Відділ культури і туризмуЧеркаської райдержадміністрації

КЗ «Районний організаційно-методичнийцентр бібліотечної та краєзнавчої роботи»

Черкаської районної ради

(225 років від дня народженняФедора Степановича Симиренка

(1791 – 1867)

Біографічний нарис

Черкаси 2016

З кріпаків – у власники заводів (225 років від дня народження Федора Степановича Симиренка (1791 – 1867): біографічний нарис / Комун. закл. «РОМЦ БКР» Черкас. райради; авт.-укладач Л.В. Воскобійник. – Черкаси, 2016 [б.в.]. – 12 с.

Родина Симиренків – це родина промисловців-цукроварів, конструкторів, власників заводів, піонерів модерного пароплавства, вчених-садівників та меценатів. Початок цій видатній родині дав Федір Симиренко, колишній виходець із кріпаків, який із трьома братами Яхненками заснував фірму «Брати Яхненки й Симиренко», що була відомою далеко за межами Російської імперії та зробила значний внесок у розвиток економіки та культури України.

Видання адресоване учнівській та студентській молоді, бібліотечним працівникам, освітянам та широкому колу читачів.

Автор-укладач Л.В. ВоскобійникКомп’ютерний набір Л.В. ВоскобійникВідповідальна за випуск В.М. Канюка

Підписано до друку 25.03.2016Тираж 5

Комунальний заклад «Черкаський районний організаційно-методичний центр бібліотечної та краєзнавчої роботи» Черкаської районної ради, 2016.

2

За родинним переказом, Симиренки походять з козацького роду Семиренких, тобто Семируких, від старовинного слова «ренка» ― рука. Його могли дати лише у відважному середовищі людині, яка відзначилась у вмінні володіти зброєю, або тому, хто був майстром на всі руки. Жили вони на Платоновому хуторі між Млієвом і Городищем на Черкащині.

Федір Степанович Симиренко народився 1791 року* на Платоновому хуторі. За родинним переказом батько його був запорізьким козаком, та відмовився присягнути на вірність Катерині ІІ, за що його позбавили всіх привілеїв, козацьких вольностей і власного маєтку. Непокірний Степан Симиренко подався чумакувати і так в дорозі врешті і помер, а його дружину і шестеро дітей віддали в кріпацтво князеві М.С. Воронцову. Тяжко працюючи на пана, Федір Симиренко почав орендувати млини на Вільшанці, заробив потрібні гроші й викупив себе на волю. Згодом одружився з Анастасією Яхненко, донькою теж колишнього кріпака з роду смілянських козаків Яхно. Батько Анастасії, Михайло Яхненко, навчився змолоду виробляти шкіри, шив чоботи, тримав баштани і викупився з родиною з кріпацтва. Витратив на це усі заощаджені гроші, навіть намисто дружини продав, але став вільною людиною.

Сини Яхненка – Степан, Кіндрат і Терентій – володіли особливим вмінням вигідно купувати й продавати товар. Вони успішно займалися торгівлею борошном, збіжжям, шкірами, а також орендували млини в Умані. Коли їх сестра побралася з Федором Симиренком, вони запросили його пристати до них у спілку. Федір Степанович вніс свій пай, хлопці вдарили по руках і повстала фірма братів Яхненків і Симиренка, що вдало поєднувала комерційну спритність Яхненків і підприємницький хист Симиренка, який надав державного значення справам фірми. Було це десь у 1815 – 1820 роках. Формальну умову було укладено 14 липня 1858 року, коли велетенські розміри фірми вже вимагали чіткого визначення її юридичної природи, а родинні зв’язки послабшали.

Федір Симиренко і Степан Яхненко як письменні люди вели діловодство і бухгалтерію. А Кіндрат і Терентій Яхненки, які читати і писати не вміли, займалися практичними справами, купівлею-продажем.

