1 Зображення

Згідно зі стандартом (standard) (ГОСТ 2.305-68), зображення на

кресленні залежно від їхнього змісту поділяються на вигляди, розрізи та

перерізи (cuts).

Однозначних рекомендацій для визначення кількості зображень та їх

змісту на ескізах і робочих кресленнях деталей не існує, але враховуються певні

вимоги та досвід конструкторської роботи на виробництві.

1.1.1 Вигляди

Основними площинами проекцій вважають шість граней куба, які

суміщуються з площиною креслення. Зображення на фронтальній площині

проекцій приймають на кресленні за головне. Предмет розміщують відносно

фронтальної площини так, щоб зображення на ній давало найповніше

уявлення про його форму й розміри.

Вигляди. Зображення видимої частини поверхні предмета, що

повернена до спостерігача, називається виглядом. На виглядах можна

показувати штриховими лініями й невидимі елементи предмета, якщо вони

нескладні. Розрізняють основні, додаткові та місцеві вигляди.

Коли зображають предмет (виріб чи його складову частину), то

припускають, що він знаходиться між спостерігачем та відповідною

площиною проекцій (рис. 1).

Рис. 1 – Утворення головних виглядів

За головні площини проекцій приймають шість граней куба, які

суміщуються з площиною 1, як показано на рис. 2.

Грань 6 може розміщуватися біля грані 4. Деякі прості поверхні

обертання (валики, втулки і тощо) можна зобразити в одній проекції, якщо на

ній можна нанести потрібні розміри і позначення, що визначають їх форму.

Рисунок 2 – Головні вигляди

Зображення на фронтальній площині проекцій приймають за головне.

Предмет розміщують відносно фронтальної площини так, щоб зображення на

ній давало найповніше уявлення про форму і розміри предмета. Правильний

вибір головного зображення обумовлює і мінімальне число необхідних

зображень.

Вигляд — зображення видимої частини предмета, що повернена до

спостерігача. На виглядах можна показувати і невидимі частини предмета за

допомогою штрихових ліній.

Класифікують вигляди на основні, додаткові, місцеві.

Якщо предмет проекціюється на основні площини проекцій, то мати-

мемо основні вигляди. Встановлено такі назви основних виглядів: 1 –

вигляд спереду (головний); 2 – вигляд зверху; 3 – вигляд зліва; 4 – вигляд

справа; 5 – вигляд знизу; 6 – вигляд ззаду.

Якщо вигляди предмета розміщені за проекційним зв'язком, то на

кресленні вони не позначаються. Якщо ж вони зміщені відносно головного

зображення, то їх позначають великою літерою української абетки

("А", ...), а напрямок погляду показують стрілкою (рис. 3). Креслення

оформляють так само, коли основні вигляди відокремлені від головного

зображення іншими зображеннями або розміщені не на одному аркуші з ним.

А

A

Рисунок 3 – Позначення основного вигляду

Додаткові вигляди утворюються при проекціюванні предмета на

площини, непаралельні жодній з основних площин проекцій. Додатковий

вигляд застосовують, коли якусь частину виробу не можна показати на

жодному з основних виглядів, без спотворення її форм та розмірів (рис. 4).

А

А

А

А

а) б) в)

Рисунок 4 – Позначення додаткового вигляду

розміщено в безпосередньому проекційному зв'язку з відповідним

зображенням (рис. 4, б), то стрілку та напис над виглядом не ставлять.

Додатковий вигляд можна повертати, але, як правило, зі збереженням

положення, прийнятого для фігури на головному зображенні. Позначення

такого вигляду має бути доповнене умовним графічним знаком (в разі

потреби зазначають кут повороту).

Місцевий вигляд – це зображення окремого, певного місця поверхні

предмета, яке дістають при проекціюванні на одну з основних площин.

Місцевий вигляд може обмежуватись лінією обриву. На кресленні його

позначають так само, як і додатковий вигляд (рис. 5).

Рисунок 5 – Позначення місцевих виглядів

1.1.2 Розрізи

Розрізи. Ортогональна проекція предмета, уявно розрізаного однією

або кількома площинами для виявлення його невидимих поверхонь,

називається розрізом.

На розрізі викреслюють те, що розташоване в січній площині та

знаходиться за нею (рис. 6, а). Допускається зображати не все, що розміщене

за січною площиною, коли це не потрібно для з'ясування конструкції

предмета (рис. 6, б).

