-
Зміст
3
Зміст
Українознавство: теорія, методологія, практика
Кононенко П. П., Кононенко Т. П. Україна і український етнос у
безмежжі світового часопростору. Українці у світовій цивілізації та
культурі………………….7
Чирков О. А. Робота загальноінститутського методологічного
семінару в 2009–2011 рр. та його перспективи (у зв’язку з
реорганізацією ННДІ українознавства у ННДІ українознавства та
всесвітньої історії)……………………..22
Україна – освіта
Антонюк Т. Д. Проектно-комплексна система навчання в освітніх
закладах України:
досвід, суперечності, уроки (20–30-ті роки ХХ
століття)……………………………..29 Балагура О. О. Особливості виховання
духовної культури студентів вищих
навчальних закладів……………………………………………………………………...36 Вол О. В.
Технологія проектів як ефективний метод досягнення
комунікативної
компетенції учнів………………………………………………………………………...38 Горенко Л. І.,
Коткова М. В. Професійна компетентність учителів художньо-
естетичного напряму в системі підвищення кваліфікації:
українознавчі виміри……………………………………………………………………………………..41
Губський С. І. Українознавча складова військової освіти в армії
УНР періоду Директорії (1918-1921 рр.): досвід та уроки для
сьогодення………………………….50
Данилова Г. С. Українська школа майбутнього: акмеологічний
аспект…………………..57 Доморослий В. І. Навчальна дисципліна «Історія
української культури» в системі
гуманітарної освіти України…………………………………………………………….71 Захожай З.
В. Українська освіта в умовах польської окупаційної влади:
1920–1930-і рр. …………………………………………………………………………..74 Кислий А. О.
Релігія та релігійна освіта в історії освіти України………………………….78
Клименко Н. М. Матеріал про видатних українців у підручниках з
української
мови (9 клас)……………………………………………………………………………...87 Кліш А. Б.
Освітні аспекти діяльності суспільно-християнського руху в
Східній
Галичині (кін. ХІХ – поч. ХХ ст.)……………………………………………………….92
Кожолянко О. В. Традиційна весільна обрядовість українців у змісті
курсу ВНЗ
«Народознавство»………………………………………………………………………..98 Корж Г. В.
Методологічні засади дослідження історичної пам’яті в освітніх
стратегіях………………………………………………………………………………..104 Лазарєва В. Т.
Проблеми освіти і виховання в концептуальній візії П.
Куліша………...107 Ласкаржевська В. В. Інноваційні технології творчого
розвитку дітей засобами
українського декоративно-прикладногомистецтва в центрах дитячої
творчості…………………………………………………………………………………112
Лісовський П. М. Сучасний формат духовного капіталу: синергетика
як нова освітня парадигма……………………………………………………………………….116
-
Збірник наукових праць ННДІУВІ, т. ХХVІІІ
4
Магазинщикова І. П., Лободинська О. М. Використання
компетентнісно- орієнтованого підходу в процесі екологізації вищої
освіти………………………….122
Маргітич К. Є. Професійна підготовка майбутнього вчителя
початкової школи……….128 Матвієнко П. В. Інформаційний характер
сучасного світу як вияв етерифікації
людської діяльності та український освітній
простір………………………………...131 Микольченко В. С. Виховання у студентів
технічних ВНЗ соціодуховних норм
поведінки для успішної професійної
діяльності……………………………………...135 Ніколенко Л. Т. Розвиток культури
українського мовлення педагогів у системі
післядипломної освіти………………………………………………………………….138 Охріменко О.
М. Тестові технології оцінювання рівня освітньої компетентності
учнів з української мови та літератури………………………………………………..158
Петрощук Н. Р. Розвиток системи підвищення кваліфікації учителів в
Україні
(ІІ половина ХІХ ст. – 1917 р.)…………………………………………………………161 Петрук
В. М. Соціально-філософське значення дистанційної
освіти…………………….165 Пономаренко К. В. Культура мовлення та
формування мовно-національної
ідентичності української молоді……………………………………………………….172
Романчук С. М. Психологія сприймання і розуміння студентами
наукового тексту…...175
Україна – мова Вакуленко В. Ф. Лексична парадигматика
слів-номенів грецького і латинського
походження в текстах українських героїко-фантастичних
казок……………………178 Осадча Н. С. Аналіз компонентів психологічного
складника у підручниках
з української мови для 6 класу ЗНЗ……………………………………………………187 Ріпей
М. В. Росіянізми «відносно» і «ясно» в газетних
матеріалах………………………194 Самсонова О. В., Сугробова Ю. Ю. Фраземи з
рослинним компонентом на
позначення емоційних процесів людини……………………………………………...199
Сікорська З. С. Лексичні особливості вживання іменника у
професійному мовленні….202 Чернишова Л. І. Можливості синтаксичного
способу термінотворення у сучасній
українській будівельній терміносистемі………………………………………………210
Україна – культура, матеріальна і духовна Вербицька-Шокот І. В.
Віддзеркалення семантичного інваріанту missa da requiem
у творі В. Зубицького «Сім сльозин»………………………………………………….215
Кононенко А. М. Віхи становлення музею Інституту
українознавства…………………..221 Левітас С. Ф. Фольклорно-міфологічний
образ демонічної жінки в англійській
та українській традиції: компаративний аспект………………………………………229
Небесна З. З. Трансформація традиційних весільних обрядодій
Бойківщини
і Поділля…………………………………………………………………………………232 Поправко О. В.
Динаміка свят в українській культурі…………………………………….244
Україна – історія Мартинюк О. А. Етнооб’єднавчі та
етнороз’єднавчі процеси в етногенезі слов’ян
на території України в другій половині I тис. до н.е. – середині
I тис. н.е. ………...247 Шостак М. В. Українознавчий аналіз
концептуальних бачень українських учених
90-х рр. ХХ – поч. ХХІ ст. етнічних та етнокультурних процесів у
період утворення Київської Русі……………………………………………………………….260
Чубик Ю. І. Повсякденність як невід’ємна частина українознавчих
досліджень (на прикладі вбрання волинської шляхти XVI – першої
половини XVII ст.)………267
-
Зміст
5
Фігурний Ю. С. Козацький виступ під орудою Тараса Федоровича як
один із чинників українського етнодержавонацієтворення І пол. XVII
ст. …………………274
Клименко Н. П. Особливості національно-просвітницького руху в
Галичині кінця XIX – початку XX ст.
