-
Державний комітет архівів УкраїниУкраїнський державний
науково-дослідний інститут архівної справи
та документознавства
ÏÀÌ’ßÒÊÈMONUMENTS
Епістолярна спадщинаІвана Огієєенка
(митрополита Іларіона)(1907–1968)
Òîì äðóãèé
Second volum
Êè¿â 2001
-
2
ББК 79.3 (УКР)я4+63.3 (4УКР)71я4
Редакційна колегія:Ляхоцький В.П. (головний редактор),
Матяш І.Б. (заступник головного редактора),Федорова Л.М.
(відповідальний секретар),
Гирич І.Б., Гурбова Л.В., Денисенко А.В., Дубровіна
Л.А.,Кульчицький С.В., Лозицький В.С., Новохатський К.Є.,
Пельц Д.І., Пиріг Р.Я., Сохань П.С., Чишко В.С.
Редакційна рада:Анохіна Л.С., Гайова О.В., Заїка Л.Я.,
Крест’янніков В.В.,
Кукоба К.І., Окорокова Л.І., Чвань Т.В.
Упорядники тому:Ляхоцький В.П., Московченко Н.П., Преловська
І.М.,
Рекомендовано до друку Вченою радою Українського
державногонауково-дослідного інституту архівної справи та
документознавства
Розповсюдження та тиражування без офіційного дозволу УДНДІАСД
забороняєтьсяПри передруку публікацій посилання на «Пам’ятки»
обов’язкове
Упорядники адресують слова вдячності за сприяння у підготовці
збірника протопресвітеру УПЦК Тимофію Міненку та його дружині
Анастасії Міненко, директору
ЦДІАЛ України Діані Пельц, завідуючій сектором релігієзнавства
ЦДІАЛ України Оксані Гайовій, директору КПМДА Сергію Борисевичу,
заступнику головного редактора журналу «Архіви
України» Людмилі Васько, завідуючій Науково-довідкової
бібліотеки ЦДА України Галині Порохнюк, директору ЦЛМРД ЦДА України
Еммі Петренко, директору бібліотеки фундації
ім. О. Ольжича Олександру Кучеруку
ISBN 966-625-042-Х
©
©
©©
Український державний науково-дослідний інститут архівної справи
та документознавства, 2001Ляхоцький В.П., Московченко Н.П.,
Преловська І.М., упорядники, 2001Ляхоцький В.П., передмова,
2001Московченко Н.П., Преловська І.М., археографічна передмова,
2001
-
3
ОБОРОНЕЦЬ ДУХОВНОСТІ НАЦІЇ
«В своїх листах завжди обмежуюсь на конче необхідне... Правда,
часом таки доводилось давати волю своїм почут-тям і писати довгі
щирі листи...»
І. Огіснко1
Оновлення проблематики історичних досліджень на межі Х-ХХІ ст.
відбувається над-звичайно швидкими темпами. Ще зовсім недавно до
«останнього слова» належав аналіз масо-вих явищ і особливо– масових
ментальностей, що давало надію на значно глибше, ніж раніше,
усвідомлення минулого. І хоча важливість подібного підходу навіть
сьогодні не береться під сумнів, йому все частіше протистоять
дослідження унікальних феноменів, усього індивідуального й
неповторного. Поглиблюється процес відмови від універсальних схем
макроісторії, зосереджен-ня уваги на категоріях мікроісто рії –
біографії людини, історії родини, міжособових відносин тощо. При
цьому відбувається не просто заміна макроісторичних спільнот
(держава, економіка, етнос, нація) мікроспільнотами (громада,
сім'я, особистість) як об'єкта студі ювання, але зміна самого
принципу вивчення тих і інших. Однак зменшення «фокусної відстані»
дослідницького об'єктиву не призводить до втрати певного кола явищ
– розгляду індивідуума не взагалі, не його узагальненого статусу, а
конкретної людини з її неповторними біографічними особливостями і
специфікою соціальних контактів, родинних зв'язків, залежностей,
які склалися, з усіма притаман-ними їй устремліннями, пристрастями,
прихильностями, з урахуванням конкретних дій у різних ситуаціях, не
забуваючи при цьому про доступну їй (у тих чи інших межах) свободу
волевияв-лення. На думку істориків, прихильників зазначеного
напрямку, такий підхід сприяє розкриттю існуючих у індивідуума
поведінкових альтернатив, виявленню його особистісного вибору,
мотивів цього вибору, результатів. Саме повнота подіб них
мікроданих дозволяє конкретно прослідкувати й зміни, які
відбуваються в особистості, і зв'язок таких змін із навколишнім
соціальним середо-вищем, і, зрештою, визначити місце особистості в
історичних процесах, Подібний шлях – напрям до з’ясування
відношення конкретної постаті до політичного устрою, Церкви, до
суспільних цінностей, до ментальних стереоти пів, зокрема ступеня
та форми залежності від них або ж спроб піднятися над ними. При
цьому особливе значення надається розкриттю спектра соціальних
можливостей, які існували в конкретний історичний відтинок часу в
даної особистості або групи індивідуумів. У результаті створюється
база для об’єктивної оповіді про конкретних людей, в якій певною
мірою відобра жається соціальне середовище, в якому вони
знаходилися.
Головна відмінність мікроісторії – не у вузьколокальних рамках
аналізу, а в значно-му збільшенні кількості підданих аналізу
«параметрів» поведінки людини. Об'єкт мікроісторії специфічний не
лише своєю неповторністю, але й особливо багатим змістовим
наповненням. Мікроісторія в цьому сенсі є не «розглядом дрібниць»,
але засобом отримання знань про інди-відуальне й унікальне,
включаючи як інтерпретацію існуючих уявлень, так і спосіб
соціокультурної репрезентації окремо взятого явища або процесу.
Водночас зменшення масштабу досліджуваних об'єктів допомагає
історику конкретно розповісти про них. У результаті історичний
виклад не перетворюється на цілковиту рефлек сію досліджуваного
суб'єкта, в полі зору опиняється і сам суб'єкт, підданий пізнанню.
Усе це, між тим, не означає «автоматичного» по-долання в
мікроісторичному наративі труднощів поєднання викладу про діяння
індивідууму та унікальних політичних подій, з одного боку, і з
характеристикою макропроцесів, з іншого. У подальшому поєднанні –
гарантія від негативного результату у вивченні тільки
повторювального і знеособленого або ж
-
4
аналізу одного лише унікального та єдиного. Задля підтвердження
такої думки зішлемося на висновок, зроб лений відомим російським
ученим Г. Крабе. «Наука про суспільство..., – пише він, – суціль
опиняється перед вибором – відмовитися від спроб поєднання
наукового пізнання і реально го, поточного і хиткого повсякденного
життя в якості його об'єкта... або ж нащупува-ти все ж таки
можливість їх поєднання, неминуче жертвуючи при цьому цілісністю
наукового пізнан ня...»2. У дослідженнях «індивідуума в його
неповторності», з одного боку, І «розгляді об'єктів, що пізнаються
в їх ряду» (і неповторюваності) – з іншого, криється, по суті,
класична апорія, розв'язання якої –- завдання сучасної історичної
науки.
