№13 "ВИКЛИКИ І РИЗИКИ"

2 листопада 2014

ВИКЛИКИ і РИЗИКИБезпековий огляд ЦДАКР № 13

Загальні оцінкиОсновні виклики і ризики другої половини жовтня 2014

У дзеркалі експертної думкиВишеградська четвірка: можливості стабільних союзників України

Необходим новый подход государства к сотрудничеству с частными оборонными компаниями

ВМС в нових реаліях: акцент на протидесантну оборону морського узбережжя

Мотоциклетные возможности в обороне крупного города

Аналітичні розробки Владислав Сурков – «серый кардинал Кремля»

ВВС России – силы первого удара

Щодо майбутнього ВМС України

ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕНЬ АРМІЇ, КОНВЕРСІЇ ТА РОЗЗБРОЄННЯ

CENTER FOR ARMY CONVERSION AND DISARMAMENT STUDIES

Адреса: вул. Іллінська, 10, офіс 5, Київ, 04070

тел.: +38 (044) 425-42-10, факс +38 (044) 425-16-22

www. cacds.org.ua

Безпековий огляд «ВИКЛИКИ і РИЗИКИ» Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР, www.cacds.org.ua ) здійснюється аналітиками ЦДАКР за підтримки банку «Аркада». Для підготовки оглядів залучаються відомі експерти, дипломати, військові фахівці та спеціалісти усіх відомств, що працюють у безпековому середовищі України.

Метою публікацій Безпекового огляду «ВИКЛИКИ і РИЗИКИ» є оперативне та аналітичне інформування зацікавлених профільних структур, ЗМІ та громадян, що цікавляться актуальними проблемами безпеки України.

Кожний огляд присвячений короткому періоду (1 – 2 тижні), та містить експертні думки, які можуть не збігатися з офіційною позицією української влади.

@2014 Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння

У разі цитування обов’язкове посилання на ЦДАКР

Редакційна колегія:

Бадрак В.В. – головний редактор, директор ЦДАКР

Копчак В.І. – відповідальний секретар, керівник оборонно-промислових проектів ЦДАКР

Члени Редакційної колегії:

Бондарчук С.В. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки, генеральний директор ДК «Укрспецекспорт» (2005-2010 рр.)

Згурець С.Г. – головний редактор журналу «Экспорт оружия и оборонный комплекс Украины», директор інформаційно-консалтингової компанії (ІКК) Defense Express

Кабаненко І.В. – заступник міністра оборони, перший заступник начальника Генерального штабу ЗСУ (2012 – 2013 рр.), член Експертної Ради у галузі національної безпеки

Конопльов С.Л. – директор Гарвардської програми з чорноморської безпеки та програми з безпеки США-Росія і США-Південна Азія, член Експертної Ради у галузі національної безпеки

Литвиненко О.В. – заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України (з 2014 р.)

Міхненко А.В. – головний редактор журналу «Ukrainian Defense Review»

Паливода К.В. – голова правління банку «Аркада», член Експертної Ради у галузі національної безпеки

Поляков Л.І. – голова Експертної Ради ЦДАКР, перший заступник міністра оборони України (2005 – 2007 рр.), заступник міністра оборони України (2014 р.)

Рябих В.О. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки, директор з розвитку інформаційно-консалтингової компанії (ІКК) Defense Express

Щербак Ю.М. – письменник та громадський діяч, Надзвичайний і Повноважний Посол України в США (1994 - 1998 рр.), міністр охорони навколишнього середовища (1991 - 1992)

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 2 листопада 2014 3

Загальні оцінки

Основні виклики і ризики другої половини жовтня 2014Основні виклики і ризики другої половини жовтня 2014 року пов’язані

із можливістю нового етапу війни Росії проти України. Протягом останніх днів жовтня з’явилося чимало повідомлень про нарощування російських військ на кордонах з Україною та у прикордонних районах РФ у Ростов-ській області. Складною через постійні обстріли залишається і обстановка у місцях, де може пройти розмежувальна лінія між проросійськими сила-ми та українськими силами оборони.

Протягом декількох останніх днів місяця оперативна обстановка під Маріуполем залишається складною і напруженою. Втрати серед морських піхотинців засвідчили про наявність у складі російсько-терористичних ор-ганізацій високо підготовлених фахівців-артилеристів, які залучаються ймовірно з російської регулярної армії. Військові фахівці зазначають, що в разі ескалації військових дій з боку Росії чи контрольованих нею угрупо-вань бойовиків можуть бути спроби взяти Маріуполь шляхом його оточен-ня. Тобто проведення наступу північніше міста і вихід російських військ на рубежі західніше міста. Крім того, фахівці відзначають, що загрозливим для українських військ може стати район Старогнатівського плацдарму, оскільки існують передумови для проведення класичної операції «на ото-чення».

Новим видом військової загрози стало внесення у Держдуму законо-проекту про приватні військові компанії. Згідно з текстом законопроекту, ліцензію на роботу приватним військовим компаніям видаватиме ФСБ. Фактично йдеться про легалізацію армій найманців, якими керуватиме ро-сійська спецслужба. Оскільки передбачене «альтернативне врегулювання збройних конфліктів за межами Російської Федерації», зрозуміло, що такі структури РФ зможе офіційно використовувати для реалізації військовим способом своїх інтересів на території України.

Чималою загрозою є можливість Кремля використовувати одразу два важелі впливу на Україну – суто військовий та несиловий. Останній пов’язаний із взаємодією з проросійськими силами всередині законодавчої гілки української влади та інсинуаціями довкола питання отримання Укра-їною газу. Про підготовку різних версій та реалізацію ідеї маніпулювання свідчить заява хазяїна Кремля у Мілані (17 жовтня) про те, що Росія готова бути посередником у процесі «розведення конфліктуючих сторін на пів-денному сході України». На тлі заяви Путіна заслуговує на увагу думка екс-міністра закордонних справ України Володимира Огризка: «Путін ні за яких обставин не буде міняти своєї політики стосовно України. Він це по-ставив як мету і допоки не буде змушений реагувати на якусь зовнішню для нього загрозу, на мою думку, продовжуватиме агресивну лінію стосовно України. … Нам треба взяти на себе лідерські функції, бодай моральні і по-літичні з метою створення і тоді зміцнення антипутінської коаліції. І у та-

Основні виклики і ризики другої половини жовтня 2014 року пов’язані із можливістю нового етапу війни Росії проти Украї-ни.

Нам треба взяти на себе лідерські функції, бодай моральні і полі-тичні з метою створення і тоді зміцнення антипу-тінської коаліції.


кий спосіб ми можемо спільно з Заходом протистояти і стримувати цю агресивну країну. Не через військові конфлікти, не через бойові дії, а лише через економічне стримування Російської Федерації».

РФ також активізувала роботу з розширення кола союзників, пошуку нових та демонстрації відсутності дій санкцій. Наприклад, 16 жовтня Росія та Сербія підписали міжурядову угоду про військово-технічне співробіт-ництво - під час візиту президента РФ Володимира Путіна до сербської столиці Белграду. Але на цьому успіхи Москви й вичерпуються. То ж пи-тання антипутінської коаліції дійсно може набути величезної ваги.

Розв’язання питання поставок газу Україні суттєво зменшило ризики «холодної» зими для України, однак не зняло проблеми залежності від во-рожої країни. Кремль може у будь-який момент відмовитися від домовле-ностей. Однак позиційним досягненням можна вважати для України те, що в підписаному договорі щодо газу між ЄС, Росією та Україною позна-чено: борг за вже отриманий газ українська сторона буде оплачувати за ці-ною 268,5 доларів, а не 400 доларів і вище, на чому раніше наполягала РФ. «На даний момент у нас є неоплаченими 11 мільярдів кубометрів газу. Од-нією з головних переваг нової газової угоди є те, що ми будемо оплачувати частину цього газу за ціною 268,5 доларів за 1 тисячу кубометрів, а не за ціною 400 або навіть 500 доларів, які вимагала Росія», - процитувала голову правління НАК «Нафтогаз» Андрія Коболєва zn.ua. Серед позитивних до-сягнень можна вважати й готовність Євросоюзу частково профінансувати погашення газового боргу перед Росією в разі порушення останньою до-мовленості.

Крім того, важливою подією стало те, що у другій половині жовтня (зо-крема, 20 жовтня) поставки природного газу в Україну з боку Словаччини досягли рекордного значення - 27,6 млн кубічних метрів на добу. Можна фіксувати продовження загального зближення України з Європою, що є певним досягненням української влади. Так, серед іншого, 20 жовтня ЄС підтвердив участь України в багатомільйонному ядерному проекті та на-дання фінансової допомоги Україні в рамках проекту на 225 мільйонів євро. І хоча відбувся вибух американської ракети-носія «Антарес» (інци-дент стався в ніч на 29 жовтня; Україна є учасником проекту), американ-ська сторона не погоджується із заявами російських ЗМІ про причетність до події українських фахівців. Державне космічне агентство України поін-формувало: «Підприємства ракетно-космічної галузі України не брали участі ні у виробництві, ні в модернізації ракетних двигунів НК-33, розро-блених російським СНТК ім. Н.Д.Кузнєцова (Самара) для надважкої раке-ти Н-1 в 70-ті роки. США придбали у РФ в середині 90-х близько 30 двигу-нів НК-33, і вони безпосередньо були поставлені замовнику». Отже, незважаючи на оперативні спроби росіян, діловій репутації України не за-вдано шкоди.

Розв’язання пи-тання поставок газу Україні сут-тєво зменшило ризики «холодної» зими для України, однак не зняло проблеми залеж-ності від ворожої країни.


Напруженість у відносинах між Росією і НАТО значно зросла з момен-ту початку Кремлем війни проти Україні, що поступово трансформується у значний виклик сьогодення. Це безпосередньо торкається України, яка розташована між двома ворожими силами. НАТО фіксує підвищену актив-ність російських бойових літаків в європейському повітряному просторі. Зокрема, лише протягом двох днів, 28 та 29 жовтня, чотири літаки НАТО піднімалися на перехоплення російських винищувачів. За інформацією генсека НАТО Йенса Столтенберга, що з середи (29 жовтня) тільки за 48 годин західними країнами було перехоплено не менше 24 літаків, а в цілому за рік - більше, ніж 100. Такі показники, заявляють в НАТО, перевищують минулорічні у три рази.

В цьому контексті варто згадати виступ Володимира Путіна на Валдай-ському клубі в Сочі, який фахівцями вже було проголошено «Фултонською промовою». «Кваліфікація Путіним зовнішньої політики США, як непро-фесійної, не залишає сумнівів у тому, що ніяких серйозних намірів у Росії до нормалізації стосунків ні з США, ні з Заходом очікувати в найближчому майбутньому не доводиться», - написав оглядач «Независимой газеты» Костянтин Ремчуков. Загалом загострення риторики між Кремлем та за-хідними столицями також пов’язане із «українським питанням». Так, ще у Мілані 17 жовтня російський президент Володимир Путін погрожував Єв-ропі «холодною зимою» та пропонував «позичити Україні гроші для випла-ти боргу і оплатити за газ 6,8 млрд. дол.». Така ситуація вимагає від україн-ської влади високого рівня гнучкості у відносинах з ЄС та дотримання послідовного курсу у проведенні реформ і приєднання до європейської системи цінностей. Крім того, така ситуація вже стала викликом владі України ще й тому, що робить її вразливою щодо впливу на рішення з боку Заходу.

Що ж до можливостей Києва перекрити газ на магістральному газо-проводі та припинити поставки палива в населені пункти Донецької та Лу-ганської областей, які контролюються бойовиками, то це може призвести до контррішень Москви щодо поставок газу в ЄС та в Україну. То ж, таке рішення є складним щодо реалізації. Та й власне українська газова пробле-ма не може вважатися розв’язаною до того моменту, поки НАК «Нафтогаз України» не переведе на рахунки «Газпрому» близько 4,6 млрд. дол. для сплати заборгованості за раніше поставлений газ і придбання ще 4 млрд. куб. м.

Появу ознак розчарування Заходу від деяких кроків української влади слід вважати одним з нових викликів. Зокрема, після негативного сприй-няття ведення переговорів про можливі поставки Києву озброєнь (йдеться як про непрофесійне листування керівництва Міноборони України за під-писом колишнього керівника відомства Валерія Гелетея, так і про нерозу-міння представниками української влади механізмів передачі-продажу

Напруженість у відносинах між Росією і НАТО значно зросла з моменту початку Кремлем війни проти Україні, що поступово транс-формується у значний виклик сьогодення.

Крім того, така ситуація вже стала викликом владі України ще й тому, що робить її вразливою щодо впливу на рішення з боку Заходу.

Появу ознак розча-рування Заходу від деяких кроків української влади слід вважати одним з нових викликів.


зброї США) у Вашингтона виникли нові розчарування – через відсутність санкцій України щодо РФ. «Ситуація, коли західні фірми зазнають збит-ків від введених відносно Росії санкцій, а український бізнес продовжує отримувати прибуток, є «не найкращою»». Ці слова належать послу США в Україні Джеффрі Пайетту. Слід очікувати, що в разі повільного при-йняття рішень у цій сфері реакція США може стати більш жорсткою та прагматичною.

Посилюються ризики, що пов’язані з погіршенням економічного стану України: девальвація гривні, зростання зовнішнього боргу до рівня ВВП країни та очікуване падіння ВВП до 12 – 15%.

Загалом зберігається неприємний розвиток внутрішніх загроз та ви-кликів, зокрема, пов’язаний із функціонуванням окремих підрозділів. До проявив таких ризиків можна віднести так званий «бунту нацгвардійців» (17 жовтня), які вимагали повернути їх додому під адміністрацією Прези-дента України. Сліди організаторів, як позначила більшість експертів, ве-дуть до російських спецслужб. Однак те, що агентам впливу вдається орга-нізація таких подій, свідчить про неоднорідність і вразливість суспільства. Уроком з ситуації має стати посилення військової контррозвідки, системи внутрішньої безпеки. Іншим негативним прикладом стали випадки маро-дерства серед бійців батальйону особливого призначення «Шахтарськ», який міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков своїм наказом роз-формував.

Можна констатувати достатньо вдалу роботу СБУ у сфері реагування на антиукраїнську діяльність відомих осіб. Порушення справи проти ро-сійського актора Михайла Пореченкова за стрільбу в аеропорту Донецька як за участь у терористичній діяльності на боці бойовиків є важливим для українців психологічним чинником формування і закріпленням націо-нальної ідеї. Вчасним була реакція Служби безпеки України на антиукраїн-ські дії російського співака та депутата Держдуми Йосипа Кобзона, який відвідав Донбас 28 жовтня, незважаючи на заборону в’їзду в країну. Крім того, офіційна заборона відвідання України 14 представникам російського кіномистецтва та шоу-бізнесу свідчить про наявність розколу українських та російських культурних традицій на довгі роки. Також позитивним рі-шенням у сфері захисту культурних цінностей стала додаткова заборона для кіно- й телепоказу 7 стрічок російського виробництва. Експертна комі-сія з питань розповсюдження і демонстрування фільмів Державного агент-ства України з питань кіно з 23 експертів надала негативну оцінку таким фільмам: «Кадетство», «Гончі», «Слідчий комітет», «Спецназ», «Десантура», «Морпехи» і «Військова розвідка».

Серед іншого, слід наголосити, що така ситуація є прямим наслідком політики Путіна – російський президент узяв курс на духовну стагнацію російського народу та поступово робить Росію дегенеративною, ізольова-

Російський прези-дент узяв курс на духовну стагнацію російського народу та поступово робить Росію дегенеративною, ізольованою від іншого світу, країною.

Посилюються ризики, що пов’язані з погір-шенням економіч-ного стану Украї-ни: девальвація гривні, зростання зовнішнього боргу до рівня ВВП краї-ни та очікуване падіння ВВП до 12 – 15%.


ною від іншого світу, країною. У цьому контексті доречно згадати видання Time, оглядач якого висловив впевненість після проведення 26 жовтня по-зачергових парламентських виборів, що «саме Путін зробив все, щоб укра-їнці почали ненавидіти Росію і відвернулися від неї вбік Заходу». «Україна на виборах розірвала зв’язки з СРСР і Росією» - висновок, який свідчить в тому числі про наявність суттєвих ментальних відмінностей українців та росіян. А поразка на виборах до Верховної Ради Компартії та значної кіль-кості проросійських сил, які служили клану Віктора Януковича, стали шан-сом для відновлення країни. Незважаючи на те, що близько 60 нових депу-татів Верховної Ради можуть вважатися потенційно небезпечними для України – через потенційну готовність виконувати вказівки Кремля.

Водночас, так звані вибори бойовиків 2 листопада в окремих регіо-нах Донецької та Луганської областей засвідчили подальший курс Путіна на формування в регіоні Донбасу території з невизначеним статусом, ціл-ком ворожої Україні. Зрозуміло, що проведення означеної акції ускладнить врегулювання кризи в Україні. Ці події вимагають виваженої й водночас прагматично-жорсткої політики влади щодо територій, захоплених росій-ськими найманцями та сепаратистами. І все ж, найважливішим успіхом для України у другій половині жовтня можна вважати початок падіння рейтингу Путіна в Росії - вперше з початку його війни проти України ско-ротилося число тих, хто готовий голосувати на президентських виборах за агресора. Не менш цікавою стало повідомлення про падіння бареля нафти станом на 27 жовтня нижче 80 доларів - вперше за два роки.

