Vicariate of the Ukrainian Orthodox Church Kyivan ... › files › 294.pdf · Канонічність чи не канонічність УПЦ ... соціальні проблеми

Помісна Українська Православна Церква Київського Патріархату в США 29.08.2011 Рік ХIII Число 294 c.1

Vicariate of the Ukrainian Orthodox Church

Kyivan Patriarchate

in the USA and Canada

300 East Army Trail Road

Bloomingdale, Illinois 60108

His Holiness Patriarch of Kyiv and all Ukraine FILARET

Secretary of the Vicariate Very Rev. Victor Poliarny – Tel: (630) 307 2477

Web Site: www.uockp.net Editor’s E-Mail: [email protected]

“Любити Бога і любити Батьківщину – це є найбільша чеснота.

Служити Українській Церкві і Батьківщині – це є найбільший обов’язок”

(Митрополит Василь Липківський)

З Днем

Незалежності –

Дорога Україно!

24 серпня ми святкуємо День Незалежності України - відновлення Незалежності України за яку, віками боролись наші предки. Ми не повинні забувати попередні змагання за незалежність Украї\нської Держави: Гетьмана Івана Мазепи, Головного Отамана УНР Симона Петлюри, полковника Євгена Коновальця, генерала Романа Шухевича, провідника ОУН Степана Бандери і багато інших вірних дітей українського народу. Ми сьогодні схиляємо наші голови перед жертівником Вірних Дітей Української Нації і молимося, що Господь Бог не забуває наш народ та час від час посилає нам НЕЗРАДРИВИХ, ВІРНИХ І ВІДДАНИХ ЦЕРКОВНИХ І СВІТСЬКИХ МУЖІВ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ. СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!

Відзначення Дня

незалежності України

З нагоди відзначення 20-ї річниці проголошення 24 серпня 1991 року Незалежності України Предстоятель Київського Патріархату Святійший Патріарх Філарет взяв участь у низці святкових заходів. Зокрема, 23 серпня на запрошення держави Патріарх був присутній на урочистому засіданні та концерті в столичному палаці «Україна». Його супроводжували секретар Священного Синоду єпископ Богуславський Євстратій та керуючий справами Київської Патріархії єпископ Вишгородський Агапіт. 24 серпня о 10.30 Святійший Владика разом з Президентом України В. Януковичем, главою уряду М. Азаровим, головою Верховної Ради В. Литвином, екс-президентами Л. Кравчуком та Л. Кучмою, членами Кабінету міністрів, іншими представниками влади та громадскості, а також керівниками конфесій – членів ВРЦіРО, взяв участь у покладанні квітів до пам'ятника святому рівноапостольному князю Володимиру, Хрестителю Руси-України. Патріарха супроводужвали єпископи Епіфаній та Євстратій. Об 11-й годині Предстоятель Київського Патріархату в співслужінні єпископів Переяслав-Хмельницького і Бориспільского Епіфанія, Васильківського Феодосія, Богуславського Євстратія та Вишгородського

mailto:[email protected]


Агапіта, а також столичного духовенства очолив у Володимирському кафедральному соборі столиці молитву за Україну. Прес-центр Київської Патріархії

MARIA PAPPAS COOK COUNTY TREASURER

118 North Clark Street Room 212

Chicago, Illinois 60602

August 24, 2011 Rev. Victor Poliarny St. Andrew Ukrainian Orthodox Church 300 E. Army Trail Road Bloomingdale, IL 60108 Dear Rev. Poliarny: With greatest pleasure, I join the celebration for the Independence Day of Ukraine from Soviet domination. Surely a special power was looking down on Ukraine when it declared its independence on this day in 1991. Two world wars, despotism, millions of martys were among the evils that had been loosed on Ukraine. But Ukrainians kept their faith, and when their moment came they joined hands in a human chain of freedom that broke the chains of tyranny. Today’s Ukraine is an important nation in its region and in the world, and has respect for its accomplishments and honor for its history. Long may it be so. Sincerely, Maria Pappas Cook County Treasurer

UKRAINIAN ORTHODOX CHURCH KYIVAN PATRIARCHATE

HOLY TRINITY 99 York Street

Bridgeport, CT 06610

Високопреподобний Отче Вікторе!

Прийміть мої щирі вітання з нагоди великого національного свята - ДНЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ! 24 серпня 2011 року Божого народ України святкує 20-ту річницю сповнення споконвічної мрії наших предків – бути господарями на своїй багатій і прекрасній українській землі. Ще з часів Київської Русі українці прагнули жити вільно, сповідувати свої традиції та звичаї не зазнаючи при цьому поневірянь та утисків. Протягом багатьох століть Україна виборювала свою державність. Особливо жорстокою була ця боротьба за часів безбожного комуністичного режиму. Мільйони наших земляків були замучені голодом, закатовані у сталінських концетраційних таборах та тюрмах, вигнані з Батьківщини в еміграцію. Від щирого серця й від усієї душі зичу Вам здоров’я, щастя, добра, достатку, миру, сили і наснаги в усіх добрих справах. Нехай Всещедрі Божі Благословення окриляють Вас на ниві звершення в ім’я Соборної Незалежної Демократичної Процвітаючої України та Помісної Української Православної Церкви Київського Патріархату. прот. Олександр Двінятін Настоятель Свято-Троїцького храму м. Бриджпорт


Незалежній Україні –

незалежну Церкву

Філарет, патріарх Київський і всієї Руси-України

За 20 років кількість вірян Української православної церкви Київського патріархату зросла вчетверо. Канонічність чи не канонічність УПЦ КП – «це лише вигадки Москви». Українські православні церкви мають прийти до утвердження єдиної помісної автокефальної церкви. Ми повинні дякувати Богу за те, що він подарував нам незалежну державу. Український народ майже століття боровся за незалежність, якої довго не міг досягнути. Коли прийшов час, Господь нарешті дав нам незалежність і ми дякуємо йому за це. Минуло вже 20 років і це свідчить, що Україна як держава є і буде. Це достатній термін, щоб визначити, бути чи не бути незалежній країні. Президенти міняються, але кожен з них невипадково захищає інтереси своєї держави. Ми всі радіємо з того, що в незалежній Україні постала і незалежна Українська Церква – Київський Патріархат. Спочатку ніхто не вірив, що це надовго. Автокефальна Церква існує із 1990 року, але саме Київський Патріархат утворений у 1992 року. Це сталося завдяки об’єднанню його частини із Автокефальною Церквою. Тоді обрали патріарха Мстислава, через короткий час патріархом став Володимир, а у 1995 році обрали мене. За ці 20 років Київський Патріархат збільшився в 4 рази. У 1992 році ми мали близько 1200 парафій і 12 архієреїв. Сьогодні ця цифра зросла до 4500 парафій і ми маємо 41 архієрея. У нас достатньо вищих і середніх навчальних закладів, тобто Київський патріархат повністю самозабезпечений. Головне, що він знаходить підтримку серед народу. На сьогодні Київський патріархат виріс до cтатусу найбільшої церкви в Україні. За даними різних дослідницьких центрів, Київський патріархат налічує близько 14,5 мільйона віруючих. Для порівняння, найбільша за кількістю парафій церква, нараховує близько 9,5 мільйона віруючих. Ця цифра свідчить про зростання і укріплення

Київського патріархату. Той, хто вважає,що він колись зникне – глибоко помиляється. Київський патріархат всередині єдиний. Спроба знищити Київський патріархат провалилася Рік тому була спроба боротися з Київським патріархатом, знищити його, приєднати до Московського. Усі спроби завершилися невдачею. Напади у Донецьку, на Київщині, у самому Києві, в інших областях показали, що на захист Київського патріархату повстала не тільки наша громадськість (громадські організації, політичні партії), а й Європа та Америка. На мою думку, ті, хто хотів знищити Київський патріархат, впевнилися, що краще його не чіпати. Свідченням цього є зустріч Президента із представниками Всеукраїнської ради церков. Вона засвідчила, що в Україні, не зважаючи на присутність багатьох релігій, мирно вживаються всі християнські церкви. Це є ще одним свідченням, що Київський патріархат є і буде. У цьому році проведена хресна хода, з метою утвердження Дня хрещення Русі. Це не лише церковне, а й державне свято. Президент видав указ про утвердження його державним святом. Ми хочемо наповнити це свято змістом, щоб воно відзначалося у всій Україні. Хресною ходою ми хочемо показати велич Української Православної церкви Київського патріархату. У цьому році ми зібрали більше 20 тисяч віруючих і близько 1,5 тисяч духовенства. Це є свідченням того, яка велика наша Церква. Треба побувати на хресній ході, щоб відчути радість і святковий настрій всіх присутніх. 20-річчя незалежної Української Церкви Ми святкуємо 20-річчя нашої незалежної Держави, святкуємо нашу перемогу церковну. Сподіваємося досягнення єдиної Української Православної церкви. Наша впевненість ґрунтується на кількох моментах. По-перше, це існування самої держави. Коли є держава – мусить бути і незалежна Українська церква. Сьогодні вона розділена, але в другій частині церкви, тобто в Московському патріархаті, уже намітилось розділення. Частина українського населення зрозуміла, що хоче мати повну незалежність від Росії, а інша навпаки прагне єднання з Москвою. Але переможе в цій церкві


частина, яка прагне до незалежності. Тоді ми об’єднаємося в єдину помісну православну церкву. Коли це буде, залежить від Бога. Ми не можемо однозначно назвати час, але впевнені, що досягнемо цього. Як були переконані у створенні Київського патріархату у 1992 році, так і переконані у створенні єдиної Української православної церкви. Тому ми святкуємо 20-ліття із впевненістю, із оптимізмом. По-друге, багато проблем, які існують сьогодні в Україні – в основному економічні, соціальні проблеми – можуть бути легко подолані. Господь допоможе нам, якщо ми будемо вірними йому. Треба зберігати віру, покладати на нього надію, виконувати заповіді Божі та йти дорогою правди. Господь не благословляє і не допомагає тому, хто йде кривими дорогами. Той, хто йде прямою дорогою, отримає Боже благословення. Тому ми бажаємо, щоб Україна йшла прямою дорогою. Дорогою до Євросоюзу, щоб ми були в одній європейській спільноті, зберігаючи свою незалежність і в той же час зростали і духовно, і матеріально. «Вірую в єдину святу, соборну і апостольську церкву…» Канонічність чи не канонічність УПЦ КП – це лише вигадки Москви. У православній церкві такого поняття взагалі не існує. Наприклад, у Символі віри ми читаємо: «Вірую в єдину святу, соборну і апостольську церкву…», там нема слова «вірую в Канонічну церкву». Тому Москва вигадала назву «канонічна церква». Нас не турбує канонічна чи неканонічна ми церква. Ми церква Христова. Інша справа, що київський Патріархат не визнають як автокефальну церкву інші православні церкви. Процес визнання автокефалії проходять усі православні церкви. Починаючи з російської, яку не визнавали 141 рік. Такий процес проходила грецька, румунська, болгарська, грузинська, сербська й інші автокефальні церкви. Саме тому нас цей процес не турбує. Нас турбує єдність Української Церкви. Коли ми будемо об’єднані і створимо одну Церкву, тоді визнання прийде саме по собі. І вся оця неканонічність, неблагодатність, незаконність – усе це відпаде, як таке, що немає богословського підґрунтя. Свідченням

того є велика кількість людей, які підтримують цю церкву. Якби це була Церква незаконна, то народ від неї відвернувся б. Але люди її підтримують, і храми наповнені, і хресна хода підтверджує, що народ підтримує цю Церкву. Значить вона спасительна, бо вона – Церква. Філарет – Патріарх Київський і всієї Руси-України

ВІТАЄМО З ЮВІЛЕЄМ

80-ти ЛІТТЯ

Сьогодні Знаменна подія Коротко я хочу сказать, У нас є охота і надія Про все детально розказать…

Не всі ми тут є, що родились Де предки всі наші жили. Між нами є ті, що спішили Податись і в далекі світи… Звертаюсь до вас наші друзі, Згадать труди ваші тяжкі, Принесені нашій громаді, - Вам СЛАВА і ЧЕСТЬ дорогі!..

