Міністерство аграрної політики та продовольства УкраїниМИКОЛАЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Агрономічний факультет

Кафедра виноградарства та плодоовочівництва

ТПЗПР

Миколаїв 2014

Дудяк Іван Дмитрович, к. с.-г. н., доцент,зав. кафедри виноградарства та плодоовочівництва

Лекція 25ТЕХНОЛОГІЯ ПРИГОТУВАННЯ

ТА ЗБЕРІГАННЯ КОРМІВ

ПЛАН ЛЕКЦІЇ1. Комбікорми 2. Виробництво

і зберігання штучно зневоднених кормів

3. Технологія консервування трав’янистих соковитих кормів

1. Комбікорми

Переробка зерна на повноцінні комбікорми підвищує ефективність його використання на 25…

30 %. Одна тонна комбикорма забезпечує додаткове виробництво 300 кг молока, 40 кг

м’яса, 900 яєць. При цьому підвищується продуктивність тварин і птиці, скорочуються

строки їх відгодівлі і витрата кормів.

Комбікорм – це складна однорідна суміш очищених і подрібнених до необхідної крупності

різних кормових засобів і мікродобавок, що забезпечує повноцінну годівлю тварин і птиці. За призначенням і складом комбікорми поділяють

на повнораціонні, концентрати, балансуючі добавки і премікси.

Повнораціонний комбікорм повністю забезпечує потреби тварин і птиці в поживних, мінеральних

та біологічно активних речовинах. Концентрат – це комбікорм з підвищеним

вмістом протеїну, мінеральних речовин і добавок. Згодовується із зерновими, соковитими

та грубими кормами.

Балансуючі добавки бувають білкові, білково-вітамінні, білкововітамінно-мінеральні. Це

однорідна суміш подрібнених до необхідної крупності високобілкових кормових засобів і

мікродобавок, які використовуються для виготовлення комбікормів в умовах підприємств.

Премікс – однорідна суміш подрібнених до необхідної крупності мікродобавок і

наповнювача, яку використовують для збагачення комбікормів і виробництва білково-вітамінних добавок. Комбікорми виробляють у розсипному, гранульованому і брикетованому

вигляді.

До складу комбікорму входить: фуражне зерно злакових і бобових культур; кормові відходи елеваторів,

борошномельнокруп’яних і харчових підприємств; грубі корми; трав’яне борошно; кормові дріжджі; продукти

(відходи) олійно-екстракційного, крохмале-патокового, бродильного, цукрового і гідролізного виробництв;

корми тваринного походження; мінеральна сировина; продукти хімічної і мікробіологічної промисловості.

Вид тварин і птиці Номер рецепта (з – по)Кури 1 – 9Індики 10 – 19Качки 20 – 29Гуси 30 – 39Інша птиця 40 – 49Свині 50 – 59Велика рогата худоба 60 – 69Коні 70 – 79Вівці 80 – 89Кролі і нутрії 90 – 99Хутрові звірі 100 – 109Риба 110 – 119Лабораторні тварини 120 – 129

Нумерують рецепти двома числами, з яких перше означає вид і групу тварин, друге – порядковий номер рецепта для даної

виробничої групи тварин і птиці. Обидва числа ставлять поряд через тире. Між знаком № і числом (або після числа) ставлять

літерні знаки: ПК – повнораціонний комбікорм; К – комбікорм-концентрат; БВД (БВМД) – білково-вітамінні (мінеральні)

добавки; ЗМЦ – замінник цільного (незбираного) молока; П – премікси. Наприклад: № ПК 1-123 – повнораціонний комбікорм

для курок-несучок з порядковим реєстраційним номером 123.

Технологічний процес виробництва комбікормів передбачає: • очищення сировини від органічних, мінеральних та металомагнітних домішок; • відокремлення плівок від зернівок вівса та ячменю; • подрібнення компонентів; • дозування і змішування компонентів; • гранулювання або брикетування комбікормів; • зберігання і відпуск готової продукції.

Гранулювання комбікормів збільшує їх об’ємну масу, знижує самосортування й розпилення

продукту. В гранулах краще зберігаються вітаміни, мікроелементи, антибіотики, що сприяє кращому їх засвоєнню організмом тварин і птиці, а в результаті

– підвищенню їх продуктивності. Виробляють гранули циліндричної форми діаметром 4,7; 7,7;

9,7; 12,7 та 19 мм.

Комбікорми гранулюють сухим і вологим способами. Найпоширеніше сухе гранулювання,

за якого розсипний комбікорм обробляють сухою парою при температурі 130…140°С, що подається

у змішувач під тиском 0,35…0,40 МПа.

При вологому гранулюванні комбікорм зволожується до 30…35 % одою при температурі 70…80°С, після

чого гранули обов’язково підсушуються, внаслідок чого дорожчає їх виробництво. Охолоджені

(підсушені) гранули пропускають через сепаратори для відокремлення дрібних борошнистих часточок і

подають на склад готової продукції.

