Download pdf - Дисертація Шебеко С.К. - Національний фармацевтичний

Національний фармацевтичний університет

Міністерство охорони здоров’я України



Кваліфікаційна наукова

праця на правах рукопису

Шебеко Сергій Костянтинович

УДК 547.455.623’233.1:547.814.5: 616.61-008.64-036.12-085

ДИСЕРТАЦІЯ

Експериментальне обґрунтування комбінованого застосування похідних

аміноцукрів та флавоноїдів в терапії хронічної хвороби нирок

14.03.05 – фармакологія

22 – Охорона здоров’я

Подається на здобуття наукового ступеня доктора фармацевтичних наук

Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,

результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело

______________________ С. К. Шебеко

Науковий консультант Зупанець Ігор Альбертович

доктор медичних наук, професор,

заслужений діяч науки і техніки України

Харків – 2020

2

АНОТАЦІЯ

Шебеко С. К. Експериментальне обґрунтування комбінованого застосу-

вання похідних аміноцукрів та флавоноїдів у терапії хронічної хвороби нирок. –

Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора фармацевтичних наук

за спеціальністю 14.03.05 «Фармакологія» (22 – Охорона здоров’я). – Націона-

льний фармацевтичний університет МОЗ України, Харків, 2020.

Дисертаційна робота присвячена теоретичному узагальненню та новому

практичному вирішенню наукової проблеми, пов’язаної з оптимізацією ліку-

вання хронічної хвороби нирок (ХХН). З метою вдосконалення шляхів терапії

ХХН, профілактики загострень та ускладнень, зниження швидкості прогресу-

вання перспективним є застосування речовин природного походження, до яких

відносяться аміноцукри й флавоноїди, що чинять пряму нефропротекторну та

антиоксидантну дію, нівелюють пластичну недостатність нирок й посилюють

гломерулярну гемодинаміку. У дисертації обґрунтована можливість підвищен-

ня ефективності та безпеки лікування ХХН шляхом застосування комбінацій

похідних глюкозаміну (ГА) з кверцетином у лікарських формах для перораль-

ного та ін’єкційного введення у залежності від характеру та стадії захворюван-

ня, а також доведена доцільність розробки на їх основі препаратів нефропроте-

кторної дії та їх впровадження до клінічної практики.

У ході досліджень проведено фармакологічне обґрунтування складу та

лікарської форми комбінованого препарату похідних глюкозаміну з кверцети-

ном для перорального застосування при ХХН. Визначено, що найдоцільніше з

цією метою застосовувати препарат у формі капсул, що містить ГА гідрохлорид,

N-ацетилглюкозамін (N-аГА) та кверцетин у співвідношенні 3:3:2. У результаті

фармакологічного скринінгу нефропротекторної активності (НА) дана комбіна-

ція у дозі 50 мг/кг при внутрішньошлунковому (в/ш) введенні у щурів з нефро-

патією мінімальних змін показала найвищий показник – 89,9 %, який перевер-

шив (p<0,05) всі інші об’єкти. При порівняльному вивченні комбінації у різних

лікарських формах у дозі 82 мг/кг було визначено, що у капсулах (у вигляді

3

препарату Глюквамін) вона виявляє виразний нефропротекторний ефект при

нефропатії мінімальних змін (посилення швидкості клубочкової фільтрації

(ШКФ) у 2,7 разу, зниження протеїнурії у 3,5 разу; p<0,05 у обох випадках), а

також при хронічній нирковій недостатності (ХНН) (збільшення ШКФ у 5,0 ра-

зів, кліренсу сечовини – у 3,3 разу, зниження сечовини крові у 3,0 рази; p<0,05

у всіх випадках), який перевершив (p<0,05) активність таблетованої форми да-

ної комбінації та референс-препаратів Квертину й Леспефрилу.

При визначенні складу та шляху введення комбінованого препарату похі-

дних глюкозаміну з кверцетином для ін’єкційного застосування при ХХН було

визначено, що найдоцільнішим компонентом для його створення є N-аГА, який

у дозі 50 мг/кг при внутрішньом’язовому (в/м) введенні за НА перевершував

глюкозаміну гідрохлорид (83,3 % проти 72,6 %, p<0,05) при нефропатії мініма-

льних змін, виявив у формі 6 % ін’єкційного розчину значущу нефропротекто-

рну дію при гострому ураженні нирок (ГУН) (збільшення ШКФ у 2,5 разу, клі-

ренсу сечовини – у 2,9 разу, зниження сечовини крові у 1,7 разу; p<0,05 у всіх

випадках) без відмінностей від внутрішньовенного (в/в) введення (p>0,05), а та-

кож при ХНН (збільшення ШКФ у 4,7 разу, кліренсу сечовини – у 3,6 разу,

зниження сечовини крові у 2,5 разу; p<0,05 у всіх випадках) з істотним антиок-

сидантним ефектом. Даний аміноцукор доцільно комбінувати з Корвітином,

який при в/м введенні має пролонгований ФК-профіль відносно в/в застосуван-

ня (збільшення Tmax у 4,0 разу, MRT – у 2,1 разу; p<0,05 у обох випадках) з біо-

доступністю 93 %, у співвідношенні 1:1, що підтверджувалось найвищою НА

(69,7 %) комбінації N-аГА/КОР (1:1) у дозі 50 мг/кг на моделі ГУН, яка переве-

ршила (p<0,05) активність комбінацій іншого складу.

У результаті вивчення ефективних доз досліджуваних об’єктів за умов роз-

витку ниркової недостатності було визначено, що показник середньої ефективної

дози (ЕД50) Глюкваміну складає 79,7 мг/кг, що при екстраполяції за коефіцієнтами

видової стійкості обумовлює рекомендовану дозу для клінічної апробації 19 мг/кг

або 1330 мг/доба, яка відповідає 4 капсулам препарату протягом доби. Ін’єкційна

комбінація N-аГА/КОР при цьому характеризувалась показником ЕД50 30,2 мг/кг,

4

що обумовило рекомендовану дозу для клінічного застосування 7,2 мг/кг або

503 мг/доба, яка відповідає одній одиниці ін’єкційної лікарської форми зі вмістом

N-аГА та Корвітину по 250 мг. Наведені показники ЕД50 досліджуваних об’єктів є

найдоцільнішими дозами для подальшого експериментального вивчення.

Дослідження параметрів безпеки Глюкваміну та комбінації N-аГА/КОР як

засобів лікування ниркової патології показало, що при курсовому застосуванні у

дозах трикратно вищих за ЕД50 вони не виявляли токсичних проявів у щурів

обох статей, не чинили негативного впливу на видільну систему, сприяли поси-

ленню функціонального резерву нирок та зниженню азотемії, що було особливо

виражено при застосуванні комбінації N-аГА/КОР у щурів-самців (посилення ді-

урезу та виведення водного навантаження у 1,3 разу, ШКФ – у 1,4 разу, натрійу-

резу – у 1,5 разу, зниження креатиніну крові на 28,3 %; p<0,05 у всіх випадках).

При цьому комбінація N-аГА/КОР не чинила значущої місцевоподразнювальної

дії на м’язову тканину при курсовому в/м введенні та як й Глюквамін характери-

зувалась показником середньої летальної дози понад 5000 мг/кг, що дозволило

віднести її до VI класу токсичності – відносно нешкідливі речовини.

Результати вивчення ефективності Глюкваміну (80 мг/кг, в/ш) за умов діа-

бетичної нефропатії показали, що при лікувально-профілактичному застосуванні

він знижував летальність тварин (до 25,0 % проти 58,3 % у групі контрольної па-

тології), чинив гіпоглікемічну дію (знижував рівень глікемії на 25,1 %, p<0,05),

обумовлював виразний нефропротекторний вплив (посилення ШКФ у 1,5 разу,

кліренсу сечовини – у 1,9 разу, зниження протеїнурії у 2,0 рази, сечовини крові –

у 1,4 разу; p<0,05 у всіх випадках) та виявив значущий антиоксидантний ефект

(зниження вмісту у нирках продуктів ліпопероксидації у 1,3–1,5 разу, збільшення

відновленого глутатіону у 2,4 разу, активності супероксидисмутази й каталази –

у 1,4 разу; p<0,05 у всіх випадках) і при цьому перевершив (p<0,05) ефективність

референс-препаратів Квертину та Леспефрилу.

Високий рівень ефективності Глюквамін (80 мг/кг, в/ш) також виявив на

моделі аутоімунного гломерулонефриту. Препарат виразно покращував виділь-

ну функцію нирок (посилення діурезу у 1,6 разу, ШКФ – у 1,8 разу, кліренсу

5

сечовини – у 2,4 разу; p<0,05 у всіх випадках), пригнічував нефротичний й се-

човий синдроми (зниження протеїнурії у 2,3 разу, гематурії – у 5,0 разів, цилін-

друрії – у 3,1 разу; p<0,05 у всіх випадках), нормалізував білковий обмін (збі-

льшення загального білка крові у 1,4 разу та альбуміну – у 1,6 разу, p<0,05), чи-

нив гіпоазотемічну дію (зниження сечовини крові у 1,6 разу, p<0,05), антиагре-

гантний ефект (зниження АДФ-індукованої агрегації тромбоцитів у 1,5 разу,

p<0,05), знижував ознаки ренальної анемії й неспецифічні гематологічні прояви

імунного запалення (збільшення вмісту гемоглобіну й еритроцитів крові у 1,3

разу, зниження лейкоцитів у 1,6 разу, швидкості осідання еритроцитів – у 1,7

разу, відновлення лейкоцитарної формули; p<0,05 у всіх випадках). У ході до-

сліджень було визначено, що препарат збільшує вміст у нирках ендогенного

N-аГА та його вільної фракції у крові, що свідчило про відновлення пошкодже-

них мембранних структур нирок. Результати імуноферментних досліджень по-

казали, що Глюквамін сприяв покращенню функції судинного ендотелію, зни-

женню його гіпоксії, нормалізації балансу факторів вазодилятації й вазоконст-

рикції, а також знижував вміст у нирках ейкозаноїдів.

Окрім того, Глюквамін чинив значну нефропротекторну дію, сприяючи збе-

реженню ультраструктури ниркового фільтру (зниження ознак деструкції база-

льних мембран, покращення будови подоцитів та ендотеліальних клітин) й гі-

стоструктури нирок, зменшуючи за напівкількісним оцінюванням ступінь гломе-

рулосклерозу у 1,5 разу, тубулярного ураження – у 2,0 рази (p<0,05 у обох випад-

ках) та прояви проліферативних процесів (збільшення сечового простору гломе-

рул у 1,6 разу, зменшення капсульно-клубочкового індексу на 9,1 %, товщини па-

рієтального листка капсули Боумена-Шумлянського – у 1,3 разу й кількості ме-

зангіальних клітин у гломерулі – на 27,4 %; p<0,05 у всіх випадках). У ході імуно-

гістохімічного вивчення було визначено, що Глюквамін чинив виразну антипро-

ліферативну дію, яка виявлялась зменшенням кількості й розмірів осередків про-

ліферації у всіх зонах ниркової тканини, а також знижував інтенсивність процесів

апоптозу. При цьому за сукупністю вивчених показників Глюквамін переважав

(p<0,05) ефективність препаратів порівняння Квертину та Леспефрилу.

6

При порівняльному вивченні ефективності досліджуваних об’єктів за умов

розвитку ХНН тубулярного походження найвищу ефективність виявила комбіна-

ція N-аГА/КОР (30 мг/кг, в/м), про що свідчило зникнення летальності у тварин

(проти 60 % у групі контрольної патології), покращення видільної функції нирок

(збільшення діурезу у 2,2 разу, ШКФ – у 5,4 разу, кліренсу сечовини – у 4,0 рази;

p<0,05 у всіх випадках), зниження маркерів тубулярного ураження (активність у

сечі N-ацетил-β-D-глюкозамінідази знижувалась у 3,9 разу, лужної фосфатази – у

2,6 разу, γ-глутамілтрансферази – у 2,5 разу, лактатдегідрогенази – у 1,7 разу;

p<0,05 у всіх випадках), нормалізація екскреції електролітів (збільшення екскреції

іонів калію у 4,5 разу, натрію – у 1,7 разу, хлоридів – у 1,6 разу, фільтраційного

заряду натрію – у 4,2 разу, зменшення каліємії у 1,8 разу; p<0,05 у всіх випадках) й

фосфорно-кальцієвого обміну. При цьому за більшістю показників комбінація пе-

ревершила (p<0,05) Глюквамін та препарати порівняння Корвітин й Леспефрил.

За умов розвитку термінальної ниркової недостатності комбінація

N-аГА/КОР (30 мг/кг, в/м) також виявила найвищий рівень ефективності, про що

свідчило покращення функціонального стану нирок (посилення ШКФ у 3,0 рази,

канальцевої реабсорбції – у 1,8 разу, зниження масового коефіцієнта нирки на

37,3 %, протеїнурії – у 2,9 разу; p<0,05 у всіх випадках), виражена гіпоазотемічна

дія (зниження сечовини крові у 1,8 разу, p<0,05), зниження проявів ренальної гі-

пертензії (систолічний АТ знижувався на 13,1 %, діастолічний – на 8,0 %, середній

– на 11,3 %; p<0,05 у всіх випадках) та анемії (гемоглобін крові зростав у 1,5 разу,

еритроцити – у 1,3 разу; p<0,05 у обох випадках).

Додатково комбінація виявила високу кардіопротекторну активність, за-

побігала розвитку кардіоренального синдрому, серцевої недостатності з форму-

ванням гіпертрофії та діастолічної дисфункції міокарда, що підтверджувалось

нормалізацією параметрів ЕКГ (зменшення тривалості зубця Р у 1,3 разу, ком-

плексу QRS – на 18,5 %, інтервалу QTс – на 16,9 %, систолічного показника –

на 20,2 % й зниження елевації сегмента ST у 4,0 рази; p<0,05 у всіх випадках),

зниженням масового коефіцієнта серця на 18,0 % й маркерів цитолізу міокарда

у крові у 1,4–1,5 разу (p<0,05 у всіх випадках). За результатами гістоморфологі-

7

чних досліджень комбінація знижувала ступінь патологічних змін у міокарді у

3,0 рази (за бальною системою оцінки), індекс периваскулярного й інтерстиціа-

льного фіброзу – у 2,6 й 1,9 разу відповідно (p<0,05 у всіх випадках), ознаки гі-

пертрофії кардіоміоцитів (зменшення площі поперечного перерізу на 25,2 %,

стромально-міоцитарного індексу – у 1,6 разу, збільшення щільності клітин у

1,4 разу; p<0,05 у всіх випадках), а також індекс апоптозу – у 4,4 разу (p<0,05).

При цьому за сукупністю вивчених показників комбінація перевершила (p<0,05)

Глюквамін та препарат порівняння Корвітин.

Результати вивчення впливу комбінації N-аГА/КОР (30 мг/кг, в/в) на перебіг

ішемічного ГУН показали, що вона виражено збільшувала функціональний резерв

нирок за умов водного навантаження (збільшення діурезу у 3,8 разу, ШКФ – у 2,5

разу, екскреції сечовини – у 2,0 рази, іонів натрію – у 1,4 разу й калію – у 1,9 разу;

p<0,05 у всіх випадках), викликала відновлення функціонального стану й концен-

траційної здатності нирок за умов спонтанного діурезу (збільшення ШКФ у 3,0 ра-

зи, кліренсу сечовини – у 3,3 разу, канальцевої реабсорбції – на 9,9 %; p<0,05 у

всіх випадках), та значно посилювала ниркову гемодинаміку (зростання перфузії у

1,6 разу через 15 хв та у 1,3 разу через 48 год після ішемії/реперфузії нирок, p<0,05

у обох випадках). При цьому комбінація перевершила (p<0,05) ефективність рефе-

ренс-препарату Корвітину за більшістю вивчених показників.

Узагальнення отриманих експериментальних даних щодо механізму неф-

ропротекторного ефекту комбінованих препаратів похідних глюкозаміну з квер-

цетином показало, що він має комплексний характер. На моделях гломерулонеф-

риту та термінальної ниркової недостатності було доведено, що вагомими ланка-

ми у механізмі нефропротекції досліджуваних об’єктів є: компенсація пластичної

недостатності мембранних структур (збільшення вмісту у нирках ендогенного N-

аГА у 2,0 разу, вільної фракції у крові – у 2,4 разу); інгібування активності медіа-

торів запалення, активації та адгезії лейкоцитів (зниження вмісту у нирках проста-

гландінів E2 у 1,5 разу, F2α – у 2,0 рази, лейкотрієну B4 – у 2,3 разу); відновлення

функції судинного ендотелію (збільшення у нирках NO-синтази ІІІ типу у 1,6 разу,

зниження вмісту у крові васкулоендотеліального фактора росту у 1,8 разу); при-

8

гнічення вазоконстрикції ниркових судин (зниження вмісту у крові ендотеліну-1 у

1,9 разу, тромбоксану B2 у нирках – у 2,2 разу, відновлення співвідношення прос-

тациклін/тромбоксан); посилення ниркової гемодинаміки за рахунок ендотеліаль-

ного механізму регуляції (зростання постійної й змінної складових мікроциркуля-

ції у 2,8 й 4,4 разу відповідно, флоуметричних показників ендотеліальних коли-

вань: Ае – у 10,0 разів, Ае/3σ – у 2,5 разу, Ае/М – у 3,7 разу); покращення реологі-

чних властивостей крові (інгібування колаген-індукованої агрегації тромбоцитів у

1,4 разу); уповільнення проліферативних процесів (зниження індексу проліферації

у нирковій тканині у 2,0 рази), запобігання апоптозу нефроцитів (зниження індек-

су апоптозу у 2,1 разу), гальмування окисного стресу нирок (зниження NO-

синтази ІІ типу у 2,3 разу, патологічного рівня метаболітів NO – у 1,4 разу); відно-

влення балансу ниркової регуляції ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, що

підтверджувалось нормалізацією вмісту у нирках NO-синтази І типу й простагла-

ндину E2 (p<0,05 у всіх випадках).

Результати дисертаційної роботи обґрунтовують доцільність застосування

комбінованих препаратів похідних глюкозаміну з кверцетином для оптимізації те-

рапії ниркової патології, при цьому Глюквамін (капсули) є перспективним препа-

ратом для лікування ХХН І-ІІІ ст., особливо за умов латентного перебігу, а комбі-

нація N-аГА/КОР (ін’єкції) є доцільною для застосування в терапії ХХН IІІ-V ст.,

особливо при кардіоваскулярних ускладненнях, зокрема у сполученні з Глюквамі-

ном, та у якості екстреної допомоги при ГУН та загостреннях ХХН, що потребує

підтвердження у відповідних клінічних дослідженнях.

Ключові слова: хронічна хвороба нирок, глюкозаміну гідрохлорид,

N-ацетилглюкозамін, кверцетин, комбіноване застосування, препарати для пе-

рорального та ін’єкційного введення, нефропротекторна терапія.

Список публікацій здобувача:

1. Shebeko S. K., Zupanets I. A., Popov O. S., Tarasenko O. O., Shalamay A. S.

Effects of quercetin and its combinations on health. Polyphenols: mechanisms of

action in human health and disease : monograph / eds. R. R. Watson, R. V. Preedy,

9

S. Zibadi. London : Academic Press, 2018. P. 373–394. (Особистий внесок: участь

у розробці концепції, плануванні та проведенні досліджень, аналіз та узагаль-

нення результатів, підготовка розділу до друку).

2. Туляков В. О., Зупанець К. О., Шебеко С. К. Фармакологічні властивості

глюкозаміну: мембраностабілізуючі, протизапальні, антиоксидантні і імунотро-

пні. Фармакологія та лікарська токсикологія. 2009. № 2 (9). С. 3–8. (Особис-

тий внесок: участь у зборі й аналізі даних, написання статті).

3. Туляков В. О., Зупанець К. О., Шебеко С. К. Протекторні властивості глюко-

заміну. Фармакологія та лікарська токсикологія. 2009. № 3 (10). С. 3–9. (Особис-

тий внесок: розробка концепції статті, збір даних та участь у їх узагальненні).

4. Шебеко С. К. Порівняльне експериментальне дослідження нефропротекто-

рних властивостей похідних глюкозаміну у комбінації з кверцетином. Україн-

ський біофармацевтичний журнал. 2017. № 5 (52). С. 40–44.

5. Шебеко С. К. Експериментальне дослідження впливу комбінації кверцети-

ну з похідними глюкозаміну на перебіг ниркової недостатності. Український

біофармацевтичний журнал. 2017. № 6 (53). С. 61–65.

6. Шебеко С. К. Дослідження впливу комбінації кверцетину з похідними

глюкозаміну на перебіг мембранозного ураження нирок в експерименті. Клініч-

на фармація. 2017. Т. 21, № 4. С. 17–21.

7. Шебеко С. К. Експериментальне вивчення ефективних доз комбінації кве-

рцетину з похідними глюкозаміну за умов розвитку ниркової недостатності. Лі-

ки України плюс. 2017. № 4 (33). С. 26–29.

8. Шебеко С. К., Зупанець І. А., Шаламай А. С. Дослідження впливу Глюквамі-

ну на перебіг гломерулонефриту з нирковою недостатністю в експерименті. Фар-

макологія та лікарська токсикологія. 2017. № 6 (56). С. 66–71. (Особистий внесок:

участь у плануванні та проведенні досліджень, аналіз даних, написання статті).

9. Шебеко С. К., Зупанець І. А., Шаламай А. С. Вивчення специфічної дії Глюква-

міну за умов розвитку діабетичної нефропатії в експерименті. Український біофар-

мацевтичний журнал. 2018. № 1 (54). C. 25–30. (Особистий внесок: розробка про-

токолу та проведення досліджень, узагальнення результатів, підготовка статті).

10

10. Шебеко С. К., Зупанець І. А., Шаламай А. С. Експериментальне дослідження

антиоксидантних властивостей Глюкваміну за умов розвитку діабетичної нефро-

патії. Клінічна фармація. 2018. Т.22, № 1 (56). С. 50–54. (Особистий внесок: пла-

нування та проведення експерименту, аналіз даних, написання статті).

11. Шебеко С. К., Зупанець І. А., Пропіснова В. В., Шаламай А. С. Експеримен-

тальне дослідження ефективності Глюкваміну при тубулярному ураженні нирок.

Український біофармацевтичний журнал. 2018. № 2 (55). С. 56–60. (Особистий

внесок: участь у проведенні досліджень, аналізі та узагальненні результатів).

12. Шебеко С. К., Зупанець І. А., Шаламай А. С. Експериментальне вивчення

впливу Глюкваміну на електролітний обмін у щурів з нирковою недостатністю.

Клінічна фармація. 2018. Т.22, № 2. С. 61–65. (Особистий внесок: проведення

дослідження, збір та аналіз даних, підготовка статті).

13. Шебеко С. К., Зупанець І. А., Пропіснова В. В., Шаламай А. С. Гістомор-

фологічне дослідження нефропротекторних властивостей Глюкваміну при екс-

периментальному гломерулонефриті. Клінічна фармація. 2018. Т. 22, № 3.

С. 22–27. (Особистий внесок: участь у плануванні та проведенні експерименту,

аналіз та узагальнення результатів).

14. Шебеко С. К., Зупанець І. А., Шаламай А. С. Дослідження антиагрегантних

властивостей Глюкваміну при експериментальній нирковій недостатності. Укра-

їнський біофармацевтичний журнал. 2018. № 3 (56). C. 34–38. (Особистий вне-

сок: участь у розробці протоколу, проведення дослідження, аналіз даних).

15. Шебеко С. К., Зупанець І. А., Тарасенко О. О. Експериментальне вивчення

впливу Глюкваміну на ультраструктуру нирок за умов розвитку ниркової недостат-

ності. Український біофармацевтичний журнал. 2018. № 4 (57). С. 35–40. (Особис-

тий внесок: участь у підготовці, проведенні досліджень, узагальненні результатів).

16. Шебеко С. К., Шаламай А. С., Ляпунова О. О. Експериментальне дослі-

дження місцевоподразнювальної дії N-ацетилглюкозаміну та кверцетину при

внутрішньом’язовому введенні. Клінічна фармація. 2018. Т. 22, № 4. С. 46–51.

(Особистий внесок: участь у плануванні та проведенні експерименту, аналіз

даних, написання статті).

11

17. Zupanets I. A., Pidpruzhnykov Y.V., Sabko V. E., Bezugla N. P., Shebeko S. K.

UPLC-MS/MS quantification of quercetin in plasma and urine following parenteral

administration. Clinical Phytoscience. 2019. Vol. 5. Art. 11. DOI: 10.1186/s40816-

019-0107-1 (date of access: 12.06.2020). (Особистий внесок: участь у плануванні

та проведенні біоаналітичних досліджень, узагальнення результатів, підгото-

вка статті до друку).

18. Shebeko S. K., Zupanets I. A., Tarasenko O. O. Nephroprotective effect of

N-acetylglucosamine in rats with acute kidney injury. Česká a slovenská farmacie.

2019. Vol. 68, № 4. P. 173–179. (Особистий внесок: розробка протоколу та ви-

конання експерименту, аналіз та узагальнення результатів).

19. Shebeko S. K., Zupanets I. A., Popov O. S. N-acetylglucosamine is the most

effective glucosamine derivative for the treatment of membranous nephropathy in rats.

Pharmazie. 2019. Vol. 74, № 11. P. 667–670. (Особистий внесок: планування та

проведення дослідження, обробка результатів, участь у написанні статті).

20. Шебеко С. К. Дослідження ефективності комбінованих препаратів кверце-

тину з похідними глюкозаміну у щурів з термінальною нирковою недостатніс-

тю. Клінічна фармація. 2019. Т. 23, № 4. С. 17–23.

21. Шебеко С. К., Зупанець І. А., Сахарова Т. С. Вплив комбінації

N-ацетилглюкозаміну та кверцетину у ін’єкційній формі на перебіг ішемічної

гострої ниркової недостатності у щурів. Медична та клінічна хімія. 2019. Т. 21,

№ 3 (81). С. 5–12. (Особистий внесок: участь у плануванні та проведенні дослі-

дження, підготовка статті до друку).

22. Shebeko S. K., Zupanets I. A., Propisnova V. V. N-acetylglucosamine increases the

efficacy of quercetin in the treatment of experimental acute kidney injury. Journal of

Pharmacy & Pharmacognosy Research. 2020. Vol. 8, № 1. P. 53–63. (Особистий вне-

сок: проведення експерименту, збір та обробка даних, участь у написанні статті).

23. Shebeko S., Zupanets I., Zimina M. Dose-dependent efficacy of the

N-acetylglucosamine and quercetin combination in rats with renal failure. Acta

Pharmaceutica Sciencia. 2020. Vol. 58, № 2. Р. 154–168. (Особистий внесок: роз-

робка протоколу та виконання всіх дослідів, аналіз отриманих результатів).

12

24. Фармацевтична композиція з протизапальною, гастропротекторною, кардіо-

протекторною, нефропротекторною та хондропротекторною дією : пат. 97871 на

винахід Україна. № а 2010 07832 / І. А. Зупанець, С. Б. Попов, К. О. Зупанець, С. К.

Шебеко, Л. В. Безпалько, В. І. Кобилінська, Р. О. Тищенко, Є. О. Сова, А. С. Шала-

май, В. Ф. Усенко, І. А. Отрішко, О. О. Андрєєва, А. Ель Аараж ; заявл. 22.06.2010 ;

опубл. 26.03.2012. Бюл. № 6. 16 с. (Особистий внесок: здійснення патентного по-

шуку, участь у проведенні досліджень та аналізі даних, оформлення заявки).

25. Засіб з нефропротекторною та гіпоазотемічною дією : пат. 139145 на кори-

сну модель Україна. № u 2019 05709 / С. К. Шебеко, І. А. Зупанець, С. Б. Попов,

А. С. Шаламай ; заявл. 27.05.2019 ; опубл. 26.12.2019. Бюл. № 24. 9 с. (Особис-

тий внесок: участь у виконанні патентного пошуку, проведенні експериментів,

аналізі результатів, оформлення заявки).

26. Засіб для лікування хронічної хвороби нирок : пат. 139146 на корисну мо-

дель Україна. № u 2019 05712 / С. К. Шебеко, І. А. Зупанець, С. Б. Попов,


тий внесок: здійснення патентного пошуку, планування та виконання дослі-

джень, узагальнення даних, оформлення заявки).

27. Shebeko S. K., Shalamay A. S. Prospects of the combined application of the

glucosamine derivatives and quercetin in the treatment of chronic kidney disease.

Pharmaceutical drugs : international conference, Dubai, May 15–17, 2017. Lisle :

Gavin International Conferences and Publishers Inc., 2017. P. 40.

28. Shebeko S. K. The experimental investigation of N-acetyl-d-glucosamine

hypoazotemic properties in conditions of renal azotemia. V Національний з’їзд фармако-

логів України : тези доп., м. Запоріжжя, 18–20 жовт. 2017 р. Запоріжжя, 2017. С. 138.

29. Шебеко С. К. Експериментальне дослідження N-ацетилглюкозаміну як по-

тенційного засобу терапії хронічної хвороби нирок / Сучасні аспекти клінічної

фармакології на тлі досягнень доказової медицини : матеріали IX Всеукраїнсь-

кої наук.–практ. конф. з міжнар. участю, м. Вінниця, 16–17 листоп. 2017 р. Він-

ниця, 2017. С. 278–279.

30. Shebeko S. K. The study of dose dependence of hypoazotemic effect of the

13

combination of quercetin with glucosamine derivatives in conditions of renal failure in rat.

Science and life : proceedings of articles the international scientific conference, Karlovy

Vary – Kyiv, Dec. 22, 2017. Karlovy Vary : Skleněný Můstek, 2017. P. 707–710.

31. Shebeko S. K. The experimental evaluation of the proliferation of nephrocytes as

a marker of nephroprotective activity of drugs. East–West : proceedings of the 2nd

international scientific congress of scientists of Europe, Vienna, May 10–11, 2018.

Vienna : Premier Publishing s.r.o., 2018. P. 737–742.

32. Шебеко С. К. Дослідження впливу Глюкваміну на рівень ферментурії при

нирковій недостатності у щурів. Здобутки клінічної та експериментальної ме-

дицини : матеріали підсумкової LXІ наук.–практ. конф., м. Тернопіль,

7 черв. 2018 р. Тернопіль : Укрмедкнига, 2018. С. 57.

33. Shebeko S. K. The influence of the drug “Gluquamine” on phosphorus-calcium

metabolism at renal failure in the experiment. Science and society : proceedings of

the 5th international conference, Hamilton, Jun. 15, 2018. Hamilton : Accent Graphics

Communications & Publishing, 2018. P. 1478–1481.

34. Shebeko S. K. The importance of apoptosis processes in the experimental study

of nephroprotective activity of drugs. Perspectives of science and education :

proceedings of the 4th international youth conference, New York, Aug. 23, 2018. New

York : SLOVO\WORD, 2018. P. 452–454.

35. Шебеко С. К. Експериментальне дослідження гострої токсичності комбіна-

ції N-ацетилглюкозаміну та кверцетину при парентеральному введенні. Ліки –

людині. Сучасні проблеми фармакотерапії і призначення лікарських засобів :

матеріали ІІІ міжнар. наук.–практ. конф., м. Харків, 14–15 берез. 2019 р. Харків :

НФаУ, 2019. Т. 2. С. 312.

36. Shebeko S. K. Hypoazotemic effect of the medication “Gluquamin” in rats with

kidney injury caused by mercury chloride. Step in science : collection of conference

papers of international scientific-practical conference, Morrisville, May 12, 2019.

Morrisville : Centre for Scientific and Practical Studios, 2019. P. 86–88.

37. Shebeko S. K. The effect of the drug “Gluquamin” on electrolyte excretion in rats

with mercuric chloride nephropathy. Modern view of science and practice : collection

14

of conference papers of international scientific-practical conference, London, Jun. 8,

2019. London : Centre for Scientific and Practical Studios, 2019. P. 36–38.

38. Шебеко С. К. Вивчення впливу N-ацетилглюкозаміну на стан антиоксидан-

тної системи нирок щурів з сулемовою нефропатією. Медична та клінічна хімія.

2019. Т. 21, № 3 (додаток) : матеріали ХІІ Українського біохімічного конгресу,

м. Тернопіль, 30 верес. – 4 жовт. 2019 р. С. 252.

39. Shebeko S. K. Antioxidant effect of N-acetylglucosamine in rats with mercuric

chloride nephropathy. Topical issues in pharmacy and medical sciences : abstracts of

the 1st international scientific and practical conference, Tokyo, Oct. 21–22, 2019.

Tokyo : CPN Publishing Group, 2019. P. 149–153.

40. Шебеко С. К. Дослідження впливу комбінації N-ацетилглюкозаміну та кве-

рцетину на видільну функцію нирок у щурів з ішемічною гострою нирковою

недостатністю. Сучасна клінічна фармакологія в фармакотерапії та профілак-

тиці захворювань з позиції доказової медицини : матеріали Х Всеукраїнської

наук.–практ. конф. за участю міжнар. спеціалістів з клінічної фармакології, м.

Вінниця, 7–8 листоп. 2019 р. Вінниця : Нілан-ЛТД, 2019. С. 241–243.

41. Штриголь С. Ю., Лісовий В. М., Зупанець І. А., Шебеко С. К., Маслова Н.

Ф., Гоженко А. І., Яковлєва Л. В., Заморський І. І., Товчига О. В., Харченко Д.

С. Методи експериментального моделювання ураження нирок для фармаколо-

гічних досліджень : метод. рек. Харків : Вид-во НФаУ, 2009. 48 с. (Особистий

внесок: збір матеріалів для розділів 1.2, 2, 4, 5, їх аналіз та узагальнення, участь у

підготовці рекомендацій до друку).

42. Зупанець І. А., Шебеко С. К., Волосовець О. П., Кривопустов С. П., Дудар І. О.,

Отрішко І. А. Фармацевтична опіка пацієнтів при симптоматичному лікуванні за-

хворювань сечовидільної системи : метод. рек. Харків : Золоті сторінки, 2019. 40 с.

(Особистий внесок: участь у розробці концепції, збір, аналіз й узагальнення ма-

теріалів, підготовка рекомендацій до друку).

43. Шебеко С. К., Зупанець І. А., Отрішко І. А., Колодєзна Т. Ю. Створення

ефективних засобів корекції діабетичної нефропатії на основі похідних глюко-

заміну : інформ. лист про нововведення в сфері охорони здоров’я № 328–2018.

15

Київ : Укрмедпатентінформ МОЗ України, 2018. 4 с. (Особистий внесок: розро-

бка протоколу дослідів, їх виконання, аналіз даних, підготовка листа до друку).

44. Шебеко С. К., Зупанець І. А., Отрішко І. А., Гнатюк О. О. Розробка засобів

нефропротекторної та гіпоазотемічної дії на основі флавоноїдів та аміноцукрів :

інформ. лист про нововведення в сфері охорони здоров’я № 329–2018. Київ :

Укрмедпатентінформ МОЗ України, 2018. 4 с. (Особистий внесок: участь у

плануванні та проведенні експериментів, аналіз та узагальнення результатів).

45. Шебеко С. К., Зупанець І. А., Отрішко І. А., Набока Ю. М. Спосіб підви-

щення ефективності нефропротекторної дії кверцетину шляхом комбінованого

застосування з аміноцукрами : інформ. лист про нововведення в сфері охорони

здоров’я № 330–2018. Київ : Укрмедпатентінформ МОЗ України, 2018. 4 с.

(Особистий внесок: проведення досліджень, участь у зборі й аналізі даних, підго-

товці інформаційного листа).

46. Зупанець І. А., Шебеко С. К., Отрішко І. А., Черних В. В., Чопенко В. В.

Застосування N-ацетилглюкозаміну у ін’єкційній формі як нефропротекторного

та гіпоазотемічного засобу: інформ. лист про нововведення в сфері охорони


(Особистий внесок: підготовка та виконання досліджень, узагальнення резуль-

татів, участь у оформленні листа).

47. Зупанець І. А., Шебеко С. К., Отрішко І. А., Черних В. В. Спосіб оптимізації

лікування хронічної хвороби нирок шляхом комбінування кверцетину з N-ацетил-

глюкозаміном у ін’єкційній формі: інформ. лист про нововведення в сфері охорони

здоров’я № 254–2019. Київ : Укрмедпатентінформ МОЗ України, 2019. 4 с. (Особи-

стий внесок: участь у плануванні та проведенні експериментів, аналізі даних,

оформленні інформаційного листа).

ANNOTATION

Shebeko S. K. The experimental substantiation of combined application of

amino sugar derivatives and flavonoids in the treatment of chronic kidney disease. –

Qualification scientific work with the manuscript copyright.

The thesis for a Doctor of Pharmaceutical Sciences Degree in the specialty

16

14.03.05 "Pharmacology" (22 – Healthcare). – National University of Pharmacy of

Ministry of Healthcare of Ukraine, Kharkiv, 2020.

The dissertation is devoted to theoretical generalization and new practical solution

of the scientific problem related to optimization of chronic kidney disease (CKD) treat-

ment. In this regard, natural origin substances have high potential to improve treatment

of CKD, prevent exacerbations and complications, and reduce the rate of progression of

the disease. Among these natural origin substances are amino sugars and flavonoids that

have direct nephroprotective and antioxidant effects, reduce plastic renal failure and en-

hance glomerular hemodynamics. The dissertation substantiates the possibility to in-

crease efficacy and safety of CKD treatment by using combinations of glucosamine de-

rivatives with quercetin in dosage forms for oral and injectable administration (depend-

ing on the nature and stage of the disease) and proves expediency of development and

clinical implementation of nephroprotective drugs based on these substances.

The studies showed that capsules containing glucosamine hydrochloride, N-acetyl-

glucosamine (N-aGA) and quercetin in a ratio of 3:3:2 is the most rational composition

and dosage form of the combined drug containing glucosamine derivatives with

quercetin for oral use in CKD. As a result of pharmacological screening of nephropro-

tective activity (NA), this combination at a dose of 50 mg/kg at intragastric (i.g.) admini-

stration in rats with minimal change disease showed the highest NA – 89.9 %, which ex-

ceeded (p<0.05) all other study objects. A comparative study of this combination in dif-

ferent dosage forms at a dose of 82 mg/kg showed that, in capsules (as Gluquamine), it

shows a pronounced nephroprotective effect in minimal change disease (increased

glomerular filtration rate (GFR) by 2.7 times, reduced proteinuria by 3.5 times, p<0.05

in both cases) as well as in chronic renal failure (CRF) (increased GFR by 5.0 times, in-

creased urea clearance by 3.3 times, decreased blood urea by 3.0 times, p<0.05 in all

cases); these effects exceeded (p<0.05) the corresponding effects of the tablet dosage

form of this combination and of the reference drugs Quertin and Lespefril.

As for determining composition and route of administration of an injectable

form of a combination drug based on glucosamine derivatives and quercetin, the stud-

ies showed that, for treatment of CKD, N-aGA is the most effective component, since,

at a dose of 50 mg/kg in intramuscular injections (i.m.), on the model of minimal

17

change disease, it exhibited higher NA than glucosamine hydrochloride (83.3% vs.

72.6%, p<0.05), showed a significant nephroprotective effect in both acute kidney in-

jury (AKI) (increased GFR by 2.5 times and urea clearance by 2.9 times, decreased

blood urea by 1.7 times, p<0.05 in all cases, without differences from intravenous

(i.v.) administration, p>0.05) and CRF (increased GFR by 4.7 times, urea clearance

by 3.6 times, decreased blood urea by 2.5 times; p<0.05 in all cases) additionally hav-

ing a pronounced antioxidant effect. This amino sugar should be combined with Cor-

vitin, which at i.m. administration, has a prolonged pharmacokinetic profile com-

pared to i.v. use (4.0 times higher Tmax, 2.1 times higher MRT; p<0.05 in both cases)

with bioavailability of 93%. The 1:1 ratio was confirmed by the highest NA (69.7%)

of the N-aGA/COR (1: 1) combination at a dose of 50 mg/kg on the model of AKI;

N-aGA/COR (1: 1) exceeded (p<0.05) the activity of other composition combinations.

The study of effective doses of the research objects revealed that the median effec-

tive dose (ED50) of Gluquamine on the model of renal failure equals 79.7 mg/kg, which,

being extrapolated by the species resistance coefficients, determines the recommended

dose for clinical testing of 19 mg/kg or 1330 mg/day (4 capsules/day). At the same time,

ED50 of N-aGA/COR injectable dosage form was 30.2 mg/kg, determining the recom-

mended dose for clinical testing of 7.2 mg/kg or 503 mg/day (corresponds to one unit of

injectable dosage form containing 250 mg of N-aGA and Corvitin). The given ED50 val-

ues of the research objects are the most expedient doses for further experiments.

The studies of the safety parameters of Gluquamine and the N-aGA/COR

combination as treatment for renal pathology showed that, when used for course

treatment in doses three times higher than ED50, they did not show toxic effects in

rats of both sexes without differences (p>0.05), did not adversely affect excretory

system, but increased functional reserve of the kidneys and reduced azotemia, which

was especially pronounced in case of the N-aGA/COR combination use in male rats

(increase in diuresis and excretion of water load by 1.3 times, GFR by 1.4 times, na-

triuresis by 1.5 times, decrease in blood creatinine by 28.3%; p<0.05 in all cases).

Moreover, the N-aGA/COR combination did not have any significant local irritant ef-

fect on the muscle tissue during the course of intramuscular injections and, like Glu-

quamine, had a median lethal dose of more than 5000 mg/kg, allocating both of these

18

substances to the VI toxicity class – relatively harmless substances.

The results of Gluquamine efficacy study (80 mg/kg, i.g.) in diabetic nephropathy

showed that prophylactic treatment with Gluquamine had a positive effect on the course

of the nephropathy, reduced animal mortality (under 25.0% vs. 58.3% in the control pa-

thology group), had hypoglycemic effect (reduced glycemia by 25.1%, p<0.05), caused

a pronounced nephroprotective effect (increased GFR by 1.5 times, urea clearance by

1.9 times, decreased proteinuria by 2.0 times, blood urea by 1.4 times, p<0.05 in all

cases) and showed a significant antioxidant effect (decreased content of lipoperoxidation

products in kidneys by 1.3-1.5 times, increased content of reduced glutathione by 2.4

times, superoxide dismutase and catalase activities by 1.4 times, p<0.05 in all cases) and,

moreover, exceeded (p<0.05) the efficacy of the reference drugs Quertin and Lespefril.

Gluquamine (80 mg/kg, i.g.) also showed high efficacy on the model of auto-

immune glomerulonephritis. The drug significantly improved excretory function of

the kidneys (increased diuresis by 1.6 times, GFR by 1.8 times, urea clearance by 2.4

times; p<0.05 in all cases), suppressed nephrotic and urinary syndromes (decreased

proteinuria by 2.3 times, hematuria by 5.0 times, cylinduria by 3.1 times, p<0.05 in

all cases), normalized protein metabolism (increased total blood protein by 1.4 times

and albumin by 1.6 times, p<0.05), had hypoazotemic effect (reduced blood urea by

1.6 times, p<0.05) and antiplatelet effect (reduced ADP-induced platelet aggregation

by 1.5 times, p<0.05), reduced symptoms of renal anemia and nonspecific hemato-

logical manifestations of immune inflammation (increased hemoglobin content and

erythrocyte count by 1.3 times, decreased leukocyte count by 1.6 times, erythrocyte

sedimentation rate by 1.7 times, restored white blood cell differential; p<0.05 in all

cases). The studies demonstrated that the drug increases content of endogenous N-

aGA in the kidneys and free fraction N-aGA in the blood, indicating restoration of the

damaged membrane structures of the kidney. The results of enzyme-linked immu-

nosorbent assays showed that Gluquamine improved vascular endothelium function,

reduced vascular endothelium hypoxia, normalized the balance of vasodilation and

vasoconstriction factors, as well as reduced content of eicosanoids in the kidneys.

In addition, Gluquamine had a significant nephroprotective effect preserving

renal filter ultrastructure (reduced signs of basement membrane destruction, im-

19

proved structure of podocytes and endothelial cells) and kidney histostructure reduc-

ing the degree of glomerulosclerosis at semi-quantitative assessment by 1.5 times and

tubular injuries by 2.0 times (p<0.05 in both cases) as well as suppressing prolifera-

tive processes (increased urinary space of the glomeruli by 1.6 times, decreased in the

capsule-glomerular index by 9.1%, decreased thickness of Bowman-Shumlyansky

capsule parietal leaflet by 1.3 times and the number of mesangial cells in the glome-

rulus by 27.4%, p<0.05 in all cases). Immunohistochemical study determined that

Gluquamine had a pronounced antiproliferative effect manifested by a decrease in the

number and size of proliferative foci in all areas of renal tissue; also Gluquamine re-

duced intensity of apoptosis. Moreover, taking in account all the studied data set,

Gluquamine exceeded (p<0.05) the efficacy of reference drugs Quertin and Lespefril.

In a comparative study of the research objects in the treatment of tubular origin

CRF, the N-aGA/COR combination (30 mg/kg, i.m.) showed the highest efficacy as evi-

denced by zero mortality of the animals (against 60% in the control group), improve-

ment of renal excretory function (increase in diuresis by 2.2 times, GFR by 5.4 times,

urea clearance by 4.0 times; p<0.05 in all cases), decrease in tubular injury markers (the

activity of urine N-acetyl- β-D-glucosaminidase decreased by 3.9 times, alkaline phos-

phatase by 2.6 times, γ-glutamyltransferase by 2.5 times, lactate dehydrogenase by 1.7

times; p<0.05 in all cases), normalization of electrolyte excretion (increase in K+ excre-

tion by 4.5 times, Na+ by 1.7 times, chlorides by 1.6 times, Na+ filtration charge by 4.2

times, decrease in blood potassium by 1.8 times; p<0.05 in all cases) and phosphorus-

calcium metabolism. Moreover, in most of the studied indicators, the combination ex-

ceeded (p<0.05) Gluquamine and reference drugs Corvitin and Lespefril.

Under the conditions of end-stage renal disease development, the N-aGA/COR

combination (30 mg/kg, i.m.) also showed the highest level of efficacy manifested by

kidney function improvement (increase of GFR by 3.0 times, tubular reabsorption by 1.8

times, decrease of renal mass ratio by 37.3%, proteinuria by 2.9 times, p<0.05 in all

cases), a pronounced hypoazotemic effect (decrease in blood urea by 1.8 times, p<0.05),

reduction of renal hypertension (systolic blood pressure decreased by 13.1%, diastolic by

8.0%, average by 11.3%; p<0.05 in all cases) and reduction of anemia (blood hemoglo-

bin increased by 1.5 times, erythrocytes by 1.3 times; p<0.05 in both cases).

20

Additionally, the combination showed high cardioprotective activity, prevented

development of cardio-renal syndrome and heart failure with hypertrophy and dia-

stolic myocardial dysfunction, which was confirmed by normalization of ECG pa-

rameters (reduction of P-wave duration by 1.3 times, QRS complex by 18.5%, QTс

interval by 16.9%, systolic index by 20.2% and decrease of ST-segment elevation by

4.0 times; p<0.05 in all cases); moreover, N-aGA/COR decreased heart mass ratio by

18.0% and markers of myocardial cytolysis in the blood by 1.4–1.5 times (p<0.05 in

all cases). According to the results of histomorphological studies, the combination re-

duced the degree of pathological changes in the myocardium by 3.0 times (according

to the scoring system), index of perivascular and interstitial fibrosis by 2.6 and 1.9

times, respectively (p<0.05 in all cases), signs of cardiomyocyte hypertrophy (25.2%

decrease in cross-sectional area, stromal-myocyte index by 1.6 times, increase in cell

density by 1.4 times; p<0.05 in all cases), and apoptosis index by 4.4 times (p<0.05).

Moreover, taking in account all the studied data set, the combination exceeded

(p<0.05) Gluquamine and reference drug Corvitin.

The study of the N-aGA/COR combination (30 mg/kg, i.v.) in ischemic ARI

showed that N-aGA/COR combination significantly enhanced kidney functional reserve

under the water load (increase in diuresis by 3.8 times, GFR by 2.5 times, urea excretion

by 2.0 times, sodium ions by 1.4 times and potassium by 1.9 times; p<0.05 in all cases),

caused restoration of kidney function and concentration ability under the conditions of

spontaneous diuresis (increase in GFR by 3.0 times, urea clearance by 3.3 times, tubular

reabsorption by 9.9%, p<0.05 in all cases), and significantly enhanced renal hemody-

namics (increase in perfusion by 1.6 times after 15 min and by 1.3 times 48 h after renal

ischemia/reperfusion, p<0.05 in both cases). The combination exceeded (p<0.05) the ef-

ficacy of the reference drug Corvitin in most of the studied indicators.

Generalization of the obtained experimental data concludes that the mechanism of

nephroprotective effect of the combined drugs containing glucosamine derivatives with

quercetin is complex. On the models of glomerulonephritis and terminal renal failure it

was proved that important links in the mechanism of nephroprotection of the studied ob-

jects are: compensation of plastic insufficiency of membrane structures (increase in en-

dogenous N-aGA content in kidneys by 2.0 times and its free fraction in blood by 2.4

21

times); inhibition of mediators of inflammation, leukocyte activation and adhesion (de-

crease in the content of prostaglandin E2 and prostaglandin F2α in the kidneys by 1.5 and

2.0 times, respectively, and leukotriene B4 by 2.3 times); restoration of vascular endothe-

lial function (increase in renal NO-synthase type III by 1.6 times, decrease in blood vas-

cular endothelial growth factor by 1.8 times); suppression of vasoconstriction of renal

vessels (reduction of endothelin-1 in the blood by 1.9 times, thromboxane B2 in the kid-

neys by 2.2 times, normalization of prostacyclin-thromboxane ratio); increase of renal

hemodynamics via the endothelial mechanism of regulation (increase of constant and

variable components of microcirculation by 2.8 and 4.4 times respectively, increase of

flowmetric indicators of endothelial fluctuations: Ae by 10.0 times, Ae/3σ by 2.5 times,

Ae/M by 3.7 times); improvement of blood rheological properties (inhibition of colla-

gen-induced platelet aggregation by 1.4 times); slowing of proliferative processes (re-

duction of the proliferation index in renal tissue by 2.0 times), prevention of nephrocyte

apoptosis (reduction of apoptosis index by 2.1 times), inhibition of renal oxidative stress

(reduction of NO-synthase type II by 2.3 times and of pathological level of NO metabo-

lites by 1.4 times); restoration of the renal regulation balance of renin-angiotensin-

aldosterone system, which was confirmed by the normalization of renal NO-synthase

type I and prostaglandin E2 (p<0.05 in all cases).

The results of the dissertation substantiate expediency of using combined drugs

containing glucosamine derivatives with quercetin to optimize treatment of renal pa-

thology: Gluquamine (capsules) is a promising drug for treatment of I-III stage of CKD,

especially in case of latent disease, and the N-aGA/COR combination (injectable dos-

age form) is appropriate for treatment of III-V stage of CKD, especially in case of car-

diovascular complications (N-aGA/COR can be used in combination with Gluquamine

as well), and as an emergency treatment for ARI and exacerbations of CKD. These re-

sults need to be confirmed in appropriate clinical trials.

Key words: chronic kidney disease, glucosamine hydrochloride, N-acetylgluco-

samine, quercetin, combined use, oral and injectable drugs, nephroprotective therapy.

22

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ .......................................................... 27

ВСТУП .......................................................................................................... 32

РОЗДІЛ 1 ХРОНІЧНА ХВОРОБА НИРОК – НЕВИРІШЕНА

МЕДИЧНА ПРОБЛЕМА СУЧАСНОСТІ (огляд літератури) .................... 44

1.1 Медико-соціальне значення хронічної хвороби нирок ............... 44

1.2 Нефропротекція у сучасній стратегії лікування хронічної

хвороби нирок ............................................................................................... 50

1.3 Перспективи застосування аміноцукрів та флавоноїдів

у терапії хронічної хвороби нирок............................................................... 61

1.3.1 Патофізіологічне обґрунтування застосування аміноцукрів

при захворюваннях нирок ................................................................... 62

1.3.2 Фармакологічна характеристика флавоноїдів яз засобів

лікування ниркової патології .............................................................. 73

1.3.3 Обґрунтування комбінованого застосування похідних

глюкозаміну з кверцетином при хронічній хворобі нирок ............... 81

РОЗДІЛ 2 МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ .......................... 86

РОЗДІЛ 3 ФАРМАКОЛОГІЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ СКЛАДУ

ТА ЛІКАРСЬКОЇ ФОРМИ КОМБІНОВАНИХ ПРЕПАРАТІВ

ПОХІДНИХ ГЛЮКОЗАМІНУ З КВЕРЦЕТИНОМ

ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ХРОНІЧНОЇ ХВОРОБИ НИРОК................................ 121

3.1 Експериментальне обґрунтування складу та лікарської форми

комбінованого препарату похідних глюкозаміну з кверцетином

для перорального застосування при хронічній хворобі нирок .................. 121

3.1.1 Фармакологічний скринінг нефропротекторної активності

комбінацій похідних глюкозаміну з кверцетином............................. 121

3.1.2 Вплив комбінації похідних глюкозаміну з кверцетином

у капсулах і таблетках на перебіг нефропатії мінімальних змін.......... 125

3.1.3 Вивчення ефективності комбінації похідних глюкозаміну

з кверцетином у капсулах і таблетках при нирковій недостатності..... 128

23

3.2 Експериментальне обґрунтування складу та шляху введення

комбінованого препарату похідних глюкозаміну з кверцетином

для ін’єкційного застосування при хронічній хворобі нирок .................... 133

3.2.1 Порівняльне дослідження нефропротекторних властивостей

похідних глюкозаміну при різних шляхах введення ......................... 133

3.2.2 Дослідження ефективності ін’єкційного розчину

N-ацетилглюкозаміну при гострому ураженні нирок ...................... 137

3.2.3 Вплив N-ацетилглюкозаміну на перебіг хронічної ниркової

недостатності при ін’єкційному введенні .......................................... 142

3.2.4 Вивчення фармакокінетичних властивостей Корвітину

при внутрішньом’язовому введенні ................................................... 147


комбінацій N-ацетилглюкозаміну з Корвітином при внутрі-

шньом’язовому введенні ..................................................................... 157

РОЗДІЛ 4 ВИВЧЕННЯ ЕФЕКТИВНИХ ДОЗ КОМБІНОВАНИХ

ПРЕПАРАТІВ ПОХІДНИХ ГЛЮКОЗАМІНУ З КВЕРЦЕТИНОМ

ДЛЯ ПЕРОРАЛЬНОГО ТА ІН’ЄКЦІЙНОГО ЗАСТОСУВАННЯ

ПРИ ХРОНІЧНІЙ ХВОРОБІ НИРОК................................................................ 167

4.1 Експериментальне визначення середньої ефективної дози

Глюкваміну за умов розвитку ниркової недостатності .............................. 167

4.2 Експериментальне визначення середньої ефективної дози

ін’єкційної комбінації N-ацетилглюкозамін/Корвітин

при нирковій недостатності................................................................................. 171

РОЗДІЛ 5 ДОСЛІДЖЕННЯ ПАРАМЕТРІВ БЕЗПЕКИ КОМБІНОВАНИХ


ЯК ЗАСОБІВ ТЕРАПІЇ ХРОНІЧНОЇ ХВОРОБИ НИРОК .............................. 181

5.1 Оцінка гострої токсичності комбінації N-ацетилглюкозамін/

Корвітин при ін’єкційному введенні ........................................................... 181

5.2 Дослідження місцевоподразнювальної дії комбінації

N-ацетилглюкозамін/Корвітин при внутрішньом’язовому введенні ........ 182

24

5.3. Вивчення ренальних ефектів Глюкваміну та комбінації

N-ацетилглюкозамін/Корвітин при багаторазовому введенні ................... 189

РОЗДІЛ 6 ДОСЛІДЖЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ КОМБІНОВАНИХ


ПРИ РІЗНИХ ФОРМАХ ХРОНІЧНОЇ ХВОРОБИ НИРОК ....................... 194

6.1 Вплив Глюкваміну на перебіг діабетичної нефропатії

в експерименті .............................................................................................. 194

6.1.1 Дослідження впливу Глюкваміну на функціональний стан

нирок та обмін речовин при діабетичній нефропатії .......................... 194

6.1.2 Вивчення антиоксидантних властивостей Глюкваміну

за умов розвитку діабетичної нефропатії............................................ 199

6.2 Експериментальне дослідження ефективності Глюкваміну

при аутоімунному гломерулонефриті ......................................................... 201

6.2.1 Дослідження впливу Глюкваміну на загальні показники

перебігу гломерулонефриту ............................................................... 202

6.2.2 Вплив Глюкваміну на ендотеліальну дисфункцію та обмін

ейкозаноїдів при гломерулонефриті................................................... 211

6.2.3 Вивчення впливу Глюкваміну на агрегацію тромбоцитів

за умов гломерулонефриту ................................................................. 219

6.2.4 Гістоморфологічне дослідження нирок при гломерулонефриті

під впливом Глюкваміну..................................................................... 222

6.2.5 Вплив Глюкваміну на ультраструктуру нирок за умов

гломерулонефриту............................................................................... 232

6.2.6 Вивчення впливу Глюкваміну на апоптоз ниркових клітин

при гломерулонефриті......................................................................... 239

6.2.7 Дослідження проліферативних процесів у нирках під впливом

Глюкваміну за умов гломерулонефриту ............................................ 245

6.3 Порівняльне вивчення ефективності Глюкваміну та комбінації

N-ацетилглюкозамін/Корвітин при нирковій недостатності на тлі

тубулярного ураження нирок.............................................................................. 251

25

6.3.1 Дослідження впливу Глюкваміну та комбінації

N-ацетилглюкозамін/Корвітин на функціональний стан нирок

та азотистий обмін при нирковій недостатності................................ 251

6.3.2 Вплив Глюкваміну та комбінації N-ацетилглюкозамін/

Корвітин на маркери тубулярного ураження нирок при нирковій

недостатності........................................................................................ 257

6.3.3 Дослідження електролітного обміну при нирковій

недостатності під впливом Глюкваміну та комбінації

N-ацетилглюкозамін/Корвітин ........................................................... 258

РОЗДІЛ 7 ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ КОМБІНОВАНИХ ПРЕПАРАТІВ

ПОХІДНИХ ГЛЮКОЗАМІНУ З КВЕРЦЕТИНОМ НА ПЕРЕБІГ

УСКЛАДНЕНЬ ХРОНІЧНОЇ ХВОРОБИ НИРОК ..................................... 272

7.1 Вивчення ефективності Глюкваміну та комбінації

N-ацетилглюкозамін/Корвітин при термінальній нирковій

недостатності з кардіоренальним синдромом............................................... 272

7.1.1 Дослідження впливу Глюкваміну та комбінації

N-ацетилглюкозамін/Корвітин на перебіг термінальної ниркової

недостатності ....................................................................................... 272

7.1.2 Вивчення ниркової гемодинаміки під впливом Глюкваміну

та комбінації N-ацетилглюкозамін/Корвітин при термінальній

нирковій недостатності ....................................................................... 278

7.1.3 Вплив Глюкваміну та комбінації N-ацетилглюкозамін/Корвітин

на функціональний стан серцево-судинної системи

при термінальній нирковій недостатності.......................................... 282

7.1.4 Гістоморфологічне дослідження міокарда при термінальній

нирковій недостатності під впливом Глюкваміну та комбінації


7.1.5 Вивчення процесів апоптозу у міокарді при термінальній

нирковій недостатності під впливом Глюкваміну та комбінації


26

7.2 Вплив комбінації N-ацетилглюкозамін/Корвітин на перебіг

гострого ішемічного ураження нирок ......................................................... 301

7.2.1 Функціональний стан нирок під впливом комбінації

N-ацетилглюкозамін/Корвітин за умов водного навантаження

при їх гострому ураженні.................................................................... 301

7.2.2 Дослідження функціонального стану нирок під впливом

комбінації N-ацетилглюкозамін/Корвітин за умов спонтанного

діурезу при їх гострому ураженні ...................................................... 303

7.2.3 Вивчення ниркової гемодинаміки під впливом комбінації

N-ацетилглюкозамін/Корвітин при гострому ураженні нирок ............. 306

АНАЛІЗ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ........................................ 318

ВИСНОВКИ.................................................................................................. 361

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ..................................................... 366

ДОДАТКИ..................................................................................................... 431

27

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

Ад – амплітуда дихальних коливань;

АДФ – аденозину-5-дифосфат;

Ае – амплітуда ендогенних коливань;

Ам – амплітуда міогенних коливань;

Ан – амплітуда нейрогенних коливань;

АОС – антиоксидантна система;

АРАІІ – антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ;

Ас – амплітуда серцевих коливань;

АсАТ – аспартатамінотрансфераза;

АТ – артеріальний тиск;

АЧС – амплітудно-частотний спектр;

в/в – внутрішньовенно;

в/м – внутрішньом’язово;

в/о – внутрішньоочеревинно;

в/ш – внутрішньошлунково;

ВГ – відновлений глутатіон;

В-Г – Ван-Гізон;

ВООЗ – Всесвітня організація охорони здоров’я;

ВРNa+ – відносна реабсорбція натрію;

ВФН – видільна функція нирок;

г/х – гідрохлорид;

ГА – глюкозамін;

ГАГ – глікозаміноглікани;

ГБМ – гломерулярна базальна мембрана;

ГГТ – γ-глутамілтрансфераза;

Г-Е – гематоксилін-еозин;

ГН – гломерулонефрит;

ГУН – гостре ураження нирок;

28

ДК – дієнові кон’югати;

ДН – діабетична нефропатія;

ДНК – дезоксирибонуклеїнова кислота;

ЕД50 – середня ефективна доза;

ЕДФ – ендотеліальна дисфункція;

ЕКГ – електрокардіографія, електрокардіографічний;

ЕКІ – епітеліоканальцевий індекс;

ЕПС – ендоплазматична сітка;

ІА – індекс апоптозу;

іАПФ – інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту;

ІК – інтактний контроль;

ІП – індекс проліферації;

ІПФ – індекс периваскулярного фіброзу;

ІФА – імуноферментний аналіз;

ІФМ – індекс фіброзу міокарда;

КАТ – каталаза;

KвМ – коефіцієнт варіації мікроциркуляції;

КДЦ – Клініко-діагностичний центр;

ККІ – клубочковокапсульний індекс;

КМЦ – кардіоміоцит;

КОР – Корвітин;

КП – контрольна патологія;

КР – канальцева реабсорбція;

КС – кліренс сечовини;

КК-МВ – МВ-фракція креатинфосфокінази;

ЛД50 – середня летальна доза;

ЛДГ – лактатдегідрогеназа;

ЛДФ – лазерна допплерівська флоуметрія;

ЛФ – лужна фосфатаза;

МКН – масовий коефіцієнт нирки;

29

МКС – масовий коефіцієнт серця;

МО – міжнародна одиниця;

НА – нефропротекторна активність;

НАГ – N-ацетил-β-D-глюкозамінідаза;

НЗТ – ниркова замісна терапія;

НМКВ – нижня межа кількісного визначення;

НПЗП – нестероїдні протизапальні препарати;

НФаУ – Національний фармацевтичний університет;

п/ш – підшкірно;

ПВП – полівінілпіролідон;

ПМ – показник мікроциркуляції;

ПО – перфузійна одиниця;

ПОК – псевдооперований контроль;

ПОЛ – пероксидне окиснення ліпідів;

РААС – ренін-ангіотензин-альдостеронова система;

СА – ступінь агрегації;

СМІ – стромально-міоцитарний індекс;

СОД – супероксиддисмутаза;

СП – систолічний показник;

ТБК – тіобарбітурова кислота;

ТБК-Р – реактанти, що реагують з тіобарбітуровою кислотою;

ТНН – термінальна ниркова недостатність;

УЕРХ – ультраефективна рідинна хроматографія;

УЕРХ-МС/МС – ультраефективна рідинна хроматографія з тандемним

мас-селективним детектуванням;

УО – умовна одиниця;

ФЗNa+ – фільтраційний заряд натрію;

ФК – фармакокінетичний;

ФР – фізіологічний розчин;

ФСБ – фосфатно-сольовий буфер;

30

ХНМУ – Харківський національний медичний університет;

ХНН – хронічна ниркова недостатність;

ХХН – хронічна хвороба нирок;

ЦНДЛ – Центральна науково-дослідна лабораторія;

ЧА – час агрегації;

ЧСС – частота серцевих скорочень;

ША – швидкість агрегації;

ШИК – Шифф-йодна кислота;

ШКФ – швидкість клубочкової фільтрації;

ШОЕ – швидкість осідання еритроцитів;

ANOVA – analysis of variance, дисперсійний аналіз;

AUC0-8 – площа під фармакокінетичною кривою виміряна

до останнього відбору проби;

AUC0-∞ – площа під фармакокінетичною кривою екстрапольована

до нескінченності;

BrdU – 5-бромо-2'-деокси-уридин;

Cl – загальний кліренс;

Cmax – максимальна концентрація;

CV – коефіцієнт варіації;

ET-1 – ендотелін-1;

F – абсолютна біодоступність;

Gmean – геометричне середнє;

IL – інтерлейкіни;

KDIGO – Kidney Disease: Improving Global Outcomes;

Kel – константа елімінації;

LQ – нижній квартиль;

LTB4 – лейкотрієн B4;

m – стандартна помилка середнього;

М – середнє арифметичне;

MAPK – мітоген-активована протеїнкіназа;

31

Me – медіана;

MRT – середній час утримання;

N-аГА – N-ацетилглюкозамін;

NBT/BCIP – нітросиній тетразолій / 5-бромо-4-хлоро-3-індоніл фосфат;

NF-kB – ядерний (транскрипційний) фактор-κB;

NOS1 – NО-синтаза І типу (нейрональна);

NOS2 – NО-синтаза ІІ типу (індуцибельна);

NOS3 – NО-синтаза ІІІ типу (ендотеліальна);

NО – оксид азоту;

NОх – стабільні метаболіти оксиду азоту;

PG6kF1α – 6-кето-простагландин F1α;

PGE2 – простагландин E2;

PGF2α – простагландин F2α;

QTc – коригований інтервал QT;

SD – стандартне відхилення;

SGLT-2 – натрій-глюкозний котранспортер ІІ типу;

T1/2 – період напіввиведення;

TGF-β1 – трансформуючий фактор росту-β1;

Tmax – час досягнення максимальної концентрації;

TNF-α – фактор некрозу пухлини-α;

TUNEL – Tdt-mediated X-DUTP nick end labeling;

TxВ2 – тромбоксан B2;

UQ – верхній квартиль;

Vd – уявний об’єм розподілу;

VEGF – васкулоендотеліальний фактор росту;

σМ – середнє квадратичне відхилення мікроциркуляції.

32

ВСТУП

Обґрунтування вибору теми дослідження. Хронічна хвороба нирок

(ХХН) є глобальною медико-соціальною проблемою, що швидко розповсюджу-

ється та має високі показники смертності [1, 2]. У світі поширеність ХХН ста-

новить 8–16 % від загальної чисельності населення [3] і сягає 45–48 % серед

осіб похилого віку [4, 5]. При цьому всього даною патологією уражено понад

500 млн дорослого населення планети [6].

Перебіг ХХН призводить до неминучого розвитку хронічної ниркової не-

достатності (ХНН), у зв’язку з чим пацієнти швидко піддаються інвалідизації та

втрачають свою соціальну активність [7, 8, 9]. Існуючі методи лікування недо-

статньо ефективні для припинення прогресування ХХН та відновлення нирко-

вої функції [10, 11, 12, 13], тому постійно збільшується кількість хворих з тер-

мінальною нирковою недостатністю (ТНН), що потребують ниркової замісної

терапії (НЗТ) [14, 15, 16], і ця популяція зростає на 1–2 % щороку [17]. На сьо-

годнішній день у світі НЗТ отримує 2,6 млн чоловік, але потребує даного мето-

ду лікування 4,9–9,7 млн осіб [18]. При цьому до 2030 р. прогнозується збіль-

шення кількості хворих, що потребують НЗТ до 5,4 млн [19].

Останнім часом в Україні склалася катастрофічна ситуація з лікуванням па-

цієнтів даної групи [20, 21]. Це пояснюється відсутністю національної програми

медичної допомоги хворим на ХХН [22, 23, 24], недостатнім фінансуванням [21,

25] й низьким рівнем охоплення діалізним лікуванням [26]. При наявності майже

500 тис. хворих на ХХН, приблизно 35 тис. знаходяться на V стадії, серед яких

понад 9 тис. отримують НЗТ, тобто лише один з чотирьох, яким вона показана

[27]. Це обумовлює доступність діалізу 39 %, що значно менше, ніж у країнах ЄС,

де цей показник знаходиться в межах 92–100 % [21, 25]. При цьому у хворих даної

групи виявляється наднизький рівень якості життя [28].

У зв’язку з цим підвищення ефективності лікування ХХН, зниження

швидкості її прогресування та пошук ефективних препаратів з нефропротекто-

рною дією є актуальною задачею медико-фармацевтичної галузі.

Основним недоліком загальноприйнятої стратегії лікування ХХН є відсу-

33

тність ефективної нефропротекторної терапії. Рекомендації "Kidney Disease:

Improving Global Outcomes" (KDIGO) щодо загальних принципів лікування

ХХН, заснованих на засадах доказової медицини, було розроблено у 2012 році

[29], і за цей час вони не зазнали істотних змін [30, 31, 32]. З групи засобів неф-

ропротекторної дії у них представлені лише блокатори ренін-ангіотензин-

альдостеронової системи (РААС), які чинять непрямий протекторний вплив за

рахунок зниження артеріального тиску (АТ) й покращення ниркової гемодина-

міки, а, отже, безпосередньо не впливають на ниркову тканину, що обумовлює

їх обмежену ефективність [33, 34, 35, 36]. При цьому можливість захисної дії

щодо мембранних структур нирок та відновлення їх функції, тобто прямий не-

фропротекторний ефект, взагалі не розглядаються.

Перспективним підходом у вирішенні даної проблеми є впровадження ком-

бінованих препаратів на основі мембранопротекторів та антиоксидантів природ-

ного походження, серед властивостей яких є прямий нефропротекторний вплив за

різними механізмами дії. З огляду на це науковий інтерес представляє розробка та

дослідження комбінованих препаратів похідних аміноцукру глюкозаміну (ГА) –

глюкозаміну гідрохлориду (г/х) й N-ацетилглюкозаміну (N-аГА) з флавоноїдом

кверцетином у лікарських формах для перорального та ін’єкційного введення.

ГА є природним метаболітом людини практично безпечним для організму,

який міститься переважно у глікозаміногліканах (ГАГ) й глікопротеїнах [37, 38,

39] і у їх складі входить до структури гломерулярної базальної мембрани (ГБМ)

[40, 41, 42], що й обумовлює його нефропротекторні властивості. У раніше про-

ведених експериментальних дослідженнях було доведено ефективність ГА г/х

при внутрішньошлунковому (в/ш) введенні у щурів на моделях ниркової патоло-

гії різного походження, зокрема при гломерулонефриті (ГН), ХНН та гострому

ураженні нирок (ГУН) [43]. У інших дослідженнях також було визначено пози-

тивний вплив ГА на перебіг фіброзу нирок у мишей [44] й контраст-

індукованого ГУН у щурів [45] та вивчено ефективність його кон’югатів при

ішемічно-реперфузійному ГУН у щурів [46, 47].

ГА реалізує фармакологічну дію через свою біологічно активну форму –

34

N-аГА, і саме у такому вигляді долучається до макромолекулярних структур

біомембран, тобто лише після ацетилювання [48, 49]. При цьому у разі перора-

льного застосування ГА піддається активному метаболізму у печінці, що обумо-

влює його абсолютну біодоступність не більше 44 % [50]. Внаслідок цього він

характеризується помірним ступенем фармакологічної активності [51, 52].

N-аГА є активним метаболітом ГА [39, 48], і тому потенційно чинить

більш виражений нефропротекторний вплив за прямим механізмом дії. При цьо-

му він може мати переваги за умов ін’єкційного застосування, оскільки даний

шлях введення дозволяє нівелювати вплив ефекту первинного проходження й

забезпечити надходження всієї введеної дози гексозаміну у незміненому вигляді

до системи кровообігу та ниркової тканини. У попередніх скринінгових дослі-

дженнях серед різних похідних ГА саме N-аГА поряд з ГА г/х виявив найвираз-

ніший нефропротекторний ефект та був визначений перспективною речовиною

для створення препаратів-нефропротекторів [53]. На сьогодні нефропротекторні

властивості N-аГА не мають результатів поглибленого експериментального ви-

вчення, а його ефективність при нирковій патології остаточно не визначена.

Кверцетин є відомим флавоноїдом рослинного походження, що виявляє

широкий спектр фармакологічних ефектів, найбільш значимими серед яких є ан-

тиоксидантний, антигіпоксичний, ангіопротекторний, мембраностабілізуючий та

протизапальний [54, 55, 56, 57]. Подібний фармакодинамічний комплекс є безумо-

вно корисним у лікуванні ниркової патології, що було доведено у ряді експериме-

нтальних досліджень [58, 59, 60]. Нефропротекторні властивості ін’єкційної фор-

ми кверцетину – препарату "Корвітин" (КОР) – також було вивчено при внутріш-

ньоочеревинному (в/о) введенні у щурів на моделях ГУН та ХНН, і було підтвер-

джено доцільність його застосування в терапії ниркової патології [61].

Виходячи з особливостей фармакологічних властивостей аміноцукрів та

флавоноїдів їх комбіноване застосування є перспективним для лікування ХХН,

оскільки обидва компоненти при цьому взаємно доповнюють фармакодинаміку

один одного ефектами необхідними для лікування захворювань нирок. У зв’язку

з цим науковий інтерес представляє розробка та фармакологічне дослідження

35

комбінованих препаратів похідних ГА з кверцетином з метою обґрунтування до-

цільності їх застосування для підвищення ефективності та безпеки терапії ХХН.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, грантами.

Дисертацію виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт Національного

фармацевтичного університету (НФаУ) МОЗ України у рамках теми "Фармакологі-

чні дослідження біологічно-активних речовин і лікарських засобів синтетичного та

природного походження, їх застосування у медичній практиці" (№ держреєстрації

0103U000478, 2003–2013 рр.) та "Фармакологічне вивчення біологічно активних

речовин та лікарських засобів" (№ держреєстрації 0114U000956, 2014–2023 рр.).

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження – експериментальне

обґрунтування доцільності застосування аміноцукрів у комбінації з флавоної-

дами для оптимізації лікування ХХН.

Для досягнення мети були поставлені такі завдання:

1. Провести фармакологічне обґрунтування складу та лікарської форми

комбінованого препарату похідних глюкозаміну з кверцетином для перорально-

го застосування при ХХН.

2. Визначити склад та шлях введення комбінованого препарату похідних

глюкозаміну з кверцетином для ін’єкційного застосування при ХХН.

3. Встановити ефективні дози комбінованих препаратів похідних глюкоза-

міну з кверцетином для перорального та ін’єкційного застосування при ХХН.

4. Оцінити параметри безпеки комбінованих препаратів похідних глюкоза-

міну з кверцетином як засобів терапії ХХН.