Федір Гнип

16-го серпня1931-го року, в селі Окучаїв, Донецької області, в родині Гончарів народилася дівчинка, якій дали ім’я Маруся, коли Марусі було шість років


то її тато помер. Мама Марусі вийшла заміж за Злиденного, якого Маруся шанувала як рідного батька. Родину Злиденних Господь Бог обдарував ще двома дітьми – Миколою і Валентиною. Переживши страхіття Голодомору, Другої світової війни та скитальщини милосердний Господь Бог змилувався над родиною Злиденних і нарешті 1950-го року привітлива Америки прийняла скитальців «як свою дитину» поселившись у місті Сиракюз, Нью Йорк. Родини Злиденних та Гнипів були піонерами-засновниками УПЦеркви Святого Луки в Сиракюз, де і молоді члени церковного хору – Іван Гнип та Маруся Злиденна запізналися і 1955-го року Маруся Злиденна вийшла заміж за Івана Гнипа, 1960-го року молоде подружжя Гнипів переселюється до Каліфорнії. В місті Лос Анжелес стають активними членами парафії Святого Андрія і одночасно підтримують українську громадську діяльність – стають активними учасниками українського національного хору. Переглянувши Ювілейне видання з нагоди 50-ти ліття заснування парафії Святого Андрія то не можна пропустити, чи то в будові нового храму, чи в організації парафіяльної школи чи в тяжкій праці сестрицтва – скрізь видно активну працю не тільки подружжя Марусі та Івана Гнипів, але і активну участь в церковнім та громадськім житті їхніх дітей. Ми часто писали про великий внесок родини Гнипів в розбудові храму Різдва Пресвятої Богородиці в місті Обухові та їхню жертвенність в розбудові Помісної Української Православної Церкви Київського Патріархату. Родина Гнипів дуже тяжко працювала, та навіть ще сьогодні вона тяжко працює, щоб відповідно захистити свою родину від злиднів і cьогодні родина Гнипів ділиться своєю тяжко заробленою

„копійкою‖ не тільки з своїми земляками в Україні, але й активно підтримують розвиток Помісної Української Православної Церкви Київського Патріархату в США та фінансово помогають окремим родинам. Також, хочемо додати, що родина Гнипів є активними членами Громади Святого Апостола Андрія Первозваного в Блумінгдейл, Ілиной. Завжди з Богом в душі і незрадливою любов’ю до України, родина Гнипів увесь час щедро жертвує церквоним і світським громадам, які вболівають за кращу долю Української Церкви та українського народу.

Маруся Гнип з своїми внучками

Наталкою, Христиною, Катрусея і Стефцея

Обухівська Міська Рада нагородила родину Гнипів Грамотою «за відродження української духовності», а Святійший Отець наш - Патріарх Київський і всієї Руси України Філарет нагородив Марусю і Івана Гнипів орденами Святої Варвари та Рівноапостольним Князем Володимиром. «за заслуги перед Помісною Українською Православною Церквою та побожним українським народом», одночасно, парафії до яких належала родина Гнипів Благословенною Грамотою признавали їхній внесок в розбудові окремих парафій. У сильній християнській сім’ї тон


родинного життя задає дружина-мама-бабуня. Діти і внуки родини Гнипів вишколені на найвищому рівні українських традицій. Відображення пані Марусі - щирості, милості і ласкавості стрічаємо на кожному кроці під час нашого перебування в оселі Гнипів. Завдяки наполеглості і вмілості пані Марусі поведінка їхніх дітей: Галі і др. Михайла Темник і їхніх дітей – Христинки, Катрусі, Стефці; дітей Лілії і Григорія Гнип та їхніх дітей - Марусі, Марка і Наталки; дітей Рії і Петра Гнип з великою приємністю подивляє всіх гостей їхньої поведінкою – чемністю, приємністю та щирим вітанням. Честь, хвала і подяка пані Марусі за зразок правдивої і щирої любові української жінки. 16-го вересня ми святкуємо день народження нашої дорогої сестри, парафіянки і любимої приятельки пані МАРУСІ ГНИП. Рідня, приятелі і друзі поздоровляють дорогу нашу Марусю з днем народження. Зокрема, шлють теплі і щирі побажання всього найкращого діти: Галина і др. Михайло Темник, Лілія і Григорій Гнип, Рія і Петро Гнип; брат Григорій Гнип і його дружина Оля; Сестра Маруся Савеленко Гнип; приятелі Катя і др. В’ячеслав Вестон, Ляля Вибачинська, Марія Кравець, Марія і Микола Андріянів, Маруся Товстоп’ят, Галя Білоус, Зіна Романюк, Рая і Євген Дикун, Оля і Микола Пайчук, Катя і Микола Злиденний, Надя і Олександер Северин, Ліда Ємець, Ольга Вермонт, Елізабет і Микола Ляшенко, діти племінників та багато рідних в Україні. Від імені парафії Святого Апостола Андрія Первозваного в Блумінгдейл, Ілиной, на чолі з головою парафіяльного уряду Івасем Яресько, п/м Валентиною поздоровляємо МАРУСЮ ГНИП з днем народження. Нехай Господь Бог нагородить Вас – пані Марусю і всю Вашу родину радісним

щастям, міцним здоров’ям, безмежною наснагою і збереже всіх Вас на довгі і щасливі літа. Многії літа! Многії літа! Многії літа! З нагоди Ювілею 80-ти ліття своєї улюбленої дружини Іван Гнип жертвує на прес-фонд Інформаційного Бюлетня 1,000 доларів (тисячу дол.). Прот. Віктор Полярний

Патріарх Філарет привітав

учасників V Всесвітнього

форуму українців

19 серпня 2011 р. на запрошення керівництва Української всесвітньої координаційної ради Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет взяв участь у відкритті V Всесвітнього форуму українців та привітав його учасників. Також з благословення Святішого Владики участь у роботі форуму взяв секретар Священного Синоду єпископ Богуславський Євстратій. Предстоятель Київського Патріархату закликав світове українство, а особливо державних діячів, жити за правдою. «Кожен, а особливо чиновники, політики, міністри, повинні працювати не для самих себе, а для народу, для загального блага. Повинні діяти за правдою, бо так виконується закон Божий» – відзначив Святійший Владика. Святійший Владика звернув увагу і на проблеми корупції та правосуддя. «Одна з головних проблем в Україні – корупція. Ми не зможемо ні подолати кризи, ні реформувати нашу державу, якщо не будемо боротися з корупцією. Бо вона, як іржа, роз’їдає суспільство, – сказав Предстоятель УПЦ КП. – Також потрібно, щоб у нас були справедливі суди, які будуть засуджувати винних, а невинних виправдовувати». Патріарх Київський також звернув увагу на проблеми української мови та єдиної Помісної Церкви. «Наші супротивники розуміють, наскільки важливими для незалежності є українська мова і Українська Церква. Тому вони роблять все, щоби витіснити нашу мову та знищити Помісну


Українську Церкву, Київський Патріархат. Але у них нічого не вийде! Буде і мова, буде і єдина Помісна Церква!» – сказав Патріарх Філарет. Також Патріарх Філарет закликав всіх до єднання. «Українцям і на Батьківщині, і закордоном, треба єднатися. Бо історія свідчить: коли ми розділені – вороги нас перемагають, а коли ми згуртовані – тоді перемагає Україна, – зазначив він. – Зараз Українська держава і український народ проходять випробування. Вороги незалежності хочуть знову підпорядкувати нашу державу іншій. Тому нам слід бути пильними і захистити Україну». Промова Святійшого Патріарха була схвально прийнята учасниками форуму, які кілька разів переривали її оплесками. На завершення виступу Предстоятель Київського Патріархату побажав усім успіху та закликав на присутніх Боже благословення. Після цього він відбув до Володимирського собору на святкове богослужіння. Всесвітній форум українців проводиться раз на п’ять років. Участь в ньому беруть представники українських громадських організацій, а також представники діаспори з багатьох країн світу. На період між форумами для координації зв’язків із закордонним українством діє Українська всесвітня координаційна рада. Прес-центр Київської Патріархії

В. Януковича просять не

допустити представників

УПЦ до освячення заходів з

нагоди 450-річчя

Пересопницького Євангелія

Керівники низки громадських організацій Рівненської області звернулися з проханням до Президента України Віктора Януковича не допустити освячення заходів з нагоди 450-річчя Пересопницького Євангелія священиками УПЦ (Московського Патріархату). Як передає УНІАН, звернення підписали керівники обласної організації товариства

«Просвіта», облорганізації Національної спілки письмеників України, обласного Братства вояків УПА імені Клима Савура, рівненської громади Конгресу української інтелігенції, облорганізацій «Союзу українок», Товариства політв’язнів і репресованих та інших. Автори звернення наголошують, що «Пересопницьке Євангеліє – вічна пам’ятка української духовності, мови, книжно-рукописного мистецтва, яка поставила українську мову врівень з такими мовами як латина, грецька та церковнослов’янська (староболгарська)». Пересопницьке Євангеліє – це виклик російським царям та Російській православній церкві, за наказами яких усі книги «киевские новые», «не сходные с книгами московскими», такі як твори Петра Могили, архієпископа Лазара Барановича, К.Ставровецького, С.Полоцького та ін., підлягали вилученню та знищенню. Жорстокість покарань «слагателей, также печатников или друкарей» книг на «малорусском наречии» не обмежувалась лише штрафами та анафемами, окремі порушники наказів мали бути «смертью казнены», зазначається у листі до Президента. «На жаль, і донині церква Московського Патріархату, всупереч Апостольським заповітам, оцінює живу українську мову як «неблагодатну», непридатну для богослужіння та надає перевагу мертвій мові – церковнослов`янській. Цим ображаються національні та релігійні почуття братів Христа, православних віруючих», – йдеться у листі. У зверненні також зазначається, що Пересопницьке Євангеліє, «на щастя, оминула жорстока доля, бо воно переховувалось в надійних руках і збереглося до свого 450-річчя», тому «відзначення ювілею української Першокниги повинно стати фактором консолідації українського суспільства на духовній основі». Керівники громадських організацій просять В.Януковича посприяти, щоб новозбудовані та відреставровані до ювілею об`єкти (зокрема, пам`ятний хрест, культурно-археологічний центр, фрагмент Княжого двору) були освячені «за православним чином за участю Патріарха


Київського і всієї Руси-України Філарета, оскільки Церква, очолювана ним, продовжує традиції утвердження богослужбової, а отже, й державної української мови, традиції, започаткованої Пересопницьким Євангелієм». Як відомо, 29 серпня у селі Пересопниця на Рівненщині, яке було столицею удільного князівства у часи середньовіччя, пройдуть заходи з нагоди 450-річчя Пересопницького Євангелія. Воно було написано у місцевому монастирі і вважається першою релігійною книгою, написаною українською живою мовою.

