Гуморист Юрій Береза

Літературний портрет

Біографічна довідка

Береза Юрій Павлович народився 22 травня 1955 року в селі Городище Шепетівського району Хмельницької області. Після закінчення середньої школи працював робітником у місцевому господарстві – рік працював у радгоспній будівельній бригаді. Потім навчався на філологічному факультеті Рівненського державного педагогічного інституту. Під час навчання редагував інститутську стіннівку та очолював літстудію. З дипломом учителя української мови та літератури поїхав на Рівненське Полісся у село Глинне. З 1982 року на журналістській роботі.

Перша книга гумору “Щастить же людям!” побачила світ у львівському видавництві “Каменяр” 1990 року.

Згодом став автором книг сатири і гумору “Хронічне нещастя” (1991), “Дефіцитний фанат” (1992), “Оглядини з виграшем” (1993), “Не роззявляйте рота!” (1995), “Не вішай носа в шафу!” (2002), Безпрограшна лотерея (2005), “Короткими перебіжками” (), “Копитентний керівник” (2009). Видав збірку лірики “Увіходимо в осінь”. Підготував до друку збірку гумору і сатири “Трофеї чи жертви?”, “Сезонні патріоти”, книку публіцистики “Рясні плоди щемливих стріч”. Пише і лірику. На вірші Юрія Берези композитори пишуть пісні. Активно співпрацює, зокрема, з піснетворцями Андрієм Пастушенком, Галиною Мосійчук, Галиною Топоровською. Його твори використовуються в радіо- й телепередачах, перекладаються мовами інших народів. Перекладач із білоруської, зокрема книги поезій незабутнього білоруського поета Сергія Граховського “Доброта”. Підготував до видання українською мовою збірку ліричних віршів цього поета “З сумної осені вернися”.

З 1994 року – член Національної спілки письменників України, лауреат просвітянської премії Грицька Чубая за 2005 рік,

Нагороджений почесною грамотою Міністерства освіти та науки України.

  Лауреат літературної премії імені Остапа Вишні за 2006 рік, володар диплому “Лауреат Нобельської премії”. Його ім’я внесено в багатотомну Енциклопедію сучасної України. Є позаштатним кореспондентом “Вільного слова”. Займає посади кореспондента, власкора, відповідального секретаря, заступника редактора, редактора. Мешкає в Рівному.

ЕНЦИКЛОПЕДІЯ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ, т.2, 2003 р.

БЕРЕЗА Юрій Павлович (22.05.1955, с.Городище Шепетівського р-ну Хмельницької обл.) – поет, прозаїк. Чл. НСПУ (1994). Закін. Рівнен. пед. ін-т (1997). Учителював (1977 - 82). Працював кор. Остроз.рай.г. “Зоря комунізму” (1982 - 86) та обл.г. “Червоний прапор” (1986 - 91), рівнен. газет “Зміна” (1991-92), “Рівне” (1992-97).

Нині – кор.г. “Експрес” (Львів) по Рівненській обл. Автор збірок гумору та сатири “Щастить же людям!” (Л., 1990), “Хронічне нещастя” (К., 1991), “Дефіцитний фанат” (1992), “Оглядини з виграшем”(1993), “Не роззявляйте рота!” (1995, усі - Рівне). Добірки його творів друкувалися на сторінках “Вітрил”, “Веселого ярмарку”, ж.”Вітчизна”, “Київ”, “Дніпро”, “Україна”, “Перець”, “ВУС” та ін., використовувались у розважальних передачах українського радіо. Береза переклав українською мовою твори білоруського поета С.Граховського – кн. “Доброта” (К., 1989). Низку віршів Берези покладено на музику, зокрема “Цвіте бузок” (1988), “Петрушка” (1990, обидва – музика Г.Топоровської), “Ой гуляв козак” (1994, музика А.Пастушенка)

