Свої думки з приводу вирішення найактуальніших правових питань сучасного українського суспільства висловлює молодь

«ПРАВОЗНАВСТВО» ПРАВОВА КУЛЬТУРА ЧОМУ м о л о д ьВ ШКОЛАХ-ПОГЛЯД СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ІДЕ В ЮРИСТИ?ЗІ СТОРОНИ МОЛОДІ

як СТАТИ УСПІШНИМ ЮРИСТОМ: ПОРАДИ «БУВАЛИХ»

I B s Legs Ferenda^ " Ярид» «ПНІ ЩуЦЦИІ И Д ірОЖО» »трим

Засновник журналу: В’юник Максим Вікторович.

Редакційна колегія:Г олова редакційної колегії: Курцев Олексій Юрійович - Голова ГО ВСБ «Еліта нації».

Заступник редакційної колегії: Автухов Костянтин Анатолійович - к.ю.н. (кримінальне

право та кримінологія; кримінально-виконавче право).

Відповідальний секретар: Перепелиця Сергій Іванович - к.ю.н. (кримінальний процес та

криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність).

Члени редакційної колегії:Булгаков Артур Олександрович.

Васильєв Євген Олександрович - к.ю.н. (теорія та історія держави і права).

Комаров Олександр Дмитрович.

Головний редактор: В’юник Марина Сергіївна.

Заступник Г оловного редактора: Фесюн Михайло Сергійович.

Дизайн та комп’ютерна верстка: «Студія дизайну братів Бондарів».

КОНТАКТНА ІНФОРМАЦІЯ61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77, каб. 116.e-mail: de.lege.ferenda.ua@gmail.comтел. +38 (098) 351-99-69 (дзвінки приймаються з 10.00 год. до 20.00 год.).

Наші сторінки в соціальних мережах:

www.vk.com/sciencedlfwww.facebook.com/sciencedlf

В Юридичному науковому електронному журналі «De lege ferenda» (в перекладі з латині - з точки зору законодавчої пропозиції. Загально вживане: право як воно має бути.) публікуються статті проблемного характеру, які висвітлюють актуальні проблеми та питання юридичної науки та практики, пропозиції щодо вдосконалення національного законодавства, досягнення правової науки зарубіжних країн та тенденції розвитку юриспруденції в цілому.

Ціль журналу - підвищення рівня юридичної науки, а також створення дискусійного майданчика для аналізу й висвітлення останніх досягнень юридичної науки та нововведень практики, вільного обміну думками через публікацію відповідних наукових матеріалів. Основні завдання:

> стимулювання наукових дискусій;> опублікування матеріалів щодо найбільш актуальних питань теорії права та практики;> сприяння реформі юридичної освіти, розвитку освітнього процесу, у тому числі

розробці нових освітніх курсів, програм;> участь у розширенні співробітництва вітчизняних і закордонних учених- правників,

викладачів, практиків та молодих науковців;> залучення молодих учених і викладачів у наукове життя й професійне співтовариство;> організація круглих столів, конференцій, читань та інших заходів.

Цільова аудиторія: науковці-правники, викладачі, аспіранти, здобувачі, студенти- юристи, практики (судді, прокурори, адвокати, працівники органів МВС України, юрисконсульти, державні службовці і всі, кого цікавить правова тематика).

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

Шановні учасники конференції!

Перш за все, шановні автори наукових робіт та їх наукові керівники, від імені редакції Юридичного наукового електронного журналу «De Lege Ferenda», організаційного комітету та редакційної колегії Всеукраїнської конференції наукових учнівських робіт на юридичну тематику: «Право і закон: погляд 18-» висловлюємо щиру вдячність за небайдужість, ініціативність та активну громадську позицію.

Важливим чинником і передумовою розвитку законодавства України завжди була наука. Сучасна юридична наука не мислиться без обміну досвідом між різними науковими школами, колегами однієї наукової школи та пошуку можливостей для апробації та впровадження результатів їх досліджень. Особливо важливим є залучення до цього процесу молодих науковців, у тому числі й студентів та учнів, які лише починають свій шлях у науці, чиє мислення не «замилене» давно усталеними позиціями та формується в умовах сьогодення.

Можливо саме тому, представники редакційної колегії, до якої входили спеціалісти різних юридичних профілей (викладачі, науковці та практики) при вивченні робіт неодноразово відмічали гостроту та актуальність висвітлюваних Вами питань та високий рівень їх наукової та нормативної обґрунтованості. Це говорить про те, що всі зміни та події, що відбуваються в нашому суспільстві, найбільш гостро відчуваєте та переживаєте саме Ви - молодь, діти...

Ми не могли не залишити без уваги Ваші старання, тому зобов’язуємося надіслати електронну версію журналу до провідних наукових бібліотек України та до ВНЗ та всім нашим підписникам, які однозначно знайдуть у Ваших роботах свіжий матеріал для роздумів.

Між іншим, у конференції взяли участь представники практично всіх без винятку адміністративно-територіальні одиниці України, що, на наш погляд, є доволі хорошим показником учнівської наукової активності.

Шановні учасники конференції! Бажаємо Вам творчої наснаги, успіхів у навчанні, щасливої долі та миру! Сьогодні Ви робите перші кроки на непростому науковому шляху. Щиро зичимо Вам достойно і впевнено йти цим шляхом до поставленої мети.

Головний редактор юридичногонаукового електронного журналу М. С. В ’юник«De Lege Ferenda»

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

ІибІОвбРиГишшЗМІСТ

Гарбуз К. С. ВЗАЄМОВІДНОСИНИ В СІМ’Ї.................................................... 5Кшемінська В. С. МІЖНАРОДНЕ ГУМАНІТАРНЕ ПРАВО.........................9Миславський І. В. БЮДЖЕТНА ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ

В УКРАЇНІ: ПРАВОВІ АСПЕКТИ............................................................11Сарибекян Ю. А. НАРУШЕНИЕ ПРАВ ЧЕЛОВЕКА ВО ВРЕМЯ

ВОЕННЫХ ДЕЙСТВИЙ..............................................................................15Устенко А. Г. СУЧАСНІ МАРПЛ І ШЕРЛОК................................................ 18Бабич Є. С. ШЛЮБНИЙ КОНТРАКТ В СУЧАСНОМУ СВІТІ................. 21Барабаш А. П. ДЕРЖАВА - ЦЕ УНІВЕРСАЛЬНА ПОЛІТИЧНА

ФОРМА ОРГАНІЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА............................................... 26Бережна О.Ю. ПРАВА МОЛОДОЇ ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ...........................31Бігун І. М. ПЕРЕДОВИЙ ДОСВІД ОРГАНІЗАЦІЇ СТРУКТУРИ

ПРОКУРАТУРИ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН................................................. 33Біліченко А. В. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО. СІМЕЙНЕ ПРАВО.............................. 36Біда Ю. Б. ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ.................................... 38Божик А. В. РОЛЬ ОСНОВНИХ ПРИНЦИПІВ МІЖНАРОДНОГО

ПРАВА В ЗБЕРЕЖЕННІ СУВЕРЕНІТЕТУ ДЕРЖАВИ...................... 41Борохович О. Г. ПРАВО І ЗАКОН...................................................................... 45Бучко Н. В. ГРОМАДЯНСЬКА НЕПОКОРА ЯК ОДНА

З ФОРМ БЕЗПОСЕРЕДНЬОЇ ДЕМОКРАТІЇ........................................ 46Веремчук О. А. КІБЕРЗЛОЧИННІСТЬ............................................................. 49Виниченко В. Е. НЕ ЗАЛИШАЙСЯ БАЙДУЖИМ ДО

НАВКОЛИШНЬОЇ СЕРЕДИ..................................................................... 53Гангур О. М. ПРАВОВЕ ТА МОРАЛЬНЕ РЕГУЛЮВАННЯ

ІНСТИТУТУ ЛІКАРСЬКОЇ ТАЄМНИЦІ............................................... 55Горбова Ю. О. ПРАВОВІДНОСИНИ БАТЬКІВ ТА ДІТЕЙ.........................60Гордієнко К.О. СУД ПРИСЯЖНИХ В УКРАЇНІ............................................. 64Данильченко І. В. ДЕРЖАВА ТА ПРАВО......................................................... 67Дудко А. Г. КОНЦЕПЦІЯ РОЗВИТКУ ЮВЕНАЛЬНОЇ

ЮСТИЦІЇ В УКРАЇНІ................................................................................. 71Євдокимова С. С. СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ

КОНСТИТУЦІЙНОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ.................................. 73Жайворонок Н. О. СУЧАСНА НЕОБХІДНІСТЬ

ОРІЄНТАЦІЇ ДЕРЖАВНИХ ТА ПРИВАТНИХ ФІНАНСІВ.............. 77Захарчук О. В. ФОРМИ СПІВУЧАСТІ У ВЧИНЕННІ ЗЛОЧИНУ:

ПРОБЛЕМИ РОЗМЕЖУВАННЯ.............................................................. 80Іккол А. В. ПРАВОВА КУЛЬТУРА.................................................................... 84Іскра М. І. РЕФОРМУВАННЯ ВИБОРЧОГО ЗАКОНОДАВСТВА............ 87Караван І. Р. СОЦІАЛЬНІ СИРОТИ................................................................. 90Кондратенко Б. С. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ МОЛОДІ.............................. 92Костецька Н. М. ВОДА - ОСНОВА ЖИТТЯ.

(ДО ПИТАНЬ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕГУЛЮВАННЯ ЯКОСТІ ВОДИ).......................................................... 94

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

Кравчук О. В. ВПЛИВ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇНА ПІДЛІТКІВ І ПОШТОВХ ЇХ НА ЗЛОЧИН..................................98

Куртий О. М. ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІЗАКОНОДАВЧОЇ ВЛАДИ - ВИМОГА ГРОМАДСЬКОСТІ ЧИПОТРЕБА ВЛАДИ?.................................................................................. 100

Кутіщева А. М. ГАРАНТУВАННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГОЛАДУ В УКРАЇНІ ТА ЙОГО ЗАХИСТ................................................ 103

Леонова Ю. О. ПРОБЛЕМИ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯНЕПОВНОЛІТНІХ.....................................................................................106

Марчак О. І. ПРИЙНЯТТЯ ПОД АТКОВОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ ТАНАСЛІДКИ ФІНАНСОВОЇ РЕФОРМИ................................................110

Мекшун Д. О. ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРАЦІ МОЛОДІ. ПРОБЛЕМИ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ТАШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ....................................................................... 113

Миславський І. В. ПОДАТКОВИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ В УМОВАХ СПРОЩЕННЯ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ:ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ............................................................. 116

Миславський І. В. РОЗВИТОК ЮРИДИЧНОЇ ОСВІТИ ПІСЛЯСУДОВОЇ РЕФОРМИ ПІСЛЯ 1864 РОКУ........................................... 120

Мітін А. А. ДОСТУПНІСТЬ ПРАВОСУДДЯ ТА ГАРАНТІЇЙОГО РЕАЛІЗАЦІЇ....................................................................................123

Ніконова А. А. ПАТРОНАТ ЯК ФОРМА ВЛАШТУВАННЯДІТЕЙ-СИРІТ І ДІТЕЙ, ПОЗБАВЛЕНИХ БАТЬКІВСЬКОГОПІКЛУВАННЯ............................................................................................ 126

Новак Ю. І. ІСТОРІЯ ТА ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ ТА ПРАВА,ФІЛОСОФІЯ ПРАВА................................................................................ 130

Очкусь Д. О. ЕВОЛЮЦІЯ ПРАВА НА ЛЮДСЬКУГІДНІСТЬ: ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ ТА ЗАКОНОДАВЧЕЗАКРІПЛЕННЯ...........................................................................................134

Підлісна І. М. ПІДМІНА ДИТИНИ, ЯК ЗЛОЧИН ПРОТИВОЛІ, ЧЕСТІ ТА ГІДНОСТІ ОСОБИ................................................... 140

Платонов А. А. СОЦІАЛЬНІ ПРАВА ГРОМАДЯН УКРАЇНИ...................142Подоляка Т. О. ПРИЧИНИ ЗЛОЧИННОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ:

СУЧАСНІ РЕАЛІЇ...................................................................................... 146Полець В. Ю. РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ

УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМИ ФІНАНСАМИ В УКРАЇНІ...........149Пуляєва А. П. РОДИНА ЯК ЗМЕНШЕНА МОДЕЛЬ ДЕРЖАВИ..............152Пученко А. С. ТРАДИЦИЯ РИМСКОГО ПРАВА..........................................154Ростоцький В. В. КОРУПЦІЯ ЯК ГАЛЬМО СОЦІАЛЬНОГО

ПРОГРЕСУ В УКРАЇНІ............................................................................ 157Сафонова А. О. ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ В ПОГЛЯДАХ

НА ІСТОРІЮ ДЕРЖАВИ..........................................................................161Сінченко А. А. ТЕНДЕНЦІЯ ОМОЛОДЖЕННЯ

ЗЛОЧИННОСТІ В УКРАЇНІ ЯК МОРАЛЬНО-ПРАВОВА ТА КРИМІНОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМА........................................................ 166

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

Смоляк Х. Б. ІСТОРІЯ ТА ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ ТА ПРАВА,ФІЛОСОФІЯ ПРАВА................................................................................169

Соколова К. В. ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ ГРОМАДЯН ЩОДОЗАХИСТУ ЕКОЛОГІЧНІИХ ТА ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ............ 173

Стаднік Є. А. КОЛІЗІЯ В ПРАВІ: ПРОБЛЕМА ВИЗНАЧЕННЯ...............175Старущенко А. Г. БРАК И СЕМЬЯ: ОБЩЕЕ И ОТЛИЧНОЕ...................177Стефанович О. О. БОРОТЬБА З КОРУПЦІЄЮ............................................ 180Терлецька С. С. КОРУПЦІЯ І ЇЇ ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ...........................183Тещинський О. С. ПОБУТОВЕ НАСИЛЬСТВО НАД

НЕПОВНОЛІТНІМИ.................................................................................185Тищенко О. С. «СОНЯЧНИЙ» КАМІНЬ - «МАРСІАНСЬКІ»

ПЕЙЗАЖІ..................................................................................................... 187Узлова Є. С. ЗМІНА ФОРМ ПРАВЛІННЯ В НЕЗАЛЕЖНІЙ

УКРАЇНІ ТА СУЧАСНА ФОРМА ЇЇ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ....191 Федан М. В. ТРУДОВЕ ПРАВО В МЕЖАХ СОЦІАЛЬНОГО

ЗАХИСТУ..................................................................................................... 194Фіщук Т. Г. ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ.........................196Фока А. Р.ПРАВОВІ ОСНОВИ ПОПЕРЕДЖЕННЯ

ЗМІН КЛІМАТУ....................................................................................... 199Ходосенко І. С. ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ

МУНІЦИПАЛЬНОГО ПРАВА................................................................ 204Чернега Ю. І. «ПРОБЛЕМИ ПРАЦІ ЖІНОК В УКРАЇНІ»......................... 207Юрко Е. В. БУЛІНГ: ПІДЛІТКОВЕ НАСИЛЬСТВО В ШКОЛІ............... 209«ЧОМУ МОЛОДЬ ЙДЕ В ЮРИСТИ?..............................................................213ЯК СТАТИ УСПІШНИМ ЮРИСТОМ: ПОРАДИ БУВАЛИХ................... 214ПРАВОВА КУЛЬТУРА СУЧАСНОЇ МОЛОДІ............................................. 217

Зверніть увагу! Опубліковані матеріали виражають позицію автора, яка може не збігатися з думкою редакції журналу.

Автори опублікованих матеріалів несуть відповідальність за точність наведених фактів, цитат, статистичних даних, власних назв, географічних назв та інших відомостей, а також за те, що в матеріалах не містяться дані, що не підлягають відкритій публікації.

Нормативно-правові акти, розміщені у журналі, є неофіційною інформацією. Передрук матеріалів, надрукованих у журналі, можливий лише з посиланням на журнал.

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

Н е Lese FerendaГарбуз К.С., учениця 11-Б класу

Чапаєвська загальноосвітня школа Т-ТТТ ступенів Кегичівської районної ради Харківської області

ВЗАЄМОВІДНОСИНИ В СТМ’Ї

Сім’я - група людей, що скла­дається з чоловіка, жінки, дітей та інших близьких родичів, які живуть разом. [1, с. 1129] З давніх-давен сім’я допомагала людині вижити. Родина є першим кораблем у бурх­ливому морі життєвих випробувань, на якому діти вчаться перемагати труднощі. Сім’я є місцем, де плека­ється єдність, де батько і мати є взі­рцем для дітей, а діти - надією для батьків. Сім’я стоїть біля витоків формування особистості. Вона має великі виховні можливості, та на практиці не завжди їх використовує. Упродовж усього життя людини, сім’я (батьківська, а потім і власна) залишається визначальним місцем здобуття соціального досвіду. З од­ного боку, дитина набуває такого досвіду під час безпосередньої взає­модії з батьками, братами, сестрами а з іншого - процес соціалізації ди­тини забезпечується за рахунок спо­стереження за особливостями взає­модії інших членів сім’ї між собою.

Стосунки між батьками і ди­тиною вважають вічним питанням. Ці стосунки впливають на характер, погляди, життєву позицію людини. Дорослі діти, створюючи власні сім’ї, часто моделюють устрій своєї батьківської сім’ї. Серед доміную­чих потреб дитини насамперед варто відзначити потребу в любові й теп­лоті почуттів, тобто потребу в емо­ційному контакті. Потреба у бать­ківській любові - одна з найбільш сильних і тривалих потреб. Дехто вважає недоцільним втручатися в

сімейні стосунки, бо це делікатна справа. Але бувають випадки, коли, на мою думку, це робити вкрай не­обхідно. Чому?

В минулому році я брала уч­асть в роботі правового клубу «Фе- міда», створеного на базі нашої школи. Під час опрацювання додат­кової літератури зіткнулися з одним повідомленням, яке викликало не тільки подив, але й обурення всіх присутніх. Чи знаєте ви скільки ко­штує людина ? За підрахунками од­ного вченого, - не більше 5 доларів. Він склав вартість металу у тій кіль­кості, що знаходиться у нашому ор­ганізмі, вартість води, якої є найбі­льше у нашому тілі, додав незначну кількість дорогоцінних домішок, пі­дсумував, і виявилося, що ми з вами фактично нічого не варті.[2, с. 20] На жаль, люди не цінують один од­ного. Декому подобається бути жор­стоким, і це вважається розвагою. Подібно до злочинців, деякі, на пе­рший погляд, звичайні люди, насо­лоджуються стражданнями інших. Статистика показує, що 30-40% усіх насильницьких злочинів відбува­ються у сім’ї. За свідченнями дітей, з жорстокістю вони зустрічаються вперше у власній сім’ї, з боку бать­ків та старших братів та сестер, при­близно в 45-49% сімей має місце на­сильство над дітьми. [2, с.21] Нас­лідками насильства в сім’ї стають тілесні ушкодження, психічні розла­ди, самогубство, а також втрата по­чуття самоповаги у жертви Законодавство України містить

5ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

тільки одну спеціальну норму, що закріплює адміністративнувідповідальність за насильство в

Радою клубу було проведено анонімне анкетування учнів 9-11 класів. Мал.1.

• •• о • • • •Відносини в моїй сім'ї3020100

22 20 18

Всього учнів Комфортно Рахуються в сім'ї Існує проблема Проводять почувають себе з думкою учнів насильства в вільний час з

вдома сім'ї батьками

0

сім’ї або невиконання захисного припису. Названі дії кваліфікуються за статтею 173-2 Кодексу України про адміністративні правопо­рушення. Стаття передбачає накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до одного місяця з відрахуванням 20% заробітку. Таким чином, законодавство про попередження насильства в сім’ї наділяє нас досить широкими можливостями щодо звернення до вказаних органів та установ за допомогою у ситуації сімейного насильства, що тягне за собою вжиття визначених заходів по його запобіганню. Проте законодавство з питань попередження сімейного насильства стане ефективним інструментом захисту від насильства в родині лише за умови широкого доступу до інформації із проблеми співробітництва громадськихорганізацій та органів влади й місцевого самоврядування, а також активної протидії кожного з нас цьому принизливому для людської гідності явищу.

В анкетуванні взяли участь 22 учні. 20 із них з радістю йдуть додо­му і завжди комфортно там себе по­чувають. З 18 учнями завжди раху­ються в сім’ї та прислуховуються до їхньої думки. Восьмеро старшоклас­ників проводять вільний час з бать­ками. Всі опитані відзначили, що в їх родинах не існує проблеми наси­льства.

В майбутньому мрію стати психологом. Серед опрацьованої лі­тератури відзначила спосіб дослі­дження взаємовідносин в сім’ї за до­помогою звичайного малюнка най­ближчих людей. Серед опитаних уч­нів ніхто із старшокласників не про­живав у неблагополучних сім’ях. Але одна робота заставила замисли­тися.

Учням було запропоновано намалювати малюнок своєї сім’ї[мал.2]. Лише на одному малю­нку [мал.3] не світилося сонечко, обличчя членів сім’ї були похмури­ми, імена рідних підписані незвично

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

6

Мал.2. Мал.3.

Стає зрозуміло, що в такій, хоча і матеріально забезпеченій сім’ї, члени якої ведуть здоровий спосіб життя, не вистачає простого родинного тепла. Звичайно такі фак­ти поодиноке явище в нашій школі.

Як бути в такій ситуації? До яких запобіжних заходів треба вда­ватися психологам, соціальним пра­цівникам, медикам?.. Можливо де­який відсоток всіх правопорушень і злочинів вчиняють саме підлітки із благополучних сімей лише задля то­го, щоб звернути на себе увагу, хоча й чужих людей?Запала в душу роз­повідь -сповідь по радіо одного під­літка, який виховувався в заможній сім’ї, а заздрив своєму однокласни­ку, який проживав в сім’ї, що пере­бувала на межі виживання, але в якій панувала любов, взаємоповага. Брак любові в ранні роки життя тягне за

собою емоційний недорозвиток лю­дини.

Особистість, сформовану в ре­зультаті відсутності батьківської любові, характеризує почуття внут­рішньої порожнечі; жагуче прагнен­ня до спілкування, до контакту і ду­ховної близькості; їй притаманна потреба в тому, що про неї піклу­ються. Такі люди особисто незрілі.

Бути батьками - це велике ми­стецтво. Ніхто не вимагає від батьків найвищої міри досконалості. Усі мають право помилятися, проте слід пам’ятати, що більшості помилок можна було б уникнути. Тому для початку необхідно вирішити власні проблеми та проблеми взаємовідно­син дорослих у сім’ї. Розуміння цьо­го гарантуватиме в майбутньому психічне здоров’я дитини, а також те, що більшість проблем батьків не перетворяться на непотрібний багаж

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

7

у житті онуків. Як це не дивно, але як вказують дослідники [3, с. 10] стосунки з дітьми часто бувають зіп­сованими ще до того, як самі діти з’явилися на світ. Чому? Тому, що їхня поява була або випадково, або неусвідомленою, батьки намагалися вирішити якісь свої проблеми, часто ніяк з цією дитиною не пов’язаними. Такі жахливі факти спонукають до роздумів...Чому для людини, яка хоче придбати транспортний засіб, недостатньо лише коштів. Для отри­мання водійських прав, необхідно пред’явити декілька довідок. Бать­ками ж можна стати маючи лише одне інколи і неусвідомлене бажан­ня.

Виховання в сім’ї - велика праця: і фізична, коли мати доглядає за немовлям, і розумова, коли йде мова про його духовний розвиток. Найголовнішими умовами успішно­сті в цій роботі є безмежні любов і терпіння. Батьківська любов забез­печує наявність почуття безпеки у дитини, підтримує сприятливий стан емоційно - чуттєвого світу, навчає любові, моральної поведінки і в ці­лому виступає як джерело досвіду, необхідного дитині як потенційному батькові чи матері. На жаль, це на­лежною мірою не усвідомлюється ані суспільством, ані самою сім’єю, що підходить до виховання форма­льно.

Для того, щоб усиновити чи взяти під опіку - теж потрібно обби­ти не один поріг, щоб наділити чужу дитину, яка в більшості випадків стала непотрібною власним батькам, не лише домашнім теплом, й родин­ним затишком і любов’ю та турбо­тою.

Чи не варто замислитися над цими фактами на державному рівні?Можливо б вже пора для всіх бажа­ючих стати батьками вводити певні тести на можливість створення влас­ної сім’ї та виховання дитини? Мо­жливо це жорстоко. Але тисячі ска­лічених дитячих життів цього варті.

Література1. Тлумачний словник. - Київ: Ірпінь, 2001.2. С.Б.Вальчишена. Насильство як соціальна проблема. «Шкільному психоло­гу», № 9, 20123. В.І. Заєць. Як зіпсувати стосунки з дітьми, та й самих дітей. «Батьківські збо­ри. Випуск 3». - Харків: Видгрупа «Основа», 20114. Н.В. Острогляд, С.С. Матушніка. Вплив сімї на розвиток морально-етичних якостей дитини. журнал Класному керівникові № 36, 2008.

Хочеться звернутися до дорос­лих словами психологів, які вислов­люють прохання дітей: «Ми, діти, ваші квіти. Якщо не зламати бутон квітки на самому початку, якщо не вирвати його з корінням із землі, то такий бутон обов’язково розквітне. Те ж саме відбудеться і дітьми, які мають потребу в любові, а не тільки в турботі про те, як їх нагодувати, одягнути і взути. Не слід заважати їм рости. Тоді вони виростуть і розк­риються, як той бутон квітки, і бу­дуть прекрасні у своєму прояві і єст­ві» [ 4, с.5]

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

8

ІПеЬедеРерепіаКшемінська В. С. учениця 10 класу

Новопавлівська ЗОШ Т-ТТТ ступенів імені В. Д. Реут Каланчацького району Херсонської області

МІЖНАРОДНЕ ГУМАНІТАРНЕ ПРАВО

Міжнародне гуманітарне пра­во (право війни, право збройних конфліктів) - сукупність міжнародно - правових норм і принципів, які ре­гулюють захист жертв війни, а та­кож обмежують методи і засоби ве­дення війни. Його основу становлять чотири Женевські конвенції про за­хист жертв війни від 12 серпня 1949 року.

Актуальність вивчення міжна­родного гуманітарного права в наш час стоїть дуже гостро. Нестабіль­ність політичної ситуації в світі, конфлікти, що назрівають і назрілі військові конфлікти призводять до розуміння необхідності вивчення міжнародного гуманітарного права. Воно є своєрідним документом, який регламентує основні правила веден­ня війни, що є актуальним в наш час.

Сьогодні ми є свідками чис­ленних збройних конфліктів. Міль­йони людей змушені залишати свої домівки, зазнають тортур, насильст­ва. Сувора дійсність така, що кіль­кість жертв збройних конфліктів, під час яких, власне, і повинно викорис­товуватись гуманітарне право, зрос­тає, особливо страждають ті, хто по­винен відповідно до цього права пе­ребувати під його захистом, тобто цивільне населення. Саме тому роз­повсюдження знань про міжнародне гуманітарне право набуває особливої значущості.

Термін «Міжнародне гумані­тарне право» Вперше був запропо­нований у 50-х роках XX століття відомим швейцарським юристом

Жаном Пікте. За порівняно невели­кий період він отримав широке роз­повсюдження і визнання спочатку в публіцистиці, в юридичній літерату­рі, а потім до назви Женевської дип­ломатичної конференції 1974- 1977рр. з питання про підтверджен­ня та розвитку міжнародного гума­нітарного права, що застосовується в період збройних конфліктів. Поча­ток розвитку міжнародного гумані­тарного права в XX столітті, як пра­вило, пов'язують з ухваленням 22 серпня 1977р. на дипломатичній конференції в Женеві Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих воїнів під час сухопутної війни. В ній містилося всього 10 статей, але вони заклали фундамент, який пос­лужив основою для подальшого роз­витку міжнародного гуманітарного права. Ця галузь права захищає осіб, які не беруть участі у військових ді­ях, наприклад цивільних осіб, меди­чний персонал, а також осіб, які припинили участь у військових діях, наприклад, поранених, хворих, вій­ськовополонених. Вони користують­ся захистом норм міжнародного гу­манітарного права і не повинні ста­вати об'єктом нападу.

Міжнародне гуманітарне пра­во забороняє методи ведення війни, при використанні яких не прово­диться відмінність між комбатанта­ми і не комбатантами, наприклад цивільними особами, а також засоби і методи ведення війни, що завдають надмірних ушкоджень. Воно покли­кане забезпечити рівновагу між вій­

9ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

иииивиРиГиІши

ськовою необхідністю і гуманністю, накладає заборону на дії вчинені з особливою жорстокістю.

Міжнародне гуманітарне пра­во прагне пом’якшити наслідки вій­ни, по-перше, обмежуючи вибір за­собів і методів ведення воєнних дій і, по-друге, зобов’язавши воюючи сторони милувати осіб, що не беруть або припинили участь у воєнних ді­ях.

Чи актуальна сьогодні, на по­чатку XXI століття, і чи правомірна постановка такої задачі?

Війна - це прояв первісного, грубого насильства. Вона призво­дить до незмірних страждань і важ­ких матеріальних втрат. Це зло за визначенням.

Держави воюють між собою, а люди, що втратили надію знайти справедливість, виступають зі збро­єю в руках проти уряду. І ніхто не осудить війну, яку веде невелика держава, прагнучи відвернути пося­гання на свою незалежність.

Право і війна. Чи може право мирним шляхом, без загибелі людей і матеріальних втрат, допомогти у врегулюванні конфліктів. Чи здатне воно запобігти війні? Початковим пунктом будь-якої дискусії про пра­во війни є засоби, які надає держа­вам сучасне міжнародне право для мирного розв’язання конфліктів. Статут ООН забороняє війну; більше того, він забороняє погрожувати за­стосовувати силу проти територіа­льної цілісності або політичної неза­лежності будь-якої держави. Держа­ви зобов’язані за всіх обставин розв’­язувати будь-які суперечки мирним шляхом. Держава, що намагається для досягнення своїх цілей застосо­вувати силу проти іншої держави,

порушує цим міжнародне право і скоює акт агресії, навіть якщо така дія є виправданою. Проте Статут ООН не обмежує права вдаватися до насильства, коли держава здійснює своє право на самооборону. Це та­кож справедливо і відносно дій тре­тіх країн, що надають допомогу державі - жертві агресії (право на колективну самооборону). І нарешті, ООН може розпочати воєнні або ін­ші дії для відновлення миру. Отже, чинне міжнародне право забороняє проведення воєн, за винятком випа­дків здійснення державами права на захист від нападу.

Міжнародне гуманітарне пра­во - це система юридичних норм і принципів, що застосовуються під час збройних конфліктів, які заборо­няють, або обмежують використання певних засобів і методів ведення збройної боротьби, забезпечують права індивіда в цей час і встанов­люють міжнародно - правову відпо­відальність за їх порушення.

На відміну від інших галузей права, міжнародне гуманітарне пра­во націлене на те, щоб підпорядку­вати законові ситуацію існуючого насильства.

Це право базується на інтере­сах, які держави готові погоджувати на міжнародному рівні для поліп­шення захисту, в умовах, коли вони вже не вірять в ефективність своїх внутрішніх правових систем. В та­ких випадках міжнародне гуманіта­рне право здійснює наступні функ­ції: організаторську; превентивну;захисну.

Саме ця остання функція дає можливість міжнародному гуманіта­рному праву претендувати на те, щоб бути в історії розвитку міжна-

10ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

родного публічного права першим зводом міжнародно - правових норм, спеціально призначених для захисту людини.

Як і будь - яка інша дисциплі­на, гуманітарне право має певні ос­новні принципи, на яких базуються всі інші. Найвдалішою видається си­стема принципів, розроблена профе­сором Ж, Пітке, який запропонував об’єднати принципи міжнародного гуманітарного права втри групи: ос­новоположні принципи, загальні принципи і принципи, якими повин­ні керуватися воюючі сторони в збройних конфліктах:

1. Гуманізація збройних кон­фліктів.

2. Обмеження воюючих сторін у методах і засобах ведення вій­ни.

3. Міжнародно - правовий захист війни.

4. Охорона цивільних об’єктів і культурних цінностей.

5. Захист інтересів нейтральних

військових з'єднань з підтримки громадського по­рядку ґрунтуються на повазі прав людини.

7. Заборона завдання шкоди про­тивнику, яка несумісна з ме­тою війни, знищення або по­слаблення його військової мо­гутності.

Недавнє минуле і сьогодення свідчать про те, що війни між дер­жавами відбуваються дуже часто, незважаючи на те, що міжнародне право забороняє застосовувати силу. Але лишаються деякі суттєві винят­ки з принципу заборони на застосу­вання сили: уразі війни як засобу самооборони; у разі національно - визвольної війни.

Незалежно від прагнення діяти відповідно до міжнародних правил або всупереч їм воєнний конфлікт однаково підпадає під дію міжнаро­дно - правових норм.

6. Дії

держав.Література.

1. Г аагська конвенція про закони і звичаї сухопутної війни.2. Женевські конвенції 1949 рік.3. Конвенція про заборону, або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї. 1980 рік.4. Статут ООН.

Миславський І. В., учень 10 класу Харківська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 162

Харківської міської ради Харківської області БЮДЖЕТНА ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ В УКРАЇНІ:

ПРАВОВІ АСПЕКТИ

Децентралізація бюджетної системи є дуже складним процесом, необхідність проведення якого пояс­

нюється багатьма причинами і поро джує багато наслідків. Реформуван ня бюджетної системи України до̂

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

11

иииивиРиГиІши

зволить збільшити незалежність ор­ганів місцевого самоврядування від органів державної влади у сфері реа­лізації ініціатив, вивільнити додат­кові кошти для реалізації функцій делегованих органами місцевого са­моврядування, надати місцевим бю­джетам більш гнучкої структури не­обхідної для швидкого реагування в умовах ринкової економіки, покра­щення якості публічних послуг, які надаються громадянам на місцевому рівні. Метою цього дослідження є розробка механізму проведення бю­джетної децентралізації, визначення позитивні та негативні наслідки да­ної реформи.

Ця тема досліджувалася таки­ми вченими як: А. С. Пилипенко, С.О. Ежов-Маряев, Т. Сало, О. Шевче­нко. О. Шевченко зазначив, що де­централізація бюджетної системи необхідна для повноцінного розвит­ку місцевого самоврядування, яке відповідно до розділу ХІ Конститу­ції України визнається і діє на тери­торії України [4], вказав, яким чином децентралізація дозволить покращи­ти якість управління регіонами, на­вів досвід європейських країн [6]. Т. Сало розглянув поняття децентралі­зації та її види, визначив причини, як уповільнюють процес децентраліза­ції [5]. А. С. Пилипенко і С. О. Ежов-Маряев дослідили рівень нау­кової розробки цієї проблеми в Ук­раїні [2]. Але в працях цих вчених не зазначено які зміни необхідно внес­ти до бюджетного законодавства, і яким чином провести децентраліза­цію на практиці.

Нині тема децентралізації ак­тивно обговорюється, існує багато прихильників та противників децен­тралізації. Головні аргументи проти­

вників бюджетної децентралізації полягають у тому, що через прова­дження децентралізації зменшиться рівень життя людей в окремих регі­онах, не буде достатніх фінансових ресурсів для формування Державно­го Бюджету, а отже не буде можли­вості фінансувати пенсії, зарплатні, стипендії переможців Всеукраїнсь­ких учнівських олімпіад. Наведемо контраргументи. Як ми знаємо, го­ловним джерелом формування будь якого бюджету є податки та збори. І вирішити проблему недостатньої кількості фінансових ресурсів для формування місцевих бюджетів мо­жна, як що узгодити процес децент­ралізації разом із процесом спро­щення податкової системи. Відпо­відно до статей 9, 10 Податкового Кодексу в Україні існують 18 зага­льнодержавних, та 5 місцевих пода­тків та зборів [2]. Загальнодержавні податки та збори слугують джере­лом формування Державного Бю­джету України, місцеві податки та збори формують місцеві бюджети. Для децентралізації бюджетної сис­теми нам необхідно надати місцевим бюджетам додаткові джерела фінан­сування. Це можна зробити, як що під час спрощення податкової сис­теми передати більшу частину зага­льнодержавних платежів на віданні місцевим бюджетам. Обґрунтова­ність такого рішення полягає у тому, що серед загальнодержавних подат­ків та зборів існує багато вузько на­правлених платежів. Ці платежі справляються для здійснення певних цілей. Але, через те, що кошти з цих платежів йдуть до Державного Бю­джету, вони можуть бути витрачені не за цільовим призначенням. Адже з Державного Бюджету фінансують­

12ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

иииивиРиГиІши

ся численні проекти, на які можуть бути виділена частина цих коштів. А як що ми залишимо ці платежі на місцевому рівні, то зможемо вирі­шити одразу дві проблеми. По- перше, ми заощадимо час, оскільки не будемо надсилати кошті до місця формування Державного Бюджету, а одразу застосуємо їх за призначен­ням. По-друге, ми зможемо застосу­вати за призначенням 100% зібраних коштів. А для того, щоб забезпечити застосування коштів зібраних з цих зборів за призначенням, пропонуємо створити спеціальні цільові фонди, які мають формуватися при місцевих бюджетах. Пропонуємо перевести у спеціальні цільові фонди таки пла­тежі: збір за спеціальне використан­ня води, збір за спеціальне викорис­танні лісових ресурсів, екологічний податок, та деякі інші.

Це дозволить застосовувати кошти за цільовим призначенням, створить нові джерела формування місцевих бюджетів. Але ми не по­винні забувати, що не можна збіль­шувати кількість прав, не збільшую­чи кількість обов’язків. Ми знаємо, що з Державного Бюджету фінансу­ється величезна кількість проектів, соціальних виплатів. І якщо ми пе­реведи ми більшість платежів на мі­сцевий рівень, то це позбавить Дер­жавний Бюджет можливості все це фінансувати. Тому необхідно пере­дати більшу частину соціальних ви­плат, проектів, напрямів діяльності на фінансування місцевими бюдже­тами. У віданні Державного Бюдже­ту залишаться тільки фінансування пенсій, армії, зарплат, соціальних виплат, освіти, науки, промисловос­ті, та медицини. Все інше можна по­класти на місцеві бюджети. Для цьо­

го необхідно внести відповідні зміни до Розділу ІІ «Державний Бюджет України», та до Розділу ІІІ «Місцеві бюджети» Бюджетного Кодексу Ук­раїни.

Також проводячи бюджетну децентралізацію, необхіднопам’ятати, що в нашій державі існує багато дотаційних регіонів, які пот­ребують більше коштів, ніж дають, а також прибуткових регіонів, які ма­ють додаткові прибутки. Якщо ми децентралізуємо бюджетну систему, то найбільш розвинені регіони змо­жуть залишити більшість коштів на місцевому рівні. Це дозволить фі­нансувати багато місцевих проектів, розвивати інфраструктуру, істотно покращити рівень життя громадян. Але протилежна ситуація спостері­гатиметься в дотаційних регіонах. Без додаткових коштів бюджети цих регіонів не зможуть фінансувати бі­льшість проектів, виплат, що приз­веде до зменшення рівня життя, бід­ності населення. Але цю проблему можна вирішити, як що внести деякі зміни до Розділу ІУ «Міжбюджетні відносини» Бюджетного Кодексу України, а саме до статті 96. У цій статті зазначенні усі види міжбю- джетних трансферів. Необхідно до­повнити цю статтю новим міжбю- джетним трансфером, а саме безвід- сотковим кредитом. Тоді найбільш розвинені регіони зможуть надавати кредити дотаційним регіонам. Це призведе до кількох наслідків: появи можливості вкладати кошти у розви­ток дотаційних регіонів з подаль­шою можливістю отримання прибу­тків; налагодження співпраці між регіонами; вирішення кризи, яка може виникнути в дотаційних регіо­нах, появи у дотаційних регіонів до-

13ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

даткового стимулу для розвитку, на­здогнати розвиненні регіони.

Розглянемо зміни, які необхід­но внести для формування місцевих бюджетів в умовах децентралізації.Необхідно, щоб органи місцевого самоврядування самостійно форму­вали місцеві бюджети, та фінансові ресурси для утворення бюджетів, самостійно визначали напрямки ви­трачення цих коштів, розвивали міс­цеві ініціативи. Необхідно визначити відносини між місцевими держав­ними адміністраціями та органами місцевого самоврядування у сфері формування та виконання бюджетів місцевого рівня. Місцеві державні адміністрації не повинні втручатися в процес формування місцевих бю­джетів. Їхня роль повинна полягати лише у виконанні бюджету, затвер­дженого органами місцевого само­врядування, та звітуванні органам місцевого самоврядування стосовно виконаної роботи. При цьому повно­важення стосовно виконання бю­джетів повинні делегуватися місце­вим державним адміністраціям від органів місцевого самоврядування.

Децентралізація бюджетної системи України повинна проходити відповідно до таких принципів бю­джетної системи як: єдність бюдже­тної системи, збалансованість, само­стійність, повнота, та ін. [1, ст. 7].

Децентралізація бюджетної системи надасть можливість реалі­зовувати місцеві ініціативи, змен-

Література:1. Бюджетний Кодекс України. - Х.: «Право», 2013. - 168 с.2. Пилипенко А. С., Ежов-Маряев С. О. Особенности местных бюджетов в условиях децентрализации бюджетной системы Украины // Культура народов Причерноморья. - 2010. - № 179. -С. 108-111.3. Податковий Кодекс України. - Х.: «Право», 2014. - 530 с.4. Розділ ХІ. Місцеве Самоврядування // Конституція України. - К.: «Центр

шить залежність місцевих бюджетів від Державного Бюджету України, надасть органам місцевого самовря­дування самостійність. Децентралі­зація збільшить довіру громадян до бюджету, оскільки кошти залишати­муться на місцях, і громадяни зна­тимуть на що вони будуть спрямо­вані. Необхідно надати громадянам України вільний доступ до інформа­ції, пов’язаної з планами розподілу та використанню коштів місцевими бюджетами. Також децентралізація дозволить Україні наблизитися до європейських країн. Адже Німеччи­на, Італія, Франція завдячують в своєму розвитку саме децентраліза­ції бюджетної системи. Проте ре­зультат не буде помітний одразу. Спочатку Україні необхідно буде витримати кризу, пов’язану з пере­ходом до нового типу бюджетної системи, потім пройде що найменше десять років, і лише тоді буде поміт­не результат.

Підводячи підсумок, варто за­значити, що децентралізація бюдже­тної системи дозволить створити чі­ткі та прозорі взаємовідносини між місцевими бюджетами та органами виконавчої влади, збільшити рівень життя громадян, покращити ефекти­вність діяльності органів місцевого самоврядування. У перспективі дос­лідження усіх аспектів цієї теми до­зволить провести необхідні реформи з максимальною ефективністю.

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

14

учбової літератури», 2014. - С. 43-45.5. Сало Т. Децентралізація фінансової системи: Стан та оцінка рівня в Укра­їні // Ефективність державного управління. Вип. 35. - 2013. - С. 324-330.6. Шевченко О. Бюджетно-фінансова децентралізація у контексті підвищен­ня ефективності управління регіонами. Ключ доступу: http ://old.niss. gov.ua/Monitor/april08/9 .htm

Сарибекян Ю. А. ученица 9 класса Краматорская общеобразовательная школа 1-111 ступеней № 25

НАРУШЕНИЕ ПРАВ ЧЕЛОВЕКА ВО ВРЕМЯ ВОЕННЫХ ДЕЙСТВИЙ

Почему я взяла эту тему? Не всегда нарушение прав человека происходит из корысти, иногда и потому, что часть людей даже и не знает о своих правах. Чем больше людей будут знать о правах человека и стараться жить по принципам, ко­торые содержат в себе эти права, тем больше вероятности, что права чело­века и правда будут соблюдаться всеми людьми во всём мире! Я рассмотрю тему, которая стала осо­бенно актуальной для жителей Дон­басса в этом году - нарушение прав человека во время военных дей­ствий.

Чтобы придать законам и обычаям войны более гуманный ха­рактер руководители государств со­брались на конференции в Гааге (1899 и 1907 гг.), в Женеве (1929 г.). По достигнутым договоренностям военные действия должны вестись только против сражающихся армий, мирное население не может быть объектом военного нападения[5]. К сожалению, война не отступает. В июле 2014 г. Amnesty International опубликовала доклад о похищениях и пытках в восточной Украине, ос­нованный на фактах, собранных с апреля по июнь. Доклад содержит сведения о нарушениях гражданских

прав, как со стороны "ополченцев", так и со стороны украинских во­енных. В числе похищенных были не только военные и сотрудники правоохранительных органов, но и журналисты, и активисты, граждан­ские лица", - сообщил Генеральный секретарь организации Салил Шет- ти. Как считают в Amnesty International, "ополченцы" на востоке Украины пользуются поддержкой России, поэтому РФ несет ответст­венность за нарушения с их сто­роны. Точно так же Украина несет ответственность за нарушения, до­пущенные ее военными, полагают правозащитники[6]. 29 августа 2014 года ООН распространила отчет по нарушениям прав человека в восто­чной Украине. Об этом сообщил Ин­терфакс со ссылкой на доклад вер­ховного комиссара ООН по правам человека Ивана Шимоновича. В до­кладе говорится, что украинские власти расследовали более 1500 слу­чаев предполагаемых преступлений, совершенных, как утверждается, ме­стными чиновниками и гражданами на востоке, в результате чего начато судебное производство в отношении более чем 150 человек. Есть много международных документов, в ко­торых содержатся права человека.

15ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

Примером таких документов может быть Всеобщая декларация прав че­ловека, документ, принятый на третьей сессии Генеральной Ассам­блеи ООН от 10 декабря 1948 г. [1]. Международный пакт о гражданских и политических правах был принят 16 декабря 1966 г. Пакт является международным договором и имеет обязательную силу для 167 госу- дарств-участников, по состоянию на

апрель 2010 г.[2]. Международный пакт об экономических, социальных и культурных правах — пакт, при­нятый Г енеральной Ассамблеей ООН 16 декабря 1966 года. Докуме­нтом, защищающим права человека в Украине, является Конституция Украины, которая была принята 28 июня1996 г. [4]. На ее основании я приведу примеры нарушения права человека в Донбассе:

Конституционны е права человека Источник ПримерыКаждый человек имеет право на свободу и личную неприкосновенность

ст.29 раздел II К он­ституция Украины

П охищ ено около 500 человек

Каждый человек имеет неотъемлемое право на жизнь

ст.27 раздел II К он­ституция Украины

Число погибш их - свыше 4 000 ч е­ловек

Каж дому гарантируется неприкосновен­ность жилища

ст.30 раздел II К он­ституция Украины

Разруш ено дом ов - более 4 000

Граждане имею т право на социальную защиту

ст.46 раздел II К он­ституция Украины

700 000 человек не получаю т пен­сию

Каждый имеет право на образование ст.53 раздел II К он­ституция Украины

Около 280 учебны х заведений ра­зруш ено

Каждый имеет право на здравоохранение, медицинскую помощ ь и медицинское страхование

ст.49 раздел II К он­ституция Украины

От 20 до 30 больниц разруш ено или закрыто (точное количество уточня­ется)

Каж дому гарантируется право на свободу мысли и слова, на свободное выражение своих взглядов и убеж дений

ст.34 раздел II К он­ституция Украины

Д о 85 % населения боится высказать свое мнение

Каждый имеет право на предпринима­тельскую деятельность, не запрещ енную законом

ст.42 раздел II К он­ституция Украины

От 10 до 30% в разной м ест­ности боевиками ограблены или изъяты квартиры, машины, бизнес

Я решила узнать, знают ли ученики 10-11 классов нашей школы, учите­ля, родители, знакомые о правах че-

ликтов и провела опрос 233 человек. Результаты анкетирования показали, следующее:

В опросы анкеты Да Нет Частично1. Знаете ли вы законы о правах человека? 188 - 80,6% 2 - 0,9% 43 - 18,5%2. Знаете ли вы свои права во время военных действий? 3 - 1,3% 211 - 90,6% 19 - 8,1%3. Как вы считаете, см ож ете ли вы защитить свои права во время войны?

5 - 2,1% 211 - 90,6% 17 - 7,3%

4. Если гражданские лица взялись за оруж ие, сохраняю т ли они статус мирных жителей?

14 - 6% 219 - 94%

5. М огут ли наемники, попавшие в плен, считаться военно­пленными?

215 - 92,3% 18 - 7,7%

6. Является ли наемничество уголовны м преступлением? 198 - 85% 35 - 15%7. М ож но ли использовать мирное население в качестве «ж и­вого щита»?

0 1 о о4 233 - 100%

8. Является ли наличие гражданского населения в определен- 43 - 18,5% 190 - 81,5%

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

16

ном месте препятствием для проведения военны х операций в этом месте.?9. М ож но ли использовать граждан другого государства против их страны?

28 - 12% 205 - 88%

10. Является ли наруш ением прав человека применение п си хо­логических и физических пыток к врагам?

221- 94,9% 12 - 5,1%

11. В о время военны х действий боевики расстреливали маро­деров б ез суда и следствия. Считаете ли вы это наруш ением прав человека?

56 - 24% 177 - 76%

12. М ож но ли отнять собственность врага, если это не продик­товано военной необходим остью ?

9 - 3,9% 224 - 96,1%

13. Какая организация оказывает гуманитарную помощ ь детям в мирное и военное время?

123 - 52,8% 110 - 47,2%

14. Как вы считаете, во время войны, чьи интересы важнее: государства или отдельного человека?

201 - 86,3% 32 - 13,7%

15. Если во время войны погибли ваши родители, а к вам в плен попался их убийца, вы бы с ним расправились?

58 - 25% 175 - 75%

16. Осмелились бы вы говорить на украинском языке во время вооруж енного конфликта?

37 - 15,9% 196 -84 ,1%

17. М ож но ли убивать или ранить противника, который, поло­жив оруж ие или не имея возм ож ности обороняться, сдался?

23 - 9,9% 210 - 90,1%

18. И м еет ли право оккупирующ ая держава переселять часть своего населения на территорию, которую она оккупирует.

37 -1 6 % 196 - 84%

По результатам опроса я сде­лала следующие выводы: 80,6% - считает, что знает о своих правах; 90,6% не знает о своих правах во время военных действий; 90,6% - не

своих правах. Поэтому нужно зна­комить общество с законами, опре­деляющими права людей во время военных действий. Нужно знать свои права, чтобы защищаться. Дре-

верит в возможность их защиты. вняя римская пословица гласит: Анкетирование показало, что в дей- "Там где право, там и защита". ствительности только 75, 2 % знает о

Литература:1. «Всеобщая декларация прав человека». [Источник: Википедия].2. «Международный пакт о гражданских и политических правах». [Источ­ник: Википедия].3. «Международный пакт об экономических, социальных и культурных правах». [Источник: Википедия].4. «Конституция Ураины». [Источник: Википедия].5. Реализация проекта «Нарушение естественных прав человека в годы Вто­рой мировой войны» в школе-интернате. [Автор: Федосеева Ю. А., Соколова С.В.].6. Статья «Amnesty International требует расследовать военные преступле­ния на Донбассе». [По материалам: Интерфакс-Украина].

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

17

Устенко А. Г., студентка 4 курсу групи ПР-112 ДВНЗ «Олександрійський політехнічний коледж»

СУЧАСНІ МАРПЛ І ШЕРЛОК

У світовій літературі та кіне­матографії досить велика кількість уваги приділяється детективам. То­му, будучи фанатом різноманітних таємниць пов’язаних з злочинністю, я вирішила присвятити свій проект саме правовим основам існування та діяльності приватних детективів.

Розпочавши дослідження даної теми, я з’ясувала, що такого поняття «приватний детектив» в українсько­му законодавстві не існує. Тож чому у повсякденності приватні сищики є, а держава ніби про це нічого не знає?

Перша згадка про приватних детективах відноситься до 1682. Один англієць на ім'я Джонатан Уайльд потрапив у боргову в'язни­цю, де грамотно влився в злочинне середовище. Після звільнення наяв­ність придбаних кримінальних зв'яз­ків дозволило йому провернути дуже вигідну аферу. «Бізнесмен» діяв за добре спланованою схемою, давав оголошення в газетах, що може до­помогти - за винагороду, зрозуміло, - повернути вкрадене злочинцями майно. Знайомі по тюрмі злодії при­носили йому крадені речі і повідом­ляли, де і у кого вони їх викрали. Ну, а сам містер Уайльд, діючи під ви­глядом сищика, нібито знаходив ви­крадене і за гроші повертав закон­ним власникам.

Тож, що таке приватна детек­тивна діяльність? До неї відносять підприємницьку діяльність, спрямо­вану на надання приватними детек­тивами й детективними агентствами на договірній основі замовникам

професійних послуг з метою забез­печення захисту прав та інтересів замовників. Також до цієї діяльності прирівняна детективна діяльність персоналу служб безпеки суб’єктів господарювання (банків та інших компаній). [1,с. 1]

В сучасній Україні сищики ба­лансують на межі законності, і про- типравності. Це починає прогляда­тись з самого започаткування цієї діяльності. Адже більшість україн­ських приватних детективних агентств зареєстровано як засоби масової інформації. Інші ж реєстру­ються як приватні підприємці. Така ситуація виникає тільки тому, що в Україні приватна детективна не ле­галізована. Таким чином її не існує на правовому полі. Але відсутність законодавчих норм, не говорить про, те, що така діяльність заборонена. Тут діє принцип - ще не заборонено законом, те дозволено.

Та не все так просто! Поза за­коном знаходиться лише частина послуг, які надають приватні сищи­ки. [2,с. 1]Наприклад прослухову- вання приміщень, організація відео спостереження та ін. Як відомо, то і Конституція України і Криміналь­ний кодекс України забороняє втру­чання в особисте життя. Тим більше збирати, фіксувати і використовува­ти цю інформацію без відома особи.

Саме тому, у одного з народ­них депутатів України (В. Мойсика), виникла ідея розробити законопро­ект «Про приватну детектив- ну(розшукову) діяльність». Але досі

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

18

0вЬб(*в№ГВШіІцей законопроект не був ратифіко­ваний Верховною Радою України.

Проаналізувавши даний зако­нопроект на перший погляд можна зрозуміти, що легалізувавши прива­тних детективів, їх діяльність стане невід’ємною частиною системи су­часної розшукової діяльності в Укра­їні. Детективи будуть своєрідним доповненням до сфери впливу Міні­стерства внутрішніх справ України.

Та відповідно до ч.2 ст.1 зако­нопроекту «Про приватну детектив­ну (розшукову) діяльність» на суб’єктів приватної детектив- ної(розшукової) діяльності не розпо­всюджується дія законів, що закріп­люють правовий статус працівників правоохоронних органів. [3,ч. 2 сті]

Ще встановлюються чіткі ви­моги до кандидата на заняття детек­тивною діяльністю. Крім того, тепер для цього потрібна ліцензія. А отже, приватним детективом вже не може стати аби хто, зареєструвавшись приватним підприєм­цем. [4,ч. 1,2ст. 5; ст. 7].

Законопроект визначає види детективних послуг, що можуть на­даватися суб'єктами приватної дете­ктивної (розшукової) діяльності

Приватна детективна (розшу- кова) діяльність здійснюється задля пошуку, збирання та фіксації інфор­мації, розшуку предметів, майна, людей та тварин, встановлення фак­тів та з'ясування різних обставин за замовленням клієнтів.

Для досягнення цієї мети суб'­єкти приватної детективної (розшу- кової) діяльності надають приватні детективні послуги із застосуванням засобів та методів, що не заборонені чинним законодавством України.

Дозволяється надання наступ­них видів приватних детективних послуг (даний перелік вказаний у неповному обсязі) :

1) збирання відомостей по ци­вільних справах на договірній основі з учасниками процесу;

2) вивчення ринку, пошук і збір із відкритих джерел інформації з метою підготовки ділових перего­ворів, з'ясування фінансової, майно­вої та комерційної спроможності і благонадійності потенційних діло­вих партнерів (юридичних і фізич­них осіб);

3) з'ясування обставин непра­вомірного використання в підприєм­ницькій діяльності фірмових знаків та найменувань, недобросовісної конкуренції, а також розголошення відомостей, що становлять комер­ційну таємницю;

4) з'ясування біографічних та інших даних, що характеризують особу, стосовно окремих громадян ( з їх письмової згоди) при укладенні ними трудових та інших договорів, виявлення їхніх ділових зв'язків, у тому числі в регіонах і за кордоном;

5) пошук осіб, місцезнахо­дження яких невідоме, з'ясування причин і обставин зникнення, мож­ливостей і умов їх повернення, роз­шук осіб, які втратили родинні та дружні зв'язки;

6) розшук зниклого (втрачено­го або викраденого) майна, тварин;

7) пошук, збирання та фіксація відомостей в кримінальних справах на договірній основі з учасниками процесу. Протягом доби з моменту укладення договору з клієнтом на збір таких відомостей приватний ро- зшукувач зобов'язаний письмово по­відомити про це особу, яка прово-

19ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

дить дізнання, слідчого, прокурора або суд, у провадженні яких знахо­диться кримінальна справа; [5,ст 14]

Суб'єкти приватної детектив­ної (розшукової) діяльності можуть надавати й інші детективні послуги, якщо вони не суперечать вимогам чинного законодавства України.

Не обійшлось в законопроекті і без обмежень у здійсненні приват­ної детективної діяльності. Так, да­ним суб’єктам забороняється пошук, збір, фіксація та накопичення інфо­рмації про особисте життя особи, її релігійні та політичні переконання. Що ж до дозволів нормативно­правового акта, то він передбачає право для приватних детективів у порядку, передбаченому законодав­ством України для громадян Украї­ни, мати вогнепальну зброю та спе­ціальні засоби активної оборони, ви­значає випадки, коли така зброя мо­же бути застосована. Встановлюючи при цьому низку заборон у викорис­танні таких засобів. Тому зважаючи на вище зазначене, не можна сказа­ти, що приватні сищики з великим нетерпінням чекають, щоб їх діяль­ність почали регулювати. З одного боку, повноцінна і легальна робота їх агентств - це податки і робочі мі­сця. З іншого, це чіткі межі.

Цікаво, що світовий досвід правового регулювання цього ринку є, і досить багатий. У розвинених країнах приватні детективи часто є не конкурентами, а помічниками правоохоронних органів. Так, у за­реєстрованих приватних детективів США, Німеччини чи Франції є спе­ціальні жетони, схожі з поліцейсь­

кими, пред'являючи які, детектив має право на збір інформації для ро­зслідування тих чи інших злочинів. До того ж приватні детективи актив­но займаються всіма справами (по­бутові крадіжки, корпоративні розк­радання), чим значно підвищують відсоток розкритих злочинів. [6]

Провівши дослідження , мож­на точно сказати, що поки буде існу­вати попит на даний вид послуг, то пропозиція не зменшиться. Тому чи варто у нашій державі і далі продо­вжувати не помічати приватних де­тективів? На мою думку це безглуз­до. Адже легалізувавши дану галузь, її можна використати для благо усієї країни. Це допоможе Україні вийти на новий етап розвитку правоохо­ронного механізму. Єдине «але» — будь-який нормативно-правовий акт для детективної діяльності повинен бути добре продуманий і складений з урахуванням світового досвіду і коментарів фахівців-практиків. На­приклад, останній «опус» у цій ца­рині — законопроект №4450 «Про приватну розшукову діяльність», поданий народним депутатом Воло­димиром Мойсиком, — уже за при першому прочитанні ставить багато питань. Тож на завершення можна стверджувати, що в Україні для ле­галізації детективної (розшукової) діяльність, не достатньо розробити законопроект. Потрібно вдоскона­лювати весь механізм влади, щоб стати справжньою правовою держа­вою, в якій приватний сищик стане звичайним елементом розшукової діяльності.

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

20

Література:1. Прядко Д. Приватний детектив по-українськи. «Юридична газета», К.№5. 2004 р. [Електронний ресурс]http: //www.j ustinian. com.ua/article.php?id=11812. Г ончаренко А. Приватний детектив по-українськи. Стаття з номера: "Ар­гументи і факти в Україні" № 16 від 21 10 квітня. [Електронний ресурс] Опубліковано: 22 квітня 10 (19:37) http://detective-rovno.com/ua/privatnii-detektiv-po-ukrainski3. В. Мойсик. Законопроект «Про приватну детективну(розшукову) діяль­ність» від 12.04.2010р.№6288 -ч.2 ст.1.4. В. Мойсик. Законопроект «Про приватну детективну(розшукову) діяль­ність» від 12.04.2010р.№6288 -ч.1,2 ст.5;ст.7.5. В. Мойсик. Законопроект «Про приватну детективну(розшукову) діяль­ність» від 12.04.2010р.№6288 - ст.14.6. Поліщук А. Приватний детектив поспішає на допомогу. «Кіевскій теле- графЪ» 16 вересня 2009 р. [Електронний ресурс] http://ua.prostobiz.ua/biznes/biznes start/statti/privatniy detektiv pospishae na dop omogu

Бабич Є. С., учень 9-Б класуДобропільської загальноосвітньої школи Т-ТТТ ступенів № 19

ШЛЮБНИЙ КОНТРАКТ В СУЧАСНОМУ СВТТТ.

Кожна сучасна людина має знати, що таке шлюбний контракт-це майбутнє і сьогодення нашого часу.

Шлюбний контракт - нове явище в нашому житті. Багато хто, особливо більш старше покоління, вважають його згубним впливом за­ходу. За кордоном шлюбні контрак­ти вже давно стали нормою життя. Чи заважають майнові відносини любові? Більшість з нас на це питан­ня відповість ствердно. Пропонуючи напередодні весілля свого обранця або обраниці укласти шлюбний кон­тракт, наречений або наречена в кращому випадку побачить подив своєї майбутньої половини, а в гір­шому - відчує підозри про небеско- рисність намірів майбутньої полови­ни. Але не все так просто.

Шлюбні контракти існують стільки ж років, скільки існує інсти­тут шлюбу. І в нашій країні до 1917 року було прийнято укладати шлюб­ні контракти. Умови шлюбного до­говору, викладені на папері, рятува­ли наших предків від безлічі непри­ємностей як в сімейному житті, так і при розірванні шлюбу або смерті одного з подружжя. Після загибелі Пушкіна, наприклад, велика частина його майна була описана за борги, але Наталії Миколаївні Гончаровій, згідно з умовами контракту, вдалося повернути своє придане - полотняні заводи. Як відомо, багатодітна мати вийшла заміж вдруге і була щаслива зі своїм новим чоловіком. Можливо, генерал Ланской одружився б на світській красуні і без багатого при­даного, але хіба передбачливість ад­

21ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

иииивиРиГиІши

вокатів, які укладали шлюбний кон­тракт, не пішла на користь молодій вдові? Чи Пушкін любив свою дру­жину тому, що такі майнові умови були визначені шлюбним контрак­том?

Основа основ контракту - він не повинен обмежувати права кож­ного з

подружжя, надані йому чин­ним законодавством. У шлюбному договорі може бути вказано термін його дії, а також строки дії окремих прав та обов'язків. Документ або йо­го окремі положення можуть продо­вжувати діяти і після припинення шлюбу. Контракт, підписаний напе­редодні одруження, вступає в силу з дня реєстрації шлюбу. Якщо договір оформляють дружини, він починає діяти з дня нотаріального засвідчен­ня. Складається шлюбний контракт за місцем проживання однієї з сторін або за місцем реєстрації. Після укла­дення шлюбний договір може бути змінений, від нього можна відмови­тися, він може бути розірваний под­ружжям або бути визнаний недійс­ним, якщо суд визначить "надзви­чайно невигідне матеріальне стано­вище іншого з подружжя або вважа­тиме умови контракту суперечать "моральним засадам суспільства". Шлюбний договір не може регулю­вати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ни­ми та дітьми.

Так як шлюбний контракт ре­гулює майнові відносини, то в разі його відсутності вся власність под­ружжя при розлученні буде вважа­тися спільною, незалежно від засобів її придбання. У шлюбному контракті чоловік і дружина можуть встанови­ти, що майно, яке належало кожному

з них до шлюбу на правах приватної власності, після вступу до шлюбу буде складати їх спільне майно або навпаки, що спільна власність на це майно не поширюється. Подружжя можуть на свій розсуд встановити розмір часток у праві власності на майно, яке буде нажите в період шлюбу і перейде у власність кожно­го при розірвання шлюбу. Можна окремо визначити майно, що переда­ється в загальне користування сім'ї, в тому числі визначити правовий режим майна, подарованого под­ружжю у зв'язку з реєстрацією шлю­бу. У шлюбному договорі також пе­редбачаються способи участі под­ружжя у доходах одне одного, поря­док погашення боргів. Подружжя може визначити порядок та умови використання належного їм обом майна або одного з них для забезпе­чення потреб їх дітей.

Якщо у зв'язку з укладенням шлюбу один із подружжя переселив­ся в квартиру або будинок, що нале­жить іншому дружину, чоловік і дружина можуть домовитися про користування ним. Наприклад, обго­ворити умови звільнення приміщен­ня у разі розірвання шлюбу або гро­шової компенсації за використання приміщення. Подружжя може домо­витися про місце проживання кож­ного з них, а також їх дітей. Обгово­ренню підлягають розділ житлового приміщення, що належить їм на пра­вах спільної власності. Залежно від причини розлучення можна встано­вити різні варіанти житла.

Подружжя може внести в до­говір пункт про надання взаємного утримання незалежно від непраце­здатності та потреби у матеріальній допомозі. Якщо в контракті чітко

22ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

иииивиРиГиІши

визначені умови, розмір, строки ви­плати матеріальної допомоги, то ці кошти у випадку розлучення можна буде примусово стягнути або отри­мати разову компенсацію, після якої виплати припиняться. Шлюбний ко­нтракт не може містити умову про відмову одного з подружжя від свого права на стягнення аліментів. У той же час подружжя може встановити порядок стягнення аліментів, від­мінний від встановленого законом. Наприклад, аліменти можна отриму­вати не в грошовому, а в натураль­ному вираженні, не щомісяця, а раз на квартал.

В останні роки шлюбний кон­тракт повертає свої позиції. Сьогодні його існування узаконено Сімейним Кодексом України. Згідно з цим до­кументом, шлюбний контракт под­ружжя може бути укладений як до, так і після реєстрації шлюбу. Тому будь-який з подружжя рано чи пізно може задуматися про впорядкування майнових відносин з коханим і доро­гим людиною, заради якого можна пожертвувати багатьом. Оскільки шлюбний контракт укладається між люблячими людьми, компромісний варіант, що задовольняє обох, зав­жди знайдеться. Якщо чоловік або дружина любить вас, навряд чи вони будуть проти захисту ваших інтере­сів в законному порядку. І він або вона має право розраховувати на та­ке ж ставлення до себе. У сучасному житті мало стабільності, а шлюбний контракт покликаний стабілізувати і регулювати наші законні права у шлюбі [ 7, ст.93.].

Шлюбний договір не провокує розлучення, а в більшості випадків утримує від нього. Адже якщо у "не­контрактной сім'ї" чоловік або дру­

жина мало що можуть говорити не подобається - йди!, при шлюбному договорі сто разів подумаєш: адже в цьому випадку кожен з подружжя позбавляється певної частини спіль­ного майна. Зменшиться кількість розлучень "під гарячу руку", коли чоловік і дружина лаялися-лаялися, оговталися - а вже свідоцтво про ро­злучення в кишені... При шлюбному контракті жоден з подружжя не заці­кавлений у створенні розвідний си­туації. А вже якщо все ж визнає дос­коналу помилку і зважиться на розі­рвання шлюбу - то принаймні, це рішення буде підтверджено готовні­стю понести заради свободи якісь матеріальні втрати. Та й сам розлу­чення стає більш спокійним. І на­самперед шлюбний контракт на ко­ристь спільним дітям. Хоча б тому, що при контрактному розлучення дитини не використовують його як знаряддя помсти і боротьби між па­пою і мамою.

Головний принцип складання шлюбного контракту : такий договір повинен бути як можна більш "гу­мовий", повинен враховувати як мо­жна більша кількість варіантів роз­витку ситуації та можливих форс- мажорних обставин - для того, щоб до цього контракту більше не повер­татися. Тому що спокуса змінити шлюбний контракт чи не кожен день може незабаром перерости в шантаж одного чоловіка іншим: мовляв, не будеш мене слухатися - зміню наш договір так, що тобі у разі розлучен­ня нічого не дістанеться. Тому слід домовитися ось про що: контракт, звичайно, можна змінити, але досить вагомого приводу і неодмінно при наявності обопільної активного ба­жання обох подружжя, причому ви­

23ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

иииивиРиГиІши

раженого добровільно. І нотаріус, який посвідчує шлюбний контракт (а такий контракт обов'язково повинен бути завірений нотаріально), зобов'­язаний впевнитися у добровільності укладення цього договору обома сторонами. Звичайно, нотаріус теж жива людина, її можна купити чи залякати, і він засвідчить, що хочеш, навіть за відсутності одного з под­ружжя. І це ще одна причина того, що шлюбні контракти на сьогодніш­ній день не стали популярними [6,ст.628].

В сучасних договорах за тра­дицією в кінці пишеться така фраза:” Всі суперечки і розбіжності за даним контрактом, сторони будуть вирішу­вати шляхом взаємних переговорів. Якщо ж угода не досягнуто, спір бу­де вирішуватися у відповідності з чинним законодавством”. Зайве вне­сти такий рядок і в шлюбний конт­ракт. І якщо сторони не досягли уго­ди шляхом переговорів", вирішувати спір у відповідності з законом - бла­го новий Сімейний кодекс, на відмі­ну від КОБСа, шлюбний договір ви­знає.

Зрозуміло, сьогоднішній шлю­бний контракт - далеко не верх дос­коналості. Скажімо, можна укласти шлюбний договір по всій формі, а далі шукати шляхи його порушити "прихованими методами" - як прави­ло, кримінальними. Наприклад, влаштувати чоловікові таку нестер­пну життя, що він (вона) втече і плюне на все свої права... Але час­тіше практикується доведення до самогубства або безпосередньо вбивство - щоб гарантовано не діли­тися. Особливо часто це буває, якщо шлюбний договір уклали "новий ро­сіянин" чоловік (як правило, кримі­

налом і нажив свій стан), і дружина, у якої немає самостійних доходів. Але саме шлюбний контракт в поді­бній ситуації може стати своєрідним захистом для дружини.

Варто звернути увагу на те, що українським законодавством запро­поновано визначити у шлюбному контракті тільки майнові відносини. Це означає, що в договорі можна де­тально розписати права та обов'язки подружжя, що стосуються доходів, нерухомості , змісту і подарунків, але вказати, наприклад, що по неді­лях обов'язково удвох відвідувати церковну службу або хто і скільки разів повинен готувати обід, не мо­жна.

Укласти договір можна як піс­ля заручин, так і після вступу в за­конний шлюб. Але пункти докумен­та набудуть чинності тільки після отримання свідоцтва про шлюб.

Зореслав Замойський вважає, що якщо Україна продовжить свій рух у бік об'єднання з Євросоюзом, то процес закріплення немайнових відносин в шлюбних договорах при­скориться. Оскільки за європейсь­кими стандартами шлюбний конт­ракт фіксує не тільки матеріальні, але особисті стосунки в родині.

Контракт може діяти до розір­вання шлюбу, а може укладатися на певний термін. Також можна обумо­влювати, що умови договору вступ­лять в силу через кілька років після укладення шлюбу або ж припинять свою дію через певну кількість ро­ків. Строки можуть стосуватися ли­ше договору або окремих його пунк­тів. Певні пункти можуть діяти на­віть після розлучення, наприклад, фінансове утримання чоловіком дружини і дітей.

24ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

иииивиРиГиІши

Підписання контракту між особами, що живуть в цивільному шлюбі, не передбачено. До речі, віт­чизняні служителі Феміди вважають, що саме для таких відносин в Украї­ні міг би прижитися шлюбний дого­вір.

За допомогою шлюбного дого­вору чоловік і дружина можуть за­кріпити цілий ряд фінансових і май­нових питань. Захистити від можли­вої втрати можна і свою нерухо­мість.

У контракті можна вказати:- яка нерухомість вважається

особистої, а яка загальної;- частку кожного чоловіка, що

належить їм майно;- умови утримання і виконання

ремонту в спільних будинках, дачах, квартирах;

- умова, що спільним майном або майном одного із подружжя мо­жуть користуватися діти та інші особи;

- порядок використання неру­хомості при роздільному проживан­ня і після розлучення;

- де будуть жити молодята і кому залишиться житлоплощу при розлученні;

ситуацію, в якій той, хто все­лився після весілля в квартиру чоло­віка, у разі розлучення звільнить її, а можливо, і виплатить грошову ком­пенсацію;

- пункт про те, що майно, яке набувається в період шлюбу, у про­тивагу Сімейному кодексу, належить одному з подружжя, наприклад того, на чиє ім'я воно реєструється;

- будь-які інші пункти, що сто­суються нерухомості, а також іншо­го майна, що не суперечать мораль­ним нормам суспільства [4,ст. 31].

Більш ніж 320 тисяч одружень в Україні - усього близько однієї ти­сячі шлюбних контрактів. За шість років дії Сімейного кодексу в Украї­ні укладено 6000 шлюбних догово­рів. В міністерстві юстиції назвали укладання шлюбних контрактів - нерозповсюджених практикою. Екс­перти так не вважають.

Протягом минулого року в Україні лише трохи більше тисячі подружніх пар уклали шлюбний до­говір, повідомили в міністерстві юс­тиції. Це при тому,що одружилися понад 320 тисяч пар.

Шлюбні договори не є поши­реними в Україні, роблять висновок у мін'юсті, адже з часу дії Сімейного кодексу, який прописує правила шлюбних контрактів, загалом нота­ріально посвідчений 6 тисяч таких угод.

Найбільша кількість шлюбних договорів уклали в Києві. Ще серед лідерів - Одеська, Вінницька, Хар­ківська, Донецька та Львівська обла­сті.

В Україні та за кордоном дуже багато висококваліфікованих фахів­ців займаються шлюбними контрак- тами.Услугами фахівців користу­ються такі знамениті лю- ди,як:телеведуча Тетяна Вєдєнєєва і бізнесмен Юрій Бегалов; олімпійсь­ка чемпіонка Марина Онисима і ак­тор Микита Джигурда; телеведуча Тіна Канделакі і її чоловік-бізнесмен Андрій Кондархин і тд.

Я вважаю, що шлюбний конт­ракт є хорошим стримуючим і стабі­лізуючим фактором, який позитивно впливає на тривалість шлюбу. Так як Україна прагне в Європейський Со- юз,то ми повинні намагатися ство­рити надійний фундамент відкритих

25ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

і ґрунтовних відносин при укладанні шлюбного контракта.Такой шлюб ніяк не можна назвати легковажним.

Література:І.Ариванюк Т. О., Бірюков І. А., Гопачук В. С. Сімейне право України / Під­ручник. - К.:2002.2.Індиченко С. П., Гопанчук В. С., Савченко Л. А. Сімейне право України. - К.:1997.3. Курило В. М. Правознавство: Навч. посіб./В. К. Курило, В. Ф. Пеньківський. - К., 2006. - З89с. (268с.)4. О.Н. Медведєв «Шлюбний договір корисний як у разі розлучення»; "Подат­кові суперечки", 2006, N 55. Правознавство/ За ред. В. В. Конєйчикова 7-е вид. К.: Інтер,2003. - 735с.6. Ромовська З. Сімейний кодекс України. - К.:2003.7. Сімейний кодекс України. - Х.: ТОВ "Одіссей”, 2004.8. Сімейне право України: Підручник/ За ред.. Ю. С. Червоного. - К.: Істи- на,2004. - 400с. (194-204с.)9. Фединяк Г. С. Міжнародне приватне право / Курс вибраних лекцій. - К.:1997.10. Ю.Т. Тимофєєв «Бракоразводный процес»; ''Сімейне право'', 2007, Пень­ківський. - К., 2006. - З89с. (268с.)

