ТВОЯ ОСОБИСТА ПАуЗАINTERMEZZO

№1, ОСIНЬ 2014

ЗмістЗміст

{4} Слово редактора

{5} Творчість: Як знайти свою музу...

{6} Події: Івано-Франківській філії університету «Україна» - 15 років

{8} Особистості: Кіт Григорій Васи- льович. Успішно крокуючи шля- хами труднощів

{10} Новини університету: Наші пе- ремоги

{11}Життя: Протест проти най- масштабнішої акції світу Ice Bucket Challeng

{12}Мистецтво: Вінсент Віллем ван Гог

{14}Життя: Чому не варто ділитись своїми планами

{16}Наука: Час для дози кофеїну

{18}Подорожі: За кавою до Лева

{19}Психологія: Адреналінові нар- комани

{21}Тема номеру: Осінь

{25}Кіно: Найочікуваніші прем’єри осені

3

Слово редактораОсіння пауза Цього року осінь увірвалась у наші жит-тя занадто швидко і занадто красиво. За два місяці вона встигла подарувати нам багато вражень і позитивних емоцій, які ми збережемо у своїх серцях на час хо-лодних буднів зими. Кожен день золоти-стого сонця і заспокійливих дощів вдихав у нас нові сили, нові ідеї, спонукав до по-ставлення нових цілей. Ця осінь стала для нас особливою, адже завдяки натхненню, яким вона нас наді-лила, Ви тримаєте в руках перший випуск журналу «ІNTERMEZZO», який був ство-рений за підтримки Івано-Франківської філії Університету «Україна», що цього року відзначає своє 15- річчя. Ми вислов-люємо щирі вітання і бажаємо процвітання університету, адже він допомагає знайти і реалізувати себе у житті молодим людям! У такий неспокійний для України час нам, як ніколи, потрібна пауза, щоб по-вернути душевні сили і відновити життєву рівновагу. Для цього ми пропонуємо Вам поринути з нами у світ цікавих новинок, захопливих відкриттів і позитивних подій, які ми шукатимемо у всіх куточках Все-світу. Любіть життя і цінуйте кожен день. Не забувайте посміхатись, читаючи журнал «INTERMEZZO» за чашкою чогось улю-бленого та гарячого, і тоді Ви зможете по-справжньому насолодитись затишком цієї осені.

Редакторський колектив

4

Творчість

5

Як знайти свою Музу...

За чашкою кави і з тихою музикою я пишу цю статтю, яка можливо Вас надихне, а можливо залишить бай-дужим. Напевно, кожен з Вас хоч колись шукав натхнення: чи то для написання домашнього завдання, чи навіть для прогулянки. Не раз я ста-вила собі питання: що таке муза? Як її «докликатись»? Найголовніше – це бути в гармонії з собою, розуміти себе і НІКОЛИ не відганяти свою музу. Навіть якщо вона прийшла до Вас о 3 ночі.

Отже, ось декілька способів знайти натхнення:• Читайте. Читайте постійно і всюди. Коли Ви серед книг, Ви знаходитесь в неймовірному стані. Ви оточені ма-гією. Книги – це чудо. • Купіть собі записник і записуйте туди все, що бажаєте. У будь-який час. Завжди носіть його з собою і як тільки Ви помітите щось цікаве – пишіть. Колись Вам це знадобиться.

• Читайте статті, новини, інших лю-дей.• Не творіть тільки для себе, діліть-ся творчістю. Наприклад, публікуйте свої вірші у соціальних мережах або друкуйтесь в газетах.• Подаруйте собі свій особистий простір для мистецтва. Не сидіть вдо-ма. Ходіть по місцях, де ніколи рані-ше не були. Вивчайте місто. Спочатку своє, а згодом і інші.• Слухайте музику і дивіться фільми, які надихають. • Ставте собі мету. І робіть все, щоб її досягти.• Відмовтесь від шкідливих звичок або виробіть здорову! Наприклад, обмежте час в Інтернеті, натомість, кожного ранку бігайте.Сподіваюсь, я хоч трошки допомогла

Вашій музі навідати Вас. Адже твор-чість – це те, що робить наше нудне життя кращим, веселішим, звільняє наші думки від бруду і наповнює наші серця теплом.

Юлія Торконяк

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКІЙ ФІЛІЇ УНІВЕРСИТЕТУ «УКРАЇНА» – 15 РОКІВ!

Нам – п’ятнадцять! Для люди-ни – це незначний вік! Це час юності та становлення! Однак для університету – то достатній період для того, щоб заявити про себе у суспільстві, міцно стати на ноги, сформувати власну систему цін-ностей. Університет “УКРАЇНА” – один з наймолодших навчальних закладів у нашій державі – ство-рений рішенням Київської місь-кої ради 9 грудня 1998 року. Іва-но-Франківська філія розпочала свою діяльність восени 1999 року та залишається єдиним ВНЗ інте-грованого типу на теренах При-карпаття. Університет «Україна» унікаль-ний тим, що взяв на себе нелегку ношу – забезпечувати розвиток та надавати освітні послуги людям з особливими потребами! Сьогод-ні – це єдиний вищий навчальний заклад, відкритий для молоді не-однакового рівня підготовки, ди-ференційованих соціальних мож-ливостей і різного стану здоров’я. У філії здобувають навчання за спеціальностями «Програмна ін-женерія», «Розробка програм-ного забезпечення», «Видавнича справа та редагування», «Пра-вознавство». Наукову діяльність забезпечу-ють доктори та кандидати тех-нічних, юридичних, історичних, філологічних наук, науково-пе-дагогічні працівники вищої кате-горії, почесні члени Національної спілки журналістів України, за-служені журналісти та діячі мис-тецтв України.

