Національна школа суддів України - IOM Ukraineiom.org.ua/sites/default/files/posibnik_dlya_suddiv.pdfНаціональна школа суддів України

Національна школа суддів України

Представництво Міжнародної організації

з міграції в Україні

НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК ДЛЯ СУДДІВ

з питань судового провадження у кримінальних справах щодо торгівлі

людьми з метою експлуатації праці

Київ «Фенікс»

2014

УДК 343.431:343.162(07)ББК 67.9(4Укр)408я7

Н15

Думки, висновки та рекомендації, висловлені в публікації, належать авторамі не обов’язково збігаються з поглядами Державного департаменту США.

Усі права захищено. Зміст цієї публікації можна безкоштовно копіювати та використовувати для освітніх та інших некомерційних цілей за умови

посилання на джерело інформації.

Автори: А. М. ОРЛЕАН, В. В. КАСЬКО, О. В. ПУСТОВА, Н. М. АХТИРСЬКА, О. А. ШАПОВАЛОВА, О. Г. ГОРБУНОВА, О. Л. КУСТОВА, О. А. СТРЕЛЬЦОВА, І. П. ЛИСЕНКО

Навчальний посібник для суддів з питань судового провадженняу кримінальних справах щодо торгівлі людьми з метою експлуата-ції праці / Представництво Міжнародної організації з міграції вУкраїні. — Київ : Фенікс, 2014. — 160 с.

ISBN 978-966-136-182-8

Навчальний посібник розроблено з метою вдосконалення навичок суддів узастосуванні законодавства України з протидії торгівлі людь ми з метою екс-плуатації праці відповідно до міжнародних вимог та стандартів. Посібникнаводить багато корисних матеріалів та рекомендацій, які представлені наоснові як вітчизняного, так і зарубіжного досвіду, містить практичні за-вдання і може використовуватися для підготовки кандидатів на посадусудді, а також під час періодичного навчання суддів для підвищення рівнякваліфікації. Публікація може використовуватися тренерами-викладачамипри розробленні та проведенні тренінгів з питань протидії торгівлі людьми.

УДК 343.431:343.162(07) ББК 67.9(4Укр)408я7

ISBN 978-966-136-182-8 © Міжнародна організація з міграції, 2014

Н15

Судова владаУкраїни

Державний департамент США

Міжнародна організація з міграції

Ця публікація здійснена в рамках проекту «Зміцнення потен ціалуправоохоронних та судових органів України в протидії торгівлілюдь ми з метою експлуатації праці», який здійснював ся Пред став -ницт вом МОМ в Україні у співпраці з Націо наль ною школою суддівУкраїни, Міністерством внутрішніх справ України та Генеральноюпрокуратурою України за підтримки Бюро з міжнародних питаньу сфері боротьби з незаконним обігом наркотиків та право охо рон -них питань Державного департаменту США.

Автори:

Андрій Михайлович ОРЛЕАН, професор кафедри підтримання дер -жав ного обвинувачення та нагляду за виконанням судових рішень укримінальних справах Національної академії проку ра тури України(Розділ 1 та Підрозділи 2.1, 2.2)

Віталій Вікторович КАСЬКО, експерт Ради Європи, експерт Пред -став ництва МОМ в Україні, адвокат (Розділи 4, 5)

Оксана Василівна ПУСТОВА, старший слідчий в особливо важливихсправах ГСУ МВС України (Розділ 3)

Наталiя Миколаївна АХТИРСЬКА, кандидат юридичних наук, до -цент кафедри криміналістики юридичного факультету Київськогонаціонального університету імені Тараса Шевченка, головний науко -вий співробітник Національної школи суддів України (Розділ 7)

Ольга Анатоліївна ШАПОВАЛОВА, суддя Верховного Суду Україниу відставці, кандидат юридичних наук, головний редактор науково-практичного юридичного журналу «Судова практика», викладач На -ціональної школи суддів України (Загальна редакція)

Оксана Гаврилівна ГОРБУНОВА, заступник координатора програм зпротидії торгівлі людьми Представництва Міжнародної організаціїз міграції в Україні (Загальна редакція)

Олена Леонідівна КУСТОВА, радник з юридичних питань, Посоль -ство США в Україні (Загальна редакція)

Ольга Анатоліївна СТРЕЛЬЦОВА, спеціаліст з питань політики тапрограм протидії торгівлі людьми Представництва Міжнародної ор -ганізації з міграції в Україні (Підрозділ 2.3)

Ірина Павлівна ЛИСЕНКО, доктор психологічних наук, психологМедичного реабілітаційного центру МОМ для постраждалих від тор -гівлі людьми (Розділ 6)

3

ЗМІСТ

Вступ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 6

Розділ 1. Поняття торгівлі людьми з метою експлуатації праці у міжнародно-правовому контексті . . . . . . . . . . . . . . .8

Розділ 2. Законодавство України щодо протидії торгівлі людьми . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .16

2.1. Кримінально-правова характеристика злочинів, передбачених статтею 149 КК України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .16

2.2. Особливості розмежування та кваліфікації злочинів,пов’язаних із експлуатацією праці людини . . . . . . . . . . . . . . . . . .28

2.3. Огляд основних положень Закону України «Про протидіюторгівлі людьми» і підзаконних нормативно-правових актів на його виконання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .37

Розділ 3. Актуальні питання досудового розслідуваннязлочинів щодо торгівлі людьми, вчинених з метою експлуатації праці . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .43

3.1. Питання взаємодії слідчого та оперативних працівниківу ході отримання, фіксації та перевірки інформації про вчинений злочин. Проведення негласних слідчих (розшукових) дій згідно з кримінальним процесуальним законодавством . . .44

3.2. Застосування заходів щодо відшкодування заподіяної шкоди, забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна під час досудового розслідування . . . . . . . . .48

3.3. Допит потерпілої особи під час досудового розслідування . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .50

3.4. Особливості поводження з потерпілими від торгівлі людьми, які є громадянами інших країн. Правила залучення перекладачів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .51

3.5. Особливості взаємодії слідчого з Державною прикордонною службою України, Укрбюро Інтерполу в Україні та банківськими установами . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .55

4

3.6. Використання механізмів міжнародно-правової допомоги. Проведення відео/телефонних конференцій . . . . . . .58

Розділ 4. Розгляд справ у суді першої інстанції. Судова практика . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .61

4.1. Характеристика елементів складу злочину та їх дослідження судом . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .62

4.2. Проблемні питання розмежування торгівлі людьми та інших складів злочинів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .75

4.3. Процесуальні аспекти розгляду судом справ щодо торгівлі людьми . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .79

4.4. Особливості допиту в судовому засіданні потерпілих і свідків . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .84

4.5. Використання судом спеціальних знань . . . . . . . . . . . . . . . 101

4.6. Забезпечення безпеки потерпілих і свідків . . . . . . . . . . . . . 109

4.7. Застосування заходів щодо відшкодування шкоди, заподіяної злочином . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .118

4.8. Особливості призначення судом покарання за вчинений злочин . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .121

Розділ 5. Апеляційне та касаційне провадження . . . . . . . 125

Розділ 6. Медико-психологічні та соціальні наслідки для потерпілих від торгівлі людьми та необхідність їх врахування при проведенні слідчих і судових дій. Роль міжнародних і громадських організацій у наданні допомоги . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .134

Розділ 7. Практичні завдання за темою «Судове провадження щодо торгівлі людьми з метою експлуатації праці» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .142

Додаток. Ефективність протидії торгівлі людьми:міжнародний вимір. Щорічний звіт Державногодепартаменту США з питань протидії торгівлі людьми . . . . . .153

5

Зміст

ВСТУП

Цей Посібник з протидії торгівлі людьми з метою експлуатаціїпраці було розроблено спеціально для суддів з метою поглиб-лення розуміння ними специфіки злочину та з урахуваннямсучасних тенденцій, які переконливо свідчать, що кількість по-страждалих від цього злочину у всьому світі та в Україні не-впинно зростає.

Посібник націлений на вдосконалення навичок суддів у застосу -ванні законодавства України з протидії торгівлі людьми з метоюексплуатації праці відповідно до міжнародних стандартів тавимог, які взяла на себе держава за ратифікованими нею міжна-родними документами.

Враховуючи те, що в Україні відслідковуються труднощі судо-вого провадження у кримінальних справах про торгівлю людьмиз метою експлуатації їхньої праці, увага посібника зосереджу-ється саме на цих важливих аспектах.

У процесі підготовки посібника враховувалося також, що для за-безпечення ефективної протидії торгівлі людьми з боку системикримінального судочинства необхідна взаємодія представниківправоохоронних та судових органів і залучення фахівців іздосвідом та знаннями щодо надання допомоги постраждалим,включаючи соціальних працівників, медиків, психологів тапред ставників громадських об’єднань.

Авторський колектив працював над підготовкою посібни ка, гли-боко усвідомлюючи, що торгівля людьми — це тяжкий злочин,який супроводжується брутальним порушенням прав людини івимагає від системи кримінального правосуддя не лише адек-ватного покарання винних у цьому злочині осіб, але й віднов-лення прав людини, яка постраждала від торгівлі людьми.

Матеріали посібника представлені в такій послідовності:

Розділ 1 подає огляд міжнародного законодавства та загальні ви-значення торгівлі людьми з метою експлуатації праці.

6

Розділ 2 містить кримінально-правову характеристику складузлочину, рекомендації з приводу кваліфікації і розмежуваннязлочинів, пов’язаних із експлуатацією праці, а також аналіз ос-новних положень Закону України «Про протидію торгівлі людь -ми» та підзаконних нормативно-правових актів, прийнятих зметою реалізації положень цього Закону.

Розділ 3 окреслює найбільш актуальні питання досудового роз-слідування злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми з метоюексплуатації праці, включаючи проведення негласних слідчих(розшукових) дій, зміни кваліфікації, вжиття заходів щодо за-безпечення відшкодування заподіяної потерпілим шкоди, вико-ристання новітніх механізмів міжнародно-правової співпрацітощо.

Розділ 4 зосереджує увагу на судовому провадженні у відповіднійкатегорії справ у судах першої інстанції, розкриваючи проце -суальні особливості судового розгляду цих справ, допиту по -терпілих та свідків, використання судами спеціальних знань,призначення покарання тощо.

Розділ 5 стосується особливостей апеляційного та касаційногопровадження у справах зазначеної категорії.

Розділ 6 обґрунтовує необхідність врахування при проведенніпроцесуальних дій специфічних медико-психологічних і соці-альних наслідків торгівлі людьми для постраждалих. Висвітлюєроль міжнародних та громадських організацій у протидії торгівлілюдьми.

Розділ 7 містить практичні завдання для вирішення у ході різно-манітних навчальних заходів.

Крім того, в додатку розміщено огляд ефективності дій урядуУкраїни щодо протидії торгівлі людьми у щорічному звіті Дер-жавного департаменту США з питань протидії торгівлі людьми.

Посібник підготовлено для використання в навчальному процесіНаціональної школи суддів України з метою підготовки канди-датів на посаду судді та періодичного навчання суддів з метоюпідвищення рівня кваліфікації.

7

Вступ

Розділ 1

Поняття торгівлі людьми з метою експлуатаціїпраці у міжнародно-правовому контексті

З огляду на тяжкість злочинів, пов’язаних з торгівлею людь ми,та їхній транснаціональний характер міжнародне співтовариствоприділяє значну увагу протидії таким явищам, у тому числі шля-хом прийняття міжнародно-правових документів, спря мованихна заборону торгівлі людьми у будь-якому вигляді, зокрема,з метою експлуатації праці, закріплення чітких зо бо в’язаньдержав щодо криміналізації цих злочинів, розроблення новихмеханізмів міждержавного співробітництва задля підвищенняефективності взаємодії держав у протидії цьому негативномуявищу.

25 вересня 1926 року в Женеві відбулося підписання Конвенціїпро рабство1, відповідно до якої рабство визначається як «поло-ження або стан особи, щодо якої здійснюються деякі або всі повно-важення, притаманні праву власності» (п. 1 ст. 1 Конвенції), аработоргівля — як «будь-які дії, пов’язані з захопленням, придбан-ням будь-якої особи або з розпорядженням нею з метою залучення

8

Торгівля людьми є яскравим прикладом транснаціональноїорганізованої злочинності, що викликає неабияке занепо-коєння міжнародної спільноти. У даному розділі наведені ос-новні міжнародно-правові документи, які спрямовані наборотьбу з торгівлею людьми і які відіграють особливо важ-ливу роль, визначаючи сутність злочину та окреслюючи на-прямки протидії цьому явищу. У розділі подається аналіз нормміжнародно-правових договорів, що стосуються протидії тор-гівлі людьми та заборони експлуатації праці і наголошують нанеобхідності всебічної охорони права людини на свободу йособисту недоторканість, вільний вибір занять та трудової ді-яльності.

1 Ратифікована УРСР 29 серпня 1956 року.

її до рабства; будь-які дії, пов’язані з придбанням невільника зметою його продажу або обміну; будь-які дії щодо уступки шляхомпродажу чи обміну невільника, придбаного з цією метою, і взагалібудь-яка дія, пов’язана з торгівлею або перевезенням невільників»(п. 2. ст. 1 Конвенції).

Європейська конвенція про захист прав людини і основопо-ложних свобод 1950 року (ратифікована 17 липня 1997 року)також закріпила загальну заборону рабства і примусової праці.Зокрема, у статті 4 Конвенції зазначено,що «нікого не можнатримати в рабстві або в підневільному стані. Ніхто не може бутиприсилуваний виконувати примусову чи обов’язкову працю». Ціосновоположні принципи Конвенції знайшли своє відображен-нях у рішеннях Європейського суду з прав людини. У контекстіпротидії торгівлі людьми з метою примусової праці важливимидля використання на практиці є рішення у справах Сіліадінпроти Франції (Siliadin v. France2), Ранцев проти Кіпру та Росії(Rantsev v. Cyprus and Russia3) та деякі інші.

Міжнародною організацією праці, ще починаючи з 1930 року,було прийнято низку міжнародно-правових документів у сферіпротидії примусовій праці. Так, Конвенцією про примусову чиобов’язкову працю № 29 від 10 червня 1930 року (ратифікована10 серпня 1956 року) накладено загальну заборону на примусовучи обов’язкову працю в усіх її формах. Стаття 2 Конвенції ви-значає, що в її розумінні «термін примусова чи обов’язкова працяозначає будь-яку роботу чи службу, що її вимагають від будь-якоїособи під загрозою якогось покарання і для якої ця особа не запро-понувала добровільно своїх послуг». Конвенція також визначає, що«термін примусова чи обов’язкова праця в розумінні цієї Кон-венції не включає в себе: а) будь-яку роботу чи службу, що її ви-магають на підставі законів про обов’язкову військову службу ізастосовують для робіт суто воєнного характеру; b) будь-яку ро-боту чи службу, що є частиною звичайних громадянських обов’яз -ків громадян повністю самоврядної країни; с) будь-яку роботу чи

9

Розділ 1. Поняття торгівлі людьми з метою експлуатації праці у міжнародно-правовому контексті

2 http://www.nsj.gov.ua/ua/science/prints/.3 http://www.nsj.gov.ua/ua/international/projects/1044/.

службу, що її вимагають від будь-якої особи на виконання вироку,винесеного судовим органом, за умови, що ця робота чи службавиконуватиметься під наглядом і контролем органів влади і що за-значена особа не буде віддана або передана в розпорядження при-ватних осіб, компаній чи товариств; d) будь-яку роботу чи службу,що її вимагають в умовах надзвичайних обставин, тобто у випад-ках війни, лиха або загрози лиха, наприклад, таких як пожежі,повені, голод, землетрус, сильні епідемії чи епізоотії, навали шкід-ливих тварин, комах чи паразитів рослин і взагалі обставин, щоставлять під загрозу або можуть поставити під загрозу жит тячи нормальні життєві умови всього або частини населення; е) дріб -ні роботи общинного характеру, тобто роботи, що виконуютьсядля прямої користі колективу членами даного колективу і які в силуцього можуть вважатися звичайними громадянськими обов’язкамичленів колективу за умови, що саме населення або його безпосередніпредставники мають право висловити свою думку про доцільністьцих робіт».

Конвенція про скасування примусової праці № 105 від 25червня 1957 року (ратифікована 5 жовтня 2000 року) встанов-лює, що кожна країна-учасниця зобов’язується скасувати при-мусову чи обов’язкову працю і не вдаватися до будь-якої їїформи: а) як засобу політичного впливу чи виховання або як за-собу покарання за наявність чи висловлювання політичних по-глядів або ідеологічних переконань, протилежних усталенійполітичній, соціальній чи економічній системі; б) як методу мо-білізації та використання робочої сили для потреб економічногорозвитку; в) як засобу підтримання трудової дисципліни; г) якзасобу покарання за участь у страйках; д) як заходу дискриміна-ції за ознаками расової, соціальної і національної приналежностічи віросповідання.

Конвенція про заборону та негайні заходи щодо ліквідаціїнайгірших форм дитячої праці № 182 від 17 червня 1999 року(ратифікована 5 жовтня 2000 року) зобов’язує кожну державу-учасницю, яка ратифікує цю Конвенцію, негайно вжити дієвихзаходів щодо забезпечення в терміновому порядку заборони таліквідації найгірших форм дитячої праці. Такими формами від-повідно до статті 3 Конвенції є: усі форми рабства або практики,

10

Навчальний посібник для суддів з питань судового провадження у кримінальних справах щодо торгівлі людьми з метою експлуатації праці

подібні до рабства, як, наприклад, продаж дітей та торгівляними, боргова кабала та кріпацька залежність, а також приму-сова чи обов’язкова праця, включаючи примусове чи обов’язко -ве вербування дітей для використання їх у збройних конфліктах;використання, вербування, пропонування дитини для заняттяпроституцією, виробництва порнографічної продукції чи дляпорнографічних вистав; використання, вербування або пропо-нування дитини для незаконної діяльності, зокрема для вироб-ництва та продажу наркотиків, як це визначається у відповіднихміжнародних договорах; а також роботу, яка за своїм характеромчи умовами, у яких вона виконується, може завдати шкоди здо-ров’ю, безпеці чи моральності дітей. Конвенцією передбачено,що кожна держава повинна вживати заходів, спрямованих на не-допущення залучення дітей до найгірших форм дитячої праці,надання дітям необхідної їм допомоги та доступу до безкоштов-ної початкової освіти і, у разі можливості, до професійно-тех-нічної підготовки.

Поряд із міжнародно-правовими актами, спрямованими безпо-середньо на ліквідацію примусової праці, питання протидії екс-плуатації праці розкриваються і в міжнародно-правових актах,покликаних протидіяти торгівлі людьми, оскільки трудова екс-плуатація є однією з форм експлуатації людини в ситуації тор-гівлі людьми. Найважливішими з цих міжнародно-правовихдокументів є Протокол про попередження і припинення торгівлілюдьми, особливо жінками і дітьми, та покарання за неї, щодоповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організо-ваної злочинності 2000 року4 (далі також — «Палермський про-токол 2000 року») і Конвенція Ради Європи про заходи щодопротидії торгівлі людьми 2005 року5 (далі також — «КонвенціяРади Європи 2005 року»). Дані документи визначають поняттяторгівлі людьми, окреслюють коло суспільно-небезпечних діянь,

11


4 Дата підписання: 11 листопада 2000 року; дата ратифікації: 4 лютого2004 року; дата набуття чинності для України: 21 травня 2004 року.5 Дата підписання: 16 травня 2005 року; дата підписання від імені України:17 листопада 2005 року; дата ратифікації Україною: 21 вересня 2010 року;дата набуття чинності для України: 1 березня 2011 року.

які підлягають обов’язковій криміналізації, передбачають ос-новні стандарти запобігання, протидії торгівлі людьми, в томучислі з метою експлуатації праці, а також захисту та реабілітаціїжертв цього злочину.

Стаття 3 Палермського протоколу2000 року містить важливі дляз’ясування сутності торгівлі людьми визначення. Так, під тор-гівлею людьми він пропонує розуміти «здійснювані з метою екс-плуатації вербування, перевезення, передачу, приховування абоодержання людей шляхом загрози силою або її застосування абоінших форм примусу, викрадення, шахрайства, обману, зловжи-вання владою або уразливістю положення, або шляхом підкупу, увигляді платежів або вигод, для одержання згоди особи, яка конт-ролює іншу особу. Експлуатація включає, як мінімум, експлуатаціюпроституції інших осіб або ж інші форми сексуальної експлуатації,примусову працю чи послуги, рабство або звичаї, подібні до раб-ства, підневільний стан або вилучення органів» (п. «а» ст. 3). Прицьому, за змістом п. «b» ст. 3 Палермського протоколу 2000 року«згода жертви торгівлі людьми на заплановану експлуатацію, прояку йдеться в підпункті «а», не береться до уваги, якщо викори-стано будь-який із заходів впливу, зазначених у цьому підпункті».Окремо він обумовлює, що «вербування, перевезення, передача,приховування або тримання дитини з метою експлуатації вва-жаються торгівлею людьми навіть у тому разі, якщо вони непов’язані із застосуванням будь-якого із заходів впливу, вказаних упідпункті «а» статті 3 Протоколу» (п. «с» ст. 3). Водночас уп. «d» ст. 3 Протоколу дитина визначається як будь-яка особа,яка не досягла 18-річного віку.

Конвенція Ради Європи 2005 року виходить з цілком аналогіч-них підходів і визначає торгівлю людьми через «найм, переве-зення, передачу, приховування або одержання осіб шляхом погрозиабо застосування сили чи інших форм примусу, насильницького ви-крадення, шахрайства, обману, зловживання владою або ж безпо-радним станом, або наданням чи отриманням плати чи вигоди длядосягнення згоди особи, яка має владу над іншою особою, з метоюексплуатації. Експлуатація включає в себе, принаймні, експлуата-цію проституції інших осіб чи інші форми сексуальної експлуатації,примусову працю чи послуги, рабство чи подібну до рабства прак-

12


тику, поневолення або вилучення органів» (п. «а» ст. 4). При цьомубудь-яка згода жертви торгівлі людьми на умисну експлуатацію,визначена в пункті «а» статті 4, не має значення, якщо було за-стосовано засоби, вказані у цьому пункті (п. «b» ст. 4 Конвенції).Водночас, згідно з п. «с» ст. 4 Конвенції, найм, перевезення, пе-редача, приховування чи одержання дитини для експлуатації єторгівлею людьми, навіть якщо це не включає будь-яких засобів,зазначених у пункті «а» статті 4. Дитиною у розумінні Конвен-ції є будь-яка особа віком до вісімнадцяти років (п. «d» ст. 4), ажертвою — будь-яка фізична особа, яка є об’єктом торгівлілюдьми (п. «е» ст. 4).

Факультативний протокол до Конвенції ООН про права дитинищодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порногра-фії6 визначив торгівлю дітьми як «будь-який акт або угоду,внаслідок яких дитина передається будь-якою особою або будь-якою групою осіб іншій особі або групі осіб за винагороду абоінше відшкодування» (п. «а» ст. 2). Держави-учасниці даногоПротоколу взяли на себе зобов’язання забезпечити, щоб, як мі-німум, повною мірою були охоплені її кримінальним правом ви-користання дитини на примусових роботах, незалежно від того,чи були ці злочини вчинені на національному або транснаціо-нальному рівні, в індивідуальному чи організованому порядку(п. «с» ст. 3).

Протокол проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю іповітрю, що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціо -нальної організованої злочинності 2000 року7, під незаконнимввозом мігрантів пропонує розуміти забезпечення з метоюодержання, прямо чи посередньо, будь-якої фінансової або іншоїматеріальної вигоди, незаконного в’їзду до будь-якої держави-учасниці будь-якої особи, яка не є її громадянином або не про-живає постійно на її території (п. «а» ст. 3). При цьомунезаконний в’їзд означає перетин кордонів без дотримання не-

13


6 Дата підписання: 1 січня 2000 року; дата ратифікації: 3 квітня 2003 року.7 Дата підписання: 15 листопада 2000 року; дата ратифікації: 4 лютого 2004року; дата набуття чинності для України: 21 травня 2004 року.

обхідних вимог для законного в’їзду до приймаючої держави(п. «b» ст. 3), а підроблений документ на в’їзд/виїзд або посвід-чення особи означає будь-який документ на в’їзд/виїзд або по-свідчення особи, які були підроблені або змінені будь-якимматеріальним чином будь-якою особою або установою, крімтих, які в законному порядку уповноважені виготовляти абовидавати документ на в’їзд/виїзд або посвідчення особи від іменідержави; або були неналежним чином видані, або отримані задопомогою подання невірних даних, корупції або примусу чибудь-яким іншим незаконним чином; або ж використовуютьсяособою, іншою, ніж законний власник (п. «с» ст. 3 цього Прото-колу). Відповідно до ст. 6 Протоколу держави зобов’язані вжи-вати таких законодавчих заходів, які можуть знадобитися длятого, щоб визнати в якості таких, що обтяжують вказані зло-чини, обставини, які ставлять або можуть поставити під загрозужиття або безпеку цих мігрантів або які зв’язані з нелюдськимчи таким, що принижує гідність, поводженням з такими мігран-тами, у тому числі з метою експлуатації.

Другий додатковий протокол до Європейської конвенції провзаємну допомогу у кримінальних справах8 передбачає, що усправах про торгівлю людьми співробітники поліції однієї зіСторін, які у рамках кримінального розслідування здійснюютьу своїй країні нагляд за особою, що, як припускається, бралаучасть у вчиненні кримінального правопорушення, яке є підста-вою для екстрадиції, або за особою, щодо якої є обґрунтованіприпущення вважати, що вона може визначити зазначену особучи вказати на її місцезнаходження, уповноважені продовжуватинагляд за нею на території держави іншої Сторони, якщо ос тан -ня дозволила транскордонний нагляд у відповідь на попередньоподане прохання про надання допомоги. Використання про-цедури транскордонного нагляду дозволить об’єднати зусиллядержав-учасниць цього міжнародного договору, спрямовані наподолання торгівлі людьми з метою експлуатації праці.

14


8 Ратифікований Законом України від 1 червня 2011 року.

Важливість цих міжнародних інструментів для правильного ро-зуміння суті проблеми торгівлі людьми та здійснення дієвої бо-ротьби з цим злочином випливає і з примату норм міжнародногоправа над нормами національного законодавства. Так, відпо-відно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні дого-вори, згода на обов’язковість яких надана Верховною РадоюУкраїни, є частиною національного законодавства України.А з ч. 2 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договориУкраїни» від 29.06.2004 року випливає, що якщо міжнароднимдоговором України, який набрав чинності в установленому по-рядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у від-повідному акті законодавства України, то застосовуються самеправила міжнародного договору.

15


Розділ 2

Законодавство України

щодо протидії торгівлі людьми

2.1. Кримінально-правова характеристика злочинів,передбачених статтею 149 КК України

Кримінально-правова характеристика будь-якого злочину здій-снюється за допомогою аналізу елементів його складу: об’єкта,об’єктивної сторони, суб’єкта та суб’єктивної сторони.

Об’єктом торгівлі людьми законодавець вважає свободу (волю),честь або гідність особи.

Обов’язковою ознакою складу злочину, передбаченого ст. 149КК України, є предмет злочину. Предметом цього злочину є лю-дина. Ні труп людини, ні її органи (тканини) не можуть бутипредметом розглядуваного злочину. Тому намагання вчинитидіян ня, передбачені в ст. 149 КК України, стосовно мертвої лю-дини може бути кваліфіковане лише як замах на торгівлю людь -ми (у разі якщо винні особи не усвідомлювали того, що людина,яка є предметом угоди, померла).

З об’єктивної сторони злочин, передбачений ст. 149 КК Ук -раї ни, може виражатись у таких формах: 1) торгівля людьми;2) здійснення іншої незаконної угоди, об’єктом якої є людина;3) вербування; 4) переміщення; 5) переховування; 6) передача;7) одержання людини.

16

У даному розділі аналізується стаття 149 КК України, якапередбачає відповідальність за торгівлю людьми або іншунезаконну угоду щодо людини. При цьому основна увага зо-середжується на торгівлі людьми з метою експлуатації праці.В окремих підрозділах висвітлюються актуальні питання роз-межування та кваліфікації злочинів, пов’язаних із експлуата-цією праці людини, та подається характеристика основнихположень Закону України «Про протидію торгівлі людьми» тапідзаконних нормативно-правових актів на його виконання.

Перша форма злочину, передбаченого ст. 149 КК України, охоп-лює дії з купівлі-продажу людини, що полягають у безповорот-ній передачі (отриманні) людини за грошову винагороду.

У зазначеній формі злочин є закінченим з моменту передачі(отримання) людини та отримання (передачі) хоча б частинигрошової винагороди (або досягнення домовленості про її отри-мання).

9

Під здійсненням іншої незаконної угоди, об’єктом якої є лю-дина, слід розуміти вчинення інших дій, не пов’язаних з купів-лею-продажем людини, зокрема передача людини в рахунокпо гашення боргу, в обмін на інші, крім грошей, цінності або по-слуги матеріального характеру, дарування, передача в орендутощо. Ця форма торгівлі людьми буде вважатися закінченою змоменту передачі (отримання) людини.

Торгівля людьми у формі купівлі-продажу людини та інша неза-конна угода щодо людини утворюють склад закінченого злочинунезалежно від наявності способів (обман, шантаж, викорис -тання уразливого стану тощо). Обов’язковими ці способи є лишедля наступних форм цього злочину: вербування, переміщення,переховування, передачі або одержання людини.

Під вербуванням слід розуміти вчинення дій, спрямованих надосягнення з людиною добровільної (наприклад, шляхом запро-шування або умовляння) або вимушеної (наприклад, шляхомшантажу, погрози застосування насильства) домовленості на їїподальшу експлуатацію або на переміщення, переховування, пе-редачу іншій особі. Вербування створює закінчений злочин з мо-

17

Розділ 2. Законодавство України щодо протидії торгівлі людьми

9 Справа № 5-1802км10 // Архів Верховного Суду України за 2010 рік.

менту вчинення конкретних дій, спрямованих на досягнення до-мовленості з особою, яку вербують для експлуатації.

10

Під переміщенням людини слід розуміти дії, спрямовані назміну місця її перебування. Зазвичай переміщення здійснюєтьсявербувальником, але це можуть робити й інші особи. Найчастішевоно пов’язане з перетином кордону, але може відбуватись івсередині країни. Позитивним нововведенням чинної редакціїст. 149 КК України є те, що переміщення однозначно вважаєтьсяфакультативною ознакою торгівлі людьми. Переміщення є за-кінченим злочином з моменту зміни місця перебування людини.

11

Під переховуванням людини слід розуміти обмеження фізичнихконтактів людини з іншими особами, особливо з представни-ками правоохоронних органів, що може проявлятись як у на-

18


10 Справа № 1-103/2011 // Архів Новоукраїнського районного суду Кірово-градської області за 2011 рік.11 Справа № 11-а-521/10 // Архів апеляційного суду Херсонської області за2010 рік.

данні приміщення для перебування, так і в примусовому позбав-ленні волі. Переховування є закінченим злочином з моменту за-володіння особою і фактичного початку обмеження її волі.

Передачею або одержанням людини вважається вчинення дій,пов’язаних із переходом контролю над людиною від однієї особидо іншої. Наприклад, вербувальник або перевізник передає лю-дину особі, яка її експлуатуватиме. Злочин є закінченим з мо-менту передачі (одержання) людини.

Обов’язковою ознакою для таких форм торгівлі людьми, як вер-бування, переміщення, переховування, передача або одержаннялюдини є вчинення цих дій за допомогою одного з таких альтер-нативних способів: із використанням обману, шантажу чи ураз-ливого стану особи, а у кваліфікованих складах цього злочинукрім того — із застосуванням чи погрозою застосування насиль-ства, використанням службового становища.

Обман як спосіб вчинення злочину полягає в «умисномувведенні в оману іншої особи або підтримуванні вже наявноїу неї оманливої уяви шляхом передачі інформації, що не від-повідає дійсності, або замовчування про різні факти, речі,явища і таке інше з метою схилити цю особу до певної пове-дінки»12. Характерним для торгівлі людьми з метою експлуа-тації праці є повідомлення неправдивої інформації щодоможливості працевлаштування за кордоном, умов праці, сумизаробітку та можливості у будь-який час повернутися додому.

19


12 Романов С. Ю. Обман как способ преступной деятельности: Дис. канд.юрид. наук: 12.00.08. — Х., 1998. — 199 с.

13

Різновидом обману є зловживання довірою. Зловживання дові-рою полягає у використанні особою в своїх інтересах впевнено-сті, переконаності в її сумлінності, чесності, добропорядностііншої особи — довірителя на шкоду останньому. Мова йде провипадки, коли під час обману використовується наявністьпевних стосунків довіри, які існують між винним і потерпілим.Вказані стосунки використовуються всупереч інтересам потер-пілого. Прикладом відносин довіри можуть виступати стосункиміж родичами, близькими друзями, опікунські відносини.

Під шантажем слід розуміти психологічне насильство, що по-лягає у погрозі розголосити відомості, які потерпілий чи йогоблизькі бажають зберегти у таємниці.

