||ластЁ ац!ональна 8каугська $рган!аац!я

}кра}нэ*

!-|рограп'а уп}стРЁтя'пРФБА

[!ерев|рний листок на стугп!нь*ко6а/8!рлиц!

[',-'-,#*#**в,*. *. .-**

?" €4. |а^ €€о:ца {е.-аёе-ец

Релігійна обрядовість Різдвяного циклу свят Мета проекту підготувати матеріал про історичний розвиток

українських народних традицій святкування Різдвяних свят під впливом християнства. Ця тема є важливою, оскільки Різдвяні свята на даний час є одними з найбагатших на традиції. Проте, ці традиції починають швидко відмирати, бо молодь не цікавиться ними. Також часто є не розуміння походження традицій, та як українська культура формувалась під різними впливами.

Для підготовки проекту мною була опрацьовані літературні джерела: Килимник Степан «Український рік». том 1, книги «Українське Різдво», «Традиції надвечір’я Христового Різдва», «Українські звичаї та традиції», а також інформацію з Інтернету. Результатом роботи було написання статті «Від Різдва до Йордану-Водохреща», яка була подана до журналу «Пластовий шлях» про Вифлеємський Вогонь Миру. На даний час стаття не вийшла друком, бо не вийшов даний номер журналу. Проте, інформація, яка була опрацьована, була використана для прочитання гутірки про традиції Різдвяних свят на станичній Різдвяній свічечці та використана при підготовці курінного вертепу куреня ім. Є. Коновальця. Нижче наводжу матеріали статті та фото з вертепу.

Текст статті є витягом із вже готового до друку номера журналу

«Пластовий Шлях» (див. проект В). Матеріали цієї статті можна використовувати для друку лише за згодою автора.

Особа, що перевіряла проект: ст. пл. Оля Свідзинська Дата зголошення проекту: 20.11.2009 р. Б. Дата реалізації проекту: 10.01.2010 р. Б. Дата перевірки проекту: 10.01.2010 р. Б.

28

вифлеємський вогонь

У святкуванні Різдва деякі народи і досі збері-гають свої давні поганські звичаї, які тісно пере-плелися з християнськими. Святкування Різдва в Україні є яскравим прикладом поєднання давніх традицій із християнськими звичаями. Слід зау-важити, що саме напередодні Різдва відбувається передача Вифлеємського Вогню Миру, який зго-дом освітлює наші домівки на Свят-Вечір і протя-гом всіх Різдвяних свят. Розмаїття традицій, їх зна-чення ми коротко опишемо у цій статті.

Зима. Вона приносить нам стільки несподіва-нок, як ніяка інша пора року. Мабуть, саме взим-ку дуже багато свят, зокрема тих, що їх люблять діти і молодь. Це свята Миколая, Андрія, Катери-ни та багато інших. Але найважливіше місце за-ймає різдвяний цикл свят, який триває від 6 січ-ня до 19 січня.

Різдво Христове – це прихід Божого Сина на землю для спасіння людства. Ця подія започат-кувала нову християнську добу. Це стало першим кроком до примирення людини з Богом, дало змо-гу перемогти темряву, що панує у нашому світі, тобто гріх.

Звичайно, як до будь-якої події, до Різдва по-трібно ретельно підготуватись. Все це починаєть-ся з посту, який триває сорок днів до 6 січня включ-но і готує людей до того, щоб гідно, в любові і по-шані зустріти прихід Дитятка Божого – Ісуса. Отже, різдвяний піст – це підготовка до народження Ме-

сії, який завітає до наших домівок, церков, народу, а також, звичайно, і до наших сердець.

Різдвяний цикл відкриває Свят-Вечір. Приготу-вання до такого важливого дійства несе з собою багато-перебагато клопотів. Саме на Свят-Вечір народжується Месія і на небі з’являється зоря яскрава-яскрава, яка вістить всьому світу про цю радісну подію. Перш за все господиня прибирає в оселі та оздоблює її. Головною прикрасою Різдва є ялинка, хоча ця традиція запозичена в Німеччині, а в давнину українці прикрашали свої оселі лише дідухом і сіном, дбаючи про навколишню приро-ду і не нищачи дерев.

Найбільше часу, сил і тепла господиня приділяє приготуванню Святої Вечері. Хоча страви пісні, їх є багато, бо налічують аж дванадцять традиційних страв – на честь дванадцяти апостолів. Основни-ми є кутя, вареники, голубці, узвар, борщ, вушка з грибами, підливка (мачанка), кисіль, рибні стра-ви, горох, капуста тощо.

Кутя – найголовніша страва, з якою почина-ють та закінчують Святу Вечерю. Готують її з ва-реної пшениці, маку та меду. Пшениця символі-зує вічність, мед – вічне щастя святих у небі. Та-кож у наш час багато господинь додають до куті горіхи, родзинки…

Вареники на Свят-Вечір особливо смачні, бо готуються з різних начинок: картопля, квашена капуста, а також пшоно. Звичайно, кожна госпо-диня знає свої рецепти до Свят-Вечірнього столу.

від різдва до йорданУ-водохреща

29

вифлеємський вогонь

Важливе місце посідає дідух — перший сніп з цьогорічного урожаю, переплетений перевеслом (тепер вживають і нитки), що має форму дерева життя. Зайшовши до хати з дідухом у руках, господар вітається з присутніми та віншує їх. Побажавши усім щастя і здоров’я на весь рік, він ставить дідуха на покутті чи на столі. Це не лише окраса хати. Він символізує врожай та достаток, а також є символом .пошани предків. Тому перед дідухом кладуть кутю (коливо) і узвар для покійних. Наші предки-погани вірили, що під час зимового святкового циклу душі померлих приходять додому, і від того, наскільки ввічливо їх прийняти, залежить доля всієї родини і господарки на наступний рік.

Господар кладе на стіл під скатертину сіно, що символізує добробут, стелить солому на долівку, на згадку про Матір Божу, яка породила Христа у вертепі на сіні. І, звичайно, на чотири кути мати кладе часник, щоб відігнати всі злі сили.

І от усе готове. На небі сходить перша зірка. Батько засвічує свічку на столі. Вся родина, помо-лившись, сідає до столу, святково вбрана. Вечерю починають кутею. Першим її споживає господар, а потім уся сім’я. Наші предки вважали, що дуже до-бре, коли на цей час до господи завітає стороння людина, бо гість приносить щастя в дім.

Наступного дня всі християни починають день Різдва Христового з відвідин церкви, де правиться Велике Повечір’я з чудовим співом «З нами Бог», Утреня і свята Літургія. Опісля, зазвичай, віруючі

мають різдвяний обід, на якому присутні вже не лише пісні страви, а й скоромні, тому що піст уже завершився і з приходом Месії настає для всіх радість.

По Святій Вечері вся родина співає колядки, вітаючи так новонароджене Немовля. Колядки також заміняють усі традиційні пісні в церкві після богослужень.

За традицією староукраїнських величальних пі-сень багато колядок містять звернення до певної особи сім’ї: господаря, господині, а також їхніх ді-тей – хлопця чи дівчини. У такі колядки підставля-ється ім’я особи, про яку співається.

Якщо колядки ділити на види щодо змісту, то вони надзвичайно різноманітні, але умовно їх можна поділити на кілька груп, а саме: колядки і щедрівки з хліборобськими, мисливськими, вій-ськовими, казково-фантастичними, любовними та біблійно-релігійними мотивами. Багато з цих груп містять у собі також дохристиянські образи.

Отже, колядка – це невеличка співана розповідь про життя людини, величальна пісня, яка містить побажання господарям, а також розповідає про народження Христа. Колядують як хлопці, так і дівчата, ходячи від хати до хати і бажаючи господарям цього дому і його сім’ї усіх гараздів на цілий довгий рік.

Молодь також бере участь у вертепах, у яких розповідають про народження Ісуса Христа, розігруючи при цьому своєрідну виставу. Переодягнені, вони ходять від хати до хати,

30

вифлеємський вогонь

співають колядки і віншують господарів.Досить поширена традиція у Західній Україні

– коляда старших людей, що належать до церковного братства. Спершу такий гурт іде з колядою до священика, а потім до односельців. У 20-30-х роках XX століття були поширені коляди як благодійні збірки коштів на різні цілі: на школу, читальню, Пласт тощо.

Різдво – це свято для великих і малих, старих і молодих, багатих і бідних, бо Немовлятко Ісусик не обминає жодної людської оселі і залишає там свій слід. Впродовж сорока днів люди вітають один одного словами: ”Христос Рождається!” – ”Славімо Його!”.

Маланки і Василя. За тиждень після Різдва український народ святкує Новий Рік за старим стилем. Також на цей день випадає святого Василія.

Як на Свят-Вечір, так і напередодні Нового року, тобто 13 січня, готують святкову вечерю, яку в народі величають Щедрою. Страви на цей вечір не є пісними.

На Щедрий вечір хлопці зазвичай водять “козу”. Це збиралося до десяти хлопців, серед яких є “кіт” з торбою, який просить сало. Ходять з “козою” лише як смеркне. Коза символізує річний хліборобський цикл, смерть і народження сонця, що й відображається у сценці, яку демонструють хлопці; щоправда, водіння «кози» вже давно набуло жартівливого характеру.

Окрім водіння «кози» проводять також обрядові ігри з масками – “Маланки”. Є парубоча і дівоча “Маланка”.

Парубоча “Маланка”. За “Маланку” вибирається парубок, що вміє всілякі “штуки викидати” – добре жартує. Але “Маланка” сама не ходить. Почет неабиякий: орач з чепігами від плуга, сівач з сівнею через плече, дід з гарапником, ведмідь, коза, журавель, циган, циганка, чорт з

ріжками. Все це – в кожухах догори вовною, в машкарах, в лахмітті, підмальоване білою глиною, змащене сажею, з клоччя зроблені бороди, вуса, патли… Одним словом – хто як зумів!

Кожен з почоту виконує якусь роль. Ходить “Маланка” не у всі хати, а лише в ті, де збираються дівчата. І тоді вже сипляться жарти, лунають співи, хлопці кепкують з дівчат, а дівчата з хлопців.

Дівоча “Маланка” має п о в а ж н і ш и й х а р а к т е р . Дівчата вибирають з-поміж себе найкращу і одягають її “молодою”. Друга з дівчат убирається за молодого, що

зветься Василем. Вся дівоча ватага іменується дружками.

Дівчата з “Василем та Маланкою” до хати не заходять – щедрують під вікном. Як защедрують, то господар дає “Маланці” “на вінок” гроші.

Хоч дівчата і самі з “Маланкою” ходять, і парубочу “Маланку” частують вечерею, проте знаходять час поворожити. Незважаючи на те, що це поганські обряди, в народі їх популярність не зменшується.

Ворожать переважно так само, як на свято Андрія. Це переважно ворожіння про шлюб, тому дівчата намагаються отримати відповідь на чотири питання: чекати у Новому році шлюб чи смерть; якщо шлюб – то куди; хто буде чоловіком; чи буде шлюб щасливим.

Поширеним прийомом ворожінь було слухання різних звуків: гавкоту собак, луни, людських голосів, які трактувались у негативному чи позитивному плані.

Також у багатьох місцевостях відповідь на питання про шлюб давала вишнева гілка, поставлена в день Катерини у воду на покутті. Якщо вона розквітала до Нового року, то це вважалося хорошою ознакою.