5. Дослідити вплив комбінованого препарату похідних глюкозаміну з кве-

рцетином для перорального застосування на перебіг діабетичної нефропатії.

6. Вивчити ефективність при аутоімунному гломерулонефриті комбінова-

ного препарату похідних глюкозаміну з кверцетином для перорального засто-

сування.

7. Провести порівняльне вивчення ефективності комбінованих препаратів

похідних глюкозаміну з кверцетином для перорального та ін’єкційного застосу-

вання при ХНН тубулярного походження.

36

8. Дослідити вплив комбінованих препаратів похідних глюкозаміну з кве-

рцетином для перорального та ін’єкційного застосування на перебіг термінальної

ниркової недостатності з кардіоренальним синдромом.

9. Визначити доцільність застосування комбінованого ін’єкційного пре-

парату похідних глюкозаміну з кверцетином при гострому ішемічному уражен-

ні нирок.

10. Узагальнити отримані експериментальні дані щодо механізмів нефро-

протекторної дії комбінованих препаратів похідних глюкозаміну з кверцетином.

Об’єкт дослідження: оптимізація терапії ХХН.

Предмет дослідження: фармакологічні властивості комбінованих препара-

тів похідних глюкозаміну з кверцетином у лікарських формах для перорального та

ін’єкційного застосування при експериментальних нефропатіях різної етіології.

Методи дослідження. Фармакологічні (моделювання доксорубіцинової,

хромат-індукованої й сулемової нефропатії, міоглобінуричного та ішемічного

ГУН, алоксан-індукованої діабетичної нефропатії (ДН), нефриту Хеймана, аде-

нін-індукованої ТНН, вивчення ренальних ефектів, фармакокінетичні (ФК) до-

слідження у інтактних тварин); токсикологічні (вивчення гострої токсичності,

місцевоподразнювальної дії при внутрішньом'язовому (в/м) введенні, фармако-

логії безпеки); біохімічні (визначення вмісту креатиніну, сечовини, глюкози, іо-

нів натрію, калію, кальцію, хлоридів, фосфатів у крові й сечі, альбуміну, загаль-

ного білку, метаболітів оксиду азоту (NOх), активності МВ-фракції креатинфос-

фокінази (КК-МВ), аспартатамінотрансферази (АсАТ), лактатдегідрогенази (ЛДГ)

у крові, відновленого глутатіону (ВГ), активності супероксиддисмутази (СОД),

каталази (КАТ) у гомогенаті нирок, реактантів, що взаємодіють з тіобарбітуро-

вою кислотою (ТБК-Р), дієнових кон’югатів (ДК), ендогенного N-аГА у крові й

гомогенаті нирок, активності ЛДГ, γ-глутамілтрансферази (ГГТ), лужної фосфа-

тази (ЛФ), N-ацетил-β-D-глюкозамінідази (НАГ) у сечі); імуноферментні (визна-

чення вмісту NO-синтази І (NOS1), ІІ (NOS2) й ІІІ (NOS3) типів, простагландину

E2 (PGE2), 6-кето-простагландину F1α (PG6kF1α), простагландину F2α (PGF2α),

тромбоксану B2 (TxВ2) та лейкотриєну B4 (LTB4) у гомогенаті нирок, вмісту ен-

37

дотеліну-1 (ЕТ-1) та васкулоендотеліального фактора росту (VEGF) у крові); фу-

нкціональні (визначення масового коефіцієнта нирок (МКН), масового коефіціє-

нта серця, індукованого, спонтанного й відносного діурезів, швидкості клубоч-

кової фільтрації (ШКФ), канальцевої реабсорбції (КР), кліренсу сечовини (КС),

екскреції білка, креатиніну, сечовини, електролітів, вивчення сечового осаду);

гематологічні (визначення вмісту гемоглобіну, еритроцитів, лейкоцитів у крові,

колірного показника, лейкоцитарної формули, швидкості осідання еритроцитів

(ШОЕ)); інструментальні (аналіз ниркової мікроциркуляції методом лазерної до-

пплерівської флоуметрії (ЛДФ), електрокардіографічне (ЕКГ) дослідження, ви-

значення АТ, вивчення агрегації тромбоцитів); хроматографічні (хромато-мас-

спектрометричне визначення кверцетину та його метаболітів у крові); гістологі-

чні (дослідження гістоструктури нирок й серця методами світлової мікроскопії,

електронно-мікроскопічне вивчення ниркової тканини); імуногістохімічні (до-

слідження процесів апоптозу у нирках та міокарді, вивчення проліферації у нир-

ковій тканині); статистичні методи.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше теоретично обґрунто-

вано та експериментально доведено доцільність застосування комбінованих пре-

паратів похідних ГА з кверцетином для підвищення ефективності терапії ХХН.

Встановлено, що для перорального застосування оптимальною є комбінація

ГА г/х, N-аГА та кверцетину у співвідношенні 3:3:2 у формі капсул, що підтвер-

джувалось найвищим (p<0,05) показником нефропротекторної активності (НА) –

89,9 % у дозі 50 мг/кг при нефропатії мінімальних змін, та високою ефективністю

препарату Глюквамін (капсули) у дозі 82 мг/кг при нирковій недостатності, яка

перевершила (p<0,05) активність таблетованої форми.

Доповнено уявлення щодо фармакодинаміки N-аГА, встановлено, що при

в/м введенні (50 мг/кг) він перевершує ГА г/х (НА 83,3 % проти 72,6 %, p<0,05)

при нефропатії мінімальних змін, чинить значущу нефропротекторну дію при

ГУН та ХНН з виразним антиоксидантним ефектом. Отримано нові дані щодо

ФК властивостей КОР, який при в/м веденні виявив пролонгований ФК-профіль

з біодоступністю 93 %. Доведено можливість створення на основі N-аГА та

38

КОР комбінованого ін'єкційного препарату для в/м застосування при ХХН, для

чого доцільною є ін’єкційна комбінація N-аГА/КОР (1:1), що виявила НА

69,7 % у дозі 50 мг/кг на моделі ГУН, яка перевершила (p<0,05) активність

комбінацій іншого складу.

Визначено показники середньої ефективної дози (ЕД50) Глюкваміну та ком-

бінації N-аГА/КОР за умов розвитку ниркової недостатності, які склали 79,7 та

30,2 мг/кг відповідно. Доведено високу безпеку даних об’єктів як засобів лікуван-

ня ниркової патології при курсовому застосуванні у дозах трикратно більших за

ЕД50. Показано, що комбінація N-аГА/КОР не чинить значимої місцевоподразню-

вальної дії при курсовому в/м введенні та має середню летальну дозу (ЛД50) >

5000 мг/кг при в/о введенні (VI клас токсичності – відносно нешкідливі речовини).

Вперше вивчено вплив Глюкваміну (80 мг/кг, в/ш) на перебіг ДН, доведе-

но виразну нефропротекторну дію з вагомим антиоксидантним ефектом (знижен-

ня вмісту у нирках ТБК-Р у 1,5 разу, збільшення ВГ у 2,4 разу, активності СОД й

КАТ у 1,4 разу; p<0,05 у всіх випадках). Встановлено значущий нефропротекто-

рний та гіпоазотемічний вплив даного препарату при ГН, що супроводжувався

антиагрегантним ефектом, зниженням ренальної анемії, запобіганням ендотеліа-

льної дисфункції (ЕДФ) (збільшення у нирках NOS3 у 1,6 разу, зниження NOS2 у

2,3 разу, зниження ЕТ-1 у крові у 1,9 разу, VEGF у 1,8 разу; p<0,05 у всіх випа-

дках), відновленням обміну ейкозаноїдів (зниження вмісту у нирках PGE2 у 1,5

разу, PGF2α у 2,0 рази, TхB2 у 2,2 разу, LTB4 у 2,3 разу; p<0,05 у всіх випадках),

протекторним впливом на ультра- й гістоструктуру ниркової тканини, інгібуван-

ням у ній процесів проліферації й апоптозу (зниження індексів проліферації й

апоптозу у 2,0–2,1 разу, p<0,05). Визначено, що Глюквамін є перспективним пре-

паратом для лікування ХХН І-ІІІ ст., особливо за умов латентного перебігу.

Доведено високу ефективність комбінації N-аГА/КОР (30 мг/кг, в/м) при

ХНН тубулярного походження та ТНН, за ступенем якої вона перевершила

(p<0,05) Глюквамін за сукупністю вивчених показників. Встановлено, що комбі-

нація пригнічує маркери тубулярного ураження нирок (зниження активності у

сечі НАГ у 3,9 разу, ЛФ у 2,6 разу, ГГТ у 2,5 разу; p<0,05 у всіх випадках), нор-

39

малізує обмін електролітів, запобігає розвитку ренальної гіпертензії й анемії та

посилює ниркову мікроциркуляцію (зростання перфузії у 2,8 разу, p<0,05). Ви-

вчено кардіопротекторну дію досліджуваних об’єктів при кардіоренальному си-

ндромі, доведено запобігання розвитку серцевої недостатності та гіпертрофії мі-

окарда за параметрами ЕКГ, маркерами цитолізу, результатами гістоморфологі-

чних досліджень й показниками апоптозу міокарда (зниження індексу апоптозу у

4,4 разу, p<0,05). Доведено, що комбінація N-аГА/КОР є більш доцільною для

застосування при ХХН IІІ-V ст., особливо при кардіоваскулярних ускладненнях.

Досліджено вплив комбінації N-аГА/КОР (30 мг/кг) при внутрішньовен-

ному (в/в) введенні на перебіг ішемічного ГУН, встановлено збільшення функ-

ціонального резерву нирок при водному навантаженні та їх концентраційної

здатності за умов спонтанного діурезу, а також посилення ниркової гемодина-

міки за результатами ЛДФ-дослідження (зростання перфузії у 1,6 разу через 15

хв та у 1,3 разу через 48 год після ішемії/реперфузії нирок, p<0,05), що обумов-

лює доцільність застосування даного об’єкту у якості екстреної допомоги при

загостреннях ХХН та ГУН.

Поглиблено наукові уявлення щодо механізмів нефропротекторної дії

комбінованих препаратів похідних ГА з кверцетином, доведено вагому роль

компенсації пластичної недостатності мембранних структур нирок, інгібування

активності медіаторів запалення, активації та адгезії лейкоцитів, відновлення

функції судинного ендотелію, пригнічення вазоконстрикції ниркових судин,

посилення ниркової гемодинаміки за рахунок ендотеліального механізму регу-

ляції, покращення реологічних властивостей крові, запобігання процесів апоп-

тозу та проліферації, гальмування окисного стресу нирок, відновлення балансу

ниркової регуляції РААС.

Практичне значення отриманих результатів. Результати дисертаційної

роботи є фундаментальним підґрунтям практичних підходів до створення висо-

коефективних засобів терапії ниркової патології шляхом комбінованого засто-

сування речовин, що чинять пряму нефропротекторну та антиоксидантну дію,

нівелюють пластичну недостатність нирок та посилюють гломерулярну гемо-

40

динаміку, до яких відносяться аміноцукри й флавоноїди. У ході досліджень об-

ґрунтована можливість підвищення ефективності лікування ХХН шляхом за-

стосування комбінацій похідних ГА з кверцетином у лікарських формах для пе-

рорального та ін’єкційного введення у залежності від характеру та стадії захво-

рювання, а також доцільність розробки на їх основі препаратів нефропротекто-

рної дії та їх впровадження до клінічної практики.

За результатами проведених експериментальних досліджень запропонова-

но фармацевтичну композицію для перорального застосування з нефропротекто-

рною дією на основі комбінації похідних ГА з кверцетином (патент України на

винахід № 97871, 2012 р.), засіб для парентерального застосування з нефропро-

текторною та гіпоазотемічною дією, що містить N-аГА (патент України на кори-

сну модель № 139145, 2019 р.), та ін'єкційний засіб для лікування ХХН на основі

комбінації N-аГА з кверцетином (патент України на корисну модель № 139145,

2019 р.). Також запропоновано застосування N-аГА у ін’єкційній формі як неф-

ропротекторного та гіпоазотемічного засобу (інформаційний лист МОЗ України

№ 253–2019, 2019 р.), нові підходи до створення ефективних засобів з нефропро-

текторною та гіпоазотемічною дією на основі комбінованого застосування фла-

воноїдів і аміноцукрів (інформаційний лист МОЗ України № 329–2018, 2018 р.),

спосіб оптимізації лікування ДН шляхом застосування похідних ГА (інформа-

ційний лист МОЗ України № 328–2018, 2018 р.), спосіб підвищення ефективнос-

ті нефропротекторної дії кверцетину шляхом комбінованого застосування з амі-

ноцукрами (інформаційний лист МОЗ України № 330–2018, 2018 р.) та спосіб

оптимізації лікування ХХН шляхом комбінування кверцетину з N-аГА у

ін’єкційній формі (інформаційний лист МОЗ України № 254–2019, 2019 р.).

У розділі "Effects of quercetin and its combinations on health" монографії

"Polyphenols: mechanisms of action in human health and disease" узагальнено дані

щодо фармакологічних ефектів кверцетину та їх модифікації при його комбіну-

ванні з похідними ГА, з урахуванням їх нефропротекторної дії й доцільності за-

стосування в терапії ХХН, висвітлено шляхи та перспективи подальших дослі-

джень у цьому напряму.

41

У методичних рекомендаціях "Фармацевтична опіка пацієнтів при симп-

томатичному лікуванні захворювань сечовидільної системи" (ЕПК "Клінічна

фармакологія і клінічна фармація" МОЗ та НАМН України, протокол № 1,

15.01.2019 р.) запропоновані нові підходи до фармацевтичної опіки пацієнтів

нефрологічного профілю, в тому числі із застосуванням комбінованих препара-

тів похідних ГА з кверцетином.

У ході досліджень було вдосконалено методичні підходи до експеримен-

тального моделювання ниркової патології, що узагальнено в методичних реко-

мендаціях "Методи експериментального моделювання ураження нирок для фа-

рмакологічних досліджень" (ДЕЦ МОЗ України, протокол № 7, 2009 р.).

На підставі результатів проведених досліджень ПАТ НВЦ "Борщагівсь-

кий ХФЗ" здійснив фармацевтичну розробку та впровадив у виробництво пре-

парат для орального застосування на основі комбінації кверцетину з похідними

ГА у вигляді дієтичної добавки "Глюквамін" (акт впровадження від 17.09.19 р.).

Також на цьому підприємстві планується впровадження у виробництво двох

препаратів для ін’єкційного застосування, один з яких містить N-аГА (акт впро-

вадження від 15.01.20 р.), а інший – його комбінацію з кверцетином (акт впро-

вадження від 23.01.20 р.).

Результати дослідження впроваджено в науково-педагогічний процес ка-

федр фармакології Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця

(протокол № 10 від 13.04.2020 р.), фармакології Вінницького національного ме-

дичного університету ім. М.І. Пирогова (протокол № 6 від 03.12.2019 р.), фар-

макології Буковинського державного медичного університету (протокол № 9

від 11.02.2020 р.), фармакології і клінічної фармакології ДЗ "Дніпропетровська

медична академія МОЗ України" (протокол № 8 від 13.03.2020 р.), експеримен-

тальної та клінічної фармакології з клінічною імунологією та алергологією

ВДНЗ України "Українська медична стоматологічна академія" (протокол № 15

від 16.03.2020 р.), клінічної фармації, фармакотерапії та УЕФ факультету після-

дипломної освіти Запорізького державного медичного університету МОЗ Украї-

ни (протокол № 3 від 05.02.2020 р.), у науковий процес лабораторії фармаколо-

42

гії ефекторних органів і систем ДУ "Інститут фармакології та токсикології

НАМН України" (протокол № 2 від 11.02.2019 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертантом самостійно проведено патент-

но-інформаційний пошук, аналіз літературних джерел з досліджуваної проблеми,

обґрунтовано її актуальність та обсяг необхідних експериментальних досліджень.

Особисто виконано експериментальну частину, статистичну обробку та аналіз

отриманих результатів, сформульовано основні положення й висновки дисерта-

ційної роботи, підготовлено матеріали до друку та впровадження. Разом з науко-

вим консультантом визначені мета та задачі дослідження, його напрями та експе-

риментальні етапи, обговорено результати аналізу й опубліковано сумісні наукові

праці. Співавторами статей є науковий консультант І. А. Зупанець та фахівці, які

брали участь у виконанні окремих досліджень: А. С. Шаламай , В. В. Пропіснова,

О. О. Тарасенко, О. О. Ляпунова, Ю. В. Підпружников, В. Є. Сабко, Н. П. Безугла,

О. С. Попов, Т. С. Сахарова, М. С. Зіміна. Особистий внесок дисертанта конкрети-

зовано у списку опублікованих праць за темою дисертації.

Біохімічні, гематологічні, імуноферментні та імуногістохімічні дослідження

були виконані особисто дисертантом на базі Лабораторії клінічної діагностики

Клініко-діагностичного центру (КДЦ) НФаУ. Біоаналітичну частину ФК-

дослідження кверцетину було виконано на базі біоаналітичної лабораторії ТОВ

"Клінфарм". Гістоморфологічні дослідження були проведені на базі кафедри гі-

стології, цитології та ембріології Харківського національного медичного універ-

ситету (ХНМУ) за участю та консультативної допомоги к. біол. н., доц. Т. В. Дє-

євої, електронно-мікроскопічні – на базі групи електронної мікроскопії ДУ "Інсти-

тут медичної радіології та онкології ім С.П. Григор’єва НАМН України" у співро-

бітництві з к. біол. н., ст. н. співроб. О. П. Лукашовою. Дисертант вдячний всім

науковцям за співпрацю, методичну та консультативну допомогу.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної

роботи викладені та обговорені на вітчизняних та міжнародних наукових кон-

ференціях, конгресах та з'їдах: International conference "Pharmaceutical drugs"

(Dubai, May 15–17, 2017); V Національному з’їзді фармакологів України (Запо-

43

ріжжя, 18–20 жовтня 2017 р.); IX Всеукраїнській науково-практичній конфере-

нції з міжнародною участю (Вінниця, 16–17 листопада 2017 р.); International

scientific conference "Science and life" (Karlovy Vary – Kyiv, December 22, 2017);

2nd International scientific congress of scientists of Europe "East – West" (Vienna,

May 10–11, 2018); Підсумковій LXІ науково-практичній конференції "Здобутки

клінічної та експериментальної медицини" (Тернопіль, 7 червня 2018 р.); 5th

International conference "Science and society" (Hamilton, Junе 15, 2018); 4th

International youth conference "Perspectives of science and education" (New York,

August 23, 2018); ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції "Ліки – лю-

дині. Сучасні проблеми фармакотерапії і призначення лікарських засобів" (Ха-

рків, 14–15 березня 2019 р.); International scientific-practical conference "Modern

view of science and practice" (London, June 8, 2019); International scientific-

practical conference "Step in science" (Morrisville, May 12, 2019); ХІІ Українсько-

му біохімічному конгресі (Тернопіль, 30 вересня – 4 жовтня 2019 р.); Х Всеук-

раїнській науково-практичній конференції за участю міжнародних спеціалістів

з клінічної фармакології "Сучасна клінічна фармакологія в фармакотерапії та

профілактиці захворювань з позиції доказової медицини" (Вінниця, 7–8 листо-

пада 2019 р.); 1st International scientific and practical conference "Topical issues in

pharmacy and medical sciences" (Tokyo, October 21–22, 2019).

Структура та обсяг дисертації. Дисертація викладена на 515 сторінках

машинописного тексту, складається з анотацій українською та англійською мо-

вами, вступу, 7 розділів, аналізу та узагальнення результатів, висновків, списку

використаних джерел та додатків. Обсяг основного тексту дисертації складає

310 сторінок друкованого тексту. Робота ілюстрована 67 таблицями, 72 рисун-

ками. Список використаних джерел містить 777 найменувань, з них 79 кирили-

цею та 698 латиницею.

44

РОЗДІЛ 1

ХРОНІЧНА ХВОРОБА НИРОК – НЕВИРІШЕНА МЕДИЧНА

ПРОБЛЕМА СУЧАСНОСТІ (огляд літератури)

1.1 Медико-соціальне значення хронічної хвороби нирок

Пошук ефективних засобів корекції ХХН займає центральне місце у сучас-

ній нефрології, оскільки на сьогоднішній день її лікування є невирішеною про-

блемою медичної та фармацевтичної науки. Дана патологія є однією з найбільш

поширених та соціально значущих не тільки в групі захворювань сечовидільної

системи, а взагалі у медичній практиці [62, 63]. Сучасні методи превенції та ліку-

вання ХХН не досконалі, існує багато прогалин у знаннях щодо основних механі-

змів захворювання, загальних принципів та стратегії терапії, заснованій на доказах,

що потребує розробки та впровадження нових методів лікування [64].

Багато років серйозність проблеми ХХН недооцінювалася і залишалася в

тіні інших соціально значущих захворювань. Сплеск інтересу до цієї проблеми

виник на початку XXI сторіччя, коли з'явилися дані великих епідеміологічних

досліджень (NHANES та ін.), що показали високу частоту порушень функції

нирок в популяції, а також наочність низької ефективності діалізних служб у

всьому світі, які не справляються з постійно зростаючим поширенням ТНН [22].

У теперішній час ХХН вважається глобальною соціально-економічною

проблемою з поширеністю 10–15 % серед населення розвинутих країн світу

[65]. Особливої актуальності ця проблема набуває з огляду на стабільне збіль-

шення кількості хворих на термінальну стадію хвороби – ХХН V ст., яка потре-

бує лікування методами НЗТ. Темпи збільшення кількості таких пацієнтів пере-

вищують темпи приросту населення у всьому світі майже у 5 разів [28, 66]. За

прогнозами фахівців кожні 10 років кількість хворих, які будуть потребувати

лікування методами НЗТ, буде подвоюватись [64, 67].

Згідно з даними статистики ХХН має поширеність у загальній популяції

8–16 %, при цьому всього даною патологією уражено понад 500 млн дорослого

населення планети [3, 6, 68]. У США поширеність ХХН варіює від 11,5 до

45

14,9 % у залежності від методів оцінювання [19, 63, 69]. У країнах Європи ХХН

зустрічається нерівномірно у залежності від регіону і варіює з 3,3 % у Норвегії

до 17,3 % на півночі Німеччини [3, 6]. У Азії поширеність ХХН більш рівномі-

рна і складає: у Китаї 10,8 %, Тайвані – 11,9 %, Японії – 12,9 %, Кореї – 13,7 %

та Монголії – 13,9 % [2, 69]. Частіше ХХН уражує осіб жіночої статі, наприклад,

у США дана патологія зустрічається у 13,0 % чоловіків та у 16,5 % жінок [65].

Поширеність ХХН збільшується у 3–4 рази у групах ризику, особливо се-

ред осіб похилого віку, хворих на цукровий діабет та гіпертонічну хворобу [65].

У загальній популяції, поширеність ХХН збільшується з 1–5 % у осіб молодше

40 років до 40–48 % серед пацієнтів 70 років і старше [4, 5, 69, 70, 71]. Серед

хворих на цукровий діабет поширеність ХХН складає приблизно 30 % у осіб з І

типом діабету та досягає 40–50 % при діабеті ІІ типу [72, 73, 74, 75], а серед хво-

рих на гіпертонічну хворобу – знаходиться у межах 15–27 % [65, 76, 77].

Перебіг ХХН призводить до неминучого розвитку тяжких ускладнень, та-

ких як ХНН, і пацієнти даного профілю, перебуваючи в працездатному віці, шви-

дко піддаються інвалідизації, втрачають свою соціальну активність, потребують

довічного спостереження і лікування, а в термінальній стадії – застосування висо-

ковартісних методів НЗТ [2, 3]. Тому, постійно збільшується кількість хворих, що

потребують НЗТ, і ця популяція зростає приблизно на 7 % кожного року [78]. На

сьогоднішній день у світі її отримує понад 2,5 млн чоловік [6, 18]. Дана ситуація

ускладнюється відсутністю у клінічній практиці ефективних засобів патогенетич-

ної терапії ХХН, великою вартістю НЗТ та високим ризиком летальності при не-

відповідній медичній допомозі [1, 2, 3]. До того ж перебіг ХХН характеризується

виразним зниженням якості життя пацієнтів [28].

Проте негативні наслідки ХХН не обмежуються лише ХНН, а також

включають широкий спектр захворюваності та смертності, що насамперед по-

в'язаний з ускладненнями з боку серцево-судинної системи. У більшості хворих

на ХХН є множинні супутні захворювання, що ставить їх під високий ризик

розвитку ускладнень. Крім того, особи з ХХН у 1,6–2,2 разу частіше піддаються

госпіталізації [64, 67].

Основною причиною передчасної смерті хворих на ХХН є кардіоваскуля-

46

рна патологія, і її частка складає 50–58 % у загальній структурі смертності [79,

80, 81, 82]. У 90-х роках минулого сторіччя ХХН знаходилась на 27-у місці се-

ред причин передчасної загибелі у світі, а вже у 2015 році піднялась на 12-е мі-

сце. Смертність від даної патології з 2005 до 2015 року збільшилась на 32 % до

1,2 млн летальних випадків у світі з прогнозованим показником щорічної смер-

тності 19,2 на 100 тис. населення. З 1990 року тільки смертність від ВІЧ-

інфекції мала вищі темпи зростання [69]. Коефіцієнт небезпеки смерті серед

хворих на ХХН ІІІ–V ст. досягає 5,9 відносно осіб без патології. На сьогодніш-

ній день ХХН займає третє місце після СНІДу і цукрового діабету за кількістю

втрачених років життя через передчасну смертність [64].

Витрати на лікування ХХН обумовлюють величезне навантаження на си-

стеми охорони здоров’я в усьому світі. У країнах з низьким і середнім рівнем

доходу лікування діалізом або трансплантацією накладає величезний фінансо-

вий тягар на більшість пацієнтів. Наприклад, в Уругваї щорічна вартість діалізу

становить близько 30 % від бюджету на спеціалізовані методи лікування. У 112

країнах світу тривалий діаліз взагалі є недоступним для багатьох пацієнтів, що

призводить до смерті через неліковану ТНН понад 1 млн осіб на рік. [2].

Висока вартість тривалого діалізу для все більшої кількості пацієнтів та-

кож є проблемою навіть у країнах з високим рівнем доходу. У США ТНН є го-

ловним фактором витрат серед пацієнтів та їх сімей, а також платників податків

[2]. Витратна частина бюджету системи "Medicare", спрямована на забезпечен-

ня НЗТ, сягає 6,7%, тоді як частка цих пацієнтів не перевищує 1 % від загально-

го числа хворих, охоплених системою [2, 22]. При цьому число хворих, які по-

требують НЗТ, збільшується у 1,5 рази кожні 10 років, а витрати на їх лікування

подвоюються [22]. Згідно з останніми даними "Medicare" загальна вартість лі-

кування хворих на ХХН без застосування НЗТ склала 52,9 млрд доларів, а хво-

рих на ТНН – 32,8 млрд доларів [19].

У Китаї ХХН було визначено як основне хронічне захворювання та вне-

сено до трьох основних систем медичного страхування [2]. На сьогоднішній

день вартість лікування кожного пацієнта, який отримує НЗТ, складає приблиз-

но 100 тис. юанів на рік, а підсумкові витрати на всіх пацієнтів з ТНН – 240

47

млрд юанів (33,6 млрд доларів) щорічно [16]. Протягом наступного десятиріччя

економіка цієї країни втратить 558 млрд доларів через передчасну смертність та

втрату працездатності внаслідок захворювань серця та нирок [2].

У країнах ЄС тільки на забезпечення діалізу щорічно витрачається 2 %

загального бюджету охорони здоров'я [22]. У Великобританії лікування ХХН

коштує дорожче, ніж рак молочної залози, легенів, товстої кишки та шкіри ра-

зом. Лікування всіх поточних та нових випадків ниркової недостатності до 2020

року коштуватиме в Австралії близько 12 млрд доларів [2]. Отже, ХХН є важ-

ким тягарем для систем охорони здоров'я будь-яких країн світу.

Останнім часом в Україні склалася вкрай складна ситуація з лікуванням

хворих на ХХН, особливо діалізної групи, що пов'язано з політичною нестабі-

льністю, скрутним економічним положенням та неефективним реформуванням

системи охорони здоров’я держави [20, 21]. На сьогоднішній день Україна є

єдиною країною у Європі, де відсутня національна програма медично-

профілактичної допомоги пацієнтам з ХХН та економічні механізми її реаліза-

ції [22, 23, 24]. Кошти для проведення НЗТ, що є найбільш витратною в сучас-

ній медичній практиці, виділяються переважно з місцевих бюджетів [23].

Починаючи з 2016 року в Україні на охорону здоров’я відраховується не бі-

льше 2,5 % валового внутрішнього продукту, при тому що чинність, дієвість систе-

ми може бути реалізована за умови фінансування її в межах 6–8 %. Насамперед, це

відчули пацієнти нефрологічного профілю і лікарі-нефрологи [20]. На сьогодні в

Україні практично не розроблено механізму відшкодування витрат за надані послу-

ги хворим на ХХН приватним центрам гемодіалізу за рахунок державного бюдже-

ту. Також практично відсутні змістовні дані щодо розрахунків і планування видат-

ків на надання медичної та фармацевтичної допомоги цій категорії хворих [83].

Внаслідок цього спостерігається виразна невідповідність фінансування меди-

чного забезпечення хворих на ХХН їх реальним потребам [21, 25]. Витрати на охо-

рону здоров’я в Україні за державним бюджетом на 2020 рік склали 116,0 млрд грн,

з них – 17,7 млрд грн субвенції та 72,0 млрд грн на програму медичних гарантій,

включаючи 44,4 млрд грн на спеціалізовану амбулаторну і госпітальну допомогу. З

урахуванням рівня щорічної смертності й необхідності лікування нових пацієнтів

48

протягом 2020 року потрібно забезпечити мінімальну доступність діалізу приблиз-

но 11,3 тис. хворих. Індикативна вартість такого лікування складає у підсумку при-

близно 4,0 млрд грн. При тому що вартість лікування протягом 2018 року хворих на

ХХН V ст. із застосуванням методів НЗТ складала 2,9 млрд грн [24].

Відповідно до світової практики витрати на НЗТ складають у середньому

1,3 % національного бюджету охорони здоров’я для країн групи "high income

countries" [84]. Україна відноситься, нажаль, до групи "low income countries",

країни якої за даними світового банку у середньому витрачають 2,85 % націо-

нального бюджету охорони здоров’я на НЗТ [85].

Ще одним моментом, що викликає багато запитань є статистика пошире-

ності та захворюваності на ХХН в Україні. Не зважаючи на наявність націона-

льного реєстру хворих на ХХН [27], що видається щорічно ДУ "Інститут неф-

рології НАМН України", наведена статистична інформація не витримує жодної

критики. Офіційно в Україні налічується близько 500 тис. хворих на ХХН [20,

27], але з урахуванням загальної чисельності населення України, яка склала на

початок 2020 року 41,7 млн чоловік [86], показник поширеності ХХН становить

1,2 % від загальної популяції. При тому, що у світі поширеність ХХН складає

10–16 %, тобто у 8–13 разів більше [3, 6, 68].

За даними досліджень в окремих групах населення України поширеність

ХХН є значно вищою офіційних даних: ознаки ХХН відзначаються більш ніж у

третини хворих на хронічну серцеву недостатність; зниження фільтраційної

функції нирок спостерігається у 36 % осіб у віці понад 60 років. Серед осіб, що

раніше не спостерігалися у нефролога, виявлено зниження ШКФ до рівня мен-

ше 60 мл/хв у кожного шостого хворого без захворювань серцево-судинної сис-

теми і у кожного четвертого хворого з серцево-судинними захворюваннями. У

структурі ХХН перше місце за частотою займають хворі на діабетичну нефро-

патію і пацієнти з ураженням нирок на тлі серцево-судинних захворювань. Се-

ред нефрологічних причин ХХН лідирує ГН [22].

Слід відмітити високу коморбідність ХХН V ст. В Україні хворі даної

групи мають принаймні 3–4 коморбідні стани. Анемія (88%), артеріальна гіпер-

тензія (86%), вторинний гіперпаратіреоз (40%) є найбільш поширеними в за-

49

значеній когорті пацієнтів [87]. Порушення ВФН багаторазово підвищує ризик

розвитку серцево-судинних ускладнень, призводить до вираженої артеріальної

гіпертензії, ремоделювання міокарда і судинної стінки, розвитку інсулінорезис-

тентності та гіперліпідемії. Тому захворювання серцево-судинної системи, по-

рушення обміну речовин і ХХН нерідко поєднуються у одного й того ж хворого,

що ускладнює визначення якісних статистичних даних [22].

Проте найгострішою проблемою залишається неадекватний рівень досту-

пності спеціалізованої медичної допомоги хворим на ХХН V ст. внаслідок низь-

кого рівня охоплення діалізним лікуванням [22, 26, 83]. У 2018 році в Україні до-

ступність НЗТ склала 39 %, що значно менше, ніж у країнах ЄС, де цей показник

складає 92–100 % [21, 25]. При наявності приблизно 35 тис. хворих на ХХН V ст.,

НЗТ отримували лише 9,4 тис. осіб [27]. Тобто троє з чотирьох українських паці-

єнтів, які потребують НЗТ, її не отримують [24]. Щорічний приріст числа таких

хворих в середньому становить 10 % [22]. Україна посідає останнє місце у Євро-

пі за рівнем забезпеченості лікування методами НЗТ [24, 84]. Це обумовлює

вкрай низький рівень якості життя у хворих на ХХН V ст., який вітчизняними

клініцистами-нефрологами оцінюється як незадовільний [28].

Міжнародний досвід свідчить, що доступність методів НЗТ у конкретній

країні визначають рівень економічного розвитку, ефективність системи органі-

зації охорони здоров’я, об’єм та джерела її фінансування й частку валового на-

ціонального прибутку, що спрямовується на медичну допомогу [24, 88].

Довгострокові наслідки лікування НЗТ в Україні залишаються невтішни-

ми. Все ще має місце високий відсоток госпіталізації та смертності в когорті ді-

алізних хворих [83, 89]. Смертність серед хворих, що лікуються гемодіалізом

складає 12,3 %, гемодіафільтрацією – 8,2 %. Серед причин смертності перше

місце посідають серцево-судинні захворювання (62,1 та 77,6 % для гемодіалізу

та гемодіафільтрації відповідно). Частково такі дані можуть бути пов’язані з ві-

ком пацієнтів та великою кількістю коморбідних станів. Однак, вагомий нега-

тивний внесок також чинить й недосконалість діалізних технологій [89]. У роз-

винених країнах інтегроване лікування НЗТ дає змогу продовжити життя хво-

рим з недіабетичним ураженням нирок у середньому на 20–25 років, з діабети-

50

чним – на 12–15. Середній вік пацієнтів на діалізі в Європі – 64 роки, до 20 %

таких хворих мають вік понад 75 років. В Україні середній вік пацієнта на діа-

лізі – 42 роки, що є дуже низьким показником [90].

Аналіз даних літератури показує, що доступність допомоги хворим з

ураженням нирок в Україні є вкрай низькою порівняно з країнами ЄС та США,

через відсутність необхідного медичного обладнання, високу вартість витрат-

них матеріалів, лікарських засобів, виробів медичного призначення [90].

У ситуації, що склалася в Україні, основним завданням терапії пацієнтів з

ХХН є превенція, рання діагностика та якомога ранній початок лікування. Один

з головних напрямів досліджень у галузі вітчизняної нефрології – оцінка мож-

ливості застосування існуючих лікарських засобів для лікування пацієнтів із

ХХН та її ускладнень у рамках підвищення доступності нових терапевтичних

підходів для хворих даної групи [21, 64, 91].

Вагомим завданням є розробка нових ефективних методів терапії ХХН, що

зможуть дозволити не тільки уповільнити її прогресування, але й зупинити та

навіть обумовити зворотний характер розвитку патології. Найголовніше, щоб ці

методи були доступним для населення України. Важливим є виявлення та по-

кращення ідентифікації нових терапевтичних мішеней для ефективної нефропро-

текторної терапії, а також впровадження нових лікарських форм, що забезпечу-

ють адресну доставку діючих речовин до обраних терапевтичних мішеней, в ос-

нові чого безумовно повинна бути ґрунтовна фармацевтична розробка [64, 91].

1.2 Нефропротекція у сучасній стратегії лікування хронічної хвороби нирок

Загальноприйнята концепція лікування ХХН включає: етіотропне ліку-

вання, сповільнення прогресування, профілактику та лікування ускладнень, лі-

кування супутніх захворювань, профілактику захворювань серцево-судинної

системи, підготовку та лікування НЗТ [31, 32, 68, 92]. Більшість з цих методів

не стосуються безпосередньо ниркової патології, не впливають на ВФН, або

спрямовані на лікування первинної патології, що призвела до виникнення ХХН,

або взагалі не є медикаментозними. Тому, арсенал лікарських засобів, що за-

51

стосовуються для безпосереднього лікування ХХН, насправді дуже обмежений

і ці препарати представляють собою патогенетичну терапію для корекції та упо-

вільнення прогресування ниркової недостатності.

Основу патогенетичного лікування ХХН складає нефропротекція. У су-

часній концепції терапії ХХН під нею розуміються будь-які підходи, спрямовані

на сповільнення прогресування та запобігання втрати ВФН, незалежно від засто-

сованих механізмів та впливу на ті чи інші органи й системи, не обов’язково ни-

рки [93]. До цих методів може відноситись не тільки використання лікарських

засобів для захисту нирок, а й дієта, модифікація способу життя, контроль АТ,

корекція дисліпідемії, кальцій-фосфатних порушень, анемії та інше [94, 95].

Але ж цей підхід не припускає застосування нефропротекторів прямої дії,

які потенційно можуть мати більш значущу фармакодинаміку внаслідок безпо-

середньої взаємодії з нирковою тканиною. Серед таких ефектів слід виділити ре-

гулюючий вплив на мембранні структури ниркового фільтру, компенсацію дефі-

циту речовини біомембран при їх ушкодженні, відновлення їх аніонних власти-

востей та селективності, збільшення виживаності нефроцитів за умов патологіч-

но зміненої нирки, що в цілому являє собою пряму захисну дію. В свою чергу, ці

властивості можуть обумовити не тільки зниження прогресування ХХН, а й мо-

жливість її зворотного розвитку та відновлення ВФН.

Усі сучасні принципи медикаментозного лікування хворих на ХХН за-

сновані на рекомендаціях KDIGO, які було впроваджено у 2012 році [29]. Аналіз

підходів, викладених у сучасних міжнародних керівництвах й настановах з меди-

чної допомоги хворим на ХХН, свідчить, що за останні 8 років рекомендації

KDIGO не зазнали істотних змін [30, 31, 32, 96]. Особливістю даних рекомендацій

є чітка орієнтація на засади доказової медицини, тому у них всі викладені методи

лікування мають той чи інший рівень доказовості.

З групи нефропротекторів у рекомендаціях KDIGO представлені лише бло-

катори РААС – інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (іАПФ) та ан-

тагоністи рецепторів ангіотензину ІІ (АРАІІ). Тільки ці засоби на сьогодні мають

клінічно доведений нефропротекторний ефект [93, 97]. Але він носить непрямий

характер, оскільки реалізується за рахунок системної гіпотензивної дії, зниження

52

тонусу відвідної артеріоли нефрону, що зменшує внутрішньоклубочковий тиск й

покращує гемодинаміку [98, 99, 100]. Отже, блокатори РААС безпосередньо не

впливають на ниркову тканину, не сприяють відновленню ниркового фільтру, що

обумовлює їх обмежену ефективність [34, 35, 36, 101]. При цьому можливість за-

хисної дії щодо мембранних структур нирок та відновлення їх функції, тобто пря-

мий нефропротекторний ефект, у рекомендаціях KDIGO взагалі не розглядаються,

оскільки на сьогоднішній день немає доказової бази для подібних засобів.

Втручання до РААС у даний час є найбільш ефективною стратегією, що

поєднує зниження АТ та нефропротекцію [30, 93]. Декілька великих, рандомі-

зованих, контрольованих досліджень свідчать про нефропротекторний потенці-

ал іАПФ та АРАІІ при нефропатіях будь-якої етіології [102]. На відміну від ін-

ших антигіпертензивних препаратів вони ефективні при протеїнуричній ХХН,

сприяють затримці прогресування патології [103, 104], хоча ризик цього зали-

шається високим [105], збільшують виживаність пацієнтів [106]. Також вони

можуть зберігати діурез, знижувати протеїнурію, запобігати серцево-судинним

явищам у діалізних пацієнтів та підвищувати виживаність трансплантата у ре-

ципієнтів ниркової трансплантації [107, 108]. Максимальне інгібування РААС

особливо ефективне у гіпертонічних пацієнтів із ХХН та протеїнурією [109].

Отже, блокатори РААС є препаратами першої лінії у хворих на ХХН для досяг-

нення оптимальної нефропротекції [30]. При цьому, з урахуванням співвідно-

шення ефективності й безпеки, препаратом вибору є раміприл [97].

Хоча лише декілька випробувань безпосередньо порівнювали іАПФ та

АРА ІІ, але ці два антигіпертензивні класи виявили аналогічну захисну ефекти-

вність щодо нирок [72, 110]. Останні, проте, характеризувались більшим рівнем

переносимості [30, 110]. У іншому дослідженні у хворих з ДН іАПФ виявились

більш ефективними та безпечними, ніж АРАІІ [111].

Перспективним підходом є комбіноване застосування іАПФ та АРАІІ, що

ефективно сприяє зниженню протеїнурії при ХХН [112, 113]. При термінальній

стадії ХХН комбіноване застосування іАПФ та АРАІІ потенційно є найбільш

ефективною стратегією лікування [114]. Але подвійна блокада РААС демонструє

більш високий ризик смерті та показник госпіталізації, пов’язаної з побічною ді-

53

єю, ніж при застосуванні монотерапії іАПФ або АРАІІ [106, 110, 115]. Вважаєть-

ся, що подвійна терапія пов'язана з надмірним ризиком виникнення побічних

явищ, тому співвідношення ризику та користі суперечить її застосуванню [116].

Низка останніх досліджень показали, що агресивна блокада РААС не знижує се-

рцево-судинну та ниркову захворюваність, а несе лише підвищені ризики [102,

117]. У зв’язку з цим сумісне застосування іАПФ та АРАІІ не рекомендується

при ХХН [72, 118]. Також небезпечне комбінування при ХХН блокаторів РААС

з нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП), блокаторами кальцієвих

каналів, інгібіторами натрій-глюкозного котранспортера ІІ типу (SGLT-2), діуре-

тиками, що значно підвищує ризик виникнення ГУН [119, 120].

Проте результати деяких клінічних досліджень ефективності блокаторів

РААС при ХХН дуже суперечливі. Блокада РААС хоча й призводить до збере-

ження функції нирок завдяки зниженню внутрішньоклубочкового тиску, але

часто пов'язана зі зниженням ШКФ [121]. Ряд досліджень підтверджують, що ці

засоби захищають функцію нирок, тоді як інші говорять про протилежне. Їх за-

стосування рекомендується як засобів першої лінії при діабетичній ХХН та не-

діабетичній з альбумінурією, тоді як немає даних щодо недіабетичного уражен-

ня нирок без альбумінурії [122]. АРAІІ та іАПФ знижують ризик переходу до

макроальбумінурії, але не впливають надійно на рівень креатиніну крові [123].

Позитивний вплив даних препаратів окремо або у комбінації на віддалені ре-

зультати лікування ХХН (прогресування нефропатії, загальну смертність та

смертність від кардіоваскулярних подій) не має достатніх доказів та на сьогодні

є невизначеним [102, 110, 124, 125, 126]. Терапія іАПФ/АРАІІ у пацієнтів діалі-

зної групи не зменшує ризик серцево-судинних подій [108, 127, 128].

Незважаючи на широке використання блокаторів РААС у якості нефроп-

ротекторів, протягом останніх двох десятиліть відбувається невпинне збіль-

шення поширеності ХХН, що вказує на явні недоліки цього виду лікування

[129]. Як це не дивно, незважаючи на нефропротекторні властивості

іАПФ/АРАІІ можуть викликати ГУН [130, 131, 132]. Це виявляється, в першу

чергу, підвищенням креатиніну крові та зниженням ШКФ внаслідок падіння

внутрішньогломерулярного тиску та вазодилатації еферентних артеріол [133,

54

134], що відбувається через пригнічення синтезу ангіотензину II або конкурен-

тний антагонізм з його рецепторами [130, 135]. Результати багатьох клінічних

досліджень підтверджують, що лікування іАПФ/АРАІІ пов’язане з високим ри-

зиком ГУН, яке є найбезпечнішим побічним ефектом даної групи препаратів

[136, 137, 138, 139]. Рідше препарати даної групи можуть викликати гострий ін-

терстиціальний нефрит [135].

Тому у хворих на ХХН блокатори РААС повинні використовуватись з

обережністю, при постійному моніторуванні ШКФ та креатиніну крові, особли-

во у осіб похилого віку та хворих з кардіоваскулярною патологією [100, 140,

141]. Це є важливою проблемою, оскільки лише десята частина пацієнтів, які

починають терапію іАПФ/АРАІІ, отримують моніторинг креатиніну [142].

Припинення лікування іАПФ/АРАІІ рекомендується при збільшенні креатиніну

крові на 30 % порівняно з вихідним станом до лікування [143].

Ще одним вагомим побічним ефектом іАПФ/АРАІІ, що обмежує їх засто-

сування при ХХН, є гіперкаліємія [113, 136, 144]. Вона виникає через зниження

синтезу альдостерону наднирниками внаслідок зниження продукції ангіотензи-

ну II або блокади його рецепторів [130, 135]. Гіперкаліємія є найпоширенішим

електролітним порушенням у хворих на ХХН як при лікуванні іАПФ, так і

АРАІІ [145, 146]. Найперше вона небезпечна при супутніх кардіоваскулярних

ускладненнях, оскільки може призвести до зміни електропровідності серця,

аритмії та раптової смерті [120]. Найчастіше саме гіперкаліємія, а не підвищен-

ня креатиніну крові, викликає необхідність відміни цих препаратів [130]. Особ-

ливо небезпечна при цьому комбінована терапія іАПФ/АРАІІ, що пов’язана з

надвисоким ризиком виникнення гіперкаліємії [116, 120, 147].

Ще одним вагомим фактором, що обмежує використання іАПФ/АРАІІ, є

їх теоретична спроможність підвищувати сприйнятливість пацієнтів до інфекції

COVID-19 та сприяти її розповсюдженню, що потребує обов’язкових масштаб-

них клінічних досліджень [148].

Серед блокаторів РААС у якості засобів нефропротекторної дії дослі-

джуються також антагоністи рецепторів мінералокортикоїдів (спіронолактон,

еплеренон, фінеренон) та прямі інгібітори реніну (аліскірен) [149, 150]. Особ-

55

ливо перспективним препаратом є фінеренон – високоселективний антагоніст

альдостерону, який ефективно перешкоджає стимуляції фіброзу нирок та зни-

жує альбумінурію [151, 152]. Є дані щодо ефективності цих засобів як допов-

нення до терапії іАПФ/АРАІІ при ХХН, але вони не мають остаточного клініч-

ного підтвердження у якості монотерапії [153, 154, 155, 156, 157]. Через високу

небезпеку розвитку побічних явищ ці комбінації не рекомендується використо-

вувати при ХХН доки не будуть доступні нові довгострокові дані [30, 72, 118].

Здатність знижувати рівень альбумінурії у хворих на ХХН з групи анти-

гіпертензивних засобів показали також недигідропіридинові блокатори кальціє-

вих каналів (дилтіазем, верапаміл), на відміну від дігідропіридинових похідних

(ніфедипін, амлодипін). Тому вони можуть застосовуватись як додаткова тера-

пія до блокаторів РААС при ХХН [118, 133]. Проте, метааналіз [119] свідчить

про відсутність переваг даних комбінацій порівняно з монотерапією

іАПФ/АРАІІ за нефропротекторним ефектом.

Певним чином з блокадою РААС пов’язаний механізм нефропротекторної

дії інгібіторів SGLT-2, що є гіпоглікемічними засобами нового покоління [149,

150, 158]. Їх захисний ефект є опосередкованим механізмом зворотного каналь-

цево-клубочкового зв’язку. Знижуючи тубулярну реабсорбцію натрію, вони збі-

льшують його надходження до "macula densa", що призводить до пригнічення

РААС, вазодилятації еферентної артеріоли та зниження гіперфільтрації [159, 160,

161]. Препарати цієї групи – емпагліфлозин та канагліфлозин – у клінічних до-

слідженнях вже виявили позитивний вплив на перебіг ХХН у хворих на діабет ІІ

типу [162, 163, 164]. Проте, у даний час тривають довгострокові клінічні випро-

бування цих засобів, результати яких поки що недосяжні [72].

Аналогічно вищеописаній групі нефропротекторний ефект може чинити

передсердний натрійуретичний пептид, який за рахунок натрійурезу через зво-

ротний канальцево-клубочковий зв’язок пригнічує РААС, знижує активність

альдостерону й викликає ниркову вазодилятацію [165, 166]. Але ці позитивні

ефекти не було підтверджено в ході клінічних випробувань у хворих на ГУН

[167, 168]. При дослідженні даної речовини у хворих на ХХН було виявлено

помірне зниження креатиніну крові порівняно з плацебо [169]. Не зважаючи на

56

це, натрійуретичний пептид не рекомендований для превенції та лікування за-

хворювань нирок у зв'язку з недостатньою доказовою базою [170, 171].

У якості нефропротекторів науковий інтерес привертає група антагоністів

рецепторів ендотеліну, препарати якої у експерименті знижували альбумінурію,

посилювали ШКФ, збільшували рівень NO у нирках, товщину глікокаліксу й

експресію гломерулярної гепаринази [172, 173]. Перше клінічне дослідження

препарату цієї групи – авозентану – було передчасно припинено через побічні

ефекти [72, 174]. Інший препарат цієї групи – атразентан – у хворих на ХХН на

тлі діабету ІІ типу виявив зниження альбумінурії [175, 176, 177] та запобігання

мітохондріальної дисфункції [178]. Проте, результати довгострокового випро-

бування виявились незадовільними і показали, що препарат знижує ризик нир-

кових подій, але не впливає на смертність та частоту госпіталізацій [179].

Пентоксифілін – неселективний інгібітор фосфодіестерази, антиагре-

гант/вазодилятатор зі сприятливими протизапальними та імодулюючими власти-

востями, також привертає увагу як потенційний нефропротектор. Теоретично він

може чинити на нирки позитивний гемодинамічний ефект [72, 118]. Проте, біль-

шість клінічних досліджень препарату мають неоднозначні результати з наявніс-

тю методологічних помилок (недостатній розмір вибірки, короткий період спо-

стереження тощо) [180, 181, 182, 183]. Дослідження пентоксифіліну у хворих на

ДН протягом 2 років сумісно з блокаторами РААС повідомило про збереженість

функції нирок та незначне зниження альбумінурії [184, 185, 186]. Але за резуль-

татами деяких оглядів це ставиться під сумнів [187, 188, 189]. На сьогоднішній

день для використання нефропротекторних властивостей пентоксифіліну не до-

статньо даних [190]. Для підтримки застосування цього засобу при ХХН необ-

хідні додаткові дослідження з тривалим спостереженням та значущими реналь-

ними кінцевими показниками [158, 183].

Нефропротекторні властивості також проявляють інгібітори ксантинок-

сидази (алопуринол, фебуксостат, топіроксостат), які у експериментальних до-

слідженнях продемонстрували інгібування РААС, пригнічення запалення й

уповільнення нефропатії [72]. У кількох клінічних дослідженнях було показано

уповільнення прогресування ХХН в результаті зниження рівня сечової кислоти

57

в крові під впливом алопуринолу [191, 192, 193]. В метааналізі [194] алопури-

нол виявив незначне, але статистично значуще поліпшення ШКФ, а також тен-

денцію до зниження протеїнурії у пацієнтів на ХХН ІІІ й V ст. У даний час три-

ває довгострокове дослідження ефективності цих засобів у хворих на ХХН на

тлі діабету І типу [72, 118]. Для ґрунтовної рекомендації застосування цих засо-

бів у терапії ХХН поки що недостатньо клінічних даних [30, 158].

Привертають увагу нефропротекторні властивості активаторів рецепторів

вітаміну D, які у експерименті виявили здатність зменшувати протеїнурію, при-

гнічуючи РААС [72]. Клінічна апробація препарату даної групи – парикальцито-

лу – показала значне зниження альбумінурії у хворих на ХХН та добру перено-

симість [195]. Але це дослідження мало ряд обмежень: лише 58 % пацієнтів

отримували повну дозу препарату, а період спостереження був занадто коротким

[118]. Окрім того, метааналіз об'єднаних даних з 5 невеликих клінічних випробу-

вань показав відсутність впливу на альбумінурію після прийому вітаміну D [196].

Досліджується ефективність антифібротичного препарату пірфенідону,

який в експерименті виявив нефропротекторну дію на різних моделях ниркової

патології, значимо знижуючи інтенсивність фіброзу у нирках [197, 198], а та-

кож у клінічних дослідженнях чинив позитивний ефект на ВФН при фокально-

сегментарному ГН та ДН [199, 200]. Однак, довготривалі випробування пірфе-

нідону з метою оцінки впливу на прогресування ХХН ще не завершені [62].

У експериментальних дослідженнях нефропротекторні властивості ви-

явив також піридоксамін (вітамін В6) [201, 202]. Його ефективність оцінювали у

багатоцентровому рандомізованому контрольованому дослідженні у пацієнтів з

ДН [203, 204]. У цьому випробуванні препарат не впливав на зниження ШКФ

протягом року, але спостерігалася стабілізація, відмічена у групі пацієнтів з

найбільш збереженою базовою функцією нирок [62].

Відомі дослідження антиоксиданту N-ацетилцистеїну у якості нефропро-

текторного агента [170], що протягом тривалого часу вивчався при профілактич-

ному лікуванні контраст-індукованої нефропатії та ГУН [205, 206, 207]. Препа-

рат має теоретичні передумови та експериментально доведену ефективність при

ішемічних ураженнях нирок [208, 209, 210]. Проте, остаточні систематичні огля-

58

ди показали відсутність користі від N-ацетилцистеїну для запобігання ГУН [211,

212, 213]. Окрім того, у клінічних дослідженнях у хворих на ХХН N-ацетил-

цистеїн також не виявив значимого позитивного ефекту [214, 215, 216], але за ре-

зультатами метааналізу [217] дещо знижував ризик розвитку ТНН.

Ще одним антиоксидантом, що досліджувався для превенції контраст-

індукованої нефропатії, є 2-меркаптоетансульфонат натрію, який у декількох

клінічних випробуваннях виявив значущу профілактичну дію [218, 219]. Але

остаточних досліджень для ґрунтовної рекомендації проведено не було [220].

Потенційним нефропротектором є бардоксолон, синтетичний тритерпеноїд,

активатор ядерного фактора Nrf2, що виявляє антиоксидантні й протизапальні

властивості [221]. У хворих на діабет ІІ типу та ХХН IV ст. препарат показав

зниження креатиніну крові протягом року [222, 223]. Але, на жаль, вивчення до-

вгострокової ефективності було пов'язано з великою кількістю серцево-судинних

подій, що обумовило передчасне припинення дослідження [224]. Отже, застосу-

вання бардоксолону у якості нефропротектора поки що передчасне [225].

Всі вищенаведені препарати характеризуються непрямою нефропротекто-

рною дією, тому їх потенціал обмежений. Як і блокатори РААС, вони не чинять

безпосереднього захисного впливу на ниркову тканину, тому не доводиться роз-

раховувати на їх високу ефективність. Отже, представляє інтерес розробка неф-

ропротекторів прямої дії, які здатні компенсувати пластичну недостатність нирок

й підвищувати виживаність нефроцитів при розвитку патології.

У рамках цієї концепції особливий інтерес привертають розробки нефро-

протекторів на основі ГАГ. Дані речовини, маючи природну спорідненість до

глікокаліксу ГБМ й ниркового ендотелію, теоретично можуть долучатись до

пошкоджених ниркових біомембран, виконувати захисну функцію і, таким чи-

ном, обумовлювати нефропротекцію прямої дії. Отже, ГАГ є потенційно перс-

пективними речовинами для лікування ХХН та запобігання її прогресування.

Найвідомішим препаратом даної групи є сулодексид, який містить високо-

очищені ГАГ і складається з низькомолекулярного гепарину та дерматансульфа-

ту у співвідношенні 4:1 [226]. Він має хімічну і фармакологічну спорідненість з

гепарином, але не виявляє його негативних антикоагуляційних ефектів. Механі-

59

зми нефропротекторної дії сулодексиду добре вивчені. По-перше, він відновлює

аніонний склад ГАГ в ГБМ та її іонну селективність, пригнічує активність гепа-

ринази-1, яка викликає деструкцію ГАГ й протеогліканів у ГБМ, та запобігає фі-

брозу канальців, спровокованому епітеліально-мезенхімальним переходом під

впливом фактора росту фібробластів-2 [227, 228]. По-друге, сулодексид чинить

супресорну дію на трансформуючий фактор росту-β1 (TGF-β1), який впливає на

порушення формування мезангіального матриксу й колагену [229]. Крім того, він

пригнічує синтез VEGF через білок p38 мітоген-активованої протеїнкінази

(MAPK) в подоцитах незалежно від іонної селективності ГБМ [230].

Нефропротекторну та антипротеїнуричну дію сулодексиду, а також його

здатність пригнічувати окисний стрес, запалення та апоптоз було доведено в

експерименті на моделях ДН у мишей [231, 232], доксорубіцинової нефропатії

[233], 5/6 нефректомії [234], контраст-індукованої нефропатії [235] та іше-

мії/реперфузії нирок у щурів [236]. Сулодексид чинив вплив саме на ранні, а не

на пізні прояви променевої та ДН у мишей, що може частково пояснювати його

недостатню ефективність в клінічних випробуваннях при ХХН [237].

Сулодексид був ретельно вивчений у клінічних дослідженнях у пацієнтів з

ХХН, але не виявив необхідного рівня ефективності для ґрунтовних рекоменда-

цій [238, 239, 240]. При сумісному застосуванні з блокаторами РААС у хворих на

ХНН внаслідок цукрового діабету, гіпертонічної хвороби та ГН довготривала

низька доза сулодексиду була ефективною як антипротеїнурична та нефропроте-

кторна терапія [241]. За результатами деяких клінічних досліджень сулодексид

вірогідно знижував рівень альбумінурії у хворих на ДН [242, 243, 244, 245]. Але

6-місячне лікування сулодексидом не дозволило виявити стійкого антипротеїну-

ричного ефекту у пацієнтів з IgA-нефропатією [246]. Результати досліджень сві-

дчать, що сулодексид найдоцільніше застосовувати у хворих на ХХН з альбумі-

нурією, що погано переносять блокатори РААС або резистентні до них [247]. На

жаль, у пацієнтів з ХХН не існує дослідження впливу сулодексиду на довгостро-

кові клінічні кінцеві точки [240]. Тому для чіткого підтвердження нефропротек-

торної дії сулодексиду необхідні подальші дослідження [226].

Перелік потенційних препаратів-нефропротекторів, що знаходяться на рі-

60

зних стадіях експериментальних та клінічних досліджень у світі, не обмежуєть-

ся вищенаведеним оглядом. У якості засобів терапії ниркової патології остан-

нім часом активно клінічно вивчаються перспективні препарати: ССХ-140 (ін-

гібітор хемокінів), баріцитиніб (селективний інгібітор JAK1/JAK2), селонсер-

тиб (селективній інгібітор апоптозної сигнал-регулюючої кінази 1), ASP-8232

(інгібітор протеїну васкулярної адгезії), SER150 (антагоніст рецепторів тромбо-

ксану А2 ), QPI-1002 (антиапоптозний інгібітор протеїну р53), АВТ-719 (анти-

апоптозний аналог α-меланоцит-стимулюючого гормону) та багато інших біо-

логічно активних речовин [72, 118, 170].

Таким чином, серед достатньо великої кількості препаратів, що не тільки

теоретично характеризуються нефропротекторними властивостями, проявляють

їх в експерименті та мають досвід клінічного застосування, доведений рівень

клінічної ефективності є лише у блокаторів РААС. Ця ситуація пояснюється

поширеністю, доступністю та величезним досвідом клінічного застосування

препаратів даної групи. Не викликає сумнівів, що вони займають за популярні-

стю перше місце при лікуванні кардіоваскулярної патології, яка об’єднує най-

поширенішу групу захворювань, що мають етіопатогенетичну єдність з ХХН.

Проте аналіз результатів клінічної апробації препаратів для лікування

ХХН свідчить про наочну відсутність прогресу, що пов’язано з певними трудно-

щами проведення досліджень у даній області. У більшості випадків у якості осно-

вного показника ефективності нефропротекторного засобу використовується про-

теїнурія, яка є маркером цілісності фільтраційного бар'єру нирок і відображає

ступінь тяжкості гломерулопатії. Окрім того, сама по собі протеїнурія сприяє

прогресуючому ураженню нирок, і тому її поліпшення слід розглядати як тера-

певтичну мету [30, 248, 249]. Але вона свідчить про поточний стан ВФН та має

обмежені прогнозовані можливості [250]. В той час як для оцінки уповільнення

прогресування ХХН необхідно аналізувати відстрочені наслідки лікування, такі

як смертність пацієнтів, частота госпіталізацій, кардіоваскулярних подій, розвит-

ку ТНН, необхідність у НЗТ та інше. Тому тривалість клінічних досліджень неф-

ропротекторів повинна складати 3-5 років для можливості оцінки довгострокових

кінцевих точок, а це, в свою чергу, обумовлює їх надвисоку вартість.

61

Сучасна стратегія лікування ХХН передбачає якомога більш ранній поча-

ток лікування, що дозволяє найбільшою мірою досягти захисту й збереження ни-

ркової функції. На жаль, лікування найбільш активними агентами (блокаторами

РААС) не є гарантією настання ремісії ХХН і тим більше її регресу. Найефекти-

вніші нефропротекторні заходи уповільнюють швидкість прогресування ХХН у

кращому випадку лише на 50 % [30]. Отже, для досягнення максимального дов-

гострокового захисту нирок необхідно використовувати комплексну стратегію з

множинними втручаннями, спрямованими на різні аспекти патогенезу прогре-

суючого пошкодження нирок [251, 252]. У разі широкого впровадження компле-

ксна нефропротекторна стратегія може не тільки відтермінувати потребу в НЗТ,

але й також істотно знизити частоту розвитку ТНН [253].

Таким чином, не зважаючи на активний пошук ефективних методів ліку-

вання ХХН, захворюваність та поширеність даної патології продовжує зростати,

існуюча терапія затримує, а не зупиняє прогресування до ТНН, а тягар несприя-

тливих наслідків, викликаних ХХН, залишається високим. Отже, настійно тер-

міново потрібні нові ефективні, безпечні та доступні засоби для запобігання

прогресування ХХН та зниження супутньої захворюваності на кардіоваскуляр-

ну патологію у популяції пацієнтів, що зростає [254, 255, 256].

1.3 Перспективи застосування аміноцукрів та флавоноїдів у терапії

хронічної хвороби нирок

Останнім часом науковий інтерес привертає пошук нефропротекторів се-

ред речовин природного походження, оскільки прогресування ХХН супрово-

джується зниженням ниркової функції, що обмежує можливості застосування

ксенобіотиків. Використання препаратів цієї групи є перспективним у хворих

на ХХН навіть за умов розвитку ТНН та необхідності застосування НЗТ, у

зв’язку зі спорідненістю до внутрішнього середовища організму та, як наслідок,

високого рівня безпеки. Все більше доказів зустрічається щодо ефективності

комплементарної та альтернативної медицини серед пацієнтів даної групи [257,

258]. За результатами систематичних оглядів у певних регіонах планети її по-

62

ширеність досягає 64–66 % серед загальної популяції хворих на ХХН [259, 260].

Найперспективнішим напрямом розвитку цієї ідеї є розробка нефропротек-

торів прямої дії на основі речовин природного походження, що мають мембрано-

протекторні, антиоксидантні, антигіпоксичні, протизапальні властивості та мо-

жуть компенсувати пластичну недостатність мембранних структур ниркового фі-

льтру за рахунок різних фармакологічних механізмів дії. Подібний підхід може

дозволити розробити комбіновані нефропротектори, що повністю відповідають

сучасній комплексній нефропротекторній стратегії з множинними різнобічними

втручаннями, спрямованими на різні аспекти патогенезу прогресування ХХН.

1.3.1 Патофізіологічне обґрунтування застосування аміноцукрів при

захворюваннях нирок

Аналіз літературних джерел свідчить, що новою перспективною терапев-

тичною мішенню для розробки нефропротекторів прямої дії природного похо-

дження є ниркові ГАГ, які відіграють ключову роль у функціонуванні нирок та

їх гомеостазі [261, 262, 263, 264]. Ланцюги гепарансульфату є основною аніон-

ною детермінантою ГБМ та глікокаліксу клубочкового ендотелію, що обумов-

люють селективність клубочкової фільтрації [265, 266, 267, 268]. Гепарансульфат

є регулятором імунозапальних реакцій, він взаємодіє з медіаторами імунної сис-

теми, захищає ГБМ від взаємодії з цитокінами/хемокінами, факторами росту,

молекулами адгезії, факторами комплементу [269, 270, 271]. При розвитку неф-

ропатії відбувається деструкція гепарансульфату, що призводить не тільки до

протеїнурії, а й локальної активації комплементу, клітинної реакції та пошко-

дженню клубочків під впливом імунозапальних процесів [268, 270, 272, 273].

У зв’язку з цим, ГАГ можуть використовуватись у якості сечових біомар-

керів пошкодження нефронів, включаючи ураження клубочків, канальців й по-

доцитів, окисний стрес, запалення та активацію внутрішньоренальної РААС

[250]. В експерименті було доведено, що деградація ГАГ відіграє вагому роль

при ГУН [264], ДН [263] та гломерулосклерозі [274], а її продукти є ранніми

специфічними маркерами розвитку нефропатії. Продукти деградації гепаран- й

63

дерматансульфатів, зміни у процесах їх О-сульфатації та структурі доменів є

також чутливими маркерами фіброзу нирок [275, 276, 277]. Було визначено, що

гепарансульфат відіграє ключову роль у розвитку ниркового запалення та фіб-

розу при ГН й ДН і є перспективною терапевтичною мішенню [267, 278].

За результатами експериментальних досліджень ГАГ відновлюють аніон-

ний склад глікокаліксу ГБМ та її іонну селективність, покращують гломеруляр-

ну гемодинаміку, знижують судинну проникність та запалення, захищають ен-

дотелій, пригнічують ефекти ангіотензину ІІ, інгібують синтез альдостерону,

чинять антипротеїнуричну та нефропротекторну дію [227, 247].

Найвідомішим препаратом ГАГ є сулодексид, нефропротекторний ефект

якого, незважаючи на вагоме теоретичне й експериментальне обґрунтування та

досвід застосування у низці клінічних досліджень, так і не було остаточно під-

тверджено. На сьогоднішній день даний препарат не рекомендований для вико-

ристання у лікуванні ХХН, про що було докладно висвітлено у підрозділі 1.2.

Дана ситуація може пояснюватись занадто великими розмірами молекул

ГАГ у складі сулодексиду, які через це не можуть проникнути до ниркового ен-

дотелію та подоцитів, де й відбуваються процеси синтезу біомембран нирково-

го фільтру [262, 264, 265, 266], а, отже не можуть долучитись до глікокаліксу

ГБМ й ендотеліальних клітин настільки ефективно, щоб чинити значущий неф-

ропротекторний ефект. На відміну від цього, їх мономери (гексозаміни та уро-

нові кислоти), що є дрібними молекулами, повинні бути позбавлені цього недо-

ліку. Тому, для того щоб долучитись до ендогенного синтезу компонентів біо-

мембран, ГАГ повинні бути зруйновані до простих мономерів, що є недоціль-

ним, оскільки логічніше їх взагалі замінити на ці речовини. У зв’язку з цим, на-

очним стає доцільність вивчення у якості нефропротекторів мономерів ГАГ, які

переважно відносяться до групи аміноцукрів.

Найпоширенішим та найвідомішим аміноцукром є ГА, що має природне

походження, є природним метаболітом людського організму, і тому характеризу-

ється високим рівнем безпеки [37, 38, 39]. Він входить у складі ГАГ й глікопро-

теїнів до структури біологічних мембран, міжклітинної речовини та різних еле-

ментів сполучнотканинного походження живих організмів, виконуючи пластич-

64

ну функцію [279, 280]. Вагомим є те, що ГА у складі біополімерів входить до

глікокаліксу ГБМ, ендотелію, подоцитів й інших структурних елементів нирок

[40, 41, 42], що й обумовлює його нефротропні властивості.

Потрапляючи до організму ГА піддається ацетилюванню з утворенням

N-похідного – N-аГА, що є його біологічно активною формою. Саме у такому

вигляді ГА долучається до макромолекул біомембран, тобто лише після ацетил-

ювання [48, 49, 281]. Після перорального введення у собак й щурів найбільший

вміст екзогенного ГА виявлявся у печінці й нирках [282, 283]. При аналізі розпо-

ділу ендогенного N-аГА у щурів було визначено, що найбільший його вміст ви-

являється саме у нирках і складає 1,8 мг/г тканини, що перевищує вміст у крові у

1,5 разу, у печінці – у 2,3 разу, в легенях – у 6,5 разів і в суглобовому хрящі – у

10 разів [284]. Це пояснюється структурно-функціональними особливостями ни-

рок, значним вмістом мембранних структур, що складаються на 12 % з гексоза-

мінумісних макромолекул. При цьому на 90% аміноцукри нирок представлені

саме ГА 284. Отже, нирки є "глюкозамінзалежним" органом, на функціональ-

ний стан якого безсумнівно значущий вплив чинить вміст ендогенного N-аГА.

Входячи до складу ГАГ й глікопротеїнів ниркових мембран, ГА не тільки

виконує захисну функцію й забезпечує структурно-функціональну цілісність нир-

кового фільтру, а й обумовлює його аніонні властивості та є фактором селективної

проникності завдяки наявності О-та N-сульфатованих фрагментів [285, 286, 287,

288]. Простота структури ГАГ, яка утворена димерами переважно N-аГА та глю-

куронової кислоти, що повторюються 280, 289, призводить до практично повної

відсутності імуногенних властивостей [290, 291, 292, 293]. Завдяки цьому їхній

шар приховує антигенні зони ГБМ, ендотеліальних й подоцитарних мембран та

перешкоджає розвитку імунозапальних реакцій [294, 295, 296, 297]. Входячи до

складу глікокаліксу ниркового ендотелію, ГА посідає певну роль у стабілізації по-

верхневого заряду, захисті від молекул адгезії й факторів агресії та нормалізації

мікроциркуляції у гломерулярних капілярах [298, 299, 300, 301, 302].

Ендогенний ГА має велике патофізіологічне значення при розвитку неф-

ропатій і може використовуватись у якості показника ступеня ураження нирок та

ефективності фармакотерапії. В експериментальних дослідженнях було доведе-

65

но, що під впливом деструктивних процесів вміст ендогенного N-аГА у нирковій

тканині виразно знижується, що призводить до відповідного збільшення його

вмісту у крові за рахунок зв’язаної фракції, яка являє собою залишки зруйнова-

них ГАГ та протеогліканів ниркових біомембран [43]. Це підтверджується ре-

зультатами іншого дослідження, у якому на моделі контраст-індукованого ГУН у

щурів було показано, що нефропротекція реалізується через збільшення глікози-

лювання структурних речовин ниркової тканини О-зв’язаним N-аГА та посилен-

ня передачі його сигналів. За рахунок цього у нирковій тканині відбувалось зни-

ження окисного стресу та апоптозу [303].

Окрім вагомого патофізіологічного значення при розвитку ниркової пато-

логії, ГА має різнобічну фармакодинаміку, яка пов’язана з його політропністю

до різних органів та тканин організму і пояснюється наявністю в них елементів

сполучнотканинного походження [304, 305]. У комплексі фармакологічних

ефектів ГА можна виділити властивості, що є корисними в терапії ХХН, оскі-

льки її патогенез має багатогранний характер і окрім нирок до патологічного

процесу залучаються багато інших систем та органів людини.

Передусім, ГА виявляє мембранопротекторний ефект, який лежить в ос-

нові його фармакодинаміки. Являючись невід’ємним компонентом глікокаліксу

біомембран, ГА вбудовується до пошкоджених фрагментів його структури, і

таким чином сприяє їх відновленню, нормалізації міжклітинних взаємодій,

трансмембранних потенціалів, іонного транспорту, обумовлює механічні влас-

тивості та ін. 306, 307. З точки зору терапії ХХН, даний вид активності набу-

ває особливого значення, оскільки однією з ланок у патогенезі цього захворю-

вання є деструкція ГБМ й порушення селективної фільтрації [9, 18, 249].

Безпосередньо пов’язаною з мембранотропністю є антиоксидантна актив-

ність аміноцукру, що виявляється в нормалізації вмісту продуктів ліпопероксида-

ції у крові та тканинах 279, і також має значення при ХХН, оскільки її перебіг

завжди супроводжується активізацією вільнорадикальних процесів та розвитку

окисного стресу 308, 309, 310, 311. З хімічної структури ГА видно реакційну зда-

тність і превалювання відновлювальних властивостей над окисними, внаслідок

66

чого він може нейтралізувати вільні радикали й окислювальні агенти, таким чи-

ном, обумовлюючи протекторну дію [307, 312]. У дослідженнях іn vіtro ГА при-

гнічував розвиток окисного стресу у культурі клітин, знижував експресію NOS2 й

гіперпродукцію NO [313]. У експерименті за рівнем антиоксидантної дії ГА не по-

ступався таким антиоксидантам як вітамін Е, кверцетин та пероксинорм 314.

У експериментальних дослідженнях ГА також виявив здатність до анти-

гіпоксичної дії. Під його впливом у собак відбувалось посилення анаеробного

дихання клітин, що виявлялось збільшенням вмісту фумарової та молочної кис-

лот й може сприяти інтенсифікації регенеративних процесів [315].

ГА має помірний протизапальний ефект, за силою якого дещо поступається

класичним НПЗП 279, що слід вважати вагомим елементом його фармакодина-

міки, оскільки запалення є однією з основних ланок розвитку ХХН [316, 317, 318,

319]. На відміну від традиційних НПЗП антиексудативна дія аміноцукру пов'язана

зі стабілізацією мембран, інгібуванням протеазної активності (стромелізину, агре-

канозину, колагенази, фосфоліпази А2) та зниженням продукції гістаміну 51, 307,

320. ГА знижує рівень інтерлейкінів (IL), транскрипційних факторів, факторів не-

крозу, металопротеаз, перешкоджає утворенню супероксидних радикалів, інгібує

активність ЦОГ-2 й лізосомальних ферментів [321, 322, 323, 324, 325]. В експери-

менті ГА пригнічував активність нейтрофілів й макрофагів, зменшував генерацію

активних форм кисню, ядерного фактору-κB (NF-kB), інгібував IL-1β й IL-6 та фа-

ктор некрозу пухлини-α (TNF-α) [312, 326]. У дослідженнях in vitro було доведено,

що протизапальна дія ГА реалізується також через пригнічення генів прозапаль-

них цитокінів (IL-6, IL-8, IL-24 та TNF-α) [327]. Слід відмітити, що ГА не знижує

синтез простагландинів, а навпаки, позитивно впливає на їх вміст 279, 306, 307,

що дуже важливо для ниркової гемодинаміки.

