УКООПСПІЛКАПОЛТАВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ

СПОЖИВЧОЇ КООПЕРАЦІЇ УКРАЇНИКафедра бухгалтерського обліку і аудиту

С.М. ДЕНЬГА

ЕКАУНТИНГ ЕФЕКТИВНОСТІ ВКЛАДЕННЯ КАПІТАЛУ В ТОРГОВЕЛЬНУ СФЕРУ

ЧАСТИНА 3Організація екаунтингу в умовах

мережевих комп’ютерних технологій обробки інформації

МОНОГРАФІЯ

ПОЛТАВАРВВ ПУСКУ

2008

1

УДК 65.011.4;657.1.011.56ББК 65.062Д 37

Рекомендовано до друку Вченою радою Полтавського університету

споживчої кооперації України від 16 квітня 2008 року,

протокол № 5

Рецензенти: Крупка Я.Д., декан факультету обліку і аудиту Тернопільського національного економічного університету, д.е.н., професорМакарова М.В., завідувач кафедри інформаційно-обчислюваль-них систем Полтавського університету споживчої кооперації України, д.е.н., професорМних Є.В., завідувач кафедри фінансового аналізу і контролю Київського національного торговельно-економічного універси-тету, д.е.н., професор

Деньга С.М. Д 37 Екаунтинг ефективності вкладення капіталу в торговельну сферу.

Частина 3. Організація екаунтингу в умовах мережевих комп’ютерних технологій обробки інформації: Монографія. – Полтава: РВВ ПУСКУ, 2008. – 455 с.

ISBN 978-966-184-018-7

У монографії описується авторська концепція організації комп’ютерної інформаційної системи екаунтингу ефективності вкладення капіталу в торговельне підприємство, в якій враховано сучасне розуміння капіталу, інвестицій, інвестиційної привабливості, ефективності, доходів, витрат і прибутків торговельних підприємств; застосовано новітні комп’ютерні технології; змодельовано чинники сучасного суспільно-господарського буття та джерела і чинники ефективності торговельних підприємств; обґрунтовано різні підходи до оцінювання об’єктів екаунтингу залежно від рівнів і часових періодів управління ефективністю. В основу концепції покладено розроблені автором положення сучасної теорії екаунтингу та зарубіжні стандарти побудови комп’ютерних інформаційних систем менеджменту підприємств.

Монографія розрахована на науковців, практиків, студентів вищих навчальних закладів, сфера інтересів яких включає проблеми організації мережевих комп’ютерних інформаційних систем торговельних підприємств.

ISBN 978-966-184-018-7УДК 65.011.4;657.1.011.56ББК 65.062Д 37

© Деньга С.М.© Полтавський університет споживчої кооперації України, 2008 р.

2

Рідному Полтавському університетуспоживчої кооперації України,кафедрі бухгалтерського обліку і аудиту,учителям, колегам, учняміз вдячністю за роки навчання,десятиліття професійного зростання,розуміння, підтримку і турботу.

С.М. Деньга

«Единица-вздор, единица – ноль,

один –даже если

очень важный –не подымет

простое пятивершковое бревно,

тем болеедом пятиэтажный.»

(В. Маяковський)

3

ЗМІСТВід автора...............................................................................................6Вступ.......................................................................................................8РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ОРГАНІЗАЦІЇ

ЕКАУНТИНГУ ЕФЕКТИВНОСТІ ВКЛАДЕННЯ КАПІТАЛУ В УМОВАХ МЕРЕЖЕВИХ КОМП’ЮТЕРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ОБРОБКИ ІНФОРМАЦІЇ.................................................................................10

1.1. Визначення нових видів неречового капіталу.............................101.2. Сутність та класифікація ефективності вкладень капіталу

в підприємство...............................................................................251.3. Теоретичні аспекти мережевих комп’ютерних

інформаційних систем підприємств ............................................48Висновки до розділу 1...........................................................................59РОЗДІЛ 2. КОНЦЕПЦІЯ ГЕНЕТИЧНОЇ МОДЕЛІ

МІКРОЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ............................................622.1. Трансформація облікових моделей підприємств в умовах

інформаційного суспільства .........................................................622.2. Сутність генетичної моделі підприємства...................................672.3. Основні ефекти, очікувані від мікроекономічної системи.........812.4. Чинники зовнішнього середовища у генетичній моделі

підприємства ..................................................................................912.5. Джерела і чинники ефективності вкладення капіталу................99Висновки до розділу 2...........................................................................111РОЗДІЛ 3. МЕТОДОЛОГІЧНЕ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНЕ

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИМІРЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВКЛАДЕННЯ КАПІТАЛУ...........................................................115

3.1. Методологія вимірювання ефективності торговельного підприємства у довготерміновій перспективі.............................115

3.2. Методологія вимірювання ефективності торговельного підприємства у середньо- та короткотерміновій перспективі.....................................................................................132

3.3. Організаційні структури в системі екаунтингу ефективності вкладення капіталу.................................................148

Висновки до розділу 3...........................................................................158

4

РОЗДІЛ 4. ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УПРАВЛІННЯ ЕФЕКТИВНІСТЮ В КОМП’ЮТЕРНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ПІДСИСТЕМАХ ЕКАУНТИНГУ.............161

4.1. Інформаційне забезпечення управління ефективністю в підсистемах фінансового та податкового обліку.........................161

4.2. Інформаційне забезпечення управління ефективністю в підсистемах управління за бюджетами........................................177

4.3. Інформаційне забезпечення управління ефективністю в підсистемах стратегічного управління та управління проектами.......................................................................................186

4.4. Організація облікової політики підприємства в умовах комп’ютеризації різних видів обліку............................................204

Висновки до розділу 4...........................................................................213РОЗДІЛ 5. ОРГАНІЗАЦІЯ КОНТРОЛЮ І АНАЛІЗУ

ЕФЕКТИВНОСТІ ВКЛАДЕННЯ КАПІТАЛУ В УМОВАХ МЕРЕЖЕВИХ КОМП’ЮТЕРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ОБРОБКИ ІНФОРМАЦІЇ...................................217

5.1. Сутність функцій контролю і аналізу ефективності вкладення капіталу.........................................................................217

5.2. Класифікація видів та заходів контролю в комп’ютерних інформаційних системах...............................................................228

5.3. Класифікація видів, методів, моделей та комп’ютерних інформаційних підсистем економічного аналізу.........................239

5.4. Організація контролю і аналізу ефективності вкладення капіталу...........................................................................................254

Висновки до розділу 5...........................................................................267ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ...............................................................273ДОДАТКИ..............................................................................................278СПИСОК ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ.................................................427

5

ВІД АВТОРАЦе наукове видання є продовженням виданих автором монографій

«Теоретичні аспекти системи екаутингу» у 2002 році і «Категорії та методологія оцінювання» у 2005 році.

Загальна назва усього наукового проекту – «Екаутинг ефективності вкладення капіталу в торговельну сферу». Дана проблема містить в собі чотири різнобічні групи проблем:

1. Дослідження нових властивостей торговельних мікроекономічних систем (підприємств) як об’єктів екаунтингу з метою моделювання їх у відповідності з потребами менеджменту підприємств.

2. Теоретичні проблеми бухгалтерського обліку, контролю, аналізу, прогнозування (екаунтингу).

3. Проблеми впровадження в систему екаунтингу сучасних значень економічних термінів «ефективність», «капітал», «інвестиції», «витрати», «доходи», «прибуток», «інвестиційна привабливість» тощо.

4. Проблеми організації мережевих комп’ютерних систем і технологій екаунтингу.

Перша група проблем частково вирішена автором у першому розділі першої частини монографії. У другому розділі другої частини було продовжено дослідження в цьому напрямку, зокрема, був розширений склад об’єктів екаунтингу торговельних мікроекономічних систем та систематизована методологія їх оцінювання. Другу групу проблем автор вирішила у другому розділі першої частини монографії. Третя група проблем була досліджена у першому розділі другої частини монографії. Зокрема, відслідкована еволюція визначень капіталу та інвестицій; ефективності мікроекономічної системи; інвестиційної привабливості; торговельних витрат, доходів і прибутків.

Четверта група проблем є найбільш актуальною на сучасному етапі розвитку суспільства і бухгалтерської науки і авторське вирішення її подається у третій частині монографії.

Проблеми комп’ютерних систем бухгалтерського обліку досліджуються фахівцями декількох галузей знань: спеціалістами з інформаційних систем, бухгалтерами, менеджерами. Дослідження вище перерахованих проблем ускладнюється тією обставиною, що вимагає компетентності дослідника як у бухгалтерському обліку, контролі, аналізі, так і в сучасних інформаційних системах та технологіях, тому проблемами комп’ютерних систем бухгалтерського обліку, контролю та аналізу, займається незначна кількість науковців і практиків.

Ця монографія була створена у процесі викладання автором

6

протягом восьми років на кафедрі бухгалтерського обліку і аудиту Полтавського університету споживчої кооперації України дисциплін «Інформаційні системи і технології обліку», «Організація обліку», «Організація інформаційних систем обліку, контролю та аудиту», «Управлінські інформаційні системи в аналізі і аудиті».

На зміст та ідеологію дослідження вплинула участь автора у курсах підвищення кваліфікації «Стратегічне управління: постановка і автоматизація», «Бюджетне управління: постановка і автоматизація», «Інталєв: Корпоративні фінанси 2004-професіонал», організовані компанією «Інталєв-Україна», семінарах «Інформаційні технології в науці та освіті», «Міжнародні стандарти аудиту», організованих компанією ІВСТІ.

У монографії використані наукові праці професорів Ситника В.Ф., Шевчука В.О., Сопка В.В., Макарової М.В. доцента Івахненкова С.В. та інших вчених. Щиро вдячна Вам за Вашу працю.

Висловлюю вдячність рецензентам, професорам, докторам наук Крупці Я.Д., Макаровій М.В., Мниху Є.В. за високу оцінку моєї праці.

За фінансування наукового проекту та створення умов для наукових досліджень висловлюю вдячність ректору Полтавського університету споживчої кооперації України, професору, доктору історичних наук Нестулі О.О.

Надіюсь, що ця наукова праця стане вагомим внеском у розвиток вітчизняної економічної науки і практики.

З повагою автор

7

ВСТУППостійне ускладнення суспільно-господарського буття обумовлює

збільшення обсягу інформації, яка обробляється системою екаунтингу. Потреби менеджменту підприємств та інших користувачів в обліковій інформації змушують бухгалтерів постійно оптимізувати процес обробки інформації, удосконалювати форми обліку, змінювати ручний спосіб обробки інформації на комп’ютерний. У наш час комп’ютеризація – загальновизнаний напрямок подальшого удосконалення обробки облікової інформації. Комп’ютеризація вирішила багато проблем, які поставило оточуюче буття перед системою екаунтингу. Разом з тим замість вирішених проблем перед бухгалтерами підприємств виникли нові, зокрема: проблеми захисту інформації від несанкціонованого втручання; юридичної доказовості електронних первинних документів; можливість втрати чи псування інформації при відключенні електроенергії, проникненні комп’ютерних вірусів тощо. Кілька аспектів комп’ютерної обробки даних можуть збільшити ризик та/або потенційну грошову втрату підприємства від доступності облікової інформації ризикам – це: автоматизована обробка даних, зберігання електронних даних, складність обробки.

Проблеми організації екаунтингу в умовах мережевих комп’ютерних технологій обробки інформації автор вбачає у необхідності інтеграції окремих інформаційних підсистем підприємств (обліку, аналізу, планування, підготовки прийняття рішень тощо) в єдину інформаційну систему управління підприємством; в необхідності постійного удосконалення концептуальної, а на її основі логічної і фізичної моделі комп’ютерної інформаційної системи менеджменту підприємств шляхом врахування в ній сучасних досягнень науки і техніки.

Аналоги комп’ютерних інформаційних систем управління підприємствами розроблені і працюють у бізнесових структурах високорозвинених країн, за останні десятиліття сформульовані і дотримуються ними стандарти їх побудови. Проте, це програмне забезпечення є інтелектуальною власністю окремих суб’єктів і захищається ними. А, по-друге, такі програмні продукти не адаптовані до ринкового середовища і методів організації бізнесу українських підприємств. Тому виникла потреба у наукових дослідженнях в даному напрямку і практичній реалізації їх результатів в Україні.

Основною причиною затримки впровадження управлінського та стратегічного екаунтингу в практику роботи українських підприємств є відсутність комп’ютерних програмних продуктів, які реалізують в повній мірі функції управлінського та стратегічного екаунтингу.

8

Окремі фірми-розробники програмного забезпечення активно працюють у цьому напрямку. Зокрема, компанія «Інталєв-Україна» активно впроваджує на українських підприємствах власні програмні продукти «Інталєв: Навігатор» та «Інталєв: Корпоративні фінанси»; фірма «1С» розробила модуль «Бюджетне управління» для комп’ютеризації складання бюджетів та проведення їх контролю і аналізу, інтегрувала його з конфігураціями бухгалтерських систем «1С: Підприємство», безпосередньо призначеними для ведення бухгалтерського обліку і складання звітності. Фірми-розробники окремих програмних продуктів для українських підприємств рекламують, що розроблені ними програми відповідають тим чи іншим стандартам побудови управлінських інформаційних систем. Зокрема, програма «БЕСТ-ОФІС» наче б то відповідає стандарту MRP ІІ, «Галактика» – ERP, «Парус-Підприємство» – CSRP тощо. Проте спроба практичного застосування цих та інших програм допомагає виявити їх непридатність, невідповідність, неповне забезпечення потреб, некомплектність та інші недоліки.

У даній роботі описується розроблена автором концептуальна модель інформаційної системи екаунтингу ефективності вкладення капіталу у торговельне підприємство і визначені основні аспекти її організації.

9

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ОРГАНІЗАЦІЇ ЕКАУНТИНГУ ЕФЕКТИВНОСТІ ВКЛАДЕННЯ КАПІТАЛУ В

УМОВАХ МЕРЕЖЕВИХ КОМП’ЮТЕРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ОБРОБКИ ІНФОРМАЦІЇ

1.1. Визначення нових видів неречового капіталу Дослідженню капіталу приділена значна увага в економічній теорії,

фінансовому менеджменті, бухгалтерському обліку, економічному аналізі, що було описано автором у другій частині монографії [105, с. 6–25]. Дослідження визначень капіталу у сучасній економічній літературі систематизовані в додатку А.

Зокрема, Ловінська Л.Г. [231, с. 67–70] виділила до тлумачення сутності капіталу такі підходи: 1) предметно-функціональний (ототожнення капіталу з нагромадженою працею); 2) соціально-економічний (відносини за певних історичних умов); 3) грошовий (фінансовий ресурс, що приносить дохід власнику); 4) ототожнення з часом (економічний ресурс, який надає дохід власнику у майбутньому); 5) як певного вкладення, яке забезпечить надходження доходу; 6) у бухгалтерському обліку – як сукупність активів і фінансових ресурсів, отриманих з різних джерел.

Мочерний С.В. [268, с. 301] визначає капітал як відносини влас-ності. Кендрик Дж. [411, с. 31–37] вважає, що капітал – це здатність протягом певного періоду створювати певний продукт і дохід, включаючи неринкові форми доходу.

Для бухгалтерського обліку Ловінська Л.Г. [231, с. 70] застосовує визначення капіталу з двох позицій: як сукупності активів та як фінансових ресурсів, отриманих з різних джерел. Таким чином, Ловінська Л.Г. не враховує, що капітал – це ще й відносини власності між учасниками господарського процесу з приводу використання будь-чого з метою задоволення певних інтересів, на чому завжди акцентує увагу Сопко В.В., розглядаючи пасив балансу [345, с. 11–19]. Юридич-ний аспект капіталу (сутність терміну «власність») потребує більш детального розкриття, так як форма і склад капіталу залежить від юридичного закріплення прав власності у суспільстві.

Зокрема, Капелюшников Р.І. [405] відзначає, що термін «власність» у своєму первісному значенні відносився тільки до прав, титулів чи інтересів, а не до благ. Відносини власності треба розуміти як відносини між людьми з приводу використання рідкісних благ, а не між людьми і благами. Їх можна прирівняти до системи доступу до благ, що визначає усі способи взаємодій між собою економічних агентів як власників, так і не власників з приводу використання благ. Права власності мають значення лише відносно обмежених (рідкісних) благ; вони не виключають конфліктів з приводу їх

10

використання, проте упорядковують і обмежують їх; можуть закріплюватися і охоронятися в суспільстві не тільки державою у вигляді законів та судових рішень, а й авторитетом традицій, звичаїв, релігійних заповідей тощо. Права власності визначають норми поведінки людей, дотримання і порушення яких перетворюються в акти раціонального економічного вибору.

Право власності – одне із фундаментальних понять економічної і соціальної теорії, до розкриття сутності якого підходять з двох сторін – на макрорівні (режиму власності як цілісної системи) і мікрорівні (окремих прав власності). З точки зору соціальної функції, яку виконують права власності, – це визначені «правила гри», які регулюють взаємовідносини між людьми з приводу обмежених (рідкісних) ресурсів; а з точки зору їх внутрішнього змісту – це «набори повноважень», які є у кожного агента [405].

Американські економісти С. Пейович і Є. Фьюроботн [406, c. 3] під правами власності розуміють санкціоновані відносини, які виникають між людьми з приводу існування благ і стосуються їх використання. Права власності охоплюють як матеріальні, так і нематеріальні блага та свободи людей (право голосу, наприклад) і визначають норми поведінки, яких люди повинні дотримуватися у стосунках з іншими чи нести витрати через ії недотримання.

Історики виділяють дві основні традиції в розумінні прав власності: континентальну і англосаксонську. Перша вважала необхідною концентрацію усіх прав на об’єкт в руках одного власника, на противагу їй англосаксонська правова традиція допускала можливість подрібнення власності на об’єкт на права декількох осіб, які можуть безкінечно ділитися, комбінуватися і рекомбінуватися. Англосаксонська традиція в наш час переважає і береться за основу при кодифікації права на міжнародному рівні [405].

В англосаксонській теорії право власності визначається як вичерпний набір прав власника і симетричний перелік обмежень не власників. Вичерпний перелік прав власності передбачає права на використання, споживання, знищення, модифікацію, покращення, управління, продаж, дарування, передачу у спадок, здачу в оренду, передачу в заставу, одержання доходу тощо. Перелік обмежень для не власників передбачає заборону на присвоєння, конфіскацію, псування, забруднення, перетин, використання без дозволу тощо, що свідчить про визнання права власності індивідуума-власника іншими членами суспільства.

Будь-який акт обміну теж можна розуміти як обмін правами влас-ності. Капелюшников Р.І. вважає, що саме цінність прав, які передаються разом з товарами, визначає цінність товарів [405]. Права визначають наслідки, які доведеться нести власнику, тому вони

11

впливають на вибір і характер використання благ. Зміни у законодавстві фактично змінюють склад товарів, які пропонуються на ринку. Економічні агенти не можуть передати в обмін більше прав, ніж вони мають, тому їх розширення чи звуження буде впливати на зміну умов і масштабів обміну (операцій в економіці).

Визначення «повного» ліберального права приватної власності було запропоновано англійським юристом А.Оноре [408, с. 112–128] і містить 11 елементів: право володіння (тобто виключного фізичного контролю над благом); право користування (тобто особистого використання блага); право управління (тобто вирішувати, як і ким благо може бути використано); право на доход (тобто право привласнення похідних благ, утворених від особистого користування вихідним благом чи дозволу іншим особам на користування ним); право на «капітальну цінність» блага (право відчудження, споживання, витрачання, модифікацію, зміну чи знищення блага; право власності на усі похідні від нього блага); право на безпеку (тобто імунітет від експропріації); право на передачу речі в спадок чи по заповіту; безстроковість; заборона шкідливого використання (тобто обов’язки утримування від використання блага шкідливими для інших способами); відповідальність у вигляді утримання (тобто можливість конфіскації блага на сплату боргу); остаточний характер (тобто очікування «прямого» повернення переданих будь-кому прав після закінчення терміну передачі чи у випадку втрати нею сили чи з будь-якої іншої причини). Усі елементи права власності тісно пов’язані між собою.

Виходячи із вищенаведеного переліку елементів права власності, можна констатувати, що існування приватної власності є важливим елементом свободи. Обмін взаємними правами і обмеженнями лежить в основі будь-якого соціального інституту, в тому числі організації. Найбільше значення для економіки із списку прав А.Оноре має право на капітальну цінність блага, усі інші права розширюють або доповнюють його. Заборона на шкідливе використання блага надає праву власності обмеженого характеру. Обмеження на права власності кожного індивідуума випливають також із визнання ним прав власності інших індивідуумів. Таким чином, власники мають повну свободу прийняття економічних рішень з приводу належних їм благ за умови не причинення шкоди іншим. Але заборона причинення шкоди стосується тільки фізичних характеристик благ, а не їх мінової вартості, таким чином свобода конкуренції не обмежується.

Комбінація окремих елементів права власності породжує занадто велику кількість можливих форм власності на противагу декільком законодавчо закріпленим. Існування права власності не завжди можна чітко визначити, так як не всі його елементи можуть мати місце.

12

Економісти традиційно включають до елементів права власності право користування, право на доходи, право на модифікацію і право на передачу іншим особам.

У класичній економічній теорії капіталом вважалися нагромаджені активи у матеріальній формі. Проте, у першій половині ХХ століття американський економіст Ірвінг Фішер створив теорію «всеосяжного капіталу», згідно з якою капіталом вважається все те (в тому числі і у нематеріальній формі), що здатне протягом певного часу приносити дохід, в тому числі і людина, яка здатна приносити дохід своєму рабовласнику або собі. Теорія капіталу І. Фішера стала основою для виникнення різних альтернативних концепцій людського капіталу [97, с. 47]. Тому далі автор досліджує сутність людського капіталу як нового різновиду капіталу.

Теорія людського капіталу досліджує залежність доходів працівника, підприємства, суспільства від знань, навичок та природних здібностей людей і пов’язана з розвитком концепції капіталу. Ще за часів зародження капіталістичних відносин класики політичної економії У Петті, А. Сміт та інші намагалися віднести до капіталу людину з її здібностями. У західній економічній науці ХІХ – початку ХХ століть виокремилися два основні підходи до визначення зв’язку людини, її знань і здібностей з капіталом: 1) прихильники теорії трьох факторів виробництва В. Бейджхот, Ф. Ліст, А. Маршал, Дж. Мілль, В. Кошер, Г. Сіджук розглядали людські знання і здібності до праці як складові частини капіталу чи багатства, а не саму людину; 2) прихильники розширених теорій людського капіталу Л. Вальрас, Дж. Маккулох, Г. Маклеод, І. Фішер та інші оцінюють людину як елемент капіталу [97, с. 45–46].

Термін «людський капітал» з’явився у зв’язку з поняттям економіки знань на початку 60-х років ХХ століття. Дослідження теорії людського капіталу започаткували американські вчені, і передусім, Г. Беккер, А. Бартель, Х. Боуен, Е. Денісон, Дж. Кендрик, Є. Домар, Ф. Махлуп, Я. Мінсер, Р. Солоу, Л. Туроу, Т. Шульц. Офіційно датою народження теорії людського капіталу традиційно вважається жовтень 1962 р., коли було опубліковано серію статей, присвячених проблемі людського капіталу. Дослідженню аспектів формування, розвитку і реалізації людського капіталу як цілісної концепції присвятили свої праці європейські економісти – Г. Бартельс, М. Боон, В. Хоффман, Г. Тен, С. Блек, Г. Барт, Дж. Майрессе, С. Сассеноу, а починаючи з 1990-х рр. людський капітал зайняв вагоме місце у дослідженнях російських вчених, зокрема в роботах С.А. Дятлова, С. Валентея, Р. Нурєєва, Л. Нестерова, А.М. Олійника, Р. Капелюшнікова. Серед українських вчених цими проблемами займаються О.Ю. Амосов, Д.П. Богиня, О.А. Грішнова, М.І. Долішній, В.О. Куценко, Ф.В. Зі-

13

нов’єв, С.М. Злупко, Л.В. Кривенко, С.В. Кривенко, Л.Ю. Мельник, І.О. Джаін, С.І. Пирожков та ін.

За значний внесок у розробку та популяризацію ідей теорії людського капіталу у 1992 році професору Чікагського університету (США) Гаррі С. Беккеру присуджено Нобелівську премію в галузі економіки. Вплив теорії людського капіталу на розвиток економічної науки порівнюють з революцією в економічній думці. Людський капітал, а не матеріальні засоби виробництва чи природні ресурси є наріжним каменем конкурентоспроможності, економічного зростання й ефективності економічних систем. З позиції теорії людського капіталу доходи людей є закономірним підсумком раніше прийнятих рішень. Можна значно збільшити майбутні доходи, вкладаючи кошти у свою освіту і професійну підготовку, зміцнення здоров’я, культуру, збільшуючи тим самим свій власний (приватний) людський капітал.

Проте, й донині проблеми людського капіталу не знайшли гідного місця у дослідженнях з обліку, контролю та аналізу, а сучасні теоретичні знання про людський капітал не в повній мірі застосовуються в комп’ютерних інформаційних системах управління персоналом та у практичній діяльності на українських підприємствах.

Авторська оцінка визначень людського капіталу на основі вивчення літературних джерел наведена в додатку Б. За результатами дослідження до формулювання визначення людського капіталу можна виділити декілька підходів: 1) структурний підхід; 2) з позиції «інвестиції-віддача на інвестиції»; 3) через категорію людського потенціалу; 4) соціальний підхід.

Фішер С., Дорнбуш Р., Шмалензі К. [372, с. 303] відносять до людського капіталу природні здібності і талант людини та її освіту і набуту кваліфікацію. Туроу Л. [409, c. 104] вважає людським капіта-лом виробничі здібності, обдарування та знання людини, повагу до політичної і соціальної стабільності. Махлуп Ф. [410, c. 419] вважає, що людський капітал – це будь-які вдосконалення, що збільшують фізичні чи розумові здібності людини.

Кендрик Дж. [411, c. 31–37] вважає, що людський капітал – це втілений у людях речовий і неречовий капітал. Речовий капітал, втілений у людях, – це капітал, одержаний шляхом внесків у формування і виховання людини. Неречовий капітал, втілений у людях, – це витрати на освіту й професійну підготовку людини, її здоров’я, а також на мобільність трудових ресурсів. До втіленого у людях неречового капіталу Кендрик Дж. відносить загальноосвітні та практичні знання. Загальноосвітні знання складаються із інтелектуальних та духовних знань. Інтелектуальні знання – це знання про навколишній світ, людське суспільство і культуру, а духовні – про місце та призначення людини у світі і її життєві цінності. Практичні

14

знання – «ноу-хау», спрямовані на збільшення здатності людини створювати дохід. Крім цього, до людського капіталу Кендрик Дж. відносить знання, призначені для розваг, у частині отримання психологічного ефекту, та знання, одержані з практичного досвіду, що здобуваються під час роботи, відпочинку та роздумів.

Автори альтернативних концепцій людського капіталу [97, c. 47] включають у поняття людського капіталу не тільки знання, вміння людей та їхню здатність до праці, а і фізичні, психологічні, світоглядні, суспільні, культурні якості та здібності людей, зокрема, фізичну силу, зовнішню привабливість, вміння встановлювати та підтримувати необхідні знайомства, дотримуватися законів і традицій, організовувати свою діяльність, підтримувати дисципліну праці, правильно поводитись і т.і.

Пашко Л.А. [412, c. 172] звертає увагу на безліч аспектів виміру цінності співробітника: освіта, професійна кваліфікація, спеціальні знання, професійні прихильності і психометричні характеристики, пов’язані з роботою вміння. Освіта є фундаментом, на якому будуються інші персональні риси. Професійна кваліфікація характеризує дії, які виконує людина на робочому місці.

Національна рада по професійній кваліфікації Великобританії виділяє п’ять рівнів компетентності [414, c. 172]. Пов’язані з роботою знання – це категорія знань, що є наслідком розуміння і використання роботи в конкретній сфері. Вони містять у собі три типи знань: знання, які маються на увазі; структуровані знання; сховані знання. У третьому тисячолітті знання виступають головним активом, а співробітники, які володіють знаннями, підвищують цінність підприємства.

Більшість економістів формують структуру людського капіталу за витратним принципом, на підставі різних видів інвестицій у людський капітал. І.В. Ільїнський відповідно до цього виділяє наступні складові: капітал освіти, капітал здоров’я і капітал культури [173]. Ф. Нойманн до основних складників людського капіталу відносить комбінацію наступних чотирьох компонентів: культурно-етнічні особливості; за-гальна освіта; професійна освіта; ключові кваліфікаційні якості [279].

Найбільш узагальненим підходом до визначення складових людського капіталу є підхід Ю.Г. Биченко, відповідно до якого структурно людський капітал визначається в такий спосіб [70, с. 23]: 1) біологічний людський капітал – ціннісний рівень фізичних здібностей до виконання трудових операцій, рівень здоров’я населення; 2) культурний людський капітал – сукупність інтелектуальних здібностей, освіченості, умінь, навичок, моральних якостей, кваліфікаційної підготовки індивідів, що використовуються або можуть бути використані в трудовій діяльності та узаконюють

15

володіння статусом і владою. Біологічний людський капітал складається з двох частин: одна частина є спадковою, інша – набутою. Реалізація вкладень, пов’язаних з охороною здоров’я, здатна лише до обмеженого розвитку біологічного капіталу працівника. Її головне призначення – збільшувати період активної життєдіяльності індивіда. Культурний капітал – це мовна і культурна компетенція людини, багатство у формі знання або ідей, що легітимізують статуси і влада, підтримують установлений соціальний порядок, що існує в суспільстві. Культурний капітал індивіда характеризується наступними показниками: інтелектуальна культура (інтелектуальний капітал), освітня культура (освітній капітал), моральна культура (моральний капітал), символічна культура (символічний капітал), соціальна культура (соціальний капітал). Соціальний капітал «передається через такі культурні канали, як релігія, традиція й історична звичка».

У культурі концентрується досвід поколінь, зберігаються і не зникають зі смертю конкретної людини знання, уміння, навички. Культурний рівень громадян у значній мірі визначає економічні досягнення суспільства, його соціально-політичну, ідеологічну, освітню і духовно-моральну структуру. У своєму розвитку від народження до смерті людина проходить через низку природних вікових стадій, кожна з який характеризується особливим станом його природних і надбаних властивостей і визначає особливості її участі в освітній, виробничій, науковій і культурній діяльності. На кожній стадії вимагаються особливі вкладення у формування людського капіталу, відсутність яких не можна в повній мірі відшкодувати ніякими витратами на наступних стадіях.

Суспільний культурний людський капітал являє собою суспільний людський фактор розвитку, функціонування якого розширюється до суспільно значимого рівня. Він відбиває інтеграцію і кооперацію культурних якостей і здібностей працівників систем матеріальної і нематеріальної сфер, наявність постійних інформаційних, наукових, освітніх, технологічних потоків у структурах суспільного відтворення. Індивідуальний культурний людський капітал при цьому виявляється як діяльна реалізація культури індивіда, перетворення реконверсії якісних характеристик, носієм яких він є, в основний фактор доступу до володіння соціальним професійним статусом, економічною владою, доходами.

Культурні характеристики індивіда мають ціннісну оцінку: соціальну – якісні і кількісні характеристики знань, умінь, кваліфікації, моральні якості, здібності, образ і стиль життя, імідж, соціальні зв’язки індивіда; економічну – сукупність витрат, зв’язаних з розвитком культурних характеристик індивіда.

16

Важливим є те, що самі по собі культурні цінності, втілені у свідомості людей, як і сама культура (сукупність стійких форм соціальної взаємодії) не являють собою людський капітал. Вони виявляють собою лише потенційну форму прояву людського капіталу. Використання людиною свого культурного потенціалу в процесі соціальної дії (тобто такої дії, «яка співвідноситься з дією інших людей і орієнтується на неї») ще не реалізує її як людський капітал. Дане перетворення може бути здійснено тільки в результаті соціальної дії, яка дозволяє індивіду стати суб’єктом праці і зайняти відповідну своєму культурному рівню професійну нішу, що дозволяє одержати не тільки професійний статус, але і доступ до додаткових доходів, що перевищують витрати, пов’язані з простим відтворенням працівника і його родини.

Важливим є те, що тільки за певних умов використання культурні цінності, втілені в людині, змінюють його професійний статус, перетворюються в культурний капітал. Прояви людських властивостей у формі культурного капіталу здійснюються в рамках усієї сукупності соціальних відносин суспільного відтворення через систему раціональної соціальної дії людини, тобто, говорячи словами М. Вебера, доступного розумінню соціальної дії.

Суспільне нагромадження людського капіталу пов’язане з професійною мобільністю індивіду, що приводить до реальної зміни професійної диференціації суспільства. Представники того чи іншого рівня культурного людського капіталу потенційно здатні і, як правило, виконують різну за складністю професійну працю з різною трудовою результативністю. Вони є власниками різних рівнів потенційного біологічного, освітнього, інтелектуального, соціального людського капіталу, а виходить, володіють різним рівнем здоров’я, обсягом загальних і спеціальних знань, моральних якостей, трудових умінь і навичок, вроджених здібностей, творчих навичок, працездатності, соціального іміджу і зв’язків, тобто різного сукупного культурного потенціалу. Останній являє собою найважливіший фактор при одержанні індивідом соціального професійного статусу, кар’єрного росту і переходу з однієї структурної суспільної групи в іншу, що змінює рівень доступу до влади й економічних ресурсів.

Властивості працівників у господарській діяльності оцінюються через такі характеристики, як професійність, комунікабельність, дієвість, ініціативність. Михайлова Л.І. [259, с. 22] визначає основними складовими людського капіталу здоров’я (тривалість життя), рівень освіти (кваліфікація, знання) і добробут (рівень життя). Якщо виходити з того, що знання – це перевірений практикою результат пізнання дійсності, вірне відображення його в мисленні людини, то знання служить, по-перше, формуванню і розвитку

17

особистості, яка володіє знаннями (освітні знання); по-друге, становленню світу і його найвищих принципів, що розглядаються з точки зору конкретного буття, і досягають в знанні про світ свого сутнісного визначення (релігійно-культурне знання); по-третє, перетворенню світу для людських потреб (практичне знання).

Голікова Н.В. [93, с. 9] вважає, що категорія «людський капітал» виникає в умовах становлення інформаційно-технотронної економіки, в якій головним виробничим ресурсом стають обдарованість, здібності і знання. Людський капітал – це найважливіша частина людського потенціалу. Людський потенціал – це запас виробничих здібностей, обдарованості і знань суспільства взятих в цілому. На даному етапі соціально-економічного розвитку капіталізму людський потенціал є неоднорідним і складається з людського капіталу, здібностей до простої праці, сформованих за рахунок поточного споживання сім’ї; здібностей, обдарованості і знань вільного підприємця-інтелектуала – приватного виробника інтелектуального товару (або колективних власників), сформованих за рахунок інвестицій роботодавця (фірми), держави, громадських фондів і організацій тощо.

Таким чином, людський капітал потребує особливої уваги в процесі вкладення капіталу. Виділено наступні рівні дослідження людського капіталу [1, с. 7]: (1) особистісний; (2) мікроекономічний; (3) макро-економічний; (4) глобально-планетарний. Усі досліджені визначення можна поділити на визначення приватного людського капіталу, людського капіталу на мікроекономічному рівні і людського капіталу на глобально-планетарному рівні. На макроекономічному рівні, на думку автора, людський капітал складається із приватного людського капіталу та людського капіталу на мікроекономічному рівні, що жодним із дослідників цієї категорії не відмічено. На особистісному рівні слід визначати приватний людський капітал і на думку автора визначення має базуватися на альтернативних концепціях людського капіталу, тобто до нього слід відносити не тільки знання, вміння людей та їхню здатність до праці, а і фізичні, психологічні, світоглядні, суспільні, культурні якості та здібності людей, зокрема, фізичну силу, зовнішню привабливість, вміння встановлювати та підтримувати необхідні зв’язки, дотримуватися законів і традицій, організовувати свою діяльність, підтримувати дисципліну праці, правильно поводитись і т. і. На мікроекономічному рівні слід визначати людський капітал з позиції «інвестиції-віддача на інвестиції», як економічну категорію у єдності якісних характеристик робочої сили й економічного результату вкладень в неї, які характеризують сукупність сформованих і розвинених внаслідок інвестицій продуктивних здібностей, особистих рис і мотивацій індивідів, що перебувають у їхній власності, сприяють зростанню

18

продуктивності праці і доходів свого власника та національного доходу. На глобально-планетарному рівні людський капітал – це сукупність здоров’я (тривалості життя), рівня освіти (кваліфікації, знань) і добробуту (рівня життя).

Голіковою Н.В. дано визначення людського капіталу через людський потенціал. Таким чином, можна вважати будь-який капітал є частиною потенціалу, використаною для одержання доходів. Потенціал (від лат. рotentia – сила) – це сукупність будь-яких засобів і можливостей, необхідних для досягнення визначеного результату. У Великому Енциклопедичному словнику «потенціал» – це джерела, можливості, засоби, запаси, які можуть бути використані для вирішення будь-яких задач, досягнення визначених цілей. Під потенціалом підприємства чи інвестиційного проекту слід розуміти інтегральні можливості і здібності, а також наявні ресурси, які дозволяють досягти стратегічних цілей при максимальній ефектив-ності його функціонування. Іншими словами, потенціал – це капітал (наявні ресурси) і можливості доступу до ресурсів, здатних приносити ефект. За рівнем абстрагованості розрізняють потенціал людства, природний, економічний, соціокультурний, психофізіологічний; за елементним складом – основних засобів, оборотних засобів, земельний, інформаційний, технологічний, кадровий і т. д. [371, с. 10]. Таким чином, поняття капіталу тісно пов’язане з поняттям потенціалу і може визначатися як привласнена частина потенціалу, яка використовується в економічній діяльності задля досягнення визначених цілей – ще одна, виділена автором ознака капіталу.

Далі описується дослідження інших нових різновидів неречового капіталу, які увійшли в науку під сукупною назвою «інтелектуальний капітал» в середині ХХ століття. На думку автора, доцільно було б назвати цей вид капіталу неречовим на противагу речовому традиційному виду капіталу в матеріальній і грошовій (символічній) формах. Є два підходи до визначення цього явища: 1) прибічники першого підходу вважають інтелектуальний капітал видом людського капіталу; 2) прибічники другого підходу вважають людський капітал видом інтелектуального капіталу. Конфлікт, на думку автора, зумовлений самою назвою цього виду капіталу.

Щоб вирішити вищеописану проблему, автором проведено дослідження визначень інтелектуального капіталу за даними літературних джерел (додаток В).

Група авторів до інтелектуального капіталу відносить зібрану разом кваліфіковану робочу силу, грамотний менеджмент, ноу-хау певних фізичних осіб, контракти з видатними фахівцями у тій галузі, до якої належить бізнес і вважає, що інтелектуальний капітал містить у собі такі складники, як людський, ринковий та структурний капітал. [243].

19

За Л. Едвінсоном [26], інтелектуальний капітал складається із людського і структурного капіталу. Структурний капітал включає капітал клієнта і організаційний капітал, а останній – інноваційний та капітал процесів. Т.Астахова, О.Толкачова [413] виділяють у складі організаційного капіталу процесний, культурний та інноваційний капітал.

К.-Е. Свейбі застосовує аналогічне до інтелектуального капіталу поняття нематеріальних активів, до яких причисляє: 1) внутрішню структуру (цілі, задачі, технологію, культуру організації і т. п.); 2) індивідуальну компетентність (здатність людей діяти в різних ситуаціях, включає в себе уміння, освіту, досвід, цінності, соціальні навики); 3) зовнішню структуру (зв’язки із замовниками і поста-чальниками, конкурентів, торговельні марки, репутацію, «імідж»).

Багдасаров М.І. виділяє у складі інтелектуального капіталу інтелектуальний потенціал, інтелектуальну активність, інтелектуальну власність, інформацію, інфраструктурні і ринкові активи [416, с. 10].

«Scandia Value Scheme» [417] при визначенні ринкової вартості фірми враховує фінансовий та інтелектуальний капітал. У складі інтелекттуального капіталу виділяється людський і структурний капітал. У складі структурного – клієнтський та організаційний, а останній, в свою чергу, включає інноваційний і процесний види капіталу.

Багов В.П., Селезньов Є.М., Ступаков В.С. [418] вважають, що інтелектуальний капітал складається із маркетингових активів, людських активів, структурних активів, інтелектуальної власності як нематеріальних активів. До маркетингових активів вони відносять імідж фірми, клієнтську базу (потенціальних, постійних і лояльних клієнтів та пропагандистів), ефективні контакти в національній інноваційній системі (налагоджений трансфер, наявність інвесторів, сильні рекламні агентства, успішних дилерів), ефективні міжнародні зв’язки (наявність іноземних інвесторів, присутність на зарубіжних фінансових ринках, наявність ліцензійних і франчайзингових операцій, патентування за кордоном) тощо. До людських активів вищевказані автори відносять знання (рівень і якість освіти; знання, придбані в процесі трудової діяльності; знання, одержані в процесі професійної підготовки), досвід (навики) (пов’язані з роботою вміння і творчі навики; навики окремих співробітників, які не передаються (ноу-хау спеціалістів), професійні якості (психометричні характер-ристики і здібності, професійні нахили, професійну кваліфікацію). До структурних активів відносять корпоративну культуру, технології колективної роботи, принципи управління колективом (мотивації тощо), систему навчання персоналу, бізнес-технології і т. п. Інтелектуальна власність як нематеріальні активи представлена у

20

вигляді об’єктів промислової власності (винаходів, корисних моделей, промислових зразків, селекційних досягнень; фірмової назви, товарних знаків, знаків обслуговування, найменування місць знаходження товарів); об’єктів авторського права (творів науки, літературних і художніх творів; програм ЕОМ, баз даних, топології інтегральних мікросхем); ноу-хау організації (неопублікованих винаходів, корисних моделей, раціональних пропозицій та інших технічних рішень; технологій, які забезпечують реалізацію запатентованих технічних рішень; технічної комерційної документації по організації і проведенню інноваційних заходів при реалізації нових технічних рішень).

Бобкова Є.В. виділяє у складі інтелектуального капіталу інте-лектуальну власність як актив, кадрові, структурні і ринкові (маркетингові) активи [57].

Пашко Л.А. [412, с. 170] розділяє інтелектуальний капітал на чотири складові: ринкові активи, інтелектуальну власність як актив, людські активи, інфраструктурні активи.

Таким чином, частина авторів до складу капіталу відносить активи, інша частина – класифікує структурний або організаційний капітал, проте ніхто з авторів не дає беззаперечне визначення і склад об’єктів цього різновиду капіталу.

Так як окремі автори виділяють у складі нематеріальних активів такі об’єкти, як контакти, а інші автори визнають існування соціального та політичного капіталу, то доцільно визначити поняття капіталу відносин (соціального) підприємства. Зокрема, Бобкова Є.В. визначає соціальний капітал як сукупність зв’язків між працівниками організації, а також довіра, взаєморозуміння, спільні цінності і моделі поведінки, які об’єднують людей і створюють умови для співпраці [57]. Капітал відносин проявляється через транзакційні витрати.

Традиційна економічна теорія ігнорувала поняття транзакційних витрат, що було рівноцінним уявленню про те, що будь-які взаємодії між економічними агентами здійснюються моментально і без витрат. Вперше Р. Коуз застосував поняття позитивних транзакційних витрат при дослідженні переваг утворення фірм перед прямою ринковою взаємодією [209]. Введення в економічну науку цієї ідеї є одним із головних досягнень неоінституціонального підходу в економічній теорії.

Поняття транзакції (акту економічної взаємодії, операції) є базовим в теорії прав власності та споріднених їй концепціях. Воно є широким і охоплює як обмін товарами, різними видами діяльності, так і обмін юридичними зобов’язаннями, операції коротко- та довготермінового характеру, документально оформлені та ті, що передбачають просте взаєморозуміння сторін. Щоб операція могла відбутися, потрібно

21

зібрати інформацію про якість товарів і послуг, домовитися про умови операції, проконтролювати добросовісність її виконання партнером, добитися отримання компенсації у випадку виявлення порушень. Здійснення операцій супроводжується витратами, які отримали назву «транзакційні». Ці витрати є головним чинником, який визначає структуру і динаміку різних соціальних інститутів.

У літературі транзакційні витрати визначаються як «витрати, пов’язані з обміном правами власності», «витрати, пов’язані зі здійсненням і захистом контрактів», «витрати для отримання вигод від спеціалізації і розподілу праці», «витрати по координації і мотивації діяльності економічних агентів» тощо [189]. За С. Чуном [420, с. 52], транзакційні витрати – це витрати, які виникають в економіці з двома і більше учасниками понад витрати виробництва. Д. Норт [421, с. 61] вважає, що трансформаційні витрати (витрати виробництва) обумовлені станом продуктивних сил, а витрати транзакцій – характером виробничих відносин. Таким чином, транзакційні витрати можна визначити як витрати економічної взаємодії в усіх її формах. Спочатку Р. Коуз відносив до транзакційних витрат тільки витрати, які виникали при застосуванні цінового ринкового механізму. Пізніше до них стали також відносити витрати, пов’язані з використанням адміністративних механізмів контролю. За такого розширеного трактування поняття транзакцій відноситься як до відносин між організаціями, так і всередині їх [419].

Перша частина транзакційних витрат здійснюється до початку операцій (збір інформації), друга – в момент їх оформлення (переговори і підписання контракту), третя – після здійснення (контроль і відновлення порушених прав власності).

Транзакційні витрати можуть мати як явно виражену форму, так і неявну. Якщо вони настільки високі, що взагалі блокують можливість транзакції, то вони ніде не реєструються, так як операції не здійснюються. Але від цього їх дія є не менш реальною, так як через їх надзвичайно високий потенціальний рівень економічні агенти змушені відмовлятися від процесів обміну.

Транзакційні витрати супроводжують рішення, які приймаються як на індивідуальному, так і на колективному рівнях. Вони допускають економію на масштабах діяльності і тісно пов’язані з трансформаційними витратами.

У відповідь на існування транзакційних витрат виникають різні форми організації діяльності та соціальні інститути. Різні організаційні форми характеризуються різною ефективністю по економії транзакційних витрат, що визначає і пояснює еволюція організаційних структур. Так як транзакційні витрати є неоднорідними за своїм складом, то і різні організаційні структури можуть мати

22

переваги в економії транзакційних витрат різних типів.Рівні транзакційних витрат визначаються особливостями операцій,

що здійснюються. Транзакції можуть бути прокласифіковані [189, с. 30–33] на:

1) загальні і специфічні (стосуватися стандартних або унікальних ресурсів);

2) моментальні або тривалі, однократні чи регулярні;3) слабо або сильно залежні від непередбачених майбутніх подій;4) з результатами, які легко чи важко вимірюються (контрольовані

і неконтрольовані);5) автономні чи пов’язані.Чим більш загальний, короткочасний, визначений, контрольований

і автономний характер носить транзакція, тим більше підстав обходитися без її юридичного оформлення, або обмежитися скла-данням простого типового контракту. Проте, чим більш специфічний, повторюваний, невизначений, важко вимірюваний і взаємопов’язаний характер вона носить, тим сильніші стимули для встановлення довготривалих відносин на формальній чи неформальній основі. Відповідно, тим нижчий чи вищий рівень транзакційних витрат.

Слід відмітити, що загальноприйнятої класифікації транзакційних витрат немає, кожний дослідник звертав увагу на найбільш цікаві, з його точки зору, елементи цих витрат. Дж. Стіглер виділив «інфор-маційні витрати», О. Уїльямсон – «витрати опортуністичної поведін-ки», М. Дженсен і У. Меклинг – «витрати моніторингу за поведінкою агента і витрати його самообмеження», Й. Барцель – «витрати вимірю-вання», П. Мілгром і Дж. Робертс – «витрати впливу», Г. Хансман – «витрати колективного прийняття рішень», К. Далман – «витрати збору і переробки інформації, витрати проведення переговорів і прийняття рішень, витрати контролю і юридичного захисту виконання контракту» [189, с. 114].

Класифікація транзакційних витрат, проведена Капелюшни-ковим Р.І., подана в додатку Б4. У відповідності з нею та з класифікаційними угрупованнями інтелектуального капіталу за визначеннями різних авторів можна констатувати, що капітал відносин пов’язаний лише з людьми і є видом людського капіталу та використовується на благо організацій лише за участі його носіїв.

Таким чином, систематизувавши визначення нових видів капіталу і застосовуючи до них науково обґрунтовані принципи класифікації, у складі капіталу можна виділити речовий і неречовий капітал. До речо-вого капіталу слід віднести капітал у фізичній та символічній формах. У фізичній формі існує природний та створений капітал. У сим-волічній – фінансовий капітал. Серед основних видів неречового капі-талу слід виділити людський, соціальний та організаційний капітал.

23

Людський капітал можна підрозділити на біологічний (спадковий і набутий), та духовний (інтелектуальний, інноваційний та ідеологічний). Інтелектуальний капітал проявляється у застосуванні розумових здібностей людини, інноваційний – в творчому підході до діяльності. Ідеологічний капітал людини – це інформаційний капітал (загальноосвітній та професійний, культурний), моральний та капітал відносин. Соціальний (ідеологічний) капітал існує в формах нормативно-правового, політичного, інформаційного (в тому числі культурного) та морального капіталів. Організаційний капітал поділяється на структурний, процесний, ринковий та інформаційний (у т. ч. культурний). Класифікація неречового капіталу підприємства, проведена автором, подана на рис. 1.1.1.

Рис. 1.1.1. Склад неречового капіталу

24

Неречовий капітал

Ринковий капітал

Товарні знаки, знаки обслуговування,

фірмові найменування,

ділова репутація, наявність постійних покупців та осіб –

інсайдерів в установах партнерів та клієнтів, повторні

контракти з клієнтами

Структурний капітал

Права інтелектуальної власності,

права користування природними

благами, ліцензії

Людський капітал

Біологічний, духовний

(інтелектуальний,

ідеологічний (освіти,

культурний, моральний, відносин),

інноваційний)

Організаційний капітал

Процесний капітал

Інформа-ційний

Культурний капітал

Сукупна вартість процесів, які створюють

вартість чи не створюють її

Система цінностей та корпоративна

культура

Систематизована і зібрана воєдино

компетентність плюс спроможність

підприємства до іновацій, а також

організаційні можливості

створення капіталу, грамотний

менеджмент

Інформаційні ресурси, бази

даних

Таким чином, автор замість терміну «нематеріальний капітал» пропонує вживати термін «неречовий», так як інтелектуальний капітал є різновидом людського. Підприємство є повноправним власником організаційного капіталу, частини людського капіталу, а також вправі використовувати соціальний капітал, який є власністю того суспільства, в якому таке підприємство створене. 1.2. Сутність та класифікація ефективності вкладень

капіталу в підприємствоУ літературі визначення терміна «вкладення капіталу» не

досліджене. Значно частіше розглядаються явища капіталу, інвестицій та похідних від них категорій. Для забезпечення достатньої глибини дослідження процес вкладення капіталу був розкладений на елементи, зокрема, капітал та інвестиції, проаналізовані і систематизовані основні результати їх досліджень, після чого окреслені межі процесу вкладення капіталу, з чого слід зробити висновок, що термін «вкладення капіталу» по суті тотожний терміну «інвестиції».

Систематизація визначень терміна «інвестиції» на основі дослідження літературних джерел проведена автором у монографії [105, c. 25–52].

Останнім часом виник новий різновид інвестицій – вкладення в людський капітал. Підприємства, які здійснюють витрати на персонал, по суті, інвестують в людський капітал. Вважають, що інвестиції в людський капітал – це всі види витрат, які можна оцінити в грошовій або іншій формі і які сприяють зростанню в майбутньому продуктивності та заробітків працівника, є інвестиціями в людський капітал [97, c. 55]. Суть інвестицій в людський капітал потребує деякого уточнення, так як вона відрізняється від суті інших різновидів інвестицій в основному за відносинами власності. По-перше, інвестором в людський капітал може виступати не тільки організація, а й сама фізична особа, її родина, держава, спонсори та інші, тому інвестиції організації в людський капітал відрізняються від вартості людського капіталу, оціненої на основі витрат. Організація повинна обліковувати лише власні інвестиції в людський капітал, пропозиції щодо чого уже розроблені зарубіжними та вітчизняними науковцями в галузі обліку [94]. По-друге, людський капітал невіддільний від його носіїв – фізичних осіб, тому виникає проблема власності на нього та отримання результатів від інвестування. Зокрема, кваліфікація, отримана в результаті інвестицій організації у навчання працівників може бути використана працівниками за межами даної організації і не на її користь, тому взаємовідносини організації і працівників мають регулюватися контрактами, які теж повинні бути об’єктами обліку. По-третє, існують сумніви щодо визнання інвестиціями окремих видів витрат на працівників з огляду на те, чи принесуть такі витрати

25

збільшення професійної цінності працівника для організації (наприклад, на народження та виховання дітей, відпочинок тощо).

Категорія «інвестиції», крім витратного аспекту, передбачає і дохідний аспект. Доходи від людського капіталу можуть отримувати як організація, так і держава, сама людина та інші особи.

Автор пропонує сформулювати визначення інвестицій в людський капітал та самого людського капіталу на різних рівнях, зокрема, планетарному, макрорівні, особистісному рівні та мікрорівні. На планетарному, особистісному та макроекономічному рівнях доцільно застосовувати соціальний підхід, за яким інвесторами можуть бути будь-які суб’єкти, напрямки витрат та власники доходів теж будь-які. На рівні організації пропонуємо враховувати лише вкладення організації у працівників і тільки на цілі, які підвищують їх професійні здібності, а результатом таких інвестицій мають бути доходи організації у вигляді прибутків та приросту капіталу (рис. 1.2.1).

Грішнова О.А. [97, с. 62–64] виділяє витрати та зиски від інвестування в людський розвиток. Зокрема, до витрат вона відносить плату за навчання, витрати на навчання, витрати на переїзд до місця навчання, втрачені заробітки, моральні втрати працівників. До зисків вона відносить вигоди, які отримає працівник від свого розвитку. Проте, з точки зору організації частина майбутніх зисків працівника буде здійснюватися знову ж таки за рахунок підприємства, становитиме його витрати і в той же час ефекти, очікувані персоналом. Для оцінки ефективності інвестування підприємством в людський капітал досить важко визначити зиски від таких витрат, вони виражатимуться у формі підвищення продуктивності праці, кваліфікації, якості обслуговування клієнтів тощо і розчинятимуться в загальних показниках підприємства.

Рис. 1.2.1. Місце людського капіталу в інвестиційному циклі організації

26

Інвестиції організації

Людський капітал

Заощадження, позики

Приріст капіталу

Нелюдський капітал (речовий, нематеріальний)

Господарська діяльність

Інвестиції особи, родини, держави та

інших

Окрім інвестицій у людський капітал, джерелом його формування є також природно здобуті (генетично успадковані) властивості особистості, які набувають свого розвитку через цілеспрямовані інвестиції.

З метою задоволення власних потреб люди, зокрема, вступають в організацію. Одне із визначень терміна «організація» безпосередньо пов’язане з людьми: «Організація – це об’єднання людей з метою досягнення спільної мети». Щоб досягти задоволення власних потреб завдяки роботі в організації, людина має задовольняти потреби організації.

Таким чином, працівники роблять зусилля у відповідності зі своїм характером (здатністю до зусиль задля задоволення власних потреб). Якщо результати роботи працівника задовольняють організацію, то працівник має певну цінність для неї. Якщо винагорода за результатами роботи задовольняє працівника, то робота в організації має певну цінність для людини. Таким чином, проблема полягає в узгодженні потреб працівників та інтересів організації, що може бути здійснене наступними способами: 1) врахування інтересів окремих працівників при розробці цілей організації (кар’єра, участь у прибутках, власність, участь в управлінні тощо); 2) встановлення системи стимулювання працівників, яка була б вигідна не лише для організації, а й задовольняла б певні потреби працівників.

Авторське визначення терміна «вкладення капіталу», з одного боку, прирівнюється до терміна «інвестування», що означає вкладення інвестиційних ресурсів, тобто їх перетворення у капітал об’єкта інвестування, а з іншого боку, необхідність контролю і аналізу ефективності вкладення капіталу передбачає визначення зиску від вкладення капіталу протягом усього життєвого циклу інвестиційного проекту, тому предметом дослідження у дисертації є не тільки реальний інвестиційний проект до прийняття інвестиційного рішення і не тільки один інвестиційний цикл, а увесь життєвий цикл інвестиційного проекту, який включає в себе процес вибору та прийняття інвестиційного проекту і повний життєвий цикл підприємства-об’єкта інвестування.

Економічна сфера буття все частіше досліджується у взаємозв’язку з соціальною, екологічною та іншими [48], а також з розвитком досліджень у економічній науці термін «ефективність» набуває все більш соціального відтінку [337]. Тому є потреба у перегляді сутності ефективності та ознак її класифікації.

Виникненню терміна «ефективність» передувало виникнення терміна «ефект», який спершу вживався тільки відносно до господарської сфери буття. Історично первинним ще до існування підприємств як одиниць бізнесу можна вважати споживчий ефект як

27

приріст матеріальних благ окремого індивіда в результаті праці чи обміну тощо. З виникненням комерційних утворень відносно до діяльності мікроекономічної одиниці з’явилось поняття «економічний ефект», під яким слід розуміти приріст матеріальних активів підприємства в результаті господарської діяльності. З появою грошей виникло поняття фінансового ефекту як приросту грошових коштів в результаті фінансових операцій, а з появою обліку в грошовому вимірнику та подвійного запису і рахунків фінансових результатів можна говорити про можливість визначення фінансово-економічного ефекту як економічного, вираженого з допомогою грошового вимірника, або перевищення доходів над витратами, фінансовий результат. Пізніше, крім абсолютних показників, з’явилися відносні, зокрема, такі, як прибутковість, рентабельність (табл. 1.2.1).

Таблиця 1.2.1Еволюція термінів «фінансово-економічний ефект»

та «фінансово-економічна ефективність»Еволюція сутності терміна Назва терміна

Приріст матеріальних благ окремого індивіда в результаті праці чи обміну Споживчий ефект

Приріст матеріальних активів підприємства в результаті господарської діяльності

Економічний ефект

Приріст грошових коштів в результаті фінансових операцій Фінансовий ефект

Перевищення доходів над витратами, фінансовий результат Фінансово-економічний ефект

Прибутковість, рентабельність Фінансово-економічна ефективність підприємства

Величина майбутніх дисконтованих чистих грошових потоків

Фінансово-економічний ефект інвестиційних проектів

Відношення величини майбутніх дисконтованих чистих грошових потоків до вкладеного капіталу

Фінансово-економічна ефективність інвестиційних проектів

З виникненням і розвитком інвестиційної діяльності почали говорити про фінансово-економічний ефект та фінансово-економічну ефективність інвестиційних проектів. Фінансово-економічний ефект інвестиційних проектів однозначно визначається в літературі величиною майбутніх чистих грошових потоків у часі, одержаних від розміщення інвестиційних ресурсів. Оцінка фінансово-економічної ефективності інвестиційних проектів враховує склад інвестиційного портфеля, обсяг інвестицій та джерела їх фінансування [335, с. 13–14]. Ефективними інвестиційними проектами вважаються варіанти

28

розміщення інвестиційних ресурсів у часі і за напрямками, які дозволяють отримати найкращі із можливих результати (зокрема, майбутні дисконтовані чисті грошові потоки). Критерієм вибору ефективного інвестиційного проекту вважається досягнення рівності між граничною нормою часового вибору інвестора, граничною нормою доходу від інвестиційного проекту і ринковою ставкою відсотків його фінансування.

У сучасних літературних джерелах також пов’язують термін «ефект» з терміном «ефективність» (додаток Е). Зокрема, ефект визначається як досягнутий результат у різних формах вияву – матеріальній, грошовій, просування по службі, соціальній тощо [268, с. 201]. Економічний ефект у літературі визначається як корисний результат економічної діяльності, що вимірюється як різниця між грошовими доходами від такої діяльності та грошовими витратами на її здійснення [268, с. 201] або як показник результативності господарської діяльності у формі різниці між її результатами і витратами усіх ресурсів. Зазвичай у якості економічного ефекту виступає прибуток від господарської діяльності, але ним може також бути підвищення продуктивності праці, ріст вартісної оцінки обсягів діяльності тощо [349, с. 181]. Враховуючи дослідження еволюції терміна «ефект», слід внести поправку у вищевикладене визначення і розрізняти економічний ефект (у натуральних показниках) та фінансово-економічний ефект (у грошовому вимірнику).

Ефективність у сучасних словниках [268, с. 217] визначається як здатність створювати ефект, результативність процесу, проекту тощо, відношення ефекту, результату до витрат, що забезпечили цей результат. Економічна ефективність за тим же словником [268, с. 217–218] – це досягнення найбільших результатів за найменших витрат живої та уречевленої праці; конкретна форма вияву закону економії часу, їх зв’язок здійснюється через зростання продуктивності праці. Крім того, там же наводиться визначення соціальної ефективності [268, с. 219], під якою розуміється відповідність результатів господарської діяльності основним соціальним потребам і цілям суспільства; а також визначення ефективності інвестицій [268, с. 218] як комплексу соціально-економічних показників результативності процесу інвестування.

Враховуючи стан розвитку сучасних знань про ефект і ефективність, автор розуміє під ефектом абсолютний показник, який характеризує різницю між досягнутим і базовим чи очікуваним показником або між результатами і витратами, а під ефективністю – відносний показник, що характеризує ступінь досягнення результату і визначається як відношення досягнутого показника до базового чи очікуваного або результату до витрат. Таким чином, вважається, що

29

ефективність вкладення капіталу доцільно досліджувати як комплекс соціальної та фінансово-економічної ефективності протягом усього інвестиційного циклу.

У зв’язку зі стратегічною орієнтацією та соціалізацією економіки Д. Нортон та Р. Каплан почали розуміти під ефективністю підприємства ступінь досягнення цілей [23, 24, 25]. Дане трактування цілком справедливе для інвесторів та топ-менеджерів підприємств, так як цілі здебільшого цих учасників бізнесу реалізуються в процесі діяльності підприємства. Розуміючи ефективність у вищезазначеному значенні, доцільно розглянути, які цілі можуть бути поставлені перед підприємствами і визначатимуть ступінь їх ефективності.

Центральною в класичній економічній теорії є думка про те, що підприємства прагнуть максимізувати прибутки [63], так як, по-перше, одержання прибутків входить до інтересів акціонерів та власників, на чиї кошти існують підприємства; а по-друге, з часів Адама Сміта економісти стверджують, що максимізація прибутку окремого підприємства приводить до максимізації економічного добробуту усього суспільства. Тобто максимізація прибутку в окремій одиниці бізнесу сприяє максимізації макроекономічного ефекту. Аргументами проти цієї мети підприємства є те, що ринкова система відображає лише інтереси тих, хто володіє грошима і ігнорує соціальні проблеми, зокрема, розподілу доходів; у меті не враховано вирішення екологічних проблем; вона недоцільна для монополій і олігополій. Проте, якщо вищезазначені проблеми успішно вирішуються державою завдяки її втручанню в сектор підприємництва, то максимізація прибутковості може бути критерієм ефективності окремого підприємства.

У сучасних умовах у випадку широкого розпилення акцій і домінування на підприємстві топ-менеджерів максимізацію прибутків витісняють інші цілі, зокрема, максимізація виручки від продажу, лідерство на ринку тощо. Крім того, власні цілі мають і інші учасники бізнесу (акціонери, персонал, клієнти, постачальники та інші) і не завжди очікуваний ними ефект вимірюється у грошовому вимірнику, а також інформація про ефективність бізнесу може виявитися для них недоступною, їх цілі протилежними або оцінка ефекту неадекватною їх очікуванням.

Основною метою для акціонерів чи інвесторів може стати максимізація власного добробуту [63] у короткотерміновій перспективі (максимізація дивідендів, процентів та інших виплат) чи у довготерміновій перспективі (максимізація вартості підприємства, ринкових цін на акції, облігації тощо). Якщо цілі інших учасників бізнесу вступають у конфлікт з цією метою інвесторів, то доцільно визначити для підприємства декілька цілей. В результаті першочергові

30

цілі клієнтів чи топ-менеджерів будуть обмежувати мету максимізації добробуту інвесторів.

Виходячи із вищевикладеного, ефективність системи можна визначити як комплексну операційну властивість процесу функці-онування системи, яка характеризує її пристосованість до досягнення цілей системи [337]. Це поняття повинно застосовуватися тільки по відношенню до цілеспрямованих функцій системи. Ефективність вимірюється ступенем відповідності результатів функціонування системи чи її елемента встановленим цілям (рис. 1.2.2).

Рис. 1.2.2. Сутність ефективності системи (за Д. Нортоном та Р. Капланом )

Фахівці із компанії «Інталєв» [337] розрізняють технічну чи інформаційну ефективність (утилітарність), функціональну ефективність (корисність), фінансово-економічну ефективність (успішність). Технічна (інформаційна) ефективність – це спроможність впроваджувати у практику своєї діяльності технічну чи інформаційну систему. Функціональна ефективність вимірюється спроможністю впровадження чи оптимізації функції системи. Фінансово-економічна ефективність – це спроможність до росту і досягнення цільових фінансово-економічних показників (рис. 1.2.3).

Рис. 1.2.3. Типи ефективності («Інталєв»)

31

Успішність (фінансово-економічна ефективність)Корисність (функціональна ефективність)

Утилітарність (інформаційна чи технічна ефективність)

Система

Елемент

Цілі системи

Цілі елемента

Фактичні показникиЕфективність

Виходячи із вищевикладеної класифікації у понятті «ефективність» слід розрізняти як мінімум дві складові – «успішність» та «економічність». Успішність – це ступінь досягнення цілей, а економічність – максимальна віддача на одиницю використаного ресурсу [337]. Завдання підприємства – забезпечити взаємозв’язок цих показників, так як економічність не завжди приводить до успішності і навпаки. Підприємство може бути економічним, але зазнавати невдач у досягненні своїх цілей (наприклад, відсутність ринкового попиту). З іншої сторони, підприємство може бути успішним, тобто досягати своїх цілей, але неекономічним, так як досягнення цілей дістанеться невиправдано високою ціною. Щоб досягти узгодженості економічності та успішності, необхідно при постановці цілей вирішити задачі оптимізації: 1) якщо рівень успішності фіксований, то необхідно мінімізувати витрати ресурсів; 2) якщо витрати ресурсів є фіксованими, то необхідно максимізувати успішність (рис. 1.2.4).

Рис. 1.2.4. Взаємозв’язки успішності та економічності

Оцінюючи вищевикладені твердження, можна цілком справедливо констатувати, що під економічністю їх автори розуміють власне економічну ефективність, а під успішністю – соціальну. Крім того, вищенаведене дозволяє окремо класифікувати технічну та інформаційну ефективність, ефективність системи та функції.

Для підприємств, які не досягли сучасного рівня розвитку, цілі максимізації прибутку чи добробуту акціонерів та їм подібні є цілком прийнятним. Проте, в сучасних соціально-економічних умовах ведення бізнесу відбуваються значні зміни. На даному етапі розвитку суспільно-господарського буття вважається, що метою діяльності економічних систем є не стільки максимізація прибутку чи добробуту інвесторів, а, в першу чергу, задоволення інтересів основних груп учасників бізнесу, так як останнім часом посилюється соціальна орієнтація економіки і в діяльності підприємства задіяні інтереси декількох груп зацікавлених осіб, зокрема, внутрішніх (власників, ме-неджерів, персоналу) та зовнішніх (клієнтів, акціонерів, поста-чальників, конкурентів, суспільних організацій, держави та інших).

Організація (підприємство) сучасного рівня розвитку – це соціальне утворення, міні-суспільство, група людей, які мають власні цілі. Усі учасники бізнесу мають власні очікування від організації.

32

Досягнення цілі Витрати ресурсів

Успішність Економічність

Максимальне Оптимізація Мінімальні

Вважається, що мета підприємства передбачає інтеграцію цілей усіх учасників. Потрібно вибудувати ієрархію цілей, конкретизувати їх у показниках, ступінь виконання яких і буде мірою ефективності мікроекономічної системи. Треба виділити очікування кожної цільової групи, з якою взаємодіє організація, після чого визначити, якими ресурсами підприємства буде задоволене кожне очікування цільової групи. Якщо організація не може відповідати очікуванням цільової групи, її чекає конфлікт і можливі проблеми. Інтереси окремих груп учасників бізнесу можуть бути як різноспрямованими, так і протилежними, проте для ефективної взаємодії підприємства із зовнішнім оточенням та ефективної внутрішньої діяльності доцільно враховувати максимум інтересів зацікавлених груп.

Виходячи з цих позицій автор визначає ефективність як ступінь задоволення інтересів учасників господарського процесу. Ця позиція справедлива і з огляду на розвиток і застосування сучасних теорій управління взаємовідносинами з клієнтами, теорій управління персо-налом тощо, так як клієнти забезпечують для підприємства доходи, а людський капітал є найціннішим ресурсом підприємства. Інтереси учасників бізнесу не завжди стосуються усіх без винятку аспектів буття в конкретний період часу, а рішення приймаються людьми, тому домінуючою для мікроекономічної системи як соціально-економічного утворення є індивідуальна соціально-духовна ефективність (задоволення інтересів) основних груп зацікавлених осіб.

Проте, не зважаючи на зміщення цілей функціонування економічних систем у бік соціально-духовних чи соціально-економічних цілей та сучасну сутність ефективності, фінансово-економічна ефективність залишається обов’язковою умовою діяльності економічних систем, інакше вони перестають бути одиницями бізнесу. Це стосується й інших аспектів діяльності підприємства – техніко-економічного, екологічного, ринкового тощо, так як у довготерміновій перспективі незабезпечення ефективності в цих аспектах призведе до руйнівних наслідків. Тобто мікроекономічна система має забезпечувати позитивний результат у всіх аспектах свого функціонування.

При визначенні показників ефективності мікроекономічної системи необхідно враховувати прийняті у світі підходи, у відповідності з якими виділяють щонайменше сім критеріїв оцінки [225]: дієвість, економічність, якість продукту, прибутковість (доходи/витрати), продуктивність, якість умов трудової діяльності, впровадження нововведень. Дієвість – це ступінь досягнення системою поставлених перед нею цілей. Щоб її виміряти, порівнюють намічені результати з фактичними. Найбільш розповсюдженими методами вимірювання вважають розрахунок індексів дієвості, які показують ступені

33

досягнення цілей в одному періоді в порівнянні з іншими. Економічність – ступінь використання системою ресурсів. Економічність визначається шляхом співставлення ресурсів, які передбачалося витратити для досягнення визначених цілей і виконання конкретних робіт, з ресурсами, які були фактично спожиті. Якість продукту – ступінь відповідності його вимогам, специфікації і очікуванням клієнта. Традиційні методи визначення якості наданих послуг включають встановлення відповідності специфікаціям і своєчасності надання послуг – в терміни і в час, зручний для споживачів. Прибутковість – співвідношення між валовими доходами (прибутками) і сумарними витратами. Конкретними показниками прибутковості є: прибутковість товарообігу, прибутковість сукупних активів, прибутковість капіталу. Продуктивність – співвідношення кількості робіт (послуг) і витрат на їх реалізацію. Якість умов трудової діяльності – престижність роботи, почуття безпеки, впевненості, задоволеності працівників організації, включаючи управлінський персонал. Методи вимірювання спрямовані на визначення ступеню відповідності особистих уявлень працівників про соціально-психологічні умови в трудовому колективі і фактичний стан умов праці. Впровадження нововведень – це реальне застосування нових досягнень в галузі сучасної техніки, науки і управління в організації для досягнення поставлених цілей.

Таким чином, при визначенні ефективності доцільно застосувати критерії ефективності. У теорії менеджменту стосовно цього широко відомий часовий підхід до оцінки ефективності  управління [258], який виокремлює в процесі її оцінки коротко-, середньо- та довготерміновий періоди, для кожного з яких можна визначити специфічні критерії оцінки ефективності підприємства.

Менеджери виділяють п’ять критеріїв короткотермінової ефективності: продуктивність, якість, ефективність, гнучкість, задоволеність. Продуктивність – це здатність організації забезпечувати кількість та якість продукту у відповідності до вимог зовнішнього середовища. Якість – задоволення запитів споживачів стосовно функціонування виробів чи надання послуг. Фахівці, що досліджують питання якості, вважають її кінцевим критерієм індивідуальної, групової та організаційної ефективності, необхідною умовою виживання. Ефективність організації – це співвідношення «виходів» до введених факторів. Показники ефективності  обов’язково обчислюються у вигляді співвідношень (співвідношення прибутку до витрат, обсягу виробництва або часу – найбільш типові приклади таких показників). Гнучкість означає здатність організації перерозподіляти ресурси з одного виду діяльності на інший з метою випуску нового продукту на запити споживачів. На організаційну

34

ефективність впливають три аспекти гнучкості: здатність реагувати на зміни зовнішнього середовища (споживачів, конкурентів, урядових настанов); здатність індивідів та груп організації реагувати на зміни індивідів та груп у самій організації; здатність організації адаптувати свої методи управління у відповідності до таких змін. Задоволеність – рівень задоволення організацією потреб своїх працівників. Показниками задоволеності можуть бути: ставлення працівників до доручень, плинність кадрів, запізнення та скарги.

Доцільно також навести вимоги фінансистів до ділової активності та ефективності підприємства у коротко-, середньо- та довготер-міновій перспективі. У літературі описані фінансові показники, які потребують уваги на різних етапах життєвого циклу підприємства [105, с. 103, 113, 138], проте доцільно перегрупувати їх за часовими перспективами підприємства (табл. 1.2.2).

Таблиця 1.2.2Розподіл критеріїв ефективності за перспективами

(дані різних авторів)Перспек-

тивиКритерії за стандартом

Критерії менеджерів Критерії фінансистів

Коротко-термінова

Якість продукту, прибутковість, продуктивність, економічність, якість умов тру-дової діяльності

Продуктив-ність якість, ефективність, гнучкість, задоволеність

Платоспроможність і термінова ліквідність, рентабельність продажу

Середньо-термінова

Дієвість, впровадження нововведень

Конкуренто-здатність, розвиток

Ділова активність (оборотність активів), загальна ліквідність, кредитоспроможність, оптимальна структура і ціна капіталу, наявність потенціалу розвитку

Довготер-мінова – Виживання

Стійкість, рентабель-ність капіталу, інвести-ційна привабливість, імовірність банкрутства, ефективність вкладення капіталу

Доцільно звернути увагу на перерахування авторами різних критеріїв ефективності та суттєві відмінності у трактуванні ними термінів «продуктивність» та «якість».

Зокрема, продуктивність трактується з позицій витратного та

35

цільового підходів. Автор вважає більш вірним витратний підхід у даному випадку. Для компенсації відсутності цільового підходу доцільно застосовувати критерій дієвості як відношення фактично отриманих підприємством ефектів до очікуваних (передбачених цілями), проте критерій дієвості доцільно застосовувати для визначення ефективності у середньо терміновій перспективі.

Якість товару трактується усіма авторами як відповідність характеристик товару вимогам чи стандартам якості або очікуванням клієнтів. У словнику [269, с. 559] якість визначається як сукупність технічних, економічних, експлуатаційних, соціальних та інших властивостей речей і процесів, які характеризують їх корисність. Показниками якості у матеріальному виробництві є надійність, гарантійність, довговічність, технічний ресурс, ремонтопридатність. Надійність – властивість товару безвідмовно працювати в заданих режимах експлуатації протягом певного часу чи при виконанні певного обсягу роботи. Гарантійність – термін експлуатації товару, протягом якого виробник гарантує безвідмовність і несе матеріальну відповідальність за можливі дефекти при дотриманні правил експлуатації. Довговічність – сумарний термін служби товару в заданих умовах експлуатації до моменту, коли витрати на відновлення його роботи стають недоцільними. Технічний ресурс – сума інтервалів часу безвідмовної роботи до капітального ремонту за технічними умовами. Вищим критерієм якості є відповідність світовим стандартам та конкурентоздатність товарів на світовому ринку. Таким чином, якість по своїй суті – це відповідність фактичної корисності товарів (спроможності до задоволення потреб споживачів) очікуваній споживачами. Але так як виявити і оцінити у показниках потреби широкої маси споживачів неможливо, то ці потреби сформульовані у вигляді стандартів якості, тому якість товарів фактично визначають як відповідність їх характеристик стандартам якості.

Критерій ефективності, запропонований менеджерами, по суті є критерієм прибутковості (рентабельності), так як визначається як співвідношення ефектів, отриманих підприємством, і використаних факторів (ресурсів та витрат). Проте, у короткотерміновій перспективі важлива лише рентабельність продажу.

Критерій економічності по суті відображає відповідність фактичних витрат встановленим нормам та бюджетам, що також є важливим у короткотерміновій перспективі.

Критерій якості умов трудової діяльності поєднує в собі критерії дієвості при визначенні його як співвідношення фактичних умов очікуваним персоналом та критерій продуктивності при визначенні його як відношення створених умов трудової діяльності до витрат на створення таких умов. Але беручи до уваги унікальність людського

36

ресурсу для підприємства доцільно виділяти такий критерій окремо та застосовувати до нього обидва підходи.

З позицій фінансового аспекту доцільно передбачити серед критеріїв короткотермінової ефективності підприємства критерій термінової ліквідності та платоспроможності підприємства.

Таким чином, у короткотерміновій перспективі при визначенні ефективності підприємства автор вважає за доцільне враховувати наступні критерії: якість товарів та їх конкурентоздатність, рентабельність продажу, продуктивність, гнучкість, термінову ліквідність та платоспроможність, економічність і якість умов трудової діяльності.

Середньострокові критерії ефективності  охоплюють більш тривалий часовий горизонт у порівнянні із короткотерміновими критеріями. Організація здатна функціонувати певний час, ігноруючи середньострокові критерії, тоді як невідповідність короткотерміновим критеріям відразу може створити проблеми. У середньо терміновій перспективі менеджери виділяють два критерії – конкурентоздатність і розвиток [258]. Конкурентоздатність характеризує становище організ-ації в галузі, її здатність конкурувати у боротьбі за споживача. Конку-рентоздатність організації знижується, коли погіршуються показники діяльності, якості та гнучкості, і вона не спроможна реалізувати товари і надавати послуги, яких вимагають споживачі. Розвиток – спосіб забезпечення ефективності, що полягає в інвестуванні коштів у задоволення майбутнього попиту зовнішнього середовища. Не зважаючи на те, що таке використання ресурсів зменшує продуктивність та  ефективність  у короткостроковому періоді, розвиток, що управляється належним чином, є запорукою виживання.

Автор виділяє у середньо терміновій перспективі наступні критерії ефективності: конкурентоздатність підприємства, інноваційність (здатність до впровадження нововведень), дієвість (здатність досягати цілей), ділову активність (оборотність активів), загальну ліквідність, кредитоспроможність, оптимальну структура і ціну капіталу, наявність потенціалу розвитку і спроможність до забезпечення кар’єрного зростання персоналу.

Кінцевим критерієм організаційної ефективності є здатність орга-нізації зберігати своє становище в межах середовища. Отже, вижи-вання організації являє собою довготермінове мірило організаційної ефективності. Тому автор пропонує при визначенні ефективності підприємства у довготерміновій перспективі враховувати наступні критерії: стійкість, рентабельність капіталу, інвестиційну приваб-ливість, імовірність банкрутства, вартість підприємства, ефективність вкладення капіталу. Усі перераховані критерії мають фінансову природу, проте вони забезпечують виживання підприємства у

37

довготерміновій перспективі.Критерії визначення ефективності у часовому аспекті,

виокремленні автором, наводяться у таблиці 1.2.3.Таблиця 1.2.3

Критерії ефективності підприємства у часовому аспектіУ короткотерміновій

перспективіУ середньотерміновій

перспективіУ довготерміновій

перспективіЯкість (конкурен-тоспроможність) това-рів, гнучкість, рентабельність продажу, продуктивність, термінова ліквідність та платоспроможність, економічність, якість умов трудової діяльності

Конкурентоспроможність підприємства, іннова-ційність, дієвість, ділова активність, загальна лік-відність, кредитоспро-можність, оптимальна структура і ціна капіталу, наявність потенціалу розвитку, спроможність забезпечити кар’єрне зростання персоналу

Стійкість, рентабельність капіталу, інвестиційна привабливість, імовірність банкрутства, вартість підприємства, ефективність вкладення капіталу

Таким чином, для визначення ефективності на торговельному підприємстві необхідно розраховувати значну кількість окремих показників ефективності (підсистем, функцій, процесів, вкладень, використання ресурсів, затрат, досягнення цілей тощо) у різних часових аспектах. Усі показники ефективності формують інтегральний показник, який можна назвати показником організаційної ефективності, а окремі менеджери називають його також показником ефективності управління підприємством [258].

Поняття «ефективність управління підприємством» не одержало поки чіткого визначення і тлумачення ні в науковій літературі, ні в практиці управління. У вітчизняній і закордонній науковій літературі з менеджменту відзначаються спроби поділу понять «результативність управління» і «ефективність управління». Під результативністю управління розуміється його цільова спрямованість на створення потрібних, корисних речей, здатних задовольняти певні потреби, забезпечити досягнення кінцевих результатів, адекватних поставленим цілям управління. У подібному трактуванні поняття «результативність управління» характеризується результатом, ефектом, що досягається суб’єктом управління завдяки його впливу на об’єкт управління [258]. Таким чином, поняття результативності управління ототожнюється з поняттям результативності підприємства або його успішності в різних аспектах як відповідності ефектів, які створюються підприємством, цілям підприємства. Інший зміст вкладається в поняття «ефективність управління». Якщо ототожнити ефект управління з його результатом, а

38

витрати – з витратами на управління, то можна дійти до визначення ефективності  управління як відношення ефектів, які створюються підприємством, до витрат на управління підприємством. Проте, неправомірно вважати результати керованих процесів підсумком тільки управлінської діяльності. Основна частина продукту створюється основними оперативними працівниками підприємства, а не управлінцями. Тому некоректно порівнювати результати усього господарювання з витратами тільки на управління. Виникає обґрунтоване бажання поставити в знаменник формули вище описаної ефективності витрати на здійснення всієї діяльності, а не тільки управління. У підсумку ми одержимо формулу ефективності, але вже не управління, а всього керованого об’єкта чи процесу або організаційної ефективності.

Відмінності у визначенні ефективності управління підприємством у різних авторів зводяться до однієї з наступних концепцій та підходів до оцінки організаційної ефективності (рис. 1.2.5).

Цільова концепція організаційної ефективності – це концепція, згідно з якою діяльність організації спрямована на досягнення певних цілей, а ефективність  управління характеризує ступінь досягнення поставлених цілей, тобто дієвість організації. Не зважаючи на свою привабливість та зовнішню простоту, застосування цільової концепції пов’язане із низкою проблем: 1) досягнення цілі не завжди є легко вимірюваним; 2) організації здебільшого намагаються досягти декількох цілей, частина з яких суперечлива за змістом; 3) спірним є існування загального набору «офіційних» цілей (складність досягнення згоди серед менеджерів щодо конкретних цілей організації).

Системна концепція організаційної ефективності – це концепція, згідно з якою на результати діяльності організації впливають як внутрішні чинники, так і фактори зовнішнього середовища, а ефективність управління характеризує ступінь адаптації організації до свого зовнішнього середовища. Системна концепція організації акцентує увагу на двох важливих міркуваннях: 1) виживання організації залежить від її здатності адаптуватися до вимог середовища; 2) для задоволення цих вимог повний цикл «входи – процес – виходи» повинен знаходитись в центрі уваги керівництва.

39

Рис. 1.2.5. Концепції визначення організаційної ефективності та ефективності управління

Концепція організаційної ефективності на основі досягнення «балансу інтересів» – це концепція, згідно з якою діяльність організації спрямована на задоволення очікувань, сподівань і потреб (інтересів) усіх індивідуумів і груп, які взаємодіють в організації та з організацією, а ефективність управління характеризує ступінь досягнення балансу інтересів усіх зацікавлених у діяльності організації індивідуумів і груп. Ця концепція акцентує увагу на відносній важливості різних групових та індивідуальних інтересів в організації (на відміну від цього, цільова концепція підкреслює, що організації віддають перевагу досягненню загальних організаційних цілей). Окрім зазначених концепцій, що відбивають сутність двох категорій («ефективність організації» та «ефективність управління організацією»), існують системи поглядів, що стосуються виключно ефективності управління, зокрема, функціональна та композиційна концепції.

Функціональна концепція ефективності управління – це концепція, згідно з якою управління розглядається з точки зору організації праці та функціонування управлінського персоналу, а ефективність управління характеризує співставлення результатів та витрат самої системи управління. Першочерговим завданням у визначенні

40

Організаційна ефективність

Ефективність управління підприємством

Цільова концепція

Системна концепція

Концепція балансу інтересів

Функціональна концепція

Композиційна концепція

Інтегральний підхід

Рівневий підхід

Часовий підхід

продуктивності управлінської праці у будь-яких одиницях є встановлення за кожною функцією управління загального обсягу роботи, який залежить від великої кількості різних факторів (розмір і структура виробництва, асортимент продукції, чисельність працюючих тощо) і змінюється зі зміною кожного з них. Сьогодні ця задача в методичному відношенні ще не вирішена.

Композиційна концепція ефективності управління – це концепція, згідно якої ефективність управління визначається ступенем впливу управлінської праці на результати діяльності організації в цілому. Серед показників, що характеризують результат (ефект) діяльності організації, найбільш широко використовуються наступні: продуктивність праці; розмір зниження собівартості продукту; обсяги приросту прибутку; обсяги реалізації продукту тощо. В межах композиційної концепції для визначення ефективності управління досить широко використовуються показники питомої ваги апарату управління: питома вага управлінців в загальній чисельності працюючих; питома вага персоналу управління в загальному фонді оплаті праці; питома вага витрат на управління в собівартості продукції тощо.

Поряд із наведеними концепціями в теорії і практиці менеджменту склались три найбільш поширені підходи до оцінки організаційної ефективності та ефективності управління, зокрема: інтегральний, рівневий та часовий.

Інтегральний підхід до оцінки організаційної ефективності  та ефективності управління ґрунтується на побудові синтетичного (інтегрального) показника, який охоплює декілька часткових показників ефективності. Він з’явився як один із варіантів подолання головного недоліку переважної більшості показників ефективності – неспроможності відобразити багатогранну ефективність підприємства в цілому.

Рівневий підхід до оцінки організаційної ефективності та ефективності управління виокремлює в процесі оцінки три рівні ефективності: 1) індивідуальний; 2) груповий; 3) організаційний та відповідні фактори, що на них впливають. Ефективність управління при цьому формується як інтегрований результат індивідуальної, групової та організаційної ефективності з урахуванням синергетичного ефекту. На базовому рівні знаходиться індивідуальна ефективність, яка відбиває рівень виконання завдань окремими працівниками. Як правило, співробітники організації працюють у групах, що викликає необхідність врахування ще одного поняття – групова ефективність. В деяких випадках групова ефективність являє собою просту суму внесків усіх членів групи, в інших випадках внаслідок синергетичного ефекту групова ефективність є дещо

41

більшою за суму окремих внесків. Організаційна ефективність таким чином за цим підходом складається із індивідуальних та групових ефективностей з урахуванням синергетичного ефекту. При рівневому підході до визначення ефективності організаційна ефективність стає елементом ефективності управління підприємством, що на практиці не відповідає дійсності. Ефектом, створеним управлінською працею, у цьому випадку може бути тільки залежна від мотивації індивідуальна, групова та організаційна ефективність та синергетичний ефект з урахуванням ступеня впливу управлінської праці на результати діяльності окремих працівників, їх груп та організації в цілому.

Таким чином, при визначенні ефективності підприємства доцільно виділяти ефективність управління підприємством. Крім вищеназваних до цієї проблеми існують інші підходи, зокрема, фінансові. До оцінювання ефективності корпоративного управління Булатов А.Н. ви-ділив декілька підходів [64]: 1) порівняльний, 2) оцінка ризику корпо-ративного управління; 3) оцінка фінансового стану підприємства; 4) оцінка ринкової вартості підприємства. Булатов А.Н. запропонував власний підхід до оцінки ефективності управління підприємством, який заснований на критеріях захисту інтересів власників.

Проте, запропонований підхід є далеко не повносистемним, тому доцільно включити в поняття ефективності управління неохоплені формулами аспекти ефективності (ринкової, макроекономічної, внутрішньої та іншої), врахувати інтереси інших учасників бізнесу, забезпечивши баланс інтересів, і сформувати повну систему показників ефективності управління підприємством.

Разом з тим, при визначенні організаційної ефективності потрібно враховувати: часовий аспект, критерій дієвості, взаємодію підприємства із зовнішнім оточенням, баланс інтересів учасників бізнесу, рівні визначення ефективності з урахуванням синергетичного ефекту та інтеграцію усіх суттєвих показників ефективності.

В ринкових умовах успіх комерційного підприємства і можливість досягнення ним більшості його цілей повністю залежить від задоволення потреб клієнтів. Фахівці із компанії «Інталєв» вважають, що дохід (виручка від продажу) – це ефект взаємодії підприємства із зовнішнім середовищем, тому за ступенем досягнення цього показника можна вимірювати ефективність діяльності підприємства по задоволенню потреб клієнтів, що є місією більшості комерційних торговельних підприємств.

Забезпечення якості продукції (робіт, послуг) та задоволення покупців регламентується стандартом ISO 9001. Проте, забезпечення якості наданих послуг є лише засобом виживання підприємства і добування грошового ресурсу, а не метою персоналу підприємства. Персонал має власні цілі, досягнення яких залежить від системи

42

управління підприємством. Якість управління підприємством у цьому стандарті не

регламентується. Проте в п. 5.2 [207] наведений список зацікавлених сторін, які хочуть отримати від підприємства різні продукти: власник – дивіденди максимальних розмірів і регулярно; держава – податки в максимальних розмірах і регулярно; населення – робочі місця з високою оплатою праці і безпечні; політики – хабарі за лобіювання інтересів і т.д. Тому основною метою підприємства у зовнішньому середовищі Корольов В. [207] вважає виживання, пов’язане із задоволенням потреб зацікавлених сторін в якості засобу цього виживання. Прибуток – тільки один із видів добування грошового ресурсу. Робочі місця, податки, відходи тощо – це теж продукти, які створюються підприємством, тому схеми забезпечення якості цих продуктів мають бути ідентичними якості продукції (робіт, послуг).

Виходячи з вищевикладеного при визначенні ефективності мікроекономічної системи необхідно визначати систему інтегральних показників, які характеризують ступінь досягнення балансу інтересів основних учасників бізнесу у часовому аспекті в результаті взаємодії підприємства із зовнішнім оточенням на різних рівнях управління з урахуванням синергетичного ефекту.

Досліджуючи інвестиційний процес, автор встановила, що він включає в себе і поточну діяльність підприємства-об’єкта інвестування, а інвестиції перетворюються у необоротні, оборотні активи підприємства та витрати (рис. 1.2.6).

Тому ефективність інвестиційного проекту протягом життєвого циклу об’єкта інвестування починаючи від його створення і закінчуючи ліквідацією буде залежати від ефективності підприємства, в яке вкладено капітал. Таким чином, життєвий цикл інвестиційного проекту має включати в себе і життєвий цикл підприємства-об’єкта інвестування, а ефективність інвестиційного проекту має визначатися з урахуванням впливу ефективності об’єкта інвестування.

Поєднуючи в єдину систему сутність ефективності інвестиційного проекту і сутність ефективності мікроекономічної системи, можна створити таку схему визначення фінансово-економічної ефективності вкладення капіталу в мікроекономічну систему (рис. 1.2.7).

43

Рис. 1.2.6. Процес перетворення інвестицій на активи і витрати

Рис. 1.2.7. Сутність фінансово-економічної ефективності вкладення капіталу

44

Інвестиції Необоротні активи

ВитратиОборотні активи

Амортизація необоротних

активів

Витрати на маркетинг

Витрати на товарозабезпечення

Витрати обігу

Адміністративні витрати

Собівартість реалізованих

товарів

Витрати на зберігання

товарів

Витрати на збут

Витрати інвестиційн

ої діяльності

Надзвичайні витрати

Витрати фінансової діяльності

Дисконтовані витрати на

фінансування інвестиційного

проекту

Дисконтова-ний чистий грошовий потік від

інвестиційно-го проекту

Інтереси учасників

бізнесу

Ступінь досягнення балансу інтересів у часовому аспекті в результаті взаємодії підприємства із зовнішнім оточенням

Очікування учасників

бізнесу

Ефективність мікроекономічної системи

Ефективність інвестиційного проекту

Ефективність вкладення капіталу в мікроекономічну систему

Таким чином, фінансово-економічна ефективність вкладення капіталу в мікроекономічну систему визначається ефективністю інвестиційного проекту протягом його повного життєвого циклу, яка розраховується як ступінь перевищення дисконтованого чистого грошового потоку від інвестиційного проекту над дисконтованими витратами на фінансування інвестиційного проекту, та ефективністю мікроекономічної системи протягом її життєвого циклу, що розраховується у вигляді системи інтегральних показників, які характеризують ступінь досягнення балансу інтересів основних учасників бізнесу у часовому аспекті в результаті взаємодії підприємства із зовнішнім оточенням на різних рівнях управління з урахуванням синергетичного ефекту.

Але, якщо цілями інвесторів є не досягнення фінансово-економічного ефекту, а соціально-духовного, екологічного, політичного чи іншого, то фінансово-економічна ефективність інвестиційного проекту повинна стати критерієм системи показників ефективності вкладення капіталу. Таким чином, під загальною ефективністю вкладення капіталу слід розуміти ступінь досягнення цілей інвесторів з урахуванням обмежень у вигляді системи інтегральних показників, які характеризують ступінь досягнення балансу інтересів основних учасників підприємства-об’єкта інвестування у часовому аспекті в результаті взаємодії підприємства із зовнішнім оточенням на різних рівнях управління з урахуванням синергетичного ефекту.

У літературі поняття економічної ефективності дещо ширше за авторське (зокрема, ототожнюється з фінансово-економічною ефективністю), а назви класифікаційних угрупувань – відмінні від визначених автором, що базуються на науково обгрунтованій їх класифікації.

Поряд з власне економічною ефективністю, характеризуючи сучас-ні мікроекономічні системи, Башнянин Г.І., Копич І.М., Чупик І.О. виділяють ще такі її функціональні типи, які є складниками інтегральної ефективності: екологічну, техніко-економічну, соціальну, соціально-духовну [48, с. 92].

У словнику [268, с. 201] описані наступні види ефективності: еко-номічна, експорту, імпорту, інвестицій, капітальних вкладень, нагро-мадження, праці, соціальна, техніко-економічна та інші. У глосарії [http://www.glossary.ru/offer.htm] виділяється ефективність розподілу ресурсів, управління, інформаційна, внутрішня, соціальна, кадрових нововведень, витрат по захисту середовища, статична, екологічна, економічна, капіталовкладень, групи, ділової наради, витрат, кадрових програм, кредитування, по Парето, організації, природоохоронних витрат, програмного забезпечення, виробництва, ринку капіталів.

Автор вважає, що необхідно внести поправки до назв класи-

45

фікаційних угруповань ефективності, зокрема, техніко-економічна ефективність – це продуктивність обладнання; соціальна (суспільна) ефективність – ступінь задоволення потреб окремих соціальних груп або суспільства в цілому; соціально-економічна (суспільно-економічна) ефективність – соціальна (суспільна) ефективність, виражена з допомогою грошового вимірника; екологічна ефективність – збереження та приріст природних ресурсів в результаті діяльності; еколого-економічна ефективність – економічна ефективність з урахуванням екологічних чинників; соціально-духовна ефективність – приріст духовних благ в результаті певної діяльності індивідів та колективів. Таким чином, ефективність мікроекономічної одиниці можна розглядати як ступінь перевищення результатів чи доходів над витратами чи вкладеннями, прирощення, притоку, а також як ступінь задоволення інтересів не тільки відносно до грошових коштів чи матеріальних цінностей, а і до нематеріальних (духовних) благ.

Фінансово-економічна ефективність мікроекономічної системи в цілому залежить від ефективності окремих її елементів, причому не тільки в рамках одного аспекту, а враховуючи взаємозв’язки між аспектами.

Фінансово-економічна ефективність підприємств у літературі класифікується у статиці та динаміці. У статиці можна виділити наступні типи ефективності: активів (зокрема, основних засобів, капітальних вкладень, фінансових вкладень, запасів тощо); пасивів (зокрема, власного капіталу, кредитів банку тощо).

У літературних джерелах зустрічається опис фінансово-економічної ефективності окремих об’єктів обліку підприємств у динаміці, які можна згрупувати за наступними типами: 1) витрат; 2) обсягу діяльності; 3) вкладень ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових, капітальних тощо); 4) грошових потоків.

За методологією можна розрізняти бухгалтерську (на основі при-бутку) та економічну (на основі грошових потоків) ефективність [335].

Крім того, у літературі описані методики визначення ефективності інформаційних систем, систем управління підприємствами, природоохоронних, маркетингових та інших заходів, реклами тощо. Таким чином, поняття «ефективність» може бути поширене практично на будь-який об’єкт чи процес.

Вище були наведені класифікації ефективності, які зустрічаються у літературних джерелах, проте їх склад є безсистемним і неповним. Автор не ставить за мету створити повну класифікацію ефективності, лише застосовуючи науково обґрунтовані принципи класифікації до властивості системи чи процесу з назвою «ефективність», у таблиці 1.4.4 виділяє основні ознаки та класифікаційні угрупування, які є необхідними для моделювання їх в інформаційній системі управління ефективністю інвестиційних проектів та мікроекономічної системи.

46

Таблиця 1.2.4Класифікація ефективності

Ознаки класифікації Класифікаційні угрупування

1. За формою інвестування

Реальних інвестиційних проектів, фінансових інвес-тиційних проектів

2. За видами ресурсів Матеріальних, трудових, фінансових ресурсів

3. За сферою буттяСпоживча, економічна, фінансова, фінансово-еконо-мічна, техніко-економічна, соціальна, соціально-економічна, соціально-духовна, екологічна, еколого-економічна

4. За видом діяль-ності підприємства Інвестиційної, фінансової, операційної діяльності 5. За методологією Економічна, бухгалтерська6. За функціями підприємства

Маркетингової діяльності, бюджетування, обліку, планування, збуту, закупівель, контролю, аналізу

7. За бізнес-процесами

Продажу, закупівлі, виробництва, планування, звітності, інвентаризації

8. За об’єктами обліку

Основних засобів, капітальних вкладень, фінан-сових вкладень, запасів, власного капіталу, кредитів банку, витрат, обсягу діяльності, грошових потоків

9. За аспектами У статиці, в динаміці10. За підсистемами

Інформаційної системи, системи управління, сис-теми безпеки, системи контролю, системи мотивації, системи якості

11. За джерелами ефективності

Енергетичних потоків, потоків речовини, інформа-ційних потоків

12. За чинниками ефективності

Капіталу, техніки, фізичної праці, використання прав на користування природними ресурсами, вико-ристання прав інтелектуальної власності, системи менеджменту

13. За складовими системи показників ефективності

Успішність, якість, екологічність, прибутковість, економічність, продуктивність, інноваційність

Зокрема, автором виділені і уточнені наступні ознаки класифікації: за формою інвестування, за видами ресурсів, за сферою буття, за видом діяльності підприємства, за методологією, за функціями підприємства, за бізнес-процесами, за об’єктами обліку, за аспектами, за підсистемами, за джерелами та за чинниками ефективності, за складовими системи показників ефективності.

Для інформаційного забезпечення контролю і аналізу ефективності вкладення капіталу в підприємство торгівлі доцільно створити генетичну модель мікроекономічної системи.

Безпрецедентне за масштабами опрацювання інформації,

47

генерування знань у суспільстві викликало необхідність подальшого розвитку інформаційних і мережевих технологій [243, с. 16]. З розвитком Інтернету у наукових колах почали говорити і писати про розвиток постіндустріального (інформаційного) суспільства, накопичення багатства у якому залежить від нематеріальних активів (досвіду, ноу-хау, знань). Стала домінувати наукова точка зору, що практично усі соціально-економічні форми існування сучасного суспільства у розвинених країнах визнають вплив техніки й електроніки, особливо комп’ютерів і комунікацій. Визнаючи визначальний влив постіндустріального (інформаційного) суспільства на систему інформаційного забезпечення менеджменту підприємств, автор досліджує проблеми організації екаунтингу в умовах мережевих комп’ютерних технологій обробки інформації. Їх теоретичні аспекти досліджені у наступному підрозділі.1.3. Теоретичні аспекти мережевих комп’ютерних

інформаційних систем підприємствЕкономічні інформаційні системи існували з моменту появи

суспільства, оскільки на будь-якій стадії розвитку суспільства для цілей управління господарством була потреба у систематизованій, попередньо підготовленій інформації. Господарські процеси удоско-налюються найбільш динамічно, а в міру їх розвитку ускладнюється і управління ними, що, у свою чергу, стимулює удосконалювання і роз-явиток інформаційних систем, зокрема, інформаційних систем менеджменту підприємств.

Сфера застосування нових інформаційних технологій на базі ПЕОМ і розвинутих засобів комунікацій дуже широка в економіці, включає різні аспекти, починаючи від забезпечення найпростіших функцій службового переписування до системного аналізу і підтримки складних задач прийняття рішень. Персональні комп’ютери, лазерна й оптична техніка, засоби масової інформації і різного виду комунікації, включаючи супутниковий зв’язок, дозволяють установам, підприємствам, фірмам, організаціям, їхнім трудовим колективам і окремим фахівцям одержувати необхідну інформацію для реалізації своїх професійних, освітніх, культурних і навіть побутових інтересів. Інформаційні процеси як активні сили взаємозв’язку усередині і між економічними об’єктами господарювання будуються на використанні різноманітних технологічних рішень і дають можливість віднести інформацію до розряду найбільш важливих, коштовних і дорогих ресурсів, що заощаджують трудові, матеріальні і фінансові засоби.

Для того, щоб розробляти і впроваджувати комп’ютерні системи на підприємствах України, вирішувати конкретні проблеми, що виникають у процесі їх застосування, необхідно визначитися з їх сутністю, складом та структурою.

48

Одне із визначень терміну «система» – сукупність елементів, які працюють разом при виконанні завдання. Її різновидом є інфор-маційна система, тобто організований набір елементів, що збирає, обробляє, передає, зберігає та надає дані [180]. Згідно Закону «Про за-хист інформації в автоматизованих системах», комп’ютерна інформа-ційна система підприємства визначається як автоматизована система. Автоматизована система (АС) – система, що здійснює автоматизовану обробку даних і до складу якої входять технічні засоби їх обробки (засоби обчислювальної техніки і зв’язку), а також методи і процедури, програмне забезпечення [159]. Івахненков С.Ф. приводить наступне визначення: «Комп’ютерна інформаційна система підприємства – сукупність інформації, методів, моделей, технічних, програмних, технологічних засобів та рішень, а також спеціалістів, які займаються обробкою інформації і прийняттям управлінських рішень в межах підприємства» [180]. Вищенаведені визначення включають мету функ-ціонування інформаційної системи і невеликий перелік її елементів, тому не можна вважати ці визначення вичерпними. Крім того, визначення повинно містити відмінні ознаки інформаційної системи.

Ситник В.Ф., Писаревська Т.А., Єрьоміна Н.В., Краєва О.С. [422, с. 47], враховуючи складність комп’ютерних інформаційних систем, пропонують визначати їх структуру. Вони вважають, що при описуванні комп’ютерної інформаційної системи потрібно використовувати декілька видів структур, які різняться типами елементів та зв’язків між ними. Зокрема, вони пропонують виділяти функціональну, технічну, організаційну, документальну, алгоритмічну, програмну та інформаційну структуру комп’ютерної інформаційної системи (рис. 1.3.1).

Рис. 1.3.1. Види структур комп’ютерної інформаційної системи

Функціональна структура – це сукупність функціональних підсистем, комплексів задач і процедур обробки інформації, які реалізують функції інформаційної системи (підсистеми «Бух гал-терський облік», «Управління закупками», «Управління продажами» тощо). Технічна структура – це система технічних засобів ін фор-маційної системи. Організаційна структура – це структурні підрозділи підприємства, які виконують свої функції за допомогою інформаційної системи. Документальна структура – це система документів у

49

Види структур КІС

Функціональна

Програмна

Інформаційна

Технічна

Організаційна

Документальна

Алгоритмічна

інформаційній системі. Елементами алгоритмічної структури є алгоритми, закладені у інформаційній системі. Програмна структура складається із системи програмних модулів. Інформаційна структура – це система інформації в комп’ютерній інформаційній системі.

Ільїна О.П. [175, с. 23] виділяє наступні компоненти комп’ютерної інформаційної системи: інформація, інформаційна технологія, організаційна структура, функціональні компоненти (рис. 1.3.2).

Рис. 1.3.2. Структура КІС

Не можна вважати структуру комп’ютерної інформаційної системи, запропоновану Ільїною О.П., науково обґрунтованою, так як при структуризації змішуються різні аспекти системи і подається далеко не повний їх перелік.

Зустрівшись із труднощами виділення всіх елементів КІС, вважають, що доцільно вирізняти такі елементи як «функція КІС» і «компонент (підсистема) КІС» [422, с. 49]. Функції КІС – це сукупність дій, спрямована на досягнення мети інформаційної системи. Компонент (підсистема) КІС – це її частина, що виділена за певною ознакою або сукупністю ознак, і розглядається як єдине ціле. Компоненти КІС поділяються за призначенням на забезпечувальні і функціональні. Забезпечувальні компоненти включають організаційне, методичне, технічне, математичне, програмне, інформаційне, лінгвістичне, правове та ергономічне забезпечення. Функціональні компоненти виокремлюються у відповідності з функціями КІС.

Повної класифікації елементів інформаційної системи досягти неможливо, так як інформаційна система підприємства – спрощена модель його господарської діяльності і відповідність моделі дійсності залежить від наших знань, які постійно будуть примножуватися, тому з часом будуть запропоновані нові аспекти і класифікації елементів інформаційних систем.

У монографії не стоїть завдання більш глибокого дослідження складу комп’ютерної інформаційної системи, так як ця проблема виходить за межі досліджуваної проблеми та спеціальності «Бухгалтерський облік, аналіз та аудит». Автором лише окреслені межі більш глибокого дослідження окремих елементів комп’ютерної

50

Компоненти КІС

Інформація Інформаційна технологія

Вихідна інформація

Вхідна інформація Програмне забезпечення

Технічне забезпечення

Організаційна структура

Функціональні компоненти

інформаційної системи підприємства, зокрема, декількох функціональних підсистем, їх інформаційної, документальної, методичної та організаційної структури.

Функції контролю і аналізу, в основному, не виділяють в окремі інформаційні підсистеми менеджменту підприємства. Їх застосовують в усіх функціональних підсистемах, проте предметом даного дослідження є екаунтинг ефективності вкладення капіталу, тому дослідженню підлягають ті функціональні підсистеми, в яких доцільно її вимірювати, контролювати та аналізувати, зокрема, це підсистеми управління проектами та корпоративні інформаційні підсистеми.

В Україні використовуються, в основному, наступні програми управління проектами: MS Project, «PROJECT EXPERT 5», яка поставляється в двох модифікаціях – Base і Professional, PROJECT EXPERT 7 Professional, Spider Project Lite, Primavera Enterprise, Open Plan Professional, Spider Project Professional та інші. Порівняння програм управління проектами подано в додатку Ж.

Спостерігаючи за розвитком вітчизняного бухгалтерського програмного забезпечення за роки незалежності, автор виділяє чотири його етапи:

1991–1996 роки – створення і розвиток комп’ютерних програм для домашніх бухгалтерій, малих підприємств та окремих автоматизованих робочих місць;

1997–2000 роки – створення і розвиток комп’ютерних програм для середніх та великих підприємств, комплексів автоматизованих робочих місць та правових баз даних;

2001–2005 роки – створення і розвиток управлінських інформаційних систем та галузевих рішень;

З 2006 року – впровадження стандартів побудови управлінських інформаційних систем ERP, CSRP, CRM та інших, Web-орієнтація.

На ринку СНД пропонуються наступні ERP-системи: System21 Aurora (Business/400), MFG/PRO, iRenaissance, Infor SyteLine ERP, Axapta (Microsoft Dynamics AX), Navision (Microsoft Dynamics NAV), Oracle E-Business Suite, BAAN, mySAP Business Suite, IFS Applications, SAP Business One , SAP R3, 1С:Підприємство 8.0, Компас, SIKE ERP, AVA, Microsoft XAL, Millennium BSA, МОНОЛІТ SQL, Scala, Галактика, АСТОР, Business Control, Global ERP , Віртуоз, PayDox, infor:COM, NOVA, Smart RetailSuite, Техноклас, OPTiMA-WorkFlow, NOTEMATRIX, КІС «ІЛАДА», Програмний комплекс proLOG, Спектр:ERP, ЛІТЕР, «Облік. Аналіз. Управління», Бізнес Люкс, Lawson M3 ERP. Основні характеристики окремих корпоративних інформаційних систем, які вийшли на український ринок, подані в додатку И.

Вітчизняні програмні продукти економічного призначення

51

розвиваються в сторону їх відповідності міжнародним стандартам побудови управлінських інформаційних систем. В економічно розвинених країнах розрізняють два напрямки розвитку програмного забезпечення для бізнесу: розвиток моделей електронної комерції та розвиток моделей комп’ютеризації внутрішніх бізнес-процесів фірм.

До основних моделей електронної комерції (front-офіс) відносять [243, с. 52]:

1) бізнес-бізнес (B2B), що визначає взаємодію компаній з компаніями в мережевому середовищі;

2) бізнес-споживач (B2C), що визначає взаємодію компаній з кінцевими споживачами в мережі;

3) бізнес-адміністрація або бізнес-держава (B2A);4) споживач-адміністрація або споживач-держава (C2A);5) споживач-споживач (C2C);6) споживач-бізнес (C2B);7) біржа-біржа (E2E);8) сумісна комерція.До основних концепцій автоматизації внутрішніх бізнес-процесів

підприємства (back-офіс) відносять [243, с. 52]:1) MRP (початок 60-х років 20 століття);2) MRP 2 (80-ті роки 20 століття);3) ERP (початок 90-х років 20 століття);4) побудова комплексної інформаційної системи підприємства на

базі інтеграції ERP-систем з Інтернет-технологіями, розвиток в їх складі CRM і SCM-модулів з управління взаємовідносинами з клієнтами й ланцюжками поставок. Впровадження стандарту CSRP (з 2000 року);

5) Web-центризм у побудові комплексного інформаційного середовища підприємства, доступ до ERP-систем через Інтранет і Інтернет, теперішній час і перспектива.

Глобальна комп’ютерна мережа Інтернет є організаційно-технологічною основою економічного укладу інформаційного суспільства. Комунікаційні технології здатні змінювати природу бізнес-моделей базових процесів створення продуктів і послуг і надання їх кінцевим споживачам. Бізнес в умовах цифрової економіки, що зазнає перетворення своїх основних процесів з допомогою Інтернет-технологій, іменується електронним, тобто Е-бізнесом. Нині цим поняттям охоплюється будь-яка ділова активність, що використовує можливості й технології глобальної інформаційної мережі для модифікації внутрішніх і зовнішніх зв’язків фірми з метою створення прибутку. Електронний бізнес охоплює зміни у маркетингових комунікаціях, системі дистрибуції і бізнес-моделях.

У побудові корпоративних інформаційних систем спостерігаються глобальні Інтернет – зорієнтовані технологічні зміни – розвиток

52

Intranet, Extranet – мереж і віртуальних приватних мереж (VPN). Основу корпоративної мережі складає мережа класу WAN. Уся корпоративна мережа має єдину політику адміністрування. Intranet – це приватна корпоративна мережа, що використовує програмні продукти і технології Intеrnet. Intranet можуть бути ізольовані від зовнішніх користувачів за допомогою брандмауерів (мережевих екранів) чи функціонувати як автономні мережі. Одним із способів забезпечення спільного доступу ділових партнерів до Intranet є створення Еxtranet – частини Intranet, призначеної для доступу ззовні.

Робота комп’ютерних мереж заснована на системі правил взаємодії між собою різних технічних і програмних компонентів мережі. Ця система має назву мережевих протоколів визначених рівнів взаємодії. Основою роботи Інтернету є протоколи ІР (міжмережевий протокол обміну даними) та ТСР (управління передачею повідомлень по мережі). На основі протоколів ТСР/ІР розроблені сервісні мережеві протоколи: SMTP (простий протокол електронної пошти), NNTP (протокол телеконференцій), FTP (протокол передачі файлів), Telnet (протокол віддаленого доступу до комп’ютера), HTTP (протокол передачі гіпертексту). Є два режими роботи в Інтернет: off-line (аналог електронної газети, яку можна читати і туди ж відсилати відгуки) та on-line (в режимі реального часу). Для доступу і роботи з інформаційними ресурсами Інтернету застосовуються програми класу Web-оглядачі (Internet-Explorer та інші).

Глобальна обчислювальна мережа Інтернет надає наступні послуги [243, с. 71–77]: електронна пошта (E-mail); Інтернет – пейджери (ІМ); система телеконференцій (UseNet), яка існує у вигляді новин (newsgroup) або списків розсилки (mailing lists), а також форумів, чатів тощо; FTP-сервіс; WWW-послуга.

Устаткування комп’ютерних мереж включає комп’ютери, апаратуру і канали передачі даних, пристрої для взаємодії комп’ютерів з апаратурою передачі даних, маршрутизатори і комунікаційні пристрої. В якості середовища передачі даних використовуються кабелі, кручені пари, оптоволоконні лінії зв’язку, телефонні лінії, системи супутникового і радіозв’язку. Керує роботою мережі операційна система. Для локальних мереж найбільш популярними є операційні системи NetWare фірми Novell та Windows NT Server фірми Microsoft.

