31 · 2020-03-31 · 31.03 Тема: Зубр, кабан – характеристика ряду, зовнішній вигляд, харчування, середовище проживання,

31.03

Тема: Зубр, кабан – характеристика ряду, зовнішній вигляд, харчування, середовище

проживання, розмноження.

Хід уроку

Бізо́н європе́йський, або зубр (Bison bonasus)

Зубр це великий і могутній бик. Його біловезький підвид вважається найбільшим серед

усього роду Bison. Маса сучасних дорослих самців біловезького підвиду досягає 850

кілограмів, кавказького 700. Довжина тулуба 3 метри чи навіть більше, висота в плечах від

1,6 до 2 метрів. Дані про звичний для них ріст у 2 метри і масу до тонни, що зустрічаються

в енциклопедіях та довідниках, ґрунтуються на обмірах тварин у XIX — першій половині-

середині XX століття. Сучасні зубри дещо здрібнішали й поступаються за розмірами як

своїм предкам (і їхнім опудалам) так і сучасним американським бізонам

атабаським (підвид американських бізонів).

Передня частина тіла в зубра краще розвинута — вона значно масивніша, вища та ширша

від задньої, загривок та перед спини видається горбом. Живіт підібраний і не

провисає. Голова тварини масивна, вкорочена,з широким опуклим лобом, нахилена

донизу. Роги в зубра невеликі та чорні, округлі, опуклі направлені вигином назовні (в

сторони), а кінчиками догори. Вуха короткі й широкі густо зарослі шерстю. Очі маленькі

й широко розставлені. Шия могутня, товста, без характерного для багатьох биків

відвислого підгрудку. Ноги в зубра сильні, товсті, причому передні значно коротші

задніх. Копита великі, опуклі, є також маленькі бокові копитця, які не досягають землі

(рудименти). Хвіст у зубрів досить короткий з густою волосяною китицею на кінчику.

Крім рогів та копит, зубр вкритий густою шерстю і лише середина верхньої губи та

передній край ніздрів голі. Спереду тулуба та на грудях шерсть довга і схожа на гриву, а

на горлі та підборідді на бороду. Голова та лоб вкриті кучерявою шерстю. Ззаду шерсть

коротка, що особливо впадає у вічі порівняно з довгою шерстю спереду, тож часом

складається помилкове враження ніби задня частина в зубра гола, але це не так —

уся шкіра в зубра вкрита шерстю.

Корови менші за биків на зріст, мають тонші та гладкіші роги. Шерсть на голові та шиї, а

також борода менші ніж у самців. Зубренята відрізняються від домашніх телят великими

головами, високим горбатим загривком та бородою, яка звішується з нижньої частини

мордочки. Шерсть в молодих зубрів коротша, ніж у дорослих.

Літнє забарвлення зубра каштаново-буре. Голова помітно темніша за тулуб. Борода чорна,

грива світло-каштанова. Зимове забарвлення темніше, окрім того зимова шерсть довша,

густіша та кучерявіша від літньої. Хвіст взимку також волохатіший.

Весняна линька відбувається у середині травня-червні, причому до червня стара шерсть

вилазить настільки, що зубри здалеку здаються голими. У вересні шерсть коротка,

але підшерсток такий густий, що крізь нього не видно шкіру. До зими шерсть

видовжується, особливо в передній частині тіла й на головах у самців. Шерсть на холці

зубрів стирчить догори, тому тварини здаються набагато вищими.

Харчування

У весняно-літній період європейські зубри воліють жити в місцях, що характеризуються

різноманітністю і великою кількістю трав’янистої рослинності. В останню літню декаду і

з настанням осені, парнокопитні тварини, як правило, тримаються в змішаних лісових

пріпойменних зонах і вільшняк, які мають сирі або зволожені ґрунти, що сприяють

максимально довгому збереженню НЕ огрубілою трав’янистої рослинності.

У пізній осінній період європейські зубри віддають перевагу місцям, деревостани яких

відрізняється наявністю великої кількості дубів. У зимовий період парнокопитні тварини

концентруються в безпосередній близькості до стаціонарних Підкормові майданчикам.

З настанням весняного тепла для зубрів засіваються великі за площею кормові поля, де

використовується принцип «зеленого конвеєра».

Розмноження

Статевої зрілості самки досягають в трьох або чотирирічному віці, але частіше за все в

стадію розмноження тварина переходить в 4,5 року. Самець європейського зубра перший

раз бере участь у гонах приблизно в трирічному віці. Період гону є сильно розтягнутим,

але близько 70% парнокопитних тварин бере участь у гонах з останньої декади липня і аж

до настання жовтня.

Вагітність триває приблизно 257-272 днів, а найбільшою плідністю характеризуються

самки у віці 4-14 років. У період між травнем і серединою літа народжується одне

дитинча, який живиться материнським молоком протягом року.

Після того, як молоді самці залишають материнське стадо, досить часто утворюються цілі

стада, що складаються з таких молодих неодружених. Приблизно після дванадцяти років

відзначається помітне ослаблення сперматогенезу у самців європейського зубра, що

позначається на кількості і якості потомства.

Свиня дика, або кабан дикий, дик, вепр, кнур (Sus scrofa)

Тіло кабана, покрите жорсткою шерстю, має щільну і мускулисту будова. Зазвичай

дорослі кабани виростають до півтора метрів в довжину, при цьому маса кабана в

залежності від його вгодованості може становити від 60 до 300 кг. Самці, як правило,

більших розмірів, ніж самки. Цікаво, що на зиму на тілі вепра з’являється додатковий пух,

який не дає тварині замерзнути. Також у нашого героя, як у всякого порядного

парнокопитного в наявності хвіст, правда, хвіст кабана зовсім короткий і маленький.

Голова кабана витягнута, клиноподібної форми. Вуха стоячі і великі. Також кабани,

особливо самці, мають великі ікла зверху і знизу, що надає їм досить грізний вигляд і

робить цих тварин реально небезпечними, в тому числі і для людини. Зазвичай кабани

мають сіруватий або коричневий кольори, при цьому у них іноді спостерігається таке

явище як акромеланізм, коли морда, хвіст і ноги забарвлюються в чорний колір, а тіло має

коричневий або сіруватий відтінки. Часом зустрічаються і кабани з більш світлим і навіть

рудуватим забарвленням.

Середовище проживання

Дикий кабан (вепр) віддає перевагу листяним і змішаним лісам поблизу полів і боліт. Його

можна зустріти в горах до початку лісової межі. Завдяки своїй густій щетині він

пробирається в густі зарослі, яких інші тварини уникають.


Дикий кабан, як і домашня свиня, живиться здебільшого рослинною їжею, але можна

стверджувати, що він є всеїдним: поїдає жолуді, горішки буків, траву, листя, фрукти і

коренеплоди, а також личинки комах, жаб і дрібних гризунів. Водночас, вепри завдають

великої шкоди сільськогосподарським угіддям. Все стадо йде годуватися разом,

найчастіше - рано вранці або з настанням сутінків. Іклами кабани розривають м'який

лісовий або болотяний грунт, шукаючи коріння і коренеплодів.


Дикий кабан досягає статевої зрілості приблизно у віці 18 місяців. Молоді самці

починають розмножуватися з чотирьох років. Під час гону самці, які поза цим періодом

живуть поодинці, об'єднуються у великі стада і ведуть боротьбу за право бути на чолі, з

метою завоювання прихильності самок.

Під час гонних боїв самець завдає супротивникові ударів іклами по лопатках і шиї. Хоча

шкіра кабанів є досить товстою, а на плечах вони мають спеціальний хрящовий щит, часто

ці звірі калічать один одного.

Вагітність триває 120 діб. Дитинчата зазвичай з'являються на світ рано навесні. Перед

пологами самка влаштовує лігво, в якому народжуються поросята. В одному приплоді

може бути до 12 дитинчат. Вони залишаються в лігві близько 10 днів. Самка, яка

перебуває з поросятами, є дуже агресивною, і нападає на кожного, хто посміє до них

наблизитися. Покинувши лігво, свиноматка з поросятами знову приєднується до стада.

ЧИ ВАМ ВІДОМО, ЩО...

o У кожного поросяти на тілі матері є свій сосок, з якого воно смокче молоко.

Новонароджені першими намагаються дістатися до сосків, розташованих ближче

до голови самки, тобто в найзручнішому місці. Мати приділяє їм більше уваги, і

вони знаходяться на безпечній відстані від її копит.

o Хвіст дикого кабана є довшим, ніж у домашньої свині, звисає він донизу. Тварина з

його допомогою відганяє надокучливих комах.

o Поросята на спині і з боків тіла мають смужки. Таке забарвлення вони втрачають у

віці шести місяців, а натомість отримують коричневу „одіж". Через рік у них

виростає постійна чорно-бура щетина.

o Кабан - чудовий плавець, який може здолати значну відстань.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Які небезпечні хвороби можуть мати ці тварини?

31.03

Тема : Лань, муфлон – характеристика ряду, зовнішній вигляд, харчування,

середовище проживання, розмноження.

Хід уроку

Лань або лань європейська (Dama dama)

Лань — це тварина середнього розміру з довжиною тіла 130—200 см, в середньому

близько 140. Висота в холці — 85—110 см, але зазвичай до метра. Цікаво, що зріст в

районі тазу дещо більший за зріст у холці. Маса лані — 45—150 кг, в середньому близько

100 кілограмів. Лань має хвоста 15—24 см завдовжки. Самки в середньому дещо

менші самців.

Голова широка в лобі,, різко звужується до носа. Довжина черепа коливається в межах

245—290 міліметрів.

Зубна формула: і 0/3: с 0/1; рт 3/3; т 3/3 — всього 32 зуби. Верхніх іклів лань не має,

нижні різці та ікла асиметричні й різного розміру, мають велику сплющену коронку.

Зовнішня частина коронки середніх зубів помітно масивніша за внутрішню, а на усіх

інших зубах коронка так чи інакше відігнута назовні. Задні щічні зуби широкі, з низькою

коронкою.

Вуха довгі з загостреними кінчиками. Очі великі, темно-карі дуже

виразні. Шия пропорційна і має довжину приблизно в третину довжини тулуба. Роги в

самців біля основи круглі чи овальні в перерізі, але поступово сплющуються до кінчиків і

врешті набувають характерної лопатоподібної форми з 7—9 невеликими відростками. У

цілому роги в самців лані гарні та пропорційні. Забарвлення спини та боків лані рудувато-

буре, причому зверху темніше ніж знизу. На хребті темна поздовжня смуга. Черево і

внутрішні боки ніг, облямований чорним зад в ділянці хвоста — білі з жовтуватим

відтінком. Сам хвіст білий з чорною поздовжньою смугою. Спина, боки та круп тварини

вкриті світлими овальними плямами. Забарвлення ланей влітку помітно яскравіше ніж

взимку. Якщо взимку плями ледь помітні, то влітку яскраві білі плями утворюють

переривчасті поздовжні смуги. Самці та самки забарвлені практично однаково.

Забарвлення в ланей наймінливіше серед усіх оленів. Трапляються особини як чисто

білого кольору — альбіноси, так і чорні — меланісти, а також усі перехідні типи між цими

двома крайніми типами.

Хутро лані складається з підшерстку, ості та нечастих напрямних волосин. На шиї вздовж

хребта від холки до рогів волосся спрямоване уперед і утворює коротеньку гриву.

На верхній губі та підборідді в ланей ростуть добре розвинуть вібриси. Над очима жорстке

волосся утворює брови 8—10 сантиметрів завдовжки. Позаду характерною ознакою ланей

є пучок довгого волосся біля статевих органів.