***
Виходячи з постулату, що доля людини –- мікросвіт, а
біографістика – мікроісторія сус-пільства, біографи, джерелознавці,
археографи, історики надають значної уваги виявленню й дослідженню
документів особового походження, історичних джерел, створених
окремими осо-бами з службовою чи приватною метою3. Їхня цінність
полягає в тому, що вони не тільки відо-бражають ті чи інші явища
суспільних відносин, а й відбивають особисту позицію авторів,
їх-ній світогляд, сприйняття ними подій. Серед джерел особового
походження, крім подорожніх записок, мемуарів, щоденників,
автобіографій, чільне місце посідає епістолярій – неоціненне
джерело біографічних досліджень. Його виняткова цінність – не лише
в надзвичайній факто-логічній насиченості, насамперед у тому, що
лист часто виступав співрозмовником автора, в ньому якнайповніше
відбито широкий спектр індивідуальних, притаманних тільки цій
особис-тості, рис, характер людини, спосіб життя, мислення, оцінка
ним окремих суспільних явищ. Лист є найбільш автентичним відбитком
внутрішнього діалогу автора з власним «я», багатим на подієвий ряд
про перипетії особистого життя, людські взаємини, характерним для
епохи, в якій судилося жити автору та його поколінню. 1. Паперко
підкреслює, що листування– це про-зорий і протеїчиий жанр, який
відображає норми культури своєї епохи4. Історична ж диста нція, або
«культурна пауза», яка віддаляє дослідника від часу написання
листа, дозволяє науко вцям об'єктивно проаналізувати «відстояні» в
часі тексти, факти, процеси.
Сповідуючи основоположні засади нового, мікроісторичного напряму
науки, упорядники цього видання поставили за мету виявити
розпорошений у багатьох архівних фондах, у рукопи-сних відділах
бібліотек, в особистих зібраннях, творах друку як в Україні, так і
за кордоном, корпус епістолярію, який належить перу знаної у
слов'янському світі особистості, митрополиту Іларіону, Івану
Івановичу Огієнку (1882-1972), ієрарху Української православної
церкви, пере-кладачу українською мовою Святого Письма, відомому
вченому, педагогу, публіцисту, архіво-книго- та бібліотекознавцю,
бібліографу та бібліофілу, визначному державотворцю доби
Дире-кторії, а також уряду УНР в екзилі, громадському діячу, поету,
редактору і меценату-видавцю. професору. Основні віхи та напрями
його діяльності й творчості вже викладені в докладних публікаціях
Богдана Андрусишина, Сергія Болтівця, Людмили Бондарчук, Андрія
Бурячка. Ігоря Гирича, Олександра Завальнюка, Володимира Качкана,
Анатолія Колодного, Василя Майбороди, Алли Марушкевич, Віталія
Мацька, Тимофія Міненка, Олександри Мороз, Юрія Мулика-Луцика,
Опанаса (Афанасія) Нестеренка, Федора Оноф рійчука, Олексія
Опанасю-ка, Олени Опанасюк, Надії Павловської, Федора Погребенника,
Свгенії Сохацької, Дмитра Степовика, Миколи Тимошика, Зиновія
Тіменика, Ірини Тюрменко, Людмили Филипович, Степана Ярмуся та
багатьох інших.
Однак є нагальна потреба в подальшому дослідженні досі
малознаних (або тих, що за-лишилися поза межею осягнення) численних
граней та аспектів його наукової, педагогічної, книгознавчої,
літературної та літературознавчої спадщини, діяльності в лоні
Церкви, на громадській ниві тощо.
Іван Огієнко певною мірою лишається загадкою для нас і як
особистість. Еклектичні ві-домості, джерелом яких є, насамперед,
спогади й листування, свідчать про деяку суперечли вість його
натури, емоційне багатство, слабкості, звички, нахили, з них
дізнаємося про фено менальну пам'ять цієї людини. Проте, поза
увагою залишаються спонукальні мотиви тих чи інших вчинків і дій І.
Огієнка, лабораторія його творчості й діяльності, витоки навичок,
хис ту, фаховості. З цьо-
-
5
го приводу слід нагадати: на важливість подібних досліджень
наголошу вав ще в 70-ті рр. XX ст. відомий історик Української
православної церкви в Канаді, учень і колега первоієрарха
Української греко-православної церкви в Канаді, доктор теології,
профе сор Ю. Мулик-Луцик. «Досліджувати «науково» життя, діяльність
і творчість митрополита Іларіона, досліджувати «формально»– це
замало,– застерігав він.– Постать його треба знати і творчість його
треба відчути серцем і душею. Бо діяв він і творив не механічно:
він, сказати б його власним стилем, «горів» вогнем духу свого. І
тому-то майбутні дослідники, що матимуть тільки його твори, не
знаючи автопсії його живої постаті, не завжди зможуть сягнути до
дна їхньої істоти»5.
Зважаючи на подібне застереження, окреслимо кілька штрихів до
портрета персонажа, ду-хом і словом якого пронизаний пропонований
увазі читача том.
Усе житія Івана Огієнка було тією чи іншою мірою протистоянням
життєвим труднощам, в подоланні яких визначну роль відігравали
приналежність до великого і малого соціуму – ет нічної групи і
соціального прошарку, свідоме прийняття певної соціальної ролі,
застосування досвіду, на-бутого в сім'ї, школі, університеті тощо.