В якості пристроїв міжмережевого інтерфейсу застосовуються повторювачі (підсилювачі сигналів), мости (об’єднання непов’язаних мереж), шлюзи (найскладніше об’єднання неоднорідних мереж). Модеми – це пристрої, які перетворюють цифрові дані в аналогові сигнали за рахунок модуляцій на стороні, що передає інформацію, і виконують зворотне перетворення за рахунок демодуляції на стороні, що приймає інформацію.

Серед вітчизняних користувачів Інтернет поширені два режими он-

53

лайнової роботи: тимчасове ІР-підключення (за допомогою лінії, що комутується); постійне ІР-підключення (за допомогою виділеної телефонної лінії, кабельного сполучення, бездротового супутникового сполучення тощо).

Для постійного ІР-сполучення локальних мереж підприємств до глобальної мережі необхідне таке устаткування [243, с. 68]: сервер – комп’ютер; операційна система для сервера – комп’ютера; програмне забезпечення послугами Інтернету для робочих станцій локальної мережі підприємства; маршрутизатор; високошвидкісні модеми; пряме сполучення з провайдером.

За наявності постійного каналу зв’язку з Інтернетом підприємству можна створити власний WWW-сервер і розташувати на ньому інформаційний сайт. Найтиповішими формами Web-сайтів, призначених для ведення бізнесу в Інтернеті [243, с. 80–84] є: електронна візитна картка; корпоративний Web-сайт фірми; Інтернет – крамниці; Web-сайти – торговельні концентратори; багатофункціо-нальні бізнес – портали.

Бізнес – портали мають у своєму складі електронні офіси підприємств на порталі, які складаються із програм взаємодії з КІС підприємства, управління взаємовідносинами з клієнтами і постачальниками, електронної комерції класу В2В і В2С тощо; поштовий сервер, на якому кожний користувач одержує власну скриньку; службу списків розсилки; електронні торговельні майданчики для проведення операцій купівлі (продажу); прямі і зворотні електронні аукціони, які можуть проводитися постачальниками і споживачами; електронний бізнес-центр для інформаційного обміну; рекламну Інтернет – агенцію [243, с. 84–86].

Корпоративні інформаційні системи складаються з декількох інтегрованих інформаційних підсистем (функціональних компонент), призначених для вирішення певних комплексів задач. Різні автори виділяють різні функціональні компоненти (додаток Й). На основі аналізу ринку корпоративних інформаційних систем та дослідження зарубіжних стандартів їх побудови виділені наступні функціональні компоненти корпоративних інформаційних систем: AIS (Accounting information system), APS (Advanced Planning and Scheduling), CRM (Customer Relationship Management), CSRP (Customer Synchronized Resource Planning), DSS (Decision Support System), ERP (Enterprise Resource Planning), (Enterprіse-wide Resource Planning), MES (Manu-facturing Execution System), MIS (Management Information System), MRP (Material Requirements Planning), MRPII (Manufacturing Resource Planning), SCM (Supply Chain Management), SEM (Strategic Enterprise Management). Крім того, окремі функціональні компоненти КІС підприємства теж мають різну структуру. Автором виділені основні модулі ERP-систем на торговельних підприємствах (додаток К).

54

На українських підприємствах функціональні компоненти КІС застосовуються окремо, не інтегровані між собою, що розриває інфор-маційні зв’язки і погіршує інформаційне забезпечення прийняття управлінських рішень. Автором не ставилось завдання формування оптимальної структури корпоративної інформаційної системи підп-риємства та окремих її функціональних компонент і взаємозв’язків, пропозиції щодо удосконалення досліджених програмних продуктів відносно виконання ними функцій контролю і аналізу ефективності вкладення капіталу приведені по ходу дослідження.

Місце функцій контролю і аналізу в інформаційній системі підприємства визначається їх місцем в системі управління підприємством.

Управління підприємством здійснюється через прийняття управлінських рішень, їх реалізацію та контроль виконання. Рішення – це творчий процес вибору однієї або декількох альтернатив із множинності можливих варіантів (планів) дій, спрямованих на досягнення поставлених цілей. В найпростішому випадку – це вибір з двох альтернатив – діяти чи не діяти. Необхідність приймати рішення пронизує усі дії керівника підприємства, йому доводиться аналізувати численні варіанти потенційних дій, щоб знайти вірне рішення. Під рішенням розуміється і визначеність дій до об’єкта управління (план, інструкція, наказ тощо).

Управлінські рішення класифікують за різними ознаками: за функціональним призначенням – планові, організаційні, регулюючі, активізуючі, контрольні; за характером дії – директивні, нормативні, методичні, рекомендаційні, дозволяючі; за часом дії – стратегічні, тактичні і оперативні; за способом прийняття – індивідуальні і колективні; за напрямом впливу – внутрішні і зовнішні; за характером і змістом – творчі, за аналогією, автоматичні; за ступенем повноти інформації – прийняті в умовах визначеності, невизначеності і ризику; за ступенем ефективності – оптимальні і раціональні; за методами підготовки – креативні, евристичні, репродуктивні.

За терміном дії управлінські рішення можна класифікувати на – оперативні, стратегічні, тактичні; за ступенем невизначеності – в умовах визначеності, ризику і невизначеності; за ступенем унікальності – рутинні, нетворчі й унікальні; за кількістю осіб, які приймають рішення, – індивідуальні і колективні; за типом застосовуваних критеріїв і часу вирішення завдань – автоматичні, бліц-рішення, експрес-рішення, лонговані рішення.

В залежності від можливості вирішення їх машинними засобами рішення підрозділяються на прогнозовані, непрогнозовані; структур-ровані та неструктуровані.

Класифікація управлінських рішень впливає на побудову інформа-ційних систем менеджменту підприємств. Зокрема, класифікація

55

рішень за часовим періодом дії на стратегічні, тактичні й оперативні відповідно визначає трьохрівневу ієрархію управлінського апарату підприємства: вищий, середній і нижчий рівні та розробку спе-ціальних інформаційних підсистем для забезпечення виконання функ-цій на кожному рівні управління. На кожному рівні виконуються робо-ти, які у комплексі забезпечують управління. Ці роботи прийнято нази-вати функціями. Усі вони повинні бути трансформовані в комп’ютерні програми. Взаємозв’язок між рівнями управління підприємством і здійснюваними ними функціями представлений в таблиці 1.3.1.

Таблиця 1.3.1Взаємозв’язок функцій і рівнів управління підприємством

Рівень управ-ління

Плану-

вання

Облік Контроль і аналіздля внут-рішнього викорис-

тання

для зов-нішнього

використання

для внут-рішнього викорис-

тання

для зовні-нього

викорис-тання

Вище керів-ництво

Стратегічне

Стратегіч-ний – Страте-

гічний –

Середній рівень

Такти-чне

Управлін-ський

Фінансовий, податковий,

статистичнийУправ-

лінськийФінансовий, податковий,

статистичнийНижчий рівень

Опера-тивне

Опера-тивний – Опера-

тивний –

Інформаційна система переробляє вхідну інформацію у звіти для управлінського персоналу, які забезпечують важливий засіб зв’язку між інформаційною системою та менеджерами і перетворюють різні дані на інформацію – тобто дані, корисні для конкретного менеджера.

Звіти, які готуються інформаційною системою, можуть бути класифіковані за наступними ознаками: за призначенням (для планування, контролю, здійснення операцій, оподаткування, для акціонерів); за часом (на довгостроковий період, на короткостроковий період, за минулий період); за сферою застосування (для всього підприємства, для підрозділу, для відділу); за періодичністю подання (за запитом, раз у період, в залежності від подій, одноразові); за функцією підприємства (для виробництва, збуту, фінансів); за форматом звіту (на моніторі, кольорова графіка, комп’ютерний роздрук, описовий); за стислістю (короткий, докладний, звіт про відхилення, план перевірки).

Системи звітності можна класифікувати на горизонтальні і вертикальні. Горизонтальні звіти надають інформацію для планування і контролю в межах операційно пов’язаних функцій підприємства. Вертикальні – забезпечують потік інформації згори вниз і знизу вгору

56

між рівнями управління. Горизонтальні системи звітності зосереджуються на операційних функціях, а вертикальні – на плануванні і контролі. Уся звітність, яка надається користувачам при використанні інформаційних систем, умовно може бути поділена на три класи: а) зовнішні (регламентовані) звіти; б) системні внутрішні звіти; в) нестандартні звіти.

Щоб система звітності була ефективною, вона має бути невід’ємним компонентом інформаційної системи. В основу звітності інформаційної системи менеджменту підприємства має бути покладена модель об’єкта управління.

У монографії досліджується організація інформаційної системи екаунтингу підприємства, тому далі досліджені її теоретичні аспекти.За Сопком В.В., Завгороднім В.П. [347, c. 164] організація екаунтингу визначається як система методів та засобів, які забезпечують оптимальне функціонування і подальший розвиток системи екаунтингу.

Об’єктами організації екаунтингу є: процес екаунтингу; праця людей, зайнятих в системі екаунтингу; забезпечення екаунтингу та його розвиток (рис. 1.3.4).

Рис. 1.3.3. Об’єкти організації екаунтингу

Об’єктами організації процесу екаунтингу є номенклатури, носії номенклатур, рух носіїв номенклатур.

Номенклатура – це перелік господарських фактів про форми функціонування об’єктів екаунтингу, які мають знайти відображення в системі екаунтингу. Можна виділити номенклатури первинного, поточного і підсумкового етапів екаунтингу; номенклатури стану і руху. Носії інформації – це документи, реєстри та звіти. Документообіг – упорядкований рух документів від моменту їх складання до архіву. Основне завдання організації руху документів в процесі екаунтингу – це оптимізація каналів передавання інформації

57

Об’єкти організації екаунтингу

Процес екаунтингу

Номенклатури.Носії

інформації.Рух носіїв інформації.

Праця виконавцівБухгалтерів.Аналітиків.

Контролерів.Матеріально

відповідальних осіб.

Забезпечення екаунтингу

Організаційне.Інформаційне.

Технічне.Соціальне.

Ергономічне.

Розвиток екаунтингу

Комп’ютеризація.Стандартизація.Впровадження

досягнень науки у практику.

та зв’язку виконавців. Формування документопотоків залежить від організаційної побудови господарства, форми організації екаунтингу, типів, виду та характеру технічних та організаційних засобів, які використовуються в процесі екаунтингу.

Об’єктами організації праці виконавців є організація праці бухгалтерів, аналітиків, контролерів, інших працівників, організація взаємозв’язків між працівниками в процесі екаунтингу. Методами організації праці є розробка організаційної структури КІС, розробка положень про служби екаунтингу, розробка посадових інструкцій, встановлення оптимальної чисельності працівників, розподіл обов’язків між ними.

Розглянемо види забезпечення організації екаунтингу. До організаційного забезпечення належать нормативно-правові акти як України, так і міжнародні, та внутрішні розпорядчі документи. Нормативно – правові акти підрозділяються на Закони України та підзаконні акти, обов’язкові для виконання; нормативні документи міністерств та відомств, нормативи рекомендаційного характеру. Зокрема, Закон України про бухгалтерський облік та звітність в Україні, Положення (стандарти) бухгалтерського обліку, План рахунків тощо. До внутрішніх організаційних регламентів відносять наказ про облікову політику, посадові інструкції, графіки, накази керівника тощо. До інформаційного забезпечення екаунтингу належить інформація, яка формується на кожній стадії процесу екаунтингу. Технічне забезпечення – це забезпечення комп’ютерною технікою, програмами, засобами зв’язку, засобами виведення інформації. Соціальне забезпечення полягає у встановленні оптимальних відносин між працівниками колективу, між підлеглими і керівниками, встановлення оптимальної оплати праці, методів стимулювання праці. До ергономічного забезпечення належить встановлення нормальних умов праці (освітлення, опалення, організація робочого місця, робочої зони тощо).

Розвиток організації екаунтингу здійснюється в трьох напрямках – це: стандартизація фінансового обліку (впровадження в практику та удосконалення міжнародних стандартів обліку), комп’ютеризація та впровадження в практику передових досягнень науки, зокрема, управлінського та стратегічного екаунтингу.

Таким чином, визначивши сутність та склад КІС підприємств, місце в них інформаційних функцій управління, сучасний стан розвитку мережевих технологій і комунікацій, оцінивши сучасні тенденції і перспективи розвитку програмного забезпечення для управління підприємствами та ідентифікувавши основні елементи організації екаунтингу, перейдемо до дослідження у другому розділі дисертації генетичної моделі об’єкта управління, яка генерує інформацію для управління ефективністю вкладення капіталу.

58

ВИСНОВКИ ЗА РОЗДІЛОМ 11. Систематизувавши визначення нових видів капіталу і

застосовуючи до них науково обгрунтовані принципи класифікації, у складі капіталу можна виділити речовий і неречовий капітал. До речового капіталу слід віднести капітал у фізичній та символічній формах. У фізичній формі існує природний та створений капітал. У символічній – фінансовий капітал. Серед основних видів неречового капіталу слід виділити людський, соціальний та організаційний капітал. Людський капітал можна підрозділити на біологічний (спадковий і набутий), та духовний (інтелектуальний, інноваційний та ідеологічний). Інтелектуальний капітал проявляється у застосуванні розумових здібностей людини, інноваційний – в творчому підході до діяльності. Ідеологічний капітал людини – це інформаційний капітал (загальноосвітній та професійний, культурний), моральний та капітал відносин. Соцільний (ідеологічний) капітал існує в формах нормативно-правового, політичного, інформаційного (в тому числі культурного) та морального капіталів. Організаційний капітал поділяється на структурний, процесний, ринковий та інформаційний (у т. ч. культурний). Автор замість терміну «нематеріальний капітал» пропонує вживати термін «неречовий», так як інтелектуальний капітал є різновидом людського. Підприємство є повноправним власником організаційного капіталу, частини людського капіталу, а також вправі використовувати соціальний капітал, який є власністю того суспільства, в якому таке підприємство створене.

2. На сучасних підприємствах з’явився новий унікальний різновид інвестицій – інвестиції в людський капітал, які повинні приносити зиск для підприємства як і будь-яка інвестиція, проте, ефективність їх досить проблематично визначити, а з іншої сторони – витрати на персонал є для підприємства ще й одним із ефектів, який очікує персонал від підприємства як одна із зацікавлених сторін бізнесу. З огляду на соціальний відтінок авторського визначення ефективності і враховуючи, що людський капітал має визначальний вплив на ефективність вкладення капіталу в сучасних умовах, необхідно узгоджувати потреби працівників та інтереси керівників підприємства, що може бути здійснене наступними способами: 1) врахування інтересів окремих працівників при розробці цілей організації (кар’єра, участь у прибутках, власність, участь в управлінні тощо); 2) встановлення системи стимулювання працівників, яка була б вигідна не лише для організації, а й задовольняла б певні потреби працівників.

3. Авторське визначення терміна «вкладення капіталу», з одного боку, прирівнюється до терміна «інвестування», що означає вкладення інвестиційних ресурсів, тобто їх перетворення у капітал об’єкта

59

інвестування, а з іншого боку, необхідність контролю і аналізу ефективності вкладення капіталу передбачає визначення зиску від вкладення капіталу протягом усього життєвого циклу інвестиційного проекту, тому предметом дослідження у дисертації є не тільки реальний інвестиційний проект до прийняття інвестиційного рішення і не тільки один інвестиційний цикл, а увесь життєвий цикл інвестиційного проекту, який включає в себе процес вибору та прийняття інвестиційного проекту і повний життєвий цикл підприємства-об’єкта інвестування.

4. Виникненню терміна «ефективність» передувало виникнення терміна «ефект», який спершу вживався тільки відносно до господарської сфери буття. Історично первинним ще до існування підприємств як одиниць бізнесу можна вважати споживчий ефект як приріст матеріальних благ окремого індивіда в результаті праці чи обміну тощо. З виникненням комерційних утворень відносно до діяльності мікроекономічної одиниці з’явилось поняття «економічний ефект», під яким слід розуміти приріст матеріальних активів підприємства в результаті господарської діяльності. З появою грошей виникло поняття фінансового ефекту як приросту грошових коштів в результаті фінансових операцій, а з появою обліку в грошовому вимірнику та подвійного запису і рахунків фінансових результатів можна говорити про можливість визначення фінансово-економічного ефекту як економічного, вираженого з допомогою грошового вимірника, або перевищення доходів над витратами, фінансовий результат. Пізніше, крім абсолютних показників, з’явилися відносні, зокрема, такі, як прибутковість, рентабельність. З виникненням і розвитком інвестиційної діяльності почали говорити про фінансово-економічний ефект та фінансово-економічну ефективність інвестиційних проектів. Фінансово-економічний ефект інвестиційних проектів однозначно визначається в літературі величиною майбутніх чистих грошових потоків у часі, одержаних від розміщення інвестиційних ресурсів.

5. Фінансово-економічна ефективність вкладення капіталу в мікроекономічну систему в сучасних умовах повинна визначатися ефективністю інвестиційного проекту протягом його повного життєвого циклу, яка розраховується як ступінь перевищення дисконтованого чистого грошового потоку від інвестиційного проекту над дисконтованими витратами на фінансування інвестиційного проекту, та ефективністю мікроекономічної системи протягом її життєвого циклу, яка розраховується у вигляді системи інтегральних показників, які характеризують ступінь досягнення балансу інтересів основних учасників бізнесу у часовому аспекті в результаті взаємодії підприємства із зовнішнім оточенням на різних рівнях управління з урахуванням синергетичного ефекту. Але, якщо цілями інвесторів є не

60

досягнення фінансово-економічного ефекту, а соціально-духовного, екологічного, політичного чи іншого, то фінансово-економічна ефективність інвестиційного проекту повинна стати критерієм системи показників ефективності вкладення капіталу. Таким чином, під загальною ефективністю вкладення капіталу слід розуміти ступінь досягнення цілей інвесторів з урахуванням обмежень у вигляді системи інтегральних показників, які характеризують ступінь досягнення балансу інтересів основних учасників підприємства-об’єкта інвестування у часовому аспекті в результаті взаємодії підприємства із зовнішнім оточенням на різних рівнях управління з урахуванням синергетичного ефекту.

6. Усі соціально-економічні форми існування сучасного суспільства у розвинених країнах визнають вплив техніки й електроніки, особливо комп’ютерів і комунікацій. Глобальна комп’ютерна мережа Інтернет є організаційно-технологічною основою економічного укладу інформаційного суспільства. Для сучасного торговельного підприємства доцільно здійснити постійне ІР-підключення за допомогою виділеної лінії до мережі Інтернет, створити власний www-сервер і розташувати на ньому корпоративний web-сайт чи Інтернет-крамницю або бізнес-портал. Доцільно створити мережу Intranet та Extranet, впровадити системи CRM та SCM, установити їх взаємодію із корпоративною КІС.

7. Класифікація управлінських рішень впливає на побудову інформаційних систем менеджменту підприємств, в результаті чого можна виділити такі функціональні блоки в інформаційній системі менеджменту підприємств: 1) оперативне планування, облік, контроль, аналіз; 2) фінансове планування, облік, контроль, аналіз; 3) податкове планування, облік, контроль, аналіз; 4) тактичне планування, управлінський облік, контроль, аналіз; 5) стратегічне планування, облік, контроль, аналіз.

61

РОЗДІЛ 2КОНЦЕПЦІЯ ГЕНЕТИЧНОЇ МОДЕЛІ

МІКРОЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ2.1. Трансформація облікових моделей підприємств в

умовах інформаційного суспільства У функціональному аспекті торговельне підприємство складається

із функцій, зокрема, маркетингу, товарозабезпечення, зберігання това-рів, збуту та управління. Управління підприємством здійснюється шляхом виконання наступних функцій (рис. 2.1.1): вироблення місії підприємства, постановка цілей, планування, виконання, облік, контроль, аналіз, прийняття рішень, коригування цілей.

Рис. 2.1.1. Замкнутий цикл управління підприємством

Для управління підприємством необхідна цілісна система інформації про об’єкт дослідження і управління. Тому мікроекономічна система, на яку направляється розум людей (системи менеджменту) з метою її пізнання, моделюється в інформаційній системі менеджменту з допомогою обраних технічних засобів, методик та облікової політики, і перетворюється в систему показників або іншими словами – в інформаційну модель (рис. 2.1.2).

Рис. 2.1.2. Сутність інформаційного моделювання мікроекономічної системи

Авторське розуміння інформаційної моделі не відрізняється від класичного і визначає модель як спрощене зображення дійсності, її інформаційну копію, подану у вигляді системи показників.

Модель мікроекономічної системи повинна бути адекватною, тобто результати моделювання і прояви системи, що спостерігаються, повинні співпадати. Адекватність визначається через коректність, точність та корисність (рис. 2.1.3) [337].

62

Місія, мета Планування

Виконання

Облік

КонтрольАналіз

Прийняття рішень

Коригування цілей

Мікроеконо-мічна система

Комп’ютерна інформаційна

система

Інформаційна модель мікроекономічної

системи

пізнаннямоделювання

Рис. 2.1.3. Сутність адекватності моделі

Модель процесу вважається коректною, якщо: рішення моделі існують для будь-яких вхідних даних; рішення моделі однакові для одного й того ж набору вхідної інформації; рішення моделі стійкі відносно будь-яких перешкод. Змістовні умови коректності моделі мають тим більше значення, чим більш розвинутою є постановка задачі в порівнянні з інструментальними засобами. Під точністю моделі розуміють ступінь наближення величин параметрів, що моделюються, до їх істинного значення. Якщо модель відповідає поставленим перед нею цілям, вона є корисною.

Моделі мікроекономічної системи застосовуються для планування та обліку виконання. Облікова модель з ускладненням суспільно-господарського буття та загостренням конкуренції потребує розвитку з метою створення необхідного інформаційного забезпечення для управління ним. Бухгалтерський облік є надто консервативним, тому для відображення об’єкта управління в тих аспектах, які не охоплені бухгалтерським обліком, доводиться вести інші види обліку та розширювати інші функції управління, наприклад, часто безрезультатно здійснювати пошук фактичної інформації про причини певних наслідків, виконуючи функцію аналізу.

Термін «облік» безпосередньо означає тільки процес створення інформації про об’єкт, яка відображає минулий чи теперішній стан об’єкта. Процес створення інформації про прогнози і плани в майбутньому не відноситься до функції обліку, – це передбачення, прогнозування, планування (рис. 2.1.4).

Рис. 2.1.4. Розмежування обліку і планування

63

Адекватність

Коректність Точність Корисність

Інструментальна Змістовна

МинулеТеперішнє

Майбутнє

Облік Передбачення, прогнозування,планування

Таким чином, в залежності від синхронності облікової системи і змін об’єкта обліку необхідно розрізняти тільки два класифікаційні угрупування обліку: ретроспективний (облік минулого стану і подій) та оперативний (облік в момент здійснення подій та актуального стану об’єкта). До групи ретроспективного обліку автор відносить фінансовий, податковий і статистичний види обліку. Оперативний облік існує в своєму єдиному вигляді внаслідок його недослідженості.

У зв’язку з вищевикладеним може виникнути думка про неіснування управлінського та стратегічного видів обліку, так як вони пов’язані з майбутнім, а не теперішнім і тим більш минулим часом. Але це не так. Вищевикладене спростовує лише так звану «прогностичну» функцію обліку, а не облік процесу досягнення планів і стратегічних цілей підприємства.

Потреба системи управління підприємством у передбаченні, прогнозуванні, плануванні його майбутнього розвитку обумовила розвиток відповідних функцій, які в залежності від горизонту майбутнього можна прокласифікувати на оперативне, тактичне і стратегічне планування (прогнозування, передбачення). Ця функція, на відміну від обліку, пов’язана з майбутнім (як близьким, так і далеким). Показники оперативного, тактичного і стратегічного планування відрізняються як за часовим періодом, так і за точністю, рівнем узагальнення, об’єктами і методами планування.

Для контролю ходу виконання планів необхідний збір чи створення облікової (фактичної) інформації про досягнення планових показників. Тому для контролю оперативних планів потрібний оперативний облік, тактичних – управлінський, стратегічних – стратегічний. Показники оперативного, тактичного і стратегічного обліку, як і планування, відрізняються як за часовим періодом, так і за точністю, рівнем узагальнення, об’єктами і методами обліку.

Стратегічний облік повинен забезпечувати збір чи створення фактичної інформації про ключові показники діяльності, які характеризують внутрішнє середовище підприємства (фінанси, бізнес-процеси, кадри, інфраструктуру, інновації) і його зовнішнє оточення (клієнтів, конкурентів, можливості і загрози, політичні, економічні і соціальні чинники зовнішнього середовища). Управлінський облік служить для порівняння його показників з бюджетами підприємства. Оперативний облік вимірює фактичне виконання оперативних завдань. Виходячи з вищевикладеного, в залежності від показників, об’єктів, методів обліку та користувачів інформації доцільно виділити наступні види обліку на підприємстві: фінансовий, податковий, статистичний, оперативний, управлінський і стратегічний.

Проблема приписування управлінському обліку функцій бюджетного планування, контролю і аналізу може бути вирішена

64

шляхом введення терміну «управлінський екаунтинг» або «управлінський контролінг», зміст яких включає в себе як управлінський облік, так і бюджетне планування, контроль виконання бюджетів, багаторівневий аналіз відхилень від бюджетів, інформаційний супровід нестандартних управлінських рішень, аналіз точки беззбитковості тощо.

Варто очікувати, що в майбутньому можуть виникнути інші моделі тактичного управління, які застосовують інші показники, спрямовані на інші об’єкти, засновані на інших методах, і виникне необхідність виділяти декілька видів управлінського обліку, які будуть їм відповідати, наприклад, управлінський фінансовий та управлінський стратегічний за умови використання різних облікових політик (підходів бухгалтерів чи економістів до оцінки подібних об’єктів обліку).

Сучасна корпоративна інформаційна система складається з окремих інтегрованих підсистем і модулів, які призначені для комп’ютеризації функцій управління підприємством. В інформаційному суспільстві виникла думка [150], що облік «живе» в різних класах корпоративних інформаційних систем (MRP, ERP, CRM, HRM і т. д.), кожний клас інформаційних систем має свої можливості по спостереженню, вимірюванню і фіксації показників обліку для управління, які характеризують внутрішні чи зовнішні процеси і визначаються функціями управління, організаційною структурою, методом обліку, природою параметрів, типом товарів і послуг в рамках технічних (4R-) особливостей кожного класу інформаційних систем.

Останнім часом здобули розвиток і розповсюдження в економіці CRM- и HRM-системи, системи електронного документообігу, бюджетного і стратегічного управління, а системи фінансового обліку стали інтегруватися з системами податкового обліку. В кожній інформаційній підсистемі ведеться оперативний облік. Відповідно оперативний облік може бути прокласифікований за функціями підприємства – в процесі маркетингу, логістики, виробництва, продаж, роботи з кадрами, документообігу, планування, виконання і т. д.

Наприклад, в CRM-системах фіксуються дані про кількість звернень потенційних та існуючих клієнтів, ступінь задоволення їх потреб, дані маркетингових досліджень ринку і т. п. HRM-системи містять інформацію про атестацію персоналу, його зайнятість, ступінь задоволення потреб підприємства в людських ресурсах, про компетенції і т. п. В системах, призначених для стратегічного управління, збираються фактичні показники, якими вимірюється досягнення стратегічних цілей. Системи електронного документообігу фіксують інформацію про ступінь і терміни виконання окремих бізнес-процесів і завдань їх виконавцями.

65

Проникнення облікової функції в інші функції управління підприємством викликане недоліками і консервативністю системи традиційного бухгалтерського (фінансового) обліку. Обмеженість традиційної системи бухгалтерського обліку проявляється в декількох основних аспектах: 1) ігноруванні ряду нових об’єктів управління, які потребують їх інформаційного забезпечення (людського, ринкового (клієнтського), процесного, іноваційного, організаційного та інших видів капіталу, зовнішніх і внутрішніх транзакційних витрат, чинників зовнішнього середовища, генетичного аспекту мікроекономічної системи тощо); 2) обмеженні методології оцінки і обліку об’єктів (ігнорування нефінансових показників, застосування лише ринкового і внутрішнього підходів до оцінювання об’єктів, застосування лише системи рахунків і подвійного запису); 3) орієнтації в основному, на зовнішніх користувачів інформації.

Таким чином, у сучасних інформаційних системах бухгалтерського обліку створюється неповна облікова інформація підприємства. У сучасному інформаційному суспільстві доцільно розрізняти наступні терміни: «облік» в його широкому розумінні як процес моделювання фактичного стану об’єкта обліку; «господарський облік» – процес моделювання фактичного стану економічного аспекту об’єкта обліку; «облік в управлінні» – процес моделювання фактичного стану об’єкта управління в аспектах, необхідних для управління. Бухгалтерський облік в такому випадку є одним із видів обліку в системі управління підприємством при застосуванні класифікації за ознакою методології обліку. Складність суспільно-господарського буття і потреби управління бізнесом будуть потребувати в майбутньому побудови все більш складних моделей фактичного стану об’єкта управління в нових вивчених аспектах, тому склад видів обліку в майбутньому буде поступово розширюватися.

Окремі підсистеми, які автоматизують функції підприємства, мають можливості створення систем оперативного обліку зовнішніх і внут-рішніх транзакційних витрат. Наприклад, в CRM-системах фіксуються дані про роботу з клієнтами, які дозволяють визначити величину транзакційних витрат (недоотриманих доходів внаслідок незадово-лення потреб клієнтів) в цій функції підприємства. HRM-системи містять інформацію про транзакційні витрати (недоотримані доходи в результаті неефективної роботи з персоналом) в управлінні людськими ресурсами. Системи електронного документообігу фіксують інформацію про транзакційні витрати (втрати внаслідок неефективних бізнес-процесів) при виконанні окремих бізнес-процесів і завдань їх виконавцями і т. д. Вищеназвані підсистеми відповідно повинні використовуватися і для оцінки людського, ринкового, процесного та інших видів капіталу, так як вони генерують інформацію для оцінки

66

цих видів капіталу. Облік чинників зовнішнього середовища повинен вестись в системах стратегічного управління.

Особливу увагу необхідно приділити визначенню ефективності діяльності, управління, процесів, об’єктів, ресурсів, підсистем, функцій підприємства тощо, що було б можливим при веденні обліку генетичного аспекту мікроекономічної системи (причинно-наслідкових зв’язків, чинників ефективності та створюваних підприємством ефектів, очікуваних різними групами учасників бізнесу). Генетичний аспект мікроекономічної системи повинен стати предметом різних видів обліку.

2.2. Сутність генетичної моделі підприємстваДля інформаційного забезпечення управління ефективністю

вкладення капіталу в обліково-аналітичній системі підприємства повинна бути створена її інформаційна модель. Окремі функціональні підсистеми підприємств передбачають визначення деяких показників ефективності, зокрема, програмні продукти для управління проектами, системи стратегічного управління, фінансового аналізу, управління персоналом, управління взаємовідносинами з клієнтами, організації бізнес-процесів, бюджетного управління та інші. Але кількість показників ефективності, які розраховуються в таких підсистемах, не завжди повна, не обгрунтована, їх розрахунки методично незабезпечені, не встановлені їх взаємозв’язки і не відслідковуються чинники, які на них впливають.

Враховуючи актуальність сформульованої проблеми та відсутність наукових досліджень у цьому напрямку у теорії обліку, автором поставлена мета започаткувати дослідження генетики мікроеконо-мічних систем та методології відображення генетичного аспекту мікроекономічних систем в обліково-аналітичній системі підприємства.

З метою глибинного дослідження ефективності бізнесу автором розроблена концепція генетичної моделі економічної системи, так як від генетики найбільшою мірою залежить ефективність і в тому числі сталий економічний розвиток, який обрано Україною за стратегічний напрям руху суспільства у неокресленому межами теперішньому і майбутньому. У цьому підрозділі автором визначена сутність генетичного аспекту мікроекономічної системи, визначені основні елементи генетичної моделі, розкрито генетичний механізм розвитку підприємства та визначено окремі статистичні методи для її побудови.

Підприємство моделюється в сучасних облікових системах у статиці і в динаміці. Якщо статика відображає стан активів, зобов’язань та капіталу підприємства в конкретний момент часу, динаміка – рух активів, зобов’язань та капіталу підприємства за

67

певний період, то генетика показує причинно-наслідкові зв’язки господарських явищ і процесів, зокрема, наявність у підприємства чинників, які сприяють його зростанню та ефективній діяльності.

Якщо провести аналогію між людиною як біологічною системою і підприємством як соціально-економічною системою, то виникає думка задля більш повного інформаційного забезпечення функції контролю і аналізу ефективності мікроекономічної системи розширити системи планування та обліку, моделюючи в них не тільки її статику та динаміку, а і генетику, тобто, показники ефектів та ефективності, чинники ефективності та фактори впливу із зовнішнього середовища підприємства (рис. 2.2.1).

Рис. 2.2.1. Місце генетичного аспекту в планово-обліковій моделі мікроекономічної системи

В результаті інформація про показники ефективності підприємства та вплив факторів на них буде формуватися безперервно і функції контролю і аналізу можна буде здійснювати більш ефективно.

До думки про необхідність моделювання генетичного аспекту підприємства в обліку автора привела монографія проф. Шевчука В.О., який підтримує необхідність вивчення економічними науками статики, динаміки та генетики економічних систем [387, с. 300]. Загалом генетика бере свій початок від Ч. Дарвіна і його теорії еволюції. Теорія еволюції органічного світу на Землі шляхом

68

Мотивація учасників

бізнесу

Мікроекономікна система

Причини (впливові чинники)

Використання потенціалу

в господарському процесі

Витрати, доходи,

фінансові результати

динаміка

Баланс інтересів учасників

бізнесу

Гіпотетичні активи,

зобов’язання, капітал

статикастатика

Фактичні активи,

зобов’язання, капітал

Потенціал учасників

бізнесу

Наслідки (результативні показники)

Генетика

Рух (зміни у часі і просторі)

природного походження видів на основі мінливості, спадковості, боротьби за існування і відбору, була розроблена Ч. Дарвіном у ХІХ столітті і отримала назву «дарвінізм». Еволюційна теорія – комплекс знань про загальні закономірності і рушійні сили історичного розвитку живої природи. Основою еволюційної теорії є твердження про те, що всі організми, що нині існують, походять від організмів, які існували раніше, шляхом тривалої їх зміни під дією внутрішніх і зовнішніх чинників [423].

Наука, яка вивчає механізми і закономірності спадковості і мінливості організмів, методи управління цими процесами, на даний час називається генетика. Основи генетики закладені Г. Менделем (1822–1884), який відкрив закони спадковості. Генетика здебільшого відома нам як розділ медицини. Гени людини в значній мірі визначають як її зовнішню форму, поведінку, так і здатність до розвитку. Дані генетики та генеалогічний метод стали застосовувати у психології, розділ якої отримав назву психогенетики. Ідеї Г. Менделя були поширені не тільки на людину і природу, а і на суспільство, в результаті чого в соціології виникли нові наукові напрями: соціобіологія – науковий напрям, який визнає основну роль в поясненні соціальної поведінки живих істот генетичного фактору, і соціогенетика – комплекс дисциплін, які вивчають походження і збереження суспільства в його специфічних людських аспектах. Еволюційний напрямок у соціології називається генетична соціологія, яка займається вивченням зародження, становлення і розвитку найбільш стійких соціальних утворень (роду, сім’ї, общини) на основі порівняльно-історичного дослідження суспільств, які знаходяться на різних ступенях розвитку. В соціології виникла тенденція використовувати поняття і принципи біології для опису і пояснення соціальних явищ, свого роду біологічний напрямок досліджень, який отримав назву «біологічний детермінізм».

У ХІХ–ХХ століттях в суспільних науках виник соціал-дарвінізм – течія, яка зводить закони розвитку суспільства до біологічних закономірностей природного відбору, виживання найбільш пристосованих, до установок інстинкту, спадковості і т.п. Соціальний еволюціонізм трактує суспільний історичний процес розвитку як частину загального процесу еволюції Космосу, Землі і тваринного світу. Теорія соціального розвитку у соціології називається неоеволюціонізм, який пояснює соціальний розвиток на базі трьох основних процесів: 1) диференціації соціо-культурних структур; 2) спеціалізації соціо-культурних функцій; 3) інтеграції цих структур і функцій в нові рівні організації. Ж. Піаже і Л. Гольдман створили концепцію генетичного структуралізму, що розробляє метод структурного дослідження психологічних і соціокультурних явищ для

69

аналізу взаємозалежності структури і генезису цих явищ. Виник також і генетичний метод – метод дослідження явищ і предметів, заснований на аналізі процесу виникнення, становлення, послідовності стадій їх розвитку. Генетичний метод передбачає зведення багатьох явищ до вихідних елементів і виведення з них досліджуваного явища.

В результаті дослідження розвитку організмів у генетиці створюється генетична інформація – програма властивостей організму, одержана у спадок і закладена в спадкових структурах у вигляді генетичного коду [423]. Вищенаведене твердження може бути накладене і на мікроекономічну систему з тією відмінністю, що гени містяться не в ядрах клітин, а є внутрішніми чинниками генетичної моделі підприємства, сформованої внаслідок певних історичних процесів. Генетична інформація підприємства визначає його побудову, функціональні властивості, розвиток, бізнес-процеси, взаємодію із зовнішнім середовищем, життєвий цикл, генетичні вади і проблеми. Структура генетичної інформації мікроекономічної системи зображена на рис. 2.2.2.

Ген – це елементарна одиниця спадковості, історично обумовлений елемент генетичної моделі підприємства, переданий у спадок в момент утворення підприємства. Один ген відповідає за одну ознаку підприємства. Важливою властивістю генів є поєднання їх високої стійкості в ряді поколінь зі здатністю до спадкових змін (мутацій), які слугують основою мінливості, що дає матеріал для природного відбору в результаті конкуренції. Схему відносного розміщення генів у генетичній моделі, яка дозволяє передбачити характер успадкування ознак підприємства, що вивчаються, можна назвати генетичною картою.

70

Фенотип

Альтернативні ознаки

Рецесивні ознаки

Домінантні ознаки

ГенотипГенетичний код

Генетична інформація

ГеномЧинники

Гени

Зовнішнє середовище

Модель підприємстваГенетичний аспект

Генетична карта

Рис. 2.2.2. Структура генетичної інформації мікроекономічної системи

71

Сукупність спадкових ознак (генів) називається геномом. З кінця 80-х років XX століття у генетиці геномом людини стали називати повний склад ДНК клітини [425]. Принципи побудови геномів організмів і їх структурно-функціональну організацію вивчає геноміка. В рамках геноміки в останні десятиліття з’явились самостійні напрями: структурна, функціональна, комп’ютерна, еволюційна, порівняльна етнічна та інша геноміка. Якщо для вивчення геномів і генів людей необхідні лабораторні дослідження, то гени і геноми підприємств знаходяться на поверхні явищ і можуть бути досліджені з допомогою аналізу показників підприємств (їх капіталу та потенціалу).

Під генетичним кодом (від грец. Genos – походження) підприємства слід розуміти єдину систему запису спадкової інформації. Спадкова генетична інформація, заключена в генетичному коді, складає генетичні ресурси (матеріал). Генетичний матеріал – це будь-який матеріал будь-якого походження, який містить функціональні одиниці спадковості [423].

Сукупність усіх спадкових властивостей, спадкова основа, складена сукупністю генів та їх носіїв, називається генотип. В сучасній психогенетиці висувається гіпотеза про те, що генотип містить у собі в згорнутому вигляді, по-перше, інформацію про історичне минуле і, по-друге, пов’язану з цим програму його індивідуального розвитку, адаптовану до специфічних умов середовища. Генотип у розвитку виконує двояку функцію: по-перше, генетичні чинники типізують розвиток, а, по-друге, забезпечують індивідуальний розвиток [425].

Сукупність усіх внутрішніх і зовнішніх ознак і властивостей підприємства, сформованих на базі генотипу в процесі їх індиві-дуального розвитку, варіант норми реакції підприємства на дію зовнішніх чинників, називається фенотипом [423]. При відносно однакових генотипах у визначених межах можливо багато варіантів фенотипів. Ознаки фенотипів можуть бути домінантними, альтернативними і рецисивними. Домінантні ознаки фенотипів переважають, альтернативні – взаємно виключають одна одну, рецесивні – передаються у спадок, але не проявляються. Своєрідний фенотип будь-якої ознаки підприємства може бути результатом не тільки унікального досвіду, а і унікальної генетичної конституції. Генетичний механізм розвитку мікроекономічних систем зображено на рис. 2.2.3.

72

Рис. 2.2.3. Генетичний механізм розвитку мікроекономічної системи

Усе вищеописане може бути застосоване в процесі дослідження ефективності мікроекономічної системи. Генетична інформація щодо ефективності мікроекономічної системи в принципі має аналогічну структуру. Підприємство складається із певного набору внутрішніх чинників (капіталу, потенціалу), який можна розкласти на гени (чинники ефективності, можливості), обумовлені спадковими (історичними) факторами. Проблема лише полягає в тому, що практично неможливо на даний час відділити від внутрішніх чинни-ків, які передаються у спадок (генів підприємств) внутрішні чинники, які не є спадковими (чинники внутрішнього середовища). Тому будемо вважати усі внутрішні чинники підприємства – генами, а зовнішні – чинниками середовища, особливо з огляду на сучасне розуміння терміна «генотип», яке викладено вище. Якщо чинники освіти, кваліфікації, досвіду, моралі, культури та їм подібні стосовно людей не вважаються спадковими, то для суспільств і мікроекономічних систем їх можна вважати генами, так як вони накопичуються в процесі історичного розвитку суспільства та життєвих циклів підприємств.

73

Мікроекономічна система

(потенціал, капітал)

Генотип

Лінії поведінки мікроекономічних

систем

Зовнішнє середовище(потенціал розвитку)

Фенотипи мікроекономічних

систем

Альтернативні ознаки

Рецесивні ознаки

Домінантні ознаки

Чинники еволюції

Природний відбір (конкуренція)

Мінливість (мутації)

Спадковість

Адаптація

Ізоляція

Ефекти мікроекономічних систем

Виживання

Розмноження

Прогрес

Регрес

Еволюція

Революція Ліквідація

Приєднання

Поглинання

РеорганізаціяЗлиття

Поділ

Виділення

Інвестування

Підприємства можуть бути згруповані за генотипами (подібними джерелами і чинниками ефективності, можливостями), які проявляють себе у зовнішньому оточенні подібним чином, наслідки поведінки можна вимірювати за допомогою показників ефектів і ефективності.

Таким чином, основним елементом генетичної моделі є генетичні коди мікроекономічних систем (склад успадкованих елементів), які є внутрішніми чинниками (причинами), що впливають на ефективність підприємства. До них належить склад і структура стійких елементів, які визначають ознаки, властивості та поведінку систем, зокрема, від-носно до теми дослідження генами мікроекономічних систем автор називає чинники ефективності. Це можуть бути капітал та потенціал підприємства.

Другим основним елементом генетичної моделі є ефекти мікроеко-номічної системи (наслідки). Виходячи із авторського розуміння ефек-тивності сучасного підприємства як балансу задоволення інтересів основних груп учасників бізнесу мікроекономічна система задля досягнення ефективності свого функціонування повинна створювати такі ефекти, які б задовольняли сподівання основних груп учасників бізнесу, зокрема: дивіденди, вартість підприємства, споживчу цінність, заробітну плату персоналу, соціальні виплати, податкові платежі, умови праці, кредитоспроможність, внески в сталий розвиток суспільства та інші (табл. 2.2.1).

Таблиця 2.2.1Очікувані основними групами учасників бізнесу ефекти від мікроекономічної системи

Основні групи учасників бізнесу Очікувані ефекти

1. Інвестори:1.1. Акціонери, учасники1.2. Кредитори

Дивіденди, вартість підприємства.Відсотки, кредитоспроможність

2. Споживачі Споживча цінність3. Персонал Заробітна плата персоналу, соціальні виплати,

умови праці, кар’єрне зростання4. Менеджери Тант’єми, участь в прибутках, кар’єрне

зростання5. Держава Податкові платежі, внески в сталий розвиток

держави6. Постачальники Платоспроможність7. Конкуренти Конкурентоспроможність8. Суспільство Робочі місця, внески у вирішення суспільних

проблем

74

Третім елементом генетичної моделі є чинники розвитку (еволюції). Чинники еволюції – це рушійні сили, які викликають і закріплюють зміни в суспільно-економічному бутті. Важливими чинниками еволюції у генетиці вважаються природний відбір, мутаційний процес, спадковість, адаптація (пристосування) та ізоляція [423]. Відносно до суспільно-економічного буття чинниками еволюції можна назвати природну та економічну конкуренцію, науково-технічний прогрес, історичну обумовленість та спадковість, мінливість, гнучкість, та ізоляцію.

Природний відбір у генетиці – це процес диференційованого виживання і відтворення організмів в ході еволюції, який обумовлює відносну доцільність побудови і функцій організмів, виживання найбільш пристосованих і загибель найменш пристосованих [423]. В економічному середовищі прототипом природного відбору є конкуренція. В класичній економічній теорії конкуренція – це елемент ринкового механізму, який дозволяє урівноважити попит і пропозицію. Загалом конкуренція – це суперництво економічних суб’єктів за кращі умови виробництва, купівлі і продажу товарів. В процесі конкуренції окремі підприємства стають банкрутами і ліквідуються, інші – поступово набувають нових ознак, щоб більш повною мірою відповідати запитам зовнішнього середовища тощо.

Окрім конкуренції, важливим елементом еволюції в суспільстві є науково-технічний прогрес, зокрема, розвиток в останні десятиліття постіндустріального (інформаційного) суспільства, підвищення вимог до якості товарів і послуг та розвиток інфраструктури.

Спадковість у генетиці – це властивість організмів повторювати в ряду поколінь схожі ознаки і властивості: типи обміну речовин, психологічні особливості, типи індивідуального розвитку і т. д. Спад-ковість здійснюється на основі передачі спадкових чинників, відпо-відальних за формування ознак і властивостей організму. Спадковість може бути реалізована в різних варіантах в залежності від особливостей генотипу і зовнішніх умов [423]. Суспільства та економічні суб’єкти відповідно є історично обумовленими, тобто окремі їх характеристики створюються виходячи з накопиченого національного набутого багатства, сформованої досвіду, моралі, культури та інформації, створених в процесі певного історичного розвитку і зазнають його впливу протягом тривалого часу.

Мінливість у генетиці – це здатність організмів змінювати свої ознаки і властивості. Мінливість організмів виникає під дією зовнішнього середовища чи з’являється в результаті хромосомних перебудов. Розрізняють неспадкову (модифікаційну) і спадкову (комбінативну) мінливість. Мутація – спадкова зміна генотипу, основа спадкової мінливості в живій природі. За характером виникнення

75

розрізняють природні і штучні мутації. За генетичним проявом – домінантні і рецесивні. Мутаційна теорія виходить із того, що різкі, раптові мутації є вирішальним чинником еволюції і ведуть до виникнення нових видів без творчої ролі відбору чи при його другорядному значенні. В результаті нових відносин організму з середовищем виникає зміна його функцій – придбання в ході еволюції головного призначення функцій органу, який раніше відігравав другорядну роль, що призводить до фізіологічно-анатомічних перетворень органу [423]. Підприємства теж постійно змінюються з метою пристосування до вимог зовнішнього середовища або в результаті внутрішніх потреб. Такі зміни теж можуть бути історично обумовленими або вимушеними, природними чи штучними, можуть не викликати якісних змін або спричиняти корінні структурні перетворення підприємств (реорганізацію, поділ, поглинання, розмноження тощо).

Адаптація (пристосування) організмів – це комплекс морфофізіо-логічних і поведінкових особливостей організму, популяції чи виду, який забезпечує успіх в конкуренції з іншими видами, популяціями і організмами; стійкість до дії чинників середовища. Здатність до адаптації має визначені межі, характерні для кожного виду. У складі адаптації розрізняють дві групи пристосувань: акомодацію і адаптивну радіацію. Пристосованість організмів – це відносна доцільність побу-дови і функцій організму, яка є результатом природного відбору, який ліквідує непридатних до даних умов проживання індивідів. Для суспільств характерна соціальна адаптація – процес активного присто-сування людей до зміненого середовища з допомогою різних соціаль-них засобів. Показниками успішної соціальної адаптації є високий соціальний статус індивіда в даному середовищі, а також його задоволення цим середовищем в цілому. Показником неуспішної адаптації є переміщення індивіда в інше соціальне середовище або відхилення в поведінці. Розрізняють активну і пасивну адаптацію [423]. Підприємства в процесі розвитку відрізняються гнучкістю – здатністю змінювати свої структурні елементи та функції під дією зовнішнього середовища з метою виживання в конкурентному середовищі.

Ізоляція всередині виду організмів є одним із важливих чинників еволюції. Ізоляція – розрізнення організмів чи їх груп один від одного. Розрізняють географічну, еколого-фізіологічну і генетичну ізоляцію [423]. Підприємства є генетично ізольованими один від одного завдяки існуванню інституту власності, тобто мають відокремлені капітали. Крім того, ізоляція діяльності підприємств на ринку відбувається завдяки розподілу ніш ринку чи географічної території.

Четвертим чинником генетичної моделі є чинники зовнішнього

76

середовища, які впливають на мікроекономічні системи і змінюють їх поведінку та як наслідок ефекти від діяльності, що досліджується у підрозділі 2.4.

П’ятий останній елемент генетичної моделі – це функціональні властивості генотипів мікроекономічних систем, межі їх можливих ліній поведінки, які визначають адаптаційний потенціал та потенціал виживаємості. Адаптаційний потенціал – ступінь відкритих можливос-тей індивіда включатися в нові мінливі умови середовища. В теорії еволюції діє закон еволюційного потенціалу, згідно з яким чим більш вузькоспеціалізована деяка форма і чим більш вона пристосована на даній стадії розвитку до оточуючого середовища, тим меншою є її можливість (потенціал) переходу в нову стадію. Потенціал вижи-ваємості підприємства – ступінь протистояння його несприятливим факторам середовища, обумовлена його валентністю [423].

Природний відбір в результаті конкуренції діє на рівні фенотипів (підприємств) і їх взаємодії з середовищем. В результаті конкуренції, яка впливає на функції і структури, що збільшують виживаємість чи розмноження підприємств, відбуваються групові зміни частот генів, пов’язаних з цими функціональними системами. Тому для розуміння механізмів еволюційних перетворень функцій генів необхідно сформулювати «трансформаційні правила», які б пов’язували зміни генотипів зі змінами фенотипів [425]. Цей набір правил трансформації утворює своєрідний «еволюційний цикл», в якому можна виділити декілька правил: 1) зв’язок процесу створення підприємств з тими ознаками (певними структурами і функціями), які несуть конкурентні переваги; 2) визначення зв’язку перетворень фенотипів (навчання, досвіду, гнучкості, адаптації, мінливості) протягом їх індивідуального життєвого циклу із взаємодіями в процесі конкуренції (боротьби за ресурси та долю ринку); 3) співвідношення фенотипів із залежностями, які проектують фенотипи (показники ефективності) на генотипи (чинники ефективності); 4) описання створення майбутніх оптимальних форм генотипів (майбутнього покоління підприємств), які визначаються правилами поєднання генів.

Генетикам відомо, що на створення будь-якого органу організму людини необхідно 3–7 % генів, а для створення мозку призначена більша половина генів у складі геному [425]. Провівши аналогію людини з підприємством, можна стверджувати, що більша частина генів підприємства потрібна для створення системи менеджменту («мозку» підприємства), тому однакові гени частіше успадковуються підприємствами, які належать до одного органу управління через копіювання однакових організаційних структур, організаційних регламентів, методів управління, досвіду, капіталу відносин, корпоративної культури, традицій тощо. В меншій мірі однакові гени

77

копіюються підприємствами, які належать до однієї групи за розмірами, географічним розташуванням чи видом економічної діяльності, так як у цьому випадку копіюються не системи менеджменту, а окремі структурні чи функціональні елементи.

З метою пошуку причин відмінностей у ефективності різних торговельних підприємств України доцільно застосувати в даному дослідженні методи психогенетики, основною метою якої є пояснення походження індивідуальних розбіжностей у психічних та психофізіо-логічних характеристиках людини [424]. З допомогою методів психо-генетики можна знайти історично обумовлені внутрішні причини досягнення певних рівнів ефективності окремих торговельних підприємств, визначити долю їх впливу, відокремити генетичні чин-ники від чинників зовнішнього середовища, виявити механізм впливу середовища і спадковості на показники ефективності підприємств.

Фенотипічна варіативність досліджуваних ознак генетиками розді-ляється на генетичні компоненти і компоненти середовища. Найчас-тіше для цього застосовується виділення сумарного компонента гене-тичної мінливості і двох складових середовища – спільної і відмінної. Для кількісної оцінки вказаних компонентів дослідники-генетики найчастіше звертаються до двох експериментальних схем: досліджен-ня близнюків і сімей з прийомними дітьми. Обидва методичних ва-ріанти можуть бути використані в комплекті один з одним і з сімейним методом (порівняння організмів, об’єднаних родинними вузами), який є одним із основних методичних прийомів генетики [424].

Так як процес створення і зв’язки підприємства, структура його генотипу та середовища, характеристики і життєвий цикл мають суттєві відмінності в порівнянні з людьми, то вищеназвані методи можуть бути застосовані тільки після їх відповідного коригування.

По-перше, у процесі створення підприємства може бути задіяна материнська компанія або підприємство створюється без участі вищих органів управління, проте у певному історично обумовленому середовищі, в якому накопичені певні гени.

По-друге, «родинні» зв’язки підприємств можуть бути визначені у такому складі: 1) материнська компанія-дочірнє підприємство, 2) дочі-рнє підприємство-дочірнє підприємство (у випадку одного віку та повної відсутності відмінностей між ними, у випадку одного віку та наявності до половини відмінностей або різного віку), 3) материнська компанія-відчужене підприємство-нова материнська компанія, 4) мате-ринська компанія-генетично не пов’язане приєднане підприємство (в результаті поглинання, приєднання, злиття). На різні пари зв’язків підприємств справляють вплив різні групи чинників (рис. 2.2.4).

По-третє, структура генотипу підприємства визначається структурою його капіталу та потенціалу.

78

По-четверте, у монографії досліджуються показники ефективності вкладення капіталу, які є певними проявами (ознаками) відповідних генотипів підприємств.

По-п’яте, до чинників середовища, окрім факторів зовнішнього середовища (відмінного для різних підприємств) доцільно застосувати поняття спільного середовища у випадку його наявності (спільний орган управління, географічне розташування, вид економічної діяльності тощо).

По-шосте, життєві цикли підприємств проходять через етапи зародження, прискорення росту, уповільнення росту, зрілості і спаду, причому тривалість як окремих етапів, так і усього життєвого циклу різних підприємств може суттєво відрізнятися.

Рис. 2.2.4. Генетичні чинники і чинники середовища, які визначають схожість підприємств

Для підприємств, які належать до одного органу управління, мають схожі історично обумовлені організаційні структури, склад капіталу, корпоративну культуру, традиції тощо може бути використане «сімейне порівняння» або «генеалогічний метод» («аналіз родословних»). Типовими представниками такої групи є торговельні підприємства системи споживчої кооперації України.

Проте потрібно розрізняти «сімейну» і генетичну схожість. Багато рис підприємств є сімейними, не будучи генетично схожими. Крім спільних генів, підприємства мають спільні умови середовища і так як їх ефективність залежить певною мірою і від спільних генів, і від спільного середовища, то і «сімейна» схожість підприємств споживчої

79

Генетично не пов’язане приєднане

підприємство

Дочірнє підприємство

Генотип 1

Материнська компанія(дочірнє підприємство)

Спільне середовище 1

Відмінне середовище

Відмінне середовище

Відчужене підприємство

Генотип 2 Відмінне середовище

Відмінне середовище

Нова материнська компанія

Відмінне середовище

Генотип 3

Спільне середовище 2

кооперації включає в себе спадковий компонент і компонент середовища, які відокремити досить проблематично. Ще одна проблема при порівнянні підприємств, які належать до однієї «сім’ї» – їх різний вік, а вплив генотипу на окремі характеристики підприємств може змінюватися з віком (етапом життєвого циклу).

Більш надійним для визначення ролі генотипу і середовища є співставлення материнських компаній, відчужених підприємств і но-вих материнських компаній. Ця схема може бути названа «дослід-ження усиновлених дітей» [424]. Вона є чіткою експериментальною схемою, яка дозволяє розмежувати вплив генетичних чинників і чинників середовища. З новими материнськими компаніями у приєднаних підприємств немає генетичної схожості, проте є спільні умови середовища, а з попередніми материнськими компаніями у відчужених підприємств – спільні гени, проте відмінні умови сере-довища. Але таке дослідження потребує спеціального статистичного спостереження, яке здійснити практично неможливо через відсутність даних у статистичній звітності підприємств та існування комерційної таємниці у випадку безпосереднього збору інформації на підприємствах. Так само важко зібрати дані про підприємства одного віку, які належать одній материнській компанії («близнюки»).

Щоб кількісно оцінити ступінь схожості в парах родичів у генетиці, частіше за все використовують конкордантність і кореляцію, а в деяких випадках користуються також регресією [424].

Відповідно пари підприємств можна назвати конкордантними, якщо обидва мають або не мають певну ознаку. Для оцінки конкор-дантності потрібно підрахувати процент співпадання альтернативних ознак у парах підприємств. Ті підприємства, які мають ознаку, що досліджується, називаються пробандами. Дослідженню підлягають пробанди та їх «родичі». Якщо в результаті дослідження ризик виникнення спільної ознаки вищий для підприємств, пов’язаних генетично, тобто для тих, які мають спільні гени, то можна вважати, що ознака викликана спадковою обумовленістю. Коефіцієнти конкордантності допомагають визначити ризик виникнення спільної ознаки для різних категорій підприємств.

Число спільних генів у підприємств зазвичай є випадковою, але випадковість не є чимось невизначеним. Мірою випадковості є імовірність. Імовірність будь-якої події може бути виражена у вигляді дробу, де в чисельнику стоїть кількість сприятливих шансів, а в знаменнику – загальна кількість шансів усіх варіантів події. Імовірність того, що два підприємства матимуть однакові гени, можна назвати коефіцієнтом «родства». Коефіцієнти «родства» розраховуються на основі теорії ймовірностей і математичної статистики.

80

Співставлення оцінок конкордатності дочірніх підприємств однієї материнської компанії одного віку і з однаковими характеристиками та таких же дочірніх підприємств, але частково з іншими характеристиками («близнюків») дає можливість оцінити долю впливу спадкових чинників на варіативність досліджуваної ознаки (коефіцієнт спадковості) [424].

При аналізі кількісних ознак схожість між підприємствами оцінюється з допомогою кореляції. У статистиці коефіцієнт кореляції зазвичай застосовується для оцінки міри зв’язку між двома величинами. Для оцінки схожості між підприємствами вимірюють одну й ту ж ознаку в парах підприємств. В залежності від віку підприємств доцільно застосовувати різний тип коефіцієнта кореляції: міжкласовий – для підприємств різного віку та тих, які знаходяться на різних етапах життєвого циклу, та внутрікласовий – для підприємств одного віку або одного етапу життєвого циклу.

Співставлення коефіцієнтів кореляції дочірніх підприємств однієї материнської компанії одного віку і з однаковими характеристиками та таких же дочірніх підприємств, але частково з іншими характер-ристиками («близнюків») дає можливість вирахувати коефіцієнт спадковості і відповідно оцінити долю спадковості у загальній варіативності ознаки [424].

Коефіцієнт кореляції передбачає переважання односпрямованих відхилень значень ознак від середніх значень, але не передбачає схожості в абсолютних величинах. Він дозволяє встановити лише наявність статистичного зв’язку між змінними, але не дозволяє встановити його причину. Виміряти залежність однієї змінної від іншої дозволяє метод лінійної регресії. Метод регресії дозволяє передбачити, яку величину буде мати залежна змінна Y при будь-яких значеннях незалежної змінної Х. У деяких випадках умови середовища не впливають на ознаку, тоді регресія відповідає долі спільних генів у підприємств, тобто коефіцієнту «родства».

Вищенаведені методи дозволяють статистично оцінити окремо спадкові чинники (гени) і чинники середовища, які визначають мінливість характеристик в конкретних групах підприємств, а також ознаки їх прояву (показники ефективності). Проте, вони не можуть бути використані для пошуку функцій детермінованої поведінки генів, які проявляються з часом у вигляді показників ефективності підприємств.

Так як в авторському визначенні ефективності підприємства застосовується підхід досягнення балансу інтересів учасників бізнесу і відповідно у генетичній моделі мікроекономічної системи результатами і наслідками діяльності є ефекти, то склад очікуваних ефектів та методологію їх оцінювання доцільно розглянути у наступному підрозділі монографії.

81

2.3. Основні ефекти, очікувані від мікроекономічної системиУ попередньому підрозділі були перераховані основні ефекти, яких

очікують від торговельного підприємства різні групи учасників бізнесу. Далі досліджується сутність окремих ефектів і визначаються показники, якими кожен ефект може бути виміряний.

В економічних словниках розрізняють економічний і соціальний ефект підприємства. Економічний ефект [349, c. 586] – кінцевий підсумок, корисний результат економічної діяльності, який характеризується передусім обсягом матеріальних благ, якість і асортимент яких відповідає потребам суспільства. Серед показників економічного ефекту на макроекономічному рівні перераховуються наступні: валовий суспільний продукт, валовий національний продукт, кінцевий суспільний продукт, національний доход, чистий дохід суспільства; на мікроекономічному – товарообіг, валова, товарна, реалізована, чиста, нормативна чиста продукція, прибуток. Соціальний ефект виражається у дії економічної діяльності на рівень життя працівників та інших членів суспільства, що виражається в рості споживання матеріальних благ і послуг, а також покращенні умов праці, задоволенні потреб працівників у праці і вільному часі. Однією із складових соціального ефекту є також вплив економіки на природне середовище. Таким чином, дане визначення наводить на думку про необхідність розмежування очікуваних основними групами ефектів від підприємства.

Основною діяльністю торговельних підприємств передбачається здійснення продажу товарів, в результаті чого підприємства отри-мують показники товарообігу та доходу (виручки) від продажу товарів.

У статистичному словнику [349, с. 533] товарооборот – це обмін товарів на гроші, тобто сукупність актів купівлі-продажу. Розрізняють оптовий та роздрібний товарооборот. Оптовий товарооборот – це продаж товарів виробничими підприємствами і торговельними організаціями та підприємствами іншим торговельним організаціям і підприємствам для наступного продажу та виробничим підприємствам – для переробки. Роздрібний товарооборот – це продаж товарів населенню, а також у порядку дрібного опту (тобто за безготівковий розрахунок). Товарообіг може обліковуватися у натуральному (за окремими товарними групами) та у вартісному вираженні. У вартісному вираженні товарообіг відповідає грошовій виручці торговельних підприємств та організацій і одночасно витратам покупців на придбання товарів. Роздрібний товарооборот, який відображає продаж товарів у сферу особистого споживання, входить до системи показників статистики рівня життя населення. Одним із показників соціальної ефективності торгівлі є товарообіг на душу

82

населення.Дані про роздрібний товарообіг показуються у статистичних звітах

підприємств форм 1-торг та 3-торг, а також визначаються Держкомстатом України в агрегованому вигляді. Показники роздріб-ного товарообороту у статистичній звітності підприємств визна-чаються оперативним шляхом на основі даних про продажі в роздрібних торговельних точках підприємств. Показники продажу товарів населенню за усіма каналами реалізації, які визначаються Держкомстатом України [16], складається із обсягу обороту роздрібної торгівлі та обороту ресторанного господарства.

До обороту роздрібної торгівлі включається роздрібний товарооборот підприємств (юридичних осіб), які здійснюють діяльність із роздрібної торгівлі, а також розрахункові обсяги продажу товарів на ринках та фізичними особами-підприємцями (на основі даних разового суцільного обстеження). Роздрібний товарооборот підприємств (юридичних осіб) визначається як обсяг продажу споживчих товарів населенню через роздрібну торгову мережу, мережу ресторанного господарства усіма діючими підприємствами, а також промисловими, транспортними та іншими неторговими підприємствами безпосередньо населенню через касу підприємства. Крім того, у роздрібний товарооборот підприємств включається продаж через торгову мережу підприємствам, установам та організаціям продовольчих товарів для харчування обслуговуваних ними контингентів (у санаторіях, дитячих закладах, лікарнях та ін.).

Дохід (виручка) від продажу товарів за даними П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати» – це дохід підприємства, отриманий від реалізації товарів і визначений на основі принципу нарахування. Дохід (виручка) від продажу товарів показується у звіті про фінансові результати підприємств форми 2 по рядку 010. Цей показник визначається на основі даних бухгалтерського обліку підприємства. Таким чином, методологічні відмінності у визначенні показників товарообігу та доходу (виручки) від реалізації товарів справляють вплив на їх числові значення.

Показники виручки від продажу товарів та товарообороту є результатами визнання покупцями споживчої цінності, створеної у торгівлі. Цінність – це суб’єктивно сприйнята покупцем сукупність споживчих якостей продуктів, товарів чи послуг. Для покупця є важливою не кількість споживчих якостей, а їх сукупність у необхідних обсягах і пропорціях. Покупець буде платити справедливу з його точки зору ціну тільки за потрібну йому сукупність споживчих якостей, а не за надлишкові споживчі якості. Сукупність споживчих якостей товарів порівнюється зі шкалою потреб покупця і таким чином визначається цінність товару чи послуги. Структуру споживчої цінності можна зобразити на схемі у наступному вигляді (рис. 2.3.1):

83

Рис. 2.3.1. Структура споживчої цінності

Доцільно виділяти:1) ядро – товари чи послуги, які характеризуються

визначеними функціональними споживчими якостями;2) способи доставки товарів до клієнтів і взаємодії з

клієнтами в процесі його продажу і обслуговування;3) способи просування і позиціонування товару і

підприємства, створення і підтримки необхідного уявлення про них у клієнта.

Цінність, яка створюється у торгівлі, може бути прокласифікована на товарообіг та обслуговування (рис. 2.3.2).

84

Цінність, яка створюється у торгівлі

Товарообіг Обслуговування

Якість товарів.Широта асортименту.Ціни.Знижки.Товарні знаки.

Консультації. Упаковка. Доставка. Післяпродажне обслуговування. Чистота приміщення магазину.

Дизайн приміщення. Оформлення вітрин. Форма обслуговування. Форма оплати. Швидкість

обслуговування. Знаки обслуговування, товарні марки. Зручність розташування магазинів.

Легкість ведення справ. Чемність продавців. Зручний розклад роботи.

Імідж, репутація

Логістикарозподілу, реалізації іпісляпродажногообслуговування

Споживчий функціонал товарів чи

послуг

Відносини з клієнтами

Рис. 2.3.1. Структура споживчої цінностіОцінка цінності залежить від того, які потреби споживачів цінність

задовольняє, яка якість задоволення потреб, за якими цінами і що пропонують конкуренти.

Основною метою підприємства в умовах ринку у класичній економічній теорії вважалося одержання фінансово-економічного результату – прибутку. Фінансові результати визначаються у бухгалтерському обліку декількома способами: за балансовими рахунками, за методикою «витрати-випуск» на основі співставлення доходів і витрат за елементами, на основі рахунків управлінського обліку (співставлення доходів і витрат за статтями), на основі позабалансових рахунків податкового обліку. Категорії витрат, доходів і фінансових результатів торговельних підприємств були досліджені у другій частині монографії [105, с. 52–91].

Однією із актуальних проблем підприємства, яка зачіпає інтереси декількох груп учасників бізнесу (інвесторів, менеджерів, персоналу, кредиторів, держави) є розподіл прибутку. В загальному випадку прийнято розподіляти прибуток за такими напрямками: податок на прибуток, відрахування у резервний фонд, у фонд нагромадження та фонд споживання (зокрема, нарахування відсотків за облігаціями та дивідендів, відрахування на соціальні потреби, тант’єми та благодійні цілі).

Очікувані персоналом підприємства ефекти включають [97, с. 63–64]:

1) прямі матеріальні доходи (заробітна плата; участь у прибутках компанії; отримання персоніфікованих умов оплати праці, різноманітних пільг, премій, надбавок тощо; отримання пенсійного, медичного, соціального страхування за рахунок підприємства);

2) непрямі матеріальні доходи (отримання інвестицій у власний людський капітал з боку роботодавця (підвищення кваліфікації, перепідготовка, отримання іншої освіти і т. ін.); оздоровлення за рахунок підприємства; отримання належних умов праці та відпочинку; отримання пільгових кредитів й іншої допомоги від роботодавця для створення гідних умов життя (житло, автомобіль, телекомунікації тощо); інші непрямі матеріальні ефекти);

3) моральні ефекти (набуття практичного досвіду; задоволення від обраної професії (престижність, досягнення певного соціального статусу, самореалізація); доступ до цікавих видів діяльності, професійна творчість; просування за службою (кар’єрне зростання) висока конкурентоздатність на ринку праці, відчуття стабільності та впевненості в майбутньому; задоволення від процесу праці та від успіхів у ньому; співробітництво з розумними та перспективними людьми тощо).

85

Важливим стимулом кваліфікаційного зростання працівника і розвитку його ініціативи є систематичне просування за службою. Просування фахівця може здійснюватися у формі: 1) переміщення в межах тієї ж посадової категорії і розмірів зарплати, але з розширенням виконуваних функцій; 2) підвищення заробітної плати без підвищення в посаді; 3) просування його щаблями посадових сходів. Перша форма просування доцільна в роботі з молодими менеджерами. Друга і третя форми прийнятні для працівників з досвідом у роботі, здатних самостійно вирішувати серйозні проблеми. Одними із факторів, що визначають ефективність  праці, є освіта та підвищення кваліфікації працівників.

Одним із основних ефектів, якого очікують від підприємства його власники, є максимізація вартості підприємства. З метою управління вартістю підприємства була створена концепція Value-Based Management (VBM) – яка передбачає превалювання максимізації вартості компанії над іншими цілями підприємства. У 80-х – 90-х роках ХХ століття був створений ряд показників, які відображають створення вартості і на основі деяких із них виникли навіть системи управління, зокрема, EVA та EVA-based management. Найвідомішими з них є MVA, EVA, SVA, CVA та CFROI (додаток Л).

З точки зору теорії корпоративних фінансів MVA відображає дисконтовану вартість усіх теперішніх і майбутніх інвестицій. Він є найбільш очевидним критерієм створення вартості, який розглядає в якості останньої ринкову капіталізацію і ринкову вартість боргів компанії. Треба враховувати, що в балансову оцінку сукупного капіталу повинні бути внесені поправки для усунення викривлень, викликаних принципами і методами обліку.

В основу системи VBM повинен бути покладений показник, який не тільки відображає вартість компанії, а й показує ефективність прийняття рішень на всіх рівнях ієрархії, а також слугує інструментом мотивації. Показник MVA не відповідає цим вимогам, так як на ринкову капіталізацію справляє вплив багато чинників, частина з яких непідконтрольна менеджменту підприємства. Крім того, якщо результати роботи підприємства будуть оцінюватися за даним показником і мотиваційні схеми також будуть прив’язані до нього, то це може призвести до прийняття короткотермінових рішень по впливу на курсову вартість акцій, які у довготерміновій перспективі справлять на неї негативний вплив, наприклад, скорочення витрат на науково-дослідницькі роботи тощо.

Як відомо, однією із основних цілей VBM-системи є координація і мотивація прийняття рішень, які забезпечать довготермінові конкурентні переваги, так як вартість компанії визначається сумою майбутніх грошових потоків. У відповідь на недоліки MVA виник ряд

86

альтернативних показників вартості, найвідомішим і найпоширенішим з яких є EVA.

При визначенні EVA вартість підприємства може бути визначена за наступною формлою: Вартість підприємства = Інвестований капітал + дисконтована EVA від існуючих проектів + дисконтована EVA від майбутніх інвестицій.

EVA поєднує простоту розрахунку і можливість визначення вартості компанії, а також здатність оцінювати ефективність підприємства в цілому та окремих його підрозділів. EVA є індикатором якості управлінських рішень: постійна його позитивна величина свідчить про збільшення вартості підприємства, від’ємна – про її зниження. EVA вважають альтернативою NPV, так як результати розрахунків за обома методами повинні співпадати [351]. В принципі, EVA ідентична категорії остаточного доходу (Residual Income – RI), яка була відома протягом багатьох десятиліть. Важливою відмінністю при розрахунку EVA є те, що вносяться багаточисельні поправки (більше 150) до фінансової звітності. Шляхами покращення показника EVA є: збільшення доходів, які генеруються вкладеними коштами, через управління витратами, через підвищення ефективності бізнес-процесів засобами реінжинірингу тощо; шляхом інвестування коштів у проекти, рентабельність яких перевищує затрати на капітал, залучений до реалізації даного проекту; шляхом підвищення ефективності управління активами (продаж збиткових, непрофільних активів, скорочення термінів оборотності запасів чи дебіторської заборгованості тощо); шляхом управління структурою капіталу.

Між показниками EVA та MVA існує очевидний зв’язок, зокрема, ринкова вартість в показнику MVA є по суті дисконтованою сумою усіх майбутніх EVA. Проте, EVA не завжди забезпечує ріст вартості компанії, що може відбутися з декількох причин: 1) якщо збільшення EVA пов’язано з ростом ризику, що відобразиться у майбутній вартості власного і позикового капіталу і теперішній вартості усіх майбутніх EVA; 2) якщо ріст EVA в якомусь періоді викликаний чинниками, що справлять негативні наслідки у довготерміновій перспективі. Таким чином, підхід до побудови системи VBM на основі показника EVA не повністю ліквідує недоліки і обмеження, розглянуті вище, тому більш привабливими є показники, які враховують майбутні грошові потоки, зокрема, Shareholder Value Added (SVA).

У роботах Альфреда Раппапорта SVA визначається як прирощення між двома показниками – вартістю акціонерного апіталу після деякої операції і вартістю того ж капіталу до цієї операції. Часто дається дещо інше визначення: SVA – це прирощення між розрахунковою вартістю акціонерного капіталу (наприклад, методом дисконтованих потоків) і балансовою вартістю акціонерного (власного) капіталу.

87

Таким чином, для визначення SVA необхідно визначити ринкову вартість акціонерного капіталу. Для цього застосовуються методи оцінки вартості компанії шляхом дисконтування грошових потоків. Ця процедура складається з декількох етапів: 1) визначаються потоки грошей (усім інвесторам або тільки власникам) у межах горизонту планування; 2) визначається ставка дисконтування (середньозважена WACC або вартість власного капіталу) та сума дисконтованих грошових потоків в межах горизонту планування; 3) визначається продовжена вартість кінцевого грошового потоку – terminal value, тобто дисконтована вартість грошових потоків за межами горизонту планування; 4) визначається сумарна дисконтована вартість грошових потоків, яка приймається в якості вартості усього капіталу підприємства (необхідно визначити розрахункову вартість боргових інструментів і вирахувати її із сумарної вартості компанії) чи акціонерного капіталу; 5) до отриманої величини застосовується ряд коригувань (наприклад, на нефункціональні активи); 6) безпосередньо розраховується SVA. Основним недоліком цієї моделі є трудоємкість розрахунків і складнощі з прогнозуванням грошових потоків.

Недолік EVA, пов’язаний з ігноруванням грошових потоків, ліквідується при застосуванні Cash Flow Return on Investment (CFROI). Іншою перевагою цього показника в порівнянні з EVA є те, що грошові потоки, які генеруються існуючими і майбутніми активами, як і початкові інвестиції, виражаються у поточних цінах, тобто враховується чинник інфляції.

Для розрахунку CFROI необхідно виконати такі дії: 1) виявити грошові притоки протягом економічного терміну служби активів, який визначається як відношення сумарної вартості активів до амортизаційних відрахувань; 2) визначити величину сумарних активів, яка буде виступати в якості відтоку грошових коштів; 3) скоригувати як відтоки, так і притоки на коефіцієнти інфляції; 4) внести ряд поправок в розрахункові величини (грошові потоки, сумарні активи) для нівелювання різних спотворень, викликаних обліковими принципами (наприклад, чистий доход коригується на суми амортизації, відсотки по позиковому капіталу, виплати за договорами лізингу тощо, а балансова вартість активів коригується на суми накопиченої амортизації, вартість отриманого по лізингу майна тощо); 5) розрахувати CFROI як ставку, при якій сумарні грошові відтоки будуть рівні сумарним грошовим притокам.

Якщо показник CFROI перевищує середній рівень дохідності, то підприємство створює вартість і навпаки. Одним з головних недоліків цієї моделі є те, що результат виражається у вигляді відносного показника, що не є таким очевидним, як сума створеної чи

88

зруйнованої вартості. Іншим недоліком даного підходу є складність розрахунку показника CFROI, так як для цього потрібно ідентифікувати усі грошові потоки, які генеруються як існуючими, так і майбутніми активами.

Показник Cash Value Added (CVA) часто називають Residual Cash Flow (RCF). Останнім часом більшість спеціалістів віддають перевагу саме цьому показнику створення вартості, так як в якості віддачі від інвестованого капіталу в ньому використовується показник грошових потоків (cash flows), а також на відміну від CFROI – враховується середньозважена ціна капіталу, тобто враховуються усі затрати на залучення і обслуговування капіталу із різних джерел. В основі даного показника лежить концепція остаточного доходу (residual income), а коригування, які вносяться при його розрахунку, аналогічні як і при розрахунку EVA.

Так як кожний із перерахованих показників має свої обмеження і недоліки, окремі автори пропонують комбіноване застосування декількох показників при оцінюванні процесу створення вартості підприємства. Проте, Степанов Д. [351] вважає, що це неоптимальний підхід, так як ефективність системи VBM може бути досягнути тільки при підпорядкуванні усіх значимих управлінських рішень єдиній меті, що оцінюється за єдиним критерієм ефективності і мотивації.

Вартість підприємства може бути визначена також на основі оцінювання активів підприємства за даними фінансової звітності. Існують два підходи до оцінювання активів підприємства: пооб’єктний та оцінка бізнесу (майнового комплексу). Федонін О.С., Рєпіна І.М., Олексюк О.І. [371, с. 98–118] описують витратний, порівняльний та результатний підходи до оцінки вартості підприємства. Витратний підхід передбачає ресурсну оцінку усіх складових цілісного земельно-майнового та соціально-організаційного комплексу підприємства на підставі обліку усіх витрат, необхідних для його відтворення (заміщення) на конкретну дату в робочому стані. Порівняльний підхід базується на інформації про недавні ринкові угоди з аналогічними об’єктами та використанні її як бази визначення вартості об’єктів оцінки. Результатний підхід базується на залежності вартості об’єктів оцінки від можливостей його ефективного використання (можливих результатів).

Автори наводять наступний перелік витратних методів вимірювання вартості підприємства [371, с. 98]: метод порівняльної одиниці, метод поділу за компонентами, метод кількісної діагностики, метод обліку витрат на інфраструктуру, метод заміщення і метод індексації даних проектно-кошторисної документації. Методологія витратного підходу включає методи формування кошторисів (на побудову і купівлю об’єктів нерухомості, машин і обладнання,

89

нематеріальних активів, на персонал, на організацію бізнес-процесів тощо) та методи оцінювання нагромадженого зносу (фізичного зносу, функціонального старіння, зовнішнього (економічного) старіння, технологічного старіння). До витрат на створення об’єкта додається мінімально необхідний, нормативний чи надзвичайний прибуток та враховуються відрахування з прибутку. Автори виділяють три рівні кошторисів: локальні, об’єктні та зведені, а також наступні методи визначення кошторисних витрат: ресурсний, ресурсно-індексний, базисно-індексний, базисно-компенсаційний, метод аналогових об’єктів [371, с. 101–102]. Для оцінювання фізичного зносу об’єктів автори рекомендують застосовувати нормативний, вартісний та метод економічного життєвого терміну. Рівень функціонального старіння об’єкта пропонується визначити методом капіталізації, надлишкових експлуатаційних витрат чи методом втрат у орендній платі. Для оцінки зовнішнього економічного старіння (зносу) рекомендують застосовувати методи капіталізації втрат в орендній платі, повторного продажу чи економічного життєвого терміну. Технологічне старіння об’єктів виявляється у їх знеціненні під дією НТП.

Федонін О.С., Рєпіна І.М., Олексюк О.І. [371, с. 98] наводять наступний перелік порівняльних методів оцінки вартості підприємства: парних продаж, статистичних коригувань, експертні методи порівняння, мультиплікаторів порівняння. Так як абсолютних аналогів об’єктів оцінювання не існує, то застосовують різні механізми коригування вартості аналога (мультиплікатори) – відносні показники, котрі визначаються як співвідношення окремого суттєвого критерія формування вартості (загальних показників, показників масштабу діяльності, фінансово-економічного стану, якості менеджменту, ринкової позиції) з певною фінансово-економічною базою порівняння (сукупним капіталом підприємства, сумою його чистих активів, виторгом (валовим доходом), грошовим потоком, чистим прибутком, середньою сумою виплачуваних дивідендів тощо). Усі мультиплікатори поділяються залежно від бази порівняння на ресурсні і результатні; залежно від періоду охоплення – на інтервальні і одномоментні; залежно від змісту – на вартісні (цінові) і фінансово-економічні. Різновидом методу мультиплікаторів можна вважати метод галузевих співвідношень, який базується на усереднених співвідношеннях між характеристиками об’єктів порівняння.

До результатних методів оцінки вартості підприємства вищеназвані автори відносять [371, с. 98]: метод капіталізації доходу, метод дисконтування грошових потоків і метод залишкового доходу. Результатний підхід базується на понятті грошового потоку. Традиційно виділяють дві моделі формування грошового потоку – потік від власного капіталу та потік від сукупного капіталу [371,

90

с. 105]. Для розрахунків вартості підприємства використовується шість функцій грошової оцінки, розрахованих на підставі складних відсотків: майбутню вартість грошової одиниці, нагромадження грошової одиниці за період, фактор фондозаміщення (коефіцієнт заміщення капіталу), поточну вартість грошової одиниці, поточну вартість одиничного ануїтету (фактор поточної вартості ануїтету), коефіцієнт амортизації грошової одиниці [371, c. 106].

За методом дисконтування вартість підприємства визначається за формулою чистого приведеного потоку капіталу. Специфіка оціню-вання окремих об’єктів виявляється в особливостях структури дисконтної ставки. Для визначення дисконтної ставки застосовуються наступні методи [371, c. 107–109]: кумулятивної побудови, зіставного продажу, капітальних активів, пов’язаних інвестицій, середньо-зваженої вартості капіталу, внутрішньої норми дохідності, ставки LIBOR (додаток М).

Методи капіталізації базуються на використанні коефіцієнта, який уможливлює переведення чистих потоків капіталу у вартість підприємства. Суть коефіцієнта капіталізації полягає в поєднанні отримання доходу на капітал та відшкодування капіталу інвестора-власника. Норми (ставки) відшкодування капіталу поділяються на норми доходу, норми грошових потоків, норми відшкодування і норми прибутковості. Відповідно до цього розрізняють такі види коефіцієнтів капіталізації: загальний, коефіцієнти капіталізації власного та позикового капіталу, залежно від об’єктів оцінки (землі, нерухомості, нематеріальних активів тощо). Застосовують наступні методи визначення коефіцієнта капіталізації (додаток Н). Коефіцієнт капіталізації, який визначається методом підсумовування, включає в себе ставку дисконту і норму (ставку) відшкодування капіталу. Остання визначається за методами Рінга, Інвуда чи Хоскольда (додаток П). Порядок урахування факторів, що визначають коефіцієнт капіталізації, такий [371, с. 112]: 1) визначення безризикової ставки капіталізації; 2) компенсація за ризик об’єкта; 3) компенсація за низьку ліквідність; 4) компенсація за інвестиційний менеджмент; 5) поправка на зміну прогнозованих ринкових умов.

Витратний підхід є єдино можливим за умови малоактивного та нерозвинутого ринку капіталу, нерухомості, землі тощо, проте базується на ретроспективній інформації, ігнорує перспективи розвитку та можливості ефективного використання об’єктів оцінки. Порівняльний підхід враховує ринкову ситуацію і базується на поточних цінах, проте потребує існування розвинутого ринку об’єктів оцінки, ігнорує перспективи розвитку і можливості ефективного використання об’єктів, а також потребує значних затрат часу і ресурсів на збір інформації та сладні розрахунки різних поправок. Результатний

91

підхід враховує перспективи діяльності та ефективного використання об’єктів, проте застосовує імовірні оцінки, носить суб’єктивний характер. Враховуючи переваги і недоліки різних підходів до оцінювання вартості підприємства, автори рекомендують застосовувати їх в комплексі.

Торговельні підприємства вносять певний вклад у соціально-економічний розвиток України, що виражається за допомогою макроекономічних показників валового внутрішнього продукту, національного доходу, валової доданої вартості, створення робочих місць тощо.

Ще одним ефектом, якого не очікують конкуренти, проте який прагнуть створити підприємства, є конкурентоспроможність. Необхідно розрізняти конкурентоспроможність товарів, споживчої вартості, створеної у торгівлі, і конкурентоспроможність підприємств. Конкурентоспроможність передбачає створення конкурентних переваг і вимірюється у вигляді індексів. Конкурентні переваги підприємств визначаються у стратегічному управлінні при проведенні SWOT-аналізу. Крім того, конкурентоздатність є критерієм ефективності, тому досліджена у третьому розділі монографії.

Окремі ефекти, яких очікують певні групи зацікавлених осіб від торговельного підприємства, були досліджені автором у другій частині монографії, зокрема платоспроможність, ліквідність, рентабельність, стійкість, кредитоспроможність, інвестиційна привабливість. [105, с. 92–156]. Важливим елементом генетичної моделі підприємства є чинники зовнішнього середовища, під впливом яких проходять трансформаційні процеси у генотипах підприємств. Дослідженню чинників зовнішнього середовища у генетичній моделі підприємства присвячено наступний підрозділ монографії.2.4. Чинники зовнішнього середовища у генетичній моделі

підприємства В облікових моделях сучасних вітчизняних торговельних підп-

риємств, в процесі економічного аналізу та прийняття окремих управ-лінських рішень, в основному, враховуються чинники часової вартості грошей, інфляції, зміни валютних курсів та ризику, які були дослід-жені автором у другій частині монографії [105, с. 204–219, 274–278].

Останнім часом для визначення впливу зовнішнього середовища на економічну діяльність доцільно застосовувати міжнародні рейтинги, оцінки яких виступають своєрідним орієнтиром для трансна-ціональних компаній та інвестиційних фондів.

Прикладами ранжирування країн світу є економічні індекси (додаток Р), що складаються для окремих країн і характеризують певні сторони економіки в межах країни, а також кредитні рейтинги, які

92

зорієнтовані на узагальнення всіх сторін одного об’єкту. Останнім часом з’являється все більше інформації про ранжування країн світу на основі індексів, якими оцінюється конкурентоспроможність національних економік в системі світового господарства; бізнес-клімат; рівень економічної свободи; якість та ефективність державного управління; ступінь глобалізації економіки; рівень розвитку людського потенціалу; потенціал зовнішніх займів; рівень корумпованості суспільства і т.п. [336]. На основі економічних індексів можна визначити середньо- та довгострокові темпи розвитку країн, простежити динаміку окремих сторін економічного процесу в державі. Індекси складаються на базі фіксованих та змінних характеристик. Індекси з фіксованими характеристиками – більш зручні для використання, зокрема для порівнянь різних країн чи створення того самого динамічного ряду. Натомість індекси зі змінними характеристиками орієнтуються на виявлення місця країни відносно інших країн і не показують загальної зміни визначеного показника у світовому масштабі. Вони складаються тоді, коли застосування фіксованих характеристик неможливе або не має сенсу. До останніх належать Індекс стабільності Lehman Brothers й Eurasia Group, Індекс світової конкурентоспроможності Міжнародного інституту управління розвитком.

Для оцінювання світової конкурентоспроможності для кожної країни складається ряд індексів та субіндексів, на основі яких розраховуються глобальні індекси зростання конкурентоспроможності (ГІЗК) та індекс мікроекономічної конкурентоспроможності (ІМК). В основі методики розрахунку глобальних індексів конкурентосп-роможності лежить урахування низки статистичних показників, а також експертні опитування.

Індекс глобальної конкурентоздатності (Global Competitiveness Index, Global CI) був створений для ВЕФ (World Economic Forum) у 2004 році проф. Колумбійського університету Ксав’є Сала-і-Мартін. Для його розрахунку застосовуються дані опитувань понад десятка тисяч респондентів, які представляють крупний бізнес. Кожна країна оцінюється за дванадцятьма групами параметрів. Global CI оцінює мікро- і макроекономічні чинники з позиції «статичної» і «динамічної» дії на національну економіку. Враховує такі чинники, як структурні перекоси економіки, гнучкість ринку праці і свободу переміщення на внутрішньому і регіональному ринках. Для пояснення темпів економічного зростання важливо знати якість освітньої системи та охорони здоров’я, потенціал країни в адаптації сучасних технологій. В залежності від чинників, які визначають конкурентоздатність, за глобальним індексом конкурентоздатності країни поділяються на три групи: 1) які розвиваються за рахунок

93

чинників виробництва; 2) які розвиваються за рахунок ефективності використання ресурсів; 3) які розвиваються за рахунок інноваційної діяльності.

За даними звіту про глобальну конкурентоздатність 2007–2008 [17], Україна знаходиться на 73-й позиції із 131 країни, спустившись на 4 сходинки в порівнянні з минулим роком. Перелік конкурентних переваг економіки України складається із 18 пунктів, зокрема, [336]: якість залізниць, рівень державного боргу, якість початкової освіти, доступ до вищої освіти, практика найму і звільнення, рівень затрат на звільнення персоналу, відношення продуктивності праці до заробітної плати, участь жінок у трудовій діяльності, здатність до інновацій. Перелік слабких сторін економіки України містить 92 позиції, серед яких: інфляція, торговельні бар’єри, податковий тиск, обмеження на рух капіталу, ефективність антимонопольної політики, якість автомобільних доріг, якість авіаційної структури, професіоналізм керівників вищої ланки, «витікання мізків», темпи розповсюдження туберкульозу і ВІЛ-інфекції, середня тривалість життя. Найнижчий результат – 115 місце – Україна займає в категорії «якість інститутів». Проблемними для нашої країни є: етична поведінка компаній, захист прав власності, прозорість прийняття урядових рішень, дієвість бухгалтерських і аудиторських стандартів, незалежність судової системи, ефективність використання державного бюджету, захист прав інтелектуальної власності, довіра суспільства до політиків, тягар державного регулювання, ефективність корпоративного управління, фаворитизм у прийнятті державних рішень, організована злочинність.

Світовий досвід показує, що практично усі країни-лідери, які досягли найбільш високих показників ВВП на душу населення (понад 20 тис. дол.) мають наступні високорозвинуті інститути [336]: 1) відкриту ринкову економіку, вільне ціноутворення, низькі митні бар’єри, висококонкурентне ринкове середовище; 2) превалювання приватної власності при одночасному її захисті; 3) ефективне податкове адміністрування, підконтрольну платникам податків податкову систему; 4) ефективні державні організації з низьким рівнем корупції; 5) прозорі суспільні і фінансові інститути; 6) демократичну політичну систему з високим рівнем політичної конкуренції; 7) дотримання законів громадянами, незалежну судову систему та сильну систему правоохоронних органів; 8) мінімальний розрив між формальними і неформальними нормами соціальної поведінки.

Індекс конкурентоздатності для росту (Growth Competitiveness Index, GCI) оцінює макроекономічні чинники, які характеризують можливості економіки досягти стійкого розвитку в середньо- та довготерміновій перспективі. Складається із трьох субіндексів: індексу технологічного розвитку, індексу розвитку соціальних

94

інститутів та індексу макроекономічного середовища. У свою чергу ці три індикатори обчислюються на основі використання 47 наборів даних про стан трансферу технологій та інноваційного розвитку країни, рівень розвитку інформаційних та комунікаційних технологій, рівень видатків країни на дослідження і розвиток, рівень іноземних інвестицій, ступінь незалежності бізнесу від уряду, рівень корупції в країні та інше. Критерії оцінки базуються на об’єктивних статистичних показниках та експертних оцінках понад 11 тис. керівників світового бізнесу із 117 країн світу. Питома вага макроекономічних показників у загальному рейтингу складає: біля 25 % чинників технологічного розвитку, 50 % – інноваційності, 25 %; якості суспільних та державних інститутів.

Індекс конкурентоздатності для бізнесу складається також ВЕФ. Він розроблений проф. Гарвардського університету М. Портером, характеризує мікроекономічні аспекти конкурентоспроможності країн світу і є синтетичним показником, що оцінює якість національного бізнес-клімату, оцінку операцій та стратегій компаній. У рейтингу 2007 року Україна зайняла 81-у позицію серед 127 країн, як і в минулому році. В розрізі складових індексу Україна зайняла 82-у позицію в категорії «якість національного ділового клімату» і 83-ю – в категорії «операції і стратегії компаній» [336]. Водночас, зазначені рейтинги відбивають швидше не реальні результати функціонування економіки, а інституційні перетворення, які впливають на економіку в середньотерміновий перспективі. Суттєві зміни рейтингу України, згідно з оцінкою Світового економічного форуму, в найближчій перспективі не передбачаються.

Рейтинг конкурентоспроможності країн складається з 1989 року Міжнародним інститутом розвитку управління (Лозанна, Швейцарія). У 2007 році при його складанні була використана інформація більш, ніж 50 всесвітньо відомих дослідницьких інститутів і здійснено оцінювання на основі 323 критеріїв. У 2007 році Україна вперше увійшла до складу ранжованих країн і зайняла 46-у позицію серед 55 держав.

Американський фонд The Heritage Foundation [7] спільно з журналом «The Wall Street Journal» з 1995 року складають індекс економічної свободи, який демонструє, наскільки економіка держав відповідає ліберальним принципам. Автори рейтингу стверджують, що лібералізація економіки веде до добробуту. Індекс враховує 10 категорій параметрів оцінки економічної свободи. Розповсюдження корупції оцінюється на основі даних доповіді «Індекс сприйняття корупції», яка готується Transparency International. Індекс економічної свободи вимірюється у відсотках в діапазоні від 0 до 100, де мінімальному значенню відповідає найнижчий ступінь економічної

95

свободи. Країни згруповані у 5 категорій: «вільні» з індексом від 80 до 100; «в основному вільні» – від 70 до 79,9; «відносно вільні» – від 60 до 69,9; «в основному невільні» - від 50 до 59,9; «депресивні» – від 0 до 49,9. У 2007 році Україна одержала 53,3 % і була віднесена до категорії країн, які характеризуються як «в основному невільні», зайнявши 125-у позицію в рейтингу серед 161 країни. Середній світовий індекс склав у 2007 році 60,6 %, а середньоєвропейський – 67,5 %. У 2006 році Україна займала 99-у позицію серед 157 країн світу і одержала 55,55 %.

Індекс економічної свободи обчислюють також фахівці американського інституту КАТО і канадського інституту Фрейзера. Рівень економічної свободи досліджується за 37 параметрами, які об’єднані в 5 блоків. 10 – найбільша відповідність фактору чи групи економічній свободі, 1 – навпаки. Для України, яка посідає 119 місце, оцінки за цими блоками такі: фіскальна політика – 2,6, захист прав власності і правова система – 4,8, регулювання зовнішньоекономічної діяльності – 6,8, державне втручання в економіку – 4,5. Позитивний вплив на загальний індекс мали такі показники: обсяг зовнішньоторговельного обороту (8,4), військове втручання (8,3), розширення кредитування приватного сектора (8,4). Привертає увагу низька оцінка монетарної політики та висока – розширення приватного сектора. Цей індекс складається за підсумками п’яти років і бере до уваги довгострокові тенденції, враховує максимально повну статистичну інформацію за п’ять років і відображає найбільш загальні тенденції, які відбуваються в економіках різних країн. Приміром, зростання індексу економічної свободи для України з 3,3 (1990–1995 рр.) до 4,5 (1996–2000 рр.) свідчить про достатньо високі темпи лібералізації економіки.

Для оцінки масштабів корупції в країнах світу застосовується індекс сприйняття корупції (Corruption Perception Index), який складає суспільна організація Transparency International (Берлін, Німеччина) з 1995 року. Утім, його не слід ототожнювати з рівнем корупції, оскільки перший характеризує сприйняття корупції аналітиками, бізнесменами, соціологами тощо [19]. Для України його визначають, починаючи з 1998р. Методика розробки індексу сприйняття корупції досить складна. Зокрема стосовно нашої країни були використані дані шести досліджень, проведених різними організаціями, а для інших країн – близько 13 подібних досліджень. Індекс сприйняття корупції – це показник, який знаходиться в межах від 0 до 10, де «0» – повністю корумпована країна, «10» – корупція відсутня. Важливо, що він складається на 1 липня за даними I-го півріччя поточного і II-го півріччя минулого року. У 2007 році в рейтингу серед 179 країн Україна зайняла 118-е місце порівняно з 99-им місцем серед 163 країн

96

у 2006 році. Об’єктивна щорічна оцінка законодавства країн в сфері

підприємницької діяльності і його правозастосування здійснюється в рамках проекту «Ведення бізнесу» (Doing Business) групою Всесвітнього банку. Згідно звіту за 2007 рік, Україна зайняла 139-у позицію серед 178 країн світу (ранжування відбувається від найкращого результату (1) до найгіршого (178). У 2006 році Україна займала 128-у позицію серед 175 країн.

Групою Всесвітнього банку визначаються всесвітні індикатори державного управління. Ефективне державне управління передбачає свободу вибору і підзвітність влади; політичну стабільність; ефективність уряду; ефективну регуляторну політику; верховенство закону і контроль над корупцією. Моніторинг здійснювався з 1996 року по 2006 рік по 212 країнах світу. Після його завершення була опублікована доповідь «Якість державного управління 2007: Всесвітні індикатори державного управління 1996-2006», якою підводяться підсумки десятиліття, що минуло. Виходячи із максимально можливих 100 пунктів Україна одержала наступні результати: підзвітність влади виборцям – 40; політична стабільність – 32; ефективність уряду – 40; ефективна регуляторна політика – 47; верховенство закону – 35; контроль над корупцією – 34.

Комплексну оцінку входження країн в процеси глобалізації дозволяє провести індекс глобалізації, який щорічно визначається рейтинговою компанією A.T.Kearney і журналом Foreign Policy на основі 14 показників економічної, політичної, технологічної і соціальної інтеграції, які згруповані у чотири блоки (додаток Р). У 2007 році в рейтингу серед 72 країн світу, на території яких проживає біля 90 % населення планети і економіки яких охоплюють понад 90 % світового потенціалу, Україна зайняла 43-є місце, погіршивши результат 2006 року на 4 позиції. Результат України в розрізі окремих показників наступний: участь у глобальних політичних процесах – 55-а позиція, розвиток глобальних технологій – 53-я, персональні міжнародні контакти – 49-а, економічна інтеграція – 17-а.

Швейцарський інститут дослідження бізнес-циклів (Цюрих, Швейцарія) також складає індекс глобалізації (KOF), який враховує три показники глобалізації – економічної, соціальної і політичної. У 2007 році в рейтинг увійшли 122 країни. Для України індекс глобалізації (KOF) у 2007 році склав 61,83 із 100 максимально можливих балів. З цим результатом Україна посіла 50-у позицію в рейтингу. В розрізі показників результати України наступні: економічна глобалізація – 55,20 (75-е місце), соціальна – 57,79 (48-е), політична – 76,97 (39-е). У 2006 році індекс глобалізації (KOF) склав для України 61,13 балів.

97

Ранжирування країн світового співтовариства за індексом інвестиційного клімату або зворотним його показником – індексом ризику характеризує відносну інвестиційну привабливість країни і є своєрідним «барометром» для іноземних інвесторів. Конференція ООН по торгівлі і розвитку (UNCTAD) визначає індекс залучення іноземних інвестицій (Inward FDI Perfomance Index) та індекс потенціалу залучення прямих іноземних інвестицій (Inward FDI Potential Index). Згідно Звіту про світові інвестиції 2007, по індексу залучення прямих іноземних інвестицій (Inward FDI Perfomance Index) Україна зайняла серед 141 країни світу 37-у рейтингову позицію за 2004–2006 роки, а по індексу потенціалу залучення прямих іноземних інвестицій (Inward FDI Potential Index) – 48-у за період з 2003 по 2005 роки. Перший індекс обчислюється як відношення частки країни в глобальному припливі прямих іноземних інвестицій до частки країни у світовому ВВП. Таким чином він дозволяє порівняти міру привабливості країни для іноземних інвесторів.

Експерти ЮНКТАД виходять з того, що довгострокова тенденція індексу для окремої країни повинна прямувати до одиниці. Особливість рейтингу в тому, що він має радше інформаційно-пізнавальний, ніж прикладний характер. Оскільки будь-яка країна передусім повинна прагнути до зростання ВВП (знаменник), зокрема через залучення прямих іноземних інвестицій (чисельник), то країни з високим індексом тяжіють до його зниження, і навпаки. Зміни, властиві річним припливам капіталу та індексу залучення прямих іноземних інвестицій, згладжуються шляхом включення даних для його обрахунку за три останні роки. Індекс потенціалу залучення прямих іноземних інвестицій ґрунтується на стандартизованих значеннях розмаху варіацій окремих факторів. Потенційний індекс залучення іноземних інвестицій може набувати значень від 0 до 1. Однак статистика даних по Україні, представлена експертами ЮНКТАД, не відповідає реаліям.

Експерти ЮНКТАД пропонують розглядати одразу два індекси. Для цього будується нульова матриця і кожна країна відноситься до окремої групи, визначеної співвідношенням обох індексів (фактичного та потенційного): високий – високий («лідери»), високий – низький («з вищим потенціалом»), низький – високий («з нижчим потенціалом»), низький – низький («аутсайдери»). Порівняно з ситуацією 10-річної давнини, Україна перемістилася з групи країн «з нижчим потенціалом» до групи «аутсайдерів». Основні причини, що обумовлюють подібне ставлення іноземних інвесторів до України, можна об’єднати в дві групи (на макро- та мікрорівні) [22]. На макрорівні – це: стан економіки, законодавство та принципи його регулювання, політична й економічна нестабільність, політика уряду,

98

відсутність системи поширення інформації, яка була б легко доступною для вітчизняних та закордонних підприємців й охоплювала широкий спектр питань щодо можливості інвестування в Україну. На мікрорівні – характер взаємовідносин між вітчизняними підприємствами та їх закордонними партнерами, а також із державними організаціями, відсутність досвіду роботи з іноземними партнерами, відповідних норм та стандартів, громіздка бюрократична процедура вирішення практично всіх питань.

Іноземні інвестори орієнтуються на оцінки численних консалтингових фірм, які регулярно відстежують інвестиційний клімат у багатьох країнах світу, зокрема і в Україні [27]. Проте оцінки інвестиційного клімату нашої країни, які дають закордонні експерти на своїх регулярних засіданнях, що зазвичай проводяться за межами України і без участі українських експертів, є не досить достовірними, а можливо, й упередженими. З огляду на це постає питання формування національної системи моніторингу інвестиційного клімату як країни в цілому, так і окремих регіонів.

Крім індексів, з метою оцінки зовнішнього середовища для бізнесу доцільно застосовувати міжнародні кредитні рейтинги. Міжнародні кредитні рейтинги надаються урядам держав (суверенний рейтинг), органам регіональної та місцевої влади (регіональний / муніци-пальний), окремим компаніям (корпоративний рейтинг). Для визначення суверенного рейтингу кредитоспроможності проводиться оцінювання політичних ризиків країни, структури економіки, гнучкості фіскальної і монетарної політики, кредитної історії (набір показників коливається в межах 30–50).

Україна перебуває на рівні країн «третього світу», і в найближчій перспективі неспроможна наздогнати США та країни ЄС за рівнем міжнародної конкурентоспроможності, ВВП на душу населення (16 % рівня ЄС), продуктивності праці тощо. Аналіз місця України в системі світогосподарських зв’язків крізь призму міжнародних рейтингів свідчить про те, що ранги нашої країни, надані відповідно до певних критеріїв оцінювання, тісно корелюють між собою. Зазвичай позиція України в одному рейтингу пояснюється поточним станом основних показників інших рейтингів. Міжнародні індекси та рейтинги можуть бути використані для порівняння чинників середовища торговельних підприємств різних країн.

Чинники зовнішнього середовища торговельної галузі України можна виміряти наступними показниками: територія, кількість населення, щільність населення, відсоток міського населення, доходи і витрати населення. Проте, основними чинниками ефективності є не чинники зовнішнього середовища підприємства, а його внутрішні чинники (гени), які досліджено у наступному підрозділі монографії.

99

2.5. Джерела і чинники ефективності вкладення капіталуРівень фінансово-економічної і соціальної ефективності вкладення

капіталу в торговельне підприємство залежить від численних чинників, що її визначають. Внутрішні чинники ефективності (гени) є одними із елементів генетичної моделі підприємства. У зв’язку з цим для практичного розв’язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває класифікація чинників її зростання. Тому цей підрозділ присвячено їх дослідженню.

Відносно цієї наукової проблеми в економічній теорії досліджувалися чинники виробництва та чинники економічного зростання економіки країни.

Вважається, що процес діяльності на будь-якому підприємстві здійснюється при певній взаємодії трьох визначальних його чинників: персоналу (робочої сили), засобів праці та предметів праці. Використовуючи наявні засоби та предмети праці, персонал продукує суспільно корисну продукцію, роботи або послуги. Це означає, що, з одного боку, мають місце витрати живої і уречевленої праці та капіталу (засобів і предметів праці), а з іншого, – результати діяльності. Ефективність діяльності являє собою комплексне відбиття кінцевих результатів використання капіталу і робочої сили за певний проміжок часу.

У класичній економічній теорії домінуючим є твердження про те, що економічні процеси зумовлюються чинниками, найважливішими з яких є земля, праця та капітал.

Згідно з положеннями неокласичної моделі все суттєвішим джерелом розвитку стає чинник технологічних змін. Тому представники та прибічники неокласичної моделі економічного зростання (М. Абрамовіц, Е. Денісон, Дж. Кендрік, В. Нордгауз, П. Самуельсон, Р. Солоу та інші) підкреслюють, що технічний прогрес дає змогу обсягові діяльності зростати навіть швидше від таких виробничих чинників, як праця або капітал.

Шевчук В.О. [387, c. 304] вважає, що в сучасних умовах стає неприйнятним існуюче тлумачення сутності первинних факторів виробництва у вищенаведеному складі, оскільки праця – суспільний фактор (соціологічний), капітал – створений, економічний, а земля – геологічний (природний). Новітня економічна парадигма вимагає визнання природи з її надрами і людини з її інтелектом ендогенними факторами економічного зростання. Тобто природа і людина – першоджерела економічного зростання господарських систем. Капітал та технічний прогрес – створені фактори, вторинні.

Праця є похідною від людини. Праця підрозділяється на фізичну і розумову. Фізична праця є різновидом енергії живої речовини

100

(біологічної), її можна перекласти на тварин або машини. Розумова праця є втіленням та проявом інтелектуальної (духовної) енергії, якою із живих істот наділена лише людина. Відтак людина є унікальним джерелом, а її розумова праця – рушійною силою створення інтелектуальних продуктів. Тому розумову працю (інтелект) Шевчук В.О. пропонує віднести до джерел, а фізичну – до факторів економічного зростання. Джерелами економічного зростання він відповідно називає космос, природу і людину [387, с. 309]. Результатами діяльності цих джерел є виробництво енергії, речовини та інформації, які є складниками економічного зростання.

Капіталом певних господарських систем Шевчук В.О. [387, с. 310] пропонує вважати акумульовану поточну енергію, нагромаджену живу речовину та створені інтелектуальні продукти. Джерела утворення ресурсів є загальнолюдським капіталом, який може лише тимчасово використовуватися господарюючими суб’єктами на правах оренди.

У сучасних економічних словниках [269, с. 405] чинники виробництва (економічні ресурси) – це ресурси, які використовуються у виробництві, від яких у визначеній мірі залежить кількість і обсяг продукції: земля, праця, капітал і підприємницькі здібності. Земля – «дарові блага природи», природні ресурси. Праця – трудова діяльність людини, яка розглядається з соціально-економічних позицій поза залежністю від її конкретних результатів, як витрачання робочої сили чи здібностей до праці. Процес праці включає три основні чинники – доцільну діяльність людини; предмет, на який спрямовується праця; засоби праці, з допомогою яких людина діє на предмет праці. Капітал в широкому розумінні – акумульована (сукупна) сума товарів, майна, активів, що використовується для отримання прибутку, багатства. Сучасні економісти розрізняють фізичний (виробничий), природний і людський капітал. Підприємницькі здібності – здібності людини до використання визначеного поєднання ресурсів для виробництва товарів; до прийняття розумних послідовних рішень; до застосування інновацій і до готовності йти на виправданий ризик.

В останні десятиліття набула поширення теорія постінду-стріального (інформаційного) суспільства, що пов’язано зі значними успіхами у розвитку інформаційно-комунікаційних технологій. Стала домінувати наукова точка зору, що практично усі соціально-економічні форми існування сучасного суспільства у розвинених країнах визнають вплив комп’ютерів і комунікацій.

Автори теорії інформаційного суспільства наголошують на ролі інформації у житті постіндустріального суспільства. Починаючи з 80-х років ХХ століття американські дослідники Ф. Махлуп, М. Порат, П. Дракер стали наголошувати на значенні не скільки інформації, стільки знань. У контексті стратегічності знань й інформації як

101

ресурсу постіндустріального суспільства Д. Бел сформулював проблему інформатизаційної теорії вартості: «Коли знання у своїй систематичній формі притягуються до практичної переробки ресурсів (у вигляді винаходу чи організаційного удосконалення), можна вважати, що саме знання, а не праця виступають джерелом вартості». Цей висновок підводить до необхідності нового підходу щодо оцінювання витрат і результатів постіндустріальної економіки [243, с. 16].

У відповідності з вищевикладеним уся історія людської цивілізації розглядається як послідовність наступних формацій: аграрної, індустріальної, постіндустріальної (інформаційної), в результаті чого відбуваються певні зміни у використанні джерел та чинників діяльності та досягненні за їх рахунок ефективності (табл. 2.5.1).

Таблиця 2.5.1Основні джерела та чинники економічного зростання

у різних економічних формаціяхЕкономічна

формаціяОсновні джерела

економічного зростанняОсновні чинники

економічного зростанняАграрна Земля, космос Речовина, енергіяІндустріальна Науково-технічний прогрес Капітал, технікаІнформаційна Людина Інформація (знання)

На відміну від аграрної й індустріальної формацій, коли людина формувала новий виробничий потенціал під час і в результаті взаємодії з природним середовищем чи капіталом, саме від них отримуючи можливості для прогресу усього соціального організму, у сучасному періоді основним джерелом прогресу вважається не взаємодія людини й природи чи капіталу, а внутрішній розвиток особистості, її можливість самовдосконалюватися, генерувати знання, здатні змінити не тільки оточуючий світ, а й людей [243, c. 13–14]. Накопичення багатства у постіндустріальному суспільстві значною мірою залежить від нематеріальних активів (досвіду, ноу-хау, знань).

У межах концепції постіндустріального суспільства розвивається теорія інформаційного суспільства. У ній наголошується на техно-логічному прогресі й кодифікації знань як підході, за яким найбільша увага приділяється збереженню формалізованих знань суспільства й обміну ними з допомогою технологічних засобів або без них, з тим, щоб ними скористалися інші члени суспільства. Інформація – ресурс з новими, невластивими традиційним чинникам виробництва, ознаками: самозростання; унікальність; невичерпність. У зв’язку з цим у автора виникла думка про відчуження інформації від її виробників в рамках груп людей, корпорацій чи суспільств і появу нових джерел

102

економічного зростання – підприємств та суспільств та нових чинників ефективності – накопиченого досвіду, інформаційних баз даних, знань, освіти, культури, політичних та правових свобод тощо.

Класифікація великої різноманітності чинників зростання ефективності (продуктивності) підприємства окремими авторами здійснюється за такими ознаками: 1) видами витрат і ресурсів; 2) напрямками розвитку і удосконалення виробництва; 3) місцем реалізації у системі управління [258].

Групування чинників за першою ознакою уможливлює визначення джерел підвищення ефективності підприємства за рахунок зростання продуктивності праці, зниження фондомісткості (капіталомісткості) і матеріаломісткості діяльності, поліпшення використання природних ресурсів. Визначальними напрямками розвитку є прискорення темпів науково-технічного і організаційного прогресу (створення нових і удосконалення існуючих технологій і структур продажу; запровадження прогресивних методів і форм організації праці; планування і мотивація). Практично найбільш важливою вважають класифікацію чинників ефективності за місцем реалізації у системі управління, особливо виокремлення з них двох категорій чинників – внутрішніх і зовнішніх, а також поділ сукупності внутрішніх чинників на так звані «тверді чинники» (технологія, устаткування, матеріали, енергія, товари) і «м’які чинники» (працівники, організація, стиль управління, методи роботи).

На рівень ефективності кожного підприємства безпосередній чи непрямий вплив справляють зовнішні чинники ефективності: 1) державна економічна і соціальна політика, яка здійснюється державою (урядом) через: практичну діяльність урядових установ і державних структур; різноманітні види законодавства; фінансові заходи і стимули (податки, тарифи, фінансову підтримку великих науково-технічних і виробничих проектів, фінансування соціальних програм, регулювання процентних ставок по кредитах); установлені та контрольовані економічні правила і нормативи (регулювання доходів і оплати праці, контроль за цінами, ліцензування зовнішньоекономічної діяльності тощо); створення ринкової, виробничої і соціальної інфраструктури; макроекономічні структурні зміни; програми роздержавлення власності і приватизації державних підприємств; комерціалізацію організаційних структур невиробничої сфери тощо; 2) інституційні механізми (дослідно-впроваджувальні і навчальні центри, інститути, асоціації), діяльність яких зорієнтована на: визначення і розв’язання основних проблем підвищення ефективності різних економічних систем і економіки в цілому; практичну реалізацію стратегії і тактики розвитку народного господарства, здійснюваних на відповідних рівнях управління; підготовки (перепідготовки,

103

підвищення кваліфікації менеджерів і інших кадрів для ринкової економіки; 3) інфраструктура (комунікації, транспорт, оптова і роздрібна торгівля, спеціалізовані інформаційні системи тощо); 4) структурні зміни у таких сферах як моделі зайнятості населення, склад основного капіталу; технології, наукові дослідження і розробки, масштаби (концентрації) власності тощо.