…………………………………………………………………..285
Обченко О. М. Земство і модернізація (на основі матеріалів
Зміївського повіту кінця ХІХ – початку ХХ
ст.)…………………………………………………………...296
Гаврильченко О. Г. З історії медичних знань в
Україні…………………………………..312 Купріянчук О. В. Історіографія
державницької ідеї як складової українського руху
кінця ХІХ – початку ХХ ст. ……………………………………………………………316 Булаєв О.
П. Дебют українського парламентаризму в період першої
російської
революції (1905-1907 рр.)………………………………………………………………322 Котюк В. О.
Етнополітика в Україні на початку національної революції 1917
року……326 Даценко О. М. Будівництво українських збройних формувань
в умовах боротьби
за державність (1917 – 1920 рр.): зарубіжна
історіографія…………………………..330 Сегеда С. П. Газета «Армія» (1918 р.)
в інформаційному просторі Української
Держави………………………………………………………………………………….335 Галицька Т. В.
Документальні свідчення політики радянської влади у сфері
українознавства (1919-1932 рр.)………………………………………………………..342
Мединська С. Л. Особливості національної реформи у формі
українізації
у 20 – 30 рр. ХХ ст. ……………………………………………………………………..350 Слободян Л.
О. Деформація моралі на тлі голодомору 1932–1933 років:
українознавче бачення………………………………………………………………….353 Скакальська
І. Б. Українознавча спрямованість діяльності просвітянської
еліти
Волині міжвоєнного періоду ХХ ст. …………………………………………………..364
Зарецький О. В. Українськість під тиском радянської ідеології та
квазікультури.
Шістдесятники…………………………………………………………………………..370 Бабак В. І.
Неформальні громадські об’єднання УРСР як каталізатор процесу
створення національної армії (1987 – 1989 рр.)………………………………………379
Агапов В. Л. Взаємини страйкового шахтарського й
національно-демократичного
рухів у УРСР у 1989 р. – першій половині 1990 р.
…………………………………..387
Україна – філософія Зайцева І. В. Концепти етнічної ідентичності
в контексті гуманітарної парадигми…….396 Кравець М. С. Діалектика
владного у політичній культурі……………………………….402 Павлова А. К.
Філософське осмислення життя і смерті в українській усній
традиційній культурі……………………………………………………………………409 Цимбал Т. В.
Соціально-філософський аспект проблеми внутрішньої
еміграції………..416
Україна – військо Козинець І. П. Формування структур
цивільно-військового співробітництва
у миротворчих підрозділах Збройних сил україни: на прикладі
Іраку……………...424 Куравський В. Г. Чинники, що обумовили створення
Повітряних сил Збройних
сил України……………………………………………………………………………...431 Нікітюк О. В.
Підготовка санітарних інструкторів як складова системи
підготовки
військово-медичних кадрів для Збройних сил України (1991–2006
рр.)……………437
Українці у світі Дякова О. В. Громадсько-політичні організації
української діаспори у Західній
Європі (Великобританія, Німеччина,
Франція)……………………………………….442
-
Збірник наукових праць ННДІУВІ, т. ХХVІІІ
6
Всесвітня історія Дашкевич О. І. Джерелознавчі аспекти
комплектування посад вищого офіцерського
складу в армії Росії, Збройних силах СРСР та
України……………………………...455 Желізняк В. М. Питання державного
управління в Російській імперії за матеріалами
анонімного донесення………………………………………………………………….468 Науменко А. О.
До питання про становище російської армії напередодні Першої
світової війни……………………………………………………………………………472 Фурман І. І.
Застосуваня авіації у протимінних діях на Чорному морі в роки
Першої
світової війни……………………………………………………………………………482 Цимбалюк І. Л.
Політичний курс Польської держави з національного питання
на території Волині у 1921-1939 рр. …………………………………………………..485
Сидоров С. В. Досвід впровадження гендерного виміру в Збройних
силах
Радянської держави……………………………………………………………………..491 Гребенюк М.
В., Сидоров С. В. Виникнення та еволюція поняття «оперативне
мистецтво» в працях західних дослідників…………………………………………....509
Крисаченко В. С. Демографічна взаємодія
цивілізацій…………………………………....513 Відомості про
авторів…………………………………………………………………….528
Contents………………………………………………………………………………………532
-
Українознавство: теорія, методологія, практика
7
УКРАЇНОЗНАВСТВО: теорія, методологія, практика
Кононенко П.П., Кононенко Т.П. (Київ)
УКРАЇНА І УКРАЇНСЬКИЙ ЕТНОС У БЕЗМЕЖЖІ СВІТОВОГО
ЧАСОПРОСТОРУ.
УКРАЇНЦІ У СВІТОВІЙ ЦИВІЛІЗАЦІЇ ТА КУЛЬТУРІ
Розпочинаємо розгляд надзвичайно масштабного і складного
завдання, адже
Україна і світове українство споконвіків (принаймні ще з часу
індоєвропейської цивілізації та культури) постають як феномени і
цілісного Українського світу, і питомої клітини Вселюдства –
України – впливового суб’єкта всесвітнього розвитку, оскільки
незаперечно значущими для вселюдства є українська Природа,
український харизматичний Етнос, нині поширені на всій Планеті його
культура, мова, освіта, наука, державно-політичний, конституційний
досвід, приклад міжнародних взаємовідносин.
Природно й зрозуміло, що особливої ролі набувають Концепція та
метод дослідження і висвітлення сутності питання.
Методологія і метод у вивченні та висвітленні проблеми
Ще на межі 80–90-х років ХХ століття під час створення
Міжнародної асоціації «Інститут українознавства» (з 2000 р. –
«Україна і світове українство»), а з січня 1992 р. – однойменного
Науково-дослідного інституту (нині Національного науково-дослідного
інституту українознавства) була розроблена Концепція, схвалена
делегатами Міжнародної науково-практичної конференції «Роль вищих
навчальних закладів у розвитку українознавства» (жовтень 1992 р.) і
представлена педагогами та вченими всієї України та 36 зарубіжних
країн, згідно з якою українознавство мало вивчатися й розвиватися
як «наука про Україну і світове українство в усій всеосяжності й
повноті їх часопросторового буття і розвитку».
З огляду на це були розроблені історико-теоретичні й
методологічні засади, відповідно до яких українознавство мало
поставати як цілісна наукова система взаємозалежних концентрів:
історія, теорія, методологія українознавства; Україна – етнос;
-
Збірник наукових праць ННДІУВІ, т. ХХVІІІ
8
Україна – природа; Україна – мова; Україна – культура; Україна –
етнонація і держава; Україна у міжнародних відносинах; Україна
(українці) – ментальність, доля; Україна та світове українство –
роль і місія у світовій цивілізації та культурі1. А принципами
дослідження й висвітлення феноменів України та світового українства
мали бути: історизм як домінанта наукового пізнання, наукове
джерелознавство, повнота й об’єктивність
порівняльно-ретроспективного (зіставно-протиставного) аналізу та
синтезу, універсально-всебічного підходу, а не одномірного й
однозначного; методів індукції і дедукції2;
об’єктивно-суб’єктивного оціночного розгляду всіх граней предмета,
а також прогностичної ретроспективи, яка сприяє об’єктивному
співвідношенню минулого, сучасного і майбутнього3.