ГА стимулює репаративну регенерацію за рахунок антипротеолітичної дії,

індукції лімфокінів, кейлонів й інших факторів утворення сполучної тканини

[304, 307, 320]. Також він виявляє помірну антипроліферативну активність, за

якою дещо поступається індометацину, але перевершує диклофенак натрію. Ос-

новною ланкою механізму цього ефекту є підсилення резорбції колагену 279. З

67

урахуванням небезпеки прогресування ХХН це має позитивне значення, оскільки

низька антипроліферативна активність може сприяти розвитку гломерулосклеро-

зу, а висока – перешкоджати процесам регенерації.

Важливою ланкою в механізмі протизапальної дії ГА є його стимулюючий

вплив на функціональну активність кори наднирників, що виявлялось двократ-

ним збільшенням вмісту 11-оксикортикостерону у культурі клітин наднирників

279, 307. Дане явище має особливе значення не тільки як можливий механізм

протизапального та імунодепресивного впливу ГА на перебіг ХХН, а й як спосіб

нівелювання побічних ефектів глюкокортикостероїдів.

ГА чинить імуномодулюючий вплив, що має вагоме значення при лікуванні

ГН. В його патогенезі важлива роль належить розвитку дисбалансу в системі клі-

тинного імунітету: зниженню Т-супрессорної та підвищенню Т-хелперної актив-

ності, що призводить до утворення "заборонних" клонів В-лімфоцитів [328, 329,

330]. З одного боку ГА пригнічує клітинну ланку імунної відповіді, а з іншого –

посилює гуморальну, в основі чого лежить стимулюючий вплив на Т-супресори. В

експерименті ГА на тлі імунозапальної реакції чинив нормалізуючий вплив на по-

казники клітинної та гуморальної ланок імунітету, органи та тканину лімфогемо-

поетичного комплексу, нормалізував індекс клітинної щільності, інгібував експре-

сію молекул адгезії та активність Т-ефекторів [279]. У іншому дослідженні ГА

знижував активність T-лімфоцитів in vivo й in vitro, що дозволило його викорис-

товувати у якості додаткового імуносупресанта в трансплантаційній хірургії 331.

Також існують експериментальні дані щодо зниження під впливом ГА активності

нейтрофілів, їх хемотаксису та фагоцитозу 332.

Важливою ланкою патогенезу ХХН є порушення ниркової гемодинаміки,

що призводить до потенціювання патофізіологічних змін у гломерулах нефронів

333, 334, 335. У зв’язку з цим, особливе значення має позитивний вплив ГА на

функцію судинного ендотелію та мікроциркуляцію [336]. Існують дані щодо ан-

тиагрегантної дії ГА, під впливом якого у тромбоцитоах інгібується продукція

тромбоксану А2 та активність іонів кальцію 337, 338, 339. Відомо, що це реалі-

зується через здатність ГА інгібувати прозапальний фактор NF-kB [340].

68

ГА чинить антикатаболічний вплив на обмін білків 51, що представляє

інтерес у разі розвитку гіперазотемії, оскільки зрушення рівноваги в білковому

обміні у бік анаболічних процесів призводить до зменшення утворення вільного

аміаку, а, отже, й рівня залишкового азоту крові 341, 342, 343.

Інтерес також привертає здатність ГА запобігати розвитку апоптозу, що

було доведено у експериментальних дослідженнях in vitro та in vivo [344, 345].

Це має вагоме значення з урахуванням того, що інтенсифікація процесів апоп-

тозу у нирковій тканині є невід'ємною ланкою патогенезу ХХН [346, 347].

Відомо, що в процесі розвитку ХХН до патогенезу захворювання долу-

чаються різні системи та органи людини, і, в першу чергу, це стосується серце-

во-судинної, дихальної та гепатобіліарної систем 348, 349. У цьому ракурсі

позитивний вплив ГА на загальний перебіг хвороби також може бути здійсне-

ний за рахунок органопротекторних властивостей даної речовини, таких як ка-

рдіо-, пульмо- та гепатопротекторний ефекти 305.

ГА не зустрічається у природі у вільній формі і найвідомішими його по-

хідними є г/х, сульфат та N-аГА [350]. У медичній практиці ГА застосовується,

як правило, у вигляді солей – сульфату та г/х [279, 351]. ГА г/х не поступається

за ефективністю ГА сульфату, але має ряд наочних переваг: більший вміст біо-

активної основи ГА, значно кращі фізико-хімічні властивості (більшу стійкість,

меншу гігроскопічність), більш широкий спектр фармакодинаміки та кращі то-

ксикологічні характеристики [304, 305].

ГА широко використовується у клінічній практиці у вигляді препаратів й

біодобавок при лікуванні остеоартрозів, і при цьому характеризується високим

рівнем переносимості й безпеки, що відповідає плацебо [351, 352, 353, 354,

355]. Низка проспективних досліджень свідчать, що вживання ГА у вигляді

біодобавок навіть обумовлює зниження загальної смертності та зменшення час-

тоти розвитку кардіоваскулярних подій [356, 357].

З урахуванням того, що найпоширенішою причиною виникнення ХХН є

цукровий діабет, вагоме значення має вплив ГА на вуглеводний обмін, рівень

глікемії та інсулінорезистентність, що було досліджено у багатьох клінічних

69

випробуваннях не тільки у хворих на діабет І й ІІ типів, а й у здорових добро-

вольців та пацієнтів з остеоартрозом. Результати показали відсутність значущо-

го впливу з боку ГА на обмін глюкози та розвиток інсулінорезистентності [358,

359, 360, 361, 362], що свідчить про широкі можливості застосування у хворих

на ХНН діабетичного походження.

У попередніх експериментальних дослідженнях нами було всебічно ви-

вчено нефропротекторні властивості ГА г/х та доведено доцільність його засто-

сування в терапії ГН [43]. При цьому ГА г/х чинив значущий позитивний вплив

на перебіг у щурів нефропатії мінімальних змін [363, 364], аутоімунного ГН,

ГУН та ХНН [43, 365], що було підтверджено вірогідною динамікою показників

ВФН, біохімічних маркерів, результатами гістоморфологічних, імуногістохімі-

чних та ультраструктурних досліджень. У ході експерименту було визначено,

що під впливом ГА г/х відбувається збільшення вмісту ендогенного N-аГА у

гомогенаті ниркової тканини та зниження його рівня у крові за рахунок

зв’язаної фракції. Це говорить про пригнічення інтенсивності декструктивних

процесів та посилення відновлення мембранних структур нирок, що підтвер-

джується збільшенням вмісту вільної фракції N-аГА у крові, яка може поглина-

тись нирковим ендотелієм та подоцитами при відновленні глікокаліксу нирко-

вого фільтру [43]. Також ГА г/х на моделях доксорубіцинової нефропатії та ГН

у щурів виявив помірну антиоксидантну дію, знижуючи вміст у крові й нирко-

вій тканині продуктів ліпопероксидації [53, 363]. Вагомим є те, що під впливом

ГА на тлі розвитку ГН відбувалось вірогідне зниження експресії рецепторів до

HLA-Dr-антигену у нирках, що вказує на пригнічення аутоімунних процесів

[43]. При електронно-мікроскопічному дослідженні під впливом ГА г/х спо-

стерігалась нормалізація ультраструктурної картини нирок та наближення її до

інтактних тварин. При цьому найбільший позитивний вплив чинився на елеме-

нти ниркового фільтру: ГБМ, ендотеліальні клітини та подоцити [43]. Окрім то-

го, ГА виявив гіпоазотемічну дію на моделях ГУН та ХНН у щурів, що реалізу-

валась за рахунок посилення гломерулярної фільтрації й збільшення екскреції

азотистих сполук [43, 365]. За результатами проведених досліджень були ви-

значені напрямки пошуку та критерії створення нових ефективних засобів неф-

70

ропротекторної дії, при цьому було доведено, що найперспективнішими суб-

станціями для цього є аміноцукри похідні ГА [53].

Вищевикладені результати корелюють з даними, отриманими іншими до-

слідниками. На моделі фіброзу нирок у мишей ГА г/х виявив високу ефектив-

ність, знижуючи сигналізацію TGF-β1 та послаблюючи його фіброгенну дію

[44]. За умов розвитку у щурів контраст-індукованого ГУН гексозамін чинив

нефропротекторну дію, пригнічував окисний стрес та розвиток апоптозу за до-

помогою посилення передачі сигналів через О-зв’язаний N-аГА [45]. Окрім то-

го, ГА виявив здатність інгібувати проліферацію клітин нирковоклітинної кар-

циноми, сприяючи зупинці клітинного циклу на фазі G0/G1, але не викликаючи

апоптоз, що дозволяє розглядати ГА як потенційний засіб терапії ниркових но-

воутворень у майбутньому [366].

Науковий інтерес представляє вивчення кон’югатів ГА з біологічно актив-

ними речовинами, що є системою їх доставки до ниркової тканини. При цьому ге-

ксозамін не тільки обумовлює адресну доставку, а й збільшує ефективність та

знижує токсичність діючих речовин. Так, кон'югат мікофенолової кислоти з ГА,

що характеризується найбільшою тропністю до проксимальних канальців нефро-

ну, виявив високу ефективність на моделях ГУН та ішемії/реперфузії нирок у щу-

рів [46, 367]. Також кон’югат ГА з триптолідом був більш ефективний та менш

токсичний, ніж власне триптолід у щурів з ішемічним ГУН [47]. Окрім того, ГА

може бути потенційним лігандом для доставки до нирок преднізолону [368].

Проте ГА г/х має істотний недолік, пов’язаний з його ФК-властивостями.

Відомо, що він реалізує свою фармакологічну дію через N-аГА. При цьому у

разі перорального застосування ГА зазнає значних метаболічних змін протягом

всмоктування, первинного проходження крізь печінку та розподілу в організмі,

в ході яких більша частина аміноцукру долучається до енергетичного обміну та

повністю метаболізується, а менша частина ацетилюється й перетворюється на

N-аГА [282, 304, 369]. При цьому абсолютна біодоступність гексозаміну дуже

варіює і за різними даними складає: у щурів – для ГА г/х від 12 % до 21 % [370,

371], для ГА сульфату 40 % [282]; у собак – для ГА г/х майже 12 % [372]; у ко-

ней – для ГА г/х 3–6 % й для ГА сульфату 9 % [373, 374]; у здорових волонтерів

71

– для ГА сульфату 44 % [50, 282]. Тому даний аміноцукор характеризується

помірним рівнем фармакологічної активності [51, 304, 305]. За оцінками деяких

дослідників ефективність ГА слід розглядати як неоднозначну, і головною при-

чиною цього є саме низька біодоступність [52, 369, 375].

N-аГА є активним метаболітом ГА [39, 48], і тому потенційно чинить

більш значущий нефропротекторний вплив за прямим механізмом дії. Внаслі-

док цього він також може мати переваги за умов ін’єкційного застосування,

оскільки даний шлях введення дозволяє нівелювати вплив ефекту первинного

проходження й забезпечити надходження всієї введеної дози гексозаміну у не-

зміненому вигляді до системи кровообігу та ниркової тканини.

N-аГА широко представлений у складі глікокаліксу на поверхні клітин, у

позаклітинному матриксі, цитоплазматичному, мітохондріальному та нуклеар-

ному просторі, де виконує вагому роль, пов’язану з передачею клітинних сиг-

налів [376, 377]. Дослідження з культурами клітин показали, що N-аГА впливає

на сигналізацію клітин через посттрансляційну модифікацію білків переважно

шляхом О-глікозилювання [378, 379, 380]. O-зв'язане приєднання N-аГА до за-

лишків серину та треоніну регулює різноманітність внутрішньоклітинних білків,

включаючи фактори транскрипції (NF-kB, c-myc та p53) [381, 382, 383]. Крім

того, внаслідок приєднання N-аГА до залишків фукози змінюється специфіч-

ність рецепторів родини Notch для різних лігандів в позаклітинному домені

[384]. N-аГА також викликає трансдукцію сигналу, модифікуючи розгалуження

N-зв'язаних гліканів, що впливає на сигнальні білки поверхні клітин [385]. От-

же, N-аГА є активатором й посередником клітинної сигналізації.

Через посттрансляційну модифікацію білків О-зв’язаний N-аГА реалізує ре-

гулюючу функцію на імунну систему, зокрема Т-клітини [386]. Він впливає на вну-

трішньо- та зовнішньоклітинні фактори, що обумовлюють активацію, проліферацію

й диференціювання T-клітин [387]. Це має особливе значення з урахуванням меха-

нізмів розвитку аутоімунних процесів, оскільки порушення регуляції О-зв’язаного

глікозилювання N-аГА може призводити до посилення прозапальної функції Т-

ефекторів та відповідного зниження активності Т-супресорів [386, 388].

Певні можливості застосування N-аГА при аутоімунних захворюваннях

72

підтверджуються тим, що він є перспективним препаратом для лікування хво-

роби Крона [389]. При цьому можливими механізмами протекторної дії N-аГА,

окрім глікозилювання муцину й утворення захисних ГАГ, є посилення глікози-

лювання Т-клітин, що має особливе значення для лікування аутоімунної пато-

логії. Було доведено, що вплив N-аГА запобігає порушенню регуляції N-

глікозилювання Т-клітинних рецепторів у мишей з розсіяним склерозом, що

призводить до інгібування активності Т-хелперів [390].

N-аГА характеризується протизапальним ефектом [391] з механізмами, ана-

логічними ГА [392, 393], які були докладно висвітлені раніше. Проте, базовим ме-

ханізмом протизапальної дії N-аГА є здатність до модифікації прозапальних фак-

торів (цитокіни, транскрипційні фактори, фактори некрозу тощо) шляхом О-

зв’язаного глікозилювання, що було доведено у деяких дослідженнях [394].

На відміну від ГА, у культурах клітин, N-аГА практично не піддається

метаболічним перетворенням (оскільки і так є активним метаболітом), активно

стимулює біосинтез ГАГ й посилює транспорт глюкози, яка є не стільки джере-

лом енергії, скільки субстратом для новоутворених ГАГ [395]. Також, ймовірно

N-аГА менш, ніж ГА може піддаватись дезамінуванню, оскільки має захищену

аміногрупу, і це має вагоме значення за умов розвитку гіперазотемії.

Нефропротекторна дія N-аГА нами була вивчена у попередніх експериме-

нтальних дослідженнях. При цьому серед різних похідних ГА, саме N-аГА, ра-

зом з ГА г/х, виявили найвиразніший нефропротекторний ефект та були визна-

чені як найперспективніші речовини для створення нефропротекторів [53]. На

моделі доксорубіцинової нефропатії N-аГА більш ефективно, ніж ГА г/х сприяв

збільшенню вмісту ендогенного N-аГА у нирках [396], перевершував його за ан-

типротеїнуричною, антиоксидантною дією й впливом на ШКФ, але без вірогід-

них розбіжностей [363, 364]. За умов розвитку у щурів ГУН він не поступався

ГА г/х за гіпоазотемічним ефектом та впливом на КС [53]. Проте, у подальших

дослідженнях використовували лише ГА г/х, що було пов’язано з труднощами

фармацевтичної розробки препаратів на основі N-аГА. Тому, на сьогодні нефро-

протекторні властивості N-аГА не мають результатів поглибленого експеримен-

тального вивчення, а його ефективність при нирковій патології та доцільність за-

73

стосування у терапії ХХН остаточно не визначені.

У ході клінічної апробації N-аГА, як і ГА, виявив себе високобезпечною

речовиною, яка добре переноситься навіть при тривалому застосуванні. Відомі

результати клінічних випробувань безпеки N-аГА у здорових волонтерів, де не

було зафіксовано значущих побічних ефектів препарату [397, 398].

Таким чином, комплекс фармакологічної активності похідних аміноцукру

ГА – ГА г/х та N-аГА – відповідає основним ланкам патогенезу ХХН і безпере-

чно може бути корисним в її лікуванні. Дані гексозаміни є перспективними ре-

човинами нефропротекторної дії, на основі яких доцільним є створення комбі-

нованих лікарських препаратів для оптимізації терапії ХХН.

1.3.2 Фармакологічна характеристика флавоноїдів яз засобів лікування

ниркової патології

Однією з найбільш значущих груп речовин природного походження, що

можуть використовуватись у лікуванні ниркової патології, є флавоноїди. Вони

відносяться до окремого класу вторинних рослинних метаболітів, що склада-

ється з великої кількості поліфенольних сполук, які містять у своїй структурі бе-

нзо-γ-пірон, і розрізняються за фізико-хімічними властивостями й біологічною ді-

єю [399, 400]. На сьогоднішній день відомо понад 9000 природних флавоноїдів і

цей перелік постійно розширюється [401].

Флавоноїди є речовинами практично нетоксичними для організму людини

та мають широкий спектр біологічної активності [402, 403]. Різним біофлавоної-

дам властиві такі фармакологічні ефекти як антиоксидантний, протизапальний,

ангіопротекторний, судинорозширювальний, діуретичний, гепатопротекторний,

кардіопротекторний та багато інших [404, 405, 406]. До того ж, їх застосування

позитивно впливає на процеси старіння, формування коморбідності й перебіг хро-

нічної патології, особливо серцево-судинних захворювань [407, 408]. Даний фар-

макодинамічний комплекс є безсумнівно корисним для забезпечення нефропроте-

кції й застосування у терапії ХХН.

Нефропротекторні властивості флавоноїдів та їх ефективність при різних

74

видах ниркової патології широко вивчені у експериментальних та клінічних до-

слідженнях, в ході яких вони додатково виявили натрійуретичний, антиапопто-

зний, антифібротичний, антигіпоксичний та імуномоделюючий ефекти [60]. Ві-

домі дані щодо позитивної оцінки нефропротекторної активності куркуміну

[409], ресвератролу [410], діосметину [411], морину [412], геністеїну [413], апі-

генину [414], пуєраніну [415], госсипіну [416], ікаріїну [417], наригеніну [418],

байкаліну [419], хризину [420], формононетину [421], галангіну [422], рутину

[423], гіперозиду [424] та багатьох інших флавоноїдів.

У сучасній нефро- й урологічній практиці використовується багато пре-

паратів рослинного походження, що містять флавоноїди у своєму складі, серед

яких можна виділити Леспефрил, Канефрон Н, Хофітол, Артіхол, Цинарікс,

Афлазин, Урохол, Уронефрон, Уролесан [425].

Аналіз літературних джерел свідчить, що найдослідженішим флавоної-

дом у якості засобу лікування ниркової патології є кверцетин, що з урахуван-

ням фармакодинамічного спектру робить його найперспективнішою речовиною

з даної групи для створення нефропротекторів [426, 427].

Найвідомішим фармакологічним ефектом кверцетину є антиоксидантний,

який реалізується завдяки особливостям хімічної будови його молекули [428].

Він має ідеальну структуру для скавенджера, що дозволяє йому взаємодіяти з

усіма видами вільних радикалів, зокрема активними формами кисню (гідрокси-

дом, супероксидом, синглетним киснем), оксидом азоту, пероксинітритом, й ін-

гібувати утворення ліпідних пероксидних радикалів [429, 430]. Серед усіх фла-

воноїдів кверцетин є найпотужнішим антиоксидантом [431].

Але все більше уваги вчених кверцетин привертає як НПЗП з альтернати-

вним механізмом дії. Незважаючи на те, що він здатний пригнічувати біотранс-

формацію арахідонової кислоти за обома відомими механізмами – циклоокси-

геназним та ліпооксигеназним [432, 433], переважний інгібуючий вплив квер-

цетин безумовно чинить саме на 5-ліпооксигеназу та синтез лейкотрієнів [434].

Експериментально було встановлено, що кверцетин може безпосередньо

пригнічувати основні медіатори запалення, перешкоджаючи секреції гістаміну

та активності алоантиген-специфічних цитотоксичних Т-лімфоцитів, IL-8 та

75

TNF-α [435, 436]. Високу антигістамінну активність кверцетину також було

підтверджено клінічно [437]. Кверцетин може взаємодіяти з системою поліфо-

сфоїнозитидів, що мобілізують кальцій та іншими елементами цього сигналь-

ного каскаду. Це модулює безліч внутрішньоклітинних реакцій, включаючи

утворення та секрецію медіаторів запалення, процеси згортання крові, скоро-

чення гладенької мускулатури, деякі імунні реакції тощо [438]. У дослідженнях

in vitro кверцетин показав значне зниження рівня маркерів запалення, таких як

NO-синтаза, ЦОГ-2 та C-реактивний протеїн у культурі клітин гепатоцитів лю-

дини [439]. Протизапальні властивості кверцетину також було підтверджено на

моделях ад’ювантного артриту у гризунів [440, 441].

Багато експериментальних досліджень присвячено вивченню впливу квер-

цетину на прозапальну експресію цитокінів [431]. У дослідженні [442] доведено,

що кверцетин за умов фебрильних судом на фоні пренатального стресу у щурів

зменшував рівень прозапальних цитокінів (IL-6, IL-1β, TNF-α) та збільшував рі-

вень протизапальних (IL-10). У іншому дослідженні було доведено, що флавоно-

їди, зокрема кверцетин, зменшують експресію основних прозапальних цитокінів

(IL-6, IL-8, IL-1β, TNF-α) [443]. Аналіз результатів дослідження [444] показав,

що кверцетин у залежності від дози виразно інгібує продукцію TNF-α за допомо-

гою модуляції NF-kB. На моделі запалення епітелію тонкого кишківника у ми-

шей було також показано, що кверцетин інгібує TNF-індукований фактор транс-

крипції NF-kB і експресію генів прозапальних цитокінів [445]. У низці дослі-

джень на культурах опасистих клітин також було визначено, що кверцетин, по-

ряд з іншими флавоноїдами, знижує вивільнення гістаміну, вміст внутрішньоклі-

тинного кальцію, активність імуноглобуліну Е, експресію генів та продукцію

TNF-α, IL-1β, IL-6 та IL-8 шляхом пригнічення NF-kB та р38 MARK [446, 447].

Одним з особливих ефектів кверцетину є його захисна дія на ендотелій су-

дин, що має вагоме значення при ХХН, оскільки при даній патології неминуче

розвивається ЕДФ та порушення коагуляції [448]. У багатьох дослідженнях було

доведено, що кверцетин може відновлювати функцію судинного ендотелію шля-

хом посилення активності NOS3, підвищення вмісту PGF2α та NO у крові [449,

450] шляхом впливу на NO-гуанілілциклазний каскад, гіперполяризаційний фак-

76

тор ендотелію, й зниження вмісту ET-1 [451] через зниження ушкоджуючого

впливу з боку ангіотензину ІІ й пов’язаної з цим продукції супероксидних ради-

калів [452], а також завдяки відновленню балансу у системі NO, NO-синтаз та

супероксиду [453]. Вагомим є також те, що кверцетин захищає ендотеліальні

клітини від апоптозу [451] та чинить антигіпертензивну дію [454].

У низці досліджень доведено, що кверцетин може діяти як артеріальний ва-

зодилятатор, підвищуючи рівень цАМФ в ендотеліальних клітинах та інгібуючи

агрегацію тромбоцитів [455, 456, 457]. До того ж його антиагрегантний ефект,

можливо, обумовлений інгібуванням утворення тромбоксану А2 у тромбоцитах

паралельно з блокадою відповідних рецепторів. Зниження синтезу тромбоксану

обумовлено, ймовірно, пригніченням активності циклооксигенази [458, 459].

Слід також відмітити, що кверцетин додатково має великий потенціал

імуномоделюючої, ангіо-, кардіо- й гепатопротекторної активності [54, 55, 60,

431, 434]. Він може чинити преренальну гіпоазотемічну дію, знижуючи актив-

ність аргінази печінки [460]. Усі вищенаведені фармакологічні ефекти кверце-

тину є корисними у лікуванні ниркової патології й обумовлюють його нефроп-

ротекторні властивості, що було доведено у багатьох наукових роботах.

Для кверцетину, як і інших флавоноїдів, характерні помірні ренальні ефе-

кти, що проявляються переважно діуретичною й натрійуретичною дією. Квер-

цетин знижує експресію натрієвих каналів на апікальній мембрані тубулярного

епітелію через підвищення внутрішньоклітинного вмісту хлоридів внаслідок

активації Na-K-2Cl котранспортеру-1 [60, 461]. Окрім того, він знижує актив-

ність ниркової Na/K-АТФази та спорідненість до її Na-зв’язуючих сайтів [462].

В цілому це призводить до зниження реабсорбції натрію й посилення діурезу.

Механізм нефропротекторної дії кверцетину є добре вивченим у експе-

риментальних дослідженнях. Згідно з останніми даними в його основі лежить

глибинний механізм протизапального ефекту, пов’язаний з модуляцією транс-

крипційного фактору NF-kB. На моделі цисплатин-індукованого ГУН було до-

ведено, що кверцетин через пригнічення сигнального шляху Mincle/Syk/NF-kB

інгібував запалення макрофагів, експресію та секрецію IL-1β, IL-6 й TNF-α, що

призводило до гальмування фенотипу макрофагів М1 й підвищення активності

77

фенотипу М2 [463]. Це підтверджувалось у іншому дослідженні на моделі ліпо-

полісахарид-індукованого ГУН, де кверцетин пригнічував продукцію TNF-α,

IL-1β та IL-6 шляхом інгібування сигнального шляху TLR4/NF-kB [464].

Вагомою є також антиоксидантна ланка нефропротекції, що було підтве-

рджено на моделі свинець-індукованої нефропатії здатністю кверцетину моду-

лювати p38 MAPK, при цьому він також чинив протизапальну дію через сигна-

льний шлях NF-kB [465]. Антиоксидантна дія як одна з ланок нефропротекції

кверцетину була доведена на моделі аденін-індукованої нефропатії і реалізува-

лась через модуляцію окисного стресу шляхом p38 MAPK/NOS2, в результаті

чого знижувалась васкулярна кальцифікація [466].

На тлі розвитку нефропатії кверцетин чинить також антифібротичну дію.

Так, у щурів з ДН флавоноїд знижував експресію TGF-β1 та фактора росту спо-

лучної тканини, що обумовлювало зниження фіброзу нирок [467]. Антифіброти-

чний ефект кверцетину також підтверджено на моделі обструктивної нефропатії,

що виявлялось зниженням активації фібробластів та проявів інтерстиціального

фіброзу нирок внаслідок комбінованого інгібування сигнальної трансдукції

mTOR та β-катеніну [468]. Антифібротична дія кверцетину також досліджува-

лась на культурі тубулярних клітин людини, де флавоноїд знижував TGF-β1-

індукований фіброз за рахунок пригнічення фіброз-асоційованої мРНК-21, збі-

льшення регуляції фосфатази PTEN й інгібітора металопротеази TIMP3 [469].

При вивченні ефективності кверцетину на моделі 5/6 нефректомії було визначе-

но, що введення кверцетину зменшувало окисний стрес і ступінь фіброзу нирок

через посилення експресії ядерного фактора Nrf2, білка KEAP1 та гемоксигена-

зи-1 [58]. На моделі аденін-індукованої нефропатії, лікування кверцетином по-

кращувало функцію нирок, пригнічувало окисний стрес, знижувало рівень фак-

тора росту фібробластів 23, в результаті чого зменшувалось ниркове запалення й

фіброз [59]. Кверцетин значно зменшував ураження нирок у щурів на моделі

ішемії/реперфузії через регуляцію сигнального шляху Akt/mTOR, впливаючи як

антиоксидант, протизапальний та антиапоптозний агент [470].

На моделі ДН у мишей виявлено, що кверцетин не тільки безпечно й ефе-

ктивно усуває ранні діабетичні ураження нирок, а й покращує ліпідний обмін

78

через сигнальний шлях SCAP-SREBP2-LDLr, що виявлялось зниженням холес-

терину, тригліцеридів й ліпопротеїдів низької щільності у крові [471].

Також ефективність кверцетину було вивчено на моделі 5/6 нефректомії у

порівнянні з ресвератролом та геністеїном і показано, що у механізмі нефроп-

ротекції флавоноїдів вагому роль має збільшення активності H2S-продукуючих

ензимів та вмісту H2S-груп у нирках [472].

Окрім того, кверцетин запобігає порушенням розвитку нирок. На моделі

ниркової дисплазії було показано, що він покращує організацію ниркового епіте-

лію, зменшує прояви дисплазії через зниження ядерного β-катеніну та експресії β-

катенінових генів Pax2, Six2 та Gdnf, які впливають на розвиток нирок [473].

Аналіз результатів експериментальних досліджень свідчить, що в цілому

нефропротекторна дія кверцетину та ефективність при нефропатіях різного по-

ходження вивчені дуже добре. Нефропротекторний ефект кверцетину було до-

сліджено на моделях доксорубіцинової нефропатії у щурів [474], гентаміцино-

вого ГУН [475] й ДН у мишей [476, 477]. Окрім того, флавоноїд виявив нефро-

протекторні властивості при токсичних ураженнях нирок у щурів внаслідок дії

фториду натрію [478], вальпроєвої кислоти [479] та солей кадмію [480]. Також

кверцетин виявив нефропротекторну й антиоксидантну дію на моделях гіпер-

урикемічного ураження нирок [481]. У ряді досліджень нефропротекторну дію

кверцетину вивчали у комбінації з іншими антиоксидантами: з ресвератролом

на моделі парацетамол-індукованого ГУН у щурів [482]; з аргініном при неф-

ропатії, викликаній наночастками золота у щурів [483]; з вітамінами С та Е на

моделі кадмій-індукованого ГУН у щурів [484].

Незважаючи на те, що кверцетин є добре клінічно вивченим і характери-

зується високим рівнем безпеки, результатів його апробації у якості засобу лі-

кування ниркової патології небагато. У клінічному дослідженні II фази показа-

но, що кверцетин є ефективним у запобіганні контраст-індукованої нефропатії у

пацієнтів після коронарної катетеризації. Під його впливом спостерігалась ме-

нша частота виникнення нефропатії завдяки нефропротекторному ефекту, що

підтверджувалось гіпоазотемічною дією та посиленням ШКФ [485].

Довгий час використання кверцетину в медичній практиці обмежувалося

79

внаслідок низької біодоступності, обумовленої поганою розчинністю флавоноїду

у воді й біологічних рідинах організму. У разі перорального застосування немо-

дифікований кверцетин повільно всмоктується у тонкому кишківнику за різними

даними у кількості 6,7 % [486], 10–20 % [487] від введеної дози, решта – активно

поглинається й метаболізується мікробіотою. У ході ефекту первинного прохо-

дження кверцетин піддається активному метаболізму, переважно шляхом метил-

ування та кон’югації, з утворенням понад 20 метаболітів [488, 489], що обумов-

лює сироваткову концентрацію, яка відповідає біодоступності 1,4 % [490], 5,3 %

[486]. Основною причиною низької інтестинальної абсорбції кверцетину є пога-

на розчинність, що підтверджується зростанням біодоступності з 16,0 % до

27,5 % при введенні кверцетину щурам у спиртовому розчині замість водної су-

спензії [431, 490]. Саме незадовільними ФК-властивостями пояснюється велика

кількість негативних результатів експериментальних й клінічних досліджень

кверцетину [487]. Тому, при створенні препаратів на його основі, головним за-

вданням є модифікація розчинності для збільшення абсорбції флавоноїду.

Протягом багатьох років в Україні проводились дослідження з розробки

препаратів кверцетину з модифікаторами розчинності у різних лікарських фор-

мах. У результаті цього на ПАТ НВЦ "Борщагівський ХФЗ" було розроблено 2

лікарських препарати: "Квертин" – таблетки жувальні по 40 мг та "Корвітин"

(КОР) – ліофілізований порошок для ін’єкцій по 500 мг [425].

Квертин має значні переваги за ФК-показниками над іншими відомими у

світі кверцетинумісними препаратами та дієтичними добавками для внутріш-

нього застосування. Завдяки використанню модифікатора розчинності пектину

вдалось значно покращити показники біодоступності кверцетину. У ході експе-

риментального ФК-дослідження було показано зростання біодоступності квер-

цетину в 10 разів у складі Квертину порівняно з нативною субстанцією [491].

Нефропротекторна дія Квертину була підтверджена у дослідженнях на

моделі ниркової недостатності у щурів, де він сприяв нормалізації ВФН й азо-

тистого обміну. Препарат також виявив високий рівень безпеки за умов повто-

рних введень [492]. Показник ЛД50 при в/ш введенні Квертину у мишей пере-

вищував 5000 мг/кг, а у щурів – 10000 мг/кг, що дозволило його віднести до

80

групи практично нетоксичних речовин [491]. У клінічних дослідженнях було

доведено високу безпеку, відсутність побічних ефектів та добру переносимість

Квертину у здорових добровольців [491]. У даний час одним з основних пока-

зань до застосування Квертину у клінічній практиці є хронічний ГН [493].

Корвітин, який є комплексом кверцетин – полівінілпіролідон (ПВП) у

співвідношенні 1:9, характеризується вищенаведеною фармакодинамікою квер-

цетину, але при більшому рівні ефективності, що обумовлено стовідсотковою

біодоступністю [61, 434]. Результати клінічного вивчення ФК-властивостей

КОР показали, що за умов в/в застосування він дозволяє швидко створити над-

високі концентрації кверцетину у крові пацієнтів, які утримуються протягом

достатньо тривалого часу для даного шляху введення, оскільки період напівви-

ведення складає майже 7 год [494]. Завдяки цим унікальним особливостям КОР

має широкі можливості для застосування у важких хворих.

Корвітин добре вивчений в експерименті у якості засобу лікування ниркової

недостатності. У попередніх дослідженнях нами було вивчено його нефропротек-

торні властивості на моделях ГУН, ХНН та ГН у щурів [61]. При цьому препарат

чинив позитивний вплив на ВФН, показники азотистого обміну, знижував інтен-

сивність вільнорадикальних процесів й відновлював структурно-функціональний

стан нирок, що підтверджувалось результатами біохімічних, гістоморфологічних

й ультраструктурних досліджень [495]. За токсикологічними характеристиками

КОР є препаратом практично нетоксичним для організму людини, оскільки його

показник ЛД50 при в/о введенні у щурів перевищував 5000 мг/кг [495]. У клінічній

практиці основними показаннями до застосування КОР є гостре порушення коро-

нарного кровообігу й церебральної гемодинаміки, інфаркт міокарда та серцева не-

достатність [493], але він є перспективним препаратом для використання у терапії

ХХН, проте це потребує підтвердження у відповідних клінічних дослідженнях.

Отже, аналіз літературних джерел свідчить, що у групі флавоноїдів квер-

цетин має найдослідженіші нефропротекторні властивості і є перспективною

речовиною для створення препаратів-нефропротекторів, що можуть бути вико-

ристані з метою оптимізації терапії ХХН.

81

1.3.3 Обгрунтування комбінованого застосування похідних глюкозаміну з

кверцетином при хронічній хворобі нирок

Аналіз вищенаведених даних щодо нефропротекторних властивостей ГА,

а також власного експериментального досвіду у цій області досліджень свід-

чить, що ступінь виразності нефропротекторного ефекту даного аміноцукру є

недостатнім для ефективного лікування ниркової патології. Це пояснюється

надлишковим метаболізмом ГА при внутрішньому введенні внаслідок ефекту

первинного проходження, що обумовлює низький рівень біодоступності, а та-

кож недостатньо вираженими протизапальними й антиоксидантними властиво-

стями, які є одними з основних складових нефропротекторного ефекту.

З урахуванням вищенаведеної інформації найдоцільнішою речовиною

для модифікації фармакологічних властивостей ГА є флавоноїд кверцетин. В

основі цієї ідеї лежить припущення, що обидва компоненти даної комбінації

будуть взаємно доповнювати фармакодинаміку один одного ефектами, необ-

хідними для лікування захворювань нирок. Так, ГА має виразну мембранотроп-

ність, за рахунок чого чинить пряму нефропротекторну дію, але має слабкі про-

тизапальний й антиоксидантний ефекти, в той час як кверцетин, взагалі не мо-

же чинити прямого нефропротекторного ефекту, але є потужним антиоксидан-

том та має певні протизапальні властивості.

У результаті цього сполучення утворюється ідеальний нефропротектор, що

чинить нефропротекторний вплив за прямим механізмом дії, має протизапальний

й антиоксидантний ефекти, а також низку додаткових видів активності, корисних

у лікуванні ниркової патології, таких як антигіпоксична, антиагрегантна, ангіо-,

кардіо- й гепатопротекторна. Слід відмітити, що за кожним з вказаних фармако-

логічних ефектів, що спостерігаються у ГА й кверцетину можливе явище потен-

ціювання, оскільки вони мають різні механізми дії. Наприклад, в основі протиза-

пальної дії ГА лежить стабілізація мембран й антипротеазна активність, а квер-

цетину – здатність впливати на ліпооксигеназу та лейкотрієни. Оскільки нефроп-

ротекторна дія є комплексним фармакологічним ефектом, то у підсумку, внаслі-

док комбінації даних речовин, він може багаторазово посилюватись, оскільки ба-

82

зові механізми даного виду активності у ГА та кверцетину відрізняються.

Вищевикладені припущення підтверджуються результатами експеримен-

тальних досліджень. У серії попередніх експериментів було обґрунтовано доці-

льність комбінованого застосування аміноцукрів – ГА г/х й N-аГА з кверцети-

ном при в/ш введенні у щурів, доведено фармакодинамічну синергічність даної

комбінації за протизапальним ефектом, а саме, вплив на різні ланки реалізації

запальної реакції – ліпооксигеназний та циклооксигеназний шляхи метаболізму

арахідонової кислоти [496]. У іншій серії експериментів на різних моделях кар-

діопатій у щурів було доведено кардіопротекторний ефект даної комбінації,

який було обумовлено синергічною взаємодією її компонентів – антиоксидант-

ним і антипроліферативним впливом кверцетину та мембранопротекторними й

антиальтеративними властивостями похідних ГА [497].

Представлені результати є вагомим підгрунтям для розробки комбінова-

ного нефропротектора для перорального застосування на основі похідних ГА та

кверцетину, що випливає з наступних міркувань. По-перше, протизапальна ак-

тивність є базовою для нефропротекторного ефекту. По-друге, кардіопротекто-

рна дія має високу спорідненість з нефропротекторною й загальні базові меха-

нізми. Виходячи з цього, синергізм за протизапальним й нефропротекторним

ефектами є вагомою передумовою синергізму нефропротекції.

Окрім фармакодинамічного синергізму, доведена і ФК-взаємодія ГА й квер-

цетину. В експерименті було виявлено здатність даного аміноцукру підвищувати

біодоступність та посилювати пролонгацію ФК-профілю кверцетину при в/ш вве-

денні у щурів. Так, за результатами досліджень встановлено, що при застосуванні

з ГА відбувалось посилення абсорбції кверцетину, що призводило до збільшення

його біодоступності у порівнянні з чистою субстанцією у 2,5 разу [496]. Це може

пояснюватись результатами вивчення мембранотропних властивостей ГА мето-

дом флуоресцентних зондів, де було доведено здатність гексозаміну збільшувати

спорідненість до мембран дрібних негативно заряджених молекул, до яких відно-

ситься й кверцетин [279]. З урахуванням незадовільної абсорбції й низької біодос-

тупності немодифікованого кверцетину при внутрішньому застосуванні дані ре-

зультати є істотною передумовою створення комбінованого препарату.

83

Комбіноване застосування декількох активних інгредієнтів в одній лікар-

ській формі викликає питання щодо їх можливої фармацевтичної взаємодії. Ви-

ходячи з теоретичного аналізу фізико-хімічних властивостей ГА, N-аГА та квер-

цетину за функціональними групами, можна припустити можливість перебігу

між ними тільки зворотних кислотно-лужних взаємодій і відсутність інших, зна-

чимих необоротних реакцій, що було підтверджено у дослідженні in silico [496].

Для даних речовин характерними можуть бути транспортні процеси, ме-

ханізмом яких є проста дифузія. Проте, всмоктування гексоз у тонкому кишків-

нику за рахунок переносу через апікальну мембрану ентероцитів здійснюється

через Na-залежний транспортер SGLT-1, а виводяться з клітини в кров вони пе-

реносником полегшеної дифузії GLUT-2. При цьому активний переносник

SGLT-1 працює проти градієнта концентрації [498]. Відомо, що ГА використо-

вує у якості переносника GLUT-2 [50, 371]. Не зважаючи на відмінність за сво-

єю будовою від гексоз кверцетин також транспортується в організмі за допомо-

гою SGLT-1 [431, 487]. Отже, не виключена можливість певної конкуренції до-

сліджуваних субстратів за переносник, що, втім, не може чинити вагомого

впливу на підсумковий рівень їх біодоступності.

У ході аналізу літературних джерел не було виявлено даних щодо ферме-

нтів, які каталізують метаболічні перетворення N-аГА. За структурою субстра-

ту можна прогнозувати, що це можуть бути деацетилази або відповідні амідази.

Також для досліджуваних сполук немає чітких вказівок щодо їх біомішеней, за

рахунок яких реалізуються фармакологічні ефекти. Отже, дані речовини не мо-

жуть конкурувати одна з одною. Таким чином, результати проведених дослі-

джень свідчать про відсутність фармацевтичної взаємодії між ГА г/х, N-аГА і

кверцетином, що дає підставу вважати дане композиційне поєднання перспек-

тивним в плані фармакологічного вивчення.

Загальновідомо, що ХХН протікає у декілька стадій, які кардинально від-

різняються за клінічними проявами, тяжкістю патологічних змін, підходами до

лікування та необхідним ступенем фармакологічного втручання. Тому вагоме

значення має можливість постадійного застосування нефропротекторів. У

зв’язку з цим науковий інтерес привертає питання створення поряд з препара-

84

том для внутрішнього застосування при ХХН, препарату ін’єкційного, що звіс-

но ж має значно вищий рівень фармакологічної активності. Наявність двох не-

фропротекторів у лікарських формах для перорального й парентерального за-

стосування з однаковим складом діючих речовин дозволить при латентному пе-

ребігу ХХН, на початкових стадіях розвитку використовувати пероральну фор-

му, а у тяжких випадках, за умов ускладнень або загострень й при ТНН, вводи-

ти препарат ін’єкційно, тобто застосовувати постадійний підхід.

Кверцетин до складу подібного препарату доцільно вводити у комплексі з

ПВП за аналогією з КОР. У разі ін’єкційного застосування кверцетину вагомим є

те, що він при цьому розподіляється переважно на користь нирок і виводиться бі-

льшою мірою з сечею. Це підтверджується дослідженням, у якому після в/в вве-

дення 3-О-β-глюкуроніду кверцетину його найвищий вміст спостерігався саме у

нирках й перевищував вміст у печінці у 2,5 разу [499]. Тому, у разі ін’єкційного

введення кверцетину слід очікувати більш значущої нефропротекторної дії.

У якості іншого компонента комбінації – похідного ГА – доцільно засто-

сувати N-аГА, що випливає з наступних міркувань. У разі ін’єкційного введен-

ня N-аГА у порівнянні з ГА г/х має безсумнівні переваги, оскільки є активним

метаболітом і не потребує біотрансформації для забезпечення нефропротектор-

ного ефекту. При цьому даний шлях введення дозволяє нівелювати вплив ефек-

ту первинного проходження й забезпечити надходження всієї введеної дози ге-

ксозаміну у незміненому вигляді до системи кровообігу та ниркової тканини.

Якщо його вводити у вигляді активного метаболіту, тобто N-аГА, він одразу ж,

без необхідності біотрансформації, почне чинити фармакологічну дію. А якщо

ін’єкційно вводити ГА г/х, то він не зможе вступити до фізіологічних процесів

поки не перетвориться на N-аГА, а в ході метаболізму понад половини введеної

дози зруйнується, про що докладно було висвітлено у підрозділі 1.3.1. До того

ж N-аГА менш, ніж ГА схильний до дезамінування, оскільки його аміногрупа

захищена ацетильним радикалом, і це має вагоме значення при ХНН та розвит-

ку гіперазотемії. Вагомим для парентерального введення похідних ГА є також

те, що при утворенні надвисокої концентрації вільного гексозаміну у крові, він

легко виводиться із сечею, при цьому його кліренс відповідає ШКФ [282].

85

Одним із можливих підходів до розробки подібного комбінованого пре-

парату є застосування ін’єкційної форми кверцетину – КОР, розчинюючи його

ліофілізат у ін’єкційному розчині N-аГА. Проте у будь-якому випадку це по-

требує ґрунтовної фармацевтичної розробки.

Підводячи підсумок аналізу літератури, можна зробити висновок, що по-

єднання похідних ГА з кверцетином у лікарських формах для перорального або

ін’єкційного застосування дозволить отримати серію ефективних препаратів-

нефропротекторів, що можуть обумовити можливість постадійного патогенети-

чного впливу на різні ланки розвитку ниркової патології, тому не викликає

сумнівів доцільність розробки даних об’єктів та експериментального вивчення

їх нефропротекторних властивостей з метою підвищення ефективності та без-

пеки лікування ХХН.

Публікації, у яких висвітлено матеріали даного розділу:


Effects of quercetin and its combinations on health. Polyphenols: mechanisms of

action in human health and disease : monograph / eds. R. R. Watson, R. V. Preedy, S.

Zibadi. London : Academic Press, 2018. P. 373–394. (Особистий внесок: участь у

розробці концепції, плануванні та проведенні досліджень, аналіз та узагальнен-

ня результатів, підготовка розділу до друку).

2. Туляков В. О., Зупанець К. О., Шебеко С. К. Фармакологічні властивості глю-

козаміну: мембраностабілізуючі, протизапальні, антиоксидантні і імунотропні.

Фармакологія та лікарська токсикологія. 2009. № 2 (9). С. 3–8. (Особистий

внесок: участь у зборі й аналізі даних, написання статті).

3. Туляков В. О., Зупанець К. О., Шебеко С. К. Протекторні властивості глюкоза-

міну. Фармакологія та лікарська токсикологія. 2009. № 3 (10). С. 3–9. (Особис-

тий внесок: розробка концепції статті, збір даних та участь у їх узагальненні).

4. Shebeko S. K., Shalamay A. S. Prospects of the combined application of the

glucosamine derivatives and quercetin in the treatment of chronic kidney disease.

Pharmaceutical drugs : international conference, Dubai, May 15–17, 2017. Lisle :

Gavin International Conferences and Publishers Inc., 2017. P. 40.

86

РОЗДІЛ 2

МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Виходячи з аналізу даних літературного огляду, для досягнення мети ро-

боти та виконання поставлених завдань у представленому дослідженні, були

використані наступні нижченаведені досліджувані об’єкти, що містили аміно-

цукри похідні ГА, флавоноїд кверцетин та їх різні комбінації як у вигляді хімі-

чних субстанцій або їх сумішей, виготовлених екстемпорально, так і у вигляді

досліджуваних препаратів на основі їх сумішей у лікарських формах для внут-

рішнього та ін’єкційного застосування.

1. ГА г/х (сер. № 25J0502) у вигляді хімічної субстанції ("Protein Сhemical

Ltd", Японія), який досліджували у дозі 50 мг/кг, що відповідає умовно-

ефективній дозі за нефропротекторною дією [43] (табл. 2.1).

2. N-аГА (сер. № 05G0711) у вигляді хімічної субстанції ("Protein Сhemical

Ltd", Японія), який вводили у еквівалентній дозі 50 мг/кг (табл. 2.1).

3. Кверцетин (сер. № 070505/13) у вигляді хімічної субстанції (ПАТ НВЦ

"Борщагівський ХФЗ", Україна), який вводили у дозі 50 мг/кг (табл. 2.1);

4. Суміші хімічних субстанцій ГА г/х, N-аГА та кверцетину у різних спо-

лученнях та співвідношеннях, виготовлені екстемпорально; вводились у дозі 50

мг/кг за сумою діючих речовин (табл. 2.1);

5. Комбінація G3N3K2 у формі капсул (сер. № 11209), що містила ГА г/х,

N-аГА та кверцетин у співвідношенні 3:3:2, яка була розроблена та виготовлена

як дослідна серія на ПАТ НВЦ "Борщагівський ХФЗ" (Україна); вводилась у

дозі 82 мг/кг, що відповідає ЕД50 за протизапальною активністю [496] та умов-

но-ефективній дозі за кардіопротекторною дією [497].

6. Комбінація G3N3K2 у формі таблеток (сер. № 190401), що містила ГА

г/х, N-аГА та кверцетин у співвідношенні 3:3:2, яка була розроблена та виготов-

лена як дослідна серія на ПАТ НВЦ "Борщагівський ХФЗ" (Україна); препарат

вводили у еквівалентній дозі 82 мг/кг.

7. Препарат "Глюквамін" (сер. № 011015) виробництва ПАТ НВЦ „Борща-

гівський ХФЗ” (Україна) – капсули для внутрішнього застосування, що містять ГА

87

г/х – 125 мг, N-аГА – 125 мг та кверцетину – 80 мг. Препарат досліджували у до-

зах 25, 50 та 100 мг/кг на етапі визначення ЕД50 і у дозі 80 мг/кг при поглибленому

вивченні, яка відповідає ЕД50 за нефропротекторною активністю [500].

Таблиця 2.1

Характеристика досліджуваних об’єктів на основі субстанцій глюкозаміну

гідрохлориду, N-ацетилглюкозаміну, кверцетину та їх комбінацій

Співвідношення діючих речовин Шифр об’єкта

ГА г/х N-аГА Кверцетин

Доза кожного з

компонентів, мг/кг

G1 1 — — 50,0

N1 — 1 — 50,0

K1 — — 1 50,0

G1N1 1 1 — 25,0 : 25,0

G1K1 1 — 1 25,0 : 25,0

N1K1 — 1 1 25,0 : 25,0

G2K1 2 — 1 33,3 : 16,7

N2K1 — 2 1 33,3 : 16,7

G1N1K1 1 1 1 16,7 : 16,7 : 16,6

G3K1 3 — 1 37,5 : 12,5

N3K1 — 3 1 37,5 : 12,5

G3N3K2 3 3 2 18,8 : 18,8 : 12,4

G4K1 4 — 1 40,0 : 10,0

N4K1 — 4 1 40,0 : 10,0

G2N2K1 2 2 1 20,0 : 20,0 : 10,0

8. Ін’єкційні розчини ГА г/х та N-аГА, які виготовляли асептично на фізіо-

логічному розчині (ФР) для ін’єкцій. Розчини досліджували у дозі 50 мг/кг, що

відповідає умовно-ефективній дозі ГА г/х за нефропротекторною дією [43].

9. Ін’єкційний розчин N-аГА 6 % (сер. № 90210) у флаконах по 10 мл, який

було розроблено та виготовлено як дослідну серію на ПАТ НВЦ "Борщагівський

ХФЗ" (Україна). Даний препарат вводили у дозі 50 мг/кг, що відповідає умовно-

88

ефективній дозі ГА г/х за нефропротекторною дією [43].

10. Ін’єкційні розчини комбінації N-аГА та КОР (N-аГА/КОР) у співвідно-

шеннях від 1:2 до 3:1. Для приготування комбінацій використовували N-аГА у ви-

гляді 6 % розчину для ін’єкцій та препарат КОР (сер. № 1161213) (ПАТ НВЦ "Бо-

рщагівський ХФЗ", Україна). Для приготування комбінацій безпосередньо перед

використанням КОР розводили розчином N-аГА для досягнення певного співвід-

ношення та додавали ФР. Досліджувані комбінації N-аГА/КОР мали склад, наве-

дений у таблиці 2.2, та використовувались у дозі 50 мг/кг, що відповідає умовно-

ефективній дозі ГА г/х за нефропротекторною дією [43]. Комбінацію N-аГА/КОР

1:1 також досліджували у дозах 10, 20, 40 та 60 мг/кг за сумою діючих речовин на

етапі визначення ЕД50 і далі при поглибленому вивченні у дозі 30 мг/кг, яка відпо-

відає її ЕД50 за нефропротекторною активністю [501].

Таблиця 2.2

Характеристика досліджуваних об’єктів для ін’єкційного застосування

на основі комбінацій N-аГА та кверцетину

Співвідношення Концентрація, мг/мл Доза, мг/кг Об’єкт

дослідження N-аГА КОР N-аГА КОР N-аГА КОР

N-аГА/КОР 1:2 1 2 6,7 13,3 16,7 33,3

N-аГА/КОР 1:1 1 1 10,0 10,0 25,0 25,0

N-аГА/КОР 2:1 2 1 13,3 6,7 33,3 16,7

N-аГА/КОР 3:1 3 1 15,0 5,0 37,5 12,5

Для об’єктивної оцінки ефективності вищенаведених об’єктів, а також під-

твердження можливості лікування змодельованої патології у представленому до-

слідженні використовували наступні референс-препарати, що мають експеримен-

тально або клінічно підтверджену ефективність при лікуванні ХХН. Дані компа-

ратори є аналогами досліджуваних об’єктів за деякими (або всіма) з наступних

ознак: дією, складом, лікарською формою та сферою застосування.

1. Препарат "Квертин" (сер. № 050913) – таблетки жувальні, виробництва

ПАТ НВЦ "Борщагівський ХФЗ" (Україна), що містять по 40 мг кверцетину. Да-

89

ний препарат має притаманну для кверцетину фармакодинаміку, зокрема антиок-

сидантну, ангіопротекторну, протизапальну дію [493], і показаний для застосуван-

ня в комплексній терапії при хронічному ГН [493]. Препарат використовували у

дозах еквівалентних досліджуваним об’єктам за вмістом кверцетину.

2. Препарат "Корвітин" (сер. № 1161213) – ліофілізований порошок для

ін’єкцій, виробництва ПАТ НВЦ "Борщагівський ХФЗ" (Україна), що містить

комплекс кверцетину з ПВП у співвідношенні 1:9 у флаконах по 500 мг [493].

Даний препарат не тільки має фармакодинамічний комплекс кверцетину, а й

ін’єкційну лікарську форму, що є додатковою перевагою при його виборі у яко-

сті компаратора для ін’єкційних об’єктів дослідження. КОР є єдиним зареєст-

рованим препаратом кверцетину в ін’єкційній формі не тільки в Україні, а й у

світі, потенційно придатним для застосування у лікуванні ХХН [434]. Доціль-

ність застосування КОР при ХХН була доведена у багатьох експериментальних

дослідженнях, зокрема на моделях ГУН, ХНН та аутоімунного ГН [495]. У ході

дослідження КОР використовували у дозі 34 мг/кг, що відповідає його ЕД50 за

нефропротекторною активністю [61, 495], а на етапі вивчення ФК-властивостей

– у дозі 10 мг/кг за вмістом кверцетину [491, 496].

3. Препарат "Леспефрил" (сер. № 20516) – розчин для орального застосу-

вання, виробництва ПАТ "Лубнифарм" (Україна) у флаконах по 100 мл, що міс-

тить екстракт леспедези двоколірної (Lespedeza bicolor) із 70,8 г пагонів. Завдя-

ки комплексу біологічно активних речовин леспедези, препарат виявляє діуре-

тичну й гіпоазотемічну дію і показаний для застосування в терапії ХНН [493]. У

представленому дослідженні Леспефрил використовували у дозі 2,2 мл/кг, що

відповідає середній терапевтичній дозі для людини, екстрапольованій за коефі-

цієнтами видової стійкості [502].

Усі досліджувані та референтні об’єкти, призначені для перорального за-

стосування, вводили в/ш за допомогою металевого зонда [503, 504, 505] у ви-

гляді розчину або суспензії, яку готували на ФР із застосуванням стабілізаторів

карбоксиметилцелюлози та ТВІН-80 у концентраціях 0,5 % та 0,1 % відповідно

при попередньому подрібненні в ступці [502, 506].

90

Ін’єкційні об’єкти виготовляли безпосередньо перед використанням із

дотриманням правил асептики. Їх розводили ФР до концентрації 20 мг/мл за

сумою діючих речовин з метою в/о введення та 10 мг/мл для в/м чи в/в введення,

що проводилось за допомогою шприців відповідного об’єму та стандартних

маніпуляцій [503, 507].

Додатково у всіх серіях експериментів було використано групи паралель-

ного інтактного контролю (ІК) або псевдооперованого контролю (ПОК), які за-

знавали аналогічні дослідним групам втручання за виключенням експеримента-

льної терапії та маніпуляцій з відтворення патологічних станів. Також парале-

льно використовували групу контрольної патології (КП), у якій відтворювали

патологію аналогічно дослідним групам, але без застосування експерименталь-

ної терапії. Тварини цих груп отримували ФР відповідним шляхом у кількості,

еквівалентній експериментальному лікуванню.

Представлена дисертаційна робота виконана на базі кафедри клінічної

фармакології та клінічної фармації, а також Центральної науково-дослідної ла-

бораторії (ЦНДЛ) НФаУ, яка атестована МОЗ України на право проведення

вимірювань, що знаходяться в сфері державного метрологічного нагляду (по-

свідчення № 058/15 від 08.12.2015 р., чинне до 07.12.2019 р.). Усі дослідження

проведено згідно з розробленим дизайном, який повністю відповідає поставле-

ним меті та завданням (рис. 2.1).

У роботі було використано 865 білих рандомбредних статевозрілих щурів

масою 160-210 г та 16 рандомбредних статевозрілих кролів масою 2,5-3,0 кг

обох статей. Загальна кількість тварин та їхній розподіл у залежності від етапу

досліджень представлені в таблиці 2.3. Тварин утримували в стандартних умовах

віварію ЦНДЛ НФаУ згідно з рекомендованими санітарно-гігієнічними норма-

ми [508]: у добре вентильованому приміщенні, при регулярному 12-и годинно-

му циклі день/ніч, у поліпропіленових клітках при температурі 20–25 °С й від-

носній вологості повітря 55±5 %, на стандартному раціоні з вільним доступом

до води та їжі [509, 510, 511]. До початку експериментів тварини проходили

обов’язковий карантин протягом 14 днів і акліматизацію.

91

Рис. 2.1 Загальний дизайн фармакологічних досліджень

Порівняльне вивчення ФК-параметрів Корвітину при в/м та в/в введенні у кролів

Оцінка ефективності ін’єкційної форми N-аГА у щурів з ГУН (міоглобінурична нефропатія)

та ХНН (сулемова нефропатія)

Вплив ін’єкційної комбінації N-аГА/Корвітин на перебіг ішемічного ГУН у щурів

Вивчення ефективності Глюкваміну та комбінації N-аГА/Корвітин при термінальній нирковій

недостатності та кардіо-ренальному синдромі у щурів (аденін-індукована нефропатія)

ІІІ етап

ІІ етап

V етап

ІV етап

І етап Фармакологічне обгрунтування складу та лікарської форми комбінованих препаратів похідних глюкозаміну з кверцетином для лікування ХХН

Дослідження ефективності комбінації похідних глюкозамі-

ну з кверцетином у капсулах і таблетках при нефропатії

мінімальних змін (доксорубіци-нова нефропатія) та ХНН

(сулемова нефропатія) у щурів Дослідження ефективності різних комбінацій N-аГА з Корвітином за умов в/м введення при

ГУН у щурів (міоглобінурична нефропатія)

Визначення ЕД50 комбінації N-аГА/ Корвітин на моделі хромат-індукованої

нефропатії у щурів

Визначення ЕД50 Глюкваміну на моделі хромат-індукованої нефропатії у щурів

Фармакологічний скринінг нефропротекторної активності похідних глюкозаміну та їх комбінацій з кверцетином при різних шляхах введення на моделі нефропатії

мінімальних змін у щурів (доксорубіцинова нефропатія)

Вивчення ренальних ефектів Глюкваміну та комбінації

N-аГА/Корвітин при багато-разовому введенні у щурів

Дослідження місцевоподраз-нювальної дії комбінації N-аГА/Корвітин при в/м

введенні у щурів

Оцінка гострої токсич-ності комбінації

N-аГА/Корвітин при в/о введенні у щурів

Дослідження ефективності Глюкваміну при аутоімун-

ному гломерулонефриті у щурів (активний нефрит Хеймана)

Вивчення впливу Глюкваміну на перебіг діабетичної нефропатії

у щурів (алоксан-індукований діабет)

Вивчення впливу Глюкваміну та комбінації

N-аГА/Корвітин на перебіг ХНН у щурів

(сулемова нефропатія)

Дослідження впливу комбінованих препаратів похідних глюкозаміну з кверцетином на перебіг ускладнень ХХН

Дослідження ефективності комбінованих препаратів похідних глюкозаміну з кверцетином при різних формах ХХН

Дослідження параметрів безпеки комбінованих препаратів похідних глюкозаміну з кверцетином як засобів терапії ХХН

Вивчення ефективних доз комбінованих препаратів похідних глюкозаміну з кверцетином для перорального та ін’єкційного застосування при ХХН

92

Таблиця 2.3

Розподіл лабораторних тварин у залежності від етапу досліджень

Етап досліджень Вид та

кількість тварин

Фармакологічне обґрунтування складу та лікарської форми ком-бінованих препаратів похідних глюкозаміну з кверцетином для лікування ХХН

413 щурів

16 кролів

Вивчення ефективних доз комбінованих препаратів похідних глюкозаміну з кверцетином для внутрішнього та ін’єкційного за-стосування при ХХН

108 щурів

Дослідження параметрів безпеки комбінованих препаратів похідних глюкозаміну з кверцетином як засобів терапії ХХН

72 щури

Дослідження ефективності комбінованих препаратів похідних глюкозаміну з кверцетином при різних формах ХХН

186 щурів

Дослідження впливу комбінованих препаратів похідних глюко-заміну з кверцетином на перебіг ускладнень ХХН

86 щурів

Всього тварин: - щурів - кролів

881 865 16

У ході виконання науково-дослідної роботи дотримувалися загальних

принципів біоетики у експериментальних дослідженнях [512, 513, 514], Дирек-

тиви 2010/63/EU Європейського Парламенту і Ради ЄС "Про захист тварин, що

використовуються з науковою метою" (Брюссель, 2010) [515], Закону України

"Про захист тварин від жорстокого поводження" № 3477-IV від 21.02.2006 р. зі

змінами та Наказу МОНмолодьспорту України "Про затвердження Порядку

проведення науковими установами дослідів, експериментів на тваринах" № 249

від 01.03.2012 р. Експерименти, що викликали біль або страждання, хірургічні

втручання та виведення тварин із досліду проводили, застосовуючи адекватну

анестезію та аналгезію [516, 517]. Протоколи досліджень були розглянуті Комі-

сією з питань біоетики НФаУ та затверджені відповідними висновками (прото-

коли № 1 від 20.01.2016 р., № 2 від 04.11.2019 р.), що свідчать про відсутність

93

порушень морально-етичних норм при проведенні науково-дослідної роботи.

На всіх етапах представленого дослідження дотримувались загальних

правил безпеки при роботі з лабораторними тваринами [518, 519]. Проводили

регулярний контроль маси тіла тварин, нанесення індивідуальних міток, розпо-

діл за групами, ретельну оцінку загального фізичного стану, вживання їжі та рі-

дини, лабораторне спостереження [504, 520]. При роботі з тваринами для їх ім-

мобілізації використовували спеціальні рестрейнери [504, 505]. За необхідності

загальної анестезії використовували комбінований ксилазин-тіопенталовий на-

ркоз за наступною схемою: ксилазин в/м у дозі 5 мг/кг та через 15 хвилин тіо-

пентал в/о у дозі 40-70 мг/кг у залежності від необхідної тривалості та ступеня

хірургічних втручань [521, 522, 523].

У ході досліджень оцінювали видільну функцію нирок (ВФН) тварин, їх

структурно-функціональний стан, метаболічні зміни в організмі, функціональний

стан серцево-судинної системи й системи крові за допомогою лабораторних, ін-

струментальних, біохімічних, гематологічних, імуноферментних, електрофізіоло-

гічних, гістоморфологічних, імуногістохімічних, ультраструктурних й хроматог-

рафічних досліджень.

Для оцінки ВФН у щурів визначали спонтанний добовий та індукований ді-

урез за допомогою індивідуальних обмінних кліток після обов’язкової адаптації

тварин до умов досліду [524, 525, 526]. У першому випадку, щурів вміщували до

обмінних кліток на 24 год, вимірювали діурез, споживання води й розраховува-

ли відносний діурез [524, 525, 527]. У другому випадку, тварини отримували

в/ш питну воду у кількості 3 % від маси тіла, після чого визначали їх діурез за 2

год й розраховували виведення водного навантаження [528].

Стан ВФН щурів також оцінювали за сечовою екскрецією креатиніну, се-

човини, білка й електролітів, ШКФ, яку визначали за кліренсом креатиніну [529,

530, 531], показниками КР, КС, фільтраційного заряду натрію (ФЗNa+), віднос-

ної реабсорбції натрію (ВРNa+), натрій-калієвого коефіцієнта (Na+/K+), які роз-

раховували за нижченаведеними загальноприйнятими формулами 2.1-2.7 [528,

532, 533, 534]:

94

Ex = Ux × V (2.1)

ШКФ = Ucr × V / Pcr (2.2)

КР = (1 – Pcr / Ucr) × 100% (2.3)

КС = Uur × V / Pur (2.4)

ФЗNa+ = PNa+ × ШКФ (2.5)

ВРNa+ = (ФЗNa+ – ENa+) / ФЗNa+ × 100% (2.6)

Na+/K+ = ENa+ / EK+ , (2.7)

де Ex – сечова екскреція речовини; Ux – вміст речовини у сечі; V – діурез; Ucr –

вміст у сечі креатиніну; Рcr – вміст у крові креатиніну; Uur – вміст у сечі

сечовини; Рur – вміст у крові сечовини; PNa+ – вміст у крові іонів натрію; ENa+ –

сечова екскреція іонів натрію; EK+ – сечова екскреція іонів калію.

По завершенні експерименту тварин виводили з досліду шляхом

декапітації під загальною анестезією з метою отримання біоматеріалу для

лабораторних досліджень [523, 535]. Зразки крові отримували за допомогою

внутрішньосерцевої пункції [504, 520, 536] у пробірки з активатором згортання

(для отримання сироватки) або літію гепаринатом (для отримання плазми) [537,

538] й центрифугували при 1500 g та +4 ºC 10 хв за допомогою рефрижераторної

центрифуги MPW-350R ("MPW", Польща) [527, 539, 540]. Зразки сечі

отримували з обмінних кліток й центрифугували при 500 g протягом 5 хв [541,

542]. Нирки щурів вилучали, знімали капсулу, піддавали макроскопічному

аналізу, зважували, подрібнювали й виготовляли з них 10-20 % гомогенат у

охолодженому фосфатно-сольовому буфері (ФСБ) при pH 7,4 за допомогою

скляного гомогенізатора Поттера на льодяній бані. Гомогенат центрифугували

при 10000 g та +4 ºC протягом 10 хв, після чого декантували супернатант [543,

544]. Усі біологічні зразки заморожували та зберігали при -80 °C [536, 537, 545].

Біохімічні, гематологічні, імуноферментні та імуногістохімічні дослідження

біозразків були виконані на базі Лабораторії клінічної діагностики КДЦ НФаУ.

Сечу щурів піддавали загальному лабораторному аналізу за допомогою

напівавтоматичного аналізатора CL-50 ("High Technology Inc.", США). Сечовий

осад досліджували негайно під мікроскопом стандартним методом після її

отримання та центрифугування [533, 541, 546].

95

Периферичну кров для гематологічних досліджень отримували з хвосто-

вої вени щурів у пробірки з K2EDTA (0,5 мл) [536, 538] та проводили її аналіз

на автоматичному гематологічному аналізаторі ADVIA 60-СТ ("Bayer", Німеч-

чина) [547]. Мазок крові отримували й аналізували під мікроскопом за допомо-

гою загальноприйнятих методів [505, 540, 548].

Стандартні біохімічні дослідження біоматеріалу тварин з метою визначен-

ня маркерів, які є рекомендованими при оцінці уражень нирок в експерименті

[533, 536, 549], проводили за допомогою автоматичного біохімічного аналізатора

Express Plus ("Bayer", Німеччина) [550] згідно з інструкціями виробників біохімі-

чних наборів. У деяких випадках при необхідності для аналізу використовували

спектрофотометр UNICO SQ-2800 ("United Products & lnstruments Inc.", США).

Перелік визначених показників, відповідних методик та використаних біохіміч-

них наборів наведено у таблиці 2.4.

Визначення активності ферментів сечі проводили негайно після досліду без

заморожування у зв’язку з нестійкістю. Додатково у сечі визначали вміст іонів на-

трію, калію та кальцію методом фотометрії полум’я [525, 573] за допомогою фо-

тометру ПАЖ-3 (Вінницький завод газоаналізаторів ПО "Термінал", Україна).

З метою оцінки ступеня деструкції ниркової тканини визначали вміст ен-

догенного N-аГА у крові (загальна, вільна та зв’язана фракції) та гомогенаті ни-

рок щурів за методом Ельсона-Моргана у власній модифікації [574]. Визначен-

ня проводили за реакцією взаємодії гексозаміну з ацетилацетоном та п-

диметиламінобензальдегідом у кислому спиртовому середовищі фотометрично

при довжині хвилі 530 нм.

Для оцінки інтенсивності процесів пероксидного окиснення ліпідів (ПОЛ) у

щурів визначали вміст у крові та гомогенаті нирок його первинних й вторинних

продуктів: ДК та ТБК-Р. Вміст ДК визначали спектрофотометрично при довжині

хвилі 233 нм у гептановому середовищі з попередньою екстракцією сумішшю н-

гептан : ізопропанол (1:1) [575]. ТБК-Р визначали за реакцією взаємодії з ТБК [576]

при нагріванні на киплячій водяній бані протягом 15 хв із наступним фотометрич-

ним визначенням забарвлених продуктів при 532 нм [575].

96

Таблиця 2.4

Характеристика методів визначення біохімічних показників щурів у ході експериментальних досліджень

Показник Біохімічний набір Кат. № /сер. № Методика 1 2 3 4

Набори виробництва "DiaSys Diagnostic Systems GmbH" (Німеччина) Креатинін крові й сечі "Creatinine FS" 117119910021

60073571 кінетичний фотометричний метод без депротеїнізації за реакцією Яффе [551, 552, 553]

Сечовина крові й сечі "Urea FS" 13101991002160078723

уреазо-глутаматдегідрогеназний ферментативний фото-метричний метод [553, 554, 555]

Білок сечі "Total protein UC FS"

102109910021 60072999

фотометричний тест за реакцією з комплексом пірога-лоловий червоний / молібдат [556, 557, 558]

Глюкоза крові й сечі "Glucose Gluc-DH FS"

125319990314 60055023

глюкозодегідрогеназний фотометричний метод [559, 560]

ЛФ сечі "Alkaline phosphatase FS DGKC"

104019910021 60089698

фотометричний кінетичний метод за реакцією з п-нітрофенілфосфатом [561, 562]

ЛДГ сечі "LDH FS DGKC" 14201991002660089699

фотометричний кінетичний тест за реакцією каталіти-чного утворення лактату з пірувату [563, 564]

ГГТ сечі "Gamma-GT FS (Szasz mod/IFCC stand.)"

128019910021 60089286

кінетичний фотометричний тест згідно з методом Szasz/Persijn [561, 562]

АсАТ крові "ASAT (GOT) FS (IFCC mod.)"

126019910920 60089325

кінетичний фотометричний тест за реакцією віднов-лення оксалоацетату у малат [555, 564]

КК-МВ крові "CK-MB FS" 116419910951 60089286

фотометричний метод зворотної реакції з креатинфосфа-том у присутності антитіл до М-субодиниці [563, 565] 96

97

Продовж. табл. 2.4

1 2 3 4 Набори виробництва "High Technology Inc." (США)

Загальний білок крові "Total protein Reagent Set"

HTI-T7528-125 66373

фотометричний тест згідно з біуретовим методом [557, 558]

Альбумін крові "Albumin Reagent Set" HTI-A7502-125 44435

фотометричний тест за реакцією з бромкрезоловим зе-леним [554, 555]

ЛДГ крові "Lactate dehydrogenase (LDH-L) Reagent Set"

HTI-L7572-120 53559

фотометричний кінетичний тест за реакцією каталіти-чного утворення лактату з пірувату [561, 562, 563]

Натрій крові "Sodium (semi-auto) Reagent Set"

HT-S248-250S 24950

фотометричний тест за реакцією осадження з ураніла-цетатом й ацетатом магнію [566]

Калій крові "Potassium Reagent Set"

HT-P245-125 26270

турбидиметричний метод за реакцією з тетрафенілбо-роном натрію [567]

Кальцій крові "Calcium Reagent Set" HT-C216-250 26276

фотометричний метод за реакцією з o-крезолфталеїном [554, 568, 569]

Хлориди сечі й крові "Chloride Reagent Set" HT-C217-125 26868

фотометричний метод за реакцією з тіоцианатом ртуті [566, 570]

Фосфати сечі й крові "Phosphorus Reagent Set"

HT-P244-125 25234

фотометричний метод за реакцією з молібдатом амо-нію [555, 569]

Набори виробництва "BQ Kits Diagnostics" (США) НАГ сечі "N-acetyl-β-D-

Glucosaminidase (NAG) Assay"

BQ062A-EAKP 85758653

фотометричний метод за реакцією з 2-метокси-4-(2’нітровініл)-феніл-2-ацетамідо-2-деокси-β-D-глюко-піранозидом [533, 571, 572]

97

98

Стан антиоксидантної системи (АОС) нирок оцінювали за вмістом у

10 % нирковому гомогенаті ВГ та активності ферментів СОД й КАТ. Вміст ВГ

визначали методом Еллмана за реакцією з 5,5′-дитіобіс-2-нітробензойною кис-

лотою фотометрично при 412 нм [555, 575, 577]. Активність СОД визначали

методом інгібування аутоокиснення адреналіну з вимірюванням адсорбції при

347 нм протягом 3 хв. За одиницю активності приймали 1 умовну одиницю

(УО), що визначалась як кількість СОД необхідна для 50 % інгібування реакції

[555, 575]. Активність КАТ оцінювали за реакцією H2O2 з молібдатом амонію

при фотометричному визначенні стійкого комплексу з максимумом поглинання

при 410 нм. Кількість КАТ, що розкладає 1 мкмоль H2O2 за хв при 37 °C, визна-

чали як 1 міжнародну одиницю (МО) [575, 578].

Для оцінки стану ЕДФ у тварин з нефропатією визначали вміст у крові

NОх методом Грісса [579, 580, 581] у модифікації, що полягає у відновленні ні-

тратів в нітрити хлоридом ванадію (III) і реакції діазотування з наступним фо-

тометричним визначенням при 540 нм [575].

Також методами імуноферментного аналізу (ІФА) [582, 583, 584] визна-

чали наступні маркери ЕДФ: у 20 % гомогенаті нирок – нейрональну NOS1, ін-

дуцибельну NOS2 і ендотеліальну NOS3; в сироватці крові – ЕТ-1 і VEGF. З

метою дослідження обміну ейкозаноїдів у нирках проводили визначення вмісту

у 20 % гомогенаті ниркової тканини: PGE2, PG6kF1α, PGF2α, TxВ2 та LTB4. Для

цього використовували відповідні ІФА-набори згідно з інструкціями виробника,

загальна характеристика яких наведена у таблиці 2.5.