Викладачі філії активно працю-ють над підвищенням наукового рівня, вдосконаленням методів і засобів викладання, зокрема над впровадженням у навчаль-ний процес мультимедійних пре-зентацій, фрагментів фільмів. Ведеться дослідницько-пошуко-ва робота у сфері забутих сторі-нок української історії, зокре-ма через співпрацю з обласним відділом пошуково-видавничого агентства «Книга пам’яті Украї-ни» та місцевими ЗМІ. На базі кафедри інформаційних технологій та програмування щороку відбувається Всеукраїн-ська науково-практична конфе-ренція «Комп’ютерні технології: наука і освіта», спеціальністю видавнича справа та редагуван-ня протягом п’яти років органі-зовується Щорічна наукова сту-дентська конференція «Сучасна українська література: стан та перспективи». У філії функціонують студент-ські наукові проблемні групи «Теорія літератури», «Стильові особливості літератури ХХІ століття», студентські наукові гуртки «Комп’ютерні науки та технології», «Актуальні пробле-ми державотворення». Значна увага приділяється ро-звитку творчих здібностей сту-дентів, зокрема з особливими потребами. Зусиллями викла-дацького персоналу укладено й видано збірки поезії Марти Федорів «Сонцю усміхаюсь на зорі», «Слухаю я», колектив-

6

Події

ні збірки студентської творчості «Пурпурове намисто», «Осінні акорди» та «Прообраз» (літера-турні редактори Дума С. Д., к. ф. н. Стасюк Г. М., заслужений жур-наліст України Шекеряк Г. М.). Івано-Франківська філія Універ-ситету «Україна» співпрацює з громадськими організаціями міста і області: «Просвітою», «Освіченою країною», «Осмо-мислами», «Молодіжною ад-міністрацією ОДА». Здійснює ро-боту гурток «Гаудеамус», заходи якого зорієнтовані на покращен-ня навчального і виховного про-цесу для студентів з обмеженими можливостями. Наші випускники, крім теоре-тичної підготовки, набувають навичок практичної роботи, які дають їм можливість впевне-но почуватися на ринку праці як самодостатні кваліфіковані фахівці. Студенти-програмни-ки проходять практику в різних комп’ютерних фірмах міста, зо-крема «Боб», «Діавест», «Вік-торія», ПП «Малик» та ін., сту-денти-юристи здобувають навики у відділеннях Державної вико-навчої служби, місцевих судах та органах прокуратури, юридичних фірмах («Legus firtus», «Шайда і партнери»). Укладено догово-ри про співпрацю з Телерадіо-компаніями «Вежа» та «РАІ», Івано-Франківським відділенням пошуково-видавничого агентства «Книга пам’яті», редакціями га-зет «Світ молоді», «Вечірній Іва-но-Франківськ», видавництвами «Нова Зоря», «Лілея-НВ», «Мі-сто-НВ», «Прут-Принт» тощо, які надають бази практики для студентів спеціальності «Видав-нича справа та редагування» (напрям «Журналістика»). Іва-но–Франківською філією підпи-

сано договір про співробітництво із Азербайджанським державним університетом ім. Расулзаде (м. Баку) та Університетом Вістула (Польща). В університеті функціонує сту-дентське самоврядування. Сту-дентське дозвілля організо-вується із широким залученням університетської художньої са-модіяльності, спортивного клубу, загону волонтерів шляхом про-ведення різноманітних культур-но-масових, туристично-екскур-сійних, соціально спрямованих і спортивних заходів. Серед ви-пускників – 10 пара- та дефлім-пійських чемпіонів, які мають по декілька урядових нагород, а та-кож знані фахівці на рівні міста й області. Однак, ми не стоїмо на місці, на-солоджуючись власними здоб-утками та досягненнями. Адже освоєння нових горизонтів та перспектив у період самоіден-тифікації української нації, перш за все, позначається на освітній сфері, котра повинна керуватися принципами відкритості, політич-ної незаангажованості, можли-вості вільного слово- та волеви-явлення національно свідомого та інтелектуально розвиненого громадянина. Отож, побажаймо нашій філії постійного розвитку та вдоскона-лення. Розбудовуймо Україну малу – наш університет та велику – державу, не залишаючись осто-ронь тих подій, які відбуваються навколо нас.

Світлана Дума, голова ЦК видавничої справи та редагування

7

- Григорію Васильовичу, розкажіть нам коротко про себе. - Я народився на Тернопільщині у 1961р. Після закінчення школи вступив до Тернопільського педагогічного інсти-туту, закінчив його у 1982р. Був направ-лений на роботу до найбільшої школи в Бурштині. З 1983р. до 1984р. я служив у Збройних Силах м. Києва у злітно-ра-кетному училищі. Після цього працю-вав військовим керівником до 1993р. З 1993р. був призначений на посаду за-ступника директора енергетичного тех-нікуму з гуманітарної освіти і виховання, працював там до 2000р. Потім працю-вав деканом інституту менеджменту й економіки. У 2004р. був призначений директором Івано-Франківської філії нашого університету. Також я здобув

економічну освіту і у 2011р. закінчив та паралельно захистив диплом кан-дидата наук зі спеціальності «Матема-тичні програмні забезпечення, обчис-лювання систем і машин». На даний час працюю директором філії, також викладаю певні предме-ти: економічна теорія, цивільна обо-рона, цивільний захист та ін.

- Як Ви стали директором і що саме цьому сприяло? - Від початку моєї вчительської кар`єри мене завжди кудись «висува-ли». Я був головою профкому в школі, потім був головою трудового колекти-ву, мав стати директором, але трапи-лося так, що мене перевели на посаду заступника директора в енергетичний технікум. Коли я працював у цьому технікумі, також обіймав 11 громадсь-ких посад. Після того двічі обирався депутатом Бурштинської військової ради. Один раз був головою комісії з гуманітарних питань. Я завжди вчив-ся у своїх старших товаришів і керів-ників. Ніколи не повертався до людей спиною, постійно старався підтримати і допомогти усім чим міг... І, напев-но, це дало поштовх до того, що мене запрошували обіймати усі ці посади. У 2004р. з ініціативи тодішнього на-чальника управління освіти Джури О. Д. і Крижанівського Є. І., ректора ІФ-НТУНГу, мене було рекомендовано на

6 листопада Івано–Франківська філія університету «Україна» святку-ватиме своє 15-чя. Свято відбуватиметься у приміщенні Муніципального центру дозвілля. Детальнішою інформацією про цей захід з нами поділив-ся директор Івано-Франківської філії університету «Україна» Кіт Григорій Васильович.