Не можна обминути увагою, що все більше західних авторитетних фа-хівців виступають із засудженням політики Путіна, що сприяє розширен-ню кола відомих людей у світі, які з часом приєднаються до антипутінської коаліції. Наприклад, 24 жовтня відомий військовий адмірал Джеймс Став-рідіс наголосив, що російські війська мають залишити територію України.

Окремо слід сказати про наслідки оприлюднених висновків щодо об-ставин трагедії під Іловайськом. А саме, заява Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради з розслідування обставин цієї трагедії свідчить про оздо-ровлення суспільства та його здатність тиснути на чинну владу для ви-правлення хибних рішень. Комісія у в попередніх висновках вважає, що в цих подіях винен екс-міністр оборони Валерій Гелетей і начальник геншта-бу Віктор Муженко. Так, до трагедії призвели помилкові кадрові призна-чення в силовому блоці, неадекватні дії Гелетея і Муженка напередодні, а також те, що президент не ініціював введення воєнного стану. На особливу увагу заслуговують погляди на дії Верховного Головнокомандувача при ор-ганізації оборони країни: «Невведення військового стану призвело до де-зорганізації управління військовими діями, що значною мірою зумовило іловайські події». На думку членів комісії, трагічному розвитку подій ре-ально могла перешкодити своєчасна реакція цих людей на інформацію про

Так звані вибори бойовиків 2 листо-пада в окремих регіонах Донецької та Луганської областей засвідчи-ли подальший курс Путіна на форму-вання в регіоні Донбасу території з невизначеним статусом

Найважливішим успіхом для Украї-ни у другій полови-ні жовтня можна вважати початок падіння рейтингу Путіна в Росії

До трагедії призве-ли помилкові ка-дрові призначення в силовому блоці, неадекватні дії Гелетея і Муженка напередодні, а також те, що президент не ініціював введення воєнного стану.


вторгнення російських військ, що надходила з 23 серпня. Комісія визнала, що Іловайська трагедія мала не лише важкі військові, але й не менш тяжкі політичні наслідки для країни. Крім того, результатом помилок, які були допущені військовим керівництвом країни, стали сотні людських життів і покалічених доль. А головне, стала падати довіра народу до керівництва країни й армії.

В останній день жовтня Міноборони України поінформувало про закупівлю озброєння і військової техніки для потреб армії на 150 млн грн. Зокрема, на ці кошти закуплені модернізовані танки «Булат», мо-дернізовані літаки Су-25, протитанкові ракетні комплекси «Стугна-П», станції «Адрос» і вертольоти Мі-8 МТВ. Крім цього, в армію поставили 500 одиниць прицілів для стрілецької зброї, 6 одиниць нових зразків стрілецької зброї виробництва «Форт», 120 переобладнаних автоматів Калашникова. В цьому контексті слід згадати, що 21 жовтня Нацгвардія МВС України за результатами тендеру уклала низку угод на закупівлю автомобілів білоруського виробництва на загальну суму 50,42 млн грн. Ще раніше міністр внутрішніх справ Арсен Аваков зазначав, що Нацг-вардія має контракт на 361 млн грн. з українським виробником вій-ськових автомобілів КрАЗ. У другій половині жовтня Національна гвардія України вже отримала партію броньованих автомобілів «Spartan-APS». Не зайвим буде згадування й заяви помічника міністра оборони з питань речового забезпечення Збройних сил України Юрія Бірюкова, відомого як волонтер «Фенікс». Він, зокрема, зазначив, що у Міністерства оборони «немає грошей, усі виділені ресурси вже розпи-сані, гірше за все – з речовим забезпеченням». Тобто, в цілому питання переоснащення та переозброєння вирішуються у хаотичному режимі. До того ж, потребує ретельного розслідування ситуація, про яку озна-чено у статті тижневика «Дзеркало тижня» – щодо продажу зброї на внутрішньому ринку під час фактичної війни. А в разі наявності зло-вживань з боку посадових осіб останні мають бути притягнуті до від-повідальності.

Варто зауважити, що на етапі війни переозброєння сил оборони може здійснюватися на розсуд керівників відомств, або навіть на розсуд коман-дирів військових частин. Цей етап передбачає закупівлю виключно існую-чих зразків, які до того ж не можна віднести до надсучасної зброї. Однак у майбутньому в прийнятті стратегічних рішень у сфері переозброєння во-єнної організації слід орієнтуватися на вибудовування системи. А саме, вкрай необхідним стає створення міжвідомчого органу з повноваженнями прийняття рішень щодо черговості та пріоритетності проектів, з урахуван-ням залучення іноземних технологій та створення спільних з західними оборонними компаніями підприємств, реалізації окремих багатонаціо-нальних проектів.

Іловайська траге-дія мала не лише важкі військові, але й не менш тяжкі політичні наслідки для країни.

Вкрай необхідним стає створення міжвідомчого органу з повнова-женнями прийнят-тя рішень щодо черговості та пріоритетності проектів, з ураху-ванням залучення іноземних техно-логій та створен-ня спільних з захід-ними оборонними компаніями під-приємств, реаліза-ції окремих бага-тонаціональних проектів.


До питань забезпечення сил оборони належить і фінансове забезпе-чення. У зоні бойових дій нині, за даними уряду України, знаходиться близько 50 тис. українських військових. При цьому в уряді запевняють, що всі отримують гідне грошове забезпечення - мінімум 6 тис. грн. Почали ви-даватися й посвідчення учасників бойових дій (на кінець місяця такий ста-тус отримали близько тисячі людей). Також необхідно згадати, що Прези-дент Петро Порошенко присвоїв звання «Герой України» полковнику Ігорю Гордійчуку, який брав участь у відновленні контролю та утриманні Савур-Могили. Згадане є позитивними ознаками створення мотиваційних уста-новок для військовослужбовців. Однак в цілому завершеної системи, яку експерти називають мотиваційним пакетом, досі не створено. Важливі рі-шення владою приймаються та реалізовуються занадто повільно.


У дзеркалі експертної думки

Вишеградська четвірка: можливості стабільних союзників України

Володимир Гулима,керівник Центру дослідження проблем регіонального і міжнародного співробітництва:

Анексія Автономної Республіки Крим Російською Федерацією та ін-спіровані нею трагічні події на Сході України засвідчили, що внаслідок ба-гаторічних зловживань поняттями «багатовекторності» і «позаблоковос-ті», Україна опинилась нездатною самотужки забезпечити власну безпеку і вимушена вдатись до використання будь-яких можливостей заради зміц-нення національної обороноздатності.

Найкращою і найбільш ефективною можливістю у цьому контексті, безумовно, виглядає якнайшвидше визначення і зайняття власного місця в системі колективної безпеки. Зважаючи на географічне положення Украї-ни, цей вибір не є дуже широким і має лише дві опції: приєднання до Орга-нізації договору про колективну безпеку (ОДКБ) або до Організації Пів-нічноатлантичного договору (НАТО).

З цілком зрозумілих причин в сучасних реаліях єдиною прийнятною системою колективної безпеки для України представляється НАТО, проте відкрите і широке пропагування євроатлантичних прагнень нашої країни виглядає сьогодні не зовсім доцільним через недостатню готовність до та-кого кроку як значної частини українського суспільства, так і потенційних партнерів по НАТО, а також те, що подібна риторика залишатиметься від-чутним подразником для Кремля.

В такий ситуації, вдалим вибором для України могла б стати більш ши-рока співпраця з Вишеградською групою, яка через відсутність формально-інституційної структури не має статусу військово-політичного блоку, проте як форма регіонального співробітництва органічно функціонує всередині ЄС і НАТО. Формат В4 міг би стати для України зручним та ефективним ін-струментом досягнення стандартів НАТО та заповнення вакууму зовніш-ньої безпеки без акцентування уваги на євроатлантичних прагненнях та, при необхідності, із збереженням формально позаблокового статусу.

До грудня 2013 року Київ традиційно покладався на країни Вишеград-ської четвірки як на надійних союзників у вирішенні своїх ключових зо-внішньополітичних питань в Європі. Перші непорозуміння у відносинах України з В4 проявились під час Майдану, коли у Польщі і Чехії відбува-лись акції на підтримку України, а в Словаччині і Угорщині поширювались дискусії про «бандеро-фашистів на Майдані» і «легальну владу Янукови-ча». Після анексії Криму та вторгнення російських збройних сил на тери-торію східних областей України, наявність проблем у відносинах з країна-ми В4 стала більш очевидною.

Вдалим вибором для України могла б стати більш широка співпраця з Вишеградською групою

Перші непорозумін-ня у відносинах України з В4 про-явились під час Майдану, коли у Польщі і Чехії відбувались акції на підтримку України, а в Словаччині і Угорщині поширю-вались дискусії про «бандеро-фашистів на Майдані» і «легальну владу Януковича».


Існування розбіжностей у позиціях глав урядів країн В4 щодо кризової ситуації в Україні ярко проявились в ході Глобального форуму з питань безпеки у Братиславі (Global Security Forum 2014 (14-16 травня). Прем’єр-міністр Республіки Польща Дональд Туск у ході дискусій назвав агресивну політику Кремля головним, більш важливим від фінансової кризи, викли-ком для Європи, закликавши дотриматись союзницьких зобов’язань і від-мовитись від вузьких національних інтересів на користь вищих цінностей. Це викликало заперечення з боку глави уряду Угорщини Віктора Орбана, а також не знайшло підтримки з боку прем’єр-міністра Словаччини Роберта Фіко та глави уряду Чехії Богуслава Соботки, які висловились проти санк-цій щодо Росії.

Саміт НАТО 4-5 вересня ц.р. в м. Ньюпорт (Уельс) та дискусія на самі-ті Євросоюзу щодо запровадження третьої хвилі санкцій проти Росії 29 серпня ц.р. підтвердили поглиблення всередині В4 кризи із формулювання спільної позиції, внаслідок чого партнерам не вдалось досягти єдності в оцінках причин і природи конфлікту між Росією і Україною. Чехія, Словач-чина і Угорщина, з огляду на національні економічні інтереси, неохоче по-ставились до дій НАТО чи ЄС, які, на їх погляд, могли б сприяти зростанню напруження між Заходом і Росією.

На фоні єдності, якою країни В4 запам’ятались напередодні саміту НАТО 2012 р. у Чикаго з визначення загроз на східному фланзі НАТО, те-перішня ситуація була трактована як свідчення істотного розколу всереди-ні Вишеградської Групи. Позиції Польщі у сфері відносин з Москвою отри-мали більшої підтримки в країнах Балтії та в Румунії, ніж в столицях «стратегічних партнерів», якими партнери по В4 залишаються відповідно до «Пріоритетів закордонної політики Польщі».

Однією з причин самотності Варшави у В4 називають те, що всупереч офіційним деклараціям і документам, вона не зробила Вишеградську співп-рацю пріоритетом своєї зовнішньої політики.

Між тим, основні причини негараздів В4 можуть залягати набагато глибше. Зокрема, польські експерти пов’язують їх з вичерпанням усіх про-блем, для реалізації яких свого часу Група була заснована. Польща, Словач-чина, Чехія й Угорщина здобули членство в Європейському Союзі та НАТО, внутрішня інтеграція, зокрема економічна, успішно відбувається в рамках ЄС, а єдність у відстоюванні питань т.зв. Східної політики, ставлення до «євро», спільні інтереси всередині Євросоюзу стали неактуальними через певну розбіжність вузьконаціональних інтересів.

Суперечності в оцінках небезпеки, якою для країн Центральної і Схід-ної Європи є конфлікт на Сході, та розбіжність в очікуваннях від дій ЄС і НАТО у цій ситуації призвели до ускладнення розуміння імовірних напря-мів співпраці України з країнами Вишеградської групи у сфері безпеки і оборони.

Саміт НАТО 4-5 вересня ц.р. в м. Ньюпорт (Уельс) та дискусія на саміті Євросоюзу щодо запрова-дження третьої хвилі санкцій проти Росії 29 серпня ц.р. під-твердили погли-блення всередині В4 кризи із форму-лювання спільної позиції, внаслідок чого партнерам не вдалось досягти єдності в оцінках причин і природи конфлікту між Росією і Україною


Водночас, історія В4 має оптимістичний приклад, коли після кризи 1993—1998 рр., (що був пов’язаний з розпадом Чехословаччини і орієнта-цією глави уряду Словаччини Володимира Мечіара на РФ), країни об’єднання знайшли сили для відновлення консолідації і досягли основної мети - вступу всіх чотирьох країн до ЄС (2004 р.) та допомоги Словаччині у вступі до НАТО (2004 р., Польща, Чехія й Угорщина у НАТО з 1999 р.). Тоді, поштовхом послужив прихід до влади в Братиславі проєвропейського уряду Міколаша Дзурінди.

Сьогодні в якості нового імпульсу розвитку В4 могло б стати співро-бітництво у сфері регіональної безпеки. Зокрема, в ході Глобального фору-му з питань безпеки у Братиславі (14-16 травня) глави Урядів прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан та Чеської Республіки Богуслав Соботка висловились за необхідність забезпечення військових гарантій безпеки ре-гіону шляхом створення Вишеградської бойової групи.

Вирішення організаційних питань з формування спільної бойової так-тичної групи ЄС є одним із основних пріоритетів військового співробітни-цтва країн Вишеградської четвірки (ВБтГр ЄС). Починаючи з 1 січня 2016 р. трьохтисячна ВБтГр ЄС має бути готова за 10-15 діб зайняти райони при-значення в будь-якому регіоні світу (до 6 тис. км від Брюсселя) та діяти без сторонньої допомоги протягом 1-4 місяців.

Проблемними питаннями для країн В4 залишаються виділення в ін-тересах ВБтГр ЄС підрозділів армійської авіації та тактичної медичної ева-куації «MEDEVAC», а також забезпечення стратегічних авіаційних тран-спортних перевезень.

У випадку, якщо вирішення будь-яких проблем з забезпечення боєз-датності не може бути забезпечено за рахунок власних спроможностей, країни В4 мають право запросити до участі в формуванні бойової тактич-ної групи країн-партнерів. Так, 17 квітня 2013 р. на зустрічі НГШ В4 у Со-поті (Польща) Україна отримала запрошення до участі в створенні ВБтГр ЄС, очевидно, як країна-партнер, яка найбільш ефективно здатна забезпе-чити стратегічні авіаційні транспортні перевезення ВБтГр.

Водночас, теперішні розбіжності в оцінках країн В4 причин гострої си-туації на Сході України, очевидно, потребують відповіді на важливі питання:

Чи буде спроможна Вишеградська бойова тактична група ЄС викона-ти завдання із забезпечення безпеки на східному фланзі Європейського Союзу?

Чи залишається запрошення Україні до участі у формуванні ВБтГр в сили, або воно потребуватиме тепер додаткового підтвердження?

Можливо, як свого часу у Словаччині, поява в Україні проєвропейської влади також могли б послужити поштовхом для чергового піднесення ролі В4 в Європі? Тим більш, що поглиблення співпраці В4 з Україною могло б принести не тільки суспільно-політичні, але й вагомі практичні переваги.

Сьогодні в якості нового імпульсу розвитку В4 могло б стати співро-бітництво у сфері регіональної безпе-ки.


Завдяки військово-транспортній авіації України країни В4 зможуть найбільш ефективно вирішити одну з ключових проблем формування ВБтГр ЄС, оскільки саме українські засоби транспортної авіації найбільш пристосовані для перекидання військової техніки і озброєння радянських зразків, які продовжують експлуатуватись збройними силами В4.

Крім того, Україна може долучитись до військово-технічного співро-бітництва в рамках В4 у галузях розробки та виробництва колісних і гусе-ничних бронетранспортерів, боєприпасів середнього і великого калібрів, а також систем автоматизованого управління полем бою та індивідуального комплексу солдата ХХІ ст.

Подібній співпраці може сприяти реалізація деяких місцевих ініціатив в Україні. Наприклад, у жовтні Львівська обласна державна адміністрація звернулась до Кабінету міністрів з клопотанням перенести підприємства оборонного комплексу «Луганський патронний завод» та «Державна акці-онерна холдингова компанія «Топаз» на виробничу базу львівських заводів «Лорта» та «Полярон».

Перспективною для поглиблення співпраці у форматі Україна - В4 може стати організація площадок для вивчення українського досвіду ве-дення т.зв. «гібрідної» війни.

Наприклад, д.е.н. Олександр Рябченко (м. Дніпропетровськ) вва-жає, що події на Сході України є тільки першим досвідом нового типу війни, тому хто першим почне готувати озброєння, технічну базу, ін-формаційні технології, особовий склад армії для цього типу війни, той не тільки здобуде перемогу, але й в найближчій перспективі зможе по-стачати на зовнішній ринок свій досвід, втілений у новітні розробки протистояння новітній війні. Таким рушієм може стати В4 у співробіт-ництві з Україною.