Предстоятель УГКЦ бажає

Кірєєву Божої допомоги

Предстоятель Української греко-католицької церкви Блаженніший Святослав (ШЕВЧУК) звернувся до судді Печерського районного суду Києва Родіона КІРЄЄВА з проханням звільнити екс-прем’єр-міністра Юлію ТИМОШЕНКО з-під варти. Як повідомляє сайт Української греко-католицької церкви, про це йдеться у листі С.ШЕВЧУКА до Р.КІРЄЄВА. «Не бажаючи впливати на рішення суду, все ж хочу звернути Вашу увагу на те, що ТИМОШЕНКО Ю.В. належить до чільних державних та політичних діячів сучасної України, тому застосування щодо неї такого жорсткого заходу викликає значну суспільну напругу та поглиблення існуючих поділів», − зауважив Блаженніший Святослав у листі. Він також висловив тривогу значної частини віруючих у зв’язку з арештом Ю.ТИМОШЕНКО. На переконання Предстоятеля УГКЦ, арешт екс-прем’єра формує негативний міжнародний імідж України як держави з вибірковим правосуддям. «Прохаємо Вас про зміну щодо неї міри запобіжного заходу на не пов’язану із взяттям під варту», − зазначив Блаженніший Святослав. При цьому він побажав судді Р.КІРЄЄВУ «Божої допомоги у встановленні істини та справедливості, єдиної для всіх громадян України».

Як повідомляв УНІАН, 5 серпня Ю.ТИМОШЕНКО була арештована за рішенням Печерського райсуду Києва. Її утримують в Лук’янівському СІЗО. Суддя Родіон КИРЄЄВ задовольнив клопотання прокуратури про зміну для екс-прем`єра запобіжного заходу з підписки про невиїзд на взяття під варту. Своє рішення суддя аргументував «системними порушеннями, перешкоджанням у встановленні істини, порушенням порядку під час розгляду справи з боку Ю.ТИМОШЕНКО». 8 серпня Предстоятель Української православної церкви Київського патріархату, патріарх Київський і всієї Руси-України ФІЛАРЕТ закликав суддю Р.КІРЄЄВА відпустити екс-прем’єр-міністра на поруки.

Експерт: “Канонічна

автокефалія – це спосіб не

відділення, а існування

Церкви в традиційно

православній країні, якою є

Україна”

Інтерв’ю з Юрієм ЧОРНОМОРЦЕМ, док. філос. наук, про ситуацію в УПЦ (МП), її

місце у міжправославних стосунках, роль Московської Патріархії і варіанти

подолання православного розколу в Україні.

— Нещодавно прозвучала інформація, що напередодні Собору деякі відомі донецькі бізнесмени зверталися до намісника Лаври митрополита Павла з пропозицією посприяти, щоб митрополит Донецький Іларіон став Предстоятелем УПЦ. Наскільки така інформація може бути достовірною? — Ситуація в Українській Православній Церкві така: існує, в принципі, сама УПЦ як, скажімо, єдність християнська, та є певна така фракція, яка ідеологічно очолюється митрополитом Одеським Агафангелом. Для УПЦ (МП) не характерне ділення на кілька груп і боротьба між ними. Там є протистояння між всією Церквою як єдністю і


однією такою опозиційною групою, яка має власну проросійську ідеологію і яка відстоює ідеали повернення України до Росії, а УПЦ – до статусу екзархату Російської Православної Церкви. Відповідно колись представники цієї одеської групи вмовили митрополита, тоді ще архиєпископа Донецького Іларіона, приєднатися до них і стати такого роду своїм кандидатом в майбутні Предстоятелі, тому що митрополит Агафангел через власну позицію і взагалі як особистість не може бути таким кандидатом. Тому вже ось цей одесько-донецький клан дійсно пропонував митрополитові Павлу приєднатися до них. Мова йшла, наскільки так можна судити, про глобальне союзництво, а не лише про спільні дії на цьому Соборі. Але митрополит Павло дійсно відмовився від співпраці з ними і, я вважаю, вчинив розсудливо. — З цією пропозицією виступали не представники Церкви — єрархи, священики, а бізнесмени, які є основними зі спонсорів УПЦ. Чи це не є знаково, що ці спонсори, скажімо так, вже частково згортають фінансування проектів УПЦ і що саме вони є спікерами в цій ситуації? — Це взагалі роль донецьких олігархів в українській церковній політиці. Наприклад, під час першого візиту Патріарха Кирила (це було літо 2009 року) деякі з донецьких олігархів почали говорити всім гостям із Москви і в тому числі Патріархові, що вся Україна в них у кишені, що вони що захочуть, те й зроблять, що сьогодні тут буде «Русский мир», тому що їхнє телебачення, тому що їхній вплив, тому що їхні гроші, а народ — це ніщо, і в тому числі церковний, і церковний люд завтра буде саме на їхній позиції. І Патріарх Кирил деякою мірою навіть їм повірив, а не вірив власне всім розмовам центрального керівництва УПЦ (МП) про те, що ситуація складна і насправді нікого не можна ось так зробити свідомими прихильниками «Русского мира» за один момент або за один місяць, або в результаті однієї інформаційної кампанії. Ці спонсори мають таку психологію: весь світ під нашими ногами; ми зробимо телеканал або передачу на центральному телебаченні чи ще щось — і завтра всі люди, по-перше, стануть православними, а по-друге, будуть свідомими прихильниками

«Русского мира». Відповідно, вони думали, що один раз Патріарх виступить на «Інтері» — і вже всі стануть прихильниками Патріарха, і будуть в «мире» Путіна, і взагалі Україна приєднається до Росії. .Весь цей утопізм у головах деяких донецьких бізнесменів – це прояви сектантської психології: ми всіх заагітуємо — і всі будуть наші, такі, як ми хочемо. Звідси й певна істеричність, коли це не виходить, коли стає зрозумілим, що не вдається шапками закидати, що всі ці кавалерійські атаки і бліц-криги грузнуть в болоті, тому що Україна — це складна геополітична реальність, і її так просто підкорити неможливо. Відповідно винними оголошуються якісь таємні прихильники автокефалії або таємні українофіли, або ще щось чи хтось. А насправді центральне керівництво УПЦ ні в чому не винне: є певна ситуація, є Україна, є така Церква, і немає чогось іншого, і вони не можуть з цього зробити щось інше. У них немає якоїсь можливості оголосити, що, мовляв, ми дійсно за те, щоб Україна стала частиною Росії, ми за те, щоб УПЦ перетворилася в екзархат. І що? Тут завтра буде Константинопольський Патріархат. Нічого з цього не вийде і не може вийти в принципі. Коли всі ці донецькі олігархи пропонують якісь «шляхи» і намагаються їх втілити в життя, то завжди це виходить як втручання в церковні справи. І це погано не тому, що люди, які не є єпископами й священиками, намагаються втручатися в церковні справи. А в принципі це погано, тому що це втручання людей, які не мають твердої церковної свідомості, які перебувають в якихось близькоцерковних мріях, які бувають у головах у кого завгодно. Те, що саме вони прийшли на Собор, гадаю, це свого роду частина айсберга. На мою думку, і владиці Павлові, й усі іншим єпископам надходили пропозиції від багатьох людей. І центральний апарат Московської Патріархії працював і теж пропонував різним людям. Такі розмови були ще у 2009-му, коли предстоятельство пропонувалося аж шістьом людям, і торги широкі велися тощо. Але в будь-якому разі це просто смішно, тому що Церква тримається на сьогодні на своєму Предстоятелі, а що буде потім – невідомо. Сьогодні продовжує тривати епоха


Митрополита Володимира, і слава Богу. Отож якісь намагання поза спиною митрополита Іларіона зробити з нього лідера і почати бунт на Соборі — це смішно. І повинна бути відповідальність самого митрополита Іларіона. Він сам мав би сказати, що не має жодного стосунку до тих пропозицій, які прозвучали, і не має намірів ставати Предстоятелем, тому що є живий Предстоятель. Такі розмови навіть є не етичними. — Але це вже не вперше, коли в ЗМІ звучить така інформація. Практично з 2004 року його ім’я регулярно згадується як кандидата в Предстоятелі. І щоразу, як тільки Партія регіонів отримувала більші повноваження при владі або взагалі одноособово очолювала владу, одразу згадували про митрополита Іларіона як ставленика Партії регіонів на предстоятельство в УПЦ (МП). Водночас, як відомо, він не єдиний член Партії регіонів серед єпископату УПЦ. — Це дивна ситуація, тому що всі ці розмови настільки безпідставні. Немає жодних кампаній з боку самої Партії регіонів або її керівництва на те, щоби поміняти Предстоятеля і зробити ним саме митрополита Іларіона. Навпаки, Партія регіонів і її керівництво в цьому моменті є більш церковними людьми. Вони розуміють, що вибір Предстоятеля – це справа самої Церкви. І коли цей вибір буде — це справа самого Бога або теперішнього Предстоятеля, якщо він раптом захоче піти у відставку, що сумнівно. Отже, кожен має своє покликання. В Івана Павла ІІ було своє покликання, і він якось його реалізовував та доніс цей хрест до кінця. Можливо, і Митрополит Володимир нестиме цей хрест ще довго. Це несіння хреста має не менший сенс, ніж, скажімо, піти у відставку сьогодні й запропонувати можливі подальші шляхи розвитку Церкви. Церква розвивається переважно завдяки мудрості Предстоятеля, який не робить різких кроків, ідеологічних заяв, який дійсно намагається, щоб надалі УПЦ (МП) реалізовувалась як УПЦ. І вона реалізовується, слава Богу. Генеральний курс Митрополита Володимира є успішним. Причин для того, щоб піти у відставку, немає.

А якщо ми говоримо про те, що, може, станеться в майбутньому, то в знову таки, подивимося, чому саме львів’янин, який став митрополитом у Донецьку, має бути такою кандидатурою? У нас є й інші митрополити, не менш близькі до Партії регіонів і походять не зі Львова. Йому 60 років, у нього погане здоров’я і, скажімо так, не найкращий характер і не найкращі стосунки з єпископами. Тоді як в українській ситуації необхідно бути не членом якоїсь фракції, хай навіть найгаласливішої, яка приходить до влади, а центром примирення. І тому я вважаю, якщо в майбутньому будуть вибори Предстоятеля, то найбільші шанси мають владики, які є миротворцями, людьми молитви, які дійсно могли б збалансовувати різні настрої в УПЦ (МП). На якій основі? На основі християнської єдності. Я не бачу, щоб саме митрополит Агафангел або митрополит Іларіон були такими лідерами симпатії саме в цьому стосунку. — Повертаючись до теми Собору. Він виглядав дивно: досить швидко був зібраний, не було суттєвої, тривалої публічної підготовки до нього, не було зроблено свято соборності цілої УПЦ. Натомість здавалося, наче він мав узаконити те, що вже було зроблено на рівні Синодів за попередні роки, а його резолюції були завчасно оприлюднені. Зрештою, це було зроблено, щоби пригасити істерію про т.зв. «приховані» завдання Собору, яка перед тим розгорілася не стільки в українських, як у російських ЗМІ. Чому так багато кричали, що Собор хоче узаконити автокефалію? Цю істерію хтось спеціально організував? Тому що, в принципі, ніяких доказів не було наведено. — Існує кілька причин. Перша — дуже глобальна: є така установка протоєрея Чапліна та інших ідеологів РПЦ, що необхідно, щоб Церква в будь-якому контексті — позитивному чи негативному — більше згадувалася в ЗМІ. Бо якщо нас не згадують, то ми не існуємо і не маємо впливу. Ми знаємо, до чого це призводить — кожен зовнішній привід використовується, щоби Церква висловлювалася про все, що завгодно: про зовнішню і внутрішню політику, про те, яким повинен бути дрес-код, і про те, якими мають бути православні нічні клуби та