Кіт Григорій Васильович. Успішно крокуючи шляхами труднощів

Особистості

посаду директора нашої філії. -Ми знаємо, що 6 листопада пла-нується святкування 15-чя філії. Розкажіть, будь ласка, детальніше про цей захід. -Це свято охоплює не тільки 6 листо-пада. Ми проробляємо багато різних за-ходів для того, щоб більше учнів шкіл, ПТУ, ліцеїв, коледжів знали про наш навчальний заклад, зокрема про наш університет в цілому, не тільки про філію. Також хочемо презентувати но-вий проект «Твій шанс» - це програма для тих, хто не зміг здати ЗНО, а також для наших студентів, які прагнуть здоб-ути другу вищу освіту. На це свято ми плануємо запросити представників ко-леджів, зокрема з Бурштина; таких лі-цеїв, як №1, 5, 3; вищих училищ: 13, 21, 15, для того, щоб діти знали про наш заклад. Окрім цього, ми запрошує-мо міський фонд соціального захисту, обласний фонд соціального захисту інвалідів, також відділ сім`ї, молоді та спорту й обласне управління освіти. - З якими труднощами Ви зустрі-лись під час своєї роботи у філії? - Найбільша проблема - це гроші. На-приклад, у 2007р. ми мали 919 сту-дентів і 3 млн 800 грн доходу, на даний час ми маємо 286 студентів і 1 млн 800 грн до-ходу. Але це не є великі гроші, тому що ми 15% відраховуємо базовій структурі в Києві, на зарплатню у нас йде біль-ше як 60% і залишається для розвитку зовсім- зовсім мало. Тому ми залучаємо різні фонди для матеріальної підтримки. - Ким і чим гордиться наша філія? - Коли я прийшов сюди на роботу, то філія не мала власного приміщення, у бібліотеці нараховувалось 801 найме-нувань літератури, а комп`ютерів було тільки шість. Сьогодні ми маємо майже 20 000 літератури(6000 – це найнові-ша література), майже 83 комп`юте-ри і маємо власне приміщення. З усіх підрозділів університету «України» тіль-ки сім мають своє приміщення і ми вхо-димо у цю сімку. Щодо викладацького колективу, у філії працює 7 кандидатів наук на штатній основі. Другий рік по-

спіль ми виконуємо умови ліцензування освіти і маємо дві повноцінних кафедри. - Що, на Вашу думку, сприятиме кращому розвитку філії? - Для покращення роботи філії, перш за все, потрібно співпрацювати з базовою структурою. Наприклад, ми маємо дуже тісну співпрацю з Інститутом філології масових комунікацій, з Інститутом комп’ ютерних технологій та з Інститутом пра-вознавства та міжнародних відносин. Також, я вважаю, що для покращення роботи філії важливу роль відіграє сум-лінне ставлення всього викладацького колективу до своєї роботи та успішне навчання студентів.

Мар’яна Джердж

9

Новини університету

10

Наші перемоги

Студенти Івано-Франківської філії університету «Україна» взяли участь у змаганнях в Києві з пляжного волейболу, настільного тенісу та шахів, а також зігра-ли в міні-футбол у с. Гостів Тлумацького району, де зайняли призові місця.

До 16-ої річниці університету «Україна», відбувся IV етап XIII Спартакіади серед студентів універ-ситету та його підрозділів. Зокрема, студенти Івано-Франківської філії в командних змаганнях здобули 3 місце з пляжного волейболу, 3 місце з настільного тенісу та 2 місце у змаганнях з шахів.

В індивідуальних перегонах перемогу здобули: Чапля Сергій – 1 місце серед чоловіків та Пань-ків Лілія – 2 місце серед жінок у шахах;Кривобок Микола – 2 місце з настільного тенісу; Нідачковський Ростислав, Сенич Владислав та Дубницький Зеновій – 3 місце з пляжного во-лейболу. Всі переможці були нагородженні грамо-тами.

До Дня Покрови Пресвятої Богородиці та Дня УПА відбулися змагання з міні-футболу в с. Гостів Тлу-мацького району, де команда нашої філії здобула 3 місце. Гравців нагородили кубком, грамотами та медалями.

Олександра Дедерчук

Протест проти наймасштабнішої акції світу Ice Bucket Challeng

11

Ice Bucket Challeng – найпопуляр-ніша благодійна акція, сенс якої поля-гає в обливанні себе відром крижаної води. Мета флешмобу - отримання коштів у фонд з вивчення аміотрофіч-ного бічного склерозу. В Україні дана акція також набула шаленої популяр-ності, як серед зірок та політиків, так і серед звичайних людей.

Ice Bucket Challeng в Україні був створений з метою зібрання коштів на підтримку армії.

Проте не всі країни позитивно від-реагували на проведення цієї ак-ції. Нещодавно в Бразилії організа-ція NGO OndAzul разом з агентством NBS запустили акцію Empty Bucket Challeng, яка спрямована проти без-цільної витрати води, адже мало хто замислювався над тим, що в деяких країнах буквально кожна крапля

води на рахунку.

Засновники цієї акції наголошують на тому, що вода – це безцінний дар природи, який потрібно берегти, а не витрачати без потреби в той час, коли інші країни страждають від її дефіциту. Участики Empty Bucket Challeng та-

кож записують відео, яке виклада-ють в соціальних мережах та пере-дають естафету іншим, проте замість відра наповненого крижаною водою, вони використовують порожнє відро з гаслом «Жертвуй без втрат». У цьому флешмобі можуть взяти участь усі бажаючі, в тому числі і знаменитості.

Ольга Боднарчук

Життя

«Людина приходить у світ не для того, щоб прожити жит-тя щасливо, навіть не для того, щоб прожити його чесно. Вона приходить у світ для того, щоб створити щось велике для всьо-го суспільства, для того, щоб до-сягти душевної висоти і підняти-ся над вульгарністю існування майже всіх своїх побратимів»

Віллем Вінсент ван Гог

З ім’ям Вінсент Віллем ван Гог знай-ома кожна творча особистість. На-віть якщо Ви тісно не знайомі з його історією і не бачили всі його картини, то, напевно, чули про нього. Особисто я дізналась про цю Люди-

ну на курсах малювання і з того часу дуже багато читаю про ван Гога. Мене відразу ж захопили полотна художни-

ка, я цілими днями читала історії на-писання картин, розглядала кожну їх деталь. Я занурилася в життя цього бо-

жевільного художника і сама відчува-ла себе такою, коли вивчала полотна майстра. Я читала все: книжки, інтер-нет-сайти, переглядала фільми про художника.Я повністю поринала в минуле цієї

людини, яка все життя шукала саму себе.Ван Гог - дивовижна людина. Люди-

на, яка за своє життя пережила ба-гато.Я полюбила цю особистість і не при-

пиню далі вивчати його біографію, переглядати його картини і, сподіва-юсь, що зацікавлю й Вас.