У свою чергу, директор військових програм Центру Разумкова Мико-ла Сунгуровський вважає, що намагання змоделювати образ сектору регі-ональної безпеки під теперішню гібридну війну є невірним. На його думку, в такий спосіб ми створюватимемо силові структури, що будуть налашто-вані на війну минулого. В теперішній війні найбільш вразливим місцем стала інформаційна сфера, натомість у майбутній воно може виявитись в зовсім іншій галузі. Отже, поглиблення співпраці України з В4 у сфері ши-роких консультацій та досліджень імовірних чинників дестабілізації регі-ональної і міжнародної безпеки, виявлення нового інструментарію май-бутніх війн може стати запорукою безпеки у середньостроковій перспективі регіону ЦСЄ.

Подальший розвиток багатосторонньої співпраці України та країн В4 залежатимуть, насамперед, від послідовності політичного курсу нашої кра-їни, наявності політичної волі української влади і фінансування. А також здатності вітчизняної дипломатичної служби скористатись ефективним ін-

Крім того, Україна може долучитись до військово-технічно-го співробітництва в рамках В4

Завдяки військово-транспортній авіації України країни В4 зможуть найбільш ефек-тивно вирішити одну з ключових проблем формуван-ня ВБтГр ЄС.


струментом інтегрування до європейської і євроатлантичної спільноти, нейтралізації ворожих прагнень на теренах ЦСЄ тощо.

Водночас, успішність та ефективність співпраці України з В4 значною мірою залежатиме від того, чи вдасться країнам Вишеградської четвірки повернутись до неухильного дотримання одного з головних постулатів Єв-ропейського Союзу: дотримання спільної зовнішньої і безпекової політи-ки, тим самим, нівелювати негативні для України тенденції всередині Ви-шеградської Групи та досягти єдності в оцінці сучасних викликів і загроз у безпековій сфері.

У 2008 р. Україна не наважилась на рішучий захист Грузії, а в 2014 р. втратила АРК Крим та опинилась перед небезпекою появи на своєї терито-рії замороженого конфлікту. Нажаль, в такий сумний спосіб Україна пере-коналась в справедливості вислову Сера Уїнстона Черчилля про те, що «за безпеку необхідно платити, а за її відсутність розплачуватись».

Необходим новый подход государства к сотрудничеству с частными оборонными компаниями

Вера Кошевая,председатель правления АО «Холдинговая компания «Укрспецтехника»:

События на Востоке страны должны изменить отношение государства в лице Министерства обороны к частным компаниям, которые занимают-ся производством военной продукции.

Нельзя сказать, что частными компаниями полностью пренебрегали, но заказы получали в первую очередь, конечно же, государственные пред-приятия, в том числе, входящие в состав ГК «Укроборонпром». И это при-том, что частные компании выпускают достаточно специфическую про-дукцию, которую у нас больше никто не производит. Так, к примеру, в Украине средства радиолокации метрового и миллиметрового диапазонов выпускают только частные компании, и альтернативы им в государствен-ном секторе нет. И если раньше на это не обращали особого внимания, то в сегодняшних условиях такие моменты нашему государственному руко-водству необходимо обязательно учитывать.

В целом, сегодня в отношениях с Министерством обороны просма-триваются позитивные тенденции. Но, несмотря на это, по-прежнему остаются нереализованными перспективные направления развития со-трудничества.

Например, у Министерства обороны, как и у Министерства экономики, остаются недоработки в планировании производственного процесса. При всем нашем огромном желании сделать больше, изменить производственный процесс, к примеру, с шести до двух месяцев, даже если мы будем работать в пять смен, невозможно.

Водночас, успіш-ність та ефектив-ність співпраці України з В4 зна-чною мірою зале-жатиме від того, чи вдасться краї-нам Вишеградської четвірки поверну-тись до неухильно-го дотримання одного з головних постулатів Євро-пейського Союзу

В Украине средства радиолокации ме-трового и миллиме-трового диапазонов выпускают только частные компании, и альтернативы им в государственном секторе нет.

В целом, сегодня в отношениях с Министерством обороны просма-триваются позитивные тен-денции.


До сих пор не приняты изменения в государственный оборонный за-каз на этот год. Также нет государственного оборонного заказа на 2015 год. В связи с этим мы опять создаем ситуацию, когда предприятия не имеют возможности заказывать комплектующие. А все комплектующие у нас импортные, их сроки поставки – минимум 90 дней. То есть, только для того, чтобы подготовиться к производственному процессу, необходимо около трех месяцев. А уже после этого идет запуск производства. В то же время, если я знаю, что у меня есть государственный оборонный заказ, в котором указано определенное количество продукции, и я понимаю усло-вия финансирования, я, как директор предприятия, могу позволить себе рискнуть, заранее заказав комплектующие, и наращивать темпы производ-ства. То есть, теоретически я могу производить необходимую продукцию быстрее и выдавать ее с той регулярностью, которая нужна. Но в той ситу-ации, которая сложилась сегодня, я себе этого позволить не могу. То есть, в этом плане необходимо менять подход, поскольку по-другому мы не смо-жем двигаться вперед.

В Минобороны также присутствует явный дефицит информации о частных компаниях, их возможностях, разработках и готовых изделиях. Такая ситуация возникает из-за того, что ГК «Укроборонпром» в силу того, что он отвечает за входящие в него предприятия, естественно информиру-ет Минобороны в первую очередь о них, и лоббирует продвижение произ-водимой ими продукции.

Кроме того, те договора, которые заключаются предприятиями с Ми-нистерством обороны, не предполагают партнерские отношения, отводя доминирующую роль военному ведомству. А все, кто выполняют их, не-сколько ущемлены в своих правах. В то же время изменение этих принци-пов открыло бы много возможностей. Например, следует разрешить пред-приятиям привлекать кредитные средства, которые они бы использовали для производства и представления своей продукции. В этом случае Ми-нистерство обороны, которое заинтересовано в покупке новых разрабо-ток, могло бы компенсировать эти кредитные затраты – в частности, проценты по кредитам. Предприятия за свои деньги, или за кредитные средства, если не будет хватать, будут производить новую продукцию, ко-торую сразу же испытают и будут представлять на рынке. Это также по-зволит уйти от дорогих опытно-конструкторских работ, которые финанси-руются годами, а на выходе не дают никакого результата.

Мы это видели не один раз на многих примерах. Да и сами так посту-пали – например, когда за собственные средства делали РЛС «Малахит». Мы провели государственные испытания, и теперь успешно его поставля-ем на разные рынки. Точно также и с другими изделиями. При этом следует отметить, что у предприятия не всегда хватает на это оборотных средств. Вот для этого и существуют кредиты. Мне кажется, что государство само

Мы опять создаем ситуацию, когда предприятия не имеют возможнос-ти заказывать комплектующие.

В Минобороны также присут-ствует явный дефицит информа-ции о частных компаниях, их возможностях, разработках и готовых изделиях.


должно быть в этом заинтересовано, поскольку оно может получать гото-вую государственную продукцию без необходимости постоянного влива-ния в нее бюджетных денег. Но для этого должен быть диалог, чтобы пред-приятия понимали, что они не станут заложниками, и если они что-то потратили, то впоследствии эти затраты будут компенсированы. За рубе-жом это абсолютно нормальная практика.

Для того чтобы все вышеперечисленное работало, нужно – и я это под-черкиваю – делать как минимум двухлетний, а лучше трехлетний государственный оборонный заказ, как это делается во многих странах. Потому что, когда мы подписываем государственный оборонный заказ на 2014 г. в октябре этого же года и до сих пор его не имеем на 2015 г., то, про-стите, как мы его выполним?

В целом, если говорить о проблемах, которые существуют в наших отношениях с Министерством обороны, то они не всегда связаны с тем, что мы являемся представителями частного сектора. Зачастую это проблемы, которые касаются отношений Министерства обороны со всеми предприя-тиями оборонного сектора и которые необходимо решать в комплексе, а не только по отношению к частному или государственному сегменту.

Что касается именно частных компаний, то, по моему мнению, в сегод-няшних условиях им необходимо уделять больше внимания. Ведь сегодня частные компании, которые занимаются производством военной продук-ции, не стоят на месте и постоянно двигаются вперед. Почему? Да потому, что у них нет такой бюрократии, которая характерна для государственного сектора. Они быстрее принимают решения. Они быстрее между собой до-говариваются. Они быстрее налаживают производственную кооперацию. Они проще и шире общаются на международном рынке. И если мы выходим на европейский рынок, то продукция, допустим, тех же частных компаний делается преимущественно по стандартам НАТО.

У государственных предприятий все эти процессы проходят намного сложнее. У них присутствует колоссальная вертикаль, которая подразуме-вает согласование всех покупок, даже мельчайших, и затягивание этих со-гласований на многие месяцы. Мы это ощущаем, к примеру, когда работаем с экспортерами и нам нужно согласовать с ними какие-то документы на поставку той продукции, которую мы не можем поставить сами. Это затя-гивается на месяцы. Иногда из-за этого даже пропадает интерес партнеров. В случае с ГОСами мы теряем уже не интерес партнеров, а темпы поставки того, что необходимо сейчас в рамках войны.

Поэтому я считаю, что все контакты с Министерством обороны должны быть прямыми. Ведь общение напрямую ускоряет производство, и удешевляет продукцию. Например, участие в процессе сотрудничества та-кого звена, как «Укроборонпром» для частных компаний, имеющих соо-тветствующую лицензию, только усложняет и удорожает его. Мы работаем

Для того чтобы все вышеперечисленное работало, нужно - и я это подчеркиваю - делать как мини-мум двухлетний, а лучше трехлетний государственный оборонный заказ, как это делается во многих странах.

У них нет такой бюрократии, ко-торая характерна для государствен-ного сектора.

Все контакты с Министерством обороны должны быть прямыми.


только напрямую. У нас нет внутренних контрактов с концерном «Укробо-ронпром», хотя мы очень плотно сотрудничаем с различными предприяти-ями входящими в их состав. При этом «Укроборонпром» для нас важен в качестве своеобразного объединяющего звена, которое в курсе основных тенденций, знает направления развития оборонного сектора и т.п. Мы с удовольствием участвуем в их общих конференциях, выставках и других важных для нас мероприятиях. Поскольку я считаю, что все предприятия нашего оборонного сектора – и частные и государственные – должны меж-ду собой общаться, и не следует их искусственно разделять. Это только на-вредит нашему общему делу – работе по укреплению и защите государства.

ВМС в нових реаліях: акцент на протидесантну оборону морського узбережжя

Віктор Хоменчук, експерт ЦДАКР з питань ВМС:

По суті поставлених на останньому засіданні Експертної Ради з пи-тань Національної безпеки (10.10.2014 р.) вважаю за доцільне:

Військово-Морські Сили залишити у складі Збройних Сил України як самостійний вид збройних сил, враховуючи те, що головним завданням України у разі будь-якої війни з Російською Федерацією (РФ) - оголошеної, неоголошеної, гібридної - буде збереження суверенітету та територіальної цілісності. І вирішуватись це завдання буде, головним чином, шляхом за-стосування Збройних Сил, в тому числі і ВМС, а усі інші структури та фор-мування будь допомагати їм в міру власних можливостей.

До складу Морської охорони Державної Прикордонної служби переда-вати Військово-Морські Сили неможна в жодному разі. МО ДПСУ не має необхідних фахівців та організаційно-штатної структури для підготовки частин ВМС до виконання завдань за призначенням, що є основою їх боєз-датності. У складі МО ДПСУ ВМС деградують і перетворяться в «клуб плавзасобів».

Головним завданням ВМС в нових реаліях на сьогодні буде сприяння з’єднанням та частинам Сухопутних військ в протидесантній обороні мор-ського узбережжя шляхом постановки мінних загороджень та протидії ви-тралення мін тральщиками противника. Іншими завданнями – оборона (в основному протипідводнодиверсійна та частково протикатерна та проти-корабельна) власних баз, портів та охорона їх рейдів.

В подальшому, у разі наявності 10-12 ракетних катерів, можна ставити головним завданням боротьбу з десантними загонами та загонами (так-тичними групами) кораблів противника, іншими – захист судноплавства та оборону морських комунікацій. За можливістю виникнення морських комунікацій слід уникати.

Військово-Морські Сили залишити у складі Збройних Сил України як самостійний вид збройних сил

Головним завдан-ням ВМС в нових реаліях на сьогодні буде сприяння з’єднанням та частинам Сухо-путних військ в протидесантній обороні морського узбережжя шляхом постановки мінних загороджень


З огляду на необхідність забезпечення повсякденної діяльності ВМС (в тому числі, і їх бойової підготовки), можливості розосередження з ме-тою виведення сил з під удару та збереження їх боєздатності (оскільки ми змушені відштовхуватись від оборони), швидкого та зручного розгортання в райони призначення (бойових дій), поповнення запасів, управління в бою (КП бригад, дивізіонів катерів створюються на березі), необхідність відновлення системи базування є очевидною.

На сьогодні цей спектр завдань має вирішуватись Західною ВМБ. До-датково потрібно створити декілька пунктів тимчасового (в перспективі постійного) базування. В межах портів та портопунктів можливо визначи-ти перелік причалів, що будуть надаватись ВМС за вимогою (в межах мобі-лізаційного завдання). В повсякденних умовах цей причальний фронт може використовуватись державними та комерційними структурами. У виборі пунктів базування слід враховувати розташування поруч частин Збройних Сил, на які можливо буде покласти завдання оборони та логіс-тичного забезпечення частин ВМС. Забезпечення боєприпасами слід орга-нізувати на базі складів та арсеналів Збройних сил транспортом цих баз та арсеналів або транспортом поруч розташованих частин ЗС.

Поповнення корабельно-катерного складу потрібно здійснити якнай-швидше. Зараз за рахунок отримання ракетних катерів від країн НАТО, якщо можливо, то найкраще - від Туреччини. Великі надводні кораблі, такі як фрегат або корвет, брати не слід. В перспективі потрібно завершити створення власного ПКРК і будувати власні катери та малі ракетні кораблі (на зразок пр.1234) на базі заводів в Миколаєві та у Києві. З врахуванням політичного тиску Москви та страхів Європи власне будівництво буде основним. Флоти США та великої Британії орієнтовані на океанські театри дій і катерів, які б нам підходили, вони не мають.

Головною ударною зброєю катерів слід обрати ПКРК з ПУ контейнер-ного типу з дальністю стрільби від 130-150 км. Зброєю самооборони – ЗРК з ПУ контейнерного типу та артилерійські комплекси малого калібру, що не потребують габаритних приміщень для зберігання та розміщення сис-тем подачі боєприпасів, враховуючи розміри ракетних катерів та необхід-ність мати малу осадку з врахуванням малих глибин північно-західної час-тини Чорного моря.

Акцент варто робити на створення ефективної системи спостережен-ня. Головною філософією бою повинен бути логічний ланцюг: «хто ти?», «де ти?», а вже потім – «чим і як тебе дістати». Бажано уникати виявлення цілей власними активними засобами спостереження демаскуючи себе, вра-ховуючи проблематичність забезпечення панування в повітрі та недостат-ню бойову стійкість ракетних катерів.

З врахуванням реалій (відсутність засобів висадки та великих надвод-них бойових кораблів) морська піхота має стати частиною потужних військ

У виборі пунктів базування слід враховувати розташування поруч частин Збройних Сил, на які можливо буде покласти завдан-ня оборони та логістичного забезпечення частин ВМС.

Додатково потріб-но створити декіль-ка пунктів тимча-сового (в перспективі постій-ного) базування.

Поповнення кора-бельно-катерного складу потрібно здійснити якнай-швидше.

З врахуванням політичного тиску Москви та стра-хів Європи власне будівництво буде основним.


берегової оборони, можливо тільки символічно зберігши назву, як пам’ять, що має право існувати. Морський спецназ потрібно забезпечити ефектив-ними засобами доставки, головне, малопомітними, такими як: надмалі під-водні човни, підводні буксирувальники, забезпечити підводних плавців засобами визначення свого місця і, звичайно, малогабаритними зразками зброї, що має системи самонаведення. Без цього розраховувати на мор-ський спецназ не варто.

Поповнення особового складу здійснювати за рахунок:• підготовки офіцерів в ВВНЗ за кордоном – еліта (кадровий склад)

ВМС;• підготовки молодших офіцерів та старшин з числа цивільних осіб,

що мають вищу та середню освіту і є фахівцями з експлуатації мор-ської техніки, шляхом допідготовки їх за фахом та тактичної під-готовки до застосування зброї в учбовому центрі або на базі ДПСУ в Ізмаїлі або спеціально створеному центрі, наприклад, в Одесі;

• підготовки матросів з числа контрактників та призовників в учбо-вому центрі або на базі ДПСУ в Ізмаїлі.

В основі філософського підходу до експлуатації корабельної техніки має бути здоровий глузд. Зразки нової техніки мають бути зроблені так, щоб вони давали змогу їх ремонту в «польових умовах». Слід чітко визна-чити заздалегідь, що дозволяється особовому складу і що ні. В бою слід дозволити все. Паразитарний підхід, що все зробить промисловість, – це перший крок до загнивання волі до перемоги. Слід ретельно вивчити до-свід АТО і на нього опиратись…

Мотоциклетные возможности в обороне крупного города

Вячеслав Целуйкоспециалист по негосударственным вооруженным формированиям

В обороне крупного города важную роль играет маневр резервами на атакованные участки обороны. Это связано с тем, что при периметре обороны в десятки километров практически невозможно иметь на каждом участке достаточно сил для отражения штурма противника силами, заняв-шими оборону на атакованном участке заблаговременно. Потому именно резервы призваны обеспечить устойчивость обороны в крупном населен-ном пункте.