Протягом ІФА-досліджень інкубацію проб проводили за допомогою тер-

мошейкера PST-60HL ("Biosan", Латвія). Оптичну щільність вимірювали на мі-

кропланшетному фотометрі HiPo MPP-96 ("Biosan", Латвія) за допомогою про-

грамного забезпечення QuantAssay v. 0.6.9.8 ("Biosan", Латвія).

Нирковий гомогенат аналізували на вміст білка за методом Лоурі [558, 585],

використовуючи реактив Фоліна та альбумін бичачої сироватки ("Sigma-Aldrich",

США) у якості стандарту. Отримані результати маркерів ЕДФ, ейкозаноїдів та по-

казників ПОЛ/АОС у гомогенаті нирок нормалізували за вмістом білка [544].

99

Таблиця 2.5

Характеристика використаних у ході експериментальних досліджень

методів ІФА крові та ниркового гомогенату щурів

Показник Набір для ІФА Кат. № / сер. № Виробник

1 2 3 4

NOS1 гомогенату

нирок

"Rat Neuronal Nitric Oxide

Synthase 1 (NOS1) Elisa kit"

E02N0069

20141117


нирок

"Rat Inducible Nitric Oxide

Synthase 2 (NOS2) Elisa kit"

E02I0396

20141117


нирок

"Rat Endothelial Cell Nitric

Oxide Synthase 3 (NOS3)

Elisa kit"

E02N0024

20141117

ЕТ-1 крові "Rat Endothelin 1 (ET-1)

Elisa kit"

E02E0040

20141117

VEGF крові

"Rat Vascular Endothelial

Growth Factor (VEGF)

Elisa kit"

E02V0010

20141117

"BlueGene

Biotech",

Китай

PGE2 гомогенату

нирок

"ELISA Kit for General

Prostaglandin E2"

E0538Ge

54206L

"Wuhan EIAab

Science Co.,

LTD", Китай

PGF2α гомогенату

нирок

"Prostaglandin F2 Alpha

(PGF2a)"

CEA749Ge

L150812052

"Cloud-Clone

Corp.", Китай

PG6kF1α гомоге-

нату нирок

"6-keto-Prostaglandin F1α

ELISA Kit"

404310

130315

TxВ2 гомогенату

нирок

"Thromboxane B2 ELISA

Kit"

405110

140327

LTB4 гомогенату

нирок "Leukotriene B4 ELISA Kit"

406110

153514

"NEOGEN

Corp.", США

100

Для оцінки реологічних властивостей крові та гемостазу у щурів досліджу-

вали агрегацію тромбоцитів за допомогою турбідиметричного оптичного методу

Борна [586, 587] за допомогою агрегометра АР2110 (ЗАТ "Солар", Білорусь) та

наборів реагентів для визначення агрегації тромбоцитів, індукованої аденозин-5-

дифосфатом (АДФ) (сер. № 507021) та колагеном (сер. № 502054), виробництва

ТОВ "Технологія-Стандарт" (Росія). Кров забирали у пробірки з цитратом натрію

й готували плазму, збагачену тромбоцитами, у якій і визначали показники агрега-

ції, та плазму, збіднену тромбоцитами, для бланкової проби [588, 589]. При цьому

визначали наступні показники індукованої агрегації: ступінь агрегації (СА), час

агрегації (ЧА) та швидкість агрегації (ША). У якості індукторів агрегації викорис-

товували 5 мкМ розчин АДФ та 2 мг/мл розчин колагену [590].

З метою оцінки ниркової гемодинаміки проводили дослідження перфузії

нирок методом ЛДФ [591, 592, 593] за допомогою ЛДФ-флоуметра ЛАКК-ОП

(НВП "Лазма", Росія) із спеціальним голчастим зондом діаметром 1,5 мм для екс-

периментальних досліджень. Тварин іммобілізували на операційному столику під

загальною анестезією, виконували серединну лапаротомію, у рану виводили нир-

ку й фіксували за допомогою тампонів. Зонд закріпляли у рухомому штативі та

накладали безпосередньо на поверхню нирки таким чином, щоб він не чинив ме-

ханічного тиску на досліджувану ділянку тканини. Запис ЛДФ-грам проводили

протягом 3 хв, після чого їх обробляли за допомогою програмного забезпечення

для реєстрації та обробки інформації апаратів серії "ЛАКК" (НВП "Лазма", Росія).

Аналіз ЛДФ-грам проводили у 2 етапи. Спочатку визначали параметри

мікроциркуляції:

середнє значення показника мікроциркуляції (ПМ) у перфузійних одини-

цях (ПО), що являє собою зміну перфузії в одиницю часу у обсязі ткани-

ни, що зондується (1 мм3), та відображає її постійну складову;

середнє квадратичне відхилення мікроциркуляції (σМ, ПО), що є серед-

нім коливанням перфузії, відображає змінну її складову й характеризує

модуляцію кровотоку;

коефіцієнт варіації мікроциркуляції (KвМ, %), що є відсотковим співвід-

ношенням величин σМ й ПМ та відображає напругу функціонування ре-

101

гуляторних систем мікросудин [594].

На другому етапі аналізували амплітудно-частотний спектр (АЧС) ЛДФ-

грам програмним методом за допомогою алгоритму Вейвлет-перетворення. При

цьому реєстрували коливальний процес судинної стінки, який був обумовлений

активними механізмами мікросудинної регуляції: ендотеліальним (е), нейроген-

ним (н) та міогенним (м), а також пасивними механізмами: дихальним (д) та сер-

цевим (с), й визначали амплітуди коливань (А, ПО) у цих діапазонах (Ае, Ан, Ам,

Ад, Ас). Отримані амплітуди нормували двома способами:

співвідносили із величиною 3σ (99% довірчий інтервал мікроциркуляції)

та розраховували показник А/3σМ (%), що відображає внесок відповідної

амплітуди до формування змінної складової перфузії та активність пев-

них механізмів регуляції тонусу мікросудин; це дозволяє виключити

вплив нестандартних умов на перебіг експерименту;

співвідносили із середньою величиною ПМ та розраховували показник А/ПМ

(%), що відображає внесок відповідної амплітуди до формування постійної

складової перфузії та напругу її регуляції з боку окремих механізмів [594].

Для оцінки функціонального стану серцево-судинної системи у щурів

проводили визначення АТ та ЕКГ дослідження [526, 595]. Систолічний, діасто-

лічний та середній АТ визначали неінвазивним плетизмометричним методом

[596, 597, 598, 599] за допомогою тонометра LE 5001 ("Panlab", Іспанія) з хвос-

товою манжетою. Протягом вимірювань тварин поміщали до термобоксу, у

якому підтримували температуру 30-33 ºC.

Функціональний стан міокарда оцінювали за показниками ЕКГ, що про-

водили у попередньо наркотизованих та зафіксованих тварин у II стандартному

відведенні [600, 601] на електрокардіографі ЕК1Т-03М2 при швидкості руху

стрічки 50 мм/с. При розшифровці ЕКГ вимірювали та розраховували наступні

показники, рекомендовані для експериментальних досліджень [602, 603]:

інтервал RR, що відповідає тривалості повного серцевого циклу;

частоту серцевих скорочень (ЧСС, уд/хв) як співвідношення часу (60 с)

до тривалості серцевого циклу RR;

тривалість зубця Р, що показує час поширення збудження по передсердям;

102

інтервал PQ, що характеризує передсердно-шлуночкову провідність;

співвідношення тривалості зубця Р та інтервалу PQ (P/PQ, %) для аналізу

електрофізіологічних змін у передсердях [604];

тривалість комплексу QRS, що відображає час збудження шлуночків;

інтервал QT, що відповідає деполяризації/реполяризації шлуночків;

коригований інтервал QT (QTс), який у зв’язку зі значною варіабельністю,

нормували відносно інтервалу RR згідно з формулою Базетта [605] з по-

правкою Kmecova and Klimas (2010) для щурів за формулою 2.8 [606]:

QTс= QT/√ (RR/150) (2.8)

систолічний показник (СП) як співвідношення тривалості інтервалу QTс

до тривалості серцевого циклу RR (QTс/RR, %);

вольтаж зубця Р, що відображає процес деполяризації передсердь;

вольтаж зубця R, що відображає процес деполяризації шлуночків;

вольтаж зубця Т, що відображає процес реполяризації шлуночків;

зміщення сегмента ST відносно ізолінії та відсоток тварин з цим явищем

для оцінки ішемічних процесів у міокарді.

Нирки, серце та м’язову тканину щурів піддавали гістоморфологічному

вивченню за допомогою стандартних методів світлової мікроскопії [607, 608].

Дослідження проводили на базі кафедри гістології, цитології та ембріології

ХНМУ за консультативної допомоги к. біол. н., доцента Т. В. Дєєвої.

Попередньо органи акуратно вилучали, ретельно очищали, промивали в

охолодженому ФСБ (pH 7,4), проводили їх макроскопічний аналіз, зважували й

розраховували за правою ниркою масовий коефіцієнт нирки (МКН) або масо-

вий коефіцієнт серця (МКС) шляхом відсоткового співвіднесення маси органу

до маси тіла тварини [504, 520, 526].

Фіксацію органів цілком або зразків м’язової тканини проводили негайно у

забуференому 10 % розчині нейтрального формаліну, після чого матеріал підда-

вали дегідратації у етанолі зростаючої концентрації та заливали в целоїдин-

парафін [609, 610, 611]. Зрізи виготовляли на мікротомі товщиною 5-7 мкм та

фарбували гематоксиліном-еозином (Г-Е), пікрофуксином за Ван-Гізон (В-Г), а

103

також ставили реакцію з Шифф-йодною кислотою (ШИК) [612, 613, 614]. Мік-

роскопічне дослідження та фотофіксацію мікропрепаратів проводили із застосу-

ванням світлопольного мікроскопа Optika B-1000BF ("Optika", Італія) із цифро-

вою камерою Optikam HDMI Pro ("Optika", Італія) [615, 616, 617]. Кратність збі-

льшення виставляли у межах 100-400 крат у залежності від задач дослідження.

Для об’єктивізації отримані результати піддавали морфометричному ана-

лізу за допомогою програм Optika IsView v. 3.9.0.602 ("Optika", Італія) та ImageJ

v. 1.49 (National Institutes of Health, США) [618, 619, 620, 621]. У ході аналізу

визначали наступні показники переважно на ШИК-забарвлених мікропрепара-

тах (на 10 гломерул або 20 канальців у кожному мікропрепараті при ×400):

середній діаметр ниркового тільця у мкм [622];

середню площу ниркового тільця у мкм²;

середній діаметр гломерули у мкм [622];

середню площу гломерули у мкм²;

клубочковокапсульний індекс (ККІ) у відсотках як співвідношення площ

гломерули та ниркового тільця;

середню товщину парієтального листка капсули Боумена-Шумлянського у мкм;

середню ширину сечового простору у мкм [622];

середній діаметр канальця у мкм;

середню висоту канальцевого епітелію у мкм;

епітеліоканальцевий індекс (ЕКІ) у відсотках як співвідношення висоти

епітелію та діаметра канальця;

середню кількість мезангіальних клітин у гломерулі.

Для визначення ступеня гломерулосклерозу було проведено напівкількісну

оцінку ШИК-забарвлених мікропрепаратів шляхом сумації ступенів мезангіальної

проліферації, розширення капсули Боумена-Шумлянського та сегментарно-

гломерулярного склерозу за наступною шкалою [623, 624]: 0 балів – відсутність

пошкоджень; 1 бал – пошкодження 25 % загальної площі гломерул; 2 бали –

пошкодження 50 % гломерул; 3 бали – пошкодження 75 % гломерул; 4 бали –

пошкодження у всій області гломерул у полі зору мікроскопа при ×400.

104

Для визначення ступеня пошкодження тубулярного апарату проводили

напівкількісну оцінку забарвлених Г-Е та ШИК-реакцією мікропрепаратів шля-

хом сумації оцінок потовщення та розширення тубулярної мембрани, наявності

та ступеня виразності білкових тубулярних преципітатів, ступеня базофільних

змін канальцевого епітелію, ступеня інтерстиціального фіброзу та запальної

клітинної інфільтрації за наступною шкалою [625, 626]: 0 балів – відсутність

пошкоджень; 1 бал – пошкодження 25 % канальців; 2 бали – пошкодження 50 %

канальців; 3 бали – пошкодження 75 % канальців; 4 бали – пошкодження кана-

льців у всій області коркової речовини у полі зору мікроскопа при ×400.

При проведенні морфометричного аналізу мікропрепаратів міокарда ви-

значали наступні показники (на 20 клітин, у випадкових 10 полях зору або на 10

капілярів діаметром до 150 мкм у кожному мікропрепараті при х400):

середній діаметр кардіоміоцита (КМЦ) на зрізах, забарвлених Г-Е [627];

середню площу поперечного перерізу КМЦ на зрізах забарвлених Г-Е

[628, 629, 630];

загальну площу поперечного перерізу КМЦ на зрізах забарвлених Г-Е [628];

загальну площу інтерстицію на поперечних зрізах, забарвлених Г-Е [627];

стромально-міоцитарний індекс (СМІ), як відсоткове співвідношення за-

гальної площі інтерстицію та загальної площі КМЦ [627];

щільність КМЦ як середню кількість клітин на 1 мм2 ;

середню площу просвіту капіляру на зрізах, забарвлених за В-Г [627];

загальну площу капіляру та периваскулярного фіброзу на зрізах, забарвле-

них за В-Г [627];

середню площу периваскулярного фіброзу на зрізах, забарвлених за В-Г [627];

індекс периваскулярного фіброзу (ІПФ) як відсоткове співвідношення

площі периваскулярного фіброзу та площі просвіту капіляру [632, 633];

загальну площу КМЦ на зрізах, забарвлених за В-Г [631];

загальну площу інтерстиціального фіброзу на зрізах, забарвлених за В-Г [631];

індекс фіброзу міокарда (ІФМ) як відсоткове співвідношення площі ін-

терстиціального фіброзу та загальної площі КМЦ [632, 633];

105

Для визначення загального ступеня патоморфологічних змін у міокарді

проводили напівкількісну оцінку мікропрепаратів при збільшенні 400 крат

шляхом сумації оцінок ступеня поширення гіпертрофії КМЦ, інтерстиціального

фіброзу та периваскулярного фіброзу за наступною шкалою [634, 635, 636]: 0

балів – відсутність пошкоджень; 1 бал – випадкові одиничні зміни міофібрил; 2

бали – множинні індивідуальні пошкодження міофібрил та строми; 3 бали – ве-

ликі локальні або дифузні осередки пошкоджень міокарда; 4 бали – пошко-

дження більшості міофібрил та строми міокарда у мікропрепараті.

У ході вивчення місцевоподразнювальної дії досліджуваних об’єктів на

м’язову тканину проводили макроскопічний аналіз стану стегнового м’язу у

місці введення відповідно до методичних рекомендацій ДЕЦ МОЗ України

[637] за наступною бальною системою оцінювання: 0 балів – відсутність

макроскопічних змін; 1 бал – незначна гіперемія та зміна кольору; 2 бали –

помірна гіперемія та зміна кольору; 3 бали – чітка зміна кольору порівняно з

кольором оточуючих ділянок; 4 бали – коричнева дегенерація та невеликий

некроз; 5 балів – поширений некроз типу "вареного м’яса", іноді з абсцесами,

що охоплюють значну частину м’яза.

У ході гістоморфологічного дослідження мікроскопічні зміни структури

м’язової тканини оцінювали за наступною бальною системою [637]: 0 балів –

відсутність змін; 1 бал – зміни тинкторіальних властивостей волокон, незначний

їх набряк, помірна клітинна інфільтрація; 2 бали – зміни тинкторіальних

властивостей волокон, помітний набряк, помітна клітинна інфільтрація; 3 бали –

значна дегенерація м'язових волокон, осередковий некроз, виражена клітинна

інфільтрація; 4 бали – великий некроз, абсцеси, втрата структури тканини.

За результатами макро- та мікроскопічного аналізу була застосована

наступна шкала оцінки місцевоподразнювальної дії [637]: 0-0,5 балу – відсутність

дії; 0,6-1,5 балу – незначний ступінь подразнення; 1,6-2,5 балу – помірний ступінь

подразнення; 2,6-3,0 бали – істотний ступінь подразнення; 3,1-4,0 бали – сильний

ступінь подразнення; більше 4,0 балів – надмірний ступінь подразнення.

Додатково виявляли наявність та ступінь загальних патологічних змін у

всіх мікропрепаратах на всіх етапах дослідження та їх розділяли на 4 групи: 1 –

106

з відсутністю змін, 2 – з наявністю слабких змін, 3 – з наявністю середніх змін,

4 – з наявністю виражених змін.

З метою оцінки інтенсивності процесів апоптозу та проліферації прово-

дили світлооптичне вивчення досліджуваних зразків тканин стандартними ме-

тодами імуногістохімії [610, 638, 639]. Для цього частину мікропрепаратів го-

тували у вигляді парафінових незабарвлених зрізів товщиною 5 мкм, що монту-

вали на предметні скельця за допомогою полі-L-лізину ("Roche Diagnostics", Ні-

меччина) [640]. Далі мікропрепарати піддавались депарафінізації у декількох

змінах гістологічного ксилолу та етанолу низхідної концентрації після попере-

днього прогріву у термостаті при 60 ºС протягом 30 хв, що є рекомендованим

для імуногістохімічних досліджень [641].

Ідентифікацію апоптозних клітин у нирковій та серцевій тканині прово-

дили за методом TUNEL-реакції (Tdt-mediated X-DUTP nick end labeling) [640,

642, 643] за допомогою набору "In Situ Cell Death Detection Kit, АР" (кат.

№ 11684809910, сер. № 11888800, "Roche Diagnostics", Німеччина) [644]. Для

підвищення проникності тканин мікропрепарати піддавали попередній інкуба-

ції з робочим розчином протеїнази К (кат. № 03115828001, сер. № 12082600,

"Roche Diagnostics", Німеччина) 20 мкг/мл в 10 мМ розчині Тріс/HCl (рН 7,4)

при 37 ºС протягом 30 хв [645]. Після промивки ФСБ (рН 7,4) мікропрепарати

інкубували з TUNEL-сумішшю при 37 ºС протягом 60 хв у вологій камері. Далі

зрізи промивали й проводили інкубування з ЛФ-конвертером при 37 ºС протя-

гом 30 хв і подальшу обробку субстратним розчином на основі комплексу бар-

вників нітросиній тетразолій / 5-бромо-4-хлоро-3-індоніл фосфат (NBT/BCIP),

що забарвлюють ЛФ в темно-синій/темно-фіолетовий колір [646].

Для оцінки процесів проліферації у нирковій тканині використовували ме-

тод взаємодії 5-бромо-2'-деокси-уридину (BrdU) з дезоксирибонуклеїновою кис-

лотою (ДНК) проліферуючих клітин [647, 648]. Для цього тваринам попередньо

прижиттєво в/о вводили розчин BrdU (кат. № 10280879001, сер. № 35483120,

"Roche Diagnostics", Німеччина) у концентрації 10 мг/мл, виготовлений на ФСБ

(рН 7,4), у дозі 50 мг/кг [649, 650]. Через 2 год після цього щурів виводили з дослі-

ду й проводили забір, фіксацію та обробку ниркової тканини вищеописаними ме-

107

тодами. Ідентифікацію клітин у стані проліферації проводили за допомогою набо-

ру "5-Bromo-2‘-deoxy-uridine Labeling and Detection Kit II" (кат. № 11299964001,

сер. № 12941600, "Roche Diagnostics", Німеччина) [644]. Після промивки ФСБ (рН

7,4) мікропрепарати інкубували з робочим розчином мишиних анти-BrdU монок-

лональних антитіл при 37 ºС протягом 30 хв у вологому середовищі. Далі зрізи

промивали та інкубували з робочим розчином антимишиних імуноглобулінів, мі-

чених ЛФ [651] протягом 30 хв при 37 ºС у вологій камері. Після цього зразки по-

кривали свіжевиготовленим фарбувальним субстратом NBT/BCIP й інкубували

протягом 15-30 хв при температурі 15-25 ºС [646].

Додатково всі імуногістохімічні мікропрепарати контрастували водним роз-

чином гематоксиліну протягом 5 хв для виявлення клітинних ядер з метою оцінки

цитоархітектоніки та проведення морфометричного аналізу [610, 638]. На заклю-

чному етапі мікропрепарати укладали до водно-гліцеринового середовища під

покривні скельця [644] та вивчали за допомогою світлового мікроскопа Optika

B-1000BF із цифровою камерою Optikam HDMI Pro.

Для кількісної оцінки ступеня апоптозу або проліферації за допомогою

програми ImageJ v. 1.49 [652, 653, 654, 655] підраховували загальну кількість

ядер/клітин, а також кількість ядер/клітин у стані апоптозу чи проліферації у

полі зору на 10-ти випадково обраних ділянках кожного мікропрепарата при

збільшенні 400 крат та виражали у вигляді відсоткового індексу апоптозу (ІА)

[656, 657, 658] або проліферації (ІП) [659, 660]. У разі дослідження ниркової

тканини визначали не тільки загальний показник ІА та ІП, а й гломерулярний

(підрахунок проводили у площі гломерул) і тубулярний (підрахунок проводили

у тубулярній зоні) [661, 662]. Позитивними вважали ядра/клітини, що мали те-

мно-синє / темно-фіолетове забарвлення [663].

Вивчення ультраструктури ниркової тканини щурів проводили стандартни-

ми методами електронної мікроскопії [664, 665]. Дослідження виконано на базі

групи електронної мікроскопії ДУ "Інститут медичної радіології та онкології ім.

С. П. Григор’єва НАМН України" за консультативної допомоги к. біол. н., ст. н.

співроб. О. П. Лукашової. Шматочки коркової речовини нирок, розміром не біль-

ше 1 мм3, попередньо фіксували у забуференому 4,0 % глютаральдегідному фікса-

108

торі за Карновським протягом 3-4 год, після чого їх дофіксовували у 1,0 % забу-

ференому розчині тетраоксиду осмію за Паладе [666, 667]. Після дегідратації у

розчинах етанолу зростаючої концентрації та абсолютному ацетоні матеріал зали-

вали у суміш епоксидних смол епон-аралдит ("Fluka", Швейцарія), заключали в

блоки та проводили полімеризацію в термостаті при температурі 56 °С протягом

36 год [667, 668]. З метою попереднього виявлення необхідної ділянки тканини

для вивчення в електронному мікроскопі виготовляли напівтонкі зрізи на ультра-

мікротомі УМТП-4 (Сумське ВО "Електрон", Україна), які фарбували 1,0 % роз-

чином метиленового синього, виготовленого на 1,0 % розчині тетраборату натрію,

і вивчали під світловим мікроскопом. Ультратонкі зрізи для електронної мікро-

скопії одержували на тому ж ультрамікротомі, контрастували у 2,0 % розчині ура-

нілацетату та розчині цитрату свинцю за Рейнольдсом [669], монтували на елект-

ролітичні сіточки й вивчали в електронному мікроскопі ЕМ-125 (Сумське ВО

"Електрон", Україна) при збільшенні 8000-20000 крат відповідно до мети дослі-

дження [666, 668]. Для фотофіксації мікропрепаратів використовували висококон-

трастну фототехнічну плівку Maco EMFilms ("Maco Photo Products", Німеччина).

На першому етапі дисертаційної роботи було проведено комплекс фарма-

кологічних досліджень з метою наукового обґрунтування складу та лікарської

форми комбінованих препаратів похідних ГА з кверцетином для лікування ХХН.

Перша частина даного етапу була присвячена фармакологічному скринін-

гу НА похідних ГА та їх комбінацій з кверцетином при різних шляхах введення

на моделі нефропатії мінімальних змін. У дослідженні використали 147 щурів

обох статей масою 170-190 г, що були розділені на 21 групу по 7 тварин, з яких,

окрім груп ІК й КП, сформували 2 серії експериментів:

І серія – 15 груп, тварини яких отримували в/ш досліджувані об’єкти, на-

ведені у таблиці 2.1 (субстанції ГА г/х, N-аГА, кверцетину та їх суміші у

певних співвідношеннях), у дозі 50 мг/кг за сумою діючих речовин;

ІІ серія – 4 групи, тварини яких отримували в/м та в/о ін’єкційні розчини

ГА г/х й N-аГА у еквівалентній дозі 50 мг/кг.

У якості моделі нефропатії мінімальних змін використовували доксорубі-

цинову нефропатію [670, 671, 672] у власній модифікації [528], яку відтворюва-

109

ли у щурів у перший день експерименту шляхом в/о введення доксорубіцину

(АТ "Київмедпрепарат", Україна) в дозі 10 мг/кг. Починаючи з другого дня до-

сліду, тварини отримували відповідні тест-зразки щоденно протягом 3 тижнів.

Станом на 21 добу оцінювали функціональний стан нирок за показниками спо-

нтанного добового діурезу, протеїнурії, ШКФ, КС й МКН. Попередньо у крові

й сечі тварин визначали вміст креатиніну й сечовини. Окрім того, з метою оцін-

ки ступеня деструкції ниркової тканини визначали вміст у гомогенаті ендогенно-

го N-аГА, а для оцінки інтенсивності вільнорадикальних процесів – вміст ТБК-Р.

Ступінь НА досліджуваних об’єктів оцінювали за інтегральним показником,

який визначали як середнє арифметичне показників активності за впливом на ко-

жен з трьох параметрів у І серії дослідів (протеїнурія, ШКФ та МКН) або з п’яти у

ІІ серії (протеїнурія, ШКФ, КС, N-аГА та ТБК-Р гомогенату нирок), що всебічно

відображають перебіг нефропатії, і розраховувались за формулою 2.9 [673, 674]:

A = (Xк – Xд) / (Xк – Xі) × 100%, (2.9)

де А – активність за впливом на будь-який показник; Хк – значення показника у

групі КП; Xі – значення показника у групі ІК; Xд – значення показника під

впливом досліджуваного тест-зразка.

У другій частині першого етапу представленої роботи було досліджено ефек-

тивність комбінації G3N3K2, яка виявила найвищий рівень НА серед тест-об’єктів

для внутрішнього застосування. Дану комбінацію вивчали у лікарських формах ка-

псул та таблеток, що були вироблені у якості дослідної партії на ПАТ НВЦ "Борща-

гівський ХФЗ" (Україна). У дослідженні використали 130 щурів обох статей масою

180-200 г, які були розділені на 2 досліджувані серії по 60 та 70 тварин.

У першій серії експерименту ефективність комбінації G3N3K2 вивчали на

моделі доксорубіцинової нефропатії, яку відтворювали за вищенаведеною схе-

мою. Щурів розподіляли на 6 груп по 10 тварин наступним чином: ІК; КП; тва-

рини з нефропатією, що отримували комбінацію G3N3K2 (капсули) у дозі 82

мг/кг; тварини з нефропатією, що отримували комбінацію G3N3K2 (таблетки) у

дозі 82 мг/кг; тварини з нефропатією, що отримували комбінацію G1N1 у екві-

валентній дозі 61,5 мг/кг; тварини з нефропатією, що отримували Квертин у ек-

вівалентній дозі 20,5 мг/кг. Тест-зразки усіх засобів вводились в/ш щоденно про-

110

тягом 3 тижнів. Станом на 14 та 21 добу у щурів оцінювали функціональний

стан нирок, для чого використовували по 5 тварин з кожної групи. З цією ме-

тою визначали спонтанний діурез, рівень протеїнурії, МКН, креатинін і сечови-

ну сечі, креатинін крові, а також розраховували ШКФ.

У другій серії досліду проводили оцінку ефективності комбінації G3N3K2

у формах капсул і таблеток при ХНН у щурів. З цією метою використовували

модель сулемової нефропатії [670, 675, 676], яку відтворювали за схемою [528],

що призводить до хронізації патологічного процесу, шляхом підшкірного (п/ш)

введення 0,1 % розчину хлориду меркурію (ІІ) ("Sigma-Aldrich", США) у дозі 4

мг/кг протягом 3 днів. Щурів розподіляли на 7 груп по 10 особин наступним

чином: ІК; КП; тварини з ХНН, що отримували комбінацію G3N3K2 (капсули) у

дозі 82 мг/кг; тварини з ХНН, що отримували комбінацію G3N3K2 (таблетки) у

дозі 82 мг/кг; тварини з ХНН, що отримували комбінацію G1N1 у дозі 61,5 мг/кг;

тварини з ХНН, що отримували Квертин у дозі 20,5 мг/кг; тварини з ХНН, що

отримували Леспефрил у дозі 2,2 мл/кг. Як і у І серії експерименту усі тест-

зразки вводились в/ш щоденно протягом 3 тижнів. ВФН оцінювали також у 2

етапи (станом на 14 та 21 добу дослідження), за показниками спонтанного й

відносного діурезу, протеїнурії, креатиніну і сечовини крові й сечі, ШКФ та КС.

Третю частину першого етапу науково-дослідної роботи було присвячено

експериментальному обґрунтуванню складу та шляху введення комбінованого

препарату похідних ГА з кверцетином для ін’єкційного застосування при ХХН.

При цьому було проведено декілька серій експериментів.

Спочатку оцінювали ефективність при ГУН ін'єкційного розчину N-аГА

(дослідна партія вироблена на ПАТ НВЦ "Борщагівський ХФЗ", Україна) як у

вигляді монотерапії, так і в комбінаціях з КОР (табл. 2.2). У дослідженні було

використано 88 щурів обох статей масою 170-190 г, яких розподіляли на 9 до-

слідних груп наступним чином: ІК (n=8); КП (n=10); щури з ГУН, що отриму-

вали N-аГА в/м у дозі 50 мг/кг (n=10); щури з ГУН, що отримували N-аГА в/в у

дозі 50 мг/кг (n=10); щури з ГУН, що отримували КОР в/о у дозі 34 мг/кг (n=10);

щури з ГУН, що отримували комбінацію N-аГА/КОР 3:1 в/м у дозі 50 мг/кг(n=10);

щури з ГУН, що отримували комбінацію N-аГА/КОР 2:1 в/м у дозі 50 мг/кг (n=10);

111

щури з ГУН, що отримували комбінацію N-аГА/КОР 1:1 в/м у дозі 50 мг/кг (n=10);

щури з ГУН, що отримували комбінацію N-аГА/КОР 1:2 в/м у дозі 50 мг/кг (n=10).

Для відтворення ГУН використовували модель міоглобінуричної гліцеро-

лової нефропатії [671, 675, 676], яку викликали шляхом ін’єкції 50 % розчину

гліцеролу ("Sigma-Aldrich", США) у дозі 10 мл/кг у м’язи задніх кінцівок [528,

679], при попередньому позбавленні тварин доступу до води за добу [671, 676].

Починаючи з другого дня досліду, тварини отримували відповідні тест-зразки

щоденно протягом тижня. По завершенні експерименту у тварин оцінювали

ВФН за показниками спонтанного й відносного діурезу, протеїнурії, вмісту креа-

тиніну і сечовини у крові й сечі, їх сечовою екскрецією, а також розраховували

ШКФ, КР та КС. Ефективність комбінацій N-аГА/КОР оцінювали за інтеграль-

ним показником НА, який визначали як середнє арифметичне показників акти-

вності за впливом на кожен з трьох параметрів (ШКФ, сечовина крові та КС),

що всебічно відображують перебіг ГУН, і які розраховували за формулою 2.9.

Паралельно з цим було проведено вивчення впливу ін'єкційного розчину

N-аГА на перебіг ХНН на моделі сулемової нефропатії, яку відтворювали у щурів

за вищенаведеною схемою. З цією метою було використано 48 щурів обох статей

масою 160-180 г, яких розподіляли на 5 дослідних груп наступним чином: ІК (n=8);

КП (n=10); тварини з ХНН, що отримували N-аГА в/м у дозі 50 мг/кг (n=10); тва-

рини з ХНН, що отримували N-аГА в/ш у дозі 50 мг/кг (n=10); тварини з ХНН, що

отримували КОР в/о у дозі 34 мг/кг (n=10). Усі тест-зразки вводились щоденно

відповідним шляхом протягом 3 тижнів. ВФН оцінювали по завершенні експери-

менту за показниками спонтанного й відносного діурезу, протеїнурії, вмісту креа-

тиніну і сечовини у крові й сечі, ШКФ, КР та КС. Для оцінки активності процесів

ПОЛ у крові та гомогенаті нирок визначали вміст ДК та ТБК-Р. Стан АОС нирок

оцінювали за вмістом у гомогенаті ВГ та активністю СОД й КАТ.

З метою доведення можливості в/м застосування КОР у комбінації з

N-аГА у іншій серії експериментів проводили порівняльне вивчення його ФК-

властивостей при в/м та в/в введенні. У дослідженні було використано 16 кро-

лів обох статей масою 2,5-3,0 кг, у двох тварин з яких отримували бланкову

плазму для валідації методу визначення кверцетину у крові, а 14 тварин розпо-

112

ділили на 3 групи наступним чином: кролі, що отримували КОР в/м (n=5); кролі,

що отримували КОР в/в (n=6); кролі, що отримували субстанцію кверцетину

в/ш (n=3). Усі тест-зразки вводили одноразово у дозі 10 мг/кг (за кверцетином)

680, 681, що забезпечує утворення у плазмі концентрації, яка визначається су-

часними хроматографічними методами. КОР вводили в/м у стегновий м’яз та

в/в у вушну вену кролів, застосовуючи відповідні засоби іммобілізації [504,

682]. Забір крові проводили з вушної вени через попередньо встановлені кате-

тери у наступні інтервали часу: до введення, через 0,25, 0,5, 1, 2, 4 та 8 год після

введення тест-зразків, оскільки після внутрішнього застосування кверцетин

утримується у плазмі до 8–12 год 680, 681. Кров у кількості 2,0 мл забирали у

пробірки з K2EDTA, отримували плазму й заморожували.

Біозразки аналізували на вміст кверцетину та його метаболітів на базі біо-

аналітичної лабораторії ТОВ "Клінфарм" (Ірпінь, Україна) методом ультраефек-

тивної рідинної хроматографії (УЕРХ) з тандемним мас-селективним детекту-

ванням (УЕРХ-МС/МС) [683, 684, 685] та попередньою твердофазною екстракці-

єю [686, 687]. З цією метою використовували УЕРХ-систему Waters Acquity

UPLC® з колонками Waters Acquity UPLC® BEH С18 (50мм × 2.1 мм, 1.7 мкм)

("Waters", США) в комплексі з потрійним квадрупольним мас-спектрометричним

детектором Quattro Micro API ("Micromass", Великобританія) [494].

Окрім цього, було проведено дослідження з розробки та валідації відповід-

ної методики УЕРХ-МС/МС визначення кверцетину та його метаболітів у біомат-

риці плазми крові кролів [688, 689]. Валідацію методики було проведено згідно з

вимогами "European Medicines Agency" (ЄС) [690] та "Food and Drug

Administration" (США) [691]. У ході валідації було визначено такі параметри: се-

лективність, нижня межа кількісного визначення (НМКВ), калібрувальна крива,

точність внутрішньоденна та міжденна, правильність, ступінь екстракції, проце-

дура розведення біологічних зразків плазми крові та стабільність.

Загальну концентрацію кверцетину (С) та його метаболітів у крові відобра-

жали у перерахунку на чистий кверцетин і визначали за формулою (2.10) [494]:

С = Сq + 0,95567 × Ci, (2.10)

де Сq – концентрація кверцетину у плазмі крові; Ci – концентрація ізорамнетину

113

у плазмі крові; 0,95567 – коефіцієнт перерахунку ізорамнетину у кверцетин.

На підставі отриманих результатів за допомогою програми WinNon-lin

Professional v. 5.2 ("Pharsight Corporation", США) [692, 693] з використанням для

розрахунків безкамерних моделей "NCA Model 200" та "NCA Model 201" визнача-

ли загальноприйняті ФК-параметри [694, 695], які розраховувались стандартними

математичними методами [696]: максимальну концентрацію (Сmax), час досягнен-

ня максимальної концентрації (Тmax), площу під ФК-кривою, виміряну до остан-

нього відбору проби (AUC0-8), площу під ФК-кривою, екстрапольовану до нескін-

ченності (AUC0-), співвідношення Cmax/AUC0-8 (%) та AUC0-8/AUC0-∞ (%), період

напіввиведення (T1/2), константу елімінації (Кеl), середній час утримання (MRT),

загальний кліренс (Cl) та уявний об’єм розподілу (Vd).

Також розраховували абсолютну біодоступність (F) кверцетину за допомо-

гою рівняння 2.11 [693, 697]:

F = AUC0-8 (A) / AUC0-8 (B) × 100%, (2.11)

де А – кверцетин при позасудинному введенні, В – кверцетин при в/в введенні.

На другому етапі представленої дисертаційної роботи було проведено ви-

вчення ефективних доз комбінованих препаратів похідних ГА з кверцетином для

перорального та ін’єкційного застосування при ХХН (рис. 2.1). Основним завдан-

ням даного етапу було визначення доз досліджуваних об’єктів, найбільш доціль-

них для застосування у подальших поглиблених дослідженнях. З цією метою було

використано 108 щурів масою 170-200 г обох статей, яких було розділено на 2 екс-

периментальні серії: 50 тварин – у першій та 58 – у другій серії.

У першій серії дослідів проводили експериментальне визначення показни-

ка ЕД50 Глюкваміну за умов розвитку ниркової недостатності. Починаючи з цьо-

го етапу, даний препарат розглядався як основний об’єкт для внутрішнього за-

стосування при ХХН. У якості моделі ниркової недостатності використали хро-

мат-індуковану нефропатію у щурів [675, 676, 677, 678], яку відтворювали шля-

хом п/ш введення 2,5 % розчину хромату калію в дозі 0,7 мл/кг [528]. Всі твари-

ни були розподілені на 5 дослідних груп по 10 щурів. Дві групи були використа-

ні у якості ІК та КП. У інших групах тварини на тлі ниркової недостатності в/ш

отримували Глюквамін у дозах 25, 50 та 100 мг/кг одноразово щоденно протягом

114

15 діб. Далі у щурів оцінювали ВФН за показниками спонтанного й відносного

діурезу, протеїнурії, креатиніну крові й сечі, сечовини крові, а також розрахову-

вали ШКФ. Ступінь НА Глюкваміну оцінювали за здатністю посилювати ШКФ у

порівнянні з групою КП та розраховували за формулою 2.12 [500, 501]:

НA = (ШКФд – ШКФк) / (ШКФі – ШКФк) × 100%, (2.12)

де ШКФк – значення показника ШКФ у групі КП; ШКФі – значення ШКФ у

групі ІК; ШКФд – значення ШКФ під впливом досліджуваного тест-зразку.

Далі на підставі залежності НА препарату від використаної дози розрахо-

вували показник ЕД50 за допомогою пробіт-аналізу [698, 699] за методом Бліс-

са-Фінні у модифікації В. Б. Прозоровського [700].

Інша серія експериментів цього етапу була присвячена визначенню показ-

ника ЕД50 комбінації N-аГА/КОР 1:1 як основного об’єкта у ін'єкційній формі для

подальших поглиблених досліджень. Експеримент проводили аналогічно вищена-

веденій схемі з використанням тієї ж моделі ниркової патології. Тварини були

розподілені на 6 груп, дві з яких використовувались у якості ІК (n=8) та КП (n=10),

а у інших щури з нирковою недостатністю в/м отримували комбінацію

N-аГА/КОР у дозах 10, 20, 40 та 60 мг/кг (n=10) одноразово протягом 10 днів.

ВФН оцінювали за тими ж показниками як і на попередньому етапі та додатково

визначали сечову екскрецію креатиніну й сечовини, КР та КС. Рівень НА комбі-

нації та показник ЕД50 розраховували аналогічним чином.

На третьому етапі дисертаційної роботи було проведено дослідження па-

раметрів безпеки комбінованих препаратів похідних ГА з кверцетином як засо-

бів терапії ХХН (рис. 2.1). З цією метою було використано 82 щури масою 180-

200 г, яких було розподілено на три експерименти по 12, 40 та 30 тварин.

У рамках цього етапу проводили вивчення гострої токсичності [701, 702]

ін’єкційної комбінації N-аГА/КОР за експрес-методом Т. В. Пастушенко зі співавт.

(1985) [502]. У дослідженні використали 12 щурів, яких розділили на 4 групи по 3

тварини, і які отримували комбінацію одноразово в/о у дозах 500, 1000, 3000, та

5000 мг/кг. Лабораторне спостереження за тваринами проводили протягом 14 діб,

фіксуючи загальні ознаки інтоксикації [701]. У подальшому, за умов загибелі, щу-

рів препарували, проводили макроскопічний аналіз органів черевної порожнини й

115

визначали ЛД50 за допомогою спеціальних таблиць. Також визначали клас токси-

чності препарату згідно з класифікацією К. К. Сидорова [502].

У наступному експерименті проводили дослідження місцевоподразнюва-

льної дії комбінації N-аГА/КОР при в/м введенні [637, 701]. При цьому було

використано 40 щурів обох статей масою 200-220 г, яких розподіляли на 4 гру-

пи наступним чином: ІК; щури, що в/м отримували 1 % розчин N-аГА у дозі 0,5

мл; щури, що в/м отримували 1 % розчин КОР у дозі 0,5 мл; щури, що в/м

отримували 1 % розчин комбінації N-аГА/КОР у дозі 0,5 мл. Досліджувані тест-

зразки вводили у стегновий м'яз задньої правої лапи щоденно протягом 10 днів.

У ході дослідження проводили спостереження за загальним станом і поведін-

кою тварин, проявами інтоксикації, фіксували стан шкіряних покривів у місці

введення препаратів. Станом на 10-у й 20-у добу експерименту тварин виводи-

ли з досліду в 2 етапи по 5 особин, проводили гематологічний аналіз крові, ма-

кроскопічне й гістоморфологічне вивчення м’язової тканини м'яза m. vastus з

області введення препаратів вищенаведеними методами, морфометричний ана-

ліз й робили висновок щодо наявності місцевоподразнювальної дії згідно з ме-

тодичними рекомендаціями ДЕЦ МОЗ України [637].

У заключній серії дослідів третього етапу було проведено вивчення фар-

макології безпеки Глюкваміну та комбінації N-аГА/КОР як потенційних засобів

терапії ХХН. З цією метою оцінювали їх ренальні ефекти при багаторазовому

введенні протягом 28 діб [702, 703] з використанням рекомендованих маркерів

ураження видільної системи [704, 705]. Дослідження було виконано на 20 щу-

рах обох статей масою 180-200 г, що були розподілені на 2 групи (по 5 самців

та 5 самок у кожній) наступним чином: щури, що в/ш отримували Глюквамін у

дозі 240 мг/кг; щури, що в/м отримували комбінацію N-аГА/КОР у дозі 90 мг/кг.

Досліджувані об’єкти вводили щоденно протягом 4 тижнів. ВФН оцінювали до

початку введення препаратів та по завершенні дослідження за умов індуковано-

го діурезу з використанням наступних показників: діурез за 2 год, виведення

водного навантаження, екскреція білка, креатиніну, сечовини, іонів натрію й

калію, ШКФ, КР та коефіцієнт Na+/K+.

Четвертий етап науково-дослідної роботи було присвячено вивченню

116

ефективності комбінованих препаратів похідних ГА з кверцетином при різних

формах ХХН. Дослідження було розділено на три частини (рис. 2.1).

У першій частині даного етапу було вивчено вплив Глюкваміну на перебіг

ДН. Експериментальне дослідження виконано на 56 щурах-самцях з вихідною ма-

сою 170-190 г, яких розділяли на 5 дослідних груп наступним чином: ІК (n=8); КП

(n=12); тварини з ДН, що отримували Глюквамін у дозі 80 мг/кг (n=12); тварини з

ДН, що отримували Квертин у дозі 20 мг/кг (n=12); тварини з ДН, що отримували

Леспефрил у дозі 2,2 мл/кг (n=12). У якості моделі ДН використовували модель

ураження нирок на тлі аллоксанового діабету [706, 707, 708], яку відтворювали

шляхом в/о введення аллоксану моногідрату ("Sigma-Aldrich Chemie GmbH", Ні-

меччина, кат. № A7413-10G) у дозі 200 мг/кг [528]. Для посилення патологічного

процесу попередньо тварин витримували протягом доби без вживання їжі. Почи-

наючи з другого дня досліду тварини отримували відповідні тест-зразки в/ш що-

денно протягом 3 місяців. Функціональний стан нирок оцінювали по завершенні

експерименту за показниками спонтанного й відносного діурезу, протеїнурії,

МКН, вмісту глюкози, креатиніну і сечовини у крові й сечі, екскреції даних речо-

вин. Додатково розраховували ШКФ, КР та КС. Для оцінки активності процесів

ПОЛ у крові та гомогенаті нирок визначали вміст ДК та ТБК-Р. Стан АОС нирок

оцінювали за вмістом у гомогенаті ВГ та активністю СОД й КАТ.

У другій частині четвертого етапу було проведено дослідження ефектив-

ності Глюкваміну при аутоімунному ГН. У експерименті було використано 60

щурів-самців з вихідною масою 150-180 г, з яких 10 тварин – для отримання ни-

ркового антигену. Інших щурів розділяли на 5 дослідних груп по 10 особин на-

ступним чином: ІК; КП; тварини з ГН, що отримували Глюквамін у дозі 80

мг/кг; тварини з ГН, що отримували Квертин у дозі 20 мг/кг; тварини з ГН, що

отримували Леспефрил у дозі 2,2 мл/кг.

У якості моделі ГН використовували активний нефрит Хеймана [676, 709,

710, 711] у модифікації А. М. Вихерт зі співавт. (1973) [528]. Імунізацію тварин

проводили 20% емульсією коркового шару нирок в сполученні з повним

ад’ювантом Фрейнда ("Sigma", США, кат № F588, сер. № 047К8710) у співвід-

ношенні 1:1. Нирковий антиген виготовляли з коркового шару нирок у вигляді

117

20 % гомоненату, до якого додавали амікацин у дозі 2000 ОД/мл з метою запо-

бігання розвитку інфекції. Повний ад’ювант Фрейнда та нирковий антиген змі-

шували безпосередньо перед використанням і отриману суміш вводили твари-

нам у дозі 7,4 мл/кг в рівній кількості у п’ять ділянок тіла – п/ш в пахові та пах-

вові зони, а також в/о. Через 4 тижні з метою потенціювання аутоімунного про-

цесу введення імунізуючої суміші повторювали в/о [528].

Починаючи з 60 доби досліду тварини отримували відповідні тест-зразки в/ш

щоденно протягом 2 місяців. Станом на 120 добу досліду у щурів оцінювали функ-

ціональний стан нирок за показниками спонтанного й відносного діурезу, сечового

осаду, протеїнурії, МКН, креатиніну й сечовини крові та сечі, екскреції даних речо-

вин, рівнем ШКФ, КР та КС. Додатково у крові визначали вміст загального білка й

альбуміну, а також проводили гематологічний аналіз. Також проводили визначення

АДФ- та колаген-індукованої агрегації тромбоцитів. Для оцінки ступеня деструкції

ниркової тканини визначали вміст ендогенного N-аГА у крові та гомогенаті нирок.

Для вивчення стану ЕДФ визначали вміст у крові NОх, ET-1 та VEGF, а у нирково-

му гомогенаті – NOS1, NOS2 та NOS3. З метою дослідження обміну ейкозаноїдів у

нирковому гомогенаті визначали вміст PGE2, PGF2α, PG6kF1α, TxВ2 та LTB4. Окрім

того, нирки піддавали гістоморфологічному вивченню з наступним морфометрич-

ним аналізом, а також імуногістохімічно досліджували інтенсивність процесів апо-

птозу й проліферації у нирковій тканині. Додатково вивчали стан ультраструктури

нирок методами електронної мікроскопії.

У заключній частині четвертого етапу було проведено порівняльне ви-

вчення впливу Глюкваміну та комбінації N-аГА/КОР на перебіг ХНН. Дослі-

дження виконано на 70 щурах-самцях масою 180-200 г, яких розподіляли на 7

груп по 10 особин наступним чином: ІК; КП; тварини з ХНН, що отримували в/ш

Глюквамін у дозі 80 мг/кг; тварини з ХНН, що отримували в/ш Квертин у дозі 20

мг/кг; тварини з ХНН, що отримували в/м комбінацію N-аГА/КОР у дозі 30

мг/кг; тварини з ХНН, що отримували в/о КОР у дозі 34 мг/кг; тварини з ХНН,

що отримували в/ш Леспефрил у дозі 2,2 мл/кг. У якості моделі ХНН викорис-

товували сулемову нефропатію, яку відтворювали за схемою описаною раніше.

Починаючи з другого дня досліду тварини отримували відповідні тест-зразки

118

щоденно протягом 3 тижнів. ВФН оцінювали по завершенні експерименту за

показниками спонтанного й відносного діурезу, протеїнурії, вмісту креатиніну і

сечовини у крові й сечі, ШКФ, КР та КС. Для оцінки електролітного обміну у

крові й сечі визначали вміст іонів натрію, калію, кальцію, хлоридів та фосфатів,

розраховували їх екскрецію, а також показники ФЗNa+, ВРNa+ та коефіцієнт

Na+/K+. Ступінь тубулярних уражень оцінювали за рівнем ферментурії, для чого

визначали активність у сечі ЛФ, ЛДГ, ГГТ та НАГ.

На заключному етапі дисертаційної роботи було вивчено вплив комбіно-

ваних препаратів похідних ГА з кверцетином на перебіг ускладнень ХХН. Дослі-

дження у рамках даного етапу були розділені на дві серії експериментів (рис. 2.1).

Перша серія дослідів була присвячена вивченню ефективності Глюкваміну

та комбінації N-аГА/КОР при ТНН та кардіоренальному синдромі. В експерименті

було використано 48 щурів-самців масою 190-210 г, яких розподілили на 5 дослі-

дних груп наступним чином: ІК (n=8); КП (n=10); тварини з ТНН, що отримували

в/ш Глюквамін у дозі 80 мг/кг (n=10); тварини з ТНН, що отримували в/м комбі-

націю N-аГА/КОР у дозі 30 мг/кг (n=10); тварини з ТНН, що отримували в/о КОР

у дозі 34 мг/кг. Для відтворення ТНН використовували модель аденін-індукованої

нефропатії [712, 713, 714] у модифікації [715], що дозволяє отримати тяжку нир-

кову недостатність й ураження серцево-судинної системи при незначному рівні

летальності. Для цього тварини отримували протягом 3 тижнів дієту, що містила

0,5 % аденіну ("Sigma-Aldrich", США, кат № A8626, сер. № 55284170), потім про-

тягом 2 тижнів – із вмістом аденіну 0,3 %, і потім до кінця експерименту – із вміс-

том аденіну 0,15 % [715]. При такій схемі відтворення ТНН розгорталась вже на 4

тиждень дослідження. Починаючи з 28 дня експерименту і протягом 4 тижнів тва-

рини щоденно отримували досліджувані тест-зразки.

Станом на 56 добу досліду у щурів оцінювали функціональний стан нирок

за показниками спонтанного й відносного діурезу, протеїнурії, МКН, креатиніну

та сечовини крові й сечі, сечової екскреції даних речовин, рівнем ШКФ, КР та

КС. Стан ниркової гемодинаміки оцінювали методом ЛДФ, при цьому запис

ЛДФ-грам проводили протягом 3 хв з наступним програмним аналізом АЧС. Для

оцінки функціонального стану серцево-судинної системи проводили визначення

119

МКС, АТ та ЕКГ-дослідження. Інтенсивність цитолітичних процесів у міокарді

оцінювали за рівнем ферментемії, при цьому визначали активність ферментів –

маркерів цитолізу: КК-МВ, АсАТ та ЛДГ. Периферичну кров тварин піддавали

гематологічному аналізу з метою визначення рівня гемоглобіну, еритроцитів й

колірного показника. Додатково проводили гістоморфологічне вивчення міокар-

да стандартними методами світлової мікроскопії та імуногістохімічне дослі-

дження інтенсивності процесів апоптозу. Отримані результати піддавали

обов’язковому морфометричному аналізу.

У другій серії експериментів п’ятого етапу вивчали вплив ін’єкційної ком-

бінації N-аГА/КОР на перебіг ішемічного ГУН. Експериментальне дослідження

виконано на 38 щурах-самцях масою 170-190 г, що були розподілені на 4 групи

наступним чином: ПОК (n=8); КП (n=10); тварини з ГУН, що отримували в/в

комбінацію N-аГА/КОР у дозі 30 мг/кг (n=10); тварини з ГУН, що отримували

в/в КОР у дозі 34 мг/кг (n=10). У дослідженні використовували модель двобічної

ішемії нирок [671, 675, 676, 679, 716] у модифікації [528] при паралельному

ЛДФ-визначенні інтенсивності ниркової гемодинаміки. Попередньо тварин фік-

сували на операційному столику під загальною анестезією, виконували середин-

ну лапаротомію, виводили і фіксували у рані ліву нирку й знімали ЛДФ-граму

протягом 3 хв. Далі викликали тотальну ішемію обох нирок протягом 75 хв за

допомогою накладання мініатюрних судинних затискачів на ниркові ніжки. На

цей час операційну рану накривали плівкою, а тварину разом зі столиком помі-

щали до боксу, що термостатується (33–35 °C). Через 15 хв після видалення за-

тискачів процедуру запису ЛДФ-грами повторювали і далі черевну порожнину

пошарово ушивали. У тварин групи ПОК виконували операційне втручання, але

затискачі на ниркові ніжки не накладали й ЛДФ-дослідження не проводили. Всі

операційні маніпуляції проводили з дотриманням принципів експериментальної

хірургії та вимог асептики [717, 718].

Починаючи з першого дня експерименту щури в/в отримували відповідні

тест-зразки: за 1 год до відтворення ГУН, через 5 год після початку реперфузії

та 1 раз на добу протягом наступних двох днів. Через 6 год після початку репе-

рфузії у тварин оцінювали ВФН за умов індукованого діурезу за наступними

120

показниками: діурез за 2 год, виведення водного навантаження, відсоток тварин

з анурією, рівень протеїнурії, екскреція білка, креатиніну, сечовини, іонів на-

трію й калію, ШКФ та коефіцієнт Na+/K+. Повторну оцінку ВФН проводили че-

рез 48 год після початку реперфузії за умов спонтанного діурезу, при цьому ви-

значали добовий та відносний діурез, протеїнурію, креатинін й сечовину крові

та сечі, сечову екскрецію даних речовин, рівень ШКФ, КР і КС. Додатково про-

водили заключну оцінку стану ниркової гемодинаміки методом ЛДФ. На всіх

етапах ЛДФ-досліджень виконували програмний аналіз АЧС.

Усі отримані результати обробляли методами описової статистики, переві-

ряли на нормальність згідно критерію Шапіро-Вілка та представляли як середнє

арифметичне ± стандартна помилка середнього (M±m) у разі відповідності нор-

мальному закону розподілення або як медіану з нижнім та верхнім квартилями

(Me (LQ; UQ)) у протилежному випадку [719, 720]. При аналізі ФК-параметрів

додатково розраховували стандартне відхилення (SD), коефіцієнт варіації (CV)

та геометричне середнє (Gmean) [721]. Статистичний аналіз міжгрупових від-

мінностей нормально розподілених даних проводили методом однофакторного

дисперсійного аналізу (ANOVA) з апостеріорними тестами Т’юкі (при відносній

рівності груп за кількістю спостережень), Шеффе (при значних відмінностях

груп за кількістю спостережень) або Даннета (за необхідності множинних порів-

нянь з контрольною групою) [722, 723]. Для аналізу даних, що не відповідають

нормальному закону розподілення, застосовували критерій Крускала-Волліса та

критерій Манна-Вітні при необхідності попарних порівнянь [721, 723]. Аналіз

міжгрупових відмінностей у разі обліку результатів в альтернативній формі про-

водили з використанням кутового перетворення Фішера, із поправкою Йєйтса за

необхідності [724]. Аналіз виживаності тварин проводили за методом Каплана-

Мей’єра [719, 725]. Ступінь зв’язків між окремими показниками оцінювали за

коефіцієнтом кореляції Спірмена [722, 723]. Обчислення проводили за допомо-

гою програм IBM SPSS Statistics v. 22 ("IBM Сorp.", США) [726, 727] та MS Excel

2016 ("Microsoft Corp.", США) [728, 729]. Відмінності показників вважали стати-

стично значущими при рівні вірогідності p < 0,05 [722].

121

РОЗДІЛ 3

ФАРМАКОЛОГІЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ СКЛАДУ ТА ЛІКАРСЬКОЇ

ФОРМИ КОМБІНОВАНИХ ПРЕПАРАТІВ ПОХІДНИХ ГЛЮКОЗАМІНУ

З КВЕРЦЕТИНОМ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ХРОНІЧНОЇ ХВОРОБИ НИРОК

3.1 Експериментальне обґрунтування складу та лікарської форми

комбінованого препарату похідних глюкозаміну з кверцетином для перорально-

го застосування при хронічній хворобі нирок

3.1.1 Фармакологічний скринінг нефропротекторної активності комбінацій

похідних глюкозаміну з кверцетином

Перший етап представленої науково-дослідної роботи було присвячено

фармакологічному обґрунтуванню складу та лікарської форми препарату для

перорального застосування при лікуванні ХХН на основі комбінації похідних

ГА з кверцетином. У першій частині даного етапу було проведено фармаколо-

гічний скринінг НА похідних ГА та їх комбінацій з кверцетином при в/ш вве-

денні у щурів на моделі нефропатії мінімальних змін, у якості якої використо-

вували доксорубіцинову нефропатію [528]. У ході експерименту тварини з неф-

ропатією в/ш отримували досліджувані об’єкти, наведені у таблиці 2.1, які явля-

ли собою субстанції ГА г/х, N-аГА, кверцетину та їх суміші у певних співвід-

ношеннях, у дозі 50 мг/кг за сумою діючих речовин.

Результати проведених досліджень свідчать про те, що через три тижні

після введення нефротоксичного агента доксорубіцину у щурів групи КП вини-

кала розгорнута картина ниркової патології (табл. 3.1). Про це свідчило вірогід-

не підвищення (p<0,05) відносно інтактних тварин показника МКН (до 0,398 %),

що говорить про розвиток у нирках запально-деструктивних процесів, збіль-

шення протеїнурії (до 60 мг/доба), що говорить про ураження ниркового фільт-

ру та зменшення ШКФ у 2,4 разу, яке є ознакою порушення ВФН (табл. 3.1).

Описана картина є типовою для доксорубіцинової нефропатії і узгоджується з

літературними даними [670, 671, 672].

122

Таблиця 3.1

Вплив похідних глюкозаміну у комбінації з кверцетином на перебіг

доксорубіцинової нефропатії у щурів (n=7)

Дослідна

група МКН, %

Протеїнурія,

мг/доба

ШКФ,

мл/доба

ІК 0,302±0,006 1,13±0,10 395,1±16,4

КП 0,398±0,010 a 60,21±5,49 a 164,5±9,0 a

G1 0,327±0,004 abcd 26,08±2,38 abcd 362,7±11,2 bcd

N1 0,323±0,003 abcd 24,80±2,26 abcd 370,9±13,0 bd

K1 0,362±0,005 abce 49,71±4,53 ace 198,3±6,1 abce

G1N1 0,321±0,004 abd 23,50±1,44 abcd 377,6±12,8 bd

G1K1 0,378±0,003 acde 47,36±4,32 ace 246,8±7,6 abcde

N1K1 0,373±0,004 abce 45,23±4,00 abce 261,5±12,5 abcde

G2K1 0,360±0,005 abce 42,62±3,89 abce 301,7±9,3 abcde

N2K1 0,356±0,005 abce 39,67±3,62 abce 305,1±14,5 abcde

G1N1K1 0,342±0,003 abcde 36,71±3,35 abcde 324,0±10,0 abcde

G3K1 0,324±0,003 abcd 20,08±1,83 abcd 380,6±18,1 bd

N3K1 0,318±0,005 bd 16,98±1,55 abde 386,8±10,6 bd

G3N3K2 0,310±0,003 bd 14,76±1,35 abde 397,7±7,8 bd

G4K1 0,333±0,005 abcd 33,66±3,07 abcde 355,9±10,9 bcd

N4K1 0,330±0,005 abcd 28,25±2,58 abcd 357,8±11,5 bcd

G2N2K1 0,327±0,004 abcd 23,03±2,10 abcd 352,0±9,2 abcd

Примітки:

1. a − вірогідно відносно групи ІК (p<0,05);

2. b − вірогідно відносно групи КП (p<0,05);

3. c − вірогідно відносно тварин, що отримували об’єкт G3N3K2 (p<0,05);

4. d – вірогідно відносно тварин, що отримували кверцетин (К1) (p<0,05);

5. e – вірогідно відносно тварин, що отримували об’єкт G1N1 (p<0,05);

6. n – кількість тварин у групі.

123

Під впливом усіх досліджених об’єктів спостерігалась нефропротекторна

дія різного ступеня виразності. Так, кверцетин (об’єкт К1) у дозі 50 мг/кг вірогідно

(p<0,05) відносно КП зменшував МКН (до 0,362 %) та підвищував рівень ШКФ у

1,2 разу, але не чинив значущого впливу на протеїнурію. Ще менший рівень акти-

вності спостерігався під впливом комбінацій, що містили по 1 частині кверцетину

та аміноцукрів ГА г/х або N-аГА (об’єкти G1K1 та N1K1 відповідно).

Дещо більший рівень активності, але без відмінностей (p>0,05) від квер-

цетину за показниками МКН та протеїнурії, виявили об’єкти G2K1 та N2K1, що

містили по 2 частини похідних ГА та 1 частину кверцетину. І лише комбінація

G1N1K1, у якій представлені всі компоненти у рівних частках, чинила нефроп-

ротекторну дію вірогідно більшу (p<0,05), ніж кверцетин за всіма досліджени-

ми показниками (табл. 3.1) [734].

На відміну від цього, значно більший рівень нефропротекторної дії спо-

стерігався при окремому застосуванні аміноцукрів або їх комбінації між собою.

Так, об’єкти G1 та N1 (ГА г/х та N-аГА відповідно) виявили однаковий рівень

активності, вірогідно (p<0,05) знижуючи МКН у 1,2 разу, протеїнурію – у 2,4

разу та підвищуючи ШКФ у 2,2 разу до інтактного рівня. Дещо більший рівень

нефропротекторного впливу продемонстрував об’єкт G1N1, який є комбінацією

рівних частин досліджуваних гексозамінів (табл. 3.1) [734].

Найвищий рівень нефропротекторної дії спостерігався при застосуванні

об’єктів G3K1, N3K1 та G3N3K2, що були комбінаціями аміноцукрів та кверцети-

ну зі співвідношенням 3:1. Найвищий рівень активності серед даної групи виявила

комбінація G3N3K2, яка представляє собою сполучення суміші рівних частин ГА

г/х та N-аГА з кверцетином у співвідношенні 3:1. Так, під її впливом показники

МКН та ШКФ досягали інтактного рівня (0,310 % та 397,7 мл/доба відповідно), а

рівень протеїнурії зменшувався у 4,0 рази (до 14,8 мг/доба) (табл. 3.1) [61].

Комбінації зі співвідношенням аміноцукрів та кверцетину 4:1 (об’єкти

G4K1, N4K1 та G2N2K1) також чинили нефропротекторну дію, але меншого

ступеня виразності, ніж попередні об’єкти. Найвищу активність серед них ви-

явив об’єкт G2N2K1, під впливом якого відбувалось вірогідне (p<0,05) знижен-

124

ня МКН до 0,327 % та рівня протеїнурії у 2,6 разу, а також збільшення ШКФ у

1,8 разу, що не досягало інтактного рівня (табл. 3.1) [734].

За результатами таблиці 3.2, для кожного з досліджених об’єктів було

розраховано загальні показники НА, які представлені на рисунку 3.1.

Рис. 3.1 Нефропротекторна активність похідних глюкозаміну у комбінації

з кверцетином при в/ш введенні у щурів з доксорубіциновою нефропатією (n=7)

Примітки:

1. a − вірогідно відносно тварин, що отримували об’єкт G3N3K2 (p<0,05);

2. b − вірогідно відносно тварин, що отримували кверцетин (К1) (p<0,05);

3. c − вірогідно відносно тварин, що отримували об’єкт G1N1 (p<0,05);

4. n – кількість тварин у групі. Дані, наведені на рисунку 3.1, свідчать, що найвищі показники НА виявила

група комбінацій зі співвідношенням аміноцукрів та кверцетину 3:1 (об’єкти

G3K1, N3K1 та G3N3K2). При цьому комбінація G3N3K2 показала НА 89,9 % і

вірогідно перевершила (p<0,05) активність всіх інших об’єктів, а, отже, є най-

більш перспективною для подальших експериментальних досліджень [61].

Таким чином, серед комбінацій похідних ГА з кверцетином найбільш пе-

рспективною для подальших досліджень була комбінація G3N3K2, яка містила

по 3 частини ГА г/х й N-аГА та 2 частини кверцетину, що обумовлює співвід-

ношення аміноцукрів та кверцетину 3:1. Отже, доцільною є розробка лікарської

форми для перорального застосування даної комбінації і подальше експеримен-

тальне її вивчення для обґрунтування застосування у терапії ХХН.

Неф

ропр

отек

торн

а ак

тивн

ість

, %

G1N

1

G1K

1

N1K1

G2K

1

N2K1

G1N

1K1

G3K

1

N3K

1

G3N

3K2

G4K

1

N4K1

G2N

2K1

G1

N1

K1

010

20304050

60708090

100

abc ab ab

ac acabc

abcabc

abc

ab abcbc

abcabc abc

125

3.1.2 Вплив комбінації похідних глюкозаміну з кверцетином у капсулах і

таблетках на перебіг нефропатії мінімальних змін

У другій частині першого етапу дисертаційної роботи ефективність комбі-

нації G3N3K2, яка виявила найвищий рівень НА серед досліджуваних об’єктів для

внутрішнього застосування, вивчали у вигляді лікарських форм капсул та табле-

ток з метою обґрунтування подальшого застосування тієї чи іншої. Дані лікарські

форми були розроблені та вироблені у якості дослідної партії на ПАТ НВЦ

„Борщагівський ХФЗ” (Україна).

У першій серії експерименту ефективність об’єкта G3N3K2 у капсулах та

таблетках вивчали на моделі доксорубіцинової нефропатії при в/ш введенні у

дозі 82 мг/кг (ЕД50 за протизапальною активністю [496]) у порівнянні з дією

об’єкту G1N1 (комбінація ГА г/х та N-аГА 1:1) у дозі 61,5 мг/кг та кверцетину у

дозі 20,5 мг/кг у вигляді препарату "Квертин" (табл. 2.1).

Результати проведених досліджень свідчать про те, що, як було викладе-

но раніше, введення доксорубіцину у нелікованих щурів призводило до розвит-

ку нефропатії мінімальних змін, яка через три тижні набувала розгорнутого ха-

рактеру (табл. 3.2). Про це свідчило вірогідне підвищення (p<0,05) відносно ін-

тактних тварин станом на 21 добу досліду показника МКН (до 0,4 %), збіль-

шення протеїнурії (до 59 мг/доба), зниження ШКФ у 2,6 разу та відповідне під-

вищення вмісту сечовини крові у 2,4 разу (табл. 3.2).

Під впливом комбінації G3N3K2 у капсулах спостерігалась виразна неф-

ропротекторна дія, яка станом на 14 добу виявлялась нормалізацією діурезу, від-

сутністю зростання протеїнурії, значення якої (3,2 мг/доба) знаходилось у межах

фізіологічної норми для щурів, також як і показника МКН (0,32 %). Це говорить

про практичну відсутність ушкоджень ниркового фільтру та проявів запально-

деструктивних процесів у нирках. Також суттєвих змін не спостерігалось у ШКФ

та сечовини крові, які знаходились на інтактному рівні, що свідчить про відсут-

ність ознак ниркової недостатності у щурів даної групи (табл. 3.2).

126

Таблиця 3.2 Вплив досліджуваної комбінації похідних глюкозаміну з кверцетином у капсулах і таблетках

на перебіг доксорубіцинової нефропатії у щурів (n=10)

Дослідна група Термін досліду,

Діурез, мл/доба

Протеїнурія, мг/доба МКН, % ШКФ,

мл/доба Сечовина

крові, ммоль/л ІК — 5,73±0,15 1,10,1 0,301±0,012 397,817,9 4,4±0,2

14 доба 7,29±0,19 a 20,21,8 a 0,371±0,014 a 251,729,6 a 7,3±0,7 a КП

21 доба 5,20±0,28 59,06,8 a 0,400±0,020 a 152,910,8 a 10,5±0,8 a

14 доба 5,81±0,17 b 3,20,3 ab 0,320±0,013 b 382,711,9 b 5,3±0,5 b G3N3K2 капсули

82 мг/кг 21 доба 6,17±0,26 b 17,02,1 ab 0,309±0,011 b 414,739,6 b 4,9±0,3 b

14 доба 5,87±0,21 b 5,5±0,5 abc 0,324±0,014 b 346,7±11,0 abc 5,6±0,5 b G3N3K2 таблетки

82 мг/кг 21 доба 5,78±0,20 27,3±3,4 abc 0,341±0,010 abc 377,5±26,8 b 5,7±0,4 b

14 доба 5,93±0,16 b 5,20,3 abc 0,319±0,012 b 324,217,9 ac 6,1±0,5 a G1N1

61,5 мг/кг 21 доба 5,90±0,10 b 25,31,8 abc 0,330±0,011 b 368,722,3 b 5,8±0,4 ab

14 доба 5,25±0,20 b 11,11,1 abc 0,361±0,012 ac 245,418,1 ac 6,8±0,5 a Квертин

20,5 мг/кг 21 доба 4,63±0,28 c 35,42,2 abc 0,368±0,014 ac 281,313,3 abc 8,7±0,9 ac

Примітки:



3. c − вірогідно відносно тварин, що отримували об’єкт G3N3K2 у капсулах (p<0,05);


126

127

Подібна картина зберігалась і через три тижні спостережень, за тим ви-

ключенням, що у тварин було зафіксовано збільшення протеїнурії, значення

якої було вірогідно менше, ніж у групі КП у 3,5 разу. Інші показники були на

інтактному рівні. Особливу увагу в аналізі даних доцільно приділити значенню

показника ШКФ, який під впливом комбінації G3N3K2 у капсулах склав 415

мл/доба, що є у 2,7 разу меншим за КП (p<0,05) і більшим, ніж у інтактній групі

(p>0,05). Отже, за умов нефропатії мінімальних змін досліджуваний об’єкт

G3N3K2 (капсули) чинить виражений стимулюючий влив на процеси гломеру-

лярної фільтрації. Це позитивно його характеризує як засіб нефропротекторної

дії та є перевагою при порівнянні з усіма іншими об’єктами дослідження [61].

Дещо менший рівень активності було виявлено при застосуванні комбінації

G3N3K2 у формі таблеток. Так, під її впливом у щурів спостерігалась нормаліза-

ція діурезу, рівень протеїнурії вірогідно (p<0,05) знижувався відносно КП: на 14

добу у 3,7 разу, а на 21 – у 2,2 разу, також відмічалось вірогідне зниження МКН до

0,34 % на 21 добу досліду. Даний об’єкт чинив позитивний вплив на рівень ШКФ,

збільшуючи його (p<0,05) відносно КП у 1,4 разу на 14 добу та у 2,5 разу (до рівня

ІК) – на 21 добу спостережень. Відповідні зміни спостерігались і за показником

сечовини крові, яка протягом досліду знаходилась на рівні ІК (табл. 3.2).

Приблизно такий же рівень активності було виявлено при застосуванні ком-

бінації G1N1, що містить ГА г/х та N-аГА у співвідношенні 1:1. Так, станом на 21

добу досліду під її впливом показники МКН та ШКФ досягли інтактного рівня

(0,33 % та 369 мл/доба відповідно), показник протеїнурії вірогідно (p<0,05) змен-

шився у 2,4 разу (до 25,3 мг/доба), а сечовина крові – у 1,8 разу (до 5,8 ммоль/л)

(табл. 3.2). При цьому даний об’єкт поступився (p<0,05) комбінації G3N3K2 у ка-

псулах за впливом на рівень білка у сечі тварин та показник ШКФ [735].

Під впливом препарату порівняння Квертину у дозі 20,5 мг/кг не спосте-

рігалось виразних позитивних змін у функціональному стані нирок щурів з не-

фропатією. Через три тижні після відтворення патології Квертин лише зменшу-

вав протеїнурію у 1,7 разу (до 35 мг/доба) та збільшував рівень ШКФ у 1,8 разу

(до 281 мл/доба) і при цьому за всіма показниками вірогідно поступався (p<0,05)

128

комбінації G3N3K2 у капсулах (табл. 3.2) [735].

Таким чином, результати проведених досліджень показали, що за умов

розвитку у щурів нефропатії мінімальних змін, досліджувана комбінація

G3N3K2 у обох вивчених лікарських формах знижувала прояви у нирках запа-

льно-деструктивних процесів, покращувала їх функціональний стан, процеси

азотистого обміну та чинила загальний позитивний вплив на перебіг нефропатії.

При цьому даний об’єкт у формі капсул за рядом показників перевершив акти-

вність таблетованої форми, а, отже, є перспективним комбінованим препаратом

похідних ГА з кверцетином для внутрішнього застосування.

3.1.3 Вивчення ефективності комбінації похідних глюкозаміну з

кверцетином у капсулах і таблетках при нирковій недостатності

У другій серії експериментів даного етапу було продовжено вивчення ефе-

ктивності комбінації G3N3K2 (у дозі 82 мг/кг при в/ш введенні) у формах капсул

і таблеток за умов розвитку ниркової недостатності. Дослідження проводили на

моделі сулемової нефропатії у щурів згідно зі схемою, аналогічною вищенаведе-

ному експерименту, у підрозділі 3.1.2. У якості референс-препаратів використо-

вували об’єкт G1N1 у дозі 61,5 мг/кг, Квертин у дозі 20,5 мг/кг (за вмістом квер-

цетину) та рослинний діуретик гіпоазотемічної дії Леспефрил у дозі 2,2 мл/кг

(доза екстрапольована за коефіцієнтами видової стійкості [502]).

Спостереження за загальним станом та поведінкою тварин протягом експе-

рименту показали, що перші ознаки нефропатії відмічались вже через тиждень пі-

сля останнього введення сулеми. Тварини були кволими, малорухливими, з про-

явами асциту. Відмічався значний рівень летальності, який спостерігався перева-

жно на 7–10 добу. При цьому підсумкова виживаність тварин склала 40 % у групі

КП, 80 % під впливом Квертину, 90 % у групах, де тварини отримували комбіна-

цію G3N3K2 у таблетках та Леспефрил, і жодної тварини не загинуло при викори-

станні об’єкта G1N1 та комбінації G3N3K2 у формі капсул (рис. 3.2).

129

К (n=10)

КП (n=4)

G3N3K2 капсули в/ш 82 мг/кг (n=10)

G3N3K2 таблетки в/ш 82 мг/кг (n=9)

G1N1 в/ш 61,5 мг/кг (n=10)

Квертин в/ш 20,5 мг/кг (n=8)

Леспефрил в/ш 2,2 мл/кг (n=9)

Рис. 3.2 Криві виживаності за Капланом-Мей’єром при застосуванні ком-

бінації похідних глюкозаміну з кверцетином у таблетках та капсулах у щурів з сулемовою нефропатією

Примітки: 1. a − вірогідно відносно групи ІК (p<0,05); 2. b − вірогідно відносно групи КП (p<0,05); 3. c − вірогідно відносно тварин, що отримували G3N3K2 капсули (p<0,05); 4. n – кількість тварин у групі по завершенні експерименту. Дані стосовно динаміки деяких показників функціонального стану нирок

та азотистого обміну наведено в таблиці 3.3.