Чимало різноманітних обрядів пов’язані зі святом Василя. Виразний аграрно-магічний зміст носить обряд засівання. Ще вдосвіта по селу ходять посівальники – хлопчики семи – чотирнадцяти років. В руках вони носять торбинки або рукавиці, наповнені зерном. Спершу засівають у себе вдома – «обсипають щастям», а потім у всіх інших. Заходячи до хати, посипальники здійснюють символічне посівання, говорячи при цьому: «Сію, сію, посіваю, з Новим Роком Вас вітаю! На щастя, на здоров’я, на Новий рік! Щоб краще родило, як торік. Жито, пшениця, горох, сочевиця! Коноплі до стелі, а льон по коліна! Щоб хрещена голова не боліла!»

31

вифлеємський вогонь

Перший посівальник на Новий рік звичайно бу-ває і першим «полазником» – приносить до хати щастя. За народним віруванням, дівчата щастя до хати не приносять, тому й посівати дівчатам не годиться.

Зерно після посівальника збирають і віддають курям – «щоб добре неслися».

Зі спостережень за природою у різдвяно-новорічний час випливає багато народних при-кмет, з яких можемо тут навести кілька найха-рактерніших:

Якщо ніч проти Нового року тиха і ясна, буде щасливий рік не тільки для людей, а й для худоби.

Якщо сонце весело зійде, весь рік буде щасли-вий, а особливо добрий буде врожай садовини.

Якщо іній рясно вкриває всі дерева, буде вро-жай на збіжжя.

Якщо частина неба закрита на Новий рік хма-рами, в тій стороні буде урожай збіжжя – звідти треба сподіватися щастя.

Сніг випаде в цей день – щасливий рік буде.Празник Господнього Богоявлення відображає

одну з найглибших правд нашої віри – Таїнство Пресвятої Трійці. Друга подія – Хрещення Ісуса Христа – має не менш важливе значення, бо піс-ля хрещення Ісус Христос розпочинає свою при-людну проповідницьку працю, яка має заверши-тись відкупленням людства через страту Господа на хресті. І саме ці дві події ми святкуємо 19 січ-ня. Напередодні Водохрещів святкуємо «Голодну кутю», або другий Свят-Вечір. У цей день віруючі люди нічого не їдять – постять. Сідають вечеря-ти, коли вже засяє вечірня зоря. Страви на столі пісні, як і на Свят-Вечір. Вечеря розпочинається молитвою, а опісля споживанням води, освяче-ної в храмі під час Великого Водосвяття.

В цей вечір на Галичині діти щедрують. Але тра-диція ця не всюди однакова, бо на Львівщині, ще-друвати ходять дівчата, на Чортківщині дівчата, навпаки, сидять вдома і чекають на щедрівників-хлопців. А хлопці щедрувати йдуть лише під вікно тієї хати, де є доросла дівчина.

Наступного дня після Святої Літургії теж відбу-вається Йорданське Водосвяття. В деяких місце-востях, як і в давнину, воду святять на річці або ін-шій водоймі. Після водосвяття священик благо-словляє людей освяченою водою. Вони набира-ють її у посуд і несуть до домівок, щоб за снідан-ком скуштувати свяченої води.

Від найдавніших часів християнська Церква вважає освячену йорданську воду за велику свя-тість. Її бережуть цілий рік, ласкаво називаючи «водичкою-йорданичкою». Ця вода має силу очи-щувати і зцілювати душу й тіло людини. Ще перед обідом господар окроплює оселю, щоб обмина-ло всяке нещастя і гарно велося в домі.

В місцевостях понад Дніпром було колись чи-мало вірувань та прикмет, пов’язаних з «Йордан-

ню». Якщо на Водохреща день ясний, сонячний, то хліба в даному році будуть чисті, а якщо по-нурий, небо вкрите хмарами – у хлібі буде бага-то «сажки».

Попіл після різдвяних свят не можна зберіга-ти ні в хаті, ні в дворі, бо «буде пожежа»; ввечері на Водохреща його треба винести на річку і ви-сипати на лід.

У цей день в деяких місцевостях вітають один одного словами: «Христос Хрещається!» – «В річ-ці Йордані!».

Після Йордану ми згадуємо про Івана Хрести-теля, оскільки саме він охрестив Ісуса Христа. На цьому й завершується Різдвяний цикл свят, але ми ще продовжуємо вітатися словами: «Христос Рождається! – Славімо Його!» аж до 14 лютого – навечір’я Стрітення Господнього.

Ось такі багаті українські різдвяні традиції. Як бачимо, вони увібрали себе весь колорит україн-ських народних вірувань, а наш мудрий народ зу-мів поєднати їх з церковними традиціями і хрис-тиянською вірою. Все це робить Різдвяний цикл веселим і цікавим, що весь час нагадує про ра-дісну подію, яку ми святкуємо в цю пору, – наро-дження Божого Дитяти.

пл. розв. Тарас Садовий

Міські змагання з техніки туризму «Кубок Голубєва»

Для популяризації туризму та здорового способу життя серед молоді міста було зорганізовано відкриті міські змагання з техніки пішохідного туризму присвячені пам’яті В. Ф. Голубєва. Місцевого альпініста, засновника першої в місті секції по туризму та альпінізму «Вертикаль». Також важливим елементом змагань було поширення відомостей про цього альпініста, як одну з визначних постатей міста.

Проект було проведено спільно з міським відділом освіти, місцевою туристичною секцією «Вертикаль», станицею Миколаїв. Ініціаторами змагань були станиці Новий Розділ – головним відповідальним був я та Миколаїв – пл. сен. Богдан Іваницький, ЧМ. При підготовці змагань було зроблено наступне: розроблено положення змагань, яке після подання в міський відділ освіти було прийнято до розгляду після чого відділ освіти та туристична секція долучились до проведення змагань. Співпраця з відділом освіти дала можливість ефективно провести рекламу змагань серед молоді – це школи, гімназія, ліцеї міста. Керівники туристичної секції «Вертикаль» ввійшли до складу суддівської колегії. Головна відповідальність за організацію змагань покладалась на відповідальних осіб від Пласту. Для забезпечення змагань необхідним спорядженням було проведено домовленості з проводом станиць Новий Розділ, Миколаїв та керівництвом БДЮТ де діє тур секція «Вертикаль». Попередньо проводились тренування для всіх оголошених команд. Тренування проходили протягом місяця перед змаганнями двічі в тиждень.

Сама акція тривала два дні і проводилась відповідно до того як переводяться пластові акції. З членів Пласту було зорганізовано провід: комендант – пл. сен. Богдан Іваницький, ЧМ, бунчужний – пл. розв. Тарас Садовий, писар та інші відповідальні особи. Акція мала відкриття, програму та закриття. Нижче є наведено положення про проведення змагань, де описано коротко і програму змагань і їх мету і інші деталі. В перший день було проведено змагання х техніки туризму (в положенні відбулись зміни, про які всі учасники були вчасно повідомлені), наступного дня лисячий біг, після якого оголошення результатів і ватра на історично-краєзнавчу тематику.

При підготовці і проведенні проекту мною було виконано таку роботу: участь в розробці програми змагань, положення, співпраця з відділом освіти для поширення інформації про змагання серед молоді міста через школи і інші навчальні заклади. Збір та опрацювання зголошень від команд. Після цього разом з туристичним гуртком організовував для всіх команд тренування. Під час підготовки акції відповідав за забезпечення спорядженням, для чого співпрацював з проводами станиць Нового Роздолу, Миколаєва, також з БДЮТ. Разом із суддівською колегією, до складу якої були запрошені професійні туристи, які проживають в містах Новий Розділ та Миколаїв, було розроблено регламент змагань.

Підчас переведення змагань виконував функції бунчужного, організовував виконання програми, відповідав за розподіл команд, слідкував, що все виконувалось вчасно.

В змаганнях взяли участь 72 учасника з міст Новий Розділ та Миколаї, були представлені як пластові команди так і команди з навчальних закладів. Детальний список команд які брали участь в змаганнях (копії зголошень), копію положення про змагання, копію протоколу змагань додаю в окремому файлі на диску. Декілька фото з акції наводжу нижче.

Особа, що перевіряла проект: пл. сен. Богдан Іваницький Дата зголошення проекту: 30.01.2008 р. Б. Дата реалізації проекту: 5-6.04.2008 р. Б. Дата перевірки проекту: 25.04.2008 р. Б.

Українське мистецтво Святий Миколай

Свято Миколая було організовано для дітей міста. Мета цього заходу зорганізувати свято для потребуючих дітей міста, які належать до багатодітних родин, дітей сиріт. При проведенні свята використовувались ігрові елементи, що зробили його цікавим. Такий спосіб проведення дав змогу дітям бути активними учасниками дійства, а не пасивними глядачами. Проект був організований спільно із третьопробником із мого юнацького гуртка пл. розв. Петром Садовим, зараз пл. скоб-гребець.

Підготовка свята проводилась в декілька етапів: пошук дітей, які б підпадали під вищеописані категорії та запрошення їх до участі в святі, пошук спонсорів і збір відповідної кількості подарунків, підбір ігор та підготовка сценки за участю святого Миколая.

При підготовці проекту я відповідав за підбір відповідних ігор, легенд пошук спонсорів і збір подарунків. Друг Петро займався пошуком та запрошенням дітей, також частиною подарунків, а саме книжки,

розмальовки. Організацією сценки займались спільно. Пошук дітей відбувався за інформацією отриманою в міському відділі

реєстрації соціально захищених сімей. Для цього було написано відповідного листа від станиці, з проханням надати дані про дітей відповідних категорій. Після цього формувались списки за якими запрошували дітей. Запрошення були оформлені таким чино, що дітям було запропоновано написати листи до святого Миколая, написані листи діти кидали у спеціальну скриньку в своїй школі, якою за попередньою домовленістю опікувався завуч. Всі листи написані дітьми були прочитані і на основі цього святий Миколай спілкувався з дітьми.

За подарунками ми звернулись до спонсорів – це місцеві підприємці, власники магазинів. У зборі подарунків також посприяла міська влада, яка написала лист звернення до міських підприємців. Серед зібраних подарунків

були солодощі, фрукти, книги для дітей різного віку. Участь в цьому святі брали діти віком молодшої школи. Після збору подарунків з них сформували подарункові набори, які згодом отримували діти. Найцікавішим елементом свята були забавки для дітей та сценка за участю святого Миколая, яку в ролях розіграло юнацтво куреня ч. 53 ім. Є. Коновальця.

Свято було проведено 18 грудня. Перша частина дійства складалась з ігор, які були підібрані так, щоб

ніхто з присутніх дітей не залишився поза увагою. Також дітям розповіли легенду про святого Миколая, його життя на землі і ті чуда, які він робив будучи святим для людей на землі і на морі, оберігав їх від бурь, штормів.

В другій частині юнацтво куреня ставило сценку з приїздом Св.

Миколая. По прибутті, Миколай спілкувався із дітками по отриманих листах, слухав вірші і всі разом співали пісні. Всіх дітей св. Миколай нагородив подарунками свято завершилось. Після свята всі були задоволені.

Фотографії із свята додаються на диску. При підготовці та виконанні проекту мої обов’язки полягали в

наступному: співпраця з спонсорами та міською владою для отримання подарунків (солодощі, фрукти) в питаннях отримання матеріально-технічного забезпечення. Підібрав ігри та конкурси для свята, також спільно з другом Петром розробив сценарій свята, знайшов учасників сценки та керував репетиціями, відповідав за костюми. Відповідав за формування пакетів подарунків. При проведенні свята відповідав за переведення сценки. В святі взяли участь 35 дітей.

Особа, що перевіряла проект: пл. сен. Богдан Іваницький Дата зголошення проекту: 12.10.2007 р. Б. Дата реалізації проекту: 18.12.2007 р. Б. Дата перевірки проекту: 19.12.2007 р. Б.