Линяють лані в травні—червні та вересні—жовтні.


Влітку основу живлення ланей складають трави й соковиті стебла. Урізноманітнюючи

свій раціон, лань споживає також листя дерев та кущів. Крім того, раціон європейської

лані міняється залежно від пори року. Восени і взимку тварини харчуються ягодами,

горіхами, корою і гілками таких дерев, як бруслина, верба, ясен, осика, а також грибами,

жолудями, каштанами і плодами буку.

Лані пасуться в будь-який час доби, як удень, так і вночі, проте найчастіше рано вранці і

надвечір. Віддають перевагу при цьому зарослим травою лісовим полянам. Все стадо

неспішно переміщається по лугу. Тварини зупиняються для того, щоб зірвати соковитий

пучок трави, але всю рослинність вони ніколи не об'їдають.

У вільний від прийому їжі час лані ховаються в чагарникових заростях і відпочивають,

перетравлюючи їжу. Ці парнокопиті дуже рідко п'ють - необхідну кількість рідини вони,

зазвичай отримують разом з рослинною їжею. Проте в літній період лані приходять на

водопій регулярно.


Період спаровування у ланей триває з вересня по жовтень. Самці багато часу приділяють

охороні своєї шлюбної території. При цьому вони зазвичай демонструють суперникам

свою силу - риють землю копитами і рогами. Територію позначають сечею і спеціальними

знаками, наприклад, зламаними гілками.

Самці з гордістю прогулюються по своїх володіннях і видають особливі звуки. Такі дії

призначені для залякування суперників і залучення самок. Самки приводять потомство

навесні наступного року. Перед пологами вони зазвичай покидають стадо. Новонароджене

дитинча вкрите білими плямами. Мати ховає його доти, доки воно не окріпне настільки,

щоб слідувати за нею. Самки ланей не мають рогів. Перші роги у самців виростають у віці

близько двох років.

Кожного року навесні лані скидають роги, а з квітня по червень у них виростають нові,

довші роги.

Баран аргалі, баран дикий, аргалі, муфлон європейський (Ovis musimon Linnaeus, 1758,

або Ovis ammon musimon)

У середньому муфлони досягають довжини 130 см. Ріст 90 см, вага 50 кг у самців і 35 кг

у самок.


Місце розповсюдження — гористі ландшафти. Самки і ягнята утворюють разом стадо до

100 особин, у той час як самці є одинаками. Самцям властива присутність сильних

ієрархічних зв'язків всередині спільноти. У даний час, муфлон розповсюджений

на Кавказі (наприклад, в Хосровському заповіднику у Вірменії), на півночі Іраку, і на

північному заході Ірану. Раніше зустрічався на Вірменському нагір'ї, в Криму та

на Балканах. З цих районів муфлон зник вже приблизно 3.000 років тому. Є ще муфлон

на Кіпрі, Корсиці й Сардинії: проте залишається спірним, чи йде річ при цьому про

справжніх диких овець або про нащадків первинних домашніх овець.


Їжа муфлона складається з трав'янистих рослин, листя дерев а також молодих соковитих

пагонів.


Часто дорослі барани залишають стадо і поневіряються в самоті. Але все змінюється, коли

настає шлюбний період. Це випадає на осінню пору. Вважається, що самка стає

статевозрілої тільки в 2 роки, але були зафіксовані випадки, коли в 2 роки жіночі особини

вже були породіллями. Так як вагітність займає 5 місяців, це означає, що спаровуватися

вони могли після 1.5 років. Молоді самці дозрівають приблизно в цей же час. Але брати

участь в статевого життя стада їм заважають дорослі конкуренти. Так виходить, щоб

злучитися з самкою, самець повинен набрати вагу, увійти в силу. Це час настає ближче до

4 років життя, рідше до 3.

За право володіти самкою, самці влаштовують турніри. Вони голосно, загрозливо

бекають, кричать, риють землю. Потім беруть розбіг і збивають рогами. Гуркіт дуже

гучний. Від такого удару суперники іноді втрачають свідомість, бували випадки, коли

хребет на шиї не витримував і муфлон гинув.

Самки муфлонів дуже плідні, за раз можуть принести до двох ягнят. До того ж термін

вагітності в 5 місяців, менше ніж у всіх інших парнокопитних. Весь цей період вагітна

особливо не віддаляється від стада, знаходиться під охороною. Для пологів вона підбирає

відокремлене тихе місце. Ягня досить міцний, щоб відразу встати на ніжки. А вже через

кілька годин він здатний бігти за матір'ю. Так вони і йдуть за табуном від 2 до 3 тижнів,

поки малюк набирається сил. Возз'єднання з табуном відбувається обережно, самка

намагається укрити дитинчат від дорослих самців, так як ті досить агресивно поводяться з

молодняком.


Розповісти про харчові якості муфлона.

01.04

Лабораторно-практична робота №2

Тема : Визначення видів мисливських тварин.

Мета : збагатити знаня учнів відомостями про види мисливських тварин. Навчити

розпізнавати їх наглядно. Виховувати бережне ставлення до природи , тваринного світу.

Хід роботи

1. Розпізнати тварин .

2.Заповнити таблицю.

№п/п Назва Ряд Харчування Розмноження

1.

2.

3.

4.

3.Записати про спосіб життя однієї з цих тварин на вибір.

4. Висновок.

01.04

Розділ 3. Мисливські птахи

Тема : Особливості будови тіла, розмноження.

Хід уроку

Птахи – це хордові хребетні теплокровні тварини, пристосовані до

польоту. Налічують близько 9000 (в Україні – понад 400) видів птахів. Розміри птахів

коливаються від 1,6 г (колібрі-джміль) до 130 кг (страус африканський). При вивченні

птахів слід мати на увазі пристосування їх до польоту, високу інтенсивність життєвих

процесів і спорідненість з плазунами. Рисами організації птахів, які пов'язані з польотом

є: наявність крил; пір'яний покрив; легкий і міцний скелет; розвиток м'язів, що

забезпечують політ; губчасті легені та повітряні мішки; диференціація дихальних

шляхів' поділ гортані но верхню і нижню, поява бронхіол і пора бронхів; чотирикамерне

серце і поділ крові на артеріальну та венозну; теплокровність; у травній системі

відсутність зубів, укорочення кишечника; відсутність сечового міхура; відсутність

правого яєчника у самок.

Наука, яка вивчає птахів, називається орнітологією.

Особливості зовнішньої будови

Відділи тіла – голова, шия, тулуб і хвіст. Кінцівки у вигляді крил і задніх ніг

(здебільшого з чотирма пальцями). На голові містяться очі з рухливими повіками

(верхньою, нижньою та мигальною перетинками), ніздрі та слухові отвори. Є дзьоб, який

складається з верхньої (наддзьобок) та нижньої (піддзьобок) частин, укритих роговими

чохлами. Шия видовжена, досить рухлива. Тулуб компактний і має яйцеподібну форму.

Хвостовий відділ короткий, зведений до невеликого утвору, до якого прикріплюються

рульові пера.

Покриви – це суха шкіра, досить тонка, без залоз (крім куприкової), вкрита пір'ям. Пір'я

– рогові утвори шкіри, що вкривають більшу частину тіла у птахів і утворюють оперення.

Розрізняють контурні (махові, рульові та криючі пера), пухові, пух, ниткоподібні та

щетинкоподібні пера. Забарвлення пір'я обумовлюється двома групами пігментів:

меланінами, які визначають чорний, бурий, сірий кольори, та ліпохромами, які дають

червоний, жовтий, зелений. Періодично, зазвичай раз або двічі на рік, пір'яниий покрив

повністю або частково замінюється шляхом линяння.

Голуб скельний

Типи і функції пір'я

Типи пір'їн Особливості будови Функції різних типів

пір'їн

Контурні Мають стрижень (колодочка і стовбур)

з опахалами (борідки 1-го та 2-го порядків)

Забезпечують

обтічність покривів,

захищають тіло від

механічних

ушкоджень,

виконують функцію

повітряного руля,

беруть участь у

польоті

Пухові та пух

Мають стрижень і опахало з борідок 1-го

порядку; у пуху вкорочений стрижень з

пучечком борідок

Термоізоляційна

функція

Ниткоподібні та

щетинкоподібні Мають стрижень без опахала

Сприйняття дотику,

збільшують ловчу

поверхню рота птахів,

утворюють

"прикрашальні"

утвори та ін.

Особливості внутрішньої будови та процесів життєдіяльності.

Опора обумовлена ендоскелетом з ознаками пристосування до польоту. Скелет

кістковий, легкий, міцний з тонких, пневматичних кісток, частина яких зростається.

• • Череп суцільний, тонкостінний: мозковий відділ об'ємний і його кістки

зростаються в монолітний утвір; вісцеральний – видовжений, що зумовлено

появою дзьоба, щелепи беззубі.

• • Скелет тулуба:

хребет з 5 відділів: шийний (хребці надзвичайно рухливі), грудний (хребці зрослися між

собою), поперековий (зрослися), крижовий (зрослися) та хвостовий (6-9 хребців, останні

зрослися з утворенням куприка); задні грудні, поперекові, крижові і передні хвостові

разом з тазовими кістками утворюють складні крижі (10-22 хребці);

грудна клітка добре розвинута і міцна, ребра (з двох відділів – спинного та грудного,

з'єднаних рухомо) мають гачки, грудина має кіль (у літаючих птахів) і грудні хребці.

• Скелет кінцівок:

плечовий пояс: лопатки, воронячі кістки і ключиці, які зрослися у вилочку (надає

пружності плечовому поясу);

тазовий пояс: тазові кістки із хребцями утворюють складні крижі, які є опорою для ніг;

передня кінцівка: плечова, ліктьова і променева кістки, одна складна кістка із кісток

кисті і кістки трьох пальців;

задня кінцівка: стегнова, гомілкові кістки, цівка із зрослих кісток стопи і кістки

чотирьох пальців (полегшує злітання).

Рух за допомогою більш диференційованої, аніж у плазунів, м'язової системи, що

зумовлено значно складнішими рухами під час польоту, ходіння, добування поживи.

Добре розвинена мускулатура, пов'язана з польотом: грудна мускулатура, м'язи шиї,

задніх кінцівок, міжреберні та підшкірні м'язи.

Травлення в травній системі з такими особливостями, як наявність дзьоба, відсутність

зубів, є воло, у якому їжа змочується, шлунок складний з 2 відділів: залозистого і

м'язового, кишечник укорочений.

Рот Глотка Стравохід Шлунок Тонка

кишка

Товста

кишка

Дзьоб,

язик,

слинні

залози з

травними

ферментам

и

Коротк

а

Довгий,

має воло (виробля

є "молочко")

2 відділи:

залозисти

й і

м'язовий

Довга, з

протоками

печінки і

підшлунково

ї залози. Є 2

сліпих

відростки

Коротка.

Недорозвито

к прямої

кишки. Має

клоаку

Птахи потребують великої кількості енергії для забезпечення сталої високої

температури тіла (41-42°С) та польоту. Тому їжа у них перетравлюється досить швидко:

сухе зерно – за 2-3 години, а соковиті ягоди – за півгодини. Ось чому птахи часто їдять і

більшу частину часу проводять у пошуках їжі.

