ЧЕРНІГІВСЬКА ОБЛАСНА ГАЗЕТА ЧЕРНІГІВСЬКА ОБЛАСНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА У СІЧНІ 1838 РОКУ ЗАСНОВАНА У СІЧНІ 1838 РОКУ

http://dponline.cn.ua e-mail: despravda@ukr.net

В І Л Ь Н А№ 50 (28029) 8 травня 2010, субота

У квітучих обіймах травняЗнов печаль, молода і давня,До сердець проклада дорогу –З днем народження, Перемого!На святкових парадах-маршахТи стаєш із роками старша.Та, вертаючись в сорок п’ятий,Хочеш кожного запам’ятати,Хто Тобі заповів усі весни.О, розтерзаний люд, воскресни!Хай з’єднаються фронт із тилом –Уклонімось святим могилам!А кому судилося житиІ дітей на землі ростити,Оцінімо сповна цю змогу –З днем народження, Перемого!...В чистім небі салютів злива,А Ти з нами – заплакана й сива...

Ніна ТКАЧЕНКО

З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ,

ПЕРЕМОГО!

П Е РЕ Д П Л АТА–2010

ПЕРЕДПЛАТНІ ІНДЕКСИ: четверговий випуск – 49088,

триразовий – 49086,пільговий – 49087.

ПЕРЕДПЛАЧУЙТЕ «Деснянську правду – вільну»

на ІІ півріччя 2010 рокуІ ВИГРАВАЙТЕ цінні призи!

2 тр

авня

194

5 ро

ку. П

рапо

р П

ерем

оги

над

Рейх

стаг

ом. К

олор

изац

ія А

нтон

а Н

иман

ихін

а

Шановні ветераниВеликої Вітчизняної війни!

Дорогі земляки!

Прийміть щиросердні вітання з нагоди 65-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 років.

9 травня 1945-го назавжди закарбовано в іс-торії людства як символ перемоги над фашист-ською загрозою світові. В цей день ми низько вклоняємося пам’яті загиблих фронтовиків, відда-ємо данину поваги і шани солдатським матерям і вдовам, підпільникам і партизанам, оборонцям і визволителям рідної землі – усім, хто на фронті і в тилу наближав довгоочікувану Перемогу.

Подвиг воїнів-переможців непідвладний ча-су, як і безмежна наша вдячність усім патріо-там рідної землі, які згуртувалися задля висо-кої мети – визволення Вітчизни від ворога. Цей приклад наших батьків і дідів достойний наслі-дування і сьогодні. Лише об’єднавши зусилля, ми зможемо зробити нашу державу сильною, заможною і процвітаючою.

Дорогі ветерани! Ваша мужність, життєва му-дрість, ставлення до ратного і громадянського обов’язку – це високий приклад для нащадків. Наш обов’язок – бути гідними вашого самовідда-ного життєвого подвигу, усіма своїми справами утверджувати мир, злагоду та суспільну гармо-нію на славетній Чернігівській землі.

Поки живе пам’ять, жоден учасник війни не залишиться поза увагою. Вирішення питань со-ціального захисту ветеранів, поліпшення їх пен-сійного та медичного обслуговування й надалі залишатиметься одним з пріоритетних напрям-ків роботи обласної влади.

9 травня до відновлених і впорядкованих сол-датських пам’ятників і братських могил тисячі жи-телів Чернігівського краю принесуть живі квіти. І це буде виявом найвищої поваги та шани до всіх, хто відстояв для нас мир і свободу.

Щиро бажаємо усім вам, вашим рідним та близьким міцного здоров’я, довгих років життя, благополуччя і злагоди, миру і щастя у нашому спільному домі.

Нехай зігріває всіх нас незгасне світло Пере-моги, додає сил та наснаги для добрих справ в ім’я щасливого майбутнього рідної землі.

Володимир ХОМЕНКО, Наталія РОМАНОВА,голова обласної голова обласної радидержавної адміністрації

стор.4–5

стор.4–5

стор.6

стор.5

Лист із сорок четвертого

«Мене не зламало горе»

ОДНІЄЇ ГРУПИ КРОВІ

Благословила у світ

військова преса

Андрію Павловичу Фо-мічову, нашому коле-зі і відданому шану-вальнику газети, до-

сьогоднішньому активному її автору, не судилося побувати на передовій – не встигли їх, юних, кинути у бій, оскільки фашистська Німеччина капі-тулювала.

У Р ОЧ И СТ О СТІ

Вшановує «Ветеран»

Справжнє свято жінкам влаштували 6 травня, напередодні 65-ї річ-ниці Перемоги, акти-

вісти клубу «Ветеран». Захід від-бувся в актовій залі підприєм-ства «Навчально-методичний центр профспілок». Жінки від-значали не лише всенародне свято, а й 15-у річницю з дня заснування клубу «Ветеран».

На урочистості прийшли ко-лишні фронтовички, учасниці бойових дій, діти війни, в’язні нацистських концтаборів, тоб-то, ті жінки, які на своїх плечах витримали тягар війни.

Цього дня настрій у них був піднесеним. Вони радо віта-ли бойових подруг, згадували минуле – нелегкі роки, які до-велося пережити на шляху до Великої Перемоги. На жаль, не всі жінки змогли прийти на урочистості – здоров’я вже слабеньке.

2 № 50 (28029) 8 травня 2010, субота

c m y k

ВАШ ПОДВИГЗАВЖДИ ПАМ’ЯТАЄМО

Дорогі ветерани!

День Перемоги – святий для кожного з нас. У ці дні ми вшановуємо всіх синів і доньок України, які зі зброєю в руках

стали на захист нашої Вітчизни, і схиляємо у скорботі голови перед світлою пам’яттю міль-йонів наших співвітчизників, які загинули у вог-ні цієї страшної війни.

Довгоочікуваний час прийшов до людей, які настраждались за 1418 днів та ночей страшної, кровопролитної війни 65 років тому, – 9 травня 1945 року.

Дорогі наші ветерани! Від усього серця ви-словлюю вам щирі слова синівської подяки за рат-ний подвиг, тяжку працю, за те, що кращі роки свого життя ви віддали служінню Батьківщині. Ми будемо пам’ятати ваш подвиг, якому завдячу ватимуть всі наступні покоління, і добре усвідомлює мо, що скільки б не було зроблено для соціаль-ного захисту ветеранів, для полегшення їхнього життя – наш борг перед вами залишиться невідплатним. Тому керівництво управління МВС України в Чернігів-ській області вважає турботу про ветеранів війни своїм священним обов’язком.

Сьогодні на обліку серед колишніх правоохоронців області перебуває 213 учасників Великої Вітчизняної війни, з них 113 – учасники бойових дій, і всі вони є інвалідами війни.

Ветеранів органів внутрішніх справ – учасників Великої Вітчизняної – можна побачити і серед школярів, і серед молодих співробітників мі-ліції. Це вони, розповідаючи про найстрашнішу війну в історії людства молодому підростаючому поколінню, сприяють його вихованню на сла-ветних традиціях та подвигах наших батьків та дідів.

Усім ветеранам-фронтовикам і тим, хто кував Перемогу в тилу, ба-жаю міцного здоров’я, щастя та довголіття. Управління і я особисто бу-демо робити все можливе для забезпечення гідного життя людей, які не шкодували себе, щоб визволити країну від чужоземних загарбників. Щастя вам і добробуту у ваших родинах!

Олександр МИХАЙЛИК,начальник УМВС України в Чернігівській області, полковник міліції

СЛАВЕТНІ ПЕРЕМОЖЦІ!Доблесні фронтовики,

безстрашні партизани і підпільники,славні трудівники воєнного тилу!

Від імені обласної ради організації ветеранів України з теплом і добром засвідчую всім вам повагу, глибоку вдячність та шану, щиро і сердечно вітаю з вікопомним,

всенародним святом – 65-ю річницею Великої Перемоги!Наші вітання воїнам-фронтовикам, які пройшли тяжкими

дорогами війни, подарували переможну весну 45-го, волю і незалежність Україні, визволили Європу від фашизму.

Вітаємо зі святом народних месників-партизанів і підпіль-ників, котрі зробили важливий внесок в Перемогу.

Наші вітання славним трудівникам воєнного тилу. Це вони забезпечили фронт всім потрібним для Перемоги, а в повоєн-ний час розумом і волею, мозолястими руками підняли нашу державу, відродили її економічну могутність.

Найщиріші вітання і пам’ять святим мадоннам-матерям, жін-кам і нареченим фронтовиків, що несли тяжкий хрест непо-сильної праці, змарнованої молодості, нерозділеного кохання і розтоптаних надій.

Маю честь сердечно і щиро вітати з Днем Перемоги вете-ранів військової служби, дітей війни, всіх пенсіонерів, молоде покоління, синів і доньок, онуків ветеранів Великої Вітчизня-ної, які не тільки зберігають, а і примножують славетні бойові і трудові традиції старших поколінь.

Все далі у вічність відходить Велика Вітчизняна, та час не зітре подвиги тих, хто віддав своє життя за врятування рідної землі, за те, щоб жили ми, жили і творили, жили і пам’ятали.

Наша земля вдосталь напоєна кров’ю і полита сльозами. Про кожну краплину пролитої крові, кожну сльозу мають зна-ти і пам’ятати нинішні й прийдешні покоління.

Вклонімося пам’яті полеглих, всім тим, хто загинув на фрон-ті, в партизанських загонах, хто прийняв мученицьку смерть в фашистських концтаборах.

Вони завжди будуть з нами в бронзі і граніті та обелісків. Тож нехай не висихають живі джерела пам’яті, не обривають-ся доброчинні зв’язки між поколіннями, бо в цьому сила на-шого народу.

Вже біля солдатських могил і обелісків стоять у почесній варті онуки і правнуки, а в очах наших затаїлась скорбота, не-виплакані сльози, біль і печаль.

Віддамо повагу, шану і любов живим ветеранам Великої Ві-тчизняної. Побиті, пошматовані війною, хворобами до цього часу вони зберігають завидну соціальну активність, не падають духом, завжди в ветеранському строю і, незважаючи на свій поважний вік, беруть активну участь в героїко-патріотичному вихованні молоді, громадському житті. Велика вам подяка за це, мужні люди!