З ростом справи до них долучались службовці, але й вони скоро просякали духом, який панував у фірмі, і ставали фактично членами родини. В конторі фірми стояла величезна скриня. По закінчені робочого дня члени фірми і службовці кидали до неї виручені за день гроші, не рахуючи, чи брали з неї скільки їм було потрібно. Особливого контролю чи перевірки не було, але й нечесності не бувало.

*В різних джерелах вказані різні роки народження Федора Симиренка: 1790, 1791, 1795 роки.

3

Спочатку фірма продовжувала орендувати млини у Смілі і торгувати шкірою. До цього додалась оптова торгівля збіжжям. Почали скуповувати худобу і ганяти її гуртами до Одеси, Варшави та інших міст. Діяльність фірми ширилась з гідною подиву швидкістю. Степан Михайлович Яхненко почав постійно жити в Одесі, як представник фірми. У 1830-х роках фірма взяла в оренду на дуже вигідних умовах млини в Умані і почала вдосконалювати борошномельну техніку. В умовах аграрної кризи цієї доби фірма спритно повела справи, скуповуючи збіжжя за низькими цінами і продаючи з великим прибутком борошно за кордон. Крім того, фірма фактично монополізувала в Росії торгівлю великими партіями худоби, забезпечуючи м’ясом усі промислові центри країни. Через Одеський порт тварин вивозили з України навіть до Європи.

В додаток до торгового дому в Одесі засновуються філії, склади і крамниці у Миколаєві і Севастополі. В самій Одесі у фірми було відкрито шість крамниць. На допомогу Степану Михайловичу до Одеси переїздить Терентій Михайлович Яхненко. У Миколаєві справи фірми веде Шевченко, зять Степана Михайловича, а у Севастополі — довголітній службовець фірми. Починають торгувати також полотном, промисловими виробами і цукром.

За оцінкою сучасників, користь від діяльності фірми «Брати Яхненки й Симиренко» мали її власники, люди і вся держава. В голодний 1830-й рік Федір Симиренко й брати Яхненки провели свою першу благодійну акцію: протягом кількох місяців безкоштовно годували десять тисяч бідних селян. Із своїх млинів видавали борошно всім голодним, хто туди приходив.

На 1832 рік Федір Симиренко й брати Яхненки мали статус купців 1-ї гільдії. А 10-го квітня 1832 року Федору Степановичу Симиренку і його родині надано імператорським указом стан спадкових почесних громадян. Подібних звань було удостоєно небагато громадян царської Росії, стосовно ж колишнього кріпака, та ще й вихідця з України, то це взагалі був винятковий випадок у російській історії.

Симиренки і Яхненки вклали величезний внесок у розквіт Одеси не тільки комерційною діяльністю, а й участю в найактивнішому в імперії міському самоврядуванні, будучи майже беззмінними гласними чи членами Думи та управи і міськими головами.

На початку 40-х років Росію спіткала аграрна криза й борошном торгувати стало невигідно. Тоді, завдяки глибокому розумінню економічних процесів та масштабному мисленню Федора Симиренка, фірма почала торгувати цукром. Перша спроба була надзвичайно вигідною. Закупивши у графа Бобринського 10 пудів цукру-рафінаду на 280 тисяч карбованців, підприємці продали його за 380 тисяч і дістали 100 тисяч крб. чистого прибутку. То були на той час досить великі гроші. Отож стало очевидно, що торгівля цукром вельми вигідна справа. Прибутки зростали і капітал

4

компанії вже становив один мільйон карбованців. І тут виникає ідея побудувати власні цукрові заводи, щоб не тільки продавати цукор, а й виробляти його; і належить вона старшому синові Федора Степановича – Платонові. Він переконує батька і дядьків Яхненків, взятися до цієї справи і стає головним керівником фірми. Саме під його керівництвом для фірми «Брати Яхненки та Симиренко» настає період найбільшого розквіту.