Дихання з участю дихальної системи з певними особливостями будови та функцій, які

є ознаками пристосованості до польоту: а) парні губчасті легені, б) дихальні шляхи:

ніздрі, носова порожнина, гортанна щілина, верхня гортань, трахея, нижня гортань з

голосовим апаратом, 2 бронхи, які галузяться до бронхіол (з'єднуються парабронхами); в)

повітряні мішки (чотири парних і один непарний), які обумовлюють подвійний тип

дихання (газообмін відбувається не лише під час вдиху, а й під час видиху). У стані

спокою дихальні рухи здійснюються завдяки опусканню і підійманню

Внутрішня будова птахів: А – трахея; Б – стравохід; В – легені; Г – підшлункова

залоза; Д – тонка кишка; Е – нирка; Є – сліпі вирости; Ж – товста кишка; 3 – клоака; И

– печінко; І – м'язовий шлунок; Й – серце; К – залозистий шлунок; Л – повітряні мішки; М

– воло

грудної клітки, об'єм якої збільшується під час опускання грудини (вдих) і зменшується

при її підійманні (видих). У польоті грудна клітка нерухома і акт дихання здійснюється

завдяки рухам крил: 1) коли крила підіймаються, повітряні мішки розширюються і повітря

надходить у них через легені; при цьому повітря, що було в легенях, переходить у передні

мішки, а легені та задні мішки заповнюються свіжим повітрям; 2) під час опускання

крил повітря з легень і передніх мішків виходить назовні, а із задніх мішків – у легені.

Транспортування речовин за участю кровоносної системи, яка має: серце

чотирикамерне, завдяки чому артеріальна кров не змішується з венозною, два кола

кровообігу – мале і велике.

Температура тіла постійна і не залежить від температури середовища. Птахи –

це теплокровні, або гомойотермні тварини, що обумовлено інтенсивним обміном

речовин та досконалими механізмами терморегуляції.

Виділення за допомогою видільної системи: тазові нирки – сечоводи – клоака без

сечового міхура. Кінцевий продукт обміну білків – сечова кислота.

Регуляція процесів здійснюється нервовою системою, яка значно ускладнилась:

головний мозок відрізняється великими розмірами півкуль (розвинена здатність до

формування умовних рефлексів), сильним розвитком зорових часток (винятковий зір),

дуже великим мозочком (складна координація рухів). Від головного мозку відходять 12

пар черепно-мозкових нервів. У птахів поведінка набагато складніша і різноманітніша,

ніж у земноводних і плазунів. Пристосовна поведінка птахів обумовлена добовою,

місячною, сезонною та річною ритмічністю і забезпечує пристосованість до мінливих

умов середовища, задоволення життєво важливих потреб та продовження роду.

Подразливість здійснюється добре розвиненими органами чуттів: орган зору з

подвійною акомодацією і монокулярним кольоровим зором; орган слуху з трьох відділів:

зовнішнє (слуховий прохід і барабанна перетинка), середнє (з одною слуховою кісточкою)

і внутрішнє вухо; орган нюху слабко розвинений; орган смаку міститься на язиці; орган

дотику – на оголених ділянках тіла, в основі щетинок.

Розмноження здійснюється статевою системою, яка представлена парними

сім'яниками у самців і одним (лівим) яєчником у самок. Птахи роздільностатеві,

запліднення у них внутрішнє. Розмножуються яйцями, які мають великі розміри, з

великим запасом поживних речовин і яйцевими оболонками. Яйце – яйцеклітина, що, крім

зародка, містить значний запас поживних речовин та вкрита зародковими оболонками. У

птахів яйце формується після внутрішнього запліднення і в яйцепроводі самок

вкривається яйцевими оболонками.

Назва частин

яйця Функції частин яйця

Шкаралупа Захищає яйце від механічних пошкоджень, бактерій та грибків;

забезпечує крізь пори газообмін; надає яйцю певної форми

Підшкаралупові

оболонки

Це дві тоненькі плівчасті оболонки, які запобігають

потраплянню до яйця шкідливих мікроорганізмів

Повітряна

камера

Утворена внаслідок розходження підшкаралупових оболонок і

містить запас повітря для зародка

Білкова оболонка

Складається з кількох шарів, захищає жовток від

механічних 1 пошкоджень і є джерелом води для розвитку

ембріона

Канатики (халази)

Відходять від внутрішньої підшкаралупової оболонки та

підтримують жовток так, що зародковий диск знаходиться

зверху

Жовткова оболонка Вкриває та захищає жовток

Жовток Становить собою запас поживних речовин для зародка

Зародковий диск Такий вигляд має зародок птахів

Розмноження різних видів птахів відбувається в різні терміни (наприклад, у лелеки за

літо може бути тільки один виводок, а у горобців – до трьох). На період розмноження в

більшості птахів відбувається утворення пар: у дрібних та середніх за розмірами птахів

(горобині) пари утворюються лише на сезон розмноження, а великі птахи (лелеки, лебеді)

на багато років, а буває, й на все життя. Під час розмноження проявляються складні

елементи поведінки (токування у глухарів, турніри у тетеруків, танок у журавлів, шлюбні

пісні тощо). Після парування більшість видів птахів починає влаштовувати гнізда: є

дуплогніздники (дятли, синиці великі), деякі роблять гнізда в норах (берегові ластівки,

рибалочки, стрижі), в ямках у землі (жайворонки, крячки), у багатьох птахів гнізда

розташовані на деревах і кущах (зяблики, вивільга, синиці), є плаваючі гнізда (норці)

тощо. Деякі птахи не влаштовують своїх гнізд (зозулі, кайри, пінгвіни).

Розвиток – із зародкового диска при насиджуванні, є зародкові оболонки (амніон,

алантоїс, сероза). Завдяки високій температурі тіла птахів під час насиджування кладки

відбувається швидкий розвиток зародків у яйцях. Через певний період пташенята

розбивають шкаралупу за допомогою яйцевого зуба та вилуплюються з яєць. За

характером розвитку пташенят птахів поділяють на:

■ виводкових – птахи, пташенята яких вилуплюються з яйця розвиненими, вкритими

пухом і здатними через кілька годин або наступного дня рухатися у пошуках поживи

(курині);

■ нагніздних – птахи, пташенята яких голі, сліпі і не можуть самостійно живитися, у них

не функціонує механізм терморегуляції (горобині).

ДОМАШНЄ ЗАВДАНЯ

Опрацювати матріал.

02.04

Тема: Сезонні міграції, перелітні птахи, мігруючі, осілі.

Хід уроку

Сезонні явища в житті птахів

Життя птахів змінюється протягом року. Це зумовлено сезонними змінами умов існування

і характером спадкових пристосувань виду до навколишнього середовища. У результаті

річний життєвий цикл складається з ряду біологічних фаз, або періодів.

Підготовку до розмноження зумовлюють природжені інстинкти, що проявляються під

дією факторів навколишнього середовища. Ці фактори, за І. П. Павловим, мають

«сигнальний» характер. Так, важливими стимуляторами статевого інстинкту є: збільшення

інтенсивності освітлення, присутність і поведінка самця та інші фактори. Підготовка до

розмноження виявляється в утворенні птахами пар і зайнятті ними гніздових територій.

Линяння буває повне, під час якого змінюється все оперення, і часткове, коли махові і

рульові пера не замінюються. У хижих та комахоїдних птахів линяння відбувається

поступово, тому вони не втрачають здатності до польоту. Інтенсивно линяють деякі

гусеподібні, тетеруки, глухарі, втрачаючи здатність до польоту.

Підготовка до зими. У цей період птахи інтенсивно живляться, накопичуючи жирові

запаси. Вони втрачають прив’язаність до гніздових територій, об’єднуються у зграї,

мандруючи в пошуках їжі. У багатьох видів спостерігається зміна біотопів і характеру

живлення. Так, на полях живляться качки, гуси, дрозди, голуби та інші птахи. Шпаки

утворюють величезні зграї (до 5000 особин), поїдаючи виноград, вишні, черешні та інші

ягоди.

Невелика кількість видів птахів створює запаси кормів: горіхівка закопує у лісову

підстилку горішки кедрової сосни; сойка — жолуді дуба, горішки бука; повзики, синиці

ховають насіння дерев, лялечок комах у тріщини кори; сичі запасають у дуплах дерев

мертвих мишоподібних гризунів.

В осілих видів утворюється у цей період значно тепліший, ніж улітку, пір’яний покрив:

збільшується кількість пер на одиницю поверхні тіла, краще розвивається пух.

Зимівля — найскладніший період у житті птахів. Узимку різко погіршуються умови

існування птахів здебільшого через труднощі у живленні. З кормового раціону зникають

зелені частини рослин, насіння і плоди низькорослих трав та кущів, більшість комах,

земноводні, плазуни, мешканці водойм. Утруднюється добування корму: скорочується

світловий день, встановлюється постійний сніговий покрив, замерзають водойми.

Доступними в зимовий період для живлення птахів у наших широтах залишаються

насіння, бруньки, хвоя і кінцеві гілки дерев та кущів, деякі комахи, що поховались під

корою, їх яйця, личинки та лялечки, дрібні ссавці, а також відходи господарської

діяльності людини.

Осілі, кочові та перелітні птахи

Птахи у зв’язку зі здатністю до польоту можуть здійснювати значні міграції у пошуках їжі

та більш сприятливих умов зимівлі. За характером здійснюваних міграцій птахів

поділяють на 3 групи: осілі, кочові й перелітні.

Осілі птахи протягом року живуть в одній і тій же місцевості. Значних переміщень вони

не здійснюють. Це здебільшого птахи, що живуть біля людини (домовий горобець, сизий

голуб, галка), або ж лісові (глухар, тетерук, повзик, сойка, сорока, дятли, синиці). Усі ці

птахи і взимку знаходять собі корм. У них спостерігається зміна кормів по сезонах.

Великий строкатий дятел влітку живиться здебільшого комахами, восени і взимку —

насінням хвойних дерев, горіхами ліщини, жолудями. Рано навесні він п’є сік з дерев,

проробляючи отвори в корі. Граки у весняно-літній період живляться здебільшого

комахами, а також мишоподібними гризунами; взимку переходять на живлення відходами

господарської діяльності людини. Осіло живуть також види, які роблять запаси кормів. В

осілих птахів виробились адаптації до перенесення несприятливих умов узимку. Окремі

види (синиці, сорока, грак, сойка, вівсянка звичайна) переміщуються до житла людини, де

вони знаходять корм. Пір’яний покрив у них стає на зиму густішим і багатшим на пух.

Для ночівлі птахи використовують різноманітні схованки, гнізда, ночують у снігу або

великими зграями, що також зменшує тепловіддачу.

Кочові птахи на зиму літають на південь від місць свого гніздування. Це омелюхи,

снігурі, чечітки, вівсянки та ін.

Перелітні птахи відлітають від місць гніздування за тисячі кілометрів. Але цей поділ

умовний, бо різні популяції навіть одного виду можуть поводитись неоднаково. Так, граки

у північних частинах ареалу — перелітні, а в південних— осілі. На характер міграцій

впливають погодні умови та наявність кормової бази. Так, дрозди-горобинники —

перелітні птахи, проте в теплі зими з хорошим урожаєм горобини та ялівцю вони всю

зиму кочують, не відлітаючи на місця зимівлі. Залишаються зимувати й окремі популяції

шпаків. Граки зимують на всій території України. З території нашої країни більшість

птахів летить зимувати в Африку (лелека білий, стрепет, одуд, стриж, іволга, ластівки,

солов’ї, славки). У Південній Азії зимують бджолоїдка, рожевий шпак, зозуля, берегова

ластівка та ін. Частина видів гусеподібних, поганок, голінастих, хижаків, куликів, чайок,

горобиних зимують на берегах Чорного моря, на Закавказзі, півдні Каспію, у деяких

районах Середньої Азії. На півдні Каспію проводять зиму рожеві фламінго, лебеді, різні

види качок, лиски.