Він – яскравий представник українського народу, що по-родив його,
виплекав, наділив пасіонарною силою лідера, харизмою ведучого. Саме
тому І. Огієнко завжди відчував себе часткою українського народу,
служив йому вірою і правдою, хоч у які скрутні умови не ставило
його життя,
Іван Огієнко мав напрочуд високий рівень когнітивного оцінювання
життєвих ситуацій, тобто оцінки особливостей ситуації, виявлення
негативних та позитивних її аспектів, з'ясування смислу і значення
того, що відбувається в суспільстві, на життєвому шляху. Вирі шення
проблем, що поставали перед ним, засвідчують видатні здібності й
можливості І. Огієнка, його потужні функціонально-енергетичні
резерви. Саме високий рівень когнітивного оцінювання, його
гнучкість, здатність з різних точок зору розглядати важкі ситуації
і застосовувати прийоми переоцінки дозво-лили йому здійснювати в
конкретних ситуаціях пра вильний вибір стратегії у подоланні
перешкод. Проведені нами дослідження засвідчили на лежність ученого
до особистостей, які віддають пере-вагу конструктивно
перетворювальним стратегіям, наділених оптимістичним світоглядом,
стійкою позитивною самооцінкою, реаліс тичним підходом до життя і
високою мотивацією. Його особистість можна без вагань віднести до
типу так званих інтерналів, конструктивно долаючих, активних фігур,
які сприймають важкі проблеми в сукупності їх позитивних і
негативних аспектів, у зв'язках з іншими подія ми. Невизначеність
умов існування Огієнка в певні періоди життя стимулювала його до по
шуку нової необхідної інформації, ситуації. Тут доречно було б
відзначити по відношенню до даної, так би мовити, долаючої персони,
таку притаманну йому рису, як сензитивність – під-иищену чутливість
до непомітних особливостей ситуацій, до віддалених асоціацій, які
допо магали йому долати труднощі, а також наполегливість, яка
проявлялася в Огієнка при цьому. Упевнений у своїй небуденній
земній місії, у своїх можливостях контролювати негативні по дії,
він сприймав світ як джерело «викликів», як можливість
випробовувати власні сили. Не вдачі бентежили нашого героя, але не
знижували його самооцінки. Будь-яку інформацію він використовував
для визначення або зміни напряму розв'язання проблеми. З юних літ,
рано ставши на самостійний шлях. І. Огієнко виробив у собі
стійкість до стресів, що дозволило йому зберегти на багато років
високий тонус, життестійкість, творче довголіття. Його невга симе
«цвітіння духу» відзначали численні сучас-ники. Їм імпонував
громадський темперамент особистості, найпомітніший під час
виголошення промов, курсів лекцій, послань, звернень тощо, в
навчальних аудиторіях, на різних за масштабом зібраннях,
засіданнях, зборах, на Со борах, мітингах, у храмах, на радіо і т.
д. Вони, як правило, сприймалися більшістю їх учас ників з палкою
зацікавленістю й вірою. Свідки подібних акцій мали нагоду
спостерігати як Огієнко-оратор запалювався, вибухав – схвильовано і
захоплююче, з яскра-вою публіцистич ністю, із вражаюче досконалим
знанням предмета, переконливо будував виклади, спрямову ючи при
цьому в зал гіпнотизуючий, випробовуючий, вимогливий погляд, і
кожен, на кому він зупинявся, відчував нездоланну могутність
переконання промовця в тому, про що йшло-ся, велич його натури.
Сила його впливу на людей, авторитет були надзвичайними. Для
прикладу згадаємо кілька епізодів з життя «зрілого» Огієнка.
Початок травня 1918 р. Чергове засідання Ради професорів
(нинішньої Вченої ради) Укра-їнського народного університету в
Києві. На ньому вирішувалася доля ректора Івана Ганицько-го, який
після повалення Української Центральної Ради відмовився від посади
на користь голо ви
-
6
скасованої УЦР Михайла Грушевського. Справу було майже вирішено.
Але промова Івана Огієнка внесла несподівані зміни. Рада обмежилася
наданням М. Грушевському лише статусу «почесного». А незадовго до
вказаного засідання професорського-викладацький склад надав право
організації Кам'янець-Подільського державного українського
університету (спочатку як філії Українського на-родного
університету, згодом, відповідно до указу гетьмана Павла Скоро
падського, самостійного вищого навчального закладу Української
Держави) не Олександру Грушевському, як одному з кандидатів, а
Іванові Огієнку.
Сила магнетизму переконаності Івана Огієнка яскраво виявилася і
у вирішальній, травневій 1920 р., його розмові як
головноуповноваженого міністра УНР з головою Директорії УНР,
Голо-вним Отаманом Симомом Петлюрою, що здавалося, була приречена
на негативний результат ще до початку. Роздратовано розпочавши
розмову з невдоволення діяльністю представника уряду на теренах УНР
за часів відсутності на них вищого державного керівництва, яке
перебувало в Польщі, Симон Васильович завершив її цілковитою
прихильністю до професора-урядовця, яку проніс, відверто й відкрито
її засвідчуючи (як видно з документів), до останніх днів свого
життя.
подібні явища мали місце тому, що І. Огіенко не формально, а на
високому енер-гетичному рівні сприймав Боже вчення, викладене у
Святому Письмі, знайомому йому ще з ди-тинства. Інтерес до цього
джерела був значним і постійним. Воно притягувало його неймовірною
духовною силою, звідси він черпав мудрість, орієнтири життя,
наснагу творчості й діяльності. Дослідження, початок якого сягає
1919 р., тлумачення Біблійних текстів – одне з постійних за-нять
«свідомого» вченого і діяча, один із шляхів
інтелектуально-морального пізнання сутності життя. Професор,
далекий від побутового розуміння текстів Святого Письма, був
переконаний, що мова Біблії– мова іносказання, беззастережно вірив
у правдивість Старозаповітних і Ново-заповітних текстів.
Багатолітня праця над перекладом Святого Письма – подиву гідний
духовний і грома-дянський подвиг вченого та ієрарха Православної
Церкви. Духовний, адже його здійснення по-требувало не тільки
досконалого знання староєврейської, української та інших мов, але й
рете-льного дослідження тисяч творів, присвячених одному з
найвизначніших пам'ятників духовно сті, порівняльного аналізу
різних видань Біблії, Громадянський подвиг виявився в
відповідальності, взятій на себе пе ре кладачем, перед Богом і
народом, заради якого здійснив цю багатолітню, титанічну працю,
даруючи йому слово Боже рідною мовою.
Особливе місце в житті Івана Огієнка займав поет Тарас Шевченко.
Біблійні мотиви у його творчості, віршований переклад псалмів,
поеми «Неофіти», «Марія» – все це свідчить про глибину
християнської віри українського Пророка. Огієнко простежував
збіжність інтересів з ним у прочитанні Святого Письма, у відчутті
поезії, у присвяченні життя боротьбі за свободу на-роду. Думається,
у ставленні до Святого Письма вони були на диво схожі. З юних літ
все, що було пов'язано з Шевченковим ім'ям, стало для Огієнка
священним. Чи не цим пояснюється знач-не місце шевченкіани в
творчій і видавничій спадщині вченого-ієрарха, особливо в
канадський період життя? Широковідомими є твори вченого
«Релігійність Тараса Шевченка»6, «Перше ви-дання революційних
віршів Тараса Шевченка»7. «Граматично-стилістичний словник
Шевченкової мови»8. Їм обом був близьким епічний ряд Біблійних
текстів.
Іван Огієнко завжди прагнув до істини. Його допитливість не
визнавала перепочинку, об межень, заборон. У пошуках істини,
«початку всіх початків», він ішов від пізнання простого, по ньому
проходив довгий шлях до глибокого осмислення вселенських духовних
явищ, іноді важких для розуміння й усвідомлення. Себе ж він
справедливо вважав носієм Божого вчення на Землі, при цьому
сповідуючи ідеї гуманізму в суспільстві. У глибокій старості
помирав умиро-твореним від того, що не порушив, не відступив від
канонів і догматів церкви. Він докладав багато зусиль для
всебічного удосконалення людини, досягнення нею найвищих щаблів
духов-ного злету, не лише теоретизував на цю тему, а прагнув бути в
усьому прикладом для вихованців, прихожан, оточуючих, суспільства
загалом. Задля цього працював від пробудження до гли бокої ночі, не
дозволяючи собі, особливо під час архіпастирського служіння, жодних
відпусток.