Під відомостями, які потерпілий бажає зберегти у таємниці, нау-ковці у сфері кримінального права пропонують розуміти «будь-які факти з минулого або сьогочасного життя потерпілого абойого близьких родичів (навіть уже померлих), розголошенняяких може спричинити шкоду їхній честі та гідності. Такі відо-мості можуть стосуватися як поведінки самого потерпілого чийого близьких родичів, так і інших життєвих обставин, до яких

20


13 Справа № 1-426/8 // Архів Богунського районного суду м. Житомир за2008 рік.

хтось із них був причетний. Відомості можуть бути такими, щоганьблять потерпілого, а можуть і не мати такої ознаки»14.

Уразливий стан особи відповідно до п. 2 примітки до ст. 149 ККУкраїни — це такий її стан, зумовлений фізичними чи психіч-ними властивостями або зовнішніми обставинами, який позбав-ляє чи обмежує її здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність)або керувати ними, приймати за своєю волею самостійні рі-шення, чинити опір насильницьким чи іншим незаконним діям,збіг тяжких особистих, сімейних чи інших обставин.

Відповідно до наведеного в п. 2 примітки до ст. 149 КК Українивизначення уразливого стану особи може бути двох категорій:

1) стан особи, який позбавляє або обмежує її здатність усві-домлювати свої дії (бездіяльність) чи керувати ними, при-ймати за своєю волею самостійні рішення, чинити опірнасильницьким чи іншим незаконними діям. Такий станособи може бути викликаний: а) психічними властиво-стями (наявність певних захворювань, розладів або відхи-лень у психічній діяльності тощо); б) фізичними власти-востями (неможливість чинити опір незаконним діям черезфізичну хворобу, певні фізичні вади тощо); в) певними зов-нішніми факторами (наприклад, приведенням особи до не-свідомого стану шляхом застосування снодійних чи нарко-тичних засобів).

2) збіг тяжких особистих, сімейних або інших обставин (якправило, йдеться про надзвичайно скрутну або безвихіднуситуацію: термінова потреба у великій сумі грошей на лі-кування близької людини; відсутність в особи постійногомісця роботи, неможливість утримувати наймане та при-дбати власне житло; перебування особи на утриманні ін-ших осіб; перебування в особи на утриманні неповнолітніх

21


14 Зінченко І. О., Самощенко І. В. Про поняття шантажу в кримінальномуправі // Кримінальне право України. — № 9. — 2006. — С. 4. — С. 3–8.

і непрацездатних осіб; наявність великого боргу тощо).Сукупність таких обставин змушує людину погодитись наявно невигідні умови.

Поняття уразливого стану є оціночною юридичною катего-рією. Водночас висновок про наявність або відсутність та-кого стану потерпілого та його використання обвинуваченимпід час вчинення злочину може базуватись як на результатахмедичної, психологічної, психіатричної або комплексної екс-пертизи потерпілого, що підтверджуватиме наявність вособи фізичного захворювання чи фізичної вади, особливогопсихічного стану (наприклад, стресу, фрустрації тощо) абопсихічного розладу, так і на сукупності доказів існуванняряду тяжких особистих, сімейних або інших обставин.

Необхідно мати на увазі, що згода людини на її подальшу екс-плуатацію, отримана з використанням уразливого стану цієїособи, не виключає кримінальної відповідальності.

У відповідності до примітки 3 до ст. 149 КК України відповідаль-ність за вербування, переміщення, переховування, передачу абоодержання малолітнього чи неповнолітнього за цією статтеюмає наставати незалежно від того, чи вчинені такі дії з викори-станням обману, шантажу чи уразливого стану зазначених осібабо із застосуванням чи погрозою застосування насильства, ви-користання службового становища, чи особою, від якої потер-пілий був у матеріальній чи іншій залежності.

Суб’єктом аналізованого злочину є фізична осудна особа, якадосягла 16-річного віку на момент його вчинення, причому якта, котра передає людину, так і та, що її одержує, вербує, пере-міщує, переховує.

Суб’єктивна сторона торгівлі людьми характеризується виноюу формі прямого умислу. Окрім цього, обов’язковою ознакоюсуб’єктивної сторони для вербування, переміщення, перехову-вання, передачі або одержання людини є мета — експлуатаціялюдини.

Згідно з приміткою 1 до ст. 149 КК України, під експлуатацієюлюдини в цій статті необхідно розуміти всі форми сексуальної

22


експлуатації, використання в порнобізнесі, примусову працюабо примусове надання послуг, рабство або звичаї, подібні дорабства, підневільний стан, залучення в боргову кабалу, вилу-чення органів, проведення дослідів над людиною без її згоди,усиновлення (удочеріння) з метою наживи, примусову вагіт-ність, втягнення у злочинну діяльність, використання у зброй-них конфліктах тощо. Як бачимо, перелік видів експлуатації неє вичерпним, що дозволяє застосовувати цю норму при виник-ненні нових форм експлуатації.

Розглянемо детальніше різновиди експлуатації праці людини.

Примусова праця15 (примусове надання послуг) — це будь-якаробота або служба, що вимагається від будь-якої особи під за-грозою покарання, для якої ця особа не запропонувала добро-вільно своїх послуг.

Про те, що праця є примусовою, може свідчити сукупність такихобставин, як застосування до особи психологічного чи фізич-ного насильства; відсутність трудової угоди; обмеження свободипересування особи у вільний від роботи час; відібрання в особипаспорта на період її роботи; утримання частини заробітноїплати або невиплата її взагалі; погроза видати працівника-неле-гала органам влади та інші обставини.

За матеріалами декількох кримінальних проваджень, які розгля-далися судами України, особам, що погодились працювати навигідних умовах, не виплачували, як це було попередньо обі-цяно, щомісячно або щотижнево грошової винагороди за вико-нану роботу. Їм говорили про те, що оплата відбудеться лишепісля закінчення всього обсягу робіт по об’єкту чи після закін-чення всього терміну їх перебування на об’єкті. У випадку від-мови від подальшої роботи працівнику погрожували несплатоюза вже виконану роботу. Врешті-решт замість оплати робітникотримував гроші на квиток додому і виїжджав з місця експлуа-

23


15 Конвенція МОП № 29 «Про примусову чи обов’язкову працю від 28червня 1930 року.

тації, радіючи, що залишився живим. Така ситуація також можесвідчити про примусовість праці.

Водночас сама по собі наявність трудової угоди не обов’язковосвідчить про відсутність примусової праці або торгівлі людьми(детальніше про це див. підрозділ 2.2 «Особливості розмежу-вання та кваліфікації злочинів, пов’язаних із експлуатацієюпраці людини»).

Те, що особа дала згоду на працевлаштування за кордоном, неозначає, що вона погодилася на безоплатну працю чи на іншіумови, наближені до рабства, або що до неї можна застосовуватипобої та мордування.

До примусової праці (примусового надання послуг) також слідвідносити примусову консумацію. Консумація — це форма тру-дової експлуатації, яка полягає в примушенні потерпілих відторгівлі людьми працювати в барах, ресторанах, розважальнихзакладах з метою створення умов або ситуацій, за яких клієнтицих закладів (як правило, чоловічої статі) замовляють найбільшкоштовні напої та/або їжу чи іншим чином витрачають великісуми грошей (без надання клієнтам послуг сексуального ха -рактеру).

24


16

Рабство — становище чи стан людини, щодо якої здійснюютьсяатрибути права власності або деякі з них17.

До звичаїв, подібних до рабства чи підневільного стану, відно-сять: боргову кабалу; кріпацький стан; будь-який інститут чизвичай, через які: жінку обіцяють за винагороду видати або ви-дають заміж (без права відмови з її боку) її батьки, опікун, ро-дина або будь-яка інша особа чи група осіб; чоловік жінки, йогородина або його клан за винагороду чи без такої мають право пе-редати її іншій особі; жінка після смерті чоловіка передається успадщину іншій особі; будь-який інститут чи звичай, за якимдитина передається одним або обома своїми батьками чи своїмопікуном іншій особі за винагороду або без такої з метою екс-плуатації цієї дитини чи її праці18.

Під залученням у боргову кабалу19 слід розуміти поставленняособи у становище, коли вона, ставши боржником, у забезпе-чення свого боргу надає свою особисту працю, але цінність ви-конуваної роботи не зараховується в погашення боргу аботривалість цієї роботи не обмежена і характер її не визначений.

Втягнення у злочинну діяльність — це дії, пов’язані з безпосе-реднім психологічним або фізичним впливом на особу, вчиненіз метою викликати у неї прагнення взяти участь в одному чикількох злочинах.

Кваліфіковані склади злочину торгівлі людьми визначені у ч. 2і ч. 3 ст. 149 КК України.

25


16 Справа № 1-11/08 // Архів Ялтинського міського суду Автономної Рес-публіки Крим за 2008 рік.17 Конвенція про рабство від 25 вересня 1926 року, стаття 1.18 Додаткова конвенція про скасування рабства, работоргівлі та інститутів ізвичаїв, подібних дорабства від 7 вересня 1956 року. Ратифікована УРСР 31жовтня 1958 року, стаття 1.19 Там само.

Торгівля людьми буде кваліфікуватись як вчинена щодо непов-нолітнього у випадку, коли потерпілою від цього злочину є особау віці від 14 до 18 років.

Як вчинена щодо кількох осіб торгівля людьми буде кваліфіку-ватись у разі вчинення одного злочинного діяння стосовно двохабо більше людей. У даному випадку умислом винної особиохоплюється вчинення злочинного діяння щодо кількох осіб од-ночасно, на відміну від повторності, при якій у винного кожногоразу виникає окремий умисел на вчинення торгівлі людьмищодо нової особи або нової групи осіб.

Вчинення злочину службовою особою з використанням служ-бового становища буде мати місце у випадку вчинення злочину,передбаченого ч. 1 ст. 149 КК України, особою, яка має ознаки,зазначені у примітці 1 до ст. 364 КК України, та використовуєпри цьому надані їй по службі повноваження або виходить замежі своїх повноважень. Для кваліфікації торгівлі людьми, вчи-неної з використанням службового становища, важливо встано-вити співвідношення між ч. 2 ст. 149 КК України, що передбачаєвідповідальність за такі дії, та ст. 364 КК України (зловживаннявладою або службовим становищем). Зазначені норми співвід-носяться між собою як загальна (ст. 364 КК України) та спеці-альна (ч. 2 ст. 149 КК України). За загальним правилом, увипадках, коли зловживання владою чи службовим становищемодночасно підпадає під ознаки загальної та спеціальної норм,застосуванню підлягає лише норма спеціальна. Згідно з чиннимзаконодавством важливим для кваліфікації діянь службовихосіб, які об’єктивно сприяли торгівлі людьми, є встановленняумислу особи на вчинення торгівлі людьми. Якщо службоваособа, яка своїми діями об’єктивно сприяла вчиненню злочину,передбаченого статтею 149 КК України, усвідомлювала своюроль у вчиненні саме торгівлі людьми і використовувала прицьому своє службове становище, вона має нести відповідаль-ність за торгівлю людьми з використанням службового стано-вища (ч. 2 ст. 149 КК України). За відсутності усвідомлення своєїролі у вчиненні саме торгівлі людьми службова особа, за наявно-сті інших ознак службового злочину, може притягатись до від-

26


повідальності лише за певний злочин у сфері службової діяль-ності (ст.ст. 364, 364-1, 367 КК України).

Матеріальна залежність існує тоді, коли єдиним чи одним зосновних джерел існування потерпілого є матеріальна допомо -га суб’єкта злочину, зокрема перебування першого на утри -манні останнього. Інша залежність — це залежність службова,шлюбна, сімейна (дитини від батьків), підопічного від опікуна,пацієнта від лікаря, підозрюваного від працівника дізнання числідчого тощо.

Насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я по-терпілого чи його близьких, охоплюється заподіяння легкоготілесного ушкодження, яке не призвело до короткочасного роз-ладу здоров’я або короткочасної втрати працездатності, а такожвчинення інших насильницьких дій (завдання ударів, побоїв, об-меження чи незаконне позбавлення волі за умови, що вони небули небезпечними для життя чи здоров’я в момент заподіяння).

20

Торгівля людьми буде кваліфікуватись як вчинена щодо мало-літнього у випадку, коли потерпілою від злочину є дитина у віцідо 14 років.

Насильством, небезпечним для життя чи здоров’я потерпі-лого чи його близьких, охоплюються легкі тілесні ушкодження,що спричинили короткочасний розлад здоров’я або незначнувтрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкі тілесніушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до

27


20 Справа № 5-4130км10 // Архів Верховного Суду України за 2011 рік.

вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здо-ров’я в момент заподіяння (наприклад, скидання з висоти, за-стосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо).

Тяжкими наслідками аналізованого злочину слід вважатисмерть або самогубство потерпілого, зникнення його безвісти,втрату будь-якого органу чи його функцій, душевну хворобу абоінший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою праце -здатності не менш ніж на одну третину, непоправне знівеченняобличчя, переривання вагітності чи втрату здатності до дітона-родження, зараження вірусом імунодефіциту людини, а такожінші наслідки, які суд з урахуванням конкретних обставинсправи може визнати тяжкими. Проте умисне вбивство потер-пілого за обтяжуючих обставин не охоплюється ч. 3 ст. 149 ККУкраїни і має кваліфікуватися за сукупністю злочинів, перед-бачених частинами 1 або 2 ст. 149 КК України та ч. 2 ст. 115 цьогоКодексу.

2.2. Особливості розмежування та кваліфікації злочинів,пов’язаних із експлуатацією праці людини

Для правильної кваліфікації злочинів, пов’язаних із експлуа -тацією праці людини, важливу роль відіграє співвідношенняскладу злочину, передбаченого ст. 149 КК України, із суміжними,а також із такими, що потребують кваліфікації за сукупністюзлочинів.

Кваліфікація торгівлі людьми може бути пов’язана з таким різ-новидом конкуренції норм, як конкуренція цілого та ча-стини. У цьому зв’язку слід мати на увазі, що конструкція нормипро кримінальну відповідальність за торгівлю людьми чи іншунезаконну угоду стосовно людини найбільш повно охоплюєфактичні ознаки вчиненого посягання у порівнянні з нормамикримінального закону, які визначають відповідальність за окремівиди експлуатації людини. У статті 149 КК України встановленокримінально-правову заборону найбільш суспільно небезпечнихпосягань, що поєднують у собі незаконне поводження з люди-ною (наприклад, вербування з використання уразливого стану,передача з використанням шантажу тощо) і подальшу її експлуа-

28


тацію (примусову працю, втягнення дитини у заняття жебрацт-вом тощо). Відтак, кримінально-правова норма, що передбачаєвідповідальність за торгівлю людьми, співвідноситься з нор-мами, що забороняють окремі види експлуатації людини, як цілеі частини.

У разі конкуренції цілого і частини (частин) кваліфікація здій-снюється відповідно до таких правил: 1) застосуванню підлягаєстаття Особливої частини Кримінального кодексу, яка найбільшповно охоплює всі ознаки вчиненого посягання (тобто охоплюєпосягання в цілому); 2) ті статті, які передбачають лише частинувчиненого посягання, не інкримінуються, якщо існує стаття, якаохоплює все посягання21.

Отже, у випадках, коли торгівля людьми або інша незаконнаугода щодо людини призвела до реалізації кінцевої мети цьогозлочину у вигляді трудової експлуатації людини, а за таку екс-плуатацію окремо передбачено кримінальну відповідальність(ст.ст. 150, 150-1, 304 КК України тощо), додатково кваліфіку-вати такі дії за сукупністю з названими статтями не потрібно.Самостійну кваліфікацію за цими статтями можуть отриматилише дії осіб, що не брали безпосередньої участі в торгівлілюдьми та не були співучасниками цього злочину.

Склад злочину, передбачений ст. 150 КК України (експлуатаціядітей), має місце у випадку корисливого використання доб -ровільної праці дитини, яка не досягла віку, з якого законо -давством дозволяється працевлаштування. Водночас випадкивербування дитини (або вчинення інших передбачених ст. 149КК України діянь) для експлуатації праці чи примусовогонадання послуг або з іншою метою, передбаченою в примітці 1до ст. 149 КК України, повинні кваліфікуватись як торгівлялюдьми.

29


21 Навроцький В. О. Основи кримінально-правової кваліфікації: Навч. по-сібник. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — с. 430.

22

Певні проблеми на практиці викликає розмежування торгівлілюдьми з метою трудової експлуатації із грубим порушенням за-конодавства про працю (ст. 172 КК України) та невиплатою за-робітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених закономвиплат (ст. 175 КК України).

Об’єктивна сторона грубого порушення законодавства про пра -цю може мати місце у формі незаконного звільнення працівниказ роботи та іншого грубого порушення законодавства про працю.При цьому під іншим грубим порушенням законодавства пропрацю розуміють «будь-яке інше, крім незаконного звільненняпрацівника з роботи, порушення законодавства про працю. Цеможе бути: невидання наказу про звільнення та/або невидачатрудової книжки особі, яка хоче звільнитися з роботи в установ-леному законом порядку; ненадання щорічної чи додаткової від-пустки або систематичне ненадання вихідних днів або перервидля відпочинку і харчування; незаконне притягнення праців-

30


22 Справа № 1-81/2010 // Архів Ленінського районного суду м. Запоріжжяза 2010 рік.

ника до матеріальної відповідальності; порушення порядку роз-гляду трудових спорів тощо»23.

Крім того, до грубого порушення законодавства про працю напрактиці відносять використання найманої праці без відповід-ного оформлення трудових відносин. Такі дії, особливо у по-єднанні з невиплатою заробітної плати, є схожими з торгівлеюлюдьми.

При розмежуванні цих злочинів слід мати на увазі таке. По-перше, суб’єкт злочину, передбаченого ст. 172 КК України, єспеціальним. Ним може бути службова особа, якій надано правоприймати працівника на роботу (поновлювати на роботі), звіль-няти його з роботи або документально оформляти таке при-йняття (поновлення, звільнення), вирішувати питання щодонадання відпустки тощо, а також громадянин-підприємець,який використовує найману працю і має зазначені вище повно-важення щодо найманих працівників24. Ще менше коло осібможе бути суб’єктом злочину, передбаченого ст. 175 КК України,«Невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших уста-новлених законом виплат». До них законом віднесено лише ке-рівника підприємства, установи або організації, незалежно відформи власності, або громадянина — суб’єкта підприємницькоїдіяльності.

На відміну від вказаних злочинів, суб’єкт торгівлі людьми є за-гальним. Отже, відсутність наведених вище ознак спеціальногосуб’єкта злочину виключає можливість кваліфікувати вчиненеяк злочин у сфері порушення трудових прав громадян і, за на-явності інших ознак, може свідчити про наявність складу зло-чину, передбаченого ст. 149 КК України.

По-друге, обов’язковою ознакою торгівлі людьми є кінцева метазлочину — експлуатація, загальне тлумачення якої наведене у

31


23 Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 3-тєвид., переробл. та доповн./За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. — К.:Атіка, 2005. — 1064 с., с. 383.24 Там само.

примітці 1 до ст. 149 КК України. Серед наведених у цій нормівидів експлуатації до трудової відносяться примусова праця абопримусове надання послуг, рабство або звичаї, подібні до раб-ства, підневільний стан, залучення у боргову кабалу. Наявністьназваних цілей дозволяє відмежувати торгівлю людьми від зло-чинів у сфері порушення трудових прав громадян.

Так, для прикладу, використання директором або власником під-приємства найманого працівника без відповідної реєстрації таневиплата йому грошової винагороди за виконану роботу у ви-падку, коли його праця є примусовою та наявні інші ознаки тор-гівлі людьми, має кваліфікуватись саме за ст. 149 КК України ідодаткової кваліфікації за ст.ст. 172, 175 КК України не потребує.Стаття 149 КК України для цієї ситуації є нормою, яка більшповно охоплює вчинене.

Розмежування торгівлі людьми та злочинів проти безпеки ви-робництва (ст.ст. 271–274 КК України) проводиться аналогічнимчином.

Визначальними ознаками для розмежування є суб’єкт злочи ну,який за ст.ст. 271–274 КК України є спеціальним. Зокрема,суб’єктом порушення вимог законодавства про охорону праці єслужбова особа підприємства, установи, організації або грома-дянин — суб’єкт підприємницької діяльності, які несуть спеці-альні обов’язки з охорони праці; суб’єктом порушення правилбезпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою єособа, зобов’язана дотримувати правила безпеки під час вико-нання робіт з підвищеною небезпекою і т. д.

Водночас наявність експлуатації та інших обов’язкових для тор-гівлі людьми ознак свідчитиме про вчинення відповідною осо-бою злочину, передбаченого ст. 149 КК України.

При відмежуванні злочину торгівлі людьми або іншої незаконноїугоди щодо людини (ст. 149 КК України) від грубого порушенняугоди про роботу українського громадянина за межами України(ч. 2 ст. 173 КК України) слід врахувати, що конкуренція міжвказаними нормами виникає в ситуаціях, коли йдеться про при-мусову працю. При цьому грубе порушення угоди про працю ма-

32


тиме місце лише за наявності трудового договору, який булоукладено без застосування передбачених у ст. 149 КК Україниспособів і умови якого грубо порушуються вже в процесі йоговиконання. У ст. 173 КК України йдеться про вихід за межі до-мовленості роботодавця, який шляхом обману, зловживання до-вірою чи примусу вимагає від працівника виконання роботи, необумовленої угодою. Торгівля людьми відрізняється від цьогозлочину тим, що суб’єкт злочину, передбаченого ст. 149 ККУкраїни, використовує обман, шантаж, уразливий стан, насиль-ство чи інші передбачені цією статтею способи вже під час вер-бування, усвідомлюючи при цьому подальшу мету експлуатаціїлюдини.

25

Незаконна посередницька діяльність, інші незаконні дії щодоусиновлення (удочеріння) дитини, передачі її під опіку (піклу-вання) чи на виховання в сім’ю громадян охоплюються змістомст. 169 КК України. При цьому обидві сторони усвідомлюють,що одержувач дитини діє в інтересах останньої, не маючи на метіїї подальше корисливе використання. На відміну від цього, стат-тею 149 КК України охоплюються виключно випадки незакон-ного усиновлення (удочеріння) з метою наживи. Мета наживи

33


25 Справа № 1-38/2010 // Архів Долинського районного суду Івано-Фран-ківської області за 2010 рік.

може поєднуватись з іншими передбаченими статтею 149 ККУкраїни цілями — втягненням в злочинну діяльність, примусо-вою працею тощо. Використання незаконно усиновленої внас-лідок вчинення торгівлі людьми дитини в занятті жебрацтвомабо втягнення її у злочинну діяльність охоплюється ст. 149 ККУкраїни і додаткової кваліфікації за ст. 304 або ст. 150-1 цьогоКодексу не потребує.

Експлуатація може самостійно кваліфікуватись як втягнення не-повнолітніх у злочинну діяльність.

26

Підміна чужої дитини, вчинена з корисливих або інших особи-стих мотивів, кваліфікуватиметься за ст. 148 КК України. Вод-ночас, якщо метою отримання дитини внаслідок підміни була їїподальша експлуатація, такі дії винних осіб підлягають кваліфі-кації за сукупністю злочинів, передбачених статтями 148 та 149КК України.

Частина 2 статті 146 КК України передбачає відповідальність занезаконне позбавлення волі або викрадення людини, вчинене зкорисливих мотивів. Випадки, коли шляхом викрадення і (або)позбавлення волі особу примушують до виконання певної ро-боти для власного незаконного збагачення, також можуть роз-глядатись як експлуатація праці людини.

34


26 Справа № 1-282/11 // Архів Іршавського районного суду Закарпатськоїобласті за 2011 рік.

27

Викрадення людини і незаконне позбавлення її волі, якщо вонивчинені до початку виконання об’єктивної сторони складу зло-чину, передбаченого ст. 149 КК України, кваліфікуватимуться заст. 146 КК України. Проте незаконне позбавлення волі люди ни,яке вчиняється вже під час виконання об’єктивної сторонискладу злочину, передбаченого ст. 149 КК України, охоплюєтьсяпередбаченим частиною другою цієї статті насильством, що неє небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого чи його близь-ких, і додаткової кваліфікації за ст. 146 КК України не потребує.

Діяння, які полягають у використанні трудової міграції для за-володіння грошима шляхом обману під приводом надання по-слуг з працевлаштування за кордоном (за відсутності ознакзлочину, передбаченого ст. 149 КК України), охоплюються скла-дом шахрайства (ст. 190 КК України).

35


27 Справа № 1-142/11 // Архів Тернопільського міськрайонного суду Терно-пільської областіза 2011 рік.

У разі, коли торгівля людьми пов’язана з організацією їх неза-конного переправлення через державний кордон України, керів-ництвом цими діями чи сприянням їх вчиненню порадами,вказівками, наданням засобів чи усуненням перешкод, наявнасукупність злочинів, передбачених статтями 149 та 332 ККУкраїни. Необхідність додаткової кваліфікації зумовлена тим,що чинна редакція ст. 149 КК України не охоплює незаконне пе-реміщення людини через державний кордон України.

Викрадення чи підроблення документів, які надають право наперетинання державного кордону України, з подальшим їхвикористанням для переміщення людини через кордон, не охо-плюються статтями 149, 332 КК України і потребують самостій-ної кваліфікації відповідно за ст. 357 або ст. 358КК України. Слідмати на увазі, що згідно із загальновизнаними нормами міжна-родного права особи, яких вивозили за підробленими докумен-тами і які є потерпілими від торгівлі людьми, до кримінальноївідповідальності за підробку і використання підроблених доку-ментів не притягаються.

Викладені вище підходи можна підсумувати наступним чином.По-перше, у випадках, коли торгівля людьми або інша неза-конна угода щодо людини призвела до реалізації кінцевої метицього злочину — експлуатації праці людини, а за таку екс -плуатацію окремо передбачено кримінальну відповідальність(ст.ст. 150, 150-1, 304 КК України тощо), додатково кваліфіку-вати такі дії за сукупністю з названими статтями не потрібно.Самостійну кваліфікацію за цими статтями можуть отриматилише дії осіб, які не брали безпосередньої участі в торгівлілюдьми та не були співучасниками цього злочину. По-друге,торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини можесупроводжуватися вчиненням (або мати своїм наслідком вчи-нення) інших злочинів, що виходять за межі складу, передба -ченого ст. 149 КК України. У таких випадках дії особи слідкваліфікувати за сукупністю злочинів (зі злочинами, передбаче-ними статтями 332, 357, 358 КК України).

36


2.3. Огляд основних положень Закону України «Про протидію торгівлі людьми» і підзаконнихнормативно-правових актів на його виконання

Міжнародно-правові акти щодо протидії торгівлі людьми, учас-ницею яких стала Україна, вимагали не лише криміналізаціїцього явища, але й їх безпосередньої імплементації у національ-ному законодавстві та правозастосовній практиці.

У зв’язку з цим 20 вересня 2011 року було прийнято ЗаконУкраїни «Про протидію торгівлі людьми» (№ 3739-VI), який на-брав чинності 15 жовтня 2011 року. Цей Закон визначив ор га -нізаційно-правові засади протидії торгівлі людьми, основнінапрями державної політики та засади міжнародного співробіт-ництва у цій сфері, повноваження органів виконавчої влади, по-рядок встановлення статусу осіб, які постраждали від торгівлілюдьми, та порядок надання допомоги таким особам.

Разом із прийняттям Закону були внесені зміни до чинних нор-мативно-правових актів, що регулюють питання надання соці-альних послуг. Зокрема, до категорії «осіб, які перебувають ускладних життєвих обставинах», були додані також особи, якіпостраждали від торгівлі людьми.

Слід мати на увазі, що Закон України «Про протидію торгівлілюдьми» не розмежовує види експлуатації та не виділяє окремоторгівлю людьми з метою експлуатації праці, однак саме визна-чення терміну «торгівля людьми» у Законі повністю відображаєвідповідне визначення Палермського протоколу 2000 року. Крімтого, Закон не розмежовує права особи на надання допомогивідповідно до форми експлуатації, яка до неї застосовувалась.Таким чином, будь-яка особа, що постраждала від торгівлі людь -ми, має право на отримання медичної, психологічної, правовоїта іншої допомоги, визначеної статтями 14 та 16 Закону.

Стаття 16 Закону визначає, що особа, якій встановлено статуспостраждалої від торгівлі людьми, має право на забезпеченняособистої безпеки, поваги, а також на безоплатне одержання ін-формації щодо своїх прав та можливостей, викладеної мовою,якою володіє дана особа; медичної, психологічної, соціальної,правової та іншої необхідної допомоги; тимчасового розміщення

37


за бажанням постраждалої особи та у разі відсутності житла в за-кладах допомоги для осіб, які постраждали від торгівлі людьми,на строк до трьох місяців, який у разі необхідності може бутипродовжено за рішенням місцевої державної адміністрації, зо-крема у зв’язку з участю в якості постраждалого або свідка у кри-мінальному процесі; відшкодування моральної та матеріальноїшкоди за рахунок осіб, які її заподіяли, у порядку, передбаче-ному Цивільним кодексом України; одноразової матеріальноїдопомоги у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;допомоги у працевлаштуванні та реалізації права на освіту і про-фесійну підготовку.

Іноземці та особи без громадянства, яким встановлено статуспостраждалих від торгівлі людьми на території України, крім пе-релічених вище прав, мають також за Законом право на без-оплатне отримання послуг перекладача, тимчасове перебуванняв Україні строком до трьох місяців, який може бути продовженоу разі необхідності, зокрема у зв’язку з їхньою участю в якостіпостраждалих або свідків у кримінальному процесі; а також напостійне проживання на території України в порядку, встанов-леному законодавством.

Надзвичайно важливим є те, що надання допомоги цим особамне залежить від звернення таких осіб до правоохоронних орга-нів, їхньої участі у кримінальному процесі та наявності докумен-тів, що посвідчують особу (ч. 6 ст. 16).

Аналізований закон прямо забороняє утримання постраждалихвід торгівлі людьми іноземців та осіб без громадянства в устано-вах тимчасового тримання, їх примусове повернення чи приму-сове видворення (ч. 5 ст. 14).

На виконання Закону та з метою його належного практичногозастосування 21 березня 2012 року Кабінетом Міністрів Українибуло затверджено Державну цільову соціальну програму протидіїторгівлі людьми на період до 2015 року (Постанова Кабінету Мі-ністрів України від 21.03.2012 року № 350).

Завданнями Програми визначено подальше удосконалення за-конодавства у сфері протидії торгівлі людьми; проведення пере-

38


вірки діяльності закладів, у яких надається допомога особам, щопостраждали від торгівлі людьми; створення єдиної системи мо-ніторингу заходів щодо протидії торгівлі людьми, що здійсню-ються на національному та регіональному рівні, а також оцінкиїхньої ефективності; підвищення професійного рівня працівни-ків, які надають допомогу особам, що постраждали від торгівлілюдьми, здійснюють їх реабілітацію та соціальну реінтеграцію;організація первинної профілактики торгівлі людьми; забезпе-чення надання допомоги особам, що постраждали від торгівлілюдьми.

З метою профілактики торгівлі людьми саме з метою експлуата-ції праці Програмою передбачено проведення просвітницькоїроботи з питань зайнятості в Україні та безпечної регульованоїтрудової міграції.

На виконання положень Закону було розроблено також низкупідзаконних нормативно-правових актів, зокрема:

— Постанову Кабінету Міністрів України від 23 травня 2012 року№ 417 «Про затвердження Порядку встановлення статусуособи, яка постраждала від торгівлі людьми»;

— Постанову Кабінету Міністрів України від 25 липня 2012 року№ 660 «Про виплату одноразової матеріальної допомоги осо-бам, які постраждали від торгівлі людьми»;

— Постанову Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2012 року№ 783 «Про Національний механізм взаємодії суб’єктів, якіздійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми».

Перша з перелічених постанов визначає процедуру встановлен -ня статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми. Відповід -но до вказаної процедури особа, яка вважає себе постраждалоювід торгівлі людьми, подає за місцем свого перебування до міс-цевої держадміністрації заяву про встановлення статусу. У разізвернення для встановлення статусу особи, яка органами внут-рішніх справ чи судом визнана потерпілою від злочину, пов’яза-ного з торгівлею людьми, або цивільним позивачем у справі напідставі винесеної постанови чи ухвали, або особи, яка постраж-дала від торгівлі людьми на території іншої держави, що під -

39


тверджено результатами розслідування відповідних органів такоїдержави, заява такої особи приймається без проведення співбе-сіди посадовою особою.

Після цього посадова особа протягом трьох робочих днів з датиподання заяви проводить співбесіду з особою, що вважає себепостраждалою від торгівлі людьми, в ході якої складає опиту-вальний лист, намагаючись запобігти повторній віктимізації тапсихічному травмуванню особи. Опитувальний лист щодо вста-новлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми,містить ряд запитань, спрямованих саме на виявлення ознакексплуатації праці. Опитувальний лист разом з усіма супровід-ними документами, зазначеними в пункті 12 Порядку, має бутирозглянутий Міністерством соціальної політики протягом п’ятиробочих днів від дати їх реєстрації. За результатами розглядуМінсоцполітики надсилає місцевій держадміністрації листа провстановлення статусу або відмову у його встановленні з обґрун-туванням причин такої відмови.