Усе вище викладене свідчить на користь того, що чинниками ефективності підприємства є його капітал (враховуючи нові види неречового капіталу, виділені автором), а окрім того, реалізовані і нереалізовані можливості підприємства у зовнішньому і внутрішньому середовищі (явище, ширше за капітал), що підводить автора до дослідження терміна «потенціал підприємства». Виходячи з авторського визначення капіталу, можна вважати капіталом будь-який привласнений підприємством потенціал, що застосовується у бізнесі для отримання певних ефектів.

У розвитку визначень потенціалу можна виділити декілька напрямків [371, c. 6–9], зокрема, трактування його: 1) як комплексу ресурсів та їх резервів, 2) як системи чинників, 3) як потужності (сили) ресурсів, 4) як можливостей досягати ефектів, 5) як сукупності структур і функцій певних об’єктів та їх здатності виконувати поставлені завдання (рис. 2.5.1).

Рис. 2.5.1. Підходи до визначення сутності потенціалу підприємства

Таким чином, сутність потенціалу містить у собі історично обумовлені финники (ресурси і резерви), розвиток чинників (майбутні ефекти) та їх поведінку (здатність виконувати завдання). Відповідно до авторського визначення ефективності підприємства, потенціалом підприємства можна вважати його можливості по трансформації вхідних ресурсів підприємства у ефекти, які здатні максимально задовольняти корпоративні, групові, особисті та суспільні інтереси. Потенціал підприємства відображає рівень його конкуренто-спроможності.

Федонін О.С., Рєпіна І.М., Олексюк О.І. розрізняють об’єктні та суб’єктні ознаки класифікації потенціалу підприємства [371, c. 14–20].

104

Підходи до визначення потенціалу

Нагромаджені ресурси і резерви

Реалізовані і нереалізовані

можливості (сили)

Поєднання структур і функцій, здатних

створювати ефекти

Система чинників

Потужності ресурсів

Об’єктні ознаки класифікації потенціалу пов’язані із його натурально-речовою ознакою і передбачають виділення інноваційного, вироб-ничого, природно-кліматичного, потенціалу необоротних, немате-ріальних та оборотних активів, фінансового, інвестиційного (простого та розширеного відтворення) потенціалів. Суб’єктні складові потенціалу підприємства пов’язані із суспільною формою їх вияв-лення і передбачають виділення науково-технічного, управлінського, організаційного, маркетингового, логістичного, трудового, інфраструк-турного, інформаційного, інформаційно-обчислювального видів потенціалу.

Таким чином, можна вважати, що кожне підприємство харак-теризується певним інвестиційним потенціалом, який залежить від складу капіталу підприємства (у визначенні автора) та від зовнішнього оточення (можливостей використання природного та суспільного капіталу). Види капіталу підприємства відповідають відповідним видам його потенціалу, тому за ресурсною ознакою автор виділяє наступні види потенціалу підприємства: потенціал речового капіталу: фізичного – необоротного (основного та нематеріального) та оборотного і символічного (фінансового); потенціал неречового капіталу: людського (зокрема, освітнього, соціального, інноваційного, культурного, інформаційного, інтелектуального, ідеологічного) та організаційного капіталу (зокрема, структурного, процесного, інноваційного, соціального, інформаційного, ринкового). Окрім корпоративного капіталу, підприємства використовують суспільний капітал, який характеризується певним потенціалом для підприємства, зокрема, політичний, культурний, інформаційний, науково-технічний, інфраструктурний, ринковий та інший.

Автор визначає чинниками ефективності вкладення капіталу види потенціалу середовища, в якому буде працювати вкладений капітал, а джерелами ефективності – сфери його утворення. В результаті використання потенціалу у бізнесі (привласнення його) створюється відповідний капітал. Зокрема, чинниками ефективності є природний, людський, корпоративний та суспільний потенціал. Відповідно, джерелами ефективності є – природа, люди, корпорації та суспільство. Природа характеризується природно-кліматичним потенціалом, який за умови його використання в бізнесі може бути перетворено у капітал (земля, природні ресурси, поклади корисних копалин, природні джерела енергії тощо). Люди характеризуються людським потенціалом, який за умови його корисного застосування перетворюється на капітал індивідів, корпорацій та суспільства. Корпорації характеризуються певним інвестиційним потенціалом, який за умови його застосування в бізнесі перетворюється на корпоративний капітал. Суспільства характеризуються суспільним

105

потенціалом і в процесі свого історичного розвитку нагромадили суспільний капітал (табл. 2.5.2).

Таблиця 2.5.2Джерела і чинники ефективності

Джерела ефективності

Чинники ефективності

Результати використання чинників у

бізнесі

Умови використання

у бізнесі

1. ПриродаПриродний

потенціал (речовина, енергія)

Природний капітал

На правах власності та

оренди

2. Людина Людський потенціал (здібності)

Людський капітал

На правах найму

3. КорпораціїІнвестиційний

потенціал (сильні і слабкі сторони)

Корпора-тивний капітал

На правах власності, оренди та

позики

4. СуспільствоСуспільний потенціал

(можливості і загрози)

Суспільний капітал

На основі податкового

законодавства

Враховуючи вищевикладені твердження, доцільно привести механізм перетворення інвестиційного потенціалу в корпоративний капітал. Доцільно розрізняти наступні види інвестиційного потенціалу: початкові інвестиції, додаткові інвестиції та самоінвестиції в підприємство. Початкові інвестиції перетворюються у статутний та пайовий капітал, додаткові – у додатковий капітал, самоінвестиції – через операційний цикл в кінцевому підсумку у нерозподілений прибуток. Крім збільшення капіталу, може мати місце його зменшення, що виражається у вилученні капіталу та спрямуванні частини прибутку на споживання або перетворення його у резервний капітал.

У зв’язку з цим процес перетворення інвестиційних ресурсів у капітал доцільно вважати вкладеннями капіталу. Так як вони здійснюються з метою ведення звичайної діяльності підприємства, то необхідно відокремити поняття вкладень капіталу і витрат за видами діяльності підприємства. У процесі діяльності підприємства у зв’язку з цим можна виділити принаймні три групи витрат – витрати для отримання доходів, самоінвестиції та витрати на підтримання капіталу (рис. 2.5.2).

106

Рис. 2.5.2. Класифікація вкладень капіталу підприємства

Витрати для отримання доходів торговельним підприємством можна підрозділити за видами діяльності. Відповідно, для здійснення основної діяльності торговельне підприємство здійснює витрати на маркетинг, на товарозабезпечення та на збут товарів. Для здійснення фінансової діяльності – фінансові витрати, інвестиційної – інвестиційні, надзвичайної – надзвичайні. Формуючи переліки статей витрат для отримання доходів, можна чітко прослідкувати за прямою залежністю доходів від відповідних витрат. При розмежуванні витрат для отримання доходів від фінансової та інвестиційної діяльності і самоінвестицій слід враховувати те, що витрати на власні фінансові та інвестиційні активи слід відносити до самоінвестицій, а на чужі – до витрат на здійснення фінансової та інвестиційної діяльності підприємства.

Друга, виділена автором група витрат, є витратами на підтримання капіталу (забезпечення його відтворення). Доцільно формувати номенклатури статей таких витрат залежно від видів капіталу, який вони підтримують. Зокрема, для підтримання статутного капіталу нараховуються дивіденди, позикового – відсотки, необоротного – амортизація, а також здійснюються витрати на утримання приміщень. Для підтримання оборотного матеріального капіталу здійснюються

107

Витрати підприємства

Вкладення капіталу

Само-інвестиції

Витрати на підтримання капіталу

Отримання нерозподіленого прибутку

Від основної діяльності

Від фінансової діяльностіВід інвестиційної діяльності

Надзвичайні

Від неосновної діяльності

НеоборотногоОборотного

Людського

Капіталу відносин

Організаційного

Інноваційного

В основний капітал

В оборотний капітал

В інші види капіталу

Внески до статутного капіталу

Внески додаткового капіталу

(–) Вилучення капіталу

(–)Розподіл капіталу

Витрати для

отримання доходів

витрати на зберігання товарів. З метою створення і підтримання капіталу відносин підприємства проводять акції для покупців, сплачують благодійні внески, здійснюють корпоративні витрати, сплачують податки та хабарі тощо. Задля створення і підтримання людського капіталу підприємства здійснюють витрати на освіту та підвищення кваліфікації персоналу, створюють належні умови для розвитку особистості. Для створення і підтримання організаційного капіталу проводиться розробка організаційних регламентів, реалізуються проекти по удосконаленню бізнес-процесів та систем управління підприємствами. Для створення і підтримання інноваційного капіталу підприємства торгівлі впроваджують інноваційні проекти щодо удосконалення технологій продажу, якості обслуговування тощо. Таким чином, за витратним методом можна визначити вартість різних видів капіталу підприємства.

Третя група витрат – це самоінвестиції, серед яких слід розрізняти самоінвестиції в необоротний капітал у вигляді придбання нових об’єктів, капітальних ремонтів та модернізації необоротних активів, а також самоінвестиції в оборотний капітал у вигляді нових закупок товарів для продажу. Самоінвестиції в інші види капіталу слід відокремлювати від витрат на підтримання капіталу, враховуючи, на які об’єкти вони витрачаються (вперше на нові об’єкти – самоінвестиції, повторно – витрати на підтримання капіталу).

Авторську класифікацію витрат можна застосувати для складання бюджету капіталу та інвестиційного бюджету, а також удосконалення обліку доходів, витрат і фінансових результатів за видами діяльності підприємства.

Розвиток підприємств знаходить своє відображення у такому підсумковому параметрі, як ефективність, на яку впливає велика сукупність факторів, у тому числі й метрологічні. Під метрологією Башнянин Г.І. [47, c. 7] розуміє внутрішньо та зовнішньо організовану практику вимірювальної діяльності. Таке визначення стосується й системи чинників, обліку, контролю і аналізу підприємства.

Будь-яка економічна система характеризується як полімерна (багатовимірна), що складається з великої кількості параметрів у часовому, просторовому, векторному, матричному та інших аспектах. Щоб визначити числові характеристики господарської системи, конкретні її властивості та структурні зв’язки, потрібно їх виміряти. Вимірювання визначається як міра (інтенсивність прояву чи розвитку окремих властивостей чи системи властивостей). З наукової точки зору міра, як основа вимірювального процесу, в матеріальних системах поділяється на три версії [313, c. 140–141]: ідеалістичну, матеріалістичну і практичну. Вимірювання являє собою процес суб’єктивного визначення за допомогою зовнішнього або внутрішнього масштабу об’єктивної міри розвитку тих чи інших

108

властивостей окремих матеріальних систем. Вимірювання поділяється на два етапи: елементарне, яке полягає у зіставленні за допомогою зовнішнього масштабу і здійснюється з використанням арифметики вимірювання (додавання, віднімання, множення і ділення); системне (системно-диференціальне), пов’язане з визначенням сили впливу окремих параметрів на ефективність функціонування певної системи.

Система вимірювання складається з наступних елементів: вимірники та одиниці (шкала) вимірювання, показники (система показників), методи, вимірювальні прилади, результати вимірювання (рис. 2.5.3).

Рис. 2.5.3. Взаємозв’язки вимірювання, порівняння, моделювання, планування, обліку, господарського контролю і економічного аналізу

Вимірювання здійснюється методами порівняння (в процесі контролю) та моделювання (в процесі планування та обліку, наприклад, калькулювання; методами аналітичних розрахунків скоригованих показників, наприклад, в процесі аналізу). Метою, наслідком і результатом вимірювання об’єктів є оцінювання.

Оцінка в людській діяльності відіграє орієнтаційну роль. Порівнюючи оцінку всіх можливостей, людина обирає і втілює в дійсність саме ту, яка найбільш відповідає її потребам, прагненням, уявленням про мету і сенс буття. Оцінка – думка про цінність, рівень або значення будь-чого [250]. Таким чином, оцінка – це думка суб’єкта оцінювання про рівень результату вимірювання на підставі певних

109

Вимірювання

Моделювання (приклади)

Порівняння

Результат вимірювання

Вимірники

Методи

Подвійний запис

Грошові

Натуральні

У національній та іноземній валюті

Ваги, обсягу, об’єму, довжини, часу,

трудові

Господарський контроль КалькуляціяМетод

скоригованих показників

Економічний аналіз ОблікПланування

критеріїв, тобто процес оцінювання є ширшим за вимірювання (рис. 2.5.4).

Рис. 2.5.4. Взаємозв’язки оцінювання та вимірювання

На підприємствах оцінювання здійснюється в процесі виконання управлінських функцій планування, обліку, контролю та аналізу. Процес оцінювання включає в себе такі процедури: визначення мети оцінювання; визначення об’єктів оцінювання; визначення дати оцінювання; визначення функцій оцінки (сфери застосування оцінки та можливих користувачів); розгляд методів вимірювання; вибір методів вимірювання; збір та аналіз необхідної інформації; співставлення результатів вимірювання, отриманих різними методами; встановлення найбільш вірогідного значення результату; складання висновку про оцінку.

При вимірюванні об’єктів чи систем застосовують два підходи: за допомогою системи показників і за допомогою загального (інтегрального) показника. Автор монографії є прибічником вимірювання ефективності вкладення капіталу та чинників, які на неї впливають, за допомогою системи показників, не вимагаючи обов’язкового зведення їх до єдиного інтегрального показника, так як оцінка ефективності вкладення капіталу має базуватися на принципі системності і повинна бути комплексною.

При вимірюванні потенціалу підприємства окремі автори рекомендують застосовувати натуральні, трудові та грошові вимірники, а також єдиний показник-еквівалент [371, с. 82]. Потенціал підприємства можна виміряти за його складовими, причому доцільно застосовувати систему показників у грошовому і негрошових вимірниках. Оцінку потенціалу підприємства у грошовому вимірнику називають вартістю потенціалу підприємства [371, с. 83]. Розрізняють наступні види вартості [371, с. 83]: 1) вартість в обміні (ліквідаційна,

110

Суб’єкт оцінювання

Цілі оцінювання

Вимірювання

Результат вимірюванняКритерії оцінки

Оцінка

Об’єкт оцінювання

ринкова, заставна, орендна, страхова); 2) вартість у користуванні (інвестиційна, балансова, податкова, заміщення (відтворення), утилізації, скрапова, митна).

При оцінюванні ринкової вартості потенціалу підприємства застосовуються наступні принципи [371, с. 89–94]: суб’єктивні, принципи нерухомості, ринкові та економічні. Суб’єктивні принципи включають врахування корисності, заміщення і очікування певних суб’єктів. Принципи нерухомості передбачають залишкову продук-тивність, внесок, віддачу, збалансованість (пропорційність), оптималь-ний розмір (величину), поділ і поєднання прав власності (зокрема, фізичного поділу, строкового володіння, прав користування, майнових прав і прав кредитора вступати у володіння). Серед ринкових принципів виділяють залежність, відповідність, попит і пропозицію, конкуренцію, змінювання. Економічні принципи полягають у найліпшому і найефективнішому використанні об’єктів і є синтезуючими. Вони створюють вихідну модель для аналізу різних чинників, які впливають на вартість об’єктів оцінювання і забезпечують його використання законодавчо незаборонене, фізично здійсненне, фінансово обґрунтоване і найбільш дохідне.

Усі наукові праці з проблематики визначення вартості потенціалу підприємства можна згрупувати в чотири групи, які застосовують такі підходи: витратний (ресурсний), відносний (порівняльний), цільовий (результатний) та експертний (суб’єктно-об’єктивізований) [371, с. 96].

З урахуванням часового аспекту було прийнято згрупувати усі методи оцінки ринкової вартості потенціалу в три групи: результатні (дохідні) – майбутній час, витратні – минулий і порівняльні (результатно-витратні) – теперішній час [371, с. 97–98]. Особливу увагу при оцінці вартості потенціалу приділяють чинникам, які на неї безпосередньо впливають. Зокрема, усі чинники прийнято згрупувати на загальні економічні, соціальні, політичні і природні; локальні фізичні, умови продажу, місцезнаходження та фінансово-економічні; індивідуальні матеріально-технічні, ринково-ситуаційні, соціально-трудові та структурно-функціональні [371, с. 99].

Автор монографії вважає що показниками потенціалу торговельних підприємств, є окремі характеристики їх матеріально-технічної бази, людського та оборотного капіталу, ринкової ситуації, структурно-функціональні і соціально-трудові характеристики, зокрема,: кількість торговельних підприємств, їхня торговельна площа, кількість оптових баз, складська площа; кількість працівників, у тому числі з вищою освітою; залишки товарних запасів у сумі та в днях обороту, платоспроможний попит тощо.

Потенціал підприємства не є предметом бухгалтерського обліку підприємств. Предметом бухгалтерського обліку вважають привласнену частину потенціалу, яка використовується в бізнесі, – капітал підприємства. Методологію оцінювання капіталу

111

торговельного підприємства було досліджено автором у другому розділі другої частини монографії [105, с. 171–290]. На практиці ринкова вартість потенціалу і капіталу можуть бути тотожними, якщо у підприємства є юридичні права, тобто потенціал перетворено у капітал підприємства.

При вимірюванні потенціалу підприємства застосовують поняття конкурентоспроможності потенціалу підприємства, під якою розуміють комплексну порівняльну характеристику, яка відображає рівень переважання сукупності показників оцінки можливостей підприємства, що визначають його успіх на певному ринку за певний проміжок часу стосовно сукупності аналогічних показників підприємств-конкурентів. Конкурентоспроможність в авторській моделі ефективності є критерієм середньотермінової ефективності, тому досліджується у підрозділі 3.2.

Вимірювання ефективності систем на даному етапі розвитку суспільства і науки характеризується, по-перше, виявленням синер-гетичного ефекту від використання потенціалу як у грошовому, так і негрошових вимірниках; а, по-друге, в оцінюванні благ не з позицій власної корисності, а через призму середовища, в якому вони існують [313, с. 145]. Таким чином, при оцінюванні ефективності вкладення капіталу в мікроекономічну систему доцільно вимірювати не тільки ступінь задоволення власних інтересів інвесторів, а і показники ефективності на макро-, мезо- і мікрорівнях у різних аспектах. Методологія вимірювання ефективності вкладення капіталу викладена у третьому розділі монографії.

ВИСНОВКИ ЗА РОЗДІЛОМ 21. Авторське розуміння інформаційної моделі не відрізняється від

класичного і визначає модель як спрощене відображення дійсності, її інформаційну копію, подану у вигляді системи показників. Облікова модель з ускладненням суспільно-господарського буття та загостренням конкуренції потребує розвитку з метою створення необхідного інформаційного забезпечення для управління ним. Бухгалтерський облік є надто консервативним, тому для відображення об’єкта управління в тих аспектах, які не охоплені бухгалтерським обліком, доводиться вести інші види обліку та розширювати інші функції управління, наприклад, часто безрезультатно здійснювати пошук фактичної інформації про причини певних наслідків, виконуючи функцію аналізу.

2. Термін «облік» безпосередньо означає тільки процес створення інформації про об’єкт, яка відображає минулий чи теперішній стан об’єкта. Процес створення інформації про прогнози і плани в майбутньому не відноситься до функції обліку, – це передбачення, прогнозування, планування. В залежності від синхронності облікової

112

системи і змін об’єкта обліку необхідно розрізняти два класифікаційні угрупування обліку: ретроспективний та оперативний. До групи ретроспективного обліку автор відносить фінансовий, податковий і статистичний види обліку.

3. Для контролю ходу виконання планів необхідний збір чи створення облікової (фактичної) інформації про досягнення планових показників. Тому для контролю оперативних планів потрібний оперативний облік, тактичних – управлінський, стратегічних – стратегічний. Стратегічний облік повинен забезпечувати збір чи створення фактичної інформації про ключові показники діяльності, які характеризують внутрішнє середовище підприємства і його зовнішнє оточення. Управлінський облік служить для порівняння його показників з бюджетами підприємства. Оперативний облік вимірює фактичне виконання оперативних завдань. Оперативний облік може бути прокласифікований за функціями підприємства – в процесі маркетингу, логістики, виробництва, продаж, роботи з кадрами, документообігу, планування, виконання і т. д.

4. У сучасному інформаційному суспільстві доцільно розрізняти наступні терміни: «облік» в його широкому розумінні як процес моделювання фактичного стану об’єкта обліку; «господарський облік» – процес моделювання фактичного стану економічного аспекту об’єкта обліку; «облік в управлінні» – процес моделювання фактичного стану об’єкта управління в аспектах, необхідних для управління. Бухгалтерський облік в такому випадку є одним із видів обліку в системі управління підприємством при застосуванні класифікації за ознакою методології обліку.

5. Задля постійного формування в інформаційній системі менеджменту підприємства показників ефективності та чинників, які на них впливають, і безперервного контролю і аналізу ефективності вкладення капіталу, необхідно розширити системи планування і обліку підприємств, моделюючи в них не тільки статику і динаміку, а і генетичний аспект мікроекономічної системи.

6. Структурними елементами генетичної моделі є гени (внутрішні чинники ефективності – капітал, потенціал), обумовлені історичними факторами; геноми – сукупності чинників ефективності; генетичні коди – системи запису спадкової інформації про набуті чинники ефективності; генотипи – сукупності усіх спадкових влас-тивостей підприємств (відносно показників ефектів), складені сукуп-ностями генів (внутрішніх чинників ефективності); фенотипи – варіанти норми реакції підприємства (відносно досягнення ефектів) на дію зовнішніх чинників; чинники еволюції підприємств (конкуренція, науково-технічний прогрес, спадковість, мінливість, адаптація, ізоляція); лінії поведінки мікроекономічних систем у коротко-, середньо- та довготерміновій перспективах (прогрес, регрес, еволюція, революція, виживання, поглинання, розмноження, інвестування,

113

реорганізація, ліквідація тощо); ефекти, створені мікроекономічною системою (споживча вартість, прибуток, дивіденди, вартість підп-риємства, кредитоспроможність, конкурентоспроможність, ліквідність, інвестиційна привабливість, імовірність банкрутства, податки, витрати на оплату праці, соціальні виплати, робочі місця, вклад у сталий розвиток суспільства тощо); чинники зовнішнього середовища.

7. Підприємства можуть бути згруповані за генотипами (за належністю до одного органу управління). «Родинні» зв’язки підприємств можуть бути визначені у такому складі: материнська компанія – дочірнє підприємство, дочірнє підприємство – дочірнє підприємство, материнська компанія – відчужене підприємство – нова материнська компанія, материнська компанія - генетично не пов’язане приєднане підприємство. З метою пошуку причин відмінностей у ефективності різних торговельних підприємств доцільно застосувати методи психогенетики (дослідження «близнюків», дослідження «сімей з прийомними дітьми», сімейний метод, генеалогічний метод, метод родословних) з урахуванням відмінних рис підприємств (процесу створення підприємств, їх «родинних зв’язків», структури генотипів – капіталів і потенціалів, фенотипічних ознак – створюваних ефектів, факторів відмінного і спільного середовищ (за розмірами, за географічним місцерозташуванням, за видом економічної діяльності тощо), життєвих циклів мікроекономічних систем). Щоб кількісно оцінити ступінь схожості та спадковості ознак генетично пов’язаних підприємств, за наявності відповідної інформації доцільно застосовувати конкордантність (визначити коефіцієнти конкордантності, «родства» та спадковості), кореляцію і регресію.

8. При дослідженні ефектів, які створюються мікроекономічною системою, доцільно враховувати очікування різних груп зацікавлених осіб з огляду на авторське визначення ефективності вкладення капіталу. Очікувані від підприємства ефекти є часто конфліктними і вимірюваними за різними методиками, що потребує кваліфікованого добору показників та досягнення балансу інтересів.

9. В обліково-аналітичних моделях сучасних торговельних підприємств України, в основному, вплив зовнішнього середовища враховується через чинники часової вартості грошей (дисконтування, інфляцію, зміну валютних курсів) та чинники ризику. Проте в сучасних умовах є можливість враховувати вплив на показники ефектів і ефективності підприємств нормативно-правового регулю-вання бізнесу та особливостей національних суспільств, зокрема, через визначення впливу динаміки змін міжнародних рейтингів та індексів, наданих країнам. На даний час визнаними міжнародними суспільними інститутами складаються наступні індекси: глобальної конкурентоздатності країни, конкурентоздатності для росту, конкурентоздатності для бізнесу, економічної свободи, сприйняття корупції, індикатори державного управління, індекси глобалізації,

114

інвестиційного клімату та ризику, кредитні рейтинги тощо. 10. Чинниками ефективності вкладення капіталу в підприємство

найбільш правильно вважати потенціал середовища, в якому буде працювати вкладений капітал, а джерелами ефективності – сфери його утворення. В результаті використання потенціалу у бізнесі (прив-ласнення його) створюється відповідний капітал. Зокрема, чинниками ефективності є природний, людський, корпоративний та суспільний потенціал. Відповідно, джерелами ефективності є – природа, люди, корпорації та суспільство. Природа характеризується природно-кліма-тичним потенціалом, який за умови його використання в бізнесі може бути перетворено у капітал (земля, природні ресурси, поклади корисних копалин, природні джерела енергії тощо). Люди харак-теризуються людським потенціалом, який за умови його корисного застосування перетворюється на капітал індивідів, корпорацій та суспільства. Корпорації характеризуються певним інвестиційним потенціалом, який за умови його застосування в бізнесі перет-ворюється на корпоративний капітал. Суспільства характеризуються суспільним потенціалом і в процесі свого історичного розвитку нагромадили суспільний капітал.

11. Доцільно розрізняти наступні види інвестиційного потенціалу підприємства: початкові інвестиції, додаткові інвестиції та самоінвестиції в підприємство. Процес перетворення інвестиційних ресурсів у капітал доцільно вважати вкладеннями капіталу. Необхідно відокремити поняття вкладень капіталу і витрат діяльності підприємства. У процесі діяльності підприємства можна виділити принаймні три групи витрат – витрати для отримання доходів, самоінвестиції та витрати на підтримання капіталу. Для здійснення основної діяльності торговельне підприємство здійснює витрати на маркетинг, товарозабезпечення і збут товарів. При розмежуванні витрат для отримання доходів від фінансової та інвестиційної діяльності і самоінвестицій слід відносити витрати на власні фінансові та інвестиційні активи до самоінвестицій, а на чужі – до витрат фінансової та інвестиційної діяльності. Витрати на підтримання капіталу доцільно формувати залежно від видів капіталу, які вони підтримують. Самоінвестиції слід відокремлювати від витрат на підтримання капіталу (витрати на новий об’єкт – самоінвестиції, повторно – витрати на підтримання капіталу).

12. На підприємствах оцінювання здійснюється в процесі виконання управлінських функцій планування, обліку, контролю та аналізу. У процес оцінювання входить вимірювання. Вимірювання у процесі контролю здійснюється методом порівняння, а в процесі планування, обліку і аналізу – методом моделювання.

115

РОЗДІЛ 3. МЕТОДОЛОГІЧНЕ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИМІРЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ

ВКЛАДЕННЯ КАПІТАЛУ3.1. Методологія вимірювання ефективності торговельного

підприємства у довготерміновій перспективіУ системі показників ефективності вкладення капіталу показники,

якими вимірюється ступінь задоволення інтересів власників, є основ-ними. Для вимірювання ефективності вкладення капіталу в торго-вельне підприємство для власників доцільно застосовувати у коротко-терміновій перспективі показники, які визначають ступені досягнення ними очікуваних ефектів у вигляді чистих прибутків та дивідендів, у середньо- та довготерміновій перспективі – ступені досягнення бажаних ринкових цін на акції та облігації підприємства, ринкової вартості підприємства та ефективності інвестиційних проектів.

Акціонери оцінюють ефективність інвестицій на основі відповід-ності виплачуваних дивідендів очікуваним та зростання ринкової вартості акцій порівняно з прогнозами чи іншими підприємствами. Власників підприємства цікавить, окрім ефективності інвестиційного проекту, ефективність підприємства, в яке вкладено капітал, тобто, його прибутковість, ринкова вартість, конкурентоспроможність тощо. Таким чином, різні групи власників підприємства очікують отримати певний фінансово-економічний або соціально-економічний ефект, щоб порівняти його з власними очікуваннями і на підставі цього виявити ефективність вкладення капіталу.

Показники ефективності, які відображають ступені задоволення інтересів власників в отриманні певних ефектів, слід визначати шляхом порівняння фактично досягнутих ефектів з очікуваними, даними минулих періодів, плановими чи аналогічними показниками інших підприємств (лідерів, середніх показників по галузі тощо).

Цикл вкладення капіталу в бізнес можна визначити як інвес-тиційний цикл, який включає в себе життєвий цикл реального інвестиційного проекту та життєвий цикл підприємства-об’єкта інвес-тування. Щоб поєднати обидва життєві цикли в одну систему, необхід-но спочатку дослідити модель інвестиційного проекту, після чого пов’язати її з генетичною моделлю мікроекономічної системи.

Проект – це тимчасове підприємство, призначене для створення унікальних продуктів чи послуг [426]. До проектів можна віднести: проведення будь-яких змін, будівництво, бізнес-реінжиніринг, розробку програм, інновації, реконструкцію тощо. Доцільно відрізняти проект від процесу, так як проект – разовий і тимчасовий захід, а процес – багаторазовий і часто повторюваний. Класифікація проектів та їх цілей наведена на рис. 3.1.1.

116

Рис. 3.1.1. Класифікація проектів та їх цілей

Доцільно розрізняти бізнес-проекти, організаційні (інфраструктурні) та соціальні (політичні) проекти. Цілями проектів можуть бути як фінансово-економічні цілі (за бізнес-проектами), так і невимірювані фінансовими показниками цілі (за організаційними (інфраструктурними) та соціальними (політичними) проектами).

Зазвичай вважають, що успішний проект закінчується випуском продукту проекту в термін і в рамках бюджету. Важливо поєднати інтереси команди управління проектом і підприємства, яке виконує проект. Інтереси підприємства – довести до кінця проект, який принесе прибуток, і якомога раніше припинити виконання проекту, який принесе збитки. Інтереси команди управління проектом визначаються поставленими критеріями успіху і системою мотивації, яка з ними пов’язана. Критерій успіху проекту повинен відповідати критерію вибору проекту із портфеля (NVP, термін окупності тощо), але одержання прибутку часто залишається за межами проекту. Команда управління проектом повинна відповідати за бізнес-результати проекту, спираючись при цьому на прогнози спеціалістів [426].

Регулярні дослідження і прийняття рішення про тривалість виконання проекту обов’язково повинні включатися в план проекту, принаймні при переході від однієї фази життєвого циклу проекту до іншої. Необхідно співставляти майбутні доходи і витрати в часі, порушуючи термін виконання проекту. Для продуктів тривалого використання невизначеності в майбутньому дуже значні, тому часто критерій успіху проекту доводиться задавати, спираючись на прогноз прибутку (збитку) до деякого моменту у майбутньому. Фактично задається вартість дня запізнення реалізації проекту і вартість кожного дня випередження. Для політичних та організаційних проектів можна застосовувати аналогічний підхід.

Аналогічно критеріям успіху можна встановити критерії невдачі –

117

Класифікація проектів та їх цілей

Бізнес-проекти Організаційні (інфраструктурні)

Соціальні (політичні)

Власні За контрактами

Максимізація прибутку

Мінімізація витрат

Оптимізація бізнес-процесів, інформаційної

системи за рахунок внутрішніх ресурсів

Соціальні чи

політичні цілі

критичні (мінімальні) показники економічної ефективності, недосягнення яких означає, що проект перестав бути економічно привабливим (максимальний період окупності, мінімальний рівень прибутковості до визначеного моменту).

Якщо критерій успіху проекту не буде досягнуто, то це ще не означає, що проект невдалий з точки зору інтересів підприємства. Це означає, що команда управління проектом не справилася з управлінням, виникли неочікувані ризики, або погіршилися певні показники. До тих пір, поки показники проекту не стали гіршими за мінімально допустимі, проект варто продовжувати, він залишається економічно привабливим, в іншому разі – команда зобов’язана поставити питання про припинення проекту. Управління проектом вважається успішним як у випадку успішного досягнення результату, так і у випадку своєчасного припинення виконання проекту.

Ризик проекту [426] – це невизначена подія чи умова, яка може вплинути на цілі проекту. Ризики можна поділити на невизначеності і події. Невизначеності присутні в усіх кількісних оцінках, тому вони повинні передбачати діапазони значень. Ризики включають як можливості, так і загрози. Вони можуть бути відомими невідомими і невідомими невідомими. Якщо ризики пов’язані з потенційними вигодами, вони називаються бізнес-ризиками. Зазвичай категорії ризику включають технічні, управлінські, організаційні і зовнішні ризики.

Процеси управління ризиками включають: планування управління ризиками, ідентифікацію ризиків, якісну оцінку ризиків, кількісну оцінку ризиків, планування реагування, моніторинг ризиків.

Методи ідентифікації ризиків – це мозковий штурм, техніка Дельфі, опитування учасників, контрольні списки, аналіз допусків, SWOT-аналіз, діаграми. В результаті ідентифікації визначаються ризики і умови ризиків та їх ознаки.

Якісна оцінка ризиків призначена для розстановки пріоритетів ризиків за ступенем їх впливу на результати проекту. Якісно оцінюється імовірність ризику та важливість його наслідків. Застосовуються наступні методи якісної оцінки ризиків – це за якісною шкалою, за матрицею «імовірності/наслідки», як добуток імовірності і наслідку, за оцінкою трендів, перевірка допусків і оцінка наслідків за умови виявлення невірних допусків, за оцінкою точності використаної інформації. За результатами якісної оцінки ризиків їх ранжують, складають перелік пріоритетних ризиків, визначають перелік ризиків для їх додаткового вивчення і управління.

Кількісна оцінка ризиків визначає імовірність недосягнення цілей проекту; страхові резерви термінів і вартості проекту; ризики, які потребують найбільшої уваги; реалістичні і досяжні терміни і вартість

118

проекту.Реагування на ризики може бути наступним: уникнення, передача,

попередження, прийняття. Моніторинг ризику повинен здійснюватися протягом життєвого циклу проекту.

Для моделювання ризиків застосовуються наступні методи: метод Монте Карло, метод трьох сценаріїв [426].

Автором виділено такі етапи визначення ефективності вкладення капіталу: визначення ефективності реальних інвестиційних проектів у випадку реального інвестування та інструментів фондового ринку у випадку довготермінового фінансового вкладення коштів, а також вимірювання ефективності підприємств-об’єктів інвестування, від якої власне і залежить ефективність реального та фінансового інвестиційного проекту (рис. 3.1.2).

Рис. 3.1.2. Етапи визначення ефективності вкладення капіталу

За статистичним словником [349, с. 586–587] ефективність (доцільність) капітальних вкладень в економіку виявляється шляхом співставлення отриманого економічного ефекту від економічної діяльності із затратами на його досягнення з урахуванням соціальних наслідків і порівняння результату співставлення з визначеним нормативом. Ефект капітальних вкладень в економіку виражається у вигляді приросту національного доходу чи приросту обсягів діяльності, а також прибутку чи економії на собівартості. Загальна ефективність капітальних вкладень в економіку визначається як відношення річного приросту обсягу отриманого національного доходу (чистої продукції) у порівняних цінах до капітальних вкладень, які викликали цей приріст, або як відношення прибутку чи економії від зниження собівартості до капітальних вкладень. Результати розрахунку загальної ефективності капітальних вкладень в економіку порівнюються з нормативами, з аналогічними показниками на передових підприємствах відповідних галузей. Капітальні вкладення визнаються економічно ефективними, якщо отримані для них показники загальної ефективності не нижчі за нормативні.

Методи оцінювання фінансово-економічної ефективності інвестиційних проектів були досліджені автором у другій частині монографії [105, с. 151–156].

119

Ефективність вкладення капіталу

Ефективність інвестиційних проектівта інстументів фондового ринку

Ефективність діяльності підприємств-об’єктів інвестування

Соціальні та політичні проекти орієнтовані на отримання непря-мого прибутку – від майбутніх замовлень, закріплення репутації тощо. Але, враховуючи, що ці проекти теж конкурують за ресурси, рекомен-дується для них також визначати оцінки майбутніх доходів, пов’язаних з їх успішною реалізацією (можливо, експертні). Те ж саме реко-мендується і для організаційних та інфраструктурних проектів [426].

Є інший підхід – необхідно скласти перелік основних показників, за якими визначається привабливість проектів (наприклад, термін окупності, соціальна значимість, тривалість тощо), оцінити важливість цих показників у балах (наприклад, за 10-бальною системою), оцінити кожний проект по кожному показнику (теж в балах), перемножити оцінку важливості кожного показника на оцінку кожного показника за кожним проектом і скласти отримані бали, проранжувавши проекти в залежності від їх оцінки в балах. Для регламентації методики оцінювання проектів рекомендується затвердити Положення по управлінню проектами [426].

Центральне місце в оцінці інвестицій займає складання інвестиційного бюджету, який показує затрати та можливі результати від реалізації проекту. Якість рішення буде залежати від правильності оцінок затрат і доходів, які доцільно подавати у вигляді потоків грошових коштів. Передбачається прийняття тільки тих проектів, які збільшують ринкову вартість активів підприємства, яка залежить від розмірів дивідендів, розподілу платежів у часі і від рівня ризику.

Після прийняття інвестиційного рішення стануть відомими майбутні грошові потоки, від яких залежить розмір дивідендів. Якщо величина скоригованого по часу і по розміру ризику надходжень від проекту буде більшою, ніж пов’язані з ним затрати, то його прийняття при певних припущеннях викличе ріст вартості підприємства. Таким чином, інвестиційні бюджети проектів повинні визначати додаткові потоки грошей, які виникнуть на підприємстві у випадку прийняття проекту.

Є два підходи до формування інвестиційних бюджетів за методологією:

1) підхід економістів, в якому застосовується альтернативна вартість, не враховуються початкові витрати, визначаються утрачені вигоди, чистий потік грошей, додаткові витрати на базі альтернативних витрат, розміри потоків утрачених грошей по ресурсах, застосовується лінійне та інше програмування, розраховуються умовно нараховані витрати та умовно розрахована оцінка альтернативної вартості тощо.

2) підхід бухгалтерів, який ґрунтується на історичній вартості, визначенні зносу на основі історичної вартості, принципі нарахування доходів і витрат, розподілі непрямих витрат, поділі витрат на постійні і

120

змінні в залежності від товарообігу замість інвестиційного рішення, нееквівалентності прямих витрат приростним.

Разом з тим в обох підходах не враховуються негрошові витрати і вигоди, не визначаються непрямі наслідки – вигоди і витрати, які виникають у результаті виконання прийнятих рішень і випадають на долю тих, хто цих рішень не приймав (забруднення навколишнього середовища, часткова оптимізація рішень по підрозділу підприємства, внутрішні трансфертні ціни тощо).

Селищев В.І. [335] розрізняє інвестиції брутто та інвестиції нетто (рис. 3.1.3).

Рис. 3.1.3. Взаємозв’язок брутто та нетто інвестицій

Інвестиції брутто включають в себе інвестиції нетто (нові інвестиції) та заміщення необоротних активів (амортизацію). Такий поділ інвестицій має вагоме значення для формування інвестиційного бюджету підприємства та контролю і аналізу ефективності інвестиційних проектів на його основі.

Селищев В.І. [335] наводить автора на думку, що необхідно складати бюджет капіталу та інвестиційний бюджет. Інвестиції відрізняються від капіталу витратами регулювання (зовнішніми) – часом, необхідним підприємцю для доведення обсягу капіталу до бажаного рівня в результаті зміни ринкової ставки відсотка – норми відсотка, по якій підприємці закуповують капітальні блага, та на витрати пристосування (внутрішні) – часом, необхідним підприємцю для організації господарської діяльності.

Бюджет капіталу повинен включати доходну і витратну частини.

121

Інвестор

Збереження Початкові інвестиції Капітал

ПрибутокАмортизація

Розподіл прибутку

Споживання

Інвестиції заміщення

Дивіденди

Реінвестиції

Діяльність

Зменшення капіталу

Додаткові інвестиції

Інвестиції неттоІнвестиції брутто

Доходна частина повинна відображати грошові притоки від інвестиційного проекту за роками у поточних цінах (кількість про-дажу, помножена на ціну) з урахуванням життєвого циклу інвес-тиційного проекту, ставки дисконту (в залежності від доходності та ризику і ринкової стави відсотка) та дисконтовану суму грошового притоку від інвестиційного проекту. Витратна частина бюджету капі-талу повинна відображати витрати використання капіталу за роками у поточних цінах, в тому числі купівельну вартість капітальних благ (робочої сили, сировини, необоротних активів тощо), фінансові затрати (грошей і відсотків), амортизацію капітальних благ та подат-кові платежі; ставку дисконту та дисконтований грошовий відтік [335].

Ефектом від інвестиційного проекту є чистий дисконтований грошовий потік від інвестиційного проекту (чистий дохід за роками). Ефективність капіталу можна визначити як відношення чистого грошового потоку до суми дисконтованого грошового відтоку, або як показник рентабельності капіталу, визначений за принципом нарахування. Ефективність капіталу порівнюється з граничною ефективністю капіталу, на підставі чого робиться висновок про ефективність використання капіталу підприємства. Гранична ефективність капіталу – норма дисконту чи внутрішня норма віддачі (дохідність капіталу), при якій потік очікуваного чистого доходу (МЕС) за весь період функціонування капітального блага дорівнює своїй ціні пропозиції (ринковій). Граничною ефективністю інвестування (МЕІ) називається відношення між нормою віддачі інвестицій і рівнем чистих інвестицій [335].

Застосовуючи авторську класифікацію вкладень капіталу в підприємство, доцільно виділяти у витратній частині бюджету капіталу наступні статті: внески статутного капіталу (за мінусом вилучення і розподілу); витрати на створення капіталу за видами (людського, організаційного, ринкового, процесного, інноваційного тощо); самоінвестиції в різні види капіталу; затрати на підтримання різних видів капіталу; затрати для отримання доходів від різних видів діяльності (від операційної – витрати на маркетинг, товаро-забезпечення та збут; від фінансової – вкладення у зовнішні фінансові інструменти; від інвестиційної – вкладення у зовнішні реальні проекти). Доходна частина бюджету капіталу має включати грошові притоки від звичайної, фінансової та інвестиційної діяльності.

Бюджет капіталу доцільно складати на основі грошових потоків (додаток С1) для його співставлення з інвестиційним бюджетом та на основі принципу нарахування (додаток С2) для його співставлення з фінансовими та операційними бюджетами підприємства. За бюджетами капіталу є можливість визначати рентабельність вкладення капіталу на основі принципу нарахування (як відношення чистого прибутку від вкладення капіталу і вкладень капіталу, помножене на

122

100 %) та на основі грошових потоків (як відношення чистого дисконтованого грошового потоку від вкладення капіталу і виплат по вкладенню капіталу, помножене на 100 %).

Завдяки застосуванню підходу автора до класифікації вкладень капіталу в підприємство, виникає можливість збору фактичних даних за результатами діяльності підприємства про ступінь досягнення ефективності вкладення капіталу, які можуть бути використані для порівняння їх з показниками інвестиційних бюджетів, складених на етапі прийняття рішення про інвестування. Таким чином виникає можливість контролю і аналізу ефективності вкладення капіталу протягом усього життєвого циклу реального інвестиційного проекту. Крім того, виникає можливість визначати зиски і показники ефективності в розрізі окремих видів капіталу (додаток С3).

Запропоновані показники рентабельності вкладення капіталу для ефективного контролю і аналізу їх повинні бути розкладені на окремі показники ефективності за рівнями управління та часовими періодами, що досліджується у наступних підрозділах.

Вище у цьому підрозділі досліджені показники ефективності вкла-дення капіталу у довготерміновій перспективі для власників. Проте довготермінова ефективність мікроекономічної системи цікавить не лише їх, а й інші групи зацікавлених осіб, зокрема, потенційних інвес-торів, менеджерів, персонал, позичальників, державу і суспільство.

Фахівці із компанії «Інталєв» вважають, що підприємства прохо-дять у своєму розвитку певні стадії життєвого циклу: зародження, ріст, стабілізацію, уповільнення, спад. В середньому тривалість життєвого циклу підприємства складає п’ять років. Проте окремі підприємства долають кризові тенденції і ефективно функціонують десятиліття чи століття. Вважається, що успіхи в бізнесі визначаються мистецтвом управління.

Серед причин невдач бізнесу фахівці з компанії «Інталєв» називають наступні [337]: відсутність довготермінових цілей; відсут-ність замкнутого циклу управління; неоптимальне виконання та дублювання функцій; неефективна організаційна структура; відсутність замкнутої системи обліку, неповна, неактуальна і недостатня інформація; відсутність єдиної інформаційної системи; обмежена функція аналізу; недостатня система контролю; недостатність інформації для прийняття ефективних управлінських рішень, які приймаються виходячи з досвіду та інтуїції; відсутність цілей не дозволяє відкоригувати плани оптимальним способом.

При порушеному циклі управління неефективно здійснюється управління усім підприємством, тому необхідна оптимізація всієї системи управління (повного управлінського циклу) з метою підвищення ефективності управління бізнесом.

Ефективність управління підприємством прямо пов’язана з

123

величиною транзакційних витрат – витрат, яких зазнає підприємство в результаті некоректного спілкування чи неякісної взаємодії як між внутрішніми (менеджерами, співробітниками) суб’єктами, так і з зовнішніми (постачальниками, клієнтами та іншими) контрагентами. Про транзакційні витрати топ-менеджери часто не знають, ці витрати ніде не реєструються.

Рональд Коуз у праці «Природа фірми» [419] дослідив причини існування фірм та обмеження їх розмірів і виявив, що люди об’єднуються в фірми для зниження транзакційних витрат, а фірми припиняють зростати чи руйнуються, як тільки транзакційні витрати порівнюються з ринковими.

Вважають, що для довготермінового успіху підприємства потрібно створити аттрактор – точку привабливості для самоорганізації сис-теми. Чим привабливішим є аттрактор, тим більш тривалий термін буде існувати система для досягнення цілей (через аттрактор). В осно-ву аттрактора (ідеології системи) закладаються визначені цінності.

Підприємства є відкритими системами по відношенню до зовнішнього середовища. Для еволюції відкритої системи потрібні цілі (орієнтири руху). Система впливає на поведінку своїх елементів через постановку цілей.

Причиною неуспішного розвитку системи є неефективне лідерство в управлінні персоналом. Стратегічне управління персоналом – здатність організації впливати на ментальні моделі своїх спів робіт-ників, забезпечуючи їх спільність в довготерміновій перспективі (рис. 3.1.4). Розрізняють виробниче, фінансово-маркетингове та комунікаційне мислення. Є багато варіантів досягнення цілей ефективним шляхом.

Рис. 3.1.4. Сутність стратегічного управління персоналом

Фірми є м’якими системами, живими соціальними організмами, їх організація теж має бути м’якою. Для соціальних організацій природнім є м’який стиль управління, який через навчання елементів змінює їх поведінку, на відміну від жорсткого стилю управління, який оптимізує елементи, перегруповуючи їх (рис. 3.1.5).

124

Організація

Ідеологія

Люди (персонал)

Мета

Рис. 3.1.5. Стилі управління системами

Лідер системи – це конструктор, який створив систему, в результаті чого система сама працює за визначеним планом. Мірилом ефективності м’якої системи є здатність навчатися і змінюватися: через генеративне навчання здійснюється зміна кругозору, а завдяки зворотному зв’язку відбувається видалення зв’язків, які заважають функціям системи, що призводить до зміни системи. Успіх підприємства визначається здатністю створювати нематеріальні активи та управляти ними у довготерміновій перспективі.

Будь-яка система управління є набором узгоджених правил на кожному рівні управління. Розрізняють наступні рівні управління: бізнес-ідеологія (місія, ідентифікація, загальні цільові установки), методологія (цілі, методи і засоби управління, методи оцінки адекватності засобів управління і цілей), технологія (алгоритми управління функціями підприємства).

Розрізняють чотири профілі корпоративної культури (рис. 3.1.6). Для сімейної культури характерно фокусування уваги на внутрішньому підтриманні гнучкості, турботі про людей і доброму ставленні до клієнтів. Для органічної культури характерно фокусування уваги на зовнішніх позиціях у поєднанні з високою гнучкістю та індивідуальним підходом до людей. Бюрократична організація фокусує увагу на внутрішньому контролі і стабільності. Ринкова культура відзначається фокусуванням уваги на зовнішніх позиціях у поєднанні зі стабільністю і контролем.

Підвищення ефективності  управлінської праці не обмежується тільки розглянутими напрямками. На неї впливають і наступні фактори: удосконалення виробничої структури організації; раціо-нальна організація виробництва і праці, у тому числі управлінського персоналу; оптимізація організаційної структури, форм і методів керування; удосконалення комунікаційних процесів тощо.

125

Стилі управління

Оптимізація елементів

Перегрупування елементів

Жорсткий Мякий

Навчання елементів

Зміна поведінки елементів

Рис. 3.1.6. Профілі корпоративної культури

Головним критерієм довготермінової ефективності підприємства є його виживання, тобто забезпечення довготривалого життєвого циклу, на що прямо впливає його поведінка у зовнішньому середовищі. Термін «поведінка» можна вживати, коли функції підприємства розглядаються у короткотерміновій перспективі, щодо середньо- і довготермінової перспективи поведінка підприємства буде свідчити про його розвиток (динаміку). Тому далі доцільно дослідити глибинну сутність процесу розвитку.

Класичне визначення розвитку – це необоротно спрямована закономірна зміна об’єктів, в результаті якої виникає їх новий якісний стан. Розвиток відбувається двома способами: еволюція і революція. Еволюція – розвиток явища чи процесу в результаті поступових безперервних змін, які переходять одна в другу без стрибків і перерв при збереженні якісної визначеності в ході якісно-кількісних змін. Революція – одна із закономірностей розвитку явищ природи, суспільства, пізнання, корінна якісна зміна, різкий стрибкоподібний перехід від одного якісного стану до іншого, від старого до нового.

Розвиток відбувається в двох напрямках: прогрес і регрес. Прогрес – тип (напрямок) розвитку складних систем, для якого характерний перехід від нижчих, менш досконалих форм до більш високих і досконалих, що пов’язано з підвищенням рівня організації системи. Відбувається диференціація та інтеграція елементів і зв’язків системи, яка підвищує ступінь її цілісності, її пристосованості до середовища, функціональну ефективність; структурну, функціональну та генетичну «пластичність» і забезпечує високий потенціал наступного розвитку [73, c. 178]. Регрес – напрямок розвитку, для якого характерний перехід від вищого до нижчого. Регресу відповідають процеси

126

Гнучкість і динамізм

Внутрішній фокус та

інтеграція

Зовнішній фокус та

диференціація

Сімейна культураОрганічна культура

Бюрократична культура

Ринкова культура

Стабільність і контроль

деградації, зниження рівня організації, втрати здатності до виконання тих чи інших функцій. Регрес протилежний прогресу і включає моменти застою, повернення до форм і структур, які віджили себе.

Розвиток носить циклічний характер. Цикл – це сукупність взаємо-пов’язаних явищ і процесів, які утворюють закінчене коло розвитку. Процес – в широкому розумінні – послідовна зміна в розвитку явищ, станів і змін; у вузькому значенні – сукупність послідовних дій, спрямованих на досягнення визначених результатів. Зазвичай процеси складаються із етапів (фаз). Порівняно стійкий напрямок розвитку визначеного явища, процесу чи ідеї називається тенденція.

Розвиток явищ проходить в єдності та боротьбі протилежностей – таких сторін, тенденцій, які одночасно взаємовиключають і взаємопередбачають одна одну [73, c. 159]. В філософії Гегеля розвиток проходить три ступені: теза, антитеза і синтез, останній вирішує протиріччя попередніх ступенів розвитку і свідчить про перехід розвитку на вищий ступінь. Для розвитку (змін) необхідний привід, - явище, яке саме по собі не викликає наслідку, а спрацьовує як імпульс, поштовх, що розв’язує дії всього причинно-наслідкового комплексу [73, c. 133]. Явища рухаються від причини до наслідку, тобто від можливості до дійсності [73, c. 135–136]. Причинно-наслідкові відносини у природі, суспільстві і мисленні проходять два етапи: виникнення явища-причини; виникнення явища-наслідка. Складові елементи розвитку наведені на рис. 3.1.7.

Рис. 3.1.7. Складові елементи розвитку (змін)

127

Розвиток(зміни)

Способи розвитку

Еволюція

Революція

Напрямки розвитку

Прогрес

Регрес

Цикл розвитку

Процес розвитку

Тенденції розвитку

Етапи (фази)

розвитку

Механізм розвитку

Причина

НаслідокТеза Антитеза Синтез

Ступені розвитку

Послідовність розвитку

Щоб мати уявлення про напрямок розвитку господарської системи, її треба окреслити системою показників, що було досліджено автором раніше [77, с. 76–79].

Економічний розвиток є доцільним лише у тому разі, якщо він сприяє соціальному розвитку. Соціальний розвиток – сукупність економічних, соціальних, політичних, духовних процесів, які розгортаються в суспільстві.

Для порівняльної оцінки рівня добробуту, грамотності і середньої тривалості життя в країні призначений індекс людського розвитку (ІЛР), який розроблений у 1990 році пакистанським економістом Махбубом уль Хаком і представляється ПРООН у щорічних звітах з 1993 року. При підрахунку індекса застосовуються три типи показників: очікувана тривалість життя при народженні, рівень грамотності дорослого населення країни, рівень життя (ВВП на душу населення по паритету купівельної спроможності у доларах США) і визначається їх середнє арифметичне. У відповідності з ІЛР країни світу поділяються на три групи: країни з високим рівнем ІЛР (від 0,8 до 1), країни із середнім ІЛР (від 0,5 до 0,799) і країни з низьким ІЛР (від 0 до 0,499). Згідно звіту [21], у 2007 році Україна зайняла 75-у позицію (індекс – 0,766) серед 175 країн світу.

Зазначені показники та індикатори враховуються владними та бізнесовими структурами економічно розвинених країн при розробці тактики і стратегії власної діяльності.

Характерною ознакою минулого століття було нестримне прагнення людства до забезпечення економічного і технологічного розвитку. Успіх вимірювався переважно зростанням валового внут-рішнього продукту. Вважалося, що це автоматично приведе до добро-буту та значного підвищення рівня життя людей. Блискуча зовнішність прогресу майже завжди забезпечувалася за рахунок нещадної експлуатації і збіднення навколишнього середовища. По суті, такі нероздільні сфери, як економіка, довкілля та суспільні інститути існували ізольовано одна від одної. Почала руйнуватися сама природ-на основа існування та внутрішнього світу людини. Суспільство такого типу фактично жило за рахунок майбутніх поколінь. Як наслідок, на початку ХХI століття світ зіткнувся з глобальними екологічними проблемами, голодом та збідненням більшості населення земної кулі, деградацією його моралі, наростаючими регіональними та міжетнічними конфліктами, тероризмом.

Ці обставини змусили прогресивну міжнародну громадськість та відомі недержавні міжнародні організації, такі як Римський клуб (з його знаменитою працею «Межі зростання»), Міжнародний інститут прикладного системного аналізу (IIASA, Люксембург, Австрія), Міжнародну федерацію інститутів перспективних досліджень та інші,

128

започаткувати новий підхід до подолання зазначених глобальних проблем, який отримав назву – концепція сталого розвитку (sustainable development). Він значною мірою став продовженням вчення про ноосферу, сформульованого академіком В.І.Вернадським ще в першій половині ХХ століття. Суть його полягає в обов’язковій узгодженості економічного, екологічного та людського розвитку таким чином, щоб від покоління до покоління не зменшувалися якість та безпека життя людей, не погіршувався стан довкілля та відбувався соціальний прогрес, який визнає потреби кожної людини. Узагальнення цієї концепції були зроблені Всесвітніми самітами ООН в 1992 та 2002 роках, за участю понад 180 країн світу, багатьох міжнародних організацій та провідних учених [427].

З метою реалізації рекомендацій, що містяться у Програмі дій «Порядок денний на XXI століття», ухваленій конференцією ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро (1992 р.), Програмі дій з подальшого впровадження «Порядку денного на XXI століття», прийнятій на дев’ятнадцятій спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН (1997 р.), Плану дій, ухваленому на Йоганнесбургському самміті на вищому рівні зі сталого розвитку (2002 р.), Декларації Тисячоліття ООН (Цілі розвитку Тисячоліття), ухваленої Генеральною Асамблеєю ООН (2000 р.); започаткування систематичної та комплексної діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування України по формуванню інституційного середовища для переходу держави та суспільства до поступального розвитку на принципах сталості; на виконання: Постанови Верховної Ради України від 20 лютого 2003 р. № 565-IV «Про рекомендації парламентських слухань щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства в Україні» Верховна Рада України постановила схвалити Концепцію переходу України до сталого розвитку і вважати її основою для розробки Національної стратегії сталого України.

Важливою проблемою на шляху втілення концепції сталого розвитку є формування системи вимірів (індексів та індикаторів) для кількісного та якісного оцінювання цього складного процесу. Головними вимогами до зазначеної системи вимірів є її інформаційна повнота та адекватність представлення взаємопов’язаної тріади складових сталого розвитку. В цьому напрямку зараз працюють як відомі міжнародні організації, так і численні наукові колективи, але однозначного узгодження цієї системи вимірів поки що не досягнуто.

Наведемо систему вимірів сталого розвитку, запропоновану Інститутом прикладного системного аналізу НАН України та МОН України [427]. Рівень сталого розвитку будемо оцінювати за допомогою відповідного індексу Іср, що вираховується, як сума індексів для трьох вимірів: економічного (Іекв), екологічного (Іев) та

129

соціального (Ісв) з відповідними ваговими коефіцієнтами (3.1): Іср = 0,43 · Іекв + 0,37 · Іев + 0,33 · Ісв. (3.1)

У свою чергу кожен з індексів Іекв, Іев та Ісв обчислюватимемо з використанням шести поширених у міжнародній практиці глобальних індексів (додаток Т), зокрема:

1. Індексу економічного виміру (Іекв), який сформуємо з двох глобальних індексів: 1) Індексу конкурентоспроможного розвитку (Ікр), розробленого організаторами Світового Економічного Форуму (World Economic Forum). Цей індекс щорічно друкується у формі так званого «Глобального звіту про конкурентоспроможність»; 2) Індексу економічної свободи (Іес), який розроблений інтелектуальним центром фундації Heritage Foundation [7]. Він щорічно друкується в журналі Wall Street Journal.

2. Індексу екологічного виміру (Іев), який будемо оцінювати за допомогою відомого індексу ESI (Environmental Sustainability Index), вирахуваного Центром з екологічного законодавства та політики Єльського університету (США) для 147 країн світу станом на 2005 рік. Індекс ESI кількісно визначає здатність тієї чи іншої країни захищати своє навколишнє середовище як у поточний період часу, так і в довготерміновій перспективі, виходячи з таких п’яти критеріїв: наявність національної екологічної системи; можливість протидії екологічним впливам; зниження залежності людей від екологічних впливів; соціальні та інституціональні можливості країни відповідати на екологічні виклики; можливість глобального контролю за екологічним станом країни.

3. Індексу соціального виміру (Ісв), який сформуємо шляхом усереднення трьох глобальних індексів: а) індексу якості і безпеки життя (Ія), розробленого міжнародною організацією Economist Intelligence Unit; б) індексу людського розвитку (Ілр), що використовується програмою ООН United Nations Development Program; в) індексу суспільства, заснованого на знаннях, або К-суспільства (Ікс), розробленого департаментом ООН з економічного і соціального розвитку – UNDESA.

Хвилює обставина, що Україна практично за всіма визначальними індексами, індикаторами і показниками сталого розвитку суттєво поступається не лише світовим лідерам і країнам Великої вісімки, а й усім постсоціалістичним країнам, які було обрано для порівняння.

Досягнення сучасних передових країн пояснюється оптимальним поєднанням таких важливих факторів розвитку економіки, як рівень та якість інновацій, пріоритетна підтримка досліджень, значні іноземні інвестиції з досконалим законодавством країн у сфері оподаткування бізнесу та високих технологій, ефективним захистом приватної

130

власності (особливо інтелектуальної), низьким рівнем корупції, орієнтацією політики країн на створення економік за моделлю «добробуту для всіх» замість моделі «байдужості до стихійного ринку». Найяскравіше цю стратегію розвитку демонструють Фінляндія, Данія, Ісландія, Швеція [427].

Успіх цієї групи країн у досягненні найкращих соціальних стандартів життя визначається не лише за рахунок високого добробуту (вираженого в обсягах ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності). Більш важливо, що названі країни здійснюють послідовну політику, спрямовану на гармонізацію основних факторів, що впливають на соціальний розвиток. Вони досягли в 1,2–1,5 разу нижчої, ніж у країнах Великої вісімки, нерівності суспільства (вираженої за допомогою Gini індексу). В цих країнах дуже низькі видатки на оборону і одні з найвищих у світі витрати на охорону здоров’я, освіту, розвиток засобів масової інформації та комунікацій. Як наслідок, вони мають високий рейтинг політичної стабільності, значний рівень політичних і громадянських свобод, дуже низький рівень корупції, низьку дитячу смертність, порівняно високу середню тривалість життя населення.

Країни-лідери не відносяться до супердержав з домінуючими ідеологіями та економіками. Базові галузі промисловості цих країн не зорієнтовані на використання значних природних ресурсів та дешевої робочої сили. Характерною особливістю вказаних країн є домінування в структурі доданої вартості їх економік значної частки інтелектуальної та високотехнологічної праці. Усі ці країни знаходяться серед світових лідерів за індексами екологічного виміру, конкурентоспроможності та за індексом суспільства, заснованого на знаннях. Вони є дуже активними в інноваційній діяльності, спрямовуючи понад 3 % ВВП на дослідження та розвиток.

Від початку 90-х років минулого століття ці країни активно розбудовували у себе модель «екологічної економіки» та «економіки знань». Вони почали масово виробляти нові знання, «екосистемні» товари і послуги, а через декілька років включили до своєї стратегії ще один продуктивний фактор розвитку – соціальний капітал. Тому на сьогодні це країни з добре гармонізованими складовими сталого розвитку: економічною, екологічною і соціальною. Вони найбільшою мірою наблизилися до моделі розумного (Smart) суспільства, що є вищою формою розвитку суспільства, заснованого на знаннях.

Аналогічні показники сталого розвитку доцільно розробити для мікроекономічних систем з тим, щоб можна було судити за ними про напрямок розвитку і їх суспільну значимість.

Ефективність, результативність і економічна доцільність функціонування підприємства оцінюється відносними показниками.

131

На мікроекономічному рівні застосовують систему показників ефективності як в цілому по галузі, підприємству, так і за окремими видами ресурсів.

У статистичному словнику [349, с. 589] зазначено, що ефективність торгівлі характеризує рівень результативності торговельної діяльності. Розрізняють економічну і соціальну ефективність торгівлі.

Економічна ефективність торгівлі характеризується системою показників, де економічні результати співвідносяться з затратами чи ресурсами. Затратний варіант поданий узагальнюючим показником відношення прибутку до витрат, тобто рентабельністю витрат. Ресурсний варіант виражений відношенням прибутку до основних засобів чи торговельної площі, тобто фондорентабельністю. До показників економічної ефективності відносяться й інші показники рентабельності: прибуток у відсотках до товарообігу, який характеризує ефективність процесу обігу товарів і прибуток на одного працівника чи на 100 грн заробітної плати, який характеризує ефективність затрат живої праці та інші. На економічну ефективність торгівлі впливають рівень витрат, продуктивність праці, товарооборотність та інші, які інколи розглядаються як часткові показники ефективності торгівлі.

Соціальна ефективність торгівлі проявляється в рівні задоволення купівельного попиту, в якості торговельного обслуговування, в кількості та структурі затрат часу покупців на придбання товарів. До показників соціальної ефективності торгівлі відносяться також коефіцієнт завершеності покупки, коефіцієнт широти і стабільності асортименту, питома вага прогресивних форм обслуговування в товарообігу, кількість та обсяг додаткових послуг для покупців, пропускна спроможність торговельних підприємства, забезпеченість населення торговельними підприємствами тощо.

Автором дисертації виділено поняття ефективності мікроеко-номічної системи в залежності від часових перспектив, а в більшості літературних джерел показники ефективності в часі змішуються. Частину довготермінових показників ефективності вкладення капіталу для власника було розглянуто у попередньому підрозділі. До показників довготермінової ефективності мікроекономічної системи автор відносить, окрім уже досліджених показників, показники стійкості, інвестиційної привабливості та імовірності банкрутства торговельного підприємства-об’єкта інвестування.

Крім цільових показників, у системі показників ефективності чинне місце повинні займати обмежуючі параметри, які забезпечать поряд з ефективною роботою підприємства збереження ним фінансової стійкості, платоспроможності, ліквідності, кредитоспроможності та упередять від банкрутства. Перераховані показники були досліджені

132

автором у другій частині монографії [105, с. 92–145].У наступному підрозділі досліджуються показники ефективності

торговельного підприємства, які розраховуються для вимірювання його ефективності у середнь- та короткотерміновій перспективі.3.2. Методологія вимірювання ефективності торговельного

підприємства у середньо- та короткотерміновій перспективі

Одним із основним критеріїв ефективності підприємства у середньотерміновій перспективі є дієвість – ступінь досягнення мікроекономічною системою поставлених цілей, що може бути виміряна за допомогою класичної системи збалансованих показників.

Жданов Б.І. [150] вважає, що для ефективного управління підприємством необхідний ефективний облік ефективних (ідеальних) показників або «пульт управління», який би містив показники оптимального змісту, актуального значення, які б повністю охоплювали об’єкт, точно його відображали, швидко передавалися, зручно сприймалися. Проте, на шляху до «ідеальних» показників існують деякі бар’єри – це рівень узагальнення, межі підприємства, часова локалізація, розміри і складність підприємств, деградація в розмежуванні рівнів ефективності.

Призначення показників управління ефективністю в організаційній піраміді підприємства наступні (рис. 3.2.1): оцінка минулого, прогнозування майбутнього, узагальнення знизу вгору, розподілення згори вниз, порівняння, мотивація та винагородження.

Рис. 3.2.1. Призначення показників ефективності в організаційній піраміді підприємства

133

Підприємство

Бізнес-одиниці

Функціональні підрозділи

Ресурси

Оцінка минулого

Прогнозування майбутнього

Узагальнення знизу вгору

Розподілення згори вниз

Порівняння

Винагородження Мотивація

Виділяють наступні типи показників ефективності [150]: ринкові, фінансові, нефінансові, показники витрат. Показники, пов’язані зі споживчою цінністю (ринкові показники), мають наступні обмеження щодо їх розрахунку: цінність заключена в специфікаціях, корисні якості товарів не специфіковані, цінність змінюється з часом.

Обмеження бар’єра, природи призначення і типу показників (та типу товарів і послуг), зокрема, мультидивізійна структура підприємств, концепція доданої вартості, розрахунок прибутку на акцію, увага до нефінансових показників, приведення нефінансових показників до одного рівня з фінансовими, спонукали до пошуку «ідеальних» показників, що призвело до їх надлишку. Пошук «ідеальних» показників спрощує радикальна зміна фокусу облікових елементів організації – перехід від організаційної структури до процесів та ланцюга корпоративної ефективності: бізнес-процеси – витрати – споживачі (центр прибутку) – доходи – процесноорієнтований аналіз рентабельності (АВРА).

Фахівці з компанії «Інталєв» вважають, що показники ефективності діяльності – це кількісна чи якісна міра ступеню досягнення цілей бізнесу і класифікують їх на ключові (KPI) та рядові (PI). Ключовий показник діяльності – це параметр, з допомогою якого вимірюється ефективність на рівні підприємства. Рядовий показник діяльності – параметр для вимірювання ступеню досягнення локальних цілей. Показники ефективності повинні відповідати інтересам груп учасників бізнесу, їх цілям, бути змістовними, вимірюваними, мінімальними і повними. Вони можуть мати форму чисел, індексів, відсотків, рейтингів, коефіцієнтів, рангів тощо.

Лапигін Ю.М., розглядаючи організацію як відкриту систему [225], виділяє два напрямки оцінки її ефективності: оцінку ефективності усіх її підсистем та оцінку розвитку організації у зовнішньому середовищі. Він називає наступні принципові для вимірювання ефективності елементи:

1. Виявлення сильних і слабких сторін організації (внутрішні фактори) і порівняння їх з можливостями і загрозами ринку (зовнішні фактори) дозволяє оцінити реальні передумови її пристосування до внутрішньої структури, визначити потенціал адаптаційного управління і напрямку його реалізації. Компоненти адаптаційного потенціалу (організаційні, кадрові, технологічні, інформаційні ресурси) визначаються основними складовими підсистемами організації (персонал, економіка і фінанси, маркетинг, інновації) і одночасно є об’єктами управління і оцінки.

2. При оцінці ефективності організації необхідно враховувати взаємозв’язки та взаємовплив параметрів роботи складових підсистем організації.

134

3. Загальний стан організації визначається не тільки параметрами її підсистем, а і динамікою чинників зовнішнього середовища, які прямо чи непрямо впливають на неї. Щоб описати майбутній стан зовнішнього середовища, визначають окремі параметри і проектують в майбутнє їх динаміку. При цьому виділяють відповідність змін внутрішнього середовища організації (параметрів її підсистем) змінам мікросередовища (постачальників, посередників, конкурентів, споживачів) і макросередовища (політичного, демографічного, науково-технічного, культурного і природного) по їх спрямуванню на цілі розвитку організації.

4. Зміни, що відбуваються у зовнішньому середовищі, визначають необхідність стратегічного підходу до розвитку і роботи організації.

5. Робота організації в реальному масштабі часу повинна бути підпорядкована цільовим установкам стратегії розвитку організації.

6. Зв’язки між стратегічним, поточним і оперативним управлінням повинні базуватися на використанні методичного інструментарію, який забезпечує єдність підходів, оцінок, вимірювань.

Виділяють узгодження кадрового (готовність персоналу управляти організацією на основі чітко сформульованих цілей і принципів), організаційного (дієздатність організації, її можливості у вирішенні стратегічних і поточних задач), інформаційного (наявність ефективного інструментарію для збору, переробки і передачі необхідної інформації) потенціалу тощо. Наприклад, визначення інформаційного потенціалу організації забезпечується наступним методичним інструментарієм: розвинутою системою управлінського і фінансового обліку, прогнозно-аналітичною системою, добрими професійними знаннями, ефективною системою електронної обробки даних. Методичний інструментарій повинен забезпечувати зворотний зв’язок між видами управління, наприклад, дерево цілей і проведення експерименту при діагностуванні проблеми; сітьові графіки, логічні методи і методи прогнозування при виявленні і оцінці альтернатив розвитку; метод дерева рішень при виборі альтернатив.

7. Застосування інтегрованих систем планування, звітності та інформаційного забезпечення як за змістом, так і в часі.

Проблеми вибору та визначення показників ефективності організації пов’язані зі складністю і динамічністю загальноорга-нізаційної ситуації; недостатністю можливостей кількісної оцінки фактичних і намічених параметрів, що характеризують якісний стан організації (наприклад, в сфері організаційної культури); неясністю причинно-наслідкових зв’язків між успіхом організації і прийнятими заходами; відсутністю еталонів, до яких потрібно прагнути.

Лапигін Ю.М. серед головних показників ефективності організації називає наступні [225]: прибуток (рентабельність) товарообігу,

135

товарообіг, масштаби діяльності організації, наявність надійних партнерських відносин, наявність постійної клієнтської бази, кількість оборотів обігових коштів, членство в асоціаціях, наявність власної інфраструктури, участь у державних програмах, репутація організації, плинність кадрів тощо, частина з яких є нефінансовими. Проте Лапигін Ю.М., по-перше, не відділяє показники і чинники ефективності одні від одних, по-друге, не відділяє показники ефектів і ефективності, по-третє, не розділяє показники ефективності за часовими перспективами.

Традиційна фінансово-орієнтована концепція менеджменту, заснована на показниках фінансової звітності, останнім часом критикується, що викликано рядом причин, зокрема [301]: відсутністю нефінансових показників; слабкими зв’язками зі стратегічним плануванням; сильною орієнтацією на минулі результати; короткотерміновістю; спрямованістю тільки на частину користувачів зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства (власників та менеджерів).

З вищеназваних причин з кінця 80-х років XX століття розвивається нова фінансово орієнтована концепція управління в бік багатосторонньої орієнтації. Нові моделі на базі нової концепції отримали назву «вимірювання досягнень», метою яких є об’єднання більшості існуючих систем показників різних сфер діяльності (витрати, доходи, інвестиції, інновації, маркетинг та інші) для оцінки та аналізу ефективності дій на кожному організаційному рівні.

Останнім часом у спеціальних виданнях обговорюються та впроваджуються на практиці різні моделі концепції «вимірювання досягнень» у бізнесі, зокрема: комплексний аналіз даних (DEA); вимірювання досягнень підприємств сервісу (PMSB); збалансована система показників (BSC); «бортове табло» (ТВ); система покращення та вимірювання продуктивності (PMES).

Найбільшого розповсюдження і впровадження здобула система збалансованих показників (ЗСП), яка охоплює споживацький, госпо-дарський, інноваційний і фінансовий аспекти діяльності підприємства. Авторами цієї концепції є американські вчені Р. Каплан і Д. Нортон.

Система збалансованих показників – це сучасна технологія стратегічного управління підприємством яка дозволяє: розробити системну стратегію розвитку підприємства; трансформувати систему організації бізнесу під заявлені стратегічні цілі; спроектувати стратегічні цілі на рівень оперативного управління; забезпечити систему оперативного контролю за досягненням стратегічних цілей; узгодити між собою фінансові і не фінансові параметри розвитку.

Класична система збалансованих показників включає чотири групи показників за перспективами: фінанси, ринок, клієнти, бізнес-процеси

136

та інфраструктура і співробітники (додаток У). Фінансова перспектива містить фінансово-економічні показники на рівні підприємства чи бізнес-напрямку, які відображають стратегічні цілі акціонерів. Перспектива «Ринок / Клієнти» містить показники, які характеризують здатність підприємства задовольняти потреби клієнтів для досягнення фінансових цілей. Перспектива «Бізнес-процеси» містить показники, що відображають ефективність бізнес-процесів для досягнення цілей перспектив «Ринок/Клієнти» та «Фінанси». Перспектива «Співробітники/Інфраструктура» містить показники здатності забезпечувати ефективність ключових бізнес-процесів з допомогою основних нематеріальних активів – компетентності й культури персоналу, управлінської і технологічної інфраструктури.

СЗП пов’язує стратегічні результати і чинники їх досягнення, встановлюючи і відстежуючи причинно-наслідкові зв’язки між ними. СЗП розширює простір управлінського обліку і фокусує облік на обмеженому наборі максимально-інформативних для стратегічної оцінки показників, ліквідує конфлікт і робить більш прозорими і конструктивними відносини між власниками і топ-менеджерами бізнесу, надаючи їм ефективно розроблену і зрозумілу систему вимірювань.

По кожному аспекту діяльності підприємства за методикою ЗСП формуються цілі, які «виводяться» зі стратегій підприємства, і потім «декомпонуються» в показники системи управління. В рамках ЗСП розрізняють показники, які вимірюють досягнуті результати, і показники, які сприяють отриманню цих результатів, тобто досліджуються причинно-наслідкові зв’язки.

Постановка цілей – це усвідомлений результат майбутнього, коли стратегічне бачення та бізнес-ідея у конкретизуються в задачах діяльності підприємства. При виборі цілей застосовують наступні критерії: простота і зрозумілість; вимірюваність; досягаємість; взаємоузгодженість і реалістичність; обмеженість у часовому просторі. Будується дерево цілей, де цілі верхнього рівня можуть бути досягнуті тільки за рахунок реалізації усіх цілей нижнього рівня. Передбачається забезпечити цілеспрямований розвиток підприємства за рахунок ефективного використання як внутрішніх ресурсів, так і сприятливих можливостей зовнішнього середовища.

Система може досягати одних і тих же цілей різними методами. Кінцевий стан відкритої системи не залежить від її початкового стану і визначається особливостями внутрішніх процесів і характером її взаємодії із зовнішнім оточенням. Завжди існує декілька варіантів правильного рішення будь-яких організаційних задач. Найбільш короткий шлях вирішення задачі не завжди є найвигіднішим і найбільш швидке досягнення результату не завжди є найбільш

137

ефективним. Доцільність визначається метою, а не методом.Схема дерева цілей являє собою одиничний цикл, який постійно

повторюється, є замкнутим, так як досягнення цілей п’ятого рівня з часом забезпечує досягнення цілей першого рівня (рис. 3.2.2).

Рис. 3.2.2. Схема дерева стратегічних цілей підприємства [337]

Перший рівень – місія підприємства, завдяки якій реалізується основне його призначення – задоволення потреб клієнтів. Другий рівень – бачення бізнесу або уявлення вищого керівництва підприємства відносно шляхів збереження і успішного розвитку підприємства. Бачення дозволяє створити картину майбутнього і ролі підприємства відносно сенсу його існування, цілей і місії. Третій рівень – реалізація бачення. На цьому рівні забезпечується створення потенціалу визначеного рівня (інфраструктура, технологія, структура, бренд, людський капітал, інші ресурси) і дотримання умов і обмежень (вибір власника, межі бізнесу, принципи розвитку, лідерство в бізнесі тощо). Тут же необхідно постановити соціальні цілі, які б сприяли задоволенню потреб основних зацікавлених у довготерміновому існуванні підприємства соціальних груп: акціонерів, персоналу, інвесторів, кредиторів, постачальників, партнерів, суспільства. Четвертий рівень дерева цілей – це вартісні цілі, які стосуються вартості бізнесу, рентабельності, ліквідності тощо. П’ятий рівень – матеріальні цілі, які розподіляються на цілі виробництва і цілі продажу і стосуються асортименту товарів, послуг, цільових ринків і обсягів продажу.

Цілі встановлюються згори вниз, а процес їх досягнення відбувається знизу вгору. Цілі поставлені перед підприємством, можна класифікувати на: корпоративні та індивідуальні; монетарні та немонетарні; ринкові та процесні [337].

138

Місія підприємства

Бачення підприємства

Вартісні цілі

Матеріальні цілі

Потенціал підприємства Соціальні ціліУмови і обмеження

ЗСП реалізується в напрямку згори вниз. Р. Каплан відмічеє, що процес реалізації ЗСП повинен складатися з чотирьох етапів [377]: 1) розробка збалансованої системи показників – перетворення перспективних планів і стратегії в сукупність цілей і заходів, та інтеграція їх в управлінський процес; 2) ув’язка всіх ієрархічних рівнів (від вищого до допоміжних) шляхом побудови відповідних цілей і показників, організація стратегічної комунікації, забезпечення компенсації за ініціативні рішення; 3) планування – визначення шляхів досягнення у часі запланованих результатів через конкретні планові завдання, розподіл ресурсів, проектування стратегічних заходів; 4) зворотний зв’язок і навчання – тестування теоретичної бази стратегії і оновлення її з відображенням отриманих знань.

В подальшому визначені ключові показники повинні бути піддані декомпозиції (розкладанню на показники нижчого рівня). За показниками, які отримані в результаті декомпозиції має бути закріплена персональна відповідальність. Ці показники мають бути відображені у бюджетах. Таким чином, стратегічні цілі перетворюються на показники, які інтегруються в управлінський процес шляхом закріплення персональної відповідальності за їх досягнення та шляхом визначення їх в управлінській звітності підприємства. Для забезпечення досягнення показників до відповідальних осіб повинна бути застосована мотивація.

Для визначення ефективності вкладення капіталу в підприємство на підставі вимірювання ступеня задоволення інтересів власників підприємства у коротко- та середньотерміновій перспективі Булатов А.Н. розробив систему показників, за якими оцінюється ступінь захисту інтересів власників підприємства в отриманні доходів, у джерелах фінансування та контролі діяльності [64]. Проте, запро-поновані показники є далеко не повносистемними, тому доцільно включити в поняття ефективності неохоплені формулами аспекти.

Важливим показником ефективності у середньотерміновій перспективі є ступінь задоволення інтересів персоналу підприємства у кар’єрному зростанні, підвищенні кваліфікації, навчанні, збільшенні особистих доходів тощо. Для його розрахунку необхідно порівняти фактичні дані про витрати на розвиток персоналу, кількісні дані щодо такого розвитку з аналогічними показниками по галузі, регіону, економіці в цілому та з очікуваннями самого персоналу.

Для оцінки ефективності інвестування застосовують показники ціни і структури капіталу [105, с. 21–25], що розраховуються за даними підприємств-об’єктів інвестування.

Для визначення ефективності у середньотерміновій перспективі має суттєве значення динаміка структури капіталу, яка показує зміни в чинниках ефективності, зокрема зміни у питомій вазі нематеріальних

139

активів підприємства.Результативність і економічна доцільність функціонування

підприємства оцінюється, в основному, системою показників рентабельності [105, с. 127–130].

Щоб приймати ефективні рішення і мати можливість впливати на внутрішнє середовище підприємства керівний персонал повинен здійснювати пошук найкращих взаємозв’язків між набором економ-мічних ресурсів і кількістю економічних благ, що виготовляються за допомогою цих ресурсів. Тому важливе значення в прийнятті рішень має аналіз оцінки ділової активності або оборотності [105, с. 130].

Ліквідність підприємства була досліджена автором у другій частині монографії [105, с. 121–125]. Про ефективність свідчить динаміка показників платоспроможності і ліквідності протягом певного часового проміжку.

Кредитоспроможність теж розглядалася автором раніше [105, с. 142–145]. Про ефективність можна судити теж за динамікою показників кредитоспроможності.

Одним із критеріїв середньотермінової ефективності підприємства є його конкурентоспроможність, яка залежить від конкуренто-спроможності створюваної ним споживчої вартості та від конкуренто-спроможності галузі і країни. Конкурентоспроможність може бути виміряна тільки відносно підприємств-конкурентів. Виділяють такі рівні конкурентоспроможності підприємства залежно від глобалізації цілей [371, с. 54]: світове лідерство, світовий стандарт, національне лідерство, національний стандарт, галузеве лідерство, галузевий стандарт, пороговий рівень і неконкурентоздатність. За другим підходом виокремлюють чотири рівні конкурентоспроможності потенціалу підприємства: з орієнтацією на виробничий елемент потенціалу, маркетинговий, управлінський та збалансований.

Федонін О.С., Рєпіна І.М., Олексюк О.І [371, с. 56–57] перера-ховують наступні групи методів для оцінки конкурентоспроможності підприємства: критеріальні та експертні; графічні, математичні, логістичні; одномоментні, стратегічні; індикаторні та матричні.

Для оцінки конкурентоспроможності торговельних підприємств України доцільно обрати індикаторний метод, суть якого зводиться до розрахунку декількох індикаторів ефективності та порівняння їх із аналогічними індикаторами підприємств-лідерів або конкурентів. Доцільно застосувати наступні індикатори: 1) рентабельність сукупного капіталу як відношення фінансового результату підприємства до сукупної вартості його активів, помножене на 100 %; 2) рентабельність праці як відношення фінансового результату підприємства до витрат на оплату праці і помножене на 100 %; 3) рентабельність товарообороту як відношення валового прибутку від

140

реалізації товарів до суми його валової виручки (доходу) від реалізації товарів, помножене на 100 %; 4) продуктивність праці як відношення валового доходу від реалізації товарів до чисельності працівників; 5) товарооборотність в разах обороту як відношення суми середньорічних запасів до виручки від реалізації товарів.

Рівень конкурентоспроможності окремого торговельного підприємства можна визначити за формулою ділення, де в чисельнику показується сума індикаторів підприємства, а в знаменнику – сума індикаторів лідера або в середньому по галузі.

Про ефективність мікроекономічної системи у середньотерміновій перспективі слід судити також за критерієм її інноваційності. Про інноваційність свідчить впровадження і ефективна реалізація проектів удосконалення технологій продажу чи управління. Зокрема, показ-никами інноваційності торговельного підприємства можуть бути дані про ефективність комп’ютерної системи управління підприємством.

Економічна ефективність систем обробки даних [349, с. 590] – це оцінка сукупних економічних і техніко-економічних характеристик функціонування систем обробки даних, які забезпечують найбільш повне задоволення системи управління достовірною інформацією при скороченні термінів і затрат на її одержання. На практиці економічна ефективність систем обробки даних (Ееф) (3.2.1) визначається співставленням річної економії від її впровадження Еріч з приведеними капітальними і одномоментними вкладеннями Ркап та експлуатаційними витратами Рекспл:

Ееф = Еріч – (Н · Ркап + Рекспл), (3.2.1)де Н – нормативний коефіцієнт ефективності.Ефективність заходів щодо удосконалення обліку, контролю та

аналізу полягає в зменшенні трудових, матеріальних і грошових витрат на їх здійснення. Показники ефективності автоматизації бухгалтерського обліку контролю та аналізу Сопко В.В. пропонує поділити на дві групи якісні й економічні [347]. Деякі автори не наводять класифікації цих показників, а лише дають загальний їх перелік без методики їх розрахунку та практичного застосування. Для оцінки ефективності впровадження КІСБО Івахненков С.В. пропонує використовувати наступні показники [180, с. 390–391] (додаток У2).

Автор поділяє окремі показники ефективності систем обробки даних на три групи, зокрема якісні, витратні та трудові. Слід зазначити, що запропоновані показники для розрахунку ефективності КІС є в більшій мірі теоретичними та досить трудомісткими для розрахунку.

ІКТ дозволяють компаніям формувати більш ефективну технологію діяльності, удосконалювати бізнес-процеси і систему організації

141

бізнесу, справляють координаційний ефект. Макарова М.В. [242, c. 307] вважає, що оцінка ефективності ІТ-операцій типу одиниць виміру обсягів інформації, що передається; часу напрацювання апаратури тощо не мають цінності для управління, так як вони не дозволяють визначити нематеріальні переваги ІТ-інновацій.

Більш грунтовне дослідження ефективності ІКТ в трьох аспектах (виробництва ІКТ, інвестицій в ІКТ та застосування ІКТ на агрегованому, галузево-секторіальному і рівні компаній) було проведене Макаровою М.В. [242]. На агрегованому та галузево-секторіальному рівнях вплив інвестицій в ІКТ на економічне зростання країни проявляється лише через певний часовий проміжок. На сьогодні цей вплив простежується тільки в економічно розвинутих країнах світу.

На практиці компанії вдаються до декількох способів оцінки ефективності інформаційних проектів і функціонування інформаційної системи компанії та її електронної комерції, серед яких: фінансовий і змішаний.

Фінансовому підходу відповідає методика розрахунку сукупної вартості володіння інформаційними ресурсами (СВВ). СВВ виз-начається як сукупність витрат на придбання, впровадження і користування інформаційною системою (додаток У3). СВВ обчис-люється в розрахунку на один ПК, одне користувацьке місце тощо, що можна порівняти з аналогічними даними по інших підприємствах. Подальшим розвитком методики обчислення СВВ слід вважати технологію аналізу інформаційної ефективності, запропоновану П. Страсманом, яка дозволяє прогнозувати розмір ІТ-бюджету компанії і виявляти помилки в управлінні її інформаційними ресурсами. Показник інформаційної ефективності обчислюється як відношення доданої вартості, створеної компанією, до СВВ компанією ІТ [242, с. 313].

Методики змішаного підходу до оцінки ефективності використання ІТ дозволяють виміряти вплив ІТ на кінцеві фінансові результати компаній. Серед змішаних методик слід назвати BSC, ABC, NVP, IRR, EVA, ROI, REJ.

Макарова М.В. виокремила власну специфіку розрахунку ефективності для систем електронної комерції і диференціювала оцінки їх ефективності за наступними напрямками: економічним, організаційним, маркетинговим [242, с. 325] та розробила «рамкову» методику оцінки ефективності інвестицій компаній в Інтернет-технології [242, с. 323–341].

У короткотерміновій перспективі ефективність підприємства доцільно вимірювати за допомогою критеріїв рентабельності продажу, продуктивності, платоспроможності і термінової ліквідності,

142

економічності, гнучкості, якості, умов трудової діяльності та конкурентоздатності створюваної споживчої вартості.

Дохід, який залишається в розпорядженні торговельного підприємства, носить характер і економічного, і соціального ефекту, так як призначається для оплати праці торговельних працівників, для цілей виробничого і соціального розвитку торгівлі. Відношення цього показника до товарообігу, витрат та інших показників відображає рівень соціально – економічної ефективності торгівлі.

У короткотерміновій перспективі про ефективність торговельної діяльності слід судити на підставі показників, які відображають відношення валового прибутку до валової виручки та валового прибутку до собівартості реалізованих товарів, прибутку від операційної діяльності до товарообігу або операційних витрат, так як складові елементи цих показників є проявами короткотермінових затрат і ефектів і свідчать про ефективність торговельних операцій.

В економічній літературі зустрічаються різні показники, які рекомендують для вимірювання ефективності в тому чи іншому аспекті (додаток У4).

У статистичному словнику [349, с. 589] ефективність діяльності підприємства визначається як співвідношення обсягу корисного результату діяльності підприємства і затрат факторів господарського процесу (робочої сили, засобів і предметів праці) і характеризується системою показників, зокрема, ефективності праці, ефективності матеріальних ресурсів, ефективності основних засобів. Ці показники доцільно назвати показниками продуктивності.

Ефективність праці [349, с. 589–590] – це співвідношення корисного результату трудової діяльності і величини затрат праці на його отримання. Чим менші затрати праці на створення одиниці результату, тим вища ефективність праці.

Рівень ефективності праці, розрахований шляхом ділення результатів праці на затрати живої чи сукупної праці на їх створення, визначає показник продуктивності праці. Обернений показник, визначений шляхом ділення затрат праці на результати праці, характеризує трудоємкість одиниці результату праці. В статистичній практиці продуктивність праці розраховують, як правило, на основі показників живої праці.

В умовах дії закону вартості показником ефективності праці є також зарплатоємкість результату праці як відношення затрат зарплати до обсягу отриманого результату праці. Щоб зарплатоємкість одиниці результату праці знижувалась, продуктивність праці повинна рости швидше, ніж середня зарплата робітника.

Для характеристики динаміки ефективності праці, крім показників абсолютних приростів, темпів росту і приросту, широко застосо-

143

вуються показники відносного вивільнення робітників і економії затрат праці і фонду заробітної плати. Вони являють собою різницю між фактичною чисельністю робітників (затратами праці, фондом зарплати) у звітному періоді і умовною величиною чисельності робітників (затрат праці, заробітної плати), розрахованою за продук-тивністю праці (зарплатоємкістю результату праці) базового періоду. Ці показники доцільно називати показниками економічності праці.

Ефективність матеріальних ресурсів [349, с. 587–588] – це співвід-ношення корисного результату, отриманого при використанні засобів і предметів праці, та їх затрат. Відображає якісний підсумок викорис-тання матеріальних ресурсів. Рівень ефективності матеріальних ресурсів характеризують дві групи показників. Одна з них виражає співвідношення витрат матеріальних ресурсів і обсягів діяльності, друга – співвідношення обсягів діяльності і використаних засобів.

Показником першої групи є матеріалоємкість, яка відображає питому витрату засобів: сировини, основних і допоміжних матеріалів, палива, енергії. Зниження матеріалоємкості означає зменшення затрат праці, уречевлених в засобах виробництва, і відповідне зниження вартості одиниці продукції. Зниження матеріалоємкості приводить до зменшення собівартості і підвищення рентабельності продукції. Для аналізу ефективності окремих груп і видів матеріальних ресурсів застосовуються показники питомих витрат, які виражають відношення затрат цих матеріальних ресурсів до обсягу діяльності.

Друга група показників рівня ефективності матеріальних ресурсів включає показники ефективності основних засобів і показники ефективності запасів предметів праці (оборотних засобів); показники валового суспільного продукту і національного доходу на 1 грн середньорічного обсягу оборотних засобів, для підприємств – показники оборотності нормованих оборотних засобів.

Динаміку ефективності матеріальних ресурсів, крім показників абсолютного приросту, коефіцієнтів і темпів росту і приросту ефективності матеріальних ресурсів, характеризують і показники відносної економії (перевитрат) матеріальних затрат і основних засобів. Вони представляють собою різницю між фактичним обсягом матеріальних затрат (затрат основних засобів) звітного року і умовним обсягом матеріальних затрат (затрат основних засобів) звітного року, розрахованим за матеріалоємкістю (фондоємкістю) базового року.

Ефективність основних засобів [349, с. 588] – це співвідношення результату, отриманого з допомогою основних засобів, і величини цих засобів. Характеризується показниками фондовіддачі, фондоємкості і фондорентабельності.

Ефективність фінансових ресурсів [349, с. 590] – це співвідношення ефекту діяльності і фінансових ресурсів, використаних для його

144

отримання. Характеризує якісний підсумок використання фінансових ресурсів. На підприємстві рівень ефективності використання фінансових ресурсів характеризується показниками віддачі окремих видів фінансових ресурсів, розрахованими шляхом ділення обсягу діяльності чи прибутку на величину використаних фінансових ресурсів (власного капіталу, кредитів тощо) і показниками питомих витрат фінансових ресурсів, розрахованими діленням величини використаних фінансових ресурсів на обсяг діяльності чи прибутку. В статистичній практиці найбільше застосування показники оборотності всього обсягу оборотних засобів (нормованих і ненормованих), ефективності капітальних вкладень, рентабельності тощо. На думку автора, більш правильно розраховувати цей показник як відношення вартості фінансових ресурсів (дивідендів, відсотків) до обсягу діяльності.

Вищеописані показники ефективності використання ресурсів змішують критерії продуктивності, економічності, оборотності та якості, які слід розділяти з метою виділення чинників, які впливають на ефективність.

У зарубіжних країнах а розвиненою ринковою економікою для окреслення результативності господарювання використовують термін «продуктивність» системи виробництва і обслуговування, під якою розуміють ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) при виробництві різноманітних товарів та послуг. Отже, ефективність виробництва і продуктивність системи – це по суті терміни-синоніми, які характеризують одні й ті ж результативні процеси. При цьому слід усвідомлювати, що загальна продуктивність системи є поняттям набагато ширшим, ніж продуктивність праці і прибутковість виробництва.

Розрахунки ефективності витрат необхідні для прийняття тих чи інших господарських рішень. По-перше, вони потрібні для оцінки рівня використання різних видів витрат і ресурсів, здійснюваних організаційно-технічних і соціально-економічних заходів, загальної результативності виробничо-господарської діяльності підприємства впродовж певного періоду часу. По-друге, за їх допомогою обґрунтовують і визначають найкращі (оптимальні) варіанти господарських рішень: застосування нової техніки, технології та організації діяльності, нарощування торговельних потужностей, підвищення якості і оновлення асортименту товарів тощо.

Суть проблеми підвищення продуктивності виробничо-економічної системи полягає у тому, щоб на кожну одиницю витрат – трудових, матеріальних, фінансових – досягати максимально можливого збільшення обсягу продаж або доходу. Виходячи з цього єдиним народногосподарським економічним критерієм ефективності

145

діяльності можна вважати зростання продуктивності суспільної (живої і уречевленої) праці. У загальному вигляді критерій ефективності економіки відображає постійно здійснюваний процес максимізації обсягу чистої продукції (національного доходу) по відношенню до витрат живої і уречевленої праці (персоналу і виробничих фондів підприємства або народного господарства в цілому).

На рівні підприємства модифікованою формою єдиного критерію ефективності (продуктивності) його діяльності може слугувати максимізація прибутку за умови економічно обгрунтованої побудови систем цін та оплати праці залежно від кінцевих результатів діяльності.

Система показників ефективності, що побудована з урахуванням зазначених принципів (додаток У5), має включати декілька груп: 1) узагальнюючі показники ефективності діяльності підприємства; 2) показники ефективності використання праці (персоналу); 3) показники ефективності використання необоротних і оборотних ресурсів; 4) показники ефективності використання фінансових коштів (оборотних коштів і капітальних вкладень). Кожна з перелічених груп охоплює певну кількість конкретних абсолютних чи відносних показників, що характеризують загальну ефективність діяльності підприємства або ефективність використання окремих видів ресурсів, проте їх варто підрозділити додатково за критеріями продуктивності, економічності та оборотності.

Для всебічної оцінки рівня і динаміки абсолютної економічної ефективності виробництва, результатів виробничо-господарської і комерційної діяльності підприємства поряд з наведеними основними слід використовувати також специфічні показники, що відбивають ступінь використання кадрового потенціалу, виробничих потужностей, устаткування, окремих видів матеріальних ресурсів тощо.

На практиці застосовуються узагальнюючі показники ефективності використання ресурсів підприємства, які розраховуються за формулами визначення інтегральних показників.

Показники економічності як критерію ефективності слід визначати як відношення фактичних витрат ресурсів до запланованих чи нормативних. Доцільно визначати показники економічності за даними про виконання бюджетів підприємства в управлінському обліку.

Показники платоспроможності та термінової ліквідності, які слід застосовувати в системі показників короткотермінової ефективності підприємства, були розглянуті у другій частині монографії [105, с. 121–125].

Важливим короткотерміновим критерієм ефективності є гнучкість або спроможність підприємства до змін, яку можна визначати за формулами еластичності.

146

Для короткотермінової ефективності важливе значення має створення належних умов трудової діяльності, що доцільно обчислювати за індексом задоволення інтересів персоналу.

Для визначення ступеню задоволення потреб клієнтів на практиці застосовується індекс задоволення потреб клієнтів, показники конкурентоспроможності споживчої вартості, створеної у торгівлі, та конкурентоспроможності товарів.

Конкурентоспроможність товару – це здатність товару чи послуги витримати порівняння з аналогічними товарами та послугами інших виробників при збереженні середньоринкової ціни [423].

При наявності чітко визначеної потреби кожний предмет споживання, окрім здатності її задовольнити, характеризується ще й повнотою задоволення потреби, тобто ступенем корисності. Для оцінки конкурентоспроможності товарів застосовують споживчі та економічні критерії. Споживчі критерії конкурентоспроможності товарів визначають їх споживчу цінність та корисність, які вимірюються за допомогою показників якості та асортименту товарів. До економічних критеріїв конкурентоспроможності товарів слід віднести цінові показники.

Основними відмінностями між конкурентоспроможністю та якістю товарів називають такі:

1) якість товарів – це важлива складова їх конкурентоспроможності, проте поняття конкурентоспроможності є більш містким (рис. 3.2.3);

2) якість – це категорія, властива не лише ринковій економіці, конкурентоспроможність – ринкова категорія (рис. 3.2.4);

3) при визначенні конкурентоспроможності товарів споживачами беруться до уваги лише сукупності властивостей товарів, які викликають у них безсумнівний інтерес, інші характеристики якості товарів до уваги не беруться.

147

Рис. 3.2.3. Чинники, які формують конкурентоспроможність товарів

Рис. 3.2.4. Відмінності між якістю та конкурентоспроможністю товарів

При дослідженні конкурентоспроможностності товарів необхідно вибрати атрибути, на основі яких вона буде визначатися. Пропо-нується враховувати наступні критерії: призначення товару (функціо-нальні можливості, відповідність останнім досягненням науки і техніки та запитам споживачів, модним тенденціям тощо); надійність; економне використання матеріальних, енергетичних і людських ресурсів; ергономічність (зручність і простота в експлуатації); естетичність; екологічність; безпечність; патентний захист і чистота; стандартизація і уніфікація; технологічність ремонту; транспор-табельність; повторне використання і утилізація; після продажне обслуговування [431].

148

Конкурентоспроможність товарів

Зовнішні чинники

Показники якості Витрати споживачів

Довготермінові Короткотермінові

Тенденції розвитку

економіки, ринку, НТП, споживання

Модні тенденції, зміни кон’юнктури

ринку, конкурентна пропозиція

Витрати на придбання

товарів

Витрати на експлуатацію

товарів

Стандартні

Регламентовані

Фактичні характеристики

товару

Стандартні характеристики

товарів

Потреби споживачів

Конкурентна пропозиція

Якість товарів

Конкурентоспроможність товарів

За окремими кількісними оцінками можна визначити інтегральний показник конкурентоспроможності товарів за формулою середньої арифметичної зваженої. Відносна конкурентоспроможність товарів визначається шляхом порівняння інтегрованого показника з еталонним чи середнім або найвищим по галузі (лідеру) тощо.

Визначивши систему показників для вимірювання ефективності вкладення капіталу, необхідно визначити функції і структури підприємства, у яких ці показники будуть визначатися, що досліджено у наступному підрозділі.3.3. Організаційні структури в системі екаунтингу

ефективності вкладення капіталуСуб’єктом управління обираються певні характеристики

підконтрольних об’єктів і підконтрольних суб’єктів, розробляються норми контролю обраних характеристик і відповідні контрольні дії. Контрольні дії делегуються певній організаційній структурі, здатній впливати на обрані характеристики у відповідності з встановленими нормами контролю. Виходячи з цього, для побудови організаційних структур системи управління визначальне значення має класифікація видів контролю за контрольними нормами. Таким чином, на підприємствах доцільно створити наступні організаційні структури: стратегічну, бюджетну (фінансову), бухгалтерську, податкову, адміністративну, оперативну.

Для стратегічного управління застосовується стратегічна організаційна структура підприємства, за якою визначаються, плануються, обліковуються, контролюються і аналізуються ключові показники діяльності [337]. Елементами стратегічної організаційної структури є стратегічні господарські одиниці, які визначаються за стратегічними зонами господарювання – зонами стратегічних інтересів підприємства (наприклад, торгівля, виробництво, перевезення, туристичні послуги тощо). Стратегічні господарські одиниці виділяються незалежно від організаційної структури підприємства та його організаційно-правової форми. Стратегічна господарська одиниця (СГО) може бути окремим підприємством, його відділенням, підрозділом з однією продуктовою лінією чи продуктом. Зазвичай СГО спеціалізується на визначеній номенклатурі товарів для чітко ідентифікованої групи споживачів. СГО відповідає за вироблення цілей і стратегії для відповідних стратегічних зон господарювання.

Виділення СГО відбувається за наступними критеріями: СГО повинна обслуговувати зовнішній по відношенню до підприємства ринок, а не задовольняти потреби інших підрозділів підприємства; СГО повинна мати своїх унікальних, відмінних від інших СГО споживачів і конкурентів; керівник СГО повинен контролювати усі

149

ключові фактори, які визначають ринкову стратегію СГО. Метою кожної СГО повинна стати орієнтація на клієнтів і розробка такої маркетингової програми підприємства, яка б спонукала клієнтів придбавати товари тільки у цього підприємства, а не у його конкурентів. Для кожного споживчого сегмента (престижний, стандартний, функціональний) повинна виділятися стратегічна господарська одиниця і розроблятися ринкова стратегія (карта збалансованих показників).

Найбільш простим випадком для виділення СГО є автономна бізнес-одиниця (монопідприємство), більш складний випадок – об’єднання декількох бізнес-одиниць в корпоративну структуру з централізованим управлінням (холдингового типу). Є три способи об’єднання СГО в стратегічну структуру: 1) автономна структура – для кожної СГО розробляється одна карта збалансованих показників; 2) вертикально-інтегрована структура – стратегічна карта розробляється для групи підприємств як для однієї СГО, головне підприємство отримує усю карту збалансованих показників, а підпорядковані – набори ключових показників діяльності, які відповідають їх місцю в реалізації спільної стратегії; 3) горизонтально-інтегрована структура – стратегічні карти розробляються для кожної СГО, а обслуговуючі підрозділи отримують набори ключових показників діяльності, які відповідають їх функціям при реалізації стратегії кожної СГО.

Для бюджетного (фінансового) контролю підприємствами розробляється фінансова структура [303], утворена центрами фінансової відповідальності. Закріплення центрів відповідальності пов’язане з виводом їх зі структури підприємства, перетворенням в холдинг (дивізійна структура управління) чи створенням інших форм групової взаємодії (фінансові, комерційні групи, синдикати, концерни тощо). З урахуванням організаційної та фінансової структури підприємства, внутрішніх та зовнішніх економічних умов вибираються методи управління діяльністю підприємства, які забезпечують досягнення бізнес-цілей.

Фінансова структура (структура центрів відповідальності) включає в себе декілька видів центрів відповідальності [175, с. 21]: центр фінансового обліку, центр фінансової відповідальності, профіт-центр, венчур-центр, центр витрат. Можуть бути передбачені й інші види центрів відповідальності. Для торговельного підприємства автором рекомендуються наступні: фінансові центри – центр інвестицій, центр прибутку, центр доходу, центр витрат, центр вкладу на покриття, центр маржинального доходу і нефінансовий – центр продажу (рис. 3.3.1).

150

Рис. 3.3.1. Види центрів фінансової відповідальності

Центр інвестицій – центр відповідальності, керівники якого контролюють і результати, і вартість вкладених активів. За цим центрам можна вирахувати доход від інвестицій та оцінити ефективність інвестиційної політики. Оцінка результатів здійснюється шляхом зіставлення сподіваної із фактичною рентабельністю інвестицій. Центр прибутку – автономна одиниця (відділ, філія) або одиниця нижчого ієрархічного рівня, яка контролює витрати, доходи і фінансові результати. Центр доходу – це комерційна служба (маркетингу, експедиція), яка безпосередньо відповідає за товарообіг підприємств. Центр витрат – підрозділ, чию діяльність важко оцінити за допомогою звичних критеріїв (адміністрація), вартість утримання його можна вирахувати, а обсяги діяльності – ні. Центр вкладу на покриття – центр відповідальності, якому доводяться лише контрольовані цим центром показники доходів, витрат і відповідно результату. Центри маржинального доходу – магазини, склади тощо. Їхні витрати та обсяги діяльності вимірюються в короткі строки. З погляду економічної теорії вони належать до моделі «вхід-вихід», що дозволяє оцінити як споживання (за обсягом і ціною) чинників діяльності, так і обсяги діяльності. Центр продажу – центр відповідальності, за яким встановлюється відповідальність лише за кількісними показниками.

Кожному центру відповідальності доводяться контрольні показники (табл. 3.3.1).

Таблиця 3.3.1Контрольні показники за центрами відповідальності

Центри відповідальності Контрольні показникиЦентр продажу Продаж у кількісних вимірникахЦентр витрат Сума витратЦентр доходу Сума доходуЦентр маржинального доходу Маржинальний дохідЦентр вкладу на покриття Вклад на покриттяЦентр прибутку Прибуток, рентабельність діяльностіЦентр інвестицій Сума інвестицій, рентабельність

інвестицій

151

Центр інвестицій

Центр прибутку

Центр доходу Центр витрат

Центр маржинального доходуЦентр продажу

Центр вкладу на покриття

Автором розроблені пропозиції щодо формування структури центрів фінансової відповідальності для торгівлі Укоопспілки. Особливістю системи споживчої кооперації є холдингова структура. Центральна спілка споживчих товариств України (Укоопспілка) має у своєму складі територіально відокремлені облспоживспілки та підприємства власного господарства. До складу облспоживспілок входять територіально відокремлені районні споживспілки, районні споживчі товариства та підприємства власного господарства. Райспоживспілки мають у своєму складі сільські споживчі товариства та підприємства власного господарства. До складу споживчих товариств входять підприємства та госпрозрахункові відокремлені підрозділи (ГВП). Кожне самостійне підприємство споживчої кооперації має власну організаційну структуру, в основному, лінійно-ієрархічного типу.

Підпорядкування підприємств споживчої кооперації вищестоящим організаціям здійснюється як за виробничою функцією, так і за іншими функціями (фінансами, обліком, кадрами тощо). При побудові фінансової структури досліджуваного об’єкту управлінського обліку необхідно абстрагуватися від більшості функціональних зв’язків, так як для управлінського обліку має значення лише фінансова модель виробничих зв’язків.

За Статутом мають право здійснювати самостійні інвестиції тільки споживспілки: Укоопспілка, облспоживспілки, райспоживспілки, тому центрами інвестицій можуть бути тільки правління споживспілок різних рівнів. Відповідальними за центри прибутку визначено зас-тупників голів правлінь споживспілок з виробничих функцій (зокрема, з торгівлі), директори самостійно відокремлених підприємств споживспілок та споживчих товариств, так як їх керівники мають усі повноваження впливати на фінансові результати цих об’єктів. Підрозділи підприємства, які не мають самостійного статусу (зокрема, відділи магазинів) визначено як центри маржинального доходу, так як їхні керівники мають усі повноваження впливу на маржинальний дохід свого підрозділу. Оскільки маржинальний дохід формується вирахуванням з доходів прямих витрат, то підрозділи підприємств визначені ще і як центри доходу (товарообігу) та центри витрат (тільки прямих витрат). З метою забезпечення відповідальності керівників підприємств за непрямі витрати кожне підприємство низового рівня визначене ще і як центр витрат (непрямих). Окремі функціональні підрозділи апаратів управління різних рівнів можуть бути визначені лише як центри витрат (адміністративних).

Центрами витрат (собівартості реалізованих товарів) відділи магазинів можуть бути у тому випадку, якщо зав. відділами мають повноваження закупівлі товарів для продажу, що у споживчій

152

кооперації практикується дуже часто. Відділи магазинів є також і центрами доходів, так як за специфікою споживчої кооперації безпосередньо відділи магазинів здійснюють маркетинг та продаж асортименту товарів.

Центрами витрат на збут та витрат на зберігання товарів відділи магазинів можуть бути частково, так як можливо визначити витрати, на які безпосередньо вони впливають, разом з тим значна частина цих витрат є непрямими відносно відділів магазину, тому більш доцільно делегувати відповідальність за них завмагам, а не зав. відділам. Таким чином, відділи магазину можуть бути визначені як центри маржиналь-ного доходу, а магазини – як центри прибутку від торговельної діяльності.

Якщо право закупівлі товарів у споживчому товаристві надано товарознавцю, то за формування собівартості товарів повинен нести відповідальність товарознавець. Товарознавчо-комерційний відділ можна визначити як центр витрат на товарозабезпечення та адміністративних витрат.

Усі інші функціональні підрозділи апарату управління споживчих товариств та споживспілок можуть бути визначені лише як центри адміністративних витрат. Центрами прибутку можуть керувати не лише завмаги, але і заступники голів правлінь з торгівлі споживчих товариств і споживспілок. Показники, на які вони впливають – прибуток від торговельної діяльності за підприємствами.

Керівники центрів інвестицій – це голови правлінь споживспілок різних рівнів. Доцільно встановити їх відповідальність за підтримання і нарощення власного капіталу у формі необоротних та оборотних активів за вартістю нетто.

Окремі автори [432], крім центрів фінансової відповідальності (ЦФВ), виділяють центри відповідальності (ЦВ). В центрах фінансової відповідальності можуть контролюватися лише фінансові показники, а центри відповідальності – це центри, відповідальні за певні етапи прийняття управлінських рішень, метою яких не є контроль фінансових показників. Розрізняють наступні типи центрів відповідальності: центр прийняття рішення, центр контролю, центр аналізу, центр обліку і центр логістики (рис. 3.3.2).

Рис. 3.3.2. Види центрів відповідальності

153

Центр прийняття рішення

Центр обліку Центр контролю Центр аналізу Центр логістики

Центр прийняття рішення є відповідальними за прийняття, організацію виконання рішень (облік, контроль, аналіз, логістику). Це може бути правління споживчого товариства, райспоживспілки, обл-споживспілки. Центр обліку – це бухгалтерії, які несуть відпові-дальність за збір і обробку інформації та її подання користувачам. Центр контролю відповідає за періодичність контролю, своєчасність визначення відхилень показників та тенденцій їх зміни. Центр аналізу відповідає за розробку і функціонування системи аналізу відхилень від бюджетів. Він інтерпретує відхилення показників від норм, залежності між показниками і тенденції зміни показників. Центр логістики відповідає за оптимальне функціонування бізнес-процесів.

У системі споживчої кооперації центрами контролю є контрольно-ревізійні управління та комісії, які здійснюють періодичний контроль діяльності підприємств. Центрами аналізу є фінансово-економічні управління облспоживспілок та фінансові відділи райспоживспілок. Проте і контроль, і аналіз у системі споживчої кооперації носить періодичний характер, тому необхідно впровадити бюджетне управління, за допомогою якого можна буде здійснювати систематичний контроль і аналіз для прийняття управлінських рішень. Центрами логістики у споживчій кооперації є безпосередньо виробничі та торговельні підрозділи, так як вони здійснюють організацію і виконання основних бізнес-процесів.

Більшість торговельних підприємств в Україні є середніми за розміром. Для підтримання конкурентоспроможності вони також змушені здійснювати бюджетне управління. Проте структура центрів відповідальності середніх підприємств буде значно простішою. Автором пропонується у середньому торговому підприємстві встановити наступну типову структуру центрів відповідальності (рис. 3.3.3).

Рис. 3.3.3. Структура центрів відповідальності середнього торговельного підприємства

154

Центр інвестицій (торговельне підприємство)

Центри прибутків

(оптові склади)

Центри прибутків (магазин)

Центр витрат (відділ

постачання)

Центр витрат

(фінансова бухгалтерія)

Центр витрат

(управлінська

бухгалтерія)Центр доходу

(відділ маркетингу)

Центр витрат (стратегічна бухгалтерія)

Центр витрат (аудитор)

Центри витрат

(експедитори)

За центрами відповідальності необхідно закріпити персональну відповідальність (рис. 3.3.4).