Барабаш А. П.,учень 10 класу Люботинська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №4

ДЕРЖАВА - ЦЕ УНІВЕРСАЛЬНА ПОЛІТИЧНА ФОРМА ОРГАНІЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА

Актуальність дослідження да­ного питання зумовлена тим, що держава - це політична організація всього суспільства, є цілісною орга­нізацією суспільства, яка виражає і охороняє індивідуальні, групові і суспільні інтереси, забезпечує орга­нізованість у країні на підґрунті еко­номічних і духовних чинників, реа­лізує головне, що надає людям циві­лізація, - народовладдя, економічну свободу, свободу автономної особи. Тому вивчення такого суспільного утворення як держава є вкрай необ­хідним завданням, особливо в час, коли йде мова про правову та цивілі­зовану державу, якою хоче стати Україна.

Об’єктом мого дослідження виступає держава.

Предметом: основні теорії по­ходження держави та загальна хара­ктеристика форм правління та форм територіального устрою.

Поняття „держава” у сучасно­му значенні з’явилося на початку XVII ст.

Держава - це універсальна по­літична форма організації людського суспільства, що характеризується політичним і публічним характером суверенної влади, реалізацією своїх повноважень на певній території че­рез діяльність спеціально створених органів та організацій, наданням своїм рішенням обов’язкової право­

26ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

иииивиРиГиІши

вої форми, встановленням податків з метою ефективного функціонування механізму влади й реалізації загаль- носоціальних повноважень [1].

Ознаками держави є: терито­рія, що визначається державним ко­рдоном; суверенітет держави; апарат публічної влади ; правова система; податкова система ; символи держа­ви тощо[3]

Поява держави є наслідком довготривалого процесу. Мене заці- кавило,що юридична наука розгля­дає декілька теорій виникнення дер­жави. Я розгляну деякі з них та зроблю висновок , а які теорії вва­жаються для мене правдоподібними?

Теорії походження держави:1) Теологічна теорія ви­

никла за часів глибокої давнини. Відповідно до неї державний устрій було даровано людям вищими сила­ми на виконання божественного за­думу влаштування світу. Усяка вла­да, таким чином, походить від бога.

2) Антропологічна (патріа­рхальна) теорія. Давньогрецький фі­лософ Аристотель, який уперше сформулював цю теорію в IV столітті до нашої ери, указував, що людина за своєю природою є «істо­тою політичною». Вона не може жи­ти без суспільства, і з цієї необ­хідності в об'єднанні виникає сім'я. Сім'ї об'єднуються в селище, а се­лища в місто-державу.

3) Договірна теорія. Тео­рію суспільного договору Томаса Гоббса, Джона Локка, Жан-Жака Руссо було сформульовано в XVI — XIX столітті. Згідно з цією теорією держава виникає з об'єктивної по­треби людей у спеціальному ме­ханізмі, який міг би регулювати відносини між індивідами.

4) Психологічна теорія. Ав­тори — французький дипломат граф Жозеф Артюр де Г обіно, який опуб­лікував у 1853 — 1855 роках «Все про нерівність людських рас» і анг­лійський письменник XIX століття Х'юстон Стюарт Чемберлен. Держа­ва виникає з психологічної потреби більшості людей як організація, створена для управління суспільст­вом творчою меншиною, вона пок­ликана бути основою адекватної іє­рархічної соціально-політичної структури.

5) Теорію насильства було розроблено в XIX столітті Людвігом Гумпловичем, К. Оппенгеймером, Е. Тюрінгом, Карлом Каутським. По­ходження держави пов'язується з притаманними історії розвитку люд­ства війнами, що є проявом закону природи, який передбачає підкорен­ня слабких сильними. Для за­кріплення такого підкорення і ство­рюється держава як особливий апа­рат примусу.

6) Історико - матеріалісти­чну теорію походження держави бу­ло розроблено в XIX столітті Карлом Марксом і Фрідріхом Енгельсом. Поява держави зумовлюється еко­номічними причинами: суспільним поділом праці, виникненням приват­ної власності та розшаруванням сус­пільства на соціальні верстви з про­тилежними економічними інтереса­ми. Економічно пануючий у сус­пільстві клас сконцентрував у своїх руках не лише власність, але і необ­хідну для її захисту політичну владу.

7) Гідравлічна («іригацій­на») теорія Вітфогеля передумовою ранньої державності вважає перехід до іригаційного землеробства. Його впровадження не тільки сприяло

27ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

иииивиРиГиІши

зростанню обсягу сільськогосподар­ської продукції, а ще й створювало необхідні організаційні умови розга­луженого державного апарату. Віт- фогель пов'язував деспотичні форми держав азіатського способу вироб­ництва з будівництвом іригаційних споруд, для чого необхідні були жо­рстке централізоване управління і підпорядкування. Деспотизм він на­зивав «гідравлічною» цивілізацією [2].

Всі версії можливі,але я вва­жаю більш правдоподібними 2 та 4 версію. 2- тому що в давнині дійсно сім’ї об’єднувалися в племена,тому що разом людям було легше вижи­вати. Пізніше племенаоб’єднувалися в села,які з часом пе­реростали міста. Такі міста ставали суверенними державами,а точніше містами - державами. У таких дер­жав виникали потреби торгівлі з ін­шими такими державами,а також через конфлікти з іншими такими державами створення збройних сил та утворення військових союзів и т.д. Що до версії 4,то дійсно людині психологічно легше жити у суспіль­стві. Якщо довіряти теорії Дарві- на,то людина це також тварина. В деяких види тварин утворюють зграї як наприклад мавпи та вовки. Вони так роблять тому що психологічно їм легше жити в зграї,як людині в суспільстві. З цього зрозуміло одну з причин чому в давнину лю- ди,об’єднувалися в племена. Тобто дві ці версії взаємопов’язані^ в сумі вони дають утворення держави.

На політичній карті світу налі­чує 192 незалежні держави. Але при цьому в світі 252 країн з яких 192 держави (193-тя Ватикан)

Форми територіального уст­рою: проста (унітарна )у та складна (федерація, конфедерація, імперія) [5].

Унітарна(з 192 держав 168 унітарні).

Федеративна(з 192 держав 24 федеративні).

Унітарна держава(ип^ з ла­тинського єдність)- це держава, в якій її складові не мають сувереніте­ту. Синім на малюнку позначені всі унітарні державі світу (Мал. 1)

Основними ознаками унітарної держави є : єдина конституція ; єди­ні для всієї країни вищі органи вла­ди; єдина система законодавст- ва;єдине громадянство ;єдина грошо­ва одиниця;єдина державна мо- ва;складові частини унітарної дер­жави не володіють ознаками сувере­нітету.

Федеративна держава - це фо­рма державного устрою при якому частини(регіони) держави мають су- веренітет(штати,автономні респуб­ліки емірати тощо),юридично мають права самостійно вирішувати деякі питання. На карті зеленим кольором позначені всі федеративні держави світу (Мал. 2) Складові частини фе­деративних держав носять різні на­зви і складаються з різної кількості суб’єктів.(США - 50 штатів) [5]

Також є така форма територіа­льного устрою як Конфедерація - це економічно,політичний та військо­вий союз 2 та більше незалежних суверенних держав. На сьогоднішній день в світі немає жодної конфеде- рації,але за історію світу вони були. А саме: Швейцарія(1815 -1848),США (1781 -1788), фактични­ми конфедерациями були Об'єднана Арабська Республіка (Єгипет + Си-

28ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

иииивиРиГиІши

рія, 1958-1961; Єгипет + Сирія + Ірак, 1963) тощо.

Для того щоб мати контроль над державою потрібна влада. Якщо влади немає,то це називається - ана­рхія.

Існує 2 основні види держав­ної влади - це монархія та республі­ка.

Монархія-це форма правління при якій посада голови держави пе­редається за спадщиною. Така форма правління раніше була більшості держав світу. З часом в багатьох кра­їнах світу форма правління була змі­нена з монархії на республіку за до­помогою військових дій, всенарод­них референдумів тощо. На сьодні- шній день у світі налічується 30 держав з формою правління монар­хія.

Абсолютна монархія - монар­хія, що припускає необмежену владу монарха. При абсолютної монархії можливі існуючі органи влади пов­ністю підзвітні монарху, а воля на­роду офіційно може виражатися ма­ксимум через дорадчий орган (нині Саудівська Аравія, ОАЕ, Оман, Ка­тар).

Конституційна монархія - мо­нархія, при якій влада монарха об­межена конституцією, неписаним правом або традиціями. Конститу­ційна монархія існує у двох формах: дуалістична монархія (Австро- Угорська імперія 1867-1918 рр., Японія 1889-1945 рр., Німецька ім­перія 1871-1918 рр., Російська імпе­рія 1906-1917 рр., В даний час існує в Марокко, Йорданії, Кувейті і, з де­якими застереженнями, також в Мо­нако і Ліхтенштейні) і парламентар­на монархія (нині Великобританія, Данія, Швеція). Парламентарна мо­

нархія - вид конституційної монар­хії, в якій монарх не має владу і ви­конує переважно представницьку функцію. При парламентарної мона­рхії уряд відповідально перед пар­ламентом, який має більшу владу, ніж інші органи держави. (хоча в рі­зних країнах це може змінюватися). На мапі світу на якій вказані держа­ви з формою правління монар- хія.(червоним позначені держави з абсолютною монархією; помаранче­вим - держави з конституційною мо­нархією; темно-зеленим держави з конституційною монархією при якій влада належить парламенту; світло- зеленим держави члени Співдруж­ності Націй, які визнають номіналь­ного голову їхніх держав короле- ву(короля)Великобританії; рожевим - держави з традиційною монархі­є ю ^ король відіграє церемоніальну роль деякої групи людей.(Мал. 3)

Республіка - це форма прав­ління, при якій голова держави оби­рається обмежений термін парла­ментом або за допомогою виборів(де голову держави обертає народ). Ви­ди республік:

Парламентська республіка, де влада в більшості зосереджена в па­рламенті. Парламент формує уряд, а прем'єр-міністром є представник пе­ремігшої на виборах партії.

Президентська республіка, де президент координує відносини між гілками влади і верховним головно­командуючим, представляє країну в міжнародній політиці, формує уряд, вносить законопроекти в парламент.

Змішана республіка (напівпре- зидентська)

У світі налічується 151 держа­ва з формою правління республіка. На карті синім кольором вказані

29ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

президентські республіки; жовтим вказані на пів президентські респуб- ліки(“змішані республіки”); помара­нчевим вказані парламентські рес­публіки ;коричневим держави з од­нопартійною системою (Мал. 4)

У своїй роботі я розкрив по­няття держава, основні теорії похо­дження держави та охарактеризував форми правління і форми територіа-

Література1. Гусарєв С. Д.,Олійник А. Ю., Слюсаренко О. Л. Теорія права і держави: Навчальний посібник.-К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008 — 270 с.2. Самолюк В., Філіп'єв А., Мартинюк Р. Основи правознавства: Навчаль­ний посібник. — Острог: Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2006 .3. Новик В.П. (завідувач відділом Управління регіональної політики Секре­таріату Кабінету Міністрів України) Поняття адміністративно-територіального устрою в Україні // Теоретичні та прикладні питання державотоворення. Елект­ронне наукове фахове видання. — 2008, Вип. 24. Джерело — Энциклопедический словарь в двух томах под редакцией Б. А. Введенского (главный редактор), С. Р. Г ершберга, Ф. Н. Петрова, М. Э. Струве, Л. С. Шаумяна. т. 2. — Москва. — Государственное научное из­дательство «Советсткая энциклопедия». — 1963. — с. 570.5. Великий довідник школяра: Гуманітарні та суспільні науки: 5 — 12 (11) класи. — 3-тє видання, виправлене та доповнене — Харків: Видавництво «Школа», 2010

льного устрою, наводячи певні при­клади.

Я вважаю, що вивчення такого суспільного утворення як держава є вкрай необхідним завданням, особ­ливо в час, коли йде мова про право­ву та цивілізовану державу, якою хоче стати Україна.

Мал.1. Мал.3

Мал.2 Мал.4

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

30

Бережна О.Ю.,учениця 10 класуКегичівського ліцею Кегичівської районної ради Харківської області.

ПРАВА МОЛОДОЇ ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ.

Ми живемо у нелегку,проте надзвичайно насичену історичними подіями добу переходу від несвобо­ди, гніту, безправ’я до утвердження прав людини, поваги до гідності особистості, усвідомлення того,що людина сама відповідає за себе,за своє сьогодення і прийдешнє. Дер­жава зобов’язана забезпечити здоро­вим і працездатним громадянам мо­жливості і умови плідно працюва­ти , створювати матеріальні та духо­вні багатства ,а тим хто потребує її допомоги,надати таку допомогу в повному обсязі.

Права людини в Україні - це не просто актуальна тема для диску- сій,це проблема, вирішення якої сто­їть у центрі уваги не тільки україн­ського суспільства, а й у центрі практичної діяльності міжнародного співтовариства. Коли мова йде про права людини немає особливого значення вік людини ми володіємо правами людини вже тому що ми - люди. У цьому сенсі немає значення не тільки вік, а й стать, раса, колір шкіри, релігія,мова,політичні або інші переконання, національне або соціальне походження,стан здоров’я або інші ознаки. Молода людина має права які належать кожній людині. На національному рівні , основним документом ,що визначає права лю­дини в Україні є КонституцЗія Укра­їни ( ІІ розділ. Права,свободи та обов’язки людини і громадянина ) [1, с. 8]. Також Україна підписала та ратифікувала низку важливих доку­ментів щодо прав людини. Серед них «Загальна декларація прав лю­

дини», «Міжнародний пакт про гро­мадянські та політичні права», «Міжнародний пакт про соціальні та економічні права», «Європейська конвенція захисту прав людини», «Конвенція ООН про права дитини» і багато інших[3, с. 8, 66]. Отже ми не можемо виділити якихось окре­мих документів, що стосуються прав молодої людини. На міжнародному та національному рівні молодь не визначається як окрема група,що мала так звані « права молоді».

В той же час закономірним є те,що на шпальтах газет, по телеба- ченню,радіо,ми чуємо: «Права дити­ни», « Права національних меншин», «Права біженців» . Це пов’язано з одним із головних завдань прав лю­дини - права людини захищають [4, с. 211]. А чи потрібно захищати права молодої людини? Чи може во­на захистити себе самотужки?

Молоді люди, як лакмусовий папірець ,реагують на ті випад- ки,коли з нами грубо поводять- ся,принижують,кривдять використо­вуючи своє службове положення, високий ранг, нашу залежність в пе­вній ситуації від дій чиновника, державного посадовця.Це добре ви­дно із історичних подій які відбува­лися за часи становлення незалежно­сті України.

З приходом незалежності, то­дішня влада почала приймати нові закони і згодом перед нами постала Конституція 1991 року. Вперше ми стали вільними українцями з особи­стими правами,свободами та

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

31

обов’язками, прописаними у право­вому документі.

Доля України опинилася у ру­ках молоді, яка перщою вийшла на масові студентські протести у Києві з вимогами:

- недопущення підписання нового союзного договору;

- перевибори Верховної Ради УРСР на багатопартійній основі не пізніше весни 1991 року;

- націоналізація майна Компа­ртії України та ЛКСМУ;

З 2 по 17 жовтня 1990 року у Києві на площі Жовтневої революції тривала студентська голодовка.Тільки молоді люди могли не заду­муючись вийти з такими вимогами і не боятися втратити своє життя.«Революція на граніті», що була по­вністю організована силами студе­нтства, не мала на той час аналогів у всій Європі, адже «оксамитові рево­люції» у Східній Європі у 1989 році проводили зріліші політики. Пря­мим наслідком протестів була відс­тавка голови Ради Міністрів УРСР Віталія Масола та виконання низки вимог мітингувальників. Ці акції та голодування відіграли важливу роль у становленні незалежності України.Молодь боролася за реалізацію прав саме для себе,бо вона хотіла жити у новому світі і будувати нову Украї­ну.

У 2004 почалася ще одна, так звана Помаранчева революція, де мирні мітингувальники,серед яких

Література:1. Конституція України зі змінами та доповненнями: - Х.:Парус - Друк,2013 - 48с.2. Гончаренко В.Г.Історія дщержави і права україни. - К.:Вентурів,1996.-273с.3. Международная защита прав человека.Документи и коммента- рии.Составитель Буроменский М.В. - Х.:ООО Синтекс ЛТД,1998. - 298с.

було багато представників молоді, намагалися усунути обраного прези­дента Віктора Януковича, якого пі­дозрювали у підтасовці виборів. Внаслідок цих дій до влади прийшов новий президент Віктор Ющенко.

З листопада 2013 року поча­лась нова революція за права людей.

Протести розпочалися 21 лис­топада 2013 року, як реакція на рі­шення Кабінету Міністрів України про призупинення процесу підготу­вання до підписання Угоди про асо­ціацію між Україною та Євросоюзом і значно поширилися після силового розгону демонстрації в Києві вночі 30 листопада. У процесі революції загинуло більше ста людей, 65% з яких були ще студентами. Зараз іде війна на сході України. І молодь не ховається за спинами старшого по­коління ,а в перших рядах іде захи­щати свою державу та на- род,віддаючи своє життя та здо­ров’я.

Молодь зараз загартована по­передніми революціями, обізнана в європейських справах і тому саме вона може стати провідною суспіль­ною верствою, яка збудує краще майбутнє для нас.

Тому аналіз основних історич­них подій в Україні показав що саме молоді люди є тою рушійною силою яка може змінити нашу державу і тому потребує захисту прав,свобод спеціальними законами.

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

32

4.Правознавство:Підручник /За відп.ред.О.В.Дзери. - 10-е вид.,перероб.і допов. - К.:Юрінком Інтер,2007. - 848 с.

Бігун І.М., учениця 11 класу Тернопільська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №2

ПЕРЕДОВИЙ ДОСВІД ОРГАНІЗАЦІЇ СТРУКТУРИ ПРОКУРАТУРИ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

Становлення і розвиток неза­лежної, демократичної і правової держави неможливі без гармонійної еволюції всіх її інститутів. Однією з головних складових сучасної держа­ви є прокуратура. Її ефективне фун­кціонування - важливий чинник для досягнення законності і правопоряд­ку в країні. У світі триває пошук оп­тимальної функціональної моделі прокуратури, яка б відповідала по­требам правової держави та принци­пам демократичного суспільства. Адже в процесі реформування і оно­влення системи прокуратури функ­ціональна перебудова цього органу державної влади і правильне встано­влення її функцій мають ключове значення.[8.с.1]

Одним з найскладніших за­вдань, які й досі потребують свого остаточного вирішення, є чітке ви­значення місця і ролі прокуратури в системі органів демократичної, пра­вової держави, якою конституційно проголошено Україну. В Основному Законі нашої держави прокуратурі відведено самостійне місце в струк­турі державної влади. Цьому орга­нові присвячено окремий VII розділ Конституції, в якому вона визнача­ється як єдина система прокурорсь­ких органів, що виконує важливі державні функції.[1] Аналіз позити­вного досвіду зарубіжних країн що­до правового статусу системи орга­нів прокуратури дає можливість ви­

значити моменти, які необхідно вра­хувати при національній реформі в цій сфері.

В умовах сучасної економічної кризи, зростання злочинності, зни­ження рівня законності в країні, на­гляд прокуратури за додержанням і правильним застосуванням законів, здійснення нею слідчих функцій продовжують відігравати свою ко­рисну роль в державі і суспільстві, і від цього навряд чи слід нині відмо­витись. Науковій розробці питання про місце і функціональне призна­чення прокуратури і системі механі­змів державної влади присвячені праці таких вчених, як: М. Бортун, В. Додонов, О. Михайленко, В. Мойсик, Г. Середа, С. Стеценко, С. Юлдашев, М. Якимчук та ін.[7.с.1] М. Мичко доречно вказує, що про­цес реформування прокуратури по­винен здійснюватися як на основі історико-правового аналізу інститу­ту прокуратури, особливостей його виникнення і розвитку в нашій краї­ні, так і з урахуванням прогресивної практики світового досвіду.[3.с.121]

Особливістю Франції в аспекті досвіду організаційно-правових за­сад діяльності Генерального проку­рора є те, що система прокуратури діє в системі судової влади. Консти­туція Франції містить згадку про роль прокуратури саме як допоміж­ної структури в судовій систе- мі.[4.с.164]

33ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

Щодо організаційно-правових засад діяльності Генерального про­курора Німеччини, то варто відзна­чити, що в цій країні , подібно до Франції , органи прокуратури функ­ціонують при загальних судах усіх рівнів.[3.с.164]

Щодо досвіду організаційно- правових засад діяльності Генераль­ного прокурора Великобританії, на­самперед відзначається, що правова система Великобританії суттєво від­різняється серед більшості країн сві­ту своїм консерватизмом і держав­ними інструкціями, які історично склалися протягом багатьох століть з урахуванням особливостей політико- правового розвитку та традицій. У Шотландії, на відміну від Англії та Уельсу, вже давно функціонує сис­тема органів публічного пересліду- вання.[3.с.164]

Вважаю за доцільне здійснити правове дослідження процесу функ­ціонального реформування прокура­тури в Азербайджанській Республі­ці. На мою думку , досвід Азербай­джану, де пройшли практичну пере­вірку багато концептуальних питань побудови функціональної моделі прокуратури, може бути корисним для України за рядом ключових пун- ктів.[8.с.22]

По-перше, в Азербайджані ві­дбулося різке і одномоментне скоро­чення функцій прокуратури.[8.с.22

По-друге, щодо концептуаль­них засад реформування прокурату­ри, закріплених в Конституцій Азер­байджанської Республіки 1995 року і прийнятому на її основі в 1999 році новому Законі Азербайджану « Про прокуратуру», також вже накопиче­но певний як позитивний, так і нега­тивний досвід.[8. с. 23]

По-третє, якщо врахувати, що однією із головних складових пред­мета дискусії( яка триває і досі) про реформування прокуратури у по­страдянському просторі, в тому чис­лі і в Україні, є перспектива функції загального нагляду прокуратури, тобто питання про її збереження або ліквідацію ( а прокуратура в Азер­байджані була позбавлена цього ва­жливого завдання) то законодавчий і практичний експеримент Азербай­джанської Республіки у цьому пунк­ті може слугувати своєрідним дос­лідним полем для українського за­конодавця, який зберіг зазначену функцію нагляду лише на перехід­ний період, а відтак, не остаточно вирішив її долю.[8.с.23]

Здійснивши аналіз наукових розробок щодо залежності від місця прокуратури в механізмі держави, можна виокремити 8 інституційних моделей прокуратур:

• Прокуратура в системі виконавчої влади ( Данія, Польща, Словенія, США);[3.с.70]

• Прокуратура - складова система судової влади ( Болгарія, Греція, Молдова); [3.с.71]

• Прокуратура, яка займає проміжне місце між виконавчою і судовою владою (Італія, Франція, Німеччина);[3.с.71]

• Прокуратура - самостій­ний орган (Білорусь, Угорщина, Хо- рватія);[3.с.72]

• Прокуратура у складі за­конодавчої влади (Люксембург, КНР);[3.с.72]

• Прокуратура - орган президентської влади (Мекси- ка);[3.с.73]

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

34

• Прокуратура - контро­льна ( четверта) гілка влади (Венесу- ела);[3.с.73]

• Прокуратури як такої не існує в механізмі держави, відсутній її прямий аналог, але притаманні їй функції виконують інші органи (Ве­лика Британія та колишні британські колонії: Австралія, Канада, Кенія,Мальта).[3.с.74]

Успішне використання різних форм партнерства у зарубіжних кра­їнах викликає значний інтерес серед країн, що розвиваються та модерні­зуються. Не є виключенням і Украї­на, яка прагне розвивати свої сфери галузей. Важливе наукове завдання, вирішення якого представлене в до­слідженні, полягало і в тому, щоб на основі комплексного правового ана­лізу шляхів становлення і розвитку, а також сучасного стану функцій прокуратури в Україні і країнах сві­ту , виявити спільне та відмінне в їх законодавчому закріпленні, підготу­вати наукове підґрунтя для взаємно-

Література:1. Конституція України.2. Прокуратура європейських держав постсоціалістичної системи [Текст] / М. І. Мичко. - Донецьк : ДІВС, 2001. - с. 121-1223. Кравчук В. М. Інституційно-правовий аспект функціонування Прокура­тури України як органу державної влади: [монографія] - Тернопіль, 2013. - с. 704. Басараб Р.І. Правовий статус керівника органів прокуратури в зарубіжних країнах: позитивний досвід для запозичення до національної системи // Науко­вий вісник Херсонського державного університету. - Випуск 2, том 4, 2014. с.164-166

го використання досвіду цих держав з метою удосконалення функціона­льних моделей прокуратури в кож­ній із них, а також виробити і внести рекомендації та пропозиції щодо функціональної моделі прокуратури держави перехідного типу й удоско­налення чинного законодавст- ва.[2.с.122] Отже, беручи до уваги згадані аргументи, при реформуван­ні прокуратури шляхом віднесення її до судової гілки влади потрібно надати перевагу типології, за якою прокуратура набуває статусу неза­лежного органу судової влади, через те, що ця позиція є найбільш аргу­ментованою і прокурорська діяль­ність в більшості пов’язана із здійс­ненням правосуддя. Це сприятиме більш стабільному і взаємоузгодже- ному функціонуванню цих двох ін­ститутів в механізмі держави і як наслідок підвищить якість і ефекти­вність їх діяльності.[7.с.3]

5. Бортун М. Прокуратура в системі поділу державної влади / / Віче, 2008. — № 10.6. Мойсик В. До питання реформування української прокуратури // Голос України, 2008, 13 трав. — С 8-9.7. Кравчук В.М. Місце і функціональне призначення прокуратури в системі державної влади.8. Мамедов Гюндуз Айдин огли УДК 347.963 ФУНКЦІЇ ПРОКУРАТУРИ В УКРАЇНІ ТА АЗЕРБАЙДЖАНСЬКІЙ РЕСПУБЛІЦІ (ПОРІВНЯЛЬНО- ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ) Київ 2011 - с.1-24

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

35

Біліченко. А. В. учень 11 класу Кіровоградська загальноосвітня школа I—III ступенів №33

ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО. СІМЕЙНЕ ПРАВО

Питання шлюбно-сімейних ві­дносин у процесі розвитку й станов­лення нашої держави не лише в еко­номічному, а й у соціально- культурному, а також у морально- етичному плані, є найбільш актуаль­ними, оскільки вже самі по собі є основою становлення й розвитку су­спільства в цілому.

Сімейне право посідає провід­не місце серед інших галузей права: сім я необхідна кожній людині. Вона впливає на розвиток суспільства, йо­го моральне здоров я і є одним з фа­кторів підвищення соціальної актив­ності людей. Саме в сім ї формують­ся основи характеру людини, її став­лення до праці, моральних, ідейних і культурних цінностей. Ось чому де­мократичне суспільство зацікавлене у міцній, духовній і морально здоро­вій сім ї. Міцна сім я - міцне суспі­льство.

Сім я впродовж століть, у всіх її проявах і формах, була не лише джерелом розвитку людського сус­пільства, а й заклала в нього основи духовності, культури, моралі, а та­кож економічні підвалини розвитку держави в цілому.

Оскільки шлюб є добровіль­ним і вільним союзом чоловіка й жі­нки, ніхто не має права впливати на волевиявлення суб’єктів на вступ і перебування у відповідному соціа­льному статусі чоловіка і дружини (подружжя). Практиці й історії сус­пільства відомі випадки розірвання шлюбно-сімейних відносин як з волі і бажання одного з подружжя у

зв’язку зі збігом несприятливих об­ставин, так і в зв’язку з подіями, що наступили, а також можливістю ро­зірвання шлюбу і за взаємною зго­дою.

Сім я як соціальна спільність у всіх цивілізаціях виступала найваж­ливішим елементом глобального ро­звитку. Ідеологія пріоритету сім ї, її неминуща цінність для життя і роз­витку людини й суспільства закріп­лені у багатьох нормативних актах. Одне з основних положень цих до­кументів - зміцнення й захист інсти­туту сім ї з боку суспільства, розро­бка всіма державами національної сімейної політики.Загальна характеристика Сімейного кодексу України

Історія розвитку людства свід­чить про те, що сім’я в системі соці­альних відносин завжди посідала особливе місце. Саме тому цей ін­ститут завжди перебував під правим і соціальним впливом з боку держа­ви та суспільства. Саме в сім’ї узго­джуються життєво важливі біологіч­ні інтереси людини та інтереси дер­жави як суто соціального явища. Можна погодитись із тим, що в ха­рактері правого регулювання сімей­них правовідносин відображається стан суспільної свідомості у сфері шлюбу та сім’ї.

Протягом останніх років у зв’язку зі змінами в суспільстві сі­мейні правовідносини зазнали знач­них перетворень, що викликало не­обхідність в їх регулюванні на нових засадах і принципах. Тому погляди

36ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

на способи й методи правового та соціального регулювання відносин у сфері сім’ї та шлюбу суттєво зміни­лися. Якщо Кодекс про шлюб та сім’ю УРСР від 20 червня 1969 р. (далі - Кодекс про шлюб та сім’ю), згідно з пануючою на той час ідео­логією, декларував подальше змен­шення регулювання сімейних відно­син засобами права та посилення ролі моральних засад у сімейному житті, то чинний Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. № 2947- ІІІ (далі - СК України) поширює сферу правого впливу й на ті відно­сини, які передують виникненню шлюбу (інститут заручин). Однак протягом дії Кодексу про шлюб та сім’ю, прийнятого за радянських ча­сів, виникала необхідність внесення змін до нього, враховуючи вимоги часу.

Так, до Кодексу увійшли нові норми, що регламентували укладан­ня шлюбного контракту, і вилучено норми, якими встановлювались іде­ологічні основи регулювання шлюб­них відносин.

СК України значною мірою продовжує традиції сімейного зако­нодавства, закладені в радянські ча­си та в період розвитку України як незалежної держави. Не зазнав змін принцип виникнення шлюбних пра­вовідносин - такі відносини вини­кають лише після державної реєст­рації шлюбу. Збережено положення щодо невизнання державою шлюбів, укладених у порядку, що відрізня­ється від порядку, передбаченого законодавством, при цьому особи не позбавляються права на захист осо-

Список літератури1. Конституція України. - 28

Ради України. — 1996. — № 30. — Ст.

бистих прав та свобод. Але характе­рною особливістю СК України є йо­го спрямованість на регулювання саме майнової сторони шлюбних та сімейних правовідносин.

Сімейний кодекс України міс­тить низку правових конструкцій, пов’язаних з укладанням та припи­ненням шлюбу, які були невідомі сімейному законодавству, що діяло до 1 січня 2004 р. Зокрема, окремі положення СК України присвячені біологічному захисту шлюбу. Вста­новлюється обов’язок для осіб, які подали заяви про реєстрацію шлюбу, повідомити один одного про стан свого здоров’я (ст. 30). СК України серед умов для укладання шлюбу не визначає взаємну обізнаність чоло­віка та жінки, що мають намір одру­житися, про стан здоров’я один од­ного, але пов’язує з недотриманням цього порядку настання певних нас­лідків. Так, приховання тяжкої хво­роби, а також хвороби, небезпечної для другого з подружжя, їхніх наща­дків, може бути підставою для ви­знання шлюбу недійсним (ч. 5 ст. 30 СК України).

Таким чином, встановлюється правовий механізм запобігання ук­ладання соціально небажаних шлю­бів, а також забезпечення принципу добровільності шлюбного союзу. Адже обізнаність про наявність у партнера тяжких хвороб, що можуть поставити під загрозу повноцінність майбутньої сім’ї, а також життя та здоров’я другого партнера, може суттєво вплинути на формування його волі при укладанні шлюбу.

червня 1996 року // Відомості Верховної 141.

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

37

2. Цивільний кодекс України. від 16 січня 2003 року // Офіційний вісник України. - 2003. - №11. - Ст. 461.

3. Сімейний кодекс України від 10.01.2002. № 2947-Ш // Відомості Верховної Ради, 2002, № 21-22, ст.135.

4. Цивільний процесуальний кодекс України № 1618-ІУ від18.03.2004р. // Відомості Верховної Ради, 2004, N 40-41, 42, ст.492

5. Сімейне виховання в Україні: шляхи вдосконалення в аспекті запобігання злочинності неповнолітніх / І. Васильківська // Право України. — 2000. — N 4. — С. 99-102.

6. Закон України Про податок з доходів фізичних осіб № 889-ІУ від 22.05.2003. // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 37, ст.308

7. Сімейне законодавство України: Посіб. / З.В. Ромовська, Ю.В. Черняк; Акад. адвокатури України, Шк. адвокат. підготов. — К.: Прецедент, 2006. — 96 с.

8. Сімейне право України у схемах: Навч. посіб. / В.І. Бобрик, В.П. Мироненко, Н.В. Павловська, С.А. Пилипенко. — К.: Атіка, 2005. — 160 с. — Бібліогр.: с. 154-158.

9. Сімейне право України: Навч. посіб. для дистанц. навч. / О.С. Мазур; Відкритий міжнар. ун-т розв. людини "Україна". — К.: Ун-т "Україна", 2005. — 116 с.

10. Сімейне право України: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Ю.С. Червоний, О.В. Калітенко, Г.С. Волосатий, В.І. Труба. — К.: Істина, 2004. — 400 с.

11. Сімейне право України: Підруч. для студ. юрид. вузів і ф-тів / Т.О. Ариванюк, І.А. Бірюков, В.С. Гопанчук, О.В. Дзера, І.О. Дзера, Ю.О. Заіка, В.М. Співак. — К.: Істина, 2008. — 299 с.

Сімейне право. Нотаріат. Адвокатура. Суд: Наук.-практ. посіб.: у 2 кн. з інформ.

Біда Ю.Б.,учениця 10 класу Бродівська гімназія імені Івана Труша

ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ

Згідно з ст.1 Конституції лю­дина, її здоров’я і життя,честь і гід­ність визнаються в Україні найви­щою соціальною цінністю. Кожна людина має право на достатній рі­вень життя. Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист. Пенсії, інші види соціальних виплат мають забезпечувати рівень життя, який є не нижчим прожиткового мі­німуму, що встановлений законом.

Проте, навіть після неодноразового реформування соціальної сфери в Україні і зараз існують важливі проблеми соціального забезпечення. Виходячи з цілої низки сучасних проблем соціального захисту, голов­ною метою соціальної політики є забезпечення гідного рівня життя як працюючого, так і непрацюючого населення.

Однією з найгостріших про­блем є пенсійне забезпечення, адже

38ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

теперішня пенсійна система України не може забезпечити достатній рі­вень життя. Закон України « Про пе­нсійне забезпечення» від 5 листопа­да 1991р. гарантує всім непрацезда­тним громадянам України право на матеріальне забезпечення. До дер­жавних пенсій належать 1)трудові

на 1 січня 2014 року становить 1494,05 грн.

Мал.1 «Розмір мінімальної пе­нсії за віком(грн.)»

Малю2 «Середній розмір міся­чної пенсії в Львівській області з 1996 по 2014 рік за категоріями: за віком,за інвалідністю,у разі втрати

Розмір мінімальної пенси за віком (грн.)

35U 3W359350

2 'J

2CU

1 5 U

100 92 =Г547.3

1 січня 2003 1 СІЧНЯ 2004 1 січня 2005 1 січня 2006 1 квітня 2006 1 жовтня 2006эо ку рО-.у року року -л'

пенсії за віком; по інвалідності; у разі втрати годувальника; за вислугу р о ^ ^ ^ о щ а ^ н і пенсії, замінені на державні соціальні допомоги (пен­сійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби; соціальний за­хист громадян, які постраждали вна­слідок Чорнобильської катастро- фи;основні компенсації та пільги громадянам, віднесених до категорії 1,2,3,4;пенсії особам, віднесеним до категорії 1,2,3,4; щомісячна компен­сація сім’ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастро­фи; державна допомога сім’ям з дітьми).

Останніми роками відбува­ються позитивні зрушення у сфері пенсійного забезпечення (мал.1, мал.2) Середній розмір пенсії станом

годувальника»Та,незважаючи на зрушення в

здійсненні пенсійної реформи, певні невідкладні проблеми потребують свого вирішення.

Дослідженням з питань розро­бки теорії соціального захисту насе­лення та удосконалення практичної діяльності держави в цьому напрямі присвятили свої праці вітчизняні та зарубіжні науковці та фахівці, зок­рема А. Александрова, А. Базилюк, Н. Борецька, Л. Вернигора, Д. Г алла- гер, Б. Зайчук, І. Калачова, М. Крав­ченко, Е. Лібанова, М. Ліборакіна, Б. Надточій, Н. Новиков, В. Скуратів- ський, Й. Хендшель, Ю. Шклярсь- кий, В. Якимець та ін. Незважаючи на досить широке коло розглянутих теоретичних та практичних питань, актуальним залишається визначення

39ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

на регіональному рівні стратегічних напрямів реформування системи со­ціального захисту населення, які мають базуватися на світовому дос­віді формування та розвитку системи соціального захисту населення з огляду на можливості його адаптації до умов нашої держави. Саме із цим зумовлюється актуальність статті.

Було розроблено Стратегією розвитку пенсійної системи і затвер­джено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15.12.2006 р. № 525-р. зокрема потрібно створи­

ти рівні можливості для пенсійного забезпечення громадян незалежно від сфери їх зайнятості та виду дія­льності; усунути диспропорції у ро­змірах пенсій; удосконалити поря­док обчислення розмірів пенсії від­повідно до тривалості страхового стажу та механізм індексації пенсії та їх підвищення відповідно до зрос­тання середньої заробітної плати. Отже, коли ці реформи будуть здій­сненні, проблем соціального захисту значно поменшає.

Література:Петров П. П. Реалізація конституційних прав молоді в Україні / П. П. Пе­

тров. - Харків: Цвіт, 2012. - С. 12.

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

40

Божик А. В., учениця 11 класу Чернівецької гімназії № 1

РОЛЬ ОСНОВНИХ ПРИНЦИПІВ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА В ЗБЕРЕЖЕННІ СУВЕРЕНІТЕТУ ДЕРЖАВИ

Суверенітет в сучасному світі є дуже важливою і дуже спірною ка­тегорією. Розроблені теорією пра­вової та політичної науки положення не стикуються з реаліями, що відбу­ваються. Виникає необхідність, по- перше, виробити якесь універсальне розуміння категорії «суверенітет», а по-друге, визначити роль основних принципів міжнародного права в збереженні суверенітету держави. Особливо актуальним це питання видається зараз, коли існує реальна загроза суверенітету України та ви­никають проблеми з виконанням міжнародно-правових договорів та норм з боку інших держав.

«Суверенітет» - це юри­дичне поняття, що відображає най­більш загальні юридичні властивос­ті, притаманні державі. Юридичні ознаки суверенітету (верховенство і незалежність) виражають особливо­сті будь-якої держави, які проявля­ються в реальних суспільних відно­синах. Держава існує як реальна си­ла, здатна здійснювати верховну владу на своїй території і виступати в якості суверенної незалежної орга­нізації у міжнародних відносинах. Майже всі автори, що досліджували цю проблематику, вказують, що ознаками суверенітету є його єд­ність, неподільність і невідчужува­ність. Єдність суверенітету полягає в тому, що в державі може бути одна суверенна влада, яку здійснює вся система державних органів. Тому, всілякі спроби самопроголошення

суверенітету територіями в межах однієї країни є неправомірними. Не­подільність суверенітету полягає в тому, що державній владі, яка діє на території певної країни, належить вся повнота суверенітету. Несуве- ренні утворення не можна назвати державами (наприклад, колонії, про­текторати тощо). Не є суверенними державами і автономні утворення, які наділені окремими суверенними правами і тому набувають певних ознак державності.

Як відомо, державний сувере­нітет не допускає створення жорст­ких міжнародно-правових конструк­цій, у яких державі не залишалось б місця для вільного розсуду, тому що це обмежувало б суверенітет. Але, одночасно, не можуть бути ефектив­ними правові норми, котрі взагалі не створюють будь-яких правил пове­дінки. Саме тому, світове спів­товариство сформулювало низку норм міжнародного права, яким на­дано особливого статусу основних (загальновизнаних) принципів.

Основні принципи є універ­сальними нормами міжнародного права, їх відрізняє незаперечність і загальна обов’язковість; супереч­ність їм інших норм міжнародного права робить останні недійсними. Обов’язкової сили нормам міжнаро­дного права надає авторитет цих норм та універсальна угода держав, яка втілюється у принципі - «pacta servanda stint» - «договорів треба додержуватись», - який, власне, і є

41ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

одним із основних принципів між­народного права [3, а139].

Поняття основних принципів (основоположних начал) міжнарод­ного права не має і, мабуть, вони не можуть мати нормативного визна­чення. Як правило, перелік основних принципів співвідносять зі Статутом Організації Об’єднаних Націй. Але, слід визнати, що формування основ­них принципів походить від більш раннього періоду. Згадують, напри­клад, п.3 ст.38 Статуту Постійної Палати міжнародного правосуддя, яка давала право під час розгляду справ застосовувати «загальні прин­ципи права, які визнаються цивілізо­ваними націями» [4, а241]. Основні принципи з’явилися у міжнародному спілкуванні як норми звичаєвого права, їх кодифікація почалася з прийняттям Статуту ООН, в ст. 2 якого були сформульовані такі осно­вні принципи: 1) суверенна рівність всіх держав; 2) сумлінне виконання взятих на себе зобов’язань; 3) вирі­шення міжнародних спорів мирними засобами, щоб не наражати на небе­зпеку міжнародний мир, безпеку і справедливість; 4) відмова від засто­сування сили або загрози силою; 5) територіальна недоторканість і полі­тична незалежність; 6) рівноправ­ність і самовизначення народів; 7) повага прав людини і основних сво­бод. Основні принципи пізніше були більш повно сформульовані в Де­кларації про принципи міжнародно­го права стосовно дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту Організації Об’єднаних Націй від 24 жовтня 1970 року (часто її скорочено нази­вають Декларацією про основні принципи міжнародного права).

Всього в ній сформульовано сім принципів.

У Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі, прийнятому 1 серпня 1975 року, де також перелічені основні принципи, котрими держави-учасниці мають керуватися у взаємовідносинах, їх десять:

1) Принцип незастосування сили або загрози силою. Кожна дер­жава в своїх міжнародних відноси­нах зобов’язана утримуватися від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканості чи політичної незалежності будь- якої держави, так і в який-небудь інший спосіб, що несумісний з ціля­ми ООН.

2) Принцип мирного вирішен­ня міжнародних спорів. Кожна дер­жава вирішує свої міжнародні спори з іншими державами таким чином, щоб не наражати міжнародний мир, безпеку і справедливість на загрозу.

3) Принцип невтручання у внутрішню компетенцію будь-якої держави. Жодна держава не має пра­ва втручатися у внутрішню боротьбу в іншій державі. Застосування сили для позбавлення народів форми їх­нього національного існування є по­рушенням їхніх невід’ємних прав і принципу невтручання.

4) Принцип співробітництва держав. Це співробітництво здійс­нюється у сфері підтримки міжнаро­дного миру і безпеки, загальної по­ваги і дотримання прав людини, ос­новних свобод для всіх і ліквідації всіх форм расової дискримінації, всіх форм релігійної нетерпимості; сприяє прогресу в галузі культури і освіти.

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

42

5) Принцип рівноправності і самовизначення народів. Існування цього принципу дає народам право вільно визначати, без втручання ззо­вні, свій політичний статус і здійс­нювати свій економічний, соціаль­ний і культурний розвиток, і кожна держава зобов’язана поважати це право відповідно до положень Ста­туту ООН.

6) Принцип суверенної рівнос­ті держав. Всі держави користують­ся суверенною рівністю. Поняття суверенної рівності складається, зо­крема, з таких елементів: а) всі дер­жави юридично рівні; б) кожна дер­жава користується правами, прита­манними повному суверенітету; в) кожна держава має поважати право- суб’єктність інших держав; г) тери­торіальна цілісність і політична не­залежність держав недоторкані; д) кожна держава має право вільно обирати і розвивати свої політичні, соціальні, економічні і культурні си­стеми; е) кожна держава зобов’язана виконувати повністю і сумлінно свої міжнародні зобов’язання і жити в злагоді з іншими народами.

7) Принцип сумлінного вико­нання зобов’язань, прийнятих відпо­відно до Статуту ООН.

8) Принцип непорушності ко­рдонів. Держави-учасниці заявили, що розглядають як нерушимі всі ко­рдони кожної з них, як і кордони всіх держав у Європі, і будуть утри­муватися від будь-яких зазіхань на ці кордони.

9) Принцип поваги прав люди­ни і основних свобод, включаючи свободу думки, совісті, релігії і пе­реконання.

10) Принцип територіальної цілісності держав. Відповідно до

цього принципу всі держави зо­бов’язуються поважати територіаль­ну цілісність кожної з держав- учасниць.

Більшість загальновизнаних принципів і норм було закріплено в Статуті ООН, в Декларації про принципи міжнародного права 1970 року і в Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975 року. Основні принципи посі­дають важливе місце в системі норм міжнародного права. Вони мають вищу нормативну силу. Про них можна говорити як про «сукупність обов’язкових норм, які роблять не­дійсними всі суперечні їм норми як звичаєвого, так і договірного права» [5, а135]. Головною особливістю загальновизнаних принципів міжна­родного права є відсутність санкції. Тому вибір способів і форм відпові­дальності суб’єктів міжнародного права у випадку порушення принци­пів залежить насамперед від міжна­родного співтовариства. За однако­вих обставин форми відповідальнос­ті можуть бути різними.

Загальновизнані принципи міжнародного права, будучи загаль­ними й найбільш важливими прави­лами поведінки в сфері міжнародних відносин, створюють основу (фун­дамент) міжнародного правопорядку і міжнародної законності. Принципи є основними правилами поведінки держав, провідними началами, з якими мають рахуватися всі держави і які виражають правосвідомість усього людства [5, а75].

Отже, найбільш загальним відбиттям сучасної практики міжна­родних відносин є основні принци­пи; вони відрізняються універсальні-

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

43

стю і є критерієм законності всієї системи міжнародно-правових норм.

В якості висновків необхідно позначити наступні моменти:

Суверенітет є складне політи- ко-правове явище, політична і пра­вова сторони якого єдині, тому не­обхідно запропонувати загальне йо­го визначення. Суверенітет - це не­обхідна ознака держави, що полягає в можливості носія верховної влади самостійно визначати свою волю і реалізовувати її без зовнішніх обме­жень, що має реальне вираження в правових нормах і в системі органів влади. Збереження суверенітету не­можливе без чіткого дотримання норм міжнародного права. Основ­ні принципи міжнародного права є гарантією державного суверенітету і направлені на його збереження. Мо­жна зробити висновок, що неухиль­не дотримання основних принципів міжнародного права і є гарантією суверенітету окремих держав, а та­кож слід визнати те, що загальнови­знані принципи міжнародного права є юридичною підставою для захисту прав людини у масштабі усієї світо­вої цивілізації. Ця функція в наш час вважається найголовнішою [5, а88]. В Україні визнається пріоритет міжнародного права над національ­ним, що випливає з Декларації про державній суверенітет України, Конституції України, Закону Украї-

ни «Про міжнародні договори Укра­їни», закону «Про громадянство», Цивільного та Сімейного кодексів, підтверджується фактом її входжен­ня до Ради Європи. Відповідно до п.2 ст.17 Закону України «Про між­народні договори України» при роз­біжності правил міжнародного дого­вору України з правилами її внутрі­шньодержавного законодавства ма­ють застосовуватися правила міжна­родного договору [2, а343]. Вра­ховуючи ознаки та функції, до зага­льнолюдських принципів права мо­жемо віднести такі принципи, як принцип юридичної (формальної) рівності, принцип демократизму, принцип справедливості та принцип поваги і захисту основних прав лю­дини. Вони є надбанням правової культури людства і сприйняті біль­шістю національних правових сис­тем.

Отже, загальнолюдські міжна­родні принципи права - це зафіксо­вані у праві його універсальні нор­мативні засади, які напрацьовані людством як глобальною цивіліза- ційною системою, об’єктивно зумо­влені потребами і рівнем розвитку людської цивілізації та втілюють її найкращі здобутки у правовій сфері, визначають сутність і спрямованість правового регулювання і придатні до застосування у будь-якій системі права.

Література:1. Butler W. Regional and Sectional Diversities in International Law // Interna­

tional Law: Teaching and Practice. - London, 1982, c.49.2. Кельман М.С., Загальна теорія держави і права / М.С. Кельман, О.Г.

Мурашин - К.: Кондор, 2006.3. Курс международного права: В 6 т. - Т.2: Основные принципы между­

народного права. - М.: Наука, 1967.4. Лукашук И.И. Нормы международного права в международной норма­

тивной системе / И.И. Лукашук. - М.: Спарк, 1997, с.89.

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

44

5.Черкес М.Ю. Міжнародне право / За ред., М.Ю. Черкес - К.: «Знання». - 2004.

Борохович О. Г., учениця 10-Б класу Г імназія ім.Т.Г шевченка

ПРАВО І ЗАКОН

На мою думку, потрібно з'ясувати взаємозв'зок таких понять як "право'' і "закон". Для початку по­трібно розтлумачити їх.

Право-це форма регулювання поведінки людей, сукупність юри­дичних норм, які встановлюють- сядержавною владою і виражають інтереси людей. Я з'ясувала, що пра­во складається з юридичних норм, які існують систематизовано. Для того, щоб юридична норма вступила в дію і сталавідомою суспільствупо- трібні носії. Такими носіями висту­пають джерела права. Джерела права -це витоки з яких ми отримуємо ін­формацію про зміст норм. Основним джерелом права в Україні є норма­тивно-правовий акт,який в свою чер­гу поділяється на закон і підзакон- ний акт. Закон-це нормативно пра­вовий акт, який має найвищу юри­дичну силу,приймається в особли­вому порядку.З цього слідує ,що за­кон є найважливішою складовою права .А саме право базується на за- конах.Україна -це держава в якій міжнародне право домінує над внут­рішньодержавним, тобто закони, які приймаються у нашій країні не мо­жуть суперечити міжнародним дого­ворам. Затверджуючи закони "Кон­ституції України", ми повинні пере­вірити на предмет його відповідності міжнародним договорам, а закони в свою чергу превіряти на відповід­ність із Конституцією. Отже суть проблеми права і закону сутот прак­

тична, адже деякі закони ,які прий­маються не є правовими .

За для усунення розбіжностей, протиріч та систематизіції нормати­вно -правових актів існуть різні спо­собі їх упорядкування. Одним з найефективніших способів система­тизації є кодифікація. Вона змінює структуру, усуває протиріччя і об'­єднує. Якщо навіть цей спосіб упо- ряжкування не усуває прогалин,то можливі інші способи усунення про­галин в праві.

Прогалина в праві-це відсут­ність норм права, яка регулює суспі­льні відносини, які практично мо­жуть відбутися у житті суспільства.

Я хочу дослідити прогалини в праві на прикладі кримінального права. Наприклад: жінка зловживає алкоголем, наркотичними засобами, нехтує всіма правилами привагітно- сті, що призводить до смерті або ка­ліцтва дитини. У ККУ є стаття зако­ну № 115, у розділі 2 "Злочини про­ти життя та здоров'я особи", але під- пункуту що розглядає саме цю ситу­ацію немає.Є декілька способів усу­нення цієї прогалини. Найефектив­ніший спосіб -це введення нового підпункту №15 до вищевказаної статті. На мою думку це може ви­глядати так:

"Умисне зловживанны нарко­тичних зачобів, алкоголя, нехтуван­ня усіх правилЮщо призвели до смерті дитини або її каліцтва"

Це може підпунуктом №115, розділу 2 ККУ.

45ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

На жаль, такий шлях дуже складний, тому зазвичай прогалини праві усувають іншими.

А). Аналогія закону-це засто­сування, що використовуються для урегулюання злочину (проступку) іншими аналогічним законом. Нашу ситуацію можна вирішити, викорис­товуючи аналогію за статею 117 "Умисне вбивство матір'ю своєї но-

вонародженої дитини під час пологів абаов відразу після пологів"

Б). Аналогія права-вирішення справи на основі загальних ідей і принципів права.

Та на жаль аналогію права і закону неможливо використовувати у кримінальному праві, а саме в цій галузі наявна велика кількість про­галин, які можна швидковиявити на практиці і складно усунути.

Список використаних джерел:1 ).Шр: //ua-referat.com/Право_і_закон_Проблеми_їх_співвідношення2) .Кримінальний кодекс України(Чинне законодавство зі змінами та доповнен­нями станом на 6 травня 2014 року)Київ 2014.3) .Загальна теорія Держави і Права(За редакцією академіка АПрН України ,доктора юридичних наук,професора В.В .Копєйчикова)Київ ЮРінком 1997 (глава 15,стр 173),(глава16,стр186)4) .Правознавство (За редакцією Михайла настюка )Львів Видавництво "Світ"1994 (розділ1,стр.18)

Бучко Н.В., учениця 9 класуУжгородської загальноосвітньої школи І-ІІІ с. №20 - ліцею «Лідер»

ГРОМАДЯНСЬКА НЕПОКОРА ЯК ОДНА З ФОРМ БЕЗПОСЕРЕДНЬОЇ ДЕМОКРАТІЇ

Перший відомий випадок гро­мадянської непокори («désobéissance civile») зафіксовано у США стосовно права приймати в себе гостей. Це сталося 1657 року Тоді поняття “громадянської непокори” ще не іс­нувало.

Завданнями цієї статті є з'ясу­вати, яке значення має явище грома­дянської непокори для процесу ста­новлення громадянського суспільст­ва в Україні. Показати, що прояв громадянської непокори є реалізаці­єю прав людини. Актуальність дос­лідження зумовлена і досі триваю­чим процесом становлення в Україні громадянського суспільства, а також необхідністю вивчення проявів гро­

мадянської прямої дії, що свідчить про поступове перетворення україн­ського народу з об'єкта державної влади на повноцінний суб'єкт влади. Також, що є вагомим фактором - прояв вищезазначеного явища в ба­гатьох державах, як дієвого впливу на владу.

Громадянська непокора ґрун­тується на переконанні, що дотри­мання законів вимагає відповідаль­ності від громадянина, і тому він не­се свою частку відповідальності за несправедливість, коли дотримуєть­ся несправедливих законів. Пасивна згода робить нас відповідальними, адже ми відповідаємо не лише за свої дії, але й за те, що робиться з

46ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

нашого дозволу. Дуже часто пред­ставники влади вважають, що, якщо громадяни мовчать, це означає, що у такий спосіб вони підтримують по­літичний курс влади. Хто мовчить — той погоджується; хто платить — той схвалює.

Серед вітчизняних дослідни­ків, які так чи інакше вивчають цю тему, слід назвати прізвища науков­ців В. Д. Бабкіна, А. Колодій, П. Ф. Мартиненка, Ю. С. Шемшученка, А. Ткачука, М. О. Паламарчука, В. Ре- чицького, С. Ковтуна, М. Тура., та­кож праці Ханни Арендт, Еріха Фрома, Махатми Ганді, Мартіна Лютера Кінга, Джона Ролза, Марека Новіцького, Майкла Рендла, Джин Шарп (виданий українською), Д. Ко­ена та інших

Давня і нова історія знає чима­ло випадків, коли люди страждали через свої політичні, релігійні, куль­турні переконання. Багато хто з та­ких осіб залишився невідомим, імена багатьох, навпаки, стали легендою. Наприклад, перші християни, об­стоюючи свої переконання, здійсни­ли чимало актів громадянської непо­кори, прагнучи примирити сучасне їм суспільство з їхніми переконан­нями. І все ж сучасну теорію грома­дянської непокори започатковує американець Генрі Торо, який 1846 року був заарештований за відмову платити виборчий податок на тій пі­дставі, що держава, на його думку, підтримувала інститут рабства.

Найяскравішим прикладом не­насильницької боротьби є діяльність індійського юриста Мохандаса Ган- ді. Завдяки цій людині ідеологія і практика громадянської непокори набула масового характеру. «Нена- сильство - зброя сильних. У слабких

це з легкістю може бути лицемірст­вом», - писав він [1].

Сучасний світ, особливо події в Україні - яскравий приклад прояву громадянської непокори. ЇЇ у свої зверненнях часто-густо згадують політики[3,6], прокотилися подібні акції і по світу[5].

Якщо поставити за мету знай­ти, як з точки зору українського пра­ва регламентується поняття грома­дянської непокори, провести пошук у нормативно - правовій базі законо­давства, то побачимо, що в Україні такого поняття не існує. Громадян­ська непокора перетинається з яви­щами з політичного життя соціуму - наприклад, з таким атрибутом демо­кратичного суспільства як громадян­ські права і свободи.

Громадянська непокора - одна з форм безпосередньої демократії, яка реалізується відповідно до демо­кратичних конституції на основі права громадян проводити мирні ма­сові заходи та акції (збори, мітинги, демонстрації, маніфестації, походи, страйки тощо). Можливі й інші більш радикальні форми реалізації цього права, неконституційними ме­тодами - повстання та революції. Як правило, термін «громадянська не­покора» вживається на означення свідомого виявлення непослуху пе­ред законом з причин релігійного, етичного чи політичного характеру. У вужчому сенсі громадянська не­покора означає порушення закону, який є сам по собі несправедливим. Але цей термін використовується також і для позначення протесту, що включає порушення закону як супу­тній акт протистояння конкретній політиці чи справляння тиску задля

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

47

иииивиРиГиІши

запровадження політичних реформ[4].

Не дивлячись на те, що в усіх радянських конституціях була стат­тя, в якій гарантувалася свобода збо­рів, мітингів, походів і демонстрацій [7- 8], її реалізація зводилася до жо­рстко урегульованих парадних захо­дів [1]. Радянський режим не визна­вав право на протест і розглядав уч­асть громадян в будь-яких акціях, спрямованих хоча б частково проти публічної влади, як правопорушен­ня, за яке передбачалася як консти­туційна відповідальність (позбав­лення громадянства), так і криміна­льна. Як за зараз демонструє влада РФ.

В Конституції України відсут­ня норма, яка б закріплювала право громадянської непокори, хоча як за­свідчують події останніх років дане право потребує свого конституцій­ного регулювання.

Крім цього, в Основному За­коні нашої держави передбачені фо­рми реалізації цього права. Це, зок­рема, ст. 39 Конституції, яка надає громадянам право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про прове­дення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, та ст. 44, яка закріплює за громадянами право на страйк для захисту своїх економі­чних та соціальних інтересів. Якщо право на страйк знайшло свою конк­ретизацію у спеціальному законі (Закон України «Про порядок вирі­шення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 3 березня 1998 р.), то право на мирні збори на сьогод­нішній день є законодавчо не врегу­льоване.

Однак, забезпечення права громадянської непокори залежить не лише від його законодавчого регу­лювання, але й від рівня правової та політичної культури як представни­ків органів державної влади так і простих громадян.

Право на громадянський опір тісно пов'язане з природними права­ми людини - правом на життя, на свободу світогляду та віросповідан­ня, на свободу думки та слова і т. д., оскільки є одночасно і невід'ємним правом людини і гарантією захисту цих прав. Акції громадянської непо­кори в демократичних суспільствах спрямовані перш за все на захист особистих та колективних прав, які час від часу можуть зазнавати пев­них утисків з боку публічної влади.

Отже, прихильники громадян­ської непокори не прагнуть підірва­ти основи демократії. На їхню дум­ку, акції громадянської непокори мають на меті протистояння законо­ві, який вони вважають несправед­ливим, щоб його скасувати або змі­нити. Саме у такий спосіб розумів цей термін і Мартін Лютер Кінг, який залишається найяскравішим послідовником принципів громадян­ської непокори у новітній історії. Ми завжди читатимемо й перечитувати­мемо один із його найвідоміших те­кстів на цю тему — лист, написаний ним у 1963 р. у в’язниці міста Бірмі­нгема. Для нього громадянська не­покора передбачала дотримання за­кону і ґрунтувалася на бажанні роз­будовувати демократію. Одного разу він сказав своєму другові Лоуренсу Бенету: «Я вважаю, що людина, яка порушує закон, оскільки її совість вказує їй, що він несправедливий, яка з готовністю приймає покарання

48ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

і яка залишається у в’язниці, щоб вді приклад якнайглибшої поваги до пробудити у суспільства сором через закону» [5]. цю несправедливість, подає наспра-

Література1. Галактіонова І. В. Громадянська непокора як явище в контексті політич­ної культури суспільства [Електронний ресурс]. - Режим досту- пv:http://enpuir■npu■edu■ua/bitstream/123456789/3166/1/Galaktionova■pdf2. Гонконзький рух «Займемо центр» [Електронний ресурс]. - Режим досту­пу http://www.spilnasprava.com/wp/?p=1113. Звернення Президента України Петра Порошенка. Сайт «Урядовийкур’єр» [Електронний ресурс]. - Режим досту-пv:http://ukurier■gov■ua/uk/articles/zvemennva-prezidenta-ukravini-petra-02 07 14/4. Новіцькі Марек. Фрагмент лекції «Правова держава» [в:] Сергій Буров.Особа і місцева громада. Проект факультативного курсу для 9-го классу [Елек­тронний ресурс]. - Режим доступу:http://www.khpg.org/index.php?id=10708229205. Спільна справа. Офіційний сайт. [Електронний ресурс]. - Режим доступу http://www.spilnasprava.com/wp/?p=1116. Тимошенко Юлія. Я починаю акцію непокори [Електронний ресурс]. - Режим достvпv:http://glavnoe■ua/articles/a80237. Торо Г.Д. О долге гражданского неповиновения // Торо Г.Д. Уолден, или жизнь в лесу.- М.: Наука, 1978 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: // www.philosophy.ru / library / vopros / Thoreau.html.8. Тур М. Демократична легітимність і громадянська непокора: теоретичні контури [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: //www.democracy.kiev.ua / publications / collection / conference_2006 / section_9 / Tur.pdf.

Веремчук О. А., 11-А класМиколаївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 34

КІБЕРЗЛОЧИННІСТЬСучасний світ практично не­

можливо уявити без нових інформа­ційних технологій, в основі яких ле­жить широке використання комп'ю­терної техніки та новітніх засобів комунікацій. Сьогодні комп'ютери впроваджуються в різноманітні га­лузі людської діяльності. Національ­на економіка та інфраструктура будь-якої країни тісно пов'язані з сучасними комп'ютерними техноло­гіями. Значно зросла кількість Інте- рнет користувачів, адже підключен­ня до глобальної мережі стало дос­

тупним та зручним. Як і в реальному світі, так і в віртуальному, де панує комп’ютерна інформація, трапля­ються злочини (кіберзлочини). Ви­никає небезпека несанкціонованого втручання в приватне життя грома­дян, шахрайство, розповсюдження вірусів, злому паролів, крадіжки кредитних карток та розповсюджен­ня протизаконної інформації (від на­клепу до матеріалів порнографічно­го змісту). На сьогодні комп'ютерні злочини - це одна з найдинамічні- ших груп суспільно небезпечних по-

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

49

Ds Legs Ререцйасягань. Відповідно до оцінок експер­тів, кіберзлочинність здатна нанести збитки, які можна порівняти з обся­гом крадіжки виробів мистецтва у всьому світі, а також з доходами від протизаконного обігу наркотиків та зброї [7 ст.1]. Все це свідчить про актуальність вивчення поняття кібе- рзлочинності, її схем, негативних наслідків та способів боротьби з нею.

Питанням кіберзлочинності займаються такі зарубіжні та україн­ські вчені як: Голубєв В.А., Волчи- нська Е., Баурин Ю.М., Дашян М.С., Дешамп С., Кохутов М.М., Марков А.С., Юрасов А.В. та ін.

Кіберзлочини - це суспільно- небезпечні діяння, які так чи інакше пов’язані з кіберпростором та комп’ютерною інформацією, що мо­делюється комп’ютерами. З точки зору кримінального права України до кіберзлочинів відносяться тільки злочини, передбачені розділом XVI Кримінального Кодексу України «Злочини в сфері використання еле­ктронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж елект­розв’язку», а в рамках криміналісти­ки доцільно включити до даного по­няття інші злочини, для скоєння яких застосовується комп’ютер та використовується Інтернет [3].

Кіберзлочини характеризу­ються наступними особливостями: високим збитком навіть від одинич­ного злочину, високою латентністю (прихованістю, невидимістю), скла­дністю їх виявлення та розслідуван­ня, складністю доказу в суді подіб­них справ, транснаціональною скла­довою в основному з використанням інформаційної мережі Інтернет [3].

Першою причиною розвитку кіберзлочинності, як і будь-якого бізнесу, є прибутковість, - вона не­ймовірно прибуткова. Друга причи­на росту кіберзлочинності як бізнесу - те, що успіх справи не пов'язаний з великим ризиком. У реальному світі психологічний аспект злочину при­пускає наявність деяких аспектів стримування. У віртуальному світі злочинці не можуть бачити своїх жертв, будь то окремі люди або цілі організації, які вони вибрали для атаки. Грабувати тих, кого ти не ба­чиш набагато легше [3].

У кожного покоління злочин­ців свої інструменти. Компанія Trend Micro опублікувала рейтинг десяти найбільш суттєвих кіберзлочинів за 2012 p. [5], це: фальшиві рахунки на оплату із Інтернет-магазину; фаль­шиві повідомлення про доставку то­вару; фішинг - заволодіння платіж­них особистих даних користувачів шляхом обману та шахрайське їх ви­користання, яке пов'язане з елект­ронною комерцією; крадіжка особи­стих даних через фальшиве анкету­вання; компрометування популярних веб-сайтів; відправлення результатів пошукових запитів (користувачам розсилаються посилання на веб- сайти при використанні яких комп'­ютер отримає вірус, що призводить до значних збитків); вірусна рекла­ма; небезпечні привітальні листівки; підроблені сайти благодійних фон­дів; шахрайство на розпродажах

Також злочинці використову­ють такі схеми кіберзлочинності:

1. Інтернет - кардинг - крадіжка коштів з пластикових кар­ток в Інтернеті;

2. Несправжні Інтернет- аукиіони;

50ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

Ds Legs Ререцйа3. Ш ахрайство з банківсь­

кими кредитами;4. Пошук та використання

«розривів» (похибок) в програмах для зараження комп'ютера вірусами;

5. К іберсквот т инг - вид шахрайства, який пов'язаний з вику­пом та реєстрацією, як правило ма­совою, доменних імен для їх по­дальшого перепродажу за значно завищеними цінами;

6. Крадіж ка послуг. Н а­приклад, фоунфрейкинг, тобто ви­користання комп'ютера для проник­нення в комунікаційну телефонну систему та незаконне використання послуг з надання міжнародного те­лефонного зв'язку. А бо «s ta ff fraud.» - створення нелегальних копій «двійників» мобільних телефонів.

7. Викладення у електрон­них ЗМІ неправдивих новин.

Із розвитком комп'ютерних технологій кількість таких схем зро­стає, як і число охочих ці способи випробувати. Дії хакерів орієнтовані на отримання довгострокового до­ходу. Причому вони не мають якихось певних переваг, на кого направляти свої атаки. У підсумку в групі ризику опиняються абсолютно всі компанії та звичайні громадяни.

З розвитком інформаційних технологій проблема кіберзлочинно- сті загострилася й в Україні. Крім загальної високої латентності таких злочинів в нашій державі це зумов­лене також рядом об’єктивних та суб’єктивних причин, таких як висо­кий рівень безробіття серед досить освіченого молодого населення, ни­зький рівень обізнаності про загрози використання комп'ютерів і низький рівень інформаційної безпеки, недо­віра до правоохоронних органів з

боку потерпілих структур, вкрай ни­зький рівень підготовки правоохо­ронних структур по відношенню до значно вищої кваліфікації правопо­рушників, прояви нездорової конку­ренції між спецпідрозділами різних відомств [1 ст.5].

В Україні кіберзлочинність ре­гулюють такі нормативно-правові акти: Конвенція про Кіберзлочин­ність (дата підписання: 23.11.2001), Закон України „Про ратифікацію Конвенції про кіберзлочинність ” (дата ратифікації: 07.09.2005, дата набрання чинності: 01.07.2006),Кримінальний Кодекс України. Сьо­годні особливої актуальності набу­ває внесення значущих змін і допов­нень до чинного законодавства і ві­домчих нормативних актів. Пріори­тетним напрямком є також органі­зація взаємодії та координація зу­силь правоохоронних органів, спец­служб, судової системи, забезпечен­ня їх необхідною матеріально- технічною базою. Проблема профі­лактики і стримування кіберзлочин- ності в Україні - це комплексна про­блема.

В усьому світі для протисто­яння кібершахраям розробляються стратегії безпеки, створюються спе­ціальні підрозділи і структури. Їхні повноваження постійно розширю­ються, а технічні можливості поси­люються. Так, у лютому 2011 року в Німеччині була прийнята «Стратегія безпеки в кіберпросторі» і засновано Національне агентство кіберзахисту. У травні того ж року США оприлю­днили «Міжнародну стратегію щодо дій у кіберпросторі», в якій оголоси­ли про готовність використовувати будь-які засоби для нейтралізації за­гроз - дипломатичні, інформаційні,

51ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

військові й економічні. У липні ста­ло відомо про власну стратегію дій в кіберпросторі Пентагону, заснованої на «тактиці активної оборони». У ній кібератаки прирівнюються до військових дій з можливістю реагу­вати на них як на акт агресії. В Індії стратегія в області кібербезпеки прийнята в травні 2013 року. У рам­ках стратегії 150 інженерів Органі­зації оборонних досліджень і розро­бок Індії вже ведуть розробку влас­ної незалежної операційної системи.10 червня 2013 аналогічний доку­мент прийнятий в Японії. Він, зок­рема, передбачає створення бази да­них заражених сайтів, проведення щорічних навчань (імітацій) атак, створення до 2016 року центру кібе- рбезпеки з широкими повноважен­нями. 19 червня 2013 стратегія кібе- рбезпеки вступила в силу в Євросо- юзі. Згідно з документом урядам країн ЄС наказано створити органи, які відповідають за кібербезпеку , а фінансовим , транспортним та енер­гетичним компаніям - розробити за­ходи з протидії кіберзагрозам . Ще одним заходом має стати створення єдиного ринку продуктів кіберзахис- ту [6]. Законодавство різних країн світу передбачає різну відповідаль­ність за кіберзлочини від штрафів та позбавлення волі від 6 міс. до 5 років (Великобританія, Нідерланди, Ірла-

Література:1. Голубев В.А. Интервью: Компьютерная преступность - угрозы и

прогнозы. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: - http://www.cnme- ге- search.ru/interviews/golubev_interv06/

2. Голубев В.А. Компьютерная преступность - проблемы и решения.[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.cnme- гє-search.ru/articles/golubev_sept/

3. Комп’ютерна злочинність - К.: Атіка, 20024. Кримінальний кодекс України - К.: Атіка, 20065. http://www.ligainternet.ru/publications/publication.php?ID=2065

ндія, Іспанія, Італія, Німеччина, Ук­раїна) до позбавлення волі на 30 ро­ків без права дострокового звільнен­ня (США) [5].

Зважаючи на те, що кіберзло- чинність - це транснаціональна про­блема жодна держава сьогодні не в змозі протистояти їй самостійно. На­гальною є необхідність активізації міжнародної співпраці в цій сфері. Тому було прийнято ряд міжнарод­них документів у цій сфері: Бангкок- ська декларація з попередження зло­чинності та кримінального правосу­ддя (2005 р.), Бухарестська деклара­ція про міжнародне співробітництво в боротьбі з тероризмом, корупцією і транснаціональною організованою злочинністю (2006 р.), відбувся Все­світній саміт з інформаційного сус­пільства та Конвенції Ради Європи «Про кіберзлочинність» (2001 р.) [5].

Що стосується прогнозування тенденцій кіберзлочинності на бли­зьку перспективу, то експерти впев­нені: саме хакери в недалекому май­бутньому стануть загрозою номер один, змістивши тероризм, а перева­ги Інтернет можуть незабаром зник­нути на фоні всезростаючої кримі­нальної активності. Тому тема про­тистояння кіберзлочинності на рівні закону є дуже перспективною у наш час та у майбутньому.

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

52

6. http://www.ligainternet.ru/publications/publication.php?ID=32787. http://www.science-community.org/ru/node/16132

Виниченко В.Е., ученица 9 класса Белозерская общеобразовательная школа Т-ТТТ ступеней №13

г. ДобропольеНЕ ЗАЛИШАЙСЯ БАЙДУЖИМ ДО НАВКОЛИШНЬОЇ СЕРЕДИ

«... В наше время защита окружающей среды выдвигается на первый план. Последствия не­достаточного внимания к пробле­ме могут быть катастрофиче­скими. Речь идет не только о бла­гополучии человечества, а о его выживании. Особенно тревожно то, что деградация природной сре­ды может оказаться необрати­м о й .» .

Охрана природы - задача на­шего века, проблема, ставшая соци­альной. Наверно, каждый за­думывался, что будет, если не за­щищать окружающую среду? Загря­знение воздуха и воды нанесет огромный вред здоровью всем лю­дям и животным, которые населяют нашу планету. Если никто не поза­ботится о сельском хозяйстве, то это может привести к засухам, эрозиям почв и т.п. Массовое уничтожение лесов отрицательно сказывается на климате и сокращает биоразнообра­зие, генофонд. Все выше сказанное может привести к проблеме выжи­вания человечества!

Человек сам неосознанно за­грязняет природу вокруг себя, на­пример: выхлопные газы, которые ваше любимое авто испускает; чер­ный, густой дым, который исходит из кочегарки, чтобы вам было тепло и т.д.

Прежде всего, проблема эко­логии - это человек. Давайте приз­

наемся сами себе, что не каждый за­ботится о сохранении природы. Очень приятно, когда человек сам себе поставил цель - я буду защи­щать природу! Если каждый чело­век на нашей большой планете пос­тавит себе такую цель, то окружаю­щая среда будет намного чище. Ведь так несложно донести бумажку до мусорного бака, а не бросить посре­дине тротуара, подумав, что ее не заметят!

Широкие полномочия в сфере охраны окружающей среды предо­ставлены гражданам. Человек, и то­лько человек, решает какое дерево вырубать, а какое сохранить, убрать плодородный слой, прежде чем строить на том месте здание, либо пренебречь тем, что дает нам приро­да.

В Конституции Украины, при­нятой 28 июля 1996 г. несколько статей посвящены экологии. В част­ности, статья 66 гласит:

«Каждый обязан не наносить вред природе, культурному насле­дию, возмещать причиненные им убытки»

Так давайте будем нести ответственность за свои поступки!

«... Земля в сельскохозяйст­венном производстве является не­заменимым фактором в силу ряда особенностей, среди которых чаще всего выделяются: ограниченность в площади, неперемещаемость в

53ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

пространстве, невоссоздаваемость производственной деятельностью, неуничтожаемость в процессе ис­пользования, практическая неис­черпаемость производительной силы и т.д. ...»

В выше сказанном тексте от­мечено, что изюминкой сельского хозяйства является практическая неисчерпаемость производственной силы. Да, но это не совсем так. И у земли настает такой момент, когда она перестает быть плодородной и на ней уже ничего не вырастет. Ведь земля, если ее не поливать, не удоб­рять, не вспахивать, не будет плодо­родной, и, вряд ли, она даст богатый урожай. И что тогда можно говорить о росте сельскохозяйственной про­дукции?!

