"І ви будете з радістю черпати воду з джерел спасіння" (Іс. 12:3)

Християнська газета Спільноти Обнови у Святому ДусіРимсько-Католицька Парафія Воздвиження Святого Хреста в м. Фастів

№4(21)ббееррееззеенньь

22001133

ЯЯ ЄЄВВООССККРРЕЕССІІННННЯЯ ІІЖЖИИТТТТЯЯ!!

2

Причиною всіх змін, що сталися з апосто-лом Павлом, було його нове бачення плануспасіння, викладене у Посланні до ефесян,филип’ян та римлян. Це нове бачення скла-дається з декількох, тісно пов’язаних між со-бою, чинників:

Замисел Божий відтворений в Ісусі ХристіДосвід Павла: милість, яка не потребує ви-

конання Закону. Перш за все Павло усвідом-лює парадокс, який лежить в основі вченняпро те, що людина може спастись, вико-нуючи всі приписи та вказівки Закону. Адженасправді жодна людина не здатна викона-ти Закон повністю, а отже, спасіння винятко-во власними силами, спираючись на Закон, –неможливе. І навіть більше того – той, хтопорушує Закон або не повною мірою дотри-мується його, стає проклятим.

Далі Павло відкриває для себе, що Ісусвже відкупив нас, сплатив за те, що ми ску-штували заборонений плід. Нам не потрібно

нічого сплачувати, бо вже була пролита Йогоневинна кров. Він сплатив за нашим рахун-ком:

«Він знищив розписку, що була проти нас,що нас осуджувала, разом з приписами; Він їїзробив нечинною, прибивши до хреста»(Кол. 2:14).

Одного разу ми вирішили повечеряти в ре-сторані за містом.

Коли настав час сплатити рахунок, вияви-лося, що там не приймають кредитні картки.А оскільки у нас не було готівки, то ми малиб сісти за ґрати. Однак в ту ж мить до наспідійшов офіціант і повідомив: Господар вас

дуже добре знає, тому вам не потрібноплатити за вечерю.

Прийняти безкоштовне спасіння

складно, тому ми часто схильні покладатисяна власні зусилля, прославляти себе власни-ми досягненнями. Нам видається достой-нішим завоювати спасіння, ніж бути простовдячним за нього. З Павлом також трапило-ся таке, коли він зрозумів, що його кредитнакартка (дотримання Закону) не вартує нічо-го перед обличчям Бога. Він постав передвибором – продовжувати намагатися викона-ти всі 613 приписів Закону чи прийняти дарспасіння. Інакше кажучи, Савлу довелося ви-бирати – залишатися учнем Законотворця згори Синаю чи стати слугою Ісуса з Назаре-та. І Павло повинен був прийняти рішення.

Якщо він спасеться завдяки Закону, то цене буде спасінням через милість, а якщоспасіння отримане через милість, то, від-повідно, Закон не має до нього ніякого зна-чення. Тут немає жодних варіантів. Одне ви-ключає інше.

Якось помер дуже хороший і благочести-вий чоловік. Він вважав, що має стільки до-стоїнств та заслуг у своїй скарбничці , що наНебесах його відразу зустрінуть сонми ан-

гелів та увінчають гірляндами.Проте святий Петро лише тро-

хи відчинив перед ним ворота ісказав, що якщо він хоче пройтина Небеса, то має набрати 1000балів. І ось цей благочестивийхристиянин заходився перерахо-вувати всі свої заслуги:

«Я часто відвідував Службу Бо-жу». – «За це одержуєш два ба-ли», – записав святий Петро.

«Я допомагав бідним». – «Цетри бали, разом маєш п’ять».

«Читав Біблію». – «Ще одинбал, тепер маєш шість».

«Я проповідував щосуботи тащонеділі». – «Ще один бал, всьогосім», – підсумовує святий Петро.

«А ще я був хорошим чо-ловіком, ніколи не ображав своюдружину». – «Це також один бал,бо ти лише виконував свій

обов’язок».Чоловік замислився і через деякий час

сказав: «Ще я вчасно сплачував податки». –«О, за це одержуєш цілих три бали, аджемайже ніхто цього не робить. Тепер маєш 11балів, всього-на-всього 11», – відповів святийПетро.

Чоловік весь спітнів, але так і не змігбільше нічого пригадати. Мав всього 11балів, і цього було недостатньо, щоб по-трапити на Небеса. Він глибоко зітхнув і мо-вив: «Що ж, тоді , напевно, я маю прохатимилості Божої».

«Ось тепер маєш 1000 балів! » – вигукнувсвятий Петро і відчинив перед ним ворота наНебеса.

Слава або у наших власних заслугах, або у

НОВЕ ЗНАЧЕННЯ СПАСІННЯ

Тема номеру

3

Божій милості . Ми можемо вести рахуноквласним чеснотам або ж прийняти Божу лю-бов до грішників; рахувати власні добрівчинки чи прийняти незліченні випадкиблагодіяння милості Божої. Адже Бог милує,кого хоче, оскільки Він цілком вільний.

«Та Бог, багатий милосердям,з-за великої Своєї любові , якоюполюбив нас, мертвих нашимигріхами, оживив нас разом ізХристом – благодаттю ви спа-сенні ! - І разом з Ним воскресивнас, і разом посадовив на Небі уХристі Ісусі ; щоб у наступнихвіках Він міг показати надзви-чайне багатство Своєї благодатіу Своїй доброті до нас у ХристіІсусі . Бо ви спасенні благодаттючерез віру. І це не від нас: вонодар Божий. Воно не від діл, щобніхто не міг хвалитися» (Еф.2:4-9).

Дамаск став тим землетрусом,який зруйнував всю попереднюрелігійну систему Савла, такстаранно вибудувану покоління-ми іудеїв до нього. Савло маввибрати – прийняти правила За-кону Синайського чи податисяшляхом милості Божої. Вірити всебе чи покластися на Божу любов. Він пови-нен був прийняти рішення, бо ці дві системиповністю протилежні одна одній та взаємо-виключні . Прийняти те, що Ісус вже сплативза тебе, чи продовжувати марно намагатисясплатити безкінечний рахунок?

Застосування у нашому життіМи самі протягом життя віддавали наші

заощадження та вкладали гроші у Банк Си-найський і тепер розраховуємо на кредитнукартку цього банку, якою плануємо сплачу-вати наші рахунки. Однак у Царстві Божомуця картка не має жодної вартості , її не прий-мають – там вона просто шматок пластику.

Але Ісус говорить нам: «Та Я вже все спла-тив за вас, Кров Свою віддав і Життя Своє». Ітепер наша черга обирати – чи ми про-довжимо сподіватись на нашу кредитнукартку, чи віддамо себе під захист Крові Ісу-са Христа. Але ми обов’язково повинні обра-ти щось одне: або намагатися набрати 1000балів, щоб ввійти на Небеса; або віддати се-бе в руки милосердя Божого.