Рис. 3.3.4. Закріплення відповідальності за центрами відповідальності торговельного підприємства

В основу фінансової структури (центрів відповідальності) прийнято закладати організаційну будову управління підприємством. В системі «Інталєв: Навігатор 2004» організаційна структура підприємства вводиться в довідник «Оргодиниці», який знаходиться в пункті меню «Оргструктура». Довідник центрів фінансової відповідальності (ЦФВ) розміщений у пункті меню «Бюджетування». В цей довідник можна ввести елементи шляхом імпорту їх із довідника «Оргодиниці» та відповідного коригування. Після

155

Центри інвестицій

Торговельне підприємство

Директор

Центри прибутків

Оптові склади Зав. складами

Магазини Зав. магазинами

Комерційний директор

Відділ маркетингу

Комерційний директор

Відділ постачання

Центр обороту (доходів)

Центри витрат

Фінансова бухгалтерія

Фінансовий директор

Управлінська бухгалтерія

Фінансовий директор

Стратегічна бухгалтерія

Фінансовий директор

Внутрішній аудит

Експедиція

Аудитор

Зав. експедицією

створення фінансової структури підприємства її необхідно пов’язати з організаційною структурою, що виконується шляхом створення проекції «Розподіл організаційних одиниць за ЦФВ» (додаток Ф). За центрами відповідальності необхідно закріпити персональну відповідальність. Дана процедура виконується шляхом створення проекції «Керівники ЦФВ».

У наукових дослідженнях з організації бухгалтерського обліку розробляються рекомендації щодо організації праці людей, зайнятих обліком і контролем, і їх організаційних структур [180, 181, 347]. Йдеться не лише про організаційні структури бухгалтерій, а бухгалтерські організаційні структури, які включають не тільки бухгалтерів, а й усіх працівників підприємств, які виконують певні роботи по документуванню фактів господарського життя, їх обробці і контролю. Така організаційна структура створює бухгалтерську інформаційну модель підприємства.

Є дві форми побудови бухгалтерської організаційної структури: централізація і децентралізація. Можна виділити також змішані форми [180]: неповну централізацію, форму централізованих бухгалтерій, неповну децентралізацію. Застосовують наступні принципи розподілу праці з бухгалтерського обліку [180]: функціональний, оперативно-виробничий і комбінований. Застосовується наступне співвідношення принципів розподілу праці та форм побудови бухгалтерії (табл. 3.3.2).

Таблиця 3.3.2Співвідношення принципів розподілу праці і форм побудови

бухгалтерської організаційної структуриФорми побудови бухгалтерської організаційної

структури

Принципи розподілу облікової праці

функціональний оперативно-виробничий

централізація за функціями за обліковими завданнями

децентралізація не застосовується за підрозділами підприємства

На малих підприємствах застосовується переважно оперативно-виробничий принцип розподілу праці, на великих – функціональний.

Застосовують три основні типи організації бухгалтерії [347]: лінійний (ієрархічний), лінійно-штабний, функціональний. Лінійний тип організаційної побудови застосовується на середніх і великих підприємствах, лінійно-штабний – характерний для середніх підприємств. Функціональний тип організаційної побудови – доцільний на великих підприємствах.

Побудові бухгалтерської організаційної структури підприємства не

156

приділяється достатньо уваги, часто вона обмежується лише рамками бухгалтерій, що ускладнює роботу її працівників та погіршує бухгалтерський контроль на підприємстві.

Поряд з бухгалтерською інформаційною моделлю підприємства створюється податкова інформаційна модель, результатом якої є система податкової звітності підприємства. В дійсності усю роботу по створенню і контролю податкової інформації виконують головні бухгалтери підприємств, їх замісники, або виділені для цього працівники бухгалтерій підприємств. Податкова організаційна структура може бути як варіант інтегрована з бухгалтерською. Проте, при наявності значних обсягів діяльності податкова організаційна структура може бути створена окремо від бухгалтерської.

Історично первинними вважаються адміністративні організаційні структури підприємств, які донедавна були єдиними організаційними структурами управління, основою для контролю виконання усіх адміністративних та інших норм управління. Типовими організаційними структурами управління є: лінійно-функціональна структура, яка закріплює за підрозділами обмежені функції управління; дивізійна структура на основі бізнес-одиниць, яка закріплює за підрозділами функції повного управлінського циклу; матрична структура, яка поєднує функції лінійно-функціональної і дивізійної структур.

На більшості вітчизняних підприємств існуюча організаційна структура склалась як результат стихійного розвитку бізнесу, відображення життєвого шляху підприємства. Такі структури часто не пристосовані до вирішення проблем бізнесу в сучасних умовах і потребують їх реорганізації. Моделювання організаційної структури підприємства має базуватися на інтересах та логіці бізнесу.

На думку Майкла Хамера [316], організаційну структуру підприємства визначають бізнес-процеси. Бізнес-процеси обумовлюють характери посад, а також групування і організацію виконавців робіт (посади і структуру). Коркішко М. [204] вважає, що вирішальним чинником при реінжинірингу бізнес-процесів є цінності, так як вони дають уяву про результати бізнес-процесів, структури та показники оцінки їх ефективності. Крім того, не організаційна структура залежить від бізнес-процесів підприємства, а бізнес-процеси співвідносяться з нею після проектування.

Генрі Мінцберг [355] визначає структуру організації як сукупність способів, з допомогою яких процес праці спочатку перетворюється на окремі робочі задачі, а потім досягається координація дій при рішенні спільних задач. На його думку, в проектуванні ефективної організа-ційної структури виділяються п’ять базових конфігурацій: операційне ядро (працівники, які виконують основну діяльність), стратегічна вершина (вищий менеджмент, який несе відповідальність за

157

підприємство і персонал, який їм допомагає), середня ланка (менеджери, які здійснюють прямий контроль від стратегічної вер-шини до операційного ядра), технічна структура (аналітики, які спеціалізуються на питаннях управління і визначають форми стандар-тизації в організації), допоміжний персонал (співробітники, які забез-печують підтримку робочих процесів). Таким чином, кожного співро-бітника підприємства можна віднести до однієї із груп структури. Для узгодження дій цих структурних елементів можуть застосовуватися наступні механізми: взаємна узгодженість; прямий контроль; стандар-тизація (формалізація) робочих процесів, випуску (результатів праці) та навиків. Шляхом поєднання цих елементів координації можуть формуватися різні форми розподілу влади всередині організації від вертикально-горизонтальної інтеграції до вертикально-горизонтальної децентралізації. Елементи структури і механізми координації повинні бути підібрані таким чином, щоб досягалась гармонія організації. Структура організації повинна відповідати розміру організації, віку, темпам розвитку, типу зовнішнього середовища, методам виробництва продуктів, тобто оточення. Цінності організації та бізнес-процеси визначають підбір елементів дизайну організаційної структури.

Консультанти компанії Iteam [316] виробили власний підхід до формування організаційної структури, який підтверджений багато-річною практикою. Ефективна організаційна структура підприємства формується поступово в міру розгляду бізнес-процесів підприємства і їх реінжинірингу. Проектування організаційної структури розпочи-нається після вироблення стратегії підприємства, однією зі складових якої є цінності. Після визначення системи цінностей необхідно сформувати карту основних процесів та структуру верхнього рівня. Далі необхідно зайнятися описом основних бізнес-процесів. Найбіль-шої ефективності можна добитися тільки від сукупності бізнес-про-цесів, тому необхідна їх збалансованість. В ході описання бізнес-про-цесів виявляються їх виконавці та механізми виконання. Виконавців необхідно розподіляти по організаційній структурі підприємства, яка уточнюється до необхідного рівня деталізації. Після виконання вище-описаної процедури отримуємо технологічні інструкції по виконанню бізнес-процесу в кожній організаційній одиниці, що є частиною Положення про підрозділ, яке розширяється і уточнюється по мірі розгляду інших бізнес-процесів. Групуючи технологічні інструкції в залежності від вимог до кваліфікації персоналу, отримуємо описи посад підприємства, після чого формуємо штатний розклад і підбираємо персонал.

Визначивши сучасні наукові підходи до формування організаційної побудови сучасного підприємства у наступному підрозділі доцільно дослідити інформаційне забезпечення функцій екаунтингу ефективності вкладення капіталу.

158

ВИСНОВКИ ЗА РОЗДІЛОМ 31. Різні групи зацікавлених у бізнесі осіб очікують отримати від

підприємства певний зиск, щоб порівняти його з власними очікуваннями і на підставі цього виявити ефективність вкладення капіталу (праці, часу, інших ресурсів). Показники ефективності, які відображають ступені задоволення інтересів в отриманні певних зисків, слід визначати шляхом порівняння фактично отриманих ефектів з очікуваними, даними минулих періодів, плановими чи аналогічними показниками інших підприємств (лідерів, середніми показниками по галузі, економіці країни, світу тощо).

2. Життєвий цикл вкладення капіталу включає в себе життєвий цикл реального інвестиційного проекту чи інструменту фондового ринку і життєвий цикл підприємства-об’єкта інвестування. Усі методи оцінювання ефективності вкладення капіталу можна підрозділити на облікові (за даними бухгалтерського обліку) та економічні (дисконтовані оцінки), які мають свої переваги і недоліки. Для визначення ефективності вкладення капіталу складають інвестиційні бюджети та бюджети капіталу. На практиці оцінювання ефективності реального інвестиційного проекту проводиться лише для прийняття інвестиційного рішення за прогнозними бюджетами і ігнорується протягом життєвого циклу підприємства-об’єкта інвестування.

3. Завдяки застосуванню авторського підходу до класифікації вкладень капіталу в підприємство виникає можливість збору фактичних даних за результатами діяльності підприємства про ступінь досягнення ефективності вкладення капіталу, які можуть бути використані для порівняння їх з показниками інвестиційних бюджетів, складених на етапі прийняття рішення про інвестування. Таким чином виникає можливість контролю і аналізу ефективності вкладення капіталу протягом усього життєвого циклу реального інвестиційного проекту. Крім того, виникає можливість визначати зиски і показники ефективності в розрізі окремих видів капіталу.

4. Доцільно виділяти у витратній частині бюджету ефективності вкладення капіталу наступні статті: внески статутного капіталу (за мінусом вилучення і розподілу); витрати на створення капіталу за видами (людського, організаційного, ринкового, процесного, інноваційного тощо); самоінвестиції в різні види капіталу; затрати на підтримання різних видів капіталу; затрати для отримання доходів від різних видів діяльності (від операційної – витрати на маркетинг, товарозабезпечення та збут; від фінансової – вкладення у зовнішні фінансові інструменти; від інвестиційної – вкладення у зовнішні реальні проекти). Доходна частина бюджету має включати грошові притоки від звичайної, фінансової та інвестиційної діяльності.

159

5. Бюджет ефективності вкладень капіталу доцільно складати на основі грошових потоків для його співставлення з інвестиційним бюджетом та на основі принципу нарахування для його співставлення з фінансовими та операційними бюджетами підприємства. За бюджетами ефективності вкладень капіталу є можливість визначати рентабельність вкладення капіталу на основі принципу нарахування (як відношення чистого прибутку від вкладення капіталу і вкладень капіталу, помножене на 100 %) та на основі грошових потоків (як відношення чистого дисконтованого грошового потоку від вкладення капіталу і виплат по вкладенню капіталу, помножене на 100 %).

6. Запропоновані показники рентабельності вкладення капіталу та рентабельності капіталу (за моделлю Дюпонта) для ефективного контролю і аналізу їх повинні бути декомпоновані на окремі показники ефективності за рівнями управління та часовими періодами. Окрім показників ефективності інвестиційних проектів та рентабельності капіталу (які визначаються для власників підприємства), у довготерміновій перспективі необхідно контролювати і аналізувати динаміку показників економічного і соціального розвитку підприємства та їх внеску в розвиток суспільства, зокрема динаміку і долю його капіталу, доданої вартості, людського розвитку, прибутків, товарообігу, податкових платежів тощо (в цих показниках зацікавлені власники, менеджери, держава, клієнти, конкуренти, ділові партнери, усе суспільство). Для залучення потенційних інвесторів та позичальників у довготерміновій перспективі підприємству слід підтримувати стійкість, інвестиційну привабливість і низьку імовірність банкрутства.

7. У середньотерміновій перспективі автором рекомендується контролювати і аналізувати показники дієвості (успішності, ступеню досягнення стратегічних цілей) на підставі інформації стратегічного обліку (за класичною моделлю збалансованих показників), ціну і структуру капіталу (віддаючи перевагу в контролі і аналізі нематеріальним активам), рентабельність діяльності підприємства, ділову активність, кредитоспроможність та інноваційну ефективність (ефективність окремих інноваційних проектів) підприємства.

8. У короткотерміновій перспективі ефективність підприємства слід контролювати і аналізувати за критеріями платоспроможності і термінової ліквідності, рентабельності продажу, продуктивності ресурсів і витрат, економічності витрат ресурсів, якості ресурсів, гнучкості (еластичності), задоволення персоналу умовами трудової діяльності та конкурентоспроможності споживчої вартості, яка створюється у торгівлі, та товарів, зокрема, а також індексу задоволення покупців. У літературі показники ефективності використання ресурсів і витрат змішують в собі декілька критеріїв

160

(продуктивність, економічність, якість, оборотність), які доцільно розділяти задля їх дієвого контролю і визначення залежності від конкретних чинників ефективності.

9. Показники ефективності на великих і середніх підприємствах доцільно контролювати за допомогою відповідних організаційних структур. Зокрема, контроль ефективності дієвості і досягнення балансу задоволення інтересів учасників бізнесу повинна здійснювати стратегічна структура підприємства. Контроль показників, які розраховуються на основі фінансової звітності (стан і динаміка активів і пасивів, сталість, платоспроможність і ліквідність, оборотність, рентабельність підприємства, грошові потоки, ціна і структура капіталу), повинна здійснювати бухгалтерська структура; на основі податкової звітності (податкові платежі) – податкова структура підприємства. Економічність та продуктивність ресурсів, рентабельність продажу визначається і повинна контролюватись бюджетною структурою; якість ресурсів, конкурентоспроможність споживчої вартості, індекс задоволення покупців – оперативними структурами (службами закупівель та продаж). Рентабельність капіталу та вкладення капіталу, ефективність інвестиційних проектів та вкладень в інструменти фондового ринку повинна визначатись підрозділами інвестицій у складі адміністративної структури. Контроль кредитоспроможності, інвестиційної привабливості, імовірності банкрутства доцільно делегувати фінансовим підрозділам у складі адміністративної структури. Конкурентоспроможність підприємства, показники розвитку підприємства у зовнішньому оточенні можуть ефективно контролювати економісти у складі адміністративної структури. Інноваційна ефективність повинна розраховуватися у службах впровадження інновацій. Індекс задоволення персоналу умовами праці, якість і гнучкість персоналу – кадровими службами підприємства.

161

РОЗДІЛ 4. ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УПРАВЛІННЯ ЕФЕКТИВНІСТЮ В КОМП’ЮТЕРНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ

ПІДСИСТЕМАХ ЕКАУНТИНГУ4.1. Інформаційне забезпечення управління ефективністю в

підсистемах фінансового та податкового облікуУ сучасних умовах найбільшу питому вагу в загальному обсязі

інформації для контролю і аналізу ефективності інвестиційних проектів, ефективності діяльності підприємства, інвестиційної привабливості, кредитоспроможності, імовірності банкрутства тощо має інформація, яка міститься у фінансовій звітності підприємств. Це свідчить про те, що зазначені джерела є основними з точки зору забезпечення будь-чиїх інформаційних потреб.

У процесі дослідження проблем контролю і аналізу ефективності вкладення капіталу після прийняття інвестиційного рішення протягом усього життєвого циклу інвестиційного проекту, зокрема, підприємства-об’єкта інвестування, автор зіткнулася з проблемою збору фактичної інформації, а також виявила значні відмінності в об’єктах обліку та обліковій політиці щодо доходів, витрат, надходжень і виплат у фінансовому обліку та обліку ефектів і вкладень за інвестиційними проектами.

Крім коригування показників фінансової звітності, для проведення інвестиційного контролю і аналізу можна організувати збір порівнянної інформації в окремій інформаційній системі обліку, яка може бути створена на основі фінансового обліку з внесенням в неї деяких змін.

Така можливість з’явилася у зв’язку з розвитком мережевих комп’ютерних інформаційних систем управління підприємствами, зокрема, систем управління ефективністю бізнесу класу ВРМ/СРМ (фінансового управління за бюджетами, стратегічного управління на основі системи збалансованих показників тощо) та систем управління проектами. На сьогоднішній день є можливість ведення декількох паралельних інформаційних систем обліку, призначених для різних цілей управління, що є доцільним на великих підприємствах з розгалуженою організаційною структурою та впровадженими сучасними методиками управління. Проте ніхто з учених в галузі бухгалтерського обліку до цього часу сформульовану проблему не ставив і не вирішував.

Інформаційною базою для досліджень автора стали наукові праці та навчальні посібники щодо управління інвестиційними проектами, обліку, контролю і аналізу інвестицій та їх ефективності [48, 50, 54, 63, 76, 257, 280, 335]. У науці накопичені методи і методики оцінки і вибору інвестиційних проектів до прийняття інвестиційного рішення

162

[50, 54, 63, 69, 76, 99]. На сьогодні вченими продовжують вирішуватися проблеми обліку інвестиційної діяльності підприємства [212, 213], контролю інноваційно-інвестиційної діяльності. Проте увага науковців обходить проблеми підготовки фактичної інформації для контролю і аналізу ефективності вкладення капіталу в підприємство після прийняття інвестиційного рішення протягом життєвого циклу підприємства-об’єкта інвестування.

Одним із завдань дослідження є створення концепції обліку вкладень капіталу в торговельне підприємство для інформаційного забезпечення управління інвестиційними проектами, зокрема, ефективністю вкладення капіталу в торговельний бізнес.

У фінансовій звітності підприємства вкладення капіталу (чинники ефективності підприємства) відображають лише показники капіталу (валюта балансу) та окремих статей активу балансу, показники ефектів – результативні статті звіту про фінансові результати та звіту про рух грошових коштів.

За даними фінансової звітності підприємства є можливість визначити суми: реальних та фінансових інвестицій підприємства; коротко- та довготермінових; спрямованих назовні та спрямованих ззовні. За даними фінансового аналізу визначають: терміново-, високо- та середньоліквідні інвестиції; з високим, середнім чи низьким ступенем ризику. Для отримання інформації про інвестиції в інших розрізах класифікації необхідно вести аналітичний облік капіталу за власністю, резидентністю акціонерів (вкладників); аналітичний облік інвестицій за характером участі в інвестуванні; за регіональною ознакою; за галуззю економіки; за формою інвестування; за власниками джерел інвестицій; за результатами інвестування; за портфелями; за повторюваністю. Окремі дані аналітичного обліку інвестицій є доцільними лише для визначення макроекономічних показників. Валові та чисті інвестиції, а також самоінвестиції визначити досить складно [433].

У торговельному підприємстві функціонує торговельний капітал, який перебуває у товарній та грошовій стадіях кругообігу. За балансом підприємства товарний та грошовий капітал можна визначити за статтями активу балансу, виключивши суму кредиторської заборгованості за товарними операціями із суми товарного капіталу, а суму іншої кредиторської заборгованості – із суми грошового. Суму необоротного та оборотного капіталу підрахувати досить легко теж за статями активу балансу, виключивши суму кредиторської заборгованості із суми оборотного капіталу. Суму залученого та вилученого капіталу можна визначити за статями пасиву балансу. За даними обліку є можливість визначити реальний і фіктивний капітал; капітал за джерелами фінансування. Проблематичними є визначення

163

суми зростання капіталу за рахунок різних чинників (праці, капіталу, техніки, інформації, прав на використання природних ресурсів, прав на об’єкти інтелектуальної власності тощо), так як неможливо точно оцінити внесок кожного чинника у зростання капіталу (багатства). Також проблемою є визначення суми змінного капіталу, зокрема, його частини, яка направляється на придбання робочої сили, так як вважається, що робоча сила не придбавається підприємством, придбавається лише фізична та інтелектуальна праця. З іншої сторони, вважається недоліком не відображати в балансі вартість трудових ресурсів підприємства та системи організації праці і господарської діяльності підприємства, так як цей капітал є найціннішим для підприємства [104].

Задля інформаційного забезпечення управління чинниками ефективності автор рекомендує виділяти у складі основних засобів підприємства окремим рядком ринкову вартість техніки та земельних ділянок і об’єктів природокористування, а у складі нематеріальних активів – ринкову вартість прав на використання природних ресурсів та інтелектуальної власності, ринкових нематеріальних активів. Аналогічна практика спостерігається при підготовці балансів російських підприємств. Одним із напрямків дослідження в теорії обліку має бути дослідження можливостей оцінювання і обліку створеної інформації, інформаційної системи, системи менеджменту, людського капіталу як чинників економічного зростання [102, 103].

Інформація сучасної фінансової звітності може бути використана для інвестиційного аналізу (зокрема, для розрахунку показників EVA та NOPAT), але вона потребує значних коригувань, викликаних відмінностями в обліковій політиці за підходом бухгалтерів і економістів, зокрема:

1) частина нематеріальних активів (наприклад, витрати на НДР) забезпечують отримання вигод у майбутньому, тому для розрахунку EVA вони повинні капіталізуватися (а не списуватись у витрати) за вирахуванням накопиченої амортизації, на величину якої повинна бути відкоригована величина NOPAT;

2) для розрахунку EVA сума відстрочених податків повинна бути додана до величини капіталу, а також до суми прибутку для розрахунку NOPAT;

3) при розрахунку EVA накопичена амортизація гудвілу додається до величини капіталу і сума амортизації за період – для визначення прибутку для NOPAT тощо.

Для проведення інвестиційного аналізу можна організувати збір порівнянної інформації в окремій інформаційній системі обліку, яка може бути створена на основі фінансового обліку з внесенням в неї деяких змін. Зокрема, взявши за основу запропоновану автором класифікацію вкладень капіталу та їх перетворення у витрати,

164

доцільно реорганізувати план рахунків бухгалтерського обліку, систему відображення витрат на рахунках та форми фінансової звітності підприємства з тим, щоб відділити вкладення капіталу в підприємство від витрат операційної, фінансової та інвестиційної його діяльності.

Далі доцільно привести механізм перетворення інвестиційного потенціалу в корпоративний капітал. Доцільно розрізняти наступні види інвестиційного потенціалу: початкові інвестиції, додаткові інвестиції та самоінвестиції в підприємство. Початкові інвестиції перетворюються у статутний та пайовий капітал, додаткові – у додатковий капітал, самоінвестиції – через операційний цикл в кінцевому підсумку у нерозподілений прибуток. Крім збільшення капіталу, може мати місце його зменшення, що виражається у вилученні капіталу та спрямуванні частини прибутку на споживання або перетворення його у резервний капітал.

У зв’язку з цим процес перетворення інвестиційних ресурсів інвестора у капітал підприємства доцільно вважати вкладеннями капіталу у процесі руху капіталу. Так як вкладення капіталу здійснюються з метою ведення звичайної діяльності підприємства, то необхідно відокремити поняття вкладень капіталу і витрат діяльності підприємства. У процесі діяльності підприємства можна виділити принаймні три групи витрат – витрати для отримання доходів, самоінвестиції та витрати на підтримання капіталу.

Витрати для отримання доходів торговельним підприємством можна підрозділити за видами діяльності. Відповідно, для здійснення основної діяльності торговельне підприємство здійснює витрати на маркетинг, на товарозабезпечення та на збут товарів. Для здійснення фінансової діяльності – фінансові витрати, інвестиційної – інвестиційні, надзвичайної – надзвичайні. Формуючи переліки статей витрат для отримання доходів, можна чітко прослідкувати за прямою залежністю доходів від відповідних витрат. При розмежуванні витрат для отримання доходів від фінансової та інвестиційної діяльності і самоінвестицій слід враховувати те, що витрати на власні фінансові та інвестиційні активи слід відносити до самоінвестицій, а на чужі – до витрат на здійснення фінансової та інвестиційної діяльності підприємства.

Друга, виділена автором група витрат, є витратами на підтримання капіталу (забезпечення його відтворення). Доцільно формувати номенклатури статей таких витрат залежно від видів капіталу, який вони підтримують. Зокрема, для підтримання статутного капіталу нараховуються дивіденди, позикового – відсотки, необоротного – амортизація, а також здійснюються витрати на утримання приміщень (ремонти тощо). Для підтримання оборотного матеріального капіталу здійснюються витрати на зберігання товарів. З метою створення і

165

підтримання капіталу відносин підприємства проводять акції для покупців, сплачують благодійні внески, здійснюють корпоративні витрати, несуть витрати на подарунки, сплачують хабарі тощо.

Задля створення і підтримання людського капіталу підприємства здійснюють витрати на освіту та підвищення кваліфікації персоналу, створюють належні умови для трудової діяльності. Для створення і підтримання організаційного капіталу проводиться розробка організаційних регламентів, реалізуються проекти по удосконаленню бізнес-процесів та систем управління підприємствами. Для створення і підтримання інноваційного капіталу підприємств торгівлі впроваджуються інноваційні проекти щодо удосконалення технологій продажу, якості обслуговування тощо. Таким чином, за витратним методом можна визначити вартість різних видів капіталу підприємства, які доцільно відображати в активі балансу, деталізуючи нематеріальні активи.

Третя група витрат – це самоінвестиції, серед яких слід розрізняти самоінвестиції в необоротний капітал у вигляді придбання нових об’єктів, капітальних ремонтів та модернізації необоротних активів, а також самоінвестиції в оборотний капітал у вигляді нових закупок товарів для продажу. Самоінвестиції в інші види капіталу слід відокремлювати від витрат на підтримання капіталу, враховуючи ту обставину, на які об’єкти вони витрачаються (вперше на нові об’єкти – самоінвестиції, повторно – витрати на підтримання капіталу).

Авторську класифікацію вкладень капіталу та їх перетворення у витрати підприємства доцільно застосувати для удосконалення обліку активів, пасивів, доходів, витрат і фінансових результатів за видами діяльності підприємства, форм фінансової звітності підприємства та для складання бюджетів доходів і витрат, грошових потоків, бюджету балансу, бюджету капіталу та інвестиційного бюджету в фінансовому управлінні за бюджетами.

Згідно з авторською класифікацією вкладень капіталу в підприємство доцільно рахунок 15 «Довготермінові капітальні вкладення» перейменувати на «Самоінвестиції підприємства» і передбачити можливість ведення обліку на цьому рахунку як капітальних інвестицій у власні основні засоби (на окремому субрахунку), фінансових інвестицій у власні фінансові інструменти, так і проектів по створенню нематеріальних активів (по впровадженню КІС чи електронної крамниці або сайту, оптимізації бізнес-процесів, раціоналізації організаційної структури підприємства, впровадженню бюджетного та стратегічного управління, впровадженню системи організаційних регламентів підприємства, реалізації проектів по підвищенню кваліфікації та освіти персоналу та інші вкладення в людський капітал тощо). При здійсненні вкладень капіталу (самоінвестицій), які на сьогодні часто відносяться на

166

рахунки витрат, доцільно дебетувати рахунок 15 (замість рахунків витрат). Впровадження в дію неречового капіталу необхідно супроводжувати бухгалтерським проведенням: Дебет 12 (в аналітичному обліку за видами неречового капіталу) Кредит 15 «Самоінвестиції».

Рахунок 14 «Довготермінові фінансові інвестиції» доцільно перейменувати на «Інвестиції, спрямовані назовні» і обліковувати на ньому інвестиції підприємства у чужі об’єкти інвестування за їх субрахунками (в підприємства, в основні засоби, в фінансові інструменти, в нематеріальні активи). Таким чином з’явиться можливість відокремити самоінвестиції підприємства від інвестицій, спрямованих назовні, і до інвестиційної діяльності підприємства відносити тільки капітальні інвестиції, спрямовані назовні, до фінансової – спрямовані назовні фінансові інвестиції, а самоінвестиції вважати вкладеннями капіталу, які призводять до збільшення власного капіталу підприємства. Такі нововведення будуть сприяти удосконаленню інформаційного забезпечення інвестиційного аналізу підприємства за даними бухгалтерського обліку.

Автором пропонується виключити зі складу витрат підприємства витрати на підтримання капіталу (капітальні ремонти, модернізацію, страхування майна, охорону майна, витрати на утримання приміщень, земельний податок, поліпшення, витрати на підвищення кваліфікації і освіти персоналу, надання житла і безвідсоткових позик, корпоративні витрати, маркетингові акції та інші) і відносити їх на збільшення відповідних рахунків капіталу за видами та піддавати амортизації. Таким чином витрати на підтримання капіталу будуть вважатися такими, що можуть принести користь у майбутньому, не будуть збільшувати суму витрат підприємства за видами діяльності і не спотворюватимуть фінансові результати від різних видів діяльності.

Недоцільно також відносити на витрати підприємства за видами діяльності нараховану амортизацію, слід класифікувати її як зменшення корисності капіталу і відносити безпосередньо на зменшення власного капіталу, наприклад, бухгалтерською проводкою: Дебет 42 (можна перейменувати цей рахунок з «Додатковий капітал» на «Зміни власного капіталу» і виділити окремі субрахунки для обліку додаткового капіталу, зносу та переоцінки капіталу) Кредит 13. Так, знос необоротного капіталу буде враховано у вартості власного капіталу безпосередньо без спотворення витрат діяльності і прибутків (збитків) за видами діяльності.

Таким чином, зміни власного капіталу за період будуть визначатися шляхом додавання до суми капіталу (статутного і пайового) на початок діяльності додаткових інвестицій, самоінвестицій, витрат на підтримання капіталу, нерозподіленого прибутку (непокритого збитку) за видами діяльності і віднімання вилученого капіталу і зносу.

167

Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) буде очищено від зносу та витрат на підтримання капіталу. Самоінвестиції в обліку буде відмежовано від витрат операційної, фінансової та інвестиційної діяльності підприємства, що дасть можливість більш точно визначати результати від цих видів діяльності, не змішуючи їх із вкладеннями капіталу.

Самоінвестиції підприємства в оборотний капітал відображаються за рахунками відповідних оборотних активів. Зокрема, вкладення в товарні запаси – на рахунку 28. Доцільно операції по надходженню товарів на підприємство враховувати в сумі самоінвестицій в оборотний капітал при визначенні змін власного капіталу за період, а списання реалізованих товарів – як зменшення корисності оборотного капіталу. До вартості товарних запасів на рахунку 28 доцільно додавати не витрати собівартості товарів (вони є по суті витратами на товарозабезпечення, тобто витратами періоду), а витрати на зберігання товарів, так як вони по змісту є витратами на підтримання оборотного капіталу. Тоді різниця між валовою виручкою (валовим доходом) від реалізації та собівартістю списаних реалізованих товарів буде становити валову додану вартість (валовий прибуток), яку слід вважати ефектом підприємства від торговельної діяльності (замість валової виручки).

Особливої уваги також потребують адміністративні витрати підприємства. Цю групу витрат капіталізувати недоцільно, так як витрати на адміністрування не здатні принести користь в майбутньому, проте і враховувати їх при визначенні результату від операційної діяльності – недоцільно. Пропоную фінансові результати за видами діяльності визначати без врахування адміністративних витрат. Зокрема, при визначенні результату від основної діяльності слід із валового прибутку від реалізації (валової доданої вартості) вирахо-вувати лише витрати на маркетинг, витрати на товарозабезпечення і витрати на збут. Тільки після визначення фінансового результату підприємства від усіх видів діяльності доцільно вирахувати з нього адміністративні витрати, з огляду на те, що вони здійснюються з метою організації усіх видів діяльності, а не тільки операційної.

Автором пропонується організувати облік нематеріальних активів (неречового капіталу) за субрахунками в залежності від виду нере-чового капіталу. Зокрема, передбачається введення до рахунку 12 «Нематеріальні активи» субрахунків «Людський капітал», «Процесний капітал», «Капітал відносин», «Інноваційний капітал», «Організацій-ний капітал», «Структурний капітал» тощо, що дозволить обліковувати нематеріальні активи, які здатні принести користь підприємству в майбутньому. За умов розвитку в Україні інформаційного суспільства зростатиме значення неречового капіталу як основного чинника ефективності у створенні ефектів підприємства, а наявність детальної

168

інформації про цей чинник ефективності дозволить аналізувати шляхи її підвищення.

Вище описані пропозиції автора щодо реорганізації плану рахунків активів, капіталу та зобов’язань підприємства систематизовані в таблиці 4.1.1.

Таблиця 4.1.1Фрагмент плану рахунків бухгалтерського обліку

(розробка автора)Рахунки Субрахунки

10 «Основні засоби»

109 «Об’єкти природокористування»

12 «Неречовий капітал»

121 «Людський капітал»122 «Процесний капітал»123 «Капітал відносин»124 «Інноваційний капітал»125 «Організаційний капітал»126 «Структурний капітал»127 «Права на використання природних ресурсів»128 «Інтелектуальна власність»129 «Ринкові нематеріальні активи»…

14 «Інвестиції, спрямовані назовні»

141 «Інвестиції в підприємства» 142 «Інвестиції в основні засоби» 143 «Інвестиції в фінансові інструменти»144 «Інвестиції в нематеріальні активи»

15 «Самоінвес-тиції підприємства»

151 «Капітальні інвестиції у власні основні засоби»152 «Фінансові інвестицій у власні фінансові інструменти»153 «Проекти по створенню нематеріальних активів» (по впровадженню КІС чи електронної крамниці або сайту, оптимізації бізнес-процесів, раціоналізації орга-нізаційної структури підприємства, впровадженню бюджетного та стратегічного управління, впро-вадженню системи організаційних регламентів підп-риємства, реалізації проектів по підвищенню кваліфікації та освіти персоналу та інші вкладення в людський капітал)

169

Продовження таблиці 4.1.1Рахунки Субрахунки

42 «Зміни власного капіталу»

421 «Додатковий капітал»422 «Знос капіталу»423 «Переоцінки капіталу»

91 «Витрати за етапами господарського процесу»

911 «Витрати на маркетинг»912 «Витрати на товарозабезпечення»913 «Витрати на зберігання запасів»914 «Витрати на збут»

Після внесення запропонованих автором змін у систему фінансового обліку необхідно відповідно їм змінити форми фінансової звітності, зокрема, статті балансу, звіту про фінансові результати, звіту про рух грошових коштів та звіту про власний капітал.

В результаті реорганізації обліку у відповідності з пропозиціями автора баланс підприємства поповниться наступними рядками (табл. 4.1.2).

Таблиця 4.1.2Фрагмент форми 1 «Баланс» (авторська концепція)

Назва рядка Код рядкаНеречовий капіталу тому числі:людський капіталпроцесний капіталкапітал відносинінноваційний капіталорганізаційний капіталструктурний капіталправа на використання природних ресурсівінтелектуальна власністьринкові нематеріальні активи…

011

011101120113011401150116011701180119…

Основні засобиу тому числі:земельні ділянкиоб’єкти природокористуваннямашини та обладнання

031

031103120313

Інвестиції, спрямовані назовні 040Самоінвестиції підприємствау тому числі:Капітальні інвестиції у власні основні засобиФінансові інвестицій у власні фінансові інструменти

020

02010202

170

Продовження таблиці 4.1.2Назва рядка Код рядка

Проекти по створенню нематеріальних активів (по впро-вадженню КІС чи електронної крамниці або сайту, опти-мізації бізнес-процесів, раціоналізації організаційної струк-тури підприємства, впровадженню бюджетного та страте-гічного управління, впровадженню системи організаційних регламентів підприємства, реалізації проектів по підви-щенню кваліфікації та освіти персоналу та інші вкладення в людський капітал)

0203

Зміни власного капіталуу тому числі:додатковий капіталзноспереоцінка капіталу

330

330133023303

У відповідності з пропозиціями автора щодо змін при визначенні фінансових результатів підприємства за видами діяльності фрагмент звіту про фінансові результати підприємства матиме наступний вигляд (табл. 4.1.3).

Таблиця 4.1.3Фрагмент звіту про фінансові результати підприємства

(авторська концепція)Назва рядка Код

рядкаДохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)

010

Знижки надані 011Повернення продукції (товарів, робіт, послуг) 012ПДВ 015Акцизний збір 020Інші вирахування з доходу 030Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)

035

Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)у тому числі витрати на зберігання запасів

0400401

Валовий:прибутокзбиток

050055

Інші операційні доходи 060Витрати на маркетинг 070Витрати на товарозабезпечення 075Витрати на збут 080Інші операційні витрати 090

171

Продовження таблиці 4.1.3Назва рядка Код

рядкаФінансові результати від операційної діяльності:прибутокзбиток

100105

… 110–175Адміністративні витрати 176… 180–225

У другому розділі звіту про фінансові результати пропонується вилучити рядок 260 «Амортизація», так як ця сума за авторською методикою відноситься безпосередньо на зменшення вартості власного капіталу в результаті старіння (зносу) (рядок 3302 балансу) без впливу її на фінансовий результат підприємства.

Звіт про рух грошових коштів автором також пропонується складати за видами діяльності, прийнятими в П(С)БО, проте коригу-вань прибутку (збитку) від звичайної діяльності до оподаткування за авторською концепцією буде значно менше. Зокрема, відпадає необхідність вносити коригування у зв’язку з амортизацією та нереалізованими курсовими різницями, так як ці суми запропоновано відносити безпосередньо на зменшення власного капіталу.

Назву звіту про власний капітал підприємства пропонується змінити на «Звіт про авансований капітал», складати його виходячи з авторської концепції обліку вкладення капіталу не лише за даними фінансового обліку у теперішній вартості грошової одиниці, а і у приведеній вартості, застосовуючи ставку дисконту виходячи з періоду життєвого циклу інвестиційного проекту. Таким чином, автором пропонується форма звіту про авансовий капітал, яка суттєво відрізняється від затвердженої Міністерством Фінансів України (табл. 4.1.4).

Таблиця 4.1.4Форма звіту про авансований капітал (авторська концепція)

Назва рядка Код рядкаКапітал на початок періоду:у т. ч. власнийзалучений

010011012

Зміни капіталу за період:у т. ч. надходження ззовнівнески до власного капіталуотримання позик

020021022023

172

Продовження таблиці 4.1.4Назва рядка Код рядка

Внутрішні надходження:у т. ч. самоінвестиції:у т. ч. в необоротний капіталв оборотнийв людськийв організаційнийв капітал відносинв інноваційнийв інший

030031032033034035036037

Витрати на підтримання капіталу:у т. ч. необоротногооборотноголюдськогоорганізаційноговідносинінноваційногоіншого

040041042043044045046047

Чистий прибуток (збиток) 050Дооцінки капіталу 060Усього збільшення капіталу 070Зменшення капіталуу т. ч. ззовнівилучення капіталувиплати дивідендівпогашення позиквиплати відсотків

080081082083084

Втрати корисностіу т. ч. фізичний зностехніко-економічне старінняфункціональне старінняекономічне старіння

090091092093094

Використання чистого прибутку 100Усього зменшення капіталу 110Капітал на кінець періоду у т. ч. власнийзалучений

120121122

Можливості фінансового обліку щодо підготовки даних для контролю і аналізу ефективності вкладення капіталу є значно обмеженими через застосування облікової політики, в якій можливими є лише історичні або теперішні оцінки, витратний та порівняльний підходи до оцінювання об’єктів обліку, тоді як інвестиційне управління потребує майбутніх оцінок та прибуткового (дохідного)

173

підходу в оцінюванні. Автором досліджена дана проблема в окремих наукових працях [127, 434] і зроблені висновки щодо необхідності застосування різних облікових політик для різних видів обліку: фінансового, податкового, управлінського тактичного та управлінського стратегічного. Більш детально дана проблема досліджена у підрозділі 4.4.

Ще однією із ключових проблем інформаційного забезпечення управління ефективністю вкладення капіталу в підприємство є неспівпадання об’єктів фінансового обліку, управління за бюджетами, стратегічного обліку, управління проектами та управління ефективністю вкладення капіталу. Вирішити цю проблему можливо шляхом інтеграції названих інформаційних підсистем між собою в єдиний інформаційний простір залежно від цілей управління.

Функціональна структура КІС може бути побудована за принципом виділення АРМ бухгалтерів або за інтегрованим принципом. Відокремлена бухгалтерська комп’ютерна програма не забезпечить належного інформаційного ефекту в управлінні підприємством. Вона принесе значно більше користі тільки у взаємозв’язку інформаційних підсистем між собою.

Різні програмні продукти і різні автори пропонують різну функціональну структуру КІС бухгалтерського обліку. Проблема полягає у розробці пропозицій щодо побудови раціональної структури, яка б у повній мірі виконувала функції обліку, мала перспективи розвитку та вдало інтегрувалась з іншими модулями КІС підприємства.

Найбільш розповсюдженою в Україні є універсальна бухгалтерська система «1С:Підприємство. Версія 7.7.», яка побудована за інтегрованим принципом. Робота з програмою поділяється на два етапи: налагодження програми і безпосередня робота в інформаційній базі. За окремими топологічними ділянками обліку застосовуються константи, довідники, документи, журнали та звіти. Автором на основі багаторічного досвіду сформульовані пропозиції щодо покращення організації інформаційної бази та її інтеграції з іншими підсистемами підприємства [125].

Серед констант щодо обліку товарів доцільно передбачити усі методи їх оцінки. До рахунку 28 у довіднику «План рахунків» вищезазначеної програми доцільно встановити субконто першого рівня «Співробітники» замість «Місця зберігання» – це дасть змогу вести облік товарів за підрозділами підприємства, окремими складами та магазинами і матеріально відповідальними особами. У довіднику «ТМЦ» доцільно сформувати папки «Товари», «МШП», «Тара», «Послуги» тощо. У цих папках доцільно створити папки з назвами груп товарів, МШП, послуг, тари. Всередині цих папок потрібно

174

створювати елементи з назвами окремих ТМЦ. До складу номенклатур довідника «ТМЦ» слід додати «Штриховий код». Довідник «ТМЦ» доцільно пов’язати з модулем «Ціноутворення» КІС маркетингу торговельного підприємства. Кожен елемент довідника «ТМЦ» повинен передбачати усі можливі види цін і торговельних націнок. До складу довідників слід додати довідники «ЕККА», «Торговельне устаткування» для забезпечення можливості під’єднання до КІС касових апаратів, сканерів. Модуль управління торговельними націнками повинен бути у складі АРМ комерційного директора підприємства.

У конфігурації доцільно передбачити функцію резервування товарів. Для цього в меню повинні бути передбачені документи по резервуванню, які надходять з АРМ комірників та продавців, а також із системи CRM, яка є модулем КІС маркетингу, і включає в себе моделі електронного бізнесу. Доцільно передбачити серед документів валютно-митну декларацію, звіт касового апарату, чек, інвентаризаційний опис, введення залишків резерву, акт розходжень по кількості при прийманні товару та акт розходжень по якості при прийманні товару, лист претензії. Серед форм регістрів обліку містяться форми, які не орієнтовані на користувачів інформації. Доцільно передбачити такі регістри: торговий баланс, звіт по реалізації за період, звіт про ціни реалізації та купівельні ціни, звіт про товарні запаси, звіт про надходження товарів, звіт про доходи від реалізації товарів.

Модуль обліку грошових коштів повинен бути тісно пов’язаний з модулем обліку ТМЦ. Зокрема, необхідно пов’язати прибутковий касовий ордер із роздрібною накладною, платіжні доручення – із рахунком вхідним та записом в книгу придбання, банківську виписку із рахунком-фактурою та податковою накладною. Документи «Договір», «Рахунок вхідний», «Рахунок-фактура» доцільно винести в підсистеми CRM та SCM і пов’язати з ними документи «Прибуткова накладна», «Видаткова накладна». Доцільно застосовувати систему особових рахунків постачальників та покупців, куди заносити ціни, знижки, взаємозаліки, пені, штрафи, претензії, різні аналітичні дані. Такі особові рахунки можуть вестись у модулях CRM та SCM. У цих же модулях може вестись журнал резервування товарів. Дані в ці модулі можуть надходити з КІС фінансового обліку та формуватися у самих вищеназваних модулях. Журнал «Замовлення» теж доцільно винести у вищеназвані підсистеми. В КІС бухгалтерського обліку можна формувати журнал платежів на основі касових та банківських документів, баланси розрахунків з контрагентами, складати звіти по обороту в розрізі контрагентів, звіти про повернення товарів, які доцільно передавати в підсистеми «Управління закупками»,

175

«Управління продажами». Доцільно врахувати особливості обліку цінних паперів, грошових

документів, векселів, еквівалентів грошових коштів, пластикових карток, дорожніх чеків, електронних грошей, кредитів тощо. Доцільно створити можливість для під’єднання системи «Клієнт-банк», терміналів та платіжної Інтернет-системи. КІС бухгалтерського обліку доцільно інтегрувати з підсистемами «Управління дебіторською заборгованістю», «Управління грошовими потоками», «Управління цінними паперами», «Управління вексельними схемами», «Управління податковими платежами», які повинні бути створені в КІС торговельного підприємства. Доцільно формувати звіти про залишки грошових коштів, про надходження грошових коштів, про вибуття грошових коштів. Доцільно отримувати інформацію з КІС фінансового менеджменту про терміни платежів.

Модуль заробітної плати у конфігурації є досить слабким. Доцільно створити підсистему «Управління кадрами», яка б мала зв’язки з модулем нарахування заробітної плати. Фірма «1С» має конфігурацію «Зарплата + Кадри», але вона надто складна для підприємств торгівлі, у ній нераціонально пов’язане нарахування заробітної плати з обліком кадрів. Нарахування заробітної плати – функція бухгалтерського обліку і має бути передбачена у складі КІС бухгалтерського обліку. Інформація для нарахування заробітної плати в КІС бухгалтерського обліку має надходити з КІС «Управління кадрами», модулів обліку товарних запасів (товарообігу), модуля обліку грошових коштів та розрахунків. Довідник «Співробітники» доцільно вести за групами (адмінапарат, склади, магазини, експедиція тощо), за підгрупами (відділ постачання, відділ кадрів, бухгалтерія, відділ маркетингу тощо) та за ПІБ співробітників усередині підгруп. Насамперед недоцільним є документ «Виплата зарплати», його треба пов’язати з видатковим касовим ордером. У документі «Нарахування зарплати» доцільно запрограмувати функції нарахування відрядної оплати праці, відпускних, лікарняних, премій, матеріальної допомоги та інших видів нарахувань.

У довіднику «Необоротні активи» доцільно створити окремі групи: «Нематеріальні активи», «Основні засоби», «Інші необоротні матеріальні активи», «Інші необоротні активи». Всередині цих папок доцільно створити групи за назвами груп нематеріальних активів, основних засобів, інших необоротних активів. Доцільно було б у цьому довіднику передбачити кнопки для визначення сум накопиченої амортизації за даними фінансового та податкового обліку по кожному об’єкту та місце його зберігання чи закріплення, матеріально відповідальну особу . У довіднику «Інвестиції» доцільно створити папки «Фінансові інвестиції» та «Капітальні інвестиції». У складі

176

фінансових інвестицій доцільно виділити портфелі (на продаж, на інвестиції, а всередині підгруп заносити дані за емітентами фінансових інструментів. У складі капітальних інвестицій рекомендується виділити групи «Купівля», «Модернізація» тощо.

Серед довідників доцільно передбачити довідник «Цінні папери», який би був багаторівневим: перший рівень – вид фінансового інструменту (цінні папери, похідні цінних паперів) другий рівень - вид цінного паперу (акція, облігація), третій – цінні папери в розрізі емітентів. Доцільно передбачити функції обліку не тільки цінних паперів інших емітентів, а й цінних паперів власної емісії. Тобто довідник «Цінні папери» необхідно передбачити в якості субконто до рахунку статутного капіталу, рахунків зобов’язань тощо. Модуль обліку необоротних активів повинен мати зв’язки з з модулем управлінського екаунтингу (бюджетування, облік), який у свою чергу пов’язаний з модулем «Управління інвестиційними проектами», що – входить до підсистеми стратегічного менеджменту підприємства. Модуль обліку необоротних активів повинен формувати інформацію про залишки необоротних активів за первісною та залишковою вартістю, про суми накопиченої амортизації, про витрати на ремонти необоротних активів, про суми уцінки та дооцінки необоротних активів, про фінансові результати від операцій з необоротними активами.

Щодо обліку валютних операцій типова конфігурація має суттєві обмеження. По-перше, не враховані особливості ряду валютних операцій, не передбачене автоматичне формування значної кількості специфічних валютних документів. По-друге, цей обліковий модуль повинен бути інтегрований з модулем «Управління зовнішньоекономічною діяльністю», який може бути елементом КІС комерційного директора або директора підприємства. Модуль може готувати звіти про залишки іноземної валюти та валютних цінностей, про обсяги експорту та імпорту, про стан розрахунків у розрізі контрагентів, торговельний баланс за експортом-імпортом. У модуль може надходити інформація про офіційні курси валют з Інтернету. Модуль може бути пов’язаний з модулями CRM та SCM зарубіжних партнерів через web-сайти, з платіжною Інтернет-системою.

Щодо обліку доходів і витрат пропонуємо ввести субконто першого рівня «Види діяльності» і відповідно передбачити формування одноіменного довідника. Субконто другого рівня має бути «Співробітники», що дасть додаткову аналітику по рахунках. Субконто третього рівня для рахунків доходів і витрат має бути по рахунках 702 і 902 – «ТМЦ», по інших рахунках – «Види витрат» (для витрат) та «Контрагенти» (для доходів). Цей модуль повинен мати тісні зв’язки з модулем управлінського екаунтингу, а можливо навіть включати

177

функції управлінського обліку доходів, витрат і фінансових результатів.

Суму податкових платежів підприємства для визначення податкових ефектів підприємства доцільно визначати за даними податкової звітності (Декларації про податок на прибуток, Декларації про ПДВ та інших форм) з огляду на відмінність даних податкового обліку від фінансового.

Для податкового обліку в конфігурації призначені окремі константи, які визначають окремі елементи облікової політики податкового обліку, довідники, документи, журнали, регістри обліку, звіти, проводки. Система дає можливість автоматично формувати податкову звітність за всіма визначеними законодавством формами. Для цього в системі враховані усі особливості податкового обліку, їх взаємозв’язки з фінансовим обліком, передбачені позабалансові рахунки для ведення податкового обліку та сформовані типові проведення.

Проте, можливості фінансового та податкового обліку щодо відображення причинно-наслідкових зв’язків ефективності мікроекономічної системи є дуже обмеженими, в основному, із-за облікової політики фінансового обліку, тому цей аспект підприємства повинен бути об’єктом інших видів обліку, орієнтованих на потреби управління, зокрема, управлінського (на основі бюджетів) і стратегічного.4.2. Інформаційне забезпечення управління ефективністю в

підсистемах управління за бюджетамиБудь-яка організація, яка досягла значних масштабів своєї

діяльності, приходить до необхідності фінансового управління на основі планування. Одним із методів фінансового управління, який широко застосовується на підприємствах економічно розвинених країн протягом останніх 50 років, є бюджетне управління. Бюджетне управління виникло як спосіб детального обліку та оптимізації витрат. Протягом останніх років методологія бюджетного управління набула значного розвитку. В сучасних умовах її поєднують із методологією стратегічного управління та з ідеєю менеджменту якості [432].

На зарубіжних ринках уже існують понад 50 років, а на вітчизняному ринку почали лише близько 2000 року з’являтися програмні продукти для комп’ютеризації бюджетного управління. На ринку систем бюджетування СНД в даний час презентована достатня кількість програмних продуктів даного класу (додаток Х). Їх доцільно підрозділяти на модулі бюджетування у складі ERP-систем (зокрема, SAP, Oracle E-Business Suite, Парус, Галактика, Компас, MBS Axapta, MBS Navision, BAAN, IFC, Syteline, Infor, Epicor eBackOffice, Exact Globe 2000) та окремі модулі бюджетування (Geac Performance

178

Management, Cognos Enterprise Planning, PROPHIX, HYPERION Application Suite 4 (HYPERION PILLAR, HYPERION PLANNING), PlanDesigner, Oracle Financial Analyzer (OFA), КІС:Бюджетування 2.0, ІНТАЛЄВ: Корпоративні фінанси 2004 та 2005, ГМ: Оперативний і фінансовий облік) та інші.

Вони відрізняються функціональними можливостями, а також вартістю та масштабом підприємства, на якому можуть працювати. Із західних систем найбільш відомі [183]: Oracle Financial Analyzer (OFA); Hyperion Pillar; Adaytum e. Planning Analyst; EPS Prophix Budgets; Comshare MPS. Із російських програмних продуктів найбільш поширені: «Інталєв: Корпоративні фінанси»; «Красний директор»; «Врlап»; «КІС: бюджетування».

Останнім часом програмні продукти російських розробників за своєю функціональністю наблизились до західних аналогів. Крім того, вони відрізняються більш низькою ціною та кращою інтегрованістю з іншими програмами для бізнесу. Комп’ютерна система управління за бюджетами має відповідати наступним вимогам: давати можливість створювати, контролювати та аналізувати бюджети підприємства; підтримувати багатокористувацький режим роботи системи; експортувати та імпортувати дані в облікові (бухгалтерські) системи; давати можливість проводити аналіз по принципу «якщо – то»; мати можливість внесення змін у систему; мати систему безпеки; мати кваліфіковану підтримку розробника; мати ряд успішних впроваджень в Україні; мати доступну ціну.

За результатами досліджень ринку систем бюджетування Росії у 2002–2005 роках, проведених компанією DSS-consulting [34], на кінець 2005 року 28 % від усіх впроваджень систем бюджетування становили впровадження вітчизняного модуля PlanDesigner, 15 % – «Інталєв: Корпоративні фінанси», по 11 % Geac Performance Management і PROPHIX. Попит на системи бюджетування на 16% сформувала галузь торгівлі. У торгівлі 34 % від усіх впроваджень становили системи «Інталєв: Корпоративні фінанси», 22 % – PlanDesigner, по 10 % – Geac Performance Management і PROPHIX. Системи бюджетування в основному були впроваджені на підприємствах зі середньосписковою чисельністю персоналу до 500 осіб.

Усі досліджені системи бюджетування (додаток Х) мають функції формування бюджетів балансу, бюджетів доходів і витрат, бюджетів руху грошових коштів, натурально-вартісних та додаткових бюджетів, планування за сценаріями, експорту та імпорту даних, генератор звітів. Проте, окремі з них не підтримують МСБО, не мають механізмів сигналізації при критичній зміні показника. Не в усіх системах досліджені можливості планування інвестицій, план-фактного аналізу, можливостей побудови ковзаючих бюджетів, підтримки аналітичних розрізів бюджетування тощо.

179

Останній рік в Україні успішно впроваджуються системи бюдже-тування «Інталєв: Корпоративні фінанси 2004» та «Інталєв: Корпора-тивні фінанси 2005». Ці системи інтегруються з найбільш розпов-сюдженими в Україні бухгалтерськими системами «1С:Підприємство. Версія 7.7.» та «1С: Підприємство. Версія 8» відповідно.

На початку роботи з системою «Інталєв: Корпоративні фінанси 2004» необхідно встановити тверду валюту, дозволені періоди планування, сценарії плану, ввести елементи довідника ЦФО (центри фінансової відповідальності згідно з фінансовою структурою), створити структуру бюджетів та управлінський план рахунків.

Для бюджетного управління формується фінансова структура підприємства, утворена центрами фінансової відповідальності, що було досліджено у підрозділі 3.3.

Наступним етапом проектування системи бюджетного управління є створення структури бюджетів. Бюджети – це таблиці, що містять планові і фактичні показники, які описують динаміку розвитку підприємства та його бізнес-процесів. Бюджетне управління здійснюється на основі аналізу причин відхилень значень фактичних показників від планових.

Розрізняють фінансові та операційні бюджети. До фінансових бюджетів відносять інвестиційний бюджет, бюджет балансу, бюджети доходів і витрат, бюджети руху грошових коштів за функціями підприємства. До операційних бюджетів відносять, зокрема, бюджети доходів і витрат чи руху грошових коштів та натурально-вартісні бюджети за підрозділами підприємства.

Формування структури бюджетів здійснюється у такій послідовності: в рамках ЗСП потрібно виділити ключові показники для оцінки ефективності вкладення капіталу, згрупувати їх у статті, а потім – у бюджети.

Для оцінки ефективності вкладення капіталу у фінансовому аспекті необхідно обрати систему показників ефективності, провести їх декомпозицію за часовими періодами, рівнями управління і ЦФО. В результаті досліджень і практичних апробацій автором була отримана структура інвестиційного бюджету, бюджету капіталу, бюджету балансу, бюджету фінансових результатів, бюджету руху грошових коштів, переліки функціональних та операційних бюджетів (додаток Х1).

Фахівцями з компанії «Інталєв» не складаються інвестиційні бюджети та бюджети капіталу, так як вважається, що ці бюджети повинні складатись у підсистемах управління проектами. У підсистемах управління проектами дійсно є можливість формування інвестиційних бюджетів за прогнозними даними, проте немає можливості формувати фактичні дані про хід виконання інвестиційних бюджетів. Таким чином, контролювати і аналізувати інвестиційні та

180

інші бюджети проектів підприємства можна у підсистемах управління проектами лише за можливості інтеграції їх з підсистемами фінансового або управлінського обліку. У випадку інтеграції підсистем управління проектами з підсистемами фінансового обліку у бухгалтерську інформацію потрібно внести велику кількість поправок згідно відмінностей в обліковій політиці між підходами бухгалтерів та економістів, тобто потрібний механізм трансформації даних і приведення їх у майбутні оцінки. За умови інтеграції підсистем управління проектами з підсистемами управлінського обліку такий механізм трансформації уже розроблений, а також є можливість паралельного ведення управлінського обліку за підходами бухгалтерів та економістів. Компанія «Інталєв» здійснила декілька проектів по інтеграції підсистем управління проектами MS Project та Spider Project з ПМК «Інталєв: Корпоративні фінанси».

Моделі бюджетного планування можуть бути наступні: з нуля; від попереднього періоду; від плану закупок; від плану товарообігу тощо, і включати в себе різні варіанти планування (оптимістичний, реалістичний, песимістичний). У системі споживчої кооперації доцільно застосовувати бюджетування «від попереднього періоду», від плану товарообігу або від плану закупок.

Розрізняють базовий бюджет і залежні бюджети. По горизонту планування розрізняють річні, квартальні, місячні, подекадні, щотижневі, щоденні бюджети. Доцільно бюджети продаж, реалізації і собівартості реалізованих товарів складати щотижня, а у великих підприємствах -щоденно. Усі інші бюджети – помісячно.

По технології бюджетування розрізняють послідовний та ковзаючий бюджети, по рівню планування – бюджети ЦФВ та консолідований бюджет. Визначено, що на рівні облспоживспілки повинні складатися усі консолідовані бюджети, а на рівні ЦФВ – окремі бюджети ЦФВ.

Складання бюджетів доцільно здійснювати шляхом комунікації ЦФВ і фінансово-економічного управління облспоживспілки. Доцільно зобов’язати подавати у встановлені терміни фінансово-економічному управлінню проекти бюджетів. Фінансово-економічне управління має розробляти структуру бюджетів та методику бюджетного планування, управлінського обліку, контролю і аналізу, а також приймати та затверджувати бюджети. Затверджені бюджети потрібно довести до ЦФВ у встановлені терміни до початку бюджетного періоду. ЦФВ необхідно зобов’язати дотримуватися затверджених бюджетів. Управлінський облік доцільно покласти на центри обліку – бухгалтерії торгових підприємств, яких зобов’язати у встановлені терміни надавати звіти про виконання бюджетів безпосередньо підзвітним ЦФВ та фінансово-економічному управлінню облспоживспілки, де будуть контролюватися та

181

аналізуватися консолідовані звіти.Автором створені звітні форми бюджетів за допомогою ПМК

«Інталєв: Корпоративні фінанси 2004» у пункті меню «Показники управлінської звітності», які можна формувати і переглянути як у повному обсязі, так і за окремими ЦФВ, статтями та в інших передбачених аналітичних розрізах.

У системі «Інталєв: Корпоративні фінанси 2004» реалізовані наступні способи введення планових даних: через формування бюджетних операцій; через введення проформ; через автоформування; через автоматичне планування; через планування надходжень; через планувальщика; шляхом імпорту із Excel.

Введення планових даних за бюджетами в розрізі ЦФВ може здійснюватися як за бюджетними операціями чи проформами, так і шляхом імпорту із Excel. Якщо програмний продукт встановлений не тільки в облспоживспілці, а і в райспоживспілках, то можуть застосовуватися проформи для введення планових даних. Якщо формування бюджетів здійснюється окремими підприємствами в Excel, то можна застосовувати лише імпорт даних.

У системі «Інталєв: Корпоративні фінанси 2004» можна реалізувати як планування неповної собівартості реалізації, так і повної. Для розрахунку повної собівартості призначений механізм рознесення оборотів між ЦФВ, за яким можуть бути розподілені накладні витрати за обраною базою розподілу. Також для визначення фінансового результату у системі застосовується механізм закриття рахунків доходів і витрат.

У процесі створення структури бюджетів та реалізації моделі управлінського обліку у системі «Інталєв: Корпоративні фінанси 2004» створюють управлінський план рахунків, який формують одним із трьох способів: на основі плану рахунків фінансового обліку, виходячи зі структури форм управлінської звітності чи виходячи з типових операцій управлінського обліку.

У процесі роботи із системою були виявлені наступні недоліки вище названого програмного забезпечення:

1) не пов’язані між собою довідники «Фірми» і «ЦФВ», «Співробітники» і «ЦФВ» (реквізит «Начальник ЦФВ»), що потребує введення інформації з клавіатури повторно і не дозволяє її скопіювати;

2) не пов’язані між собою статті БДР і проформи та «Показники управлінської звітності», що теж потребує повторного введення інформації і не дозволяє її скопіювати;

3) при формуванні проформ зв’язок реквізитів із планом рахунків не реалізований, дані потрібно вводити вручну, а не шляхом вибору з плану рахунків;

4) при формуванні бюджету собівартості реалізованих товарів у розрізі товарних груп із довідника «ТМЦ» можна вибрати окремі

182

найменування товарів, а не товарні групи, що дуже перевантажує цей бюджет.

Функції фінансового планування у російських та вітчизняних прог-рамних продуктах розвинуті досить добре, проте розробники програм-ного забезпечення не приділяють достатньої уваги розвитку функції збору фактичних даних для їх порівняння із запланованими з метою контролю і аналізу, тобто функції управлінського обліку. Немає сум-нівів, що при порушеному циклі бюджетного управління (відсутності чи недостатності хоча б однієї функції управління) не може бути повноцінного інформаційного забезпечення системи менеджменту. Ви-ходячи із вищевикладеного, дослідження проблем організації управ-лінського обліку в умовах комп’ютеризації є надзвичайно актуальним.

Дослідженням проблеми займаються, в основному, фірми-розробники відповідного програмного забезпечення. Науковців цікавлять у більшій мірі теоретичні проблеми управлінського обліку, а питання його комп’ютеризації залишаються поза їх увагою. Тому автором поставлена мета розробки концепції організації управлінського обліку для підприємств різних розмірів за основними елементами облікового процесу.

Виходячи із практичного досвіду та на основі систематизації спеціальних літературних джерел можна констатувати, що управлінський облік в умовах мережевих комп’ютерних технологій обробки інформації може бути організований за одним із двох варіантів (табл. 4.2.1): 1) інтегрований із фінансовим обліком; 2) за двохкруговим принципом.

Таблиця 4.2.1Варіанти організації управлінського обліку в умовах мережевих

комп’ютерних технологій обробки інформаціїВаріанти та

способи організації управлінського обліку

Елементи організації управлінського обліку

Документація Облікова політика

План рахунків

Облікові регістри та

звітність

Розмір підп-

риємства1. Інтегро-ваний з фінансовим обліком

Спільна з фі-нансовим обліком з роз-ширеним пе-реліком облікових номенклатур

Спільна з фінан-совим обліком

Спільний з фінан-совим обліком

Спеціально розроблені для управ-лінського обліку

Малі

183

Продовження таблиці 4.2.1Варіанти та

способи організації управлінського обліку

Елементи організації управлінського обліку

Документація Облікова політика

План рахунків

Облікові регістри та

звітність

Розмір підп-

риємства

2. За двох-круговим принципом

Спільна з фінансовим обліком з розширеним переліком облікових номенклатур

2.1. Шляхом трансформації даних фінансового обліку

Спеціаль-но розроб-лена для управ-лінського обліку

Спеціаль-но роз-роблений для управлін-ського обліку

Спеціально розроблені для управ-лінського обліку

Середні

2.2. В окремій від фінансового обліку інфор-маційній базі

Спільна з фінансовим обліком з розширеним переліком облікових номенклатур

Спеціаль-но розроб-лена для управ-лінського обліку

Спеціаль-но роз-роблений для управ-лінського обліку

Спеціально розроблені для управ-лінського обліку

Великі

За першим варіантом управлінський облік використовує спільний із фінансовим обліком план рахунків, у якому для управлінського обліку розробляються додаткові аналітичні рахунки до рахунків 7 і 9 класів, та облікову політику. У первинних документах з’являються додаткові облікові номенклатури, які вводяться бухгалтерами в інформаційну систему фінансового обліку. Для управлінського обліку розробляються спеціальні форми регістрів обліку і звітності. Перший варіант організації управлінського обліку доцільно застосовувати на малих підприємствах.

Організація фінансового і управлінського обліку за двохкруговим принципом характерна для середніх і великих підприємств. У цьому випадку у фінансовому і управлінському обліку використовується спільна документація, яка значно доповнюється новими обліковими номенклатурами. Проте в управлінському обліку застосовуються власні, відмінні від фінансового обліку: облікова політика; план рахунків; облікові регістри; звітність. Управлінський облік у цьому випадку інтегрується із бюджетним плануванням, бюджетним контролем і аналізом в єдиній інформаційній базі.

За другим варіантом можливі два способи збору фактичних даних:1) шляхом трансформації даних фінансового обліку у

відповідності з управлінською обліковою політикою і управлінським

184

планом рахунків;2) управлінський облік ведеться в окремій від фінансового

обліку інформаційній базі на основі розроблених правил і процедур, проте на підставі спільної із фінансовим обліком первинної документації.

При першому способі дані транслюються із інформаційної бази фінансового обліку, який ведеться за більш широким переліком облікових номенклатур, достатнім і для управлінського обліку. Усі дані вводяться в інформаційну систему фінансового обліку бухгалтерами. Цей спосіб доцільно застосовувати на середніх підприємствах.

При другому способі облікова політика, план рахунків, правила та процедури обліку значно відрізняються у фінансовому та управлінському обліку. Первинна документація вводиться в інформаційну систему двічі: один раз бухгалтерами в інформаційну систему фінансового обліку і другий раз фінансистами – в інформаційну систему управлінського обліку. Такий спосіб організації управлінського обліку доцільно застосовувати на великих підприємствах.

На малих підприємствах управлінський облік доцільно інтегрувати із фінансовим на основі додатково розроблених облікових номенклатур та аналітичних рахунків до плану рахунків фінансового обліку. Планом рахунків бухгалтерського обліку активів, зобов’язань, капіталу і господарських операцій підприємств і організацій передбачено впровадження інтегрованої системи бухгалтерського обліку (фінансового та управлінського), яка передбачає «вмонтування» рахунків внутрішньогосподарського (управлінського) обліку в систему рахунків фінансового обліку підприємства. Автором пропонується для торговельного підприємства система аналітичних рахунків до передбачених діючим Планом рахунків бухгалтерського обліку рахунків доходів, витрат і фінансових результатів для організації внутрішньогосподарського обліку на основі наступного переліку облікових номенклатур (додаток Х2).

Носіями вищенаведених облікових номенклатур, крім типових первинних документів, можуть бути запропоновані автором (додаток Х3) зведені документи – звіти про витрати (доходи), які складаються менеджерами за центрами відповідальності. Регістрами управлінського обліку можуть бути відеограми та машинограми, складені на основі багатоступеневої (чи іншої) моделі управлінського обліку витрат, зокрема, відомість по рахунку 792 (додаток Х5). Підсумковим звітом управлінської бухгалтерії може бути запропонований автором управлінський звіт про фінансові результати (додаток Х13). Вищенаведені перетворення можна організувати у інформаційній системі фінансового обліку, зокрема ПП

185

«1С: Підприємство».На середніх та великих підприємствах доцільно застосовувати

інформаційні системи, спеціально призначені для бюджетного управління. Зокрема, одними із прогресивних інформаційних систем для бюджетного управління є системи «Інталєв: Корпоративні фінанси», які інтегруються із «1С:Підприємство».

У системі «Інталєв: Корпоративні фінанси 2004» застосовуються різні управлінські моделі, які базуються на управлінському плані рахунків, системі бюджетів і фінансових показників та фінансовій структурі підприємства (структурі центрів фінансової відпові-дальності). Система передбачає дві методики обліку фактичних даних: 1) фактичні дані обліковуються разом з плановими; 2) фактичні і планові дані обліковуються окремо.

Таким чином, управлінський облік може вестись в одній інформаційній базі з бюджетним плануванням шляхом введення фактичних даних у систему безпосередньо через проформи або бюджетні операції за фактичним сценарієм плану. Проте фактичні дані значно збільшують обсяг інформаційної бази, тому більш доцільно розробити механізми трансляції бухгалтерських даних із системи «1С:Підприємство. Версія 7.7.» у систему бюджетного управління.

Фактичні дані можуть бути внесені у систему «Інталєв: Корпо-ративні фінанси 2004» наступними способами: через формування бюджетних операцій; через введення профом; шляхом трансляцій із системи «1С:Підприємство. Версія 7.7.». Трансляція може відбуватися в декілька способів: на основі відповідності рахунків; на основі відповідності проводок; на основі відповідності документів.

Більш доцільним, на думку автора, є перший спосіб трансляції. Для його реалізації доцільно зобов’язати підприємство в системі «1С:Підприємство. Версія 7.7.» застосовувати управлінський план рахунків, тобто розширений у відповідності з потребами управ-лінського обліку план рахунків фінансового обліку. Тоді трансляцію даних можна проводити в інтерактивному або в пакетному режимі на основі відповідності рахунків, розробивши механізми трансляції операцій фінансового обліку в операції управлінського обліку. Трансляція даних на основі проводок надає менше інформації, ніж на основі документів. Третій метод трансляції може не формувати проводок у фінансовому обліку, а лише в управлінському. У журналі бюджетних документів системи «Корпоративні фінанси» можна відрізнити документи, за якими фактичні дані сформовані і ті, за якими фактичні дані не сформовані.

Крім того, фактичні дані можна імпортувати із Excel, але цей спосіб є трудоємким з точки зору налагодження механізмів імпорту. Більш доцільно фактичні дані транслювати, а ручні – вводити безпосередньо

186

в базу даних системи «Інталєв: Корпоративні фінанси». Проте, якщо фінансовий облік ведеться в Excel, або фактичні дані чи звіти про виконання бюджетів з віддалених структурних підрозділів надсилаються у вигляді файлів Excel, то така процедура є цілком можливою.

Компанія «Інталєв» рекомендує здійснювати бюджетне управління і управлінський облік на основі принципів фінансового обліку, проте для контролю і аналізу інвестиційного бюджету вони є неприйнятними. Щоб усунути недолік в інформаційному забезпеченні управління інвестиційним проектом, доцільно, крім фінансової моделі бюджетного управління, створювати економічну його модель. В ПМК «Інталєв: Корпоративні фінанси» доцільно вести дві інформаційні бази, які можуть здійснювати інформаційний обмін між собою та з іншими підсистемами підприємства. Для створення економічної моделі бюджетного управління необхідно розробити структуру бюджетів, управлінський план рахунків, облікову політику. Ця модель повинна бути інтегрована з підсистемою управління інвестиційним проектом та з підсистемою стратегічного управління. Фінансову модель бюджетного управління доцільно поєднати з підсистемою фінансового і податкового обліку.

Для організації управлінського обліку за бюджетами автором було розроблене Положення про управлінську бухгалтерію (додаток Х6), посадова інструкція начальника управлінської бухгалтерії (додаток Х7) та проведений розподіл обов’язків працівників управлінської бухгалтерії (додаток Х8).

У наступному підрозділі досліджується інформаційне забезпечення стратегічного управління ефективністю підприємства та інвестиційного проекту.4.3. Інформаційне забезпечення управління ефективністю в

підсистемах стратегічного управління та управління проектами

Стратегія – це довготермінові наміри підприємства по задоволенню ринкових потреб і виконання очікувань учасників бізнесу у межах мінливого середовища. Стратегічне управління спрямоване на далеке майбутнє підприємства, яке є в більшій мірі невизначеним (рис. 4.3.1).

В залежності від ступеню конкретизації далекого майбутнього підприємства необхідно розрізняти стратегічне бачення та стратегічні плани. Стратегічне бачення – це погляди топ-менеджерів підприємства на довготерміновий курс, напрямок розвитку і ключові види діяльності, якими буде займатися підприємство для досягнення стратегічної переваги. Стратегічний план – це загальний або детальний опис рівня і сфери діяльності підприємства, і визначення

187

інтересів стейкхолдерів і покупців, а також способи, якими будуть виконуватися їх очікування.

Для стратегічного управління необхідне його інформаційне забезпечення, і зокрема, підсистема стратегічного планування, обліку, контролю і аналізу. У науці та практиці немає єдиної думки щодо визначення складу системи та елементів стратегічного управління.

Рис. 4.3.1. Класифікація майбутнього розвитку підприємства

Віханський О.С. до функцій стратегічного управління відносить: 1) аналіз зовнішнього (макро-, мікро-) та внутрішнього середовища; 2) визначення місії та цілей; 3) вибір стратегії; 4) виконання стратегії; 5) оцінку та контроль реалізації стратегії [88, с. 39–43]. У страте-гічному управлінні Віханський О.С. виділяє два основні напрями: стратегічний маркетинг та стратегію використання людського потен-ціалу [88]. В іншому виданні [89, с. 62] Віханський О.С. виділяє мар-кетингову, виробничу, фінансову, соціальну та організаційну стратегії.

Щодо стратегічного управління у літературі зустрічаються визначення стратегічного аналізу, зокрема, Фатхутдінова Р.А. [370, с. 408], Мниха Є.В., Ференца І.Д. [262, с. 19], Шершньової З.Є. [391, с. 31], Редченко К.І. та інших; стратегічного обліку, зокрема, Райана Б. [315]; контролінгу, зокрема, Пушкаря М.С. [312], Петренко С.М. [446]; стратегічного управління витратами, зокрема, Білоусової І.А. [49, с. 162–163]. Поняття «стратегічний аналіз» авторами ототож-нюється зі стратегічним прогнозуванням (плануванням).

Ільїна О.П. у складі КІС стратегічного аналізу та управління виділяє такі комплекси задач [175, с. 32]: фінансовий менеджмент, в

188

тому числі фінансове планування і бюджетування; аналіз фінансово-господарської діяльності; маркетингу (аналіз ринку товарів, моделювання цінової політики тощо); управління проектами (календарні плани – графіки робіт, оцінка потреби в ресурсах, контроль виконання планів); управління документообігом.

До стратегічного обліку є різні підходи: 1) визначення основними об’єктами стратегічного обліку та контролю зобов’язань, потенційних можливостей підприємства, готівки [315]; 2) визначення основними об’єктами стратегічного обліку затрат та чинників, які на них впливають.

У науці та освіті видані навчальні посібники, підручники, монографії з фінансового, інвестиційного, інформаційного, вироб-ничого, стратегічного, операційного менеджменту, стратегічного маркетингу. Автори цих праць виділяють у складі різних видів менеджменту стратегічний менеджмент. Зокрема, Брігхем Є.Ф. [447, с. 352–698] досліджує методологію інформаційного забезпечення прийняття довгострокових стратегічних рішень з планування капіталовкладень та довготермінових стратегічних рішень з фінансування підприємства. А. Мертенс [257, с. 368] розглядає понят-тя інвестиційної стратегії фінансового інституту.

Таким чином, можна передбачити, що стратегічне управління стосується різних аспектів діяльності підприємства, досліджених на даний час і тих, які будуть досліджені в майбутньому. Автор не ставить за мету визначити усі аспекти діяльності, які є об’єктами стратегічного управління, а намагається виправити помилки, допущені у першій частині монографії [77], і визначає, яке місце у стратегічному управлінні займають функції контролю та аналізу, а також їх інформаційного забезпечення – прогнозування (планування) та обліку.

Зокрема, за результатами спостереження за процесом стратегічного управління визначено такі його функції (рис. 4.3.2).

З цієї схеми видно, що: 1) те, що розуміють під стратегічним аналізом, насправді є стратегічним плануванням; 2) мета стратегічного обліку – створення інформаційної моделі підприємства у його взаємозв’язку із зовнішнім оточенням; 3) мета стратегічного контролю – виявлення відхилень у ході реалізації стратегічних планів; 4) мета стратегічного аналізу – пошук причин відхилень у реалізації стратегічних планів та визначення шляхів їх усунення.

Таким чином, функції стратегічного прогнозування (планування), обліку, контролю та аналізу створюють інформаційне забезпечення прийняття вищим керівництвом підприємства стратегічних рішень щодо визначення місії, цілей підприємства на довготермінову перспективу та шляхів їх реалізації і оцінки.

189

Підприємство

Вище керівництво

Середовище

Визначення місії і цілей підприємства та шляхів їх

реалізації і оцінки

2. Стратегічний облік

1. Стратегічне планування і реалізація планів

3. Стратегічний контроль

4. Стратегічний аналіз

Рис. 4.3.2. Функціональний розріз системи інформаційного забезпечення стратегічного менеджменту

Наступне завдання, яке автор поставила перед собою – це визначення місця функцій стратегічного планування, обліку, контролю і аналізу у системі функцій планування, обліку, контролю і аналізу підприємства.

Зокрема, автор визначає призначення стратегічного планування, обліку, контролю і аналізу як створення інформаційного забезпечення для прийняття стратегічних рішень внутрішніми користувачами підприємства, тому й визначає взаємозв’язки функцій стратегічного планування, обліку, контролю і аналізу з функціями інших інформаційних підсистем управління підприємством, призначених для внутрішніх користувачів (рис. 4.3.3).

190

Рис. 4.3.3. Взаємозв’язки інформаційних функцій стратегічного управління

Виходячи з вищеописаного розуміння взаємозв’язків функцій планування, обліку, контролю і аналізу за різними рівнями управління, автор вважає, що процес планування повинен пов’язувати між собою стратегічні, поточні та оперативні плани; а процес обліку – оперативний, управлінський та стратегічний облік. Функції контролю та аналізу за різними рівнями управління не пов’язані між собою, проте, пов’язані з функціями планування та обліку відповідного рівня.

Виходячи з вищевизначеного місця стратегічного планування, обліку, контролю і аналізу у системі стратегічного менеджменту підприємства автором побудована їх концептуальна модель.

В основі стратегічного планування і обліку лежить система моделей. У науці відомо багато підходів до побудови моделей, які можна застосувати у стратегічному управлінні. Усі вони орієнтовані на відображення лише певних аспектів чи об’єктів стратегічного управління. Одна із концепцій називається «вимірювання досягнень», інші – створені як методики для стратегічного «аналізу».

Для стратегічного управління застосовується стратегічна організаційна структура підприємства, за якою визначаються, плануються, обліковуються, контролюються і аналізуються ключові показники діяльності, що було досліджено у підрозділі 3.3.

В основу стратегічного планування і обліку повинна бути покладена система моделей. Крім концепцій «вимірювання досягнень», в основу планування та обліку на стратегічному рівні можуть бути покладені методики, створені для стратегічного «аналізу» – це моделі PEST (STEP), модель галузі, модель 5 сил Портера, SWOT (TOWS), конкурентної стратегії в цінових сегментах, матриця Портера, три стратегії поведінки з клієнтом Трейсі-Вірсмена, модель Ансоффа, матриця Boston Consulting group («доля ринку – ріст

191

Стратегічний аналіз

Стратегічне планування

Стратегічний контроль Стратегічний облік

Управлінський аналіз

Поточне планування Управлінський контроль

Управлінський облік

Оперативний аналіз

Оперативне планування

Оперативний контроль Оперативний облік

ринку»), оцінка розривів (CAP), матриця General Electric (Mc Kinsly), матриця «конкурентоспроможність – стадія життєвого циклу», матриця Shell, модель оцінки ресурсів та інші (додаток Ц).

Спеціалісти з постановки стратегічного управління компанії «Інталєв» пропонують таку послідовність проведення стратегічного аналізу (в розумінні автора побудови моделі стратегічного планування, а відповідно і обліку) [337, с. 54]: 1) встановити досяжність поставлених цілей, використовуючи методи зовнішнього стратегічного аналізу (Step-аналізу, карти галузі, аналізу 5 сил по Портеру); потім складаючи перелік ресурсів, якими володіє підприємство, та оцінюючи їх якісно і кількісно (внутрішній аналіз) виявити їх достатність або нестачу; результати усіх аналізів необхідно звести в матрицю SWOT-аналізу; 2) визначення з предметом і характером діяльності (бізнес-стратегією) і в залежності від цього встановлення переліку конкурентних переваг, які необхідно мати для перемоги над конкурентами (конкурентна стратегія), зокрема: оцінка і вибір сегменту споживачів Ансофа (Матриця стратегії у цінових сегментах); застосування матриці Портера, стратегій Трейсі-Вірсема, аналізу розривів (табл. 4.3.1).

Таблиця 4.3.1Варіанти формування стратегій

Стратегічні межі

Стратегічні перевагиНеповторність послуг, продукту з точки зору

споживачаПереваги в собівартості

Вся галузь

Варіанти стратегійДиференціація

(лідерство по товару чи наближення до клієнта)

Лідерство за витратами (операційна перевага)

Один (декілька) сегментів

ринку

Конкуренція на сегментівЗа рахунок унікального

продукту

За рахунок наближення до клієнта

За рахунок оптимального балансу

«Ціна-Якість»

На думку автора, побудову стратегічної моделі планування і обліку потрібно починати з побудови матриці «конкурентоспроможність – стадія життєвого циклу», матриці Mc Kinsy та оцінки розривів для окремих стратегічних господарських одиниць. На наступному етапі доцільно визначити господарський портфель підприємства (Матриця Shell, матриця ВСG). Далі необхідно оцінити досягаємість цілей та скласти перелік ресурсів, якими володіє підприємство (аналіз ресурсів), потім провести SWOT-аналіз. На наступному етапі

192

необхідно визначити ринкову і конкурентну ціль – це стан окремих характеристик підприємства від мікро- до макрорівня, досягнення яких є для нього бажаним і на досягнення яких спрямована його діяльність. Усі змодельовані стратегічні аспекти необхідно відобразити у системі збалансованих показників.

Авторами найбільш популярної концепції стратегічного управління (системи збалансованих показників) є американські вчені Р. Каплан і Д. Нортон [23, 24, 25]. Їх ідеї підхоплені розробниками програмного забезпечення для управління підприємством [337] та послідовниками [377, 172, 225]. Зокрема, російська компанія «Інталєв» розробила і впроваджує на світовому ринку програмний продукт «Інталєв: Навігатор», який застосовує систему збалансованих показників для побудови стратегічних карт (додаток Ц1). Дана методологія реалізована рядом крупних російських та зарубіжних корпорацій і не піддається сумніву. Проте, є публікації, які застосовують підхід до визначення ефективності управління бізнесом з точки зору досягнення балансу задоволення інтересів зацікавлених сторін [207, 64], що доцільно поєднати з перевагами системи збалансованих показників з метою усунення її недоліків.

Розгляд сучасного підприємства як складної соціальної організації дозволяє піддати сумніву практичну значимість даної концепції і вдатися до пошуку інших рішень проблеми стратегічного управління ефективністю бізнесу. Метою дослідження системи збалансованих показників є побудова авторської концепції стратегічного управління ефективністю бізнесу, яка поєднує переваги системи збалансованих показників та трактування ефективності управління бізнесом як досягнення балансу задоволення інтересів зацікавлених сторін.

Прихильники класичної системи збалансованих показників вважають, що ефективність бізнесу – це кількісна чи якісна міра ступеню досягнення стратегічних цілей. Показники ефективності розробляються ними в розрізі чотирьох основних перспектив (фінанси, клієнти, бізнес-процеси та персонал/інфраструктура) і повинні відповідати цілям, бути змістовними, вимірюваними, мінімальними і повними, можуть мати форму чисел, індексів, відсотків, рейтингів, коефіцієнтів, рангів тощо. В рамках системи збалансованих показників розрізняють показники, які вимірюють досягнуті результати, і показники, які сприяють отриманню цих результатів, тобто досліджуються причинно-наслідкові зв’язки.

Проблеми вибору та визначення показників ефективності організації пов’язані [225] зі складністю і динамічністю загальноорганізаційної ситуації; недостатністю можливостей кількісної оцінки фактичних і намічених параметрів, що характеризують якісний стан організації (наприклад, в сфері

193

організаційної культури); неясністю причинно-наслідкових зв’язків між успіхом організації і прийнятими заходами; відсутністю еталонів, до яких потрібно прагнути. Лапигін Ю.М. серед головних показників ефективності організації називає наступні [225]: прибуток (рентабельність) товарообігу, товарообіг, масштаби діяльності організації, наявність надійних партнерських відносин, наявність постійної клієнтської бази, кількість оборотів обігових коштів, членство в асоціаціях, наявність власної інфраструктури, участь у державних програмах, репутація організації, плинність кадрів.

Проблеми класичної системи збалансованих показників, на погляд автора, виникають при формулюванні стратегічних цілей підп-риємства. Прихильники концепції вважають, що для довготермінового успіху підприємства потрібно створити «аттрактор» – точку привабливості для самоорганізації системи. Чим привабливішим є «аттрактор», тим більш тривалий термін буде існувати система для досягнення цілей. В основу «аттрактора» (ідеології системи) закладаються визначені цінності. Проте, сучасні підприємства – це складні соціальні організації, визначити цілі яких та мотивувати персонал до діяльності задля їх досягнення майже неможливо, навіть застосовуючи найдосконалішу систему корпоративних цінностей. Реальні зміни на підприємстві відбуваються не з процесним оформленням документів, а в головах персоналу. Для ефективного управління необхідно змінити лояльність персоналу до підприємства, інакше будь-яка сертифікація виявиться неефективною. Дослідження показують, що персонал підприємства є лояльним тільки на четвертому рівні еволюції підприємства, до якого досягають одиниці підприємств. Одним із виходів із ситуації є розробка стандарту якості персоналу, в основному його лояльності до підприємства.

Таким чином, основним недоліком системи збалансованих показників є складність визначення спільних цілей соціальної організації і мотивації персоналу до досягнення спільних цілей. Ця обставина ускладнює практичну реалізацію класичної концепції збалансованих показників.

Виходячи з авторського визначення ефективності мікроекономічної системи як системи інтегральних показників, які характеризують ступінь досягнення балансу інтересів основних учасників бізнесу у часовому аспекті в результаті взаємодії підприємства із зовнішнім оточенням на різних рівнях управління з урахуванням синергетичного ефекту, можна побудувати карту збалансованих показників в розрізі інтересів основних груп учасників бізнесу.

Враховуючи, що сучасне підприємство – це складна соціальна організація, в якій зацікавлені сторони мають власні цілі, автором покладено в основу карти збалансованих показників не стратегічні цілі

194

за окремими перспективами, а інтереси зацікавлених сторін (додаток Ц2). Зокрема, виділені групи зовнішніх і внутрішніх зацікавлених осіб, серед яких враховані наступні зацікавлені групи учасників бізнесу: власники, менеджери, покупці, персонал, кредитори, постачальники, держава, конкуренти. Через цілі і ключові показники задоволення основних груп учасників бізнесу буде вимірюватись взаємодія внутрішнього та зовнішнього середовищ підприємства. Ключовими показниками ступеню задоволення інтересів будуть показники, розраховані на рівні організації в цілому. Ефективність на індивідуальному та груповому рівнях управління з урахуванням синергетичного ефекту доцільно вважати рядовими показниками діяльності, які сприяють досягненню ключових показників ефективності. Баланс інтересів основних груп зацікавлених осіб може бути досягнутий в результаті вирішення задачі їх оптимізації.

Корольов В. вважає методично неправильним розподілення системи управління підприємством на окремі підсистеми. Необхідно розглядати структуру підприємства як цілий організм, який характеризується множиною зовнішніх і внутрішніх взаємодій. Зовнішні взаємодії і процеси підприємства забезпечуються його внутрішніми взаємодіями і процесами. Процеси, які є основними для одного споживача (зацікавленої сторони), можуть бути другорядними для іншого. Підприємство існує і функціонує до тих пір, поки комплекс внутрішніх процесів перебуває у динамічній рівновазі – гомеостазі. Для його збереження необхідний баланс процесів, який популярна нині BSC здатна вирішити лише частково. Необхідна реалізація системного і процесного підходів і механізм підтримання гомеостазу як основи тривалої життєздатності підприємства як надбіологічного організму. А він виникає тоді, коли елементам системи спільне існування є більш вигідним, ніж окреме. Якщо вигода зникає, організм розпадається. Таким чином, міра участі працівника в діяльності підприємства залежить від балансу між вигодами від спільної його роботи і незалежної.

Об’єктами стратегічного управління є: 1) сильні сторони підприємства; 2) слабкі сторони підприємства; 2) можливості для підприємства у зовнішньому оточенні; 4) загрози для підприємства з боку зовнішнього оточення. Для того, щоб конкретизувати ці об’єкти, необхідно провести класифікацію середовища підприємства. Класифікуючи середовище підприємства, можна виділити його дві підсистеми: підсистема зовнішнього середовища; підсистема внутрішнього середовища підприємства.

Підсистема зовнішнього середовища розподіляється на два складники: макросередовище та мікросередовище. Щодо макро-середовища торговельним підприємством можуть бути застосовані

195

функції обліку, контролю та аналізу; щодо мікро- та внутрішнього середовища – планування, обліку, контролю та аналізу.

В якості еталонних значень при контролі можливостей та загроз підприємства виступають уявлення вищого керівництва, які базуються на інтересах власників, статистичній інформації, рівні освіти та культури, кругозорі, потребах, переконаннях та інших особистих характеристиках вищих керівників, та альтернативні зовнішні середовища.

Внутрішнє середовище підприємства – це частина загального середовища, яка знаходиться в межах підприємства. Об’єктами стратегічного управління є наступні аспекти внутрішнього середовища (рис. 4.3.4): кадровий, організаційний, операційний, маркетинговий, фінансовий [88, с. 55–59].

Рис. 4.3.4. Аспекти внутрішнього середовища підприємства, які підлягають стратегічному управлінню

Підприємство повинне розробити стратегію по використанню сильних сторін, щоб отримати віддачу від можливостей. Стратегія повинна бути побудована так, щоб за рахунок можливостей перемогти слабкі сторони і передбачати використання сили для уникнення загроз. Стратегія підприємства повинна передбачати позбавлення слабких сторін та попередження загроз. Потрібно намагатися використати усі

196

Аспекти внутрішнього середовища підприємства

Організаційна структура; розподіл

обов’язків; система

комунікацій; система

контролю; внутрішня синергія;

інформаційні технології; престиж та

імідж; організаційна

культура Кваліфікація і

мораль; система

оплати праці; мотивація;

система цінностей;

довід; плинність

кадрів; кадрова

політика; стимулювання;

кар’єра; субординація

Потужності підприємствва; відносини

з постачальник

ами; величина витрат;

логістика; чистий

прибуток; устаткування

Цінова політика;

доля ринку; асортимент

товарів; канали

розподілу; потреби

покупців; реклама; культура

обслуговування; торгова

марка

Вартість капіталу; структура капіталу;

дивідендна політика;

довготермінові зобов’язання;

грошові потоки;

інвестиційні проекти; система

бюджетування; витрати; податки

Кадровий Організаційний Операційний Маркетинговий Фінансовий

Стратегічне планування

Кадрова стратегія

Організаційна стратегія

Операційна стратегія

Фінансова стратегія

Маркетингова стратегія

можливості, так як вони можуть стати загрозами, коли їх використає конкурент; або попереджені загрози можуть відкрити нові можливості.

Крім вище описаних методів, застосовується метод складання профілю підприємства [88, с. 67]. Профіль складається окремо для макро-, мікро- та внутрішнього середовища. З його допомогою оцінюють відносну значимість для організації окремих чинників середовища. За результатами оцінювання чинників зовнішнього та внутрішнього середовища підприємства визначають стратегічні цілі та прогнозують (планують) стратегію підприємства у розрізі описаних вище аспектів внутрішнього середовища. Показники, які їх характеризують, будуть об’єктами стратегічного планування, контролю, обліку, аналізу.

Вхідною інформацією для стратегічного планування є місія і система цілей підприємства, а також матриця можливостей, матриця загроз, таблиця профілю середовища, матриця сильних і слабких сторін та можливостей і загроз. Вихідною інформацією є система планів (бюджетів) щодо різних аспектів внутрішнього середовища (рис. 4.3.5).

Рис. 4.3.5. Напрямки стратегічного планування підприємства

Таким чином, можна сформувати схему об’єктів стратегічного планування, обліку, контролю, аналізу (рис. 4.3.6).

Номенклатури первинного стратегічного обліку макрооточення подані в додатку Ц3. По – перше, всі компоненти макрооточення впливають один на одного, їх треба відслідковувати у взаємозв’язку. По – друге, ступінь впливу окремих компонентів на різні підприємства є різною. Це залежить від розміру, галузі, територіального розміщення підприємства. Підприємство визначає ті фактори, які найбільше впливають на його діяльність. За результатами вивчення макрооточення складають список чинників – носіїв загроз та чинників – носіїв додаткових можливостей для підприємства. Первинними носіями облікових номенклатур є: матеріали періодичної преси, книг, статистичних довідників; матеріали професійних конференцій; нормативне – правове законодавство; анкети; протоколи зборів підприємства.

197

Рис. 4.3.6. Об’єкти стратегічного планування, обліку, контролю та аналізу

Номенклатурами підсумкового стратегічного обліку, контролю та аналізу макрооточення підприємства є (табл. 4.3.2).

Таблиця 4.3.2Номенклатури підсумкового стратегічного обліку

макрооточенняКомпоненти

мікрооточення Можливості і загрози

1. Економічна Рівні ризику, рівні ділової привабливості, рівні конкуренції

2. Правова Межі дій підприємства, методи захисту своїх інтересів 3. Політична Загрози і можливості доступу до грошей і способи та

розміри відчуження грошей у підприємств 4. Соціальна Споживчі смаки

5. Технологічна Загрози запізнення технологічного оновлення та можливості випуску нових товарів, їх удосконалення, модернізації технологій збуту

Підсумковими носіями обліку є звіти з переліками можливостей та загроз.

Облікові номенклатури первинного стратегічного обліку мікрооточення подані у додатку Ц4). Номенклатурами підсумкового стратегічного обліку, контролю та аналізу мікрооточення підприємства є (табл. 4.3.3).

198

Зовнішнє середовище

Внутрішнє середовище Маркети

нг Фінанси Операції Організаці

я підприємст

ва

Кадри

Стратегічне планування

Стратегічний облік

Стратегічний контроль

Стратегічний аналіз

Таблиця 4.3.3Номенклатури підсумкового стратегічного обліку,

контролю та аналізу мікрооточенняКомпоненти

мікрооточення Номенклатури

1. Трикутник «Покупці –конкуренти – наше підприємство»

Конкретні переваги і слабкі сторони: - ціна;- диференціація (якість, імідж, гарантії, терміни поставки) - ніша ринку (група покупців, система продажу чи доставки).

2. Трикутник «Постачальники – конкуренти – наше підприємство»

Конкретні переваги і слабкі сторони: - рідкісність ресурсів;- наявність інших постачальників;- ціна;- диференціація;- ніша ринку.

3. Трикутник «ринок робочої сили – конкуренти – наше підприємство»

Конкретні переваги і слабкі сторони: - рівень заробітної плати;- соціальний захист;- кар’єра;- кваліфікація, освіта.

Щодо кожного об’єкта стратегічного управління із внутрішнього середовища підприємства необхідно сформувати перелік номенклатур первинного обліку. По більшості з них це зробити важко, так як об’єкти носять неконкретний характер і необхідні клопіткі наукові дослідження їх якісної визначеності та кількісних характеристик.

Номенклатурами підсумкового етапу планування, обліку, контролю, аналізу об’єктів внутрішнього середовища підприємства є характеристики сильних та слабких сторін підприємства. Зокрема, до сильних сторін відносять: компетентність; адекватні фінансові ресурси; висока кваліфікація; добра репутація у покупців; лідерство на ринку; захищеність від конкурентів; ефективна стратегія; невисокі витрати; конкурентні переваги (ціна, якість, гарантії, імідж, ніша ринку); ефективний менеджмент на інші. До слабких сторін підприємства відносять: відсутність стратегії; старе устаткування; слабка конкурентна позиція; низька прибутковість; високі витрати; некомпетентність; некваліфікованість; фінансові проблеми; неефективний маркетинг; неефективна система менеджменту тощо.

Регістрами стратегічного обліку є: матриця сильних, слабких сторін, можливостей та загроз; матриця можливостей; матриця загроз; таблиця профілю середовища.

199

Для стратегічного управління підприємствами на ринку програмних продуктів України з’явився програмно-методичний комплекс «Інталєв: Навігатор», який дозволяє автоматизувати проведення стратегічного «аналізу», побудову карти збалансованих показників, проектування структури бюджетів, організаційної структури підприємства та структури бізнес-процесів. З допомогою даного ПМК автором побудовані карти збалансованих показників, придатні для впровадження на торговельних підприємствах України (додатки Ц1, Ц2).

ПМК «Інталєв: Навігатор» має потужний механізм проектування та достатній механізм стратегічного планування, проте в ньому досить слабо реалізовані функції стратегічного обліку. Зокрема, фактичні дані, які характеризують поточне виконання стратегічних планів пропонується збирати з невідомих джерел інформації і вводити вручну в спеціальну таблицю для порівняння із плановими показниками. Таким чином, маючи нереалізовану функцію стратегічного обліку, дане програмне забезпечення не забезпечує повний управлінський цикл (постановка цілей, планування, облік, контроль, аналіз, коригування) і як наслідок не забезпечує ефективного стратегічного управління.

З метою ефективного стратегічного управління ефективністю торговельного бізнесу, зокрема, для інформаційного забезпечення функцій контролю і аналізу ефективності вкладення капіталу, доцільно вести постійний облік показників, якими виражаються цілі основних груп учасників бізнесу, а також змодельованих у показниках чинників зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства, які впливають на задоволення їх інтересів. Серед цільових показників необхідно передбачити відображення цілей інвесторів, а до чинників середовища доцільно додати чинники інвестиційного середовища, таким чином забезпечуючи взаємозв’язок підсистеми стратегічного управління з підсистемою управління інвестиційним проектом.

Показники, що відображають зовнішнє середовище підприємства повинні відслідковуватись у підсистемі стратегічного управління підприємством, для чого доцільно під’єднати до неї зовнішні джерела даних, зокрема, з Інтернету чи приватних корпоративних мереж. Показники внутрішнього середовища будуть транслюватись у підсистему стратегічного управління із інших підсистем підприємства. Зокрема, дані про виконання інвестиційного бюджету, бюджету капіталу, бюджетів доходів і витрат, бюджетів руху грошових коштів та натурально-вартісних бюджетів підприємства необхідно транслювати із економічної моделі, створюваної в підсистемі бюджетного управління. Таким чином, підсистема бюджетного управління буде пов’язана з підсистемою управління інвестиційним

200

проектом через інформаційний обмін показниками інвестиційного бюджету, та з підсистемою стратегічного управління через ключові показники, якими вимірюється ступінь задоволення інтересів інвесторів.

До прийняття інвестиційного рішення аналіз інвестиційних проектів доцільно проводити з допомогою підсистем управління проектами.

На вітчизняному ринку систем управління проектами представлені наступні програмні продукти: MS Project, Spider Project, Lite Primavera Enterprise, Open Plan Professional, Spider Project Professional, «Инталєв: Управління проектами» [436].

Система «PROJECT EXPERT» фірми «Про-Інвест-Консалтинг» дозволяє оцінювати інвестиційні проекти. Програма PROJECT EXPERT 5» поставляється в двох модицікаціях – Base і Professional. PROJECT EXPERT 5 Professional в порівнянні із PROJECT EXPERT 5 Base надає користувачам дві додаткові функції: актуалізацію даних і контроль над реалізацією проекту (плану); роботу з групою проектів.

Спеціальний модуль «Інтегратор» дозволяє об’єднати кілька проектів (підприємств) у групу і розраховувати інтегровані показники ефективності для групи в цілому, а також порівняти між собою різні варіанти одного проекту за будь-якими показниками. PROJECT INTEGRATOR – самостійний додаток до вищеназваної програми, який застосовує два поняття: група проектів і список варіантів.

Функціональні можливості PROJECT EXPERT 5 Professional щодо оцінки інвестиційних проектів наступні: можливість розрахунку проекту одночасно в двох валютах, врахування прогнозу інфляції та дисконтної ставки цінних паперів для двох валют, три статуси доступу до проекту, побудова діаграм Ганта, декілька методів нарахування амортизації, створення і зміни етапів проекту, декілька схем фінансування, розподіл прибутку, оптимізація дивідендних виплат, інвестиції в альтернативні проекти та цінні папери чи депозити, звіти за проектом, розрахунок показників ефективності проекту (терміну окупності, індексу прибутковості, чистого приведеного грошового потоку, внутрішньої норми рентабельності), розрахунок 30 показників прибутковості і фінансового стану, можливість обчислення індивідуальних показників ефективності для кожного учасника фінансування проекту (акціонерів, кредиторів), аналіз чутливості проекту по 13 параметрах з різними варіантами ставки дисконтування.

Версія PROJECT EXPERT 7 Professional – більш нова версія програмного продукту, яка дозволяє: спроектувати стратегію розвитку бізнесу; проаналізувати декілька стратегій досягнення цілей розвитку і вибрати оптимальну; оцінити, як виконання проекту вплине на ефективність діяльності підприємства; розрахувати термін окупності

201

проекту; спрогнозувати загальні показники ефективності для групи проектів, фінансованих із загального бюджету; визначити потреби в інвестиціях і кредитних засобах; створити бізнес-план; підготувати пропозиції для регіональної інвестиційної програми чи стратегічного інвестора, визначивши для кожного учасника загальний економічний ефект від реалізації проекту й ефективність інвестицій; визначити оптимальний спосіб фінансування; розробити схему фінансування проектів розвитку підприємства з урахуванням майбутніх потреб у коштах на основі прогнозу руху грошових коштів за увесь період планування; вибрати джерела і умови залучення засобів, оцінити можливі терміни і графіки повернення кредиту; спроектувати структуру капіталу підприємства й оцінити вартість бізнесу; оцінити можливі варіанти виробництва, закупівель і збуту; проаналізувати планову структуру витрат і прибутковість окремих підрозділів і видів продукції; визначити мінімальний обсяг діяльності і граничних витрат, підібрати виробничу програму й устаткування, схеми закупівель і варіанти збуту; проконтролювати виконання проектів, порівнюючи їх планові і фактичні показники, а також врахувати зміни, внесені в проекти в ході їх реалізації.

Перша версія пакету Spider Project була випущена в кінці 1992 року, вона була англомовною і її користувачами були зарубіжні європейські фірми. У 1998 році пакет був успішно використаний для управління будівництвом Олімпійського села для Всесвітніх юнацьких ігор у Москві. З тих пір Spider Project швидко був розповсюджений у буді-вельних організаціях Росії і завоював репутацію пакету для управ-ління будівництвом, не дивлячись на його універсальність. Spider Project успішно застосовується в оборонних, інформаційних, телеко-мунікаційних, нафтогазових, кораблебудівельних, консалтингових та інших проектах, на ряді підприємств він використовується в якості корпоративної системи управління проектами. Для задоволення попиту на систему з боку різних груп користувачів крім професійної системи пропонуються більш дешеві версії Desktop і Lite. Версія Desktop – однокористувацький варіант професійної системи, а в версії Lite функціональні можливості пакету обмежені, і він нагадує західні системи управління проектами.

Система Spider Project підтримує традиційні підходи до управління проектами, описані в PMBOK Guide і реалізовані в більшості захід-них пакетів, крім того в ній пропонується багато особливостей, які не мають аналогів у західній теорії і практиці. Відмінною рисою методо-логії Spider Project є управління імовірністю успішної реалізації проектів з урахуванням всіх обмежень, ризиків і невизначеностей, з якими доводиться зустрічатися менеджерам проектів. Особлива увага в пакеті приділяється моделюванню роботи і управлінню ресурсами

202

проекту.Основні особливості і технічні характеристики системи Spider

Project наступні: необмежена кількість операцій, ресурсів, зв’язків, календарів тощо; будь-яка кількість проектів у портфелі; будь-яка кількість ієрархічних структур робіт і ресурсів у кожному проекті; будь-яка кількість ієрархічних рівнів у кожній структурі; будь-яка кількість статей затрат, мультивалютність, моделювання фінансування і доходів; будь-яка кількість центрів затрат, ресурсів і матеріалів; ведення архівів, будь-яка кількість версій проекту, можливість порівняння між собою будь-яких двох версій проекта; моделювання як витрат, так і виробництва (поставок) матеріалів, управління рухом матеріалів; моделювання виробництва і витрат ресурсів; моделювання змінної роботи, можливість призначення бригад і зміни їх складу та продуктивності в процесі реалізації проекту; складання розкладу виходячи із обсягів робіт, кваліфікації і продуктивності ресурсів; оптимізація розкладу виконання робіт при обмежених ресурсах, поставках і фінансуванні – розклад Спайдера коротший на 10–15 % за зарубіжні аналоги, які не моделюють також поставки і фінансування; оцінка економічних показників проекту (NVP, IRR, терміну окупності); моделювання ризиків і невизначеностей, визначення імовірності виходу на заплановані показники (за термінами, вартістю, витратами матеріалів); мультипроектне управління, віддалений доступ до проектів через FTP сервер; паралельний аналіз затрат і доходів в різних розрізах, за будь-якими компонентами, в різних одиницях і при різних нормативних базах, управління Cash Flow; вбудована система обліку, яка дозволяє не тільки коригувати тривалість і обсяги робіт, що залишились, але й отримувати звіти по виконанню проекту в будь-яких розрізах і за будь-який проміжок часу; можливість створення і використання в проектах необмеженої кількості різних баз даних і нормативів; можливість створення, зберігання і включення в проекти типових фрагментів проектів; аналіз освоєних об’ємів (Earned Value Analysis); аналіз трендів показників освоєних об’ємів; аналіз трендів відхилень будь-яких показників проекту від запланованих; аналіз тренду імовірності успіху (виходу на заплановані показники); необ-межені можливості експорту / імпорту інформації; вбудована інструкція по управлінню проектами, яка повністю охоплює міжнародні стандарти і враховує специфіку управління проектами в Росії.

Система Spider Project має можливості підготовки наступних форм і звітів: діаграми Гантта для робіт і ресурсів, гістограми завантаження ресурсів, графіки затрат і потреб в матеріалах, три види сітьових діаграм, організаційні діаграми для подання ієрархій робіт і ресурсів, лінійні діаграми, плавне масштабування діаграм, табличні форми і

203

звіти, експорт-імпорт (чи зберігання) усієї проектної інформації в Oracle, MS SQL Server, Access, Excel, Word та інші сучасні програми.

Управління проектами – це застосування знань, досвіду, методів і засобів до робіт проекту для задоволення вимог, що до нього пред’являються, та очікувань учасників проекту.

Будь-який проект в процесі своєї реалізації проходить різні стадії, які в сукупності називаються життєвим циклом проекту. Кожний проект має одну чи декілька цілей. Досягнення цілей проекту може бути реалізовано різними способами. Для їх порівняння потрібні критерії успішності поставлених цілей. Зазвичай основними крите-ріями оцінки різних варіантів виконання проекту є термін і вартість досягнення результатів. При цьому заплановані цілі і якість служать основними обмеженнями при розгляді і оцінці різних варіантів.

Проекти конкурують між собою за обмежені внутрішні ресурси підприємства: фінанси, персонал, механізми, устаткування тощо. Одна із задач управління портфелем проектів – оптимізація використання обмежених ресурсів підприємства. Необхідно із портфеля потенційних проектів відібрати ті, які дадуть максимальний ефект, враховуючи наявні обмеження. Виникає проблема порівняльної оцінки привабливості проектів.

Бізнес-проекти реалізуються з метою одержання прибутку, проте прибуток надходить в результаті використання продукту проекту, тому оцінка привабливості бізнес-проекту охоплює період, який значно перевищує життєвий цикл проекту. Як правило, розглядається життєвий цикл продукта проекту від створення його до утилізації. Хоч використання чи продаж продукта проекту відноситься до поточної діяльності, проект повинен орієнтуватися на отримання максималь-ного прибутку протягом усього життєвого циклу продукта проекту.

Імовірність успіху проекту визначається як імовірність досягнення узгоджених (директивних) цілей-термінів, вартості, кількості. Імовірність успіху є найкращим індикатором статусу проекта в процесі його реалізації. В процесі виконання проекту періодично визначаються поточні імовірності (тренди) успіху виконання проекту. Наряду з критеріями успіху проекту необхідно визначати і відслідковувати критерії його невдачі.

Для ефективного управління проектами необхідні інтегровані оцінки змісту, термінів, ресурсів, вартості, ризиків. Визначивши ресурсний критичний шлях і контролюючи тренди імовірності досягнення директивних показників, можна забезпечити більш ефективне управління. В Росії досліджені наступні методи управління проектами: ресурсний критичний шлях, аналіз ризиків проекту, управління за трендами імовірності успіху, освоєного обсягу, критичного ланцюга.

204

Підсистеми управління проектами повинні забезпечувати адекватне оцінювання ефективності інвестиційних проектів та виходячи із авторського розуміння життєвого циклу інвестиційного проекту повинні бути взаємопов’язаними із корпоративними інформаційними системами підприємств-об’єктів вкладення капіталу з метою врахування показників ефектів та ефективності підприємства в показниках ефективності інвестиційного проекту.

Ключове значення для корисності даних різних видів обліку і придатності їх до застосування в контролі і аналізі ефективності вкладення капіталу має облікова політика, тому дослідженню її організації в умовах комп’ютеризації присвячено наступний підрозділ. 4.4. Організація облікової політики підприємства в умовах

комп’ютеризації різних видів облікуВ умовах глобалізації економіки є актуальною стандартизація

підходів до підготовки звітності тих підприємств, які виходять на зарубіжні ринки. Стандартні підходи до підготовки фінансової звітності втілюються у МСФЗ, МСБО та П(С)БО, на основі яких формується облікова політика підприємств у фінансовому обліку. Проблемами формування облікової політики у фінансовому обліку займається велика когорта зарубіжних та українських вчених і практиків Міністерства Фінансів України, Федерації професійних бухгалтерів та аудиторів України, Асоціації бухгалтерів і аудиторів України, науково-дослідних інститутів, вузів та підприємств. Проте серед учених та практиків немає єдності щодо складу елементів облікової політики. Крім того, суттєвий вплив на організацію обліку та облікової політики справляє комп’ютеризація. Останнім часом з виділенням окремих видів обліку, зокрема, фінансового, податкового, управлінського, у комп’ютерних інформаційних системах виникла тенденція до формування облікової політики у кожному виду обліку окремо.

В Україні триває робота по підготовці нових та внесенні змін у діючі Положення (стандарти) бухгалтерського обліку. Проте, останнім часом, проблемами облікової політики стали опікуватися і фірми-розробники програмного забезпечення для підприємств. Зокрема, фірма «1С» ввела поняття облікової політики у податковому та управлінському обліку, фірма «Інталєв» розробила шаблон «Положення про управлінську облікову політику» для застосування його в бюджетному управлінні. На даний час немає наукового обгрунтування організації облікової політики у податковому та управлінському обліку, немає єдності щодо складу елементів облікової політики та не проводиться оцінка комп’ютерних програм щодо повноти реалізації в них елементів облікової політики.

205

Автор, застосовуючи методи аналізу і синтезу інформації, порівняння комп’ютерних програм щодо організації в них облікової політики: 1) здійснила оцінку підходів до формування наказу про облікову політику; 2) обґрунтувала необхідність організації облікової політики за видами обліку; 3) зробила оцінку повноти реалізації облікової політики в комп’ютерних програмах фірми «1С» та «Інталєв»; 4) визначила концепцію застосування окремих підходів і методів оцінювання об’єктів обліку при формуванні облікової політики за різними видами обліку, що застосовується для різних цілей управління підприємством.

Одним з основних принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності є послідовність тобто постійне (із року в рік) застосування підприємством облікової політики.

Згідно із законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та П(С)БО 1 облікова політика підприємства – це сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності. Облікова політика може змінюватися тільки тоді, коли змінються статутні вимоги, вимоги Мінфіну України або якщо зміни забезпечать достовірне відображення подій чи операцій у фінансовій звітності підприємства. Не вважається зміною облікової політики встановлення її для: подій або операцій, які відрізняються за змістом від попередніх; подій або операцій, які не відбувалися раніше. Вплив зміни облікової політики на події та операцій минулих періодів відображаються у фінансовій звітності: коригування сальдо нерозподіленого прибутку на початок звітного року; повторним наданням порівняльної інформації щодо попередніх звітних періодів.

За законом підприємство самостійно визначає свою облікову політику. Облікова політика формується на основі введених у дію П(С)БО. На сьогодні введено і діють фактично 28 Положень (стандартів) бухгалтерського обліку. Облікова політика підприємства оформляється наказом про облікову політику, який затверджується до початку нового календарного року.

Є три підходи до визначення змісту і структури наказу про облікову політику [348]. Прибічники першого підходу вважають, що наказ про облікову політику повинен включати як вибір методів оцінки об’єктів обліку, так і інших елементів організації бухгалтерського обліку на підприємстві, зокрема, таких як: 1. Хто вестиме бухгалтерський облік на підприємстві (бухгалтерська служба, аудиторська фірма чи кон-салтингова компанія і т. д.). 2. Робочий план рахунків підприємства. 3. Форма ведення обліку (журнально-ордерна, меморіально-ордерна, комбінована). 4. Форма додаткових облікових документів, необхідних для накопичення та опрацювання інформації з урахуванням

206

особливостей підприємства. 5. Перелік осіб, які мають право підпису первинних документів. 6. Порядок застосування первинних документів, організації документообороту, зберігання документів та облікових регістрів. 7. Технологія оброблення облікової інформації. 8. Періодичність і порядок проведення інвентаризації. 9. Порядок організації матеріальної відповідальності на підприємстві. 10. Порядок ведення податкового обліку. 11. Посадові особи, відповідальні за якісне і своєчасне складання і подання фінансової, статистичної, податкової звітності. 12. Відповідальність за порушення облікової політики підприємства тощо.