Неуничтожаемость в процессе использования - это враки. Приме­нение ядохимикатов и постоянное высаживание растений, которые ис­тощают почву, плохо влияют на ее плодородность. А все знают, что од­но из главных свойств почвы - пло­дородие. Если почва не будет пло­дородной, разве она даст богатый урожай, если вообще даст урожай?!

«... Не последнее место в зе­мельном праве занимает вопрос о правовом режиме земель сельскохозяйственного назначе­ния. Например, за 1960-1992 гг. во всех странах мира наблюдалось снижение удельного веса занятых и доли сельского хозяйства в ВВП . »

Сейчас в США насчитывае­тся более 630 тысяч фермерских хозяйств, они владеют огромным количеством земли на правах собственников и производят при­мерно 80% всей сельскохозяйст­

венной продукции в стране, у нас же на Украине фермерами прои­зводится всего 6-8% . Отсюда и реальная необходимость более эф­фективного правового анализа и реформирования законодательст­ва по вопросам регулирования зе­мель сельскохозяйственного наз­начения...».

Украина богата на плодород­ные земли, но нерациональное их использование приводят к гибели этих земель. Нужно обязательное рассмотрение приоритетов сельского хозяйства. Например, прежде чем строить какое-либо здание нужно обязательно убрать плодородный слой земли.

Проблема состоит также в том, что многие земли не используют по их прямому назначению, а многие земли были переведены. То есть по­купали участок для постройки зда­ния, но сделав лишь половину ра­боты - забрасывали.

Современное положение, сло­жившееся в агропромышленном комплексе Украины, и дальнейшее обострение кризисных явлений в данной отрасли связаны, прежде всего, с существенным уменьше­нием объемов производимой сельскохозяйственной продукцией. На ряду с комплексом мероприятий, направленных на создание условий для дальнейшего наращивания прои­зводства сельскохозяйственной про­дукции, гарантированного обеспече­ния населения продуктами питания, важное значение приобретает над­лежащее разрешение правовых про­блем, связанных с использованием земель. Продовольственное обеспе­чение страны во многом зависит от состояния земель сельскохозяйст-

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

54

венного назначения и выбора наибо­лее оптимальных правовых форм использования этих земель.

Земельный кодекс должен чет­ко регулировать чрезвычайно актуа­льные сегодня вопросы реализации прав собственности на землю (купля - продажа, аренда и т.д.), установив необходимые ограничения и оговор­ки для того, чтобы земля не претво­рилась в объект для спекуляций.

Конечно, любая проблема не исчезнет по одному щелчку пальцев, но с любой проблемой можно спра­виться. Даже самую сложную про­блему можно решить, какой темы она не касалась. Нужно лишь жела­ние и терпение.

Сейчас актуальны проблемы земельного и экологического права, так давайте не будем сидеть, сложа руки, а помогать нашей стране ста­новится все лучше и лучше!

Литература:1. Конституция Украины.2. Интернет-ресурсы.

Гангур О.М, учень 11 класуУжгородська загальноосвітня школа І-ІІІ ст. №20- ліцей «Лідер»

ПРАВОВЕ ТА МОРАЛЬНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНСТИТУТУ ЛІКАРСЬКОЇ ТАЄМНИЦІ

Я присягаюся Апполоном- лікарем, Ескулапом, Гігією і Пана­цеєю, що б я не бачив, що б я не чув при спілкуванні з людьми при вико­нанні своїх обов’язків, я буду мовча­ти про те, чого не слід розголошува­ти і вважаю мовчання своїм обов’язком Клятва Гіппократа

Одним з першочергових за­вдань держави є забезпечення прав і свобод людини та громадянина, зок­рема у сфері кримінального судо­чинства. Згідно зі ст. 32 Конституції України [4], ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя. В останній час, у зв’язку з запровадженням комп’ютерних тех­нологій обробки медичної інформа­ції та розвиненням корпоративних

інформаційних систем захисту інфо­рмації від несанкціонованого досту­пу стає надзвичайно актуальною.

Законодавчим інститутом, що покликаний захищати законні права та інтереси особи, є професійна та­ємниця, різновидом якої виступає лікарська таємниця. Охорона профе­сійних таємниць у кримінальному процесі передбачає особливий поря­док зберігання, розкриття та викори­стання конфіденційної інформації під час досудового провадження та судового розгляду. Водночас пові­домлення слідчому або суду відомо­стей, що становлять лікарську таєм­ницю, нерідко має вирішальне зна­чення для повного, усебічного та об’єктивного провадження у справах

55ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

иииивиРиГиІши

про вбивства, зґвалтування, зара­ження небезпечними хворобами то­що, а також виконання інших за­вдань кримінального судочинства. Отже, все вищезазначене обумовлює актуальність обраної теми.

Серед науковців, роботи яких присвячені проблемам правового регулювання інституту лікарської таємниці, варто виокремити Ю.М. Аргунову (проблеми та перспективи забезпечення лікарської таємниці в психіатрії), В. Головченко (лікарська таємниця як медико-правова про­блема), Л.І. Дембо (теоретичні аспе­кти забезпечення лікарської таємни­ці), Н.В. Коробцову (охорона медич­ної таємниці), О.П. Махник (історія лікарської таємниці), С.Г. Стеценка (теоретико-правові засади забезпе­чення конфіденційності медичної інформації), Ж.В. Чевичалову (ста­новлення українського інституту лі­карської таємниці), І.А. Шамова (за­гальні проблеми лікарської таємни­ці).

Констатуючи значний науко­вий внесок цих вчених у розроблен­ня зазначеної проблематики, заува­жимо, що їх наукові пошуки торка­лися лише окремих аспектів. Низка положень залишаються недостатньо з’ясованими та дискусійними. Це стосується, зокрема, визначення по­няття та змісту лікарської таємниці як об’єкта охорони у кримінальному процесі, конкретизації принципів, умов і порядку її забезпечення. що актуалізує теоретичну та практичну значимість дослідження за обраною темою.

Метою даної статті є дослі­дження інституту лікарської таємни­ці через вивчення історико-правових особливостей її регулювання люди­

ною практично в усіх випадках ви­никнення суспільних відносин; дос­лідження є розробленням науково обґрунтованих засад охорони лікар­ської таємниці у кримінальному процесі України.

Отже, важливо зазначити, що термін "лікарська" не зовсім точно відображає обов'язок збереження у таємниці інформації про хворого. Більш точним може вважатися вико­ристання терміна "медична таємни­ця”, оскільки мова йде про всю сфе­ру медицини, про необхідність не тільки лікарям зберігати в таємниці отримані відомості.

Термін "лікарська таємниця" має глибоке історичне коріння і, як зазначають В. Головченко та Л. Гру­зова, є більш зрозумілим для медич­ного персоналу [1] . Але аналіз ст. 40[2]. Основ дає можливість зробити висновок, що назва статті "Лікарська таємниця" не відповідає змісту самої норми, призводить до її звуження, оскільки у ній йдеться про медичних працівників та інших осіб, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стали ві­домі відповідні дані, а не лише про лікарів.

Обставинами, що свідчать про медико-правове значення дослі­дження лікарської таємниці, є:

— конституційний захист пра­ва на недоторканність особистого життя;

— лікарська таємниця - важ­лива умова захисту соціального ста­тусу пацієнта, його економічних ін­тересів;

— необхідність збереження довіри, відвертості, створення спри­ятливих умов для спілкування лікаря й пацієнта, формування так званої

56ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

иииивиРиГиІши

"терапевтичної співпраці" і контрак­тної моделі взаємин;

— розширення кількості осіб, у перелік службових обов'язків яких входить обробка інформації, що ста­новить лікарську таємницю (співро­бітники страхових медичних органі­зацій, судових і правоохоронних ор­ганів та ін.);

— правове відображення назви захворювання, яке дає право на соці­альне захист, що оформляється у ли­стках непрацездатності;

— необхідність надання мора­льно-етичних і правових гарантій пацієнтові щодо збереження у таєм­ниці відомостей, отриманих у ре­зультаті надання медичної допомо­ги.

Професор В. Лопатін, відомий російський фахівець у сфері інфор­маційного права, відносить відомос­ті, що становлять лікарську таємни­цю, до інформації з обмеженим дос­тупом.

Важливим аспектом медико­правового дослідження лікарської таємниці в контексті медичного пра­ва є проблема повідомлення діагнозу невиліковному хворому. В етичній і правовій літературі це питання асо­ціюється з таким феноменом, як "не­правда заради добра", маючи на ува­зі довго існуючу в нашій країні практику приховання правильного діагнозу, прогнозу й повідомлення у такому випадку хворому неправиль­ної інформації, по суті, неправдивої, яка б вселяла пацієнтові надію на видужання. По суті, мова йде про найважливішу проблему лікарсько- правової етики, коли закон вимагає повного й всебічного правдивого інформування пацієнта про його хворобу, а гуманне, моральне від­

ношення до хворого передбачає ная­вність у лікаря дилеми - назвати реа­льний діагноз і тим самим знизити впевненість в успіху лікування або назвати іншу, менш важку хворобу, але вселити хворому надію на виду­жання.

Отже, вважаємо, що більш ви­правданим буде такий підхід у розв'­язанні проблеми інформування не­виліковно хворого пацієнта [10]: по­дання всієї повноти інформації в найбільш м'якій, толерантній формі, з обов'язковим застосуванням тих методів і способів лікування, які найбільш ефективні при такій пато­логії. Необхідно окреслити хворому реальну картину захворювання, що буде свідченням:поваги його прав і законних інтересів; надання можли­вості вибрати той або інший варіант лікування, дати свою згоду; надання можливості розпорядитися своїм майном, зробити певні дії; дотри­мання діючого в цей час законодав­ства.

Історія проблеми лікарської таємниці з погляду вимог правосуд­дя і лікарської етики була згадана в 1894 р. в доповіді І.В. Бертенсон на V з’їзді Російської Пироговської спі­лки лікарів. Відзначивши, що всі за­хідноєвропейські законодавства, за винятком російського, накладають на лікарів юридичну відповідаль­ність за розголошення лікарської та­ємниці і дають право лікареві відмо­витися від свідчень в суді, було пок­ликане свято виконувати цю благо­родну професійну обіцянку, що має не тільки особистий, але й суспіль­ний інтерес [1, с.136-137]. Суттєві дискусії стосовно лікарської таєм­ниці велись і в науковому середови­щі. У Росії питання про збереження

57ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

иииивиРиГиІши

лікарської таємниці дискутувалося що в медичній, що в юридичній лі­тературі [6]. Законодавство дорево­люційної Росії, на відміну від дер­жав Західної Європи, не знало спеці­альної норми, яка встановлювала б відповідальність за розголошування професійної медичної таємниці. Особливе значення в правовій рег­ламентації медичної діяльності в Ро­сії у другій половині XIX - початку XX століття має поява Лікарського Статуту - першого систематизовано­го документа, що визначав правове забезпечення охорони здоров’я в Ро­сії.

Наступний етап - поява та за­твердження Основ законодавства СРСР та союзних республік про охорону здоров’я громадян у 1969 році. У статті 16 «Обов’язок зберіга­ти лікарську таємницю» визначало­ся, що «лікарі і інші медичні, а та­кож фармацевтичні працівники не мають права розголошувати відомо­сті, що стали їм відомими через ви­конання професійних обов’язків про хвороби, медичні обстеження (огля­дах), інтимне і сімейне життя грома­дян. Керівники установ охорони здоров’я зобов’язані повідомляти відомості про хворобу громадян ор­ганам охорони здоров’я у випадках, коли цього вимагають інтереси охо­рони здоров’я населення, а слідчим і судовим органам - на їх вимогу» [11, с.669-676].

Таким чином, підсумовуючи стосовно історико-правових особли­востей розвитку інституту лікарської таємниці у нашій державі, слід вка­зати, що вона знаходилась у загаль­ному контексті розвитку правової бази того часу. Як би ми з позицій сьогоднішнього дня не ставились до

абсолютизації чи повної заборони лікарської таємниці, слід визнати, що це відповідало тогочасній добі. Водночас, ця інформація дає підста­ви для урахування цих особливостей при удосконаленні нормативно­правового забезпечення лікарської таємниці в сучасній Україні.

Аналізуючи обрану проблему в зарубіжній правовій практиці, слід вказати, що інтеграція України до європейського співтовариства по­винна відбуватись комплексно, з урахуванням як вітчизняних тради­цій, так і необхідності розуміння сутності передового іноземного дос­віду. Ключові обставини, які, на на­шу думку, обов’язково повинні вра­ховуватись, це пріоритетність прав, свобод і законних інтересів особи у поєднання з намаганням зробити охорону здоров’я громадян, медичну сферу у цілому високоякісною, ви- сокотехнологічною і такою, що від­повідає кращим європейським та світовим зразкам. При такому підхо­ді є всі підходи вважати, що і меди­цина в Україні буде якісною, і права людини більш захищеними.

На жаль, жоден нормативно- правовий акт не містить поняття «лі­карська таємниця». Це і є головним питанням, яке потребує вирішення на законодавчому рівні.

Що стосується кримінальної відповідальності за розголошення лікарської таємниці, то вона виникає тоді, коли є склад злочину, який під­падає під дію ст. 145 КК [5] «Неза­конне розголошення лікарської та­ємниці». Наприклад, незаконне роз­повсюдження медичним працівни­ком відомостей про стан здоров'я, приватне життя особи, які є її особи­стою чи сімейною таємницею, без її

58ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

иииивиРиГиІши

згоди, або розповсюдження цих ві­домостей в публічних виступах, за­собах масової інформації, якщо ці дії вчинені з корисної чи іншої зацікав­леності та заподіяли тяжку шкоду правам і законним інтересам особи.

Щодо елементів складу злочи­ну, передбаченого ст.145 та ст. 132 КК[5], перш за все необхідно визна­читись, чи можуть застосовуватись норми стст.132 та 145 КК, оскільки підставою до кримінальної відпові­дальності є склад злочину. А вихо­дячи з розміщення даних статей у розділі «Злочини проти життя та здоров'я особи», об'єктом даних зло­чинів має бути життя чи здоров'я особи. А якщо ні життя, ні здоров'я особи не стали об'єктом злочину, а постраждали інші законні права та інтереси особи? Яку норму застосо­вувати? Погоджуючись з науковця­ми, які працювали над цією пробле­мою, для усунення цього, слід розмі­стити відповідні статті у п'ятому розділі Особливої частини КК «Зло­чини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод лю­дини і громадянина». Крім цього, здоров'я особи є додатковим, а не основним об'єктом злочинів, перед­бачених статтями 132, 145 КК[5]. Але, якщо взяти до уваги санкцію ст. 145 КК[5], то заподіяння здоров'ю більш тяжкої шкоди, ніж легкі тілес­ні ушкодження без наслідків у ви­гляді короткочасного розладу здоро-

Література

в'я чи незначної втрати працездатно­сті, має отримувати самостійну кри­мінально-правову оцінку.

Таким чином, питання кримі­нальної відповідальності за розго­лошення лікарської таємниці потре­бує досить ретельного дослідження, що безумовно допоможе вирішенню як теоретичних так і прикладних проблем пов'язаних з лікарською та­ємницею та її розголошенням.

Підсумовуючи все вищезазна­чене, можемо стверджувати, що од­нією з гарантій охорони лікарської таємниці є дотримання міжнародних стандартів. Питання лікарської та­ємниці регулюються міжнародними нормативно-правовими актами, які захищають загальні права людини, у тому числі право на особисту недо­торканність, повагу до особи, її при­ватне та сімейне життя, а також ви­значають основні принципи охорони лікарської таємниці в міжнародному праві, зокрема, повагу до особи та збереження конфіденційності даних про стан здоров’я людини на основі повної довіри між лікарем і пацієн­том. Медицина досліджує важливі для людства проблеми. Деякі з них доленосні. Коло цих проблем нев­пинно розширюється, а їх актуаль­ність та протистояння етики, моралі та права зростає. Отже це потребує удосконалення права як особливої соціальної норми.

1. Акопов В. И. Медицинское право: книга для врачей, юристов и па­циентов / В. И. Акопов. - Москва : ИКЦ «МарТ», 2004. - 368 с. (Серия «Юри­дическая практика»)

2. Закон України «Основи законодавства країни про охорону здоров'я» // ВВРУ, 1993, N 4, ст.19;

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

59

3. І.В.. Шатковська. Правове регулювання інституту лікарської таєм­ниці (українська історія та міжнародний досвід) [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://www.leopartners.com.ua/?gm=7&pb=200&lg=rus

4. Конституція України // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141 (зі змінами № 742-VII від 21.02.2014, ВВР, 2014, № 11, ст.143)

5. Кримінальний кодекс України [Електронний ресурс]. - Режим дос­тупу: http ://kodeksy.com.ua/kriminal_nij_kodeks_ukraini.htm

6. Малис Ю. Врачебная тайна: Этюд по врачеб. деонтологии / Ю. Ма- лис. - СПб. :Тип. П. П. Сойкина, 1893. - 31 с.

7. Медико-правовой портал "103-law.org.ua". [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http ://103 -law.org.ua/Article.aspx?a= 16

8. Медичне право України : [підруч.] / за заг. ред. д-ра юрид. наук, проф. С. Г. Стеценка. - К. : Всеукр. Асоціація видавців «Правова єдність», 2008. - 507 с.

9. Медичне право: інформаційно-правовий довідник «Приватний практик» [Електронний ресурс]. - К. : DVD - вид-во ТОВ «Ліга Закон», 2009.

10. Практичне право: права пацієнтів (Інтерактивний курс медичного права) : навч. посіб. / [Галай В. О., Гречанюк С. К., Сенюта І. Я. та ін.] ; за ред. С. Г. Стеценка та А. О. Г алая. - К., 2009.- 224 с.

11. Шатковська І.В. Правове регулювання інституту лікарської таємни­ці (українська історія та міжнародний досвід) // Форум права. - 2009. - № 3. - С. 669-676.

Горбова Ю. О., учениця 11 класу Рівненська загальноосвітня школа Т-ТТТ № 27 ПРАВОВІДНОСИНИ БАТЬКІВ ТА ДТТЕЙ

Одним із основних завдань, які виконуються більшістю сімей, зав­жди було і є виховання дітей. Діти - це громадяни, які не досягли певно­го віку: правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття (18 років). До досягнення нею 14 ро­ків дитина вважається малолітньою. У віці від 14 до 18 років дитина є неповнолітньою. В Україні прожи­ває значна кількість дітей, близько 25 відсотків населення країни. При­родним середовищем їхнього життє­забезпечення була і залишається сі­м'я. Найважливішою характеристи­кою сім'ї є її повнота, під якою ро­

зуміється наявність у дітей обох ба­тьків. На жаль, в Україні велика кі­лькість родин є неповними, тобто по різних причинах діти в них вихову­ються тільки одним із батьків, як правило, матір'ю [1, с. 16].

Вважається, що в минулому XX столітті виникло принципово інше відношення до правовідносин дітей і батьків, загалом, були ство­рені умови неповнолітнім дітям, які заслуговують кращих умов існуван­ня, турботи і всебічного захисту з боку будь-якої держави. Однак дійс­ність не виправдала цих надій, особ­ливо в Україні. У 1924 році Ліга на-

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

60

цій прийняла так названу Женевську декларацію, що призиває чоловіків і жінок усього світу створювати для дитини умови для її нормального духовного, фізичного розвитку [10, с. 46].

Змінилося положення право­відносин дітей і батьків у зв'язку з прийняттям сімейного законодавст­ва.

По-перше, обрана тема це - центральний інститут сімейного права, що заслуговує самого деталь­ного розгляду. Це та частина сімей­ного права, у якій розглядаються права й обов'язки батьків, права ді­тей.

По-друге, на даний час стали складатися нові правовідносини між дітьми і батьками, що вимагає пере­осмислення та нового погляду. Так зміст нового сімейного законодавст­ва - було збагачено нормами споча­тку Кодексом про шлюб та сім'ю, Цивільного кодексу України, Сімей­ного кодексу України, Конституці­єю, положеннями Конвенції ООН про права дитини і іншими міжнаро­дно-правовими актами, ратифікова­ними Україною.

Саме тому дослідження підс­тав виникнення батьківських прав та обов'язків, прав дітей є актуальним напрямком сучасної правової науки. Сукупність зазначених чинників й зумовила вибір теми дослідження.

Основна мета наукової роботи полягає у аналізі та дослідженні пі­дстав виникнення прав та обов'язків батьків та дітей, їх характеристиці.

Обрана тема дуже об'ємна, що включає в себе наступні питання: встановлення походження дітей і його юридичне значення; добровіль­не встановлення батьківства; вста­

новлення батьківства в судовому по­рядку; права неповнолітніх дітей; немайнові та майнові права дітей; захист прав дітей; права й обов'язки батьків; зміст батьківських прав, ін­ше. Визначена мета дослідження зу­мовила постановку і розв'язання та­ких завдань:

- дослідити джерела правового регулювання відносин дітей і бать­ків, дати їхню загальну характерис­тику;

- розглянути правовий статус батьків;

- дослідити права неповноліт­ніх дітей, дати їхню класифікацію і розкрити зміст;

- проаналізувати законодавст­во України та внести рекомендації і пропозиції, спрямовані на вдоскона­лення здійснення батьками та дітьми своїх прав та обов'язків. Об'єктом дослідження є права та обов'язки ба­тьків та дітей, їх характерні риси. Предмет наукової роботи складає система прав та обов'язків батьків та дітей. Методологічною основою є наукові методи, що ґрунтуються на вимогах об'єктивного та всебічного аналізу суспільних явищ політико - правового характеру. В основу ме­тодології дослідження покладено загальнотеоретичні принципи та підходи щодо визначення прав та обов'язків батьків та дітей, підстави їх виникнення, проблематика.

У процесі розроблення про­блеми використовувалися порівня­льно-ретроспективний, формально- логічний, системного підходу, сис­темно-функціональний, структурно- функціональний, аналогії, порівня­льно-правовий та інші методи дослі­дження.

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

61

Зміст прав дитини складають: право дитини жити і виховуватися в родині, що включає в себе: право жити і виховуватися в родині; право, наскільки це можливо, знати своїх батьків; право на турботу з боку ба­тьків; право на спільне проживання зі своїми батьками; право на вихо­вання своїми батьками; право на за­безпечення інтересів; право дитини на спілкування з батьками й іншими родичами; право дитини на захист; право дитини виражати своя думку;Право дитини на ім'я, по батькові, прізвище; майнові права дитини, що включають у себе: право власності; право самостійне розпоряджатися своїм майном [8, с. 25].

Включення в текст Сімейного кодексу України норм про майнові права дитини має великий сенс. Во­но означає розширення кола відно­син, регульованих сімейним законо­давством, оскільки сюди входять майнові права неповнолітніх як у сім'ї, так і за її межами. Стосовно прав батьків, то на даний момент вони мають широке коло прав, які забезпечують повагу до людської честі та гідності - особисті немайно-

Література:1. Жилінкова І.В. Інститут заручин: далеке минуле і найближче майбут­

нє// Вісник Академії правових наук України. - № 27. - С.16-17.2. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України

28 червня 1996 року (Із змінами, внесеними згідно із Законом № 2222-ІУ від 08.12.2004, ВВР, 2005, № 2, ст. 44) Харків.: Фоліо, 2008. - 58 с.

3. Короткова Л., Віхров О. Сімейне право України (історичний огляд)// Право України. - 1994. - № 11-12.

4. Конвенція про права дитини від 20.11.89 (ратифікована Постановою Верховної Ради України № 782-12 від 27.02.91) // www. rada. gov. Ua.

5. Положення про прийомну сім’ю, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.02 № 565 // www. rada. gov. Ua.

6. Постанова Кабінету Міністрів України від 26.04.02 № 565 “Про за­твердження Положення про дитячий будинок сімейного типу” // www. rada.

ві права та передбачений правовий режим майна подружжя, який захи­щає інститут права власності грома­дянина, передбачений Конституцією нашої держави [8, с. 101].

Якби не мінялося відношення держави до сім'ї та батьків, дитина завжди мала право на одержання ут­римання за їхній рахунок. На обов'я­зок матеріально забезпечувати непо­внолітніх, а також непрацездатних нужденних повнолітніх дітей можна подивитися і як на право дитини на турботу з боку своїх батьків. Це один з найбільш типових прикладів злиття особистих і майнових прав дитини в родині. При відсутності такої турботи Сімейний кодекс до­зволяє вдаватися до допомоги пра­вових норм, що передбачають алі­ментні зобов'язання [11, с. 45].

Треба ще раз відзначити, що законодавець говорить лише про права неповнолітніх дітей, що ж сто­сується обов'язків дитини в сім'ї, то вони визначаються тільки нормами моральності, оскільки спонукати до їх виконання за допомогою закону неможливо.

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

62

7. Миронова Г. Моральні засади Сімейного кодексу України// Право Ук­раїни. - 2004. - № 4. С 24- 26.

8. Науково-практичний коментар Сімейного кодексу України/ За ред. Ю.С. Червоного. - К.: Істина, 2003. - 464с.

9. Олійник О. Розвиток шлюбно-сімейного права в Київській Русі// Віс­ник Хмельницького інституту регіонального управління та права. - 2002. - Спецвипуск.

10. Павлова Л. Реалізація природного права на шлюб, сім’ю, материнство та батьківство// Право України. - 2004. - № 11. - С. 45- 46.

11. Ромовська З. В. Проблеми правового регулювання аліментних зо­бов’язань // Вісн. Верховного Суду України. - 2000. - № 21. - С. 44-46.

12. Сімейне право України: Підручник/ За ред. Гопанчука В.С. - К.: Істи­на, 2002. - 304с.

13. Сімейне право України: Підручник/ Л.М. Баранова, В.І. Борисова, І.В. Жилінкова та ін.; За заг. ред. В.І. Борисової та І.В. Жилінкової. - К. 2004. - 264с.

14. Сеник С.В. Право дітей на аліменти// Нотар. - 2004. - № 2 - С. 10.15. Сімейний кодекс України // www. rada. gov. Ua.16. Цивільний кодекс України. (Відомості Верховної Ради України (ВВР),

2003, NN 40-44, ст.356 ).17. Фурса С., Драгневич Л. Поняття сім’ї, родини і фактичних шлюбних

відносин// Юридична Україна. - 2003. - № 1 - С. 17-19.18. Фурса С. Шлюбний контракт в нотаріальному процесі// Право Украї­

ни. - 2002. - № 5 - С. 48- 50.Додатки:Мал. 1 (У вигляді брошури)

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

63

Право знати своїх батьків

право на їх піклування

Право не розлучатися зі

своїми батьками

' Батьки несуть > відповідальність

за виховання і розвиток

V дитини у

Право на виховання у

родині

П р а в о не п ідд а в а ти с я

ж орстоком у або н е д б а ло м у

відно ш ен ню

Право на безпечні

умови життя

Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняється державою!

Конституція УкраїниК о ж н а д и т и н а и а« прах.о н а п р о а - и м и » в с ім ’

р а зо м з о а т ь к а м н аб о в с ім ’ї о д н о го з низе т а в і

т ікл '.-ванид оагьхсів.

Родина дитині:* д а є в ід ч у т т я пр ш и .~ е ж н о ста д о п е в н о ї г р у п і

[без ч о г о л ю д и н а п о ч у васт ь с я с а м о т н ь о ю ) р е а л ів '«

то т р е б у у о е я в ш , к о м ф о р ті;

> д а с в ід ч у т т я і д а с р е а л ь н і д о к а ги свос

г н я ч у т ості д л я ін ш и х , б е з ч о г о у л ю д и н и р о з в и в а є т ь с я

і о ч і т т з н е п о в н о ц ін н о с т і:

* д а с зм о гу в ід ч у т и в зяє а. ги» теттло і л ю б о в ;

* ф орма.'є п о ч у т т я с в о є ї н е п о в то р н о с т і п

іттствітуя п ь я о їт і;

Права дитини у родині забезпечу ють батьки!

К о н в е н ц ія О О Н « П р о п р а в адитини» гарантує!

Г ордієнко К.О., учениця 11 класу Добропільська загальноосвітня школа Т-ТТТ ступенів №19

СУД ПРИСЯЖНИХ В УКРАЇНІ

На мою думку актуальність даної теми полягає у справедливому розгляді справи, який є одним з еле­ментів впровадження громадянсько­го суспільства. Також у проблемі становлення і перспективі розвитку суду присяжних в Україні та у пи­танні щодо форм участі представни­ків народу у здійсненні правосуддя в сучасних умовах реформуваннякримінального судочинства.

Автори, які працювали над да­ною темою:

А. Ларин «Иного пути для нас нет. Открытое письмо противникам суда присяжных».

О. Яновська «Відродженнясуду присяжних в Україні та здійс­нення захисту у кримінальних спра­вах».

В. Маляренко «Новий кримі­нальний процесуальний кодекс Ук­раїни: переваги та недоліки»

В. Кульчицький «Суд прися­жних і наукова думка про нього в Україні після судової реформи 1864р.»

В своїй доповіді я використо­вувала такі дефініції:

Суд присяжних в Україні - ін­ститут здійснення правосуддя закрі­плений Конституцією України.

Народні засідателі - громадя­ни, які у випадках визначених зако­ном, вирішують судові справи спі­льно з професійним суддею.

Присяжні - судді -непрофесіонали, що приймають уч­асть у карному процесі.

Крайня суворість закону - крайня несправедливість.

(Цицерон)

64ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

иииивиРиГиІши

Нашою державою було взято на себе зобов’язання привести своє національне законодавство у відпо­відність до загальновизнаних норм міжнародного права [4, с.10].

У Конвенції, ратифікованій Законом України від 17 липня 1997р. , визначено основні права і свободи людини, зокрема, право на справед­ливий і відкритий розгляд справи незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону [5]. Важлива роль у здійсненні правосу­ддя належить народу.

В сучасних умовах існують дві форми участі народу у здійсненні правосуддя: суд присяжних і суд шеффенів (народних засідателів).

Раніше в Основах законодав­ства СРСР про судоустрій, передба­чалось, що кримінальні справи розг­лядаються колегіально, у складі суд­дів і народних засідателів відповідно до законодавства СРСР. У порядку, встановленому законодавством сою­зних республік, у справах про зло­чини, за вчинення яких законом пе­редбачено смертну кару або позбав­лення волі на строк понад 10 років, питання про винність підсудного може вирішуватись судом присяж­них (розширеною колегією народних засідателів).

Така видимість демократії но­сила декларативний характер, бо ви­борність як суддів, так і народних засідателів пов’язувалась з принале­жністю до комсомолу чи комуністи­чної партії .

Конституція України (Розділ VIII, ч.4, ст.124) передбачає, що на­род безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народ­них засідателів і присяжних. Це, змішування двох світових судових

систем: європейської і англо-американського. Тому постало пи­тання , як відрізняти суд присяжних від суду за участю народних засіда­телів, оскільки ні в Конституції Ук­раїни, ні в інших законах та юриди­чній літературі не було дано роз’яснення таких термінів, як «на­родні засідателі», «присяжні», «суд присяжних», також не було визначе­но кількість народних та присяжних засідателів, які справи мають розг­лядатися за їх участю. В прийнятому

7 липня 2010 р. Законі України «Про судоустрій і статус суддів» (ст. 57-62) народних засідателів та при­сяжних фактично урівняли в право­вому статусі за винятком порядку формування і затвердження списку присяжних. Також вказаний закон не містив конкретних положень щодо діяльності інституту присяжних, на­томість детально регламентував дія­льність народних засідателів, які за­лучаються до здійснення правосуд­дя.

У розділі IV п.ЗКонцепції вдо­сконалення судівництва для утвер­дження справедливого суду в Украї­ні відповідно до європейських стан­дартів передбачено необхідність за­конодавчо врегулювати діяльність суду присяжних і використовувати його лише в окремих категоріях кримінальних справ з правом обви­нуваченого вибирати, чи його справу розглядатиме суд присяжних, чи ко­легія професійних суддів. А участь народних засідателів визнано доці­льною у розгляді окремих справ в адміністративних судах першої ін­станції . Таким чином у криміналь­ному судочинстві України було пе­редбачено запровадити суд за учас­тю присяжних замість суду за учас-

65ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

тю народних засідателів, що й було реалізовано в новому КПК України.

Також було зазначено, що фу­нкції присяжних мають бути відо­кремлені від функцій професійного судді, і що присяжні вирішують у своєму вердикті лише питання юри­дичного факту, а професійний суддя на основі вердикту присяжних і норм кримінального права постано­вляє вирок. Така концепція фактич­но усуває можливість впливу профе­сійних суддів на думку і рішення присяжних. Але вдалою запропоно­вану законодавцем модель назвати важко. Нижче поясню чому.

Г оловне положення Концепції, щодо відокремлення функцій профе­сійних суддів і присяжних в новому КПК України не було зроблено. В цьому проявилась непослідовність вибору моделі суду за процесуаль­ним статутом присяжних, закріпле­ним в законі , і тому нагадує інсти­тут народних засідателів, що функ­ціонував згідно з КПК України від 28.12.1960р. і зазнав серйозної кри­тики науковців [1, с.9; 2, с.29 та ін.].

Можливість впливу професій­ного судді на думку і рішення при­сяжних випливає з аналізу окремих норм КПК України (Розділ IV, ст. 383, ст.391).

В суді за участю присяжних, згідно зі ст. 383 КПК України, усі питання, пов’язані з судовим розгля­дом, судді і присяжні вирішують спільно, за випадком питання перед­баченого ст. 331 КПК України (про­довження тримання обвинуваченого під вартою), яке вирішує головую­чий. А ст.391 КПК України надає головуючому право керувати нара­дою суддів і присяжних, ставити пи­тання на обговорення, проводити

відкрите голосування, вести підра­хунок голосів. Ці положення закону, дискредитують саму ідею суду при­сяжних, адже за такої концепції ні­якого самостійного вердикту прися­жні не приймають, а отже, практич­но не відповідають за долю справи. Тому законодавство України про суд за участю присяжних необхідно змі­нювати. Адже основна перевага суду присяжних полягає в тому, що він мінімізує кількість судових помилок, виключає вплив судді на вердикт присяжних і захищає громадян від необгрунтованого засудження.

У законодавчому регулюванні кількісного складу суду присяжних також немає одностайності.

Науковці пропонують зупини­тися на розширеному складі журі, яке складається з 12 присяжних. Ця модель вже була випробувана на зе­млях України після судової реформи 1864 р. і довела свою життєздат­ність.

Отже, роблячи висновок, мож­на стверджувати, що запроваджена модель суду за участю присяжних фактично не відрізняється від попе­редньої, за участю народних засіда­телів. А тому можна зробити висно­вок, що вона була запозичена у ра­дянського інституту народних засі­дателів. Але все ж таки, я вважаю, що демократичне суспільство, а ми до такого прямуємо, не може відбу­тися без демократичного судочинст­ва, а подібне можливо лише за наяв­ності інституту суду присяжних, тобто реального інструменту забез­печення участі народу у відправлен­ні правосуддя. Тому судово-правове законодавство потребує виваженого та кардинального реформування.

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

66

Література:1. Ларин А. Иного пути для нас нет. Открытое письмо противникам суд

присяжних / А.Ларин// Российская юстиція.- 1999. - №2. - С.8-10.2. Яновська О.Г. Відродження суду присяжних в Україні та здійснення

захисту у кримінальних справах / О.Г. Яновська // Адвокат. - 2006. - №1. -С.28-31.

3. Впровадження норм європейського права. 7,5 % скарг, поданих до Єв­ропейського союзу - з України [ Електронний ресурс ]. - Режим доступу: http: //www.prostopravo. com.ua

4. Маляренко В. Новий кримінальний процесуальний кодекс України: пе­реваги та недоліки / В. Маляренко, О. Шаповалова //Право України . - 2012. - №10. - С. 9-19.

5. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод [Елект­ронний ресурс]. - Режим доступу: zakon.rada.gov.ua / iaws.

6. Кульчицький В. Суд присяжних і наукова думка про нього в Україні після судової реформи 1864р. / В. Кульчицький, О. Сидорчук // Право України. - 2003. - №6. - С. 125-128.

7. Кримінально-процесуальний кодекс України

Данильченко І. В., учениця 10-А класу Ровеньківської загальноосвітньої школи № 6

ДЕРЖАВА ТА ПРАВО

Метою сучасного розвитку су­спільства є утвердження прав люди­ни, забезпечення гідних умов її жит­тя, честі і гідності. Молодь є особли­во активною складовою сучасного українського суспільства. Молодим поколінням належить реалізувати започатковані у нашій державі ре­форми та розвинути їх до рівня сис­темних соціально-економічних пере­творень. Саме від здатності молоді бути активною, дієздатною та твор­чою силою залежать перспективи державотворчого процесу в Украї­н і^, с. 2].

Право, яке знаходиться в про­цесі творення в Україні є засобом утвердження Української держави, способом укріплення права україн­ського народу на сучасну державу, інструментом регулювання відносин між людьми, громадянами, особою,

державою України, як держави, з іншими державами.

Предмет теорії держави і права складає практично вся система юри­дичних наук. Пояснюється це тим, що галузеві та інші юридичні науки вивчають лише окремі аспекти дер­жави і права або історію державно­правового життя, тому не можуть дати цілісного й повного уявлення про державно-правову організацію суспільства.

Тобто, предметом теорії дер­жави і права виступають такі явища суспільного життя, як держава і пра­во, основні і специфічні закономір­ності їх розвитку і виникнення, їх сутність, призначення й функціону­вання державно-правової організації суспільства, що розглядаються як цілісні соціальні інститути, а також

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

67

0вЬб(*в№ГВШіІособливості політичної й правової свідомості і правового регулювання.

Але, звернемо увагу на ствер­дження В.М. Корельського: "Теорія держави і права не ставить перед со­бою завдання вивчити всі сторони діяльності держави, зміст конкрет­них юридичних норм, практику їх застосування. Таке завдання виконує вся система наук про державу й пра­во ” [2, с. 18].

Крім того, предмет теорії дер­жави і права перебуває в постійному розвитку. Це відбувається як на базі суспільних і юридичних наук, так і спеціальної науки, де предмет вклю­чає у сферу наукового пізнання нові явища, забезпечує рух науки від пі­знання менш глибокої до більш гли­бокої сутності явищ, насамперед держави і права[3, с. 32].

На території України у різні часи існували різні державні утво­рення, вивчення яких дає можли­вість краще зрозуміти суть сучасних державотворчих процесів.

Наприклад, державна структу­ра скіфів значною мірою відрізня­лась від рабовласницьких і феодаль­них держав. Але за своїми основни­ми функціями вона була політичною організацією. Основним джерелом права у скіфів був звичай, перетво­рений відповідно з інтересами прав­лячої верхівки на звичаєве право. Скіфська культура протягом усієї історії залишалася безписемною, то­му і фіксація норм звичаєвого права не могла бути здійснена. Шлюбно - сімейне право базувалося на прин­ципах патріархату, тобто у сім'ї па­нував чоловік. Практикувалося бага­тоженство. Найбільш небезпечними злочинами у скіфів вважалися зло­чини проти царя (замах на життя

правителя шляхом чаклунства, не­покора царському наказу). Злочином була також неправдива клятва богам царського вогнища. Усі названі зло­чини каралися смертю. Порушення звичаїв і відступ від віри в богів та­кож тягли за собою смертну кару винного. Найбільш поширеними ви­дами покарання були смертна кара, відрубання правої руки, вигнання .

З ім'ям Ярослава Мудрого по­в'язане створення першого літопис­ного зводу 1037—1039 рр. та першо­го писаного зводу законів — "Русь­кої правди". Нині відомо понад 100 списків "Руської правди". Склада­ється вона з "Правди Ярослава", або "Найдавнішої правди" (її датують 1016 р., коли вона була дана Яросла­вом новгородцям), "Правди Яросла- вичів" (датують 1072 р.) і окремих законодавчих постанов. "Правда Ярослава" дороблялася й остаточно під назвою "Суд Ярослава Володи­мировича" упроваджена 1036—1037 рр. Разом з "Уставом Володимира Всеволодовича" (Мономаха) вона складає Поширену редакцію "Русь­кої правди". Кожна з редакцій "Ру­ської правди" відбиває певний сту­пінь зрілості феодальних відносин, що в цілому дає змогу характеризу­вати цю збірку як пам'ятку феодаль­ного права. Закріплюючи в офіцій­ному документі норми звичаєвого права і таким чином суттєво обме­жуючи феодальну сваволю, "Руська правда" загалом увічнювала феода­льну нерівність, усебічно захищала інтереси і власність феодалів, ство­рювала умови для закабалення фео­дально-залежного населення. Зако­нодавець певною мірою дбав і про права "низів", зокрема захищав від господарської сваволі закупів, не

68ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

0вЬб(*в№ГВШіІдопускав протиправного обернення їх на холопів тощо. Основним об'єк­том захисту стало життя, тілесна не­доторканість людини, хоч і різні за її фінансовою оцінкою. "Руська прав­да" не передбачала застосування смертної кари, відрубування рук, ніг чи інших аналогічних покарань. А кровна помста хоча й допускалася за часів Ярослава Мудрого, проте вже його синами була категорично забо­ронена. Замість неї вводилася гро­шова компенсація .

Найважливішою пам'яткою права Литовсько-Руської держави були статути.

Протягом шістдесяти років (1529—1588) литовський уряд тричі здійснює кодифікацію права. Тут поєднано норми правових традицій: Руського права, польського пра- ва,німецького права,римського пра- ва,звичаєвого (неписаного) права. В основу лягла «Руська правда» Яро­слава Мудрого .

Магдебурзьке право значно полегшувало залежність міщан від феодальної держави і окремих фео­далів і, таким чином, об'єктивно сприяло прогресивному розвитку феодальних міст. В українських зем­лях Магдебурзьке право не повністю звільняло міста від феодальної зале­жності, іноді воно перепліталося з нормами звичаєвого права .

5 квітня 1719 року буда укла­дена Конституція Пилипа Орлика — договір гетьмана Війська Запорозь­кого Пилипа Орлика зі старшиною та козацтвом Війська (від усієї старшини та козацтва конституцію Орлика підписав кошовий отаман Кость Гордієнко), який визначав права і обов'язки усіх членів Війська

5 грудня 1936 р. VIII Всесоюз­ний з'їзд Рад одноголосно затвердив і ввів у дію нову Конституцію СРСР 1936 р.

Прийняття Конституції Союзу РСР вимагало розробки нових рес­публіканських конституцій, у тому числі й Конституції УСРР. Розробка проекту Конституції УСРР нагаду­вала процес, який вже відбувався на союзному рівні. 13 липня 1936 р. Президія ЦВК УСРР утворила кон­ституційну комісію, до складу якої увійшли державні та партійні про­відники України.

Конституцію УРСР 1937 р. по­будовано у відповідності з Консти­туцією СРСР 1936 р. Вона майже повністю відбивала союзну Консти­туцію, відтворювала її принципи, копіювала основні положення. Оби­дві Конституції мали демагогічний характер і були як би поза часом і простором. Численні положення Конституції УРСР, як і Конституції СРСР, особливо про права людини, насправді не діяли. Вони мирно спі­віснували з репресивною машиною, масовими арештами, розстрілами[ 1, с. 2].

28 червня 1996 року було прийнято першу в українській історії Конституцію незалежної держави України, яка остаточно закріпила правові основи нашої держави, її су­веренітет і територіальну цілісність. Конституція України як вищий за­конодавчий акт визначила базові принципи організації вищих органів держави і місцевого самоврядуван­ня, їхні відносини та компетенцію, а також права, свободи й обов'язки громадян[ 2 , с. 18].

Філософське осмислення права є завданням особливої наукової і на-

69ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

вчальної дисципліни — філософії права, яка має свій власний предмет дослідження і категоріальний апа­рат. Філософія права - це розділ фі­лософії та юриспруденції, який зай­мається дослідженням сенсу права, його сутності та поняття, його місця у світі, його цінності та значимості. В Україні сьогодні спостерігається значне підвищення інтересу до філо­софії права з боку як філософів, так і юристів. За своїм статусом філосо­фія права є комплексною, суміжною дисципліною, що знаходиться на межі філософії і юриспруденції. Од­не з найпростіших і в той же час найглибших визначень основного питання дає видатний німецький фі­лософ права А. Кауфман: "Основним питанням філософії права, як і всієї правової науки, є питання про те, що є право." [ 3 , с. 32].

ВисновокОтже, теорія держави і права

вивчає активні процеси розбудови суверенної Української держави, ді­яльність, спрямовану на створення національної системи права; дає по­яснення не тільки змісту чинного законодавства, але його основних принципів, ідей, закономірностей та напрямків розвитку основоположних державно-правових явищ.

Теорія держави і права дослі­джує загальні і специфічні закономі­рності виникнення, розвитку й фун­кціонування держави і права, вироб­ляє свою систему наукових понять, визначень і принципів, внаслідок чого є самостійною юридичною нау­кою в системі юридичних наук, що має для цих наук загальнотеоретич­не й методологічне значення.

Сьогодні українська громадсь­кість потребує демократичної дер­жави, в якій забезпечувалися б права і свободи, вона прагне брати участь у здійсненні влади, можливості відс­тоювати і пропагувати свої погляди й переконання, вимагає свободу сло­ва й преси і т.п. Це можливе лише за умов високого рівня правової й полі­тичної культури, розвинутого гро­мадянського суспільства, що у свою чергу потребує існування правової держави. І тому держава заради майбутнього та в інтересах нового покоління українських громадян по­винна зробити рішучі, системні та послідовні кроки для зближення українського законодавства з Євро­пейським правом. Від цього багато в чому залежить інтегрованість укра­їнської молодіжної спільноти до норм і стандартів об'єднаної Європита глобалізованого світу.

Література:1. Петров П. П. Реалізація конституційних прав молоді в Україні / П. П.

Петров. - Харків: Цвіт, 2012. - С. 2.2. Основи держави і права: Навчальний посібник/ С.Д.Гусарєв,

Р.А.Калюжний, А.М.Колодій та інші; За редакцією А.М.Колодія іA. Ю.Олійника.-К,:Либідь, 1997. - С. 18

3. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник/ За редакцієюB. В.Копєйчикова.-К.:Юрінком,1997 С. - 32.

Філософія права : підруч. для студ. юрид. вищ. навч. закл. / О. Г. Даниль- ян, О. П. Дзьобань, С. І. Максимов та ін. / за ред. д-ра філос. наук, проф.О. Г. Данильяна. - Харків: Право, 2009. - 208 с.

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

70

ИеЬевеРегешІаДудко А. Г., учениця 10- М класу

Черкаська загальноосвітня школа Т-ТТТ ступенів № 26 КОНЦЕПЦІЯ РОЗВИТКУ ЮВЕНАЛЬНОЇ ЮСТИЦІЇ В УКРАЇНІ

Постановка проблеми полягає у запровадженні ювенальної юстиції в судочинство України, з метою змі­ни пріоритетів у правосудді щодо неповнолітніх. Це означатиме ево­люційну зміну системи криміналь­них покарань у напрямі широкого застосування технологій відновного правосуддя.

Аналіз останніх досліджень та публікацій показав, що хоча тема є дуже актуальною, але юристами- науковцями майже не досліджуєть­ся, літератури за цією темою дуже мало. В сучасній українській юрис­пруденції ювенальна юстиція розг­лядалася, зокрема, в роботах канди­датів наук цивільно-правової та кримінально-правової галузі, а саме: М. І. Карпенко, В. Ю. Москалюк, Г. М. Омельяненко, Н. М. Крестовська, Ю. І. Ковальчук [1, с.45].

Основним результатом дослі­дження, було визначено, що ювена­льна юстиція є системою державно­го правового реагування на пробле­му правопорушень, скоєних непов­нолітніми, яка включає в себе уста­нови, закони, стратегії, процедури і методи роботи, розроблені спеціаль­но для підлітків, які порушили за­кон. Метою ювенальної юстиції є профілактика вчинення злочинів се­ред дітей, всі дії стосовно дітей по­винні здійснюватися саме з цією ме­тою. Ювенальна юстиція реагує на злочини та проступки неповнолітніх на всіх стадіях провадження у справі шляхом раннього, своєчасного та пропорційного вчиненому правопо­рушенню та відповідного до обста­

вин, в яких перебуває неповнолітній, втручання [2].

Ювенальна юстиція існує вже понад 100 років. Піонером у цій справі стали США, де у 1899 р. було створено перший «дитячий суд» у м. Чикаго. Нині є декілька ефективних моделей ювенальної юстиції - анг- ло-американська, континентальна, скандинавська. За загальним прави­лом вони діють на підставі окремих законодавчих актів про судоустрій і процедуру в органах ювенальної юс­тиції.

Відомо, що підлітки фізично і розумово не є настільки зрілими, як дорослі. Саме тому, підходи, які за­стосовуються у спеціальних систе­мах ювенальної юстиції визнають особливості розвитку молодих лю­дей і враховують їх під час будь- яких юридичних дій щодо них. Дос­лідження свідчать про те що, мозок людини в підлітковому віці ще роз­вивається, тому частини його, які відповідають за планування і прий­няття рішень, а також ті області, що контролюють імпульси та емоції, ще не досягають того ступеню розвитку і стабільності, як у дорослої людини. На сьогодні кримінальна і адмініст­ративна відповідальність неповнолі­тніх в Україні настає з 16 років. У деяких серйозних випадках, чітко визначених законом, неповнолітні можуть притягуватися до криміна­льної відповідальності з 14 років, наприклад, за умисні насильницькі злочини, розбій, вбивство людини. Але навіть у цих випадках, законо­давство визнає, що підлітки не є до­

71ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

иииивиРиГиІши

рослими, і тому, передбачає певні спеціальні процедури, які врахову­ють їхній вік та рівень фізичного і розумового розвитку. Підходи, що застосовуються у спеціальних сис­темах юстиції щодо неповнолітніх мають на меті не лише притягнення їх до відповідальності за вчинені дії, але й одночасно надання молодим людям другого шансу, акцентуючи увагу на їх реабілітації, а не лише на покаранні. Такі підходи йдуть на ко­ристь не тільки неповнолітнім, але й на користь всьому суспільству. Мо­лодим людям необхідно створити умови для того, щоб вони стали гро­мадянами, які роблять власний вне­сок у розвиток суспільства, а не ста­новлять для нього загрозу, продов­жуючи скоювати злочини [3, с.324].

На мою думку, ювенальна юс­тиція має бути організаційно відо­кремлена від системи кримінального правосуддя для дорослих та здійс­нюватися у відмінних від нього фо­рмах. Така система має визнавати, що діти не є дорослими, вони знач­ною мірою залежать від дорослих і суспільства, мають нижчий рівень емоційної, розумової та інтелектуа­льної зрілості, й тому вимагають особливого ставлення, відповідного до їхнього розвитку і віку. Ювеналь­на юстиція має бути акцентована на альтернативних і відновних заходах реагування на правопорушення не­повнолітніх, які мають на меті зао­хочення до визнання неповнолітнім правопорушником відповідальності за вчинені дії та виправлення заподі­яної шкоди, віддає перевагу формам юридичної відповідальності, які сприяють примиренню та віднов­ленню порушених стосунків. В’язничі санкції щодо неповнолітніх

є засобом, який використовується тільки у разі неможливості досяг­нення мети юридичної відповідаль­ності іншими засобами. Система правового реагування сприяє довго­тривалому захисту суспільства шля­хом профілактики правопорушува- ності серед неповнолітніх. Головним завданням у ситуації, коли дитина перебуває в конфлікті з законом, є попередження вчинення нею повто­рних злочинів. Батьки повинні бути проінформовані стосовно процесуа­льних дій стосовно їхніх дітей та мають залучатися для надання все­бічної підтримки дитині. Ювенальна юстиція базується на взаємодії сім'ї, освітніх закладів, державних і муні­ципальних органів і установ, гро­мадських організацій. Пріоритетним завданням системи є збереження або відновлення зв’язку дитини з сім'єю або громадою. Система правового реагування щодо захисту неповнолі­тніх має визнавати основоположні права та свободи дитини, в тому чи­слі право на: гуманне ставлення та захист від насильства при дачі пока­зань, інформування про зміст обви­нувачення проти неї, конфіденцій­ність розгляду справи, правову та іншу відповідну допомогу [4, с.125].

Чому ж Україні потрібна юве­нальна юстиція? Питання запрова­дження ювенальної юстиції та від­новного правосуддя для України є дуже актуальним, оскільки стан під­літкової злочинності в державі ви­кликає глибоку занепокоєність та зумовлює необхідність пошуку но­вих засобів її попередження. На сьо­годні рівень злочинності серед непо­внолітніх є доволі високим. Щороку приблизно 22 000 осіб у віці до 18 років вчиняють правопорушення.

72ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

Більше ніж 8 000 неповнолітніх за­суджені за злочини, за які призначе­ні покарання відповідно до Криміна­льного кодексу України. З них бли­зько 6 000 відбувають кримінальні покарання, не пов’язані з позбавлен­ням волі, і більше ніж 1400 неповно­літніх утримуються у спеціальних виховних колоніях. Багато з них вже мали попередні судимості.

Отже, викладений матеріал дозволяє зробити висновок, що перш ніж впроваджувати ювенальну юс­тицію в Україні, концепцію її розви­тку необхідно ретельно доопрацюва­ти та попередньо провести прогре-

Література:1. Карпенко М.І., Концепція кри

в Україні / М. І. Карпенко, Л. І. Бойко //

сивні реформи в напрямку розвитку правосуддя щодо неповнолітніх. Си­стема правового реагування щодо неповнолітніх базується на переду­мові, що громадська безпека та за­хист забезпечуються найкращим чи­ном тоді, коли має переважно не ка­ральний характер, а навпаки вчить неповнолітніх наслідкам вчинення правопорушення, і зосереджена на їх реабілітації та попередженні майбу­тньої кримінальної поведінки. Саме тому, основними завданнями систе­ми правосуддя щодо неповнолітніх є реабілітація правопорушників та профілактика злочинності.

мінальної юстиції щодо неповнолітніхЮридична наука . - 2013. - № 6. - С. 60-

68.2. Указ Президента України «Про Концепцію розвитку кримінальної юс­

тиції щодо неповнолітніх в Україні» від 24.05.2011 № 597/2011.3. Ратушняк С. П. Правознавство: навчальний посібник для 10-11 профі­

льних класів, абітурієнтів, студентів неюридичних спеціальностей / С. П. Рату­шняк.- Вид. 2 - ге., доп. і переробл. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2011. - С. 704.

4. Ювенальна юстиція в Україні: коментар та аналіз діючого законодавст­ва; Конвенція про права дитини (з постатейними матеріалами); Словник- довідник з ювенальної юстиції / За ред. В. С. Зеленецького, Н. В. Сібільової. - Харьків: Право, 2004. - С. 784.

Євдокимова С. С., учениця 11 класу СЗОШ №4 м.Ужгорода

СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ КОНСТИТУЦІЙНОГО РОЗВИТКУВ УКРАЇНІ

Розвиток України підтверджує загальне правило нашого часу: кож­на країна, що вважає себе цивілізо­ваної, має свою конституцію. І це закономірно. Конституція як голов­ний і основний закон держави- важ­ливий і необхідний, насамперед то­му, що в ній закріплюються його ви­хідні принципи і призначення, фун­

кції й основи організації, форми і методи діяльності. Аналіз українсь­ких політико-правових процесів по­казує, що однією з головних причин політичних криз, які пережила та переживає наша країна є не стільки недоліки тексту Конституції Украї­ни, скільки відсутність належної по- літико-правової культури, поваги до

73ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

Основного Закону, несприйняття владою принципу верховенства пра­ва, що означає, зокрема, необхід­ність при застосуванні норм права та їх тлумаченні керуватися в першу чергу інтересами людини і суспільс­тва, а не чиновника, партії чи держа­ви. Закономірним результатом цього є порушення положень Конституції.

Конституція України являє собою сукупність фундаменталь­них, юридично незаперечних норм, які поширюється на всі без винятку сфери суспільства. Будь- яка конституція встановлює соці­ально-політичне обличчя держа­ви, фіксує вихідні принципи їх функціонування й розвитку. Роль прийняття Основного Закону для розвитку публічного права як науки не можна применшити, адже саме конституція постає основним джере­лом останнього, і законодавче закрі­плення основних принципів публіч­ного права тільки посприяє його входженню в життя суспільства. Ос­новною умовою та гарантією реалі­зації публічного права є стійкість суспільства та його життєдіяльність, функціонування інститутів політич­ної, економічної, соціальної сфер. А ці умови, в свою чергу, забезпечує конституція як основний закон будь- якої держави.

Сучасні проблеми Конст и­т уційного розвит ку в Україні

Конституція України наряду з її перевагами і властивостями має і існуючи проблеми і невдосконале­ність. На мій погляд, прийняття кон­ституції свідчить про досягнення держ авою певної ст абільност і у суспільстві. Адже саме цей процес, як правило, зумовлюється перехо­дом суспільства від одного якісного

стану до іншого, зокрема, як це від­бувається в Україні — результатом зміни суспільного устрою стало фо­рмування громадянського суспільст­ва і демократичної, соціальної, пра­вової держави.

Сучасна Конституція Украї­ни, прийнята 28 червня 1996 року - найважливіший нормативно- правовий акт новітньої Українсь­кої держави. Україна нарешті здобула свій Основний Закон - необхідний елемент сучасної за­конодавчої системи, який є її сво­єрідним підмурком. Конституція 1996 року закріпила статус неза­лежної України - рівноправного учасника міжнародних відносин.

Актуальна потреба у розробці юридичної теорії конституції зумов­лена тим, що у нашому суспільстві на рівні загальної і навіть професій­но-юридичної свідомості існує до­сить поверхове ставлення до право­вої природи основного закону, що пояснюється практикою, яка існува­ла у недалекому минулому, а також численними стереотипами сприй­няття конституції.

Найбільший фактор, який пе­решкоджає ефективному функціо­нуванню Конституції України: боро­тьба між гілками влади, немає теорії щодо реалізації Конституції і її треба створити, і якомога швидше.

Виходячи з вищесказаного, можна і слід зазначити, що з прийн­яттям Конституції України не вирі­шені водночас всі проблеми публіч­ного та інших галузей права. З огля­ду на це можна стверджувати про особливу актуальність і необхідність для юридичної науки України пода­льшого ретельного вивчення про-

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

74

0вЬб(*в№ГВШіІблем публічного права крізь призму Основного Закону.

Призначенням Конституції України має стати більш детальна регламентація питань формування і діяльності вищих органів держави, а також інших органів, існування яких вперше передбачено Конституцією. При цьому необхідно, щоб закони і за своєю "буквою" і "духом" відпові­дали Основному Закону. Остання теза лише зовні на перший погляд здається політико-правовою баналь­ністю, адже сам характер конститу­ційного регулювання суспільних ві­дносин зумовлює певний рівень його узагальненості, а це завжди було об'­єктивним явищем.

Конституція покликана вста­новити параметри, в межах яких (а не поза ними) має здійснюватися за­конодавче регулювання відносин державного владарювання. У такий спосіб забезпечується не тільки за­конність, а й політична стабільність суспільства.

В Україні, яка з відомих при­чин "затрималася" з конституційним процесом, проблема співвідношення із змістом конституційного регулю­вання відносин державного влада­рювання відповідного законодавчого регулювання вирішуватиметься най­ближчим часом. Не викликає сумні­вів, що, крім законодавчого забезпе­чення реформування економіки, найактуальнішим завданням зали­шається завершення на законодав­чому рівні первісної інституціаліза- ції державного механізму, насампе­ред, його вищих щаблів. У подаль­шому його інституціалізація має грунтуватися на засадах еволюції.

Як відомо, процес внесення конституційних змін завершився

прийняттям 8 грудня 2004 року За­кону № 2222-ІУ [1] і співпав з поту­жним виявом народовладдя - Пома­ранчевою революцією. Проте сутні- сно, на жаль, ці події не мали нічого спільного. Внаслідок недостатньої відповідальності та мудрості полі­тичної еліти України конституційні зміни з’явилися як результат чис­ленних політичних компромісів, для яких несуттєвим виявилося дотри­мання принципу верховенства права, правил юридичної техніки, процеду­ри внесення змін до Конституції Ук­раїни. Так, Національна комісія зі зміцнення демократії та утверджен­ня верховенства права у "Висновку щодо дотримання конституційної процедури під час внесення змін до Конституції України та щодо відпо­відності внесених змін загальним засадам Конституції України і євро­пейським стандартам" [2] зазначила, що зміни до Конституції України, по-перше, внесенні з порушенням конституційної процедури, по-друге, не відповідають загальним засадам Конституції України 1996 року та європейським стандартам. Ще до ухвалення Закону № 2222-ІУ біль­шість науковців та експертів висло­влювали своє негативне відношення до змісту конституційних змін, а пі­зніше наголошували на порушенні процедури їх внесення [3, с. 62-112]. Венеціанська комісія щодо внесених конституційних змін у своїх виснов­ках зазначала, що останні «можуть призвести до зайвих політичних конфліктів і, таким чином, постави­ти під сумнів необхідне посилення верховенства права в країні. У ціло­му, конституційні зміни у прийнятій редакції не повністю дозволяють до­сягнути мету конституційної рефор­

75ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

иииивиРиГиІши

ми - встановлення збалансованої та функціональної системи правління».

Не викликає сумнівів, що нор­ми Конституції України потребують деталізації і навіть конкретизації на рівні законодавства і, певною мірою, на рівні підзаконних актів, насампе­ред відповідних актів, виданих ви­щими органами держави. Правотво- рчість, здійснювана на зазначених рівнях, має відбуватися виключно за змістом конституційних норм.

Ще однією причиною виник­нення труднощів на шляху реалізації положення про пряму дію норм Конституції України є (як це і не па­радоксально) нормативні власти­вості самого Основного Закону. Зок­рема, слід зважити на те що нова Конституція України, віднесена до так званих новітніх (тобто прийня­тих після другої світової війни) кон­ституцій, характеризується усіма ти­повими властивостями цих консти­туцій. Найбільш типовим для них є те, що їх зміст відображає явище, котре відомий автор Георг Еллінек ще на початку століття визначив як “розширення конституцій”.

Звичайно, далеко не всі риси нашої держави, що передбачені і закріплені Конституцією України, стали нині повною мірою реальністю, але держава без конституції була б анархією.

Конституція України містить 15 розділів, 161 статтю. Вона прого­лошує Україну суверенною і неза­лежною, демократичною, соціаль­ною, правовою державою, в якій найвищою соціальною цінністю ви­знається людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека, а носієм суверенітету і єди­ним джерелом влади - народ. Кон­

ституція визнає принципи поділу влади і верховенства права, встанов­лює межі і характер державного ре­гулювання у всіх основних сферах суспільного розвитку, взаємини держави з людиною і громадянином, додає вищу юридичну чинність фу­ндаментальним правам і свободам людини, захищає її честь і достоїнс­тво.

Конституція України створює підгрунтя для подальшого розвитку правотворчого процесу в нашій кра­їні, визнає рівноправ’я різних форм власності, зокрема, приватної. За­хист суверенітету та безпеки Украї­ни Конституція покладає на її Збройні Сили.

Далеко не всі риси нашої дер­жави, що передбачені і закріплені новою Конституцією, стали нині по- вною мірою реальністю. Конститу­ційні положення, що стосуються цих рис, є певною мірою програмою державотворення на найближчі деся­тиліття, ідеалом, який треба втілити ужиття. Це стосується насамперед зовнішніх аспектів суверенітету держави, а також правового і соціа­льного характеру держави. Тим са­мим ідеологія українського держа­вотворення потребує значного часу і зусиль для свого утвердження, роз­витку і вдосконалення. Реалізація — одне з найважливіших завдань на­шого часу. Пріоритетним напрямом його вирішення є перетворення Кон­ституції в життя, приведення її в дію.

Ухвалення нової Конституції України знаменує початок нового етапу розвитку права в Україні, адже Конституція України є найви­щим правовим актом нашої держави, її Основним Законом, який водночас

76ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

визначає основні напрями розвитку державою певної стабільності у сус- суспільства, держави. пільстві.

Насамперед прийняття кон­ституції свідчить про досягнення

Література:1. Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-ІУ.2. Висновок Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права щодо дотримання конституційної процедури під час вне­сення змін до Конституції України 1996 року шляхом ухвалення Закону Украї­ни «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222- ІУ та щодо відповідності його положень загальним засадам Конституції Украї­ни 1996 року і європейським стандартам від 27 грудня 2005 року.3. Розвиток публічного права в Україні (доповідь за 2003-2004 роки)//За заг. ред. І.Б.Коліушка, Н.В.Александрової - К. - Вид. Лікей. 2005. - 448 с. Пункт 50 Висновку Європейської Комісії «За демократію - через право» (Венеціанської комісії) від 13 червня 2005 року щодо № 339 / 2005 щодо Закону про внесення змін до Конституції від 8 грудня 2004 року; Висновок Європейської Комісії «За демократію - через право» (Венеціанської комісії) щодо процедури внесення змін до Конституції України від 11 жовтня 2004 року № 305/20044. Конституція України .-С.:ТОВ «ВВП Нотіс»,2013-48 с.

Жайворонок Н.О., студентка ІУкурсу, групи ПР-112 ДВНЗ « Олександрійський політехнічний коледж»

СУЧАСНА НЕОБХІДНІСТЬ ОРІЄНТАЦІЇ ДЕРЖАВНИХ ТА ПРИ­ВАТНИХ ФІНАНСІВ

Стан сучасної економіки нашої держави свідчить про крайню необ­хідність поглибленого осмислення та знаходження шляхів взаємодії державного і підприємницьких сек­торів. Потреба в реалізації економі­ки пов’язана з значною слабкістю ринкових відносин та їх деформаці­єю. В цих сучасних економічних ві­дносинах підприємництво може реа­лізувати свої можливості та потреби. Стратегічне їх співробітництво з державою спрямоване на підсилення економіки, створення якісно- ефективного конкурентного середо­вища, врахування інноваційних про­цесів, необхідність зростання інвес­тицій в економіку, тобто вирішення

необхідних, важливих соціально- економічних питань.

Тому, актуальність статті зу­мовлена тим, що Україна має доста­тньо серйозний потенціал для вико­ристання державно-приватного пар­тнерства. Отже, мета статті полягає в тому, щоб детально проаналізувати можливі сучасні методи та інстру­менти орієнтації державних та при­ватних фінансів на підсилення рин­кових відносин України з врахуван­ням позитивного досвіду розвинутих держав в просторі Європейського союзу.

Мною проведений аналіз останніх досліджень та публікацій.

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

77

иииивиРиГиІши

Питання, щодо розуміння державних та приватних фінансів та їх залежність від законів ринкової економіки розробляли такі дослід­ники як:

Л.К. Воронова, М.П. Годме,О.П. Яковенко, О.О. Сухіна, В.М. Гейця.

Виклад основного матеріалу дослідження.

Держава не може стояти на мі­сці. Її фінансова діяльність повинна бути зорієнтована на розвиток еко­номіки, тобто фінансова діяльність держави це виконання функцій по формуванню, розподілу (перерозпо­ділу), а також використанню фінан­сових ресурсів з метою реалізації задач соціально-економічного роз­витку, (забезпечення умов розшире­ного відтворення), а також забезпе­чення обороноспроможності та без­пеки держави.

Правовим полем для реалізації цих можливостей підтримки еконо­міки є прийняття ЗУ « Про держав­но-приватне партнерство» ВРУ 2010№2404. Цей закон визначає ор­ганізаційно-правові засади взаємодії державних партнерів з приватними партнерами та основні принципи державно-приватного партнерства на договірній основі.

Під державно-приватним пар­тнерством передбачено - співробіт­ництво між державою України, АРК, територіальними громадами в особі відповідних державних органів та органів місцевого самоврядування (державними партнерами) та юриди­чними особами, крім державних та комунальних підприємств, або фізи­чними особами - підприємцями (приватними партнерами), що здійс­нюють на основі договору в порядку

встановленому ЗУ «Про державно- приватне партнерство», та іншими законодавчими актами України [4,ст.1].

Правовими засадами держав­но-приватного партнерства є Кон­ституція України [5], Цивільний ко­декс України[6], Господарський ко­декс України[3], цей закон, інші за­конодавчі акти України, а також міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана ВРУ. [4,ст.2]

В цих умовах однією з ознак державно-приватного партнерства є внесення приватним партнером інве­стицій в об’єкти партнерства із дже­рел, не заборонених законодавством, тобто фінансування державно­приватно партнерських відносин може здійснюватися за рахунок:

• Фінансових ресурсів приватного партнера;

• Фінансових ресурсів, за­позичених в установленому поряд­ку;

• Коштів державних та мі­сцевих бюджетів та інших джерел не заборонених законодавством.

Автором Л.К. Вороновою за­значено, що щодо формуванні і роз­поділу і використання централізова­них фондів держава і муніципальні органи є розпорядниками. Інакше держава і муніципальні органи регу­люють відносини щодо децентралі­зованих фондів, особливо підпри­ємств різних форм власності ( не­державних і не муніципальних). На них держава повинна впливати зо­всім по іншому.

Французький фінансист П.Н. Годме писав, що в ніякому разі не слід забувати про фундаментальні відмінності між державними і при­

78ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

иииивиРиГиІши

ватними фінансами. Основна різни­ця між ними обумовлена тим фак­том, що стан і динаміка приватних фінансів залежить від законів ринку економіки. Стан же й динаміка дер­жавних фінансів визначається рі­шеннями держави і діями публічної влади. П.М.Годме чітко проводить межу між державними і приватними фінансами:

1. Держава забезпечує свої потреби в примусовому порядку.

Наприклад,в Державному бю­джеті України податкові надхо­дження громадян складають понад 25% усіх доході. А стосовно до дер­жави примусового виконання ніхто не застосовує; [1,с48]

2. Державні фінансипов’язані з грошовою системою, якою так, чи інакше керує держава, але ця система ніяк не залежить від волі приватних власників, які розпо- ряджуються своїми фінансами;

3. Приватні фінанси зоріє­нтовані на одержання особистих прибутків. Державні фінанси, навпа­ки витрачаються на здійснення пуб­лічного інтересу;

4. Розміри державних фі­нансів набагато більші, ніж розміри приватних, якими розпоряджуються окремі особи. П.М. Годме говорить, що таких відмінностей досить, щоб розглядати фінансове право як само­стійну науку, яка не дивлячись на свій зв'язок з приватними фінансами, чітко чітко відмежовується від останніх .

Аналізуючи запропоновані П.М. Годме висновки щодо відмін­ностей та за допомогою терміна фі­нанси можна поглибити розуміння особливосте економічних відносин між державою, юридичними і фізич­

ними особами, що здійснюються пе­реважно в грошовій формі.

Пропоную простежити, як держава заполучає кошти в рамках державно-приватного партнерства в галузях, де не можлива приватизація та які не є інвестиційно привабли­вими, але потребують фінансування негайного.

Сектор, що відкриває найши- рші можливості для державно­приватного партнерства - водопо­стачання, питання оптимізації якої стоїть у більшості українських міст. В даному випадку схема державно­приватного партнерства передбачає, що інвестор вкладає кошти у рекон­струкцію труб, а місто компенсує ці витрати з незначним профіцитом протягом 10-15 років з платежів споживачів. Ряд проектів із застосу­ванням приватно-державного парт­нерства ініціювало Державне агент­ство з інвестицій та управління наці­ональними проектами. Наприклад одним з найбільш успішних проектів в цій галузі є «Чисте місто» пов'яза­ний з переробкою твердих побуто­вих відходів. Цей проект є досить гарним прикладом того, як держава займається проблемною сферою, як вона залучила до цього бізнес, нада­ла кошти на розробку документації, почала проект та готова передати його приватному бізнесу.

Зростаюча потреба Держави в коштах для підсилення економіки призводить до реалізації, розробки та удосконаленню правового поля, яке в сучасних умовах ринкової еко­номіки залежать від приватних фі­нансів і державно-приватних парт­нерських відносин в Україні.

Підсумовуючі, зазначимо, що державно-приватне партнерство в

79ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

партнерства може слугувати потуж­ним механізмом підсилення еконо­міки, а також підвищення рівня со­ціально-економічного розвитку.

Україні набуває особливої актуаль­ності в період економічного занепа­ду, коли ефективне використання приватних інвестицій в рамках пра­вового поля державно-приватного

Література1. Воронова Л.К. Фінансове право України: Підручник-К: Прецедент,

моя книга, 2008-с.482. Годме П.М. Фінансове право, - М, 1978 - с.413. Господарський кодекс України: чинне законодавство України зі

змінами та доповненнями станом на 2 жовтня 2013р.: - К.: «Центр учбової літе­ратури», 2013.

4. Закон України «Про державно-приватне партнерство» ВРУ 2010.- №2404-УІ -с.524,ст. 1,2.

5. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради Ук­раїни 28 червня 1996р. // Відомості Верховної Ради України. - 2013. - №30.

6. Цивільний кодекс України: станом на 15 травня 2013 р. - Х.: Право,2013.

Захарчук О. В., учениця 11 класу Ланчинської ЗОШ Т-ТТТ ступенів

ФОРМИ СПТВУЧАСТТ У ВЧИНЕННТ ЗЛОЧИНУ: ПРОБЛЕМИ РОЗМЕЖУВАННЯ

Близько третини всіх злочинів - це злочини, у вчиненні яких брали участь двоє чи більше осіб, а дві третини грабежів та розбоїв, випадків хуліганства вчиняються у співучасті, під час досудового розслідування, судовогопровадження та при перегляді судових рішень свідчить про те, що під час кваліфікації таких злочинів допускаються помилки [1, с. 1].

Дослідження форм спільного вчинення злочинів має актуальне значення не лише для розвитку науки кримінального права, але й для удосконалення правового визначення даного явища.

Чітке розмежування різновидів співучасті і визначення їх конкретних параметрів значно полегшує практичне оперування

правовими нормами, які регулюють групову злочинну діяльність [2, с. 329].

Поняття співучасті у злочині сформульовано у ст. 26 Кримінального кодексу України як «спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину» (ст. 28 КК України) [6, с. 10].

У теорії кримінального права існують різні погляди на форми співучасті. Зокрема, Я. Мочкош розрізняє просту, складну (квалі­фіковану і особливо кваліфіковану) і вищу форми співучасті. До простої співучасті він відносить вчинення злочину групою осіб без попередньої змови, до складної кваліфікованої - вчинення злочину групою осіб за попередньою

80ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

змовою, до складної особливо кваліфікованої - вчинення злочину організованою групою, а до вищої форми співучасті - діяльність злочинних організацій та злочинну політичну систему чи організацію[4, с. 114]. А.Н. Трайнін критерієм поділу співучасті на форми береступінь узгодження дійспівучасників і пропонує таку класифікацію:

1) проста співучасть;2) співучасть за

попередньою домовленістюспівучасників;

3) співучасть особливого роду, тобто участь у злочинному об’єднанні [5, ст. 73].

Оскільки саме узгодженість і організованість визначаєефективність об’єднання зусиль, то соціально-психологічний критерій поділу форм співучасті видається найбільш доцільним. Водночас, аналізуючи відповідні норми чинного кримінального законо­давства, можна визначити, що законодавець поділяє співучасть на форми за об’єктивними тасуб’єктивними ознаками. Зокрема, ст. 27 КК України виділяє співучасть у формі співвиконавства таспівучасті із розподілом ролей, тобто просту і складну. Засуб’єктивними ознаками, за стійкістю суб’єктивних зв’язків, стійкістю умислу ст. 28 КК України розрізняє вчинення злочину різними злочинними групами:

а) Вчинення злочинугрупою осіб без попередньої змови. Злочин визначається вчиненням групою осіб, якщо його спільно вчинили кілька (два або більше) виконавців без попередньої змови

між собою (ч. І ст. 28 КК України). Необхідною умовою даної форми співучасті є те, що змова на вчинення злочину має місце не до початку, а вже в процесі вчинення злочину, коли хоча б один з виконавців вже почав його вчинювати [6, с. 232].