У 1843 року фірма спорудила перший в Україні і взагалі в Російській імперії механічний (паровий) пісково-рафінадний завод у селі Ташлику (тепер Смілянського району). Ташлицька цукроварня була обладнана передовою західноєвропейською технікою. Тому до праці у Ташлику фірма запросила з Франції близько 30 спеціалістів з родинами. Першим директором заводу був француз Сельзар, а технічним керівником – інженер Платон Симиренко.

Цікаво знатиЦукор-рафінад, виготовлений за французькою технологією на Ташлицькій

цукроварні, не прийшовся до смаку місцевому населенню – він був жовтим і м'яким. А покупці хотіли щоб цукор був не тільки солодкий, а й білий та міцний. Це змусило Семена Степановича Яхненка відправитися до Санкт-Петербургу і запросити на роботу в якості директора заводу спеціаліста з цукроваріння німця Майєра, який знав смаки місцевих мешканців, вмів виготовляти міцний цукор-рафінад і справа налагодилась.

Раціональна організація і передова техніка виробництва повністю виправдали сподівання власників, і за два роки існування Ташлицький завод зайняв міцне становище на ринку.

Підбадьорені ташлицьким успіхом, Симиренки і Яхненки орендують невдовзі пісково-рафінадний завод у Орловці, а в 1845р. пускають у виробництво свій завод у Руській Поляні. Згодом орендували також цукроварню в Олександрівці.

У власників фірми виникає задум побудувати передовий цукробуряковий рафінадний заклад у Києві і в січні 1846 року вони звертаються до київського губернатора і Думи про дозвіл на побудову заводу і купівлю потрібної землі. Але дбайливо укладеним і обґрунтованим планам фірми не пощастило здійснитися. По році бюрократичної тяганини фірма відмовилась від цього проекту і прийняла пропозицію князя Воронцова побудувати цукроварний заклад на орендованій у нього землі. Під будівництво обрали пустуючу ділянку нижче Городища над річкою Вільшанкою, неподалік Млієва. Спочатку побудували цегельню. А вже потім з власного матеріалу звели 7-поверховий цукрозавод – найбільший в Європі. Відкрили його у 1848 році. Підприємство працювало дуже успішно, виготовляючи високоякісний цукор, який здобував золоті медалі на міжнародних промислових виставках.

5

Одночасно, фірма розпочала будівництво першого в Росії машинобудівного заводу у Млієві, який випускав головним чином обладнання й машини для цукроварень. На ньому було побудовано також і перші пароплави з металевим корпусом – «Українець» і «Ярослав», що перевозили по Дніпру до чорноморських портів зерно і цукор.

Обабіч семиповерхового цукрозаводу і будівель машинобудівельного заводу та контори розташувувалось фабричне містечко зі зразково впорядкованими гуртожитками для самотніх робітників і окремими будинками для сімейних, кожний з власною садибою, городом і садом. У центрі красувалася велика будівля з вивіскою «Головна контора», де працювали 40 чоловік. Управляючим на заводах був зять Федора Степановича Симиренка – Олексій Іванович Хропаль. Всього на мліївських підприємствах працювало близько 5000 робітників. Довкола ще існувало кріпацтво, але на заводі використовували тільки вільнонайману працю. Святкова й нічна робота оплачувалася вдвічі дорожче, а у вихідні дні був скорочений робочий час. Робочі мали лікарняні та пенсію.

6

На заводах була прекрасно устаткована безкоштовна лікарня на 100 ліжок; 6-ти класні школи для дівчат і хлопців, де викладання велось за програмою технічних училищ; бібліотека і театр. В містечку були крамниці, де все необхідне, як і предмети розкоші, продавалось за собівартістю. За відсутністю банків на селі заводська контора правила і за банк. Учителів до шкіл старанно підбирали з-поміж поступової молоді і більшість з них мали університетську освіту.