Відштовхуючись від зазначених засад, ми наголошуємо:
Українознавство – цілісна, інтегративна наука як сцієнтичного
пізнання, так і любові, етики, культури, самопізнання; як
самоідентифікації людини та нації, так і свідомо-патріотичного
життєтворення на ґрунті української національної ідеї4. Як зазначає
акад. Я. Калакура, «…для мене українознавство – це не тільки
інтегрована і цілісна система знань про українську людність,
український етнос, про українську націю, про історичне покликання
нашого народу, наука про його самопізнання і самовизначення, але й
частина мого життя, моїх помислів, мого внутрішнього світу»5.
Наскільки це вагомо, переконливо свідчить проблема дослідження
центробіжних концентрів, якими є Україна – Природа і Україна –
Етнос. Стало аксіомою, що Вселюдство є органічною часткою
Всесвіту.
Але що означає – Всесвіт? Наука відповідає: Всесвіт – це все, що
існує: Матерія, Простір і Час. У нього входять
усі зірки, планети й інші космічні тіла. Близько 14 млрд. років
тому все ще було стиснуте в одну-єдину масу. Згодом відбувся так
званий Великий вибух, внаслідок якого виникли гази – водень і
гелій, із яких в основному і складається Всесвіт. Протягом
мільйонів років ті гази під дією сили тяжіння збиралися в згустки,
творячи зірки і галактики. При вибухах зірок в галактиках виникали
й інші елементи, включаючи вуглець, із якого, як із цеглинок,
збудоване життя на Землі6.
Отже, Земля – питома частка Всесвіту – цілісної, інтегративної
Системи. Земля – одна із восьми планет Сонячної системи, яка
входить в галактику Молочний Шлях, – а той належить до скупчення
галактик, яке називається Місцевою групою. У ній нараховується
майже 30 галактик, – а з таких скопищ галактик складаються
надскопища, котрі включають у себе мільярди галактик...
Безмежжя самодостатніх часточок Всесвіту! – але всі вони
неухильно підлягають єдиному Закону – Гармонії частин – єдиній
Волі.
Чиєї? Хто і для чого створив увесь Космос? Яке його і його
частин призначення та яке грядуще? У тому числі – хто (чи що) є
Деміургом Землі? Які її призначення і майбутнє?
Як писав геніальний П. Тичина у циклі «В Космічному оркестрі»
(1921 р.): …В Космічному оркестрі підвладно все одній руці. Немає
меж… і де кінці, що ставили б сонцям семестри
1 Кононенко П.П. Українознавство. – К., 1996, 2006. 2 Кононенко
П. Ще раз про українознавство – науку про Україну й українство, їх
пізнання,
самопізнання, самотворення // Українознавство. – 2009. – № 3. –
С. 8-25. 3 Калакура Я.С. Історичні засади українознавства. – К.,
2007. 4 Кононенко П.П. Українознавство – наука любові, етики,
життєтворчості. – К.; Львів, 2006. 5 Калакура Я.С. Історичні засади
українознавства. – К., 2007. – С. 376. 6 Ілюстрований Атлас. Земля.
– М.: Махаон, 2008. – C. 12.
-
Українознавство: теорія, методологія, практика
9
у голубому молоці? Пливе етер, струмує вітер, джерела б’ють
нових поем, встають сузір’я в формі літер з навколо сяючим огнем. І
що там час? І що там вік? І що поняття «вдень», «уранці»? Червоний
крик, кривавий крик, червоних сонць протуберанці? – отож: Що нині
сльози, і зойки, і крики? Що всі драми землі в трагедії Космосу? …О
Людськість! О гордість скрупульозна! Чи ти коли дивилася в вічності
телескоп?
Пророки епохи юдаїзму, речники Біблії відповідають: і творець, і
Володар Всесвіту – Бог. Від Божої Волі залежать і творіння, і
буття, і кінець світу. От тільки, а що таке – Бог?.. І що є
причиною всього сущого?!.
У наступні епохи релігійні мислителі та вчені відкривали нові
знання про Всесвіт, Землю, Людину та Вселюдство і давали все новіші
відповіді. Нерідко взаємозаперечні.
І так – під тиском все нових парадигмальних підходів та оцінок і
прогнозів – до сьогодні: коли одні вважають, що правдиві відповіді
заховані в релігійних одкровеннях, деміургом усього є Бог, – то
інші бачать шлях до істини або в синтезі релігії і науки, або
категорично відповідають: шлях до таємниць Світобудови та до істини
– тільки аналітично-науковий!
Однак і науковці неодностайні. Автори вже цитованого
«Ілюстрованого атласу» досі вважають, що «ми живемо на маленькій,
блакитній через масу води, планеті. Вона рухається по орбіті
примірно у восьми світових мінутах від зірки із класу жовтих
карликів – Сонця, що випромінює тепло і світло. У чомусь схожа з
іншими планетами, Земля разом з тим є унікальною – адже життя досі
не виявлено на жодному іншому небесному тілі».
Отже, життя – тільки на планеті Земля, а це має зумовлювати
Концепцію буття всієї принаймні Сонячної системи. Однак такі
висновки нині є вже науковим анахронізмом! Найсучасніші дані
астрономічних досліджень, заявляють англійські, американські,
шведські, українські вчені, свідчать, що у Всесвіті є життя ще
принаймні на чотирьох планетах. Домінантними стають інші виміри,
іншими мають бути і висновки.
Бо нові відкриття принципово змінюють Концепцію походження,
буття і грядущого не лише Землі, а й усієї Сонячної системи,
відповідно – Вселюдства. «Вважається, що існування Всесвіту й
людини у ній можливе тільки завдяки дивовижному з’єднанню
математичних і фізичних постійних величин – незмінних чисел», –
наголошують вчені. Але «на сьогодні фізики вияснили: ці постійні
константи змінюються!..». Тому «істини» типу швидкість світла,
гравітаційна постійна, маса електрона... є величинами незмінними ні
в просторі, ні в часі, інакше при зміщенні їх хоч би на градус, на
секунду, на грам... – світ навіть не з’явився б, принципово
редагуються на нові, типу: деякі фундаментальні константи, як-от
співвідношення між масою електрона і масою протона, а також сила
магнітної взаємодії, в часі змінюються. Ці зміни дуже малі, але
виходить, що «постійні» є непостійними. Фізики підрахували:
постійні змінюються на декілька мільйонних часток упродовж шести
мільярдних років. Отже, і Всесвіт, і людина не зникнуть принаймні
за шість мільярдів років. Але, в принципі, зміни можливі, вважають
С. Йохансен, Е. Харрісон, Ф. Хойл, аж до нового Великого вибуху...