Прибічники другого підходу вважають, що в наказі про облікову політику мають відображатися тільки обрані підприємством методи оцінки об’єктів, а інші елементи організації обліку мають бути визна-чені наказом про організацію бухгалтерського обліку на підприємстві.

Прибічники третього підходу значно розширюють поняття облікової політики за рахунок інших видів політик, зокрема, стратегічної, виробничої, кадрової тощо.

Автор є прибічником другого підходу до формування наказу про облікову політику, так як згідно із законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та П(С)БО 1 облікова політика підприємства – це сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності. Виходячи із законодавчого визначення облікової політики в неї не варто включати елементи організації обліку і тим більш інших функцій управління підприємством.

Різні види обліку значно відрізняються між собою як елементами організації, так і обліковою політикою. Зокрема, головними відмінностями фінансового та податкового обліку є: оцінка та облік основних засобів (поділ їх на групи; визначення балансової вартості; ставки, база та періодичність нарахування амортизації; термін корисної служби активів та термін нарахування амортизації; облік ремонтів основних засобів); оцінка запасів (первинна вартість; методи списання); моменти визнання доходів і витрат; облік витрат (нормування їх у податковому обліку). Одним із шляхів вирішення проблеми відмінностей у цих видах обліку є відділення податкового обліку від фінансового, що є доцільним в умовах комп’ютеризації. Практично це впроваджено, наприклад, у системі «1С: Підприємство. Версія 8.0», зокрема, застосовуються податковий план рахунків, власний аналітичний облік, специфічні первинні та регламентні документи і регістри та регламентована податкова звітність [1]. Відповідно, і облікова політика в податковому обліку має формуватися окремо від фінансового. Одним з аргументів проти визначення облікової політики у податковому обліку є однозначність у

207

застосуванні методів, правил і процедур по більшості об’єктів податкового обліку. Автор наводить проти одного аргумента два: 1) облікова політика у податковому обліку доцільна лише в умовах комп’ютеризації за допомогою програмних продуктів, де відокремлені ці два види обліку; 2) в умовах комп’ютеризації ведення фінансового і податкового обліку в одній інформаційній базі уже потребує вибору методів, правил і процедур за спільними об’єктами, окремо для фінансового обліку і окремо для цілей оподаткування, тобто як наслідок самі відмінності між двома видами обліку потребують вживання терміна «облікова політика з метою оподаткування». Таким чином, необхідно або включати в спільний наказ про облікову політику розділ «Податковий облік», або формувати два окремі накази.

Подібна тенденція в умовах комп’ютеризації спостерігається і у відношенні фінансового і управлінського (внутрішньогосподарського) обліку. Зокрема, у системі «Інталєв: Корпоративні фінанси» [303, 138] впроваджений управлінський план рахунків, додаткові субконто, механізми проектування проформ, бюджетів, власна форма звітності, що відрізняє управлінський облік від фінансового.

Необхідно зупинитися на застосуванні терміну «управлінський облік» більшістю практиків-бухгалтерів українських підприємств та окремими розробниками програмного забезпечення. За ситуацією, яка склалася в Україні, значна частина малих і середніх підприємств ігнорує фінансовий облік взагалі, так як він не має користувача, обов’язковим видом обліку вважається лише податковий, який на підприємствах є значною мірою сфабрикованим спеціально для податкової інспекції. Управлінський облік в розумінні сучасного практика – це реальний облік, в якому не треба дотримуватися невигідних для підприємства податкових регламентів та ліцензій, який відповідає дійсності і не підлягає зовнішній перевірці. Фірма «1С» застосовує у своїх програмних продуктах термін «управлінський облік», проте у випадку системи «1С:Підприємство. Версія 7.7.» управлінським називається скоріше за все оперативний облік, проте у системі «1С:Підприємство. Версія 8.0.» застосовується вже власне управлінський облік, необхідний для управління за бюджетами. Враховуючи виявлені відмінності у трактуванні управлінського обліку доцільно рекомендувати розробникам програмного забезпечення привести використання ними облікової термінології у відповідність із науково обгрунтованою.

Компанія «Інталєв» розробила «Положення про управлінську облі-кову політику» [303], яке складається із пяти розділів (1. Загальні по-ложення. 2. Базові принципи і поняття. 3. Організаційні основи. 4. Ме-тодика обліку. 5. Техніка обліку) і впроваджує його в реальних проект-тах з постановки бюджетного управління на підприємствах України.

208

Таким чином, спеціалісти цієї компанії застосовують перший підхід до організації облікової політики, який характерний також і для банківської системи України, і поєднують в даному регламентному документі визначення методів оцінки об’єктів обліку та елементи організації обліку. Вважаємо, що базові принципи і поняття недоцільно виділяти в даному Положенні, а перший і третій розділи рекомендується об’єднати. Сама суть облікової політики зосеред-жується у четвертому розділі даного документу, причому фахівці з компанії «Інталєв» схиляються до бухгалтерського підходу щодо формування управлінської облікової політики, так як ними розроблені методика бюджетного планування з використанням бюджету прибут-ків і збитків, механізми трансляції фактичних даних із бухгалтерської програми «1С: Підприємство» в програму бюджетного управління «Інталєв: Корпоративні фінанси». Крім того, застосовується розподіл накладних витрат, що більш характерно для фінансового обліку. Проте, передбачено також регламентування порядку формування трансфертних цін, яких у фінансовому обліку немає. У випадку значних розбіжностей між обліковою політикою у фінансовому та управлінському обліку система бюджетів буде іншою і механізми трансляції – мало придатними. П’ятий розділ Положення розкриває організацію управлінського обліку, тому регламентацію даних елементів доцільно здійснювати за наказом (положенням) про організацію управлінського обліку.

Враховуючи підходи до оцінювання активів, які історично склалися в економічній науці, управлінський облік доцільно організувати за двома варіантами (на основі поточних оцінок – тактичний управ-лінський облік, та на основі майбутніх оцінок – стратегічний управ-лінський облік). На практиці ж управлінський облік частіше за все організований за підходом бухгалтерів, тобто грунтується на історичних і частково на поточних оцінках, іноді застосовуються окремі елементи майбутньої вартості за підходом економістів, проте обмежено.

Підхід бухгалтерів застосовує історичну вартість, нарахування амортизації на основі історичної вартості, принцип нарахування доходів і витрат, розподіл накладних витрат, ділення витрат на постійні та змінні в залежності від товарообігу тощо. Така інформація може бути корисною в управлінні підприємством для визначення впливу на діяльність підприємства змін середовища з плином часу (інфляції, зміни ринку тощо), якщо переоцінити історичні дані за поточними оцінками і знайти різницю між сукупним капіталом підприємства у поточних та історичних цінах.

Традиційне бюджетне управління на підприємстві доцільно здійснювати за поточними оцінками або формуючи окрему

209

управлінську облікову політику, або переоцінюючи історичні дані фінансового обліку для цілей порівняння фактичних даних про виконання бюджетів з плановими даними. Виходячи з тих позицій, що відповідальність за виконання бюджетів встановлюється за поточними оцінками, а не минулими, застосування в управлінському обліку історичних оцінок фінансового обліку є неприйнятним.

Підхід економістів застосовує наступні методи управлінської облікової політики: альтернативна вартість активів, історичні витрати не враховуються, економічна оцінка зносу, момент визнання доходів і витрат – по оплаті, облік неповних витрат, поділ витрат на постійні і змінні в залежності від управлінського рішення, визначення втрачених вигод, застосування негрошових показників, визначення непрямих ефектів (наслідків), трансфертне ціноутворення, дисконтовані грошові потоки тощо. Підхід економістів доцільно застосовувати в умовах, коли необхідно контролювати виконання інвестиційного бюджету чи стратегічні показники підприємства у довготривалому періоді.

Для формування фактичних даних, співставних з плановими даними бюджетів у короткотерміновому періоді бухгалтерський підхід цілком прийнятний, якщо він застосовує поточні оцінки. Тому в управлінському обліку автором виділено два його види: управлінський бухгалтерський та управлінський стратегічний облік, які можна вести одночасно. Відповідно і облікова політика для видів управлінського обліку має бути різною.

Для вибору окремих елементів облікової політики у типовій конфігурації «Бухгалтерський облік для України» програми «1С:Підприємство. Версія 7.7.» застосовуються, зокрема, константи. До констант відносять дані, які не змінюються або змінюються дуже рідко, визначають форму введення чи подання інформації, а також окремі елементи облікової політики (таблиця 4.4.1).

Таблиця 4.4.1Назви та значення констант для визначення облікової політики

за окремими елементамиНазва константи Значення константи

1. Метод партіонного обліку

За партіями або середньозважений

2. Вид взаєморозрахунків У розрізі рахунків (накладних) або в розрізі договорів

3. Основна валюта Вибирається із довідника «Валюти» 4. Використовувати рахунки витрат

Які класи витрат використовувати у проводках: тільки 8; тільки 9; 8 і 9 класи

5. Проводку по ПДВ робити за податковою накладною

«Так» – проводка буде формуватися при проведенні податкової накладної.«Ні» – проводка буде формуватися при проведенні видаткової накладної.

210

Продовження таблиці 4.4.1Назва константи Значення константи

6. Автоматичне створення податкових накладних

«Так» – автоматичне формування податкових накладних на основі усіх документів, що викликають виникнення податкового зобов’язання.«Ні» – формування податкових накладних вручну

Елементи облікової політики щодо необоротних активів у даній конфігурації реалізовані у довіднику «Необоротні активи». Щодо кожного необоротного активу типовою конфігурацією передбачено застосування одного з методів нарахування амортизації у фінансовому обліку: прямолінійний, зменшення залишку, прискореного зменшення залишку, виробничий, кумулятивний, податковий. Крім того, є можливість окремого нарахування податкової амортизації. Для автоматичного нарахування податкової амортизації у довіднику «Необоротні активи» для кожного виду необоротного активу необхідно встановити позначку «٧» у рядку «Нараховувати знос в податковому обліку». При проведенні документів на рух необоротних активів проводки формуються як у фінансовому, так і в податковому обліку. У довіднику «Необоротні активи» вказується ліквідаційна вартість та термін служби об’єкта, його початкова вартість, рахунок обліку, дата введення в експлуатацію та вид діяльності, для якого об’єкт використовується.

Документ «Фінансові результати» є регламентованим і використовується для виконання наступних операцій: закриття рахунків обліку витрат за елементами (рахунків класу 8), закриття рахунка загальновиробничих витрат (рахунок 91) і визначення кінцевого фінансового результату діяльності підприємства тобто закриття всіх рахунків доходів і витрат на відповідні субрахунки рахунка 79 «Фінансові результати». Кожна з перерахованих операцій відповідає певному етапу визначення фінансових результатів підприємства і задається в реквізиті «Етап визначення фінансових результатів» діалогової форми цього документа.

Таким чином, дана конфігурація надає певні можливості вибору і реалізації облікової політики щодо обліку необоротних активів та нарахування амортизації у фінансовому та податковому обліку, обліку взаєморозрахунків з постачальниками та покупцями, обліку витрат і визначення фінансових результатів. Очевидно, що дана програма має недостатні можливості вибору облікової політики щодо списання запасів і взагалі ігнорує усі інші елементи облікової політики.

У системі «1С:Підприємство. Версія 8.0» [2] реалізована

211

можливість налагодження параметрів облікової політики для різних підприємств. Зокрема, на вибір користувача пропонується облік запасів з деталізацією до партій; взаєморозрахунків – з деталізацією до розрахункових документів; метод оцінки вибуття запасів задається на вибір (ФІФО, ЛІФО, середньозважений); середньозважена ціна може визначатися як на момент операції, так і в цілому за місяць; є можливість вказувати рахунки обліку запасів і взаєморозрахунків в документах; облік в роздрібній торгівлі можливий не тільки за цінами продажу, а й за обліковими цінами; реалізована можливість обліку в автоматизованих торгових точках, де в момент здачі виручки відома або невідома продана номенклатура товарів; реалізований облік в комісійній торгівлі; в документах з’явилася можливість вказувати оборотну тару; облік необоротних активів реалізований у трьох окремих підсистемах (основні засоби, нематеріальні активи, малоцінні активи); ведеться облік стану основних засобів (в експлуатації, в ремонті, законсервовано); параметри нарахування амортизації можуть змінюватися в процесі експлуатації основного засобу; є можливість віднести амортизацію одного основного засобу на декілька напрямків; амортизація може нараховуватися з допомогою сезонних коефіцієнтів; реалізовані операції придбання і будівництва основних засобів власними силами; є можливість ведення складського обліку основних засобів до моменту їх ведення в експлуатацію; реалізована операція передачі купленого устаткування в монтаж; передбачена інвентаризація основних засобів; для обліку малоцінних та швид-козношуваних предметів і малоцінних необоротних активів викорис-товуються єдині механізми, ведеться їх сумовий і кількісний облік, автоматизовані передача їх в експлуатацію, внутрішнє переміщення, списання, нарахування 100 % амортизації; проводки по витратах формуються за рахунками 8 і 9 класів; реалізований облік виробництва продукції, напівфабрикатів та послуг; підтримується облік вироб-ництва з давальницької сировини, власними силами, стороннім контрагентом; реалізований облік оборотних відходів; повністю автоматизований розрахунок собівартості за підрозділами, за переді-лами; реалізовані способи розподілу непрямих витрат в залежності від обсягів випуску, планової собівартості, оплати праці, матеріальних витрат; реалізований облік податку на прибуток за П(С)БО 17.

У системі «1С:Підприємство. Версія 8.0» [1] передбачено встановлення облікової політики в податковому обліку. Передбачені різні варіанти визначення моменту бази оподаткування по прибутку і ПДВ: за першою подією, за відвантаженням, за оплатою і не визначається. Окремо ведеться податковий облік основних засобів за трьома групами, нематеріальних активів, податкової амортизації, балансової вартості валюти, здійснюється нормування витрат на

212

відрядження, рекламу, гарантійне обслуговування, паливно-мастильні матеріали, страхування тощо. Податковий облік незалежний від фінансового, він ведеться на підставі спільних з фінансовим обліком документів, проте для відображення операцій у податковому обліку заповнюються спеціальні реквізити і вмикається відповідна опція.

Компанія «Інталєв», хоч і застосовує Положення про управлінську облікову політику, проте механізми її формування у програмному продукті «Інталєв: Корпоративні фінанси» не подає. Якщо управлінська облікова політика не відрізняється від фінансової, тоді фактичні дані можна транслювати із бухгалтерської системи. Але, якщо є значні відмінності, то налагодження режимів трансляції виявиться або дуже трудоємким, або неможливим. Хоч фактичні дані можна вводити безпосередньо в «Інталєв: Корпоративні фінанси», проте в цій програмі вибір елементів облікової політики відсутній взагалі.

Хоч існує думка, що в наказі про облікову політику мають бути відображені лише ті елементи облікової політики, за якими існує можливість вибору методу, автор вважає, що за умови застосування різних облікових політик для різних видів обліку доцільно регламентувати додатково ще і ті елементи, за якими є можливість вибору в різних видах обліку, але немає альтернатив в одному виді обліку. Ця пропозиція слушна, якщо дані одного виду обліку транслюються в інший вид обліку, а також для розуміння відмінностей між обліковою політикою в різних видах обліку і застереження використання неприйнятних даних при підготовці управлінських рішень.

Облікова політика у фінансовому, податковому, управлінському та стратегічному обліку підприємства повинна включати наступні елементи (додаток Ц5).

Комп’ютерні інформаційні підсистеми повинні передбачати можливість вибору будь-якого методу оцінювання об’єктів обліку. Цей процес розпочався і активно реалізується в підсистемах фінансового і податкового обліку. Подальшого дослідження потребують повнота формування облікової політики у різних комп’ютерних системах і визначення складу і структури наказу про облікову політику в податковому, управлінському та стратегічному обліку.

Враховуючи, що основними функціями управління ефективністю вкладення капіталу є контроль і аналіз показників ефективності, останній підрозділ монографії присвячено дослідженню їх організації.

213

ВИСНОВКИ ЗА РОЗДІЛОМ 41. З метою підготовки якісної інформації для контролю і аналізу

ефективності вкладення капіталу автором розроблена концепція обліку вкладень капіталу в торговельне підприємство, яка містить в собі: авторську класифікацію вкладень капіталу в підприємство та їх перетворення у витрати; авторську класифікацію нових видів неречового капіталу; рекомендації щодо внесення змін в існуючу методологію фінансового обліку активів, витрат, капіталу; зміни до плану рахунків активів, зобов’язань і капіталу; зміни форм балансу, звітів про фінансові результати, про рух грошових коштів та про власний капітал підприємства, пропозиції щодо застосування різної облікової політики для різних видів обліку та концепції організації управлінського тактичного і управлінського стратегічного обліку на торговельному підприємстві.

2. Авторська концепція обліку вкладень капіталу сприяє розмежуванню вкладень капіталу і витрат підприємства в обліку, що дозволяє більш достовірно визначати фінансові результати від різних видів діяльності; дозволяє періодично отримувати інформацію про вкладення капіталу та теперішню вартість капіталу, що необхідно для контролю і аналізу ефективності вкладення капіталу; у балансі підприємства за авторською концепцією більш детально розшифровуються чинники ефективності підприємства, що надає інформацію для визначення причинно-наслідкових зв’язків чинників ефективності та отриманих підприємством ефектів, відображення генетичного аспекту мікроекономічної системи і дозволить за наявності відповідної методології ефективно управляти чинниками ефективності з метою отримання найбільших ефектів від вкладення капіталу.

3. Автором сформульовані рекомендації щодо удосконалення організації інформаційної бази бухгалтерської системи «1С:Підприємство. Версія 7.7.» та інтеграції її з іншими підсистемами підприємства, оскільки відокремлена бухгалтерська програма не забезпечить суттєвої інформаційної ефективності в управлінні підприємством.

4. Контролювати і аналізувати інвестиційні та інші бюджети проектів підприємства можна у підсистемах управління проектами лише за можливості інтеграції їх з підсистемами фінансового або управлінського обліку. У випадку інтеграції підсистем управління проектами з підсистемами фінансового обліку у бухгалтерську інформацію потрібно внести велику кількість поправок згідно відмінностей в обліковій політиці між підходами бухгалтерів та економістів, тобто потрібний механізм трансформації даних і

214

приведення їх у майбутні оцінки. За умови інтеграції підсистем управління проектами з підсистемами управлінського обліку такий механізм трансформації уже розроблений, а також є можливість паралельного ведення управлінського обліку за підходами бухгалтерів і економістів.

5. Автором розроблені форми бюджету капіталу, балансу, бюджету фінансових результатів, бюджету грошових потоків, функціональних та операційних бюджетів торговельного підприємства з використання ПМК «Інталєв: Навігатор» за підходом бухгалтерів. Підхід економістів доцільний при порівнянні бюджетів підприємства з інвестиційним бюджетом, а підхід бухгалтерів застосовується для поточного фінансового управління.

6. Для забезпечення бюджетного управління фактичними даними про хід виконання бюджетів було створено концепцію побудови управлінського обліку за двома варіантами (інтегрованим з фінансовим обліком та двохкруговим) та двома способами при двохкруговому варіанті шляхом трансформації даних фінансового обліку та шляхом ведення окремого управлінського обліку.

7. Функції стратегічного прогнозування (планування), обліку, контролю та аналізу створюють інформаційне забезпечення прийняття вищим керівництвом підприємства стратегічних рішень щодо визначення місії, цілей підприємства на довготермінову перспективу та шляхів їх реалізації і оцінки. Те, що розуміють під стратегічним аналізом, насправді є стратегічним плануванням; мета стратегічного обліку – створення інформаційної моделі підприємства у його взаємозв’язку із зовнішнім оточенням; мета стратегічного контролю – виявлення відхилень у ході реалізації стратегічних планів; мета стратегічного аналізу – пошук причин відхилень у реалізації стратегічних планів та визначення шляхів їх усунення.

8. В основі стратегічного планування і обліку лежить система моделей. У науці відомо багато підходів до побудови моделей, які можна застосувати у стратегічному управлінні. Усі вони орієнтовані на відображення лише певних аспектів чи об’єктів стратегічного управління. Одна із концепцій називається «вимірювання досягнень», інші – створені як методики для стратегічного «аналізу».

9. Побудову стратегічної моделі планування і обліку потрібно починати з побудови матриці «конкурентоспроможність – стадія життєвого циклу», матриці Mc Kinsy та оцінки розривів для окремих стратегічних господарських одиниць. На наступному етапі доцільно визначити господарський портфель підприємства (Матриця Shell, матриця ВСG). Далі необхідно оцінити досяжність цілей та скласти перелік ресурсів, якими володіє підприємство (аналіз ресурсів), потім провести SWOT-аналіз. На наступному етапі необхідно визначити

215

ринкову і конкурентну ціль – це стан окремих характеристик підприємства від мікро- до макрорівня, досягнення яких є для нього бажаним і на досягнення яких спрямована його діяльність. Усі змодельовані стратегічні аспекти необхідно відобразити у системі збалансованих показників.

10. Доведено, що класична концепція стратегічного управління на основі системи збалансованих показників практично придатна лише для управління успішністю окремих індивідів чи систем, які не є соціальними організаціями. Поєднавши переваги системи збалансованих показників та сучасного трактування ефективності управління бізнесом як балансу задоволення інтересів зацікавлених осіб, автор розвинула власну концепцію стратегічного управління ефективністю бізнесу, подолавши недоліки класичної її концепції. З допомогою програмного забезпечення «Інталєв: Навігатор» автором побудована карта стратегічних цілей на основі авторської концепції стратегічного управління ефективністю бізнесу, яка усуває проблему мотивації персоналу до діяльності задля досягнення спільних цілей.

11. З метою ефективного стратегічного управління ефективністю торговельного бізнесу, зокрема, для інформаційного забезпечення функцій контролю і аналізу ефективності вкладення капіталу, доцільно вести постійний облік показників, якими виражаються цілі основних груп учасників бізнесу, а також змодельованих у показниках чинників зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства, які впливають на задоволення їх інтересів. Серед цільових показників необхідно передбачити відображення цілей інвесторів, а до чинників середовища доцільно додати чинники інвестиційного середовища, таким чином забезпечуючи взаємозв’язок підсистеми стратегічного управління з підсистемою управління інвестиційним проектом.

12. Показники, що відображають зовнішнє середовище підприємства повинні відслідковуватись у підсистемі стратегічного управління підприємством, для чого доцільно під’єднати до неї зовнішні джерела даних, зокрема, з Інтернету чи приватних корпоративних мереж. Показники внутрішнього середовища будуть транслюватись у підсистему стратегічного управління із інших підсистем підприємства. Зокрема, дані про виконання інвестиційного бюджету, бюджету капіталу, бюджетів доходів і витрат, бюджетів руху грошових коштів та натурально-вартісних бюджетів підприємства необхідно транслювати із підсистеми бюджетного управління. Таким чином, підсистема бюджетного управління буде пов’язана з підсистемою управління інвестиційним проектом через інформаційний обмін показниками інвестиційного бюджету, та з підсистемою стратегічного управління через ключові показники, якими вимірюється ступінь задоволення інтересів інвесторів.

216

13. Наказом про облікову політику доцільно закріпити методи оцінювання об’єктів обліку, які слід використовувати у поточному звітному періоді. За умови комп’ютеризації різних видів обліку доцільно формувати облікову політику за кожним видом обліку окремо (фінансовим, податковим, управлінським тактичним та управлінським стратегічним). Для систем фінансового обліку доцільно застосовувати історичні оцінки, податкового – методи податкового законодавства, бюджетного управління – поточні оцінки, стратегічного управління та управління проектами – майбутні. Оцінюючи звітність на поточну дату за різними підходами, можна отримати інформацію про вплив зміни середовища на показники підприємства (різниця між поточними і історичними оцінками або між майбутніми і поточними). Різниця між показниками звітності за минулий і поточний період, подана в поточних оцінках, дає можливість виключити вплив зміни середовища.

217

РОЗДІЛ 5. ОРГАНІЗАЦІЯ КОНТРОЛЮ І АНАЛІЗУ ЕФЕКТИВНОСТІ ВКЛАДЕННЯ КАПІТАЛУ

В УМОВАХ МЕРЕЖЕВИХ КОМП’ЮТЕРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ОБРОБКИ ІНФОРМАЦІЇ

5.1. Сутність функцій контролю і аналізу ефективності вкладення капіталу

Зміна форм власності та створення ринкового механізму господарювання в Україні привели до суттєвих змін у характері взаємовідносин господарюючих суб’єктів, що потребує трансформації системи управління ефективністю організацій і підприємств України та контролю і аналізу ефективності як окремих функцій управління. З метою належного виконання функцій контролю і аналізу ефективності на практиці необхідне наукове обґрунтування їх теоретичних засад, зокрема, сутності, складу, меж тощо.

Визначення і класифікація контролю і аналізу в Україні і за кордоном досліджувалися значною кількістю фахівців (додатки Ч, Ч1, Ш, Ш1). Проте, сутність контролю і аналізу ефективності вкладення капіталу конкретно не розглядалась. У більшості літературних джерел наводяться різні назви і тлумачення терміну «контроль», які не завжди адекватно відбивають глибинну суть цього терміна або зовсім не відображають її. Здебільшого даний термін тлумачиться як перевірка, нагляд, пасивне стеження або реальна влада. Застосовуються різні назви контролю: внутрішній, господарський, економічний, фінансовий, фінансово-економічний, контроль як функція менеджменту, система внутрішнього економічного контролю, контролінг тощо.

Метою написання підрозділу є формулювання визначення контролю та аналізу ефективності вкладення капіталу, застосування процедурного підходу до цих функцій управління, визначення їх меж і розмежування процедур, що дасть можливість чітко формувати комп’ютерні алгоритми контрольних та аналітичних дій, а також коректно застосовувати відповідну термінологію у науці, освіті та на практиці.

Далі наводиться авторська оцінка назв і визначень контролю на основі вивчення спеціальних літературних джерел (додаток Ч).

Зокрема, Шевчук В.О. [387, с. 11–15] вважає, що слово «контроль» має латинське походження, утворене шляхом сполучення слів «rola» – згорток паперу із записами, документ; та «contra» – протиставлення. Отже, термін «controla» слід тлумачити як порівняння (зіставлення чи протиставлення) кількох тверджень. Єдиного визначення контролю Шевчук В.О. не дає, він звертає увагу на багатоаспектність цього явища, яке пропонує розглядати як мінімум в онтологічному,

218

гносеологічному, управлінському та інших аспектах. Зокрема, контроль як функцію менеджменту він визначає як специфічний вид управлінської діяльності, зміст якої полягає в одержанні інформації від функцій цілепокладання і нормування та обліку, зіставленні одержаної інформації та передаванні наслідків порівняння для виконання функції регулювання.

Усач Б.В. [366, с. 10] пише, що контроль (фр. controle – список, який ведеться у двох примірниках; тут – повторне повернення до раніше розглянутого питання, його перевірка) означає перевірку тих чи інших господарських рішень з метою встановлення їхньої законності та економічної доцільності.

Максимова В.Ф. звертає увагу на доцільність вживання терміну «система внутрішнього економічного контролю» [245, с. 16], проте чіткого визначення такої системи не наводить.

Мочерний С.В. [268, с. 346] формулює визначення контролю як пасивного процесу, перевірки, нагляду і тут же зауважує, що це реальна влада.

В авторефератах [216, с. 6; 234, с. 7] визначення контролю або не відображають його сутність, або не вносять суттєвих доповнень до вже існуючої термінології.

Більш доцільним є наведене у глосарії [http://www.glossary.ru//offer.htm] (додаток Ч) трактування контролю, проте і воно не повно відображає сутність цього явища.

Визначення контролінгу за великим енциклопедичним словником по суті не відрізняється від визначення контролю.

Таким чином, суть контролю за більшістю визначень полягає в порівнянні (зіставленні) кількох величин з метою визначення їх відповідності певним еталонам. Проте, простежується деяка відмінність між спостереженням, порівнянням і контролем.

Ми частково згодні з Ващенко І.В. [71, с. 9–11], яка відмічає, що головною визначальною рисою контролю є можливість привести фактичний стан підконтрольного об’єкта у відповідність з нашими уявленнями, тобто контроль – це не просто спостереження, а конструктивна дія. «Контрольованим» будь-який процес або об’єкт є лише в тому разі, коли ми маємо можливість змінювати його поточні параметри в такому напрямку, щоб вони співпадали з нашим уявленням про бажаний перебіг цього процесу чи стан об’єкту. Необхідно чітко відрізняти спостереження за станом певних параметрів і «контроль» у зовсім іншому розумінні – коли певний суб’єкт має можливість управляти об’єктом, але свідомо не використовує цієї можливості і задовольняється налагодженням контролю за результатами його функціонування.

Таким чином, поняття «контроль» принципово відрізняється від

219

понять «порівняння», «спостереження», кожне з цих визначень має своє конкретне значення. Згадані поняття функціонально пов’язані між собою: так, фактична інформація для здійснення контролю отримується шляхом спостереження (одна із фаз обліку), а результати контролю – шляхом порівняння фактичних даних з еталонними (виробленими в процесі планування, нормування, оптимізації тощо) і використовуються для управління процесом або об’єктом.

Першопричиною існування контролю у суспільно-господарській сфері суспільства Шевчук В.О. [387, с. 8] вважає саморегулятивні чинники – потребу захистити себе від руйнівного впливу ззовні; утримати в певних рамках власні дії, що виходять в оточуюче середовище; прагнення залишатись незалежним при одночасному зростанні впливу зовнішніх чинників.

Економічними аргументами щодо потреби у здійсненні економічного контролю на підприємствах України відповідно є: посилення негативного впливу зовнішніх факторів; нерівномірний розподіл інформації між учасниками прийняття рішень; інтенсивність конкуренції на ринку торговельних послуг.

Тобто, контроль необхідний не тільки по відношенню до господарських процесів, а й для здійснення взаємодії певного суб’єкта контролю із зовнішнім середовищем. Зовнішнім середовищем для підприємств і організацій України є: суспільне мікросередовище (конкуренти, покупці, постачальники); суспільне макросередовище (держава, громадські організації), природне середовище (ресурси, екологія), інформаційне середовище тощо.

В економічній літературі прийнято здійснювати класифікацію об’єктів та суб’єктів на зовнішніх і внутрішніх по відношенню до підприємства за належністю їх до зовнішнього чи внутрішнього контурів підприємства за критерієм юридичних прав і зобов’язань власності. Тобто, контроль на підприємстві здійснюється по відношенню до внутрішнього і зовнішнього середовища. Таким чином, за ознакою юридичної належності підконтрольних об’єктів і суб’єктів до підприємства слід розрізняти зовнішній і внутрішній контроль. Логічно внутрішній контроль спрямувати на внутрішній контур, а зовнішній – на зовнішній контур підприємства. Проте, наведений зміст поняття внутрішнього контролю майже не відрізняється від загальновживаного, крім випадків, якщо власник підприємства, який є суб’єктом контролю вважається зовнішнім суб’єктом. Проте така ситуація є неможливою в сучасних організаціях, де власниками є переважна більшість працівників, а функції контролю делеговані певним підрозділам та організаційним структурам підприємств і організацій. Але зовнішнім контролем в економічній літературі вважається контроль, у якому підконтрольним об’єктом є

220

підприємство (його внутрішній контур), а суб’єкт контролю є елементом зовнішнього контуру підприємства. Таким чином, у вітчизняній економічній літературі взагалі не досліджується контроль зовнішнього оточення підприємства, хоч такий вид контролю набуває усе більшого значення при формуванні стратегії підприємств (їх довготермінової взаємодії із зовнішнім середовищем).

Виходячи із вищевикладеного, виникає потреба в уточненні класифікації видів контролю та у введенні нового виду контролю. Не порушуючи загальновідомої класифікації економічного контролю за суб’єктами контролю на зовнішній і внутрішній, автор пропонує виділяти контроль внутрішнього середовища і контроль зовнішнього середовища підприємства.

Зовнішнім середовищем по відношенню до суб’єкта контролю є як фізичне середовище, так і людське (юридичні і фізичні особи). Тому зводити суть контролю тільки до розуміння його як функції управління підконтрольним об’єктом було б неправильно. В дійсності контроль охоплює не тільки процес функціонування і фактичний стан підконтрольних об’єктів, а й діяльність людей, які беруть участь у господарському процесі, фактичне виконання делегованих їм функцій та управлінських рішень, тобто підконтрольних суб’єктів.

Виходячи з вищевикладеного, автор вважає, що в процесі контролю необхідно виділяти підконтрольні об’єкти та підконтрольні суб’єкти. До цього часу в економічній літературі були пропозиції тільки щодо виділення підконтрольних об’єктів.

Таким чином, однією із важливих ознак економічного контролю є стеження за підконтрольними об’єктами та підконтрольними суб’єктами з метою коригування відхилень у їх поведінці від заданих параметрів. Проте, дане визначення контролю є доцільним у випадку можливості впливу суб’єкта контролю на підконтрольний об’єкт чи суб’єкт.

У випадку неможливості впливу на підконтрольний об’єкт чи суб’єкт, коли контроль здійснюється з метою захисту від руйнівного впливу підконтрольного об’єкта чи підконтрольного суб’єкта на суб’єкт контролю доцільною є зміна контрольних норм суб’єктом контролю. Тобто, вищенаведені визначення контролю потребують деякого розширення, зокрема: «Контроль підприємства – це процес стеження суб’єктом контролю за підконтрольними об’єктами та підконтрольними суб’єктами із внутрішнього та зовнішнього середовищ підприємства з метою коригування відхилень у їх поведінці від заданих параметрів у випадку можливості впливу і коригування контрольних норм суб’єктом контролю у випадку неможливості впливу».

По аналогії з вищенаведеним визначенням контролю підприємства

221

визначення власне контролю ефективності вкладення капіталу можна сформулювати так: «Контроль ефективності вкладення капіталу – це процес стеження суб’єктом контролю за підконтрольними об’єктами та підконтрольними суб’єктами із внутрішнього та зовнішнього середовищ з метою коригування відхилень у їх поведінці від заданих параметрів задля досягнення ефективності вкладення капіталу у випадку можливості впливу і коригування контрольних норм суб’єктом контролю у випадку неможливості впливу».

Шевчук В.О. [387, с. 14] визначає контроль як систему, яка є взаємопов’язаною сукупністю контролюючого суб’єкта, контрольних дій та підконтрольного об’єкта. Проте автор вносить корективи до вищевказаного складу елементів системи контролю і виділяє підконтрольні об’єкти і підконтрольні суб’єкти із зовнішнього та внутрішнього середовищ, крім того, у складі підконтрольних об’єктів та суб’єктів виділяє реальну та змодельовану інформаційною системою поведінку підконтрольних об’єктів і суб’єктів (рис. 5.1.1).

Рис. 5.1.1. Склад елементів системи економічного контролю

Далі досліджується сутність аналізу ефективності вкладення капі-талу на основі авторської оцінки його визначень за літературними джерелами (додаток Ш). Серед назв аналізу зустрічаються такі: аналіз, економічний аналіз, аналіз господарської діяльності, аналіз фінансового стану, фінансовий (мікроекономічний), фінансово-еконо-мічний аналіз та інші. Усі досліджені визначення аналізу можна згру-пувати на: 1) визначення загальнологічного методу аналізу; 2) засто-сування загальнологічного методу аналізу до фінансово-економічної сфери буття; 3) вивчення причинно-наслідкових зв’язків з метою досягнення ефективності діяльності підприємства; 4) застосування загальнологічного методу аналізу до фінансово-економічної сфери буття з акцентом на вивчення факторів впливу; 5) інструмент для прийняття управлінських рішень; 6) інструмент виявлення резервів.

222

Суб’єкт контролю

(норми контролю)

Підконтрольні суб’єкти

Підконтрольні об’єкти

Фізичні та юридичні

особи

Підприємство

Реальна поведінка

Інформація про реальну поведінку

Інформація

КоригуванняВнутрішнє середовище

Зовнішнє середовище

Мних Є.В. [264, с. 272] справедливо відмічає, що проблемні позиції сучасної парадигми аналізу в економіці стосуються визнання його в декількох аспектах: як методу пізнання економічних систем, як системи спеціальних знань і цілісної науки, як функції менеджменту. Він констатує, що значна частка методики аналізу вивчається в курсах фінансового менеджменту, управлінського обліку, аудиту, маркетингу. Така участь аналізу визначається його роллю як загального методу наукового пізнання, проте масштабність застосування методу не може і не повинна спотворювати цілісність предмету спеціальної економічної науки.

Р.І. Стеців [352] формує зміст економічного аналізу за такими нап-рямками: етимологічний; онтологічний (загальносуттєвий); гносеоло-гічний (пізнавальний); економічний аналіз як наука; економічний аналіз як освітня дисципліна; економічний аналіз як проблема; управлінський (кібернетичний) напрям; організаційний підхід.

Аналіз на підприємстві – це передусім факторний аналіз. Під економічним факторним аналізом, по Баканову М.І. і Шеремету А.Д. [42, с. 104], треба розуміти поступовий перехід від вхідної факторної системи (результативний показник) до кінцевої факторної системи (чи навпаки), розкриття повного набору прямих кількісно вимірюваних факторів, які впливають на зміну результативного показника.

На думку Приходька Н.С., предметом економічного аналізу (в загальному розумінні) є причинно-наслідкові зв’язки зміни економіч-них явищ та процесів, що історично склались під впливом об’єктивних та суб’єктивних факторів і знаходять своє відображення в системі економічної інформації [309], з чим автор цілком погоджується. Таким чином, потребує розмежування власне аналіз як функція управління підприємством та загальнологічний метод аналізу. Але спочатку автор здійснить розмежування управлінських функцій контролю та аналізу на підприємстві.

Автор вважає, що усі проблеми функцій контролю та аналізу виникають із-за недостатнього визначення меж цих явищ буття і відсутності розмежування процедур контролю та аналізу. Хоч окремі вчені вважають малопродуктивною дискусію щодо визначення меж будь-якої прикладної економічної науки, в тому числі й контролю та аналізу [264, с. 272], проте з метою комп’ютеризації контрольних та аналітичних процедур таке розмежування є необхідним, так як комп’ютерній програмі необхідні чітко сформовані алгоритми.

Далі автор застосовує процедурний підхід до функцій контролю та аналізу, визначає їх межі і розмежовує процедури функцій контролю та аналізу. Це дасть нам можливість не тільки чітко формувати комп’ютерні алгоритми контрольних та аналітичних процедур, а також більш чітко визначити місце контролю і аналізу в системі управління

223

підприємством та суспільно-господарському бутті, предмет, об’єкти, мету і методологію цих двох наук.

Розкладемо функції контролю і аналізу на елементи. Спочатку визначимося з назвою цих елементів. Виговська Н.Г. [91, с. 335] розрізняє організацію роботи і організацію процесу, з чим автор цілком погоджується. Робота у Виготської Н.Г. складається із процесів, процеси – із стадій, а стадії поділяються на етапи. Поняття «фаза» і «етап» вона ототожнює. В організації контрольного процесу Виговська Н.Г. виділяє три стадії: підготовчу, технологічну і результативну. На думку автора, процес складається із етапів, а етап – із стадій або фаз. Тобто, автор схильна ототожнювати стадії і фази. Тому доцільно виділити у контрольному та аналітичному процесі по три етапи, і назвати їх забезпечення, процедура і наслідок, як і Шевчук В.О. [387, с. 32]. В принципі, авторський склад елементів процесу по суті не відрізняється від складу, виначеного Виготською Н.Г., окрім назви елементів процесу.

Автор вважає, що предметом контролю є поведінка реальних підконтрольних суб’єктів, об’єктів та відповідних їй економічних показників, сформованих в інформаційній системі підприємства. Процес контролю – це сукупність дій суб’єктів контролю щодо підконтрольних об’єктів і суб’єктів, який включає в себе забезпечення, процедуру і наслідок контролю. Забезпеченням контролю є реальна поведінка підконтрольних суб’єктів і об’єктів підприємства, очікування суб’єкта контролю щодо цього та відповідні нормативні і фактичні показники, в яких відображена змодельована поведінка підконтрольних суб’єктів і об’єктів. Процедура контролю полягає у співставленні. Наслідком контролю є оцінювання відхилень. Мета контролю – виявлення та оцінювання відхилень (виявлення міри відповідності відхилень очікуванням суб’єкта контролю) і прийняття рішень на підставі цієї оцінки. Оскільки контроль ефективності вкладення капіталу здійснюється на основі показників, то реальний аспект контролю в подальшому автор не враховує (рис. 5.1.2).

Рис. 5.1.2. Склад процесу економічного контролю

224

Норми контролю

Фактографічна інформація

Співставлення фактографічної

інформації з нормами контролю

Оцінювання відхилень суб’єктом контролю на предмет відповідності

його очікуванням і прийняття рішень1. Забезпечення

контролю 2. Процедура контролю

3. Наслідок контролю

Встановивши процедури контролю ефективності вкладення капіталу, доцільно, перш ніж провести це з функцією аналізу, дати визначення аналізу ефективності вкладення капіталу. За визначенням автора, аналіз ефективності вкладення капіталу – це дослідження зміни економічних явищ і процесів у їх взаємозв’язку та взаємообумовленості з метою забезпечення цільового управління факторами, які обумовлюють ефективність вкладення капіталу. Предметом функції аналізу є причинно-наслідкові зв’язки зміни фінансово-економічних явищ і процесів, які склалися під впливом об’єктивних та суб’єктивних факторів і знаходять своє відображення в системі фінансово-економічної інформації.

Процес функції аналізу також включає в себе забезпечення, процедуру і наслідок. Забезпеченням функції аналізу ефективності вкладення капіталу є розбіжності між очікуваннями суб’єкта контролю, нормативними і фактичними даними про ефективність вкладення капіталу та інформація про фактори, що вплинули на них. Процедура функції аналізу полягає у визначенні впливу факторів на відхилення фактичних показників від нормативних чи очікуваних. Наслідком функції аналізу є розробка заходів по усуненню відхилень. Мета аналізу ефективності вкладення капіталу – пошук причин відхилень показників ефективності та визначення заходів по їх усуненню (рис. 5.1.3).

Рис. 5.1.3. Склад процесу економічного аналізу

У літературних джерелах функція аналізу не відмежовується від контролю. У літературі часто зустрічається думка, що наслідком контролю є пошук причин відхилень (аналіз) та прийняття рішень щодо їх усунення. Проте, автор розмежовує функції контролю і аналізу у зв’язку з відмінністю їх процедур, предметів, мети і сутності. Після здійснення суб’єктом контролю (власником, інвестором, позикодавцем, менеджером тощо) контрольної процедури проводиться оцінювання результатів контролю. Мета оцінювання – прийняття рішення (про продовження інвестування (фінансування), подальші плани в діяльності і т. і.). Якщо результати контролю виявляться недостатніми для прийняття рішень, то необхідно провести аналіз.

225

Дані про відхилення показниківДані про

чинники, які вплинули

1. Забезпечення аналізу

Визначення впливу чинників

Оцінювання впливу чинників і розробка

заходів по їх усуненню2. Процедура аналізу3. Наслідок аналізу

Результати аналізу повинні надавати інформацію про причинно-наслідкові зв’язки фінансово-економічних показників з тим, щоб суб’єкт аналізу зміг визначити альтернативні шляхи впливу на фактори і вибрати з них найбільш прийнятні.

Розглянемо проблему взаємозв’язку методу, методики, організації і методології фінансово-економічного контролю і аналізу. Автор раніше визначилася із взаємозв’язками цих термінів стосовно бухгалтерського обліку [85]. Застосуємо ті ж самі твердження до фінансово-економічного контролю і аналізу.

Стосовно фінансово-економічного контролю і аналізу треба розрізняти методологію – вчення про методи, що застосовуються в цих науках для вивчення предмету пізнання; і організацію – систему методів, способів та засобів, які забезпечують оптимальне функціонування та подальший розвиток фінансово-економічного контролю і аналізу, що включає [347]: 1) організацію контрольного та аналітичного процесів; 2) організацію праці контролерів та аналітиків; 3) організацію забезпечення контролю і аналізу; 4) організацію розвитку контролю і аналізу. Тобто методологія є вченням про усю систему методів, з допомогою яких здійснюються дослідження в фінансово-економічному контролі та аналізі, а організація – спосіб об’єднання методів у методику (рис. 5.1.4).

Рис. 5.1.4. Взаємозв’язки між методами, методикою, організацією і методологію

Поняття «методика» можна визначити як певну послідовність методів, прийомів (способів) проведення будь-якої роботи. Методику не треба ототожнювати з методом, так як метод є елементом методики та методології, а методика – елементом організації.

Методологія науки може бути загальною і конкретною. Загальна методологія вивчає закони розвитку наукового знання в цілому. Конкретна методологія ґрунтується на законах окремих наук, особливостях пізнання конкретних процесів і виявляється в існуванні, з одного боку, теоретичних узагальнень і принципів цих наук, а з другого – конкретних методів дослідження. Розрізняють наступні типи логіко-методологічних засобів [73, с. 394–405]: загальнологічні методи і наукові методи. Загальнологічні методи включають: аналіз, синтез,

226

Наука фінансово-економічного контролю і аналізу

Методологія

Методи

Організація

Методика

абстрагування, узагальнення, індукцію, дедукцію, аналогію, моделювання. Для дослідження довготривалих процесів застосовують історичний або логічний методи. Наукові методи поділяються на методи емпіричних досліджень і методи теоретичних досліджень. Методи емпіричного дослідження – це спостереження, опис, вимірювання, порівняння, експеримент. Методи теоретичного дослідження - формалізація, аксіоматичний, гіпотетичний, сходження від абстрактного до конкретного.

Івахненко В.М. [178, с. 177] ототожнює науку економічного аналізу з загальнонауковим методом дослідження. Основним методом аналізу Івахненко В.М. вважає аналітичний, за допомогою якого таке складне явище, як господарська діяльність підприємства, уявно розкладається на окремі, простіші складові, а потім вивчаються їхні кількісні та якісні сторони, зв’язки та взаємодії. Крім аналітичного методу застосовують й інші методи та технічні прийоми економічного аналізу. У своїй сукупності та послідовності застосування вони становлять притаманну тільки цій науці методику дослідження економічних явищ. Таким чином, Іваненко В.М. ототожнює поняття методики та методології. Разом з тим, він виділяє принципи економічного аналізу: «Внаслідок аналітичного процесу виникає можливість для поглибленого вивчення складу, зв’язків, властивостей предметів та явищ. Але сам процес розкладання слід проводити згідно з певними принципами»: поділ предметів або явищ має враховувати існуючі закономірності, склад, внутрішні кордони, зв’язки, функції; відокремлення частин, властивостей від предмета повинно здійснюватися послідовно, поетапно; основна увага в процесі аналізу повинна надаватися компонентам, які формують сутність предмета або явища, його якісну ознаку; в процесі аналізу необхідно враховувати системну побудову, ієрархію предмета або явища; межею аналізу, його кінцевою зупинкою є найпростіші елементи системи, які при цьому зберігають властивості усієї сукупності.

Таким чином, те, що Івахненко В.М. називає принципами аналізу, є, в основному, принципами класифікації. Але, окрім класифікації (визначення складу), аналіз передбачає ще й дослідження структури та функціональних властивостей елементів системи, тобто їх взаємозв’язки, які будуються за допомогою моделювання.

Тобто, господарська система будь-якого рівня має якісну сторону – визначеність, яка характеризує її як дану економічну систему, що має сукупність належних їй властивостей в системі зв’язків і відносин з іншими системами, і належить до класу однотипних з нею систем [73, с. 140, 142]. В основі якісної визначеності господарської системи лежить її склад, структура (спосіб зв’язку елементів у системі) і функціональні властивості у статиці, динаміці і генетиці.

227

Під кінець назріла необхідність розмежування поняття загальнологічного методу аналізу і фінансово-економічного аналізу як функції управління підприємством. Таким чином, в результаті застосування загальнологічного методу аналізу до господарської системи розкладаємо її на окремі елементи, що схематично зображено на рис. 5.1.5, з чого логічно випливає, що економічний аналіз як функція управління підприємством є частиною загальнологічного методу аналізу і виявляє причинно-наслідкові зв’язки явищ і процесів у господарській системі.

Рис. 5.1.5. Взаємозв’язки аналізу і синтезу як загальнологічних методів пізнання і економічного аналізу як функції управління підприємством

Таким чином, у підрозділі 5.1 визначено сутність контролю і аналізу ефективності вкладення капіталу, розмежовано їх функції і розмежовано загальнологічний метод аналізу і фінансово-економічний аналіз як функцію управління підприємством. Автор наполягає на вживанні терміна «фінансово-економічний аналіз» замість «економічний», так як при аналізі економічна сфера оцінюється у фінансовому вимірнику. Стосовно контролю і аналізу ефективності вкладення капіталу недоцільно застосовувати будь-який прикметник, так як ефективність у сучасному розумінні є симбіозом фінансової,

228

Виявлення взаємозв’язків елементів системи у

статиці, динаміці, генетиці

Класифікація системи у статиці, динаміці і генетиці

Виділення ознак класифікації

Розкладання системи на аспекти

Виділення елементів системи

Визначення складу господарської

системи

Моделювання системи у статиці, динаміці, генетиці

Аналіз (загально-логічний метод

пізнання)

Виявлення причинно-наслідкових зв’язків

Внутрішніх Зовнішніх

Визначення структури господарської системи

Виявлення функціональних

властивостей господарської

системи

Економічний аналіз як функція управління підприємством

Синтез (загально-логічний метод пізнання)

економічної, екологічної, соціальної, технічної, функціональної та іншої ефективності.

Класифікація видів та заходів контролю, які застосовуються у комп’ютерних інформаційних системах, розглядаються у наступному підрозділі. 5.2. Класифікація видів та заходів контролю в комп’ютерних

інформаційних системахУ сучасній науці та практиці розроблено і впроваджено значну

кількість різних систем контролю (додаток Ч1), які задля їх систематизованого дослідження, удосконалення і розвитку доцільно прокласифікувати. В основу класифікації контролю ефективності вкладення капіталу автором дисертації покладені класифікаційні угрупування контролю, виділені Шевчуком В.О., які базуються на об’єктно-суб’єктному складі системи контролю. Шевчук В.О. відповідно виділяє класифікаційні угрупування за суб’єктами, об’єктами контролю і контрольними діями [387].

Оскільки автором удосконалено склад системи контролю, зокрема, виділено підконтрольні об’єкти і суб’єкти, а підконтрольні об’єкти поділено на реальні та змодельовані в інформаційній системі підприємства, то відповідно і класифікація видів контролю може бути дещо удосконалена. Автор виділяє додатково наступні ознаки класифікації видів контролю та класифікаційні угрупування (додаток Ч): за підконтрольними об’єктами (реальними та змодельованими в інформаційній системі; внутрішнього і зовнішнього середовища); за підконтрольними суб’єктами (фізичними і юридичними особами); за контрольними діями, зокрема, за контрольними нормами (адміністративний, бухгалтерський, податковий, бюджетний, оперативний, стратегічний).

При створенні концепції контролю ефективності вкладення капіталу в комп’ютерних інформаційних системах доцільно врахувати ще декілька ознак класифікації видів контролю. За часом здійснення доцільно виділити статичний і динамічний контроль. Статичний контроль поділяється на попередній, поточний та наступний, а динамічний – на безперервний та дискретний. За формами проведення контрольних дій розрізняють експертизу, сертифікацію, атестацію, інвентаризацію, ревізію, аудит, контролінг та моніторинг. За джерелами інформації доцільно розрізняти фактичний та документальний контроль. Крім того, виходячи з теми дисертаційного дослідження доцільно виділити ще два види контролю за контрольними діями, зокрема, в залежності від використання технічних засобів (безкомп’ютерний і комп’ютеризований).

За суб’єктами автор поділяє контроль на зовнішній і внутрішній, а

229

внутрішній у свою чергу на внутрішньосистемний та внутрішньо-господарський. Виходячи із системи класифікації видів контролю за вищевизначеними ознаками (додаток Ю) автором побудована концепція контролю ефективності вкладення капіталу в умовах мережевих комп’ютерних технологій обробки інформації.

Заходи контролю в КІС обумовлені особливостями комп’ютеризованого способу обробки інформації та властивостями її носіїв. Доцільно підрозділити їх на заходи контролю, спрямовані на забезпечення захисту інформації, та заходи контролю показників, створених у КІС, зокрема, ефективності вкладення капіталу виходячи з теми наукового дослідження.

Комп’ютеризація вирішила багато проблем, які поставило оточуюче буття перед системою управління підприємством. Разом з тим замість вирішених проблем перед керівниками підприємств виникли нові, зокрема: проблеми захисту інформації від несанкціонованого втручан-ня; юридичної доказовості електронних первинних документів; можливість втрати чи псування інформації при відключенні електро-енергії, проникненні комп’ютерних вірусів тощо. Кілька аспектів комп’ютерної обробки даних можуть збільшити ризик та/або потенційну грошову втрату підприємства від доступності облікової інформації ризикам – це: автоматизована обробка даних, зберігання електронних даних, складність обробки.

Комп’ютерні інформаційні системи мають вразливі місця, тобто слабкі сторони системи. Загроза КІС – це потенційне використання вразливого місця. Існує два основних підходи до аналізу вразливих місць та загроз системи: кількісний підхід та якісний підхід до оцінки ризику.

При кількісному підході до оцінки ризику кожен рівень доступності ризику потенційних збитків обчислюється як результат вартості окремого збитку, помноженого на вірогідність його виникнення. При застосуванні кількісного підходу може бути складно оцінити кожен випадок збитку та вірогідність його виникнення. Для цього необхідно передбачити майбутні події, що є дуже складно. Якісний аналіз оцінки ризику перераховує вразливі місця та загрози системи, суб’єктивно розставляючи їх в порядку значимості для сукупної доступності ком-панії ризику потенційних збитків. Незалежно від методу, який засто-совується, будь-який аналіз має включати оцінку доступності ризику потенційних збитків принаймні наступних сфер: зупинка діяльності, втрата програмного забезпечення, втрата даних, втрата апаратного забезпечення, втрата потужностей, втрата послуг та працівників.

Є дві категорії загроз: активні і пасивні. Активні загрози включають комп’ютерне шахрайство та комп’ютерний саботаж. Пасивні загрози – це помилки системи (пошкодження окремих

230

компонентів обладнання) та катастрофи. Доступність ризику (незахищеність) інформаційних систем призводить до надмірних витрат, недостатніх доходів, втрати активів, недостовірного обліку, перешкод у бізнесі (зупинки справ), санкцій, збитків з вини конкурентів, шахрайства та присвоєння.

Дослідження показують таку частотність причин виникнення кризового стану КІС: катастрофи – 30 %, навмисні дії – 45 %, людська помилка – 25 %. Тобто, значний відсоток кризових ситуацій можна зменшити або запобігти їм зовсім. Запобіганню загрозам КІС сприяє захист інформації в інформаційній системі і, зокрема, така функція менеджменту, як контроль.

Необхідність захисту інформації від несанкціонованого втручання обумовлена тим, що інформація, створена у КІС підприємства, є його власністю згідно з Законом України «Про інформацію» [163]. Право власності на інформацію – це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження інформацією. Згідно з Законом України «Про інформацію» визначається режим доступу до інформації. Режим доступу до інформації – це передбачений правовими нормами порядок одержання, використання, поширення і зберігання інформації. За режимом доступу інформація поділяється на відкриту та інформацію з обмеженим доступом. Інформація з обмеженим доступом поділяється на конфіденційну і таємну [163].

Власник інформації самостійно забезпечує захист інформації від несанкціонованого доступу. Захист інформації – сукупність організаційно-технічних заходів і правових норм для запобігання заподіянню шкоди інтересам власника інформації чи АС та особам, які користуються інформацією [159]. Результатами порушення прав захисту інформації в автоматизованих системах можуть бути: витік інформації, втрата інформації, підробка інформації, блокування інформації, порушення роботи АС [159].

Об’єктами захисту є інформація, що обробляється в АС, права власників цієї інформації та власників АС, права користувача. Захист інформації в АС забезпечується шляхом: дотримання суб’єктами пра-вових відносин норм, вимог та правил організаційного і технічного характеру щодо захисту оброблюваної інформації; використання засобів обчислювальної техніки, програмного забезпечення, засобів зв’язку і АС в цілому, засобів захисту інформації, які відповідають встановленим вимогам щодо захисту інформації (мають відповідний сертифікат); перевірки відповідності засобів обчислювальної техніки, програмного забезпечення, засобів зв’язку і АС в цілому встановленим вимогам щодо захисту інформації (сертифікація засобів обчислювальної техніки, засобів зв’язку і АС); здійснення контролю

231

щодо захисту інформації. Система захисту інформації – це підсистема організації, яка

контролює спеціальні ризики, пов’язані з комп’ютерними інформаційними системами. Для захисту інформації в КІС створюється комп’ютерна система безпеки. Комп’ютерна система безпеки має основні елементи будь-якої інформаційної системи, такі як апаратне забезпечення, бази даних, процедури та звіти.

Комп’ютерні системи безпеки розробляються шляхом застосування встановлених методів аналізу систем, розробки, впровадження, функціонування оцінки та контролю (табл. 5.2.1).

Таблиця 5.2.1Цілі інформаційної системи безпеки за фазами її життєвого

циклуФаза життєвого

циклу Цілі

Аналіз системАналіз вразливих місць системи з точки зору загроз та пов’язаних з ними ризиків потенційних збитків

Розробка системРозробка засобів безпеки та планів на випадок непередбачених подій, щоб контролювати визначені ризики потенційних збитків

Впровадження систем Впровадження розроблених заходів безпекиФункціонування систем, оцінка та контроль

Випробування системи та оцінка її ефективності і результативності. Внесення коригувальних змін за вимогою обставин.

Інформаційною системою безпеки має управляти головний спеціаліст з безпеки. Ця особа має звітувати безпосередньо раді директорів і мати повну незалежність. Звіти повинні охоплювати кожну фазу життєвого циклу системи.

Управління загрозами здійснюється шляхом запровадження заходів безпеки та планів на випадок непередбачених подій. Заходи безпеки зосереджуються на попередженні та розпізнаванні загроз. План на випадок непередбачених подій зосереджується на виправленні наслідків загроз.

Пасивні загрози включають такі проблеми як відключення електроенергії та збої в роботі комп’ютерів. Заходи контролю за такими загрозами можуть бути попереджуючими та коригуючими. Попереджуючі заходи контролю передбачають використання резервних компонентів інформаційних систем. Якщо одна частина системи не спрацьовує, резервна частина миттєво підключається і система продовжує функціонувати з невеликою паузою чи зовсім без

232

затримки. Коригуючі заходи контролю передбачають використання резервних файлів для виправлення помилок.

Для управління ризиком кризової ситуації важливим є забезпечення безперервності операцій в разі катастрофи. Управління ризиком кризової ситуації полягає в запобіганні і плануванні непередбачених подій. Запобігання кризовій ситуації є першим кроком в управлінні ризиком кризової ситуації. План виходу з кризи повинен запроваджуватися на найвищому рівні компанії. Першим кроком в розробці плану виходу з кризової ситуації має бути його підтримка вищим керівництвом і створення планового комітету. Складання плану включає три основні компоненти: оцінка критичних потреб компанії; список пріоритетних заходів для виходу з кризи; встановлення стратегії і процедур виходу. Повний набір стратегій виходу з кризового стану повинен включати таке: створення термінового центру, процедури реагування на загострення ситуації та альтернативні процедурні заходи, плани переміщення та заміщення персоналу, план рятування обладнання, план випробування та обслуговування системи.

Найбільшу загрозу для КІС становлять активні загрози, яких можна очікувати від трьох груп осіб: персоналу, який працює з інформаційними системами, користувачів і зловмисників. Персонал, який працює з інформаційними системами, – це: фахівці з обслуговування комп’ютерів, програмісти, оператори мережі, адміністративний персонал інформаційних систем, фахівці з контролю за даними. Користувачі складаються з різнорідних груп людей, яких можна відрізнити від інших, оскільки їхня функціональна сфера лежить у сфері обробки даних. У КІС – це бухгалтери, матеріально відповідальні особи та управлінці. Зловмисники – це будь-які посторонні особи, які під’єднуються до обладнання, електронних даних та файлів без належного дозволу.

Незаконні дії, які відбуваються в рамках роботи правопорушника, називаються злочинами службовців. Це – включення фіктивних операцій в інформаційну систему, підготовка суттєво викривлених фінансових звітів, корпоративні злочини (які приносять вигоду компанії, а не особам, які вчинили шахрайство).

Для атаки на інформаційні системи потрібні доступ до апаратного забезпечення, чутливі файли з даними або критичні програми. Існують різні методи, які можуть використовуватись особою для здійснення шахрайства в інформаційних системах,: маніпуляції з вхідними даними, зміна програми, пряма зміна файлу, крадіжка даних, саботаж, привласнення чи крадіжка інформації. У більшості випадків комп’ютерного шахрайства застосовується метод маніпуляції вхідними даними, так як він потребує найменших технічних навичок. Найменш поширеним методом є зміна програми, так як цей метод

233

комп’ютерного шахрайства потребує навичок програмування, якими володіє лише обмежена кількість спеціалістів.

Комп’ютерна програма може мати люк – частину програми, яка дозволяє доступ до інформаційних ресурсів в обхід її заходів безпеки. Пряма зміна файлу відбувається, коли посадові особи знаходять способи обійти звичайний процес введення даних у комп’ютерні програми. Серйозною проблемою в бізнесі сьогодні є крадіжка даних, так як у багатьох галузях економіки з високим рівнем конкуренції постійно проводиться пошук кількісної та якісної інформації про своїх конкурентів. Серйозну загрозу для інформаційної системи становить комп’ютерний саботаж, так як розлючені працівники, особливо звільнені, є тими особами, які здатні на саботаж комп’ютерної системи. Методами саботажу є «логічна бомба» (подвійна заробітна плата співробітникам), «троянський кінь» (деякий час неактивна програма, діє через певний проміжок часу), вірусна програма. Неза-конне привласнення комп’ютерних ресурсів існує, коли працівники використовують комп’ютерні ресурси компанії для своїх цілей.

Розрізняють загальні заходи контролю і заходи контролю прикладної програми. Загальні заходи контролю стосуються середовища обробки операцій в цілому і включають: загальні операційні процедури, заходи контролю обладнання, заходи доступу до даних. Заходи контролю прикладних програм стосуються конкретних прикладних програм.

Загальні заходи контролю можна підрозділити на заходи контролю інтеграції з Інтернет та іншими зовнішніми мережами і заходи контролю у внутрішній корпоративній мережі.

Пов’язана з Internet вразливість може проявитися в слабких місцях таких п’яти сфер: в операційній системі або її конфігурації; у веб-сервері або його конфігурації; у приватній мережі та її конфігурації; в різних серверних програмах; в загальних процедурах безпеки.

Веб-сервер є подібним до операційних систем в тому, що існує необхідність для постійної передачі консалтингових бюлетенів для поновлення з метою підтримання безпеки. Спеціальні ризики виникають, коли веб-сервер розміщується на головному комп’ютері, що приєднується до інших комп’ютерів різних користувачів.

Експоненціальне зростання користувачів Інтернету в останні роки призвело до появи у мережі проблем безпеки і захисту комерційної інформації, зокрема, покупки товарів за чужими кредитними картками, крадіжки інтелектуальної власності тощо.

Загрози безпеці інформації в мережі і рішення щодо її захисту дослідила Макарова М.В. [243, с. 158].

Найбільш поширеною є крадіжка ідентифікаційної інформації, коли збирають персональну інформацію про клієнтів («зламують» сайти,

234

злочинці удають з себе легітимних торговців і збирають інформацію у покупців), а потім замовляють картки під цими іменами. Дійсні номери карток також можуть бути автоматично згенеровані. Часто кредитні картки викрадаються у реальному світі та використовуються для он-лайнових закупівель. Від шахрайства з кредитними картками потерпають продавці більше за інших.

Головними вимогами до проведення комерційних операцій в Інтернеті є конфіденційність, цілісність, аутентифікація, авторизація, гарантії (неможливість відмови) і збереження таємниці. Виконання цих вимог залежить від технічних засобів та від відповідальності осіб і установ, а також від дотримання законів щодо захисту споживача від можливого шахрайства.

Для аутентифікації та збереження таємниці використовується шифрування. Різновидом аутентифікації є ідентифікація, яка перевіряє чи є відправник повідомлення тим, за кого себе видає. Аутентифікація ж перевіряє не тільки особистість відправника, але і відсутність змін в повідомленні. Збереженням таємниці є захист повідомлень від несанкціонованого перегляду.

В основі шифрування лежить алгоритм і ключ. Електронним підтвердженням відкритих ключів служать цифрові сертифікати. Надійний шлях для розповсюдження ключів – користування послу-гами сертифікованих центрів. Сертифікаційні центри несуть відпо-відальність за перевірку особистості користувача, надання цифрових сертифікатів, перевірку їх справжності. В Інтернеті використовується набір стандартів для захисту усіх рівнів мережі [243, с. 167].

Основним способом попередження активних загроз стосовно шахрайства та саботажу на підприємстві є впровадження послідовних рівнів заходів контролю за доступом до приміщення, до системи та до файлів. Метою заходів контролю за доступом до приміщення є встановлення фізичного бар’єру до комп’ютерних ресурсів для осіб, які не мають дозволу. Цей бар’єр слід застосовувати до апаратного забезпечення, областей введення даних, бібліотек даних, областей виведення даних та монтажу зв’язку. Слід вимагати, щоб усі користувачі носили захисні ідентифікаційні картки з фотографіями. Комплекси з обробки даних слід розташовувати в окремих приміщеннях, оточених парканом. Необхідно використовувати надзвичайно сувору систему допуску.

Заходи контролю за доступом до системи – це заходи контролю програмного забезпечення, розроблені для того, щоб встановити перешкоди для використання системи несанкціонованими користувачами. Ці заходи контролю установлюють користувачів, які мають дозвіл доступу до системи шляхом використання ідентифікаційних даних, паролів, адрес IP та пристроїв до апаратного

235

забезпечення.Заходи контролю за доступом до файлу попереджають несанк-

ціонований доступ до даних та програмних файлів. Найважливішим заходом контролю за доступом до файлу є встановлення санкціонованих керівних принципів та процедур отримання доступу та внесення змін у файли (розмежування прав доступу).

Заходи контролю прикладних програм поділяються на заходи контролю введення даних, обробки і виходу результатної інформації.

Системи введення даних можуть бути засновані на паперових носіях та безпаперові. В системах введення даних, заснованих на папе-рових носіях, введення даних в базу даних відбувається з первинних документів, написаних від руки або надрукованих. Помилки, які можуть трапитися на цьому етапі, можна звести до мінімуму, якщо бланк первинного документу добре розроблений і легкий для розуміння. Простою формою контролю пакетів документів для введення є підрахунки документів. Додатково можуть застосовуватися підсумки пакету документів для всіх або деяких числових полів у первинному файлі даних. Є різні способи автоматичного контролю введення даних: 1) розпізнавання помилок при введенні даних з клавіатури; 2) сортування даних на предмет помилок до їх обробки (по характеру полів, записів, файлів); 3) порівняння значень полів з допустимими значеннями, які містяться у файлі таблиці; 4) перевірка значень полів цифрових даних, які повинні знаходитись у рамках певних попередньо встановлених діапазонів; 5) введення контрольної цифри – додаткової цифри до кодового номера, яка перевіряється шляхом застосування математичних підрахунків до окремих цифр у кодовому номері.

Перевірка введення даних повинна здійснюватися у безперервних режимах, тобто відрізняти допустимі і недопустимі дані до їх обробки. У випадку відхилень обробка даних повинна бути призупинена або дані з відхиленнями повинні бути зібрані для перевірки після обробки.

При безпаперових системах введення даних, які називають онлайновими системами вводу, операції вводяться безпосередньо в базу даних без використання клавіатури. У безпаперових системах підготовка первинного документу та введення даних здійснюється однією й тією ж особою, інколи жодна особа не задіяна безпосередньо. У деяких системах операції обробляються від початку до кінця без будь-якої участі людини (мережевий торговельний зал, електронний обмін даними). В цьому випадку відпадає необхідність ключового введення первинних документів. Єдина проблема з безпаперовими системами – це можлива плутанина з розподілом обов’язків та втрата контрольного сліду. Втрачені заходи внутрішнього контролю можна компенсувати використанням журналів реєстрації

236

операцій – запису вхідних даних у спеціальний файл, який містить ознаки для ототожнення операцій. Тобто, здійснюється самоідентифікація – додаткова інформація для перевірки введення включається в первинні дані про операцію.

Окрім автоматичного контролю введення даних, застосовуються внутрішні перевірки обробки і виходу даних. Контроль обробки і виходу даних в комп’ютерній інформаційній системі обліку може здійснюватись наступними способами: 1) в систему разом з реальними даними вводять фіктивні дані; 2) застосовують перевірочні дані та фіктивні об’єкти; 3) реальні дані обробляють аудиторськими програмами і порівнюють результати з вихідними даними підконтрольної системи; 4) використання комп’ютерних аудиторських програм для вибору записів з системи обліку; 5) пакет таблиць для ведення робочих документів та графіків аудиторської перевірки; 6) використання комп’ютерних аудиторських програм для пошуку незвичайних статей у комп’ютерних файлах системи обліку; 7) під’єднання спеціальних аудиторських програм до бухгалтерських комп’ютерних систем і запис даних з них до аудиторського файлу та їх аналіз; 8) модифікація програми бухгалтерського обліку для збору і збереження даних, важливих для аудиту; 9) модифікація бухгалтерських програм для отримання вихідних даних, важливих для аудиту; 10) стеження – визначення контрольного сліду виконання тестів редагування програми; 11) вивчення системи документації бухгалтерської програми; 12) підготовка електронних аналітичних таблиць для вивчення контролю в системі обліку; 13) використання спеціального програмного забезпечення для моніторингу програми; 14) розробка карти розміщення інформації.

Заходи контролю окремих бізнес-процесів інформаційних систем покликані забезпечити впровадження елементів внутрішнього контролю всередині кожного з операційних циклів організації (циклу доходів, витрат, виробництва і фінансового циклу).

Івахненков С.В. [180] виділяє в умовах функціонування автомати-зованих систем обробки інформації три види контролю: структурний (виробничий), контроль розробки, процедурний (робочий) контроль. Під структурним контролем він розуміє загальну адміністративну перевірку структури розподілу обов’язків і відповідальності у відділі обробки інформації. Сутність контролю розробки полягає в загальній перевірці відповідності усіх нових спроектованих комп’ютерних систем встановленим стандартам. Під процедурним (робочим) контро-лем автор розуміє контроль, як поза, так і всередині відділу обробки інформації. Він може бути проведений по кожній процедурі і містити єдині шаблони, які можуть бути подібними для декількох процедур.

Щодо організаційної структури КІС застосовують наступні

237

контрольні процедури: перевірка виконання операцій відповідно до розподілених обов’язків; перевірка застосування затверджених бланків документів та записів; перевірка здійсненого доступу до активів відповідно до санкцій керівництва; незалежні перевірки стану активів у підзвітності матеріально відповідальних осіб та результатів їх діяльності; перевірка процесу обробки інформації у відповідності з дозволами, її точності, повноти окремих операцій. Персонал підприємства повинен підбиратися компетентний і мати здібності та підготовку для виконання своїх обов’язків. Щодо персоналу керівництвом застосовують такі дії: розподіл обов’язків; нагляд; вимушені відпустки та зміна роботи (посади); подвійний контроль; опис діяльності осіб, зацікавлених у попередженні та розпізнаванні шахрайства та злочину службовців.

Розподіл обов’язків передбачає: розподіл функцій дозволу та запису операцій, розподіл функцій дозволу та зберігання активів, розподіл функцій запису операцій та зберігання активів. У відповідності з роз-поділеними обов’язками повинно проводитися розмежування доступу користувачів КІС до функцій та інформаційних ресурсів системи.

Універсальне програмне забезпечення бухгалтерського обліку передбачає деякі засоби захисту інформації, зокрема, бухгалтерська система «1С:Підприємство. Версія 7.7» надає власникам наступні можливості: розмежування доступу до функцій та файлів, встанов-лення паролів користувачів, фіксування авторства створених докумен-тів, ведення журналу реєстрації роботи з програмою, можливість виз-начення прав на видалення документів і записів з інформаційної бази.

Щоб запобігти кризовим ситуаціям КІС щодо користувачів бухгалтерської системи застосовують розмежування доступу корис-тувачів до функцій системи та інформаційних ресурсів. Розмежування доступу користувачів у КІС необхідне ще й для того, щоб забезпечити ефективну організацію облікового процесу, юридичну доказовість складених електронних носіїв інформації тощо.

Бухгалтерська система «1С:Підприємство. Версія 7.7.» передбачає систему заходів для забезпечення розмежування доступу користувачів до інформаційної бази програми. Проте, недостатність методичного забезпечення розмежування доступу користувачів спричинює невикористання підприємствами наданих їм можливостей.

Автором визначена наступна послідовність етапів методики розмежування доступу користувачів: формування структури обліко-вого процесу підприємства (додаток Я); формування організаційної структури КІС (додаток Я1); розподіл обов’язків між користувачами КІС (додаток Я2); визначення прав доступу користувачів до функцій програми та інформаційних ресурсів (додаток Я3).

Розмежовуючи доступ до функцій та інформаційних ресурсів

238

програми для середнього торговельного підприємства, автор застосувала наступні принципи:

1. Право на проведення операцій було надане лише головному бухгалтеру і його замісникам: бухгалтеру з податкового обліку та бухгалтеру з обліку доходів, витрат і фінансових результатів. Усі інші працівники лише вводять первинні документи в інформаційну базу без права їх проведення задля забезпечення суворого контролю за податковими зобов’язаннями, податковими кредитами, ПДВ та доходами, витратами і фінансовими результатами підприємства, які випливають майже з кожного первинного документа.

2. Право використання звітів і регістрів обліку було надане теж лише головному бухгалтеру і його замісникам та директору і комерційному директору. Цей захід безпеки можна пояснити тим, що тільки цим посадовим особам включена в обов’язки підготовка звітів, а також ця міра застосовується з метою обмеження доступу до інформаційних ресурсів підприємства і збереження комерційної таємниці.

3. Право на формування плану рахунків, типових операцій, операцій, проводок, обробок було надане лише головному бухгалтеру з метою зосередження елементів організації облікового процесу в єдиних руках. З тією ж метою було дозволено формувати константи, календарі та визначати користувачів бухгалтерської системи і їх права доступу тільки головному бухгалтеру.

4. Право видаляти помилкові записи та змінювати проведені документи вважаю за доцільне надати лише головному бухгалтеру, а іншим посадовим особам – лише право на помітку на видалення і мотивую це необхідністю захисту інформації від знищення.

Аналізуючи можливості розмежування доступу в бухгалтерській системі «1С:Підприємство. Версія 7.7.», можна констатувати, що ці можливості є недостатніми для бухгалтерій. Зокрема, коли з одним первинним документом працює більше двох посадових осіб, відповідальних за формування кожний своїх реквізитів, неможливо визначити чи документ пройшов усі стадії обробки і контролю до його проведення. Більш доцільною є реалізація паралельного документообігу в системі, коли кожний документ одночасно може оброблятися декількома особами, зроблені зміни кожним із користувачів об’єднуються на останньому етапі документообігу і документ має позначки про те, які етапи документообігу він пройшов. Пропонується з метою раціональної організації обробки інформації встановлювати доступ касирів, комірників та продавців тільки до тих об’єктів (кас, складів, магазинів), за якими у них закріплена матеріальна відповідальність. Для цього необхідно внести відповідні зміни в списки набору прав конфігуратора.

239

Контроль ефективності вкладення капіталу передбачає перш за все застосування заходів контролю відповідності показників, якими вимірюється ефективність, встановленим нормам. У цьому підрозділі були досліджені лише заходи контролю щодо захисту інформації, які є важливою, проте не основною складовою системи контролю ефективності вкладення капіталу. Класифікація заходів контролю ефективності вкладення капіталу наведена в додатку Ю1. Організація контролю показників ефективності вкладення капіталу досліджується у підрозділі 5.4, а у наступному підрозділі визначаються види, методи та моделі економічного аналізу та дається оцінка можливостей комп’ютерних інформаційних підсистем економічного аналізу щодо функцій аналізу ефективності вкладення капіталу.5.3. Класифікація видів, методів, моделей та комп’ютерних

інформаційних підсистем економічного аналізу У літературі зустрічаються різноманітні ознаки класифікації

економічного аналізу (додаток Ш1). В економічній науці аналіз потребує перш за все розподілу його на макроекономічний аналіз, що є складовою управління на макроекономічному рівні, і мікроеконо-мічний аналіз як складової управління на рівні окремої господарської одиниці. Доцільно класифікувати економічний аналіз в залежності від суб’єкта аналізу на зовнішній і внутрішній. Внутрішній аналіз класифікується на внутрішньосистемний (у випадку наявності вищестоящої організації) та внутрішньогосподарський (на підприємстві). Залежно від рівня управління підприємством економ-мічний аналіз доцільно розділяти на стратегічний, тактичний і оперативний. За підсистемами підприємства доцільно виділяти економічний аналіз в підсистемах управління проектами, підсистемах стратегічного управління, підсистемах бюджетного управління (багаторівневий аналіз відхилень), фінансовий (за даними фінансової звітності) і податковий аналіз (за даними податкової звітності) та аналіз за функціями підприємства (маркетинговий, використання людського капіталу, ефективності бізнес-процесів, логістики тощо).

У процесі планування, обліку, контролю і аналізу застосовуються система логіко-методологічних засобів. Система логіко-методо-логічних засобів включає як спеціально-наукові, так і загальнологічні методи, наукові методи емпіричних і теоретичних досліджень та методи тривалих процесів.

Якісна визначеність будь-якої системи характеризується певним складом елементів, їх структурою і функціями. Для визначення складу елементів системи застосовується класифікація, яка передбачає первинне вимірювання прокласифікованих об’єктів. Повторне вимірювання здійснюється у процесі моделювання зв’язків

240

(структурних та причинно-наслідкових). У комп’ютерних ін форма-ційних системах застосовуються спеціальні процедури для аналізу якісної визначеності об’єкта дослідження та його кількісного вираження (додаток Я4).

Функціонування будь-якої соціально-економічної системи здійснюється в умовах складної взаємодії комплексу факторів внутрішнього і зовнішнього порядку. Причинно–наслідковий зв’язок – детерміністський, де причина – фактор, а наслідок – результат. Фактор – причина, рушійна сила якогось процесу чи явища, що визначає його характер чи одну з основних рис. Всі фактори, що діють на систему і визначають її поведінку, знаходяться у взаємозв’язку і взаємообумовленості. Перш ніж провести аналіз впливу факторів, необхідно побудувати факторні моделі.

Розрізняють математичні, логічні, графічні та електронні моделі. В залежності від зв’язків факторів з результатним показником (прямі і непрямі зв’язки) розрізняють функціональні (жорстко детерміновані) і стохастичні (ймовірні) моделі. Жорстко детерміновані моделі бувають адитивні (баланс), мультиплікативні (добуток), кратні (ділення), змішані.

Недоліками жорстко детермінованих моделей є такі: 1) факторна модель повністю замикається на ту систему факторів, які піддаються об’єднанню в дану модель. Межею складання такої моделі є довжина безперервного ланцюга прямих зв’язків; 2) даний підхід не дозволяє розділити результати впливу одночасно діючих факторів, які не піддаються об’єднанню в одній моделі. Таким чином, дослідник умовно абстрагується від дії інших факторів, а всі зміни результативного показника повністю приписуються впливу факторів, включених в модель; 3) детермінований аналіз може виконуватися для одиничного об’єкта при відсутності сукупності спостережень.

В якості інструменту аналізу впливу факторів, по яких неможливо побудувати жорстку детерміновану модель, є стохастичний аналіз. Стохастичний аналіз направлений на вивчення непрямих зв’язків. При цьому використовуються математично-статистичні методи: кореляції, оцінка статистичної значимості зв’язків, регресійний метод, виявлення параметрів періодичних коливань економічних показників, групування багатомірних спостережень, дисперсійний аналіз, сучасний факторний (компонентний) аналіз, трансформаційний аналіз тощо.

В залежності від інформаційного забезпечення в аналізі використовуються різні типи моделей:

1) дескриптивні – моделі описувального характеру, засновані на використанні інформації бухгалтерської звітності (побудова системи звітних балансів, подання фінансової звітності в різних аналітичних розрізах, вертикальний і горизонтальний аналіз звітності, система

241

аналітичних коефіцієнтів, аналітичні записки до звітності); 2) предикативні – прогнозні (розрахунок точки критичного обсягу

продажу, побудова прогнозних фінансових звітів, моделі динамічного аналізу (факторні жорстко детерміновані і регресійні), моделі ситуаційного аналізу);

3) нормативні – для порівняння фактичних результатів з очікуваними по бюджету (встановлення нормативів по кожній статті затрат по технологічних процесах, видах товарів, центрах відповідальності тощо, визначення і аналіз відхилень фактичних даних від нормативів (багаторівневий аналіз).

В економічній літературі описана і застосована на практиці група методів моделювання, названа «природоподібними» парадигмами, зокрема, до них відносять метод моделювання отжига (simulated annealing); табу-пошук (taboo search), метод сходження, генетичний метод тощо.

Метод сходження (hilliclimbing) полягає в тому, що генерується випадкове рішення, потім в нього вноситься «одиничне» заперечення, яке порівнюється з вихідним рішенням. Якщо нове рішення краще, воно зберігається, а старе відкидається, якщо ні – то зберігається старе рішення. Потім процес повторюється зі збереженим рішенням, але з іншим одиничним запереченням і т. д. Якщо протягом множини ітерацій рішення не покращується, то воно визнається оптимальним, і процес пошуку зупиняється. При сходженні ми завжди ідемо вгору (в значенні функціоналу рішення). Якщо простір пошуку простий і містить тільки один пік пристосованості, то з допомогою функції сходження ми знайдемо оптимальне рішення. Якщо ж простір пошуку містить декілька максимумів, то локальне рішення знайти можливо, а глобальне – ні.

Росс Клемент [193] у 1991–1993 роках займався застосуванням генетичних алгоритмів до задач складання розкладів. Генетичні алгоритми вирішують задачі розвитку на основі популяції із деякої кількості навмання взятих рішень. При цьому повинні бути вказані правила, за якими рішення по аналогії з дарвінівською «боротьбою за існування» поєднуються, розмножуються, змагаються за обмежені ресурси, змінюються і помирають (рис. 5.3.1).

242

Рішення

Відбір (фільтрація)

Поєднання, розмноження

Прийняття кращого рішенняЗміна

(мутація)

Рис. 5.3.1. Схема роботи генетичного алгоритму

243

Розробка генетичного алгоритму починається з конструювання хромосоми, яка представляє можливі рішення задачі. Традиційно генетичні алгоритми використовують для цього двоїчні рядки фіксованої довжини. Поєднання генів (наприклад, чинників ефективності для даного дослідження) будуть становити хромосому. Можна побудувати множину випадкових рядків, інтерпретуючи їх як набори хромосом. Проте, не всі рядки будуть прийнятними для рішення задачі, так як одні гени можуть бути враховані двічі, інші – жодного разу, тому потрібне кодування, яке б виключало не-рішення, а передбачало лише допустимі, хоч і не завжди розумні рішення. Сконструювавши хромосому, ми можемо побудувати множину випадкових чисел з хромосоми. Але з безлічі рішень важко зробити вибір, тому необхідно зімітувати «виживання сильніших», дозволяючи кращим хромосомам жити, а гірших – ліквідувати. Традиція розробки генетичних алгоритмів спонукає вибирати кожне наступне покоління (тобто сукупність визначеної кількості хромосом) шляхом стохастичної, проте цілеспрямованої селекції. Для цього потрібно знати, як відрізнити кращі хромосоми від гірших.

Реалізація генетичного алгоритму передбачає завдання функції пристосування або фітнес-функції. Ця функція отримує на вхід хромосому і повертає число, що показує, наскільки вона якісна. Можна визначити найгіршу хромосому (найбільш недоцільне поєднання чинників ефективності) і прийняти її значення за найгірше. По відношенню до нього вимірюється якість інших хромосом як різниця між їх значеннями і найгіршим значенням. В результаті цих обчислень кожній хромосомі ставиться у відповідність її пристосованість – число, яке є надто низьким для поганих і відносно великим для кращих рішень.

Щоб вибрати із поточного покоління хромосоми, які збережуться в наступному поколінні, застосуємо «колесо рулетки». Рулетка поділена на нерівні сектори із хромосом, ширина секторів пропорційна їхній якості. Деякі хромосоми поточного покоління можуть бути вибрані рулеткою декілька разів, інші – ні разу. Хоч випадковий характер вибору хромосом може призвести до відсіву (ліквідації) добре пристосованих хромосом і збільшенню кількості погано присто-сованих, в середньому число якісних хромосом буде зростати, а неякісних – зменшуватися. Можна очікувати, що якість наступної популяції буде, в середньому, вища за якість попередньої. Починають працювати чинники еволюції, так як хромосоми фактично змушені боротися за місце в наступному поколінні під дією «штучного дефіциту».

Проте, «колесо рулетки» не створює нових рішень, для цього необхідне схрещування. При схрещуванні хромосоми групуються в

244

пари і випадковим чином вибирається точка схрещування. Операція схрещування полягає в заміні місцями ділянок вибраних хромосом зліва від точки схрещування. Схрещування змішує «генетичний матеріал» двох хромосом, причому пристосованість хромосом може бути вищою за середню в попередньому поколінні, так як вони пройшли раунд боротьби за виживання. Це аналогічно суперництву справжніх живих істот, де лише сильнішим вдається передати свої гени наступному поколінню. Схрещування може породжувати нові хромосоми, які раніше не зустрічалися в популяції. Не всі пари хромосом в новій популяції піддаються схрещуванню. Деякі з них залишаються незмінними, все відбувається випадково.

Останній етап – мутація. Навіть для великих популяцій може виявитися, що не всі біти генетичного матеріалу в ній представлені. Мутація призначена для того, щоб уникнути таких ситуацій і збільшити варіативність популяції. Частота мутацій зазвичай дуже низька, наприклад, один раз із 100 чи 1000 виборів значення випадково вибраного біту у хромосомі змінюється на протилежне.

Мутація і кроссинговер можуть породжувати нові рішення, які ніколи не зустрічалися у попередніх поколіннях. Для оцінки якості цих рішень застосовується фітнес-функція. На цьому побудова нового покоління рішень закінчується. При переході від першого покоління до другого може з’явитися рішення більш високої якості. Але і воно, скоріше за все, ще не буде прийнятним. Як і в природній популяції, одна зміна поколінь не приводить до помітного прогресу виду (у нашому випадку рішення). Тому генетичний алгоритм створює наступне покоління, послідовно застосовуючи «виживання сильнішого», кроссинговер і мутацію. Процес повторюється тисячі чи навіть мільйони разів. При цьому можуть бути поступово «виведені» добрі рішення задачі.

Генетичні алгоритми виконують множини маніпуляцій з рішеннями задачі без розуміння суті маніпуляцій. Єдине, що потрібно знати, - довжину двоїчної хромосоми. Завдяки цій властивості достатньо один раз реалізувати генетичний алгоритм (або завантажити готову програму із Інтернету), а потім застосовувати його для рішення множини різноманітних задач без суттєвої зміни коду.

Єдина частина програми, яка повинна розуміти, що кодує хромосома, – це фітнес-функція. Її суть полягає у вимірюванні значення генів (рішень) і вирахуванню їх із деякого еталонного значення.

Генетичні алгоритми добре працюють через складність простору пошуку – множини можливих рішень задачі. Якщо хромосома представляє одне число, яке описує рішення, то простір пошуку є одномірним, як простим і передбачуваним, так і більш складним. Але

245

якщо розмірність хромосоми подається сотнями чисел, то і простір пошуку рішень може бути багатомірним, і в цьому випадку зображувати графічні функції пошуку рішень неможливо, а програми пошуку стають вкрай складними.

Генетичні алгоритми доцільно застосовувати у двох випадках:1) невідомий спосіб точного вирішення задачі;2) спосіб точного вирішення задачі існує, проте він складний в

реалізації, вимагає значних затрат часу і грошей (наприклад, техніка покриття множин з використанням лінійного програмування).

Генетичний алгоритм ефективно працює з простором пошуку, зберігаючи добрі хромосоми, які частіше, ніж погані, дають гарне потомство. Тому такий алгоритм з більшою імовірністю знайде добре рішення задачі, ніж, наприклад, метод сходження (hilliclimbing). Проте, недоліками генетичного алгоритму є: 1) негативний вплив на швидкість його роботи великого обсягу простору пошуку; 2) складність конструювання хромосоми, так як необхідно не тільки оцінити рішення, а і виключити недопустимі; 3) складність завдання фітнес-функції. В загальному випадку генетичні алгоритми не знаходять оптимального рішення дуже складних задач. Якщо оптимальне рішення не може бути знайдено традиційними способами, то і генетичний алгоритм навряд чи знайде оптимум, проте, можливо, він знайде досить добре рішення.

Роботу генетичного алгоритму можна прискорити за рахунок ускладнення програмного забезпечення, застосовуючи нестандартний кроссинговер – метод «скупої генетики» (greedy genetics), суть якого полягає в тому, що у випадковій точці замість кроссинговера застосовують «скупий алгоритм» для одержання «доброго рішення». Скупі алгоритми застосовуються в найрізноманітніших галузях, вони є реалізацією наступних абстрактних рекомендацій: 1) оцініть усі можливості покращити дане рішення; 2) виберіть ту можливість, за якої покращення є максимальним; 3) використайте її; 4) дійте так до тих пір, поки не буде знайдене прийнятне рішення. У скупій генетиці на кроссинговер накладаються додаткові умови: усі сегменти нових генів повинні зустрічатися у одної із попередніх хромосом. В результаті якість нових генів зазвичай не гірша за якість попередніх чи перевищує її, і еволюція суттєво прискорюється. Один із недоліків скупої генетики полягає в тому, що за рахунок прискорення еволюції алгоритм швидко знаходить прийнятне рішення там, де звичайний генетичний алгоритм знайшов би краще рішення, хоч і за більш тривалий час. Експерименти переконали Росса Клемента в тому, що випадкова складова необхідна генетичному алгоритму, так як без неї він працює менш ефективно.

Методи аналізу, що описані в літературних джерелах, можна

246

класифікувати як традиційні та економіко-математичні. Серед традиційних методів широко використовуються абсолютні, відносні і середні величини, порівняння, згрупування, індексний метод, метод ланцюгових підстановок, балансовий метод. Економіко-математичні методи включають методи елементарної математики, класичні методи математичного аналізу, методи математичної статистики, економетричні методи, методи математичного програмування, дослідження операцій, економічної кібернетики, математичної теорії оптимальних процесів, евристичні методи.

Теорія економічного аналізу налічує велику кількість традиційних методів факторного аналізу: диференціальний, індексний, ланцюгових підстановок, логарифмічний, метод коефіцієнтів, інтегральний та їх різновиди, а також методи математичного моделювання. При цьому кожен метод має свої переваги й недоліки.

С.К. Татур, А.Д. Шеремет виділяють такі традиційні методи економічного аналізу [431, с. 42–47]: порівняння, зведення та групування, абсолютні і відносні величини; середні величини, ряди динаміки, індекси, метод ланцюгових підстановок, елімінування, деталізація, балансові ув’язки, суцільне та вибіркове спостереження, графічний метод, зображення відношення абсолютних показників, зображення структури, зображення виконання плану, зображення динаміки. До математичних методів вони відносять: методи елемен-тарної математики; класичної вищої математики (диференційне та інтегральне обчислення, варіантне обчислення); математичної статис-тики та теорії імовірностей; економетричні (виробничі функції, міжга-лузеві баланси, національне рахівництво); математичне програму-вання (лінійне, нелінійне, динамічне); дослідження операцій (методи вирішення лінійних програм, управління запасами, знос та заміна устаткування, теорія розкладів, сітьове планування та управління, теорія масового обслуговування); економічної кібернетики (системний аналіз, методи імітації, методи моделювання, методи навчання, методи розпізнавання образів); теорії планування екстремальних експери-ментів (повного факторного та/або дрібного факторного експерименту, відсіваючого експерименту, градієнтні методи, методи адапційної оптимізації і адапційного контролю); евристичні.

Ковальов В.В. наводить наступну класифікацію методів аналізу: [196]:

1) неформалізовані (опис аналітичних процедур на логічному рівні): експертних оцінок, сценаріїв, психологічні, морфологічні, порівняння, побудова систем показників, побудова систем аналітичних таблиць;

2) формалізовані (в основі лежать чіткі формалізовані аналітичні залежності):

247

а) класичні методи аналізу господарської діяльності: ланцюгових підстановок, арифметичних різниць, балансовий, виділення ізольованого впливу факторів, процентних чисел, диференціальний, логарифмічний, інтегральний, простих і складних процентів, дисконтування;

б) традиційні статистичні: середніх і відносних величин, групування, графічний, індексний, елементарні методи обробки рядів динаміки;

в) математико-статистичні: кореляційний аналіз, регресійний аналіз, дисперсійний аналіз, факторний аналіз, метод головних компонент, коваріаційний аналіз, метод об’єкто-періодів, кластерний аналіз;

г) економетричні методи: матричні методи, гармонічний аналіз, спектральний аналіз, методи теорії виробничих функцій, методи теорії міжгалузевого балансу;

д) економічної кібернетики і оптимального програмування: методи системного аналізу, методи машинної імітації, лінійне програмування, нелінійне програмування, динамічне програмування, випукле програмування;

е) методи дослідження операцій і теорії прийняття рішень: методи теорії графів, метод дерев, методи байєсовського аналізу, теорія ігор, теорія масового обслуговування, методи сітьового планування і управління.

До математичних методів Ковальов В.В. відносить [196, с. 84]: аналітичні (елементарна математика, диференціальні й

інтегральні рівняння, варіаційне числення та інші розділи вищої математики), які використовуються для вивчення неперервних детермінованих процесів;

імовірностно-статистичні (математична статистика, дисперсійний і кореляційний аналізи, теорія надійності, метод Монте-Карло, марковські процеси тощо ), які використовуються для вивчення випадкових процесів – дискретних і неперервних;

математичного аналізу з використанням експерименту (метод аналогій, теорія подібності, метод розмірностей);

системного аналізу (дослідження операцій, теорії масового обслуговування, теорії управління, теорії множин тощо).

Методи статистичного аналізу можуть бути поділені на такі класи: описової статистики; перевірки статистичних гіпотез; регресійного аналізу; дисперсійного аналізу; аналізу категоріальних даних; багатомірного аналізу; дискримінантного аналізу; кластерного аналізу; аналізу виживаємості; аналізу і прогнозу часових рядів; статистичного планування експериментів і статистичного контролю якості.

Лахтіонова Л.А. [227, с. 35–61] виділяє наступні види, способи і

248

прийоми дослідження взаємозв’язку показників: факторний, детермінований, функціональний, деталізація, елімінування, спосіб ланцюгових підстановок, прийом абсолютних різниць, спосіб відносних чисел, балансовий спосіб, експертний метод, кореляційний стохастичний зв’язок, прийом парної кореляції, множинний кореляційно-регресійний метод аналізу, узагальнення, підсумковий спосіб, факторний підрахунок резервів, конструктивно-варіантний спосіб. Крім того, окремо нею виділяються інструменти фінансового аналізу [227, с. 22]: абсолютні (натуральні, трудові, грошові), середні (арифметична проста, арифметична зважена, хронологічна) та відносні (структури, величини координації, величини інтенсивності, величини ефективності; проценти, коефіцієнти, індекси) величини. До методів фінансового аналізу Лахтіонова Л.А. [227, с. 22] відносить індексний, порівняння, групування, перерахування показників, ряди динаміки (абсолютний та відносний ріст, приріст, темпи росту та приросту), аналітичні таблиці, графічний спосіб.

Костенко Т.Д. [404, с. 19] виділяє такі основні методи і прийоми економічного аналізу: порівняння, виділення «вузьких» місць і провідних ланок, угруповання, деталізація, узагальнення, балансовий прийом, елімінування (повних ланцюгових підстановок, абсолютних і відносних різниць), інтегральний, індексний, прийом перерахування (приведення у порівняний вигляд) показників, ряди динаміки, економіко-математичні методи.

Для здійснення автономних аналітичних досліджень, автоматичного розрахунку показників за введеними заздалегідь даними на підприємстві зручно використовувати таблиці. Електронна таблиця – це проста у використанні комп’ютерна програма, призначена для обробки даних. Така обробка може включати в себе: проведення різноманітних обчислень з використанням потужного апарату функцій і формул; дослідження впливу різноманітних чинників на показники; вирішення завдань оптимізації; отримання вибірки даних, що задовольняють певні критерії; побудови графіків і діаграм; статистичний аналіз даних. Основна перевага електронних таблиць – простота використання засобів обробки даних. Робота з ними не вимагає від користувача спеціальної підготовки в сфері програмування. В таблицю можна вводити будь-яку інформацію; текст, числа, дати і час, формули, малюнки, діаграми. Вся введена інформація може бути оброблена за допомогою спеціальних функцій. Найбільш популярною і поширеною на сьогодні є електронна таблиця Microsoft Excel. Microsoft Excel має потужний апарат математичної статистики, який дозволяє займатися статистичним моделюванням.

Серед програм економічного аналізу підприємства найбільшого розвитку і розповсюдження набули програми ретроспективного

249

(підсумкового) аналізу фінансового стану господарюючого суб’єкта, який проводиться на основі даних фінансової звітності підприємства за декілька звітних періодів, що є основним джерелом інформації при розрахунку фінансових коефіцієнтів. До таких програмних продуктів відносяться аналітичні програми «ІНЕК-АФСП», «ІНЕК-Аналітик», «Audit Expert», «Експрес-аналіз фінансового стану підприємства», «1С:АФСП» та інші. Характеристика окремих програмних продуктів подана в додатку Я5.

У сучасних системах бюджетного та стратегічного управління реалізований фінансовий аналіз, аналіз чуттєвості, аналіз «що – якщо», NPV-аналіз. Системи формують дерева показників, де передбачені чинники, які впливають на зміни результатних показників. У системах компанії «Інталєв» є можливість підготовки OLAP-звітності, фільтрування, зміни, сортування, оформлення даних, а також підготовки спеціальної звітності для керівника.

Можна констатувати, що основний недолік вітчизняних аналітичних програмних продуктів – це їх недостатня цілеспрямованість на підтримку конкретних управлінських рішень, а також слабкі можливості інтеграції з іншими модулями КІС менеджменту та побудова на неповносистемних методиках контролю, аналізу та менеджменту. КІС економічного аналізу, в основному, включають функції аналізу окремих показників господарської та фінансової діяльності, ефективності управління, оцінки фінансової звітності підприємства.

Дослідження вітчизняного ринку комп’ютерних програм показує, що більшість розробників орієнтується на створення універсальних комплексних корпоративних систем, де значна увага приділяється аналітичним процедурам. Виконання основних функцій аналізу можуть ефективно забезпечити ERP-системи. В сучасних ЕRP-системах для підтримки прийняття рішень керівникам різних рівнів застосовується СУБД ACCESS. БД під управлінням СУБД ACCESS включає в себе такі класи об’єктів [175, с. 529–530]: таблиці для зберігання даних; форми для введення і редагування БД в інтерактивному режимі; запити для обробки таблиць та інших запитів; макроси для автоматизації виконання рутинних дій; модулі для обробки даних на мові Visual Basic; звіти для вивчення результатів обробки даних.

Приймати рішення керівникам допомагають системи підтримки прийняття рішень (DSS). Підтримка ухвалення рішення носить дуже цільовий характер і може відбиватися у вигляді: сукупності зведень, що дозволяють оцінити користувачу сформовану ситуацію і виробити рішення; підготовки можливих рішень, одне з яких буде прийнято управлінським працівником; оцінки зміни стану об’єкта управління

250

при прийнятті того чи іншого рішення, тобто відповіді на питання: «Що буде, якщо?».

У 1981 році було визначено, що DSS-система повинна допомагати особам, які приймають рішення, у вирішенні непрограмованих, неструктурованих (чи напівструктурованих) проблем; DSS-система повинна пропонувати можливості формування інтерактивних запитів на природній мові, близькій до предметної, яка легко вивчається. Decision Support Systems (DSS) у 2002 році Деніель Пауер визначив як інтерактивні комп’ютерні системи, призначені для допомоги особам, які приймають рішення, використовувати зв’язки, дані, документи, знання і моделі для ідентифікації і вирішення проблем та формування рішень. Ще одне визначення DSS-системи таке: DSS-система допомагає менеджеру чи особі, яка приймає рішення, використовувати і маніпулювати даними, використовувати перевірки і евристики, а також будувати і використовувати математичні моделі. Система підтримки ухвалення рішення припускає активну діалогову взаємодію користувача з КІС з урахуванням утворення, специфіки, стилю і досвіду роботи користувача. В деяких визначеннях згадується можливість включення до складу DSS-систем функціональних можливостей штучного інтелекту. Згадуються також необхідні можливості графічного подання даних [435].

Предметом для систем класу DSS можна вважати: фінансовий аналіз і прогнозування, маркетинг реалізації і закупівель, аналіз стереотипів клієнтської поведінки і виявлення прихованих законо-мірностей, аналіз ризиків, управління активами. До інформаційного обслуговування бізнесу шляхом вирішення вищеназваних задач належить ув’язка стратегічних задач бізнесу та ІТ, розподіл і контроль прикладного програмного забезпечення, оперативна підтримка користувачів, а також управління проектами, потужностями, змінами, проблемами, витратами, непередбаченими ситуаціями, допоміжними службами, взаємовідносинами з клієнтами та постачальниками. Інформаційні технології зосереджені на обслуговуванні процесів, пов’язаних з людьми, процесами, стратегіями, технологіями.

Практично в усіх провідних ERP-системах імплементовані функціональні можливості прогнозування з використанням різних статистичних методів. Дуже перспективним є розвиток підходів DSS-систем в управлінні активами. Суттєвим чинником у їх розвитку є те, що в транзакційних системах управління оперативною діяльністю накопичується великий обсяг даних, значення яких в даний час не усвідомлено і не використовується. Основна задача DSS-систем полягає в посиленні конкурентних позицій корпорацій.

Крупноформатна торгівля і компанії електронної комерції (B2B, B2C) були першими замовниками на DSS-системи. Основними

251

задачами, які вирішуються в даному секторі, є: аналіз асортименту (селективний маржинальний дохід, оборотність запасів, статистичне управління запасами, фондовіддача); розподіл площ, розкладка; аналіз ефективності діяльності менеджерів і мотивація персоналу; планування і аналіз ефективності реклами, акцій, розпродаж тощо; управління ціноутворенням. Для виявлення, наприклад, споживчих пріоритетів потрібний багатомірний статистичний аналіз чеків або аналіз клієнтської поведінки, якщо споживач ідентифікований.

В основний функціональний набір DSS-систем входять: фінансове планування і бюджетування; формування консолідованої звітності; створення інформаційної системи стратегічного управління на основі ключових показників діяльності (Balance Scorecard); аналіз взаємовідносин з клієнтами і постачальниками; аналіз ринкових тен-денцій; функціонально-вартісний аналіз (ABC-Costing); функціо-нально-вартісне управління (Activity Based Management, ABM); система постійних удосконалень (Kiezen Costing); багатомірний аналіз даних (OLAP); виявлення прихованих закономірностей (Data Mining); виявлення моделей (структур) даних; статистичний аналіз і прогно-зування часових рядів; подвійне управління бізнесом (Event-driven BI); аналіз ризиків; формування налагоджених запитів; інтелектуальний пошук (за неповними даними чи неформальними запитами); бізнес-моделювання і аналіз ефективності виконання бізнес-процесів; референтні галузеві моделі. Кількість налагоджених сфер аналізу досягає 40. Подібне управління бізнесом пов’язане з виявленням налагоджених подій у вигляді повідомлень про визначений стан, виконання, операційні події.

Різних статистичних методів потребують наступні групи задач у сфері фінансів, бізнесу і управління: горизонтального (часового) аналізу, вертикального (структурного) аналізу, трендового аналізу і прогнозу, аналізу відносних показників, порівняльного (просторового) аналізу, факторного аналізу.

Інформаційною платформою є сховища даних (Data Warehouse). Інструментальне середовище – інтеграційні системи, засновані на відкритих стандартах, які відповідають вимогам інформаційної безпеки, масштабованості, відкритості, багатомірного і багатова-ріантного подання даних, інтелектуального інтерфейсу, інтегрованості з основними платформами і бізнес-додатками, а також даних із різних джерел, мережевої інтеграції (передусім, web), забезпечення сервісу по «очищенню» даних при їх завантаженню в сховища.

Технічне забезпечення пов’язане з обробкою даних, надійним зберіганням даних і забезпеченням їх цілісності, архівацією і віднов-ленням даних, мережевим і телекомунікаційним забезпеченням, криптографічним забезпеченням, управлінням доступом користувачів,

252

завантаженням даних, у тому числі з використанням засобів інтелек-туального інтерфейсу (розпізнавання образів: тексту, мови, зображень).

Програмне забезпечення, яке дає можливість користувачам спостерігати і використовувати великі обсяги складних даних, називається Business Intelligence Tools (інструментальні засоби бізнес-інтелекту). Виділяють три типи таких інструментальних засобів: 1) засоби багатомірного аналізу OLAP (On-Line Analytical Processing) – програмне забезпечення, яке дає користувачу можливість спостерігати дані в різних вимірах, напрямках чи зрізах; 2) інструментальні засоби запитів Query Tools – програмне забезпечення, яке дозволяє формувати запити до даних за змістом чи прикладом; 3) інструментальні засоби пошуку даних Data Mining Tools – програмне забезпечення, яке здійснює автоматичний пошук важливих прикладів (моделей) чи взаємозв’язків в даних.

Аналітичні методи дають кінцевому користувачу можливість здійснити увесь цикл роботи з вихідними даними, які мають великі обсяги і невизначену статистичну структуру. Цей цикл називається розвідкою даних (Data Mining) і складається з декількох етапів: вибірка (Sample), дослідження (Explore), модифікація (Modify), моделювання (Model), оцінка результатів (Assess). Засоби Data Mining дають можливість ставити і вирішувати як традиційні, так і нетрадиційні задачі аналізу.

При роботі додатка на етапі вибірки відбувається формування підмножини спостережень із вихідних даних (відбір за критеріями чи випадковий відбір). На етапах дослідження і модифікації можуть бути здійснені: фільтрація даних, вибраковка даних з великими викидами, перетворення вихідних змінних. На етапі моделювання здійснюється побудова регресій і оптимізація підмножини змінних, прийняття рішень на основі методик нейронних мереж, які реалізують різні алгоритми навчання класифікаціїї об’єктів, побудова класифікаційних дерев для відбору оптимального набору змінних і оптимальної розбивки множини об’єктів, кластеризація і оптимальне групування об’єктів. На етапі огляду і оцінки результатів користувач має можливість співставити різні результати моделювання, вибрати оптимальний клас і параметри моделей, подати результати аналізу у зручній формі. На етапі підготовки даних забезпечується доступ до будь-яких реляційних баз даних, текстових і SAS-файлів. Додаткові засоби перетворення і очищення даних дозволяють змінювати вигляд подання, проводити нормалізацію значень, виявляти невизначені чи відсутні значення. На основі підготовлених даних спеціальні процедури автоматично будують різні моделі для подальшого прогнозування, класифікації нових ситуацій, виявлення аналогій. Дані

253

додатки підтримують побудову п’яти різних типів моделей – нейронні мережі, класифікаційні і регресійні дерева рішень, близькі k-окраїни, байєсовське навчання і кластеризацію [435].

В якості першого напрямку розвитку інтелектуального аналізу даних Data Mining потрібно виділити методи статистичної обробки даних, які можна розділити на чотири взаємопов’язані розділи: 1) попередній аналіз природи статистичних даних (перевірка гіпотез стаціонарності, нормальності, незалежності, однорідності, оцінка вигляду функції розподілу та її параметрів); 2) виявлення зв’язків і закономірностей (лінійний і нелінійний регресійний аналіз, кореляційний аналіз); 3) багатомірний статистичний аналіз (лінійний і нелінійний дискримінантний аналіз, кластер-аналіз, компонентний аналіз, факторний аналіз); 4) динамічні моделі і прогноз на основі часових рядів. Серед найбільш відомих і популярних засобів статистичного аналізу слід назвати пакети Statistica, SPSS, Systat, Statgraphics, SAS, BMDP, TimeLab, Data-Desk, S-Plus, Scenario (BI), «Мезозавр». Особливий напрямок у спектрі аналітичних засобів Data Mining займають методи, засновані на нечітких множинах. Їх застосування дозволяє ранжувати дані за ступенем наближення до бажаних результатів, здійснювати так званий нечіткий пошук в базах даних. Але підвищена універсальність є причиною зниження рівня достовірності і точності отриманих результатів.

Другим великим напрямком розвитку засобів Data Mining є кібернетичні методи оптимізації, засновані на принципах систем, які саморозвиваються – методи нейронних мереж, еволюційного і генетичного програмування. Але нові переваги породжують і нові проблеми. Зокрема, рішення, одержані кібернетичними методами, часто не допускають наглядних інтерпретацій, що у визначеній мірі ускладнює роботу експертів. До програмних продуктів, які використовують кібернетичні методи Data Mining, відносяться системи PolyAnalyst, NeuroShell, GeneHunter, BrainMaker, OWL, 4Thought (BI). Безпосередньо до кібернетичних методів відносяться і синергетичні методи. Їх використання дозволяє реально оцінити горизонт довготермінового прогнозу. Особливий інтерес викликають дослідження, пов’язані зі спробами побудови ефективних систем управління в нестійких режимах функціонування.

До третього великого розділу Data Mining слід віднести сукупність традиційних методів рішення оптимізаційних задач – варіаційні методи, методи дослідження операцій, які включають в себе різні види математичного програмування (лінійне, нелінійне, дискретне, цілочисельне), динамічне програмування, принцип максимума Понтрягіна, методи теорії систем масового обслуговування. Програмні реалізації більшості цих методів містять стандартні пакети

254

прикладних програм, наприклад, Math CAD, MatLab.До четвертого розділу засобів Data Mining відносять засоби, які

називають умовно експертними, тобто пов’язані з безпосереднім використанням досвіду експерта. До них відносять метод «найближчого сусіда», який ліг в основу таких програмних продуктів, як Pattern Recognition Workbench, KATE tools. Другий підхід до вибору рішення пов’язаний з побудовою послідовного логічного висновку – дерева рішень, у кожному вузлі якого експерт здійснює простий логічний вибір (так чи ні). В залежності від прийнятого вибору, пошук рішення посувається по правій чи лівій гілці дерева і в кінці приходить до термінальної гілки, яка відповідає конкретному кінцевому рішен-ню. Тут процес статистичного навчання виведений за межі програми і сконцентрований у вигляді деякого апріорного досвіду, який заключається в наборі гілок-рішень. Однією із різновидностей методу дерева рішень є алгоритм дерев класифікації і регресії, який пропонує набір правил для дихотомічної класифікації сукупності вихідних даних. Цей метод зазвичай застосовується для передбачення того, які наслідки будуть мати заданий результат. На основі дерева рішень розроблені такі програмні продукти, як IDIS, C5.0, SIPINA. До експертних методів слід віднести і предметно-орієнтовані системи аналізу ситуацій і прогнозу, засновані на фіксованих математичних моделях, які відповідають тій чи іншій теоретичній концепції. Роль експерта полягає в виборі найбільш адекватної системи і інтерпретації отриманого алгоритму. Переваги і недоліки таких систем очевидні – простота, доступність застосування і недостатня достовірність і точність. Прикладами програмних продуктів, які відповідають пред-метно-орієнтованим системам у сфері фінансів, є Wall Street Money, MetaStock, SuperCharts, Candlestick Forecaster. На завершення огляду експертних методів Data Mining слід згадати методи візуалізації даних і результатів їх аналізу, які дозволяють наглядно відображати одержані висновки для створення у предметних експертів і керівників проектів єдиної картини ситуації. До програмних продуктів, які дозволяють формувати попередні звіти і візуалізувати результати, слід віднести системи Mineset та Impromptu (BI). Зокрема, система Mineset містить в собі такі інструменти, як ландшафтний візуалізатор, візуалізатори дисперсії, дерев, правил і свідоцтв. Формувати складні нелінійні відображення засобами кольорової графіки дозволяє новий напрямок візуалізації результатів, заснований на ідеях фрактальної математики.

У наступному підрозділі досліджені можливості реалізації функцій контролю і аналізу ефективності в основних підсистемах КІС торговельного підприємства та викладена сутність авторської методики контролю і аналізу ефективності вкладення капіталу й окремі елементи їх організації.

255

5.4. Організація контролю і аналізу ефективності вкладення капіталу

Менеджери різного рівня зобов’язані за своїми посадовими інструкціями контролювати та аналізувати певні показники ефективності. Зокрема, топ-менеджери повинні контролювати і аналізувати досягнення стратегічних показників ефективності, фінансові директори або головні бухгалтери – фінансово-економічної ефективності, менеджери з управління проектами – ефективності проектів, менеджери оперативних служб підприємства – коротко-термінові показники ефективності використання відповідних ресурсів і витрат. Персонал підприємства часто контролює і аналізує якість, економічність та продуктивність.

Мережеві комп’ютерні системи підприємств, які пропонуються фірмами-розробниками на сучасному ринку, мають обмежені можливості щодо виконання функцій контролю і аналізу показників ефективності У системах «Інталєв: Навігатор» та «Інталєв: Корпоративні фінанси» контроль здійснюється за допомогою формування звітів у режимі «Конструктор управлінської звітності». У звітах (бюджетах) можуть бути вказані планові, фактичні дані та абсолютне або відносне відхилення. Аналіз здійснюється за допомогою вбудованих методик «якщо, то».

Контролем і аналізом показників ефективності на підприємстві займається значна кількість фахівців різних рівнів управління. В сучасних умовах в окремих підсистемах КІС підприємства реалізовані певні можливості здійснення контролю і аналізу окремих показників ефективності чи підготовки інформації для проведення контролю і аналізу ефективності (табл. 5.4.1).