«Говорити за нас повинні наші полотна. Ми створили їх, і вони

існують, і це найголовніше.»

Цікаві факти:• Ван Гог дружив з Полем Гогеном, який теж був художником. • Його брат Тео помер через шість місяців після смерті Вінсента і похова-ний поруч з ним в Овер-сюр-Уаз. • Ван Гог вистрілив в себе з ре-вольвера в Овер-сюр-Уаз (Франція). Однак прожив ще два дні і тільки піс-ля цього помер. Йому було 37 років. • Вінсент створив свою знамениту картину «Зоряна Ніч» під час пе-ребування в психіатричній лікарні в Сен-Ремі-де-Прованс (Франція).• Вінсент Ван Гог ніколи не створю-вав картину «Крик» («Мунк»), її створив норвержський художник-ек-спресіоніст Евард Мунк в 1893 році. Подібність, мабуть, лише в тому, що ця картина була також написана бо-жевільним. • Вінсент продав всього лише одну

ВІНСЕНТ ВІЛЛЕМ ван ГОГ (1853-1890рр)

картину («Червоні виноградники в Арле») за своє життя і став знаменитим тільки після своєї смерті. • Насправді Ван Гог відрізав собі не все вухо, а лише його частину. Сталося це піс-ля конфлікту з Полем Гогеном. • У Ван Гога був брат, якого звали також Вінсент Віллем Ван Гог. Він помер майже відразу після народження. • За своє життя Ван Гог написав близько 900 листів. Більшість з них адресовані його брату і близькому другу Тео.

Іриси (1889)

Соняхи (1888)

Пейзаж з дорогою (1890) Пшеничне поле (1889)

13

Мистецтво

«Я заплатив життям за свою роботу, і вона коштувала мені половини здоро-

вого глузду.»Юлія Торконяк

Чому не варто ділитися своїми планами

«Хочеш насмішити Бога - розкажи йому про свої плани», - говорить приказка. Дійсно, часом навіть ретельно продумані, вірні перспек-тиви зриваються у зв’язку з непередбачуваними обставинами. Або ... людина сама відмовляєть-ся від задуманого. Виявляється, ще в минулому сторіччі цей феномен привернув увагу числен-них дослідників.

Здавалося б, що коли ти вирішив купити маши-ну або будинок, поїхати у відпустку за кордон, одружитись, відкрити свій бізнес - то логічно розповісти про це друзям і знайомим, щоб вони нас підтримали і пораділи за нас. Однак, ще в 1933 році, закордонні психологи з’ясували, що чим більшій кількості людей ми розповімо про свої наміри, тим менша ймовірність, що вони бу-дуть втілені в життя. У чому ж тут фішка? Якщо ми розповідаємо

про свої плани заздалегідь, це в нашій підсві-домості стає доконаним фактом, вважає дослід-ниця Віра Маллер. А якщо мета підсвідомо вже досягнута, то, відповідно, в індивіда знижується мотивація.

Професор психології Нью-Йоркського універ-ситету Пітер Голлуітцер зачепив цю тему ще в 1982 році у своїй книзі «Символічне самоза-повнення». Не так давно він провів низку до-сліджень, в яких взяли участь 63 особи. Вияви-лося, що люди, які не ділилися своїми планами з іншими, виконували їх з більшою ймовірністю, ніж ті, хто публічно розповідав про них і отриму-вав схвалення і підтримку оточуючих.

Професор Голлуітцер вважає, що розповідь про свої наміри дає нам «передчасне відчуття завершеності». В нашому мозку присутні, так звані «символи ідентичності», які допомагають нам скласти уявлення про самих себе.Щоб такий символ виник, достатньо не тільки дій, але і просто розмов про них.

14

Життя

15

Припустимо, Ви розповіли про свій намір написати дисертацію й уявили себе кандидатом або доктором наук. Мозок задоволь-нився цією грою уяви, і у Вас зникає стимул робити щось для досягнення цієї мети - вступати до аспірантури, шукати науково-го керівника, сидіти в бібліотеці, збираючи матеріал, тощо.

Поки ти молодий, тобі завжди здається, що життя ще не поча-лося, що життя – це плани на на-ступний тиждень, наступний міся-ць, наступний рік, після канікул - коли-небудь. Але раптом ти ро-зумієш, що вже не юний, а запла-новане так і не здійснилось.

Олександра Дедерчук

Життя

Час для дози кофеїну

Кожен із нас не раз стикався з бажанням пере-бороти ранкову сонливість або вечірню дрімоту. Для того, щоб підбадьоритись ми уже за звич-кою тягнемось до чашки з міцним чаєм чи кавою. Ефект досягається завдяки вмісту в цих напоях речовини – кофеїну. Так що ж це за речовина і як вона насправді впливає на наш організм? Кофеїн – це алкалоїд рослинного походження, знаходиться у деяких рослинах, найвідоміші з яких кавове дерево, чай, какао. Головним дже-релом кофеїну є кавові боби (насіння кавового дерева), з яких і готується кава. Як бачимо, ця речовина достатньо широко поширена в природі. Кофеїн має властивість збуджувати нервову си-стему,зменшувати відчуття втоми, збільшувати психологічну активність, проганяти сон. Але по-трібно мати на увазі, особливо спортсменам, що фізична активність від кофеїну не підвищується, а, навпаки, знижується. Згідно з останніми дослідженнями, які прове-ла група вчених з Університету Джона Хопкінса в Балтіморі, штат Меріленд, доза кофеїну допомагає краще запам’ятати потрібні речі на короткий тер-мін. Вони виявили, що кофеїн покращує пам’ять певних подій через приблизно день після того, як ці події відбулися. До цього часу не було серйозних доказів того, що кофеїн впливає на пам’ять. Це все тому, що саме формування спогадів, наприклад, читання книги перед іспитом, може статися, якщо сама людина бажає ввібрати і запам’ятати інформацію. Щоб краще у всьому розібратися група вчених на чолі з Майклом Ясса вирішила провести тест. Вони попросили 160 здорових жінок у віці від 18 до 30 років переглянути 2 колекції зображень, на яких представлені як предмети інтер’єру, так і ек-стер’єру. Картини з обох колекцій були розділені на «старі», «нові» і «схожі». Спочатку учасники тесту переглянули картинки з першої колекції («старі» картини). Після цього одній половині учасників дали таблетки з вмістом 200 міліграмів кофеїну (що приблизно дорівнює

