Воєнні дії на території України в роки Першої світової війни

Навчальна презентація з історії

1. Воєнні дії на території України у 1914 р.2. Захоплення російськими військами Східної

Галичини та Північної Буковини3. Воєнні дії у західноукраїнських

землях у 1915-1917 рр.

Основні дати:серпень – вересень 1914 р., 25-28 вересня 1914 р., травень-червень 1915 р., червень-вересень 1916 р.

1. Воєнні дії на території України у 1914 р.

З початком війни територія України перетворилась на арену жорстоких боїв

між російською армією та військами австро-німецького блоку

На австрійському фронті російська армія, що вела бойові дії на українських землях, мала спочатку значні успіхи. Так, однією з найбільших успішних битв, що провели росіяни у 1914 р., була битва в Галичині 5(18) серпня – 8(21) вересня), в якій з обох сторін брали участь понад 1,5 млн. вояків. Спочатку успіх був на боці австро-угорської армії, але росіяни отримавши підкріплення, захопили Львів, потім – Галич, взяли в облогу Перемишль і вийшли до Карпат.

Росіяни в Галичині. 1914 р.

Звернімося до джерелЗ листа С.Шептицького братові митрополиту А.Шептицькому“…Росіяни атакують. Ми зазнали поразки. В районі Гнилої Липи точаться тяжкі бої…”Із “Спогадів” О.Брусилова“…Багата поміщицька садиба князя Радзивілла мала відбиток військового лихоліття: розкішні клумби витоптані, кущі жасмину та бузку поламані, ганок з колонами засмічено, кругом люди …, метушня – тут розташувався штаб російської 8-ї армії…Ось до ганку, ледь не розтоптавши людей, підлітає на коні козацький сотник. Сам почорнів від втоми, але обличчя сіяє. Він махає конвертом і кричить:“ Лист Його Високому сіятельству!” Розкривши конверт я проговорив рівним голосом, воліючи не показати своєї радості:“ Панове! Наші передові частини увійшли до Львова!” Від криків “Ура!” затремтіли стіни старої родової маєтності…”

Галицька битва завершилась поразкою для Австро-Угорщини, яка втратила близько 400 тис. вояків. Російські війська захопили більшу частину Галичини та Буковини. Вихід росіян до Карпат відкривав перед ними шлях до Угорщини.

Січові стрільці в боях під Галичем. 1914 р.

Під час бойових дій 1914 року січові стрільці проявили себе добре підготовленими та надійними вояками в австро-угорських збройних формуваннях. Попередні плани австрійського командування – використовувати легіонерів як витратний матеріал з тим щоб поступово його позбутися у боях з противником – були змінені: січовикам почали доручати важливі ділянки фронту. Так, австрійське командування доручило українським січовим стрільцям оборону Ужоцького перевалу, який вони мужньо захищали з 25 по 28 вересня. Це було перше бойове хрещення січовиків, і вони витримали його з честю, не пропустивши ворога.

Відступаючи, австро-угорська влада розгорнула масштабні репресії проти українського населення, вважаючи, що причиною поразки була зрада українців, які нібито таємно допомагали росіянам. Наприклад, місцева влада Закарпаття повідомляла у Будапешт: «В українському народі помітні симпатії до росіян всюди проявляються, на їх прихід сподіваються».

Тисячі людей за звинуваченням у зраді були відправлені в спеціальні табори в Австрії. Особливо відзначився жорстоким режимом табір Талергоф у Штірії, який називали «українською Голгофою», де лише від тифу загинуло понад 1 тис. осіб. Всього під час репресій було страчено майже 36 тис. українців.

2. Захоплення російськими військами Східної Галичини та Північної Буковини

На завойованих територіях росіянами було утворено генерал-губернаторство, яке поділялося на чотири губернії: Львівську,

Перемишльську, Тернопільську та Чернівецьку. Характер російського окупаційного режиму лише частково пов’язувався з умовами воєнного часу. Російська влада була переконана, що

західноукраїнські землі залишаться у складі імперії назавжди. Тому військова адміністрація вдалася до дискримінаційної політики

щодо освіти, українського слова, діяльності українських організацій, врегулювання прав власності, виконання військової

повинності тощо. На захоплену росіянами територію було призначено військову адміністрацію на чолі з генерал-

губернатором графом Г.Бобринським, який симпатизував російському шовіністичному рухові чорносотенців. Він заявляв:

«Східна Галіція і Лемківщина – невіддільна частина однієї великої Росії; тому їх адміністрація має бути основана на російських

началах. ».