яка програма в школі, й чи треба літати в космос, чи не треба тощо. Церква висловлюється про все. Це перше. Друге — це те, що Церква говорить про внутрішні проблеми, які часто вигадуються, а реальні проблеми РПЦ не висвітлюються. Не кажуть, наприклад, що Патріарх у багатьох своїх зачинах не має підтримки серед єпископату, що вже кілька років він намагається бути церковним Петром І і перевернути всю РПЦ, але цього не відбувається. Говорять про ситуацію в Україні, для цього використовується будь-який привід. Відповідно ця команда, починаючи від Чапліна, протодиякона Кураєва й закінчуючи Фроловим і т. п. «болтологами від православ’я», заговорюють будь-яку тему і піднімають хвилю там, де немає будь-яких підстав. Гляньмо на певну подію, яка відбувається в Україні: Архиєрейський Собор, Синод або тим паче Собор. Все відбувається за технологією: спочатку розповідають, що на Синоді або на Соборі станеться щось страшне, потім піднімається хвиля – але нічого з тих прогнозів не справджується. І тоді вони розповідають: бачите, нічого не сталося, тому що ми боролися. Ніхто там нічого і не планував страшного, але спробуй це довести. І ця технологія використовувалася планомірно. Придумали, що на цьому Соборі Митрополит Володимир відсторониться від справ, передасть повноту влади комусь іншому. Цього не відбулося. Говорили про те, що там будуть прийняті такі поправки до статуту, які взагалі зроблять УПЦ повністю автокефальною. Але таке просто неможливо. Однак спершу нагніталася істерія, а потім були відповідні заяви, що ми боролися, і тому цей статут не прийнятий у прикінцевій редакції. Над статутом ще працюватиме комісія на чолі з митрополитом Іларіоном. Чому саме такий вихід? Тому що всім цим людям вигідні поправки. Наприклад, розширення числа членів постійних Синодів. Це потрібно й самому митрополитові Іларіону, який має проросійські погляди, і митрополитові Павлові, який також є антиукраїнцем. Це потрібно всім. Тому сказати, що ми просто повертаємося до якоїсь редакції статуту, де було чотири члени постійного Синоду, вони не можуть. А водночас, що такого

автокефального є в найновішій редакції статуту? Практично нічого. Тому що запропонувати якийсь статут, який би автоматично надавав Церкві статус автокефальної, неможливо. Цих людей з Одеси й Донецька дратує інше: що на сьогодні УПЦ (МП), який би не був у неї статут, де-факто існує як автокефальна Церква. Вже існує. І це доводить, що автокефалія не страшна, адже вона де-факто вже відбувається. З’являються якісь приводи: наприклад, не хочуть допустити мироваріння в Києві. Пробачте, це давня традиція Київської митрополії, в якій не чекали на миро з Константинополя. Тобто будь-які поправки, які могли б ще запропонувати — це все традиція Київської митрополії. Все це було і є, і це не щось, що з неба впало, тому що комусь так хочеться. Де-факто все це так і є. Єпископів висвячують саме тут, у Києві, рішенням Синоду або Архиєрейського Собору проводяться їхні постанови. Повне самоуправління, фінансова самостійність, відповідальність за те, що відбувається в Україні, — теж цілком на УПЦ (МП). І третя причина – це така трохи істерика з приводу провалу глобального геополітичного плану Патріарха Кирила. Йдеться про нібито домовленість з Константинопольським Патріархом Варфоломієм: мовляв, ти не втручаєшся в українські справи, і ми разом з тобою визначаємо, що таке статус автономної Церкви всередині Помісної Церкви. Цей статус передбачено як мінімальний. Домовленості мали б закріпитися на Вселенському Православному Соборі, який мав би відбутися приблизно, як вони запланували, у 2013 році. Там фактично повинно б бути усталено, що автономна Церква – дуже несамостійна Церква. Опісля якщо УПЦ говоритиме, що в них є Томос 1990 року про широкі права і широку автономію, Московська Патріархія відповідатиме, що цей Томос не може діяти, тому що тепер все формалізувалося, і автономна Церква можлива лише в такому варіанті як Білоруський екзархат чи щось таке. Ось та пропозиція, така відповідь українським православним. Ізоляціонізм Москви з претензіями на те, що в них якесь особливе православ’я, яке


ніколи не піде на мир з Римом, ніколи не визнаватиме в них дійсних християн тощо — все це московська утопія Проблема полягає в тому, що домовленості були, але в результаті подальшої дискусії і розвитку подій на сьогодні фактично відбувається зрив майбутнього Всеправославного Собору — через питання диптихів все полетіло шкереберть. На 1 вересня Константинопольський Патріарх призначив збір давніх кафедр. Фактично пропонується повернення до давньої пентархії, за якої всю відповідальність за Церкву несуть Константинопольський, Олександрійський, Антіохійський та Єрусалимський Патріархати, а перше місце наразі вакантне, тому що це Рим. І от якщо вони вчотирьох домовляться з Римом, то відповідно, є можливість всеправославної і всехристиянської єдності, перспектива на повернення до Церкви першого тисячоліття. А ізоляціонізм Москви з претензіями на те, що в них якесь особливе православ’я, яке ніколи не піде на мир з Римом, ніколи не визнаватиме в них дійсних християн тощо — все це московська утопія. Яка може бути проблема для України? В цій ситуації українські православні, по-перше, можуть апелювати до Константинопольського Патріархату, по-друге, до всього цього зібрання, що вони і роблять — наприклад, УАПЦ. Є дискусія про диптихи. Вона ставить питання і про те, а де ж місце УПЦ в цих диптихах, де місце Київського Предстоятеля? І хто має бути цим Предстоятелем? Відповідно, хочемо ми чи не хочемо, ця дискусія про диптихи до Собору або на самому Соборі створює дуже неприємну для Московського Патріархату ситуацію, бо необхідно якось вирішити питання про українське православ’я до Собору. А просто поставити українців перед фактом після Собору вже не виходить. І це ситуація, яку створили не українці, вона склалася об’єктивно. Таким чином, знаючи, що потрапили в геополітичну пастку, в патову ситуацію, в МП нервуються і шукають винних. А хто винен? А от якась українська партія всередині УПЦ (МП), вона у всьому винна!..

— Тобто вони не можуть повернути ситуацію назад і тому шукають винних в УПЦ? З неї роблять «цапа-відбувайла»? — УПЦ (МП) не апелює до Константинопольського Патріарха як самостійний суб’єкт, не ініціює дискусії про українське православ’я. Не УПЦ (МП) провалила дискусію про диптихи, не вона вчинила цей вселенський скандал, не вона була приводом до цього конфлікту і тієї ситуації, що фактично Московський Патріархат залишився сам. Тепер в МП намагаються викрутитися з цієї ситуації. Ось запросили в Київ Грузинського Патріарха, намагаються й інших хоч чимось заманити. Але абсолютна більшість Предстоятелів інших Церков на сьогодні не підтримують позицію Москви. Вони рухаються в фарватері Константинополя, мають дружні взаємини які є союзниками з Константинополем. А Москва фактично так чи інакше залишається сама, і в тому числі в українському питанні. Бо якщо сьогодні зібрати нараду Предстоятелів Православних Церков, яка колись збиралася щодо Болгарії або щодо Єрусалимського Патріарха, то яку б пропозицію не висунув Константинопольський Патріархат, навіть про автокефалію Київської Церкви, її підтримає більшість. Відповідно, усвідомлюючи це, в Москві нервуються і шукають винних де завгодно, тільки не у власній політиці. — Уявімо, що Константинополь запропонує автокефалію. Чи хочуть в УПЦ (МП) цієї автокефалії при тому, що є досить велике число налаштованих проти? Українські соціологічні дані кажуть про те, що в середовищі УПЦ багато хто орієнтується не на Москву, а на Київ як центр Церкви. Водночас ця проукраїнська частина досить мовчазна. Можливо, боїться голосно сказати про свої погляди. Єдиного з владик, який кілька разів це говорив, критикували за це, а тепер вже й не повторює, що автокефалія потрібна. Чому вони мовчать? І наскільки ця проавтокефальна сторона представлена в УПЦ? — Ми можемо спостерігати дуже цікаву тенденцію. У 90-х роках, особливо на початку, люди дуже неоднозначно і обережно ставилися до питання про


канонічну автокефалію. Тоді всі боялися не лише незаконної самопроголошеної автокефалії, а й тієї, яку може надати Вселенське Православ’я, тим паче, якщо це будуть усі п’ятнадцять Предстоятелів Церков, Константинополь і Москва разом або Москва самостійно. Всі її просто боялися. Але за ці 20 років настрої змінилися. Люди вже грамотніші в церковних питаннях, щораз більше пізнають православну еклезіологію. Хочемо ми чи не хочемо, це відбувається. І настрої, особливо серед священства, серед мирян, такі, що якщо буде канонічна автокефалія, то чому б і ні. Це ж не заважає. Канонічна автокефалія – це спосіб не відділення, а існування Церкви в цій традиційно православній країні. У нас давня православна традиція в Україні. Ця держава відбулася і закономірно, що в нас має бути Православна Церква. Ми не Намібія і не Алжир. У нас є православна більшість, у нас є дуже давня традиція. І нам є на що опертися — на традицію Київської митрополії, яка тут існувала й дає підставу для того, щоб рано чи пізно була самостійна автокефальна Церква. Якщо людина протестуватиме проти законної автокефалії, яку надасть Вселенське Православ’я або, наприклад, Московський Патріархат, то ким є ця людина за своїми настроями? Вона є сектантом! А такі сектантські настрої ми бачили у всіх цих галасливих виступах Союзу православних братств або в заявах деяких священиків-маргіналів. Наприклад, існує сайт «Єдиное отєчєство». Одні й ті самі священики, яких можна перелічити на пальцях однієї руки, виступають з якимись антиукраїнськими, проросійськими заявами. Тобто навіть в Одесі нема великої кількості священиків, які б всю цю ідеологію публічно підтримували. Була засуджена позиція Лук’яника. І скільки людей зібралося на його захист? Коли засуджувалося політичне православ’я в 2007 році, зібралося близько тисячі людей з усієї України, які протестували. Тепер узагалі знайшлося сто п’ятдесят. І чому нервують всі оці ідеологи «Русского мира»? Тому що чим далі, тим об’єктивно в них менша підтримка. Тому що ці сектантські настрої – це завжди настрої значної меншості. А якщо Вселенська Православна Церква як влада надає законну автокефалію, то які можуть

бути протести, розколи? Ніякого значного розколу не може бути. Ще 10 років тому можна було б говорити, що православні розколюються на схід і захід. Сьогодні вже такого немає. Настрій вже сприятливий. Чому? Тому що він вже спокійний. До української автокефалії в майбутньому широкі маси ставляться спокійно. Якщо це буде, то буде, і що тут такого. — Тепер, звичайно, політична ситуація не є така, щоб сприяла автокефалії УПЦ. Президент Ющенко підтримував ідею про Помісну Церкву і повторює це до сьогодні. Чому УПЦ тоді не використала ці політичні моменти і не посилила свої проавтокефальні погляди? Ті особи в УПЦ, які про них могли сміливіше говорити, маючи певну політичну підтримку від Президента і його адміністрації, нею не скористалися. — Ця ситуація — найкращий доказ того, що жодних автокефалійних настроїв немає. Тобто єпископат УПЦ (МП) налаштований таким чином: є просто об’єктивний хід історії, є об’єктивна логіка розвитку Церкви, і всі підкоряються цій об’єктивній логіці, в тому числі довіряють мудрості Предстоятеля. Якби була якась автокефальна партія, як намагаються представити, то вона за Ющенка якось проявила б себе в боротьбі, по-перше, за київську ідею, по-друге, за автокефалію і тому подібне. А такої боротьби не було. Була внутрішньоцерковна дискусія про автокефалію. І навпаки, можемо говорити, що ця дискусія сьогодні відбувається інтенсивніше, ніж тоді. А взагалі є покірність історичному ходові й обставинам. Гляньмо, чи взагалі були шанси на якусь реалізацію церковного проекту УПЦ за Ющенка. Шанси існували. Чому? Тому що об’єктивний хід історії давав можливість Президентові Ющенку співдіяти з єпископатами усіх трьох юрисдикцій і, відповідно, вийти на існування єдиної УПЦ в тому чи іншому форматі. Але Президент Ющенко в жодній сфері не провадив політику систематично, в тому числі й тут. Були заяви, але систематичності не було. Знову-таки, різні єпископи розуміли, що єдиний шанс – просто перетерпіти, тому що словами це все і завершиться.