ФОТО

Історія станиці Даний проект мав на меті зібрати фотовідомості з історії станиці Новий

Розділ, упорядкувати їх у хронологічній послідовності. Цей проект було виконано в період святкування 20-ліття відновлення Пласту в Україні. Оскільки станиця Новий Розділ мала 19 років, тобто була створена за рік після відновлення Пласту в Україні, то зробити таку фотохроніку є вкрай важливо. Насправді проект триває і надалі, бо щоразу нові відомості, нові фотографії насичують його. Але велика частина роботи була виконана мною у співпраці з Олею Свідзинською, як представником пластового музею у Львові.

Зібрані мною матеріали: це старі фотографії, альбоми були впорядковані надані Олі Свідзинській для представлення на виставці присвяченій історій Пласту, яка проходила у м. Львові 11-12 квітня 2009 року. Крім фото, мною було зібрано тексти статей друкованих видань, за період від 1991 року, в яких описується чи згадується діяльність станиці Новий Розділ. Також було переведено ці замітки в електронний варіант. Оскільки на даний момент зібрані матеріали займають багато місця, бо для розпізнавання старих фото потребується висока якість то вони ще не є опубліковані в Інтернеті. Цей проект буде мати подальший розвиток, тобто йде пошук можливих варіантів опублікування цих фото в повному обсязі в Інтернеті.

Отже моя робота при підготовці і виконанні цього проекту

полягала в наступному: зібрати і впорядкувати фотоматеріали, які б висвітлювали історію станиці від часу її заснування. Співпраця з пластовим музеєм для представлення цих матеріалів на виставці. Оцифрування фото було зроблено за сприяння Олі Свідзинської. Наступний крок збір текстів статтей, переведення їх в цифровий варіант і впорядкування відповідно до хронологічної послідовності. Це було виконано самостійно. Робота була представлена на виставці 11-12 квітня. Деякі фото з альбомів представлю нижче.

Особа, що перевіряла проект: ст. пл. скоб Володимир Шипівдич Дата зголошення проекту: 5.03.2009 р. Б. Дата реалізації проекту: 11-12 квітня 2009 р. Б. Дата перевірки проекту: 30.05.2009 р. Б.

ФОТОАЛЬБОМ «ІСТОРІЯ СТАНИЦІ»

Стаття про Пласт у міській газеті «Вісник Розділля» за 1 липня 1992 року.

Курінний табір «Час Збирати Кміння»

Курінний табір куреня ч. 53 ім. Є. Коновальця відбувається традиційно щорічно, якщо раніше я був учасником на цьому таборі, то у 2007 році будучи курінним я спільно з КВ куреня займався організацією цього табору.

Табір переводився з 5 по 18 липня 2007 року. Легенда табору була дещо фантастична, оскільки за легендою нас атакували прибульці з інших світів. Потрапляли вони до нас не з допомогою НЛО, а через спеціальний портал, який утворився в наслідок неправильної господарської діяльності людей на Землі. Головним завданням, яке стояло перед та боровиками було усунення небезпеки збоку прибульців, а саме, закриття порталу. Для цього вони повинні були виправити помилки, які допустило людство. Така фантастична легенда дала змогу зацікавити учасників роботою, оскільки для теперішніх дітей є більш реальною загроза з космосу, а ніж зацікавленість історичним минулим. Тому щоб зробити невеличку перерву було вирішено скористатись цією легендою.

Відповідно до легенди була побудована програма табору, як при цьому

не втрачала свого виховно-вишкільного значення. Учасники були поділені на 3 гуртки по 5 осіб, табір проходив поблизу водоспаду Гуркало, що біля с. Корчин Сколівського р-ну. Побудова таборових споруд, виконання щоденної роботи, все це було тісно вплетене в легенду.

На таборі проводилось три теренові гри, кожна з яких максимально наближала учасників до боротьби за виживання. Друга теренівка (тривала цілу добу) завершилась поразкою людей і їм грозила загибель. Але на останок учасники мобілізували сили цілого табору і змогли подолати наступ прибульців і закрити чарівний портал від вторгнення їх до нас.

Крім цього на таборі проводився день самоврядування, «батьківський день», особливо веселим був день коли ми ходили в мандрівку на гору Парашку. В неділю відвідали Богослужіння.

В останній день був проведений «рейч-кидок», такого раніше ми ще не проводили, це було незабутньо. Всі були втомлені, мокрі брудні, але щасливі. Спортові ігри такі як фрізбі, футбол та інші цікаві ігри. Підсумком табору стала перевірка знань (остаточно).

Останній день таборового життя примусив всіх розтаборовуватись, спакувати свої речі, попрощатись, пролити скупу чоловічу сльозу і вирушити додому. Всі були задоволені, що змогли по-іншому побавитись і винести для себе корись.

Оскільки я був курінним то для реалізації проекту я робив наступне. Перед початком табору відповідав за реманент, бо ще не було відомо інтенданта, постійно відвідував перед таборові збірки, брав участь в складанні програми, також на мене було покладено обов’язок відвідати декілька заздалегідь запланованих місць і дати детальну інформацію для вибору місця, що було зроблено. Старанно готував функції бунчужного, вчив впоряд. Також готував інші гутірки покладені на мене (Природознавство, спортові ігри, піонерка, І-перо)

На час проведення табору я виконував функції бунчужного, відповідав за до’їзд і від’їзд учасників. Читав гутірку впоряд та інші гутірки вказані вище. Виконуючи свої функції намагався не максимально реалізовувати складену програму. Після табору писав звіт. В таборі взяло участь 15 юнаків.

Особа, що перевіряла проект: ст. пл. Василь Шипівдич Дата зголошення проекту: 27.05.2007 р. Б. Дата реалізації проекту: 5.07.2010 р. Б. Дата перевірки проекту: 30.08.2007 р. Б.

Пластова організація та провід Участь в організації акцій

Метою цього проекту є долучення до організації та проведення акцій в станиці, курені, окрузі. Долучення до таких акцій дає можливість здобути більше навиків в організаторській сфері, виконуючи роботу в різних ділянках. В часі виконання проби я допомагав організації великої кількості акцій: це курінні мандрівки, змаги, табори, станичні та окружні акції. Нижче подаю перелік акцій до яких долучився і функції та опис роботи яку виконував. В списку подаю лише акції не нижче курінного рівня, хоча долучався і до інших дрібних акцій.

1. «Повстанська Ватра 2008» – акція присвячена 66-тій річниці з дня створення УПА. Ця акція була окружною, але за її організацію відповідала наша станиця. На акція я виконував функції референта Служби Безпеки (СБ). Таке назовництво походить від легенди в якій проходить акція. Перед акцією моїм завданням було забезпечення піротехнікою, для теренівок, пов’язками і іншим засобами що використовувались для проведення теренових ігор. На самій акції я відповідав за безпеку табору (стійка), допомагав у проведенні тернових ігор.

2. Курінний табір 2008 року «Князівство кам’яних доріг». При організації

цього табору я допомагав у перед таборовій роботі. Виконуючи функції інтенданта і начальника кухні я відповідав за забезпечення інвентарем, наметами. Брав безпосередню участь у формуванні програми табору. Займався закупівлею харчів. На самому таборі виконував обов’язки, які належать інтенданту і начальнику кухні. Також допомагав у організації теренових ігор, спортових змагів, читав гутірки: Сигналізація, Табірництво, Астрономія, Куховарення. Після табору здав звіт про роботу.

3. «Повстанська Ватра 2009». акція присвячена 67-тій річниці з дня створення УПА. Ця акція була станичною. На акція я виконував функції референта Служби Безпеки (СБ). Перед акцією моїм завданням було забезпечення спорядження для проведення змагів-естафет: линви, мішки, пневматична зброя для стрільби, На самій акції я відповідав за безпеку табору (стійка), допомагав у проведенні тернової гри та змагу з пейнболу.

4. Вифлеємський Вогонь Миру 2007, 2008 – підчас організації даної акції, в місті Новий Розділ, виконував завдання інформативного характеру. Вони були пов’язані з розповсюдженням повідомлень про час, місце, дату проведення даної акції. Також повідомлення населення міста через церкви, оголошення. Відповідав за забезпечення місця проведення. На акції відповідав за музичний супровід.

5. Вертеп куреня ч. 53 ім. Євгена Коновальця 2007 – спільно з проводом

куреня відповідав за забезпечення учасників вертепу костюмами, проведення репетицій. На акції був учасником вертепу – виконував роль царя.

6. День міста Нового Роздолу 2007, 2008 – брав участь в організації і проведенні частини програми, яку пластуни пропонували жителям і гостям міста. Серед виконуваних функцій були: участь у проведенні велозмагу, допомагав у організації водної ділянки другу Петру, був інструктором на байдарці. Також організовував в прибирання прибережних територій штучної водойми міста, на якій ми традиційно проводимо цю акцію.

7. Святкування сотої річниці від дня народження Степана Бандери – допомагав у забезпеченні костюмами для проведення сценок, на акції брав участь у сценці.

Про участь у вище перекислених акціях і виконані функції здав звіти проводу

станиці Новий Розділ. Додаю деякі фото із акцій. Особа, що перевіряла проект: ст. пл. скоб Володимир Шипівдич Дата зголошення проекту: 30.05. 2007 р. Б. Дата реалізації проекту: червень 2007 р. Б. – серпень 2009 р. Б. (долучився до 7

акцій курінного, станичного і окружного рівнів). Дата перевірки проекту: 5.09.2009 р. Б.

Журнал «Пластовий Шлях» про Вифлеємський Вогонь Миру

Метою цього проекту було підготувати до друку спеціальний номер журналу «ПШ» про десятирічну історію та традиції проведення акції ВВМ в Україні. Завдання які були поставлені перед журналом:

1) Висвітлення хронології акції в Україні. 2) Висвітлення подій, що передували започаткуванню цієї акції. 3) Опис традицій що сформувались в різних регіонах України

протягом десятирічної історії проведення. 4) Реклама цієї акції, та реклама організації Пласт. Моя робота полягала у формуванні концепції номера, тобто змісту

журналу, тем які будуть висвітлені в журналі. Після цього відповідно до сформованої концепції вівся пошук матеріалів. Для цього брались інтерв’ю у осіб, що були фактично засновниками цієї акції в Україні, пошук статей, співпраця з пластунами які мають найбільший досвід у проведенні цієї акції, для отримання фотографій це Микола Музала, Юрій Гвоздович, Юрій Гладкий, Оля Свідзинська, Петро Задорожній, Володимир Раковський, Володимир Вус, В’ячеслав Стебницький, Соломія Кейван, Андрій Пивоварчук, Назар Зелінка. Отримані статті, інтерв’ю опрацьовувались і з отриманого матеріалу формували номер. Після цього всі статті були ретельно вичитані Олею Свідзинською, з якою співпрацював др. Богдан Садовий. Дизай та художнє оформлення виконані В’ячеславом Стебницьким. Вклейку з логотипом ВВМ підготувала подруга Оксана Біляєва. Фінансовими питаннями займався також др. Богдан.

На даний час номер є готовий до друку, першу статтю номера подаю нижче. Також окремий файл що містить повний варіант журналу додаю на диску. Проект на цьому не буде припинений, ведуться пошуки фінансування для видання друкованої версії, також планується додати розділ про філателію, яка сформувалась підчас проведення акції ВВМ. Також планується перекласти журнал на англійську мову і розіслати до світових скаутських організацій.

Матеріали надані в журналі не можна використовувати для друку чи інших публікацій без згоди осіб, що підготували даний журнал до друку (Тарас Садовий, Богдан Садовий, Петро Садовий).