Павло повністю переосмислив свої уявлен-ня про те, як і в чому втілюється план Бо-жий. Весь час він ішов шляхом Закону, докине зрозумів, що річ не в тому, йти чи ні , а втому, що Бог виявляє милосердя до кожно-го, як це сталося з самим Павлом дорогоюдо Дамаску. Відтоді він перестав намагатисяплатити за своїми рахунками самостійно, авіддав їх Ісусові , щоб Той заплатив за них,розіп’явши їх на хресті .

Коли Павло отримує одкровення, що Ісус

не лише помер, але воскрес і постав передним, то віддає себе на волю Бога, Який ми-лує, кого хоче. Він одержує Спасіння черезсмерть і воскресіння Ісуса. Разом з Ісусом вінпомирає, щоб з Ним воскреснути.

Нарешті він розуміє, що його кредитна

картка – лише шматок пластику, який не маєніякої ваги. Відрікається від всіх заоща-джень, які тримав у Банку Синайському, івідтоді покладається лише на Ісуса, що і за-свідчує словами: «Христос – це моє життя».

На жаль, ми занурюємося у середньовічніпротиріччя, сперечаємося, чи спасіння дося-гається лише вірою (лат. sola fides), а чивірою і діяннями.

Зусилля, тобто віра, що не дає результа-ту, – не є справжньою вірою, а лише голоютеорією. Для того, щоб долучитися доспасіння, недостатньо просто вірити.Справжня віра, як та, що мав Абрам, завждистворює необхідність жити у злагоді з тим, ущо віримо.

Яблуня, що не дає яблук, не є яблунею.Об’єктивне та суб’єктивне наверненняІснує два види спасіння: об’єктивне та

суб’єктивнеОб’єктивне спасіння. Це те спасіння, що

було здійснене Ісусом Христом 2000 роківтому і про яке можемо стверджувати: «Мивже є спасенними, бо Ісус сплатив за нашеспасіння».

Суб’єктивне спасіння. Ми маємо зробитисвоїми плоди спасіння, у наш час. Починаємопереживати спасіння сьогодні , і перші ранніплоди отримуємо з надією, що будемо спо-живати їх у житті вічному

СПАСІННЯ – ЦЕ ДАР БОЖОЇ ЛЮБОВІ, ЗА ЯКИЙНЕ ТРЕБА ПЛАТИТИ.

Хосе Прадо Флорес «Моє життя –Христос»

У пошуках Бога

4

Як описати сум'яття суперечливих почут-тів, які охоплюють Петра та учнів через подіївесни ЗО року? Злі нападки на вчителя вХрамі , відхід за Йордан, а потім - те ней-мовірне, свідками чого вони стали у Витанії, -

воскресіння Лазаря. Та ледве їхні сподіванняпочинають оживати, ледве їм починає здава-тися, що перемога близька, як холоднийвітер страху знову пригинає їх. Радісне зди-вування, мить, коли можна знову початиділити місця біля трону, за нею - смертельнанебезпека, а потім знову - промінь надії.

Уся Галилея йде з ними на свято! Старезабуте: погрози книжників, вагання, сумніви.Люди, не боячись римлян і архиєреїв, відвер-то величають Теслю сином Давидовим. Кри-чать: "Осанна", - ніби бачать переможця. Чо-го ж Він плаче, дивлячись на Єрусалим?

Христос входить до Храму як володар. ВінСин в Домі Отця. Ніхто не сміє суперечитиЙому, коли Він бичем розганяє торговців. Са-дукеї присоромлені Його відповідями, фари-сеї звертаються до Нього з улесливоюввічливістю. Але чим ближче Пасха, тим від-чутніша атмосфера ворожнечі . Христос нещадить вождів і духовних наставників. ПісляЙого викриттів компроміс, на який учні , ма-буть, мали потаємну надію, став неможли-вим.

Вони чекали, що Новий Завіт, принесенийНим, буде укладений урочисто, перед жер-товником, як колись Мойсей закладав основиСтарого Завіту. Але й у цьому учні помили-

лися. Усе відбувалося потайки. Нібизмовників, відправляє Ісус Петра і Йоанаприготувати дім для Вечері . За умовним

знаком вони йдуть слідом за чоловіком, якийнесе глек. Чекаючи нападу вбивць, обидваберуть мечі . . . І не кров жертви з вівтаря стаєзнаком Завіту, а вино й хліб Вечері . Жертвоюж буде Сам Господь, проллється Його кров.Його тіло буде передане на смерть. . . «Чинітьце на Мій спомин. . .» Отже, розлука близько!Близько загибель. Залишається тільки любов.

Горе охоп-лює Петра.Він каже,що готовийпіти за Вчи-телем дов'язниці і насмерть, негадаючи, якшвидко опи-ниться в ле-щатах при-низливогостраху.

- О, Симо-не, Симоне!Ось Сатананаставав,щоб просія-ти вас, мовпшеницю;та Я моли-вся за тебе,щоб віра

твоя не послабла, а ти колись, навернув-шись, утверджуй своїх братів.

Отже, він ще має «навернутися», покаяти-ся після падіння. Але це падіння не перекре-слить того, що дане йому. Саме він як май-бутня скеля Церкви «зміцнить» інших апо-столів.

І ось вони «просіяні», проведені черезстрашне випробування. Гетсиманський сад.Сон, який каменем впав на них. Поява зрад-ника з юрбою озброєних охоронців. . . Петро іЙоан, занімілі , загублені , йдуть в мороцістежкою. Далеко попереду мерехтять вогній бовваніють людські постаті . Це повелизв'язаним Того, Кого вони очікували бачитина престолі Давидовому. Голосів не чутно:охоронці бояться розбудити поснулих міщан.Наказано усе зробити швидко й обережно.

Брама архиєрейського палацу. Йоана тутзнають, тож йому щастить прокрастися добудинку. А Петро залишається на подвір' ї,серед челяді , біля вогню. Чому його не схо-пили в ту мить, коли він замахнувся мечемна Малха, слугу первосвященика? Мабуть,боялися втратити у темряві Ісуса, тому ри-балці вдалося втекти. А тепер він сам прий-шов до них, він у їхній владі , якщо йоговпізнають. І , звісно, стається те, чого він бо-явся.

- І ти був з Ісусом Галилеєм.- Не знаю, що таке говориш.

КІНЕЦЬ, ЯКИЙ СТАВ ПОЧАТКОМ

Тема номеру

5

Підозрілі , пильні , насмішкуваті погляди.Крик півня. Петро йде в ніч, обливаючисьсльозами, зникає в темряві , щоб з'явитисятільки на пасхальний ранок.

Де ж був Петро в мить смерті Христової?Де ховалися інші учні? Втекти з міста вонине могли: настав суботній спокій, який почи-нався увечері в п'ятницю. Йти до того дому,де Учитель востаннє «пив від плоду вино-градного»? Їх, мабуть, скрізь шукають, і лег-ко там знайдуть. Залишалося згубитися се-ред численних прочан, які залюднили сто-лицю, й чекати. Чекати чуда? Чекати, що востанню митьсили небеснірозженуть ше-ренги солдатів івознесуть надюрбою СинаЛюдського? Од-нак нічого цьо-го не сталося.Тільки сонцесховалося загусті хмари йздригнуласяземля. Але жтак вже не разбувало в Єруса-лимі . А Він по-мер. Кінець усімнадіям. Впалабудівля віри,для якої Петромав служитиопорою.