а) б)

Рисунок 6 – Зображення розрізів

Розріз виконують у такій послідовності:

1) в місці необхідного розрізу предмета умовно проводять січну

площину (рис. 7, а);

2) умовно відкидають частину предмета, що знаходиться між

спостерігачем і січною площиною (рис. 7, б);

3) проекціюють частину предмета, що залишилася, на відповідну

площину проекцій і зображують її на місці одного з основних виглядів (рис.

7, в);

4) оформляють розріз згідно з правилами.

а) б) в)

Рисунок 7 – Виконання розрізу

Розрізи називають поздовжніми, коли січні площини спрямовані

вздовж висоти або довжини предмета, та поперечними, коли січні площини

спрямовані перпендикулярно до довжини чи висоти предмета.

Означення. Різновиди простих розрізів

Розрізом називається зображення предмета, уявно розсіченого однією

або кількома площинами, причому в розрізі показують все те, що

знаходиться в січній площині та за нею.

Розрізи використовують для того, щоб виявити невидимі поверхні

деталі. Для виконання розрізу предмета треба:

1. У потрібному місці предмета в подумках провести січну площину.

В подумках відкинути частину предмета, що знаходиться між

спостерігачем і січною площиною.

Спроекціювати частину предмета, що залишилась, на відповідну

площину проекції і зобразити її на місці одного з основних виглядів або на

вільному полі креслення.

4. При необхідності ввести січну площину та позначити розріз.

Розрізи поділяють на прості, складні, місцеві.

Прості розрізи площини відносно горизонтальної площини проекті

прості розрізи поділяються на:

а) горизонтальні - січна площина паралельна горизонтальній площині

проекцій;

б) фронтальні - січна площина паралельна фронтальній площині

проекцій;

в) профільні - січна площина паралельна профільній площині проекцій;

г) похилі - січна площина утворює з горизонтальною площиною

проекційний кут, що

відрізняється від прямого.

Фронтальний і профільний розрізи називають вертикальними.

Правила оформлення, позначення та розміщення розрізів

При виконанні розрізів положення січної площини А-А позначається на

рисунку лінією перерізу, для якої використовують розімкнену лінію (рис. 8).

Слід січної площини з відповідним буквеним позначенням А-А вводиться за

контурами зображення деталі. З зовнішніх кінців розімкненої лінії на відстані

2...З мм наносять стрілки, які показують напрям погляду.

А А З о б р а ж е н н я д е т а л і

Рисунок 8 – Позначення січної площини

Нижче (рис. 9) студенту слід ознайомитись з рекомендованими розмірами

при введенні січної площини для виконання розрізів чи перерізів.

L = 8 , , , 2 0

С і ч н а п л о щ и н а

L / 3

A 2 , 5 ( 0 , 3 , , , 0 , 5 ) S

L

=

8

,

,

,

2

5 S / 3 , , , S / 2

С т р і л к а

Б у к в е н е п о з н а ч е н н я

Рисунок 9 – Розміри для введення січної площини

Розрізи позначають великими літерами українського алфавіту, які

використовують в алфавітному порядку. Однакові літери наносять біля

стрілок з зовнішнього боку і виконаний розріз позначають написом А-А.

Якщо розріз повертали, то до напису А-А додають знак , тобто А-А

або А-А 900 (кут повороту зображення відносно виконаного).Числове

значення кута вказують при необхідності.

Розріз не позначають, якщо січна площина збігається з віссю симетрії

предмета, а відповідні зображення розміщені в проекційному зв'язку і не

розділені іншими зображеннями фронтальний розріз.

Побудова фронтального розрізу, для якого позначення розрізу не дають,

показана на рис. 10.

Рисунок 10 – Побудова фронтального розрізу

Введення січної площини, врахування частини деталі, що залишилась

(рис.11, а), та побудова фронтального розрізу з позначенням розрізу

відповідним написом А-А показана на рис. 11, б . В даному випадку у

деталі відсутня симетрія, оскільки відносно введеної січної площини φ по

обидва боки розташовані різні поперечні отвори (призматичний та

циліндричний).

а)

A - A

А А

б)

Рисунок 11 – Введення січної площини

Побудова горизонтального розрізу з позначенням розрізу А-А показана

на рис. 12 .

а)

Рисунок 12 – Побудова горизонтального розрізу

А А

А - А

б)

Рисунок 12

Згідно показаного аксонометричного зображення (рис. 13, а) введена

профільна січна площина α розділяє деталь на дві симетричні частини, тому

позначення розрізу на профільній площині проекцій не вводиться (рис. 13, б).