У власне, людське удосконалення, вкладав весь інтелект і духовні
сили. Прагнув, щоб кож-на його дія подобалася людям, була для них
зрозумілою і корисною. І постійно при цьому був не-за собою. До
останнього дня життя Блаженнійшого митрополита гнітило почуття
-
7
не здійсненого, не реалізованого, того, що був зобов'язаний
зробити. Не використані сповна мож-ливості земного буття в кожній з
галузей застосування сил – такий суворий присуд виніс собі
національний діяч. І в цьому – нічого дивного. Він, людина величі,
якнайскромніше поціновує зроблене. Ми ж, аналізуючи причини цього,
приходимо до висновку, що основна з них і найго-ловніша-–
відірваність від Батьківщини. Усе його життя було схожим на вир.
Жив від ідеї до ідеї, що народжувалися у ході реалізації
попередньої. Кожна нова давала приплив енергії. «Часу мало, у мене
дуже мало часу», – безперестанно повторював він учням. Тому
постійно по спішав, перебу-ваючи в стані дерзання. Працелюбство і
вимогливість до себе були у нього справді невичерпними. Результат–
велетенська спадщина, досліджувати яку– не одному поко лінню
вчених. Мрію, випле-кану ще в дитинстві,– принести якомога більше
користі своєму народові, – Огієнко здійснював усе життя. Зроблене
ним, людиною воістину богатирської ду ховної сили, невіддільне від
його позицій, позначене його світосприйняттям, натурою, харак
тером, відчуттям шаленого бажання жити і тво-рити з широко
розправленими крилами. Суд громадської думки давно визнав
незаперечність вне-ску Івана Огієнка (митрополита Іларіона) в
розвій національної культури. Але чи можна вирахува-ти з
математичною точністю доробок цієї постаті в арсеналі духовних
цінностей нашого народу? Яким чином виміряти значення хоча б
мізерної частки його спадщини – підручників з рідної мови, які
прищеплювали дітям не одного покоління основи культури й
гуманістичної моралі, допома-гали підростаючому поколінню вільно й
всебічно зростати, вчили грамотному читанню і письму, готували до
серйозної роботи в житті? Вірогідно оцінити зроблене ним – поки що
неможливо. Але зрозумі ле одне: внесок І. Огієнка до скарбниці
духовних надбань нації, слов'янського світу, народів планети –
безумовний.
Не викликає сумніву й те, що він із плеяди богатирів духу, про
яких належить знати і завжди пам'ятати нащадкам, адже вони
продовжують жити серед нас і працювати на су часність і
майбуття.
Щодо суду майбутнього, то доречно навести вірш Василя
Симоненка:
Навіщо метушитися? Для чогоОбстоювати Власну правоту,Хвалить
свої діяння і дороги.Виправдовувать мотиви і мету?
Здається, наче просимо пощадиВ історії, що горда і німа, –Вона
ж, однак, без вашої порадиВам вирок винесе сама.
* * *Сучасне покоління ще далеке від досягнення вичерпного
портрета Івана Огієнка, всебіч-
ного відтворення його образу. Та й навряд чи на даному етапі це
реально. Велич зробленого ним є суттю його життя і тим фактом, який
мимоволі «тисне» на дослідника. Той же, хто бачить у ньому живого,
не «забронзовілого» співвітчизника, з притаманними кожній людині
слабкостями і роздвоєнням власного я, у своєму прагненні
максимально олюднити героя, наповнити його житгя побутовими
дрібницями і «гріхами» не застрахований від певних хиб, спокуси
віднайдсння різного роду «полунички», яка привабила б увагу читача.
Важка це справа. Невдя чна, але неминуча. Му-симо і ми долучитися
до неї.
Іван Огієнко був карооким брюнетом середнього росту. Надзвичайно
життєлюбним, азар-тним і заповзятливим. Відзначався непосидючістю,
мав виразне обличчя та насторожений погляд, що нерідко надавав йому
серйозності, багатозначушості, солідності. Невимушеним був лише
зі
своїми Матінка навчила відчувати чарівність і красу природи,
чути й розуміти її жи вий голос, прищепила любов до сільського
затишку, потяг до якого не залишав його протягом усіх наступних
літ. Квіти – невід'ємний елемент життя його родини, як і пісня.
Найбільше захоплення викликали світанки, народження дня, прохолода
ранку. Спеку оминав. Завжди ховав ся від неї в затінку. Лю-бив
босоніж пройтися по росі, відчути свіжість весняної зелені, пробу
дження життя... Він так і не зрозумів великого міста. Водночас
любив Київ, alma mater – Уні верситет св. Володимира. Робив
-
8
усе, щоб назавжди зв'язати з ним своє: життя. Соціальний бу
ревій завадив його планам і, якщо го-ворити відверто, не кожен із
колег по університету бажав бачити Огієнка в своїх лавах, вважаючи
його науково незрілим. Це стало особливо відчутним після від'їзду
до Петрограда його вчителя – проф. В. Перетца.
Любив гостей, радо вів з ними довгі розмови, щоб «розслабитися»,
скинувши з себе будь-який антураж, подискутувати,
Вмів слухати співрозмовника, хоча часто запалювався і тоді
зупинити його було важко. У компаніях відзначався тактовністю,
уважністю, доброзичливістю. А от у обставинах службово го характеру
інколи виявляв різкість, категоричність, необ'єктивність, проте
завжди вболівав за спра-ву, був готовий прийти на допомогу. У
приятельських, дружніх стосунках – надійний то вариш, вірний
соратник, сміливий і рішучий, навіть безстрашний, послідовний у
відстоюванні інтересів своїх товаришів. Яскравим прикладом цього є
його позиція на підтримку молодих ко лег під час реорганізації УНУ
та розгляду проекту злиття народного університету з університе том
св. Воло-димира. У цьому зв'язку згадується й маловідомий факт
арешту в Києві 1918 р. кількох викладачів УНУ, серед яких був і
його приятель Федір Швець. Огієнко очолив кампа нію з їхнього
визволення і домігся позитивного результату. А визволення 1921 р. у
Польщі з-під арешту В. Біднова, який, не оформивши перепустки,
вирушив на форум священиків право славної церкви, що збирався в
Кременці...
Чи був себелюбним, амбіційним, імпульсивним, вразливим,
нетерплячим до критики? Так. Дійсно, у якісь моменти ставав
подібним до вулкану, що вибухнув. Тут-то виявлявся його крутий
норов, коли не визнавав жодних заперечень.