Чим цікава ситуація сьогодні? Тим, що при владі політичні сили, які завжди підтримували суто «канонічне православ’я» і за півтора року намагалися втілити ті чи інші проекти ліквідації УПЦ КП, УАПЦ з приєднанням їх до Московського Патріархату. Для них найкраще, коли приєднаються поодинці парафії, священики, навіть єпископ — і приєднуються. Тоді ніяких змін в ідейному обличчі УПЦ (МП) не треба впроваджувати. Приєднуючи всі ці українофільські парафії, вона б не мала змінюватися. Навпаки, в очах МП вона повинна залишатися рупором ідеї «Русского мира». Проте фактично вся ця політика не дала нічого, бо ні особисті зусилля Патріарха Кирила і його часті візити, ні його переговори з усіма не привели до якогось результату. Навіть Митрополит Мефодій, Предстоятель УАПЦ, зізнавався, що Патріарх Кирил йому пропонував на правах повної автономії увійти в УПЦ (МП). За цією пропозицією, Митрополит мав стати членом Синоду УПЦ (МП), але його вся структура, вся ця тисяча парафій ніяк не підкорятиметься УПЦ (МП), буде в самостійному управлінні, а їхні права будуть навіть більші, ніж права РПЦЗ (Російської Православної Церкви за кордоном), яка приєдналася до Московського Патріархату в 2007 році. Цікаво, що УАПЦ все ж не приєдналася. Чому? Тому що для всіх дуже важливе саме ідейне обличчя. Скажімо, в УАПЦ ставлять запитання: чи УПЦ (МП), до яких ми приєднуємося, проповідує «Русский мир», чи все-таки є самостійною і від всіх геополітичних ідей «Русского мира» відділеною? Запитання до МП: ви хочете, щоб УПЦ була ідеологічним рупором впливу Москви? Отже, УПЦ КП і УАПЦ до вас не приєднуються. Ви хочете, щоб вони до вас приєдналися? Отже, треба, щоб це, по-перше, не був ідеологічний рупор «Русского мира», а по-друге, необхідна фактична самостійність. І краще, щоб вона була закріплена в Томосі. Або в МП хочуть бачити в Україні союзницьку щодо неї автокефальну Церкву, або хочуть, щоби тут була релігійне протистояння, яке може перейти в гарячу фазу. Іншого вибору немає.

Цей вибір дуже важливий. Або в МП хочуть бачити в Україні союзницьку щодо неї автокефальну Церкву, або хочуть, щоби тут була релігійне протистояння, яке може перейти в гарячу фазу. Іншого вибору немає. Всі сценарії, щоб приєднати когось тишком-нишком — не проходять. Досі все розвивалося таким чином: ми хочемо втілити в життя якусь утопію, якщо автокефали і Київський Патріархат до нас приєднаються, але на наших умовах і все буде добре для нас. Але ця утопія не реалізується. Бо, не маючи жодної політичної підтримки, УАПЦ все-таки існує. УПЦ КП також, незважаючи на тиск, діє і навіть розростається, хоча всі її політичні союзники маргіналізовані, знекровлені. Їх як реальної політичної сили немає. На сьогодні єдина політична сила в Україні — це Партія регіонів, яка підтримує УПЦ (МП). І тим не менше, Київський Патріархат існує, УАПЦ існує. Всі зусилля Московської Патріархії у цьому напрямку пробуксовують. Виявляється, ці Церкви живуть не з допомогою політичних партій, а завдяки підтримці народу, свідомості священиків, єпископів. І це, нарешті, в МП мають врахувати. Уже ясно, що проповідування й надалі «Русского мира» в Україні може закінчитися двома сценаріями. Перший, який вже є, — це перетворення Патріарха Кирила в одіозну фігуру, такого собі «релігійного Жириновського», який щось проповідує, але ніхто його не слухає. Другий сценарій передбачає, що все-таки його хтось мінімально сприймає, і на цій основі люди-фанатики стають іскрою релігійної війни між різними православними і різними релігійними групами в Україні. Цей сценарій навряд чи можливий. Але чогось іншого ця проповідь не може дати. Тому, безумовно, необхідно відмовлятися від будь-якого тиску, тому що й перетворення Патріарха Кирила на Жириновського — це смішно і йому не личить. А де-факто це вже відбувається — з цими всіма чапліними, кураєвими, фроловими тощо. З проповіддю «Русского мира», яка не має ніякого підґрунтя, Патріарх виглядає смішним у Росії, а тим паче тут. Це так само смішно, як і православний дрес-код в Москві чи пояснення, навіщо потрібні Церкві аксесуари розкішного життя. Або


Патріарх стає палієм релігійної війни, що також йому не личить. А ще не личить перед світовим Православ’ям затягувати справу із вирішення українського питання. Необхідно в згоді зі світовим Православ’ям знайти такий статус для УПЦ, щоби він не викликав запитань. І хай ця УПЦ (МП) сто разів каже, що сьогоднішній статус її влаштовує, але він не вирішує справи. Потрібно знайти православний консенсус запропонувати статус і такий-то сценарій об’єднання, не підкорення, а дійсно повернення в самостійну вже УПЦ тих людей, які хочуть бути православними, але просто не погоджуються з підкоренням Москві. Треба дати їм шанс, дати їм таку Церкву. — А як бути з тими, хто не проти цього підкорення? — Якщо навіть кілька десятків тисяч не захочуть бути в такій самостійній УПЦ, то це не порівняти з тими мільйонами, які сьогодні є в розколі. І ці кілька десятків тисяч сьогодні є фактично розкольниками-русофілами в УПЦ. І якщо вони дійсно підуть з УПЦ, навіть при тому, що всі Предстоятелі, Патріархи підпишуть Томос про автокефалію УПЦ, то ними вже окремо треба буде займатися і знаходити для них якийсь канонічний статус. Для цих щось можна буде придумати або в межах УПЦ, або в межах навіть Московського Патріархату. Проте це не причина, щоб надалі затягувати процес і чекати, що станеться чудо — і всі просто так приєднаються. Якщо не буде мирного сценарію, то не буде й миру і поєднання. — Але якщо утвориться об’єднана Церква, яка складатиметься, скажімо, з двох третин УПЦ (МП) і цілих УПЦ КП та УАПЦ, то вона може стати найбільшою Православною Церквою світу — за кількістю вірних і громад. Яка інша зможе конкурувати з нею? Вона буде вдвічі більша за Православну Церкву в самій Росії. Чи Росії потрібна така дочірня Церква, яка потенційно потужніша за неї? І тому, можливо, розколота, ослаблена, з внутрішніми суперечностями УПЦ розглядається як найвигідніший варіант? Або ж Росії вигідно творити образ ворога, а погодитися на будь-яку автокефалію Української Церкви, навіть якщо це буде записано як канонічна автономія, — це все

таки визнання, що українська територія не є частиною Російської держави й Церкви? Росії найвигідніша ситуація, щоб в Україні була релігійна війна — Тут дуже багато питань. По-перше, що вигідно Росії? Їй найвигідніша ситуація, щоб тут була релігійна війна. Тому що тоді Україна буде невдалою країною, її треба буде або приєднувати, або розчленовувати тощо. І негативний сценарій для України є позитивним для Росії у цьому відношенні. Отож, подумаймо, релігійна війна в Україні – це був би крах усього. А бачимо, що в світі релігія є одним із засобів підбурювання до конфліктів. Однак, з іншого боку, чи збереження розколу є вигідним для МП? Для РПЦ невигідна релігійна війна на її канонічній території. Бо якщо МП не лише не впоралася сама з розколом, а навіть сприяла релігійній війні, то арбітром далі буде Константинопольський Патріархат. — Тобто і вигідно, і невигідно, скажемо так. — Так. І хоч мирний розкол умовно їй вигідний, але водночас РПЦ ставить себе перед іншими Православними Церквами і найперш — перед Константинопольським Патріархатом — у незручне становище. Чому? Тому що згідно з канонами, Константинопольський Патріархат є найвищою апеляційною інстанцією у православному світі, й УАПЦ та Київський Патріархат апелюють до Константинопольського Патріархату. У цій ситуації Константинопольський Патріарх як найвищий арбітр визначає, що це територія Московської Патріархії, і запитує, що вона зробила для лікування розколу. Якщо Москві нема чого сказати (а за 20 років можна вже зробити висновок, що вони не хочуть лікування розколу), тоді знову ж таки Константинопольський Патріархат має брати на себе відповідальність за те, що відбувається тут. І це ситуація, яка Москві дуже невигідна. Тому спочатку затягувалися переговори, потім пропонувалися інші проекти, а в результаті – невизначеність, яка не може тривати безконечно. Це не Середньовіччя, де все відбувається упродовж століть. Сьогодні Собор можна зібрати за три дні. Дуже проста ситуація: Московська Патріархія


все-таки відповідальна за те, що діється на українській території, і якщо вона за 20 років не може показати способу лікування і збереження Московського Патріархату в єдності, то повинна або запропонувати самим українцям, щоб вони віднайшли інший спосіб лікування розколу, або дати Константинопольському Патріархатові право запропонувати такий спосіб. Щоб усе-таки тут була єдина Православна Церква. А всі роздуми про те, яка ця єдина Українська Православна Церква за кількістю громад або за кількістю вірних, мають відійти на другий план. Тому що повинна бути відповідальність за цих вірних. Це країна з тисячолітньою православною традицією. Тут — колиска православ’я для цілої Східної Європи. І відповідно, ця країна має право на самостійну Церкву і на самостійне вирішення, яким шляхом розвиватися. Безумовно, православні вірні з любов’ю і з симпатією будуть ставитися до РПЦ в майбутньому, якщо РПЦ чинитиме адекватно в цій ситуації. І ясно, що якщо дійде до релігійної війни, то невідомо, де ці вірні опиняться потім. Поки що всі ці люди, які розчаровуються в «Русском мире», не ходять до церкви взагалі, або переходять в інший Патріархат, або йдуть в католики. В Україні є великий релігійний вибір. А кількість людей з проросійськими екстремістськими настроями зменшується, тому їх намагаються штучно збільшити за рахунок противників ідентифікаційних кодів, тих, хто боїться кінця світу. Їх набагато менше, ніж 10 років тому, їх на порядки менше, ніж 20 років тому. Історична ситуація все одно для Москви програшна. Як співав Висоцький, «настоящих сумашедшых уже нету». Це Лук’яник був останній і то «несправжній», а більше награний. І він вже давно не грає в Церкві конструктивної ролі, як і всі його прихильники. Нусенкіс знайшовся один серед олігархів, який пішов і давив на Предстоятеля. Всі ж інші не пішли, бо вони більше його поважають і будуть його підтримувати. А той же Нусенкіс вже кілька років нічого і не фінансує. Оце він сказав, що відмовляється фінансувати православні ЗМІ. Але як тільки прийшла криза, він одразу перестав давати гроші. Історія – це така штука, проти якої навіть Патріарх Кирил не може виступати. Не