Найвигіднішим є виробництво крупних гранул діаметром 9,7…19 мм. При виготовленні

гранул менших розмірів значно знижується продуктивність

пресів і збільшуються витрати електроенергії. Тому

комбікорми для молодняку птиці, курок-несучок і риби

виробляють у вигляді крупки певного гранулометричного

складу. Для цього гранули надходять на подрібнювачі

різних типів з наступним сортуванням на просівній машині з двома ситами.

Комбікорми розсипні і гранульовані, а також білково-вітамінні добавки зберігають переважно на складах силосного типу, а якщо таких немає, то на складах підлогового типу насипом або в тарі.

2. Виробництво і зберігання штучно зневоднених кормів

За державним нормуванням, до штучно зневоднених трав’яних кормів належать трав’яне борошно, січка, гранули і брикети. Крім трав’яних

кормів, штучним сушінням виробляють аналогічні корми з деревної зелені, кормових

злакових культур, зібраних у різні фази стиглості, а також борошно з коренеплодів та гички.

Сировинною базою для виробництва трав’яного борошна можуть бути різні кормові культури, які забезпечують постійне надходження достатньої кількості повноцінної сировини протягом 100…

200 діб. У структурі витрат на виробництво трав’яного борошна на частку сировини припадає

30…35 %.

Збирання і підготовка зеленої маси до переробки – найбільш трудомісткі процеси. Трави на трав’яне борошно скошують з

наступним пров’ялюванням і без нього. Найчастіше їх не пров’ялюють. Перевагою цього способу є те, що скошування,

подрібнення на частинки 20…30 мм завдовжки і навантаження зеленої маси на транспортні засоби поєднуються в одному

технологічному процесі, чим забезпечується потоковість робіт, які можна виконувати навіть за несприятливих погодних умов при

збереженні високих якостей зеленої маси.

Попереднє пров’ялювання зеленої маси дає змогу підвищити продуктивність сушильних

агрегатів, але при цьому в траві різко знижується вміст каротину. Причому вартість втрат каротину

в 12…15 разів перевищує зниження прямих витрат на виробництво борошна із пров’яленої

зеленої маси.

Прогресивним технологічним заходом є плющення зеленої маси таких культур, як люцерна, конюшина, кормовий

люпин тощо, перед подаванням їх у сушарки. Для цього використовують косаркиплющилки КПВ-3,0, Е-201 або навісну косарку КЗН-2,1. Плющильну машину можна

встановлювати стаціонарно перед транспортером сушарки, щоб досягти рівномірного висихання зеленої маси і

підвищити продуктивність сушильного агрегату на 10…15 %.

Висушують пподрібнену зелену масу у високотемпературних (500…1000 °С) барабанних

сушарках АВМ-1,5, ЛКБ-ФЕ-1,5, СБ-1,5 та ін. до частинок 30 мм, розмелюють її на борошно і

пакують у мішки або відправляють на безтарне зберігання чи гранулятори для вироблення

гранул.

Гранулювати доцільно трав’яне борошно, призначене для довготривалого зберігання чи транспортування на

далекі відстані, що на 10…15 % зменшує втрати каротину при зберіганні гранул, запобігає утворенню

пилу, злежуванню і самозагорянню продукту, збільшує його об’ємну масу в 2,7…3 рази і зменшує витрати,

пов’язані з транспортуванням та зберіганням борошна.

Для виготовлення трав'яної січки рослини косять, подрібнюють і вантажать у транспортні засоби косарками-

подрібнювачами КІК-1,4, КУФ-1,8 або комбайном Е-280. Є дві технології сушіння трав на січку – однофазна і двофазна.

Перша полягає в тому, що зелену масу висушують до середньої вологості 10 % у високотемпературних сушильних

агрегатах АВМ-1,5, СБ-1,5 та ін. За двофазної технології зелену масу сушать у сушарці до середньої вологості 25 % і

досушують до кондиційної вологості (15 %) у сараї активним вентилюванням.

Деякі господарства вже давно застосовують безобмолотне збирання зернофуражних культур і

готують монокорми із цілих рослин, зібраних в оптимальні строки, коли в них міститься найбільша кількість поживних і білкових речовин. Для кукурудзи, вівса, ячменю,

наприклад, це фаза молочно-воскової і воскової стиглості зерна.

3. Технологія консервування трав’янистих соковитих кормів

Довгий час основним способом заготівлі трав’янистих кормів на зиму було їх висушування природним

повітрям, тобто заготівля сіна. Пізніше із зеленої маси деяких рослин, зібраних у певній фазі розвитку, почали

виготовляти соковитий корм – силос, потім – сінаж, а згодом, використовуючи технології силосування і

сінажування, почали застосовувати хімічне консервування зеленої маси.

Силосування – простий і надійний спосіб консервуван-ня і зберігання трав’янистих соковитих кормів: зеленої маси культур (кукурудзи, соняшнику, сорго, суданської

трави, однорічних бобовозлакових сумішей та ін.), коренебульбоплодів, кормових баштанних культур.

Порівняно з іншими способами заготівлі кормів силосування не залежить від погодних умов.