У разі встановлення статусу особі, яка вважає себе постражда-лою від торгівлі людьми, посадова особа місцевої державної ад-міністрації протягом п’яти робочих днів від дня надходженнялиста Мінсоцполітики видає такій особі довідку про встанов-лення статусу.

Статус особи, яка постраждала від торгівлі людьми, надаєтьсястроком до двох років та може бути продовжений за рішеннямМінсоцполітики не більш як на один рік. Для продовження за-значеного строку місцева держадміністрація подає до Мінсоц-політики відповідне письмове обґрунтування. У разі прийняттярішення про продовження строку до довідки про встановленнястатусу вносяться відповідні відомості.

Особі зі статусом постраждалої від торгівлі людьми матеріальнадопомога виплачується не пізніше одного місяця з дати звер-нення особи до органу праці та соціального захисту населення.Її виплата здійснюється цим органом одноразово у розмірі про-житкового мінімуму для відповідної категорії осіб (діти віком дошести років, діти віком від шести до вісімнадцяти років, праце -

40


здатні особи, особи, які втратили працездатність), установле-ного на момент звернення за матеріальною допомогою.

Для забезпечення дієвої допомоги та захисту осіб, які постраж-дали від торгівлі людьми, Закон запроваджує Національниймеханізм взаємодії суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері про-тидії торгівлі людьми, що передбачає певний алгоритм дій орга-нів державної влади.

Відповідно до Закону будь-який суб’єкт протидії торгівлі людь -ми, якому в результаті його діяльності стало відомо про постраж-далу особу, за згодою такої особи або її законного представниканаправляє її до відповідного структурного підрозділу місцевоїдержадміністрації за місцем перебування, де вона має право по-дати заяву про надання їй статусу особи, яка постраждала відторгівлі людьми.

Після отримання такої заяви посадова особа направляє постраж-далу особу до центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молодіза місцем перебування для проведення оцінки її потреб та отри-мання юридичних, психологічних, медичних, медико-консуль-тативних та інших послуг.

Центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді проводитьпротягом п’яти робочих днів оцінку потреб постраждалої особиз урахуванням її віку, статі, стану здоров’я, забезпечує наданняособі необхідних послуг, зокрема юридичних, психологічних,медичних та медико-консультативних, а також сприяє реалізаціїправ постраждалої особи на отримання соціальних виплат, пра-цевлаштування, повернення до країни походження тощо.

Після встановлення постраждалій особі статусу особи, яка по-страждала від торгівлі людьми, центр соціальних служб для сім’ї,дітей та молоді протягом десяти робочих днів складає план реа-білітації постраждалої особи. У плані реабілітації вказується пе-релік послуг, що надаються суб’єктами відповідно до їхньоїкомпетенції, з метою відновлення фізичного та психічного станупостраждалої особи та її соціальної адаптації. План реабілітаціїскладається на строк, необхідний для його виконання з ураху-ванням індивідуальних потреб постраждалої особи, і не може пе-

41


ревищувати строк дії статусу особи, яка постраждала від торгівлілюдьми.

Варто зазначити, що надзвичайно важливим у процесі наданнядопомоги постраждалим особам є забезпечення їхніх рівних правна отримання такої допомоги незалежно від статі, віку, націо-нальності, громадянства, наявності реєстрації за місцем прожи-вання чи інших ознак. Іноземці та особи без громадянства, якістали жертвами торгівлі людьми в Україні, користуються такимисамими можливостями щодо отримання допомоги, як і грома-дяни України.

42


Розділ 3

Актуальні питання досудового

розслідування злочинів щодо торгівлі людьми,

вчинених з метою експлуатації праці

43

Як правило, питання, пов’язані з особливостями тактики про-ведення досудового розслідування окремих категорій кримі-нальних справ, і, зокрема, справ про злочини торгівлі людьми,вчинені з метою експлуатації праці, мало знайомі суддям. Аледля того, щоб якісно і на високому професійному рівні роз-глядати такі справи, суддям необхідно добре володіти цією ін-формацією, знання якої в подальшому може спростити хідсудового розгляду.

В розділі окреслюються актуальні питання досудового розслі-дування злочинів щодо торгівлі людьми, пов’язаних з експлуа-тацією праці, серед яких окремо виділені питання взаємодіїслідчого та оперативних працівників, проведення негласнихслідчих (розшукових) дій, вжиття заходів щодо відшкодуваннязаподіяної шкоди, забезпечення цивільного позову та можли-вої конфіскації майна, використання можливостей міжнарод -но-правової допомоги.

У розділі також розглядаються особливості взаємовідносинслідчого з потерпілими від торгівлі людьми (як громадянамиУкраїни, так й іноземцями, які постраждали від цього злочинув Україні), тактика проведення допиту потерпілих, питаннявідновлення їхніх прав. Звертається увага на те, що під часроз слідування злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми,правоохоронці від самого початку повинні додержуватисяпринципу дотримання прав та інтересів потерпілих. Наголо-шується на тому, що специфіка злочину, пов’язаного з торгів-лею людьми, полягає в посяганні на волю, честь і гідністьособи. Саме тому в роботі з потерпілими правоохоронці по-винні працювати в рамках міжнародних стандартів, в основуяких закладено механізм поваги до людської гідності та дотри-мання прав людини. Лише таким шляхом представники пра-

3.1. Питання взаємодії слідчого та оперативнихпрацівників у ході отримання, фіксації та перевіркиінформації про вчинений злочин. Проведення негласнихслідчих (розшукових) дій згідно з кримінальнимпроцесуальним законодавством

Співпраця слідчого та оперативних працівників щодо перевірки,отримання та фіксації інформації стосовно вчиненого злочинує надзвичайно важливою одразу після внесення відомостей прозлочин до Єдиного реєстру досудових розслідувань, адже зволі-кання з належним закріпленням доказової бази може призвестидо її втрати та унеможливити підтвердження окремих елементіввчиненого злочину.

Слід мати на увазі, що Кримінальний процесуальний кодексУкраїни 2012 року основну роль у процесі досудового розслі ду -вання відводить слідчому та прокурору, який здійснює про це -суальне керівництво розслідуванням справи. Оперативніпідрозділи органів внутрішніх справ та інших органів можуть

44


воохоронних органів можуть добитися співпраці з потерпі-лими й отримати відомості, необхідні для забезпечення ре-зультативності розслідування28. В подальшому це надастьможливість суддям на підставі належно закріплених доказівшвидко та ефективно розглядати матеріали кримінальногопровадження та ухвалювати законні й обґрунтовані рішення,притягуючи винних осіб до відповідальності.

Окремо зосереджено увагу на тому, що в роботі з потерпілиминеобхідно керуватися нормами Закону України «Про проти-дію торгівлі людьми», ст. 16 якого врегульовує права особи, щопостраждала від торгівлі людьми29.

28 Anti-Slavery International. Комісія з прав людини, Підкомісія з розвитку ізахисту прав людини, Робоча група із сучасних форм рабства, 28-а сесія,Женева, 16–20 червня 2003 року.29 Див. розділ 2.3 Посібника.

здійснювати слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові)дії в кримінальному провадженні виключно за письмовим дору-ченням слідчого чи прокурора (ст. 41 КПК України). Більше того,закон прямо забороняє співробітникам будь-яких оперативнихпідрозділів здійснювати процесуальні дії у кримінальному про-вадженні за власною ініціативою чи звертатися з клопотаннямидо слідчого судді чи прокурора. Порушення цієї заборони цілкомможе призвести у подальшому до визнання судом недопусти-мими зібрані у такий спосіб докази, що може мати катастрофічнінаслідки для успішності провадження у цілому.

Таким чином, оперативні працівники у кримінальному про -ва дженні є, по суті, помічниками слідчого і/чи прокурора, до-ручення яких з приводу проведення тих чи інших слідчих(розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій є дляних обов’язковими для виконання (ч. 3 ст. 41 КПК України).

З огляду на цей підхід належна співпраця між оперативнимипрацівниками і слідчим у відповідному кримінальному прова -дженні на початковому його етапі є запорукою успішності кри-мінального провадження.

Наказом Міністра внутрішніх справ України від 14.08.2012року № 700 «Про організацію взаємодії органів досудовогорозслідування з іншими органами та підрозділами внутрішніхсправ у попередженні, виявленні та розслідуванні кримінальнихправопорушень» затверджено відповідну Інструкцію з організа-ції такої взаємодії30.

Зокрема Інструкція регулює питання організації взаємодії принадходженні до органу внутрішніх справ заяв і повідомлень прокримінальні правопорушення та реагування на них, створенняслідчо-оперативних груп для здійснення досудового розсліду-вання кримінальних правопорушень, виконання письмових до-ручень про проведення слідчих (розшукових) дій та негласнихслідчих (розшукових) дій співробітниками оперативних підроз-

45

Розділ 3. Актуальні питання досудового розслідування злочинів щодо торгівлі людьми, вчинених з метою експлуатації праці

30 Одночасно цим наказом визнано таким, що втратив чинність, наказ МВСУкраїни від 07.09.2005 року № 777.

ділів, взаємодії при досудовому розслідуванні кримінальнихпро ваджень, при зупиненні досудового розслідування тощо.

Ефективне розслідування слідчими підрозділами органів внут-рішніх справ України кримінальних проваджень про злочини,пов’язані з торгівлею людьми, не може бути проведене без за-безпечення належної взаємодії слідчого й оперативних пра -цівників, якщо письмові доручення слідчого не виконуютьсяоперативниками якісно та вчасно, а слідчий і оперативні пра-цівники не об’єднані спільною метою щодо необхідності ви-явлення всіх винних у торгівлі людьми осіб та відшкодуванняпотерпілим заподіяної їм шкоди у повному обсязі.

Негласні слідчі (розшукові) дії у чинному КПК України маютьспеціальне врегулювання. Вперше у кримінальній процесуаль-ній доктрині на рівні закону закріплено вичерпний перелік не-гласних (слідчих) розшукових дій, до яких законодавець відніс:аудіо-, відеоконтроль особи; накладення арешту на кореспон-денцію; огляд і виїмку кореспонденції; зняття інформації зтранспортних телекомунікаційних мереж; зняття інформації зелектронних інформаційних систем; обстеження публічно недо-ступних місць, житла чи іншого володіння особи; установленнямісцезнаходження радіоелектронного засобу; спостереження заособою, річчю або місцем; аудіо-, відеоконтроль місця; контрольза вчиненням злочину; виконання спеціального завдання з роз-криття злочинної діяльності організованої групи чи злочинноїорганізації.

Використання інституту негласних слідчих (розшукових) дій удосудовому розслідуванні злочинів щодо торгівлі людьми, особ-ливо організованих їхніх форм, є дієвим засобом боротьби з цимзлочином і, водночас, покладає на слідчі органи та слідчих суддівдодаткові обов’язки щодо дотримання прав людини і належноїпроцедури в процесі втручання у приватну сферу особи, яку мо-жуть зачіпати такі дії.

Оскільки злочин, передбачений ч. 1 ст. 149 КК України, є тяж-ким, а ч.ч. 2, 3 ст. 149 — особливо тяжким, у кожному криміналь-ному провадженні про торгівлю людьми КПК України надаєправо проводити негласні слідчі (розшукові) дії, які в істотній

46


мірі втручаються у права і свободи людини. Водночас закон доз-воляє проводити їх лише у разі, коли відомості про злочин таособу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб, іпісля отримання дозволу слідчого судді (ч. 2 ст. 146 КПК Ук ра ї -ни). Слід мати на увазі, що на провадження про торгівлю людь -ми не поширюється дія ст. 250 КПК України щодо можливостіпроведення негласної слідчої (розшукової) дії до винесенняухвали слідчого судді у певних виняткових невідкладних випад-ках, пов’язаних із врятуванням життя людей та запобіганнямвчиненню тяжкого чи особливо тяжкого злочину, оскільки роз-діл ІІІ КК України не зазначений у відповідному вичерпному пе-реліку цієї норми.

Фіксація ходу і результатів негласних слідчих (розшукових) дійза чинним КПК має відповідати загальним правилам фіксаціїкримінального провадження. Цим спрощено використання укримінальному провадженні документів, складених за результа-тами проведення негласних слідчих (розшукових) дій, порівняноіз законодавством, яке регулювало проведення оперативно-роз-шукових заходів у справі в період дії КПК 1960 року. Результатинегласних слідчих (розшукових) дій використовуватимуться придоказуванні на тих самих підставах, що й результати проведенняінших слідчих дій.

Проведення негласних слідчих (розшукових) дій за чинним кри-мінальним процесуальним законодавством України вправі про-водити слідчий, який здійснює досудове розслідування, або задорученням слідчого — уповноважені оперативні підрозділи. Учинному КПК України підстави та порядок проведення неглас-них слідчих (розшукових) дій детально врегульованоу ст.ст. 246–275. Недотримання встановленого законом порядку проведеннянегласних слідчих (розшукових) дій буде мати своїм наслідкомвизнання судом недопустимими зібрані у такий спосіб докази.

Більш детально питання проведення негласних слідчих (розшу-кових) дій та використання їхніх результатів у кримінальномупровадженні регулює Інструкція про організацію проведеннянегласних слідчих (розшукових) дій та використання їхніх ре-зультатів у кримінальному провадженні, яка була затверджена

47


спільним наказом Генеральної прокуратури України, Міні с -терст ва внутрішніх справ України, Служби безпеки України,Ад міністрації Державної прикордонної служби України, Міні-стерства фінансів України та Міністерства юстиції України від16.11.2012 року № 114/1042/516/936/1687/5.

3.2. Застосування заходів щодо відшкодуваннязаподіяної шкоди, забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна під час досудовогорозслідування

Перш за все, необхідно мати на увазі, що злочин, пов’язаний зторгівлєю людьми з метою експлуатації праці є високоприбут-ковим, адже злочинці вербують, транспортують і постачають ве-лику кількість людського «товару», тривала експлуатація якогозабезпечує значні кримінальні прибутки. Враховуючи це, слідчімають ініціювати процес встановлення майна та цінностей, щобули здобуті злочинним шляхом і на які може потенційно бутинакладений арешт для забезпечення цивільного позову чи мож-ливої конфіскації майна за ч. 2 або ч. 3 ст. 149 КК України.

Конвенція Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі лю -дьми 2005 року у п. 3 ст. 21 вимагає від держав-учасниць, у томучислі України, вжиття таких законодавчих та інших заходів, якіможуть бути необхідні для конфіскації чи позбавлення іншимспособом засобів і доходів від торгівлі людьми, або власності,вартість якої відповідає вартості таких засобів. У свою чергу, п. 3ст. 15 Конвенції зобов’язує держави передбачати у своєму зако-нодавстві право жертв на одержання компенсації від правопо-рушників.

За чинним кримінальним процесуальним законодавством одниміз заходів забезпечення кримінального провадження є арештмайна. Згідно з ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тим-часове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, яків силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдануїхніми діяннями, можливості відчужувати певне його майно заухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна увстановленому КПК порядку. Відповідно до вимог чинного

48


КПК арешт майна може також передбачати заборону для особи,на майно якої накладено арешт, а також для іншої особи, у во-лодінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чиномтаким майном та використовувати його.

Заборона на використання майна, а також заборона розпоря джа -тися таким майном можуть бути застосовані лише у випадках,коли їх незастосування може призвести до зникнення, втратиабо пошкодження відповідного майна або настання інших на-слідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.Заборона використання житлового приміщення, в якому на за-конних підставах проживають будь-які особи, не допускається.

Під час досудового розслідування арешт може бути накладенийслідчим суддею за клопотанням прокурора чи слідчого за пого -дженням з прокурором, а для забезпечення цивільного позову —також за клопотанням цивільного позивача. Слідчий суддя на-кладає арешт на майно, якщо існують достатні підстави вважати,що воно, зокрема, набуте в результаті вчинення кримінальногоправопорушення або є доходами від нього (ч. 2 ст. 170, п. 4 ч. 2ст. 167 КПК України).

Найбільш ефективним способом відшкодування заподіяної потер-пілому від торгівлі людьми майнової та/або моральної шко ди, є за-явлення ним цивільного позову у кримінальному провадженні інабуття процесуального статусу цивільного позивача.

Цивільним позивачем у кримінальному провадженні може бутине тільки фізична особа, якій відповідним кримінальним пра -вопорушенням завдано майнової та/або моральної шкоди, а йюри дична особа, якій кримінальним правопорушенням завданомайнової шкоди та яка пред’явила цивільний позов у встанов-леному КПК України порядку.

Згідно з чинним КПК України для того, щоб особа вважаласяцивільним позивачем, не вимагається винесення постанови ор-ганом досудового розслідування чи суддею. Права та обов’язкицивільного позивача виникають з моменту подання позовноїзаяви органу досудового розслідування або суду (але в остан -ньому випадку —до початку судового розгляду). Враховуючи, що

49


вимога закону про необхідність заявлення цивільного позову допочатку судового розгляду може позбавити особу, яка не ско -ристалась цим правом під час досудового розслідування чи під-готовчого судового провадження, такого ефективного засобувідшкодування завданої шкоди, слідчим слід роз’яснювати по-терпілим від торгівлі людьми їхнє право на подання цивільногопозову у кримінальному провадженні, а також наслідки зволі-кання з його поданням.

Загалом, під час допитів потерпілих від торгівлі людьми слідчимнеобхідно своєчасно і ретельно з’ясовувати питання про зав -дану їм майнову та/або моральну шкоду, надавати необхідніроз’яснення щодо порядку заявлення цивільного позову і від-шкодування заподіяної шкоди. Крім того, за наявності підстав,передбачених ст. 170 КПК України, доцільно вживати заходів донакладення арешту на нерухоме й рухоме майно, майнові праваінтелектуальної власності, гроші у будь-якій валюті готівкою абов безготівковому вигляді, цінні папери, корпоративні права, якіперебувають у власності підозрюваного чи обвинуваченого, іфактично знаходяться у нього або в інших фізичних або юри-дичних осіб з метою забезпечення можливої конфіскації майната/або цивільного позову.

3.3. Допит потерпілої особи під час досудовогорозслідування

Важливість якісного допиту потерпілих у кримінальних прова -дженнях про торгівлю людьми обумовлена, у першу чергу, тим,що ця слідча дія дозволяє найбільш повно з’ясувати обставинивчиненого злочину вже на початковому етапі слідства і надаєслідчому змогу вчасно обрати правильну тактику і методику роз-слідування. Покази потерпілих є особливо цінними, оскількивони володіють відомостями про вчинений проти них злочин,методи його вчинення та даними про причетних до злочину осіб.

Слід пам’ятати, що за чинним КПК суд вже не вправі обґрунто-вувати судові рішення свідченнями, наданими слідчому чи про-курору під час досудового розслідування, чи посилатися на них.До вступу в силу чинного КПК існувала практика, за якої особу

50


могли не викликати до суду для дачі показів, а лише оголошу-вали її свідчення, надані на досудовому слідстві. Проте це по-збавляло сторону захисту права на перехресний допит свідкаобвинувачення, чим порушувався принцип рівності та змагаль-ності процесу. Відповідно до ст. 95 чинного КПК України судможе обґрунтовувати свої висновки лише на показах, які безпо-середньо було отримано під час судового засідання або у по-рядку, передбаченому ст. 225 (Допит свідка, потерпілого під часдосудового розслідування в судовому засіданні) Кодексу. Такийдопит у разі потреби може бути проведений слідчим суддею іззабезпеченням конфіденційності та/або у дистанційному режимі(ст. 232 КПК України)31. Отже покази, які були отримані слідчимвід потерпілого на досудовому розслідуванні, не є обов’язковимидля суду. Вони можуть використовуватися лише для ухваленнярішень на стадії досудового розслідування.

Детальніші рекомендації про проведення процесуальних дій зпотерпілими від торгівлі людьми під час судового розгляду на-ведені у розділі 4 цього Посібника.

3.4. Особливості поводження з потерпілими від торгівлілюдьми, які є громадянами інших країн. Правилазалучення перекладачів

Враховуючи, що Україна виступає не лише як країна похо -дження постраждалих від торгівлі людьми, але й в якості країнипризначення, доволі часто потерпілими у кримінальних прова -дженнях даної категорії в Україні виступають іноземці та особибез громадянства.

При цьому ситуація у зазначених кримінальних провадженняхускладнена тим, що у більшості випадків до визнаних у них по-страждалими іноземців та осіб без громадянства компетентні ор-гани влади (зокрема Державної міграційної служби України)

51


31 Перехідні положення КПК містять норму про необхідність обладнаннязалів судового засідання технічними засобами фіксування кримінальногопровадження і проведення дистанційного провадження в режимі відеокон-ференції.

застосовують примусове повернення чи примусове видвореннядо країни своєї громадянської належності чи останнього місцяпроживання. Більше того, такі особи можуть поміщатися допунктів тимчасового тримання іноземців, які фактично є міс-цями позбавлення свободи, що не лише порушує права постраж-далих від торгівлі людьми і забороняється законом, а й не сприяєналагодженню атмосфери довіри між слідчим та потерпілим.

Зазвичай необхідність видворення обґрунтовують відсутністю употерпілих іноземців чи осіб без громадянства законних підставдля перебування в Україні. Як правило, рішення про видвореннявиноситься до початку судового провадження у справі про тор-гівлю людьми, а його реалізація зводить нанівець усі зусилляслідчих органів з доведення вини торговців людьми і зовсім несприяє меті протидії цьому злочину.

У цьому зв’язку слід пам’ятати, що Закон України «Про проти-дію торгівлі людьми» від 20.09.2011 року гарантує іноземцеві чиособі без громадянства, які постраждали від торгівлі людьми,право на тимчасове перебування в Україні (ч. 3 ст. 14, п. 2 ч. 2ст. 16 Закону). Ці особи мають право на тимчасове перебуванняв Україні строком до трьох місяців, який може бути продовженоу разі необхідності, зокрема у зв’язку з їхньою участю в якостіпостраждалих/свідків у кримінальному процесі.

На жаль, на практиці до іноземців чи осіб без громадянства, яківиступали в якості потерпілих і співпрацювали зі слідством укримінальному провадженні про торгівлю людьми, в Україні не-одноразово застосовувалось примусове видворення і далеко нев усіх випадках вдавалося перешкодити порушенню закону таправ цих осіб, чого вдалося досягти у описаній нижче справі.

52


32

На забороні примусового повернення, примусового видвореннята утримання в установах тимчасового тримання іноземців, по-страждалих від торгівлі людьми в Україні, наголошено й у поста-нові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16березня 2012 року № 3 «Про внесення змін і доповнень до По-станови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25червня 2009 року № 1 “Про судову практику розгляду спорівщодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без гро -мадянства з України та спорів, пов’язаних із перебуванняміноземця та особи без громадянства в Україні” зі змінами і до-повненнями, внесеними постановою Пленуму Вищого адміні-стративного суду України від 20 червня 2011 року № 3»33.

Незважаючи на те, що чинний КПК України не містить проце-суальних повноважень слідчих щодо адміністративних рішеньпро видворення або залишення на території України іноземцівчи осіб без громадянства, які виступають потерпілими у кримі-нальному провадженні, слідчим рекомендується у цих випадкахписьмово повідомляти компетентні органи України (органиміграційної служби, місцеві державні адміністрації, суди ад -міністративної юрисдикції тощо) про розпочате кримінальнепровадження про торгівлю людьми і участь у ньому в якості по-терпілих або свідків іноземців чи осіб без громадянства, яким

53


32 Кримінальна справа №11/140024 // СУ УМВС України в Житомирськійобласті.33 Див. інтернет-сторінку Вищого адміністративного суду України http://www.vasu.gov.ua/.

може загрожувати видворення з огляду на відсутність у них осо-бистих документів, віз тощо.

Слід також пам’ятати, що іноземці, постраждалі від торгівлілюдьми, часто звертаються по допомогу до представників своїхгромад і вихідців з країни їхнього походження, що перебуваютьв Україні. Водночас допомога з боку таких громад може впли-нути лише негативно на результати кримінального прова -дження, оскільки, як свідчить практика,такі громади можутьчинити тиск на постраждалих, вимагаючи відмови від співпраціз правоохоронними органами, а також залучати їх до незаконноїдіяльності (наприклад, до незаконного працевлаштування).Потрібно враховувати, що постраждалі особи потребують під -тримки з боку представників своїх громад та прагнуть до кон-тактів з ними, але при цьому бажано запобігати потрапляннюпостраждалих у залежність від них та забезпечувати їх притул-ками, в яких вони перебуватимуть на законній підставі.

Правоохоронцям варто налагодити тісну співпрацю із закладамисоціально-психологічної допомоги при центрах соціальнихслужб для сім’ї, дітей та молоді в областях і з громадськими ор-ганізаціями в межах своєї області з метою з’ясування, які самепослуги можуть бути надані цими організаціями іноземцям, по-страждалим від торгівлі людьми, щоб у випадку виявлення такихосіб мати змогу забезпечити їм ефективний доступ до необхідноїдопомоги.

Певного часу та зусиль слідчих вимагає пошук перекладача тазабезпечення його роботи для учасників кримінального проце -су, в якому фігурують іноземці, які є потерпілими від торгівлілюдьми в Україні.

54


Необхідно також звернути особливу увагу на те, що залученняперекладачів — вихідців з країни походження потерпілого, зо-крема з числа членів відповідної громади, може становитизагрозу об’єктивності перекладу, оскільки перекладач може ке-руватися інтересами місцевої громади, а не інтересами потерпі-лого, а також бути пов’язаним з підозрюваним (обвинуваченим)у торгівлі людьми. Через це доцільно залучати у якості пере -кладачів вітчизняних незалежних сертифікованих фахівців, яківолодіють мовою країни походження потерпілого. В деяких ви-падках можна залучати перекладачів — вихідців із сусідніх країн,наприклад, представників Афганістану чи Бангладеш у випадкуперекладу на мови Республіки Пакистан. Необхідно пам’ятати,що наявність кваліфікованого перекладача, який забезпечуєоб’єктивний переклад та є неупередженим по відношенню допотерпілого і користується його довірою, складає основу для ус-пішної співпраці з потерпілою особою, а відтак — для розкриттята розслідування злочину торгівлі людьми.

Слідчий, який планує провести допит потерпілого за участю пе-рекладача, перед його початком повинен надати перекладачевітакі інструкції:

— дотримуватися неупередженості та чіткості;

— подавати точний переклад запитань та відповідей;

— не перефразовувати й не змінювати запитання та відповіді;

— не втручатися та не коментувати викладення доказового ма-теріалу;

— виключити будь-яку можливість впливу на потерпілу особу.

3.5. Особливості взаємодії слідчого з Державноюприкордонною службою України, Укрбюро Інтерполу в Україні та банківськими установами

Тривале опрацювання органами Державної прикордонної служ -би України запитів щодо перетину державного кордону Україниучасниками кримінального провадження може значно затриму-вати процес розслідування та негативно впливати на його якість.

55


Тому рекомендується запити з цього приводу направляти за-вчасно.

Cлід враховувати, що торговці людьми часто використовуютьнелегальне становище громадян України в країнах призначенняна свою користь, примушуючи їх до виконання певних робіт упорушення трудового законодавства країни, де вони опинилися.Факт нелегального перебування людини в країні призначенняне може бути перешкодою для здобуття доказів щодо місця пе-ребування цих громадян та способу їх експлуатації. При отри-манні будь-яких даних про перебування потерпілих за кордономнеобхідно негайно направити запит до робочого апарату Укр-бюро Інтерполу. В разі підтвердження цього факту направитизапит щодо міжнародної правової допомоги в кримінальномупровадженні через уповноважений (центральний) орган Ук раї -ни. У разі прийняття рішення про направлення запиту уповно-важений (центральний) орган України протягом 10 днів надсилаєзапит уповноваженому (центральному) органу запитуваної сто-рони безпосередньо або дипломатичним шляхом. Здійсненняміжнародної правової допомоги при проведенні процесуальнихдій регулюється главами 42 і 43 КПК України.

Аналіз практики протидії торгівлі людьми свідчить, що вербу-вальник, який діє на території України, отримує грошову вина-городу від співучасників за кордоном переважно через мережубанківських установ. При цьому за допомогою грошових пере-казів проводять фінансування вербувальника для здійснення по-точних витрат з оформлення закордонних паспортів потерпілих,оплати квитків, придбання одягу тощо. Грошові перекази спів -учасники зазвичай здійснюють через системи банківських пере-казів, найбільш поширеними з яких є «Вестерн-Юніон» та«Авізо». Своєчасне отримання інформації про наявність такихпереказів слідчими та оперативними працівниками під час ви-явлення і розслідування даної категорії злочинів надало б змогуотримати інформацію не лише про вичерпне коло учасників цихзлочинів, а й про масштаби їхньої діяльності.

У подальшому, при досудовому розслідуванні злочинів у сферіторгівлі людьми вказана інформація, яка містить дані не лише

56


про осіб, що здійснили ці перекази, і суми, а й дату, місце від-правлення і отримання коштів, могла б використовуватися слід-чими для викриття протиправної діяльності торговців людьми,доведення їхніх корисливих мотивів і встановлення сум отри -маних злочинних прибутків. Наразі лише в обласних центрахУкраїни в середньому налічується понад 50 відділень комерцій-них банків, від адміністрації яких не завжди вдається отриматиінформацію про здійснення через ці відділення грошових пере-казів фігурантами кримінальних проваджень. Представникибанківських установ у разі звернення правоохоронців часто від-мовляють у наданні подібної інформації, посилаючись на ЗаконУкраїни від 07.12.2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківськудіяльність». Тому під час проведення першочергових слідчих дійслід наголошувати на тому, що перед банківськими установамине ставиться вимога надання повної інформації про грошовіперекази, включаючи оригінали або копії заяв про переказ таотримання готівки, а запит обмежується лише підтвердженняміснування таких переказів на зазначених осіб.

Відповідно до ст. 159 КПК Українитакий доступ під час досудо-вого розслідування здійснюється на підставі ухвали слідчого суддіі полягає у наданні стороні кримінального провадження особою,у володінні якої знаходяться такі речі і документи, можливостіознайомитися з ними, зробити їх копії та, у разі прийняття від-повідного рішення слідчим суддею, вилучити їх (здійснити ви-їмку). Відомості, що можуть становити банківську таємницю,згідно з п. 5 ч. 1 ст. 162 КПК України належать до охоронюваноїзаконом таємниці, яка міститься в речах і документах.

Чинним КПК України передбачено, що слідчий суддя, суд можедозволити вилучення речей і документів шляхом винесенняухвали про надання тимчасового доступу до речей і документів,які містять охоронювану законом таємницю, якщо сторона кри-мінального провадження, крім загальних вимог до обставин, якінеобхідно довести для отримання тимчасового доступу до речейі документів, доведе можливість використання як доказів відо-мостей, що містяться в цих речах і документах, та неможливістьіншими способами довести обставини, які передбачається дове-сти за допомогою цих речей і документів.

57


34

Отримання від банківських та інших установ інформації, яка мі-стить у собі банківську таємницю, здійснюється у порядку та вобсязі, встановлених Законом України «Про банки і банківськудіяльність», і виключно на підставі рішення суду.

3.6. Використання механізмів міжнародно-правовоїдопомоги. Проведення відео/телефонних конференцій

Транснаціональний характер злочинів, пов’язаних з торгівлеюлюдьми, зумовлює необхідність відпрацьовувати всі обставиниїх вчинення, зокрема ті, що за межами державних кордонів. Пи-

58


34 Кримінальна справа № 07290380 // СУ УМВС України в Сумській області.

тання співпраці з уповноваженими органами іноземних держав,які представляють країни призначення для потерпілих, шляхомподання запитів про міжнародно-правову допомогу під час до-судового розслідування кримінальних проваджень про торгівлюлюдьми завжди потребують додаткового часу. Треба мати наувазі, що такі запити виконуються протягом тривалого часу, адеколи і не в повному обсязі. Трапляються випадки їх неви -конання, що може бути обумовлено відсутністю договірно- пра вової бази, недоліками запиту чи іншими причинами. Длямаксимального використання можливостей міжнародно-пра -вової співпраці у кримінальних провадженнях про торгівлюлюдьми пропонується використовувати такі рекомендації:

— застосовувати інститут так званої «спонтанної інформації»,тобто направлення компетентними установами держави завласною ініціативою інформації, яка може свідчити про вчи-нення певних протиправних дій на території іншої держави (увипадках, коли в ході розслідування справи встановлено такіфакти);

— направляти попередній проект запиту про правову допомогучерез центральний (уповноважений) орган запитуваній сто-роні для отримання консультації щодо його коригування зтим, щоб домогтися найбільш повного та якісного його вико-нання (як правило, такого роду проекти направляються елек-тронною поштою чи факсом);

— направляти термінові запити щодо правової допомоги факси-мільним зв’язком чи електронною поштою з одночасним на-правленням їх поштою (таким чином значно скорочується часопрацювання та виконання запитів, особливо тих, що потре-бують підготовчих дій — встановлення фізичних чи юридич-них осіб і таке інше);

— при підготовці запитів надавати повні дані про взаємозв’язокміж розслідуванням у справі і запитуваними процесуальнимидіями та надавати достатню інформацію для ідентифікації фі-зичних осіб або реквізити юридичних осіб;

59


— у випадку, коли слідство не володіє відповідними даними вдостатньому обсязі (реквізитами), вживати заходів щодо по-переднього або одночасного звернення до компетентних уста-нов інших держав з використанням механізмів оперативноїспівпраці (на двосторонньому рівні або через канали Інтер-полу)35.