Інша річ, що для кардинальних перемін вони є замалі, бо «фізичні
константи – це всього лише числа», одначе необхідно усвідомлювати,
що «вони є таємним шифром, за допомогою якого ми, очевидно, колись
розгадаємо таємницю світотворення», – зазначає Д. Барроу
(Кембрідж). Зокрема: що,
-
Збірник наукових праць ННДІУВІ, т. ХХVІІІ
10
ставить питання Л. Зускінд (Стенфордський університет), коли ми
живемо не в єдиному із Світів, а в одному із багатьох? А ті світи
існують за своїми принципами і законами? Тому потрібні нового типу
знання. Бо поки що людство лише на порозі до пізнання істин про
Всесвіт, Вселюдство, людину, їхнє минуле, сучасне й майбутнє. Про
хід, причини і наслідки еволюції Природи на Землі, зокрема й
України, та її вплив на долю людини, етносів, Вселюдства.
А це означає, що пізнати істину про якусь частину природного чи
суспільного організму, не бачачи цілого – неможливо. Потрібні
системні, цілісні метод і знання.
Ось чому маємо хоч фрагментарно вдатися до історії Природи на
Землі та в Україні. Отже: «Всесвіт – це все, що існує: матерія,
простір, енергія і час». «Матерія» і української Природи виникла 14
млрд. років тому. Планета Земля як
споріднена, схожа з іншими, так і унікальна. І так – все у
Всесвіті: як об’єднане всесвітніми енергіями та законами, так і
неповторне. У цій єдності різноманітного – основа і сутності,
вічності (незнищенності) Всесвіту і його частин (питомих
клітин).
Земля існує в безмежності Простору й Часу. Щоб досягти
найближчої галактики – Андромеди, променю світла потрібно 2,5 млн.
років. Щоб досягти найвіддаленіших об’єктів Всесвіту навіть при
швидкості світла (300 000 км/с), знадобиться 14 млрд. років. А від
одного краю нашої галактики до іншого – 100 000 років. До Сонячної
системи входять 8 планет: Сонце, тверді внутрішні – Меркурій,
Земля, Марс та газові гіганти – Юпітер, Сатурн, Уран і Нептун. Якщо
б Земля, що за 150 млн. кілометрів від Сонця, знаходилась ближче до
нього, то на Землі все – ріки й океани – плавилось би й
випаровувалось, а коли б далі, то Земля перетворилася б на льодове
царство.
Земля складається з твердого залізо-нікельового ядра, рідкого
зовнішнього ядра, дещо легшої мантії і кори. Під корою знаходиться
гаряча, розплавлена мантія. По тріщинах у земній корі розплавлені
породи під час виверження вулканів виходять назовні і тим оновлюють
поверхню, формують нові гори, виносять мінерали з глибин
планети.
Особливу роль відіграє оточуюча Землю повітряна оболонка –
атмосфера. Атмосфера ділиться на кілька шарів, у ній утримується
найбільша кількість водяної пари. У ній же виникають всі
погодно-кліматичні процеси, відбувається тепло- і вологообмін (між
Землею і атмосферою), утворюються хмари. Далі розташована
стратосфера з озоновим шаром, котрий поглинає ультрафіолетові
промені (які могли б убити все живе). За атмосферою – холод і тьма
Космосу.
Не можна не захоплюватися винятковою доцільністю і довершеністю
природної структури! Як пише Е. Харрісон (Массачусетський
університет), «Всесвіт – продукт творчості космічних інженерів»,
які, перш ніж досягли приголомшливих наслідків, зробили немало
спроб...
І справді: спочатку (4,6 млрд. років) утворилася Сонячна
система. Потім (150 млн. років) з гарячої гігантської хмари газів і
пилу виникли кам’янисті тіла. Навколо Сонця з’явилися дві планети –
Земля і Тея (внаслідок їхнього зіткнення утворився Місяць). Завдяки
силі тяжіння Сонця Земля зберегла газоподібну атмосферу, яка
складалася з водяної пари. А потім відбувалося вичахання, матерія
затверділа, створилася мантія... Водяні випари конденсувались і
проливались дощами. З’явилися океани, а з ними й умови для життя
(звідси теза: основа життя – вода).
Приблизно 3,8 млрд. років тому виникли примітивні бактерії. Ще
через мільярди років – медузи і водорості. 550 млн. років тому (у
час «кембрійського вибуху») – рослини й тварини.
Упродовж наступних епох відбулося п’ять масових вимирань живих
організмів: планета завмирала, але відновлювалась. І найпізніше –
біля 2 млн. років тому – з’явилась людина, а в межах 200 000 років
тому – homo sapiens – людина розумна. Через мільярди років після
появи живих організмів! – коли пройшли процеси розвитку,
видових
-
Українознавство: теорія, методологія, практика
11
модифікацій, глобальних перетворень в епохи Кембрія, Ордовика,
Силура, Девону, Карбону, Пермі, Тріаса, Юри, Мела, Палеогену,
Неогену (від Палеозою до Мезозою і Кайнозою).
Тож і змагаються вчені: Людина – продукт Божого промислу чи
природної еволюції?..
На жаль, наука рухається здебільшого професійно однолінійним
шляхом. Тому однолінійні та одномірні й висновки. А необхідним має
бути метод системного аналізу й синтезу.
Мають поєднати зусилля фізики й хіміки, математики, філософи і
теологи, біологи, зоологи і астрономи, петрографи, океанологи,
космологи, антропологи, археологи, лінгвісти, представники інших
наук, – тоді синхронний, порівняльно-зіставний часопросторовий
аналіз засвідчить: Всесвіт є безмежним і вічним у просторі й часі,
єдиним різноманітністю і множинністю, – але ті мільярди планетарних
систем, об’єднані структуротворчою програмою буття і розвитку,
мають свою специфічну ДНК – енергію внутрішнього взаємопритягання,
закон збереження внутрішньої енергії, – і найменше відхилення від
того Закону може призвести (як те вже бувало) до катастрофічних
наслідків.
У цій макросистемі Єдиного Всесвіту органічними частками є
Сонячна система, а в ній – планета Земля. І її жива Душа –
Вселюдство.