Учні , за всімаознаками, пере-ховувалисяразом. Про щовони говорили цієї довгої, обтяжливої суботий наступні дні? Мабуть, нарікали, як ті двоє:«А ми сподівалися, що це Він той, хто маєвизволити Ізраїль». Він же не міг врятуватинавіть себе, як зловтішно говорять тепер Йо-го вороги. Коли б Його побили камінням, якпобивали пророків. Але Бог відвернувся відНього, й Він помер смертю, яка означаєпрокляття: «Проклят усякий, хто висить надереві». Він - повішений, а тому засудженийна небі й землі . На довершення - Його тілопозбавили почесного поховання. Хтось ви-крав тіло - жінки бачили порожню гроб-ницю. . .

Правда, деякі з них прибігли - не сповнарозуму - і кажуть, що бачили Його живим.Але казна-що може привидітися жінкам, якіпережили відчай.

Через два тижні Симон з друзями повер-нувся до Капернауму. Там на нього чекалиглузування й осуд, а може й співчуття: те-пер усі були певні , що рибалка, врешті , забу-де про цього самозваного месію з Назарету.

Але Петра було неможливо впізнати, ніби вінпережив не ганебний кінець свого Вчителя,а тріумф. Його оповіді видавалися зовсім не-вірогідними. Симон стверджував, що йомуявився Ісус. І не тільки йому, а багатьом ін-шим галилеянам.

Порожня гробниця означала зовсім не те,про що вони спершу думали. . .

Пасхальна субота і наступний за нею«перший день тижня» ніби символізуютьусю багатовікову історію Церкви. Загибельнадій, падіння на дно, безвихідь. І раптовесвітло. «Мир вам! » Він стоїть серед них, Він

перемагає і тор-жествує: кінецьстає початком.Перейшовши до-лину смерті й«тіні смертної»,Він знову з ними- з тими, хто від-дав Йому своюлюбов. Вони щене вірять, вонивжахнулися,ніби побачилипривид. Але Вінсідає до столу іїсть з ними, ла-маючи хліб, якраніше. . .

А потім - шляхдо Галилеї, дене тільки їхнябатьківщина, а йдуховна віт-чизна, де вонивперше почулитаємничі словапро прихід Цар-

ства Божого.Їм не треба більше ходити за Ним, шукати

Його. Він сам знаходить їх, сам з'являєтьсянесподівано і дивовижно, як переможець ча-су й простору: «Дана Мені всяка влада нанебі й на землі». І розсуваються горизонтисвіту. Він кличе їх у далеку дорогу. До краюземлі понесуть вони слово Євангелія, поне-суть не тільки слово Ісусове, але ніби Йогосамого, відкриваючи перед народамирадість любові Божої, явленої у Христі .

Не забуто і Петра. Не забуте обіцяне йому.Хай він виявився слабким і легкодухим, алеБожий дар не скасовується. «Паси мої вівці».Паси - не означає володарюй, але - люби, бе-режи, піклуйся. Симона, колишнього Йону,прощено, і йому знову довірено ключі Цар-ства. Як і в день покликання, він знову чує:«Йди за Мною». Через свою Голгофу до віч-ного Світла.

Олександр Мень, "Перші апостоли"

Тема номеру

Завжди

довіряй

Богові, Він

не програє

битв.Хосемарія Ескріва

6

Треба прийняти два смаки життя. Небез-печно харчуватися лише солодощами абосамою гіркотою: скаргами над життям,постійно підкреслюючи, що в житті менеспіткало лише зло. Якщо зможемо Йому дя-кувати за все, що спіткало нас у нашійісторії, то будемо в стані проковтнути і за-своїти навіть найбільш гіркі миті існування.

Уяви собі , що й ти маєш свою книгу. І як укожній книзі , у ній є розділи. Наприклад,перший розділ розповідає про те, що в твоє-му житті було найкраще. Про присутністьБога. Другий розділ - це розділ твоїх мо-литов, добрих учинків. Третій розділ - цетвоя робота й праця над собою. Нарешті чет-вертий розділ - твої прагнення, життєві цілі ,мрії. П 'ятий - твої стосунки з іншими людьми.Шостий розділ - це твої гріхи. До цьогорозділу має доступ лише Ісус і сповідник.Сьомий розділ - це твої рани. До цьогорозділу також має доступ тільки Ісус і хтось,кому ти можеш довіряти.Ці два останні розділивідкриваються лише зад-ля двох речей: щоб отри-мати прощення черезсповідь (це особливо сто-сується шостого розділу)і щоб отримати зцілення(через молитву).

Що, однак, людинайчастіше роблять? Ви-користаю одне оповідан-ня. . .

Уяви собі , що ти - зна-менитий письменник,відомий літератор, чиїкнижки просто зникаютьіз полиць книгарень. Протебе говорять, як провизначного і популярногописьменника. Ти вирішивнаписати твір свого жит-тя, а в ньому описатисвою історію. Протягомпівроку ти сидів за пись-мовим столом і стукав поклавіатурі комп'ютера.Нарешті зітхнув. Закінчив писати. Книжканарешті готова! Має назву „Моє життя". Насім розділів, 1260 сторінок, а на кожній ізних по 46 рядків.

Ось ти вже все відредагував, біжиш у ви-давництво. Однак по дорозі ти злякався:хтось може прочитати твій сьомий розділ!Будучи ще на вулиці , ти затримався, витяг ізпапки текст і почав із поспіхом читати остан-

ній розділ. Уже через декілька рядків тизробив висновок, що його не можна дру-кувати. Тому швидко сховав цей розділ у

кишеню й із високо піднятою головою ввій-шов у видавництво.

Через декілька годин власник видавниц-тва запросив тебе до свого кабінету. Висиділи один навпроти одного в м'яких крі-слах, а він, повен подиву, протягом сім-надцяти хвилин вихваляв твій твір. Ти пи-шався собою і був щасливим. . . Трохи зава-жав тобі лише той обтяжливий сьомийрозділ, що розпирав кишеню. Проте, ти нічо-го не сказав. . . На завершення розмови, колити вже стояв у дверях, власник видавництвасказав: „Книжка чудова. Безперечно буденомінована на багато літературних нагород,а, можливо, навіть на Нобелівську премію.Вона прекрасна, але в мене склалося вра-ження, що не вистачає одного розділу. . . " - івін поглянув на тебе непорушним поглядом.Спітнілою рукою ти намацав у кишенізім'ятий згорток аркушів, щось буркнув собіпід ніс і вибіг сходами на вулицю.

Чимдуж ти біг додому. Навіть не помітив,як аркуші із сьомим розділом розсипалися потротуару. Про втрату ти довідався лише вдо-

ма. І незважаючи на те, що ти повернувся навулицю й довго шукав, загублений розділуже не знайшовся.

Видавець продав книжку мільйонним ти-ражем. Незабаром її переклали кількома мо-вами. Вона мала величезний успіх. Нарештіти отримав омріяне запрошення в Стокгольмна вручення нагород найкращим письменни-кам. Запрошення також включало в себебілет на літак і резервацію номера в одномуз найкращих готелів. . .