Багато птахів зимують на території Чорноморського державного заповідника (лебеді,

качки, лиска, орлан-білохвіст, зяблик, зеленяк; у теплі зими — сіра гуска та ін.).

Перельоти птахів та способи їх дослідження

Деякі птахи під час перельотів долають значні відстані. Так, білий лелека пролітає до

місць зимівлі близько 10 000 км. Горобині летять переважно групами, кулики-

кроншнепи— шеренгою, качки, гуси, журавлі — клином або кутом. Компактні зграї

утворюють шпаки, дещо розрізнені — зяблики, чижі, зеленяки, плиски та інші. Поодиноко

летять хижаки.

Проліт птахів можна спостерігати цілодобово. Удень летять журавлі, лелеки, фламінго,

хижаки, ластівки, стрижі, дрозди. Більшість перелітних птахів мігрує лише вночі (дрібні

комахоїдні, багато зерноїдних, майже всі болотні, багато видів куликів, качок та ін.).

Висота польоту в птахів неоднакова: у дрібних — до 300 м, у великих хижаків — близько

1000 м, у журавлів — до 3000 м, у гусей — до 8-9,5 тис. м.

Раніше від інших відлітають на зимівлю комахоїдні птахи, а також ті, що живляться

дрібними водними безхребетними (різні види куликів). Пізніше — рослиноїдні птахи, а

також водоплавні, оскільки вони восени мають змогу довше здобувати корм.

Навесні з місць зимівлі першими повертаються польові жайворонки, шпаки, плиски,

зяблики. Коли скресає крига, з’являються водоплавні птахи. І останніми повертаються до

місць гніздування комахоїдні птахи (ластівки, стрижі, іволги та ін.).

У більшості перелітних і кочових птахів чітко виражений гніздовий консерватизм, який

виявляється у тому, що птахи після зимівлі повертаються до своїх місць гніздування і

займають старі гнізда або ж поблизу будують нові. Перелітних птахів «кличе» в дорогу

міграційний інстинкт. Як і інші інстинкти, він проявляється в результаті дії суми факторів

(«сигналів») навколишнього середовища: зменшення тривалості світлового дня, сили

освітлення, погіршення кормової бази, поява снігового та льодового покривів та ін.

Міграційний інстинкт не є фатальним і проявляється лише при наявності певної суми

впливів навколишнього середовища. При зміні природних умов він може і не проявитись.

Так, різні популяції того ж виду птахів, залежно від умов середовища, можуть бути то

перелітними, то кочовими, то осілими. Це стосується граків, шпаків, дроздів. В останні

роки можна спостерігати часті випадки зимівлі цих птахів на гніздовій території, що

пов’язано, насамперед, з окультуренням ландшафтів і можливістю знаходити взимку

корм.

Експериментальні дослідження та польові спостереження свідчать про те, що птахи під

час міграцій здатні до астронавігації: вони орієнтуються за Сонцем/Місяцем і зірками.

Розвинене у птахів і «компасне чуття» — здатність визначати правильний напрямок при

перельотах або знаходити дорогу до гнізда. Воно допомагає орієнтуватись і в похмуру

погоду, коли астронавігація утруднена.

Загальний напрямок польоту корегується візуально, бо птахи під час міграцій

притримуються звичних ландшафтів — русел річок, лісових масивів, систем озер та ін.

Проте у багатьох видів молоді птахи летять не разом з дорослими, а самостійно, раніше

або пізніше від дорослих особин.

Основними методами вивчення міграції птахів є їхнє мічення. Найдавнішим способом

мічення є кільцювання птахів. Щороку в усьому світі кільцюють близько 5 млн птахів.

Існує Міжнародний комітет по кільцюванню птахів. В останні роки все більшого

розповсюдження набуває комбіноване мічення птахів: крім звичайних алюмінієвих кілець,

використовують пластикові кільця і спіралі, криломітки, дзьобомітки, мітки-прапорці,

мітки-краватки, еластичні ошийники та ін. Пір’я птахів1 фарбують у яскраві кольори, що

дає можливість стежити за їхнім переміщенням візуально. Мічення дає змогу встановити

місця гніздування і зимівлі птахів, їхні міграційні шляхи, тривалість життя і смертність

тощо. За допомогою радіолокаторів визначають висоту і швидкість перельоту.


Розповісти про будову яйця .

02.04

Тема : Родина тетеревині – глухар, тетерев, рябчик, куріпка біла.

Короткий опис ряду, їх умов проживання, харчування, розмноження.

Хід уроку

Ряд Куроподібні. Птахи великого та середнього розмірів, рідше дрібні (маса — від 45 г до

6-8 кг). Особливості зовнішньої морфології пов’язані з наземним способом життя. Тіло

компактне, крила короткі й широкі; дзьоб короткий, опуклий; ноги сильні, з довгими,

злегка зігнутими кігтями, пристосованими до розгрібання ґрунту. Рослиноїдні, проте в

літній період споживають безхребетних. Для кращого перетирання їжі проковтують пісок,

камінці. Більшість куроподібних полігамні. Самці більших розмірів і яскравіше

забарвлені. Про пташенят турбуються здебільшого самки. Гніздяться на землі. У кладці —

від 6 до 24 яєць. Виводкові птахи. Ведуть осілий або кочовий спосіб життя; лише

перепілки — перелітні птахи. Належать тетереви, глухарі, куріпки, перепели, фазани та

інші.

Глухар звичайний (маса — до 6 кг) населяє зону тайги Євразії, але в багатьох місцях він

зник у зв’язку з вирубуванням лісів. В Україні рідкісний (зрідка трапляється на Поліссі та

в Карпатах). Полігамний вид з яскраво вираженим статевим диморфізмом. Самка

відкладає 7-9 яєць і насиджує 24 дні. Живлення глухаря змінюється за сезонами: взимку

споживає здебільшого хвою; у весняно-літній період— ягоди, насіння, комах; восени —

ягоди, хвою. Як нечисленний птах потребує охорони. Токовища та місця гніздування

глухаря охороняються у Поліському та Карпатському державних заповідниках.

Тетерев звичайний (маса — від 700 до 1600 г) поширений у лісовій та лісостеповій зонах

Євразії. В Україні — нечисленний птах Полісся. Добре виражений статевий диморфізм.

Самка відкладає від 4 до 14 яєць, які насиджує до 25 днів. Спостерігається високий

процент загибелі яєць та молодняка через несприятливі кліматичні умови, хижаків,

випасання худоби. У літній період живляться і рослинною, і тваринною (дрібними

безхребетними) їжею, взимку — бруньками, сережками берези, вільхи, верби. Восени

утворюють зграї, які зберігаються протягом усієї зими. Узимку ночують у снігу, іноді

прориваючи в ньому ходи до 10 м. У сильні заметілі можуть залишатися під снігом по

кілька днів. Бувають випадки, коли сніг вкривається твердою кіркою, з-під якої птахи не

можуть вибратися і масово гинуть.

Куріпка сіра (маса — до 500 г) поширена повсюдно, за винятком Крайньої Півночі і зони

тайги. В Україні найчисленніша в степовій та лісостеповій зонах, де заселяє поля, луки,

яри. Гніздиться парами. Самка відкладає від 12 до 22 яєць, насиджує 20-22 дні. Пташенят

водять і самець, і самка. Поїдаючи шкідливих черепашок, колорадських жуків, слизнів, а

також насіння бур’янів, куріпка сіра приносить користь. Проте в останній період

чисельність її різко зменшилась унаслідок використання пестицидів. Небезпечними

ворогами куріпки є бродячі коти й собаки, які знищують кладки яєць, пташенят і

дорослих.


Коротко описати рябчика, умови проживання , харчування і розмноження.

03.04

Тема: Родина фазанові – фазан, перепел, кеклик.

Короткий опис ряду, їх умов проживання, харчування, розмноження.

Хід уроку

Фазанові (Phasianinae) — підродина фазанових птахів, підряду куроподібних, яка

об'єднує птахів невеликого та середнього розміру. Найбільша підродина з

піряду куроподібних. Включає 55 видів та 16 родів. Нагадують курей. Ноги,

особливо цівка, довгі, тіло піднято над землею, що дозволяє птахам швидко бігти. Вага

досягає до 2-2,5 кг. Плесна, ніздрі не мають пір'я, на краях пальців бахрома відсутня.

Ніздрі зверху покрити шкірою. Линяння відбувається 1 раз на рік, кігті не линяють, а

поступово стираються та поступово виростають.

Найхарактерніші риси:

• статевий диморфізм — самці більші за розміром та більш яскраво забарвлені за самок;

• наявність хвоста з 12—18 пір'їв;

• наявність шпор.


Фазанові розповсюджені скрізь, крім півночі та півдня обох півкуль. Живуть у лісах,

окрім тайги, степах, пустелях, горах, культурних ландшафтах, тяжіють до чагарникових

заростях. Фазанові формувалися в умовах тропіків та субтропіків, тому до північних умов

вони не пристосовані — у випадку суворих зим або глибоких снігів вони у масі гинуть.


Харчуються фазанові переважно рослинними кормами, а також дрібними комахами (іноді

й молодими гризунами). З цього боку вони мають велику користь для господарств.

Фазанові збирають корм виклично з землі, розкопуючи при цьому ґрунт (окрім фазана

звичайного), також можуть клювати їжу з кущів.

Багато з видів фазанових моногамні. При цьому у виводі та вихованні пташенят самці

участі не беруть. Більшість видів живе осіло, а деякі кочують або навіть відлітають на

зиму.

Фазан звичайний (Phasianus colchicus)

самець самиця

Птах має довжину тулуба до 85 см, вагу до 2 кг, довгий клиноподібний хвіст з 18 пір'їв.

Має гачкуватий дзьоб. Пір'я на тілі у самців фазанів яскраве та красиве різного кольору —

золотавого, темно-зеленого, помаранчевого, фіолетового. По краям голови тріпотять

пучки подовжених пір'їв, які утворюють щось на зразок ріжків. Хвіст має жовто-бурий

колір з мідно-фіолетовим відливом. Самець набагато більший за самицю. Самиці фазану

дуже бліді, мають тіло буро-жовтого кольору з фіолетово-рожевим відливом.


У природних умовах життя фазани їдять: ягоди; зерна; коріння; рослини; комах; личинок;

черв`яків; молюсків. Видобувають корм птиці за допомогою лап, викопуючи його. Плоди

ж скльовують безпосередньо з гілок. Для нормального стану системи травлення, їм треба

поїдати дрібну гальку або трохи піску. Це не стосується дитинчат - вони можуть

вдавитися, зате рослинна їжа їм дуже важлива для розвитку. Це потрібно враховувати тим,

хто створює вольєр з претензією до відтворення умов їх життя в дикій природі. Годувати в

неволі фазанів можна, крім усього іншого, зерном: ячменем; кукурудзою; просом;

горохом; пшеницею. Також фазанам можна давати відходи з обіднього столу: овочі;

фрукти; м`ясо; сир. У добу на одну особину повинно перепадатимуть не менш 80 грам їжі,

а в період розмноження і того більше.