Керувати повітами і містами призначались російські чиновники, а сільськими общинами – офіцери царської армії. В окремих випадках на адміністративні посади призначались місцеві

москвофіли.

Головним завданням нової адміністрації була боротьба з українофілами («мазепинцями»). Нова влада заборонила видавати українську пресу, почала закривати українські школи та бібліотеки, проводила масові обшуки і арешти. Понад 12 тис осіб (серед них багато греко-католицьких святенників) було відправлено до Сибіру. Митрополит

Української греко-католицької церкви А.Шептицький був заарештований та вивезений до монастирської тюрми у

Суздалі, де він утримувався аж до революції 1917 р. Майже 200 уніатських громад було перетворено в православні

парафії.

Звернімося до джерелУповноважений Всеросійського союзу міст Д.Дорошенко про свої враження від дій окупаційного режиму в Галичині«Тепер, коли до нас дійшли точні відомості про цілковитий погром українського життя в Галичині, коли київські дільниці й тюрми переповнились вивезеними галичанами, серед котрих були професори університету, поважні старі священики, інтелігенти всіх професій, жінки, діти, селяни, гірські гуцули, коли ми побачили, що вихоплено з хати зненацька, без грошей, часто – густо напіводягнене, залякане до смерті, що везуть їх до Томської, Іркутської, Архангельської, Астраханської губерній без засобів, невідомо на яку долю і на який час, от тоді ми, київські українці, збагнули як слід, що таке уявляє собою “Освободительная” війна і яку долю готують нашому народові її подібні наслідки…»

Замість закритих українських гімназій запроваджувалися російськомовні. Оскільки місцеві вчителі не знали російської мови, то у Львові та інших містах були відкриті спеціальні курси російської мови для майбутніх вчителів, почали друкуватися підручники російською мовою.Планувалось ввести обмеження і в галузі вищої освіти: львівський польський університет перенести до Варшави, а на його місце - варшавський російський університет. Ці далекосяжні плани були зірвані вимушеним швидким відступом росіян у 1915 році.

Але і відхід росіян також супроводжувався масовою депортацією населення краю: тоді залишили рідні місця і перебрались до Російської імперії понад 100 тис. чоловік.Політику русифікації нової адміністрації підтримували лідери місцевих москвофілів: В.Дудикевич, С.Бандасюк, Ю.Яворський. Своїми діями вони ще більше загострювали становище в краї.

Звернімося до джерелІсторик О.Субтельний про окупаційну політику російських військ у ГаличиніСтавлення росіян до галицьких українців, яке відомий російський політик Павло Мілюков розцінив у своєму виступі в Думі як «європейський скандал» являло собою продовження політики уряду щодо українського руху в Російській імперії. З вибухом війни було закрито майже всі українські організації та газети Царський міністр закордонних справ Сергій Сазонов з неприхованим задоволенням казав: «Тепер настав слушний момент, щоб раз і назавжди позбутися українського руху».

Не кращим було становище у підросійській Україні. З початком війни і оголошенням на більшій частині її території воєнного стану царські власті посилили поліційні репресії проти українства. Було закрито майже всі українські організації та газети. Коли в листопаді 1914 р. загальновизнаний лідер українства М.Грушевський разом з родиною повернувся до Києва, царські власті арештували його за «антиросійську діяльність» і відправили до Лук'янівської в'язниці. У лютому 1915 р. М.Грушевського вислали етапом до Сибіру. Незабаром він потрапив у Поволжя під поліційний нагляд.

3. Воєнні дії у західноукраїнських землях у 1915-1917 рр.

На початку 1915 р. продовжувались позиційні бої за Карпати. Навесні російські війська активізувалися і 9 березня оволоділи Перемишлем,

який тримали в облозі з початку війни. 120 тис. австро-угорських вояків потрапило в полон до росіян. Російські війська встановили контроль над

карпатськими перевалами і збирались вийти через них на Угорську рівнину. Становище Росії в Галичині та Північній Буковині здавалося

таким твердим, що на початку квітня 1915 р. приїхав до Львова Микола ІІ, якого там урочисто зустрічали. Потім він відвідав Перемишль.