а)

б)

Рисунок 13 – Побудова профільного розрізу

Зображення похилого розрізу, що утворений січною площиною А-А під

певним кутом нахилу до горизонтальної площини проекцій, показана на рис.

14.

А

А

A - A

A - A

Рисунок 14 – Побудова похилого розрізу

Розріз, що дозволяє виявити внутрішні форми предмета в вузько

обмеженому місці, називається місцевим (рис. 15). Місцевий розріз

виділяється у вигляді суцільної хвилястої лінії, яка не повинна збігатися з

іншими лініями цього зображення.

Рисунок 15 – Побудова місцевого розрізу

Складний розріз – розріз, що утворюється двома чи декількома січними

площинами. Складні розрізи виконуються декількома січними площинами і

поділяються на:

а) ступінчасті – складний розріз, що утворений паралельними січними

площинами;

б) ламані – складний розріз, що утворений січними площинами, які

перетинаються.

В ступінчастих розрізах січні площини умовно суміщають в одну

площину і зображення будується як результат суміщення всіх введених

січних площин з однією січною площиною.

В ламаних розрізах одна чи декілька січних площин утворюють кут

нахилу до основної з площин проекцій. Похилу площину в подумках

повертають до положення, паралельного одній із основних площин проекцій,

тобто суміщають всі введені січні площини в одну.

Наприклад, для читання внутрішніх форм деталі (рис. 16)

застосовують ступінчастий розріз, а саме вводять три січні площини α, β, φ,

що паралельні до фронтальної площини проекцій.

Рисунок 16 – Побудова ступінчастого розрізу

Ортогональне креслення ступінчастого розрізу для вибраної деталі

показано на рис. 17. Оскільки введені січні площини паралельні до

фронтальної площини проекцій, то зображення ступінчастого розрізу

подається як результат суміщення трьох січних площин в одну на головному

вигляді (вигляді спереду).

А

А

А - А

Рисунок 17– Ступінчастий розріз

Наприклад, для читання внутрішніх форм деталі (рис. 18)

застосовують ламаний розріз, а саме вводять дві січні площини, що

перетинаються, причому одна з них (площина β) паралельна до фронтальної

площини проекцій. Похилу площину α в подумках повертають до положення,

паралельного π2.

Рисунок 18 – Побудова ламаного розрізу

Ортогональне креслення ламаного розрізу для вибраної деталі

показано на рис. 19. Оскільки одна із введених січних площин паралельна до

фронтальної площини проекцій, то зображення ламаного розрізу подається

як результат суміщення двох січних площин (α та β) в одну на головному

вигляді (вигляді спереду).

A - A

А

А

Рисунок 19 – Ламаний розріз

1.3 Перерізи

Ортогональна проекція предмета, уявно розрізаного однією чи

кількома площинами для виявлення його невидимих поверхонь, називається

перерізом (рис. 20).

На відміну від розрізів (рис. 20, а) на перерізі показують лише те, що

знаходиться безпосередньо в січній площині (рис. 20, б).

Рисунок 20 – Сутність розрізу та перерізу

Переріз, так само як і розріз, позначається за допомогою розімкненої

лінії зі стрілками, які вказують напрямок погляду, а над самим перерізом

виконують напис – А-А.

А –А А –А

а) б)

Рисунок 21 – Розріз та переріз

Перерізи, що не входять до складу розрізу, поділяють на винесені та

накладені (рис. 22).

А

А

A - A

Рисунок 22 – Перерізи

Перевага надається винесеним перерізам. Контур винесеного перерізу

виконують суцільною основною лінією. Переріз штрихують під кутом 45° до

основного нахилу креслення. Контур накладеного перерізу зображують

суцільною тонкою лінією, причому контур зображення в місці накладеного

перерізу не переривають.

Для симетричних перерізів, розміщених у розриві (рис. 22), лінію

перерізу не зображують і переріз не підписують. У несиметричних перерізах,

розміщених у розриві, лінію перерізу літерами не позначають.

За побудовою та розміщенням переріз повинен відповідати напрямку,

який показують стрілки (рис. 22, А-А). Допускається розміщувати переріз на

будь-якому місці поля креслення або з поворотом, додаючи знак .

1.1.4 Виносні елементи

Додаткове, окреме, як правило збільшене, зображення частини

предмета для виявлення його форми, розмірів, шорсткості поверхні та

інших даних, називається виносним елементом.