Для успешного выполнения своей функции эти резервы должны быть в состоянии быстро выдвинуться на атакованный участок обороны. При-чем, в случае штурма города механизированными войсками выдвижение резервов должно быть быстрым, иначе оборона может быть прорвана про-тивником, бронетехника и пехота которого проникнет вглубь города, и с

З врахуванням реалій (відсут-ність засобів висадки та вели-ких надводних бойових кораблів) морська піхота має стати части-ною потужних військ берегової оборони.

Для успешного выполнения своей функции эти резервы должны быть в состоянии быстро выдвинуться на атакованный участок обороны.


помощью контроля над проспектами рассечет оборону на изолированные участки. Скорость выдвижения резервов играет еще большее значение, в случае необходимости быстрой переброски сил с одного участка на другой.

Так как наиболее динамично проникать вглубь обороны города и на-рушать ее целостность могут механизированные войска, то одной из основных задач резервов обороны становится борьба с бронетехникой противника, в первую очередь танками и БМП. Сама природа современно-го города позволяет поражать бронетехнику с близкой дистанции и с выгодных ракурсов с помощью ручных противотанковых гранатометов. Эффективность РПГ в качестве противотанкового средства в уличных боях была продемонстрирована еще в годы Второй мировой войны и нео-днократно подтверждалась во множестве конфликтов после ее окончания вплоть до наших дней.

Опыт применения РПГ в уличных боях показал, что они способны уничтожить любой бронеобъект, включая танки. Последние могли эффективно поражаться массовыми РПГ в борт, корму и крышу. Также важно отметить, что не так часто танк или БМП уничтожались в результа-те единичного попадания противотанковой гранаты. Часто для этого тре-бовалось несколько попаданий. Потому для борьбы с бронетехникой и особенно танками требуется массированный обстрел каждой цели не-сколькими расчетами РПГ.

Важно помнить, что сами гранатометчики уязвимы к огню пехоты противника, прикрывающей танки. Потому сами гранатометчики требуют прикрытия пулеметчиками, автоматчиками и снайперами, а также расче-тами легких минометов. Последние способны эффективно поражать спе-шенную пехоту, сопровождающую танки и БМП.

Кроме того, механизированные формирования предпочитают выбирать для наступления широкие магистральные улицы. Это не только позволяет им объезжать подбитую технику, но и массировать огонь не-скольких единиц бронетехники на расчетах противотанковых средств. Это требует от гранатометчиков выбирать позиции в глубине кварталов, ведя огонь в промежутки между строениями. Такие позиции позволяют грана-тометчику находиться лишь в зоне обстрела цели, а не нескольких единиц бронетехники.

Таким образом, для противотанковых резервов в обороне города опти-мальна конфигурация с высокой насыщенностью многоразовыми и одноразовыми РПГ и прикрытием вооруженными стрелковым оружием и минометами для подавления пехоты противника и обеспечения гранато-метчикам комфортных условий применения своего оружия.

Такая конфигурация противотанковой обороны города наиболее соо-тветствует возможностям большинства украинских формирований не избалованных наличием тяжелой боевой техники и вооружения (батальоны

Таким образом, для противотанковых резервов в обороне города оптималь-на конфигурация с высокой насыщенностью многоразовыми и одноразовыми РПГ и прикрытием вооруженными стрелковым ору-жием и миномета-ми для подавления пехоты противни-ка и обеспечения гранатометчикам комфортных условий примене-ния своего оружия.


территориальной обороны, роты охраны военкоматов и отряды обороны МО, части и подразделения Национальной гвардии и Пограничной службы, специальные батальоны МВД).

Быстрая переброска резервов на атакованный участок обороны тре-бует использование наземного транспорта. При этом необходимо учитывать противодействие со стороны артиллерии и авиации проти-вника. Танки и отчасти БМП довольно устойчивы к огню артиллерии. Однако большинство украинских подразделений, оснащенных автомо-бильной техникой и отчасти колесной бронетехникой огневое окаймле-ние несет существенную угрозу, так как осколки основных артиллерий-ских систем Российской армии (120-мм минометы и орудия «Нона», 152-мм гаубицы и пушки) легко поражают броню БТР, промышленно и импровизированно забронированных грузовиков и джипов. В тоже вре-мя возможности артиллерии ограничены и она вынуждена концентри-ровать огонь на наиболее удобных путях переброски резервов обороня-ющихся (проспектах, магистральных и основных кольцевых улицах и т.д.). Второстепенные улицы, дворы жилых кварталов и промышленных зон будут подвергаться обстрелу в меньших масштабах и более подходят для выдвижения резервов. В тоже время движение по ним возможно с меньшей скоростью и не всегда доступно для крупногабаритной техни-ки (грузовики, автобусы, БТР). Причем в случае поражения такой техни-ки в узком месте маршрута движение колонны будет затруднено или во-обще потребовать изменения маршрута движения. Таким образом, для использования таких маршрутов более подходит менее габаритная тех-ника (легковые автомобили, микроавтобусы, джипы, мотоциклы), чем крупногабаритная. В тоже время от данных транспортных средств тре-буется неплохая проходимость для движения по разбитым второстепенным дорогам, грунтовым участкам дворов, переездов через бордюры и небольшие завалы, а также снежные сугробы зимой. Эти тре-бования сужают спектр предпочитаемых транспортных средств до джи-пов (и некоторых кроссоверов) и мотоциклов.

Что касается авиации, то тут принципиальное значение имеет размер цели, так как для боевого вертолета или штурмовика куда проще поразить огнем пушек, НАР или ПТУР крупную цель (например, автобус), чем джип и тем более мотоцикл. Более того, при использовании для перемещения габаритной техники большой вместимости велик риск больших единовременных потерь в случае ее поражения прямым попаданием. По-тому и в данном случае более предпочтительны малогабаритные транспортные средства.

Таким образом, для подвижных пехотных противотанковых резервов в городе наиболее предпочтительными транспортными средствами явля-ются джипы и мотоциклы.

Таким образом, для подвижных пехотных проти-вотанковых резер-вов в городе наибо-лее предпочтитель-ными транспорт-ными средствами являются джипы и мотоциклы.


Каждый из вариантов имеет свои преимущества и недостатки. Главные преимущества джипа – вместимость и грузоподъемность, которые позво-ляют перевозить больше бойцов (а значит, и экономить личный состав на водителях, выделяя больше людей для активных действий), более тяжелое и габаритное вооружение, перевозить больше боеприпасов. Кроме того, джип может получить локальное бронирование от вторичных осколков и осколков снарядов автоматических пушек, минометных мин и НАР малого калибра.

В тоже время мотоциклы имеют значительно меньшие габариты и воз-можность горизонтального размещения, что позволяет укрывать их прак-тически где угодно, вплоть до жилых строений. Фактическая проходимость мотоциклов в городе выше, так как позволяет использовать небольшие проезды и преодолевать трудные участки маршрута со спешенным водите-лем. Мотоцикл представляет собой более мелкую цель и в случае его по-ражения потери будут ниже, чем при поражении заполненного людьми джипа. Важное значение имеет и цена, которая у джипов выше, чем у не-скольких мотоциклов. Что касается высокой потребности в водителях, то последние могут выполнять роль вторых номеров расчетов. То, что при этом им надо будет оставлять мотоциклы не является критичным ввиду возможности укрытия последних. Так советская кавалерия в годы Второй мировой играла роль ездящей пехоты и успешно применялась вплоть до окончания войны.

С другой стороны мотоциклы имеют ограниченное применение зимой, особенно в условиях гололеда. В данной ситуации приоритет принадлежит джипам. Потому в зимних условиях мотоциклы даже в городе могут найти лишь ограниченное применение.

Следовательно, в качестве транспортного средства для пехотных противотанковых подразделений в городе мотоциклы могут быть вполне эффективным средством в сочетании с джипами. Последние могут исполь-зоваться для перевозки более тяжелого вооружения (СПГ, ПТРК, крупнокалиберные пулеметы, минометы), как машины снабжения, эвакуации раненных. Мотоциклы же могут играть роль носителей расче-тов РПГ, единых пулеметов, снайперов, расчетов ПЗРК. Однако зимой именно джипы становятся основным транспортным средством пехотных противотанковых резервов.

Именно так используют мотоциклы в иранской армии. Причем данная армия имеет практический опыт применения мотоциклистов-противотан-кистов в войне с Ираком 1980-1988 гг. Причем именно при обороне горо-дов такие подразделения показали себя наиболее эффективно против мно-гочисленной иракской бронетехники. В тоже время попытки применять мотоциклистов против танков на открытой местности оборачивались тяжелыми потерями иранцев. Стоит отметить, что, несмотря на получение

Мотоциклы же могут играть роль носителей расче-тов РПГ, единых пулеметов, снайпе-ров, расчетов ПЗРК. Однако зимой именно джипы становят-ся основным транспортным средством пехотных противотанковых резервов.


силовыми структурами Ирана значительного числа джипов, боевых багги и квадроциклов, мотоциклисты с РПГ-7, ПЗРК, пулеметами и снайперски-ми винтовками остаются неизменным атрибутом учений и парадов.

Необходимость готовить к обороне ряд крупных украинских городов (Мариуполь, Харьков, Запорожье, Днепропетровск, Одессу и другие) тре-бует внимательно отнестись к иранскому опыту и сформировать в составе легковооруженных формирований их гарнизонов подвижные противотанковые группы на мотоциклах и джипах. Этим существенно повышаются возможности данных формирований по отражению штурма механизированными войсками Российской Федерации.


Владислав Сурков – «серый кардинал Кремля»Дмитрий Козлов,

Эксперт Центра исследований армии, конверсии и разоружения

Среди отечественных и зарубежных экспертов достаточно популярно мнение о некой непоследовательности, иррациональности некоторых аспектов украинского вектора российской внешней политики. Зачастую велик соблазн трактовать эту противоречивость как признак отсутствия логики, а то и невменяемости президента РФ Путина.

«Путин утратил связь с реальностью», «Путин сошёл с ума» – подоб-ные утверждения, призванные просто и доходчиво объяснить действия российского лидера, неоднократно встречались даже в заголовках весьма уважаемых СМИ. Однако при более близком рассмотрении подобный под-ход входит в противоречие со всем, что мы знаем о Владимире Путине – человеке, явно склонном к железному контролю над эмоциями, и скорее, хитром и коварном мастере хорошо продуманных макиавеллевских ин-триг, нежели одержимом безумце и авантюристе.

Однако противоречия в политике, тем не менее, наблюдаются. И объ-яснить их помогает понимание личности одного из путинских «царедвор-цев», недавно ставшего «заведующим» украинским направлением россий-ской внешнеполитической деятельности. Речь идёт о человеке, которого многие называли и называют «серым кардиналом», «главным кукловодом политического процесса», и верховным придворным идеологом Кремля – Владиславе Юрьевиче Суркове.

Весьма любопытным представляется тот факт, что главный конструк-тор современных кремлёвских идеологем, без которого наверняка невоз-можно было бы окончательное оформление и «цементирование» концеп-ции «Русского мира», человек, называвший себя «русским по политическим взглядам», русским по национальности не является. Владислав Сурков, по-лучивший при рождении имя Асланбек, родился в селении Дуба-Юрт Че-чено-Ингушской АССР 21 сентября 1964 года. Впрочем, даже подлинное место рождения Суркова под вопросом: на сайте президента России указа-но село Солнцево Липецкой области. Так или иначе, первые пять лет жизни Сурков провёл Чечне.

После переезда в Москву у Суркова некоторое время не складывалось с высшим образованием: проучившись несколько лет в Московском ин-ституте стали и сплавов, он бросил учёбу, и поступил в Институт Культу-ры, на факультет режиссуры массовых театрализованных представлений (с учётом дальнейшей деятельности в сфере идеологии полученные там знания наверняка не были лишними), который также не окончил.

В 1983-1985 гг. Сурков служил в армии, причём если в «официальной» биографии долгое время указывалась одна из артиллерийских частей Юж-

Аналітичні розробки

Речь идёт о чело-веке, которого многие называли и называют «серым кардиналом», «главным куклово-дом политического процесса», и верховным придворным идео-логом Кремля – Владиславе Юрье-виче Суркове.


ной группы войск в Венгрии, то в 2006 году тогдашний глава МО РФ Сер-гей Иванов в одном из интервью сообщил, что службу Сурков проходил в спецназе ГРУ ГШ ВС РФ. Этот факт наверняка учитывался его покровите-лями в будущем, и помог восхождению в высшие эшелоны российской вла-сти, глубоко уходящие корнями в силовые структуры.

После армии Владислав Юрьевич на некоторое время распрощался с государственной службой, и довольно рано, в 1987 году, ушёл в зарождав-шийся бизнес, став главой рекламного отдела Центра межотраслевых на-учно-технических программ, организованного при райкоме ВЛКСМ буду-щим опальным бизнесменом Михаилом Ходорковским. С Ходорковским Сурков работал вплоть до второй половины 90-х, занимая различные руко-водящие должности в его группе «Менатеп», однако затем покинул струк-туры олигарха, и стал главным пиарщиком сегодняшнего «Первого кана-ла» (тогда – ОАО «Общественное российское телевидение»). Наконец, в 1999 году, на закате ельцинской эры, Сурков вновь возвращается в гос-структуры, и занимает пост заместителя руководителя президентской Ад-министрации. В 2011 году, покидая этот пост, Сурков в одном из интервью агентству «Интерфакс» утверждал, что входил в число тех, кто «помогал президенту Ельцину осуществить мирный переход власти», а в дальней-шем – помог «президенту Путину стабилизировать политическую систе-му». Одновременно с приходом к власти Путина Сурков начинает карьеру высшего придворного идеолога, создавая пропутинские молодёжные про-екты «Идущие вместе» (2000), и «Наши» (2005 год). В дальнейшем он ста-новится одним из создателей партии «Единая Россия», курирует множе-ство вопросов, связанных с взаимодействием путинского режима и общественности: в разное время Сурков отвечает за СМИ, статистику, ку-рирует взаимодействие с религиозными организациями, возглавляет ко-миссию по развитию телерадиовещания. Формальный статус Суркова в иерархии власти всегда куда ниже, чем реальный вес в российской полити-ке. Как и положено «серому кардиналу», Сурков сторонится публичности.

Главным детищем Суркова в идеологической сфере было формирова-ние концепции «суверенной демократии» – ключевой путинской идеологе-мы на выборах президента и парламента в 2007-2008 гг. Вызвавшая проти-воречивые оценки как в российском обществе, так и за рубежом, «суверенная демократия», как и прочие «демократии с прилагательными», вроде «народной», «управляемой», и даже «исламской», конечно же, не яв-лялась демократией вовсе. Фактически концепция предполагала оконча-тельный переход от олигархической феодальной раздробленности времён Ельцина к путинской неоконсервативной «абсолютной монархии» с «руч-ным» парламентом и массированной государственнической и шовинисти-ческой пропагандой, а также ограничение свободы слова, и давление на журналистов и представителей оппозиции. На этом фоне весьма показа-

В 2006 году тог-дашний глава МО РФ Сергей Иванов в одном из интер-вью сообщил, что службу Сурков проходил в спецна-зе ГРУ ГШ ВС РФ. Этот факт навер-няка учитывался его покровителями в будущем, и помог восхождению в высшие эшелоны российской власти, глубоко уходящие корнями в силовые структуры.

Как и положено «серому кардина-лу», Сурков сто-ронится публич-ности.


тельны последующие заявления Владислава Юрьевича об участниках ми-тингов 2011 года как «лучшей части нашего общества», мнение которой стоит учитывать и т.д. Подобные отзывы о противниках системы, по сути, им и созданной, помогли Суркову обрести имидж едва ли не либерала, и, таким образом, вновь продемонстрировать высочайший уровень полити-ческого притворства.

Однако куда важнее для Украины был разворот внешнего курса на восстановление независимого «центра силы», и переход к активному гео-политическому противостоянию с Западом. В конечном счёте, плоды этого курса сейчас и пожинает как Украина, так и сама Россия.

Фактически Сурков стал куратором Украины как минимум летом 2013 года, хотя и ранее выполнял поручения по украинскому направлению: вме-сте с Дмитрием Медведевым занимался президентскими выборами 2004 года, а также, по некоторым данным, в 2009-10 гг. участвовал в финансовой поддержке избрания Януковича. Однако по-настоящему теневым «пове-ренным в делах Украины» Сурков стал именно летом 2013-го, и, вероятно, именно он определил переход к новой, всё более жёсткой политике по от-ношению к нашей стране, проявившейся в развернувшихся торговых вой-нах и блокадах, призванных столкнуть Виктора Януковича с шаткой и не-решительной кучмовской «многовекторности» в сторону евразийской интеграции, и обеспечить надёжное закрепление Украины на российской геополитической орбите. Сурков обеспечивал формирование положитель-ного образа России в украинских СМИ, и персонально работал с пророс-сийскими политиками – например, Виктором Медведчуком.