Шановні нащадки!Бережіть пам’ять про Велику Перемогу! Нехай вона живе

в віках, у вашій пам’яті, в повазі до ветеранів Великої Вітчиз-няної війни, до тих, хто віддав своє життя за Вітчизну за вас, хто пішов із життя журавлиним ключем у вічність, салютуючи розривами своїх сердець, уже в мирні роки!

Будьте гідними нащадками бойової і трудової слави своїх прадідів, дідів і батьків! Бережіть і примножуйте славу і честь своєї Вітчизни, рідного Полісся!

Солдати Перемоги, ви героїчне, нескорене покоління! Хай збуваються ваші задуми, сподівання, мрії та надії.

Нехай це свято надихне всіх вас, додасть нових сил і на-тхнення, вселить впевненість у краще майбуття.

Здоров’я вам міцного! Нехай ваша подальша доля буде ясна і світла, як наша красуня Десна! Слава переможцям!

З повагою та шаною, теплом і добром –Анатолій МОСКАЛЕНКО,

голова Чернігівської обласної ради організації ветеранів України

Шановні ветерани війни Чернігівщини!

Завтра виповнюється 65 років Великої Перемо-ги. Найдорожче свято,

як завжди, широко відзна-чають і ветерани ПП «Аг-ропрогрес». У нашому сіль-госппідприємстві – особли-ва турбота про захисників Вітчизни і вшанування світ-лої пам’яті загиблих. Інваліди війни, учасники бойових дій, солдатські вдови отримують матеріальну підтримку. Деда-лі розширюємо межі соціаль-

ного захисту ветеранів. Дбаємо про їхнє здоров’я, розвиваючи первинну ланку медичного обслуго-вування на селі.

Свято бережемо пам’ять про загиблих воїнів. Впорядковуємо пам’ятники і меморіали Слави. Ре-гулярно вшановуємо ветеранів у свята, особливо в дні переможного травня. Низько схиляємо голови перед живими і полеглими героями, які наближали довгоочікувану перемогу на фронті і в тилу.

Шана і низький уклін вам, дорогі ветерани Чернігівщини, за героїзм, мужність і відвагу. Без вашого подвигу, який житиме у віках, Україна не стала б незалежною державою.

Від усієї душі вітаю вас, дорогі фронтовики і учасники війни, з великим ювілеєм Перемоги. Бажаю вам міцного здоров’я, довгих років життя у мирі, злагоді і достатку, щасті і радості, з ві-рою в те, що Україна стане заможною європей-ською державою.

Іван КУРОВСЬКИЙ,народний депутат України, голова обласної

організації партії «Батьківщина»

Уславлені ветерани війни!На рідну українську землю ступила 65-та

переможна весна. Це одне з найбільш значних всенародних свят. І дуже при-

ємно, що у святкових колонах у перших рядах крокуватимуть наші сивочолі ветерани, які здобували цю Велику Перемогу. Теплими сло-вами ми згадуємо мільйони полеглих на фрон-тах Великої Вітчизняної війни. І скільки б не минуло років, у пам’яті багатьох поколінь вдяч-них нащадків ніколи не згасне велич їхнього подвигу, самопожертви в ім’я майбутнього.

До святкового столу на честь ювілею Великої Перемоги пекарі ВАТ «Ніжинський хліб» виробили багато якісної і в широкому асортименті продукції: фір-мові торти, тістечка, кекси, печиво, пряники, рулети, іншу здобу. Для зу-стрічей найдорожчих гостей – воїнів-визволителів – запашні короваї. Як завжди, ми також вшануємо ветеранів у своєму колективі.

Дорогі наші переможці! Щиро вітаю вас із поважним ювілеєм. Хай не підводить вас здоров’я, щоб ще не одну весну зустріли в доброму настрої і на радість нам. Хай зігріють вас всенародні шана, повага і турбота. До-бробуту і благополуччя, миру і злагоди у ваших родинах!

Петро ЛАБУЗЬКИЙ,голова правління ВАТ «Ніжинський хліб»

Дорогі мої,рідні ветерани!

Завдяки вам цього ро-ку ми свят-

куємо шістдесят п’яту мирну вес-ну. День перемо-ги для кожного – велике священне свято. Це річниця героїчного подви-гу, доблесті, чес-ті та патріотизму. З сумом від бо-лю та втрат цього

дня ми низько схиляємо голови перед світлою пам’яттю загиблих. У жорсто-ких боях вони відстоювали рідну зем-лю, захищали свою Батьківщину. Ціна Великої, Чесної перемоги – мільйони загиблих, навіки зламані людські долі, невтомний біль та горе. Тому цей день – трагічний, вистражданий та одночас-но світлий і радісний. Адже настала мирна весна!

Ви пізнали всі біди тих часів та по-долали усі перешкоди. Для мене ви за-вжди будете людьми з великої літери. Ви гордість нашої держави, приклад, ідеал та взірець для нащадків.

Нехай не згасає пам’ять про подвиг вашого життя та ваші імена! Міцного здоров’я вам, довголіття, сили духу, родинного затишку та благополуччя. З Перемогою вас!

Валерій ДУБІЛЬ,народний депутат України

Дорогі ветерани,шановні земляки!Я хотів би низько

схилити голову перед Вами і при-

вітати зі святом Великої Перемоги.65 років минуло з тієї весни. І всі

ці роки ми пам’ятаємо тих, хто віддав своє життя за світле майбутнє відій-шовши у вічність. Ми низько вклоня-ємося та складаємо глибоку шану ве-теранам, які на своїх плечах винесли тягар війни та підняли країну з руїн у повоєнні роки.

Важко знайти слова, якими можна було б передати всю вдячність за Ваш безсмертний подвиг.

Ми у вічному боргу перед вами і ми зробимо все, щоб віддаляючись від нас у часі, Велика Вітчизняна війна і виборена в ній Перемога не відійшли у небуття і забуття, не припали архів-ним пилом.

Всім вам шановні ветерани, – наша безмежна вдячність та низькій уклін до землі!

Бажаю вам миру і щастя, здоров’я і довголіття, добра і благополуччя!

Григорій МАНЬКОВСЬКИЙ,Голова Чернігівської обласної організації

Партії регіонів,народний депутат України

С О ЦІА Л ЬН И Й АС П Е К Т

Довжикі Мохнатин:ГАЗ ПОДАНОНепересічна подія сталася 5 травня в селах Довжик і Мохнатин Чернігівського району – сюди прийшов нарешті довгоочікуваний газ. Та ще й напередодні славного ювілею – 65-ї річниці Великої Перемоги. Ще у двох селах області його жителі зітхнуть полегшено: менше доведеться сушити голову іншими видами палива.

За статистикою, сьогодні на Чер-нігівщині газифіковано усі міста. Негазифікованими залишаються три селища міського типу та 968

сільських населених пунктів. Рівень гази-фікації області становить 58,4 відсотка, а сільської місцевості – лише 30,6. Тому кожен прихід «голубого палива» у село завжди подія, завжди свято.

У Довжику, створивши сільський ко-оператив, взялися за справу ще влітку 2006 року, як поінформував журналістів голова кооперативу Володимир Бонда-ренко. Зібрали кошти, за які проклали розподільчі мережі в Довжику та Унуч-ках. В такий спосіб діяли і в Мохнатині. Залишалося прокласти підвідний газо-провід Кувечичі – Довжик – Мохнатин протяжністю 12,8 кілометра. Та сталося це пізніше і переважно за кошти НАК «Нафтогаз України».

Сьогодні газ подано. Правда, на частині осель ще не завершено так звану обв’язку. Але їх невелика кількість. Голов не зробле-но. І ось у Довжику та Мохнатині минулої середи відбулося урочисте відкриття газо-гонів. Урочистості у Довжику відкрив і при-вітав сільчан та газівників із цією подією го-лова облдержадміністрації Володимир Хо-менко. Зі словами привітання до присутніх звернулися народні депутати України Ми-хайло Чечетов та Віталій Корж, який, до ре-чі, багато зробив для того, щоб це сталося, а також керівники місцевої влади.

Першим «голубий вогник» запалав в оселях чотирьох ветеранів Великої Віт-чизняної війни, і це знакова особливість, Михайла Пасічного та Івана Грищенка з Довжика, Миколи Загатного та його од-носельчанки Марії Загатної. Голова обл-держадміністрації Володимир Хоменко довжицьким ветеранам, крім того, від імені Президента України вручив медалі «65 лет Победы в Великой Отечествен-ной войне 1941-1945 годов».

У Мохнатині цю місію виконав народ-ний депутат України Михайло Чечетов. До того ж, 80-річному ювіляру Миколі Загатному, крім пам’ятної медалі, гості вручили квіти та подарунок.

Олександр ЗАДОРОЖНИЙ

№ 50 (28029) 8 травня 2010, субота 3

Запеклі величні бої в Бер-ліні характеризують за-вершальний етап Великої Вітчизняної війни. В ході

Берлінської стратегічної операції війська 1-го Білоруського і двох Українських фронтів зламали від-чайдушний опір гітлерівців, роз-громили 70 піхотних, 23 танкових і моторизованих дивізій, захопили півтори тисячі танків і штурмових гармат, 4500 літаків...

В історії війни це було найкруп-ніше військове угруповання, роз-трощене могутніми ударами гвар-дійських частин.

Проте Гітлер не впадав оста-точно в розпач, ще марив яки-мись гіпотетичними шансами на порятунок.

– …Війна не закінчена, – мудру-вав він перед своїми підлеглими у бункері, – нам ще доведеться ви-бирати переможця…

Такі міркування слід сприймати, як чорний гумор. Однак у фюрера були цілком реальні підстави для такої заяви. З його благословіння рейхсфюрер СС Гімлер вів активний пошук «переможця», силкувався до-битися сепаратного миру з англо-американським командуванням.

Він пропонував (звісно ж, су-воро секретно) повну капітуляцію на Західному фронті, створюючи умови для посилення боротьби з радянськими військами. В листі до англійського фельдмаршала Монт-гомері Гімлер писав: «…Тепер, коли Німеччина розгромлена, Британія залишилась наодинці з азіатськи-ми варварами. Важливо врятува-ти живу силу Німеччини… Оскіль-ки вона скоро знову пригодиться, щоб разом з англійцями битися проти руських».