Не забули Симиренки і про Божий храм. Спочатку тут діяла тимчасова церква в ім’я святого Стефана, а в 1858 році було завершено будівництво чудового приміщення Свято-Троїцької церкви, частина якої збереглися і до наших днів, а потім була реставрована у 2008 році. Тут же біля храму знаходився і сімейний цвинтар.

Цікаво знатиЗ ініціативи родини Симиренків місцевим іконописцем була

намальована для церкви ікона, на якій було зображено славного мліївчанина, страдника за віру Данила Кушніра-Титаря, що послужив прообразом Титаря в поемі Т.Г. Шевченка «Гайдамаки». Ікона збереглася до наших днів, як збереглася і Біблія Данила Кушніра.

Найбільшого розквіту фірма «Брати Яхненки й Симиренко» досягла наприкінці 1840-х – на початку 1850-х років Фірма постачала цукор і обладнання для усієї імперії і утримувала штат комісіонерів, які працювали в торгівельних філіях в Харкові, Одесі, Кременчузі, Миколаєві, Севастополі, Бердичеві, Ростові, Москві. Пароплави, баржі і баркаси, виготовлені на машинобудівному заводі фірми, курсували по Дніпру.

У 1859 році до Млієва приїхав Тарас Шевченко. Його приймали з великою радістю. Після ознайомлення з заводськими приміщеннями та промисловим містечком Шевченко був так вражений, що обійняв Кіндрата Яхненка, який його супроводжував, і розчулено вимовив: «Батьку, що ти тут наробив?!» І з поетових очей покотилися сльози… Цікаво знати

Хоч зараз про фірму згадують як про Мліївську, але тоді в усіх документах і на етикетках готової продукції підприємство значилося, як «Городищенський завод братів Яхненко і Симиренко».

7

Беззаперечно можна говорити, що у Млієві Симиренки збудували мініатюрну національну державу, яка ґрунтувалася на вільній праці і повазі до особистості, і яка на той час стала центром відродження українства. Українська мова домінувала на всіх Симиренківсько-Яхненківських підприємствах, нею користувалися не лише робітники, але й заводські службовці та викладачі школи і технічного училища. Її використовували навіть у діловодстві. Така зухвалість непокоїла поліцію та охоронне відомство. До столичного жандармського департаменту стали надходити тривожні повідомлення про небезпечне для імперії українофільство на підприємствах фірми.

Постійні доноси ускладнювали її підприємницьку діяльність, заважали залученню нових кредиторів. Фатальні наслідки для подальшої діяльності потужної фірми мало також тяжке захворювання і передчасна смерть у 1861 році Платона Симиренка. Невдовзі помирають і засновники фірми. Нащадки Степана Михайловича Яхненка почали вимагати поділу капіталу і претендувати на свою долю спадщини, яка була їм віддана у розмір 500 тис. карбованців. Справи фірми захитались.

Для керівництва Симиренківсько-Яхненківської фірми кредитори створили Адміністрацію. Проте її нові керманичі виявилися малокомпетентними як у технічних, так і у фінансових справах. Тому через шість років адміністрація для торгово-промислового керівництва всіма справами фірми запросили молодшого брата Платона Симиренка Василя, який щойно закінчив Паризький політехнічний інститут. Але врятувати фірму і повернути їй колишню славу було вже марним, бо кредитори ні в чому не могли дійти до згоди. У 1880-х роках фірма «Брати Яхненко й Симиренко» припинила існування. Було розпродано майно і сплачено борги.

Федір Степанович Симиренко до кінця своїх днів був одним з керівників цього великого підприємства. Завдяки своїй працьовитості, таланту, енергії він став гідним сином своєї Батьківщини. Все його життя і вчинки засвідчують сильний характер, глибокий розум, відчуття власної гідності, любові до людей, рідного краю, його традицій і звичаїв.

Родина Симиренків була надзвичайно релігійною. Молитвою починали і закінчували роботу. В неділю не працювали, відвідували церкви і монастирі, допомагали бідним.