В разгар Евромайдана Сурков неоднократно встречался с Януковичем, а после установления новой власти визиты Владислава Юрьевича в Киев, по некоторым данным, продолжились. Роль Суркова в аннексии Крыма, и сепаратистском мятеже на востоке сложно переоценить: несмотря на оче-видный авторитарный характер правления Путина, Суркову в рамках об-щих задач наверняка была предоставлена значительная свобода действий по их реализации. Однако именно после начала активных действий, и пря-мой агрессии РФ против украинского государства начинают проявляться определённые личные качества Суркова, которые делают его решения трудно прогнозируемыми, и превращают «серого кардинала Кремля» в крайне серьёзного противника.

Коллеги Суркова ещё в бытность его соратником Ходорковского от-мечали характерные особенности личности будущего путинского прибли-жённого: ледяное спокойствие и уравновешенность, бесстрастный ровный тон, отсутствие внешней эмоциональности. Подобные качества явно род-нят его с российским президентом. Однако если в случае с хозяином Крем-ля эти личностные характеристики явно отвечают действительности, то с Сурковым ситуация сложнее. Владислав Юрьевич неоднократно проявлял

Коллеги Суркова ещё в бытность его соратником Ходорковского отмечали характерные особенности лич-ности будущего путинского приближённого: ледяное спокой-ствие и уравнове-шенность, бесстрастный ровный тон, от-сутствие внешней эмоциональности. Подобные каче-ства явно роднят его с российским президентом.


себя как выдающийся актёр, умело настраиваясь на нужную волну, и на-ходя общий язык с кем угодно, будь то «красные директора» 90-х или пу-тинские «бояре-силовики» 2000-х.

Известна и его творческая деятельность – от авторства текстов для од-ного из альбомов экс-солиста «Агаты Кристи» Вадима Самойлова до не-скольких романов, написанных под псевдонимом Натана Дубовицкого, по-лучивших высокие оценки критиков, и касавшихся, помимо прочего, проблем тотальной коррупции в структурах власти и СМИ. Об одном из них «Новая Газета» писала следующее: «глупо не получить удовольствие от несомненного дара человека, выбравшего, вероятно, не ту профессию». Однако сам Сурков, вполне в духе профессиональных актёрских перево-площений долгое время отрицавший авторство одного из романов, и даже написавший на него разгромную рецензию, наверняка не согласился бы с подобным мнением. Ведь в геополитике он явно применяет свои таланты не хуже, чем на творческом поприще.

Можно дискутировать насчёт первопричин образования самопровоз-глашенных республик на Донбассе, однако само их существование, и про-тивостояние властям Украины были быстро взяты под контроль Сурко-вым. Навыки театрального режиссёра пригодились, и Владислав Юрьевич решительно приступил к постановке спектакля «Новороссия». Первая волна местных маргинальных «деятелей» и прибывших из России одиоз-ных радикалов вроде Стрелкова-Гиркина (по некоторым данным, финан-сируемого «православным олигархом» Малофеевым) была зачищена, либо вовсе покинув сцену «театра» Владислава Юрьевича (Бородай, Пушилин, Болотов, Гиркин) либо отодвинувшись в тень, и получив более скромные роли (Губарев, и Ходаковский, считающийся креатурой и агентом влияния Рината Ахметова). Их места заняли новые марионетки, на этот раз лишён-ные неуместного в расчётливой геополитической игре радикального идеа-лизма, и прочно висящие на крючке военных и гуманитарных поставок. Их дальнейшие шаги, действия и заявления, на первый взгляд, идущие враз-рез с ранними радикальными выпадами и лозунгами, и создающие впечат-ление той самой непоследовательности и авантюрности, вполне понятны, если учитывать личность Суркова, как выразителя некоего консенсуса между взятым на вооружение Путиным (и, возможно, искренне исповеду-емым им самим) дремучим, почти черносотенным великодержавным шо-винизмом, и финансовыми интересами российской олигархии, прочно встроенной в мировую экономику, и незаинтересованной в размене соб-ственных активов на призрачное «величие» и имперский реваншизм.

Именно необходимость Суркова балансировать между разными «баш-нями Кремля» – Путиным и финансовыми элитами – отражается в поло-винчатой поддержке боевиков «ДНР» и «ЛНР», отказе от более амбициоз-ных планов по расчленению Украины, и явном курсе на купирование, и

Именно необходи-мость Суркова балансировать между разными «башнями Крем-ля» – Путиным и финансовыми элитами – отра-жается в половин-чатой поддержке боевиков «ДНР» и «ЛНР», отказе от более амбициозных планов по расчле-нению Украины, и явном курсе на купирование, и замораживание конфликта в границах двух восточных обла-стей.


замораживание конфликта в границах двух восточных областей. Курс этот очевидно встретил поддержку в Киеве, и причины этой поддержки, воз-можно, не только во многих экономических и политических факторах, но и в непревзойдённой способности Суркова убеждать и входить в доверие. Однако всем известно, чья тень маячит за спиной Владислава Юрьевича, и если детали намерений российского лидера известны лишь ему самому, то их общий курс на дальнейшее подчинение или уничтожение Украины не оставляет пространства для сомнений.

Вполне возможно, что события последних дней – «солдатские бунты», и дебоши праворадикалов под Верховной Радой, являются первыми ла-сточками этого «творческого подхода» к продолжению дестабилизации об-становки в Украине. В таком случае можно попытаться предугадать хотя бы общие направления дальнейшей активности Владислава Юрьевича. Волна «идейного» пророссийского сепаратизма схлынула, оставив после себя лишь локальный успех на части украинской территории. Но впереди холода, и прогнозируемое стремительное ухудшение социально-экономи-ческого положения, особенно в промышленных регионах. Вероятность ис-пользования нарастающих протестных настроений не отмечал только ле-нивый. И практически наверняка Сурков не пройдёт мимо столь благодатной почвы для очередной «весны» – на этот раз, вероятно, практи-чески лишённой пророссийской идеологической окраски, и носящей со-циальный, антиолигархический характер. Также нельзя исключить «раска-чивание» регионального сепаратизма в западных областях (созданная на днях Украинская Галицкая Партия может быть первым ростком будущих угроз), районах компактного проживания румынского и венгерского насе-ления, и нагнетание радикальных антиправительственных настроений в и без того слабоуправляемой среде добровольческих подразделений. Ведь планы остаются прежними. И для реализации этих планов Владислав Сур-ков, с его синтезом ледяной рациональности и лицедейства, сочетанием опыта спецназовца-ГРУшника, «акулы капитализма» лихих 90-х, писателя и «верховного политработника», способностью принимать творческие и неординарные решения – превосходное оружие. Оружие, которому Украи-на должна научиться противостоять.

ВВС России – силы первого удараЮрий Бараш,

член Экспертного Совета ЦИАКР

В одном из предыдущих материалов «ВіР» («Армейская авиация Рос-сии: на границе с Украиной», №9), было отмечено, что армейская авиация (АА) включена в структуру более высокого уровня – Военно-воздушные силы (ВВС) [1]. Однако из-за формата этой статьи другие рода ВВС не были

Нельзя исключить «раскачивание» регионального сепаратизма в западных областях (созданная на днях Украинская Галиц-кая Партия может быть первым ростком будущих угроз), районах компактного проживания ру-мынского и венгер-ского населения, и нагнетание ради-кальных антипра-вительственных настроений в и без того слабоуправля-емой среде добро-вольческих подраз-делений.

Вполне возможно, что события последних дней – «солдатские бун-ты», и дебоши праворадикалов под Верховной Радой, являются первыми ласточ-ками этого «твор-ческого подхода» к продолжению дестабилизации обстановки в Украине.


в ней освещены, хотя они играют решающую роль в современной войне. В боевой состав ВВС, кроме АА, входит дальняя авиации (ДА), фронтовая авиации (ФА), военно-транспортная авиации (ВТА) и специальная авиа-ции, а также войска воздушно-космической обороны (ВКО). Представля-ется необходимым заполнить этот пробел и осветить указанные компонен-ты ВВС России.

ВВС России предназначены для обеспечения стратегического ядерно-го сдерживания и ведения разведки, защиты от ударов с воздуха важных военно-экономических районов и объектов, группировок войск, преду-преждения о воздушном нападении, поражения основных военных и во-енно-экономических объектов противника, поддержки с воздуха сухопут-ных войск (СВ) и ВМФ, высадки воздушных десантов, перевозки войск, вооружения и военной техники, а также предметов снабжения.

В составе ВВС есть рода авиации (бомбардировочная, штурмовая, ис-требительная, разведывательная, транспортная и специальная), а также войска (зенитно-ракетные, радиотехнические и специальные), части и уч-реждения тыла.

ВВС России в ходе происходящего с 2008 г. реформирования воору-жённых сил (ВС) подверглись глубоким и масштабным преобразованиям из-за большого количества накопившихся застарелых проблем. К началу реформ они подошли без значительных изменений после прошедшей в 1997-2000 годах предыдущей масштабной волны слияний и ликвидаций формирований ВВС и ПВО, ставших единым видом ВС. Передача в состав ВВС армейской авиации в 2003 г. не повлияла существенно на их общий облик. Когда руководство МО приступило к реформированию ВВС и ПВО, они по-прежнему выглядели довольно внушительно. В их составе числи-лось до 2800 самолетов и вертолетов, около 100 дивизионов ЗРС ПВО.

До реформы боевая авиация была включена в 7 армий: 5 ВВС и ПВО, 1 воздушную (специального назначения) и Верховного Главного командо-вания (ВГК) стратегического назначения. Они включали 7 авиадивизий (2 тяжёлые бомбардировочные, 1 бомбардировочную, 4 смешанные), 6 кор-пусов ПВО и 4 дивизии ПВО. В составе дивизий и корпусов был 39 полк (8 тяжёлых бомбардировочных, 7 бомбардировочных, 7 штурмовых, 15 ис-требительных, 2 разведывательных). Кроме того, было 9 отдельных пол-ков (3 бомбардировочных, 1 смешанный, 2 истребительных, 3 разведыва-тельных).

Наиболее значимым этапом начатого осенью 2008 г. перехода ВВС РФ к «новому облику» стала коренная реформа их структуры. По сво-ему масштабу она является беспрецедентной с 90-х годов ХХ-го века, когда шло сокращение избыточных сил ВВС, доставшихся России по-сле распада СССР. Первый этап реорганизации был осуществлен к 1 декабря 2009 г.

До реформы боевая авиация была включена в 7 ар-мий.


Согласно замыслу реформирования ВВС и ПВО было решено отка-заться от структуры «воздушная армия – корпус (дивизия) – полк». На сме-ну воздушным армиям пришли самостоятельные командования ВВС и ПВО, дальней и военно-транспортной авиации. На базе корпусов и диви-зий ПВО сформировали бригады ВКО. В сами командования должны были входить авиабазы, состоявшие из эскадрилий, бригады ВКО (из полков) и части обеспечения. То есть, был осуществлен переход к трехзвенной струк-туре «командование – авиабаза – эскадрилья». Однако в ходе реформиро-вания эта структура претерпела изменения.

По завершению реформирования планировалось иметь 4 командова-ния ВВС и ПВО, а также 3 других командования (ДА и ВТА, оперативно-стратегическое командование (ОСК) ВКО). Подобная коренная реформа структуры проводилась в ВВС СССР в 1978-1986 годах: авиация и ПВО были переподчинены округам, были созданы главные командования четы-рёх направлений: Западное (Польша), Юго-Западное (Молдавия), Южное (Закавказье) и Восточное (Дальний Восток). Затраты на реформу состави-ли около 15 млрд. руб. В 1986 г. новая структура была признана несостоя-тельной и ВВС подверглись обратной реорганизации.

В 2009 г. был начат переход ВВС России к новой структуре. По плану боевая авиация должны были входить в 5 оперативных командований: 4 – ВВС и ПВО (авиабазы ФА) и 1 – ДА (авиабазы).

Четыре командования ВВС и ПВО были созданы по территориально-му принципу, заменяя 5 бывших армий ВВС и ПВО и воздушную армию специального назначения, подчинявшихся шести соответствующим воен-ным округам (ВО). Хотя в целом система соответствия округам осталась, однако в ряде случае производилось объединение сил бывших армий ВВС и ПВО либо частичное перераспределение зон ответственности.

1-е командование ВВС и ПВО создано на основе 6-й армии ВВС и ПВО (Ленинградский ВО). Кроме того, в зону ответственности командования перешла часть западной территории Московского ВО и ударная авиация бывшей 16-й ВА.

2-е командование ВВС и ПВО создано на основе 5-й и 14-й армий ВВС и ПВО (Приволжско-Уральский и Сибирский ВО).

3-е командование ВВС и ПВО создано на основе 11-й армии ВВС и ПВО (Дальневосточный ВО, включающий территорию бывшего Забай-кальского ВО).

4-е командование ВВС и ПВО создано на основе двух армий ВВС и ПВО – 4-й (Северокавказский ВО).

В 2010 г. эти четыре командования ВВС и ПВО вошли в состав четырёх соответствующих созданных новых ВО: 1-е – Западного ВО, 2-е – Цен-трального ВО, 3-е - Восточного ВО, 4-е – Южного ВО.

По функциональному признаку на основе бывшей 37-й ВА ВГК (стра-тегического назначения) было сформировано Командование ДА, объеди-

Согласно замыслу реформирования ВВС и ПВО было решено отказать-ся от структуры «воздушная ар-мия – корпус (диви-зия) – полк».

Был осуществлен переход к трех-звенной структу-ре «командование – авиабаза – эска-дрилья». Однако в ходе реформирова-ния эта структу-ра претерпела изменения.


няющее все стратегические и дальние бомбардировщики и самолеты-за-правщики. В 2011 г. в состав командования передали и всю морскую ракетоносную авиацию ВМФ. На основе 61-й ВА ВГК (ВТА) создали Ко-мандование военно-транспортной авиации, а на основе Командования специального назначения (и входившей в его состав 16-й ВА) – ОСК ВКО, обладающее повышенным статусом и отвечающее за зону ПВО Москвы, а также почти всю территорию Московского ВО. ОСК ВКО было активиро-вано 2 июля 2009 г., но просуществовало в сформированном облике немно-гим более двух лет.

Одно из главных мероприятий реформы ВВС – переход к авиабазам, которые стали основным формированием ВВС, и бригадам ВКО в ПВО. В результате была упразднена существовавшая с 1938 г. полковая структура авиационных частей. Сформированные на месте авиаполков авиабазы объединили собственно авиаполки и вспомогательные части, обеспечива-ющие их функционирование, которые прежде были самостоятельными. В состав авиабаз включили ранее отдельные батальоны аэродромного обе-спечения, а также батальоны связи и радиотехнического обеспечения.

Такое переподчинение позволило обеспечить принцип единоначалия в рамках авиабазы. Замысел заключался в интеграции под одним руковод-ством командования авиабазы всех авиационных и наземных подразделе-ний. За счет ликвидации статуса отдельных частей в них были значительно сокращены управленческие структуры и командный персонал. Ранее само-стоятельные командиры получили статус заместителей командира авиаба-зы. Это изменение было произведено в общем духе реформы ВС, одной из заявленных задач которой стало сокращение в них доли офицеров.

Во многих сформированных в 2009 г. авиабазах по сравнению с преж-ними авиаполками существенно выросли количество авиатехники и чис-ленность личного состава. Они были укрупнены за счет расформирования части имевшихся на начало реформы авиаполков и отдельных эскадрилий и передачи их авиатехники и личного состава в формируемые авиабазы. Произведено и объединение полков, базировавшихся на одном и том же аэродроме. В результате численность авиатехники базы может достигать ста самолетов и вертолетов.

Новые авиационные базы делились на три категории: 1-я эквивалент-на прежней авиадивизии, 2-я – авиаполку, 3-я – эскадрилье. Всего на пер-вом этапе реформирования к концу 2009 года в России были сформирова-ны 52 авиабазы, которые заменили существовавшие до того в ВВС и ПВО 72 авиаполка, 14 прежних авиабаз и 12 отдельных авиационных эскадри-лий и отрядов. В общей сложности количество частей и соединений ВВС и ПВО на первом этапе реформы планировалось сократить с 340 до 180.

Все образованные авиационные базы и бригады ВКО стали частями постоянной боевой готовности, развернутыми по штатам военного време-

Одно из главных мероприятий реформы ВВС – пе-реход к авиабазам, которые стали основным форми-рованием ВВС, и бригадам ВКО в ПВО.


ни. Это подразумевает возросшие требования к исправности техники и повышенное внимание к ее обеспечению. Положительное влияние это ока-зало на части зенитных ракетных войск ПВО, некоторые полки которых до проведения реформы были кадрированными.

В последующем сокращение количества частей ВВС и ПВО продолжи-лось в основном за счет дальнейшего укрупнения авиабаз. Военным руко-водством было принято решение отказаться от структуры авиабаз трех разрядов. К середине 2010 г. в ВВС и ПВО осталось только 37 авиабаз, а к концу – 8 авиабаз 1-й категории и 7 – 2-й категории. Кроме того, в ВВС было 13 бригад ВКО и 8 авиабаз АА.

Новый этап реформирования ВВС стартовал в конце 2010 г., когда на-чалось сосредоточение авиации в крупнейших авиабазах. Предполагалось оставить только 10 авиабаз – по 1 авиабазе тактической авиации в каждом ВО и по 2 авиабазы командований дальней, военно-транспортной авиации и морской авиации.