Так, у групі КП було відмічено стійке зниження (p<0,05) відносного діу-

резу протягом всього експерименту, що свідчило про наявність олігурії та за-

тримку рідини в організмі. Також спостерігалась значна протеїнурія, що пере-

вищувала (p<0,05) на 21 добу досліду рівень інтактних тварин майже у 6,0 разів.

Показник ШКФ був вірогідно менший (p<0,05), ніж у інтактній групі, протягом

всього експерименту, при цьому на 21 добу досліду він був знижений у 6,5 разу.

Окрім того, спостерігалося значне підвищення (p<0,05) сечовини крові, яке на

21 добу дослідження перевищувало рівень групи ІК у 5,4 разу, а також відпові-

дне зниження КС, що на 21 добу експерименту було менше рівня інтактних

тварин у 4,0 рази. Дана картина свідчила про виникнення у тварин ниркової не-

достатності з типовими проявами – зниженням ВФН, затримкою рідини та про-

дуктів азотистого обміну в організмі.

0

20

40

60

80

100

0 3 6 9 12 15 18 21Час, доба

Вір

огід

ніст

ь ви

жив

ання

, %

a

b

abc b

130

Таблиця 3.3 Вплив досліджуваної комбінації похідних глюкозаміну з кверцетином у таблетках та капсулах

на перебіг сулемової нефропатії у щурів

Дослідна група Термін досліду

Відносний діурез, %

Протеїнурія, мг/доба

ШКФ, мл/доба

Сечовина крові, ммоль/л КС, мл/доба

ІК (n=10) — 50,61,0 5,31,0 396,44,7 4,20,2 166,48,8

14 доба 41,71,4 a 21,72,2 a 99,13,8 a 15,51,1 a 57,93,8 a КП (n=4)

21 доба 38,10,3 a 29,33,7 a 60,94,4 a 22,51,3 a 40,91,9 a

14 доба 47,60,7 ab 10,22,1 ab 193,27,3 ab 13,10,9 a 85,64,3 ab G3N3K2 капсули 82,0 мг/кг (n=10) 21 доба 49,10,8 b 13,12,2 ab 312,812,1 ab 7,30,7 ab 134,35,7 ab

14 доба 46,0±1,0 ab 17,3±2,3 ac 166,9±2,9 abc 14,0±0,8 a 78,9±4,2 ab G3N3K2 таблетки 82,0 мг/кг (n=9) 21 доба 47,5±0,6 ab 20,4±2,7 abc 220,5±3,8 abc 12,7±0,7 abc 111,0±6,0 abc

14 доба 46,20,7 ab 15,22,1 ab 175,28,0 ab 13,60,8 a 82,63,9 ab G1N1 61,5 мг/кг (n=10) 21 доба 47,00,8 ab 17,11,1 ab 234,813,2 abc 11,20,7 abc 118,34,9 abc

14 доба 45,00,7 abc 22,22,2 ac 141,26,8 abc 14,70,6 a 62,64,3 ac Квертин 20,5 мг/кг (n=8) 21 доба 45,60,7 abc 27,11,8 ac 182,811,9 abc 16,30,7 abc 78,35,5 abc

14 доба 51,31,0 bc 25,21,5 ac 232,54,5 abc 10,50,7 ab 110,27,0 abc Леспефрил 2,2 мл/кг (n=9) 21 доба 54,51,2 abc 27,02,1 ac 284,76,7 ab 7,20,6 ab 140,34,5 ab

Примітки:

1. a − вірогідно відносно групи ІК (p<0,05); 2. b − вірогідно відносно групи КП (p<0,05); 3. c − вірогідно відносно тварин, що отримували об’єкт G3N3K2 у капсулах (p<0,05); 4. n – кількість тварин у групі по завершенні експерименту. 130

131

При аналізі ефективності усіх досліджуваних засобів спостерігався пози-

тивний вплив на перебіг сулемової нефропатії різного ступеня виразності, що

був найвагомішим при застосуванні комбінації G3N3K2 у формі капсул. Так, під

її впливом спостерігалось вірогідне (p<0,05) зменшення летальності й збіль-

шення відносного діурезу у тварин, що на 21 добу досліду досягало інтактного

рівня. Показник протеїнурії у цей період також був вірогідно (p<0,05) меншим,

ніж у групи КП (приблизно в 2,2 разу), а рівень ШКФ статистично збільшував-

ся (p<0,05), досягаючи значення 313 мл/доба, що у 5,0 разів більше, ніж у нелі-

кованих тварин. Окрім того, під впливом даного об’єкта відмічалась виразна гі-

поазотемічна дія, яка виявлялась у вірогідному зниженні вмісту сечовини у

крові на третій тиждень експерименту у 3,0 рази (p<0,05) відносно групи КП та

підвищенні показника КС в 3,3 разу до 134 мл/доба (табл. 3.3) [61].

Дещо менший рівень ефективності спостерігався при застосуванні комбі-

нації G3N3K2 у формі таблеток. Під її впливом відбувалось вірогідне збіль-

шення відносного діурезу та зменшення рівня протеїнурії (p<0,05) порівняно з

групою КП. Також спостерігалось вірогідне (p<0,05) посилення ШКФ у 3,6 разу,

КС у 2,7 разу та відповідне зменшення сечовини крові у 1,8 разу станом на 21

добу досліду (табл. 3.3). Слід відмітити, що за рівнем активності даний дослі-

джуваний об’єкт у таблетках вірогідно (p<0,05) поступився капсульованій фор-

мі за впливом практично на всі вивчені показники (рівень протеїнурії, ШКФ,

КС, сечовину крові) станом на 21 добу спостережень. Це вказує на безумовні

переваги лікарської форми капсул у порівнянні з таблетками при розробці фар-

мацевтичної комбінації, що містить похідні ГА та кверцетин [736].

При застосуванні комбінації ГА г/х з N-аГА (G1N1) спостерігався приблиз-

но аналогічний вищеописаному досліджуваному об’єкту рівень впливу на перебіг

ниркової недостатності. Перш за все, під впливом даної комбінації у тварин зни-

кала летальність. Також станом на 21 добу дослідження об’єкт G1N1 обумовлю-

вав вірогідне (p<0,05) збільшення відносного діурезу та зменшення протеїнурії у

1,7 разу відносно групи КП. Показник ШКФ при цьому вірогідно збільшувався у

3,9 разу до 235 мл/доба. Також спостерігалось вірогідне (p<0,05) зменшення вміс-

132

ту сечовини у 2,0 рази та відповідне збільшення КС у 2,9 разу. Слід відмітити, що

за ступенем впливу на такі показники як ШКФ, сечовина крові та КС об’єкт G1N1

статистично поступався комбінації G3N3K2 у капсулах, а це свідчить про її більш

виражені гіпоазотемічні та нефропротекторні властивості [61].

Ще один компонент досліджуваної комбінації – кверцетин, що вивчався у

вигляді препарату Квертин, виявив дещо меншу ефективність. Не зважаючи на те,

що під його впливом спостерігалось вірогідне (p<0,05) підвищення відносного ді-

урезу, показник протеїнурії залишався на рівні КП протягом всього досліду. Та-

кож спостерігався рівень летальності тварин, який склав 20 %, що є вірогідно бі-

льшим (p<0,05), ніж у групі КП, але меншим, ніж у інтактних тварин. Але даний

засіб сприяв збільшенню показника ШКФ, який на 21 добу експерименту був у 3,0

рази більшим, ніж у нелікованих тварин. Також позитивна динаміка спостеріга-

лась у азотистому обміні – вміст сечовини вірогідно зменшувався у 1,4 разу, а її

кліренс збільшувався у 1,9 разу. Слід відмітити, що Квертин за впливом на всі по-

казники поступався (p<0,05) активності комбінації G3N3K2 у капсулах [736].

Окремо слід відзначити тварин, яких лікували Леспефрилом, оскільки під

його впливом летальність тварин склала лише 10 %, показники відносного діу-

резу знаходилися на рівні ІК і на 21 добу навіть його вірогідно перевищували.

Ця тенденція вказує на те, що Леспефрил має виражені діуретичні властивості,

які аміноцукрам та флавоноїдам зовсім не притаманні. Але даний засіб не чи-

нив значимого впливу на рівень протеїнурії, який не мав відмінностей від нелі-

кованих тварин. Показник ШКФ під впливом Леспефрилу збільшувався (p<0,05)

і на 21 добу дослідження склав 285 мл/доба, що менше (p>0,05), ніж при засто-

суванні комбінації G3N3K2 у капсулах. Також даний засіб чинив істотну гіпо-

азотемічну дію, що виявлялось у зниженні вмісту сечовини у крові тварин у 3,1

разу, та підвищенні її кліренсу у 3,4 разу до 140 мл/доба.

Таким чином, за умов розвитку у щурів сулемової нефропатії досліджу-

вана комбінація G3N3K2 у формі капсул покращувала показники функціональ-

ного стану нирок, чинила гіпоазотемічну дію і при цьому перевершувала за рів-

нем активності свою таблетовану форму, а також не поступалась, а за деякими

133

показниками навіть переважала референс-препарат Леспефрил. Виходячи з

цього, у подальших експериментальних дослідженнях комбінованого препарату

похідних ГА з кверцетином для перорального застосування при ХХН доціль-

ним є вивчення комбінації, що містить ГА г/х, N-аГА та кверцетин у співвідно-

шенні 3:3:2 у лікарській формі капсул.

3.2 Експериментальне обґрунтування складу та шляху введення

комбінованого препарату похідних глюкозаміну з кверцетином для

ін’єкційного застосування при хронічній хворобі нирок


похідних глюкозаміну при різних шляхах введення

Наступний етап науково-дослідної роботи було присвячено експеримен-

тальному обґрунтуванню складу та шляху введення комбінованого препарату

для ін’єкційного застосування при ХХН, що містить похідні ГА та кверцетин. З

цією метою на початковому етапі досліджень було проведено порівняльне фар-

макологічне вивчення НА похідних ГА (ГА г/х та N-аГА) при в/м, в/о та в/ш

введенні у дозі 50 мг/кг на моделі доксорубіцинової нефропатії у щурів [528].

Згідно із загальним дизайном роботи дане дослідження було другою сері-

єю експериментів, наведених у підрозділі 3.1.1, тому у поточному підрозділі

для наочності представлені деякі результати, що вже були наведені вище, і які

стосуються груп ІК, КП, та тварин, що отримували похідні ГА в/ш.

Як вже було викладено раніше (підрозділ 3.1.1), введення тваринам неф-

ротоксичного агента доксорубіцину призводить до розвитку нефропатії, що

протягом 3 тижнів набуває розгорнутого характеру. Згідно з отриманими ре-

зультатами, це, перш за все, виявляється порушенням ВФН, посиленням проте-

їнурії та збільшенням МКН, що говорить про розвиток у нирках запально-

деструктивних процесів (табл. 3.4).

При цьому у нирках знижувався у 2,4 разу відносно ІК (p<0,05) вміст ен-

догенного N-аГА та збільшувався у 2,2 разу вміст ТБК-Р (рис. 3.3), що поясню-

134

ється деструктивною дією вільних радикалів на структури ниркової тканини і

узгоджується з літературними даними [670, 671, 672 ].

Таблиця 3.4

Вплив похідних глюкозаміну при різних шляхах введення

на перебіг доксорубіцинової нефропатії у щурів (n=7)

Дослідна група


ШКФ, мл/доба

Протеїнурія, мг/доба МКН, %

ІК 6,1±0,2 395,1±16,4 1,13±0,10 0,302±0,006

КП 5,0±0,2 a 164,5±9,0 a 60,21±5,49 a 0,398±0,010 a

N-аГА в/м 6,1±0,1 b 392,1±6,0 b 14,56±0,96 ab 0,309±0,005 b

ГА г/х в/м 6,0±0,1 b 369,6±8,6 b 19,95±0,89 abc 0,315±0,004 b

N-аГА в/о 6,2±0,2 b 371,6±6,9 bc 20,18±1,56 abc 0,319±0,004 ab

ГА г/х в/о 5,8±0,1 b 365,1±9,4 bc 23,92±2,18 abc 0,326±0,005 abc

N-аГА в/ш 6,0±0,2 b 370,9±13,0 b 24,80±2,26 abc 0,323±0,003 abc

ГА г/х в/ш 5,9±0,1 b 362,7±11,2 bc 26,08±2,38 abcd 0,327±0,004 abc

Примітки:



3. c − вірогідно відносно тварин, що отримували N-аГА в/м (p<0,05);

4. d – вірогідно відносно тварин, що отримували ГА г/х в/м (p<0,05);


Наслідком зниження ВФН стало порушення азотистого обміну, яке виявля-

лось затримкою в організмі азотистих сполук. При цьому вміст у крові креатиніну

вірогідно збільшувався у 1,7 разу, а сечовини у 2,7 разу (p<0,05) відносно інтакт-

них тварин. Також відбувалось відповідне зниження КС у 2,0 разу (табл. 3.5).

Найбільшу ефективність у поточному досліді виявив N-аГА, особливо

при в/м введенні. Це виявлялось у вірогідному (p<0,05), відносно КП, збіль-

шенні діурезу на 22,0 % та ШКФ – у 2,4 разу до рівня ІК, у зниженні протеїну-

рії у 4,1 разу та МКН – на 22,4 %, що говорить про нормалізацію функціональ-

ного стану нирок (табл. 3.4) [673].

135

Рис. 3.3 Вплив похідних ГА при різних шляхах введення на вміст ендогенно-

го N-аГА (А) та ТБК-Р (В) у нирках щурів з доксорубіциновою нефропатією (n=7)

Примітки (тут та у табл. 3.5):



3. c − вірогідно відносно тварин, що отримували N-аГА в/м (p<0,05);


Таблиця 3.5

Вплив похідних глюкозаміну при різних шляхах введення на показники

азотистого обміну у щурів з доксорубіциновою нефропатією (n=7)


Креатинін крові, мкмоль/л

Сечовина крові, ммоль/л

Кліренс сечовини, мл/доба

ІК 47,55±1,55 4,10±0,23 144,8±6,0

КП 80,39±5,87 a 10,96±0,80 a 74,2±3,1 a

N-аГА в/м 50,37±3,03 b 4,90±0,34 b 130,9±3,5 b

ГА г/х в/м 53,04±2,02 b 5,65±0,13 ab 127,4±3,5 ab

N-аГА в/о 53,18±3,81 b 5,75±0,30 ab 125,2±4,4 ab

ГА г/х в/о 56,18±3,57 ab 6,05±0,29 abc 123,0±4,1 ab

N-аГА в/ш 53,55±4,88 b 5,81±0,53 ab 122,7±5,1 ab

ГА г/х в/ш 56,50±5,15 b 6,2±0,57 ab 118,7±4,9 ab

20

30

40

50

60

70

80

90

100

110

ІК КП N-аГА в/м ГА г/х в/мN-аГА в/о ГА г/х в/о N-аГА в/ш ГА г/х в/ш

ababc abc

a

abc abcabc

Вм

іст

ТБ

К-Р

у т

кани

ні

ниро

к (м

кмол

ь/г)

0,4

0,6

0,8

1,0

1,2

1,4

1,6

1,8

2,0

2,2

a

bab ab

abc abcab

Вм

іст

N-а

ГА у

тка

нині

ни

рок

(мг/

г)A В

136

Також даний тест-зразок сприяв зниженню деструктивних та вільно-

радикальних процесів у нирках, про що свідчило вірогідне (p<0,05) збільшення

вмісту ендогенного N-аГА у 2,3 разу до рівня ІК та зниження вмісту ТБК-Р у 1,6

разу (рис. 3.3). Окрім того, відбувалось зниження вмісту у крові азотистих сполук:

креатиніну у 1,6 разу й сечовини у 2,2 разу та відповідне посилення її кліренсу у

1,8 разу, що свідчить про нормалізацію азотистого обміну (табл. 3.5). Все це до-

зволило отримати загальний показник НА, який склав 83,3% (рис. 3.4) [673].

Рис. 3.4 Загальна нефропротекторна активність похідних глюкозаміну

при різних шляхах введення за умов доксорубіцинової нефропатії у щурів (n=7)

Примітки:

1. a − вірогідно відносно тварин, що отримували N-аГА в/м (p<0,05);

2. b − вірогідно відносно тварин, що отримували ГА г/х в/м (p<0,05);

3. c − вірогідно відносно тварин, що отримували N-аГА в/о (p<0,05);


У ході дослідження ГА г/х виявив менший рівень активності, ніж N-аГА.

Під його впливом при в/м введенні також відбувалось відновлення ВФН, але у

меншому ступеню. При цьому спостерігалось вірогідне (p<0,05 відносно КП)

збільшення діурезу на 20,0 %, ШКФ – у 2,2 разу, а також зменшення рівня проте-

їнурії у 3,0 разу та МКН – на 20,9 % (табл. 3.4). Також у нирковій тканині підви-

щувався (p<0,05) вміст ендогенного N-аГА у 2,1 разу та знижувалась концентра-

ція ТБК-Р у 1,4 разу (рис. 3.3). Рівень азотемії нормалізувався: вміст креатиніну у

крові знижувався у 1,5 разу, а сечовини – у 1,9 разу, також посилювався КС у 1,7

разу (табл. 3.5). Загальний рівень НА при цьому склав 72,6 % (рис. 3.4) [673].

50

60

70

80

90N-аГА в/м

ГА г/х в/мN-аГА в/о

ГА г/х в/оN-аГА в/ш

ГА г/х в/ш

aa

abc ababc

Неф

ропр

отек

торн

а ак

тивн

ість

, %

137

При в/о введенні обидва аміноцукри виявили менший рівень активності,

ніж при в/м. Так, під їх впливом відбувалось (p<0,05) підвищення ШКФ у 2,2 –

2,3 разу, кліренсу сечовини – у 1,7 разу, зниження протеїнурії у 2,5–3,0 разу

(табл. 3.4, 3.5). При цьому вміст у нирках ендогенного N-аГА підвищувався

(p<0,05) у 1,9–2,0 разу, а вміст ТБК-Р знижувався на 26,9 % та 23,0 % відповід-

но (рис. 3.3). У результаті розрахований показник НА склав 70,6 % для N-аГА

та 65,4 % для ГА г/х (рис. 3.4) [673].

Дещо менший рівень ефективності досліджувані аміноцукри виявили за

умов в/ш застосування. При цьому під їх впливом спостерігалось (p<0,05) під-

вищення ШКФ у 2,2–2,3 разу, кліренсу сечовини у 1,6–1,7 разу та зниження

протеїнурії у 2,3–2,4 разу (табл. 3.4, 3.5). Вміст у гомогенаті нирок ендогенного

N-аГА підвищувався (p<0,05) у 1,9–2,0 разу, а ТБК-Р знижувався на 22,7 % та

19,5 % відповідно (рис. 3.3). Дані результати обумовили показник НА для

N-аГА 66,0 %, а для ГА г/х – 61,5 % (рис. 3.4) [673].

Найвищий рівень НА спостерігався при в/м застосуванні N-аГА, при цьо-

му він вірогідно (p<0,05) перевершив свою активність та дію ГА г/х при інших

шляхах введення. Окрім того, він перевершив (p<0,05) активність ГА г/х й при

в/м введенні за показниками протеїнурії та ТБК-Р нирок.

Таким чином, у щурів з доксорубіциновою нефропатією N-аГА чинить

виражену нефропротекторну й гіпоазотемічну дію і є найперспективнішим по-

хідним ГА для застосування в якості засобу лікування захворювань нирок, у

тому числі ХХН. У зв’язку з тим, що даний гексозамін є активним метаболітом

ГА, його доцільно використовувати за умов в/м введення.

3.2.2 Дослідження ефективності ін’єкційного розчину N-ацетилглюкозаміну

при гострому ураженні нирок

Результати, що були отримані на попередньому етапі досліджень, обумо-

вили доцільність розробки лікарського препарату для парентерального застосу-

вання на основі N-аГА. Тому на ПАТ НВЦ "Борщагівський ХФЗ" (Україна) було

138

проведено фармацевтичну розробку 6 % розчину N-аГА для ін'єкційного введен-

ня та вироблено його у якості дослідної серії. У поточному підрозділі наведено

результати вивчення ефективності даного препарату при в/м та в/в введенні у до-

зі 50 мг/кг за умов розвитку ГУН. Дослідження проведено на моделі міоглобіну-

ричної нефропатії [528] у щурів у порівнянні з ефективністю КОР при в/о засто-

суванні у дозі 34 мг/кг (ЕД50 за нефропротекторною активністю [61]).

Результати дослідження показали, що через тиждень після відтворення

патології у групі КП була висока летальність, яка досягала 50 % (рис. 3.5). Щу-

ри були млявими, малорухливими, з набряками та проявами асциту, вживання

їжі було обмежено. При цьому відбувалось вірогідне (p<0,05) зниження, порів-

няно з ІК, спонтанного та відносного діурезу у 1,9 та 1,5 разу відповідно, а та-

кож ШКФ – у 4,4 разу та КР – до 96,39 % (табл. 3.6). Спостерігалась виражена

протеїнурія, яка досягала 41,3 мг/доба (рис. 3.6).

ІК (n=8)

КП (n=5)

N-аГА в/м 50 мг/кг (n=9)

N-аГА в/в 50 мг/кг (n=9)

КОР в/о 34 мг/кг (n=7)

Рис. 3.5 Криві виживаності щурів за Капланом-Мей’єром під впливом

ін’єкційного розчину N-ацетилглюкозаміну при гострому ураженні нирок

Примітки:



3. n –кількість тварин у групі по завершенні експерименту.

a

a

b

0

20

40

60

80

100

0 1 2 3 4 5 6 7Час, доба

Вір

огід

ніст

ь ви

жив

ання

, %

139

Рис. 3.6 Вплив N-ацетилглюкозаміну при ін’єкційному введенні на проте-

їнурію у щурів з гострим ураженням нирок

Примітки:



3. c − вірогідно відносно тварин, що отримували КОР (p<0,05);

4. n – кількість тварин у групі по завершенні експерименту.

Таблиця 3.6

Показники видільної функції нирок під впливом N-ацетилглюкозаміну

за умов гострого ураження нирок у щурів




ШКФ, мл/доба КР, %

ІК (n=8) 6,6±0,3 52,0±0,4 420,3±15,2 98,44±0,05 КП (n=5) 3,5±0,1 a 35,8±0,6 a 95,9±3,4 a 96,39±0,12 a N-аГА в/м 50 мг/кг (n=9) 5,4±0,2 abc 46,9±0,8 abc 238,1±8,9 abc 97,74±0,03 abc

N-аГА в/в 50 мг/кг (n=9) 5,6±0,2 abc 47,9±0,6 abc 247,2±9,9 abc 97,73±0,04 abc

КОР в/о 34 мг/кг (n=7) 4,8±0,1 ab 45,0±0,2 ab 168,0±4,3 ab 97,12±0,10 ab






0,0

10,0

20,0

30,0

40,0

50,0

ІК (n=8)

КП (n=5)




abc

a

Про

теїн

урія

, мг/

доба

abc

ab

140

Внаслідок цього у тварин відбувалось різке зниження виділення азотис-

тих сполук та розгорталась азотемія. Вміст креатиніну та сечовини у крові у

порівнянні з групою ІК (p<0,05) збільшився у 3,8 та 3,7 разу відповідно. Сечова

екскреція при цьому була зниженою: креатиніну на 14 %, а сечовини на 22 %

(табл. 3.7). КС знижувався у 4,6 разу (p<0,05) порівняно з ІК до 38,4 мл/доба

(рис. 3.7). Все це говорить про порушення ВФН та розвиток ГУН.

При застосуванні N-аГА спостерігалась виражена позитивна дія на пере-

біг ГУН. Під його впливом нормалізувався фізичний стан щурів та знижувалась

(p<0,05) летальність до 10 % (рис. 3.5). Спостерігалось посилення ВФН (p<0,05

відносно КП). При цьому спонтанний діурез збільшувався у 1,5 та 1,6 разу при

в/м та в/в введенні відповідно, а відносний – у 1,3 разу. Відбувалось посилення

ШКФ у 2,5 разу при в/м введенні та у 2,6 разу при в/в, а також збільшувався

показник КР на 1,4 % (табл. 3.6). Окрім того, N-аГА сприяв зниженню (p<0,05)

протеїнурії у 2,0 рази при в/м та у 2,2 разу при в/в введенні (рис. 3.6) [737].

Позитивні зміни відбувались і у показниках азотистого обміну. N-аГА при

обох шляхах введення вірогідно (p<0,05 відносно групи КП) посилював сечову

екскрецію креатиніну у 1,3 разу та сечовини у 1,7 разу. Внаслідок цього вміст

креатиніну у крові знижувався у 1,9 разу, а сечовини у 1,7 разу (табл. 3.7). Також

під впливом N-аГА відбувалось збільшення (p<0,05) КС у 2,9 разу при в/м та у

3,0 рази при в/в введенні (рис. 3.7). Це свідчило про покращення функціонально-

го стану нирок та нормалізацію азотистого обміну у щурів з ГУН [737].

Препарат порівняння КОР виявив дещо менший рівень ефективності. Під

його впливом рівень летальності у щурів знижувався до 30 %, що не мало віро-

гідних розбіжностей з КП (рис. 3.5). Спонтанний та відносний діурез підвищу-

вались (p<0,05) у 1,4 та 1,3 разу відповідно, показник ШКФ – у 1,8 разу, а КР –

на 0,76 % (табл. 3.6). Також відбувалось зниження протеїнурії у 1,4 разу (p<0,05)

порівняно з групою КП (рис. 3.6). Додатково КОР сприяв посиленню екскреції

креатиніну у 1,2 разу, а сечовини у 1,6 разу й знижував їх вміст у крові у 1,3-1,4

разу (табл. 3.7). При цьому відбувалось посилення КС у 2,0 рази (p<0,05) порів-

няно з КП (рис. 3.7) [737].

141

Таблиця 3.7

Вплив N-ацетилглюкозаміну при ін’єкційному введенні

на азотистий обмін у щурів за умов гострого ураження нирок

Вміст у крові Сечова екскреція Дослідна

група креатиніну, мкмоль/л

сечовини, ммоль/л

креатиніну, мкмоль/доба

сечовини, ммоль/доба

ІК (n=8) 56,3±1,8 5,1±0,3 23,5±0,5 0,89±0,05 КП (n=5) 215,2±8,2 a 19,0±0,8 a 20,6±0,4 a 0,73±0,03 a N-аГА в/м 50 мг/кг (n=9) 116,0±6,4 abc 11,1±0,4 abc 27,2±0,6 ab 1,21±0,04 ab

N-аГА в/в 50 мг/кг (n=9) 112,7±5,3 abc 10,9±0,6 abc 27,5±0,5 abc 1,25±0,03 ab

КОР в/о 34 мг/кг (n=7) 148,6±6,2 ab 15,2±0,6 ab 24,9±0,9 b 1,15±0,05 ab

Рис. 3.7 Вплив N-ацетилглюкозаміну при ін’єкційному введенні на клі-

ренс сечовини у щурів з гострим ураженням нирок

Примітки:





Все це свідчило про покращення функціонального стану нирок щурів під

впливом КОР, але при цьому за рівнем ефективності він достовірно (p<0,05)

поступився N-аГА за більшістю досліджених показників.

0

50

100

150

200

ІК (n=8)

КП (n=5)



КОР в/о 34 мк/кг (n=7)

abc abc

ab

a

Клі

ренс

сеч

овин

и,

мл/д

оба

142

Таким чином, одержані експериментальні дані свідчать, що у щурів з

ГУН ін’єкційна лікарська форма N-аГА чинить значущу нефропротекторну й

гіпоазотемічну дію як за умови в/м, так і при в/в застосуванні і є перспективним

засобом для корекції ГУН, а також загострень хронічної ниркової патології.

3.2.3 Вплив N-ацетилглюкозаміну на перебіг хронічної ниркової

недостатності при ін’єкційному введенні З метою обґрунтування доцільності застосування у лікуванні ХХН

ін’єкційного розчину N-аГА, який було розроблено на ПАТ НВЦ "Борщагівсь-

кий ХФЗ" (Україна), а також оцінки його фармакодинаміки при тривалому вве-

денні було проведено вивчення впливу даного об’єкта на перебіг ХНН. Дослі-

дження було виконано на моделі сулемової нефропатії [528] у щурів при в/м

введенні N-аГА у дозі 50 мг/кг у порівнянні з ефективністю КОР при в/о засто-

суванні у дозі 34 мг/кг (ЕД50 за нефропротекторною активністю [61]).

Отримані результати показали, що у групі КП через 3 тижні після відтво-

рення сулемової нефропатії спостерігалась висока летальність, при цьому ви-

живаність тварин склала лише 50 % (рис. 3.8). Щури були у поганому фізично-

му стані, зі зниженою руховою активністю, з набряками та проявами асциту.

ІК (n=8)

КП (n=5)



Рис. 3.8 Криві виживаності за Капланом-Мей’єром щурів з сулемовою не-

фропатією під впливом N-ацетилглюкозаміну




Час, доба

Вір

огід

ніст

ь

виж

иван

ня, %

0

20

40

60

80

100

0 3 6 9 12 15 18 21

b b

a

143

При цьому відбувалось зниження добового та відносного діурезу в 1,8 разу

та на 20,0 % відповідно (p<0,05) порівняно з групою ІК. Показник ШКФ знижува-

вся у 5,9 разу, а КР – на 3,3 % (табл. 3.8). Рівень протеїнурії збільшувався і досягав

31,3 мг/доба (рис. 3.9). Все це говорить про порушення ВФН та розвиток ХНН.

Таблиця 3.8

Показники видільної функції нирок під впливом N-ацетилглюкозаміну

при в/м введенні у щурів з сулемовою нефропатією





ІК (n=8) 6,1±0,2 51,1±2,3 413,4±19,8 98,50±0,06 КП (n=5) 3,3±0,2 a 40,9±1,4 a 69,6±3,0 a 95,21±0,20 a N-аГА в/м 50 мг/кг (n=10) 5,7±0,1 b 50,0±0,6 b 328,6±8,8 ab 98,26±0,07 ab

КОР в/о 34 мг/кг (n=9) 6,9±0,2 abc 52,5±0,7 bc 286,9±10,7 abc 97,60±0,03 abc

Примітки (тут, у табл. 3.9, 3.10 й рис. 3.9–3.11):



3. c − вірогідно відносно тварин, що отримували N-аГА (p<0,05);




порівнянні з групою ІК збільшився (p<0,05) у 4,0 та 4,1 разу відповідно. Показ-

ник КС знизився до 36,3 мл/доба, що було менше у 4,7 разу (p<0,05), ніж у інта-

ктних щурів (табл. 3.9). Відповідні зміни також спостерігались у показниках

виведення азотистих сполук, при цьому екскреція креатиніну була вірогідно

(p<0,05) зниженою у 1,5 разу, а сечовини на 13,1 % (рис. 3.10).

Розвиток нефропатії супроводжувався активацією ПОЛ та формуванням

окисного стресу у нирковій тканині. У крові тварин групи КП вміст ДК та ТБК-

Р збільшувався (p<0,05) відносно ІК у 2,1 та 1,5 разу відповідно. У нирках вміст

ДК було збільшено у 2,5 разу, а ТБК-Р – у 2,0 рази (табл. 3.10).

144

Рис. 3.9 Вплив N-ацетилглюкозаміну при в/м введенні на рівень протеї-

нурії у щурів з сулемовою нефропатією

Таблиця 3.9

Показники азотистого обміну у щурів з сулемовою нефропатією

під впливом N-ацетилглюкозаміну при в/м введенні



Сечовина крові, ммоль/л КС, мл/доба

ІК (n=8) 51,2±1,6 4,95±0,22 170,0±5,3 КП (n=5) 203,1±14,5 a 20,31±0,88 ab 36,3±1,6 a N-аГА в/м 50 мг/кг (n=10) 86,0±2,7 ab 8,25±0,24 ab 131,2±4,2 ab

КОР в/о 34 мг/кг (n=9) 96,8±3,9 abc 9,06±0,26 abc 108,9±4,3 abc

Рис. 3.10 Сечова екскреція креатиніну (А) та сечовини (B) під впливом

N-ацетилглюкозаміну при в/м введенні у щурів з сулемовою нефропатією

10,0

15,0

20,0

25,0

30,0

ІК (n=8) КП (n=5) N-аГА в/м 50 мг/кг (n=10) КОР в/о 34 мг/кг (n=9)

ab ab

a

Екс

крец

ія к

реат

инін

у,

мкм

оль/

доба

0,4

0,6

0,8

1,0

1,2ab

abc

a

Екс

крец

ія с

ечов

ини,

м

мол

ь/до

ба

0,0

5,0

10,0

15,0

20,0

25,0

30,0

35,0

ІК (n=8)

КП (n=5)



ab

abc

a

Про

теїн

урія

, мг/

доба

A В

145

2,0

2,5

3,0

3,5

4,0

4,5

a

b

b

СО

Д, м

УО

/мг

білк

а

20,0

25,0

30,0

35,0

40,0

45,0a

bb

КА

Т, М

О/м

г бі

лка

Таблиця 3.10

Вплив N-ацетилглюкозаміну при в/м введенні на вміст продуктів ПОЛ

у крові та нирковій тканині щурів з сулемовою нефропатією

Вміст у крові Вміст у гомогенаті нирок Дослідна група ДК,

мкмоль/л ТБК-Р,

мкмоль/л ДК,

нмоль/мг білка ТБК-Р,

мкмоль/мг білка ІК (n=8) 51,2±1,6 2,54±0,16 40,0±2,2 0,41±0,02 КП (n=5) 106,6±4,6 a 3,75±0,16 a 99,5±4,3 a 0,80±0,03 a N-аГА в/м 50 мг/кг (n=10) 71,5±2,8 ab 3,22±0,13 ab 59,6±2,3 ab 0,59±0,02 ab

КОР в/о 34 мг/кг (n=9) 65,7±2,4 ab 2,75±0,10 bc 54,8±2,0 ab 0,55±0,02 ab

При цьому відбувалось порушення балансу ниркової АОС. Вміст ВГ

знижувався у 1,5 разу, активність СОД – у 1,4 разу, а активність КАТ навпаки

збільшувалась у 1,4 разу (p<0,05) відносно ІК (рис. 3.11). Це вказує на висна-

ження захисних можливостей АОС. Описана картина характерна для сулемової

нефропатії й виникає внаслідок деструктивної дії меркурію на проксимальний

відділ канальців нефрону [670, 676].

ІК (n=8) КП (n=5) N-аГА в/м 50 мг/кг (n=10) КОР в/о 34 мг/кг (n=9)

Рис. 3.11 Вплив N-ацетилглюкозаміну при в/м введенні на показники ан-

тиоксидантної системи нирок у щурів з сулемовою нефропатією: вміст у гомо-

генаті нирок ВГ (А), активність у гомогенаті нирок СОД (B) та КАТ (C)

При застосуванні N-аГА спостерігалась виражена позитивна дія на пере-

біг ХНН. Під його впливом нормалізувався фізичний стан щурів та зникала ле-

A B C

8,0

10,0

12,0

14,0

16,0

18,0

20,0

a

bb

ВГ,

нм

оль/

мг

білк

а

146

тальність (рис. 3.8). Спостерігалось достовірне (p<0,05) відносно КП посилення

ВФН. При цьому денний діурез збільшувався у 1,7 разу, а відносний – на 22,3 %

до інтактного рівня. Відбувалось посилення (p<0,05) ШКФ у 4,7 разу, а також

збільшувався показник КР на 3,2 % (табл. 3.8). Окрім того, N-аГА сприяв віро-

гідному зниженню (p<0,05) протеїнурії у 2,0 рази (рис. 3.9).

Позитивні зміни відбувались у азотистому обміні. N-аГА посилював сечо-

ву екскрецію креатиніну у 2,0 разу та сечовини – у 1,5 разу (p<0,05) відносно КП

(рис. 3.10). Внаслідок цього вміст креатиніну у крові знижувався у 2,4 разу, а се-

човини – у 2,5 разу, а також відбувалось збільшення (p<0,05) КС у 3,6 разу (табл.

3.9). Представлені дані свідчать про покращення під впливом N-аГА функціона-

льного стану нирок та азотистого обміну у щурів з сулемовою нефропатією.

Додатково N-аГА виявив виражену антиоксидантну дію. Під його впли-

вом вміст у крові та нирках продуктів ПОЛ знижувався (p<0,05) відносно КП:

показник ДК крові знижувався у 1,5 разу, ТБК-Р крові – на 14,1 %, ДК нирок –

у 1,7 разу та ТБК-Р нирок – на 26,3 % (табл. 3.10). При цьому у нирках спосте-

рігалось збільшення (p<0,05) вмісту ВГ у 1,5 разу до інтактного рівня та актив-

ності СОД – на 23,5 %. Також знижувалась (p<0,05) активність КAT у 1,3 разу,

що говорить про нормалізацію балансу АОС нирок (рис. 3.11).

Під впливом КОР виживаність у щурів збільшувалась до 90 % (рис. 3.8).

Добовий та відносний діурез підвищувались (p<0,05) у 2,1 та 1,3 разу відповід-

но, показник ШКФ – у 4,1 разу, а КР – на 2,5 % (табл. 3.8). Також відбувалось

зниження (p<0,05) протеїнурії у 1,5 разу (рис. 3.9). КОР сприяв посиленню екс-

креції креатиніну у 2,0 разу й сечовини – у 1,3 разу, знижував їх вміст у крові у

2,1–2,2 разу та збільшував КС у 3,0 рази порівняно з КП (рис. 3.10, табл. 3.9).

КОР викликав зменшення вмісту ДК та ТБК-Р у крові щурів (p<0,05) від-

носно КП у 1,6 та 1,4 разу відповідно. У нирках вміст ДК було зменшено у 1,8

разу, а ТБК-Р – у 1,5 рази (табл. 3.10). Вміст ВГ збільшувався (p<0,05) у 1,6 ра-

зу, активність СОД – у 1,4 разу, а активність КAT навпаки зменшувалась на

22,3 % (рис. 3.11), що вказує на відновлення захисних можливостей АОС та по-

кращення функціонального стану нирок щурів з ХНН під впливом КОР.

147

Найвагомішим у представлених результатах є те, що N-аГА не поступив-

ся за силою антиоксидантної дії КОР (p>0,05), який є відомим антиоксидантом.

В той же час, КОР поступився N-аГА (p<0,05) за впливом на показники ВФН та

азотистого обміну.

Отже, отримані експериментальні дані свідчать, що при розвитку сулемо-

вої нефропатії у щурів N-аГА у ін’єкційній лікарській формі чинить виражену

нефропротекторну, гіпоазотемічну й антиоксидантну дію і є перспективним за-

собом для лікування ХХН як при окремому застосуванні, так і у разі створення

на своїй основі комбінованих препаратів.

3.2.4 Вивчення фармакокінетичних властивостей Корвітину при

внутрішньом’язовому введенні

Для обґрунтування можливості застосування КОР у комбінації з N-аГА

при в/м шляху введення у було проведено порівняльне дослідження ФК-

властивостей КОР при в/м та в/в застосуванні у кролів у порівнянні з власне

субстанцією кверцетину, яку вводили в/ш. Усі тест-зразки вивчали за умов од-

норазового введення у дозі 10 мг/кг за вмістом кверцетину [491, 496].

На першому етапі даного дослідження було проведено розробку та валі-

дацію методики визначення кверцетину та його метаболітів у біоматриці плаз-

ми крові кролів методом УЕРХ-МС/МС з попередньою твердофазною екстрак-

цією згідно з загальноприйнятими вимогами [690, 691].

У ході дослідження у якості внутрішнього стандарту використовували фі-

зетин [730], що структурно відрізняється від кверцетину та ізорамнетину одні-

єю гідроксильною групою, має подібні фізико-хімічні властивості, хроматогра-

фічну поведінку аналітів і відсутній у крові людини на ендогенному рівні.

Структурні формули досліджуваних речовин наведені на рисунку 3.12.

Для процедури УЕРХ-визначення було підібрано наступні оптимальні

умови: температура 40 °С, швидкість потоку 0,4 мл/хв, час реєстрації даних 1,4

хв. При цьому кожний тест-зразок вимірювали двічі; результат розраховували

148

як середнє значення для двох паралельних ін'єкцій. Для запобігання окислення

аналітів визначення проводили у середовищі, що містило аскорбінову кислоту,

L-цистеїн та мурашину кислоту у концентраціях 0,005, 0,002 та 0,2 % відповід-

но [494]. Процедуру твердофазної екстракції проводили за допомогою картри-

джа Oasis® HLB після попереднього розведення зразків 0,5 М розчином фосфо-

рної кислоти для поліпшення поділу аналізованих речовин [731]. Хроматограми

бланкової плазми крові кролів та плазми із вмістом аналітів, що відповідає

НМКВ, наведено на рисунку 3.13.

M = 302,24 M=316,26 M=286,24

Рис. 3.12 Хімічна структура кверцетину (А), ізорамнетину (В) та фізетину (С)

Рис. 3.13 Приклади хроматограм аналітів: бланкова плазма крові кролів

вільна від кверцетину, ізорамнетину та фісетину (А); бланкова плазма крові

кролів, що містила по 25 нг/мл кверцетину й ізорамнетину (НМКВ) та 800 нг/мл

фізетину (B)

A B

A B С

149

Процедура валідації методики дозволила встановити, що НМКВ кверце-

тину та ізорамнетину у плазмі крові складає 25 нг/мл, а валідований діапазон

концентрацій, що можуть кількісно визначатись, знаходиться у межах від 25 до

3 000 нг/мл. При цьому співвідношення сигнал/шум у плазмі склали для квер-

цетину >8,2 і для ізорамнетину >7,6, що відповідає критеріям прийнятності ≥5

[732]. Концентрації аналітів на рівні НМКВ визначали з правильністю (RE

<14%) та точністю (RSD <17%), які відповідають встановленим критеріям [732]

для обох параметрів (≤20%). При аналізі селективності співвідношення площ

піків у хроматограмах розчинів бланкової біоматриці та розчинів аналітів на рі-

вні НМКВ були для кверцетину <0,161 та ізорамнетину <0,149, що відповідає

критеріям біоаналітичної лабораторії (<0,5) [494].

У ході валідації було побудовано калібрувальні криві, що наведено на ри-

сунку 3.14, які найбільш адекватно описуються за допомогою квадратичної мо-

делі з ваговим коефіцієнтом пропорційним 1/концентрація. Значення коефіцієн-

тів рівняння регресії калібрувальної кривої Y = a•X2 + b•X + c наведені в таб-

лиці 3.11. Ці дані свідчать, що коефіцієнти детермінації (R2) були більшими за

0,990 у всіх дослідах, тому зворотні розрахункові концентрації калібрувальних

стандартів відповідали критеріям прийнятності [732].

Рис. 3.14 Калібрувальні криві для кверцетину (А) та ізорамнетину (B) у

плазмі крові кролів

A B

150

Таблиця 3.11

Коефіцієнти рівняння регресії калібрувальної кривої (Y = a•X2 + b•X + c)

та коефіцієнти детермінації для кверцетину та ізорамнетину

у плазмі крові кролів

Коефіцієнти рівняння регресії Досліджуваний

аналіт A b c

Коефіцієнти

детермінації R2

Кверцетин -1,390×10-8 0,0003208 -0,00139 0,9985

Ізорамнетин -8,119×10-9 0,0002572 -0,00262 0,9937

При оцінці точності кількісного визначення було встановлено, що вона

(як для внутрішньоденних, так і для міжденних вимірювань) перевищує 14,5 %

для кверцетину та 11,6 % для ізорамнетину. При цьому правильність для даних

аналітів була не більше 6,8 % та 9,7 % відповідно. Ступінь екстракції кверцети-

ну та ізорамнетину з плазми крові склала 61,8–65,5 % та 73,5–76,9 % відповідно.

При валідації процедури розведення біозразків бланковою плазмою точність

для обох аналітів не перевищувала 6,3 %, а правильність була меншою за

14,4 % для кверцетину та 14,8 % для ізорамнетину. Все вищевикладене відпові-

дає стандартним критеріям прийнятності [732].

Результати дослідження стабільності показали, що аналіти витримують 3

цикли заморозки–розморозки, знаходження при кімнатній температурі після роз-

морозки протягом 4 годин, зберігання при температурі нижче -70 °C протягом 108

днів, перебування в автосемплері протягом 18 год. Середні значення точності для

всіх перевірених рівнів концентрацій не перевищували 15 %, тобто вони відпові-

дали встановленим критеріям прийнятності [732]. Таким чином, у результаті про-

цедури валідації розробленої методики визначення кверцетину та його метаболітів

у біоматриці плазми крові кролів була підтверджена її придатність.

На другому етапі даного дослідження було проведено визначення вмісту

кверцетину та ізорамнетину у плазмі крові кролів після одноразового введення

досліджуваних об’єктів. Отримані результати представляли у вигляді графіків

залежності усереднених концентрацій аналіту від часу забору проби (рис. 3.15).

151

Рис. 3.15 Залежність середніх значень концентрацій кверцетину та ізора-

мнетину від часу в плазмі крові кролів: при в/м введенні Корвітину (А), при в/в

введенні Корвітину (В) та при в/ш введенні кверцетину (С) (M±SD)

0

100

200

300

400

500

0 1 2 3 4 5 6 7 8

Час, год

Кон

цент

раці

я, н

г/мл

Кверцетин

Ізорамнетин

0

1000

2000

3000

4000

5000

0 1 2 3 4 5 6 7 8

Час, год

Кон

цент

раці

я, н

г/мл

Кверцетин


01000

2000300040005000

60007000

0 1 2 3 4 5 6 7 8

Час, год

Кон

цент

раці

я, н

г/мл

Кверцетин


A

B

C

152

На основі вмісту кверцетину та ізорамнетину у крові кролів за допомогою

рівняння 2.10 розраховували загальний вміст суми флавоноїдів у досліджених

біозразках та піддавали описовому статистичному аналізу, результати якого на-

ведено у таблиці 3.11 відповідно до часу відбору проб.

Таблиця 3.11

Загальний вміст суми кверцетину та ізорамнетину

у плазмі крові кролів після в/м та в/в введення Корвітину, нг/мл

Час відбору проб, ч Дослідна група 0,25 0,5 1,0 2,0 4,0 8,0

M 974,2 1468,5 1809,2 1603,1 863,4 255,6

SD 192,4 362,8 350,5 240,7 545,6 186,7

m 86,1 162,2 156,8 107,6 244,0 83,5

CV, % 19,8 24,7 19,4 15,0 63,2 73,1

Me 1086,0 1449,0 1732,6 1726,3 789,6 178,1

КО

Р в/

м

(n=5

)

Gmean 958,0 1432,5 1783,8 1587,6 748,2 218,5

M 6961,9 3000,6 1564,7 567,7 244,2 213,8

SD 2457,8 1025,3 449,8 226,2 68,2 151,0

m 1003,4 418,6 183,6 92,4 27,8 61,6

CV, % 35,3 34,2 28,7 39,8 27,9 70,6

Me 6050,6 2541,9 1353,9 504,7 219,5 195,0

КО

Р в/

в

(n=6

)

Gmean 6622,9 2870,8 1515,0 537,2 236,7 165,9

M 48,9 48,9 48,9 55,8 70,4 94,2

SD 0,0 0,0 0,0 11,9 26,7 12,6

m 0,0 0,0 0,0 6,9 15,4 7,3

CV, % 0,0 0,0 0,0 21,4 37,9 13,4

Me 48,9 48,9 48,9 48,9 61,9 100,6 Кве

рцет

ин

в/ш

(n=3

)

Gmean 48,9 48,9 48,9 55,0 67,2 93,6

Примітка. n – кількість тварин у групі.

153

Аналіз отриманих даних свідчить, що при ін'єкційному введенні дослі-

джуваних об’єктів у плазмі крові кролів утворювались концентрації кверцетину

та ізорамнетину, які характеризувались невеликим рівнем варіабельності, на-

віть не зважаючи на обмежену кількість тварин. На це вказує значення CV, що

у більшості часових точок не перевищувало 30 %, і це свідчить про високу

якість проведеного ФК-дослідження.

При в/м введенні КОР спостерігався помірний зріст концентрації флаво-

ноїдів з утворенням максимуму біля 2 000 нг/мл станом на 1 год після введення,

і з подальшим повільним рівномірним її зниженням (табл. 3.11). Отже, у даної

групи тварин спостерігалася виражена пролонгація ФК-параметрів кверцетину

у порівнянні з наступною групою.

На відміну від цього при в/в застосуванні КОР, як і слід було очікувати,

максимальна концентрація спостерігалась у першій точці часу, через 15 хв піс-

ля введення і у деяких випадках перевищувала 10 000 нг/мл. При статистичній

обробці даних виявлялось, що максимальне середнє значення концентрації су-

ми флавоноїдів при цьому шляху введення досягає майже 7 000 нг/мл, що в 3,5

разу перевищує показники попередньої групи і зумовлено стовідсотковою біо-

доступністю модифікованого кверцетину при в/в введенні (табл. 3.11).

У той же час, у тварин, які в/ш отримували кверцетин, він всмоктувався

дуже повільно, концентрація суми флавоноїдів починала перевищувати НМКВ

у крові лише через 2 год після введення та набувала максимальних значень на 8

год, тобто всмоктування весь цей час не припинялось. У результаті середня

концентрація суми флавоноїдів у плазмі крові тварин протягом всього періоду

спостережень не перевищила 100 нг/мл (табл. 3.11).

Отримані експериментальні дані дозволили за середніми значеннями по-

будувати ФК-криві, що відображують залежність загального вмісту флавоноїдів

у плазмі крові тварин від часу після введення досліджуваних об’єктів (рис. 3.16).

При в/м введенні КОР спостерігалось формування ФК-кривої, що мала дуже

плавний характер без проміжних піків з максимумом концентрації через 1 год піс-

ля введення, який знаходився біля 2 000 нг/мл. Далі спостерігалось поступове рів-

номірне зменшення вмісту флавоноїду та його метаболітів (рис. 3.16).

154

Рис. 3.16 Графіки залежності середніх значень суми концентрацій кверце-

тину та ізорамнетину в плазмі крові кролів від часу (M±SD)


У той же час, при в/в застосуванні спостерігалось формування класичної

ФК-кривої для цього шляху введення. Виявлявся виразний пік концентрації з по-

чатку введення, який досягав найвищих значень у цьому дослідженні – біля 7 000

нг/мл, і далі – різкий спад до 1 500 нг/мл станом на 1 год, обумовлений сполучен-

ням процесів біотрансформації та елімінації кверцетину, інтенсивність яких тим

вище, чим вище концентрація діючої речовини. Через 2 год після введення ФК-

крива ставала пологою і зниження вмісту флавоноїду уповільнювалось (рис. 3.16).

Найнижчі значення концентрації кверцетину у крові виникали при в/ш

введенні немодифікованої субстанції, при цьому ФК-крива мала рівномірну по-

логу висхідну форму без видимих концентраційних піків (рис. 3.16).

Описані вище результати дозволили за допомогою програми WinNon-lin

Professional v. 5.2 ("Pharsight Corporation", США) з використанням безкамерних

моделей "NCA Model 200" та "NCA Model 201" розрахувати загальноприйняті

ФК-параметри досліджуваних об’єктів, що представлені у таблиці 3.12.

Аналіз результатів таблиці 3.12 свідчить про низьку варіабельність ФК-

0

1000

2000

3000

4000

5000

6000

7000

8000

9000

10000

0 1 2 3 4 5 6 7 8Час, год

Кон

цент

раці

я, н

г/мл КОР в/м (n=5)

КОР в/в (n=6)

Кверцетин в/ш (n=3)

155

параметрів КОР при ін'єкційному введенні. У більшості показників CV не пере-

вершував 30 %, що позитивно характеризує якість проведеного дослідження.

Таблиця 3.12

Середні фармакокінетичні показники Корвітину при в/м та в/в введенні

за вмістом суми кверцетину та ізорамнетину у плазмі крові кролів

КОР в/м (n=5) КОР в/в (n=6) Кверцетин в/ш (n=3) Фармакокінетичні показники M±SD CV M±SD CV M±SD CV

Cmax , нг/мл 1907±264 b 13,8 6962±2458 a 35,3 94,2±12,6 ab

Tmax , год * 1,0 b (1,0; 2,0)

— 0,25 a (0,25; 0,25)

— 8,0 ab (8,0; 8,0)

—

AUC0-8 , год•нг/мл 7657±2000 26,1 8230±2125 25,8 550,4±114,5 ab 20,8

AUC0-∞ , год•нг/мл 8695±2558 29,4 8853±2220 25,1 — —

AUC0-8/AUC0-∞ , % 89,4±10,0 11,2 93,0±5,0 5,4 — —

Cmax/AUC0-8 , год-1 0,26±0,04 b 16,6 0,84±0,13 a 15,6 0,17±0,02 ab 12,7

Kel , год-1 0,33±0,09 26,5 0,35±0,05 13,3 — —

Cl, л/год/кг 1,24±0,37 29,6 1,19±0,29 24,4 — —

T1/2 , год 2,30±0,89 38,6 2,03±0,27 13,1 — —

MRT, год 2,68±0,35 b 12,9 1,27±0,39 a 30,7 4,67±0,16 ab 3,3

Vd , л/кг 3,87±0,99 25,5 3,46±0,82 23,6 — —

F, % # 93,0 — 100,0 — 6,7 —

Примітки: 1. a − вірогідно відносно тварин, що отримували КОР в/м (p<0,05); 2. b − вірогідно відносно тварин, що отримували КОР в/в (p<0,05); 3. * – Me (LQ; UQ); 4. # – розраховано за середнім показником AUC0-8; 5. n – кількість тварин у групі.

При порівняльному аналізі ФК-параметрів виявлялось, що при в/м вве-

денні КОР характеризувався показником Cmax, який був вірогідно меншим у 3,7

разу (p<0,05), ніж при в/в введенні. Також відповідно збільшувався і показник

Tmax у 4,0 разу до 1 год, що свідчить про пролонгацію процесів всмоктування.

Більш повільне всмоктування кверцетину при в/м введенні КОР підтверджува-

156

лось показником Cmax/AUC0-8 , який був у 3,2 разу нижчим, ніж при в/в введенні.

Особливого значення в плані ФК-аналізу заслуговують показники AUC 0-8

та AUC0-∞ , оскільки вони відображають кількість діючої речовини, що досягла

системного кровообігу. Як за умов в/м, так і в/в введення КОР обидва показни-

ки знаходились на однаковому рівні (p>0,05), що говорить про ідентичний сту-

пінь всмоктування кверцетину. Розрахунок співвідношення AUC0-8/AUC0-∞ , яке

відображає ступінь висвітлення ФК-профілю в експерименті, знаходився на рі-

вні вище 80 %, що відповідає вимогам ФК-досліджень [733].

При аналізі показників Kel та Cl, що відображують швидкість виведення з

організму та швидкість очищення крові від діючої речовини відповідно, значу-

щої різниці зафіксовано не було, але тенденційно (p>0,05) після в/м введення

кверцетин виводився повільніше. У кореляції з цим знаходився показник T1/2,

який був більшим (p>0,05) після в/м введення на 13,3 %. Показник MRT після

в/м введення КОР був вищим (p<0,05) у 2,1 разу, що говорить про триваліший

час знаходження флавоноїдів в організмі тварин. Показник Vd також був біль-

шим (p>0,05) після в/м застосування, що свідчить про більшу тканинну прони-

кність флавоноїдів при даному шляху введення (табл. 3.12).

Найважливішого значення при аналізі ФК-параметрів КОР заслуговує

показник F, оскільки він може дозволити зробити висновок щодо еквівалентно-

сті досліджених шляхів введення з боку ступеня всмоктування кверцетину. Так,

F при в/м введенні склав 93 %, що є високим показником для даного шляху

введення і не має суттєвих відмінностей від F при в/в застосуванні (табл. 3.12).

При аналізі ФК-параметрів субстанції кверцетину, яку вводили в/ш, ви-

явилось, що більшість з них розрахувати не вдалось. Даний тест-об’єкт харак-

теризувався дуже поганим всмоктуванням, утворював у крові незначні концен-

трації суми флавоноїдів, що було обумовлено низькою біодоступністю, яка

склала лише 6,7 % (табл. 3.12).

Таким чином, КОР за умов в/м введення у кролів характеризувався збала-

нсованим ФК-профілем з високою біодоступністю, що обумовлює доцільність

його подальшого вивчення у якості компонента ін’єкційного комбінованого

препарату для лікування ХХН саме при в/м введенні.

157

3.2.5 Порівняльне дослідження нефропротекторних властивостей комбінацій

N-ацетилглюкозаміну з Корвітином при внутрішньом’язовому введенні

Результати, отримані у попередніх дослідженнях, обумовили доцільність

розробки комбінованого препарату для ін'єкційного застосування при ХХН, що

містить N-аГА та КОР. У зв'язку з цим, нами було проведено порівняльне ви-

вчення НА ін’єкційних комбінацій N-аГА та КОР у різних співвідношеннях за

умов розвиту ГУН. Дослідження виконано на моделі міоглобінуричної нефропа-

тії [528] у щурів з використанням досліджуваних об’єктів, що були наведені ви-

ще у таблиці 2.2, при в/м введенні у дозі 50 мг/кг за сумою діючих речовин.

Представлене дослідження згідно із загальним дизайном роботи є другою серією

експериментів, описаних у підрозділі 3.2.2, тому у поточному підрозділі для на-

очності викладені деякі результати груп ІК та КП, що вже були наведені раніше.

Результати проведених експериментів показали, що у групі нелікованих

тварин під впливом гліцеролу протягом тижня виникає ГУН й набуває розгор-

нутої форми. Про це свідчила стійка олігурія, затримка рідини в організмі тва-

рин й різке зниження ВФН (табл. 3.13). Внаслідок цього погіршувалась сечова

екскреція азотистих речовин (рис. 3.17), у щурів розвивалась азотемія й аутоін-

токсикація (табл. 3.14). Це призводило до погіршення їх фізичного стану та ви-

сокого рівня летальності, який склав 50 % (рис. 3.18).

При комбінуванні N-аГА з КОР у співвідношенні 1:2 спостерігався вира-

жений позитивний вплив на перебіг ГУН. При цьому виживаність тварин тенде-

нційно збільшувалась (p>0,05) порівняно з групою КП і склала 70 % (рис. 3.18).

Відбувалось вірогідне посилення ВФН: відносний діурез збільшувався на 27,4 %,

ШКФ – у 1,8 разу, а КР – на 0,88 % (p<0,05) відносно КП. Рівень протеїнурії при

цьому знижувався (p<0,05) у 2,0 разу (табл. 3.13). Дана комбінація (p<0,05) зни-

жувала вміст у крові креатиніну у 1,5 разу й сечовини – у 1,3 разу, а також поси-

лювала її кліренс у 2,2 разу (табл. 3.14). Окрім того, спостерігалось вірогідне по-

силення (p<0,05) екскреції креатиніну на 21,9 %, а сечовини – на 61,6 % (рис.

3.17). Загальний рівень НА при цьому склав 30,5 % (рис. 3.19) [674].

158

Таблиця 3.13

Вплив різних комбінацій N-аГА/КОР на видільну функцію нирок

при гострому ураженні нирок у щурів



ШКФ, мл/доба КР, % Протеїнурія,

г/л ІК (n=8) 52,0±0,4 420,3±15,2 98,44±0,05 0,21±0,01 КП (n=5) 35,8±0,6 a 95,9±3,4 a 96,39±0,12 a 11,96±0,27 a N-аГА/КОР 1:2 (n=7) 45,6±0,4 abc 174,8±4,1 abc 97,24±0,07 abc 5,94±0,55 abc

N-аГА/КОР 1:1 (n=10) 48,6±0,5 ab 304,0±8,2 ab 98,12±0,07 ab 2,90±0,17 ab

N-аГА/КОР 2:1 (n=8) 43,3±0,6 abc 218,0±7,0 abc 97,65±0,08 abc 5,38±0,43 abc

N-аГА/КОР 3:1 (n=8) 41,9±0,4 abc 206,7±7,1 abc 97,61±0,11 abc 5,18±0,48 abc

Примітки (тут, у табл. 3.14, на рис. 3.17 та 3.18):



3. c − вірогідно відносно тварин, що отримували N-аГА/КОР 1:1 (p<0,05);


Рис. 3.17 Сечова екскреція креатиніну (А) та сечовини (В) під впливом рі-

зних комбінацій N-аГА/КОР у щурів з гострим ураженням нирок

18,0

20,0

22,0

24,0

26,0

28,0

30,0

32,0

ІК (n=8) КП (n=5) N-аГА/КОР 1:2 (n=7)N-аГА/КОР 1:1 (n=10) N-аГА/КОР 2:1 (n=8) N-аГА/КОР 3:1 (n=8)

a

Екск

реці

я кр

еати

ніну

, мк

моль

/доб

а

bс

ab

abс bс

0,60,70,80,91,01,11,21,31,4

Екск

реці

я се

чови

ни,

ммол

ь/до

ба

a

abс

ababс abс

A В

159

Таблиця 3.14 Показники азотистого обміну у щурів з гострим ураженням нирок

під впливом різних комбінацій N-аГА/КОР

Дослідна група Креатинін крові, мкмоль/л



ІК (n=8) 56,3±1,8 5,1±0,3 175,1±5,4

КП (n=5) 215,2±8,2 a 19,0±0,8 a 38,4±1,7 a

N-аГА/КОР 1:2 (n=7) 143,0±5,0 abc 14,2±0,3 abc 83,1±2,2 abc

N-аГА/КОР 1:1 (n=10) 97,5±3,0 ab 9,3±0,4 ab 141,5±4,5 ab



ІК (n=8)

КП (n=5)

N-аГА/КОР 1:2 (n=7)




Рис. 3.18 Криві виживаності за Капланом-Мей’єром щурів з гострим ура-

женням нирок під впливом різних комбінацій N-аГА/КОР

Рис. 3.19 Загальна нефропротекторна активність різних комбінацій N-аГА/КОР у щурів з гострим ураженням нирок

Примітки: 1. a − вірогідно відносно тварин, що отримували N-аГА/КОР 1:1 (p<0,05); 2. b − вірогідно відносно тварин, що отримували N-аГА/КОР 1:2 (p<0,05); 3. n – кількість тварин у групі по завершенні експерименту.

0

20

40

60

80

100

0 1 2 3 4 5 6 7

20

30

40

50

60

70

80N-аГА/КОР 1:2 (n=7)




аb

b

а

аb

Неф

ропр

отек

торн

а ак

тивн

ість

, %

Час, доба

Вір

огід

ніст

ь

виж

иван

ня, %

b

a

ac ac

160

При збільшенні вмісту N-аГА у комбінації з КОР до співвідношення 1:1

спостерігалось значне посилення ефективності, що мало вірогідний характер

(p<0,05) порівняно з активністю КОР з першої серії досліду (докладно представ-

лено у підрозділі 3.2.2). Так, під впливом даної комбінації нормалізувався фізич-

ний стан щурів та зникала летальність (рис. 3.18). ВФН достовірно посилювалась

(p<0,05) відносно КП, при цьому відносний діурез збільшувався у 1,4 разу, показ-

ник ШКФ – у 3,2 разу, а КР – на 1,8 %. Також вірогідно знижувався вміст білка у

сечі у 4,1 разу (p<0,05) відносно нелікованих тварин (табл. 3.13) [674].

Додатково під впливом комбінації N-аГА/КОР 1:1 відбувалось посилен-

няв (p<0,05) екскреції креатиніну у 1,4 разу та сечовини – у 1,8 разу (рис. 3.17).

Внаслідок цього вміст креатиніну у крові знижувався у 2,2 разу, а сечовини – у

2,0 разу, також відбувалось збільшення КС у 3,7 разу (p<0,05 у всіх випадках)

(табл. 3.14). Отримані результати дозволили розрахувати загальний показник

НА, який склав 69,7 %, що є найвищим значенням у представленому дослі-

дженні (рис. 3.19). Описана картина свідчить про істотне покращення функціо-

нального стану нирок та нормалізацію азотистого обміну у щурів з ГУН [674].

При збільшенні вмісту N-аГА відносно КОР у тест-зразках до співвідно-

шень 2:1 та 3:1 відбувалась зворотна тенденція, яка виявлялась у зниженні їх

ефективності. Так, виживаність тварин склала 80 %, що не мало вірогідних пе-

реваг (p>0,05) відносно КП (рис. 3.18). Спостерігалось достовірне (p<0,05) по-

силення ВФН. При цьому відносний діурез збільшувався на 20,9 % при засто-

суванні N-аГА/КОР 2:1 та на 17,0 % під впливом N-аГА/КОР 3:1, посилювалась

ШКФ – у 2,2–2,3 разу, а показник КР – на 1,3 %. Окрім того, обидві комбінації

сприяли зниженню (p<0,05) протеїнурії у 2,2–2,3 разу (табл. 3.13) [674].

Додатково обидва об’єкти знижували (p<0,05) вміст у крові креатиніну у

1,7–1,8 разу й сечовини – у 1,6 разу, а також збільшували КС у 2,6–2,7 разу

(табл. 3.14). Окрім того, під впливом комбінацій спостерігалось посилення се-

чової екскреції креатиніну в 1,3 разу та сечовини – у 1,6–1,7 разу (p<0,05 у всіх

випадках) (рис. 3.17). Розрахований показник НА при цьому склав 45,1 % для

N-аГА/КОР 2:1 та 42,5 % для N-аГА/КОР 3:1, що також говорить про високий

ступінь посилення ВФН та гіпоазотемічної дії (рис. 3.19) [674].

161

Експериментальні дані довели, що при комбінуванні N-аГА з кверцети-

ном за умов розвитку ГУН відбувалось посилення ефективності останнього у

залежності від співвідношення діючих речовин комбінації. При цьому найбільш

виразні нефропротекторні властивості спостерігались у комбінації із співвід-

ношенням N-аГА та КОР 1:1. За рівнем ефективності дана комбінація вірогідно

(p<0,05) перевершила всі інші, а також препарат порівняння КОР (результати

докладно представлено у підрозділі 3.2.2) [674]. Таким чином, комбінація

N-аГА та КОР 1:1 у ін’єкційній лікарській формі є перспективним засобом для

в/м застосування з метою корекції ГУН, а також загострень й ускладнень ХХН.

Висновки до розділу 3:

1. Комбінування похідних ГА з кверцетином при в/ш введенні за умов нефропатії

мінімальних змін призводить до посилення нефропротекторної дії, яке було най-

більш виражене у комбінацій зі співвідношенням аміноцукрів та кверцетину 3:1.

Досліджувана комбінація G3N3K2, що містила ГА гідрохлорид, N-аГА та кверце-

тин у співвідношенні 3:3:2, у дозі 50 мг/кг виявила найвищу НА – 89,9 %, за рівнем

якої перевершила (p<0,05) активність всіх інших об’єктів дослідження, а, отже, була

найбільш перспективною для розробки пероральної лікарської форми і подальшого

експериментального вивчення у якості засобу терапії ХХН.

2. Досліджуваний об’єкт G3N3K2 у лікарській формі капсул (82 мг/кг, в/ш) на

тлі нефропатії мінімальних змін чинив виразну нефропротекторну та гіпоазоте-

мічну дію, збільшуючи ШКФ у 2,7 разу, знижуючи протеїнурію у 3,5 разу,

МКН – у 1,3 разу та сечовину крові – у 2,1 разу (p<0,05 у всіх випадках), і при

цьому за рядом показників перевершив (p<0,05) активність таблетованої форми,

а також дію своїх монокомпонентів та препарату порівняння Квертину.

3. За умов розвитку ниркової недостатності досліджувана комбінація G3N3K2

у формі капсул (82 мг/кг, в/ш) збільшувала виживаність тварин (до 100%,

p<0,05), покращувала функціональний стан нирок, чинила позитивний вплив на

азотистий обмін, збільшуючи ШКФ у 5,0 разів, КС – у 3,3 разу, знижуючи про-

теїнурію у 2,2 разу та сечовину крові – у 3,0 рази (p<0,05 у всіх випадках), і при

цьому за ступенем ефективності перевершувала (p<0,05) активність таблетованої

162

форми, дію своїх монокомпонентів та не поступалась, а за рядом показників пе-

реважала (p<0,05) референс-препарат Леспефрил.

4. Доцільною є розробка на основі досліджуваного об’єкту G3N3K2 комбінова-

ного препарату для перорального введення у формі капсул із вмістом ГА г/х,

N-аГА та кверцетину у співвідношенні 3:3:2, та проведення його поглибленого

вивчення з метою обґрунтування застосування при лікуванні ХХН.

5. Аміноцукор N-аГА (50 мг/кг) за умов в/м введення перевершив ГА г/х за рів-

нем НА (83,3 % проти 72,6 %, p<0,05) при нефропатії мінімальних змін. При цьо-

му найдоцільнішим шляхом введення похідних ГА є в/м, оскільки дозволяє ніве-

лювати вплив ефекту первинного проходження й надлишковий метаболізм гексо-

замінів у печінці. При в/о введенні похідні ГА не мали переваг порівняно з в/ш за-

стосуванням, що пояснюється інтенсивним метаболізмом внаслідок ефекту пер-

винного проходження. N-аГА є перспективним компонентом комбінованого ін'єк-

ційного препарату похідних ГА з кверцетином для лікування ХХН, який у пода-

льших дослідженнях доцільно вивчати при в/м введенні.

6. N-аГА у формі 6 % розчину для ін’єкцій (50 мг/кг) за умов розвитку ГУН

збільшував виживаність тварин (до 90%, p<0,05), чинив виражену нефропроте-

кторну й гіпоазотемічну дію, посилюючи діурез у 1,5 разу, ШКФ – у 2,5 разу,

КС – у 2,9 разу, знижуючи протеїнурію у 2,0 разу, креатинін й сечовину крові –

у 1,9 та 1,7 разу відповідно (p<0,05 у всіх випадках) і за ступенем ефективності

перевершив (p<0,05) активність препарату порівняння КОР за більшістю ви-

вчених показників. При цьому за умов в/м застосування N-аГА не поступився

за рівнем ефективності в/в введенню (p>0,05). Ін’єкційний спосіб застосування

є перевагою для N-аГА, оскільки обумовлює надходження всієї дози гексозамі-

ну у активній формі до системного кровотоку та ниркової тканини. N-аГА у

ін’єкційній лікарській формі є перспективним засобом для корекції ГУН, а та-

кож загострень хронічної ниркової патології.

7. За умов розвитку ХНН 6 % ін’єкційний розчин N-аГА (50 мг/кг, в/м) збільшу-

вав виживаність тварин (до 100%, p<0,05), чинив виражену нефропротекторну й

гіпоазотемічну дію, що виявлялось у збільшенні діурезу у 1,7 разу, ШКФ – у 4,7

разу, КС – у 3,6 разу й КР – на 3,2 %, зниженні протеїнурії у 2,0 рази, креатиніну

163

та сечовини крові – у 2,4–2,5 разу (p<0,05 у всіх випадках), а також антиоксидант-

ний ефект, знижуючи у нирках вміст ДК у 1,7 разу, ТБК-Р – на 26,3 %, активність

КАТ – у 1,3 разу, збільшуючи вміст ВГ у 1,5 разу та активність СОД – на 23,5 %

(p<0,05 у всіх випадках). При цьому за ступенем ефективності N-аГА перевершив

(p<0,05) нефропротекторний та гіпоазотемічний вплив референс-препарату КОР і

не поступився (p>0,05) йому за антиоксидантною активністю, що свідчить про

більш збалансований фармакодинамічний комплекс N-аГА для лікування ХХН.

8. У ході вивчення ФК кверцетину за різних шляхів введення було проведено

процедуру валідації розробленої методики УЕРХ-МС/МС визначення даного фла-

воноїду та його метаболітів у біоматриці плазми крові кролів з попередньою твер-

дофазною екстракцією, що дозволило підтвердити її придатність. При цьому валі-

дований діапазон аналітичних концентрацій кверцетину та ізорамнетину склав 25–

3 000 нг/мл, точність визначення перевищувала 14,5 та 11,6 %, правильність була

не більше 6,8 та 9,7 %, ступінь екстракції з плазми крові склав 61,8–65,5 та 73,5–

76,9 % відповідно, що відповідало стандартним критеріям прийнятності. Дана ме-

тодика є надійною, точною і добре відтворюється для використання в рутинному

аналізі біозразків, які містять кверцетин та ізорамнетин.

9. Порівняльний аналіз ФК-властивостей КОР показав, що при в/м введенні

препарат характеризується збалансованим ФК-профілем з виразним ефектом

пролонгації (Tmax зростав у 4,0 разу (p<0,05), MRT – у 2,1 разу (p<0,05), T1/2 – на

13,3 % (p>0,05)) та високою біодоступністю, яка досягала 93 %. Це обумовлює

можливість застосування КОР у клінічній практиці за допомогою в/м шляху

введення, а також доцільність подальшого його вивчення у якості компонента

ін’єкційного комбінованого препарату для лікування ХХН при в/м введенні.

10. При комбінуванні N-аГА та КОР у ін’єкційній лікарській формі (50 мг/кг,

в/м) при ГУН відбувалось значне посилення нефропротекторної та гіпоазотемі-

чної дії, що обумовлювало виражений позитивний вплив комбінованого препа-

рату на перебіг нефропатії. Найвищий рівень НА – 69,7 % виявила комбінація

N-аГА/КОР із співвідношенням 1:1 і при цьому перевершила (p<0,05) дію КОР

при окремому застосуванні й активність комбінацій іншого складу, а, отже, є

перспективним засобом для корекції ГУН та загострень хронічної ниркової па-

164

тології. З метою обґрунтування застосування у лікуванні ХХН дану комбінацію

доцільно вивчати у подальших дослідженнях при в/м шляху введення.

Результати експериментальних досліджень даного розділу наведено в таких

публікаціях:


Effects of quercetin and its combinations on health. Polyphenols: mechanisms of ac-

tion in human health and disease : monograph / eds. R. R. Watson, R. V. Preedy, S.




2. Шебеко С. К. Порівняльне експериментальне дослідження нефропротекто-

рних властивостей похідних глюкозаміну у комбінації з кверцетином. Українсь-

кий біофармацевтичний журнал. 2017. № 5 (52). С. 40–44.






на фармація. 2017. Т. 21, № 4. С. 17–21.




019-0107-1 (Особистий внесок: участь у плануванні та проведенні біоаналітич-

них досліджень, узагальнення результатів, підготовка статті до друку).





7. Shebeko S. K., Zupanets I. A., Popov O. S. N-acetylglucosamine is the most effec-

tive glucosamine derivative for the treatment of membranous nephropathy in rats.

165

Pharmazie. 2019. Vol. 74, № 11. – P. 667–670. (Особистий внесок: планування та




Pharmacy & Pharmacognosy Research. 2020. Vol. 8, № 1. – P. 53–63. (Особистий вне-


9. Фармацевтична композиція з протизапальною, гастропротекторною, кардіо-

протекторною, нефропротекторною та хондропротекторною дією : пат. 97871 на

винахід Україна. № а 2010 07832 / І. А. Зупанець, С. Б. Попов, К. О. Зупанець, С. К.

