Андрій Сагайдаковський

Щоденник

02

Чужак в этой вселенной современного медийного искусства, где «фейк» востребован не меньше оригинала, а элитарность синонимична трэшу, Сагайдаковский во всех своих проявлениях использует серую обыденность в качестве материала. Вновь и вновь используя «банальное», он словно раз и навсегда его отчуждает.СССР с его запертыми на железный замок границами, закрытыми городами, 101-ми километрами и прописками был страной несвободного пространства и свободного времени. Ветераны андеграунда вспоминают теперь безвременье брежневского застоя с ностальгией, поскольку они – в промежутках между оформительскими халтурами в издательствах и комбинатах – были предоставлены сами себе и своему творчеству 24 часа в сутки. Может быть, оттого и искусство тогда тяготело к метафизике и мыслям о вечном. Андрей Сагайдаковский, кажется, застрял в таком состоянии навечно, вызывая у некоторых своих коллег такую тихую, хорошую зависть. В глобальном мировом пространстве относительной свободы передвижения, которую мы переживаем сейчас, молодой художник работает как заведенный в режиме дедлайна и цейтнота, ежедневно рассылая пачки заявок на конкурсы, гранты, резиденции, стажировки и биеннале. Искусство, конечно, вечно, но жизнь коротка – и надо все успеть в условиях, когда время явно ускорило свой ход.Впрочем, дедлайн и цейтнот делают переживание мгновения и вечности еще острее. Образ Сагайдаковского – художника, словно пришедшего из другого времени, в этой эстетике становится еще более выпуклым. Его уникальные черты проступают в текстуре времени все четче и четче. Никуда не спешащий, ласково называемый в ближнем кругу «Дідо», он давно избавил свою жизнь от всего ненужного, как объекты на своих работах от силы притяжения. Его неспешная, похожая на длинноты в фильмах Антониони жизнь, уже много лет протекает под наркотические, рванные и нервные ритмы Джимми Хендрикса – кажется, единственного кумира Сагайдаковского. И музыка эта въедается в его работы как запах, как краска в хрупкую текстуру его ковровых полотен – однажды и навсегда. Нужно лишь присмотреться повнимательнее, чтобы заметить это настроение мудрого бунта в его работах, рифмующееся в гитарными рифами Джима.Поэт гиперболизированной банальности, в заскорузлости которой он видит красоту, Сагайдаковский уже много лет заставляет зрителя усомниться в однозначности обыденного существования. Существования, обладающего какой-то невидимой стороной, проявляющейся в его работах.

Андрей Алферов, 2011

Майстерня Андрія Сагайдаковського, Львів, 2007

03

04

Цитата 1987полотно, олія160х135

05

Купальник1988полотно, олія134х197

Перше, на що натрапляєш в текстах про Андрія Сагайдаковського, це маркер «маргінальність». Свідомий та щирий аутсайдер «процесу», «середовища», «тусовки», Сагайдаковський, тим не менш, від кінця 80-х є ключовою фігурою у формуванні історії та міфу українського сучасного мистецтва. Його живопис кінця 80-х – початку 90-х років вдало не підпадає під бренд «південно-російська хвиля», але говорячи словами Олександра Соловйова, «виявляється дуже типологічно близьким контексту 90-х, у тому числі саме контексту українському». Ключовою для цього часу стала виставка «Дефлорація», що її провела у 1990 році львівська галерея «Три крапки» в приміщенні колишнього Музею Леніна (нині будівля належить Національному художньому музею ім. Андрея Щептицького). Куратор Георгій Косаван зібрав для виставки відверто андерграундні для того часу роботи Олександра Замковського, Ігора Шульєва, Платона Сільверстрова і, звісно ж, Андрія Сагайдаковського і тим самим зробив якісний крок від спорадичних спроб презентації неформального мистецтва до осмислених кураторських проектів постмодерністського мистецтва.

06

07

На виставці «Дефлорація» було представлено не тільки серії живописних робіт Сагайдаковського, а й кілька об’єктів, зокрема, балансуючий на двох ніжках табурет. Відтоді художника цілком заслужено вважають неперевершеним майстром інсталяції. «Неякісно», неохайно сконструйовані, його «простори» – по-іншому ці об’ємні твори і не назвеш – діють одночасно у двох напрямках: спочатку ніби огортають глядача своїм незвичним світлом, звуком, запахом… Аж потім різко «вибивають» його зі стану комфорту, залишаючи на одинці з найгострішими питаннями.

Двоє при столі1993полотно, олія141х187

Без назви1989дерево, метал

08

Лоза винограду і виноградина2003мішана техніка112х94x8

Тримай ноги в теплі2008килимок, олія192х144

Сагайдаковського-живописця також не полишає інсталяційне мислення. Його легендарний живопис на килимках – ні що інше як об’єкт, сучасна скульптура. Але об’єму роботи художника інколи набувають і більш звичними способами – за рахунок привнесення в особистий простір картини предметів. Чи то камінець-«виноградина», «повішений» біля матері-лози в однойменній роботі, чи то недвозначна присутність табуретки біля полотна «Хочеш бути високим?» – живопис Сагайдаковського будь-якою ціною прагне «відірватись» від стіни.