При этом в состав каждой авиабазы (все – 1-й категории) теперь вклю-чается 2-5 авиагрупп, дислоцирующихся на отдельных аэродромах. Всего, как заявлялось, будет 27 аэродромов базирования авиации (без учета ар-мейской). Каждая авиагруппа в свою очередь состоит из 1-4 эскадрилий. Несложно увидеть, что новая структура ВВС РФ «авиабаза – авиагруппа» фактически воспроизводит под новым названием прежнюю – «авиадиви-зия – авиаполк».

Поскольку в ходе реформирования широко практикуется объединение в рамках 1 авиационной базы частей 2-х или более бывших авиаполков, это со-провождается значительными перемещениями техники и личного состава.

Весьма значительной стала также реформа органов управления ВВС, включая Главное командование. После переподчинения основной части «тактических» ВВС в 2010 г новым четырем военным округам и создания командований дальней и военно-транспортной авиации, Командования специального назначения роль Главного командования ВВС была резко со-кращена. Из 30 ранее возложенных на него задач осталось 5, причем не са-мых главных (подготовка кадров, заказ новой техники, обеспечение миро-творческих миссий и др.), так что Главное командование ВВС превратилось в обеспечивающую структуру и фактически лишилось командных функ-ций. Его штатная численность уменьшилась с 1500 до 150-170 офицеров.

Процесс реформирования ВВС и ПВО в 2009-2011 годах сопровождал-ся массовым списанием устаревшей и небоеспособной техники (до поло-вины авиапарка), а также значительными сокращениями личного состава. Сообщалось, что всего в ВВС и ПВО планировалось упразднить 50 тыс. офицерских должностей.

Система подготовки кадров ВВС также была реформирована. В 2008 г. два ведущих ВУЗа ВВС – Военно-воздушная академия им. Гагарина в Мо-

Новая структура ВВС РФ «авиаба-за – авиагруппа» фактически во-спроизводит под новым названием прежнюю – «авиа-дивизия – авиа-полк».


нино и Военно-воздушная инженерная академия им. Жуковского в Москве были объединены в единую структуру – Военный учебно-научный центр (ВУНЦ) ВВС «Военно-воздушная академия им. Жуковского и Гагарина», которая располагается в Монино. Подготовка офицеров для ВВС и ПВО отныне ведется в филиалах ВУНЦ в Краснодаре, Сызрани, Ярославле и Во-ронеже.

В настоящее время в состав ВВС России входит главное командование, 7 оперативных командований, включающих 4 авиадивизии и 3 авиабазы 1-го разряда, 8 отдельных авиаполков и 3 авиабазы 2-го разряда, 1 дивизию ПРО, 13 бригад ВКО, 9 авиационных баз АА 2-го разряда, формируется бригада АА. Ниже приводится примерный перечень формирований, вхо-дящих в ВВС России.

Командование дальней авиации (Москва):• 6950 авиабаза 1-го разряда (Энгельс):

• авиагруппа (Энгельс) – 3 аэ Ту-95МС и Ту-160 (18 и 11); • авиагруппа (Шайковка и Оленегорск) – 3 аэ Ту-22М3 (48);

• 6952 авиабаза 1-го разряда (Украинка, Амурской обл.) • авиагруппа (Украинка) – 3 аэ Ту-95МС (36); • 2-я авиагруппа (Тикси) – Ан-12, Ми-8;• 3-я авиагруппа (Белая, Иркутской обл.) – 3 аэ Ту-22М3 (36).

• 203-й авиаполк самолетов-заправщиков (Рязань) – 2 аэ Ил-78 (19);• 43-й Центр боевого применения и переучивания летного соста-

ва (Дягилево/Рязань).С 2015 года запланирован переход командования дальней авиации на

структуру «дивизия-полк». Частям будут возвращены их почетные наиме-нования.

Оперативно-стратегическое командование ВКО (Балашиха, Москов-ской обл.) – всего 7 зенитно-ракетных полков (ЗРп) С-300ПС/ПМ, 3 ЗРп С-400/С-300ПМ, 7 ЗРп ПРО А-135 (5 - 53Т6, 2 - 51Т6):

• 4-я бригада ВКО (Долгопрудный, Московской об):• 210-й ЗРп (Морозки, Дмитров) – 2 ЗРдн С-400 (по 8 ПУ), 1 ЗРдн

С-300ПМ (по 12 ПУ), 2 ЗРбатр «Панцирь-С1» (по 3 БМ);• 93-й ЗРп (Фуньково/Звенигород) – 2 ЗРдн С-400, 1 ЗРдн С-300ПМ,

2 ЗРбатр «Панцирь-С1»;• 584-й ЗРп С-300ПМ (Марьино) – 2 ЗРдн;• 612-й ЗРп С-300ПМ (Главолево) – 3 ЗРдн;• ? 722-й ЗРп С-300ПС (кадрированный, Клин) – 2 ЗРдн;• радиотехнический полк (Тверская, Калужская, Ярославская,

Московская об.)• 5-я бригада ВКО (Петровское, Московской обл.):

• 606-й ЗРп (Электросталь) – 2 ЗРдн С-400, 1 ЗРдн С-300ПМ, 3 ЗРбатр «Панцирь-С1» (10 БМ);

С 2015 года запла-нирован переход командования дальней авиации на структуру «дивизия-полк». Частям будут возвращены их почетные наиме-нования.


• 614-й ЗРп С-300ПМ (Пестово) – 3 ЗРдн;• 629-й ЗРп С-300ПМ (Каблуково) – 3 ЗРдн;• 549-й ЗРп С-300ПМ (Курилово) – 2 ЗРдн;• ? 799-й ЗРп С-300ПС (кадрированный, Часцы) – 2 ЗРдн.• ? радиотехнический полк.

• 6-я бригада ВКО (Ржев, Калининской обл.):• 42-й ЗРп С-300ПС (Валдай) – 2 ЗРдн;• ? 108-й ЗРп С-300ПС (кадрированный, Воронеж) – 2 ЗРдн;• ? радиотехнический полк.

3-я армия ракетно-космической обороны (РКО, Солнечногорск, Мо-сковской обл.)

• Система предупреждения о ракетном нападении (СПРН): Космический эшелон:

• Пункт управления «Серпухов-15» (Курилово, Калужской обл.); • 3 спутника типа 74Д6 «Космос-2430/2446/2469» системы УС-КС «Око»;

Наземные РЛС: 10 отдельных радиотехнических узлов (ОРТУ):• ? ОРТУ РО-1 (Оленегорск) – «Днестр-М»/«Днепр», «Даугава»;• ? ОРТУ ОС-1 (Мишелевка) – «Днестр» (СККП), 2 «Днестр-

М»/«Днепр», «Дарьял-У» (не работает);• ? ОРТУ ОС-2 (Балхаш, Казахстан) – «Днестр» (СККП), 2 «Днестр-

М»/«Днепр», «Дарьял-У» (не работает);• ? ОРТУ РО-4 (Севастополь, Украина) – «Днепр» (не использует-

ся РФ);• ? ОРТУ РО-5 (Мукачево, Украина) – «Днепр» (не используется

РФ), «Дарьял-УМ» (не работает);• ? ОРТУ РО-30 (Печора) – «Дарьял»;• ? ОРТУ РО-7 (Габала, Азербайджан) – «Дарьял»;• ? ОРТУ (Барановичи, Беларусь) – «Волга»;• ? ОРТУ (Лехтуси) – «Воронеж-М»;• ? ОРТУ (Армавир) – «Воронеж-ДМ»;• ? ОРТУ (Калининград) – «Воронеж-ДМ».

• 9-я дивизия ПРО с системой ПРО А-135:• Командно-измерительный пункт и РЛС «Дон-2Н» (Софрино,

Московской обл.).Комплексы ближнего действия:

• ? ЗРп 53Т6 (Лыткарино) – 16 ПУ;• ? ЗРп 53Т6 (Сходня) – 16 ПУ;• ? ЗРп 53Т6 (Королёв) – 12 ПУ;• ? ЗРп 53Т6 (Внуково) – 12 ПУ;• ? ЗРп 53Т6 (Софрино) – 12 ПУ.

Комплексы дальнего действия: • ? ЗРп 51Т6 (Наро-Фоминск) – 10 ПУ;


• ? ЗРп 51Т6 (Сергиев Посад) – 15 ПУ.• Дивизия СККП с системой контроля космического пространства:

• РЛС системы раннего предупреждения;• Оптико-электронный комплекс «Окно» (Нурек, Таджикистан);• ОРТУ «Крона» (Зеленчукская, Северный Кавказ).

1-е Командование ВВС и ПВО (Воронеж, Западный ВО) – • 1-я бригада ВКО (Североморск) – всего 3 ЗРп С-300ПС/ПМ (13

ЗРдн):• 223-й узел связи (Североморск, Мурманской обл.);• 1539-й радиорелейный батальон (Североморск, Мурманской

обл.);• 877-й пункт наведения авиации (Заполярный, Мурманской

обл.);• 531-й ЗРп С-300ПМ (Полярный, Мурманской обл.) – 5 ЗРдн; • 583-й ЗРп (Оленегорск, Мурманской обл.) – 2 ЗРдн С-300ПС, • 2 ЗРдн С-300ПМ;• 1528-й ЗРп С-300ПС (Северодвинск, Архангельской обл.) – 4

ЗРдн;• 331-й радиотехнический полк (Североморск, Мурманской обл.);• 332-й радиотехнический полк (Архангельск);

• 2-я бригада ВКО (Хвойный, Санкт-Петербург) – всего 4 ЗРп С-300ПС/ПМ (14 ЗРдн) и 1 ЗРп С-300В/»Бук» (1 ЗРдн «Бук» и 2 ЗРдн С-300В):• 500-й ЗРп С-300ПМ (Гостилицы, Ленинградской обл.) – 4 ЗРдн; • 1488-й ЗРп С-300ПС (Зеленогорск, Санкт-Петербург) – 4 ЗРдн;• 1489-й ЗРп С-300ПС (Ваганово, Ленинградской обл.) – 2 ЗРдн;• 1490-й ЗРп С-300ПС (Ульяновка, Ленинградской обл.) – 4 ЗРдн;• 1544-й ЗРп (Васкелово-1, Ленинградской обл.) – 2 ЗРдн С-300В,

2 ЗРдн «Бук»;• 333-й радиотехнический полк (Хвойный, Санкт-Петербург);• 334-й радиотехнический полк (Петрозаводск, Карелия);

• 3-я бригада ВКО Балтийского флота (Калининградской особый р-н):• ? ЗРп (Калининградская обл.) – 2 ЗРдн С-400, 1 ЗРдн С-300ПМ;• ? ЗРп С-300В (Калининградская обл.) – 2 ЗРдн.

ФА и ВТА• 105-я смешанная авиадивизия (Воронеж):

• 455-й смешанный авиаполк (Воронеж) – 2 аэ Су-34 (24), 1 аэ Су-25 (8), 1 аэ Су-24МР и МиГ-25Р (12 и 6), 1 аэ Су-27 (16), звено Ан-30/32 (4);

• 159-я истребительный авиаполк (Бесовец, Карелия) – 3 аэ Су-27П и Су-27УБ (30);


• 790-й истребительный авиаполк (Хотилово, Тверской обл.) – 2 аэ МиГ-31ДЗ/Б/БМ (24), 1 аэ Су-27С и Су-27УБ (16);

• 14-й истребительный авиаполк (Курск) – 2 аэ МиГ-29, МиГ-29СМТ и МиГ-29УБТ (7, 28 и 6);

• 98-й отдельный смешанный авиаполк (Мончегорск, Мурманской обл.) – 1 аэ Су-24М (12), 1 аэ Су-24МР и МиГ-25РБ (12 и 5), 1 аэ МиГ-31БМ (12);

• звено (Барановичи, Беларусь) – Су-27 (4);• 33-й отдельный смешанный транспортный авиаполк (Левашо-

во) – Ан-12, Ан-26, Ан-39, Ан-72, Ту-134, Ми-8, Л-39; • 800-я авиабаза 2-го разряда (Чкаловский, Московской обл.) – Ил-

76, Ил-78, Ан-12, Ан-24, Ан-26, Ан-72, Ил-18, Ил-20, Ил-22, Ан-140-100, Ми-8

АА• 378-я авиабаза АА (Вязьма) – 82 вертолёта: 1 аэ Ми-24В/П, Ми-24К

и Ми-24Р (24, 5 и 4), 1 звено Ка-52 (3 план 12), 1 аэ Ми-8 (26) и 1аэ Ми-8ПП (20);

• 549-я авиабаза АА (Левашово):• авиагруппа (Прибылово) – 78 вертолётов: 2 аэ Ми-24В/П, Ми-

24К (16 и 16), 2 аэ Ми-8МТВ и Ми-8СМВ (46); • 15-я бригада АА (Веретье/Остров, Псковской обл.) – 35+ вертолё-

тов: 1 аэ Ми-28Н и Ми-35М (12 и ?), 1 аэ Ка-52 (21), 1 аэ Ми-8МТВ-5, Ми-26 (2);

• 344-й ЦБП и ПЛС АА (Торжок) – 134 вертолёта: 46 Ми-24В/П, 2 Ми-24К, 4 Ми-24Р, 3 Ми-35М, 20 Ми-28Н, 6 Ка-50, 8 Ка-52, 45 Ми-8 (в т.ч. Ми-8АМТШ);

• Пилотажная группа «Беркуты» – 6 Ми-28Н. 2-е Командование ВВС и ПВО (Екатеринбург, Центральный ВО):• 8-я бригада ВКО (Самара):

• 568-й ЗРп С-300ПС (Самара) – 3 ЗРдн;• 511-й ЗРп С-300ПС (Энгельс, Саратовской обл.) – 2 ЗРдн;• 185-й ЗРп С-300ПС (Екатеринбург) – 2 ЗРдн;• ? радиотехнический полк.

• 9-я бригада ВКО (Новосибирск):• 590-й ЗРп С-300ПС (Новосибирск) – 3 ЗРдн;• 1534-й ЗРп С-300ПС (Ангарск) – 3 ЗРдн;• 388-й ЗРп С-300ПС (Ачинск, Красноярского края) – 3 ЗРдн;• ? радиотехнический полк (?)

ФА и ВТА• 6980-я авиабаза 1-го разряда (Шагол/Челябинск):

• авиагруппа (Челябинск) – 2 аэ Су-24М, 1 аэ на Су-24МР;• 2-я авиагруппа (Пермь) – 2 аэ МиГ-31 (18);


• 3-я авиагруппа (Канск) – 2 аэ МиГ-31БМ (20?);• отдельный смешанный транспортный полк (Кольцово/Екатерин-

бург) – 3 Ан-12, 6 Ан-26, 2 Ту-134.АА

• 562-я авиабаза АА (Новосибирск/Толмачёво) – 2 аэ Ми-24В/П (22), 2 аэ Ми-8 (в т.ч. 16 Ми-8АМТШ);

• 48-я авиабаза АА (Каменск-Уральский, Упрун) – 2 аэ Ми-24В/П, 1 аэ Ми-8, Ми-26 (2).

3-е Командование ВВС и ПВО (Хабаровск, Восточный ВО):• 10-я бригада ВКО (Чита):

• ? ЗРп «Бук-М2» (Бурятия) – 2 ЗРдн;• ? радиотехнический полк (?)

• 11-я бригада ВКО (Комсомольск-на-Амуре) – 2 ЗРп С-300П и 1 ЗРп С-300В:• 1529-й ЗРп С-300ПС (Хабаровск) – 3 ЗРдн; • 1530-й ЗРп С-300ПС (Комсомольск-на-Амуре) – 5 ЗРдн; • 1724-й ЗРп С-300В (Биробиджан) – 2 ЗРдн;• ? радиотехнический полк (?)

• 12-я бригада ВКО (Владивосток) – 1 ЗРп С-300ПС, 1 ЗРп С-400/300ПМ:• 1533-й ЗРп С-300ПС (Владивосток) – 3 ЗРдн; • 589-й ЗРп (Находка) – 2 ЗРд С-400, 1 ЗРд С-300ПС, 2 ЗРбатр

«Панцирь-С1»;• ? радиотехнический полк (?)

• ? 14-я бригада ВКО (Петропавловск-Камчатский):• ? ЗРп С-300П (Елизово, Петропавловск-Камчатский);• ? радиотехнический полк (?)

ФА и ВТА• 303-я смешанная авиадивизия (Хурба):

• 277-й бомбардировочный авиаполк (Хурба) – 2 аэ Су-24М и Су-24М2;

• 22-й истребительный авиаполк (Центральная Угловая) – 2 аэ Су-27СМ, Су-27УБ и Су-30М2, 1 аэ МиГ-31;

• 23-й истребительный авиаполк (Дземги) – 2 аэ Су-27С, Су-27УБ, Су-27СМ,

• Су-30М2, Су-35С;• 187-й штурмовой авиаполк (Черниговка) – 2 аэ Су-25СМ;• 865-я истребительный авиаполк (Елизово) – 1 аэ МиГ-31Б (33).