У КПК України питання надання та отримання міжнародноїправової допомоги детально викладено у розділі IX (Міжна-родне співробітництво під час кримінального провадження).Слід звернути увагу на те, що у цьому розділі КПК Українипрописані процедури тимчасової передачі особи для допиту абоучасті в інших процесуальних діях (ст. 565), виклику особи, щоперебуває за межами України (ст. 566), проведення компетент-ними ор ганами іноземної держави за запитом про правову до-помогу допиту шляхом відео- або телефонної конференції(ст. 567), розшуку, арешту і конфіскації майна за запитом щодоправової допомоги (ст. 568), контрольованої поставки, прикор-донного переслідування та діяльності спільних міждержавнихслідчих груп (ст.ст. 569–571), які, безумовно, мають стати у на-годі правоохоронним органам України у забезпеченні якісноїпротидії злочинам торгівлі людьми, що мають транснаціональ-ний характер.

60


35 Протидія торгівлі людьми в Україні: матеріали для практичного викори-стання працівниками правоохоронних органів та суддями / В. В. Касько таінші. — К.: Тютюкін, — 2009.

Розділ 4

Розгляд справ у суді першої інстанції.

Судова практика

Говорячи про судовий розгляд справ щодо торгівлі людьми зметою експлуатації праці, слід зазначити, що ця категорія справє достатньо складною для розгляду, оцінки доказів та прийняттярішень щодо винних осіб. Труднощі судових проваджень у спра-вах цієї категорії пов’язані з досить незвичним для вітчизняноїсистеми кримінального права формулюванням диспозиції самоїстатті 149 КК України. Це обумовлено значним впливом наїї зміст відповідних міжнародних зобов’язань України. Варто

61

Зосереджуючиcь на стадії судового провадження у справах прозлочини щодо торгівлі людьми з метою експлуатації праці,розділ детально розглядає елементи даного злочину, на якісуддям доцільно звертати особливу увагу, враховуючи те, щосхема його скоєння представлена певною послідовністю дій,кінцевою метою яких є отримання кримінальних прибутківвід експлуатації людини в різних сферах. З метою конкре -тизації питань розмежування торгівлі людьми та інших злочи-нів, характеристика яких частково надавалася в розділі 2.2,ана лізуються проблемні питання застосування судом кримі -нального закону при розмежуванні торгівлі людьми з метоюексплуатації праці та кримінально караного порушення тру-дового законодавства. Розділ детально описує процесуальніособливості розгляду судами справ про торгівлю людьми зметою експлуатації праці. Звертається особлива увага на ви-моги міжнародних договорів, які є обов’язковими для Українипри призначенні покарання за злочини торгівлі людьми.Окремий підрозділ присвячений складовим елементам дока-зової бази, зокрема специфіці допиту потерпілих і свідків, атакож використанню спеціальних знань. Розділ завершуєтьсявисвітленням питань про забезпечення безпеки учасниківкри мінального провадження та відшкодування збитків, запо-діяних злочином.

також зазначити, що у справах цієї категорії немає сталої судовоїпрактики та системного тлумачення застосування на практиціположень ст. 149 КК з боку найвищих судових органів — Вер-ховного Суду України або Вищого спеціалізованого суду Україниз розгляду цивільних і кримінальних справ. Зокрема, підготов-лений ще у 2009 році проект Постанови Пленуму ВерховногоСуду України «Про практику застосування судами законодавствау справах про протидію торгівлі людьми або здійснення іншоїнезаконної угоди щодо людини», незважаючи на виняткову ак-туальність цього питання, так і залишився на стадії розробки.Наразі основні положення щодо тлумачення цієї норми розроб-лені наукою кримінального права.

4.1. Характеристика елементів складу злочину та їх дослідження судом

Такий злочин, як торгівля людьми, з об’єктивної сторони можезнаходити прояв у декількох альтернативних формах: 1) торгівлялюдьми; 2) здійснення іншої незаконної угоди, об’єктом якої єлюдина; 3) вербування людини; 4) переміщення людини; 5) пе-реховування людини; 6) передача або 7) одержання людини.

Судам слід також мати на увазі, що обов’язковою ознакою об’єк-тивної сторони складу торгівлі людьми для таких її форм, як вер-бування, переміщення, переховування, передача або одержаннялюдини, є вчинення відповідних дій за допомогою одного з аль-тернативних способів: з використанням обману, шантажу чиуразливого стану потерпілого.

Із суб’єктивної сторони злочин, передбачений ст. 149 КК Ук -раїни, може бути вчинений лише з прямим умислом. До того ж,для злочину торгівлі людьми у формі вербування, переміщення,переховування, передачі або одержання людини обов’язковоюознакою суб’єктивної сторони складу є його мета — експлуата-ція людини.

Отже, торгівля людьми з метою експлуатації праці вчиняється,як правило, у формах вербування, переміщення, переховування,передачі або одержання людини (у різних послідовностях та зрізними поєднаннями між собою). Такий злочин, як торгівля

62


людьми чи інша незаконна угода щодо людини, містить у собіяк мінімум елементи передачі-одержання людини, проте метаексплуатації не є обов’язковою ознакою складу цього злочину,але певні дії можуть бути вчинені і з такою метою.

Таким чином, незалежно від того, чи певні дії кваліфікованілише як вербування/переміщення/переховування/передача/одер жання людини, чи також як торгівля людьми/інша неза-конна угода щодо людини, суддям слід мати на увазі, що прикваліфікації дій винної особи обов’язково має бути відображената підкріплена відповідними доказами кінцева мета таких дій —експлуатація праці людини.

Що стосується злочинних проявів дій, спрямованих на торгівлюлюдьми, то, як свідчать дані судової практики, найчастіше тор-гівля людьми з метою експлуатації праці розпочинається знезаконного вербування осіб (переважно з числа вразливих ка-тегорій населення), супроводжується перевезенням цих осіб домісця роботи з метою отримання прибутків від експлуатаціїїхньої праці, може поєднуватись також із переховуванням такихосіб (утримуванням насильно чи за допомогою інших факторівстримування) і передачею та одержанням людини (наприклад,при розподілі ролей учасників злочинної групи). Експлуатаціяпраці зазвичай здійснюється у нелюдських умовах та з грубимпорушенням прав таких осіб.

У судових провадженнях щодо торгівлі людьми з метою експлуа-тації праці судді під час встановлення в діях обвинуваченихознак злочину, передбаченого ст. 149 КК, мають вільно оперу-вати такими поняттями, як примусова праця або примусове на-дання послуг, рабство або звичаї, подібні до рабства, підневільнийстан, боргова кабала тощо. Визначення цих понять міститься увідповідних міжнародних договорах,обов’язкових для України.Тож суддям слід звертатися до положень Конвенції про при -мусову чи обов’язкову працю № 29 1930 року Міжнародної ор-ганізації праці, Конвенції про рабство 1926 року в редакціїПротоколу 1953 року, Додаткової конвенції про скасуваннярабства, работоргівлі і звичаїв, подібних до рабства, 1956 року,Конвенції про скасування примусової праці № 105 1957 року

63

Розділ 4. Розгляд справ у суді першої інстанції. Судова практика

Міжнародної організації праці36. Визначення терміну «торгівлялюдьми» та перелік характерних ознак злочину торгівлі людьмимістяться у ст. 3 Протоколу про попередження і припиненняторгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї,що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної орга -нізованої злочинності 2000 року. Ознаками злочину торгівлілюдьми вважають:

— встановлення контролю над людиною (вербування [можливетакож переміщення, переховування] шляхом загрози силоюабо її застосування, інших форм примусу, викрадення/неза-конного позбавлення волі, шахрайства, обману, зловживаннявладою чи уразливістю становища, або шляхом підкупу, у ви -гляді платежів або вигод, для одержання згоди особи, якаконтролює іншу особу);

— переміщення та/або переховування;

— передача/одержання;

— експлуатація людини або мета експлуатації людини.

Як свідчить судова практика, способи вчинення торгівлі людьмиповсякчас змінюються. Це пов’язано з тим, що особи, причетнідо злочину торгівлі людьми, схильні до швидкого реагування іпристосування до нових перешкод своїй діяльності, вони легковстановлюють необхідні контакти, використовують найновішітехнічні засоби, володіють значними фінансовими ресурсами.Але навіть за таких обставин наведені типові стадії злочину тор-гівлі людьми, як правило, залишаються незмінними. Крім того,як свідчить практика, торгівля людьми з метою експлуатаціїпраці може мати як транснаціональний характер, так і вчиня-тися без перетину державного кордону (так звана внутрішня екс-плуатація). Також необхідно мати на увазі, що Україна можевиступати і країною призначення для постраждалих від торгівлілюдьми, а не лише країною походження та транзиту.

64


36 Ці міжнародні документи детально описані у розділі 1 цього Посібника«Поняття торгівлі людьми з метою експлуатації праці у міжнародно-право-вому контексті».

Для того, щоб дати правильну юридичну оцінку тим чи іншимвчиненим діям, а також всебічно, повно й об’єктивно оцінитипредставлені у судовому провадженні сторонами докази, чіткозрозуміти особистісні риси обвинувачених та потерпілих, сліддетально проаналізувати кожну стадію скоєння злочину відпо-відно до наведеної вище послідовності дій та отримати у ходіпровадження відповіді на коректно сформульовані запитання,що у кінцевому рахунку дасть можливість постановити законнийта обґрунтований вирок у справі. Далі розглянемо поетапнокожну з типових стадій вчинення торгівлі людьми:

• Встановлення контролю над особою та її вербування. У рам-ках відпрацювання цього сегменту доцільно з’ясувати наступ -ні питання:

— яким чином і за яких обставин був встановлений контактміж потерпілою особою та вербувальником?

— чи контакт встановлювався вербувальником через мережуособистих або сімейних зв’язків, якщо так, то через когосаме?

— чи потерпілий сам вийшов на вербувальника у відповідьна оголошення про найм на роботу, якщо так, то коли і девоно було опубліковане або ж трансльоване, яким бувйого зміст?

Встановлення всіх обставин вербування має істотне значеннядля оцінки сукупності доказів, які представлятимуть у судісторони провадження. Важливо з’ясовувати ці питання на-віть у разі, коли на етапі вербування все відбувається на-чебто цілком офіційно і легально (оформляються документи,проїзні квитки і таке інше).

При цьому необхідно зауважити, що у випадках внутрішньоїторгівлі людьми з метою примусової праці (без перетину кор-дону) вербування доволі часто відбувається шляхом особистихконтактів або встановлення контакту через близьке ото-чення людини і навіть через осіб з родинного кола.

— чи була людина введена в оману, якщо так, то в чому саме по-лягав обман при вербуванні та/чи переміщенні?

65


— чи вивезення (переміщення) відбувалося із застосуванням фі-зичного чи психологічного впливу?

— чи застосовувався до людини шантаж з метою отримання її зго -ди на ту чи іншу роботу, якщо так, то у чому саме він полягав?

— чи мало місце використання (зловживання) уразливим станомлюдини?

— чи мав потерпілий постійне місце проживання та заробітки, осібна утриманні, значні фінансові труднощі (борги, банківськікредити), важкі хвороби чи важко хворих родичів тощо?

— який був вік потерпілого на момент вербування чи перемі-щення?

— яка саме робота була обіцяна і чи це мала бути робота в межахУкраїни або за кордоном, де саме, ким саме вона була обіцянаі в чиїй присутності?

— яка заробітна плата та умови праці прямо чи непрямо обіця-лися, ким саме і в чиїй присутності?

Можна із впевненістю говорити про те, що у випадках тор-гівлі людьми з метою експлуатації праці людину, як правило,вводять в оману щодо майбутнього характеру та умов праці.Але навіть якщо людині повідомляють певну обмежену ін-формацію щодо характеру праці, то про те, що вона будеутримуватися у рабських умовах та примушуватися до ро-боти на безоплатній основі (або за мізерні гроші чи на основіпотогінного методу, коли розмір оплати праці залежить відоб’єму виробленої продукції) з грубим порушенням основних їїправ та із вчиненням щодо неї дій, які принижують людськугідність, вочевидь замовчують, і вказані обставини вияв ля -ються вже у процесі самої експлуатації.

Необхідно звернути увагу на труднощі, що виникають у судовійпрактиці у справах, у яких потерпіла особа за обставинамисправи нібито була «згодна» на заплановану експлуатацію. Такаситуація часто спостерігається у справах про торгівлю людьмисаме з метою експлуатації праці.

66


При вирішенні цього питання слід мати на увазі, що у більшостісправ за ст. 149 КК України вербування та переміщення осібздійснювалось нібито за їхньою згодою, але не всі суди давалиправильну оцінку фактичним обставинам цих справ і врахову-вали те, що кримінальна відповідальність за даною нормою маєнаступати навіть у разі, коли повнолітня потерпіла особа надалазгоду на вчинення щодо неї таких дій, якщо мало місце ви -користання обману, шантажу чи уразливого стану, службовогостановища, матеріальної чи іншої залежності, застосування на-сильства або погрози насильства щодо потерпілої особи.

У цьому контексті судам необхідно зважати на положення п. «b»ст. 3 Протоколу про попередження і припинення торгівлі людь -ми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнюєКонвенцію ООН проти транснаціональної організованої зло-чинності 2000 року, за якими згода жертви торгівлі людьми назаплановану експлуатацію, про яку йдеться у п. «а» цієї статті,не береться до уваги, якщо було використано будь-який із захо-дів впливу, вказаних у п. «а». У разі якщо потерпілою особою єдитина (тобто особа, яка не досягла 18-річного віку за умовамип. «d» ст. 3 Протоколу), її вербування, перевезення, передача,приховування або отримання з метою експлуатації вважаютьсяторгівлею людьми і тягнуть за собою кримінальну відповідаль-ність навіть у тому випадку, коли вони не були пов’язані із за-стосуванням заходів впливу, зазначених у п. «а» ст. 3 цьогоПротоколу.

З наведеними нормами узгоджується і п. 3 примітки до ст. 149КК України, за змістом якого відповідальність за вербування,переміщення, переховування, передачу або одержання мало-літнього чи неповнолітнього за вказаною статтею повинна на-ставати незалежно від того, чи вчинені такі дії з використаннямобману, шантажу чи уразливого стану зазначених осіб або із за-стосуванням чи погрозою застосування насильства, викори-стання службового становища, чи особою, від якої потерпілийбув у певній залежності.

Крім того, суддям слід мати на увазі, що врахування згоди по-терпілого від торгівлі людьми з метою експлуатації праці в якості

67


обставини, що пом’якшує відповідальність чи іншим чиномвпливає на зменшення покарання винним, а також врахуванняцієї обставини при визначенні розміру відшкодування моральноїшкоди потерпілим, не відповідає закону і є неприйнятним.

• На етапі перевезення/переміщення людини доцільно з’ясо-вувати такі важливі складові:

— чи застосовувалися обман, шантаж чи інші незаконніметоди впливу при перевезенні/переміщенні людини, вчому саме вони полягали?

— чи застосовувалось фізичне чи психологічне насильстводля примушення особи на перевезення/переміщення домісця експлуатації, якщо так, то в якій саме формі і заяких обставин?

— хто і на яких умовах оплачував транспортні витрати і чимсаме це можна підтвердити?

Варто мати на увазі, що торговці людьми можуть оплачу-вати ці витрати на умовах їх подальшого відшкодування згрошей, які будуть зароблені потерпілою особою на місці.Така угода свідчить про заманювання особи у так звану бор-гову кабалу, яка є властивою ознакою саме торгівлі людьмиз метою експлуатації праці. Проте, залежно від обставин,торгівля людьми може і не включати значних транспортнихвитрат, наприклад, коли йдеться про внутрішню експлуа-тацію, тобто експлуатацію в межах території України.

— чи перетинався при перевезенні/переміщенні державнийкордон України, якщо так, то чи відбувалося це на закон-ній основі чи ні, чи отримувалася віза, якого типу і якимчином?

У випадках, коли вербування здійснюється шляхом обману,торговцям людьми вигідно підтримувати видимість закон-ності їхніх дій за рахунок власних легітимних документів лю-дини, яку вони вербують, до останнього моменту заволодіннянею. В іншому разі вони можуть викликати підозру вже намомент згоди людини на виїзд і особа може відмовиться відподальшої співпраці.

68


• Всі події, які відбувалися під час етапу експлуатації праціособи, відносяться до особливо важливих доказових складо-вих, тому тут необхідно з’ясовувати такі обставини:

— яку саме роботу прийшлося виконувати потерпілому піс -ля прибуття на місце експлуатації?

— як швидко після прибуття на місце була застосована екс-плуатація щодо потерпілої особи?

Часова складова служить важливим індикатором умислу навчинення злочину, адже торговці людьми зазвичай націленіна отримання прибутків у найкоротший термін.

— чи вилучалися під час експлуатації документи, що посвід-чують особу, за допомогою яких методів та під яким при-водом, як довго не повертались ці документи, якимчином особи, що здійснювали експлуатацію, реагувалина вимоги чи прохання потерпілих чи інших осіб повер-нути документи?

Як правило, торговці людьми намагаються вилучати доку-менти особи для попередження її втечі, що є типовим ін-струментом контролю над людиною та часто використову-ється з метою подолання опору та залякування потерпілих.Проте не вилучення особистих документів не може саме пособі свідчити про відсутність торгівлі людьми у формі екс-плуатації праці за наявності будь-яких інших методів стри-мування.

— чи застосовувалися механізми примушування людини довиконання будь-якої роботи, коли, ким і в якій саме фор -мі, у чиїй присутності?

Торговці людьми можуть застосовувати різноманітні методипримусу, які позбавляють людину свободи у прийнятті рішеньта перешкоджають її втечі. До таких методів відносять:застосування (погрози застосування) фізичного чи психоло-гічного насильства, соціальної або лінгвістичної ізоляції,підтримання відчуття страху перед викриттям правоохо-ронцями, покаранням і примусовим видворенням, ворожостіз боку місцевого населення, засудження суспільством та не-

69


захищеності. Крім наведених механізмів примусу, досить ча-сто людину можуть утримувати на об’єкті, де здійснюєтьсяїї експлуатація, весь час обіцяючи виплатити гроші або кож-ного разу обіцяючи здійснити оплату за певний об’єм викона -ної роботи чи погрожуючи повною невиплатою, якщо людиназалишить місце експлуатації. Утягнувшись у цей ланцюжокобіцянок, людина потрапляє в залежність від безкінечних очі-кувань та сподівань, які ніколи в дійсності не будуть реалі-зовані. Якщо вдається встановити, що особа постраждалавід цих або подібних до них методів, це служитиме вагомимдоказом наявності в діях винних саме злочину торгівлі людьми.

— яка ступінь свободи пересування надавалася потерпілійособі?

Потерпілі, як правило, перебувають під постійним та дієвимконтролем торговців людьми або керованих ними осіб. Вонипозбавлені свободи у тому, що стосується вибору роботи, їмрідко коли надається свобода в пересуванні, їх тримають вумовах, наближених до ув’язнення, не дозволяючи виходитина вулицю без супроводу. Проте злочин торгівлі людьми будемати місце й у тих випадках, коли для утримання потерпілихна місці їх експлуатації використовують витонченіші ме-тоди: постійні обіцянки заплатити за виконану роботу, обі-цянки офіційно оформити на роботу після виконання різнома -нітних надуманих умов, рекомендації чи вимоги не виходитиза межі місця експлуатації з посиланням начебто на інтересипотерпілого тощо (у випадку з іноземцями — з посиланнямна незнання мови і традицій, місцевих умов, агресивність міс-цевого населення до іноземців або людей відповідної віри чинаціональності, високу ймовірність викриття потерпілогочерез нелегальний статус у країні перебування, покарання заце, видворення).

— скільки грошей заробляла потерпіла особа?

Величина заробітку може залежати від характеру роботи,але потерпілі від злочину торгівлі людьми найчастіше абовзагалі не бачать свого заробітку, або отримують лише мі-зерну його частину, оскільки зароблені ними гроші утри-

70


муються торговцями людьми та їхніми спільниками. Прицьому факт видачі потерпілому мінімальних грошей для під -тримання життєздатності не лише не виключає, але й можесвідчити про наявність у діях винних осіб ознак злочину тор-гівлі людьми. Адже торговці людьми зацікавлені у тому, щобякнайдовше підтримувати кожного потерпілого у життє -здатному стані, аби одержати з експлуатації його працімаксимальний зиск. Іноді потерпілим дають гроші лише надорогу і відправляють додому, щоб не мати з ними зайвогоклопоту в країні експлуатації.

Більш того, у певних ситуаціях оплата праці взагалі не пе-редбачається. Це може стосуватись, наприклад, роботихатньої робітниці, коли вона працює за харчі та проживання,або експлуатації людини в примусовому жебрацтві, коли по-терпіла особа отримує свою частку заробітку у вигляді місцядля ночівлі, харчів та алкоголю. На практиці зустрічаютьсяфакти, коли торговці людьми забирають більшу частину гро-шей для покриття надуманих боргів, які виставляються по-терпілій особі. При цьому певна сума може залишатися у по-терпілої особи для створення ілюзії виплачених грошей. Часомпотерпілим навіть дозволяють пересилати ці мізерні «заро-бітки» рідним, але й ці обставини не спростовують фактувчинення щодо особи злочину торгівлі людьми. Необхіднопам’ятати, що головна мета торговців людьми полягає в екс-плуатації праці людини заради накопичення злочинного капі-талу, тому вилучення заробітку чи його частини служитьвагомим фактором для визнання вчиненого злочину саме зло-чином торгівлі людьми.

— чи укладався з потерпілим трудовий договір та чи маловиробництво, на якому експлуатували потерпілого, ле-гальний статус?

Відсутність трудового договору, наказу про призначення нароботу та інших ознак офіційного працевлаштування, а та-кож нелегальний статус того підприємства чи виробництва,на якому здійснюється експлуатація, є яскравим свідченнямнаявності ознак торгівлі людьми з метою експлуатації праці.

71


Слід мати на увазі, що офіційне працевлаштування в Українііноземця, який в’їхав на територію України не на підставівізи з метою працевлаштування в Україні, за українським за-конодавством неможливе. Наявність трудового договору ілегальний статус підприємства самі по собі не можуть свід-чити про відсутність складу злочину, передбаченого ст. 149КК України, у разі вчинення на такому підприємстві приму-сової експлуатації праці потерпілого за наявності відповіднихознак складу злочину.

— в яких умовах доводилося працювати і проживати по -терпілому?

Чим менш гуманні умови роботи та пов’язані з цим обмежен -ня, тим більша вірогідність того, що йдеться про злочин тор-гівлі людьми. Постійний примус та контроль над людиною вумовах грубої експлуатації є головними ознаками злочину, по -в’язаному з торгівлею людьми. Про нелюдські умови експлуа-тації може свідчити нічний та понадурочний характер праці,небезпечні умови праці, відсутність спецодягу та засобів охо-рони праці, виробничі травми, відсутність опалення у холоднупору року, надзвичайна задуха у теплу пору року, антисані-тарія як на місці роботи, так і у місці проживання, відсут-ність можливості помитися чи користуватися послугамитуалету, відсутність або брак питної води чи їжі, відсутністьліжок для відпочинку, матраців або постільної білизни тощо.

Потерпілими від торгівлі людьми з метою експлуатації праці за-звичай є молоді люди й люди середнього віку, оскільки торговцілюдьми та їхні спільники чітко усвідомлюють, що виснажливафізична праця в рабських умовах потребує міцних і витривалихрук. Проте слід мати на увазі, що людина старшого віку такожможе стати постраждалим від цього злочину, адже літніх людей,осіб з фізичними вадами, а також безхатченків вербують і про-дають для жебракування на міських вулицях. У таких випадкахвік людини не має значення. Коли йдеться про торгівлю людьмиз метою експлуатації в хатній роботі, для роботи служницею, подогляду за хворими, швачкою тощо, об’єктом торгівлі людьмиможуть стати жінки самого різного віку.

72


Потерпілими від примусової праці, що потребує виснажливихфізичних зусиль, наприклад, у шахтах, копальнях, цехах з об-робки каміння, у сільському господарстві чи на риболовецькихсуднах, частіше виступають чоловіки, а не жінки, оскільки жінкизазвичай фізично є менш витривалими і менш придатними дляексплуатації протягом тривалого часу.

Але якщо йдеться про фізично легші сільськогосподарські ро-боти, збір врожаю, працю в підпільних майстернях, роботу накухні в ресторанах чи в якості хатньої робітниці, потерпілимичастіше за все бувають саме жінки. Доволі поширеними є ви-падки одночасної експлуатації чоловіків і жінок в сільськомугосподарстві та на інших примусових роботах.

37

73


37 За вироком апеляційного суду Чернігівської області від 7липня 2009 рокугромадянка Республіки Молдова Б. була засуджена на 5 років позбавленняволі (Архів справ апеляційного суду Чернігівської області за 2009 рік).

–

74


4.2. Проблемні питання розмежування торгівлі людьмита інших складів злочинів

Доволі часто в судовій практиці виникають труднощі з розмежу-ванням торгівлі людьми з метою експлуатації праці (злочину,передбаченому ст. 149 КК України) і певних форм порушень зако-нодавства про працю, які тягнуть за собою кримінальну відпові-дальність (ст.ст. 172, 173, 175 КК України)38.

Перш за все, суттєвою відмінністю у цих злочинах є об’єкт по-сягання. Слід мати на увазі, що суспільна небезпека порушеньтрудового законодавства як злочину полягає у тому, що він по-сягає на трудові права особи, закріплені в Конституції і законахУкраїни, у той час як торгівля людьми з метою трудової експлуа-тації направлена проти волі, честі та гідності особи.

Потерпілим від кримінально караного порушення законодавствапро працю є працівник, тобто особа, на яку поширюється зако-нодавство України про працю і яка є стороною трудових право-відносин, тоді як потерпілим від злочину торгівлі людьми зметою експлуатації праці може бути будь-яка особа.

Разом з тим, грубе порушення законодавства про працю доволічасто полягає в обмеженні трудових прав громадян і зневажли-

75


38 Питання розмежування злочину торгівлі людьми з метою експлуатаціїпраці людини від інших суміжних злочинів детально висвітлено також урозділі 2.2 цього Посібника.

вому ставленні до них, у тому числі систематичному порушеннітривалості робочого часу, ненаданні протягом тривалого часувідпустки, на яку має право працівник, ненаданні передбаченихзаконом пільг, компенсацій, незаконному накладенні матеріаль-ної відповідальності тощо, що може бути характерним і для зло-чину торгівлі людьми з метою експлуатації праці. У цьому цізлочини схожі, але їх різнять мотив і мета.

Відмінним є також суб’єкт злочину, який у випадку порушеньтрудового законодавства буде спеціальним: це особи, на яких по-кладено обов’язок дотримання трудового законодавства (служ-бові особи, наділені правом прийому та звільнення, керівники,власники або уповноважені ними особи підприємств, установ,організацій, незалежно від форми власності). На відміну відцього суб’єкт вчинення злочину торгівлі людьми з метою екс-плуатації праці — загальний, ним може бути будь-яка фізичнаосудна особа, яка досягла 16-річного віку.

Кримінально каране порушення законодавства про працю охоп-лює відповідальність за умисне грубе посягання на загальні умовипраці й не передбачає спеціальної мети злочину. На відміну відцього, у випадку вчинення злочину торгівлі людьми з метою екс-плуатації праці особа завжди вербується, продається чи іншимспособом передається для подальшої примусової експлуатації їїпраці. Отже, мета експлуатації праці є невід’ємною складовоюсуб’єктивної сторони злочину торгівлі людьми.

При цьому про примусовий характер праці може, зокрема, свід-чити: застосування до особи фізичного чи психічного насильства(погроз, шантажу тощо), відсутність трудової угоди, обмеженнясвободи пересування особи у вільний від роботи час, відібранняв особи паспорта на весь період її роботи чи частину цього пе-ріоду, утримання частини заробітної плати або невиплата її вза-галі, погроза видати органам влади (через нелегальний статус,загрозу бути покараною чи підданою видворенню) тощо.

76


77


78


4.3. Процесуальні аспекти розгляду судом справ щодо торгівлі людьми

Перш за все, суддям слід мати на увазі, що вимога щодо прове-дення судового провадження у розумний строк (ст. 2, ч. 1 ст. 318КПК України) особливо стосується проваджень у справах про тор-гівлю людьми, у тому числі з метою експлуатації праці. Порушеннявимоги розумної тривалості провадження у справах даної категоріїє не лише суттєвим процесуальним порушенням, яке врешті-решту разі відповідного звернення може стати підставою для постанов-лення Європейським судом з прав людини рішення щодо Українипро порушення вимог ст. 6 Конвенції з прав людини та основопо-ложних свобод в частині дотримання розумних строків, а й взагаліможе призвести до вкрай негативних незворотних наслідків черезвідмову потерпілих давати свідчення перед судом внаслідок роз-чарування та зневіри у дійсному бажанні правоохоронної та су-дової системи держави розібратися, невідкладно і адекватновідреагувати на ці факти. Водночас слід визнати, що саме показипотерпілих є надзвичайно важливим джерелом доказів у справахцієї категорії, про що детальніше йтиметься у розділі 4.4.

Порядок проведення допитів, дослідження інших доказів у ходісудового розгляду регулюється ст. 349 КПК України. Згідно зцією нормою головуючий має з’ясувати думку учасників судо-вого провадження з приводу обсягу доказів, які будуть дослі -джуватись, та порядку їх дослідження, після чого виносить проце відповідну ухвалу. Цей порядок у разі необхідності може бутизмінений. При цьому згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 349 КПК України упершу чергу досліджуються докази сторони обвинувачення, алише після цього — докази сторони захисту. Як видається, усправах про торгівлю людьми суду доцільно провести допитобвинуваченого перед допитом свідків та потерпілих. Саме усправах про торгівлю людьми з метою експлуатації праці допитобвинуваченого перед допитом потерпілих може бути кориснимдля того, щоб обвинувачений не зміг прилаштувати власну вер-сію подій під покази потерпілих. У разі якщо надані обвину -ваченим свідчення будуть у подальшому спростовані показамипотерпілих та іншими доказами, зокрема у відповідних деталяхексплуатації, умовах праці й так далі, це може бути для суду важ-

79


ливим елементом оцінки правдивості показів обвинуваченого упевній частині чи у цілому. Водночас такий підхід не стано -витиме порушень права обвинуваченого на захист і не викли -катиме проблем з точки зору допустимості доказів. Якщо жобвинувачений визнає себе винним у вчиненні інкримінованогойому злочину, актуальність питання про послідовність отри-мання відповідних показів значно зменшується.

Вивченням та аналізом матеріалів справ про торгівлю людьмивстановлено, що обвинувачені дуже часто намагаються уник-нути відповідальності за вчинений злочин шляхом затягуваннярозгляду матеріалів кримінального провадження. Суддям нале-жить гостро реагувати наявними у їхньому розпорядженні за-конними засобами на спроби обвинуваченого безпідставнозатягнути розгляд справи у суді. Зокрема, у разі неявки до судуобвинуваченого, який не перебуває під вартою, без поважнихпричин судам доцільно постановляти ухвали про привід та на-кладення на нього грошового стягнення у порядку, передбаче-ному ст. 323, главами 11 і 12 КПК України.

Також суддям слід пам’ятати, що потерпілі від торгівлі людьмита свідки у цих справах дуже часто піддаються незаконномувпливу з боку обвинувачених чи інших осіб, які діють за вка -зівками чи проханнями обвинувачених, з тим щоб змусити їхвідмовитись від надання показів чи змінити свої покази, які ви-кривають обвинувачених у вчиненні інкримінованого злочину.Особливої актуальності й гостроти ефект такого роду незакон-ного впливу набуває в умовах дії положень КПК України 2012року, коли доказове значення у справі матимуть виключно по-кази, надані у судовому засіданні. Для зменшення ризику подіб-них впливів до потерпілих та свідків мають застосовуватисьзаходи забезпечення безпеки, про які детальніше йтиметься водному з наступних розділів. Водночас варто звернути увагу надеякі засоби, які є у розпорядженні органів влади і суду, зокрема,за чинним КПК України.