Таблиця 5.4.1Можливості окремих підсистем КІС торговельного підприємства

щодо виконання функцій контролю і аналізу ефективностіПідсистема КІС

підприємства Функції контролю ефективності

1. Управління проектами

Визначення планових показників ефективності інвестиційних проектів.

2. Підсистема стратегічного управління

Побудова карти стратегічних цілей і показників, планування ключових показників і показників діяльності підприємства, які на них суттєво впливають, трансляція фактичних даних про досягнення ключових показників і показників діяльності, встановлення відхилень аналіз, «якщо, то».

256

Продовження таблиці 5.4.1Підсистема КІС

підприємства Функції контролю ефективності

3. Підсистема бюджетного управління

Побудова системи бюджетів підприємства, планування бюджетних показників, управ-лінський облік або трансляція фактичних даних про виконання бюджетів, встановлення відхи-лень, аналіз «якщо, то».

4. Підсистеми фінансового і податкового обліку і аналізу

Визначення фактичних показників капіталу та інвестицій, продуктивності, ліквідності і плато-спроможності, рентабельності продажу в цілому по підприємству, рентабельності діяльності підприємства та рентабельності капіталу, ділової активності, структури і ціни капіталу, прибутків на акцію, стійкості, інвестиційної привабливості, імовірності банкрутства, ринкової вартості підприємства за витратним підходом, порівняння їх з планами та нормативами, виявлення відхилень, аналіз «якщо, то».

5. Підсистема управління взаємовідносинами з клієнтами

Визначення індексів задоволення клієнтів, конкурентоспроможності створюваної у торгівлі споживчої вартості і окремих товарів, рента-бельності продажу в розрізі товарних груп, порівняння їх з плановими показниками, серед-німи та максимальними показниками світу, країни, галузі, регіону, з показниками конку-рентів, виявлення відхилень, аналіз «якщо, то».

6. Підсистема управління персоналом

Визначення індексу задоволення персоналу умо-вами праці, продуктивності, гнучкості (еластич-ності), порівняння їх з плановими показниками, середніми та максимальними показниками світу, країни, галузі, регіону, з показниками конку-рентів, виявлення відхилень, аналіз «якщо, то».

7. Підсистема електронного документообігу

Визначення внутрішніх транзакційних витрат, встановлення норм і фактичних показників тривалості та вартості бізнес-процесів, порівняння фактичних даних з нормами.

Суб’єктами прямого контролю ефективності вкладення капіталу є зовнішні інвестори (учасники, позичальники, акціонери) та внутрішні (менеджери) суб’єкти. Суб’єктами непрямого контролю ефективності вкладення капіталу є як зовнішні (податкові органи, соціальні організації, клієнти, конкуренти), так і внутрішні (персонал) групи зацікавлених осіб, які мають певні очікування від підприємства, в яке вкладено капітал. Процедура контролю полягає у співставленні

257

фактичних даних з контрольними нормами і встановлення відхилень. Виконавцями внутрішнього контролю і аналізу можуть бути

співробітники відповідних функціональних підрозділів, аналітичні групи чи групи управлінського аналізу із вивільнених працівників, групи дослідження операцій або зовнішні консультанти за умови збереження комерційної таємниці.

Проблемою систем контролю є відсутність або неналежність контрольних норм на підприємстві. Внутрішні суб’єкти застосовують як форми періодичного контролю (внутрішній аудит, ревізію), так і постійного (моніторинг і контролінг). Організація внутрішнього контролю ефективності розглядається у цьому підрозділі нижче разом з організацією внутрішнього аналізу ефективності.

Окрім суб’єктів внутрішнього контролю, окремі показники ефективності вкладення капіталу контролюються зовнішніми суб’єктами контролю, зокрема, інвесторами, позичальниками, конкурентами. Усіх зовнішніх суб’єктів контролю доцільно підрозділити на суб’єктів прямого і непрямого контролю.

Суб’єкти прямого контролю ефективності вкладення капіталу мають можливість контролювати ефективність, в основному, лише за даними фінансової звітності або спеціально підготовлених аналітичних звітів для акціонерів. Зокрема, дрібні акціонери можуть періодично порівнювати одержані дивіденди або прибуток на акцію, наведений у звіті про фінансові результати підприємства, з власними очікуваннями, нормою часового вибору та альтернативними можливостями по вкладенню їхніх грошових коштів (даними інших підприємств, депозитними ставками).

Крупні інвестори (акціонери та учасники) зазвичай користуються аналітичними звітами, підготовленими для них топ-менеджерами підприємства. Ця група зацікавлених осіб може контролювати: 1) показники ефективності інвестиційних проектів (норму прибутку, коефіцієнт ефективності інвестицій, термін окупності, величину чистого дисконтованого доходу (NPV), внутрішню норму рентабельності інвестицій (IRR), індекс рентабельності інвестицій, рентабельність вкладення капіталу, рентабельність капіталу, ризик і дохідність фінансових інструментів); 2) досягнення ключових показників діяльності підприємства в розрізі різних перспектив залежно від інтересів груп зацікавлених осіб або цілей підприємства (конкурентоспроможність підприємства; конкурентоспроможність споживчої вартості, створеної у торгівлі, та окремих товарів; індекс задоволення клієнтів; індекс задоволення персоналу; інформаційна та інноваційна ефективність; продуктивність, економічність ресурсів і витрат; якість умов трудової діяльності; гнучкість); 3) аналітичні коефіцієнти, розраховані за даними фінансової і податкової звітності

258

підприємства (показники сталості; інвестиційної привабливості; імовірності банкрутства; рентабельності діяльності і продаж; ділової активності; ліквідності і платоспроможності; кредитоспроможності; динаміки, ціни і структури капіталу; динаміки доходів, витрат і прибутків; динаміки податкових платежів і виплат персоналу).

Позичальники періодично контролюють кредитоспроможність підприємства, яку визначають за власними методиками на основі даних фінансових звітів та особових рахунків підприємства у банку, якщо воно є клієнтом банку-позичальника. Фактичні результати по кредитоспроможності підприємства порівнюють із банківськими кредитними нормами, визначаючи таким чином відхилення від норм і приймаючи заходи по усуненню таких відхилень.

Податкові органи та органи соціального страхування контролюють задоволення власних інтересів у податкових платежах на основі даних регламентованої звітності, яку подають підприємства у встановлені законодавством терміни і у встановленій формі. Нормами контролю при цьому служать норми податкового законодавства, відповідність яким при нарахуванні і сплаті податкових платежів і перевіряється.

Клієнти контролюють задоволення власних інтересів та конкурентоспроможність товарів і створеної у торгівлі споживчої вартості. Вони застосовують форми фактичного контролю. Цей вид контролю можна назвати контролем споживача.

Конкуренти порівнюють власну конкурентоспроможність з конкурентоспроможністю своїх підприємств.

Зовнішні суб’єкти контролю ефективності вкладення капіталу обмежуються зазвичай лише контролем (порівнянням фактичних показників з власними уявленнями, нормами, середніми чи максимальними, мінімальними показниками зовнішнього оточення) і рідко застосовують функцію аналізу. Аналіз ефективності вкладення капіталу проводиться внутрішніми суб’єктами.

Дослідження показало, що у науці і на практиці застосовуються лише окремі розрізнені методики аналізу ефективності інвестиційних та інших проектів, підприємства, його функцій та підрозділів, витрат, ресурсів тощо, зроблені спроби розробки комплексних методик ефективності [29, 30, 31, 33, 44, 68, 139, 145, 146, 147, 148, 149, 152, 176, 191, 196, 197, 198, 199, 200, 201, 227, 228, 251, 260, 261, 263, 323, 326, 328, 329, 331, 356, 380, 381, 384, 400, 401, 431]. Проте, жодна з них не є повносистемною, так як не враховує повний спектр показників ефективності вкладення капіталу у часових перспективах і не дозволяє управляти системою показників ефективності на основі визначення, відслідковування і коригування впливу основних чинників, які її формують.

Необхідно розглядати структуру підприємства як цілий організм,

259

який характеризується множиною зовнішніх і внутрішніх взаємодій. Зовнішні взаємодії і процеси підприємства забезпечуються його внутрішніми взаємодіями і процесами. Підприємство існує і функціонує до тих пір, поки комплекс внутрішніх процесів перебуває у динамічній рівновазі – гомеостазі. Необхідна реалізація системного і процесного підходів і механізм підтримання гомеостазу як основи тривалої життєздатності підприємства як надбіологічного організму. А він виникає тоді, коли елементам системи спільне існування є більш вигідним, ніж окреме. Якщо вигода зникає, організм розпадається.

Враховуючи актуальність проблеми управління ефективністю вкладення капіталу в конкурентному середовищі, зміну уявлень про сутність ефективності в сучасній економіці, наявність ринку мережевих комп’ютеризованих інформаційних систем управління підприємствами, які здатні розраховувати і моніторити значні обсяги інформації, потребують поглибленого дослідження і методики контролю і аналізу показників ефективності. Зокрема, потребують інтеграції в єдину систему усі показники ефективності, основні фактори ефективності внутрішнього та зовнішнього середовищ підприємства, окремі розрізнені методики контролю і аналізу.

Інтегрована методика контролю і аналізу ефективності вкладення капіталу повинна давати можливість цілеспрямовано управляти ефективністю вкладення капіталу в підприємство, зокрема, не тільки оцінювати зміни чи ступені досягнення показники ефектів, ефективності та вкладень капіталу, а і будувати їх динамічні факторні моделі, передбачати розвиток функцій ефективності у коротко-, середньо- та довготерміновій перспективі, зокрема на увесь очікуваний життєвий цикл реального інвестиційного проекту з урахуванням життєвого циклу підприємства-об’єкта інвестування.

На виконання поставлених завдань спрямована розроблена автором методика економічного контролю і аналізу ефективності вкладення капіталу на підприємстві, яка передбачає чотири рівні аналізу (рис. 5.4.1).

На першому рівні пропонується оцінити потенціал, капітал та вкладення капіталу, а також чинники зовнішнього середовища, які визначають інвестиційний клімат, зокрема: 1) оцінку вкладень капіталу (визначення інвестиційного потенціалу підприємства, ступеню перетворення його на капітал, оцінку розмірів, структури, динаміки капіталу та його вкладень, виконання планів інвестування, порівняння показників підприємства із середніми по галузі, регіону, країні, світу, з показниками конкурентів та з очікуваннями інвесторів); 2) оцінку чинників зовнішнього оточення, які визначають інвестиційний клімат у світі, в країні, регіоні та галузі (оцінка індексів інвестиційного клімату, економічної свободи, сприйняття корупції,

260

конкурентоздатності, індикаторів державного управління, динаміки валютних курсів, темпів інфляції, зміни ставок дисконту та коефіцієнтів капіталізації тощо). На першому рівні аналізу особливу увагу потрібно приділити побудові факторних моделей залежності вкладень капіталу від чинників зовнішнього оточення та визначення впливу основних факторів у ретроспективі та на перспективу.

Рис. 5.4.1. Сутність авторської методики ефективності вкладення капіталу в підприємство

На другому рівні необхідно проаналізувати ефективність підприємства у короткотерміновій перспективі, оцінивши показники рентабельності продаж, продуктивності, економічності, конкуренто-спроможності товарів та створюваної споживчої вартості в розрізі окремих ресурсів та витрат і в цілому по підприємству, а також показники термінової ліквідності та платоспроможності у короткотерміновій перспективі, індексу задоволення персоналу умовами праці та клієнтів умовами обслуговування, гнучкості (еластичності) працівників та функцій. Крім розрахунку та оцінки абсолютних відхилень, темпів росту та приросту, відсотків виконання плану, питомої ваги, середніх величин, рівнів, індексів, якими

261

Методика контролю і аналізу ефективності вкладення капіталу в підприємство

Перший рівень. Контроль чинників зовнішнього середовища і аналіз їх впливу на потенціал та капітал підприємства.

Четвертий рівень. Контроль показників середньо- та короткотермінової ефективності, а також чинників зовнішнього середовища, потенціалу і капіталу підприємства і аналіз їх впливу на довготермінові показники ефективності в цілому по підприємству.

Другий рівень. Контроль чинників зовнішнього середовища та потенціалу і капіталу підприємства і аналіз їх впливу на короткотермінові показники ефективності в розрізі ресурсів і витрат та в цілому по підприємству.

Третій рівень. Контроль показників короткотермінової ефективності, а також чинників зовнішнього середовища, потенціалу і капіталу підприємства і аналіз їх впливу на середньотермінові показники ефективності в цілому по підприємству.

оцінюються короткотермінові показники ефективності, особливу увагу слід приділити побудові моделей залежності короткотермінових показників ефективності від показників вкладень капіталу та умов зовнішнього середовища і визначенню впливу основних чинників на показники короткотермінової ефективності як у ретроспективі, так і на перспективу.

Третій рівень аналізу ефективності вкладення капіталу передбачає аналіз ефективності вкладення капіталу у середньотерміновій перспективі. Доцільно дослідити показники рентабельності діяль-ності, ділової активності, загальної ліквідності, кредитоспроможності, ціни і структури капіталу, конкурентоспроможності підприємства, інноваційності та інформаційної ефективності, динаміки прибутку на акцію, динаміку транзакційних витрат, показники дієвості (ступеню досягнення цілей різних груп зацікавлених осіб на основі СЗП). Особливу увагу при аналізі необхідно приділити побудові моделей залежності середньотермінових показників ефективності від показників короткотермінової ефективності та вкладень капіталу і умов зовнішнього середовища. В результаті аналізу необхідно визначити вплив основних чинників на показники середньотермінової ефективності як у ретроспективі, так і на перспективу.

Четвертий рівень аналізу полягає у визначенні основних чинників, які справляють вплив на довготермінові показники ефективності вкладення капіталу. На четвертому рівні аналізу потрібно спочатку оцінити показники довготермінової ефективності вкладення капіталу, зокрема, інвестиційну привабливість, імовірність банкрутства, стійкість, рентабельність капіталу, ринкову вартість акцій та підприємства, динаміку показників основних ефектів підприємства в порівнянні із можливостями зовнішнього середовища, порівняння напрямків розвитку підприємства з напрямками розвитку конкурентів, галузі, регіону, країни, світу, оцінити показники ефективності інвестиційних проектів як самого підприємства, так і вкладень капіталу в дане підприємство. Особливу увагу необхідно приділити побудові моделей залежності довготермінових показників ефектив-ності вкладення капіталу від показників середньотермінової ефектив-ності, а також короткотермінової і вкладень капіталу та умов зовнішнього середовища. Вплив основних чинників, які визначають довготермінову ефективність, необхідно оцінювати не лише в ре трос-пективі, а і на перспективу, зокрема, на термін очікуваного життєвого циклу інвестиційного проекту по вкладенню капіталу в торговельне підприємство.

Для проведення аналізу ефективності вкладення капіталу автором побудована динамічна економетрична модель на основі системи одночасних структурних рівнянь. Ендогенними факторами у моделі є

262

три групи показників ефективності (довго-, середньо- та короткотермінової).

Основними ендогенними показниками довготермінової ефектив-ності є показники ефективності реального інвестиційного проекту по вкладенню капіталу в торговельне підприємство. Крім того, ендогенними факторами пропонується обрати наступні показники довготермінової ефективності підприємства-об’єкта вкладення капіталу: показники рентабельності сукупного капіталу, ринкової вартості підприємства, стійкості, інвестиційної привабливості, імовірності банкрутства, індексу розвитку. Разом з тим вище названі довготермінові показники ефективності можуть бути екзогенними факторами в моделі ефективності реального інвестиційного проекту по вкладенню капіталу в торговельне підприємство (рис. 5.4.2).

Рис. 5.4.2. Взаємозв’язки довготермінових показників ефективності вкладення капіталу

Другою групою ендогенних показників ефективності є показники середньотермінової ефективності, зокрема, конкурентоспроможність підприємства, інформаційна ефективність, інноваційна ефективність, ціна капіталу, структура капіталу, рентабельність власного капіталу (прибуток на акцію), ступінь досягнення цілей (задоволення інтересів основних груп учасників), рентабельність звичайної діяльності, ділова активність, загальна ліквідність, кредитоспроможність. Перелічені показники мають наступні взаємозв’язки між собою (рис. 5.4.3). Разом з тим показники середньотермінової ефективності є екзогенними факторами в моделі довготермінової ефективності. Зокрема, на рентабельність сукупного капіталу справляють вплив показники рентабельності власного капіталу (прибутку на акцію), на індекс розвитку – індекси інноваційної та інформаційної ефективності, на ринкову вартість підприємства – його конкурентоспроможність, на імовірність банкрутства – кредитоспроможність. Таким чином, перш ніж побудувати загальну модель ефективності, необхідно дослідити окремі економетричні моделі взаємопов’язаних показників.

263

Ефективність реального інвестиційного проекту по вкладенню капіталу в торговельне підприємство

Ринкова вартість підприємства

Імовірність банкрутства

Індекс розвиткуРентабельність капіталу Стійкість

Інвестиційна привабливість

Рис. 5.4.3. Взаємозв’язки середньотермінових показників ефективності

Третьою групою ендогенних показників є показники коротко-термінової ефективності, зокрема, такі, як рентабельність продажу, показники продуктивності та економічності, індексу задоволення клієнтів та конкурентоспроможності створюваної споживчої вартості і окремих товарів, індексу задоволення персоналу умовами праці, показники гнучкості (часу реагування на запити), термінова ліквідність і платоспроможність. У свою чергу перераховані показ-ники короткотермінової ефективності взаємопов’язані між собою. Так, на рентабельність продажу справляють прямий вплив: індекс задово-лення клієнтів, гнучкість, економічність; на продуктивність – гнуч-кість, індекс задоволення персоналу умовами праці; на платоспро-можність і термінову ліквідність – рентабельність продажу; на індекс задоволення клієнтів – конкурентоспроможність створюваної спожив-чої вартості і окремих товарів, гнучкість; на економічність – продук-тивність, гнучкість; на гнучкість – задоволення персоналу умовами праці (рис. 5.4.4). Разом з тим короткотермінові показники ефектив-ності є екзогенними в моделі середньотермінової ефективності.

Рис. 5.4.4. Взаємозв’язки короткотермінових показників ефективності

264

Конкурентоспроможність підприємства

Інформаційна ефективність

Інноваційна ефективність

Ціна капіталу

Структура капіталу

Рентабельність власного капіталу

(прибуток на акцію)

Ділова активність

Ступінь досягнення цілей (задоволення інтересів

основних груп учасників)

Рентабельність звичайної діяльності

Кредитоспроможність

Загальна ліквідність

Рентабельність продажу

Термінова ліквідність і платоспроможність

Гнучкість

Економічність

Індекс задоволення клієнтів

Продуктивність

Конкурентоспроможність створюваної споживчої

вартості і товарів

Задоволення персоналу умовами праці

До екзогенних факторів у економетричній моделі ефективності автор відносить дві групи факторів: внутрішні і зовнішні. Обидві групи факторів складаються із двох підгруп: внутрішні – із показників, якими вимірюється потенціал підприємства, і показників, якими вимірюється капітал підприємства; зовнішні – із показників потенціалу та зовнішніх факторів, які справляють вплив на ефективність вкладення капіталу.

Зокрема, показники внутрішнього потенціалу підприємства, які автор рекомендує включати в модель, – це середньоспискова чисель-ність працівників, кількість торговельних точок (магазинів) та складів, торговельні та складські площі. У модель доцільно включити вкладений у підприємство капітал за наступними показниками: вартість сукупного капіталу; вартість власного капіталу; вартість залученого капіталу; вартість основних засобів; вартість немате-ріальних активів, у тому числі ІТ, товарних знаків, людського капіталу; вартість товарних запасів та їх кількості, ціни і якість; грошові кошти; дебіторська заборгованість; довго- та короткотермінові фінансові та капітальні інвестиції; самоінвестиції; витрати на підтримання капіталу; витрати на одержання доходів від різних видів діяльності.

Зовнішній потенціал підприємства в моделі доцільно подати у вигляді показників: ВВП, валова додана вартість, кількість населення, доходи населення, витрати населення, поточне споживання, відсоток міського (сільського) населення, кількість зайнятого населення, кількість безробітних, грошова маса, номінальна і реальна зарплата, експорт та імпорт товарів, обсяг інвестицій, основні виробничі фонди, фонд амортизації. Зовнішні фактори, які впливають на ефективність вкладення капіталу, в моделі доцільно представити наступними показниками: індекс інфляції, зміни валютних курсів, ставки по депозитах, ставки оподаткування, норми відрахувань на соціальне страхування, мінімальна заробітна плата, ризик, індекс людського розвитку, індекс економічної свободи, індекс інвестиційного клімату, індикатори державного управління, індекс глобалізації, індекс конкурентоздатності для бізнесу, індекс сприйняття корупції.

Екзогенні чинники також є взаємопов’язаними, зокрема, показники зовнішнього потенціалу та зовнішні фактори впливають на показники внутрішнього потенціалу, а ті в свою чергу – на показники капіталу (рис. 5.4.5).

Рис. 5.4.5. Взаємозв’язки екзогенних чинників ефективності вкладення капіталу

265

Зовнішні фактори впливу

Зовнішній потенціалВнутрішній потенціал

Вкладений капітал

Показники, виділені всередині кожної з підгруп екзогенних чинників теж можуть бути взаємопов’язаними або розкладатися на окремі елементи (наприклад, індекси). Для виявлення тісноти зв’язку між ними необхідно розрахувати коефіцієнти кореляції та детермінації і на підставі високих коефіцієнтів тісноти зв’язку потрібно виключити з моделі взаємопов’язані чинники або застосувати для аналізу декілька моделей з різними чинниками.

Контроль і аналіз ефективності вкладення капіталу до прийняття інвестиційного рішення – функції інформаційних систем управління проектами. Такі системи дозволяють здійснювати прогнозні розрахун-ки показників ефективності інвестиційних проектів, проте вони не дозволяють контролювати і аналізувати показники ефективності інвестування після прийняття інвестиційного рішення, так як не формують фактичну інформацію про хід досягнення зазначених показників. Для збору фактичної інформації, необхідної для контролю і аналізу ефективності вкладення капіталу, доцільно інтегрувати підсистему управління проектами з іншими підсистемами підприємства, в яке вкладено капітал.

З метою внутрішнього стратегічного контролю і аналізу ефективності вкладення капіталу доцільно інтегрувати підсистему управління проектами з підсистемою стратегічного управління, з метою внутрішнього тактичного (бюджетного) контролю і аналізу ефективності інвестування доцільно інтегрувати підсистему управління проектами з підсистемою бюджетного управління, з метою зовнішнього фінансового і податкового контролю і аналізу ефектив-ності вкладення капіталу доцільно інтегрувати підсистему управління проектами з підсистемою фінансового і податкового обліку, а задля внутрішнього оперативного контролю і аналізу ефективності доцільно інтегрувати підсистему управління проектами з підсистемами, які автоматизують оперативні функції підприємства. За умови вище описаної інтеграції підсистеми управління проектами доцільно передбачити в ній функцію аналізу «якщо, то» з метою аналізу та коригування показників ефективності інвестиційних проектів.

Можливий інший варіант організації контролю і аналізу ефективності вкладення капіталу на підприємстві – інтеграцію в КІС підприємства системи підтримки прийняття рішень щодо ефективності вкладення капіталу, яка б застосовувала СУБД Access і виконувала наступні функції (табл. 5.4.2).

266

Таблиця 5.4.2Функції DSS щодо ефективності вкладення капіталу

Назва підсистеми Функції підсистемиПідсистема контролю і аналізу ефективності вкладення капіталу

Трансляція фактичних даних про фактично досягнуті показники вкладення капіталу, чинники зовнішнього оточення, отримані довго-, середньо- та короткотермінові ефекти і показники ефектив-ності та інші, необхідні для розрахунку показників ефективності інвестиційних проектів дані із інших підсистем (стратегічного, бюджетного управління, фінансового обліку, оперативних підсистем), визна-чення відхилень, побудова факторних моделей, визначення впливу факторів на ефективність, прогнозування ефективності, аналіз «якщо, то».

Для забезпечення інформацією зовнішніх суб’єктів контролю і аналізу ефективності торговельне підприємство повинне мати у складі КІС спеціальний модуль, який дасть можливість контролювати та аналізувати ефективність вкладення капіталу за такими аспектами (рис. 5.4.6).

Це дасть можливість підтримувати основні характеристики підприємства у стані, привабливому для власників, інвесторів, позикодавців, інших зовнішніх користувачів та постійно контролювати і аналізувати окремі показники ефективності вкладення капіталу.

Вважаю, що такий модуль повинен передбачати функції оцінки та аналізу інвестиційної привабливості підприємства, ефективності системи управління, ефективності діяльності підприємства та оптимізації інвестиційного ризику. Кожний пункт меню повинен передбачати довідник критеріїв оцінки, фактичні показники, факторні моделі, звіти про відхилення по показниках, звіти про причини відхилень по показниках і файли з рекомендаціями щодо шляхів усунення відхилень. Такий модуль може бути призначений для використання його службою внутрішнього аудиту підприємства.

267

Рис. 5.4.6. Структура моделі контролю і аналізу ефективності вкладення капіталу

268

Фінансовий станКраїни, галузі, регіону Інвестиційна привабливість Підприємства

Інструментів фондового ринку

Ринкова вартість Можливість банкрутства

Порівняння Ризики

Задоволення інтересів власників

Ефективність управління

підприємством

Техніко-економічна Економічна Соціальна

Соціально-духовна Інтегрована

Функціональна Динамічна

Гіпердинамічна Подохідна Масштабна

Бухгалтерська Економічна

Ефективність діяльності

підприємства

Інвестиційний ризик

Середньоквадратичне відхиленняКоефіцієнт варіаціїβ-коефіцієнтЕкспертний

Ефективність інвестиційних

проектів

Проста норма прибутку Коефіцієнт ефективності інвестицій

Термін окупності Приведений дисконтований дохідНорма рентабельності інвестицій

Можливість банкрутстваКредитоспроможність

ВИСНОВКИ ЗА РОЗДІЛОМ 51. Контроль ефективності вкладення капіталу – це процес

стеження суб’єктом контролю за підконтрольними об’єктами та підконтрольними суб’єктами із внутрішнього та зовнішнього середовищ з метою коригування відхилень у їх поведінці від заданих параметрів задля досягнення ефективності вкладення капіталу у випадку можливості впливу і коригування контрольних норм суб’єктом контролю у випадку неможливості впливу на них.

2. У процесі контролю необхідно виділяти підконтрольні об’єкти та підконтрольні суб’єкти із зовнішнього та внутрішнього середовищ, крім того, у складі підконтрольних об’єктів та суб’єктів – реальну та змодельовану інформаційною системою поведінку підконтрольних об’єктів і суб’єктів.

3. Автор застосовує процедурний підхід до функцій контролю та аналізу, визначає їх межі і розмежовує процедури функцій контролю та аналізу. Це дасть нам можливість не тільки чітко формувати комп’ютерні алгоритми контрольних та аналітичних процедур, а також більш чітко визначити місце контролю і аналізу в системі управління підприємством та суспільно-господарському бутті, предмет, об’єкти, мету і методологію цих двох наук.

4. Аналіз ефективності вкладення капіталу – це дослідження зміни економічних явищ і процесів у їх взаємозв’язку та взаємообумовленості з метою забезпечення цільового управління факторами, які обумовлюють ефективність вкладення капіталу. Предметом функції аналізу є причинно-наслідкові зв’язки зміни фінансово-економічних явищ і процесів, які склалися під впливом об’єктивних та суб’єктивних факторів і знаходять своє відображення в системі фінансово-економічної інформації. Процес функції аналізу також включає в себе забезпечення, процедуру і наслідок. Забезпеченням функції аналізу ефективності вкладення капіталу є розбіжності між очікуваннями суб’єкта контролю, нормативними і фактичними даними про ефективність вкладення капіталу та інформація про фактори, що вплинули на них. Процедура функції аналізу полягає у визначенні впливу факторів на відхилення фактичних показників від нормативних чи очікуваних. Наслідком функції аналізу є розробка заходів по усуненню відхилень. Мета аналізу ефективності вкладення капіталу – пошук причин відхилень показників ефективності та визначення заходів по їх усуненню

5. У зв’язку з вищевикладеним стає очевидним, що дотепер в науковій та навчальній літературі по економічному контролю і аналізу допускаються суттєві помилки. Зокрема, не розмежовуються процеси контролю і аналізу; до процесу аналізу включається процедура

269

забезпечення контролю і процедура контролю; часто в процес аналізу взагалі не включається процедура аналізу («аналіз» фінансового стану, «аналіз» інвестиційної привабливості, «аналіз» кредитоспроможності, «аналіз» можливості банкрутства», «аналіз беззбитковості» тощо). Тому пропонується: 1) замість термінів «аналіз фінансового стану», «аналіз інвестиційної привабливості», «аналіз кредитоспроможності», «аналіз можливості банкрутства», «аналіз беззбитковості» застосовувати терміни «контроль» і «оцінка», так як зазначені процеси «аналізу» зовсім не містять аналітичних процедур, а лише забезпечення контролю, контрольну процедуру (встановлення відхилень) та наслідок контролю (оцінку відхилень); 2) в підручниках з теорій господарського контролю та економічного аналізу необхідно чітко розмежувати процеси контролю і аналізу; 3) виправлення необхідно внести до відповідних нормативних документів; 4) потрібно змінити назви навчальних дисциплін з господарського контролю і економічного аналізу, їх структуру та перевидати підручники.

6. Методологія є вченням про всю систему методів, з допомогою яких здійснюються дослідження в господарському контролі та економічному аналізі, а організація – спосіб об’єднання методів у методику. Поняття «методика» можна визначити як певну послідовність методів, прийомів (способів) проведення будь-якої роботи. Методику не треба плутати з методом, так як метод є елементом методики та методології, а методика – елементом організації.

7. В результаті застосування загальнологічного методу аналізу до господарської системи розкладаємо її на окремі елементи, з чого логічно випливає, що економічний аналіз як функція управління підприємством є частиною загальнологічного методу аналізу і виявляє причинно-наслідкові зв’язки явищ і процесів у господарській системі. Автор наполягає на вживанні терміна «фінансово-економічний аналіз» замість «економічний», так як при аналізі економічна сфера оцінюється у фінансовому вимірнику. Стосовно контролю і аналізу ефективності вкладення капіталу недоцільно застосовувати будь-який прикметник, так як ефективність у сучасному розумінні є симбіозом фінансової, економічної, екологічної, соціальної, технічної, функціональної та іншої ефективності.

8. Автор виділяє наступні ознаки класифікації видів контролю та класифікаційні угрупування: за підконтрольними об’єктами (реальними та змодельованими в інформаційній системі; внутрішнього і зовнішнього середовища); за підконтрольними суб’єктами (фізичними і юридичними особами); за контрольними діями, зокрема, за контрольними нормами (адміністративний, бухгалтерський, податковий, бюджетний, оперативний, стратегічний).

270

За часом здійснення доцільно виділити статичний і динамічний контроль. Статичний контроль поділяється на попередній, поточний та наступний, а динамічний – на безперервний та дискретний. За формами проведення контрольних дій розрізняють експертизу, сертифікацію, атестацію, інвентаризацію, ревізію, аудит, контролінг та моніторинг. За джерелами інформації доцільно розрізняти фактичний та документальний контроль. В залежності від використання технічних засобів виділяють безкомп’ютерний і комп’ютеризований контроль. За суб’єктами автор поділяє контроль на зовнішній і внутрішній, а внутрішній у свою чергу на внутрішньосистемний та внутрішньо-господарський. Виходячи із системи класифікації видів контролю за вищевизначеними ознаками автором побудована концепція контролю ефективності вкладення капіталу в умовах мережевих комп’ютерних технологій обробки інформації.

9. Розрізняють загальні заходи контролю і заходи контролю прикладної програми. Загальні заходи контролю можна підрозділити на заходи контролю інтеграції з Інтернет та іншими зовнішніми мережами і заходи контролю у внутрішній корпоративній мережі. Контроль обміну даними з Інтернет використовує шифрування даних, аутентифікацію, авторизацію, встановлення брандмауерів. У внутрішній мережі застосовують впровадження послідовних рівнів заходів контролю за доступом до приміщення, до системи та до файлів. Заходи контролю прикладних програм стосуються конкретних прикладних програм. Вони поділяються на заходи контролю введення даних, обробки і виходу результатної інформації. При паперових і безпаперових системах введення даних здійснюється автоматичний контроль введення даних. Операції по обробці і виведенню результатної інформації потребують тестування і перевірок.

10. Бухгалтерська система «1С:Підприємство. Версія 7.7.» надає власникам наступні можливості щодо захисту інформації: розмежування доступу до функцій та файлів, встановлення паролів користувачів, фіксування авторства створених документів, ведення журналу реєстрації роботи з програмою, можливість визначення прав на видалення документів і записів з інформаційної бази.

11. Автором визначена наступна послідовність етапів методики розмежування доступу бухгалтерів до КІС: формування структури облікового процесу підприємства; формування організаційної структури КІС; розподіл обов’язків між користувачами КІС; визначення прав доступу користувачів до функцій програми та інформаційних ресурсів. В результаті розмежування доступу бухгалтерів середнього торговельного підприємства до функцій та ресурсів «1С:Підприємство. Версія 7.7.» були сформульовані рекомендації щодо надання окремих прав і виявлені обмеження

271

комп’ютерної програми, які не дозволяють в повній мірі забезпечити захист облікової інформації.

12. Аналіз ефективності вкладення капіталу потребує перш за все розподілу його на макроекономічний і мікроекономічний, в залежності від суб’єкта аналізу – на зовнішній і внутрішній. Внутрішній аналіз класифікується на внутрішньосистемний та внутрішнього-сподарський. Залежно від рівня управління підприємством економічний аналіз доцільно розділяти на стратегічний, тактичний і оперативний. За підсистемами підприємства доцільно виділяти економічний аналіз в підсистемах управління проектами, підсистемах стратегічного управління, підсистемах бюджетного управління, фінансовий і податковий аналіз. Крім того, виділено аналіз за функціями підприємства (маркетинговий, використання людського капіталу, ефективності бізнес-процесів, логістики тощо).

13. Для проведення аналітичних розрахунків на підприємствах застосовуються електронні таблиці (Microsoft Excel) та DSS під керівництвом СУБД ACCESS. Більшість сучасних розробників аналітичних програм орієнтується на створення універсальних комплексних корпоративних систем ERP, де значна увага приділяється аналітичним процедурам. В сучасних ЕRP – системах для підтримки прийняття рішень керівникам різних рівнів застосовується СУБД ACCESS. Дані додатки підтримують побудову п’яти різних типів моделей – нейронні мережі, класифікаційні і регресійні дерева рішень, близькі k-окраїни, байєсовське навчання і кластеризацію.

14. В якості першого напрямку розвитку інтелектуального аналізу даних Data Mining потрібно виділити методи статистичної обробки даних, серед яких слід назвати пакети Statistica, SPSS, Systat, Statgraphics, SAS, BMDP, TimeLab, Data-Desk, S-Plus, Scenario (BI), «Мезозавр». Другим напрямком розвитку засобів Data Mining є кібернетичні методи оптимізації, до яких відносяться системи PolyAnalyst, NeuroShell, GeneHunter, BrainMaker, OWL, 4Thought (BI). До третього розділу Data Mining слід віднести сукупність традиційних методів рішення оптимізаційних задач, програмні реалізації цих методів містять стандартні пакети прикладних програм, наприклад, Math CAD, MatLab. До четвертого розділу засобів Data Mining відносять засоби, які називають умовно експертними, зокрема, Pattern Recognition Workbench, KATE tools. Другий підхід до вибору рішення пов’язаний з побудовою послідовного логічного висновку – дерева рішень, на основі дерева рішень розроблені такі програмні продукти, як IDIS, C5.0, SIPINA. До експертних методів слід віднести і предметно-орієнтовані системи аналізу ситуацій і прогнозу, засновані на фіксованих математичних моделях, прикладами яких є Wall Street Money, MetaStock, SuperCharts, Candlestick Forecaster.

272

15. Суб’єктами прямого контролю ефективності вкладення капіталу є зовнішні інвестори (учасники, позичальники, акціонери) та внутрішні (менеджери) суб’єкти. Суб’єктами непрямого контролю ефективності вкладення капіталу є як зовнішні (податкові органи, соціальні організації, клієнти, конкуренти), так і внутрішні (персонал) групи зацікавлених осіб, які мають певні очікування від підприємства, в яке вкладено капітал. Процедура контролю полягає у співставленні фактичних даних з контрольними нормами і встановлення відхилень. Проблемою систем контролю є відсутність або неналежність контрольних норм на підприємстві. Внутрішні суб’єкти застосовують як форми періодичного контролю (внутрішній аудит, ревізію), так і постійного (моніторинг і контролінг). Окремі показники ефективності вкладення капіталу контролюються зовнішніми суб’єктами контролю, зокрема, інвесторами, позичальниками, конкурентами.

16. У науці і на практиці застосовуються лише окремі розрізнені методики аналізу ефективності інвестиційних та інших проектів, підприємства, його функцій та підрозділів, витрат, ресурсів тощо, зроблені спроби розробки комплексних методик ефективності. Інтегрована методика контролю і аналізу ефективності вкладення капіталу повинна давати можливість цілеспрямовано управляти ефективністю вкладення капіталу в підприємство, зокрема, не тільки оцінювати зміни чи ступені досягнення показники ефектів, ефективності та вкладень капіталу, а і будувати їх динамічні факторні моделі, передбачати розвиток функцій ефективності у коротко-, середньо- та довготерміновій перспективі, зокрема на увесь очікуваний життєвий цикл реального інвестиційного проекту з урахуванням життєвого циклу підприємства-об’єкта інвестування.

17. Автором розроблена методика економічного контролю і аналізу ефективності вкладення капіталу на підприємстві, яка передбачає чотири рівні контролю і аналізу. На першому рівні пропонується оцінити потенціал, капітал та вкладення капіталу, а також чинники зовнішнього середовища, які визначають інвестиційний клімат. На другому рівні необхідно проаналізувати ефективність підприємства у короткотерміновій перспективі. Третій рівень аналізу ефективності вкладення капіталу передбачає аналіз ефективності вкладення капіталу у середньотерміновій перспективі. Четвертий рівень аналізу полягає у визначенні основних чинників, які справляють вплив на довготермінові показники ефективності вкладення капіталу. Для проведення аналізу ефективності вкладення капіталу автором побудована динамічна економетрична модель на основі системи одночасних структурних рівнянь.

18. Для забезпечення інформацією зовнішніх суб’єктів контролю і аналізу ефективності торговельне підприємство повинне мати у складі

273

КІС спеціальний модуль, який дасть можливість контролювати та аналізувати ефективність вкладення капіталу за окремими аспектами. Це дасть можливість підтримувати основні характеристики підприємства у стані, привабливому для власників, інвесторів, позикодавців, інших зовнішніх користувачів та постійно контролювати і аналізувати окремі показники ефективності вкладення капіталу. Такий модуль повинен передбачати функції оцінки та аналізу ефективності інвестиційних проектів, інвестиційної привабливості підприємства, імовірності банкрутства, кредитоспроможності, ефективності системи управління, ефективності діяльності підприємства та оптимізації інвестиційного ризику. Кожний пункт меню повинен передбачати довідник критеріїв оцінки, фактичні показники, факторні моделі, звіти про відхилення по показниках, звіти про причини відхилень по показниках і файли з рекомендаціями щодо шляхів усунення відхилень.

274

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇВ результаті дослідження вперше створено цілісну концепцію

екаунтингу ефективності вкладення капіталу в торговельне підприємство в умовах застосування мережевих комп’ютерних технологій обробки інформації, яка включає в себе: визначення ефективності вкладення капіталу, концепцію інформаційної генетичної моделі мікроекономічної системи, систему показників ефективності, концепцію стратегічного екаунтингу ефективності бізнесу на основі системи збалансованих показників, концепцію обліку вкладень капіталу в торговельне підприємство, інтегровану методику контролю і аналізу ефективності вкладення капіталу.

Фінансово-економічна ефективність вкладення капіталу в мікроекономічну систему в сучасних умовах повинна визначатися ефективністю інвестиційного проекту протягом його повного життєвого циклу, яка розраховується як ступінь перевищення дисконтованого чистого грошового потоку від інвестиційного проекту над дисконтованими витратами на фінансування інвестиційного проекту, та ефективністю мікроекономічної системи протягом її життєвого циклу, яка розраховується у вигляді системи інтегральних показників, які характеризують ступінь досягнення балансу інтересів основних учасників бізнесу у часовому аспекті в результаті взаємодії підприємства із зовнішнім оточенням на різних рівнях управління з урахуванням синергетичного ефекту. Але, якщо цілями інвесторів є не досягнення фінансово-економічного ефекту, а соціально-духовного, екологічного, політичного чи іншого, то фінансово-економічна ефективність інвестиційного проекту повинна стати критерієм системи показників ефективності вкладення капіталу.

Таким чином, під загальною ефективністю вкладення капіталу слід розуміти ступінь досягнення цілей інвесторів з урахуванням обмежень у вигляді системи інтегральних показників, які характеризують ступінь досягнення балансу інтересів основних учасників підприємства-об’єкта інвестування у часовому аспекті в результаті взаємодії підприємства із зовнішнім оточенням на різних рівнях управління з урахуванням синергетичного ефекту.

Структурними елементами генетичної моделі є: 1) гени (внутрішні чинники ефективності – капітал, потенціал), обумовлені історичними факторами; 2) чинники еволюції підприємств (конкуренція, науково-технічний прогрес, спадковість, мінливість, адаптація, ізоляція); 3) лінії поведінки мікроекономічних систем у коротко-, середньо- та довготерміновій перспективах (прогрес, регрес, еволюція, революція, виживання, поглинання, розмноження, інвестування, реорганізація, ліквідація тощо); 4) ефекти, створені мікроекономічною системою

275

(споживча вартість, прибуток, дивіденди, вартість підприємства, кредитоспроможність, конкурентоспроможність, ліквідність, інвестиційна привабливість, імовірність банкрутства, податки, витрати на оплату праці, соціальні виплати, робочі місця, вклад у сталий розвиток суспільства тощо); 5) чинники зовнішнього середовища.

Різні групи зацікавлених у бізнесі осіб очікують отримати від підприємства певний зиск, щоб порівняти його з власними очікуваннями і на підставі цього виявити ефективність вкладення капіталу (праці, часу, інших ресурсів). Показники ефективності, які відображають ступені задоволення інтересів в отриманні певних зисків, слід визначати шляхом порівняння фактично отриманих ефектів з очікуваними, даними минулих періодів, плановими чи аналогічними показниками інших підприємств (лідерів, середніми показниками по галузі, економіці країни, світу тощо).

Окрім показників ефективності інвестиційних проектів та рентабельності капіталу (які визначаються для власників підприємства), у довготерміновій перспективі необхідно контролювати і аналізувати динаміку показників економічного і соціального розвитку підприємства та їх внеску в розвиток суспільства, зокрема динаміку і долю його капіталу, доданої вартості, людського розвитку, прибутків, товарообігу, податкових платежів тощо (в цих показниках зацікавлені власники, менеджери, держава, клієнти, конкуренти, ділові партнери, усе суспільство). Для залучення потенційних інвесторів та позичальників у довготерміновій перспективі підприємству слід підтримувати стійкість, інвестиційну привабливість і низьку імовірність банкрутства.

У середньотерміновій перспективі автором рекомендується контролювати і аналізувати показники дієвості (успішності, ступеню досягнення стратегічних цілей) на підставі інформації стратегічного обліку (за класичною моделлю збалансованих показників), ціну і структуру капіталу (віддаючи перевагу в контролі і аналізі нематеріальним активам), рентабельність діяльності підприємства, ділову активність, кредитоспроможність та інноваційну ефективність (ефективність окремих інноваційних проектів) підприємства.

У короткотерміновій перспективі ефективність підприємства слід контролювати і аналізувати за критеріями платоспроможності і термінової ліквідності, рентабельності продажу, продуктивності ресурсів і витрат, економічності витрат ресурсів, якості ресурсів, гнучкості (еластичності), задоволення персоналу умовами трудової діяльності та конкурентоспроможності споживчої вартості, яка створюється у торгівлі, та товарів, зокрема (а також індексу задоволення покупців). У літературі показники ефективності

276

використання ресурсів і витрат змішують в собі декілька критеріїв (продуктивність, економічність, якість, оборотність), які доцільно розділяти задля їх дієвого контролю і визначення залежності від конкретних чинників ефективності.

Доведено, що класична концепція стратегічного управління на основі системи збалансованих показників практично придатна лише для управління успішністю окремих індивідів чи систем, які не є соціальними організаціями. Поєднавши переваги системи збалансованих показників та сучасного трактування ефективності управління бізнесом як досягнення балансу задоволення інтересів зацікавлених осіб, автор розвинула власну концепцію стратегічного управління ефективністю бізнесу, подолавши недоліки класичної її концепції. Автором розроблена структура карти стратегічних цілей на основі авторської концепції стратегічного управління ефективністю бізнесу, яка усуває проблему мотивації персоналу до діяльності задля досягнення спільних цілей.

З метою ефективного стратегічного управління ефективністю торговельного бізнесу доцільно вести постійний облік показників, якими виражаються цілі основних груп учасників бізнесу, а також змодельованих у показниках чинників зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства, які впливають на задоволення їх інтересів.

Показники, що відображають зовнішнє середовище підприємства повинні відслідковуватись у підсистемі стратегічного управління підприємством, для чого доцільно під’єднати до неї зовнішні джерела даних, зокрема, з Інтернету чи приватних корпоративних мереж. Показники внутрішнього середовища будуть транслюватись у підсистему стратегічного управління із інших підсистем підприємства. Зокрема, дані про виконання інвестиційного бюджету, бюджету капіталу, бюджетів доходів і витрат, бюджетів руху грошових коштів та натурально-вартісних бюджетів підприємства необхідно транслювати із підсистеми бюджетного управління. Таким чином, підсистема бюджетного управління буде пов’язана з підсистемою управління інвестиційним проектом через інформаційний обмін показниками інвестиційного бюджету, та з підсистемою стратегічного управління через ключові показники, якими вимірюється ступінь задоволення інтересів інвесторів.

З метою підготовки якісної інформації для управління ефективністю вкладення капіталу автором розроблена концепція обліку вкладень капіталу в торговельне підприємство, яка містить в собі: авторську класифікацію вкладень капіталу в підприємство та їх перетворення у витрати; авторську класифікацію нових видів неречового капіталу; рекомендації щодо внесення змін в існуючу методологію фінансового обліку активів, витрат, капіталу; зміни до

277

плану рахунків активів, зобов’язань і капіталу; зміни форм балансу, звітів про фінансові результати, про рух грошових коштів та про власний капітал підприємства, пропозиції щодо застосування різної облікової політики для різних видів обліку.

Авторська концепція обліку вкладень капіталу сприяє розмежуванню вкладень капіталу і витрат підприємства в обліку, що дозволяє більш достовірно визначати фінансові результати від різних видів діяльності; дозволяє періодично отримувати інформацію про вкладення капіталу та теперішню вартість капіталу, що необхідно для контролю і аналізу ефективності вкладення капіталу; у балансі підприємства за авторською концепцією більш детально розшиф-ровуються чинники ефективності підприємства, що надає інформацію для визначення причинно-наслідкових зв’язків чинників ефективності та отриманих підприємством ефектів, відображення генетичного аспекту мікроекономічної системи і дозволить за наявності відповідної методології ефективно управляти чинниками ефективності з метою отримання найбільших ефектів від вкладення капіталу.

Суб’єктами прямого контролю ефективності вкладення капіталу є зовнішні інвестори (учасники, позичальники, акціонери) та внутрішні (менеджери) суб’єкти. Суб’єктами непрямого контролю ефективності вкладення капіталу є як зовнішні (податкові органи, соціальні організації, клієнти, конкуренти), так і внутрішні (персонал) групи зацікавлених осіб, які мають певні очікування від підприємства, в яке вкладено капітал. Процедура контролю полягає у співставленні фактичних даних з контрольними нормами і встановлення відхилень. Проблемою систем контролю є відсутність або неналежність контрольних норм на підприємстві.

Авторська методика контролю і аналізу ефективності вкладення капіталу на підприємстві передбачає чотири рівні контролю і аналізу. На першому рівні пропонується оцінити потенціал, капітал та вкладення капіталу, а також чинники зовнішнього середовища, які визначають інвестиційний клімат. На другому рівні необхідно проаналізувати ефективність підприємства у короткотерміновій перспективі. Третій рівень аналізу ефективності вкладення капіталу передбачає аналіз ефективності вкладення капіталу у середньотерміновій перспективі. Четвертий рівень аналізу полягає у визначенні основних чинників, які справляють вплив на довготермінові показники ефективності вкладення капіталу. Для проведення аналізу ефективності вкладення капіталу автором рекомендовано будувати динамічну економетричну модель на основі системи одночасних структурних рівнянь.

Авторська інтегрована методика контролю і аналізу ефективності вкладення капіталу дає можливість цілеспрямовано управляти

278

ефективністю вкладення капіталу в підприємство, зокрема, не тільки оцінювати зміни чи ступені досягнення показників ефектів, ефективності та вкладень капіталу, а і будувати їх динамічні факторні моделі, передбачати розвиток функцій ефективності у коротко-, середньо- та довготерміновій перспективі, зокрема на увесь очікуваний життєвий цикл реального інвестиційного проекту з урахуванням життєвого циклу підприємства-об’єкта інвестування.

Для забезпечення інформацією зовнішніх суб’єктів контролю і аналізу ефективності торговельне підприємство повинне мати у складі КІС спеціальний модуль, який дасть можливість контролювати та аналізувати ефективність вкладення капіталу за окремими аспектами. Це дасть можливість підтримувати основні характеристики підприємства у стані, привабливому для власників, інвесторів, позикодавців, інших зовнішніх користувачів та постійно контролювати і аналізувати окремі показники ефективності вкладення капіталу. Такий модуль повинен передбачати функції оцінки та аналізу ефективності інвестиційних проектів, інвестиційної привабливості підприємства, імовірності банкрутства, кредитоспроможності, ефективності системи управління, ефективності діяльності підприємства та оптимізації інвестиційного ризику. Кожний пункт меню повинен передбачати довідник критеріїв оцінки, фактичні показники, факторні моделі, звіти про відхилення по показниках, звіти про причини відхилень по показниках і файли з рекомендаціями щодо шляхів усунення відхилень.

279

ДОДАТКИДодаток А

Оцінка визначень терміна «капітал» на основі вивчення літературних джерел

Автори та джерело Визначення Висновки

автораМочерний С.В. [268, с. 301]

Капітал (лат. capitalis – головний) – сукупність капіталістичних відно-син економічної власності, за яких засоби праці, певні матеріальні блага, гроші, об’єкти інтелек-туальної власності та різні види цінних паперів тощо є знаряддям привласнення частини чужої неоплаченої праці

Відносини власності

http://www.glossary.ru/offer.htm

Капітал (Capital; від лат.Capitalis – головний) – в широкому значенні – акумульована (сукупна) сума товарів, майна, активів, які використовуються для одержання прибутку, багатства. Капітал – в економікс – один із чотирьох основних факторів вироб-ництва, представлений усіма засо-бами виробництва, які створені людьми для того, щоб з їх допо-могою виробляти інші товари і послуги. Сучасні економісти розріз-няють: фізичний капітал (виробничий); природний капітал; людський капітал

Нагромаджені блага, які приносять додаткову вартість

Коноплицький В.А., Філіна А.І. [202, с. 54]

Капітал – це 1) сукупні ресурси, які використовуються в бізнесі (акціо-нерний, приватний, колективний ка-пітал); 2) чиста вартість (вар-тість активів мінус сума зобов’язань); 3) початкова сума, призначена для здійснення підприємницької діяльності

Нагромаджені блага, застосовуються в бізнесі, не включають зобов’язання

П(С)БО 1 Власний капітал – частина в активах підприємства, що зали-шається після вирахування його зобов’язань

Нагромаджені активи за мінусом зобов’язань

280

Продовження додатка ААвтори та джерело Визначення Висновки

автораЛовінська Л.Г. [231, с. 67–70]

До тлумачення сутності капіталу є такі підходи: 1) предметно-функ-ціональний (ототожнення капіталу з нагромадженою працею); 2) со-ціально-економічний (відносини за певних історичних умов); 3) гро-шовий (фінансовий ресурс, що при-носить дохід власнику); 4) ото-тожнення з часом (економічний ресурс, який надає дохід власнику у майбутньому); 5) як певного вкла-дення, яке забезпечить надход-ження доходу; 6) у бухгалтерському обліку – як сукупність активів і фінансових ресурсів, отриманих з різних джерел

Нагромаджені блага, відносини власності, фінансовий ресурс, приносить додаткову вартість у майбутньому, вкладення в бізнес

Фішер І. [97, с. 47]

Концепція «всеосяжного капіталу» – капіталом є все те, що здатне протягом певного часу приносити дохід

Те, що приносить дохід

281

Додаток Б

Авторська оцінка визначень людського капіталу на основі вивчення літературних джерел

Автори та літературні

джерелаВизначення людського

капіталу Висновки автора

1. Фішер С., Дорнбуш Р., Шмалензі К. [372, с. 303]

Людський капітал – це природні здібності і талант людини та її освіта і набута кваліфікація

Структурний підхід.Доцільно для визна-чення приватного людського капіталу

2. Туроу Л. [409, с. 104]

Людський капітал – це ви-робничі здібності, обда-рування та знання людини, повага до політичної і соціальної стабільності

Структурний підхід.Доцільно для визна-чення приватного людського капіталу

3. Махлуп Ф. [410, с. 419]

Людський капітал – це будь-які вдосконалення, що збільшують фізичні чи розумові здібності людини

Визначення інвести-цій в людський капі-тал, а не самого людського капіталу

4. Кендрик Дж. [411, с. 31–37]

Людський капітал – це втілений у людях речовий і неречовий капітал

Структурний підхід.До людського капіт-алу відносить вит-рати на споживання

5. Альтернативні концепції людського капіталу [97, с. 47]

Людський капітал – це не тільки знання, вміння людей та їхня здатність до праці, а і фізичні, психологічні, світог-лядні, суспільні, культурні якості та здібності людей

Структурний підхід.Доцільно для визначення приватного людського капіталу

6. Астахова Т., Толкачова О.[413]

Сукупна величина інвестицій у навчання, здібності і май-бутнє співробітника. Або компетентність співробітника, його здатність до спілкування і створення цінності для клієнта

Підхід з позиції інвестиції – віддача на інвестиції.Доцільно для визначення людського капіталу на мікрорівні

282

Продовження додатка БАвтори та

літературні джерела

Визначення людського капіталу Висновки автора

7. Голікова Н.В. [93, с. 9]

Вартість запасу здібностей, досвіду, знань, які залучені до процесу господарювання і ка-піталізовані на основі найму та приносять додану вартість (прибуток). В політекономіч-ному значенні людським капі-талом стає лише вартість при-рісної частини людського по-тенціалу, яка капіталізується в результаті найму. Вартість початкових трудових здібно-стей є не людським капіталом, а товарною робочою силою, яка оплачується за її вартістю

Підхід з позиції людського потенціалу. Доцільно для визначення людського капіталу на мікрорівні

8. Пашко Л.А. [412, с. 172]

Аспекти цінності персоналу для підприємства: освіта, про-фесійна кваліфікація, спе-ціальні знання, професійні прихильності і психометричні характеристики, пов’язані з роботою вміння

Структурний підхід.Доцільно для визначення людського капіталу на мікрорівні.

9. Ільїнський І.В.[173, с. 30]

Людський капітал включає в себе капітал освіти, капітал здоров’я і капітал культури

Структурний підхід.Доцільно для визна-чення людського ка-піталу на мікрорівні.

10. Нойманн Ф. [279]

Основні складники людського капіталу: культурно-етнічні особливості; загальна освіта; професійна освіта; ключові кваліфікаційні якості

Структурний підхід.Доцільно для виз-начення людського капіталу на мікрорівні

11. Биченко Ю.Г.[70, с. 23]

Людський капітал включає в себе: 1) біологічний людський капітал; 2) культурний людсь-кий капітал

Структурний підхід.Доцільно для визна-чення людського ка-піталу на мікрорівні. Пов’язує індиві-дуальний та сус-пільні види капіталу

12. Михай-лова Л.І. [259, с. 22]

Основні складові людського капіталу: здоров’я (тривалість життя), рівень освіти (квалі-фікація, знання) і добробут (рівень життя)

Соціальний підхід.Доцільно для визначення індексу людського розвитку

283

Додаток В

Авторська оцінка визначень інтелектуального капіталу на основі вивчення літературних джерел

Автори та літературні

джерелаВизначення інтелектуального

капіталуВисновки

автора

Макарова М.В. [243]

Інтелектуальний капітал – це зібрана разом кваліфікована робоча силу, грамотний менеджмент, ноу-хау певних фізичних осіб, конт-ракти з видатними фахівцями у тій галузі, до якої належить бізнес

Класичне визначення

Макарова М.В. [243]

Інтелектуальний капітал скла-дається із людського, ринкового та структурного капіталу

Класичний склад. Людський капітал виступає видом інтелектуального капіталу

Едвінсон Л.[404]

Інтелектуальний капітал скла-дається із людського і структурного капіталу. Структурний капітал включає капітал клієнта і організаційний капітал, а останній – інноваційний та капітал процесів

Розширена класифікація структурного капіталу

Астахова Т., Толкачова О.[413]

Інтелектуальний капітал скла-дається із людського, ринкового, структурного та організаційного капіталу, останній включає в себе процесний, культурний та інноваційний капітал

Розширена класифікація організаційного капіталу

Свейбі К.-Е. [415]

Застосовує аналогічне до інтелек-туального капіталу поняття немате-ріальних активів, до яких причис-ляє: 1) внутрішню структуру (цілі, задачі, технологію, культуру організації і т. п.); 2) індивідуальну компетентність (здатність людей діяти в різних ситуаціях, включає в себе уміння, освіту, досвід, цін-ності, соціальні навики); 3) зов-нішню структуру (зв’язки із замов-никами і постачальниками, конку-рентів, торговельні марки, репу-тацію, «імідж»)

Визначає розширене поняття нематеріальних активів

284

Продовження додатка ВАвтори та

літературні джерела

Визначення інтелектуального капіталу

Висновки автора

Багдасаров М.І.[416]

Розуміє під інтелектуальним капіталом відносин з приводу відтворення і відчудження резуль-татів інтелектуальної (креативної) діяльності, які приймають форму інтелектуальної власності, між носіями інтелектуальних здібнос-тей і їх потенційними спожи-вачами. Виділяє у складі інтелектуального капіталу інтелек-туальний потенціал, інтелектуальну активність, інтелектуальну власність, інформацію, інфраструк-турні і ринкові активи

Капітал як відносини. Змішаний склад інтелектуального капіталу

«Scandia Value Scheme» [417]

При визначенні ринкової вартості фірми враховує фінансовий та інтелектуальний капітал. У складі інтелектуального капіталу виді-ляється людський і структурний капітал. У складі структурного – клієнтський та організаційний, а останній, в свою чергу, – інно-ваційний і процесний

Класифікує структурний і організаційний капітал

Багов В.П., Селезньов Є.М., Ступаков В.С. [418]

Інтелектуальний капітал скла-дається із маркетингових активів, людських активів, структурних активів, інтелектуальної власності як нематеріальних активів

До складу капіталу відносить активи

Бобкова Є.В. [57]

Виділяє у складі інтелектуального капіталу інтелектуальну власність як актив, кадрові, структурні і ринкові (маркетингові) активи

До складу капіталу відносить активи

Пашко Л.А. [412, с. 170]

Інтелектуальний капітал включає чотири складові: ринкові активи, інтелектуальну власність як актив, людські активи, інфраструктурні активи

До складу капіталу відносить активи

285

Додаток Д

Класифікація транзакційних витрат (за Р. Капелюшниковим) [189]

Види транзакційних витрат Сутність видів транзакційних витрат

1. Витрати пошуку інформації

Витрати часу і ресурсів на пошук інформації, втрати через неповну та неточну інформацію

2. Витрати ведення переговорів

Витрати на укладання та оформлення контрактів, втрати через невдало складені, неякісно оформлені і ненадійно захищені угоди

3. Витрати вимірювання

Витрати на вимірювальну техніку, вимірювання, заходи захисту від помилок, втрати від помилок вимірювання

4. Витрати специфікації і захисту прав власності

Витрати на суди, арбітражі, державні органи, витрати часу і ресурсів на відновлення порушених прав, втрати від неякісної специфікації і ненадійного захисту

5. Витрати опортуністичної поведінки

Втрати від брехні, обману, невиконання чи неякісного виконання працівниками службових обов’язків, виклянчування

6. Витрати «політизації»

Витрати, які супроводжують прийняття рішень всередині організації

6.1. Витрати колективного прийняття рішень

Рішення більшості, які наносять шкоду меншості; витрати часу, зусиль, засобів на прийняття рішень; контроль

6.2. Витрати впливу Втрати від зміни «правил гри», витрати часу і ресурсів на лобіювання інтересів, втрати в ефективності через перекручування інформації підлеглих

286

Додаток Е

Оцінка визначень ефекту та ефективності на основі вивчення літературних джерел

Автори та джерело Визначення Висновки автора

Мочерний С.В.[268, с. 201]

Економічний ефект – корисний результат економічної діяльності, що вимірюється як різниця між грошовими доходами від такої діяльності та грошовими витратами на її здійснення

Результат у грошовій формі

Мочерний С.В. [268, с. 216]

Ефект – досягнутий результат у різних формах вияву – матеріальній, грошовій, просування по службі, соціальній та ін.

Результат у різних формах

Мочерний С.В. [268, с. 217]

Ефект економічний – позитивний результат економічної діяльності, який вимірюється переважанням доходів над витратами або витрат над доходами; також наслідки впли-ву певного економічного процесу, впливу окремих структурних еле-ментів на результативність функці-онування економічної системи

Результат за принципом нарахування доходів і витрат

Мочерний С.В. [268, с. 217]

Ефективність – здатність створю-вати ефект, результативність про-цесу, проекту тощо, визначається як відношення ефекту, результату до витрат, що забезпечили цей результат

Відношення результату до витрат

Мочерний С.В. [268, с. 217–218]

Ефективність економічна – до-сягнення найбільших результатів за найменших витрат живої та уречевленої праці; конкретна форма вияву закону економії часу, їх зв’язок здійснюється через зростан-ня продуктивності праці

Економічність

Мочерний С.В.[268, с. 219]

Ефективність соціальна – відпо-відність результатів господарської діяльності основним соціальним потребам і цілям суспільства

Відповідність очікуванням соціальних груп

Мочерний С.В. [268, с. 218]

Ефективність інвестицій – комплекс соціально-економічних показників результативності процесу інвесту-вання

Комплекс показників

287

Додаток Ж

Порівняння можливостей пакетів управління проектами

Показники і функції

MS Project

Spider Project

LitePrimavera Enterprise

Open Plan Professional

Spider Project

ProfessionalMSP SPL P3e OPP SPP

СТРУКТУРА ДАНИХСТРУКТУРИСтруктури проектів Так Так Так Так Так1

Структури робіт Так Так Так Так Так1

Структури ресурсів Так Так Так Так Так1

Структури затрат Ні Так Так Так ТакНОРМАТИВНА БАЗА ПРОЕКТІВ (ОРГАНІЗАЦІЇ)

Ресурси Так Так Так Так ТакМатеріали Так Так Так Так ТакОдиничні розцінки Ні Так Ні Ні ТакПродуктивність ресурсів Ні Так Ні Ні Так

Норми витрат матеріалів Ні Так Ні Ні ТакДовільні довідники Ні Так Ні Ні Так

Бібліотека фрагментів проектів

Ні Так Ні Ні Так

Шаблони проектів Ні Так Так Ні ТакХАРАКТЕРИСТИКИ ОПЕРАЦІЙ

Тривалість Так Так Так Так ТакТрудоємкість Так Так Так Так ТакОбсяг Ні Так Ні Ні ТакГамак Так2 Так Так Так ТакКонтрольна подія Так Так Так Так ТакПріоритет операції Так Так Так Так ТакПерервність операції Ні Так Так Так Так

РЕСУРСИВідтворювані / люди, механізми Так Так Так Так Так

Невідтвіорювані / матеріали Так Так Так Так Так

288

Продовження додатка Ж

Показники і функції

MS Project

Spider Project

LitePrimavera Enterprise

Open Plan Professional

Spider Project

ProfessionalMSP SPL P3e OPP SPP

Виробництво і витрати відтворюваних ресурсів

Ні Ні Ні Ні Так

Ролі / навики / кваліфікація Ні Так4 Ні Так Так4

Мультиресурси / бригади ресурсів Ні Ні Ні Ні Так

ЗВ’ЯЗКИ ОПЕРАЦІЙСтандартні типи зв’язків FS, FF, SS, SF

Так Так Так Так Так

Тимчасові затримки Так Так Так Так ТакОбсягові затримки Ні Так Ні Ні ТакЖорсткі зв’язки Ні Ні Ні Ні ТакМножинні зв’язки між роботами Ні Так Так Ні Так

ПРИЗНАЧЕННЯ РЕСУРСІВІндивідуальні Так Так Так Так ТакПризначення ролей Так Так Так Так ТакМультиресурси / цілком бригади Ні Ні Ні Ні ТакНезалежні ко-манди (моде-лювання змін)

Ні Ні Ні Ні Так

З неповним завантаженням Так Так5 Так Так Так5

З початково заданим профілем завантаження

Так Ні Так Так Ні

З автоматично налагоджуваним завантаженням

Ні Ні Ні Так Так

Витрати матеріалів Так Так Так Так ТакПрофіль витрат матеріалів Так Так Так Так ТакВиробництво матеріалів Ні Ні Ні Ні Так

289

Продовження додатка Ж

Показники і функції

MS Project

Spider Project

LitePrimavera Enterprise

Open Plan Professional

Spider Project

ProfessionalMSP SPL P3e OPP SPP

Витрати мате-ріалів ресурсами Ні Так Ні Ні Так

ПРОЕКТПаспорт проекту (загальна інформація)

Так Так Так Так Так

Пріоритет проекту Так Так Так Так ТакВАРТОСТІ

Складові вартості Ні Так Ні Ні ТакЦентри вартості Так Так Так Так ТакВартості операцій Так Так Так Так ТакВартість години роботи ресурсу Так Так Так Так ТакВартість одиниці матеріалу Так Так Так Так ТакПланова вартість понаднормової роботи

Ні Так Ні Ні Так

Вартість призначення ресурсу (відрядна оплата)

Ні Так Ні Ні Так

Моделювання доходів Ні Так Ні Ні ТакМультивалютність Ні Так Ні Ні Так

КАЛЕНДАРІКалендарі операцій Так Так6 Так Так Так6

Календарі ресурсів Так Так Так Так ТакКалендарі зв’язків Ні Так Так Так Так

МОДЕЛЮВАННЯРОЗКЛАД ПРОЕКТУ

Без ресурсних обмежень Так Так Так Так ТакРанні і пізні терміни, повний резерв

Так Так Так Так Так

Стандартний алгоритм Так Так Так Так Так

290

Продовження додатка Ж

Показники і функції

MS Project

Spider Project

LitePrimavera Enterprise

Open Plan Professional

Spider Project

ProfessionalMSP SPL P3e OPP SPP

Вибір пріоритетів Ні Ні Так Так ТакАвтоматичне призначення ресурсів виходячи з їх ролей

Ні Так Ні Так Так

Оптимізація розкладу з обмеженими ресурсами

Ні Так Ні Ні Так

Забезпечення стійкості розкладу Ні Так Ні Ні ТакРозрахунок розк-ладу з ураху-ванням поставок

Ні Ні Ні Так Так7

Розрахунок розкладу з урахуванням фінансування

Ні Ні Ні Так Так8

Розклад назад від директивної дати Ні Так Так Так Так

З урахуванням зв’язків між проектами портфеля

Так Ні Так Так Так

З урахуванням завантаження ресурсів в портфелі проектів

Ні Ні Ні Ні Так

Ресурсний крити-чний шлях (Кри-тичний Ланцюг)

Ні Так Ні Ні Так

Ресурсні резерви (Підпитуючі Буфери)

Ні Так Ні Ні Так

БЮДЖЕТ ПРОЕКТУРозподіл в часі планових затрат Так Так Так Так Так

Бюджети по компонентах затрат

Ні Так Ні Ні Так

291

Продовження додатка Ж

Показники і функції

MS Project

Spider Project

LitePrimavera Enterprise

Open Plan Professional

Spider Project

ProfessionalMSP SPL P3e OPP SPP

Розрахунок Cash Flow (з урахуванням доходів)

Ні Так Ні Ні Так

Розрахунки з дисконтуванням затрат

Ні Так Ні Ні Так

Визначення NPV, IRR Ні Так Ні Ні Так

Розрахунок терміну окупності з урахуванням дисконтування

Ні Так Ні Ні Так

ПЛАНУВАННЯ РИЗИКІВМоделювання ризиків Ні Ні Ні Так ТакВизначення надійності виконання термінів і вартості проекту

Ні Ні Ні Так Так

Імовірності виконання термінів і вартості проекту

Ні Ні Ні Так Так

Визначення необхідних резервів (Проектний Буфер)

Ні Ні Ні Так Так

ПОРТФЕЛЬ ПРОЕКТІВАвтоматичне формування реєстру проектів

Так Ні Так Так Так

Розрахунок розкладу портфеля з урахуванням пріоритетів проектів

Так Ні Так Так Так

292

Бюджет портфеля Так Ні Так Так Так

293

Продовження додатка Ж

Показники і функції

MS Project

Spider Project

LitePrimavera Enterprise

Open Plan Professional

Spider Project

ProfessionalMSP SPL P3e OPP SPP

Бюджет портфеля за складовими вартості

Ні Ні Ні Ні Так

Cash Flow по портфелю Так Ні Так Так Так

МОНІТОРИНГ І АНАЛІЗ ВИКОНАННЯМОНІТОРИНГ

Процент виконання Так Так Так Так Так

Облік тривалості Так Так Так Так ТакОблік ресурсів Так Так Так Так ТакОблік обсягів Ні Так Ні Ні ТакОблік поставок Ні Так Ні Ні ТакОблік затрат і доходів Ні Так Ні Ні ТакВедення архівів проекту Ні Так Ні Так Так

Звіти по факту за період Ні Так Ні Ні Так

АНАЛІЗ ВИКОНАННЯАналіз освоєних обсягів (EVM) Так Так Так Так ТакТренди показників EVM Ні Так Ні Ні Так

Аналіз трендів імовірності успіху проекта

Ні Ні Ні Ні Так

Відхилення від базового плану Так Так Так Так Так

Тренди довільних показників проекту

Ні Так Ні Ні Так

Відхилення за період Ні Так Ні Ні Так

ЗВІТНІСТЬСТАНДАРТНІ ЗВІТИ

Розподіл в часі завантаження ресурсів

Так Так Так Так Так

294

Продовження додатка Ж

Показники і функції

MS Project

Spider Project

LitePrimavera Enterprise

Open Plan Professional

Spider Project

ProfessionalMSP SPL P3e OPP SPP

Розподіл в часі планових і фактичних затрат

Так Так Так Так Так

Розподіл в часі споживання матеріалів

Так Так Так Так Так

Рух грошей Ні Так Ні Ні ТакРух матеріалів Ні Так Ні Ні ТакВзаєморозрахунки з підрядниками Ні Так Ні Ні Так

Графік Ганта Так Так Так Так ТакСітьова Діаграма Так Так Так Так ТакГістограми завантаження ресурсів

Так Так Так Так Так

Графіки споживання матеріалів

Так Так Так Так Так

Графіки розподілу затрат в часі Так Так Так Так ТакГрафіки роботи підрозділів Ні Так Так Так Так

Лінійна діаграма Ні Так Ні Ні ТакЗвіти за будь-якими групами ресурсів

Ні Так Ні Ні Так

Звіти за статтями витрат Ні Так Так Так ТакЗвіти за групами матеріалів Ні Так Так Так Так

Звіти по портфелю Так Ні Так Так ТакЗвіти за групами проектів Так Ні Так Так Так

НЕСТАНДАРТНІ ЗВІТИГенератор звітів Так Так Так Так ТакШаблони звітів Так Так Так Так ТакОповіщення про події Так Так Так Так Так

295

Продовження додатка Ж

Показники і функції

MS Project

Spider Project

LitePrimavera Enterprise

Open Plan Professional

Spider Project

ProfessionalMSP SPL P3e OPP SPP

ТЕХНОЛОГІЯАРХІТЕКТУРА

Групова робота ФС НС КС КС НСВбудована мова Так Так Так Так ТакДопомога, документація Так Так Так Так ТакСтруктура прав доступу Так Ні Так Так Так

Імпорт/експорт даних в різні бази даних

Так Так Так Так Так

Імпорт/експорт даних в інші пакети УП

Так Так Так Так Так

Можливість роботи з проектом в мережі ІнтернетЗавдання і облік Так Так 9 Так Так Так9

Віддалена робота з моделлю Ні Так 9 Ні Ні Так9

Примітка.1 – необмежена кількість ієрархічних структур в одному проекті.2 – можливість призначення ресурсів на фази.3 – взаємозамінні ресурси мають однакову продуктивність.4 – взаємозамінні ресурси можуть мати різну продуктивність.5 – моделюється не тільки загальне завантаження, а і окремо кількість і завантаження кожного.6 – роботи виконуються, враховуючи і календар операцій, і календарі ресурсів.7 – при складанні розкладу враховується виробництво матеріалів на операціях проекту.8 – при складанні розкладу враховується одержання доходів на операціях проекту.9 – використовується FTP, доступ безпосередньо із програми, а не з допомогою браузера.ФС – файл-сервер, КС – клієнт-сервер, НС – нестандартна.

296

Додаток И

Основні характеристики ERP та корпоративних системНазви фірм-розробників

та КІСТехнічні архітектури, платформи,

методологія Основні підсистеми

1. Компанія SAP, заснована в 1972 році, штаб-квартира розміщена в Вальдорфі, Німеччина(http://www.sap.com)1. R/32. SAP Business One3. SAP Business ByDesign4. SAP Business Suite

R/3 реалізована на базі сучасної архітектури клієнт-сервер. У 2004 році SAP представила нову програмну платформу SAP NetWeaver 2004. В неї увійшли такі продукти як: SAP Enterprise Portal (платформа для портальних рішень рівня підприємства); SAP Process Integration (в минулому Exchange Infrastucture) – інтеграційне рішення рівня підприємства; SAP Mobile Infrastructure (в минулому Mobile Engine) – платформа для реалізації додатків для мобільних пристроїв; SAP Business Intelligence (в мину-лому Business Warehouse) – плат-форма бізнес-аналітики; SAP Knowledge Management – платформа управління знаннями; SAP Master Data Management – система ведення нормативно-довідкової інформації рівня підприємства; SAP Application Server – платформа для функціо-нування усіх інших продуктів SAP NetWeaver та інших продуктів SAP (таких як SAP ERP – R/3).

Компоненти R/3: система фінансового обліку і звітності (фінанси, фінансова бухгалтерія); облік основних засобів (управління, планування і контроль основ-них засобів); планування і управління проектами; контролінг; управління мате-ріальними потоками; технічне обслуго-вування і ремонт обладнання; система забез-печення якістю; збут (продаж, відванта-ження, фактурування); планування вироб-ництва; управління персоналом; управління інвестиціями.Модулі SAP Business Suite:1. «Управління ресурсами підприємства» (SAP ERP): «Управління фінансами» (SAP ERP Financials); «Управління людським капіталом» (SAP ERP Human Capital Management, SAP ERP HCM); «Управління оперативною діяльністю» (SAP ERP Operations); «Управління сервісними службами підприємства» (SAP ERP Corporate Services). 2. «Управління взаємовідносинами з клієнтами» (SAP Customer Relationship Management, SAP CRM).

297

Продовження додатка ИНазви фірм-розробників

та КІСТехнічні архітектури, платформи,

методологія Основні підсистеми

На осінь 2006 року останньою актуальною версією SAP NetWeaver є версія SAP NetWeaver 2004s. На літо 2007 року найбільш сучасним є комплекс рішень mySAP All-in-One ERP 2005, який використовує платформу SAP NetWeaver 2005.

3. «Управління життєвим циклом продукту» (SAP Product Lifecycle Management, SAP PLM).4. «Управління логістичною мережею» (SAP Supply Chain Management, SAP SCM).5. «Управління взаємовідносинами з постачальниками» (SAP Supplier Relationship Management, SAP SRM).

2. Корпорація Oracle (NASDAQ: ORCL) зас-нована в 1977 році, прид-бала компанії: People Soft, Retek, TimesTen, ContextMedia, G-log, Thor Technologies, TempoSoft, Siebel, HotSip, Net4Call, Telephony@Work, Sunopsis, Stellent, Hyperion, Oblix, TripleHop, ProfitLogic, i-flex, Innobase, OctetString, 360Commerce, Sleepycat, Portal Software, Demantra, Sigma Dynamics, MetaSolv Software, SPL WorldGroup, Tangosol. (www.oracle.com)

Архітектура Oracle E-Business Suite являє собою структуру для багаторівневих, розподілених розрахунків, які підтримують додатки Oracle E-Business Suite. В такій архітектурі різні сервіси розподілені за логічними рівнями. При цьому під сервісом розуміють процес чи групу процесів одного фізичного комп’ютера, які забезпечують деяку функціональність. Під рівнем розуміють логічне об’єднання сервісів на різних фізичних комп’ютерах.

Модулі Oracle E-Business Suite: 1. Управління ефективністю бізнесу (CPM) (Аналізатор продаж, щоденний бізнес-аналіз, Корпоративне планування і бюдже-тування, Збалансовані показники діяльності, Фінансовий аналізатор). 2. Фінанси (Голов-на книга (General Ledger), Кредитори (Accounts Payable), Дебітори (Accounts Receivable), Рух грошових коштів (Cash Management), Основні засоби (Assets), Система глобальної консолідації (Global Consolidation System), Управління неру-хомістю (Property Management), Управління лізингом (Leasing Management), Казна-чейство і управління ризиками (Treasury and Risk Management), Функціонально-вартісний облік (Activity Based Management), Фінансова інформаційна система (Financials Intelligence), Внутрішній контроль (Internal Control Manager).

298

Продовження додатка ИНазви фірм-розробників

та КІСТехнічні архітектури, платформи,

методологія Основні підсистеми

Створення повно-функ-ціональної та інтегро-ваної системи управління ефективністю компанії (Enterprise Performance Management-EPM). Три основні сімейства програмних продуктів:1. Oracle Grid (Database, Кластерне ПЗ – Real Application Cluster (RAC), Partitioning, OLAP і Data Mining, Безпека, Oracle Lite, Вбудовані бази даних). 2. Oracle Fusion Middeware (Сервер додатків – Application Server, SOA / Інтеграція, Засоби бізнес-аналізу, Управління контентом, Управління іденти-фікаційними даними. Концентратори даних (Data Hubs), засоби колективної роботи, Засоби розробки).

Oracle E-Business Suite складається з трьох рівнів розрахунків: рівень бази даних, керований Oracle Database рівень додатків, керований додатками Oracle E-Business Suite і рівень клієнта у вигляді Java plug-in’а для веб-браузера, який забез-печує інтерфейс користувача. Кож-ний рівень може складатися з декількох фізичних комп’ютерів, а на кожному фізичному комп’ютері може бути більше одного рівня. Така централізована модель виключає установку і адміністрування ПЗ на робочих місцях користувачів, дозволяє збільшити систему з ростом навантаження і зменшити мережний трафік. Таким чином, знижується вартість володіння системою. Зв’язок між рівнем додатків і клієнтським рівнем може здійснюватися через мережу інтер-нет (інтранет). При обміні ін фор-мацією між рівнями передаються тільки змінені значення полів форм додатків. Враховуючи глобальність сучасного бізнесу, це означає менші телекомунікаційні витрати і кращу продуктивність.

3. Управління виробництвом (Oracle Дискретне виробництво (Oracle Discreet Manufacturing), Oracle Процесне виробництво (Oracle Process Manufacturing), Oracle Проектне виробництво (Oracle Project Manufacturing), Oracle Поточне виробництво (Oracle Flow Manufacturing). 4. Управління життєвим циклом (PLM) (Oracle Маркетинг, Oracle Продажі, Oracle Обслуговування, Oracle Центр взаємодії). 5. Управління матеріальними потоками (MRP). 6. Управління техобслуговуванням і ремонтами (EAM). 7. Управління проектами. 8. Управління логістикою (Управління збутом, Управління складами, Управління постачанням). 9. Управління взаємовідносинами з клієнтами (Oracle Маркетинг, Oracle Продажі, Oracle Обслуговування, Oracle Центр взаємодії). 10. Система управління персоналом. 11. Фінансовий сервіс (Oracle Управління фінансовими даними, Oracle Трансфертне ціноутворення, Oracle Трансфертне ціноутворення онлайн, Oracle Аналізатор еффективності, Oracle Управління ризиками, Oracle Бюджетування і планування).

299

Продовження додатка ИНазви фірм-розробників

та КІСТехнічні архітектури, платформи,

методологія Основні підсистеми

3. Oracle Applications (E-Business Suite, JD Edwards Enterprise One, Oracle Retail, i-Flex / Reveleus, Oracle Siebel CRM, Oracle Communi-cations, Oracle Utilities).3. Infor Global Solutions Infor ERP SyteLine(www.infor.com)

Комплексна інтегрована система управління Infor ERP SyteLine

Модулі: Infor CRM (Customer Relationship Management), Infor EAM (Enterprise Asset Management), Infor ERP (Enterprise Resource Planning), Infor FMS (Financial Management System), Infor HCM (Human Capital Management), Infor Open SOA (Service-Oriented Architecture), Infor PM (Performance Management), Infor PLM (Product Lifecycle Management), Infor SCM (Supply Chain Management), Infor SRM (Supplier Relationship Management).

4. SymixSyteLine SuiteКомпанія Фронтстеп протягом десяти років є ексклюзивним постачальником програмного забезпечення (www.frontstep.com)

Комплексна інтегрована система управління SyteLine ERP

Функції: управління затратами; обробка замовлень, управління якістю, прогнозу-вання і управління збутом, управління запа-сами і закупками, планування потреб у сировині і матеріалах, управління виробни-чими процесами, планування і управління виробничими потужностями, управління цехами і диспетчирування; бухгалтерський і податковий облік, управління персоналом, управління фінансами, управління проектами, зв’язок з САПР і АСУ ТП.

300

Продовження додатка ИНазви фірм-розробників

та КІСТехнічні архітектури, платформи,

методологія Основні підсистеми

5. BAAN – голандська компанія, яка входить до складу Invensys plc, перейшла у власність групи інвесторів Cerberus Capital Management, L.P. і General Atlantic Partners, LLCBAAN IV(www.baan.com)

Інноваційна інтеграційна платформа OpenWorldX. Комплексна автоматизована система управління підприємством. Покоління додатків для підприємств, назване ‘Gemini’.

Модулі:BAAN – Моделювання підприємстваBAAN – ВиробництвоBAAN – ПроцесBAAN – ФінансиBAAN – Збут, Постачання, СкладиBAAN – ПроектBAAN – Адміністратор діяльності підприємстваBAAN – ТранспортBAAN – Сервіс

6. ГК «ІНТАЛЄВ» ство-рена у 1996 році силами команди економістів із Санкт-ПетербургаОфіси «ІНТАЛЄВ» розміщені в усіх Федеральних округах Росії, а також в Україні і Казахстані.У 2004 році відбулось відкриття першого спільного підприємства (СП) «ІНТАЛЄВ-Україна»ІНТАЛЄВ: Корпора-тивний менеджмент(www.intalev.ru)

РОСТ-технологія Модулі: 1. «ІНТАЛЄВ: Навігатор» (розробка і формалізація стратегії компанії на основі Системи Збалансованих Показників (Balanced Scorecard); виділення цілей і показників для будь-якого рівня управління, функцій і заходів, націлені на виконання стратегії; проектування організаційної структури підприємства; проектування фінансової структури; описання і оптимізація бізнес-процесів; розробка системи взаємовідносин з клієнтами). 2. «ІНТАЛЄВ: Корпоративні фінанси». 3. «ІНТАЛЄВ: Корпоративні документи і процеси».

301

Продовження додатка ИНазви фірм-розробників

та КІСТехнічні архітектури, платформи,

методологія Основні підсистеми

4. «ІНТАЛЄВ: Корпоративні проекти» (інтеграція інформації із планів в MS Project в єдину систему бюджетування і управлінського обліку). 5. «ІНТАЛЄВ: Корпоративний WEB-портал» (можливість віддаленої роботи з продуктами, які входять до складу «ІНТАЛЄВ: Корпоративний менеджмент». WEB-портал дозволяє проглядати звіти, редагувати документи, брати участь в бізнес-процесах організації із будь-якої точки земної кулі, в якій є доступ до Інтернет. 6. «ІНТАЛЄВ: Корпоративна аналітика» (Проектування багатомірного куба для аналізу показників управлінської звітності в різних розрізах; Проектування проміжного реляційного сховища; Проектування пакету завдань для забезпечення передачі даних із «ІНТАЛЄВ: Корпоративні фінанси» в OLAP).

7. Корпорація «Галактика»19 років роботи(www.galaktika.ua) Комплекс Галактика Business Suite

Платформа Галактика Ranet складається із: Business Framework — платформи для створення та інтеграції бізнес-додатків; Reporting — рішення для створення,

Контури і модулі: 1. Контур логістики (модулі Управління договорами, Управління збутом, Складський облік, Розрахунки з постачальниками і отримувачами).

302

Продовження додатка ИНазви фірм-розробників

та КІСТехнічні архітектури, платформи,

методологія Основні підсистеми

Галактика Enterprise Resource Planning (ERP)Конфігурація «Галактика-Прогрес»Конфігурація «Галактика-Старт»

управління і доставки традиційних та інтерактивних звітів; Workflow — рішення для моделювання і підтримки управління бізнес-процесами. При створенні платформи Галактика Ranet були використані — платформа Microsoft.NET, сервіс-орієнтована архітектура (SOA), web-сервіси, OLAP-технології

2. Контур управління виробництвом (м одулі Управління замовленнями, Планування виробництва, МТЗ, Управління виробничою логістикою, Контролінг, Управління ремонтами, Корпоративне планування). 3. Фінансовий контур (Фінансовий аналіз, Платіжний календар, Управління бюджетом). 4. Контур бухгалтерського обліку (Модулі Векселі і кредити, Фактичні затрати, Фінансово-розрахункові операції, Основні засоби і Нематеріальні активи, МШП, Матцінності, Бухгалтерська звітність, Консолідація, Госпоперації, Каса). 5. Контур управління взаємовідносинами з клієнтами (Модулі Клієнт, Управління рекламними кампаніями, Пошуково- аналітична система). 6. Контур управління персоналом (Модулі Табельний облік, Управління персоналом, Заробітна плата). 7. Контур галузевих і спеціалізованих рішень (Модулі Управління будівництвом, Претензійно-позовна діяльність, Консигнація, Давальницька сировина, Сервісне обслуговування, Облік спецодягу, Роздрібна торгівля, Управління транспортом, Управління якістю, Управління нерухомістю).

303

Продовження додатка ИНазви фірм-розробників

та КІСТехнічні архітектури, платформи,

методологія Основні підсистеми

8. Контур системного адміністрування (Обмін бізнес-документами, Права доступ у, Консоль адміністратора, Журналізація, Відновлення БД, Реплікація даних, Сервіс-Btrieve, Локалізатор, Конфігуратор, Клієнт-Банк, користувача). 9. Засоби розробки і підтримки системи «Галактика-ERP» (Атлантис, Компілятор інтерфейсов, Компілятор форм, Генератор звітів, Ділова графіка, РедакторSQL, Експорт-Імпорт, FastReport). 10. Галактика Business Intelligence (BI) (Business Monitor – моніторинг і аналіз показників; ETL Services – відбір і консолідація даних із гетерогенних джерел з можливістю їх очистки і оновлення; DW Builder – організація і підтримка загального корпоративного сховища даних). 11. Галактика Financial Management (FM) ПАРУС-Підприємство 8.xx включає модулі:

8. Корпорація «Парус»заснована в 1990 році, з 1998 року є офіційним партнером ORACLE(www.parus.ua)ПАРУС-Підприємство 8.xx ПАРУС-Підприємство 7

На базі СУБД ORACLE, архітектура «клієнт-сервер», з використанням MS Office і Seagate Crystal Repo

1. Управління фінансами (фінансове планування – поточне планування, планування і управління дебіторською і кредиторською заборгованістю, оперативне планування; бухгалтерський облік; консолідація).

304

Продовження додатка ИНазви фірм-розробників

та КІСТехнічні архітектури, платформи,

методологія Основні підсистеми

2. Управління логістикою (закупки, склад, реалізація – управління виробничими процесами, склад, облік затрат і калькуляція собівартості; техніко-економічне планування). 3. Управління персоналом (облік персоналу, табельний облік робочого часу, розрахунок заробітної плат. 4. Управління взаємовідносинами з клієнтами у збуті, маркетингу, сервісному обслуговуванні клієнтів. 5. Управління діловими процесами PARUS-ON-Line. 6. OLAP-технології. ПАРУС-Підприємство 7 включає модулі: 1. ПАРУС-Адміністратор. 2. ПАРУС-Бухгалтерія. 3. ПАРУС-Реалізація і Склад. 4. Парус-Консолідація. 5. Парус-Заробітна плата. 6. Парус-Персонал. 7. Парус-Ресторан. 8. Парус-Менеджмент і Маркетинг. 9. Парус-Отель. 10. Парус-Лікувальний заклад.

305

Продовження додатка ИНазви фірм-розробників

та КІСТехнічні архітектури, платформи,

методологія Основні підсистеми

9. Фірма «1С» заснована в 1991 році у Москві, Росія(www.1c.ru) 1С:Підприємство 8(1С:Бухгалтерія 8 1С:Зарплата и Управління Персоналом 8 1С:Підприємство 8: Управління виробничим підприємством 1С:Підприємство 8: Управління торгівлею «1С:Консолідація 8»«1С:Платіжні документи 8» «1С:Платник податків 8»1С:Роздріб 8«1С:Керуючий 8. Стандарт»)1С:Підприємство 7.7 (1С:Підприємство 7.7. Комплексна поставка 1С:Бухгалтерія 7.7 1C:Бухгалтерія 7.7 (базова версія) 1С:Бухгалтерія 7.7. Спро-щена система оподат-кування. Базова версія

Технологічна платформа «1С:Підприємство»

Функції «1С:Підприємство 8»: управління відносинами з клієнтами; управління продажами (включаючи оптову, роздрібну і комісійну торгівлю); управління закупками; аналіз цін і управління ціновою політикою; управління складськими запасами; управління грошовими коштами; облік комерційних затрат; облік ПДВ; моніторинг і аналіз ефективності торгової діяльності; розрахунок заробітної плати; управління фінансовою мотивацією персоналу; розрахунок регламентованих законодавством податків і внесків з фонду оплати праці; відображення нарахованої зарплати і податків в затратах підприємства; управління грошовими розрахунками з персоналом, включаючи депонування; облік кадрів і аналізу кадрового складу; автоматизація кадрового діловодства; планування потреб в персоналі; забезпечення бізнесу кадрами; управління компетенціями, навчанням, атестаціями працівників; ефективне планування зайнятості персоналу

306

Продовження додатка ИНазви фірм-розробників

та КІСТехнічні архітектури, платформи,

методологія Основні підсистеми1С:Підприємець 7.7 1С:Торгівля і Склад 7.71С:Зарплата і Кадри 7.7 ПРОФ 1С:Зарплата і Кадри 7.7 (базова версія) 1С:Фінансове планування 7.7 Бухгалтерський облік для України 1С:Бухгалтерія 7.7. Базова версія для України1С:Бухгалтерія 7.7 ПРОФ для України Виробництво + Послуги+ Бухгалтерія для України Конфігурація «Бухгалтерія + Торгівля + Склад + Зарплата + Кадри для України») 10. ТОВ «КОМПАС», м. Санкт-Петербург, Росія заснована у 1991 році Версія «КОМПАС Oracle Эліт»(www.compas.ru)

MS SQL Server Модулі: управління фінансами, документо - оборот, система менеджменту якості, бюд - жетування, управлінський облік, управління закупками, запасами і продажами; основні фонди, облік спеціальних активів, управ лін - ня персоналом (HRM-система), кадровий облік, розрахунок заробітної плати, управ - лінняе виробництвом (MRP-II), управління

307

затратами, маркетинг і менеджмент (CRM-система)

308

Додаток Й

Інформаційні системи, що застосовуються на підприємствах зарубіжних фірм [8, с. 379–380]

№ з/п

Абреві-атура

Англійський термін Переклад Основні характеристики

1 AISAccounting information system

Інформаційна система бухгал-терського обліку

Програмні продукти, що за-безпечують введення госпо-дарських операцій в базу даних з наступним розрахун-ком балансу та іншої звітності

2 APSAdvanced Planning and Scheduling

Розширене планування та диспет-чирування

Продукти, що підтримують гнучке управління виробни-чими графіками та виробничими завданнями. Завдання формування потреб вирішується в умовах обмежених потужностей

3 CRMCustomer Relationship Management

Системи взаємодії з покупцем

Реалізують технологію управ-ління зв’язками і взаємодією з клієнтами підприємства. Звичайно включають прогно-зування контрактів, їх контроль, підтримку обслу-говування клієнтів, супровід процесів замовлень і продаж

4 CSRPCustomer Synchronized Resource Planning

Планування потреб в ресурсах, узгоджене з покупцем

Припускає наявність у системі можливостей управління зовнішніми стосовно підприємства елементами виробничого ланцюжка. Метою виходу за межі підприємства є управління повним циклом випуску про-дукції від проектування до га-рантійного і сервісного після-продажного обслуговування

5 DSS Decision Support System

Системи забезпечення прийняття рішень

Системи, що дозволяють про-водити моделювання наслідків управлінських рішень

309

Продовження додатка Й№ з/п

Абреві-атура

Англійський термін Переклад Основні характеристики

6 ER

Enterprise Resource Planning (Enterprіse-wide Resource Planning)

Планування ресурсів підприємств

Забезпечують виконання функцій планування, обліку і контролю, причому не тільки для однорідних і локально розташованих виробництв, але й для багатопрофільних підприємств і корпорацій, що мають філії і підрозділи в різних містах і країнах

7 MESManufacturing Execution System

Система управління виробництв-вом (технологіч-ним про-цесом)

Дані MES-систем містять показники руху деталей на конвеєрі у реальному часі, а також інформацію про контроль якості й експлуатації. Використовуючи штрих-коди або інші подібні засоби, під-приємства відмовляються від ручної реєстрації технологічних операцій

8 MIManagement Information System

Управлінські інформаційні системи

Системи інформування керівників для прийняття оперативних рішень

9 MRPMaterial Re-quirements Planning

Планування потреб в ма-теріальних ресурсах

Планування придбання або виробництва всіх компо-нентів кінцевого продукту, проведення оцінки матері-альних запасів з врахуванням незавершеного виробництва і прогнозів по реалізації і можливих нових замовленнях

10 MRPIIManufacturing Resource Planning

Планування потреб у виробничих ресурсах

Поряд з функцією планування потреб в матеріалах системи MRP 2 включають ряд інших функцій (автоматизоване проектування, управління технологічними процесами, імітаційне моделювання тощо)

310

Продовження додатка Й№ з/п

Абреві-атура

Англійський термін Переклад Основні характеристики

11 SC Supply Chain Managemen

Управління ланцюжками постачанн

Системи управління ло-гістикою, що поєднують покупців і постачальників у рамках єдиної структури обробки даних

12 SEStrategic Enterprise Management

Стратегічне управління підприємст-вом

Системи для допомоги прийняття рішень вищим керівникам

13 BPM/CPM

Business Perfomance Management / Comporate Perfomance Management

Системи управління ефективністю бізнесу

Трансформація стратегій у плани, контроль виконання планів і підвищення показників операційної і фінансової ефективності

311

Додаток К

Основні модулі корпоративних КІС у торгівлі (розробка автора)

Назви модулів Функції модулів1. Фінансового і податкового обліку

Введення господарських операцій в базу даних з наступним розрахунком фінансової, податкової, статистичної та іншої звітності

2. Бюджетного управління Розробка бюджетів підприємства, планування, збір даних про фактичне виконання, контроль і аналіз виконання бюджетів

3. Стратегічного управління

Розробка стратегії підприємства, планування, збір даних про фактичне виконання, контроль і аналіз досягнення стратегічних цілей.

4. Управління проектами Планування проектів підприємства, розрахунок їх ефективності, збір даних про фактичне виконання, контроль і аналіз виконання проектів

5. Електронного документообігу та управління бізнес-процесами

Введення документів в базу даних, обробка введених документів, зберігання, організація архіву. Управління електронним документообігом та організація бізнес-процесів підприємства

6. Управління ланцюжками постачань, взаємовідносинами з клієнтами та постачальниками

Системи управління логістикою, що поєднують покупців і постачальників у рамках єдиної структури обробки даних, управління зв’язками і взаємодією з клієнтами і постачальниками підприємства. Прогнозування контрактів, їх контроль, підтримка обслуговування, супровід процесів замовлень і продаж

7. Управління персоналом Підбір, розстановка кадрів, оцінка ефективності їх роботи, оцінка людського капіталу

8. Підтримки прийняття рішень

Системи для допомоги прийняття рішень вищим керівникам

9. Управління магазином Управління роздрібними продажами10. Управління складом Управління зберіганням і використанням

товарних запасів

312

Додаток Л

Характеристика показників, які збільшують вартість підприємства

Показники Формула для розрахункуMarket Value Added (MVA)

MVA визначається як різниця між ринковою ціною капіталу та інвестованим в компанію капіталом: MVA = Ринкова вартість боргу + ринкова капіталізація – сукупний капітал

Economic Value Added (EVA)

EVA = NOPAT – Kw · C, де NOPAT – чистий операційний прибуток за вирахуванням податків, але до виплати відсотків (Net Operating Profits After Taxes); Kw – середньозважена ціна капіталу (WACC);C – вартісна оцінка капіталу.

Shareholder Value Added (SVA)

SVA = розрахункова вартість акціонерного капіталу – балансова вартість акціонерного капіталу

Cash Flow Return on Investment (CFROI)

CFROI = Скореговані грошові притоки (cash in) в поточних цінах / скориговані грошові відтоки (cash out) в поточних цінах

Cash Value Added (CVA)або Residual Cash Flow (RCF)

RCF (CVA) = AOCF – WACC · TA, де: AOCF (Adjusted Operating Cash Flows) – скоригований операційний грошовий потік; WACC – середньозважена ціна капіталу; TA – сумарні скориговані активи.

313

Додаток М

Методи розрахунку ставки дисконту [371, с. 107–109]Назва методу Загальна

характеристика Технологія розрахунку Специфіка використання

1. Метод кумулятивної побудови

Передбачає сумування безризикової ставки з усіма компенсаціями за ризик, яким переобтяжений об’єкт оцінки

де rбаз – базова безризикова система ставка дисконту;ki – компенсація за і-й ризик; n – кількість врахованих ризиків

Безризикова ставка дорівнює депозитній ставці комерційних банків з урахуванням того, що: 1) депозит є валютним; 2) сума депозитного вкладу співмірна з розміром чистого операційного потоку капіталу; 3) термін отримання чистого операційного потоку капіталу від вико-ристання об’єкта співмірний зі строком депозитного вкладу; 4) умови депозиту відповідають угодам з юридичними осо-бами; 5) загальна безризикова дисконтна ставка розраховується як середня між аналітичними ставками провідних банків країни

2. Метод зіставного продажу

Ставка дисконту визначається діленням чистого операційного потоку за об’єктами-аналогами на їхню ринкову вартість (у комерційних угодах)

де NCFi – чистий операційний потік капіталу за i-м об’єктом;MVi – ринкова вартість і-го об’єкта-аналога;n – кількість ринкових ана-логів, доступних на ринку

Використовується у разі наявності в аналітика достовірної інформації щодо об’єктів аналогів та відповідного розвитку ринків нерухомості, землі, уживаного устаткування тощо

314

Продовження додатка М

Назва методу Загальна характеристика Технологія розрахунку Специфіка використання

3. Метод капітальних активів

Ставка дисконту визначається через існуючий ринок капіталу

r = rбаз + β · (pрин – rбаз),де rбаз базова безризикова ставка дисконту; β – кое-фіцієнт бета (коефіцієнт системного ризику); pрин – середня дохідність

До запропонованої формули, як правило, додаються індивідуальні поправки за конкретним об’єктом оцінки: ком пен-сація за різницю в масштабах діяльності; компенсація за спеціальні види ризику тощо

4. Метод пов’язаних інвестицій

Використовується у двох різновидах: 1) для власного і позикового капіталу; 2) для складових елементів об’єкта, передбачає встановлення ставки дисконту за середньозваженою технологією

1) r = q · pk + (1 – q) · pа,де q – частка позикових джерел фінансування в загальній сумі капіталу підприємства; pk – середня дохідність позикового капіталу; pа – нормальна дохідність власного капіталу2) r = qзем · rзем + qнер × × rнер+...+qn · rn, де qзем – частка вартості землі у загальній вартості об’єкта; rзем – ставка дисконту для землі; qнер – частка вартості нерухомості у загальній вартості об’єкта; rнер – ставка дисконту для нерухомості; qn – часткова вартість n-го елементу в загальній вартості об’єкта; rn – ставка дисконту для n-го елементу

Використовується за позикового фінансування купівлі та функціонування об’єкта оцінки або за наявності точних даних щодо всіх складових (конструкційних елементів)

315

Продовження додатка М

Назва методу Загальна характеристика Технологія розрахунку Специфіка використання

5. Метод середнь-озваженої вартості капіталу

Ставка дисконту встановлюється відповідно до рівня середньозважених витрат на капітал

r = qп · vп+ qв · vв+...+ qn · vn,qп – частка кредиту в загальному обсязі фінансування об’єкта;vп –кредитна ставка; qв – частка власного капі-талу в загальному обсязі фінансування об’єкта; vв – вартість використання власного капіталу; qn – частка n-го джерела фінансових ресурсів у загальному обсязі фінансування об’єкта; vn – вартість використання n-го джерела фінансування

Використовується для приведення грошових потоків, визначених за моделлю сукупного капіталу

6. Метод внутрішньої норми дохідності

Реалізується у двох формах: простій та модифікованій; передбачає встановлення ставки дисконту відповідно до рівня внутрішньої дохідності капіталу інвестора

де

CF+ – приплив капіталу підприємства за i-й рік (період); CF – відплив капіталу підприємства за i-й рік (період); n – кількість прогнозних періодів оцінки;

Використовується за розрахунків мінімальної вартості об’єкта, яка відповідає нульовому бюджетуванню грошових потоків

316

Продовження додатка М

Назва методу Загальна характеристика Технологія розрахунку Специфіка використання

Fmi – дисконтний множник, визначений як відповідна функція грошової одиниці для i-го періоду за попередньо встановленою ставкою α по відношенню до базового періоду. Звідси виводиться значення дисконтної ставки, хоча це й пов’язано з труднощами математичного характеру

7. Метод ставки LIBOR

Ставка дисконту встановлюється відповідно до вартості грошової одиниці на Лондонській валютній біржі, ураховуючи ризик держави

r = LIBOR + βк (1... 2 %),де LIBOR – вартість продажу грошей на європейських валютних ринках;βк – рівень ризику країни

За фінансування об’єкта через європейські валютні ринки на стандартних умовах залучення

317

Додаток Н

Методи визначення коефіцієнта капіталізації (складено за [371, с. 111–116])

№ Назви методів Сутність методів

1 За ставкою дисконту

Методи розрахунку ставки дисконту подані в до-датку М. Передбачається, що грошові потоки підприємства постійні та необмежені у часі; дисконт враховує усі види ризиків проекту, адек-ватно оцінює темпи знецінення грошової одиниці, відображає альтернативні способи використання капіталу, а також мінімально необхідний рівень прибутковості для інвестора-власника.

2На підставі порівняльного продажу

Базується на інформації про аналогічні об’єкти (інвестиційну мотивацію угод купівлі-продажу, способи фінансування, необхідні рівні платоспро-можності, лік відності, забезпечення тощо) та досягнутої корисності (ефективності) їх госпо-дарського використання. Технологія розрахунку коефіцієнта капіталізації тотожна описаній вище методиці формування ставки дисконту

3 Методом сумування

Коефіцієнт капіталізації складається із ставки дисконту (за методами, поданими в додатку М) та норми (ставки) відшкодування капіталу (за методами, поданими в додатку М). Порядок урахування факторів, що визначають коефіцієнт капіталізації, наступний: 1) визначення безризикової ставки капіталізації; 2) врахування компенсації за ризик; 3) врахування компенсації за низьку ліквідність; 4) врахування компенсації за інвестиційний менеджмент; 5) поправка на зміну прогнозованих ринкових умов

4 Метод вирахування

Коефіцієнт капіталізації визначається відніманням від ставки дисконту надбавки за майбутнє зростан-ня капіталу. Приріст капіталу визначається за формулою: ΔК = R · F3 = R (r/(1 + r) n – 1), де ΔК – приріст капіталу; R – прогнозований розмір зростання вартості об’єкта; F3 – коефіцієнт фонду відшкодування капіталу за вибраної ставки дисконту

5Метод пов’язаних інвестицій

Використовується у двох різновидах: 1) для влас-ного та позикового капіталу; 2) для порівнянних елементів об’єкта. Передбачає встановлення коефіцієнта капіталізації за середньозваженою технологією. Описаний у додатку М.

318

Продовження додатка Н№ Назви

методів Сутність методів

6 Метод Елвуда

Коефіцієнт капіталізації визначається як норма відшкодування капіталу, скорегована на: суму амортизаційних відрахувань у рахунок погашення кредиту; величину приросту частки власного капіталу в загальній структурі вартості об’єкта; зміну регулярного (звичайного) доходу від використання об’єкта. Застосовується наступна формула для розрахунку коефіцієнта капіталізації (k): k = pвк – qn · Ке, де pвк – дохідність використання власного капіталу;qn – частка позикових коштів у загальному обсязі фінансування об’єкта; Ке – іпотечний коефіцієнт Елвуда. З розвитком оціночної практики цей коефіцієнт було модифіковано

7

Метод фінансових показників схожих підприємств

Визначається як відношення річного чистого прибутку схожих підприємств до чистого виторгу від реалізації. Вважають, що цей показник враховує повернення капіталу і дохідність його використання, проте не враховує відмінностей у структурі капіталу підприємств та їхній амортизаційній політиці. Загальну ставку капіталізації згідно з цим методом визначають як відношення суми чистого прибутку (нарахованого відсотка на капітал) та сумарного відшкодування (знецінення й амортизації) до суми всього капіталу підприємства

8Метод ринкового мультиплікатора

Визначає ставку капіталізації виходячи зі співвідношення ринкової вартості майна підприємства (акцій) і розміру річного чистого доходу від його господарського використання. Розрахунок проводиться за формулою: k = 1 ÷ [Ринкова вартість об’єктів оцінки / Річний чистий дохід від їх господарського використання]

9Метод внутрішньої ставки дохідності

Реалізується у двох формах: простій та модифікованій; передбачає встановлення коефіцієнта капіталізації відповідно до рівня внутрішньої дохідності капіталу інвестора. Описаний у додатку М.

319

Додаток П

Методи визначення норми (ставки) відшкодування капіталу (складено за [371, с. 113–114])

№ Назви методів Сутність методів

1 Метод Рінга

Визначення норми відшкодування капіталу за прямолінійною схемою, що передбачає рівномірне повернення вкладеної суми з поступовим зменшенням її реальної вартості. Ставка відшкодування капіталу визначається за формулою: Св = 1 / nпов, де Св – ставка відшкодування капіталу; nпов-період повернення (відшкодування) капіталу (в окремих випадках – обернена величина від результативності його використання).

2 Метод Інвуда

Встановлення норми відшкодування за фактором фонду відшкодування передбачає повернення капіталу з урахуванням його знецінення, що визначається за формулою: Св = F3 = r / (1+r) n–1, де F3 – коефіцієнт відшкодування капіталу за вибраною ставкою дисконту r і тривалістю періоду n. Використання такого методу уможливлює реінвестування повернутих сум капіталу від певного проекту за тією самою ставкою дохідності. Він використовується для рівновеликих періодичних платежів, отриманих від експлуатації об’єкта.

3 Метод Хоскольда

Повернення капіталу базується на використанні норми, яка включає коефіцієнт відшкодування капіталу (F3) за безризиковою ставкою дисконту та проміжок часу, за який очікується повернути інвестований капітал. Основна передумова використання методу – реінвестування повернутого капіталу може бути не таким прибутковим, як початкові інвестиції, тобто йому властивий підвищений рівень ризику.

320

Додаток Р

Показники, які характеризують зовнішнє середовище підприємствНазва показника Хто складає Параметри оцінювання Місце України

у 2007 р.1. Індекс глобальної конкурентоздатності країни (Global Competitiveness Index, Global CI)

Всесвітній економічний форум (ВЕФ) (з 2004 року)

Якість інститутів, інфраструктура, макро-економічна стабільність, здоровя і почат-кова освіта, вища освіта і професійна підготовка, ефективність ринку товарів і послуг, ефективність ринку праці, роз-винутість фінансового ринку, техноло-гічний рівень, розмір ринку, конкурен-тоспроможність компаній та інноваційний потенціал.

73 (із 131), на 4 сходинки нижче, ніж у 2006 році

2. Індекс конкуренто-здатності для росту (Growth Competitiveness Index, GCI)

Всесвітній економічний форум (ВЕФ)

Складається із трьох субіндексів: Індексу Технологічного Розвитку, Індексу Розвитку Соціальних Інститутів та Індексу Макроекономічного Середовища на основі використання 47 наборів даних.

86 (із 104) у 2005 році

3. Індекс конкуренто-здатності бізнесу (Business Competitiveness Index, BCI)

Всесвітній економічний форум (ВЕФ)

Якість національного бізнес-клімату, операції та стратегії компаній.

81 (із 127), як і в 2006 році

321

Продовження додатка РНазва показника Хто складає Параметри оцінювання Місце України

у 2007 р.4. Рейтинг конкуренто-спроможності країн

Міжнародний інститут управління розвитком (Лозанна, Швейцарія) (з 1989 року)

1) рівень розвитку економіки (макро-економічна ситуація, торговельна та інвес-тиційна політика, політика в сфері зай-нятості та цінова політика) – 79 критеріїв;2) ефективність державної політики (вплив урядових рішень на фінансовий сектор, фіскальну політику, розвиток інститутів; законодавство в сфері підприємницької діяльності) – 72 критерія;3) ефективність бізнесу, ринку праці і менеджменту – 71 критерій;4) рівень інфраструктури, технологіч-ного розвитку, науки і освіти, охорони здоровя і охорони навко-лишнього середовища – 101 критерій.

46 (із 55), вперше

5. Індекс економічної свободи

Інтелектуаль-ний центр фундації The Heritage Foundation спільно з жур-налом «The Wall Street Journal» (з 1995 року)

1) регуляторна політика (процедури, відкриття, закриття і функціонування підприємств у відповідності з національним законодавством);2) торговельна політика (одержання ліцензій і дозволів на експортні та імпортні операції, тарифи і жорсткість регуляторних санітарних норм);3) фіскальна політика (ступінь податкового тиску);

125 (із 161), у 2006 році – 99 (із 157)

322

Продовження додатка РНазва показника Хто складає Параметри оцінювання Місце України

у 2007 р.4) втручання держави (ступінь навантажен-ня на бюджет витрат уряду, доля держав-ного сектору і втручання держави в політику приватних підприємств);5) монітарна політика (заходи, спрямовані на підтримання стабільності цін);6) інвестиційна політика (ступінь свободи вкладень інвестицій в засоби масової інформації, енергетику, військово-промисловий комплекс, виробництво спирту і т. д.);7) фінансова політика (ступінь розвитку фінансової системи і органів регулювання);8) права власності (ступінь захищеності прав власності);9) розповсюдження корупції;10) політика в сфері праці (ступінь свободи найму і звільнення працівників, взаємозвязок продуктивності праці і заробітної плати). 10 індикаторів обчислюються на основі використання 50 наборів даних економічного, фінансового законодавчого та адміністратив-ного характеру.

323

Продовження додатка РНазва показника Хто складає Параметри оцінювання Місце України

у 2007 р.6. Індекс економічної свободи

Американсь-кий інститут КАТО і канадський інститут Фрейзера

37 параметрів, які об’єднані в 5 блоків. 119 місце, фіскальна політика – 2,6, захист прав власності і право-ва система – 4,8, регу-лювання зовнішньо-економічної діяльності – 6,8, державне втру-чання в економіку – 4,5

7. Індекс сприйняття корупції (Corruption Perception Index)

Суспільна організація Transparency International (Берлін, Німеччина) (з 1995 року)

По Україні було використано дані шести досліджень, проведених різними органі-заціями, а для інших країн – близько 13 подібних досліджень

118 (із 179), у 2006 році – 99 (із 163).

324

Продовження додатка РНазва показника Хто складає Параметри оцінювання Місце України

у 2007 р.8. Оцінка законодавства в сфері підпри-ємницької діяльності і його право-застосування

Група Все-світнього банку (в рам-ках проекту «Ведення бізнесу» (Doing Business)

– 139 (із 178), у 2006 році – 128 (із 175)

9. Всесвітні індикатори державного управління

Група Всесвітнього банку за 1996-2006 роки

Аспекти державного управління: підзвіт-ність влади виборцям; політична стабіль-ність; ефективність уряду; ефективна регуляторна політика; верховенство закону; контроль над корупцією.