• 412-я авиабаза 2-го разряда (Домна): • авиагруппа (Домна) – 2 аэ Су-25СМ, 2 аэ МиГ-29, Су-30СМ;• 2-я авиагруппа АА (Чита) – 1 аэ Ми-24В/П, 1 аэ Ми-8.

• 799-й отдельный разведывательный авиаполк (Варфоломеевка) – Су-24МР;


• 257-й отдельный смешанный авиаполк (Хабаровск) – Ан-26.АА

• 573-я авиабаза АА (Хабаровск):• авиагруппа (Хабаровск) – 2 аэ Ми-24В/П, 1 аэ Ми-8 (в т.ч. 10 Ми-

8АМТШ), 1 аэ Ми-26 (6); • 575-я авиабаза АА (Черниговка):

• авиагруппа (Черниговка) – 2 аэ Ми-24В/П, 1 аэ Ка-52 (20), 1 аэ Ми-8АМТШ;

4-е командование ВВС и ПВО (Ростов-на-Дону, Южный ВО):• 7-я бригада ВКО (Ростов-на-Дону):

• 1536-й ЗРп С-300ПМ (Ростов-на-Дону) – 3 ЗРдн; • 1537-й ЗРп (Новороссийск) – 2 ЗРдн С-400, 2 ЗРбатр

«Панцирь-С1»;• 1721-й ЗРп «Бук-М1» (Сочи) – 2 ЗРдн;• 42-й учебный центр боевого применения ЗРВ (Ашулук) – 2 ЗРдн

С-300ПМ; • 100-я радиотехническая бригада (Астрахань);• радиотехническая бригада (Ростов-на-Дону);• радиотехнический полк (Волгоград).

ФА и ВТА• 1-я смешанная авиадивизия (Крымск):

• 3-й смешанный авиаполк (Крымск) – 60: 2 аэ Су-27П/СМ3, 1 аэ Су-30М2;

• 31-й истребительный авиаполк (Миллерово) – 2 аэ МиГ-29/29УБ (30);

• 960-й штурмовой авиаполк (Приморско-Ахтарск) – 3 аэ Су-25/25СМ (25);

• 559-й бомбардировочный авиаполк (Морозовск) – 2 аэ Су-24М, Су-34 (35);

• 368-й штурмовой авиаполк (Будённовск) – 3 аэ Су-25, Су-25СМ (25);• 2-я отдельная разведывательная авиаполк (Мариновка) – 2 аэ

Су-24МР;• 30-й отдельный смешанный транспортный полк (Ростов-на-

Дону) – Ан-12, Ан-26, Ту-134, Л-410.За рубежом:• 999-я авиабаза (Кант, Киргизия) – звено Су-25 (4-5), Ми-8 (2), Ан-

26/30;• 3624-я авиабаза (Эребуни, Армения) – 1 аэ МиГ-29С (18).

АА• 393-я авиабаза АА (Кореновск) – 86 вертолётов:

• авиагруппа (Кореновск): 1 аэ Ми-24В/ПН (26), 1 аэ Ми-35М (8), 1 аэ Ми-28Н (12), 1 аэ Ка-52 (16), 1 аэ Ми-8 (24, в т.ч. 10 Ми-8АМТШ);


• 346-я авиабаза АА (Ростов-на-Дону) – 48+ вертолётов: • авиагруппа (Ростов-на-Дону): 1 аэ Ми-24В/П (?), 1 аэ Ми-35М

(?), 1 аэ Ми-28Н (12), 1 аэ Ми-8 (24, в т.ч. 4 Ми-8АМТШ), 1 аэ Ми-26 (12);

• 387-я авиабаза АА (Будённовск) – 66 вертолётов: • авиагруппа (Будённовск): 1 аэ Ми-24ПН (18), 1 аэ Ми-35М (8), 1

аэ Ми-28Н (16), 1 аэ Ми-8 (24, в т.ч. 8 Ми-8АМТШ и 8 Ми-8МТВ-5).

Командование военно-транспортной авиации (Москва):• 12-я военно-транспортная дивизия (Мигалово, Тверь):

• 196-й военно-транспортный авиаполк (Мигалово) – Ил-76МД, Ан-22, Ан-124;

• 566-й военно-транспортный авиаполк (Псков) – Ил-76МД;• 117-й военно-транспортный авиаполк (Оренбург) – Ил-76МД,

Ан-12.• ? военно-транспортный авиаполк (Таганрог) – Ил-76МД.

Количественно-качественный состав ВВС России в 2013 г и их плани-руемый состав в 2020 г приведен в таблице.

Таблица1Новые ЛА 2013 год 2020 годДальняя авиация 89 172Стратегические бом-бард.

48 72

32 Ту-95МС (+31 на хра-нении)

56: 20 Ту-95МС, 36 Ту-95МСМ

16 Ту-160М 16 Ту-160МДальние бомбардиров-щики

41 Ту-22М3 (+60-130 на хранении)

100: 70 Ту-22М3, 30 Ту-22М3М

Фронтовая авиация 1530 + 140 учебных 1247 + 180 учебныхФронтовые бомбарди-ровщики

277 260

45 Су-34 140 Су-34 232: 192 Су-24М, 40 Су-24М2

120 Су-24М2

Штурмовики 246: 150 Су-25, 96 Су-25СМ

212: 50 Су-25, 150 Су-25СМ, 12 Су-25УБМ

Истребители 863 731254: 220 МиГ-29, 34 МиГ-29СМТ/УБ

134: 100 МиГ-29, 34 МиГ-29СМТ/УБ

190: 140 МиГ-31, 50 МиГ-31БМ

120 МиГ-31БМ


359: 225 Су-27, 52 Су-27УБ, 70 Су-27СМ, 12 Су-27СМ3

217: 150 Су-27, 55 Су-27СМ, 12 Су-27СМ3

33: 12 Су-30М2, 21 Су-30СМ

80: 20 Су-30М2, 60 Су-30СМ

22 Су-35С 120 Су-35С5 Т-50 60 Т-50

Разведчики 144: 20 МиГ-25РБ, 124 Су-24МР

60: 10 МиГ-25РБМ, 50 Су-24МР

Учебные 140: 90 L-39, 50 Як-130 180: 100 L-39, 80 Як-130 Военно-транспортная авиация и заправщики

426 532

Тяжёлые 153 199 ?7 Ан-22 5 Ан-22137: 136 Ил-76МД, 1 Ил-476

170: 60 Ил-76МД, 41 Ил-76МДМ, 69 Ил-476

9 Ан-124 24: 4 Ан-124, 20 Ан-124-100 ?

Средние 59 110 ?59 Ан-12 -- 60 Ан-70 ?- 50 МТА ?

Лёгкие 107 5080 Ан-24/26 20+ Ан-26/3010 L-410 30 L-410 ?17 Як-40 -

Пассажирские 84 153+5 Ил-62 -17: 14 Ту-154Б-2, 3 Ту-154М

13+: 10+ Ту-154Б, 3 Ту-154М

17 Ту-134УБЛ 10+ Ту-134УБЛ37 Ан-72/74 -3 Ан-148 20 Ан-148 ?5 Ан-140-100 10 Ан-140-100 ?- 100 лёгких ВТС

Заправщики 23 Ил-78 20 Ил-78М Самолёты специально-го назначения

52 41+

Самолёты РТР и РЭБ 20 Ил-20 10+ Ил-20


Самолёты ВКП 14 Ил-22 10+ Ил-22Самолёты открытого неба

- 2 Ту-204ОН

Самолёты РТР и РЭБ - 2 Ту-214РСамолёты ДРЛО 18: 15 А-50, 3 А-50У 17+: 12 А-50У, 5+ А-100Армейская авиация 1205 1768Ударные вертолёты 488 536

290: 260 Ми-24В/П, 30 Ми-24ПН

130: 100 Ми-24В/П, 30 Ми-24ПН

34 Ми-35М 49 Ми-35М89 Ми-28Н 167 Ми-28Н/НМ75: 12 Ка-50, 63 Ка-52 190: 10 Ка-50, 180 Ка-52

Транспортные вертолё-ты

614 916

573: Ми-8Т/МТВ, 20 Ми-8МТКО24 Ми-8МТВ-5, 75 Ми-8АМТШ

760: 240Ми-8Т/МТВ, 20 Ми-8МТКО, 328 Ми-8МТВ-5, 172 Ми-8АМТШ ?

41 Ми-26 58 Ми-26/26Т2 ?- 100 Ка-60

Вертолёты РЭБ 60 Ми-8ППА 60 Ми-8ППАУчебные вертолёты 43 256

25 «Ансат-У» 100 «Ансат-У»10 Ка-226Т 36 Ка-226Т18 Ми-2У 120 лёгких: 20 Ми-2У и

100 AS350/550 и AS355/555 ?

ЛИТЕРАТУРА1. Армейская авиация России: на границе с Украиной // ВИКЛИКИ І

РИЗИКИ. Безпековіий огляд ЦДАКР. – №9. – С.39-56 Фролов А. Барабанов М. Авиация и ПВО: итоги преобразований //

http://armyman.info/stati/8141-aviaciya-i-pvo-itogi-preobrazovaniy.htmlСостояние ВВС, войск ПВО и ВКО // http://www.rusarmy.com/forum/

topic9787-720.htmlФролов А. Барабанов М. Тысяча боевых самолетов к 2020 году // http://

vpk-news.ru/articles/12848ВВС России: начало возрождения // http://sdelanounas.ru/blogs/39766/То есть, на 8 крупнейших авиабазах была сосредоточена большая часть

российской боевой и транспортной авиации.


Щодо майбутнього ВМС УкраїниЗ метою надання інформаційної підтримки військово-політичному ке-

рівництву єдиний в Україні аналітичний центр, що опікується досліджен-ням проблем військової безпеки, оборонно-промислового комплексу, екс-порту озброєнь та військової техніки, - Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння разом із інформаційним агентством Defense Express, в рам-ках щойно створеної Експертної ради у галузі національної безпеки про-вели опитування незалежних експертів щодо майбутнього ВМС України.

Дослідження виконувалось з використанням методу експертних оці-нок. Експертиза проводилась шляхом анкетування та інтерв’ювання. Як експерти були залучені найбільш досвідчені фахівці, зокрема, 6 адміралів, які в різні роки займали високі керівні посади, командували ВМС України.

В ході дослідження перед експертами було поставлено ряд запитань, які сьогодні необхідно вирішити (зміст питань Додається). Узагальнені екс-пертні оцінки та пропозиції наведені нижче.

Аналіз загальноекономічної ситуації в Україні показує, що в 2014-2015 роках економічного дива в Україні не відбудеться. На 2014 р. прогнозується падіння ВНП на рівні більш ніж 10% (оцінка Міжнародного центру пер-спективних досліджень, за умов, якщо інфляція не перевищить 15,4%). 16 квітня 2014 р. Уряд затвердив проект напрямків бюджетної політики на 2015 рік (бюджетна резолюція), який прогнозує зростання ВНП на 1,7% за умови зниження інфляції до 5,4%. Проте, з урахуванням зростання обсягів грошової маси, послаблення впливу нацбанку на валютному ринку такий прогноз виглядає надто оптимістичним, навіть за умови збереженням по-вного контролю над Донецькою та Луганськими областями.

Таким чином, у наступному 2015 році, фінансовий ресурс буде обмеже-ний та не перевищить показники попередніх років. Якщо частка витрат на оборону в бюджеті України буде збережена на рівні 2013-2014 рр., ЗС Укра-їни не отримають коштів, які дозволять вирішити завдання негайного по-новлення чисельності корабельного складу ВМС України. В умовах кон-флікту, що триває, керівництво ЗС України має вимагати збільшення витрат на оборону до рівня 2-3% від ВНП. Необхідно враховувати, що час-тина фінансового ресурсу буде спрямована на озброєння та утримання знов створеної Національної гвардії у складі Міністерства внутрішніх справ.

Найбільш болючим питанням для експертів, які багато років віддали службі на флоті, стало питання збереження ВМС України як окремого виду ЗС України. З цього приводу думки експертів розділились. Більшість екс-пертів висловилось за збереження ВМС як окремого виду ЗС України.

В умовах, коли ВМС України втратили більшу частину берегової інф-раструктури, не мають повноцінних ВМБ, втратили флотські арсенали та практично залишились без боєзапасу, втратили більшу частину офіцер-

У наступному 2015 році, фінансовий ресурс буде обме-жений та не пере-вищить показники попередніх років. Якщо частка витрат на оборо-ну в бюджеті Укра-їни буде збережена на рівні 2013-2014 рр., ЗС України не отримають ко-штів, які дозво-лять вирішити завдання негайного поновлення чисель-ності корабельно-го складу ВМС України.

Більшість експер-тів висловилось за збереження ВМС як окремого виду ЗС України.


ських кадрів та практично залишились без боєздатних бойових кораблів, - на рівні вищого керівництва Держави може бути прийнято рішення про їх скасування. Подібне рішення було прийняте керівництвом Грузії в 2008 році. Залишки кораблів та судів ВМС України можна передати Морській охороні Державної прикордонної служби України або виведеної із підпо-рядкування ДПСУ створеної окремої структури у вигляді Берегової охоро-ни (аналог Coast Guard, який існує у багатьох країн світу).

Аналіз загроз на морському напрямку у близько- та середньостроковій перспективі показує, що існуюча структура ВМС України не є оптималь-ною, - вона не дозволяє ефективно використовувати наявні сили та засоби в асиметричному збройному конфлікті, що відбувається без оголошення війни. Правовий статус Збройних сил та ВМС України, як їх невід’ємної частини, не дає змоги використовувати флот у повній мірі у мирний час на власній території без введення режиму надзвичайного стану, або в рамках проведення АТО, яка проводиться правоохоронними структурами. Під час конфлікту в Криму наочно проявились проблеми невирішення питань правомірності застосування зброї без отримання прямих наказів, розгор-тання сил, виходу підрозділів за межі військових містечок. Раніше створе-на нормативно-правова база передбачала підпорядкування у військовий час Морської охорони ДПСУ ВМС України. Проте, в умовах останнього конфлікту подібні стратегії забезпечення військової безпеки не спрацюва-ли. Проявилась беззахисність частин в місцях постійної дислокації. В умо-вах міжнародної обстановки, що склалась, ВМС України не мають прак-тичної можливості отримати міжнародну технічну допомогу від західних партнерів у вигляді військової техніки, насамперед, патрульних кораблів та катерів (окрім човнів із жорстким днищем із надувними бортами). Будь-яка серйозна допомога з боку США, ЄС або окремих країн Європи буде блокована РФ за дипломатичними каналами. Порівняно із ЗС України від зовнішньо-політичної ситуації в меншій мірі залежить Державна Прикор-донна служба, що можна використати.

У зв’язку із визначенням Криму анексованою (окупованою) інозем-ною державою територією, в питаннях спостереження та контролю водної акваторії під контролем залишається лише Північно-Західна частина Чор-ного моря, а також західна частина Азовського моря, що прилягає до Доне-цької, Запорізької та Херсонської областей. Необхідно визнати, що при-криття морських та прибережних районів з повітря та у підводному просторі ВМС України у своєму теперішньому стані можуть виконувати лише формально. У найближчий час основними завданнями на морі мають стати: прикриття рейдів українських портів корабельно-катерними група-ми. Для цього необхідно створити тактичні групи малих кораблів та швид-кісних катерів на всьому узбережжі, що забезпечить контроль територіаль-ного моря на предмет протидії протиправній діяльності, недопущення

Будь-яка серйозна допомога з боку США, ЄС або окремих країн Європи буде блоко-вана РФ за дипло-матичними кана-лами. Порівняно із ЗС України від зовнішньо-полі-тичної ситуації в меншій мірі зале-жить Державна Прикордонна служба, що можна використати.


проникнення з морського напрямку диверсійно-розвідувальних груп, за-хист суверенних прав у виключній економічній економ зоні, контроль за плаванням та перебуванням іноземних військових кораблів та невійсько-вих суден. Враховуючи економічну ситуацію, що склалась, утримання де-кількох військово-морських структур в єдиному силовому блоці України – недоцільно. З урахуванням обсягів можливих завдань, необхідності захисту національних інтересів у виключній економічній зоні, практичної відсут-ності у ВМС ударних комплексів протикорабельних ракет (весь боєзапас втрачено), таке рішення виглядає обґрунтованим. Берегова охорона також може взяти на себе функцію охорони підводного простору. Тобто, ВМС України сьогодні не здатні відбити пряму збройну агресію з морського на-прямку, а для ведення асиметричної війни вони не пристосовані. Серед ін-шого, Морська охорона ДПСУ зберегла свій центр підготовки молодших спеціалістів в Ізмаїлі. Єдиним застереженням щодо збереження ВМС Укра-їни може стати обґрунтування доцільності утримування ще декілька років підводного човна «Запоріжжя». Проте, бойова цінність човна на Чорному морі викликає сумніви, а з урахуванням відсутності торпедного боєзапасу можна говорити лише про виконання ним прихованих мінних постановок (міни також вислужили усі терміни експлуатації) та забезпечення дій спе-ціальних підрозділів.