Так, за змістом ч. 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд припостановленні ухвали про застосування запобіжного заходу увигляді тримання під вартою має право не визначати розмір за-стави (при сплаті якої особа має бути звільнена з-під варти) у

80


кримінальному провадженні щодо злочину, який було вчиненоіз застосуванням насильства чи погрози його застосування, абоякщо він спричинив загибель людини. У кримінальних справах,пов’язаних з торгівлею людьми, у яких мають місце подібні об-ставини, судам слід ефективно використовувати надані закономможливості йза наявності реальної чи високої потенційної за-грози впливу на свідків чи потерпілих з боку обвинуваченого незазначати розміру застави, детально обґрунтовуючи такий підхіду своїх рішеннях про тримання обвинувачених під вартою. Крімтого, при обранні обвинуваченим у справах відповідних катего-рій запобіжних заходів, не пов’язаних з триманням під вартою,суддям слід також користуватися процесуальними можливостя -ми, які їм надаються ч. 5 ст. 194 КПК України, зокрема поклада -ти на обвинувачених певні обов’язки (наприклад, не відвідуватипевні місця, визначені слідчим суддею чи судом, утримуватисьвід спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддеючи судом, носити електронний засіб контролю тощо). Нарешті,відповідно до ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розглядусуд має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обратизапо біжний захід щодо обвинуваченого. У разі якщо в ході судо-вого розгляду з’ясовуються факти незаконного впливу обвину-вачених на потерпілих і/чи свідків, це має бути підставою длянегайної реакції на такі дії. Відповідні обставини можуть з’ясу-ватися вже під час підготовчого засідання суду, на що суд маєправо відреагувати аналогічним чином на підставі ч. 3 ст. 315КПК України. Проте слід звернути увагу на те, що ініціаторомзміни чи обрання запобіжного заходу обвинуваченому в наведе-них прикладах не може бути сам суд, у даному випадку це єобов’язком сторони обвинувачення.

Слід також наголосити на тому, що, на відміну від КПК 1960року, нині чинний Кримінальний процесуальний кодекс не мі-стить інституту додаткового розслідування, тобто за наслідкамисудового розгляду кримінальної справи є можливим постанов-лення або обвинувального, або ж виправдувального вироку суду.Право суду на стадії підготовчого судового засідання повернутиобвинувальний акт прокурору вразі невідповідності вимогам за-кону (ч. 3 ст. 314 КПК України) також у силу своєї специфіки не

81


даватиме можливості виправити недоліки органу слідства, зо-крема ті процесуальні порушення, які були допущені органамидосудового розслідування при збиранні доказів.

Чинний КПК України передбачає певні можливості суду дляусунення неповноти проведеного досудового розслідування, зо-крема суд наділений правом призначити і провести експертизу(ст. 332 КПК), доручити органу досудового розслідування про-вести певні слідчі (розшукові) дії (ст. 333 КПК). Водночас слідмати на увазі, що відповідні можливості обмежені рядом істот-них умов, зокрема вони можуть здійснюватись лише за ініціати-вою сторін кримінального провадження чи потерпілого. Більшетого, слідчі (розшукові) дії можуть бути проведені під час судо-вого провадження за ухвалою суду лише за необхідності встанов-лення чи перевірки обставин, які мають істотне значення длякримінального провадження і якщо вони не можуть бути пере-вірені чи встановлені іншим шляхом. При цьому суд має відмовитиу клопотанні прокурора, якщо останній не доведе, що слідчі(розшукові) дії, про проведення яких він просить, не могли бутипроведені під час досудового розслідування через те, що не булиі не могли бути відомі обставини, які свідчать про необхідністьїх проведення (ч. 4 ст. 333 КПК України). Прокурор має навестивагомі доводи на підтвердження свого клопотання.

Суддям також слід враховувати, що допущені на стадії досудо-вого розслідування процесуальні порушення, які за КПК Украї -ни 1960 року могли бути підставою для повернення справи надодаткове розслідування, за КПК України 2012 року повинні діс-тавати оцінку суду з точки зору допустимості доказів. Якщосудом буде встановлено, що ті чи інші докази у справі здобутівнаслідок істотного порушення прав та свобод людини (неви-черпний перелік яких наведено у ч. 2 ст. 87 КПК України), такідокази, безумовно, повинні визнаватися недопустимими. Протеокремі незначні процесуальні порушення, які суттєво не впли-нули на фундаментальні права обвинувачених під час слідства,не можуть бути належною підставою для винесення виправду-вального вироку обвинуваченим у справах, пов’язаних з торгів-лею людьми. У даному контексті визначальним є те, що суддямналежить з’ясовувати, чи стосуються зібрані докази обставин

82


справи, чи є вони допустимими, чи узгоджуються вони із сукуп-ністю інших зібраних у справі доказів та чи їх достатньо для до-казування обставин, зазначених у ст. 91 КПК України 2012 року.

Суддям слід пам’ятати, що у разі відмови прокурора від обвину-вачення у суді або зміни ним обвинувачення у бік зменшенняйого обсягу чи притягнення до відповідальності за менш тяжкекримінальне правопорушення потерпілому надається право са-мостійно підтримувати раніше висунуте обвинувачення (ч. 3ст. 338, ч.ч. 2–5 ст. 340 КПК України). Враховуючи особливістьпроцесуального статусу і вразливість потерпілого від торгівлілюдьми, у таких випадках суддям належить вживати всіх мож-ливих заходів для роз’яснення і належного дотримання правцього потерпілого у процесі, особливо за відсутності у ньогопредставника — адвоката, який би міг йому надавати необхіднуправову допомогу. Аналіз норм КПК України дозволяє такожзробити висновок про те, що до кримінальних проваджень проторгівлю людьми практично виключається застосування інсти-туту угод, передбаченого главою 35 КПК. Такий висновок ви -пливає із наступних положень закону. Угода про визнаннявинуватості між прокурором і підозрюваним/обвинуваченим неможе бути укладена у кримінальному провадженні, у якому бе -ре участь потерпілий (ч. 4 ст. 469 КПК). Щодо можливостіукладення угоди про примирення між потерпілим та підозрюва-ним/обвинуваченим, то відповідно до ч. 3 ст. 469 КПК Українитака угода може укладатись лише у провадженні щодо злочинівневеликої чи середньої тяжкості або у формі приватного обви-нувачення. Водночас злочин, передбачений ст. 149 КК України,відповідно до класифікації ст. 12 КК України є тяжким (ч. 1) таособливо тяжким (ч. 2 і ч. 3), а це виключає можливість затвер -дження судом угоди про примирення у подібних справах. Не ви-ключаються випадки, коли під виглядом угод про примиреннята про визнання винуватості у вчиненні менш тяжких криміналь -них правопорушень судді можуть подаватися на затвер дженняугоди у справах, де насправді йдеться саме про торгівлю людьми.У таких випадках судам доцільно,за наявності для цього фактич-них підстав, ефективно використовувати свої повноваження зач. 7 ст. 474 КПК України щодо відмови у затвердженні угоди.

83


4.4. Особливості допиту в судовому засіданні потерпілих і свідків

Злочини, пов’язані з торгівлею людьми з метою експлуатаціїпраці, характеризуються високим рівнем латентності, а їх роз-криття, розслідування та розгляд у суді супроводжуються певни -ми труднощами, зокрема пов’язаними зі збиранням та оцінкоюдоказів. Слід враховувати те, що потерпілі від експлуатації праціу більшості випадків за допомогою різних засобів утримуютьсяв межах місця, де здійснюється їх експлуатація, їхнє спілкуванняіз зовнішніх світом обмежується, а обставини, за яких здійсню -єть ся експлуатація, максимально приховуються від сторонніхосіб, що у випадках з потерпілими-іноземцями ускладнюєтьсятакож мовними і релігійно-культурними проблемами. Тому об-винувачення у торгівлі людьми з метою експлуатації праці ґрун-тується переважно на свідченнях самої потерпілої особи (осіб).Водночас суддям належить вживати заходів для перевірки пока-зів потерпілих і виносити обвинувальний вирок лише на підставіоцінки всієї сукупності доказів, які зібрані у кримінальному про-вадженні, з точки зору їх належності, допустимості й достатності.

За змістом ст. 84 КПК України доказами у кримінальному прова -дженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексомпорядку, на підставі яких слідчий суддя та суд встановлюють на-явність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення длякримінального провадження та підлягають доказуванню. Проце-суальними джерелами доказів кримінальний процесуальний законвизнає покази, речові докази, документи, висновки експертів.

При цьому слід звернути особливу увагу на те, що КПК України2012 року кардинальним чином змінює підхід (який існував за ра-ніше чинним законом) до доказового значення показів, відпо-відно до якого лише покази, надані під час судового засіданняможуть бути покладені в основу судового рішення (ст. 95 КПКУкраїни). Єдиним виключенням можуть бути свідчення, отриманіслідчим суддею у порядку ст. 225 КПК України, проте для їх отри-мання у такому порядку існують чітко виписані у законі умови.

Допит потерпілої особи та свідків є одним з найпоширенішихспособів одержання інформації про факти торгівлі людьми.

84


Більше того, доволі часто допит потерпілих є чи не єдиним дже-релом відомостей про дії торговців людьми, час, місце і способивчинення цього злочину.

Слід зауважити, що КПК України 2012 року встановлює спро-щений (або т. зв. «явочний») порядок участі особи в якостіпотерпілого у кримінальному провадженні, який не потребуєспеціального рішення чи допуску з боку органу слідства або суду.Так, згідно зі ст. 55 КПК України потерпілим у кримінальномупровадженні може бути фізична особа, якій кримінальнимправопорушенням завдано моральної, фізичної або майновоїшкоди, а також юридична особа, якій таким діянням завданомайнової шкоди. Права й обов’язки потерпілого виникають впевної особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кри-мінального правопорушення або заяви про залучення її до прова -дження як потерпілого.

Лише за очевидних та достатніх підстав вважати, що заява провчинення кримінального правопорушення або ж заява про залу-чення до провадження як потерпілого подана особою, якій незавдано шкоди, слідчий чи прокурор вправі винести мотивованупостанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути ос-каржена особою до слідчого судді у порядку, передбаченому гла-вою 26 КПК України.

Зі змісту ч. 7 ст. 55 КПК України вбачається, що суд також наді-лений правом своїм рішенням визнати особу потерпілою за пев-них умов. Так, якщо особа не подала заяву про вчинення щодонеї кримінального правопорушення чи заяву про залучення її допровадження як потерпілого, слідчий, прокурор, суд має правовизнати особу потерпілою виключно за її письмовою згодою.Проте у разі відсутності письмової згоди особу можна залучитидо кримінального провадження лише в якості свідка.

На практиці можуть виникати ситуації, коли з матеріалів про-вадження, які є у розпорядженні суду, чи з самого ходу прова -дження випливає, що певна особа потенційно є постраждалоювід торгівлі людьми, проте немає даних про те, чи роз’яснюва-лось такій особі на досудовому слідстві право на звернення із за-явою з цього приводу. Видається, що за таких обставин суд мав

85


би роз’яснити особі її права, після чого діяти з урахуванням по-ложень ст. 55 КПК України.

Якщо основними доказами у відповідному кримінальному про-вадженні є свідчення потерпілих, то їх відсутність у судових за-сіданнях, відмова від показів(або зміна), протиріччя у свідченняхможуть мати своїм наслідком виправдання обвинувачених, якщосукупність інших доказів не дозволяє суду дійти до висновку провинність відповідних осіб.

Дійсно, серед труднощів судового розгляду справ про торгівлюлюдьми доволі часто називають неявку і відмову потерпілихдава ти свідчення або зміну в суді свідками чи потерпілими пояс -нень або показів, які надавалися ними на досудовому слідстві39.На практиці однією з найбільших проблем кримінальних прова -джень про торгівлю людьми є небажання потерпілих свідчити якпід час досудового слідства, так і в суді. Серед причин такого неба -жання на судовій стадії провадження можуть бути, зокрема, такі:

• втрата потерпілими мотивації давати покази у суді через надтовеликий проміжок часу, який минув між першим їхнім звернен-ням до правоохоронних органів і судовим розглядом справи;

• певні психологічні перешкоди, викликані небажанням потер-пілого згадувати про болючі для нього факти експлуатації йогопраці, а також побоюваннями потерпілих вчинення щодо нихрозправи з боку обвинувачених чи близьких їм осіб;

• небажання потерпілих давати покази судді, який в силу певнихфакторів не викликає у потерпілих довіри або ж своїми діямичи бездіяльністю втратив довіру до них з боку потерпілих.

Для подолання факторів, що можуть призвести до небажання по-терпілих давати покази під час судового провадження у справахпро торгівлю людьми, доцільно враховувати наступні рекоменда-ції, які, на нашу думку, дозволили б звести до мінімуму вплив цих

86


39 Т. М. Юденко. Автореферат на тему: «Особливості провадження у справахпро торгівлю людьми: в контексті міжнародних стандартів». Відповідні данібули отримані шляхом анкетування голів місцевих судів у 2012 році.

факторів і сприяли б явці потерпілих і свідків у судові засіданнята наданню ними свідчень у справах розглядуваної категорії.

У розділі 4.3 вже наголошувалося на важливості дотримання ро-зумних строків судового розгляду справ про торгівлю людьми зметою трудової експлуатації. Адже чим довше триває судовийпроцес у цих справах (причому в усіх можливих інстанціях), тимймовірніше і частіше у жертв торгівлі людьми виникатимутьсумніви у дійсному бажанні компетентних органів влади датиналежну оцінку вчиненим стосовно них протиправним діянням,а також пов’язані з цим відчай, зневіра та розчарування, щоврешті-решт може призвести до відмови давати будь-які свід-чення або до відмови від показів, які вони раніше давали усправі. Як свідчить практика, до таких самих негативних наслід-ків призводять і випадки неодноразових направлень судамисправ про торгівлю людьми на додаткові розслідування (за КПК1960 року) та на новий судовий розгляд (як за старим КПК, такі за КПК України 2012 року). Слід мати на увазі, що неоднора-зові направлення апеляційними та касаційними судами справпро торгівлю людьми на новий судовий розгляд, особливо напідставі незначних приводів для цього, які носять формальнийхарактер, матимуть, як правило, згубні наслідки для таких судо-вих проваджень у майбутньому.

Слід не забувати і про те, що під час кожного нового судовогопровадження потерпілі будуть змушені переживати знову і зновуте, що з ними відбувалося під час їх експлуатації, що вимагатимевід них додаткової концентрації емоційних та вольових зусиль.Крім того, враховуючи особливості людської пам’яті, слід матина увазі, що чим більше часу спливає після вчинених діянь, тимважче потерпілим і свідкам пригадати відповідні події та меншвірогідним залишається можливість чи бажання потерпілих на-дати повні та ґрунтовні покази у справі.

Більше того, нині чинний КПК України забороняє суду обґрун-товувати судові рішення свідченнями, що були отримані на до-судовій стадії слідчим чи прокурором, або ж посилатися на них(ч. 4 ст. 95 КПК України), дозволяючи приймати як докази й об-ґрунтовувати свої висновки лише тими показами потерпілих і

87


свідків, які суд отримав безпосередньо під час судового засі-дання. Отже, КПК України 2012 року ще більш загострює про-блему поводження з потерпілими під час судового розглядусправи, що вимагає від суддів суттєвого перегляду попередніх під-ходів до цього питання. Адже без дачі потерпілими показів таідентифікації ними особи торговця для визнання його причетно-сті до злочину успішність притягнення до кримінальної відпові-дальності винних у торгівлі людьми осіб буде вкрай сумнівною.

При проведенні допиту потерпілого у суді необхідно пам’ятати,що він не повинен попереджатися про кримінальну відповідаль-ність за відмову давати покази й не несе жодної відповідальностіза таку відмову (ч. 1 ст. 353 КПК України). Потерпілий, який недосяг 16 років (ч. 1 ст. 22 та ч. 2 ст. 354 КПК), не попереджаєтьсянавіть про кримінальну відповідальність за дачу завідомо не-правдивих свідчень, йому лише слід роз’яснити його обов’язокдавати в суді правдиві покази. З огляду на відсутність обов’язкупотерпілого давати свідчення у справі суддям варто поводитисьтаким чином, щоби встановити психологічний контакт і завою-вати довіру з боку потерпілого чи потерпілих, і щоби дії чи без-діяльність судді (наприклад, відсутність реагування на явні абонепрямі образи з боку обвинувачених чи їхніх захисників, без-підставна відмова у задоволенні важливих клопотань потерпілихтощо) не призвели до відмови потерпілих від співпраці у прова -дженні та відмови давати покази у справі. Суддя повинен уважностежити за тим, щоб під час допиту потерпілому не ставилисязапитання, які принижують його честь і гідність, ображаютьйого самого чи близьких йому осіб, а також запитання з приводуобставин особистого характеру, які не стосуються справи. Требамати на увазі, що на практиці при розгляді справ про торгівлюлюдьми, коли покази потерпілого є одними з основних доказівзлочину, підсудний і/або його захисник саме шляхом запитаньтакого характеру можуть намагатися психологічно пригнітитипотерпілого, змусити його знервуватись, вивести його з себе,зірвати судове засідання та ускладнити отримання доказів. Слідокремо наголосити, що згідно з вимогами ст. 353, ч. 3 ст. 352КПК України саме суд несе обов’язок надати захист від образпотерпілим і свідкам під час судового розгляду. Відтак до поруш-

88


ників порядку судового засідання мають застосовуватись заходи,передбачені ст. 330 КПК України. Безкомпромісність голо-вуючого до будь-яких порушень прав потерпілих чи до став-лення їм образливих запитань та негайне й серйозне реагуванняна них у процесі судового розгляду є запорукою довіри до судуяк з боку потерпілих, так і з боку громадськості.

Водночас судам слід дуже уважно ставитись до будь-яких ознактого, що відносно потерпілого застосовувались чи можуть бутизастосовані незаконні заходи впливу з боку обвинувачених чипов’язаних з ними осіб. Будь-які заяви, повідомлення чи іншіознаки на користь існування такої загрози мають тягнути засобою невідкладне реагування суду і вжиття дієвих заходів за-безпечення безпеки потерпілих у провадженні, про що деталь-ніше мова йтиме у розділі 4.6.

У випадках, коли причиною небажання потерпілого давати по-кази під час судового провадження є віддаленість між місцем су-дового розгляду і місцем проживання потерпілого та пов’язані зцим матеріальні фактори, судам необхідно вдаватись до засто-сування механізмів дистанційного провадження (наприклад, ор-ганізувати допит потерпілого за допомогою відеоконференції).Застосування судом різних заходів дистанційного провадженняможе бути також ефективним засобом забезпечення безпеки по-терпілих або ж створення для них найбільш комфортних умовдля дачі показів чи проведення інших процесуальних дій.

У разі необхідності запобігти розголошенню відомостей про осо-бисте та сімейне життя чи обставин, які принижують гідністьособи, що доволі часто має місце у справах про торгівлю людьмиз метою експлуатації праці, суд має розглянути питання про про-ведення відповідної частини судового засідання у закритомурежимі з дотриманням вимог ст. 27 КПК України. Водночас за-критий судовий розгляд у справах цієї категорії може бути при-значений лише у виняткових випадках, коли існують такі вагоміпідстави для цього, які у своїй сукупності переважують право об-винуваченого на публічний судовий розгляд його справи.

Крім того, з огляду на те, що потерпілий може подати цивільнийпозов про відшкодування шкоди від злочину у кримінальному

89


провадженні лише до початку судового розгляду (ч. 1 ст. 128КПК України), судам доцільно роз’яснювати потерпілому такейого право вже на стадії підготовчого провадження, правовоюпідставою для чого може бути п. 5 ч. 2 ст. 315 КПК України,включаючи право на відшкодування моральної шкоди, завданоїобвинуваченим внаслідок вчинення відповідних діянь.

У справах про торгівлю людьми надзвичайно важливо, щоби до-пити всіх потерпілих були відразу проведені детально і ґрунтовнодля того, щоб уникнути або звести до мінімуму подальші додат-кові допити таких осіб, оскільки кожен додатковий допит можебути черговою психічною травмою для особи, яка змушена будеще і ще раз відтворювати в пам’яті жахливі обставини та деталіподій, переживаючи їх у своїй свідомості заново. Разом з тим, напрактиці, особливо коли справа розглядається протягом трива-лого часу різними судовими інстанціями та органами слідства,проводяться неодноразові виклики і допити потерпілих і свідків,що для потерпілих є, як правило, психотравмуючим фактором ізумовлює їхнє небажання з’являтися на виклики й постійно да-вати свідчення.

До певної міри допомогти у вирішенні подібних проблем можемеханізм, визначений у ст. 225 КПК України, який передбачаєможливість допиту свідка та потерпілого під час досудового роз-слідування у судовому засіданні слідчим суддею. Проте слід матина увазі, що даний інструмент може застосовуватись у винятко-вих випадках, зокрема у разі існування небезпеки для життя іздоров’я свідка чи потерпілого, їхньої тяжкої хвороби, наявностіінших обставин, що можуть унеможливити їх допит в суді чивплинути на повноту і достовірність показів. У разі встанов-лення таких обставин, які у дійсності можуть існувати у справахпро торгівлю людьми, сторона кримінального провадженняможе звернутися до слідчого судді з клопотанням провестидопит такого свідка чи потерпілого у судовому засіданні, у томучислі одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб. Уцьому випадку допит свідка чи потерпілого здійснюється у су-довому засіданні в місці розташування суду або перебуванняхворого свідка, потерпілого в присутності сторін кримінальногопровадження з дотриманням правил проведення допиту під час

90


судового розгляду. При цьому вкрай важливим є те, що відпо-відно до ч. 3 ст. 225 КПК України при ухваленні судового рішенняза наслідками судового розгляду кримінального провадження судможе не врахувати докази, отримані в порядку, передбаченомуцією статтею КПК України, лише навівши мотиви такого рішення.Одночасно слід мати на увазі, що відсутність сторони захиступід час такого допиту слідчим суддею де-факто тягне за собоюобов’язок суду під час розгляду справи по суті все ж таки прове-сти допит такого свідка чи потерпілого у присутності сторонизахисту (ч. 4 ст. 225 КПК України, з урахуванням вимог ст. 6 Єв-ропейської конвенції про захист прав людини та основополож-них свобод 1950 року).

Для досягнення цілей допиту в суді необхідно обрати правильнутактику його проведення, що зводиться до використання низкитактичних прийомів, які сприяють одержанню більш детальноїта повної інформації. Перелік тактичних прийомів, що викори-стовуються при цьому, досить великий. Це можуть бути і пропо-зиція повідомити про відомості, що стосуються справи у довільнійформі (вільна розповідь), постановка запитань, пред’явленняречових, письмових або інших доказів в ході допиту, допит без-посередньо на місці події, пред’явлення доказів в порядку зро-стання їхньої доказової ваги тощо.

Водночас тактика допиту потерпілого саме від торгівлі людьмимає свої особливості з огляду на його особу, фізичний та психіч-ний стан, обставини вчиненого злочину. Тому під час допиту по-терпілих від торгівлі людьми у суді слід зважати на обставини іпсихологічні характеристики потерпілого й обирати найдоціль-нішу тактику та лінію поведінки для отримання повної та досто-вірної інформації40.

При обранні найбільш дієвої тактики допиту потерпілих від зло-чинів цієї категорії видається необхідним враховувати сукуп-ність чинників, що впливають на формування свідчень та їхню

91


40 Див. також розділ 6 «Медико-психологічні та соціальні наслідки для по-терпілих від торгівлі людьми і необхідність їх врахування при проведенніслідчих і судових дій».

вірогідність. До них, зокрема, належать певні об’єктивні чин-ники, пов’язані з подією злочину (проміжок часу, який минуввід часу трудової експлуатації до надання свідчень, час, протягомякого тривали ці події), а також стан психіки особи при сприй-нятті події, яка є предметом допиту.

Очевидно, що допит потерпілого, який проводиться відразу жпісля його звільнення від експлуатації, буде найбільш повним івірогіднім за своїм змістом, навіть з урахуванням наступних при-гадувань41.

Основні проблеми, про які слід пам’ятати при спілкуванні з по-терпілими від торгівлі людьми з метою експлуатації праці, дужеподібні до тих, що зустрічаються у випадках торгівлі людьми зіншими формами експлуатації. До таких проблем, зокрема, від-носяться:

— проблеми зі здоров’ям (наслідки пережитої травми, умов, по-дібних до рабських, в яких зазвичай утримують потерпілих відпримусової праці, застосованого насильства тощо), які мо-жуть спричинити травматичні наслідки і, як результат, впли-нути на проведення допиту;

— особиста позиція потерпілого. Якщо потерпілі не отримали по-зитивного досвіду у спілкуванні з правоохоронними та судо-вими органами з тих чи інших причин до направлення справидо суду (наприклад, суд оштрафував іноземця-потерпілого занелегальне перебування у країні, незважаючи на безвихідністьситуації потерпілого, спричиненої умовами експлуатації), це звеликою долею ймовірності руйнуватиме їхню довіру і до судупершої інстанції, який розглядає справу, що становить значнуперешкоду для успішного проведення допиту;

— сором (у справах щодо злочинів торгівлі людьми з метою екс-плуатації праці питання сорому є зазвичай менш значним, ніжу випадках, пов’язаних із сексуальною експлуатацією, але може

92


41 Див. також розділ 6 «Медико-психологічні та соціальні наслідки для по-терпілих від торгівлі людьми і необхідність їх врахування при проведенніслідчих і судових дій».

мати місце через те, що постраждала особа виглядає обдуреноюта приниженою в очах членів сім’ї, друзів та суспільства).

Часто потерпілі не лише вважають себе винними у тому, що зними трапилось, а ще й остерігаються громадського осуду з бокуродичів чи сусідів, погроз на їхню адресу, адресу їхніх дітей чирідних. Тому вони, як правило, бажають скоріше забути про те,що з ними сталося.

Роль суду полягає у тому, щоб на початку допиту з’ясувати длясебе ймовірні проблеми потерпілих, які можуть стати перешко-дами для успішного проведення допиту, та вжити заходів до їхусунення. У залежності від характеру таких проблем суд першоїінстанції може надати потерпілому додатковий час для підго-товки до допиту, запропонувати йому участь у допиті дистан-ційно (якщо є дані, що потерпілий відчуває страх чи дискомфорту наданні свідчень у залі у присутності обвинувачених та з оглядуна те, що КПК України 2012 року не передбачає можливості ви-далення обвинуваченого із залу судового засідання під час допитусвідків/потерпілих), надати йому можливість конфіденційногоспілкування зі своїм представником під час допиту, залучити доучасті у допиті чи перед його проведенням спеціаліста-психо-лога, надати можливість членам неурядових громадських орга -нізацій, які опікуються потерпілим, брати участь у судовомузасіданні для моральної підтримки потерпілого тощо. Немало-важну роль для успішності проведення допиту відіграє наявністьу потерпілого професійного представника — адвоката, який змо -же оперативно надати юридичну допомогу, психологічно під -готувати його до допиту, вжити заходів до захисту інтересівпотерпілого в ході допиту тощо.

Для зручності допит потерпілого можна умовно розділити накілька етапів:

— установлення психологічного контакту з потерпілою особою;

— її вільна розповідь;

— постановка запитань потерпілій особі.

Такі тактичні прийоми, як установлення психологічного кон-такту та аналіз свідчень, мають застосовуватися у кожному ви-

93


падку, оскільки без такого контакту неможливо розраховуватина отримання правдивих показів, а без аналізу показів немож-ливо визначити позицію особи, яка надає свідчення, їхню прав-дивість та вірогідність.

Допит потерпілої особи у провадженнях про торгівлю людьми зметою експлуатації праці має бути направлений на з’ясуваннявсіх обставин учиненого щодо неї злочину, серед яких:

1. Причини виїзду (внаслідок обману, зловживання довірою,уразливим станом, через наявність боргових зобов’язань, утому числі штучно створених злочинцями, застосування фі-зичного чи психологічного насильства тощо).

2. Поінформованість щодо справжньої мети виїзду (вивезення).Які саме фактори або дії змусили потерпілу особу виїхати назаробітки і що призвело до подальшої її експлуатації.

3. Конкретні прояви фізичного чи психологічного насильства(погрози, моральний вплив, психологічний тиск, приниженнялюдської гідності), місця їх застосування та встановленняосіб, які брали в цьому участь.

Окрім цього, під час проведення допиту потерпілих від торгівлілюдьми з метою експлуатації праці необхідно з’ясувати й інші об-ставини, які входять у предмет доказування у справах про злочини,передбачені ст. 149 КК України:

— вік потерпілої особи та обізнаність про нього торговців людьми;

— чинники, які зробили потерпілу особу уразливою для вербу-вання;

— обсяг обману (чи знала потерпіла особа наперед про характертрудової діяльності та умови, в яких перебуватиме та працю-ватиме);

— якщо потерпілу особу ввели в оману щодо характеру діяльно-сті та/або умов праці, то яким чином вона виявляла незгоду зцим (словами та/або діями);

— характер та обсяг фізичного і психологічного насильства;

— умови, в яких мала місце експлуатація праці;

94


— опис виготовленого внаслідок експлуатації продукту, йогокількість та вартість (якщо відомо);

— кількість причетних до злочину осіб, яких потерпілий можевизначити та ідентифікувати, ступінь змови між ними, а такожвзаємної поінформованості та усвідомлення протиправностісвоїх дій;

— власна оцінка потерпілої особи щодо наслідків експлуатації,фізичного та психічного здоров’я після експлуатації;

Оскільки торгівля людьми з метою експлуатації праці є тяж-ким/особливо тяжким злочином, важливо врахувати суб’єк-тивне уявлення потерпілої особи щодо впливу злочину на неї іна завершення допиту необхідно з’ясувати її думку з приводу за-вданої фізичної та психічної травми як наслідків злочину, яквони вплинули на стан її здоров’я, на життєві обставини, вклю-чаючи ступінь побоювання за сім’ю та близьких, відчуття здат-ності жити вільно і почуватися в безпеці після поверненнядодому, відчуття самоповаги та власної гідності тощо.

У випадку допиту неповнолітніх потерпілих у суді доречно вра-ховувати загальні особливості опитування дитини, на яких наго-лошено у Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальноїексплуатації та сексуального розбещення 2007 року42.

Інколи свідчення дітей, які стали об’єктом торгівлі, особливо забраком даних про причетних до злочину осіб (коли заява проторгівлю неповнолітнім з метою експлуатації праці надходитьвід опікунів, педагогів чи лікарів), є чи не єдиним джерелом ві-домостей про ймовірних винуватців, місце, час та способи тор-гівлі й експлуатацію малолітнього чи неповнолітнього.

Дітей рекомендується допитувати тільки в особливих випадках,оскільки допит може негативно впливати на психіку дитини.Допит малолітньої особи, а за розсудом суду — і неповнолітньо -го потерпілого проводиться за обов’язкової присутності закон-

95


42 Див. Конвенцію Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуата-ції та сексуального розбещення 2007 року щодо особливостей опитуваннядитини (ст. 35).

ного представника, педагога чи психолога, а за необхідності —також у присутності лікаря. Особливості такого допиту регла-ментуються ст. 354 КПК України. Законний представник, педа-гог, психолог або лікар, присутні під час допиту, мають право якставити запитання потерпілому, так і протестувати проти запи-тань інших учасників судового провадження. За змістом ч. 4ст. 354 КПК України, у разі коли це необхідно для об’єктивногоз’ясування обставин та/або захисту прав малолітнього чи непов-нолітнього потерпілого, суд приймає рішення про проведеннядопиту потерпілого поза залом судового засідання в іншому при-міщенні з використанням відеоконференції (дистанційне судовепровадження). Аналогічним чином регулюється питання допитумалолітнього чи неповнолітнього свідка. Відповідно до вимогч. 2 ст. 226 КПК України допит малолітньої або неповнолітньоїособи не може тривати без перерви понад одну годину, а зага-лом — понад дві години на день.

Важливим питанням підготовки до допиту неповнолітнього по-терпілого є обстановка допиту, яка має сприяти встановленнюпсихологічного контакту та отриманню необхідної інформації.Слід заздалегідь підготувати запитання, які потрібно буде з’ясу-вати у дитини. Вони мають бути простими і доступними для ро-зуміння. У процесі допиту дітей належить спілкуватися з нимине офіційною термінологією, а зрозумілими для них словами.Слід аналізувати та уточнювати покази, бо діти часто розуміютьте, що відбувається з ними, по-своєму. Діти-потерпілі допиту -ються про обставини вербування, переміщення, переховуваннята експлуатації, про факти знайомства з обвинуваченим(и) довчинення злочину, про те, як вони сприймали відповідні дії, щовчинялися щодо них, тощо.

Правильність показів дитини може підтверджуватися особами,які були присутніми при допиті, а тому вважається доречнимпісля допиту дитини допитати як свідків педагога або психолога,присутніх при допиті дитини. Зазначені особи можуть повідо-мити про психічний стан дитини під час допиту, розтлумачитислова та мовні звороти, які вживала дитина, її поведінку або по-відомити факти, які їм стали відомі під час спілкування з дити-ною поза допитом.

96


Покази свідків, як і потерпілих, є одним із джерел доказів, на під-ставі яких встановлюються обставини, що мають значення дляцього кримінального провадження. У справах щодо торгівлілюдьми з метою експлуатації праці тактика допиту свідків маєособливості, які полягають, насамперед, у предметі допиту, коліосіб, що можуть бути у справі свідками, послідовності прове-дення допиту і так далі.