Є.І.Шморгун

Юрій Береза побачив світ гарного травневого дня 1955 року. Селяни – батьки Надія та Павло хотіли назвати молодшого сина (в сім’ї вже вибрикував Микола, день народження якого припав на зимового Миколая) … Миколою! Адже народився на літнього Миколая. Бабуня навіть рекомендувала назвати Миколою – другим. Зрозуміло, згоди не дійшли. І тоді, щоб вийти з безвихідної ситуації, назвали хлопця Юрієм, оскільки на травень припадає Юріїв день. З цим ім’ям і помандрував майбутній письменник стежками – доріжками дитинства, юності, молодості, зрілості, прощаючись із шкільними, студентськими та вчительськими роками. Поки не вийшов на журналістську та письменницьку дорогу. За цей час устиг написати і видати 15 книг.

Знай наших!

ДНІПРЯНИ ВИЗНАЛИ НАШОГО ЗЕМЛЯКА!

Напередодні різдвяних свят ТОВ “Редакція журналу “Дніпро” організувала Всеукраїнський літературний конкурс на кращі художні твори , аби таким чином поповнити свій часописний портфель у новому році кращими поетичними та прозовими доробками як знаних майстрів пера, так і молодих. Переможцем цього конкурсу став наш земляк – письменник, лауреат літературної премії імені Остапа Вишні Юрій Береза.

“Вільне слово”, №6 (14315),20 січня 2009 року

НОВА ПРИГОРЩА СМІХУ

У видавництві “Волинські обереги” побачила світ нова книга гумору й сатири письменника-земляка, лауреата премій імені Остапа Вишні, Григорія Чубая та володаря диплома “Лауреат Нобельської премії” Юрія Берези “Копитентний керівник” Ошатно видана та професійно проїлюстрована карикатуристом Павлом Шуляком збірка віршових дотепних і гострих творів – гуморесок, сатиричних мініатюр, епіграм, літературних пародій, співанок і навіть футбольної поеми – складається із семи розділів. У кожному з них шанувальники українського дотепного слова знайдуть для себе привід для щирої усмішки.

Інна Свердлюк

“У державі гетьмана Остапа” прописався наш земляк

На книжкових полицях українських книгозбірень з’явилася книга творів 27-ми лауреатів української премії на чолі з Олегом Чорногузом, об’єднання сатириків та гумористів при НСПУ (голова Григорій Гайовий) завдяки київській видавничій агенції “КИТ”. Передсловом до видання служить відомий твір Остапа Вишні “Як я пишу”. А післяслово написав Олег Чорногуз. у книзі вміщено кращі твори знаних майстрів українського дотепного слова. Представлено “У державі гетьмана Остапа” і гумористичні твори нашого земляка, лауреата літературної премії імені Остапа Вишні 2006 року Юрія Берези.

Інна Свердлюк

З нагоди виходу в світкнижки “У державігетьмана Остапа”

Хоч фінансова руїна, І до біса ворогів, Засміялась Україна Аж на 27 зубів!

Дочекаємось, здається, Й того часу ми, братва, Коли ненька засміється На свої всі 32!

І заради цього сміху Чо та Че, вишняцька рать, Попри літ навислу стріху, Мають молодо брикать!

(Чо – Олег Чорногуз – ініціатор видання, Че – Валентин Чемерис – упорядник книги)

У “Кримській світлиці ” – рівнянинУ “Кримській світлиці ” – рівнянин

Україномовний часопис “Кримська світлиця” – один Україномовний часопис “Кримська світлиця” – один із небагатьох періодичних видань кримського півострова, із небагатьох періодичних видань кримського півострова, які активно пропагують і відстоюють національну які активно пропагують і відстоюють національну культуру, рідне слово і його творців. В одному з його культуру, рідне слово і його творців. В одному з його найсвіжіших чисел представлено літературний портрет найсвіжіших чисел представлено літературний портрет нашого земляка – письменника Юрія Берези.нашого земляка – письменника Юрія Берези.