16

Наука

Час для дози кофеїну двом чашкам міцної кави), а іншій поло-

вині дали плацебо. Щоб виміряти рівень кофеїну в організмі, вчені взяли в учас-ників проби слини через 1, 3 і 24 години. За словами вчених обидві групи змог-ли розпізнати нові картини і ті, які вони вже бачили. Але ті, хто прийняв кофеїн, змогли також розпізнати картини, схожі на ті, що були в колишній колекції, то-бто вони усвідомлювали, що дивляться на інше зображення, але лише схоже на те, що вони бачили раніше. Це означає, що пам’ять про старі картини у них збе-реглася краще, ніж у тих, хто взяв пла-цебо. Збуджувальна дія кофеїну пов’язана з його здатністю блокувати рецептори адреналіну – гальмівного медіатора цен-тральної нервової системи. Кофеїн зни-жує чутливість нервових клітин до адре-наліну і таким чином, опосередковано, «виконує» свою роботу. Проте, кофеїн здатний надавати і пряму збуджувальну дію. Він блокує фермент, який обмежує проведення нервових імпульсів до кліти-ни. В результаті, будь-який збудливий сигнал починає діяти на нервові клітини сильніше. Якщо з кофеїном переборщи-ти, то може розвинутись виражене пси-хомоторне збудження. Постійний тривалий прийом кофеїну, блокує гальмівні аденозинові рецептори та викликає відповідну реакцію організ-му – утворення нових аденозинових ре-цепторів і синтез більшого, ніж в нормі кількості аденозинів. Зрештою розви-вається звикання, при якому потрібні вже великі дози кофеїну для досягнен-

ня того ж стимулюючого ефекту, що приймався тривалий час. З’являється млявість, загальна пригніченість, сон-ливість, нервова депресія. Розвиваєть-ся уповільнення розумових процесів, ослаблення сили волі, з’являється не-впевненість в своїх силах. Вживання кофеїну (кофеїнових на-поїв) призводить до формування фізич-ної і психічної залежності від цієї речо-вини. Враховуючи все вищевикладене, ко-феїн не рекомендується для постійного, щоденного застосування як засіб, що підвищує працездатність і витривалість. Тому, дорогі читачі, задумайтесь над тим чи варто вживати напої, які містять в собі кофеїн!

Мар’яна Джердж

17

За переказами, на теренах України саме у величний Львів місце-вий купець вперше привіз чарівні зерна кави і почастував зем-ляків. Відтоді що-що, а кава у цьому місці мусить бути найсмачні-ша, адже тут чашка «чорної» так само невід’ємний атрибут міста, як кам’яні леви і стара ратуша. Справді, що може бути краще за запах свіжозмелених зерен «Арабіки» в душевній компанії за столиком улюбленої кав’ярні Старого міста? У такі хвилини забуваються проблеми і образи, душа розцвітає, а щічки червоніють від щирого сміху. Ми хочемо запропонувати Вам огляд улюблених кав’ярень Льво-ва, які не залишать Вас байдужими і принесуть у Ваше серце спокій, відчуття особливості і трохи магії наших предків. Перш за все, завітаємо до закладу «Світ кави», у якому вміло поєднались дерев’яні меблі і старий польський кафель, техніка виготовлення кави за рецептами наших пращурів і модерні чаш-ки, скрипучі сходи і відвідувачки у туфлях від Christian Louboutin. Якимось магічним образом тут збираються тільки найприємніші люди і відбуваються найцікавіші зустрічі. Якщо ви йтимете непо-далік від «Світу кави», то просто не зможете не повернути у цю затишну місцину. Тепер запрошую Вас у кав’ярню «Купол». Ви давно були у своєї бабусі? Так от, якщо давно і Ви дуже скучили, то Вам саме час зайти у це кафе. Тут Вам і картини, які можна розглядати година-ми, і старі килими, що так приємно поглинають шум, старі двері, які б скільки Ви не лагодили, все одно самі відчинятимуться, за-прошуючи нових гостей, і багато сувенірів, що ховають у собі багато таємниць. Такий інтер’єр зумовлений тим, що власники вирішили не змінювати стару квартиру, яка тут раніше була, а залишити затишок гостинного дому. Не забудьте про «Дзиґу», коли будете у Львові. Тут начебто нічого особливого: проста кухня, прості меблі, прості напої, але саме місце якесь зовсім не просте. Взагалі вся вірменська вули-ця, на якій розміщена кав’ярня, якась містична, напевне, завдя-ки вірменській церкві, яка є однією з найзагадковіших. Сидіти на літній терасі «Дзиґи» суцільне задоволення: куди не подивишся – всюди пам’ятники архітектури та старовинний дух ...

Юлія Март

За кавою до ЛеваПодорожі

18

Адреналінові наркомани

Ви дивитесь у глибину ріки, хоча Вам настійно радять заплющити очі. Лунає команда хлопця з десятками татуювань на тілі «Давай!», і ви, закусуючи губу, стрибаєте. На мить закриваєте очі, а по-тім шалений стук вашого серяця змушує вас поглянути на світ, здається, в остан-ні миті життя. Ви відчуваєте страх? Ні. Ви відчуваєте свободу і ця свобода поглинає ваші почуття наскільки, що ви несвідомо починаєте кричати і розумієте: ці відчуття залишаться з вами назавжди.Шалений звук мотора з силою понад 160

кінських сил вривається у вашу свідомість, розпалюючи майже тваринні інстинкти пе-регонів «на життя». Ви міцніше стискаєте ручку газу, палаючи бажанням нарешті увірватись в божевільний рух транспор-ту на трасі і злитись із вітром, що вже гу-ляє під ваш шлемом. Червоне: 10 ударів серця, жовте: 2 удари, зелене: ви рвучко повертаєте газ і стартуєте швидше, аніж нудні машини поряд! Відчуваєте, як кров приливає до вашого серця? На секунду від цього паморочиться в голові, але вже за мить ви стаєте володарем світу і мчите на швидкості 190 км/год. Банджи-джампінг, мотоперегони, аль-

