Стосунки батьків і дітей - одвічна проблема. У розробці її вагомий внесок належить С. Русовій. Пріоритет у вихованні маленької дитини , на думку С.Русової, належить матері та родині. До висвітлення ролі матері у вихованні дитини С. Русова зверталась у працях "Дошкільне виховання", "В дитячому садку", "Виховні ідеї Г.С. Сковороди", "Мати в поезії Шевченка" та інших.

До молодої матері С. Русова висловлювала вимоги щодо її грамот- ності, знання психології дитини, усві- домлення ролі материнства: "Найкра- щим таким керманичем мусить бути рідна мати дитини - "природна вихова- телька своїх дітей", - зазначала вчена. Як глибокий знавець психології, С.Русо- ва особливого значення надавала мате- ринському інстинкту, підкреслюючи, що мати інший раз і без наукової підготовки, одним інстинктом вміє читати в дитячій душі й добре розуміти її.

Особливу увагу С. Русова звертала на дітей від одного до восьми років. Саме ці роки, на її думку, діти найбільше набираються вражень і треба їм усім дати лад, розвинути усі здібності й викликати самостійну думку, щоб опрацювати ті враження, задовольняючи потребу активності й виховання в добрі. За цей період дитина пізнає більше, ніж може дізнатись за наступні роки.

Материнська любов - це надзвичайне почуття, яке виховує в дитини здатність любити і бути любимою. Якраз завдяки матері, її любові діти розуміють і пізнають, що значить бути любимим, і водночас вчаться любити матір, батька, інших членів сім’ї.

• Концептуальним у педагогічній і науковій діяльності С. Русової було положення про те, що "родинне виховання найкраще, бо в його основі лежить ласка матері".

• Воно базувалось на генетичній запрограмованості маленьких дітей на спілкування з тими, хто за ними доглядає, виявляє до них лагідні почуття. Рефлекторні перші жести, міміка і найпростіші звукові реакції дитини надзвичайно важливі в процесі становлення стосунків між батьками і дітьми.

• "Без неї (матері), без її ласки холодно, страшно було б жити, й ніяка школа, ніякі дитячі садки або дитячі захистки не дадуть дитині того добра, добра святого, любови й ласки, не розбудять в дітях почуття правди й любови, як щире виховання свідомої матері"

• Звичайно ж матері були б раді виховувати дітей самостійно, але одним бракує вільного часу - мусять на дітей заробляти, щоб не загинули від голоду, інші мають свої бажання до науки, не маючи доброї волі, щоб настроїти себе на відповідальну працю вихователя своєї дитини. Усі ці умови дуже шкідливо відбиваються на дітях, стверджує С. Русова, вони лишаються самотніми, ростуть, як бур’ян без догляду й ладу, або простісінько виростають на вулиці, вбираючи в свої серця увесь бруд оточення. Родинне життя за останній час в нашому громадянстві, - зазначає С. Русова, - під впливом соціальних і економічних умов значно змінилося і ці умови відірвали від рідного кутка й матір і батька, погнали їх на фабрику і послали в найми, спустошивши родинне кубелечко, зникла та весела праця, яка колись єднала усю родину й давала дітям теплий трудівницький, лагідний осередок, що хороше сприяв розвитку їх людяності. За таких обставин, переконана С. Русова, виникло питання замінити родинне виховання громадським й численні охоронки, захисники, дитячі садки дадуть таким недоглянутим дітям найкраще виховання, за всіма вимогами науки.

• Всебічне, глибоке вивчення і творче використання психолого-педагогічної спадщини С.Русової допоможе у розв’язанні проблеми про роль матері і родини у вихованні дитини, а в дошкільному закладі батьки будуть виконувати належну їм роль повноправних учасників навчально-виховного процесу, а не сторонніх спостерігачів .

• Психологічне підґрунтя виховання людини, "пристосованої до нових потреб життя", педагог проаналізувала в окремих розділах фундаментальних праць періоду еміграції ("Нова школа соціального виховання", "Нові методи дошкільного виховання", "Сучасні течії в новій педагогіці", "Теорія і практика дошкільного виховання") та в низці наукових розвідок і статей. У них вона доводить, що психологія "заглядає глибоко в душу індивіда і змагається зрозуміти всю його свідому й несвідому природу".

«Закон любові»• Із дослідів психології вона виво-дить і найважливіший для всіх часів і епох закон любові до дитини: "дитяча душа потребує ласки, сим-патії, любові і не загальної, а персо-нальної; кожна дитина потребує щоб хтось любив її більше за всіх; вона не може нормально розвиватися без материнської любові і ласки...".

Софія Русова сформулювала ряд конкретних завдань, дала чимало порад щодо виховної діяльності, їх

можна звести до таких основних тез:

• - не вимагати в цей час "сліпої слухняності, непоясненої логічною необхідністю";

• - не втомлювати підлітків "наукою", чергуючи її з посильною фізичною працею та відпочинком на свіжому повітрі;

• - відволікати від надто великої мрійливості;• - через різні доручення виховувати в молоді обов'язковість,

почуття відповідальності;• - найпильнішу увагу звертати на моральне виховання, передусім

поборювати "звірські" інстинкти;• - розвивати пошану до людини, особливо до жінки, почуття

симпатії до всього живого, а також само опанування, шляхетність.

• Реалізація цих завдань, писала С.Русова, - "це великий обов’язок кожної матері, кожного вихованця".