можна сьогодні казати закликати «відновити Святу Русь», а потім говорити про православний дрес-код. РПЦ треба визначатися. Можна йти в повному фарватері російської державної політики і тримати в Україні лінію останньої атаки. Це приведе до того, що рано чи пізно відповідальність на себе візьме Константинополь. І МП не зможе щось зробити. Або вони все ж таки самостійні церковні діячі, які думають про Православну Церкву, про її глобальне майбутнє, про її вплив у світі, про своє місце у цій місії і роль у світовому Православ’ї. І діють не як «подчененый Путина номер такой-то», а як самостійна особа, відповідальна за ситуацію в Україні. Тому приймають рішення відпустити українців, щоби ситуація в Україні нормалізувалася на основі вже давно відомого рецепту, випробуваного в усіх православних країнах – Автокефальна Православна Церква. В цій ситуації було б навіть краще, коли б Церква-Мати, якою себе вважає Москва щодо Києва, або дві Церкви-Матері — Константинополь і Москва — це зробили б зі своєї згоди, не чекаючи на боротьбу самих українців за своє законне право. Тарас Антошевський, Київ, 3 серпня 2011 р.

Патріарх Філарет вважає, що

проблем сучасного

православ’я вдалось би

уникнути, якби Московський

Патріархат своєчасно надав

автокефалію українській

Церкві

Про це Глава УПЦ КП заявив в інтерв’ю

кореспонденту сайту «Розпад Радянського

Союзу. Усна історія незалежної України –

1988-1991».

На запитання, чи утворення Української

незалежної держави посилило позиції

православія, чи послабило, Патріарх Філарет

відповів, що при ситуації, яка склалася на

http://risu.org.ua/ua/index/expert_thought/interview/43900/


сьогодні в православ’ї, в православ’ї

Московського Патріархату, роль

Православної Церкви послабилась, тому що

зараз іде внутрішня боротьба між різними

частинами православ’я: українсько-

російського, і в самій Україні

промосковського і автокефального руху.

«Тобто, ми духовні сили витрачаємо на

справи, якими не повинні займатись. Якби

своєчасно Московський Патріархат надав

автокефалію, то в Україні створилась би

єдина, але досить міцна Церква. І треба

мати на увазі, що в Україні Православна

Церква досить активна. Бо ще за часів

Радянського Союзу тут було зосереджено 60

відсотків парафій всього Московського

Патріархату. І Україна забезпечувала

кадрами духовенства не тільки Україну, але

й частково і Росію. І тому в Україні, в нових

умовах незалежної держави, Православна

Церква стала б досить міцною. І вона всю цю

духовну свою енергію витрачала б на

відродження духовності суспільства. Зараз

ми витрачаєм нашу енергію не на те, що

треба, а навпаки, інші релігійні сили,

використовуючи те, що між православною

ведеться суперечка, боротьба,

протистояння, – сюди засилають місіонерів,

різних: і таких, які приносять користь, і тих,

які нам шкоду наносять. І тому таке

враження складається, що православіє на

сьогодні послабне.

В Росії те ж саме відбувається, а цього

могло не бути. А могло не бути, якби був

зроблений крок вірний – погодились би на

автокефалію Української Церкви. Тоді дві

Церкви існують – Російська і Українська, але

в добрих стосунках, які одна одній

допомагають. І в самому православ’ї, як уже

брати в цілому, не було б тих проблем, які

виникають зараз. Бо зараз виникають

проблеми протистояння Москви і

Константинополя. Із-за чого? Із-за України,

із-за Естонії, Латвії. Тобто, із-за тих

територій, які могли б спокійно відійти від

Московського патріархату, але залишаючись

в Православній Церкві, знаходячись в

добрих стосунках... Тому що, принцип

православ’я – це помісність Церков, які

об’єднуються єдиною вірою і в християнській

любові», – сказав Патріарх Філарет.

За його словами, в православ’ї нема

єдиної зовнішньої організації, як існує в

Римо-Католицькій Церкві, де Папа є

єпископом, без благословення якого не може

поставляться жоден єпископ в любій точці

Земної кулі. «А в православ’ї цього нема.

Наша єдність базується на зовсім інших

принципах. І це могло б бути, якби не були

оці настрої такі великодержавні… Не тільки в

самих структурах держави, а і в Церкві, щоб

цього не було. Тому, що сила Церкви

полягає не в єдності зовнішній, а в єдності

духовній», – наголосив в інтерв’ю Патріарх

Філарет.

http://risu.org.ua/ua/index/all_news/confessional/orthodox_relatio

ns/43894/

СУМНА, БОЛЮЧА і

НЕЗАМІННА ВТРАТА

Минув рік від часу упокоєння бл.п. ІВАНА БОГДАНІВА, коли 16-го серпня 2010-го року, у місті Тамарак, Флорида, США на 83-ім році свого трудолюбного життя відійшов у вічність наш дорогий і

довголітній приятель бл.п. Іван Богданів.

Прот. Віктор Полярний з добродійкою Валентиною та сестрорю Ніною Главчеф прибули до міста Гамілтон, Канада, щоб вшанувати і помолитися за спокій душі бл.п. Івана на місті його вічного спочинку та в Катедрі Святого Володимира, Гамілтон, Онтаріо де покійний був довголітнім членом парафії.

В суботу 20-го серпня прот. Віктор відслужив заупокійну панахиду на могилі бл.п. Івана а присутності приятелів родини Богданів з Гамілтону і прибулих з штатів Нью Йорк, Флорида, Пенсильванія, Ілиной та Мичиген.


В неділю 21-го серпня в чудовому храмі Святого Володимира, настоятель храму отець протопресвітер Василь Макаренко в сослужінні прот. Віктора відслужили заупокійну панахиду.

Під час тризни, у церквоній залі Громади Святого Володимира прот. Віктор звернувся до переповненої залі приятелями покійного слідуючими словами:

Високопреподбний Отче Макаренко, шановні пані добродійки, дорогі пані і панове.

Здається, що пройдені 370 днів повинні б загасити смуток і горе внаслідок втрати свого дорогого чоловіка – дорогого приятеля, але як бачимо біль ніколи не вгасає і ми прийшли щоб розділити горе пані Іванки Богданів.

Іван Богданів народився в Новім Бугу, де лиха доля Другої світової війни примусила родину Богданів покидати свою Батьківщину і скитатися по чужих краях: Німеччини, Венецуелі, Канади і нарешті США.

Родина Богданів з часу заснування Громади Святого Миколая в Купер Ситі були найактивнішими членами Парафії – Іван і Іванка Богданів ревно і сумлінно виконували функції: Будівничого Комітету, Скарбника, Заступника Голови

Парафії, Секретаря Англійської мови, Голови Сестрицтва, Титаря і Загального Господаря.

Під час їхньої жертвенності і відданості Парафія Святого Миколая завжди зростала і розбудовувалася.

Разом з Іваном Богданівим ми довгі роки працювали для фірми Моторола, разом працювали на благо Української Православної Церкви Святого Миколая в Купер Ситі і коли прийшов слушний час, без жодного вагання, наші родини засвідчили вірність і відданість Помісній Українській Православній Церкві Київського Патріархату.

Також Іван Богданів сумлінно виконував обов’язки одного із членів Контрольної Комісії в складі Вікаріату Помісної Української Православної Церкви Київського Патріархату в США. Святійший Патріарх Київський і всієї Руси - України Філарет милістю Божою і благодаттю Святого Духа нагородив Івана Богданіва орденами Святого Отця Миколая та князя Володимира Великого: «За заслуги перед Помісною Українською Православною Церквою та побожним українським народом».

Незамінна втрата, не тільки для Парафії Святого Миколая, але для всього українського суспільства в Америці й Канаді.

Від імені Вікаріату Помісної Української Православної Церкви в США і Канаді складаємо наші найщиріші співчуття дружині покійного - Іванці. А ми помолимось, і ми впевнені, що раба Божого Івана, наш милосердний Господь Бог зустрів словами: «Добре, слуго добрий і вірний! Ти в малому був вірний – увійди у радість Господа твого». Замість квітів на могилу бл.п. Івана Богданіва складаємо пожертву на нев’янучий вінок прес-фонду Інформаційного Бюлетня Помісної Української Православної Церкви в США:


Василь і Тамара Дудка $100 дол. Іванка Богданів $ 50 дол. Прот. Віктор Полярний і добродійка Валентина $ 50 дол.

ЦАРСТВО НЕБЕСНЕ і ВІЧНАЯ ПАМ’ЯТЬ!

Висловлюємо щиру і сердечну вдячність протопресвітеру отцеві Василеві Макаренко та пані добродійці Ларисі, сестрі Тамарі з її чоловіком Василем Дудкою за їхню теплу, привітливу і щиру родинну гостинність під час нашого візиту до міста Гамілтон, Канада.

Одночасно, дружина покійного Іванка висловлює щиру вдячність отцеві протопресвітеру Василеві та добродійці Ларисі, прот. Віктору та добродійці Валентині, церковному хору; паням Тамарі Дудці, Марі і Дебі та всім присутнім, які вшанували пам’ять дорогого чоловіка Івана Богданіва.

Прот. Віктор Полярний

ВЕДМІДЬ

Найнебезпечніший у світі звір Коли він тяжко ранений. Бувшої імперії кегебіст Гіркі сльози проливає, Що остання імперія світу Смертельним голосом застогнала І металева ширма імперії З великим гуркотом упала. І ніодного життя людського В невідому планету незабрала. Кегебіст імперії історію добре знає. Як кольори імперія міняла Вождь революції для усього світу сказав, Що Україну мусимо для Росії загарбать Бо без України ми небудемо існувать. Коли кегебіст погони полковника мав То дуже скоро свій клопіт розв’язав, А тепер неможе свій клопіт розв’язать Бо бувші наші «брати малороси» Більше братами нехочуть нас звать. Він науковців до Кремля скликає І історичну для них лекцію читає, Що у нашій хаті порядку немає!