Шебеко, Л. В. Безпалько, В. І. Кобилінська, Р. О. Тищенко, Є. О. Сова, А. С. Шала-

май, В. Ф. Усенко, І. А. Отрішко, О. О. Андрєєва, А. Ель Аараж ; заявл. 22.06.2010 ;

опубл. 26.03.2012. Бюл. № 6. 16 с. (Особистий внесок: здійснення патентного

пошуку, участь у проведенні досліджень та аналізі даних, оформлення заявки).

10. Засіб з нефропротекторною та гіпоазотемічною дією : пат. 139145 на корис-

ну модель Україна. № u 2019 05709 / С. К. Шебеко, І. А. Зупанець, С. Б. Попов,





дель Україна. № u 2019 05712 / С. К. Шебеко, І. А. Зупанець, С. Б. Попов, А. С.

Шаламай ; заявл. 27.05.2019 ; опубл. 26.12.2019. Бюл. № 24. 9 с. (Особистий

внесок: здійснення патентного пошуку, планування та виконання досліджень,

узагальнення даних, оформлення заявки).

12. Shebeko S. K. The experimental investigation of N-acetyl-d-glucosamine hy-

poazotemic properties in conditions of renal azotemia. V Національний з’їзд фармако-


13. Шебеко С. К. Експериментальне дослідження N-ацетилглюкозаміну як потенцій-

ного засобу терапії хронічної хвороби нирок / Сучасні аспекти клінічної фармакології

на тлі досягнень доказової медицини : матеріали IX Всеукраїнської наук.–практ.

конф. з міжнар. участю, м. Вінниця, 16–17 листоп. 2017 р. Вінниця, 2017. С. 278–279.


166



м. Тернопіль, 30 верес. – 4 жовт. 2019 р. С. 252.



the 1st international scientific and practical conference, Tokyo, Oct. 21–22, 2019. To-

kyo : CPN Publishing Group, 2019. P. 149–153.





внесок: збір матеріалів для розділів 1.2, 2, 4, 5, їх аналіз та узагальнення, участь у

підготовці рекомендацій до друку).







18. Зупанець І. А., Шебеко С. К., Отрішко І. А., Черних В. В., Чопенко В. В.

Застосування N-ацетилглюкозаміну у ін’єкційній формі як нефропротекторного



(Особистий внесок: підготовка та виконання досліджень, узагальнення резуль-

татів, участь у оформленні листа).


лікування хронічної хвороби нирок шляхом комбінування кверцетину з N-ацетил-

глюкозаміном у ін’єкційній формі: інформ. лист про нововведення в сфері охо-

рони здоров’я № 254–2019. Київ : Укрмедпатентінформ МОЗ України, 2019. 4 с.

(Особистий внесок: участь у плануванні та проведенні експериментів, аналізі

даних, оформленні інформаційного листа).

167

РОЗДІЛ 4

ВИВЧЕННЯ ЕФЕКТИВНИХ ДОЗ КОМБІНОВАНИХ ПРЕПАРАТІВ

ПОХІДНИХ ГЛЮКОЗАМІНУ З КВЕРЦЕТИНОМ

ДЛЯ ПЕРОРАЛЬНОГО ТА ІН’ЄКЦІЙНОГО ЗАСТОСУВАННЯ

ПРИ ХРОНІЧНІЙ ХВОРОБІ НИРОК

З метою наукового обґрунтування доз, що є найбільш доцільними для по-

дальшого поглибленого вивчення досліджуваних об’єктів, на другому етапі

представленої науково-дослідної роботи було проведено вивчення ефективних

доз комбінованих препаратів похідних ГА з кверцетином для перорального та

ін’єкційного застосування при ХХН.

4.1 Експериментальне визначення середньої ефективної дози Глюкваміну

за умов розвитку ниркової недостатності

У першій серії дослідів було проведено експериментальне визначення по-

казника ЕД50 препарату Глюквамін у капсулах (ПАТ НВЦ "Борщагівський

ХФЗ", Україна) за умов розвитку ниркової недостатності. Починаючи з цього

етапу досліджень, даний препарат розглядався як основний досліджуваний

об’єкт для внутрішнього застосування при ХХН. Дослідження проводили на

моделі хромат-індукованої нефропатії у щурів [528] при щоденному в/ш вве-

денні Глюкваміну у дозах 25, 50 та 100 мг/кг протягом 15 діб.

Результати проведених досліджень свідчать, що у тварин групи КП вини-

кає ниркова недостатність з усіма типовими ознаками. При цьому відмічається

високий рівень летальності, що склав 40 %, вірогідне відносно інтактних тва-

рин зменшення діурезу у 1,8 разу, збільшення креатиніну крові у 3,7 разу, сечо-

вини крові у 3,0 разу та відповідне зменшення ШКФ у 2,3 разу (табл. 4.1).

При застосуванні Глюкваміну у різних дозах відмічалось підвищення ви-

живаності тварин, при цьому показник летальності при введенні у дозі 25 мг/кг

склав 30 %, у дозі 50 мг/кг – 20 % і у дозі 100 мг/кг випадків загибелі зафіксо-

вано не було (табл. 4.1) [500].

168

Таблиця 4.1

Вплив Глюкваміну у різних дозах на перебіг ниркової недостатності у щурів


Летальність, %


Креатинін крові,

мкмоль/л

Сечовина крові,

ммоль/л

ШКФ, мл/доба НА, %

ІК (n=10) 0,0 6,9±0,2 57,4±2,7 4,7±0,3 391,6±12,1 — КП (n=6) 40,0 a 3,9±0,1 a 212,8±16,8 a 14,1±0,6 a 168,7±8,3 1 — Глюквамін 25 мг/кг (n=7) 30,0 ad 4,6±0,2 abd 154,9±14,1 abd 12,3±0,4 abcd 209,5±5,3 abcd 18,3±2,4 cd

Глюквамін 50 мг/кг (n=8) 20,0 a 5,0±0,1 abd 120,7±9,6 abd 9,5±0,6 abd 258,7±8,9 abd 40,4±4,0 d

Глюквамін 100 мг/кг (n=10) 0,0 b 6,1±0,2 abc 71,2±4,8 abc 6,7±0,4 abc 300,7±11,1 abc 59,2±5,0 c

Примітки:



3. c − вірогідно відносно тварин, що отримували Глюквамін у дозі 50 мг/кг (p<0,05);

4. d – вірогідно відносно тварин, що отримували Глюквамін у дозі 100 мг/кг (p<0,05);

5. n – кількість тварин у групі по завершенні дослідження.

168

169

Також під впливом Глюкваміну спостерігалось вірогідне підвищення

(p<0,05) гломерулярної фільтрації відносно КП, що мало дозозалежний характер.

Так, під впливом дози 25 мг/кг показники діурезу та ШКФ збільшувались у 1,2 ра-

зу, а креатинін та сечовина крові зменшувались у 1,4 разу та на 12,8 % відповідно.

При застосуванні дози 50 мг/кг діурез збільшувався у 1,3 разу, ШКФ – у 1,5 разу,

вміст креатиніну в крові зменшувався у 1,8 разу, а сечовини – у 1,5 разу. Найбіль-

ший вплив на ниркову функцію Глюквамін чинив у дозі 100 мг/кг, що виявлялось

у збільшенні діурезу у 1,6 разу, ШКФ – у 1,8 разу та зменшенні креатиніну та се-

човини крові у 3,0 та 2,1 разу відповідно. За результатами розрахунків НА Глюк-

ваміну за впливом на гломерулярну фільтрацію склала: при застосуванні у дозі 25

мг/кг – 18,3 %, 50 мг/кг – 40,4 % та 100 мг/кг – 59,2 % (табл. 4.1) [500].

На підставі залежності активності препарату від використаної дози мето-

дом пробіт-аналізу 700 було розраховано показник ЕД50 Глюкваміну за впли-

вом на гломерулярну фільтрацію у щурів з нирковою недостатністю.

За допомогою табличних даних відсотки активності в кожній групі були

переведені у пробіти (у), далі були визначені їх вагові коефіцієнти (В) та місця

доз (х) із проведенням подальших необхідних розрахунків (табл. 4.2).

Таблиця 4.2

Значення доз і рівня активності для визначення ЕД50 Глюкваміну

при нирковій недостатності методом пробіт-аналізу

Доза, мг/кг НА, %

Місце доз,

х

Пробіт, y

Ваговий коефіці-єнт, В

хВ х2В YB xyB

25 18,3 1 4,08 3,7 3,7 3,7 15,10 15,10 50 40,4 2 4,75 4,8 9,6 19,2 22,80 45,60

100 59,2 4 5,23 4,8 19,2 76,8 25,10 100,42 Сума 13,3 32,5 99,7 63,00 161,11

При розрахунках показників ЕД16, ЕД50, та ЕД84 використовували рівнян-

ня 3.1, що відображає залежність між дозами та пробітами:

у=А0 + А1х (3.1)

170

y = 0,353x + 3,874

3

4

5

6

7

0 1 2 3 4 5 6 7Місце доз

Про

біт

Коефіцієнти А0 і А1 розраховували за наступними формулами 3.2 та 3.3:

(В) – (хВ)А1 (3.2) А0 = В

хВ В

[уВ – (хВ)А1] + (х2В)А1 = хуВ (3.3)

У результаті рішення даних рівнянь було отримано значення А0 і А1, що

дозволило побудувати графік пробіт-аналізу залежності "активність-доза", на-

ведений на рисунку 4.1.

Рис. 4.1 Графік пробіт-аналізу залежності "активність-доза" Глюкваміну

при застосуванні у різних дозах за умов ниркової недостатності

Далі були знайдені значення місць доз (х) для ЕД16, ЕД50 та ЕД84 з ураху-

ванням того, що значення пробітів (у) складали для ЕД16 – 4, ЕД50 – 5 та ЕД84 – 6.

Стандартну похибку s значення ЕД50 було визначено за формулою (3.4):

ЕД84 – ЕД16 , (3.4) s = 2n де n – число спостережень;

ЕД84 – доза лікарського засобу, при якій спостерігається активність 84 %;

ЕД16 – доза лікарського засобу, при якій спостерігається активність 16 %.

Підсумкові результати розрахунків наведено в таблиці 4.3.

У результаті проведених розрахунків було визначено показник ЕД50 препа-

рату Глюквамін за впливом на ШКФ на тлі розвитку ниркової недостатності у щу-

рів, який склав 79,7±10,0 мг/кг [61]. При перерахунку даної дози для людини за

коефіцієнтами видової стійкості 502 було отримано значення 19 мг/кг, а зважаю-

171

чи на те, що середня маса людини становить 70 кг, добова доза комбінації дорів-

нює 1330 мг (за сумою діючих речовин), що відповідає 4 капсулам препарату.

Таблиця 4.3

Результати розрахунків для визначення ЕД50 Глюкваміну


А1 А0 Рівняння залежності

"пробіт-доза"

Місце дози ЕД50



ЕД50, мг/кг

s, мг/кг

0,353 3,874 у = 0,353х + 3,874 3,19 0,36 6,02 79,7 10,0

Таким чином, у подальших експериментальних дослідженнях Глюквамі-

ну при нирковій недостатності доцільно використовувати середню ефективну

дозу, що становить 79,7 мг/кг. При проведенні клінічних досліджень даного

препарату у якості засобу для лікування хворих на ХХН рекомендується вико-

ристовувати його у добовій дозі 19 мг/кг або 1330 мг (по 4 капсули) з урахуван-

ням середньої маси пацієнта 70 кг.

4.2 Експериментальне визначення середньої ефективної дози ін’єкційної

комбінації N-ацетилглюкозамін/Корвітин при нирковій недостатності

Друга серія експериментів поточного етапу досліджень була присвячена

визначенню показника ЕД50 комбінації N-аГА/КОР 1:1 як основного об’єкта у

ін'єкційній формі для подальших поглиблених досліджень. Експеримент прово-

дили аналогічно вищенаведеній схемі, з використанням тієї ж моделі ниркової

патології. Комбінацію N-аГА/КОР досліджували при в/м введенні у дозах 10, 20,

40 та 60 мг/кг одноразово протягом 10 днів.

У результаті відтворення ниркової недостатності у тварин групи КП спо-

стерігалась висока летальність, при цьому виживаність склала лише 50 % (рис.

4.2). Щури були у поганому фізичному стані, зі зниженою руховою активністю, з

набряками та проявами асциту, вживання їжі було обмежено. У тварин значно

погіршувалась ВФН. Добовий діурез знижувався (p<0,05) у 1,6 разу, ШКФ у 2,7

разу, а КР на 1,1 % порівняно з інтактними тваринами (табл. 4.4). Окрім того,

172

спостерігалась виражена протеїнурія, яка досягала 41,3 мг/доба (рис. 4.3).

К (n=8)

КП (n=5)

N-аГА/КОР 10 мг/кг (n=7)




Рис. 4.2 Криві виживаності за Капланом-Мей’єром щурів з нирковою недо-

статністю під впливом комбінації N-аГА/КОР у різних дозах Примітки:

1. a − p<0,05 відносно групи ІК;

2. b − p<0,05 відносно групи КП;

3. c − p<0,05 відносно тварин, що отримували N-аГА/КОР у дозі 10 мг/кг;


Погіршення функціонального стану нирок призводило до зниження виді-

лення азотистих сполук та підвищення вмісту залишкового азоту у крові тварин.

Вміст креатиніну та сечовини у крові вірогідно збільшився у порівнянні з інта-

ктними щурами (p<0,05) у 3,1 та 3,2 разу відповідно. Їх сечова екскреція при

цьому підвищувалась: (p<0,05) креатиніну на 17,0 %, а сечовини на 6,4 %, що

можна розцінювати як компенсаторну реакцію організму на затримку азотистих

сполук та аутоінтоксикацію (табл. 4.5). Але для відновлення балансу у азотис-

тому обміні тварин цього було недостатньо.

Відповідні зміни також спостерігались у показнику КС, який у групі КП

знизився до 54,9 мл/доба, що було менше (p<0,05)у 3,0 рази, ніж у інтактних

щурів (рис. 4.4). Описана картина говорить про порушення ВФН, азотистого

обміну та розвиток ниркової недостатності, що характерно для хромат-

індукованої нефропатії, яка розвивається внаслідок токсичної дії сполук хрому

на канальцевий апарат нирок й викликає тубулярний некроз та неминучу на-

ступну ниркову недостатність [677, 678].

0

20

40

60

80

100

0 2 4 6 8 10 Час, доба

Вір

огід

ніст

ь

виж

иван

ня, %

a

bc

bc

b

173

Таблиця 4.4

Вплив комбінації N-аГА/КОР у різних дозах на видільну функцію

нирок у щурів з нирковою недостатністю


Добовий діурез, мл/доба ШКФ, мл/доба КР, %

ІК (n=8) 6,7±0,2 402,0±16,8 98,32±0,06 КП (n=5) 4,1±0,2 a 150,5±7,9 a 97,24±0,16 a N-аГА/КОР 10 мг/кг (n=7) 4,9±0,2 abde 219,3±5,6 abde 97,76±0,09 abde

N-аГА/КОР 20 мг/кг (n=9) 5,5±0,1 abcde 255,3±9,0 abcde 97,80±0,12 ab

N-аГА/КОР 40 мг/кг (n=10) 6,2±0,2 ac 320,9±11,8 abc 98,06±0,04 abc

N-аГА/КОР 60 мг/кг (n=10) 6,4±0,3 ac 327,5±14,5 abc 98,03±0,04 abc

Примітки (тут, у табл. 4.5 та на рис. 4.3 й 4.4):

1. a − p<0,05 відносно групи ІК;

2. b − p<0,05 відносно групи КП;


4. d – p<0,05 відносно тварин, що отримували N-аГА/КОР у дозі 40 мг/кг;

5. e – p<0,05 відносно тварин, що отримували N-аГА/КОР у дозі 60 мг/кг;


Рис. 4.3 Вплив комбінації N-аГА/КОР у різних дозах на сечову екскрецію

білка у щурів з нирковою недостатністю

0

5

10

15

20

25

30

35ІК (n=8)

КП (n=5)





a

abdeabe

abcabc

Про

теїн

урія

, мг/

доба

174

Таблиця 4.5

Вплив комбінації N-аГА/КОР у різних дозах на показники

азотистого обміну у щурів з нирковою недостатністю

Вміст у крові Сечова екскреція Дослідна група креатиніну,

мкмоль/л сечовини, ммоль/л



ІК (n=8) 60,6±2,7 4,7±0,3 24,1±0,5 0,78±0,05 КП (n=5) 188,8±8,8 a 15,1±0,8 a 28,2±0,7 a 0,83±0,06 N-аГА/КОР 10 мг/кг (n=7) 148,3±7,6 abde 12,3±0,4 abde 32,4±1,3 ab 0,93±0,06 de

N-аГА/КОР 20 мг/кг (n=9) 132,1±6,1 abde 10,6±0,5 abcde 33,6±1,7 ab 1,07±0,05 ab

N-аГА/КОР 40 мг/кг (n=10) 107,1±5,5 abc 8,5±0,4 abc 34,0±1,3 ab 1,12±0,05 abc

N-аГА/КОР 60 мг/кг (n=10) 99,6±5,5 abc 8,2±0,4 abc 32,1±1,2 ab 1,10±0,04 abc

Рис. 4.4 Вплив комбінації N-аГА/КОР у різних дозах на кліренс сечовини

у щурів з нирковою недостатністю

При застосуванні для лікування тварин досліджуваної комбінації

N-аГА/КОР спостерігалась позитивна дія на перебіг ниркової недостатності різ-

ного ступеня виразності у залежності від використаної дози.

Під впливом N-аГА/КОР у дозі 10 мг/кг покращувався фізичний стан щурів

та збільшувалась виживаність до 70%, що мало тенденційний характер (рис. 4.2).

0

25

50

75

100

125

150

175

ІК (n=8)

КП (n=5)





aabde

abcde

abc abc

Клі

ренс

сеч

овин

и, м

л/до

ба

175

Відбувалось достовірне (p<0,05) відносно нелікованих тварин посилення ВФН.

При цьому діурез збільшувався на 19,5 %, а ШКФ – у 1,5 разу (табл. 4.4). Також

відбувалось вірогідне зниження (p<0,05) сечової екскреції білка у 1,4 разу порів-

няно з групою КП (рис. 4.3). Додатково знижувався вміст креатиніну й сечовини у

крові тварин на 21,5 % та 18,5 %, відповідно, та посилювалась екскреція креатині-

ну на 14,9 %, а сечовини – на 12,1 % (табл. 4.5). Внаслідок цього зростав КС у 1,4

разу (рис. 4.4). При цьому показник НА склав 27,3 % (рис. 4.5) [501].

Рис. 4.5 Нефропротекторна активність комбінації N-аГА/КОР у різних до-

зах у щурів з нирковою недостатністю

Примітки:

1. a − p<0,05 відносно тварин, що отримували N-аГА/КОР у дозі 10 мг/кг;

2. b − p<0,05 відносно тварин, що отримували N-аГА/КОР у дозі 20 мг/кг;


4. d – p<0,05 відносно тварин, що отримували N-аГА/КОР у дозі 60 мг/кг;


При застосуванні комбінації N-аГА/КОР у дозі 20 мг/кг відбувалось поси-

лення ефективності, що за більшістю оцінок мало вірогідний характер. На від-

міну від попередньої групи виживаність тварин склала 90 % (рис. 4.2). Добовий

діурез збільшувався (p<0,05) на 34,1 %, а ШКФ – у 1,7 разу порівняно з неліко-

ваними тваринами (табл. 4.4). Рівень протеїнурії при цьому знижувався у

1,7 разу (рис. 4.3). Даний тест-зразок знижував (p<0,05) вміст у крові креатині-

0

10

20

30

40

50

60

70

80





bcd

acd

abab

Неф

ропр

отек

торн

а ак

тивн

ість

, %

176

ну й сечовини у 1,4 разу, а також посилював їх екскрецію: креатиніну на 19,1 %,

а сечовини – на 28,9 % (табл. 4.5). Окрім того, спостерігалось вірогідне поси-

лення КС у 1,8 разу (рис. 4.4). Показник НА при цьому склав 41,7 %, що було ві-

рогідно більше, ніж при застосуванні дози 10 мг/кг (рис. 4.5) [501].

При збільшенні дози комбінації N-аГА/КОР до 40 мг/кг спостерігалось

значне посилення ефективності, що за більшістю параметрів оцінки було віро-

гідно відносно дози 20 мг/кг. Так, під впливом даного тест-зразка нормалізував-

ся фізичний стан щурів та зникала летальність (рис. 4.2). ВФН достовірно поси-

лювалась (p<0,05) відносно групи КП, при цьому діурез збільшувався у 1,5 разу,

ШКФ – у 2,1 разу, а КР – на 0,84 % відносно нелікованих тварин (табл. 4.4). Та-

кож вірогідно знижувався (p<0,05) рівень протеїнурії у 2,2 разу (рис. 4.3). Дана

доза вірогідно посилювала сечову екскрецію креатиніну на 20,6 % та сечовини

– на 34,9 %. Внаслідок цього вміст креатиніну та сечовини у крові знижувався

(p<0,05) у 1,8 разу (табл. 4.5). Також відбувалось вірогідне збільшення (p<0,05)

КС у 2,4 відносно групи КП (рис. 4.4). Отримані результати дозволили розраху-

вати показник НА, який склав 67,8 % (рис. 4.5) [501].

Аналогічний рівень впливу на ниркову недостатність у щурів спостеріга-

вся при застосуванні комбінації N-аГА/КОР у дозі 60 мг/кг. При цьому відмін-

ності за всіма показниками оцінки ефективності порівняно з дозою 40 мг/кг но-

сили невірогідний характер (p>0,05), не зважаючи на 1,5-разове збільшення дози

комбінації. Розрахований показник НА у даному випадку склав 70,4 %, що було

вірогідно більше, ніж при застосуванні доз 10 та 20 мг/кг та не мало відміннос-

тей від дози 40 мг/кг (рис. 4.5).

Далі на підставі залежності активності комбінації N-аГА/КОР від викори-

станої дози методом пробіт-аналізу було розраховано показник ЕД50 із викорис-

танням розрахунків наведених раніше (формули 3.1–3.4).

За допомогою спеціальних таблиць відсотки НА в кожній групі були пере-

ведені у пробіти (у), визначені їх вагові коефіцієнти (В) та місця доз (х) із прове-

денням подальших необхідних розрахунків (табл. 4.6).

У результаті рішення рівнянь 3.1–3.3 було отримано значення А0 і А1, що

177

y = 0,228x + 4,312

3

4

5

6

7

0 2 4 6 8Місце доз

Про

біт

дозволило побудувати графік пробіт-аналізу залежності "активність–доза" ком-

бінації N-аГА/КОР, наведений на рисунку 4.6.

Таблиця 4.6

Значення доз і рівня активності для визначення ЕД50 комбінації

N-аГА/КОР при нирковій недостатності методом пробіт-аналізу

Доза, мг/кг

Актив-ність, %

Місце доз,

х

Пробіт, y

Ваговий коефіці-єнт, В

хВ х2В YB xyB

10 27,3 1 4,39 4,3 4,3 4,3 18,88 18,88

20 41,7 2 4,82 4,8 9,6 19,2 23,14 46,27

40 67,8 4 5,47 4,5 18,0 72,0 24,62 98,46

60 70,4 6 5,52 4,5 27,0 162,0 24,84 149,04

Сума 18,1 58,9 257,5 91,47 312,65

Рис. 4.6 Графік пробіт-аналізу залежності "активність-доза" комбінації

N-аГА/КОР за умов ниркової недостатності у щурів Далі були знайдені значення місць доз (х) для ЕД16, ЕД50 та ЕД84 та розра-

ховано стандартну похибку показника ЕД50 за формулою 3.4. Підсумкові ре-

зультати розрахунків наведено в таблиці 4.7.

У результаті проведених розрахунків було визначено показник ЕД50 дослі-

джуваної комбінації N-аГА/КОР за впливом на ШКФ на тлі розвитку ниркової

недостатності у щурів, який склав 30,2±6,3 мг/кг (табл. 4.7) [501].

178

Таблиця 4.7

Результати розрахунків для визначення ЕД50 комбінації N-аГА/КОР


А1 А0 Рівняння залежності

"пробіт-доза"




ЕД50, мг/кг

s, мг/кг

0,228 4,312 у = 0,228х + 4,312 3,02 -1,37 7,41 30,2 6,3

На попередньому етапі досліджень вже було визначено ЕД50 Глюкваміну

у формі капсул при в/ш введенні у щурів на тій же експериментальній моделі, і

при цьому показник ЕД50 склав 79,7 мг/кг [500]. Результат, отриманий у пред-

ставленому дослідженні, менше у 2,7 разу, отже, комбінація N-аГА/КОР в

ін’єкційній формі є значно ефективнішою за даним видом активності.

При перерахунку дози 30,2 мг/кг для людини за коефіцієнтами видової стій-

кості [502] було отримано значення 7,2 мг/кг, а зважаючи на те, що середня маса

людини становить 70 кг, добова доза комбінації дорівнює 503,3 мг (за сумою дію-

чих речовин). Тому для клінічного застосування доцільно розробити ін’єкційну

форму, яка у одній одиниці буде містити по 250 мг N-аГА та КОР (тобто комплек-

су кверцетин/ПВП 1:9) за умови її одноразового застосування протягом доби.

Таким чином, показник ЕД50 комбінації N-аГА/КОР, визначений у даному

дослідженні, який складає 30,2 мг/кг, є найбільш оптимальною дозою для її пода-

льшого доклінічного поглибленого вивчення з метою обґрунтування застосування

у терапії ХХН. Доза для людини, екстрапольована з експериментальних даних, яка

складає 7,2 мг/кг або 503,3 мг/доба, є найдоцільнішою для клінічної апробації да-

ного перспективного препарату у якості засобу лікування ниркової патології.


1. За умов розвитку ниркової недостатності досліджуваний препарат Глюква-

мін у капсулах чинив вірогідний посилюючий вплив на гломерулярну фільтра-

цію, який мав виражений дозозалежний характер. При цьому показник ЕД50

Глюкваміну склав 79,7 мг/кг. Цю дозу доцільно використовувати при подаль-

179

шому поглибленому експериментальному вивченні Глюкваміну з метою обґру-

нтування застосування в терапії ХХН.

2. При проведенні клінічних досліджень Глюкваміну у якості засобу для лікування

хворих на ХХН рекомендується використовувати добову дозу, екстрапольовану за

коефіцієнтами видової стійкості, яка складає 19 мг/кг або 1330 мг/доба з урахуван-

ням середньої маси пацієнта 70 кг, що відповідає 4 капсулам препарату на добу.

3. Застосування комбінації N-аГА/КОР у ін’єкційній лікарській формі у спів-

відношенні 1:1 за умов розвитку ниркової недостатності характеризувалось ви-

разною дозозалежністю нефропротекторної дії у інтервалі доз 10–40 мг/кг. При

цьому показник ЕД50 комбінації N-аГА/КОР склав 30,2 мг/кг. Цю дозу доцільно

використовувати при подальшому експериментальному вивченні даного препа-

рату з метою обґрунтування застосування в терапії ХХН.

4. З метою клінічної апробації ін’єкційної комбінації N-аГА/КОР у якості засо-

бу лікування ниркової патології рекомендована добова доза, екстрапольована за

коефіцієнтами видової стійкості, складає 7,2 мг/кг або 503,3 мг/доба з ураху-

ванням середньої маси пацієнта 70 кг, що відповідає одній одиниці ін’єкційної

лікарської форми зі вмістом N-аГА та КОР по 250 мг.



1. Shebeko S. K., Zupanets I. A., Popov O. S., Tarasenko O. O., Shalamay A. S. Ef-

fects of quercetin and its combinations on health. Polyphenols: mechanisms of action

in human health and disease : monograph / eds. R. R. Watson, R. V. Preedy, S. Zi-

badi. London : Academic Press, 2018. P. 373–394. (Особистий внесок: участь у



2. Шебеко С. К. Експериментальне вивчення ефективних доз комбінації квер-

цетину з похідними глюкозаміну за умов розвитку ниркової недостатності. Ліки

України плюс. 2017. № 4 (33). – С. 26–29.

3. Shebeko S., Zupanets I., Zimina M. Dose-dependent efficacy of the N-acetyl-

glucosamine and quercetin combination in rats with renal failure. Acta Pharmaceu-

180

tica Sciencia. 2020. Vol. 58, № 2. Р. 154–168. (Особистий внесок: розробка про-

токолу та виконання всіх дослідів, аналіз отриманих результатів).

4. Засіб для лікування хронічної хвороби нирок : пат. 139146 на корисну модель

Україна. № u 2019 05712 / С. К. Шебеко, І. А. Зупанець, С. Б. Попов, А. С. Ша-

ламай ; заявл. 27.05.2019 ; опубл. 26.12.2019. Бюл. № 24. 9 с. (Особистий внесок:

здійснення патентного пошуку, планування та виконання досліджень, узагаль-

нення даних, оформлення заявки).

5. Shebeko S. K. The study of dose dependence of hypoazotemic effect of the combina-

tion of quercetin with glucosamine derivatives in conditions of renal failure in rat. Sci-

ence and life : proceedings of articles the international scientific conference, Karlovy

Vary – Kyiv, Dec. 22, 2017. Karlovy Vary : Skleněný Můstek, 2017. P. 707–710.

6. Штриголь С. Ю., Лісовий В. М., Зупанець І. А., Шебеко С. К., Маслова Н. Ф.,

Гоженко А. І., Яковлєва Л. В., Заморський І. І., Товчига О. В., Харченко Д. С.

Методи експериментального моделювання ураження нирок для фармакологіч-

них досліджень : метод. рек. Харків : Вид-во НФаУ, 2009. 48 с. (Особистий вне-

сок: збір матеріалів для розділів 1.2, 2, 4, 5, їх аналіз та узагальнення, участь у під-

готовці рекомендацій до друку).

7. Шебеко С. К., Зупанець І. А., Отрішко І. А., Набока Ю. М. Спосіб підвищен-

ня ефективності нефропротекторної дії кверцетину шляхом комбінованого за-

стосування з аміноцукрами : інформ. лист про нововведення в сфері охорони




8. Зупанець І. А., Шебеко С. К., Отрішко І. А., Черних В. В. Спосіб оптимізації лі-

кування хронічної хвороби нирок шляхом комбінування кверцетину з N-ацетил-

глюкозаміном у ін’єкційній формі: інформ. лист про нововведення в сфері охорони

здоров’я № 254–2019. Київ : Укрмедпатентінформ МОЗ України, 2019. 4 с. (Особи-

стий внесок: участь у плануванні та проведенні експериментів, аналізі даних,

оформленні інформаційного листа).

181

РОЗДІЛ 5

ДОСЛІДЖЕННЯ ПАРАМЕТРІВ БЕЗПЕКИ КОМБІНОВАНИХ


ЯК ЗАСОБІВ ТЕРАПІЇ ХРОНІЧНОЇ ХВОРОБИ НИРОК

5.1 Оцінка гострої токсичності комбінації N-ацетилглюкозамін/Корвітин

при ін’єкційному введенні

Наступний етап науково-дослідної роботи було присвячено вивченню по-

казників безпеки Глюкваміну та ін'єкційної комбінації N-аГА/КОР як засобів,

призначених для лікування ХХН. Згідно з традиційним підходом даний експери-

ментальний етап було розпочато з вивчення токсикодинаміки досліджуваних

об’єктів за умов одноразового введення, тобто гострої токсичності [737].

У ряді досліджень, що були проведені раніше дослідницьким колективом

кафедри клінічної фармакології та клінічної фармації НФаУ, вже було вивчено

показники гострої токсичності комбінованих препаратів похідних ГА з кверце-

тином та їх компонентів [496], а також КОР за умов в/о введення у щурів [491] і

доведено їх високий рівень безпеки.

У зв’язку з цим, у рамках поточного етапу досліджень проводили вивчен-

ня гострої токсичності ін’єкційної комбінації N-аГА/КОР за експрес-методом

Т. В. Пастушенко зі співавт. [502, 701] при одноразовому в/о введенні у дозах

500, 1000, 3000 та 5000 мг/кг. Лабораторне спостереження за тваринами прово-

дили протягом 14 діб, фіксуючи загальні ознаки інтоксикації.

Результати дослідження показали відсутність летальності при спостере-

женні за тваринами протягом 14 діб (табл. 5.1). При введенні середніх та низьких

доз комбінації видимих ознак впливу на загальний стан, рухову активність, зміни

поведінки, апетит, стан шкіри та слизових оболонок зареєстровано не було. При

застосуванні високих доз комбінації (3000 та 5000 мг/кг) у перший день після

введення тварини були менш активними, відзначалися незначна слабкість, мля-

вість та зниження вживання їжі, що потім зникали.

182

Таблиця 5.1

Токсичний вплив комбінації N-аГА/КОР при в/о введенні у щурів (n=12)

Токсичний ефект: кількість загиблих тварин/ загальна кількість тварин у групі Термін

спостереження N-аГА/КОР 500 мг/кг

N-аГА/КОР 1000 мг/кг



1 доба 0/3 0/3 0/3 0/3

3 доба 0/3 0/3 0/3 0/3

5 доба 0/3 0/3 0/3 0/3

7 доба 0/3 0/3 0/3 0/3

9 доба 0/3 0/3 0/3 0/3

11 доба 0/3 0/3 0/3 0/3

14 доба 0/3 0/3 0/3 0/3

Примітка. n – загальна кількість тварин у експерименті. Відсутність летальності у щурів свідчить, що значення ЛД50 комбінації

N-аГА/КОР при в/о введенні перевищує 5000 мг/кг. Це дозволяє її віднести (згід-

но з класифікацією К.К. Сидорова) до VI класу токсичності – відносно нешкід-

ливі речовини. Таким чином, комбінація N-аГА/КОР за умов обраного шляху

введення є високобезпечним лікарським засобом, зокрема при подальшому екс-

периментальному вивченні у якості препарату для лікування ниркової патолігії.

5.2 Дослідження місцевоподразнювальної дії комбінації

N-ацетилглюкозамін/Корвітин при внутрішньом’язовому введенні

У другій серії дослідів було проведено вивчення місцевоподразнювальної

дії комбінації N-аГА/КОР при в/м введенні у інтактних щурів у порівнянні з

окремим застосуванням N-аГА та КОР у вигляді 1,0 % ін'єкційних розчинів.

Досліджувані тест-зразки вводили 10 діб у дозах по 0,5 мл на тварину у стегно-

вий м'яз задньої лапи з наступним спостереженням протягом такого ж періоду.

Результати досліджень показали відсутність видимих ознак впливу дослі-

джуваних об’єктів на зовнішній вигляд, поведінку, динаміку маси тіла та апетит

щурів. Процес введення препаратів та відповідні маніпуляції не викликали у тва-

183

рин надлишкової больової реакції та відповідали введенню ФР у групі ІК. Також

не відмічалось бзпосередньо після ін’єкції та при повторних багаторазових вве-

деннях досліджуваних об'єктів жодних значимих змін у стані шкіряних покро-

вів щурів. Це вказує на відсутність значущого подразнювального впливу препа-

ратів на дерму та підшкірні тканини як і у групі ІК при введенні ФР.

У ході експерименту на тлі в/м введення досліджуваних препараратів у

щурів проводили аналіз крові, показники якого наведено в таблиці 5.2. Отримані

результати свідчать про відсутність значущих змін таких показників як гемо-

глобін крові, вміст еритроцитів та колірний показник під впливом об’єктів

дослідження. Також не зазнавали змін такі неспецифічні показники запален-

ня як вміст лейкоцитів та лейкоцитарна формула, за тим винятком, що в де-

яких випадках спостерігалась поява базофілів, але це не вказувало на розви-

ток патофізіологічних змін в організмі тварин та знаходилось у межах фізіо-

логічної норми. Слід також відмітити незначне зниження кількості сегменто-

ядерних нейтрофілів при введенні КОР, що не мало вірогідної динаміки. При

аналізі такого показника як ШОЕ достовірних змін не спостерігалось під

впливом усіх досліджуваних об’єктів.

Результати гістоморфологічного вивчення мікропрепаратів стегнового

м’язу інтактних щурів показали покреслену м'язову тканину нормальної будови,

без ознак ексудації, деструкції та порушень гемодинаміки (рис. 5.1А). Сполучно-

тканинні прошарки між волокнами представлені незначною кількістю пухкої

сполучної тканини, що підтверджується при фарбуванні за В-Г (рис. 5.1В).

Після в/м введення у щурів розчину N-аГА морфологічна картина прак-

тично не відрізнялась від ІК як на 10, так і на 20 добу досліду. У половині мік-

ропрепаратів не спостерігалось ушкоджень м’язової тканини (табл. 5.3). У ін-

шій частині мікропрепаратів виявлялось легке розволокнення м'язових волокон

(рис. 5.2А). Ендомізій був представлений незначною кількістю пухкої сполуч-

ної тканини (рис. 5.2В). При застосуванні бальної системи оцінювання ступеня

подразнення м’язової тканини середній бал по групі на 10 добу експерименту

становив 0,8 балу, а на 20 добу – 0,3 балу (табл. 5.3) [739].

184

Таблиця 5.2

Динаміка показників крові у щурів при в/м введенні розчинів

N-ацетилглюкозаміну, кверцетину та їх комбінації (n=10)

Досліджуваний показник

Термін досліду

ІК N-аГА

1% 0,5 мл КОР

1% 0,5 мл N-аГА/КОР 1% 0,5 мл

10 доба 152,8±2,4 152,9±1,7 153,3±1,4 156,2±1,0 Гемоглобін, г/л 20 доба 155,8±3,1 153,6±1,9 153,1±1,2 154,0±2,4

10 доба 5,2±0,1 5,2±0,2 5,2±0,1 5,4±0,1 Еритроцити, 1012/л 20 доба 5,3±0,2 5,4±0,2 5,3±0,1 5,5±0,2

10 доба 0,89±0,01 0,89±0,02 0,89±0,01 0,87±0,03 Колірний показник 20 доба 0,88±0,02 0,86±0,04 0,87±0,02 0,84±0,02

10 доба 9,5±0,7 9,6±0,9 10,8±0,7 9,1±0,3 Лейкоцити, 109/л 20 доба 9,8±0,7 9,7±0,8 10,1±0,7 10,1±0,9

10 доба – – – – Юні, % 20 доба – – – –

10 доба 1,8±0,4 2,2±0,4 1,6±0,2 2,4±0,4 Паличко-ядерні , % 20 доба 2,8±0,4 1,6±0,2 2,2±0,4 2,2±0,6

10 доба 21,0±1,8 21,8±1,1 21,6±2,0 20,4±1,7 Сегменто-ядерні, % 20 доба 24,8±2,5 23,2±1,8 19,8±0,8 21,2±1,1

10 доба 1,4±0,2 1,8±0,4 1,6±0,2 1,8±0,4 Еозинофіли, % 20 доба 1,8±0,4 1,4±0,5 1,4±0,2 1,4±0,2

10 доба – – – 0,4±0,2 Базофіли, % 20 доба – – 0,8±0,4 – 10 доба 3,6±0,6 4,2±0,4 4,0±0,5 3,6±0,4 Моноцити, % 20 доба 4,2±0,6 3,6±0,4 3,8±0,4 4,8±0,4 10 доба 72,2±2,2 70,0±0,7 71,2±2,4 71,4±2,3 Лімфоцити, % 20 доба 66,4±2,2 70,2±1,4 72,2±0,6 a 70,4±1,7 10 доба 3,8±0,2 3,8±0,4 3,8±0,2 3,2±0,4

ШОЕ, мм/год 20 доба 4,2±0,4 3,6±0,5 3,4±0,5 3,8±0,4


185

Таблиця 5.3

Загальна морфометрична оцінка ступеню подразнення м’язової тканини щурів при в/м введенні розчинів N-ацетилглюкозаміну, кверцетину та їх комбінації (n=10)

Частка мікропрепаратів, % Середній бал по групі Дослідна група

Термін досліду,

доба з сильними

ушкодженнями з помірними

ушкодженнями з слабкими

ушкодженнями без

ушкоджень M±m Me (LQ; UQ)

Ступінь подразнення

10 – – – 100 0,10±0,10 0,0 (0,0; 0,5) відсутній ІК

20 – – – 100 0,20±0,12 0,0 (0,0; 0,5) відсутній

10 – – 60 40 0,80±0,12 ab 1,0 (0,5; 1,0) ab незначний N-аГА 1% 0,5 мл 20 – – 50 50 0,30±0,12 b 0,5 (0,0; 0,5) b відсутній

10 – 60 40 – 1,70±0,12 a 2,5 (1,5; 2,5) a помірний КОР 1% 0,5 мл 20 – – 80 20 1,00±0,16 a 1,0 (0,5; 1,5) a незначний

10 – 20 60 20 1,10±0,19 ab 1,0 (1,0; 2,0) b незначний N-аГА/КОР 1% 0,5 мл 20 – – 60 40 0,70±0,12 a 0,5 (0,5; 1,0) a відсутній

Примітки:

1. a – відмінності вірогідні відносно групи ІК (p<0,05);

2. b – відмінності вірогідні відносно тварин, що в/м отримували розчин КОР (p<0,05);


185

186

Рис. 5.1 Гістоструктура стегнового м'яза інтактних щурів. А – нормальна

цитоархітектоніка м'язових волокон (Г-Е); В – ендомізій, представлений помір-

ною кількістю пухкої сполучної тканини (В-Г). ×200

Рис. 5.2 Гістоструктура стегнового м'яза щурів під впливом N-аГА (20

доба досліду): А – легке розволокнення м'язових волокон (Г-Е); В – незначна

кількість пухкої сполучної тканини (В-Г). ×200

A В

A В

187

При при в/м застосуванні КОР на 10 добу досліду виявлялись помірні

дистрофічні зміни м'язової тканини: базофільне забарвлення саркоплазми й

набряклість м'язових волокон (рис. 5.3А). Поперечна покресленість у таких

волокнах майже не визначалась. У окремих осередках волокна були фрагме-

нтовані. Кількісні та якісні характеристики ендомізію були не змінені у порі-

внянні з ІК (рис. 5.3В). Вищеописані морфологічні зміни за бальною систе-

мою оцінювались у 1,7 балу (табл. 5.3) [739]. На 20 добу досліду зміни

м’язової тканини були менш виражені і обмежувались незначними дистрофіч-

ними процесами. При цьому у мікропрепаратах спостерігалось порушення тин-

кторіальних властивостей, легка набряклість та розволокнення міофібрил (рис.

5.4А). Співвідношення між м'язовим і сполучнотканинним компонентами не

змінювалось відносно ІК (рис. 5.4В). Середній бал по групі становив 1,0 (табл.

5.3), що оцінювалось як незначний ступінь подразнення м’язової тканини [739].

Під впливом в/м ін’єкцій комбінації N-аГА/КОР не спостерігалось розви-

тку запально-деструктивних процесів у м’язових тканинах щурів незалежно від

терміну дослідження. Зміни обмежувались лише помірною осередковою дис-

трофією м'язових волокон: базофілією, набряклістю, розволокненням міофіб-

рил (рис. 5.5А). У набряклих волокнах поперечна покресленість визначалась,

але дещо слабше, ніж у групі ІК. Розростання сполучної тканини виявлено не

було (рис. 5.5В). Описані патоморфологічні зміни за бальною системою були

оцінені в 1,1 і 0,7 балу станом на 10 та 20 добу досліду відповідно (табл. 5.3),

що говорить про наявність незначного подразнювального впливу [739].

Таким чином, проведені гістоморфологічні дослідження свідчать, що після

10-ти денного в/м введення N-аГА та його комбінації з КОР у стегнових м’язах

щурів не спостерігалось суттєвих змін, які б свідчили про значущу місцевоподра-

знювальну дію. У той же час, КОР чинив помірний місцевоподразнювальний

вплив на м'язову тканину, який мав виражений зворотний характер. Отримані ре-

зультати свідчать про високий рівень безпеки та широкі можливості застосування

у клінічній практиці досліджуваних об’єктів при в/м шляху введення та доціль-

ність впровадження їх у ін’єкційних лікарських формах для в/м застосування.

188

Рис. 5.3 Гістоструктура стегнового м'яза щурів під впливом КОР (10 доба

досліду): А – виражена базофілія й набряклість м'язових волокон (Г-Е); В –

кількість сполучної тканини дещо збільшена (В-Г). ×200

Рис. 5.4 Гістоструктура стегнового м'яза щурів під впливом КОР (20 доба

досліду): А – легка базофілія й набряклість м'язових волокон (Г-Е); В – норма-

льний вміст сполучної тканини (В-Г). ×200

A В

A В

189

Рис. 5.5 Гістоструктура стегнового м'яза щурів під впливом комбінації

N-аГА/КОР (20 доба досліду): А – легка базофілія, набряклість і розволокнення

міофібрил (Г-Е); В – невелика кількість сполучної тканини (В-Г). ×200

5.3. Вивчення ренальних ефектів Глюкваміну та комбінації

N-ацетилглюкозамін/Корвітин при багаторазовому введенні

У заключній серії дослідів поточного етапу було проведено вивчення фа-

рмакології безпеки Глюкваміну та комбінації N-аГА/КОР як потенційних засо-

бів терапії ХХН. З цією метою оцінювали їх ренальні ефекти у інтактних щурів

при багаторазовому введенні протягом місяця з використанням доз, що в 3,0 ра-

зи перевищували показники ЕД50 [737]. Таким чином, Глюквамін досліджували

у дозі 240 мг/кг при в/ш введенні, а комбінацію N-аГА/КОР – в дозі 90 мг/кг

при в/м введенні щоденно протягом 28 діб. ВФН оцінювали до початку введен-

ня препаратів та по завершенні дослідження за умов індукованого діурезу.

Результати дослідження показали, що Глюквамін у дозі 240 мг/кг при ку-

рсовому введенні протягом 4 тижнів за умов водного навантаження чинив тен-

денційний діуретичний ефект, який був більш виражений у самців, ніж у самок

(табл. 5.4).

A В

190

Таблиця 5.4 Ренальні ефекти Глюкваміну та комбінації N-аГА/КОР за умов

курсового введення у інтактних щурів

Глюквамін в/ш 240 мг/кг N-аГА/КОР в/м 90 мг/кг Показники

cамці (n=5) cамки (n=5) cамці (n=5) cамки (n=5) вихідний стан Діурез, мл/2 год на 100 г 1,89±0,12 1,98±0,11 1,84±0,14 1,96±0,14 Виведення навантаження, % 63,1±4,1 66,1±3,7 61,2±4,5 65,4±4,6 ШКФ, мл/2 год на 100 г 74,9±3,5 80,3±6,4 73,1±3,4 79,4±6,8 КР, % 97,46±0,19 97,50±0,13 97,48±0,16 97,51±0,12

білка, мг 0,18±0,02 0,23±0,03 0,20±0,02 0,26±0,03 креатиніну, мкмоль 4,06±0,24 4,20±0,41 4,11±0,36 4,00±0,42 сечовини, ммоль 0,20±0,03 0,18±0,02 0,16±0,02 0,19±0,03 натрію, мкмоль 81,6±8,3 73,7±6,5 75,4±8,5 70,9±6,9 Ек

скре

ція

за

2 г

од н

а 10

0 г

калію, мкмоль 33,3±2,7 35,0±4,0 29,9±3,1 31,5±4,3 Коефіцієнт Na+/K+ 2,44±0,06 2,12±0,05 2,53±0,09 2,30±0,12 Креатинін крові, мкмоль/л 54,3±2,3 52,1±2,2 56,2±3,6 50,1±2,1 28 доба дослідження Діурез, мл/2 год на 100 г 2,15±0,08 2,04±0,08 2,35±0,11 а 2,16±0,08 Виведення навантаження, % 71,6±2,6 67,9±2,6 78,2±3,5 а 71,9±2,7 ШКФ, мл/2 год на 100 г 84,5±5,3 85,6±6,0 98,7±6,8 а 91,7±6,4 КР, % 97,44±0,09 97,59±0,11 97,60±0,09 97,62±0,11

білка, мг 0,15±0,01 0,14±0,02 0,12±0,02 а 0,10±0,01 а креатиніну, мкмоль 4,13±0,34 3,97±0,33 3,99±0,34 3,92±0,32 сечовини, ммоль 0,24±0,02 0,21±0,01 0,13±0,02 0,17±0,01 натрію, мкмоль 103,0±9,3 87,4±7,9 110,0±10,0 а 88,2±7,8 Ек

скре

ція

за

2 г

од н

а 10

0 г

калію, мкмоль 39,8±3,2 37,8±3,2 41,2±4,1 39,1±3,7 Коефіцієнт Na+/K+ 2,58±0,08 2,32±0,11 2,68±0,13 2,29±0,09 Креатинін крові, мкмоль/л 48,6±2,1 46,3±2,0 40,3±1,7 а 42,6±1,8 а

Примітки: 1. a – відмінності вірогідні відносно вихідних даних (p<0,05); 2. n – кількість тварин у групі.

191

Так, у самців показник діурезу збільшувався (p>0,05 відносно вихідних

даних) на 13,8 %, виведення водного навантаження – на 13,5 %, а ШКФ – на

12,8 %. У самок ті ж показники збільшувались на 3,0 %, 2,7 % та 6,6 % відпові-

дно. Показник КР при цьому практично не змінювався у всіх тварин. Також

Глюквамін невірогідно (p>0,05) посилював натрійурез на 26,3 % й 18,0 % у сам-

ців і самок, відповідно, та калійурез (p>0,05), але у меншому ступеню. При цьому

коефіцієнт Na+/K+ недостовірно (p>0,05) збільшувався, що свідчило про тенден-

цію до посилення екскреції натрію у більшому ступеню, ніж калію. Глюквамін

також тенденційно (p>0,05) знижував вміст креатиніну у крові тварин обох ста-

тей, при цьому екскреція креатиніну (p>0,05) збільшувалась у самців та змен-

шувалась у самок, а сечовини – збільшувалась (p>0,05) у щурів обох статей.

При курсовому застосуванні комбінації N-аГА/КОР у дозі 90 мг/кг на тлі

водного навантаження спостерігались ренальні ефекти аналогічні вище описа-

ним, але при більшому ступеню проявів (табл. 5.4). Так, комбінація у щурів-

самців чинила вірогідну діуретичну дію, збільшуючи (p<0,05 відносно вихідних

даних) діурез та виведення водного навантаження у 1,3 разу та ШКФ – у 1,4 разу.

У самок спостерігався аналогічний ефект, але тенденційного характеру (p>0,05):

діурез збільшувався на 10,2 %, виведення навантаження – на 9,9 %, а ШКФ – на

15,5 %. При цьому величина КР також невірогідно збільшувалась (p>0,05) у щу-

рів обох статей, що стабілізувало діурез й протидіяло зневодненню. Під впливом

досліджуваної комбінації відбувалось вірогідне зниження (p<0,05) екскреції біл-

ка як у самців, так і у самок, що може пояснюватись стабілізацією поверхневого

заряду ГБМ й зниженням їх проникності для альбумінів.

Слід відмітити, що у самців комбінація викликала вірогідний натрійуре-

тичний ефект: екскреція іонів натрію збільшувалась (p<0,05) у 1,5 разу. При

цьому екскреція калію та коефіцієнт Na+/K+ також зростали, але невірогідно, що

говорить про відсутність розладів у виведенні електролітів. У самок також було

зафіксовано тенденційне посилення натрій- та калійурезу (p>0,05) без змін їх спів-

відношення. Додатково комбінація вірогідно (p<0,05) знижувала вміст креатиніну

у крові самців на 28,3 % та самок – на 15,0 %, але при цьому спостерігалось тен-

192

денційне зниження екскреції креатиніну й сечовини. Це може пояснюватись як

наслідками зниження вмісту азотистих сполук у крові тварин, так й активацією

екстраренальних механізмів гіпоазотемічної дії.

Отримані результати показали, що у інтактних щурів різної статі були пе-

вні відмінності у функціонуванні сечовидільної системи, які обумовлені узго-

дженими механізмами прямого й зворотного клубочково-канальцевого зв'язку.

Хоча вірогідної різниці у більшості показників виявлено не було, однак встано-

влено деякі відмінності в екскреції іонів натрію й натрій-калієвому балансі, що,

втім, не виходило за межі фізіологічної норми.

Таким чином, Глюквамін та комбінація N-аГА/КОР за умов багаторазово-

го застосування у надвисоких дозах (трикратно вищих за ЕД50) у інтактних щу-

рів обох статей не чинили негативного впливу на стан видільної системи, спри-

яли посиленню функціонального резерву й ВФН та зниженню рівня азотемії,

що мало вірогідний характер при застосуванні комбінації N-аГА/КОР та тенде-

нційний під впливом Глюкваміну.


1. Відсутність летальності у щурів в ході вивчення гострої токсичності

ін’єкційної комбінації N-аГА/КОР дозволяє вважати, що її значення ЛД50 пере-

вищує максимальну дозу, яку використовували в експерименті, тобто у щурів

при в/о введенні ЛД50 > 5000 мг/кг. Дане значення ЛД50 дозволило віднести

комбінацію N-аГА/КОР за класифікацією К.К. Сидорова до VI класу токсично-

сті – відносно нешкідливі речовини.

2. N-аГА та його комбінація з КОР за умов в/м введення у щурів протягом 10-

ти діб чинили незначну місцевоподразнювальну дію на м’язову тканину, що

практично не виявлялась на 10 день після припинення введення препаратів.

При в/м введенні розчину КОР виявлявся помірний місцевоподразнювальний

вплив на м'язову тканину, який перевершував дію N-аГА (1,0 проти 0,5 балу за

напівкількісною оцінкою, p<0,05) і мав виражений зворотний характер. Отри-

мані результати свідчать про широкі можливості застосування у клінічній прак-

тиці досліджуваних об’єктів у лікарських формах для в/м введення.

193

3. При вивченні фармакології безпеки Глюкваміну та комбінації N-аГА/КОР як

засобів лікування ХХН за умов курсового застосування у надвисоких дозах

(трикратно вищих за ЕД50) було визначено, що обидва об’єкти як у самців, так і

у самок не чинили негативного впливу на стан видільної системи, сприяли по-

силенню функціонального резерву й ВФН та зниженню рівня азотемії, що мало

вірогідний характер при застосуванні комбінації N-аГА/КОР та тенденційний –

під впливом Глюкваміну. При цьому найвиразніший вплив чинила комбінація

N-аГА/КОР на щурів-самців, посилюючи діурез та виведення водного наванта-

ження у 1,3 разу, ШКФ – у 1,4 разу, натрійурез – у 1,5 разу (p<0,05 у всіх випа-

дках) при незначному впливі на показник Na+/K+ (p>0,05) та знижуючи креати-

нін крові на 28,3 % (p<0,05).



1. Шебеко С. К., Шаламай А. С., Ляпунова О. О. Експериментальне досліджен-

ня місцевоподразнювальної дії N-ацетилглюкозаміну та кверцетину при внут-

рішньом’язовому введенні. Клінічна фармація. 2018. Т. 22, № 4. С. 46–51. (Осо-

бистий внесок: участь у плануванні та проведенні експерименту, аналіз даних,

написання статті).

2. Шебеко С. К. Експериментальне дослідження гострої токсичності комбінації

N-ацетилглюкозаміну та кверцетину при парентеральному введенні. Ліки – лю-

дині. Сучасні проблеми фармакотерапії і призначення лікарських засобів : ма-

теріали ІІІ міжнар. наук.–практ. конф., м. Харків, 14–15 берез. 2019 р. Харків :

НФаУ, 2019. Т. 2. С. 312.






194

РОЗДІЛ 6

ДОСЛІДЖЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ КОМБІНОВАНИХ ПРЕПАРАТІВ

ПОХІДНИХ ГЛЮКОЗАМІНУ З КВЕРЦЕТИНОМ ПРИ РІЗНИХ

ФОРМАХ ХРОНІЧНОЇ ХВОРОБИ НИРОК

6.1 Вплив Глюкваміну на перебіг діабетичної нефропатії в експерименті

Представлений етап науково-дослідної роботи було присвячено вивчен-

ню ефективності комбінованих препаратів похідних ГА з кверцетином при різ-

них формах ХХН. У першій частині даного етапу було вивчено вплив Глюква-

міну на перебіг ДН як патології, що є найпоширенішою причиною розвитку

ХХН у клінічній практиці [74, 75]. Дослідження було проведено на моделі ал-

локсан-індукованої ДН у щурів [528] при застосуванні Глюкваміну у дозі 80

мг/кг у порівнянні з ефективністю Квертину у дозі 20 мг/кг та Леспефрилу у до-

зі 2,2 мл/кг. Тварини отримували відповідні тест-зразки в/ш щоденно протягом 3

місяців. По завершенні дослідження ефективність Глюкваміну та референс-

препаратів оцінювали за впливом на показники функціонального стану нирок,

азотистого обміну, обміну речовин, а також параметри ПОЛ та АОС.

6.1.1 Дослідження впливу Глюкваміну на функціональний стан нирок та

обмін речовин при діабетичній нефропатії

Лабораторні спостереження за тваринами показали, що вже протягом мі-

сяця після відтворення патології у тварин з’являлись прояви ДН, які на третій

місяць спостережень набували розгорнутого характеру. Тварини були у пога-

ному фізичному стані, кволими, малорухливими, з відсутністю грумінгу, погі-

ршенням стану волосяних покровів, вираженим зниженням маси тіла, незважа-

ючи на високий рівень вживання їжі та води, також при цьому спостерігалися

часті випадки летальності (табл. 6.1). Виживаність тварин у представленому

експерименті заслуговує особливої уваги, оскільки є інтегральним показником

специфічної протекторної дії досліджуваних засобів при ДН.

195

Таблиця 6.1

Вплив Глюкваміну на летальність та показники функціонального стану нирок у щурів з діабетичної нефропатією


Леталь-ність, %


Глюкозурія, мкмоль/доба

Протеїнурія, мг/доба КР, % ШКФ,

мл/доба КС,

мл/доба МКН, %

ІК (n=8)

— 51,1±0,3 5,3±0,5 1,3±0,1 98,2±0,1 446,3±13,6 191,0±5,8 0,31±0,01

КП (n=5)

58,3 a 75,0±0,9 a 331,1±38,6 a 35,6±4,1 a 93,3±0,3 a 203,2±8,8 a 74,5±3,2 a 0,55±0,02 a

Глюквамін 80 мг/кг (n=9)

25,0 ab 63,2±1,1 ab 225,6±16,5 ab 17,9±1,3 ab 96,7±0,1 ab 309,1±12,0 ab 137,2±5,3 ab 0,45±0,01 ab

Квертин 20 мг/кг (n=8)

33,3 a 69,9±1,2 abc 265,1±15,0 a 25,3±2,0 abc 95,4±0,2 abc 258,7±8,9 abc 96,0±3,3 abc 0,50±0,01 abc

Леспефрил 2,2 мл/кг (n=7)

41,7 a 81,7±1,2 abc 290,5±12,2 ac 30,0±2,7 ac 94,3±0,2 abc 268,4±6,8 abc 108,4±2,8 abc 0,52±0,02 ac

Примітки (тут та у табл. 6.2–6.4):



3. c − вірогідно відносно тварин, що отримували Глюквамін (p<0,05);


195

196

Отримані дані свідчать, що рівень летальності у групі КП склав 58 %, при

застосуванні Глюкваміну – 25 %, під впливом препаратів порівняння Квертину

та Леспефрилу – 33 % та 42 % відповідно. При цьому за даним показником ли-

ше Глюквамін вірогідно перевищував рівень летальності у групі КП (табл. 6.1).

У групі КП спостерігалась класична картина ДН з вираженими проявами

ниркової недостатності. Це підтверджується достовірним стосовно інтактних

тварин збільшенням відносного діурезу у 1,5 разу, що обумовлено високим рів-

нем добової екскреції глюкози, який досягав 331 мкмоль, та відповідним зни-

женням показника КР до 93,3 % (проти 98,2 % в інтактній групі). Збільшення

протеїнурії (до 35,6 мг/доба) свідчить про ураження ниркового фільтру, а зни-

ження ШКФ та КС у 2,2 та 2,6 разу відповідно, є ознакою приєднання ниркової

недостатності. При цьому також спостерігається підвищення показника МКН (до

0,55 %), що говорить про розвиток у нирках запально-деструктивних процесів.

При застосуванні Глюкваміну спостерігався значний нефропротекторний

вплив. Так, у тварин відбувалось вірогідне відносно групи КП зниження проте-

їнурії у 2,0 рази (до 17,9 мг/доба) та показника МКН – до 0,45 %, що говорить

про зменшення ушкоджень ниркового фільтру та проявів запально-

деструктивних процесів у нирках. Про загальне покращення фільтраційної фу-

нкції нирок свідчить достовірне збільшення ШКФ у 1,5 разу та КС – у 1,9 разу.

Відносний діурез був меншим, ніж у контрольній групі, на 16 %, також знижу-

вався рівень глюкозурії у 1,5 разу та відповідно підвищувався показник КР до

96,7 %, що в цілому свідчить про зменшення діабетичних проявів у щурів даної

групи (табл. 6.1) [740].

Під впливом Квертину було виявлено дещо менший рівень активності.

Так, відносний діурез зменшувався лише на 7 %, рівень КР підвищувався до

95,4 %, а показник глюкозурії хоча і знижувався у 1,2 разу (до 265 мкмоль/доба),

але без вірогідних відмінностей від нелікованих тварин. Також відбувалось ві-

рогідне зменшення показників протеїнурії у 1,4 разу та МКН – до 0,50 %, рівні

ШКФ та КС при цьому збільшувались у 1,3 разу, що було достовірно відносно

групи КП (табл. 6.1). При цьому даний референтний об’єкт статистично посту-

197

пався Глюкваміну за впливом на більшість досліджених показників.

Препарат порівняння Леспефрил є відомим засобом діуретичної та гіпо-

азотемічної дії, тому під його впливом спостерігався інший характер фармако-

динаміки. Так, показник відносного діурезу вірогідно збільшувався на 9 %, що

пояснюється сечогінною дією на тлі поліурії та глюкозурії, яка, в свою чергу,

була на 12 % менше, ніж у групі КП, але без вірогідних відмінностей. Показник

КР при цьому підвищувався до 94,3 %. Рівень протеїнурії знижувався недосто-

вірно до 30 мг/доба, показник ШКФ збільшувався статистично значимо у 1,3

разу, а КС – 1,5 разу. При цьому МКН залишався на рівні нелікованих тварин

(табл. 6.1). Слід відмітити, що Леспефрил вірогідно поступився Глюкваміну за

впливом на всі досліджені показники ВФН.

Деякі біохімічні показники крові щурів з ДН станом на 90 добу досліду

під впливом експериментального лікування наведено у таблиці 6.2.

Таблиця 6.2

Вплив Глюкваміну на деякі біохімічні показники крові

щурів з діабетичною нефропатією

Дослідна

група

Глюкоза,

ммоль/л

Загальний

білок, г/л

Креатинін,

мкмоль/л

Сечовина,

ммоль/л

ІК (n=8) 5,2±0,3 73,6±3,9 54,1±2,9 4,4±0,3

КП (n=5) 17,1±1,6 a 50,4±1,5 a 123,6±4,0 a 12,0±1,1 a


12,8±0,9 ab 66,8±2,3 b 89,5±4,0 ab 8,5±0,3 ab


13,4±0,8 a 59,8±2,6 ab 106,3±5,9 abc 10,5±0,7 ac


15,2±0,6 ac 54,5±2,1 ac 109,5±3,1 abc 10,0±0,4 ac

Отримані результати свідчать, що в групі КП спостерігались зміни, типо-

ві для ниркової недостатності на тлі цукрового діабету. У тварин відмічалось

вірогідне відносно групи ІК збільшення вмісту глюкози у 3,3 разу (до 17,1

ммоль/л) та зниження вмісту загального білка у 1,5 разу, що пояснюється про-

теїнурією. Також відбувалось вірогідне підвищення вмісту азотистих речовин,

198

при цьому вміст креатиніну збільшувався у 2,3 разу (до 123,6 мкмоль/л), а сечо-

вини – у 2,7 разу (до 12,0 ммоль/л) (табл. 6.2).

Під впливом Глюкваміну спостерігалась нормалізація даних показників.

Загальний білок вірогідно підвищувався у 1,3 разу порівняно з нелікованими

тваринами за рахунок зменшення протеїнурії. Вміст креатиніну та сечовини ві-

рогідно зменшувався у 1,4 разу – до 89,5 мкмоль/л та 11,2 ммоль/л відповідно,

що говорить про виразну гіпоазотемічну дію препарату за умов діабетичного

ураження нирок (табл. 6.2). Рівень глікемії вірогідно знижувався на 25,1 %, що

може пояснюватись загальним цитопротекторним впливом Глюкваміну на клі-

тини підшлункової залози, прямої гіпоглікемічної дії препарат не має [740].

Під впливом Квертину у щурів спостерігалось вірогідне збільшення зага-

льного білка крові у 1,2 разу та невірогідне зменшення вмісту глюкози. Креати-

нін крові зменшувався достовірно на 14,0 %, а сечовина – недостовірно на

12,5 % (табл. 6.2). При цьому за ступенем впливу на показники азотемії Квер-

тин статистично поступився Глюкваміну.

При застосуванні Леспефрилу у щурів відбувалось невірогідне зниження

глікемії лише на 11,1 % та підвищення вмісту білка на 8,1 %. Зниження вмісту

азотистих сполук носило достовірний характер лише у разі креатиніну і склало

11,4 %, при цьому сечовина знижувалась на 16,7 %, але невірогідно. Заслуговує

уваги те, що Глюквамін статистично значимо переважав Леспефрил за впливом

на показники азотистого обміну тварин, що позитивно характеризує досліджу-

ваний об’єкт, оскільки виражені гіпоазотемічні властивості є необхідним еле-

ментом фармакодинаміки для корекції ХХН.

Таким чином, отримані результати показали, що за умов розвитку у щурів

ДН, що супроводжується приєднанням ниркової недостатності, досліджуваний

препарат Глюквамін знижує прояви у нирках запально-деструктивних процесів,

покращує їх функціональний стан, нормалізує процеси азотистого обміну та

чинить загальний позитивний вплив на перебіг нефропатії і при цьому за біль-

шістю показників переважає препарати порівняння.

199

6.1.2 Вивчення антиоксидантних властивостей Глюкваміну за умов

розвитку діабетичної нефропатії

Результати дослідження показали, що на 90 добу експерименту у щурів з

ДН відбувалась виражена активація вільнорадикальних процесів (табл. 6.3).

Таблиця 6.3

Вплив Глюкваміну на процеси ПОЛ у щурів з діабетичною нефропатією

Сироватка крові, мкмоль/л Ниркова тканина, мкмоль/г Дослідна група ДК ТБК-Р ДК ТБК-Р

ІК (n=8) 47,4±3,0 2,26±0,12 4,17±0,13 43,4±2,7

КП (n=5) 113,7±5,5 a 7,15±0,36 a 6,72±0,20 a 87,8±2,9 a Глюквамін 80 мг/кг (n=9) 72,4±2,2 ab 4,21±0,13 ab 5,12±0,34 ab 57,8±2,0 ab

Квертин 20 мг/кг (n=8) 85,4±5,4 abc 4,74±0,30 ab 6,07±0,26 ac 65,7±2,0 abc

Леспефрил 2,2 мл/кг (n=7) 107,7±3,1 ac 5,72±0,15 abc 6,54±0,24 ac 77,8±2,8 abc

Коефіцієнти кореляції Спірмена (ρ) для тварин, що отримували Глюквамін

Показник ШКФ −0,40 (p>0,05) −0,48 (p>0,05) −0,69 (p=0,05) −0,80 (p<0,05) У групі КП спостерігалось вірогідне накопичення продуктів ліпоперокси-

дації, як первинних – ДК, так і кінцевих – ТБК-Р. При цьому у крові вміст ДК та

ТБК-Р було збільшено у 2,4 та 3,2 разу, а у гомогенаті нирок – у 1,6 та 2,0 разу

відповідно (p<0,05). Переважне накопичення кінцевих продуктів ПОЛ у крові

пояснюється менш тривалим залученням нирок, порівняно з іншими органами,

до вільнорадикальних перетворень при розвитку даної експериментальної моделі.

При застосуванні Глюкваміну спостерігався істотний антиоксидантний

вплив. Так, у тварин відбувалось вірогідне, відносно групи КП, зниження вмісту у

крові ДК та ТБК-Р у 1,6 та 1,7 разу, а також у нирковій тканині – у 1,3 та 1,5 разу

відповідно, що говорить про зменшення активності процесів ПОЛ (табл. 6.3) [741].

Також спостерігалась достовірна від’ємна кореляція між рівнем ШКФ у щурів да-

ної групи та вмістом у нирках ТБК-Р (ρ=−0,80, p<0,05), при цьому за рештою по-

казників ПОЛ наявності кореляційного взаємозв’язку виявлено не було.

200

Менший рівень антиоксидантної дії спостерігався під впливом Квертину:

вміст ДК та ТБК-Р у крові знижувався в 1,3 та 1,5 разу (p<0,05), а у нирках – лише

на 9,7 % (p>0,05) та 25,2 % відповідно (табл. 6.3). При цьому Квертин поступався

Глюкваміну (p<0,05) за впливом на більшість досліджених показників.

Ще менший антиоксидантний ефект показав Леспефрил, для якого даний

вид активності не є типовим, оскільки він, насамперед, є засобом діуретичної та

гіпоазотемічної дії. Під його впливом вміст ДК знижувався невірогідно як у крові

(на 5,3 %), так і у гомогенаті нирок (на 2,7 %). У той же час вміст ТБК-Р у крові та

нирках знижувався достовірно на 20,0 % та 11,4 % відповідно. При цьому Леспе-

фрил поступився Глюкваміну (p<0,05) за впливом на дані показники ПОЛ.

Деякі показники стану АОС нирок щурів з ДН на 90 добу досліду під

впливом експериментального лікування представлено у таблиці 6.4.

Таблиця 6.4 Вплив Глюкваміну на показники АОС в нирковій тканині

у щурів з діабетичною нефропатією


ВГ, нмоль/мг білка

СОД, мУО/мг білка

КАТ, МО/мг білка

ІК (n=8) 15,8±0,5 11,2±0,8 23,1±0,6

КП (n=5) 6,5±0,7 a 7,1±0,5 a 13,5±1,0 a

Глюквамін 80 мг/кг (n=9) 15,7±0,3 b 9,8±0,5 b 19,0±0,4 ab

Квертин 20 мг/кг (n=8) 13,7±0,5 abc 10,2±0,1 b 25,5±0,6 bc

Леспефрил 2,2 мл/кг (n=7) 7,3±0,2 ac 7,4±0,5 ac 15,0±0,3 abc


Показник ШКФ +0,77 (p<0,05) +0,75 (p<0,05) +0,71 (p>0,05) Отримані дані свідчать, що у групі КП спостерігалась класична картина

окисного стресу нирок на тлі розвитку ДН. Це підтверджується достовірним,

стосовно інтактних тварин, зниженням вмісту у нирках ВГ у 2,4 разу, а також

активності СОД та КАТ – у 1,6 та 1,7 разу відповідно (табл. 6.4). Зниження ни-

ркового пулу ВГ, який є неспецифічною ланкою АОС, на тлі пригнічення акти-

вності її ферментів свідчить про виснаження системи антиоксидантного захисту

і характерно для тривалого перебігу вільнорадикальних процесів.

201

Під впливом Глюкваміну спостерігалась нормалізація стану АОС. При

цьому відбувалась мобілізація тканинного резерву ВГ, який вірогідно збільшува-

вся у 2,4 разу, досягаючи інтактного рівня. Також до рівня показників групи ІК

збільшувалась активність ферментів АОС, в середньому в 1,4 разу (табл. 6.4)

[741]. Кореляційний аналіз виявив додатні взаємозв’язки між рівнем ШКФ у щу-

рів даної групи та вмістом у нирках ВГ (ρ=+0,77, p<0,05) й активністю СОД

(ρ=+0,75, p<0,05), що свідчить про важливу роль антиоксидантих властивостей у

реалізації нефропротекторного ефекту Глюкваміну.

При застосуванні Квертину відбувалось збільшення вмісту ВГ у 2,1 разу,

активності СОД – у 1,4 разу та КАТ – у 1,9 разу. При цьому за впливом на КАТ

Квертин досяг рівня ІК та вірогідно перевершив Глюквамін, що пояснюється

більш високим вмістом продуктів ПОЛ при збереженні нормального стану

АОС, що призводить до підвищеної активності її ферментативної ланки.

Леспефрил не чинив значущого впливу на вміст ВГ у нирках та актив-

ність СОД, але вірогідно збільшував активність КАТ на 11,1 %, при цьому по-

ступаючись Глюкваміну за впливом на всі досліджені показники АОС.

Таким чином, отримані результати показали, що за умов розвитку у щурів

ДН та приєднання ниркової недостатності досліджуваний препарат Глюквамін

знижує прояви у нирках запально-деструктивних та вільнорадикальних процесів,

покращує їх функціональний стан, сприяє відновленню їх АОС, нормалізує про-

цеси азотистого обміну та чинить загальний позитивний вплив на перебіг нефро-

патії і при цьому за більшістю показників переважає препарати порівняння.

6.2 Експериментальне дослідження ефективності Глюкваміну при

аутоімунному гломерулонефриті У другій частині поточного етапу науково-дослідної роботи було проведено

дослідження ефективності Глюкваміну при аутоімунному ГН як одній з найпоши-

реніших форм ХХН [330]. Дослідження було проведено на моделі активного неф-

риту Хеймана [709] у модифікації А. М. Вихерт зі співавт. (1973) [528]. Імунізацію

тварин проводили 20% емульсією коркового шару нирок в сполученні з повним

202

ад’ювантом Фрейнда (1:1) з повторенням процедури через 4 тижні для потенцію-

вання аутоімунного процесу. Глюквамін вивчали у дозі 80 мг/кг у порівнянні з

ефективністю Квертину у дозі 20 мг/кг та Леспефрилу у дозі 2,2 мл/кг. Починаючи

з 60 доби досліду, тварини отримували відповідні тест-зразки в/ш щоденно протя-

гом 2 місяців. По завершенні експерименту (на 120 добу) ефективність досліджу-

ваного та референтних препаратів оцінювали за функціональним станом нирок,

показниками білкового й азотистого обміну, параметрами обміну ендогенного N-

аГА, маркерами ЕДФ, вмістом ейкозаноїдів, станом гісто- та ультраструктури ни-

рок, інтенсивністю процесів апоптозу й проліферації у нирковій тканині.

6.2.1 Дослідження впливу Глюкваміну на загальні показники перебігу

гломерулонефриту Лабораторні спостереження за тваринами показали, що через 3 місяці після

відтворення нефриту Хеймана прояви нефропатії набували розгорнутого характе-

ру. Тварини були кволими, малорухливими, з вираженими проявами асциту та на-

бряків, що обумовлено затримкою рідини в організмі та гіпоальбумінемією.