П ід час урочистого відкриття ти сидів у

Родинна абетка

ВИРВАНІ СТОРІНКИ ЖИТТЯ

7

першому ряду серед найвизначніших пись-менників. Нарешті прийшла мить назватиімена чотирьох найкращих авторів. Названеостаннє, четверте місце. Це хтось, хто отри-мав найгіршу оцінку. Ти зітхнув із полегшен-ням, бо це не твоє ім'я. Третє місце також небуло твоїм. . . Ти тихенько розраховував наперше місце. Нажаль. . . На другомумісці названо тебе.Ти був збентеже-ним і розчарова-ним. Отже, хтосьнаписав щось кра-ще, ніж ти! ! ! За-здрі сть згризалатебе зсередини, за-тьмарювала оч і,однак ти робивусе, щоб ніхто цьо-го не помітив. Аждо болю стискавгуби, але люб'язнопосміхався. Післяотримання нагоро-ди ти сів у крісло і ,тамуючи подих, очікував ім'я лауреата пер-шої премії. Хто написав щось краще, ніж ти?Цікавість з' їдала тебе.

Зала затихла. Прочитали ім'я, абсолютноневідоме в літературному середовищі. Всібули здивовані . Але коли оголосили назвукнижки, тебе вдавило в крісло від розпачу.Назва звучала: „Сьомий розділ" . . .

Найгірші передчуття мучили твоє нутро.Голова комісі ї зі сльозами на очах визнавперед усіма зібраними, що в повісті він знай-шов переживання, надзвичайно близькі йоговласним. Мить, коли він узяв до рук „Сьомийрозділ" , була одним із найкращих моментівйого життя. Щире зізнання голови комісі їглибокого вразило всіх. Він довго розповідавпро те, що жодна книжка до цього часу несправляла на нього таке сильне враження.

Після завершення урочистості тебе пере-слідувала лише одна думка: „Купити цюкнижку й переконатися, чи часом це не тойзагублений розділ! " Влетівши у першу кни-гарню, ти кинув гроші, вирвав із рук здиво-ваного продавця книжку і ще до того, як тойвіддав тобі решту, занурив погляд у першусторінку тексту. Ти став як вкопаний.

Ось ти тримав у руках свій розділ, загуб-лену частину своєї книги! Те, що найцінніше,ти відкинув і змарнував, а хтось інший зро-бив на цьому кар'єру. . . Автор був простощасливим спритником, тим, хто знайшовтвій загублений пакунок. Спритно видав се-бе за автора знайдених аркушів, хоча на-справді був звичайним злодієм.

Ця історія - чудовий приклад, який пока-зує, що в нас найцінніше зазвичай те, чогоми не в стані в собі прийняти.

Пам'ятаєш, де Ісус заплакав?Заплакав перед гробом Лазаря. Глибоко

зворушився, бачачи гріб і Лазаря, схованогов темряві скелі . Наш сьомий розділ - це такасмердюча печера Лазаря. Це всі важкі ймертві переживання, які ми закрили каме-нем забуття. Все те, що нас розпинало, вби-

вало, смертельно лякало,ставало причиною розпа-чу й безсилля. Це всіпереживання, які миобв'язали пов'язками со-рому і хустками забуття.Це наш внутрішній Ла-зар.

Ісус наказав йому вий-ти назовні й ці самі словаскеровує до нас: витягниназовні смердючого Ла-заря, не бійся свого сьо-мого розділу, бо якщо тийого сховаєш або загу-биш, сатана вкраде в те-бе безцінні скарби твоїхран і позбавить тебе на-городи неба. В нашому

житті йдеться не про Нобелівську премію, апро небо.Отже, навіщо відкриватися?Лише з двох причин. По-перше, щоб мину-

ле не викривило нашого майбутнього. Лазарне міг ходити, поки пов'язки зв'язували йоготіло, а хустка обплітала голову і не давалайому бачити. Так само і наші важкі пережи-вання, сороміцькі хвилини, страждання з ми-нулого „паралізують" наші ноги і руки. Страхперед подібною раною, перед викриттямправди про нас самих викликає в нас страх, іми боїмося зробити будь-який крок вперед ідо будь-чого простягнути руку. На голові внас хустка сорому, яка не дозволяє нам ба-чити правду і „паралізує" нас у взаєминах ізіншими людьми. Ми боїмося, щоб не повто-рилося минуле, і боїмося до нього поверта-тися.

Ісус сказав: „Розв'яжіть його і пустіть, не-хай ходить". Потрібно розв'язати сплутаніпереживання з минулого, щоб людина моглаходити. Адже трохи закваски може закваси-ти все тісто; трохи квасних, гірких або терп-ких переживань можуть заквасити все жит-тя.

Існує ще друга причина, заради якої миповинні відкритися. Ми повинні це зробитидля того, щоб побачити подібність своїх рандо ран Христа. Якщо він візьме в руки чиюськнигу життя, а в ній знайде розділ, позна-чений хрестом, то заплаче і глибоко звору-шиться, а наші сльози витре. . . Ми ж будемощасливі через те, що в чомусь були схожі наХриста.

о.Августин Пеляновський, "Вирвані сторінки життя"

Родинна абетка

8

Ви можете жити так, ніби все на цьому світі диво!Ми покликані до любові , й коли бачимо чо-

ловіка та жінку, любов яких впродовж всьогожиття - віддана та вірна, мимоволі відчу-ваємо вдячність Богові та цим людям за дар,який вони прийняли та зберегли. Цінуємо,любимо, стаємо рідними й не мислимо себеодне без одного: ми - люди - є дуже в цьомувразливими, дуже крихкими. Коли хтось най-ближчий і найрідніший відходить, то нашежиття стає таким самотнім, спустошеним,таким безнадійно осиротілим. . . Розповідьпро Володимирата Віру – це са-ме така історія,про саме такихчоловіка та жін-ку, які не лишена словах, а всімсвоїм життям ста-ли одним цілим.Про таку любовмріють , такоїлюбові прагнуть,саме таку любовварто в собі ви-ховувати.

Історія поча-лася одногогарного дня, ко-ли потиснувшируку своїй Вірі,Володя зрозумів,що вже не можеїї відпустити...Будучи спорт-сменами, вонипостійно трену-валися, все жнайперше в то-му, щоб любитиодне одного. Здо-буваючи спортивнінагороди, Віра зд-обувала незмірнобільше добримсерцем в що-денному житті:найперше й не-відклично любовчоловіка, згодомдвох синів, ді-тей, яких вчила,спортсменів, зякими співпра-цювала. Її та-лант жити пере-

мінював се-редовище, апідхід, з яким

приймала щоденне життя, залишав світлий спо-гад у багатьох.