Київ - Русь як раніше нас звали Бо бувші «брати малороси» Україною назвали. І тисячолітню нашу Анну – Київську в Парижі У нас забрали і українкою назвали. Коли Ярослав в Київ - Русь королем став Та за свій нарід добре дбав І щоб людей навколо об’єднати Багато в Києві церков збудував І з них найгарнішу Святою Софією назвав. А коли свою принцесу Анну Київську За французького Короля Генріха заміж віддав То і Київ – Русь Біблію для Генріха подарував. І від того часу французькі королі і президенти На Київ – Русь Біблію присяги складають. Коли королева Анна Київська удовою стала То ще 38 років Францією урядувала. Бо коли вона приїхала до Короля То і «Київ – Русь» Конституцію привезла Що «Руська Правда» назву мала. Васиь Дудука Гамілтон, Онтаріо, Канада

Наливайченко називає

заяви Медведєва «старим

«совком» у новій обгортці»

Голова політради партії «Наша Україна» Валентин НАЛИВАЙЧЕНКО називає заяви президента Росії Дмитра МЕДВЕДЄВА щодо України «старим «совком» в новій обгортці». Про це повідомляє прес-служба «Нашої України». За його словами, нав’язливі заяви Д.МЕДВЕДЄВА, висловлені в день 20-ліття української Незалежності, – це намагання примусити Україну повернутися до колишнього «совка» через неприховане використання газового тиску і застосування безпрецедентної та несправедливої ціни на газ для України. В.НАЛИВАЙЧЕНКО зауважує, що наполягання Кремля на «білоруському варіанті» розвитку відносин з Україною, із входженням в Митний союз та створенням газового СП, є прямим замахом не тільки на стратегічні економічні активи нашої країни, але й національний суверенітет та курс на європейську інтеграцію. «Збільшення обмежень на експорт української продукції на ринки Митного союзу впродовж останнього часу - це недружні


кроки російської сторони, які суперечать декларативним заявам про дружбу між нашими країнами. Друзі так не діють», - наголошує В.НАЛИВАЙЧЕНКО. «Як показали московські та харківські газові угоди 2009 та 2010 років, будь-які спроби заслужити поступливість Росії коштом здачі частини державного суверенітету не працюють. Україна повинна відстоювати свої інтереси із сильних позицій», - переконаний він. «Наша Україна» наполягає на судовому перегляді, в рамках міжнародного права, кабальних газових угод 2009 року. Також влада повинна здійснити рішучі заходи для зменшення залежності країни від російських енергоносіїв, зокрема скорочення обсягів споживання імпортного газу, впровадження енергоощадних технологій та диверсифікацію джерел енергопостачання», - переконаний В.НАЛИВАЙЧЕНКО. Як повідомляв УНІАН, учора, 24 серпня, президент Росії заявив, що Україна повинна йти білоруським шляхом у вирішенні питання про ціну на газ. «Діє угода, яка повинна виконуватися... Цей договір підлягає виконанню. Його було укладено на тих умовах, за якими сторони досягли угоди», - сказав Д.МЕДВЕДЄВ. «Якщо говорити про майбутнє, то ми готові розглядати різні варіанти. Але я вам скажу прямо: хай Україна нас зацікавить, щоб нам було цікаво думати про таку співпрацю на майбутнє», - додав Президент РФ. Як приклад він навів компроміс, досягнутий із Білоруссю: Мінськ отримав так звану інтеграційну знижку як приз за участь у Митному союзі й згоду продати Росії «Білтрансгаз». «Хоча наші (українські) колеги відразу ж відхрестилися від цього ... я вважаю, що тут поспішати не треба. Тому що з Білоруссю у нас теж були свої проблеми й дуже серйозні у газовій співпраці, але ми вийшли на нормальний рівень взаєморозуміння. Білорусь сьогодні є членом Митного союзу, і ми домовилися про те, що Росія придбає «Білтрансгаз», фактично на 100%. Це створює нові умови», - сказав Д.МЕДВЕДЄВ і додав: «Ось таким шляхом, мені здається, потрібно йти й нашим українським друзям».

ДУХОВНИЙ ЦЕНТР

КИЇВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ В

США

Громада Святого Андрія, як Центр

Духовного Єднання вірних Київського Патріархату закликає всіх тих, яким доля Українського Народу і Рідної Української Церкви не є байдужою приєднатися до розбудови Центру Помісної Української Православної Церкви Київського Патріархату в США.

Слідуючі жертводавці доброї волі вже відгукнулися на цей важливий крок в житті Помісної Української Православної Церкви Київського Патріархату в США. Хочемо нагадати, що:

Громада Святого Андрія є благодійна корпорація і без-прибуткова організація. Усі внески на цей проєкт можна відтягнути від податків.

Також, усі внески в сумі $1000 або більше будуть відзначенні на таблиці жертводавців при вході нового будинку.

Наша щира вдячність за Вашу активну участь у розбудові Церкви Київського Патріархату. $25,000 дол. Українсько-Американська Федеральна Кредитова Спілка «САМОПОМІЧ» $ 15,000 дол. Сестрицтво Св.Софії, Парафія Св. Андрія, Блумінгдейл, Іллиной $ 15,000 дол. Памела і Іван Яресько $ 15,000 дол. Наталія Яресько $ 11,000 дол. Віктор і Шура Братків $ 10,000 дол. Паніматка Валентина і прот. Віктор Полярний $ 5,500 дол. Марія і Іван Гнип $ 5,500 дол. Галина і др. Михайло Темник $ 5,000 дол. Марія і Іван Лесняк $ 5,000 дол. Humes Funeral Home


$ 5,000 дол. Роман Головка $ 5,000 дол. Церковний Хор Громади Святого Андрія Первозваного в Блумінгдейл, Іллиной $ 5,000 дол. Спадщина від бл.п. Теклі Ліщина $ 3,000 дол. Анонімний $ 2,500 дол. Надя і Юрій Федорів $ 2,500 дол. Микола Козюра $ 2,500 дол. Валентина і Микола Міщенко $ 2,500 дол. Іван і Маруся Міщенко $ 2,000 дол. Михайло і Марія Сущенко $ 1,500 дол. Aлександер і Євгенія Тищенко $ 1,100 дол. Петро й Уляна Лютий $ 1,100 дол. Яків і Марія Загура $ 1,100 дол. Віктор і Ярина Лютий $ 1,000 дол. Микола Кочерга $ 1,000 дол. Ольга Басараб $ 1,000 дол. Ніна і Михайло Ґлавчеф $ 1,000 дол. Леся Татарко $ 1,000 дол. Вікторія Вайбел $ 1,000 дол. Євгеній Руденко $ 1,000 дол. Ярослав Сидоренко $ 1,000 дол. др. Василь і Ліда Трухлий $ 1,000 дол. Aлександер і Ганна Німченко $ 1,000 дол. Раїса і Володимир Братків $ 1,000 дол. Микола Бондаренко $ 1,000 дол. Марія Товстоп’ят $ 1,000 дол. В’ячеслав Партикевич $ 1,000 дол. Людмила Мазяр $ 1,000 дол. Мирослав Почтар $ 1,000 дол. Ірина і Петро Міщенко $ 1,000 дол. Тетяна Сакун $ 500 дол. Володимир і Соня Лебедин $ 500 дол. Віра Кропівна $ 500 дол. Віктор і Марія Одарченко $ 500 дол. Дора Грицеляк $ 500 дол. Оксана Кушіцька – «Українське Слово» $ 500 дол. Лілія Кутова $ 500 дол. ОДУМ, Чикаго $ 300 дол. УГКЦерква свв. Володимира і Ольги, Чикаго $ 300 дол. Помаранчева Хвиля – Чикаго $ 250 дол. Михайло і Тоня Криворученко $ 250 дол. Тамара Гюбнер $ 250 дол. ОЖОЧСУ ім. Олени Пчілка $ 250 дол. Володимир Басараб $ 200 дол. Неля Гавриленко $ 200 дол. Арк і Марія Ляхів $ 100 дол. Люся Козацька $ 100 дол. Галина і Володимир Смілянський $ 100 дол. Галина Трегубчук $ 100 дол. Петро і Ольга Матула $ 100 дол. Віктор і Алла Завалко $ 100 дол. Віталій Шумаков $ 100 дол. Іванка Богданів $ 100 дол. Алекксандер Федій $ 100 дол. панство Білинськмй $ 100 дол. Таня Гарбуз $ 100 дол. Марія і Василь Кушнір $ 100 дол. Богдан Дмитренко $ 100 дол. Марія Гринчук $ 100 дол. Наталія Масник $ 100 дол. Володимир Палій $ 100 дол. Марія і Іван Сірик $ 50 дол. др. Галина Бориславська $ 50 дол. Юрій Фігел $ 50 дол. Галина і Володимир Фенканин $ 50дол. Анна і Олег Федак $ 25 дол. Лєна Шкребець $ 20 дол. др. Тамара Тимцюрак

НАШЕ ВЕЛИКЕ і ЩИРЕ СПАСИБІ!

Хочемо подякувати всім Вам за вашу жертвенність і заохочення до дальшої праці. Нехай Милосердний, Господь Бог, пошле Вам міцного здоров’я і всього найкращого у вашому житті. Завдяки Вам це вже є 294-е число нашого видання. Сердечно дякуємо жертводавцям на видавничий фонд ―Інформаційного Бюлетня‖ 24,035 Марія і Іван Гнип 8,300 Надя і Юрій Федорів 4,560 Тереза і Стефан та бл.п. Володимир Бакум 2,695 Лідія Ємець Капустянська і бл.п. Яків Ємець 2,675 Галина і др. Володимир Король 2,500 Раїса і Володимир Братків 2,140 Люба і Іван Заковоротний 2,060 бл.п. Віталій і бл.п. Катерина Шумаков 1,880 Раїса і Євген Дикун 1,875 Марія Товстоп’ят 1,785 Марія Савеленко Гнип 1,700 Люба і бл.п. Володимир Шипілка 1,600 Надія і Олександер Северин 1,575 Катя і др. В’ячеслав Вестон 1,405 Анна і Олег Федак 1,400 Ляля і бл.п. Юрій Вибачинський 1,395 Галина і Олексій Воскобійник 1,390 Іванка і бл.п. Іван Богданів 1,250 Лариса і Андрій Івашко 1,240 Галина і Петро Слюсаренко 1,230 Олена Зубенко 1,200 Галина Черінь Паньків і Інна Момотюк 1,140 Мінодора і Анатолій Яцюк 1,125 Оля Гнип Трущ і Григорій Гнип 1,100 Тамара і Василь Дудка – Канада, 1,085 Ольга і Микола Пайчук, бл.п. Галина Шевченко 1,060 Галина і др. Михайло Темник 1,050 Марія Ярмоленко 1,025 прот. Георгій Ощапівський та п/м. Віра 1,010 Людмила і бл.п. Петро Доброноженко, Євгенія і бл.п. Осип Головацький 1,000 Марія і Віктор Одарченко 950 Валентина і Андрій Опанащук 900 Віра і Юрій Капустянські 875 Паша і Микола Таран 870 Галина і бл.п. др. Михайло Воскобійник 856 Александра і Віктор Братків 850 бл.п. Ліда і Іван Безпалий, Лідія і др. Петро Шаєнко, Валентина і Василь Косогор 830 Ярина і бл.п. Віктор Лютий 800 бл.п. Стефан і Тамара Фаберовська 790 Віра Самодіна 780 «САМОПОМІЧ» Українсько-Американська Федеральна Кредитова Спілка 760 Ольга і Василь Карпенко, Юрій Сиволап 750 Maрія і бл.п. Петро Салівон, Ніна і Михайло Ґлавчеф, бл.п. Людмила і бл.п. Євстахій Мазяр, Ольга і бл.п. Юрій Вермонт 730 п/м. Поліна і бл.п. прот. Григорій Крамаренко, 720 бл.п. Таня і бл.п. Яків Сененко 700 Марія і Петро Новик, бл.п. Леся і бл.п. Микола Дудка 660 Надія Лотоцька 651 Катерина Васильченко 650 бл.п. Антоніна і Леонід Гусак, Петро Корнієнко 635 Надія і бл.п. Анатолій Фалько 610 Андрій Загура 605 бл.п. Юрій Шеляк