Про його творчість писали й пишуть не лише маститі Про його творчість писали й пишуть не лише маститі критики, а й студенти-філологи, які опановують спеціаль-критики, а й студенти-філологи, які опановують спеціаль-ність “Літературна творчість” у національному ність “Літературна творчість” у національному університеті “Острозька академія”. Студентка цього університеті “Острозька академія”. Студентка цього престижного навчального закладу Яніна Щербань, яка престижного навчального закладу Яніна Щербань, яка приїхала сюди навчатися з Криму, й опублікувала свої приїхала сюди навчатися з Криму, й опублікувала свої роздуми про творчість Юрія Берези та добірку його нових роздуми про творчість Юрія Берези та добірку його нових гумористичних мініатюр. гумористичних мініатюр.

Анатолій КриловецьАнатолій Криловець

Юрій Береза:“Гумор писати – не по горобцях стріляти”

- Пане Юрію, гумор інколи називають несерйозною літературою. Чи насправді цей жанр такий легкий? Зрештою, як Ви прийшли в літературу? - Гумор писати – не по горобцях з рогатки стріляти. Тут одним примруженням ока поставленої мети не досягти. Це зрозумів я ще п’ятикласником, коли замість готування домашніх завдань заходився ні з того ні з сього писати римовані рядки, випередивши таким чином у цьому починанні на два дні свого старшого брата Миколу. Опісля крадькома від рідних вислав одне зі своїх творінь у редакцію шепетівської міськрайонки. Й оперативно одержав відповідь: “До друку не годиться. Але пиши.”

І я почав писати. Тим паче, що моя бабуня, угледівши ту писанину, дала настанову: “Пиши, сину, до чогось допишеш-ся!”. У тому ж п’ятому класі вийшов переможцем загальношкільного літературного конкурсу, за що дирекція рідної Городищенської восьмирічки вручила приз – томик розповідей про героїв Другої світової. Приз, очевидно, додав мені натхнення, бо старшокласником таки надрукувався у місцевій газеті. Яка то була радість, коли поштарка принесла в наш дім свіжі періодичні видання, в одному з яких я прочитав власну гумореску “Синульо!” Та справжній смак до публікацій відчув у студентські роки, ставши членом вузівської літстудії. Тоді в Рівненському державному педагогічному вже навчалися відомі літератори та журналісти Володимир Ящук, Василь Лящук, Любов та Микола Пшеничні, мій брат…

До речі, різницю між гумором та сатирою з’ясував для себе ще в юному віці, коли одного літнього спекотного дня вибрався разом зі своїм другом на сільський ставок рибалити. Видряпався кожен з нас на “свою” вербу, аби було краще видно поплавці закинутих вудочок та менше палило в голови настирливе сонце. Ото сидимо на крихких гілках, чекаючи кльову. Аж раптом гілки затріщали, і я побачив, як сторчма з верби падає додолу мій друг… Мені стало смішно. Та коли друг гепнувся об землю, у мене затряслись руки. Я миттю зліз зі свого кучерявого дерева. Дивлюсь, той лежить край води і не дихає. Стрімголов почав набирати в долоні воду і лити її на голову бідоласі. Він застогнав. Сяк-так виволік його на сухий берег. А на місці, де приземлився друг, виявив… мертву жабу! Звідкіля зеленій було знати, що з неба на неї звалиться людина? То вже пахло сатирою.

А ось про те, що гумор треба черати з життя, зрозумів уже в далекому поліському селі Глинне, де починав учителювати. Якось редактор районної газети по телефону попросив написати статтю про шефську допомогу сусідньої школи місцевому господарству. Охоче погодився. Дістався того села,

розшукав керівника, відрекомендувався як позаштатний кореспондент. Гостинний керівник господарства запросив на обід до себе додому. За щедрим столом з’ясовували деталі шефської допомоги. Сумлінно занотовував у блокнот почуте. Коли ж повернувся з відрядження і почав писати матеріал, не знайшов у записах одного: урожай якої сільськогоспкультури допомагають господарству збирати тамтешні школярі. Оскільки в нас, на Хмельниччині, звідкіля я родом, ми, школярі, щоосени поралися на бурякових плантаціях, вирішив: і тут, на Поліссі, збирають цукристі. Тож і завершив допис.