Спосіб життя

З наближенням зими ці великі денні птахи збираються в зграї, причому півні тримаються

окремо від курочок. У сильні морози багато фазанів гине від холоду і голоду, якщо люди

не проявляють за ними належної турботи. На Європейському континенті фазанам не

бракує і природних ворогів, перед якими вони, по суті, беззахисні: зокрема, на дорослих

птахів полюють лисиці та куниці, а пташенята стають здобиччю ворон і навіть їжаків. У

сезон гніздування гнізда фазанів часто підтоплюється дощами і паводками. Більшу

частину життя фазан проводить на землі, від небезпеки прагне рятуватись втечею і злітає

тільки в крайньому разі буквально з-під ніг ворога. Дорослі птахи харчуються насінням,

жолудями і ягодами, зокрема такими отруйними для людини, як вовчі ягоди, бересклет і

паслін. Влітку і восени їх раціон доповнюють комахи, павуки та слимаки.


Гніздування птахів починається в кінці березня і закінчується приблизно на початку літа.

Звички залежать від виду птиці, також як і полігамія з моногамією. Крик фазана-самця

веде за собою відповідне крик фазана-самки, після чого вони знаходять один одного і

сходяться. Самка звичайного фазана починає обладнати гніздо незабаром після

спаровування. Вона викопує ямку і закладає туди солому, пір`я, мох, гілочки. Висиджує

вона від 8 до 15 яєць, які різні в розмірах і кольорі. Період інкубації триває близько

місяця. Поки самочка сидить на яйцях (вона відходить від гнізда вкрай рідко, за їжею),

самець охороняє територію навколо. Пташенята виду звичайний фазан народжуються не

голими, а з досить густим оперенням. У першу добу, після обсихання, вони вже бігають і

полюють за дрібними комахами, а через пару днів вже можуть невисоко злітати. По

закінченню півроку птиці вже вважаються дорослими і йдуть від матері. Іноді

відбувається так, що сім`ї об`єднуються - кілька кинутих полігамних батьком самок

об`єднуються і виховують свої виводки.

Перепілка (Coturnix Coturnix)

Довжина тіла - 16-20 см

Розмах крил - 32 – 35 см

Маса тіла - 90-130 г

Пера верху голови з світло-бурими кінцями і чорно-бурими основами. Над оком і вздовж

середини тім'я і потилиці три білувато-вохристі поздовжні смуги. Решта верхньої сторони

тіла рудувато-бурого кольору з чіткими білувато-вохристими стрижньовими штрихами і

темно-бурими поперечними плямами. Верхні покривні пера крила пісочно-сірі з

тоненькими білими стрижньовими штрихами і вохристими поперечними смужками. Від

підборіддя вздовж горла розташована темно-бура пляма, що дає відростки на боки шиї до

вуха, нагадуючи формою якір. Воло вохристе з білими стрижньовими штрихами. Щоки,

шия спереду, груди і черево білуватого кольору. На боках тіла поздовжні темні смуги.

Махові пера світло-бурі з вохристими плямками на зовнішніх опахалах, стернові —

темно-бурі з білуватими поперечними смужками. Дзьоб бурий, ноги тілесного кольору.

Самка відрізняється від самця відсутністю темної плями на горлі та тьмянішим, з темно-

бурими дрібними плямками, вохристим кольором вола.


Ареал перепілки займає Європу — на північ до 65° у Скандинавії і 60,5° на Уралі, частину

Азії та Північну Африку. В Україні перепілка гніздяться на всій території, крім гірських

районів Карпат і лісових масивів Полісся. Найчисленніший цей вид на луках річкових

долин. Під час перельотів трапляється скрізь на полях і луках, особливо в степовій зоні

Україна. Основна маса перепілок з України зимує в Африці і Західній Азії, але окремі

птахи досить регулярно залишаються на зиму на узбережжі Чорного і Азовського морів.

Іноді, коли місцеві умови сприяють їх зимівлі (наприклад, на ділянках полів, на яких

залишився не зібраним урожай), поодиноких перепілок можна зустріти взимку і далі на

північ.


В природі побачити перепілку, яка сидить або бігає майже неможливо, оскільки

тримається вона в траві й рідко виходить на відкриті місця. При наближенні ворога птах

тулиться до землі й завдяки захисному забарвленню стаю зовсім непомітним. На півдні

України навесні перепілки з'являються, зазвичай, в першій декаді квітня, а вже під кінець

місяця їх можна спостерігати і в північних областях. Летять перепілки вночі, звичайно

поодинці і невеликими групами, але на півдні України відзначався і переліт великими

зграями. Самці під час перельоту звичайно мовчать, але зрідка вночі можна почути «бій»

(характерні звуки) перепілок, що пролітають в небі. Улюблені місця гніздування

перепілок — це сухі луки з окремими кущами; селяться вони також на засіяних полях,

іноді на великих галявинах серед лісів та на інших відкритих місцях. Більшу частину того

періоду року, протягом якого перепілки живуть в межах України, вони живляться

мішаною — тваринною і рослинною — їжею. Тільки в кінці перельоту, коли холодна

погода змушує комах ховатися, перепілки стають цілком зерноїдними птахами. З комах в

їхній їжі переважають жуки, з рослинних кормів — насіння диких трав. Іноді вони

живляться і насінням культурних рослин, найчастіше просом і гречкою. Осінній переліт

починається в кінці серпня. У вересні на півночі України і в жовтні на півдні масовий

переліт перепілок закінчується, але окремі птахи трапляються до початку листопада.

Летять перепілки вночі, звичайно низько над землею (і тому часто розбиваються об

електричні дроти), а вдень тримаються в не скошеній траві, бур'янах, під кущами, на

полях кукурудзи , тощо. Між груднем і березнем на зимовищах у перепілок відбувається

часткове линяння, яке, очевидно, охоплює тільки оперення шиї і голови. Перепілки, які

залишаються на зиму в Україні, при глибокому сніговому покриві тримаються, зазвичай, в

таких місцях, де завдяки густій рослинності під снігом утворюються порожнини.


Токуючі самці часто розшукують самок в межах певної невеликої ділянки. При зустрічі

самців між ними часто виникають бійки. Самки із зрілими статевими продуктами

відгукуються на крик самців, чим полегшується їх зустріч із самцями і запліднення. Пар,

навіть тимчасових, перепілки не утворюють. Самки відкладають від 8 до 18 яєць в

невеличку ямку, вистелену сухими стеблами і добре замасковану у траві. Відкладання

яєць починається, не раніше середини, а повні кладки зустрічаються починаючи з кінця

травня протягом цілого літа. Насиджування яєць у перепілок триває близько 17 днів;

насиджує яйця та піклується про пташенят тільки самка. Пташенята, тільки-но обсохнуть,

залишають гніздо, а через кілька днів можуть уже перелітати на коротку відстань.

Маленькі пташенята живляться виключно тваринною їжею, переважно комахами та їх

личинками, а підростаючи, поступово переходять до рослинної їжі. Молодь, поки не

досягне розмірів дорослих птахів (що при пізніх виводках буває іноді тільки в кінці

вересня), тримається виводками, потім виводки розбиваються, і птахи живуть поодинці. В

серпні у перепілок відбувається повне линяння.

Кеклик (Alectoris chukar)

Довжина тіла – 32–35 см

Розмах крил – 46 – 53 см

Вага самця – самців 450—750, самок 350—550 г

Уся верхня сторона тіла попелясто-сірого кольору, світлішого на голові, темнішого на

спині і надхвісті, з сильним рожево-винним відтінком на верхній частині спини і на

зашийку. Через лоб, око, над щоками і по боках горла до вола тягнеться чорна смуга, що

відмежовує світло-вохристі горло і щоки. Груди попелясто-сірі, на боки вола заходить із

зашийка рожево-винний відтінок. Черево і підхвістя вохристі; на боках тіла чіткі широкі

чорні і вохристі поперечні смуги. Махові пера сірувато-бурі, на зовнішніх опахалах є

вохристий колір. Середня пара стернових пер сіра, решта — каштаново-руда. Дзьоб і ноги

червоні. Дорослі самці і самки забарвлені так протягом цілого року. Самець відрізняється

від самки тільки шпорою (або невеликим горбочком) на цівці.


Кеклик поширений на гірських масивах від Балканського півострова на заході до Китаю і

Гімалаїв на сході. В Україні інтродукований для потреб мисливського господарства.

Середовищем існування даного виду є скелясті місцини, з розсипами каміння, порослих

чагарником і густим травостоєм. До Криму кекликів вперше було завезено в XIX столітті

з Середньої Азії для акліматизації. Однак браконьєри швидко винищили жалюгідну

жменьку цих птахів. Вдруге завезли кекликів в 1947 році, проте результати також були

невтішними. Втретє цих милих на вигляд птахів випустили в 1961 році, й цього разу

птахам вдалося прижитися. Ареал цього птаха розширився від Алушти до угідь

Феодосійського району, а з іншого боку півострова від Бахчисарайського району до

Севастополя. Спроби акліматизації кеклика в інших регіонах України (Херсонській

області) в середині ХХ століття зазнали невдачі.


З настанням весни зимові зграї кекликів розпадаються і птахи розбиваються на пари. Ці

пари селяться на кам'янистих гірських схилах з рідкою рослинністю, на осипах, скелях

тощо. Вгору кеклики поширюються майже до межі вічного снігу. Ще в період

розмноження, в червні, у дорослих птахів починається линяння, яке триває до вересня. У

молодих птахів линяння закінчується звичайно в кінці серпня, і після цього їх за

забарвленням не можна відрізнити від старих кекликів. Виводки кекликів восени

збираються у невеликі зграї, які тримаються в місцях гніздування, і тільки тоді, коли

випаде глибокий сніг, птахи спускаються з гір або перелітають на схили, де менше снігу.

Живляться кеклики різною їжею. В теплу пору року вони, крім рослинної їжі, споживають

багато прямокрилих та інших комах, молюсків тощо. З рослинної їжі вони їдять не тільки

насіння, зокрема бобових трав, але й листочки, пагінці, квіти різних рослин. Зимою вони

живляться переважно рослинами, які зберігаються зеленими під снігом, здобуваючи їх

там, де сніг розгребли гірські копитні тварини.


Самка будує гніздо на землі під кущем або між камінням на гірському схилі і відкладає

туди 9—12, рідко більше яєць. За деякими даними, самка будує два гнізда і відкладає дві

кладки яєць; першу з них насиджує самець, другу — самка. Так чи інакше, але самець

бере участь у насиджуванні яєць. Через 24—26 днів після початку насиджування з яєць

вилуплюються пташенята, які незабаром залишають гніздо. Маленькі пташенята швидко

бігають і при небезпеці чудово ховаються між кущиками трави і під камінням. Вони

живляться переважно тваринною їжею — різними комахами, павучками тощо. В разі

появи чужинця самка самовіддано, удаючи хвору, відводить його від пташенят. Початок

розмноження припадає на березень — квітень, але гніздовий період дуже розтягнутий.

Яйця в гніздах ке кликів можна знайти від другої половини квітня до кінця липня, коли

пташенята ранніх виводків вже досягають розмірів дорослих птахів.


Розповісти про харчування птахів.

04.04

Тема: Водоплавні птахи. Сірі гуси(гусак – гуменник), білолобі гуси, справжні або

річкові качки – коротка характеристика біологічних особливостей ряду, їх умов

проживання, харчування, розмноження.