Тактичні прийоми допиту свідків у справах цієї категорії маютьсприяти відтворенню події, яка відома свідку, бути спрямова-ними на викриття неправди і встановлення мотивів замовчу-вання в показах свідка, виявлення помилок у свідченнях та їхусунення. Предмет допиту свідка охоплює будь-які обставини,що підлягають встановленню по такій справі: як ті, що входятьдо предмету доказування, так і ті, що необхідні для збирання іправильної оцінки доказів. Оскільки зазвичай коло свідків усправах подібних категорій є досить вузьким і нерідко такісвідки тісно пов’язані з обвинуваченим родинними чи діловимизв’язками, перед допитом доцільно детально з’ясувати у свідкахарактер таких зв’язків, що може знадобитися для належноїоцінки відповідних показів судом у подальшому.

Хоча ст. 91 КПК України і відносить до предмету доказування укримінальному провадженні факти, які характеризують особуобвинуваченого, слід зважати при цьому на вимоги ст. 88, якамістить певні застереження щодо допустимості доказів та відо-мостей, які стосуються особи підозрюваного, обвинуваченого.Зокрема суддям слід пам’ятати, що докази, які стосуються суди-мостей обвинуваченого, вчинення ним інших правопорушень,що не є предметом даного кримінального провадження, а такожвідомості щодо характеру та окремих рис характеру обвинува -ченого, не можуть використовуватися для підтвердження йоговинуватості у вчиненні кримінального правопорушення. Такі до-кази чи відомості можуть бути визнані допустимими лише тоді,коли самі сторони з цим погоджуються, або ж ці докази по-даються для доказування того, що обвинувачений діяв з певнимумислом та мотивом, або мав можливість, підготовку, обізна-ність, потрібні для вчинення ним відповідних дій, або не міг по-милитися щодо конкретних обставин, або коли їх подає сам

97


обвинувачений чи використовує подібні докази для дискреди-тації свідка.

Слід також мати на увазі, що покази свідків щодо певної звичкиабо звичайної ділової практики обвинуваченого мають визнава-тися допустимими для доведення того, що певне кримінальнеправопорушення узгоджувалося з цією звичкою обвинуваченого.

Окремо варто наголосити на тому, що КПК України допускаєприйняття в якості доказів судом показів з чужих слів за умов,детально викладених у ст. 97 цього Кодексу.

У ході проведення допитів свідків у справах про торгівлю людь -ми судам належить уважно слідкувати за поведінкою обвину-ваченого та його захисту або ж сторони обвинувачення, якіможуть намагатися чинити тиск чи ображати свідка, який дає«невигідні» для них покази. На образливі зауваження чи неко-ректні питання до свідка з боку інших учасників провадженнясуд має негайно і дієво реагувати шляхом вжиття відповідних за-ходів до порушників порядку або/та відведення запитань.

Проведення допиту свідків у справах про торгівлю людьми вимагаєвід судді ретельної підготовки, а також може потребувати викори-стання спеціальних знань у різних галузях і сферах діяльності. Слідмати на увазі, що відповідно до ст. 360 КПК України під час до-слідження доказів суд має право скористатися усними консульта-ціями чи письмовими роз’ясненнями спеціаліста, наданими напідставі його спеціальних знань. Спеціалісту можуть бути постав-лені запитання щодо суті наданих усних консультацій і письмовихроз’яснень. Спеціаліст може, наприклад, надати суду допомогу воцінці вірогідності показів свідка у певній галузі знань.

Для зручності свідків у справах цієї категорії умовно можна по-ділити на три групи:

1. До першої групи свідків можна віднести тих осіб, які здат -ні підтвердити вчинення обвинуваченими певних дій щодопідготовки чи вчинення ними торгівлі людьми.

Специфічність цієї групи свідків полягає в потенційно більшійінформативності їхніх показів порівняно з показами інших свід-

98


ків, а також можливості перевірки процесу формування їхніхсвідчень. Зокрема підлягають допиту працівники державнихорганів, організацій та установ, які причетні до оформленнязакордонних паспортів, інших необхідних для виїзду за кордондокументів та можуть у зв’язку з цим вказати на осіб, які звер -талися до них з цього приводу чи просили їх про прискореннятакого оформлення, або у разі використання підроблених доку-ментів — про підробку таких документів і таке інше. Якщо прицьому йдеться про рядових працівників вказаних установ та ор-ганізацій, які виконували обов’язки суто технічного характеру,під час допиту необхідно також з’ясувати роль кожної з осіб, щобула причетна до подій.

2. До другої групи належать свідки з числа осіб, які добрезна ють або стикалися з потерпілими за тих чи інших об-ставин (друзі, знайомі, сусіди, родичі, співробітники по-терпілих тощо).

Важливе значення для доказування факту торгівлі людьми мо-жуть мати покази родичів, знайомих потерпілих, яким зі слівостанніх може бути відомо про те, що ті були вивезені за кордондля офіційного працевлаштування, але в подальшому були об-мануті; про те, що їх примусили працювати на інших роботахшляхом застосування насильства, погроз, залучення у борговукабалу тощо. Не виключається наявність у таких осіб переданиху зв’язку з цим потерпілими листів, SMS-повідомлень, записокз проханнями про допомогу в поверненні до України чи пропошук коштів для повернення боргу, або ж банківських квитан-цій про перерахування коштів потерпілим тощо. У разі прохо -дження медичного обстеження щодо наявності у потерпілихтравм чи захворювань (з видачею відповідних довідок), в якостісвідків можуть бути допитані працівники таких медичних уста-нов, проте лише за умови, що потерпілий у письмовій форміпогоджується на розголошення відомостей, які становлять лі-карську таємницю (ч.ч. 2, 3 ст. 65 КПК України).

3. Третя група — свідки з числа осіб, які можуть знатиоб винувачених та дати покази про їхню причетність довідповідних дій щодо потерпілих.

99


Під час допиту таких свідків необхідно з’ясувати наступні питання:

— хто, за яких обставин та на яких умовах запропонував особівиїзд за кордон, працевлаштування за кордоном тощо;

— чи виїжджала особа за кордон раніше;

— чи володіє особа іноземними мовами;

— чи був у потерпілої особи закордонний паспорт до виїзду,якщо ні, то хто займався його оформленням та сплатив заце витрати і на яких умовах; хто оплатив її виїзд за кор-дон; чи були у неї гроші на зворотну дорогу;

— де потерпіла особа перебувала за кордоном;

— на яких умовах та у якій сфері особа працювала за кор -доном;

— чи застосовувалось до особи насильство і характер цьогонасильства;

— чи зверталась особа до правоохоронних органів країниперебування або до представництва України;

— чи відома особі будь-яка інформація про обвинуваченихта потерпілих.

Питання, що з’ясовуються при допитах осіб, які знають обвину-вачених, мають бути спрямовані на отримання відомостей проподію, дії обвинуваченого, що передували вчиненню торгівлілюдьми, особу обвинуваченого, враховуючи, що злочин — тор-гівля людьми з метою експлуатації праці може відбуватися і вмежах України, без вивезення потерпілих за кордон.

Вказані обставини з’ясовуються за допомогою таких основнихпитань:

— у яких відносинах знаходиться свідок з обвинуваченим —родичі, сусіди, співробітники; які стосунки підтриму -ють — дружні, довірливі, неприязні та ін.;

— дані про особу обвинуваченого: анкетні; фізичні (ріст,вага, особливі прикмети); психологічні (нахили, навички,характер); інтереси та спосіб життя;

100


— що свідку відомо про характер дій, вчинених обвинуваче-ним; звідки це стало йому відомо; період злочинної діяль-ності обвинуваченого, підсудного;

— що свідкові відомо про коло осіб, які брали участь на всіхетапах стверджуваної злочинної діяльності; чи збиралися,і якщо так, то де і за яких обставин, співучасники обви-нуваченого, чи обговорювали при цьому плани і масш -таби злочинних операцій;

— з якими абонентами обвинувачений вів телефонні пере-говори, у тому числі міжнародні; як часто;

— чи має обвинувачений приятельські або ділові зв’язки зпрацівниками відділів у справах громадянства, імміграціїта реєстрації фізичних осіб, правоохоронних органів,прикордонниками; якщо так, то які і з ким.

При розгляді справ про торгівлю людьми з метою експлуатаціїпраці можуть виникати складнощі, коли особи, які обвинувачу -ються у вербуванні і перевезенні, заявляють, що надавали людямдопомогу у виїзді в інші країни для заняття трудовою діяльністю,не усвідомлюючи (не знаючи) того, що останні опиняться в си-туації експлуатації. У разі таких заяв з боку обвинувачених слідвраховувати різні фактичні дані, які можуть вказувати на те, щовони діяли саме з метою експлуатації: зокрема звертати особливуувагу при допиті свідків на те, чи обвинувачені вчиняли дії длястворення боргової кабали, чи забирали у потерпілих паспорти,чи передавали потерпілих особам, які у подальшому їх експлуа-тували, чи отримували оплату від останніх і тому подібне.

4.5. Використання судом спеціальних знань

Стаття 149 КК України містить низку положень, які чітко вказуютьна необхідність використання спеціальних знань при кваліфікаціїдій за даною статтею. Спеціальні знання у справах, пов’язаних зторгівлею людьми з метою експлуатації праці, можуть використо-вуватись у формі: 1) участі спеціалістів при проведенні допитуособи, потерпілої від торгівлі людьми; 2) участі спеціалістів припроведенні певних процесуальних дій під час судового розгляду(зокрема дослідження документів, звукозаписів, відеозаписів,

101


пред’явлення для впізнання тощо); 3) призначення і проведенняу суді експертизи (судово-медичної, судово-психологічної, судово-психіатричної, почеркознавчої, фоноскопічної тощо).

Педагоги, психологи, психіатри й лікарі повинні у встановленихзаконом випадках залучатися в якості спеціалістів під час про-ведення судового розгляду за участю неповнолітніх і малолітніхосіб, про що вже мова йшла вище. У даній категорії справ підхідщодо використання спеціальних знань зазначених осіб (зокремапсихологів та лікарів) є виправданим і щодо повнолітніх потер-пілих. Участь психолога (часом — лікаря) дозволяє встановитиконтакт з потерпілою особою, стимулювати її до надання свід-чень, допомогти усвідомити наслідки надання правдивих та не-правдивих показів, роз’яснити причини тих чи інших дій суду йінших учасників процесу тощо. Сприятливі умови для наданняпотерпілими свідчень створюють передумови для формуваннядоказової бази, яка відповідає вимогам всебічності, повноти таоб’єктивності розгляду справи.

Варто зазначити, що у випадку виклику в судове засідання спе-ціаліста для використання його спеціальних знань і навичок від-повідно до ст. 360 КПК України суд має отримати підтвердженняйого особи, переконатися в його компетентності, роз’яснитиправа й обов’язки. При цьому спеціаліст на підставі своїх спеці-альних знань надає в суді усні консультації чи письмові роз’яс-нення, якими суд має право скористатися. Спеціалісту можутьбути поставлені питання щодо суті наданих консультацій іроз’яс нень. Необхідно мати на увазі, що відповідні консультаціїі роз’яснення спеціаліста самі по собі не є джерелами доказів.Вони мають суто допоміжний характер і суд може врахувати їх уході оцінки відповідних доказів.

Одним з важливих джерел доказів у кримінальному провадженнізгідно з ч. 2 ст. 84 КПК України є висновки експертів. Підставиі порядок проведення експертизи за ухвалою суду під час судо-вого провадження регулюються ст. 332 КПК України. За змістомст. 242 КПК України експертиза призначається у випадках, якщодля з’ясування обставин, що мають значення для кримінальногопровадження, необхідні спеціальні знання.

102


До судових експертиз, що найчастіше проводяться у справахпро торгівлю людьми, належать: судово-медична, судово-пси-хологічна, судово-дактилоскопічна, судово-почеркознавча, екс-пертиза звуко- та відеозапису, портретна експертиза, технічнаекспертиза документів тощо.

Відповідні експертизи призначаються у цих справах залежно відобставин ситуації, що склалася. Так, у разі наявності даних прозаподіяння потерпілій особі тілесних ушкоджень, інфікуваннянебезпечними хворобами, у тому числі вірусом імунодефіциту,необхідно проводити судово-медичну експертизу для встанов-лення характеру, локалізації, давності та ступеню тяжкості запо-діяних тілесних ушкоджень чи захворювань. Заподіяна у справахданої категорії шкода здоров’ю потерпілих може бути визначеназа фізичним, психічним і психологічним показниками.

Спеціалісти в області судової експертизи можуть чітко визна читий дати детальний висновок відносно вказаних форм заподіяноїшкоди. Необхідність у проведенні судово-медичної експертизине завжди напряму залежить від часу звернення потерпілої особита характеру заподіяної шкоди. Запізніле звернення потерпілогоз приводу застосування фізичного насильства не означає, щосліди такого насильства не збереглися до цього часу і що наявнімедичні документи не дадуть змоги судово-медичним експертамвизначити давність, характер і ступінь тяжкості тілесних ушко -джень. У таких випадках також рекомендується призначати ком-плексну медико-психолого-психіатричну експертизу. Відомо, щонаслідки застосування до потерпілого фізичного насильства уминулому не проходять безслідно для його психіки. За допомо-гою психологічних симптомів, встановлених такою експертизою,можна в подальшому доводити ймовірність застосування до осо -би насильства, вони можуть підтверджувати правдивість її свід-чень із цього приводу тощо.

Підставою для призначення експертиз можуть бути:

— об’єктивні дані про зміну стану здоров’я потерпілої особивнаслідок експлуатації;

— суб’єктивні дані (скарги потерпілої особи на погіршення фі-зичного або психічного стану);

103


— сумніви відносно здоров’я потерпілої особи (невмотивованівчинки та інші відхилення у поведінці).

При призначенні судово-медичної експертизи виносять такі пи-тання для вирішення експерта:

— чи виявляє потерпілий ознаки будь-якого захворювання, яко -го саме і коли воно виникло?

— чи має потерпілий на своєму тілі ушкодження, якщо так, тоякий їхній характер, локалізація, давність утворення та сту-пінь тяжкості?

— який механізм утворення встановлених ушкоджень (захво -рювань)?

— чи знаходиться виявлене у потерпілої особи захворюванняабо тілесне ушкодження в причинному зв’язку із вчиненимищодо неї діяннями (наприклад, у разі, коли потерпілій особіне дава ли їжі, створювали нелюдські умови праці та прожи-вання тощо)?

— які зовнішні чинники вплинули на фізичне здоров’я потерпі-лої особи?

— чи могли бути заподіяні виявлені тілесні ушкодження (захво-рювання) при обставинах, вказаних потерпілою особою?

У деяких випадках, за наявності достатніх підстав може виникнутипотреба у проведенні судово-психіатричної чи судово-психологічноїекспертизи для встановлення психічного стану потерпілої особи43.

104


43 Судово-психологічна експертиза — це експертне дослідження, предметомякого слугують факти, що належать до психічної діяльності людини і мають зна-чення для органів правосуддя. Головна функція експертизи полягає в отриманніна основі практичного застосування спеціальних психологічних знань і методівдослідження нових фактів, які дають змогу точно і об’єктивно оцінювати інди-відуальні особливості психічної діяльності потерпілих, свідків та інших осіб.Експертиза може встановити принципову здатність психічно здорових свідківі потерпілих (з урахуванням їхніх індивідуально-психологічних і вікових особ-ливостей та рівня психічного розвитку) правильно сприймати обставини, якімають значення для справи, і давати про них правильні показання, встановитив обвинувачених індивідуально-психологічні особливості, які здатні істотновпливати на зміст і спрямованість дій у конкретній ситуації тощо.

Відомо, що у справах про торгівлю людьми фахівці, які прово-дять судово-психологічні експертизи, можуть встановити харак-тер відхилень у психічних переживаннях суб’єкта, їхню глибину,тривалість і причинний зв’язок з визначеними діями або безді-яльністю інших осіб.

В окремих випадках рекомендується проводити спочатку судово-медичну експертизу, а потім комплексну судову психолого-пси-хіатричну експертизу, оскільки інакше психолог буде позбавленийможливості встановити причинний зв’язок між психічними пе-реживаннями і виявленими порушеннями фізичного та психіч-ного стану особи. Особливо це стосується випадків, коли тілеснітравми можуть з часом зникнути, тож судово-медична експертизамає бути проведена без зволікань для уникнення таких негатив-них наслідків.

Приблизний перелік питань, які можливо винести на вирішеннясудово-психологічної експертизи:

— чи виявляє потерпілий психічні переживання та страждання;якщо так, то яка ступінь їхньої тяжкості?

— чи знаходяться виявлені у потерпілого психічні переживанняі страждання у причинному зв’язку із вчиненими відноснонього діяннями (діями або бездіяльністю)?

— які основні індивідуально-психологічні особливості особи іхарактеру потерпілого, що могли вплинути на його поведінкув досліджуваній ситуації?

Приблизний перелік питань, які можливо винести на вирішеннясудово-психіатричної експертизи:

— чи виявляє потерпіла особа ознаки хворобливого розладу пси-хічної діяльності, якщо так, то яка ступінь його тяжкості?

— чи знаходиться виявлений у потерпілого хворобливий розладпсихічної діяльності у причинному зв’язку із вчиненими щодонього діяннями (діями або бездіяльністю)?

Під час дослідження записних книжок, боргових записок, іншихзаписів, вилучених на місці експлуатації або безпосередньо в

105


осіб, призначають судово-почеркознавчу експертизу, головнимзавданням якої є ідентифікація виконавця рукописного тексту,цифрових записів і підписів44. Також може виникнути потреба упроведенні технічної експертизи документів, яка, у свою чергу,поділяється на експертизу реквізитів документів, експертизудрукарських форм і експертизу матеріалів документів45.

Інколи контроль за потерпілими здійснюється шляхом встанов-лення за ними відеоспостереження у місцях експлуатації, і якщотакі відеозаписи були виявлені та вилучені, може виникнути не-обхідність дослідити їх за допомогою технічної експертизи ві-деозапису46.

Водночас варто пам’ятати, що згадані вище криміналістичні екс-пертні дослідження є досить коштовними, тому потрібно уни-кати їх проведення у разі, якщо відповідні факти, що можутьбути ними встановлені, не заперечуються і самою стороною за-хисту. Наприклад, сумнівною видається потреба проведенняекспертизи відеозапису спостереження або ж аудіозапису теле-фонної розмови, якщо обвинувачений не заперечує автентич-ність відповідних записів, наявність свого голосу чи зображенняна них, і так далі.

Окремо слід наголосити на важливості проведення судової екс-пертизи для з’ясування можливого використання уразливого

106


44 Ця експертиза вирішує й діагностичні питання встановлення за почеркомнезвичних умов виконання рукописів: внутрішніх (функціональних і пато-логічних станів) та зовнішніх (чинників обстановки), а також належністьдо певної вікової групи.45 Головними завданнями технічної експертизи реквізитів документів є:встановлення фактів і способів внесення змін до документів (підчистка,травлення, дописка, переклеювання фотокарток, літер тощо) та виявленняїхнього первинного змісту; виявлення залитих, замазаних, вицвілих та іншихслабко видимих або невидимих текстів (зображень) на різних матеріалах, атакож текстів (зображень) на обгорілих та згорілих документах тощо.46 Основними завданнями експертизи відеозапису є встановлення технічнихумов та технології отримання відеозапису і ототожнення особи за фізич-ними параметрами. Об’єктами дослідження можуть бути касети з відеоза-писом, лазерні диски тощо.

стану особи як способу вчинення торгівлі людьми з метою екс-плуатації праці, що є надзвичайно дієвим доказовим інструмен-том, який має використовуватись у провадженнях цієї категорії,адже згідно з приміткою 2 до ст. 149 КК України уразливий станможе бути спричинений фізичними, психічними властивостя -ми, іншими зовнішніми обставинами або ж збігом тяжких осо-бистих, сімейних та інших обставин47.

З метою встановлення фізичних властивостей, за яких особаможе бути визнана такою, що перебувала в уразливому стані,необхідно використовувати медичні знання, тобто призначатиосвідування, судово-медичну експертизу.

Судово-психіатрична, судово-психологічна або комплексна психо-лого-психіатрична експертиза може надати відповідь на запитанняпро те, чи могли наявні у потерпілої особи психічні властивостіза представлених на дослідження експертам обставин позбавитиїї здатності або обмежити здатність усвідомлювати свої дії, керу-вати ними, приймати самостійні рішення за своєю волею, чинитиопір насильницьким чи іншим незаконним діям тощо.

Доцільно проводити судово-психологічну експертизу і в разі по-треби встановити, чи певні особисті обставини потерпілого за їхсукупності завдавали йому психічних страждань і який впливвони мали на поведінку цієї особи у своїй сукупності. Однак слідмати на увазі, що експертам не можна ставити питання про те,чи мав місце при цьому збіг тяжких особистих, сімейних абоінших обставин. Оцінка наявності чи відсутності такого стану єпитанням права, а питання права відповідно до ч. 1 ст. 242 КПКУкраїни не можуть ставитись на вирішення експертизи. Ви-явлені експертами-психологами психологічні ознаки мотивів іхарактеру поведінки потерпілого, глибини його страждань та ін.

107


47 У примітці 2 до ст. 149 КК України уразливий стан визначається як зумов-лений фізичними чи психічними властивостями або зовнішніми обстави-нами стан особи, який позбавляє або обмежує її здатність усвідомлюватисвої дії (бездіяльність) або керувати ними, приймати за своєю волею само-стійні рішення, чинити опір насильницьким чи іншим незаконним діям,збіг тяжких особистих, сімейних або інших обставин.

можуть бути вкрай важливим доказом на підтвердження наявно-сті збігу тяжких особистих, сімейних або інших обставин. Кін-цеву ж оцінку щодо наявності або відсутності такого «збігу» напідставі всіх зібраних доказів має давати саме суд у вироку. Дотого ж, психологічна експертиза може проводитись для визна-чення ознак «обману» як елементу складу злочину, передба -ченого ст. 149 КК України, зокрема, у випадках створення употерпілого оманливої уяви щодо відповідних умов праці в ходійого вербування.

З огляду на посилення у чинному КПК України засад змагаль-ності кожна сторона кримінального провадження вправі само-стійно залучати експертів для проведення експертизи у порядку,передбаченому ст. 243 КПК України. При цьому сторона захистумає право робити це самостійно на договірних умовах чи звер-татися з відповідним клопотанням до сторони обвинувачення.На відміну від цього, потерпілий не наділений правом самостій-ного залучення експерта на договірних засадах. Потерпілийвправі лише, як і сторона захисту, у випадку відмови слідчого/прокурора задовольнити клопотання про залучення експерта,звернутися з таким клопотанням до слідчого судді у порядку, пе-редбаченому ст. 244 КПК України. Слідчим суддям слід з особ-ливою ретельністю підходити до розгляду клопотань потерпілихпро залучення експерта з метою забезпечення ефективного за-хисту відповідних прав потерпілих у провадженні.

Слід мати на увазі, що ініціатива у призначенні експертизи у судіпершої інстанції має виходити від сторін кримінального прова -дження чи потерпілого, які мають подати відповідне клопотанняз обґрунтуванням її необхідності. Суд може прийняти таке рі-шення за власною ініціативою, зокрема у разі, якщо йому було на-дано декілька висновків експертів, які суперечать один одному,а допит експертів не дав змоги усунути виявлені суперечності.

Оскільки КПК України 2012 року не містить існуючого ранішеінституту дослідчої перевірки, це дозволить призначати і про -водити експертизи з моменту внесення інформації про кри -мінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудовихрозслідувань, що, у свою чергу, дасть можливість скоротити час

108


між подією злочину та безпосереднім дослідженням стану особи,речових доказів тощо, тобто створити якісну доказову базу упровадженнях про торгівлю людьми з метою експлуатації праці.

Загалом варто пам’ятати, що закон зобов’язує суд за своїм внут-рішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повномута неупередженому дослідженні всіх обставин кримінальногопровадження, і керуючись законом, оцінювати кожен доказ зточки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупністьдоказів — з точки зору достатності та взаємозв’язку. Враховуючи,що жоден доказ не має наперед встановленої сили, судам у спра-вах про торгівлю людьми з метою експлуатації праці необхідноретельно оцінювати зібрані докази у сукупності для прийняттязаконного та обґрунтованого процесуального рішення.

4.6. Забезпечення безпеки потерпілих і свідків

Як зазначалося вище, однією з найважливіших передумов ефек-тивного слухання кримінальних справ про торгівлю людьми єготовність потерпілих та свідків виконувати свої процесуальніобов’язки. Серед різних категорій потерпілих зустрічаються такі,що остерігаються свідчити, оскільки побоюються фізичної роз-прави або погроз такої розправи над собою чи рідними зі сто-рони торговців людьми або керованих ними осіб. Якщо такіпобоювання мають під собою підстави, виникає потреба у за -стосуванні спеціальних заходів, спрямованих на запобіганняпротиправному впливу на потерпілих та свідків, забезпеченнябезпеки та поваги до їхніх прав, надання юридичної, медичної,психологічної та соціальної допомоги в рамках виконання вимогЗакону України «Про протидію торгівлі людьми»48.

Судді у судовому провадженні про торгівлю людьми мають зособливою ретельністю ставитись до дотримання прав потерпі-лих. З боку представників органів правосуддя не може допуска-тися жодної упередженості щодо потерпілих та свідків. Водночассуддям слід мати на увазі, що негайне реагування на будь-якіпрояви протизаконних дій по відношенню до потерпілих та

109


48 Див. розділ 2.3.

вжиття заходів до їх захисту може стати запорукою успішностісудового слухання, винесення справедливого вироку, а такожпритягнення до відповідальності всіх причетних до торгівлілюдьми осіб.

У рамках проведеного у 2010 році опитування 53 слідчих, які за-галом розслідували 290 кримінальних справ, було з’ясовано, щоу 12% від загальної кількості кримінальних справ про торгівлюлюдьми мали місце незаконні дії щодо потерпілих та свідків49.Найпоширенішими серед них були:

— погрози застосування насильства до самих потерпілих чи свід-ків (35%);

— погрози застосування насильства до членів їхніх сімей, близь-ких або родичів (8%);

— підкуп потерпілих або свідків (8%);

— намагання представити потерпілих як аморальних осіб, очор-нити їх в очах представників правосуддя (24%);

— погрози розголошення відомостей, які потерпіла особа чи сві-док бажали зберегти у таємниці (8%).

Протиправний вплив на потерпілих та свідків здійснювався пе-реважно під час досудового слідства (57%), дещо рідше — під чассудового розгляду (32%). Траплялися випадки, коли такий впливмав місце ще до початку кримінального провадження у справі ібув настільки інтенсивним, що й під час досудового слідства тасудового розгляду потерпіла особа чи свідок сприймали його якреальну загрозу своєму життю і здоров’ю, відчуваючи себе в не-безпеці (11%)50.

Одним із вагомих чинників протиправного впливу на потерпілихта свідків у справах, пов’язаних з обвинуваченням у вчиненні

110


49 О. В. Бардацька, А. М. Орлеан. «Забезпечення безпеки потерпілих та свід-ків у кримінальних справах, пов’язаних з торгівлею людьми». — Київ, — Тю-тюкін. — 2010. — с. 6–7. 50 Там само, с. 7.

торгівлі людьми, є важливі викривальні покази свідків цих осіб,які стають вкрай важливими доказами у кримінальних справах.Особливо загострив ці питання КПК України 2012 року, якийкорінним чином змінив підхід до формування доказової бази укримінальних провадженнях. Адже свідчення потерпілих, свід-ків, що надаються органам досудового слідства чи прокурору, зановими правилами доказування не мають жодного доказовогозначення. Лише ті покази потерпілих і свідків, які суд мав змогусприймати особисто, можуть бути покладені в основу рішеннясуду. За таких умов питання про забезпечення безпеки дляучасників кримінального провадження у справах про торгівлюлюдьми набуває ще більшої актуальності.

Протистояти вказаним загрозам покликана регламентована нор-мативно-правовими актами різного рівня система забезпеченнябезпеки осіб, що беруть участь у кримінальному судочинстві51.В Україні основними правовими актами, які регламентують за-безпечення безпеки учасників кримінального судочинства настадії досудового слідства і судового розгляду, є Закон України«Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримі -нальному судочинстві» від 23.12.1993 року зі змінами та допов-неннями та відповідні положення КПК України 2012 року.Незважаючи на те, що чинний КПК України не містить окре-мого розділу з цього приводу, у різних розділах і главах Кодексує норми, які в тій чи іншій мірі стосуються заходів безпеки вкримінальному провадженні52.

Слід звернути увагу на те, що ефективність існуючої в Українісистеми забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримі-

111


51 На міжнародному рівні — це Конвенція ООН проти транснаціональноїорганізованої злочинності та Протокол про попередження і припиненняторгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, та покарання за неї, які містятьзобов’язання урядів країн-учасниць надавати допомогу та захищати по-страждалих від торгівлі людьми. Див. розділ 1. 52 Див. детальніше з цього приводу та нормативної бази забезпечення без-пеки: В. В. Касько, А. М. Орлеан. Забезпечення безпеки учасників кримі-нального провадження щодо торгівлі людьми. — Київ, — «ВАІТЕ». —2012. — с. 8–12.

нальному провадженні, ще до набуття чинності КПК України2012 року і загострення цієї проблематики вже була предметомсправедливої критики, у тому числі з боку судових органів. Так,ще у 1999 році Пленум Верховного Суду України у п. 1 своєї по-станови від 18.06.1999 року № 10 «Про застосування законодав-ства, що передбачає державний захист суддів, працівників судуі правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у судочин-стві» прямо і відверто визнав, що стан забезпечення безпекиосіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, є незадо-вільним і не гарантує об’єктивний та неупереджений розглядсправ, захист прав і свобод громадян. І до сьогоднішнього дня,незважаючи на неодноразові заклики практиків та науковціввжити заходів до посилення цього захисту, зокрема, шляхом за-провадження системних програм захисту свідків на рівні зако-нодавства, ця проблема все ще залишається невирішеною.

Закон України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участьу кримінальному судочинстві» надає, передусім потерпілим тасвідкам, право на забезпечення безпеки шляхом застосуваннянизки заходів, зазначених у ньому, за наявності належних під-став. Забезпечення безпеки учасників кримінального прова -дження про торгівлю людьми полягає у можливості використанняцілої системи закріплених у законі заходів безпеки у різному їхпоєднанні:

а) особиста охорона, охорона житла і майна;

б) видача спеціальних засобів індивідуального захисту і спові-щення про небезпеку;

в) використання технічних засобів контролю і прослуховуваннятелефонних та інших переговорів, візуальне спостереження;

г) заміна документів та зміна зовнішності;

д) зміна місця роботи або навчання;

е) переселення в інше місце проживання;

є) поміщення до дошкільної виховної установи або установи ор-ганів соціального захисту населення;

112


ж) забезпечення конфіденційності відомостей про особу;

з) закритий судовий розгляд.

З урахуванням характеру і ступеня небезпеки для життя, здо-ров’я, житла та майна осіб, взятих під захист, можуть здійс -нюватись й інші заходи безпеки, адже їх перелік у законі не євичерпним53. Цим же Законом визначені права та обов’язки осіб,взятих під захист.

Підставою для вжиття заходів забезпечення безпеки осіб є дані,які свідчать про наявність реальної загрози життю, здоров’ю,житлу і майну.

Приводом для вжиття заходів забезпечення безпеки учасниківкримінального судочинства, членів їхніх сімей та близьких ро-дичів може бути:

а) заява учасника кримінального судочинства, члена його сім’їабо близького родича;

б) звернення керівника відповідного державного органу;

в) отримання оперативної або іншої інформації про наявністьзагрози життю, здоров’ю, житлу і майну зазначених осіб.

Частина заходів забезпечення безпеки учасників кримінальногопроцесу може застосовуватись суддями безпосередньо, іншачастина буде виконуватись за рішенням судді спеціальнимиуповноваженими законом органами за межами кримінальногопроцесу. До перших відносяться забезпечення конфіденційностівідомостей про особу, проведення закритого судового розгляду,допит слідчим суддею у судовому засіданні під час досудовогорозслідування, допит та інші процесуальні дії в режимі відеокон-ференції, з використанням технічних засобів, створенням аку-стичних і/або відеоперешкод тощо. До числа інших відносятьсявсі решта заходів забезпечення безпеки, як то особиста охорона,

113


53 Див. В. В. Касько, А. М. Орлеан. Забезпечення безпеки учасників кримі-нального провадження щодо торгівлі людьми. — Київ, — «ВАІТЕ». —2012. — с. 17–20.

охорона житла і майна, заміна документів та зміна зовнішності,переселення тощо.