• А ви працюйте, працюйте й не сваріться», — заповідала Софія Русова

. Прочитуючи слово Русової, ми відкриваємо для себе глибинну його настанову на сьогод-нішній день, бо воно має не тільки енергетич-ну сутність, а й ознаки безсмертя.• С.Ф. Русова наполягала, щоб виховання розпочиналося

з народження дитини. Засобами колискової, забавлянок, народних казок, ігор, пісень, лічилок, загадок тощо мають здійснюватися прилучення дітей до національної культури та етнізація особистості.

• Педагог стверджує: "Нація народжується коло дитячої колиски, лише на рідному ґрунті, серед рідного слова, пісні здатна вирости національно свідома дитина".

• Сучасна наука також оперує даними про важливість сімейного виховання для повноцінного розвитку особистості дитини, оскільки його сила і вплив не порівнюються з жодним, навіть з дуже кваліфікованим вихованням у дитячому садку чи школі.

• Психологічні та соціально-педагогічні дослідження дозволяють стверджувати, що сім’я посідає дуже важливе місце серед факторів та соціальних груп, які впливають на формування особистості.

•      Саме сім’я з її інтимно-особистими зв’язками, як ніяка суспільна установа, може забезпечити дитині емоційний захист, відчуття важливості та суттєвості свого існування, щирої зацікавленості в ній.

• Сім’я – це те середовище, у якому в дитині формується уявлення, де вона приймає перші рішення щодо себе, і де починається розвиток соціальної природи дитини. Немає таких якостей особистості, у формуванні яких не брала б участь сім’я. Подібно до того, як дорослі проявляють себе, реалізують свої потреби, інтереси і прагнення в процесі соціальної практики, так і діти розвивають свої сили та можливості в умовах сімейного життя, і перш за все, через спілкування з рідними, включаючись в певну систему сімейних відносин.

• Важливим фактором становлення особистості є самоусвідомлення в особі батьків певної статі й оволодіння відповідною рольовою поведінкою. Вчені називають це формуванням психологічної статі і відмічають особливу роль сім’ї в даному процесі.

• Дитина бачить приклад, поведінку батьків, їх взаємовідносини, елементи трудового співробітництва, будує свою поведінку на основі наслідування відповідно до своєї статі.

• Через життя в сім’ї формується ставлення до людей, речей, самого себе, виробляються ідеали та цінності. Любов дитини до батьків забезпечує безпеку, виступає гарантом емоційного благополуччя. Дитині мало просто того, щоб її любили. Вона потребує підтримки на всіх періодах дитинства

Глибокий, постійний контакт з дитиною – необхідна умова виховання у будь-якому віці. Але тісний контакт і взаєморозуміння не виникають самі по собі. Батьки їх будують і творять, починаючи з віку немовляти. Вираз «діти – дзеркало сім’ї” дуже точно передає зміст

орієнтації дитини на сукупність духовних і моральних цінностей, які культивує її сім’я.

В кожній родині свої уявлення про добро і зло, свої пріоритети і моральні цінності: в одній на високий щабель поставлені доброта, милосердя, гуманність, в інших – навпаки, панує культ жорстокості. Батьки всіляко стимулюють і заохочують такі дії, способи поведінки, які відповідають їх уявленням про те, що добре, а що погано.

Наслідуючи близьких, дорогих людей, застосовуючи їх «уроки філософії», дитина оволодіває формами поведінки, способами спілкування і взаємодії з навколишніми людьми.

• У сім’ї зміст, форми і методи виховання залежать від загальної культури батьків.

• Найпростіше сімейне виховання носить довільний характер, змінюється без чіткої системності, здійснюється фрагментарно і досить стихійно. Через це діти сильно різняться за загальним розвитком і ступенем вихованості.

• В одних сім’ях ростуть добрими, активними, привітними, довірливими, мають інтерес до гри, книги, мистецтва.

• В інших – батьки не належним чином дбають про загальний розвиток дитини, але приділяють значну увагу її дисциплінованості, слухняності. Ще в інших сім’ях зовсім не приділяють уваги розвитку і вихованню дитини.

Основне завдання сучасної сім’ї  

1. Гуманність і милосердя до дитини (діти мають зростати і виховуватися в атмосфері доброзичливості, любові та щастя; батьки мають розуміти і приймати свою дитину такою, якою вона є, сприяти розвитку кращих її рис; дотримання діалектичної єдності щирої поваги до особистості дитини та високої вимогливості до неї).

2. Врахування вікових та індивідуальних особливостей дитини (виховні впливи і розподіл сімейних ролей мають вибудовуватися з огляду на вікові, статеві та індивідуальні особливості дитини).

3. Залучення дітей до життєдіяльності сім’ї як рівноправних учасників (суб’єкт – суб’єктні батьківсько-дитячі відносини).

4. Оптимістичність і демократичність батьківсько-дитячих взаємин.5. Послідовність та єдність батьківських вимог

Поради видатного педагога щодо ефективності родинного виховання надзвичайно слушні й на сьогодні. С. Русова визнавала родинне виховання за найкраще: «…найкращим таким керманичем мусить бути рідна мати дитини – природна вихователька своїх дітей, яка інший раз і без наукової підготовки, одним інстинктом вміє читати в дитячій душі і розуміти її». І далі: «…Усі видатні педагоги колишніх часів визнавали родинне нормальне виховання за найкраще, бо в основі його лежить ласка матері».

Дякую за увагу!