пінізм, велоспорт в екстремальних умо-вах, стрітлагінг – все це не просто набір чудернацьких слів, - це спосіб, яким ти-сячі молодих людей змушують свої ор-ганізми виробляти велику кількість адер-

наліну. Хтось їм щиро заздрить, адже не кожен зараз побіжить стрибати з парашутом, а хтось щиро називає бо-жевільними. То хтож вони, адреналі-нові наркомани, і чому все більше людей приваблюють небезпечні види спорту?У той час як світ стає все більш кон-

курентним, ноша на наших плечах стає все важчою. Праця звичайних людей стає інтенсивнішою, і всі ми відчуваємо все більшу втому та об-тяження після кількох днів напруже-ної роботи. Таким чином, ми хочемо звільнитися від стресу та розсла-битися. Найкращий спосіб зробити

Психологія

це - зайнятись небезпечними вида-ми спорту, тому що в той час, як ви робите щось небезпечне, ви повинні бути зосереджені на цьому і не може-те думати ні про що інше. Отже, ви звільняєтеся від усіх нещасть та бід, що трапляються у вашому повсякден-ному житті. Нічого не нагадує? Мені – причину алко-наркозалежності. На думку психіатрів, для приблизно

30% населення, у яких поріг емоцій-ної реакції дуже високий, потрібен додатковий стимул для досягнен-ня емоційного сплеску, наприклад, стрибок з парашутом, висока швид-кість машини на трасі, спуск лижами. Словом, ризик в будь-якому прояві. Таким людям, як правило, невідомі стани стресу, втоми, невдоволення собою. Їх життєвий вектор спрямова-ний в інший бік. Також екстримальні види діяльності

допомагають перевірити себе на мі-цність, де кожного разу знову і знову необхідно долати свої страхи з ризи-ком для здоров’я, а іноді і для жит-тя. Система проста: боїшся висоти - стрибай з парашутом, боїшся впасти зі скейта і переламати ноги - більше катайся! Долаючи власні страхи, лю-дина отримує певну дозу адреналіну. Ця невелика доза дозволяє відчути свої сили, але через деякий час її ви-являється недостатньо, знову з’яв-ляється невпевненість в собі, знову хочеться всім довести, що здатний на більше. Людина ставить перед собою чергове надзавдання, здавалося б неможливе, але справляється з ним, не відразу, звичайно, і врешті-решт отримує вже необхідну дозу адре-наліну, а далі потреби зростають, все більше бажання стрибнути вище го-лови ...Виникає питання, а що ж погано-

го в бажанні займатись небезпечним видом спорту? Багато людей плута-ють це бажання зі здоровим спосо-бом життя. Чим же це загрожує? Під час небезпечної ситуації рівень адре-наліну в організмі збільшується в де-сять разів. Надто часті його стрибки

можуть призвести (крім адреналінової залежності) до захворювань серцево-су-динної системи (інфаркт, інсульт), вести-булярного апарату (збої почуття просто-ру, незрозуміла тривожність), психічного виснаження (внаслідок зайвої витрати не-рвових клітин), зменшення рівня кальцію в організмі, як і інших корисних речовин, які під час екстриму витрачаються нера-ціонально і нерівномірно.І це, неврахову-ючи, звичайно, ризику серйозних травм і небезпеки для життя. Між здоровою жагою адреналіну і пси-

хологічною залежністю від нього не існує чітко визначеної межі. Перш ніж ризи-кувати власним життям, можливо, варто задуматися, чи варто воно того? ... Адже мета не завжди виправдовує засоби.

Юлія Март

Тема номеру: ОСІНЬМій Любий щоденник...

– Любий щоденнику! Ось і пройшов ще один день мого життя. І уже сьогодні, піс-ля опівночі, наше місто покине жовтень, а йому на зміну прийде листопад. Не буду тобі брехати, мене охоплює сум. Адже жо-втень є моїм улюбленим місяцем року.Напевно, якщо б ти міг говорити, то запе-

речив би мені. Адже відомо, що жовтень – це така пора року, коли дуже часто буває холодно, мокро та похмуро. І рідко коли при такій погоді у когось, може бути хоро-ший настрій. І якщо б три роки назад, ти заперечував мені, що жовтень – це пре-красна пора, то я на сто відсотків погоди-лася б з тобою.Нехай це тебе не дивує. Я справді пого-

дилася б, але це було б тоді, а не тепер. Тепер я впевнено і безповоротно запере-чила б. Адже ще три роки тому назад мої погляди, а в основному погляди на осінь, змінились. Тому що саме восени змінилось моє життя.Я розповіла тобі уже багато історій зі сво-

го життя. І впевнена, що якщо поєднати їх у одне єдине ціле, то можна зрозуміти те, яким похмурим, самотнім і чорно-білим воно було. Але одну історію я все ще тобі не розповіла. І думаю, що сьогодні настав той час, коли я поділюся нею з тобою.Усе змінилось з того дня. З того прекрас-

ного, жовтневого дня, який подарував мені Його. Три роки тому, я, як завжди, кожної суботи приходила в парк, сідала на свою улюблену лавочку, яка знаходи-лась у такій частині парку, де майже ніко-ли нікого не було, відкривала книгу і по-чинала читати. Адже і до сьогоднішнього дня вважаю, що немає нічого кращого, як читати цікаві книги на самоті з природою.Саме тоді, як грім з ясного неба, у моєму

житті з’явився Олексій… Через тиждень з дня нашого знайомства ми вже стали рід-ними одне одному. Можливо, ти сказав би, що такого не може бути, що так швидко ми не могли стати рідними людьми. Але я зно-ву заперечу: адже не просто знаю чи вірю, я переконалась у цьому на власному до-свіді. Ми обоє одразу, з перших поглядів, з перших слів зрозуміли і десь в середині

відчули, що зустріли «ту людину». Ту саму – неповторну, яка дається в цьому житті тільки раз.Відтоді я вже ніколи не була похму-рою і самотньою. Ми разом гуляли, разом читали на тій лавочці, яка вже не була лише моєю улюбленою, тому що тепер вона стала нашою. Саме завдяки Олексієві я почала цінувати, любити і помічати усю красу та каз-ковість осені.І тепер з кожним новим роком я че-

каю цієї прекрасної пори, коли земля вкриється жовтенькими листочками, і ми з Олексієм знову і знову, міцно тримаючись за руки, прогулюватиме-мось саме тим парком, щоб посидіти саме на тій лавочці.Скажу тобі чесно, що сьогодні, коли