600 Ukrainian National Federal Credit Union - New York 570 бл.п. п/м. Олена і бл.п. архєп. Степан Біляк 550 Леся Татарко, Ольга і Петро Матула 500 Галина і Микола Білоус, Ольга Петрончак, Марія і Михайло Сущенко, Марія і Василь Краснобрижий, Оля Лак, бл.п.Неля Дзюба, Наталія і Арнольд Бірко, Парафія Святої Тройці, Роялтон, Огайо, Вікаріaт УПЦ КП в США й Канаді, Федір Габелко 485 Марія і Микола Андріянів 480 Анна Боровик 475 Валентина і Микола Міщенко 460 Александра і бл.п. Михайло Ґабер 450 Артемісія Никорович 430 Євгенія Громницька 420 добродійка Валентина i прот. Віктор Полярний 410 Марія і Василь Кушнір 400 Анна і бл.п. Тихон Кульбіда, ―О.Л.‖, Леся і Юрій Мацик, бл.п. Олександра і Василь Дорошенко 385 бл.п. Анна і Петро Макуха 375 Афанасія і Михайло Рачкевич 365 Віра і бл.п. Василь Масланчук 360 Елізабет і Микола Ляшенко, Наталка і Антін Угляр 350 Микола Сороколіт, Лариса і др. Анатолій Вальков, Ліда і Тарас Кохно, Людмила і бл.п. Михайло Андрійович, Ольга Фрит 330 Марія Кравець 325 Марія і Микола Барнай 320 Соня Гавірко 305 Христя і Ярослав Верещак 300 Валентина і Володимир Мантика, Марія і Йосип Серна, Александер Власенко, Анна і Микола Кучеренко 280 Любов і Борис Журa, Oтець Н.Н. 275 Алла і Ігор Черний, Раїса і бл.п. Валентин Кохно 260 Ольга Басараб, Лідія Отрошко 250 Aрхимандрит Питирим, Ганна Фарбота 240 Леся Марченко 235 бл.п. Віра і бл.п. Павло Дубас 230 Іван і Сусана Білобронь, Галина і Славко Лин,

бл.п.Татяна і Микола Пост 225 Леся і Іван Мельник , Віра і Едвард Скрип 220 Раїса Шлеґа 215 Лілія і Григорій Гнип 210 бл.п. Ольга Бойкo 200 Лідія Овечко, Галина і Роман Боднар, Леся і др. Теодор Костюк, Ліда і др. Василь Трухлий, Парафія Св. Михаїла, Юніондейл, Нью Йорк, Лідія Щербак, Тамара і бл.п. Бруно Моске, Ліда Дрейк, бл.п. Ольга і бл.п. Василь Галінковський, Іван Деркач, бл.п. Василь Луценко, Надія і Володимир Сулим, Елеонорa і Теодор Бабій, Іван Тищенко 180 Maрія і Юрко Бурлій 175 Ольга Федак, Рія і Петро Гнип, Роза і бл.п. Іван Синило 170 Орися Грам’як, Олена Саманго, бл.п. Анатолій Рожнятовський 160 Ана Столець, Ізаура і Володимир Хремко 150 Катерина і Василь Вільчинський, Елізабет і Юрій Ємець, Стефані і Валентин Ємець, Лариса і Стефан Андрусяк-Ємець, Марія і Олександер Багнівський, , Борис Кучинський, Віра і Василь Швець, др. Ліда і Юрій Куриляк, бл.п. Софія Барусевич 145 Люба і бл.п. Павло Войнов 140 Марія Сулківська, Анна Грицик, бл.п. Лідія Візерканюк 135 Зінаїда і Віталій Гречнів, бл.п. п/м. Галина Андріюк 125 Валентина і Віктор Бабанський 115 Євгенія Грищук 110 Анна Снігач, Ніколас Забродський 100 Володимир і Ліда Коновал, Ярослав Сидоренко, Маруся і Іван Міщенко, Таня Гарбуз, Віра Кропівна, Добродійка Галина і прот. Ярослав Думанський, Ігор Яремкевич, Богдан Гальчак, Зіна Лупо, Геррі Когн, Леонід Клочко, Ярослав Забродський, прот. Борис Забродський, Соня і Ендру Ґаудер Одарченко, Наталія і бл.п. Павло Коновал, Іларіон Хейлик, Катерина О. Северин, Галя О. Северин-Вітінґ, бл.п.Тарас Зосяк,

95 Катерина і Микола Злиденний, бл.п. Дмитро Яременко, Валентина і Іван Олійник 90 Броніслава і бл.п.Федір Шкурат 85 бл.п. Іван Чернишов 80 Михайло Дзвінка, Марія і Тоні Зулім, Галина і бл.п.Василь Гришко 75 В’ячеслав Партикевич, Л. Мельник, Софія Везайн, Катерина Довбенко, бл.п.Роман Балабан, Петро Кардаш, Раїса і бл.п. Василь Євтушенко, бл.п. Анна Жидовська 75 Віра Руденко, Іван Сірик, Магдалина Кавшан 70 Зоя Филипович 65 бл.п. Володимир Шумило 60 Наталка Ортіз, Марія Лукасевич, Клара і Володимир Хомяк, Людмила і Андрій Задерей, бл.п. Іван Павленкo 55 Александра Медвідь 50 Памела і Івась Яресько, Віра і Тоні Лаврішин, Роман Боднарук, Aлександер і Євгенія Тищенко, Рімма Івченко, п/м. Людмила і ієрей Іван Телебзда, John and Olya Marie Kuechel, Наталка Флендерс, Леонід Шаргородський, Василина Швейко, бл.п. Олена Струк, Дуся і Іван Швець, Люба і Яків Середа, Люба Ведмедик, бл.п. Марія Рітачка, Лілія Кіхевка, Інна Врублівська, Іван Доценко, Анна Сухоренко, Парафія Св. Тройці – Бриджпорт, Анна Степаненко, др. Марічка і Роман Балтарович, І. і Ґ. Мандич, Хор Осередку Святого Андрія – Норт Порт – Флорида, Віра і Віктор Гаркуша, Таня Чумак, Леон і Юліяна Мазурець 45 Михайло Цар, Люся і Михайло Гарасимів, бл.п. Андрій Полярний, Люба і Олексій Шевченко, бл.п. Василь Кива 40 Пантелеймон Завірюха, Ірена і др. Володимир Ґерент, бл.п. Леонід Лисенко, бл.п. Валентина Бранчанська, Генрі Кальман, Валентина і бл.п. Ераст Дзюбинський, Ніна і Володимир Варшавський 30 п/м. Місако і ієрей Павло Королюк, др. Андрій Олесюк, Галина Бистрицька, Антоніна Леcь, Михайло Різун 25 Микола і Ання Данилишин, Влад Смілянський, Ольга Кобзяр, Ярослав Цетенко, Наталка Рибій, Віра Руденко, Уляна і Роман Романів, Наталка Погребінська, Любомир Кульчитський, п/м. Лідія Ковальчук, Микола Криворук, Євгенія Мельничук, бл.п. Юрій Благодатний 20 Петро і Галина Прищепа, Яків і Ліда Середа, Надя Іванчук,

геня Бенко, Олена Голик, Михайло Кукуруза, Галина і Андрій

Скірко,Таня Бойчук, др. Богдан Мороз, Манолій і Галина Бурик, Володимир і Лідія Угляр, Святослав Боженко, Оля і Юрій Пастернак, Розалія Настюк, о. Іван і добродійка Фатенко, Марія Ковальська, Валентина і Богдан Остачук, бл.п.

Богдан Ващинський, Николай Пелячик, Віра Забіков, Мирослава Наливайко, Тамара Білас 10 Люба Адамович, Лесик Магмет, О.Бичкова, М.Цар, Іраїда Черняк, Надія і Петро Лобур, Марія і Іван Китайко, Василь Антонюк, Йосиф Козар, Ольга Заїка, Марія Ситник, Маруся Чорна, Валентина Мушинська, Прокіп Намчук, Ольга Сахаревич, бл.п. Ірина Курман, Іван Медяник 5 Т. Маленко, В. Скіданенко, Т. Полежай, Б.Сорока Надруковані статті висловлюють персональну думку авторів і не обов’язково відповідають поглядам редколеґії. Передруки і переклади дозволені за поданням джерела. Рукописи не повертаються. Редакція застерігає собі право скорочувати та поправляти мову надісланих матеріалів.

Подаємо до відома нашим читачам, що в кошти цього двотижневника входить поштова пересилка, вартість якої Вам відома.

Також друк кожної сторінки коштує сім центів.

Парафія Святого Андрія Первозваного в Блумінгдейл Української Православної Церкви Київського Патріархату в США відповідає за всі кошти друку і розповсюджування нашого видання. Отже, просимо всі пожертви пересилати ЛИШЕ на вище подану адресу Вікаріату і Управа Громади


Святого Андрія випише Вам відповідне поквитування. Просимо виписувати чеки на:

St. Andrew Ukrainian Orthodox Church

УКРАЇНСЬКИЙ ЦВИНТАР СВ. АНДРІЯ В БЛУМІНГДЕЙЛ

Повідомляємо, що при Громаді Св. Андрія Первозваного існує цвинтар на якому спочивають засновники Парафії Св. Андрія. Також, окрема дільниця присвячена воїнам змагань за незалежність України.

На цвинтарі Святого Андрія спочивають багато українців різних віроісповідань.

Бажаючих придбати собі місце вічного спочинку на українському цвинтарі просимо звертатися до керуючого справами цвинтаря пана Віктора Одарченка (847) 650 4709 або [email protected]

ДО РЕЧІ. На Провідну Неділю настоятель храму Св. Андрія, разом з церковним хором молиться і кропить священою водою кожну могилу всіх спочилих.


Ukrainian Genocide Foundation - U.S.A.

Invites you to participate in a Memorial for the

10,000,000 Victims of the 1932-33 Genocide in Ukraine

Sunday, September 18, 2011 1:00 pm All-Faith Memorial at:

St. Andrews Ukrainian Orthodox Cathedral K.P. 300 E. Army Trail Rd. Bloomingdale, IL

The religious observance will be followed by a traditional “Holodnyi Obid”

at Parish Auditorium Donation $10.00

Buses will depart at 11:45 am from: Ukrainian Cultural Center (2247 W Chicago Ave, Chicago, IL)

Фундація Українського Геноциду – С.Ш.А.

Запрошує Українську Громаду взяти участь у Спільній Панахиді в Пам’ять

10,000,000 Жертв Геноциду в Україні 1932-33 рр.

яка відбудеться в неділю 18-го вересня, 2011 р.

о год. 1:00 пополудні в Українській Православній Катедрі св. Андрія К.П.,

300 E. Army Trail Rd. Bloomingdale, IL після молитви традиційний “Голодний Обід” та програма в

церковній авдиторії даток $10.00

Автобуси від’ їдуть о год. 11:45 ранку від: Культурного Осередку ( 2247 w. Chicago Ave, Chicago, IL)

---------------------------------

For more information: www.UkrainianGenocide.org


Documents

Vicariate of the Ukrainian Orthodox Church Kyivan ... › files › 294.pdf · Канонічність чи не канонічність УПЦ ... соціальні проблеми