за Голодоморв Україні 1932–1933 років згід-но з міжнародним та національ-ним правом? Про це ми спіл-куємося з доктором права, заві-дувачем кафедри міжнародно-го права НаУКМА МирославоюАНТОНОВИЧ.

Після відомої доповіді Хру-щова 1956 року, в якій засудже-но злочини сталінського режи-му, в СРСР про Голодомор не бу-ло сказано жодного слова. Процей злочин та живих тоді ще йо-го організаторів і виконавцівтрималося мовчання аж до 1987року. Кого нині можна визнативинним у цьому злочині?— Нині відповідальність органі-заторів Голодомору не може бутиу формі кримінальних покарань— нема серед живих тих, когослід було б притягти до відпові-дальності.

Однак відповідальність можебути в інших формах. Один зважливих шляхів серйозного ос-мислення минулих злочинів —вибачення перед жертвами. Та-ким було, зокрема, публічне ви-бачення за ірландський картоп-ляний голод ХІХ століття ТоніБлера, прем’єр-міністра ВеликоїБританії. Блер просив вибаченняяк представник уряду Об’єдна-ного Королівства, а уряд під частого голоду існував. Оскільки Ро-сія визнала свій континуїтет що-до СРСР, логічним було б її пуб-лічне вибачення від імені її попе-редника — СРСР.

Отже, Голодомор кваліфіко-вано у правовій площині як зло-чин геноциду?— Так, в Законі України «ПроГолодомор 1932–1933 років» 2006року визнано відповідність зло-чину Голодомору поняттю гено-цид, як воно визначене в Конвен-ції ООН про запобігання злочинугеноциду і покарання за нього1948 року. В ній записано, щообов’язком держави є покараннявинних згідно зі статтею 1: «До-говірні сторони підтверджують,що геноцид, незалежно від того,чиниться він у мирний чи воєн-ний час, є злочином, який пору-шує норми міжнародного права іпроти якого вони зобов’язуютьсявживати запобіжних заходів ікарати за його вчинення». Кон-венція ООН про незастосуваннястроку давності до воєнних зло-чинів і злочинів проти людства1968 року передбачає, що «жодні

строки давності не застосову-ються до таких злочинів неза-лежно від часу їх вчинення: а)воєнні злочини; б) злочини протилюдства, незалежно від того, чибули вони вчинені під час війничи в мирний час, а також злочин

геноциду, визначений у Конвен-ції 1948 року про запобіганнязлочинові геноциду та покаранняза нього, навіть якщо ці дії не єпорушенням внутрішнього зако-нодавства тієї країни, де вони бу-ли вчинені» (стаття 1б).

Питання юридичної відпові-дальності за Голодомор1932–1933 років в Україні булоодним з тих, що їх розглянулаМіжнародна комісія з розсліду-вання Голодомору 1932–1933 ро-ків в Україні, до складу якоїввійшли семеро відомих юристів-міжнародників та практиків різ-них країн. Комісія дійшла ви-сновків, що, без сумніву, Українабула жорстоко охоплена голодому 1932–1933 роках і радянські ор-гани влади знали про нестачу їжів населення. Поза сумнівом булой те, що вони утримувались віднадання будь-якої допомоги аждо літа 1933 року. Комісія дійшлависновку, що радянські органивживали різноманітних заходів,які поглиблювали катастрофічнінаслідки голоду, перешкоджаю-чи жертвам у пошуках будь-якоїїжі, а також у можливості виїха-ти з охопленого голодом регіону.

Хоч Міжнародна комісія не бу-ла судом, а тим більше не булакарним судом, вона сформулю-вала рекомендації щодо відпові-дальності за голод, яка «вочевидьпокладалась на органи влади Ра-дянського Союзу... Хоч би якоюбула роль місцевих органів владиу впровадженні конкретної полі-тики, для більшості комісії булоочевидним, що основна відпові-дальність покладалась на цен-тральні органи влади».