Особа, що перевіряла проект: пл. сен. В’ячеслав Стебницький Дата зголошення проекту: 16.05.2009 р. Б. Дата реалізації проекту: серпень 2009 р. Б. – січень 2010 р. Б. Дата перевірки проекту: 26.03.2010 р. Б.

2

вифлеємський вогонь

Як виникла ідеЯ привезти вифлеємський вогник до австрії?

9

вифлеємський вогонь

і з цілої Австрії. В перші роки відповідальними за цю акцію були скаути Відня, але з часом куратор-ство нею перебрало на себе центральне керівни-цтво організації.

„1989 рік став доленосним для Європи. Відбу-лося всенародне повстання на Сході Європи. Ми не мали права оминути цей дарунок долі і не ско-ристатися з можливості. Нам вдалося передати вогонь нашим друзям у Празі, Кракові і Будапе-шті. Таким чином угорські скаути поширили Во-гонь миру до Румунії. Вогонь запалав і в непере-можній Тімішуарі! До цього часу у всіх комуністич-них державах були заборонені будь-які намаган-ня звертатися до релігії, а тим більше належати до будь-яких молодіжних і громадських організацій. Після всенародного повстання понад 100000 мо-лодих юнаків та юначок відновлюють чисельні мо-лодіжні організації на теренах колишнього СССР”.

Поширення традиції ВВМ у Східній Європі — хроніка

1990Поширення вогню по всій території Угорщи-

ни. Скаути Братислави організовують поширен-ня ВВМ по країні за допомогою різдвяно прикра-шеного поїзда і відвідують 72(!) міста. Згадує один скаут із Братислави: «…Всюди співали різдвяні пі-сеньки… було чудово спостерігати, як після соро-ка років поневолення люди мають можливість зно-ву пізнати християнський гуманізм і відродитися духовно». У Польщі вогонь підкорив Краків, Като-віце, Вроцлав і дійшов аж до Варшави.

Чехія: один чеський скаут з Брно за допомо-гою залізничного сполучення поширив вогонь до Праги

1991 Словенські скаути з Любляни передали ВВМ

скаутам з Криту. Угорські скаути передали вогонь 32 осередкам у Румунії. Скаутська група з Німеч-чини (Пассау) вперше перейняла традицію ВВМ.

1992 Скаути з Інсбруку поширили вогонь до півден-

ного Тіролю, а ті в свою чергу поширили вогонь по всьому південному Тіролі. Скаути Відня передають вогонь своїм італійським побратимам у Болоньї, а ті поширюють вогонь і по Валенсії. Словенським

скаутам вдається принести вогонь до Спліту, Мас-тару і як кінцевий пункт – Сараєво. Завдяки тому, що ВВМ досягнув Варшави, він поширюється по цілій Польщі. Пластуни Києва і Одеси вперше пе-реймають ВВМ!

1993: Вифлеємський вогонь після 40-годин-ного випробування потрапляє до Москви завдя-ки Бертлю Грюнвальду. Вже звідти вогонь потра-пляє у Смоленськ і Кострому. Українцям вдаєть-ся поширити вогонь на Владивосток. Завдяки бу-дапештським скаутам ВВМ побачила Карпатська Україна, частина Сербії і Белград. Скаутам з Криту вдається поширити вогонь по всіх осередках краї-ни. Вперше ВВМ потрапляє в Ліхтенштайн (Цюріх).

Від’їзд ВВМ на Захід і Північ ЄвропиСкаути з Люксембургу долучилися до участі

у передачі ВВМ. Із Польщі вогонь поширився по всій території Латвії і Литви. ВВМ поширюється по всій Італії (Парма, Трієст). Віденські скаути не-суть вогонь до Гамбургу, Пассау, Касселя і Ганно-вера (Німеччина).

1995: завдяки сеньйорам-скаутам Німеччи-ни вогонь потрапляє до Швеції, а звідти поширю-ється з допомогою скаутів з Люксембургу до Ні-дерландів та Франції. У Відні відбувається «Мир-на розмова» між делегаціями скаутів, яка закінчу-ється «Резолюцією щодо ВВМ».

1996: скаути з Угорщини транспортують вогонь до Бухаресту. Румунські скаути з Іази їдуть до Від-ня, щоб перебрати вогонь у австрійських скаутів. Італія продовжує поширення вогню по всій терито-рії – Неаполь, Рим, Мілан, Валенсія. Вогонь потра-пляє також до Женеви. Завдяки німецьким скау-там вогонь потрапляє до Ессена, Дортмунда, Бре-мена і Гамбургу.

Вогонь був принесений у найвіддаленіші куточ-ки Данії і Норвегії, Великобританію – Йорк, Корн-вал. Едвін Ґрюнберг їздив на своєму старенькому джипі під час 30-градусного морозу через Мінськ, Брест, Смоленськ аж до Москви, потім до Нижньо-го Новгорода. Російські скаути поширили вогонь в міста, віддалені на північний захід від Москви на відстань до 1200 км, аж за Полярне коло!

1997: з Англії поширили вогонь до Уельсу, Шотландії та Ірландії. Через Німеччину вогонь

10

вифлеємський вогонь

вкотре потрапив до Данії, Швеції та Бельгії, а звідти вже до Бельгії і Нідерландів. Особливі відзначився скаут з Румунії, завдяки якому вогонь потрапив у всі куточки цієї країни, а також Ґрюнберг, який на своєму автомобілі подолав більш ніж 6800 км, щоб передати вогонь до Росії.

1998: того року передача ВВМ відбувалася вже вдесяте – преса, радіо, телебачення гучно поширювали інформацію про це важливе дійство. Публікувалися фото, звіти, статті… У Німеччині була організована високого рівня акція поширення ВВМ – скаути Німеччини понесли вогонь у більш ніж 381 міст(!). В Італії 4 скаутські організації розподілили між собою відповідальність за осередки міст і рознесли вогонь по всій країні. У Південному Тіролі була вперше організована акція поширення вогню Миру по сиротинцях країни. Подібні акції були проведені в Угорщині, Словенії, Словаччині, Криті, Польщі, Люксембургу, Ліхтенштейні. Свій шлях Вогонь продовжив у Данії, Швеції, Білорусії, Україні, Литві і два рази перетнув Полярне коло (Швеція і Фінляндія). Подальше поширення відбувалося у Англії, Шотландії, Уельсі та Ірландії, Чехії, Норвегії, Бельгії та Румунії. Загалом ВВМ потрапив у 22 європейські країни завдяки добрій скаутській традиції.

1999: була поставлена нова висока мета: Барселона і Палермо. Делегація іспанських скаутів, яка складалася із п’яти осіб, вирушила у зимову пору до Відня, що привезти звідти вогонь Миру до Іспанії. Італійська делегація, яка вже протягом багатьох років «знала шлях до Відня», під проводом Фабіано Марцарелла не лише організувала поширення вогню по території Італії, а й зробила значний стрибок, щоб забезпечити жителів Сицилії вогнем з Вифлеєму. Цього року вперше можна було побачити у Відні скаутів з Бельгії. Особливою подією було поширення ВВМ німецькими скаутами. Того року у Німеччині був запроваджений рік «Всіх святих», і пфатфіндери домовилися із скаутами Австрії, що цього року

в о г о н ь о д р а з у з Вифлеєму привезли не до Відня, а до Франкфурта. Завдяки с п і в п р а ц і Ц е р к в и Німеччини та скаутів ВВМ був поширений у н а й в і д д а л е н і ш і куточки Німеччини. Б л и з ь к о 1 0 0 0 0 п ф а т ф і н д е р і в Німеччини принесли Вогонь миру більш ніж 100000 родинам і оселям. Лише цією сухою статистикою неможливо передати

всього духовного піднесення, яке панувало під час цієї акції. Чого вартують лише радісні усмішки, вдячний погляд, щире «Дякую», сердечні запрошення, надлюдське бажання і сумління принести вогонь до кожної оселі! Це піднесення можна вкласти у ці кілька простих і водночас глибоких слів: „нести мир і спокій людям доброї волі по всій землі… від імені всіх скаутів і скауток”.

2000На тогорічній міжнародній зустрічі католицьких

скаутських об’єднань Європи і Близького Сходу, яка відбувалася у Варшаві, було поставлено за мету розширити територію, по якій би поширю-вався ВВМ. Цього року було заплановано при-нести вогонь до людей, які ще не знали, що таке ВВМ, і не мали можливості отримати його. Най-вищим завданням акції передачі ВВМ 2001 було транспортування вогню делегацією зі скаутів Ні-меччини, Англії і США з Відня через Париж, Лон-дон і врешті норвезьким літаком через океан до Майну (США) і Нью-Йорку. Вирішальним була пе-редача ВВМ шотландським скаутам в особі Аль-фреда Тровіка і Майка Кортнера. Наступними гар-ними і новими дистанціями стала Гренландія (за-вдяки шведським скаутам), Сардинія (італійські скаути), Ісландія (датські скаути).

2001Передача вогню безпосередньо з Вифлеєму за

допомогою австрійських скаутів унеможливилася внаслідок воєнного стану в Ізраїлі та Палестині. Один арабський юнак дістав вогонь з Вифлеєму, таємно передав його єврейським дітям, які транспортували вогонь авіашляхом до Відня.

2002У цьому році сталася подібна важка ситуація:

якраз перед початком поїздки до Вифлеєму ста-ло відомо про терористичний замах, в якому за-гинуло 16 осіб. Незважаючи на це була сформова-на група паломників, яка вирушила до Єрусалиму та Вифлеєму. Голова держави, людина, яка актив-но підтримувала акцію ВВМ, була членом цієї гру-

11

вифлеємський вогонь

пи. Родзинкою поїздки було запрошення бургомі-стра Тель-Авіву, велика кількість дискусій з пред-ставникам різних віросповідань і організацій, які намагаються забезпечити мирне життя Єрусали-му та Ізраїлю. У 2002 році вдалося вже втретє пе-редати ВВМ до США. На цей раз безкоштовно, пе-реліт забезпечила одна з міжнародних авіаком-паній в Брюсселі. Транспортування вогню з Відня до Брюсселю було організоване представника-ми «Скаутів Америки» у Німеччині і бельгійськими скаутами і скаутками. Несподіванкою було незмір-не бажання скаутів Австрії летіти до США, щоб пе-редати вогонь миру бойскаутам США. Курт Берґ-ман, ініціатор акції «Світло з темряви», і священик Антон Фабер були також присутніми при цій пе-редачі. Побратими зі США з розумінням постави-лися до такої ініціативи. Вони перебирали вогонь від австрійських скаутів вже двічі - вперше з ае-ропорту Кеннеді, а другий раз в Нью-Йоркській церкві св. Патріка.

2003С к а у т и н г с в я т к у є 1 5 - т у р і ч н и ц ю в і д

започаткування поширення ВВМ. Під час тогорічної акції вдалося поширити вогонь по таких країнах: Білорусь, Бельгія, Боснія - Герцеговина, Данія, Німеччина, Англія, Франція, Ірландія, Ісландія, о. Крит, Нідерланди, Норвегія, Польща, Румунія, Росія, Шотландія, Швеція, Словаччина, Словенія, Іспанія, Чехія, Україна, Угорщина, США! Ця акція розпочалася урочистим богослужінням у віденській Штефанкірхе, на якій було близько 1000 скаутів з 10 країн. Цього року вдалося запросити до Відня групу юнаків і юначку з Палестини, що було знаком єднання всіх скаутів

світу. Того року було передано вогонь до Мальти та Гібралтару. Надзвичайно складним було транспортування вогню російськими скаутами з Нижнього Новгороду. Незважаючи на сніг і лід, вони перебрали вогонь з Білорусі, подолавши близько 420 км.