Пленум Верховного Суду України у постанові від 02.07.2004 року№ 13 «Про практику застосування судами законодавства, якимпередбачені права потерпілих від злочинів» роз’яснив судам, щопотерпілий або його представник за наявності реальної загрозиїхньому життю, здоров’ю, житлу чи майну мають право на забез-печення безпеки. Члени сімей і близькі родичі вказаних осіб на-бувають такого права, якщо шляхом висловлювання погроз абовчинення інших протиправних дій щодо них робляться спробивплинути на потерпілого чи його представника. Підставою длязастосування заходів безпеки щодо перелічених осіб є тількифактичні дані про наявність небезпеки (п. 18 постанови). У п. 20цієї постанови Пленум Верховного Суду України окремо звернувувагу судів на необхідність з’ясувати у потерпілого, чи не засто-совувались до нього погрози, насильство, підкуп, чи не вчиня-лись інші протиправні дії підсудним, його родичами або іншимиособами з метою примусити відмовитись від давання показів абодати завідомо неправдиві свідчення. У разі встановлення такихфактів суд має обговорити питання про направлення матеріалівпрокурору для перевірки та про застосування щодо потерпілогозаходів безпеки. У такий же спосіб суд повинен реагувати у разівстановлення факту примушування потерпілого давати пока-зання за допомогою вчинення незаконних дій особою, яка про-вадила дізнання або досудове слідство. На жаль, на практицісуди не завжди виконують зазначені рекомендації Пленуму Вер-ховного Суду України і не завжди принципово реагують на від-повідні загрози потерпілим та свідкам.

Законом України від 7 липня 2010 року «Про судоустрій і статуссуддів» передбачено, що діяльність із забезпечення безпекиучасників судового процесу здійснюють спеціалізовані підроз-діли МВС, відомі як підрозділи судової міліції «Грифон», з та-кими функціями:

• державний захист працівників суду, правоохоронних орга-нів та забезпечення безпеки учасників кримінального су-дочинства;

114


• охорона судових приміщень;

• охорона приміщень установ судових експертиз.

Проте, як свідчить судова практика, передбачені законом заходибезпеки не завжди застосовуються своєчасно.

Застосування заходів безпеки до осіб, які беруть участь у кримі-нальному судочинстві, — це, в першу чергу, забезпечення мож-ливості свідку чи потерпілому вільно надавати в суді правдивісвідчення про обставини злочину. Більше того, несвоєчасне за-стосування заходів безпеки може призвести не лише до відмовипотерпілих давати свідчення у суді та від цивільного позову, алей до вчинення інших злочинів, «спровокованих» кримінальнимпровадженням проти торговців людьми. Крім того, відмова по-

115


54 Ахтирська Н. М., Юденко Т. М., Лавровська І. Б. Торговля людьми вУкраине: причины, правовые формы борьбы, проблемы практической реа-лизации государственной политики в сфере ее преодоления // Киев, —ОБСЕ. — 2009. — с. 90–91.

терпілих та свідків давати викривальні покази в судових засідан-нях чи ухилення від явки до суду внаслідок протиправ но говпливу на них часто призводить до виправдання торговцівлюдьми. Тобто у кримінальних справах цієї категорії перспек-тива засудження винних осіб без ефективного та вчасного засто-сування заходів безпеки є вкрай примарною.

Дотепер в Україні у кримінальних провадженнях, порушених зафактами торгівлі людьми, переважно застосовувалися такі за-ходи безпеки:

— особиста охорона, охорона житла та майна потерпілих;

— заміна документів;

— забезпечення тимчасового місця перебування потерпілих;

— забезпечення конфіденційності відомостей про особу;

— забезпечення закритого судового розгляду .

Інші заходи безпеки, передбачені згаданим Законом України від23.12.1993 року, такі як переселення до іншого місця прожи-вання, зміна зовнішності, зміна місця роботи або навчання, вцій та інших категоріях кримінальних проваджень застосо-вуються вкрай рідко, такі випадки є поодинокими. Це зумовленонизкою причин, серед яких неналежне фінансування, відсут-ність досвіду та відповідних методик застосування цих заходів,недосконалість нормативно-правової бази .

Погоджуючись з тим, що система захисту потерпілих та свідківв Україні у справах про торгівлю людьми потребує подальшоговдосконалення, доцільно відзначити позитивну практику засто-сування вже сьогодні вітчизняними судами систем дистанцій-ного і заочного допиту особи за допомогою технічних засобів.

116


55 О. В. Бардацька, А. М. Орлеан. Забезпечення безпеки потерпілих та свід-ків у кримінальних справах, пов’язаних із торгівлею людьми. — Київ, — Тю-тюкін. — 2010. — с. 24.56 Там само, с. 25.

Наприклад, у судах України різних рівнів57 уже створено умови,коли в режимі реального часу можна проводити допити потер-пілих, свідків та інших учасників процесу, які перебувають не взалі суду, а в іншому приміщенні. Обличчя особи, яка надає свід-чення, може бути приховане, а голос змінений за допомогоютехнічних засобів. Такий підхід надає змогу не тільки забезпе -чити конфіденційність відомостей про особу свідка і потерпі-лого, а й нейтралізувати психологічний тиск на неї зі сторониінших учасників процесу, зокрема з боку обвинуваченого(них).

Отже, проблеми у застосуванні заходів безпеки до потерпілихта свідків в Україні зумовлені не лише наведеними вище об’єк-тивними чинниками, а й суб’єктивними. Серед них, зокрема,можна назвати недостатню обізнаність тих, хто має ухвалюватирішення про застосування заходів безпеки, з можливими наслід-ками нехтування такими засобами, слабку поінформованістьцих органів про законодавчу базу і всі наявні можливості та ре-сурси спецпідрозділів судової міліції, а також відсутність належ-ної взаємодії між суб’єктами, які ініціюють, та суб’єктами, щовиконують рішення про вжиття заходів безпеки.

З огляду на викладені обставини рекомендується проводити на-вчальні заходи та доводити до відома суддів місцевого рівня новіпрактики застосування заходів забезпечення безпеки учасниківкримінального провадження, у тому числі про торгівлю людьми.Слід насамперед звернути увагу суддів на існування у КПКУкраїни ефективних на практиці й фінансово цілком виправ -даних заходів безпеки процесуального характеру. У більшостікримінальних проваджень про торгівлю людьми з метою екс-плуатації праці достатньо дієвими можуть виявитись такі захо -ди забезпечення безпеки свідків і потерпілих, як збереженняконфіденційності відомостей про їхню особу, допит та інші про-цесуальні дії у дистанційному режимі, з використанням теле-

117


57 Івано-Франківський міський та апеляційний суди, міські суди м. Вінниці,м. Луцька, м. Рівного, м. Хмельницького, Суворівський районний судм. Херсону, Галицький районний суд м. Львова, Шевченківський районнийсуд м. Чернівців, апеляційні суди Дніпропетровської, Житомирської, Лу-ганської, Чернігівськоїта Запорізької областей.

фонної та відеоконференції, з використанням відео- і/чи аку-стичних перешкод, впізнання поза візуальним спостереженням,допит свідка чи потерпілого слідчим суддею на етапі досудовогорозслідування, закритий судовий розгляд справи тощо, які непотребують значних фінансових чи організаційних затрат58.

4.7. Застосування заходів щодо відшкодування шкоди,заподіяної злочином

За змістом ст. 127 КПК України 2012 року підозрюваний, обви-нувачений, а також за його згодою будь-яка інша фізична чиюридична особа має право на будь-якій стадії кримінальногопровадження відшкодувати завдану потерпілому внаслідок кри-мінального правопорушення шкоду. При цьому шкода, запо-діяна кримінальним правопорушенням, може бути стягнута усудовому провадженні за КПК України з використанням доволіефективного інструменту — цивільного позову у кримінальномупровадженні. Загальні засади подання і розгляду такого позовув кримінальному провадженні регламентуються главою 9 КПКУкраїни.

Слід мати на увазі, що особа, якій внаслідок вчинення щодо неїзлочину торгівлі людьми з метою експлуатації праці заподія номайнової та/або моральної шкоди, має право під час криміналь-ного провадження (але до початку судового розгляду) пред’яви -ти цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або осіб,які за законом несуть відповідальність за дії останніх. Аналізданої норми дозволяє дійти висновку, що на стадії судового про-вадження єдиним можливим етапом подання цивільного позову,який не був поданий під час досудового розслідування, є стадіяпідготовчого провадження (глава 27 КПК України). З огляду наце та беручи до уваги, що підготовче судове засідання відбува-ється за участю потерпілого (ч. 2 ст. 314), судам належить роз’яс-нювати потерпілим їхнє право на подання цивільного позову до

118


58 Див. детальніше з приводу застосування цих та інших процесуальних за-ходів забезпечення безпеки: В. В. Касько, А. М. Орлеан. Забезпечення без-пеки учасників кримінального провадження щодо торгівлі людьми. —Київ, — «ВАІТЕ». — 2012. — с. 23–35.

початку судового розгляду справи, що може бути здійснене урамках п. 5 ч. 2 ст. 315 КПК України.

При цьому на захист інтересів неповнолітніх, недієздатних чиобмежено дієздатних осіб цивільний позов може бути пред’яв-лений їхніми законними представниками. Судам слід також вра-ховувати, що деякі потерпілі від торгівлі людьми через фізичнийчи матеріальний стан, неповноліття, похилий вік та інші обста-вини не здатні захистити свої права. У таких випадках суддямнеобхідно з’ясовувати у потерпілих причини, через які вони незверталися з цивільним позовом у кримінальному провадженні,за потреби застосовувати механізми безоплатної правової допо-моги на підставі норм Закону України «Про безоплатну правовудопомогу» від 2 червня 2011 року та доводити дані причини довідома прокурора, який за змістом ч. 3 ст. 128 КПК зобов’язанийреагувати у таких випадках.

Форма та зміст цивільного позову в кримінальному про ва -джен ні повинні відповідати вимогам до таких позовів, якіпред’яв ляються у порядку цивільного судочинства. Суддям слідпам’ятати, що відмова у позові в порядку цивільного, госпо-дарського чи адміністративного процесу позбавляє цивільногопозивача права подавати той же позов у кримінальному прова -дженні. Водночас особа, що не пред’явила цивільного позову укримінальному провадженні чи цивільний позов якої залишенобез розгляду, не позбавляється права пред’явити його в порядкуцивільного судочинства. Проте на практиці необхідність для по-терпілих від торгівлі людьми окремо пред’являти позов в по-рядку цивільного судочинства означатиме додаткові проблеми,тому рекомендується по можливості розглядати їхні цивільні по-зови у кримінальному провадженні.

Суд першої інстанції вирішує питання з приводу цивільного по-зову при постановленні вироку. Так, відповідно до ст. 129 КПКУкраїни, суд, ухвалюючи обвинувальний вирок чи постанов-ляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичногочи виховного характеру, залежно від доведеності підстав і роз-міру цивільного позову задовольняє його повністю чи частковоабо відмовляє в ньому. При цьому слід мати на увазі,що суддя

119


має відмовити у позові, якщо ним визнана відсутність подіїкримінального правопорушення. У випадку ж виправдання обви-нуваченого за відсутності в його діях складу кримінального право-порушення або непричетності до його вчинення, суддя залишаєпозов без розгляду.

Вжиття судами вичерпних заходів до повного й реального від-шкодування майнової і моральної шкоди, заподіяної потерпілимвід торгівлі людьми з метою експлуатації праці, матиме не лишесерйозний стримуючий ефект для осіб, які схильні до вчиненняподібного роду діянь, але й підтримуватиме довіру як потерпі-лих, так і суспільства в цілому до органів влади в їхній дійснійрішучості протидіяти цьому негативному суспільному явищу.

Говорячи про відшкодування шкоди, заподіяної кримінальни -ми правопорушеннями, пов’язаними з торгівлею людьми, слідзазначити, що обов’язок доказування вини та вжиття заходів за-безпечення цивільного позову лежить на стороні обвинувачен -ня. Оскільки головними завданнями кримінального судочинстває охорона прав та законних інтересів учасників кримінальногопровадження (ст. 2 КПК України), судам належить реагувати навиявлені під час судового розгляду факти незабезпечення відпо-відними органами реального відшкодування шкоди, заподіяноїпотерпілому, хоча засоби реагування судів у цьому контексті заКПК України 2012 року є значно обмеженими (наприклад,ст. 333 КПК України), що пояснюється посиленням у ньомупринципу змагальності сторін у провадженні, а це, у свою чергу,вимагає більшої активності у захисті прав потерпілих саме з бокусторони обвинувачення. Обов’язок доведення обґрунтованостіцивільного позову лежить на цивільному позивачеві, проте судпід час судового розгляду має забезпечити реалізацію ним своїхправ шляхом їх роз’яснення та вжиття заходів до задоволенняобґрунтованих клопотань потерпілого, який одночасно є й ци-вільним позивачем.

120


4.8. Особливості призначення судом покарання за вчинений злочин

Судам слід звернути особливу увагу на специфічні вимоги між-народних договорів, які є обов’язковими для України, та від -повідні зобов’язання України за вказаними договорами привирішенні питання про призначення покарання за злочини тор-гівлі людьми, у тому числі з метою експлуатації праці.

Так, відповідно до вимог статті 23 Конвенції Ради Європи прозаходи щодо протидії торгівлі людьми 2005 року, яка набула чин-ності для України з 1 березня 2011 року, Сторони, у тому числіУкраїна, взяли на себе зобов’язання вживати заходів для забез-печення покарання злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми, ефек-тивними, адекватними і переконливими санкціями. Зокрема,за торгівлю людьми, вчинену фізичними особами, ці санкції охоплю-ють покарання із застосуванням позбавлення волі.

За змістом ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори,згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України,є невід’ємною частиною національного законодавства. ЗаконУкраїни «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004 рокурозвиває вказану норму Конституції, закріп люючи примат нормміжнародного договору над нормами національного законодав-ства. У відповідності до цього Закону чинні міжнародні договориУкраїни, згода на обов’язковість яких надана Верховною РадоюУкраїни, є частиною національного законодавства і застосо-вуються у порядку, передбаченому для норм національного за-конодавства (ч. 1 ст. 19). Якщо міжнародним договором України,який набрав чинності в установленому порядку, встановленоінші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті зако-нодавства України, то застосовуються правила міжнародного до-говору (ч. 2 ст. 19 згаданого Закону).

Проте на практиці суди не завжди враховують не лише ці між-народні зобов’язання України, але й загальні засади призна-чення покарання, передбачені ст. 65 КК України.

121


Аналіз доступної в Єдиному державному реєстрі судових рішеньсудової практики у справах про торгівлю людьми з метою екс-

122


плуатації праці взагалі дозволяє зробити висновок, що пока-рання у вигляді реального позбавлення волі за вчинення подіб-них злочинів призначаються судами України вкрай рідко і навітьу таких випадках не завжди можуть бути оцінені в якості «ефек-тивної, адекватної і переконливої санкції».

59

Крім того, слід мати на увазі, що позбавлення торговців людьмиздобутої ними злочинним шляхом економічної основи (з вико-ристанням механізмів конфіскації майна) є ефективним засобом

123


59 При цьому в суді вищої інстанції вирок не оскаржувався.

попередження торгівлі людьми. Незастосування судами першоїінстанції у вироках цього засобу істотно послаблює дієвість,адекватність і переконливість покарання та не сприяє належнійпротидії цьому суспільно небезпечному діянню, яке визнанокримінальним законом України як тяжкий та особливо тяжкийзлочин. Крім того, застосування до засуджених конфіскаціїмайна та його подальша реалізація дозволить створити умовидля реального відшкодування завданої потерпілим матеріальноїі моральної шкоди, про яку йдеться у заявлених у справах ци-вільних позовах.

Водночас, як свідчить судова практика, в Україні ці дієві засобивпливу на торговців людьми вкрай рідко використовуються якорганами досудового слідства (пошук майна, накладення нанього арешту), так і судами. Так, у всіх наведених вище вирокахсудів першої інстанції додаткове покарання у виді конфіскаціїмайна до торговців людьми судами просто не застосовувалось,що не можна вважати таким, що відповідає міжнародним зо -бов’я занням України.

124


Розділ 5

Апеляційне та касаційне провадження

Апеляція є однією з форм оскарження судових рішень у кри-мінальних провадженнях до суду вищої (апеляційної) інстан-ції, що має право переглядати справу. Апеляційна інстанціяпереглядає справу в повному обсязі або в певній її частині якз фактичних, так і з юридичних підстав, але в межах скарги,поданої стороною в процесі. Проте відповідно до ч. 2 ст. 404КПК України суд апеляційної інстанції має право вийти замежі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становищеобвинуваченого. Крім того, якщо розгляд апеляційних скаргдає підстави для прийняття рішення на користь осіб, в інтере-сах яких апеляційні скарги не надійшли, суд апеляційної ін-станції зобов’язаний ухвалити таке рішення.

Відповідно до ст. 392 КПК України в апеляційному порядку мо-жуть бути переглянуті судові рішення, які були ухвалені судамипершої інстанції і не набрали законної сили, перелік яких ви-значений у Кодексі.

До числа осіб, які мають право подати апеляційну скаргу, КПКУкраїни відносить, зокрема, потерпілого, його представника чизаконного представника — у частині, що стосується інтересівпотерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першоїінстанції, а також цивільного позивача, його представника абож законного представника — у частині, що стосується вирі-шення цивільного позову.

125

У розділі розглядаються особливості провадження у справахпро торгівлю людьми з метою експлуатації праці на апеля -ційній та касаційній стадіях. Наводяться приклади з судовоїпрак тики і наголошується на необхідності зважати на міжна-родні зобов’язання України із забезпечення на національномурівні ефективного покарання за акти торгівлі людьми.

Слід також пам’ятати, що, за загальним правилом, подання апе-ляційної скарги на вирок чи ухвалу суду зупиняє набрання нимизаконної сили та їх виконання, а подання апеляційної скарги наухвалу слідчого судді зупиняє набрання нею законної сили, алене зупиняє її виконання.

Серед позитивних нововведень чинного нині КПК України 2012року вважаємо за необхідне згадати істотне обмеження підстав,за яких судове провадження може бути направлене апеляційноюінстанцією на новий судовий розгляд. Адже існуюча донині й до-волі поширена практика направлення апеляційними судамикримінальних справ щодо торгівлі людьми на новий судовийрозгляд через незначні порушення, допущені судами першоїінстанції, які носять формальний характер, мали вкрай негатив-ний вплив на перспективу нового розгляду таких справ. Потер-пілі та свідки доволі часто відмовлялись з’являтися до суду і вкотрий раз надавати свідчення, або зі спливом часу не моглипригадати всіх деталей відповідних подій, змінювали свої по-передні свідчення з інших підстав тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 415 КПК України апеляційний суд скасовуєвирок чи ухвалу суду і призначає новий розгляд у суді першої ін-станції лише за таких вичерпних підстав:

1) встановлення порушень, передбачених п.п. 2–7 ч. 2 ст. 412КПК України (судове рішення ухвалене незаконним складомсуду; провадження було здійснено за відсутності обвинуваче-ного, прокурора, захисника, якщо їхня участь була обов’язко-вою; провадження було здійснене за відсутності потерпілого,належним чином не повідомленого про дату, час та місце су-дового засідання; порушено правила підсудності; або у мате-ріалах провадження відсутній журнал судового засідання читехнічний носій інформації, на якому зафіксовано прова -дження);

2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому булозаявлено відвід на підставі обставин, які явно викликали сум-нів в його неупередженості, і заяву про його відвід визнаносудом апеляційної інстанції обґрунтованою;

126


3) судове рішення ухвалене чи підписане не тим складом суду,який здійснював судовий розгляд.

Відповідно до ст. 424 КПК України у касаційному порядку можутьбути оскаржені:

— вироки та ухвали суду першої інстанції про застосування абовідмову у застосуванні примусових заходів медичного чи ви-ховного характеру після їх перегляду в апеляційному по-рядку, а також судові рішення суду апеляційної інстанції,постановлені щодо зазначених судових рішень суду першоїінстанції;

— ухвали суду першої інстанції після перегляду в апеляційномупорядку та ухвали суду апеляційної інстанції, якщо вони пе-решкоджають подальшому кримінальному провадженню,крім випадків, спеціально обумовлених цим Кодексом. За -перечення проти інших ухвал можуть бути включені до каса-ційної скарги на судове рішення, ухвалене за наслідкамиапеляційного провадження.

Потерпілий, цивільний позивач, їхні представники та законніпредставники мають право на касаційне оскарження за тихсамих умов, що й при апеляційному оскарженні.

Збільшення у місцевих судах кількості кримінальних прова -джень щодо торгівлі людьми зумовлює зростання випадків оскар-ження постановлених у них вироків. Втім, як показує практикарозгляду кримінальних справ про торгівлю людьми в цілому поУкраїні, далеко не всі постановлені у таких справах вироки ос-каржуються в апеляційному порядку, а тим більше — в касацій-ному. І пов’язано це, перш за все, з тими проблемами, про якізгадувалося вище, у тому числі й не в останню чергу — через не-довіру до суду з боку потерпілих.

Слід відмітити, що органи прокуратури також далеко не завждипрагнуть оскаржувати вироки щодо торговців людьми і навітьтоді, коли вироки є явно не справедливими в частині призначе-ного покарання. Інколи прокурори, які беруть участь у справі,використовують надане їм право змінювати обвинувачення усуді та перекваліфіковують дії підсудних на більш м’який вид

127

Розділ 5. Апеляційне та касаційне провадження

злочину. Потерпілі у таких випадках рідко наважуються скори-статись своїм правом підтримувати обвинувачення у суді в томуоб’ємі, яке існувало до зміни його прокурором, а тим більше ос-каржувати вирок у вищій інстанції, особливо за відсутності про-фесійного представника.

Проте існують винятки, коли за апеляціями потерпілих чи їхніхпредставників та/або за поданнями прокурорів вироки після пе-регляду у відповідній інстанції змінювались чи скасовувалисьчерез істотні порушення вимог кримінального процесуальногозакону, неправильне застосування кримінального закону (через,наприклад, безпідставну перекваліфікацію на іншу норму кри-мінального закону чи необґрунтоване виключення кваліфікую-чих ознак торгівлі людьми тощо), у тому числі через м’якістьпризначеного покарання засудженим.

128


60

Нижче наведено ще один приклад, коли

129


60 Архів Кіровського районного суду Дніпропетровської області за 2009 рік.

61

Таким чином, непоодинокими є випадки, коли суди першоїінстанції з різних причин (недостатня обізнаність про ознакиторгівлі людьми як злочину, сумніви щодо кваліфікації чи до-статності доказової бази) призначає покарання, яке не відпо -відає тяжкості вчиненого злочину. Однак помилки подібнихвисновків можуть допускати й суди вищих інстанцій.

130


61 Архів Приморського районного суду м. Одеси за 2009 рік.

62

Відповідність такого покарання ступеню тяжкості торгівлі людь -ми, яка за ч. 2 ст. 149 КК України є особливо тяжким злочином,а також чітким вимогам ст. 23 Конвенції Ради Європи про заходищодо протидії торгівлі людьми 2005 року в частині забезпеченняефективних, адекватних і переконливих санкцій за такого родузлочини, викликає серйозні сумніви.

Інколи трапляються випадки, коли прокурори звертаються зформальними апеляціями, незважаючи на очевидні факти не-правильної кваліфікації по суті дій обвинувачених судом першоїінстанції. 63

131


62 Архів Семенівського районного суду Чернігівської області за 2009 рік.63 Див. розділ 4.2.

64

Не можна не відзначити, що на постановлення рішень у кри-мінальних провадженнях про торгівлю людьми має великийвплив внутрішнє переконання судді, стереотипи мислення тарівень обізнаності судді з проблематикою. При цьому вагомогозначення набуває розуміння особливостей зазначеного зло-чину, виважене ставлення до вироків судів першої інстанції,постановлених у цих справах, які є результатом діяльності ор-ганів слідства та суду, з тим, щоб законні та обґрунтовані ви-роки судів першої інстанції не були скасованими з формальнихпідстав і за наявності незначного приводу, та це не зумовлю-вало подальшого тривалого провадження у справах даної кате-горії. Судам апеляційної інстанції необхідно враховувати, щокожне направлення справи на новий судовий розгляд суттєвознижує судову перспективу справи, і, за наявності до того за-конних підстав, виносити власний вирок, а не направлятисправу на новий судовий розгляд. Крім того, судам апеляційноїта касаційної інстанції слід при розгляді справ таких категорійзавжди зважати на міжнародні зобов’язання України щодо за-безпечення на національному рівні ефективного покарання заакти торгівлі людьми для забезпечення дійсного превентивного

132


64 Архів Малинського районного суду Житомирської області за 2012 рік.

ефекту своїх рішень. На цій необхідності наголошується упрактиці Європейського суду з прав людини щодо позитивнихзобов’язань держав за ст. 4 Європейської конвенції про захистправ людини і основоположних свобод 1950 року (див. для при-кладу рішення у справі «Сіліадін проти Франції» від 26.07.2005року, п.п. 142— 149)65.

133


65 Архів Малинського районного суду Житомирської області за 2012 рік.

Розділ 6

Медико-психологічні та соціальні наслідки

для потерпілих від торгівлі людьми

та необхідність їх врахування при проведенні

слідчих і судових дій. Роль міжнародних

і громадських організацій у наданні допомоги

Соціальна характеристика потерпілих, медико-психологічні на-слідки перебування в умовах торгівлі людьми були досліджені набазі Медичного реабілітаційного центру, який надає медико-психологічну допомогу постраждалим від торгівлі людьми66, таза матеріалами вивчення обставин експлуатації, фізичного та

134

Мета даного розділу — окреслити основні медичні, психоло-гічні та соціальні наслідки експлуатації, які викликають трав-матичний стан у потерпілих і впливають на їхню поведінку тареакцію. В розділі наголошується, що, перебуваючи в станіпосттравматичного стресового розладу, потерпіла особа нездатна виступати свідком в суді та надавати необхідні покази.Про це необхідно знати суддям та враховувати при допиті по-терпілого під час судового розгляду. В розділі роз’яснюється,що потерпілі можуть мати труднощі зі згадуванням та віднов-ленням того, що з ними сталося, і що такий стан може бутинаслідком психічного розладу постраждалої особи, а не праг-ненням надавати неправдиві свідчення. Після проведеного лі-кування і психологічної допомоги психічний стан таких осібзначно покращується, що створює значно сприятливіші умовидля отримання від них відомостей, які викривають обвину-ваченого, та суттєво впливає на якість їхніх свідчень під чассудових засідань.

66 Медичний реабілітаційний центр для постраждалих від торгівлі людьмирозпочав свою роботу в 2002 році в рамках програм Представництва МОМв Україні (Див. інтернет-сторінку www.iom.org.ua).

психічного стану здоров’я більш ніж двох тисяч осіб, які екс-плуатувалися у 54 країнах світу.

Аналіз багаторічного досвіду роботи зазначеного центру і до-статня вибірка постраждалих надали змогу провести узагаль-нення щодо соціально-психологічної характеристики таких осіб,медичних, психологічних та соціальних наслідків їх експлуатації.Проведений аналіз переконливо свідчить про те, що практичновсі постраждалі незалежно від форми експлуатації страждаютьна серйозні розлади здоров’я та психічні проблеми, що є наслід-ком жорстокої експлуатації, важких умов перебування, відсут-ності медичної допомоги. Фіксувалися також випадки, колипісля нещадної експлуатації такі розлади мали незворотнійхарактер.

Дослідження психічного стану постраждалих після експлуатаціїїхньої праці, обмежень у харчуванні та нанесення моральнихтравм свідчить про те, що в період експлуатації практично всіпостраждалі мали тяжкі емоційні переживання, відчуття страху,тривожні та депресивні прояви, а також відчуття безнадії.

Близько третини постраждалих від експлуатації мали посттрав-матичний стресовий розлад (ПТСР)67, депресії різної глибини,які потребували не тільки психологічної допомоги, але й меди-каментозного лікування. Для психічного стану цих осіб були ха-рактерні такі прояви:

— постійні думки і спогади про страшні події, які трапилися підчас експлуатації;

— відчуття того, що вони постійно повторюються і неможливістьвід них відсторонитися;

— страх, тривога, розлади сну, важкі сновидіння;

— почуття ізольованості від людей;

135

Розділ 6. Медико-психологічні та соціальні наслідки для потерпілих від торгівлі людьми та необхідність їх врахування при проведенні слідчих і

судових дій. Роль міжнародних і громадських організацій у наданні допомоги

67 ПТСР має місце, коли жертва переживає подію чи низку подій, які на-стільки екстримальні, що вона не може зрозуміти їхньої суті чи прийнятифакт того, що це трапилося саме з нею. (Див. http://en.wikipedia.org/wiki/Po-sttraumatic_stress_disorder.)

— підвищена збудливість та дратівливість;

— порушення концентрації уваги та втрата працездатності;

— зниження настрою, суїцидальні думки, втрата перспективимайбутнього.

Відсутність своєчасної медичної та психологічної допомоги утаких випадках призводить до хроніфікації захворювань і більштяжкого їх перебігу. Як показує досвід, перенесена постражда-лими психічна травма може тривати роками, а в окремих випад-ках — до кінця життя, домінуючи у психічних переживаннях івикликаючи повернення відчуття паніки, жаху, горя та відчаю.

До психічних реакцій, які спостерігалися у постраждалих відторгівлі людьми у травматичній ситуації (проте не доходили дорівня психічного розладу), можна віднести такі прояви:

— емоційні (загальна «відсутність почуттів», відчай, злість, три-вога, відчуття того, що особу недооцінюють, почуття ізольо-ваності, почуття провини);

— розумові (порушення уваги, труднощі її концентрації та зосе-редження, труднощі при запам’ятовуванні та переосмисленніситуації, труднощі з прийняттям рішень та ін.);

— фізичні (порушення сну, апетиту, нудота, головний біль, змінатиску, серцебиття, тремтіння, втрата координації та ін.);

— поведінкові (агресивність, сварливість, усамітнення та від-мова від спілкування, зловживання алкоголем).

Після повернення додому, перебуваючи у такому стані, постраж-далі не можуть виконувати звичайну хатню роботу, займатисявихованням дітей, спілкуватись зі своїми рідними та знайомими.Часто такі пацієнти потребують не лише допомоги психолога чипсихотерапевта, але й серйозного медикаментозного лікування,яке повинен призначати лікар-психіатр. Постраждалі від тор-гівлі людьми можуть знаходитися у стані депресії, а також матидумки про самогубство.

136


Крім того, у постраждалих спостерігається велика кількість пси-хологічних проблем, що пов’язані як із наслідками експлуатаціїїхньої праці, так і з поверненням додому, а саме:

— почуття провини, що не вдалося заробити гроші;

— втрата контролю над своїм життям;

— відсутність життєвої перспективи;

— зниження самооцінки.

Все це робить їх нездатними самостійно налагодити своє життяпісля факту їх примусової експлуатації та повернення додому.

Слід зазначити, що близько 40% жінок, постраждалих від екс-плуатації праці, як правило, піддаються сексуальному насиль-ству, у зв’язку із чим у них спостерігається страх розголошенняцього принизливого для них факту перед рідними та знайомими.

Не менш серйозні психологічні, медичні та соціальні проблемивиникають у чоловіків, що піддавалися експлуатації праці. Длячоловіків також характерні симптоми ПТСР і депресії. Але чо-ловіки менше скаржаться на негативні емоційні почуття. Протенаявність емоційних розладів та тяжких переживань, зумовле-них тим, що «не зміг заробити», «не може забезпечити сім’ю»може призводити до зловживання алкоголем як до способу, щоілюзорно допомагає «зняти емоційне напруження».

Особи, які постраждали від злочину торгівлі людьми і наслідкомїх експлуатації мають серйозні фізичні розлади здоров’я і ду-шевні травми, потребують допомоги та розуміння.

Слід зазначити, що емоційні розлади як наслідок експлуатаціїта знущання можуть ускладнювати встановлення контакту міжпотерпілими та правоохоронцями й суддями та проведення до-питів, якщо вони беруть участь у кримінальному провадженні.Дуже характерним для ПТСР є уникання спогадів про ситуацію,що пов’язана з психічною травмою, або зниження емоційногорезонансу. Це може призводити до того, що постраждала особауникатиме опису ситуації, що нагадує їй про психічну травму, іу зв’язку із цим показання такого свідка будуть неповні, з випа-

137



дінням певних, найбільш суб’єктивно важких для нього епізодів.Нездатність згадати важливі аспекти, що спричинили психо-травму (психогенна амнезія68), може призводити до повного ви-падіння певних психотравмуючих епізодів зі свідомості.

Стійкі симптоми підвищеної збудженості та дратівливості, якідо моменту експлуатації не спостерігалися у постраждалої осо -би, створюють труднощі з концентрацією уваги, призводять доспалахів гніву. Цим може пояснюватися недостатня послідов-ність у відповідях постраждалих на певні запитання, що емо-ційно пов’язані з фактом їх експлуатації, небажання даватисвідчення. Особи, які отримали внаслідок експлуатації ПТСР,потребують медичної та психологічної допомоги. Після прове-деного лікування та психологічної допомоги психічний стантаких пацієнтів значно покращується, що створює більш спри-ятливі умови для співпраці з ними, суттєво впливає на якість ін-формації, яку вони надають під час досудового слідства та вперіод проведення судових засідань.

Наявність серйозних емоційних проблем у постраждалих потре-бує їх врахування при побудові допиту такої особи під час кри-мінального провадження. Крім того, слід пам’ятати, що навітьпісля тривалого лікування ПТСР може повернутися у період,коли постраждала особа бере участь у судових засіданнях, коливона починає контактувати з людиною, яка її продала, коли чуєпогрози на свою адресу від підозрюваних (обвинувачених) і від-чуває презирливе чи недоброзичливе ставлення з боку судді. За-тягування кримінального процесу в таких справах призводитьдо того, що постраждалі знову і знову повертаються до обставин,які викликають негативні емоційні переживання, які вони най-більше за все хочуть забути.