Уже в 90-х роках минулогостоліття і на початку нинішньогопарламенти Австралії, Аргенти-ни, Грузії, Естонії, Італії, Канади,Литви, Польщі, США, Угорщинита інших країн ухвалили актищодо засудження Голодомору якгеноциду. Зокрема сенат Австра-лії у 2002 році ухвалив резолю-цію, в якій зазначалося, що Голо-домор 1932–1933 років в Українібув одним з геноцидів в історіїлюдства. Сейм Литви у 2005 роців резолюції стверджував, що«сталінський тоталітарний ре-жим здійснив свідомий і ретель-но спланований геноцид протиУкраїнського народу».

Україна зобов’язана притягтидо відповідальності винних у Го-лодоморі-геноциді згідно з між-народним та європейським пра-

вом, а також згідно з національ-ним законодавством. ПАРЄ звер-нулася до всіх комуністичних іпосткомуністичних партій своїхкраїн-членів, які ще не зробилицього, переоцінити історію кому-нізму і власне минуле, чітко від-межуватися від злочинів, здійс-нених тоталітарними комуніс-тичними режимами, і недвознач-но засудити ці злочини. Комуніс-тична партія України нічого по-дібного ще не зробила, а тому пи-тання юридичної відповідальнос-ті Комуністичної партії за Голо-домор-геноцид залишається ак-туальним.

Чи були спроби в інших по-сткомуністичних країнах засу-дити подібні злочини?

— Так, такі приклади є. Зокремав Естонії, Латвії, Литві відбулисясудові процеси, в яких засудиливинних у злочинах проти люд-ства та злочині геноциду.

Питання юридичної відпові-дальності колишніх тоталітар-них режимів активізувалися вЄвропі після падіння комуністич-них режимів. Резолюції Ради Єв-ропи 1996 і 2006 років підтверди-ли обов’язок держав покарати загрубі порушення прав людинипопередніми режимами. У Резо-люції 1096 (1996) ПАРЄ наголо-шувалося, що необхідно забезпе-чити справедливість і покаративинних. ПАРЄ також рекоменду-вала притягти до відповідальнос-ті та покарати осіб, які скоїлизлочини за комуністичного тота-літарного режиму, згідно з кри-мінальним кодексом. Якщо кри-мінальний кодекс передбачаєтермін давності щодо певних

злочинів, його можна зняти, ос-кільки це лише процедурне, а нематеріальне питання.

Ухвалення і застосування кар-них законів ретроспективно недозволяється. Однак, з іншого бо-ку, судовий розгляд і покараннябудь-якої особи за будь-яку діючи бездіяльність, які на час їхвчинення не становили злочинузгідно з національним правом,але які вважалися злочиннимизгідно із загальними принципамиправа, визнаними цивілізовани-ми народами, дозволені. Більшетого, якщо особа вочевидь пору-шувала права людини, її нама-гання виправдатися, посилаю-чись на виконання наказів, не ви-ключає ні протиправності, ні ін-дивідуальної вини.

Через десять років після падін-ня тоталітарних комуністичних

режимів у Центральній та СхіднійЄвропі виявилося, що не завждибуло проведено міжнародні роз-слідування злочинів, вчинених ци-ми режимами. Більше того, міжна-родне співтовариство не провелосудового розслідування цих зло-чинів, як це було зі злочинами на-цизму. В результаті доповіді щодо«Необхідності міжнародного за-судження злочинів тоталітарнихкомуністичних режимів» ПАРЄухвалила Резолюцію 1481 (2006), уякій уперше суворо засудженозлочини, скоєні тоталітарними ко-муністичними режимами. Ця ре-золюція перераховувала масовіпорушення прав людини, яківключали індивідуальні та колек-тивні вбивства та розстріли, заги-

бель у концентраційних таборах,голод, депортації, катування, раб-ську працю та інші форми масово-го терору, переслідування на ет-нічному і релігійному ґрунті, пору-шення свободи совісті, думки і ви-словлювання, свободи друку і бракполітичного плюралізму. ПАРЄвисловила впевненість у тому, щоознайомлення громадськості зізлочинами тоталітарних комуніс-тичних режимів — одна з переду-мов неповторення подібних злочи-нів у майбутньому.