Особливої уваги заслуговує летальність тварин, оскільки вона є інтеграль-

ним показником нефропротекторної дії досліджуваних препаратів. Так, рівень

летальності у групі КП склав 30 % при застосуванні препаратів порівняння Квер-

тину та Леспефрилу – по 20 %. У групі, де щури отримували Глюквамін, жодно-

го випадку летальності зафіксовано не було (табл. 6.5). При цьому за даним по-

казником Глюквамін вірогідно перевершував вплив референс-препаратів.

У групі КП спостерігалась класична картина ГН з нирковою недостатніс-

тю. Про це свідчило достовірне (p<0,05) стосовно ІК: зменшення добового й

відносного діурезу у 2,0 й 1,3 разу відповідно, що свідчить про затримку рідини

в організмі; підвищення показника МКН (до 0,45 %), що говорить про розвиток

у нирках запально-деструктивних процесів; збільшення протеїнурії (до 119

мг/доба), що свідчить про ураження ниркового фільтру; зниження ШКФ й КС у

3,1 й 3,8 разу відповідно, що, в свою чергу, є ознакою ослаблення елімінації за-

лишкового азоту й приєднання ниркової недостатності (табл. 6.5).

203

Таблиця 6.5

Вплив Глюкваміну на летальність та показники функціонального стану нирок у щурів з нефритом Хеймана

Дослідна

група

Летальність,

%

Діурез,

мл/доба

Відносний

діурез, %

Протеїнурія,

мг/доба МКН, %

ШКФ,

мл/доба

КС,

мл/доба

ІК (n=10) — 8,3±0,3 50,8±0,6 1,4±0,1 0,30±0,01 422,5±13,0 196,8±6,0

КП (n=7) 30 4,2±0,1 a 37,9±0,7 a 118,8±9,7 a 0,45±0,01 a 138,6±6,6 a 51,8±1,6 a


0 b 6,7±0,2 ab 46,7±0,5 ab 51,7±3,5 ab 0,37±0,01 ab 255,0±8,5 ab 126,3±3,9 ab


20 c 5,9±0,2 ab 43,3±0,7 abc 65,3±4,6 abс 0,40±0,01 ab 213,7±8,0 abc 91,1±3,1 abc


20 c 8,9±0,4 bc 53,4±0,7 abc 83,0±5,6 abс 0,43±0,01 ac 235,8±7,7 ab 110,8±5,2 ab

Примітки (тут та у табл. 6.6 та 6.7):





203

204

Під впливом Глюкваміну спостерігалась виразна нефропротекторна дія.

Так, у тварин відбувалось вірогідне (p<0,05) відносно КП зниження протеїнурії

у 2,3 разу (до 52 мг/доба) та показника МКН – до 0,37 %, що говорить про зме-

ншення ушкоджень ниркового фільтру та проявів запально-деструктивних про-

цесів у нирках. Також суттєве збільшення спостерігалось у значеннях добового

й відносного діурезу (у 1,6 разу й на 23 % відповідно), ШКФ – у 1,8 разу та КС

– у 2,4 разу, що свідчить про зменшення проявів ниркової недостатності та по-

силення екскреції азотистих сполук у щурів даної групи (табл. 6.5) [61].

Дещо менший рівень активності було виявлено при застосуванні Кверти-

ну. Під його впливом відбувалось збільшення (p<0,05 відносно КП) добового

діурезу у 1,4 разу, відносного діурезу – на 14 %, зменшення у 1,8 разу протеїну-

рії та показника МКН – до 0,4 %. Також Квертин чинив позитивний вплив на

ШКФ й КС, збільшуючи їх у 1,5 та 1,8 разу відповідно (табл. 6.5). При цьому

даний референтний об’єкт статистично значимо поступався Глюкваміну за

впливом на показники відносного діурезу, протеїнурії, ШКФ та КС.

Інший характер фармакодинаміки спостерігався при застосуванні Леспе-

фрилу, який є відомим засобом діуретичної та гіпоазотемічної дії. Під його

впливом показники добового й відносного діурезу збільшувались у 2,1 й 1,4 ра-

зу відповідно (p<0,05 відносно КП) та перевищували інтактний рівень, що по-

яснюється сечогінною дією. Також знижувався (p<0,05 відносно КП) рівень

протеїнурії на 30,1 % та збільшувались ШКФ та КС у 1,7–1,8 разу. При цьому

МКН залишався на рівні КП (табл. 6.5). Слід відмітити, що Леспефрил вірогід-

но (p<0,05) поступився Глюкваміну за впливом на показники протеїнурії та

МКН, що відображують запально-деструктивні зміни у нирках.

Лабораторний аналіз сечі тварин показав, що у групі КП відбувався роз-

виток сечового синдрому, типового для ГН (табл. 6.6). При цьому спостеріга-

лось виразне збільшення (p<0,05 відносно ІК) вмісту у сечовому осаді лейкоци-

тів (до 15 в полі зору), еритроцитів (до 25 в полі зору), циліндрів (до 22 в полі

зору) та ниркового епітелію (до 17 в полі зору). Звертає на себе увагу перевага

гематурії над лейкоцитурією, що є характерною для гломерулопатій.

205

Під впливом Глюкваміну спостерігалось значне покращення показників ана-

лізу сечі (p<0,05 відносно КП). Так, відбувалось вірогідне зниження вмісту у сечо-

вому осаді еритроцитів у 5,0 разів, лейкоцитів – у 1,9 разу, циліндрів – у 3,1 разу та

епітелію – у 3,5 разу (табл. 6.6). Переважний вплив Глюкаміну на гематурію пояс-

нюється його прямою захисною дією на структури ниркового фільтру [742].

Квертин чинив позитивний вплив на сечовий синдром у меншому ступе-

ню. Він обумовлював вірогідне зниження (p<0,05 відносно КП) вмісту у сечово-

му осаді тварин всіх елементів, але при цьому поступився Глюкваміну (p<0,05)

за впливом на вміст еритроцитів та епітелію (табл. 6.6).

Леспефрил аналогічним чином обумовлював ще менший вплив на сечовий

синдром у щурів, але також у порівнянні з групою КП (p<0,05) вірогідно знижував

вміст у сечовому осаді всіх елементів. При порівнянні з Глюкваміном він вірогід-

но йому поступався (p<0,05) за впливом на всі елементи сечового осаду (табл. 6.6).

Результати біохімічного аналізу крові свідчать, що в групі КП спостеріга-

лись зміни типові для ГН та ниркової недостатності. У тварин відбувалось віро-

гідне відносно ІК (p<0,05) зниження вмісту загального білка і альбуміну у 2,2–

2,4 разу при збереженні їх відсоткового співвідношення. Також відмічалось

зростання (p<0,05) вмісту азотистих речовин: креатинін збільшувався у 2,7 разу,

а сечовина – у 4,1 разу (табл. 6.7).

При застосуванні Глюкваміну спостерігалась нормалізація даних показ-

ників. Загальний білок й альбумін крові вірогідно підвищувались у 1,7 разу

(p<0,05 відносно КП) за рахунок зменшення втрат як альбумінів, так і глобулі-

нів, про що свідчить збереження відсотку альбуміну. Вміст креатиніну зменшу-

вався (p<0,05) у 1,8 разу, а сечовини – у 1,6 разу, що говорить про виражену гі-

поазотемічну дію досліджуваного засобу (табл. 6.7) [742].

Під впливом Квертину спостерігалось збільшення (p<0,05 відносно КП) за-

гального білка й альбуміну крові у 1,4 й 1,6 разу відповідно, відсоток альбуміну

при цьому змінювався тенденційно. Креатинін та сечовина крові зменшувались

(p<0,05 відносно КП) у 1,2–1,3 разу. При цьому за ступенем впливу на дані пока-

зники Квертин статистично (p<0,05) поступився Глюкваміну (табл. 6.7).

206

Таблиця 6.6 Показники сечового осаду щурів з нефритом Хеймана

під впливом Глюкваміну

Вміст у полі зору мікроскопа при ×400 Дослідна

група лейкоцитів еритроцитів циліндрів епітелію

ІК (n=10) 1,0 (1,0; 1,0)

1,5 (1,0; 2,0)

1,0 (0,0; 1,0)

0,5 (0,0; 1,0)

КП (n=7) 15,0 a (14,0; 16,0)

25,0 a (23,5; 26,0)

22,0 a (20,0; 23,0)

17,0 a (16,0; 17,5)


8,0 ab (7,3; 9,8)

5,0 ab (5,0; 6,0)

7,0 ab (7,0; 7,8)

4,8 ab (4,0; 5,0)


10,0 ab (9,0; 11,0)

8,0 abc (7,0; 8,0)

9,5 ab (7,0; 10,0)

7,0 abc (6,0; 7,3)


12,0 abc (10,8; 13,0)

15,5 abc (13,8; 17,0)

10,5 abc (10,0; 11,3)

8,0 abc (7,0; 8,3)

Таблиця 6.7

Вплив Глюкваміну на деякі біохімічні показники крові

у щурів з нефритом Хеймана

Альбумін Дослідна

група

Загальний

білок, г/л г/л %

Креатинін,

мкмоль/л

Сечовина,

ммоль/л

ІК (n=10) 72,3±2,1 23,8±1,7 32,6±1,5 52,0±2,5 4,3±0,3 КП (n=7) 33,2±1,5 a 10,0±0,7 a 30,1±0,8 139,4±9,6 a 17,6±0,6 a Глюквамін 80 мг/кг (n=10) 55,3±1,6 ab 17,4±1,2 ab 31,1±1,5 79,3±3,8 ab 11,2±0,6 ab

Квертин 20 мг/кг (n=8) 47,9±2,5 abc 16,4±1,9 ab 33,5±2,2 110,7±8,8 abc 14,4±0,9 abc

Леспефрил 2,2 мл/кг (n=8) 39,4±1,1 abc 9,9±0,7 ac 25,0±1,3 abc 94,1±4,4 abc 13,5±0,7 abc

При застосуванні Леспефрилу вміст креатиніну у крові знижувався у 1,5 ра-

зу, а сечовини – у 1,3 разу (p<0,05). Вміст загального білка підвищувався (p<0,05)

на 18,7 % за рахунок зменшення втрат із сечею глобулінів, про що говорить віро-

гідне зниження відсотку альбуміну при збереженні його вмісту у крові (табл. 6.7).

Слід відмітити, що Глюквамін статистично перевершив Леспефрил за впливом на

всі біохімічні показники тварин, особливо вміст азотистих сполук.

207

У якості показника інтенсивності перебігу деструктивних процесів у нир-

ках використовували вміст ендогенного N-аГА у нирковій тканині, а також йо-

го загальної, вільної та зв’язаної фракцій у крові (табл. 6.8). Ці показники, хоча

і не є специфічними, проте є досить інформативними для оцінки процесів по-

шкодження ниркового фільтру та ефективності лікування.

Аналіз даних показує, що протягом дослідження у щурів групи КП відбува-

лось значне підвищення (p<0,05 відносно ІК) у 2,0 рази рівня загального N-аГА у

крові за рахунок зв'язаної фракції та зниження його вільної фракції й вмісту у тка-

нині нирок у 2,8 разу. Дана картина пояснюється деструкцією під впливом імуно-

запальних процесів мембранних структур нирок, що містять велику кількість глі-

копротеїнів і ГАГ, а, отже ендогенного N-аГА, та масовим виходом цих речовин у

судинне русло. Це призводить до зниження вмісту N-аГА у нирках і, відповідно,

підвищенню його концентрації в крові, що відображається зростом відповідного

співвідношення у 5,7 разу. При цьому збільшується переважно зв'язана фракція,

що, у свою чергу, призводить до збільшення співвідношення зв'язаної і вільної

фракцій аміноцукру у порівнянні з ІК (табл. 6.8). У той же час, підвищенню дано-

го співвідношення сприяє зменшення вільної фракції N-аГА, яке можна поясни-

ти захопленням вільного аміноцукру з крові і включенням його до захисного ша-

ру пошкоджених ГБМ на тлі виходу з них залишків зруйнованих ГАГ.

Найбільш значущий нормалізуючий вплив на обмін ендогенного N-аГА в

представленому експерименті чинив Глюквамін (табл. 6.8). Так, під його впли-

вом вміст зв'язаного N-аГА у крові було знижено у 1,6 разу, а вільної фракції –

підвищено у 2,4 разу (p<0,05 відносно КП). Також спостерігалось відповідне

підвищення (p<0,05) вмісту N-аГА в гомогенаті нирок у 2,0 рази та зниження

співвідношення вмісту N-аГА у крові та нирках у 2,8 разу, що в цілому свідчить

про посилення відновлення пошкоджених ниркових біомембран. У результаті

кореляційного аналізу було визначено наявність вірогідних позитивних залеж-

ностей між ШКФ щурів даної групи та вмістом N-аГА у нирках (ρ=+0,96,

p<0,05), а також його вільної фракції у крові (ρ=+0,78, p<0,05), що свідчить про

вагоме значення обміну N-аГА для механізму нефропротекції Глюкваміну.

208

Таблиця 6.8

Вміст ендогенного N-ацетилглюкозаміну у крові та нирковій тканині щурів з нефритом Хеймана

під впливом Глюкваміну

N-аГА крові, ммоль/л Дослідна група загальний зв’язаний вільний

N-аГА нирок, мг/г

N-аГА крові/ N-аГА нирок

ІК (n=10) 6,94±0,24 5,09±0,18 1,85±0,06 1,98±0,07 3,50±0,06 КП (n=7) 13,85±0,57 a 13,20±0,54 a 0,65±0,03 a 0,70±0,04 a 19,92±0,47 a Глюквамін 80 мг/кг (n=10) 10,05±0,35 ab 8,51±0,30 ab 1,54±0,05 ab 1,43±0,05 ab 7,04±0,12 ab

Квертин 20 мг/кг (n=8) 11,43±0,46 abc 10,36±0,42 abc 1,07±0,04 abc 1,15±0,05 abc 9,93±0,20 abc

Леспефрил 2,2 мл/кг (n=8) 12,36±0,49 ac 11,41±0,45 abc 0,95±0,04 abc 1,02±0,04 abc 12,15±0,21 abc


Показник ШКФ −0,60 (p>0,05) −0,68 (p>0,05) +0,78 (p<0,05) +0,96 (p<0,05) −0,70 (p>0,05) Примітки:





208

209

При застосуванні Квертину зв'язаний N-аГА крові знижувався на 21,5 %,

а вільна фракція та вміст у нирках зростали у 1,6–1,7 разу (p<0,05 відносно КП).

Також спостерігалось відповідне зниження (p<0,05) співвідношення вмісту N-

аГА у крові та нирках у 2,0 рази.

Леспефрил чинив ще менший вплив на обмін ендогенного N-аГА, при

цьому всі показники змінювались вірогідно (p<0,05) відносно групи КП, за ви-

ключенням вмісту загальної фракції у крові. Так, зв'язаний N-аГА знижувався

на 13,6 %, вільний та вміст у нирках збільшувались у 1,5 разу, а співвідношення

вмісту N-аГА у крові та нирках зменшувалось у 1,6 разу. Слід зазначити, що за

впливом на всі вивчені показники обміну ендогенного N-аГА Глюквамін віро-

гідно перевершив (p<0,05) дію обох референтних об’єктів.

Відомо, що одним з найчастіших ускладнень ГН та ХХН є ренальна анемія

[743, 744], тому особливу увагу у поточному дослідженні було приділено вивчен-

ню гематологічних параметрів (табл. 6.9). У тварин групи КП відбувалось вірогід-

не зниження (p<0,05 відносно ІК) вмісту гемоглобіну й еритроцитів у 1,4 разу, при

тому що колірний показник суттєво не змінювався, що говорить про нормохром-

ний характер і типово для анемії саме ниркового походження.

Значні зміни також були відмічені у загальних показниках імунного запа-

лення, таких як вміст лейкоцитів, лейкоцитарна формула та ШОЕ. Так, у групі КП

вміст лейкоцитів було збільшено (p<0,05 відносно ІК) у 2,2 разу та спостерігався

лівий зсув лейкоцитарної формули: поява юних форм (до 5,1 %), різке збільшення

паличкоядерних у 11,3 разу, зниження зрілих нейтрофілів у 1,5 разу й лімфоцитів

– на 13,7 %. При цьому показник ШОЕ перевищував інтактний рівень у 4,5 разу.

При застосуванні Глюкваміну вміст гемоглобіну та еритроцитів збільшува-

вся (p<0,05 відносно КП) у 1,3 разу й досягав рівня ІК. Вміст лейкоцитів знижува-

вся (p<0,05 відносно КП) у 1,6 разу та відбувалась нормалізація лейкоцитарної

формули: вміст юних нейтрофілів знижувався у 3,4 разу, паличкоядерних – у 2,8

разу, а сегментоядерних та лімфоцитів збільшувався на 31,0 та 9,8 % відповідно.

Показник ШОЕ знижувався (p<0,05 відносно КП) у 1,7 разу (табл. 6.9). При цьому

Глюквамін вірогідно перевершив (p<0,05) вплив обох препаратів порівняння.

210

Таблиця 6.9

Вплив Глюкваміну на гематологічні показники крові щурів з нефритом Хеймана

Нейтрофіли, % Дослідна

група Гемоглобін,

г/л Еритроцити, 1012/л

Колірний показник

Лейкоцити, 109/л юні паличко-

ядерні сегменто-

ядерні

Лімфоцити, %

ШОЕ, мм/год

ІК (n=10) 152,6±4,0 5,3±0,1 0,87±0,01 8,6±0,2 0,0±0,0 1,0±0,2 21,7±0,5 73,2±0,6 4,5±0,3

КП (n=7) 107,3±3,2 a 3,8±0,2 a 0,84±0,03 18,8±0,6 a 5,1±0,2 a 11,3±0,3 14,5±0,6 a 64,4±0,7 a 20,3±0,9 a


145,1±3,8 b 5,1±0,1 b 0,85±0,02 11,7±0,3 ab 1,5±0,2 ab 4,1±0,4 ab 19,0±0,6 ab 70,7±0,7 ab 11,7±0,7 ab


135,4±3,8 ab 4,8±0,2 ab 0,86±0,02 13,3±0,4 abc 2,6±0,3 abc 7,1±0,4 abс 17,3±0,7 ab 67,7±0,9 abc 15,4±0,5 abc


126,0±3,6 abc 4,6±0,2 abc 0,83±0,02 15,4±0,5 abc 4,0±0,3 abc 9,9±0,5 abс 15,4±0,4 ac 65,5±0,9 ac 18,1±1,0 ac

Примітки:





210

211

Квертин викликав збільшення (p<0,05) вмісту гемоглобіну та еритроцитів

на 26,2–26,3 %. При цьому лейкоцити крові знижувались (p<0,05) у 1,4 разу, юні

нейтрофіли – у 2,0 рази, паличкоядерні – у 1,6 разу, а сегментоядерні збільшува-

лись на 19,3 %. Показник ШОЕ знижувався (p<0,05) у 1,3 разу (табл. 6.9).

Під впливом Леспефрилу вірогідно (p<0,05), відносно групи КП, збільшу-

вався вміст гемоглобіну й еритроцитів на 17,4 та 21,1 %, відповідно, і знижува-

лись лейкоцити крові на 18,1 %, юні нейтрофіли – у 1,3 разу та паличкоядерні –

на 12,4 %. Зміни інших показників носили тенденційний характер (табл. 6.9).

Таким чином, результати проведених досліджень показали, що за умов

розвитку у щурів ГН з приєднанням ниркової недостатності досліджуваний пре-

парат Глюквамін знижував прояви у нирках імунозапальних та деструктивних

процесів, покращував їх функціональний стан, нормалізував процеси азотистого

й білкового обмінів, знижував прояви ренальної анемії й аутоімунних реакцій, а,

отже, чинив загальний позитивний вплив на перебіг нефропатії і при цьому за

сукупністю вивчених показників переважав ефективність референс-препаратів.

6.2.2 Вплив Глюкваміну на ендотеліальну дисфункцію та обмін

ейкозаноїдів при гломерулонефриті

З метою вивчення впливу Глюкваміну на процеси ЕДФ за умов розвитку

ГН, як важливого елемента механізму нефропротекторної дії, на даному етапі

досліджень була проведена оцінка динаміки стандартних маркерів ЕДФ під йо-

го впливом [745]. Для цього в ході дослідження у гомогенаті нирок методами

ІФА визначали вміст NO-синтаз – нейрональної (NOS1), індуцибельної (NOS2)

й ендотеліальної (NOS3), а також в сироватці крові NOx – суми стабільних ме-

таболітів оксиду азоту (NO2–/NO3

–), вміст ЕТ-1 і ВЕФР. Застосування NOS3,

NOS2 та їх співвідношення для оцінки ЕДФ у паренхіматозних органах є зага-

льноприйнятим підходом [746], в той час як NOS1 використовували у зв’язку з

тим, що вона у нирках виявляється переважно у "macula densa" й виконує спе-

цифічну важливу функцію – регулює активність юкстагломерулярного апарату

та синтез реніну [747]. Отримані результати представлені в таблицях 6.10 і 6.11.

212

Таблиця 6.10

Вплив Глюкваміну на вміст ізоформ NO-синтази у нирковій тканині щурів з нефритом Хеймана

Дослідна

група

NOS3 нирок,

нг/мг білка

NOS1 нирок,

нг/мг білка NOS3/NOS1 NOS2 нирок,

нг/мг білка NOS3/NOS2

ІК (n=10) 197,3±5,9 105,0±3,6 1,91±0,11 48,1±2,4 4,22±0,28 КП (n=7) 92,1±3,2 a 74,5±3,3 a 1,26±0,09 a 153,4±8,4 a 0,62±0,05 a Глюквамін 80 мг/кг (n=10) 143,7±4,3 ab 80,1±2,8 a 1,82±0,11 b 67,7±3,3 ab 2,18±0,15 ab

Квертин 20 мг/кг (n=8) 122,7±4,0 abc 85,4±2,4 ab 1,45±0,07 ac 101,7±5,3 abc 1,24±0,09 abc

Леспефрил 2,2 мл/кг (n=8) 111,6±4,0 abc 89,4±3,4 ab 1,27±0,08 ac 125,6±6,3 abc 0,91±0,06 abc


Показник ШКФ +0,95 (p<0,05) +0,70 (p=0,05) +0,85 (p<0,05) −0,73 (p<0,05) +0,98 (p<0,05)






212

213

Представлені дані свідчать про те, що за умов нормального функціонально-

го стану ниркового судинного ендотелію у групі ІК рівень NOS3, NOS1 та NOS2

становить 197,1, 105,0 та 48,1 нг/мг білка відповідно, що обумовлює співвідно-

шення даних ізоформ NO-синтаз, які наведено у таблиці 6.10. Представлена кар-

тина показує, що при знаходженні судинного ендотелію та ниркової гемодинаміки

в стані фізіологічного балансу, експресія NOS3 перевищує NOS1 приблизно у 1,5–

2,0 рази, а NOS2 – приблизно у 4,0–5,0 разів, що відповідає науковим даним [748].

При цьому, з урахуванням того, що NOS3 є основним регулятором нир-

кового кровообігу й гломерулярної фільтрації і локалізується переважно у су-

динному ендотелії та канальцевому епітелії [749], а NOS1 є ланкою юкстагло-

мерулярного апарату і локалізується переважно у клітинах канальців й збира-

льних трубок [747], співвідношення NOS3/NOS1 відображає ступінь порушень

клубочково-канальцевого балансу й зростання активності РААС. При зниженні

цього показника порушення балансу й активність системи збільшуються.

Окрім того, враховуючи, що NOS2 викликає гіперпродукцію NO й утво-

рення пероксинітриту, який інгибує NOS3, стимулює каскад вільнорадикальних

реакцій, деструкцію й апоптоз клітин [748], співвідношення NOS3/NOS2 відо-

бражає загальний баланс ендотеліальної системи нирок. У групі ІК саме NOS3

забезпечує фізіологічну концентрацію NO, яка підтримує судинний тонус й ни-

ркову гемодинаміку в нормальному стані, про що можна було судити за вміс-

том його стабільних метаболітів – NOх. Так, при вивченні вмісту маркерів ва-

зодилятації й вазоконстрикції в крові інтактних тварин було виявлено, що кон-

центрація NOх становить 11,8 мкмоль/л, а ЕТ-1 – 4,24 пг/мл, що забезпечує їх

співвідношення на рівні 2,8 (табл. 6.11).

Отже, рівноважний стан системи судинного ендотелію нирок у інтактних

щурів характеризувався такими показниками трьох базових співвідношень:

NOS3/NOS1 – 1,91, NOS3/NOS2 – 4,22 й NOх/ЕТ-1 – 2,8. При цьому нефроцити

знаходились в умовах нормальної мікроциркуляції, а, отже, достатнього надхо-

дження кисню й поживних речовин. Про це свідчить концентрація VEGF – най-

більш чутливого маркера гіпоксії ендотеліоцитів, вміст якого в крові тварин ІК

склав 35,8 пг/мл (табл. 6.11).

214

Таблиця 6.11 Вплив Глюкваміну на деякі маркери ендотеліальної дисфункції

у щурів з нефритом Хеймана


NОx крові, мкмоль/л

ЕТ-1 крові, пг/мл NОx/ЕТ-1 VEGF крові,

пг/мл ІК (n=10) 11,80±0,41 4,24±0,21 2,80±0,06 35,8±1,8

КП (n=7) 21,48±0,88 a 13,59±0,74 a 1,59±0,03 a 147,2±8,1 a Глюквамін 80 мг/кг (n=10) 15,23±0,53 ab 7,00±0,34 ab 2,19±0,04 ab 81,2±4,0 ab

Квертин 20 мг/кг (n=8) 16,52±0,54 ab 9,20±0,53 abc 1,82±0,06 abc 105,2±6,1 abc

Леспефрил 2,2 мл/кг (n=8) 18,38±0,66 abc 11,50±0,60 ac 1,61±0,04 ac 122,6±5,9 abc


Показник ШКФ −0,72 (p>0,05) −0,77 (p<0,05) +0,86 (p<0,05) −0,92 (p<0,05) При розвитку у щурів нефриту Хеймана спостерігався виразний дисба-

ланс системи судинного ендотелію з усіма "класичними" ознаками ЕДФ, що

відповідають сучасним уявленням [745, 746]. Так, у групі КП вміст у нирковій

тканині NOS3 вірогідно знижувався (p<0,05 відносно ІК) у 2,1 разу, а NOS1 –

лише у 1,4 разу, що обумовлювало зниження їх співвідношення у 1,5 разу. При

цьому вміст NOS2 навпаки збільшувався (p<0,05) у 3,2 разу, що призводило до

зниження показника NOS3/NOS2 у 6,8 разу (табл. 6.10).

Дана ситуація пояснюється високою активністю імунозапальних й де-

структивних процесів у нирках, які є пусковим механізмом активації NOS2, яка

викликає гіперпродукцію NO й утворення пероксинітрит-радикала. При цьому

клітини судинного ендотелію втрачали здатність синтезувати NOS3 і, як наслі-

док, утворювати фізіологічну концентрацію NO. У свою чергу, це обумовлюва-

ло посилення відносної активності NOS1, що призводило до посилення актив-

ності РААС й порушення клубочково-канальцевого балансу.

Внаслідок дії NOS2 виникала гіперпродукція NO, при цьому вміст NOх у

крові з збільшувався (p<0,05) у 1,8 разу відносно ІК. У свою чергу, ЕТ-1 крові

підвищувався значно більше – у 3,2 разу, що обумовлювало зниження (p<0,05)

співвідношення NOх/ЕТ-1 у 1,8 разу. Вміст VEGF в крові тварин у порівнянні з

215

ІК збільшувався (p<0,05) у 4,1 разу (табл. 6.11), що говорить про посилення гі-

поксії ниркових клітин внаслідок розвитку порушень гемодинаміки.

При використанні Глюкваміну спостерігалась виражена нормалізація ЕДФ.

Під його впливом вміст NOS3 у гомогенаті нирок збільшився в 1,6 разу (p<0,05

відносно КП), а показник NOS3/NOS1 – у 1,4 разу до рівня ІК. При цьому вміст

NOS2 зменшився у 2,3 разу (p<0,05), а показник NOS3/NOS2 збільшився у 3,5 ра-

зу (табл. 6.10). Це свідчить про зниження активності РААС у нирках тварин й від-

новлення клубочково-канальцевого балансу. Також спостерігалась нормалізація

балансу факторів вазодилятації й вазоконстрикції. Так, концентрація NOх знизи-

лась в 1,4 разу, а ЕТ-1 – у 1,9 разу, що обумовило збільшення їх співвідношення у

1,4 разу (p<0,05 відносно КП). Показник VEGF під впливом Глюкваміну знижува-

вся (p<0,05) у 1,8 разу, що говорить про значуще зменшення гіпоксії ниркового

судинного ендотелію (табл. 6.11). Окрім того, у тварин даної групи було встанов-

лено наявність вірогідних різноспрямованих кореляційних зв’язків між рівнем

ШКФ та вмістом у нирках NOS3 (ρ=+0,95, p<0,05), NOS2 (ρ=−0,73, p<0,05), спів-

відношеннями NOS3/NOS1 (ρ=+0,85, p<0,05) й NOS3/NOS2 (ρ=+0,98, p<0,05), а

також вмістом у крові ЕТ-1 (ρ=−0,77, p<0,05), VEGF (ρ=−0,92, p<0,05) та співвід-

ношенням NОx/ЕТ-1(ρ=+0,86, p<0,05), що свідчить про важливе значення віднов-

лення дисфункції ниркового ендотелію для механізмів нефропротекторного ефек-

ту Глюкваміну. Слід зазначити, що за впливом на більшість маркерів ЕДФ Глюк-

вамін вірогідно перевершив активність обох препаратів порівняння.

Квертин чинив певний позитивний вплив на ЕДФ, але в меншій мірі, ніж

Глюквамін. При цьому вміст NOS3 в тканині нирок збільшувався (p<0,05 від-

носно КП) у 1,3 разу, NOS1 – на 14,6 %, а їх співвідношення – на 15,1 %. Вміст

NOS2 знижувався (p<0,05) у 1,5 разу, а показник NOS3/NOS2 підвищувався у

2,0 разу (табл. 6.10). Показники концентрації NOх і ЕТ-1 в крові тварин досто-

вірно знижувались (p<0,05) у 1,3 і 1,5 разу відповідно, а їх співвідношення при

цьому було на 14,5 % більше, ніж у групі КП. Вміст VEGF у крові щурів також

знижувався (p<0,05 відносно КП) у 1,4 разу (табл. 6.11).

Під впливом Леспефрилу в порівнянні з групою КП збільшувався вміст

NOS3 у гомогенаті нирок на 21,3% (p<0,05), але показник NOS3/NOS2 при цьо-

216

му не змінювався, що свідчить про відсутність позитивного впливу на клубочко-

во-канальцевий баланс й РААС. При цьому вміст NOS2 знижувався (p<0,05) на

18,1 %, а співвідношення NOS3/NOS2 зростало у 1,5 разу (табл. 6.10). Концент-

рація NOх у крові була знижена (p<0,05) відносно КП на 14,4 %, але співвідно-

шення NОx/ЕТ-1 при цьому не змінювалось. Вміст VEGF знижувався (p<0,05

відносно КП) на 16,7 % (табл. 6.11). При цьому Леспефрил не чинив достовірно-

го впливу (p>0,05) на вміст NOS1 в нирках та ЕТ-1 у крові щурів.

Отримані результати свідчать, що істотним елементом механізму нефроп-

ротекторної дії Глюкваміну є значущий відновлюючий вплив на ЕДФ ниркової

тканини, нормалізація клубочково-канальцевого балансу й зниження активності

РААС у нирках тварин, що вигідно його відрізняє від препаратів порівняння.

Тісно пов’язаним з ендотеліальною регуляцією судинного тонусу та гемо-

динаміки у нирках є обмін ейкозаноїдів. З метою його дослідження проводили ви-

значення вмісту у гомогенаті ниркової тканини: PGE2, PG6kF1α (стабільного мета-

боліту простагландину I2 – простацикліну), PGF2α, TxВ2 (стабільного метаболіту

тромбоксану A2) та LTB4. Отримані результати представлені у таблиці 6.12.

Оскільки всі ейкозаноїди у нирках виконують різні функції як позитивні,

так і негативні [750, 751], і для підтримки гомеостазу важливим є баланс між ними,

у представленому дослідженні ті чи інші показники, а також їх співвідношення

використовували для оцінки впливу об’єктів на певні ланки патогенезу ГН.

Отримані результати показали, що в групі КП відбувалось вірогідне збіль-

шення вмісту у гомогенаті нирок (p<0,05 відносно ІК) PGE2 й PGF2α у 3,0 та 4,9

разу відповідно, при цьому їх співвідношення знижувалось у 2,0 рази, що свід-

чило про активний розвиток патологічних процесів, посилення інтенсивності

проліферації й фіброзу та активізацію РААС. Також відбувалось збільшення вмі-

сту PG6kF1α у 1,8 разу й TхB2 – у 5,9 разу (p<0,05) відносно ІК та зниження їх

співвідношення у 3,4 разу, що свідчило про розвиток вазоконстрикції ниркових

судин, порушення гемодинаміки й корелювало з результатами вивчення маркерів

ЕДФ. Додатково відбувалось значне збільшення (p<0,05 відносно ІК) вмісту у

нирковій тканині LTB4 у 11,0 разів, що свідчило про ураження ниркових клітин

активованими формами лейкоцитів й розвиток імунного запалення (табл. 6.12).

217

Таблиця 6.12

Вплив Глюкваміну на вміст ейкозаноїдів у нирковій тканині щурів з нефритом Хеймана

Дослідна

група

PGE2 нирок,

пг/мг білка

PGF2α нирок,

пг/мг білка PGE2/PGF2α

PG6kF1α нирок,


TхB2 нирок,


PG6kF1α/

TxB2

LTB4 нирок,


ІК (n=10) 97,5±4,8 36,2±1,5 3,50±0,06 23,56±1,16 12,75±0,63 1,85±0,04 2,18±0,11

КП (n=7) 295,2±15,1 a 177,2±9,6 a 1,67±0,04 a 41,50±2,39 a 75,24±3,37 a 0,55±0,02 a 23,90±1,24 a

Глюквамін (n=10) 207,2±10,2 ab 90,0±3,7 ab 2,31±0,07 ab 35,72±1,76 a 33,97±1,67 ab 1,05±0,02 ab 10,36±0,51 ab

Квертин (n=8) 235,9±8,7 abc 117,6±5,4 abc 2,02±0,08 abc 31,94±1,56 ab 47,36±2,76 abc 0,68±0,01 abc 11,61±0,68 ab

Леспефрил (n=8) 260,7±15,0 ac 150,8±6,3 ac 1,73±0,06 ac 29,26±1,68 abc 58,59±2,93 abc 0,51±0,04 ac 18,99±0,95 abc


Показник ШКФ

−0,76 (p<0,05)

−0,64 (p>0,05)

+0,88 (p<0,05)

+0,71 (p=0,05)

−0,92 (p<0,05)

+0,95 (p<0,05)

−0,97 (p<0,05)

Примітки:





217

218

Під впливом Глюкваміну спостерігалась значна нормалізація вмісту ейкоза-

ноїдів у нирковій тканині. Це виявлялось вірогідним зниженням вмісту у гомогенаті

нирок (p<0,05 відносно КП) PGE2 й PGF2α у 1,5 та 2,0 рази відповідно, при цьому їх

співвідношення зростало у 1,4 разу, що свідчило про зниження загальних патологі-

чних змін у нирках. Також відбувалось тенденційне зниження вмісту PG6kF1α на

13,9 % й вірогідне – TхB2 у 2,2 разу (p<0,05) відносно КП, що обумовлювало збіль-

шення їх співвідношення у 1,9 разу, що свідчило про зниження вазоконстрикції ни-

ркових судин й відновлення гемодинаміки. Окрім того, спостерігалось значне зни-

ження вмісту у нирковій тканині LTB4 у 2,3 разу (p<0,05), що свідчило про пригні-

чення у нирках імунозапальних процесів (табл. 6.12). Кореляційний аналіз виявив

вірогідні зв’язки між рівнем ШКФ у щурів даної групи та вмістом у нирках PGE2

(ρ=−0,76, p<0,05), TхB2 (ρ=−0,92, p<0,05), LTB4 (ρ=−0,97, p<0,05), а також співвід-

ношеннями PGE2/PGF2α (ρ=+0,88, p<0,05) й PG6kF1α/TxB2 (ρ=+0,95, p<0,05). Все

вищевикладене говорить про позитивний вплив Глюкваміну на обмін ейкозаноїдів

на тлі розвитку у щурів нефриту Хеймана, за ступенем якого він вірогідно переве-

ршив за більшістю показників вплив обох препаратів порівняння.

При застосуванні Квертину вміст у нирках PGE2 й PGF2α знижувався

(p<0,05) на 20,1 % та у 1,5 разу відповідно, при цьому їх співвідношення збіль-

шувалось на 21,0 % (p<0,05) відносно групи КП. Також відбувалось вірогідне

(p<0,05) зниження вмісту PG6kF1α у 1,3 разу й TхB2 – у 1,6 разу, що обумовлю-

вало збільшення їх співвідношення на 23,6 % (p<0,05 відносно КП). Вміст LTB4

у нирковому гомогенаті знижувався у 2,1 разу (p<0,05) відносно нелікованих

тварин (табл. 6.12). Все це свідчить про гальмування розвитку патологічних

процесів у нирках щурів з нефритом Хеймана під впливом Квертину, але при

цьому він поступився Глюкваміну за всіма показниками, окрім впливу на вміст

PG6kF1α та LTB4, що обумовлено ендотеліопротекторними, антиішемічними та

антилейкотрієновими властивостями кверцетину [434, 452, 453].

Леспефрил чинив найслабший вплив на обмін ейкозаноїдів. При його за-

стосуванні показники PGE2, PGF2α й PGE2/PGF2α змінювались тенденційно

(p<0,05) відносно групи КП. Спостерігалось вірогідне зниження (p<0,05) вмісту

у гомогенаті нирок PG6kF1α й TхB2 у 1,3–1,4 разу, але при цьому їх співвідно-

219

шення знижувалось невірогідно (p>0,05). Окрім того, вміст LTB4 у нирках зни-

жувався (p<0,05 відносно КП) на 20,5 % (табл. 6.12). Дана картина свідчить про

майже відсутність позитивного впливу на перебіг нефриту Хеймана у щурів за

показниками обміну ейкозаноїдів з боку даного референс-препарату.

Аналіз отриманих результатів показав, що Глюквамін має багатогранний

механізм нефропротекторної дії, у якому вагоме місце займає нормалізуючий

вплив на обмін ейкозаноїдів у нирковій тканині.

Таким чином, результати досліджень показали, що за умов розвитку у щу-

рів ГН з нирковою недостатностю Глюквамін знижував прояви у нирках ЕДФ,

відновлював ниркову гемодинаміку, нормалізував обмін ейкозаноїдів, і завдяки

цьому обумовлював загальний позитивний вплив на перебіг нефропатії, переве-

ршуючи за сукупністю вивчених показників ефективність референс-препаратів.

6.2.3 Вивчення впливу Глюкваміну на агрегацію тромбоцитів за умов

гломерулонефриту

Для оцінки реологічних властивостей крові та гемостазу у щурів з нефритом

Хеймана проводили вивчення агрегації тромбоцитів. При цьому застосовували ін-

дуктори агрегації – АДФ та колаген. АДФ-індуковану агрегацію використовували

для оцінки вмісту загальних активованих форм тромбоцитів у крові, що дозволяє

зробити висновок стосовно антиагрегантної дії препарату [586]. Колаген для інду-

кції агрегації використовували з метою визначення чутливості тромбоцитів до ос-

новної речовини ГБМ – колагену, що дозволяє визначити здатність препарату

пригнічувати адгезію тромбоцитів на ушкоджених ділянках судинної стінки, пе-

решкоджати взаємодії з пошкодженим судинним ендотелієм нирок, а, отже, й роз-

витку ЕДФ [590]. Результати дослідження наведено у таблиці 6.13.

При вивченні АДФ-індукованої агрегації тромбоцитів у групі КП спо-

стерігалось вірогідне підвищення (p<0,05) показників СА й ША у 1,7 та 1,6 ра-

зу відповідно, а ЧА – на 8,6 % порівняно з ІК (табл. 6.13). Дана картина свід-

чить про збільшення вмісту активованих форм тромбоцитів у крові щурів та

відповідає загальним уявленням про патогенез ГН [330].

220

Таблиця 6.13 Вплив Глюкваміну на агрегацію тромбоцитів у щурів з нефритом Хеймана


Ступінь агрегації, %

Швидкість агрегації, %/хв

Час агрегації, хв

Індукція АДФ ІК (n=10) 35,5±0,9 27,5±0,9 6,05±0,16 КП (n=7) 59,7±1,6 a 45,2±1,2 a 6,57±0,18 a Глюквамін (n=10) 40,3±1,4 ab 32,7±1,1 ab 6,13±0,19 Квертин (n=8) 47,4±1,7 abc 35,9±1,2 ab 6,26±0,12 Леспефрил (n=8) 56,8±2,0 ac 44,4±1,5 ac 6,72±0,22 ac

Коефіцієнти кореляції Спірмена (ρ) для тварин, що отримували Глюквамін Показник ШКФ −0,81 (p<0,05) −0,62 (p>0,05) −0,43 (p>0,05) Індукція колагеном ІК (n=10) 55,7±1,7 47,0±1,6 8,45±0,24 КП (n=7) 87,5±2,4 a 65,6±1,7 a 7,07±0,20 a Глюквамін (n=10) 63,3±2,2 ab 53,1±1,7 ab 8,21±0,19 b Квертин (n=8) 75,1±2,7 abc 59,3±2,0 abc 7,37±0,22 ac Леспефрил (n=8) 78,6±2,8 abc 61,9±2,1 ac 7,16±0,23 ac

Коефіцієнти кореляції Спірмена (ρ) для тварин, що отримували Глюквамін Показник ШКФ −0,90 (p<0,05) −0,71 (p<0,05) +0,67 (p>0,05)

Примітки:




4. n – кількість тварин у групі по завершенні експерименту. Під впливом Глюкваміну показник СА тромбоцитів знижувався (p<0,05) у

1,5 разу, а показник ША – у 1,4 разу, дещо не досягаючи при цьому інтактного

рівня; ЧА тромбоцитів також знижувався на 6,7 %, але недостовірно відносно

КП (табл. 6.13). При цьому спостерігався зворотний кореляційний зв’язок між

СА та ШКФ щурів (ρ=−0,81, p<0,05). Слід відмітити, що за впливом на СА Глю-

квамін вірогідно перевершив активність Квертину, а за впливом на всі дослідже-

ні показники – Леспефрилу, що говорить про більш виразне зниження при його

221

застосуванні активних тромбоцитів у крові тварин з нефритом Хеймана [752].

При застосуванні Квертину спостерігався нормалізуючий вплив меншого

ступеня виразності. Показники СА та ША також знижувались (p<0,05) порівняно

з КП у 1,3 разу. ЧА тромбоцитів при цьому змінювався тенденційно (табл. 6.13).

Найменший вплив на показники АДФ-індукованої агрегації тромбоцитів

чинив Леспефрил, для якого антиагрегантна дія не характерна. Під його впли-

вом СА, ЧА та ША зменшувались без вірогідних відмінностей (p>0,05) від КП.

При цьому за динамікою СА та ША тромбоцитів препарат статистично посту-

пався дії як Глюкваміну, так і Квертину, а за змінами ЧА – тільки Глюкваміну.

Вивчення агрегації тромбоцитів, індукованої колагеном, у групі КП ви-

явило вірогідне підвищення (p<0,05) показників СА й ША тромбоцитів у 1,6 та

1,4 разу відповідно, а також зниження ЧА на 16,3 %. Це свідчить про підви-

щення чутливості тромбоцитів до основної речовини ГБМ та вказує на по-

шкодження судинного ендотелію нирок.

При застосуванні Глюкваміну показники СА та ША знижувались у 1,4

разу та на 18,9 % відповідно, а рівень ЧА – підвищувався на 16,1 % (p<0,05). У

результаті кореляційого аналізу було визначено наявність вірогідного

від’ємного зв’язку між СА та рівнем ШКФ щурів даної групи (ρ=−0,90, p<0,05)

(табл. 6.13). Глюквамін вірогідно перевершив дію референс-препаратів за впли-

вом на всі показники агрегації, що свідчить про його значущий вплив на чутли-

вість тромбоцитів до деструкції ГБМ та судинного ендотелію [752].

Під впливом Квертину спостерігався менший вплив на параметри кола-

ген-індукованої агрегації тромбоцитів, що виявлялось у зниженні показників

СА та ША на 14,2 та 9,6 % відповідно (p<0,05) порівняно з КП (табл. 6.13).

Леспефрил вірогідний вплив чинив лише на СА тромбоцитів, який зни-

жувався на 10,2 % (p<0,05) порівняно з КП, при цьому за впливом на інші пока-

зники спостерігалась лише тенденція до нормалізації (табл. 6.13).

Таким чином, досліджуваний препарат Глюквамін у щурів з нирковою

недостатністю на тлі ГН чинить виражену антиагрегантну дію, нормалізує ге-

модинаміку й реологічні властивості крові і при цьому за більшістю показників

переважає дію препаратів порівняння.

222

6.2.4 Гістоморфологічне дослідження нирок при гломерулонефриті під

впливом Глюкваміну З метою оцінки впливу Глюкваміну на структурні зміни у нирках щурів

за умов розвитку нефриту Хеймана в ході поточного дослідного етапу було

проведено гістоморфологічне вивчення ниркової тканини із застосуванням ста-

ндартних методів світлової мікроскопії та забарвлень Г-Е й ШИК-реакцією.

За підсумком результатів мікроскопічних досліджень виконували загальний

аналіз ступеня тяжкості патологічних змін ниркової тканини та аналіз характеру

змін у гломерулах за площею у мікропрепаратах, результати яких наведено у таб-

лицях 6.14 та 6.15. У ході дослідження також проводили морфометричний аналіз

мікропрепаратів нирок, результати якого представлені у таблиці 6.16.

Результати досліджень показали, що у всіх мікропрепаратах нирок групи

ІК спостерігалась однотипна гістоморфологічна структура, що відповідає сучас-

ним уявленням про будову ниркової тканини [753] без ознак патологічних змін

(табл. 6.14). У мікропрепаратах спостерігалось чітке розділення тканини нирки

на корковий і мозковий шари. Ниркові тільця були розташовані зі звичайною

щільністю, помірно варіабельні за розмірами, з чітким рельєфом судинних пе-

тель (рис. 6.1А). Частка колабованих і гіпертрофованих клубочків становила не

більше 6,6 і 3,3 % відповідно (табл. 6.15). Показник ККІ при цьому склав 63,3 %

(табл. 6.15). Парієтальні та вісцеральні листки капсули Боумена-Шумлянського

були без змін, що підтверджуалось забарвленням ШИК-реакцією (рис. 6.1В). Се-

редня товщина парієтального листка капсули склала приблизно 3,0 мкм (табл.

6.16). Ступінь розширення капілярів, їх повнокров'я, клітинна насиченість мезан-

гію (в середньому 35 клітин), вираженість сечового простору були звичайними

(табл. 6.16). Канальцевий апарат нефронів мав типову будову без патологічних

змін: просвіти канальців звичайні за формою і розмірами, ядра чіткі. Показник

ЕКІ склав 26,3 % (табл. 6.16). Апікальні відділи епітеліоцитів були трохи розпу-

шені, щіточкова облямівка при ШИК-фарбуванні набувала характерного темно-

вишневого забарвлення, що свідчило про наявність вуглеводних комплексів. Епі-

теліоцити збірних трубочок були не змінені (рис. 6.1А, 6.1В).

223

При мікроскопічному дослідженні нирок групи КП була виявлена гісто-

логічна картина, що відповідає сучасним уявленням про розвиток ГН мезангіо-

проліферативного характеру [756]. Виражені зміни структури ниркової тканини

були виявлені у 57,1 % досліджених мікропрепаратів, середні – у решти зразків

(табл. 6.14). У найскладніших випадках патологічні зміни спостерігались як у

гломерулярному, так і канальцевому апаратах, де до патологічного процесу мо-

гло долучатись до 50–60 % площі мікропрепаратів (рис. 6.2А–6.2С).

Таблиця 6.14

Розподіл мікропрепаратів за ступенем тяжкості патологічних змін

у нирках під впливом Глюкваміну у щурів з нефритом Хеймана

Ступінь тяжкості патології, % тварин Дослідна група

Кількість тварин, що

вижили відсутність

змін слабкі зміни

середні зміни

виразні зміни

ІК 10 100,0 0 0 0 КП 7 0 0 42,9 57,1 Глюквамін 80 мг/кг 10 20,0 40,0 40,0 0

Квертин 20 мг/кг 8 0 37,5 50,0 12,5

Леспефрил 2,2 мл/кг 8 0 25,0 50,0 25,0

Таблиця 6.15

Розподіл гломерулярних клубочків за площею (%) у відповідності

до характеру патологічних змін у нирках щурів

з нефритом Хеймана під впливом Глюкваміну

Характер змін клубочків

ІК (n=10)

КП (n=7)


Квертин 20 мг/кг

(n=8)

Леспефрил 2,2 мл/кг

(n=8) Нормальні клубочки 90,1 49,7 82,9 60,3 56,7

Колабовані клубочки 6,6 15,0 6,6 15,5 17,3

Гіпертрофовані клубочки 3,3 35,3 10,5 24,2 26,0

Примітка. n – кількість тварин у групі по завершенні експерименту.

224

Таблиця 6.16

Результати морфометричних досліджень нирок у щурів з нефритом Хеймана під впливом Глюкваміну

Морфометричні показники ІК (n=10)

КП (n=7)




Площа ниркового тільця, ×103 мкм2 9,07±0,53 6,80±0,38 a 8,47±0,46 b 7,57±0,18 a 7,18±0,30 ac Площа клубочка, ×103 мкм2 5,74±0,41 4,95±0,30 5,60±0,36 5,23±0,20 5,13±0,25 Клубочково-капсульний індекс, % 63,3±2,5 72,7±0,9 a 66,1±2,1 b 69,0±1,3 71,3±1,0 ac Товщина парієтального листка капсули, мкм 3,09±0,11 4,87±0,16 a 3,63±0,13 ab 4,20±0,14 abc 4,62±0,24 ac Ширина сечового простору, мкм 9,73±0,60 5,08±0,20 a 7,10±0,48 ab 6,02±0,29 ab 5,68±0,36 ac Площа сечового простору, ×103 мкм2 3,34±0,30 1,85±0,10 a 2,87±0,23 b 2,34±0,07 abc 2,05±0,09 ac Діаметр канальця, мкм 35,18±1,05 28,54±0,76 a 35,05±0,87 b 34,28±0,93 b 32,50±1,14 b Висота канальцевого епітелію, мкм 9,13±0,25 5,30±0,17 a 9,86±0,27 b 7,98±0,27 abc 6,81±0,19 abc Епітеліо-канальцевий індекс, % 26,3±1,3 18,7±1,1 a 28,4±1,3 b 23,5±1,3 bc 21,2±1,2 ac

Кількість мезангіальних клітин у гломерулі 34,5 (30,0; 37,8)

62,0 a (54,0; 66,0)

45,0 ab (39,0; 47,8)

53,0 ac (47,3; 59,3)

58,5 ac (53,0; 63,5)

Ступінь гломерулосклерозу, бали 0 (0; 0)

3,0 a (3,0; 3,5)

2,0 ab (1,0; 2,0)

2,5 abc (2,0; 3,0)

3,0 ac (2,0; 3,0)

Ступінь тубулярного ураження, бали 0 (0; 0)

3,0 a (2,0; 3,5)

1,5 ab (1,0; 2,0)

2,0 ac (2,0; 2,3)

2,5 ac (2,0; 3,0)

Примітки:





224

225

Рис. 6.1 Гістоструктура нирок інтактних щурів: А – нормальна цитоархітек-тоніка коркової речовини (Г-Е); В – базальні мембрани, зовнішній листок капсу-ли Боумена-Шумлянського та щіточкова облямівка тубулярних епітеліоцітів нормальної щільності (ШИК). ×400

Рис. 6.2 Гістоструктура нирок щурів з нефритом Хеймана: А – гломерули з проліферацією мезангію та звуженим сечовим простором (кола) (Г-Е); В – ко-лабована гломерула з дольчастою структурою (овал), залишки клубочка, що заги-нув (стрілки) (Г-Е); С – потовщення парієтального листка капсули з накопичен-ням ШИК-позитивного матеріалу (стрілки) (ШИК). ×300

A В

A С В

226

Частка ниркових тілець нормальних розмірів знижувалась до 49,7 % (табл.

6.15). У порівнянні з ІК тільця зменшувались (p<0,05) за площею на 25,0 %, а

клубочки не так значно – на 13,4 % (p>0,05). У підсумку ККІ збільшувався

(p<0,05) до 72,7 % (табл. 6.16). Для гломерул була характерна виражена неод-

норідність за величиною зі збільшенням частки гіпертрофованих клубочків до

35,3 %, що свідчить про компенсацію за рахунок гіпертрофії структур (табл.

6.15). У таких гломерулах гіпертрофія досягалась за рахунок розширення капі-

лярів, дифузної мезангіальної проліферації та збільшення мезангіального прос-

тору. Кількість мезангіальних клітин при цьому зростала (p<0,05) у 1,8 разу

(табл. 6.16). Судинні петлі часто зростались з капсулою, що призводило до зву-

ження або зникнення сечового простору (рис. 6.2А), площа якого у середньому

була у 1,8 разу нижче (p<0,05) інтактного рівня (табл. 6.16). Розширення гломе-

рулярних капілярів і звуження сечового простору – призводило до зниження

фільтраційної здатності нирок, що було показано у раніше наведених даних.

Патологічний процес супроводжувався розвитком фібропластичних явищ,

що призводило до зміни архітектоніки частини гломерул. У одних – з'являлась

підкреслена дольчастість структури без помітного збільшення розмірів (рис.

6.2В). У інших – капілярні петлі були колабовані, при цьому клубочок здавався

"підтиснутим" і частка таких гломерул склала 15,0 % (табл. 6.15).

У деяких полях зору спостерігались колабовані або ішемічно змінені клу-

бочки, що гинуть. У багатьох гломерулах відзначалось локальне або тотальне

потовщення базальних мембран та зовнішнього листка капсули у середньому на

57,6 % (p<0,05) (табл. 6.16). Це підтверджувалось забарвленням ШИК-реакцією:

парієтальні листки капсули були нерівномірно потовщеними (рис. 6.2С).

Значні зміни виявлялись в тубулярній зоні (рис. 6.3А, 6.3В). Канальці бу-

ли різко розширені, набували кістовидних обрисів, що супроводжувалось атро-

фією епітелію зі сплощенням стінок. У результаті ЕКІ знижувався (p<0,05) у 1,4

разу (табл. 6.16). У просвіті канальців визначались щільні, гомогенні мікроконк-

ременти разом зі злущеним епітелієм (рис. 6.3А). При ШИК-реакції щіточкова

облямівка епітеліоцитів майже не мала характерного забарвлення (рис. 6.2С).

227

Виявлялась неоднорідність структури: в одних канальцях епітелій був сплоще-

ний, в інших – ядра нефроцитів займали позицію у апікального полюса клітини.

У ряді канальців простежувались ознаки напруги регенераторних процесів: ко-

ливання ядер за розмірами, осередкова проліферація епітелію (рис. 6.3В). При

цьому спостерігались дегенеративні зміни ядер: хроматин зосереджувався на пе-

риферії, ущільнювався, нуклеоплазма просвітлювалась. В інтерстиціальній тка-

нині перитубулярно й перигломерулярно відзначалась лімфоїдна інфільтрація.

Часто фокальні інфільтрати навколо канальців були настільки щільними, що не

визначалось руйнування в самих канальцях (рис. 6.3А). У разі меншої інтенсив-

ності змін (42,9 % випадків, табл. 6.14) тубулоінтерстиціальні ураження були

незначні і обмежені компенсаторним розширенням одиничних канальців. Сере-

дній ступінь патологічних змін у групі КП за системою напівкількісної оцінки

гломерулосклерозу й тубулярного ураження склав по 3,0 бали (табл. 6.16).

Зовсім інша картина спостерігалась при застосуванні Глюкваміну. У 20 %

мікропрепаратів значущі патологічні зміни відмічені не були, а у 40 % – виявлені

зміни можна було охарактеризувати як слабкі, що охоплювали незначну частину

фільтраційного апарату (табл. 6.14). Гломерули при цьому на 82,9 % площі мік-

ропрепаратів були практично без змін і на 10,5 % – мали гіпертрофований харак-

тер (табл. 6.15, рис. 6.4А). Середня площа тільця і судинного клубочка збільшу-

вались (p<0,05) по відношенню до КП на 24,6 та 13,1 % відповідно, а ККІ – до

66,1 %, досягаючи рівня ІК (табл. 6.16). Капілярні петлі вільно лежали у сечово-

му просторі, площа якого була збільшена (p<0,05) відносно КП у 1,6 разу, при

цьому зрощення судинних петель з капсулою не спостерігалось, сечовий простір

виявлявся завжди (табл. 6.16, рис. 6.4А). Товщина зовнішнього листка капсули та

щільність базальних мембран були нижче значень КП у 1,3 разу (p<0,05) і мак-

симально наближувались до інтактних показників, що підтверджувалось забарв-

ленням ШИК-реакцією (табл. 6.16, рис. 6.4В). Зміни в канальцях обмежувались

незначним сплощенням нефротелію і осередковою дезорганізацією ядер (рис.

6.4А). Середній діаметр канальця збільшувався (p<0,05) відносно КП на 22,8 %, а

ЕКІ – у 1,5 разу, до рівня ІК (табл. 6.16) [754].

228

Рис. 6.3 Гістоструктура нирок щурів з нефритом Хеймана: А – кістовидні розширення канальців, інтенсивна лімфоїдна інфільтрація та проліферація спо-лучної тканини, гломерула з відсутнім сечовим простором (стрілка) (Г-Е, ×250); В – анізоцитоз ядер епітеліоцитів (чорні стрілки), зміщення ядер до апікального полюсу (коло), осередки проліферації епітелію (біла стрілка) (Г-Е, ×300)

Рис. 6.4 Гістоструктура нирок щурів з нефритом Хеймана під впливом Глюк-ваміну: А – практично нормальна будова коркової речовини (Г-Е); В – парієтальний листок капсули без ознак потовщення (ШИК); С – клубочок з помірною проліфера-цією мезангію, парієтальний листок капсули потовщений (стрілки) (Г-Е). ×400

A В

A В С

229

У інших тварин (40 % зразків) зміни були середнього ступеня тяжкості

(табл. 6.14). У частині гломерул відзначалась проліферація мезангію, яка була на

27,4 % менше (p<0,05), ніж у групі КП, і осередкове потовщення зовнішнього

листка капсули (табл. 6.16, рис. 6.4С). У канальцях виявлялись осередки пролі-

ферації епітелію. В одиничних випадках епітелій ущільнювався, але розширення

просвітів не спостерігалось. Просвіти більшості канальців були відкриті і обля-

мовані низьким призматичним епітелієм. Значимих проліферативних процесів в

інтерстиціальній тканини виявлено не було. При цьому за системою бальної

оцінки середній ступінь гломерулосклерозу склав 2,0 бали, а тубулярного ура-

ження – 1,5 бали, що було вірогідно менше (p<0,05), ніж у групі КП (табл. 6.16).

Слід відмітити, що за впливом на морфометричні параметри Глюквамін переве-

ршив (p<0,05) дію обох препаратів порівняння за більшістю показників.

Значно менший ступінь нефропротекторного впливу спостерігався при за-

стосуванні Квертину. Тут у більшості щурів відзначалися зміни середнього

(50,0 %) і вираженого (12,5 %) ступеня тяжкості (табл. 6.14). Частка гіпертрофова-

них і колабованих гломерул була меншою, ніж у групі КП – 24,2 та 15,5 % відпо-

відно (табл. 6.15). Спостерігалась помірна проліферація мезангіальних клітин, при

цьому їх кількість на 14,5 % знижувалась відносно КП. Середня площа тілець і

клубочків збільшувалась невірогідно (p>0,05), при цьому ККІ склав 69,0 %, що

було на рівні ІК (p>0,05). Площа сечового простору збільшувалась (p<0,05) відно-

сно КП на 26,5 % (табл. 6.16). Подекуди судинні петлі зростались із зовнішнім ли-

стком капсули (рис. 6.5А, 6.5В). Остання була потовщена менше, ніж у КП, на

13,8 %, що підтверджувалось при фарбуванні ШИК-реакцією (табл. 6.16). У гло-

мерулах спостерігалось накопичення ШИК-позитивного матеріалу (рис. 6.5С).

Більш вираженими були дегенеративно-дистрофічні зміни канальцевого

епітелію і неоднорідність його будови: окремі канальці розширювались до роз-

мірів маленьких кіст і були вистелені сплощеним епітелієм; в сусідніх каналь-

цях епітелій активно проліферував, заповнюючи просвіт (рис. 6.5В). При цьому

ядра коливались за розмірами, а їх нуклеоплазма часто виглядала просвітленою,

хроматин ущільнювався й зосереджувався по периферії ядра (рис. 6.5А). ЕКІ

230

при цьому збільшувався у 1,3 разу (p<0,05) відносно КП (табл. 6.16). Під впли-

вом Квертину середній ступінь гломерулосклерозу нирок знижувався вірогідно

(p<0,05) відносно групи КП до 2,5 балів, а ступінь тубулярного ураження зни-

жувався тенденційно (табл. 6.16).

Мікроскопічні зміни нирок під впливом Леспефрилу були подібні до гру-

пи КП, але при меншому ступеню проявів. У більшості мікропрепаратів спо-

стерігались середні (50,0 %) та виражені (25,0 %) патологічні зміни (табл. 6.14),

зі збільшеними у розмірах гломерулами (26,0 % за площею), з проліферацією

мезангію, розширенням мезангіального та зменшенням сечового простору (табл.

6.15, рис. 6.6А). Подекуди виявлялись колабовані клубочки (17,3 % за площею)

та розділення гломерулярних капілярів на окремі сегменти (табл. 6.15, рис.

6.6В). Зустрічались одиничні клубочки з ознаками інфільтрації лейкоцитарни-

ми клітинами, що може бути розцінено як прояв імунозапальної реакції. У ба-

зальних мембранах, парієтальному та вісцеральному листках капсули спостері-

галось помірне накопичення ШИК-позитивного матеріалу. Мембрани потовщу-

вались і набували інтенсивного червоно-рожевого кольору (рис. 6.6С). Зміни

більшості морфометричних показників були невірогідні (p>0,05) відносно КП

(табл. 6.16). У канальцях спостерігались ознаки помірної проліферації сплоще-

ного епітелію та клітин сполучнотканинного походження. У цитоплазмі епіте-

ліоцитів накопичувались еозинофільні дифузно-розташовані маси, клітинні яд-

ра зміщувались до розрихлених апікальних полюсів (рис. 6.6А, 6.6В). Середній

ступінь гломерулосклерозу та тубулярного ураження нирок за системою напів-

кількісної оцінки під впливом Леспефрилу змінювався тенденційно (p>0,05)

відносно групи КП і склав 3,0 й 2,5 бали відповідно (табл. 6.16).

Таким чином, за умов розвитку у щурів нефриту Хеймана досліджуваний

препарат Глюквамін чинив найвиразнішу нефропротекторну дію, сприяючи

збереженню нормальної цитоархітектоніки ниркової тканини, зменшуючи про-

яви у ній проліферативних й деструктивних процесів та дегенеративно-

дистрофічних змін нефроцитів. При цьому за ступенем нефропротекторного

впливу Глюквамін перевершував активність обох препаратів порівняння.

231

Рис. 6.5 Гістоструктура нирок щурів з нефритом Хеймана під впливом Квер-тину: А – гломерула з відсутнім сечовим простором і дольчастою структурою, ко-ливання розмірів ядер тубулярного епітелію (стрілки) (Г-Е); В – кістовидно розши-рені канальці, осередки проліферації епітелію (стрілки) (Г-Е); С – парієтальний лис-ток капсули потовщений (стрілки), помітна щіточкова облямівка (ШИК). ×400

Рис. 6.6 Гістоструктура нирок щурів з нефритом Хеймана під впливом Лес-пефрилу: А – клубочок з відсутнім сечовим простором, анізоцитоз ядер епітеліо-цитів (чорні стрілки) (Г-Е); В – інтенсивна проліферація епітелію (овали), кістови-дно розширені канальці (Г-Е); С – потовщення парієтального листка капсули та базальних мембран, накопичення ШИК-позитивного матеріалу (ШИК). ×400

A В С

A В С

232

6.2.5 Вплив Глюкваміну на ультраструктуру нирок за умов гломерулонефриту

Електронно-мікроскопічне дослідження мікропрепаратів нирок інтактних

тварин продемонструвало ниркову тканину, ультраструктурна організація якої бу-

ла нормальної будови без будь-яких патологічних змін й відповідала науковим

даним [608]. Внутрішня поверхня судин була вкрита фенестрованим ендотелієм з

фенестрами затягнутими мембранами (рис. 6.7).

Ендотеліоцити мали ядро неправильної форми з темною каймою гетеро-

хроматину та помірним вмістом еухроматину, розташованого у центральній ча-

стині у вигляді пластівчастих скупчень. Судини були заповнені мілкогрануля-

ційною електронно-контрастною речовиною – плазмою крові. У капілярному

просторі розташовувались окремі еритроцити, їх сладжі, зустрічались тромбо-

цити та інші формені елементи (рис. 6.7). Все це вказує на нормальну ниркову

мікроциркуляцію.

Рис. 6.7 Ультраструктура нирок інтактних щурів. Типова ділянка нирко-

вого фільтру: базальна мембрана вкрита фенестрованим ендотелієм з внутрі-

шньої сторони та цитоподіями подоцитів з зовнішньої. Капіляри заповнені еле-

ктронноконтрастною речовиною – плазмою крові та еритроцитами. ×8000

233

Судини були обмежені базальними мембранами, що мали тришарову струк-

туру: електроннощільній центральний шар – щільна пластинка або "lamina densa",

а також два більш прозорих шара, що лежали по обидва боки від центрального, –

розріджена внутрішня пластинка ("lamina rara interna") та розріджена зовнішня

пластинка ("lamina rara externa"). З зовнішньої сторони ГБМ були розташовані ні-

жки подоцитів першого та другого порядку – трабекули й цитоподії, між якими

виявлялась тонка діафрагма (рис. 6.7). У мезангіальному просторі знаходились

подоцити. Вони мали ядро неправильної форми з темною каймою гетерохромати-

ну, а також з електроннощільними кон’югатами конденсованого в центральній зо-

ні гетерохроматину у вигляді хлоп’євидних скупчень та помірним вмістом еухро-

матину, що вказує на незначну синтетичну активність. Ядерця були переважно

крупносітчасті. Цитоплазма подоцитів мала помірну кількість світлих рибосом та

полісом, спостерігались довгі профілі шорсткої ендоплазматичної сітки (ЕПС), в

петлях якої розташовувались мітохондрії (рис. 6.7).

На відміну від цього, у щурів групи КП спостерігались істотні патологіч-

ні зміни, ультраструктурна картина яких відповідала сучасним уявленням про

розвиток ГН з ознаками ниркової недостатності [330].

У більшості мікропрепаратів нелікованих тварин спостерігалось масове

відшаровування ендотелію капілярів від базальних мембран (рис. 6.8А). Ендоте-

ліоцити мали невелику темну цитоплазму, у якій виділялись мітохондрії, короткі

профілі шорсткої ЕПС, рибосоми, полісоми, велика кількість везикул, що місти-

ли субстанцію середньої електронної щільності, та вакуолі з білковоподібною

речовиною. Це свідчить про високу інтенсивність синтетичних процесів у даних

клітинах, що говорить про активацію компенсаторних механізмів.

У капілярному просторі виявлялась плазма з низькою електронною щіль-

ністю, що свідчить про відсутність білка внаслідок порушення структури нир-

кового фільтру. Електронна щільність у просвіті капілярів та капсули нефрону

була однакова. У мікропрепаратах практично не зустрічались формені елементи

крові, що говорить про значне порушення мікроциркуляції (рис. 6.8А, 6.8В).

Структура базальних мембран у більшості електронограм була нечітка, вони

234

мали нерівномірну щільність, складчастість, локальні потовщення. Шар глікокалі-

ксу був подекуди відсутній, що є ознакою деструкції (рис. 6.8В). У місцях відша-

ровування ендотелію ГБМ була витончена, lamina rara interna практично відсутня,

lamina rara externa помірно потовщена за рахунок субепітеліальних скупчень мем-

браноподібної речовини (рис. 6.8А). Також у місцях відшаровування ендотелію

спостерігались фібриноподібні маси та мононуклеарні лейкоцити, що контактува-

ли з оголеною базальною мембраною (рис. 6.8В).

Різкі зміни спостерігались у подоцитах. Ядра містили переважно гетеро-

хроматин не тільки біля ядерної мембрани, а й у вигляді хлоп’євидних скупчень

у товщі ядра. При цьому речовина еухроматину розріджувалась (рис. 6.8А,

6.8В). У цитоплазмі порівняно з групою ІК знижувався вміст вакуолізованих

пластівчастих комплексів Гольджі, мітохондрій, вакуолей, фагосом, розшире-

них профілів шорсткої ЕПС із вмістом білковоподібного продукту. Все це ра-

зом свідчило про гальмування процесів синтезу вуглеводно-білкових сполук. У

цитотрабекулах спостерігались волокнисті структури, орієнтовані впродовж

довгої осі з темними волокнистими масами, що є фагоцитованими субепітеліа-

льними депозитами імуноглобулінів. Частка цитотрабекул була розташована

безпосередньо на ГБМ, коли в нормі з нею повинні контактувати цитоподії по-

доцитів. Цитотрабекули були ущільнені та деформовані, зливались з прошар-

ком рихлої зернистої речовини, що вкривала ззовні базальну мембрану, субпо-

доцитарний простір подекуди був відсутній (рис. 6.8В).

У деяких електронограмах спостерігались виражені ознаки осередкового

гломерулосклерозу, що полягали у потовщенні мезангіального матриксу, нако-

пиченні у ньому мембраноподібної речовини, проліферації мезангіоцитів та де-

структивно-дистрофічних змінах відростків подоцитів (рис. 6.8А, 6.8В). Мезан-

гіальні клітини мали неправильний вигляд з численними відростками, що вда-

вались до навколишнього матриксу та переплітались.

При вивченні ультраструктури нирок щурів, що отримували Глюквамін

виявлялась загальна картина, подібна до інтактної групи з наявністю незначних

патологічних змін (рис. 6.9А, 6.9В).

235

Рис. 6.8 Ультраструктура нирок щурів з нефритом Хеймана: А – розшару-вування ГБМ з масовим відшаровуванням ендотелію, складчастість та накопи-чення мембраноподібної речовини, спорожнілі капіляри; В – деструкція ГБМ, деформація відростків подоцитів, лімфоцит на оголеній ГБМ. ×8000

Рис. 6.9 Ультраструктура нирок щурів з нефритом Хеймана під впливом Глюкваміну: А – гломерулярні капіляри у нормальному стані з плазмою крові й еритроцами, невелика набряклість цитоплазми ендотеліоцитів; В – ГБМ нерів-номірної щільності, темні волокнисті маси та мікроволокна в цитотрабекулах подоцитів, деформація малих відростків подоцитів. ×12000

A В

A В

236

На відміну від групи КП базальні мембрани зберігали тришаровість з ви-

сокою щільністю середнього шару, рівномірної товщини, без помітних явищ

складчастості, розшарування та накопичення фібриноподібних мас. Ендотелій

капілярів подекуди прилягав нещільно, але без явищ масового відшаровування.

Цитоплазма ендотеліоцитів місцями мала ознаки набряклості. У просвіті капі-

лярів спостерігалась плазма високої електронної щільності, тобто з нормальним

вмістом білкової речовини, а також формені елементи, що говорить про норма-

льний стан гломерулярної гемодинаміки (рис. 6.9А) [755].

У подоцитах виявлялись ядра з тонкою осміофільною каймою гетерохро-

матину та помірною кількістю еухроматину, розташованого в товщі ядра. У ци-

топлазмі спостерігалась велика кількість везикул, фагосом, полісом, вакуолізо-

ваних пластівчастих комплексів Гольджі, які подекуди займали значний об’єм,

розширені профілі шорсткої ЕПС (рис. 6.9В). Все це разом свідчило про інтен-

сивний перебіг процесів синтезу сполук білково-вуглеводної природи, до яких

відносяться мембранні структури нефронів. Цитоподії подоцитів переважно

зберігали нормальну загальну структуру, але подекуди нещільно прилягали

один до одного та мали незначні деформації (рис. 6.9А, 6.9В) [755].

У деяких мікропрепаратах спостерігалась нерівномірність електронної

щільності ГБМ, нещільне прилягання до неї ендотеліальних клітин або їх відсут-

ність та наявність у цитотрабекулах подоцитів мікроволокон і темних волокнис-

тих мас, що можуть бути розцінені як речовини новоствореної ГБМ (рис. 6.9В).

Ознаки гломерулосклерозу практично не виявлялись, мезангіальний мат-

рикс був практично у нормальному стані, без явищ розширення та проліферації

мезангіоцитів, накопичення мембраноподібних та фібриноподібних речовин.

Дана ультраструктурна картина говорить про високу інтенсивність про-

цесів синтезу у гломерулярних клітинах, що можна розглядати як компенсатор-

ний механізм відновлення пошкоджених структур ниркового фільтру. Це свід-

чить про регенеративну здатність нефроцитів під впливом Глюкваміну [755].

Під впливом Квертину спостерігалась інша ультраструктурна картина, що

свідчила про менший ступінь нефропротекторного впливу. У більшості мікро-

237

препаратів виявлені патологічні зміни можна було охарактеризувати як помірні

або середнього ступеня тяжкості. При цьому судини були в задовільному стані,

заповнені сироваткою крові з достатнім вмістом білкових речовин та наявністю

формених елементів, переважно сладжів еритроцитів (рис. 6.10А, 6.10В). Базаль-

ні мембрани зберігали трьохшаровість, але подекуди були не достатньо чіткими,

структура цитоподіїв подоцитів мала ознаки пошкодження (рис. 6.10А). У окре-

мих судинах виявлялась набрякла цитоплазма ендотеліоцитів, відшаровування

ендотелію (рис. 6.10В). У цитоплазмі подоцитів розташовувались великі мітохо-

ндрії, комплекси Гольджі, розвинута гранулярна ЕПС, волокнисті структури.

Ядра подоцитів містили помірну кількість еухроматину, при цьому гетерохрома-

тин розташовувався вздовж краю ядра, що в цілому вказувало на перебіг синте-

тичних процесів середньої інтенсивності. У окремих випадках на ГБМ були ви-

явлені цитотрабекули, замість цитоподіїв, не визначався субподоцитарний про-

світок, що свідчило про дистрофію подоцитарних відростків. У цитотрабекулах

подоцитів виявлялись волокнисті структури та великі темні маси, що, ймовірно,

були новоутвореними вуглеводно-пептидними речовинами (рис. 6.10В).