б) Вчинення злочинугрупою осіб за попередньою змовою. Злочин визначається вчиненим за попередньою змовою групою осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення (ч. 2 ст. 28 КК України).

в) Вчинення злочинуорганізованою групою. Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь кілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувались у стійке об’єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об’єднаних єдиним планом, із розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи (ч. 3 ст. 28 КК України).

г) Вчинення злочинузлочинною організацією. Злочин визначається вчиненим злочинною організацією, якщо він вчинений стійким ієрархічним об’єднанням кількох осіб (три або більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувались для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

81

иииивиРиГиІши

інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп (ч. 4 ст. 28 КК України) [3, с. 26].

Видається необхідним розгля­нути детальніше особливості організованої злочинної діяльності, оскільки в світлі останніх подій дане явище набуло особливого поширення.

Слід зазначити, що деякі автори, як-от, С. Єфремов вважають, що організована злочинна діяльність є самостійною (поряд із співучастю у злочині) формою спільного вчинення злочину: її відмінність від співучасті вбачається насамперед в ознаках здійснення її своєрідним колективним суб’єктом - організованим злочинним угрупо­ванням та функціонального розмежування між учасниками організованої злочинної діяльності [7, с. 77].

Виходячи з викладення частин ст. 28 КК України, відмінність між поняттями групи за попередньою змовою, організованою групою та злочинною організацією полягає в участі у злочині трьох або більше осіб та стійкому об’єднанні, а між організованою групою та злочинною організацією — ієрархічній побудові організації, діяльність якої безпосередньо спрямована на вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів.

На відміну від групи осіб за попередньою змовою, ознакою організованої групи та злочинної організації, у всякому разі на початок їх утворення, є наявність організатора — особи, яка створила чи принаймні, ініціювала створення

групи (організації). Співучасть за попередньою змовою може характеризуватися наявністюорганізатора конкретного злочину, а не групи.

Також тут необхідно визначитися з поняттям стійкості, оскільки ця ознака є обов’язковою для злочинної організації та злочинної групи. За критерії стійкості А. А. Герцензон, В. Д. Меншагін, А. Л. Ошерович, А. А. Піонтковський пропонуютьрозглядати кількість запланованих та вчинених злочинів [8, с. 128]. Російський вчений-юрист Л. Д. Г аухман одним з елементів стійкості групи визначає наявність організатора групи. «Саме організатор, — пише він, — включаючи керівника, розробляє план злочинних дій, розподіляє ролі між членами групи, направляє та коректує їх дії, підтримує дисципліну в групі та інше» [9, с. 154].

Наступна ознака злочинної організації - це створення її для вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів. Злочинну організацію може бути створено для керівництва двох чи більше організованих груп або для забезпечення функціонування як самої, так і інших злочинних груп [6, с. 235].

Особливістю злочинноїорганізації є те, що саме її створення, а також участь у ній утворюють закінчений злочин.

Законодавець виділяєстворення злочинної організації окремим складом злочину і відносить його до злочинів проти громадської безпеки. Так, у КК

82ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

України кримінальну відповіда­льність за створення злочинної організації передбачено ст. 255. Водночас привертає увагу недосконалість побудови даної норми, де назва статті «створення злочинної організації» не відповідає її диспозиції, яка несе в собі значно ширший зміст, ніж саме поняття «створення.

Окрім наведених вище форм спільного вчинення злочину, КК України передбачає склад злочину Бандитизм (ст. 257 КК України), тому неможливо обминути увагою відмінність понять “банда” і “злочинна організація” [3, с. 131].

На наш погляд, ця відмінність полягає в таких ознаках:

1) злочинна організація повинна складатися мінімально з трьох осіб, тоді як для банди достатньо лише двох учасників;

2) злочинна організація може створюватися для вчинення будь-яких тяжких злочинів, тоді як

банда створюється виключно для вчинення нападів;

3) членами злочинної організації не обов’язково використовувати для вчинення злочинів зброю, тоді як банда завжди озброєна;

4) для злочинної організації є обов’язковою ієрархічна побудова, що не є обов’язковою для банди.

Отже, в даній роботі ми проаналізували окремі форми співучасті у злочині та різноманітні підходи до їх визначення, спробували розмежувати поняття «організована група», «злочинна організація» та «банда», виокремили найбільш значимі ознаки кожного з названих злочинних угрупувань, вказали на недоліки норм Кримінального кодексу. На нашу думку, чітке розмежування цих понять необхідне для правильної кваліфікації дій осіб, що вчиняють злочин, тому що залежно від форми і виду співучасті будуть змінюватися види і межі покарань.

Література:1. Лотоцький М.В. Співучасть у злочині [Електронний ресурс] -

Режим доступу: http://adwokat-lmw.at.ua2. Нікіфоров В.Ю. Проблеми кваліфікації співучасників в

організованій групі та злочинній організації // Форум права. - 2008. - №1. - С. 328-333 - [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e- )оигт1в/БР/2008-1/08пу^7О^1:'

3. Кримінальний кодекс України станом на 10 вересня 2013 року (офіційний текст) - К.: Паливода А.В. - 212 с.

4. Мочкош Я. Форми співучасті у кримінальному праві України: проблемні питання // Право України. - 2006. - № 3. - С. 113 - 116.

5. Трайнин А.Н. Учение о соучастии. - М.: Юриздат, 1941. - 160 с.6. Кримінальне право України. Загальна частина. Підручник - М.І.

Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов (2005). - 480 с.7. Єфремов С. Організована злочинна діяльність як кримінально-

правова проблема // Прокуратура. Людина. Держава. - 2005. - №12(54). - С. 75-81.

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

83

8. Герцензон А. А., Меньшагін В. Д., Ошерович А. Л., Піонтковський А. А. Государственные преступления. — М., 1938. — 160 с.

9. Уголовное право. Часть общая. Часть Особенная. Учебник / Под общ. ред. проф. Л. Д. Гаухмана, проф. Л. М. Колодкина, проф. С. В. Максимова. — М.: Юриспруденция, 1999. — С. 154.

Іккол А. В., учениця 10 класу Добропільський навчально-виховний комплекс

«Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 4 з поглибленим вивченням окремих предметів-дошкільний навчальний заклад»

ПРАВОВА КУЛЬТУРА

Громадськість сьогодні стур­бована зростаючими протиріччями між вихованням громадян у дусі де­мократії і свободи та зниженням рі­вня громадянської відповідальності, посиленням дестабілізації суспільст­ва та відсутністю гарантій безпеки особистості. Проблема ця особливо гостра для України, де виник духов­ний вакуум, який небезпечніший, ніж економічна та політична криза разом. Основні результати дослі­дження полягають в тому, що стає зрозуміло: проблема формуванняправової культури привертає до себе увагу саме на етапі становлення державності.

Правова культура має бути властива не тільки творцям юридич­них норм, а й усім громадянам дер­жави. Це система ідей, уявлень, емо­цій і почуттів, які виражають став­лення індивіда, групи, суспільства до чинного, минулого та бажаного права, а також до діяльності, пов’язаної із правом.

Правова культура особи міс­тить:

1) знання законодавства (інтелектуальний зріз). Інформова- ність була і залишається важливим каналом формування юридично зрі­лої особи;

2) переконаність у необ­хідній та соціальній корисності за­конів і підзаконних актів ( емоційно - психологічний зріз);

3) уміння користуватися правовим інструментарієм - закона­ми та іншими актами - у практичній діяльності ( поведінки зріз). [3,с.641]

Правова культура особи хара­ктеризує рівень правової соціалізації члена суспільства. Ступінь засво­єння і використання ним правових начал державного і соціального жит­тя . Правова культура особи означає активну роботу зі зміцнення закон­ності й правопорядку. Іншими сло­вами , правова культура особи - це її позитивна правова свідомість у дії. Вона передбачає перетворення осо­бою своїх здібностей і соціальних якостей на основі правового досві­ду [1, с. 3,19]

Показником правової культури особи є правова активність особи як вища форма правомірної поведінки. Правова активність - одна із змісто­вних характеристик особи. На відмі­ну від держав із тоталітарним режи­мом, де бажаною є людина конфор­містської поведінки , а від активної намагаються позбутись, у державах із демократичним режимом потрібна особа активна, зацікавлена в реалі­

84ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

иииивиРиГиІши

зації правових норм і принципів у всіх сферах життєдіяльності суспі­льства.

Форми прояву правової актив­ності різноманітні : сумлінна служ­бова діяльність. Предметне обгово­рення законопроектів. Участь у пе­редвиборній боротьбі як довіреної особи кандидата в депутати тощо. Правомірна активність особи дося­гається через схвалення і стимулю­вання суспільно корисних дій і при­пинення шкідливих. Правова актив­ність може бути як епізодичною (дії громадянина щодо затримання підо­зрюваного у вчинені злочину), так і постійною ( виконання функцій на­родного засідателя).[2, с.16; 4, с. 400]

Гідне місце у вихованні май­бутніх громадян м. Добропілля зай­має громадянськість. Особливу роль відіграють різноманітні громадські організації - фонди, товариства, клуби, навчальні заклади, що вияв­ляють дійову, матеріальну турботу про розв’язання тих проблем, на які держава не виділяє достатніх асиг­нувань. Добропільський Палац ку­льтури, ЦДЮТ, спортивні школи, станція юних техніків, натуралістів та інші заклади прищеплюють по­чуття патріотизму, плідно формують етично-культурні уподобання дітей, національну спортивну честь, еко­номічні й екологічні почуття тощо. Цьому сприяє те, що в них практич­но втілюється принцип добровільно­сті, самодіяльності.

Актуальність громадянського виховання підтверджує опитування та анкетування різних вікових груп учнів та опитування молоді м. Доб- ропілля. В анкетуванні брали участь 200 учнів різних вікових груп (Дода­

ток 1)Цифри та відсотки свідчать про те, що в нашому місті, як і в ба­гатьох інших молодих центрах Укра­їни, до душі багатьох молодих гро­мадян нині вселилась байдужість. Молодь просто розчинилась у полі­тичній системі, що не несе їм про­цвітання й добробуту. Деякі вчені від політики стверджують, що факт, який вказує на недостатню участь громадян у різних сферах життя кра­їни, пояснює задоволеність ними існуючим станом речей. Але ж ми знаємо, що саме тепер маємо доста­тньо широке й глибоке поле суспі­льних і політичних труднощів, коли далеко не всі громадяни можуть бу­ти задоволеними, оскільки проблеми не вирішуються.

Дослідження також показують, що сім’я відіграє істотну роль у фо­рмуванні людських якостей. Ви­вчення життя десяти сімей (учнів НВК №4, НВК № 3, ЗОШ № 6 міста Добропілля), в яких виховуються підлітки, що скоїли правопорушен­ня, показало: чим важче правопо­рушення, тим більше в ньому нега­тиву, тим менше інтелектуальних і моральних цінностей у сім’ї. У жод­ній сім’ї підлітків немає сімейної бібліотеки. У деяких взагалі немає книг, крім занедбаних підручників. Ніхто з правопорушників не зміг на­звати свого кумира, не згадав улюб­леного письменника або актора.

Нестабільність показників сві­дчить про те, що ситуація не перес­тає бути напруженою, проблема за­лишається актуальною і потребує досягти реального покращення жит­тя дітей із неблагополучних сімей та дітей-сиріт. З цього приводу було організовано круглий стіл «День спільних дій в інтересах дітей». Були

85ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

розглянуті питання про наслідки у разі скоєння дітьми правопорушень, зайнятість дітей у позаурочний час, напрями роботи із соціально неза- хищеними верствами населення, про методи та форми роботи зі сприяння таким дітям у творчості та отриман­ні освіти, проведення творчих кон­курсів.Аналізуючи все вищесказане, зро­бимо висновки:

1. Виховання рис громадянсь­кості - досить актуальне питання. (Додаток 3). Воно не може бути тур­ботою тільки педагогічних колекти­вів шкіл. Це турбота всієї країни.

2. Обмежуватися тільки гро­мадянським вихованням ми не мо­жемо. Складові громадянського ви­ховання - це інтегрована єдність по­літичних, правових, соціальних, ду­ховних проблем.

3. Негативні відповіді респон­дентів збуджуються правовою, соці­альною, політичною нестабільністю в державі.

Тому метою виховання грома­дянськості у молоді м. Добропілля на сучасному етапі є:

- формування та розвиток гро­мадянських та соціальних рис осо­бистості громадянина України;

- національної самосвідомості, любові до рідної землі, свого народу, місця, де людина народилась і живе, бажання працювати задля процві­тання держави, готовності її захища­ти, сприяти збереженню соборності українських земель, згуртованості та єдності нації; знання Конституції України, прав та обов’язків грома­дян, виховання поваги до народних символів, обрядів, національної сим­воліки, державного Герба, Прапора й Гімну.

ДодатокКількість та вікові категорії

респондентів.7-8 класи 60 учнів9 класи 80 учнів10-11 класи 60 учнів

АНКЕТА «Модель громадя­нина м. Добропілля» _________

Питання В ідповіді в %

1. Ваш е ставлення до дол і Украї-ни: 17А ) вболіваю за долею країни 3Б) байдужий 80В ) хочу покращити2. Чи вважаєте ви себе громадяни-ном України?: 95А ) так -Б) ні 5В ) не визначився3. Ваш а зацікавленість історієюУкраїни: 100А )виявляю -Б) не виявляю -В ) байдужий4. Чи цікавитесь ви політичнимжиттям країни? 45А ) цікавлюсь 45Б) ні 10В ) байдужий5. Чи захищають наші закони васяк громадянина? 30А ) так 70Б) ні6. Чи берете ви участь у суспіль-ному житті? 60А ) так 15Б) ні 25В ) байдужий7. Ваш е ставлення до навчання(праці)? 70А ) відповідальний -Б) байдужий 30В ) працюю та навчаюсь, тому щотак треба8. П ісля закінчення навчання:А ) залишусь в Україні 30Б) поїду д о інш ої країни жити 60В ) поїду працювати до інш ої краї- 10ни9. Ваш е ставлення до діяльностіВР? -А ) підтримую 80Б) не підтримую 20В ) байдужий10. Ваш е ставлення до діяльностіпрезидента: 5А ) підтримую 85

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

86

Б) не підтримую В ) байдуж ий

10

11. Якій політичній партії ви спів-чуваєте? 10А ) Партія Регіонів 90Б) нікого не підтримую

Література:1. Ігнатенко П., Поплужний В. Виховання громадянина: сутність грома­

дянського виховання// Шкільна бібліотека - 2008. - С.3 -19.2. Ростоцька М. Український та зарубіжний досвід розбудови демокра­

тичної школи. Громадянська освіта в школі // «Методична служба - школи.» - Тернопіль: Астон, 2000, с. 16

3. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С.Шемшученко (відпов. ред.) та ін. - К.: «Укр. енцикл.», 1998. - Т.1: А-Г. - 672с.: іл. - С.641.

4. Гавриш С.Б. Правознавство: підручник для 10 класу загальноосвіт. навч. закл.: рівень стандарту, академічний рівень /С.Б.Гавриш, В.Л.Сутковий, Т.М.Філіпенко. - К.: Генеза, 2010. - 416 с.: іл. - С.400

Іскра М.І., студентка 622 групи Технологічно-промисловий коледж

Вінницького національного аграрного університету РЕФОРМУВАННЯ ВИБОРЧОГО ЗАКОНОДАВСТВА

З проголошенням незалежнос­ті України, постало питання про ви­бір зовнішньополітичного вектору. Останні події свідчать про те, що ми остаточно визначилися з курсом на Європейський Союз. Але, щоб стати повноправним членом ЄС, Україна повинна дотримуватися загальнови­знаних європейських принципів та імплементувати міжнародно-правові норми у національне законодавство, що стосується й виборчого законо­давства.

В умовах розбудови України як демократичної держави визнача­льну роль відіграє народовладдя, тобто єдиним легітимним джерелом влади , переважно у країнах з респу­бліканською формою правління, ви­ступає народ. Саме він, безпосеред­ньо і через органи державної влади здійснює владу. [3] Дане положення

є квінтесенцією концепції демократії в цілому.

В даній статті я хочу звернути увагу на пряме народовладдя у фор­мі виборів. Вибори є способом фор­мування органів державної влади або місцевого самоврядування. Вони надають можливість народові реалі­зувати конституційне право на вла­ду. І , звісно, демократичність вибо­рів тісно залежить від типу виборчої системи. Тема зміни виборчої сис­теми на разі є досить актуальною, що зумовлено, зокрема проведенням позачергових виборів до Верховної Ради України 26 жовтня 2014 р.

В Україні вибори народних депутатів проводилися за різними виборчими системами. У 1994 р. 450 народних депутатів обиралися за мажоритарною системою, у 1998, 2002 р. за змішаною (225 нардепів

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

87

обиралися в загальнодержавному окрузі, 225 в одномандатних), у 2006, 2007 р. за пропорційною, і у 2012 р. знову за змішаною систе­мою. [4] Але жоден із типів не уко- рінився у виборчому законодавстві, і не виправдав себе. Певною мірою це зумовлено з тим, що , на жаль, зако­ни в Україні носять декларативний характер, тобто вони внаслідок без­діяльності політиків та чиновників не виконуються.

Сьогодні стало актуальним пи­тання зміни системи. Воно є предме­том багатьох дискусій у політичних, експертних колах та серед простих громадян. Переважна більшість схи­ляються до пропорційної системи з відкритими виборчими списками. Внаслідок невизначеності цього пи­тання на законодавчому рівні зрос­тає практикування виборцями абсен­теїзму, адже люди розуміють, що немає сенсу голосувати за закриті списки й куплені мажоритарні окру­ги. Щоб остаточно визначитись не­обхідно проаналізувати плюси й мі­нуси всіх типів виборчої системи.

1. Мажоритарна - система ви­борів, за якої обраними вважаються кандидати, які отримали більшість голосів виборців у виборчому окру­зі, де вони балотувались. Розрізня­ють мажоритарні виборчі системи абсолютної, відносної та кваліфіка­ційної більшості. За мажоритарної виборчої системи абсолютної біль­шості кандидат вважається обраним у разі отримання в окрузі більше по­ловини загальної чисельності го­лосів. За мажоритарної виборчої си­стеми відносної більшості для того, щоб бути обраним, кандидату до­статньо отримати більшість голосів в окрузі порівняно з іншими канди­

датами. За мажоритарної виборчої системи кваліфікаційної більшості кандидат повинен отримати наперед встановлену більшість, яка переви­щує половину голосів, наприклад, 2/3, 3/4. Зазвичай за мажоритарної виборчої системи в кожному вибор­чому окрузі має бути обраний один депутат. За такої системи голоси, що були подані в кожному окрузі за кандидатів, які не набрали біль­шості, втрачаються. [2, с. 121]

Переваги мажоритарної систе­ми: зв’язок кандидата із виборцями від округу; простий підрахунок го­лосів; персоніфікація виборів, тобто виборці голосують за конкретного кандидата.Недоліки: фальсифікація виборів;підкуп виборців; тиск на виборців; праця депутата лише в інтересах ви­борців округу. [5, с. 59]

2. Пропорційна - порядок ви­значення результатів голосування, коли мандати між партіями, що ви­сунули своїх кандидатів до предста­вницького органу, розподіляються відповідно до набраної ними кілько­сті голосів. Розрізняють такі види пропорційної системи: із жорсткими списками (виборці не мають можли­вості впливати на розташування ка­ндидатів у виборчому списку); із на­півжорсткими списками (виборцю надається право змінювати розташу­вання кандидатів у виборчому спис­ку); з преференціями (виборець від­дає перевагу окремим кандидатам у виборчому списку) [ 1, с.201 ; 2, с. 121 ]

Переваги:враховуються інтереси різних суспі­льних груп; розвиток партійної сис­теми; менший ризик фальсифікації;

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

88

Недоліки: купівля місць у спи­ску; відсутність тісного зв’язку з ви­борцями; обмеження свободи дій депутата, його залежність від пар­тійного керівництва. [5, с. 60]

Деякі політичні сили наполя­гають на збереженні мажоритарної системи для можливості відкликання виборцями народних депутатів, тоб­то запровадження імперативного мандата. Я вважаю, що цього не вар­то робити, оскільки народний депу­тат є представником усього народу й відповідно , він , в першу чергу , по­винен дбати про загальнодержавні інтереси й не протиставляти їх інте­ресам конкретних виборців. Імпера­тивний мандат зобов’язує депутата виконувати накази виборців. За та­ких умов обранець , під страхом бу­ти відкликаним, виконуватиме ці вказівки, які не завжди співпадають із загальнонаціональними інтереса­ми. До прикладу можна взяти східні регіони України, де нещодавно роз­горталися сепаратистські настрої, тобто народний депутат , певною мірою виступатиме лобістом сепара­тизму в парламенті України. На

Література:1. Конституційне право України:

мою думку, доцільніше залишити партійно-імперативний мандат, але без жорсткого впливу партійного керівництва, що можна спостерігати під час голосування, коли депутати голосують не відповідно до своїх переконань чи волі, а згідно із роз­поряджень лідера фракції. Партій­ний мандат також вирішить пробле­му «тушкування» у парламенті (пе­рехід депутатів з однієї фракції в ін­шу або вихід із фракції).

Отже, на основі викладеного можна зробити такі висновки: щодо виборчої системи, то найбільш де­мократичною є пропорційна система із преференціями (відкритими вибо­рчими списками), що надає можли­вість виборцю безпосередньо бачи­ти усіх кандидатів від партії і впли­вати на їх розташування у списку, та унеможливлює корупцію щодо купі­влі місць у списках. Також, дана си­стема сприяє чіткій структуризації парламенту й формування більшості . Закриті списки - це рудимент ста­рої корупційної системи, які ство­рювали з представницького органу осередок олігархічних кланів.

Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Заред.

П. Колісника та Ю. Г. Барабаша. - Х.: Право, 2008.- 416 с.2. Конституційне право України: Конспект лекцій. — 2-ге вид., стерео­

тип. - К.: МАУП, 2001. - 216 с.3. Конституція України: прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України

28 червня 1996 р. - С.: ТОВ «ВВП НОТІС», 2014. - 48 с.4. Вибори народних депутатів України [Електронний ресурс]. - Режим

доступу: иК К ЬОрУ/ик^ікіредіа.ощАмкі/Вибори народних депутатів України. - Назва з екрана.

5. Порівняльний аналіз основних виборчих систем: проблема вибору оп­тимальної моделі виборчої системи для України у плані дотримання демокра­тичних принципів виборів / М. Бучин, І. Федорій // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку: Зб. наук. пр. — Львів, 2008. — Вип. 21.

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

89

Караван І. Р., 10- В клас Бродівська гімназія ім. Івана Труша

СОЦІАЛЬНІ СИРОТИ

Життя в тихому місті Броди, що розташоване на західі Україні, є далеко не благополучним. Я вважаю причиною цього є і недоліки та про­галини у чинному законодавстві. Бродівчани погоджуються з тим, що потрібні зміни, інакше в майбутньо­му ми будемо платити не малу ціну за те, чим зараз нехтуємо. Але про­блема полягає в іншому, а саме в то­му, що жителі міста допустились помилки при визначенні винуватців у даній проблемі. Всі, як один вва­жають що це заслуга правоохорон­них органів та прокуратури в поро­дженні даної проблеми. Але ж ви­нуватцями є самі люди хоча я й не виключаю участі державних органів у невирішені цих прогалин.

Яскравим прикладом є соціа­льного сирітства. Як на мене, соціа­льні сироти - це діти які теоретично мають батьків але фактично ці бать­ки відсутні. У Бродах соціальними сиротами прийнято називати дітей, батьки яких виїхали за кордон в пошуках роботи або можливо й че­рез деякі інші причини. Попри все, протягом тривалого часу вони відсу­тні і не перебувають ні в межах регі­ону ні в межах країни загалом. Діти залишаються з родичами або з бли­зькими друзями. Задля того, щоб зрозуміти чи позитивно це впливає на подальше життя дитини без бать­ків та в чому полягає провина зако­нодавства, а в чому винні самі бать­ки, варто розглянути два не дуже щасливі випадки з життя соціальних сиріт, коли життя та здоров’я дитини не в найкращому стані а батьки пе­

ребувають за кордоном і в даний момент нічим не можуть допомогти своїй дитині.

Наприклад, бабуся викликає швидку допомогу, у її малолітнього онука скарги на біль в лівому підре­бер’ї. Медпрацівники даної служби підозрюючи хворобу серця, доправ­ляють дитину і бабусю в лікарню. Лікарі наполягають на операції в найближчі години. Батьки в цей час працюють в Іспанії. Дитина залише­на на виховання бабусею та дідусем. Зв'язок з батьками одностороній. Тому не можливо отримати згоду на операцію від батьків а документ: «Інформована добровільна згода на операцію та знеболення» передбачає згода на операцію дитини, а для ба­буся і дідуся це не їх дитина. Прак­тично з опитування лікарів ми дізна­лися, що дану форму заповнюють найблищі родичі. Сімейний кодекс не передбачає таких прав для діда і баби. Якщо операція пройде невда­ло, а мати дитини не дружить з ма­мою батька дитини?

Щоб унеможливити такі випа­дки повинні бути і деякі кроки з бо­ку законодавства. Варіантів кілька:

- встановити контроль який би не дозволяв обом батькам дитини покинути межі України по туристи­чній чи трудовій візі.

- батьки покидають межі дер­жави оформивши опіку (піклування) над дитиною з боку близьких роди­чів, бо в вище згаданій ситуації, саме ця опіка яку б мали бабуся та дідусь могла спасти життя дитини.

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

90

иииивиРиГиІши

Тут необхідно внести зміни у статтю 243 цивільного кодексу пе­редбачивши право на опіку, піклу­вання при відсутності батьків на те­риторії держави.

Інший не менш «приємний» випадок, коли малолітній наніс ма­теріальну шкоду (збитки), а його ба­тьки за кордоном, юридично притяг­нути до відповідальності близьких родичів на яких лежить відповідаль­ність за дитину не можна. Дана си­туація несе за собою доволі негатив­ний соціальний наслідок, а саме те що у випадку відмови родичів відшкодувати збитки ми формуємо:

1) Зневагу підростаючої молоді до закону, а також безнаказаність, адже він не зазнав покарання і юри­дичної відповідальності за скоєне правопорушення.

2) В залежності від особливих якостей потерпілого та й цінності майна, якому завдано шкоду ми мо­жемо зустрітися з явищем самосу- ду.(Адже потерпілий, задля того щоб відновити справедливість власними силами покарає малолітнього зло­чинця, на якого не мають впливу прваоохоронні органи)

Література1. Сімейний кодекс

№ 21-22, ст.1352. Цивільний кодекс

№№ 40-44, ст.356

Отже, дорослі повинні усвідомлювати і знати про свою не лише моральну , а й юридичну відповідальність що до піклування та опіки над дітьми. Обов'язок бать­ків полягає не лише в забезпеченні належних умов фізичного розвитку дитини, а й в тому щоб нести юри­дичну відповідальність за збитки за­вданні дитиною, бо саме батьки від­повідають за майбутнє своєї дитини, за те яке буде майбутньому і чи вза­галі те майбутнє буде в дитини.

Але найболючішим для мене, є те що соціальне сирітство поширене в не чужому для мене місті. І є вели­ка ймовірність того, що сьогоднішні соціальні сироти завтра стануть не зразковими учасниками правовідно­син. Без сумнів, я не звинувачую цих дітей у тому що вони звернули з правильної життєвої дороги, адже винуватими в їхніх гріхопадіннях є батьки, які своєчасно не були біля дитини і законодавство, яке не зумі­ло врегулювати явище соціального сирітства.

Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002,

Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003,

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

91

ІРеЬеве РегешіаКондратенко Б. С., учень 10 класу.

Люботинська загальноосвітня школа І -ІІІ ступенів № 4. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ МОЛОДІ.

Молодь - не тільки суб’єкт, спадкоємець матеріальних і духов­них багатств суспільства, а й творець нових, прогресивніших політико- демокра- тичних суспільних відно­син. Молодь має бути готовою до відтворення і розвитку не тільки ма­теріальних, а й політичних, духов­них цінностей, культури своєї нації, народу. Саме це і робить її основною рушійною силою прогресивного су­спільно-політичного розвитку на етапі становлення української на-ції.[1]

Молодь - це майбутнє, вона «живе справжньо», й важливо зро­зуміти, наскільки вже нині молоде покоління визначає утримання і ха­рактер майбутнього, наскільки міс­тить у собі «дух нової доби».

Питання формування та реалі­зації державної молодіжної політики відносяться до складних політич­них, економічних, соціальних про­блем. Вони сьогодні надзвичайно актуальні і стосуються як молодого покоління, так й усіх без винятку шарів українського суспільства. Мо­лодь володіє величезними політич­ними, соціальними, інтелектуальни­ми цінностями і творчим потенціа­лом, але не завжди буває затребува­на суспільством.[5]

Проте труднощі економічних реформ в Україні особливо вдарили саме по молоді. Лише невеличка її частка зуміла знайти своє місце у ринкових умовах, але основній масі доки не вдається адаптуватися до ситуації. Відбувається зниження со­ціального статусу молоді, звужують­

ся можливості її доступу до освіти й культурних цінностей, росте безро- біття.[2]

Метою моєї роботи є вивчення соціальних проблем молоді.

Дослідження проблем молоді в Україні є актуальним, оскільки не­обхідно на державному рівні ство­рювати умови для самореалізації молоді та включення її у процеси розвитку України. Це розширить со­ціальну базу перетворень, забезпе­чить соціальне, культурне і економі­чне відтворення й розвиток держави

Соціальне самопочуття молоді є одним з головних показників розвитку суспільства. Для того щоб формування молоді відбувалося адекватно суспільним процесам, необхідно визначити її роль і місце в суспільстві, з’ясувати її проблеми. Серед них є традиційні - кохання, дружба, пошуки сенсу життя, створення сім’ї тощо. Вирішення багатьох проблем залежить від факторів соціального життя. Не менш актуальними є здоров’я, освіта молоді, спілкування її з дорослими й однолітками. Вивчаючи молодіжніпроблеми, неможливо обійтисяпростим констатуванням позитивних чи тривожних фактів життєдіяль­ності молодих людей, потрібен глибокий системний аналіз буття молоді.[3]

В умовах глибокоїтрансформації суспільних відносин значна частина української молоді втратила позитивні життєвіорієнтири, можливість реалізації життєвих планів та прагнень.

92ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

0вЬб(*в№ГВШіІОслаблення дії старих регулятивних чинників і несформованість нових, спричинили істотне посилення негативних явиш, поширення поведінкових стереотипів, хибно сприйнятих за вияви свободи особистості. Молодь потребує: забезпечення матеріальних потреб для свого розвитку та продовження свого роду; повноцінного спілкування, що породжує проблему самогубств; важливою є можливість працювати за спеціальністю з достойною винагородою за працю.

Переважна більшість проблем молоді - це складові загальних пот­реб українського суспільства. Значна частина молоді не цікавиться політикою й вважає неважливою участь у виборах, не відчуває себе господарями своєї держави і не бачить соціальну перспективу в Україні. Немає зацікавленості у са­моорганізації молоді та молодіжно­му русі, через які вони мають мож­ливість виявляти свою позицію. Ни­зьким є рівень правової культури.[4]

Сучана освітня система зіткнулася на низкою проблем: падіння престижу загальної, професійно-технічної освіти,орієнтація на «потокове» відтво­рення без урахування вимог споживачів, проблемою доступність освіти. Не має повноцінного доступу до інформаційних ресурсів. В молодіжному середовищі панує найвищий рівень вимушеного безробіття та відсутність сучасної програми молодіжного житла. Це свідчить про низку проблем не лише в системі освіти, а й у суспільстві в цілому.

Сучасний стан здоров’я української молоді не може

задовольнити суспільство.Упродовж останніх років серед молоді відбулося значне поширення соціально зумовлених хвороб; погіршилася епідемічна ситуація щодо ВІЛ/СНІДу; кількість хворих на наркоманію серед неповнолітніх збільшилася у 6-8 разів, смертність у цій групі зросла у 40 разів; кожна третя дитина народжується з відхиленням у розвитку нервової системи; ресурси спрямовуються на лікування, а не профілактику захворювань та популяризацію здорового способу життя.[6]

Нинішнє молоде покоління є менш здоровим фізично та психічно ніж попереднє. Згідно статистичних даних 6% дітей народжується прак­тично здоровими. Лише 10% випус­кників середніх шкіл можуть вважа­ти себе здоровими. Часто хвороби пов’язані із станом анемії і загаль­ним послабленням організму, що пов’язане в основному із поганим харчуванням. В Україні поширюєть­ся епідемія захворювання на тубер­кульоз, який ще називають "хворо­бою бідних" (з 1997 р. до 2005 кіль­кість хворих на туберкульоз зросла на 28,9%).

Суттєвої шкоди організмові завдають інфекції, що передаються статевим шляхом, особливо сифіліс. Сьогодні це вже масштаби справж­ньої епідемії (за останніх 10 років захворюваність у дівчат віком від 15-17 років збільшилася у 19,1 разів, у юнаків цього віку у 14,3 рази). Ва­гомо збільшився показник кількості захворювання на СНТД. Реальна кі­лькість ВІЛ-інфікованих в Україні становить понад 240 тис. осіб, що дає можливість Україні "посісти" перше місце у Європі за кількістю

93ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

ВІЛ-інфікованої молоді віком від 15 до 24 років.[3]

У кожного покоління - своя історична місія, своє покликання і тільки йому притаманні світосприй­няття і світорозуміння. Кожне моло­де покоління вирішує свої завдання в історико-політичному процесі, проходить через певні випробуван­ня. Сучасний розвиток цивілізації висуває перед молоддю проблеми не лише національного, а й глобально­го, загальнолюдського характеру. Я вважаю, що щоб молоде покоління було спроможним завтра успішно,

Література1. Волков Ю. Г., Добреньков В. И., Кадария Ф. Д., Савченко И. П.,

Шаповалов В. А. Социология молодежи: Учебное пособие / под ред. проф Ю. Г. Волкова. - Ростов-н /Д.: Феникс, 2001.

2. Головатый Н. Ф. Соціологія молодежи: Курс лекций. - К., 1999.3. Головенько В. А. Український молодіжний рух у ХХ столітті. - К.,

1997.4. Кравченко А. И. Социология: Учеб. пособие для студ. высш. пед.

Учеб. заведений. - М. Издательский центр "Академия", 2002.5. Павловский В. В. Ювентология: проект интегративной науки о мо­

лодежи. - М.: Академический Проект, 2001.6. Черниш Н. Соціологія. Курс лекцій. - Львів: Кальварія, 2003.

ефективно вирішувати непрості для нації питання, держава вже сьогодні має виробити реалістичну, збалансо­вану, виважену політику щодо мо­лодого покоління.

Школа, сім’я,держава - ось го­ловні вихователі сучасної молоді. І, як сказали в свій час, видатні мудре­ці «немає поганих учнів, є погані вчителі». Тож говорячи про «пога- ність» молоді, нашим дорослим слід подивитися на самих себе і поціка­витися «Що я зробив для того, щоб сучасна молодь була кращою ?»

Костецька Н. М., учениця 10 - фізико-математичного класуГлибоцького ліцею

ВОДА - ОСНОВА ЖИТТЯ.(ДО ПИТАНЬ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

РЕГУЛЮВАННЯ ЯКОСТІ ВОДИ)

Важливу роль у житті кожного із нас відіграє вода — друга за зна­чимістю речовина після кисню. Її користь для будь-якого організму залежить від якості. Значна частина водних об’єктів в Україні через ви­робничу недбалість втратила приро­дну чистоту, порушена їх здатність до самоочищення.

Враховуючи глобальне забру­днення водних об’єктів, відходами виробництва водний фактор у нашій державі став одним із головних чин­ників національної безпеки. Насе­лення, промисловість та сільське го­сподарство з кожним роком все бі­льше і більше потерпають від неста­чі якісної води. Затягування вирі­шення даної проблеми призводить

94ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

до нанесення шкоди здоров’ю як ок­ремої людини, так і суспільства в цілому. Сьогодні Україна в числі відстаючих країн по середній трива­лості життя та високій смертності населення, певною мірою це пов’язано із споживанням недоброя­кісної питної води (Розділ ІІ Закону України “Про Загальнодержавну програму “Питна вода України” на 2006/2020 роки” [1]).

Безперечно, якість води зале­жить від процесу державного управ­ління у галузі водного господарства та від правового регулювання остан­нього. Зазначене є підставою вважа­ти дослідження організаційно- правового забезпечення якості води актуальним питанням сьогодення.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Питання водного госпо­дарства є об’єктом дослідження нау- ковців-юристів, серед яких: В. Джу- ган, Н. Локтєва, В. Матвійчук, окре­мі питання управління водозабезпе- ченням населення висвітлені у дос­лідженнях Л. Мельника, М. Солохи, В. Сташука, М. Хвесика, О. Яроць- кої, А. Яцика та ін. Організаційно- правові засади водозабезпечення на­селення є об’єктом дослідження та­ких науковців як: О. Гафурова, В. Лозанський, К. Рябець та ін. Безпе­речно їх праці становлять значний науковий доробок у сфері правового регулювання охорони та раціональ­ного використання водних ресурсів.

Мета даної статті полягає у аналізі організаційно-правового за- беспечення регулювання якості во­ди, та з’ясування оптимальних шля­хів його удосконалення

Аналіз літературних джерел показав, що система організаційного забезпечення екологічної політики в

Україні перебуває на стадії свого становлення. Право людини і грома­дянина на безпечне навколишнє природне середовище являє собою юридичну можливість проживати в навколишньому природному середо­вищі, яке б не заподіювало шкоди його здоров'ю і життю, а в разі по­рушення цього права — вимагати його захисту у встановленому зако­нодавством порядку. Дана норма Конституції України відображається та деталізується у Законі України “Про охорону навколишнього при­родного середовища”, який, зокрема, визначає екологічні права та обов’язки громадян України.

Уже у середині минулого сто­ліття екологи почали говорити про необхідність збереження водойм і передбачали, що ХХІ століття може стати періодом водних воєн. Осуше­ні озера, болота, випрямлені русла річок — ось що залишає в результаті свого “господарювання” людина. Аби привернути до цих проблем увагу світової спільноти, ООН запо­чатковує всесвітній щорічний день води, а 2005-2015 роки проголошує Міжнародним десятиріччям дій "Во­да для життя", адже ці два поняття нероздільні.

За добу населення планети ви­користовує 7 млрд. тонн води. Понад один мільярд населення не має дос­тупу до водних ресурсів.

Посилення антропогенного пресу призвело до виникнення не­сприятливої ситуації у гідрологіч­ному режимі, санітарному стані та ландшафтній структурі басейнів ма­лих річок практично у всіх регіонах держави. Об'єм забору води на на­родногосподарські потреби в басей­

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

95

иииивиРиГиІши

нах малих річок сягає 20% забору з водних об'єктів суші на Україні.

Саме малі річки в Україні чи ненайбільше відчули за останні де­сятиліття тиск людської діяльності, саме вони найбільше змінились, а подекуди навіть повністю зникли.

Враховуючи, що забезпечення екологічної безпеки населення пе­редбачає поряд з іншими чинниками створення позитивної екологоводної ситуації в державі, конституційним закріпленням обов’язку органів дер­жавного управління щодо забезпе­чення якості води є положення ст. 16 Конституції України [5], а саме: “за­безпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання на­слідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави”.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Водного ко­дексу України державне управління в галузі використання й охорони вод та відтворення водних ресурсів здій­снюється за басейновим принципом на основі державних, цільових, між­державних та регіональних програм.

На законодавчому рівні це пи­тання регулює також Закон України “Про Загальнодержавну програму розвитку водного господарства”, прийнятий у січні 2002 р. [4]. Згідно із цим Законом передбачався повний перехід на басейновий принцип уп­равління водними ресурсами країни та створення на базі басейнових во­догосподарських органів Державно­го агентства водних ресурсів Украї­ни семи басейнових управлінь вод­них ресурсів: Західно-Бузьке, Верх- ньо-Тисайське, Дністровсько-Прутське, Південно-Бузьке, Дніп­

ровське, Причорноморське (дельта Дунаю, Дністра та річки Причорно­мор’я) та Азовське (Сіверський До­нець та річки Приазов’я).

Ч. 2 ст. 13 Водного кодексу України визначає, що державне уп­равління в галузі використання й охорони вод та відтворення водних ресурсів здійснюють Кабінет Мініс­трів України, Уряд Автономної Рес­публіки Крим, місцеві Ради та їх ви­конавчі комітети, спеціально упов­новажені органи державної виконав­чої влади та інші державні органи відповідно до законодавства Украї­ни.

Органи державного управління здійснюють свою діяльність у галузі забезпечення якості води на підставі низки нормативно-правових актів, серед яких відзначимо: Конституцію України від 28.06.1996 р. N0 254к/96/ВР, Водний кодекс України від 06.06.1995 р. N0 213/95/ВР, зако­ни України - “Про питну воду та пи­тне водопостачання” від 10.01.2002 р. N0 2918/Ш, “Про Загальнодержа­вну програму розвитку водного гос­подарства” від 17.01.2002 р. N0 2988/Ш, “Про Загальнодержавну програму “Питна вода України” на 2006/2020 роки” від 03.03.2005 р. N0 2455/ІУ, указів Президента України “Про Положення про Міністерство екології та природних ресурсів Ук­раїни” від 13.04.2011 р. N0 452/2011, “Про Положення про Державне аге­нтство водних ресурсів України” від 13.04.2011 р. N0 453/2011 тощо [9, ст. 86].

Особливо вагомим у водоза- безпеченні населення є місцевий рі­вень, де практичну реалізацію полі­тики раціонального використання, охорони і відтворення водних ресур-

96ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

сів здійснюють органи місцевого са­моврядування та їх виконавчі струк­тури, повноваження яких визначені Законами України “Про місцеве са­моврядування в Україні” та “Про місцеві державні адміністрації”. Са­ме дані органи взаємодіють з водо­господарськими підприємствами та спрямовують свою діяльність у під­вищення ефективності водозабезпе- чення населення. Законом України “Про питну воду та питне водопо­стачання” (ст. 13) закріплені повно­важення органів місцевого самовря­дування у сфері питної води та пит­ного водопостачання. З метою за­безпечення якості питної води Ради народних депутатів мають значний обсяг повноважень, визначимо осно­вні з них, а саме: прийняття рішень з проведення державної екологічної та санітарно-епідеміологічної експер­тизи проектів господарської діяль­ності, що можуть негативно вплину­ти на якість питної води та системи питного водопостачання; здійснення контролю за якістю питної води, ви­користанням та охороною джерел і систем питного водопостачання; за­безпечення інформування населення про якість питної води та стан пит­ного водопостачання, порядок роз­рахунку тарифів на послуги центра­лізованого водопостачання і водо- відведення; визначення рівня та яко­сті послуг з питного водопостачання

та водовідведення і встановлення тарифів на ці послуги.

Досліджуючи Указ Президента України “Про Положення про Мініс­терство екології та природних ресу­рсів України” [7] все ж таки прихо­димо до остаточного висновку про те, що Міністерство екології та при­родних ресурсів України відіграє істотну роль у забезпеченні якості водних об’єктів.

Таким чином, вирішення зазна­чених проблемних питань очищення води та розвитку водозабезпечення населення потребує проведення ком­плексу заходів, а саме: удосконален­ня розподілу повноважень органів виконавчої влади щодо контролю за якістю вод, запровадження раціона­льних норм водоспоживання для на­селення, стабілізаці та узгодженість нормативно-правових актів у галузі водопостачання, покращення систе­ми обліку водних ресурсів та удоско­налення тарифної політики, здатної реанімувати водозабезпечення насе­лення, створення підґрунтя для ста­білізації водокористування та пок­ращити якість води, розробки проек­тів законів, положень України: про воду, призначену для споживання людиною; про очищення стічних вод; про комплексне запобігання забруд­ненню та його регулювання; про те­хнологічне нормування впливу підп­риємств на довкілля

Література:1. Про Загальнодержавну програму “Питна вода України” на 2006/2020

роки: Закон України від 3 березня 2005 року N0 2455/ІУ // Відомості Верховної Ради України. - 2005. - N0 15. - Ст. 243.2. Яцик А.

Водному господарству України - науковий шлях розвитку // Рідна приро­да. - 2004. - N0 1. - С. 35/37.

3. Водний кодекс України: Закон України від 6 червня 1995 року N0 213/95/ВР //Відомості Верховної Ради України. - 1995. - N0 24. - Ст. 189.

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

97

4. Про Загальнодержавну програму розвитку водного господарства: Закон України від 17 січня 2002 року N0 2988/Ш // Відомості Верховної Ради Украї­ни. - 2002. - N0 25. - Ст. 172.

5. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 року N0 254к/96/ВР //Відомості Верховної Ради України. - 1996. - N0 30. - Ст. 141.

6. Про питну воду та питне водопостачання: Закон України від 10 січня 2002 року N0 2918/Ш // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - N0 16. - Ст. 112.

7. Про Положення про Міністерство екології та природних ресурсів Укра­їни: Указ Президента України від 13 квітня 2011 року N0 452/2011 // Шр://7ак0п. гаёа. §0У. иа.

8. Про Положення про Державне агентство водних ресурсів України: Указ Президента України від 13 квітня 2011 року N0 453/2011 // Ы1р:/^акюп. гаёа. §0У. иа.

9. Рябець К.А. До питання організаційно-правового забезпечення якості води / К.А. Рябець // Юридична наука. - 2011. - № 6. - С. 84-90.

Кравчук О. В., учениця 11 класу комунальний заклад «Навчально-виховне об’єднання

«Загальноосвітня школа-інтернат Т-ТТТ ступенів, ліцей «Сокіл», центр позашкільного виховання

Кіровоградської міської ради Кіровоградської області» ВПЛИВ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

НА ПТДЛТТКТВ Т ПОШТОВХ ЇХ НА ЗЛОЧИН

В наш час проблема злочинно­сті неповнолітніх є досить пошире­ною. З кожним роком рівень зло­чинності серед неповнолітніх збіль­шується, і це насторожує!

Актуальність обраної теми. Зараз важко уявити наше життя без телефонів, комп’ютерів, телевізорів та Інтернету. Інформаційні техноло­гії розвиваються з кожним днем. Бі­льшість інформації підлітки отри­мують саме з них. Формування ди­тячої психіки відбувається під впли­вом цих чинників, які можуть осте­рігати або, навпаки, підштовхувати до злочину. Цю проблему піднімали кандидат юридичних наук, БугераО.І.; Раєцька Л., доцент кафедри кримінального права і криміналісти­ки навчально-наукового інституту

права і психології Національної ака­демії внутрішніх справ; Стеценко Ю.В., «Науково-методичні засади використання засобів масової інфо­рмації при розслідуванні злочинів».

ЗМІ здійснюють вплив не тільки безпосередньо на особистість молодої людини, а й через оточення - батьків, вчителів, ровесників, котрі теж під цей вплив підпадають. Та­ким чином, сила впливу істотно по­силюється. Тобто, всі ми залежні від інформаційних джерел.

Тепер постає питання: чого бі­льше в ЗМІ - користі чи шкоди?

Розглянемо засоби масової ін­формації як джерело корисної інфо­рмації. В наш час кожен другий під­літок має доступ до Інтернету, де він знаходить додатковий матеріал,

98ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

0вЬб(*в№ГВШіІотримує певні знання та має можли­вість подорожувати он-лайн. За до­помогою телепередач діти дізнають­ся новини, дивляться пізнавальні та розважальні програми та фільми.

Це ніби і добре! Але також присутній і негативний вплив ЗМІ. Зараз збільшилася кількість хакерів, які заповнюють світову мережу шкі­дливою інформацією. Пропаганда насильства, крадіжок, хуліганських розбоїв, шантажу та інших працює так сильно, що люди дивляться без серйозності, ніби так і потрібно. Сучасний кінематограф підлітків може навчити тільки як нападати несподівано, як продумати злочин, куди сховати докази і т.д. Фільми, які показують по телевізору, не не­суть повчального характеру, а на­впаки, підштовхують неповнолітніх на злочин. Тим паче, у підлітковому віці все хочеться спробувати, і вони підуть на будь-що без особливо не задумуючись про наслідки.

Метою мого дослідження є спроба визначити, чого більше кори­сті чи шкоди несуть ЗМІ, і як засте­регти підростаюче покоління.

Сучасний підліток формує свій світогляд на основі побаченого і по­чутого в ЗМІ. Закон України про те­лебачення і радіомовлення визначає законодавчу базу цієї сфери1.

Законодавство України про те­лебачення і радіомовлення склада­ється з Конституції України (254к/96-ВР), Закону України "Про інформацію" (2657-12), цього Зако­ну, законів України "Про систему Суспільного телебачення і радіомов­лення України" (485/97-ВР), "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" (538/97-ВР), "Про телекомунікації"

(1280-15), "Про радіочастотний ре­сурс України" (1770-14), міжнарод­них договорів, згода на обов'язко­вість яких надана Верховною Радою України.

Підлітковий вік характеризу­ється формуванням особистості і статевим дозріванням. Саме в цьому напрямі неповнолітні, зокрема підлі­тки, скоюють злочини. Не можна оминути факт, що сексуальна розпу­ста та різноманітні сексуальні мате- ріли стали звичайним явищем на ек­ранах телевізорів, уже не кажучи про всесвітню мережу Інтернет. Під­літки внаслідок цього вже мають не­гативні погляди різного спрямування і практично схильні до вчинення злочинів. Так, негативний вплив ЗМІ може породжувати впевненість у вчиненні злочину.

Непродуманою рекламою ал­когольних напоїв ЗМІ можуть фор­мувати у підлітків шкідливі звички, не розуміння відповідності між пот­ребами і можливостями їх задово­лення, що лежать в основі багатьох злочинів. Негативні вчинки телеге- роїв нерідко слугують і прикладами для злочинної поведінки неповнолі­тніх. Негативний вплив ЗМІ, зокре­ма телебачення, може формувати в особі насильницькі еталони статевої поведінки, намагання задовольнити потреби за рахунок вчинення злочи­нів.

Одним з негативних ефектів глобальної комп'ютерної мережі є широке розповсюдження різної ін­формації сумнівного змісту. Корис­тування Інтернетом призводить до того, що неповнолітні скоюють пев­ні злочини, самі не розуміючи його шкоди. Візьмемо для прикладу ро­лик, викачаний з Ютубу: діти жорс-

99ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

токо побили свого однокласника і це зняли на відео. Це слугує тим, що інші підлітки, побачивши це відео, захочуть відобразити схоже. Якщо комусь можна, чому ж нам не спро­бувати? Такі випадки не поодинокі, а скільки дітей скоювали злочин тільки із-за того, що почули чи по­бачили в фільмі.

Закон про телебачення і радіо­мовлення визначає основні принци­пи державної політики у цій сфері2.

Держава проводить політику протекціонізму щодо розповсю­дження програм і передач вітчизня­ного виробництва.

ЗМІ мають і позитивний вплив у формуванні особистості. Так вони тримають молодь в курсі всіх подій, таким чином позбавляють "інформа­ційного голоду", підвищують зага­льну, в тому числі і політичну куль­туру населення; служать для взаєм­ного інформування влади і населен­ня; знімають соціальну напруже­ність. Плюси Інтернету полягають у тому, що мережа пропонує освітній і корисний досвід, який може поліп-

Література1. http://zakon2.rada. gov.ua2.1,2 http://zakon2.rada.gov.ua/law

шити успішність у школі чи інститу­ті. Але й тут є свої недоліки, такі як неточні дані, а також невідповідні для дітей та підлітків інформації.

Підбиваючи підсумки, можна впевнено сказати, що ЗМІ мають ве­ликий вплив на психіку і світогляд людей, зокрема неповнолітніх. Спи­раючись на те, що інформаційні тех­нології ростуть, потрібно вживати методи обмеження впливу ЗМІ вже зараз. Адже злочинність серед непо­внолітніх набирає обертів з кожним роком.

Застереженням від негативно­го впливу ЗМІ повинні займатись спеціальні технічні служби, які бу­дуть, закривати або обмежувати дос­туп до сайтів, які несуть шкідливу інформацію. Потрібно розвивати світогляд, морально-етичні погляди, щоб мати змогу виокремити шкід­ливу інформацію від позитивної.

Батькам потрібно краще слід­кувати за дозвіллям дитини. Регуля­рно цікавитись її інтересами та кон­тролювати перебування в Інтернеті.

-12

Куртий О.М. студент Стрийського коледжу ЛьвівсьокогоНАУ ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ ДТЯЛЬНОСТТ ЗАКОНОДАВЧОЇ

ВЛАДИ - ВИМОГА ГРОМАДСЬКОСТТ ЧИ ПОТРЕБА ВЛАДИ?

Мета цієї статті — визначити концептуальну модель забезпечення верховенства права через поділ та гармонізацію влади, реформування законодавчої влади та удосконален­ня механізмів стримувань і противаг, яка б з необхідною самодостатністю виключала будь-які можливості ре­анімації диктатури і тоталітаризму.

Створення системи стримувань і противаг за допомогою поділу дер­жавної влади на окремі взаємодіючі та контролюючі одна одну гілки за­безпечує оптимальне функціонуван­ня державного механізму, не дає можливості жодній із гілок влади узурпувати владні повноваження інших.

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

100

иииивиРиГиІши

У правовій державі влада має бути обмежена правом, а головний урок історії показує, що вона має бути максимально обмежена в мож­ливості довільно змінювати законо­давство задля своєї вигоди. Насам­перед має бути удосконалено ме­ханізми формування та діяльності законодавчої влади. Неефективність законодавчої влади є прикрим фак­том нашого суспільства. Якими мо­жуть бути шляхи вирішення про- блеми[1, с. 74-75]?

На нашу думку існує два шля­хи вирішення цієї проблеми:

1) Впровадження нового виборчого законодавства.

2) Зміна конституційного ладу на користь двопалатного пар­ламенту.

Але спочатку згадаємо, що 26 жовтня 2014 року відповідно до ос­новного закону України відбулися позачергові вибори народних депу­татів до Верховної Ради України.

Законом «Про вибори народ­них депутатів України» було вста­новлено 5% прохідний бар'єр і змішану систему: 225 депутатів оби­раються в загальнодержавному бага­томандатному окрузі за виборчими списками від політичних партій, а інші 225 — за мажоритарною систе­мою в одномандатних округах.

Однак нажаль мусимо кон­статувати, що на тимчасово окупо­ваній території України (округи 1­10, 224, 225) вибори не проводилися. Також не відбулися вибори в 9 окру­гах Донецької (41-44, 51, 54-56, 61) і 6 округах Луганської (104, 105, 108-111) областей[4].

Отже 225 депутатів за пропор­ційною виборчою системою, нага­даємо, що пропорційна виборча си-

стема (від лат. ршрогїютШ — той, що має правильне співвідношення частин з цілим) — виборча система, при якій голосування за кандидатів проводиться за партійними списка­ми. Розподіл мандатів між партіями здійснюється відповідно (пропор­ційно) до кількості голосів виборців, поданих за кожний партійний спи­сок. У 1885 р. на конференції в Ант­верпені, присвяченій виборам, було вперше розглянуто модель пропор­ційної виборчої системи. У 1889 р. її вперше було запроваджено в Бельгії. До 20-х рр. XX ст. більшість євро­пейських країн використовували пропорційну виборчу систему. Ро­зрізняють різновиди цієї системи: система списків і система єдиного перехідного голосу. В багатьох країнах з пропорційною виборчою системою використовуютьпрохідний бар'єр, або виборчий поріг (в Україні 5%). Він визначає найменшу частку голосів, яку має набрати політична партія, щоб прой­ти до парламенту[2][3].

В майбутньому в нашій дер­жаві передбачаються зміни до ви­борчого законодавства, ключовою зміною є введення «Пропорційної виборчої системи за відкритими списками».

Саме відкриті списки є клю­човими для даного варіанту вирішення цієї проблеми, адже всі ми добре пам’ятаємо «Диктаторські закони», що свідчить про те що в Україні існують антидемократичні депутати та чиновники, боротьбу з якими веде ЗУ «Про очищення вла­ди» від 16 вересня 2014р.[5] Тому саме відкриті списки збільшать можливість контролю звичайних громадян.

101ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

иииивиРиГиІши

Що це значить? Ми вважаємо, що за наявності відкритого доступу до партійних списків, журналісти та просто більш активні в політичному плані громадяни, зможуть віднайти інформацію що буде стосуватися, конкретно взятого ними депутата і в майбутньому через ЗМІ або ж будь- яким іншим шляхом донести знайдену ними інформацію до ши­роких верств суспільства. Що зможе сформувати ставлення суспільства до відповідної політичної сили.

Згадуючи позачергові парла­ментські вибори 26 жовтня 2014р. та «Диктаторські закони» ми можемо сказати, що близько 65 депутатів які голосували за пакет законів від 16 січня 2014р. мають можливість «проникнути» до парламенту.

Розглянемо другий варіант вирішення проблеми недостатньої ефективності Верховної Ради України. Пропонуємо запровадити двопалатний парламент, який вва­жається більш консервативним. І це виправдано. У законотворчій роботі, як ніде, має діяти принцип — «сім раз відміряй, один раз відріж». Вва­жаємо, що двопалатний парламент — досить прийнятна модель законо­давчої влади для України, яка має бути все ж реалізована, але без по­спіху, зважено. Законодавчий орган України сьогодні має навіть невдалу назву — Верховна Рада. Нічого вер­ховного (панівного) в законодавчій владі бути не може. Панування якоїсь гілки влади суперечить прин­ципам правової держави, де саме і запроваджується поділ влади та створюється все можливе для усу­нення домінування якоїсь з гілок влади. Законодавча влада сама має забезпечувати верховенство (па­

нування) права (природних прав і свобод людини).

Тому доцільніше наш парла­мент так і іменувати «парламент», у структурі якого передбачити дві па­лати: верхня палата — «сейм» та нижня палата, яку з урахуванням історичних традицій можна було б назвати «віче».

Доцільно визначити, що верх­ня палата обирається строком на п’ять років, а нижня — строком на три роки. Це зменшить ризик рево­люційних потрясінь, в основі яких можуть бути емоції окремого політичного моменту. Нарешті, слід визначити структурну модель верх­ньої палати. Вважаємо, що половина верхньої палати має обиратись наро­дом, інша половина — представни­ками обласних рад народних депу­татів, що мало б забезпечувати пред­ставництво регіонів у законодавчій владі. Можна сподіватись, що палата представників, яку ми пропонуємо називати «віче», зможе стати важе­лем проти бюрократизації законо­давчого процесу, компенсує можли­вий брак відчуття дійсного волеви­явлення народу[1 с. 74-75].

Згадуємо, що наприкінці 1995 політичного року оголошувалося, що робоча група Конституційної комісії завершила проект нової Кон­ституції країни, який було передано до розгляду Конституційної комісії. Один із пунктів створення двопа­латного парламенту Національні збори або Верховна Рада, яка скла­дається з Палати депутатів та Сена­ту.

Слід зазначити, що двопа- латність тоді лобіювалася представ­никами місцевих управлінських та політичних еліт (представників). На

102ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

впливу на процес формування цен­тральної політики щодо регіонів. Але як відомо 28 травня 1996 року, коли розпочався розгляд проекту Конституції у першому читанні, Верховна Рада прийняла рішення про однопалатний парламент[3].

той час це були намагання закріпити в майбутній Конституції інститут місцевого самоврядування та зроби­ти майбутній парламент двопалат­ним, сподіваючись, що одна з палат буде представляти там регіональні громади. Проте ці пропозиції мали економічно вмотивований характер з елементами дієвого легального

Література:1. Юридичний журнал «Право України» 12/2010 с. 74-752. Обушний М. І., Примут М.В., Шведа Ю. Р. Партологія: Навч. посібник

/ За ред. М. І. Обушного.- К.: Арістей.- 20063. Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.4. Офіційной сайт ЦВК http://www.cvk.gov.ua/5. Офіційной сайт ВРУ http: //rada.gov.ua/

Кутіщева А.М., студентка 2 курсу Чигиринський економіко-правовий коледж Уманського НУС ГАРАНТУВАННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО ЛАДУ В УКРАЇНІ

ТА ЙОГО ЗАХИСТ

Кожна держава побудована на суспільних відносинах. Конститу­ційний лад регулює ці суспільні відносини,які побудовані на функці­онуванні державних інститутів і по­рядком їх організації. Конституцій­ний лад постає як системне політи- ко-правове явище, складовими якого є державний і суспільний лад. Кон­ституційний лад закріплюється усі­єю системою правових норм, різни­ми галузями українського права. Конституційний лад опосередковує насамперед передбачені і гарантова­ні Конституцією державний та сус­пільний лад, конституційний статус людини і громадянина,систему на­родовладдя, систему державної вла­ди й місцевого самоврядування, те­риторіальний устрій,основи націо­нальної безпеки та інші інститути конституційно-правових відносин в Україні.

Актуальність досліджуваної теми викликана потребами сього­дення, адже існування правової дер­жави можливе лише в умовах нор­мального стану суспільства,зокрема його економічної основи, політичної системи та стабільного соціального розвитку.Під гарантіями конститу­ційного ладу України слід розуміти систему загальносоціальних і спеці­альних юридичних ( нормативно- правових і організаційно - правових) умов і засобів матеріального та про­цесуального характеру,які забезпе­чують дієвість основних принципів і інститутів суспільного та державно­го ладу України [3].

Існує проблема на сучасному етапі забезпечення конституційного ладу в Україні. Розглядаючи публі­кації де висунуто проблеми консти­туційного ладу в Україні я звернула увагу на статтю доктора юридичних

103ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

наук, професора Олександра Скрип- нюка де було сказано,що конститу­ційний лад встановлюють і регулю­ють зокрема: український народ, Конституція і закони,українська держава в цілому, Верховна Ра- да,Президент,Кабінет міністрів, ви­конавча влада, Конституційний суд, суди загальної юрисдикції, прокура­тура України, політичні партії і гро­мадські організації, засоби масової інформації, міжнародні організа- ції[2]. Гарантування основ консти­туційного ладу та забезпечення його базових принципів втрачає будь- який сенс, якщо поза увагою зали­шається проблема його захисту. Не підлягає сумніву положення проте, що конституційний лад і його засади потребують особливого правового захисту від багатьох негативних чинників. [4].

Пріоритетне місце в гаранту­ванні конституційного ладу відво­диться Конституцією — народу Ук­раїни^]. За Конституцією народ Ук­раїни є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади та має виключне право визначати і змінювати консти­туційний лад в Україні (ст. 5 К.У). Звичайно, визначення і змінаконсти- туційного ладу здійснюються не довільно, а у визначених Конститу­цією і законами формах, зокрема шляхом виборів, референдумів тощо. Право народу визначати і змінювати конституційний лад не може бути узурповане державою, тобто самостійно привласнене нею, її органами абопосадовими особами (ст. 5 К.У). Крім того, справою всьо­го українського народу є також за­хист суверенітету і територіальної цілісності України, її економічної та інформаційної безпеки (ст. 17 К.У).

Важлива роль у гарантуванні конституційного ладу належить, по­ряд з Конституцією, конституційно­му законодавству (законам про ви­бори, референдуми, політичніпартії та інші об'єднання, про органи дер­жавної влади, про територіальний устрій тощо), а також іншим галузям законодавства, зокремаа дміністра- тивному, кримінальному, інфор­маційному, митномутощо.[5]

Основним гарантом конститу­ційного ладу є, звичайно, держава. Відповідно до ст. 17 Конституції за­хист суверенітету і територіаль- ноїцілісності України, гарантування її економічної та інформаційної без­пеки покладається насамперед на державу. Ціна прями діяльності держави є найважливішими її функціями (ст. 17 К.У).[1]

Оборона України, захист її су­веренітету, територіальної цілісності і недоторканності безпосередньо по­кладаються на ЗбройніСили. Гаран­тування державної безпеки і захист- державного кордону України покла­даються на відповідні військові формування та правоохоронні орга- нидержави, організація і порядок діяльності яких визначаються зако­ном (ст. 17 К.У). При цьому зазна­чається, що Збройні Сили та інші військові формування не можуть бу­ти використані для обмеження прав і свобод громадянабо з метою пова­лення конституційного ладу, усу­нення органіввлади чи перешкод- ження їх діяльності (ст. 17 К. У).

Особлива роль в гарантуван- ніконституційного ладу відводиться Основним Законом органам держав- ноївлади. Пріоритетна роль Верхов­ної Ради у гарантуванні конститу-

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

104

ційного ладу випливає насамперед з її головноїфункції — законодавчої.

Головна роль серед органів державної влади у гарантуванні кон­ституційного ладу належить Прези­дентові. За своїм статусом, визначе­ним Конституцією, Президент є га­рантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав і сво­бод людини і громадянина (ст.102К.У). Повноваження Прези­дента мають вирішальне значення у гарантуванні конституційного ладу.

Важлива роль як гарантам державного і суспільного ладу нале­жить за Конституцією Кабінету Мі­ністрів, міністерствам та іншим цен­тральним органам державної вико­навчо ївлади. Зокрема, КабінетМіні- стрів забезпечує державний сувере­нітет і економічну самостійність Ук­раїни, здійснення внутрішньої і зов­нішньої політики держави, виконан­ня Конституції і законівУкраїни, ак­тів Президента (ст. 116 К.У).

Виключно вагомими у справі гарантування конституційного ладу України є функції і повноваження- Конституційного Суду. Він вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції і дає офіційне тлумачення Конститу­ції та законів України (ст.147). Пріоритетними з цих повноважень є питання про відповідність Консти­туції законів та інших правових актів Верховної Ради в частині, що стосується конституційного ладу України. Але не лише державні ін-

Література1. Конституція України 28.06.2. Скрипнюк О. Конституційн

ститути є гарантами конституційно­го ладу. Вельми важлива роль у здійсненні відповідних функцій належить політичним партіям, засо­бам масової інформації, політичній, економічній, соціальній і культурній системам нашого суспільства, про які мова йшла вище.

Конституція опосередковано визнає суб'єктами гарантування кон­ституційного ладу також засоби ма­сової інформації та інші мережі, сис­теми і засоби інформації.

Загалом, якщо вести мову про конституційноправові проблеми- визначення та зміни конституційно­го ладу, важливо чітко позначити- концептуальні орієнтири для цього. Ними, на мою думку, є засадничі положення статей 1 і 3 Конституці. Конституційний лад України має формуватися та утверджуватися як демократичний, соціальний і право­вий, в його змісті мають бути визна­чальними людина, її життя і здо­ров’я, честь, гідність і безпека, а та­кож зміцнення громадянської злаго­ди на землі України, як зазначено в преамбулі Конституції. Тільки демо­кратична публічна влада, яка реалі­зовує інтереси народу для народу, діє як єдиний владний суб’єкт на ос­нові права і закону, може забезпечи­ти і визначення та формування, і утвердження необхідного Україні конституційного ладу. Проблема єд­ності публічної влади в цьому сенсі стає сьогодні в Україні, як ніколи, актуальною.

лад: ознаки,принципи,гарантії

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

105

3. Конституційне право України. Академічний курс: Підручник: У 2 т. — Т. 2 / За заг. редакцією Ю. С. Шемшученка. — К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2008. — С. 11— 13.

4. Скрипнюк О.В Проблеми вдосконалення основ конституційного ладу в Україні;досвід і перспективи// Право Укр. - 2012 № 10. С 40 - 45

5. Книгін К. Правовевизначення референдуму як форминародовладдя: проблемитеорії і практики // Право України. — 2001. — № 11. — С. 28—31

Леонова Ю.О., учениця 11 класу Валківська загальноосвітня школа Т-ТТТ ступенів Валківської районної ради Харківської області

ПРОБЛЕМИ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ

У складному переплетінні су­часних політичних та соціально- економічних проблем особливо гос­тро стоїть питання працевлашту­вання з гідною та вчасною оплатою праці. І абсолютно закономірно, що спостерігається тенденція зростання кількості юнаків і дівчат, які, почу­ваючись дорослими, намагаються реалізувати своє бажання працюва­ти. Як представник 17-річних, можу запевнити, що для молодої людини цілком природно прагнути самостій­ності і незалежності. Тож питання, яке я хочу дослідити у даній роботі є безперечно актуальним для мене та моїх однолітків і в той же час неоднозначним і дискусійним, адже стосується права на працю досить проблемної категорії для роботодав­ців - категорії неповнолітніх.

Ні для кого не секрет, що саме така категорія населення найменш конкурентноспроможна на ринку праці внаслідок відносно низького рівня професійної підготовки і від­сутності досвіду практичної роботи. Проблему працевлаштування непо­внолітніх досліджували А. І. Шеба- нова, В.І. Прокопенко, О. І. Процев- ський В. В. Жернакова, О. М. Яро­

шенко, О. С Реус, та багато інших, але, незважаючи на це, залишаються питання, що потребують подальшого опрацювання.

Метою даної роботи є дослі­дження проблеми працевлаштування неповнолітніх в Україні та аналіз можливих шляхів вирішення цього питання .

Безумовно, порядок застосу­вання праці дітей визначається зако­нодавством України про працю. Не допускається прийняття на роботу осіб молодше шістнадцяти років. Однак, за згодою одного з батьків або особи, яка його замінює, мо­жуть, як виняток, прийматись на ро­боту особи, які досягли п'ятнадцяти років. Допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів у вільний від навчання час по досяг­ненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює , для вико­нання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров’ю і не порушує про­цесу навчання [1, ст. 5].

При застосування праці непо­внолітніх підприємстві, в установі

106ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

0вЬб(*в№ГВШіІчи організації має вестися спеціаль­ний облік працівників, які не досяг- ли вісімнадцяти років, із зазначен­ням дати їх народження [1, ст. 5]. Крім того, застосування праці непо­внолітніх у виробництвах, професіях і на роботах з важкими та шкідливи­ми умовами праці забороняється на всіх підприємствах, установах і ор­ганізаціях незалежно від форм влас­ності і видів їх діяльності. [2, ст. 1]. Підлітків забороняється призначати на роботи, які пов'язані виключно з підійманням, утриманням або пере­міщенням важких речей. До роботи, що потребує підіймання та перемі­щення важких речей, допускаються підлітки, які не мають медичних протипоказань, що засвідчено відпо­відним лікарським свідоцтвом. До тривалої роботи по підійманню та переміщенню важких речей підліт­ки до 15 років не допускаються [3, ст. 1]. Забороняється також залучати працівників молодше вісімнадцяти років до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні [1, ст. 5]. Заборо­няється залучення дітей до найгір­ших форм дитячої праці. До найгір­ших форм дитячої праці належать: усі форми рабства або практика, по­дібна до рабства, зокрема, продаж дітей та торгівля ними, боргова за­лежність, а також примусова чи обо­в'язкова праця... [4, ст. 2]. Ці та бага­то інших норм чинних законодавчих актів також присвячені захисту прав дітей. Але як засвідчує практика та­ка всеосяжна турбота про захист прав неповнолітніх призводить, на жаль, до протилежного результату - неповнолітнім у віці 15-17, а тим бі­льше 14річним «... для виконання легкої праці, що не завдає шкоди здоров”ю і не порушує процесу нав­

чання, у вільний від навчання час ...» [1, ст. 5] офіційно працевлашту- ватись практично неможливо. Ос­новні причини: занадто жорсткі ви­моги з боку контролюючих органів — постійні перевірки щодо умов праці, які необхідно створити для неповнолітнього працівника; непов­нолітні працівники, які працюють на умовах неповного робочого часу, повинні отримувати таку ж заробіт­ну плату, як працівники з повним робочим днем[1, ст. 5], а це невигід­но роботодавцю. У зв'язку із зазна­ченими та іншими причинами робо­тодавцю простіше і безпечніше від­мовитися від таких працівників або використовувати працю неповноліт­ніх неофіційною

За результатами опитування, яке було проведено мною в соціаль­ній мережі «ВКонтакті» із 170-ти 14-17 річних респондентів 165 хоті­ли б підробляти під час літніх кані­кул, 91 вже мають трудовий досвід і 85% з них працювали неофіційно, 32% мали проблеми з оплатою пра­ці, тобто досить часто досвід не­офіційного працевлаштування є не­гативним, що, безумовно, несприят­ливо впливає, перш за все, на психі­чний стан неповнолітнього.

Ігнорування даної проблеми не сприяє і зниженню рівня злочин­ності серед неповнолітніх, адже бі­льша частина злочинів, скоєних дітьми та підлітками - крадіжки. Та­ких злочинів в 2014 році в Харкові та Харківській області було близько 70% від загального числа. При цьо­му діти найбільше крадуть у сільсь­кій місцевості (92 випадки), ніж у Харкові (40 випадків). Основна час­тина цих злочинів, не пов'язана з квартирними крадіжками або злома­

107ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

иииивиРиГиІши

ми. Діти крадуть мобільні телефони, цукерки і торти з супермаркетів, мо­педи і велосипеди , тобто те, на що їм не вистачає власних коштів [5].

Як відомо для вирішення про­блем необхідно боротися не з нас­лідками, а з причинами їх виникнен­ня.

Спробую обґрунтувати пропо­зиції щодо подальшого вдоскона­лення механізму працевлаштування:

1. Вважаю вказівка «як вийня- ток» в п.2.ст 188 Кодексу законів про працю, суттєво обмежує право на працю і ускладнює процес праце­влаштування неповнолітнього та тя­гне за собою низку контролюючих заходів з боку відповідних служб. Неповнолітні у віці 15 років, в осно­вному, такі, що отримали базову се­редню освіту, а для здобуття загаль­ної середньої освіти неповнолітній може продовжити навчання у вечір­ній (змінній) школі, які можуть створюватися при загальноосвітніх закладах. [6, ст. 2].

Вважаю, працевлаштувавшись, 15-річний неповнолітній матиме змогу здобувати той самий пресла- вутий досвід роботи, якого так не вистачатиме при працевлаштуванні в майбутньому, та принесе більше користі суспільству та своїй сім’ї, ніж бездіяльно «досиджуватиме» в очікуванні атестату в 10-11 класі.

На підставі вищезазначеного пропоную вказівку «як вийняток» виключити з тексту статті та виклас­ти п.2.ст 188 в такій редакції: « За згодою одного із батьків, або особи, що його замінює, можуть приймати­ся на роботу особи, які досягли 15 років,та мають базову середню осві­ту»

2. Контролювати дотримання умов договору роботодавцем бать­кам неповнолітнього, і вже в разі не­обхідності звертатися до контролю­ючих державних органів для консу­льтацій, таким чином змінити підхід з «репресивного» на підтримуючий і консультативний підходи щодо ро­ботодавця.

3. Розробити ефективний нор­мативно-правовий механізм вико­ристання системи заохочень робото­давців щодо працевлаштування не­повнолітніх (можливо певні подат­кові послаблення).

4. Центрам зайнятості сприяти працевлаштуванню неповнолітніх шляхом розробки чіткого алгоритму тимчасового працевлашуванння не­повнолітніх з 14 років на період ка­нікул та інформувати про це насе­лення через власні веб-сайти.

5. Зобов’язати центри зайнято­сті вести статистику з питань тимча­сового працевлаштування неповно­літніх з 14 років та досліджувати чи впливає на рівень злочинності збі­льшення кількості тимчасово праце­влаштованих неповнолітніх.