Платформа для європейськоїпам’яті та сумління Європей-ського Союзу зазначила, що«протягом двадцяти років післяпадіння комунізму в Європі на-ціональні суди виявилися неспроможними засудити воєннізлочини, геноцид, злочини протилюдства та катування, скоєніпротягом тиранії».

Відомі правові експерти, спе-ціалісти та члени Європейськогопарламенту із близько 20 країн 5червня 2012 року в Брюсселідійшли згоди, що міжнароднимизусиллями необхідно домогтисяправосуддя за злочини комуніз-му, щоб захистити універсальніцінності з прав людини. Зокремайшлося про Нюрнберг-2 над та-кими злочинами.

Чи можливе засудження зло-чину Голодомору в Україні? Єдля цього правові підстави і за-конодавчі нормативи?— В Україні на законодавчомурівні визнано, що Голодомор1932–1933 років був злочиномгеноциду. Дуже важливо, що2010-го Апеляційний суд містаКиєва юридично встановивфакт злочину Голодомору як ге-ноциду. Суд підтвердив зібраніорганом досудового слідствафактичні дані, згідно з якимиорганізований та скоєний Сталі-ним (Джугашвілі) Й. В., Молото-вим (Скрябіним) В. М., Кагано-вичем Л. М., Постишевим П. П.,Косіором С. В., Чубарем В. Я. іХатаєвичем М. М. злочин гено-циду був спрямований не протипредставників інших національ-ностей (які теж постраждаливід Голодомору 1932–1933 років,але в набагато меншій кількості,ніж етнічні українці), а самепроти частини української на-ції, тобто суд підтвердив гено-цидний характер Голодомору.

Лариса КОНАРЕВА,«Урядовий кур’єр»

УК

УК

УК

УК

Досьє «УК»Мирослава АНТОНОВИЧ. Доктор права (Німеччина, 2008 р.), магістр пра-

ва (Канада, 1999 р.). Закінчила юридичний факультет Львівського національ-ного університету та філологічний факультет Дніпропетровського держав-ного університету. Кандидат філологічних наук. У 1988-1998 роках виклада-ла у Прикарпатському національному університеті. З 1998 року працює до-центом Національного університету «Києво-Могилянська академія», де з2006 року очолює кафедру міжнародного права. Авторка понад 100 науко-вих публікацій в Україні та за кордоном.Доктор права, завідувач кафедри

міжнародного права НаУКМАМирослава АНТОНОВИЧ

Скоєний Сталіним, Молотовим, Кагановичем,Постишевим, Косіором, Чубарем і Хатаєвичемзлочин геноциду був спрямований саме протичастини української нації.

Ужовтні цього року результати проведеного соціоло-гічного опитування показали найвищий за останні чо-

тири роки відсоток українців, які визнають Голодомор1932–1933 років геноцидом.

Соціологи зафіксували, що в 2010 році таких було61%, у 2011 — 58%, у 2012 — 59%, а у 2013 — вже 66%!При цьому кількість противників визнання геноцидомтрагедії, що відбувалася в Україні у 1930-ті роки, змен-шилася протягом 2010—2013 років з 25 до 22%. Кіль-кість тих, що не визначилися, дорівнює 12%.

По регіонах показники розподілилися наступним чином:визнають геноцид 80% жителів заходу, центру та півночікраїни, більше половини респондентів на сході та близько40% — на півдні на Донбасі. Зростання показника відбу-лося всюди, крім півдня. З твердженням погоджуються всівікові групи населення, незалежно від рівня освіти чи ста-ті, а найбільше число тих, хто не визначився, — серед мо-лоді. Серед тих, хто вважає українську мову рідною, 90%визнають Голодомор геноцидом. Серед тих, для кого рід-на мова — російська, визнають геноцид близько 40%.