Часами ми, передивившись фільмів пролюбов та прочитавши багато книжок наподібну тематику, ставимось занадто легкодо правдивих історій про кохання. Немалулепту такого ставлення становить скепсис,мовляв люди здатні романтизувати своєжиття. . . Але цей підхід не в силі змінитифакту, що красиві історії кохання з непо-вторними сюжетами, всупереч всім скепти-кам, все ж є. Вони – немов артерії любові Бо-га оживляють також життя інших і дозволя-ють вірити: якщо матимемо відкрите щиресерце, то колись і самостійно зможемо прий-

АРТЕРІЇ БОГА

Родинна абетка

9

няти такий дар – невідкличного чистого ко-хання.

Життя у любові Володимира та Віри булокожноденно щирістю, підтримкою, піклуван-ням одне про одного. Саме кохання підказу-вало їм, як поводитись і шанувати свого спі-вподруга. Коли ти маєш таку повноту відно-син, то бліднуть піснеспіви поетів і затиха-ють всілякі теорії філософів на темустосунків.

Коли ж хтось з двох відходить, бо таким єжиття і воля Творця, то любов переходить умолитву, туга - в постійне перебування удовірі до Бога - "моє кохання там, де йому єдуже добре, незмірно краще, аніж за життяна землі" . Іншим важко збагнути біль відвтрати найдорожчої людини, залишаєтьсятільки плакати разом з тими, що плачуть. . .Єднання довкола втрати, солідарність у цьо-му сумі приводить до розуміння: у Господ-ньому плані все має своє місце, лиш такскладно збагнути, чому Він у Своїй премуд-рості дозволяє розлучатися тим, які люб-ляться.

Немає слів втіхи, промовивши які , можнабуло б справді заспокоїти серце пана Воло-димира, що оплакує втрату дружини Віри.Можливо, свідомість того, що це він, а не во-на залишились тут - на землі надовше,справді йому допомагає. Бо ж коли любишіншого всім серцем, то так прагнеш йому до-бра й береш заради нього на себе всякі тя-гарі . . . Так і тут, пан Володимир - герой, бо цена його чоловічі плечі впав тягар самотностій розлуки з найдорожчою дружиною -Жіночкою від Бога, як любить він її називати.Якби це залишилась пані Віра, то їй було бтак самотньо без нього. . .

Бог також плаче. . . Він - солідарний з тими,хто страждає.

Сьогодні просимо всіх про молитву за тих,

хто переживає розлуку зі своїми коханими!Нехай наші молитви допоможуть осиротілимчоловікам і жінкам відчути любов Бога, Ко-трий єднає серця навіть на відстані , якою бвона не була!

Уляна Журавчак

Родинна абетка

Тиждень після Великодня називаютьПровідним, або Поминальним. Родинизбираються на кладовищі, аби помолити-ся за близьких, які відійшли у вічність. Укожному регіоні з цим святом пов’язанісвої звичаї. Але єднає усіх в цей час віра увоскресіння та життя вічне.

Молитва

Пом’яни, Господи, Бо-

же наш, у вірі й надії

на життя вічне спочи-

лого раба Твого, брата

нашого (ім’я) як Мило-

сердний і Чоловіколю-

бець, відпускаючи грі-

хи та згладжуючи не-

правди, полегши, да-

руй і прости всі його

провини вільні й не-

вільні, визволи його

від вічної муки та во-

гню геєнського і дай

йому вічні Твої блага,

наготовані для тих,

що люблять Тебе.

Амінь

10

Гілки молоденької яблуні , уквітчані білимцвітом, тремтячи від весняного вітерця, тор-каються шибки, і веселий пташиний щебет,що долинає через глухо зачинене лікарняневікно, нагадує нам, що надворі буяє весна.Хочеться чимдуж вирватися з похмурих стінлікарняної палати, забути про біль і стра-ждання, вдихнути на повні груди свіжого по-вітря. Але. . . Прогнози лікарів невтішні : станмоєї маленької дівчинки погіршується, меди-ки губляться у здогадах щодо діагнозу і ка-жуть, що за останні кількамісяців не пригадують дити-ни у такому важкому стані .

Ще кілька днів тому моєдитя весело чеберяло ніжка-ми, тішачись веснянимикульбабками, а тепер, зблід-ле і виснажене недугою, ле-жить на ліжку в гарячковомузабутті .

- І що це за напасть така? -скрушно хитає головоюсанітарка, прибираючи в па-латі . - Мабуть, доведетьсязустрічати вам Великдень улікарні .

- Не може так бути, що ні зтого, ні з сього дитина за-хворіла, - категорично ствер-джує старша пані , що прий-шла відвідати свою хворуплемінницю. - Не інакше, як"поробив" хтось.

- Треба вроки зняти і соро-чечку дитячу до ворожки за-нести. І вам раджу, - простя-гає вона мені газету із рекла-мою "знаних цілительок". - Ато, знаєте, ті лікарі ще до гіршого дове-дуть. . .

Кажу у відповідь, що лікарі роблять усе,що від них залежне, що треба покладатисяна Бога, а не на сумнівних "цілителів" , що,можливо, наші хвороби і випробування - цеБожий допуст, шлях до очищення душі, доглибшого розуміння сенсу життя, даровано-го Богом, до зміцнення віри. . .

Я промовляю ці слова із запалом і вірою,незважаючи на скептичне налаштуванняжінки. Але тут у палату приходить лікар.

- Аналізи в дитини просто загрозливі , - по-відомляє він мені . - Ми не хочемо вас лякати,але. . .

Моя віра у ту ж мить розчиняється у всео-хопній паніці . "Що, що вартують ці всі чер-гові , завчені фрази про сенс страждань? -

бунтується моє серце. - Який сенс у тому,щоб маленька дитина так страждала, ініхто не міг зарадити цьому? Чому, чому,

чому?" - терзає запитання. І раптом з якоїсьнезнаної глибини виринає: "Не запитуй: «Чо-му?», а стверджуй: «Нехай буде воля твоя»".

Я повторюю ці слова спочатку автоматич-но, гарячково, то пошепки, то вголос, немовзакликаючи себе саму віддати все у Божі ру-ки. Повторюю раз, удруге, втретє. І відчу-ваю, що поволі заспокоююся.

Згадую 90-й псалом, хоч давно вже непромовляла його, і на диво, відновлюю упам'яті перші рядки:

"Ти, що живеш під Всевишнього покровом,що у Всевишнього тіні пробуваєш,скажи до Господа: «Моє прибіжище і моя

твердине,мій Боже, на ко-

трого я поклада-юсь». Він бо спасетебе. . . "

З цими словамипоринаю у недовгийсон.

Уночі стан моєїдівчинки погір-шується, і ми кличе-мо священика, щобуділив їй таїнствоєлеопомазання. Я,тамуючи сльози,теж готуюся до св.сповіді та св. прича-стя, бо не знати, ко-ли тепер зможу пітидо церкви.

Вчорашній паніч-ний страх минув, ямовби в якомусь за-бутті .

- Моліться! - про-стягає священик пі-сля уділення тайнтекст молитви за

недужих."Зі сльозами на очах кличу: Ісусе, оздоров

мою дитину. . . - читаю я. - Але не моя воля, аТвоя свята воля нехай діється, як Ти хочешцю дитину покликати до Себе, я в покорі під-даюся Твоїй святій волі . . . "

- Ні ! ! - кричить при цих словах молитвиусе моє єство. І сльози затуманюють увесьбілий світ. - Ні , Господи, я не готова віддатиїї Тобі , я не готова! Чому моя маленькакрихітка має вмирати, чому?