Висновок: законодавцям, кон­тролюючим органам, представникам підприємств, центрам зайнятості необхідно знайти спільні підходи і точки дотику не тільки у питанні охорони здоров’я дітей, а й у пи­таннях захисту права неповнолітніх на працю. Адже величезна кількість підлітків під час канікул (в основно­му літніх), бездіяльно проводить час біля комп’ютерів (в кращому випад­ку) або на вулицях населених пунк­тів, набуваючи негативний досвід, починаючи від банальної ліні і за­кінчуючи бажанням поліпшити свій фінансово-матеріальний стан неза-

108ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

конним шляхом, що, в кінщ-кшщв, ніяк не сприяє формуванню психі­чно та фізично здорової особистості.

В подальшому я планую дос­лідити досвід соціально-економічно розвинутих держав щодо тимчасово­го працевлаштування неповнолітніх у період вільний від навчання та ро­зробити окремий експерименталь­ний (наприклад, на рівні Валківсь- кого району) проект програми «Тимчасового працевлаштування неповнолітніх на період літніх кані­кул». В якій:

- чітко регламентувати види діяльності на підприємствах, уста-

Література:1. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII. [Елект­

ронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/322-082. Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами

праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх, від 31.03.1994 № 46 // [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/z0176-94

3. Граничні норми підіймання і переміщення важких речей неповнолітні­ми, затв. наказом МОЗ України від 22.03.1996 р. № 59 // [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0183-96

4. Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402-III// [Електронний ресурс].- Режим доступу: http: //zakon4 .rada. gov.ua/laws/show/2402

5. Дитяча злочинність в Харкові: на чому трапляються неповноліт- ні//[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: //dozor.kharkov.ua

6. Закон України «Про освіту» від 23.05.1991 № 1060-XII// [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada. gov.ua/laws/show/1060-12/page2

7. Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 05.02.1993 № 2998-XII. // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/2998-12

8. Правознавство : підруч. Для 10 кл. загальноосвіт. Навч.закл..рівень стандарту,академ. Рівень/ С.Б. Гавриш, В.Л. Сутковий, Т.М. Філіпенко.- К. : Генеза, 2010.- 416с.

9. Трудове право України: Підручник за ред.. В.І.Прокопенко.-Х.: «Кон- сум» 1998. — 480 с

новах, організаціях, де дозволяється використовувати працю дітей;

- створити та постійно понов­лювати банк даних підприємств ус­танов організацій району, де є в ная­вності тимчасові робочі місця

- розробити алгоритм органі­зації молодіжних (учнівських) тру­дових загонів та їх працевлаштуван­ня, адже засновниками молодіжних трудових загонів можуть виступати загальноосвітні навчальні заклади [7. ст. 1 ].

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

109

іРеЬеееРсгеайзМарчак О. І., учень 10 класу

Озернянська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів ПРИЙНЯТТЯ ПОДАТКОВОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ ТА

НАСЛІДКИ ФІНАНСОВОЇ РЕФОРМИ

Сьогодні однією з суттєвіших і складних проблем є взаємовідноси­ни між платниками податків та дер­жавою. Чинна система оподатку­вання в Україні має низку обґрунто­ваних недоліків: слабка соціальна спрямованість податку на доходи громадян, спрощена система опода­ткування доходів, яка існує зараз, зменшений сукупний попит та час­тини податкових надходжень до бю­джету. А найголовніше - надмірна кількість пільг та постійні зміни по­даткового законодавства стали на заваді ефективній дієздатності пода­ткової системи.

З метою подолання низки ви­щевказаних недоліків було розроб­лено Податковий кодекс України, який набрав чинності 2 грудня 2010 р. Цей законодавчий документ міс­тить у собі велику кількість новов­ведень, саме тому всю увагу підпри­ємці, науковці, уряд та пересічні громадяни спрямували на вивчення та аналіз кодексу. Податковий ко­декс покликаний об'єднати інтереси держави та населення [1].

По оцінкам експертів слід очі­кувати дискримінацію підприємців та підприємств, які працюють на єдиному податку. Спочатку, система сплати та розподілення єдиного по­датку була наступною. Наприклад, підприємець сплачував за максима­льною ставкою, тобто, 200 грн. в мі­сяць. Все, що йому потрібно було зробити - до 20 числа кожного міся­ця, відвідати банк і перевести ухва­лену суму за реквізитами податкової

інспекції того району, в якому зареє­стрований «єдинщик». Після цього, розподіленням податку займалось Держказначейство, яке 43% сплаче­ної суми (тобто 86грн) переводило в місцевий бюджет, 42% (84грн) - до Пенсійного фонду та інші 15% (30 грн.) до Фонду обов’язкового стра­хування на випадок безробіття. В липні 2010 року парламент зробив перший крок до збільшення наван­таження на підприємців та ввів що­місячну доплату до ПФ - 33,2% від суми мінімальної зарплати. В ре­зультаті, підприємцям, незалежно від ставки податку, довелося кожний місяць додатково спонсорувати бю­джет на суму вище ніж 200 грн. З січня 2011 року вступили в дію чер­гові зміни: ставка ЄСВ, якою замі­нили доплати до ПФ та «соцстрах» складає 34,7% згідно з Законом «Про збір та облік єдиного внеску на зага­льнообов’язкове державне соціальне страхування». В цю суму увійдуть 42% до ПФ та 15% в «соцстрах», які раніше були частиною суми єдиного податку. Але тепер уплати до цих фондів будуть «виокремлюватися» не зі ставки податку, а розраховува­тись окремо. Базою для розрахунку ЄСВ є мінімальна зарплата (з 1 січня 2011 року вона складає 941 грн.). Рахуємо: 941грн*34,7% = 327грн. Це і є та сума, яку окрім 43% ставки єдиного податку повинен сплачува­ти підприємець. Тобто, якщо раніше «єдинщик» віддавав державі макси­мум 200 грн. в місяць, то зараз його платежі виросли до 413 грн. (86 грн.

110ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

0вЬб(*в№ГВШіІподатковій і 327 грн. - до ПФ, який буде займатися адмініструванням єдиного соціального внеску). Мак­симально підприємець буде віддава­ти до бюджету суму в 14,1 тис. грн. Але це за умови, що він добровільно та за власної ініціативи буде сплачу­вати не мінімальний, а граничний розмір ЄСВ, який складає 15 прожиткових мінімумів для пра­цездатних осіб (його розмір дорів­нює мінімальній зарплаті та складає до 31 березня 941 грн.). Крім того, Держказначейство розподілом бю­джетних грошей більше на займа­ється і цей процес покладений на плечі підприємців. Відтепер «спро­щенці» самостійно 43% ставки єди­ного податку сплачують на користь податківців, а решту 57% - до ПФ як частину ЄСВ. В результаті, якщо ра­ніше «спрощенець» сплачував 200 грн., то зараз для нього мінімальна сума бюджетних платежів буде в 2 рази більшою - 413 грн., а максима­льна - в 71 раз більше або 14,2 тис. грн. Та по мірі зростання зарплати, а також прожиткового мінімуму, ви­трати підприємця також будуть збі­льшуватись [2, ст. 60 - 63].

Як відомо, чим більш розвине­на в державі економіка, тим краще почувають себе її громадяни. На те­перішньому етапі розвитку України і українського суспільства важливе значення має розвиток та стабіліза­ція економіки країни. А для цього потрібні інвестиції і інновації в еко­номічному і політичному просторі. Одним з головних факторів рівня інвестування економіки є Податко­вий кодекс. Як відомо, нещодавно відбулося прийняття нового Подат­кового кодексу. Це створить нові можливості для розвитку, або може,

навпаки, їх зменшити. І тому важли­во визначити, як саме може вплину­ти на економіку і на життя нашого суспільства його прийняття [4, ст. 4 - 5].

Мета статті полягає в дослі­дженні позитивного та негативного впливу нового Податкового кодексу України на її економіку і життя її громадян.

Податковий кодекс України - це закон України, який регулює від­носини, що виникають у сфері спра­вляння податків і зборів. Це ціліс­ний, гармонійно пов'язаний та ком­плексний документ, який забезпечує досягнення балансу інтересів держа­ви та платників податків. Саме тому проект Податкового кодексу перед­бачає ряд нововведень, які спрямо­вані на підвищення ефективності адміністрування та захист інтересів платників [2, ст. 59].

На даний момент думки різних економістів відносно прийняття но­вого Податкового кодексу розхо­дяться в сторону позитивного чи не­гативного результату. Прийнятий Верховною Радою Податковий ко­декс чинитиме змішаний вплив на українську економіку.

Кодекс пропонує новації, які дозволять суттєво знизити податкове навантаження на економіку за раху­нок запровадження податкових пре­ференцій усім верствам платників податків; вивільнити додаткові фі­нансові ресурси, спрямовані на збі­льшення заробітної плати працівни­ків та створення нових робочих місць, усунути адміністративні пе­решкоди в оподаткуванні; створити сприятливі умови для громадян, що бажають розпочати власний бізнес, запровадити систему, спрямовану на

111ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

иииивиРиГиІши

захист законних прав й інтересів громадян .

В новому Податковому кодексі передбачається зниження ставки по­датку на прибуток підприємств. Так, 1 січня 2011 року ставку податку бу­ло знижено з 25% до 23%. В майбу­тньому планується здійснювати зниження податку на прибуток підп­риємств. Тобто в наступному році цей податок буде знижено ще на 2%, через рік ще на 2%. І такий процес буде повторюватись до 2014 року. А у 2014 році зменшення планується не на 2%, як в попередніх роках, а на 3%. На цьому зниження ставки по­датку на прибуток буде припинено, і вона зупиниться на рівні 16% [3, ст. 194] .

Є сподівання, що ці зміни бу­дуть стимулювати економіку до роз­витку в майбутньому. Зниження став­ки податку на прибуток дозволить здійснити ривок у розвитку підприє­мництва в Україні, і збільшити кіль­кість інвестиційних надходження в країну.

Крім цього, в Податковому ко­дексі є ще досить велика кількість змін, які теж впливають на стан еко­номіки і життя суспільства. З першо­го погляду на зміни в податковому кодексі України, складається відносно позитивне враження, але у в ньому не все так добре, як здається. Як себе покажуть нові податки на практиці, і які точно будуть результати в майбу­тньому - ще невідомо [3, ст. 199].

Прийняття нового Податково­го кодексу не є однозначним, він може вплинути на економіку як по­зитивно, так і негативно. Якщо він принесе позитивний ефект, то тоді економіка отримає великий по­штовх, що дасть перспективний ре­

зультат, інвестиційні надходження, забезпечення економічного зростан­ня каїни, і рівень якості життя гро­мадян з часом буде зростати. А якщо негативний, то наслідки швидше за все приведуть до зростання затрат на виробництво. І через це зростуть ці­ни, податковий тиск занадто сильно вплине на частину дрібних і середніх підприємств, що зумовить їхнє ви­буття з ринку. Результатом буде зниження конкуренції, що теж нега­тивно вплине на економіку і життя громадян.

Взяти хоча б те, що за новим Податковим кодексом великі підп­риємства фактично перестануть співпрацювати з підприємствами, які утримуються на єдиному податку (мова йде про малий і середній біз­нес). Це станеться через те, що за новим Податковим кодексом підп­риємства, що сплачують податки за спрощеною системою, позбавляють­ся права на сплату ПДВ. І через це платники податку за загальною сис­темою будуть вимушені шукати пар­тнерів, які сплачують ПДВ. Тобто бізнес партнерів у обох сторін поме­ншає, що значно звузить можливості підприємців.

Отже, прийняття нового Пода­ткового кодексу України може при­нести в наше життя багато змін як позитивних, так і не дуже, тобто ре­зультат може бути різним. Все зале­жить від ставлення громадян до ньо­го: якщо суспільство буде довіряти уряду, то результат не змусить чека­ти на себе, і зміни будуть тільки по­зитивні. Подальші дослідження по­винні розроблятися на основі пос­тійно обновлюваних даних та чин­ного податкового законодавства Ук­раїни.

112ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

Література:1. Повний текст Податкового кодексу України2. Валігура В.А. Оцінка ефективності податкової служби Украї-

ни//Формування ринкових відносин в Україні - 2009. - №3 - С.59-66.3. Варварич Т.А., Барановська І.В. Проблеми реформування податкової

системи в умовах кризи//Актуальні проблеми економіки - 2009. - №8. -С.193- 199.

4. Ярошенко Ф.О. Реформування податкової системи в Україні в контекс­ті прийняття Податкового Кодексу//Фінанси України - 2010. - №7. - С.3-21.

Мекшун Д.О., учениця 11 класу Чернігівський ліцей №32

ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРАЦІ МОЛОДІ. ПРОБЛЕМИ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

Однією з найголовніших фун­кцій сучасної держави є забезпечен­ня реалізації конституційних прав і свобод громадян. Серед великого переліку прав, які визначаються Ос­новним законом держави є право на працю. Згідно ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджу­ється [1, с. 13]. Однак на сьогодні в нашій державі існує окрема катего­рія громадян, яким дуже складно ре­алізувати це право. Цією категорією є молодь. Саме вона найчастіше зіш­товхуються з проблемами свого пра­цевлаштування. І це є однією з найа­ктуальніших проблем українського сьогодення.

Значну увагу щодо реалізації трудових прав молоді приділено в працях А. С. Пілігрім, В. С. Венеді- ктова, І. В. Хохрякова, О. М. Яро­шенка, О. С. Реус, Ю. М. Щотової. Вказані праці висвітлюють особли­вості правового регулювання праці молоді, визначають проблеми реалі­зації права на працю даною катего­

рією працівників та пропонують альтернативні шляхи розв’язання цих проблем.

Якщо проаналізувати норма­тивно-правову базу України щодо праці молоді, то згідно ст. 7 Закону України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” від 5 лютого 1993 р. дер­жава гарантує працездатній молоді рівне з іншими громадянами право на працю [2, с. 4].

Однак основним нормативно- правовим актом, що включає в себе статті, які регламентують різномані­тні аспекти трудової діяльності мо­лоді та деякі важливі гарантії щодо їхньої трудової зайнятості є Кодекс законів про працю України, зокрема розділ XIII “Праця молоді”. Так, за ст. 187 КЗпП, неповнолітні прирів­нюються у правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого ча­су, відпусток та деяких інших умов користуються певними пільгами. Неповнолітні у трудових відносинах - це громадяни віком від 14 до 18 років. Особливості праці неповнолі­

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

113

иииивиРиГиІши

тніх встановлюються законодавст­вом [3, с. 92].

Згідно ст. 197 КЗпП, держава забезпечує працездатній молоді - громадянам від 15 до 28 років на­дання першого робочого місця на строк не менше двох років після за­кінчення або припинення навчання у загальноосвітніх, професійно- технічних і вищих навчальних за­кладах, завершення професійної під­готовки і перепідготовки, а також після звільнення зі строкової війсь­кової або альтернативної (невійсько­вої) служби [3, с. 95].

Гарантія молоді на перше ро­боче місце полягає у праві молоді звернутися до державної служби зайнятості, де вони зможуть одержа­ти безоплатну інформацію та про­фесійну консультацію з метою вибо­ру виду діяльності, професії, місця роботи, а також, у разі необхіднос­ті, проходять професійну підготовку і перепідготовку. Для працевлашту­вання зазначеної категорії працівни­ків встановлюють квоту робочих місць для підприємств, установ і ор­ганізацій.

Особи, які навчаються за ра­хунок державних коштів, мають ук­ласти з адміністрацією вищого нав­чального закладу угоду, за якою во­ни зобов'язуються після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації працювати в державно­му секторі народного господарства не менше ніж три роки.

Наразі найбільш вразливою та соціально незахищеною категорією у трудових відносинах залишається молодь. Слушною є думка О. М. Ярошенка, який наголошує, що си­туація, яка склалася із зайнятістю та працею молоді, без перебільшень є

напруженою та має тенденцію до погіршення. Загострення соціально- економічних проблем, недоскона­лість нормативно-правової бази, від­сутність дієвих механізмів держав­ної підтримки молоді в період її со­ціального становлення і розвитку значно ускладнили процеси віднов­лення інтелектуального потенціалу, трудових ресурсів держави, негатив­но позначилися на матеріальному становищі молодої сім’ї, здоров’ї, фізичному й духовному розвитку молодих громадян, призвели до зро­стання безробіття серед молоді, за­гострення криміногенної ситуації і суспільстві [4, с. 205].

Дійсно, у період економічних спадів молоді люди часто є останні­ми, кого хочуть наймати на роботу, і першими, кого звільняють. Масшта­би безробіття серед молоді є вража­ючими, на сьогодні за даними Держ- комстатистики рівень безробіття се­ред молодих працівників в Україні становить понад 50% від загальної чисельності зареєстрованих безробі­тних.

Однією з проблем, яка безпо­середньо пов’язана із працевлашту­ванням молоді та в особливості ви­пускників ВНЗ, є відмова робото да- вця в наданні першого робочого міс­ця, часто через відсутність достат­нього практичного досвіду, профе­сійних знань.

Важливим кроком у розв’язанні цього питання є надання дотацій роботодавцю за рахунок коштів Фонду загальноо­бов’язкового державного соціально­го страхування України на випадок безробіття з метою забезпечення права на працю молоді, що отримала вищу або професійно-технічну осві-

114ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

ту (Закон “Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно- технічну освіту, першим робочим місцем з надання дотації роботодав­цю”, що набув чинності з 1 січня 2008 року) [5]. Однак наразі цей за­кон є недієвим.

Наступною проблемою праце­влаштування молоді, на нашу думку, є проблема працюючих пенсіонерів, що значно зменшує потребу у моло­дих спеціалістах. Наразі, згідно ста­тистики, близько 35% людей пенсій­ного віку продовжують працювати та не збираються залишати своє ро­боче місце. Зазвичай це пов’язано з низьким рівнем соціальних гарантій, через які пенсіонери просто виму­шені працювати і надалі.

Зрозуміло, що роботодавець переважно віддає перевагу праців­нику з досвідом. Але щороку вищі навчальні заклади та професійно- технічні училища випускають моло­дих дипломованих спеціалістів, які в такій ситуації не можуть реалізувати своє право на працю. Також в Украї­ні не існує такого закону, який би забороняв пенсіонерам працювати, тому будь-яка установа не має права звільняти працівника лише тому, що останній досяг пенсійного віку.

О. С. Реус вважає, що ринок праці сам по собі не створює гаран­тій здійснення права на працю, а особливо для молоді, яка з об’єктивних причин не здатна на рі­вні конкурувати з досвідченими працівниками [6, с. 1].

Важливою проблемою зайня­тості молоді часто є відсутність «нещодавнього» досвіду роботи. Молоді спеціалісти опиняються у такій ситуації, коли їх не беруть на роботу, оскільки вони не мають дос­

віду. З іншого боку, вони не можуть набути досвіду, оскільки ніколи не працювали.

Через нестабільність українсь­кого ринку праці, недостатньої кіль­кості робочих місць, невідповідності та недієвості законів України велика частка молодих людей все частіше виїжджає за кордон у надії вже там успішно реалізувати своє право на працю. В результаті цього наша держава втрачає національні квалі­фіковані кадри. Це істотно уповіль­нює темпи науково-технічного про­гресу нашої держави.

Окремої уваги заслуговує про­блема працевлаштування молоді в сільській місцевості. Саме сільська молодь є менш активною та успіш­ною щодо пошуку роботи, переваж­но через наявність слабку конкурен- тоздатність, непідготовленість до процесу пошуку місця працевлашту­вання, має низький рівень обізнанос­ті щодо можливостей ринку праці, інституцій, до яких можна зверну­тись за допомогою щодо пошуку ро­боти.

Отже, на нашу думку, щоб ви­рішити деякі з перелічених проблем необхідно:

^ підвищити роль держави у вирішенні проблеми зайнятості молоді;

^ проводити періодичний і якісний моніторинг ринку праці з метою прогнозування попиту на ро­бочу силу молоді;

^ розробити закони щодо підвищення соціальних гарантій пе­нсіонерам, які в подальшому будуть звільняти робочі місця на користь молодих працівників;

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

115

У сприяння навчальнимизакладами актуалізації освіти, особ­ливо у сільській місцевості;

У удосконалення законів,які законодавчо закріплять і захис­тять відносини між підприємствами та освітніми закладами.

Таким чином, проблема праце­влаштування молоді на сьогодні є надзвичайно актуальною і потребує з боку держави особливої уваги, до­даткового фінансування, розробкинових стратегічних схем подолання

Література1. Конституція України, - К.

безробіття. Цю проблему необхідно вирішувати в найближчий час, щоб зменшити відтік національних ква­ліфікованих кадрів за кордон. Зви­чайно, такі зміни можливі лише як складова частина цілої системи ре­форм, що займе достатньо великий проміжок часу для досягнення еко­номічної стабільності держави, пок­ращення соціального захисту та поя­ві нових робочих місць.

19962. Закон України “Про сприяння соціальному становленню та розвит­

ку молоді в Україні’У/Відомості Верховної Ради,- 1993, - № 163. Кодекс законів про працю України.- К., 20114. Ярошенко О. М. Проблеми та перспективи правового регулювання

зайнятості та праці молоді / О. М. Ярошенко // Вісник Академії правових наук України. - 2004. - №4. - С. 205-213.

5. Закон “Про забезпечення молоді , яка отримала вищу або професій­но-технічну освіту, першим робочим місцем з надання дотації роботодавцю” //Відомості Верховної Ради,- 2004, - № 47

6. Реус О. С. Правове регулювання трудової діяльності неповнолітніхв Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: за спеціа­льністю 12.00.05 - трудове право, право соціального забезпечення / О.С. Реус; Національний університет внутрішніх справ. - Харків, 2003.-19с.

7.

Миславський І. В., учень 10 класу Харківська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 162

Харківської міської ради Харківської області ПОДАТКОВИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ В УМОВАХ СПРОЩЕННЯ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ: ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ

Постановка проблеми:Спрощення податкової систе­

ми є дуже складним процесом для якісного проведення якого необхід­но ґрунтовно переробити існуюче податкове законодавство. Подолання усіх недоліків та колізій Податково­го Кодексу є дуже важливим, тому що від податкової політики у сфері

спрощення податкової системи за­лежить економічний та соціальний розвиток України в умовах ринкової економіки. Адже головним інстру­ментом, який застосовує держава для регулювання економічних від­носин є податок. Метою цього дос­лідження є визначення суті спро­щення податкової системи та виді­

116ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

иииивиРиГиІши

лення основних недоліків Податко­вого Кодексу, які необхідно випра­вити.

Питання спрощення податко­вої системи досліджувалося вчени­ми: К. О. Андрієнко, Т. І. Єфименко, Л. В. Кузик, О. В. Музиченко, О. Я. Мельник, Л. І. Радул, В. І. Ревун. К.О. Андрієнко Зазначила, що в умо­вах сучасної економічної ситуації необхідно вдосконалювати податко­ву політику, визначила її проблеми та шляхи вдосконалення [1]. Л. В. Кузик надав визначення терміну по­даткової політики, визначив напря­ми її формування [4]. Л. І. Радул проаналізував основні фактори, що справляли вплив на становлення по­даткової системи України, визначив сучасний стан податкової системи [7]. Т. І. Єфименко вказав основні напрями модернізації податкової си­стеми [2]. О. В. Музиченко, та О. Я. Мельник дослідили тенденції розви­тку провідний європейських країн [5]. І. В. Ревун розглянув шляхи мо­дернізації податкової системи на практиці [8]. Але комплексного дос­лідження основних недоліків Подат­кового Кодексу у сфері спрощення податкової системи ще не зроблено.

На початку визначимося із те­рмінами. Так, багато науковців вва­жають, що податкова система - це сукупність усіх загальнодержавних та місцевих податків і зборів, а та­кож усіх суспільних відносин, що вникають у процесі справляння по­датків і зборів, суспільних відносин у сфері податкового законодавства, суспільні відносини у сфері форму­вання контролюючих органів, суспі­льні відносини, які виникають у процесі притягнення працівників контролюючих органі до юридичної

відповідальності [2, с. 10-11]. Отже, спрощуючи податкову систему, ми маємо спрощувати процес справлян­ня податків і зборів, реформувати контролюючи органи відповідно до європейських стандартів, реформу­вати передбачені Податковим Коде­ксом податки і збори, вносити зміни до самого Податкового Кодексу.

Розпочнемо із системи подат­кова і зборів. Зараз в Україні існує 18 загальнодержавних [6, ст. 8] і 5 місцевих [6, ст. 9] податків і зборів. Але ця система занадто велика, гро­мадяни сплачують забагато плате­жів. Які це викликає проблеми? По- перше, це розвиток тіньової еконо­міки, недоотримання коштів держа­вою, розвиток корупції з боку конт­ролюючих органів. Але зменшуючи кількість податків не повинні забу­вати про право соціального забезпе­чення. Так з Державного Бюджету, який поповнюється з податків та зборів, фінансується армія, випла­чуються пенсії, стипендії, зарплати. Тому, зменшуючи кількість подат­ків, ми зменшуємо розмір цих ви­плат. Яким чином це виправити? Ро­зглянемо досвіт Швеції, країни яка має одну з найбільш досконалих по­даткових систем. Податкова система Швеції складається лише з 6 подат­ків та зборів: ПДВ, податок на при­буток підприємств, податок на дохо­ди фізичних осіб, акцизний податок, податок на майно, соціальний вне­сок. Але грошей находить до бю­джету набагато більше ніж в Украї­ні. Це пов’язано з тим, що при фор­муванні податкової системи Швеції враховувалися основні характерис­тики податку: ставка податку, база оподаткування, об’єкт оподатку­вання. До того ж на місцевому рівні

117ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

иииивиРиГиІши

існують місцеві податки та збори, кошти з яких не надходять до Дер­жавного Бюджету Швеції, а витра­чаються на здійснення місцевих проектів. Отже, застосувавши цей досвід на Україні, ми створимо більш досконалу податкову систему. Пропонуємо виключити більшість платежів з податкової системи. За­лишимо лише кілька основних. Але ці платежі будуть вдало розробленні, тобто буде вдало обраний об’єкт оподаткування, чітко визначена база оподаткування, розрахована ставка податку. При цьому податкове нава­нтаження (податковий тиск) на пла­тника збережеться, але збільшиться ефективність справляння податків і зборів. Виключити з податкової сис­теми необхідно ті платежі, які за своєї суттю не є податками і збора­ми. Виключаються усі платежі, які не підходять під визначення термінів податок і збір. Їх можна включити до спеціальних цвілевих фондів. Об­сяг коштів, що надходитиме до Дер­жавного Бюджету України не змі­ниться.

Розглянемо спрощення подат­кового механізму. Податковий меха­нізм - це процес справлянні податків і зборів. Його ефективне реформу­вання полягає перш за все у спро­щенні процесу подання декларацій, зменшені рівня бюрократизації кон­тролюючих органів. Для цього необ­хідно розширити Податковий Ко­декс, доповнивши його нормами процесуального права, які б краще встановлювали процес справляння податків і зборів, процесу складення і подання декларації.

Інша проблема - подолання недоліків податкового законодавства у сфері відповідальності працівників

контролюючих органів. До контро­люючих органів належать державна податкова служба, та митні органи [6, ст. 41]. Відповідно до норм Пода­ткового Кодексу працівники контро­люючих органів притягуються до фінансовою, адміністративної, кри­мінальної відповідальності. Але ме­ханізм притягнення правопорушника до юридичної відповідальності чит­ко не сформовано, через що праців­ники контролюючих органів почу­вають себе у безпеці і розвивається корупція. Ще однієї проблемою є наявність колізії між нормами Фі­нансового Права, що до фінансової відповідальності і статтею 61 Кон­ституції України [3]. Так у Податко­вому Кодексі сказано, що існує два види стягнень за порушення подат­кового законодавства, а саме: штраф та пеня. Ці стягнення можуть засто­совуватись одночасно і не залежно одне від одного. Тобто особу можуть притягнути і до сплати штрафу і до сплати пені за вчинення одного фі­нансового правопорушення. А в статті 61 Конституції України сказа­но, що ні хто не може бути двічі притягнений до юридичної відпові­дальності одного виду за одне і те саме правопорушення. Отже, необ­хідно виправити цю жахливу колі­зію, а також чітко сформувати меха­нізм притягнення працівників конт­ролюючих органів до юридичної відповідальності.

Розглянемо інші істотні недо­ліки Податкового Законодавства, які необхідно виправити для ефективно­го спрощення податкової системи. Перш за все, головними недоліками є те, що в Податковому Кодексі ная­вні численні колізії. Під час його розробки кожен розділ розробляли

118ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

окремо, не узгоджуючи з розробкою інших розділів. Через це вийшов ко­дифікований акт, який складається з багатьох розділів, які не тільки не узгоджуються, а й можуть навіть за­перечувати один одному за змістом. Через це кожного року доводиться редагувати Податковий Кодекс, ви­пускаючи його нову редакцію. Але під час переробки Податкового Ко­дексу законодавець допускає одні й ті самі помилки, ліквідовуючи одні колізії він може випадково створити інші. Це створює велику проблему для платників податків і зборів, які вимушені постійно пристосовува­тись до змін у Податковому Кодексі. Також, як що ми детально розгляне­мо структуру Податкового Кодексу, то побачимо, що порушена його ці­лісність. Порушений пандектний принцип побудови законодавства (кодифікований акт складається з загальної та особливої частини). В той час як у Податковому Кодексі існує кілька загальних, та кілька особливих частин, які чергуються

між собою. Це значно ускладнює тлумачення та розуміння Податково­го Кодексу. У багатьох науковців викликає обурення зміст І розділу Податкового Кодексу. Цей розділ містить багато зайвих за змістом по­ложень. Наприклад, стаття 14 Пода­ткового Кодексу. Ця величезна за обсягом стаття включає у себе бага­то термінів, давати визначення яких не має сенсу. Наприклад термін «пи­во». Розв’язати цих колізій, та вида­лення з Податкового Кодексу з зай­вої інформації можливо лише у разі глибокої кардинальної переробки Податкового Кодексу.

Виходячи з цього дослідження, варто зазначити, що Податкове За­конодавство на сьогодні має деякі недоліки, без виправлення яких не можна провести ефективні реформи у сфері податкової системи. Пода­льша наукова розробка цього питан­ня надасть можливість виявити та виправити усі недоліки вітчизняного законодавства для якісної модерні­зації усіх частин податкової системи.

Література:1. Андрієнко К. О. Актуальні проблеми податкової політики. Режим дос­

тупу : http://intkonf.org/andrienko-ko-aktualni-problemi-podatkovoyi-politiki/2. Єфименко Т. І. Основні напрямки трансформації податкової системи в

Україні // Фінанси України. - 2007. - № 9. - С. 10-11.3. Конституція України. - К.: «Центр учбової літератури», 2014. - 59 с.4. Кузик Л. В. Основні стратегічні цілі та завдання податкової політики у

сфері малого бізнесу // Науковий вісник НЛТУ України. - 2010. - № 20.13. - 194-200.

5. Музиченко О. В., Мельник О. Я. Тенденції розвитку податкових систем країн-членів Європейського Союзу // Зовнішня торгівля. - 2007. - 136 с.

6. Податковий Кодекс України. - Х.: «Право», 2014. - 530 с.7. Радул Л. І. Проблеми реформування податкової системи України. Ре­

жим доступу: http: //intkonf. org/radul -li-problemi-reformuvannya-podatkovoyi-sistemi-ukrayini

8. Ревун В. І. Про реформування й модернізацію податкової системи // Фінанси України. - 2007. - № 6. - С. 33.

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

119

Ш с^сГ с^п іаМиславський І. В., учень 10 класу

Харківська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 162 Харківської міської ради Харківської області

РОЗВИТОК ЮРИДИЧНОЇ ОСВІТИ ПІСЛЯ СУДОВОЇ РЕФОРМИ ПІСЛЯ 1864 РОКУ

На сьогодні професія юриста є однією з найбільш популярних та потрібних у суспільстві. Через це люди, які хочуть опановувати юрис­пруденцію мають отримати ґрунтов­ну юридичну освіту. Саме тому пос­тає питання стосовно необхідності постійного вдосконалення якості вищої юридичної освіти, для того щоб вітчизняні університети могли конкурувати з провідними вищими начальними закладами світу. Най­краще в цьому випадку застосовува­ти історичний досвід. Метою цього дослідження є виявлення змін, які відбулися в галузі освіти після Су­дової Реформи 1864 року, для пода­льшого застосування отриманої ін­формації.

Хоча ця тема є дуже цікавої, але на жаль в Україні вона не дослі­джена. Але в часи Російської Імперії дослідженню наслідків Судової Ре­форми у сфері юридичної освіти бу­ли присвяченні певні наукові дослі­дження. В.М. Гессен, В. Ф. Дерю- жинський, С. М. Кукранов, Г. О. Шершеневич опублікували наукові роботи, в яких дослідили зміни ви­щій юридичній освіті з різних сто­рін. В.М. Гессен зазначив основні позитивні моменти в існуючий тоді лекційній системі [1]. Г. О Шерше- невич визначив напрямки подальшо­го реформування викладання на юридичних факультетах [7]. В. Ф. Дерюжинський визначив основні не доопрацьовані моменти пореформе- ної вищої освіти [7]. С. М. Кукура-

нов розглянув практичної підготовки тогочасних юристів [3].

До Судової Реформи 1864 року юридичні професії не були шанова­ними у суспільстві, навіть навпаки. Неповага, відсутність довіри до представників юридичних професій пояснюється корумпованістю того­часної судової системи. Як писав в 1884 році публіцист І. С. Аксаков, згадуючи тогочасний корумпований суд «При одном воспоминании о нем волосы встают дыбом, мороз дерет по коже!» [8, с. 146]. І лише після Судової Реформи юридичні професії почали набувати ваги і зна­чення у суспільстві. Це пояснюється тим, що мільйони колишніх кріпос­них селян стали вільними громадя­нами, отримали права і свободи. То­ді на хвилі натхнення багато моло­дих людей вирішили пов’язати своє життя з юриспруденцією. Адже тоді створювалися адвокатура, реформо­ваний суд, прокуратура, в державі з’явився величезний попит на юрис­тів. У зв’язку з цим виникла необ­хідність корінних змін в системи вищої юридичної освіти, які дозво­лили вивести вітчизняну юридичну освіту на якісно новий рівень. Ці зміни створили підґрунтя для пода­льшого розвитку юриспруденції.

Щодо змін у юридичній освіті, вони були не менш значущими. Ди­плом випускника юридичного факу­льтету відчиняв широкі двері для кар’єри. Молоді юристи ставали слі­дчими, адвокатами, прокурорами,

120ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

иииивиРиГиІши

суддями, державними службовцями. Кількість студентів юридичних фа­культетів збільшилася з 1062 у 1866 році до 2719 у 1872 році. Кількість студентів-юристів продовжувала зростати, й згодом досягла 40% від­сотків від загальної кількості студе­нтів. Зростала кількість кафедр. Бу­ли створені кафедри «Історія слов’янських законодавств», «Істо­рія російського права», «Історія най­важливіших іноземних законодавств, найдревніших й нових». Також з’явилися нові предмети «Церковне законодавство», «Історія філософії права», «Політична економія й ста­тистика». Кількість кафедр й пред­метів на юридичних факультетах збільшилася вдвічі, й досягла мак­симальної кількості - 324. студенти отримали можливість на протязі кі­лькох років здобувати якісну теоре­тичну освіту [4, с. 323-325].

Цікаво розглянути життя сту­дентів того часу. Чисельність студе- нтів-юристів постійно зростала. В деяких університетах вони складали більшість від загальної кількості студентів. На юридичних факульте­тах вчилися представники всіх ста­нів: селяни, духівництво, дворянст­во, купецтво, іноземці. Університет відвідувала різноманітна публіка. Між студентами не було міцного зв’язку. Крім слухання лекцій студе­нтів нічого не поєднувало. Студенти поділялися на своєкоштних (тих, що вчилися за свій рахунок) і казенно­коштних (тих, що навчалися за ра­хунок держави).

Навчальний рік починався 17 серпня й закінчувався 1 липня. Нав­чання велося за допомогою лекцій. Іноді лекції супроводжувалися репе­тиціями пройденого. Як що студент

отримував оцінку на цих репетиціях, вона приймалися до уваги на екза­менах. Позитивним явищем було за­охочення студентів до заняття накою шляхом конкурсів на співшукання медалей. Кожного року факультети (в тому числі юридичні) проводили конкурси наукових робіт студентів. При цьому студент повинен був на­писати наукову роботу на конкретну тему запропоновану факультетом. Найкращі роботи нагороджувалися золотими або срібними медалями. На кожному курсі студенти писали як мінімум дві роботи з основних предметів. Після розгляду робіт спе­ціальним комітетом, найкращі робо­ти друкувалися у наукової збірці. Під час навчання студенти складали іспити. Іспити поділялися на вступ­ні, курсові, прикінцеві. По завершені навчання студенти отримували дип­лом ІІ ступеню й звання дійсного студента. Але іноді була можливість закінчити навчання із званням кан­дидата юридичних наук й дипломом І ступеню [4, с. 46-60]. Для отриман­ня диплому І ступеню студент пови­нен був мати відміні оцінки по більш ніж половині обов’язкових предме­тів, написати твір по одному із фа­культетських предметів, вміти віль­но читати книги юридичного чи економічного змісту на англійській, німецькій, чи французькій мові [6, с. 6-7]. Крім цього особа, яка претен­дувала за звання кандидата мала не лише витримати іспити, а й захисти­ти кандидатську дисертацію. На за­хист подавалися два примірника ро­боти (російською мовою, та латин­ню) рідко на одному курсі навчалися більше двох студентів, які могли отримати цей ступень. Як що їх було троє або більше - такий курс вважа-

121ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

вся примірним. Диплом І ступеню відкривав дуже широкі перспективи. Наприклад, давав можливість отри­мати більш високу посаду на держа­вної службі [4, с. 46-60].

Після закінчення навчання найкращі студенти залишалися на кафедрі для приготування к профе­сорському званню. Термін підготов­ки тривав два роки. За цей час вони повинні були написати магістерську роботу та скласти магістерській іс­пит. Часто їх відправляли закордон для кращої підготовки. Там вони стажувалися під керівництвом відо­мих вчених. Після написання науко­вої роботи молоді люди отримували звання магістра юридичних наук. Звання магістра давало можливість отримувати посади доцента, приват- доцента, екстраординарного профе­сора. Потім можна було написати докторську дисертацію, й отримати звання доктора юридичних наук. Це давало можливість обіймати посаду ординарного професора [4, с. 46-60].

Хоча взагалі рівень практичної підготовки студентів залишав бажа­ти кращого (юридична практика в університетах часто проходила лише на папері) існували семінари. Семі­нари - це дуже цікавий від практич­ної діяльності студентів. Вони орга­нізовувалися в межах лекційних го­дин відповідного курсу. Роботою семінарів керували один або кілька професорів чи приват-доцентів. Се­мінар міг мати власну бібліотеку,

необхідні навчальні посібники. Се­мінари організовувалися у зв’язку з викладанням факультетських пред­метів, у разі наявності відповідної можливості. Проведення семінарів давало можливість студентам закрі­плювати на практиці набуті знання. Участь студентів у семінарах була безкоштовною. У разі бажання сту­дента у дипломі може бути відміче­но його участь у семінарах. Але для цього була потрібна довідка від ке­рівника (або керівників семінару). Кількість студентів, які могли брати участь у семінарах була обмеженою. У семінарах могли брати участь ли­ше ті студенти, які мали достатній рівень знань, лише у разі згоди кері­вника семінару.

Але існували певні недоліки. Семінари були не обов’язковими й проводилися лише у межах можли­востей факультетів і були не регуля­рними. Отже семінар був чудовим методом викладання. Він давав мо­жливість покращити практичну під­готовку студентів. Але через нерегу­лярність не можна було повноцінно використовувати його можливості [6, с. 2-6].

Проведення цього досліджен­ня дозволило виокремити цінний історичний організації викладання на юридичних факультетах. У перс­пективі можна провести більш дета­льне вивчення цього питання для впровадження отриманого досвіду як підґрунтя майбутніх досліджень.

Література:1. Гессен В. М. О постановке преподавания на юридических факуль­

тетах // Право. - 1901. - № 18. - С. 913-925.2. Дерюжинский В. Ф. Судебные деятели об университетской подго­

товке молодых юристов // Журнал министерства юстиции. - 1902. - № 7. - Сен­тябрь - С. 219-236.

3. Кукуранов С. М. К вопросу о неподготовленности юристов // Пра-

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

22

во. - 1903. - № 19. - С. 1372-1373.4. Мойсинович А. М. Влияние Судебной Реформы 1864 г. на развитие

юридического образования // Альманах современной науки и образования. - № 2(2). - 2007. - С. 323-325.

5. Пашечка П. В. Некоторые историко-правовые аспекты функциони­рования механизмов правовой защиты в уголовном судопроизводстве до судеб­ной реформы 1864 года // Молодежь, наука и цивилизация. - В. 8. - Ч. 1. - Красноярск, 2005. - С. 144-149.

6. Правила о предметной системе преподавания и экзаменов на Юри­дическом Факультете Императорского Харьковского университета. - Х.: Уни­верситетская Типография, 1907. - 7 с.

7. Шершеневич Г. О желательной постановке высшего юридического образования // Право. - 1900. - № 4. - С. 205-217.

8. Юридичний факультет: нариси з історії / Гол. редактор А. О. Чер- вяцова. - Х.: ХНУ ім. Каразіна, 2005. - 76 с.

Мітін А. А., студент IV курсу Державного вищого навчального закладу

«Олександрійський політехнічний коледж» ДОСТУПНІСТЬ ПРАВОСУДДЯ ТА ГАРАНТІЇ ЙОГО РЕАЛІЗАЦІЇ

У період становлення й ро­звитку в Україні правової держави, формування громадянського сус­пільства актуалізуються досліджен­ня сутності судової влади. Доступ­ність правосуддя є однією з переду­мов утвердження цієї гілки влади як повноцінного й самодостатнього ме­ханізму захисту прав і свобод люди­ни. Актуальність теми зумовлена потребою гармонізації національно­го законодавства з міжнародними стандартами й необхідністю до­слідження системи організаційно- правових гарантій принципу до­ступності правосуддя.

Розробка власного бачення проблеми доступності правосуддя ґрунтується на вивченні праць сучас­них українських вчених, зокрема: Михайленко О. Про систему елемен­тів доступності громадян до право­суддя// Вісн. Акад. прокуратури Ук­раїни. - 2007. - № 3. - С. 39-43; Овча-

ренко О.М. Гарантії доступності як принципу організації й діяльності судової влади // Вісн. Луган. держ. ун-ту внутр. справ. - 2006. - Вип. 1. - С. 89-101; Сакари Н. Ю. Проблема доступності правосуддя в цивільних справах // Право України. -2004- №1.- С. 105-108.

Визначальним критерієм оцін­ки ефективності судової влади та правосуддя в правовій державі є до­ступність судового захисту прав, свобод та інтересів фізичних і юри­дичних осіб. Конституція України у цьому відношенні в ч.1 ст. 55, ч.2 ст. 124 закріпила право на судовий за­хист як необмежене та невідчужува- не право. [1, с. 41]

Ратифікація Україною 17 лип­ня 1997 р. Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, що закріпила право кожного при вирішенні спору щодо його ци­вільних прав і обов'язків на справед­

123ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

иииивиРиГиІши

ливий і відкритий розгляд протягом розумного строку незалежним і без­стороннім судом, встановленим за­коном (ч. 1 ст. 6 Конвенції), поста­вили проблему доступу громадян до правосуддя як особливо актуальну.

Активне вивчення проблеми доступності правосуддя розпочалося в межах всесвітнього руху «Доступ до правосуддя», який виник у Європі у 60-х рр. ХХст. з метою зробити судовий захист прав найбільш ефек­тивним. Вона послідовно розгляда­лася вченими-процесуалістами у трьох основних напрямах, які за визначенням засновників руху М.Каппеллетгі та Б.Гарта отримали назву «хвилі»[2, с. 30].

В межах руху «Доступ до пра­восуддя» недоступність правосуддя пов'язувалися, по-перше, з перешко­дами матеріального характеру, які не дають можливість бідним верствам населення звернутися за захистом своїх прав до суду (високі судові ви­трати, неможливість звернення за допомогою до адвоката тощо). По­друге, з відсутністю спеціальних процедур, які б давали можливість ефективно захищати права та інтере­си не окремої особи, а певної групи, колективу. По-третє, зі складністю, дорожнечею судочинства та дуже повільним розглядом справ у судах, необхідністю введення спеціальних альтернативних процедур для вирі­шення певних категорій справ.

Поняття «доступність право­суддя» як таке не зустрічається ні в міжнародному, ні в національному законодавстві. Уперше воно було закріплено в резолюціях та рекомен­даціях Комітету міністрів Ради Єв­ропи з питань забезпечення більш простого доступу громадян до ефек­

тивного правосуддя, які були розро­блені на підставі ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Європейський суд право на доступ до суду розуміє в такому значенні, що заінтересована особа повинна мати можливість домогтися розгляду своєї справи в суді і їй не повинні бути на заваді надмірні пра­вові або організаційні перешкоди.

В українській правовій докт­рині доступність правосуддя зору- міють здебільшого як право особи на судовий захист, яке не є привілеєм, а належить кожній людині, хоча й по­требує удосконалення організацій­но-правових та економічних гаран­тій. [3, с. 25].

До гарантій реалізації принци­пу доступності правосуддя слід від­нести:

- організаційноправові:а) судоустрійні - територіальну

наближеність судів до населення; добір висококваліфікованих фахівців для виконання судової діяльності; належне забезпечення судів матеріа- льнотехнічною базою; раціональну організацію роботи апарату суду тощо;

б) судочинні — порядок по­рушення судового провадження; процедуру судового розгляду спра­ви, що передбачає зменшення бюро­кратизму; спрощення процедури по нескладних справах; безперешкодну можливість реалізації процесуаль­них прав сторонами; розумні строки судового розгляду; можливість оскарження рішень суду; їх реальне виконання;

матеріальні (економічні):а) розумність судових витрат і

створення процесуального механіз-

124ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

0вЬб(*в№ГВШіІму відстрочення або часткового чи повного звільнення від оплати судо­вих витрат на користь держави;

б) фінансування судової діяль­ності, що забезпечує її незалежність;

в) надання кваліфікованої юридичної допомоги на пільгових умовах вразливим верствам насе­лення [4, с. 95].

Доступність правосуддя мож­на розглядати як певний стандарт, який відбиває вимоги справедливого та ефективного судового захисту, що конкретизуються в необмеженій су­довій юрисдикції, належних судових процедурах, розумних строках, і безперешкодного звернення будь- якої заінтересованої особи до суду.

Створення динамічного та ефективного та доступного право­суддя в Україні є передумовою ста­білізації всієї державної системи та успішної інтеграції нашої держави в правове поле цивілізованих країн світу. [5, с. 105]

На підставі проведеного до­слідження для забезпечення прин­ципу доступності правосуддя про­понується детально проаналізувати реальну можливість доступу грома­дян до правосуддя та внести відпо­відні зміни в чинне законодавство, зокрема:

- впровадити більш широ­ку внутрішю спеціалізацію суддів, у місцевих загальних судах утворити палати з розгляду цивільних, кримі­нальних, адміністративних справ;

- забезпечити стабільні зв’язки судової влади й суспільства: виділити при кожному суді відпові­

дальну посадову особу апарату суду по зв’язках з громадськістю;

- вжити заходів спрямова­них на зміцнення стабільності су­дової системи: розробити критерії ефективності судової системи; уве­сти заборону на зміну структури су­дового устрою протягом певного періоду (10-20 років);

- вжити заходів щодо під­вищення доступності механізмів пе­регляду судових рішень: наділити апеляційний суд правом виходити за межі скарги в кримінальному судо­чинстві, обмежити підстави касацій­ного перегляду рішень суду відпо­відно до складності справи та їїпринципового значення для розвит­ку судової практики;

- забезпечити дотримання судами “розумного” строку розгляду справ у місцевих судах: запровадити науково обґрунтовані нормативи на­вантаження суддів; прийом грома­дян мають здійснювати виключно уповноважені працівники апарату суду; впроваджувати новітні комп’ютерні технології в діловодст­во;

- розвивати систему альтерна­тивного (несудовго)розв’язання правових кон­фліктів, зокрема третейського судочинства;

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

125

Література:1. Михайленко О. Про систему елементів доступності громадян до

правосуддя// Вісн. Акад. прокуратури України. - 2007. - № 3. - С. 39-432. Cappelletti М., G a г t h В. Access to Justice: Tlie Worldwide Movement

to Make Rights Effective: A General Report// Access to Justice. - Milan. - 1979. - vol. 1. - P. 21—54.

3. Бакірова І. Зміст конституційного права людини і громадянина на судовий захист // Право України. -2006- №12.- С. 23-28.

4. Овчаренко О.М. Г арантії доступності як принципу організації й дія­льності судової влади // Вісн. Луган. держ. ун-ту внутр. справ. - 2006. -Вип. 1.- С. 89-101;

5. Сакара Н. Проблема доступності правосуддя в цивільних справах // Право України. -2004- №1.- С.105-108.

Ніконова А.А. ,учениця 11 класу Балаклійської загальноосвітньої школи Т-ТТТ ступенів №4

Балаклійської районної ради Харківської області ПАТРОНАТ ЯК ФОРМА ВЛАШТУВАННЯ ДТТЕЙ-СИРТТ Т ДТТЕЙ,

ПОЗБАВЛЕНИХ БАТЬКТВСЬКОГО ПТКЛУВАННЯ

На сучасному етапі в Україні відбувається процес реформування багатьох сфер життя суспільства. Наша країна прагне досягти міжна­родних стандартів, що є важливою умовою євроінтеграції.

Перед українською державою постає багато проблем. І одна з них - сирітство. Складна соціально- економічна ситуація в країні позна­чається на житті всіх верств насе­лення, але діти - найбільш вразлива категорія.

На мою думку, актуальність теми полягає в декількох аспектах.

По-перше, на кінець 2012 року в Україні чисельність дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, становить 92865 [1].Проблема набула вже загальнонаці­онального значення і потребує розв’язання. Необхідно зробити все, щоб діти якнайменше страждали від

негативних наслідків соціально- економічних проблем в країні.

По-друге, саме держава по­винна забезпечити всі умови для ро­звитку дитини, щоб реалізувати по­ложення ст.25 Конвенції ООН про права дитини: «Кожна дитина має право на піклування»[2] та ст.52 Конституції України - «утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, по­збавлених батьківського піклування, покладається на державу» [3].

Найкращим середовищем для розвитку дитини є саме сім’я. Сис­тема державних інтернатів, по суті, ізолює дитину від суспільства. А не­обхідно подбати про те, щоб кожна дитина виховувалася в сім’ї, що дасть змогу сформуватися тим якос­тям, які визначатимуть її як особис­тість.

Основна мета роботи - дослі­дити впровадження в Україні пат­ронату.

126ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

иииивиРиГиІши

Відповідно, для досягнення ці­єї мети, поставлені завдання: опра­цювати та проаналізувати норматив­но-правову базу та праці науковців щодо запровадження патронату; ви­значити переваги та недоліки патро- натної форми влаштування дітей; визначити перешкоди на шляху за­провадження патронату.

Можливо саме невизначеність нормативно-правової бази та недо­статнє розуміння самої суті патрона­ту у суспільстві зумовили увагу до цієї теми науковців.

У науково - практичному ко­ментарі до Сімейного кодексу Укра­їни З.Ромовська приділяє увагу і па­тронату, визначаючи певні прогали­ни в законодавстві щодо його запро- вадження[4]. В іншій роботі автор зазначає, що патронат необхідно ро­звивати, «роздайте бажаючим по од­ній дитині, профінансуйте - і сиріт стане набагато менше» [5,с.476]. Т.Макійчук визначає, що застосу­вання патронату є оптимальним в сучасних умовах, називає чинники, що стримують його запровадження [6]. Цікавою і змістовною є робота Булеци С. Б. та Лешанич Л. В. [7]. Науковці прослідковують питання піклування про дітей-сиріт ще з ча­сів Київської Русі. Ю.Цирфа аналі­зує сучасний стан створення патро- натних сімей в Україні [8]. І в першу чергу звертає увагу на необхідність внести зміни в законодавство, щоб запровадження патронату стало більш поширеним. Л.Ф.Кривачук досліджує сімейні форми влашту­вання дітей у контексті державного управління [9].

Патронат є однією із форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклу­

вання. В тлумачному словнику ви­значається, що патронат - це «форма влаштування дітей, котрі втратили батьків і передаються на виховання в сім’ї громадян за договором, який укладається, як правило, між орга­ном опіки та особою, що бере дити­ну на виховання. Патронатному ви­хователеві виплачується відповідна винагорода, а він зобов’язується утримувати дитину як члена своєї сім’ї » [10,с.189].

Батьківщиною сімейного пат­ронату вважають Шотландію, де йо­го застосовують ще з XIX століття [6]. І в Україні раніше подібна фор­ма влаштування дітей-сиріт вже за­проваджувалася [5,с.505].

Сьогодні Україна дотримуєть­ся міжнародних документів у сфері захисту прав дитини. Україна в 1991 році ратифікувала Конвенцію ООН про права дитини, в ст.20 якої зазна­чається, що держава надає особли­вий захист і допомогу дітям, які «постійно або тимчасово позбавлені сімейного оточення» [2].

На виконання цих завдань в Сімейному Кодексі України ( далі СК ) передбачене запровадження різних форм влаштування дітей- сиріт та дітей, позбавлених батьків­ського піклування. Такими формами визначені: усиновлення, опіка та піклування, патронат, організація дитячих будинків сімейного типу та прийомних родин (розділ IV СК) [11].

Необхідно зазначити, що в За­конах України та підзаконних нор­мативно-правових актах знайшли відображення всі форми влаштуван­ня дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування крім пат­ронату [12,13,14].

127ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

иииивиРиГиІши

На виконання Законів України було прийнято ряд Постанов Кабіне­ту Міністрів [15,16,17,18]. І в жод­ній з них не відображена і не знахо­дить розвитку така форма виховання і утримання дітей як патронат.

Патронатна форма виховання закріплена в главі 20 СК України [11]. Хоча саме визначення поняття «патронат» та «патронатний вихова­тель» в документі відсутнє. Патро­нат виникає на основі договору, який укладається між органом опіки та піклування і патронатним вихова­телем. Ст. 252 СК не визначає якою повинна бути форма договору. Зако­нодавством не встановлені вимоги і щодо особи патронатного виховате­ля. Суттєвим недоліком я вважаю відсутність у СК положень, які б визначали права дитини в родині па­тронатного вихователя. Цьому пи­танню взагалі не приділена увага.

Запровадження патронату в Україні розпочато в 2009 році. Фак­тично це відбувається за активної участі Міжнародної благодійної ор­ганізації Партнерство «Кожній ди­тині». Станом на жовтень 2013 року в Україні функціонує 5 сімей патро­натного типу у містах Київ, Біла Це­рква та Бровари.

Завдяки їх роботі із 36 дітей, що знаходилися під патронатом, жо­дна не потрапила до інтернатного закладу[19].

Поширеними в Україні є такі форми влаштування дітей-сиріт і ді­тей, позбавлених батьківського пік­лування: усиновлення, опіка та пік­лування, прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу. Саме ці форми найповніше відображені в нормативно-правових актах. Патро-

натна форма найменше врегульована в законодавстві.

Патронат має ряд особливих ознак: здійснюється на підставі до­говору; не належить до підстав ство­рення сім’ї; дитина передається ли­ше на виховання, тобто батьківських прав не виникає.

Патронатна форма виховання дає можливість не просто забезпе­чити потреби дитини в одязі, харчу­ванні, житлі, а й розвивати особис­тість дитини. Під час перебування дитини в патронатних сім’ях прово­диться робота з її біологічною роди­ною і дитина може повернутися в належне сімейне середовище. Пат­ронат є гнучкішою формою в порів­нянні з іншими. Дитині не обов’язково мати статус сироти. Особливо це важливо у відношенні дітей, яких залишають у пологових будинках. Таку дитину не можна всиновити поки не владнати всі фо­рмальності щодо відмови. А таким діткам потрібен особливий догляд та увага.

Але на шляху впровадження патронату існує ряд перешкод. Ши­роко ця форма не застосовується бо існує ряд суттєвих прогалин в зако­нодавстві. І оскільки глави 20-1 і 20­2 СК прописані краще то вони мо­жуть взагалі витіснити інститут па­тронату [11].

Відсутність фінансування та­кож стримує розвиток патронату. В місцевих бюджетах не передбачені видатки на підтримку такої форми виховання.

Висловлюють свої застере­ження і психологи. Вони вважають, що негативно може позначатися на дитині зміна дорослих навколо неї. Також існують думки про те, що

128ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

можливість влаштовувати дітей в родини патронатних вихователів може привести до невмотивованого втручання в справи сім’ї і розлучен­ня дітей з батьками.

ЛітератураІ.Держстат України.- [Електронний ресурс].-Режим доступу:

http://www.ukrstat.gov.ua.2 Конвенція про права дитини. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу:

http : //www. zakon.rada.gov.ua.3. Конституція України [ текст]: ( відповідає офіційному текстові): - К.: «

Центр учбової літератури », 2013. - 60 с.4. Ромовська З.В. Сімейний кодекс України: Науково - практичний коме­

нтар. - К.: Видавничий дім « Ін Юре», 2006.- 568 с.5. Ромовська З.В. Українське сімейне право: підручник [ для студентів

вищих навчальних закладів]. - К.: Правова єдність, 2009. - 500 с.6. Макійчук Т. Патронат як одна з форм сучасного підходу до розв’язання

проблем улаштування дітей, що залишилися без піклування батьків // Віче. - 2009.- №4. - С.24-26. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http : //www.viche.info/i ournal.

7. Булеца С.Б., Лешанич Л.В. Періодизація розвитку патронату // Вісник ЗНУ.-2012.-№4(І).-С.69-73.- [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua.

8. Цирфа Ю. Догляд за дітьми, позбавленими батьківського піклуван- ня:альтернативні практики // Віче. - 2013. - №13. - [Електронний ресурс]. - Ре­жим доступу: http : //www. viche. info/j ournal.

9. Кривачук Л.Ф. Сімейні форми влаштування дітей-сиріт і дітей, позбав­лених батьківського піклування // Теорія та практика державного управління. - Вип.3(34).-С.1-7.-[ Електронний ресурс].- Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua.

10. Юридичні терміни. Тлумачний словник / В.Г.Гончаренко, П.П.Андрушко, Т.П.Базова та ін..; за ред. В.Г.Гончаренка. - К.: Либідь, 2004. - 320 с.

11 . Сімейний кодекс України [ текст] чинне законодавство України зі змінами та доповненнями станом на 20.09.2013 р.: ( відповідає офіційному тек­стові): - К.: «Центр учбової літератури», 2013. - 80 с.

12 . Закон України « Про державну допомогу сім’ям з дітьми ». - [ Елект­ронний ресурс].- Режим доступу: http://www.zakon.rada.gov.ua.

13 . Закон України «Про забезпечення організаційно - правових умов со­ціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування». - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.rada.gov.ua.

14 . Закон України «Про питання щодо забезпечення реалізації прав дітей в Україні». - [ Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.rada.gov.ua.

Тож потрібно дуже відповіда­льно підходити до впровадження патронату, ліквідувати всі недоліки та врахувати всі переваги.

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

129

15 . Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положен­ня про дитячий будинок сімейного типу».-[ Електронний ресурс].-Режим дос­тупу: http://www.zakon.rada.gov.ua.

16 . Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положен­ня про прийомну сім’ю ». - [ Електронний ресурс]. - Режим доступу: http : //www. zakon.rada.gov.ua.

17. Постанова Кабінету Міністрів України « Про затвердження Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, грошового забезпечення батькам- вихователям і прийомним батькам за надання соціальних послуг у дитячих бу­динках сімейного типу та прийомних сім’ях за принципом « гроші ходять за дитиною»». - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http : //www. zakon. rada. gov.ua.

18. Постанова Кабінету Міністрів України « Про затвердження порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей ». - [ Електронний ресурс]. - Режим доступу: http : //www. zakon.rada.gov.ua.

19. Партнерство «Кожній дитині». - [Електронний ресурс].- Режим дос­тупу: http://www.p4ec.org.u

Новак Ю. І. учень 10 Б класу Нетішинської ЗОШ №4 І-ІІІ ступенів

ІСТОРІЯ ТА ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ ТА ПРАВА, ФІЛОСОФІЯ ПРАВА

Мені скоро виповниться 16 років, і я отримаю паспорт громадя­нина України з набуттям відповідно прав, обов'язків і відповідальності за свої вчинки та порушення законів.

Ознайомлення починаю з Кон­ституції України.

Мета такого ознайомлення не­обхідність орієнтуватися в законах, та користуватися ними у житті, по можливості, без юристів, але, коли життя надає можливість впев­нитися у щирості тих простих та зрозумілих норм, написаних ніби не тільки для юристів, то приходить почуття розгубленості.

На мій погляд, Конституція в редакції 1996 року, закон прямої дії, - це, на разі, лише красиві побажан­ня, вона не працює, але нам жити по

цій Конституції і як скористатися на ділі правами Конституції?

З іншого боку, на разі, викли­кає сумнів щодо безапеляційних претензій держави на безумовне ви­конання громадянами законів буква в букву. Тобто, чи має право держа­ва вимагати від мене виконання усіх обов'язків громадянина, коли вона не спромоглася за 23 роки забезпе­чити умови реалізації жодного свого зобов'язання по гарантуванню най­головніших прав людини: на житло, на безоплатну медицину, на безо­платну освіту, роботу, тощо?

Але за цей же період держа­вою успішно створені інститути, які неодмінно реагують на порушення громадянином законів, обмежують його свободу і в подальшому утри-

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

130

мують громадян в нелюдських умо­вах позбавлення волі.

Ось головний прикрий резуль­тат розвитку держави і права на Ук­раїні за 23 роки.

Можна досліджувати європей­ську історію та теорію держави і права з часів Древньої Г реції та Дре­внього Риму. Саме Рим дав нам в користування чудове слово ^шїіїіа» - «справедливість». Саме римляни визначили на всі часи, що справед­ливість може досягатися лише прав­дою, тому в суді ми мусимо казати лише правду.

Існує 10 теорій походження держави та права. В цих теоріях простежується перевага прав держа­ви, як найбільшої цінності, а права людини в цих теоріях на підпоряд­кованому місці, коли справедливість для людини, як основна умова гар­монії соціальних відносин не обов'я­зкова умова. Закон держави існує замість справедливості, який грома­дянин повинен виконувати, а якщо ні, то настає неодмінне покарання.

Можна порівнювати одну тео­рію з іншою ,але таке заняття для юридичних естетів. Практичного значення таке порівняння у ситуації малокерованого нагромадження за­конодавчих документів, яке створене в історії незалежної Україні, воно, на мій погляд не має.

Після страшних порушень прав людини під час Другої Світової війни, у 1945 році Організація Об'є­днаних Націй прийняла Декларацію прав людини і громадянина. З тих пір європейське право повернулося в сторону прав людини і з цим мусять дотепер рахуватися усі цивілізовані правові системи європейських дер­жав. Найвищим досягненням цієї

установки вищої ї цінності та уніка­льності кожного людського життя явилася відміна смертної кари для людини як юридичної норми у Єв­ропі, тому що ніхто не має права лишати людини життя, тим більше, що бувають випадки судових поми­лок.

У світі існують і інші системи права, основані на відмінних від єв­ропейських не завжди цивілізованих естетичних традиціях (мусульмансь­ке право, іудейське тощо).

Але, на мою думку, європей­ське післявоєнне право, на разі, є вищим цивілізаційним досягненням людства у сфері юстиції, з якої Ук­раїна повинна брати приклад.

«Держава і право з'явилось там і тоді, де і коли суспільство розділи­лося на класи з протилежними інте­ресами, конфлікту між якими не­спроможна була врегулювати орга­нізація влади первісного суспільст- ва.»[ 4,4]

Тобто ця сентенція має на ува­зі наявність права, як інструменту улагодження конфліктів в державі, набір певних норм поведінки, які унеможливлюють утворення конф­ліктів.

Але коли береш будь-яку га­лузь соціальних взаємовідносин у нашому українському суспільстві (наприклад, житлово-комунальне господарство, медицина, освіта) то створені закони саме обумовлюють конфлікти, що і доводять дві соціа­льні революції ,що сталися за остан­ні 10років.

«Право - це система загально­обов'язкових, формально визначених правил поведінки, які встановлю­ються, гарантуються і оберігаються

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

131

державою з метою регулювання су­спільних відносин»[ 4,9].

На прикладі однієї проблеми проілюструю, що за 23 роки створе­на не система однозначно зрозумі­лих правил поведінки, а хаотичне нагромадження законів, постанов, в яких і юристи не завжди можуть ро­зібратися, а рядовому громадянину гарантоване попадання у юридичну халепу з дорого вартісними а, нерід­ко, і трагічними наслідками.

Найяскравіший приклад.Конституція, статтею 49 де­

кларує право громадянина на охоро­ну здоров'я, медичну допомогу». У державних закладах охорони здоро­в'я медична допомога надається без­коштовно» [1,17].

Але через 2 місяці після прий­няття Конституції 1996 року прий­мається, ніби в насмішку над Кон­ституцією, Постанова Кабінету Мі­ністрів №1138 від 17.09.96[2,1-4], на якій практично основується уся пла­тна медицина України. І хоча Поста­нова дозволяє брати платню з клієн­та лише у 4х вузьких випадках, усі державні лікарські установи країни розповсюдили застосування цієї По­станови на всі види послуг.

Вищенаведена юридична колі­зія (протиріччя) по безоплатній ме­дицині в Україні не розв'язана доте­пер.

Навіть Президент країни, га­рант Конституції розводить лише руками, бо Міністерство охорони здоров'я нібито не має коштів і зму­шене так чинити, а ми рядові грома­дяни маємо з розумінням до цього ставитися.

Таке відношення держави до виконання свого обов'язку - ство­рення рівних стартових умов для ре­

алізації можливостей громадян ство­рює соціальну бомбу уповільненої дії, яку ми можемо називати ще ре­волюцією.

Але може скластися думка, що це безвихідь? Ні, не безвихідь.

Вихід для громадянина, на мій погляд, - активна життєва позиція.

Держава і державні органи, це не одне і те ж. А от на особовий склад цих державних органів грома­дяни можуть впливати через вима­гання дотримуватися цими органами єдності права та моралі в реальній поведінці чиновників, виконування в повній мірі своїх обов'язків, поваги до громадян. Протидія свавіллю та беззаконню це той чинник, яким ми можемо користуватися, щоб норми Конституції діяли, а Постанова про яку згадувалося вище, діяла лише в тих випадках, які в ній прописані.

Між іншим, фундаментальною правовою європейською нормою є чітке дотримування відповідальними виконавцями прописаних норм та стандартів.

Якісним продуктом (послу­гою) є лише той чи та, які виконані буква в букву без будь-яких відхи­лень по прописаній нормі. Навіть продукти (послуги), виконані з по­ліпшенням норми є невідповіднос­тями серйозного класу, бо вимага­ють додаткових затрат на перевірку цих поліпшень. І нам, українцям до цього потрібно йти, та розуміти цю глибоку філософію.

У нашому випадку, чому, крім Верховної Ради, яка має безперечне право на законодавчу ініціативу, Ка­бінет Міністрів також не випускає закони ,які погано узгоджуються з Конституцією? Такого ніде більш у світі немає.

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

132

иииивиРиГиІши

Хто дозволив розповсюдити Постанову на всю систему охорони здоров'я?

Крім того, держава має бути щирою у своїх зобов'язаннях, щоб зберігати довіру до себе. Якщо дер­жава не в змозі забезпечити безплат­ну медицину( а у світі є держави, де ці норми справді реалізовані), то то­ді має бути прийняте уточнення в Конституцію, що «медична допомо­га надається безкоштовно лише в ургентних (термінових) випадках», як це є практично у реальному жит­ті.

Гра у мовчанку з громадянами по цьому питанню більше як 20 ро­ків поспіль ні до чого хорошого при­вести не може.

Виходом по проблемі, що роз­глядається, у більшості європейсь­ких країнах є страхова медицина, яка крім фінансових питань оплати за медичні послуги усіх рівнів склад­ності вирішує питання профілактики здоров я та приділення уваги кожно­го громадянина своєму здоров'ю, що є також однією із сторін моделі по­ведінки європейської людини.

І ,звичайно, Проект закону про захист прав пацієнтів №1132, зареєс­трований ще 06.12.2007 року потрі­бно приймати Верховною Радою.

В проекті закону усі підходи витримані в дусі європейських цін­ностей.

«Права пацієнта - є похідними, невід ємними від загальних прав людини»[ 5, 1]

В проекті є докладні умови га­рантування прав пацієнта.

У ньому приведений чіткий поділ наслідків від порушення пред­ставниками держави принципів

справедливості у відношенні до па­цієнтів.

Чітко наведені стандарти ме­дичної допомоги: необхідна, медич­на послуга, сервісна послуга. Тобто громадянин має можливість само­стійно розібратися, коли він має платити, а коли-ні.

У проекті Закону вперше гара­нтується право пацієнта на свободу від дискримінації. А у нас вона ная­вна, бо всі громадяни поділяються на тих, хто може заплатити і хто ні, з відповідним ставленням до нього з боку медичних працівників.

Гарантується право пацієнта на якісну і безпечну медичну допо­могу, де зараз є великі проблеми, коли, як правило, лише трагічні нас­лідки стають доступними показни­ками якості роботи лікарів.

Право пацієнтів на доступність необхідної медичної допомоги, яке розвиває проблему дискримінації пацієнтів.

І, нарешті прописаний чітко потрібний ефективний державний та громадський контроль за дотриман­ням прав пацієнтів і відповідальність за порушення цих прав.

Але я, попри усе вищезгадане, люблю і пишаюся своєю країною, свідомий її унікальності і маю бути свідомий її законів.

А з іншого боку прекрасно ро­зумію, скільки молоді навіть мого віку попадають у скрутне юридичне становище, тому що в ній не все так правильно, як би цього хотілося. І попадають вони зокрема у це стано­вище і тому що юриспруденція у нас дуже складна і заплутана.

Тобто, на мою думку, на разі, існує дуже велика проблема в систе­мі права України.

133ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

«Система права-історично створена, об’єктивно зумовлена вну­трішня структура права, що полягає в єдності та узгодженості юридич­них норм, зосереджених в галузях, підгалузях та інститутах».[4,18]

Тобто, систематизація законо­давства вимагає вирішення пробле­ми єдиного системного адміністра­тора в державі, а вони, в Верховній Раді для законів Верховної Ради, для Кабінету Міністрів, для Постанов Кабінету Міністрів тощо.

Може єдиний державний ад­міністратор і є, але робота його по впорядкуванню усіх рівнів законо­давчої діяльності не простежується.

Для того, щоб бути повноцін­ним членом громадянського суспі­льства правовідносини держави і

Література.1. Конституція України.2. Постанова Кабінету Міністрів України №1138 від 17.09.96.3. Навчально- методичний посібник№1 «Основи теорії держави і пра­

ва».4. Бартак М.В.Основи права(кишеньковий довідничок),Тернопіль

АСТОН 2011.5. Проект закону про захист прав пацієнтів №1132 від 06.12 2007.

громадянина мають, на мою думку, бути відрегульовані в бік однознач­ності їх трактувань.

А я, громадянин Держави Ук­раїна, маю у своїх діях зберігати ба­ланс можливостей суб'єктивного права, тобто:

- діяти відповідно до своїх розумних бажань;

- наполегливо, але тактов­но вимагати певних дій від відпові­дальних державних структур;

- Звертатися (за необхід­ності) до компетентних органів чи посадових осіб за захистом своїх прав;

- користуватися результа­тами своїх зусиль.

Очкусь Д. О., учениця 9 класу СЗШ І-Ш ступенів №51 імені Івана Франка

з поглибленим вивченням англійської мови м. Львова ЕВОЛЮЦІЯ ПРАВА НА ЛЮДСЬКУ ГІДНІСТЬ: ІСТОРИЧНИЙ

АСПЕКТ ТА ЗАКОНОДАВЧЕ ЗАКРІПЛЕННЯ.

Актуальність обраної теми обумовлена трансформаційними процесами, що відбуваються в Укра­їні на шляху до демократизації сус­пільства, а саме підняттям на якісно новий рівень прав людини і грома­дянина внаслідок Революції Гіднос­ті, обрання вектором зовнішньої по­літики України євроінтеграції. За­вданням роботи є визначення гли­

бинних засад виникнення прав лю­дини, а саме права на людську гід­ність, через призму історичної та філософської думки VI ст. до н. е. - XX ст. н. е., та аналіз сучасного ста­ну закріплення прав людини у між­народно-правових актах та українсь­кому національному законодавстві.

Однією з найважливіших оз­нак демократичного характеру дер­

134ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

иииивиРиГиІши

жавної влади є повага до людської гідності, її прав та людини як най­вищої цінності. Охорона і захист особи, її гідності , прав і свобод є першочерговим завданням правової та соціальної держави. Що ж таке людська гідність та чи можна вважа­ти її окремим правом людини в спе­ктрі загальновизнаних прав?

Людська гідність як соціальна цінність передусім ґрунтується на моралі. Моральна регуляція поведі­нки людини здійснюється через сис­тему моральних норм і оцінок, які орієнтують людину на певні зразки поведінки і в той же час обмежують її певними рамками. Отже, гідність людини породжує певний якісний рівень відносин особи і суспільства, визнання людини вищою його цінні­стю, що, в свою чергу, потребує ви­знання певних прав людини. Завдяки правам людини індивід зберігає свою особистість і неповторність, здатний до оцінки суспільства, себе в ньому, а також сприйняття і прий­няття оцінки суспільства про себе, свої здібності, світогляд, суспільне значення, якості. Особливо близьким до категорії гідності є честь. Тобто, якщо при суб’єктивному підході самооцінку індивіда варто ототож­нювати з гідністю, то саме честь слід вважати оцінкою з боку оточуючих. Поряд з тим права людини - це су­купність головних соціальних мож­ливостей, що природно виникають у певних умовах життя суспільства. Право не породжує ці можливості, а лише фіксує те, що може забезпечи­ти суспільство. Тому права людини, що закріплені законом, стають пра­вами громадянина [2, с. 14-19;16, с. 24]. Водночас варто наголосити, що основними принципами інституту

прав людини є загальність та форма­льна рівність можливостей щодо всіх суб’єктів; невідчужуваність та­ких можливостей; природність таких прав. А детермінуючим фактором походження прав людини є суспільні відносини, в процесі розвитку яких формується уявлення про винятко­вість і цінність людського життя. Саме існування прав людини висту­пає показником рівня розвитку сус­пільства і є наслідком розвитку сус­пільних відносин [9, с. 1 -9; 7, с. 12­19].

Еволюцію кристалізації понят­тя людської гідності можна накласти на схему періодизації історії. Таким чином фактором перетікання історії виступатиме критерій поваги до лю­дини, її прав, свободи, життя, само­визначення та самовираження, мо­ральності, вирізнення людини з- поміж живого світу як самоцінності.