А через кілька днів, коли матеріал за моїм підписом з’явився в районці, у мою школу зателефонував редактор газети Андрій Гречко і роздратовано запитав: - Де Ви бачили на наших полях цукрові буряки? Щойно керівник господарства, де Ви побували, телефонував…

-Кажуть, гуморист починає сміятися відтоді, коли став з колиски на ноги. Не пригадуєте, коли вперше потягло на сміх?

- Не знаю, як це було в інших сміхотворців, а мій сміх починався зі сліз. У кількарічному віці я умудрився прикласти до розпечених дверець плити свою долоню. Трішки старшим запхнув руку в колесо млина. Ще старшим підставив лоба домашньому коню…Та рани швидко гоїлися. І я знову брався за своє. Очевидно, таким чином шукав свою майбутню професію..

НОВІ ЛАУРЕАТИ“Літературна Україна”

Премія імені Остапа Вишні

Президія Національної спілки письменників України затвердила рішення журі про присудження літературної премії імені Остапа Вишні 2006 року. Лауреатами стали:

- Юрій Береза – за книгу гумору та сатири “Безпрограшна лотерея”.

Колеги – письменники про Юрія Березу

І ШВЕЦЬ, І ЖНЕЦЬ… •

Писати про Юрія Березу та його книгу “Безпрограшна лотерея” мені і приємно, і легко, бо ж знаю його ще з тих днів. Коли він був студентом Рівненського педінституту і приїжджав до мене у Висоцьк разом з друзями – такими ж студентами. Як письменник він виростав на моїх очах. Мужніючи в іпостасі сатирика і гумориста від книги до книги, прийшовши, таким чином, до “Безпрограшної лотереї”.

• Перечитав її ще раз і дійшов висновку, що народна примовка “і швець, і жнець, і на дуду грець” стосується саме Юрія Берези.

• Як риба у воді, вільно почувається він у різноманітних жанрах сатири й гумору: йому підкоряються і байки, і сатирично – гумористичні вірші та оповідання, і літературні пародії та епіграми, і афоризми, і навіть сатирично – гумористичні повісті.

Щоб не бути голослівним, наведу кілька прикладів “З міні - монологів”: “Одні кидаються вліво, інші управо. А я люблю серединку, - сказав Черв’як, визирнувши з яблука”; “Скільком дурням я потрапляла в обійми!” – хизувалась парламентська Трибуна”. Або з “Іронізмів”: “Холостяцьке життя поділяється на дві епохи: доодружню та післярозлучну”. А ще: “Якщо в тебе було і вісім дружин, це не означає, що ти набрався розуму”.Чималий за обсягом і “Гайок байок”. Кращі з них - лаконічні і бризкають гумором. Ось хоча б “Кмітлива свиня”: Дорікнув Рябко Свині. - Ге, все киснеш у багні? Закувікала Свиня: - Тут Данило спав півдня. Тож і я, коли збагнути, Бачиш, вибилась у люди! Петро Красюк, лауреат премії ім.Годованця

Гумор, що утверджує добро Років десять тому молодий сатирик і гуморист Ю.Береза попросив мене дати рекомендацію для виступу до Спілки письменників України. Я добре знав молодшого побратима по «гарячому» цеху, він досить успішно виступав у періодичній пресі: його байки, гуморески, пародії публікувались у газетах «Літературна Україна», «Молодь України», в журналах «Перець», «Україна», «Старт», у колективних збірниках «Веселий ярмарок», «Вітрилах», і в багатьох інших виданнях. Він став автором непересічних книжок гумору і сатири «Щастить же людям», «Хронічне не щастя», «Дифіцитний фанат», «Оглядини з виграшем». Сьогодні мені приємно заявити, що я не помилився в своїх передбаченнях. Це засвідчує і і нова книга члена НСПУ Юрія Берези "Не вішай носа в шафу!", що нещодавно побачила світ (Рівне, 2002, редактор Сергій Садиков, художник Павло Шуляк):