В машинобудуванні на валах (рис. 23) досить розповсюджені різьбові

проточки (рис. 24, а, б) та канавки для шліфування (рис. 25, а, б), форма яких

вимагає уточнення. На основному зображенні вони виконуються спрощено, а

на виносному елементі їх форма та розміри повинні відповідати стандартам.

А Б В Г

3 6

3

0

5

0

2

4

M

4

2

х

3

M

2

4

2 , 5 • 4 5

2 , 5 • 4 5

7

0

3 6 4 0

1 1 6

1 6 6

6 1

Рисунок 23 – Вал з канавками під шліфування та різьбовими проточками

1 0

R 3

R 1

4 5 4

3

,

2

А ( 5 : 1 )

4 5 R

1

6

R 1 ,

6

1

9

,

5

Г ( 5 : 1 )

а) б)

Рисунок 23 – Виносні елементи різьбових проточок

4 5

4 5

3

0 , 3 3

R

1

2

9

,

5

R 0 , 5

В ( 5 : 1 )

3

R 1

R 0 , 5

4 5

4

9

,

5

Б ( 5 : 1 )

а) б)

Рисунок 24 – Канавки для шліфування

Виносний елемент може мати компоненти, не показані на відповідному

зображенні (рис. 25), та може відрізнятися від нього своїм змістом. Виносний

елемент треба розміщувати якомога ближче до відповідного місця на

зображенні. Застосовуючи виносний елемент, відповідне місце на вигляді,

розрізі чи перерізі предмета обводять замкненою суцільною тонкою лінією –

колом, овалом тощо. Від цієї лінії проводять тонку лінію-виноску з

поличкою, на якій літерою української абетки позначають виносний елемент

(рис. 26). Виконаний виносний елемент (рис. 26, 27) відповідно позначають

та вказують масштаб зображення.

2 Аксонометричні проекції

2.1 Загальні положення. Метод прямокутнього проекціювання має

багато переваг. Одна з них — зображення проекціюється на площину без

спотворення. Завдяки цьому комплексне креслення будується досить просто,

за ним легко визначити розміри деталі та виготовити її. Однак існує суттєвий

недолік: зображення не досить наочні.

Одночасне розглядання двох, трьох і більше зображень створює

труднощі в уявленні просторового об’єкта. Тому досить часто при виконанні

технічних креслень необхідно поруч із зображенням деталей в системі

ортогональних проекцій мати зображення більш наочні. Для побудови таких

зображень і використовуються аксонометричні проекції. Слово

«аксонометрія» походить від грецьких слів ахоn (вісь) і metreo (вимірюю), що

разом означає вимірювання по осях. Аксонометричною проекцією

називається зображення, що утворюється шляхом проекціювання

паралельними променями предмета разом з прямокутними осями координат

(X, Y, Z), до яких він віднесений, на довільно розміщену площину π, яка

називається площиною аксонометричних проекцій або картинною площиною

(рис. 28). Отримані у такий спосіб проекції осей X\Y\Z називаються

аксонометричними осями.

x

y

z

O a

b

c

x '

z '

a ' O ' c '

b '

y '

P

Рисунок 28 – Утворення аксонометричної проекції

На осях X, Y, Z відкладено відрізки а, b, с, які прийнято за одиниці

виміру вздовж цих осей. Відрізки а', b', с' на аксонометричних осях являють

собою проекції відрізків а, b, с. Вони є одиницями виміру по

аксонометричних осях. Відношення k = а'/а; m = b'/b; n = c'/c називаються

коефіцієнтами (або показниками) спотворення по аксонометричних осях.

Різновиди аксонометричних проекцій. В залежності від розміщення

координатних осей відносно картинної площини і напрямку

проекціювальних променів аксонометричні проекції поділяються на декілька

видів.

1. Якщо всі три показники спотворення по осях між собою не рівні, (к =

m =п), то проекція називається триметричною.

2. Якщо два показники спотворення рівні (наприклад k = n), а третій

відмінний від них, то проекція називається диметричною.

3. І якщо всі три показники спотворення по осях рівні (k = m = п), то b

проекція називається ізометричною.