До речі

Зросла кількість українців, які визнають геноцид

«Суд встановив факт злочину Голодомору-геноциду в Україні»

Жертви Голодомору, про які нагадує і ця скульптура тендітноїдівчинки, та їхні нащадки й досі чекають хоча б на публічне вибачення

Фот

о О

лекс

андр

а Л

ЕП

ЕТ

УХ

И

www.ukurier.gov.ua урядовий Кур’єр

ВІСТІ ЗВІДУСІЛЬПОГОДА НА ЗАВТРА

Укргiдрометцентр

ТЕМПЕРAТУРA ПO OБЛAСТЯХ УКРAЇНИНA 23 ЛИСТОПАДА

Засновник — Кабiнет Мiнiстрiв УкраїниРеєстрацiйне свiдоцтво КВ № 2 вiд 12 квiтня 1994 року

Передплатнi iндекси «Урядового кур’єра» — 61035, 40227 (соціальний)

Головний редактор — Сергiй БРAГAПерший заступник головного редактораЛеонiд СAМСOНЕНКOЗаступники головного редактора:Павло БЕБА, Лариса УСЕНКО Вiдповiдальний секретар Iван ГРOМ’ЯК

Aдреса в Iнтернетi: www.ukurier.gov.uaАдреса редакцiї: 01008, Київ, вул. Садова, 1Телефон для довiдок: 253-12-95.Телефони вiддiлу реклами: 253-55-09, факс: 230-06-71, e-mail: adv@ukcc.com.ua«Урядовий кур’єр» виходить у вiвторок, середу, четвер,

п’ятницю та суботуЗам. № 32635. Тираж 38308

Листування з читачами тiльки на сторiнках газети.

Вiдповiдальнiсть за достовiрнiстьiнформацiї та реклами несуть автори

та рекламодавцi.Набрано i зверстано у комп’ютерному

центрi «Урядового кур’єра». Друк: ТOВ «Мега-Полiграф»,

04073, Київ, вул. Марка Вовчка, 12/14www.mega-poligraf.kiev.ua

Київська +3 +8 +6 +11 Черкаська +3 +8 +6 +11Житомирська +3 +8 +6 +11 Кiровоградська +3 +8 +6 +11Чернiгiвська +3 +8 +3 +8 Полтавська +2 +7 +5 +10Сумська +1 +6 +3 +8 Днiпропетровська +2 +7 +5 +10Закарпатська +3 +8 +9 +14 Oдеська +3 +8 +7 +12Рiвненська +3 +8 +6 +11 Миколаївська +3 +8 +7 +12Львiвська +3 +8 +6 +11 Херсонська +3 +8 +7 +12Iвано-Франкiвська +3 +8 +6 +11 Запорiзька +2 +7 +7 +12Волинська +3 +8 +6 +11 Харкiвська -2 +3 +4 +9Хмельницька +3 +8 +6 +11 Донецька -2 +3 +5 +10Чернiвецька +3 +8 +6 +11 Луганська -2 +3 +4 +9Тернопiльська +3 +8 +6 +11 Крим +3 +8 +9 +14Вiнницька +3 +8 +6 +11 Київ +7 +9 +4 +6

Oбласть Нiч День Oбласть Нiч День

СПЕЦІАЛЬНИЙ

ВИПУСК16

Владислав КИРЕЙ,Лариса КОНАРЕВА,

«Урядовий кур’єр»

Презентація нових ви-дань про велику тра-

гедію українського наро-ду — Голодомор-геноцид1932–1933 років — відбу-лася в Білозірській сіль-ській бібліотеці Черкасько-го району. Юнаки та дівча-та, які тут зібралися, малинагоду одними з перших вобласті ознайомитися з но-вими книгами. Згодом такіж презентації пройдуть увсіх центральних бібліоте-ках регіону. Директор ра -йонного організаційно-ме-тодичного центру бібліо-течної та краєзнавчої ро-боти Валентина Канюкарозповіла, що в Україні го-тується велика Електрон-на книга пам’яті, яка вмі-щуватиме відомості промайже 14 тисяч населенихпунктів та близько мільйо-на жертв та про відновле-ний сайт, присвячений Го-лодомору 1932-33 років вУкраїні. Зустріч було про-довжено годиною пам’яті,яку підготували бібліотечніпрацівники сільських біб-ліотек № 1та № 2 та учнімісцевих шкіл.