Разом з тим це була людина з добрим, чулим серцем, сповнена
турботи про ближнього. І пізнав магію щирого й глибокого кохання,
відданість якому зберіг назавжди. До безтями любив своїх діточок,
завжди дбав про них, опікувався їхнім житгям навіть на відстані,
був готовим що-хвилини підставити їм своє плече, розділити з ними
біль і полегшити вихід із негараздів.
Горілчані вироби вживав помірковано. Серед них були й такі
міцні, як горілка, коньяк. Лю-бив смакувати вина, пиво. Із колегами
нерідко проводив час за чашечкою кави.
Був, як кажуть, повноцінною людиною – з широкою палітрою рис,
притаманних багатьом, проте наділений гамою різноманітних хистів.
Епоха спрямувала його в продиктоване тогочасни ми потребами русло,
де він, без перебільшення, сповна реалізувався*.
* * *
Зі зростанням уваги до особистісного фактору в історії
активізувався інтерес дослідників до епістолярної спадщини. Адже
листування є для науковців значною джерельною цінністю. Ідеться
передусім про те, що вийшло з-під пера людей, які посіли помітне
місце в суспільно-політичному, науковому, освітянському,
культурному житті, або тих, хто спілкувався з ними.
Епістолярій будівничих духовності українського народу – це
унікальне явище. У кращих своїх зразках він вражає широтою
охоплення проблем, глибиною психологічного аналізу на-вколишнього
життя, професійних уподобань автора, висвітленням його оточення,
розмаїття вра-жень. А лист є частиною життя особистості, своєрідним
полем для оповіді автора та про нього. Першим завданням листа є,
звичайно, досягнення певної практичної мети, а тому він оперує
вар-тостями дійсності, охоплюючи одну (чи більше) тем. Такі листи з
бігом часу набу вають вартості документа і потребують ставлення до
них як до історичного джерела.
Епістолярна спадщина Івана Огієнка – величезний малодосліджений
масив, кожна скла дова якого відбиває глибинну суть цієї
особистості, високий рівень її духовності. Тисячі його листів
розпорошені в українських та зарубіжних архівах, у приватних
колекціях, частина їх безповоротно втрачена. Значення листів Івана
Огієнка виходить за межі сприйняття їх як дже рела для вивчення
* Описання рис характеру, звичок, уподобань зроблено на підставі
свідчень сучасників І. Огієнка, самостійно здійснених ним викладів
про себе в поезії, оповіданнях, нарисах про друзів, спогадах тощо.
Автор у зв'язку із суб'єктивним характером джерел не претендує на
вичерпність та абсолютну відповід ність оцінок реальності, а також
повну достовірність викладених спостережень.
-
9
біографії вченого, його наукових зацікавлень чи суспільних
поглядів. Вони зберігають подих епо-хи, дають можливість не лише
створити «парадний портрет» часу чи «іко ну», а й неупереджено і
розважливо поміркувати над багатьма сторінками нашої історії. Щоб
переконатися в цьому, до-статньо переглянути список огієнкових
респондентів. Серед них – Д. Антонович, О. Барвінський, В. Біднов,
Л. Білецький, М. Василько, В. Винниченко, І. Грінченко, М.
Грушевський, А. Животко, В. Зіньківський, Н. Королева, О.
Лотоцький, І. Мазепа, Т. Міненко, Олександр Олесь, В. Перетц, С.
Петлюра. Н. Полонська-Василенко (Моргун). С. Русова, П.
Скоропадський, Й. Скрутень, Р. Смаль-Стоцький, К. Студинський, М.
Сумцов, П. Табінський, І. Франко, Ф. Швець, В. Щербаківський, а
також ієрархи різних конфесій – Андрей Шептицький, Діонісій
Валединський, Йосип Боцян, Палладій Видибіда-Руденко та багато
інших відомих громадсько-політичних і культурних діячів.
Іван Огієнко глибоко усвідомлював значення епістолярної спадщини
для майбутніх поко-лінь. Він ретельно збирав і зберігав адресовані
йому листи, не виключав можливості їх публі кації, а деякі, як,
наприклад, А. Чайковського, готував до друку. «Зміст листів Андрія
Чайковського вже сам показує їх велику цінність для вияснення життя
і творчості письменника та для змалювання цілої його особи. Оце
власно й спонукало мене, – зазначав І. Огієнко, – подума ти про
видання цих листів, як високовартісного матеріалу для повного
розуміння письменника. Самі твори Чайковсь-кого мало дають такого
матеріалу, -– він цілий у своїх листах, як жива особа, як вірна
фотографія»9. Під час праці в архівах, виявивши той чи інший
автограф минуло го, І. Огієнко часто без коментарів та ґрунтовних
передмов поспішав оприлюднити його, «запу стити» до наукового
обігу, ввести до мозаїчного історичного панно досліджень.
Безсумнівно, вчений був упевнений, що і його епістолярій –
фіксація багатоманітних фактів життя – знайде місце в збірниках
прийдешніх поколінь. Тому ретельно збирав його, жу рився, коли
листи зберегти не вдавалося.
У переддень 120-річчя від дня народження нашого славетного
земляка підготовлено пер-ший том корпусу його епістолярію. Однак це
– лише частина того, що вдалося виявити упорядни-кам.
***
Людство увійшло в третє тисячоліття. Воно ознаменоване й
виданням книг про Івана Огієнка та його не видрукуваних за життя
праць. Сподіваємося, що наступні, духовно зріліші покоління
канонізують ім’я світоча українського народу, адже він, як і
належить об дарованій Богом людині, за час свого земного буття
виконав сповна найважливішу мі сію – зберігача, творця й оборонця
духовності свого народу.
Володимир Ляхоцький
_______________________________________________________
1 Огієнко І. Світлій пам’яті Андрія Чайковського. В двохлітню
річницю. 1923-1935 // Наша культура. – 1937, – Кн. 6. – С. 275.
2 Крабе Г. С. Материалы к лекциям по общей теории культуры. –
М., 1993. – С. 157-168, 250-252.3 Див.: Павленко С. Ф. Джерела
особового походження. – Джерелознавство історії України. Довід ник.
– К.,
1998. – С. 32.4Див.: Паперко И. А. Об изучении поэтики письма //
Ученые записки Тартуского университета. –
1977. – Вып. 420. – С. 108.5 Мулик-Луцик Ю. Усопшому на Віки
Вічні: (Євлогія) // Жалобна книга в пам'ять митрополита Іла-
ріона, – Вінніпег: Видання Консисторії УГПЦ в Канаді, 1973, – С.
66.6 Митрополит Іларіон. Релігійність Тараса Шевченка. – Вінніпег,
1964. – 104 с.7 Див.: Перші революційні вірші Тараса Шевченка. –
Л., 2001. – 70 с.8 Граматично-стилістичний словник Шевченкової мови
/ Уклав Митр. Іларіон. – Вінніпег, 1961. – 256 с.9 Огієнко І. Назв.
праця. – С. 276.