я поверталась з роботи, то у мене ви-никло бажання піти туди і детально згадати той перший день… Але я не пішла. Я не наважилась піти туди без Олексія. І мене це засмучує, тому що це останній жовтневий день, а ми не змогли піти сьогодні разом на осін-ню прогулянку. Але попри це мене тішить думка, що ми це виправимо. Адже мій коханий нарешті повер-тається додому. І завтра ми удвох по-вернемось у той день, до тієї лавочки і до нашого першого жовтневого дня.І саме завтра ми знову поринемо у

казку нашої осені.Мар’яна Джердж

21

22

Тема номеру: ОСІНЬ

Така ненависна осіньЗнову ця похмура осінь, знову 16 жовтня. Важко пережити осінь,

а особливо цей день. І так, як того самого дня, сьогодні дощить. Мабуть, небо плаче разом зі мною, тільки я – зсередини…Я одягаю пальто, руки ховаю в кишені, щоб довше зберегти це

квартирне тепло. Навушники – у вуха, щоб не чути цей дощовий, гидкий звук. Закриваю двері і виходжу з дому.Повсякденні справи змушують піти з такого рідного, нашого

дому… колись нашого, а тепер мого. Іду повільно, переді мною спини німих людей. Я вдихаю це брудне, важке осіннє повітря. Таке ж було і в той день, коли ти залишив мене в парку, залишив назавжди.Бачу на обличчях більшості людей втому. Знаєш, вони всі схожі. А

схожі тим, що в них немає добра, немає віри, немає вірності. І нема душі. Я це зрозуміла тоді, коли подивилась на тебе, після твого «Я тебе ніколи не любив», Вони всі стали тобою.Знаєш… я тоді повернулась додому пізно вночі, голосно грюкнула

колись нашими дверима, щоб більше не плакати. Відкрила всі вік-на, щоб дощ потрапляв в квартиру, щоб я плакала не сама.Я витягнула з аптечки бинт і почала обмотувати там, де мало

бути серце. Ти б знав якою була та рана! Хоча чому була? Вона є і зовсім, ні на краплю, не стала меншою. Бинт не допоміг – обмоту-вати треба зсередини.Я стала якоюсь нещасною твариною, яку приручили, а потім зра-

дили і викинули…Швидше б ця осінь минула, вона мене мучить, вбиває. Моя рана

сильно болить. Навіть взимку не так – взимку комфортно і якось тепло. Гріють рідні, люди добріші. А восени – бездушні, чужі. В усіх одні обличчя.Хотіла б я засинати 1 вересня і прокидати 1 грудня, або щоб

осені взагалі не було. Але це тільки мрії, а я мушу героїчно пере-жити ці жахливі 3 місяці…

Юлія Торконяк

Один день самотності

Один день самотностіЛист паперу під рукою, чотири ручки

поряд, три з яких, зазвичай не пишуть, міцна кава без цукру, що чекає на мій перший ковток, теплий плед із казкової Бельгії і трохи смутку, що заплутався у моїй свідомості.Ще мить назад поряд були спога-

ди - небажані гості самотності, тому їх швидко відгяняю у далекі темні шухля-ди свого життя. Знаю, що завтра вони знову увірвуться, але сьогодні: «Do not disturb», як на дверях готелю, в якому ще залишились наші запахи. Пам’ятаєш?Зігріваю зльодянілі лодоні чашкою

«чорної» і заплющую очі від насолоди, від тепла, від тиші, що ось-ось засмієть-ся, як писав Набоков. У нього вона смія-лась, а в мене тишина сидить навпроти і криво вишкірюється. Думає, що взяла наді мною гору. Посміхаюсь у відповідь: я так просто не здаюсь!Беру ручку і починаю писати тобі ли-

ста, сьогодні ж субота, ти не забув? Як завжди виводжу красиві літери, щоб тобі було приємніше читати і шукаю у пам’яті слова, якими ще до тебе не зверталась. Таких, здається вже не залишилось, але я знаю ще французьку і польську, тому позичаю трохи у них.Відчуваю, як посмішка розпливається

моїм обличчям, коли розповідаю тобі про свої переживання протягом тижня, і під-німаю погляд на тишу, щоб подивитись, чи вона бачить мою радість. Бачить. Від-вертається і йде в іншу кімнату. Так на-віть краще. Нарешті я сам-на-сам із моїм листом тобі.За звичкою не кладу крапку в кінці, а

цілую лист паперу, до якого ти скоро тор-катимешся і так само цілуватимеш. Уваж-но перечитую слова, які від тремтіння руки трохи розмились, і так само тремтя-чими руками складаю в чотири згини мій лист. На місці адресата пишу тільки твоє таке красиве ім’я. Пошепки його вимов-ляю, щоб відчути частинку тебе на своїх губах.Дорога до пошти недалека, але сьогод-

ні дуже холодно, занадто холодно для навіть такої короткої прогулянки. Тому одягаюсь незвично тепліше і вирушаю у свою маленьку подорож.Ще раз цілую лист і кидаю його у по-

штову скриньку. Зазвичай роблю це не-помітно для чужих очей, але сьогодні поряд виявилася моя сусідка, що легко взяла мене від руку і повела до вихо-ду.- Марто, невже не можна було поче-кати кращої погоди? В її голосі відчувася докір і щире пі-

клування, тому намагаюсь посміхну-тись і краще триматись за міцну руку ще повної сил жінки. Минає ціла віч-ність, поки вона наважується запитати мене те, що її дійсно так цікавить:- Скільки минуло часу, як Стефан по-кинув Вас?Зупиняюсь на мить і намагаюсь уяви-

ти, скільки відіслано листів до нього. Напевне, більше тисячі. І жоден без відповіді. -24 роки. Відпускаю руку сусідки і намагаюсь

втриматись на своїх вже таких нестій-ких ногах. Попереду маленька дорога випробувань моїх 82 років, 24 з яких мене в дома чекає тільки тиша і новий лист паперу.