Зі всіх видів аксонометричних проекцій ГОСТ 2.317-69 рекомендує такі,

які менше спотвопрюють вид предмета та найбільш зручні для користування

– це прямокутна ізометрія, прямокутна диметрія та косокутна фронтальна

диметрія. Розрізняються вони в залежності від того, який кут утворюють

проекцівальні промені з площиною проекцій. Якщо проекціювальні промені

перпендикулярні до картинної площини, проекції називаються

прямокутними. Якщо ці промені не перпендикулярні до тієї ж площини,

проекції називаються косокутними. оскільки

Прямокутна ізометрія. Саме слово «ізометрія» означає однаковий

вимір. Координатні осі в ізометрії розміщуються відносно картинної

площини з однаковим нахилом, а напрямок проекціювання прямокутний.

Аксонометричні осі при цьому утворюють між собою кут 120°. На рис.

29, а, б відповідно показані два варіанти побудови осей в ізометрії: за

допомогою рівних відрізків (умовні відрізки 5 та 3) та циркуля.

Дійсні коефіцієнти спотворення вздовж осей дорівнюють 0,82 (k = m = n

= 0,82), але оскільки вони незручні для підрахунку розмірів при побудові

наочних зображень, то їх замінюють більш зручними приведеними

коефіцієнтами, які дорівнюють 1 (k = m = n = 1). При цьому зображення

збільшується в 1,22 рази.

1 2 0

1 2 0

1

2

0

X Y

Z

5

3

0 5

3

X Y

Z K z = 1

K y = 1 K x = 1

а) б)

Рисунок 29 – Осі в прямокутній ізометрії

Прямокутна диметрія. За ГОСТ 2.317-69 використовують прямокутну

диметрію, у якої вісь OZ' розміщена вертикально, вісь ОХ' нахилена під

кутом 7°10' а вісь OY' — під кутом 41°25' до лінії горизонту (рис. 30, а).

Будувати положення осей можна за допомогою рівних умовних відрізків.

Вісім відрізків вліво, один відрізок вертикально вниз визначатимуть

положення осі X; вісім відрізків вправо, сім відрізків вертикально вниз

визначатимуть положення осі Y (рис. 30, б).

9 0

4

1

2

5

'

7

1

0

' z

y

x

8

7

8

1

z

y

x

K z = 1

K y = 0 , 5

K x = 1

а) б)

Рисунок 30 – Осі в прямокутній диметрії

Коефіцієнти викривлення в диметрії по осях Х' і Z' дорівнюють 0,94, а

по осі Y'- 0,47. Але на практиці використовують k = n = 1; a m = 0,5; тобто по

осях Х' і Z' відкладають дійсні розміри, а по осі Y' їх зменшують вдвічі (m =

0,5) (рис. 3, а).

Косокутна фронтальна диметрія. Положення осей приведено на рис.

31. Коефіцієнти спотворення по осі Y' m=0,5; по осях X' та Z' відповідно к=1;

n=1. Ця диметрія називається фронтальною, тому що плоскі фігури, які

розміщені паралельно до картинної площини, проекціюються без спотворень.

4

5

1

1

0 , 5

x '

z '

y '

Рисунок 31 – Осі в косокутній симетрії

Аксонометричні проекції плоских фігур. Побудова зображення

плоских багатокутників зводиться до побудови аксонометричних проекцій їх

вершин, які з’єднують між собою прямими лініями. Як приклад розглянемо

побудови ізометричних проекцій прямокутника, шестикутника та

п’ятикутника.

На рис. 32 показана побудова ізометрії прямокутника ABCD,

розміщеного в різних площинах проекцій.

A

C

B

D

x '

A '

D '

B '

z '

C '

A '

D '

B '

C ' y ' C '

B '

D '

A '

A '

C '

B '

D '

A ' B '

D ' C '

A '

B '

D '

C '

z '

x '

y '

Рисунок 32 – Побудова ізометрії прямокутника ABCD

Сторони прямокутника розміщені паралельно осям проекцій, тобто АВ і

DC паралельно X; ВС і AD паралельно Y для площини XOY, для площини

YOZ-AB і DC паралельні X, а ВС і AD паралельні Z; для площини YOZ -АВ і

DC паралельно Y; ВС і AD паралельно Z.

При побудові плоских фігур в аксонометрії слід пам’ятати: прямі лінії,

які обмежують контур фігури, розміщені паралельно осям проекцій,

проекціюються також паралельно відповідним осям і з тим же коефіцієнтом

викривлення, що і осі.

На рис. 33, 34 наведені приклади побудови аксонометричних проекцій

правильного шестикутника, розміщеного в різних площинах проекцій.