-
10
АРХЕОГРАФІЧНА ПЕРЕДМОВА
У збірнику представлені листи Івана Огієнка (митрополита
Іларіона), які віддзеркалюють багатогранну діяльність цієї
непересічної постаті, знайомлять з рідних і близьких, зем-ляками,
педагогами, товаришами по навчанню, колегами, соратниками, друзями
– з усіма тими, з ким звела його доля у творчій праці й
національно-визвольних змаганнях, з ким він по діляв драма-тизм
тривалого еміграційного життя, розбудовував Українську автокефальну
право славну церкву, працював на ниві духовного відродження.
За незначним винятком, виявлений і підготовлений упорядниками до
друку великий за об-сягом матеріал, вперше представлено широкому
науковому загалу. Сподіваємося, що ці до кументи активно
використовуватимуться не лише огієнкознавцями, а й істориками
Української Церкви, дослідниками джерел з новітньої історії
України, у тому числі з питань української ді аспори,
мо-вознавцями, релігієзнавцями, літературознавцями, бібліографами,
представниками різних галузей історичної науки та
культурології.
Представлені у збірнику листи походять з архівів України і
Канади. У більшості своїй вони публікуються вперше. Виняток
становлять документи, опубліковані в різних виданнях, які на
сьогодні є бібліографічною рідкістю, оскільки видані в українській
діаспорі (о. В. Сагайдаківський, о. С. Савчук, О. Доценко, І. Хома)
або у виданнях з невеликим накла дом (С. Гальченко, А. Маруш-кевич,
І. Тюрменко).
Загалом упорядниками виявлено близько 3 тис, листів, автором
яких є І. Огієнко (мит-рополит Іларіон). Вони поділяються на
офіційні, службові та приватні і відображають різні періоди його
життя.
Листи за 1907-1918 рр. стосуються передусім київського періоду
життя І. Огієнка: пере бування в Університеті св. Володимира,
Українському народному університеті у м. Києві, його
педагогічної.та видавничої діяльності. Документи цього періоду
зберігаються в ЦДІАК України (ф. 1235, 2052), відділі рукописних
фондів та текстології Інституту української літе ратури ім. Т.
Шевченка НАН України (ф. З, 59), відділі рукописів та стародруків
Національ ного музею у Львові (од. зб. 519), ЦДА-ВО України (ф.
2581) та Кам'янець-Подільському мі ському державному архіві (ф.
Р-582).
Листування за 1919-1920 рр. відображає кам'янєць-подільський
період життя і діяльності І. Огієнка, коли він був ректором
Кам'янець-Подільського державного українського університе-ту,
міністром освіти, міністром ісповідань та головноуповноваженим
уряду Директорії УНР. Ці листи зберігаються у ЦДАВО України (ф.
1072, 187), 2582, 3696, 4024), ЦДІАЛ України (ф. 309, 581), відділі
рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника (ф. 34),
Інституті рукопи су НБУВ (ф. 33) та Кам'янець-Подільському міському
державному архіві (ф. Р-582).
Листи тарнівського періоду (1920-1922 рр.) доповнюють невідомі
сторінки життя та дія-льності І. Огієнка як міністра ісповідань
уряду Директорії УНР в екзилі. Найширше цей період висвітлюють
документи фонду Міністерства ісповідань (ф. 1072), який
зберігається у ЦДАВО України та в інших фондах цього архіву (ф.
1429, 2582, 3695, 3696), відділу рукописів Львівсь кої наукової
бібліотеки ім. В, Стефаника (ф. 11, 34), ЦДІАЛ України (ф.
309).
Документи львівсько-варшавського періоду життя І. Огієнка
(1924-1939), коли він займа-вся переважно педагогічною, науковою та
видавничою діяльністю, знаходяться на зберіганні у ЦДІАЛ України
(ф. 344, 357, 358, 359, 361, 362, 376, 379, 384, 386, 684), ЦДАВО
України (ф. 1429, 3560, 3563, 3695, 3830, 3864, 3876, 3878, 4001),
відділі рукописних фондів та текстоло гії Інституту української
літератури ім. Т. Шевченка НАН України (ф. 59), відділі рукописів
Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника (ф. 10, 11, 29,
232), ЦДАГО України (неописа ний «Празький» фонд), Інституті
рукопису НБУВ (ф. Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника
(ф. 10, 11, 29, 232), Інституті рукопису НБУВ (ф. 1, 33).
-
11
Усі наступні роки життя І. Огієнка позначені діяльністю на ниві
розбудови православної церкви на Холмщині та в Канаді. Документи
цього періоду зберігаються у ЦДАВО України (ф. 3376, 3878), ЦДІАЛ
України (ф. 201) та, найбільше, у ЦДАМЛМ України (ф. 1294). Копії
листів митрополита Іларіона, які зберігаються нині у ЦДАМЛМ
України, спеціально для цієї публікації надіслав його учень і
соратник преосвященний протопресвітер Української православної
церк-ви в Канаді Тимофій Мінепко (Канада). УДНДІАСД, у свою чергу,
передав їх на зберігання до ЦДАМЛМ України.
Для цієї публікації, у зв'язку з великим обсягом виявлених
упорядниками документів, від-би ралися листи, що дають найповніше
уявлення про напрямки діяльності та коло спілкуван ня І.
Огієнка.
Матеріал подано за хронологічним принципом.Археографічний
заголовок документів включає прізвище або церковний титул
адресата
(більш повні відомості про кожного з них можна знайти в
анотованому іменному покажчику), дату та місце написання
листів.
В оригіналах листів нерідко зазначаються тільки посада або
суспільне становище адресата. У результаті ідентифікації особи у
заголовку подаються її прізвище та ініціали. У тому випадку, коли
ці дані встановити неможливо, в археографічному заголовку подається
посада особи або на-зва відповідної організації чи установи. У
випадку, коли лист відправ лявся кільком адресатам, в
археографічному заголовку вказується, що лист направлено гру пі
осіб або організацій.
За винятком опублікованих документів та листів, виявлених в
особових фондах адресатів І. Огієнка, упорядники не мають точних
відомостей про те, чи були ці листи відправлені й отримані
респондентами.
Якщо точне місце відправлення листа встановити неможливо, в
археографічному заголов ку в квадратних дужках подається приблизне
місце написання ([Вінніпег]). Збережено оригіна льність написання
адрес, які не перекладалися і не розшифровувалися.
Тексти листів подаються зі збереженням тогочасної стилістики,
особливостей мови авто-ра, застарілих слів, специфічних виразів,
авторських новотворень (Євангелля, здоровля, семня, хрунівство).
Збережено різне написання окремих прізвищ (Табинський – Табінський,
Свєнціць-кий - Свенцицький) та рідковживане написання окремих імен
та прізвищ (Агафангел Кримсь кий). Неуніфікованими залишилося
написання слів з великої чи малої літери, тобто слова подаються
так, як їх написано у тексті листа.