У Федора Степановича й Анастасії Михайлівни було 22-є дітей. Вижило лише восьмеро. Найвідомішими з нащадків стали сини Платон та Василь, промисловці-цукровари, великі меценати і благодійники, вклад яких в розвиток української економіки та культури важко переоцінити, та онук Лев Платонович і його син Володимир Левкович – видатні вчені-помологи, що прославили Млієв на весь світ.

Своїм синам Федір Степанович дав гарне виховання й прекрасну освіту. Його діти виховувались у сім’ї, де дотримувались православних

8

релігійних обрядів, де панувала атмосфера доброзичливості, шаноби до батьків і старших, абсолютної довіри один до одного. Ця етика стосунків виходила за межі сім’ї Симиренків й переймалася всіма службовцями фірми, що сприяло її здоровому існуванню. Велика роль у створенні такої атмосфери належала дружині Федора Степановича Симиренка – Анастасії Михайлівні, добрій господині, вірній дружині.

За словам сучасників Федір Симиренко був освіченою людиною, спокійний, неговіркий, з усіма тримався з великою гідністю. Був особисто знайомий із Т.Г. Шевченком. Сім᾽я мала прекрасні, дружні стосунки зі смілянським графом Самойловим, а потім – з його нащадком графом Бобринським.

Помер Федір Степанович Симиренко у 1867 році, переживши свого сина Платона на чотири роки. Похований на родинному цвинтарі.

У с. Млієві Городищенського району у 1970 році відкрито меморіальний музей родини Симиренків. Приміщення для музею було вибрано не випадково – будівлю збудували у 1850 році Платон та Федір Симиренки. В ній свого часу гостював Тарас Шевченко під час своєї останньої подорожі Україною. В теперішній час музей є філією Черкаського обласного краєзнавчого музею. Щорічно його відвідують до 4000 туристів.

В експозиції, яка розміщення в 11 залах, представлені унікальні фотографії, документи, особисті речі родини; відтворені оригінальні інтер’єри будинку. Музейна колекція нараховує майже 3500 предметів.

З упевненістю можна говорити, що родина Симиренків – унікальна щодо внеску в розвиток економіки, науки і культури України. В історії нашої держави подібної родини не було, навіть коли брати до уваги найпрославленіші княжі та гетьманські роди. На жаль в історичній пам’яті і у свідомості нашого суспільства Симиренки ще не посідають того місця, яке їм належить.

9

Література

1. Борщ В. Платонів хутір – геніїв колиска / Микола Борш // З вершин славетних черкащан. – Черкаси: вид. С.Г. Кандич, 2013. – С. 200-207.

2. Вольвач П. Великий меценат та громадський діяч Василь Симиренко / Петро Вольвач // Культура і життя. – 2015. – 31 груд. (№49-52). – С. 14-15.

3. Ганницький С. Участь Симиренків у розвитку цукроваріння на Черкащині / С.Г. Ганницький // Черкащина в контексті історії України. – Черкаси, 2004. – С. 411 – 415.

4. Жук В. Симиренки: тріумф і трагедія славетного роду України / Валентина Жук, Петро Жук // Іди і вір: нариси нашої молодості. – Черкаси, 2006. – С. 157 – 210.

5. Клименко Т. З історії фірми братів Яхненків і Симиренків / Т.А. Клименко // Холодний Яр: часоп. №9. – Черкаси,2011. – С. 194-202.

6. Клименко Т. Самородки землі батьків / Тетяна Клименко // Земля батьків. – 2014. – 24 січня (№40) . – С.6.

7. Круподеря Н. Люди цікавої долі / Н.М. Круподеря // Черкащина в контексті історії України. – Черкаси, 2004. – С. 407 – 411.

8. Пришутов Е. З кріпаків – у власників заводів: цукровари Симиренки дбали про робітників і допомагали письменникам / Е. Пришутов // Урядовий кур’єр. – 2014. – 14 січня (№6). – С. 12.