Людину (рід, плем’я, етнос, націю) як живий організм Всесвіту
породжує Природа й зумовлює її еволюцію, співвідносну з еволюцією
Землі. Питомою клітиною якої є й Природа України. Почнемо з того,
що нині Україна є серединною Землею на планеті Земля з надзвичайно
привабливим комплексом клімату, підсоння, корисних копалин,
зручностей і переваг у міжнародних відносинах.
Але так було не завжди. І український Терен зазнав відомих в
історії Всесвіту руйнівних катастроф. Великий дослідник біосфери,
атмосфери, стратосфери, а в інтегративному пункті еволюції – і
ноосфери цієї частки Землі В. Вернадський показав: спочатку (4,6
млрд. років тому) тиск, зростаючий внаслідок гравітаційного
стиснення щойно самоствореної планети, безперервний дощ падаючих на
неї уламків речовини та енергія розпаду радіоактивних елементів
розігріли молоду планету – її матерія почала плавитись. При цьому
важчі матеріали – нікель і залізо – переміщувались до центру, легші
– багаті киснем – лишались на поверхні. У процесі охолодження Землі
її масу склали 4 шари: важке ядро (тверде внутрішнє і розплавлене
зовнішнє); над зовнішнім ядром – мантія; над нею плаває тонка кора
з легких мінералів, котрі творять океанічне дно і сушу.
Розжарене ядро є неймовірної сили тепловий генератор; тепло
нагріває породи мантії. У верхньому шарі – атмосфері – вони
плавляться. Створюються інтенсивні циклічні конвективні потоки, що
тягнуть у різні боки літосферу. Це покрило планету тріщинами –
мозаїкою літосферних плит, які внаслідок тертя виштовхують земну
твердь у форми горних хребтів та гірських систем, а також,
стикаючись між собою, породжують вулканічні спалахи та
землетруси.
А головне – те (чого не знали до останнього часу), що набувають
постійного руху масиви земної кори й здійснюється дрейфування
материків; і вони часом фундаментально змінюють їх розміщення й
взаємодію. Континенти сходяться і розходяться, а з ними і види
рослин та тварин, змінюються умови життя. Так постають євразійська,
іранська, аравійська, африканська, індійська, тихоокеанська,
австралійська, південно- і північноамериканські, антарктична та
інші плити.
І виявляється, що пересування цих плит нерідко принципово змінює
і клімат, і фауну, й флору, отже – умови життя, а головне –
характер еволюції океанів та суші і, природно, буття і характер
людини: її світосприйняття і світорозуміння, спосіб життя,
-
Збірник наукових праць ННДІУВІ, т. ХХVІІІ
12
ментальність, роль у світовому процесі розвитку. А це означає,
що дати правдиву картину життя, еволюції будь-якого народу без
синхронного аналізу еволюції природи його краю (Землі, Терену)
неможливо. Природа – Землі і Космосу – визначає людині (народу)
спосіб життя і виробництва, культуру і мову, характер і волю,
ідеали й ментальність, фізичні і духові якості, релігію і
філософію, освіту й науку, конституційні закони; долю, уявлення про
історичну місію. Природа кличе душу людини з Неба і водночас
скеровує її зір до Землі. Отже, найперше Природа (Земля) постає
Матір’ю й формує ідеали людяності та патріотизму.
Логічно, що це відбиває релігія й філософія, мова й мистецтво.
Земле, моя всеплодющая мати! Сили, що в твоїй живе глибині, Краплю,
щоб в бою сильніше стояти, Дай і мені! –
писав великий поет і мислитель І. Франко у найкритичніші хвилини
життя. Природно, що І. Франко за народною традицією понад усе
ставив Природу у
виховному процесі людини. «Ще далеко до того, – пише А.
Франко-Ключко у спогадах, – заки ми стали ходити до школи, на наших
частих прогулках поза місто, потім у ріжні місцевості Галичини, дав
нам тато початки знання природи: геології та мінералогії, ботаніки
та зоології (у нас був великий альбом Брема зі звірятами цілого
світу), астрології та инш. Він, надибавши чи то якийсь цікавий
камінь (для нас), чи рослину, чи комаху, показував у першу чергу
сам велике зацікавлення цею річчю, – і ми тут же хотіли знати, що
це є. Спільно, разом з нами, він розглядав дану річ та розбуджував
у нас ще більше зацікавлення. Здогадами і питаннями він заставляв
нас думати, висказувати нашу думку, і вкінці наводив нас на це, що
ми немов самі відкривали тайну цієї річи чи живого твору, і це
наповняло нас незвичайною радістю і щастям»1.
Наріжним каменем у формуванні людини Природа постає й у
Володимира Мономаха, Тараса Шевченка, Лесі Українки, М.
Коцюбинського, Олександра Довженка, Павла Тичини, Олеся Гончара,
Ліни Костенко, Юрія Мушкетика, Василя Симоненка та ін.
І зазначений синтез Природного, Космічного і Земного та
Гуманістичного закарбувала сама українська природа.
Найперше – у її мозаїчній картині: у специфічних особливостях
Карпат і Криму, Полісся й Таврійського Степу, придунайських,
причорноморських і придніпровських (придністрянських,
придеснянських) різновидах, котрі водночас становлять єдиний
комплекс українського Терену.
Зазначені питомі клітини Природи в ході еволюційного розвитку
зазнавали часом різких змін (і в кліматі, структурі, в ролі на
Планеті), але геолого-географічні дослідження показують їхню
єдність не тільки між собою, а й з іншими континентами Землі.
Вирішальним було те, що праукраїнський терен був серединною
частиною Планети: через нього проходили міжнародні зв’язки від
Африки, Шумеру (Єгипет) до Скандинавії, Великий Шовковий шлях до
Китаю, шлях «Із Варяг у Греки», через кельтів, скіфів і сарматів,
греків, римлян, хозар, гунів, русів по всіх європейських та
іншоконтинентальних широтах. Серединне розташування в межах Землі
визначило і геополітичну константу: Київська Русь стала центром не
лише Східної, але й усієї Європи, межовою Землею між цивілізаціями
і культурами: Європи, Азії, Африки.
Підтвердження тому – пам’ятки самої природи, засвідчені, окрім
інших, хоч би такими промовистими джерелами: спочатку –
знаки-симоли: в Українських Карпатах поставлено камінь з написом:
«Тут знаходиться центр Європи»; в українському Криму – аналогічний
знак: «Тут знаходиться центр Євро-Азії…». В українському
карпатському краї, у селі Королевому, віднайдено артефакти 500 – 1
000 000-річної давнини, що
1 Франко-Ключко А. Для Тебе, Тату. – К.: Ярославів Вал, 2010. –
С. 238-239.