У разі, якщо буде прийнято рішення про збереження ВМС України як окремого виду ЗС, Україні необхідно зосередити зусилля на виконанні ряду першочергових завдань. При цьому, Державні програми розвитку ЗС Укра-їни та програм озброєнь, що тривають у Збройних силах України не перед-бачають виділення коштів на поновлення боєздатності ВМС України, що була втрачена під час подій в Криму. Можна очікувати, що з бюджету Міно-борони 2015 року на поновлення боєздатності ВМС України не буде відве-дено потрібних коштів. За таких умов видання Указу президента України № 468/2014 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 квітня 2014 року «Про заходи щодо підвищення ефективності планування в секторі безпеки і оборони», який передбачає «тимчасово зупинити у 2014 році виконання заходів Державної комплексної програми реформування і розвитку Збройних Сил України на період до 2017 року, затвердженої Ука-зом Президента України від 2 вересня 2013 року № 479 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2013 року «Про Держав-ну комплексну програму реформування і розвитку Збройних Сил України на період до 2017 року», виглядає цілком закономірним.

На думку залучених до дослідження експертів також необхідно пере-глянути інші програми. Оборонний огляд повинен надати відповідь на ці запитання. При цьому він має проводитись не лише зусиллями Міноборо-ни, а досліджуватись в більш широкому контексті усіма причетними мініс-терствами та відомствами (СБУ, МВС, ДПСУ, тощо).

Враховуючи еконо-мічну ситуацію, що склалась, утри-мання декількох військово-морських структур в єдино-му силовому блоці України – недоціль-но.


При визначенні уточнених задач ВМС України зосередитись на забез-печенні берегової оборони, територіальних вод, морських комунікацій. При цьому, можливо тимчасово обмежити участь кораблів ВМС у міжна-родних операціях та навчаннях (у випадках, коли потребуються витрати з боку України). Ряд експертів пропонує скорегувати «корветну» програму, обмежитись будівництвом лише одного корабля проекту 58250, спрямува-ти вивільнену частину програмних коштів на облаштування повноцінної ВМБ в м. Одеса чи взагалі призупинити програму та спрямувати фінансо-вий ресурс на забезпечення військової безпеки з морського напрямку (по-требується прийняття нових програмних документів, що вимагає часу, якого немає).

Експерти одностайно висловились за посилення підрозділів морської піхоти, морського спецназу. При цьому необхідно переглянути місця по-стійної дислокації (Миколаїв, Очаків, Одеса, Майський). Озброєння цих підрозділів не мають істотно відрізнятись від озброєнь Сухопутних військ.

Експерти висловились за закупівлю одного берегового рухомого ра-кетного дивізіону з ПКР іноземного виробництва тактичного призначен-ня. Питання щодо продовження фінансування розробки національного ПКРК за темою «Нептун» доцільно розглядати окремо (на перспективу). На теперішній час найбільш проробленим варіантом отримання ПКРК іноземного виробництва залишається придбання ПКРК із ПКР Exocet Block3, проте, доцільно додатково вивчати можливість придбання ПКР NSM або їх турецького аналогу SOM. Варто зауважити, що будь-який з цих варіантів може бути заблокований політичними важелями Росією. В части-ні будівництва ВМС (як і ЗС в цілому) та модернізації ОПК частина екс-пертів пропонує активно впроваджувати досвід Туреччини з отримання нових оборонних технологій, локалізації виробництва з використанням стратегії поступового переходу від закупок іноземних озброєнь до повної локалізації виробництва на власній території.

Також експерти визначились за негайне розгортання серійного будів-ництва артилерійських катерів (бронекатерів) за вже напрацьованими про-ектами. Протягом року паралельно на двох суднобудівельних підприєм-ствах («ЧСЗ» та «Ленінська кузня») можна побудувати 10-20 катерів. З урахуванням проблем з корабельним боєзапасом, виходячи з міркувань економії, як озброєння на цих катерах можуть встановлюватись сухопутні зразки. Окрім артилерійських установок (ракетно-артилерійських бойових модулів) на катерах доцільно встановити ПУ РСЗВ.

Щодо кораблів морської зони необхідно приступити до будівництва патрульних кораблів водотоннажністю до 1000 тон. Незважаючи на склад-ну ситуацію, більшість експертів висловились за недоцільність отримання списаних американських кораблів за різноманітними програмами допомо-ги. Головний калібр доцільно обмежити 76,2-мм. Варіанти танкових башт

Експерти одно-стайно вислови-лись за посилення підрозділів мор-ської піхоти, морського спецна-зу. При цьому необхідно перегля-нути місця постій-ної дислокації (Миколаїв, Очаків, Одеса, Майський). Озброєння цих підрозділів не мають істотно відрізнятись від озброєнь Сухопут-них військ.


не здатні вирішувати завдання на морі на великих відстанях. З урахуван-ням відсутності вітчизняних розробок корабельних артустановок доціль-но придбати АУ іноземного виробництва. Найбільш розповсюдженим ва-ріантом АУ середнього калібру у світі залишається італійська Oto Melara, гармата якої була обрана для корвету (у стелс-виконанні в модифікації SR). Від придбання додаткових модулів для управління керованими снарядами на малотоннажних кораблях та катерах доцільно відмовитись. Для МЗА доцільно зупинитись на артилерійських модулях з 30-мм гарматами. При цьому, можна використовувати вітчизняні розробки (копії радянських систем, які вже впроваджені у серійне виробництво). Кулеметні установ-ки – уніфіковані із сухопутними (танковими) зразками.

Мінно-торпедна зброя на кораблях і катерах, що мають бути побудова-ні протягом року, з урахуванням її відсутності та асиметричного характеру конфлікту не є пріоритетом. Виходячи із неможливості отримання пану-вання на морі, висадка тактичних десантів на узбережжя великими та се-редніми десантними кораблями небезпечна. З урахуванням цього, десант-но-висадочні засоби для підрозділів морської піхоти та сил спеціального призначення можуть бути представлені малими артилерійськими катера-ми та швидкохідними човнами, що можуть бути отримані від США (з роз-рахунку забезпечення лише частки підрозділів).

З метою прискорення управлінських процесів при будівництві кора-блів доцільно наділити Управління кораблебудування додатковими повно-важеннями, підвищити його статус (наприклад, вивести в пряме підпоряд-кування першому заступнику Міноборони України або перетворити у відповідний департамент).

Щодо забезпечення кадрами ВМС України, на першому етапі необхід-но укомплектувати командний склад кораблів, що передаються досвідче-ними морськими офіцерами з досвідом корабельної служби, у разі необхід-ності – відмобілізувати офіцерів запасу (переважно в місцях дислокації). Нестачу офіцерських кадрів вирішити за рахунок інших видів ЗС. В серед-ньостроковій перспективі підготовку військово-морських офіцерів органі-зувати на базі Одеського національного морського університету.

В системі судноремонту ВМС основний наголос слід робити на вико-ристанні можливостей миколаївських підприємств, що знаходяться всере-дині території України, мають потужні виробничі можливості. Доцільно підсилити можливості майстерень МОУ в Одесі та Ізмаїлі. При цьому, створити на фондах 18 військової майстерні Міністерства оборони Украї-ни та 22 військової майстерні Міністерства оборони України військового заводу Військово-Морських Сил Збройних Сил України з розташуванням органу його управління в м. Одеса.

Таким чином, питання щодо дублювання функцій декількома мініс-терствами та відомствами з приводу об’єднання кораблів та катерів ВМС

Найбільш розпо-всюдженим варіан-том АУ середнього калібру у світі залишається італійська Oto Melara, гармата якої була обрана для корвету (у стелс-виконанні в модифікації SR).


України та Морської охорони ДПСУ може бути вирішено Урядом України після оцінки вартості планів створення ВМБ у м.Одеса та витрат на утри-мання двох подібних структур. У будь якому разі протягом 2014-2015 рр. необхідно побудувати 10-20 ракетно-артилерійських (патрульних) катерів. Перегляд існуючих програм дозволить зосередити доступний фінансовий ресурс на вирішенні нагальних потреб для забезпечення військової безпе-ки з морського напрямку.

На додачу один з поважних експертів емоційно зауважив: «Має бути цільова державна програма з гарантованим фінансуванням, військова док-трина та професійні військові фахівці, а невипадкові люди у керівництві виду Збройних Сил України».

Додаток 1

Бачення керівництва ДПСУ

Виходячи з наявного складу кораблів та катерів МО та кораблів і суден забезпечення ВМС, а також ущільнення районів несення служби, постає питання перегляду завдань наших відомств з метою уникнення дублюван-ня функцій.

На теперішній час Морська охорона ДПСУ у своєму складі має: три загони Морської охорони, з них один навчально-тренувальний загін. За-гальна чисельність корабельно-катерного складу становить 63 одиниці. З них 7 кораблів та 46 катерів різних проектів. 80% корабельно-катерного складу вислужили встановлені терміни експлуатації та потребують замі-ни. Натомість, завдяки проведеним ремонтним роботам та модернізації вдалося продовжити терміни служби кораблів та катерів. Внаслідок подій у Криму, що мали місце у березні-лютому цього року, Морська охорона Держприкордонслужби втратила частину інфраструктури, а саме: пункти базування в Балаклаві, Керчі та Ялті з відповідною матеріально-технічною базою, незначну частину корабельно-катерного складу, який проходив ре-монт і був піднятий на кіль-блоки, а також частину особового складу з розрахунку як управління загонів, так і екіпажів кораблів та катерів. Вод-ночас, ДПСУ вдалося вивести більшу частину корабельно-катерного скла-ду Севастопольського та Керченського загонів Морської охорони відпо-відно до Одеси та Маріуполя, суттєво посиливши при цьому Одеський загін морської охорони, а також створивши на базі Маріупольського диві-зіону загін морської охорони з місцем базування п. Маріуполь (залишено в Криму лише 2 аварійних плавзасоби). На даний час існуючий корабель-но-катерний склад використовується в охороні територіального моря у складі тактичних груп по узбережжю Чорного та Азовського морів, а та-кож р. Дунай. Крім загально визначених завдань кораблі та катери Мор-ської охорони сьогодні активно використовуються для спостереження за надводною обстановкою та несення дозорної служби на рейдах портів, у

На теперішній час Морська охорона ДПСУ у своєму складі має: три загони Морської охорони, з них один навчально-трену-вальний загін. Загальна чисель-ність корабельно-катерного складу становить 63 одиниці.

Протягом 2014-2015 рр. необхідно побудувати 10-20 ракетно-артиле-рійських (патруль-них) катерів. Перегляд існуючих програм дозволить зосередити до-ступний фінансо-вий ресурс на вирі-шенні нагальних потреб для забез-печення військової безпеки з морсько-го напрямку.


районах територіального моря та економ зони. На службі в морі щоденно задіяні від 4 кораблів та до 40 катерів.

У разі об’єднання сил та засобів довкола Морської охорони ДПСУ про-понується: Створити єдиний орган управління Морської охорони на базі Західної ВМБ (м.Одеса). Для забезпечення координації діяльності, а також для підтримання зав’язків з центральними органами виконавчої влади пе-редбачити існування управління Морської охорони Адміністрації Дер-жприкордонслужби та морського управління в ГШ ЗСУ. Включити кора-бельно-катерний склад ВМСУ до складу Морської охорони Державної прикордонної служби України, створивши з переданих кораблів окрему бригаду охорони водного району із включенням підрозділів морської піхо-ти, берегових ракетно-артилерійських військ. Основною базою створеного морського оперативно-тактичного угруповання рахувати п.Одеса. Пункта-ми базування вважати п.Очаків, п.Ізмаїл, п.Маріуполь. Тимчасовими пунк-тами базування – п.Южний, п.Іллічівськ, п. Скадовськ, п.Кілія, п.Бер-дянськ, п.Генічеськ. Поповнення корабельно-катерного складу здійснювати відповідно до Концепції та Програму розвитку Морської охорони Держав-ної прикордонної служби України на період до 2020 року, з урахуванням та доповненнями щодо будівництва кораблів та катерів ВМСУ. Підготовку фахівців офіцерського складу здійснювати у вищих морських навчальних закладах, на військових кафедрах. Підготовку молодших фахівців здійсню-вати на базі Ізмаїльського навчально-тренувального загону Морської охо-рони.

Додаток 2

Зміст питань, що ставились перед експертами

Шановні колеги!Експертна рада з питань національної безпеки пропонує Вам до-

лучитись до визначення майбутнього Військово-морських сил України, які сьогодні опинились у скрутному стані.

Внаслідок подій в Криму, що відбулись у квітні 2014 р., Військово-мор-ські сили України втратили більшу частину своєї берегової інфраструкту-ри, єдиний військово-морський навчальний заклад, більшість особового складу, флотські арсенали. При цьому, більша частка кораблів і судів, що залишились, вислужили свої терміни експлуатації, а у середньостроковій перспективі, у складі ВМС залишиться не більш ніж 5 бойових кораблів та катерів. У зв’язку з цим постає ряд питань:

• чи варто зберегти ВМС України як окремий вид ЗС України (аль-тернативні варіанти: включити залишки кораблів до складу Мор-ської охорони ДПСУ; створити берегову охорону);

• завдання ВМС у нових реаліях; • оптимальна система базування (ГВМБ, ВМБ, ПБ, у повному ро-

зумінні

У разі об’єднання сил та засобів довкола Морської охорони ДПСУ пропонується: Створити єдиний орган управління Морської охорони на базі Західної ВМБ (м.Одеса).


• термінів, що забезпечують постійну або тимчасову дислокацію кораблів і судів,

• мають повноцінну систему матеріально-технічного забезпечення, на-дійну охорону к з моря, з суші, з повітря), оціночна вартість питання;

• яким чином, в які терміни повинен поповнюватись корабельний склад, якими кораблями і катерами, чи варто закуповувати ко-раблі за кордоном, або доцільно будувати їх на українських вер-фях (з урахуванням відомих ризиків);

• яким чином сьогодні та на перспективу забезпечувати ВМС боєзапасом; • яким чином поповнити особовий склад ВМС, де, чому і як готувати

нових спеціалістів; • на який фінансовий ресурс можуть розраховувати ВМС в пи-

таннях облаштування ГВМБ, будівництва кораблів та катерів, закупівлі ОВТ іноземного виробництва;

• на які зразки зброї варто орієнтуватись для нових кораблів; • чи потрібно посилити морський спецназ, морську піхоту, місця базування; • чи потрібно переходити до нової ідеології експлуатації техніки

(коли усім сервісним обслуговуванням займається промисловість, яка повинна бути система військового судноремонту);

• пріоритети напрямки розвитку ВМС, першочергові кроки, пи-тання на Центр досліджень армії, конверсії і роззброєння, Ін-формаційне агентство Defense Express пропонують Вам викласти власну точку зору на вирішення порушених питань, якщо вважа-єте за потрібне Ви можете:

• поставити перед експертами додаткове питання, яке на Ваш погляд має суттєве значення для вирішення майбутнього ВМС України;

• надати пропозиції щодо визначення інших незалежних фахівців, яких на Вашу думку бажано та можливо залучити до експертної оцінки.

Узагальнені пропозиції Експертної ради з питань національної безпе-ки будуть доведені до керівництва Міноборони України під час наради, що відбудеться в Міністерстві оборони у травні цього року.

У разі необхідності, Центр досліджень армії, конверсії і роззброєн-ня готовий організувати на своїй базі попередню зустріч експертів для об-говорення пропозицій та вироблення консолідованої позиції.

Додаток 3

Пропозиції щодо організації судноремонту у Військово-Морських Силах Збройних Сил України

На теперішній час продовжується вивід усіх кораблів (катерів) та суден (далі – кораблі) Військово-Морських Сил Збройних Сил України з АР Крим у нові порти базування – Одеса та Очаків.


Попередній аналіз технічного стану зазначених кораблів свідчить про необхідність вжиття невідкладних заходів щодо проведення відновлюваль-них (ремонтних) робіт у великих обсягах.

Потужності існуючих 18 військової майстерні Міністерства оборони України (м. Одеса) та 22 військової майстерні Міністерства оборони Укра-їни (м. Очаків) (довідки з їх обладнання – додаються), штати яких не були розраховані на одночасне обслуговування такої чисельності кораблів, є не достатніми.

Вказані військові майстерні утримуються за штатними розписами, загальна кількість працівників – 61.

З метою організації ефективного судноремонту у Військово-Морських Силах Збройних Сил України у тих умовах, що склалися, є доцільним ство-рити на фондах 18 військової майстерні Міністерства оборони України та 22 військової майстерні Міністерства оборони України військового заводу Військово-Морських Сил Збройних Сил України з розташуванням органу його управління в м. Одеса.

Зазначене дозволить невідкладно та безперервно виконувати необхід-ні заходи з підтримки технічного стану кораблів Військово-Морських Сил Збройних Сил України.

З метою опрацювання цих пропозицій, пропонується доручити коман-дувачу Військово-Морських Сил Збройних Сил України терміново:

• призначити відповідну робочу групу під керівництвом начальника озброєння Військово-Морських Сил Збройних Сил України;

• робочій групі опрацювати пропозиції щодо створення військового заводу Військово-Морських Сил Збройних Сил України та надати встановленим порядком проекти його штату, плану діяльності на 2014 рік та перспективного плану розвитку на послідуючі роки.

Попередній аналіз технічного стану зазначених кора-блів свідчить про необхідність вжиття невід-кладних заходів щодо проведення відновлювальних (ремонтних) робіт у великих обсягах.

Documents

№13 "ВИКЛИКИ І РИЗИКИ"