Без змін залишається написання географічних назв, які
відповідають часу, за якого жив і працював І. Огієнко (ЗДА –
Злучені Держави Америки). Крім того, не вносилися зміни у слова з
твердим закінченням (діяльности, участи).
Пропуски в оригіналі такого характеру, як дати, адреси, числа
видань тощо, в тексті по-значені трьома крапками. Наприклад: «...
прислав Вам чч ...».
Назви установ і організацій, а також географічні назви подаються
повністю. Скорочення іереважно розкриті в тексті у квадратних
дужках, згідно з нормами сучасного правопису; Р[ідна] М[ова]),
кр[она]).
Назви окремих видань, книжок тощо взяті в лапки. Примітки і
дописки, зроблені автором, внесені до тексту без коментарів.
Авторські закреслення окремо не зазначалися.
У випадках, коли автор документа не підписував його, а в кінці
листа зазначене лише його посада (Міністр Ісповідань, Професор або
Міністр Ісповідань, Ректор Кам'янець-Подільського Державного
Українською університету, Професор), у квадратних дужках дописано:
[І. Огієнко]. Якщо автор власноруч підписував друкований лист, то
підпис «І. Огієнко» подається курсивом. Посилання на Біблію, що в
тексті документів подаються довільно і з великим розходжен нями,
упо-рядники уточнили за останнім українським виданням: «Біблія, або
книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту із мови
давньоєврейської й грецької наново перекладена. 988-1988. Ювілейне
видання з нагоди тисячоліття християнства в Україні. – К.: Вид.
Місійного товариства «Нове життя України, Кемпус Крусейд фор
Крайст», 1992». Назви церковних па рафій перевірені, уточнені та
подані в текстуальних примітках.
Місце написання дат (рік, місяць, число) не уніфікувалося і
залишилося там, де їх поста вив автор. Документи, у яких дата
відсутня, були датовані упорядниками умовно, за змістом листа
(з
-
12
позначками в археографічному заголовку: «не раніше», «не
пізніше»), за супровідними докумен-тами (за поштовими штемпелями).
Коли дату листа проставлено невідомою особою, це зазначено в
текстуальних примітках.
Недоречності в тексті, очевидні помилки (пропуски або подвоєння
літер) усунені без за-стережень у текстуальних примітках.
Нерозшифрований авторський текст позначається:
[...].Оригінальність документів, спосіб їх відтворення, наявність у
них печаток, штампів, ви-
користання бланків зазначається в легендах у кінці кожного
документа. Назву архіву або дже рело, з якого передруковано
документ, вказано в легендах документів.
Науково-довідковий апарат складається із загальної та
археографічної передмови, тексту-альних приміток, коментарів,
списку скорочень, анотованого іменного покажчика, покажчиків праць
І. Огієнка та авторів, які згадуються в листах, словника
богословських термінів.
У списку скорочень, поданих в алфавітному порядку, всі назви
релігійних установ, адмі-ніст ративних одиниць, партій тощо
передано в повній формі.
Іменний покажчик містить інформацію про персоналії, які
згадуються в документах.При коментуванні увагу акцентовано на тому
періоді їхньої діяльності, коли вони спілкувалися з професором
Огієнком (митрополитом Іларіоном). Якщо в різних джерелах можна
зустрітися з розбіжностями в датуванні подій, то упорядники подають
в квадратних дужках приблизну дату. У випадках, коли дати
народження або смерті осіб, що згадуються у документах, неможливо
вста-новити ставиться знак питання.
Деякі події, особи, установи, які фрагментарно згадуються в
текстах листів, не коментува-лись.
Звання і сан священнослужителів різних конфесій були, по
можливості, уточнені й подані в іменному покажчику та в
коментарях.
Назви церковних осередків, єпархій, духовних навчальних
закладів, парафій, церков братств перевірені, уточнені та подані в
текстуальних примітках. З огляду на відмінності в назвах різних
відгалужень української церкви за кордоном та схожість написання
абревіатур (наприклад, «УАПЦ»), упорядниками по можливості подано
тлумачення вжитих назв церковних осередків (ви-ходячи з контексту
кожного листа).
Для тлумачення церковних термінів, що зустрічаються в текстах
документів, спеціально виокремлено відповідний словник, в якому
вміщено пояснення церковної термінології, свят, внутрішнього
устрою, ієрархії церкви, богослужбових видань тощо.
Деякі позиції у словнику богословських термінів відкоментовані
дуже докладно з огляду на виняткову цінність та важкодоступність
цієї інформації. Широке коментування спричинене також тим, що
побіжно згадані в листах особи та установи ще не висвітлені навіть
у наукових виданнях. Особ ливо це стосується тих періодів
діяльності митрополита Іларіона, коли він перебував на тере-нах
Польщі, Швейцарії, Канади тощо.
З іншого боку, такі добре знані історичні особи як Тарас
Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Олена Пчілка тощо
відкоментовані короткими довідками, оскільки, по-перше, в листах І.
Огіенка вони згадані побіжно, а, по-друге, інформація про відомих
осіб є широковідомою і не потребує докладного коментування.
Крім упорядників, археографічне опрацювання текстів здійснювали
Н. Павловська, С. Со-ловей, Л. Пацеля.
При підготовці анотованих покажчиків використовувалася така
література: нциклопедіяукраїнознавства. Словникова частина / Ред.
проф. В. Кубійовича. – Л.: Молоде життя. І Репринт-не вітворення
видання 1955-1984 рр.; Білон Петро, прит. Спогади. – Ч. І. – Пітс
1952; Марунчак М. Біографічний довідник до історії українців
Канади.– Вінніпег: Накл У ВАН в Канаді, 1986; Ульяновський В.
Церква в Українській державі 1917-1920 рр. (доба Української
Центральної Ра-ди). – К., 1997; Журба О. Київська археографічна
комісія 1843-1921.- К., 1993; Борщевич В. Авто-номна церква на
Волині. – Луцьк, 1998: Зеньковский В,, протопресвітер. Пять месяцев
у власти. Воспоминания. – М., 1995; Коровицький І. Чин ученого.
Науковий збірник в 30 річницю наукової праці проф. Д-ра Івана
Огієнка. – Варшава. 1937; Алексій, архієпископ. К истории
православной церкви в Польше за десятилетие пребывания во главе ея
Блаженнейшего митрополита Диони-
-
13
сия (1923–1933).– Варшава: Синодальная Типография. 1937;
Мартирологія Українських Церков: У 4 т. – Т. І. Українська
Православна Церква. Документи, матеріали, християнський самвидав
України. – Торонто: Українське Видавництво «Смолоскип» ім. В.
Симоненка, 1987; Мулик-Луцик Ю. Істо-рія Української
Греко-Православної Церкви в Канаді. – Т. 1. Українська
Греко-Православна Цер ква в Канаді в юрисдикції архієпископа Івана
Теодоровича. – Вінніпег: Видавнича Спілка «Екклезія», 1989;
Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви: У 4
т., 5 кн. – Т. IV. – Ч. 1-2.– Нью-Йорк; Бавнд-Брук: Вид.