2004Вкотре було передано ВВМ до США завдяки

др. Томасу Ертгальтеру. Цього року у Відні знову відбулася урочиста літургія, на якій була присут-ня велика кількість скаутів з багатьох країн Євро-пи. На цій службі у віденському храмі була присут-ня скаутка з Африки(!). Німецькі скаути, приїхав-ши до Відня великою групою, зголосилися прине-сти вогонь на всесвітній день молоді до Кельну, на якому був присутній папа. На акцію до Відня було запрошено Сандора Ґаєра з Бухаресту. Сандор, один з перших поширювачів ВВМ, у люту негоду протягом 10 років поширював вогонь серед угор-ських меншин у Румунії, вперше привіз вогонь до Бухаресту, подолавши до 500 км. Німецьких ска-утів запросили до Кельну на Марієнпляц, де від-бувався всесвітній день молоді, на якому був при-сутній Папа Бенедикт XVI. Всі були надзвичайно вражені передачею папі Бенедикту XVI Вифлеєм-ського вогню миру.

Ця коротка, але насичена фактами історія розповідає нам, як скаути світу долучившись на самих витоках до передачі Вифлеємського Вогню Миру, зуміли зробити її міжнародною. Двадцять років не є великим терміном, але Вогонь Миру поширився і поширюється по світу, сповіщаючи всім радісну новину народження Божого дитяти. Тож ми всі повинні долучатись до цієї акції і нести

3

вифлеємський вогонь

Вже традиційно, напередодні різдвяних свят усі віруючі поспішають за Вифлеємським Вогнем Миру, який в Україні поширюють плас-туни. Але не всі ми знаємо історію виникнен-ня цієї акції, звідки прийшла до нас ця тради-ція, яка історія її виникнення. Щоб дати відпо-віді на ці та інші запитання, координатор акції Вифлеємський Вогонь Миру в Україні, Соло-мія Кейван, у жовтні 2008 року розмовляла з Гюнтером Гартлем.

— Ідея щодо різдвяного символу миру вини-кла в останні роки епохи Холодної війни. Тоді Схід та Захід були двома могутніми ворожими блока-ми, що протистояли одне одному, взаємною за-грозою, що підсилювалася гонкою озброєнь. США із їхніми європейськими союзниками в НАТО, ко-муністичний Радянський Союз з центральноєвро-пейськими країнами Варшавського договору — і поміж ними маленькі нейтральні держави Австрія та Швайцарія та позаблокова Югославія під керів-ництвом президента Тіто.

Посередині Європи, особливо драматично та брутально — в Німеччині, впала залізна заві-са з усіма її колючими дротами та замінованими зонами у смертних смугах. Тоді ще ніхто не здо-гадувався, що вже через три роки під тиском на-ростаючого прагнення свободи у сателітах Москви та внаслідок економічної катастрофи комуністична влада впаде.

В Австрії поділ Європи відчувався особливо. На Півночі закінчувався західний світ, вже тут ти стояв справді перед залізною завісою. Поїздка в сусідню країну, що завжди була дещо пригнічуючою, була можлива тільки з візою та за умови проходження до неможливості педантичного митного контр-олю. В комуністичних країнах таємні служби були всюдисущими. Наприклад, якщо хтось ночував в готелі у Празі чи їв у ресторані для туристів, то він мусив рахуватися з тим, що його розмови будуть підслухані через заховані мікрофони.

Поділ Європи на два ворогуючі табори був для людей відчутним та відомим. Люди прагнули кінця цього поділу, але в 1986 ніхто не вірив у те, що вже за декілька років ця мрія здійсниться.

Папа Римський Іван Павло ІІ, який родом з Польщі, відігравав у цьому міжнародному стано-вищі особливу роль. Він багато зробив для падіння комуністичного режиму. Восени 1986 року він за-просив представників різних регіонів світу в Аси-жу в Італії для спільної молитви за мир. Це місто

недаремно стало місцем тієї історичної зустрічі, адже життя та погляди Франциска Асизького, се-редньовічного святого, збігаються з основними цінностями багатьох регіонів.

Перебуваючи під впливом цих подій, восени 1986 року ми вирішили як тему для наших різдвя-них передач вибрати тему прагнення миру. Гельмут Обермаєр, сьогоднішній регіональний директор, згадав під час однієї автопрогульки сонячною осін-ньою Австрією про ініціативу однієї слухачки. Жінка запропонувала роздавати гостям нашої різдвяної студії вогник для різдвяної ялинки.

Вогник є чи не найбільш промовистим різд-вяним символом не тільки в обрядовості, а й в біблійних пророцтвах. Мир для людей на землі є частиною різдвяної звістки – мир, який так усім потрібний. Отже, різдвяне світло виявляє тугу за миром та обіцянку миру для людей на землі.

«Вогник є символом миру – вогник є світлом миру». Так окреслив доктор Гельмут Обермаєр ідею Вогню Миру. Коли ми запалюємо вогник миру, то це мусить відбуватися в тому місці, де ангели пообіцяли людям мир, а саме у Вифлеємі. Вогонь Миру зі студії ОРФ мусить бути Вогнем з Вифле-єму. Якщо він є з того місця, звідки й походить, а саме з місця народження Христа, тоді і звістка миру буде сприйнята краще.

Так і народилася акція «Вифлеємський Вогонь Миру», що набула надзвичайно великого поши-рення.

— Чи очікували Ви такого розмаху, якого зараз набрала акція?

— Акція ОРФ «Вифлеємський Вогонь Миру» є історією успіху, про який ми тоді, в 1986 році, навіть не мріяли. Тоді йшлося про акцію, яка відбудеться лише в Австрії. Але тепер, коли в багатьох країнах мільйони людей перейняли традицію, а численні групи людей та організації поширюють вогонь, іноді навіть видаючи акцію за свою власну, ми можемо говорити про три вирішальні причини такого успіху: походження з Вифлеєму, простота та самобутність символу і активний елемент пе-редачі Вогню далі.

Ніхто не може точно сказати, куди потрапляє Вогонь. Як він потрапляє у найвіддаленіші куточки континенту і як цей новий звичай міг так широко розвинутися за 22 роки. Але це і є основною рисою

4

вифлеємський вогонь

звичаїв. Якось тодішній інтендант студії ОРФ Ганс Лепольдзедер вже пророкував у книжці, присвя-ченій 5-річному ювілею акції:

«Коли Вифлеємський Вогонь стане новим різд-вяним звичаєм, витримавши роки, то ще через десять років цей звичай стане невід’ємною части-ною Різдва. Напевно. Невід’ємним це стане тоді, коли кожен приноситиме в свій дім Вогник Миру, щоб пов’язати його з Вифлеємською зіркою. Іноді події виникають без жодної історії, легенди, знань походження, розвитку, учасників. Схоже може ста-тися і з Вогнем Миру. Багато людей сприяли про-веденню акції, хтось бере участь ще з самого по-чатку, щоб дозволити цій ідеї окреслитись та бути втіленою у життя. … Вифлеємський Вогонь Миру лише тоді стане різдвяним звичаєм, коли імена ініціаторів будуть забуті чи взагалі зникнуть…»

В багатьох регіонах фактично стало різдвяним звичаєм приносити додому вогонь. Багато моло-дих людей з Австрії вже не сприймають Різдво без Вогню. Це для них зрозуміло.

Звичайно, тому, що ідея Вифлеємського Вогню Миру була так швидко поширена, потрібно за-вдячувати ЗМІ, передусім телебаченню та радіо, а також газетним статтям. Важко було привезти Вогонь в Австрію без літака або передати цей світ-лий символ у численні країни без поїздів чи авто-мобілів. Але акції, за якими не стоїть глибока ідея, швидко гаснуть, вони схожі на запалене сіно, що швидко гасне, а не на вогонь, що горить на Різдво.

Вогонь миру є своєрідним. Дякую людям, що підтримують акцію «Світло у темряві». Пастухи, яких перестрів ангел та повідомив про народження Христа, поспішали, щоб принести подарунки Ди-тині. Так само люди в наш час через свої пожертви на користь акції «Світло у темряві» приносять по-дарунки для скривджених, для наших найменших братів та сестер, як їх називає Ісус у своїй пропо-віді про Страшний Суд. Як символ та спогад про Вифлеємські ясла горить Вогонь Миру. Також цей

зв'язок підкреслюється вибором дитини для за-палення Вогню. Це дитина, яка має відзначитися особливою діяльністю або вчинком.

Світло та вогонь є особливими символами. Тим більше у наших широтах, де тижнями темна ніч є довшою за світлий день, а звичаї та традиції виражають людське бажання світла.

Світло та Різдво є нероздільно пов’язані одне з одним. В пролозі Євангелія від Івана євангелист пише про Месію та Івана Хрестителя: «Був чоло-вік, посланий Богом, якому ім’я Іван. Прийшов він свідком, щоб свідчити про світло, щоб усі через нього увірували. Не був він світло, був лише, щоб свідчити про світло. То було справжнє світло, що просвічує кожну людину. Воно прийшло у цей світ» (Івана 1 : 6-9).

Коли в найтемніший період року бажання світла та тепла є найбільшим, тоді запалюються свічки, що нагадують про світло, яке прийшло у світ з народженням Ісуса. Саме з цією символікою пов'язаний Вогонь Миру. Він говорить про те, що Ісус народився у Вифлеємі. Як «звичай світла» він надзвичайно підходить тому відчуттю життя, яке присутнє у людей темною зимою.

Ідея про те, щоб на великі свята приносити із церкви з собою вогник, не є новою. Наприклад, у Вірменії, найдавнішій християнський країні світу, люди вже довгий час мають звичай приносити до-дому вогник у лампадках. Також в багатьох регіо-нах Австрії у великодню ніч люди запалюють свічки від Благодатного Вогню та несуть у свої домівки.

Наш Вогонь Миру не походить з якоїсь церкви, а привезений звідти, де велика зірка та лампадки по-значають місце, де дві тисячі років тому народився Ісус. Вифлеєм є, певно, основною причиною того, що наш Вогонь приваблює таку кількість людей. Звичайно, потрібні зусилля та старання для того, щоб привезти Вогонь з Вифлеєму через Тель-Авів у Лінц. Тому ми висловлюємо подяку австрійським авіалініям не тільки за те, що безкоштовно нада-

5

вифлеємський вогонь

ють місця в літаку дитині і всій команді, тим самим дають нам можливість як організаторам поїздки провести акцію без зайвих витрат, а й за те, як туристичне бюро дбає про наше перебування в Ізраїлі. Особливо дякую за те, що вони взагалі дозволяють перевозити вогонь у літаку. Таке до-зволено лише, якщо будуть дотримані спеціальні заходи безпеки. Тоді ми можемо гарантувати, що вогонь, який ми передаємо, є тим самим вогнем з місця народження Ісуса. Коли Вогонь йде від людини до людини, то він залишається тим самим вогнем, який нагадує нам про події Святої Ночі.

Нас постійною критикують, кажучи, що не можна привозити Вогонь Миру з того регіону, де звичними стали нетерпимість та збройні сутички. Проте Вогонь Миру не є магічним, при запаленні якого відразу настане злагода. Він має нагадува-ти про різдвяну вістку миру та про наш обов’язок зробити щось для миру. Ангели сповістили новину про мир для людей на землі в час та у світі, який не менш «мирний», ніж сьогоднішній. В христи-янському розумінні Ісус прийшов в цей світ, щоб любов’ю подолати ненависть. Цю місію він виконав через своє життя та страждання на хресті. Ще у Гетсиманському саду Ісус сказав до Петра, що вихопив свій меч проти солдатів: «Сховай у піхви меча!..» (Івана 18:11).