-
Українознавство: теорія, методологія, практика
13
свідчать про життя там найдавніших людей. Надзвичайної ваги про
історичну долю українського Терену є Мезинська стоянка на
Чернігівщині, якій 18–20 тисяч років (із 129 тисячами артефактів із
сфери житлової архітектури, ремісництва, культових і мистецьких
життєвих ділянок); Кам’яна Могила біля Мелітополя – музей-архів
12-тисячної давнини зі слідами шумерської, очевидно єгипетської,
інших східних культур (зокрема, писемності), багатющі скарби
Трипільської культури, яка обраховується в 7 тисяч років; артефакти
скіфської, грецької, візантійської, римської, скандинавської
культур та, зрозуміло, місцевих цивілізаційних надбань ще до
Києво-Руського періоду.
Це вносить серйозні корективи в теорію і практику визначати
доісторичний та історичний періоди часом появи писемності. І
визнати: є словесна, а є, як бачимо, і кам’яна «писемність» – як
вираження геолого-географічних епох еволюції цивілізації і
культури, літописцем яких виступає сама Природа-Мати і Деміург
вселюдства.
Надзвичайно красномовними у цьому плані можуть бути перлини
української природи як дзеркала умов розвитку української людності,
її способи життя, світосприйняття, світорозуміння, ментальності,
соціального, політичного, культурного, естетичного поступу. Їх,
нерукотворних чудес Природи, міжнародними організаціями та
колишньою адміністрацією президента В. Ющенка визначено сім:
Подільські Товтри, Гранітно-Степове Побужжя, Дністровський каньйон,
Асканія-Нова, озеро Світязь, озеро Синевір, Мармурова печера. А це
координати Хмельниччини, Миколаївщини, Вінниччини й
Івано-Франківщини, Тернопільщини, Буковини, Херсонщини, Волині,
Закарпаття, Криму.
Неважко помітити, що ці «сім природних чудес» лінійно окреслюють
стан всієї України як земно-космічної цілості, виражають сутнісні
реалії всіх її часово-просторових констант.
Названі чудеса – парки. Але їх потрібно сприймати не лише в
контексті фізико-біологічної матерії. «Історія парків, – наголошує
академік Георгій Філіпчук, – біосферних заповідників, заказників
тісно пов’язана з історією народу, його ментальністю, прадавнім
корінням, а нині – із науковими дослідженнями (зокрема –
експедиційним українознавством – П.К.), що мають
загальноцивілізаційну цінність... Отож – до праці! Лаштуймося в
дорогу, щоб пізнавати рідний край і себе, щоб внести свою лепту в
загальну скарбницю. Озираючи прекрасне довкілля, схилімо вдячні
голови: благословенна будь, рідна земле. Ми – твої вдячні
діти»1.
Що ж відкриють нам ці «сім чудес» України? Подільські Товтри:
сама назва звучить магічно, а за нею – надзвичайні багатства:
геологічні, пейзажно-ландшафтні, археологічні, водні, ніби й
справді Творець був особливо прихильним до цього терену.
Прикметно вже те, що назва пішла чи то від фракійського
«тердос», чи від латинського «турмур», що означає «край, вістря».
Слов’яни іменували «товтри», «татри» або – медобори («медубаріс» –
між водами).
Сформувалась гряда 40–25 млн. років тому у хвилях Сарматського й
Тортонського морів. Нині висота гряди – 401 м над рівнем
Балтійського моря.
Як геологічне утворення Товтри, що займають 261 316 га, не мають
світових аналогів. Є щось подібне на узбережжі Австралії, а на
місці Дністровського каньйону було Силурійське море з його дивними
слідами геологічної історії Землі. Ерозійні процеси зумовили
виникнення на кам’янистих скелях гротів, печер; біля села Завалля –
печер «Атлантида» й «Киянка», а неподалік – «Чернецька» й
«Кармалюкова». Цей парк репрезентує один із трьох центрів ендемізму
та реліктових. Фауна тут налічує 55 видів
1 Філіпчук Г. Будь благословенна, люба земле моя // Це моя
Україна. – Львів: Світло й тінь, 2008. –
С. 6.
-
Збірник наукових праць ННДІУВІ, т. ХХVІІІ
14
ссавців, 10 – плазунів, 11 – земноводних, 214 – птахів,
прижилися тварини й рослини європейського і всесвітнього значення,
є води типу «Нафтусі» і «Миргородської».
А особливо прикметно, що людність тут залишила 300
зареєстрованих історико-архітектурних пам’яток, зокрема
трипільської культури, черняхівської, київськоруської, пізніших
епох. Тут проводиться свято мучеників Маккавеїв; на території
Кам’янця-Подільського зберігається 115 історико-архітектурних
пам’яток...
Тож і помітно, що на Землі українській маємо докази всесвітньої
життєтворної єдності, а разом з тим – неповторної природної
самореалізації. І той, хто тут стикається з чудесними образами
олюдненої природи, не може не відчути магічної сили деміургічної
творчості. Душа чує подих природи Землі й підноситься до висот
Неба. Торжествує магія життя.
Фантастичною симфонією всесвітньої єдності, багатогранності явищ
і форм буття, чарівної таємничості етно-національної життєтворчості
вражає й Гранітно-Степове Побужжя. Знову символіка в самій назві.
Степ вздовж ріки Буг, яку іменували Богом. І не дивно: це єдина
річка в Європі, що зберегла порожисту структуру. На ній – 12
ревучих порогів (прозивалися брояками), вона – у кам’яному степу,
посеред крутих гранітних скель каньйону; у глибоких байраках буяють
ліси, квітують сон-трава та ковила. Парк у 7394 га межує Подільську
й Придніпровську височини.
І зберігає неймовірно багаті археологічні знаки поступового
розвою природи й людини: часів палеоліту, мезоліту, неоліту, епох
міді й заліза та бронзи, трипільської й черняхівської культур,
артефакти поселень кіммерійців, скіфів, сарматів, знаменитих антів,
ольвіополітів, прапредків слов’ян і римлян (виявлено 98
археологічних пам’яток!). А разом з тим – і знаки життя та
творчості людей останніх століть: патріарха лісорозведення, сина
отамана Бузького козачого війська Віктора Скаржинського,
продовжувачів його природотворчої й природозберігаючої діяльності в
Одесі і Миколаєві, Алушті й Алупці та П’ятигорську. А загалом цей
край – терен життєдіяльності Запорізької Січі, про що переконливо
свідчать історичні топоніми: Запорозька броярка, Протічанська скеля
та скелі Брама, Пугач, Турецький стіл, Сова, Гайдамацька балка,
острів козака Мамая. Саме сюди відійшли запорожці після зруйнування
російськими військами опори державності України – Запорізької Січі
– та ще упродовж тривалого часу були «щитом і мечем» незламної
української самостійності. Природно, що один із народних керманичів
Андрій Мамай став символом і життєвої нескореності та
незнищенності, і героєм народного фольклору.