Про трагедію україн-ського народу в минуломустолітті, про жахливі роки,коли страшною голодноюсмертю вмирали тисячілюдей, розповів заступниксільського голови Станіс-лав Ковтун. З цікавістю тасльозами на очах слухалиприсутні спогади свідкатих жахливих подій, жи-

тельку села Білозір’я, Те-тяну Цегельник та віршімісцевого поета Олексан-дра Танцюри.

Тематичні набори новихкнижок включають добір-ки та описи документів, щовисвітлюють причини, пе-

ребіг та наслідки страшноїтрагедії українського на-роду, свідчення очевидцівта про доброчинців, які утяжкі роки допомагали ви-жити іншим людям.«Розширення бібліотеч-них фондів книгами

про Голодомор, — сказавспівкоординатор Громад-ського комітету із вшану-вання пам’яті жертв Голо-домору-геноциду 1932-33років Іван Васюник, —дасть змогу українцямкраще розуміти цю великутрагедію українського на-роду. Ми направили добір-ки книжок у 167 бібліотекпо всій Україні. Ми маємоне тільки зберегти традиціївшанування пам’яті жертв,а й заохотити людей вивча-ти і пізнавати трагічне ми-

нуле свого на-роду, яке ми

не маємоправа за-бувати».

Згадували зі сльозами на очахПАМ’ЯТЬ. Добірки книжок про Великий Голод переданоу кожну бібліотеку країни

Лариса ВЕЛИЧКОдля «Урядового кур’єра»

МУЗИКА. Вчора прем’єра устоличній Національній оперізібрала чимало гостей. В залі— численні іноземці та пред-ставники діаспори, що приїха-ли в Україну вшанувати 80-тіроковини Голодомору, науков-ці і дипломати, громадські ак-тивісти, музиканти. Всі зібра-лися тут, щоб послухати оперу«Червона земля. Голод» аме-риканського композитора ук-раїнського походження ВіркаБалея, світова прем’єра якої,присвячена сумній даті, і від-булася в Києві.

Драматургічну основу творустановлять реалії життя під часГолодомору 1932–1933 років вУкраїні. Це історія про трьох го-лодуючих людей: жінку-селян-ку з немовлям та озлобленогочоловіка, колишнього функціо-нера, який брав участь у роз-куркуленні, але тепер розкаяв-ся. Головні герої символічні:Жінка з немовлям — це втілен-ня високих моральних ціннос-тей, озлоблений Чоловік вра-

жає цинізмом та зневірою убудь-які людські чесноти. Зго-дом він проймається трагедієюі намагається врятувати життядитини ціною власного.

«Вони випадково зустріча-ються, це люди контрастнихідеологій і темпераменту, мизазираємо у внутрішній світгероїв, показуємо їхнє емоцій-не життя, розвиток їхніх сто-

сунків в екстремальній ситуа-ції. Через їхні долі глядачамвідкривається все жахіття Го-лодомору», — розповів автормузики Вірко Балей.

Автор опери Вірко Балей —диригент і піаніст, професорконсерваторії Університетуштату Невада, засновник і ке-рівник симфонічного оркеструЛас-Вегаса, лауреат низки

престижних американськихмузичних нагород, у тому чис-лі премії «Греммі». Організу-вав десятки музичних прем’єртворів українських композито-рів, заснував видавництвокомпакт-дисків, значну части-ну каталогу якого складає ук-раїнська музика. Лауреат На-ціональної премії України ім.Шевченка.

Лібрето опери написав поетБогдан Бойчук, один з фунда-торів легендарної Нью-Йорк-ської групи — об’єднання ук-раїномовних поетів у США.Нині він живе і працює у Києві.