Хід уроку

Ряд Гусеподібні (пластивкодзьобі) - це ряд кілегрудих (новонебних) водоплавних

птахів. Даний ряд ділиться на дві родини: качині і паламедеї. В даний час відомо

близько 200 видів гусеподібних, причому основна більшість цих видів належать до

родини качиних. Викопні останки гусеподібних знайдені в пластах, що відносяться до

крейдяного періоду. Їх предками були давні наземні рослиноїдні птахи, схожі за

будовою на куроподібних. Найближчі сучасні «родичі» гусеподібних - представники

ряду куроподібних. Ці птахи мешкають на всіх материках, крім Антарктиди. Їх

життєдіяльність пов'язана із водоймами. Гусеподібні добре плавають, багато з них

здатні пірнати. Багато представників цієї родини в'ють гнізда на берегах прісних або

солоних водойм. Деякі види гусеподібних рослиноїдні. Інші харчуються рибою та

водними безхребетними тваринами. Птахи, що живуть в помірному кліматичному поясі

та на півночі, здійснюють сезонні переліти. Представники гусеподібних - гуси, качки,

лебеді, тощо.

Птахи ряду гусеподібних мають спільні риси зовнішньої будови. Вони середніх або

великих розмірів із довгою шиєю та укороченими ногами. Маса різних видів цих птахів

коливається від 200 грам (чирок-свистунок) до 13 кг (лебідь шипун). Водний спосіб

життя визначає риси зовнішньої будови гусеподібних. Так, подовжена шия полегшує

видобуток їжі з-під води. А завдяки особливій плавальній перетинці, що сполучає три

передніх пальця на кожній нозі, птах швидше плаває. Дзьоб гусеподібних птахів

широкий і сплощений. По краях наддзьобка та піддзьобка є поперечні пластинки з

рогової речовини. Таким чином, у річкових качок у дзьобі утворюється цедільний

апарат, у гусей і казарок - пристосування для щипання трави, у крохалів, завдяки

зубцях на рогових пластинках в дзьобі, утримується спіймана риба.

Оперення у гусеподчбних водонепроникне, у багатьох видів - строкате. Зовнішні пір'я

змащуються водонепроникним секретом, що виділяється особливими залозами в шкірі,

зокрема, куприковою залозою. Виділення мастила відбувається при натисканні дзьобом.

У зв'язку з цим, птахи багато часу проводять, доглядаючи за пір'ям. Теплоізоляція у

птахів ряду гусеподібні забезпечується за рахунок добре розвиненого шару пуху і

підшкірного жиру.

Птахи із ряда гусеподібні відносяться до виводкових і розмножуються один раз на рік.

Гніздяться птахи на берегах водойм. Самка відкладає від двох до п'яти яєць (зазвичай

більше п'яти) та висиджує їх до 25 днів. Пташенята, що вилупилися, покриті пушком і

вже через деякий час можуть самостійно бігати та плавати. У більшості птахів цього

ряду пташенята здатні літати через 2-4 місяці. До цього часу самка одна або разом з

самцем стежить за ними і в разі небезпеки захищає від ворогів.

Значення гусеподібних для людини дуже велике. Більшість з них є об'єктами промислу.

На них полюють заради м'яса та пуху. Качку-крижня і сірого гусака одомашнили і за

тисячоліття виведено багато їхніх порід. В даний час причини скорочення чисельності

гусеподібних - інтенсивний промисел, у тому числі браконьєрство. Тому популяція

гусеподібних зменшилася. Багато які з диких видів цих птахів опинилися під загрозою

зникнення і потребують охорони. У Міжнародну Червону книгу занесені лебідь-шипун,

гага звичайна, червоновола казарка, лебідь малий, інші.

Гуска сіра (Anser Anser)

Довжина тіла – 75 – 90 см


Вага – 2,5 – 4,5 кг

Статура міцна та масивна. Спина сірувато-бура зі світлими поперечними смугами;

черевна сторона і покривні крил світліші. Хвіст досить короткий з білим надхвістям.

Крила сильні і довгі, зі світлими покривними перами. Шия відносно довга. Темні очі

посаджені з боків голови. Рожевий або оранжевий дзьоб закінчується світлим нігтиком.

Міцні ноги покриті рожевою лускою. Три спрямованих вперед пальці з'єднані

плавальними перетинками. Маленький четвертий палець обернений назад. Статевий

диморфізм відсутній.


Сіра гуска - перелітний птах, що мешкає в Євразії. Сезон гніздування гуси проводять в

Північній і Центральній Європі, на півдні Сибіру і в північній частині Китаю. Для

виведення пташенят вони зазвичай обирають важкодоступні ділянки, неодмінно поблизу

багатих водоростями прісних водойм, береги яких густо заросли очеретами, а також

трав'янисті болота й вологі луки. Живляться сірі гуси на окультурених луках і пасовищах,

деколи – на значній відстані від води. З приходом осені починається масова міграція гусей

в південні регіони Європи й Азії. Деякі зграї європейських гусей долітають навіть до

Північної Африки. Зимують гуси на орних угіддях, болотах, у приморських дюнах та на

берегах озер. На території України гніздиться скрізь крім більшої частини західних

областей та Криму, мігрує скрізь, зимує на півдні країни.


Ці товариські птахи живуть зграями від декількох штук до декількох сотень особин.

Основним осередком зграї є сімейна група, що складається з пари дорослих гусей з їх

нащадками. Вся зграя дружно прямує на пошуки поживи, повертається в місця

гніздування і робить сезонні перельоти на зимівлю. Сірі гуси чудово плавають і пірнають,

але нітрохи не гірше ходять і бігають по землі, де здобувають більшу частину поживи.

Основу їх раціону складає зелень наземних і водних рослин. Оснащений гострими краями

дзьоб сірої гуски сильніший і не такий плоский, як у інших пластинчатодзьобих птахів, а

добре розвинуті зовнішні пластинки, немов обценьки, відщипують соковиті пагони. На

пасовищі гуска трохи повертає дзьоб у бік і короткими енергійними ривками шиї відриває

шматочки зелені. Якщо в траві потрапиться жучок або слимак, його теж буде залюбки

з'їдено. У воді й на суходолі сірі гуси вкрай обережні і при найменшій небезпеці

відлітають геть. Політ у них сильний і швидкий, хоча помахи крил вони роблять не часто.

Перебуваючи на воді, гуси тривалий час чистять пір'я, а іноді пірнають. Подібно до інших

представників родини качиних, вони мають добре розвинену куприкову залозу, жировими

виділеннями якої гуси змащують оперення. З ранку до вечора сірі гуси пасуться на луках і

пасовищах, а з початком сутінок відлітають на ночівлю в річкові заплави.


Сірі гуси - моногамні птахи, у яких подружні пари утворюються на все життя. У більшості

випадків партнери знаходять один одного на другому році життя, ще до досягнення

статевої зрілості. Обравши даму серця, самець сміливо йде на приступ з низько

витягнутою шиєю. Самка вдає, що втікає геть, а парубок настовбурчує пір'я, щоб

здаватися більшим, ніж він є насправді, й намагається розігнати можливих конкурентів.

Але коли суперники втікають, самець з тріумфальним криком повертається до обраниці.

Якщо та прийме його прихильно, весілля можна вважати справленим. В трьохрічному віці

птахи стають статевозрілими, і в наступному сезоні вперше виводять пташенят. Сірі гуси

гніздяться колоніями, але кожна пара охороняє невелику ділянку, куди вхід сусідам

суворо заборонений. Гніздо зі стебел очерету і водних рослин будує самка, розміщаючи

його на землі у важкодоступному місці. У квітні самка відкладає 4-9 яєць і насиджує

кладку протягом 27-29 днів. Весь цей час гусак тримається поблизу, щоб заздалегідь

попередити дружину про небезпеку. Злітаючи з гнізда на пошуки поживи, самка

прикриває яйця пухом, щоб ті не охололи. За два дні до появи на світ пташенята

починають голосно пищати, і мати починає обігрівати їх ще старанніше. Два перших дні

малюки сидять в гнізді, а потім з'являється гусак, і весь виводок під батьківським

наглядом прямує на воду. З цього моменту про нащадків піклуються обидвоє батьків.

Зазвичай, попереду гордовито пливе самка, за нею гусенята, а гусак замикає караван,

пильно оглядаючи все довкола. При найменшій загрозі малюки миттю залазять на спину

матері, і та ховається з ними в прибережних чагарниках. Гусенята з перших днів

добувають їжу самостійно, навчаючись у батьків добирати кращу зелень. В 50-60 днів від

народження молоді гуси стають на крило, але як і раніше залишаються в сім'ї і до осені

встигають познайомитися з навколишніми пасовищами, навчаючись уникати небезпек і

давати відсіч хижакам. Разом з батьками молодь здійснює перший переліт на зимівлю і

повертається в рідні краї. Коли старшим птахам надходить пора робити черговий виводок,

гусак проганяє старших дітей геть.

Гуска білолоба (Anser albifrons)

Довжина тіла – 65 - 78 см

Розмах крил – 130 - 165 см

Вага – 1,4 - 3,3 кг

У дорослого птаха голова, шия і верх тулуба темно-бурі; на лобі біла пляма; пера спини й

крил зі світлою верхівкою; воло, груди і передня частина черева сірувато-бурі, на грудях і

череві густі темно-бурі поперечні смуги; задня частина черева, надхвістя та підхвістя білі;

махові пера темно-бурі; стернові пера бурі, з білою верхівкою; дзьоб рожевий; ноги

жовтогарячі. У молодого птаха білої плями на лобі, а також темно-бурих смуг на грудях і

череві немає.

Середовище поживання

Ареал білолобої гуски обіймає тундрову частини Європи, Азії та Північної Америки, а

острови Північного Льодовитого океану. В Україні пролітний птах на всій території;

зимує на півдні степової смуги і вздовж морського узбережжя. Гніздовий біотоп гуски -

білолобої рясні річками та озерами райони чагарникової тундри. Гніздові ділянки

обираються в більш-менш сухих місцях, на піднесених берегах річок, на схилах річкових

долин, на пагорбах поблизу річок і озер. Зимовий біотоп - степи, поля і морські

узбережжя.


По завершенні літньої линьки в білолобих гусей відбуваються також зміни і в способі

життя. Кожна новосформованих зграй перед заходом сонця прямує в обране місце годівлі,

і, наївшись тут досхочу, летить звідси на місце водопою і нічного відпочинку, перед

ранком знову здійснює кормової виліт і після годівлі перелітає знову на місце денного

відпочинку. Такий порядок добового життя білолобих гусей спостерігається до самого їх

відльоту. На зимівниках у білолобих гусей інший розпорядок дня. Вони, по суті, стають

прив'язаними до місць годівлі, де з'являються на світанку і де живляться до самого

полудня, коли летять на водопій. Звідси вони знову повертаються на місце годівлі,

розташовуються на якомусь пункті з широким видноколом, довго тут відпочивають,

лежать, чистяться і дають лад своєю пір’ю. Потім пішки білолоба гуси йдуть шукати

поживу, а перед заходом сонця летять в обране безпечне місце ночівлі. Основою їх

раціону є ніжні зелені частини трав'яних рослин. Під час перельотів через культурні

ландшафти вони здобувають поживу на стерні і на озимі. Весняний проліт через

територію України може початись вже в кінці лютого, осінній проліт в основному триває

в жовтні.


На місцях гніздування білолобі гуси прилітають на початку червня. Незабаром по

прильоті дорослі птахи розбиваються на пари і беруться до розмноження, нестатевозрілі ж

та самотні білолобі гуси тримаються зграями і кочують по тундрі весь літній сезон.

Взявшись до будівництва гнізд, пари використовують для їх спорудження всілякі

піднесені точки мікрорельєфу - великі купини, горбочки, зазвичай, порослі травою. У

деяких же випадках гніздо розташовується на глинистому ґрунті або навіть на піску.