Юлія Март

Тема номеру: ОСІНЬ

23

Тема номеру: ОСІНЬ

24

Спогади про втрачене кохання

Світанок… На годиннику – 7:00, лунає надокучливий звук будильника. І хоч Вікторія прокинулася ще до дзвінка, вставати з-під теплої ковдри ніяк не хотілося. Проте робота є роботою, і жінка, перемагаючи лінощі і трясучись від холоду, накидає на себе халат, поспішає до кухні завари-ти каву. Вмістившись зручно на табурет біля вікна, вона спостерігає за тим, як краплі дощу які падають з неба, стікають по її вікну. Ось і закипів чайник... Зробивши перший ковток гарячої, гіркої кави,

Вікторія занурюється в спогади… Спогади про нього, про кохання усього свого життя… Коли вони познайомились з Максимом, вона була простою дівчиною із

провінційного містечка, яка закінчувала п’ятий курс факультету психо-логії, але тоді вона почувалася найщасливішою у світі… Надворі, як зараз, була осінь і падав дощ, проте це були дрібниці,

вони незважали на погоду. З ним вона відчувала себе коханою, захи-щеною та впевненою. Він був для неї усім, і вона для нього – також. Коли вони, тримаючись за руки, гуляли по осінньому парку, перехожі оминали їх захопливими поглядами: Вікторія і Максим були надзвичай-но красивою парою, і їхні очі були сповнені любов’ю один до одного. Вони були зовсім різними, в них були різні інтереси, слухали вони різну музику, але їх об’єднувало найголовніше – це кохання, яке, здавалося, триватиме вічно. Але не завжди трапляється так, як ми цього бажаємо… Максим загинув в жахливій аварії. Відтоді життя для Вікторії наче

закінчилося, єдиним місцем, де вона могла себе хоч якось заспокоїти, залишалась її робота. Жінка була однією з найкращих психологів у Києві і могла допомогти кожному, тільки не собі самій… Ця туга за коханим з’їдала її зсередини. Ніщо не могло вилікувати її від

самотності і ніхто… Стосунків з іншими чоловіками Вікторія не заводила, гулянки з подругами також не могли заповнити душевної порожнечі. Тільки він міг зробити її щасливою, розмалювати її сіре життя яскравими барвами, але його немає… З ним вона знайшла себе – і з ним вона себе й загубила…

Ольга Боднарчук

Огляд найочікуваніших

прем’єр осені

Ця осінь подарувала кіноманам досить багато цікавих стрічок на різний смак: від мелодрам до трилерів, від серйозних драм до звичайних сімейних комедій. Ось огляд найкращих фільмів, які вийшли чи ще вийдуть у прокат. Можливо, Ви встиг-нете ще забігти до кінотеатру або вирішите переглянути стрічку вдома.

«Плем’я», реж. Мирослав Слабошпицький, у прокаті з 11 вересняПро що: Головний герой фільму, Сергій,

потрапляє в спеціалізований інтернат для людей з вадами слуху, де існує криміналь-на організація - Плем’я. Він намагається знайти своє місце в ієрархії школи і бере участь у кількох пограбуваннях. Проте, коли Сергій закохується в Анну, одну з на-ложниць Смотрящого, йому доводиться по-рушити неписані закони племені.

Цікаві факти: - У фільмі немає музично-го супроводу, як і в будь-якому іншому фільмі Мирослава Слабошпицького.- У стрічці задіяні 20 глухих персонажів, всіх грають не професійні актори.- «Плем’я» - фільм на жестовій мові без субтитрів. «Та, що зникла» , реж. Девід Фінчер, прем’єра 2 жовтня

Напевно, мало б хто звернув увагу на цей фільм тільки через його сюжет. Подумаєш, у головного героя зникла дружина, а полі-ція вважає його викрадачем. Таких стрічок сотні. Але знімав цей фільм Девід Фінчер, а головну роль зіграв Бен Аффлек.Про що: Все було готово для святкуван-

ня п’ятирічного ювілею подружнього жит-тя, коли раптом нез’ясовно зникла дружи-на. Залишилися сліди боротьби в будинку,

кров, яку явно намагалися стерти, - і ланцюжок «ключів» в грі під назвою «Полю-вання за скарбами»; красива, розумна і неймовірно винахідлива дружина щоріч-но влаштовувала її для свого коханого чоловіка. І схоже, що ці «ключі» - дають єдиний шанс «пролити світло» на долю зниклої. От тільки чи не доведеться «мис-ливцеві» в процесі пошуку розкрити світові і декілька власних малосимпатичних таємниць?

25

«Суддя», реж. Девід Добкін, прем’єра 16 жовтня

Про що: В центрі історії - успішний адво-кат, який приїжджає в рідне місто на похорон матері і дізнається, що його батька, міського суддю, підозрюють у вбивстві. Герой вирішує затриматися, щоб з’ясувати правду і поступо-во краще познайомитись з родичами, з якими давно взагалі не спілкувався.

«Перш, ніж я засну», реж. Роуен Жоффе, прем’єра 23 жовтня

Триллер, де зіграли свої ролі чудові, ві-домі нам, актори: Ніколь Кідман, Колін Ферт і Марком Стронгом. Жінка страждає від амнезії після загадкової події і нама-гається з’ясувати, що насправді трапило-ся. В неї є турботливий чоловік і співчут-ливий лікар, але один з них знає правду і бреше.Про що: Історія про жінку, яка втра-

тила пам’ять: щоранку останні двадцять років просто зникають з її спогадів, і що-ранку їй доводиться по крихтах віднов-лювати власне життя.

«Голодні ігри: Сойка-переспівниця. Частина 1», реж. Френ-сіс Лоуренс, прем’єра 20 листопада

Фільм, на який чекають усі прихильни-ки трилогії «Голодні ігри». Навіть ті, хто вже давно прочитав серію книг, і знає чим все закінчиться, мріють потрапити на прем’єру стрічки.Про що: 75-ті Голодні ігри змінили все.

Кітнісс порушила правила, і непохитне до тієї пори деспотичне правління Ка-пітолію похитнулося. У людей з’явилася надія, і її символ - Сойка-переспівниця. Тепер, щоб звільнити захопленого в по-лон Піта і захистити своїх близьких, Кіт-нісс доведеться змагатися у справжніх

битвах і стати ще сильнішою....

Юлія Торконяк

26

№1, осінь 2014Редакторський колектив: Ольга Боднарчук, Юлія Март, Олександра Дедерчук, Мар’яна Джердж, Юлія Торконяк.

Художні редактори: Юлія Торконяк, Юлія Март.Видавництво «Нова Зоря»