Підзвітність влади виборцям – 40; полі-тична стабільність – 32; ефективність уряду – 40; ефективна регуля-торна політика – 47; верховенство закону – 35; контроль над ко-рупцією – 34

10. Індекс глобалі-зації

Рейтингова компанія A.T. Kearney і журнал Foreign Policy

14 показників, які згруповані у чотири блоки: 1) економічна інтеграція (обсяги міжнарод-ної торгівлі, прямих іноземних інвестицій, портфельні інвестиції, доход від інвестицій);2) персональні міжнародні контакти (дані про міжнародні поїздки і туризм, кількість міжнародних телефонних переговорів та поштових відправлень);

43 (із 72), погіршивши результат 2006 року на 4 позиції.В розрізі окремих показників: участь у глобальних політичних процесах – 55-а пози-ція, розвиток глобаль-них технологій – 53-я,

325

Продовження додатка РНазва показника Хто складає Параметри оцінювання Місце України

у 2007 р.3) розвиток глобальних технологій (кількість інтернет-провайдерів, користу-вачів інтернету тощо);4) участь у глобальних політичних про-цесах (кількість міжнародних організацій і місій ООН, в яких країна приймає участь, кількість іноземних дипломатичних представництв і т. д.).

персональні міжнародні контакти – 49-а, економічна інтеграція – 17-а

11. Індекс глобалізації (KOF)

Швейцарський інститут дослідження бізнес-циклів (Цюрих, Швейцарія)

Три показники глобалізації – економічної, соціальної і політичної.

50 (із 122)В розрізі показників: економічна глобалізація – 75, соціальна – 48, політична – 39

12. Індекс залучення іноземних інвестицій (Inward FDI Perfomance Index)

Конференція ООН по тор-гівлі і розвитку (UNCTAD)

Відношення частоти країни в глобальному припливі прямих іноземних інвестицій до частки країни у світовому ВВП.

37 (із 141) за 2004–2006 роки

13. Індекс потенціалу залучення прямих іноземних інвестицій (Inward FDI Potential Index)

Конференція ООН по торгівлі і розвитку (UNCTAD)

Грунтується на стандартизованих значеннях розмаху варіацій окремих факторів.

48 за період з 2003 по 2005 роки

14. Індекс конку-рентоспроможності галузі ІТ

Дослідницький підрозділ групи «The Economist» Economist Intelligence Unit

25 показників, обєднаних в 6 категорій: загальна економічна ситуація в країні (доля 10 %), ІТ-інфраструктура (20 %), людський капітал (20 %), правовий режим (10 %), рівень розвитку НІОКР (25 %), підтримка розвитку ІТ-галузі державою (15 %).

56 (із 64)

326

Додаток С1

Бюджет ефективності вкладення капіталу (на основі грошових потоків)

ПоказникиПриведена

сума за період,

тис. грн.

Нарос-таючим

підсумком,

тис. грн.1. Надходження чистих грошових потоків від вкладення капіталу:1.1. Чисті грошові потоки від операційної діяльності1.1.1. Валові грошові надходження від операційної діяльності1.1.2. Виплати по операційній діяльності1.2. Чисті грошові потоки від фінансової діяльності1.2.1. Валові грошові надходження від фінансової діяльності1.2.2. Виплати по фінансовій діяльності1.3. Чисті грошові потоки від інвестиційної діяльності1.3.1. Валові грошові надходження від інвестиційної діяльності1.3.2. Виплати по інвестиційній діяльності1.4. Чисті грошові потоки від надзвичайних операцій1.4.1. Валові грошові надходження від надзвичайної діяльності1.4.2. Виплати по надзвичайній діяльності2. Виплати капіталу:2.1. Зовнішні інвестиції (за мінусом вилучення капіталу)За видами капіталу2.2. СамоінвестиціїЗа видами капіталу2.3. Виплати по підтриманню капіталуЗа видами капіталу2.4. (-) Втрати корисності капіталуЗа видами капіталу3. Рентабельність вкладення капіталу усього3.1. В операційну діяльністьЗа видами капіталу3.2. У фінансову діяльністьЗа видами капіталу3.3. В інвестиційну діяльність За видами капіталу

327

Норма часового виборуСтавка дисконту

328

Додаток С2

Бюджет ефективності вкладення капіталу (за принципом нарахування)

ПоказникиПриведена

сума за період, тис. грн

Нарос-таючим

підсумком, тис. грн

1. Надходження чистих доходів від вкладення капіталу:1.1. Чистий дохід від операційної діяльності1.1.1. Валові доходи від операційної діяльності1.1.2. Витрати на отримання доходів від операційної діяльності1.2. Чистий дохід від фінансової діяльності1.2.1. Валові доходи від фінансової діяльності1.2.2. Витрати на отримання доходів від фінансової діяльності1.3. Чистий дохід від інвестиційної діяльності1.3.1. Валові доходи від інвестиційної діяльності1.3.2. Витрати на отримання доходів від інвестиційної діяльності1.4. Чистий дохід від надзвичайних операцій1.4.1. Валові доходи від надзвичайної діяльності1.4.2. Витрати надзвичайної діяльності2. Витрати капіталу:2.1. Зовнішні інвестиції (за мінусом вилучення капіталу)За видами капіталу2.2. СамоінвестиціїЗа видами капіталу2.3. Витрати на підтримання капіталуЗа видами капіталу2.4. (-) Втрати корисності капіталуЗа видами капіталу3. Рентабельність вкладення капіталу усього3.1. В операційну діяльністьЗа видами капіталу3.2. У фінансову діяльністьЗа видами капіталу3.3. В інвестиційну діяльністьЗа видами капіталуНорма часового виборуСтавка дисконту

329

Додаток С3

Прямі зиски від вкладень в окремі види капіталуВиди капіталу Прямі зиски

ЛюдськийЗростання продуктивності праці, створюваної споживчої вартості в частині якості обслуговування

Інноваційний Підвищення конкурентоспроможності, гнучкості, адаптивності

Організаційний Підвищення синергетичного ефекту від управління підприємством

Капітал відносинЗниження транзакційних витрат при зовнішніх стосунках, отримання додаткових можливостей і зисків іззовні, нагромадження потенціалу

Процесний Зниження транзакційних витрат за бізнес-процесами підприємства

Оборотний Зниження собівартості реалізованих товарів

Основний Зростання споживчої вартості в частині приміщення, дизайну, інтер’єру, оформлення вітрин тощо

330

Додаток Т

Перелік глобальних індексів, які рекомендовано для вимірювання сталого розвитку країн світу [427]

Вимір сталого

розвиткуГлобальний індекс Складові Джерело

Економічний(Іек)

Ік – індекс конкурентносп-роможності

3 індикатори,47 наборів

даних

[17], World Economic Forum www.weforum.org

Іес – індекс економічної свободи

10 індика-торів,

50 наборів даних

[428], Heritage Foundation www.heritage.org

Екологічний(Іе)

ESI – Environmental Sustainability Index

21 індикатор,76 наборів

даних

[489], Єльський університет, СШАwww.yale.edu/esi

Соціальний(Іс)

Ія – індекс якості і безпеки життя 9 індикаторів

[430], Economist Intelligence Unit www.en.wikipedia.org

Ілр – індекс людського розвитку 3 індикатори

[21],United Nation Development programwww.hdr.undp.org

Ікс – індекс суспільства, заснованого на знаннях

3 індикатори,15 наборів

даних

UNDESA,[UN publication, NE.04.C.1.2005]

331

Додаток У

Структура системи збалансованих показників

332

Продовження додатка У

Ключові показники ефективності вкладення капіталу

333

Показники ефективності

реального інвестиційного

проекту

Рентабельність сукупного

капіталу

Ринкова вартість

підприємства

Стійкість

Інвестиційна привабливість

Імовірність банкрутств

а

Індекс розвитку

Індекси задоволення інтересів основних

груп учасників бізнесу

Конкурентоспроможність підприємства

Продовження додатка У

Декомпозиція ключових показників ефективності за часовим періодом

Ключові показники діяльності

Показники діяльності

Показники ефективності реального інвестиційного проекту

Рентабельність сукупного капіталу, конкуренто-спроможність підприємства, індекс розвитку, індекси задоволення інтересів основних груп учасників бізнесу, вартість сукупного капіталу; вартість власного капіталу; вартість залученого капіталу; вартість основних засобів; вартість нематеріальних активів, у тому числі ІТ, товарних знаків, людського капіталу; вартість товарних запасів та їх кількості, ціни і якість; грошові кошти; дебіторська заборгованість; довго- та короткотермінові фінансові та капітальні інвестиції; самоінвестиції; витрати на підтримання капіталу; витрати на одержання доходів від різних видів діяльності

Конкуренто-спроможність підприємства

Індекси задоволення інтересів основних груп учасників бізнесу, індекс розвитку, ринкова вартість підприємства

Ринкова вартість підприємства

Ціна капіталу, структура капітал, середньоспискова чисельність працівників, кількість торговельних точок (магазинів) та складів, торговельні та складські площі

Індекс розвитку Інформаційна ефективність, інноваційна ефективність, ВВП, валова додана вартість, кількість населення, доходи населення, витрати населення, поточне споживання, відсоток міського (сільського) населення, кількість зайнятого населення, кількість безробітних, грошова маса, номінальна і реальна залплата, експорт та імпорт товарів, обсяг інвестицій, основні виробничі фонди, фонд амортизації

Індекси задоволення інтересів основних груп учасників бізнесу

Індекс задоволення клієнтів та конкурентоспро-можність створюваної споживчої вартості і окремих товарів, вартість товарних запасів та їх кількості, ціни і якість, індекс задоволення персоналу умовами праці інвестиційна привабливість, імовірність банкрутства, ринкова вартість підприємства, рентабельність власного капіталу (прибуток на акцію)

Інвестиційна привабливість

Ділова активність, загальна ліквідність, кредитоспроможність

Імовірність банкрутства

Стійкість, термінова ліквідність і платоспроможність

Стійкість Структура капіталу, загальна ліквідністьРентабельність сукупного капіталу

Рентабельність власного капіталу (прибуток на акцію), рентабельність звичайної діяльності, рентабельність продажу, показники продуктивності та економічності

334

Додаток У1

Показники ефективності корпоративного управління на основі захисту інтересів власників (за Булатовим А.Н.)

Назви показників Формули для розрахунку

1. Абсолютний дохід власника Дабс. = Q1 + (Р1 – Р0)

2. Дивідендний дохід

Q1 = f (ЧП; Кдв; t заяв; t реєстр; t втрати; t факт),де ЧП – чистий прибуток;Кдв. – коефіцієнт дивідендних виплат;tзаяв – дата об’явлення про виплату; tреєстр – дата реєстрації власника акцій;tвтрати – дата втрати права на дивіденди;tфакт – фактична дата виплати дивідендів.

3. Курсова вартість акцій

Р = f (d1, d2, d3.... d n),де d1, d2, d3.... d n – прогнози доходів за і-ті періоди.

4. Курсова вартість акцій

Р = f (D, S), де D – попит на акції підприємства;S – пропозиція акцій підприємства.

5. Відносний показник доходу власників різних пакетів акцій6. Коефіцієнт захисту інтересів власників в отриманні доходів7. Коефіцієнт захисту інтересів власників в отриманні доходів8. Коефіцієнт захисту інтересів власників у джерелах фінансування

335

Продовження додатка У1Назви

показників Формули для розрахунку

9. Коефіцієнт захисту інтересів власника в порівняння з іншими власниками.

10. Синтетикний коефіцієнт ступеня захисту інтересів власників

де Q – сума дивідендів до одержання на пакет акцій власника;Р0 – вартість пакету акцій при купівлі; Р1 – поточна ринкова вартість пакету акцій;Дд.сер. – середній відсоток дивідендних виплат за галузями економіки;Дк.сер. – середній дохід від приросту курсової вартості акцій за галузями економіки; а1 – питома вага доходів у вигляді дивідендів;Rлікв. – ліквідність пакета акцій власника;СК – сума власного капіталу підприємства;ОКА – галузевий коефіцієнт автономії;Рномін. – номінальна вартість пакета акцій власника;АК – сума акціонерного капіталу в обсязі суми акцій з правом голосу; С – ступінь участі не фінансових інвесторів у контролі над підприємством;Б –валюта балансу;Rконтр. – достатня доля акціонерного капіталу для контролю над підприємством.

336

Додаток У2

Показники ефективності комп’ютерних інформаційних системНазви показників Формули для розрахунків

1. Абсолютний показник економії

Век = Вр – Вк, де Век – сума економії;Вр – витрати при ручному способі обробки інформації;Вк – витрати при комп’ютеризованому способі обробки інформації

2. Вартість розробки КІС

В = в0 + в1 + в2 + в3 + в4, де в0 – вартість проектування КІС;в1 – вартість програмно-апаратних засобів;в2 – вартість створення локальної обчислювальної мережі (ЛОМ); в3 – вартість розробки і налагодження прикладного програмного забезпечення в рамках КІС; в4 – вартість розробки експлуатаційної документації і навчання спеціалістів

3. Економічна ефективність КІС

,В – економія при застосуванні засобів обчислювальної техніки;

– сума витрат на обробку інформації при паперовому способі обробки інформації;

– сума витрат на обробку інформації при комп’ютеризованій обробці даних

4. Ефективність використання комп’ютерів

Іm = Тк : Тр,де Тр – сума трудових витрат при ручному способі обробки інформації;Тк – сума трудових витрат при комп’ютеризованій обробці даних

337

Продовження додатка У2Назви показників Формули для розрахунків

5. Зменшення трудомісткості робіт

Тек = Тp – Тк,де Тек – величина абсолютного скорочення трудових витрат (в місяць) в результаті комп’ютеризації обробки інформації;Тр – сума трудових витрат при ручному способі обробки інформації;Тк – сума трудових витрат при комп’ютеризованій обробці даних

6. Кількість типових операцій, які можна додатково виконати за одиницю часу

Кт = (Тp – Тк) · К,де Тр – трудомісткість виконання типової операції при ручному способі обробки інформації;Тк – трудомісткість виконання типової операції при комп’ютеризованій обробці даних;К – середня кількість типових операцій, що виконуються в даний момент

7. Питомі витрати для будь-якої категорії обладнання

В = П / Ч · К · З,де П – повні витрати на експлуатацію даної категорії обладнання;Ч – розрахунковий період експлуатації;К – коефіцієнт використання обладнання;З – максимально можливе завантаження обладнання (в одиницях завантаження)

8. Строк окупності витрат на розробку КІС

С = В / Пр,де В – вартість розробки КІС;Пр – середній прибуток, що отриманий при використанні КІС за період

9. Чисельність працівників, що підлягають вивільненню внаслідок комп’ютеризації

Чвив. = Тек / Фм,де Тек – величина абсолютного скорочення трудових витрат (в місяць) в результаті комп’ютеризації обробки інформації;Фм – місячний фонд часу одного працівника з обробки інформації

10.Чисельність працівників, що підлягають вивільненню внаслідок комп’ютеризації

Чвив = Кк · Кз · Кзв · По · (Н–1) – Пр,де Кк – кількість комп’ютерів даного виду;Кз – коефіцієнт змінності роботи;Кзв – коефіцієнт завантаження комп’ютерів;По – кількість обслуговуючого персоналу, що припадає на один комп’ютер;Н – норматив підвищення продуктивності праці за даних комп’ютерів;Пр – чисельність працівників, зайнятих ремонтним обслуговуванням комп’ютерів

338

339

Додаток УЗ

Класифікація ІТ-витрат для розрахунку сукупної вартості володіння [242, с. 328]

Назва моделі

Прямі витрати Непрямі витрати

1. Модель ІТ-витрат за Місrosoft i Interpose

1. На апаратне і програмне забезпечення (закупівля або оренда, нова інсталяція, оновлення та інші).2. На управління (мережне і системне адміністрування, проектування).3. На підтримку (служба технічної підтримки, навчання, контракти на підтримку і супровід).4. На розробку (постановка завдання і розробка програмних застосувань, документації, тестування і супровід).5. На телекомунікації (канали зв’язку та їх обслуговування).

1. Витрати на користувача (персональна підтримка, неформальне навчання, помилки).2. Простої (втрата ефективності через поламки обладнання або профілактичні планові зупинки роботи).

Фіксовані (капітальні) вкладення

Поточні вкладення

2. Модель ІТ-витрат за Gartner Group

1. Вартість розробки і впровадження проекту.2. Залучення зовнішніх консультантів.3. Первинні закупки основного програмного забезпечення.4. Первинні закупки додаткового програмного забезпечення.5. Первинні закупки апаратного забезпечення.

1. Вартість оновлення і модер-нізації інформаційної системи.2. Витрати на загальне управ-ління системою (навчання адмі-ністративного персоналу і корис-тувачів, заробітна плата, залучен-ня зовнішніх консультантів, аутсорсинг, навчальні курси і сертифікація, технічне і організа-ційне адміністрування і сервіс).3. Витрати, пов’язані з активністю користувачів ІТС (75 %) (безпосередня допомога і додаткове налагодження, формальне навчання, розробка програмних застосувань, робота з даними, неформальне навчання, наслідки некомпетентних дій користувача).

340

Додаток У4

Показники ефективності, описані у літературних джерелахНазви груп показників

ефективності Назви показників ефективності

1. Показники ефективності праці

Продуктивність праціПродуктивна сила праціЯкість праціРезультативність праціСтабільність праціІнтенсивність праці

2. Показники техніко-економічної ефективності (результативності розвитку технологічного способу виробництва незалежно від відносин економічної власності та господарського механізму):- продуктивної- продуктивно-речової

Результативність використання робочої сили; продуктивність, надійність, довго-вічність, якість засобів праці (фондо-віддача); якість предметів праці; прогре-сивність технології; рівень розвитку науки та використання НТР у виробництві.Працемісткість виробництва, питома вага різних технологічних способів вироб-ництва (що базуються на ручній, машинній та автоматизованій праці)

3. Показники соціальної ефективності

Підвищення суспільного добробуту, якості життя. Виробництво товарів народного споживання в загальному обсязі виробництва за рік; рівень розвитку сфери послуг; поліпшення умов і змісту праці, всебічний розвиток здібностей людини, її сутнісних сил, поліпшення навколишнього середовища

4. Показники економічної ефективності

Норма прибуткуПродуктивність праціФондомісткість праціФондовіддачаФондомісткість продукціїЕкономічна ефективність капітальних вкладеньЕкономічна ефективність нової технікиЕнергомісткість продукції

5. Показники ефективності державного регулювання економіки

Результативність окремих функцій державного регулювання економікиПарето-ефективність

6. Показники ефективності імпорту-експорту

Вигідність імпортуВигідність експорту

341

Продовження додатка У4Назви груп показників

ефективності Назви показників ефективності

7. Показники ефективності інвестицій

ПрибутковістьЛіквідністьЧиста приведена вартістьПоказник найменших витратРентабельність

8. Показники загальної (абсолютної) ефективності капітальних вкладень

Відношення приросту національного доходу до капіталовкладень (вкладень в основний капітал)Відношення приросту національного доходу до приросту основного капіталуПриріст чистої продукціїПриріст прибуткуЗниження собівартості

9. Показники ефективності нагромадження

Відношення зростання реальних доходів населення до зростання фонду нагромадження

10. Показники ефективності регіонального господарства

Встановлення залежності розміру споживання національного доходу працездатного населення регіону від кінцевих результатів його економічної діяльності

11. Показники ефективності суспільного виробництва

Відношення розміру створеного за рік національного доходу (обсягу чистої продукції) до витрат суспільної праціВиробництво національного доходу на душу населенняІнтегральний показникСоціально-економічна оптимальність

342

Додаток У5

Система показників ефективності діяльності підприємства

Узагальнюючі показники

Показники ефективності використанняпраці

(персоналу)виробничих

фондівфінансових

коштівВиробництво

чистої родукції на одиницю витрат

ресурсів

Темпи зростання продуктивності

праці

Загальна фондовіддача (за

обсягом продукції)

Оборотність оборотних

коштів

Прибуток на одиницю

загальних витрат

Частка приросту продукції за

рахунок зростання продуктивності

праці

Фондовіддача активної частини основних фондів

Рентабельність оборотних

коштів

Рентабельність виробництва

Відносне вивільнення працівників

Рентабельність основних фондів

Відносне вивільнення оборотних

коштів

Затрати на одиницю товарної

продукції

Коефіцієнт використання

корисного фонду робочого часу

Фондомстксть одиниці продукції

Питомі капітальні

вкладення (на одиницю приросту

потужності або продукції)

Частка приросту продукції за

рахунок інтенсифікації виробництва

Трудомісткість одиниці продукції

Матеріаломісткість одиниці продукції

Рентабельність капітальних

вкладень

Народногоспо-дарський ефект використання

одиниці продукції

Зарплатомісткість одиниці продукції

Коефіцієнт використання

найважливіших видів сировини і

матеріалів

Строк окупності капітальних

вкладень

343

Додаток Ф

Розподіл організаційних одиниць за ЦФВМОДЕЛЬ: Нова модель; ДАТА створення звіту: 23.02.2007 18:50; КОРИСТУВАЧ: WS01\admin

ЦФВ Організаційні одиниціІндекс. ЦФВ Індекс. Організаційна одиниця

1. ЦІ Торговельне підприємство

1. Торговельне підприємство ТОВ «Піраміда»

1.1. ЦП Комерційна служба 1.1. Комерційна служба1.1.1. ЦД Комерційна служба 1.1. Комерційна служба1.1.1.1. ЦД Оптова база 1.1.1. Оптова база1.1.1.2. ЦД Магазин 1 1.1.2. Магазин 11.1.1.3. ЦД Магазин 2 1.1.3. Магазин 21.1.1.4. ЦД Магазин 3 1.1.4. Магазин 31.1.1.5. ЦД Магазин 4 1.1.5. Магазин 41.1.2. ЦВ Комерційна служба 1.1. Комерційна служба1.1.2.1. ЦВ Оптова база 1.1.1. Оптова база1.1.2.2. ЦВ Магазин 1 1.1.2. Магазин 11.1.2.3. ЦВ Магазин 2 1.1.3. Магазин 21.1.2.4. ЦВ Магазин 3 1.1.4. Магазин 31.1.2.5. ЦВ Магазин 4 1.1.5. Магазин 41.2. ЦВ Служба закупок 1.2. Служба закупок1.3. ЦВ Адміністрація 1.3. Адміністрація1.3.1. ЦВ Відділ реклами 1.3.1. Відділ реклами1.3.2. ЦВ Відділ ІТ 1.3.2. Відділ ІТ1.3.3. ЦВ Фінансовий відділ 1.3.3. Фінансовий відділ1.3.4. ЦВ Бухгалтерія 1.3.4. Бухгалтерія1.4. ЦД Фінансовий відділ 1.3.3. Фінансовий відділ

344

Продовження додатка Ф

Керівники ЦФВМОДЕЛЬ: Нова модель; ДАТА створення звіту: 23.02.2007 18:50; КОРИСТУВАЧ: WS01\admin

ЦФВ СпівробітникиІндекс. ЦФВ Індекс. Співробітники

1. ЦІ Торговельне підприємство 1.1. Генеральний директор1.1. ЦП Комерційна служба 1.6. Директор комерційної служби1.1.1. ЦД Комерційна служба 1.6. Директор комерційної служби1.1.1.1. ЦД Оптова база 1.8. Зав. оптовою базою1.1.1.2. ЦД Магазин 1 1.9. Зав. магазином 11.1.1.3. ЦД Магазин 2 1.10. Зав. магазином 21.1.1.4. ЦД Магазин 3 1.11. Зав. магазином 31.1.1.5. ЦД Магазин 4 1.12. Зав. магазином 41.1.2. ЦВ Комерційна служба 1.6. Директор комерційної служби1.1.2.1. ЦВ Оптова база 1.8. Зав. оптовою базою1.1.2.2. ЦВ Магазин 1 1.9. Зав. магазином 11.1.2.3. ЦВ Магазин 2 1.10. Зав. магазином 21.1.2.4. ЦВ Магазин 3 1.11. Зав. магазином 31.1.2.5. ЦВ Магазин 4 1.12. Зав. магазином 41.2. ЦВ Служба закупок 1.7. Директор служби закупок1.3. ЦВ Адміністрація 1.3. Замісник генерального директора1.3.1. ЦВ Відділ реклами 1.5. Директор відділу реклами1.3.2. ЦВ Відділ ІТ 1.4. Директор відділу ІТ1.3.3. ЦВ Фінансовий відділ 1.2. Фінансовий директор1.3.4. ЦВ Бухгалтерія 1.5. Головний бухгалтер1.4. ЦД Фінансовий відділ 1.2. Фінансовий директор

345

Додаток Х

Характеристика ринку систем бюджетування класу BPM (Business Performance Management) 

Назви програмних продуктів, фірми-

розробники, сайти в інтернеті

Основні модулі і характеристики

1. Geac Performance Management на платформі Microsoft.Корпорація Geac (Comshare Inc.) створена у 1966 році в США. В СНД працює з 1996 року, представник в СНД – компанія «Корус-консалтинг» м. С.-Петербург.(www.geac.com)

Модулі: 1. Geac Budgeting&Planning (Плану-вання і бюджетування). 2. Geac Financial Consolidation (Консолідація). 3. Geac Management Reporting and Analisis (Аналіз і звітність). 4. Comshare MPC Forecasting (Прогнозування) за методологією Холта-Вінтерса, просте експоненціальне згладжу-вання, моделювання Бокса-Дженкінса і ARIMA, подвійне експоненціальне згладжу-вання Холта, метод ковзаю чого усереднення, метод середнього зваженого, подвійне експоненціальне згладжування Брауна, потрійне експоненціальне згладжування Брауна, перервна модель Кростона

2. Cognos Enterprise Planning на платформі MicrosoftКомпанія Cognos створена у 1969 році в Канаді. Офіційний представник в СНД – компанія Robertson&Blums Corp., створена у 1990 році.(www.cognos.com)

Включає засоби планування, моніторингу, звітності і аналізу, підготовки вихідних даних, візуалізації, забезпечення безпеки і доступу. Модулі: 1. Cognos Analyst (стратегічне плану-вання «згори-вниз»). 2. Planning Contributor (інтернет-шаблони для збору даних планів). 3. Cognos Metrics Manager (оперативний моніторинг). 4. Cognos ReportNet (формування звітності, заснованої на web). 5. Cognos PowerPlay (реалізація OLAP-аналітики). 6. Cognos Impromptu (звітність). 7. Cognos Query (залучення даних). 8. Cognos DecisionStream. 9. Cognos Visualizer. 10. Cognos Upfront. 11. Cognos Access Manager.

3. PROPHIXКомпанія EPS Software, заснована в 1987 році у Канаді.Дистриб’ютор в СНД – компанія Enterprise ONE(www.prophix.com)

Модулі: менеджер документообігу, введення даних, консолідація, OLAP звіти, менеджер процесів, імпорт даних, експорт даних, менед-жер сценаріїв, протокол аудиту, менеджер рахунків, групи рахунків, менеджер напрямків, менеджер версій, менеджер бази даних, менеджер користувачів, менеджер валют.

346

Продовження додатка ХНазви програмних продуктів, фірми-

розробники, сайти в інтернеті

Основні модулі і характеристики

4. HYPERION Application Suite 4 (HYPERION PILLAR,HYPERION PLANNING)Компанія HYPERION Solution Corporation заснована в США у 1981 році. В СНД представник – холдинг «Ланит» (www.hyperion. com)

Функції: формування планів і бюджетів і їх коригування, аналіз, контроль виконання бюджетів, організація бюджетного процесу, звітність, інтеграція із зовнішніми системами.

5. PlanDesignerТОВ «Софт-Пром» створена у 1997 році

Функції: планування, бюджетування, нормуван-ня; доставка факту в КІС; контролінг; регла-ментування бюджетування; моделювання сис-теми мотивації учасників бюджетного процесу

6. Oracle Financial Analyzer (OFA)Корпорація Oracle (NASDAQ: ORCL) заснована в 1977 році в США(www.oracle.com)

Функції: розмежування доступу до даних; налагодження, адаптація економічної моделі; бюджетування і прогнозування; звітність; аналіз; функціональні зв’язки між таблицями і всередині них; гнучкий доступ до нових даних; єдиний інформаційний простір з головною книгою; засоби графічної обробки даних

7. Oracle Hyperion PlanningКорпорація Oracle (NASDAQ: ORCL) заснована в 1977 році в США(www.oracle.com)

Модулі: 1. Управління фінансами (Бюджетне управління, через бюджети, за центрами відпо-відальності). 2. Бюджетування (Фінансове пла-нування). 3. Управлінський облік. 4. Фінансо-вий аналіз. 5. Фінансове моделювання. 6. Управління собівартістю. 7. Управління про-цесом планування і формування звітності. 8. Розширені можливості інтеграції з іншими системами. Зокрема, бюджетування окремих показників, розрахунок функціональних бюд-жетів, агрегація у зведені бюджети, бюджет-тування згідно з обліковою политикою, ков-заюче бюджетування; моделювання сценаріїв «що, якщо», в т. ч. оптимістичних і песиміс-тичних бюджетів, бюджетів згори-вниз і снизу-вгору; зберігання версій бюджетів; план-факт-ний аналіз з розрахунком і кольоровою візуалі-зацією відхилень;

347

Продовження додатка ХНазви програмних продуктів, фірми-

розробники, сайти в інтернеті

Основні модулі і характеристики

об’єднані можливості планування і аналізу, формування складної OLAP-звітності; формування повного аудиторського сліду; забезпечення спільної роботи користувачів, управління потоками робіт і документтообіг в рамках бюджетного процесу, робота через Web-доступ, візуальне налаштування, синхронізація з суміжними рішеннями, які входять в пакет ORACLE Enterprise Business Intelligence, інтеграція з продуктами Microsoft, ORACLE e-Business Solutions, SAP, J.D. Edwards, Baan

8. КІС:Бюджетування 2.0 ЗАТ «КІС» – компанія, заснована в 1997 году групою вчених економістів і спеціалістів інформаційних техно-логій м. Волгограду і м. Волжського, Росія (www.cis2000.ru/)

Windows/Інтернет рішення середньострокового, короткострокового і оперативного планування: розрахунок бюджету за обмеженими ресурсами, будь-який інтервал і горизонт планування, бюджет групи підприємств, територіально віддалена робота, конфігуратор бізнес моделі, редактор друкованих форм, шлюзи інформаційного обміну

9. ІНТАЛЄВ: Корпоративні фінанси 2004, 2005ГК «Інталєв» заснована у 1996 році в Санкт-Петербурзі, РосіяВ 2004 році відкрився перший офіс СП  «ІНТАЛЄВ-Україна»(www.intalev.ru)

Функції: Бюджетування. управлінський і бухгалтерський облік, фінансовий контроль, фінансовий аналіз, консолідація даних, обмін даними, конструктор OLAP-звітів і діаграм, розмежування доступу до даних, бізнес-проектування, виконання бізнес-процесів, прогнозування, економічне моделювання, документообіг (workflow), використання можливостей «1С:Підприємство 7.7» або «1С:Підприємство 8»

10. ГМ: Оперативний і фінансовий облікТОВ «Гросмейстер», засноване у 1996 році в м. Москва, Росія

Підсистеми: ГМ: Бюджетування (конструктор бюджету, робота з бюджетом, конструктор звітів, імпорт даних), ГМ: Заявки, ГМ: Платежі, ГМ: Облік договорів, ГМ: Керівник.

348

Додаток Х1

Таблиця 1Структура управлінського звіту про прибутки і збитки

Індекс Структура управлінського звіту про прибутки і збитки Фінансовий результат

1 Доходи від реалізації товарів

1.1 Доходи від реалізації товарів в кінцевих цінах реалізації

1.2 Знижки надані1.3 ПДВ

1.4 Повернення товару Чистий дохід від реалізації товарів

2 Собівартість реалізованих товарів Маржинальний дохід від реалізації товарів

3 Витрати на маркетинг Вклад на покриття торговельних витрат

4 Витрати на товарозабезпечення Вклад на покриття витрат торговельних точок

5 Витрати на зберігання товарів Вклад на покриття витрат обігу

6 Витрати на збут Вклад на покриття адміністративних витрат

7 Адміністративні витрати Фінансовий результат від реалізації товарів

8 Інші доходи від основної діяльності

9 Інші витрати від основної діяльності Фінансовий результат від основної діяльності

10 Доходи від фінансової діяльності

11 Витрати від фінансової діяльностіФінансовий результат з урахуванням фінансової діяльності

12 Доходи від інвестиційної діяльності

13 Витрати від інвестиційної діяльностіФінансовий результат з урахуванням інвестиційної діяльності

14 Доходи від надзвичайних подій

15 Витрати від надзвичайних подійФінансовий результат з урахуванням надзвичайних подій

16 Податок на прибуток Чистий фінансовий результат

349

17 Розподіл прибутку Нерозподілений прибуток

350

Продовження додатка Х1

Таблиця 2Статті бюджетів доходів і витрат

Індекс Стаття бюджету доходів і витратХарактер

залежності від обсягу реалізації

Характер віднесення на собівартість

1 Доходи від реалізації товарів Змінна Пряма

1.1 Доходи від реалізації товарів в кінцевих цінах реалізації Змінна Пряма

1.1.1 Доходи від реалізації товарів оптом Змінна Пряма1.1.2 Доходи від реалізації товарів вроздріб Змінна Пряма1.2 Знижки надані Змінна Пряма1.3 ПДВ Змінна Пряма1.4 Повернення товару Змінна Пряма2 Собівартість реалізованих товарів Змінна Пряма

2.1 Купівельна вартість реалізованих товарів Змінна Пряма

2.2 Знижки отримані Змінна Пряма2.3 Мито Змінна Пряма2.4 Непрямі податки Змінна Пряма2.5 Транспортно-заготівельні витрати Змінна Непряма2.6 Витрати на страхування товарів Змінна Пряма2.7 Інші витрати собівартості товарів Змінна Непряма3 Витрати на маркетинг Постійна Непряма

3.1 Витрати на дослідження ринку Постійна Непряма3.2 Витрати на рекламу Постійна Непряма3.3 Витрати на CRM Постійна Непряма

3.4 Витрати на заробітну плату маркетологів Постійна Непряма

3.5 Витрати на соціальне страхування маркетологів Постійна Непряма

3.6 Витрати на зв’язок з потенційними клієнтами Постійна Непряма

3.7 Витрати на амортизацію офісу маркетингу Постійна Непряма

3.8 Витрати на комунальні послуги по офісу маркетингу Постійна Непряма

3.9 Витрати на відрядження маркетологів Постійна Непряма3.10 Інші витрати на маркетинг Постійна Непряма

4 Витрати на товарозабезпечення Постійна Непряма4.1 Витрати на пошук постачальників Постійна Непряма4.2 Витрати на заключення угод з

постачальниками Постійна Непряма

351

Продовження таблиці 2 додатка Х1

Індекс Стаття бюджету доходів і витратХарактер

залежності від обсягу реалізації

Характер віднесення на собівартість

4.3 Витрати на SCM Постійна Непряма4.4 Витрати на заробітну плату

товарознавців Постійна Непряма

4.5 Витрати на соціальне страхування товарознавців Постійна Непряма

4.6 Витрати на зв’язок з постачальниками Постійна Непряма

4.7 Витрати на амортизацію офісу служби закупок Постійна Непряма

4.8 Витрати на комунальні послуги по службі закупок Постійна Непряма

4.9 Витрати на відрядження товарознавців Постійна Непряма4.10 Інші витрати на товарозабезпечення Постійна Непряма

5 Витрати на зберігання товарів Постійна Непряма5.1 Втрати товарів в межах природних

норм Постійна Непряма

5.2 Втрати від обезцінювання товарів Постійна Непряма5.3 Витрати на КІС логістики Постійна Непряма

5.4 Витрати на заробітну плату за окладом комірників і продавців Постійна Непряма

5.5 Витрати на соціальне страхування за окладом комірників і продавців Постійна Непряма

5.6 Витрати на зв’язок торгових точок Постійна Непряма5.7 Витрати на амортизацію приміщень

торгових точок Постійна Непряма

5.8 Витрати на комунальні послуги по торгових точках Постійна Непряма

5.9 Витрати на поточний ремонт приміщень торгових точок Постійна Непряма

5.10Витрати малоцінних швидкозношуваних предметів для зберігання товарів

Постійна Непряма

5.11 Інші витрати на зберігання товарів Постійна Непряма6 Витрати на збут Змінна Непряма

6.1 Витрати на передпродажну підготовку товарів Змінна Непряма

6.2 Втрати в магазинах самообслуговування Змінна Непряма

6.3 Витрати на КІС реалізації Постійна Непряма

6.4 Витрати на відрядну заробітну плату комірників і продавців Змінна Пряма

352

Продовження таблиці 2 додатка Х1

Індекс Стаття бюджету доходів і витратХарактер

залежності від обсягу реалізації

Характер віднесення на собівартість

6.5Витрати на соціальне страхування з відрядної зарплати комірників і продавців

Змінна Пряма

6.6 Витрати на транспортування проданих товарів Змінна Непряма

6.7 Витрати на післяпродажне обслуговування Змінна Прямая

6.8 Витрати на комплектацію замовлень покупців Змінна Непряма

6.9Витрати малоцінних швидкозношуваних предметів для збуту товарів

Постійна Непряма

6.10 Інші витрати на збут товарів Постійна Непряма7 Адміністративні витрати Постійна Непряма

7.1 Витрати на службовий транспорт Постійна Непряма7.2 Витрати на канцелярські товари Постійна Непряма7.3 Витрати на КІС бухгалтерського обліку Постійна Непряма7.4 Витрати на КІС КФ 2004 Постійна Непряма7.5 Витрати на КІС Бізнес-процеси 2004 Постійна Непряма7.6 Витрати на КІС Навігатор 2004 Постійна Непряма7.7 Витрати на INTERNET Постійна Непряма

7.8 Витрати на заробітну плату адмінапарату Постійна Непряма

7.9 Витрати на соціальне страхування адмінапарату Постійна Непряма

7.10 Витрати на зв’язок адмінапарату Постійна Непряма7.11 Витрати на амортизацію офісу

адмінапарату Постійна Непряма

7.12 Витрати на поточний ремонт офісу адмінапарату Постійна Непряма

7.13 Витрати малоцінних швидкозношуваних предметів Постійна Непряма

7.14 Витрати на комунальні послуги по офісу адмінапарату Постійна Непряма

7.15 Витрати на відрядження адмінапарату Постійна Непряма7.16 Інші адміністративні витрати Постійна Непряма

8 Інші доходи від основної діяльності Постійна Непряма8.1 Доходи від оренди Постійна Непряма8.2 Доходи від реалізації МШП на сторону Постійна Непряма8.3 Операційна позитивна курсова різниця Постійна Непряма

353

Продовження таблиці 2 додатка Х1

Індекс Стаття бюджету доходів і витратХарактер

залежності від обсягу реалізації

Характер віднесення на собівартість

9 Інші витрати від основної діяльності Постійна Непряма9.1 Витрати по об’єктам в оренді Постійна Непряма9.2 Операційна негативна курсова різниця Постійна Непряма10 Доходи від фінансової діяльності Постійна Непряма

10.1 Процентні доходи Постійна Непряма10.2 Позитивна курсова різниця Постійна Непряма10.3 Інші фінансові доходи Постійна Непряма11 Витрати від фінансової діяльності Постійна Непряма

11.1 Процентні витрати Постійна Непряма11.2 Негативна курсова різниця Постійна Непряма11.3 Інші фінансові витрати Постійна Непряма12 Доходи від інвестиційної діяльності Постійна Непряма

12.1 Дивіденди одержані Постійна Непряма12.2 Доходи від вкладень в цінні папери Постійна Непряма12.3 Інші інвестиційні доходи Постійна Непряма13 Витрати від інвестиційної діяльності Постійна Непряма

13.1 Втрати від вкладень у цінні папери Постійна Непряма13.2 Інші інвестиційні витрати Постійна Непряма14 Доходи від надзвичайних подій Постійна Непряма

14.1 Відшкодування завданої шкоди Постійна Непряма14.2 Допомога зі сторони Постійна Непряма15 Втрати від надзвичайних подій Постійна Непряма

15.1 Матеріальні втрати внаслідок надзвичайних подій Постійна Непряма

15.2 Фінансові втрати внаслідок надзвичайних подій Постійна Непряма

16 Податок на прибуток Постійна Непряма17 Розподіл прибутку Постійна Непряма

17.1 Розподіл прибутку на інвестиції Постійна Непряма17.2 Розподіл прибутку на соціальні витрати Постійна Непряма17.3 Розподіл прибутку на дивіденди Постійна Непряма

Таблиця 3Структура управлінського звіту про рух грошових коштів

Індекс Структура управлінського звіту про рух грошових коштів1 Залишки грошових коштів на початок2 Приток (відток) грошей по основній діяльності

2.1 Надходження від основної діяльності2.1.1 Надходження від реалізації товарів

354

Продовження таблиці 3 додатка Х1Індекс Структура управлінського звіту про рух грошових коштів2.1.1.2 Надходження від реалізації товарів оптом2.1.1.3 Надходження від реалізації товарів вроздріб2.1.2 Інші надходження від основної діяльності

2.1.2.4 Надходження від оренди2.1.2.5 Надходження від реалізації МШП на сторону

2.2 Виплати по основній діяльності2.2.1 Виплати постачальникам товарів

2.2.1.1 Сплата купівельної вартості реалізованих товарів2.2.1.7 Інші виплати постачальникам2.2.2 Сплата ПДВ2.2.3. Виплати заробітної плати2.2.3.1 Виплати заробітної плати маркетологам2.2.3.2 Виплати заробітної плати товарознавцям2.2.3.3 Виплати відрядної заробітної заплати продавцям і комірникам2.2.3.4 Виплати заробітної плати по окладах продавцям і комірникам2.2.3.5 Виплати заробітної плати адмінапарату2.2.4 Виплати по соціальному страхуванню

2.2.4.1 Виплати по соціальному страхуванню маркетологів2.2.4.2 Виплати по соціальному страхуванню товарознавців

2.2.4.3 Виплати по соціальному страхуванню за окладами комірників і продавців

2.2.4.4 Виплати по соціальному страхуванню з відрядної оплати комірників і продавців

2.2.4.5 Виплати по соціальному страхуванню адмінапарату2.2.5 Виплати за надані послуги зі сторони2.2.6 Виплати на відрядження2.2.8 Сплата інших податкових платежів2.2.9 Інші виплати по основній діяльності

2.2.9.1 Виплати по об’єктам в оренді3 Приток (відток) грошових коштів по фінансовій діяльності

3.1 Надходження від фінансової діяльності3.1.1 Надходження процентних доходів3.1.3 Надходження інших фінансових доходів3.2 Виплати по фінансовій діяльності

3.2.1 Виплати процентів3.2.3 Інші фінансові виплати

355

Продовження таблиці 3 додатка Х1Індекс Структура управлінського звіту про рух грошових коштів

4 Приток (відток) грошових коштів по інвестиційній діяльності4.1 Надходження від інвестиційної діяльності

4.1.1 Надходження дивідендів4.1.2 Надходження доходів від вкладень в цінні папери4.1.3 Надходження інших інвестиційних доходів4.2 Виплати по інвестиційній діяльності

4.2.1 Виплати по цінних паперах4.2.2 Інші інвестиційні виплати

5 Приток (відток) грошових коштів по надзвичайних подіях5.1 Надходження від надзвичайних подій

5.1.1 Надходження відшкодування завданої шкоди5.1.2 Надходження допомоги зі сторони5.2 Виплати по надзвичайних подіях

5.2.1 Виплати по відшкодуванню матеріальних втрат5.2.2 Виплати по відшкодуванню фінансових втрат

6 Сплата податку на прибуток7 Виплати по розподілу прибутку

7.1 Виплати по розподілу прибутку на інвестиції7.2 Виплати по розподілу прибутку на соціальні витрати7.3 Виплати дивідендів7.4 Інші виплати по розподілу прибутку8 Залишок грошових коштів на кінець9 Внутрішні розрахунки

Таблиця 4Статті бюджетів руху грошових коштів

Індекс Стаття бюджету руху грошових коштів1 Надходження грошових коштів

1.1 Надходження від основної діяльності1.1.1 Надходження від реалізації товарів

1.1.1.1 Надходження від реалізації товарів в кінцевих цінах реалізації1.1.1.2 Надходження від реалізації товарів оптом1.1.1.3 Надходження від реалізації товарів вроздріб1.1.2 Інші надходження від основної діяльності

1.1.2.1 Надходження від оренди

356

1.1.2.2 Надходження від реалізації МШП на сторону

357

Продовження таблиці 4 додатка Х1Індекс Стаття бюджету руху грошових коштів

1.2 Надходження від фінансової діяльності1.2.1 Надходження процентних доходів1.2.2 Надходження інших фінансових доходів1.3 Надходження від інвестиційної діяльності

1.3.1 Надходження дивідендів1.3.2 Надходження доходів від вкладень в цінні папери1.3.3 Надходження інших інвестиційних доходів1.4 Надходження від надзвичайних подій

1.4.1 Надходження відшкодування завданої шкоди1.4.2 Надходження допомоги зі сторони

2 Виплати грошових коштів2.1 Виплати по основній діяльності

2.1.1 Виплати постачальникам товарів2.1.2 Сплата ПДВ2.1.3 Виплати заробітної плати

2.1.3.1 Виплати заробітної плати маркетологам2.1.3.2 Виплати заробітної плати товарознавцям2.1.3.3 Виплати відрядної заробітної заплати продавцям і комірникам2.1.3.4 Виплати заробітної плати по окладах продавцям і комірникам2.1.3.5 Виплати заробітної плати адмінапарату2.1.4 Виплати по соціальному страхуванню

2.1.4.1 Виплати по соціальному страхуванню маркетологів2.1.4.2 Виплати по соціальному страхуванню товарознавців

2.1.4.3 Виплати по соціальному страхуванню за окладами комірників і продавців

2.1.4.4 Виплати по соціальному страхуванню з відрядної оплати комірників і продавців

2.1.4.5 Виплати по соціальному страхуванню адмінапарату2.1.5 Виплати за надані послуги зі сторони2.1.6 Виплати на відрядження2.1.7 Сплата інших податкових платежів2.1.8 Інші виплати по основній діяльності

2.1.8.1 Виплати по об’єктам в оренді2.2 Виплати по фінансовій діяльності

2.2.1 Виплати процентів2.2.2 Інші фінансові виплати

358

Продовження таблиці 4 додатка Х1Індекс Стаття бюджету руху грошових коштів

2.3 Виплати по інвестиційній діяльності2.3.1 Виплати по цінних паперах2.3.2 Інші інвестиційні виплати2.4 Виплати по надзвичайних подіях

2.4.1 Виплати по відшкодуванню матеріальних втрат2.4.2 Виплати по відшкодуванню фінансових втрат2.5 Сплата податку на прибуток2.6 Виплати по розподілу прибутку

2.6.1 Виплати по розподілу прибутку на інвестиції2.6.2 Виплати по розподілу прибутку на соціальні витрати2.6.3 Виплати дивідендів2.6.4 Інші виплати по розподілу прибутку

Таблиця 5Структура управлінського балансу

Індекс Структура управлінського балансу1 Активи

1.1 Необоротні активи1.1.1 Основні засоби залишкова вартість1.1.2 Нематеріальні активи залишкова вартість1.1.3 Капітальні вкладення1.1.4 Фінансові інвестиції1.2 Оборотні активи

1.2.1 МШП1.2.2 Товари1.2.3 Грошові кошти1.2.4 Дебіторська заборгованість покупців1.2.5 Внутрішня дебіторська заборгованість

2 Пасиви2.1 Капітал2.2 Нерозподілений прибуток (непокриті збитки)2.3 Довготермінові кредити2.4 Короткотермінові кредити2.5 Розрахунки з постачальниками2.6 Розрахунки з бюджетом та по соцстраху2.7 Розрахунки по оплаті праці

359

Продовження додатка Х1

Таблиця 6Функціональні бюджети

Індекс Бюджет Тип бюджетуВид

натурально-вартісного бюджету

1 Бюджет доходів від реалізації товарів Бюджет доходів і витрат -

2 Бюджет витрат на маркетинг Бюджет доходів і витрат -

3 Бюджет витрат на товарозабезпечення

Бюджет доходів і витрат -

4 Бюджет собівартості реалізованих товарів

Бюджет доходів і витрат -

5 Бюджет витрат на зберігання товарів

Бюджет доходів і витрат -

6 Бюджет витрат на збут Бюджет доходів і витрат -

7 Бюджет адміністративних витрат

Бюджет доходів і витрат -

8 Бюджет витрат на КІС управління

Бюджет доходів і витрат -

9 Бюджет заробітної плати Бюджет доходів і витрат -10 Бюджет амортизації Бюджет доходів і витрат -

11 Бюджет інших доходів від основної діяльності

Бюджет доходів і витрат -

12 Бюджет інших витрат від основної діяльності

Бюджет доходів і витрат -

13 Бюджет доходів від фінансової діяльності

Бюджет доходів і витрат -

14 Бюджет витрат від фінансової діяльності

Бюджет доходів і витрат -

15 Бюджет доходів від інвестиційної діяльності

Бюджет доходів і витрат -

16 Бюджет витрат від інвестиційної діяльності

Бюджет доходів і витрат -

17 Бюджет доходів від надзвичайних подій

Бюджет доходів і витрат -

18 Бюджет витрат від надзвичайних подій

Бюджет доходів і витрат -

19 Бюджет нарахування податкових платежів

Бюджет доходів і витрат -

360

Продовження таблиці 6 додатка Х1

Індекс Бюджет Тип бюджетуВид

натурально-вартісного бюджету

20 Бюджет розподілу прибутку Бюджет доходів і витрат -

21 Бюджет надходжень від реалізації товарів

Бюджет руху грошових коштів

-

22 Бюджет виплат по основній діяльності

Бюджет руху грошових коштів

-

23 Бюджет виплат заробітної плати

Бюджет руху грошових коштів

-

24 Бюджет інших надходжень від основної діяльності

Бюджет руху грошових коштів

-

25 Бюджет інших виплат по основній діяльності

Бюджет руху грошових коштів

-

26 Бюджет надходжень від фінансової діяльності

Бюджет руху грошових коштів

-

27 Бюджет виплат по фінансовій діяльності

Бюджет руху грошових коштів

-

28 Бюджет надходжень від інвестиційної діяльності

Бюджет руху грошових коштів

-

29 Бюджет виплат по інвестиційній діяльності

Бюджет руху грошових коштів

-

30 Бюджет надходжень від надзвичайних подій

Бюджет руху грошових коштів

-

31 Бюджет виплат по надзвичайних подіях

Бюджет руху грошових коштів

-

32 Бюджет податкових платежів Бюджет руху грошових коштів

-

33 Бюджет виплат по розподілу прибутку

Бюджет руху грошових коштів

-

34 Бюджет продаж товарів Натурально-вартісний бюджет

Оборотний бюджет

35 Бюджет залишків товарів на початок

Натурально-вартісний бюджет

Бюджет залишків

36 Бюджет залишків товарів на кінець

Натурально-вартісний бюджет

Бюджет залишків

37 Бюджет потреб у товарах Натурально-вартісний бюджет Бюджет руху

38 Бюджет закупок товарів Натурально-вартісний Бюджет руху

361

бюджет

362

Продовження таблиці 6 додатка Х1

Індекс Бюджет Тип бюджетуВид

натурально-вартісного бюджету

39 Аналіз торговельних потужностей

Натурально-вартісний бюджет

Бюджет залишків

40 Бюджет надходження необоротних активів

Натурально-вартісний бюджет Бюджет руху

41 Бюджет вибуття необоротних активів

Натурально-вартісний бюджет Бюджет руху

Таблиця 7Операційні бюджети

МОДЕЛЬ: Нова модель; ДАТА створення звіту: 23.02.2007 18:50; КОРИСТУВАЧ: WS01\admin

ЦФВ Бюджети Статті

Індекс. ЦФВ Індекс. Бюджет Індекс. Стаття бюджету доходів і витрат

2.1.1.1. ЦД Оптова база

1. Бюджет доходів від реалізації товарів 1. Доходи від реалізації товарів

1.1. Доходи від реалізації товарів в кінцевих цінах реалізації1.1.1. Доходи від реалізації товарів оптом1.2. Знижки надані1.4. Повернення товару

2.1.1.2. ЦД Магазин 1

1. Бюджет доходів від реалізації товарів 1. Доходи від реалізації товарів

1.1. Доходи від реалізації товарів в кінцевих цінах реалізації1.1.2. Доходи від реалізації товарів вроздріб1.2. Знижки надані1.4. Повернення товару

2.1.1.3. ЦД Магазин 2

1. Бюджет доходів від реалізації товарів 1. Доходи від реалізації товарів

1.1. Доходи від реалізації товарів в кінцевих цінах реалізації1.1.2. Доходи від реалізації товарів вроздріб

363

1.2. Знижки надані

364

Продовження додатка Х1ЦФВ Бюджети Статті

Індекс. ЦФВ Індекс. Бюджет Індекс. Стаття бюджету доходів і витрат

1.4. Повернення товару2.1.1.4. ЦД Магазин 3

1. Бюджет доходів від реалізації товарів 1. Доходи від реалізації товарів

1.1. Доходи від реалізації товарів в кінцевих цінах реалізації1.1.2. Доходи від реалізації товарів вроздріб1.2. Знижки надані1.4. Повернення товару

2.1.1.5. ЦД Магазин 4

1. Бюджет доходів від реалізації товарів 1. Доходи від реалізації товарів

1.1. Доходи від реалізації товарів в кінцевих цінах реалізації1.1.2. Доходи від реалізації товарів вроздріб1.2. Знижки надані1.4. Повернення товару

2.1.2.1. ЦВ Оптова база

4. Бюджет собівартості реалізованих товарів 2. Собівартість реалізованих товарів

2.1. Купівельна вартість реалізованих товарів2.2. Знижки отримані2.3. Мито2.5. Транспортно-заготівельні витрати2.6. Витрати на страхування товарів2.7. Інші витрати собівартості товарів

5. Бюджет витрат на зберігання товарів 5. Витрати на зберігання товарів

5.1. Втрати товарів в межах природних норм5.2. Втрати від обезцінювання товарів5.6. Витрати на зв’язок торгових точок5.8. Витрати на комунальні послуги по торгових точках5.9. Витрати на поточний ремонт

365

приміщень торгових точок

366

Продовження додатка Х1ЦФВ Бюджети Статті

Індекс. ЦФВ Індекс. Бюджет Індекс. Стаття бюджету доходів і витрат

5.10. Витрати малоцінних швидкозношуваних предметів для зберігання товарів5.11. Інші витрати на зберігання товарів

6. Бюджет витрат на збут 6. Витрати на збут

6.1. Витрати на передпродажну підготовку товарів6.6. Витрати на транспортування проданих товарів6.8. Витрати на комплектацію замовлень покупців6.9. Витрати малоцінних швидкозношуваних предметів для збуту товарів6.10. Інші витрати на збут товарів

2.1.2.2. ЦВ Магазин 1

4. Бюджет собівартості реалізованих товарів 2. Собівартість реалізованих товарів

2.1. Купівельна вартість реалізованих товарів2.2. Знижки отримані2.3. Мито2.5. Транспортно-заготівельні витрати2.6. Витрати на страхування товарів2.7. Інші витрати собівартості товарів

5. Бюджет витрат на зберігання товарів 5. Витрати на зберігання товарів

5.1. Втрати товарів в межах природних норм5.2. Втрати від обезцінювання товарів5.6. Витрати на зв’язок торгових точок5.8. Витрати на комунальні послуги по торгових точках5.9. Витрати на поточний ремонт приміщень торгових точок

367

Продовження додатка Х1ЦФВ Бюджети Статті

Індекс. ЦФВ Індекс. Бюджет Індекс. Стаття бюджету доходів і витрат

5.10. Витрати малоцінних швидкозношуваних предметів для зберігання товарів5.11. Інші витрати на зберігання товарів

6. Бюджет витрат на збут 6. Витрати на збут

6.1. Витрати на передпродажну підготовку товарів6.2. Втрати в магазинах самообслуговування6.6. Витрати на транспортування проданих товарів6.7. Витрати на післяпродажне обслуговування6.8. Витрати на комплектацію замовлень покупців6.9. Витрати малоцінних швидкозношуваних предметів для збуту товарів6.10. Інші витрати на збут товарів

2.1.2.3. ЦВ Магазин 2

4. Бюджет собівартості реалізованих товарів 2. Собівартість реалізованих товарів

2.1. Купівельна вартість реалізованих товарів2.2. Знижки отримані2.3. Мито2.5. Транспортно-заготівельні витрати2.6. Витрати на страхування товарів2.7. Інші витрати собівартості товарів

5. Бюджет витрат на зберігання товарів 5. Витрати на зберігання товарів

5.1. Втрати товарів в межах природних норм5.2. Втрати від обезцінювання товарів5.6. Витрати на зв’язок торгових точок

368

Продовження додатка Х1ЦФВ Бюджети Статті

Індекс. ЦФВ Індекс. Бюджет Індекс. Стаття бюджету доходів і витрат

5.8. Витрати на комунальні послуги по торгових точках5.9. Витрати на поточний ремонт приміщень торгових точок5.10. Витрати малоцінних швидкозношуваних предметів для зберігання товарів5.11. Інші витрати на зберігання товарів

6. Бюджет витрат на збут 6. Витрати на збут

6.1. Витрати на передпродажну підготовку товарів6.2. Втрати в магазинах самообслуговування6.6. Витрати на транспортування проданих товарів6.7. Витрати на післяпродажне обслуговування6.8. Витрати на комплектацію замовлень покупців6.9. Витрати малоцінних швидкозношуваних предметів для збуту товарів6.10. Інші витрати на збут товарів

2.1.2.4. ЦВ Магазин 3

4. Бюджет собівартості реалізованих товарів 2. Собівартість реалізованих товарів

2.1. Купівельна вартість реалізованих товарів2.2. Знижки отримані2.3. Мито2.5. Транспортно-заготівельні витрати2.6. Витрати на страхування товарів2.7. Інші витрати собівартості товарів

5. Бюджет витрат на зберігання товарів 5. Витрати на зберігання товарів

5.1. Втрати товарів в межах природних

369

норм

370

Продовження додатка Х1ЦФВ Бюджети Статті

Індекс. ЦФВ Індекс. Бюджет Індекс. Стаття бюджету доходів і витрат

5.2. Втрати від обезцінювання товарів5.6. Витрати на зв’язок торгових точок5.8. Витрати на комунальні послуги по торгових точках5.9. Витрати на поточний ремонт приміщень торгових точок5.10. Витрати малоцінних швидкозношуваних предметів для зберігання товарів5.11. Інші витрати на зберігання товарів

6. Бюджет витрат на збут 6. Витрати на збут

6.1. Витрати на передпродажну підготовку товарів6.2. Втрати в магазинах самообслуговування6.6. Витрати на транспортування проданих товарів6.7. Витрати на післяпродажне обслуговування6.8. Витрати на комплектацію замовлень покупців6.9. Витрати малоцінних швидкозношуваних предметів для збуту товарів6.10. Інші витрати на збут товарів

2.1.2.5. ЦВ Магазин 4

4. Бюджет собівартості реалізованих товарів 2. Собівартість реалізованих товарів

2.1. Купівельна вартість реалізованих товарів2.2. Знижки отримані2.3. Мито2.5. Транспортно-заготівельні витрати2.6. Витрати на страхування товарів2.7. Інші витрати собівартості товарів

371

Продовження додатка Х1ЦФВ Бюджети Статті

Індекс. ЦФВ Індекс. Бюджет Індекс. Стаття бюджету доходів і витрат

5. Бюджет витрат на зберігання товарів 5. Витрати на зберігання товарів

5.1. Втрати товарів в межах природних норм5.2. Втрати від обезцінювання товарів5.6. Витрати на зв’язок торгових точок5.8. Витрати на комунальні послуги по торгових точках5.9. Витрати на поточний ремонт приміщень торгових точок5.10. Витрати малоцінних швидкозношуваних предметів для зберігання товарів5.11. Інші витрати на зберігання товарів

6. Бюджет витрат на збут 6. Витрати на збут

6.1. Витрати на передпродажну підготовку товарів6.2. Втрати в магазинах самообслуговування6.6. Витрати на транспортування проданих товарів6.7. Витрати на післяпродажне обслуговування6.8. Витрати на комплектацію замовлень покупців6.9. Витрати малоцінних швидкозношуваних предметів для збуту товарів6.10. Інші витрати на збут товарів

2.2. ЦВ Служба закупок

3. Бюджет витрат на товарозабезпечення 4. Витрати на товарозабезпечення

4.1. Витрати на пошук постачальників4.2. Витрати на заключення угод з постачальниками

372

Продовження додатка Х1ЦФВ Бюджети Статті

Індекс. ЦФВ Індекс. Бюджет Індекс. Стаття бюджету доходів і витрат

4.6. Витрати на зв’язок з постачальниками4.8. Витрати на комунальні послуги по службі закупок4.9. Витрати на відрядження товарознавців4.10. Інші витрати на товарозабезпечення

2.4.1. ЦВ Відділ реклами

2. Бюджет витрат на маркетинг 3. Витрати на маркетинг

3.1. Витрати на дослідження ринку3.2. Витрати на рекламу3.6. Витрати на зв’язок з потенційними клієнтами3.8. Витрати на комунальні послуги по офісу маркетингу3.9. Витрати на відрядження маркетологів3.10. Інші витрати на маркетинг

2.4.2. ЦВ Відділ ІТ

7. Бюджет адміністративних витрат

7. Адміністративні витрати

7.1. Витрати на службовий транспорт7.2. Витрати на канцелярські товари7.10. Витрати на зв’язок адмінапарату7.12. Витрати на поточний ремонт офісу адмінапарату7.13. Витрати малоцінних швидкозношуваних предметів7.14. Витрати на комунальні послуги по офісу адмінапарату7.15. Витрати на відрядження адмінапарату7.16. Інші адміністративні витрати

8. Бюджет витрат на 3.3. Витрати на CRM

373

КІС управління

374

Продовження додатка Х1ЦФВ Бюджети Статті

Індекс. ЦФВ Індекс. Бюджет Індекс. Стаття бюджету доходів і витрат

4.3. Витрати на SCM5.3. Витрати на КІС логістики6.3. Витрати на КІС реалізації7.3. Витрати на КІС бухгалтерського обліку7.4. Витрати на КІС КФ 20047.5. Витрати на КІС Бізнес-процеси 20047.6. Витрати на КІС Навігатор 20047.7. Витрати на INTERNET

2.4.6. ЦВ Фінансовий відділ

7. Бюджет адміністративних витрат

7. Адміністративні витрати

7.1. Витрати на службовий транспорт7.2. Витрати на канцелярські товари7.10. Витрати на зв’язок адмінапарату7.12. Витрати на поточний ремонт офісу адмінапарату7.13. Витрати малоцінних швидкозношуваних предметів7.14. Витрати на комунальні послуги по офісу адмінапарату7.15. Витрати на відрядження адмінапарату7.16. Інші адміністративні витрати

2.4.6. ЦВ Фінансовий відділ

10. Бюджет амортизації 3.7. Витрати на амортизацію офісу маркетингу

4.7. Витрати на амортизацію офісу служби закупок5.7. Витрати на амортизацію приміщень торгових точок7.11. Витрати на амортизацію офісу адмінапарату

2.5. ЦД 11. Бюджет інших 8. Інші доходи від основної діяльності

375

Фінансовий відділ

доходів від основної діяльності

376

Продовження додатка Х1ЦФВ Бюджети Статті

Індекс. ЦФВ Індекс. Бюджет Індекс. Стаття бюджету доходів і витрат

8.1. Доходи від оренди8.2. Доходи від реалізації МШП на сторону8.3. Операційна позитивна курсова різниця

2.4.6. ЦВ Фінансовий відділ

12. Бюджет інших витрат від основної діяльності

9. Інші витрати від основної діяльності

9.1. Витрати по об’єктам в оренді9.2. Операційна негативна курсова різниця

2.5. ЦД Фінансовий відділ

13. Бюджет доходів від фінансової діяльності 10. Доходи від фінансової діяльності

10.1. Процентні доходи10.2. Позитивна курсова різниця10.3. Інші фінансові доходи

2.4.6. ЦВ Фінансовий відділ

14. Бюджет витрат від фінансової діяльності 11. Витрати від фінансової діяльності

11.1. Процентні витрати11.2. Негативна курсова різниця11.3. Інші фінансові витрати

2.5. ЦД Фінансовий відділ

15. Бюджет доходів від інвестиційної діяльності

12. Доходи від інвестиційної діяльності

12.1. Дивіденди одержані12.2. Доходи від вкладень в цінні папери12.3. Інші інвестиційні доходи

2.4.6. ЦВ Фінансовий відділ

16. Бюджет витрат від інвестиційної діяльності

13. Витрати від інвестиційної діяльності

13.1. Втрати від вкладень у цінні папери

377

13.2. Інші інвестиційні витрати

378

Продовження додатка Х1ЦФВ Бюджети Статті

Індекс. ЦФВ Індекс. Бюджет Індекс. Стаття бюджету доходів і витрат

2.5. ЦД Фінансовий відділ

17. Бюджет доходів від надзвичайних подій 14. Доходи від надзвичайних подій

14.1. Відшкодування завданої шкоди14.2. Допомога зі сторони

2.4.6. ЦВ Фінансовий відділ

18. Бюджет витрат від надзвичайних подій 15. Втрати від надзвичайних подій

15.1. Матеріальні втрати внаслідок надзвичайних подій15.2. Фінансові втрати внаслідок надзвичайних подій

2.4.6. ЦВ Фінансовий відділ

20. Бюджет розподілу прибутку 17. Розподіл прибутку

17.1. Розподіл прибутку на інвестиції17.2. Розподіл прибутку на соціальні витрати17.3. Розподіл прибутку на дивіденди

2.4.7. ЦВ Бухгалтерія

7. Бюджет адміністративних витрат

7. Адміністративні витрати

7.1. Витрати на службовий транспорт7.2. Витрати на канцелярські товари7.10. Витрати на зв’язок адмінапарату7.12. Витрати на поточний ремонт офісу адмінапарату7.13. Витрати малоцінних швидкозношуваних предметів7.14. Витрати на комунальні послуги по офісу адмінапарату7.15. Витрати на відрядження адмінапарату7.16. Інші адміністративні витрати

9. Бюджет заробітної плати

3.4. Витрати на заробітну плату маркетологів4.4. Витрати на заробітну плату

379

товарознавців

380

Продовження додатка Х1ЦФВ Бюджети Статті

Індекс. ЦФВ Індекс. Бюджет Індекс. Стаття бюджету доходів і витрат

5.4. Витрати на заробітну плату за окладом комірників і продавців6.4. Витрати на відрядну заробітну плату комірників і продавців7.8. Витрати на заробітну плату адмінапарату

19. Бюджет нарахуван-ня податкових платежів 1.3. ПДВ

2.4. Непрямі податки3.5. Витрати на соціальне страхування маркетологів4.5. Витрати на соціальне страхування товарознавців5.5. Витрати на соціальне страхування за окладом комірників і продавців6.5. Витрати на соціальне страхування з відрядної зарплати комірників і продавців7.9. Витрати на соціальне страхування адмінапарату16. Податок на прибуток

ЦФВ Бюджети Статті

Індекс. ЦФВ Індекс. Бюджет Індекс. Стаття бюджету руху грошових коштів

2.1.1.1. ЦД Оптова база

21. Бюджет надходжень від реалізації товарів

1.1.1. Надходження від реалізації товарів1.1.1.1. Надходження від реалізації товарів в кінцевих цінах реалізації1.1.1.5. Надходження від реалізації товарів оптом

2.1.1.2. ЦД Магазин 1

21. Бюджет надходжень від реалізації товарів

1.1.1. Надходження від реалізації товарів1.1.1.1. Надходження від реалізації товарів в кінцевих цінах реалізації1.1.1.6. Надходження від реалізації товарів вроздріб

381

Продовження додатка Х1ЦФВ Бюджети Статті

Індекс. ЦФВ Індекс. Бюджет Індекс. Стаття бюджету руху грошових коштів

2.1.1.3. ЦД Магазин 2

21. Бюджет надходжень від реалізації товарів

1.1.1. Надходження від реалізації товарів1.1.1.1. Надходження від реалізації товарів в кінцевих цінах реалізації1.1.1.6. Надходження від реалізації товарів вроздріб

2.1.1.4. ЦД Магазин 3

21. Бюджет надходжень від реалізації товарів

1.1.1. Надходження від реалізації товарів1.1.1.1. Надходження від реалізації товарів в кінцевих цінах реалізації1.1.1.6. Надходження від реалізації товарів вроздріб

2.1.1.5. ЦД Магазин 4

21. Бюджет надходжень від реалізації товарів

1.1.1. Надходження від реалізації товарів1.1.1.1. Надходження від реалізації товарів в кінцевих цінах реалізації1.1.1.6. Надходження від реалізації товарів вроздріб

2.4.6. ЦВ Фінансовий відділ

22. Бюджет виплат по основній діяльності 2.1. Виплати по основній діяльності

2.1.1. Виплати постачальникам товарів2.1.5. Виплати за надані послуги зі сторони2.1.6. Виплати на відрядження

2.5. ЦД Фінансовий відділ

24. Бюджет інших надходжень від основної діяльності

1.1.2. Інші надходження від основної діяльності

1.1.2.4. Надходження від оренди1.1.2.5. Надходження від реалізації МШП на сторону

2.4.6. ЦВ Фінансовий відділ

25. Бюджет інших виплат по основній діяльності

2.1.9. Інші виплати по основній діяльності

2.1.9.1. Виплати по об’єктам в оренді2.5. ЦД Фінансовий

26. Бюджет надходжень від фінансової

1.2. Надходження від фінансової діяльності

382

відділ діяльності

383

Продовження додатка Х1ЦФВ Бюджети Статті

Індекс. ЦФВ Індекс. Бюджет Індекс. Стаття бюджету руху грошових коштів

1.2.1. Надходження процентних доходів1.2.3. Надходження інших фінансових доходів

2.4.6. ЦВ Фінансовий відділ

27. Бюджет виплат по фінансовій діяльності

2.2. Виплати по фінансовій діяльності

2.2.1. Виплати процентів2.2.3. Інші фінансові виплати

2.5. ЦД Фінансовий відділ

28. Бюджет надходжень від інвестиційної діяльності

1.3. Надходження від інвестиційної діяльності

1.3.1. Надходження дивідендів1.3.2. Надходження доходів від вкладень в цінні папери1.3.3. Надходження інших інвестиційних доходів

2.4.6. ЦВ Фінансовий відділ

29. Бюджет виплат по інвестиційній діяльності

2.3. Виплати по інвестиційній діяльності

2.3.1. Виплати по цінних паперах2.3.2. Інші інвестиційні виплати

2.5. ЦД Фінансовий відділ

30. Бюджет надходжень від надзвичайних подій

1.4. Надходження від надзвичайних подій

1.4.1. Надходження відшкодування завданої шкоди1.4.2. Надходження допомоги зі сторони

2.4.6. ЦВ Фінансовий відділ

31. Бюджет виплат по надзвичайних подіях 2.4. Виплати по надзвичайних подіях

2.4.1. Виплати по відшкодуванню матеріальних втрат2.4.2. Виплати по відшкодуванню фінансових втрат

2.4.6. ЦВ Фінансовий

33. Бюджет виплат по розподілу прибутку

2.6. Виплати по розподілу прибутку

384

відділ

385

Продовження додатка Х1ЦФВ Бюджети Статті

Індекс. ЦФВ Індекс. Бюджет Індекс. Стаття бюджету руху грошових коштів

2.6.1. Виплати по розподілу прибутку на інвестиції2.6.2. Виплати по розподілу прибутку на соціальні витрати2.6.3. Виплати дивідендів2.6.4. Інші виплати по розподілу прибутку

2.4.7. ЦВ Бухгалтерія

23. Бюджет виплат заробітної плати 2.1.3. Виплати заробітної плати

2.1.3.1. Виплати заробітної плати маркетологам2.1.3.2. Виплати заробітної плати товарознавцям2.1.3.3. Виплати відрядної заробітної заплати продавцям і комірникам2.1.3.4. Виплати заробітної плати по окладах продавцям і комірникам2.1.3.5. Виплати заробітної плати адмінапарату

32. Бюджет податкових платежів 2.1.2. Сплата ПДВ

2.1.4. Виплати по соціальному страхуванню2.1.4.1. Виплати по соціальному страхуванню маркетологів2.1.4.2. Виплати по соціальному страхуванню товарознавців2.1.4.3. Виплати по соціальному страхуванню за окладами комірників і продавців2.1.4.4. Виплати по соціальному страхуванню з відрядної оплати комірників і продавців2.1.4.5. Виплати по соціальному страхуванню адмінапарату2.1.8. Сплата інших податкових платежів2.5. Сплата податку на прибуток

386

Додаток Х2

Перелік облікових номенклатур та аналітичних рахунків управлінського обліку торговельних операцій

Етапи облікового

процесуОблікові номенклатури Носії інформації

1. Первин-ний

1. Нараховані доходи:- за чинниками;- за товарними групами;- за групами покупців;- за матеріально-відповідальними особами;- за структурними підрозділами;- за центрами відповідальності;- за функціями підприємства;- за етапами торговельного процесу;- за територією;- за галузями торгівлі;- за підприємством.2. Списані (віднесені) доходина фінансові результати:- за чинниками;- за товарними групами;- за групами покупців;- за матеріально-відповідальними особами;- за структурними підрозділами;- за центрами відповідальності;- за функціями підприємства;- за етапами торговельного процесу;- за територією;- за галузями торгівлі;- за підприємством.3. Нараховані витрати:- за чинниками;- за статтями витрат;- за товарними групами;- за матеріально-відповідальними особами;- за структурними підрозділами;- за центрами відповідальності;- за функціями підприємства;- за етапами торговельного процесу;- за територією;- за галузями торгівлі;- за підприємством

Товарно-транспортні накладні, прибуткові накладні, видаткові накладні, товарні і касові чеки, рахунки, розрахунок природних втрат, акт на псування, бій, лом товару, акт переоцінки, розрахункова відомість по заробітній платі, розрахунок нарахувань на заробітну плату, рахунки сторонніх організацій, відомість нарахування амортизації, розрахунок зносу малоцінних та швидкозношуваних предметів, авансові звіти та інші первинні документи, звіти про доходи (витрати), документ на закриття рахунків доходів і витрат в кінці облікового періоду

387

Продовження додатка Х2Етапи

облікового процесу

Облікові номенклатури Носії інформації

4. Списані (віднесені) витрати:- за чинниками;- за товарними групами;- за матеріально-відповідальними особами;- за структурними підрозділами;- за центрами відповідальності;- за функціями підприємства;- за етапами торговельного процесу;- за територією;- за галузями торгівлі;- за підприємством

2. Поточний Рахунок 702 «Дохід від реалізації товарів» (підприємство)702х (галузь торгівлі)702хх (територія)702ххх (етап торговельного процесу)702хххх (функція підприємства)702ххххх (центр відповідальності)702хххххх (структурний підрозділ)702ххххххх (матеріально-відповідальна особа)702хххххххх (товарна група)702ххххххххх (група покупців)702хххххххххх (чинник)

Відеограми (машинограми) на основі багатоступеневої моделі обліку, витрат, доходів і фінансових результатів за рахунками 702, 902, 92, 93, 792

Рахунок 902 «Собівартість реалізованих товарів «(підприємство)902х (галузь торгівлі)902хх (територія)902ххх (етап торговельного процесу)902хххх (функція підприємства)902ххххх (центр відповідальності)902хххххх (структурний підрозділ)902ххххххх (матеріально-відповідальна особа)902хххххххх (товарна група)902ххххххххх (стаття витрат)902хххххххххх (чинник).92хххххх (структурний підрозділ)92ххххххх (стаття витрат)92хххххххх (чинник)

388

Продовження додатка Х2Етапи

облікового процесу

Облікові номенклатури Носії інформації

Рахунок 92 «Адміністративні витрати» (підприємство)92х (галузь торгівлі)92хх (територія)92ххх (етап торговельного процесу)92хххх (функція підприємства)92ххххх (центр відповідальності)Рахунок 93 «Витрати на збут» (підприємство)93х (галузь торгівлі)93хх (територія)93ххх (етап торговельного процесу)93хххх (функція підприємства)93ххххх (центр відповідальності)93хххххх (структурний підрозділ)93ххххххх (стаття витрат)93хххххххх (чинник).Рахунок 792 «Результат від торговельних операцій» (підприємство)792х (галузь торгівлі)792хх (територія)792ххх (етап торговельного процесу)792хххх (функція підприємства)792ххххх (центр відповідальності)

3. Підсум-ковий

Доходи від реалізації товарів, вирахування, інші доходи, чистий дохід від реалізації, змінні прямі витрати, маржинальний дохід, постійні прямі витрати, вклад на покриття, витрати на маркетинг, витрати на товарозабезпечення, витрати на зберігання товарів, витрати на збут, адміністративні витрати, фінансовий результат від реалізації товарів

Управлінський звіт про фінансові результати

389

Додаток Х3

Підприємство _____________________ «Затверджую»Територія ________________________ «_____»______________Структурний підрозділ _____________ _______________________

(підпис) ПІБ, посада

Звіт про доходиза _________________ 200Х рік

Етап торговельного процесу і функція ___________________________Центр відповідальності _______________________________________Матеріально-відповідальна особа _______________________________

Показники Бюджет ФактичноВідхилення

усього в т. ч. за рахунокцін кількості …

1. Доходи від реалізації001 Хліб та хлібобулочні вироби002 Горілка003 Пиво…Разом

Звіт склав _____________________ / П.І.Б., посада(підпис)

Звіт перевірив ______________________ / П.І.Б., посада(підпис)

Звіт прийняв _______________________ / П.І.Б., посада(підпис)

390

Продовження додатка Х3

Підприємство _____________________ «Затверджую»Територія ________________________ «_____»______________Структурний підрозділ _____________ _______________________

(підпис) ПІБ, посада

Звіт про витратиза _________________ 200Х рік

Етап торговельного процесу і функція ________________________Центр відповідальності _______________________________________Матеріально-відповідальна особа _______________________________

Показники Бюджет ФактичноВідхилення

усього в т. ч. за рахунокцін кількості …

1. Купівельна вартість реалізованих товарів001 Хліб та хлібобулочні вироби002 Горілка003 Пиво….Разом

Звіт склав _____________________ / П.І.Б., посада(підпис)

Звіт перевірив ______________________ / П.І.Б., посада(підпис)

Звіт прийняв _______________________ / П.І.Б., посада(підпис)

391

Додаток Х4

Відомість по рахунку 792 «Результат від торговельних операцій»Підприємство _______________________________________________Період _____________________________________________________

Показники

Това

рні г

рупи

Груп

и по

куп-

ців

Мат

еріа

льно

ві

дпов

ідал

ьні

особ

иЦ

ентр

и ві

дпов

і-да

льно

сті

Фун

кції

Тери

торі

я

Галу

зь

торг

івлі

Під

приє

мств

о

1.Доходи від реалізації х х2. (-) Вирахування х х3. Інші доходи х х4. Чистий дохід від реалізації х х5. (-) Змінні прямі витрати х х6. Маржинальний дохід х х7. (-) Постійні прямі витрати х х8. Вклад на покриття х х9. (-) Витати на маркетинг, товарозабезпечення, зберігання товарів, збут

х

10. Вклад на покриття адміністративних витрат х

11. (-) Адміністративні витрати х х х12. Фінансовий результат від реалізації х х х

Виконавець ___________________________ / П.І.Б., посада(підпис)

Перевірив і прийняв _________________________ / П.І.Б., посада(підпис)

392

Додаток Х5

Підприємство ___________________ «Затверджую»«_____»______________

_______________________(підпис) ПІБ, посада

Управлінський звіт про фінансові результатиза ___________________ 200Х рік

Показники Сума 1. Доходи від реалізації2. Вирахування3. Інші доходи4. Чистий дохід5. (-) Прямі змінні витрати:6. Маржинальний дохід7. (-) Прямі постійні витрати8. Вклад на покриття9. (-) Витрати на маркетинг10. (-) Витрати на товарозабезпечення11. (-) Витрати на зберігання товарів12. (-) Витрати на збут13. Вклад на покриття адміністративних витрат14. Адміністративні витрати15. Фінансовий результат від реалізації

Звіт склав _________________________ / П.І.Б., посадаЗвіт прийняв ________________________ / П.І.Б., посада

393

Додаток Х6

«Затверджую»_____________Директор

Положення про управлінську бухгалтерію 1. Загальні положення

Управлінська бухгалтерія є структурним підрозділом відділу фінансів обліку і звітності. Управлінська бухгалтерія забезпечує ведення управлінського обліку та інформаційний супровід прийняття оперативних управлінських рішень.

Управлінська бухгалтерія очолюється начальником.

2. Завдання1. Формування бюджетів.2. Ведення обліку витрат і доходів та калькулювання.3. Здійснення бюджетного контролю.4. Проведення факторного багаторівневого аналізу відхилень

фактичних витрат і доходів від бюджетних в розрізі об’єктів управлінського обліку.

5. Проведення аналізу беззбитковості за найменуваннями товарів та в цілому по підприємству.

6. Інформаційний супровід нестандартних управлінських рішень.

3. Організаційна структураУправлінська бухгалтерія включає три відділи: 1) обліку, контролю

і аналізу витрат і доходів; 2) бюджетування; 3) аналізу.Організаційна структура управлінської бухгалтерії затверджується

директором за поданням фінансового директора.

4. Функції1. Формування бюджетів: збуту, запасів, собівартості реалізованих

товарів, витрат на збут, адміністративних витрат, прибутків і збитків, балансу, руху грошових коштів за допомогою конфігурації «Фінансове планування», бухгалтерської системи «1С: Підприємство».

2. Ведення інтегрованого обліку витрат і доходів за допомогою конфігурації «Бухгалтерський облік для України» бухгалтерської системи «1С:Підприємство. Версія 7.7.» за центрами витрат (відділ постачання, фінансова, управлінська, стратегічна лабораторія, бухгалтерія, внутрішній аудит) та центром доходів (відділ маркетингу), найменування товарів та функціями: постачання, збут, експедиція, адміністрування.

394

Продовження додатка Х6

3. Здійснення бюджетного контролю за допомогою конфігурації «Фінансове планування» бухгалтерської системи «1С: Підприємство», складання звітів про відхилення від бюджетів за центрами витрат, доходів, найменуванням товарів та функціями підприємства.

4. Проведення трьохрівневого факторного аналізу відхилень від бюджетів, зазначених у звітах про відхилення, за допомогою засобів Excel за затвердженою методикою.

5. Проведення аналізу беззбитковості на перспективу у розрізі найменувань товарів та в цілому по підприємству за допомогою засобів Excel за затвердженою методикою.

6. Розрахунок наслідків прийняття оперативних управлінських рішень за затвердженими моделями та розробка нових моделей управлінських рішень за допомогою засобів Excel.

5. Взаємовідносини з іншими підрозділами Хто передає Кому передає Що передає В які терміни

1. Відділ бюджетування

Відділ постачання Бюджет запасів Щомісяця

Магазини, склади Бюджет собівартості реалізованих товарів

Бухгалтерія, керівник

Бюджет адміністра-тивних витрат, баланс, звіт про

прибуток та збитки, звіт про рух

грошових коштів

Відділ маркетингу Витрати на збут, бюджет збуту

2. Відділ постачання, бухгалтерія,

внутрішній аудит, експедиція

Відділ обліку, контролю і

аналізуЗвіти про витрати 1 раз в

тиждень

3. Бухгалтер, керівник

Відділ обліку, контролю і

аналізу

Звіти про витрати, баланс, звіт про

фінансові результати, звіт про рух

грошових коштів

1 раз в місяць

4. Відділ збутуВідділ обліку,

контролю і аналізу

Звіт про доходи і витрати

1 раз в тиждень

395

Продовження додатка Х6

Хто передає Кому передає Що передає В які терміни

5. Відділ обліку, контролю і

аналізу

Магазини, склади, відділ постачання, відділ маркетингу,

експедиція

Звіт про відхилення 1 раз в тиждень

6. Відділ обліку, контролю і

аналізу

Бухгалтер, директор, аудитор Звіт про відхилення 1 раз в місяць

7. Відділ аналізу Директор Аналітичні записки та звіти За вимогою

Положення про управлінську бухгалтерію склав:Фінансовий директор _____________________ П.І.Б.

підпис

Ознайомлені: ____________________________підписи працівників

396

Додаток Х8

Посадова інструкція начальника управлінської бухгалтерії торговельного підприємства

1. Загальні положенняНа посаду начальника управлінської бухгалтерії може бути

прийнята особа, яка має повну вищу освіту за напрямами «Економіка і підприємництво», освітньо – кваліфікаційний рівень спеціаліст або магістр, стаж робото на посаді провідного бухгалтера (з дипломом спеціаліста) не менше трьох років та пройшла підвищення кваліфікації. Начальник управлінської бухгалтерії призначається на посаду директором торговельного підприємства за узгодженням з фінансовим директором.

При звільненні начальника управлінської бухгалтерії з посади директором підприємства за узгодженням з фінансовим директором призначається комісія для перевірки стану управлінського обліку, після складання акту приймання – передачі справи здаються новопризначеному начальнику управлінської бухгалтерії або фінансовому директору. На період відпуски начальника управлінської бухгалтерії його заміщає фінансовий директор підприємства.

2. Обов’язки1. Забезпечує ведення управлінського обліку з урахуванням

особливостей діяльності підприємства.2. Організує контроль за витратами і доходами центрів

відповідальності.3. Вимагає від керівників центрів відповідальності неухильного

дотримання порядку оформлення та подання до управлінської бухгалтерії звітів про витрати і доходів.

4. Вживає всіх необхідних заходів для збереження оброблених звітів, регістрів та документів протягом встановленого терміну.

5. Забезпечує складання на основі даних управлінського обліку внутрішньої звітності підприємства і подання її користувачам в установлені терміни.

6. Здійснює заходи щодо надання повної, правдивої та неупередженої інформації про витрати і доходи за центрами відповідальності та об’єктами управлінського обліку, відхилення від бюджетів, результати аналізу відхилень, результати аналізу беззбитковості та нестандартних управлінських ситуацій, щодо складання бюджетів підприємства.

397

Продовження додатка Х7

7. Бере участь у проведення інвентаризаційної роботи на підприємстві, оформлення матеріалів, пов’язаних з нестачею та відшкодуванням втрат від нестачі, крадіжки і псування активів підприємства.

8. Забезпечує перевірку виконання бюджетів у центрах відповідальності.

9. Організує роботу з підготовки пропозицій для директора підприємства щодо:

- вибору систем обліку доходів і витрат;- розроблення правил документообігу, додаткової системи

рахунків і регістрів управлінського обліку та форм внутрішньої звітності, системи бюджетного контролю;

- визначення центрів відповідальності підприємства та призначення їх керівників;

- вибору оптимальної структури управлінської бухгалтерії та чисельності її працівників;

- поліпшення системи інформаційного забезпечення управління підприємства та шляхів проходження обробленої інформації до виконавців;

- впровадження КІС управлінського обліку чи удосконалення діючої;

- забезпечення збереження майна, раціонального та ефективного використання матеріальних, трудових та фінансових ресурсів.

10. Керує фахівцями управлінської бухгалтерії підприємства та розподіляє між ними функціональні обов’язки.

11. Знайомить фахівців управлінського обліку з нормативно – методичними документами та інформаційними матеріалами, які стосуються їх діяльності.

3. Права1. Виконання вимог начальника управлінської бухгалтерії щодо

подання необхідних для управлінського обліку даних, документів і звітів є обов’язковим для всіх працівників підприємства.

2. Начальник управлінської бухгалтерії має всі права доступу до функцій та інформаційних ресурсів конфігурації «Фінансове планування» та «Бухгалтерський облік для України» бухгалтерської системи «1С:Підприємство: Версія 7.7.».

398

Продовження додатка Х7

4. Відповідальність1. За схоронність документів, регістрів, внутрішніх звітів

управлінської бухгалтерії та захист зареєстрованих у них даних.2. За своєчасне і повне подання достовірної звітності усім

користувачам.3. За дотримання вимог нормативно-методичних документів та

внутрішніх регламентів підприємства.4. За розголошення конфіденційної інформації.

Посадову інструкцію склав:Фінансовий директор _____________________ П.І.Б.

підпис

з посадовою інструкцією ознайомлений: Начальник управлінської бухгалтерії ____________________ П.І.Б.

підпис

399

Додаток Х8

Розподіл обов’язків між працівникамиуправлінської бухгалтерії торговельного

підприємстваВідділ

управлінської бухгалтерії

Посада Функції

Відділ обліку, контролю і аналізу витрат і доходів

Бухгалтер Ведення інтегрованого обліку витрат і доходів за допомогою конфігурації «Бухгалтерський облік для України» бухгалтерської системи «1С:Підприємство. Версія 7.7.» за центрами відповідальності

Контролер Здійснення бюджетного контролю за допомогою конфігурації «Фінансове планування» бухгалтерської системи «1С:Підприємство. Версія 7.7», складання звітів про відхилення від бюджетів

Аналітик Проведення трьохрівневого факторного аналізу відхилень від бюджетів, зазначених у звітах про відхилення, за допомогою засобів Excel за затвердженою методикою.

Відділ бюджетування

Економіст Формування бюджетів за допомо-гою конфігурації «Фінансове пла-нування», бухгалтерської системи «1С:Підприємство. Версія 7.7»

Відділ аналізу Аналітик Проведення аналізу беззбитковості на перспективу у розрізі товарних груп та в цілому по підприємству за допомогою засобів Excel за затвердженою методикою

Аналітик Розрахунок наслідків прийняття оперативних управлінських рішень за затвердженими моделями та розробка нових моделей управлінських рішень за допомогою засобів Excel

400

Додаток Ц

Моделі стратегічного управлінняНазва моделі

Призначення моделі Пояснення до моделі Недоліки моделі

PEST (STEP)

Інструмент, приз-начений для вияв-лення політичних (Policy), економ-мічних (Economy), соціальних (Society) і техно-логічних (Technology) аспектів зовні-шнього середови-ща, які можуть вплинути на стратегію підприємництва

Політика регулює владу, яка в свою чергу визначає середовище підприємства і отримання ключових ресурсів для його діяльності. Модель економіки – це створення картини розподілу ресурсів на рівні держави. Модель суспільства – визначення пріоритетів споживчого вибору. Модель технології – виявлення тенденцій в технологічному розвитку, які є причинами змін ринку і появи нових товарів.Оцінка кожної із чотирьох компонент тісно взаємоповязані

Не можна обмежуватися лише чотирма аспектами, так як реальне життя значно ширше і різнобарвне. Дана методика не є загальною для усіх підприємств, так як для кожної з них існує свій особливий набір ключових факторів, проте може застосовуватися в системі з іншими моделями, як і всі інші методики, описані нами нижче

Модель галузі

Акцентує увагу на дослідженні галузевих чинників впливу

Будується на основі складання карти галузі, визначення місця підприємства у господарському ланцюгу, системи розподілу доходів, визначення конкурентів і союзників

Модель підприємства не обмежується лише галузевими аспектами, тому дана методика доцільна у викорис-танні її з іншими моделями

Модель 5 сил Портера

Акцентує увагу на дослідженні ринкового оточення.

Має в своїй основі думку, що на підприємство тиснуть 5 конкурентних сил: наявні конкуренти, постачаль-ники, покупці, величина бар’єру для входження в галузь, товари-замінники. Оцінка конкурентних сил показує, чого підприємству слід очікувати від кожної з них, які міри підприємство буде застосовувати проти кожної з конкурентних сил, які сили будуть визнані найсильнішими

Модель підприємства не обмежується лише чинниками ринкового впливу, тому дана методика доцільна у використанні її з іншими моделями

401

Продовження додатка ЦНазва моделі

Призначення моделі Пояснення до моделі Недоліки моделі

Модель SWOT (TOWS)

Оцінка найважливіших чинників для кожного із підприємств (чи ринків) за чотирма групами: сили, слабкості, можливості і загрози

Сили (Strengths) – це конкурентні переваги підприємства, які збільшують його ринковий потенціал і надають йому додаткові можливості. Слабкості (Weaknesses) – відсутність важливих чинників для функціонування підприємства, яка ставить його у відносно несприятливі умови в порівнянні з конку-рентами. Можливості (Opportunities) – це ті шанси, які надає підприємству зовнішнє середовище. Загрози (Treats) – це потенціальна небезпека для підприємства з боку зовнішнього середовища. В кожній групі чин-ники повинні бути упорядковані за значимістю. Послі-довність етапів SWOT-оцінки: 1) виявлення і класи-фікація чинників за чотирма групами: сили, слабкості, можливості і загрози; 2) ранжування чинників по зна-чимості; 3) перебір усіх можливих поєднань: Можли-вості / Сили, Можливості / Слабкості, Загрози / Сили, Загрози / Слабкості і вибір найбільш оптимальних поєднань: – квадрат «Можливості / Сили» є найбільш важливим так як він є основою для побудови стратегій і визначає конкурентні переваги підприємства; – квадрат «Загрози / Слабкості» показує найбільш слабкі місця підприємства, які необхідно захищати в першу чергу; – квадрат «Можливості / Слабкості» показує, які чинники потрібно підсилити, щоб у майбутньому можна було використати сприятливі можливості; – квадрат «Загрози / Сили» включає в себе ті виклики зовнішнього середовища, з якими підприємство спроможне справитися за рахунок своїх конкурентних переваг у поточному періоді; 4) формування стратегії на основі відібраних поєднань чинників

Дана методика є найбільш вдалою і може бути покладена в основу стратегічного управління за умови деталізації сил, слабкостей, можливостей і загроз

402

Продовження додатка ЦНазва моделі

Призначення моделі Пояснення до моделі Недоліки моделі

Модель кон-курентної стратегії у цінових сегментах

Сегментування споживачів в за-лежності від рівня доходів і вибір типової стратегії для роботи з кожним із клієнтів

Розрізняють три види характеру споживання: престижне, стандартне і функціональне. Визначається сегмент споживачів, на який орієнтується підприємство, і в залежності від цього вибирається конкурентна стратегія

Модель підприємства визначається не лише клієнтським аспектом, тому дану методику доцільно застосовувати як доповнення

Матриця Портера

Інструмент оцінки і вибору базових стратегій завоювання конкурентних переваг (лідерства за витратами, одержання диференційованої переваги, фокусування на витратах, фокусованої диференціації).

При побудові матриці застосовуються джерела переваг підприємства і діапазон його ринкової діяльності. Стра-тегія лідерства за витратами обирається, коли можна зекономити ресурси, створити дешеві моделі, отримати монополію на дешеву сировину, удосконалити техно-логії, оптимізувати управління. Розрізняють наступні види стратегій лідерства: посередник, шедевр, місцеве лідерство, крупні операції, низькі витрати, ринкова доля, стандарт. Стратегія одержання диференційованих переваг оби-рається, коли підприємство визначає свою продукцію в якості особливої, відмінної від конкурентів. Існує декілька методів такого визначення: забезпечення високої якості і специфічних споживчих якостей; надійність товарів в експлуатації; володіння запатентованими технологіями; збут товарів в комплексі з супутніми послугами; виділення своїх товарів у якості особливих із забезпеченням «впізнаваємості» їх на ринку.В рамках стратегії фокусування прийнято виділяти специфічний сегмент ринку завдяки низьким цінам чи унікальній торговельній пропозиції.

Модель підприємства визначається не лише аспектом конкуренції, тому дану методику доцільно застосовувати як доповнення.

403

Продовження додатка ЦНазва моделі

Призначення моделі Пояснення до моделі Недоліки моделі

Підприємство у цьому випадку може контролювати свої витрати такими способами: концентрація зусиль на ключових видах товарів, призначених для специфічних споживачів; створення особливої репутації обслуговування ринку, який не задовольняють конкуренти.Серед моделей фокусованої диференціації застосовуються наступні моделі: індивідуальні споживацькі рішення, підприємницькі центри прибутку, спеціальні потреби

Три моделі стратегії поведінки з клієнтом Трейсі-Вірсмена

Виділяється три моделі поведінки підприємства:- лідерство по продукту;- наближення до клієнта;- операційна перевага

В основі кожної стратегії лежать три складові: характеристика товару, взаємовідносини з клієнтом, імідж. Кожна стратегія, щоб бути успішною, вимагає при її реалізації акцентування зусиль на певних чинниках:1) лідерство по товару – на якості, функціональних характеристиках та іміджі кращого товару; 2) наближення до клієнта – на зручності, широкому асортименті, CRM і сервісі та іміджі довіри клієнтів; 3) операційна перевага – на цінах і якості та іміджі вигідності покупки

Модель підприємства визначається не лише клієнтським аспектом, тому дану методику доцільно застосовувати як доповнення

Матриця Ансоффа (продукт – ринок)

Застосовується як інструмент планування господарського портфелю для визначення базових стратегій розвитку підприємства

Стратегія розширення присутності на освоєних ринках може бути успішною, коли підприємство має технологічні чи цінові переваги, які дозволяють збільшити ринкову долю за рахунок конкурентів.Стратегія розвитку товарів передбачає збут нових товарів на освоєних ринках і може зазнати поразки, якщо конкурент скопіює стратегію, зекономивши на витратах.

У моделі Ансоффа не враховані усі значимі для стратегій параметри (умови конкуренції, технології тощо). Дану методику доцільно застосовувати як доповнення

404

Продовження додатка ЦНазва моделі

Призначення моделі Пояснення до моделі Недоліки моделі

Стратегія розвитку нових ринків передбачає інвесту-вання в нові ринки, носить досить агресивний характер і викличе високе накопичення конкурентної боротьби. Стратегія диверсифікації потребує значних інвестицій і передбачає використання накопиченого досвіду і компетенцій

Матриця Boston Consulting group («доля ринку – ріст ринку»)

Є інструментом вироблення портфельних стратегій підприємства

«Дійні корови» є джерелом коштів і існують при мінімальних вкладеннях, «зірки» повинні споживати ресурси для утримання лідерства, «дикі кішки» – наступний важливий, але більш ризикований об’єкт для інвестицій з метою максимального розширення зони присутності підприємства на ринку (якщо конкуренти дозволять), «собак» же безжалісно виганяють із бізнесу, так як вони не дають ні суттєвої долі ринку, ні грошей, а лише є джерелом постійно зростаючих витрат

Не може бути застосована, якщо підприємство має один вид бізнесу. Дану методику доцільно застосовувати як доповнення

Оцінка розривів (CAP)

Базується на розрахунку показників розривів та ринкового потенціалу

При оцінці застосовується наступні співвідношення (3.1.1, 3.1.2).MP = EU + UG + PG (3.1.1)EU = DG + CG + ES, (3.1.2)де ES \ EU – доля реального використання ринку; ES \ (ES +CG) – доля в галузевих продажах. Якщо оцінка розривів показує їх наявність, то не обхідно генерувати ідеї про те, як їх усунути, з цією метою вирішуються наступні задачі (згори – вниз): 1) виведення на ринок нових товарів; 2) розширення продаж існуючих товарів ; 3) стимулювання збуту; 4) атакування конкурентів; 5) захист позиції підприємства.

Модель враховує лише чинники ринкового середовища. Дану методику доцільно застосовувати як доповнення

405

Продовження додатка ЦНазва моделі

Призначення моделі Пояснення до моделі Недоліки моделі

Потім ці задачі деталізуються в заходах, які оцінюються на предмет можливості їх виконання (ресурсоємності), і якщо необхідно коригуються

Матриця General Electric (Mc Kinsly)

Використовується для оцінки стратегічних господарських одиниць (СГО), господарського і продуктового портфелів підприємства

В матриці застосовується два індекси : сила позиції СГО в галузі і привабливість галузі. Індекс сили по-зиції СГО визначається з урахуванням показника відносної долі ринку, динаміки її змін, величини отриманого прибутку, іміджу, ступеню конкурентності ціни, якості продукту, ефективності збуту, географічних переваг ринку, ефективності роботи співробітників.Індекс привабливості галузі визначається з урахуВан-ням розмірів і різноманітності ринків, швидкості їх росту, кількості конкурентів, середньогалузевої величини прибутку, циклічності попиту, структури галузевих витрат, цінової політики, законодавства, трудових ресурсів.Матриця, яку ми отримуємо в результаті перетину рівнів значень двох індексів, розділяється на три зони: 1) зону, в яку необхідно інвестувати; 2) зону, в якій необхідно підтримувати інвестиції на попередньому рівні; 3) зону, в якій необхідно отримати максимально можливий прибуток, після чого вийти з ринку

Враховує лише галузеві чинники, дану методику доцільно застосовувати як доповнення

406

Продовження додатка ЦНазва моделі

Призначення моделі Пояснення до моделі Недоліки моделі

Матриця «конкурентоспроможність – стадія життєвого циклу»

Є інструментом для оцінки стра-тегічних госпо-дарських оди-ниць, госпо-дарського порт-фелю підп-риємства, який застосовується для визначення зони вибору стратегії

Передбачається в залежності від конкурентоспроможності і життєвого циклу підприємства три моделі поведінки при виборі стратегії:- широкий вибір стратегії;- обережний селективний розвиток;- перехід на інший ринок, в іншу ринкову нішу чи ліквідація ринку

Акцентує увагу на конкурентоспроможності і життєвому циклі підприємства, не враховує інших важливих чинників, дану методику доцільно застосовувати як доповнення

Матриця Shell

Є інструментом для оцінки стратегічних господарських одиниць, господарського і продуктового портфелів підприємства

Матриця пропонує тримати фокус на потоках готівки і на оцінці віддачі інвестиції. Основна ідея моделі полягає в тому, що підприємство повинне забезпечувати підтримання балансу між надлишком грошей та його дефіцитом шляхом регулярного розвитку нових перспективних видів бізнесу, які будуть поглинати надлишки готівки, що надходять від видів бізнесу, які знаходяться на стадії зрілості життєвого циклу. Матриця Shell орієнтує на перерозподіл фінансових потоків із бізнес – сфер, які приносять готівку, в бізнес – сфери з високим потенціалом віддачі інвестицій у майбутньому

Акцентує увагу на потоках готівки, придатна для портфельних стратегій, дану методику доцільно застосовувати як доповнення

407

Продовження додатка ЦНазва моделі

Призначення моделі Пояснення до моделі Недоліки моделі

Модель оцінки ресурсів

Є інструментом стратегічного управління, який базується на нас-тупних еле-ментах: 1) цілі; 2) стратегія; 3) лідерський потенціал; 4) структура; 5) кадри; 6) маркетинг; 7) продаж; 8) фі-нанси; 9) ін фор-маційні техно-логії; 10) ви-робництво / технологія; 11) НДР

Не враховує зовнішні чинники, акцентує увагу на внутрішньому середовищі підприємства, дану методику доцільно застосовувати як доповнення

408

Додаток Ц1

Карта стратегічних цілей і показників (класична концепція)

409

Додаток Ц2

Карта стратегічних цілей і показників (авторська концепція)

410

Додаток Ц3

Облікові номенклатури первинного стратегічного обліку макрооточення

Компоненти макрооточення

Номенклатури первинного стратегічного обліку

Економічна компонента

Рівень економічного розвитку Видобуток природних ресурсів КліматТип і рівень конкуренції Структура населення Рівень освіти Величина заробітної платиВаловий національний продукт, темпи інфляції, рівень безробіття, відсоткова ставка, продуктив-ність праці, норми оподаткування, платіжний баланс, норми накопичення тощо

Правова компонента Ступінь правового захисту Динамізм правового середовища Рівень громадського контролю за діяльністю правової системи держави Ступінь обов’язковості правових норм Розповсюдженість правових норм на підприємства і винятки з нихНаслідки застосування санкцій у випадку порушення правових норм

Політична компонента

Програми політичних партій, які намагаються втілити в життя Групи лобіювання в органах державної влади Відношення уряду до галузей економіки та регіонів країни Можливі зміни в законодавстві та правовому регулюванні Ідеологія політики уряду Стабільність роботи уряду Здатність уряду проводити свою політику Сила опозиційних політичних структур

Соціальна компонента

Відношення населення до роботи і якості життя Звичаї і віруванняСистема цінностейДемографічна структура суспільства Ріст населення Рівень освіти Мобільність людей

Технологічна компонента

Прогрес науки і техніки

411

Додаток Ц4

Облікові номенклатури первинногостратегічного обліку мікрооточення

Компоненти мікрооточення Номенклатури

1. Покупці Профіль покупця:- географічне місцерозположення;- вік, освіта, професія;- соціальний стан, стиль поведінки, смаки, звички; - відношення покупця до торговельного підприємства;- обсяги закупок товарів;- співвідношення залежності підприємства від покупця і покупця від підприємства;- рівень інформованості покупця;- вартість для покупця переходу на обслуговування в інше торговельне підприємство; - чуттєвість до цін;- платіжна спроможність

2. Постачальники Конкретна сила постачальників:- рівень спеціалізації;- вартість для постачальника переключення на інших клієнтів; - ступінь спеціалізованості покупця у придбанні визначених ресурсів;- концентрація постачальника на роботі з конкретними клієнтами;- важливість для постачальника обсягів продажу;- ціни постачальника; - гарантії якості; - графіки постачання товарів; - пунктуальність і обов’язковість у виконанні умов постачання

3. Конкуренти Слабкі та сильні сторони конкурентів: - спеціалізація; - рівень витрат; - контроль каналів розподілу; - використання місцевих особливостей

4. Ринок робочої сили

Характеристика робочої сили: - спеціальність;- кваліфікація; - рівень освіти; - вік, стать; - вартість;- захищеність

412

Додаток Ц5

Елементи облікової політики та рекомендовані методи оцінювання в умовах комп’ютеризації різних видів обліку

№ пп Елементи облікової політики

Рекомендовані методи оцінювання

У фінансовому обліку У податковому облікуВ управ-

лінському обліку

У стратегічному обліку

1Групи основних засобів ЗаП(С)Б0 7 За Законом про

оподаткування прибутку

Довільно Довільно

2Вартість необоротних активів Історична або ринкова За Законом про

оподаткування прибутку

Ринкова Майбутня (дисконтована), альтернативна

3Ставки, база та періодичність нарахування амортизації основних засобів

За П(С)БО 7 За Законом про оподаткування прибутку

Довільно Економічні

4Метод нарахування амортизації основних засобів

Кумулятивний, прямолінійний, виробничий, зменшення залиш-кової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості

Податковий кумулятивний, прямолінійний, виробничий

Довільно Економічні методи

5Термін корисної служби основних засобів та термін нарахування амортизації

За П(С)БО 7 За Законом про оподаткування прибутку

Довільно Економічний

6Зміна вартості основних засобів в результаті ремонтів, дообладнання, модернізації, реконструкції, переоцінки

За П(С)БО 7 За Законом про оподаткування прибутку

Довільно Не має значення

7Вартісна межа розподілу необоротних активів

За П(С)БО 7 і 9 За Законом про оподаткування прибутку

Довільно Не має значення

413

Продовження додатка Ц5

№ пп Елементи облікової політики

Рекомендовані методи оцінювання

У фінансовому обліку У податковому облікуВ управ-

лінському обліку

У стратегічному обліку

8

Методи нарахування амортизації інших необоротних матеріальних активів

Прямолінійний, виробничий, 50% - при введенні в експлуатацію і 50% - при списанні балансу, одноразово 100%) при введенні в експлуатацію

За Законом про оподаткування прибутку

Довільно Не має значення

9

Метод нарахування амортизації нематеріальних активів

Прямолінійний, кумулятивний, виробничий, зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості

За Законом про оподаткування прибутку

Довільно Економічні методи

10Вартість запасів Фактична собівартість,

справедлива ціна, нижча із оцінок, ціна продажу

Справедлива ціна Ринкова ціна Альтернативна вартість

11Метод списання запасів при їх вибутті

Ідентифікованої собівартості, середньозваженої собівартості, ФІФО, нормативних затрат, ціни продажу

За Законом про оподаткування прибутку

ЛІФО Не має значення

12

Оцінка незавершеного виробництва

За нормативною виробничою собівартістю, за прямими статтями витрат, за вартістю сировини, напівфабрикатів, матеріалів

За Законом про оподаткування прибутку

Довільно Не має значення

13 Момент визнання доходів і витрат

Момент передачі основних ризиків володіння

Перша подія Довільно Момент оплати

14Норми віднесення витрат Не встановлені За Законом про

оподаткування прибутку

Не встановлені Не встановлені

414

Продовження додатка Ц5

№ пп Елементи облікової політики

Рекомендовані методи оцінювання

У фінансовому обліку У податковому облікуВ управ-

лінському обліку

У стратегічному обліку

15Аналітичні розрізи обліку витрат, доходів і фінансових результатів

За П(С)БО 16 в розрізі елементів витрат і рахунків 7, 8 і 9 класів

Не встановлені В розрізі ЦФВ В розрізі СГО, визначення втрачених вигод і непрямих ефектів

16Формування собівартості реалізації

Повна собівартість Не має значення Повна або неповна собівартість

Неповна собівартість

17 Розподіл накладних витрат За П(С)БО 16 за декількома базами розподілу

Не застосовуються Довільно Не застосовуються

18Порядок ціноутворення всередині підприємства

Не застосовуються Не має значення Трансфертне ціноутворення в розрізі ЦФВ

Трансфертне ціноутворення в розрізі СГО

19Врахування інфляції ЗаП(С)Б0 22 За Законом про

оподаткування прибутку

Довільно Довільно

20Врахування змін валютних курсів

ЗаП(С)Б0 21 За Законом про оподаткування прибутку

Довільно Довільно

21 Врахування часу Не застосовуються Не застосовуються Довільно Дисконтовані грошові потоки

22 Врахування ризиків Не застосовуються Не застосовуються Не застосовуються

Застосовуються

23 Облік об'єктів зовнішнього оточення

Не застосовуються Не застосовуються Не застосовуються

Застосовуються

24 Застосування не фінансових вимірників

Не застосовуються Не застосовуються Не застосовуються

Застосовуються

415

Додаток Ч

Оцінка визначень терміна «контроль» на основі вивчення літературних джерел

Автори та джерело Визначення Висновки автора

Мочерний С.В.[268, с. 346]

Контроль – 1) елемент управління економічними об’єктами і процесами, який полягає у нагляді за ними з метою перевірки їх відповідності стану, передба-ченому законами, юридичними нормативними актами, а також програмами, планами, договорами, проектами, угодами; 2) контроль за об’єктом, реальна влада, зосередження прав управління в одних руках

1) перевірка відповідності контрольним нормам, пасивний нагляд;2) реальна влада

http://www.glossary.ru/offer.htm

Контроль (Control; від фр.Controle - перевірка) – процес, який забезпечує досягнення системою визначених цілей; складається із трьох основних елементів: - встановлення стандартів діяльності системи, які підлягають перевірці; - порівняння досягнутих результатів з очікуваними; - коригування управлінських процесів, якщо досягнуті результати суттєво відрізняються від встановлених стандартів

Коригування управлінських процесів в напрямку досягнення цілей

Усач Б.Ф. [366, с. 10]

Контроль означає перевірку вико-нання тих чи інших господарських рішень з метою встановлення їхньої законності та економічної доцільності

Пасивна перевірка господарських рішень

Шевчук В.О. [387, с. 13]

Контроль як функція менеджменту – це специфічний вид управлінської діяльності, зміст якої полягає в одер-жанні інформації від функцій цілепо-кладання і нормування та обліку, зіставленні одержаної інформації та передаванні наслідків порівняння для виконання функції регулювання

Пасивне спостереження, перевірка відповідності контрольним нормам

416

Продовження додатка ЧАвтори та джерело Визначення Висновки автора

Кузик Н.П. [216, с. 6]

Внутрішній контроль представляє собою структуру і відповідну сукупність методів і прийомів, що використовуються особами, які виражають інтереси даного підприємства

Визначення не відображає суті контролю

Любенко А.М. [234, с. 7]

Контроль – це система спостереження та перевірки відповідності процесу функціонування об’єкта управління прийнятим управлінським рішенням, встановлення результатів управлінського впливу на керований об’єкт шляхом виявлення відхилень, допущених у ході виконання цих рішень

Пасивне спостереження

Великий енцикло-педичний словник (електронна версія)

Контролінг (англ . controlling) – систематичний контроль, вування ходу виконання поставлених завдань з одночасним коригуванням роботи. Здійснюється на основі дотримання встановлених стандартів і нормативів, постійного регулювання і моніторингу як важлива задача економічного управління

По суті не відрізняється від визначення контролю

Словник Ожогова (електронна версія)

Контроль – це перевірка, а також постійне спостереження з метою перевірки чи нагляду

Пасивне спостереження

417

Додаток Ч1

Класифікації контролю в літературних джерелах

Автори та джерело Види контролю

Мочерний С.В. [268, с. 346–347]

Вибірковий, виробничий, внутрібанківський, документальний, економічний, екологічний, інспекційний, параметричний, приймальний, суцільний, фінансовий

http://www.glossary.ru/offer.htm

Валютний, державний, державний фінансовий, доступу, парламентський, соціальний, митний, фінансовий, експортний, банківський, бюджетний, відомчий фінансовий, вертикальний, зовнішній соціальний, внутрішній соціальний, державний зовнішній, державний внутрішній

Усач Б.Ф. [366, c. 10–22]

Економічний, фінансовий, фінансово-госпо-дарський; за суб’єктом: державний, муніципальний, незалежний, контроль власника (відомчий, внутрішньогосподарський); за періодичністю: попередній, поточний (оперативний), наступний (ретроспективний); за інформаційним забезпечен-ням: документальний, фактичний; за формами здійснення: превентивний, поточні контрольні перевірки, тематичні перевірки, слідство, лічильна перевірка звітності, господарський спір, обстеження, ревізія

Максимова В.Ф. [245, c. 16–37]

Внутрішній, внутрішньосистемний, внутрішнь-огосподарський; за формами: інвентаризація, тематична перевірка, експертиза, ревізія, внутрішній аудит, спостереження, моніторинг, нагляд, локальні контрольні перевірки, аналіз правильності дій; матрична декомпозиція комунікативної класифікаційної моделі внутрішнього економічного контролю: за суб’єктами, за об’єктами, за формами, за методологією

418

Продовження додатка Ч1Автори та джерело Види контролю

Шевчук В.О. [387, c. 64–74]

За аспектами поліморфної сутності контролю: онтологічний (властивість буття, тип відносин, вид діяльності), гносеологічний (проблема, наука, навчальна дисципліна), управлінський (функція менеджменту, підсистема менеджменту, елемент процесу менеджменту); за формами: випробування (сертифікація, атестація, акредитація, ліцензування, експертиза), перевірки (інвентаризація, контролінг, ревізія, аудит), стеження (моніторинг, інші форми безперервного нагляду); за суб’єктами: прямий (безпосередній), представницький (опосеред-кований); ініціативний, примусовий; державний, муніципальний, незалежний; контроль власника, підприємницький, контроль споживачів; за підконтрольними об’єктами: глобальний, локаль-ний; економічний (господарський), фінансовий, фінансово-економічний, політичний, соціальний, міліарний, екологічний, санітарний, медичний, науково-технологічний, метрологічний, технічний, інформаційний та інші; в приватному секторі економіки, в державному секторі національного господарства, в комунальному секторі економіки; комплексний, тематичний; на мікро- і макрорівнях; внутрішньої діяльності, зовнішньої діяльності; за контрольними діями: інспектування на місцях, дистанційний; статичний (попередній, поточний, наступний), динамічний (безперервний, дискрет-ний), передбачуваний, раптовий; стратегічний, тактичний, програмований, стихійний; повний, локальний, цілісний, частковий, суцільний, вибірковий; документальний, фактичний; рутин-ний, людино-машинний, машинний; знеосіблений, безадресний, безцільний, дезорієнтований, паралельний, дублюючий, неповний, запізнілий, поверховий

419

Додаток Ш

Оцінка визначень терміна «аналіз» на основі вивчення літературних джерел

Автори та джерело Визначення Висновки

автораМочерний С.В. [268, с. 25]

Аналіз – загальнонауковий елемент діалектичного методу дослідження економічних явищ і процесів, економічних систем, сутність якого – в розчленуванні об’єкта, предмета або економічних відносин між ними та людьми на складові частини, елементи (ознаки, властивості, риси, стадії, ступені тощо) та їх відокремленому вивченні, а відтак з’ясуванні зв’язків між ними (структури)

Визначення загально-логічного методу аналізу

Мочерний С.В. [268, с. 25]

Аналіз господарської діяльності – комплексне вивчення економічної діяльності підприємств, фірм, компаній, об’єднань, установ за певний період з метою підвищення їх ефективності. Об’єктом А.г.д. є сукупність економічних і соціальних факторів, що впливають на ефективність виробництва товарів і послуг, а також на обіг товарів

Вивчення причинно-наслідкових зв’язків з метою досягнення ефективності діяльності підприємства

Мочерний С.В. [268, c. 200]

Економічний аналіз – розчленування економічних явищ та процесів на складові частини та елементи, їх аналіз, а також спосіб обгрунтування економічних законів та закономірностей на підставі фактів економічної дійсності

Застосування загально логічного методу аналізу до економічної сфери буття

420

Продовження додатка ШАвтори та джерело Визначення Висновки

автораКовальчук Т.М. [200, c. 8–9]

В онтологічному – економічний аналіз інтерпретується як здатність пізнавати і пояснювати предмет дослідження. З гносеологічної точки зору економічний аналіз тлумачиться як система знань про комплекс прийомів і способів пізнання законів ринку, глобального зовнішнього та конкретно-економічного середовища; дослідження ринкової ситуації; оцінку власного потенціалу; обґрунтування цілей та факторів підтримки ефективної діяльності підприємства на кожній фазі його життєвого циклу; діагностування внутрішніх факторів, які зумовлюють виникнення кризових явищ; вивчення покупців – реальних і потенційних; дослідження досвіду господарювання підприємств-конкурентів, їх конкурентних переваг та обґрунтування адекватних стратегій для забезпечення конкурентоспро-можності підприємства; виявлення факторів, що сприяють комерційному успіху або перешкоджають йому, кількісне вимірювання їх дії; вироблення виважених управлінських рішень, обґрунтування стратегії розвитку, яка б гарантувала підприємству максимальну тривалість безкризової діяльності

Застосування загально логічного методу аналізу до економічної сфери буття з акцентом на вивчення факторів впливу

Лахтіонова Л.А. [227, c. 10], Ковальов В.В. [198, c. 48]

Економічний аналіз як наукове дослід-ження – система спеціальних знань, пов’язаних з дослідженням еконо-мічних процесів, що складаються під впливом об’єктивних процесів і факторів суб’єктивного порядку

Дослідження впливу факторів

421

Продовження додатка ШАвтори та джерело Визначення Висновки

автораВащенко Л.О. [72, c. 8]

Аналіз фінансового стану – підсис-тема аналітичної функції управління, що базується на інформаційній системі підприємства, реалізується за допомогою сукупності аналітичних прийомів і способів, які дозволяють виявляти і вимірювати вплив факторів на фінансовий стан і обґрунтовувати управлінські рішення, спрямовані на його оптимізацію

Дослідження впливу факторів

Шульженко Л.Є. [397, c. 8]

Фінансовий (мікроекономічний) аналіз – сукупність аналітичних процедур, які ґрунтуються на загальнодоступній інформації фінансового характеру та призначені для оцінки стану й ефективності використання економічного потенціалу суб’єкта господарювання, а також прийняття управлінських рішень, що забезпе-чують стабільну роботу підприємства в майбутньому

Інструмент для прийняття управлінських рішень

Костенко Т.Д. [147, c. 10]

Економічний аналіз – це наука, що вивчає економічні явища і процеси, що відбуваються на підприємстві, дає їм економічну оцінку й виявляє резерви для поліпшення виробничої й фінансово-економічної діяльності підприємства

Виявлення резервів

Великий енцикло-педичний словник (електронна версія)

Аналіз (від грец. analysis розкла-дання), 1) розчленування (подумки або реально) об’єкта на елементи; аналіз нерозривно пов’язаний із синтезом (об’єднанням елементів в єдине ціле). 2) Синонім наукового дослідження взагалі. 3) У формальній логіці уточнення логічної форми (структури) роздумів

Визначення загально-логічного методу аналізу

Словник Ожогова (електронна версія)

Аналіз – це 1) метод дослідження шляхом розгляду окремих сторін, властивостей, складових частин будь-чого; 2) всесторонній розгляд

Визначення загально-логічного методу аналізу

422

Додаток Ш1

Класифікації аналізу в літературних джерелахАвтори та джерело Види аналізу

Мочерний С.В. [268, с. 25–27]

Оперативний, повний, тематичний; загальноеконо-мічний, техніко-економічний; фінансовий; грошових потоків; іміджу; кореляційний; кредитний; культурних моделей; мотиваційний; оборотності оборотних засобів; політичних факторів; промислового комплексу; собівартості продукції; типологічний; тренду; факторний; фінансових ризиків субєктів господарювання; фінансового стану; функціональний; комплексний

Ковальчук Т.М. [200, с. 10]

Попередній, оціночний, діагностичний; повний, (комплексний), тематичний, поопераційний; постійний, ситуаційний; зовнішнього середовища, внутрішнього середовища, маркетинговий, фінан-совий, управлінський (внутрішньогосподарський); економічної служби структурного підрозділу, економічної служби підприємства, технічної служби, технологічної служби, маркетингової служби

http://www.glossary.ru/offer.htm

Акцій, витрат, роботи, даних, структури активів, фінансових звітів, інвестиційний, інформаційний, маркетинговий, багатомірний статистичний, загальний аналіз підприємства, операційний, портфельний, маржинальний

Костенко Т.Д. [147, с. 65]

За суб’єктами, за об’єктами, за метою, за аспектами дослідження: фінансово-економічний, техніко-еко-номічний, функціонально-вартісний, комплексний економічний аналіз, соціально-економічний аналіз, маркетинговий, економіко-правовий, економіко-екологічний, аудиторський; за повнотою: локальний, тематичний; за широтою: вивчення резервів, внутрішній, порівняльний; за характером прийнятих на його основі рішень: оперативний, перспективний, ретроспективний

Лахтіонова Л.А. [227, с. 18]

Фінансовий, фінансово-господарської діяльності, економічний (управлінський), зовнішній, внутрішній

423

Додаток Ю

Класифікація контролю ефективності вкладення капіталу

424

Види контролюЗа суб’єктами контролю

За підконтрольнимиоб’єктами

За підконтрольними суб’єктами

Реальними

Змодельованими в інформаційній

системі підприємства

Фізичними особами

Юридичними особами

Зовнішній

Внутрішній

Внутрішньо-відомчий

Внутрішньо-господарський

Внутрішнього середовища

Зовнішнього середовища

За контрольними діями (нормами)

Адміністративний

Бухгалтерський БюджетнийСтратегічний

ОперативнийПодатковий

Додаток Ю1

Класифікація заходів і форм контролю ефективності вкладення капіталу в мережевих КІС

425

Заходи контролю ефективності

вкладення капіталу

Заходи контролю, пов’язані з процесом обробки інформації

в мережевих КІС

Заходи контролю показників

ефективності

Загальні

Прикладних програм

Інтеграції з Інтернет та

іншими зовнішніми мережами

У внутрішній корпоративній

мережі

Шифрування (кодування) даних, аутентифікація та

авторизація, фільтрація трафіку

Обмеження доступу до приміщення, інформаційної

системи, файлів

Процесу збору і

обробки даних

На етапах: введення даних, обробки даних, виведення

результатної інформації

Організаційної структури КІС

Розробка норм контролю

(організаційних регламентів)

Моніторинг РевізіяВнутрішній аудит

Контролінг

Додаток Я

Структура облікового процесу торговельного підприємства в умовах застосування програми «1С:Підприємство. Версія 7.7.»