Від остаточного розгрому Австро-Угорщину врятувала Німеччина, надавши їй військової підтримки. Маючи перевагу в людях і техніці,

австро-німецькі війська потіснили росіян і 9 червня 1915 р. вибили їх із Львова. Російське командування, остерігаючись оточення своїх військ,

наказало їм залишити Східну Галичину та Північну Буковину.

Звернімося до джерелІсторик Н.Полонська-Василенко про стан російської армії у 1915 році«...Успіхи російської армії 1914 року та на початку 1915 надто дорого коштували їй. За перший рік війни вона втратила 82% старшин - забитих та поранених, і 64% солдатів... Були частини в яких не залишилося жодного кадрового старшини; їх заміняли "запасні прапорщики", які пройшли короткі курси... Трагізм становища збільшувала недостача зброї - рушниць, гармат, набоїв. "Запасним" не вистачало рушниць для навчання, І вони приходили на фронт, уперше беручи в руки рушницю... В таких умовах була російська армія, коли 18 квітня 1915 року почався наступ німецько-австрійських військ на Галицькому фронті – між Горлицями і Тарнавом. Німецька армія вперше застосувала так званий "ураганний вогонь" На російський фронт німці стягнули 200 важких гармат, проти яких російська армія могла поставити тільки 4.»

Яскравою сторінкою воєнних дій того часу стали бої за стратегічну висоту в Карпатах – гору Маківка (березень-травень 1915 р.).Ця висота декілька разів переходила з рук в руки. Кульмінаційним моментом битви стало 1 травня. У цей день росіяни після сильного артилерійського обстрілу захопили гору, але легіонери пішли на штурм і відбили її. Перевага далася січовикам не легко: 42 легіонера було вбито і 76 поранено. Згодом один із німецьких генералів сказав про стрільців: «Мої баварці б'ються як леви, а українці – як чорти».

Після цього австрійське командування відвело січових стрільців з фронту на відпочинок і дало дозвіл на базі легіонерських куренів створити полк. Окрім того додатково було сформовано технічну сотню.

Звернімося до джерелЗі спогадів учасника битви українських Січових Стрільців за гору Маківка«Дим з наших і московських шрапнелів сповив гору туманом, зносився над нею мов над вулканом. Щохвилини прошибали той дим блискавиці - то, рвалися шрапнелі. Не поодиноко, а так як пащі цілими батареями плювали ними по чотири, по шість, по десять. А їм відповідала гора, вибухами землі. В цих вибухах столітні потрощені смереки, фонтани каміння, а в суміш людської руки, ноги, людське м'ясо... Клекотіли по обох боках скоростріли, при землі гупали ручні гранати - здавалося гора рухається, дихає пеклом. Так минала година за годиною. Це був третій пам'ятний день московського наступу на Маківку. Змагалися дві сили. Одна сказала за всяку ціну візьму, а друга відповіла: за всяку ціну не віддам. »..

У липні 1915 р. вся Галичина і частина Волині були захоплені німецькими військами. Зазнавши значних втрат в кінці 1915 р., Росія перейшла до позиційної оборони. За зиму 1915-1916 рр. російська армія поповнилась резервістами і почала готуватись до реваншу.

У 1916 р. Галичина і Буковина знову стали ареною жорстоких боїв. Почався наступ російської армії під командуванням генерала О.Брусилова. Внаслідок багатомісячної битви чимало районів Галичини, особливо Тернопільщину, було зруйновано вщент, населення евакуйоване, господарство та майно – втрачені.

Не менше лиха приніс населенню Галичини і червневий наступ російських військ, які кинув на австро-угорський фронт О.Керенський у 1917 р. Ця авантюра не принесла перемоги її ініціаторам, навпаки, закінчилася повною поразкою російської армії, її відступом за річку Збруч.