Послання миру є закликом подолати зло, війну, ненависть та помсту. Для своєї законності воно не потребує мирної ситуації. Тому те, що Вогонь миру привозиться з неспокійного Вифлеєму, зовсім не є суперечністю. Коли Вогонь Миру нагадує нам про народження Ісуса, то він аж ніяк не має походити з Марселю, Риму, студії ОРФ чи ще якогось міста, де панує більша згода, аніж у Вифлеємі.

Третім важливим фактором є передача Вог-ню. Як вже було сказано, в тому, що люди беруть вогонь з якогось визначеного місця, немає нічого

своєрідного. Але Вогонь передається від людини до людини. Потяги та співробітники австрійської залізничної спілки транспортують Вогонь, і його можна взяти на вокзалі, філіях Червоного Хрес-та чи спілки Самаритян, так само як і в церквах. Скаути, пожежні команди та інші організації роз-носять його людям. Було би замало просто взяти десь Вогонь, щоб ним запалити свічки на ялинці чи запалену ним свічку поставити на підвіконня як символ побажання миру.

Він мусить переходити з рук у руки. Так, як світ-ло передається від людини до людини, так само і мир має приходити від одної людини до іншої. Світло нагадує нам про те, що всі ми зобов’язані зробити щось для миру. Цю місію, цю суть Вогню Миру передаємо ми також по радіо і телебаченню. Ми пояснюємо цю місію відомим людям, яким ми передаємо Вогонь. Передача політикам, людям, які можуть зробити щось для миру на міжнарод-ному рівні, дає нам можливість познайомити їх з біблійним походженням миру. Тому Вогонь має своє місце і в державних секретаріатах.

Знову й знову люди розповідають, як вони за допомогою Вогню шукали і знайшли примирення. Посварені сусіди знову помирилися після того, як один з них прийшов до іншого з вогником. У сім’ї налагоджуються зіпсовані стосунки. Звичайно, сам Вогонь Миру не має на це впливу. Він був про-сто певною спонукою зробити щось для того, щоб перебороти незгоди та суперечки, а саме просто підійти до ближнього та подати йому руку.

Всі ці причини можна звести до спільного знаменника: Вифлеємський Вогонь Миру вже 20 років дає людям такий позитив, тому що він тісно пов'язаний з усіма різдвяними подіями. Він символізує світло, що прийшло у світ і починаючи з Вифлеєму запалало у всьому світі. Так само, як вчення Ісуса вимагає не пасивного слухання,

6

вифлеємський вогонь

а активних дій, так і Вогонь як різдвяний символ активно поширюється серед людей і може при-нести їм радість.

— Чи може такий факт, що навколо ідеї Вогни-ка гуртуються не лише католики, а й православні християни, свідчити про хороший і довготривалий діалог конфесій до примирення?

— Цього я не можу оцінити. Але я справді радий, що кожного року Вогонь з місця народження Ісуса зігріває серця людей різних конфесій.

— Які проблеми і перешкоди виникали під час того, як Вогник вперше привезли до Австрії?

— Зараз ми зовсім не хочемо про це згадувати. Тому що, незважаючи на все захоплення нашою ідеєю, тоді, в 1986, практичні питання її реалізації залишалися відкритими. Якби хтось здогадував-ся, як насправді буде важко запалити Вогонь у ґроті, де народився Ісус, паралельно знімаючи це все на камеру, привезти його в Австрію літаком і потім далі поширювати його, напевно, ніхто б не наважився на таку сміливість. Для зйомок у ґроті потрібно було дістати багато різних дозволів, а в літаках та поїздах не можна транспортувати лампадку з вогнем. Але знайшлися партнери, які підтримали нас і були готові допомогти нам у по-доланні цих перешкод.

Хто вперше прибуває в чужу країну, не будучи туристом і не знаючи мови (в цьому випадку ге-брайської чи арабської), той на власній шкірі від-чує, що означає почувати себе чужим. Те, що ми зі всім своїм телевізійним спорядженням змогли зайти до ґроту, де народився Ісус, стало можливим тільки завдяки маленькому різдвяному чуду в осо-бі одного режисера з ізраїльського телебачення.

В подальші роки у Вифлеємі за його сприяння постала вже ціла мережа, що значно полегшило нашу місію. Він християнин і допомагав при різних важких обставинах. Так, наприклад, його син, а вже роками пізніше дочка сина передавали Вогонь Миру австрійським дітям.

— Як Ви оцінюєте роботу українських пласту-нів у поширенні Вогника у Центральній та Східній Європі?

— Скаути як світова спільнота є з 1989 року по всій Європі одною з основних опор акції «Вифле-ємський Вогонь Миру». Скаути привезли Вогонь навіть до Північної Америки. Поміж тим до про-ведення акції залучені скаути з Близького Сходу – з Йорданії, Ізраїлю, а також з палестинських автономних областей. Те, з яким настроєм буде поширюваний Вогонь і як саме буде висловлене побажання миру, є дуже важливим. Саме у східно-європейських країнах після падіння залізної завіси Вифлеємський Вогонь став важливим символом примирення. Символом здобутої свободи, онов-леного добросусідства, відкритого мислення, символом простягненої руки для примирення задля збереження миру.

Українські пластуни вже 10 років активно бе-руть участь у поширенні Вогню та проводять ак-

цію у свій особливий спосіб, таким чином донося-чи до людей головну ідею Вогню Миру.

— Я розумію, що у Австрії передача Вогника – це вже національна традиція. А що робити іншим кра-їнам, щоб ця прекрасна акція закоренилась і у них?

— Думаю, основним є те, щоб Вогонь отримало якомога більше людей і таким чином християнське послання миру та свята було передано далі. Важ-ливим є також паралельне висвітлення акції у ЗМІ.

— Як Ви думаєте, акція, яка була придумана ще 22 роки тому, зараз набирає рис більше світ-ської чи церковної?

— Вона сповіщає про різдвяну злагоду, нага-дує про звістку ангелів. Це і є з завданням Вогню Миру і акції відповідно.

— Пане Гартль, розкажіть нашим читачам тро-хи про себе. Чи не розчарувались Ви у проведен-ні цієї акції за стільки років? Чи змінив Вифлеєм-ський вогник Вас?

— У грудні 1986 року тодішній регіональний ін-тендант Ганс Леопольдзегер закликав мене до свого кабінету. Я тоді вже тиждень був на поса-ді голови служби інформаційних передач ОРФ. У мене в голові роїлись здогади про те, що саме за прохання має до мене шеф.

«Слухай, ми тут маємо одну нову акцію, Вифле-ємський Вогонь Миру. Потім цей Вогонь ми буде-мо роздавати нашій публіці на Різдво. Я думаю, вона сприйметься добре. Подумай над цим». Ось так і повідомили мене про нову ідею... Це була моя перша зустріч з Вогнем. В перший момент я не міг оцінити того, як саме нова традиція нашої студії буде сприйнята нашими слухачами та слухачками.

Але вже на Святий вечір виявилося, що ледве не містичне передчуття нашого інтенданта в ко-трий раз не підвело його. Вогонь Миру вже в пер-ший рік зігрів серця багатьох австрійців. Наш ін-тендант не помилився з тим, що зворушує і хви-лює людей по всій країні.

Я ще досі маю перед очима картину того, як 24 грудня вже з самого ранку перед будівлею ОРФ утворився людський ланцюжок. Всі хотіли отри-мати Вогонь із Вифлеєму.

У нашому фойє панувала святкова тиша. Пах-нуло Різдвом. І якраз тут, всередині, спалахнуло світло, що мало сповістити людям мир на Різдво. Люди стояли і зачаровано дивилися на засвічен-ня Вогню, а потім обережно несли Вогник у зро-блених власними руками лампадках.

Тоді нас не тільки здивувало, а й особливо зво-рушило те, що за Вогнем прийшли не тільки жи-телі Лінцу. Люди приїжджали з усієї Австрії, з різ-них, навіть найвіддаленіших, регіонів, щоб позна-йомитися з новою різдвяною традицією. Вони не-сли його своїм родичам, друзям, близьким, йшли з ним на цвинтар.

Так само і мій Вогник загорівся, насамперед, на могилі мого батька, якого я втратив незадовго до Різдва. Вогник горів як Вогонь надії, який до-помагає та втішає, коли тобі важко.

Тоді, у 1986, ми навіть і не мріяли, що за декіль-ка років акція набере таких масштабів і зігріє сер-

7

вифлеємський вогонь

ця багатьох європейців і не тільки. Ми не думали, що наше дітище отримає тисячі крил та коліс, що в нього з’являться численні руки та ноги, які бу-дуть поширювати Вогонь, що воно стане новим різдвяним звичаєм. Звичаєм, який ніби поєднує старе і нове. Нашій студії йдеться перш за все про те, щоб люди підхоплювали цей символічний жест і щоб кожен зробив щось для згоди в сім'ї, парт-нерстві, спільноті та на роботі.

Тим часом Вифлеємський Вогонь Миру вже став для багатьох людей невід’ємною частиною Різдва. Бути відповідальним за цю акцію в Австрії є для мене не лише приємним завданням, а й обов’язком якомога частіше нагадувати про ідею нашого світлого різдвяного символу і відповідно підкреслювати її.

Тому для нас є важливим передавати Вогонь і відомим особам. Незабутніми є зустрічі з Папою Римськими Іваном Павлом ІІ та Бенедиктом ХVI, також з німецьким «мирним канцлером» Гельму-том Колем, з австрійським президентом Томасом Клестілем і Гайном Фішером, з представниками Європейського Союзу в Страсбурзі та Брюсселі.

Особливо зворушливою була поїздка з вог-нем до Нью-Йорку в 2002 році, де Вогонь горів як пам'ять про загиблих внаслідок теракту 11 верес-ня 2001 року.

Десять років тому один хлопчик висловив де-кілька думок про Вифлеємський Вогонь Миру. Цей хлопчик паралізований, не може ні говорити, ні хо-

дити, але за допомогою спеціальних приладів він зміг викласти свої думки на папері: “Символ різд-вяної звістки миру для всіх людей має бути. Було б чудово, якби я міг зробити щось для того, щоб створити світ без воєн, не розділений жодними конфліктами. Більше жодна людина не має помер-ти від голоду чи воєнних сутичок.

Отже, я хочу ще раз нагадати про те, що в пер-ший Святий Вечір нової доби людям було обіця-но мир. І я хотів би, щоб цей мир був подарова-ний усім людям. Бажаю усім спокійних та радіс-них різдвяних свят”.

Ці зворушливі слова неповносправної дитини є для мене провідником в акції “Вифлеємський Во-гонь Миру”, мотивацією для подальшого поши-рення Вогню.

— Наше інтерв’ю буде надруковане у передрізд-вяний час, тому що б Ви, користуючись нагодою, хотіли побажати українцям?

— Як координатор акції “Вифлеємський Вогонь Миру“, хочу подякувати усім людям в Україні, які підтримують цей різдвяний світлий символ з міс-ця народження Ісуса у Вифлеємі. Підтримують че-рез свою участь у поширенні Вогню, через його пе-редачу іншим країнам. І, звичайно, велике дякую всім тим, хто знаходить місце для Вогника у своє-му серці. Щасливого Різдва, всього найкращого у новому році і мирного майбутнього!

Розмовляла Соломія Кейван

Книжечка «Теренові ігри проведені в станиці Новий Розділ»

Метою цього проекту було зібрати матеріали про проведені теренові ігри в станиці Новий Розділ. Потреба в такі книжечці виникла після того як стало ясно, що всі теренові ігри, які проводились в станиці не описувались а лише були в пам’яті тих осіб, що їх складали.