Топологічні ділянки обліку

Етапи облікового процесупервинний поточний підсумковий

1. Облік товарних операцій

Введення в інформаційну базу первинних документів: рахунки вхідні, прибуткові накладні, вит-рати на придбання, рахунки – фактури, видаткові накладні, роздрібні накладні, накладні на повернення, повернення поста-чальнику, повернення вроздріб, внутрішнє переміщення, пере-оцінка ТМЦ, списання ТМЦ, інвентаризація, оприбуткування надлишків, введення залишків товарно – матеріальних цінностей

Проведення первинних докумен-тів: рахунки вхідні, прибуткові накладні, витрати на придбання, рахунки – фактури, видаткові накладні, роздрібні накладні, накладні на повернення, повернення постачальнику, повернення вроздріб, внутрішнє переміщення, переоцінка ТМЦ, списання ТМЦ, інвентаризація, оприбуткування надлишків, введення залишків товарно – матеріальних цінностей

Контроль і виправлення помилок по рахунку 28 в обігово – сальдовій відомості, складання статистичної звітності ф. 1 – «Торг», ф. 3 – «Торг»

2. Облік грошових коштів

Введення в інформаційну базу первинних документів: прибут-кові касові ордери, видаткові касові ордери, платіжні доручен-ня, платіжні вимоги – доручення, банківські виписки, заяви на відкриття акредитива, продаж валюти, купівля валюти, пере-оцінка валюти, виписка вручну розрахункових і грошових чеків,

Проведення первинних докумен-тів: прибуткові касові ордери, видаткові касові ордери, виписки банку, платіжні доручення, пла-тіжні вимоги – доручення, бан-ківські виписки, заяви на відкрит-тя акредитива, продаж валюти, купівля валюти, переоцінка валю-ти, введення і проведення операцій на підставі розрахун-

Контроль і виправлення помилок по рахунках №30, 31, 33, 34, 50, 60 в обігово – сальдовій відомості, подання в банк касової заявки, формування звіту про рух грошових коштів

426

векселів, оформлення кредитів кових і грошових чеків, векселів

427

Продовження додатка ЯТопологічні

ділянки обліку

Етапи облікового процесупервинний поточний підсумковий

3. Облік не оборотних активів та малоцінних швидко-зношуваних предметів

Введення в інформаційну базу первинних документів: рахунки вхідні, прибуткові накладні, вит-рати на придбання, введення в експлуатацію, нарахування зно-су, списання малоцінних швид-козношуваних предметів, лікві-дація необоротних активів, модернізація необоротних акти-вів, внутрішнє переміщення

Проведення первинних доку-ментів: рахунки вхідні, прибут-кові накладні, витрати на прид-бання, введення в експлуатацію, нарахування зносу, списання малоцінних швидкозношуваних предметів, ліквідація не оборот-них активів, модернізація необоротних активів, внутрішнє переміщення

Контроль і виправлення помилок по рахунках № 10, 11, 12, 13, 22

4. Облік оплати праці

Введення в інформаційну базу первинних документів: нарахування заробітної плати, виплата заробітної плати

Проведення первинних документів: нарахування заробітної плати, виплата заробітної плати, формування розрахункових листків працівників

Контроль і виправлення помилок по рахунках № 66, 65, 64 в обігово-сальдовій відомості, формування звітів з праці ф. 1-ПВ, звітів до Пенсійного фонду, фонду соціального страхуання по безробіттю, фонду соціального страхування від нещасних випадків, фонду соціального страхування на випадок тимчасової втрати працездатності, довідок про середню заробітну плату, форми 1 – ДФ.

428

Продовження додатка ЯТопологічні

ділянки обліку

Етапи облікового процесупервинний поточний підсумковий

5. Облік розрахунків

Введення в інформаційну базу первинних документів: договори з постачальниками, договори з покупцями, послуги сторонніх організацій, надання послуг, введення залишків взаємних розрахунків, авансові звіти, посвідчення про відрядження

Ведення календаря бухгалтера, проведення звірки взаємо роз-рахунків, проведення первинних документів: договори з постачальниками, договори з покупцями, послуги сторонніх організацій, надання послуг, введення залишків взаємних розрахунків, авансові звіти, посвідчення про відрядження

Контроль і виправлення помилок по рахунках 36, 37, 51, 53, 55, 61, 62, 63, 68, формування звіту про дебіторську і кредиторську, заборгованість

6. Бухгалтер з подат-кового обліку

Введення в інформаційну базу первинних документів: записи в книгу придбання, податкові накладні, додатки № 1, 2, контроль реквізитів валових доходів і валових витрат в усіх первинних документах

Проведення первинних документів: книга продажу, книга придбання

Контроль і виправлення помилок по рахунках № 64, 54 в обігово-сальдовій відомості, формування декларації про ПДВ і декларації про прибуток підприємства

7. Облік доходів, витрат і фінансових результатів та завершення облікового циклу

-

Контроль первинних документів з кореспонденцією рахунків класів 7,8,9, введення і проведення документів «Фінансові результати»

Формування звіту про власний капітал, звіту про фінансові результати та балансу

429

430

Додаток Я1

Організаційна структура КІСБО торговельного підприємства

431

І АРМ ВИЩИХ КЕРІВНИКІВ

ДиректорКомерційний

директорГоловний бухгалтер

ІІ АРМ СПЕЦІАЛІСТІВ

Бухгалтер з обліку

товарних операцій

Бухгалтер з обліку грошових

коштів

Бухгалтер з оплати праці

Бухгалтер з обліку

необоротних активів, МШП

ІІІ АРМ ТЕХНІЧНИХ ВИКОНАВЦІВ

Касири Продавці Комірники

ЛО

М (л

окал

ьна

обчи

слю

валь

на м

ереж

а)Л

ОМ

(локальна обчислювальна мереж

а)

Бухгалтер з розрахунків

Бухгалтер з податкового

обліку

Бухгалтер з обліку доходів, витрат і фінансових

результатів

Додаток Я2

Розподіл обов’язків між працівниками торговельного підприємства

АРМ працівників Функції працівників

1. Продавці

Введення в інформаційну базу документів: роздрібні накладні, повернення вроздріб, переоцінка ТМЦ, акт інвентаризації ТМЦ, оприбуткування надлишків ТМЦ, внутрішнє переміщення, списання ТМЦ, введення залишків ТМЦ

2. Комірники

Введення в інформаційну базу документів: прибуткові накладні, видаткові накладні, накладні на повернення, повернення постачальнику, внутрішнє переміщення, витрати на придбання, переоцінка ТМЦ, списання ТМЦ, акт інвентаризації ТМЦ, введення залишків ТМЦ

3. Касири Введення в інформаційну базу документів: прибуткові касові ордери та видаткові касові ордери

4. Бухгалтер з обліку товарів

Проведення документів: прибуткові накладні, видаткові накладні, роздрібні накладні, повернення вроздріб, накладні на повернення, повернення постачальнику, внутрішнє переміщення, витрати на придбання, переоцінка ТМЦ, списання ТМЦ, акт інвентаризації ТМЦ, введення залишків ТМЦ

5. Бухгалтер з обліку грошових коштів

Введення документів: платіжні доручення, платіжні вимоги – доручення, платіжні вимоги, банківські виписки, заяви на акредитив, купівля валюти, продаж валюти, переоцінка валюти

6. Бухгалтер з обліку необоротних активів

Введення в інформаційну базу документів: прибуткові накладні, витрати на придбання, введення в експлуатацію, нарахування зносу, списання малоцінних швидкозношуваних предметів, ліквідація необоротних активів, модернізація необоротних активів, внутрішнє переміщення

7. Бухгалтер з оплати праці

Введення в інформаційну базу документів: нара-хування заробітної плати, виплата заробітної плати

8. Бухгалтер з розрахунків

Введення в інформаційну базу документів: рахунки вхідні, рахунки – фактури, послуги сторонніх організацій, авансові звіти, посвідчення про відряд-ження, доручення, введення залишків розрахунків, складання календаря бухгалтера, проведення звірки взаєморозрахунків

432

Продовження додатка Я2АРМ

працівників Функції працівників

9. Бухгалтер з податкового обліку (зам. головного бухгалтера)

Введення в інформаційну базу документів: записи в книгу придбання, податкові накладні, додатки № 1, додатки № 2, проведення цих документів, контроль реквізитів ВД і ВВ в усіх первинних документах, формування книги продажу і книги придбання, складання декларації з ПДВ і декларації про прибуток підприємства

10. Бухгалтер з обліку доходів, витрат і фінансових результатів (зам. головного бухгалтера)

Контроль первинних документів з кореспонденцією рахунків класів 7, 8, 9, введення і проведення документів «Фінансові результати», формування звіту про фінансові результати.

11. Головний бухгалтер

Проведення документів: банківські виписки, заяви на акредитив, купівля валюти, продаж валюти, переоцінка валюти, прибуткові касові ордери, видаткові касові ордери, нарахування заробітної плати, виплата заробітної плати, авансові звіти, посвідчення про відрядження, формування звіту про власний капітал, звіту про рух грошових коштів, балансу, статистичної звітності та звітності в інші органи

12. Комерційний директор

Введення в інформаційну базу договорів, використання звітів і регістрів обліку

13. Директор Проведення договорів, використання звітів і регістрів обліку

433

Додаток Я3

Набори прав доступу посадових осіб до функцій та інформаційних ресурсів бухгалтерської системи

«1С:Підприємство. Версія 7.7» (+ – зняти право; - – надати право; х – право не передбачене програмою)

Права доступу

Пунктименю системи

Чит

ання

Різн

і зм

іни

Вве

денн

я но

вого

Вид

ален

ня

Пом

ітка

на

вида

ленн

я Зн

яття

пом

ітки

на

вид

ален

ня

Кор

игув

ання

Виб

ір

Пер

егля

д пі

дпор

ядко

вани

х до

кум

енті

в

Про

веде

ння

доку

мен

тів

Змін

а пр

овед

ених

до

кум

енті

в

Змін

а до

кум

енті

в бе

з пе

репр

овед

ення

Реда

гува

ння

опер

ації

доку

мен

та

Продавці1. Довідники:Валюти + - - - - - - х х х х х хНоменклатура + - + - + + + х х х х х хПартії ТМЦ + - + - + + + х х х х х хОдиниці виміру + - + - + + + х х х х х хРахунки нашої фірми + - - - - - - х х х х х хКонтрагенти + - - - - - - х х х х х хСпівробітники + - - - - - - х х х х х хМісця зберігання + - - - - - - х х х х х х2. Документи:Внутрішнє переміщення + - + - + + + + + - - - -Роздрібна накладна + - + - + + + + + - - - -Повернення роздріб + - + - + + + + + - - - -Переоцінка ТМЦ + - + - + + + + + - - - -Списання ТМЦ + - + - + + + + + - - - -

434

Введення залишків ТМЦ + - + - + + + + + - - - -Акт інвентаризації ТМЦ + - + - + + + + + - - - -

435

Продовження додатка Я3Права

доступу

Пунктименю системи

Чит

ання

Різн

і зм

іни

Вве

денн

я но

вого

Вид

ален

ня

Пом

ітка

на

вида

ленн

я Зн

яття

пом

ітки

на

вид

ален

ня

Кор

игув

ання

Виб

ір

Пер

егля

д пі

дпор

ядко

вани

х до

кум

енті

в

Про

веде

ння

доку

мен

тів

Змін

а пр

овед

ених

до

кум

енті

в

Змін

а до

кум

енті

в бе

з пе

репр

овед

ення

Реда

гува

ння

опер

ації

доку

мен

та

Оприбуткування надлишків ТМЦ + - + - + + + + + - - - -

3. Журнали:Роздріб + х х х х х х х х х х х хПовернення + х х х х х х х х х х х хСкладські + х х х х х х х х х х х хКомірники 1. Довідники:Валюти + - - - - - - х х х х х хНоменклатура + - + - + + + х х х х х хПартії ТМЦ + - + - + + + х х х х х хОдиниці виміру + - + - + + + х х х х х хКонтрагенти + - + - + + + х х х х х хСпівробітники + - - - - - - х х х х х хМісця зберігання + - - - - - - х х х х х х2. Документи:Прибуткова накладна + - + - + + + + + - - - -Видаткова накладна + - + - + + + + + - - - -Накладна на повернення + - + - + + + + + - - - -Повернення постачальнику + - + - + + + + + - - - -Внутрішнє переміщення + - + - + + + + + - - - -Витрати на придбання + - + - + + + + + - - - -Переоцінка ТМЦ + - + - + + + + + - - - -

436

Продовження додатка Я3Права

доступу

Пунктименю системи

Чит

ання

Різн

і зм

іни

Вве

денн

я но

вого

Вид

ален

ня

Пом

ітка

на

вида

ленн

я Зн

яття

пом

ітки

на

вид

ален

ня

Кор

игув

ання

Виб

ір

Пер

егля

д пі

дпор

ядко

вани

х до

кум

енті

в

Про

веде

ння

доку

мен

тів

Змін

а пр

овед

ених

до

кум

енті

в

Змін

а до

кум

енті

в бе

з пе

репр

овед

ення

Реда

гува

ння

опер

ації

доку

мен

та

Списання ТМЦ + - + - + + + + + - - - -Акт інвентаризації + - + - + + + + + - - - -Введення залишків ТМЦ + - + - + + + + + - - - -Оприбуткування надлишків ТМЦ + - + - + + + + + - - - -

3. Журнали:Прибуткові накладні Видаткові накладні Повернення Складські

++++

хххх

хххх

хххх

хххх

хххх

хххх

хххх

хххх

хххх

хххх

хххх

хххх

Бухгалтер з обліку товарів 1. Довідники:Номенклатура + + - - + + + х х х х х хПартії ТМЦ + + - - + + + х х х х х хОдиниці виміру + + - - + + + х х х х х хКонтрагенти + + - - + + + х х х х х хМісця зберігання + + - - + + + х х х х х хСпівробітники + - - - - - - х х х х х хРахунки нашої фірми + - - - - - - х х х х х х2. Документи:Роздрібна накладна + - - - + + + + + + + + +Повернення роздріб + - - - + + + + + + + + +Внутрішнє переміщення + - - - + + + + + + + + +

437

Продовження додатка Я3Права

доступу

Пунктименю системи

Чит

ання

Різн

і зм

іни

Вве

денн

я но

вого

Вид

ален

ня

Пом

ітка

на

вида

ленн

я Зн

яття

пом

ітки

на

вид

ален

ня

Кор

игув

ання

Виб

ір

Пер

егля

д пі

дпор

ядко

вани

х до

кум

енті

в

Про

веде

ння

доку

мен

тів

Змін

а пр

овед

ених

до

кум

енті

в

Змін

а до

кум

енті

в бе

з пе

репр

овед

ення

Реда

гува

ння

опер

ації

доку

мен

та

Переоцінка ТМЦ + - - - + + + + + + + + +Списання ТМЦ + - - - + + + + + + + + +Введення залишків ТМЦ + - - - + + + + + + + + +Оприбуткування надлишків ТМЦ + - - - + + + + + + + + +Прибуткова накладна + - - - + + + + + + + + +Видаткова накладна і + - - - + + + + + + + + +Накладна на повернення + - - - + + + + + + + + +Повернення постачальнику + - - - + + + + + + + + +Витрати на придбання + - - - + + + + + + + + +Акт інвентаризації ТМІ + - - - + + + + + + + + +3. Журнали:Прибуткові накладні Видаткові накладні Роздріб Повернення Складські

+++++

ххххх

ххххх

ххххх

ххххх

ххххх

ххххх

ххххх

ххххх

ххххх

ххххх

ххххх

ххххх

Бухгалтер з обліку грошових коштів 1. Довідники:Валюти + - + - + + - х х х х х хКонтрагенти + - + - + + + х х х х х хМісця зберігання + - + - + + + х х х х х хСпівробітники + - - - + - - х х х х х хРахунки нашої фірми + - + - + + + х х х х х х

438

Продовження додатка Я3

Права доступу

Пунктименю системи

Чит

ання

Різн

і зм

іни

Вве

денн

я но

вого

Вид

ален

ня

Пом

ітка

на

вида

ленн

я Зн

яття

пом

ітки

на

вид

ален

ня

Кор

игув

ання

Виб

ір

Пер

егля

д пі

дпор

ядко

вани

х до

кум

енті

в

Про

веде

ння

доку

мен

тів

Змін

а пр

овед

ених

до

кум

енті

в

Змін

а до

кум

енті

в бе

з пе

репр

овед

ення

Реда

гува

ння

опер

ації

доку

мен

та

Призначення платежів + - + - + + + х х х х х хКредити + - + - + + + х х х х х хБанки + - + - + + + х х х х х х2. Документи:Платіжне доручення + - + - + + + + + - - - -Платіжна вимога –доручення + - + - + + + + + - - - -Платіжна вимога + - + - + + + + + - - - -Банківська виписка + - + - + + + + + - - - -Заява на акредитив + - + - + + + + + - - - -Купівля валюти + - + - + + + + + - - - -Продаж валюти + - + - + + + + + - - - -Переоцінка валюти + - + - + + + + + - - - -3. Журнали:Банк + х х х х х х х х х х х хВалютні операції + х х х х х х х х х х х хБухгалтер з обліку необоротних активів, малоцінних та швидкозношуваних предметів 2. Довідники:Номенклатура Необоротні активиПартії ТМЦОдиниці виміруКонтрагенти Місця зберіганняСпівробітники

+++++++

-------

++++++-

-------

++++++-

++++++-

++++++-

ххххххх

ххххххх

ххххххх

ххххххх

ххххххх

ххххххх

439

Продовження додатка Я3Права

доступу

Пунктименю системи

Чит

ання

Різн

і зм

іни

Вве

денн

я но

вого

Вид

ален

ня

Пом

ітка

на

вида

ленн

я Зн

яття

пом

ітки

на

вид

ален

ня

Кор

игув

ання

Виб

ір

Пер

егля

д пі

дпор

ядко

вани

х до

кум

енті

в

Про

веде

ння

доку

мен

тів

Змін

а пр

овед

ених

до

кум

енті

в

Змін

а до

кум

енті

в бе

з пе

репр

овед

ення

Реда

гува

ння

опер

ації

доку

мен

та

2. Документи:Прибуткова накладна + - + - + + + + + - - - -Витрати на придбання + - + - + + + + + - - - -Видаткова накладна + - + - + + + + + - - - -Повернення постачальнику + - + - + + + + + - - - -Переміщення + - + - + + + + + - - - -Введення в експлуатацію + - + - + + + + + - - - -Нарахування зносу + - + - + + + + + - - - -Списання МШП + - + - + + + + + - - - -Ліквідація НА + - + - + + + + + - - - -Модернізація НА + - + - + + + + + - - - -3. Журнали:Прибуткові накладні + х х х х х х х х х х х хВидаткові накладні + х х х х х х х х х х х хПовернення + х х х х х х х х х х х хСкладські + х х х х х х х х х х х хНеоборотні активи і МШП + х х х х х х х х х х х хБухгалтер з оплати праці 1. Довідники:Місця зберігання + - + - + + + х х х х х хСпівробітники + - + - + + + х х х х х хПодатки і відрахування + - - - - - - х х х х х хРахунки нашої фірми + - - - - - - х х х х х х

440

Продовження додатка Я3Права

доступу

Пунктименю системи

Чит

ання

Різн

і зм

іни

Вве

денн

я но

вого

Вид

ален

ня

Пом

ітка

на

вида

ленн

я Зн

яття

пом

ітки

на

вид

ален

ня

Кор

игув

ання

Виб

ір

Пер

егля

д пі

дпор

ядко

вани

х до

кум

енті

в

Про

веде

ння

доку

мен

тів

Змін

а пр

овед

ених

до

кум

енті

в

Змін

а до

кум

енті

в бе

з пе

репр

овед

ення

Реда

гува

ння

опер

ації

доку

мен

та

Банки + - - - - - - х х х х х х2. Документи:Нарахування зарплати + - + - + + + + + - - - -Виплата зарплата + - + - + + + + + - - - -3. Журнали:Зарплата + х х х х х х х х х х х хБухгалтер з розрахунків 1. Довідники:Номенклатура + - + - + + + х х х х х хНеоборотні активи + - + - + + + х х х х х хПартії ТМЦ + - + - + + + х х х х х хОдиниці виміру + - + - + + + х х х х х хВалюти + - - - - - - х х х х х хКонтрагенти + - + - + + + х х х х х хГрошові рахунки + - + - + + + х х х х х хМісця зберігання + - - - - - - х х х х х хСпівробітники + - - - - - - х х х х х хПодатки і відрахування + - + - + + + х х х х х хКредити + - + - + + + х х х х х хБанки + - + - + + + х х х х х х

441

Продовження додатка Я3Права

доступу

Пунктименю системи

Чит

ання

Різн

і зм

іни

Вве

денн

я но

вого

Вид

ален

ня

Пом

ітка

на

вида

ленн

я Зн

яття

пом

ітки

на

вид

ален

ня

Кор

игув

ання

Виб

ір

Пер

егля

д пі

дпор

ядко

вани

х до

кум

енті

в

Про

веде

ння

доку

мен

тів

Змін

а пр

овед

ених

до

кум

енті

в

Змін

а до

кум

енті

в бе

з пе

репр

овед

ення

Реда

гува

ння

опер

ації

доку

мен

та

2. Документи:Послуги сторонніх організацій + - + - + + + + + - - - -Рахунок вхідний + - + - + + + + + - - - -Рахунок - фактура + - + - + + + + + - - - -Авансовий звіт + - + - + + + + + - - - -Посвідчення про відрядження + - + - + + + + + - - - -Доручення + - + - + + + + + - - - -3. Журнали:Рахунки вхідні Рахунки – фактуриПослуги сторонніх організацій Авансові звітиДоручення

++

++++

хх

хххх

хх

хххх

хх

хххх

хх

хххх

хх

ххх

хх

хххх

хх

хххх

хх

ххх

хх

хххх

хх

ххх

хх

ххх

хх

ххххПосвідчення про відрядження х х х х

442

Продовження додатка Я3

Права доступу

Пункти меню системи

Чит

ання

Різн

і зм

іни

Вве

денн

я но

вого

Вид

ален

ня

Пом

ітка

на

вида

ленн

я

Знят

тя п

оміт

ки

на в

идал

ення

Кор

игув

ання

Виб

ір

Пер

егля

д пі

дпор

ядко

вани

х до

кум

енті

в

Про

веде

ння

доку

мен

тів

Змін

а пр

овед

ених

до

кум

енті

в Зм

іна

доку

мен

тів

без п

ере

пров

еден

ня

Реда

гува

ння

опер

ації

доку

мен

та

Вик

орис

танн

я

Касири 1. Довідники:Контрагенти + - + - + + + х х х х х х хМісця зберігання + - + - + + + х х х х х х хСпівробітники + - + - + + + х х х х х х хРахунки нашої фірми + - + - + + + х х х х х х хВалюти + - + - + + + х х х х х х х2. Документи:Прибутковий касовий ордер + - + - + + + + + - - - - -Видатковий касовий ордер + - + - + + + + + - - - - -3. Журнали:Каса + х х х х х х х х х х х х +4. Звіти:Касова книга х х х х х х х х х х х х х +

Бухгалтер з податкового обліку (зам. головного бухгалтера) 1. Довідники + - + - + + + х х х х х х х2. Документи + - + - + + + + + + + + + х3. Журнали:Книга придбання + х х х х х х х х х х х х +Книга продажу + х х х х х х х х х х х х +4. Звіти х х х х х х х х х х х х х +

443

Продовження додатка Я3

Права доступу

Пункти меню системи

Чит

ання

Різн

і зм

іни

Вве

денн

я но

вого

Вид

ален

ня

Пом

ітка

на

вида

ленн

я

Знят

тя п

оміт

ки

на в

идал

ення

Кор

игув

ання

Виб

ір

Пер

егля

д пі

дпор

ядко

вани

х до

кум

енті

в

Про

веде

ння

доку

мен

тів

Змін

а пр

овед

ених

до

кум

енті

в Зм

іна

доку

мен

тів

без п

ере

пров

еден

ня

Реда

гува

ння

опер

ації

доку

мен

та

Вик

орис

танн

я

Бухгалтер з обліку доходів, витрат і фінансових результатів 1. Довідники + - + - + + + х х х х х х х2. Документи + - + - + + + + + + + + + +3. Журнали + х х х х х х х х х х х х х4. Звіти х х х х х х х х х х х х х +Комерційний директор 1. Довідники + - + - + + + х х х х х х х2. Документи:Договір + + + + + + + + + - - - - -3. Журнали:Договори + х х х х х х х х х х х х х4. Звіти х х х х х х х х х х х х х +

Директор 1. Довідники + + + + + + + х х х х х х х2. Документи + + + + + + + + + + + + + х3. Журнали + х х х х х х х х х х х х х4. Звіти х х х х х х х х х х х х х +

444

Продовження додатка Я3

Права доступу

Пунктименю системи

Чит

ання

Різн

і зм

іни

Вве

денн

я но

вого

Вид

ален

ня

Пом

ітка

на

вида

ленн

я

Знят

тя п

оміт

ки н

а ви

дале

ння

Кор

игув

ання

Виб

ірП

ерег

ляд

підп

оряд

кова

них

доку

мен

тів

Про

веде

ння

доку

мен

тів

Змін

а пр

овед

ених

док

умен

тів

Змін

а до

кум

енті

в бе

з пер

е пр

овед

ення

Реда

гува

ння

опер

ації

доку

мен

та

Вик

орис

танн

я

Пер

егля

д сп

иску

Вве

денн

я оп

ерац

ій б

ез п

ерев

ірки

пр

овод

ок

Вкл

юче

ння

пров

одок

, опе

раці

й

Вик

люче

ння

про

водо

к о

пера

цій

Пер

егля

д сп

иску

кор

ектн

их

пров

одок

Реда

гува

ння

спис

ку к

орек

тних

пр

овод

ок

Реда

гува

ння

свят

Головний бухгалтер 1. Константи + х х х х х + х х х х х х х х х х х х х х2. Довідники + + + + + + + х х х х х х х х х х х х х х3. Документи + + + + + + + + + + + + + х х х х х х х х4. Журнали + х х х х х х х х х х х х х х х х х х х х5. Звіти х х х х х х х х х х х х х + х х х х х х х6. Обробки х х х х х х х х х х х х х + х х х х х х х7. План рахунків + + + + + + + х х х х х х х х х х х х х х8. Операція + х х х х х х х х х х х х х + + + + х х х9. Проводка х х х х х х х х х х х х х х + х х х + + х10. Типова операція + + + + х х + х х х х х х + х х х х х х х11. Календарі х х х х х х х х х х х х х х х х х х х х +

445

Додаток Я4

Методи та процедури аналізу якісної визначеності та кількісного вираження об’єкта дослідження

Елементи якісної визна-ченості

Методи якісної

визначеності

Методи кількісного вимірювання

Функції та процедури в

КІС

Склад Класиці-кація (ієрарх-хічний, фасетний, комбіне-ваний методи)

Ідентифікація об’єктів та розрахунок абсолютних величин

Реєстрація, вимірювання

Класифікація (подання звіт-ності в різних аналітичних розрізах)

Відбір, сортування, фільтрування

Структура Моделю-вання

Розрахунок відносних і серед-ніх величин, (подання фінан-сової звітності в різних аналі-тичних розрізах; вертикальний і горизонтальний аналіз звіт-ності; система коефіцієнтів (ліквідності, ефективності використання матеріальних, трудових, фінансових ресурсів, фінансової сталості, рентабель-ності, положення і діяльності на ринку капіталів), порівняння фактичних результатів з очікуваними

Вимірювання (обчислення), контроль (моніторинг)

Функціо-нальні Влас-тивості:- у статиці

Моделю-вання

Побудова системи звітних та прогнозних балансів, встанов-лення нормативів по кожній статті затрат по технологічних процесах, видах товарів, центрах відповідальності тощо

Планування і облік

- в динаміці Моделю-вання

Розрахунок точки критичного обсягу продажу, моделі дина-мічного та ситуаційного аналізу

Планування і облік

- в генетик-ному аспекті

Моделю-вання

Побудова факторних жорстко детермінованих, регресійних і стохастичних моделей

Контроль і аналіз відхи-лень фактич-них даних від очікуваних

446

Додаток Я5

Характеристика функціональних можливостей найбільш розповсюджених програм економічного

аналізу фінансової звітностіПрограмний

продукт Функціональні можливості

ІНЕК Аналітик В програмі реалізовано комплексну оцінку фінансового стану підприємства, що кількісно характеризує рівень його фінансового стану, рейтинг щодо інших підприємств і рівень інвестиційної привабливості

Audit Eхpert Передбачені можливості проведення ретроспективного і перспективного аналізу. При здійсненні розрахунків можна отримати відповідні експертні висновки з використанням методик аналізу фінансового стану підприємств, що застосовуються як в Україні, так і за кордоном. На підставі даних бухгалтерських звітів є можливість отримання ряду аналітичних даних, що дозволяють провести не тільки аналіз поточного фінансового стану підприємства, але й оцінити динаміку його зміни, а також побудувати прогноз на найближчий час. Це єдина система, яка дозволяє провести часткову або повну переоцінку різних статей балансу для проведення фінансового аналізу за реальними даними.В програмі є можливість проведення поглибленого дослідження фінансово-господарської діяльності підприємства на основі власних методик

ІНЕК-АФСП На підставі вихідних даних дозволяє розрахувати такі параметри як ліквідність, фінансова стійкість, оборотність тощо. Програма містить довідник допустимих значень (верхню і нижню межу) коефіцієнтів для різних галузей економіки.Перевагою програми є те, що таблиці з розрахованими показниками можна зберігати в DBF-форматі та експортувати в EXEL

447

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ1. 1С:Бухгалтерия 8.0 для Украины. Компьютеризация

налогового учета: //www.1c.ru.2. 1С:Бухгалтерия 8.0 для Украины. Новый уровень

автоматизации учета: //www.1c.ru.3. 5 шагов к бюджетному управлению. Версия 2: Методическое

пособие. – СПб: Инталев, 2003: //www.intalev.ru/.4. Dobija D. Human capital accounting; a concept of creativity

measurement // Развитие бухгалтерского учета и контроля в контексте европейской интеграции: Монографія. – Житомир-Краматорск: ЧП «Рута», 2005. – С. 457–479.

5. Economic Freedom of the World: 2006 Annual Report: //www.cato.org/economicfreedom/2006.

6. http://www.aic.nrl.navy.mil/galist.7. http://www.cf.heritage.org/index/country.cfm?ID=151.0.8. http://www.ing.unlp.edu.ar/cetad/mos/TSPBIBhome.html.9. http://www.kishenya.com.ua.10. http://www.lalena.com/ai/tsp.11. http://www.mks.ua.12. http://www.moodys.com. 13. http://www.oecd.org. 14. http://www.pwc.com.15. http://www.standardandpoors.ru. 16. http://www.ukrstat.gov.ua.17. http://www.weforum.org.site. 18. http://www4.ncsu.edu/eos/users/d/dhloughl/public/stable.htm.19. http://www.transparency.org./cpi.html. 20. Hubin S. REPORT ON THE NATIONAL MARKET REFORMS. –

http://www.en.prozorist.org.ua/modules.php?name.21. Human Development Report 2006: //http://hdr.undp.org.22. Iнвестиційний індекс Міжнародної фінансової корпорації:

//prima.franko.lviv.ua/personal/mdlviv/visnyk/17/invest.html. 23. Kaplan R.S., Norton D.P. The Balanced Scorecard – Measures then

drive Perfomance // Harvard Business Review. – 1992. – Vol. 70. – № 1. – P. 71–79.

24. Kaplan R.S., Norton D.P. The Balanced Scorecard Translating Strategy Action. – Cambridge Mass. – 1996. – P. 275.

25. Kaplan R.S., Norton D.P. Using the Balanced Scorecard as a Strategic Management System // Harvard Business Review. – 1996. – Vol. 74. – № 1. – P. 75–85.

448

26. LeifEdvinsson: //www.intellecualcapital.se.27. UNCTAD. Foreign Direct Investment Inflows:

//www.unctad.org/templates.28. Аалдерс Р. ИТ аутсорсинг. Практическое руководство: Пер. с

англ. – М.: Альпина Бизнес Букс, 2004. – 300 с.29. Абдукаримов И.Т. Анализ хозяйственной деятельности

потребительской кооперации: Учебник для вузов. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Экономика, 1989. – 319 с.

30. Абрютина А.С., Грачёв А.В. Анализ финансово-экономической деятельности предприятия: Учебно-практ. для вузов. – М., 1998. – 256 с.

31. Абрютина М.С. Экономический анализ торговой деятельности. – М.: Дело и сервис, 2000. – 512 с.

32. Амосов М. Світ на порозі 21 століття // Вісник НАН України. –1999. – № 10. – С. 3–14.

33. Анализ финансово-хозяйственной деятельности предприятий (объединений): Учебник / Под ред. В.А. Раевского. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Финансы и статистика, 1988. – 415 с.

34. Аналитический обзор рынка систем бюджетирования на конец 2006 года: //www.dssconsulting.ru.

35. Аналитический обзор рынка систем управления складом (WMS) на июль 2007 года: //www.dssconsulting.ru.

36. Аналитический обзор рынка систем электронного документооборота на июль 2007 года: //www.dssconsulting.ru.

37. Андреев Б.Ф. Системный курс экономической теории: Микроэкономика. Макроэкономика: Учеб. пособие / Под ред. акад. В.А. Петрицева. – СПб: Лениздат, 1998. – 574 с.

38. Ансофф И. Стратегическое управление. – М.: Экономика, 1989. – 519 с.

39. Бабець Є.К. Горлов М.І., Жуков C.O., Стасюк В.П. Теорія економічного аналізу: Навч. посіб. – К.: ВД «Професіонал», 2007. – 384 с.

40. Баканов M.И., Шеремет А.Д. Теория анализа хозяйственной деятельности: Учебник / 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Финансы и статистика, 1987. – 287 с.

41. Баканов M.И., Шеремет А.Д. Теория анализа экономического анализа: Учебник. – 4-е изд., перераб. и доп. – М: Финансы и статистика, 1999. – 416 с.

42. Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория анализа хозяйственной деятельности: Учебник для студ. экон. спец. вузов. – 3-е изд., перераб. – М.: Финансы и статистика, 1993. – 288 с.

43. Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория анализа хозяйственной

449

деятельности: Учебник. – 4-е изд., перераб. и доп. – М.: Финансы и статистика, 1997. – 259 с.

44. Бандурка А.М., Черняков И.М. Финансово-экономический анализ: Учебн. для вузов. – Харьков. – 1999. – 576 с.

45. Барабаш Н.С., Кумченко Т.А. Аналіз ризику, доходу і доход-ності фінансових інвестицій // Вісник Львівської комерційної академії. Серія економічна. Випуск 16. – Львів: ЛКА. – 2004. – С. 114–118.

46. Барвено О.В. Інтелектуальний капітал: економічний зміст і особливості формування в транзитивному суспільстві: Автореф. дис… канд. екон. наук: 08.01.01 / Харків. Нац. ун-т ім. В.Н. Каразіна. – Харків, 2002. – 19 с.

47. Башнянин Г.І. Метрологічні економічні системи: вступ у загальну теорію і методологію формування економічних параметрів. – Львів: Новий Світ, 2005. – 1083 с.

48. Башнянин Г.І., Копич І.М.,Чупик І.О. Мікроекономічні ринкові системи: методологічні проблеми аналізу ефективності функціо-нування. – Львів: ЛКА, 2001. – 182 с.

49. Белоусова И.А. Проблемы стратегического управленческого учета // Формування ринкової економіки в Україні: Наук. збірник. – 2001. – № 7. – С. 155–164.

50. Беренс В., Хавранек П. Руководство по оценке эффективности инвестиций: Пер. с англ., перераб. и дополн. изд. – М.: АЗОТ «Интерэксперт», «ИНФРА-М», 1995. – 528с.

51. Бернстайн Л. Анализ финансового отчета: теория, практика и интерпретация / Перевод с англ. (Научный ред. перевода Елисеева И.) – М.: Финанси и статистика, 1996. – 624 с.

52. Беседін І.В. Мережева організація економічної інформації в управлінських структурах: Дис. канд. екон. наук: 08.02.03 / Харківський національний ун-т ім. В.Н. Каразіна; Науково-дослідний економічний ін.-т Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції в Україні. - Харків, 2002. – 183 арк.

53. Білуха М.Т. Теорія фінансово-господарського контролю і аудиту. – К.: Влада і Влад, 1996. – 364 с.

54. Бланк И.А. Инвестиционный менеджмент. – К.: МП «ИТЕМ» ЛТД, 1995. – 448 с.

55. Бланк И.А. Управление прибылью. – К.: Ника-Центр, 1998. – 544 с.

56. Бланк И.А. Финансовый менеджмент: Учебный курс. – К.: Ника Центр, 1999. – 528 с.

57. Бобкова Е.В. Интеллектуальный потенциал вуза // Экономика региона. – 2006. – № 5. – С. 14.

58. Богатко Н.Г. Учет и анализ финансовых инвестиций: Дис…

450

канд. экон. наук: 08.06.04 / Харьков. гос. акад. технологии и организации питания. – Харків, 1999. – 290 с.

59. Бойко Р.В. Оцінка фінансових інвестицій у різних системах обліку // Вісник Львівської комерційної академії. Серія економічна. Випуск 16. – Львів: ЛКА. – 2004. – С. 126–132.

60. Бондар В. П. Аналіз бухгалтерського балансу та прогнозування діяльності підприємства / Автореферат дисертації канд. екон. наук … 08.06.04. – Інститут аграрної економіки УААН. – К. – 2001. – 14 с.

61. Боцян Т.В. Облік і внутрішній контроль діяльності підприємств в умовах використання комп’ютерних технологій: управлінський аспект: Дис. канд. екон. наук: 08.06.04 / Одеський держ. економічний ун-т. – Одеса. – 2005. – 220 арк.

62. Бочаров В.В. Методы финансирования инвестиционной деятельности предприятия. – М.: Финансы и статистика, 1998. – 214 с.

63. Бромвич М. Анализ экономической эффективности капитало-вложений / Пер. с англ. – М.: ИНФРА-М, 1996. – 432 с.

64. Булатов А.Н. Методические инструменты комплексной оценки экономической эффективности корпоративного управления на промышленных предприятиях Российской Федерации … дисс. канд. экон. Наук …08.06.01. – М.: МГУ, 2002. – 180 с.

65. Бутинець Ф.Ф. Теорія бухгалтерського обліку: Підручник. – 2-е вид., доп. і перероб. – Житомир: ЖІТІ, 2000. – 638 с.

66. Бутинець Ф.Ф., Бардаш С.В., Малюга Н.М., Петренко Н.І. Контроль і ревізія. Вид. 2-е, доп. і перероб: Підручник для студентів вузів спец. 7.050106 «Облік і аудит». – Житомир: ЖІТІ, 2000. – 512 с.

67. Бутинець Ф.Ф., Івахненков С.В. Інформаційні системи обліку: Курс лекцій. Навчальний посібник для студентів спеціальності 7.050106 «Облік і аудит». – Житомир: ЖІТІ, 1997. – 304 с.

68. Бутинець Ф.Ф., Мних Є.В., Олійник О.В. Економічний аналіз. Практикум: Навч. посібник для студентів вузів. – Житомир: ЖІТІ, 2000. – 416 с.

69. Бушанский С.П. Методы оценки эффективности инвести-ционных проектов / Дисс. к.э.н… 08.00.05. – Ставрополь, 2003. – 180 с.

70. Быченко Ю.Г. Важнейший показатель человеческого капитала // Человеческие ресурсы. – 2001. – № 3. – С. 9.

71. Ващенко І.В. Державний фінансовий контроль і його вдосконалення у трансформаційній економіці / Автореф … канд. екон. наук … 08.06.04. – К.: Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 2005. – 22 с.

72. Ващенко Л.О. Інформаційне та методичне забезпечення аналізу фінансового стану підприємства / Автореферат дисертації

451

канд. екон. наук…08.06.04. – Державна академія статистики, обліку та аудиту Держкомстату України. – К. – 2005. – 23 с.

73. Введение в философию: Учебник для вузов. В 2 ч. – Ч. 2 / Фролов И.Т., Араб-оглы Э.А., Арефьева Г.С. и др. – М.: Политиздат, 1990. – 639 с.

74. Велесько Е.И. и др. Стратегическое управление: практика принятия системных решений: Учеб. пособие / Е.И. Велесько, А.А. Быков, З. Дражек. – Мн.: Тэхналогія: изд-во БГЭУ, 1997. – 199 с.

75. Велш Г., Шорт Д. Основи фінансового обліку: Пер. з англ. – К.: Основи, 1997. – 943 с.

76. Верба В.А., Загородніх О.А. Проектний аналіз: Підручник. – К.: КНЕУ, 2000. – 322 с.

77. Верига Ю.А., Деньга С.М. Екаунтинг ефективності вкладення капіталу в торговельну сферу. Частина 1. Теоретичні аспекти системи екаунтингу: Монографія. – Полтава: РВВ ПУСКУ. – 2002. – 355 с.

78. Верига Ю.А., Деньга С.М. Захист інформації в комп’ютерних інформаційних системах бухгалтерського обліку // Бухгалтерський облік і аудит. – 2004. – № 5. – С. 59–65.

79. Верига Ю.А., Деньга С.М. Інформаційні системи обліку в управлінні підприємством // Наукові праці Національного університету харчових технологій. Спеціальний випуск. Економічні науки. – 2005. – № 17. – С. 11–13.

80. Верига Ю.А., Деньга С.М. Комп’ютеризація обліку процесу виробництва за допомогою бухгалтерської програми «1С:Підприємство. Версія 7.7.» // Удосконалення економічного механізму функціонування аграрних підприємств в умовах невизначеності: Зб. наук. праць Міжнародної науково-практичної конференції, 19–20 травня 2004 р. – К.: КНЕУ, 2004. – С. 398–402.

81. Верига Ю.А., Деньга С.М. Комп’ютеризація обліку товарних операцій // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Випуск 194: В 5 т. Том 5. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2004. – С. 1263–1268.

82. Верига Ю.А., Деньга С.М. Окремі аспекти організації стратегічного екаунтингу // Вісник Житомирського державного технологічного університету. Економічні науки. – 2005. – № 2 (32). – С. 67–78.

83. Верига Ю.А., Деньга С.М. Організаційні аспекти стратегічного екаунтингу // Развитие бухгалтерського учета и контроля в контексте европейской интеграции: Монографія: Житомир-Краматорск: ЧП «Рута», 2005. – С. 246–261.

84. Верига Ю.А., Деньга С.М. Предмет бухгалтерського обліку у суспільно-господарському бутті // Формування ринкової економіки в

452

Україні. Науковий збірник. – Львів: Інтереко. – 2001. – № 7. – С. 118–128.

85. Верига Ю.А., Деньга С.М. Предмет і метод бухгалтерського обліку: погляд на проблему // Розвиток науки про бухгалтерський облік. Доповіді та тези доповідей, виголошені на Міжнародній науковій конференції, 23–24 листопада 2000 р. Вісник № 12. – Житомир: ЖІТІ, 2000. – С. 119–130.

86. Вил Вандер Рэй, Палий В. Управленческий учет. – М.: Инфра, 1997. – 709 с.

87. Виленский П.Л., Лившиц В.Н., Смоляк С.А. Оценка эффективности инвестиционных проектов: Теория и практика. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Дело, 2002. – 888 с.

88. Виханский О.С. Стратегическое управление: Учебник. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Гардарика, 1999. – 296 с.

89. Виханский О.С., Наумов А.И. Менеджмент: Учебник. – М.: Гардарика, 1988. – 528 с.

90. Вовчак О.Д. Особливості аналізу та оцінки ефективності банківської інвестиційної діяльності // Вісник Львівської комерційної академії. Серія економічна. Випуск 16. – Львів: ЛКА. – 2004. – С. 141–147.

91. Выговская Н.Г. Организационное обеспечение внутрихо-зяйственного контроля // Развитие бухгалтерського учета и контроля в контексте европейской интеграции: Монографія. – Житомир–Краматорск: ЧП «Рута», 2005. – С. 318–338.

92. Галіцин В. К. Моделі та технології систем моніторингу в економіці / Автореферат дисертації докт. екон. наук… 08.03.02. – Київський національний економічний університет. – К., 2001. – 30 с.

93. Голікова Н.В. Людський капітал як фактор зростання та розвитку економіки / Автореферат… дис… канд. екон. наук… 08.01.01. – Інститут економічного прогнозування. – К., 2004. – 28 c.

94. Головай Н. Людський капітал в обліково-аналітичній системі підприємства // Концепція розвитку бухгалтерського обліку, аналізу і аудиту в умовах міжнародної інтеграції: Тези доповідей 20–22 квітня 2005 р. Частина 1. – К.: КНТЕУ, 2005. – С. 96–98.

95. Грішнова О., Тертична Л. Економічна природа і значення категорії «людський капітал» // Україна: аспекти праці. – 2003. – № 7. – С. 33–38.

96. Грішнова О.А. Людський капітал: формування в системі освіти і професійної підготовки: Монографія. – К.: Товариство «Знання», КОО, 2001. – 254 с.

97. Грішнова О.А. Людський розвиток: Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2006. – 308 с.

453

98. Гусаков Б.И. Экономическая эффективность инвестиций собственника. – Минск: НПЖ «Финансы, учет, аудит», 1998. – 216 с.

99. Дегтяренко В.Н. Оценка эффективности инвестиционных проектов. – М.: «Экспертное бюро», 1997. – 144 с.

100. Деньга С.М. Аспекти організації управлінського обліку, контролю та аналізу в торгівлі // Розвиток системи обліку, аналізу та аудиту в Україні: традиції, проблеми, перспективи: Збірник тез доповідей учасників 4-ої міжвузівської наукової конференції, присвяченої пам’яті д.е.н., проф., заслуженого діяча науки і техніки О.С. Бородкіна. Додаток до наукового вісника ДАСОА Держкомстату України. – К.: ДАСОА, 2006. – С. 96–99.

101. Деньга С.М. Аспектні характеристики предмета бухгал-терського обліку // Регіональні перспективи, 2001. – № 2–3 (15–16). – С. 33–36.

102. Деньга С.М. Бухгалтерська модель підприємства: генетичний аспект // Збірник тез доповідей 2-ї міжнародної науково-практичної конференції молодих вчених «Економічний і соціальний розвиток України в 21 столітті: національна ідентичність та тенденції глобалізації». – Тернопіль: Економічна думка, 2005. – С. 355–357.

103. Деньга С.М. Генетичний аспект мікроекономічної системи // Фінанси, облік і аудит: Зб. наук. праць. Випуск 9. – К.: КНЕУ, 2007. – С. 186–193.

104. Деньга С.М. Еволюція капіталу // Вісник соціально-еконо-мічних досліджень. Вип. 22. – Одеса: ОДЕУ, 2006. – С. 108–116.

105. Деньга С.М. Екаунтинг ефективності вкладення капіталу в торговельну сферу. Частина 2. Категорії та методологія оцінювання: Монографія. – Полтава: РВЦ ПУСКУ. – 2005. – 301с.

106. Деньга С.М. Інформаційні ресурси як об’єкт обліку // Вісник національного університету водного господарства та природ око-ристування. Збірник наукових праць. Випуск 4 (36). – Економіка. – Частина 3 «Реформування обліку, аналізу і аудиту економічних ресурсів в контексті євроінтеграції». – Рівне, 2006. – С. 130–137.

107. Деньга С.М. Комп’ютеризація обліку на підприємствах різних масштабів та галузей // Менеджмент та підприємництво в Україні: етапи становлення і проблеми розвитку / Вісник Національного університету «Львівська політехніка». – Львів: Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2007. – № 576. – С. 409–414.

108. Деньга С.М. Комп’ютерний облік необоротних активів та МШП у бухгалтерській системі «1С:Підприємство. Версія 7.7» // Концепція розвитку бухгалтерського обліку, аналізу і аудиту в умовах міжнародної інтеграції: Тези доповідей, 20–22 квітня 2005 р.

454

Частина 1. – К.: КНТЕУ, 2005. – С. 87–90.109. Деньга С.М. Контроль організаційної структури комп’ютерної

інформаційної системи бухгалтерського обліку (КІСБО) // Регіональні перспективи. – 2004. – № 3–5 (40–42). – С. 408– 411.

110. Деньга С.М. Концепція комп’ютерної інформаційної підсис-теми контролю та аналізу ефективності вкладення капіталу // Фінанси, облік і аудит: Зб.наук. праць. Спец. випуск / Відп. ред. В.Г. Лінник. – К.: КНЕУ, 2006. – С. 143–156.

111. Деньга С.М. Концепція стратегічного управління ефектив-ністю бізнесу на основі системи збалансованих показників // Фінанси, облік і аудит: Зб. наук. праць. Випуск 10. – К.: КНЕУ, 2007. – С. 241–250.

112. Деньга С.М. Моделі оптимізації в управлінні товарними запасами // Вестник НТУ «ХПИ». Выпуск 24. – 2001. – С. 25–32.

113. Деньга С.М. Національна бухгалтерська звітність і фінансовий облік в країні потребують подальшого удосконалення // Вісник ЖІТІ. – Житомир: ЖІТІ, 1998. – № 8.

114. Деньга С.М. Обгрунтування меж сучасного бухгалтерського обліку // Регіональні перспективи. – 2003. – № 2–3 (27–28). – С. 61–66.

115. Деньга С.М. Організація управлінського обліку в умовах комп’ютеризації // Вісник Хмельницького національного університету. Серія «Економічні науки». – № 6. – Т. 2. – Хмельницький: Хмень-ницький національний університет. – 2007. – С. 129–133.

116. Деньга С.М. Пропозиції щодо викладання економічного аналізу для студентів спеціальності «Облік і аудит» // Удосконалення обліку та аналізу господарської діяльності на основі впровадження нових Положень (стандартів) бухгалтерського обліку В Україні: Тези доповідей міжнар. наук.-практ. конф., 16–18 жовт. 2000 р. – К.: КНЕУ, 2000. – С. 27–31.

117. Деньга С.М. Розвиток бухгалтерського обліку у сучасному світі // Наукові праці Кіровоградського державного технічного університету. Економічні науки. Бухгалтерський облік, аналіз і аудит. Ч. 1. Випуск 4. – Кіровоград, 2003. – С. 162–172.

118. Деньга С.М. Розмежування процесів економічного контролю і аналізу: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «Обліково-аналітичні системи: глобальний і національний аспекти», 16–17 травня 2006 року. – Полтава: РВЦ ПУСКУ, 2006. – Ч. 2. – С. 14–16.

119. Деньга С.М. Склад та структура комп’ютерної інформаційної системи бухгалтерського обліку (КІСБО) // Вісник Львівської комерційної академії. Серія економічна. Випуск 16. – Львів: ЛКА. – 2004. – С. 184–189.

455

120. Деньга С.М. Тенденції та перспективи розвитку бухгал-терського обліку // Проблеми економіки України: Збірник наукових праць. Випуск 9. – Тернопіль: Карт-бланш, 2004. – С. 18–31.

121. Деньга С.М. Теоретичні аспекти економічного аналізу // «Теорія і практика економічного аналізу: сучасний стан, актуальні проблеми та перспективи розвитку»: Матеріали IV міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 35-річчю кафедри економічного аналізу, 10–12 жовтня 2006 р. – Тернопіль: Економічна думка, 2006. – С. 11–13.

122. Деньга С.М. Теоретичні аспекти економічного контролю та аналізу // Матеріали та тексти виступів 6-ї міжнародної наукової конференції «Наукові дослідження в сфері бухгалтерського обліку, контролю та аналізу: теоретико-практичне значення та напрями подальшого розвитку». – Житомир: ЖДТУ, 2007. – С. 416–433.

123. Деньга С.М. Теоретичні аспекти управлінського екаунтингу // Розвиток системи обліку, аналізу та аудиту в Україні: традиції, проблеми, перспективи: Збірник наукових праць Державної академії статистики, обліку та аудиту. – К., 2004. – С. 113–119.

124. Деньга С.М. Торгові знижки (націнки) у товарному обігу торговельного підприємства та питання бухгалтерського обліку // Бухгалтерський облік і аудит. – 1997. – № 11. – С. 29–31.

125. Деньга С.М. Удосконалення інформаційної системи та організації комп’ютерного обліку за програмою «1С:Підприємство. Версія 7.7.» // Проблемы теории и практики учета, аудита, анализа и пути их решения: Материалы Всеукраинской науч.-метод. конф., 3–5 мая 2006 года. – Севастополь: Изд-во СевНТУ, 2006. – С. 202–205.

126. Деньга С.М., Ващенко Н.М. Бухгалтерський облік операцій комерційних банків з цінними паперами: Текст лекцій. – Полтава: РВВ ПКІ, 2001. – 85 с.

127. Деньга С.М., Костяник Н.В. Організація облікової політики в комп’ютерних інформаційних системах // Становлення облікової політики в Україні: Тези доп. Всеукр. наук. конф., 18–19 травня 2007 р. – Тернопіль: Економічна думка, 2007. – С. 88–90.

128. Деньга С.М., Куценко В.А. Еволюція інвестиційної приваб-ливості торговельних підприємств // Наукові праці Кіровоградського національного технічного університету: Економічні науки, вип. 7. Ч. 2. – Кіровоград: КНТУ, 2005. – С. 121–130.

129. Деньга С.М., Куценко В.А. Сутність торговельних доходів // Стан і проблеми трансформації фінансів та економіки регіонів у перехідний період: Наукові праці третьої міжнародної науково-практичної конференції 12 травня 2005 року у Хмельницькому економічному університеті. У 2-х частинах. Ч. 2. – Чернівці: Букрек,

456

2005. – С. 127–130.130. Деньга С.М., Лучко М.Р. Система господарського обліку в

Україні: нове бачення // Науковий вісник Полтавського кооперативного інституту. Серія «Економічні науки», 2000. – № 1. – С. 58–62.

131. Деньга С.М., Філоненко Н.О. Концептуальна модель організації внутрішньогосподарського обліку в торгівлі // Економіка: проблеми теорії та практики. Міжвузівський збірник наукових праць. Випуск 59. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2000. – С. 22–28.

132. Деньга С.М., Фірсова Н.В. Еволюція торговельних витрат // Торгівля і ринок України: Темат. зб. наук. пр. Вип. 17. Т. 2. – Донецьк: Дон ДУЕТ, 2004. – С. 157–170.

133. Деньга С.М., Фірсова Н.В. Сутність і класифікація витрат // М.І. Туган-Барановський – видатний вчений-економіст. Спадщина та новації: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – Донецьк: Дон ДУЕТ, 2005. – Т. 3. – 224 с.

134. Деньга С.Н. Оценка товарных запасов в бухгалтерской отчет-ности // Бизнес Информ. – 1999. – № 7–8. – С. 121–124.

135. Деньга С.Н. Торговые скидки и наценки // Бизнес Информ. – 1998. – № 3. – С. 54–56.

136. Деньга С.Н. Эволюция финансового учета товарных запасов // Актуальные проблемы учета и финансов в организациях потребительской кооперации, других сферах и отраслях. Учет – Аудит – МСФО: Материалы к международной научно-практической конференции, посвященной 175-летию потребительской кооперации России и 50-летию СибУПК, г. Новосибирск, 7–8 апреля 2006 года. – Новосибирск: СибУПК, 2006. – С.46–48.

137. Дикий М.Є. Економічний контроль, його форми і види // Формування ринкової економіки в Україні: Науковий збірник. Спецвипуск 7. – Львів: Інтереко, 2001. – С. 164–172.

138. Добровольский Е., Карабанов Б., Боровков П., Глухов Е. Бюджетирование: шаг за шагом. – С-Пб: Издательский дом «Питер», 2003. – 360 с.

139.Доля В.Т. Экономический анализ: теория, практические методики: Учеб.пособие. – К.: Кондор, 2003. – 208 с.

140. Друри Колин. Введение в управленческий и производственный учет. – М.: Аудит, 1994. – 557с.

141. Економіка підприємств. Т. 1 / За ред. С.Ф. Покропивного. – К.: «Хвиля-Прес», 1995. – 680 с.

142. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. – К.: Видавни-чий центр «Академія», 2000. – 864 с.

143. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 2. – К.: Видавни-чий центр «Академія», 2001. – 848 с.

457

144. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 3. – К.: Видавни-чий центр «Академія», 2002. – 952 с.

145.Економічний аналіз: Навч. посіб. / М.А. Болюх, В.З. Бурчавсь-кий, М.Г. Горбаток, та ін.; За ред. акад. НАНУ, проф. М.Г. Чумаченка. – Вид 2-е, перероб. і доп. – К.: КНЕУ, 2003. – 556 с.

146. Економічний аналіз господарської діяльності / Іващенко В.І., Болюх М.А. – К.: ЗАТ «НІЧЛАВА», 2001. – 204 с.

147. Економічний аналіз і діагностика стану сучасного підприємства: Навч. посіб. – К.: ЦНЛ, 2005. – 400 с.

148. Економічний аналіз: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів спеціальності 7.050106 «Облік і аудит» / За ред. проф. Ф.Ф. Бутинця. – Житомир: ПП «Рута», 2003. – 680 с.

149. Ефимова О.В. Финансовий анализ. – М.: Бухгалтерский учет. –1996. – 320 с.

150. Жданов Б.И. Где в информационной системе живет управ-ленческий учет: //www.1c.ru.

151. Жимиров В.Н. Анализ и оценка инвестиций на предприятии. Автореферат диссерт. канд. эк. наук. – СПб., 1995. – 19 с.

152. Житна І.П., Нескреба А.М. Економічний аналіз господарської діяльності підприємства. – К.: Вища школа, 1992. – 142 с.

153. Завгородній В.П. Автоматизація бухгалтерського обліку, контролю, аналізу та аудиту. – К.: А.С.К., 1998. – 768 с.

154. Завгородній В.П. Бухгалтерський облік і аудит в умовах автоматизованих систем обробки інформації: Автореферет дисерт. … доктора економ. наук … 08.06.04. – К.: КНЕУ, 1998. – 32 с.

155. Закон України «Про електронний цифровий підпис» від 22.05.2003 № 852-ІV // Відомості Верховної Ради. – 2003. – № 36. – С. 276.

156. Закон України «Про електронні документи та електроннийдокументообіг» від 22.05.2003 № 851-IV // Відомості Верховної Ради. – 2003. – № 36. – С. 275.

157. Закон України «Про електронну торгівлю» (Проект від 17.02.2003 № 3114) // Офіційний Web-сайт Верховної Ради України: www.rada.gov.ua.

158. Закон України «Про Загальнодержавну програму «Електронна Україна» на 2005–2012 роки» (Проект) // Портал Фонду «Ін форма-ційне суспільство України» «Інформаційна Україна»: //iu.org.ua/library.

159. Закон України «Про захист інформації в автоматизованих системах» від 05.07.1994 № 80/94-ВР // Відомості Верховної Ради. – 1994. – № 31. – С. 286.

160. Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991 р. // Електронна бібліотека «Юрист-плюс». – К.: ЦКТ, 2000.

458

161. Закон України «Про Національну програму інформатизації» // Відомості Верховної Ради. – 1998. – № 27–28. – С. 181; 2002 р. – № 1. – С 3.

162. Закон України «Про телекомунікації» від 18.11.2003 № 1280-IV // Відомості Верховної Ради. – 2004. – № 12. – С 155.

163. Закон України «Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 № 2664-ІП // Офіційний Web-сайт Верховної Ради України: //zakon.rada.gov.ua.

164. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» // Галицькі контракти. – 1997. – № 26. – С. 36–54.

165. Закон України «Про підприємництво» від 7.02.91 р. // Закони України. – Т. 1. – С. 191–201.

166. Закон України «Про підприємства в Україні» від 27.03.91 р. // Закони України. Т. 1. – С. 310–331.

167. Закон України «Про податок на додану вартість» // Галицькі контракти. – 1997. – № 32 – С. 41–56.

168. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 30.06.99 р. // Галицькі контракти. – 1999. – № 32. – С. 45–57.

169. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. ВР № 996-XIV // Бухгалтерський облік і аудит. – 1999. – № 9. – С. 3–8.

170. Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» / Бухгалтерія. Право. Податки. Консультації. – 2003. – № 19. – С. 22–26.

171. Ивашкевич В.Б., Куликова Л.И. Бухгалтерское дело: Учеб. пособие. – М.: Экономистъ, 2005. – 523 с.

172. Измерение и оценка – ключ к эффективности мирового уровня / Глава из книги Марка Г. Брауна «Сбалансированная система показателей: на маршруте внедрения»: www.intalev.ru.

173. Ильинский И.В. Инвестиции в будущее: образование в инновационном воспроизводстве. – СПб: Изд. СПбУЭФ, 1996. – С. 30.

174. Интеллектуальный капитал // Пер. с англ. / Под ред. Л.Н. Ковалик. – СПб.: Питер, 2001. – 288 с.

175. Информационные технологии бухгалтерского учета / О.П. Ильина. – СПб: Питер, 2001. – 688 с.

176. Івахненко В.М. Курс економічного аналізу: Навч. посіб – К.: Знання-Прес, 2000. – 297 с.

177. Івахненко В.М. Курс економічного аналізу: Навч. посіб. – 5-е вид., випр.і доп. – К.: Знання, 2006. – 261 с.

178. Івахненко В.М. Метод економічного аналізу // Фінанси, облік і

459

аудит: Зб. наук. праць. Спец. вип. / Відп. ред. В.Г. Лінник. – К.: КНЕУ, 2006. – С. 175–178.

179. Івахненко В.М., Горбаток М.І., Льовочкин B.C. Економічний аналіз: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. – К.: КНЕУ, 1999. –176 с.

180. Івахненков С.В. Інформаційні технології в організації бухгал-терського обліку: історія, теорія, перспективи: Наукове видання. – Житомир: АСА, 2001. – 416 с.

181. Івахненков С.В. Організація бухгалтерського обліку в умовах застосування комп’ютерної техніки. Дисертація… канд. економ. наук… 08.06.04 / Національний аграрний унівеситет. – К., 1999. – 169 с.

182. Історія економічної думки: Навчальний посібник / Л.Я. Корнійчук, Н.О. Татаренко та ін. – К., «Фенікс», 1996. – 416 с.

183. Казанцев К.А., Пермяков В.Г. Автоматизация бюджетирования ОАО «Свердловскоблгаз»: www.intalev.ru.

184. Калина А.В., Конева М.И., Ященко В.О. Современный экономический анализ и прогнозирование (микро- и макроуровни): Учеб.-метод. пособ. – 2-е изд. – К.: МАУП, 1998. – 272 с.

185. Калина А.В., Конева М.И., Ященко В.О. Современный эконо-мический анализ и прогнозирование (микро- и макроуровни): Учеб.-метод. пособ. – 3-е изд., перераб. и доп. – К.: МАУП, 2003. – 416 с.

186. Калинина А.В. и др. Современный экономический анализ и прогнозирование. – К.: МАУП, 1997. – 127 с.

187. Калюга Є.В. Фінансово-господарський контроль у системі управління. Київський національний економічний ун-т. – К.: Ельга, 2002. – 355 с.

188. Калюга Є.В. Реформування економічного контролю в Україні (теорія і практика) / Автореферат дисертації докт. екон. наук… 08.06.04. – Київський національний економічний університет. – К., 2002. – 39 с.

189. Капелюшников Р.И. Категория трансакционных издержек: //www.libertarium.ru.

190. Каталог восьмої спеціалізованої виставки та конференції, 6–9 грудня 2005 року «Управління підприємством 2005. Методи, технології, рішення». – К.: Business Line, 2005. – 178 с.

191. Кіндрацька Г.І., Білик М.Г, Загородній АГ. Економічний аналіз: теорія і практика: Підручник / За ред. проф. А.Г.Загороднього. – Львів: «Магнолія Плюс», 2006. – 428 с.

192. Классики менеджмента / Под ред. М. Уорнера / Пер.с англ. и под ред. Ю.Н. Коптуревского. – СПб.: Питер, 2001. – 1168 с.

193. Клемент Росс. Генетические алгоритмы: почему они работают?

460

Когда их применять?: //www.computerra.ru/offline/1999/289/2523.194. Климко С.Г. Формування людського капіталу та механізм його

використання в умовах ринкових перетворень / Автореферат … дис… канд. екон. наук… 08.01.01. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – К., 2004. – 16 c.

195. Ковалёв А.И., Привалов В.П. Анализ финансового состояния предприятия. Издание 2-е, перераб. и доп. – М.: Центр экономики и маркетинга, 1997. – 192 с.

196. Ковалев В.В. Финансовый анализ. Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности. – М.: Финансы и статистика, 1998. – 512 с.

197. Ковальов В.В., Волкова О.М. Анализ хозяйственной деятель-ности: Учебник. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2007. – 424 с.

198.Ковальов В.В. Финансовый анализ: методы и процедуры. – М.: Финансы и статистика, 2001. – 560 с.

199.Ковальчук Т.М. Оперативний економічний аналіз: теорія, методологія, організація: Дис. д-ра екон. наук: 08.06.04 / Інститут аграрної економіки УААН. – К., 2004. – 551 арк.

200. Ковальчук Т.М. Оперативний економічний аналіз: теорія, методологія, організація / Автореферат дисертації докт. екон. наук… 08.06.04. – Інститут аграрної економіки УААН. – К., 2004. – 33 с.

201. Ковальчук Т.М. Оперативний економічний аналіз в управлінні агропромисловим виробництвом. – К.: ІАЕ, 2001. – 520 с.

202. Коноплицкий В.А., Филина А.И. Маркетинг, рынок, финансы. Терминологический словарь-справочник. – К.: «Имэкс», 1992. – 184 с.

203. Контроль і ревізія: Навчальний посібник. Нормативно-практичні матеріали. – Львів: НУ «Львівська політехніка», «Інтелект-Захід», 2001. – 200с.

204. Коркишко М. Процессы и структуры //www.iteam.ru/publications/corporation/section_97/article_3245.

205.Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств: Навч. посіб. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. – 378 с.

206.Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств: Навч. посіб. – 3-вид., перероб і доп. – К.: Т-во Знання», КОО, 2002. – 294 с.

207. Корольов В. Экономическая эффективность и стандарт ISO 9001:2000: //www.spiderproject.ru.

208. Котлер Ф. Основы маркетинга: Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1990. – 736 с.

209. Коуз Р. Фирма, рынок и право / Пер. с англ. – М.: Новое издательство, 2007. – 224 с.

210. Кредитные рейтинги ведущих агентств: //www.K2kapital.com/

461

education/educ20010713.html.211. Крупка Я.Д. Методологічні підходи до оцінки та аналізу

інвестиційної привабливості підприємств // Вісник Львівської комерційної академії. Серія економічна. Випуск 16. – Львів: ЛКА. – 2004. – С. 69–74.

212. Крупка Я.Д. Облік інвестицій. Монографія. – Тернопіль: Економічна думка, 2001. – 302с.

213. Крупка Я.Д. Облік і аналіз інвестиційної діяльності підприємств: методологія та організація: Дис. д-ра екон. наук: 08.06.04 / Тернопільська академія народного господарства. – Тернопіль, 2001. – 419 арк.

214. Кудлай А.В. Управління людським капіталом підприємства / Автореферат… дис… канд. екон. наук… 08.09.01. – Харківський державний економічний університет. – Харків, 2004. – 21 c.

215. Кужельний М.В., Лінник В.Т. Теорія бухгалтерського обліку: Підручник. – К.: КНЕУ, 2001. – 334 с.

216. Кузик Н.П. Система внутрішнього контролю в акціонерному товаристві / Автореферат дисертації канд. екон. наук… 08.06.04. – Національний аграрний університет. – К., 2004. – 25 с.

217. Кузминский А.Н. Теория бухгалтерского учета: Учеб. – К.: Вища шк., 1990. – 311 с.

218. Кузьминський А.М., Кузьминський Ю.А. Теорія бухгал-терського обліку: Підручник. – К.: «Все про бухгалтерський облік», 1999. – 288 с.

219. Курс анализа хозяйственной деятельности / Под ред. С.К. Татура, А.Д. Шеремета: Учебник для эконом. вузов. – М.: Экономика, 1974. – 399 с.

220. Лазаришина І.Д. Економічний аналіз: теорія, методологія, практика: Дис. д-ра екон. наук: 08.06.04 / Тернопільський держ. економічний ун-т. – Т., 2006. – 434 арк.

221. Лазаришина І.Д. Економічний аналіз: історія та тенденції розвитку. – Рівне: УДУВГП, 2002. – 182с.

222. Лазаришина І.Д. Економічний аналіз: теорія, методологія, практика: Автореф. дис... д-ра екон. наук: 08.06.04 / Тернопільський держ. економічний ун-т. – Тернопіль, 2006. – 36с.

223. Лазаришина І.Д. Методологія та організація економічного аналізу / Український держ. ун-т водного господарства та природокористування. – Рівне: УДУВГП, 2004. – 112с.

224. Лазаришина Інна Дмитрівна. Економічний аналіз в Україні: історія, методологія, практика. – Рівне : НУВГП, 2005. – 369 с.

225. Лапыгин Ю. Методы оценки успешности развития органи-зации: //www.spiderproject.ru.

462

226. Ластовецкий В.Е. Учет затрат по факторам производства и центрам ответственности. – М.: Финансы и статистика, 1998. – 76 с.

227.Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналіз суб’єктів господарювання: Монографія. – К.: КНЕУ, 2001. – 387 с.

228. Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналіз сільськогосподарських підприємств: Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2005. – 365 с.

229. Лебедзевич Я.В. Фінансові результати та їх контроль в системі бухгалтерського обліку: методологія і практика: Дис. канд. екон.наук: 08.06.04. – Житомирський інженерно-технологічний ін-т. – Житомир, 2002. – 263 арк.

230. Левицька С.О. Облік, контроль та аналіз діяльності непідприємницьких організацій: Дис. д-ра екон. наук: 08.06.04. – Київський національний економічний ун-т. – К., 2005. – 544 арк.

231. Ловінська Л.Г. Оцінка в сучасній системі бухгалтерського обліку підприємств України: Дис… д-ра екон. наук: 08.00.09. – Л.Г. Ловінська; КНЕУ ім. В.Гетьмана. – К., 2007. – 603 с.

232. Лочан А.А. Система контроля инновационно-инвестиционной деятельности предприятия / Дисс. к.э.н… 08.00.05. – М., 2006. – 180 с.

233. Лучко М.Р. Бухгалтерський облік в умовах інфляції: проблеми теорії та практики. – Тернопіль: Інфотер, 1993. – 36 с.

234. Любенко А.М. Методика і організація контролю в бюджетних установах / Автореферат дисертації канд. екон. наук…08.06.04. – Львівська комерційна академія. – Львів, 2002. – 23 с.

235. Любушин Н.П., Лещева В.Б., Дьякова В.Г. Анализ финансово-экономической деятельности предприятия: Учебник / Под общ. ред. проф. Н.П. Любушина. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003. – 471 с.

236. Люкшинов А.Н. Стратегический менеджмент: учебное пособие для вузов. – М.: ФНИТИ-ДАНА, 2000. – 375 с.

237. Мазаракі А.А. Сучасні проблеми регіонального розвитку торгівлі. – К., 1999. – 118 с.

238. Макаров В.Г. Теория бухгалтерского учета: учеб. 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Финансы и статистика, 1983. – 271 с.

239. Макарова І.В. Вдосконалення оцінки ефективності реальних інвестицій на промислових підприємствах / Автореф. дис. канд. екон. наук … 08.06.01. − Харківський національний економічний універ-ситет. – Харків, 2006. – 18с.

240. Макарова М.В. Інформаційні і мережні технології: оцінка ефективності на макрорівні // Економіка і держава. – 2006. – № 10. – С. 32–37.

241. Макарова М.В. Підходи до оцінки ефективності ін форма-ційних систем компаній // Економіко-математичне моделювання соціально-економічних систем. 36. наук, праць. Вип. 8. – К.: МННЦ

463

ІТІС НАНУ та МОНУ, 2004. – С. 70–85.242. Макарова М.В. Становлення цифрової економіки постіндуст-

ріального суспільства / Дис… д-ра екон.наук: 08.02.02. – К.: Міжнародний науково-навчальний центр інформаційних технологій та систем в освіті, 2006. – 427 с.

243. Макарова М.В. Тенденції розвитку цифрової економіки. – Полтава: РВВ ПУСКУ, 2004. – 206 с.

244. Макконел. Кэмпбел Р., Брю Стенли Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. – К.: Хагард-Демос, 1993. –785 с.

245. Максимова В.Ф. Теоретичні та методологічні засади форму-вання цілісної системи внутрішнього контролю в управлінні промисловим підприємством: Дис… д-ра екон. наук: 08.06.04 / В.Ф. Максимова; КНЕУ ім. В. Гетьмана. – К., 2006. – 444 с.

246. Макфарлэйн Г. ИТ-служба в зеркале сбалансированных показателей // Computerworld. – 2000. – № 42. – С. 23–28.

247. Малюга Н.М. Бухгалтерський облік в Україні: теорія й методологія, перспективи розвитку: Монографія. – Житомир: ЖДТУ, 2005. – 548 с.

248. Малюга Н.М. Шляхи удосконалення оцінки у бухгалтерському обліку. – Житомир: ЖІТІ, 1998. – 490 с.

249. Малюга Н.М. Концепція розвитку бухгалтерського обліку в Україні: теоретико-методологічні основи: Дис. д-ра екон. наук: 08.06.04 / Житомирський держ. технологічний ун-т. – Житомир, 2006. – 539 арк.

250. Малюга Н.М. Оцінка в бухгалтерському обліку: теорія, практика, перспективи (на прикладі підприємств Житомирської області): Дис. канд. екон. наук: 08.06.04. – Житомирський інженерно-технологічний ін-т. – Житомир, 1998. – 218 арк.

251. Маркарьяр Є.А., Герасименко Г.П. Финансовый анализ. – М.: Пригор, 1997. – 233 с.

252. Маркова В.Д., Кузнецова С.А. Стратегический менеджмент: Курс лекций. – М.:ИНФРА. – М; Новосибирск: Сибирское соглашение, 2000. – 288 с.

253. Мартынович А. ТСО, или Как управлять ИТ-затратами // Информационный портал для управленцев Management.com.ua: //www.management.com.ua/ims/ims023.html.

254. Международные стандарты финансовой отчетности: издание на русск.языке. – М.: Аскери-АССА, 1999. – 1136 с.

255. Межов С.И. Совершенствование методов оценки эффектив-ности многопрофильного инвестиционного проекта / Дисс. к.э.н… 08.00.05. – Барнаул, 2005. – 180с.

256. Мельник В.М. Основи економічного аналізу: короткий теоре-

464

тико-методологічний курс: Навч. посіб. – К.: «Кондор», 2003. – 128 с.257. Мертенс А.В. Инвестиции: курс лекций по современной

финансовой теории. – К.: Киевское инвестиционное агентство, 1997. – 416 с.

258. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента. Пер. с англ. – М.: «Дело», 1992. – 702 с.

259. Михайлова Л.І. Формування та розвиток трудових ресурсів як складової капіталу АПК / Автореферат… дис… доктора екон. наук… 08.07.02. – Сумський національний аграрний університет. – Суми. – 2004. – 30 c.

260. Мних Є.В., Буряк П.Ю. Економічний аналіз на промисловому підприємстві: Навч. посіб. – Львів: Світ, 1998. – 208 с.

261. Мних Є.В., Бутко А.Д., Большакова О.Ю., Кравченко Г.О., Никонович Г.І. Аналіз і контроль в системі управління капіталом підприємства / Київський національний торговельно-економічний ун-т / Євген Володимирович Мних (ред.). – К.: КНТЕУ, 2005. – 231 с.

262. Мних Є.В., Ференц І. Економічний аналіз: Навч. посіб. – Л.: Армія України, 2000. – 144 с.

263. Мних Є.В. Економічний аналіз: Підручник: 2-е вид., перероб, і доп. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 472 с.

264. Мних Є.В. Філософія сучасного економічного аналізу // Фінанси, облік і аудит: Зб. наук. праць. Спец. вип. / Відп. ред. В.Г. Лінник. – К.: КНЕУ, 2006. – С. 267–274.

265. Мочерний С. Моделі трансформаційних процесів економіки (теоретико-методологічні аспекти) // Економіка України. – 2000. – № 2. – С. 13–22.

266. Мочерний С.В. Економічна теорія: Посібник для студ. вищих навчальних закладів. – К.: Видавничий центр «Академія», 1999. – 592 с.

267. Мочерний С.В. Основи економічних знань. – К.: Феміна, 1995. – 352 с.

268. Мочерний С.В., Ларіна Я.С., Устенко О.А., Юрій С.І. Економ-мічний енциклопедичний словник: У двох томах. Т. 1. – Львів: Світ, 2005. – 616 с.

269. Мочерний С.В., Ларіна Я.С., Устенко О.А., Юрій С.І. Економ-мічний енциклопедичний словник: У двох томах. Т. 2. – Львів: Світ, 2006. – 568 с.

270. Мурашко В.М., Сторожук Т.М., Мурашко О.В. Контроль і ревізія фінансово-господарської діяльності: Навчальний посібник. – К.: ЦУЛ, 2003. – 311 с.

271. Мэтьюс М.Р., Перера М.Х.Б. Теория бухгалтерского учета: Учебник / Пер.с англ. под ред. Я.В. Соколова, И.А. Смирновой. – М.:

465

Аудит, ЮНИТИ, 1999. – 663 с.272. Наконечний С.І., Терещенко Т.О., Романюк Т.П. Економетрія:

Підручник. – Вид. 4-те, доп. та перероб. – К.: КНЕУ, 2006. – 528 с.273. Наконечний С.І., Терещенко Т.О. Економетрія: Навч.-метод.

посіб. для самост. вивч. дисц. – Вид. 2-ге, без змін. – К.: КНЕУ, 2006. – 192 с.

274. Негашев Е.В. Анализ финансов предприятия в условиях рынка: Учеб. пособие. – М.: Высш. шк., 1997. – 192 с.

275. Николаева С.А. Особенности учета затрат в условиях рынка: система «директ-костинг»: теория и практика. – М.: Финансы и статистика, 1993. – 142 с.

276. Ніколенко С.С. Господарсько-політичний механізм транзитив-них економічних систем // Науковий вісник ПКІ, 2000. – № 1. – С. 3–7.

277. Новикова Т.С. Взаимодействие финансов государства и предприятий: анализ общественной эффективности инвестиционных проектов / Дисс. д.э.н… 08.00.10. – Новосибирск, 2005. – 378 с.

278. Ноздрева Р.Б., Цыгичко Л.И. Маркетинг: как побеждать на рынке. – М.: Финансы и статистика, 1991. – 304 с.

279. Нойман Ф. Методика экономической оценки человеческого капитала // Тезисы докладов международ. науч.-практ. конф. «Государственное управление: трансформационные процессы в современном мире». – Ч. 2. – Мн.: Академия управления при Президенте Республики Беларусь, 2002. – С. 98.

280. Норткотт Д. Принятие инвестиционных решений: Пер. с англ. / Под. ред. А.Н. Шохина. – М.: Банки и биржи, БНИТИ, 1997. – 247 с.

281. Обзор российского рынка CRM-систем по итогам 2006 года: //www.dssconsulting.ru.

282. Олійник О.В. Докторські дисертації українських вчених з проблем економічного аналізу: 1971–2006 рр.: Матеріали та тексти виступів 6-ї міжнародної наукової конференції «Наукові дослідження в сфері бухгалтерського обліку, контролю та аналізу: теоретико-практичне значення та напрями подальшого розвитку». – Житомир: ЖДТУ, 2007. – С. 350–363с.

283. Організація бухгалтерського обліку: Підручник для студентів спеціальності «Облік і аудит» вищих навчальних закладів / За ред. проф. Ф.Ф. Бутинця. – 3-є вид., доп. і перероб. – Житомир: ПП «Рута, 2002. – 592 с.

284. Основи економічної теорії / За ред. С.В. Мочерного. – К.: Видавничий центр «Академія», 1998. – 464 с.

285. Основи наукових досліджень: Навч. посібник / В.В. Сопко. – К.: НМКВО, 1990. – 148 с.

286. Основні показники господарсько-фінансової діяльності

466

підприємств Укоопспілки за 2006 рік. – К.: Центр. Спілка споживчих товариств України Укоопспілка, 2007. – 132 с.

287. Основы бухгалтерского учета. – М.: СП «Триада НТТ», 1992. – 318 с.

288. Остапчук Т.П. Облік і контроль капітальних інвестицій: теорія і практика здійснення: Дис. канд. екон. наук: 08.06.04 / Житомирський держ. технологічний ун-т. – Житомир, 2004. – 249 арк.

289. Павлишенко М. Економічна система чи спосіб виробництва? // Економіка України. – 2000. – № 3. – С. 64–72.

290. Павлюк В.В., Сердюк В.М., Акаєв Ш.М. Контроль і ревізія. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. –196 с.

291. Палагута К.О. Організаційно-методологічні підходи до стратегічного обліку // Розвиток науки про бухгалтерський облік: Збірник текстів доповідей на міжнародній науковій конференції. – Житомир: ЖІТІ, 2000. – С. 155–158.

292. Палий В.Ф., Соколов Я.В. Теория бухгалтерского учета. –М.: Финансы и статистика, 1988. – 280 с.

293. Пересада А.А. Інвестиційний процес в Україні. – К.: Лібра, 1998. – 392 с.

294. Пересада А.А. Основы инвестиционной деятельности. – К.: Либра, 1996. – 344 с.

295. Петухова Н.Н. Инвестиционная привлекательность в системе стоимостной оценки предприятий строительного комплекса / Дисс. к.э.н… 08.00.05. – Ставрополь, 2004. – 180 с.

296. План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій: наказ МФУ від 30.11.99 р. № 291 // Бухгалтерський облік і аудит. – 1999. – № 5. – С. 19–24.

297. Политическая экономия: Учебник для вузов / Медведев В.А., Абалкин Л.И., Ожерельев О.И. и др. – М.: Политиздат, 1988. – 735 с.

298. Положення (стандарти) бухгалтерського обліку, затверджені наказом Міністерства фінансів України від 28.05.1999 р. № 237 // Все про бухгалтерський облік. – № 37 (583) (Спецвипуск 64). – 4/2001. – с. 33–36.

299. Положення про порядок здійснення криптографічного захисту інформації в Україні. Затверджено Указом Президента України від від 22.05.1998 № 505/98 // Офіційний Web-сайт Верховної Ради України: //zakon.rada.gov.ua.

300. Пономаренко С.Ю. Інвестиційна привабливість як фактор розвитку економіки Донецького регіону // Економіка: проблеми теорії та практики: Збірник наукових праць. Випуск 194. В 5 т. Том 5. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2004. – С. 1416–1422.

467

301. Попов Д. Эволюция стратегии развития предприятия: //www.intalev.ru.

302. Постанова Верховної Ради України «Про Рекомендації парламентських слухань з питань розвитку інформаційного суспільства в Україні» № 3175 IV від 1.12.2005) // Офіційний Web-сайт Верховної Ради України: //zakon.rada.gov.ua.

303. Постановка системы управления. – К.: НОУ ДО «Академия менеджмента Инталев», 2006. – 97с.

304. Презентація восьмої спеціалізованої виставки та конференції 6–9 грудня 2005 року «Управління підприємством 2005. Методи, технології, рішення». – К.: Business Line, 2005. – 60 с.

305. Прикина Л.В. Экономический анализ предприятия: Учебник. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002, – 360 с.

306. Примостка Л.О. Аналіз банківської діяльності: сучасні концепції, методи та моделі: Монографія. – К.: КНЕУ, 2002. – 316 с.

307. Примостка Л.О. Аналіз банківської діяльності: теорія і практика / Автореферат дисертації докт. екон. наук… 08.06.04. – Київський національний економічний університет. – К., 2002. – 25с.

308. Примостка Л.О. Аналіз банківської діяльності: теорія і практика: Дис. д-ра екон. наук: 08.06.04 / Київський національний економічний ун-т. - К., 2002. – 481 арк.

309. Приходько Н.С. Проблеми теоретичних основ економічного аналізу // Регіональні перспективи, 2001. – № 2–3 (15–16). – С. 160–161.

310. Прокопенко І.Ф., Ганін В.І., Петряева З.Ф. Курс економічного аналізу: Підручник / За ред. І.Ф. Прокопенка. – Харків: Легас. 2004. – 384 с.

311. Путилова Е.А. Интернет как фактор формирования информационного сообщества: Автореферат дис. на соиск. учен. степ. канд. социол. наук: спец. 22.00.04 / Тюменский государственный университет. – Тюмень, 2004. – 24 с.

312. Пушкар М.С. Тенденції та закономірності розвитку бухгалтерського обліку в Україні (теоретико-методологічні аспекти): Монографія. – Тернопіль: Економічна думка, 1999. – 422 с.

313. Пушкар М.С. Розвиток системи обліку як метрологічної економічної науки: Матеріали та тексти виступів 6-ї міжнародної наукової конференції «Наукові дослідження в сфері бухгалтерського обліку, контролю та аналізу: теоретико-практичне значення та напрями подальшого розвитку». – Житомир: ЖДТУ, 2007. – С. 139–146.

314. Радченко Я.Ю. Знання як стратегічний ресурс сталого економічного розвитку / Автореферат… дис… канд. екон. наук… 08.01.01. – Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна.

468

– Харків, 2004. – 18 c.315. Райан Б. Стратегический учет для руководителя. – М.:

ЮНИТИ, 1998. – 616 с.316. Реинжиниринг корпорации: Манифест революции в бизнеса /

Майкл Хаммер, Джеймс Чампи; пер. с англ. Ю.Е. Корнилович. – М.: Манн, Иванов и Фербер, 2006. – 287 с.

317. Рейтинг инвестиционной привлекательности Украины: //www.biz.km.ua/index.php3?ct2=detail&nid=2227&ct=bnews.

318. Рейтинговые агентства: //www.off-club.com/tolkov/ 96.html.319. Рижиков В.С., Яковенко М.М., Латишева О.В., Дег-

тярьова Ю.В., Щелокова А.Л., Коваленко О.О. Проектний аналіз: Навч. посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 384 с.

320. Рилєєв С.В. Облік і аналіз реальних інвестицій підприємств: управлінський аспект: Дис. канд. екон. наук: 08.06.04 / Київський державний торговельно-економічний ун-т. – К., 2006. – 206 арк.

321. Российский рынок автоматизированных систем управления персоналом на июль 2007 года: //www.dssconsulting.ru.

322. Ру Домінік, Сульє Даніель Управління / Пер. з фр.- К.: Основи, 1995. – 442 с.

323. Руденко Л.В., Подольська В.О., Яріш О.В., Аналіз фінансово- господарської діяльності підприємства. – К.: НМЦ «Укоопосвіта», 2000. – 422 с.

324. Рудых Е. Оценка общей стоимости владения сайтом // Интернет-маркетинг. – 2001. – № 4. – С. 45–49.

325. Русак А.А., Русак В.А., Основы финансового анализа. – Мн.: Выш. шк., 1995. – 229 с.

326. Русак Н.А., Русак В.А., Финансовый анализ субъекта хозяйствования: Справ. пособие. – Мн.: Выш. шк., 1997. – 309 с.

327. Саарепера М.И. Матричное моделирование многоэлементных факторных систем. – М.: Легпромбытиздат, 1990. – 136с.

328. Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия: 2-е изд., перераб. и доп. – Мн: ИП «Экоперспектива», 1998. – 498 с.

329. Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности преді-риятия: 4-е изд., перераб. и доп. – Минск: ООО «Новое знание», 2000. – 688 с.

330. Савицкая Г.В. Теория анализа хозяйственной деятельности. – Минск: Институт современных знаний, 1996. – 250 с.

331. Савицька Г.В. Економічній аналіз діяльності підприємсгва: Навч. посіб. – 2-е вид., випр. і доп. – К.: Знання, 2005. – 662 с.

332. Садков Д., Габидуллин А. Измерение эффективности Интер-нет-бизнеса: индекс ePerformance компании McKinsey // Информа-

469

ционный сайт «Финансы и Экономика в Интернет»: //efinance.cnat.ru/works/stat/statLhtm.

333. Самуэльсон П. Экономика: Пер. с англ. В 2 Т. – М.: Алгон, 1994. – Т. 1. – 333 с., Т. 2. – 415 с.

334. Санта Б. Инновация как средство экономического развития. – М.: Прогресс, 1990. – 573 с.

335. Селищев А.С. Макроекономика. – СПб: «Питер», 2000. – 448 с.336. Сидоренко О. США, Швейцария и Дания возглавили рейтинг

ВЭФ по индексу глобальной конкурентоспособности // Зеркало недели 11–18.11.07 № 42 (671).

337. Система сбалансированных показателей: постановка и автоматизация – К.: НОУ ДО «Академия менеджмента Инталев», 2006. – 103 с.

338. Скирманов В. Восемь компетенций SHL: //www.shl.com.339. Скрипкин К. Экономика информационных систем: от сниже-

ния затрат к повышению отдачи // Директор ИС. – 2003. – № 6. – С. 44–49.

340. Словарь бухгалтера (англо-русский толковый словарь учетно-финансовых терминов): более 1000 слов. Составитель А.А. Семя-новский / Под научн. ред. Т.Б. Криловой. – М.: Финансовая газета, 1993. – 160 с.

341. Соколов Я.В. Основы бухгалтерского учета: Монография. – М.: Финансы и статистика, 2000. – 496 с.

342. Солопов П. Оценка целесообразности инвестиций в ИT // Информационный портал «Корпоративный менеджмент»: //www.cfin.ru/itm/kis/it_investment.shtml.

343. Сопко В. Бухгалтерський облік: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 1998. – 448 с.

344. Сопко В.В. Бухгалтерський облік в управлінні підприємством: Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2006. – 526 с.

345. Сопко В.В. Бухгалтерський облік: наукова сутність та побудова // Регіональні перспективи, 2001. – 2001. – № 2–3 (15–16). – с. 11–19.

346. Сопко В.В. та ін. Облік та аналіз в управлінні підпримством. – К.: Техніка, 1992. – 182 с.

347. Сопко В.В., Завгородній В.П. Організація бухгалтерського обліку, контролю і аналізу. – К.: КНЕУ, 1999. – 223 с.

348. Становлення облікової політики в Україні: Тези доп. Всеукр. наук. конф., 18–19 травня 2007 р. – Тернопіль: Економічна думка, 2007. – 339 с.

349. Статистический словарь / Гл. ред. М.А. Королев. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Финансы и статистика, 1989. – 623 с.

350. Статистичний щорічник України за 2006 рік / Держкомстат

470

України. – К.: Видавництво «Консультант», 2007. – 575 с.351. Степанов Д. Value-Based Management и показатели стоимости:

//d-stepanov.narod.ru.352. Стеців Р.І. Роль визначення суті та змісту економічного аналізу

для оптимізації управлінських рішень // Регіональні перспективи. – 2001. – № 2–3 (15–16). – С. 168–170.

353. Стоун Д. Управленческий учет. – М.: Аудит, ЮНИТИ, 1997. – 520 с.

354. Стоун Д. Управленческий учет: как его использовать для контроля бизнеса: Пер. с англ. / Под ред. Н.А. Эрнашвили. – М.:Аудит, ЮНИТИ, 1997. – 217 с.

355. Структура в кулаке: создание эффективной организации / Г. Минцберг; пер. с англ. / Под ред. Ю.Н. Каптуревского. – СПб.: Питер, 2004. – 512 с.

356. Тарасенко Н.В. Економічний аналіз: Навч. посіб. – Львів: «Новий світ – 2000», 2006. – 344 с.

357. Теория анализа хозяйственной деятельности: Учебник / В.В. Осмоловский, Л.И.Кравченко, Н.А. Русак и др. / Под общ. ред. В.В. Осмоловского. – Мн.: Новое знание, 2001. – 318 с.

358. Теорія економічного аналізу: Навч. посіб. / Т.М. Чебан, Т.А. Калінська, ГО. Дмитрієнко / За ред. проф. В.Є. Труша. – К.: ЦНЛ, 2003. – 214 с.

359. Ткач В.И., Ткач М.В. Управленческий учет: международный опыт. – М.: Финансы и статистика, 1994. – 186 с.

360. Томпсон А.А., Стрикленд В.Дж. Стратегический менеджмент. Искусство разработки и реализации стратеги: Учебник для вузов / Пер. с англ. / Под ред. Зайцева, М.И. Соколовой. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1998. – 576 с.

361. Туган-Барановський М.І. Політична економія: Курс популярний. – К.:Наукова думка, 1994. – 262 с.

362. Указ Президента «Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні» від 31.07.2000 № 928/2000 // Офіційний Web-сайт Верховної Ради України: //zakon.rada.gov.ua/cgi.

363. Україна у міжнародних рейтингах: //www.usb.com.ua/index.php?art=26215341.

364. Управленческий учет (с элементами финансового учета) / Под ред. В.Р. Вандер, В.Ф. Палия. – М.: Инфра-М, 1997. – 415 с.

365. Управленческий учет: Учеб. пособие // Под ред. А.Д. Шеремета. – М.: ФБК- ПРЕСС, 1999. – 480 с.

366. Усач Б.Ф. Контроль і ревізія. 2-е вид., перероб. і доп. – К.: Ін Юре, 1998. – 352 с.

471

367. Усач Б.Ф. Контроль і ревізія: Підручник. – 4-те вид. – К.: Знання-Прес, 2002. – 253 с.

368. Усач Б.Ф. Методологія та організація контролю господарської діяльності підприємств і організацій споживчої кооперації України / Автореферат дисерт. д.е.н. – К.: КНЕУ, 1993. – 43 с.

369. Фатхутдинов Р.А. Разработка управленческого решения: Учебник для вузов. – 2-е изд., доп. – М.: ЗАО «Бизнес-школа «Интел-Синтез», 1998. – 272 с.

370. Фатхутдинов Р.А. Стратегический менеджмент: Учебник для вузов. – 2-е изд., доп. – М.: ЗАО «Бизнес-школа «Интел-синтез», 1998. – 416 с.

371. Федонін О.С., Репіна І.М., Олексик О.І. Потенціал підприємства: формування та оцінка: Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2004. – 316 с.

372. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи К. Экономика: Пер. с англ. – М.: Дело, 1993. – 829 с.

373. Філософія / За ред. Г.А. Зайченко та ін. – К.: Вища школа, 1995. – 455 с.

374. Фінансово-економічний аналіз: Підручник / Буряк П.Ю., Римар М.В., Бець М.Т. та ін. / Під заг. ред. П.Ю. Буряка, М.В. Римара. – К.: ВД «Професіонал», 2004. – 528 с.

375. Фридман М. Капитализм и свобода / Пер. с англ. – М.: Новое издательство, 2006. – 240 с.

376. Хендриксен Э.С., Ван Бреда М.Ф. Теория бухгалтерского учета: Пер. с англ. – М.: Финансы и статистика, 1997. – 576 с.

377. Хорват Петер Сбалансированная система показателей как средство управления предприятием //www.intalev.ru.

378. Хорнгрен Ч.Т., Фостер Дж. Бухгалтерский учет: управлен-ческий аспект: Пер. с англ. / Под ред. Я.В.Соколова. – М.: Финансы и статистика, 1995. – 416 с.

379. Цал-Цалко Ю.С. Фінансова звітність пілприємств та її аналіз: Навч. пос. – 2-е вид., перероб. і доп. – К.: ЦУЛ, 2002. – 360 с.

380. Царенко О.М. Економічний аналіз діяльності підприємств агропромислового комплексу: Навч. посіб. – 2-е вид., перероб. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2006. – 240 с.

381. Цигилик І.І., Кропельницька CO., Мозіль О.І. Економічний аналіз господарської діяльності підприсмства: Навч. посіб. – К.: ЦНЛ, 2004. – 123 с.

382. Цьомпа Павло Нариси економетрії і побудована на національній політекономії теорія бухгалтерського обліку / Пер. з нім. – Львів: Каменяр, 2001. – 223 с.

383. Черняк В.В. Автоматизированная оценка инвестиционной

472

привлекательности инновационных проектов / Дисс. к.т.н… 05.13.06. – Санкт-Петербург, 2004. – 185 с.

384. Чечевицына Л.М. Анализ финансово-хозяйственной деятельности: Учеб. пособ. / Л.М. Чечевицына, И.М. Чуев. – 3-е изд., доп. и перераб. – Ростов-на Дону: Феникс, 2006. – 384 с.

385. Чигринська О.С., Власюк Т.М. Теорія економічного аналізу: Навч. посіб. – К.: ЦНЛ, 2006. – 232 с.

386. Швець В.Г. Теорія бухгалтерського обліку: Навч. посібник. – К.: «Знання-Прес», 2003. – 216 с.

387. Шевчук В.О. Контроль господарських систем в суспільстві з перехідною економікою: Проблеми теорії, організації, методології: Монографія. – К.: КДТЕУ, 1998. – 371 с.

388. Шевчук В.О. Контроль господарських систем в суспільстві з перехідною економікою: Дис. д-ра екон. наук: 08.06.04. – Київський державний торговельно-економічний ун-т. – К., 1999. – 528 арк.

389. Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С. Методика комплексного анализа хозяйственной деятельности. – М.: Экономика, 1980. – 232с.

390. Шерстюк О.Л. Контрольно-аналітичні аспекти оцінки інвестиційної привабливості торговельних підприємств. Автореф. дис. канд. екон. наук. 08.06.04. – К.: КНТЕУ, 2003. – 25 с.

391. Шершньова З.Є., Оборська С.В. Стратегічне управління: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 1999. – 384 с.

392. Шигун М.М. Господарський контроль і бухгалтерський облік: предмет і об’єкти // Розвиток науки про бухгалтерський облік: Збірник текстів доповідей на міжнародній науковій конференції. – Житомир: ЖІТІ, 2000. – С. 240–243.

393. Шим Джей К., Сигел Джон Г. Методы управления стоимостью и анализ затрат: Пер. с англ. – М.: Информационно-издательский дом «Филинь», 1996. – 344 с.

394. Шкарабан С.І. Основи оперативного економічного аналізу. – Львів: Вид-во при ЛДУ об’єднання «Вища школа», 1988. – 136 с.

395. Шкурко А.В. Контроль в информационном обществе / Дисс. канд. социолог. наук… 22.00.06. – Нижний Новгород, 2004. – 180 с.

396. Шкурупій О.В. Людський капітал та його похідні категорії // Науковий вісник Полтавського університету споживчої кооперації України: РВВ ПУСКУ. – 2005. – № 1(15). – С. 17–25.

397. Шульженко Л.Є. Удосконалення аналізу фінансового стану фармацевтичних установ / Автореферат дисертації канд. екон. наук… 08.06.04. – Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля. – Луганськ, 2005. – 22 с.

398. Эддоус М. Методы принятия решений. – М.: ЮНИТИ, 1997. – 590 с.

473

399. Экономическая теория (политэкономия): Учебник / Под общей ред. акад. В.И. Видяпина, акад. Г.П. Журавлевой. – М., 1997. – 460 с.

400.Экономический анализ хозяйственной деятельности / Под ред. А.Д. Шеремета. – М.: «Экономика», 1979. – 376 с.

401.Экономический анализ: Учебник / Под общ. ред. Л.Т. Гиляровской. – 2-е изд., доп. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003. – 615 с.

402.Экономический образ мышления. – Пер. с англ. – М.: «Каталаксия», 1997. – 704 с.

403. Яругова А. Управленческий учет: Опыт экономически разви-тых стран: Пер. с польск. / Под ред. Я.В. Соколова. – М.: Финансы и статистика, 1991. – 240 с.

404. Edvinsson, L. Some perspectives on intangibles and intellectual capital 2000. Journal of Intellectual Capital. Vol. 1. Number 1, 2000, pp. 12—16.

405. Капелюшников Р.И. Право собственности (очерк современной теории) // http://www.strana-oz.ru/?numid=21&article=979

406. The economics of property rights. Ed. by Furubotn E.G., Pejovich S. (Cambridge, 1974), p. 3.

407. Деньга С.М. Організаційні структури як основа системи контролю підприємства // Актуальні проблеми економіки. – 2008. – № 4 (82). – С. 235–242

408. Honore A. M. “Ownership”. In Oxford essays in jurisprundence. Ed. by Guest A.W. (Oxford, 1961), p. 112–128.

409. Thurow L. Investment in Human Capital. Belmont, 1970. – P. 104.410. Machlup F. The Economics of Informations and Human Capital.

Princeton: Princeton University Press, 1984. – P. 419.411. Кендрик Дж. Совокупный капитал США и его формирование.

– М.: Прогресс, 1978. – 275 с. 412. Пашко Л.А. Людські ресурси у сфері державного управління:

теоретико-методологічні засади оцінювання / Національна академія держ. управління при Президентові України. – К.: НАДУ, 2005. – 236 с.

413. Астахова Т., Толкачева Е. Человеческий ресурс и челове-ческий капитал: разница понятий или подходов управления? // http://consulting.ru/248191.

414. Дмитриева А.В. Британская система профессиональных квали-фикаций // http://www.grsu.by/cforum/index.php?topic=38.0

415. Sveiby K.E. Methods for Measuring Intangible Assets//Available Online. – April 2004. – p.p. 24–28.

416. Багдасаров Михаил Иванович Интеллектуальный капитал в системе корпоративных отношений / Автореферат… канд. cоциол. Наук… 22.00.03. – Российская Академия Наук. – Москва, 2008. – 28 с.

474

417. Skandia Insurance Company (1995-2000) Visualizing Intellectual Capital in Skandia: Supplemenst to Skandia Annual Reports 1994–2000 Skandia Insurance Company, Stockholm, Sweden. Available on line: Ccылка: http://www.skandia.com.

418. Багов В.П., Селезнев Е.Н., Ступаков В.С. Управление интел-лектуальным капиталом. Учебное пособие для ВУЗов. – М.: Камерон, 2006. – 243 с.

419. Coase R.H. The nature of the firm. – «Economica», 1937, v. 4, № 5.

420. Chueng S.N. S. Structure of a contract and the theory of non-exclusive resources. – In: The economics of property rights. Ed. by Furuboth E.G., Pejovich S., Cambridge, 1974.

421. North D.C. Transaction costs, institutions, and economic history. – «Journal of Institutional and Theoretical Economics», 1984, v. 140, № 1.

422. Ситник В.Ф. та ін. Основи інформаційних систем: Навч. посібник. – вид. 2-ге, перероб. і доп. / В.Ф. Ситник, Т.А. Писаревська, Н.В. Єрьоміна, О.С.Краєва; За ред. В.Ф. Ситника. – К.: КНЕУ, 2001. – 420 с.

423. http://www.glossary.ru/offer.htm.424. Психогенетика: электронный учебник // http://www.ido.edu.ru.425. Егоров М.С., Марютина Т.М. Развитие как предмет генетики //

Вопросы психологии, 1992. – № 56. – С. 515.426. Либерзон В. Управление проектами – понятия и процессы //

http://www.devbusiness.ru/development/pm.htm.427. Згуровський М.З. Україна у глобальних вимірах сталого

розвитку// http://www.dt.ua/3000/3100/3397.428. http://www.heritage.org.429. http://www.yale.edu/esi.430. http://www.en.wikipedia.org.431. Клипа Т.В. Оценка и управление конкурентоспособностью

промышленного предприятия // http://www.intalev.ru.432. Лысковский В. Бюджетирование в 10 схемах //

http://www.iteam.ru/publications/finances/section_11/article_1928.433. Деньга С.М. Сутність і класифікація інвестицій // Наукові

праці Кіровоградського державного технічного університету. Економічні науки. Випуск 12. – Частина 2. – Кіровоград, 2007. – С. 176–185.

434. Деньга С.М. Організація облікової політики в в умовах комп’ютеризації різних видів обліку // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія «Економічна наука». Спецвипуск 22. Частина 2. – Ужород, 2007. – С. 158–163.

435. Корнеев С.В. Системы поддержки принятия решений в бизнесе // http://www.management.com.ua/ims/ims096.html.

475

436. Таблица сравнений // http://www.spiderproject.com/info/sp/difference.php.

437. Толкач В. Balanced Scorecard – взгляд в будущее // http://www.management.com.ua.

438. Деньга С.М. Концепция развития учетных систем предприятий в условиях информационного общества // Science and studies of accounting and finance: problems and perspectives / Proceedings of the sixth international scientific conference 24 of October, 2008, dedicated to 40 anniversary of the Department of Accounting and Finance of Lithuanian University of Agriculture. – Akademija, Kaunas region, Lithuania, 2008. – № 1(6). – P. 23– 27.

439. Деньга С.М. Розмежування доступу користувачів до інформаційних ресурсів та функцій системи як засіб захисту інформації // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Структурні зміни в економіці та освіті під впливом інформаційно-комунікаційних технологій». – Полтава: РВВ ПУСКУ, 2008. – С. 16–17.

440. Деньга С.М. Джерела і чинники ефективності вкладення капіталу // Економіка: проблеми теорії та практики. Міжвузівський збірник наукових праць. Випуск 242. Том ІІІ. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2008. – С. 577–587.

476