F '

E '

D ' C '

B '

A '

F '

E '

D '

C '

B '

A '

C '

E '

D '

F ' A '

B '

z '

x '

y '

Рис. 33

F '

E '

D '

C '

B '

A '

y '

x '

z '

C ' E '

D '

F ' A ' B '

F '

E ' D '

C '

B ' A '

Рисунок 34 – Побудова правильного шестикутника

При побудові ізометрії п’ятикутника ліiнii X,Y приймемо за

координатні осі (рис. 35, а). Проводимо ізометричні осі X' та Y' (рис. 35, б).

Для побудови зображення т. 1 достатньо на осі Y' відкласти відрізок О'1,

рівний за величиною координаті Y1. Потім відкладемо наліво від т. O',

відрізок O'2, що рівнює координаті Y2, через точку 2 проведемо пряму ab,

паралельну осі Х'. Координати Х2 вершин 2 і 5 п’ятикутника однакові за

величиною, але різні за знаками, тому на ізометричному зображенні ми

відкладемо в обидві сторони від т. 2 відрізки Х2 = - Х2.

Сторона 3-4 п’ятикутника паралельна осі Х'. Відкладаємо від т. О' по

осі Y' відрізок, щo дорівнює координаті Y3, проводимо пряму cd,

паралельну осі X' і відкладемо на ній відрізок

Х3 = -Х3. З'єднуємо точки 1, 2, 3, 4, 5 прямими лініями, отримуємо

ізометричну проекцію п’ятикутника (рис. 35, б).

Аналогічно можна побудувати той же п’ятикутник в диметрії.

Відмінність тільки в тому, що всі розміри вздовж осі Y ' або паралельні їй,

зменшуються вдвічі. Самостійно побудуйте диметрію та ізометрію будь-

якого многокутника або пластинки. Варіанти завдань знаходяться у додатку.

О

1

2

3 4

5

х 2

у

3

у

2

у

1

х 3

y '

z '

b

a

x '

1

2 O '

t

c

d

3

4

5

а) б)

Рисунок 35 – Побудова правильного п’ятикутника

Побудова аксонометричних проекцій кіл. Як відомо, проекцією кола,

що лежить в площині, не паралельній площині проекцій, є еліпс. В

аксонометрії еліпс можна замінювати овалом.

При побудові аксонометричних проекцій деталей часто необхідно вміти

будувати зображення кіл, розміщених в координатних площинах XOY, XOZ,

YOZ, або в площинах їм паралельних (рис. 36). Слід пам'ятати, що великі осі

еліпсів, які відображають проекції кіл, завжди перпендикулярні осям Х', Y',

Z', якщо зображення еліпса паралельне, або лежить в площині Y'O'Z', X'O'Z'

та Х'O'Y' а малі осі перпендикулярні до великих (рис. 37).

Тобто завжди велика вісь еліпса спрямована перпендикулярно до

відсутньої в цій площині аксонометричної осі. На рис. 38 зображені еліпси в

прямокутній ізометрії.

X Y

Z

В е л и к а в і с ь

М а л а в і с ь

Д о п о м і ж н а в і с ь

Д о п о м і ж н а в і с ь

В е л и к а в і с ь

М а л а в і с ь

В е л и к а в і с ь

М а л а в і с ь

Д о п о м і ж н а в і с ь

Д о п о м і ж н а в і с ь

Д о п о м і ж н а в і с ь Д о п о м і ж н а в і с ь

О

Рисунок 36 – Велика та мала осі в ізометрії

0 , 7 1 d

= d

1 , 2 2 d

= d

Д о п о м і ж н а в і с ь

М а л а в і с ь = Д о п о м і ж н а в і с ь

В е л и к а в і с ь =

d

Рисунок 37 – Велика та мала осі в диметрії

y x

z

1 , 2 2 d 0

,

7

1

d

О

Рисунок 38 – Коефіцієнти спотворення в ізометрії

Коефіцієнт спотворення великої осі еліпса в кожній площині дорівнює

1,22 d; а малої осі — 0,71 d. Графічний спосіб визначення великої та малої

осей та побудови еліпса студенту слід самостійно опрацювати, звернувшись

до розділу «Геометричне креслення».

У прямокутній диметрії коефіцієнт спотворення великої осі еліпса

дорівнює 1,06 d для всіх трьох положень, а коефіцієнт малої осі для еліпсів,

що побудовані в координатних площинах ХОY та ZOY, становить 0,35 d.