У період античності, розквіту філософської думки людина вважа­лася "мірою всіх існуючих речей, як вони існують" (Протагор), значимою залежно від свого статусу "хоча всі члени держави брати..., але, Бог, що виліпив Вас, в тих із Вас, хто здат­ний правити, домісив при наро­дженні золото, і тому вони найбільш цінні, в помічників їх - срібло; залізо ж і мідь - в землеробів і різних ремі­сників" (Платон, Цицерон). Водно­час гідність залежала і від особистих якостей суб’єкта "кожен хто не зда­тен контролювати себе, сам прире­чений бути під контролем інших і належати до раб ів . Люди ж стають такими, як вони є завдяки природі, звичаям і розуму" (Аристотель, Де­мосфен, Епікур). Таким чином, в ан­тичних філософів гідність людини усвідомлювалась з огляду на її пра-

135ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

0вЬб(*в№ГВШіІвосуб’єктність, можливість людини бути повноцінним членом громади залежно від соціального статусу. Помітний також перехід ідеї гідності від гідності роду, сім’ї до особистої гідності громадянина як публічної цінності і самоцінності [3, с. 24-30; 19, с. 74-78, 102-111, 165-174].

В період середньовіччя права людини тісно переплітались з оцін­кою релігійно-моральних цінностей людини, рівності перейшла в пло­щину духовної рівності перед Бо­гом, але зовсім не обов’язково один перед одним. У творах Аврелія Ав­густина та Томи Аквінського яскра­во виражена ідея провіденціалізму в якій свобода, гідність, справедли­вість, кінцева мета й найвище благо для кожного - пізнання Бога. Для виокремлення прав людини і грома­дянина важливе значення мав роз­виток міст з правом на самовряду­вання, виникнення людини нового типу - громадянин, який впливав на політичне та релігійне життя міста, брав участь в його обороні та благо­устрої, відповідав строгим мораль­ним вимогам [11, с. 210-123; 14, с. 17-30; 18, с. 30-36; 20].

Справжнім переломним мо­ментом в інтерпретації прав людини стала епоха Нового часу і Ренесансу, основою якого був гуманізм з свобо­дою вибору для людини, утверджен­ням права на задоволення своїх пот­реб, мірилом цінності людини дедалі більше ставали не стільки місце на­родження, скільки сама приналеж­ність до людського роду: "гідність людини є річ відмінна від вартості, і полягає в здатності до того, гідним чого її вважають" (Т. Гоббс), "Люди за своєю природою всі вільні, рівні й незалежні, то нікого не можна виве­

сти з цього стану й підкорити полі­тичній владі іншого без його на те згоди" (Дж. Локк), "відмовитися від своєї свободи - означає, відмовитися від своєї людської гідності, від прав людини, навіть від обов’язків... та­кий підхід несумісний з людською природою" (Ж.-Ж.Руссо), "гідність абсолютна цінність, яка не допускає жодного еквівалента, а, отже, пере­вищує будь-яку ціну" (Е.Кант) [4, с.9-16; 19, с. 563-584]. Саме в цей час з’являються перше законодавче закріплення прав людини про недо­торканість та свободу особи, рів­ність перед законом, право на влас­ність, безпеку та опір гнобленню (Петиції про права в Англії, Акт про краще забезпечення свободи підда­них, Білль про права, Декларація не­залежності Сполучених Штатів Америки [21], Прокламація про зві­льнення рабів в США, Декларація прав людини і громадянина у Фран­ції [22].

На розвиток права людини на гідність та інші права у Новітній пе­ріод визначальний вплив мали світо­ві війни, гонка озброєнь, науково- технічна революція, перетворення суспільства в інформаційне, форму­вання нових суспільних ідеалів де­мократії, культурного плюралізму, ринкової економіки, емансипаційні рухи, та, врешті, усвідомлення сві­товим суспільством наслідків та не­допустимості силового принципу вирішення міжнародних питань та претензій [20; 12, с. 240-249]. Особ­ливе значення в справі захисту прав людини має діяльність ООН, Ради Європи та Європейського суду з прав людини. Як наслідок цього від­булося закріплення прав людини в низці нормативно-правових актів в

136ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

галузі прав людини: Загальній Де­кларації прав людини (1948 р.), Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права (1966 р., з 1976 втупив у дію в Україні), Між­народному пакті про громадянські та політичні права (1966 р., з 1976 вступив у дію в Україні), Факульта­тивному протоколі до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (1966 р. з 1990 р. діє в Украї­ні), Конвенції про попередження злочину геноциду і покарання за нього (1948 р. вступила в дію для України 1955 р.), Міжнародній кон­венції про ліквідацію усіх форм ра­сової дискримінації (1966 р., вступи­ла в дію для України 1969 р.), Євро­пейській конвенції про захист прав і основних свобод людини (1950 р., ратифікована Україною 1996 р.), Конвенції про ліквідацію усіх форм дискримінації у відношенні до жінок (1979 р., вступила в дію для України 1981 р.), Конвенції про права дити­ни (1989 р. вступила в дію для Укра­їни 1991 р.) та ін. [23].

Залежно від юридичної приро­ди джерел міжнародного права, які фіксують права людини, їх поділя­ють на: а) загальнообов’язкові для всіх держав (заборона геноциду, рабства, застосування тортур); б) з різним ступенем обов’язковості( За­гальна декларації прав людини); в) сформовані прецедентною практи­кою міжнародних правозахисних, передусім судових органів (Євро­пейським судом з прав людини) [8, с. 27] . Звичною практикою для су­часності є існування численних спе­ціальних міжнародних організацій, які здійснюють моніторинг дотри­мання відповідних міжнародних до­кументів, регіональних транснаціо­

нальних правозахисних об’єднань та міжнародних неурядових організа­цій [10, с. 11-19]. Українська держа­ва на шляху до демократичних пере­творень ратифікувала більшість з цих документів, а також закріпила на найвищому рівні, в Конституції України, статті 3, принципи права на гідність та інші права людини і гро­мадянина "Людина, її життя і здоро­в'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні най­вищою соціальною цінністю" [24].

Однак, в Україні, як в молодій державі, існує потреба практичного врегулювання відповідностей між­народних норм до дійсності в дер­жаві [13, с.19-26; 6, с. 9], визначення меж втручання держави в особисту сферу громадян, і, особливо, актуа­льна потреба налагодження правової просвіти молоді в якої присутня не­дооцінка значення прав людини в історії та сучасності [15, с. 17-23; 1, с. 3-9; 17, с. 48-57].

Усі ці правові акти включають в себе різні права людини і лише частково дослівно покликаються на інститут "людської гідності" та окреслюють риси суб’єкта якому притаманна гідність: 1) діє згідно з власною системою цінностей і пере­конань; 2) вміє захищати свою само­бутність і індивідуальність, контро­люючи свої емоції та агресію; 3) не піддається на маніпуляції задля ма­теріальної користі чи доступу до влади; 4) поводить себе достойно і розважливо. Поряд з цим жоден з міжнародних правових актів не міс­тить загального визначення поняття "людська гідність", що зумовило б невиправдано звужене тлумачення, чітке ж визначення поняття могло б

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

137

розширити можливості використан­ня прав людини [5, с. 38-40].

Висновки1. Право на людську гідніст ь є

основоположним для таких прав людини як право на життя, свободу, рівність усіх перед законом, вільне пересування, на свободу переконань незалежно від національної та регіо­нальної специфіки, різних історич­них, культурних та релігійних особ­ливостей. І підноситься з-поміж прав людини до рівня принципу права.

2. Від Античності до Новіт­нього періоду інститут гідності ево­люціонував від оцінки «гідності» людини залежно від її соціального та майнового статусу, походження до оцінки людини за її особисті якості, можливість приносити користь сус­пільству та максимально реалізову­вати себе в ньому.

3. Важливого значення в умо­вах накопичення та удосконалення міжнародного законодавства прав людини є його адекватне і дієве при­стосування (імплементація) до укра-

Список використаної літератури:1. Грищук О. Гідність людини: юридичні аспекти / О. Грищук // Віс­

ник Львівського університету. Серія юридична. - 2002. - Випуск 37. - С. 14-19.2. Майданик О.О. Право на повагу гідності / О.О. Майданек // Юриди­

чна енциклопедія: В 6Т.,Редкол.:Ю.С.Шемчушенко (гол.редкол.) та ін. - К.: «Укр. Енцикл.», 1998. - 768 с.

3. Добрянський С. Інститут прав людини: до характеристики вихідних засад / С. Добрянський // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2002. - Випуск 37. - С. 1-9.

4. Добрянський С. Вихідні засади основоположних прав людини: су­часні інтерпретації / С. Добрянський // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2010. - Випуск 51. - С. 12-21.

5. Грищук О. До історії розвитку ідеї людської гідності (VI ст. до н.е.- XIII ст. н.е.) / О. Грищук // Вісник Львівського університету. Серія юридична.- 2007. - Випуск 44. - С. 24-30.

6. Рассел Б. Історія західної філософії / Б. Рассел // Пер. З англ.. Ю.Лісняка, П. Таращука. - К.: Основи, 1995. - 759 с.

їнського національного законодавст­ва.

4. В Україні необхідне врегу­лювання збалансованості права дер­жави втручатися в приватну сферу людини, її права з потребою реаль­ного захисту громадського порядку.

5. Вивчення ґенези розвитку права людини на людську гідність дозволяє краще зрозуміти апріор­ність, невідчужуваність та природ­ність прав людини на гідність та ус­відомлення їх не лише як задекларо­ваних прав, але й як реальних мож­ливостей.

6. Права людини потребують ширшого та систематичного вивчен­ня цього аспекту правової науки в системі освітніх закладів України.

7.Знання та застосування на практиці законних права людини на повагу до її гідності мають стати найвищою цінністю в демократичній Україні, особливо зважаючи на її курс вступу до Європейського Сою­зу.

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

138

7. История государства и права зарубежных стран. Учебник для вузов. Ч.1. / Под ред. проф. Крашенинниковой Н.А и проф. Жидкова О. А.- М.: Изда­тельство НОРМА, 1996. - 480 с.

8. Кульчицький В. С., Тищик Б. Й. Історія держави і права України / В.С. Кульчицький, Б.Й. Тищик. - Львів: Світ, 1996. - 296 с.

9. Рабінович С. Ціннісне обґрунтування прав людини в офіційній ан­тропології католицизму: людська гідність / С. Рабінович // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2002. - Випуск 37. - С. 30-36.

10. Бадальянц Ю.С., Д.А. Ягофаров. Конкретно-історичний підхід допізнання прав людини: сутність і зміст. Права людини: навчальний посібник / Ю.С. Бадальянц, Д.А. Ягофаров. - Москва-Рязань: Видавництво «Повірений». - 2006. - 519 с. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: URL:http://pravolib.pp.ua/konkretno-istoricheskiv-podhod-poznanivu-prav-18429.html

11. Грищук О. До історії розвитку ідеї людської гідності (XII - ХІХст.) / О. Грищук // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2007. - Ви­пуск 45. - С. 9-16.

12. Історія держави і права зарубіжних країн. Хрестоматія [Електрон­ний ресурс]. - Режим доступу:ШВ: http: //www.pravoznavec. com.ua/books/8/22/

13. Декларація прав людини і громадянина1789 р. [Електронний ре­сурс]. - Режим доступу: URL:http: //www.zen. in.ua/novii chas/franc%D 1 %96va/deklarac%D 1 %96va-prav-lvudini-i- gromadvanina- 1789-r

14. История государства и права зарубежных стран. Учебник для вузов.Ч. 2. / Под ред. проф. Крашенинниковой Н.А и проф. Жидкова О. А.- М.: Изда­тельство НОРМА, 1996. - 712 с.

15. Основні міжнародно-правові акти про права людини [Електронний ресурс]. - Режим доступу: URL: http://readbookz.com/book/166/5036.html

16. Добрянський С. До питання про становлення пан’європейської ку­льтури захисту прав людини / С. Добрянський // Вісник Львівського універси­тету. Серія юридична. - 2013. - Випуск 57. - С. 25-35.

17. Добрянський С. Конституційно-правове забезпечення основополо­жних прав людини: можливість удосконалення / С. Добрянський // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2011. - Випуск 54. - С. 11-19.

18. Конституція України: станом на 7 листопада 2014р. / Верховна Ра­да. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: URL:http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80

19. Косович В. Міжнародне право як засіб вдосконалення нормативно- правових актів України / В. Косович // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2011. - Випуск 54. - С. 16-28.

20. Грищук О. Принципи співвідношення міжнародного та внутріш­ньодержавного права щодо прав людини / О. Грищук // Вісник Львівського уні­верситету. Серія юридична. - 2006. - Випуск 42. - С. 3-9.

21. Кундельська С. Європейська декларація прав людини і верховенст­во права в інформаційному суспільстві: спроба теоретичного аналіз /

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

139

С.Кундельська // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2007. - Випуск 45. - С. 17-23.

22. Бачинський Т. До питання про стан правової культури школярів- старшокласників та шляхи її покращення / Т. Бачинський // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2011. - Випуск 52. - С. 3-9.

23. Омельчук І. Правосвідомість молоді в сфері прав і свобод людини / І. Омельчук // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2004. - Випуск 39. - С. 48-58.

24. Грищук О. Людська гідність у правових актах ООН / О. Грищук // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2004. - Випуск 39. - С. 37­41.

Підлісна І. М., учениця 10 класу ТНВКмШкола-лщей №13 ”

ПІДМІНА ДИТИНИ, ЯК ЗЛОЧИН ПРОТИ ВОЛІ, ЧЕСТІТА ГІДНОСТІ ОСОБИ

Українська держава головним своїм пріоритетом,найвищою соціа­льною цінністю визнала людину,її життя і здоров’я ,честь і гід- ність,недоторканість і безпеку. Саме тому складовою концепції розвитку українського суспільства є сучасна державна політика захисту дитинст­ва.

У суспільстві відбуваються рі­зні злочини,які впливають на пода­льше життя самого злочинця та тих людей, які постраждали від безза­коння. На сьогоднішній день було багато випадків,щодо підміни немо­влят. Деякі відбулись з необачності, а деякі з певно метою і корисливіс­тю. Підміна дитини можлива тільки відносно грудних дітей, зазвичай новонароджених. Така ситуація мо­жлива, коли у дитини не проявилися ще чітко індивідуально-визначені ознаки або батьки ще не встигли їх усвідомити. Місце вчинення злочину значення не має. Звичайно їм є поло­говий будинок чи інше дитячий за­клад, але може бути і вулиця, якщо дитина, скажімо, залишений в коля­

сці на вулиці. Склад злочину форма­льний. Злочин вважається закінче­ним після вчинення фактичної під­міни дитини.

Цей злочин несе за собою по­гані наслідки та кримінальну відпо­відальність. За статтею 148 підміна дитини карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбав­ленням волі на той самий строк, а підміна новонародженого, що мала місце через необережність, може по­тягти відповідальність за ст. 140 КК за наявності всіх інших ознак цього складу злочину. Суспільна небезпе­чність цього злочину полягає в тому, що він грубо порушує батьківські права громадян. Цей злочин позбав­ляє дітей їх законних бать- ків,опікунів і піклувальників та мо­же вести за собою ненормальний ро­звиток й виховання дитини,а також заподіяння потерпілому іншої шко­ди.

Зазвичай підміна дитини від­бувається з певною ціллю. Мотиви можуть бути низькими (задоволення садистських нахилів, помста, зазд­

140ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

иииивиРиГиІши

рість, ревнощі) або благородними (наприклад, вчинена із гуманних спонукань підміна тяжко хворого немовляти, яке відразу після наро­дження знаходиться при смерті, в інтересах його матері на здорову ди­тину, від якої відмовилась мати останньої).

Є різні випадки таких ситуа- цій,які відбуваються здебільшого у пологових будинках,де не контро­люється безпека,захист батьків та їхньої дитини, коли особи заінтере­совані у підміні дітей,роблячи це для власних цілей. Замітити злочин ін­коли важко,тому важливо дотриму­ватись правилам та законам,щоб ухилитись від злочинів та їхніх нас­лідків.

За аналізами останніх дослі­джень і публікацій найпоширені­шою ситуацією цього злочину явля­ється підміна живих немовлят на мертвих за участі лікарів.

Розв’язання цієї проблеми по­лягає у зверненні до правоохоронних органів з метою зменшення таких злочинів проти волі,честі та гідності особи. Якщо залишати без покаран­ня винних людей,то кількість пору­шень збільшиться і призведе до фа­тальних наслідків. Також,варто здій­снювати перевірку даних медпраців­ник пологового будинку,щоб перес­відчитись у їхній чесності.

Головний лікар-гінеколог Мі­ністерства охорони здоров'я В'яче- слав Камінський не йме віри, що в нашій країні можуть викрадати чи продавати дітей. Але говорить, що аби у майбутніх мам не було сумні­вів після пологів, просто необхідно завчасно підготуватися - потрібно знати, в якій клініці ви будете наро­

джувати, прийти, познайомитись з персоналом тощо.

Ратифікувавши у 1991 році Конвенцію ООН про права дитини і проголосувавши за Всесвітню де­кларацію про забезпечення вижи­вання, захисту і розвитку дітей, Ук­раїна прийняла на себе міжнародно- правові зобов’язання по здійсненню міжнародних стандартів прав дити­ни, відповідно з якими вона повинна забезпечити добробут, охорону здо­ров’я, житло, освіту для кожної ди­тини без будь-якої дискримінації, а також забезпечити надійний захист від будь-яких форм насильства та експлуатації.

Перші кроки вже зроблено. У Конституції України значна увага приділена захисту сім’ї та закріпле­но права дітей у статтях 51,52. Роз­роблена Національна програма “ Ді­ти України ”, в якій зазначається, що виконання, передбачених міжнарод­ними актами, зобов’язань з питань захисту і розвитку дітей є важливим завданням соціально орієнтованої держави. Закон України “ Про охо­рону дитинства ”, прийнятий 26 кві­тня 2001 року, визначив загальнона­ціональним пріоритетом забезпечен­ня реалізації прав дитини на життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист і всебічний розвиток.

За даними Г енпрокуратури, торік в Україні померло понад 6 ти­сяч дітей різного віку Троє пар бать­ків звернулися до ТСН Тиждень зі схожими здогадками та тверджен­нями, що їхніх новонароджених ді­тей підмінили у пологових будин­ках, а їм видали чужих мертвих не­мовлят. Такі випадки сталися на За­карпатті, Миколаївщині та Донеччи­ні. Історії, що сталися з цими трьома

141ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

родинами, ніби написані під копірку: жадана вагітність без ускладнень, раптове проведення кесаревого роз­тину, незрозуміла смерть немовляти.І купа підозр - дитину підмінили. Однак, поки що діяльність держави щодо запобігання насильницьким злочинам щодо неповнолітніх не ві­дповідає реаліям сьогодення, оскіль­ки не забезпечує в повному обсязі захист прав дитини у відповідності до міжнародних положень та норм вітчизняного законодавства. Дослі­дженню питань правового регулю­вання суспільних відносин у сфері нормального розвитку неповнолітніх присвячені роботи Г.А. Алієва, І.П. Васильківської, В.В. Вітвіцької, Б.М. Ворника, О.М. Джужи, О.І Карпен­ко, С.Г. Киренка та інщих авторів.

За результатами досліджень можна зробити висновок проте, що з кожним разом кількість підмін дітей

Література: http://zakarpattva.net.ua/News/125965

зростає, через порушення й не до­тримання норм та байдужості лю- дей,які відповідають за захист дітей та прав людини. Багато батьків страждає із за зухвальства злочин- ців,що позбавляють їх рідних дітей підмінивши на інші або ж втратою немовляти. Вони страждають мо- рально,а допомогти їм ніхто неспро­можний. Діти страждають,втрачають рідних,їх позбавлять кращого май- бутнього,а головне майбутнього у колі люблячих та близьких їм лю­дей.

Подальші розвідки у даному напрямі дозволять розкрити пробле­му зі злочинством,звернути увагу на людей ,які постраждали та розви­нути вирішення проблем,щодо по­рушень у пологових будинках,щоб майбутнє дітей та їх батьків було безпечне.

-Do-pidminv-ditei-v-Uzhhorodskomu-roddomi-prvchetna-ranishe-zasudzhena-za-prodazh-nemovliat-osoba Запобігання насильницьким злочинам щодо неповнолітніх в Україні [Текст] : дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Левицька Людмила Василівна ; Академія держ. податкової служби України. - Ірпінь, 2003. - 229 арк. - арк. 188-205

Платонов А.А., учень 10 класу Херсонська спеціалізована школа І - ІІІ ступенів № 52

з поглибленим вивченням української мови СОЦІАЛЬНІ ПРАВА ГРОМАДЯН УКРАЇНИ

Статтею 3 Конституції Украї­ни визначено, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недотор­каність і безпека є найвищою соціа­льною цінністю. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Основний Закон проголошує: "Усі люди є вільні і рівні у своїй гід­ності та правах. Права і свободи лю­дини є невідчужуваними та непору­шними".

Ідею природної рівності і сво­боди всіх людей обґрунтував софіст Алкідам. Йому належать такі відомі слова: "Божество створило всіх віль-

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

142

ними, а природа нікого не створила рабом".

Конституційні права і свободи людини наділені верховенством, оскільки всі інші права і свободи по­винні відповідати їм.

З проголошенням України не­залежною державою право кожного на судовий захист стало одним із фундаментальних прав людини. Зо­крема, статтею 55 Конституції Укра­їни передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

В сучасних умовах звернення до суду з відповідними позовами та заявами залишається найефективні­шим шляхом поновлення порушених прав. Однак звичайні громадяни не завжди мають можливість в силу тих чи інших обставин самостійно відс­тоювати свої права в судовому по­рядку.

По-перше, громадянин пови­нен мати певний рівень правового виховання і правової культури, оскі­льки, на жаль, громадяни України не знають всіх своїх прав та не знають як захистити. По-друге, відповідно до вимог Закону України "Про судо­вий збір" при зверненні до суду не­обхідно сплатити державне мито.

Отже через неспроможність більшості громадян сплатити держа­вне мито та скористатися послугами адвоката конституційне право гро­мадян на судовий захист залишаєть­ся не реалізованим.

В даному випадку доречно згадати про одну із функцій органів прокуратури України - представни­цтво інтересів громадян і держави в суді у випадках, передбачених зако­ном. Ця функція визначена статтею 121 Конституції України.

Більш детально повноваження прокурора було визначено у статті 36-1 Закону України “Про прокура­туру” №1789-ХІІ від 05.11.1991, а саме: що представництво прокура­турою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави про­цесуальних та інших дій, спрямова­них на захист у суді інтересів грома­дянина або держави у випадках, пе­редбачених законом. Підставами представництва у суді інтересів гро­мадянина є його неспроможність че­рез фізичний чи матеріальний стан або з інших поважних причин само­стійно захистити свої порушені чи оспорюванні права, або реалізувати процесуальні повноваження. За ная­вності цих підстав прокурор має право:

- звертатися до суду з позова­ми (заявами, поданнями),

- вступати у справу, порушену за позовами (заявами, поданнями) інших осіб, на будь-якому етапі роз­гляду;

- ініціювати перегляд судовихрішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, по­данням) іншої особи;

- брати участь у розгляді справ.

Наведене свідчить, що пред­ставництво прокурором інтересів, особливо громадян в суді — це одна з важливих гарантій забезпечення захисту їх прав та інтересів, оскільки звернення до прокуратури є безкош­товним, там працюють висококвалі­фіковані спеціалісти з вищою юри­дичною освітою, а органи прокура­тури звільнені від сплати державно­го мита при зверненні до суду.

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

143

Законом України №5288- VI від 18.09.2012, який вступив у дію з 01.12.2012, до вказаної статті внесе­но зміни, якими обмежено підстави для можливого здійснення предста­вництва прокурором інтересів гро­мадян, а саме лише їх неспромож­ність через фізичний стан, недосяг- нення повноліття, похилий вік, не­дієздатність або обмежену дієздат­ність самостійно захистити свої по­рушені чи оспорюванні права або реалізувати процесуальні повнова­ження. Наявність таких підстав має бути підтверджена прокурором шля­хом надання суду відповідних до­казів.

Якщо аналізувати статистичні дані, зокрема прокуратури Херсон­ської області, про такі обмеження свідчить і зниження кількості заяв­лених та задоволених судами по­зовів, які заявлялись органами про­куратури Херсонської області.

Таблиця 1

14.10.2014 Верховна Рада України прийняла новий Закон України «Про прокуратуру», який повністю вступає у дію з 01.07.2015, статтею 23 цього Закону визначено, що Прокурор за згодою особи здійснює представництво в суді ін­тересів громадянина (громадянина

Таблиця 2

Таблиця 3

Сума, на яку реально виконано судові

рішення на користь громадян...

2,6 3,8 4.5 1(6 0 ?

V V* V V* V*

України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа неспроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорю­ванні права або реалізувати проце­суальні повноваження внаслідок не- досягнення повноліття, недієздатно­сті або обмеженої дієздатності, а за­конні представники або органи, яким законом надано право захища­ти права, свободи та інтереси цієї особи, не здійснюють або неналеж­ним чином здійснюють її захист.

Такі зміни у законодавстві обумовлено прийняттям Закону України «Про безоплатну правову допомогу» №3460-УІ від 02.06.2011. Статтями 13 та 14 цього Закону пе-

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

44

редбачено надання громадянам без­оплатної правової допомоги, а саме представництво їх інтересів у суді. Серед інших визначено, що таке право мають працездатні особи, якщо їх сукупний доход становить один прожитковий мінімум, а не­працездатні - два. Така допомога у розумінні вимог вказаного Закону є вторинною і надання її у повному обсязі розпочнеться лише з 01.01.2015.

Таблиця 4 Розмір прожитково­го мінімуму на 2014 рік.

Таким чином, оскільки дієвого механізму надання безоплатної вто­ринної правової допомоги не ство­рено, то питання залишається відкритим.

Проведене Міжнародним Фондом «Відродження» до­слідження - “Рівень використан­ня правових можливостей насе­ленням України” показало, що:

більше 83% українців вважа­ють, що право на справедливий суд — це привілеї заможних верств населення;

Список використаної літератури:1. Конституція України;2. Закон України «Про прокуратуру»3. Закон України «Про судовий збір»

■ 52% населення України не змогли отримати вчасну правову допомогу, в тому числі вторинну, через брак коштів;

■ більше 50% українців, які стикалися з правовими пробле­мами, навіть не намагалися відстоювати свої права, так як вва­жали, що їхні зусилля ні до чого не призведуть.

Сьогодні правова система України знаходиться в стані карди­нальної реформи з метою побудови демократичної, соціальної та право­вої держави. Основним принципом такої побудови повинен стати прин­цип всебічного захисту прав і свобод людини. Реальне вирішення цієї проблеми можливе за умови якщо Закон України «Про безоплатну пра­вову допомогу» запрацює саме на користь незахищених громадян, та­ких як особи - похилого віку, ін­валіди, малозабезпечені, непов­нолітні, особливо якщо ці люди не мають родини, друзів, та навіть вза­галі є безхатченками. Доречним є внесення змін до цього Закону з ме­тою надання таким особам юридич­них послуг за місцем їх проживання, без виклику особи до суду, кваліфіковане та добросовісне су­проводження справи до досягнення кінцевого результату, тобто не лише забезпечення винесення судом пози­тивного рішення, а і контроль за йо­го реальним виконанням, так як це на сьогодні здійснюється органами прокуратури України.

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

45

4. Закон України «Про безоплатну юридичну допомогу»5. Закон України «Про Державний бюджет України на 2014» №719-

VII від 16.01.2014.6. Антологія світової філософії. - М.,1969. - Т. 1. - Ч. 1. - С. 321.7. Офіційні сайти Генеральної прокуратури України та прокуратури

Херсонської області8. http://stelmashchuk.info/ «Вторинна правова допомога»

Подоляка Т.О., учениця 10 класу Сумська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 7 ПРИЧИНИ ЗЛОЧИННОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ:

СУЧАСНІ РЕАЛІЇ

Проблема злочинності непов­нолітніх є однією з найактуальніших в Україні. Це питання не є новим на сьогодні. Воно було предметом дос­ліджень видатних правників та пси­хологів, працівників правоохорон­них органів і соціальних служб. Особливої уваги заслуговують дос­лідження таких вчених, як Алексан­дров Ю.А., Гаврилишин А.П., Грин- чак В.М., Джужа О.М., Лихолоб В.Г. Закалюк А. П. та інших.

Ми розглядаємо саме причини злочинів, суб’єктами яких є особи віком від 14 до 18 років (за чинним законодавством - неповнолітні).

У структурі злочинності пере­важають крадіжки приватного майна (46%); власності юридичних осіб (23%), грабежі (6%), розбійні напади (2%), зухвалі випадки хуліганства (5%), чимало вбивств, тілесних ушкоджень, зґвалтувань. Майже 10% злочинів, скоєних неповноліт­німи, так чи інакше пов’язані з нар­котиками.

Частка неповнолітніх злочин­ців серед загальної кількості виявле­них становить близько 10%, жіноча злочинність неповнолітніх співвід­носиться з чоловічою такого ж віку у пропорції 1:15, міська до сільської

— 3:1, молодшої вікової групи (14­15 років) до старшої (16-17 років) — 1:3. Групова злочинність неповнолі­тніх становить 60-70%; 15% усіх злочинів скоюється у стані алкого­льного чи наркотичного сп’яніння; 80% злочинів неповнолітні вчиня­ють поблизу місця проживання, нав­чання чи роботи. Наведені показни­ки мають певні коливання за роками [1].

Причини й умови скоєння зло­чинів неповнолітніми загалом такі самі, що й зумовлюють злочинність дорослих. Це такі самі негативні явища і процеси, що відбуваються у суспільстві на макро- та мікрорівні. Але з урахуванням особи неповнолі­тнього вони мають певну специфіку, що пов’язана з особливостями соці­ально негативних потреб та інтересів неповнолітніх правопорушників.

Часто їхня поведінка залежить від сім’ї та навчальних закладів. На жаль, неналежне виховання дітей батьками, невиконання ними своїх безпосередніх обов’язків щодо ди­тини призводить до того, що вона залишається наодинці зі своїми про­блемами. Якщо особа живе у небла- гополучній родині, то вона імітує дії батьків, вважаючи злочин за норма-

146ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

иииивиРиГиІши

льне, типове явище. Ігнорування не­повнолітнього може бути причиною протиправних антисоціальних діянь. Таким чином, підліток прагне при­вернути увагу до себе. Отже, сім’я — це перша соціальна структура, де дитина проводить більшу частину свого часу і значною мірою форму­ється як особистість. Психологи вважають, що вже у п’ять років ха­рактер людини сформований при­наймні на три чверті з урахуванням успадкованих моментів. Родина, де панує загальна атмосфера неповаги батьків одне до одного, до дітей, оточуючих, образливі вирази на ад­ресу близьких, биття дітей, жорсто­кість до них, демонстративна бай­дужість, зайнятість батьків власними проблемами, дух цинізму, зажерли­вості й зазвичай пияцтво одного чи обох батьків, досить часто розпада­ється. Усе зазначене призводить до того, що дитина почувається в сім’ї непотрібною, чужою, стає жорсто­кою, шукає контактів поза родиною і на противагу їй, переносить власний негативний досвід і накопичену оз­лобленість на оточуючих, тим самим висловлюючи помсту суспільству за своє занедбане дитинство. Така си­туація призводить до позбавлення батьківських прав за статтею 164 Сімейного кодексу України, діти стають соціальними сиротами. Якщо органи піклування не контролюють таких неповнолітніх, то підлітки вдаються до здобуття грошей зло­чинним шляхом [2, с. 120-124].

Також на осіб віком від 14 (вік, з якого починається кримінальна відповідальність практично за всі діяння, які реально вчиняють непов­нолітні) до 18 років (вік юридично­го повноліття: ст. 1 Закону України “

Про сприяння соціальному станов­ленню та розвитку молоді в Україні ” від 15 лютого 1993 р. у редакції від 23 березня 2000 р.) може впливати колектив [3]. Неповнолітній вдається до суспільно-небезпечних діянь з метою продемонструвати власну сміливість, здобути авторитет. У злочинних групах підліток забуває про те, що варто заробляти на життя чесною працею. Злочинна діяльність стає способом життя неповнолітньо­го.

Істотний вплив на формування особи неповнолітнього чинять сере­дні навчальні заклади: загальноосві­тні школи, професійні училища, тех­нікуми. Проте, на жаль, окремі вчи­телі мають недостатній рівень куль­тури і професійної підготовки. Вони не мають авторитету серед учнів, часто-густо перебувають під пресом вимог щодо добрих показників. Усе це породжує формалізм у роботі, ві­дмову від індивідуального підходу. Доповнюють картину низька заробі­тна плата вчителів, відсутність ба­жання у частини учнів здобувати реальні знання. Багатьох школярів охопив бум збагачення, усі свої сили вони приділяють купівлі й продажу, мають потяг до легких заробітків, їх поведінка балансує на межі злочин­ної. Кумирами частини підлітків стають хитрі бізнесмени, які розба­гатіли нечесними шляхами, і злочи­нці. При цьому успіх у житті, як правило, не пов’язується з необхід­ністю здобуття знань. Дивлячись на таких персонажів, підліток забуває про почуття відповідальності за вчи­нки [4].

Життя кожного неповноліт­нього тісно пов’язане із засобами масової інформації та соціальними

147ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

мережами. Серіали про статеве жит­тя, грабунки, вбивства впливають на психіку дитини. Не секрет, що непо­внолітні є дуже вразливими та захо­плюються негативними героями фі­льмів. Окремі групи у соціальних мережах формулюють хибне уяв­лення про злочини. Збільшується кількість зґвалтувань, грабунків, поширеним стає хуліганство.

Комп'ютерні «ігри-стрілялки» є причиною умисних вбивств та за­вдання тілесних ушкоджень. Непов­нолітні поводять себе наче у віртуа­льному світі та у реальності повто­рюють те ж саме.

У статті 68 Конституції Украї­ни зазначається, що незнання зако­нів не звільняє від юридичної відпо­відальності [5,с.20]. Якщо говорити про особливості злочинності непов­нолітніх, то слід спочатку звернути увагу на те, як до цього явища від­носяться самі підлітки. Відповідно до анонімного анкетування, прове­деного серед учнів загальноосвітніх шкіл, 77% опитуваних впевнені, що хуліганство не може кваліфікуватися як злочин, а нецензурні висловлю­вання у громадських місцях полови­на підлітків навіть не вважає за пра­вопорушення; 40% школярів не зна­ють, що зберігання зброї (вогнепа­льної чи холодної) є злочином; 40% опитуваних вважають, що за викра­дення майна (державного чи приват­ного) не передбачене покарання у вигляді позбавлення волі. Абсолют­на більшість неповнолітніх (66%) вважають, що кримінальна відпові­дальність за тяжкі злочини ( розбій, грабіж, зґвалтування та інші ) настає лише з 16 чи навіть з 18 років. Таке ставлення формується через незнан­

ня законодавства і кількість небез­печних діянь зростає [6, с.11-12].

Повністю зупинити підліткову злочинність неможливо, це утопічне завдання, однак держава має керува­тися певними превентивними захо­дами, щоб зменшити кількість зло­чинів. Запобігання злочинності не­повнолітніх має свою специфіку, обумовлену особливостями даного виду злочинності. Ці відмінні риси пов'язані, насамперед, з віком зло­чинців, який визначає соціально- психологічні особливості цієї кате­горії осіб та їх статус у суспільстві.

На мою думку, держава му­сить мати законодавство, яке забо­ронятиме перегляд неповнолітніми жорстоких фільмів про кримінальну діяльність та подібних комп'ютерних ігор.

Важливим превентивним засо­бом є забезпечення правової освіти неповнолітніх. З 2001 року Указом Президента України була запрова­джена Національна програма право­вої освіти населення, мета якої поля­гає у наданні правових знань насам­перед молодому поколінню. Тому наша держава мусить приділяти зна­чну увагу програмам подібного ха­рактеру. Правова література має фо­рмувати правильне уявлення про злочини та додержання законів.

Серед вчених висловлюється думка про необхідність встановлен­ня віку кримінальної відповідально­сті з одинадцяти років. Проте, я вва­жаю це неефективним превентивним заходом, оскільки більшість дітей у цьому віці ще не можуть до кінця усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Кримінальні пока­рання можуть зруйнувати психіку, а

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

148

за таких осіб несуть відповідальність ве завдання для України. Дієва та батьки. своєчасна допомога врятує дитину

Таким чином, можна з упевне- від небажаних, а іноді й фатальних ністю сказати, що попередження кроків. злочинності неповнолітніх - важли-

Література:1. Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій (Особлива частина) / Александров Ю.А., Гаврилишин А.П., Гринчак В.М., Джужа О.М., Лихолоб В.Г. — Київ, 2000. — 201 с.2. Поволоцька С. До питання про дослідження злочинності неповнолітніх //Право України. - 2002. - № 11. - С. 120-124.3. Закон України “ Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні ” від 15 лютого 1993 р. (у редакції від 23 березня 2000 р.). - Ки- їв.,2000.4. Закалюк А. П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: У 3 кн. / Кн. 2: Кримінологічна характеристика та запобігання вчиненню окремих видів злочинів. - Київ: Видавничий Дім «Ін Юре», 2007. - 712 с.5. Конституція України. - Харків,2013. - С. 20.6. Пащенко В.М. Особливості злочинності неповнолітніх // Проблеми протидії злочинності неповнолітніх: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної кон­ференції (20-21 квітня 2006 року) / За заг. ред. д.ю.н., проф. В.П. Пєткова, к.ю.н. Цимбалюка М.М. - Кіровоград: Кіровоградський юридичний інститут ХНУВС, 2006.-С.11-12.

Полець В. Ю., учениця 11класу Вишнівська загальноосвітня школа Т-ТТТ ступенів № 4

РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМИФІНАНСАМИ В УКРАЇНІ

Анотація. Розглянуто напрям­ки реформуванняуправління держа­вними фінансами згідно з вимогами Євросоюзу на прикладі діяльності Рахункової палати України.

Ключові слова: державні фі­нанси, управління дердавними фі­нансами, фінансовий контроль, пов­новаження Рахункової палати.

Виклад основного матеріалу. На сьогоднішній день для України є актуальним питання підписання уго­ди про Асоціацію з Євросоюзом. Однією з вимог такого підписання є здійснення реформи системи управ­ління державними фінансами, вклю­

чаючи розширення повноважень Рахункової палати [6].

Метою статті є розкриття не­доліків управління державними фі­нансами в Україні на прикладі нее­фективної діяльності Рахункової па­лати України.

Державні фінанси є найважли­вішим елементом фінансової систе­ми держави. Через них держава впливає на економічний і соціальний розвиток країни загалом та окремих її регіонів і соціальних груп насе­лення [3,с.229].

Наразі в Україні стволено бли­зько декількох десятків тисяч орга­

149ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

иииивиРиГиІши

нів управління фінансами, які часто дублюють роботу один одного. Сьо­годні в Україні склалася парадокса­льна ситуація: Рахункова палата Ук­раїни єдиний у світі вищий орган фінансового контролю, який не має повноважень опікуватись контролем за формуванням дохідної частини бюджету.

Для контролю за виконанням законів України, постанов, прийня­тих ВРУ, виконанням Державного бюджету України, перевірки закон­ності й ефективності використання фінансових ресурсів Державного бюджету України, здійснення різних експертно-аналітичних оцінок ство­рена і діє Рахункова палата.

Відповідно до законодавства Рахункова палата України: це пос­тійно діючий орган контролю, що функціонує в Україні з 1997 року; створена Верховною Радою України і підзвітна їй; діє самостійно, неза­лежно відінших органів держеви; є юридичною особою; у своїй діяль­ності керується Конституцією Укра­їни, Законом України «Про Рахунко­ву палату», Бюджетним кодексом; фінансується з Державного бюджету України. Обсяг цих коштів щорічно встановлюється ВРУ і визначається у Державному бюджеті України ок­ремим рядком [4,с. 122-124].

Згідно з Законом України «Про Рахункову палату України» до основних функцій Рахункової пала­ти належать: контроль за доходами та видатками Державного бюджету України; визначення ефективності використання коштів Державного бюджету України органами держав­ної виконавчої влади всіх рівнів, бюджетними та іншими установами; оперативний контроль за виконан­

ням Державного бюджету України у поточному році; комплексна ревізія і тематичні перевірки окремих розді­лів і статей Державного бюджету України, позабюджетних фондів; контроль фінансово-господарської діяльності державних підприємств; контроль за ефективностю діяльнос­ті Національного банку України; аналіз порушень і відхилень в бю­джетному процесі, підготовка про­позицій щодо ліквідації порушень, удосконалення бюджетного, фінан­сового, податкового і митного зако­нодавства, підвищення рівня доходів до бюджетів усіх рівнів та покра­щення стану платіжної дисципліни; нормативне забезпечення діяльності органів державного фінансового ко­нтролю, перевірка і аналіз результа­тів їх діяльності, надання допомоги з питань змісту контролю; розробка стандартів проведення контрольно- ревізійних заходів і експертно- аналітичної діяльності та їх уніфіка­ція; створення та ведення єдиної електронної інформаційної бази державного фінансового контролю; співробітництво з контрольними ор­ганами іноземних держав та міжна­родними організаціями, укладенния з ними відповідних угод; надання консультативних послуг органами державного фінансового контролю з питань, що належать до їх компете­нції [1, с.25-27].

За останні роки перевірки бю­джетної сфери Рахунковою палатою носять переважно формальний хара­ктер, діяльність даного органу не завжди є ефективною, функції вико­нуються не в повному обсязі, хоча він має нібито чималі повноваження для активності як офіційний аудитор бюджетної сфери. Тому було прийн­

150ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

иииивиРиГиІши

ято рішення розширити повнова­ження шляхом внесення змін до статті 98 Конституції України.

Законопроект № 2049 від18.01.2013 р. про внесення змін до статті 98 КУ у парламент надійшов від імені Президента України на під­ставі рекомендацій, наданих з боку Євросоюзу в контексті підготовки до підписання Угоди про асоціацію. Якби даний законопроект був прийнятий, то були б чітко визначені повноваження і порядок діяльності Рахункової палати України.

Аналізуючи звіти Рахункової палати за 2009, 2010, 2011 роки мо­жна зробити висновки про неефек­тивне використання бюджетних ко­штів установами та організаціями, їх нецільове використання, і це при ве­ликих обсягах дефіциту бюджету ( у 2009 р. - 21,6 млрд. грн., у 2010 р. - 64,3 млрд. грн., у 2011 р. - 23,5 млрд. грн.). У 2010 році у порівнянні з 2009 роком сума виявлених пору­шень нераціонально використаних

бюджетних коштів зросла на 15,7 млрд. грн. У 2011 році в порівнянні до 2010 року кількість суми пору­шень зменшилась на 28,5 млрд. грн.[3]. Виходячи з даної ситуації, можна зробити висновки щодо на­прямків зміни повноважень Рахун­кової палати, з метою забезпечення ефективності державного управлін­ня.

Аналізуючи все вище сказане, можна зробити наступні висновки:

- в сучасних умовах полі­тичного й економічного розвитку держави незаконне, недоцільне, не­ефективне використання коштів є масовим явищем, яке породжує ве­лику кількість інших недоліків, руй­нує правове поле держави.

В умовах сучасного світу є по­треба в прозорості, підзвітності та доброчесності у державному секторі. На мою думку, необхідним є запро­вадження розширених повноважень Рахункової палати, врахувавши ви­моги ЄС.

Список використаних джелел1. Гуцаленко Л.В. Державний фінансовий контроль: навчальний посібник

- К.: Центр учбової літератури, 2009. - 424 с.2. Звіт Рахункової палати України за 2011 рік від 11.04.2011 №6-3.3. Федосов В.М. - Теорія фінансів: Підручник .- К.: 2010. - 576 с.4. Клець Л. Є. - Бюджетний менеджмент.- К.: 2007. - 640 с.5. Шрі’̂ ^^шрр.ощ.иа/Дзеркало тижня від 24.09.2013// «Рахункова па­

лата: українська дійсність в європейських декораціях».

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

151

Н е Lese FerendaПуляєва А.П., учениця 10 класу Кіровоградський облкомплекс

(гімназія-інтернат-школа мистецтв) м. Олександрія РОДИНА ЯК ЗМЕНШЕНА МОДЕЛЬ ДЕРЖАВИ

Сучасне правознавство, як на­ука, склалося за певних історичних умов. Для кожної держави існує впорядкована система норм та при- писів,свої звичаї та традиції. Моє дослідження спрямоване на вивчен­ня системи сприйняття сучасних норм життя громадянами від 14 до17 років, а саме, на дослідження сучас­них родинних стосунків. З результа­тів опитування можна зробити ви­сновок щодо переважання в україн­ській родині патріархату чи матріар­хату, розподілу обов'язків, економі­чних відносин тощо. Пропоную роз­глянути теорії створення держави так, як вони трактуються сучасним правознавством.

Юридичній науці відомо бага­то теорій виникнення держави. На певному етапі розвитку суспільства виникає потреба у його специфічній окремій організації. Упродовж три­валого часу люди жили, навіть не маючи уявлення про державу і пра­во. Це було в епоху первісного сус­пільства. Для виникнення держави внаслідок розкладу первіснообщин­ного ладу існували певні передумо­ви.

З розвитком суспільства вису­вались нові теорії, що виправдовува­лись світоглядом людини того часу.

Оскільки родина має державний устрій у зменшеному маштабі, необхідно розглянути домінування чоловічої та жіночої статей, взаємини між різними поколіннями.

Опитування проводилось анонімно. Кожне запитання можна трактувати, як показник перева­жання патріархату, матріархату чи договіроного типу держави. Для правдивості результатів, опитування проводилось лише в повних сім'ях.

Серед респондентів було 24 дівчинити 14 хлоців. Отримано такі результати: 54% респондентівсхвалюють патріархат, що ідентично формі їх сімейного устрою, відповідно 25.5% підтримують матріархат, 23.5% - рівноправ'я. Якщо розглядати відсоткове співвідношння відповідей,матріорхат схвалюють 24% дівчат та 27% хлопців. Основний дохід в родину приносять переважно чоловіки - 54% всіх випадків.Аналізуючи власні відповідіреспондентів, можна стверджувати, що 40% підлітків схвалюють рівноправ'я в родині. Лише в 2.6% родин переважає насильницький (завойовницький) тип держави. 83.5% респондентів вважають себе вільними у свободі дій.

Такі дані можнаохарактеризувати тезою: «Родина - це держава в зменшеному маштабі». Більшість молодих українців схиля­ється до патріархального типу дер­жави, хоча спостерігається тенденція збільшення відповідальності жінки. Для більшості підлітків батьки є без­заперечним авторитетом, хоча на цю тему можна активно дискутувати. Чимало дітей страждають від недо­стачі спілкування. Усе це є наслід-

152ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

ком впливу традицій та звичаїв, су­часного ритму життя.

Підтримуючи зв'язок старшо­го та молодшого поколінь, можна

Таб.1

побудувати сильну демократичну державу, саме таку, якою ми хотіли б бачити Україну.

Питання Зміст (теорія держави)

Як ви вважаєте, хто в вашій родині головний? А нтропологічна

Чи є у вашій родині чіткий розподіл о б о в ’язків ? Антропологічна , договірна

Х то приносить основний д о х ід в родину? Історико -матеріалістична

Як у вашій родині виріш уються важливі питання? Договірна, завоювання

Чи є батьки для вас беззаперечним авторитетом? Договірна, завоюванняЧ иїх рис у ваш их батьків більше? Договірна

Чи вважаєте ви себе обм еж еним и в свободі дій? Договірна, завоюванняЧи мож ете ви щ ось змінити в сімейном у устрої і чи виходить це? Антропологічна , договірнаЧи враховуються ваші побажання під час вибору місць для відпочинку, інтер’єру вашого будинку, кімнати тощо?

А нтропологічна, договірна

Чи збирається ваша родина разом, щ об поговорити протягом дня? Договірна

Як у вашій родині заверш уються сварки? Завоювання

Х то з ваш их батьків проявляє більшу креативність у розв ’язанні нестан­дартних питань?

Статеве домінування

Н а вашу думку, хто в родині повинен бути головним? А нтропологічна, договірна

ПОСИЛАННЯ1. Теорії виникнення держави на сайті «Yurist-online.com»2. Основні теорії виникнення держави на сайті «www■kiev-

diplom.com»3. Теорії виникнення держави на сайті «Ukrkniga.org.ua»

ДОДАТОКЗразок анкетиЗазначте, будь ласка, вашу стать А) чоловіча Б) жіноча 1.Як ви вважаєте, хто в вашій родині головний?А) тато Б) мама в) визначити важко Г) власна відповідь( зазначте поруч)2.Чи є у вашій родині чіткий розподіл обов’язків ?А) так Б) ні3. Хто приносить основний дохід в родину?А) тато Б) мама в) визначити важко г) власна відповідь( зазначте поруч)4. Як у вашій родині вирішуються важливі питання?А) одноосібно Б) на сімейній нараді В)відповісти важко, оскільки я не беру участі в

процесі5.Чи є батьки для вас беззаперечним авторитетом?А) так Б)ніб.Чиїх рис у ваших батьків більше?А) друга Б)вчителя В) власна відповідь( зазначте поруч)7. Чи вважаєте ви себе обмеженими в свободі дій?А) так Б) ні В) інколи8. Чи можете ви щось змінити в сімейному устрої і чи виходить це?А) так Б) ні В) намагаюсь

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

153

9. Чи враховуються ваші побажання під час вибору місць для відпочинку, ін­тер’єру Вашого будинку, кімнати тощо?

А) так Б) ні В) інколи10.Чи збирається ваша родина разом, щоб поговорити протягом дня?А) так Б) ні В) інколи11. Як у вашій родині завершуються сварки?А) швидким примиренням Б)великим затишшям В) насиллям12. Хто з ваших батьків проявляє більшу креативність у розв’язанні нестандарт­

них питань?А) тато Б) мама в) визначити важко г) власна відповідь( зазначте поруч)13. На вашу думку, хто в родині повинен бути головним?А) тато Б) мама в) визначити важко Г) власна відповідь( зазначте поруч)

Пученко А.С. ученица 11 класса Белозерской общеобразовательной школы 1-111 ст. №15

г.ДобропольяТРАДИЦИЯ РИМСКОГО ПРАВА

Римские юристы создали нау­чную базу, которая заслуженно по­льзуется авторитетом со времен дре­вности и по настоящее время. Это была первая в истории человечества юридическая наука с абстрактными нормами светского права. Наследие римских юристов продолжает акти­вно использоваться в современном обществе. Римское право как опо­средованно, так и непосредственно влияло и влияет на развитие законо­дательства и правовой науки. Его влияние прослеживается в различ­ных отраслях права - от уголовного до гражданского. Терминология и основные принципы римского права содержатся в любой правовой сис­теме мира.

Римское право является уникальным творением человечества и одним из высших достижений ци­вилизации. Система римского права базировалась на идеях естественного права, на принципах порядочности, справедливости и добропорядочнос­ти, что и объясняет ее совершенство.

Многократные попытки, в различ­ные эпохи, возродить дух римского права, использовать его удачные решения и находки подтверждают его огромный потенциал. Право Ри­мской империи стало прообразом для всех правовых систем Европы.

Римское право заимствовало от древних цивилизаций огромное количество идей, принципов и пра­вовых норм. Но именно античная цивилизация дала возможность ри­мскому праву выделиться в самосто­ятельный предмет, который и в современном мире не утратил своей актуальности.

Стоит отметить, что еще за 500 лет до н.э., правовые нормы органи­зации гражданского общества были изложены в законах XII таблиц. Они формировались в течение тысячеле­тия и в конце концов приобрели вид совершенной системы права, создав множество понятий и категорий, ко­торые использует и современная юриспруденция. Достаточно вспом­нить такие универсальные понятия,

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

154

как "республика", "консульство", "сенат", "империя", "вето" или сен­тенции: "Дважды за одно и то же не отвечают", "Нет наказания, если нет преступления, предусмотренного законом " и др.

По вопросам римского права написано немало работ, однако тема далеко не исчерпана. Современность ставит новые задачи перед исследо­вателями.

Новые подходы вовсе не опро­вергают выводов, сделанных учеными ранее. Современные укра­инские ученые опираются на работы Д.И.Азаревича, Ю.С.Гамбарова, М.Л.Дювернуа, К.К.Диновского, И.Г.Табапшикова и других. Их мысли и идеи развивают современ­ные романисты, делая свои выводы, имеющие важное значение для современной науки. Однако в ряде случаев необходимо менять вектор научных исследований, все таки со­ветская эпоха наложила свой отпе­чаток.

Система римского права, не будучи разработанной и установ­ленной единовременно, а сложивша­яся в ходе длительной традиции юридической практики и разработок юриспруденции, отличается от отра­слевого (или иного) подразделения правовых систем современности.

Формирование и развитие ри­мского права как целостной и единой правовой системы распадае­тся на две самостоятельные — как по своим закономерностям, так и по своему значению для сложения принципов и институтов римского права — эпохи. Первая эпоха — это становление и развитие римского права в рамках государственности Древнего Рима и в связи с общей ан­

тичной культурой (VIII в. до н.э.— V в.н.э.). Вторая эпоха — это восприя­тие исторической традиции римско­го права другими народами в рамках собственной государственности в интересах ли непосредственной юридической практики, в целях ли юридической науки и образования (с VI в. н.э. по настоящее время). Хотя именно на вторую эпоху приходится содержательный и формальный рас­цвет римского права, античное рим­ское право, право Древнего Рима, принято квалифицировать как классическое римское право, пред­ставляющее образец догматической конструкции и понимания различ­ных институтов.

Выдающийся римский юрист Ульпиан отмечал, что изучение пра­ва делится на две части: публичное и частное право. Он различал частное и публичное право в зависимости от того, чьей пользы оно прежде всего касается: общественной (государст­венной) или частной (отдельных лиц): «Публичное право - это то, что касается положения римского госу­дарства, частное - это то, что касае­тся пользы отдельных лиц; сущест­вует полезное в общественном от­ношении и полезное в частном от­ношении» [1, с. 12].

Однако, кроме этого деления, римское право имеет свою внутрен­нюю структуру, обусловленную ло­гикой взаимосвязи отдельных его норм, институтов и т.д. При этом исходим из сентенции другого выдающегося римского правоведа - Гая: «Все право, которым мы поль­зуемся, относится или к лицам, или к вещам (объектам), или к правовым действиям» [1, с. 14].

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

155

Ds Legs FsreîidaЦивилизационное значение

римского права состоит в том, что оно, воздействуя в течение длитель­ного времени на формирование и развитие всех европейских правовых систем, стало важной составляющей мировой цивилизации.

Основным принципом римско­го права является утверждение, что государство есть результат установ­ленной договорённости между гра­жданами государства в целях реше­ния всех правовых вопросов соглас­но заранее принятым общим консен­сусом правилам. Этот принцип рим­ского права лёг в основу самой распространённой в современном мире формы власти — Республики.

Римское право рассматривает справедливость, выводимую из рав­ноправия, как основной принцип правореализации. «Ius est ars boni et aequi» — гласит изречение Цельса- младшего, переводимое как «Право есть искусство (наука) доброго и ра­вного», а не справедливого, вопреки расхожему мнению. (aequus, a, um — равный)[1, с. 13].

В Римской Республике сущес­твовала трёхэтапная законотворче­ская процедура. Правом законодате­льной инициативы обладал каждый магистрат. Законопрект вывешивал­ся им на Римском форуме, где рим­ляне могли ознакомиться с ним и обсудить его. Все предложения по изменению законопроекта могли быть переданы самому магистрату.

Только после этого народное собрание всеобщим голосованием принимало или отклоняло законо­проект. Сенат, как исполнительный орган Рима, осуществлял проверку процедуры принятия, при от­сутствии нарушений в процедуре

закон вступал в силу. Некоторое время эта процедура сохранялась и в Римской империи. Со временем законотворческая функция укрепи­лась в руках императора при некото­ром участии сената.

Закон в традициях римского права имел постоянную структуру и состоял из нескольких частей:

1. Рraescriptio — вводная часть, описывающая мотивы приня­тия, имя составившего закон магист­рата и дату принятия.

2. Я^аНо — основная часть, содержащая функциональную часть закона.

3. БапсИо - санкции, указывающие ответственность за нарушение норм, установленных за­коном [2, с. 34].

Стоит отметить, что источники римского права - это формы правоо­бразования, в которых объективи­руются и получают обязательную силу нормы права. На протяжении римской истории имели значение следующие виды источников права:

12. обычное право;2) закон;3) эдикты магистратов;4) деятельность римских юри­

стов;5) кодексы римского права [3

с. 55].Исключительность римского

права еще и в том, что оно продол­жило свою юридическую жизнь да­же после распада и перерождения государства и народа, давшего ему первую жизнь. Это сформировало почти двухтысячелетний опыт пра­вовой культуры, юридической прак­тики и науки. За многие века римс­кие и неримские юристы, оставаясь в рамках единых начал, разработали

156ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

и переосмыслили многие стороны правовой жизни общества, многие юридические проблемы и казусы.

Наконец, безотносительно к содержанию правовых принципов и институтов римскому праву в боль­шинстве обязана своим происхо­ждением современная терминология философии права и юридической практики. Многие понятия и тер­мины современной правовой куль­туры представляют прямые заимст­вования: «республика», «конститу­

ция», «мандат», «виндикация», «об­лигация» и т.д. И хотя смысл этих понятий бывает уже значительно отдален от своего первоисточника, изучение исторических сопоставле­ний оказывается небесполезным. И в этом отношении римское право оказывается частью познания уже вполне современной юридической практики и правовой культуры.

Список использованной литературы.1. Правознавство: Терміни. Афоризми. Прислів’я / Упор. П.М. Рабінович,

В.І. Ваксман. - Львів, 1995. - 94 с.2. Римское право. Омельченко О.А. 2-е изд., исправл. и доп. - М.: ТОН -

Остожье, 2000. — 208 с.3. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. - Харьков: Консум,

2000. - 704 с.

Ростоцький В.В., студент 3 курсу Стрийського коледжу Львівського НАУ

КОРУПЦІЯ ЯК ГАЛЬМО СОЦІАЛЬНОГО ПРОГРЕСУ В УКРАЇНІ

Корупція є однією з найваж­ливіших соціальних проблем сучас­ності. Нинішній стан корупції в Ук­раїні багато у чому зумовлений пе­рехідним етапом, який і в інших кра­їнах, що перебували в подібній ситу­ації, супроводжувався зростанням корупційних проявів. На думку аме­риканського соціолога Р. Мертона, подекуди протиправне діяння є нор­мальною реакцією людей на ненор­мальні умови існування. Мається на увазі, що інколи сама держава і соці­альна система спонукають громадян до скоєння протиправних вчинків. Серед таких причин можна виокре­мити наступні:

- низька заробітна плата службовців, які виконують покладені на них обо­в'язки;- вкрай забюрократизована система прийняття рішень чи процедур ви­рішення справи;- вкорінені в масовій свідомості сте­реотипи не безкоштовного отриман­ня тих чи інших послуг і підтриман­ня на суспільному рівні думки про те, що за все необхідно платити;- низька загальна культура посадов­ців та слабка обізнаність громадян зі своїми правами;- закритість державних органів від впливу громадськості, відсутність реальних механізмів контролю за їх діяльністю;

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

157

иииивиРиГиІши

- існування економічних пільг, обу­мовлених урядовими рішеннями.[6]

За останні роки рівень коруп­ції в Україні виріс і став однією з гострих проблем сучасності. Це не­гативне явище створює реальну за­грозу безпеці, демократичному роз­витку держави і суспільства, консти­туційному ладу, а саме: підриває ав­торитет країни, завдає шкоди демок­ратичним засадам управління суспі­льством, функціонуванню державно­го апарату, обмежує конституційні права і свободи людини і громадя­нина, особливо пересічного грома­дянина, порушує принципи верхо­венства права, порушує встановле­ний порядок здійснення повнова­жень посадовими і службовими осо­бами органів державної влади, управлінських структур приватного сектора, руйнує моральні та суспіль­ні цінності; дискредитує державу на міжнародному рівні. [5]

Така ситуація вимагає макси­мальної концентрації зусиль всіх гі­лок влади та органів місцевого само­врядування, вжиття необхідних за­гальнодержавних заходів, спрямова­них на вдосконалення різних галузей права.Корупція набула в державі систем­ного характеру, створює реальну за­грозу національній безпеці та демо­кратичному розвитку України. На міжнародному рівні Україна має ре­путацію достатньо корумпованої країни. Останнім часом організацій­но-правові заходи щодо протидії ко­рупції, її масштаби поки що зали­шаються значними. Проведення різ­них досліджень рівня корупції свід­чить, що у свідомості громадян за­кріпилось уявлення про широке по­ширення корупції в усіх владних

структурах та на всіх управлінських рівнях. Згідно з результатами соціо­логічних опитувань Центру Разум- кова, населення оцінює рівень кору­пції в державі як масштабне явище. Більшість опитаних дотримується такої точки зору: „хабарі беруть, ви­користовуючи службове становище, майже всі" - так вважають 12% опи­таних; „багато хто" - 49%; „дехто" - 29%. Тільки 2% респондентів вва­жають, що „майже ніхто в країні не бере хабарів". Якщо говорити про різні сфери суспільного життя, то найбільше корупція поширена, як вважають опитані, в державній вла­ді, судовій системі, політичних пар­тіях, правоохоронних органах, орга­нах прокуратури, медицині, вищій освіті, економічній сфері, місцевому самоврядуванні.Навіть для реалізації своїх законних прав громадяни Ук­раїни повинні вдаватися до коруп- ційних дій, давати хабара. За даними іншого соціологічного опитування Центру Разумкова, 60,5% кореспон­дентів знають про випадки, коли да­вали хабара для ухвалення законно­го рішення. 47,5% опитаних знають про випадки корупції для ухвалення незаконного рішення. [6]

Виходячи з цих підстав можна сказати, що корупція негативно мо­же вплинути і на формування світо­гляду дітей. Ось наприклад: бувпроведений Всеукраїнський конкурс «Дитинство - територія безпеки», який проходив з 15 травня по 20 червня, взяли участь понад півтисячі дітей з 10 до 16 років з 20 областей України. Було представлено резуль­тати соціологічного дослідження та психологічного аналізу щодо став­лення дітей до корупції та можли­вості її подолання в Україні, яке

158ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

провели на основі матеріалу ознайо­млення експертів із дитячими ма­люнками. Як розповіли організатори конкурсу, результати аналізу дитя­чих робіт засвідчують, що 48% ма­люнків присвячено корупції на рівні країни, зокрема, діти зображували корупцію в таких галузях, як освіта, ДАІ, правосуддя, медицина, армія тощо; в 40% робіт діти пов’язують поняття «безпеки» з символами, які символізують єдину Україну.[4]

Розпочинаючи цей проект ніхто не сподівався отримати такі результати. Вразила активність учасників та їх потреба у підвищенні обізнаності щодо шляхів спротиву корупції. Вразила свідомість дітей: їх нетерпимість до корупційних дій та не бажання миритися з «цінно­стями», які наразі панують у світі дорослих: жадібність, непрофесіо- налізм, безкультур'я. Дуже приємно, що роботи надходили від дітей з різ­них областей України, зокрема на диво активними були діти зі східних регіонів. Емоції, які виражені в ма­люнках, говорить про дуже високий стресовий вплив явища корупції на психіку дитини. Тому зараз повинні об’єднати зусилля державних ор­ганів та громадськості для боротьби з даним явищем. [4]Як свідчить міжнародний досвід, боротьба з корупцією досягає успіху лише за умови її комплексного хара­ктеру, наявності чітких пріоритетів, коли вона охоплює якнайбільше сфер життєдіяльності держави, ве­деться постійно та перебуває в цент­рі уваги і влади, і громадськості.[3]

Чинники успішної протидії корупції вже давно відомі та випро- бовані міжнародною спільнотою. Це, насамперед, відкритість влади,

прозорість та зрозумілість процедур прийняття державних рішень, дієві механізми контролю за діяльністю державних органів з боку громадян­ського суспільства, свобода слова, свобода та незалежність засобів ма­сової інформації. За умов масштаб­ної корупції акцент робиться саме на усуненні причин, а не на боротьбі з конкретними проявами. Так для пра­вових систем деяких розвинутих країн узагалі не характерно викори­стання в законодавстві терміну «бо­ротьба» - законодавці закладають в нормативно-правовому акті принци­пи попередження правопорушень, які стосуються певної сфери діяль- ності.[2]

У журналі “Право України” є багато різних дискусій з приводу подолання корупції. [9]

Корупція є неконтрольоване і не видиме, тому його можна прирівняти, скажімо, до крадіжки.

Чому ця проблема існує і чому ніхто і нічим не може її подолати?

Це питання ще не вирішено і невідомо коли вирішиться. [1]

На думку автора ця проблема полягає саме у: жадібності, ненажер­ливості, боротьбі за першість в плані майнового статусу. Це все можна по­долати лише двома способами, так як для нашого несформованого грома­дянського суспільства і менталітету інших способів не існує.

1) Шляхом революції: викоріни- ти тих, хто корупцію створює і розви­ває.Всім відомо, що коли знищують головно­го, то, ті хто під ним підкоряються і розбі­гаються. В нашому випадку „головні” - державні службовці на високих посадах. Звичайно цей метод суперечить правовій,

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

159

иииивиРиГиІши

демократичній державі, згідно Кон­ституції України2) Шляхом еволюції: в такий метод просто потрібно чекати і розвивати культуру (громадянське суспільство) серед населення, щоб майбутні по­коління не знали, що таке корупція. Цей метод є пасивним і потребує ба­гато часу (якого в нас нема), щоб виправити становище.Основи передової національної ан- тикорупційної стратегії, розвиток якої необхідний в сьогоденні Украї­ни.1. Сильна політична воля вищого

керівництва держави до боротьби з корупцією і сформована на її основі єдина державна політика в області боротьби з корупцією, яка б включа­ла комплекс заходів державного, по­літичного, економічного, соціально­го і правового характеру. Ні законо­давчі, ні адміністративні, ні будь-які інші заходи, що направлені на про­тидію корупції не можуть бути ефе­ктивними, якщо немає політичної волі на всіх рівнях влади.2. Організований соціальний конт­роль з боку громадянського суспіль­ства за всією системою державного адміністрування (неодмінною умо­вою для цього є створення атмосфе­ри прозорості) і забезпечена можли­вість порушення в цих рамках кри­мінального переслідування правопо­рушників. Важливу роль тут відіг­

рають дійсно незалежні засоби ма­сової інформації.3. Незалежність судової влади. Та­кий підхід всебічно ілюструє право­охоронна система Італії, США, Ве­ликобританії, Франції та інших кра­їн.4. Жорстка підзвітність осіб, які на­

ділені владними повноваженнями, перед реально незалежним органом, що здійснює моніторинг чистоти ді­яльності державних службовців, а також наділений повноваженнями по притягненню до відповідальності посадовців незалежно від їх місця в ієрархічній структурі влади. [2] Також, Верховна Рада України прийняла Закон України “про очи­щення влади”. Даним законом пе­редбачені різні заходи, щоб подола­ти корупцію в Україні. Але це є перші кроки, щоб подолати коруп­цію.^]

Таким чином, можна сказати, що корупція це похідне явище, що походить від самого культурного роз­витку держави. Корупцію ніхто не створює, вона сама породжується, так само як і культура. Внаслідок бачення в ній легкого вирішення питання в будь-якій сфері суспільного життя. Автор б сказав, що корупція - це ци- вілізаційний процес, так як, цивіліза­ція це розвиток, внаслідок якого, лю­ди винаходять нові речі і нові підходи для спрощення вирішення проблеми.

Література:1. .http://www.rusnauka.eom/8. ЫРЕ 2007/Ргауо/20977^ос,1іїт2. http://sd.net.ua/2012/03/09/mizhnarodnii-dosvid-protidivi-

korupciyi.html3. http: //novovoronzovka■i ust. ks ■ua/zapobi gannva-provavam-

koruptsivi/koruptsiva■-shlvahi-vivi-podolannva■html4. http://www.day.kiev.ua/uk/article/den-ukrayini/habamictvo-ochima-

ditev

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

160

5. http: //kremenchuk.i ust.gov.ua/info/264/6. http://brda.gov.ua/lastnews/1542-2013-10-14-09-33-587. ЗУ “про очищення влади”від 16.09.2014

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1682-188. Бачення ЗУ “про очищення влади” політичними діячами

http://goloskarpat.info/power/lvustratsiva-zakarpatski-divachi-pro-vlasne-bachen/9. Журнал “Право України”

https://vk.com/doc151381748_337383310?hash=97c5056b639187b9bb&dl=096943f fa5ec8d92e1

Сафонова А.О., учениця ІІІ курсу (11 класу) слов'яно-германської філології

Херсонського академічного ліцею імені О.В.Мішукова Херсонської міської ради при Херсонському державному університеті

ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ В ПОГЛЯДАХ НА ІСТОРІЮ ДЕРЖАВИ

У сучасній Україні та загалом у сучасному світі надзвичайно важ­ливо знати та досліджувати історію становлення, побудови та структури сучасного державного устрою. Ви­вчення ж правових норм та філосо­фії права дає змогу більш точніше сформувати та підкреслити значу­щість існування законів та права для суб’єкта та соціуму загалом.

Метою статті є бажання розі­братися та внести деяку точність у розумінні побудови державного уст­рою та закону. Коротко, але точно з’ясувати, що ж насправді є держава та її права, з чого вона складається, які має у собі переваги. А особливо важливо донести історію та теорію держави та права, філософію права до підлітків, адже освічена молодь - успішна держава.

Формування нової правової реальності, поступове удосконален­ня її, звільнення від ідеологій мину­лого та його догм потребує глибоко­го осягнення, огляду морально­правового поля, системи цінностей та методів її дослідження. Особливі­

стю сучасного етапу розвитку соціа­льно-правової реальності є його пе­рехідний характер. У драматичних зіткненнях різних суспільних сил шукають свого вирішення застарілі протиріччя, успадковані від минуло­го. Одночасно закладаються нові ци- вілізаційні основи майбутніх пере­творень . Колишній тип правової ре­альності поступово змінюється на інший.

Держава і право існували не завжди. Про їх походження існує чимало теорій, всі вони по-різному трактують причини виникнення держави і права.

Візьмемо до уваги, наприклад, психологічну теорію. За цією теорі­єю, яка з’являється у ХІХ столітті, причини виникнення держави кри­ються у властивостях психіки лю­дей. Суть цієї теорії в тому, що в людях закладена психологічна пот­реба жити в умовах організованого співтовариства, в умовах колектив­ної взаємодії [1, с.21-22]. Як і кожна теорія психологічна має свою струк­туру. Багато людей поєднують ви-

161ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

0вЬб(*в№ГВШіІникнення теорії з особливим психо­логічним станом, настроєм людини, властивостями її емоційного та фізичного стану, інакше кажучи, існує думка, що людина просто не зможе вижити без суспільства, того середовища, в якому вона знаходи­лась та знаходиться, так побудовано її світосприйняття.

П сихологічна т еорія держ а­ви:

1) потреба більшості людей бу­ти захищеними і підкорятися більш сильним;

2) потреб сильніших індивіду­умів суспільства правити іншими людьми, тримати владу у своїх ру­ках;

3) здатність сильніших індивідуумів психологічно впливати на маси і підпорядкувати їх своїй волі, без фізичного втручання зму­шувати людей робити те, що потріб­но;

4) бажання окремих членів су­спільства підкорятися суспільству і кинути йому виклик - чинити опір владі, здійснювати злочини;

5) необхідність приборкання порушників закону, злодіїв, тощо.

Чітко бачимо правила, за яки­ми і будується держава, проте досі вчені сперечаються щодо достовір­ності, не тільки психологічної, а й будь-якої іншої теорії, тож маємо розглянути переваги і недоліки даної теорії.

П ереваги психологічної т ео­рії:

1. Почасти вона справедлива.2. Прагнення до спілкування,

домінування, підпорядкуваннядійсно властиві людській психіці і цілком могли вплинути на процес утворення держави.

Н едоліки психологічної т ео­рії:

1.Дана теорія не враховує інші чинники, завдяки яким виникла держава, а саме соціальні, економіч­ні, політичні та ін. [2, с. 20-22].

За Зігмундом Фрейдом ство­рення держави диктувалося необхід­ністю придушити агресивні потяги, які існували у людей патріархальної доби.

Габриєль Тард психологізував суспільні відносини, основними со­ціальними процесами вважав конф­лікти, пристосування й наслідуван­ня, за допомогою якого індивід за­своює норми і правила поведінки.

Великою науковою подією не тільки в російській, але й у європей­ській літературі стало опублікування "Теорії права і держави в зв'язку з теорією моральності" 1907 р. У цій роботі оригінальну психологічну те­орію права висунув Лев Йосипович Петражицький [5]. Джерелом держа­ви, вважав родоначальник теорії Лев Йосипович, виступають емоції лю­дини. Свою "емоційну теорію" про­тиставляв іншим психологічним трактуванням держави, що виходили з таких понять як свобода чи колек­тивні переживання у свідомості ін­дивідів.

Юрист зробить помилку, стве­рджував він, якщо стане відшукува­ти правовий феномен "десь у прос­торі над або між людьми, в" соціа­льному середовищі ", тим часом як цей феномен відбувається у нього самого, в голові, в його ж психіці, і тільки там ". Інтерпретація права з позиції психології індивіда, вважав Петражицький, дозволяє поставити юридичну науку на грунт достовір­них знань, отриманих шляхом само­

162ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

иииивиРиГиІши

спостереження або спостережень за вчинками інших осіб [6]. Тобто, суть роздумів вченого полягає у тому, що заковувати теорію походження дер­жави, права та соціуму загалом, у якісь рамки не є правильним,з точки зору юридичного пояснення, адже думки, помисли та емоції людини завжди різні, і ми ніколи на сто від­сотків не зможемо дізнатися про їх достовірність чи навпаки. Емоції служать головним спонукальним елементом психіки, а це є головним відштовхуючим чинником людини до будь-якої доброї чи поганої дії. Петражицький розрізняв два види емоцій, що визначають відносини між людьми:

1. Моральні.Моральні емоції є однобічни­

ми і зв'язаними з усвідомленням лю­диною свого обов'язку або боргу. Норми моралі - це внутрішні по­чуття людини. Якщо ми подаємо з почуття обов'язку милостиню, наво­див приклад Петражицький, то у нас не виникає уявлень, що жебрак вправі вимагати якісь гроші.

2. Правові.Почуття обов'язку супрово­

джується в них представленням про правові забов'язанням інших осіб, і навпаки. "Наше право є не що інше, як закріплений за нами, що належить нам - як наше добро - борг іншої особи". Правові емоції є двосторон­німи, а виникаючі з них правові но­рми носять представницько- зобов'язуючий характер[6].

Лев Йосипович робив наголос на тому, що кожен має жити за тими правилами та правами, які у його голові. Він відкидав всі інші роками сформовані у суспільстві норми та права, як естетичні, так і моральні,

залишаючи тільки поклик емоцій, тобто людина має свої права, які може змінювати, порушувати або дотримуватися, за що не отримає жодного покарання, адже це і є справжнє суспільство. Теорія без­межно розширювали межі права у цьому розумінні.

"Переживання, які є в психіці лише одного індивіда і не зустріча­ють визнання з боку інших, не пере­стають бути правом". На цій підставі Петражицький припускав існування правових відносин з неживими пре­дметами, тваринами і нереальними суб'єктами, такими, як бог чи дия­вол.