Трава, якщо вона є в обраному місці, витоптується, іноді робиться невелика заглибина і в

неї рясно укладається пух, насмикати з власного тіла. Деякі пари вистилають цю

заглибину торішніми сухими злаками, поверх яких настилають шар пуху. Таким чином,

гніздо у білолобої гуски досить примітивне. Гнізда розташовані розкидано, далеко одне

від іншого, іноді ж гуси облаштовують поблизу гнізд тундрових хижаків -

сапсана або зимняка.

З моменту прильоту до початку кладки проходить деякий проміжок часу. Кладку з 4-7

яєць насиджує одна самка протягом 26-28 днів. Під час насиджування самець знаходиться

при гнізді або поблизу нього. Підростаючий виводок весь час тримається біля старших.

При переслідуванні виводка, що знаходиться під наглядом батьків, старі птахи стрімко

тікають або підлітують безпосередньо над землею, а слідом за ними швидко мчать і

молоді. Іноді ж, якщо сім'я завчасно помітить небезпеку, старі й молоді крадуться, низько

припадаючи до землі або, відбігши недалеко, затаюються в траві. Відлітають з місць

гніздування білолобі гуси в кінці серпня і в першій декаді вересня.


Коротко описати справжні або річкові качки , умови проживання , харчування і

розмноження.

04.04.

Тема : Крижень, сіра качка, чирок-свистунок, білоока чернь, гоголь, великий норець

– коротка характеристика біологічних особливостей ряду, їх умов проживання,

харчування, розмноження.

Хід уроку

Крижень (Anas platyrhynchos)

http://pernatidruzi.org.ua/art.php?id=446

http://pernatidruzi.org.ua/art.php?id=340



Вага – 1 – 1,5 кг

Дзьоб оливковий з бурим кінцем, ноги оранжево-червоні з темнішими перетинками.

Дзеркальце синє з пурпурним блиском, облямоване чорним і білим кольором. У самця в

шлюбному вбранні голова і шия блискучого темно-зеленого кольору, на шиї білий

ошийник. Спина бура, що переходить до хвоста у чорний колір. Бічні покривні пір'я

хвоста заломлені догори. Плечі сірі з бурими хвилястими лініями, воло і частина грудей

буро-каштанового кольору. Решта нижньої частини сірувато-біла з темно-сірими плямами.

Після літнього линяння самець стає схожий на самицю, лише темніше. Самиця зверху

темно-бурого кольору з буро-жовтуватими краями пір'я, знизу — рудувата з чорно-

бурими плямами.


Крижень населяє найрізноманітніші внутрішні водойми і трапляється майже всюди - від

морських узбереж до високих гір. Його можна побачити на озерах, в морських затоках, на

берегах спокійних рівнинних річок, на болотах, заплавних луках, й неподалік тимчасових

весняних калюж, де він найчастіше і гніздиться. Гніздиться на всій території України крім

високогір’їв, мігрую скрізь. Зимую на рівнинний незамерзаючих водоймах та біля

морського узбережжя.


Крижні зазвичай збираються в невеликі зграйки. Селезні видають на льоту характерний

високий посвист, а самки голосно крякають. З ранку до вечора качки присвячують свій

час пошукам поживи, а їх багатий раціон залежить від пори року. Навесні і влітку вони

їдять свіжу зелень, бутони, квітки і кореневища водяних рослин, закушуючи комахами і

личинками. У пошуках дрібних рачків, риб'ячої і жаб'ячої ікри, пуголовків і мальків качки

проціджують воду дзьобом, а справжній делікатес для них - дубові жолуді. Крижнів

можна часто побачити в міських парках, де вони мирно щипають травичку і підбирають

комах, а також на фермерських полях, де вони підживлюються стиглим зерном. Крижні

охоче зимують у містах, де люди із радо підгодовують їх хлібом. З приходом весни парки

порожніють, але кілька пар неодмінно залишаються на старому місці і виводять пташенят.

У перервах між годівлею качки дрімають, стоячи на одній лапі і сховавши голову під

крило. Проводячи багато часу у воді, крижні піклуються про своє оперення, регулярно

оновлюючи жирову змазку, щоб воно не намокло (потрібний для цього жир виробляє

куприкова залоза). Доглянуте і вичищене оперення забезпечує хорошу теплоізоляцію,

утримуючи навколо тіла птаха товстий повітряний прошарок.


Шлюбний сезон і створення подружніх пар починається у крижнів ще з осені. Збираючись

в зграйки, селезні хизуються перед подругами ошатним оперенням, а ті прискіпливо

вибирають супутника життя. У шлюбному танці селезня можна розрізнити кілька фігур -

наприклад, красуючись перед дамою серця, він то опускає у воду дзьоб, то різко підкидає

голову вгору, гордо задерши розкритий віялом хвіст. Партнерка підпливає до свого

обранця і вітає його кивками голови. Після укладання шлюбного союзу самка відпливає

геть, ведучи за собою селезня, і першою злітає з води. Надалі подружжя разом добуває

поживу, чистять пір'ячко і впадають в блаженну дрімоту. Навесні чужих самок

наполегливо переслідують неодружені селезні, і на цьому ґрунті самці часто б'ються,

висмикуючи один в одного пір'я на грудях. Трапляється, що одній самці не дають проходу

відразу декілька самців. Під час спаровування, яке відбувається у воді, самець прихоплює

дзьобом пір'я на потилиці партнерки. Гнізда крижні облаштовують на землі, і в березні-

квітні самка відкладає від 7 до 13 блідо-зелених яєць. Насиджування триває 25-30 днів,

причому, покидаючи гніздо, крижень дбайливо прикриває кладку пухом, щоб яйця не

охололи. У разі небезпеки качка нерухомо завмирає в гнізді, і тоді її майже неможливо

помітити, оскільки її строкате оперення зливається з навколишнім середовищем. Якщо

самку відлякати з кладки, вона галасливо сідає на воду і намагається відвернути увагу

ворога від гнізда. Пташенята-пуховички, які щойно вилупились, вже за кілька годин

полишають гніздо, але частенько гріються під крилами матері, заодно отримуючи

необхідну жирову змазку. З перших хвилин життя каченята можуть живитись самостійно,

а в 6-7 місяців уже знаходять собі пару, хоча досягають статевої зрілості тільки на кінець

першого року життя.

Мала чирянка, чирок-свистунок або чирок-свистунець (Anas crecca)

Опис



Вага – 240 – 430 г

Найдрібніша з усіх річкових качок Палеарктики з яскраво вираженим статевим

диморфізму: у самця голова і верхня частина шиї каштанові. З боків голови великі ділянки

зеленого кольору, облямовані кремово-жовтою смугою. Самка бурого відтінку з чорними

мітками. На крилі у обох статей знаходиться зелене з металевим блиском «дзеркальце»,

що дозволяє відрізнити самиць цього виду від самок чирянки великої.


Гніздовий ареал чирянки малої простягається в північній частині Євразії на захід від

Британських островів і Франції. В Україні гніздовий, перелітний, зимуючий. Гніздиться

головним чином в Поліському регіоні; під час міграції трапляється на всій території;

регулярно зимує біля морського узбережжя, інколи тримається взимку на водоймах в

глибині суходолу. Мала чирянка селиться уздовж берегів водоймищ, розташованих в

лісовій або лісостеповій смузі. Цей водоплавний птах віддає перевагу заболоченим

водоймищам, інколи гніздується уздовж берегів річок з повільною течією. Мала чирянка

більшу частину корму добуває у воді. Гнізда малі чирянки зазвичай влаштовують серед

густої прибережної рослинності. У зимовий час вони об'єднуються у величезні зграї разом

з іншими водоплавними птахами і тримаються на річках, великих озерах, у гирлах річок і

на морському узбережжі.


Малі чирянки харчуються як рослинними, так і тваринними кормами. До складу

рослинних кормів входять зелені частини рослин і їх насіння, переважно водних рослин, а

тваринних — водні безхребетні. Більшу частину їжі птахи знаходять у воді. Чирянки

опускають дзьоб у воду і відціджують з води їжу. На землі ці качки пересуваються на

своїх коротких ногах незграбно, перевалюючись, і дзьобом ворушать траву у пошуках їжі.

Малі чирянки, що живуть на віддалених від населених пунктів водоймищах, виходять на

пошуки їжі вдень. Птахи плавають по воді, дзьобом збираючи їстівні частини рослин і

комах. Влітку малі чирянки харчуються тваринними кормами — личинками бабок,

волохокрильцями і водомірами.

http://www.pernatidruzi.org.ua/art.php?id=313


Статевої зрілості досягає на першому році життя. Моногам. Навесні качки з'являються в

місцях гніздування на початку березня. Частина пар утворюється ще в місцях зимівлі і на

прольоті, інша тільки на місці майбутнього гнізда. Процес залицяння протікає час. Самці

кружляють навколо самки з притиснутою до тулуба головою і опущеним у воду дзьобом,

час від часу різким рухом підкидаючи голову вгору і видаючи різкий характерний свист.

При цьому в повітря зазвичай піднімається фонтан бризок. Інше демонстративна

поведінка - селезень розправляє крило, демонструючи дзеркальце, закидає за нього голову

і рухом нігтика дзьоба по нижній поверхні стрижня махового пера, видає властиве

деренчання. Качка, плаваючи поруч з самцем, відлякує уявного ворога дзьобом через

плече, і неголосно покрехтує. Утворена пара зберігає вірність один одному допоки самка

береться за насиджування.

Чернь білоока (Aythya nyroca)



Вага – 400 – 690 г

Качка середнього розміру, трохи менша від попелюха. Статевий диморфізм виражений

слабко. У дорослого самця голова, шия, воло, боки тулуба і черево рудувато-каштанові;

спина, плечі, поперек та надхвістя чорні; підборіддя біле; шия біля основи темно-бура;

спід крил, груди і підхвістя білі; верхні покривні пера крил чорно-бурі; першорядні махові

пера білуваті, з темною верхівкою; «дзеркальце» біле; хвіст чорно-бурий; дзьоб сірувато-

чорний; ноги темно-сірі; райдужна оболонка ока біла або світло-блакитна. Доросла самка

забарвлена тьмяніше; райдужна оболонка ока світло-коричнева. Молодий птах подібний

до дорослої самки, але підхвістя з бурувато-сірими плямами.


Гніздовий ареал білоокої черні охоплює Південну Європу, Африку, Західну та

Центральну Азію. Чернь білоока поширена на усій території України, але місця масового

гніздування розташовані тільки в Одеській області та Криму (Східний Сиваш). Місця

зимівлі невеликої частини популяції розміщені на узбережжі Чорного моря. Біотоп

біолоокої черні - досить глибокі озера, багаті на водну рослинність з присутністю заростей

очеретів. Тяжіє до водойм низовин і особливо широких заплав південних річок. Не уникає

і лісових водойм. Взимку проводить день на відкритих плесах озер і морських заток, а

поживу здобуває на дрібних прісних водоймах.


Чернь білоока - потайливий птах, поза гніздовим періоду тримається малими зграйками.

Основний раціон виду складає рослинна їжа. Поїдає вона листя і корінці деяких водяних

рослин (валіснерії, рдестів, ряски тощо) і насіння. У меншій кількості чернь білоока

споживає тваринні корми (личинки хірономід, бабок, волохокрильців, водяних жуків і

рідше молюсків). На годівлі чернь білоока поводиться подібно до справжніх качок, тобто

вилітає на жирування з вечора і повертається відпочивати на відкриті плеса вранці.