Однак і ця авантюра з тріском провалилася. Бо таємне рано чи пізно стає явним. Британське радіо, а згодом і офіційне повідомлення ТАРС розкрили широкій світовій громадськості деталі підступної за-кулісної змови.

Гітлер, вкрай роздратований провалом переговорів, виявив оска-женілу реакцію, навіть віддав наказ про розшук і арешт Гімлера. Але то

була вже агонія. 9 травня Верховний головнокомандуючий в черговому наказі урочисто оголосив:

«В Берліні представники німець-кого верховного командування під-писали акт про беззастережну ка-пітуляцію німецьких збройних сил. Велика Вітчизняна війна, яку вів радянський народ проти німецько-фашистських загарбників, перемож-но завершена».

І знову вулиці Берліна оглушила дружна канонада переможців. Са-лютували всі роди військ з усіх видів зброї. Солдати, офіцери, генерали засвідчували свою причетність до довгожданої Перемоги розписами на стінах рейхстагу, Бранденбурзь-ких воротах…

Автографи були оригінальними, короткими і вражаючими. Такого,

наприклад, типу: «Я – в Берліні. Іван Кошовий». Гранично, лаконічно та епічно значимо. В коротких словах сконденсована не лише невгасима воля до перемоги, а й велична іс-торична місія переможців, стислий вияв нездоланної переваги нашого способу життя на противагу люди-ноненависної доктрини нацистів, які замахнулися на світове панування.

Промовисті автографи на уці-лілих берлінських стінах своє-рідно доповнюють суть звірячої ідеології фашизму, допомагають глибше пізнати ї ї. Цивілізований світ здригнувся від моторошних фотодокументів із сумнозвісного Освенціма. Тут, на фабриці смер-ті, фотожурналісти віднайшли та опублікували в пресі страхітливі «трофеї» – понад шість тонн жіно-

чого волосся, здертого із замордо-ваних жертв. Цілком беззахисних і безневинних.

Єдина вина їх – вони не арій-ського походження. Можна уяви-ти, в яку трагедію обернулась би доля подібних жінок, якби Іван Кошовий не дійшов до Берліна, якби його бойові побратими не знищили отруйні гнізда варварів з Освенціма, Бухенвальду, Май-данека…

Світова спільнота вдячна до-блесним радянським воїнам за їхні мужність і відданість, за геройський подвиг в ім’я ми-ру і блага всіх народів. Па м’ять про цей подвиг житиме не-тлінно і вічно. Бо пам’ять ця – СВЯЩЕННА!

Володимир САВЧЕНКО

НЕЗАБУТНЄНЕЗАБУТНЄ

СЛАВА ГЕРОЯМ-ПЕРЕМОЖЦЯМ!СЛАВА ГЕРОЯМ-ПЕРЕМОЖЦЯМ!

Сторінку підготувала комісія з роботи із ветеранами вій ни Новозаводської районної організації ветеранів України з використанням матеріалів державного архіву Чернігівської області

УКАЗ Президії Верховної Ради СРСР

про оголошення про оголошення 9 ТРАВНЯ 9 ТРАВНЯ СВЯТОМ ПЕРЕМОГИСВЯТОМ ПЕРЕМОГИ

На ознаменування переможного завер-шення Великої Вітчизняної війни ра-дянського народу проти німецько-

фашистських загарбників і здобутих істо-ричних перемог Червоної Армії, які увінчались пов ним розгромом гітлерівської Німеччини, що заявила про беззастережну капітуляцію, встановити, що 9 травня є днем всенародно-го торжества – святом Перемоги.

9 травня вважати неробочим днем.Голова Президії Верховної Ради СРСР М. КАЛІНІН

Секретар Президії Верховної Ради СРСР О. ГОРКІНМосква, Кремль9 травня 1945 року

апеклі величні бої в Бер-ліні характеризують за-вершальний етап Великої Вітчизняної війни. В ході

ерлінської стратегічної операції йська 1-го Білоруського і двох

була вже агонія. 9 травня Верховний головнокомандуючий в черговому наказі урочисто оголосив:

«В Берліні представники німець-кого верховного командування під-писали акт про беззастережну ка-

наприклад, типу: «Я – в Берліні. ІванКошовий». Гранично, лаконічно таепічно значимо. В коротких словахсконденсована не лише невгасимаволя до перемоги, а й велична іс-торична місія переможців, стислий

чого волосся, здертого із замованих жертв. Цілком беззахиі безневинних.

Єдина вина їх – вони не аського походження. Можна ути, в яку трагедію обернулас

ПЕРЕМОГИ ПЕРЕМОГИ радісної день

ордо-чого волосся здертого із замо

Командуючий 2-ї гвардійської танкової армії генерал Богданов одержав від Жукова наказ:

«2-й гвардійській танковій армії доручається історич-не завдання: першою увірва-тись в Берлін і підняти Пра-пор Перемоги. Особисто Вам доручаю організувати вико-нання.

Пошліть від кожного кор-пуса по одній кращій бригаді в Берлін і поставте їм зав-дання…»

БевіУкчагрі мпіга

нітрді

томпо

вабуби

якбутарепобиам

вонаумраангоНзамтикищ

* * *Это было в мае,

на рассвете,Наростал у стен

рейхстага бойДевочку немецкую заметилНаш солдат на пыльной

мостовой.У столба, дрожа, она сто-яла,В голубых глазах застыл

испуг,А куски свистящего

металлаСмерть и муку сеяли вокруг.И тогда, в Берлине,

под обстреломПолз боец, и телом заслоня,Девочку в коротком

платье беломОсторожно вынес из огня.И, погладив ласково рукою,Он ее на землю опустил,Говорят, что утром

маршал КоневСталину об этом доложил.И в Берлине,

в праздничную дату,Был воздвигнут,

чтоб стоять в веках,Памятник советскому

солдатуС девочкой спасенной

на руках.

В дні травневі, мріями багаті,Коли щастя хлюпає з пісеньМи щороку зустрічаєм свято –Перемоги радісної день.І встають у пам’яті дороги,Ті, що довелося нам пройти,Щоб багряний прапор ПеремогиНад рейхстагом гордо піднести.І живуть у пам’яті народуЙого вірні дочки і сини,Ті, що не вернулися з походівГрізної, великої війни.Їх серцям – віками пломенітиНа червоних наших прапорах,Їх думкам – перемагать і житиВ наших творчих думах і ділах.Їх життя, їх помисли високі,Котрим не судилось розцвісти,Закликають мир ясний і спокій,Як зіницю ока, берегти.І тому, коли надходить свято –Кожен рік у травні, навесні, –Наші грізні бойові гарматиСалютують миру – не війні!

Василь СИМОНЕНКО

В дні травневі, мріями багаті,Коли щастя хлюпає з пісень

САЛЮТИ МИРУСАЛЮТИ МИРУ

щп

ппаТгк

пжп

С і ід і і б

щ

4 № 50 (28029) 8 травня 2010, субота

c m y k

Радомка. Лісництво. 1935-й рік. 21 серпня в родині лісничого Кирила Прокоповича Хлистуна і його дружини Софії Степанівни народилися дві гарненькі донечки. Ніна світ побачила першою. Потім з’явилася Оля.У сім’ї було стільки щастя!..

ЗНАЙОМИЙ ПОЧЕРКЧерез багато років після війни у Корю-

ківку приїхав з Чернігова підполковник за-пасу Борис Заславський, аби зустрітися з Ніною Кирилівною Хлистун, уродженкою Радомки.

Знайшов! Її будинок – на вулиці Червоно-хутірській, у глибині саду. Гість звернувся до господарки дому з проханням прогля-нути дитячий твір. Ніна Кирилівна здиву-валася:

– Я викладаю хімію, а не мову. Та якщо прийшли, прочитаю.

...Учителька взяла в руки аркуші, напи-сані дитячою рукою, і наче закам’яніла над рядками. Потім тихо спитала:

– Звідки це у вас?Заславський розповів, що натрапив на

цей лист у Чернігівському облархіві.– Його ми з Олею писали у травні 1944

року. Вже не пам’ятаю точно, але тоді лис-та хтось надіслав до обласної газети, – по-яснила Ніна Кирилівна.

Чи була публікація? А яке це має зна-чення!..

Вони з гостем довго говорили. Ніна Ки-рилівна, мабуть, розповіла про все, що збе-реглося в пам’яті.

Що ж було написано в листі-замітці? Спо-чатку – заголовок «Ми залишилися живи-ми». Дев’ятирічні сестрички повідомляли, що в березні минув рік, як не стало в них матері, вона загинула від фашистів у Ко-рюківці. «А ми випадково залишились у

тітки, яка втекла від відправки до Німеч-чини з Києва. До приходу нашої Червоної Армії ми жили, тремтячи кожної хвилини, чекали, що налетять ворожі машини, нас уб’ють і спалять, як мамочку. Та і їсти не завжди було, бо на нас не звертали уваги німецькі підлизники, а тітка стільки заро-бити була не в змозі...

Як тільки прийшла наша Червона Ар-мія, яку ми дуже любимо, голова сільра-ди, недавній партизан, спитав, у чому тер-пимо нужду...

Ми, раденькі, стали бігати до школи. А тут одержали листа від таточка, про якого ми згадували, як проводжали його на війну в 1941. Ми дуже зраділи, що він живий, але тяжко було написати, що сталося вдома без нього... Ми часто писали йому листи, щоб розвіяти сум і разом пережити велике го-ре. Він відповідав, що, як залишиться жи-вий, після війни приїде до нас.

Зараз ми переведені до третього класу з відмінними оцінками. В школі ми вивча-ємо воєнізацію. Це діло нам треба добре знати, щоб бити ворога. Ми виростимо великі і разом зі своїм таточком, що зараз б’є ворога, відплатимо за смерть матусі і маленької Люськи.

Зараз нам кінчається 9-ий рік».Підписалися сестрички так: Хлистун Ні-

на і Оля Кирилівни, с. Радомка. 23.05.44 р.