Також у свої наукових роботах та дослідах Петражицький пропо­нував виділяти декілька видів права, ніж сучасна йому юриспруденція:

1. Позитивне право2. Інтуїтивне правоСпіввідношення ж позитивно­

го та інтуїтивного права проявляєть­ся, на думку автора, у трьох облас­тях:

1) сфера дії виключно позити­вного права,наприклад, в розпоряд­чої сфері держави;

2) внаслідок сфери дії виключ­но інтуїтивного виникла двосторон­ньої емоції зобов'язання по відно­шенню до іншої людини, які не були зафіксовані у жодній нормі;

3) сфера паралельного існу­вання і дії обох видів права, сфера сім'ї.

Ставлячи питання про співвід­ношення позитивного та інтуїтивно­го права, Петражицький зазначав, що інтуїтивне право, якщо воно на­буває масового поширення: стій­кість-- обмежується, законодавство - знижується[7].

163ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

иииивиРиГиІши

Справді, кожен з нас за своєю природою потребує захисту, підтри­мки, якихось способів застосування своїх емоцій. Кожен з нас має певні вподобання, роздуми щодо існуван­ня світу загалом. З’являється потре­ба в однодумцях, близьких по духу людях, а згодом і в створенні окре­мої території, на якій кожен міг би вільно висловлювати та поширювати свої думки. Звідси народжується держава.Див. додаток 1)

Теорія держави і права, яка входить до загальних юридичних наук, має свій предмет дослідження - це, безпосередньо, держава і право та прояви їх функціонування у різ­них об’єктивних та суб’єктивних правах[2, с.16].(Див. Додат ок 2)

Щодо філософії права, то мо­жна сказати, що право не належить до тих предметів, які спостерігають­ся безпосередньо. У нього немає свого чіткого окресленого місця в оточуючому людину фізичному про­сторі . Усі здійснювані спроби побу­дувати його філософсько-теоретичну модель змушені опиратися на наяв­ний духовно-практичний досвід, на­копичений багатьма поколіннями. Він дає можливості будувати такі моделі. Але їхні основи повинні бу­ти зовсім інші, не залежні від крите­ріїв почуттєвого сприйняття [3, с.11].

Філософія права намагається розібратися у суті створення закону, вона вміщує у собі правові феноме­ни в найширший контекст культур­но-історичних реалій і виявляє в них найюридичні смисли [3, с.13].

Філософія права вивчає те іде­альне, що сама людина хоче досягти, адже кожна держава прагне до миру та злагодженості у суспільстві. Тому

права повинні бути побудовані за загальнолюдськими моральними цінностями, досвідом минулого, тим, що передавалося із покоління в покоління, тим, що будує наш світ, та все, що нас оточує. Але з іншого боку, вона повинна спиратися на фа­кти та сучасність, створювати та роз’яснювати закони сьогодення. Тобто, загалом поєднувати у собі все вище згадане.

Існує декілька основних функ­цій філософії права, які дають лю­дині поняття про те, яке саме місце людина посідає у державі, які права має, та що вимагає філософія права від неї.

Функції філософії права:1. Пізнавальна функціяДозволяє суб’єктам направля­

ти свої інтелектуальні зусилля на важливі загальнолюдські питання, проблеми, її сутнісні протиріччя. Спираючись на реальність, вибудо­вує філософські моделі правових феноменів, дає змогу зрозуміти їх, і інтерпретує їхні смисли відповідно до вихідних філософських посилок.

2. Методологічна функціяФілософія права займається

розробкою методів вивчення право­вої реальності. Цих методів досить багато і вони являють собою різні інструментальні засоби і способи добування відомостей про загальні основи, які визначають сутність пра­ва. Це дає сучасній юриспруденції тісно співпрацювати с поняттями філософського права, адже саме на цих поняттях будуються реальні державні закони.

3. Ціннісно-орієнтаційна функція

У сфері права зосереджено чимало цінностей, вироблених циві-

164ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

лізацією та історією її розвитку. Од­не із завдань правової філософії по­лягає в тому, щоб вибудувати ієрар­хію цих цінностей, виявити серед них пріоритети і переконливо обґру­нтувати логіку утвореної ієрархії.

4. Виховно-освітня функціяФілософія права перекладає

фундаментальні філософські про­блеми на мову морально-правових понять , доводить взаємозв’язок уні­версальних істин буття з існуванням конкретної особистості в соціально­му просторі правової реальності[3, с.21-23].

Тож, можемо зробити висно­вок, що держава і право перебува­ють у нерозривному зв’язку. В цьо­му поєднанні знаходять своє відо­

браження питання як історичні, так і суспільні, як питання взаємовідно­син між класами і соціальними гру­пами, так і питання партійної боро­тьби між різними національностями та державами. Компанують у собі висновки минулого та перспективи майбутнього. Поєднують вже давно забуте з сучасністю.

Історія та теорія держави та права, філософія права синтезують у собі, те неподільне, що вибудовува­лося довгі тисячоліття, складалося цеглина за цеглиною, те єдине, з чо­го все починалося і чим буде продо­вжуватися, без чого зараз не може існувати та конкурувати з іншими жодна держава.

Література:1. Пастухов В.П. , Пеньківський В.Ф., Подкоритова Л.М., Наум М.Ю,

Міщук М.О, Шатіло В.А. Основи правознавства-навчальний посібник.\ Пасту­хов В.П. - Київ:Алерта, 2005.- С. 21-22.

2. Теорія держави і права. Академічний курс -- Київ: Юрінком Інтер, 2006.-С.16, С.20-22.

3. Бачинін В.А., Журавський В.С. , Панов М.І. Філософія права. - Київ: Київ 2003.- С.11, С.13, С.21-23.

4. http://westudents.com.ua/glavy/60162-4-psihologchna-teorya-prava- leva-yosipovicha-petraj itskogo. html

5. http : //elbib.in. ua/psihologicheskaya-teoriya-prava. html6. http://ukrefs.com.ua/page.3J 88142-Psihologicheskaya-teoriya-prava-i-

gosudarstva-L-I-Petrazhicko go .html

ДОДАТКИ

Додат ок 1

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

165

Додат ок 2

Сінченко А. А., учениця 11 класу комунальний заклад «Навчально-виховне об’єднання

«Загальноосвітня школа-інтернат Т-ТТТ ступенів, ліцей «Сокіл», центр позашкільного виховання

Кіровоградської міської ради Кіровоградської області» ТЕНДЕНЦІЯ ОМОЛОДЖЕННЯ ЗЛОЧИННОСТІ В УКРАЇНІ

ЯК МОРАЛЬНО-ПРАВОВА ТА КРИМІНОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМА

Злочинність неповнолітніх є складовою частиною злочинності взагалі, але й має свої специфічні особливості, що дозволяє розглядати її як самостійний об'єкт криміноло­гічного вивчення. Спостерігається тенденція «омолодження» злочинно­сті неповнолітніх, підвищення кри­мінальної активності дітей молод­ших вікових груп. За 1990 -1996 ро­ки кількість 14-15-літніх підлітків серед учасників злочинів збільши­лася більш ніж на 50%, причому не­рідко злочини скоюються неповно­літніми, які не досягли віку криміна­льної відповідальності. Відзначаєть­ся зростання злочинів, скоєних не­

повнолітніми як чоловічої, так і жі­ночої статі на ґрунті пияцтва, токси­команії та наркоманії. Є тенденція омолодження «п'яної» злочинності. Кожен п'ятий злочин скоюється не­повнолітніми у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння. Підви­щується питома вага заздалегідь під­готовлених, витончених і технічно оснащених злочинів неповнолітніх. Як правило, такі злочини є групови­ми. Щорічно більша частина злочи­нів, які скоїли неповнолітні, це зло­чини у складі групи. Групи відріз­няються великою мобільністю, що суттєво збільшує їх. У структурі злочинності неповнолітніх дві тре-

166ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

иииивиРиГиІши

тини становлять корисливі та корис­ливо-насильницькі злочини, що вчи­няються шляхом крадіжки, грабежу або розбою. Причому на відміну від подій 10-річної давності сьогодні зазначені злочини скоюються підлі­тками більш агресивно і жорстоко, темпи їх зростання залишаються ви­сокими і випереджають темпи при­росту загальної злочинності непов­нолітніх. У структурі злочинності неповнолітніх спостерігається істот­не збільшення числа неповнолітніх, залучених до сфери організованої злочинності, що займаються здир- ництвом та шахрайством. У 1996 році понад 1,5 тис. неповнолітніх притягнуто до кримінальної відпові­дальності за участь в організованих злочинних формуваннях, зареєстро­вано понад 3 тис. випадків вчинення ними вимагань, 1 тис. шахрайств у відношенні приватної власності. Особливе місце в структурі злочин­ності неповнолітніх займає хуліганс­тво. Переважна більшість неповно­літніх, засуджених за хуліганство, становлять особи, які вчинили злісне хуліганство, тобто хуліганські дії, які характеризуються особливою зу­хвалістю і цинізмом. Частка їх скла­дає більше 60% при питомій вазі 6­7% у загальній кількості злочинів, скоєних неповнолітніми (мал. 1).

Мал. 1

З кримінологічної точки зору особливе значення має вивчення сімейного стану неповнолітніх злочинців. Це цілком зрозуміло, бо в сім'ї формуються соціально значущі якості особистості та властиві їй оціночні критерії.

Дослідження показують, що більше 2/3 неповнолітніх злочинців виховувалися в родинах, де постійно були присутні сварки, взаємні образи, пияцтво та розпуста. Кожного 8-10 рецидивіста, який встав на злочинний шлях у ранньому віці, у пияцтво та вчинення злочинів залучили батьки, старші брати, близькі родичі. Характерні особливості має і коло спілкування неповнолітніх правопорушників. В основнгому це ті, які вже відбували покарання, зловживають сппртними напоями, наркотиками.

Особливою є і проблема до­звілля. Вільного часу у неповноліт­ніх правопорушників в 2-3 рази бі­льше, ніж у їхніх законослухняних однолітків. У той же час згідно з ре­зультатами окремих досліджень у міру збільшення вільного часу інте­реси підлітків деформуються і набу­вають негативного відтінку. Більш того, чим більше вільного часу, тим вище ймовірність скоєння правопо­рушень. За даними тих же дослі­джень з числа підлітків, що мають

2-3 години вільного часу, на обліку в міліції - 18 %, 5-7 годин - 53 % ". Са­ме в дозвільній сфері підлітки роб­лять більшість зло­чинів. Однією зі специфічних при­чин злочинності

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

167

неповнолітніх на сучасному етапі життя суспільства є катастрофічне становище з організацією дозвілля дітей і підлітків за місцем прожи­вання. Багато дитячих установ, ор­ганізацій припинили своє існування, а приміщення, що належали їм, пе­редані в оренду комерційним струк­турам.

Триває процес руйнування си­стеми оздоровлення та літньої зай­нятості. Багато оздоровчих таборів для дітей та підлітків закриті, а в решту діти з неповних малозабезпе­чених сімей не завжди можуть пот­рапити із-за високої вартості путі­вок.

Загострення проблем сімейно­го неблагополуччя на загальному тлі убогості і постійної потреби, мора­льна і соціальна деградація, яка від­бувається в сім'ях, призводять до вкрай негативних наслідків. У цих сім'ях процвітає насильство по від­ношенню один до одного і до своїх дітей. І як прямий наслідок цього - стрімке зростання украй небезпеч­них насильницьких злочинів, скоє­них підлітками і навіть дітьми. Жор­стокість породжує жорстокість. Вна­слідок ненормальної обстановки в сім'ї близько 50 тис. дітей щорічно йдуть з дому, 20 тис. залишають ди­тячі школи-інтернати із-за жорсто­кого поводження. Зростає кількість дитячих суїцидів. Йдучи від батьків, неповнолітні шукають підтримку в суспільстві собі подібних. Підлітків «захльостує» хвиля «дорослого» життя - секс, наркотики. У деяких країнах дані явища вважаються пря­мими причинами злочинності непо­внолітніх.

До умов, що сприяють зло­чинній поведінці неповнолітніх, від­

носяться і недоліки в діяльності ор­ганів, на які покладено боротьба з такою злочинністю. В даний час спостерігається фактична бездіяль­ність суспільно-державних структур, покликаних здійснювати виховну та профілактичну роботу з підлітками. Відсутні комісії у справах неповно­літніх, припинили існування багато громадських організацій, які прово­дили профілактичну роботу з дітьми та підлітками. Істотні недоліки є в діяльності правоохоронних органів, в тому числі й органів внутрішніх справ.

Дитяча злочинність зростає з кожним роком. Склалася загрозлива статистика злочинності неповноліт­ніх, котра у декілька разів переви­щує темпи зростання злочинності дорослих. Кримінально активні під­літки стають резервом для дорослої та рецидивної злочинності (мал. 2)

Мал. 2

Зниження віку кримінальної відповідальності є неприпустимим. Це, насамперед, пов’язано з тим, що діти є майбутнім суспільства, най­більш уразливою його складовою, яка потребує підтримки та належно­го забезпечення їх фізичного, психі­чного та морального здоров’я й ви­ховання. Забезпечити все це система

168ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

пенітенціарних установ України не спроможна. Про це свідчить той факт, що кількість підлітків, що вчи­нили злочин повторно, зростає.

На мій погляд, можуть бути такі шляхи вирішення проблеми:

навчання учнів навичкам ви­рішення конфліктів ненасильниць­ким шляхом за допомогою медіато­рів (посередників) шляхом ство­рення у навчальних закладах шкіль­них служб порозуміння, діяльність яких дозволяє формувати у школярів навички співпраці, будувати ефекти­вну систему вирішення конфліктних ситуацій у закладі, забезпечувати психологічно здорове середовище в учнівському колективі. У школах, в яких активно діють програми медіа­ції, кількість звернень до шкільної адміністрації з приводу конфліктів та кількість бійок серед учнів змен­шуються на 80%, а кількість випад­ків тимчасового усунення школярів від навчання - на 75%.

проводити щоквартально пре­вентивно-профілактичну роботу з

попередження дитячої злочинності, негативних звичок та проявів наси­льства й жорстокості; забезпечити виконання вимог ст.ст. 21, 22 Закону України “Про освіту” в частині сто­відсоткового забезпечення праців­никами психологічної служби нав­чальних закладів;

створити належні умови для забезпечення змістовного дозвілля та зайнятості дітей і учнівської мо­лоді в позаурочний час шляхом створення умов для здобуття позаш­кільної освіти, розвитку мережі гур­тків, спортивних секцій у навчаль­них закладах;

забезпечити систематичну профілактичну просвітницьку робо­ту в навчальних закладах з питань формування здорового способу жит­тя, запобігання вживання наркотич­них речовин дітьми, учнівською та студентською молоддю.

забезпечити роботу в навчаль­них закладах загальнодоступних гу­ртків, спортивних секцій, клубів і залучення до участі в них дітей.

Література:1. Яровий А. «Проблеми правового регулювання діяльності установ виконання покарання для неповнолітніх».//Вісник Академії правових наук України, 1999, № 3(18).2. Левицька Л. «Удосконалення кримінального законодавства щодо запобігання жорсткому поводженню з дітьми». // Науковий вісник економічного інститу- ту.Ірпінь, 1999, № 3 (6).3. Цаллагов Б. «Профілактика правопорушень серед учнів»//Право України 1993,№1

Смоляк Х.Б., учениця 9-В класу Львівська середня загальноосвітня школа № 92

ІСТОРІЯ ТА ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ ТА ПРАВА, ФІЛОСОФІЯ ПРАВА

Наука є однією з галузей гос­подарства, форм суспільної свідомо- сті,яка включає у свій зміст різнома­

нітні знання про розвиток суспільст­ва, держави, людини, політики, еко­номіки, права, моралі, техніки і тех-

169ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

иииивиРиГиІши

нологій та багатьох інших природ­них і соціальних явищ. У сучасний період виникло і склалось надзви­чайно багато різноманітних наук,які відображають різні аспекти суспіль­ного буття, умови й потреби матері­ального і духовного розвитку держа­ви, суспільства, міжнародного спів­товариства залежно від рівня їх пі­знання, вивчення та усвідомлення.

Суспільні науки досліджують розвиток людини, держави і суспіль­ства. Іноді їх називають гуманітар­ними науками(від лат.Иишапйав- людство). Усі суспільні науки, в свою чергу, можна класифікувати на філософію, соціологію, політологію, психологію, педагогіку, економічну теорію, різні економічні науки, істо­рію, правознавство, музику, етику та ін. Наука, яка об’єктом свого дослі­дження має державу і право, назива­ється правовою,або юридичною нау­кою. До юридичних наук належить і загальна теорія держави та права.

Теорія держави і права - наука не тільки юридична,а й водночас по­літична, оскільки держава, державна влада, право і законодавство - це політичні явища.

Загальна теорія держави і пра­ва виникла як посередник між галу­зевими юридичними науками і філо­софією. Вона узагальнює досягнення галузевих юридичних наук. Це наука суспільна, політична, а також юри­дична або правова, разом з тим вона є і філософською наукою - як філо­софія держави і філософія права,які ще необхідно вивчати, аналізувати, досліджувати з позиції законів,форм і методів загальної філософії та уні­версальних законів. Ця наука, окрім того, є методологічною наукою сто­совно галузевих юридичних наук,

оскільки вона дає їм знання про за­гальні закономірності розвитку дер­жави і права, про загальні принципи держави і права, загальні визначення найбільш важливих правових кате­горій, понять і термінів, які викорис­товуються як методи пізнання пра­вових явищ у конкретних галузевих юридичних науках. Водночас і ок­ремі галузеві юридичні науки дають теоретичний і фактичний матеріал для певних узагальнень, аналізу і синтезу конкретних державно - пра­вових явищ. Загальна теорія держави і права також розробляє конкретно - наукові методи правових дослі­джень.

Окремі автори виділяють іще комплексні юридичні науки,які ви­користовують положення і висновки неюридичних наук (фізики, хімії, теорії статистики, математики, кібе­рнетики, медицини) для вирішення правових проблем. До них відносять криміналістику, судову статистику, кримінологію і т. п.).

Держава і право є об’єктом вивчення багатьох суспільних наук, у тому числі і юридичних. Галузеві юридичні науки, такі як конституційне право, адміністрати­вне право, конституційний процес тощо, досить глибоко вивчають окрему державу, окремі аспекти розвитку і функціонування держави. Інші юридичні галузеві науки - цивільне право, господарське право, фінансове право, кримінальне право, земельне право тощо. Аналогічно вивчають і аналізують галузеві правові норми, правовідносини та особливості їх розвитку. Наприклад, у процесі вивчення закономірностей розвитку цивільних правовідносин, трудових та інших, спеціалісти

170ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

иииивиРиГиІши

(депутати і вчені) підготували нові кодекси - Цивільний, Цивільно - процесуальний, Кримінальний, Кримінально - процесуальний, суттєві зміни і доповнення внесено до Кодексу законів про працю та в інші кодекси і закони. Разом з тим, представники галузевих юридичних наук без загальнотеоретичних досліджень не можуть дати комплекний аналітичний, соціологі­чний, філософський, психологічний, міжнародний та історичний аналіз розвитку держави і права, їх соціальну цінність, причини та умови переходу від одних видів і типів держави до інших тощо.

Предмет, методологія та ос­новні ознаки теорії держави і пра­ва:

Загальна теорія держави і пра­ва має свій самостійний предмет на відміну від інших юридичних, еко­номічних, філософських, політичних та інших наук. Предметом цієї науки є вивчення й аналіз загальних понять стосовно держави і права і дослідження загальних закономірно­стей (причин та умов) виникнення, розвитку та функціонування держа­ви і права, окремих її видів, типів, груп тощо. Крім того, у пред­мет загальної теорії держави і права входить також методологія-наука про методи, принципи, підходи до пізнання державно-правових явищ, до їх аналізу і синтезу. Методологія теорії держави і права-це процес пізнання та оцінки державно - правових явищ, процес підготовки та реалізації науково обгрунтованих пропозицій із вдосконалення та по­кращення діяльності держави, дер­жавної влади і системи права та за­конодавства тощо.

Основними ознаками теорії держави і права є:

1. Вивчення держави і права (або: державну і правову системи) у теоретико-узагальненому вигляді. Свідченням тому є категорії — за­гальні поняття: сутність держави, форма держави, тип держави, функція держави, сутність права, форма права, система права, пра­вовідносини, механізм правового регулювання тощо.

2. Осягнення основних та за­гальних закономірностей виник­нення, розвитку, функціонування держави і права. Їх можна назвати фундаментальними закономірностя­ми, тому що вони однаково властиві різноманітним державам і їх право­вим системам. Наприклад, «людина — право — держава» мають зако­номірний системоутворюючийзв'язок, без якого неможливе зако­нодавче закріплення і державне за­безпечення прав і свобод людини. Такі основні і загальні закономір­ності характерні для виникнення держави і права, їх сутності, ознак, функціонування апарату держави, режиму законності та правопорядку та ін. Пізнання закономірностей — це пізнання законів взаємозв'язку явищ.

3. Єдність та діалектичний взаємозв'язок держави і права. Дер­жава і право — різні соціальні яви­ща, що органічно пов'язані між со­бою, обумовлюють одне одного, знаходяться у відносинах неро­зривної єдності та взаємного про­никнення.

Уся побудова держави та її діяльність регламентуються право­вими нормами, а правові норми ви­даються і забезпечуються державою.

171ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

Держава немислима без права як за­собу вирішення державних завдань і виконання своїх фундаментальних функцій. У нормах права держава здобуває своє юридичне оформлен­ня. її діяльність здійснюється тільки на підґрунті правових норм. У цьому відношенні велика роль конституцій, що закріплюють структуру держави, систему її органів, їх завдання, ком­петенцію, форми діяльності.

Функції теорії держави і права

Функції теорії держави і права — це основні напрямки її теоре­тичного і практичного призначення, виконувані в суспільстві з метою йо­го прогресивного перетворення.

1. Онтологічна (онтологія — поняття існуючого) — виражається в пізнанні та поясненні явиш і про­цесів державного і правового життя суспільства. Теорія держави і права не лише вивчає в узагальненій формі державно-правову систему, а й по­яснює об'єктивні процеси її розвит­ку, з'ясовує, які саме закономірності лежать в підґрунті цих процесів, визначає їх зміст і сутність.

2. Евристична (евристика — мистецтво знаходження істини) —

Література:І.Заруба В. М. Історія держави і права України.2. Історія політичних і правових вчень / В. С. Нерсесянца.3. Керимов Д. А. Методологія права. -М., Аванта, 2001.4. Котюк В. О. Загальна теорія держави і права. Навчальний посібник.-К.,

Атіка, 2005.5. Шевченко О.О. Історія держави і права зарубіжних країн.-К., Вентурі,

1997.

виражається як у глибинному пізнанні основних закономірностей державно-правового життя, так і в з'ясовуванні їх тенденцій, відкритті нових закономірностей, збагаченні новими знаннями про розвиток дер­жави і права («нарощення» знань).

Висновок Таким чином, тео­рія держави і права є:— суспільною наукою, тому що вивчає такі сус­пільні явища, як держава і право;— юридичною наукою, тому що вивчає лише державну і правову сторони громадського життя;— загальнотео­ретичною наукою, оскільки виявляє і пояснює загальні та основні зако­номірності розвитку держави і пра­ва.

Загальна теорія держави і пра­ва - це узагальнююча система знань про державу і право. Вона є систе­мою основних понять державно - правових явищ, системою знань про закономірності переходу від одного типу держави і права до іншого, про розвиток і функціонування націо­нальних держав і національних си­стем праваі законодавства, окремих типів, видів і груп держав і правових систем.

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

172

Соколова К.В., учениця 9 класу Краматорська загальноосвітня школа І - ІІІ ступенів № 30 ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ ГРОМАДЯН ЩОДО ЗАХИСТУ

ЕКОЛОГІЧНІИХ ТА ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ.

Земля - багатство, і тому вона повинна перебувати під особливою охороною держави. Але на жаль за­раз люди більше забруднюють і знищують природу, замість того, щоб спробувати зберегти її. І в цьо­му я, сподіваюсь, що і ви, бачу вели­чезну проблему, адже ресурси Землі, як і сама вона, не безмежні, і з часом вони закінчаться. Але повернемося до сьогодні.

Основні напрямки державної політики у сфері охорони земель ви­кладені у Законі України «Про охо­рону земель». Основне завдання з охорони земель полягає в забезпе­ченні та збереженні земельних ресу­рсів та екологічної цінності їх якос­тей. Це можливо при виконанні дер­жавою відповідних функцій: перша функція держави полягає у встанов­ленні правил раціонального викори­стання земель, зокрема при встанов­ленні обов’язків осіб, які використо­вують землі. Сутність другої функції становить запровадження державою економічних стимулів раціонального використання та охорони земельних ресурсів. Третя функція полягає у здійсненні відповідними органами державної влади та місцевого само­врядування державного та самовря­дного контролю за використанням та охороною земель. Нарешті, четверта функція проявляється у встановленні санкцій за порушення вимог раціо­нального використання та охорони земель, а також застосуванні цих са­нкцій до порушників земельного за- конодавства.[1,с.166]

Але не тільки держава повинна турбуватися про земельні ресурси, а й кожна людина, тому існує система прав, обов’язків і відповідальності за правопорушення щодо земельного законодавства. На сьогодні ні дер­жава ні громадяни не виконують у повному обсязі своїх обов’язків сто­совно земель. Одним із прикладів є захаращені, покинуті поля, які рані­ше належали радгоспам нашого міс­та. Чому люди не хочуть обробляти землю? Можливо це не вигідно. І тут повинна виступити держава, впрова­дити такі умови для орендаторів, щоб була двостороння вигода. А як­що звернути увагу на те, скільки сміття, відходів, небезпечних речо­вин закопують у землю, то стає бо­ляче, чому ми так відносимося до головного ресурсу життя?

Такими проблемами повинна займатися екологія. Екологія - це наука про взаємодію живих організ­мів і їх спільнот між собою та на­вколишнім середовищем. В сучас­ному суспільстві вже б’ють тривогу з питань екології. В Україні існує законодавча база з цих питань, а са­ме Закон України «Про охорону на­вколишнього природного середови­ща», Конституція України, Закон України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000­2015 роки», Закон України «Про екологічну мережу України», а та­кож інші закони України та норма­тивно-правові акти, прийняті відпо-

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

173

відно до них, і міжнародні договори України.[1,с.264]

Сьогодні ми «рубаємо гілку, на якій сидимо». Ніякі закони, ніякі контролюючі державні структури не вирішать ці проблемні питання. На мій погляд у центрі вирішення про­блеми стоїть людина, саме та люди­на, котра з молоком матері засвоїла такі прості істини як не знищувати природу, не кидати сміття, піклува­тися про малих та слабких і таке ін­ше. Розумітиме скільки може про­лежати у землі пластикова пляшка, або поліетиленовий пакет, скільки шкоди може заподіяти розбита ртут­на лампа. І потім, коли ця людина стане директором хімічного підпри­ємства, то вона розумітиме, як важ­ливо виконувати вимоги по фільтра­ції викидів в атмосферу, по обезза­раженню води, яка надходить з під­приємства до річки або іншого во­доймища, по захисту своїх робітни­ків, по утилізації відходів.

У теперішній час Україна за­знає найбільших втрат щодо насе­лення працездатного віку. Висока смертність осіб працездатного віку відіграє основну роль у формуванні низької тривалості життя. Показники життєздатності чоловіків працездат­ного віку в Україні значно нижчі, ніж на Заході. Зокрема ймовірність

Література1. Екологічне право України Підручник за редакцією професорів А.

П.Гетьмана і М. В. Шульги Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних за­кладів.

2. «Український інститут стратегічних досліджень МОЗ України» Щоріч­на доповідь про стан здоров’я населення, санітарно-епідемічну ситуацію та ре­зультати діяльності системи охорони здоров’я України. 2013рік

дожити від 15 до 60 років стано­вить для українських чоловіків лише 62%, тоді як в Італії -91%, Німеччи­ні -89%, Чехії -84%, Угорщині - 74%. Чималий зарубіжний досвід говорить про можливість подолання кризи смертності і перелому неспри­ятливих тенденцій та досягнення сталого зниження смертності і зрос­тання тривалості життя. Цей досвід може бути використаний і для подо­лання кризи смертності в Україні. Для цього звернемося до деяких фа­ктів. Новий етап зниження смертно­сті у більшості розвинутих країн на­став у 1970-х роках і був, безумовно, пов’язаний з повсюдним поширен­ням здорового способу життя і про­гресом в охороні довкілля. [2,с.30,с.31]

Розраховувати на те, що у сьо­годнішні складні часи держава буде займатися питаннями охорони до­вкілля, мабуть не варто. Залишається надія тільки на виховання, освіту молоді. На те, що вони переймуться глибиною проблеми, візьмуть на озброєння не дуже вдалий досвід своїх батьків, використають увесь запас своїх знань та умінь і врешті- решт вирішать цю проблему для сво­їх дітей, онуків та правнуків.

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

174

Стаднік Є.А., учениця 10 класу Краматорська загальноосвітня школа

І-ІІІ ступенів № 35 з профільним навчанням КОЛІЗІЯ В ПРАВІ: ПРОБЛЕМА ВИЗНАЧЕННЯ

Ефективність правового регу­лювання суспільних відносин багато в чому залежить від якості законо­давства, його системності, безпрога- льності, а також відсутності проти­річ між нормами права. Останнє отримало назву колізії в праві.

Проблема колізії в праві є од­нією з центральних у сучасній юри­дичній науці, оскільки ефективність права обумовлюється, в тому числі, рівнем узгодженості норм права між собою. В той же час не існує систем права без протиріч і жодна система законодавства ніколи не буде стовід­сотково відповідати фактичним від­носинам, що складаються в суспіль­стві. Однак чим швидше розвиваєть­ся законодавство, тим частіше вини­кають причини для колізій.

Проблематика існування колі­зій в праві неодноразово ставала предметом наукових досліджень. Зокрема їй присвятили свої роботи такі науковці як О. Ф. Черданцев, Ю.О. Тихоміров, М. О. Заніна, Д. В. Агашев та ін. Тим не менше, не зва­жаючи на численність вчених, котрі приділяли увагу даному питанню, ця проблема потребує більш глибокого наукового аналізу.

Загальновизнаним є розуміння колізії (від лат. шіШю - зіткнення, струс) як зіткнення протилежних сил, прагнень, інтересів, поглядів [1, с. 609].

Поняття колізії достатньо дав­но використовується юридичною наукою для характеристики певних ситуацій, що виникають в процесі

застосування права. В той же час, в юридичній літературі відсутній єди­ний підхід до визначення поняття колізії в праві. На думку О.Ф. Чер- данцева, юридична колізія являє со­бою зіткнення норм права, коли дві або більше правових норм, зміст яких не співпадає, претендують на застосування до одного і того ж ви­падку [2, с. 211]. Неважко побачити, що таке розуміння колізії в праві значною мірою співпадає з визна­ченням конкуренції правових норм.

Інша точка зору спостерігаєть­ся у Ю.О. Тихомирова, який визна­чає юридичну колізію як протиріччя між існуючим правовим порядком та намірами і діями, щодо його зміни [3, с. 43]. На підставі цього, він ро­бить висновок, що традиційна трак­товка юридичної колізії як зіткнення норм не зникає, а стає лише одним з аспектів загального поняття. Крім того, на його думку, юридична колі­зія виражається:

- в контрастних відмінностях правових поглядів і позицій, в пра- ворозумінні;

- в зіткненні норм та актів все­редині правової системи (на галузе­вому або федеративному рівнях);

- в неправомірних діях всере­дині механізму публічної влади, між державними та іншими інститутами та органами;

- в розбіжностях між нормами іноземних законодавств;

- в суперечках між державами та протиріччях між нормами націо-

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

175

нального та міжнародного права [3, с. 43].

Таке розуміння юридичної ко­лізії фактично дозволяє розглядати її як синонім поняття «конфлікт», що не зовсім відповідає сутності цього явища як стану законодавства.

В той же час, Д. В. Агашев вважає, що правова колізія - це вид системних порушень законодавства, який представляє собою незадовіль­ний стан системи (галузі) права, но­рмальне функціонування якої утруд­нено внаслідок невизначеності мети її конкретних елементів (правових норм), що по-різному регулюють одні і ті самі суспільні відносини. Виходячи з цього, під колізією в праві він розуміє явище системного характеру, що відображає результат знаходження суб’єктом двох та бі­льше формально діючих правових норм з співпадаючими сферами пра­вового регулювання, розбіжності між якими створюють проблему ви­бору однієї з них, що підлягає реалі­зації [4, с.31]. Цікавим в позиціїД.В. Агашева є розуміння правової колізії як системного явища, і на цій підставі характеристика її структури як поєднання двох груп елементів, що утворюють відповідно об’єктивний та суб’єктивний компо­ненти колізії. До об’єктивного ком­понента він включає такі явища, як:

1) існування певної множин­ності об’єктів колізії;

2) співпадіння сфер регулю­вання юридичних норм;

3) розбіжності в ступені впли­ву об’єктів на спірний об’єкт регу­лювання в умовах їх взаємодії.

Суб’єктивний же компонент включає такі елементи:

1) суб’єкт;

2) відображення суб’єктом об­ставин об’єктивного характеру;

3) проблему вибору правової норми, що підлягає застосуванню у зв’язку з названими обставинами, та викликана цим невизначеність пове­дінки.

Погоджуючись в цілому з за­пропонованою структурою правової колізії, слід, в той же час, заперечити щодо визнання суб’єкту в якості елементу колізії. Зрозуміло, що суб’єкт жодним чином не може роз­глядатися в якості елементу, оскіль­ки це суперечить визнанню людини найвищою соціальною цінністю, та перетворює її на «гвинтик» в процесі правового регулювання суспільних відносин. Тим більше, сам Д.В. Агашев, характеризуючи систему правової колізії як ланцюг причин- но-наслідкових зв’язків, що виглядає наступним чином: об’єктивна сторо­на колізії ^ її сприйняття суб’єктом ^ проблема вибору правомірної по­ведінки, не вказує на місце суб’єкта. Це зрозуміло, оскільки навряд чи можна розглядати суб’єкта як ланку ланцюга, що одночасно є і причи­ною, і наслідком.

Ще більш цікавою є точка зору М.О. Заніної, яка пропонує розгля­дати колізії норм права з трьох сто­рін: 1) як техніко-юридичний дефект права; 2) як правотворчу помилку; 3) як правопорушення. При цьому вона зазначає, що колізія норм права мо­же розглядатися в фактичному (ви­никає безпосередньо в момент вчи­нення законодавцем неправильних дій, що визнаються такими у відпо­відності до закону) та юридичному (виникає під час констатації судом в процесуальному порядку наявності

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

176

протиріччя норм права) ракурсах [5, с. 16].

На основі проведеного аналізу та враховуючи сильні сторони усіх перерахованих точок зору, предста­вляється можливим дати наступне визначення: «Колізія в праві - це явище системного характеру, яке представляє собою негативний стан системи права (законодавства), що виражається у наявності двох або

Література:1. Советский энциклопедический словарь. - М.: «Советская Энциклопе­

дия», 1980. - 1600 с.2. Черданцев А.Ф. Теория государства и права: Учебник для вузов / А.Ф.

Черданцев. - М.: Юрайт-М, 2002. - 432 с.3. Тихомиров Ю.А. Коллизионное право: Учебное и научно­

практическое пособие / Ю.А. Тихомиров. - М.: Издание г-на Тихомирова М.Ю., 2000. - 394 с.

4. Агашев Д.В. Правовая коллизия как ситемное нарушение законодате­льства о социальном обеспечении / Д.В. Агашев // Вестник Томского государс­твенного университета. - 2004. - № 283. - С. 30-35.

5. Занина М.А. Коллизии норм права равной юридической силы (понятие, причины, виды): Монография / М.А. Занина; 2-е изд., перераб. и доп. - М.: РАП, Волтерс Клувер, 2010. - 144 с.

більше норм, зміст яких не співпадає та які передбачають різне (супереч­ливе) вирішення одного практичного питання». Думається, що такий під­хід до розуміння колізій в праві до­зволяє узагальнити основні характе­ристики цього явища в сфері права та зосередити увагу на основних ознаках, що виражають його сут­ність.

Старущенко А. Г., ученица 11 класса Белозерской общеобразовательной школы 1-111 ст. №15 г.Доброполья

БРАК И СЕМЬЯ: ОБЩЕЕ И ОТЛИЧНОЕ.

Исследование проблем, свя­занных с семьей, становится все бо­лее важным как в теоретическом, так и в практическом, жизненном плане. Известно, что нестабильность брака и семьи, проявляющаяся в росте чи­сла разводов, характерна практиче­ски для всех развитых стран мира. Это объясняется влиянием урбани­зации и вызванной ею интенсивной миграции населения, эмансипацией женщин, научно-технической рево­люцией, причинами социально­экономического, культурного, этни­ческого, религиозного характера.

Семейное право - наиболее связана с каждым из нас отрасль права, ее нормы сопровождают че­ловека в течение всей его жизни. Это вызвано тем, что нормы этой отра­сли права регулируют имуществен­ные и неимущественные отношения, возникающие из брака и принадлеж­ности к семье.

Семья является одним из самых древних социальных институ­тов. Возникла семья в недрах перво­бытного общества значительно раньше классов, наций, государств. Общественная ценность и значи­

177ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

иииивиРиГиІши

мость семьи обусловлена ее “прои­зводством и воспроизводством” жи­зни, воспитанием детей, формирова­нием их индивидуального сознания. Н. Смелзер писал: “Семьей называе­тся основанное на кровном родстве, браке или усыновлении объединение людей, связанных общностью быта и взаимной ответственностью за во­спитание детей”.

Семья - главный институт об­щества. В свою очередь институт семьи включает множество более частных институтов, а именно ин­ститут брака, институт родства, ин­ститут материнства и отцовства, ин­ститут собственности, институт со­циальной защиты детства и опеки и другие.

Брак - институт, регулирую­щий отношения между мужчиной и женщиной. Именно брак в человече­ском обществе считается единствен­но приемлемой, социально одобрен­ной и закрепленной законом фор­мой. Брак представляет собой конт­ракт, который заключается тремя сторонами - мужчиной, женщиной и государством.

Отношения между супругами регулируются совокупностью норм и санкций института брака. Послед­ний является совокупностью соци­альных норм, санкционирующих взаимоотношения между мужчиной и женщиной, систему взаимных обя­занностей и прав, существенных для функционирования института семьи. Брачные отношения между мужчи­ной и женщиной регулируются юри­дическими и культурными нормами. К юридически закрепленных норм, в частности, относятся вопросы вла­дения имуществом, материальных обязанностей супругов в отношении

друг друга, минимального возраста и т.д. Согласно Семейного кодекса Украины брачный возраст для жен­щины устанавливается в 17, а для мужчины - в 18 лет. При этом лица, которые желают зарегистрировать брак, должны достичь брачного воз­раста на день регистрации брака, но по заявлению лица, достигшего 14 лет, по решению суда ему может быть предоставлено право на брак, если будет установлено, что это отвечает ее интересам.

Правовое регулирование се­мейных отношений является основ­ной задачей Семейного кодекса Ук­раины, который определяет прин­ципы брака, личные неимуществен­ные и имущественные права и обя­занности супругов, основания воз­никновения, содержание личных неимущественных и имущественных прав и обязанностей родителей и де­тей, усыновителей и усыновленных, других членов семьи и родственни­ков.

Регулирование семейных от­ношений осуществляется Семейным кодексом Украины с целью укреп­ления семьи как социального инсти­тута и как союза конкретных лиц, утверждения чувства долга перед родителями, детьми и другими чле­нами семьи, построения семейных отношений на паритетных началах, на чувствах взаимной любви и ува­жения, взаимопомощи и поддержки, обеспечение каждого ребенка се­мейным воспитанием, возможнос­тью духовного и физического разви­тия.

Семейным кодексом Украины (далее - Кодекс), вступивший в силу 1 января 2004 года, впервые дается законодательное понятие брака. В

178ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

нем лаконично сформулированы ос­новные признаки брака (статья 21) [1, с. 5]. Брак - это семейный союз. Слово «семейный» удостоверяет, что брак создает семью, а не направ­лен на ее создание. В браке могут быть только женщина и мужчина, то есть лица разного пола.

Семейный кодекс Украины в значительной мере продолжает тра­диции семейного законодательства, заложенные в советские времена и в период развития Украины как неза­висимого государства. Не претерпел изменений принцип возникновения брачных правоотношений - такие отношения возникают только после государственной регистрации брака. Сохранено положение о непризна­нии государством браков, заключен­ных в порядке, отличающемся от порядка, предусмотренного законо­дательством, при этом лица не ли­шаются права на защиту личных прав и свобод. Но характерной осо­бенностью Семейный кодекс Украи­ны является его направленность на регулирование именно имуществен­ной стороны брачных и семейных правоотношений [2, с. 65].

Необходимой или, как еще ее называют, конститутивною призна­ком брака является его регистрация государственным органам регистра­ции актов гражданского состояния. Без такой регистрации брака как правовой категории нет. Так называемый «гражданский брак» - это бытовая категория, которая от­ражает наличие только одного приз­нака брака - семейного союза жен­щины и мужчины [3, с. 23]. От­сутствие государственной регистра­ции не делает этот союз актом граж­данского состояния, то есть браком в

правовом понимании этого слова. Женщина и мужчина в этом союзе имеют статус семьи, но не имеют статуса супругов.

Религиозный обряд брака про­исходит сейчас в Украине повсемес­тно. Духовное величие храма или даже самой маленькой церквушки с церковным пением, венцами на го­ловах невест, добрыми напутствен­ными словами священника - все это делает венчание незабываемым со­бытием в жизни. Однако рели­гиозный обряд брака не имеет пра­вового значения. Религиозный обряд брака, как и раньше, не создает прав и обязанностей супругов, оставаясь личным делом женщины и муж­чины. Лица, которые после венчания совместно проживают без регистра­ции брака, имеют статус семьи, но не имеют правового статуса супру­гов. То есть, только брак, с только ему присущими признаками, непре­менно останется основной правовой формой организации семейной жиз­ни женщины и мужчины и в даль­нейшем будет выполнять важные социальные функции.

Итак, основными источниками брачно-семейного права является Конституция Украины и Кодекс о браке и семье. Эти документы бази­руется на следующих общепризнан­ных принципах: равноправия жен­щины и мужчины в семейных отно­шениях; построения семейных от­ношений на добровольном брачном союзе женщины и мужчины; всесто­ронней охраны интересов матери и детей и обеспечение счастливого детства каждому ребенку; воспита­ние чувства ответственности перед семьей и т.п.

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

179

Семья является одним из самых древних социальных институ­тов. Она возникла в недрах перво­бытного общества, что произошло значительно раньше классов, наций, государств.

Термины брак и семья как в обыденной речи, так и в научных публикациях находятся рядом, что

Список использованной литературы.1. Сімейний кодекс України: прийнятий Верховною Радою України 10

січня 2002 р. - К. : Істина, 2002. - 72 с.2. Сімейне право України: підручник / Л. М. Баранова [та ін.] ; заг. ред.

В. І. Борисова, І. В. Жилінкова. - К. : Юрінком Інтер, 2004. - 263 с.3. Шовкошитна С. Що слід знати про сімейне та спадкове право. - К. :

Інститут громадянського суспільства, 2004. - 72 с.

действительно правомерно, поско­льку реальности, определяемых эти­ми терминами, тесно взаимосвязаны. Однако брак и семья - не одно и то же, а скорее пересекающиеся поня­тия, ведь семья может существовать без брака, а брак без семьи.

Стефанович О. О., учень 10 класу Бірківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів

Зміївської районної ради Харківської області БОРОТЬБА З КОРУПЦІЄЮ

Боротьба з корупцією - одна із правових проблем сьогодення. Як соціальне явище супроводжує люд­ське суспільство з часу формування його державності. Ця проблема міс­тить у собі велику руйнівну силу, бо торкається найбільш прибуткових сфер життя держави, а саме енерго­забезпечення, фінансово-кредитна система, приватизація, криміналіза- ція яких створює загрозу як націона­льній так і міжнародній безпеці [1, с.11]. Саме з корупції беруть поча­ток витоки організованої злочиннос­ті, які породжують правове безладдя та корупцію - підкуп, лобізм, хабар­ництво, зловживання владою поса­довими особами, незаконне збага­чення тощо [2, с.21]. Незалежно від характеру діяльності корупція з’являється коли хтось має монопо­льну владу, існує дефіцит, є певна свобода дій (недоторканність депу­

татів та високопосадовців, незаконна діяльність чиновників, правоохо­ронних органів). [3, с.152]. Вира­жаючи інтереси тих чи інших об’єктів суспільства на користь мо­нополіста, створюється потужне джерело і стимул для різних форм корупції. Дефіцит породжує бороть­бу за монопольні ресурси, послуги, можливості. Водночас суб’єкти, які розподіляють дефіцит, постійно за­знають тиску згори і знизу. Дефіцит та монополізм взаємопов’язані та стимулюють один одного. Своєрід­ною формою дефіциту є дефіцит на об’єктивну інформацію, як комер­ційну так і соціально-політичну, від­сутність гласності, відкритості. [4, с.111]. Корупція, її масштаби, спе­цифіка й динаміка є наслідком зага­льних політичних, соціальних й еко­номічних проблем країни. Корупцію підтримує безлад в економіці, пові-

180ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

Ds Legs Ререцйальність і незавершеність реформ. [5, с.12]. Так економічні реформи не будуть проводитися як слід, якщо на їхньому шляху стоїть особистий ін­терес депутатів та посадов- ців,чиновників та правоохоронців.

На міжнародному рівні Україна має репутацію надзвичайно корум­пованої країни. За даними дослі­джень міжнародної організації Transparency International динаміка корупції в Україні владає [6, с.41].: 2009 рік - 146 місце серед 180 країн світу; 2010 рік - 134 місце серед 182 країн; 2011 рік - 152 місце серед 183 країн; 2012 рік - 144 місце серед 176 країн.

Аналізуючи динаміку корупції хочеться сказати тільки одне - це га­ньба для нації. Показники, аналогіч­ні українським, не має жодна євро­пейська країна. То чи зможемо ми, українці, протидіяти корупції в краї­ні? Чи зможуть посадовці зробити те, що вимагає Закон?

Україна, приєднавшись до Конвенції про боротьбу з корупцією, взяла на себе зобов’язання ввести до національного законодавства норми щодо кримінальної відповідальності юридичних осіб, що є виявом колек­тивної відповідальності та супере­чить Конституції України і Криміна­льного кодексу України. [7, с.26]. Проте це питання в контексті євро­пейської практики залишається на порядку денному. Ст.3 Конституції України є однією з головних засад конституційного ладу в країні, згід­но з якою «права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави». Для вирішення складних антикоруп- ційних завдань, які стоять перед Ук­раїною на сучасному етапі потрібна

тривала робота, подолання стерео­типів, формування нової моралі і правосвідомості, без яких неможли­ве створення поваги до людини, діє­вого механізму охорони і захисту прав і свобод людини. Саме ст.3 Конституції України встановлено, що держава відповідає перед людь­ми за свою діяльність [8, с.43]. Од­нак високопосадовці, депутати, чи­новники, що порушують права і сво­боди громадян практично не несуть ніякої відповідальності. Тому треба внести зміни до Конституції України саме з її орієнтацією на людину, щоб це був справжній, реально діючий Основний закон, щоб за допомогою юридичних та організаційних захо­дів створити в суспільстві глибоку повагу до прав людини.

При опрацюванні джерельної бази міжнародного та вітчизняного антикорупційного законодавства, я зробив висновок, що запобігання і протидія корупції може дати резуль­тати лише тоді, коли вона базується на законодавстві, системному підхо­ді та ефективній її організації. При­тягнення до юридичної відповідаль­ності за використання своїх службо­вих повноважень з метою одержання неправомірної вигоди слід дослі­джувати, вивчати та застосовувати на практиці. Бо основною перепо­ною у боротьбі з корупцією на сьо­годнішній день є небажання контро­люючих органів ловити корупціоне- рів та фактична недоторканість на­родних депутатів і високопосадов- ців. Також слід звернути увагу на існування певних «традицій» хабар­ництва, низькі зарплати тих, хто має боротися з цим злом.

Чинники успішної протидії корупції вже давно відомі та апробо-

181ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

вані міжнародною спільнотою. Це відкритість влади, прозорість та зро­зумілість процедур прийняття дер­жавних рішень, дієві механізми кон­тролю за діяльністю державних ор­ганів влади з боку суспільства, сво­бода слова, свобода за незалежність засобів масової інформації.

Для вдосконалення протидії корупції має стати посилення про­світницької інформації про негатив­ний вплив корупції та про права особи у сфері протидії їй, підвищен­ня правосвідомості та правової куль­тури; забезпечення будь-якій фізич-

Література:1. Запобігання та протидія корупції : навч. посіб. / авт.. кол. А.М.Михненко та інш. - К. : НАДУ, 2010. - 360с.2. Державна служба боротьби з економічною злочинністю МВС України. State service on combating economic crime: [альбом] / МВС України. - Б.м., Б.р. - 144 с.3. Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції»: Науково - прак­тичний коментар/ відп.ред. С.В.Ківалов, Є.Л.Стрельцов.- Х.:Одіссей, 2011. - 343с.4. Актуальні проблеми антикорупційної політики України: Аналітична записка національного інституту стратегічних досліджень [Електрон. ресурс]. - Режим доступу: http:// www/niss.qov/ ua/articles/395.5. Про Національну антикорупційну стратегію на 2011-2015 роки [Електрон. ресурс]: Указ Президента України від 21.10.2011р. №1001/2011. - Режим дос­тупу: zakon.rada.qov. ua/qo/1001/2011/6. Клімова С.М. Організація запобігання і протидія корупції в Україні : навч.посіб. / С.М.Клімова, Т.В.Ковальова. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2012. - 179с.7. Декларація Організації Об’єднаних Націй про боротьбу з корупцією і хабар­ництвом у міжнародних комерційних операціях [Електрон. ресурс].:міжнар.док. від 16.12.1996р.- Режим доступу: http:// zakon2/rada.qov. ua/laws/show/995_369.8. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996р.// Відомості Верховної Ради України. - 1996. - 30. - Ст.141.

ній особі права звертатися до спеці­алізованих антикорупційних органів зі зверненнями про виявлені факти корупції; запровадження звітності та інформування населення про стан протидії в Україні.

Вважаю, що формування на­лежної законодавчої бази, запрова­дження нового антикорупційного законодавства разом із реформами, які на сьогодні остаточно не доопра­цьовані, сприятиме вдосконаленню ефективності боротьбі з корупцією.

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

182

ИеЬевеРегепіІаТерлецька С. С., учениця 10 класу Львівська Лінгвістична гімназія

КОРУПЦІЯ І ЇЇ ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ

Існування корупції- одна з найактуальніших проблем людства, оскільки вона є серйозною перешко­дою розвитку демократії. Саме тому останнім часом у багатьох європей­ських країнах почала зростати кіль­кість політичних ініціатив, спрямо­ваних на подолання цього явища. Щоб викорінити корупцію потрібно багато часу та зусиль на державному рівні - антикорупційної пропаганди серед населення, особливо серед мо­лоді - майбутнього країни. Тому ан- тикорупційна освіта має стати невід’ємною частиною загальної се­редньої та вищої освіти.

Згідно офіційного Прес-релізу про стан корупції в Україні, що був проголошений 22 травня 2007 року послом США в Україні В.Тейлором, понад 50% громадян України вва­жають, що корупція - це прийнят­ний шлях вирішення питань. Для прикладу наведемо кілька основних результатів дослідження: 67% гро­мадян України, які за останній рік мали справу з державними поса­довцями, повідомляють, що були прямо задіяні у тих чи інших випад­ках корупції; 26% повідомили, що протягом останнього року давали хабарі; на запитання, де саме вони давали хабарі, респонденти визначи­ли як найбільш корумповані устано­ви вищі навчальні заходи, медичні заклади, правоохоронні структури, органи регулювання та перевірок підприємницької діяльності; на дум­ку переважної більшості громадян (77%), з 2004 р. рівень корупції в Україні залишився сталим або

збільшився. Понад дві третини га­дають, що влада на всіх рівнях ро­бить недостатньо зусиль для бороть­би з корупцією; • більше половини громадян (52%) вважають, що у більшості випадків корупція - це виправданий шлях вирішення пи­тань. Ця точка зору більш розповсюджена серед молодших вікових груп, аніж серед громадян старшого віку.

Що ж до 2014 року, суспільна думка змінилася після всіх подій, жертв революції. Г ромадськість, звичайно не всі, розпочала боротьбу з корупцією, починаючи з себе. Свідомі громадяни вважають, що якщо перестати давати хабарі, то не буде, що брати корупціонерам. На жаль, корупцію швидко не здолаєш. На це потрібно роки тяжкої праці. І на далі корупція присутня в освіті, міліції, медицині та і в уряді. Тому й війна продовжується. На мою думку, перш за все потрібно почати з " чистки" уряду, тобто з люстрації. Державі потрібні нові, молоді і вив­чені люди, які все змінять.

На даний час в Україні 16 жо­втня 2014 парламент створив анти- корупційне бюро, до складу якого входять 700 людей, які мають доволі широкі повноваження. Очікується, що реальну роботу бюро розпочне в середині наступного року. Основ­ною метою діяльності Організації є консолідація зусиль суб’єктів, які здійснюють заходи щодо запобіган­ня і протидії корупції, забезпечення системного запобігання, виявлення та припинення корупційних право-

183ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

порушень, поновлення законних прав та інтересів фізичних та юри­дичних осіб, усунення причин і наслідків вчинення корупційних діянь, співробітництво з громадсь­кими та державними діячами з ме­тою запобігання та протидії коруп­ції; задоволення та захист законних соціальних, економічних, творчих та інших спільних інтересів своїх членів.

Таке бюро може бути ефек­тивним і розпочати дієву боротьбу з корупцією при умові жорсткого кон­тролю зі сторони громадськості.Створити бюро- легко, але саме створення не означає ефективної ро­боти.

У загальному вигляді коруп­цію можна визначити як соціальне явище, яке охоплює всю сукупність діянь, пов'язаних з неправомірним використанням особами наданої їм влади та посадових повноважень з метою задоволення особистих інте­ресів чи інтересів третіх осіб, а та­кож інших правопорушень, що ство­рюють умови для вчинення коруп- ційних діянь або їх приховування.Сутність корупції полягає у тому, що вона має соціальну обумов­леність, впливає на всі сфери сус­пільного життя, відзначається транснаціональним характером, еко­номічними, політичними, правови-

Література:1. Корупція та відповідальність за корупційні дії: Навчально -

методичний посібник/ За заг. ред. проф. К.М.Левківського.- Львів: Астролябія, 2009. - С. 23,66, 90

2. Статут Г ромадської Організації “Антикорупційне Бюро України”

ми, психологічними та моральними аспектами та здатністю до постійної мімікрії.

Таке розуміння корупції є відправним і вимагає не обмежува­тись у боротьбі з нею лише право­вими заходами, переважно у формі юридичної відповідальності за ко- рупційні діяння, а застосувати ком­плекс економічних, політичних, ор­ганізаційних та інших заходів про­тидії.

Я вважаю,по-перше, щоб ан- тикорупційні заходи були ефек­тивнішими, потрібно сформувати різко негативне ставлення суспіль­ства до корупції і до корупціонерів. На даний момент вже є перші ре­зультати. В громадян прокинулася совість і розуміння, що, даючи ха­бар, ти вчиняєш злочин. Потрібна, як я вже раніше зауважувала, люст- рація в судах, уряді, міліції. Бо все ще є непокарані корупціонери.

По-друге, треба створити умо­ви, при яких нові посадові особи не зможуть збільшити свої доходи, по­рушуючи закон

І потрібно завжди людям по­казувати і нагадувати, яку велику ціну ми заплатили за нову країну без корупції, злочинів, крадіжок, пока­зуючи негативні риси порушення закону через ЗМІ.

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:

«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

184

Тещинський О. С., учень 11 класу Добропільська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №19 ПОБУТОВЕ НАСИЛЬСТВО НАД НЕПОВНОЛІТНІМИ

Актуальність даної теми поля­гає в декількох аспектах. По-перше - проблема визначення змісту понят­тя. Згідно ментальності слов'янських народів сімейні стосунки тема при­ватна (закрита) і не передбачає втру­чання держави, суспільства. По­друге - це необхідність визначення змісту поняття у зв’язку з інтеграці­єю в європейську спільноту, де сі­мейні стосунки є публічними. По- третє - побутове насильство часто спонукає своїх жертв на необдумані вчинки зі своїм здоров’ям чи навіть життям. Як приклад хочу навести статтю 120 Конституції України «Доведення до самогубства», де чіт­ко вказана пряма залежність побуто­вого насильства і доведення до са­могубства.

Насильство — це застосування силових методів, або психологічного тиску за допомогою погроз, свідомо спрямованих на слабких або тих хто не може чинити опір. Тобто, будь- яке застосування сили по відношен­ню до беззахисних. А що ж тоді по­бутове насильство? Закон України «Про попередження насильства в сім'ї» від 2001 року дає таке визна­чення: насильство в сім'ї (побутове насильство) — це будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологі­чного чи економічного спрямування одного члена сім'ї по відношенню до іншого члена сім'ї, якщо ці дії пору­шують конституційні права і свобо­ди члена сім'ї як людини та грома­дянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров'ю [5]

Сьогодення України характе­ризується критичною ситуацією у сфері охорони дитинства, супутни­ками якої є демографічна криза, по­гіршення як кількісних, так і якісних характеристик населення, загострен­ня проблеми здоров’я дітей, значне зростання дитячої бездоглядності та злочинності неповнолітніх. У духов­ній сфері суспільства спостерігаєть­ся суперечливість життєвих принци­пів, девальвація загальнолюдської і культурно-етичної системи ціннос­тей. Неможливо не визнати, що сьо­годні повної та об’єктивно реальної реальність статистики про масштаби та частоту випадків насильства в сім’ї нема ні в країні загалом, ні в окремих регіонах. Причини достат­ньо зрозумілі - закритість сім’ї як системи; взаємозв’язок жертв та на­сильників; відсутність доступу до сім’ї соціальних працівників; недо­статність інформації в медичних за­кладах та правоохоронних органах, що не дозволяє робити висновки про розміри цього явища [7, с 16-18].

Безумовно, виокремлення на­сильства в сім’ї в самостійну соціа­льну проблему - тільки перший крок, спрямований на її вирішення. На цьому шляху багато перепон. На це впливає низка факторів. а саме: від­сутність чітких визначень, теоретич­ної бази, наукової основи; обмеже­ність інформації про ступінь розпов­сюдження цього явища, про його причини та умови; відсутність зако­ну, що забезпечує захист жертв на­сильства в сім’ї; судова і правоохо­ронна практика, що не визнає про-

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

185

блему насильства в сім’ї; високий ступінь латентності цього явища, а ще тим, що про факти насильства в сім’ї не надходять заяви в правоохо­ронні органи, а також приховуван­ням фактів насильства в сім’ї право­охоронними органами.

Розглядаючи будь-яке соціа­льно-негативне явище, відшукуючи ефективні форми та методи протидії йому, перш за все, необхідно вста­новити детермінанти його. Саме ус­унення детермінант соціально -негативного явища є гарантією ефе­ктивної йому протидії і навіть його викорінення.

Очевидно, разом із заходами, спрямованими на вирішення демо­графічних проблем в державі, нале­жить відродити поняття сім’ї як со­ціальної цінності, закріпити сімейно- правовий статус дітей, встановлений Конвенцією ООН, докорінно зміни­ти уявлення про місце дитини в сус­пільстві.

Кримінальна статистика пов- ною мірою не відображає справжню картину стану злочинності у сфері порушення прав і законних інтересів неповнолітніх. Аналіз стану злочин­ності, прогнозування закономірнос­тей її розвитку свідчать про серйоз­ну негативну тенденцію в розвитку нашого суспільства. В Україні, на жаль, доведеться констатувати, що суспільство стає жорстоким, а це не може не позначатися на найбільш соціально незахищеній групі насе­лення - дітях.

Найбільш авторитетним між­народним документом, що стосуєть­ся захисту прав та свобод особи, є Загальна Декларація прав людини, де проголошення таких імперативів, як право на життя, свободу, особис­

ту недоторканність, право на грома­дянство, на рівність перед законом і деякі інші, має універсальний харак­тер, володіння яким не повинне за­лежати від віку людини. У ст. 23 Де­кларації акцентується увага на необ­хідності особливого захисту мате­ринства і дитинства [10, с 128].

Незважаючи на те, що тема на­сильства досліджується вже декілька десятиріч, досі нема універсального уявлення про те, що вважати насиль­ством. Крім того, відсутні чіткі кри­терії, які відокремлюють насильство від ненасильства. Основне значення слова «насильство» означає «за­вдання людям шкоди шляхом убивс­тва, калічення чи завдання болю. Його значення може поширюватись і на загрозу завдання такої шкоди, а також на психологічну і на фізичну шкоду. Насильство можна визнача­ти, включаючи в це поняття і ни­щення власності» [4, с 9-11].

Отже, з упевненістю можна стверджувати, що держава повинна ефективно реагувати на випадки на­сильства в сім’ї та забезпечувати по­вну реабілітацію тих, хто пережив це насильство. На нашу думку, головне завдання сьогодні - не ліквідація на­слідків сімейного насильства, а його попередження. Необхідними захо­дами з попередження насильства в сім’ї (щодо неповнолітніх, зокрема), насамперед, повинні бути популяри­зація Закону України «Про попере­дження насильства в сім’ї», стиму­лювання як громадськості, так і ор­ганів влади та місцевого самовряду­вання до його більш широкого за­стосування, і, зрештою, підвищення рівня ознайомленості громадян з їх природними і охоронюваними зако­ном правами.

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

186

Виходячи з викладеного, під сімейно-побутовим насильством щодо неповнолітніх розуміється су­купність суспільно небезпечних і кримінально-протиправних умисних діянь (дії або бездіяльності), поєдна­них з фізичними діями на/чи орга­нізм іншої людини (або погрозою такої дії) за допомогою впливу на

психіку, здійснюваних членом сім ї відносно іншого її неповнолітнього члена (незалежно від факту їх спіль­ного або роздільного проживання) проти або крім волі останнього; та­ких, що посягають на суспільні від­носини, які забезпечують такі блага особи, як життя, здоров’я або тілес­ну недоторканість.

Література:1. Всеобщая Декларация прав человека // Международная защита прав и

свобод человека: Сборник документов. - М.: Юрид. лит., 1990. - С. 15.2. Гаухман Л.Д. Борьба с насильственными посягательствами. - М., 1969.

- № 2. - С. 22-24. Иванова В.В. Преступное насилие. Учебное пособие для ВУ­Зов. - М., 2002

3. Иванова В.В. Преступное насилие. Учебное пособие для ВУЗов. - М.,2002

4. Костров Г.К. Психическое насилие при разбое и грабеже // Сов. юсти­ция. - 1970. - №11. - С. 9-11.

5. Кримінальний кодекс України. Кримінально-процесуальний кодекс України - К., 2005

6. Филонов В.П. Состояние, причины преступности в Украине и ее пре­дупреждение / В.П. Филонов. - Донецк: Донеччина, 1999. - 640 с.

7. Эренберг А., Стерехов Н. Ответственность за угрозу и насилие в отно­шении должностных лиц и граждан, выполняющих общественный долг // Сов.юстиция. - 1971. - № 19. -С. 16-18.

8. Яцеленко Б.В. Противоречия уголовно-правового регулирования.-М.,1996

9. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: //http://www.ukrop.com/ua/ епсус1ораебіа/ро1Шсв/6352.кїт1

10. Сімейний кодекс України. Коментар основних положень. М. І. Хавро- нюк - К.: Літера ЛТД, 2006.- 128 с.

Тищенко О. С., учениця 10 класу Клесівська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів - ліцей

"СОНЯЧНИЙ" КАМІНЬ - "МАРСІАНСЬКІ" ПЕЙЗАЖІ

Метою моєї роботи було роз­почати шлях розв'язання проблеми збереження навколишнього природ­ного середовища селища Клесів, яка являється однією із глобальних про­блем на даний час. Я вважаю, що цю проблему, а саме щодо використання природних ресурсів, які є на терито­

рії Клесова слід розв'язати на держа­вному рівні та використовувати при­родні ресурси для розвитку селища. Саме тому мене зацікавила тема екологічне право, бо я вважаю, що цю проблему сьогодні можна розв'я­зати в нашій державі, в нашому регі­оні - Рівненщині.

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

187

Виходячи із статті 14 Консти­туції України, земля є основним на­ціональним багатством, що перебу­ває під особливою охороною держа­ви. Стаття 16. Забезпечення екологі­чної безпеки і підтримання екологі­чної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи-катастрофи планетарно­го масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.

Екологічне право є однією з наймолодших галузей права. Воно регулює відносини щодо охорони, раціонального використання приро­дних ресурсів.

Клесів - це велике промислове селище, що розміщене в районі, де активно добувають корисні копали­ни: граніт, бурштин, тому в ньому, через це склалася складна екологічна ситуація. Робота підприємств гірни­чодобувної промисловості, такі як: " Технобут ", Соснівський щебневий завод, Клесівське кар'єроуправління Львівської залізниці негативно впливає на стан навколишнього се­редовища.

При видобутку граніту вико­ристовують вибухові речовини, ко­жного дня це міні-землетрус. Під час розробки гранітів понижується рі­вень ґрунтових вод, вилучаються великі площі ґрунтів. Внаслідок ви­бухових операцій, роботи дробиль­них установок, що працюють майже цілодобово, відбувається пилове за­бруднення. Люди, які живуть побли­зу цього підприємства відчувають дискомфорт, відбувається запилення відходами цього виробництва, а це спричиняє респіраторні захворюван­ня населення, особливо в суху і мо­розну погоду. Якщо дощова погода, то звичайно пил з дощем осідає, а

коли сухо, то він піднімається в по­вітря і це може спричинити, респіра­торні захворювання.

Вперше про знахідки буршти­ну на території Волинської губернії вказав польський вчений Ржончин- ський у 1796 році. Населення знахо­дило цей камінь під час копання го­родів, і ось такими величезними уламками, які сьогодні відносяться до розряду унікальних і досить до­рого коштують, іноді розтоплювало пічки... Деякі ж народні умільці помітили легкість його обробки в домашніх умовах, і виробляли чу­дові прикраси. Згодом академік- природознавець Павло Тутковський підвів під спогади Ржончинського наукову основу і вказав на карті Во­линської губернії місця можливої концентрації бурштину в палеоген- них відкладах. Бурштин залягає в глауканіткварцевих пісках, на гли­бині від 8 до 11-и метрів.Родовища бурштину розкинулися на території Волині, Рівненщини, Житомирщини, Київської та Чернігівської областей. Серед них виразно виділяється бур­штинова коса Клесова Рівненської області. Це, власне, найбільша діль­ниця видобутку бурштину сьогод­нішнього підприємства " Укрбурш- тин ". Поклади виявлено у Сарнен- ському, Дубровицькому та Володи- мирецькому районах. За результата­ми геолого-пошукових робіт вияв­лено п'ять перспективних діль- ниць:"Пугач", "Меліоративний", "Федорівський", "Дюни", "Руднико­вий" - виявлено в Клесівському ро­довищі. Розсипи двох ділянок відк­риті кар'єрами комбінату 427 " Діо­рит " та РПЗ - 43 (с. Пугач ), що роз­міщені на відстані 1 - 4 км на північ­ний - захід від станції Клесів. Приб­лизно загальна площа складає 8,5 га.

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

188

Його першовідкривачами вважають геологів з виробничого об'єднання «Західкварцсамоцвіти» Офіційно родовище відкрите в 1991 році, його промислова експлуатація триває з 1993-го.

Екологічні проблеми при ви­добутку бурштину

Бурштин, поряд з деревом та кам’яними кар’єрами - головне ба­гатство цього лісистого краю. Для північних районів Рівненщини він став чи не єдиним порятунком від злиднів. Нелегальний видобуток клесівського бурштину розпочався у 80-х роках минулого століття. А з 1996 року його почали видобувати за допомогою мотопомп. Але про­мислових масштабів промисел набув останні шість-сім років. Цінний то­вар скуповують і везуть переважно у Польщу та Китай. Тисячі людей, розділившись на бригади по 3-5 осіб, за допомогою компресорів і мото­помп під великим напором закачу­ють воду під ґрунт, розмивають ко­ріння дерев, валять лісові насаджен­ня і виштовхують легкий бурштин нагору. Щільність покладів буршти­ну дуже нерівномірна, від 5-10 до 150 грамів на кубометр породи. Ча­сто місця, де є поклади бурштину, знаходяться у лісах або посадках, куди важко добратися, тому ніякі рейди екологів, міліції, прокуратури й інших установ там практично не страшні. Тисячі гектарів землі, на якій раніше був ліс, після «стара­тельських» робіт нагадують марсіан­

ський пейзаж з поваленими дерева­ми над ямами 3-8 метрової глибини, заповненими глинистою сірою ріди­ною.

У результаті такої діяльності виникають " порушені землі ", що втратили свою господарську цін­ність і навіть інколи стають джере­лом негативного впливу на природне середовище. Великі площі колись родючої землі перетворено кар'єра­ми на ділянки " місячного ландшаф­ту ", де часто не може рости рослина чи жити тварина. На місцях видобу­тку бурштину чи то промисловим способом, чи кустарним ландшафти змінено майже на 100%.

Землі порушуються також ве­ликими відвалами пустих порід. Ка­р'єри, що займають великі площі зе­мної поверхні, є джерелом забруд­нення атмосфери і гідросфери: з них вітрами розноситься пил, забруднені води потрапляють у водоносні гори­зонти й водостоки. За рахунок інтен­сивного відкачування підземних вод з кар'єрів знижується рівень підзем­них вод на прилеглих територіях, порушується кругообіг води в при­роді. А поблизу Клесова, в с. Пугач, підземні води щезають практично зовсім.

Згідно з існуючим законодав­ством, порушені землі повинні бути відновлені шляхом рекультивації. Це стосується кар'єрів, рекультивацію яких проводять ті ж гірничодобувні підприємства, що їх створили. В да­ному випадку такий обов'язок пок-

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

189

ладений на " Укрбурштин ".У 2008 році уряд Тимошенко

увів заборону на оренду лісових ма­сивів чим зовсім зупинив легальний видобуток бурштину, адже 90% цьо­го каміння знаходиться під лісом. Залишився лише нелегальний видо­буток.

Діюче законодавство передба­чає лише незначні санкції за неза­конний видобуток і контрабанду цього «сонячного» каменю. Тому старателі і сьогодні продовжують його несанкціонований видобуток та реалізацію. Не секрет, що за кілька років такого бездумного видобутку Україна взагалі може залишитися без власного бурштину, стоячи на порозі екологічної катастрофи в ше­сти північних районах краю.

Щоб змінити ситуацію на краще не потрібно чекати, а потріб­но діяти: насаджувати ліси, очищати струмки, джерела, окультурювати прилеглі території. Дивлячись на ви­твори людських рук, починаєш ро­зуміти, що людина здатна покращи­ти стан навколишнього середовища.

Те, що Рівненщина багата на бурштин сьогодні відомо всім. Од­нак, через відсутність законодавчого врегулювання видобутку бурштину, скам’яніла смола хвойних дерев давно стала золотою лихоманкою охочих швидко збагатитися. Він тут унікальний - має понад 200 відтінків, від жовтого до зеленкува­того. Лише зелених більше 15.

Селище Клесів Рівненської об­ласті могло б стати одним з найба- гатших в Україні і збагатити держа­ву. Адже воно стоїть посеред вели­чезного родовища бурштину, який залягає тут на глибині 2-5 метрів. Однак “бурштинові” гроші течуть до кишень власників барів та кафе,

йдуть на хабарі тим, хто має бороти­ся з незаконним видобутком коштовного каменю, на лікування хвороб, набутих на “старательській ниві”. А сам бурштин тоннами ве­зуть до Прибалтики та Польщі, успішно оминаючи митні перепони. Клесів є своєрідним зліпком з цілої України, яка, наче давньогрецький Тантал, гине від спраги, стоячи по шию у воді.

Українське слово «Бурштин» походить від німецького «Bernstein» - «камінь, який горить», а російське «Янтарь» - від литовського «gintaras» - «камінь, який лікує». Якось лікувальні чотки, виготовлені у Рівному, взяв до рук представник Арабських Еміратів - й одразу ж за­уважив, що «камінь живий». Він і справді живий, адже має органічне походження. Іноді разом з уламками бурштину знаходять скам'янілі реш­тки сосни Pinus sunkcinifera, яка й дала ту живицю, з котрої він утвори­вся. Цікаво, що різновид цієї сосни нині відомий на півдні Австралії...

Таємниці бурштину - невичерпні, на відміну від його запасів...

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

190

Література:1. Наровлянський О.Д. Правознавство: Підручн. для 10 кл. загальноосвіт.

навч. закл. (рівень стандарту, академічний рівень). - К. : Грамота, 2010. - 232 с. : іл.

2.Шр://1иа.сот.иа/гт£с.рЬр?1ё=28224&Шете=%Е1%Е3%Е0%Е8%Е2%Е8%ЕВ(%ВЕ%ЕВ%Е2%Е0%Е0%ЕС)

Узлова Є. С., студентка групи ПР-112 відділення «Правознавство»

Державного вищого навчального закладу «Олександрійський політехнічний коледж»

ЗМІНА ФОРМ ПРАВЛІННЯ В НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ ТА СУЧАСНА ФОРМА ЇЇ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ

Особливого значення на су­часному етапі розвитку України на­буває питання про форму держави. Адже воно стосується найважливі­ших аспектів організації і діяльності молодої суверенної держави. В даній роботі ставимо перед собою мету дослідити форму української держа­ви, вивчити її особливості та основні риси, загальну теорію форм держа­ви.

Актуальність роботи: у зв’язку з різноманіттям форм державного устрою різних країн світу виникає нагальна потреба для засвоєння знань в цьому напрямку. Такі понят­тя все частіше звучать в повсякден­ному житті.

Вибір форми держави зале­жить від багатьох факторів: історії, традицій, ментальності народу, рівня розвитку демократії, суспільства і держави, економічних, ідеологічних, соціальних та інших внутрішніх, а також від зовнішніх факторів.

Форма держави-це порядок організації і здійснення державної влади. Форма держави включає в себе: форму правління, форму дер­жавного устрою та політичний ре­жим [1,^73]. Історично так склалося, що територія України була понево­

леною декількома країнами і її фор­ма правління зазнавала багатьох змін.

За формою правління Україна є змішаною республікою. Як зазна­чав відомий французький конститу­ціоналіст М. Дюверже, змішана рес­публіка є: синтезом кількох форм правління, узагальнює історичний досвід французького бонапартиз- му,американського президенціалізму й британської концепції сильного прем’єр-міністра. Більшого відступу від традицій парламентаризму євро­пейські країни собі не дозволяють, тому на європейському континенті нині взагалі немає «чистих» прези­дентських режимів. [2,^59]

Зміна форми правління в Укра­їні була проведена в декілька етапів.

З моменту прийняття Деклара­ції про державний суверенітет до офіційного підтвердження незалеж­ності України - парламентська рес­публіка .

На Всеукраїнському референ­думі поруч із питанням «Чи підтвер­джуєте Ви Акт проголошення неза­лежності України» було питання і про вибори першого Президента Ук­раїни. Перемогу здобув Леонід Кра­вчук. Тому з цього моменту парла-

191ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

ментська республіка перетворюється у парламентсько-президентську. Ця зміна триває до 8 червня 1995 року.

У червні 1995 року між дію­чим Президентом України та Верхо­вною Радою України був укладений Конституційний договір, який зміц­нив владу Президента [3]. Віднині Україна - президентсько- парламентська республіка. Даний етап триває до 8 грудня 1996 року.