Найбільший розділ книги "Кадри й кадрики", про зміст якого і говорить сам заголовок. Всім відомий вислів "Кадри вирішують все", який і в наш час не втратив актуальності. Ось переконливий приклади. Перший із них:

КерівничокВін уболіває не за колектив, Не за роботу, навіть не за чарку.Як спраглий, котрий краплі не допив, Трясеться за печатку-виручалку.

А ось "навздогін" і другий:

З перспективою Що не крок-то гріхів аж мішок.Тож, згадавши про кари Господні,Наперед на сто років свічок Переправив у церкву сьогодні.

Хіба ж не з нашого сьогодення вихоплені оці мерзенні типи?

Одним із найскладніших сатирично-гумористичних жанрів є пародія. Вона використовує які-небудь риси іншого твору, а та кож його форму і одночасно вис міює (найчастіше незлобиво) па-родійованого автора і його твір. В українській літературі нашої доби популярними є пародії Юрія Кругляка, Олеся Жолдака, Валентина Лагоди, Дмитра Білоуса, Павла Стороженка. В ряди їхніх пародій гідно шикуються й пародії Юрія Берези, що станов лять у його новій книзі розділ "Перелаз на Парнас". Навіть при оцих побіжних моїх міркуваннях про книгу "Не вішай носа в шафу!" ви, шановний читачу, можете зробити єдино пра вильний висновок: нова книга Юрія Берези - це новий крок на його творчому шляху. І цей переможний крок не може не радувати прихильників таланту здібного сатирика і гумориста. Петро КРАСЮК, Член Національної спілки письменників України

Правдиво, лаконічно , дотепно!

Чи в час суцільних дефіцитів і суспільний негараздів потрібен гумор-сміх? Кажу од нозначно: потрібен! Не буду наводити ви ловлювань великих людей про гумор і йоп роль в людському житті, а нагадаю лиш думку талановитого гумориста — ук раїнського народу: «Якби людина не потішилась, то вона б повісилась». А коли погодились, йдіть чи то в кни гарні, чи в бібліотеки і дістаньте книгу Юрія Берези «Оглядини з виграшем», котра не щодавно видана в Рівному державним ре дакційно-видавничим підприємством. Про читайте її - і, їй-Богу, будете також з вигра шем. А поки не придбали книги, то я вас бо дай коротенько ознайомлю з нею.

Насамперед скажу, що «Оглядини з вигращем» — це вже четверта книга молодого сміхотворця. Три попередні: «Щастить же людям», «Хронічне нещастя», «Дефіцитний фанат» — читачі і критики по-справжньому оцінили як незаперечний успіх Юрія Берези.Чим же автор «підкуплює» читачів і критиків? Правдивість ситуацій, економність у слові чи, як сказать «по-вченому», лаконізм та дотепність — ці риси були і залишаються характерними для творчої манери Ю. Берези.

Петро Красюк, письменник - гуморист

Здоровше з гумором живеться.

Часто Юрій Береза, виступаючи у читацьких аудиторіях, полюбляє цитувати рядки відомого гумориста Степана Олійника: Здоровше з гумором живеться. Отож, звучи, наш сміх, звучи!А дехто зовсім не сміється, Хоч як його не лоскочи. Цитує класика рівненський гуморист не тому, що власних творів такого жанру у нього малувато. Ні, зізнався якось Ю.Береза, ім'я і творчість цього сатирика йому дорогі і близь-кі. Тому й прагне рівнятися на творчість Степана Івановича, досягти його рівня. І треба відразу сказати, що у багатьох своїх творах Юрій Береза до цього вже доскочив. А написалося не так і мало. Знайшли свого читача такі збірки