ЗВІРІ У ЛЮДСЬКІЙ ПОДОБІ

Що вони могли зрозуміти, шестирічні, то-ді, в 41-му? Батька мобілізували на другий день після початку війни. Кирило Прокопо-вич хоч і був спеціалістом лісового господар-ства й працював у лісництві в Корюківці, та ще заочно навчався в Московській військо-вій академії. Якраз приїхав зі столиці додому, а тут – страшна вість. Донечки думали, що татко знову їде в академію вчитися... Але як йому було і матері? Він залишав не тільки двох дітей, а й вагітну жінку. Третю дитину – донечку Людочку – Софія Степанівна на-родить на початку 1942 року.

Мати залишилася з дітьми в будинку райвійськкомату. Та ворожі літаки скида-ли бомби в першу чергу на такі будівлі. Довелося шукати інше місце для прожи-вання – під лісом, в чотириквартирному будинку, де мешкали сім’ї лісівників. Там було спокійніше.

Діти на собі відчували звірства фашистів. Коли фронт був зовсім близько, Софія Степа-нівна умовила сусідку, яка зібралася виїжджа-ти в село Костючки, до рідні, забрати з собою Ніну й Олю. Але дівчатка не доїхали, хоч і до-биралися лісом та польовими дорогами. Зу-стріли легкову машину з людьми в незнайомій військовій формі. Фашисти все перевернули на підводі, розкидали речі. В жінки спитали: «Комуністи?». Молилася, що ні. Діти! Звеліли повертатися назад, до Корюківки, а там уже вороги почували себе господарями.

Одного ранку Софія Степанівна сиділа з дітьми на ганку, коли ж з’явилася група фашистів. Мама з Ніною встигли сховатися у хаті, а Оля так і залишилася. І ось ці звірі почали стріляти по ганку. Дівчинка наляка-лася, не могла зрушити з місця. А нелюди реготали. Потім пішли. Як не вцілили у ди-тину?! Мати притулила її голівку до грудей, сама ледве жива.

Діти не були в Корюківці в березні 43-го, коли тут масово вбивали людей і палили. Їх забрала в Радомку мамина сестра Марія Степанівна. Вона, бідолашна, разом із моло-денькою племінницею Мотею Щербак цілий місяць узимку 42-го йшла з Києва у рідний край. Тягли за собою санчата з деякими ре-чами і розібраною швейною машинкою. Ду-же голодували. Просили дорогою в людей їсти. Хто не відмовляв, а хто з двору гнав. Було, товче якийсь хазяїн картоплю свиням, просять хоч картоплі. Не дасть...

У Софії Степанівни вже маленька Люська народилася, то попросила сестру забрати з собою старшеньких. А племінниця залиши-лася з нею допомагати няньчити малечу.

У Радомці теж фашисти лютували, і по-ліцаї теж. Не застали діти живою свою ба-бусю – хата-пустка. Тітка плакала, не дума-ла, що вже не побачить матусю-трудівницю, яка виростила чотири доньки і шість си-нів. Та треба було жити, чимось годувати Ніну й Олю.

Хтось поширював чутки, що батько ді-вчаток у партизанах. Через це поліцаї час-то заглядали до них у хату, забирали хар-чі, речі, які вдалося передати матері з Ко-рюківки.

По-звірячому в селі вбили дружину пар-тизана – єврейську жінку, яка з двома ді-тьми прибилася сюди. Дітей її не чіпали, наказали господарці хати, де вони жили, привести їх у Холми, мовляв, відправлять до інтернату. Повірила й привела. На її ж

Д ІТ И ВІЙ Н И

ЛИСТ із сорок Г ОР ТА Ю Ч И СТА Р И Й А Л ЬБ О М...

ЖИТТЯ, як на долоні

Як дорогу реліквію, гортає разом зі мною ста-рий альбом з пожовклими фотографіями ко-лишня чернігівська кіоскерка Марія Архипів-на Серьогіна.

... Ось вона у колі юних подруг. Струнка, темно-волоса, у солдатській пілотці з червоною зіркою.

Ще до війни дівчина-сибірячка одягла військову гімнастерку штабіста артилерійського полку на Да-лекому Сході. Та як тільки-но полк рушив на фронт, відправили її додому, в рідний Красноозерськ Ново-сибірської області.

Але Марія пішла в райвійськкомат, і, зваживши на наполегливі прохання, вирішили її направити на ін-тендантські курси до Омська. Мовляв, потім дівчині на службі в тилу буде легше. Поки добиралася у далеке незнайоме місто, на три дні запізнилася. Запропонували їй вчитися на військового зв’язківця. Погодилася.

На початку сорок третього відправили Марію на фронт.

– Служила я в роті зв’язку 90-го окремого батальйо-ну аеродромної обслуги 4-ї повітряної армії, – згадує фронтовичка. – Висадили нас між Москвою і Ленінгра-дом – на станції Бологоє. Обслуговували на одному з аеродромів важку авіацію, що літала бомбардувати у глибокий тил ворога.

Наші війська тоді стрімко наступали. Ми ледве встигали під розривами фашистських бомб і снарядів міняти аеродроми.

Під час одного з таких бомбардувань дівчину на чергуванні поранило в живіт і контузило (нині Мари-на Архипівна – інвалід першої групи). Та після чоти-римісячного лікування у медсанбаті знову поверну-лася на фронт.

– З якою радістю слухала у навушниках повідо-млення з борту «яструбків» про виконання бойового завдання, – згадує ветеран. – Та, на жаль, звучали у них і прощальні слова...

Далі її фронтові дороги пролягли через Прибалтику. Глибоко в пам’яті закарбувалося, коли радянські вій-ська звільняли Варшаву, штурмували місто-фортецю Кенігсберг. А потім – бої в Східній Німеччині. День Перемоги вона зустріла в Ростоці.

– Ніколи не забуду того сонячного весняного дня, – розповідає фронтовичка. – Як ми раділи, обнімали-ся, салютували...

По війні Марія Архипівна пов’язала свою долю з білорусом-вдівцем майором Лукою Серьогіним, який командував окремою частиною аеродромної обслуги. Разом з ним до 1958 року, уже як вільнонаймана, роз-діляла нелегку службу у військових гарнізонах. Ростила чоловікову дочку і сина його брата. На жаль, чоловік і діти уже відійшли за межу життя.

Марія Архипівна хоч і народилася в Сибіру, нази-ває себе українкою. Допоки побралася з Серьогіним, носила українське прізвище Орещенко. Її батько був вихідцем з Чернігівської губернії. Отже, так сталося, що й вона за покликом свого серця повернулася на землю пращурів-сіверян.

Іван КУЖІЛЬНИЙ Фото автора та з родинного альбому.

м. Чернігів

НЕЗАБУТНЄНЕЗАБУТНЄ

Народилася Ганна Нилівна в селищі Зноб-Новгородськ Сумської облас-ті. Батьківського піклування шесте-ро дітей пізнали мало: в голодомор

померли і мати, і батько. Але осиротіла, голо-дна й боса дітвора прагнула до знань.

– Як не важко було, але я все ж таки за-кінчила шість класів, і тут – війна, – згадує Ганна Мокрушина. – Нас хотіли евакуювати. Дісталися до Брянщини, а там фашисти вже перерізали дорогу нашим військам. Солдати намагалися вирватися з оточення, а нас, ци-вільних, залишили у лісі. Нам із сестрою дали мішок з чорними сухарями, адже треба було чимось годувати трьох маленьких сестриних діток. Чого ми тільки не пережили у лісі, од-ному Богові відомо. Сестра вирішила повер-нутися до села, щоб взяти коня й перевезти нас із брянських лісів назад додому. Та дов-го не поверталася. За цей час я вже була у другому Ворошиловському партизанському загоні, який йшов на з’єднання із загонами

«Мене не Г Н і і

Про 83-річну ніжинку Ганну Мокрушину можна написати книгу або зняти фільм. Її життєва дорога була вислана далеко не пелюстками троянд, скоріше, колючками від них.

Р О К И І Д ОЛІ

№ 50 (28029) 8 травня 2010, субота 5

четвертого

очах хлопчика і дівчинку розстріляли. А та жінка ледве жива дісталася додому.

Про все, що робилося в селі, Софії Сте-панівні розповідали односельці. Дуже бо-ялася за доньок. Тож вирішила забрати їх до себе. Відправила в дорогу Мотю. Та во-на повернулася без дітей...

Наприкінці лютого 1943-го знялася ве-лика хвища. Куди було дітей відпускати? Марія Степанівна не дозволила виходити з дому. Та й вони боялися, особливо Оля. Перед очима в дівчинки стояли все ще оті фашисти, які стріляли по ганку. Дівчатка плакали й переказали Моті, що чекають на маму і Люсю в Радомці.

ПАЛАЛА КОРЮКІВКА...– 1 березня Корюківка горіла так, що

заграву від пожежі було видно і в нашому селі, за Холмами. А це – до 50-ти кіломе-трів, – згадує Ніна Кирилівна. – Ми плака-ли і просили Бога, щоб мама, Люська і Мо-тя врятувалися. А того не знали, що нашу неньку і сестричку розстріляли вороги од-ними з перших, бо почали своє звірство з околиць, оточивши місто кільцем.

З мешканців будинку лісовиків живою залишилася лише тітка Тебенчиха. Вона й розповіла, як усе було.

...Їхня мати хотіла втекти з дитиною на руках, але їх запхали у дім. Зігнали в одну кімнату всіх мешканців чотирьох квартир, наказали лягти на підлогу вниз обличчям. Потім запалити будинок і сарай. Не тямля-чи себе, підвелася Тебенчиха, поранена в щоку, почала ходити по хаті, не знаючи, що діяти. Таке найшло на неї, що й дітей своїх не торкнулася. Вже потім коси на собі рва-ла: «Може, живі були?».

Софія Степанівна з дитинкою лежали без ознак життя. Мотя – поруч. Тебенчиха змогла вискочити з полум’я...

4 березня в село передали, щоб Мо-тю забрали. У дворі в Корюківці лежить, у лід умерзла.

Її мати, тітка Марфа зі Шведчини, запря-гла коня й поїхала, вночі вирубала з льоду свою дитину, поклала на воза й повезла. Доїхала до Сядриного, попросилася пере-ночувати. Пустили чужі люди, глянули на воза, а там – труп. Вранці Марфа встала зовсім сивою... Мабуть, Мотю не вбили: ні-яких ран. Вискочила дівчина у вікно і, на-певне, замерзла...

НАЙРІДНІШІ– Ми їх двох дуже любили: маму Софію і

маму Марію. Марія Степанівна жила з нами

довго. Виростила нас. У Радомці ховала від ворогів, – згадує Ніна Кирилівна. – Батько повернувся у 1946-му, ми ще рік жили в Радомці, а він працював у Корюківці, по-тім – у Ніжині. Забрав до себе не тільки нас, а й Марію Степанівну. Рано померла, в 55 років. Для нас, уже дорослих, це була велика втрата. Вона присвятила життя нам. Усе вміла, усе знала...

Ще й досі ніби чується її голос. А десь по-руч – мами Софії. Як гарно вона співала.

Батьком діти теж дорожили. Ще й досі зберігають його листи з війни. Вони при-літали в село – окремо Ніні, окремо Олі, або обом.

Згадується, як лікували маму Марію, то-ді ще тітку, коли вона з Києва прийшла й осліпла. Завішали вікна і двері усім черво-ним. Лежала тиждень, відійшла...

Дядько Василь Масалико, який був у Ра-домці неперевершеним майстром по дере-ву, заспокоював сиріток:

– Татко ваш обов’язково повернеться! Завжди при цьому дарував або зошит,

чи олівець, чи цукерку...

ЯБЛУНЯ– Стільки літ пролетіло! Аж не вірить-

ся! Подивіться на цю яблуню, – показує Ніна Кирилівна. – Стара, довоєнна. Можна було зрубати, а мені жаль. Таке лихоліття пережила!

Немає вже сестри Олі на світі, і коханий чоловік спить вічним сном...

– Ми з Олею вчителями були, школу ду-же любили, – каже Ніна Кирилівна. – Коли вона приїздила з сім’єю, не могли нагово-ритися...

Добре, що сини в неї є. Володя і Віталій рідну неньку не забувають. І приїздять, і те-лефонують. Один – із Києва, інший – із Біло-русі. Володимир – активіст Чернігівського земляцтва, допомагав авторам книги про Корюківку підбирати матеріал. І про свою бабусю – теж...

Ніна Кирилівна береже фотографії, де її 12-річний Володя в жовтні 1977 року сто-їть разом із заслуженими людьми в цен-трі Корюківки. Тоді відкривали пам’ятник жертвам корюківської трагедії. Його, учня, запросили офіційно, письмовим запрошен-ням, районна влада і міська.

Жаль Ніні Кирилівні, що немає мате-ринської могили. Розповідали, що зако-пали останки спалених. Ніяких слідів. Бу-динки, будинки... Все змінилося. Але хоча б пам’ятну табличку встановили. І в книзі Скорботи (том 2, Чернігівська обл.) пріз-вищ загиблих немає. Ні Софії Степанівни, ні сестрички, ні Моті Щербак. Згадайте – і їй полегшає!..

Хочеться, щоб яблуня і цієї весни за-цвіла. Хай би зробила подарунок на День Перемоги!..

Зоя ШМАТОКм. Корюківка

зламало горе»Сидора Ковпака. Сестра повернулася й за-брала дітей, а я залишилася у лісі. Ходила в розвідку. Моїм завданням було дізнаватися, де у селах стоять німецькі кулемети. Двічі ходила в рідне село. Не раз у Шостку.

Разом з 15-річною Ганною у тил ворога для прикриття ходила глуха дівчина Шура. Якось поблизу одного із сіл Ганна спитала в місцевої дівчинки, чи є там поліцаї. Та, як виявилося, була дочкою зрадника і видала розвідниць.

– Ми саме із Шурою зайшли до сараю погрітися, – продовжує Ганна Нилівна. – А в цей час нас оточили поліцаї. Протримали до ранку в селі. Чула, як десь неподалік точиться бій. Сподівалася, що нас звільнять партизани. Наступного дня доправили до Шостки. Поса-дили у камери-одиночки. На допиті німець із гумовим кийком у руках кричав: «Ти – парти-занка! Де вони?». «Я ходила до сестри у гості. Хіба я винна, що там партизани». І зараз мені моторошно, як згадаю безсонні ночі, прове-дені в камері в очікуванні розстрілу. Та Бог милував. Мене відпустили, точніше направи-ли на кухню. Чистила картоплю, мила котли. Так і пробула там до звільнення.

Ганна Мокрушина згадала ще один епізод з життя в окупації. Якось її викликали до шост-кинської комендатури. Комендант їй:

– Збирайся, поїдеш до Німеччини.

– Не поїду.– Поїдеш! – грюкнув кулаком.А та у відповідь теж кулаком по столу:– Сказала – не поїду!– Ти знаєш, хто я такий?– Знаю.Після цього дівчину відпустили й більше

не чіпали. Як пізніше з’ясувалося, Шуру теж відпустили.

Після звільнення Шостки Ганну Мокруши-ну взяли у госпіталь, який розміщувався за 5 кілометрів від лінії фронту.

– Скільки ми поранених переносили за день! Вночі усе тіло горіло, руки пекло, – ка-же ветеран. – Треба було нагодувати бійців, перебинтувати тощо.

На початку осені 1943 року Мокрушина повернулася до Шостки, а звідти потрапила до Харкова, де вивчилася на кіномеханіка. Через рік завербувалася на Далекий Схід – у бухту Находка. Працювала на лісозаводі. Там і зустріла свого майбутнього чоловіка Григо-рія Васильовича. Народила йому шестеро ді-тей: п’ятьох дочок і сина Андрія.

– Він з’явився на світ 13 вересня 1966 року, а через двадцять років, у день на-родження, його не стало, – вже не стри-муючи сліз тихо мовила Ганна Нилівна. – Андрій ріс гарним, слухняним та працьо-

витим хлопчиком. Змалечку підробляв у колгоспі. Жили ми тоді в містечку Друж-ба поблизу станції Хутір-Михайлівський. Після школи син пішов до армії. Служив спочатку в Караганді, потім – в Афганіс-тані, в провінції Кундуз. За шістдесят два дні до повернення додому його підкоси-ла душманська куля. Повернувся Андрійко в отчий дім у цинкововій домовині. Так і залишився навіки лежати у Дружбі. А ми переїхали в Ніжин до дочки. Від сина за-лишилися лише знімки та тридцять сім листів з чужої країни.

Додам, що ще у 60-х роках Ганну Мокру-шину нагородили орденом Материнства, а з нагоди 20-річчя виведення радянських військ з Афганістану вона отримала орден княгині Ольги.

Незважаючи на поважний вік, не пропус-кає жодного засідання ніжинського міського осередку Спілки афганців, перед нею завжди відчинені двері найвищих чиновницьких ка-бінетів міста.

– Мене не зламало горе, а на землі трима-ють п’ятнадцять онуків та правнуків. Заради них живу, – стверджує Ганна Нилівна.

Андрій ДИМИЧм. Ніжин

Фото автора

У Р ОЧ И СТ О СТІ

Вшановує «ВЕТЕРАН»

Початок на 1-й стор.

Було організовано виставку. На ній – роботи майстринь, які є членами клубу «Ветеран». Тут можна було побачити вироби, плетені гачком, вишиті рушники, серветки, карти-

ни та ікони, роботи об’ємної аплікації з паперу та картини-аплікації з тканин, ікони, вишиті бісером.

Урочистості розпочалися святковим концер-том. Піснями, віршами та танцями привітали жі-нок заслужені артисти та учні загальноміських шкіл. Звучали знайомі до болю пісні воєнних та післявоєнних років: «День Победы», «Бьется в тесной печурке огонь», «Катюша» та інші. Вони й досі викликають хвилювання, а у людей, що пережили воєнне лихоліття, – спогади про ми-нуле. Тому жінки підспівували, крадькома вити-рали сльози.

Прийшли привітати зі святом Чернігівський місь-кий голова Олександр Соколов, голова Федерації профспілкових організацій Чернігівської області Ми-кола Богдан, голова Чернігівської обласної ради ве-теранів Анатолій Москаленко, голова Чернігівської міської ради ветеранів Ірина Четвертак, депутат Чернігівської міської ради Олександр Шкурат, голо-ва обласної організації Спілки жінок України Ірина Дорожкіна, голова громадської організації «Спіл-ка жінок міста Чернігова» Людмила Канюка. Вони подякували жінкам за важкою ціною здобуту, але таку жадану Перемогу. А ще – побажали міцного здоров’я, сил, наснаги та довгих років життя.

Хвилиною мовчання вшанували пам’ять тих, хто не повернувся з війни, хто відійшов у вічність, не доживши до 65-ї річниці Великої Перемоги.

Після офіційної частини, під час святкового за-стілля, жінки співали фронтові пісні, згадували про ті страшні часи, які їм судилося пережити, і раді-ли з того, що є така громадська організація, яка їх об’єднала.

– Я у клубі від дня його заснування. Для мене «Ветеран» – друга родина, яка заряджає силою та енергією. Тут я знайшла справжніх подруг. Засідання клубу проходять щомісяця. Після них відчуваєш друге дихання. Адже так приємно зустрітися з подругами по духу, відчути, що ти потрібен людям і можеш бути корисним суспільству, – сказала Ніна Зубок.

Валентина ФЕДУСЬФото автора

довго. Виростила нворогів, – згадує Н

1946

довго Виростила

6 № 50 (28029) 8 травня 2010, субота

c m y k

ПАМ’ЯТЬПАМ’ЯТЬОД НІЄЇ Г РУ П И К Р ОВІ

Благословила у світ ВІЙСЬКОВА ПРЕСА

Андрію Павловичу Фомічову, нашо-му колезі і відданому шануваль-нику газети, досьогоднішньому активному її автору, не судило-

ся побувати на передовій – не встигли їх, юних, кинути у бій, оскільки фашистська Німеччина капітулювала.

Його, неповнолітнього, а народився він 10 грудня 1926 року в Борзні, піс-ля звільнення райцентру від німецько-фашистських загарбників у 1943 році на-правили у Підмосков’я, у Селецькі табори, на курси винищувачів танків. Їхньою збро-єю мали стати протитанкові рушниці – ті самі, котрі на плечах носять по двоє воя-ків у кінофільмах про Велику Вітчизняну.

Готували на фронт грунтовно. Та коли ешелон із недавніми курсантами прямував у зону бойових дій і зупинився у Прибалтиці, надійшла довгоочікувана звістка: війну пере-можно закінчено. Проте секретар ротної ком-сомольської організації, єфрейтор Фомічов був нагороджений медаллю «За Перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.». До речі, нині ті «малолітки» прирівняні до учасників бойових дій.

Забігаючи наперед, зазначимо: Андрій Павлович має низку інших державних на-город: до численних ювілейних медалей, зокрема і медалі Георгія Жукова, долучи-

лися й інші – «За трудову доблесть», «Ве-теран праці», Ленінська ювілейна.

Із Прибалтики єфрейтор Фомічов по-вертається у Москву, служить там у вій-ськовому бюро контролю поштових опе-рацій. Тобто через цю службу зв’язку про-водилися всі перекази із-за кордону і за кордон. Саме в цей період молодий воїн починає співробітничати з газетою Мос-ковського військового округу «Красный воин» та всесоюзним журналом «Совет-ский воин», де періодично з’являються йо-го матеріали. Отже, потяг до друкованого слова юнак відчував давно, і цей потяг ра-но чи пізно мав проявитися у конкретних публікаціях у періодичних виданнях, що, зрештою, і сталося.

Звільнившись у запас із посади поміч-ника командира взводу, у 1950 році Ан-дрій повертається в рідну Борзну, де його, ще по-суті молодого хлопця, за плечима якого тільки семирічка, обирають секре-тарем райкому комсомолу. Через чотири роки Фомічова призначать штатним про-пагандистом райкому партії. Звичайно, то були непрості роки. Життя екзаменува-ло на кожному кроці. Але люди справді вірили в краще майбутнє і заради ньо-го жертвували і здоров’ям, а нерідко – і власним благополуччям. Та для молодос-

ті, як кажуть, немає нездоланних бар’єрів. Тут, у Борзні, Андрій Павлович знайшов і свою половинку на все подальше життя. Любов Іванівна працювала там інструкто-ром сільгоспвідділу райвиконкому. Тоді ж Фомічов заочно закінчив Ніжинський тех-нікум культпросвіт роботи.

Життя ставило нові завдання і нові вимоги до фахового рівня кадрів. Мен-ше року відпрацював Андрій Павлович заступником редактора районної газети «Колгоспник Борзенщини», як йому запро-понували здобути вищу освіту на чотири-річному стаціонарі у Вищій партійній школі при ЦК Компартії України в Києві. Зважив-ши ситуацію, Фомічов забирає документи з Київського державного університету, в якому він уже два роки заочно навчався на факультеті журналістики.

Після навчання у Києві доля назавжди пов’язує життя Андрія Павловича з «Дес-нянською правдою». У 1962 році він очо-лив відділ культури і шкіл обласної газе-ти, потім, до виходу на пенсію, завідував відділом пропаганди марксизму-ленінізму, а в останній період виконував водночас і обов’язки заступника редактора.

Крім суто ідеологічних аспектів, відділ велику увагу приділяв військово-патріотичному вихо-ванню, питанням нашої історії,

партизанського руху на Чернігівщині, ді-яльності добровільного товариства спри-яння армії авіації та флоту (ДТСААФ), між-народним журналістським зв’язкам тощо. Супроводжував Андрій Павлович і всі візити космонавтів до нашого обласно-го центру. Не перелічити його зустрічей із відомими людьми тодішнього Союзу і цікавих поїздок по теренах багатонаціо-нальної країни.

А ще Фомічова знають, і не тільки в об-ласті, як затятого колекціонера: колекціонує він монети і марки, поштові листівки і кон-верти. Найближче до душі йому – історія, досягнення і люди нашого краю. Колекції тематично систематизовані. Одна з роз-робок, наприклад, називалася «Краю мій, люди мої». Нині Андрій Павлович підготу-вав експозицію «Барви мого Придесення». До речі, нещодавно він виборов почесний диплом Всеукраїнського конкурсу за цикл статей у нашій газеті «Чернігівщина у дзер-калі філателії».

Можна тільки по-доброму подивуватися і масштабом громадської діяльності Фомі-чова. Хто ще може похвалитися таким по-служним списком? Депутат Деснянської районної ради м. Чернігова кількох скли-кань, член президії обласного комітету на-родного контролю, близько десяти років очолював парторганізацію «Деснянської правди», був членом обкому ДТСААФ, ху-дожньої ради обласного муздрамтеатру імені Шевченка, 25 років очолював прав-ління обласного відділення Всесоюзного товариства філателістів…

Тому й колекція його відзнак за осо-бисті досягнення і заслуги також вельми багата. Переглядаю товстелезний автор-ський фотоальбом Андрія Павловича, де вміщені фотознімки від батька-матері і ви-різки від перших військових публікацій до сьогодення, і дивуюся: яким насиченим і плідним було життя цієї чудової людини. А чому було? Інвалід війни першої групи, пенсіонер, який за особливі заслуги одер-жує підвищену пенсію, і досі, незважаю-чи на те, що пересувається з великими зусиллями – підводять ноги, своє перо з рук не випускає. Його прізвище часто з’являється на шпальтах нашої «Деснян-ки». І сьогодні в редакційному портфелі лежить його щойно написаний матеріал. Слідкуйте за газетою.

Та найдорожчою відзнакою Андрій Пав-лович вважає перемогу в конкурсі регіо-нального фестивалю журналістів «Золотий передзвін Придесення» (2005 р.) у номіна-ції «За відданість професії».

Спасибі за відданість!Петро ГРОМОВИЙ

Фото з архіву Андрія Фомічова

Журналістів нерідко називають людьми однієї групи крові. Бо у кращих представників майстрів друкованого слова багато спільного. Крім природженого таланту, який мають і якого справді не купиш, вони люди небайдужі, соціально активні, емоційніше від інших сприймають біль і радощі нашого життя, з підвищеним пієтетом ставляться до людей, добре знаних у суспільстві і не вельми знаних, але душі яких завжди відсвічують щирість і доброту.

В Ш А Н У В А Н Н Я

У Територіальному управлінні «Північ»

ПРИВІТАЛИ ВЕТЕРАНІВ 1-ї Гвардійської армії

У Військово-музичному центрі Сухопутних військ Збройних Сил України, що в Чернігові, з нагоди 65-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні під головуванням начальника Територіального управління «Північ» генерал-майора Анатолія Сиротенка відбулося урочисте зібрання та вшанування ветеранів Великої Вітчизняної війни.

У церемонії взяли участь офіцери управлін-ня, особовий склад Військово-музичного центру Сухопутних військ ЗС України, ве-терани війни, зокрема, 1-ї Гвардійської

Червонопрапорної армії.– Святкуючи День Перемоги, ми схиляємо го-

лови перед пам’яттю мужніх синів і доньок нашої Батьківщини, які віддали своє життя за священну справу захисту рідної землі. Ми шануємо ветера-нів війни та праці, які здобули для нас Перемогу і які вже багато років поспіль надають молодому поколінню захисників Вітчизни яскравий приклад справжнього патріотизму, – наголосив Анатолій Сиротенко.

Начальник Територіального управління «Північ» висловив вдячність ветеранам війни за вагомий внесок у військово-патріотичне виховання ниніш-нього покоління захисників Вітчизни, побажав їм щастя, здоров’я, родинного благополуччя, а також успіхів у благородній справі задля розквіту нашої Батьківщини.

Під час цього заходу згідно з Указом Президен-та України Анатолій Сиротенко нагородив ветера-нів ювілейною медаллю «65 лет Победы в Великой Отечественной войне 1941-1945 годов».

Після урочистої частини всі присутні мали на-году подивитися святковий концерт колективу Військово-музичного центру Сухопутних військ ЗС України.

Ветеранів, які за станом здоров’я не змогли при-бути на святковий захід, військовослужбовці Тери-торіального управління «Північ» привітали вдома і вручили всім подарунки.

Олег СУШИНСЬКИЙ,прес-секретар начальника Територіального

управління «Північ», старший лейтенант

Андрій Фомічов (на знімку справа) під час приїзду у Чернігів льотчика-космонавта, двічі Героя Радянського Союзу Петра Климука (на передньому плані)

Єфрейтор Андрій Фомічов

№ 50 (28029) 8 травня 2010, субота 7ПРОГНОЗИПРОГНОЗИ

К А Л Е Н Д А РСьогодні Сонце зійшло о 5 год. 23 хв., зайде о

20 год. 30 хв. День триватиме 15 годин 05 хвилин. Остання чверть 6 травня. Місяць у Рибах.

За релігійним календарем сьогодні – апосто-ла і євангеліста Марка. Преподобного Сильвестра Обнорського. Святого Македонія. Цареградської ікони Божої Матері.

Завтра – священномученика Василія, єпископа Амасійського. Святителя Стефана, єпископа Велико-пермського. Праведниці Глафіри діви. Преподобного Іоаникія Дівиченського. Поминання спочилих воїнів.

Післязавтра – апостола і священномученика Си-меона, сродника Господнього. Преподобного Сте-фана, ігумена Печерського, єпископа Володимир-Волинського. Праведника Євлогія странноприїмця.

11 травня – апостолів від 70-ти Іасона і Сосипа-тра, Керкіри діви та інших, що з ними постраждали. Мучеників Дади, Максима і Квінтиліана. Святителя Кирила, єпископа Туровського.

12 травня – дев’яти мучеників Кизицьких. Пре-подобного Мемнона чудотворця. Святителя Василія, єпископа Захолмського. Мученика Іоанна Валаха. Преподобного Нектарія Оптинського. Преподобно-го Амфілохія Почаєвського. День пісний.

Іменинниками будуть: сьогодні – Марк, Силь-вестр, Ярослав, Хома; завтра – Василь, Степан, Гла-фіра, Іван; післязавтра – Семен, Степан, Стефан; 11 травня – Зенон, Максим, Кирил, Овсій, Віталій; 12 травня – Артем, Богдан, Филимон, Родіон, Демид.

Ц И М И Д Н Я М И Н А Р ОД И Л И С Я

08.05Російський хірург, один із творців ней-

рохірургії Микола Бурденко (1876); іта-лійський кінорежисер Роберто Россел-ліні (1906).

09.05

Український фольклорист, етнограф, академік Української академії наук Воло-димир Гнатюк (1871); англійський архео-лог, який знайшов гробницю Тутанхамо-на, Говард Картер (1873); російський по-ет, композитор, прозаїк і сценарист Булат Окуджава (1924).

10.05Французька актриса Марина Владі

(1938); український поет та видавець Іван Малкович (1961).

11.05Художник-сюрреаліст Сальвадор Далі

(1904); український радянський письменник Михайло Стельмах (1912).

12.05Російський поет Андрій Вознесенський

(1933); український живописець, заслуже-ний художник України, лауреат Шевченків-ської премії Іван Марчук (1936).

Н Е С П Р И Я ТЛ И ВІ Д НІ У Т РА В Н І

10, 23, 30

ЗНІМ О К ІЗ С У П У Т Н И К А

EUMETSAT-9 07.05.2010 10:00

ЧернігівЧернігів

ГІД Р О М Е Т Ц Е Н Т Р П ОВІД О М Л Я Є8-го травня очікується мінлива хмарність, часом

невеликий дощ, місцями – сильний. Вітер південно-східний 7–9 м/сек. Температура повітря вночі +15, вдень +23 °C.

9-го травня – мінлива хмарність, дощ, можли-ва гроза. Вітер південно-східний 4–6 м/сек. Темпе-ратура вночі +13 °C, вдень +22 °C.

10-го травня – хмарна погода з прояснен-нями, інколи невеликий дощ. Вітер південний та південно-східний 2–4 м/сек. Температура вночі +12 °C, вдень +24 °C.

Радіаційний фон по області: Щорс, Ніжин – 10, Семенівка, Чернігів – 11, Покошичі, Прилуки – 12, Остер – 13 мкр/год.

Температура води в Десні +18 °C.

П ОГ ОД А Н А С О Н ЦІ (Д А НІ S O H O)

GOES-14 07.05.2010 07:06 LASCO C2 07.05.2010 10:06

ВИК ЛИКИ ДО С УДУНовозаводський районний суд м. Чернігова повідом-

ляє, що попередній розгляд цивільної справи за позо-вом Коцюби Тетяни Олександрівни до Коцюби Світлани Олександрівни про визнання такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, відкладено на 17 травня 2010 року на 8 год. 30 хв. через неявку в судове засідання 30.04.2010 року відповідача.

Справу буде розглянуто в приміщенні суду за адре-сою: м. Чернігів, вул. Мстиславська, 17, під голову-ванням судді Філатової Л.Б.(каб.13).

Для участі у справі як відповідач викликається Ко-цюба Світлана Олександрівна, 11.04.1984 року наро-дження, останнє відоме місце проживання: вул. Старо-білоуська, 47/4, м. Чернігів.

Одночасно суд повідомляє, що з опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідом-леним про час та місце розгляду справи. У разі непо-відомлення про причини неявки Коцюби С.О., повідом-леної належним чином, або, якщо причину неявки буде визнано неповажною – суд вирішить справу на підставі наявних у ній даних та доказів.

Чернігівський районний суд в порядку частини 9

статті 74 ЦПК України викликає в судове засідання 19 травня 2010 року на 9 год. відповідача Окамбі-Кіндало П’єра, який мешкає за адресою: вул. Шевченка, 82, с. Количівка Чернігівського району у цивільній справі за позовом Окамбі-Кіндало Вікторії Анатоліївни до Окамбі-Кіндало П’єра про розірвання шлюбу.

Судове засідання відбудеться у приміщенні суду за адресою: вул. Воровського, 4, м. Чернігів.

Одночасно суд повідомляє, що з опублікуванням ого-лошення про виклик, відповідач вважається повідомле-ним про час та місце розгляду справи. У разі неповідо-млення про причини неявки Окамбі-Кіндало П’єра, пові-домленого належним чином, або, якщо причину неявки буде визнано неповажною, справу буде розглянуто без його участі на підставі наявних у ній даних та доказів.

Ректорат та колектив Чернігівського національного педагогічного університе-ту імені Т.Г. Шевченка висловлюють щи-рі співчуття доценту кафедри загальної фізики та астрономії Миколі Івановичу Кислусі з приводу смерті

матері.

КУПОНКУПОНбезкоштовного оголошення

РУБРИКА:Продам Куплю Міняю Зніму Здам

Текст оголошення (українською мовою, РОЗБІРЛИВО!):

Телефон, адреса:

Інформація про клієнта (заповнюється обов’язково)Прізвище, ім’я, по батькові:

Адреса:

Телефон: Підпис:

КУПЛЮ:• під знесення – будівлі,

склади, заводи, ферми, підприєм-ства, будинки, залишки споруд; а також – будматеріали, шифер, цег-лу та інше.

Розгляну всі пропозиції.Тел.: (097) 453-81-19,

(095) 368-35-42.

ПРОДАЮ парфуми та косме-тику відомих світових брендів. Гнучка система знижок. Роздріб-ний та оптовий продаж. Потрі-бен представник для реалізації в Чернігівській області.

Тел. (093) 447-57-67, Олександр.

ЗДАМ В ОРЕНДУ кран КС-5363, в/п 25 т, стріла 25 м, гусек 10 м, дизель ел. Тел.: 728-603 (від 10 до 15 год. у робочі дні), (096)

329-20-38.

ЗДАМ В ОРЕНДУ кран РДК-160-3, в/п 21 т, стріла 30 м, дизель ел. Тел.: 728-603 (від 10 до 15 год. у робочі дні), (096)

329-20-38.

П Р И В АТ НІ ОГ ОЛО Ш Е Н Н Я

КУПЛЮ техніку б/в,в хорошому стані:

– КамАЗ «колгоспник» з приче-пом (варіанти);

– фронтальний навантажувач на базі МТЗ-82;

– ваги підлогові до 2-3 тонн;– плити дорожні 400 кв.м.

Тел.: (050) 070-40-72, (067) 460-74-80.

Продам:Мотоцикл ІЖВ114 з документами. Ціна 3000 грн (торг). • Тел. (093) 604-66-84.ГАЗ 24-10 (1986 р.в., стан хороший). Ціна 3000 у.о. • Тел. (097) 600-32-19.Розпродаж меблів, б/в, у хорошому стані. Тел. • 68-89-14.Дачу в с/т «Калинка», с. Редьковка. Тел. 3-73-74.• Запчастини до двигуна «Запорожець-968»; рибаль-• ські снасті: сітки, жаки; ручний насос для води; дви-гун для човна «Вітерець-8». Тел. 4-96-20.Диван-малютку (190х140 см) з двома кріслами, в хо-• рошому стані. Тел.: 5-94-35; (093) 755-54-63.Нові: домашній тренажер «Степпер», гірський вело-• сипед. Недорого. Тел.: 5-94-35; (093) 755-54-63.1-кімнатна квартира (заг. площа 42 м• 2, кімната 22,4 м2, кухня 7,9 м2, 7-й поверх, ремонт, стіни з цегли, р-н Масанів, вул. Незалежності). Тел.: 617-809, (097) 826-16-18.Килим (195х135 см) в хорошому стані, недорого. Тел.: • 5-94-35; (093) 755-54-63.ВАЗ-2104 (2002 р.в., колір мурена, тоніровка, фаркоп, • диски, 110 тис. км пробігу, стан хороший). Ціна 3800 у.о. Тел. (097) 906-22-04.ГАЗ-53, бортовий, тентований, бензин-газ-метан, 7 • балонів, в хорошому (робочому) стані. Ціна за до-мовленістю. Тел.: (044) 668-922, (097) 347-20-35.Гараж в а/к № 29. Тел. 77-54-15.• 4-конф. газову плиту з духовкою, 1990 р.в., ціна 280 • грн; кольоровий телевізор «Вітязь» 51 см, з япон-ським кінескопом «Toshiba», 1992 р.в., 250 грн; мо-нітор комп’ютерний, 1998 р.в., 120 грн. Все у відмін-ному стані. Тел. 97-05-56.Диван 2-спальний, розкладний в комплекті з двома • кріслами, у відмінному стані, ціна 1400 грн; крісло-ліжко коричневе, велюр – 450 грн; стіл-книжка, по-лірований – 200 грн. Все у відмінному стані. Тел. 93-10-27.Фотоапарат «Зеніт-TTL»; «ФЕД-3», фотозбільшувач • «УПА-725», реле часу, червоний ліхтар, інші фото-прилади, в хорошому стані, недорого. Тел.: 5-94-35, (093) 755-54-61.Розсаду ранньої полуниці, недорого; сортові гла-• діолуси «Оскар» та ін. Тел.: 95-97-87 (ввечері), (068) 385-18-06, 624-721.Дачу в Пролетарському Гаї (дерев’яний дім, полив, 6 • соток, поруч озеро). Ціна 5500 у.о. Тел. 93-03-79.ГАЗ-3307 бортовий; трактор ЮМЗ-6; каток дорож-• ний 7 т; ГАЗ-52 бензовоз; ГАЗ-3307 спецфургон. Тел. (096) 588-22-18.Автокран КС-3575; міксер КамАЗ-55111; МАЗ-5551 са-• москид; ГАЗ-3306 спецфургон; КамАЗ-5410 тягач. Тел. (096) 588-22-18.Терміново! Недорого автомобіль «Москвич-2140», • техогляд 2010 р., колір зелений, 1982 р.в. (багажник, фаркоп). Ціна 600 у.о. Тел. 3-34-44.

Куплю:Телевізор імпортний Д37, 51-54, 63-72 см, DVD, • музцентр, відео- чи фотокамеру цифрові, вело-сипед, бінокль, човен гумовий чи металевий, бі-дон чи каністру алюмінієві на 10, 20-40 літрів. Тел. 930-713.

Дачу, гараж, ділянку. Тел.: • 611-368, 971-975, (063) 338-49-19.Човен будь-який, весла, бінокль, гвин-• тівку чи пістолет пневматичні, вело-сипед, дачну ділянку з будинком, зварювальний апарат на 220В, пер-форатор, дриль та інший електроін-струмент, євроруберойд. Тел. 933-821.Значки, картини, монети, вироби • з бронзи, срібла, фарфору та ін-ше; підсилювач, комбайн кухон-ний «Мрія»; папір офісний А4. Тел. 61-00-50.

ЗДАЮТЬСЯ

В О

РЕ

НД

У

Тел.: 975-146, (050) 413-18-85

офісні та складські приміщення

Виконком Чернігівської обласної орга-нізації Народної Партії висловлює глибо-ке співчуття голові Чернігівської міської організації Народної Партії Олександру Володимировичу Кириченку з приводу тяжкої втрати – смерті

батька.

Чернігівська обласна дитячо-юнацька спортивна школа олім-пійського резерву висловлює гли-боке співчуття директору Андрію Максимовичу Піскуну з приво-ду тяжкої втрати – передчасної смерті його дружини

Ірини Василівни ПІСКУН.

З А Я В АПро намір отримати дозвіл на викиди забруднюючих

речовин в атмосферне повітряТОВ МВКП «ТЕД» заявляє про намір отримати дозвіл на викиди за-

бруднюючих речовин в атмосферне повітря від топкового устаткуван-ня цеху металевих та металопластикових виробів, що розташований за адресою: м. Чернігів, вул. Щорса, 62-А (приміщення 3). Під час роботи виробничого устаткування в атмосферне повітря від стаціонарних дже-рел надходять: азоту діоксид, оксид вуглецю, вініл хлористий, речовини у вигляді сускандованих твердих частинок.

Адміністрація ТОВ МВКП «ТЕД» зобов’язується виконувати норми і правила з охорони навколишнього середовища та вимоги екологічної безпеки на всіх етапах експлуатації технологічного обладнання.

Для ознайомлення з більш детальною інформацією про отримання дозволу ТОВ МВКП «ТЕД» звертатись за адресою: м. Чернігів, вул. Щор-са, 64. Із зауваженням щодо отримання дозволу на викиди забрудню-ючих речовин в атмосферне повітря ТОВ МВКП «ТЕД» звертатися про-тягом 30 календарних днів з моменту публікації заяви в управління житлово-комунального господарства Чернігівської міської Ради к. 19 за телефоном 4-32-56.

Адміністрація ТОВ МВКП «ТЕД»

8 № 50 (28029) 8 травня 2010, субота

c m y kc m y k

Адреса редакції: 14000, м. Чернігів, пр-т Перемоги, 62, 3-й поверх.Веб-сайт: www.dponline.cn.ua. Електронна пошта: despravda@ukr.net.Віддруковано у ВАТ «РВК «Деснянська правда»,14000, м. Чернігів, пр-т Перемоги, 62.Газета виходить тричі на тиждень (вівторок, четвер, субота).Тираж тижня – 39 406. Розповсюджується по передплаті.Редакція не завжди поділяє погляди авторів публікацій. Відповідальність за достовірність інформації та реклами несуть автори та рекламодавці. Знаком позначені матеріали рекламного змісту. Листування з читачами – тільки на сторінках газети.

Деснянська правда – вільна Засновник та видавець – ТОВ «Редакція газети «Деснянська правда».Реєстраційне свідоцтво ЧГ № 444-93Р від 23.07.2009 р. Головний редактор Лариса МІЛОВА. Перший заступник головного редактора Леся КОШЕЛЬ. Тел. 678-200. Заступник головного редактора Петро ГРОМОВИЙ. Керівник відділу зв’язків з громадськістю Володимир ЛИСЕНКО. Тел. 4-44-42. Відповідальний секретар Віталій АДРУГ. Тел. 4-21-92.Телефони відділів редакції: суспільно-політичних питань: 4-22-71; економіки: 4-45-42; соціальних питань: 4-41-36;гуманітарної сфери: 4-44-12; реклами: 4-40-07. Факс: 4-21-92, 4-40-07. Комп’ютерна верстка та дизайн: Олександр БОЖОК, Ганна ЗЕВКО, Світлана КУЗЬМЕНКО. Коректори: Альона ШЕВЧЕНКО, Олександр ФАЛЬЧЕВСЬКИЙ, Світлана СОКОЛ. Передплатні індекси: триразовий – 49086; триразовий пільговий – 49087 та четверговий випуск – 49088.

Наступний номер газети «Деснянська правда – вільна» вийде у четвер, 13 травня ц.р.

П А М’Я Т Н И Й Ш А ХОВ И ЙТ У Р НІР ВЕ Т Е РА НІВ

4 6-Й К У Б О К Ч Е РНІГІВ СЬКОГ О РА Й О Н У

Нагорода отримає НОВУ ПРОПИСКУ

Відбулися поєдинки 1/4 фіналу:«ЛСД» (Чернігів) – ФК «ЧЕРНІГІВ» – 0:2. «СВИШЕНЬ-ЧУДІВСЬКЕ» (Кувечи-чі) – «ОЛІМПІК» (М.-Коцюбинське) – 0:2. ФК «БАРС» (Чернігів) – «КЕРА» (Лукашівка) – 0:2. «МІРАЖ» (Петрушин) – ФК «ХВИЛЯ» (Киїнка) – 3:0.

Всі поєдинки відзначалися напруженою боротьбою. В перших тай-мах чотирьох зустрічей глядачі побачили всього один забитий м’яч – це в Петрушині місцевий «Міраж», маючи кілька небезпеч-них моментів, «розпечатав» ворота суперників. Киїнці активно

діяли після перерви, однак незабаром пропустили ще два контрвипади, після чого питання щодо переможця було знято остаточно.

ФК «Чернігів» та «Олімпік», які вважалися незаперечними фаворитами, довели свою перевагу лише в другому таймі. Вперта боротьба точилася і в центральному поєдинку чвертьфінальної стадії між ФК «БАРС» та «Керою». Господарі не зуміли виставити основний склад, хоча до останнього боролися за сприятливий результат. Отже, до півфіналів пробилися команди, які ніко-ли раніше не тільки не володіли кубком, але й не виходили до фіналу.

8 травня у матчах 1/2 фіналу зустрінуться:«Олімпік» – ФК «Чернігів», «Міраж» – «Кера».Ігри відбудуться на полях команд, вказаних першими. Початок мат-

чів о 16.00.Сергій ГОРОБЕЦЬ

РЕ К Л А М А

В И СТА В К И

Анатолій Шкурко і рейхстаг«розмальовував»...

До Дня Великої Перемоги у виставковій залі обласної організації Спілки художників України відкрито виставку картин. Представлено 55 робіт близько 30-ти авторів.На відкритті виступив і ветеран Великої Віт чизня-ної війни Анатолій Шкурко, народний художник України, який залишив свій підпис на рейхстазі.

Віктор КОШМАЛФото автора

Анатолій Шкурко. «Автопортрет»

Надія Мартиненко. «Самотність»

Володимир Наталушко. «Задвірки. Весна» Віктор Магдаченко. «Придесення»

ОСТАННЯОСТАННЯ СТОРІНКА СТОРІНКА

В ЧЕСТЬ В ЧЕСТЬ ДНЯ ДНЯ ПОБЕДЫПОБЕДЫОпять звучит: «К барьеру, ветераны! Явите миру свой потенциал». И мы свои отодвигаем планы, Поскольку нас манит турнирный зал.Подальше от политики майданов И нарочитых выступлений массЗовут соревноваться ветеранов, Отметить праздник приглашают нас.Никто, конечно, быть не хочет старым, Мы – ветераны! – Гвардии запас. Экспромтом комбинацию подарим И, без сомнения, покажем класс.Турнир сегодня памятный, особый. И шахматист – велик он или мал – Игру покажет самой высшей пробы, Иначе б и участвовать не стал.На старт друзья! Во имя Дня Победы Используем резервный капитал. Прославим всё, за что сражались деды, И, может быть, взойдём на пьедестал.Желаю всем успехов и удачи, Пусть за доской ревёт девятый вал Подобием войны, а это значит –Чтобы всерьёз никто не воевал!

Михайло ЧАУСОВм. Чернігів

З першої ж партіїзав’язалася гостра, безкомпромісна

БОРОТЬБА...Напередодні 65-річчя Великої Перемоги адмі-

ністрація шахово-шашкового клубу м. Черні-гова та області (директор Сергій Мартинен-ко) за сприяння Якова Шульмана та Миколи

Богдана організували пам’ятний шаховий турнір вете-ранів області, в якому брали участь близько 30 спортс-менів. І вже зі старту, з першої ж партії, зав’язалася гостра, безкомпромісна боротьба.

У перших турах без втрат йшли Віктор Мойсіяко, екс-чемпіони області Михайло Шека та Олег Юрасов, Григорій Дмитренко, Борис Клюжев. З ними успішно конкурували чернігівці Володимир Рощин, Іван Цурен-ко, Микола Коновченко (Варвинський район), Олек-сандр Марчук (Срібнянський район), Геннадій Ковален-ко (Прилуцький район). Але потім почали давати про себе знати і досвід, і часті тренування, і витривалість та міцні нерви. Гору почали брати корифеї. Запам’яталися двобої Мойсіяко – Юрасов, Юрасов – Клюжев, Шека – Дмитренко. Комусь не вистачило уваги і сконцентро-ваності, комусь – часу, а декому – звичайної удачі. У підсумку перемагав, як правило, сильніший.

Можливо, турнір виявився б ще насиченішим та впертішим за участю Миколи Шпака, Віктора Помело-ва, Володимира Куратова, Володимира Фараона, Ана-толія Кубуші, Анатолія Компанця, Валерія Індила, Ан-дрія Гайдая та інших любителів шахів. Але, щось таки завадило їм взяти участь у змаганні.

Завершився турнір на урочистій ноті: з поздо-ровленнями переможців і вручен-ням їм пам’ятних медалей, квітів та подарунків. Нагадаємо: перше місце посів Олег Юрасов, друге – Борис Клюжев, третє – Леонід Панасюк.

Не тільки переможцям турні-ру, а й усім ветеранам були при-свячені вірші до Дня Перемоги.

Михайло ЧАУСОВ