Технологія силосування полягає у створенні сприятливих умов для розвитку молочнокислих

бактерій і стримуванні життєдіяльності гнильних та маслянокислих бактерій, плісеневих грибів,

дріжджових клітин та іншої небажаної мікрофлори, що знаходиться на поверхні рослин.

До рослин, що легко силосуються, належать рослини, цукровий мінімум яких повністю забезпечується

фактичним вмістом цукру. Це зелена маса кукурудзи та її качанів у фазі молочної, молочновоскової і

воскової стиглості зерна, сорго, соняшнику, та ін. Рослини, що не силосуються, не забезпечені цукром

(люцерна, середела, соя, кропива, лобода та ін. дикорослі трави).

Зелена маса багатьох рано зібраних трав непридатна для приготування силосу. Через

низький вміст у них водорозчинних вуглеводів і високий вміст білків, мінеральних речовин та

особливо води якість силосу з них низька: високий вміст масляної кислоти, неприємний

запах продуктів розкладання білків. Але пров’ялений до вологості 50…55 % і завантажений

у герметичні силосні споруди, він добре зберігається, незважаючи на те, що в ньому

утворюється молочна кислота, яка підкислює корм до рН = 4,2.

Такий спосіб консервування трав з пониженою вологістю називається сінажуванням. Щоб сінаж був високоякісним, трави необхідно пров’ялити до вологості: бобові 45…55 %, злакові 40…50 %.

Хімічне консервування. В останні роки в багатьох країнах світу широко використовується консервування

кормів за допомогою хімічних препаратів, що дає змогу значно зменшити втрати поживних речовин та

енергетичні затрати на зберігання кормів. При хімічному консервуванні втрати у 2…3 рази нижчі, ніж

при силосуванні, і в 5…7 разів, ніж при сушінні.

На сьогоднішній день досліджено понад 1500 різних хімічних сполук-консервантів, однак поки що жодна з них не задовольняє

всі технологічні, біологічні, екологічні та економічні вимоги до них. Найбільший практичний інтерес як консерванти зелених

кормів викликають мурашина, бензойна та пропіонова органічні кислоти, препарат КНМК (35 % мурашиної, 30 % оцтової, 10 % пропіонової і 8 % масляної кислот), натрію піросульфіт, натрію

нітрит, формалін, карбамід, вуглеамонійні солі тощо.

Фактори впливу на процеси консервування зелених кормів. Строки збирання рослин. Максимальний вихід поживних речовин і високоякісний силос одержують з кукурудзи і сорго, зібраних у фазі

молочно-воскової стиглості зерна; вико- і горохо-вівсяних сумішей – у фазі воскової стиглості зерна у двох-трьох нижніх ярусах бобів; з люпину – у фазі

блискучих бобиків; сої – при побурінні нижніх бобів. Вологість цих культур у міру дозрівання знижується

до 70…60 %, а вихід поживних речовин сягає максимуму. Соняшник на корм треба збирати у фазі

цвітіння; суданську траву – у фазі викидання волотей; багаторічні злакові трави – у фазі виходу в трубку, але не пізніше початку колосіння; бобові – у

фазі бутонізації.

Вологість і ступінь подрібнення зеленої маси мають важливе значення для приготування доброякісного

консервованого корму, особливо силосу. Оптимальною вологістю силосної маси потрібно

вважати 65…75 %. Силосування рослин (насамперед кукурудзи) високої вологості (80 % і більше) у

чистому вигляді недопустиме.

Ізоляція сировини від доступу повітря – умова успішного збереження консервованого корму, без

доступу повітря припиняється життєдіяльність і рослин, і аеробної мікрофлори.

Ущільнення зеленої маси при консервуванні – один із заходів регулювання температурного і газового режиму в кормі. При вологості 70…75 % ступінь

ущільнення мало позначається на стані силосованої маси.

Значення температури. Недопустимість зігрівання силосованої маси до температури вище 37…39°С – одна

із найважливіших умов отримання високоякісного корму. Внаслідок надмірного самозігрівання навіть найкраща, своєчасно зібрана зелена маса рослин з

перетравністю органічних речовин 80…85 % стає поганим кормом з низькою перетравністю, особливо білка, і

повністю втрачає каротин.

Якість консервованих кормів залежить від типу сховищ. Доведено, наприклад, що втрати сухої

речовини при силосуванні в герметичних баштах не перевищують 10 %, у звичайних

(негерметичних) 15…17, у капітальних бетонованих траншеях 20…22, а в

необлицьованих наземних спорудах – 30 % і більше. Траншеї доцільно використовувати при заготівлі великих кількостей кормів і у стислі

строки.

Техніка консервування кормів. Культури на силос збирають силосозбиральними комбайнами

КСК-100П, КПКУ-75, КУФ-1,8 та Е-280. Ці комбайни, крім КСС-2,6, мають змінні робочі органи, за допомогою яких можна проводити як пряме збирання культур на силос, так і підбирання

валків пров’ялених трав для заготівлі сінажу.

Лекція закінчена.Дякую за увагу!