Так синтезувалися Всесвіт і українська Земля, ланки вселюдства і
українська етнонація та держава, елітарна й народна культура,
історична пам’ять і наукове (експедиційне) українознавство як
енергія вивчення, аналізу та прогнозу минулого, сучасного і
грядущого України та світового українства.
Ще масштабніші ретроспекції об’єктивують нашій свідомості
Дністровський каньйон, Асканія-Нова, озера Світязь і Синевір,
кримська Мармурова печера імені Володимира Вернадського, про які
йтиметься далі.
В долині Південного Бугу, де панують унікальні кам’янисті степи
та дивовижні ліси, чи не єдині на планеті, є значна кількість
тварин і рослин середземноморського та гірсько-альпійського
походження, а також рослини, що, окрім Гранітно-Степового Побужжя,
ніде на планеті не ростуть.
Усе це засвідчує, що тут місце не тільки для аматорів краси
природи та бажаючих оздоровлення, а й для наукових дослідників,
українознавчих експедицій та екскурсій, які, досліджуючи залишки
колишніх гір Українського кристалічного щита, по якому Південний
Буг прямує до Причорноморської низовини й з’єднує землі різних
регіонів України, прагнуть пізнати глибини історії краю, а з тим і
комплексні знання родословної народу, його багатовікового шляху. І,
зрозуміло, еволюційні епохи Природи та її вплив і на спосіб життя,
і на ментальність людей.
-
Українознавство: теорія, методологія, практика
15
Аналогічну роль може відігравати й дослідження Дністровського
каньйону – «Книги буття», пов’язаного з річкою Дністер, другою за
величиною в Україні: її протяжність – 1365 кілометрів. Вона бере
початок біля гори Розлуч (на Львівщині), з маленького потічка
повниться водами Стрию, Ломниці, Бистриці, Золотої Липи, Стрипи,
Збручі, Самостричу й прямує просторами всієї України до Чорного
моря. Дністер вбирає у себе води 386 річок і вливає свої потоки в
Дністерський лиман. Дністер поєднує землі й різні народи та віки,
про що свідчать його назви: в Київській Русі Дністер – це «бистра
ріка», для греків – це Тіріс (Тірас), для римлян – Данастріс,
Данаструс, для турків – Турла.
Сучасний Дністер – річка багатьох високорозвинених
цивілізаційних комплексів – водночас є і витвором Природи, якого
мовби й не торкнулася цивілізація, та постає мов одвічна «Книга
буття». А «писав» цю Книгу Бог, бо людині навряд чи й підвладні ті
енергетичні творені ресурси, дією яких постають у прибережних
скелях таємничі печери (де монахи мурували скельні монастирі). Тут
неповторний місцевий клімат, і весна розпочинається на два тижні
раніше.
Привертає увагу, що в долині Дністра прозирає комплекс осадових
шарів: від давніших силурійських відкладів палеозойської ери до
наймолодших – антропогенних. Так, геологічна енциклопедія фіксує
багатовікову еволюцію Землі та життя на ній ще понад 400 мільйонів
років тому. Немає подібних у світі й скельних відслонень, як на
Дністрі, зокрема до силурійських та девонських відкладень у
Заліщиках, Трубчині, Устечку та Іване-Золотому, що зобов’язує до
вивчення їх світової ролі. Збагаченню нашого уявлення про світ може
посприяти вивчення флори вищих судинних рослин (яких тут понад 1100
видів, із них понад 100 ендемічних і реліктових, 21 з яких та ще
десятки інших занесено до Червоної книги). Допитливий дослідник
знайде тут ряди поєднаних степових, водних і лісових біоценозів,
майже 315 видів хребетних тварин (з них 45 видів риб), 190 видів
птахів і майже 60 видів ссавців та 50 видів комах (також занесених
до Червоної книги), зокрема таких, як дозорець-імператор,
коконопряд кільчастий, красуня-діва, кошеніль польська,
хрестоносець, махаон, аполлон, мнемозила, з риб – стерлядь; борсук
звичайний, полоз лісовий, рибець малий, видра річкова, рись... Тут
гніздується багато рідкісних птахів, що зникають по всій
Європі.
Вражає Подністров’я як перлинами природи (водоспади «Дівочі
сльози», Червоногородський (Джуринський) – висотою понад 16 метрів;
химерними льодовими замками; залишками флори ще третинного періоду,
«кам’яними грибами», «Касперівськими сфінксами»), так й історичними
пам’ятками, зокрема давньослов’янським печерним храмом ІХ–ХІ ст. та
язичницьким каменем-жертовником у с. Монастирок Борщівського
району.
«Книга буття» Дністровського каньйону «ще не прочитана і чекає
нових дослідників, небайдужих розумом і серцем»1.
Тих, хто вирушить у дорогу від Львівщини до Івано-Франківщини,
Тернопільщини, Вінниччини, Одещини й наблизиться до Херсонщини та
Миколаївщини, зупиниться перед славетним чудом «Нова Асканія» –
витвором поєднаного генія Природи й Людини, а водночас – розкритої
Книги про край, у якому жили віками скіфи й сармати, анти, готи,
гуни, авари, печеніги, половці та, зрозуміло, наші пращури,
прозвані русами.
Нова Асканія – шедевр, створений і Богом, і реальною людиною –
Ф. Фальц-Фейном. Зрозуміло, що на базі Природи, але за ініціативи
Людини (людей), які відчули потребу у взаємодії, пізнанні та
творенні середовища, спорідненого з Небом і Землею, Вітчизною і
Всесвітом, епохами й поколіннями.
Так склалося, що в ході цивілізаційного процесу Природу все
більше та інтенсивніше використовували як матеріальну скарбівню для
задоволення життєвих
1 Філіпчук Г. Це моя Україна. – Львів: Світло й тінь, 2008. – С.
87.
-
Збірник наукових праць ННДІУВІ, т. ХХVІІІ
16
потреб у житлі, їжі і одязі, виробництві знарядь праці,
добуванні корисних копалин і застосування кліматичних специфік.