9. Симиренко Володимир Львович Часткове сортознавство плодових рослин. – К.: Аграрна наука, 1995. – Т. 1: Яблуня. – 24 с.

10. Слабошпицький М. Симиренки: конспект родинної хроніки / М. Слабошпицький // Світогляд. – 2009. – № 1. – 72-78.

11. Шевченко О. Родина Симиренків і розвиток цукрової промисловості в Україні / Ольга Шевченко // Родовід. – №10. – 1996. С. 31.

10

Інтернет-ресурси

1. Генерація перших і єдиних. Династія Симиренків [Електронний ресурс] // Сайт «Контракты». – Текстові дані. – Режим доступу: http://archive.kontrakty.ua/gc/2003/37/57-korotko.html?lang=ua (дата звернення: 18.03.2016). – Назва з екрана.2. Династія Симиренків [Електронний ресурс] // Сайт «Про село». – Текстові дані. – Режим доступу: http://www.proselo.com.ua/dinastiya-simerenkiv/ (дата звернення: 18.03.2016). – Назва з екрана.3. Легендарна фірма Яхненків–Симиренків [Електронний ресурс] // Сайт «Хмарочос». – Текстові дані. – Режим доступу: http://vchos.blog.net.ua/2011/09/07/lehendarna-firma-yahnenkiv%E2%80%93symyrenkiv/ (дата звернення: 18.03.2016). – Назва з екрана.4. Меморіальний музей Симиренків [Електронний ресурс] // Сайт «IGOtoWorld.com». – Текстові дані. – Режим доступу: http://ua.igotoworld.com/ua/poi_object/1963_muzey-lva-simirenko.htm (дата звернення: 18.03.2016). – Назва з екрана.5. Наші Симиренки [Електронний ресурс] // Сайт «Городище онлайн». – Текстові дані. – Режим доступу: http://www.horodysche.org.ua/?id=19 (дата звернення: 18.03.2016). – Назва з екрана.6. Платон Симиренко [Електронний ресурс] // Сайт «Герої України». – Текстові дані. – Режим доступу: http://heroes.profi-forex.org/ua/simirenko-platon-fedorovich (дата звернення: 18.03.2016). – Назва з екрана.7. Про сім’ю Симиренко [Електронний ресурс] // Сайт «Водоспад». – Текстові дані. – Режим доступу: http://vodospad.com/articles/biographies/pro_simju_simirenko.html (дата звернення: 18.03.2016). – Назва з екрана.8. Родина Симиренків [Електронний ресурс]. – Текстові дані. – Режим доступу: http://dspace.udpu.org.ua:8080/jspui/bitstream/6789/2838/1/%D0%A0%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%B0%20%D0%A1%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D1%96%D0%B2.pdf (дата звернення: 18.03.2016). – Назва з екрана.9. Фірма «Брати Яхненки і Симиренко» [Електронний ресурс] // Сайт «Національний музей Тараса Шевченка». – Текстові дані. – Режим доступу: http://museumshevchenko.org.ua/element.php?id=576 (дата звернення: 18.03.2016). – Назва з екрана.10. Федір Симиренко [Електронний ресурс] // Сайт «Українці в світі». – Текстові дані. – Режим доступу: http://www.ukrainians-world.org.ua/peoples/f8f0ca68bf363705/ (дата звернення: 18.03.2016). – Назва з екрана.

11

Науково-популярне видання

З кріпаків – у власники заводів225 років від дня народження

Федора Степановича Симиренка (1791 – 1867)

Біографічний нарис

Автор-укладач Л.В. ВоскобійникКомп’ютерний набір Л.В. ВоскобійникВідповідальна за випуск В.М. Канюка

Підписано до друку 25.03.2016Тираж 5

Видавець:Комунальний заклад «Черкаський районний організаційно-методичний

центр бібліотечної та краєзнавчої роботи» Черкаської районної ради18000 м. Черкасивул. Дахнівська,52e-mail: bibliotekaromc@gmail.com

12