"Не запитуй: «Чому?», а стверджуй: «Не-хай буде воля твоя»", - знов виринає з якоїсьпідсвідомої глибини, і я, намагаючись пере-могти біль своєї душі, через силу повторюю:"Ти, Ісусе, обдарував мене цією дитиною,тож, якщо бажаєш, я. . . готова, як Авраам,Тобі її віддати. Нехай діється Твоя свята во-ля. . . Лише молю Тебе, Ісусе, Боже мій, укріпимене, щоб я не впала під тягарем болю, а ви-стояла у терпеливому піддані твоїй волі . . . "

НЕТИПОВЕ ОДУЖАННЯ

Тема номеру

В душі не

буде

веселки,

якщо в

очах не

було

сліз.

11

Після уділення Таїнств несу доньку накрапельницю - дворічна дитина дуже важкопереносить цю довгу і болючу процедуру.Біля розп'яття, де чиясь дбайлива рукауквітчала у лікарняному кутку, пошепки ка-жу. "Проси уБога здоров'яч-ка, Андріяноч-ко, проси, щобтебе не боліло".І сльози зновузастилають ме-ні зір. . . Але - одиво! - моя ви-снажена ма-ленька дівчинка,що вже багатогодин перебу-вала у важкому,хворобливомунапівсні і не ре-агувала на жодніслова, раптомпідводить голів-ку і кволо махаєручкою: "Дай,Бозю..."

Радість охоп-лює моє серце.Бог вислухав моїмолитви ! Богврятував моюмаленьку, в і нповернув мені її, як Авраамові його сина. ХочАвраам, не роздумуючи, пожертвував своюдитину, а мені коштувало таких зусиль ска-зати: "Нехай буде воля Твоя". . .

. . .Андріянка, на подив медсестер, напро-чуд легко відбуває усі виснажливі процеду-ри, а по поверненні до палати міцно йспокійно засинає. Через кілька годин проки-дається, підводиться з ліжка й уперше заостанні дні усміхається. . .

Минає ще кілька днів, і ось лікар прино-сить нам радісну звістку: результати обсте-ження добрі , можете виписуватися. . . Але,треба бути до всього готовим, можливий ре-цидив, бо перебіг хвороби був якийсь незви-чайний, одужання нетипове. . .

Але мене вже не лякають ці лікарськісумніви. Я знаю причину цього "нетиповогоодужання"!

- Дякувати Богу! Будемо святити пасочкуудома, - цілую порожевілі щічки своєї крихіт-ки, і вона радо усміхається.

Я відчиняю вікно, і палату наповнюютьвесняні пахощі, пташиний спів і білий квіт,що облітає з молоденької яблуньки.

. . . Подякувавши лікарям, звертаюся з мо-литвою до Господа - дякую за послані випро-бування, що зміцнили віру, і за чудеснезцілення.

Виходимо надвір і серце наповнюється не-

вимовною радістю. Здається, з нами тішить-ся уся природа, що своїм буянням трав го-тується до світлого свята ВоскресінняГосподнього.

Кіндратович Люба, "Я поспішаю жити"

Родинна абетка

Молитва за дітей

Владико Господи

Вседержителю, будь

милостивим до дітей

моїх, приведи їх до віри

і спасіння, збережи їх

під захистом Твоїм,

захисти їх від усілякої

похітливості лукавої,

віджени від них усякого

ворога і супротивника,

відкрий їхні вуха й очі

сердечні, подаруй

доброту і співчутливість

серцям їхнім. Амінь

12

Нік Вуйчич народився абсолютно без ніг ірук. У нього є тільки якась подоба стопи, задопомогою якої він навчився робити дуженавіть багато чого. А саме ходити, писати,друкувати і навіть плавати! Ніка не поважа-ли в школі , більшість однолітків його відки-дали, кажучи, що він нічого не вміє і з нимнецікаво. Щовечора Нік молився Богу і про-сив його: «Боже, дай мені руки і ноги! » Вінплакав і сподівався, що, коли прокинетьсявранці , руки і ноги вжез’являться. Мама з татомкупили йому електронніруки, але вони були занад-то важкими, і хлопчик так іне зміг ними користувати-ся. Нік ходив в церковнушколу, де його вчили, щоБог всіх любить. Однак вінне розумів, чому Бог вчи-нив так з ним. У 8 років Ніквирішив втопитися у ванні .

«Я повернувся обличчяму воду, втриматися булодуже складно. Нічого невиходило. За цей час я уя-вив картину свого похоро-ну – ось стоять мої тато і мама … І тут я зро-зумів, що не можу себе вбити. Все, що я ба-чив від батьків – це любов до мене. Тоді яусвідомив, я – не просто людина без рук і ніг.Я – творінняБоже. Бог знає,що і для чогоВін робить. І неважливо, щодумають люди,– говорить Ніктепер. – Бог невідповідав намої молитви.Це означає, щоВін більше хочезмінити моєсерце, ніж об-ставини могожиття. Напев-но, навіть якби,раптом у менез’явилися рукиі ноги, це не заспокоїло б мене. »

У 19 років Нік вивчав фінансове плануван-ня і тоді йому запропонували виступитиперед студентами з промовою, на яку буловідведено 7 хвилин. Вже через три хвилинидівчата в залі плакали, а одна так і не змо-гла припинити ридання. Вона підняла руку і

запитала: «Можна мені піднятися на сце-ну і вас обійняти?». Дівчина підійшла доНіка і стала плакати у нього на плечі . Во-

на сказала: «Ніхто ніколи не говорив мені ,що любить мене, ніхто ніколи не говоривмені , що я гарна така, яка є. Моє життязмінилося сьогодні ». Тоді Нік вже точно зро-зумів, чим хоче займатися в житті .

Нік став професійним оратором. Він висту-пає близько 250 разів на рік, його чулибільше трьох мільйонів людей

Перед початком виступу помічник вино-сить Ніка на сцену і допомагає йому влашту-ватися на якомусь підвищенні , щоб його бу-ло видно. Потім Нік розповідає епізоди зісвоїх буднів. Про те, що люди як і раніше

витріщають-ся на ньогона вулицях.Про те, що,коли дітипідбігають ізапитують:«Що з то-бою стало-ся?! » Вінхриплим го-лосом від-повідає:«Усе черезсигарети! ».А тим, хтомолодший,

говорить: «Я не прибирав свою кімнату». Те,що в нього на місці ноги, він називає «окоро-чок». Нік розповідає, що його собака любитьйого кусати. А потім починає відбивати “око-

рочком” моднийритм. Після цього вінкаже: «А якщо по-чесному, іноді ви мо-жете впасти осьтак». Нік падає об-личчям у стіл, на яко-му стояв. І про-довжує: «У життітрапляється, що випадаєте, і , здається,піднятися немає сил.Ви замислюєтеся то-ді , чи є у вас надія …У мене немає ні рук,ні ніг! Здається,спробуй я хоч сто разпіднятися – у мене невийде. Але після чер-

гової поразки я не залишаю надії. Я будупробувати раз за разом. Я хочу, щоб ви зна-ли, невдача – це не кінець. Головне – те, якви фінішуєте. Ви збираєтеся фінішуватисильними? Тоді ви знайдете в собі сили під-нятися – ось таким чином ». Він спираєтьсячолом, потім допомагає собі плечима івстає…

dyvensvit. org

НІК-ПЕРЕМОЖЕЦЬ

Свідки віри

13

Дитяча сторінка

У сиву давнну, в такій височині, яку не знаю, як назвати сидівМудрець найбільший, Чарівник на призьбі хати. Перебуватибез роботи Він не звик, отож гадав, що б змайструвати.