Моя робота полягала в опрацюванні тих нечисленних матеріалів, записів які залишили автори теренівок. На даний момент я дуже детально описав лише три великі дводенні теренові гри. Інші теренівки за браком фактів не є на стільки детально описані, тому наразі їх не подаю. Нижче подаю як приклад описану теренівку.

Особа, що перевіряла проект: ст. пл. скоб Богдан Садовий Дата зголошення проекту: 2.03.2009 р. Б. Дата реалізації проекту: травень-липень 2009 р. Б. Дата перевірки проекту: 1.08.2009 р. Б.

Теренові ігри

«Повстанська Ватра 2008»Вік учасників: 14-17 років.Кількість команд: дві та спецзагін.Склад однієї команди: 10 -12 осіб.Капітан – 2 життя.Особистий охоронець капітана – 1 життя.Лікар – 4 життя.Розвідник – 1 життя.Хорунжий – 1 життя.Мінер – 1 життя.Голова СБ – 1 життя.Члени СБ 3-5 осіб – по 1 життю.Спецзагін: спезагін складався з членів проводу «Повстанської Ватри» (шестеро осіб). Всі члени є простими бійцями, за легендою, це НКВС. Кожен має лише одне життя.

Легенда теренової гри:1944 рік. Фронт бойових дій пересунувся на територію

Західної України, де діє одна з найбоєздатніших, повстанських армій світу – Українська Повстанська Армія. Тепер бійці змушені воювати на два фронти: фашистська Німеччина та відділи НКВС. Сотня Явора, що діє на Миколаївщині отримує від розвідки вістку, що загони НКВС оточують довколишні біля Миколаєва села: Верин, Радів, Прийму. Завдання сотні прорватись через облаву до місця збору відділів біля с. Розділ. Проте, крім загонів НКВС їх чекає небезпека збоку відділів фашистської армії, яка ще діє на цій території. Тому вперед, за перемогу!

Слава Україні! Героям Слава!Завдання для команд та правила гри.Всі учасники діляться на дві команди по 10 осіб з приблизно

рівними силами. Щоб безумовно розподілити ролі між учасниками команди використовується система жеребкування, всі ролі окремо виписується на однакових листочках, при цьому там є коротка інструкція про його функції. Тоді всі члени команди по черзі

витягують листочки і до початку гри не викривають своїх ролей. Гра починається у визначеній годині.

Оскільки команд є дві то одна команда це відділи фашистської армії, а інша відділи УПА. Спецзагін – члени проводу, це загони НКВС. Жодна з команд не володіє інформацією про те на чиїй стороні та проти кого веде бойові дії. Кожен член команди має свої конкретні функції, які він повинен виконувати, вони коротко описані в листочку який він отримує перед початком гри. Життям для кожного члена команди є пов’язка з липучки, яка кріпиться на ліву руку, якщо правила передбачають більше життів, то додаткові пов’язки чіпляють на вільні руки і ноги. Щоб вбити людину потрібно зірвати його життя.

Перед початком гри команди відводяться на місця, де повинні побудувати свої штаби. Кожен із капітанів отримує лист, де вказано до якої воюючої сторони належить його команда, та які цілі перед нею стоять. Лист розпаковується після оголошення початку гри.

Функції членів команди:Капітан: керує командою відповідає за те,щоб всі завдання

були вчасно виконані. Може рухатись по терені довільно. Отримує всі доручення від головного штабу і вигляді листів інструкцій. Головна його задача побудувати тактику і стратегію ведення бою, для досягнення поставленої вищим командуванням мети. Капітан має два життя, тому коли в нього забирають одне життя він негайно покидає бій і вирушає на лікування. Також він може проводити переговори з іншими учасниками боїв. Такий випадок є передбачений коли в команди вбивають лікаря, прийому капітан має секретне доручення, на предмет такого випадку, де вказано, що їм потрібно заключити мир з командою або УПА або Німеччини відповідно до того на чиїй стороні вони воюють, проти сил НКВС і об’єднаними силами знешкодити їх.

Особистий охоронець капітана: його завдання всюди слідувати за капітаном і охороняти його при нападі брати удар на себе. Він не може покидати капітана, лише в разі смерті.

Лікар: в разі втрати життя кимось із членів команди лікар відновлює йому життя, маючи для цього запас пов’язок, при цьому він не може лікувати себе, для цього випадку він має 4 життя. Лікар

постійно перебуває в штабі команди.Розвідник: завдання розвідника у визначений термін знайти

у місці зазначеному на карті, яку він отримує від капітана секретну зброю – потужну вибухівку. Цю зброю може активувати лише мінер, для цього розвідник повинен доставити її в штаб. Пошук вибухівки ведеться в той період коли команди ще не ведуть бойових дій. Крім цього він може розшукувати ворожий штаб, щоб згодом показати капітану місце його розташування.

Хорунжий: його завдання охороняти прапор свої команди, а також він має право виносити прапор з штабу ворожої команди, тобто таким правом володіє не кожен учасник, а лише хорунжий та голова СБ.

Мінер: повинен активувати вибухівку принесену розвідником в ворожому штабі, або штабі НКВС.

Голова СБ: його завдання вести бойові дії, організовувати напади на ворожі штаби. Керувати СБ, з допомогою її сил організовувати прикриття для хорунжого та мінера, для виконання ними завдань, також він може виносити прапор з ворожого штабу.

Члени СБ: виконують вказівки голови СБ, обороняють свій штаб або беруть участь в нападах на ворожі штаби, вбивають ворогів.

Головним завданням яке стоїть перед командами є отримання прапора ворожої команди та встановлення та приведення в дію вибухівки у штабі спецзагону НКВС. Перемагає та команда, яка першою здобуде ворожий прапор та приведе в дію вибухівку в штабі НКВС. Проте, можливий сценарій об’єднання Німців і УПА проти НКВС у випадку загибелі лікаря в одній з команд. Тоді для знищення НКВС їм потрібно привести в дію дві вибухівки на терені штабу НКВС. Також в ході гри можна відбирати вибухівку, якщо вбити мінера. Завдання спец загону вбити лікаря однієї з команд, після чого захопити обидва прапори в період об’єднання.

Час: час відведений на підготовку (пошук вибухівки, ворожих штабів) – 2 год. Час на ведення бойових дій 3 год.

Засоби ведення бою: рукопашний бій, петарди запхані в яблука-дички, радіус дії яких 1,5 м.

Місцевість: урочище Теребежа, максимальна відстань в

терені 5 км.Мета: максимально відобразити дії повстанців в час війни,

формувати в учасників провідницькі навики, вміння орієнтуватись в терені, маскування, вміння приймати рішення віддавати та виконувати накази. Бо теренова гра побудована так, що не лише капітан може прийми ти рішення і віддавати накази, а й начальники відділів, тобто багаторівнева система. Також вміння використовувати дипломатичний підхід, формування стратегії і тактики.

Екологія міста На даний час екологія, проблеми прибирання – є одними з важливих.

Особливо болючим є питання прибирання міських і заміських відпочинкових зон в моєму місті. Такими зонами є парки, штучні водойми. Прибирання

міських парків проводять школярі, а на решти не вистачає рук, чи варто зазначити правильної організації. Тому нами було організовано проведення екологічних акцій, на яких ми прибирали територію водойм та прибережних зон. Цей проект я проводив спільно з, тепер вже, ст. пл. скобом гребцем Петром Садовим.

Все почалось з того, що ми в погодженні з станичним проводом та міською владою зорганізували прибирання заміського озера «Барвінок» та прилеглих територій. Ця водойма є одним із найбільших місць відпочинку мешканців міста практично в будь-яку пору року, але прибиранням тут не займається ніхто. Тому ми вирішили започаткувати

добру традицію і залучити до цієї акції не лише пластунів, а й іншу молодь міста, зокрема, громадські молодіжні організації.

Перша акція відбулась 15 червня 2007 року. В ній взяли участь пластуни і члени МГО «Неформат». Для залучення молодіжних організацій до них було розіслано запрошення до участі в акції. Матеріально-технічну підтримку надала міська влада, яку ми переконали у важливості проведення таких заходів. За кошти міської влади було закуплено пакети для сміття, рукавиці, зорганізовано вивіз сміття. Підчас організації проекту, я займався співпрацею з міською владою, матеріально-технічним забезпеченням. Друг Петро займався співпрацею з молодіжними організаціями. Силами МГО «Неформат» було забезпечено музичний супровід акції, тож прибирати було весело і цікаво. Величезна купа сміття на фото підтверджує, що рівень забрудненості території.

Проте, ми не зупинились на одній акції і зробили цю акцію традиційною екологічною акцією. Ділянку прибирання – заміське озеро «Барвінок» ми у погодженні з міською владою закріпили за міським осередком Пласту. Наступне прибирання відбулося восени, в жовтні 2007 року. Тобто ця акція тепер проводиться нами кожних півроку: перед початком літнього відпочинкового сезону, та по його завершенні.

Окрім прибирання заміського озера, ми вирішили залучити людей і до прибирання міської штучної водойми. Це ми зорганізували підчас проведення дня міста 2008 року. Оскільки святкування відбувається 2 дні в

кінці травня, то в суботу всі бажаючі покататись на плавзасобах: байдарки, катамарани, які ми спеціально завозимо на день міста повинні прибирати прибережну територію водойми. За два зібраних пакети сміття інструктори катають команду. Це своєрідна толока, на якій ми прибираємо територію озера і залучаємо до цього всіх бажаючих мешканців міста. Оскільки акція вже також встигла стати традиційною, то кожного року кількість учасників зростає, а зібране сміття вивозить міська влада.

Проведення таких акцій є вкрай важливим, тому щоб залучити більшу кількість людей до прибирання ми намагаємось урізноманітнити програму, придумуємо конкурси, змагання, тобто кожного року програма акцій удосконалюється. Наприклад, в літку 2009 року ми провели змагання між командами з техніки водного туризму, але для того щоб потрапити до заліку бажаючі команди повинні були прибрати відведену їм територію.

При проведенні акцій моя ділянка була співпраця з владою, підготовка конкурсів, ігор, забезпечення інвентарем. За ці роки було напрацьовано з владою ряд домовленостей, за якими ми організовуємо процес прибирання, а вони надають повну матеріально-технічну підтримку. На даний час є плани перетворити акцію в більш масштабну з використанням реклами (встановлення рекламних щитів), які будуть нагадувати про екологічну культуру.

Залучення до цієї акції не лише пластунів, а й іншої молоді позитивно впливає на рівень екологічної культури. Бо коли вони прибирають, то наступного разу задумуються чи варто смітити. Також молодь яка не бере участь в таких акціях згодом закликає ще інших, а відпочиваючи перестерігає своїх друзів, щоб не смітили і не занечищували територію. Міська газета регулярно висвітлює проведені нами акції. Деякі фото з проведених акцій додаю на диску.

При підготовці та виконанні проекту мої обов’язки полягали в

наступному: співпраця з міською владою в питаннях отримання матеріально-технічного забезпечення, оскільки проект полягав не у одній акції, а серії акцій то я регулярно вів таку співпрацю. У влади було отримано кошти на пакети для сміття, рукавиці, також домовлено за транспорт яким вивозили сміття. Також при проведенні акцій де використовувались катамарани, байдарки, музика, як заохочувальні засоби, я домовлявся з людьми які б могли це забезпечити. Під час переведення самих акцій відповідав за програму, організацію праці так, щоб люди помірно працювали і відпочивали, не втрачаючи інтересу до участі в наступних таких акціях. Щоразу в акції брало участь від 20 до 40 осіб, не враховуючи організаторів.