На місця гніздування білоокі черні прилітають у березні - квітні. Відразу ж після

прибуття на місця гніздівання птахи тримаються в парах, але поряд з ними присутні і

самотні самці, що часто спричиняє бійки і переслідувань між ними. Токуючі селезні

плавають, тримаючи шию під кутом 75 ° до тулуба ; наближаючись до самки, вони різким

рухом підкидають голову вгору і назад. У момент найбільшого натягу трахеї вони

видають низький, хрипкий і дуже недалеко чутний звук. Крім того, вони плавають,

витягнувши шию над поверхнею води, піднявши і розпустивши віялом хвіст. Для

гніздування обирають водойми, які обов'язково мають зарості очерету. Гніздові колонії

складаються або з особин тільки цього виду, або зі спільноти їх з черню червонодзьобою.

Гнізда містяться зазвичай на плавучих купинах серед відмерлих стебел очерету та іншої

рослинності. Гнізда іноді розташовані зовсім близько одне від іншого. На півночі України

ці черні гніздяться на заплавних озерах, багатих заростями очеретів і облаштовують гнізда

найохочіше в очеретах на сплавинах. Гнізда завжди розташовані близько від води, а їх

основа споруджена з рослинного матеріалу і рясно вистелена пухом. Відкладання яєць

зазвичай триває протягом травня. Число яєць в повній кладці зазвичай 7-11, до 12 і навіть

14. Велике число яєць, безумовно, пов'язане відкладанням двох самок в одне гніздо.

Свежознесені яйця світлі із зеленуватим нальотом, але поступово вони стають

світлобурими. Насиджування починається з моменту відкладання останнього яйця,

тривалість його 25-28 днів. На крило молоді птахи піднімаються у віці 2 місяців, в період

між кінцем липня і серединою, ба навіть кінцем серпня. Осінній проліт триває в період з

кінця вересня і впродовж жовтня. У січні і грудні зимуючі зграйки трапляються на

південному березі Криму, в акваторії Чорноморського заповідника і в дельті Дунаю.

Гоголь (Bucephala Clangula)



Вага – 550 – 1250 г

Ниркова качка середньої величини з великою заокругленою головою, коротким дзьобом

та контрасто-чорним забарвленням. Виражений статевий диморфізм. У дорослого самця в

шлюбному вбранні голова чорна, з зеленим металічним полиском; біля основи дзьоба білі

плями; середина спини, частина плечових пер, надхвістя і першорядні махові пера чорні;

шия, спина з боків, верхні покривні пера другорядних махових і низ тулуба білі;

першорядні махові і їх покривні пера чорні; «дзеркальце» біла; спід крил темно-сірий.

Хвіст чорний, дзьоб чорний, ноги жовтогарячі, райдужна оболонка ока жовта. У

позашлюбному вбранні самець подібний до самки, але верхні покривні пера крил такі, як

в шлюбний період. Доросла самка бурувато-сіра; голова і верх шиї шоколадно-коричневі;

на шиї білий «нашийник». На верхніх білих покривних перах крила дві вузькі темні смуги,

малі покривні пера крила сірі; груди і черево білі. Дзьоб темно-сірий, іноді з жовтою

плямою на кінці; ноги жовті. Молодий птах подібний до самки, але без «нашийника».


Репродуктивна частина ареалу гоголя розташована в лісотундрі і тайзі Євразії та

Північної Америки. В Україні гніздиться групами на півночі Рівненської області і,

можливо, на Шацьких озерах, а також на Дніпрі. Зимує на Дніпрі (сотні птахів) й Азово-

Чорноморському узбережжі, переважно на Утлюцькому лимані та у північній частині

Сивашу. Гніздовий біотоп - досить великі лісові озера, тихі річки серед лісів тайгового

типу з деревною рослинністю на берегах, де птах зазвичай зосереджується в невеликих

бухтах з великими просторами відкритої води. Взимку тримається на морях, звичайно в

мілководних затоках, лагунах поблизу кам'янистого берега і виходів стічних вод, в

естуаріях великих річок, на півдні ареалу - на великих внутрішніх водоймах з

незамерзаючої водою.


Харчується гоголь водними безхребетними, яких здобуває переважно на дні або на

водних рослинах, рідше в товщі води. На воді велику частину часу пірнає, досягаючи

глибини до 4 і більше метрів, і проводячи під водою більше половини хвилини. Влітку

основу раціону складають комахи та їхні личинки - волохокрильці, водяні жуки, бабки,

клопи, мошка, тощо. Взимку більше вживає в їжу молюсків і ракоподібних. Також

харчується дощовими черв'яками, земноводними і дрібною рибою, восени в невеликих

кількостях насінням, корінцями і вегетативними частинами водних рослин.


Статевої зрілості досягає у дворічному віці. Пари утворюються ще в районах зимової

міграції, однак оскільки часто самці і самки зимують у різних широтах, багато особини

залишаються на самоті до початку весняного перельоту. На місця гніздування гоголі

прилітають парами або невеликими групами, дуже рано, коли більшість водойм ще

покрито кригою і тільки-но з'являються перші проталини - на більшій частині ареалу в

березні. Поки водойм не розкрилися, гоголі тримаються на калюжах води над кригою або

на ополонках. Після прибуття селезні токують і вдається до демонстративної поведінки;

найбільш характерна поза на воді виглядає так: самець витягає вперед шию, потім різко

закидає голову назад на спину і задирає дзьоб догори, при цьому різко відштовхується

ногами, піднімаючи фонтан бризок.

Гніздиться парами, починаючи з квітня або травня. Гніздо облаштовує в дуплах дерев на

висоті до 15 м над землею, зазвичай, неподалік від води. Використовує природні

порожнечі в стовбурах осики, ялини, дуба, сосни, рідше берези, охоче займає старі гнізда

жовни чорної і штучні дуплянки, підвішені на деревах і жердинах. Надає перевагу

самітнім деревам з відкритим простором навколо, аніж щільному деревостану. Вкрай

рідко селиться на землі, де займає нори ссавців, порожнечі пнів або ховає гніздо між

корінням дерев або штабелів колод. За сприятливих умов і відсутності чинника неспокою

з боку людини, гніздиться в населених пунктах біля житла або вздовж доріг. Нерідко одне

і те же гніздо використовується десятиліттями, в тому числі протягом кількох років

поспіль однією і тією ж самкою. Територія навколо гнізда не охороняється, проте кожна

пара має свою відокремлену ділянку акваторії. Підстилка - деревна трухлявина, в якій

самка видавлює неглибокий лоток, а також пух, який качка вискубує зі своїх грудей і

додає в гніздо після відкладення перших яєць. У кладці 5-13 буро-зелених або зеленувато-

блакитних яєць, проте найчастіше їх кількість змінюється в межах від 8-и до 11-и. Іноді в

одне й те ж гніздо відкладають яйця дві качки, і в цьому випадку кладка може збільшиться

до 20-и і більше яєць. У такій ситуації гніздо часто залишається зовсім без нагляду і

обидві кладки гинуть. Насиджування починається з відкладкою останнього яйця і триває

протягом 29 -30 днів, насиджує одна самка. Попервах вона час від часу залишає гніздо і на

тривалий час вирушає на пошуки поживи, прикривши яйця пухом, проте в останні 10 днів

насиджує дуже щільно. Селезень перші 7-9 днів знаходиться біля гнізда, після чого

назавжди залишає його і відлітає до місць сезонної линьки. Пташенята, які щойно

вилупились, покриті зверху чорнуватим, а знизу білим пухом. Протягом доби вони

обсихають в гнізді, а потім дружно вистрибують на землю, розправивши крила зразок

парашута, і йдуть за матір'ю до води. Двотижневі каченята вже добре пірнають,

самостійно добувають собі поживу і часто обходяться без нагляду, хоча здатність до

польоту проявляється лише у віці 57-66 днів. Пташенята, що стали на крило поступово

відкочовують на більші водоймища, а у вересні-жовтні проходить масова міграція до

місць зимівлі. Гоголі, що зимують в заплаві Дніпра збираються в нижніх б'єфах ГЕС, на

розлучення і ополонках. У суворі зими, коли замерзають ополонки, птахи збиваються на

ділянках нижніх б’єфів гідростанцій. У пониззі Дніпра зимівлі нерегулярні. У суворі зими

гоголі ще пізньої осені відлітають, ймовірно, на Азово-Чорноморське узбережжя. Зимуючі

гоголі тяжіють до глибоких ділянок водойм і тільки за сильного неспокою зграя

пересувається в захищені місця - до підвітряного берега лиманів, за острови, коси і

берегові виступи моря.

Пірникоза велика (Podiceps cristatus)

Довжина тіла – 46-50 см

Розмах крил – 90 см

Вага – 1 кг

Тривалість життя – 10-15 років

Велика пірникоза – найбільша (дещо менша свійської качки) і найтиповіша з пірникоз,

що гніздяться на території України. У шлюбному вбранні легко впізнається за чорними

“ріжками” на тім`ї і рудим коміром за щоками. Брови і щоки білі. На вуздечках гола чорна

шкіра. Птах має пряму, досить довгу білу спереду шию. Спина і шия ззаду рудувато-чорні.

Боки тулуба каштанові. Низ білий. В польоті видно біле дзеркальце на крилі і білу смугу

на покривних перах. Дзьоб довгий і червонуватий. У зимовому вбранні пірникозу велику

визначити за темною “шапочкою”, що не доходить до очей і темних коротких “ріжках”.


Пірникоза велика або великий норець поширена на водоймах багатьох країн Європи та

Центральної Азії, іноді трапляється також в Африці. До Центральної Європи пірникоза

повертається дуже рано – тільки-но з води сходить крига. На зимівлю (на Азовське та

Каспійське моря) відлятає у жовтні-листопаді, але якщо водойма не замерзає, то птаха

можна спостерігати там цілий рік. В Україні пірникоза велика гніздиться по всій

території, окрім гір, надаючи перевагу слабопроточним водоймам: озерам, ставкам,

спокійним річкам із плесами і заростями водяної рослинності. Мігрує на всій території

країни.


Велика пірникоза – птах відкритих прісних водойм. Полюбляє густу прибережну

рослинність. На воді сидить глибоко, ховаючи білий низ. Ноги віднесені далеко назад,

тому пересування по суходолу викликає труднощі. Зате пірникоза чудово плаває і пірнає.

Літає швидко, проте в разі небезпеки пірнає, відштовхуючись ногами, а не злітає. Птах

може знаходитись під водою досить довго. Харчується рибою, молюсками, комахами та їх

личинками. Їжу добуває пірнаючи і досліджуючи дно, або ловить здобич, що плаває

зверху. Пірникоза часто ковтає своє пір`я, що вистилає шлунок і захищає його від

поранень гострими кістками.


Період гніздування пірникоз триває з квітня по липень. Шлюбні ігри проходить на воді.

Птахи підпливають один до одного дуже близько і піднімається вертикально, наче пінгвін,

даруючи один одному пучки водоростей. Пірникози будують високе плавуче гніздо з

невеликим лотком. Воно напівзатоплене або мокре. У кладці 3-4 білих яйця, які з часом

темніють від води. Птахи прикривають яйця рослинами, якщо надовго залишають гніздо.

Насиджують по черзі протягом 28 діб. Після вилуплення пташенята одразу можуть

плавати і самостійно їсти. Дорослі птахи час можуть перевозити малят на спині. В разі

небезпеки вони пірнають, ховаючи пташенят в пір`ї.


Коротко описати сіру качку , умови проживання , харчування і розмноження.

Documents

31 · 2020-03-31 · 31.03 Тема: Зубр, кабан – характеристика ряду, зовнішній вигляд, харчування, середовище проживання,