Вже існувало небо, зорі і світила та ось нова ідея освітила —змайструю Землю! Виліпив її, накидав гір і пагорбів, западин,річок, морів і океанів, і все те оживив.

Тримав її в долоні, колихав тихенько, нею милувався,шепотів-вийшла на славу ось яка гарненька!

В той час і зорі на неї задивлялись, не втримались та йпокотились на Землю, наче дощик.

Чарівник побачив, - гукнув-куди ви? Гей!Що мав робити? Перетворив їх на людей, бо зорі на

землі не можуть жити.Тепер вони орали нивки, сіяли пшеничку, врожай зби-

рали і хлібеь пекли. Корівок випасали, та овець; викохува-ли гусочок, курей, каченят... Немало працювали! Зате, як

вечір надійде, виходили в садок, сідали на шовкові трави,вдивлялись в небо і співаааали!Напевне у своїх глибинах пам'ять зберігали про те як колись були

зірками.Гай-гай, коли то все було! Немало часу так сплило. Не Землю якось ли-

хо забрело. Істота дивна, начебто людина, але не розібрати чи воно жін-ка, чи чоловік, чи то дитина. Затерлося межи людьми, та й почало каверзу-

вати: одних посварить, іншим заздрощі підкине, на тих зведе наклеп, учинитьбійку. Подобалось йому по світу білому гасати, все з ніг на голову перекидати.А люди то його не помічають, бо не підносять голови тепер до Неба. Болото

заліпило очі й вуха, добралося до серця. А бідолахи думають-так треба(((Радіє Лихо, мало я прийти, щоб поневолити людей, позбавити їх світла і щоб

запанувати. Рабами їх зроблю, на мене будуть працювати.Отак літало навіжене, аж гуло, проте не знало, що в той час на Небі відбува-

лось. Мудрець Найбільший, Чарівник все бачив, знав усе. В біді не захотів лю-дей лишати. Єдиний вихід бачив, аби їх спасти: Сина одинака, що серцем так

любив — віддати. На відкуп, щоб знову з людьми єдність мати.Не з примусу, з любові, з послуху і власної охоти виконував Синтяжкую роботу. Скільки трудів поклав, скільки здійснив чудес, аскільки мудрості пролито, щоб з людства бруд болота змито.

А відплатили чим? Знущанням, побиттям, бажанням вби-ти...

І кинуто Його на терня, яке вже виросло, як ліс.Вп'ялися колючки в змучене тіло. Пробито руки, бік.

Все переніс і кров текла безвинна.Гори захитались і зупинився часу біг...Збулося. Відкуплені народи кров'ю Сина.

Прозріли, побачили свою провину — вбилиСаму Любов, Надію вбили! Розкаялися, зату-жили...Та Він пробачив і не осудив нікого. Натретій день Воскрес, смерть переміг, знов

повертається, щоб показати нам до-рогу! Амінь.

КАЗКАПРО

ДОБРО

14

«Перевдягнена монашка» справді існує.Тільки що звуть її Тереза Зукіч, вона хорват-ка, і ледь не стала зіркою світової гімнасти-ки. Сьогодні вона вже навряд чи зробить«колесо», але охоче заспіває, складе мю-зикл, спече перепілок подолає тисячі кіло-метрів, аби розповісти трьом тисячам мене-джерів, чому вони повинні витрачати час насвоїх найближчих. Сестра Тереза не є нор-мальною сестрою, – це її власні слова. «Ятовста, щаслива і задоволена собою жінка»,– каже вона, і в слухачів немає жодних під-став не вірити цьому. До-статньо кілька хвилин по-розмовляти з нею. Передвами стоїть насправдіпишна жінка, яка не сто-рониться пшеничного пи-ва і безпритульних, а по-требуючий не залишитьсянепоміченим нею. Якщоз'являється проблема, во-на їй радіє і каже: «Ура!Дякую Тобі , Боже! Цікавомені , як Ти з цим упо-раєшся?» Сестра Терезаїздить світом і розповідає,зокрема, про те, як непіддаватися проблемам, ічому ми насамперед ма-ємо полюбити себе.

«Моє життя – це моєхобі , – каже с.Тереза. – Ящаслива і реалізована. Непочувалася так навіть то-ді , коли здобувала черговімедалі як молода гім-настка».

Навернення– То був вечір перед

важливим виступом, –розповідає с. Тереза. –Напередодні колега даламені свої книжки, щоб япочитала, як стане нудно.Взяла першу-ліпшу, то була Біблія, відкрила«як Бог дасть», і прочитала уривок проблагословення для неприятелів і про те, щояк тебе вдарять в одну щоку, то підстав дру-гу. Не знаю, коли встало сонце, бо просиділанад Біблією цілу ніч. Під час виступу я моглана власній шкурі переконатися в тому, прощо читала у своїй кімнатці в гуртожиткуспортивної школи, яка мала зробити з менезірку гімнастики. Раніше то я би відплатиладобряче суперницям навіть за випадковийфол, але тепер тільки усміхалася. Донині

пам'ятаю, як здивовано вони на мене то-ді дивилися. А я вже знала, що професій-на спортивна кар'єра для мене закінчи-

лася.Після тієї події все покотилося дуже швид-

ко, але Тереза постановила зробити річнуперерву на волонтаріат, аби утвердитися втому, що вже вибрала у своєму серці . Їй було20 років, вона щойно стала християнкою іпланувала вступити в монастир. Тільки осьяк про це батькам сказати? – роздумувала впоїзді , по дорозі додому.

Що скаже тато?Мить, коли вона вирішила повідомити

батькам про своє рішення, була однією знайважчих у житті с. Терези. «Скільки живу,не пам'ятаю такої тиші. Вона стояла майжепівтори години. Тато лежав непорушно, вту-

пившись у своюгазету, мама си-діла в кріслі . Ко-ли тиша закінчи-лася, почалисяпитання. Звідкитака ідея, чомумонастир? Будьсобі християн-кою, – казали во-ни, – але не дайзамкнути себе вмонастирі ! Од-нак по кількохроках, коли по-бачили, що яроблю, і насам-перед – що ящаслива, почалимною пишатися.Моя мама це лю-дина чудова,тепла. Придив-ляється до того,що я роблю, а яза неї молюся.Вважаю, щонайперша єван-гелізація – бути злюдьми, жити зними, намагати-ся їх зрозуміти.