Головну чоловічу партію ви-конав американський тенорДжон Дайкерс — зірка світо-вого рівня, головна жіночапартія прозвучала у виконанніМарі Плетт (лірико-драматич-не сопрано). Окремі сцени вопері вирішено засобами ба-лету і пантоміми. Також у по-становці взяли участь камер-ний хор «Київ», Національнийансамбль солістів «Київськакамерата», головний режи-сер-постановник народний ар-тист України Василь Вовкун.

У Києві відбулася прем’єра опери «Червона земля. Голод»

Довго тривало спілкування молоді з пенсіонеркоюТетяною Цегельник, яка пережила Голодомор, — їй булопро що розповісти

Фот

о В

лади

слав

а К

ИР

ЕЯ

Фот

о з

сайт

у ho

lodo

mor

33.o

rg.u

/

Під час репетиції напередодні прем’єри ані Вірко Балей(диригент), ані Марі Плетт (солістка) емоцій не приховували

У добірку ввійшли такі видання: «Красный апокалипсис: сквозь раскулачивание и

Голодомор» Дмитра Гойченка; «Геноцид українців: деформація народної куль-

тури» Олесі Стасюк; «Жнива скорботи: радянська колективізація і

голодомор» Роберта Конквеста; «Людяність унелюдяний час. Доброчинці в часи Голодомо-ру» (упорядники Володимир Тиліщак, ВікторіяЯременко);

«Голодомор 1932–1933 років в Україні задокументами ГДА СБУ» (упорядники Василь Да-ниленко (відповідальний упорядник), ЛюдмилаАулова, Валентина Лавренюк);

«Голодомор на Луганщині 1932–1933 років»; «Свіча пам’яті: Усна історія про геноцид укра-

їнців у 1932–1933 роках» Валентини Борисенко.

ДОВІДКА «УК»

Фот

о В

олод

имир

а З

АЇК

И Людяність перемагає попри все

Олена ОСОБОВА, «Урядовий кур’єр»

НА ЧАСІ. Документальна виставка «Голодомор 1932–1933років на Луганщині» сповнена свідчень очевидців.

«Державний архів Луганської області постійно виявляє новідокументи, що розкривають причини, перебіг і наслідки голо-домору, — каже директор державного архіву області КатеринаЛезгинська. — Серед нових документів, які нині представленіна виставці, — записи розповідей очевидців та членів їхніх сі-мей, які були зібрані у 16 районах та 12 містах краю. Коли чита-єш ці сповіді, попри жахливі факти та подробиці, стає очевид-ним: людяність завжди пере-магала».

Усього на зберігання пере-дано 94 нові справи, і від кож-ної мороз іде поза шкірою. До-статньо погортати свідченняжителя села Сиротино Михай-ла Антоновича Тихонова, 1924року народження. «Тяжко при-гадувати роки мого дитинства,коли ходив в обнімку зі смер-тю. Мені йшов на той часдев’ятий рік, але я все добрепам’ятаю. Страшні часи. Людибилися за кожну крихту, навітьза шматок дохлятини, коли в колгоспі падали коні. Одна буладумка: що ж їсти? що робити? Нас у сім’ї було шість душ, я бувсереднім. Спочатку ходив жебракував, щоб нагодувати своїхмолодших сестер. Потім почав у поїздах співати жалібних пі-сень, щоб дали поїсти. Взимку нас малих розібрали по хатах.Їсти й далі було нічого, тому в страшну зимову ніч я пішов у полешукати колоски із зерном під снігом. Заметіль мене малого зби-вала з ніг. Може б, там і замерз, але мене знайшли якісь людина конях. Привезли в Дьомино, у сільську раду. Там розпитали,чий я, і дали 5 кілограмів мерзлої картоплі та дві капустини.Більше допомогти нічим було. То були найстрашніші роки могожиття».

У розділ «Мартиролог Голодомору» включено відомості про31560 жертв голодомору на Луганщині, з них 1373 встановленіна основі опитування населення, решта із книг реєстрації запи-сів про смерть за 1932–1933 роки, що зберігаються в держав-ному архіві області. Дослідницька робота триває.

Коли читаєшці сповіді, поприжахливі фактита подробиці,стає очевидним:людяність завждиперемагала.