В ніч на 28 червня 1996 року Верховна Рада України прийняла Конституцію України в якій наша держава за формою правління була визначена президентсько - парламе­нтською республікою, що діє факти­чно до 2005 року [4].

Починаючи з 2003 року полі­тичні провладні політичні ініціюва­ли так звану «Конституційну рефор­му», суть якої полягала в ослабленні влади президента й передачі Верхо­вній Раді права на формування уряду України. На цьому ґрунті в Україні відбуваються певні розбіжності між політичними силами. Триває Пома­ранчева революція. Для подолання гострої політичної кризи під час По­маранчевої революції 8 грудня 2004 року Л.Кучма підписує ЗУ «Про внесення змін до Конституції Украї­ни», окремі положення якого стосу­ються форми державного правління в Україні [5]. З цього моменту діє парламентсько-президентська рес­публіканська форма правління.

Після нових виборів за ініціа­тивою Президента України та пров- ладної партії 1 жовтня 2010 року Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України, Закон «Про внесення змін до Конституції України» від 8 груд­ня 2004 року у зв'язку з порушенням процедури його розгляду та прий­

няття [6]. Була поновлена дія Кон­ституції 1996 року, за якою Україна проголошена президентсько-парламентською республікою.

І знову у 2014 році форма пра­вління змінюється, тепер вже вна­слідок державного перевороту. При­чиною до повернення Конституції 1996 року зі змінами внесеними у 2004, 2011 та 2013 роках є позбав­лення Президента значної частини повноважень [7].

На думку експертів, найбільш оптимальною для України, зважаю­чи на історичні особливості держа­вотворення та досвід європейських країн, є парламентська форма прав­ління. Але щоб перейти до цієї фор­ми потрібно багато зусиль і років, тому проміжним етапом є парламе­нтсько-президентська.

Нині в країні відбуваються по­дії, які не рік будуть згадуватися на­ми як події, що докорінно змінили нашу свідомість. З початку бурем­них подій на Майдані щодо визна­чення політичного та економічного курсу держави виникло і питання про федералізацію України та на­дання певних територіям суверенно­сті. Слід зазначити, що Актом про проголошення незалежності Україна наша держава була проголошена унітарною [8].

Федеративна форма держав­ного устрою є неприйнятною для України, що опосередковано рядом вагомих причин:

а) в умовах політичної неста­більності, низького рівня правосві­домості українських політиків, дер­жавних діячів федералізація України може призвести не лише до пору­шення її територіальної цілісності, але й до розколу та поступової втра­ти державного суверенітету. Дійсно,

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

192

федералізація України, в умовах по­силення втручання у внутрішні справи сусідніх держав (Російської Федерації, Румунії), може стати пе­ршим кроком у напрямку знищення української державності;

б) утвердження національногодержавотворення на федеративних засадах в умовах відсутності реаль­ного народовладдя призведе як до нового витку політичної нестабіль­ності, так і до соціально -економічного розбалансування дер­жави;

в) відсутність єдиної загально- прийнятної програми економічного розвитку Української держави, роз­робленої з урахуванням регіональ­них виробничих потужностей, роз­рахованої на тривалий період (15­20 років), опосередковує функціона­льну невизначеність федералізації України з економічних позицій. Від­так, федералізація передбачає значні фінансові затрати, проте перспекти­ви економічної вигоди політико-

Література:1. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. —

Харків: Консум, 2001. — 656 с.-С.732. Змішана республіканська форма державного правління: питання

теорії та практики / О. Петришин, С. Серьогіна // Право України. — 2009. — № 10. — С. 59

3. Конституційний Договір між Верховною Радою України та Прези­дентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період про прийняття нової Конституції України [Електронний ресурс]:Конституційний договір [прийнято Верхов. Радою 8 червня 1995 р. № 1к/95-ВР].-Режим доступу: http://zakon4■rada■gov■ua/laws/show/1к/95-вр

4. Конституція України [Електронний ресурс]:Конституція [прийнято Верхов. Радою 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР ].- Режим доступу: http://zakon1.rada. gov■ua/laws/show/254к/96-вр

5. Про внесення змін до Конституції України [Електронний ре- сурс]:закон [прийнято Верхов. Радою 8 грудня 2004 р.№ 2222-ІУ].-Режим до­ступу: http://zakon2.rada. gov.ua/laws/show/2222-15

6. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституцій­ним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конститу­

правової реформи є невизначеними, що в умовах утвердження ринкової економіки, постійного зростання зо­внішнього боргу України є не лише неприйнятним, але й антидержавним процесом;

г) федералізація України є безпідставною з етнічно- національних позицій, позаяк утвер­дження української державності від­бувається на етнічних землях укра­їнської нації тощо [9,с.72]

Підсумовуючи вище написане можна сказати,що у змінах пізнаєть­ся істина. Питання про найбільш оп­тимальну форму правління та форму державного устрою для України бу­де актуальним ще довгий час. Для подальшого стрімкого соціального і економічного розвитку України пот­рібно знаходити компроміс між трьома гілками влади та наро- дом,лише співпраця влади та грома­дян виведе Україну на новий еконо­мічний рівень.

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

193

ції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до Консти­туції України" від 8 грудня 2004 року N 2222-ІУ (справа про додержання про­цедури внесення змін до Конституції України) [Електронний ресурс]: Рішен- ня,Окрема думка [Конституційний суд від 30 вересня 2010 р. № 20-рп/2010 ].- Режим доступу: ЬИрУ^коп! .rada.gov.ua/laws/show/v020p710-10

7. Про текст Конституції України в редакції 28 червня 1996 року, із змінами і доповненнями, внесеними законами України від 8 грудня 2004 року № 2222-ІУ, від 1 лютого 2011 року № 2952-VI, від 19 вересня 2013 року № 586- VII» [Електронний ресурс]:Постанова [прийнято Верхов. Радою 22 лютого 2014 р. № 750-УІІ].- Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/750-18

8. Про проголошення незалежності України Верховна Рада України.[Електронний ресурс]:Постанова [Акт прийнято Верховною Радою УРСР 24 серпня 1991 р. № 1427-ХІІ].-Режим доступу:http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/1427-12

9. Міщук В.В. Перспективи розвитку та удосконалення державного устрою України :унітаризм чи федералізація/В.Міщук//Воєнна історія.-2012-4- 6,С-72

Федан М. В., учениця 11 класу Краматорська загальноосвітня школа Т-ТТТ ступенів № 30

ТРУДОВЕ ПРАВО В МЕЖАХ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ.

Метою моєї роботи є з’ясувати види соціального забезпечення лю­дей, шляхи піклування державної влади про свій народ, забезпечення нормального рівня життя усіх слоїв суспільства. Я вважаю, що на дано­му етапі розвитку нашої країни це цілком актуальне питання, з яким ми дуже часто стикаємося Для вирішення бага­тьох проблем треба

обов’язки усіх верств населення для показання їх рівності.

Праця в будь-якому суспільст­ві є життєвою необхідністю, обов'яз­ком, особливо молоді, що є голов­ною умовою існування та успішного розвитку людини.

Трудове право України - це самостійна галузь пра­

Система трудового ва, яка являє собоюправа певну систему право-

регулю­ють тру-

лише поміркувати, вих норм, що р

Загальна частина звід­ки Особлива частина

вони по-норми, що встанов- ходять, і регулює окремі

люють загальний по- тоді рі- групи (сторони) су-рядок регулювання шення спільних відносиндля всіх відносин знайдеть- всередині загально-

ся само го масиву відносинпо собі, 1__^р

дові від­носини між пра­цівника- ми та ро- ботодав- цями, а

також тія вирішила переглянути права і

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

194

відносини, які тісно пов'язані з ни- ми.[2]

Організація праці - приведення трудової діяльності людей в певну систему.

Організація праці- це один із засобів вирішення зазначеної проблеми: підбір, під­готовка та підвищення ква-

організації нормування і оплати праці зруйнована, а нова ще, як пра­вило, не створена. Існуючі системи організації оплати праці засновані на

старих принципах її організації, що не відповідає сучас-

Основні принципи ним вимогам.соціального захис- Влада не намагається

ту: заохочувати трудящихдо продуктивної праці, на-

ліфікації співробітників; створення самперед моральними стимуламиадресність комплексність гуманність

безпечних і здорових умов праці; розподіл праці; кооперація праці; планування та облік праці.

Згідно до КЗпП України від 04.12.2007 р. N 1108 нормальна три­валість робочого часу не може пере­вищувати 40 годин на тиждень, що не відповідає сьогоденним нор- мам[1].

Основні проблеми організаціїпраці:

1. Оплата праці. Розробка кри­теріїв і визначення розмірів доплат за окремі досягнення працівників та спеціалістів підприємства

2. Ненормований робочийдень.

3. Нестабільність робочихмісць.

Посадові оклади встановлю­ються адміністрацією підприємства відповідно до посади і кваліфікації працівника, але майже в кожній ус­танові люди працюють не за своїм кваліфікаційним рівнем.

Основна проблема організації оплати праці в сучасних умовах по­лягає у встановленні адекватної рин­ковим відносинам системи оплати праці. [2] Вирішити дану проблему досить складно, так як стара система

(почесні грамоти, медалі, ордени тощо).

Види: пенсія ( неодноразово були помічені випадки, коли одна­кова сума виплачувалася людям зо­всім різних категорій); допомоги по вагітності та пологах; допомоги по тимчасовій непрацездатності; допо­моги по догляду за дитиною; атура- льне забезпечення для дітей- інвалідів (транспортні засоби. про­дукти харчування, одяг ); соцдопо- мога інвалідам; соцзахист від безро­біття. [3]

Усі перелічені комплекси об’єднує насамперед те, що в біль­шості випадків цього неможливо до­сягти. Перед людьми ставляться складні умови, які не кожний в змозі виконати.

Держава не звертає увагу на те, що ціни на продукти харчування зростають, а виплати залишаються,в результаті чого виникає нестача грошей.

Обіцянки про те, що «безро­біття не буде» залишаються марни­ми, роботу важко знайти навіть мо­лоді, бо на кожному підприємстві шукають досвідченого працівника, котрий не претендує на підвищення

195ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

заробітної плати, та покращення умов праці. Натомість отримуємо те, що маємо: майже всі люди працю­ють не по своїй освіті, тобто отри­мують менше грошей, при цьому не надається ніяка допомога з боку держави. Також було помічено, що якщо людина працює за своїм фа­хом, її ставлять в неможливі рамки, які вона повинна виконати, щоб за­лишитися працювати.

Перед початком написання ро­боти в мене виникло питання, яке я намагалася вирішити в першу чергу для себе. Що в нашої реальності ва-

Література:

жливіше «людина», чи «гроші». На- жаль зараз не всі розуміють різницю духовних та матеріальних цінностей, але навіть при важких обставинах нашої країни, наша влада не перес­тає піклуватися про громадян своєї Батьківщини.

Цікавий факт:КЗпП України був прийнятий

ще 10 грудні 1971 року й набув чин­ності з 1 червня 1972 року. За минулі 40 років в КЗпП із 261 пунктів коде­ксу законів про працю було змінено 221 статтю.[1]

України. КЗпП України1. Сайт Верховної Ради http: //zakon2 .rada. gov .ua/l aws/show/322-08

2. Сайт «Трудове право. Принципи трудового права» - http://uapravo.ru/3. Сайт «Сім'я і право в Україні. Рубрика: Пенсії, допомоги, пільги» - http: //familylaw.in.ua/4. Сайт «Правознавець» Розділ «Кодекс» - http://pravoved.in.ua/

Фіщук Т. Г., студентка ІІ курсу Новоград-Волинського економіко-гуманітарного коледжу

ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ

Я - шістнадцятилітня грома­дянка України, яка свідомо обрала юридичну професію і точно знаю чого хочу в житті, а саме допомагати людям. І сьогодні я вважаю своїм обов’язком допомогти своїм однолі­ткам, роз’яснивши їхні права і обов’язки щодо права на працю. Да­не право закріплене в основному за­коні нашої країни - Конституції в ст. 43 «кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджу­ється» [1, с. 15] та Декларація прав дитини від 20 листопада 1959 року принцип 9 [2, с. 139-141.]. Гадаю, багатьох моїх однолітків зачепило

питання «працевлаштування». Вони бажають бути незалежними від своїх батьків, рідних, а самостійність до­сягається, в першу чергу, фінансово. На сьогоднішній день, звернувшись за інформацією до Новоград- Волинського центру зайнятості, бу­ло вияснено, що в 2013-2014 роках ними було працевлаштовані 7 осіб, які не досягли 18 років і з кожним роком дана цифра зростає. Однак разом з тим збільшується і кількість правопорушень пов’язаних з невід­повідними умовами праці чи пору­шеннями норм українського законо­давства.

Незважаючи на публікації віт­чизняних і зарубіжних дослідників,

196ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

присвячені питанню працевлашту­вання неповнолітніх, воно і досі за­лишається найменш розкритим, так як в Україні основні трудові ресурси складають громадяни з 18 років.

Які ж права і обов’язки мають неповнолітні згідно з норм трудово­го права України?

За загальним правилом, допус­кається приймати на роботу лише неповнолітніх осіб, які вже досягли 16 років. Щоправда, як виняток, за згодою одного з батьків або особи, що його замінює (усиновлювача чи піклувальника), можна приймати на роботу й осіб, які досягли 15 років. Також допускається приймати на роботу осіб, яким виповнилося 14 років. Але це, можливо, якщо доде­ржуватися ряду умов, які прописані в ст. 188 КЗпП:

- прийняттю на роботу у вказаному віці підлягають лише учні загальноосвітніх шкіл, професійно- технічних та середніх спеціальних навчальних закладів;

- такі особи можуть вико­нувати тільки легку роботу, яка не заподіює шкоди їхньому здоров’ю;

- їхня робота не повинна порушувати процес навчання та має виконуватися винятково у вільний від навчання час (наприклад, під час літніх канікул);

- потрібна згода одного з батьків (або особи, що їх замінює, - усиновлювача чи опікуна) [3, с. 73].

Тобто, якщо особа бажає пра­цювати їй потрібен в першу чергу дозвіл від батьків або особи, яка їх заміняє. Працевлаштування непов­нолітнього непотрібно погоджувати з профспілковою організацією чи трудовим колективом.

Якщо особа бажає вона може звернутися до Державної служби

зайнятості, яка допоможе підібрати підходящу роботу і зареєструє як таку, що шукає роботу. Мало хто з неповнолітніх знає такі поняття як броня і квота, а саме вони можуть стати гарантією працевлаштування. Броня - це кількість робочих місць для обов'язкового працевлаштування громадян, які потребують соціально­го захисту, а квота робочих місць — це закріплена норма робочих місць, у тому числі з гнучкими формами зайнятості, у відсотках до кількості робочих місць для обов'язкового працевлаштування громадян, які по­требують соціального захисту (до даної категорії громадян, які потре­бують соціального захисту також відносяться неповнолітні) [9, с. 152­155].

Працевлаштування неповнолі­тніх відповідно до чинного законо­давства України про працю, обов’язково здійснюється на підставі письмового трудового договору (ст. 24 КЗпП) і лише після попереднього медичного огляду (ст. 191 КЗпП).

Забороняється застосування праці осіб молодших 18 років на ва­жких роботах і на роботах з шкідли­вими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах. Також забороняється залучати осіб молодших 18 років до підняття і пе­реміщення речей, маса яких переви­щує встановлені для них граничні норми. Не можна залучати дану ка­тегорію осіб до нічних робіт (з 22. 00 до 6.00), надурочних робіт і робіт у вихідні дні [7; 8].

Щодо роботи вже безпосеред­ньо на підприємстві. По-перше, не­повнолітні мають право на скороче­ну тривалість робочого дня - це знижена порівняно зі звичайною нормою тривалість робочого часу.

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

197

ІСеІедеРогепйа' " К|М>ІШІ МДО4МІ <Г**Л(<4ШЙ:«М**2Л

Згідно українського законодавства нормальний робочий час становить 40 годин, для робітників віком до 18 років:

- від 16 до 18 років - 36 годин на тиждень,

- від 15 до 16 років (учням від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) - 24 години на тиж­день.

При цьому заробітна плата та­ким працівникам виплачується в та­кому ж розмірі, як працівникам від­повідних категорій при повній три­валості щоденної роботи, тобто ско­рочення робочого часу для неповно­літніх означає, що їх скорочений ро­бочий час оплачується за тією ж та­рифною ставкою (тим же посадовим окладом), що й нормальний робочий день дорослого працівника тієї ж спеціальності, кваліфікації та за ін­ших рівних умов. По-друге, це щорі­чна відпустка. Діти, які працюють, мають право на щорічну відпустку тривалістю 31 календарний день. У перший рік роботи вони можуть взя­ти відпустку за заявою до настання 6-місячного терміну безперервної роботи [5; 6].

Але не тільки щорічною відпу­сткою та скороченим робочим днем чи тижнем обмежуються пільги для осіб молодше 18 років. Дані катего­рії за своїм бажанням можуть брати в період навчання 1-2 вільних вихід­ні дні в тиждень без збереження за­робітної плати (ст. 210 КЗпП). Також вони можуть брати додаткові опла­чувані відпустки. Ці відпустки на­даються для складання іспитів і залі-

Література:1. Конституція України: чинне

нями станом на 2014 р.: (ОФІЦ. ТЕКСТ).

ків. Тривалість таких відпусток за­лежить від закладу освіти, від форми навчання та інше. За час вказаних відпусток за працівниками зберіга­ється їх робоче місце та середній за­робіток ст. 217 КЗпП. Якщо перейти безпосередньо до цифр, то в старшій школі працівникам надається опла­чувана відпустка тривалістю 23 ка­лендарні дні, а в основній - 10. На час складання перевідних іспитів в основній та старшій школі від 4 до 6 дні. Особам, допущеним до іспитів у порядку екстернату за основну і ста­ршу школу надається додаткова оплачувана відпустка відповідно 21 і 28 днів.

Звільнення неповнолітніх пра­цівників може здійснюватися як за їх власним бажанням, так і в інших ви­падках передбачених законом. Це і за вимогою батьків чи осіб, які їх заміняють, може вимагати звільнен­ня і Служба у справах дітей, якщо це загрожує здоров’ю неповнолітнього чи порушено його законні інтереси. Але якщо побажає звільнити непов­нолітнього роботодавець, то він по­винен погодити це з Службою у справах дітей [3, с. 75-76].

Як бачимо український зако­нодавець досить добре попіклувався про працевлаштування неповноліт­ніх. Однак частина викладених вище положень досить часто порушується. І на сьогоднішній день стоїть досить гостро питання не просто деклару­вання даних норм. а й реальне вті­лення їх у життя.

законодавство зі змінами і доповнен- - К.: ПАЛИВОДА А.В., 2014. - 64 с.

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

198

2. Декларация прав ребенка от 20 ноября 1959 года [Текст]: [Витяг] // Права человека. Сборник международных договоров / М.: Юридическая лите­ратура, 1990. - С. 139-141.

3. Кодекс законів про працю України: чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 26 січня 2012 р.: (ОФІЦ. ТЕКСТ). - К.: ПАЛИВОДА А.В., 2012. - 104 с.

4. Закон України «Про зайнятість населення» від 01.03.01 №803-ХІІ // ВВР України. - 1991. - № 14. - Ст. 170.

5. Закон України «Про оплату праці» 24.03.95 // ВВР України. - 1995. - № 17.

6. Закон України «Про відпустки» 15.11.96 // ВВР України. - 1997. - №2.

7. Граничні норми підіймання і переміщення важких речей неповнолі­тніми: Затв. наказом Міністерства охорони здоров’я України від 22.03.96 № 59 // Бюл. норматив. актів міністерств і відомств України. - 1996. - № 6.

8. Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умова­ми праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх: Затв. Нака­зом міністерства охорони здоров’я України від 31.03.94 № 46 // Ін форм. Бюл. України, держ. центру правої інформації. - 1994. - № 18

9. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю / Б.С. Стичинський, І.В. Зуб, В.Г. Ротань. - 2- ге вид., доп. і перероб. - К.: А.С.К., 2000. - 1072 с. - (Економіка. Фінанси. Право).

Фока А. Р., учениця 11 класу Глибоцька ЗОШ Т-ТТТ ступенів

ПРАВОВІ ОСНОВИ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЗМІН КЛІМАТУ

Зміна клімату на планеті є од­нією з найбільш серйозних екологі­чних проблем сучасності, яка все частіше стає причиною негативних наслідків для довкілля, економіки та суспільства.

Професор М. В. Шульга, А. Самура, Н. Шпег, С. Г. Бойченко та інші у своїх дослідженнях прово­дять аналіз правових проблем зміни клімату на національному рівні, ана­лізують стан законодавства у сфері змін клімату в Україні на початку XXI століття і використання міжна­родного досвіду в цьому питанні, а також висловлюють рекомендації щодо його вдосконалення.

Метою даної роботи є аналіз та виділення правових основ попе­

редження змін клімату як міжнарод­ного характеру, так і в системі національно - екологічного законо­давства.

Одним із основних завдань України є вирішення проблеми змі­ни клімату та забезпечення належної нормативно-правової бази, від якої залежить уся кліматоохоронна полі­тика країн та стан дотримання прав і свобод її громадян.

Законодавство у сфері зміни клімату включає в себе національне та міжнародне. Зважаючи на пріо­ритетність норм міжнародного пра­ва над національними, найважливі­ша роль серед нормативно-правових актів у сфері зміни клімату належить

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

199

міжнародним договорам, ратифіко­ваним Україною.

Основною метою Рамкової конвенції є розроблення стратегії захисту та збереження кліматичної системи, досягнення стабілізації концентрацій парникових газів в ат­мосфері на такому рівні, який не до­пускав би небезпечного антропоген­ного впливу на клімат. На думку А.Самури , в даний час, в Україні положення Конвенції належним чи­ном не виконуються, в основному через відсутність належного регу­лювання та повноти реалізації її ви­мог у національному законодавстві [12,с.58-60].

Закон України ,,Про охорону атмосферного повітря” в розділі ІІІ „Заходи щодо охорони атмосферно­го повітря” містить відповідну стат­тю 16, яка має назву „Регулювання діяльності, що впливає на погоду і клімат ”[7]. Згідно з цією статтею, діяльність, спрямована на штучні зміни стану атмосфери та атмосфер­них явищ у господарских цілях, мо­же провадитися підприємствами, ус­тановами, організаціями та громадя­нами - суб'єктами підприємницької діяльності тільки за дозволами, ви­даними центральним органом вико­навчої влади. Порядок погодження і видачі дозволів встановлюється Ка­бінетом Міністрів України.

Діяльність господарюючихсуб’єктів, яка безпосередньо спря­мована на штучні зміни стану атмо­сфери та атмосферних явищ у гос­подарських цілях, може здійснюва­тися лише за наявності у суб’єктів відповідних дозволів.Таким чином, закон дає змогу провадження такої діяльності господарюючимсуб’єктам, яка пов’язана із досяг­ненням господарських цілей. Здійс­

нення тотожної діяльності в інших цілях, наприклад, оборонних, закон взагалі не регламентує .

У 2008 році Рада ООН з прав людини прийняла Резолюцію 7/23 «Права людини і зміна клімату», де визнається, що «зміна клімату ство­рює безпосередню та далекосяжну загрозу для людей та спільнот в усьому світі і впливає на повне до­тримання прав людини» та зазначе­но, що зміна клімату є глобальною проблемою, котра вимагає про охо­рону світової культурної та природ­ної спадщини. Адже зміна клімату значно впливає на біорізноманіття об’єктів світової спадщини.

З часу ратифікації Рамкової конвенції та Кіотського протоколу Україна протягом кількох років ро­била перші кроки щодо юридичного врегулювання питання зміни кліма­ту, а також антропогенних викидів парникових газів, розробивши прое­кти законів: «Про регулювання та управління викидами та абсорбцією поглиначами парникових газів», «Про екологічний ринок України», «Про регулювання у сфері енерго­збереження», «Про парникові гази». Усі ці проекти мали спільну мету — визначити правові та організаційні основи запобігання і пом’якшення наслідків зміни клімату, виконання зобов’язань України за Рамковою конвенцією та Кіотським протоко­лом та навіть дещо збігались за зміс­том.

Важливе значення у регулю­ванні сфери зміни клімату в Україні належить підзаконним нормативно- правовим актам, які, на відміну від наявних законів, є велика кількість та які глибше регулюють актуальні у цій сфері питання.

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

200

Постановою КМУ «Про кліма­тичну програму України» (Клімати­чна програма) від 28 червня 1997 р. № 650, клімат визнано одним із ос­новних природних ресурсів, від яко­го залежать умови життя і діяльності людини, напрями і рівень розвитку економіки.[11] У Кліматичній про­грамі, яка є складовою частиною Всесвітньої кліматичної програми, також зазначено, що незначні зміни клімату на фоні складної екологічної ситуації в Україні можуть викликати значні соціально-економічні збитки, якщо не вживати комплексу заходів до запобігання їм.

Постановою Кабінету Мініст­рів України від 14 квітня 1999 р. № 583 було створено Міжвідомчу комі­сію із забезпечення виконання Рам­кової конвенції, основною метою роботи якої є організація розроблен­ня та координації впровадження на­ціональної стратегії та національно­го плану дій з виконання міжнарод­них зобов’язань України із зміни клімату.[12]

В Україні розпорядженням уряду був затверджений Національ­ний план заходів з реалізації поло­жень Кіотського протоколу (надалі — Національний план) від 18 серпня 2005 року № 346-р. (зі змінами від 5 березня 2009 року). [14] До грудня 2010 року передбачалось розроблен­ня Національного плану заходів що­до адаптації до зміни клімату з ви­значенням джерел їх фінансування, а також рекомендації щодо розроб­лення відповідного плану заходів для місцевих органів виконавчої влади. Попри пропущені строки 12 жовтня 2011 року оприлюднено для обговорення з громадськістю проект Національного плану заходів з адап­тації до зміни клімату. Неналежне

виконання міжнародних зобов’язань, взятих на себе Україною, підтвердив й Указ Президента України про вве­дення в дію рішення Ради націона­льної безпеки і оборони України від 15 червня 2007 року «Про стан і проблеми імплементації Україною Рамкової конвенції ООН про зміну клімату».[11]

У 2010 Україна розпочала ак­тивну діяльність із вирішення на на­ціональному рівні однієї із стратегі­чних проблем, що визначені Рамко­вою конвенцією ООН про зміну клі­мату, а саме проблеми адаптації до зміни клімату. Наслідки зміни клі­мату, що вже спостерігаються або очікуються, зачіпають всі галузі економіки і життєдіяльність суспіль­ства в цілому, в зв’язку з чим про­блема виходить за рамки екологіч­них і є, по суті, соціально- економічним викликом.

Указом Президента України від 13 квітня 2011 року №452/2011 було затверджено Положення про Міністерство екології та природ­них ресурсів України.[9] Одним із напрямків діяльності якого є регу­лювання негативного антропогенно­го впливу на зміну клімату та адап­тації до його змін і виконання у ме­жах компетенції вимог Рамкової конвенції ООН про зміну клімату та Кіотського протоколу до неї.

13 квітня 2011року Указом Президента України було затвер­джено Положення про Державне агентство екологічних інвестицій України.[10]

Національним агентством еко­логічних інвестицій України спільно з Підкомітетом з питань національ­них заходів з адаптації та пом'як­шення наслідків глобальної зміни клімату Комітету з питань екологіч-

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

201

ної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильсь­кої катастрофи Верховної Ради Ук­раїни розроблені тези щодо позиції України для участі в переговорних процесах на пост-Кіотський період та надіслані Національним агентст­вом екологічних інвестицій України до інших центральних органів вико­навчої влади України і були підтри­мані без суттєвих зауважень.

Україна займає лідируючу світову позицію у використанні гну­чкого механізму Кіотського прото­колу - проектів спільного впрова­дження. В рамках проектів спільного впровадження в економіку України залучено понад 900 млн.євро інвес­тицій та 470 млн. євро в рамках ст. 17 Кіотського протоколу (торгівля квотами на викиди парникових га­зів). Значного прогресу досягнуто у реалізації проектів за схемою зеле­них інвестицій. У процесі реалізації близько 300 проектів. Всього Дер- жекоінвестагентством України роз­глянуто та схвалено 2104 проектів цільових екологічних (зелених) ін­вестицій майже в усіх регіонах Ук­раїни.

А.Самура та Н. Шпег вважа­ють, що національне законодавство є одним з найважливіших елементів реагування на зміну клімату. Наявна нормативна база України не є до­статньою та потребує значного вдосконалення, особливо врегулю­

вання питання зміни клімату на рівні законів.

Аналіз чинного законодавства України свідчить, що воно певною мірою регулює відповідні суспільні відносини щодо запобігання негати­вним наслідкам змін клімату, їхнє відвернення та пом’якшення. Наявна нормативна база України потребує вдосконалення, особливо врегулю­вання питання зміни клімату на рівні законів. Необхідно акцентувати ува­гу на забезпеченні досягання кінце­вої мети Рамкової конвенції ООН про зміну клімату. Є необхідною участь України в другому періоді Кіотського протоколу (2013 - 2020 рр) та інших міжнародних угодах. Важливим є те, що необхідно визна­чити відповідальних осіб за ре­алізацію конкретних завдань. У про­ектах законів у сфері змін клімати слід врегулювати питання контролю, моніторингу, звітності та відповідальності.Питання запобіган­ня зміни клімату із статусу деклара­тивності повинно перейти в статус практичного виконання.

ЛІТЕРАТУРИ1. Рамкова конвенція ООН про зміну клімату (м. Нью-Йорк, 9 травня

1992 р.) // Збірник міжнародно-правових актів у сфері охорони довкілля. - Львів: Норма, 2002. - С.154-168.

2. Декларація Конференцій ООН з навколишнього середовища та роз­витку від 14.06. 1992 року //http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_455.

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

202

3. Кіотський протокол до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (м. Кіото, 11 грудня 1997 р.) // Збірник міжнародно-правових актів у сфері охо­рони довкілля. - Львів: Норма, 2002. - С.169-183.

4. Угода про партнерство і співробітництво між Європейськими Спів­товариствами та їх державами-членамиіУкраїною//http: //vandex.ua/vandsearch?tex єс&^=ш&1г=10365.

5. Закон України “Про охорону навколишнього природного середо­вища” від 25 червня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 41.

6. Закон України “Про Загальнодержавну програму формування наці­ональної екологічної мережі України на 2000-2015 роки” від 21 вересня 2000 року // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 47. - Ст.405.

7. Закон України “Про охорону атмосферного повітря” від 21 червня 2001 року // Голос України. - 2001. - 9 серпня.

8. Закон України ” Про ратифікацію Кіотського протоколу до Рамкової конвенції оон про зміни клімату” від 04.02.2004 року //Відомості Верховної Ра­ди України.- 2004.-№ 1430-ІУ.

9. Указ Президента України ” Про положення про Міністерство екологіїта природних ресурсів України” від 13.04.2011 року № 452 //http://zakon4.rada.gov.ua/laws/452/2011.

10. Указ Президента України ” Про положення про Державне агентст­во екологічних інвестицій України” від 13.07.2011року , № 455 //http://zakon4.rada.gov.ua/law /455/2011.

11. Указ Президента України про введення в дію рішення РНБО Украї­ни ” Про стан і проблеми імплементації Україною Рамкової конвенції ООН про зміну клімату ” від 15.06.2007 року //

12. Постанова Кабінету Міністрів України “ Про Міжвідомчу комісію із забезпечення виконання Рамкової конвенції ООН про зміну клімату” від 14.04.1999року.//

13. Постанова Кабінету Міністрів України “ Про Міжвідомчу комісію із забезпечення виконання Рамкової конвенції ООН про зміну клімату” від 14.04.1999року.//

14. Постанова Кабінету Міністрів України ”Про кліматичну програму України” від 28.06.1997року//

15. Розпорядження Кабінету Міністрів України ”Про затвердження Національного плану заходів із реалізації положень Кіотського протоколу до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату ” від 18.08.2005 року № 272

16. Екологічне право України: Підручник для студентів юрид. вищ. навч. закладів / За ред. А. П. Гетьмана та М. В. Шульги. - Харків: Право, 2009. - 328 с.

ту//60.

12. Самура А., Шпег Н. Огляд нормативних актів у сфері зміни кліма-Екологія. Право. Людина. -.2011.- № 13 - 14.- с.58-

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

203

Ходосенко І. С., студентка ІІІ курсу Державного вищого навчального закладу

«Олександрійський політехнічний коледж» ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ МУНІЦИПАЛЬНОГО ПРАВА.

Актуальність теми досліджен­ня полягає у процесі виникнення муніципального права. Взагалі муні­ципальне право виражає інтереси народу, також інтереси держави і територіальної громади, які регулю­ють відносини у сфері місцевого са­моврядування. Муніципальному праві належать публічні права.

Мета дослідження полягає у вивченні історії виникнення муніци­пального права, його походження.

Завдання дослідження:- дослідити проблемність

назви «муніципальне право»;- дослідити історичні фо­

рми муніципального права;- дослідити систему орга­

нів муніципального права;- дослідити роль Консти­

туції Пилипа Орлика 1710 року сто­совно місцевого самоврядування;

- дослідити Земську рефо­рму 1864 р.;

- дослідити Закон України«Про місцеве самоврядування в Ук­раїні».

Об'єктом дослідження є тема історія виникнення муніципального права.

Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. дається таке визна­чення: «Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територі­альної громади жителів села чи доб­ровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відпові­дальність органів та посадових осіб

місцевого самоврядування вирішу­вати питання місцевого значення в межах Конституції і законів Украї­ни» (ст.. 2) [2 с. 486]. Первинним су­б'єктом місцевого самоврядування Конституція України проголошує не адміністративно-територіальну оди­ницю, а територіальну громаду як певну самоорганізацію громадян, об'єднаних за територіальною озна­кою з метою задоволення в межах законодавства своїх колективних потреб і захисту своїх законних прав та інтересів [ 2 с. 486].

Місцеве самоврядування роз­вивалося в країнах світу по різному, тому, що кожній державі притаман­на своя форма управління. Місцеве самоврядування існувало в Україні з давніх давен. Відомими формами місцевого самоврядування часів Ки­ївської Русі були віче (міські, тери­торіальні), або збори (сходи) верв (жителі кількох сіл або інших насе­лених пунктів) [1 с. 17]. Виходячи з вище сказаного можна дати характе­ристику місцевих органів управлін­ня.

Віче - це, як правило, збори (зібрання) дорослого вільного насе­лення міст і навколишньої території які скликалися для вирішення най­важливіших питань. Це були вищі органи самоврядування. Поряд з вій­ськовими і господарськими справа­ми, віче не рідко вирішували долю князя і інших посадових осіб. Збори (сходи) верв - територіальність спі­льностей, громад являли собою ор­гани самоврядування жителів кіль­кох сіл чи інших населених пунктів.

204ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

їх роль була, як правило багатогран­ною. Верв в особі дорослого чолові­ка населення захищала членів общи­ни і представляла їхні інтереси у взаємовідносинах з органами та по­садовими особами державної влади і сусідніми общинами [ 1 с. 17]. З ви­ще сказаного можна зробити висно­вок того, що місцеве самоврядуван­ня почало зароджуватися з часів Ки­ївської Русі. Тому часи Київської Русі відіграли дуже важливу роль в розвитку місцевого самоврядування, так як з тих часів почали утворюва­тися і розвиватися місцеві органи управління, в які входили жителі сел, міст.

Із входженням українських зе­мель до Великого Князівства Литов­ського місцеве самоврядування в мі­стах отримало розвиток у формі вій­тівства відповідно до Литовських статутів 1529 р., 1566 р., 1688 р. Мі­ська громада («Копа», «Купа») оби­рала війта на міських віче [1 с. 17].

Згодом на українських землях почало вводитися в дію магдебурзь­ке право (німецьке), цим правом мі­ським громадам почало надаватися право створювати міське управління за зразком німецького управління. В Україні магдебурзьке право існувало до того часу поки українські землі не ввійшли до складу Росії, Київ втра­тив магдебурзьке право в 1834 році, хоча на українських землях воно іс­нувало довгий час. Під час розвитку та існування Запорізької Січі теж розвивалося місцеве самоврядуван­ня, тому, що почали утворюватися Козацькі полки і сотні, після чого виникли органи публічної влади, а саме генеральний уряд, полковий уряд та сотенний уряд.

Зміни почалися з моменту під­писання в 1654 році договору між

Україною та Московською держа­вою, так як починається процес пос­тупової ліквідації українських форм місцевого самоврядування, але полі­тична і правова думка демонструю стійку прихильність до них. Місцеве самоврядування у властивих Україні формах знайшло закріплення в Кон­ституції. Пилипа Орлика 1710 року. Для попередження вживання з боку гетьмана та його адміністрації і під­твердження традиційних прав козац­тва в ній закріплюються принципи розподілу влади на законодавчу, ви­конавчу і судову, визначаються ос­нови взаємовідносин між централь­ною владою та органами місцевого самоврядування. Але в цьому розви­тку місцеве самоврядування в Укра­їні визначалося Росією. У першій половині ХУІІІ століття Росія перет­ворюється в імперію, що супрово­джується значними змінами в систе­мі органів державної влади і місце­вого самоврядування. Українська державність поступово ліквідується: у 1764 році - гетьманство, в 1775 р. - запорізька Січ, згодом полково, сотенний, територіальний устрій, а з ним і національна система місцевого самоврядування. У 1782 - 1783 р. на відповідних українських територіях вводиться губернський поділ і росій­ська система органів місцевого са­моврядування [1 с. 19].

У 1838 р. запроваджується станове самоврядування для держа­вних і вільних селян у формі сільсь­кого товариства, яка в 1861 році бу­ла поширена на всіх селян. Найваж­ливіші питання вирішувалися на сільському сході. Регіональне само­врядування запроваджується після проведення Олександром ІІ Земської реформи 1864 році вона передбачала створення представницьких органів.

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

205

ІСеІедеРогепйа' " К|М>ІШІ МДО4МІ <Г**Л(<4ШЙ:«М**2Л

За часів УНР була здійснена спроба реформувати міське самоврядуван­ня. Уже в ІІ Універсалі Української Центральної Ради наголошувалося на необхідності «вжити всіх заходів для закріплення у поширенні прав місцевого самоврядування, що є ор­ганами найвищої адміністративної влади на місцях»

[2 с. 492].Взагалі під час існування та

правління Центральної Ради України значну увагу приділяла місцевому самоврядуванні, про ці факти свід­чать її основні акти та Універсали і Конституція УНР.

В подальшому розвитку Радя­нська влада не визнавала місцевого самоврядування. Конституція УРСР 1937 року перетворила ради у пред­ставницькі органи на всіх рівнях.Місцеве самоврядування можливе в умовах суверенітету держави, тому, що він виступає її гарантом. Відро­дження самоврядування в Україні передувала роль рад як місцевих ор­ганів державної влади шляхом вдос­коналення їх структури [ 1 с. 19].

Початок відродженню місце­вого самоврядування в сучасних умовах поклали «Декларація про державний суверенітет України» та прийнятий на її основі й у відповід­ності з нею Закон УРСР від 07.12.1990 року «Про місцеві Ради

Література:1. Погорілко В.Ф., Баймуратов М.О., Бальций Ю.Ю. Муніципальне право

України: Підручник, / за ред.. Баймуратова М.О. 2-ге видав. Доп. - к.: Правова єдність, 2009р. - 720 с.

2. Конституційне право України: Підручник/ за ред.. академіка АПрН Ук­раїни, доктор юридичних наук, професора Ю.М. Тодика, доктора юридичних політичних наук, професора В.С.Журавського. -К.: Видавчий Дім «Ін Юре», 2002 р. - 544 с.

3. Андресюк Б.П. Місцеве самоврядування в сучасній Україні: проблеми і перспективи, -К.: Стилос, 1997. - 222 с.

народних депутатів УРСР і місцеве самоврядування». Цей закон в перше в умовах Союзу РСР і радянської влади проголошував принцип місце­вого самоврядування і відмову від принципу «Демократичного центра­лізму» у відносинах між радами різ­них рівнів [ 1 с. 21]

Система місцевого самовряду­вання була прийнята Конституцією 1996 року, а згодом Законом Украї­ни «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року [1 с. 23].

На розробку в Україні законо­давства про місцеве самоврядування вплинули положення Європейської Хартії про місцеве самоврядування [2 с. 493].

Висновок: з вище викладеного можна зробити підсумок того, що місцеве самоврядування пройшло великий історичний шлях з давніх часів, а саме з Київської Русі. Цей шлях був дуже тяжкий, тому, що час плинув державні органи правління змінювалися та вимоги до публічної влади. Створена на сьогодні в Укра­їні правова база місцевого самовря­дування, втілила багатий досвід за­конодавчого забезпечення щодо реа­лізації Конституційного права гро­мадян на місцеве самоврядування.

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

206

Чернега Ю. І., Група ПР-122ДВНЗ «Олександрійський політехнічний коледж»

«ПРОБЛЕМИ ПРАЦІ ЖІНОК В УКРАЇНІ»

Я хочу Вам розкрити пробле­му як держави так і усього суспільс­тва. На мою думку, одна із таких со­ціальних проблем є праця жінок. Мета моєї роботи - привернути ува­гу до проблем, що виникають у жі­нок у сфері праці.

Цікаво розглянути те, з чого формується держава, адже держава - це об'єкт, і керувати людьми та за­конодавством вона самостійно не може. Таким чином вона формується з державних органів, які представ­ляють наш український народ, біль­шу частину якого складають саме жінки. Чи знаєте Ви,чи цікавилися Ви тим, яку саме тяжку роботу вони виконують і все для того щоб,прогодувати свою родину. Сьо­годні жінка веде боротьбу за вижи­вання своєї сім'ї в екстремальних умовах ринкових і соціальних зар­плат. Нинішні часи все більше зму­шують жінок боротися за те, щоб забезпечити себе і свою сім'ю. Якщо візьмемо те, що соціальний статус громадянина підвищується завдяки матеріальному становищу, то можна сказати,що внесок жінок недооці­нюють. Ви погляньте, скільки сімей, які потребують допомоги, тому що в сім'ї лише одна году­вальниця жінка (ма­ти).

Праця жінок регулюється КЗпП, в главі 12 говориться про те, що багато привілеїв надано жінкам. Візьмемо одну із статей Глави 12 КЗпП України. Наприклад, статтю 174 КЗпП «Роботи, на яких заборо­няється праця жінок». Давайте її розглянемо.

Отже, перше, що ми бачимо в статті, це частину першу,у якій чітко вказано,що забороняється застосу­вання праці жінок на важких робо­тах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а та­кож на підземних роботах, крім де­яких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт по санітарному та побутовому обслуговуванню). [1, с.76; 2, с. 358].

Отже, плюси: по-перше , жін­ки не будуть фізично виснажувати­ся; по - друге, життя жінок буде менш ризикованим, адже жінка за­слуговує на належні умови праці для виконання її роботи.

У другій частині говориться також про заборону залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені

ГРАН И Ч Н І Н О РМ И П ІД ІЙ М А Н Н Я І П ЕРЕМ ІЩ ЕН Н Я В А Ж К И Х РЕЧЕЙ Ж ІН К А М И 1

Х арак тер р о б ітГ р ан и ч н о д о п у ст и м а

в а га в а н та ж у , кг

П ід ій м а н н я і п е р е м іщ е н н я в а н т а ж ів п р и ч е р г у в а н н і з ін ш о ю р о б о т о ю ( д о 2 р а з ів н а г о д и н у )

10

П ід ій м а н н і і п е р е м іщ е н н я в а н т а ж ів п о с т ій н о п р о т я г о м р о б о ч о ї з м ін и

7

С у м а р н а в а г а в а н т а ж у , я к и й п е р е м іщ у є т ь с я п р о т я г о м к о ж н о ї г о д и н и р о б о ч о ї з м ін и , н е п о в и н н а п ер е в и щ у в а т и :

— з р о б о ч о ї п о в е р х н і 3 5 0

---- 3 п ід л о г и 1 7 5

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

207

для них граничні норми. Поглянемо на «Мал. 1». [1, с.76; 2, с. 358].

Отже, плюси: по - перше, жін­ки не будуть перенавантажувати своє тіло, аби не заробити тяжкі хвороби; по-друге, великим плюсом є те, що були встановлені норми пі­діймання та переміщення важких речей жінкам, за допомогою яких велика перевага як і в роботі, так і в суспільстві надається слабкій статі - жінкам.

Розглянемо третю частину «Перелік важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умова­ми праці» на яких забороняється за­стосування праці жінок, а також гра­ничні норми підіймання і перемі­щення важких речей жінками за­тверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, за пого­дженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони праці. [1, с.76; 2, с. 358].

Отже, плюси: по - перше, го­ловне те, що це не просто вигадані слова державних органів. Ці норми підіймання і переміщення важких речей жінками, а також вказані умо­ви праці для жінок затверджуються центральними органами виконавчої влади, завдяки яким жінка почуває себе не просто засобом роботи, а людиною, яка заслуговує на повагу до себе та полегшення праці.

Довгий час ми з Вами говори­ли про те, як і де жінки повинні пра­цювати, але ми забули про одну не менш важливу річ - відпочинок. Адже ми не будемо без перестанку працювати, здоров’я наше є основ­ним джерелом нашого життя. На­

приклад, візьмемо Статтю 179 КЗпП України «Відпустки у зв'язку з вагі­тністю, пологами і для догляду за дитиною». [1, с.78; 2, с. 359].

Ми не будемо її розглядати в повному обсязі, я розкрию її Вам так ,як я зрозуміла. Ця стаття, на мою думку є однією із важливих привілеїв для жінок. Чому я так вва­жаю?

Все просто: кожна жінка має право на своє особисте життя, вклю­чаючи і свою родину,у якій вона ви- росла,і родину,яку вона збудувала. Адже сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Тому держа­ва повинна забезпечити жінці на­лежні пільги,привілеї та гарантії для її життя та виховування дітей. [3, с. 1; 1, с. 82].

Так, ми бачимо багато пільг щодо праці жінок, але чи дотриму­ються цих правилвсі,наприклад,приватні підприємст­ва, установи, організації? Мені зда­ється, що кожен з вас скаже: «Ні!».

У наш час складно влаштува­тися на роботу, а все чому? Тому що наша держава не може забезпечити людей роботою. Мене дуже хвилює те, що скільки є непрацездатних жі­нок, скільки просто непрацюючих, і не тому,що їм не хочеться працюва­ти, а тому,що скрізь вимагають мо­лодих за віком, але вже зі стажем роботи не менше трьох років. Та де ж взяти цей стаж, якщо,наприклад, я тільки закінчила вищий начальний заклад? І таких проблем дуже бага­то, просто ми не цікавимося ними. Це все проблема не кожного зокре­ма, а проблема всієї держави. Крім того, чому перевагу у прийнятті на роботу надають чоловікам, а не жін­кам, я намагалась з’ясувати і дізна­лася. Для більшості жінок пріорите-

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

208

ISsLegs Fsrsiidaтом є гнучкий графік роботи з непо­вним робочим тижнем, що обумов­лено великою завантаженістю до­машніми справами. Як правило, це жінки у віці 20-30 років, які мають малолітніх дітей. Жінки ж передпен- сійного віку, навпаки, більш заціка­влені в продовжені свого трудового стажу, що впливає на розмір пенсії, а також більшість з них мотивують продовження роботи навіть після досягнення пенсійного віку тим, що в них є діти та внуки, яким треба до­помагати матеріально. Але ж вони зовсім не захищені трудовим зако­нодавством, наприклад, при скоро­ченні чисельності (штату) працівни­ків, ця категорія жінок буде звільне­на в першу чергу. [1, с.19].

Аналізуючи правові норми та стан ринку праці, а також соціальне забезпечення в нашій країні, можна зробити висновок, що якби держава більшою мірою на практиці опікува­лася (надавала допомогу) молодим матерям, одиноким матерям, жінкам

Література:1. Кодекс законів про працю України / Текст документа від

16.10.2014р.2. Жарков Г.М. Трудове право України : Підручник. - Київ: Ленвіт

2007. -427с.3. Сімейний кодекс України / Текст документа від 26.10.2014р.

у передпенсійному віці, вони більше уваги та турботи віддавали б своїм сім’ям (діти б виростали самодоста­тніми та повноцінними членами сус­пільства), гуманітарним сферам сус­пільного життя, створювали сприят­ливий мікроклімат у родині та мак­роклімат у суспільстві в цілому. А це, в свою чергу, впливає на демо­графічний, демократичний, соціаль­ний та правовий розвиток держави. Тому для врегулювання ситуації, що склалася з працею жінок, необ­хідне активне втручання держави. Ця проблема, яку я вам показала, вирішується шляхом створення за­конопроектів та вступу їх у дію.

Я хочу,щоб весь український народ зрозумів, що ця проблема по­лягає не тільки у владі, а й між нами, між простими людьми, і якщо ми не будемо один одному допомагати, то вибачте тим паче і у владі на нашу допомогу ніхто не відгукнеться.

Юрко Е. В., учениця 9 класу Одеська Загальноосвітня школа №118 І-ІІІ ступенів БУЛІНГ: ПІДЛІТКОВЕ НАСИЛЬСТВО В ШКОЛІ

Жорстокість та насильство се­ред дітей, жорстокість та насильство по відношенню до дітей стає актуа­льною проблемою сьогодення. Шко­ла нерідко стикається з проявами жорстокості та насилля в середовищі учнів, факт У теперішній час широке розповсюдження получило дитяче

насильство, зокрема булінг (bullying, від анг. bully - хуліган, забіяка, за­дирака, грубіян, насильник) визнача­ється як утиск, дискримінація, цьку­вання. Цей термін означає тривалий процес свідомого жорстокого став­лення (фізичного і психічного) з бо-

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

209

ку дитини, або групи до іншої дити­ни, або інших дітей[1].

Метою статті є визначення насильства, зокрема боулінгу як не­допустимого явища в шкільному се­редовищу.

Невід’ємним наслідком поши­рення булінгу серед дитячого сере­довища є перехід до агресивних дій, які носять злочинний характер, що викликає небажані негативні тенде­нції у функціонуванні молодіжного середовища та суспільства загалом. Сьогодні булінг - досить масове явище серед дітей молодшого, сере­днього та старшого шкільного віку.

Булінг (bullying, від анг. bully — хуліган, забіяка, задирака, грубі­ян, насильник) визначається як утиск, дискримінація, цькування. Цей термін означає тривалий процес свідомого жорстокого ставлення (фі­зичного і психічного) з боку дитини , або групи до іншої дитини, або ін­ших дітей.

Дослідники пропонують таку найзагальнішу класифікацію всіх видів булінгу : 1). прояви, пов’язані переважно з активними формами приниження; 2). прояви, пов’язані зі свідомою ізоляцією, обструкцією скривджених.

Соціальна структура булінгу, як правило, має три елементи - пе­реслідувач (булі); жертва; спостері­гач. У сучасній науці існує декілька підходів до вивчення булінгу. Одні дослідники зосереджують увагу на пошуку й визначенні особистісних рис, характерних для особи булі та його жертви. Інші намагаються роз­глядати булінг як соціально- психологічний процес. Так, норвезь­кий психолог Д. Ольвеус визначає наступні типові риси учнів, схиль­них ставати булі: відчуття сильної

потреби панувати й підпорядковува­ти собі інших учнів, переслідування власних цілей; імпульсивність; агре­сивність у ставленні до дорослих (передусім батьків і вчителів); відсу­тність співчуття до своїх жертв [Цит. за : 2, с. 32].

Типові жертви булінгу також мають свої характерні риси : вони полохливі, вразливі, замкнуті й со­ромливі; вони часто тривожні, нев­певнені в собі, нещасні й мають ни­зьку самоповагу; схильні до депресії й частіше за своїх ровесників дума­ють про самогубство; часто не ма­ють жодного близького друга та ус­пішніше спілкуються з дорослими, ніж із однолітками; можуть бути фі­зично слабшими за своїх ровесників та ін. Ці риси є водночас і причи­ною, і наслідком булінгу.

Як показує практика, форми шкільного булінгу можуть бути різ­ним : систематичні кепкування збудь-якого приводу (від національ­ності до зовнішнього вигляду дити­ни); здирство; фізичні і психічні приниження; різного виду знущання; бойкот та ігнорування; псування особистих речей та ін.

Світовою громадськістю наси­льство визнано однією з найбільш розповсюджених форм порушення прав людини в світі. Без подолання цього згубного явища не можна створити умови для самореалізації людини, розвитку демократії, реалі­зації прав та свобод кожного грома­дянина нашої держави.

1 грудня 2010 року на засідан­ні Кабінету Міністрів України був ухвалений план заходів з проведення Національної кампанії «Стоп наси­льству!» на період до 2015 року. За­слуговує всебічної уваги і Закон Ук­раїни «Про попередження насильст-

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

210

ва в сім’ї від 15.11.2001 р. № 2789». Члени сім’ї, які вчинили насильство, несуть кримінальну, адміністратив­ну чи цивільно-правову відповідаль­ність, відповідно до закону.

Відповідно до статистичних даних, в Україні 44 % батьків не зникають інших методів виховання, крім тілесного покарання; 13 % школярів декларують, що вони за­знають фізичного насильства від од­нолітків [3].

Наслідками насильства стають асоціальні форми поведінки, незадо­вільне навчання, зневажливе став­лення до інших. У молодих людей може виникнути ворожість, недовіра до педагогів і людей взагалі.

Агресивність молодших шко­лярів частіше виникає як реакція на психологічну травму. Чимало дітей щодня стикаються з фізичним і емо­ційним насильством, страждають від побоїв будинку. Їм нізвідки чекати захисту. Проявлене ними насильство - по суті, це крик про допомогу.

Серед «розлючених» учнів є і ті, кому важко налагодити стосунки з оточуючими. Вони відчувають себе жертвами, аутсайдерами. Їх підви­щена агресивність - всього лише відчай - душна спроба добитися ви­знання. Вона пояснюється не впли­вом групи, а невирішеними психоло­гічними проблемами.

Виховувати доброту - значить вчити дитину діяльно співпережива­ти іншому, не уникати конфліктів, але уміти слухати і відстоювати те, що дитина вважає справедливим. Здається, почуття доброти сьогодні покинуло шкільні стіни, на зміну

йому прийшли закони джунглів. Сумні випадки принижень і побоїв траплялися, звичайно, й раніше. За­надто багато дітей сьогодні відчува­ють себе абсолютно беззахисними. Вони живуть в нестабільний час і в нестабільній родині (розлучення ба­тьків, страх дорослих втратити робо­ту, фінансові труднощі в сім'ї тощо). Школа ж, точніше, безперервні змі­ни в системі її вимог роблять дітей ще більш невпевненими. І вони за­хищаються від всіх і відразу. Захи­щаються так, як уміють.

Найчастіше агресор - найпо- пулярніша особистість у школі, у якої багато друзів і партнерів, він сильний фізично й енергетично, ви­діляється зовнішністю, одягом, ма­нерою поведінки, можливо, еконо­мічним і соціальним статусом. Він твердий, холодний, емоційно- чуттєво недорозвинений, біль інших його не хвилює. Дитина-жертва най­частіше, самотня (друзі нечисленні, або від страху за себе і зовсім відсу­тні), слабкіша фізично, соціально нестійка, нестабільна, по природі може бути відособленою, тихою, може мати відмінні від інших.

Атмосфера в школі - ось те, що насамперед визначає поведінку учнів, дії вчителів. Ми відчуваємо її відразу, як тільки заходимо в школу, по тому, як з нами вітаються, розмо­вляють, як ведуть себе в школі доро­слі і діти. Звичайно, діти приносять в школу свої правила спілкування - з дому, з вулиці, але майже завжди перемагає в кінцевому підсумку стиль відносин в школі, тон, неписа­ні правила.

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

211

ІСеІедеРогепйа' " К|М>ІШІ МДО4МІ <Г**Л(<4ШЙ:«М**2Л

Увага дорослих, підтримка ад­міністрації, об'єднуючі шкільні справи учнів і вчителів створюють особливий простір шкільного життя, в якому кожна дитина і дорослий буде відчувати себе в безпеці.

У даному контексті доречно навести притча про жорстокість : В одному з монастирів Шаоліню майс­тер навчав учня. І якось учень пос­тавив майстру запитання - Вчителю, а як довідатися, наскільки я жорсто­кий? Відповідь була дуже мудрої : Щоразу, коли ти завдаватимеш уда­ру своєму ворогу, уяви себе на його місці і відчуй його біль. І якщо один раз ти не відчуєш болю, - знай, жор­стокість поглинула тебе.

Так, будьмо толерантними один до одного, до самих себе!!!

Наведемо цитати відомих лю­дей, які мають відношення до обго­ворених проблем:

- Якщо ти байдужий до стра­ждань інших, ти не заслуговуєш на­зиватися людиною (Сааді);

- Байдужість - це найвища жорстокість (М. Уілсон);

- Жорсткість і боязкість - од­ного поля ягоди (І. Шевелев);

- Віддай людині крихітку се­бе. За це душа поповнюється світлом (Л. Костенко);

- Немає величі там, де нема простоти, добра і правди (Л. Толстой).

Відтак, бажаємо собі й кож­ному, щоб в очах усіх дітей і дорос­лих була душевна краса, любов! Бо обов’язок без любові породжує во­рожість. Відповідальність без любо­ві породжує безкомпромісність. Справедливість без любові поро­джує суворість. Розум без любові породжує жорстокість. Ввічливість без любові породжує лицемірство. Порядок без любові породжує дріб’язковість. Гідність без любові породжує пиху. Володіння без лю­бові породжує хтивість. Віра без любові породжує фанатизм. Життя без любові не має сенсу.

Що можна додати ще до цих слів? Може лише те, що любов ро­бить людину кращою, чутливою, до­брішою, поступливішою? Просто людянішою... А це так багато. Бо коли серце заповнене любов’ю, доб­ротою, то це красиве і світле серце. Воно надихає людину творити доб­ро. І людина іде по білому світу кра­сиво і впевнено, не оглядаючись, не крадучись, а прямо, бо це надає їй силу. Любов нам так потрібна, як ніщо інше, бо з нею тепло, затишно і людина почуває себе потрібною в цьому житті, що дуже важливо. Лю­бов обов’язкова всім, а особливо ді­тям, які тільки починають свій зем­ний шлях. Оточені щирою любов’ю, вони ростуть здоровими і добрими, правдивими і світлими, щирими і щедрими, бо любов - це велика сила, яка дає кожному могутні невидимі крила, які підносять людину до най­вищих висот і найкращих почуттів.

І якщо Ви вмієте щиро і відда­но любити, а Ваше серце заповнене любов’ю до ближнього - Ви світла і добра людина! В добрий Вам час!

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

212

ISsLegs FerendaЛітература:1. Bullying [Электронный ресурс] // Мюллер В. К. Но­

вий англо-російський словник. Перераб. і доп. - Режим дос­тупу : http://www.rambler.ru/dict/new-enru/00/55/78.shtml. - Загл. з екрану.

2. Лейн Д. Шкільна цькування (булінг) Дитяча і підлі­ткова психотерапія / Під ред. Д. Лейна і Е. Міллера / Д. Лейн. - СПб. : Пітер, 2011. - С. 32.

3. Мухаркина А. У качканарських школах епідемія буллінга: жертви цькування знімають на відео [Електронний ресурс] / Олена Мухаркина // Качканарський четвер. - 2008. - 12 травня. - Режим доступу :http://www.kchetverg.ru/?p=589. - Загл. з екрану.

Мій улюблений світ - без насильства,Без жорстокості, болю і зла,Де народом заспівана пісня Містить тільки хороші слова.

Шановні учасники конференції та читачі журналу!

На обкладинці осіннього випуску юридичного наукового журналу «De Lege Ferenda» ми анонсували одну з тем номера у вигляді запитання: «Чому молодь йде в юристи?». Для висвітлення цього питання була проведена певна дослідницька робота, аналіз статистичних показників та були зроблені відпові­дні висновки.

Однак, коли прийшов час затвердження матеріалів до друку, то поневолі виникла думка про те, чи буде Вам цікаво читати «суху», можливо всім відому інформацію та факти? Звичайно ж ні. Саме тому ми пропонуємо Вам долучити­ся до створення цікавої та «живої» статті. А отже, пропонуємо по можливості та при наявності у Вас бажання надіслати нам свою відповідь на поставлене пи­тання. Що так вабить молодь у професії юриста? Які цілі ставить перед собою абітурієнт, вступаючи до юридичних вишів? Чим керуєтесь саме Ви у своєму виборі майбутньої професії? Нам би дуже хотілося отримати від Вас відповіді на ці деякою мірою риторичні питання. Зі своєї сторони зобов’язуємося систе­матизувати всю отриману інформацію та викласти її в одному з наступних на­ших випусків.

Ваші листи просимо надсилати на: de.lege.ferenda.ua@gmail.comЩиро вдячні за Вашу активну життєву позицію.

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

213

ЯК СТАТИ УСПІШНИМ ЮРИСТОМ: ПОРАДИ БУВАЛИХ.Так сталося, що осінній випуск нашого журналу присвячений нашим

юним читачам. Основний матеріал журналу - це роботи, надіслані на Всеукра­їнську учнівську конференцію. Ми впевнені в тому, що кожний з авторів отри­маних робіт прагне стати людиною з великої літери, видатним науковцем, ус­пішним юристом. Ні грама сумнівів немає в тому, що кожен з Вас досягне пос­тавлених цілей. Адже нове покоління молоді - воно зовсім інше, воно незалеж­не, креативне, мисляче... Ми вирішили для прикладу взяти короткі інтерв’ю у відомих правознавців та поцікавились, який був їх шлях до визнання та що зу­мовило саме такий життєвий вибір.

Одним з перших нам випала честь поспілкуватися з Віктором Івановичем Кононенком. Віктор Іванович Кононенко - суддя Верховного Суду України і Верховного Суду СРСР (у відставці), Заслужений юрист України, суддя вищого кваліфікаційного класу, арбітр Міжнародного комерційного арбітражного суду при торгово-промисловій палаті України. Народився 12 серпня 1937 р. в селі Воскресенка Приазовського району Запорізької області.

Редакція: «Що саме привабило Вас до юридичної професії: престижне становище в суспільстві, влада чи вже власний порив душі»?

Кононенко В.І.: «Можу сказати, що це точно не було поривом моєї душі. Навіть коли відбувалася Державна комісія по розподілу молодих спеціалістів, я дуже сумнівався, бо пропозиції до мене надходили і з прокуратури, і з інших правоохоронних органів. Але в ті роки значну роль зіграли засоби масової ін­формації, які позитивно відзивалися про професію слідчого. Це, звичайно, не могло не вплинути на випускників нашої академії, більшість з яких пішли до органів прокуратури та МВС. Напроти, професія судді не була престижною. Але на мій вибір вплинула практика в Київському районному суді м. Харкова, яку я проходив до державної комісії. І мені сподобалась ця професія. Можна зрозуміти, що це була не мрія, а вже як усвідомлений вибір. І так склалось, що професія судді продовжилась на довгі роки. Починав я від районного судді в м. Керчі, потім судді обласного суду, слідом за цим я був суддею Верховного Су­ду, а вже потім перейшов до Верховного Суду СРСР. Одним словом кажучи, я пройшов усі кар’єрні сходинки працівника суду. Зараз, після багатьох років роботи, я не можу уявити себе ніким окрім судді».

Другим нашим респондентом став Косолапов Анатолій Григорович - голова Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України.

Р.: Чому Ви обрали саме юридичний навчальний заклад, а не будь-який інший? Це був Ваш власний вибір або рекомендації батьків, інших авторитет­них особистостей?

Косолапов А.Г.: Це був мій особистий свідомий вибір, оскільки на той час я вважав для себе необхідним мати здібності і аналітику щодо вирішення юридичних аспектів укладання договорів, господарських відносин та власна інтуїція підказала, що у житті для мене стане в нагоді саме юридична професія.

Наступні питання були поставлені секретарю Харківської міської ради Новаку Олександру Миколайовичу.

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЇЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

214

Р.: Що саме Вас мотивувало обрати спеціальність юриста?Новак О.М.: Хочу почати з того, що мотивація була ще задовго до всту­

пу в юридичний технікум. Технікум був єдиний у своєму роді, досить високого рівня, середньо спеціальний навчальний заклад для підготовки юристів. Пам’ятаю, був дуже великий конкурс на вступ. Прийняти рішення у 15 років було досить складно, так як я ще не розумів повного значення «юриспруден­ції». Проте надію вселяли старші друзі, які були для мене орієнтиром. Я знав людей, які, в свою чергу, закінчили юридичний технікум, а після нього вступа­ли до Харківського інституту. І я бачив, що вони саме ті, які орієнтуються в життєвих ситуаціях, які мене цікавлять. А у школі мене більш цікавили гумані­тарні дисципліни: історія, суспільствознавство... Сьогодні я можу сказати впе­внено, що мій вибір був правильним, я ніколи не пошкодував про це.

Р.: Маючи диплом Харківського юридичного інституту, Ви могли обрати професію прокурора, судді, адвоката, нотаріуса тощо... Чому Ви вирішили роз­почати свій кар'єрний зріст саме з виконавчої служби, а не з будь-якої іншої юридичної спрямованості?

Новак О.М.: Коли я навчався в юридичному інституті, в мене була одна «четвірка» з Радянського будівництва. Ця кафедра займається питаннями дер­жавного будівництва і міського самоврядування. Ось і вирішив вирішити це питання глибше (жарт). А насправді, то я працював у сфері соціального забез­печення, бачив усі тонкості роботи і мене це зацікавило. Потім почав працюва­ти в юридичному апараті міської ради. Повністю розібрався у державному бу­дівництві, так що свою «четвірку» я вже відпрацював.

Р.: Якими, на Вашу думку, повинен володіти якостями юрист, аби стати справжнім професіоналом?

Новак О.М.: Головне - не обирати «престижні професії». Усім хочеться бути адвокатом, прокурором, суддею. Треба відчути, що ця професія саме твоя, бо від тебе буде залежати доля людей! Праця юриста відповідальна! Про­фесію не обирають через «статус», її обирають за покликом душі! Треба профе­сію обирати так, щоб потім не прийшлось здобувати другу вищу освіту.

Р.: Чи маєте Ви девіз, з яким ідете по життю?Новак О.М.: Бути відповідальним! Бути компетентним! Бути людиною!Р.: Побажання та настанови майбутньому поколінню юристів...Новак О.М.: Бути спеціалістом своєї справи.Також ми мали можливість задати декілька питань депутату V і VI скли­

кань Харківської обласної ради Тітову Миколі Іллічу. Микола Ілліч пройшов шлях від судді районного суду, голови цього суду, голови обласного господар­ського суду, голови міжобласного господарського суду до судді, потім першого заступника голови Вищого господарського суду України. Нині суддя у відстав­ці.

Р.: Що Вас мотивувало вибрати спеціальність юриста, а не будь-яку іншу професію? Хто вплинув на Ваш вибір?

Тітов М.І.: Нехай буде благословенний той день, коли я зробив свій ви­бір на користь Юридичного інституту імені Фелікса Дзержинського в далекому 70-му році. Хоча на той момент в Харкові було більше 20 ВНЗ. Це був мій са­мостійний свідомий вибір. Я вдячний долі і по сьогоднішній день, що не поми-

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

215

лився у власних прагненнях самореалізуватися в якості юриста і займати свою нішу серед колег-професіоналів.

Р.: Чи є у Вашому житті особистість чи історична особа, які послужили для Вас прикладом у професійній діяльності?

Тітов М.І.: Безсумнівно. Мої кумири - це викладачі ВНЗ, вчителі по жит­тю. Такими були і є: Василь Якович Тацій, Микола Іванович Панов, Юрій Ми­хайлович Г рошевий, Володимир Володимирович Сташис, Володимир Микола­йович Гайворонський, Володимир Серафимович Зеленецький і багато інших. Це ті люди, у яких я переймав не тільки правові знання, а й певні людські якос­ті. Також я вдячний за співучасть у кар'єрній діяльності секретарю міськкому комсомолу Сергію Романову, начальнику відділу юстиції Ключко Г еоргію Сер­гійовичу, зав. адмінвідділу обкому партії Гіржанову Владлену Миколайовичу та іншим особистостям-професіоналам, з якими я мав честь спілкуватися, унас- лідувати їх приклад.

Р.: Якими якостями повинен володіти суддя, щоб стати справжнім профе­сіоналом?

Тітов М.І.: Суддя без внутрішнього стрижня, без відчуття насамперед у собі законності і справедливості не може стати професіоналом. Іншими слова­ми, судове рішення завжди має відповідати нормам конкретних законів. Вино- сячи судове рішення, суддя повинен бути впевненим, що вчинене підпадає під конкретні норми закону і є доведеним. Справедливість - це почуття міри, від­повідність вчиненого і міри покарання. Необхідно, щоб будь-який учасник про­цесу судове рішення сприйняв не як кару, а як відповідність покарання за скоє­не, і якщо говорити про цивільні чи господарські відносини - єдине можливе рішення. Також потрібно вміти організувати себе, всіх учасників процесу, а та­кож апарат суду так, щоб забезпечити розгляд справ у розумні строки. Можна посилатися на багато причин, які виправдовують затягування строків розгляду справ, але найбільше цінується громадянами пунктуальність у суддівській практиці. Крім того, у судді має бути вміння слухати і чути - це має бути обов'­язковою якістю судді. Суддя повинен уважно слухати, що говорять йому учас­ники судового засідання, щоб у них не виникло відчуття, ніби до їхніх слів від­носяться поверхнево, щоб вони не засумнівалися в правильності майбутнього судового рішення. Суддя не повинен сидіти і гортати папери, переглядаючи справу під час засідання, щоб ознайомитися з ними. Це потрібно робити зазда­легідь. Великою майстерністю судді є також контроль за своєю мімікою і жес­тами при розгляді справ. Не можна давати найменшого приводу для сумніву в неупередженості судді, ні в якому разі не висловлювати власну позицію. На жаль, такими якостями поки володіють не всі судді. Про це не мало пишеться в пресі та у зверненнях до депутатів.

Р.: Ваші побажання та рекомендації нашим читачам.Тітов М.І.: Жити, вчитися і працювати так, щоб і Україна пишалася свої­

ми дітьми. Щастя і успіхів усім на шляху до реалізації своїх мрій!На останок ми коротенько поспілкувалися з людиною з великим добрим

серцем - Бойком Віталієм Федоровичем. Заслужений юрист України, почес­ний член Асоціації правників України, член Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права, голова громадської ради при

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

216

Державній судовій адміністрації України, віце-президент Всеукраїнської судді­вської асоціації, член ради громадсько-політичного об’єднання «Український форум». Суддя вищого кваліфікаційного класу.

Р.: Характеризуючи сучасний стан в державі, без чого, на Вашу думку, неможливо обійтись особі, яка прагне досягнути своєї мети: без грошей, без знайомств чи все ж таки без знань?

Бойко В.Ф.: Людина повинна бути обов’язковою та відповідальною. Як­що щось комусь пообіцяв - обов’язково це виконай. Це і є запорука успіху. Професійність - це для мене на першому місці! Якось у своєму житті я обходи­вся без грошей, без «руки», мене призначали на посади саме через мої якості та здібності. Де тільки не звільнялася посада, мене ставили на неї. Так що мою професію можна назвати кочовою. Характеризуючи сучасність, можна сказати про те, що багато хто бажає вирішити питання «нахрапом», а не за допомогою закону. Проте, як так можна робити, якщо ми будуємо правову державу? Г оло- вний принцип - дотримання закону! Дуже важливо, щоб кожна людина діяла в межах, які їй дозволені, і на підставі закону, який існує. Така людина викликає повагу до себе.

Р.: Побажання та настанови майбутньому поколінню юристів.Бойко В.Ф.: Юрист - це така спеціальність, яка зобов’язує знати закони

та виконувати їх. Бажаю кожному стати професіоналом своєї справи, щоб вам не було соромно за роботу, яку ви виконуєте. Вчитись, усвідомлювати свою спеціальність та з гордістю нести звання юриста - це головне, що ви маєте ви­конувати на даному етапі свого життя.

Отож, шановна молодь, нам є з кого брати приклад і на кого рівнятися. Однак, пам’ятайте, що приймаючи рішення про обрання професії, Ви його приймаєте на все життя. Присягу двічі не дають - це стосується військового, судді, прокурора, адвоката, депутата, президента... Це стосується кожного з нас! Професіоналом можна бути в одній професії, тому підходьте дуже зважено до її вибору.

Давньогрецький філософ Демокрит говорив: «Не через страх, а з почуття обов’язку

необхідно стримуватись від поганих вчинків». ПРАВОВА КУЛЬТУРА СУЧАСНОЇ МОЛОДІ!

Розвиток правової держави в Україні залежить від формування духовного світу громадян держави, особливо її молоді. Економічні кризи в країні поро­джують деформовану свідомість, бездуховність і свавілля в усіх сферах суспі­льного життя, особливо в середовищі молоді, що дуже небезпечно для подаль­шого розвитку правової держави і суспільства в цілому.

Поза сумнівом, молодь повинна мати високий рівень правової культури, бути обізнаною у законодавстві, знати свої права і обов’язки, а також механізм їх забезпечення, адже незабаром вона поповнить ряди національної еліти, пря­мо чи опосередковано впливатиме на процес державотворення в Україні, від її вибору значною мірою залежатиме, чи бути Україні дійсно демократичною, со­ціальною, правовою державою. Природно, що вивчення основ національного

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

217

законодавства викликає у молоді зацікавленість щодо практичного втілення правових норм. Правова культура молоді характеризується перехідністю і за­лежить від психовікових особливостей. Тобто перехід особи від юності до пов­ноліття, вливає на її правовий вибір і формується безпосередньо у подальших навчальних закладах.

Освіта стає інструментом забезпечення правової просвіти молоді. На сьо­годнішній день правова культура потребує систематичного раціонального фор­мування, стимулювання та позитивного соціального розвитку. Впровадження правового виховання є головною ціллю світової та національної правової куль­тури. Правове виховання молоді повинно бути зорієнтовано на підвищення рів­ня знання і розуміння права в цілому та окремих правових норм і інститутів, на формування юридичних навичок, на закріплення позитивного сприйняття пра­ва, на виховання почуття справедливості, відповідальності та законності, на підвищення соціально-правової активності населення.

Сучасна правова система України настільки заплутана, що навіть досвід­ченому юристу не просто зорієнтуватись у частоколі безсистемно існуючих но­рмативних актів. Реальний стан вітчизняного законодавства — це показник на­явності суб’єктивних передумов нестабільності чинних нормативно-правових актів.

Саме тому, кожен з нас повинен розуміти, що не залежно від того чи на­дає держава нам можливість для отримання юридичної освіти, а також від Ва­шої професійної приналежності, роду занять і тому подібне, Ви повинні праг­нути отримати хоча б елементарний рівень правової самоосвіти для того, щоб впевнено почувати себе соціумі.

А отже, рівень нашої правової культури, правової освітченості, наше міс­це в суспільстві залежить повністю від наших бажань та прагнень. І це великий плюс для Вас, що Ви як ще зовсім юні представники нашого українського сус­пільства розумієте це і робити впевнені кроки на своєму шляху самовдоскона­лення про що можуть свідчити результати проведеної конференції.

ВСЕУКРАЇНСЬКА КОНФЕРЕНЦИЯ НАУКОВИХ УЧНІВСЬКИХ РОБІТ НА ЮРИДИЧНУ ТЕМАТИКУ:«ПРАВО І ЗАКОН: ПОГЛЯД 18-».

218