дотепного слова, як „Щастить же людям!", „Хронічне нещастя", „Дефіцитний фанат", „Оглядини з виграшем", „Не роззявляйте рота!", „Не вішай носа в шафу!".Зовсім недавно з усього цього написаного й виданого Юрій Береза повисмикував найкращі зразки і видав окремий солідний том гумору та сатири під назвою „Безпрограшна лотерея". Чого тільки не натрамбував автор в оту свою „цеглину". Є тут і гумористично-сатирична повість „Теребеньківські просвітителі", і понад сотня сторінок прозових гуморесок, що об'єднані в розділі „Колючі снопи з прозової копи". Крім цього є і віршоване дотепне слово, що складає розділи „Гайок байок" та „З гумориотично-сатиричного клунка”. А це не мало - не багато - понад дві сотні сторінок. Словом, вийшов той том досить об'ємним, на цілих 439 сторінок, ваговитим, у твердій палітурці.

Таким будь-яке зло, що його творять негативні персонажі гумористів і сатириків, будь-яке і ганебне явище нашого невеселого, але смішного сьогодення можна добряче шарахнути по голові. Та й не тільки шарахнути, а нерідко й ошелешити зовсім, вибити з колії. А ще краще те, що не тільки вагою його тому можна боротися з тим усяким різноликим негативом, а й добірним, ваговитим, виваженим словом. Що б там дехто не казав, а Юрій Береза таки гуморист і сатирик, який за свій вік уже встиг досягти якоїсь висоти. І добре, що не апогею. Бо є ще у нього запас часу, адже в оці травневі дні святкує своє лише перше п'ятдесятиріччя. Тож є ще можливості рости вперед і вгору, чого й побажаємо Юрію Березі. Хай пишеться, вида ється і читається. Для цього здоров'я, натхнення, удачі! Та ще всіляких інших гараздів бажають йому друзі, колеги і читачі. Василь БАСАРАБА, член НСП

України

Всеукраїнське свято гумору

- Чому один рік Всеукраїнський фестиваль гумору "Лауреат Нобельської премії" "пробуксував"? Адже він мав проходити згідно з Положенням щорічно... Юрій БЕРЕЗА, письменник-сатирик, керівник секції гумору й сатири Рівненської організації Національної Спілки письменників України, учасник першого фестивалю: "Лауреат Нобельської премії" - це свято дотепного і гострого слова, влучного пісенного та сценічного жарту, карикатури... Словом, колючий мистецький захід, до якого зі спокійною душею можуть ставитися лише чесні та порядні люди, мають його всіляко підтримувати. У тому числі й влада. Перший відбувся при кучмівському режимі лише тому, що той режим не встиг "розкусити", що це за штука і з чим її їсти. Якби встиг, обов'язково заборонив би.

Бо ж хвальбі, яку так оберігали любитель гри на гітарі та його "проффесори", на цьому фестивалі місця немає. А чути сміх на свою адресу тодішня влада аж ніяк не погоджувалася. Але проґавила момент і змушена була проковтнути гірку пігулку. Другий фестиваль мав відбутися... напередодні президентських виборів. Зрозуміло, тій команді було тоді не до сміху. Вона кинула всі матеріальні та людські ресурси на свою перемогу. Проте ні перемоги не здобула, ні гумору не пошанувала. В успіхові другого Всеукраїнського фестивалю "Лауреат Нобельської премії" ніхто не сумнівається. Наш байкар-старійшина Петро Красюк каже: "Гумор - це коли не хочеш плакати. А я хотів би не плакати. Село ж Нобель має стати столицею українського гумору". Анатолій Паламаренко додає: "О, такого села, як Нобель, ще треба пошукати. Як тут люблять гумор!". Сміймося, бо ми того варті!

Знайомий трюкЗнайомий трюкЖиття заможне й сите Життя заможне й сите обіцяобіцяВовкам голодним Вовкам голодним злякана Вівця...злякана Вівця...

