УКРАЇНСЬКИЙ БАЙКАР

ПЕТРО ХАРИТОНОВИЧ КРАСЮК

ІЗ ЦИКЛУ «УКРАЇНСЬКИЙ ГУМОР ТА ЙОГО НАЙКРАЩІ ТВОРЦІ»

Наукова бібліотека СНУ ім. В.Даля 2015 р.

«Як би все залежало тільки від мене, а не від моїх батьків – Харитона Івановича і Галини Ничипорівни Красюків – я обрав би не 1 січня 1924 року, що є днем мого народження, а іншу дату – теплий весняний чи літній день, бо не люблю холоду ні в природі, ні у взаєминах між людьми», напише він через сімдесят років у своїй «Автобіографії на замовлення.

Петро Красюк не злукавив – він і справді все життя боровся проти несправедливості, лицемірства, підлості. Таким він назавжди залишився і в творчості, і у нашій пам’яті – щирим, добрим, світлим, безмежно гостинним і надзвичайно мудрим.

Народився Петро Красюк 1 січня 1924р. у селянській родині в с.Трахтемирів Канівського району Черкаської області. Помер він 8 січня 2008 в селі Висоцьк Дубровицького району.

Після закінчення семирічки вчився у Переяслав-Хмельницькому педагогічному училищі, два курси якого встиг закінчити до війни. У 1943р. гітлерівці вивезли юнака на примусові роботи до Німеччини. Після війни завершив навчання і був направлений вчителем на Рівненщину.

Відтоді, з 1946р., почав працювати вчителем Висоцької середньої школи. У 1958р. заочно закінчив українське відділення філологічного факультету Рівненського державного педагогічного інституту. У цій школі працював усе життя.

Вже з перших років вчителювання він почав публікувати свої твори у місцевий і обласній пресі. У 1957 році вийшла його перша книжка «Байки та гуморески».

ЧВАНЛИВИЙ МІШОК В коморі у кутку стояло три Мішки: Два із пшеницею, скромнесенькі такі, А третій вирізнявся повнотою. Що в нім було — в секреті він держав, Та дуже вже гордився сам собою, Бурчав: — Ви проти мене — карлики, пігмеї. Не мати вам солідності моєї!..— Тут він надувся... Раптом трісь! Шви на чванькові розповзлись, І з дір посипалась полова. А що за поза, що за мова!

Згодом побачили світ у різні роки книги: «Яке коріння, таке й насіння» і «Премійований Кіт». За ці збірки, що викликали широкий резонанс серед читачів, у 1965 році Петра Красюка було прийнято у члени Спілки письменників України. За своє активне життя український байкар видав понад два

десятки книжок сатири і гумору. Його нові твори часто з’являлися на сторінках рівненської газети «Червоний прапор» («Вільне слово»), постійним автором якої він був більше 50 років. Друкувався «патріарх сучасного українського гумору і сатири» у багатьох інших періодичних виданнях. В 2003 році твори байкаря були перевидані у двухтомник «Вибрані твори». Окремі твори П. Красюка перекладено російською, білоруською, тувинською, єврейською, польською та болгарською мовами. Лауреат літературних премій, у тому ж премії ім. Миколи Максися (1967), Хмельницької обласної літературної премії ім. Микити Годованця (1987), імені Микити Годованця (1987), лауреат Нобельської премії (2003).

Його творчість має широкий розголос, а його ім'я стоїть в одному ряду з відомими творцями байки і сатирично-гумористичних творів в українській літературі Степаном Олійником, Микитою Годованцем, Іваном Сварником, Олександром Ковінькою, Сергієм Воскрекасенком, Петром Сліпчуком та іншими майстрами дотепного слова. Високо оцінена його творчість у багатьох рецензіях на його збірки, авторами яких, зокрема, є відомі літературознавці, критики і журналісти Петро Лещенко, Григорій Дем'янчук, Іван Пащук, Володимир Грабоус, Василь Попенко, Георгій Сербін тощо. Письменник впевнено продовжував кращі традиції українського гумору, творчо розвивав їх. Про життєвий і творчий шлях письменника йдеться у літературному портреті Георгія Сербіна «Петро Красюк» (2001), де у розділах під промовистими назвами «Полісся - його земля, душа і пісня», «Школа байкарства», «Весела штука - гумор» і «Роки дух не зломили» сказано багато добрих слів про його життєві будні, широку художню палітру його доробку, актуальність і злободенність звучання байок, гуморесок, смішинок.

«Байки та гуморески» (1957),

«Яке коріння, таке й насіння» (1963),

«Премійований Кіт» (1964),

«Виграш — програшем» (1966),

«Поголений Їжак» (1969),

«Сміття і Мітла» (1971),

«Пасивний Бобер» (1973),

«Ворона на естраді» (1976),

«Непідкупний Ведмідь» (1977),

«Обережний Півень» (1983),

«Хід конем» (1989),

«Ретельний терпуг» (1992),

«Самостійний син» (1993),

«Регламент для Зайця» (1997),

«З вогню та в полум'я» (1998),

«Дипломатична розмова» (2001),

«Двоюрідний чоловік» (2002).

ТВОРИ

• http://uk.wikipedia.org/wiki/Красюк_Петро_Харитонович

• http://ukr.sovfarfor.com/lteratura/bajky/423-petro-krasjuk-bajky.html

• http://www.rdobd.com.ua/index.php?catid=50:2011-12-02-10-26-09&id=76:-

doc&Itemid=73&option=com_content&view=article

• http://oblrada.rv.ua/docs/null?ELEMENT_ID=4673&SECTION_ID=88

• http://yanitsky.org/pdf/gazeta/jan2013%20(1)/6.pdf

• http://dubrlibr.rv.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=78:krasuk

&catid=51:tvorchi-osobu&Itemid=82