Української Православної Церкви в США (репринт. вид. К., 1998);
Релігієзнавчий словник (ред. проф. А. Колодного і Б. Лобовика). –
К: «Четверта хвиля», 1996; Перший Всеукраїнський Православний
Церковний Собор УАПЦ 14-30 жовтня 1921 року. Документи і матеріали.
– К.; Л., 1999; Наріжний С. Українська еміграція: Культурна праця
української емі грації між двома світовими війнами. – Ч. І. –
Прага, 1942; Наріжний С. Українська еміграція: Культурна праця
української еміграції. 1919-1939. – К., 1999; Верстюк В., Осташко
Т. Діячі Україніької Центральної Ради. Біографічний довідник.– К.,
1998; Тименик З. Іван Огієнко (Митрополит Іларіон). 1882-1972:
Життєписно-біб ліографічний нарис.– Л.: НТШ ім. Шегченка у Львові,
1997; Тимошик М. «Лишусь навіки з чужиною...»: Митрополит Іларіон
(Іван Оієнко) і українське відродження. – Вінніпег; К., 2000 та
ін.
Упорядники складають подяку за надані матеріали, документи,
консультації: співробітни-кам ЦПАВО України, ЦДАМЛМ України, ЦДАГО
України, ЦДІАК України, ЦДІАЛ України, Кам’янець-Подільського
міськдержархіву. Інституту рукопису НБУ ім. В. Вернадського,
Львів-ської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України,
відділу рукописних фондів та тексто логії Інституту української
літератури ім. Т. Шевченка НАН України, відділу рукописів Націо
нального музею у Львові за допомогу у пошуках матеріалів;
співробітникам бібліотеки Київської Духовної академії Української
Православної Церкви (Київський Патріархат) за надання у
користування видання Савчук С, Мулик-Луцик Ю. Історія Української
Греко-Православної Це ркви в Канаді: у 6 т.. – Вінніпег, 1984;
Олександру Васильєву, студентові 4 курсу КДА за на даний збірник
спогадів одного із сподвижників митрополита Іларіона в його
канадійський пері од – о. Віталія Сагайдаківського (о. Віталій
Сагайдаківський. Правди не втопити: Спогади з 50-тиріччя пастирства
1927-1977. – Торонто, 1977. – 362 с).
Окремо колектив упорядників висловлює слова вдячності відомому
діячеві сучасної УПЦ у Німеччині, США, та Канаді протопресвітеру,
професору Тимофію Міненку та його дружині Анастасії Міненко за
благодійний внесок – виявлення, копіювання та передачу Центральному
дер-жавному архіву-музею літератури і мистецтва України близько 600
копій документів, здійс нених власним коштом. Це уможливило
створення в цьому архіві нового фонду особового по ходження (ф.
1244) – одного з ієрархів УПЦ митрополита Іларіона, а для
упорядників цього видання – вклю-чення до збірника безцінних
свідчень подвижницької діяльності Івана Огієнка.
Наталія Московченко,Ірина Преловська
-
14
ЛИСТИ1907–1969
1907№ 1
М. Сумцову2/2/1907 р. Київ, 2 лютого
Високоповажний Добродію Професоре!Звертаюсь до Вас з великим
проханням. Я роспочав писати про Іоанникія Галятовського1.Ваша
праця на цю тему2 принесла б мені велику користь, та на жаль я ніде
ніяк не можу роздобути
її. Я звертаюсь до Вас з покірливим проханням вислати мені
примірник Вашої праці про Галятовського, як що тільки він у вас
єсть.
Прошу вибачення, як що може потурбував Вас.З щирою пошаною
студент Київського Універсіт[ету]
Іван ОгієнкоМоя адреса: Київ, М[аріїнсько]-Благовіщенська3 ул.,
57 кв. 10.
ЦДІАК України, ф. 2052, оп. 2, спр. 35, арк. 1,1 зв.
Автограф.
1908№ 2
М. ГрушевськомуКиїв, [1908 р.]*
Шановний професоре! На жаль я сьогодні не роздобув «Вістей»4,
сподіваюсь, що добуду їх завтра, – тоді занесу до
«Л[ітературно]-Н[аукового] В[існика]»5. Примірника «Ради»6 я
лишив Вам в конторі «Л[ітературно]-Н[аукового] В[існика]».
Статі п[ана] Добровольського у мене ще нема; обіцяно занести її
до мене тільки в четверг.Статю Ярошевича передав автору на декілька
день.Статю Біляшевського теж передав авторові – він де що поправить
і днями цими верне.Як бачите – у мене нічого нема.Чи не починати б
друком 3 кн[иги]7 з філологічного матеріалу, – бо такий у нас
є?Набірати 2 кн[игу]7 вже скінчено, мабуть в середу-четверг всю
книжку буде надруковано.З пошаною І. Огієнко
ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 666, арк. 6, 7.
Автограф.
1909№ 3
М. ГрушевськомуКиїв, 28 лютого
Шановний професоре! Морока нам вийшла з 4 кн[игою]7. До того, як
одержати вашу картку, я вже надрукував цілих три
арк[уші]. Четвертий аркуш – починається мій словник8 – готовий
до друку. Що робити – не знаю. Статю
* Лист датований невстановленою особою.
-
15
Вовка9 і далі тепер можна пустити тільки по моїм словнику.
Вол[одимир] Мик[олайович]10 нака зав по словн[ику] моїм пускати
Розова11.
Бучинського конче треба виправити мову. Розвідка його – буде
друкованих аркушів з 12. Чи не краще було б в IV кн[ижці] цієї
розвідки не починати, аби не розривати її по за серію книжок12?
Сьогодні одношу ст[аттю] Бучинського до контори. На засіданні
іст[орічної] секції її не читано, хоч її і брав Олекс[андр]
Серг[ійович]13 . Чому – не знаю. До себе взяв її тільки тому, щоб
мати всі ру-коп[иси] на 4 кн[ижку] під рукою.
Стаття Розова невеличка, ст[орінок] друков[аних] з 9-10. Трохи
слов’янською.Зміст 3 надр[укованих] аркушів такий:1 Про
літер[атурну] школу XII в. (Про «Слово о п[олку] І[горевім]»)14.2
«Elegia Alexii» Прокоповича15.3 Етногр[афічні] замітки (листи
Куліша, Максимовича) – Данилова16. От в такому стані 4 кн[ига]
«Записок». Я рахував що она вийде до 1-го апр[еля].
Ваш І. Огієнко28/ІІ.909
ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 666, арк. 8, 8 зв., 9.
Автограф.О п у б л . : Листи Івана Огієнка до Михайла Грушевського
/ Підгот. О. Музичук // Старожит-ності. –