Їжакова доляЇжакова доляНе могли йому на голову, бач, сісти,Не могли йому на голову, бач, сісти,

Ані з'їсти.Ані з'їсти.Тому на вогник дружби Тому на вогник дружби

запросили —і спалили.запросили —і спалили.

ЗА ЗВИЧКОЮБ’ються крашанкамиДіти у дворі,Бо ж Христос із намиВ радісній порі.Осторонь лиш Митьо(В тата вдавсь на п’ять) ЛЕДАЧИЙ ГРИЦЬЖде, щоб яйця биті Потім відібрать. Дрімав у холодку ледачий Гриць… Аж грушка виспіла під око – тиць! Схопився білоручка й верещить: Навіщо тут ось дерево садить?! --------------- Стрічав я, і не раз, такого Гриця – Сам винуватий, а на когось злиться.

СМІЛИВЕЦЬ Сперечались школярі Про погоду надворі. - Я люблю, - сказав Павло, Коли сухо і тепло. Повторили це ж Грицько, Віта, Славик і Юрко. Тільки трійочник Степан Взявся в боки, наче пан: - А я тішуся, коли Дід Мороз лютує злий, І хурделиця – до неба! В школу йти тоді не треба.

МРІЯ ЗБИТОШНИКА НЕСЛУХНЯНЕ МОЛОКО

- Ким ти мрієш стати? Ох, яке ж, бабусю, наше - Міліціонером! Неслухняне молоко,- - А чому, сказати Сльози стримуючи, кажеМіг би ти, Валеро? П’ятирічний внук Демко. - Бо коли ним буду, - Що ж тебе, - пита старенька,То і батько, й мати На цю думку навело?Перестануть гудить Я налив його в кишеньку, Мене й лупцювати. А воно взяло й втекло.

Безбожна доба

Два професори-лукавці В літню пору зранку

Сидять-нудяться на лавці У міському парку.

Звично підвели розмову До новин всесвітніх...

Й перейшли невдовзі знову До проблем освітніх.

— Змоги вже нема при вступі Хабара узяти...

—Так, машини будуть ступінь Знань перевіряти...

— Діти вчитися не хочуть, їм би лиш диплома...

— На тих лекціях — до ночі, Спав би краще вдома...— Мо, облишити науку,

Бізнес заснувати...— Там потрібно, друже, руку мати волохату...

— Хабара підсунем спільно Кому слід — і баста:

Розвиватимемось вільно, Нишком будем красти...

—Е, на тім спійматись можна Й загриміть за грати...

—Ач, яка доба безбожна... —Ідемо здаватись!..

Збірки творів гумористаЗбірки творів гумориста

Збірка “Копитентний керівникЗбірка “Копитентний керівник

Після виступу у ляльковому театрі

У колі друзів по перу

• Ю.Береза, Р.Солоневський, І.Кузьмюк у ляльковому театрі

На озері Нобель

За роботою

Виступ на Тижні дитячої книги в Рівному

На ювілеї у Петра Красюка (с.Висоцьк Дубровицького району)

З колегами по перу: Михайлом Степанюком, Леонідом Кулішем-Зіньковим та Володимиром Грабоусом

у Нобелі.

З Кулішем-Зіньковим на Тижні дитячої книги (2004 р.)

На мітингові в Острозі

З Євгеном Цимбалюком та Миколою Пшеничним на зустрічі зі студентами

З Іваном Шанюком, з Іриною Мізюк, з Василем Бойчуком у студентській вітальні

В Острозі з Євгеном Дударем та журналісткою Тетяною Ляшенко

Щирі бесіди з Миколою Пшеничним

У колективі Глиннівської школиУ колективі Глиннівської школи

З Любою Пшеничною та Миколою Пшеничним у З Любою Пшеничною та Миколою Пшеничним у Рівненській спілці письменників (літо 2010 року)Рівненській спілці письменників (літо 2010 року)

Не Не вішайте вішайте

носа!носа!