Сестра Терезаробила це на початку свого шляху, в Ханау,працюючи з колишніми проститутками.«Мені досі хочеться сміятися, коли згадаю,як я хотіла атакувати їх цитатами з Біблії.Вочевидь – безрезультатно. Тому я почалаграти з ними в баскетбол, розмовляти, їзди-ти на скейті . Стала для них приятелькою,тим більше що після навернення багато ко-лишніх знайомих від мене відвернулися».

Хоч це рішення й принесло їй страждання,однак с. Тереза знає, що без своєї «темряви»та сліз вона не змогла би дозріти і стати са-ме тією Терезою, якою вона нині є. Навчила-ся жити, коли критикують. Як завжди,найбільше тих, хто не може погодитися з об-

ШАЛЕНА МОНАХИНЯ

Свідки віри

15

разом черниці , яка проводить більшість часупоза монастирською каплицею, є серед лю-дей, які не перекинулися з нею ані слівцем.Вона цим не переймається – як сама каже, –доки має підтримку свого єпископа. «Вінзнає, що я трохи скажена», – сміється с. Те-реза. Як з'ясувалося, скажена до тієї міри,щоби згодитися на телевікторину, в якійможна було виграти справді великі гроші.

Про своє життя вона розповідає охоче і без переживаньНемає обмежень для того, щоби почати

жити щасливо, бо життя надто коротке, абивідкладати мрії на завтра!

Проповідує вона краще, ніж численні на-стоятелі , виступає в популярних ток-шоу, го-тує мюзикли, в яких, читаючи реп, представ-ляє життя парафії та життя монастиря. Лю-бить готувати, а коли хвора – малює. Грає нагітарі , пише пісні , співає.

З цими заняттями така справа, що вонисамі до мене приходять, – каже с. Тереза. – Яніколи не пхалася ані до телебачення, ані назустрічі з менеджерами. Телефони дзвонятьсамі . Гадаю, люди хочуть мене слухати, бо ястараюся жити згідно з принципами, про які

розповідаю. Що то за принципи? Я говорюпро Ісуса, який звільняє, про те, що Бог наслюбить, навіть коли ми припускаємося поми-лок.

Вона вчить, як не боятися помилок і яксамому стати собі другом. Це перший ізп'яти принципів щасливого і реалізованогожиття, про яке с. Тереза розповідає під чассвоїх виступів. Якщо не полюбиш себе – не

будеш уміти любити іншого. Якщо не вмієшзробити щось для себе, то не зробиш цього ідля когось іще, переконує вона, і додає, щоми маємо право добре думати про себе, ботак про нас думає Бог. Читай Біблію і живинею, – ось друга умова. Коли починаєшсправджувати дію слова Божого у своємужитті , дістаєш прекрасні несподіванки.

На третьому місці стоїть така молитва,яка не є «обмінним торгом» із Богом. «Моли-ся, нічого не бажаючи взамін». Так само і здружбою. Ти ж не зустрічаєшся з другомтільки тоді , коли тобі щось від нього потріб-но, правда? Тож спробуй так само молитисяп'ять хвилин щодня, і побачиш, що відбу-деться. Замість проклинати водіїв, які зайня-ли два місця на парковці , помолися – і поба-чиш, що за дві хвилини одне місце обік тебезвільниться.

Четвертий крок: протився рутині , старай-ся кожного дня робити щось інакше. «Я по-яснюю слухачам, що сьогоднішній день ніко-ли не повернеться. Сьогодні є час, щоб тивиявив любов до своїх ближніх. Твоє життяобмежене, і ти не знаєш, що станеться зав-

тра, отож поста-райся знайти дляних час і зробищось навіжене,вирвись із рути-ни! Коли я це ка-жу до мене-джерів, то щора-зу діється одне йте ж саме: вонитихцем виймаютьсвої дорогі теле-фони, і – деякіпопід столом, адехто й зовсімнеприховано від-правляють своїмкоханим любовніСМС-и».

П'яте – це про-щення. Воно невимагає участі ін-шої сторони.Важливо, що тице зробиш. «По-кажу тобі , як цевиглядає напрактиці , – кажес. Тереза. – Чому

інші ранять? – Вона вириває сторінку, малюєсерце і пробиває його ручкою. – Бачиш, щоробиться, коли така поранена людина про-бує наблизитися до тебе? Перше, на що на-трапляєш, це колючка в її серці . Зціленняможе тривати довгі роки, але твоє прощенняможе людині в цьому допомогти».

Credo.org.ua

Свідки віри

ПАСКАТісто: 1 кг борошна, 2 скл. молока, 10 жовтків, 100 г

дріжджів, 200 г цукру, 200 г вершкового масла або мар-гарину, 100 г родзинок, 1/2 ч. ложки солі , цедра з 1/2 ли-мона.

Дріжджі розвести у теплому молоці з 1 ст. ложкою цу-кру і З ст. ложками борошна. Коли розчин стане бродити,влити у посуд з борошном, додати розтерті з цукром жо-втки, посолити і замісити. Місити до появи пухирців, тодівзяти розтоплений жир, знову добре перемісити, щоб ті-сто ввібрало в себе жир, додати промиті родзинки, і щераз вимісити тісто. Потім накрити і поставити, щоб підій-шло. Коли тісто збільшиться в об'ємі вдвоє, частину йоговикласти у форму, дно якої застелене промащеним папе-ром. Заповнивши форму на 1/3, поставити, щоб підійшло.Коли форма заповниться, змастити тісто яйцем і пекти вдуховці при температурі 90-200°С протягом 45 хв.

КУХАРСЬКА КНИГА

КОВБАСАНапівжирну свинину і яловичину пропустити через м'ясорубку з

дрібною решіткою, посолити, поперчити, додати часник, добреперемішати і витримати на холоді 3-4 год. Потім начинити кишковіоболонки, які також перед тим добре промити і почистити. Ковбасипідсмажують на смальці , потім запікають у духовці . Спеції додаютьна смак.

ШПОНДЕРДовгий шматок шпондера добре посолити, поперчити і залиши-

ти на ніч у гусятниці . Зранку у власному соку, що утворився, до-вести до кипіння. Якщо забракне соку, долити трохи води. Яктільки закипить, відставити, щоб охололо. Доводити до кіпінняпотрібно три рази. Коли охолоне останній раз, шпондер нашпигу-вати зубчиками часнику і добре притрусити приправами. Замота-ти у фольгу і випікати духовці на малому вогні протягом години.Не виймати з фольги принаймні добу, щоб добре охололо в холо-дильнику.

ПОЛЯДВИЦЯДовгий шматок яловичої полядвиці (прихребетна частина м’ясної

туші) посолити, поперчити, залишити у гусятниці на ніч. Ножемзробити повздовжні отвори, в які встромити зубчики часнику. Трохидодати води. Гусятницю поставити на малий вогонь на півтори го-дини. Потім поставити у духовку, не накриваючи кришкою. Довестидо готовності та охолодити.

БУРЯЧКИЗварити буряк. Почистити і потерти його на дрібній терці з

хроном. Перемішати це все, додати оцет, сіль, цукор на смак.Бурячки можна подавати разом із м'ясними стравами.