Великий природодослідник Ч. Дарвін зазначав: людина постійно має
спілкуватися з Природою, бо інакше вона почне бідніти спочатку
емоційно, згодом – розумово-інтелектуально і зрештою – деградувати
морально. Та це було залишено поза увагою. Тож і нині нерідко
переважає прагматично-споживацький підхід. Ігнорування того, що
Природа є втіленням не тільки фізично-матеріального, а й
духово-культурного начал, її закономірностей і внутрішніх сутнісних
сил, постійно впливаючих на характер життєдіяльності кожної особи,
на її здібності і ментальність, ідеали, інтереси й форми та
принципи їх реалізації, й спричинило байдуже, а то й жорстоке,
примітивне ставлення до Природи, схильність до її деформації та
руйнування, а тим самим і руйнівні та саморуйнівні процеси в душі,
інтелекті та діяльності людини, зумовило реальні загрози існуванню
як Природи, так і самої Людини.
Люди з трагічних подій у Чорнобилі чи в Японії винесли уроки
лише технологічного й виробничого характерів. Бо за звичкою не
помітили, що причини, а відтак і наслідки, були запрограмовані
процесами як внутрішнього руху природних енергій, так і
культурологічними вадами антиприродного людського мислення та
буття. Ідея вольового панування над Природою («ми не маємо чекати
милості від природи: взяти їх у неї – ось наше завдання!») зумовила
контроверсійну політику щодо Природи: люди почали втручатися в
природні процеси, «поліпшувати» біо-, атмосферу і стратосферу,
«вгризатися» в ядерну структуру й енергію Всесвіту та Землі, в
усталений водний режим річок та морів, як наслідок – почали
мінятися клімат і довкілля цілих регіонів, структура земель, полів
і лісів, життя птаства, риб і рослин, – а людина почала і за
рахунок Природи егоїстично дбати насамперед про матеріальне
збагачення, кар’єрне зростання, одномірно професійну орієнтацію та
діяльність, антигуманне ставлення як до Природи, так і... до себе
самої та інших людей, поведінку дедалі глибшого і всебічнішого
взаємовідчуження. Творчість поступалася механічному конструюванню
навіть конституційних законів, традицій, релігійних та мово- і
культуротворчих процесів. Homo sapiens все більше стала
перетворюватися в механтропа. Універсальність обдарувань, інтересів
почала все більше поступатися люмпенізації, а елітність –
посередності, «трафаретному» індивіду. Погоня за «успіхом»
спричинила загасання навіть патріотизму. Втрачаються час і простір,
історична пам’ять та морально-етичні засади як категорії
інтегральні. Зміління духовних криниць все більше інтенсифікує
зміління характерів і воль людей.
І все це ще більше актуалізує проблему пізнання («прочитання»)
Книги Природи. У тому числі і досвідних уроків Асканії-Нової.
Найперший із уроків – як людина може з «дикої» природи творити
духово-мистецьке, культуро- і людинотворче чудо. А разом із тим –
середовище з вивчення й розвитку природно-людської синергетики.
Асканія-Нова – біосферний заповідник, єдина природоохоронна
територія в Україні, що забезпечує збереження найбільшої в Європі
ділянки типчаково-ковилового степу; це найстаріший степовий
заповідник Землі площею 33307, 6 га, де виконується програма ЮНЕСКО
«Людина і біосфера».
У давні часи Лівобережжя Нижнього Дніпра було цілинним степом і
пролягало до Азовського моря й Сиваша. Нині серед цивілізаційного
оточення тут віднаходимо автентичний південний степ (10 тис. га).
Це, як пишуть дослідники праці «Це Моя Україна», живий «музей
минулого планети», панорама вікових існувань та змін, і не лише
стосовно природи. Тут бачимо домашніх і перелітних птахів, сірих
журавлів, білолобих гусей; є коні Пржевальського (яких можемо
зустріти ще хіба в Монголії), олені, зебри Греві, кулани
туркменські, ґвинторогі козли, гривасті барани, степові орли,
фламінго, золоті й діамантові фазани, соколи; тут зберігаються й
відтворюються природні ландшафти, у тому числі – автентичні
південні степи.
-
Українознавство: теорія, методологія, практика
17
Тут постають і віки та покоління, знаки людського еволюційного
шляху. Нагадаємо: на пратеренах України перебували колись племена
індоарійської культури, скіфи, сармати, готи, гуни, авари,
германці, печеніги, половці, розвивали своє майбутнє руси та творці
Київської держави поляни й союзні з ними племена. Тут сходилися в
союзах чи в протистоянні номадні і землеробські (осідлі) групи
племен ще від трипільської культури, Антського союзу до державних
утворень південних слов’ян.
Отже, і тут перехрещувались всепланетарні магістралі взаємодії
держав і племен та народів; формувався протоукраїнський етнос, його
спосіб життя, культура, мова, етно-національна й державотворча
перспектива.
Реальні знаки еволюційного процесу найповніше виявляє й природа,
що відкриває безліч секретів і таємниць для археологів, етнологів,
лінгвістів, релігієзнавців, культурологів, дослідників біосфери,
атмосфери і стратосфери, землезнавців і океанологів, астрономів,
фізиків, хіміків і географів… Аналогічну до Асканії-Нової роль
можуть відіграти й інші «локальні» знаки- символи природного й
людського розвитку, такі як озеро Світязь, озеро Синевір та
Мармурова печера в Криму.
І, цілком природно, Київ і Чернігів, Переяслав і Галич, Львів та
Луцьк, десятки інших історичних міст – своєрідних
музеїв-«бібліотек», творених Природою й Людністю (родами,
племенами, етносами, націями) в ході всесвітньої еволюції, розвитку
загальнолюдської цивілізації та культури1.
Природа є генератором та дзеркалом і буття та еволюції етносів.
Цілком природно, що історіографічними «літописами» постають
доленосні міста –
Київ і Чернігів, Вишгород і Переяслав, Білгород і Львів,
Новгород і Холм, Галич і Луцьк, Ольвія і Пантікапей, інші кримські
міста, князівство Тмуторокань... Зокрема, в плані природних
сутностей: не випадково і з огляду на особливість природного
середовища Андрій Первозваний запророкував особливу роль Києва в
духовно-конфесійній еволюції (згодом – як другого Єрусалима); князь
Олег визначив його як «матір городів руських»; а потім і в ХІХ–ХХ
ст. видатні постаті про Київ говорили й писали: Микола Гоголь –
«Прекрасний стародавній заповітний Київ, увінчаний рясноплідними
садами, оточений моїм ніжним, прекрасним, чудовим небом,
зачаровуючими ночами, де гора обсипана кущами, зі своїми неначе
гармонійними обривами і піднімаючий її мій чистий і швидкий Дніпро»
(отой Дніпро, що в години нещасть «реве та стогне», але в дні миру,
перемог і суспільної та ро�
