Видається за благословенням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, Предстоятеля Української Православної ЦерквиПро життя Української Православної Церкви читайте на офі цій но му сайті УПЦ — www.ort ho dox.org.ua, а також на сайтах: www.ort ho doxy.org.ua, fotolitopys.in.ua

Березень 2013 № 5 (327) ОФІЦІЙНЕ ВИДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

богослужіння

«Прииде пост, мати целомудрия»Тріодь Пісна — особлива богослужбова книга, що містить піснеспіви добового кола та охоплює період від підготовчих неділь до посту й до Страсної седмиці

с. 6

наші святині

обитель на крейдяних горах. успенська святогірська лавраНа мальовничому березі р. Сіверський Донець, серед крейдяних гір, укритих густим лісом, розташувалася стародавня обитель

с. 8–9

Парафіяльне життя

Храм на вулиці Кронштадтській

У Києві за останні 20 років побудовано багато прекрасних храмів. Але цей має одну особливість

с. 12–13

ПодвижниКи благочестя

живе джерело лаврської традиції

Світлій пам’яті архімандрита Спиридона (Лукича), у схимі – Діонисія

с. 10–11

іс Полла еті, десПота!

1 березня виповнилося 60 років від дня народження архієпископа Рівненського і Острозького Варфоломія.

святинііз 2 березня до 28 квітня 2013 р. у храмах

м. Києва перебуває чудотворна ікона святи-теля Миколая чудотворця з батуринського Миколо-Крупицького жіночого монастиря. Графік перебування святині в Києві: 2–19 березня — храм в ім’я Архангела Миха-їла у  Медмістечку (проспект Комарова, 3, корп. № 4); 19 березня – 7  квітня — храм в ім’я великомученика Димитрія Солунського в  Жулянах (вул. Повітрофлотська, 1); 7–28 квітня — храм в ім’я святителя Миколая Чудотворця (вул. Фрунзе, 47).

Воспряни, о душе моя,деяния твоя, яже соделала еси, помышляй, и сия пред лице твое принеси, и капли испусти слез твоих; рцы со дерзновением деяния и помышления Христу и оправдайся(Великий покаянний канон преподобного Андрія Критського)

возлюблені у господі брати й сестри!

Наблизився час покаяння, настала духовна весна — та весна, яка оновлює наші вну-трішні сили, дарує нам перед-чуття Воскресіння Христового.

Піст є справою не тільки аскетичного подвигу, але,

насамперед, подвигу внутріш-нього й випробовування себе перед лицем Божим. Піст вима-гає від нас не тільки виправ-дання перед Богом, а й зміни себе, гармонійного налашту-вання всіх сил нашого єства. Наші труди постування не повин ні бути марними, не повин ні бути схожими на справи без плоду, тим паче що піст — це такий труд, який приносить плід не згодом, а в міру його вико-нання. «Зроби іспит собі, людино! ... Запитай себе, якою була ти до посту і якою стала, постуючи? З того, що ми робимо, одне приносить плід згодом, в іншому із самою справою поєд-нується і плід», — говорить свя-титель Іоанн Златоуст.

У трудах подвигу посту ми маємо гідних і сильних

помічників і молитвеників — святих, які, пройшовши через нелегкі земні труди й великі нестатки, в терпінні здобули блаженну участь із Христом у Царстві Божому.

Пам’ятаймо, що святі були такими самими людьми, як і ми, зі своїми немочами й вадами, недоліками, але за допомогою Божої благодаті вони змогли пересилити своє немічне єство і, досягнувши благодатної людяності, піднятися до вершин святості.

Господь наш Іісус Христос у своєму Святому Єванге-

лії вказує нам на ці найнеоб-хідніші основи святості, що полягають у любові до Бога і ближнього, який є братом нашим. Тому справи мило-сердя, співчуття, жертовності — найсуттєвіша змістовна сто-рона посту, яка через своє здійснення дарує нам співрозп’яття із Христом. Бо людина, яка присвятила себе справам жертовності, отримує від Бога уділ Христовий. І це благодіяння має відбуватися не заради морального самоза-доволення, не заради слави від людей, а заради співучасті в жертовному подвигу Христа Спасителя. Цей наш подвиг по ви нен зд ійснюватися скром но й безкорисливо. «Переломи хліб свій, і дай убо-гим. Ти даєш не своє; Бог для того дав тобі з надлишком, щоб і ти подавав іншим. Досить з тебе насущного хліба, як навчений ти у молитві; тому не збирай собі соломи для вогню і мук», — повчає нас преподоб­ний Єфрем Сирін.

Справа посту повинна не озлоблювати, а по м’як шу­

вати наше серце, оскільки істинний піст привертає до нас благодать і милість Божу й робить з нас лагідних ягнят стада Христового.

Нехай у ці дні кожний із нас проаналізує минулий рік, пере-гляне свої добрі й недобрі вчинки, очистить світлицю своєї душі, щоб вмістити в неї і Тайну Вечерю Господню, і суд над Христом, і наругу над Ним, і саме Розп’яття Господа. Якщо ми постараємося зробити це, докладемо зусиль, то в наше серце вселиться невимовна радість Воскресіння Христового.

Хочу побажати вам, дорогі брати й сестри, великої

допомоги Божої у проходженні посту, вдосконалення у справах доброчинності, у безперестан-ному осмисленні жертовного подвигу Христа, в усвідомленні необхідності нести істину й милість Христового Євангелія людям, що оточують нас, щоб Дар Воскресіння Христового став надбанням і розрадою всього людства.

15-ліття офіційного сайта упц і порталу «православіє в україні»

11 березня Блаженніший Митрополит Володимир у  своїй резиденції в  Києво­Печерській Лаврі прийняв колективи офіційного сайта української Православної Церкви й  порталу «Право-славіє в  україні» на  чолі з головою Синодального інформаційно­просвітниць-кого відділу УПЦ, головним редактором офіційного сайта УПЦ і шеф­редактором порталу «Православіє в Україні» протоієреєм Геор-гієм Коваленком. На зустрічі був присутній секретар Предстоятеля УПЦ архієпис-коп Переяслав­Хмельниць-кий і  Вишневський Олек-

сандр. Протоієрей Георгій нагадав історію заснування першого веб­порталу УПЦ і  вручив Блаженнішому Митрополитові Володимиру грамоту, як «тому, хто 11 березня 1998 р. благосло-вив створення офіційного сайта УПЦ і порталу “Право-славіє в  Україні” — перших православних інтернет­ресурсів в Україні». Блажен-ніший Владика привітав співробітників веб­ресурсів із 15­літтям від часу засну-вання останніх та удостоїв редакційні колективи офі-ційного сайта УПЦ і порталу «Православіє в Україні» Від-знак Предстоятеля УПЦ.

милість та істина христового євангеліявеликопісне послання блаженнішого володимира, Митрополита Київського і всієї україни, Предстоятеля української Православної Церкви, архіпастирям, пастирям, чернецтву і всім вірним чадам української Православної Церкви

«Спо

куш

уван

ня Х

рист

а на

гор

і». Ф

рагм

ент

«М

аест

и» Д

уччо

, 130

8–13

11 р

р.

православнагазета2 № 5 (327), березень 2013 ПреДСТОЯТеЛь УПЦ

Офіційне видання Київської Митрополії Української Православної Церкви

Видається з 1990 р.наша адреса: 01015, Київ, вул. Лаврська 15, корп. 39,

тел./факс: 254–48–63Шефредактор

архієпископ Олександр (Драбинко)Головний редактор

архімандрит Лонгин (Чернуха)Відповідальний секретар Олена Головіна

редагування і коректура: Марина Бурдейна, Валерій Зал–Заде,

Олена Скринник, Аліна Кудлай

Верстка та дизайн: ієрей Сергій Кононенко, Віталій Сидоркін, Наталія Реплянчук

Фото диякона Максима БрусникиГазета віддрукована у типографії

ТОВ «новий Друк», 02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, 1,

тел.: 536–15–28Свідоцтво про реєстрацію

КВ № 126901574 Пр від 07 червня 2007 р.Підписано до друку 14.03.2013 р.

наклад 20 000 прим.

ПереДПЛАТнИЙ ІнДеКС «ЦерКОВнОЇ ПрАВОСЛАВнОЇ ГАзеТИ»

російською мовою — 96137, українською мовою — 96145

Email газети: cpgazeta@gmail.comредакція залишає за собою право редагувати і скорочувати матеріали,

що публікуються в газеті. При передруку редакційних матеріалів посилання

на «Церковну православну газету» обов’язкове.Газетні матеріали ви можете переглянути також на сайтах

http://cpg.in.ua/, http://orthodoxy.org.ua/

Про хан ня не ви ко рис то ву ва ти га зе ту з по бу то вою ме тою

24 лютого на Патріаршому Виборчому Церковно­народ-ному Соборі у Софії Патріархом Болгарським, Митрополитом Софійським був обраний митрополит Русенський Неофіт. Того ж дня у кафедральному соборі Софії в ім’я святого бла-говірного князя Олександра Невського відбулася Патріарша інтронізація. блаженніший Митрополит Київський і всієї україни володимир направив святішому Патріарху болгар-ському неофіту привітання такого змісту.

Ваша Святосте!Від імені Священного Синоду й

усієї Повноти Української Право-славної Церкви сердечно вітаємо Вас зі сходженням на Патріарший престол Святішої Болгарської Церкви.

На то воля Божа, щоб Ви при-йняли жезл пастирського піклу-вання про боголюбивий христи-янський народ Болгарії, і слу-жіння це наскільки високе, настільки й великотрудне. Сучасне суспільство ставить перед християнством багато викликів, і тільки братня любов і

перебування, за словом блажен-ного апостола Павла, в однодум-ності між собою (див.: Рим. 15: 5) є дієвою запорукою успішного продовження спасительної місії Церкви у світі.

Пастиреначальник Христос нехай благословить Ваші труди на благо Христової Церкви, нехай подасть Вам радість і мир, зміц-нить Ваші духовні й тілесні сили на многая і благая літа.

З братньою любов’ю у Господі,Володимир,

Митрополит Київський і всієї України

2 березня Блаженніший Митрополит Володимир відвідав ольгинський храм, що у дар-ницькому р-ні столиці, й освятив накупольний хрест і дзвони для храмової дзвіниці. Його Блажен-ству співслужили: Керуючий справами УПЦ, перший вікарій Київської Митрополії митропо-лит Бориспільський Антоній, секретар Предстоятеля УПЦ архі-єпископ Переяслав­Хмельниць-

кий і Вишневський Олександр, настоятель Ольгинської церкви протоієрей Всеволод Рибчин-ський і духовенство храму. Після освячення Блаженніший Владика привітав духовенство і парафіян з важливою подією в житті пара-фії, подякував протоієрею Всево-лоду Рибчинському за труди на церковній ниві, а також вручив церковні нагороди благодійни-кам.

28 лютого Блаженніший Митрополит Володимир у своїй резиденції в Пантелеймонів-ському монастирі, що у Феофа-нії (Київ), прийняв народного депутата україни володимира Продивуса. На зустрічі були присутні секретар Предстоя-теля УПЦ архієпископ Пере ­яслав­Хмельницький і Вишнев-ський Олександр і голова Синодального інформаційно­просвітницького відділу УПЦ

протоієрей Георгій Коваленко. На увагу до багаторічної бла-годійної діяльності та за заслуги в реалізації проекту «Будиночок святого Миколая» Блаженніший Владика нагоро-див Володимира Продивуса орденом УПЦ святителя Мико-лая Чудотворця. У ході зустрічі сторони також обговорили процес створення та концеп-цію телевізійного каналу Укра-їнської Православної Церкви

«Образ». Як уже повідомляла «Церковна православна газета» (див.: № 2 «ЦПГ» за 2013 р.), 24 січня народний депутат Володимир Продивус заявив про передачу Україн-ській Православній Церкві телевізійного каналу (ліцензії на мовлення), у зв’язку з чим Предстоятель Української Пра-вославної Церкви благословив створення телеканалу під робочою назвою «Образ».

того ж дня Блаженніший Митрополит Володимир у своїй резиденції в Пантелеймонів-ському монастирі у Феофанії прийняв православного меце-ната Юрія вязьмітінова, старан-нями якого Церкві повертаються святині, що колись вважалися втраченими. На зустрічі були присутні секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав­Хмельницький і Вишневський Олександр, голова Синодаль-

ного інформаційно­просвіт-ницького відділу УПЦ протоіє-рей Георгій Коваленко й голова відділу «Церква і культура» Київської єпархії протоієрей Олег Скнар. За труди на благо Церкви Блаженніший Владика нагородив Юрія Вязьмітінова Відзнакою Предстоятеля УПЦ. У ході зустрічі обговорювалося питання передачі із приватної колекції у власність Церкви кам’яної різьбленої ікони Божої

Матері «Розчулення» часів Київ-ської Русі (образ знайшли під час розкопок на Княжій горі під Каневом у 1930­х роках). Пере-дача відбудеться в рамках свят-кування 1025­ліття Хрещення Русі й 900­ліття, як престол київ-ських князів посів Володимир Мономах, якому, на думку вче-них, належав цей образ (доклад-ніше про унікальну ікону читайте в № 16 «ЦПГ» за 2012 р.).

того ж дня блаженнішому Митрополиту володимиру була презентована книга «Кам’яні сторінки біблійної історії: дослі-дження епіграфічних пам’яток ізраїлю та іудеї періоду Першого Храму (X–VI ст. до р. Х.)» викла-дача кафедри біблеїстики Київ-ської духовної академії протоіє-рея олега скнаря. Представля-ючи книгу, прото ієрей Олег роз-повів про наукову роботу, яку він провів, розшифровуючи й пере-

кладаючи з прадавніх семітських мов епіграфічні пам’ятки Святої Землі. Це позабіблійні джерела, що мають велике значення у від-новленні повнішого контексту біблійної історії. Крім цього, автор поділився планами про нові видання, які мають продо-вжити дослідницький цикл. Книгу надруковано з благословення Блаженнішого Митрополита Володимира. У запропонованих дослідженнях протоієрея Олега

Скнаря докладно розглядаються основні пам’ятки давньосеміт-ської палеографії, які, так чи інакше, відсилають нас до тексту Святого Письма. Кожний пред-ставлений текст розглядається в біблійному й археологічному контекстах. Книга буде цікавою для фахівців­богословів, філоло-гів, істориків, археологів, а також усіх охочих поринути в наукове вивчення контексту біблійної історії.

28 лютого Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир у своїй резиденції в Пантелеймонів-ському монастирі у Феофанії зустрівся з мініст ро м культури

україни леонідом новохатьком (призначеним на цю посаду 5  лютого 2013  р.). На зустрічі були присутні секретар Пред-стоятеля УПЦ архієпископ П е р е я сл а в ­Х м ел ь н и ц ь к и й

і  Вишневський Олександр, голова Синодального відділу УПЦ «Церква і культура» ігу-меня Серафима (Шевчик), голова Синодального інформа-ційно­просвітницького відділу УПЦ протоієрей Георгій Кова-ленко, голова інформаційно­просвітницького відділу Волин-ської єпархії протоієрей Вален-тин Марчук, керівник Головного управління з питань гуманітар-ного розвитку Адміністрації Президента України Юрій Богуцький. У ході зустрічі обго-ворювалися питання організа-ції та проведення святкових заходів, присвячених 1025­літтю Хрещення Русі. На завер-шення зустрічі міністру куль-тури подарували примір-ник   факсимільного видання Луцького Євангелія ХІV  ст. , здійсненого Волинською єпар-хією УПЦ, а також ікони святих євангелістів. Крім того, протоіє-рей Валентин Марчук подару-вав Блаженнішому Владиці книгу­альбом «Музей волин-ської ікони».

3 березня, у Неділю про блуд-ного сина, Блаженніший Митро-полит Володимир звершив літур-гію у трапезному храмі на честь преподобних антонія і феодосія Печерських святої успенської Києво-Печерської лаври. Його Блаженству співслужили: Керую-чий справами УПЦ, перший віка-рій Київської Митрополії митро-полит Бориспільський Антоній, намісник Лаври митрополит Виш-

городський і  Чорнобильський Павел, єпископи Ровеньківський і Свердловський Пантелеімон, Львівський і  Галицький Філарет, Ірпінський Климент, Бородян-ський Варсонофій, а також насельники Лаври у священному сані. За богослужінням Блаженні-ший Владика висвятив у сан дия-кона вихованця 4­го класу Київ-ської духов ної семінарії Георгія Боброва.

4 березня Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир у своїй резиденції в Пантелеймонівському монастирі у Феофанії зустрівся з надзвичайним і Повноважним Послом рес-публіки Польща в україні паном генриком літвіним. На зустрічі був присутній секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав­Хмельницький і Вишневський Олександр. Сторони обговорили напрями співпраці Української Православної Церкви й Посоль-ства. Зокрема, йшлося про спільні заходи, пов’язані з вшануванням пам’яті жертв міжнаціональних конфліктів ХХ  ст. на Волині. Бла-женніший Владика побажав дипломатові плідної роботи в Україні. На завершення зустрічі сторони обмінялися пам’ятними подарун-ками.

православнагазета 3 № 5 (327), березень 2013ПрАВОС ЛАВнИЙ КАЛенДАр

покровитель руського воїнстваБлаговірний князь василій (василько) ростовський (день пам’яті — 17 березня за н. ст.)

військова доблесть, священ-ний обов’язок служінню

Батьківщині, почуття справедли-вості і слухняність старшим — ці традиційні риси руського князя знайшли своє втілення у свя-тому благовірному князі Василі-єві Ростовському. Він належав до славного роду Мономахови-чів. Юрій Долгорукий був його прадідом, а Всеволод III Велике Гніздо — дідом. Святий Василій народився 1208 р. у Ростові, де князював його батько — Костян-тин Всеволодович. Через вісім років він став керувати усім Рос-тово­Суздальським князівством у м. Володимир­на­Клязьмі, а Ростов віддав в уділ сину Васи-лію. Благовірному князю не виповнилося ще й десяти, коли прийшла звістка про смерть батька. З цього часу наставни-ком юнака став його дядько —

святий Юрій, який почав пра-вити Володимирською землею. Відомо, що 1219 р. праведник уже брав участь у поході воло-димиро­суздальських військ на Волзьку Булгарію, а через два роки — до гирла Оки, де святим Юрієм був закладений Нижній Новгород. Літописці відзначали велику популярність князя Васи-лія серед бояр та інших підлег­лих йому людей. «Бо хто служив йому, — говориться в літописі, — хто їв хліб його і пив з ним чашу, той вже не міг бути слугою іншого князя». У стародавніх джерелах говориться про світ-лий величний погляд благовір-ного правителя, його відвагу, благодійність, розум, освіченість, а також лагідність і доброзичли-вість. У 1223 р. Василію було доручено очолити допоміжний загін для загальноруського сте-

пового походу проти татар, які раптово вторглися в межі союз-ників Русі — половців. Дістав-шись до Чернігова, Василій отримав сумну звістку про заги-бель руського воїнства у битві на Калці 16 червня 1223 р. Його війську нічого не залишалося, як повернутися назад у своє кня-зівство. У 1227 р. Василій одру-жився з донькою святого Миха-їла Чернігівського — Марією, а через чотири роки у них наро-дився старший син — Борис.

Життя йшло, катастрофа при Калці стала потроху забуватися. Ще у 1236 р. Василій гуляв на весіллях своїх рідних братів князів Володимира і Мстислава, тоді коли татари вже взяли Волзьку Булгарію. А наступного року татарський смерч обру-шився і на саму Русь. У грудні взяли Рязань. Великий князь

Юрій не наважився виступити з військами на допомогу, займаю-чись підготовкою до оборони своїх земель. Пропозицію щодо миру ціною визнання васальної залежності від хана було відхи-лено. «Славетний бій, — вирішив князь, — краще за ганебний мир». Після першої поразки під Коломною взяли Москву. Орга-нізувавши оборону столиці кня-зівства, Юрій з Василієм віді-йшли за Волгу, щоб зібрати нові війська замість тих, що були

знищені Батиєм. Там правед-ники дізналися про загибель столиці князівства Володимира­на­Клязьмі, а також усієї родини Юрія. Його сини князі Всеволод, Мстислав і Володимир були зарізані «перед очима хана». 4  березня 1238 р. відбулася вирішальна битва на р. Сіті. Татари змогли оточити руську армію. Почалася різанина, в якій князь Юрій був порубаний, а поранений святий Василій потрапив у полон. Після відмови праведника служити ханові та зрадити свою віру настали муки. «И много мучивше его, смерти предаша, повергоша его в лесу Шернском». Василій Ростов-ський загинув, не доживши й до 30­ти. Тіло благовірного князя було знайдено сином свяще-ника і привезено до Ростова, де його поховали в Успенському соборі поруч з останками свя-того Юрія. Цей факт був сприй-нятий сучасниками як вияв милості Божої до князів­сорат-ників.

Бог — у правдіБлаговірний князь даниїл московський (день пам’яті — 17 березня за н. ст.)

наприкінці XIII ст. Московське князівство було маленьким і

незавидним уділом для прав-ління. Однак благовірному князю Даниїлу вдалося зміц-нити і збільшити його територію, але не шляхом інтриг та захоп­лень, а озброївшись милосер-дям і миролюбністю. Святий Даниїл народився вже після навали на Русь монголо­татар — у 1261 р. Він був четвертим сином благовірного князя Олек-сандра Невського. Праведник втратив батька дуже рано — у віці двох років. Коли Даниїлу виповнилося 11, він отримав в управління Москву з прилег­лими землями. Служіння Вітчизні молодого князя про-йшло під знаком девізу його батька — «Не в силі Бог, а в правді». Під час свого правління князь не брався за зброю з метою захоплення чужих земель, не відбирав майно в інших удільних правителів. За це Господь розширив кордони його володінь.

У 1293 р. брат Московського правителя великий князь Андрій Олександрович найняв татар і розорив багато руських міст. Спустошив Муром, Суздаль,

Коломну, Дмитрів, Можайськ, Твер. Коли черга дійшла до Москви, Даниїл відкрив міську браму своїм загарбникам, які були набагато сильнішими. Разом з іншими жителями він зі скорботою терпів тягар розо-рення і розбою. Через два роки праведнику довелося знову зіткнутися зі своїм братом. Цього разу, зібравши військо, москвичі вийшли назустріч нападникам, але завдяки Дани-

їлу кровопролиття вдалося уникнути. У 1300 р. Москві став погрожувати Рязанський князь Костянтин, який так само найняв татар для здійснення нападів. Але Даниїл зробив випереджу-вальний удар, розбив рязанську дружину, взяв у полон князя Костянтина й перебив багатьох татар. Даниїл виявив себе тут не лише як блискучий тактик, але і як переможець ненависних загарбників. Нехай ця перемога була негучною, але вона була першою після навали монголо­татар 1237 р. При цьому Даниїл не скористався плодами своїх перемог, не відібрав землі, не взяв багату здобич, як це було прийнято у ті часи, а показав приклад безкорисливості, любові і братолюбства. У 1302 р. помер племінник Московського правителя князь Іоанн Дмитро-вич. За життя він шанував свого дядька, був лагідний і побожний, робив добро бідним. Вмираючи бездітним, він заповів своє кня-зівство Даниїлу. На той момент Переяслав­Заліська земля була більшою за Московську як щодо території, так і за кількістю насе-лення, яке проживало на ній, а сам Переяслав був добре захи-щеним містом. Однак князь залишився у Москві й не пере-ніс столицю на нові землі. Роз-ширення територій Москов-

ського князівства у 1302 р. висунуло його в число найбільш значних. Саме тоді було покла-дено початок об’єднанню Русь-кої землі в нову єдину потужну державу. Вже наступного, 1303  р. Даниїлу самому дове-лося готуватися до вічності. Вмираючи, праведник заповідав поховати його у заснованому ним на березі Москви­ріки Даниловому монастирі, але не в храмі, а на загальному монас-тирському цвинтарі. У XV ст., за часів правління Іоанна ІІІ, свя-тий Даниїл нагадав про себе

забудькуватим нащадкам. Явив-шись юнакові з оточення вели-кого князя, він сказав: «Не бійся мене — я християнин і господар цього місця, ім’я моє Даниїл, князь Московський, з волі Божої я похований тут. Скажи від мене великому князю Іоанну: сам ти утішаєш себе, а мене забув, але не забув мене Бог». Відтоді Іоанн ІІІ встановив співати соборні панахиди по родичах­князях. У 1652 р. мощі благовір-ного князя було знайдено нетлінними.

Підготував Андрій Гор

свідки правдисвяті мученики євтропій, клеоник і василіск (день пам’яті — 16 березня за н. ст.)

близько 308 р. у малоазій-ському місті Амасія Понтій-

ська відбулася зміна прави-теля. Колишній володар на ім’я Публій загинув під час кату-вань великомученика Феодора Тирона, уражений Божим гні-вом. Асклипіодот, який прий-шов йому на зміну, теж був нещадний до християн. Коли він дізнався про те, що у тем-ниці знаходяться друзі Фео-дора Тирона, то повелів негайно привести їх до себе. Перед Асклипіодотом постали брати Євтропій і Клеоник, а також Василіск — племінник великомученика Феодора. За час перебування під арештом вони встигли привести до Христа багатьох ув’язнених. Отримавши категоричну від-мову принести жертви ідолам, правитель наказав розпочати тортури. Катування були настільки жорстокими, що тіла праведників перетворилися на

одну суцільну рану. Під час тортур святий Євтропій голос но молився до Спасителя: «Подай, Господи, нам терпіння незрадне, а в ранах цих спо-доби досягнути вінця мучени-цького, і прийди на допомогу до нас, як прийшов Ти до раба Твого Феодора». У відповідь на благання святого мученикам явився Сам Господь з Анге-лами, і з ними святий велико-мученик Феодор Тирон, який сказав їм: «Це на допомогу вам Спаситель прийшов, щоб здобули ви життя вічне». Свід-ками чудесного явлення стали також воїни й багато людей, які стояли поруч. Почалися хвилювання. Народ попросив припинити тортури, і Асклипіо-дот повелів відвести мучени-ків. Наступного дня Євтропій був запрошений на обід пра-вителя, який зробив йому про-позицію публічно принести жертви язичницьким богам, а в

душі залишатися християни-ном. Після чергової відмови Асклипіодот знову спробував досягнути своєї мети. Євтропій, Клеоник і Василіск насильно були приведені в язичницький храм Артеміди для принесення жертв. Тоді Євтропій став про-сити Спасителя: «Господи, будь з нами, а все язичницьке бісну-вання винищи. Зроби так, щоб на місці цьому християни Без-кровні Жертви приносили Тобі, Істинному Богу». Тільки про-звучало останнє слово молитви, як почався землетрус, стали рушитися стіни храму, а з ними розбилося і зображення богині Артеміди. Усі кинулися з храму, щоб не загинути серед руїн. І тут пролунав голос з неба: «Молитва ваша почута, і на цьому місці буде храм для молитви християн». Отямив-шись, Асклипіодот зі ще біль-шою люттю почав вимагати відректися від Христа. За його вказівкою мученики були прив’язані до дерев’яних кілків, вбитих у землю, щоб потім облити страждальців кипля-чою смолою. Святі стали моли-

тися Богу, а Євтропій вигукнув, звертаючись до мучителів: «Нехай оберне Господь учинок ваш супроти вас!». Коли ж кати стали обливати смолою спо-відників, то вона обтікала їхні тіла як мармур, обпікаючи мучителів. Очевидці, поба-чивши це, жахнулися, а прави-тель, розлютившись, наказав рвати тіла святих залізними гаками і роз’ятрювати їхні рани гірчицею, змішаною із сіллю та оцтом. Святі й ці муки витримали з дивовижною твердістю. Розуміючи безглуз-дість подальших тортур, Аскли-піодот віддав наказ розіп’яти Євтропія і Клеоника, а Васи-ліска відправити у заслання. Останню ніч перед стратою мученики провели у молитві, і знову Господь явився їм і укрі-плював їх. Через два з полови-ною місяці прийняв вінець мученика і Василіск. Це ста-лося у далекому місті Комани (недалеко від сучасної Піцунди, Абхазія). Праведник був обезголовлений, а його останки кинули в річку. Хрис-тияни змогли знайти їх і похо-

вати на зораному полі. Пізніше в Команах було споруджено церкву в ім’я святого Василіска. Через сто років (407 р.) у цьому храмі, причастившись Христо-вих Таїн, зі словами «Слава Богу за все!» відійшов у вічність архієпископ Іоанн Златоуст. Знесилений дорогою та знущаннями воїнів, святи-тель знайшов розраду в явленні Василіска, який перед­рік йому швидку смерть.

найБлиЖЧим Часом такоЖ відЗнаЧатимуться дні пам’яті:

18 березня — благовірних князів Феодора Смоленського і чад його Давида та Константина, Ярославських чудотворців;

19 березня — святкування Ченстоховській іконі Божої Матері;

20 березня — священному-чеників, які у Херсонесі єпис-копствували: Василія, Єфрема, Капітона, Євгенія, Єферія, Єлпі-дія та Агафодора; святкування іконі Божої Матері, іменованій «Споручниця грішних», у Корці;

22 березня — 40 мучеників Севастійських;

23 березня — великомуче-ника Феодора Тирона;

24 березня — преподоб­ного Олексія Голосіївського, Київського;

27 березня — святителя Фео­гноста, митрополита Київського (Московського) і всієї Русі;

28 березня — преподоб­ного Варсонофія Херсон-ського, сповідника;

29 березня — преподобної Євтропії Херсонської;

30 березня — преподоб­ного Парфенія Київського;

31 березня — святителя Григорія Палами, архієпископа Фессалонітського; Собору усіх преподобних Києво­Печер-ських.

православнагазета4 № 5 (327), березень 2013 нОВИнИ, ПОДІ Ї, КОМенТАрІ

Предстоятель уПЦ ЦерКва, держ ава, сусПільство

6 березня Блаженніший Митрополит Володимир у своїй резиденції в Пантелеймонівському монастирі у Феофанії прийняв міністра оборони україни Павла лебедєва. На зустрічі були присутні: голова Сино-дального відділу УПЦ по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями Укра-їни архієпископ Білоцерківський і Богуславський Августин, секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав­Хмельницький і Вишневський Олександр, заступник голови Синодального військового відділу архімандрит Лука (Винарчук). Блаженніший Владика привітав Павла Лебедєва із призначенням на посаду міністра оборони (яку він обіймає з 24 грудня 2012 р.) і побажав плідної роботи на благо держави. Сторони обговорили взаємини між Українською Православ-ною Церквою й міністерством і висловили сподівання на подальшу плідну співпрацю. У ході зустрічі було порушено питання духовно­моральної опіки військо-вослужбовців як в Україні, так і в українських підроз-ділах у складі миротворчих контингентів за кордоном. Обговорювалося також питання доцільності введення інституту військового духовенства у Збройних силах України.

того ж дня Предстоятель Української Православної Церкви у своїй резиденції в Пантелеймонівському монастирі у Феофанії прийняв архієпископа Запо-різького і Мелітопольського луку, який повідомив Його Блаженству про початок єпархіального благо-дійного проекту «Любов милосердствує», що прохо-дить у Запорізькій єпархії вже втретє. блаженніший владика приєднався до учасників проекту, мета якого — допомога важкохворим дітям, і пожертвував 30 тисяч гривень (про проект «Любов милосердствує» читайте також на с. 12).

7 березня Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир у своїй резиденції в Панте-леймонівському монастирі у Феофанії прийняв керу-ючого орловською єпархією архієпископа орлов-ського і лівенського антонія.

9 вересня цього року виповнюється 900 років від дня кончини священномученика Кукші (у хрещенні — Іоанна), який народився неподалік нинішнього міста Орел (Російська Федерація), подвизався якийсь час у Києво­Печерській Лаврі, а потім отримав благосло-вення займатися просвітою серед в’ятичів на території сучасної Орловської землі, де його як святого глибоко шанують.

З нагоди майбутнього святкування на Орловщині пам’яті святого Кукші (у період із 7 до 9 вересня) і на прохання архієпископа Антонія Блаженніший Митро-полит Володимир благословив передати Орловській єпархії частицю мощей священномученика. Також, із благословення Блаженнішого Владики, іконописці Києво­Печерської Лаври напишуть ікону святого Кукші, в яку вкладуть частицю мощей. Очікується, що в урочистостях візьмуть участь насельники Лаври.

За матеріалами офіційного сайта УПЦ

8 березня  Блаженніший Митрополит Володимир у своїй резиденції в Пантелеймонівському монастирі у Феофанії прийняв регента Митрополичого хору архі-диякона геронтія (борисевича). За труди на благо Свя-тої Церкви й з нагоди 35­ліття від дня народження Блаженніший Владика нагородив архідиякона Геронтія орденом преподобного Нестора Літописця ІІ ступеня.

9 березня Предстоятель Української Православної Церкви у своїй резиденції в Пантелеймонівському монастирі у Феофанії зустрівся з ректором націо-нальної музичної академії україни імені П. і. чайков-ського володимиром рожком. Володимир Іванович просив у Блаженнішого Владики благословення на проведення V Пасхальної хорової асамблеї. Сторони також обговорили питання щодо створення на базі Національної музичної академії України кафедри церковного регентства. Крім того, Володимир Рожок розповів Блаженнішому Митрополитові Володимиру про святкування 100­ліття Київської консерваторії, яке відбудеться цього року.

23 лютого, в день захисника вітчизни, голова синодального відділу по взаємодії зі Збройними cилами та іншими військовими формуваннями україни архієпис-коп білоцерківський і богуслав-ський августин звершив літургію у київському храмі в ім’я пророка ілії. Його Високопреосвященству співслужили співробітники Сино-дального військового відділу у свя-щенному сані та військове духо-венство Київського гарнізону. Архі-єпископ Августин також звершив літію по відповідальному секре-тарю Синодального військового відділу Віктору Кулакевичу, з кон-чини якого 23 лютого виповнилося 40 днів. У другій половині дня вла-дика Августин відвідав храм в ім’я преподобного Ілії Муромця при Білоцерківському військовому гос-піталі, де звершив молебень. Після молебню Його Високопреосвящен-ство відвідав реанімаційне та хірургічне відділення військового госпіталю, провідавши військових, які проходять лікування. Того ж дня голова Синодального військового

відділу взяв участь у зборах Клубу офіцерів «Честь» (м. Біла Церква) і вручив церковні нагороди особам, які потрудилися у справі благо­устрою Божих храмів і посприяли духовній просвіті. того ж дня архі-єпископ августин разом із мером білої Церкви василем савчуком,

офіцерами й ветеранами 72-ї окремої гвардійської механі-зованої бригади вшанував пам’ять воїнів, які полягли у боях за визво-лення україни від загарбників, покладанням квітів до пам’ятника загиблим воїнам у білоцерків-ському Парку Слави.

25 лютого голова Синодального відділу по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України архієпис-коп білоцерківський і богуслав-ський августин у святій успенській Києво-Печерській лаврі провів робочі зустрічі з головнокоманду-ючим Міжнародної громадської організації «Міжнародний корпус офіцерів» генерал­полковником Володимиром Толубком і колишнім командуючим Внутрішніми вій-ськами МВС України генерал­майо-ром Володимиром Воробйовим.

bc-eparchy.org.ua

26 лютого в Києво­Печерській Лаврі Керуючий справами україн-ської Православної Церкви митро-полит бориспільський антоній зустрівся з представниками україн-ської спілки ветеранів афганістану.

Під час зустрічі обговорювалися питання духовного опікування вої-нів­інтернаціоналістів.

Прес-служба Київської Митрополії

27 лютого голова учбового комітету при священному синоді уПЦ єпископ ірпінський Климент взяв участь у роботі слухань «Про  законодавче забезпечення розвит ку вищої освіти в україні», які відбулися у Комітеті Верховної Ради України з питань науки і освіти. Від Української Православ-ної Церкви в роботі Слухань також взяли участь заступник Уповнова-женого УПЦ з питань вищої освіти і науки архімандрит Гавриїл (Кри-зина) і перший заступник голови Синодального відділу релігійної освіти, катехізації та місіонерства протоієрей Олександр Білокур.

Єпископ Климент виступив з допо-віддю про важливість визнання державою духовної вищої освіти та відображення цього в новому законі про вищу освіту, що готу-ється для розгляду Верховною Радою. У дискусії з цього питання взяли участь народні депутати, представники профільних мініс-терств та громадськості, ректори ВНЗ. Голова Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти Лілія Гриневич висловила згоду із пропозицією внести статтю про духовну освіту в законопроект про вищу освіту з урахуванням зауважень, висловлених представ-никами церков і релігійних органі-зацій України, зокрема Української Православної Церкви.

Прес-служба Учбового комітету

при Священному Синоді УПЦ

28 лютого у національному Києво-Печерському історико-культурному запо-віднику відбулася презентація факси-мільного видання луцького Євангелія XIV ст., здійсненого волинською єпархією уПЦ. У презентації взяли участь: митропо-лит Волинський і Луцький Нифонт, голова Синодального відділу УПЦ «Церква і куль-тура» ігуменя Серафима (Шевчик), керів-ник проекту архімандрит Онуфрій (Куц), голова інформаційно­просвітницького відділу Волинської єпархії протоієрей Валентин Марчук та генеральний дирек-тор Заповідника Любомир Михайлина. Примірник факсиміле Луцького Євангелія було передано у бібліотеку Києво­Печер-ського заповідника.

kplavra.kiev.ua, orthodox.lutsk.ua

28 лютого в будинку митропо-лита національного заповідника «софія Київська» відбулася пре-зентація книги-фотоальбому «Музей волинської ікони». Участь у презентації взяв митрополит Волинський і Луцький Нифонт. На

заході також були присутні голова Синодального відділу УПЦ «Церква і культура» ігуменя Серафима (Шевчик), голова інформаційно­просвітницького відділу Волин-ської єпархії протоієрей Валентин Марчук, другий президент України (1994–2005) Леонід Кучма, пред-ставники влади Волинської області та ін. Владика Нифонт, користую-чись нагодою, подарував примір-ник факсимільного видання Луць-кого Євангелія XIV ст. Леоніду Кучмі. Крім того, кілька примірни-ків факсиміле Луцького Євангелія були передані у дар Національ-ному заповіднику «Софія Київ-ська».

orthodox.lutsk.ua, orthodox.org.ua

28 лютого на засіданні націо-нальної експертної комісії україни з питань захисту суспільної моралі було розглянуто питання щодо відповідності чинному законодав-ству у сфері захисту суспільної

моралі гральних карт із зображен-нями храмів і монастирів м. Києва — у відповідь на звернення Пред-стоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митропо-лита Київського і всієї України Володимира (див.: №№ 23, 24 «ЦПГ» за 2012 р.). Комісія, взявши до відома інформацію, що міс-титься у листах з Міністерства куль-тури України, Національної акаде-мії керівних кадрів культури і мис-тецтв, Національної академії мис-тецтв України, та враховуючи висновки фахівців Інституту філо-софії ім. Г. С. Сковороди, Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса, поста-новила, що наявність на гральних картах зображень храмів і монас-тирів Києва може ображати релі-гійні почуття громадян. Від Україн-ської Православної Церкви у засі-данні взяв участь голова Синодаль-ного інформаційно­просвітниць-кого відділу УПЦ протоієрей Геор-гій Коваленко.

православнагазета 5 № 5 (327), березень 2013нОВИнИ, ПОДІ Ї, КОМенТАрІ

Предстоятель уПЦнагородження

богослу жіння, освячення

ПідготовКа до ЮвілеЮ

ЦерКва і Молодь

новини КиЇвсьКоЇ МитроПоліЇ

ПроХання Про доПоМог у

10 березня, у Неділю м’ясопусну, про Страшний суд, Блаженніший Митрополит Володимир звершив літур-гію у столичному храмі на честь усіх святих, що на території будівництва воскресенського кафедраль-ного собору. Його Блаженству співслужили: Керуючий справами УПЦ, перший вікарій Київської Митрополії митрополит Бориспільський Антоній, секретар Пред-стоятеля УПЦ, настоятель Усіхсвятського храму архі­єпископ Переяслав­Хмельницький і Вишневський Олександр, єпископи Ірпінський Климент і Бородян-ський Варсонофій, а також духовенство храму. За богослужінням Блаженніший Владика висвятив на

диякона вихованця 4­го класу Київської духовної семінарії Георгія Байлієва. Наприкінці богослужіння Блаженніший Владика привітав духовенство та мирян з неділею, а також із Великим постом, що наближа-ється, побажав допомоги Божої у його проходженні. Після Літургії Блаженніший Митрополит Володимир оглянув будівельний майданчик воскресенського кафедрального собору уПЦ.

11 березня  Блаженніший Митрополит Володимир у своїй резиденції у Святій Успенській Києво­Печер-ській Лаврі прийняв голову синодального відділу уПЦ «Церква і культура» ігуменю серафиму (шев-чик). За особливі заслуги перед Українською Право-славною Церквою та з нагоди 50­ліття від дня наро-дження Блаженніший Владика удостоїв ігуменю Сера-фиму Відзнаки Предстоятеля УПЦ.

11 березня Блаженніший Митрополит Володимир у своїй резиденції в Києво­Печерській Лаврі зустрівся з народним артистом україни яном табачником. На зустрічі були присутні секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав­Хмельницький і Вишневський Олександр, голова Синодального відділу УПЦ «Церква і культура» ігуменя Серафима (Шевчик), голова Сино-дального інформаційно­просвітницького відділу про-тоієрей Георгій Коваленко. Сторони обговорили питання розвитку української культури й мистецтва. Блаженніший Владика відгукнувся на пропозицію взяти участь в авторській програмі Яна Табачника «Честь маю запросити». Ян Петрович засвідчив гли-боку повагу Блаженнішому Митрополитові Володи-миру й підніс у дар Його Блаженству міні­копію київ-ського пам’ятника святому рівноапостольному князю Володимиру.

За матеріалами офіційного сайта УПЦ

12 березня Блаженніший Митрополит Володимир у своїй резиденції в Пантелеймонівському монастирі у Феофанії прийняв благочинного солом’янського благочиння м. Києва протоієрея ярослава шовке-ника. За труди на благо Церкви та у зв’язку із 35­річ-чям від дня народження Митрополит Володимир нагородив протоієрея Ярослава орденом благовір-ного князя Ярослава Мудрого. У ході зустрічі отець Ярослав доповів Його Блаженству про стан справ у ввіреному йому окрузі та попросив благословення на видання офіційної газети благочиння «Солом’янка Православна».

26 лютого, з благословення Блаженнішого Митро-полита Київського і всієї України Володимира, Керую-чий справами Української Православної Церкви митрополит бориспільський антоній вручив дружині клірика Київської єпархії священика ігоря денисюка наталії денисюк орден преподобної анастасії Київ-ської. Отець Ігор і його дружина цього року відзнача-ють 25­річчя подружнього життя. Незважаючи на проб леми зі здоров’ям, Наталія Денисюк народила п’ятьох дітей. Зараз подружжя виховує ще й двох ону-ків. Під час нагородження митрополит Антоній, зокрема, відзначив важливість прикладу подружжя, які з вірою та любов’ю протягом багатьох років кроку-ють пліч­о­пліч шляхом до Царства Божого.

Прес-служба Київської Митрополії

3 березня секретар Предстоя-теля уПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький і вишневський олександр освятив відремонто-вані приміщення пологового будинку № 5 м. Києва. Під час від-відин пологового будинку владика Олександр благословив жінок, які вже є або незабаром стануть мате-рями, і новонароджених дітей. Архієпископ Олександр також освятив побудований стараннями головного лікаря медичної уста-

нови Михайла Макаренка будинок, де житимуть лікарі пологового будинку № 5. Наостанок архієпис-коп Олександр відвідав храм на честь ікони Божої Матері «Зна-мення» на території пологового будинку.

orthodox.org.ua

8 березня, в день першого і дру-гого знайдення глави Іоанна Пред-течі, намісник Київського свято-троїцького іонинського монастиря

єпископ обухівський іона звершив першу літургію в новому приділі на честь новомучеників та сповід-ників руських спасо-Преображен-ського храму Преображенського скиту іонинського монастиря в с. Нещерів Обухівського р­ну Київ-ської області. Приділ облаштовано у підвальному приміщенні скит-ського храму і розписано іконо-писцями з монастиря Дохіар на Святій Горі Афон.

orthodox.org.ua, iona.kiev.ua

4 березня в Патріаршій і Сино-дальній резиденції в Даниловому монастирі у Москві святіший Патріарх Московський і всієї русі Кирил прийняв Керуючого спра-вами української Православної Церкви митрополита бориспіль-

ського антонія та голову адміні-страції Президента україни сергія льовочкіна. У ході бесіди обгово-рювалися, зокрема, питання підго-товки до спільного відзначення 1025­ліття Хрещення Русі. У зустрічі також взяли участь голова

Відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського Патріархату митрополит Волоколамський Іла-ріон і заступник голови ВЗЦЗ МП протоієрей Миколай Балашов.

patriarchia.ru, orthodox.org.ua

делегація синодального відділу уПЦ у справах молоді на чолі з першим заступником голови від-ділу архімандритом іоасафом (Перетятьком) взяла участь у щорічному зльоті об’єднання молоді білоруської Православної Церкви, який відбувся в Мінську 1–3 березня. На захід зібралося близько 250 молодих людей з

близького і далекого зарубіжжя. Архімандрит Іоасаф поділився з учасниками зльоту досвідом моло-діжного служіння в Київській та інших єпархіях Української Право-славної Церкви. Заступник голови Синодального молодіжного відділу з питань духовної опіки скаутських організацій протоієрей Іоанн Тронько розповів про скаутинг.

Волонтери руху «Молодість не бай-дужа» представили здійснювані в Україні соціальні та благодійні проекти. Під час роботи зльоту були також представлені численні проекти православних братств Білорусі, Росії, Прибалтики, Польщі.

Прес-служба Синодального відділу УПЦ

у справах молоді

7 березня у Святій Успенській Києво­Печерській Лаврі відбулася зустріч Керуючого справами уПЦ, першого вікарія Київської Митро-полії митрополита бориспіль-ського антонія з головою україн-ської спілки ветеранів афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) сергієм червонопиським. У ході зустрічі було досягнуто згоди про віднов-лення богослужінь у столичному храмі на честь Воскресіння Христо-вого, які не відбувалися протягом деякого часу. Того ж дня, з благо-словення митрополита Антонія,

першим проректором Київської духовної академії і семінарії про-тоієреєм Сергієм Ющиком у Воскресенському храмі було звер-шено подячний молебень. Відтепер богослужіння у храмі відбувати-муться регулярно.

Сайт КДАіС

7 березня у Святій Успенській Києво­Печерській Лаврі під голо-вуванням Керуючого справами УПЦ, першого вікарія Київської Митрополії митрополита Борис-пільського Антонія відбулася чер-

гова нарада вікарних єпископів Київської Митрополії української Православної Церкви. У ході наради обговорювалися поточні питання життя Київської єпархії.

orthodox.org.ua

7 березня в Києво-Печерській лаврі відбулася перша репетиція хору духовенства Київської єпар-хії. Хор створено з благословення Блаженнішого Митрополита Київ-ського і всієї України Володимира. Регент — протоієрей Андрій Гоєнко.

Прес-служба Київської Митрополії

диякону сергію ЧоБотарю Знову неоБхідна підтримка!

Після того як у регента Архіє-рейського хору Почаївської Лаври диякона Сергія Чоботаря виявили синдром Аерза (ідіопатична леге-нева артеріальна гіпертензія), він пройшов обстеження в Німець-кому центрі серця у Берліні. Лікарі цієї клініки підтвердили поставле-ний кардіологами України діагноз. Також вони відзначили необхід-ність операції та сказали, що готові прийняти диякона Сергія у перших числах лютого на лист очікування, але тільки в тому разі, якщо вся сума (360 000 євро) буде перера-хована на розрахунковий рахунок клініки.

Після запрошення з клініки отець Сергій поїхав на лікування. Однак коли він прибув туди, то Німецький центр серця відмовив йому у проведенні операції у

зв’язку з тим, що різко скоро-тився обсяг операцій для іно-земних громадян.

Після цього були зроблені запити до інших клінік. На даний час на звернення відгукнулася клініка у м. Клівленд (США). Там погодилися прийняти отця Сер-гія за терміновим викликом і запросили 25 березня на обсте-ження. Клініка виставила раху-нок на суму 600 000 доларів. Завдяки всім небайдужим уже зібрана більша частина суми — 548  572 долари. До кінця березня потрібно зібрати ще 51 428 доларів.

Просимо всіх: не проходьте повз чуже горе! Сподіваємося на Вашу допомогу та милосердя.

Антон Мусієнко

реКвіЗити:Для переказів з інших банків:

Одержувач: Приватбанк Найменування банку: Приватбанк Номер рахунку: 29244825509100 МФО: 305299 ЗКПО: 14360570

Призначення платежу: нарахування грошей на рахунок 6762462054711145

Чоботар Сергій АнатолійовичНомер картки Приватбанку

6762462054711145Чоботар Сергій Анатолійович

православнагазета6 № 5 (327), березень 2013 БОГОС ЛУжІннЯ

7 березня в Церковно­археологічному кабінеті Київської духовної академії під головуванням єпис-копа Ірпінського Климента відбулося засідання учбо-вого комітету при священному синоді української Православної Церкви. У ньому взяли участь ректори і представники адміністрації вищих духовних шкіл УПЦ. Під час засідання Керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський Антоній розповів про основні напрями підготовки до святкування 1025­ліття Хрещення Русі на загальноцерковному й загальнодержавному рівнях. Представники духовних шкіл обговорили спільну програму ювілейних заходів. Учасники засідання також обговорили зміст Концепції вищої духовної освіти УПЦ. Після програмного виступу голови Учбового комітету єпископа Ірпінського Кли-мента і дискусії було схвалено текст Концепції, в якому визначаються основні напрями розвитку освіт-ньої діяльності духовних шкіл.

7 березня, за сприяння Учбового комітету при Свя-щенному Синоді Української Православної Церкви, бібліотеки духовних навчальних закладів поповни-лися примірниками нового видання Православного катехізису в кількості, необхідній для укомплекту-вання фондів підручників. Захід відбувся у рамках проекту Учбового комітету з укомплектування духов­них семінарій та училищ необхідними навчальними посібниками й дидактичними матеріалами. Переда-ючи представникам духовних шкіл комплекти Право-славного катехізису, голова Учбового комітету єпископ Ірпінський Климент відзначив важливість розробки та впровадження в освітній процес нових підручників, які б відповідали сучасним вимогам.

Прес-служба Учбового комітету при Священному Синоді УПЦ

12 березня ректор Київської духовної академії і  семінарії митрополит бориспільський антоній зустрівся з вікарієм берлінської і німецької єпархії руської Православної Церкви Закордоном єпископом штутгартським агапітом. На зустрічі були присутні перший проректор КДАіС протоієрей Сергій Ющик та секретар єпархіального управління Німецької єпархії РПЦЗ протоієрей Миколай Артьомов. У ході зустрічі обговорювалися питання, що стосуються можливості отримання представниками Берлінської єпархії РПЦЗ богословської освіти в Київських духовних школах.

Сайт КДАіС

«прииде пост, мати целомудрия»структура тріоді пісної

Тріодь Пісна — особлива бого-службова книга, що містить пісне­співи добового кола (тобто пісне­співи на кожен день посту) та охоп­лює період від підготовчих неділь до посту й до Страсної седмиці. Якщо у період підготовки до Вели-кого посту, як, зрештою, і в недільні дні посту, зміни богослужіння міні-мальні, то в будні є ряд особливос-тей, від однієї з яких ця книга й отримала свою назву. У перекладі з грецької «Тріодь» означає «трипі-сенний», тобто складений із трьох пісень. Сама назва говорить про те, що в період Великого посту канон на утрені складається не зі звичних дев’яти пісень (хоча правильніше сказати восьми, оскільки 2­га пісня канону не читається), а з трьох. Щопонеділка канон складається з 1­ї, 8­ї та 9­ї пісень; щовівторка — з 2­ї, 8­ї та 9­ї пісень; щосереди — з 3­ї, 8­ї та 9­ї пісень; щочетверга — з 4­ї, 8­ї та 9­ї пісень; щоп’ятниці — з  5­ї, 8­ї та 9­ї пісень. У суботи Великого посту виконується четве-ропіснець (що складається із 6­ї, 7­ї, 8­ї та 9­ї пісень), виняток становить субота 1­ї седмиці Великого посту, коли читається повний канон.

Тріодь складалася протягом бага-тьох століть, саме тому має таку не однорідну структуру. Вона містить піснеспіви багатьох авторів VIII–XIV  ст. , серед яких: святі Андрій Критський, Косма Маюмський, Іоанн Дамаскін, імператор Лев Мудрий, Феофан Начертанний, Феодор та Іосиф Студити.

У сучасній Тріоді Пісній чітко виділяються два основні компози-ційні та змістові шари: пасхальний піст (Страсна седмиця), який іде за постом Чотиридесятниці з поперед­німи трьома підготовчими седми-цями, а також досить розгалужена група мінейних пам’ятей, перенесе-них у рухоме богослужбове коло з нерухомого.

Тріодь — дуже багата, але в той самий час дуже неоднорідна бого-службова книга, в якій з покаяними молитвослів’ями на кожен день посту переплітаються мінейні

служби святим (наприклад: пам’ять великомученика Феодора в 1­шу суботу Великого посту, святителя Григорія Палами, преподобних Іоанна Ліствичника і Марії Єгипет-ської). Питання про те, як виникло те чи інше свято, чому воно святку-ється у той чи інший час, зазвичай пояснюється у святковому синакса-рії. У синаксаріях підготовчих неділь і неділі Хрестопоклонної прекрасно пояснюється те, який тісний зв’язок з ідеєю Великого посту мають спо-гади цих неділь. І, навпаки, у синак-саріях решти неділь посту про сто-сунок подій та осіб, які згадуються, до ідеї посту майже нічого не гово-риться. Особливо цікава в цьому відношенні замітка синаксарія 4­ї неділі, де чітко окреслено харак-тер внесення до Пісної Тріоді служби преподобному Іоанну Ліствичнику. У грецькій Тріоді чита-ємо: «Пам’ять його (преподобного Іоанна) звершується 30 березня. Святкуємо й нині, тому що від самого початку Святої Чотиридесят-ниці починають постійно читати у святих монастирях Ліствицю його слова». Частина цих спогадів — пре-подобних Іоанна Ліствичника, Марії Єгипетської і навіть поклоніння Хресту — привнесені до великопіс-ного богослужіння тому, що за дав-нім звичаєм не належало звершу-вати свята в будні дні Великого посту, а слід було їх переносити на суботи й дні недільні (51­ше пра-вило Лаодикійського Собору). Останню, найпізнішу, пам’ять — свя-

тителя Григорія Палами у 2­гу неділю посту, — за свідченням грецьких Тріодей, благословив патріарх Філофей на Соборі 1376 р.

Особливе місце у структурі Тріоді Пісної займають паремії, які стали вносити до її складу лише з XII ст., до цього ж часу вони зазвичай міс-тилися в особливих зведеннях — паремійниках (збірниках паремій на цілий рік).

Для читання постом були призна-чені книги Буття, Вихід, Притчі та Іова. Вибір книги Буття можна обґрунтувати по­різному. В першу чергу, із законодавчих книг вона найбільше підходить для безперерв-ного читання протягом такого чис-ленного богослужбового циклу, як Чотиридесятниця. Зміст Буття скон-центровано переважно навколо історичних подій, що мають загаль-нолюдську значущість, тоді як в інших джерелах чітко переважають законодавчі елементи, що призна-чалися виключно для старозавітних євреїв. Окрім того, сюжети гріхопа-діння, потопу та інші найбільше від-повідають покаянному характеру Чотиридесятниці. Водночас особис-тості патріархів, події їхнього життя дають масу повчального матеріалу в зрозумілій, чіткій, оповідній формі.

Вихід узятий для Страсної сед-миці з огляду на те, що особистість Мойсея, подія виходу євреїв з Єгипту і встановлення старозавіт-ного свята Пасхи є прообразами Христа, звершеного Ним спасіння і новозавітної Пасхи.

Зміст піснеспівів тріоді пісної«Незнання Тріоді — головна при-

чина, чому християнська свідомість поступово інакше стала розуміти сенс і значення посту, — пише видат-ний богослов і літургіст ХХ ст. про-тоієрей Олександр Шмеман, — що зрештою перетворило його на дотримання суто формальних “при-писів” і обмежень у їжі». Справжнє натхнення і заклик Великого посту на сьогодні майже втрачені, і, щоб їх відчути, необхідно уважне слухання усіх піснеспівів Тріоді.

Звернемо увагу, наприклад, на те, як часто у стихирах звучить попе-редження саме проти «формаль-ного», а отже, лицемірного розу-міння посту. Вже у середу м’ясопусної седмиці ми чуємо: «От брашен постящися, душе моя, и страстей не очистившися, всуе радуешися неядением: аще бо не вина ти будет ко исправлению, яко ложная возненавидена будеши от Бога. И злым демоном уподобишися, николиже ядущим. Да не убо согре-шающи, пост непотребен сотво-риши: но непоколебима к стремле-ниям безместным пребывай, мнящи предстояти распятому Спасу, паче же сраспятися тебе ради распенше-муся!» (Даремно ти радієш, душе, що утримуєшся від їжі, тоді як від при-страстей ти не очищена. В тобі немає бажання виправлення, ти будеш у презирстві, як брехлива, перед очима Бога, ти будеш порів-няна зі злими демонами, які ніколи

не їдять! Якщо ти продовжувати-меш грішити, твій піст буде марний; тому намагайся постійно стояти перед Розп’ятим Спасителем, або скоріше намагайся співрозп’ятися Йому, Який був розп’ятий для твого спасіння)».

Канони 1­ї седмиці Великого посту особливо наполягають не на утриманні від їжі, а на примноженні чеснот: «Приспе ныне, введеся подвигов время, поста поприще, усердно вси начнем сей, доброде-тели Господеви яко дары прино-сяще» (Настав нині період посту, прийшов час для подвигів, розпоч­немо його старанно і принесемо Господу як дар наші добрі справи), «Воздержания зари приемлющи, облистайся, душе, и отбегни грехов-наго омрачения: яко да возсияет ти оставления свет, Божественным Духом» (Приймаючи зорю стрима-ності, прямуй до цього сяйва і втечи від затьмарення гріхом, щоб Боже-ственний Дух засяяв тобі світлом прощення). Але в той же час Тріодь нагадує про необхідність помір-ності в їжі: «Брашно Адам яде, и от рая того невоздержание изрину: нас же, Господи, пост приемый, дос-тойны покаяния покажи, Человеко-любче» (Їжу з’їв Адам і був вигнаний з раю за нестриманість; але наш, Господи, прийми піст, і покажи нас гідними покаяння, Людинолюбче).

Молитвослів’я Тріоді наполягають на тому, що період посту — це не

тільки період плачу і жалю про гріхи, але й час радості та виправ-лення життя: «Постное завещание радостно восприимем: аще бо бы сие праотец сохранил, Едемского отпадения не прияли быхом…» (Радісно прийміть заповіт посту! Якби праотець наш (Адам) не пору-шив посту, ми не були б позбавлені раю. . .), «Время веселое поста, темже чистоты световидныя и любве чистыя, молитвы светозар-ныя, и вся кия иныя добродетели насытившеся богатно, светло возо-пиим…» (Час посту — час радісний світлої чистоти, чистої любові, осяй-ної молитви; наситившись рясно усіляких чеснот, радісно вигук-немо...).

Протягом 40 днів Хрест Господ-ній, Його Воскресіння і сяюча радість Пасхи — головна тема всіх великопісних піснеспівів, постійне нагадування, що, яким би важким і вузьким не був шлях, він зрештою веде до трапези Христа в Його Цар-стві. Як уже було сказано, очіку-вання та передчуття великодньої радості проходить через увесь піст і надає справжній сенс пісному подвигу: «Желающе Божественныя Пасхи причаститися… Последуем постом на диавола победу показав-шему… Снемы Пасху Христову свя-щеннейшую» (Бажаючи причасти-тися Божественної Пасхи... Продов­жимо піст, який дає нам перемогу над дияволом... І долучимося свя-щеннішої Христової Пасхи).

Максим Мудрак

дуХовні шКоли

Предстоятель уПЦ

12 березня в рамках підготовки до святкування 1025­ліття Хрещення Русі Предстоятелю української Православної Церкви був переданий старовинний хрест XVII ст. із частицею животворящого Хреста гос-поднього та 66 частицями мощей святих угодників божих. (Хрест знаходився у Благовіщенському соборі Московського Кремля, потім у зібранні графів Шереме-тєвих, а наприкінці ХХ ст. був переданий Церкві.) У домо-вому Свято­Миколаївському храмі при резиденції Пред-стоятеля УПЦ у Києво­Печерській Лаврі святиню Бла-женнішому Митрополиту Київському і всієї України Володимиру передала голова Синодального відділу УПЦ «Церква і культура» та завідуюча музеєм «Православна Україна» ігуменя Серафима (Шевчик) у присутності секретаря Предстоятеля УПЦ архієпископа Переяслав­Хмельницького і Вишневського Олександра. З благосло-вення Блаженнішого Владики, цей хрест перебуватиме у Київській Митрополії як одна з головних святинь уро-чистостей з нагоди 1025­ліття Хрещення Русі.

православнагазета 7 № 5 (327), березень 2013ІнТерВ’ю

Кого Консультує Юридична служба КиївсьКої Митрополії? Портал «Православіє в україні»

продовжує серію інтерв’ю з очільниками новоутворених

структурних підрозділів Київської Митрополії. Про напрями діяльності Юридичної служби Київської Митро-полії уПЦ, взаємодію юристів Церкви з державними установами та про те, як можна отримати правову допо-могу, — розповів керівник служби священик олександр бахов.

 — отче олександре, за логікою зро-

зуміло, чим займається юридична служба Київської Митрополії, але хотілося, щоб ви докладніше розпо-віли про її діяльність.

— Юридичну службу як структурний підрозділ Київської Митрополії було створено у червні 2012 р. розпоря-дженням Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Київського і всієї Укра-їни Володимира. А у вересні того ж року указом Його Блаженства мене було призначено її керівником.

Основне завдання юридичної служби — правове забезпечення діяльності Київської Митрополії Укра-їнської Православної Церкви.

Хотів би зазначити, що на відміну від класичної моделі юридичної служби наша робота у деякій мірі ускладнюється тим, що крім світ-ського законодавства ми враховуємо церковні правила та канони, які є обов’язковими для кожного члена Церкви.

— а які ще завдання виконує юри-дична служба?

— Також служба у межах своєї ком-петенції здійснює візування проектів наказів, розпоряджень, рішень, поста-нов, договорів, готує правові виснов ки, роз’яснює і тлумачить чинне законодавство, здійснює реєстрацію статутів єпархіальних управлінь, монастирів, місій, парафій та надає

консультації з питань їхньої держав-ної реєстрації. А крім того, забезпечує дотримання законодавства про сво-боду совісті та релігійних організацій структурними підрозділами Митропо-лії. Враховуючи інтенсивність законо-давчого процесу в державі, ми також здійснюємо моніторинг тих законо-проектів, що стосуються життя Церкви.

— За родом діяльності вам дово-диться спілкуватися із чиновниками та працівниками державних установ. яке їхнє ставлення до вас як пред-ставника церковної структури?

— Загалом ставлення позитивне, і відносини складаються робочі та доброзичливі. Але іноді вони не розу-міють інституційну організацію Церкви й канонічно­правові прин-ципи організації церковного життя, що, у свою чергу, вимагає часу та зусиль на обґрунтування та дове-дення нашої позиції. Можливо, це обумовлено тим, що церковні канони, правила і статути не мають для них сили закону.

— скажіть, а чи може до вас звер-нутися парафіяльний священик за юридичною консультацією чи право-вою допомогою?

— Звісно, що може. Для цього і створена Юридична служба. Священ-нослужителі звертаються з різних юридичних питань, починаючи із проб лем на парафії й закінчуючи питаннями особистого характеру.

До прикладу: священик служить у селі, має велику сім’ю, часто пережи-ває скрутне матеріальне становище й не завжди знає, що може отримати соціальну допомогу. Але на парафіях є і такі проблеми, що мають систем-ний характер, як­от оформлення прав на будівлі та земельні ділянки, й не завжди ці проблеми можна вирішити у правовому полі.

— якщо до вас звернеться за кон-сультацією проста людина, чи приймете її?

— Так, приймемо. По вівторках та четвергах ми здійснюємо прийом та надаємо безкоштовну юридичну кон-сультацію і допомогу в межах своїх повноважень. При необхідності направ-ляємо людину в інші юридичні органі-зації, які на наше прохання надають правову допомогу у вигляді безкоштов-них  юридичних консультацій для пра-вославних християн.

Переважна більшість людей зверта-ються до нас із проблемами у сфері цивільного та кримінально права, і, як правило, їхні справи вже розглядаються судом. На цій стадії людина потребує представника або захисника, залежно від категорії справи. На жаль, тут ми не маємо можливості бути представни-ками або захисниками у суді, але в окремих випадках можемо надати кон-сультацію.

Дуже часто буває так, що для вирі-шення проблеми людині потрібно порадити, куди звернутись, і допомогти правильно скласти документ.

Із детальнішою інформацією щодо надання юридичної консультації можна ознайомитись на офіційному сайті УПЦ або за тел.: (044) 255–12–66.

— отче олександре, а як ви потра-пили працювати до Юридичної служби і чим займалися до цього часу?

— Усе сталось за Промислом Божим. Я працював юристом і мав певну адво-катську практику. Коли подав прохання на рукоположення в сан диякона, мені запропонували спробувати себе юрис-том у Юридичній службі Київської Митрополії.

— чи могли б ви підсумувати роботу служби за минулий рік?

— Юридична служба функціонує декілька місяців, тому говорити про під-сумки ще зарано. Але за цей час, окрім

поточної роботи, ми вдосконалили роботу з реєстрації статутів єпархіаль-них управлінь, монастирів, місій, пара-фій. Провели реєстрацію статутів ново-утворених єпархіальних управлінь та монастирів. Надали близько 200 юри-дичних консультацій із різних галузей права. З метою поширення та зміцнення Православної віри, у сфері юриспруден-ції було організовано круглий стіл, при-свячений пам’яті юриста і професора, святого мученика Юрія Новицького.

* * *

Юридична служба Київської Митрополії української Православної Церкви надає безкоштовні юридичні

консультації.графіК ПриЙоМу:

• вівторок (11:00–13:00), • четвер (14:00–16:00).

Адреса: м. Київ, вул. Лаврська, 15, корп. 70 А, каб. 9.

Прийом здійснюється за попереднім записом за тел.: (044) 255–12–66.

Керівник Юридичної служби — священик Олександр Бахов.

28 лютого, на 46-му році життя, відійшов до  господа настоятель столичного храму в ім’я преподоб-ного серафима саровського при опіковому центрі (вул. Попуд-ренка, 36) протоієрей Мирослав стемпель.

Отець Мирослав народився 13 жовтня 1967 р. У 1992 р. закін-чив Київське вище військово­мор-ське політичне училище, у 1996 р. — Київську духовну семінарію. Висвя-чений у  сан священика Блаженні-шим Митрополитом Київським і  всієї України Володимиром 25  серпня 1996 р.  З 1997 р.  ніс послух настоятеля храму в ім’я пре-подобного Серафима Саровського у Дніпровському р­ні м. Києва.

Відспівування новопреставле-ного протоієрея Мирослава було звершено 2 березня, після Літургії у Серафимівському храмі.

3 березня, на 96-му році життя, відійшов до  господа найстаріший священик м.  Києва протоієрей Миколай радецький.

Народився майбутній священик 22 травня 1917 р. Його батько про-тоієрей Григорій Радецький, настоя-тель Георгіївського храму в  с. При-шивальня під Фастовом, у 1937  р.  був заарештований, у  березні 1938 р. — розстріляний, у 1960­ті роки — повністю реабілі-тований. У 1938—1941 рр. Миколай Радецький навчався у  медичному інституті. Під час війни працював лікарем у  рідному селі. У  1942 р., на  численні прохання парафіян, погодився стати священиком у  сусідньому селі Криве, в  якому і його батько на початку XX ст. почи-нав своє служіння. Висвячений 1942 р. у м. Києві. Під час війни слу-жив у селах Криве та Пришивальня Фастівського району, в 1945 р. пере-ведений до м. Києва. У Києві служив багато років (переважно настояте-лем або старшим священиком): у  Покровському храмі на  Пріорці, у  Володимирському соборі, у Покровському храмі на Солом’янці. У  1992 р.  разом з общиною був насильно витіснений із храму заго-нами УНА­УНСО, які діяли в інтере-сах розкольників. Протягом року община служила на  вулиці біля церковної огорожі, вимагаючи справедливого рішення влади, якого так і не дочекалася. Служби тієї зими значно підірвали сили отця Миколая, почала прогресувати глухота. З 1993 р. служив у Хресто-воздвиженському храмі. Останнє десятиліття — на спочинку, у зв’язку

з глухотою, яка поступово посилю-валася.

За  часів радянських гонінь на Церкву підтримував священиків старшого покоління, перед смертю сповідував і причащав отця Олексія Глаголєва. Активно допомагав нечис-ленній в ті роки церковній молоді, ризикуючи власним становищем.

Головними рисами протоієрея Миколая були євангельські простота, любов і  доброта. Його очі завжди світилися любов’ю, його справою була молитва за всіх, його найбіль-шим скарбом — чистота перед Богом.

Довгі роки отець Миколай про-жив разом зі своєю дружиною Катериною, дочкою вчительки з Фастова. Виховав сина і  дочку, побачив, як виросли спочатку онуки, а потім і правнуки.

Протоієрей Миколай помер у  старості, насичений днями (Іов. 42: 17), як справжній праведник.

Вічна пам’ять новопреставленим священнослужителям!

28 лютого Керуючий справами уПЦ митропо-лит бориспільський антоній взяв участь у 25-му засіданні наглядо-вої, громадської та опі-кунської рад з видання «Православної енцикло-педії», що відбулося в Сергіївському залі кафе-дрального соборного Храму Христа Спасителя в Москві під головуван-ням Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила. У вступному слові до учасників засі-дання Його Святість, зокрема, зазначив: «В реалізації цього унікаль-ного проекту, який ми іменуємо “Православною енциклопедією”, настала

особлива мить — ми досягли середи ни . Вийшли на сьогодні 30 томів “Православної енциклопедії”, і ми піді-йшли до літери “К”. <. . .> Звичайно, ми маємо ще багато зробити». По закінченні засідання у Великому залі Трапезних палат Храму Христа Спа-сителя відбулася презен-тація 28­го, 29­го і 30­го алфавітних томів «Пра-вославної енциклопедії», які представили Святі-ший Патріарх Кирил і керівник Церковно­на­укового центру «Право-славна енциклопедія» Сергій Кравець.

patriarchia.ru, сайт КДАіС

вічна ПаМ’ять Православне Книговидання

№ 5 (327), березень 20138 православнагазетанАШІ СВЯТИнІ

«...Якщо б тепер мені ще раз довелося помилуватися на цю величезну картину із крейдяних скель Святогірських,

я, без сумніву, багато про що забув би заради неї»василь немирович-данченко

на мальовничому березі р. сіверський донець, серед крейдя-них гір, укритих густим лісом, розташувалася стародавня оби-тель. одна з існуючих в історичній науці версій відносить її походження до часу виникнення іконоборчої єресі у візантії (VIII–IX ст.) — якраз тоді частина тамтешніх ченців, що залиши-лися вірними Православ’ю, переселилися в ці краї. Проте інші дослідники вважають, що перші печерні монастирі виникли тут часів давньої русі.

Заснування обителі

Більша частина гнаних імпе-раторами­єретиками право-славних іконошанувальників, переправившись через Чорне море, знайшла притулок у Криму, а деякі з них піднялися по річках Дон, Сіверський Донець і далі на північ.

Можливо, свідченням цього є чимало досі існуючих печер-них обителей на території Воронезької, Донецької та Луганської областей. Деякі (хоч і вельми туманні) відомості містять «Житія святих» (Сте-фана Сурозького, Феодора Сту-дита та ін.). Близько 860 р. у цих краях, які на той час вхо-дили до складу Хазарського каганату, проповідували Пра-вославну віру рівноапостольні Кирил і Мефодій.

На території, що прилягає до Святих гір, археологи знайшли чимало предметів, які нале-жали християнському насе-ленню. Поховання біля деяких городищ (Царино і Злівки), звершені за християнською традицією, належать до XI–XIV ст. Пам’ятником цього часу є Святогірські печери, що збе-реглися до наших днів, — свідки давніх подвигів братії і праць засновників обителі.

Перші відомості про Свято-гірський монастир з’явилися у Московських літописах XVI ст.: він згадується як сторожовий пост держави, оскільки тоді обитель була найпівденнішим руським монастирем у степу, перебуваючи за «межею», тобто за кордоном. До початку XVIII ст. монастир не раз зазна-вав пограбувань від кримських татар і «злодійських людей», тому царськими указами при-писувалося постійно прожи-вати в ньому загону воїнів з метою оборони цього рубежу. Починаючи із XVII ст. Святогір-ський монастир незмінно фігу-рує в державних документах як важливий стратегічний пункт на південних кордонах і укриття для православних, які втекли з кримського полону, а також зазнали релігійних гонінь у польсько­литовських землях. Фортецею служила сама крейдяна скеля. Непри-ступна зусібіч, вона була надійним притулком. Згідно з монастирським описом 1758 р. обитель мала чотири гармати: три мідні й одну чавунну, а в синодику згадується гармаш — чернець Яків. З царевого наказу до Святогірської фор-теці були послані служиві люди з Чугуєва і Бєлгорода, щоб «татари і злодії Черкаси безвісно крадіжкою та обма-ном чогось недоброго не зро-били».

Наприкінці XVII ст. біля під-ніжжя скелі було закладено

перші наземні храми. 1679 р. було збудовано храм на честь апостолів Петра і Павла, а 1708  р. — новий кам’яний Успенський собор. Пересе-лення ченців пов’язувалось із труднощами життя в печерах, про що нам говорить грамота архімандрита Іоїля, складена ним 1679  р.: «Архімандрит із братією з річки Сіверського Дінця на всяку потребу в монастир на гору воду носять на собі сходами у бочках по мірі 200 сажень. . . і від такої великої нужденності в тому монастирі старці не живуть, і досі він, архімандрит із бра-тією, для зимового часу і літ-нього притулку усіх чинів людям, які приходять у монас-тир помолитися, під горою на березі біля річки Сіверського Дінця... будує дерев’яну церкву теплу в ім’я святих апостолів Петра і Павла».

Крім того, вибір місця засну-вання обителі визначався й іншими причинами: наявністю природної фортеці — крейдя-ної скелі, відносно недоступної для зовнішніх ворогів, близь-кістю існуючої переправи через Донець — «великого» або «посольського» перевозу, що став важливою і чи не єди-ною статтею доходу монастиря на початковому етапі існу-вання, а також наявністю русь-кого сторожового пункту — «Святогірської сторожі».

ва жКі часи

У XVIII ст. обитель спіткали нові біди, серед яких була і моровиця, що забирала життя багатьох ченців. А 1787 р. , згідно з новою політикою секу-ляризації церковних земель, з указу Катерини II Святогір-ський монастир був узагалі закритий, а все його майно від-писано в казну. У 1790 р. імпе-ратриця подарувала Святогір-ський маєток князю Григорію Потьомкіну.

Від колишнього монастиря залишилася тільки церква, що існувала як парафіяльна. Свя-титель Філарет (Гумілевський) писав, що іще у древності в Микільському печерному храмі, освяченому після від-новлення у XIX ст. на честь Різдва Іоанна Предтечі, на крейдяному стовпі було зна-йдено ченцями чудотворний образ святителя Миколая. Із закриттям монастиря в 1787 р. печери прийшли в запустіння, і лише стовп, на якому було зна-йдено ікону, продовжував при-ваблювати багатьох богомоль-ців.

Відновлення обителі, за активної участі нових власни-ків Святогір’я — князя Олексан-дра Михайловича і Тетяни Борисівни Потьомкіних, відбу-лося 1844 р. Ще у 1836 р. були послані клопотання (зокрема, від запорізьких ченців) про відновлення монастиря. У 1841  р. розглядалося питання про відновлення печерних

споруд, а у 1842 р. — про збір пожертвувань на відновлення монастиря.. . Потьомкіни звер-нулися до Священного Синоду з проханням про відновлення обителі, виділяючи для неї 70  десятин лісової, сінокісної та городньої землі, жертвуючи і гроші. Факт відновлення Свя-тогірської обителі мав широ-кий резонанс. Пройшли уро-чисті святкування з цієї нагоди. Височайше повеління обмежу-вало штат монастиря 24 чен-цями.

Велику допомогу обителі надала графиня Тетяна Бори-сівна Потьомкіна (уроджена Голіцина). Вона приїжджала сюди майже щоліта і брала безпосередню участь у монас-тирських справах. Завдяки їй обитель отримала пільги. Деякі пам’ятники архітектури було побудовано з її ініціативи, зокрема Преображенську церкву (1860).

У ХІХ ст. на Святій горі, в одній із крейдяних скель, знай­

шли глибоку підземну печеру, в якій, як виявилося, ще до заснування обителі був храм. Дослідники припустили, що це церква на честь преподобних Антонія і Феодосія. При ній доживали свої дні схимонахи. Наразі тут проведено ремонтні роботи й експонується архео-логічний матеріал історико­архітектурного заповідника.

Збереглася частина печер-ного монастиря, що вціліла після обвалу скелі. Основний підхід до печерного комплексу проходить усередині крейдя-них гір підземним лабіринтом завдовжки до 500 м. Від під-ніжжя монастиря можна дійти до самої вершини.

Збереглася і дорога до Свя-тогірського монастиря, прору-бана у відрогах крейдяних гір ще кілька століть тому, яка слу-жила основним шляхом сполу-чення із зовнішнім світом. У ХІХ ст. вона була викладена камінням, а наприкінці 70­х років ХХ ст. — плитами.

відродження

Після другого відкриття оби-телі її настоятелем був призна-чений скарбник Глинської пус-тині ієромонах Арсеній (зго-дом — архімандрит), який при-був у монастир разом із де якими з найбільш ревних Глинських ченців. За короткий час Святогірська пустинь роз-цвіла. Були побудовані нові настоятельський, братський, просфорний, економічний кор-пуси, готелі, трапезні, а також оновлені стародавні храми й печерні церкви. Крім того, побудовано новий храм із дзвіницею, закладені Преоб-раженська церква на вершині гори, Успенський собор і скит-ський храм в  ім’я преподоб­ного Арсенія Великого. Також обитель мала столярну, бон-дарну, слюсарну, ковальну, шевську, кравецьку і іконо-писну майстерні, пасіку на  600  вуликів, свічковий завод.

Після своєї смерті архіманд­рит Арсеній був похований у древньому печерному некро-полі крейдяної скелі. До цього часу збереглися вирубані у вузькому коридорі ніші, де знайшли свій останній приту-лок перші насельники монас-тиря.

У приміщеннях печерного комплексу досить відчутний високий рівень вологості.

оБитель на крейдяних горахуспенська святогірська лавра

Молитва у підземному храміБратія на послухові

№ 5 (327), березень 2013 9православнагазета нАШІ СВЯТИнІ

Проте тут працювала система природного провітрювання, що сприяло зменшенню вологості повітря. Більш сирим був ниж-ній ярус печерного монастиря, де розташовувалася вирубана у ХІХ ст. підземна однонефна Олексіївська церква.

Центральним структурним елементом верхнього ярусу є Миколаївська церква, що слу-жила основним культовим приміщенням до 1632 р., після чого прорубали хід у верхню частину скелі, де була вико-пана печерна Успенська церква. Однак у результаті обвалення верхньої частини кручі цей пам’ятник був знище-ний. У даний час Миколаївська церква використовується як одне з експозиційних примі-щень історико­архітектурного заповідника. По обидва боки від неї розташувалися келії та спільна трапезна. Орієнтовно тут жило до 30 осіб, з яких тільки 12 були ченцями. Там само мешкали наймані праців-ники й воїни.

Миколаївська церква стала одним із кращих творінь укра-їнського народного зодчества. Прикметна її особливість — композиційна єдність із крей-дяною скелею та навколишнім природним ландшафтом.

Історичні документи свід-чать, що життя в печерах крей-дяної скелі тривало майже 60 років — із 1624 до 1679 р., коли біля підніжжя скелі на березі Сіверського Дінця було побудовано першу дерев’яну церкву на честь апостолів Петра і Павла. Наприкінці XVII  ст. ченці переселилися в наземні споруди, а в печерних келіях крейдяної скелі меш-кали тільки затворники.

У відродженій обителі було введено статут Глинської пус-тині, а духовне життя братії проходило під впливом досвідчених духівників — учнів знаменитого старця ігумена Філарета (Данилевського). При наступному настоятелі, архі-мандриті Германі, було завер-шено будівництво закладених раніше храмів, а також обла-штовано лікарняний хутір із церквою на честь Охтирської ікони Богоматері, трапезний храм на честь Різдва Пресвятої Богородиці та Спасів скит (на місці катастрофи царського поїзда в 1888 р.).

Успенський собор зведено в 1859–1868 рр. На замовлення монастиря його проект вико-нав академік архітектури Олексій Горностаєв у Петер-бурзі. Підрядником був Яків Єрьомін — селянин Володи-мирської губернії, який працю-вав безоплатно, у славу Божу. В московській майстерні худож-ника Степанова було зроблено

іконостас. Ця монументальна споруда архітектурного ансамблю в русько­візантій-ському стилі збереглася до сьогодні. У першій половині 1880­х років реставрували фасади пам’ятника й живопис в інтер’єрі собору.

Існує і монастирський готель, збудований у другій половині ХIХ ст. Відомо, що у травні 1887 р. у ньому зупи-нявся Антон Чехов, там само, під час відвідування Святих гір, проживали Іван Бунін, Федір Тютчев, Сергій Ценський, Ілля Рєпін.

Ризниця Святогірського монастиря містилася в Покров-ській церкві. Там само знахо-дилися архів і багата бібліо-тека, де серед богословської літератури зберігалися книги й документи історичного харак-теру. Так, академік Д. Багалій зазначав історичну й художню значущість рукописного сино-дика (книга поминання) Свято-гірського монастиря 1710 р. , Євангелія XVII ст.

Чехов писав: «Годинник на  Святогірській дзвіниці, у  вигляді передмови, програв свою тиху, мелодійну музику і  слідом за цим пробив два-надцять». На жаль, цей унікаль-ний винахід місцевого умільця було втрачено, і тільки отвори у верхній частині дзвіниці нагадують про те, що колись тут  був годинник. Сама ж  Покровська церква із дзві-ницею в  цілому збереглася, хоча і  знач но втратила свій первісний декор.

Знамениті Кирило­Мефоді-ївські сходи Святогірського монастиря було побудовано 1851 р. на кошти поміщика Шабельського. Крита галерея мала 511 сходинок і з’єднувала нижню територію монастиря з  Миколаївською церквою на вершині крейдяної скелі. Це була неординарна в архітек-турному плані споруда, з без-ліччю веж і з визолоченими маківками.

Споруди монастиря (готель, їдальня, чайна, комори тощо) були об’єднані у готельний двір. Деякі будівлі втрачено, зде-більшого в період війни 1941–1945 рр. Дотепер залишилося чотири будівлі готельного двору. Ці об’єкти теж входять у  комплекс пам’ятників Свято-гірського заповідника. Готель-ний двір монастиря був збудо-ваний переважно в 50–70­ті роки ХІХ ст., а готель існував і у XVIII  ст. Згідно з видатковою книгою монастиря за 1917 р., у  літні місяці витрати обителі сягали 30 тисяч карбованців. Деякі споруди двору збере-глися і продовжують частково використовуватися для госпо-дарчих потреб.

Села Богородичне, Студенок, Банне, що знаходяться тут, були засновані в першій половині XVIII ст., у період інтенсивного заселення цієї місцевості, що належала Святогірському монастирю. Сьогодні ці насе-лені пункти зберегли свої колишні назви, за винятком селища Банного, перейменова-ного 1964 р. на Слов’яногірськ (нині — Святогірськ). Тепер це місто­курорт.

Монастирський або лікарня-ний хутір на початку XX ст. являв собою великий комплекс будівель, куди входили, крім описаних споруд, лікарня, церква й деякі інші будівлі гос-подарчого призначення. Цей комплекс майже повністю був знищений у період Великої Вітчизняної війни.

У Святогір’ї збереглися уні-кальні лісові масиви: дубові гаї, соснові насадження, хоча значна частина лісу була вини-щена у XVIII–XIX ст. Сучасники свідчили, що з одного дуба вибудовували вітряк і комору, а по Дону та Азовському морю ходили човни донських коза-ків, зроблені зі святогірського дерева. «Місце надзвичайно красиве й оригінальне: монас-тир на березі річки Дінця, біля підніжжя величезної білої скелі, на якій щільно й нави-саючи один над одним висо-чіють садки, дуби та вікові сосни. Здається, що деревам тісно на скелі й що якась сила випирає їх вище та вище. . . Сосни буквально висять у  повітрі, того диви — зва-ляться. Зозулі й солов’ї не замовкають ані вдень ані вночі. . .» (А. Чехов). Звичаї та порядки тут були такі, що серед місцевого населення побутувала приказка: «Добре, як у Святих горах». Старанням настоятеля, архімандрита Гер-мана, з 1879 р. у монастирі почала працювати власна фотостудія. Завідував нею чернець Тимон, який ґрун-товно знав фотографічне мис-тецтво. Завдяки цьому чудові види обителі, зняті того часу, збереглись до наших днів.

Історик В. Дєдов повідомляє про існування кладовища перед входом до підземної церкви на честь преподобних Антонія і Феодосія Печерських. Особи, які поховані тут, були переважно з вищого стану.

іоанн ЗатворниК

Із 1851 до 1867 р. в одній з печер монастир перебував у затворі ієросхимонах Іоанн. Тільки двічі на рік він виходив на маленький майданчик, щоб зверху помилуватися красою цієї землі та річкою, що біжить унизу.

Преподобний Іоанн (у миру — Іван Крюков) народився 1795 р. у Курську і з восьми років мріяв про чернецтво. Сім’я жила в злиднях, думати про грамоту було ніколи. Хлоп-чик пережив утиски, образи і побої з боку господарів, у яких працював. Відвідавши Глинську пустинь, став проситися у матері відпустити його туди. Вона не змогла втримати сина, сказавши на прощання: «Йди з Богом і молися за мене!». Так Іоанн присвятив своє життя Богу. Коли було відкрито Свято-гірську обитель, то ігумен Арсе-ній перевів його до себе, а потім, випробувавши Іоанна, велів йому зачинитися в келії для сугубої молитви.

Діяльну участь брав препо-добний Іоанн затворник у роз-чищенні й розширенні раніше втраченого, а 1846 р. знову знайденого (за вказівкою одного столітнього старця) під-земного храму. Його руками у вівтарі було висічено крейдя-ний престол. Храм освятили на честь преподобних Антонія і Феодосія Печерських.

Останні дні затворник, будучи тяжко хворим, доживав на лікарняному хуторі монас-тиря, де й упокоївся. 24 серпня 1995 р. він був причислений Церквою до лику святих.

лиХоліття

Прихід безбожників до влади докорінно змінив подальше життя Святогірського монас-тиря, розграбування якого поча-лося 1918 р. Усе майно було описане й відібране; блюзнір-ство над святинею супроводжу-валося побиттям монастирської братії. Дуже швидко усіх насель-ників вигнали за межі монас-тиря. У 1922 р. Святогірську пус-тинь було закрито. Наруга над обителлю виявилася навіть у перейменуванні: Святі гори були названі Червоними. У 1927  р. як символ панування нової влади тут встановили пам’ятник революціонеру Артему. Двоповерховий храм на честь Преображення Господ-нього, що височів на сусідній горі, до того часу підірвали. При-йшли в запустіння і були розі-брані храми в Охтирському, Арсеніївському і Спасовому скитах.

У 1942 р. обитель знову від-крилася як парафія, але проіс-нувала недовго. У 1947 р. був підірваний кладовищенський Усіхсвятський храм, а в 1960­х роках — знищені усі монастир-ські кладовища. У 1950­х роках головний храм обителі — Успенський собор — у стислі терміни було перебудовано на кінотеатр, а трапезну церкву на честь Різдва Богородиці — на їдальню санаторію...

* * *

У 1992 р. справдилися про-роцтва багатьох Святогірських старців, які стали свідками закриття обителі: монастир було відновлено. 20 серпня, у день пам’яті святителя Митро-фана Воронезького, одного із трьох святителів, яким присвя-чено лівий приділ Успенського собору, в цьому відродженому храмі було звершено першу Літургію, а 4 жовтня того ж року хресним ходом було повернуто в обитель велику святиню — Святогірську ікону Божої Матері. Через три роки, зі збіль-шенням чисельності братії, почалася його реставрація. Наразі монастирю передано усі

вцілілі храми, що були в його віданні до закриття, а на місці підірваних будуються нові.

Тепер Успенський Святогір-ський монастир є найбільшим духовним центром, що опікує православну паству Донбасу, Слобідської України. Монастир відомий далеко за межами Донецького краю: у свята Свя-тогірській іконі Божої Матері, преподобного Іоанна затвор-ника, Успіння Божої Матері до обителі з’їжджається до 10–12 тисяч паломників з України, Росії та Білорусі, країн близь-кого і далекого зарубіжжя.

Кількість братії складає понад 100 осіб, щороку вона збільшується. В обителі віднов-лено два скити — Всіхсвятський та на честь преподобних Анто-нія і Феодосія Печерських. У  прилеглому до монастиря с.  Богородичне відкрито храм на честь ікони Божої Матері «Всіх скорботних Радість». На  п’яти монастирських дзві-ницях встановлено 54 дзвони, найбільший з них важить понад 6  т. В обителі організо-вано чудовий братський хор.

Ще до 1917 р., за клопотан-ням віруючих, зокрема запо-різького та донського козацтва, неодноразово поставало питання про надання Святогір-ській пустині статусу Лаври. Однак сумні історичні події завадили цьому.

Минули десятиліття, багато що змінилося в житті Церкви. 9  березня 2004 р. Священний Синод Української Православ-ної Церкви розглянув і підтри-мав пропозицію про надання Успенському Святогірському монастирю статусу Лаври. У день її освячення, 25 вересня 2004 р., Божественну літургію тут звершив Блаженніший Володимир, Митрополит Київ-ський і всієї України. Так наро-дилась іще одна Лавра в Укра-їні. 8 травня 2008 р. Священний Синод ухвалив рішення про канонізацію подвижників Свя-тогірської Лаври: єпископа Крутицького Іларіона (Григоро-вича, † 1759) і ще 11 преподоб­них, чотирьох преподобно­сповідників і одного Христа заради юродивого, які подви-залися в різний час в обителі.

Зараз насельниками Свято-гірської Лаври відновлюються і реставруються пам’ятники XVII–XIX ст., створюються нові храми і будівлі, необхідні для забезпечення молитовного життя Лаври, а також для паломників, які прибувають у монастир та його скити.

1 листопада 2009 р. відбу-лася закладка храму на честь святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії у місті Святогірську. 7 липня 2009  р., у день Різдва Іоанна Предтечі і напередодні пам’яті преподобного Кіпріана Свято-гірського, у Святогірській Лаврі були знайдені мощі першого настоятеля Святогірської пус-тині після її відновлення в 1844 р. — архімандрита Арсенія (Митрофанова) і мощі подвиж-ника і прозорливця преподо-бного Ісаакія (Головіна). 30  липня того ж року, в день святкування Святогірській іконі Божої Матері, Успенську Свято-гірську Лавру вперше відвідав Святіший Патріарх Москов-ський і всієї Русі Кирил і звер-шив у ній Божественну літургію. Його Святості співслужили Бла-женніший Митрополит Київ-ський і всієї України Володимир і багато визначних ієрархів РПЦ.

Лев КудрявцевУсіхсвятський скит Святогірської Лаври Ієросхимонах Іоанн затворник

10 № 5 (327), березень 2013православна

газетаПОДВИжнИКИ БЛАГОчеСТЯ

Живе дЖерело лаврської традиціїсвітлій пам’яті архімандрита спиридона (лукиЧа), у схимі – діонисія

(Друкується скорочено. Повністю статтю буде опубліковано у велико-дньому номері журналу «Православний вісник» та у блозі Церковної православ-ної газети http://cpg-ru.in.ua)

становленняАрхімандрит Спиридон (у миру —

Кирило Миколайович Лукич) народився в Києві 30 червня 1908 р. Є думка, що батько його був генералом і родовим дворянином, але сам отець Спиридон писав в анкетах, що його батько був «інженером-будівельником».

У 1918 р. Кирило вступив до 6­ї Київ-ської гімназії. Однак через громадянську війну та смерть батька завершити навчання йому не довелось.

У Кирила рано виявилися великі здіб­ності до малювання, і в 1921 р. мати від-дала його до живописної школи­май-стерні при Києво­Печерській Лаврі. Там він «отримав, разом з художньою і  загальну освіту, приблизно в розмірі 6-ти класів програми у духовній семіна-рії».

обрання чернечого шляХу«З 13-річного віку звикнувши до монас-

тиря», Кирило обирає чернечий шлях і в 16 років поступає послушником у Свято­Троїцький Іонинський монастир, де, за розповідями самого отця Спири-дона, він жив у одній келії з келійником преподобного Іони Київського. Келійник цей був уже в літах, але добре пам’ятав старця Іону й багато повчального розпо-відав про нього юному послушникові.

Тоді ж Кирило знайомиться із схиар-хієпископом Антонієм (Абашидзе), який проживав у Києві на спокої і духовно опікував у ті роки багато церковних людей, і стає його духовним сином.

У 1926 р. настоятелем Києво­Печер-ської Лаври братія одностайно обирає архімандрита Єрмогена (Голубєва) — також духовного сина владики Антонія, і того ж року Кирило «вливається у брат-ське товариство ченців Києво-Печер-ської Лаври». Архімандрит Єрмоген, зго-дом архієпископ Калузький, стає, за словами отця Спиридона, його «духов-ним другом» на все життя.

Багато років потому архімандрит Спиридон згадував, що, коли в 1960­ті роки він приїжджав до владики Єрмо-гена, той, говорячи про Лавру, завжди з розчуленням вигукував: «Яка тоді була братія!..».

У 1924 р. Києво­Печерську Лавру було передано обновленцям, тому багато ченців переселилися у лаврські пустині. Зокрема, настоятель Лаври архі-мандрит Гермоген разом з духівником лаврської братії схиархієпископом Антонієм (Абашидзе) перейшли до Кита-ївської пустині.

У 1929 р. архімандрит Гермоген постригає Кирила у чернецтво з наре-ченням імені Спиридон. У пустині моло-дий чернець несе послух паламаря і помічника ключаря, а крім того, співає на криласі (саме там він досконально вивчив лаврський богослужбовий устав). А оскільки він був ще й іконописцем, то йому доручили реставрувати старий іко-ностас Троїцької церкви, за що йому було оголошено подяку від Духовного собору.

У 1931 р. в Китаївській пустині зааре-штували отця Єрмогена й частину братії. Але утиски ченців розпочалися набагато раніше. Перш за все, владою були забо-ронені постриги і рукоположення. Ось чому отець Спиридон був висвячений «поза стінами монастиря»: в 1930 р. — у сан ієродиякона, у квітні 1934 р. — у сан ієромонаха.

З 1934 р. у Радянському Союзі було закрито всі чернечі общини. Цього ж року Київ стає столицею Радянської України (з грудня 1919 до червня 1934 р. столицею був Харків), і всіх «соціально неблагонадійних» громадян виселяють за 100­кілометрову зону. Так ієромонах Спиридон (Лукич) опинився у Житомирі.

ПереЇЗд до житоМираЗа спогадами сучасників, у ці роки

Житомир був сприятливим місцем для проживання духовенства. Місцева влада не дуже ревно переслідувала духовен-ство, і православні жителі охоче допо-магали й підтримували гнаних священ-нослужителів.

Місто розташоване лише за 130 км від Києва, що також визначило вибір отця Спиридона, оскільки це давало йому можливість час від часу відвідувати хвору матір.

Отець Спиридон заробляв на хліб тим, що ремонтував будинки, фарбував дахи, оскільки, як він сам пише, «не бажав робити зі свого сану професії та засобу матеріального існування». Незви-чайним на той час було те, що він завжди ходив у підряснику, з довгим волоссям. Переодягався тільки для роботи.

Отець Спиридон так писав про себе: «За вдачею своєю і мовчазним характе-ром — я завжди віддавав перевагу уса-мітненню». Крім двох­трьох священиків, знайомих ще з Києва, батюшка нікого не відвідував, але тим, хто потребував при-тулку й допомоги, не відмовляв.

У 1935 р. повернувся із заслання в Житомир знаменитий борець з обнов-ленським розколом єпископ Полон-ський Максим (Руберовський). Владиці ніде було жити, і отець Спиридон віддав йому половину своєї кімнати, розгоро-дивши її фіранкою. А 1936 р. він на два місяці поселив у себе ієромонаха Київ-ського Свято­Михайлівського Золото-верхого монастиря Дасія (Красуліна).

важКе сусідствоЖивучи самотньо, отець Спиридон міг

віддаватися молитві і звершувати Літур-гію. Він багато читав святоотецької та художньої літератури, писав вірші, запи-сував у зошит думки про прочитане. Коли ж у нього поселився владика Мак-сим, розмірене життя його було пору-шене. За характером вони були зовсім різними людьми: отець Спиридон був мовчазний і по­чернечому некомпаній-ський, а єпископ Максим, навпаки, був відкритий, товариський і гарячий.

Пізніше отець Спиридон не раз писав про те, що йому важко було жити з єпис-копом Максимом. Владика продовжував таємно управляти Полонським вікаріат-ством, тому до нього часто приїздили делегати з єпархії. А коли в 1936 р. було прийнято нову Конституцію СРСР, стаття 124 якої «визнавала» право на свободу «відправлення релігійних культів.. . за всіма громадянами», відвідувачів квар-тири стало ще більше. Тепер щодня у кімнаті йшли розмови про те, як відро-дити Церкву, як відкрити храми, обгово-рювалися єпархіальні та житейські справи. Але ж кімната була розділена лише фіранкою, і отцю Спиридону, який стояв на молитві, заважали постійні роз-мови. Тому отець Спиридон за першої ж

нагоди, як тільки він підшукав собі інше житло, з’їхав від владики і відтоді «жод-ного разу в нього не бував». Та попри те, у ніч з 29 на 30 серпня 1937 р. його було заарештовано як члена контрреволю-ційної організації, якою нібито керував єпископ Максим.

арешт і «слідство»Період 1936–1938 рр. в історії СРСР

отримав назву «великого терору», або, як тоді казали, «чисток», хоча репресії щодо духовенства не припинялися протягом усього існування радянської влади.

Настала черга постраждати за Христа і для отця Спиридона, заарештованого «представниками місцевого Житомир-ського НКВС». Два дні його утримували в камері тюрподу (в’язниці під будинком НКВС), а потім він був переведений до Житомирської в’язниці.

Протягом двох тижнів батюшку не викликали на допити, не пояснювали, чому його заарештовано, у чому його звинувачують. Нарешті 13 вересня 1937  р. слідчий дав йому заповнити анкету, і 14 вересня обвинувачений Лукич був викликаний на допит. «Зізна-тися самому, тобто лжесвідчити на самого себе, — згадував отець Спиридон, — я аж ніяк не бажав, і — заочний лжесві-док знайшовся на стороні, без мого бажання; але, очевидно, на догоду тим, хто вів слідство». «Невже, — запитував, уже перебуваючи в таборі, отець Спири-дон, — так мало потрібно (чи зовсім не потрібно)... для того, щоб звести на людину таке звинувачення, завдяки якому вона приречена незаслужено перебувати в ув’язненні такий довгий строк?!».

17 вересня 1937 р., через 17 днів після арешту отця Спиридона, заарешту-вали єпископа Максима. Незабаром було заарештовано ще кілька ієромона-хів. Аналіз справи дозволяє припустити, що її було сфабриковано так, щоб на підставі свідчень заарештованих про-вести масові арешти духовенства, яке проживало в Житомирі. Єпископа Мак-сима звинуватили в тому, що він таємно керував «контрреволюційним угрупо-ванням церковників­тихонівців».

17 листопада 1937 р. обвинувальний висновок було підписано й направлено на розгляд Трійки Житомирського управління НКВС. У ньому писалося: «УДБ Житомирського Управління НКВС у м. Житомирі розкрито к­р угруповання ченців у складі 7­ми осіб, які проводили к­р діяльність...».

Того ж дня Трійка винесла постанову: «Лукича Спиридона Миколайовича ув’язнити у ВТТ строком на 10 років». За цією постановою через шість днів, 23 листопада 1937 р., єпископа Максима розстріляли, а отця Спиридона з іншими заслали на каторгу.

Обвинувального акта отець Спири-дон, певно, як і решта засуджених у цій справі, так і не побачив, і на засідання

Трійки його ніхто не викликав. Нічого не пояснюючи, його посадили в арештант-ський вагон і тільки у другому табірному пункті В’ятлагу (В’ятський виправно­тру-довий табір) йому оголосили вирок.

в’ятлагУ таборі ієромонах Спиридон важко

захворів. Порок серця, анемія, цинга, ревматизм та інші хвороби перетворили його на інваліда, «доходягу», він «не міг ходити, пересувався на милицях». У ці дні «з/к Лукич» у своїх листах на ім’я Про-курора СРСР писав: «Я буду одним з тих, які на наших очах зійшли в могилу, не дочекавшись... справедливості». Як часто людині здається, що випробувань, які випали на її долю, їй не витримати, і вона зійде в могилу. Але батюшка вия-вився одним з тих небагатьох мучеників за віру, хто не загинув у радянських таборах, а, зазнавши усіх жахів каторги, вижив, не був зламаний духовно і послу-жив ще на благо Святої Церкви Христо-вої.

Батюшка не любив говорити про роки, проведені в ув’язненні. За його словами, харчування у В’ятлагу було набагато гірше, ніж на Соловках. А проте, будучи вкрай ослабленим від недо­їдання та цинги, він «утримався від вжи-вання м’яса всі 10 років перебування у   таборі». Як інваліда, через серцеву недостатність, батюшку не відрядили на лісозаготівлю, а призначили в май-стерню розписувати іграшки. Так уміння малювати, набуте в Лаврській іконопис-ній школі, врятувало його від, здавалося б, неминучої смерті.

Якою була радянська каторга, можна уявити собі й за таким розказаним батюшкою епізодом. Як уже згадувалося, отець Спиридон не голив бороду і не стриг волосся, а волосся в нього було дуже густе й міцне. Коли він прибув на заслання, волосся у нього акуратно зрі-зали, щоб потім використати для виго-товлення театральних перук (чи не нага-дує це нацистські концентраційні табори?).

виХід на свободу30 серпня 1947 р. отець Спиридон

залишив В’ятлаг і приїхав до Києва, спо-діваючись повернутися у рідну Лавру, яку 1941 р. було відкрито. Однак влада відмовили йому в прописці. І знову він їде у Житомир, але, як і раніше, фактично залишається лаврським ченцем. Покій-ний схиігумен Агапіт (Кармаз) розпові-дав, що у батюшки на криласі було своє місце, і щоразу, приїжджаючи у Лавру, він співав за богослужінням.

13 січня 1948 р. правлячий архієрей направив батюшку служити в Михайлів-ську церкву села Крилівка Андрушів-ського району Житомирської області. У 1950 р. його перевели настоятелем на парафію в Чернігів.

У Чернігові дуже близька була отцю Спиридону черниця Анна, згодом ігу-меня Чернігівського Єлецького монас-тиря Амвросія (Іваненка), яка багато допомагала йому. Разом із матушкою вони відновлювали Чернігівський Тро-їцький собор і реставрували його роз-писи.

На парафії отець Спиридон був недовго, дефект мовлення — наслідок табору — заважав йому благоговійно звершувати богослужіння, і він вийшов за штат. Батюшку взяв до себе священик Димитрій Погорський. У 1957 р. отець Димитрій був пострижений у чернецтво з ім’ям Феодосій, зведений у сан архі-мандрита і призначений ректором Саратовської духовної семінарії. У 1958  р. архімандрит Феодосій був висвячений на єпископа. Коли йому запропонували прийняти єпископський сан, він викликав до себе отця Спири-дона і сказав: «Якщо ви погодитеся наставляти мене у всьому чернечому та єпископському, я прийму сан». Після призначення владики Феодосія на Пен-зенську кафедру він забрав батюшку із

Учні іконописної школи при Києво-Печерській Лаврі. Другий праворуч — Кирило Лукич

11 № 5 (327), березень 2013православнагазета ПОДВИжнИКИ БЛАГОчеСТЯ

собою до Пензи. І в Чернігові, і в Пензі отець Спиридон був настоя-телем архієрейського хрестового храму, в його обов’язки входило також навчання ставлеників.

реабілітаЦіяУ лютому 1954 р. отець Спиридон

звернувся до Голови Президії Вер-ховної Ради СРСР К. Є. Ворошилова з проханням переглянути його справу і зняти судимість. Він писав: «За своїм станом здоров’я я по суті є інвалідом... потребую система-тичного лікування та нагляду досвідчених лікарів. Але мене позбавляють цього, оскільки потрібні мені лікарі є тільки в Києві, а жити мені там хоча б і тимчасово не дозволяють... Суди-мість... гнітюче впливає на мій стан». 22 жовтня 1955 р. Лукич Спиридон Миколайович був реабі-літований. У травні 1956 р. його зводять у сан ігумена, а в березні 1961 р. — у сан архімандрита.

Але радість реабілітації була затьмарена новою хвилею гонінь на Церкву: знову знищують храми й монастирі, Хрущов обіцяє у 1980 р. показати по телевізору останнього попа в СРСР. У ці похмурі дні архі-мандриту Спиридону вдруге довелося пережити закриття дорогої його серцю обителі — Києво­Печерської Лаври: у 1961 р. влада закрила монастир, що діяв на території ниж-ньої Лаври.

Повернення у житоМир

У 1970 р. батюшка вихо-дить на спокій і оселяється в Житомирі. Православні житомиряни завжди любили його, підтримували і допомагали чим могли. Розповідають, що, коли в 1937 р. отця Спиридона заарештували, його бібліо-теку та особисті речі віру-ючі розібрали по домівках. А коли він повернувся у Житомир, то майже все повернули.

Батюшка оселився у невеликому будиночку в Жовтневому провулку. Його спосіб життя залишався таким само незмінним, як і колись. Він був великим постувальником і молитвеником. За свідченням ректора Миколо­Перер винської духовної семінарії протоієрея Володимира Чувикіна, батюшка щодня звершував келійно усе добове коло лаврського бого-служіння.

Часто відвідував він Житомир-ський Спасо­Преображенський собор, беручи участь у богослужінні. У вільний час отець Спиридон пише коментарі на працю митрополита Мануїла (Лемешевського) «Руські православні ієрархи періоду з 1893–1965 рр.», веде записи з питань богослужбового уставу і піс-неспіву, монастирського побуту. Господь дарував батюшці талант міцної пам’яті. Він був одним з рід-кісних знавців православного бого-служіння, знав напам’ять багато богослужбових текстів і піснеспівів, пам’ятав, як була розписана та чи інша церква у Києві, в Києво­Печерській Лаврі.

При всій своїй любові до усаміт-нення отець Спиридон вів широке листування з великим колом осіб і не відмовляв тим, хто шукав у нього духовної допомоги й порад.

відродження лавриНа початку 1980­х років виникла

ініціативна група з колишніх ченців Києво­Печерської Лаври, які споді-валися й чекали на відкриття монастиря, і не тільки сподівалися й чекали, але й готувалися до цього. Вони збирали богослужбові книги,

лаврські нотні збірники... Ієродия-кон Захарія в Почаєві складав списки тих лаврських ченців, послушників і шанувальників Лаври, які залишилися живими й могли б у неї повернутися. Список цей налічу-вав до 30 осіб. Але отець Спиридон, який так багато потерпів й вистраж-дав, не вірив, що це колись ста-неться. Він говорив: «Навіть якщо Лавру відкриють, хто туди піде — комсомольці та піонери?!». Але коли після відкриття Лаври він уперше приїхав у неї і побачив багато молоді, то плакав від розчулення. «Звідки, — запитував він, — у Радян-ському Союзі могло взятися стільки молодих людей, які побажали піти в монастир?»

Намісник Лаври єпископ Іона-фан (Єлецьких) запросив старця бути духівником монастиря. Батюшка часто приїздив у Лавру, подовгу жив у ній, опікував молоду монастирську братію, звершував постриги, сповідував. Та й насель-ники Лаври нерідко відвідували його в Житомирі, щоб почерпнути від нього, як із живого джерела отцівського Передання, знання лаврської богослужбової та черне-чої традиції.

останніЙ велиКиЙ Піст у лаврі Й Постриг у сХиМу

Востаннє батюшка приїхав у Лавру на Великий піст 1991 р. Він планував побути весь піст і Велик-день, а потім поїхати до Житомира, щоб вирішити якісь життєві справи. Але затримався і поїхав тільки через три чи чотири тижні. У Жито-мирі він захворів. У батюшки рап-тово почалися сильні болі в животі. Лікарі довго не могли встановити причину і призначити лікування. Крім того, у нього через серцеву недостатність дуже набрякали ноги, і на них утворилися незагойні виразки, які хоч і не боліли, але потребували частих перев’язок і завдавали чималих незручностей. До своїх хвороб отець Спиридон ставився дуже спокійно й не нада-вав їм особливого значення, але, будучи дуже дисциплінованим, всі приписи лікарів виконував безза-перечно. Через постійні болі батюшка змушений був увесь час перебувати в напівсидячому поло-женні, від чого утворилися великі пролежні.

За три дні до постригу у отця Спиридона припинилися болі, зни-кла набряклість ніг, почали затягу-ватися виразки і пролежні й поча-лися видіння зі світу духовного. Раптом батюшка починав з кимось розмовляти, потім, якось сидячи у глибокій задумі, сказав, ніби сам до себе: «Хто ж це такі були, всі такі

однакові?..». Близькі батюшці люди розповідають, посилаючись на його слова, що серед бачених батюшкою був затворник Печерський Діони-сій, який колись привітав пасхаль-ним вигуком преподобних, чиї мощі спочивають у печерах, і отри-мав від них відповідь. Священики, що приїхали постригати батюшку, не домовилися заздалегідь, яким іменем нарікати його, думали вирі-шити це на місці. Там все й виріши-лося. Отець Спиридон зустрів при-булих вигуком: «Христос Воскрес!», і його назвали на честь преподоб­ного Діонисія.

блаженна КончинаПісля постригу здоров’я схиархі-

мандрита Діонисія, на радість його оточуючих, явно покращилося, але батюшка цієї радості не поділяв. На третій день йому різко погіршало, і він попросив запросити священика. Прийшов настоятель цвинтарної церкви в ім’я святителя Миколая (на Смолянці) отець Василій Кобелюк. «Отче, читайте відхідну», — звер-нувся до нього отець Діонисій. — «Що ви? — відповідав священик. — Давайте спочатку причастимося». — «Я вже випив таблетки», — сказав

батюшка. Але священик наполіг, і батюшка його послухався і причас-тився. Причастившись, він знову попросив читати відхідну.

Батюшка, одягнений у схиму, сидів на ліжку, очі заплющені. Дихання все рідше, все тихіше, потім він розплющив очі, подивився на тих, хто стояв перед ним, з очей викотилася сльоза, зітхнув востаннє і спо-чив — через годину після прийняття Святих Таїн.

Завершуючи розпо-відь про отця Спири-дона (у схимі — Діони-сія), хотілося б сказати, що значення його трудів для Успенської Києво­Печерської Лаври, та й, напевно, для всієї нашої Церкви неоціненне. Багато в чому завдяки отцю Спиридону сьо-годні ми можемо бачити лаврське богослужіння у

всій його красі та величі.Творчу спадщину архімандрита

Спиридона в повному обсязі ще належить зібрати. В його працях відбилося все різноманіття його талантів, у них відбилася його тур-бота про Церкву і рідний монастир. Великий інтерес являють його нотатки з питань богослужбових чинопослідувань, зокрема «Про-скомідія, або Практичний посібник зі звершення Божественної літур-гії» (нотатки ці зроблені були для учнів Пензенської семінарії), а також спогади про стародавні пра-вила, які практикувалися в Лаврі, забуті деталі чернечого побуту. Зберігся звукозапис бесіди з отцем Спиридоном, де він розповідає про перебування у В’ятському таборі.

Понад 20 років минуло від дня кончини архімандрита Спиридона (Лукича). Але й до цього дня жито-миряни засмучуються через те, що батюшка не похований у Житомирі — адже тут він прожив понад два десятиліття і тут помер. Однак істо-рична правда вимагає сказати, що отець Спиридон не з власної волі залишив Лавру і Київ. А для право-славного Житомира великим щас-тям і надбанням є те, що в ньому жила ця чудова людина — сповід-ник віри, справжній чернець і подвижник.

Ігор Александров,монахиня Євтропія (Бобровнікова)

Житомир — Київ

Згідно з угодою між Синодальним відділом з благо-дійності та соціального служіння УПЦ і Благодійним фондом «Православна Київщина» про надання допо-моги алко­ та наркозалежним людям на базі Спасо­

Преображенського консультаційно­реабілітаційного центру при столичному храмі на честь святих Жон­мироносиць відбувся 3-й практичний семінар на тему «Первинне мотиваційне консультування алко- та нар-козалежних і членів їхніх сімей». У семінарі взяли участь: президент БФ «Православна Київщина» Кос-тянтин Пряницький, психолог Софія Ткаченко, сту-денти факультету психології та соціальної роботи Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя.

orthodox.org.ua

соЦіа льне слу жіння

ЦерКва, держ ава, сусПільство

26–28 лютого, з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, у Запоріжжі відбулася Міжнародна науково-практична конференція «Християнські цінності у житті суспіль-ства і виклики сучасності, проблеми соціальної деформації», організована Запорізькою єпархією УПЦ, Синодальним відділом УПЦ у справах молоді, Всеукраїнським апологетичним центром в ім’я святи-теля Іоанна Златоуста при Синодальному молодіж-ному відділі, а також кафедрою богослов’я Інституту управління Класичного приватного університету (м.  Запоріжжя). У форумі взяли участь представники 28 єпархій УПЦ, а також російських і білоруських апо-логетичних структур. Очолювали роботу конференції архієпископ Запорізький і Мелітопольський Лука, голова Синодального відділу УПЦ у справах молоді єпископ Обухівський Іона та керівник Всеукраїн-ського апологетичного центру Павло Бройде. 26–27 лютого у рамках форуму відбувся семінар «Апологе-тичне служіння Церкви і виклики сучасного суспіль-ства». На конференції, що відбулася 28 лютого, було оголошено вітальне слово Предстоятеля УПЦ.

За матеріалами прес-служби Синодального відділу УПЦ у справах молоді

КонференЦія

28 лютого на засіданні національної експертної комісії україни з питань захисту суспільної моралі розглядалося питання щодо поширення організато-рами семінару «Початок світу» рекламних плакатів антихристиянської спрямованості (прим. ред.: йдеться про богохульну імітацію розп’яття). Розгля-нувши документи й матеріали, підготовлені фахів-цями апарату Національної комісії за зверненням Канцелярії Київської Митрополії УПЦ щодо відпо-відності чинному законодавству у сфері захисту сус-пільної моралі поширення афіші про проведення семінару «Початок світу», організатором якого є «Центр культури свідомості», Національна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі вирішила, що зображення належить до продукції еротичного характеру, розповсюдження якої має здійснюватися згідно з чинним законодавством у сфері захисту суспільної моралі й може ображати релігійні почуття громадян. Відповідно до ст.  14 Закону України «Про захист суспільної моралі» зовнішня реклама (відкриті вітрини, щити на будин-ках, вулицях та ін.), що містить тексти і (або) зобра-ження сексуального чи еротичного характеру, забо-роняється.

orthodox.org.ua

12 № 5 (327), березень 2013православна

газетаПАрАФІЯЛьне жИТ ТЯ

У Києві за останні 20 років побу-довано багато прекрасних храмів. Але цей має одну особливість. Він споруджений на вулиці Кронштадт-ській на честь праведного Іоанна Кронштадтського — всеправослав-ного улюбленця, молитвеника і чудотворця, шанованого поряд із Серафимом Саровським та Мико-лаєм Мірлікійським. Кому з радян-ських чиновників прийшло в голову назвати невелику затишну вуличку на околиці Києва в районі колиш-нього Червоного Хутора й парку Партизанської слави на честь слав-ного північноморського міста Кронштадта, важко сказати. Не обійшлося, очевидно, без Промислу Божого: так у назві однієї вулиці прославлено і героїчне місто-порт, і великого святого, і подвиг героїв Великої Вітчизняної війни.

Молитва на сніг у... біля ПоКинутого Морг у

Протоієрей Нестор Коломієць — настоятель храму і парафії в ім’я Іоанна Кронштадтського, яку він очолює вже 13 років. Храм побудо-ваний недавно, і служби ще прохо-дять у цокольній храмовій частині з престолом в ім’я Діонисія Ареопа-гіта, учня і сподвижника апостола Павла. А розпочав свою діяльність тут молодий священик у 2000 р., будучи студентом другого курсу Київської духовної академії.

Ось як розповідає про це сам отець Нестор: «На третьому курсі академії одружився і прийняв сан. Мені було тоді 22 роки. Спершу зареєстрували парафію, в районі універсаму “Київ” служили молебні. Хотіли відводити землю, будувати храм, шукали місце. А потім я дізна-вся, що, з благословення Блаженні-шого Митрополита Володимира, при кожній лікарні відкривають парафії. Звернувся до доглядача лікарняних храмів протоієрея Романа Барановського, і той сказав, що при 1­й міській лікарні потрібно відкривати лікарняну парафію. Нам було надано будівлю колишнього моргу, який уже давно не діяв — стояла лише його порожня поки-нута цегляна коробка, що стала притулком для бомжів і наркома-нів. . . Це відштовхувало людей, кілька священиків відмовилися. Але й керівництво лікарні не було налаштоване на діалог із Церквою. Мовляв, є Лавра, будуються нові храми, навіщо ж іще на території

лікарні храм? Але я зрозумів, що парафію потрібно відкривати: величезна лікарня — місце, де у людей багато шансів зустрітися з Богом».

Священик розпочав своє слу-жіння з водосвятного молебню, а потім з нечисленними помічниками розпочав ремонт будівлі. Збили кілька шарів цементної підлоги і штукатурку зі стін, поставили нові вікна та двері, заново провели світло й воду. А потім освятили при-міщення. Хоча спочатку дійсно було дуже важко.

«Почалася зима. Холодно, — зга-дує отець Нестор. — Я на триногу ставив ікону Іоанна Кронштадт-ського. Надягав єпитрахиль і слу-жив акафісти. І тут сталося щось, що зміцнило наше уповання на допо-могу святого Іоанна Кронштадт-ського. Під час читання акафісту до мене підійшла одна жінка. Сльози душили її. Вона поділилася своїм горем — її чоловік поїхав на заро-бітки до Аргентини і знайшов там своє “щастя”. Сказав, що дружина його більше не цікавить. Я нама-гався її втішити, пояснивши, що головне — молитися, і Господь не залишить. Вона стала приходити на молитву щодня. А далі було ось що. В Аргентині 2001 р. стався дефолт. Чоловік написав їй листа, попро-сивши вислати 400 доларів на дорогу. Вона вислала гроші. Він приїхав, упав до неї в ноги, просив вибачити. І сім’я відновилася, вже як православна сім’я. Вони повінча-лися. А дочка з часом вийшла заміж за священика. І примітно те, що ми читали акафіст праведному Іоанну Кронштадтському. Цей випадок зміцнив мене в упевненості, що то є воля Божа, щоб тут був храм...»

Про те, яК 13-річниЙ донеЦьКиЙ Місіонер став КиЇвсьКиМ настоятелеМ

. . .Але почалося все набагато раніше. 12­річний Нестор Коломі-єць жив у Донецьку, непогано навчався. І дуже любив читати, займався в гуртку юних моряків і секції спортивної боротьби. Як зга-дує сам батюшка, оточення було виключно атеїстичне.

«Одного разу батько приніс додому книгу “Новий Завіт” якогось закордонного видавництва, — роз-повідає отець Нестор. — Вона мене зацікавила, і я почав читати. Чита-

ючи Євангеліє від Матфея, я зрозу-мів, що це не просто розповідь. Читав про Різдво Христове, про Хрещення Господнє, прочитав Нагірну проповідь. Захопила сама особистість Христа, вразив той факт, що Він помер за наші гріхи. У мене відкрився новий погляд на світ. Я повірив, що є Бог, що цьому Богу можна молитися, що Він близький. Коли читав Євангеліє від Марка, більш скорочене, але, по суті, схоже, вже вірив, що був такий Чоловік, який взяв на себе гріхи світу, що Він дійсно воскрес із мертвих, переміг смерть. А Євангеліє від Іоанна настільки мене вразило, що я бесіду з Никодимом вивчив напам’ять. За літо я прочитав Діяння святих Апостолів. . . Я ходив до школи з Євангелієм і розповідав про свої враження однокласникам.

Через деякий час, милістю Божою, я познайомився з право-славним священиком, протоієреєм Димитрієм Гапоновим, йому зараз уже за 80. Він привів мене у право-славний храм — маленький буди-ночок на околиці Донецька. Після я став відвідувати Миколаївський храм на Ларинці (він був трохи ближче до мого дому), де і прийняв Хрещення.

А напередодні у мене відбулося своєрідне сповідання віри. Це було 21 вересня, свято Різдва Богоро-диці. На уроці української літера-тури ми проходили тему “Біблія”. Оскільки жодного матеріалу з цієї теми на той час не було, вчителька звернулася до мене з пропозицією розповісти про Святе Письмо, про Євангеліє. І я розповів, як розумів і як умів. Вийшло, що це була моя перша проповідь і перше сповідан ня віри. Саме цього дня, після занять у школі, я прийняв Таїнство Хрещення і став членом Церкви.

Через деякий час мене взяли прислужувати паламарем у вівтар в Миколаївський храм. Причащався щонеділі. Почалося нове життя...

Потім були насичені й непрості роки навчання — в Одеській семі-нарії та Київській духовній акаде-мії.

Коли я приїхав у Київ здавати документи для вступу в Академію, то зустрівся зі знайомою, яка жила на Харківському масиві. Прогулюю-чись цим мікрорайоном, побачив Ольгинський храм, зайшов туди помолитися. Мені і в голову не могло прийти, що через кілька

Храм

в ім

’я св

ятог

о пр

авед

ного

Іоан

на К

ронш

тад

тсь

кого

храм на вулиці кронШтадтській

лугансьК. 19 лютого в Луганському єпархіальному управлінні, під головуванням архієпископа Луган-ського і Алчевського Митрофана, відбулося засідання

єпархіальної ради. В ході роботи, зокрема, було сфор-мовано новий склад єпархіальної ради — у зв’язку з поділом Луганської єпархії на дві самостійні, Луган-ську та Ровеньківську (див.: журнал № 19 засідання Священного Синоду Української Православної Церкви від 5 січня 2013 р.). Було також прийнято рішення про поділ Луганського міського благочиння на три округи (благочинним 1­го міського благочиння призначений протоієрей Василій Сомик, 2­го — ієромонах Тихон (Ільгов), 3­го — протоієрей Олександр Пономарьов). Окрім того, в Луганській єпархії створено Відділ по взаємодії з громадськістю, головою якого призначено архімандрита Варфоломія (Кузнєцова), намісника Іоанно­Предтеченського чоловічого монастиря (с.  Чугинка Станично­Луганського р­ну Луганської області).

eparhia.lg.ua

львів. 22 лютого єпископ Львівський і Галицький Філарет освятив храм на честь Сорока Севастійських мучеників у Дрогобицькій виправній колонії № 40 (Львівська область).

upc.lviv.ua

КиЇвсьКа ЄПарХія. 23 лютого вікарій Київської Митрополії єпископ Броварський Феодосій звершив

велике освячення престолу храму на честь Благові-щення Пресвятої Богородиці с. Багрин Васильків-ського р­ну Київської області.

orthodox.org.ua

ЗаПоріжжя. 23 лютого. У Запорізькій єпархії знову стартував благодійний проект «Любов мило-сердствує», мета якого — допомога важкохворим дітям. У зв’язку з цим архієпископ Запорізький і Мелітопольський Лука звернувся до кліру й пастви єпархії із закликом взяти участь у зборі коштів та донорської крові для хворих дітей Запорізької області.

hram.zp.ua

ЄПарХіа льне життя

13 № 5 (327), березень 2013православнагазета ПАрАФІЯЛьне жИТ ТЯ

років я буду тут викладати в неділь-ній школі, познайомлюся тут зі своєю майбутньою дружиною Люд-милою. Що тут мене висвятять на диякона.

І що ще цікаво. Того ж дня ми, після відвідування Ольгинського храму, попрямували до парку Пар-тизанської слави та пройшлися вулицею Кронштадтською, повз місце майбутнього храму. Так Гос-подь показав мені місце мого май-бутнього служіння. Хоча тоді я і не здогадувався про це».

Щоб ХраМи не були Порожні, Потрібен особливиЙ ПідХід до лЮдеЙ

На це місце студент Духовної академії ієрей Нестор Коломієць прийшов незабаром як настоятель парафії в ім’я праведного Іоанна Кронштадтського.

Крім служіння акафістів і молеб-нів та капітального ремонту зане-дбаного будинку він регулярно відвідував пацієнтів лікарні, розра-ховуючи за тиждень обійти всі палати, а це 900 осіб. Причащав, сповідував, соборував, просто роз-мовляв, служив молебні, роздавав іконки, Євангелія. Медперсонал звик і вже з радістю відчиняв двері перед молодим священиком. Коли у відремонтованій будівлі почали служити Божественні літургії, з’явилися помічники. Паралельно

настоятель став клопотати про виділення місця під будівництво храму. Хто займався такою робо-тою в державних структурах, знає, що процес цей не кожному під силу.

Проте отець Нестор поступово долав один за іншим рубежі чинов-ницького опору. Не можна сказати, що держава не йшла назустріч, просто паперові питання затягува-лися на неймовірно довгий термін. Батюшка зауважив, що у великі свята чиновники чомусь стають привітніші й поступливіші. Так було отримано кілька важливих дозво-лів у день пам’яті святителя Мико-лая Чудотворця.

А ще, впевнений священик, Гос-подь ніколи не залишає без уваги зусилля людей, спрямовані на допомогу ближнім, особливо тим, хто страждає в лікарнях, у місцях позбавлення волі. Був недужим, і ви відвідали Мене (Мф. 25: 36), — ска-зав Спаситель. І Він приходить на допомогу тим, хто «відвідав Його» в особі стражденних і обтяжених... Відвідування хворих прикликає особливу Божу допомогу на життя і труди кожної людини, невпинно нагадує отець Нестор у проповідях.

Зараз прекрасний храм в ім’я святого праведного Іоанна Кронш-тадтського прикрасив і парк Парти-занської слави, і куточок Червоного Хутора, що межує з парком, а голов не — став ще одним святим місцем, куди йдуть люди для

зустрічі з Богом. Коли отець Нестор розпочинав парафіяльну діяльність у будиночку на території лікарні, його паства налічувала 10­15 осіб. Зараз же Іоаннівський храм налі-чує близько півтисячі активних парафіян.

І все ж, переконаний настоятель, православні храми поки ще від-відує дуже мало людей. І храмів катастрофічно не вистачає. Як не вистачає проповідників та місіоне-рів, щоб у душах людських, охопле-них переважно матеріальними, споживчими проблемами, сіяти зерно живої віри.

«Будь­яке велике місто потребує нових парафій. Ми будуємо нові храми. Вони повинні бути напов­нені людьми. А для цього необхідно роз’яснювати ази Православної віри і дорослим, і молоді. Якщо ми не знайдемо підхід до молодого покоління, не зможемо привести його до Бога, наші храми будуть порожні», — переконаний свяще-ник.

30 жовтня минулого року прото­ієрея Нестора Коломійця Блаженні-ший Митрополит Володимир при-значив благочинним 2­го Дарниць-кого благочиння м. Києва. А днями голова Київської міської адміні-страції Олександр Попов за заслуги перед столицею вручив отцю Нестору ювілейну медаль на честь 1530­річчя Києва.

Сергій Герук,фото автора

Настоятель протоієрей Нестор Коломієць із вихованцями дитячої недільної школи

Перший лікарняний храм общини

МуКачеве. 24 лютого архієпископ Мукачівський і Ужгородський Феодор звершив освячення престолу у Свято­Михайлівському храмі с. Пасіка Сваляв-ського р­ну Закарпатської області (Мукачівська єпар-хія).

m-eparchy.org.ua

ХарКів. 24 лютого, у Неділю про митаря і фарисея, архієпископ Харківський і Богодухівський Онуфрій звершив освячення Покровського храму в селищі Основа м. Харкова. Цю церкву було відкрито 1948 р. як молитовний будинок і з часом перебудовано на кам’яний храм.

eparchia.kharkov.ua

ЗаПоріжжя. 27 лютого. Із благословення архі­єпископа Запорізького і Мелітопольського Луки, Методичний центр Запорізької єпархії УПЦ спільно із Запорізькою обласною універсальною науковою бібліотекою ім. О. М. Горького проводить вікторину «Православ’я в літературі». Учасникам вікторини, питання якої розміщено на сайті бібліотеки (zounb.zp.ua), зокрема, пропонується: визначити, які єван-гельські події відображено в запропонованих віршо-ваних уривках; встановити відповідність між переспі-вами псалмів Тараса Шевченка і псалмами в оригі-налі; підібрати прислів’я, що відповідають за змістом відомим євангельським висловлюванням.

hram.zp.ua

суМи. 28 лютого, з благословення єпископа Сум-ського і Охтирського Євлогія, відбулася робоча зустріч оргкомітету третьої єпархіальної благодійної акції «До Світлого Дня — світлі вчинки». Акція проходитиме з Прощеної неділі (17 березня) до Пасхи Христової (5 травня) 2013 р. У кожному храмі Сумської єпархії УПЦ буде встановлено скриньки для збору коштів, які призначені для надання допомоги в лікуванні пацієн-тів відділення онкогематології Сумської обласної дитячої клінічної лікарні. Взяти участь в акції також можна за допомогою перерахування пожертвувань на спеціальний рахунок. Окрім того, усі бажаючі зможуть приєднатися до молитви за згодою (читання Псал-тиря) про онкохворих дітей у період Великого посту.

pravoslavie.sumy.ua

рівне. 1 березня виповнилося 60 років від дня народження архієпископа Рівненського і Острозького Варфоломія. Літургію у день ювілею в Городоцькому Свято­Миколаївському жіночому монастирі Рівнен-ської єпархії звершили: митрополити Одеський і Ізма-

їльський Агафангел, Донецький і Маріупольський Іла-ріон, Вишгородський і Чорнобильський Павел, Волин-ський і Луцький Нифонт, Вінницький і Барський Симеон; архієпископи Рівненський і Острозький Вар-фоломій, Пінський і Лунінецький Стефан (Білорусь), Переяслав­Хмельницький і Вишневський Олександр, Городницький Олександр; єпископи Горлівський і Слов’янський Митрофан, Шепетівський і Славутський Діонисій у співслужінні численного духовенства. Секретар Предстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав­Хмельницький і Вишневський Олександр зачитав вітальний адрес Блаженнішого Митрополита Київ-ського і всієї України Володимира. З нагоди ювілею та за багаторічні труди на благо Церкви Предстоятель Української Православної Церкви удостоїв архієпис-копа Варфоломія ордена святого апостола Андрія Первозванного.

orthodox.org.ua

ЄПарХіа льне життя

14 № 5 (327), березень 2013православна

газетаСОЦІАЛьне С ЛУжІннЯ

піЗанська веЖа, Белен, кремль та Багато інШого...нещодавно їздили в дитячий інтернат

у Київській області. Поїздка пройшла чудово. Слава Богу! На жаль, поїздки в дитячі будинки та інтернати не завжди завершуються позитивними емоціями й почуттям не дарма прожитого дня. Успіх залежить від багатьох факторів, зокрема й від тих, на які ми, волонтери, не в змозі вплинути. У наших силах підготуватися до поїздки: скласти план занять, заку-пити необхідний інвентар, проінструкту-вати особовий склад. Але іноді по при-їзді виявляється, що дітей немає — їх забрали на якийсь захід. Або, що зустрі-чається набагато частіше, у дитини може просто не бути настрою, і не виходить встановити з нею контакт...

До цієї поїздки я не готувався взагалі. Добре, що є Аліна Леонідівна, яка домовляється з керівництвом і проду-мує сценарій роботи. У цьому інтернаті був уперше. Для себе одразу ж відзна-чив манеру спілкування дітей з вихова-телями та просто з дорослими людьми. На свій подив виявив, що вона майже не відрізняється від манери спілку-вання в родинах. Я кажу не про грамот-ність мовлення, а про ставлення до старших. Воно не було ідеальним, але не було й таким, яким я його бачив у деяких інших дитячих будинках. Зазви-чай, ставлення до волонтерів, ставлення

до дорослих і ставлення дітей до своїх однолітків — це перше, що впадає в око в дитбудинках. Тут контрасту порівняно зі звичайною школою практично не було.

На традиційних заняттях і майстер­класах, що їх ми проводили й цього разу, волонтери відзначили велику заці-кавленість дітей та їхню віддачу. А це один із найважливіших факторів при

роботі з дітьми — всі вчителі й викла-дачі підтвердять мої слова.

Мені було доручено проводити заняття зі збирання мініатюр вежі Белен, Кремля та Пізанської вежі. Складно ска-зати, кому було цікавіше, волонтерам чи дітям — головне, можна з упевненістю сказати, що цікаво було всім. Ми розді-лили дітей на три команди по троє й одному волонтеру в кожній. Перемагала та команда, яка раніше зібрала вежу, а також змогла гідно її презентувати всім іншим. Головна задумка полягала в тому, щоб навчити дітей працювати в команді, а також ознайомити їх із базовими прин-ципами виступу та презентації. Крім того, звичайно ж, потрібні вияви посидючості, наполегливості та інтелекту, як від дітей, так і від волонтерів, вміння доводити почате до кінця.

Чи варто їхати понад 100 км жахли-вою дорогою, розбиваючи автомобілі, витрачаючи вихідний день, бензин, гроші? Я думаю, що так (хоч машини й не мої, але гадаю, що їхні власники будуть зі мною солідарні!). Після такої поїздки хочеться приїжджати ще, день не здається прожитим марно. Запитання ж дітей «А коли ви знову до нас при­їдете?» — ще одне тому підтвердження.

Антон Пєшкін

діти — дЖерело радості та щастясильне хвилювання і різні думки

мучили мене перед поїздкою до дитячого будинку.

Виник навіть якийсь внутрішній опір, а питання «Куди їду? Що робити? Як усе пройде? А чи той це шлях?» не давали зосередитися. Це було вперше в моєму житті! З’явилося глибоке сердечне бажання, щоб діти прийняли мене, і виник контакт із ними. Після того як від-булася наша зустріч, я зрозуміла, що у них тут свій світ — вони не знають мене, і я ловила спочатку тільки їхні допитливі погляди. І ось розпочалися заняття, і ми з ними за одним столом: чудові хлопці та дівчата — всі абсолютно різні й по­різному сприймають цей світ. У про-цесі роботи намагалася кожному приді-ляти увагу і з усіма познайомитися. Хлопчисько на ім’я Тьома якось не особ­ливо привітно сприйняв виконання завдань, то відмовляючись, то зі сльо-зами на очах кажучи, що не може цього зробити. Всім серцем хотіла, щоб він спробував виконати завдання. У нього була явно виражена захисна реакція, яка приховувала невпевненість у собі і страх, що нічого не вийде. Тому з любов’ю і максимальною підтримкою допомагала йому й казала, що все у нього вийде, і він усе зможе! Хлопчик взяв олівець і став виконувати завдання, і пута негативу зникли — дитина ожила і з великим ентузіазмом та зацікавле-ністю почала працювати. Решта дітей в

міру своїх сил теж займалися. Особливо старався Сашко — великий розумник — який робив завдання дуже акуратно.

Дивлячись на дітлахів, розуміла, що їхнє життя значно відрізняється від життя дітей, які живуть у благополучних сім’ях. Вони засинають без добрих казок

на ніч, не відчувають постійного тепла материнської та батьківської любові, ніхто їх за руку не візьме й не поведе до церкви, щоб познайомити з Богом і захистити від суворого сучасного світу. У них тут своє життя, свої дитячі закони. Але можна помітити, що вже зараз у них

формується власна думка й життєва позиція, яку вони дуже сильно захища-ють навіть у колі ровесників. Вони люблять або не люблять, приймають або відкидають. Прихилити серця дітей дуже нелегко. Різні солодощі, іграшки та частування не зможуть у цьому допо-могти. Єдино вірний шлях — віддати їм своє серце, свою душу і своє тепло. А як хочеться, щоб це крихітне, вразливе дитяче сердечко відкрило перед тобою свої двері. Воістину — це Боже благо-словення для мене.

Їхня сім’я — ровесники й персонал дитячого будинку, яких вони сприйма-ють більше як друзів, ніж як учителів і наставників. Хоча у багатьох є батьки. Та, на жаль, у них немає можливості забезпечити свою дитину, і вони зму-шені вдаватися до допомоги держави.

Протягом дня були миті такої глибо-кої проникливості, що просто сльози на очі наверталися. Діти всі дуже чудові. І дай Боже, щоб ми могли допомогти їм і  зробити хоч якийсь мінімальний вне-сок у їхнє життя.

День пролетів непомітно. Настав час нашого від’їзду. Багато дітлахів вийшли до нас. Вони підходили й обіймали, серед них був хлопчик Сашко (йому близько 12 років), який запитав мене: «Ти ще приїдеш до нас?». Неможливо передати словами свої відчуття.

Я поїхала, але моя душа і моє серце хочуть повернутися туди знову.

Інна Яцуляк

перШа поїЗдка до дитБудинкуя ніколи не була в дитячому будинку,

аж доки не почула оголошення про волонтерські поїздки, що їх організовує Іонинський монастир. Серце відгукну-лось, я розшукала координатора…

Настав день першої поїздки. На душі були хвилювання, вагання, страх, як перед іспитом: ти не знаєш, який діста-неться білет, які запитання. Напевно, це й був іспит, але життєвий. Я їхала і покладалась на волю Божу…

Ось і дитячий будинок. Мене зустріли Ілля та Вова: швидко вхопили за руки й повели до класної кімнати. Я подружи-лась із Вовою, але було важко спілкува-тись, бо спочатку потрібно обдумувати — а тоді говорити. За годину я помітила, що страх і хвилювання мене залишили, стало легше, з’явилась упевненість.

Як виявилося з часом, Вова був моєю першою зустріччю і першою втратою, тому що його віддали у будинок сімей-ного типу. Я спілкувалася з ним тільки один раз, але відчуваю, що віддала час-

точку себе, а натомість отримала пер-ший неоціненний досвід.

Я не очікувала такого радісного настрою, щирих посмішок від дітей. Мені здавалось, що сміх та радість не є постійними гостями у цьому будинку. У наш час людина, маючи сім’ю, квартиру, гроші, відчуває себе нещасливою, прагне багатства. В дитбудинку все навпаки: діти не мають домівки, сім’ї, позбавлені материнської любові, але сповнені щирої радості й життєлюбства. Ось приклад, де можна навчитись по­справжньому цінувати кожен день, свою сім’ю, друзів, визначитись у моральних і духовних цінностях.

Про перше враження я ще не була готова відповісти. Потрібен був час, щоб усе проаналізувати. Додому поверта-лась утомлена, мене переповнювали думки. Я повністю не усвідомлювала, чому поїхала, але вже знала, що тепер відбувся поворот у житті. Ця подія викарбувалась у моєму серці назавжди.

Перед наступною поїздкою координа-тор підготувала запитання на різні теми, щоб поспілкуватись з дитбудинківцями і зрозуміти їхній душевний настрій. Ми зібрались за чаюванням. Кожен діставав з торбинки клаптик паперу із запитан-ням — потрібно було дати відповідь.

Ідея реалізувалась у всіх своїх вия-вах. Коли спілкувались, мені здавалося, що час зупинився. Було настільки затишно, спокійно, на душі панувала рівновага. Я давно такого не відчувала.

Запитання вимагали задуматись про речі, яким я раніше надавала менше уваги. Наприклад, що є найголовнішим у нашому житті. Було важко зробити вибір і цікаво послухати інших, адже я майже ровесниця цих хлопців і дівчат, мені 18, а їм 16–17 років. Це дозволяло зрозу-міти й пізнати іншу людину.

Час минув швидко і треба було їхати, а так не хотілось…

Ольга Євтушик,волонтерський рух «Молодість не байдужа»

при Синодальному відділі УПЦ у справах молоді

15 № 5 (327), березень 2013православнагазета МІжнАрОДнІ нОВИнИ

Зимовий фестиваль «Брати» ЗіБрав молодь іЗ 6 країн

у мадриді освятили купол і хрест для спорудЖуваного храму в ім’я святої марії магдалини

«Не бійся, тільки віруй!» — таким був девіз XIII Міжнарод-ного зимового фестивалю пра-вославної молоді «Брати», який проходив у Гродно від 3 до 10 лютого. У ньому взяли участь понад 160 молодих людей із Білорусі, України, Росії, Литви, Польщі та Сербії, повідомляє офіційний сайт Синодального відділу у справах молоді УПЦ.

До програми фестивалю уві-йшли різні тематичні бесіди й дискусії зі священиками та із запрошеними гостями, май-

стер­класи, активні заходи на відкритому повітрі, бал із кла-сичними танцями, екскурсії.

Організаторами фестивалю виступили відділ у справах молоді Гродненської єпархії та Об’єднання молоді Білоруської Православної Церкви за участю міжнародного оргкомі-тету фестивалю «Брати» (Можайськ). Захід проходив із благословення Високопреосвя-щеннішого Філарета, Митропо-лита Мінського і Слуцького, Патріаршого Екзарха всієї

Білорусі, та Високопреосвя-щеннішого Артемія, архієпис-копа Гродненського і Волко-виського, голови Об’єднання молоді Білоруської Православ-ної Церкви.

Серед гостей фестивалю була делегація Синодального молодіжного відділу Україн-ської Православної Церкви на чолі з Преосвященнішим Іоною, єпископом Обухівським. До її складу увійшли: архіман-дрит Іоасаф (Перетятько), про-тоієрей Іоанн Тронько та інші.

Міжнародний православний фестиваль «Брати» є унікаль-ною молодіжною ініціативою, що сприяє зближенню молоді країн близького й далекого зарубіжжя, розвитку дружби і взаєморозуміння між країнами. У самій назві фестивалю «Брати» закладено ідею єдності. Це ініціатива, що спря-мована на збереження духов­ності, моральності, культури народів Білорусі, Росії та Укра-їни, близького й далекого зару-біжжя.

«Четьї-мінеї» святителя димитрія ростовського вперШе перекладено груЗинською мовою

Настоятель тбіліського храму в ім’я святої Варвари протоіє-рей Теодор Гоголадзе завер-шив роботу над перекла-дом  першого (вересневого) тому  «Четій­Міней» святителя Димит рія Ростовського, пові­дом ляє «Благовіст­інфо».

«Це перший переклад гру-зинською мовою плоду багато-річних праць видатного діяча Руської Православної Церкви. Переклад праці святителя Димитрія Ростовського вимагає не тільки досконалого воло-діння російською та церковно­слов’янською мовами, а й ґрун-товного знання, проникнення в дух і особливості тієї епохи

російської історії», — пише в передмові редактор видання, доктор філологічних наук, керівник Видавництва Грузин-ської Патріархії Гванца Копла-тадзе.

Видання «Четій­Міней» уже з’явилося на прилавках церков-них крамниць Грузії; усього вийде 12 томів.

В інтерв’ю тижневику «Сапа-тріаркос уцкебані» («Вісник Патріархії») отець Теодор під-креслив, що переклад грузин-ською мовою «Четій­Міней» повністю і в усіх деталях відпо-відає оригіналу. «Святий Єфрем Мцире, грузинський письменник, перекладач і філософ X ст., ство-

рив теорію перекладу, і розроб­лені ним принципи лягли в основу світової перекладної літератури. В одній зі своїх праць Єфрем Мцире пише, що пере-клад повинен обов’язково вико-нуватися з мови першоджерела (оригіналу), не допускати скоро-чень або доповнень і відпові-дати текстові оригіналу. Разом із тим необхідно враховувати особ ливості мови, якою перекла-дається праця. Дотримуючись цих принципів я, з Божою допо-могою, не відмовився від жод-ного абзацу, від жодної деталі, відображеної в “Четьїх­Мінеях” святителя Димитрія Ростов-ського», — розповів священик.

у греції невідомі Зруйнували каплицю в ім’я святого пророка ілії

На початку лютого у Греції стався безпрецедентний випадок вандалізму — неві-домі повністю зруйнували каплицю в ім’я святого про-рока Ілії в горах Астерусія Орі, повідомляє портал «Право-славіе.by» з посиланням на агентство Romfea. Каплицю було зведено в горах, які лежать паралельно з півден-ним узбережжям Іракліона (Крит). Її власноруч побудував останній місцевий самітник Феодор, який для її зведення носив будівельний матеріал на своїх плечах. Настоятель ставропігійного монастиря Богородиці Панагія Одигітрія архімандрит Парфеній зазна-чив, що споруда була зруйно-вана людьми, а не якимось стихійним лихом. Поліція, яка

проводить розслідування, не виключає, що каплицю могли підірвати.

Чин освячення 7 лютого звершив єпископ Корсунський Нестор у присутності численних гостей, повідомляє сайт Корсунської єпархії. Після чину освячення єпископ Нестор подякував усім, хто брав участь у будівництві, зазначивши його важливість у країні, де Церква досі не має жодного свого храму. Будівництво храму було розпочато відразу ж після освячення закладного каменя 6 грудня 2011 р. Завершення робіт повин но відбутися імовірно у квітні 2013 р. Окрім храму парафіяльний комплекс включає в себе адміністративні приміщення, трапезну, класи для занять із дітьми й житло для духовен-ства.

Підготував Олег Карпенко

у франції схвалили Закон про одностатеві ШлюБи

Депутати Національних збо-рів (Нижня палата Парламенту) Франції схвалили законопро-ект, що легалізує в країні одно-статеві шлюби й дозволяє таким сім’ям усиновлення дітей, повідомляє foma.ru.

За ухвалення закону прого-лосувало 329 із 577 депутатів, проти висловилося 229. Відзна-чається, що результат голосу-вання було визначено заздале-гідь, оскільки прихильники проекту закону володіють біль-шістю в Нижній палаті. Раніше проти введення в країні цього

закону виступили багато пред-ставників опозиції, а також християнські конфесії.

Відразу після прийняття закону перед будинком Нац­зборів пройшов стихійний мітинг проти легалізації одно-статевих шлюбів, який зібрав близько 1,5 тисячі людей. Орга-нізована масова акція протесту намічена на 24 березня. Остан-ньою ж великою акцією про-тесту проти ухвалення даного закону став паризькій хід, що відбувся 13 січня та зібрав понад 300 тисяч громадян.

Священик Руської Православної Церкви Закордоном отець Адріан Августус, який опікує засновану ним православну парафію в Пакистані, провів перший православний семінар у м. Хайда-рабад у провінції Сінд, повідомляє Седмиця.Ru.

Семінар з основ Православної віри було орга-нізовано для місцевої православної общини. Нагадаємо, що, з благословення Первоієрарха Руської Православної Церкви Закордоном, Митрополита Східно­Американського і Нью­Йоркського Іларіона, на території Пакистану діє Руська православна місія в ім’я святого Архан-гела Михаїла.

Як повідомляє інтернет­пор-тал «Православ’я і світ», митро-полит Неофіт виграв другий тур виборів Предстоятеля Болгар-ської Православної Церкви, в який вийшов разом із митропо-литом Гавриїлом Ловецьким.

24 лютого у Софії митропо-лит Кирил оголосив результати виборів — митрополит Неофіт набрав 90 голосів, 47 голосів отримав митрополит Гавриїл. Один із бюлетенів було визнано недійсним. Усього в патріарших виборах взяли участь 138 делегатів.

За підсумками першого туру жоден із трьох кандидатів не набрав необхідних 92 голосів членів Священного Синоду. Митрополит Неофіт зібрав 72  голоси, митрополит Гав-риїл — 43, митрополит Галак-тіон — 22 і один бюлетень було визнано недійсним.

Митрополит Русенський Неофіт (в миру — Симеон Ніко-лов Димитров) народився 15  жовтня 1945 р. у Софії. Закінчив Черепиську духовну семінарію, Софійську та Мос-ковську (аспірантура) духовні

академії, регентське відділення при МДА. Кандидат богослов’я. Був викладачем східно­цер-ковного співу, регентом сту-дентського хору СДА і Софій-ського священицького хору. 1975 р. пострижений у черне-цтво. Викладав східно­церков-ний спів і богослужбову прак-тику в СДА.

1977 р. був возведений у сан архімандрита, у 1981­му — при-значений протосингелом Софій-ської митрополії, у 1985­му — висвячений на єпископа Лев-кійського, другого вікарія Софійській митрополії. 1989 р. призначений ректором Софій-ської духовній академії, а після перетворення академії на бого-словський факультет Софій-ського університету в 1991 р. став його першим деканом.

На початку 1992 р. призна-чений головним секретарем Священного Синоду Болгар-ської Православної Церкви і головою церковного настоя-тельства при патріаршому Олександро­Невському соборі. У 1994­му обраний митрополи-том Доростольським і Червен-ським, а після поділу єпархії на Доростольську і Русенську став митрополитом Русенським. Почесний доктор Софійського університету святого Климента Охридського за заслуги в галузі духовної освіти Болгарії.

митрополит неофіт оБраний патріархом Болгарським

у пакистані пройШов семінар З основ православ’я

№ 5 (327), березень 201316 православнагазетаДУхОВне жИТТЯ

лугансьК. 4 березня. Відкрився сайт Свято­Мико-лаївського кафедрального собору м. Алчевськ Луган-ської області (sobor-al.com.ua), створений з благосло-вення настоятеля собору, благочинного Алчевського округу протоієрея Олександра Устименка. В меню сайта представлені розділи «Собор», «Храм Усіх свя-тих» (розташований на території собору), «Духовен-ство», «Святині», «Недільна школа», «Хор», «Бібліо-тека», «Вічна пам’ять», «Питання до священика», «Гос-тьова книга».

eparhia.lg.ua

МиКолаЇв. 4 березня у кафедральному соборі на честь Різдва Пресвятої Богородиці м. Миколаїв митро-полит Миколаївський і Очаківський Питирим у спів-служінні духовенства міста звершив відспівування

мера Миколаєва Володимира Дмитровича Чайки, який помер 2 березня. За богослужінням молилися єпископ Вознесенський і Первомайський Олексій, голова Миколаївської обласної державної адміністра-ції Микола Круглов, голова обласної ради Ігор Дятлов, перший заступник Миколаївського міського голови Юрій Андрієнко, народні депутати, мери міст, пред-ставники дипломатичних місій, представники влади Миколаєва та Миколаївської області, керівники під-приємств і організацій, городяни.

eparhia.mk.ua

суМи. 4 березня єпископ Сумський і Охтирський Євлогій звершив освячення каплиці в ім’я благовір-ного князя Ярослава Мудрого, зведеної біля будівлі прокуратури Сумської області. Каплиця названа на честь святого, що його співробітники прокуратури шанують як свого небесного покровителя. За богослу-жінням молилися голова Сумської обласної держав-ної адміністрації Юрій Чмирь, голова Сумської облас-ної ради Геннадій Михайленко, Сумський міський голова Геннадій Мінаєв, прокурор Сумської області Руслан Білокінь та ін.

pravoslavie.sumy.ua

Кіровоград. 5 березня архієпископ Кіровоград-ський і Новомиргородський Іоасаф звершив закладку каменя і капсули з пам’ятною грамотою у фундамент храму на честь Покрову Пресвятої Богородиці у м. Мала Виска Кіровоградської області.

orthodox-kr.org.ua

донеЦьК. 6 березня, у день святкування Козель-щанській іконі Божої Матері, в Донецьку відбулося освячення храму на честь цього образа. Чин освя-чення звершили: митрополит Донецький і Маріуполь-ський Іларіон, архієпископ Ізюмський і Куп’янський Єлисей, єпископ Макіївський Варнава та єпископ Бер-дянський і Приморський Єфрем у співслужінні духо-венства Донецької єпархії. Новоосвячений храм роз-ташовано на території головного офісу Асоціації НВО «Механік». Ініціатором зведення церкви виступив трудовий колектив підприємства.

ortodox.donbass.com

Як уже повідомляла «Церковна православна газета» (див.: № 4 «ЦПГ» за 2013 р.), від 14 лютого до 3 червня єпархіями Української Православної Церкви проходить хресний хід із частицею древа чесного і животворящого Хреста господнього та мощами свя-тих рівноапостольних царя Константина і матері його цариці Єлени, присвячений 1700­літтю видання Міланського едикту. В період від 28 лютого до 13  березня святині, зокрема, відвідали єпархії УПЦ, розташовані на території Кіровоградської та Запо-різької областей.

ЄПарХіа льне життяпротоієрей сергій правдолюбов: «прощати — це елементарна техніка БеЗпеки»Просити одне в одного

пробачення у день Прощеної неділі  — тра-диція, данина моді чи встановлення, що має коріння у вічності? Коли, чому й навіщо потрібно прощати? відповідає протоієрей сергій Прав-долюбов, настоятель храму в ім’я живона-чальної трійці у троїце-голенищеві (м. Москва):

— Коли у людини має бути операція, під час якої вона може померти, навряд чи вона засумні-вається, що необхідно пробачити всім, хто її коли­небудь вільно чи мимоволі образив. Зро-зуміло, якщо вона вірує у  Христа. Прощена неділя  — нагадування про те, що нам треба буде всім пробачити. Так вимагає Господь наш Іісус Христос, і не тому що у Нього виникло таке деспотичне бажання, а тому що якщо я комусь не пробачив, марно навіть молитися і про-сити у Бога щось для себе. Жодних відмовок, вивертів бути не може. Ми повинні пробачити, інакше життя наше не рухатиметься.

люди, виховані у Пра-вославній вірі, зобо­

в’язані прощати, не від-кладаючи це на Прощену неділю. Апостол каже: гніваючись, не грішіть: нехай сонце не заходить у гніві вашому (Єф. 4: 26). А згадайте, які чудові слова є в молитві, яку ми читаємо перед Причас-тям: «первее примирися тя опечалившим». Тебе образили, і ти проси у кривдника пробачення. Це непросто, це вже рівень неземного буття. Але ми й призначені для іншого життя — вічного.

Візьмемо супутник або космічний корабель. Його будують кілька десятиліть, витрачають

на це величезні гроші, готують до польоту на Марс. Побудували, злітає, щось не спрацьовує, падає. . . Чому? Непра-вильно були на землі орієнтовані плюси й мінуси електропоста-чання, не зміг він зорієн-туватися на сонці, роз-вернувши свої сонячні батареї, і загинув.

Загинув не тому, що Бог знищує космічний

корабель, а тому, що люди недопрацювали тут, на землі. Тридцять років готували і не підготували як слід. А нас, людей, 60 років готують до вічного життя, кажуть, що для нього необхідно, а ми впираємося: «Та ви що? Неможливо пробачити всі образи». А якщо не працюватиме система, що будете робити далі? Усе впаде. Любий мій, давай налаштовуй свою роботу для вічності, а не для тимчасового життя на землі.

Досить вслухатися у слова Божественної літургії, звернути увагу, в якому часі вживаються дієслова, щоб це стало очевидно. Ми зі студен-тами три роки вивчали грецький текст, зрозуміло,

консультуючись із про-фесором грецької мови. Там є такі слова: «Згаду-ючи все, що для нас було (церковно слов’янською — вся, яже о нас бывшая): Хрест, гроб, триденне Воскресіння, на небеса сходження, одесную сидіння, Друге і славне паки Пришестя».

Це не помилка. Греки жахнулися б від одного неправильного слова — зажадали б виправити. Але майже дві тисячі років ніхто не виправляє. Було Друге Пришестя — текст для майбутнього написаний, а не для сьо-годення. І ще на одне місце Літургії хочу звер-нути увагу:

«Нераздельней Троице покланяемся: Та бо нас спасла есть».

Минулий доконаний час. Ми ще не врятовані, живемо на землі, а в Церкві співаємо:

«Та бо нас спасла есть».

Це слова Літургії з майбутнього після

Другого Пришестя, а ми їх співаємо зараз. Вони нагадують нам про роз-біжності нашого ліній-ного часу і вічності, ми на Літургії молимося з

вічності і страшимося цього, якщо усвідомлю-ємо сенс слів.

Святитель Василій Великий це трошки пом’якшив, в його Літургії немає такого буквального зіткнення часу й вічності, а коли слухаєш слова Літургії Іоанна Злато-уста  — древньої Антіохій-ської літургії, — аж страшно стає. Такий погляд з вічності у жод-ному разі не нав’язується, але ми повинні зі страхом і трепетом усвідомлю-вати, для чого живемо на землі, і всіма можливими технічними засобами налаштовувати себе розумово та морально на те, щоб дивитися уважно на своє життя саме звідти, з вічності. Прощати необ-хідно, бо це елементарна техніка безпеки.

Ми спираємося на Євангеліє, на слова

Христа, але нелегко буває дотримати їх мит-тєво, іноді «гальмуємо».

Одного разу, коли я в храмі сповідував, підій-шов чоловік і зненацька вдарив мене по щоці. А в мене відбулося деяке гальмування — я став зга-дувати, що треба робити у таких випадках. Макси-мум дві секунди думав, після чого підставив іншу щоку.

він не вдарив, більше у храм не приходив,

але я досі себе лаю, що тоді загальмував. Мит-тєво повинен був підста-вити другу щоку, але наші розум, серце, совість ціпеніють перед Єванге-лієм. Без запізнення треба реагувати, інакше наш космічний корабель знову може звалитися. У житті земному нас трену-ють небесними заповід-ями вічного життя, щоб ми не погубили свій корабель своїми ж недо-робками, неполадками, уповільненими реакці-ями.

1 березня ректор Київської духов-ної академії і семінарії митрополит бориспільський антоній і генераль-ний директор національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника любомир Михайлина підписали договір про співпрацю, який є підтвердженням аналогічної угоди, укладеної 2011 р. З боку духов­ної академії при укладенні угоди були присутні: проректор з навчаль-ної роботи доцент єпископ Ірпінський Климент, проректор з науково­бого-словської роботи професор Володи-мир Бурега, вчений секретар профе-сор протоієрей Ростислав Снігірьов, проректор з виховної роботи архі-мандрит Маркел; з боку Києво­Печерського заповідника — перший заступник генерального директора Валерій Панченко. На зустрічі також був присутній директор Паломниць-кого Центру УПЦ Володимир Телі-женко. Договір передбачає реаліза-цію спільних проектів у сфері науко-вої, видавничої, просвітницької, нау-ково­експозиційної, організаційної та

музейної роботи. Академія і Заповід-ник домовилися про організацію спільних конференцій, семінарів, круглих столів, тематичних лекторіїв, про розробку спільних науково­дослідних проектів, обмін видавни-чою продукцією. На завершення зустрічі митрополит Антоній підніс у дар Києво­Печерському заповіднику видання КДА; у свою чергу, Любомир Михайлина передав книги в акаде-мічну бібліотеку.

5 березня Керуючий спра-вами української Православ-ної Церкви, ректор Київської духовної академії і семінарії митрополит бориспільський антоній зустрівся з ректором національної музичної ака-демії україни імені П. і. чай-ковського володимиром рожком. На зустрічі були при-сутні хормейстери Національ-ної опери України ім. Т. Г. Шев-ченка Олександр Тарасенко та Богдан Пліш, а також пер-ший проректор КДАіС прото­ієрей Сергій Ющик. У ході зустрічі обговорювалися питання участі Київської духовної академії в урочис-тостях із нагоди сторіччя Національної музичної ака-демії України імені П. І. Чай-ковського та налагодження співробітництва у створенні на базі останньої кафедри церковного регентства.

Сайт КДАіС

ЦерКва, держ ава, сусПільство