28 травня 1916 р. росіяни перейшли в наступ по всій лінії фронту і захопили Чернівці. Протягом літа вони знов вийшли до карпатських перевалів, відвоювавши Буковину і більшу частину Галичини. Австро-Угорщина втратила в цих боях 1,5 млн. солдатів і офіцерів, понад 580 гармат, велику кількість військового спорядження. Новим випробуванням для легіону українських січових стрільців на цьому етапі війни стали бої за гору Лисоня на Тернопільщині, у вересні 1916 р. Австрійське командування припустилося тактичної помилки, намагаючись зупинити наступ росіян невеликими загонами січовиків, кидаючи їх у бій по черзі. В результаті січовики втратили понад дві третини особового складу. Залишки легіонерів були відведені на переформування

У жовтні-листопаді 1916 р. легіонери вже брали участь у нових боях за Карпати. Але то вже були останні змагання з військами царської Росії, бо на неї вже насувалась революція 1917 р.

Бойовий шлях українських січових стрільців не тільки овіяний славою, а й щедро политий кров’ю. Важко знайти місцевість між Золотою

Липою та Збручем, де б не було стрілецьких могил, на яких, поряд з прізвищами полеглих борців, були викарбувані призабуті вже написи,

сумні й водночас горді: «Впав за волю України». Це було військо справжніх лицарів, бо не відомо жодного випадку, щоб січовики вбивали цивільних людей або полонених. Серед легіонерів були

обдаровані митці, автори маршових, любовних, жартівливих пісень: ”Ой у лузі калина”, “Їхав козак на війноньку”, “Зажурились галичанки” та ін. Своєю боротьбою стрільці здобули чимало відзначень і похвал, викликали пошану й симпатії союзників, змусили рахуватись із собою

навіть ворогів. Так, російське командування, характеризуючи УСС у секретній директиві, наголошувало, що це «відбірні війська, які

називають себе українцями і мріють про відновлення самостійної України».

Вже з 1914 р. передова частина стрілецтва вела роз'яснювальну роботу серед українців у місцях свого постою, залучала їх до спільних

маніфестацій, допомагала в створенні різноманітних національних інституцій, зокре¬ма, читалень, товариств «Просвіти», господарських

осередків, організовувала курси ліквідації неграмотності тощо. Свідченням того, що Українські січові стрільці працювали і на

перспективу, була їхня участь в організації та підтримці українського шкільництва. Зокрема, протягом 1916 - поч. 1917 рр. близько двох

десятків стрільців під керівництвом сотника Д.Вітовського та четарів М.Саєвича і М.Гаврилка організували на Волині до 100 українських шкіл, працювали в них учителями і навіть видавали підручники для

волинської дітвори. Важливе значення для поширення та пропаганди національно-державницьких поглядів мала й культурно-мистецька діяльність УСС. Нерідко саме завдяки стрілецьким пісням, музиці, виставам тощо українське населення того чи іншого краю вперше ознайомлювалося з ідеєю української державності, дізнавалося

правду про свою минувшину, задумувалося над майбутнім.

Наприкінці 1916 р. наступальні можливості російських військ були вичерпані, і вони зупинились на лінії р.Стоход-Киселин-Золочев-

Бережани-Галич-Станіслав-Ворохта. Взимку 1916-1917 рр. бойові дії набрали позиційного характеру.

На захопленій території було створене Галицько-Буковинське генерал-губернаторство на чолі з Ф.Треповим. На відміну від 1914-1915 років

місцеве українське населення не піддавалося значному національному і релігійному гнобленню, але ставлення до нього було достатньо

підозрілим. Вважалося, що вплив «мазепінщини» як і раніше залишається помітним.

Вже після повалення самодержавства, в березні 1917 року, тимчасовий уряд затвердив крайовим комісаром Галичини і Буковини Д.Дорошенка,

який призначав на адміністративні посади українців, сприяв відродженню сільського і міського самоврядування, відкриттю

кооперативів: національних шкіл, благодійних установ.

ВисновокСуть трагедії українського народу , пов’язаної з початком Першої світової війни , полягає в тім , що війна перетворила українські землі на об’єкт експансії , арену воєнних дій , а їхніх жителів - на учасників братовбивчого протистояння.

Крім того , війна зумовила й інші негативні тенденції та процеси в суспільному розвитку цих земель:

-розкол національного руху

-зведення нанівець легальних можливостей політичної та культурної діяльності

-придушення опозиційних сил

-застосування імперськими державними органами репресивних акцій

-руйнацію народного господарства

-деформацію структури виробництва

-посилення залежності від іноземного капіталу

Презентацію виконала студентка 126 групи

Федоровська Владислава