09

Сонечко світить2007150х150килимки, олія

010

11

Кравець2007килимок, олія120х90

Німий1996полотно, олія65х65приватна колекція

Глухий1996полотно, олія65х65приватна колекція

012

13

Сонечко світить2007150х150килимки, олія

Усе творче життя Сагайдаковського «переслідують» кілька наскрізних тем: «кінематографічність», «к’ютизм», текстуальність і, мабуть, найбільш очевидна – дитячість, або як пише Олександр Соловйов «дитячий дискурс», у якому Сагайдаковський, «відображуючи реальність, ніби намагається створити якусь її мультиплікаційну версію, нещадно перебільшує її, що дозволяє гостро відчути недоречність довіри до неї. У якості матриць реальності виступають у нього численні образотворчі ряди, примари, що заповнюють буденність вбивчими банальностями: «стрибок гімнаста Воропаєва», «це-стіл», «право-ліво», «четвер – не вівторок», «під дощем»…»

Проблема2010 килимок, олія150х100

Хто ви, лікарю?1996полотно, олія85х121

014

015

Борисоглібська2003полотно. мішана техніка95х70

Маринарка для митцяЧеревики для митця2000маринарка, черевикизолота та срібна фарбавішачок (в експозиціїПортрет відомого художника, арт-центр Я Галерея, 2010)

016

17

Навіщо Василько губив свій щоденник?2010килимок, олія86х65

Сонечко світить2007килимки, олія150х150приватна колекція (в експозиції Наше мистецтвоарт-центр Я Галерея, 2007)

Ретроспективно зібрані у виставку роботи Андрія Сагайдаковського влучно охрестив сам автор – «Щоденник». Адже рухаючись «сторінками» його килимків, полотен й маринарок, бачиш як наративність візуальних образів, тексту, смислових конотацій послідовно складається у розповідь про «щасливе життя» художника «словами» самого художника.Цитуючи Сагайдаковського: «Я живу тут і тепер, – тут, де мушу зробити те, що мене вражає: дратує або подобається; все, що на мене діє. Добре чи погано це виходить, – визначати це – вже не моя справа».

018

19

Лов пустотидокументація перформансу Мистецький Арсенал, Київ, 2007

2007 року в рамках дводенної акції «Дні мистецтва перформанс», організованої Польським інститутом у Києві під кураторством директора Інституту Єжи Онуха, Андрій Сагайдаковський представив перформанс «Лов пустоти». «Зібравши» майже сакральне повітря Мистецького Арсеналу у чорні пакети для сміття, автор запропонував відвідувачам знищити його – що вони із задоволенням і зробили. У контексті й досі непевної долі найбажанішого й найамбітнішого музейного проекту країни, цей «Лов пустоти» – чи не найвлучніше висловлювання на цю тему.

020

21

Воїн2009килимок, олія171х146

Молодих жінок з усього світу об’єднує дружба2008килимок, олія187х140

022

23

Щасливе життя2008килимок, олія197х142

Happy Life2008килимок, декоративна клейонка, нитки85х122

З 2007 року Андрій Сагайдаковський співпрацює з арт-центром Я Галерея, де за останні 4 роки представив 5 персональних проектів. «Він працює в маленькій напівпідвальній майстерні у Львові, де на стіні – як ікона – портрет Джимі Хендрікса. У його роботах усе: від дитячих комплексів і страхів до сформованої філософії власного життєвого всесвіту» – каже куратор арт-центру Павло Гудімов.Ідея, що об’єднує його твори кінця 2000-х, проста до впертості – життя є щасливим. І жодної іронії з цього приводу. Щастя проглядає крізь діряві килими, беззубу усмішку немовляти, через розрізи синього неба у хмарах. Сам художник згадує: «Якось я йшов через базар у Львові та побачив кухонну клейонку для столу. На ній було написано «Хеппі Лайф». Я тоді подумав, що й справді, життя – воно щасливе!»

yagallery.com.ua

04070, Київ, вул. Волоська, 55/57, тел. /044/ 537 33 5104071, Київ, вул. Хорива, 49б, тел. /044/ 492 92 0349005, Дніпропетровськ, вул. Гусенка, 17, тел. /056/ 713 5 713

Щоденник. Андрій Сагайдаковский© 2011 Арт-центр Павла Гудімова Я Галерея, видавництво АртбукОбкладинка: Сонечко світить, 2007, килимки, олія

Куратор і упорядник каталогу Павло Гудімов // Директор Анна ГудімоваСпівзасновник арт-центру Я Галерея у Дніпропетровську Павло МартиновКоординатор проекту Марія Миценко // Тексти Андрій Алферов, Марія Миценко Дизайн і верстка Лара Яковенко // Фото Марія Бикова

Андрій Сагайдаковський народився 1957 року, живе та працює у Львові. У 1974-79 роках навчався на архітектурному факультеті Львівського політехнічного інституту, своїми учителями в мистецтві вважає Карла Звіринського та легенду львівського артистичного середовища, учня Фернана Леже Романа Сельського.З кінця 80-х регулярно бере участь у міжнародних проектах, серед яких «Степи Європи» у варшавському ЦСМ «Замок Уяздовський», 1993, «Ідентичність та різномаїття» у паризькому Пасаж де Рец, 1999, «Донумента» у Регенсбурзі, 2003, РеАнімація у Львівській галереї мистецтв, 2007, «Нова українська хвиля» у Національному художньому музеї, 2009, «Якщо» у Пермському музеї сучасного мистецтва, 2010. Мав персональні виставки у варшавському ЦСМ «Замок Уяздовський», 1991, львівському Культурно-мистецькому центрі «Дзиґа», 1997, київському Центрі сучасного мистецтва, 1998. З моменту відкриття арт-центру Я Галерея у 2007, Сагайдаковський кожного року презентує персональні проекти – «Цитата», «Щасливе життя», «Перспектива пейзажу», «Портрет відомого художника». «Щоденник» – перша ретроспективна виставка художника, створена спеціально для арт-центру Я Галерея в Дніпропетровську.