Особа, що перевіряла проект: ст. пл. скоб Володимир Шипівдич Дата зголошення проекту: 2.06.2007 р. Б. Дата реалізації проекту: червень 2007 р. Б. – червень 2009 р. Б.

(проведено 7 екологічних акцій). Дата перевірки проекту: 5.08.2009 р. Б.

ФОТО

[!ласт - }!ац!ональна €каус"ка 6рган!зац!я }кра!'ни

}{райова Булава упю

1{райовий 8ишк!л ьннй1а6|р 2ш8 року

[1осв!дка ч. з

|[даст - }[ац|онадьна €каутська

Фрган!зацй }*Ра!ни

}(райова Булава}11}о1{райовий Бигшк|дьн пй 1 а6|р 2Ф$$

шосв!дка шРо 3Ао 6утт явмиост|<<тр!! г!еРа>>

[|сто посв1А}(о}о пров|д та6оРу квт 2о08 посв|д.тус, що

г{д. Ро}?э тацэаё еаАо9*й

виконав вимоги вмйост! }111Ф ..1ри пеРа>> та п{а€ пРаво нисти в1дзнаку вмйос'г!.

уР. о;;по1!р, !ват+о-Фр анк!вська о6л.

1нстпук7поРъу: 5,

{}л;]

!\!ьц

[ ,-)\ ].{,-/ш |^"(

с,уи . п / [',^х 0у***" " *А

Характеристика пластуна розвідувача Тараса Садового к.ч.53. ім. Євгена Коновальця

Пластун розвідувач Тарас Садовий, про Пласт довідався як від батьків та братів так і від самих пластунів, які в 2001 році вже в котре організували акцію „Повстанська Ватра”. Після цього в нього зрозсли великі бажання вступити в організацію Пласт. Звичайно довший час для його віку не було гуртка і аж в травні 2002 році приєднались до гуртка „Білі Ведмеді”. В червні числа 15-го за велику активність гуртка його було прийнято в курінь ч.53 ім. Євгена Коновальця. Проводячи своє життя за програмою пластової проби Тарас їде учасником курінний виховно-вишкільний табір куреня ч.53 ім. Євгена Коновальця „Легенда Чорного Лісу”. 8-19 липня 2005 року є учасником курінного виховно-вишкільного табору „ДУЛО”, який проходить в с. Зашкові, під час якого здобуває ІІ посвідку.

У вересні 2005 року його обирають курінним суддею. Того ж року 10 грудня він складає пластову присягу та іменується пластуном-учасником.

З 8-19 липня 2006 р. є учасником станичного виховно-вишкільного табору „Х-ФІЛЕС”. Після станичного табору їде учасником на крайовий морський табір.

Осінню 2006 року його обирають курінним куреня Євгена Коновальця. Складаючи пробу учасника, - вже 14 квітня 2007 року його іменують пластуном-

розвідувачем. В липні 2007 року відбувається курінний виховно-вишкільний табір «Час Збирати

Каміння», на якому він є бунчужним та інструктором з сигналізації, впоряду, природознавства, спортивних ігор.

Цього ж літа він є учасником, міжкрайового вишкільного табору «Золота Булава» та крайового летунського табору «Чота Крилатих». У вересні 2007 року його обирають курінним суддею.

В травні 2008 року допомагає активно в організації станичної акції до дня міста. Також в липні цього ж року їде на курінний табір «Князівство Кам’яних Доріг», де є в

проводі табору а саме інтендантом та начальником кухні. А в серпні їде учасником на Крайовий Вишкільний Табір, після якого здобуває ІІІ посвідку.

В жовтні 2008 року його обирають курінним скарбником. Допомагає у проведення станичної акції Повстанська Ватра 2008 та організовує теренову гру.

В липні 2009 року бере участь у мандрівному курінному таборі, а в серпні їде учасником на крайовий мандрівний табір «Говерля».

За час свого пластування здобув 2 ІV-х пластових відзначень. Одне за зразкову пластову поставу та успішне введення діловодства. Друге за організацію станичної акції.

Отже, якби Тарас не долучався до організації, а також не організовував сам пластових акцій, то би вони не були так добре проведені.

Своєю наснагою добрим прикладом пластової постави, провідницькими здібностями, добрим прикладом для молодшого юнацтва, показує дійсно успіхи у пластовому житті станиці. Маючи певний досвід та велике бажання пластувати надалі для свого розвитку, а також розвитку станиці. Тому заслуговує на те, щоб іменувати його пластуном-скобом.

Станичний станиці Новий Розділ ст.пл. Василь Шипівдич

Характеристика Пластунка розвідувача Тараса Садового К.ч. 53 ім. Євгена Коновальця Гуртка «Білі ведмеді»

Пластун розвідувач Тарас Садовий, що донедавна-далекому 2001 р. мав бажання вступити до Пласту, але нажаль не було для нього такої можливості. Причиною було не те, що не було впорядника, який б зміг зорганізувати новий гурток. Все ж таки на початку травня 2002 р. Тарас зміг відчути ту радість, бо в цей час було зініційовано створення нового хлопчачого гуртка «Білі Ведмеді», виховником якого був Назар Бінас. І вже 15 червня того року він з друзями доклали максимальних зусиль щоб їх взяли в курінь 53 ім. Євгена Коновальця.

Невдовзі здав прихильника і почав складати першу пробу, скаладання якої затягнулось оскільки виховник виступив з Пласту. Невдовзі зявився новий виховник в 2004 році він відбуває свій перший пластовий табір. Складання проби продовжується і після ще одного літнього таборування (курінний і крайовий СВТ табори) в грудні 2005 року складає присягу.

З 2005 року Тараса, через його працьовитість і відповідальність, обирають до курінного і гурткових проводів.

В 2006 році стає першуном курінного табору, відбуває КМТ і стає курінним рідного курення. А вже в квітні 2007 року стає розвідувачем і починає складати 3-у пробу.

Незважаючи на навчання в школах (середній і музичній) завжди активно працює в Пласті і сумлінно виконує свої обов’язки. Організовує і допомагає в організації акцій, де показує приклад молодшому юнацтву.

Великий вклад зробив в акції міського рівня і в станично-окружну акцію «Повстанська Ватра». Дуже важливим є той факт що проекти виконувались з різними особами, що свідчить про вміння налаштовувати контакт і активну співпрацю.

Після поступлення, за браком часу, став трохи малоактивний, але дуже скоро повернувся і виправив згаяне.

Своєю наполегливістю, дуже доброю пластовою поставою, провідницькими здібностями, добрим прикладом для юнацтва Тарас Садовий впевнено сприяє розвитку Пласту в Новому Роздолі.

На мою думку Тарас Садовий заслуговує на те, щоб бути іменованим пластуном-СКОБом, бо вірю, що він не тільки на цьому не зупиниться але й інших поведе до нових висот. 30.03.10 ст.пл.СКОБ Володимир Шипівдич

/о,??'.

27 о3' 2'о/*/. ;*

Життєпис Середа 11 вересня 1991 року близько 12 години в ночі появився Я, маленьке крихітне дитинча в моєму рідному місті Новий Розділ. Так 11 вересня проходить рік мого поки що короткого життя. До семи років свого дитинства я майже не пам’ятаю, батьки кажуть що я завжди забирав іграшки та інші речі в старших братів. 1 вересня 1998 року закарбувалося в моїй пам’яті першим дзвоником, мене навіть завели не в той клас і я сидів і не знав що робити поки не прийшла перша вчителька і не забрала мене до мого класу. У школі я захопився сильно математикою, якій в подальшому житті приділяв багато часу. Серед своїх однолітків я зразу же став білою «вороною», хоча бешкетником був не меншим. Після 3 класів дальше я поступив до гімназії, але мені цього було мало і батьки вирішили віддати мене ще до школи мистецтва, де я вибрав для себе інструмент трубу, це було в 2001 році. В тому ж році я познайомився з пластунами Нового Роздолу про яких мені розказали старші брати, ми дуже захопилися ідеєю попасти в Пласт але на той час в станиці не було виховників. Кінець квітня початок травня 2002 року нас троє братів і ще пару хлопців прийшли на перші сходини так званого гуртка, але виховник Мар’ян Бінас сказав, що ми з середульшим братом для цього гуртка не підходим по роках. Спочатку ми буле дуже засмучені, але він нам порадив піти в гурток «Білі Ведмеді» де члени гуртка були наших років, а виховником був старший брат Мар’яна Назар Бінас. У станиці на той час діяв один юнацький курінь к. ч. 53 ім. Є. Коновальця в який ми хотіли сильно потрапити. 15 червня після народження патрона куреня Є. Коновальця наш гурток при йняли в курінь. Так минав час я склав на пл. прихильника та помалу здобував знання на пл. учасника. В 2003 році в гуртка категорично помінявся склад і також змінився виховник. Восени я потрапив на першу сою мандрівку, де малим (11 років) хотів цілий час щось робити. На наступне літо 2004 року я поїхав на курінний табір «Легенда Чорного Лісу», де здобув багато практичних знань і змінив свою думку про Пласт, що це не тільки табори чи мандрівки але й самовиховання та гартування мого молодого характеру. Осінню я став гуртковим суддею, в подальшому житті гуртка був скарбником, писарем та гуртковим.

Літом 2005 року курінного табору «Догмат Українського Літопису» з 8 по 19 липня який проходив поблизу с. Зашків(рідного села патрона куреня) мені стало замало я вирішив поїхати на крайовий табір СВТ «Калиновий Оберіг». Старші гуртки нашого куреня повиходили з куреня і мене обрали на посаду курінного судді. 10 грудня 2005 року на Андріївських вечорницях я з середульшим братом стали учасниками.

За час каденції судді я отримав IV відзначення 8 квітня 2006 року за сумлінне виконання своїх обов’язків. Також весною я закінчив музичну школу, але свою трубу під стіл не закинув, протягом навчання я ходив на духовий оркестр від музичної школи, і мене запросили грати в ньому дальше. Літом я поїхав на станичний табір «Х-Філес» де став першуном. А в серпні я поїхав на морський табір КМТ-2006 «Острів Скарбів». 15 жовтня 2006 року я став курінним. 14 квітня 2007 року на День Пласту я став розвідувачем, після чого написав заяву на здачу ІІІ проби Скобиного Лету. 20 червня я знову отримав IV відзначення за хорошу

організацію станичної акції. Таборове літо виявилось дуже насичене: спочатку був курінний табір ЧЗК з 8 по 19 липня, брав участь в організації табору та був бунчужним; з 20 по 29 липня «ЗБ 2007», учасник; та КЛТ «Чота Крилатих 2007» в серпні.

Виконуючи проекти на ІІІ пробу я знову отримав посаду курінного судді з 2007 по 2008 роки. КВТ 2008 стало важливою подією за цєй рік оскільки я отримав третю посвідку проходження табору, здавши зовнішнє незалежне оцінювання я поступив до Національного Університету «Львівська Політехніка» інститут Інженерної Механіки ти Транспорту. 2008/2009 став курінним скарбником. Попри курінні та крайові табори відвідав багато мандрівок та пластових акцій, зокрема «Повстанська Ватра» де в 2007 році став кращим стрільцем, а з 2008 року долучався до організації акції.

За ці роки проведені в Пласті я зрозумів, що знання здобуті в організації я використовую в повсякденному житті(організація, лідерство). Пластові закони, приписи вели мене в тяжкий момент нашого часу і не давали зійти на легку дорогу. Організація займала велике місце в моєму житті тому в подальшому часі я хочу передати знання молодшому поколінню, та займатися виховницькою працею.