У переважній більшості постраждалі від злочину торгівлі людьмине прагнуть звертатися до правоохоронних органів з наміром по-карати осіб, які їх продали чи експлуатували. Серед основнихпричин — страх того, що їм можуть помститися; зневіра у те, що

138


68 Див. http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BC%D0%BD%D0%B5%D0%B7%D0%B8%D1%8F.

вирок буде справедливим; страх розголошення інформації проїхню невдалу роботу та інші обставини; побоювання звинува-чень їх самих у тому, що з ними сталося (осуд знайомих, сусідів,втрата їхньої поваги); бажання швидше забути надзвичайноважкі епізоди свого життя.

Враховуючи це, представники правоохоронних органів та суддіповинні звертати особливу увагу на труднощі, з якими постраж-далі від торгівлі людьми можуть стикатися під час проведення їхдопиту. Вплив ПТСР підвищує вразливість постраждалої особи,що перенесла психічну травму.

В результаті отриманої психічної травми потерпілі часом не мо-жуть чітко розказати, що з ними трапилося. Захист обвинува -ченого може намагатися представити нездатність потерпілихзгадати перебіг подій як ознаку того, що ці події не відповідаютьдійсності й надумані. В цій ситуації важливо використовувативисновки експертів відносно ПТРС та його впливу на здатністьособи надавати свідчення. Неможливість згадати все те, що тра-пилося, та поступове пригадування деталей може бути наслідкомзазначеного психічного розладу, а не ознакою неправдивостісвідчень потерпілої особи.

Будучи в стані посттравматичного стресового розладу, інколиособа може намагатися заповнити прогалини у спогадах (особ-ливо якщо вони стосуються вкрай важких психотравмуючихпереживань), вигадуючи правдоподібні деталі в конкретних си-туаціях. Тут важливо розуміти, що подібні помилки є результа-том психічного стану постраждалої особи, а не її прагненнямнадати неправдиві свідчення.

З метою налагодження співпраці з постраждалою особою, якапогодилася брати участь у судовому провадженні, слід брати доуваги певні психологічні особливості постраждалої особи, середяких її особисті риси характеру і психічний стан. Враховуючивкрай низьку самооцінку, яку часто мають постраждалі після пе-ренесеної психотравми, для покращення комунікативного про-цесу доцільно спиратися на позитивні якості постраждалоїосо би, підкреслюючи їх. Слід також долати своє особисте нега-тивне ставлення до постраждалої особи, якщо із якихось причин

139



воно виникло, в жодному разі не допускаючи ринизливого став-лення.

Затягування розгляду кримінальних справ цієї категорії, неодно-разові й не завжди мотивовані повторні допити постраждалихтримають їх у стані емоційного дискомфорту і можуть сприятиповерненню посттравматичного стресового розладу, що в своючергу може негативно позначитися на результативності кримі-нального провадження. За таких обставин слід відмовитися відучасті в судовому розгляді таких постраждалих осіб до стабіліза-ції їхнього психічного стану. Судді повинні знати, що будь-якаспроба примусити потерпілу особу пригадати події не сприятимепригадуванню, а радше створюватиме небезпеку повторної трав-матизації, що може призвести до усвідомлення того, що держава,яка повинна захищати права потерпілих, сама з ними жорстокоповодиться.

В Україні у рамках програм Міжнародної організації з міграції(МОМ) започаткована діяльність мережі спеціалізованих гро-мадських організацій, які цілеспрямовано працюють у напрямкузапобігання проблемі торгівлі людьми та надання реабілітацій-ної і реінтеграційної допомоги потерпілим. На сьогодні длязміцнення своїх зусиль вказані неурядові структури об’єднали -ся в Коаліцію громадських ініціатив проти торгівлі людьми вУкраїні. Вони активно допомагають постраждалим, роз’ясню ю -чи їхні права і надаючи медичну, психологічну, юридичну, соці-альну підтримку, професійне навчання, освіту, допомогу родині,підтримку щодо підприємницьких ініціатив та інше. Така допо-мога надається на принципах конфіденційності та взаємної зго -ди. Практика роботи з потерпілими переконує, що реабілітаціята реінтеграція потерпілих від торгівлі людьми — це складний татривалий процес, який може продовжуватися від кількох місяцівдо кількох років.

В рамках Закону України «Про протидію торгівлі людьми» тапостанови Кабінету Міністрів України «Про протидію торгівлілюдьми» тощо передбачено, що кожна особа, яка вважає себепотерпілою, може звернутися до місцевої держадміністрації іззаявою про встановлення статусу особи, що постраждала від зло-

140


чину торгівлі людьми. У разі якщо особа, яка вважає себе по-страждалою, в заяві зазначила про потребу в наданні їй притулку,медичної, психологічної та іншої допомоги, місцева адміністра-ція, а також суб’єкти, які здійснюють заходи у сфері протидіїторгівлі людьми та безпосередньо виявили таку особу під час ви-конання своїх функціональних обов’язків, невідкладно здійсню-ють заходи щодо забезпечення надання такій особі притулку,медичної та психологічної допомоги, а також виплату одноразо-вої матеріальної допомоги69.

141



69 Постанова Кабінету Міністрів України від 23 травня 2012 року № 417«Порядок про встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлілюдьми» та Постанова Кабінету Міністрів України від 25 липня 2012 року№ 660 «Порядок виплати одноразової матеріальної допомоги особам, якіпостраждали від торгівлі людьми».

Розділ 7

Практичні завдання за темою

«Судове провадження щодо торгівлі людьми

з метою експлуатації праці»

Викладені нижче завдання у вигляді фабули справ ставлятьза мету:

• набуття суддями практичних навичок у проведенні аналізузлочину торгівлі людьми з метою експлуатації праці та відме-жування від інших суміжних злочинів;

• визначення рівня набутих суддями знань щодо міжнароднихправових актів у протидії торгівлі людьми з метою експлуатаціїпраці;

• встановлення рівня обізнаності суддів із законодавством Ук -раїни про кримінальну відповідальність за даний вид злочину;

В процесі розгляду запропонованих фабул одержані теоретичнізнання доцільно активізувати шляхом надання відповідей на по-ставлені запитання.

Зміст наведених у міжнародних правових документах дефініційнеобхідно порівняти із законодавчими термінами, які містятьсяв Кримінальному кодексі України, інших законах та підзаконнихнормативно-правових актах. Тлумачення понять «торгівля людь -ми з метою експлуатації праці», «невиплата заробітної плати»,«прийнятні умови праці», «неприйнятні умови праці», «боргова

142

Даний розділ містить варіанти практичних завдань, складенихза матеріалами реальних кримінальних справ. Ці завданннянацілені на закріплення викладеного вище матеріалу і вдос-коналення навичок суддів у застосуванні законодавства Ук -раїни у сфері протидії торгівлі людьми, зокрема — з метоюексплуатації праці. Викладені у розділі практичні завданняможуть використовуватися для занять з підвищення кваліфі-кації суддів.

кабала», «уразливий стан» тощо має здійснюватись з викори-станням у практичній діяльності широкого кола нормативнихактів для адекватного правового аналізу ситуації, що підлягаєрозгляду. А тому при розгляді кожного завдання потрібно вка-зати, якими нормативними актами, окрім Кримінального ко-дексу України, варто керуватися при прийнятті відповідногорішення.

Особливу увагу необхідно приділити доказовій базі у кожнійсправі: якими можуть бути докази, від кого докази можуть бутиотримані, яким вимогам вони мають відповідати, як їх належитьоцінити тощо.

Окремо доцільно розглянути роль кожного з учасників кримі-нального провадження у відповідній категорії справ (прокурора,захисника, потерпілого, обвинуваченого тощо) та змоделюватипроцесуальне рішення суду. Зокрема, варто проаналізувати си-туацію, коли прокурор може відмовитися від обвинувачення, абозмінити його; коли особа відмовляється від заявленого цивіль-ного позову; коли представник потерпілого не з’являється у су-дові засідання; а також коли обвинувачений заперечуватимесвою причетність до вчиненого злочину.

У кожній фабулі можна окремо визначити, які спеціальні знан -ня необхідно використати, яких спеціалістів залучити, які су-дові експертизи слід призначити для розв’язання поставленихзавдань. Варто обґрунтувати можливість використання у данійкатегорії справ фоноскопічного запису, наданого потерпілим,або одним зі свідків, який свідчить про факти вербування, шан-тажу тощо.

Послідовність у засвоєнні знань щодо законодавчого забезпе-чення розгляду справ даної категорії злочинів, вміння аналізу-вати процес «торгівлі людьми з метою експлуатації праці» тасинтезувати ознаки вчиненого торговцями людьми на прикладахмодельних справ, допоможе суддям поглиблено мотивуватиухвалене рішення та сприятиме призначенню адекватного пока-рання винним.

143

Розділ 7. Практичні завдання за темою «Судове провадження щодо торгівлі людьми з метою експлуатації праці»

ФАБУЛА № 1

А. і Б. створили фірму з працевлаштування, ліцензія якої не пе-редбачала права працевлаштування за кордоном. Попри це вонипідшуковували людей і пропонували працевлаштування в Чехіїз високою оплатою праці. Фірма брала на себе оформлення не-обхідних документів для виїзду за кордон і робила це за власнікошти, пропонуючи заробітчанам відробити ці кошти пізніше.

У такий спосіб до Чеської Республіки було вивезено дев’ять осіб.Вони нещадно експлуатувалися на тяжких будівельних роботахв сільській місцевості, були позбавлені права спілкуватися з міс-цевим населенням, документи в них були відібрані, вони немали жодної можливості повідомити про своє тяжке становищерідним, оскільки залишалися під постійним наглядом і були по-збавлені можливості скористатися мобільними телефонами.

Через певний час один з чоловіків, доведений до відчаю, почаввимагати виплатити йому кошти та повернути його додому. «Гос -подарі» зробили вигляд, що начебто «погодились» і запро по ну -вали відвезти його до міста Брно.

Замість обіцяного його привезли до лісу, погрожували вбив-ством, фізично знущалися та наголошували при цьому, що вонийого купили і він є їхньою власністю. Остерігаючись за своєжиття, чоловік погодився на подальшу експлуатацію, але зго -дом зміг утекти і два тижні переховувався в лісі. Потім задопомо гою громадянина Чехії він добрався до КонсульстваУкраїни в м. Брно, де йому оформили документи, і він повер-нувся в Україну.

Решта чоловіків звільнилися пізніше. Перед Великоднем вонивипросили у своїх «господарів» по 500 корун для святкових по-треб, але всі отримані кошти використали для придбання мо-більного телефону, за допомогою якого встановили контакт зводієм таксі, який допоміг їм організувати втечу.

144


ФАБУЛА № 2

Громадянка України С. працювала на посаді секретаря в нау-ково-дослідному інституті, мала на утриманні двох неповно-літніх дітей і хвору престарілу матір. Отримувана нею заробітнаплата не задовольняла мінімальних потреб її сім’ї. Колишнійчоловік, з яким шлюб було розірвано, ухилявся від сплати алі-ментів. Жінка зайнялась пошуком роботи, яка б могла забез-печити її матеріальне становище.

Одержавши від знайомої пропозицію про можливість вирі-шення проблем шляхом укладення трудової угоди з представ-ником ізраїльського підприємства на виконання сезоннихробіт, жінка охоче погодилась.

Зустрівшись з представником, вона дізналась про необхідністьоформлення закордонного паспорту, придбання квитків і спла -ти за послуги укладення трудової угоди. Усвідомлюючи нестачугрошей для реалізації перспективи у привабливому працевлаш-туванні, жінка зраділа запропонованій пропозиції щодо офор -м лення її виїзду за кордон у борг, який було погоджено уподальшому погашати шляхом відрахувань із зароблених неюу майбутньому грошей.

Після вирішення юридичних формальностей та прибуття ускла ді групи жінок на територію Ізраїлю у неї був відібранийпаспорт начебто для оформлення виду на проживання.

Замість обіцяних умов праці, проживання та привабливої за-робітної плати жінки були поселені в непридатному для про-живанні приміщенні. Працювати вони були змушені на заводіз виготовлення соків. Тривалість робочого дня складала 10–12годин на добу. При виробничому процесі не забезпечувалисяумови техніки безпеки праці, внаслідок чого шкіра на руках ро-бітниць швидко була пошкоджена кислотою.

Оплата праці не здійснювалась, що пояснювалось нібито від-рахуваннями за проживання, мізерне харчування, проїзд,

145


офор млення документів тощо. При цьому виставлений об’ємборгу весь час зростав.

Жінки були позбавлені можливості спілкування з близькимита рідними. Намагання відмовитись від кабальних умов праціприпинялись погрозами у бік рідних, що залишились в Україні.Строк дії угоди набував невизначеного терміну.

146


ФАБУЛА № 3

На початку серпня до громадянина А., а також до його знайомихгромадян Республіки Молдова М. та Б. звернувся громадянин Т.з Республіки Молдова і розповів про свою домовленість із влас-никами сільськогосподарських підприємств Російської Феде -рації про те, що за грошову винагороду він має доставлятизавербованих та введених в оману громадян України, які пере-бувають в уразливому стані, на сільськогосподарські підпри -ємства, де у подальшому будуть експлуатувати їхню працю,примушуючи збирати врожай картоплі та яблук, не сплачуючипри цьому за виконану роботу коштів.

Вербувальники легко знайшли бажаючих виїхати на трудові за-робітки. При цьому вони обіцяли громадянам України невеликутривалість робочого дня, два вихідні дні на тиждень, прожи-вання у гуртожитку за рахунок роботодавця зі всіма зручностямита харчуванням, а також безкоштовний проїзд до місця роботи.

Натомість у Росії заробітчан з України привезли до покинутогоприміщення, яке нагадувало школу, подекуди у вікнах не булошибок, кімнати стояли порожні, без меблів та ліжок. Матрацита подушки лежали просто на підлозі. Душових чи ванних кімнатне було. Туалет знаходився метрів за 100 від залишеної школи натериторії пилорамного заводу. О 5-й годині ранку людей підні-мали на роботу. Робота полягала у збиранні яблук у садах сіль-ськогосподарського підприємства. Снідали вареною картоплею.Робочий день продовжувався до 21–22-ї години з обідньою пе-рервою на 10–15 хвилин. Хвороба не визнавалась перешкодоюдля виконання робіт. В разі хвороби працівник одержував стуса-нів від наглядачів та позбавлявся їжі. Покинути роботу люди немогли у зв’язку з відсутністю коштів та документів. До того ж ро-бота здійснювалась під пильним спостереженням охоронців.

147


ФАБУЛА № 4

На початку 2007 року громадянин Польщі на ім’я Марек звер-нувся до громадянина України С., пообіцявши йому сприяння вздійсненні власної комерційно-підприємницької діяльності, тазапропонував натомість здійснювати постачання на його під-приємство завербованих і уведених в оману громадян України,де шляхом використання їхнього уразливого стану (незнанняпольської мови, відсутності грошових коштів, необхідних дляповернення до України), здійснювати їх експлуатацію на йогоптахофермі.

Даний злочинний намір був реалізований. Громадянки України,позбавлені документів, коштів, зв’язку з рідними, змушені булипрацювати на птахофермі, обробляючи тушки птахів хімічнимрозчином з метою запобігання псуванню, що спричиняло в ниххімічні опіки, алергійні захворювання тощо. Заробітна плата несплачувалась. У відповідь на вимогу робітниць сплатити грошіза виконану роботу лунали погрози від власника підприємстваяк на адресу самих робітниць, так і їхніх близьких.

148


ФАБУЛА № 5

В американському місті Філадельфія була виявлена група жінокз України, які знаходились в підвальних приміщеннях та екс-плуатувалися на примусових роботах.

Вербувальники на території України обіцяли жінкам роботу зоплатою 5 000 доларів США на місяць, безкоштовне житло тахарчування.

Коли жінки прибули до США, їх поселили в підвальному при-міщенні та примусили працювати прибиральницями в офісах,складських приміщеннях та супермаркетах. Їм не дозволяли са-мостійно телефонувати рідним на батьківщину. Вони постійноперебували під контролем наглядачів і зазнавали сексуальногонасильства.

Крім того, «агенти з працевлаштування», які завербували їх вУкраїні, вимагали гроші у родичів на батьківщині, стверджуючи,що жінки заборгували їм великі суми. За невиконання примусо-вого обсягу роботи та вимоги виплатити заробітну плату, зло-чинці погрожували розправитися з їхніми дітьми в Україні.

Протягом кількох років жінки нічого не могли вдіяти. Не во-лодіючи мовою, вони не знали, де їм шукати допомоги. Лишечерез деякий час одна з них, яка вже могла спілкуватися анг-лійською, відважилася на втечу. Одного разу, рано вранці, колинаглядачі ще спали, їй вдалося вирватися на вулицю і зателе-фонувати до поліції з телефону-автомату на станції обслугову-вання автомобілів.

Жінок звільнили лише за втручання поліції.

149


ФАБУЛА № 6

Громадянин України П., діючи з корисливих мотивів, з метоюнезаконного збагачення шляхом укладення угод щодо передачілюдей з метою експлуатації праці громадянам Росії, отримав відросійських партнерів незаповнені бланки з реквізитами підпри-ємств, які займались виконанням будівельних робіт та були за-реєстровані на території Росії. Ця схема використовувалась длястворення видимості законності його діяльності з працевлаш -тування.

У районних газетах різних регіонів України П. розмістив ого -лошення про офіційний набір для роботи на московських під-приємствах будівельників, водіїв, різноробочих, кухарів. Окрімцього коротко зазначалось: «Житло, реєстрація, авансування,вахта. Навчання, харчування, аванс. Заробітна плата 600–1 200 у. о.Проїзд автобусом. Ліцензія …». З метою створення видимості за-конності його дій з працевлаштування П. надавав редакціямкопії ліцензії, виданої Міністерством праці та соціальної по -літики України, яка фактично не мала юридичної сили. Для за-безпечення своєї діяльності з працевлаштування П. придбавмо біль ні телефони та передав їх громадянам, які виконувалифункції диспетчерів в регіонах України.

До обов’язків диспетчерів входила робота з розповсюдження ін-формації про працевлаштування, роз’яснення умов перебуванняна території Російської Федерації щодо проживання, харчу-вання, суми заробітної плати, дати виїзду та повернення. Дис-петчери повинні були переконувати, що фірма діє на основіліцензії, тобто на законних умовах.

Бажаючи працевлаштуватися в Росії потерпілі особи сплачувализлочинцям по 130 гривень для придбання квитків. Групи людейу складі 40–50 осіб автобусом за маршрутом Харків — Бєлгородїхали до Росії. При перетині кордону в міграційній картці людямнаказували зазначати, що метою виїзду є «приватний візит». По-близу м. Бєлгород вони пересаджувались в автобус, який курсу-вав до м. Москви.

150


За показаннями одного з потерпілих, їм запропонували працю-вати на будівництві житлового будинку. За його словами, умовидля проживання були жахливими. Проживали вони в побуто-вому приміщенні на першому поверсі. Один раз на тиждень їмдавали по 200 гривень, 150 з яких вони витрачали на їжу. Харчіїм приносила дружина бригадира. Покинути роботу та поверну-тися додому вони не могли через відсутність грошей. Скористав-шись можливістю телефонної розмови, він попросив дружинунадіслати телеграму з неправдивим викликом на похорон брата.Бригадир, переконавшись у намірі чоловіка їхати, сплатив йому1 200 гривень.

Інший потерпілий повідомив, що, прибувши до Москви, групу,у складі якої він перебував, пересадили до автомобілю «Газель».Під час слідування до об’єкту будівництва у нього з роботодав-цем виник конфлікт з приводу умов праці та заробітної плати.Після чого він попросив зупинити автомобіль, однак водій цьогоне зробив. Тоді потерпілий сам відкрив двері, викинув свої речіта вискочив під час руху автомобіля й побіг у зворотному на-прямку.

151


Завдання

Зробіть правовий аналіз вищенаведених випадків, надавши об-ґрунтовані відповіді на наступні питання:

1. Як необхідно кваліфікувати дії підозрюваних/обвинуваче нихосіб?

2. Чи є в даній справі ознаки злочину торгівлі людьми з метоюексплуатації праці? Які її ознаки і в чому вони виявились?Дайте визначення експлуатації праці.

3. Чи є в даному випадку ознаки порушення умов трудового до-говору? Якщо так, то у чому це виявилось?

4. Чи є підстави для кваліфікації дій вказаних осіб як злочинуторгівлі людьми з метою експлуатації праці?

5. Чи є підстави кваліфікувати дії як невиплату заробітної плати?Чи є наведене самостійним складом злочину чи ознакою зло-чину торгівлі людьми з метою експлуатації праці?

6. Чи має значення для кваліфікації злочину торгівлі людьми зметою експлуатації праці згода жертви на заплановану екс-плуатацію?

7. У чому полягає уразливий стан осіб у даній справі?

8. Які спеціальні знання варто застосовувати для з’ясування об-ставин справи (спеціалісти, експертизи)?

9. Якими доказами потерпілі можуть обґрунтувати завдану їмматеріальну та моральну шкоду? Поясніть, на якій стадії кри-мінального провадження потерпілі вправі подати цивільнийпозов.

152


Додаток

Ефективність протидії торгівлі людьми:

міжнародний вимір

Щорічна доповідь Державного департаменту США

про торгівлю людьми

Світова спільнота об’єднує зусилля у протидії явищу «торгівлялюдьми» для того, щоб виступати єдиним фронтом відповіднодо єдиних стандартів. У цьому аспекті є дуже важливим збір ін-формації про ситуацію та про зусилля, що вживаються різнимикраїнами, вироблення єдиних підходів та відповідної координа-ції на міжнародному рівні. На сьогоднішній день міжнародні ор-ганізації, такі як Міжнародна організація праці70 та УправлінняООН з наркотиків та злочинності71, а також Державний депар-тамент США, регулярно проводять аналіз ситуації та дають ре-комендації.

Доповідь Державного департаменту США заслуговує на особ-ливу увагу, адже, починаючи з 2000 року, уряд США проводитьмоніторинг заходів, що вживаються урядами більшості країнсвіту щодо попередження та припинення торгівлі людьми і за-хисту потерпілих, а також здійснює їх оцінку. Так, у доповідях2013 і 2014 років було оцінено зусилля урядів 188 країн світу72.

Оцінка базується переважно на аналізі зусиль, які докладаютьсяурядами різних країн для боротьби з торгівлею людьми, хочарозповсюдження та обсяги проблеми також беруться до уваги.Зусилля недержавних організацій і заходи, що не спрямовані ви-

153

70 http://www.ilo.org/wcmsp5/groups/public/---ed_norm/---declaration/documents/publication/wcms_106299.pdf.71 http://www.unodc.org/documents/human-trafficking/Executive_summary_russian.pdf.72 http://www.state.gov/documents/organization/226844.pdf.

ключно на подолання проблеми торгівлі людьми, до уваги неберуться.

Критеріями оцінки є:

• прийняття законодавства, яке забороняє торгівлю людьми тавстановлює кримінальне покарання за неї не менше 4 роківпозбавлення волі;

• застосування вказаного законодавства за допомогою актив-ного переслідування торгівлі людьми в країні;

• вжиття систематичних заходів щодо попереджувальної іден-тифікації потерпілих для того, щоб представники правоохо-ронних та інших державних органів, які першими стикаютьсяз потерпілими, знали, як провести ідентифікацію;

• співпраця та надання державного фінансування громадськиморганізаціям, що надають потерпілим доступ до базової ме-дичної допомоги, консультацій та притулку;

• надання допомоги потерпілим, включаючи негайний доступдо допомоги та притулку, надання правових альтернатив по-верненню до країн, де їх можуть спіткати труднощі;

• ступінь забезпеченості потерпілих правовою та іншою допо-могою, а також ступінь захисту їхніх прав, гідності та психіч-ного здоров’я протягом судового провадження;

• ступінь забезпечення безпечної, гуманної та по можливостідобровільної репатріації та реінтеграції потерпілих;

• вжиття превентивних заходів, включаючи заходи щодо обме-ження практики, що сприяє торгівлі людьми, як-то конфіска-ція паспортів іноземних працівників та стягування занадтовеликих сум з потенційних мігрантів за працевлаштування73.

Оцінка відбувається шляхом віднесення до однієї з трьох групабо до контрольного списку другої групи. Віднесення до першоїгрупи — це найвища оцінка, хоча це не означає, що в цій країні

154


73 Доповідь про торгівлю людьми 2013 року. www.state.gov/j/tip/rls/tiprpt/2013/index.htm.

взагалі немає проблеми торгівлі людьми. Навпаки, уряд цієїкраїни визнає наявність проблеми та вживає заходів у повнійвідповідності з мінімальними стандартами боротьби з торгівлеюлюдьми, передбаченими Законом США 2000 року про захистжертв торгівлі людьми. Кожного року країна повинна демон-струвати суттєвий прогрес у протидії торгівлі людьми для того,щоб втриматися у першій групі. У 2013 році до першої групибуло віднесено 30 країн, у 2014 році — 31 країну.

Країни, уряди яких поки не повністю привели своєю діяльностіу відповідність до цих мінімальних стандартів, але докладаютьзначних зусиль у цьому напрямку, вносять до другої групи. У2013 році до другої групи було віднесено 92 країни, у 2014 — 89країн.

Ті ж країни, уряди яких не діють у повній відповідності з перед-баченими Законом мінімальними стандартами боротьби з тор-гівлею людьми і не докладають значних зусиль для приведеннясвоєї діяльності у відповідність до цих мінімальних стандартів,входять до третьої групи. У 2013 році до третьої групи було від-несено 21 країну, у 2014 — 23 країни.

Врешті-решт до Спеціального контрольного списку другої групивносяться країни, де:

1) абсолютна кількість жертв торгівлі людьми досить значна чизначно збільшилась останнім часом;

2) не надано інформацію щодо посилення зусиль у подоланніторгівлі людьми стосовно минулого року, включаючи збіль-шення кількості розслідувань, переданих до суду справ таобвинувачень, посилення захисту потерпілих та зменшенняспівучасті державних службовців у торгівлі людьми;

3) визначення країни як такої, що докладає значних зусиль в до-сягненні відповідності мінімальним стандартам боротьби зторгівлею людьми, базувалось на взятих країною зобов’язан-нях вжити додаткових заходів протягом наступного року74.

155

Додаток. Ефективність протидії торгівлі людьми: міжнародний вимір


У 2013 та у 2014 роках до Спеціального контрольного спискудругої групи було віднесено 44 країни, серед яких і Україна.

До цього часу Україна перебувала у другій групі країн, заходияких не повністю відповідають мінімальним стандартам з про-тидії торгівлі людьми, однак влада все ж таки вживає значних зу-силь у даному напрямку. Тому віднесення до контрольногосписку є індикатором погіршення ситуації. Протягом двох роківуряд України не продемонстрував доказів загального посиленнязусиль у подоланні торгівлі людьми, зокрема щодо виділенняресурсів на розслідування злочинів, пов’язаних з торгівлею лю -дь ми, та захисту потерпілих. В 2013 році уряду України були за-пропоновані нижченаведені рекомендації:

• поширити національний механізм взаємодії на всі регіониУкраїни та забезпечити його імплементацію шляхом підготов -ки урядових фахівців та практичних виконавців щодо питаньїхньої ролі та відповідальності за захист і надання допомогипостраждалим від торгівлі людьми;

• забезпечити обізнаність державних фахівців з правами по-страждалих відповідно до законодавства України з протидіїторгівлі людьми та їхніми обов’язками у наданні допомоги;

• виділяти більше правоохоронних ресурсів для розслідуваннязлочинів торгівлі людьми;

• не піддавати постраждалих від торгівлі людьми, які звертають -ся для отримання офіційного статусу, безкінечним опитуван-ням представниками різних державних структур;

• гармонізувати міграційне та трудове законодавство, забезпе-чивши можливість для іноземців та осіб без громадянства, якіпостраждали від торгівлі людьми, отримати статус для тимча-сового проживання та працевлаштування, як це передбаченозаконом про протидію торгівлі людьми;

• укладати угоди з громадськими організаціями та підтримуватиїх фінансово в їхній роботі з надання допомоги постраждалимвід торгівлі людьми;

156


• забезпечити в повному обсязі роботу механізмів захисту свід-ків та застосовувати їх на практиці до потерпілих від торгівлілюдьми, які беруть участь у кримінальних провадженнях;

• в повному обсязі профінансувати та забезпечити імплемента-цію національного плану дій з протидії торгівлі людьми;

• зміцнити національний механізм взаємодії шляхом поглиб-лення навичок серед державних спеціалістів з виявлення ді тей,постраждалих від торгівлі людьми, та започаткувати практикускринінгу в кризових центрах та сирітських притулках на по-стійній основі;

• збирати дані про факти торгівлі людьми, розмежовуючи сек-суальну експлуатацію та експлуатацію праці.

В 2014 році другий рік поспіль Україна опинилась у Спеціаль -ному контрольному списку другої групи. Рекомендації 2013 рокубули розширені, доповнені та повторені75:

• активно виявляти та розслідувати усі факти, пов’язані зі зло-чинами торгівлі людьми, та притягати до відповідальностіпри чет них осіб;

• запровадити механізми для виявлення постраждалих та на-дання їм допомоги шляхом підготовки державних фахівців;

• гарантувати безпеку та допомогу постраждалим від торгівлілюдьми відповідно до закону України, не караючи при цьомуза правопорушення, вчинені ними в період залежності від зло-чинців;

• гарантувати постраждалим від торгівлі людьми, які зверта ють -ся до державних установ за офіційним статусом, гідне став-лення з боку державних службовців;

• забезпечити обізнаність представників державних установщодо прав постраждалих осіб та механізму їх перенаправленнядля отримання допомоги; організувати навчання з цих питань.

157


75 http://www.state.gov/documents/organization/226849.pdf.

Розробити методичні рекомендації з питань виявлення по-страждалих для практичного використання державними служ-бовцями;

• організувати систематичне навчання представників правоохо-ронних органів, прокурорів та суддів з питань розслідуваннята притягнення до відповідальності осіб, причетних до торгівлілюдьми;

• гармонізувати міграційне та трудове законодавство, забезпе-чивши можливість для іноземців та осіб без громадянства, якіпостраждали від торгівлі людьми, отримати статус для тимча-сового проживання та працевлаштування, як це передбаченоЗаконом про протидію торгівлі людьми, та виробити необхіднімеханізми;

• забезпечити підтримку громадським організаціям та притул-кам, що надають послуги постраждалим від торгівлі людьми;

• забезпечити ефективну імплементацію національного ме -ханізму перенаправлення в усіх регіонах держави шляхомсистемного навчання державних службовців та місцевих фа-хівців з питань захисту та надання допомоги постраждалим відторгівлі людьми;

• зменшити плинність кадрів Міністерства соціальної полі-тики та відповідних фахівців в регіонах, щоб зберегти набутізнання та досвід з питань виявлення та надання допомогипостраждалим;

• налагодити роботу механізмів захисту свідків відповідно до за-конодавства та послідовно використовувати їх на практиці дляпотерпілих від торгівлі людьми, які беруть участь у криміналь-них провадженнях;

• забезпечити повне фінансування державної цільової соціаль-ної програми протидії торгівлі людьми;

• зміцнити національний механізм перенаправлення шляхомнарощування потенціалу державних фахівців по виявленнюнеповнолітніх постраждалих та провести скринінг у кризових

158


центрах і притулках, на практиці використовуючи методикудоброзичливого ставлення до дитини;

• налагодити систему збору даних про факти торгівлі людь ми,розмежовуючи сексуальну експлуатацію та експлуатаціюпраці.

Варто зазначити, що США вже п’ятий рік поспіль включають дозвіту оцінку своїх власних зусиль з протидії торгівлі людьми, щонаочно демонструє застосування тих самих стандартів, що за-стосовуються до інших країн. У 2013 та 2014 роках зусилля СШАбуло віднесено до першої групи країн, перед тим США входилидо другої групи країн76.

159



Навчальне видання

Андрій Михайлович Орлеан

Віталій Вікторович Касько

Оксана Василівна Пустова

Наталiя Миколаївна Ахтирська

Ольга Анатоліївна Стрельцова

Ірина Павлівна Лисенко

Навчальний посібник для суддів з питань судового провадження

у кримінальних справах щодо торгівлі людьми з метою експлуатації праці

Загальна редакція:

О. А. Шаповалова

О. Г. Горбунова

О. Л. Кустова

Формат 60х84/16. Ум. друк. арк. 9,30Наклад 500 прим. Зам. №

Видавець і виготовлювач «Видавництво «Фенікс»Віддруковано на власному обладнанні

Св-во суб’єкта видавничої справи ДК № 271 від 07.12.2000 р.03680, м. Київ, вул. Шутова, 13 б

www.fenixprint.com.ua

Documents

Національна школа суддів України - IOM Ukraineiom.org.ua/sites/default/files/posibnik_dlya_suddiv.pdfНаціональна школа суддів України