При застосуванні препарату порівняння Леспефрилу у нирках щурів з

нефритом Хеймана спостерігались ультраструктурні зміни, подібні до тварин з

групи КП, але при меншому ступеню проявів, що свідчить про певний позитив-

ний вплив на мембранні структури ниркового фільтру. У більшості мікропре-

паратів судини знаходились у задовільному стані, були заповнені плазмою із

достатнім вмістом білкових речовин та наявністю формених елементів, але при

цьому в капілярному просторі спостерігались набряклість й відшаровування

ендотелію (рис. 6.11А). Просвіт капсули був розширений, у сечовому просторі

зустрічались окремі електроннощільні продукти. ГБМ зберігала трьохшаровість,

але подекуди була недостатньо чітка, структура цитоподіїв подоцитів була де-

формована (рис. 6.11А, 6.11В). У частини мікропрепаратів в судинному просто-

рі виявлялась сироватка крові з низьким вмістом білка, таким самим як і в рідині,

що заповнює сечовий простір гломерулярної капсули та спостерігалась деструк-

ція ендотелію (рис. 6.11В).

238

Рис. 6.10 Ультраструктура нирок щурів з нефритом Хеймана під впливом Квертину: А – у капілярах плазма з нормальним вмістом білка та еритроцитами, набряклість ендотелію, складчастість ГБМ з накопиченням мембраноподібної речовини; В – ГБМ нерівномірної товщини, відшарування ендотелію, темні во-локнисті маси та мікроволокна в цитотрабекулах подоцитів. ×12000

Рис. 6.11 Ультраструктура нирок щурів з нефритом Хеймана під впливом Леспефрилу: А – капіляр з плазмою та еритроцитами, відшаровування ендотелію від ГБМ; В – спорожнілий капіляр, деструкція ендотелію, розширен-ня мезангіального матриксу, деформація малих відростків подоцитів. ×12000

A В

A В

239

Базальні мембрани були нечіткими, нерівномірної товщини та електронної

щільності. З зовнішньої сторони на них виявлялись цитотрабекули, замість ци-

топодіїв, був відсутнім субподоцитарний простір, що говорило про дегенератив-

но-дистрофічні зміни подоцитарних відростків (рис. 6.11А, 6.11В). Звертала на

себе увагу поява у мікропрепаратах ознак гломерулосклерозу: спостерігалось

помірне потовщення мезангіального матриксу з накопиченням мембраноподіб-

ної речовини та проліферацією мезангіальних клітин (рис. 6.11В).

Таким чином, за умов розвитку нефриту Хеймана Глюквамін чинив вира-

зну нефропротекторну дію, сприяючи збереженню нормальної ультраструктури

ниркової тканини. Це виявлялось зниженням ознак деструкції у ГБМ, покра-

щенням будови органел і посиленням метаболічних процесів у подоцитах та

ендотеліальних клітинах, а також зменшенням проявів у них дегенеративно-

дистрофічних змін. При цьому за ступенем нефропротекторного впливу Глюк-

вамін перевершував активність обох препаратів порівняння.

6.2.6 Вивчення впливу Глюкваміну на апоптоз ниркових клітин при

гломерулонефриті

З метою поглибленого вивчення механізму нефропротекторної дії Глюк-

ваміну за умов розвитку ГН та приєднання ниркової недостатності, а також для

підвищення об’єктивності результатів раніше проведених гістоморфологічних

досліджень у поточному експерименті було проведено вивчення впливу даного

об’єкту на процеси апоптозу у нирковій тканині щурів з нефритом Хеймана.

Для визначення клітин ниркової тканини у стані апоптозу використовували

імуногістохімічний метод мічення за допомогою TUNEL-реакції [642, 643]. Метод

реєстрації ефекту TUNEL заснований на міченні кінців зруйнованої ДНК флюоре-

сцеїн-діуридинтрифосфатом з наступним визначенням включеного флюоресцеїну

шляхом взаємодії з моноклональними антитілами і їх візуалізацією за допомогою

ЛФ-конвертера та фарбувального субстрату NBT/BCIP. Даний підхід є високоспе-

цифічним для дослідження апоптозу в різних тканинах [640].

240

Для покращення оцінки загальної цитоархітектоніки тканини мікропрепа-

рати додатково контрастували за допомогою водного розчину гематоксиліну

[644]. Клітини, що мали ядро з темно-синім/темно-фіолетовим/чорним забарв-

ленням, або відповідні включення у цитоплазмі, реєструвалися як TUNEL-

позитивні. Кількісний аналіз інтенсивності апоптозу виконували шляхом розра-

хунку ІА, який визначали як загальний показник та окремо для гломерулярної й

тубулярної зон. Результати відповідних розрахунків наведено на рисунку 6.12.

Рис. 6.12 Вплив Глюкваміну на індекс апоптозу ниркової тканини у щурів

з нефритом Хеймана

Примітки:





Мікроскопічне дослідження нирок групи ІК показало, що клітини з

TUNEL-позитивним фарбуванням зустрічались рідко в кожному мікропрепараті,

але не в кожному полі зору. При цьому у багатьох полях зору апоптозних клітин

взагалі виявлено не було (рис. 6.13А). Випадкові екземпляри у стані апоптозу зу-

стрічались переважно у гломерулярній зоні, приблизно у 2,0 рази частіше, ніж у

тубулярній. При цьому всі виявлені клітини знаходилися на ранніх стадіях апоп-

тозу і характеризувалися забарвленням за периметром ядра (рис. 6.13В). При роз-

0

5

10

15

20

25

ІК (n=10) КП (n=7) Глюквамін 80 мг/кг (n=10)

Квертин 20 мг/к (n=8)


загальний гломерулярний тубулярний

Інде

кс а

попт

озу,

%

a

abcab

a

a ab

ab

abc

ac

abc

abc

ac

241

рахунку ІА його загальна величина в цій групі склала 0,6 %, при тому що гломе-

рулярний показник склав 1,1 %, а тубулярний – 0,5 % (рис. 6.12).

При дослідженні мікропрепаратів нирок групи КП було виявлено досто-

вірне посилення інтенсивності апоптозу на тлі розвитку нефриту Хеймана. Так,

у кожному полі зору у середньому зустрічалось 60–70 клітин з TUNEL-

позитивним фарбуванням на різних стадіях апоптозу. При цьому у більшості

мікропрепаратів такі клітини концентрувалися у гломерулярному просторі, де

їх кількість у середньому складала 50 одиниць і більше (рис. 6.14А). У окремих

полях зору виявлялися цілі групи клітин у стані апоптозу на пізніх стадіях роз-

витку (рис. 6.14В). При цьому ядра часто забарвлювались повністю, а не лише

за периметром, що свідчило про повну фрагментацію хроматину. У частини

клітин фрагменти ДНК виявлялися також в цитоплазмі у вигляді темно-синіх та

чорних включень ядерного хроматину. При співставленні рівня апоптозу у цій

групі з показниками інтактних тварин виявлялось, що апоптоз нефроцитів є ва-

жливою ланкою патогенезу ГН та ниркової недостатності. При цьому частина

ниркових клітин, що вступала до процесів апоптозу у середньому збільшува-

лась у 25,4 разу (p<0,05) відносно групи ІК, що обумовлювало загальний ІА –

17,8 %, гломерулярний – 24,5 % та тубулярний – 8,6 % (рис. 6.12).

Під впливом Глюкваміну кількість TUNEL-позитивних клітин у нирковій

тканині істотно знижувалась, при цьому загальний ІА склав 8,7 %, що було у 2,1

разу менше, ніж у групі КП (p<0,05). При цьому гломерулярний та тубулярний

показники також вірогідно (p<0,05) знижувались і склали 12,7 й 4,5 % відповідно

(рис. 6.12). Окрім того, кореляційний аналіз виявив зворотну залежність між зага-

льним ІА та показником ШКФ щурів даної групи (ρ=−0,78, p<0,05), що доводить

вагому роль антиапоптозної дії у нефропротекції. Мікропрепарати нирок за вміс-

том TUNEL-позитивних міток значно поступались групі КП. При цьому в полі зо-

ру мікроскопа, як правило, спостерігалось не більше 35 апоптозних клітин. Випа-

дки апоптозу характеризувалися поліморфізмом. Значна частина TUNEL-

позитивних клітин знаходилася на початковій стадії процесу, що візуально харак-

теризувалось забарвленням периметра ядра. При цьому в багатьох випадках апоп-

тозні мітки були виражені вкрай слабко, що говорило про низький ступінь фраг-

242

ментації ядерного матеріалу (рис. 6.15А). У ряді мікропрепаратів випадки апопто-

зу спостерігались переважно у тубулярній зоні, при цьому у гломерулах кількість

TUNEL-позитивних клітин не перевищувала 10 одиниць (рис. 6.15В).

При застосуванні Квертину загальний показник ІА вірогідно зменшувався

(p<0,05) відносно КП у 1,5 разу і склав 12,0 %, гломерулярний – 17,2 %, а тубу-

лярний – 5,9 % (рис. 6.12). При мікроскопічному вивченні TUNEL-позитивні

клітини були рівномірно розподілені по всіх зонах ниркової тканини. Як прави-

ло, у полі зору визначалось до 50 TUNEL-позитивних клітин. Проте в окремих

мікропрепаратах апоптозні мітки мали 30-35 клітин у полі зору як у групі Глю-

кваміну. При цьому у більшості клітин виявлялося специфічне фарбування ядра

за периметром, що вказує на початкову стадію апоптозу (рис. 6.16А). Лише у

поодиноких випадках спостерігалась повна конденсація хроматину з чорним

забарвленням, що свідчить про апоптоз заключних стадій розвитку.

Під впливом Леспефрилу рівень апоптозу у нирках знижувався, проте не

так істотно як при застосуванні інших об’єктів. Показник ІА при цьому склав

13,8 %, що було у 1,3 разу менше (p<0,05), ніж у групі КП (рис. 6.12). При ви-

вченні мікропрепаратів в полі зору, як правило, виявлялося не більше 60 TUNEL-

позитивних клітин, з різним ступенем виразності апоптозного маркування. При

цьому виявлялись клітини як на ранніх, так і на пізніх стадіях апоптозу (рис.

6.16В). На деяких ділянках зустрічались групи нефроцитів з ознаками апоптозу.

Аналіз результатів показав, що всі об’єкти дослідження, в тій чи іншій мірі,

інгібували процеси апоптозу у нирках на тлі розвитку ГН, але найбільш значущий

вплив було відмічено при застосуванні Глюкваміну, який за ступенем антиапопто-

зної дії вірогідно перевершив (p<0,05) активність обох референс-препаратів, а та-

кож показав надійний кореляційний зв’язок між загальним ІА та рівнем ШКФ щу-

рів. При цьому найзначніше Глюквамін впливав на апоптоз гломерулярних клітин,

що страждали у більшому ступеню в ході розвитку патології, ніж тубулярні. Це

підтверджувалось тим, що у групі КП гломерулярний ІА перевершував тубуляр-

ний у 2,8 разу. При порівнянні впливу Глюкваміну на гломерулярний ІА з дією

референс-препаратів виявлялось, що даний показник був менше у 1,4 й 1,6 разу

відносно Квертину та Леспефрилу відповідно (рис. 6.12).

243

Рис. 6.13 Мікропрепарати нирок інтактних щурів: А – відсутність

TUNEL-позитивних клітин; В – одиничні TUNEL-позитивні клітини у гломеру-

лярній зоні (чорні стрілки), апоптозна клітина в тубулярній зоні (біла стрілка).

TUNEL-реакція, NBT/BCIP, гематоксилін. ×400

Рис. 6.14 Мікропрепарати нирок щурів з нефритом Хеймана: А – численні

клітини з ознаками різних стадій апоптозу, що концентруються переважно у

гломерулярному просторі (кола); В – скупчення TUNEL-позитивних клітин у

тубулярній зоні (овали). TUNEL-реакція, NBT/BCIP, гематоксилін. ×400

A

A В

В

244

Рис. 6.15 Мікропрепарати нирок щурів з нефритом Хеймана під впливом

Глюкваміну: А – TUNEL-позитивні клітини на різних стадіях апоптозу; В – пе-

реважна локалізація TUNEL-позитивних клітин у тубулярній зоні (стрілки).


Рис. 6.16 Мікропрепарати нирок щурів з нефритом Хеймана: А – під впливом

Квертину, TUNEL-позитивні клітини на ранній стадії апоптозу (стрілки); В – під

впливом Леспефрилу, клітини з ознаками різних стадій апоптозу, що розташовані

переважно у гломерулах (коло). TUNEL-реакція, NBT/BCIP, гематоксилін. ×400

A В

A В

245

Таким чином, за умов розвитку у щурів нефриту Хеймана Глюквамін чи-

нив виразну антиапоптозну дію, яка вивлялась вірогідним зниженням вмісту

TUNEL-позитивних клітин у всіх зонах ниркової тканини, особливо у гломеру-

лярному просторі, що є вагомим компонентом механізму нефропротекторного

ефекту досліджуваного об’єкта.

6.2.7 Дослідження проліферативних процесів у нирках під впливом

Глюкваміну за умов гломерулонефриту Результати раніше проведених гістоморфологічних досліджень показали,

що розвиток використаної моделі нефриту Хеймана супроводжується активною

проліферацією мезангіальних клітин, і тому дану модель можна вважати подіб-

ною до мезангіопроліферативної форми ГН людини [330, 756 ].

У зв’язку з цим, у поточному дослідженні було доцільним вивчити про-

ліферацію ниркових клітин за умов розвитку нефриту Хеймана та ниркової не-

достатності під впливом досліджуваних об’єктів. Ці результати є корисними

для поглиблення уявлень щодо механізмів нефропротекторної дії Глюкваміну, а

також для підвищення об’єктивності гістоморфологічних досліджень та їх до-

повнення даними високоселективних методів оцінки проліферативних процесів.

З метою визначення проліферації у нирковій тканині використовували іму-

ногістохімічний метод, оснований на взаємодії ДНК проліферуючих клітин з BrdU,

який щурам вводили прижиттєво за 2 год до виведення з експерименту [649, 650].

Ідентифікацію BrdU-позитивних клітин проводили у мікропрепаратах нирок за

допомогою анти-BrdU антитіл, які візуалізували за допомогою ЛФ-мічених імуно-

глобулінів та фарбувального субстрату NBT/BCIP [651]. Додатково мікропрепа-

рати контрастували за допомогою водного розчину гематоксиліну для оцінки

загальної цитоархітектоніки тканини [644].

Для кількісної оцінки проліферації мікропрепарати вивчали у світловому

мікроскопі, при цьому у якості BrdU-позитивних визначали клітини, що мали

темно-сине або чорне забарвлення ядер, цитоплазматичних включень, клітин

цілком або їх груп, що вже вказувало на осередок проліферації. У результаті кі-

246

лькісного аналізу проводили розрахунок загального ІП для всього мікропрепа-

рату, а також окремо для гломерулярної та тубулярної зон (рис. 6.17).

Рис. 6.17 Інтенсивність проліферативних процесів у нирках щурів з неф-

ритом Хеймана під впливом Глюкваміну

Примітки:





У ході дослідження мікропрепаратів групи ІК клітини з BrdU-позитивним

фарбуванням зустрічались дуже рідко. Приблизно у половині мікропрепаратів

їх взагалі не вдалось виявити (рис. 6.18А). У інших зразках зустрічалось не бі-

льше однієї міченої клітини у полі зору при вивченні всіх обов’язкових ділянок

(рис. 6.18В). При розрахунку ІП його загальна та гломерулярна величини скла-

ли по 0,2 %, при тому, що тубулярний показник склав 0,1 % (рис. 6.17). Даний

результат свідчить про те, що всі виявлені BrdU-позитивні клітини не знаходи-

лись у стані проліферації, а випадково захопили ДНК-мічення, оскільки їх фізі-

ологічний процес поділу клітини прийшовся на період введення до організму

тварин BrdU. Отже, можна підсумувати, що незважаючи на одиничні виявлені

BrdU-позитивні клітини у мікропрепаратах інтактних щурів, процесів проліфе-

рації у їх нирковій тканині не спостерігалось.

0

2

4

6

8

10

ІК (n=10) КП (n=7) Глюквамін 80 мг/кг (n=10)

Квертин 20 мг/к (n=8)


загальний гломерулярний тубулярний

Інде

кс п

ролі

фера

ції,

%

a

abab

a

aab

ab

abc

ab

abcac

ac

247

У групі КП при вивченні мікропрепаратів нирок були виявлені інтенсивні

проліферативні процеси на тлі розвитку нефриту Хеймана, що спостерігались

як у гломерулярній, так і тубулярній зонах. При підрахунку ІП виявлялось, що

його загальний показник збільшувався (p<0,05 відносно ІК) до 6,6 %, гломеру-

лярний – до 8,2 %, а тубулярний – до 4,2 % (рис. 6.17). Слід відмітити майже

двократну перевагу гломерулярного ІП над тубулярним, що свідчить про відпо-

відно більшу інтенсивність проліферації саме у гломерулярному просторі. Це

також підтверджується результатами вивчення кількості мезангіальних клітин у

гломерулах у ході морфометричного аналізу та гістоморфоструктури нирок, які

були наведені у підрозділі 6.2.4, і ще раз є підтвердженням мезангіопроліфера-

тивного характеру обраної експериментальної моделі.

При мікроскопічному вивченні мікропрепаратів у полі зору у середньому

виявлялось до 30 клітин з BrdU-позитивним фарбуванням, що утворювали осе-

редки проліферації різних розмірів (рис. 6.19А, 6.19В). На відміну від гістологіч-

ної картини при вивченні апоптозу (підрозділ 6.2.6) розташування мічених клі-

тин носило саме осередковий характер, що свідчило про те, що всі клітини осе-

редку проліферації є похідними однієї проліферуючої вихідної клітини. При

цьому у більшості мікропрепаратів такі осередки концентрувалися переважно у

гломерулярному просторі, а у деяких випадках уражували клубочок цілком (рис.

6.19А). У окремих полях зору великі осередки проліферації також виявлялись і в

тубулярній зоні, охоплюючи повністю епітелій навкруги просвіту окремих кана-

льців (рис. 6.19В). При цьому часто осередки забарвлювались цілком рівномірно,

утворюючи однорідну зону, що ускладнювало підрахунок окремих клітин. Отже,

при розвитку експериментального ГН проліферація ниркових клітин є вагомою

ланкою патогенезу, що сприяє приєднанню ниркової недостатності.

Глюквамін показав виражену антипроліферативну дію, що виявлялась ві-

рогідним (p<0,05 відносно КП) зниженням кількості BrdU-позитивних клітин у

нирковій тканині та зменшенням розмірів осередків проліферації. При цьому

загальний ІП склав 3,3 %, що було у 2,0 рази менше (p<0,05) у порівнянні з гру-

пою КП, а гломерулярний та тубулярний показники також вірогідно (p<0,05)

знижувались і склали 4,1 й 2,3 % відповідно (рис. 6.17). При цьому виявлялась

248

достовірна від’ємна кореляційна залежність між загальним ІП та рівнем ШКФ у

щурів даної групи (ρ=−0,82, p<0,05). Мікропрепарати нирок за вмістом клітин у

стані проліферації значно поступались групі КП. При цьому в полі зору мікро-

скопа спостерігалось 8–15 BrdU-позитивних клітин, що рівномірно розподіля-

лись за всіма зонами мікропрепаратів. Дані клітини визначались як поодинці,

так і групами по 2–3 одиниці (рис. 6.20А). У ряді мікропрепаратів випадки про-

ліферації реєструвались лише в тубулярній зоні, при цьому у гломерулах BrdU-

позитивних клітин взагалі не спостерігалось (рис. 6.20В).

Під впливом Квертину також спостерігався високий рівень антипроліфера-

тивної активності. Загальний показник ІП вірогідно зменшувався (p<0,05) віднос-

но КП у 1,7 разу і склав 3,9 %, при цьому гломерулярний показник склав 5,0 %, а

тубулярний – 2,4 % (рис. 6.17). При мікроскопічному вивченні нирок у полі зору

зустрічалось у середньому 11–18 BrdU-позитивних клітин, що частіше розташову-

вались групами від 3 до 7, при цьому у тубулярній зоні спостерігались дрібні осе-

редки проліферації по 3–4 клітини, а у гломерулярному просторі – групи середніх

розмірів до 5–7 клітин (рис. 6.21А). Це свідчить про високий рівень антипроліфе-

ративної дії кверцетину з переважним впливом на канальцевий апарат нирок.

Леспефрил значущої антипроліферативної дії на ниркову тканину не чинив.

Під його впливом кількість BrdU-позитивних клітин знижувалась, але загальний

і тубулярний показники ІП змінювались тенденційно (p>0,05) відносно групи КП

і склали 6,2 та 4,1 % відповідно. Гломерулярний ІП при цьому знижувався віро-

гідно (p<0,05) і склав 7,5 % (рис. 6.17). При мікроскопічному вивченні, як прави-

ло, виявлялося від 18 до 27 BrdU-позитивних клітин в полі зору, що утворювали

осередки проліферації різних розмірів, які рівномірно розподілялись за всіма ді-

лянками ниркової тканини (рис. 6.21В). Слід відмітити, що за впливом на показ-

ники ІП Леспефрил вірогідно поступився як Глюкваміну, так і Квертину.

Отже, досліджуваний об’єкт Глюквамін за умов розвитку у щурів нефриту

Хеймана чинив істотну антипроліферативну дію, яка виявлялась вірогідним зни-

женням вмісту BrdU-позитивних клітин, зменшенням кількості й розмірів осеред-

ків проліферації у всіх зонах ниркової тканини, особливо у гломерулярному прос-

торі, що є вагомим компонентом механізму його нефропротекторного ефекту.

249

Рис. 6.18 Мікропрепарати нирок інтактних щурів: А – відсутність BrdU-

позитивних клітин; В – одинична BrdU-позитивна клітина у гломерулярній зоні

(стрілка). Анти-BrdU антитіла, NBT/BCIP, гематоксилін. ×400

Рис. 6.19 Мікропрепарати нирок щурів з нефритом Хеймана: А – численні

осередки проліферації (стрілки), повне проліферативне перетворення судинно-

го клубочка (овал); В – скупчення BrdU-позитивних клітин у тубулярній зоні,

що повністю охоплюють епітелій навкруги просвіту канальців (овали). Анти-

BrdU антитіла, NBT/BCIP, гематоксилін. ×400

A В

A В

250

Рис. 6.20 Мікропрепарати нирок щурів з нефритом Хеймана під впливом

Глюкваміну: А – одиничні BrdU-позитивні клітини; В – дрібні осередки проліфера-

ції в тубулярній зоні (стрілки). Анти-BrdU антитіла, NBT/BCIP, гематоксилін. ×400

Рис. 6.21 Мікропрепарати нирок щурів з нефритом Хеймана: А – під впли-

вом Квертину, BrdU-позитивні клітини, що утворюють дрібні осередки проліфе-

рації у тубулярній зоні (біла стрілка) та середні у гломерулярному просторі (чорні

стрілки); В – під впливом Леспефрилу, середні за розмірами осередки проліфе-

рації (стрілки). Анти-BrdU антитіла, NBT/BCIP, гематоксилін. ×400

A В

A В

251

Таким чином, за результатами проведеного дослідження можна заключи-

ти, що Глюквамін чинив позитивний вплив на перебіг ГН, що виявлялось у по-

кращенні функціонального стану нирок, зниженні проявів у них імунозапаль-

них та деструктивних процесів, відновленні дисфункції ниркового судинного

ендотелію та обміну ейкозаноїдів, зниженні агрегації тромбоцитів, збереженні

гістоморфологічної й ультраструктурної організації ниркової тканини, а також

зниженні в ній інтенсивності процесів апоптозу та проліферації.

6.3 Порівняльне вивчення ефективності Глюкваміну та комбінації

N-ацетилглюкозамін/Корвітин при нирковій недостатності на тлі тубулярного

ураження нирок

6.3.1 Дослідження впливу Глюкваміну та комбінації N-ацетилглюкозамін/

Корвітин на функціональний стан нирок та азотистий обмін при нирковій

недостатності

У заключній частині даного етапу науково-дослідної роботи було прове-

дено порівняльне вивчення впливу Глюкваміну та комбінації N-аГА/КОР на пе-

ребіг ХНН. Дослідження було виконано на моделі сулемової нефропатії у щурів

при в/ш введенні Глюкваміну у дозі 80 мг/кг та в/м введенні комбінації

N-аГА/КОР у дозі 30 мг/кг. У якості препаратів порівняння використовували

Квертин та Леспефрил при в/ш застосуванні у дозах 20 мг/кг та 2,2 мл/кг відпо-

відно, а також КОР за умов в/о введення у дозі 34 мг/кг. Щури отримували від-

повідні досліджувані та референтні об’єкти щоденно протягом 3 тижнів.

Отримані результати свідчать, що на 21 добу експерименту у щурів спо-

стерігалось виражене ураження канальцевого апарату нирок з приєднанням нир-

кової недостатності в олігуричній фазі розвитку. Так, у групі КП було відмічено

стійке зниження КР з 98,37 до 95,76 % на тлі пригнічення ВФН. При цьому спон-

танний діурез знижувався у 2,2 разу, а показник ШКФ – у 5,8 разу (p<0,05) від-

носно групи ІК (табл. 6.17). Відповідні зміни спостерігались і у показниках азо-

тистого обміну: добова екскреція креатиніну та сечовини знижувалась у 1,7 та

252

1,3 разу, а їх вміст у крові збільшувався у 3,4 та 3,7 разу відповідно (табл. 6.18).

Показник КС при цьому знижувався у 5,0 разів (рис. 6.22). Це призводило до ау-

тоінтоксикації тварин, погіршення їх фізичного стану та низької виживаності –

лише 40 % (рис. 6.23). Дана картина є типовою для сулемової нефропатії [528].

При застосуванні Глюкваміну спостерігався значний позитивний вплив

на перебіг сулемової нефропатії. Так, у тварин відбувалось вірогідне (p<0,05)

відносно групи КП підвищення у 2,0 рази діурезу, у 4,3 разу ШКФ та показника

КР – до 98,05 % (табл. 6.17). При цьому екскреція креатиніну збільшувалась у

2,0 рази, а сечовини – на 27,3 %. Вміст даних сполук у крові відповідно змен-

шувався: креатиніну – у 2,1 разу, а сечовини – у 2,3 разу (табл. 6.18). Також від-

бувалось посилення (p<0,05) КС у 2,9 разу (рис. 6.22). До того ж у тварин даної

групи не спостерігалось жодного випадку летальності (рис. 6.23). В цілому це

говорить про відновлення ВФН, покращення азотистого обміну та зменшення

тубулярних ушкоджень [757].

Препарат порівняння Квертин виявив значно менший рівень активності.

Так, під його впливом діурез збільшувався у 1,6 разу, ШКФ – у 2,6 разу, а КР –

до 97,26 %, що було вірогідно (p<0,05) відносно КП (табл. 6.17). При цьому екс-

креція креатиніну та сечовини збільшувалась у 1,8 разу та на 20,8 % відповідно,

вміст даних речовин у крові зменшувався у 1,4–1,5 разу, а також спостерігалось

вірогідне посилення КС у 1,9 разу (табл. 6.18, рис. 6.22). Рівень летальності тва-

рин у даній групі склав 20 % (рис. 6.23). Все це свідчить про певний позитивний

вплив Квертину на перебіг нефропатії, але при цьому він статистично поступив-

ся Глюкваміну за більшістю досліджених показників [757].

Комбінація N-аГА/КОР за умов в/м введення є найефективнішим засобом

корекції ниркової недостатності у представленому дослідженні. Так, під її впли-

вом спостерігалось вірогідне (p<0,05) відносно КП збільшення діурезу у 2,2 разу,

ШКФ – у 5,4 разу, КР – до 98,20 % (табл. 6.17) та відповідне посилення сечової

екскреції креатиніну й сечовини у 2,2 та 1,5 разу, а також зниження креатиніну й

сечовини крові у 2,5 та 2,7 разу відповідно, що говорить про відновлення ВФН та

азотистого обміну (табл. 6.18).

253

Таблиця 6.17

Вплив Глюкваміну та комбінації N-аГА/КОР на функціональні показники

нирок у щурів з сулемовою нефропатією




ІК (n=10) 6,4±0,3 397,2±16,2 98,37±0,09 КП (n=4) 2,9±0,1 a 68,0±3,6 a 95,76±0,02 a Глюквамін в/ш 80 мг/кг (n=10) 5,7±0,2 bd 294,5±9,7 abd 98,05±0,09 ab

Квертин в/ш 20 мг/кг (n=8) 4,7±0,2 abcd 174,1±9,3 abcd 97,26±0,14 abcd

N-аГА/КОР в/м 30 мг/кг (n=10) 6,5±0,3 bc 365,4±11,8 bc 98,20±0,09 b

КОР в/о 34 мг/кг (n=9) 7,2±0,4 bc 290,8±9,8 abd 97,48±0,17 abcd

Леспефрил в/ш 2,2 мл/кг (n=9) 10,1±0,3 abcd 270,7±10,7 abd 96,24±0,17 abcd

Примітки (тут, у табл. 6.18, на рис. 6.22 та 6.23):




4. d − вірогідно відносно тварин, що отримували N-аГА/КОР (p<0,05);


Рис. 6.22 Вплив Глюкваміну та комбінації N-аГА/КОР на кліренс сечови-

ни у щурів з сулемовою нефропатією

0

50

100

150

200ІК (n=10)

КП (n=4)

Глюквамін в/ш 80 мг/кг (n=10)

Квертин в/ш 20 мг/кг (n=8)

N-аГА/КОР в/м 30 мг/кг (n=10)



abd

abc

abd

a

Клі

ренс

сеч

овин

и,

мл/д

оба

abcd

abcd

254

Таблиця 6.18 Показники азотистого обміну у щурів з сулемовою нефропатією

під впливом Глюкваміну та комбінації N-аГА/КОР

Вміст у крові Сечова екскреція Дослідна група креатиніну,




ІК (n=10) 49,2±2,7 5,5±0,3 19,6±1,5 1,01±0,03 КП (n=4) 167,0±6,3 a 20,5±1,0 a 11,4±1,1 a 0,77±0,08 a Глюквамін в/ш 80 мг/кг (n=10) 78,1±4,3 abd 9,1±0,5 abd 23,0±1,5 b 0,98±0,06

Квертин в/ш 20 мг/кг (n=8) 118,7±5,7 abcd 13,5±0,6 abcd 20,9±2,0 b 0,93±0,05 d

N-аГА/КОР в/м 30 мг/кг (n=10) 67,4±2,5 ab 7,7±0,4 abc 24,5±0,8 ab 1,14±0,07 b

КОР в/о 34 мг/кг (n=9) 81,8±3,7 abd 8,9±0,3 abd 23,7±1,1 ab 1,06±0,04 b

Леспефрил в/ш 2,2 мл/кг (n=9) 88,7±3,1 abd 10,6±0,4 abd 23,8±0,7 ab 1,05±0,06 b

ІК (n=10)

КП (n=4)


Квертин в/ш 20 мг/кг (n=8)




Рис. 6.23 Криві виживаності за Капланом-Мей’єром тварин з сулемовою

нефропатією при застосуванні Глюкваміну та комбінації N-аГА/КОР Також під впливом комбінації N-аГА/КОР відбувалось вірогідне (p<0,05)

посилення КС у 4,0 рази (рис. 6.22). Випадків летальності тварин при цьому не

спостерігалось. Вагомим є те, що комбінація за більшістю показників вірогідно

перевершила ефективність препаратів порівняння КОР та Леспефрилу, а також

другий основний об’єкт дослідження Глюквамін.

0

20

40

60

80

100

0 3 6 9 12 15 18 21 Час, доба

Вір

огід

ніст

ь ви

жив

ання

, %

a

abcd

b b

255

Під впливом референс-препарату КОР у щурів відбувалось вірогідне

(p<0,05) відносно КП посилення ВФН, при цьому діурез збільшувався у 2,5 разу,

ШКФ – у 4,3 разу, а КР – до 97,48 % (табл. 6.17). Окрім того, відбувалось відпові-

дне зниження вмісту у крові креатиніну й сечовини та посилення їх екскреції в 2,1

та 1,4 разу відповідно (табл. 6.18), а також вірогідне (p<0,05) збільшення у 3,2 разу

показника КС (рис. 6.22). Летальність тварин при цьому склала 10 %. Заслуговує

уваги те, що КОР поступився ефективності комбінації N-аГА/КОР за впливом на

більшість досліджених показників, але вірогідно перевершив активність Глюква-

міну за впливом на діурез та КС, що обумовлено ін’єкційним шляхом введення.

Препарат порівняння Леспефрил є відомим рослинним засобом діуретич-

ної та гіпоазотемічної дії, тому під його впливом спостерігалось збільшення ді-

урезу у 3,5 разу та ШКФ – у 4,0 рази, при цьому показник КР збільшувався не-

значно – до 96,24 % (табл. 6.17). Також спостерігалось вірогідне (p<0,05) під-

вищення екскреції азотистих сполук та зниження їх вмісту у крові (табл. 6.18).

Показник КС при цьому збільшувався у 2,7 разу (рис. 6.22). Летальність тварин

під впливом Леспефрилу склала 10 % (рис. 6.23). Слід відмітити, що Леспефрил

вірогідно поступився комбінації N-аГА/КОР за більшістю вивчених показників,

а Глюкваміну лише за показником КР та перевершив за сечогінною дією.

Таким чином, отримані результати свідчать, що за умов розвитку у щурів

сулемової нефропатії Глюквамін та комбінація N-аГА/КОР знижують летальність,

покращують ВФН й азотистий обмін. За ступенем ефективності комбінація за бі-

льшістю показників вірогідно переважає Глюквамін, і тому є більш доцільною для

застосування при тяжкому та тривалому перебігу, а також ускладненнях ХХН.

6.3.2 Вплив Глюкваміну та комбінації N-ацетилглюкозамін/Корвітин на

маркери тубулярного ураження нирок при нирковій недостатності

У зв'язку з тим, що модель сулемової нефропатії відтворюється через

ураження канальцевого апарату нирок хлоридом меркурію (ІІ), особливої уваги

у представленому дослідженні заслуговує вплив об’єктів на маркери тубуляр-

ного ураження нирок – показники ферментурії, що наведено у таблиці 6.19.

256

Представлені дані свідчать, що у тварин групи КП відбувалось виражене

ушкодження тубулярного апарату нирок, переважно проксимального звивистого

канальцю. Про це говорило збільшення (p<0,05 відносно ІК) активності у сечі ГГТ

та ЛФ у 2,9 разу, що є більш специфічними ферментами для проксимального від-

ділу нефрону, на тлі підвищення активності ЛДГ у 2,1 разу, що, в свою чергу, є

більш специфічною для дистального відділу. Високоспецифічним ферментом при

загальній дисфункції тубулярного апарату нирок є НАГ. У процесі розвитку неф-

ропатії його активність збільшувалась у 10,0 разів (табл. 6.19).

Таблиця 6.19

Показники ферментурії у щурів з сулемовою нефропатією


Активність ферментів у сечі, МО/ммоль креатиніну Дослідна група ГГТ ЛФ ЛДГ НАГ

ІК (n=10) 47,7±2,6 26,9±1,5 14,1±0,8 0,75±0,04 КП (n=4) 140,3±6,7 a 79,2±3,8 a 30,3±1,4 a 7,52±0,36 a Глюквамін в/ш 80 мг/кг (n=10) 59,6±3,3 ab 35,4±1,9 ab 22,6±1,2 abd 2,48±0,14 abd

Квертин в/ш 20 мг/кг (n=8) 74,9±3,7 abcd 41,0±1,7 abcd 28,6±1,4 acd 4,22±0,21 abcd

N-аГА/КОР в/м 30 мг/кг (n=10) 55,4±2,6 b 30,9±1,2 b 17,5±0,8 abc 1,91±0,09 abc

КОР в/о 34 мг/кг (n=9) 64,3±3,2 abd 33,3±1,7 ab 23,6±1,2 abd 2,27±0,11 abd

Леспефрил в/ш 2,2 мл/кг (n=9) 92,6±4,6 abcd 51,6±2,6 abcd 20,5±1,0 abd 4,55±0,23 abcd

Примітки:






Наочною ознакою нефропротекторної дії Глюкваміну при тубулярному

ураженні нирок у щурів виявилось вірогідне зниження (p<0,05) під його впливом

257

рівня ферментурії порівняно з КП (табл. 6.19). Так, активність у сечі тварин ГГТ

знижувалась у 2,4 разу, ЛФ – у 2,2 разу, ЛДГ – у 1,4 разу та НАГ – у 3,0 рази.

Отримані результати свідчать про покращення функціонування та зменшення

деструктивних процесів у епітелії всіх відділів канальцевого апарату нирок, що

обумовлено синергічною дією компонентів Глюкваміну – похідних ГА та квер-

цетину. При цьому за ступенем впливу Глюквамін вірогідно перевершував ак-

тивність препаратів порівняння Квертину та Леспефрилу [757].

Квертин також чинив позитивний вплив на канальцевий апарат нирок, ві-

рогідно знижуючи (p<0,05) активність ферментів сечі порівняно з нелікованими

тваринами, але у значно меншому ступеню. Так, під його впливом вірогідно

знижувалась активність ЛФ та ГГТ у 1,9 разу, НАГ – у 1,8 разу, а ЛДГ – недо-

стовірно лише на 6 % (табл. 6.19), що свідчить про вплив переважно на прокси-

мальний звивистий каналець.

Аналіз показників ферментурії доводить, що комбінація N-аГА/КОР чи-

нила найвиразнішу протекторну дію стосовно тубулярного апарату нирок, за

силою якої вірогідно перевершувала вплив КОР та Леспефрилу. Під впливом

комбінації спостерігалось достовірне (p<0,05) зниження активності у сечі ЛФ у

2,6 разу, ГГТ – у 2,5 разу, ЛДГ у 1,7 разу та НАГ – у 3,9 разу порівняно з нелі-

кованими тваринами, що говорить про відновлення функції як проксимальної,

так і дистальної частини канальців (табл. 6.19). Комплексний вплив на всі від-

діли тубулярного апарату нирок є перевагою комбінації, що її позитивно відріз-

няє від препаратів порівняння та обумовлено сполученням N-аГА й кверцетину.

На відміну від цього, КОР впливав переважно на проксимальні ниркові

канальці, про що свідчила більш виражена нормалізація активності у сечі ГГТ

та ЛФ. Під його впливом активність ГГТ знижувалась у 2,2 разу, ЛФ – у 2,4 ра-

зу та НАГ – у 3,3 разу, при тому, що ЛДГ – лише на 22,1 % (p<0,05) (табл. 6.19).

Під впливом Леспефрилу також спостерігалось певне зниження рівня фе-

рментурії у щурів з нефропатією. Застосування даного препарату порівняння

призводило до вірогідного зниження (p<0,05) активності всіх маркерів тубуля-

рного ураження: ЛДГ, ЛФ та ГГТ – у середньому в 1,5 разу, а НАГ – у 1,7 разу

258

(табл. 6.19). Даний результат говорить про переважний вплив Леспефрилу на

дистальну частину канальцевого апарату нирок.

Таким чином, за умов розвитку у щурів сулемової нефропатії комбінація

N-аГА/КОР й Глюквамін вірогідно знижують рівень ферментурії та чинять за-

хисний вплив стосовно всіх відділів тубулярного апарату нирок. При цьому

комбінація N-аГА/КОР виявляє найвищий рівень ефективності і за більшістю

показників переважає Глюквамін та препарати порівняння.

6.3.3 Дослідження електролітного обміну при нирковій недостатності під

впливом Глюкваміну та комбінації N-ацетилглюкозамін/Корвітин

Розвиток ниркової недостатності на тлі тубулярного ураження нирок під

впливом сулеми призводив до виникнення у тварин тяжких порушень водно-

сольового обміну. Результати вивчення впливу об’єктів дослідження на показники

сечової екскреції електролітів та їх вміст у крові наведено у таблицях 6.20–6.22.

Аналіз табличних даних свідчить, що у групі КП відмічалось вірогідне зни-

ження (p<0,05) сечової екскреції іонів натрію, калію та хлоридів. При цьому виве-

дення калію знижувалось у 3,1 разу, а натрію та хлорид-іонів у середньому в 1,4

разу відносно інтактних тварин. До того ж спостерігалось достовірне зниження

(p<0,05 відносно ІК) показників ФЗNa+ у 4,8 разу та ВРNa+ – до 96,62 % (проти

99,01 % у ІК). Про порушення співвідношення електролітів у сечі свідчило збіль-

шення коефіцієнта Na+/K+ у 2,2 разу, що говорить про переважне виведення на-

трію та затримку калію у організмі тварин (табл. 6.20). У крові тварин спостеріга-

лось відповідне підвищення вмісту даних іонів, при цьому вміст калію було збі-

льшено у 1,9 разу, хлоридів – у 1,7 разу, а натрію – лише на 21,1 % (табл. 6.21).

Специфічні зміни також спостерігались у показниках фосфорно-

кальцієвого обміну. Відбувалось посилення (p<0,05 відносно ІК) екскреції каль-

цію у 3,2 разу й зниження виведення фосфатів у 3,5 разу, а також відповідне

зниження у крові вмісту кальцію у 2,8 разу та накопичення у крові фосфатів,

при цьому їх вміст збільшувався на 28,6 % (табл. 6.22).

259

Таблиця 6.20

Вплив Глюкваміну та комбінації N-аГА/КОР на показники сечової екскреції іонів натрію, калію й хлоридів

у щурів з нирковою недостатністю

Екскреція іонів, мкмоль/доба Умови досліду натрію калію хлоридів

Фільтраційний заряд натрію, ммоль/доба

Відносна реабсорбція натрію, %

Натрій-калієвий

коефіцієнт ІК (n=10) 548,1±13,3 377,9±13,6 745,8±26,9 55,8±2,6 99,01±0,03 1,47±0,07 КП (n=4) 383,9±6,6 a 120,6±4,4 a 538,7±19,8 a 11,6±0,6 a 96,62±0,11 a 3,24±0,08 a Глюквамін в/ш 80 мг/кг (n=10) 658,3±16,0 ab 492,8±17,8 abd 786,3±28,3 bd 40,5±1,7 abd 98,36±0,06 abd 1,35±0,06 b

Квертин в/ш 20 мг/кг (n=8) 557,1±14,4 bcd 409,1±15,0 bcd 663,6±24,3 abcd 27,6±1,3 abcd 97,96±0,06 abcd 1,38±0,06 b

N-аГА/КОР в/м 30 мг/кг (n=10) 671,3±16,3 ab 547,3±14,5 abc 858,0±17,5 abc 49,1±1,4 abc 98,63±0,04 abc 1,24±0,05 ab

КОР в/о 34 мг/кг (n=9) 683,8±17,4 ab 502,3±14,0 abd 810,3±25,5 b 38,1±1,2 abd 98,19±0,07 abd 1,37±0,05 b

Леспефрил в/ш 2,2 мл/кг (n=9) 831,9±21,0 abcd 463,3±16,6 abd 800,2±28,8 b 33,2±1,4 abcd 97,47±0,09 abcd 1,82±0,08 abcd

Примітки (тут та у табл. 6.21 й 6.22):





5. n – кількість тварин у групі по завершенні експерименту. 259

260

Таблиця 6.21

Вплив Глюкваміну та комбінації N-аГА/КОР на вміст у крові іонів натрію,

калію й хлоридів у щурів з нирковою недостатністю

Вміст у крові, ммоль/л Дослідна група натрію калію хлоридів

ІК (n=10) 140,6±3,4 4,98±0,12 103,2±2,5 КП (n=4) 170,3±2,9 a 9,68±0,17 a 176,9±3,1 a Глюквамін в/ш 80 мг/кг (n=10) 137,5±3,3 b 6,11±0,15 abd 123,2±3,0 abd

Квертин в/ш 20 мг/кг (n=8) 158,9±4,1 abcd 6,29±0,16 abd 133,5±3,5 abcd

N-аГА/КОР в/м 30 мг/кг (n=10) 135,3±4,3 b 5,51±0,15 abc 110,2±2,7 bc

КОР в/о 34 мг/кг (n=9) 131,5±3,3 b 5,95±0,13 abd 119,2±3,0 abd

Леспефрил в/ш 2,2 мл/кг (n=9) 122,9±3,1 abcd 6,33±0,16 abd 149,5±3,8 abcd

Таблиця 6.22

Вплив Глюкваміну та комбінації N-аГА/КОР на фосфорно-кальцієвий

обмін у щурів з нирковою недостатністю

Сечова екскреція, мкмоль/доба Вміст у крові, ммоль/л Дослідна група кальцію фосфатів кальцію фосфатів

ІК (n=10) 42,5±1,5 243,4±7,5 1,41±0,03 2,20±0,05

КП (n=4) 136,7±5,0 a 68,8±2,5 a 0,51±0,01 a 2,83±0,05 a

Глюквамін в/ш 80 мг/кг (n=10) 94,1±3,4 abd 229,7±8,3 b 1,15±0,03 abd 2,28±0,06 b

Квертин в/ш 20 мг/кг (n=8) 113,1±4,1 abcd 161,6±5,9 abcd 0,82±0,02 abcd 2,61±0,07 abcd

N-аГА/КОР в/м 30 мг/кг (n=10) 63,8±2,3 abc 235,8±8,5 b 1,30±0,03 abc 2,23±0,05 b

КОР в/о 34 мг/кг (n=9) 86,4±3,4 abd 210,1±8,4 abd 1,19±0,03 abd 2,42±0,06 abd

Леспефрил в/ш 2,2 мл/кг (n=9) 110,0±4,0 abcd 140,2±5,0 abcd 0,69±0,02 abcd 2,69±0,07 abcd

261

Дана картина свідчить про розвиток ураження канальцевого апарату ни-

рок на тлі ХНН із типовими проявами: зниженням фільтраційної функції, за-

тримкою електролітів та рідини в організмі й розвитком специфічних порушень

водно-сольового обміну – гіперкаліємії, гіпокальціємії та гіперфосфатемії [758].

Істотний позитивний вплив на водно-сольовий обмін щурів з нирковою

недостатністю спостерігався під впливом Глюкваміну. Екскреція електролітів ві-

рогідно збільшувалась (p<0,05) відносно КП, при цьому виведення іонів калію

підвищувалось у 4,1 разу, натрію – у 1,7 разу, а хлоридів – у 1,5 разу. Також спо-

стерігалось (p<0,05) посилення ФЗNa+ у 3,5 разу та підвищення ВРNa+ до

98,36 %. При цьому коефіцієнт Na+/K+ знижувався у 2,4 разу, що свідчить про

посилення виділення калію та зниження його накопичення в організмі щурів

(табл. 6.20). У крові тварин відбувалось відповідне зменшення вмісту калію у 1,6

разу, хлоридів – у 1,4 разу та натрію – на 19,3 % (табл. 6.21). Також під впливом

Глюкваміну відбувалось (p<0,05) зниження екскреції кальцію у 1,5 разу та відпо-

відне підвищення його вмісту у крові у 2,3 разу. Зворотна ситуація була із фос-

фат-іонами: їх екскреція збільшувалась у 3,3 разу, а вміст у крові знижувався на

19,4 % (табл. 6.22). Заголом це говорить про відновлення фільтраційно-

реабсорбційних процесів у нирках та зменшення порушень водно-сольового об-

міну. При цьому за впливом на більшість показників Глюквамін вірогідно пере-

вершував активність препаратів порівняння Квертину та Леспефрилу [759].

Під впливом Квертину екскреція іонів калію вірогідно збільшувалась

(p<0,05) у 3,4 разу, натрію – у 1,5 разу та хлорид-іонів – на 23,2 %, ФЗNa+ під-

вищувався у 2,4 разу, а ВРNa+ – до 97,96 %. Також спостерігалось вірогідне

зменшення (p<0,05) коефіцієнта Na+/K+ у 2,3 разу до рівня групи ІК (табл. 6.20).

У крові тварин відбувалось вірогідне зменшення (p<0,05) вмісту калію у 1,5 ра-

зу й хлоридів – у 1,3 разу та невірогідне – натрію на 6,7 % (табл. 6.21). Екскре-

ція кальцію знижувалась на 17,2 %, а його вміст у крові збільшувався у 1,6 разу.

Екскреція фосфат-іонів збільшувалась (p<0,05) у 2,3 разу, а їх вміст у крові

знижувався невірогідно (p>0,05) на 7,8 % (табл. 6.22). Все це свідчить про пози-

тивний вплив Квертину на перебіг ниркової недостатності та електролітних по-

262

рушень, але при цьому він значуще поступився (p<0,05) досліджуваним

об’єктам за більшістю показників [759].

Найбільш вагомий вплив на показники електролітного обміну у щурів з

нирковою недостатністю чинила комбінація N-аГА/КОР при в/м застосуванні.

Під її впливом достовірно (p<0,05) відносно групи КП збільшувалась екскреція

іонів калію у 4,5 разу, натрію – у 1,7 разу, хлоридів – у 1,6 разу, а також у 4,2 ра-

зу зростав ФЗNa+, ВРNa+ – на 2,1 % та зменшувався показник Na+/K+ у 2,6 разу,

що було нижче за інтактний рівень (табл. 6.20). У крові тварин спостерігалось

відповідне зменшення вмісту калію у 1,8 разу, натрію – у 1,3 разу та хлоридів – у

1,6 разу (табл. 6.21). Окрім того, під впливом комбінації вірогідно знижувалась

(p<0,05) екскреція кальцію у 2,1 разу та збільшувався його вміст у крові у 2,5 ра-

зу. Також збільшувалась екскреція фосфатів у 3,4 разу, а вміст їх у крові знижу-

вався у 1,3 разу (табл. 6.22). Описана картина в цілому свідчить про нормаліза-

цію електролітного обміну у щурів з нирковою недостатністю під впливом ком-

бінації N-аГА/КОР, яка за більшістю вивчених показників вірогідно перевершує

дію препаратів порівняння КОР та Леспефрилу.

При в/о введенні КОР відбувалось вірогідне збільшення (p<0,05) екскреції

іонів калію у 4,2 разу, натрію – у 1,8 разу та хлорид-іонів – у 1,5 разу. ФЗNa+ при

цьому підвищувався у 3,3 разу, а ВРNa+ – до 98,19 %. Також спостерігалось віро-

гідне зменшення (p<0,05) коефіцієнта Na+/K+ у 2,4 разу до інтактного рівня (табл.

6.20). У крові тварин відбувалось вірогідне зменшення (p<0,05) вмісту калію у 1,6

разу, натрію – у 1,3 разу й хлоридів – у 1,5 разу (табл. 6.21). Екскреція кальцію

знижувалась у 1,6 разу, а його вміст у крові збільшувався у 2,3 разу. Екскреція фо-

сфат-іонів збільшувалась у 3,1 разу, а їх вміст у крові знижувався на 14,5 % (табл.

6.22). Вищеописана картина говорить про виражений позитивний вплив КОР на

перебіг ниркової недостатності та електролітних порушень у щурів.

Препарат порівняння Леспефрил є відомим засобом діуретичної та гіпо-

азотемічної дії, тому під його впливом спостерігались вагомі позитивні зміни у

водно-сольовому обміні тварин. Так, відбувалось вірогідне (p<0,05) відносно КП

підвищення сечової екскреції всіх електролітів: виведення натрію збільшувалось

263

у 2,2 разу, калію – у 3,8 разу, а хлоридів – у 1,5 разу. Також вірогідно збільшува-

вся (p<0,05) ФЗNa+ у 2,9 разу та ВРNa+ – до 97,47 %. Показник Na+/K+ знижував-

ся до 1,82, що не досягало інтактних значень (табл. 6.20). У крові тварин відбу-

валось відповідне зменшення вмісту калію у 1,5 разу, натрію – у 1,4 разу й хло-

ридів – на 15,5 % (табл. 6.21). Окрім того, під впливом Леспефрилу вірогідно

знижувалась (p<0,05) екскреція кальцію на 19,5 % та збільшувався його вміст у

крові в 1,4 разу. Також збільшувалась (p<0,05) екскреція фосфатів у 2,0 разу та

невірогідно знижувався (p>0,05) їх вміст у крові на 4,9 % (табл. 6.22). Леспефрил

вірогідно поступився комбінації N-аГА/КОР за впливом на більшість вивчених

показників та Глюкваміну за ФЗNa+, ВРNa+ та коефіцієнтом Na+/K+ , але переве-

ршив за екскрецією іонів натрію, що пояснюється його сечогінною дією.

Отже, результати дослідження свідчать про те, що за умов розвитку у щурів

сулемової нефропатії досліджувані об’єкти N-аГА/КОР та Глюквамін не тільки

покращують ВФН, збільшуючи екскрецію іонів натрію, калію та хлоридів, а й но-

рмалізують показники фосфорно-кальцієвого обміну, що говорить про відновлен-

ня електролітних порушень у щурів з нирковою недостатністю, і при цьому за бі-

льшістю показників переважають препарати порівняння.

Таким чином, за результатами вивчення ефективності комбінації

N-аГА/КОР та Глюкваміну у щурів з нирковою недостатністю на тлі тубулярного

ураження нирок можна підсумувати, що досліджувані об’єкти виявляли виражену

нефропротекторну й гіпоазотемічну дію, а також нормалізували порушення елек-

тролітного обміну. Це виявлялось у покращенні фізичного стану тварин, зниженні

їх летальності, відновленні ВФН, зниженні вмісту у крові креатиніну та сечовини

й посиленні їх сечової екскреції, нормалізації рівня ферментурії, що є маркером

ураження тубулярного апарату нирок, а також зниженні вмісту у крові та поси-

ленні виведення із сечею іонів натрію, калію та хлоридів і нормалізації фосфорно-

кальцієвого обміну. При цьому за ступенем впливу на перебіг ниркової патології

комбінація N-аГА/КОР за більшістю досліджених показників вірогідно перевер-

шила ефективність Глюкваміну, що свідчить про більшу доцільність її застосу-

вання за необхідності лікування тяжких форм або ускладнень та загострень ХХН.

264


1. Досліджуваний препарат Глюквамін (80 мг/кг, в/ш) при ДН з ознаками нирко-

вої недостатності за умов лікувально-профілактичного застосування зменшував

летальність (до 25 %, p<0,05), обумовлював істотну нефропротекторну й гіпоазо-

темічну дію, що виявлялось у посиленні ШКФ у 1,5 разу, КС – у 1,9 разу й КР –

на 3,6 %, зниженні відносного діурезу на 15,7 %, МКН – на 18,2 %, протеїнурії –

у 2,0 рази, глікемії – на 25,1 %, креатиніну та сечовини крові – у 1,4 разу й збі-

льшенні протеїнемії у 1,3 разу (p<0,05 у всіх випадках), і при цьому перевершу-

вав (p<0,05) ефективність препаратів порівняння Квертину та Леспефрилу.

2. За умов розвитку ДН з нирковою недостатністю Глюквамін виявив значний

антиоксидантний ефект, знижуючи вміст ДК та ТБК-Р у крові в 1,6 й 1,7 разу та

у нирковій тканині – у 1,3 й 1,5 разу (p<0,05 у всіх випадках) відповідно, що го-

ворить про зменшення активності процесів ПОЛ. Також Глюквамін відновлю-

вав стан АОС нирок, збільшуючи у нирках вміст ВГ у 2,4 разу та активність

СОД й КАТ – у 1,4 разу (p<0,05 у всіх випадках). При цьому за ступенем ефек-

тивності Глюквамін перевершив (p<0,05) вплив референс-препарату Леспефри-

лу за всіма показниками та Квертину за більшістю досліджених показників.

3. Глюквамін є перспективним препаратом для оптимізації лікування ХХН І-ІІІ

ст., зокрема викликаної цукровим діабетом.

4. При розвитку ГН Глюквамін чинив позитивний вплив на перебіг нефропатії і

при цьому покращував ВФН, нормалізував процеси азотистого й білкового обмі-

нів, посилюючи діурез у 1,6 разу, ШКФ – у 1,8 разу, КС – у 2,4 разу, знижуючи

креатинін і сечовину крові у 1,8 та 1,6 разу й збільшуючи загальний білок та аль-

бумін крові у 1,4 й 1,6 разу (p<0,05 у всіх випадках) відповідно. Глюквамін знижу-

вав прояви у нирках імунозапальних та деструктивних процесів, знижуючи проте-

їнурію у 2,3 разу, МКН – на 17,7 %, вміст у сечовому осаді еритроцитів у 5,0 разів,

лейкоцитів – у 1,9 разу, циліндрів – у 3,1 разу та епітелію – у 3,5 разу (p<0,05 у

всіх випадках); під його впливом вміст зв'язаного N-аГА у крові знижувався у 1,6

разу, співвідношення N-аГА у крові та нирках – у 2,8 разу, а вміст вільної фракції

N-аГА та вміст у гомогенаті нирок підвищувались у 2,4 й 2,0 разу (p<0,05 у всіх

265

випадках) відповідно, що свідчило про відновлення пошкоджених мембранних

структур нирок. Глюквамін знижував ознаки ренальної анемії й неспецифічні про-

яви аутоімунних реакцій, збільшуючи вміст гемоглобіну й еритроцитів крові у 1,3

разу при нормохромному колірному показнику, знижуючи вміст лейкоцитів у 1,6

разу, ШОЕ – у 1,7 разу (p<0,05 у всіх випадках) та нормалізуючи лейкоцитарну

формулу (юні та паличкоядерні нейтрофіли знижувались у 3,4 та 2,8 разу, а сегме-

нтоядерні та лімфоцити збільшувались на 31,0 та 9,8 % відповідно; p<0,05 у всіх

випадках). При цьому за сукупністю показників Глюквамін переважав (p<0,05)

ефективність референс-препаратів Квертину та Леспефрилу.

5. Глюквамін сприяв відновленню функції судинного ендотелію, зниженню його

гіпоксії та нормалізації балансу факторів вазодилятації й вазоконстрикції при ГН,

про що свідчили маркери ЕДФ: зниження вмісту у нирках NOS2 у 2,3 разу й збі-

льшення NOS3 у 1,6 разу, співвідношень NOS3/NOS1 та NOS3/NOS2 – у 1,4 й 3,5

разу відповідно, зниження вмісту у крові VEGF у 1,8 разу, NOх – у 1,4 разу, ЕТ-1

– у 1,9 разу та зростання показника NOх/ЕТ-1 у 1,4 разу (p<0,05 у всіх випадках), і

при цьому переважав (p<0,05) за більшістю показників референс-препарати.

6. Під впливом Глюкваміну відбувалась нормалізація обміну ейкозаноїдів у нир-

ках щурів з ГН, що підтверджувалось зниженням вмісту у гомогенаті нирок PGE2

у 1,5 разу, PGF2α – у 2,0 рази, TхB2 – у 2,2 разу, LTB4 – у 2,3 разу (p<0,05 у всіх ви-

падках), PG6kF1α – на 13,9 % (p>0,05), а також збільшенням співвідношень

PGE2/PGF2α та PG6kF1α/TxB2 у 1,4 та 1,9 разу (p<0,05) відповідно. При цьому Глю-

квамін за більшістю показників перевершував (p<0,05) дію препаратів порівняння.

7. Глюквамін за умов розвитку ГН чинив активну антиагрегантну дію, нормалізу-

вав гемодинаміку й реологічні властивості крові, інгібуючи АДФ-індуковану (зни-

ження СА й ША у 1,5 та 1,4 разу (p<0,05) відповідно та ЧА – на 6,7 %, p>0,05) та

колаген-індуковану агрегацію тромбоцитів (зниження СА у 1,4 разу, ША – на

18,9 % та збільшення ЧА на 16,1 %; p<0,05 у всіх випадках), і при цьому за біль-

шістю показників перевершував (p<0,05) дію препаратів порівняння.

8. При розвитку ГН з нирковою недостатністю Глюквамін чинив значну неф-

ропротекторну дію, сприяючи збереженню цитоархітектоніки ниркової тканини,

266

зменшуючи прояви у ній проліферативних й деструктивних процесів та дегене-

ративно-дистрофічних змін нефроцитів, що підтверджувалось морфометрични-

ми показниками: збільшенням середньої площі гломерул на 24,6 % (p<0,05), се-

чового простору – у 1,6 разу (p<0,05), середнього діаметра канальців – на

22,8 % (p<0,05), ЕКІ –у 1,5 разу (p<0,05), зменшенням ККІ до 66,1 % (проти

72,7 % у КП, p<0,05), товщини парієтального листка капсули Боумена-

Шумлянського – у 1,3 разу (p<0,05), кількості мезангіальних клітин у гломерулі

– на 27,4 % (p<0,05), ступеня гломерулосклерозу й тубулярного ураження за

напівкількісним оцінюванням –у 1,5 та 2,0 рази (p<0,05) відповідно. При цьому

за ступенем нефропротекторного впливу Глюквамін перевершив (p<0,05) акти-

вність референс-препаратів за більшістю вивчених показників.

9. Глюквамін чинив виражену нефропротекторну дію, сприяючи збереженню

ультраструктури ниркової тканини за умов розвитку ГН з нирковою недостат-

ністю, що виявлялось зниженням ознак деструкції у мембранних структурах

ниркового фільтру, покращенням будови органел й посиленням метаболічних

процесів у подоцитах та ендотеліальних клітинах, а також зменшенням проявів

у них дегенеративно-дистрофічних змін. При цьому за ступенем нефропротек-

торного впливу Глюквамін перевершив активність обох препаратів порівняння.

10. При розвитку ГН з нирковою недостатністю Глюквамін чинив істотну ан-

тиапоптозну дію, яка виявлялась зниженням вмісту TUNEL-позитивних клітин

у всіх зонах ниркової тканини (загальний ІА знижувався у 2,1 разу, гломеруляр-

ний та тубулярний – у 1,9 разу; p<0,05 у всіх випадках) і при цьому перевершив

(p<0,05) активність референс-препаратів.

11. Глюквамін за умов розвитку ГН з нирковою недостатністю чинив виражену

антипроліферативну дію, яка виявлялась зниженням вмісту BrdU-позитивних клі-

тин, зменшенням кількості й розмірів осередків проліферації у всіх зонах ниркової

тканини, особливо у гломерулярному просторі, зниженням загального і гломеру-

лярного ІП у 2,0 рази (p<0,05) й тубулярного – у 1,8 разу (p<0,05), що корелюва-

ло із результатами гістоморфологічного дослідження. При цьому Глюквамін

перевершив (p<0,05) Леспефрил за впливом на всі показники проліферації, а

267

Квертин за показником гломерулярного ІП.

12. Глюквамін має комплексний механізм нефропротекторної дії, у якому

окрім прямого протекторного впливу на структури ниркового фільтру й компе-

нсації пластичної недостатності ниркової тканини, слід виділити наступне, що

вигідно його відрізняє від препаратів порівняння: зниження активності у нир-

ках медіаторів запалення; запобігання вільнорадикального окиснення та окис-

ного стресу; інгібування активації й адгезії лейкоцитів; пригнічення імунозапа-

льних реакцій; уповільнення проліферативних й фібротичних процесів; запобі-

гання апоптозу нефроцитів й підвищення їх стійкості до умов патологічно змі-

неної ниркової тканини; відновлення ниркового судинного ендотелію; пере-

шкоджання вазоконстрикції ниркових судин; покращення ниркової гемодинамі-

ки й реологічних властивостей крові; гальмування окисного стресу нирок; зни-

ження у нирковій тканині активності елементів РААС.

13. Глюквамін є перспективним препаратом для застосування при ХХН І-ІІІ ст.,

викликаної розвитком ГН, особливо за умов латентного перебігу.

14. При розвитку ХНН тубулярного походження найвиразніший позитивний

вплив на перебіг нефропатії чинила комбінація N-аГА/КОР (30 мг/кг, в/м), збі-

льшуючи виживаність тварин до 100 %, діурез – у 2,2 разу, ШКФ – у 5,4 разу, КС

– у 4,0 рази, знижуючи креатинін й сечовину крові у 2,5 та 2,7 разу (p<0,05 у всіх

випадках) відповідно, і при цьому за більшістю досліджених показників переве-

ршила (p<0,05) Глюквамін та препарати порівняння КОР й Леспефрил.

15. Комбінація N-аГА/КОР при ХНН тубулярного походження чинила захисний

вплив стосовно всіх відділів канальцевого апарату нирок, що підтверджувалось

зниженням ферментурії (активність у сечі ЛФ знижувалась у 2,6 разу, ГГТ – у 2,5

разу, ЛДГ – у 1,7 разу та НАГ – у 3,9 разу; p<0,05 у всіх випадках), і при цьому пе-

ревершила (p<0,05) Глюквамін за впливом на активність ЛДГ та НАГ. Це свідчить

не тільки про більш виражений захисний вплив комбінації на дистальні канальці, а

й про більшу загальну протекторну дію стосовно тубулярного апарату нирок.

16. За умов розвитку ХНН тубулярного походження комбінація N-аГА/КОР

чинила позитивний вплив на електролітний обмін, збільшуючи екскрецію іонів

268

калію у 4,5 разу, натрію – у 1,7 разу, хлоридів – у 1,6 разу, ФЗNa+ – у 4,2 разу,

ВРNa+ – на 2,1 % та зменшуючи коефіцієнт Na+/K+ у 2,6 разу (p<0,05 у всіх ви-

падках); при цьому відбувалось відповідне зменшення вмісту у крові калію у 1,8

разу, натрію – у 1,3 разу та хлоридів – у 1,6 разу (p<0,05 у всіх випадках). Ваго-

мим є те, що комбінація переважно посилювала сечову екскрецію іонів калію,

що запобігало гіперкаліємії, яка неминуче виникає при розвитку ХНН. Комбіна-

ція також обумовлювала нормалізацію фосфорно-кальцієвого обміну (екскреція

кальцію знижувалась у 2,1 разу, вміст у крові збільшувався у 2,5 разу, екскреція

фосфатів зростала у 3,4 разу, а вміст у крові знижувався у 1,3 разу; p<0,05 у всіх

випадках). При цьому комбінація N-аГА/КОР за більшістю показників переве-

ршила (p<0,05) Глюквамін та препарати порівняння.

17. Високий рівень нефропротекторної активності комбінації N-аГА/КОР пояс-

нюється ін’єкційною формою введення, яка обумовлює надходження всієї дози

діючих речовин у незміненому вигляді до системного кровообігу та ниркової

тканини. Ця перевага має особливе значення з урахуванням ступеня тяжкості та

тривалості перебігу ниркової недостатності. Застосування комбінації

N-аГА/КОР є більш доцільним, ніж Глюкваміну, при тяжкому перебігу ХХН

ІІІ-ІV ст., її загостреннях або ускладненнях.




Effects of quercetin and its combinations on health. Polyphenols: mechanisms of ac-

tion in human health and disease : monograph / eds. R. R. Watson, R. V. Preedy, S.




2. Шебеко С. К., Зупанець І. А., Шаламай А. С. Дослідження впливу Глюквамі-

ну на перебіг гломерулонефриту з нирковою недостатністю в експерименті. Фар-

макологія та лікарська токсикологія. 2017. № 6 (56). С. 66–71. (Особистий внесок:

269


3. Шебеко С. К., Зупанець І. А., Шаламай А. С. Вивчення специфічної дії

Глюкваміну за умов розвитку діабетичної нефропатії в експерименті. Українсь-

кий біофармацевтичний журнал. 2018. № 1 (54). – C. 25–30. (Особистий внесок:

розробка протоколу та проведення досліджень, узагальнення результатів, під-

готовка статті).



патії. Клінічна фармація. 2018. Т.22, № 1 (56). С. 50–54. (Особистий внесок: пла-

нування та проведення експерименту, аналіз даних, написання статті).

5. Шебеко С. К., Зупанець І. А., Пропіснова В. В., Шаламай А. С. Експеримента-

льне дослідження ефективності Глюкваміну при тубулярному ураженні нирок.





Клінічна фармація. 2018. Т.22, № 2. С. 61–65. (Особистий внесок: проведення до-

слідження, збір та аналіз даних, підготовка статті).

7. Шебеко С. К., Зупанець І. А., Пропіснова В. В., Шаламай А. С. Гістомор-

фологічне дослідження нефропротекторних властивостей Глюкваміну при екс-

периментальному гломерулонефриті. Клінічна фармація. 2018. Т. 22, № 3.

С.22–27. (Особистий внесок: участь у плануванні та проведенні експерименту,

аналіз та узагальнення результатів).






впливу Глюкваміну на ультраструктуру нирок за умов розвитку ниркової недо-

статності. Український біофармацевтичний журнал. 2018. № 4 (57). С. 35-40.

270

(Особистий внесок: участь у підготовці, проведенні дослідження та узагаль-

ненні результатів).



Шаламай ; заявл. 27.05.2019 ; опубл. 26.12.2019. Бюл. № 24. 9 с. (Особистий



11. Shebeko S. K. The experimental evaluation of the proliferation of nephrocytes as

a marker of nephroprotective activity of drugs. East–West : proceedings of the 2nd in-

ternational scientific congress of scientists of Europe, Vienna, May 10–11, 2018. Vi-

enna : Premier Publishing s.r.o., 2018. P. 737–742.



дицини : матеріали підсумкової LXІ наук.–практ. конф., м. Тернопіль,

7 черв. 2018 р. Тернопіль : Укрмедкнига, 2018. С. 57.

13. Shebeko S. K. The influence of the drug “Gluquamine” on phosphorus-calcium




14. Shebeko S. K. The importance of apoptosis processes in the experimental study

of nephroprotective activity of drugs. Perspectives of science and education : pro-

ceedings of the 4th international youth conference, New York, Aug. 23, 2018. New

York : SLOVO\WORD, 2018. P. 452–454.

15. Shebeko S. K. The effect of the drug “Gluquamin” on electrolyte excretion in rats







271






внесок: збір матеріалів для розділів 1.2, 2, 4, 5, їх аналіз та узагальнення,

участь у підготовці рекомендацій до друку).

18. Зупанець І. А., Шебеко С. К., Волосовець О. П., Кривопустов С. П., Дудар І.

О., Отрішко І. А. Фармацевтична опіка пацієнтів при симптоматичному ліку-

ванні захворювань сечовидільної системи : метод. рек. Харків : Золоті сторінки,

2019. 40 с. (Особистий внесок: участь у розробці концепції, збір, аналіз й уза-

гальнення матеріалів, підготовка рекомендацій до друку).

19. Шебеко С. К., Зупанець І. А., Отрішко І. А., Колодєзна Т. Ю. Створення

ефективних засобів корекції діабетичної нефропатії на основі похідних глюко-

заміну : інформ. лист про нововведення в сфері охорони здоров’я № 328–2018.

Київ : Укрмедпатентінформ МОЗ України, 2018. 4 с. (Особистий внесок: розро-

бка протоколу дослідів, їх виконання, аналіз даних, підготовка листа до друку).







лікування хронічної хвороби нирок шляхом комбінування кверцетину з

N-ацетилглюкозаміном у ін’єкційній формі: інформ. лист про нововведення в сфері

охорони здоров’я № 254–2019. Київ : Укрмедпатентінформ МОЗ України, 2019. 4 с.

(Особистий внесок: участь у плануванні та проведенні експериментів, аналізі

даних, оформленні інформаційного листа).

272

РОЗДІЛ 7

ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ КОМБІНОВАНИХ ПРЕПАРАТІВ ПОХІДНИХ

ГЛЮКОЗАМІНУ З КВЕРЦЕТИНОМ НА ПЕРЕБІГ УСКЛАДНЕНЬ

ХРОНІЧНОЇ ХВОРОБИ НИРОК

7.1 Вивчення ефективності Глюкваміну та комбінації N-ацетилглюкозамін/

Корвітин при термінальній нирковій недостатності з кардіоренальним синдромом На заключному експериментальному етапі дисертаційної роботи було ви-

вчено вплив комбінованих препаратів похідних ГА з кверцетином на перебіг

ускладнень ХХН. Перша серія дослідів була присвячена вивченню ефективнос-

ті Глюкваміну та комбінації N-аГА/КОР при ТНН з кардіоренальним синдро-

мом. Дослідження було проведено на моделі аденін-індукованої нефропатії

[715], яка дозволяє отримати тяжку ниркову недостатність й ураження серцево-

судинної системи при незначному рівні летальності. Для цього тварини отри-

мували протягом всього експерименту дієту зі вмістом аденіну від 0,5 % до

0,15 %. Через 4 тижні після початку дослідження, коли було зафіксовано вираз-

ні ознаки ТНН, і протягом наступних 28 діб тварини щоденно отримували до-

сліджувані тест-зразки, а саме Глюквамін в/ш у дозі 80 мг/кг та комбінацію

N-аГА/КОР в/м у дозі 30 мг/кг у порівнянні з КОР при в/о введенні у дозі 34

мг/кг. По завершенні експерименту ефективність досліджуваних об’єктів оціню-

вали за показниками ВФН, азотистого обміну, ниркової гемодинаміки, функціо-

нального стану серцево-судинної системи, гематологічними показниками й ре-

зультатами гістоморфологічної оцінки міокарда.

7.1.1 Дослідження впливу Глюкваміну та комбінації N-ацетилглюкозамін/

Корвітин на перебіг термінальної ниркової недостатності Результати дослідження свідчать, що через 8 тижнів після початку експе-

рименту у тварин групи КП під впливом аденіну формується розгорнута карти-

на ТНН. Щури були у поганому фізичному стані, зі зниженою масою тіла та

руховою активністю, вживання їжі було зменшено у порівнянні з інтактною

273

групою, а питної рідини – збільшено. При цьому завдяки застосованій схемі

вживання аденіну для відтворення патології рівень летальності у щурів був не-

значний і склав лише 20 %.

У тварин групи КП спостерігалось вірогідне відносно інтактих (p<0,05)

збільшення діурезу у 3,6 разу, зменшення ШКФ у 9,8 разу та КР – на 49,1 %,

також збільшувався показник МКН у 2,5 разу (табл. 7.1). Окрім того, з’являлась

протеїнурія, яка досягала 27,5 мг/доба (рис. 7.1). Все це говорить про порушен-

ня ВФН та розвиток запально-деструктивних процесів.

Таблиця 7.1

Вплив Глюкваміну та комбінації N-аГА/КОР на функціональні показники

нирок у щурів з аденін-індукованою нефропатією



ШКФ, мл/доба КР, % МКН, %

ІК (n=8) 7,3±0,3 515,6±18,7 98,57±0,06 0,331±0,006

КП (n=8) 26,1±0,7 a 52,7±1,9 a 50,22±1,05 a 0,816±0,027 a


17,1±0,5 abcd 91,0±3,7 abc 81,11±0,61 abc 0,646±0,023 abc


14,5±0,4 abd 157,0±5,8 abd 90,65±0,44 abd 0,512±0,021 abd


20,0±0,7 abc 102,4±4,2 abc 80,32±0,68 abc 0,683±0,027 abc

Примітки (тут, в табл. 7.2, на рис. 7.1 і 7.2):



3. c − вірогідно відносно тварин, що отримували N-аГА/КОР (p<0,05);

4. d − вірогідно відносно тварин, що отримували КОР (p<0,05);



тих сполук та розгорталась уремія. Вміст креатиніну та сечовини у крові у по-

рівнянні з ІК вірогідно (p<0,05) збільшився у 5,8 та 5,1 разу відповідно, а сечова

екскреція даних сполук відповідно знизилася на 40,7 % та 30,0 % (табл. 7.2).

Все це призвело до вірогідного (p<0,05) зниження КС у 7,2 разу (рис. 7.2).

274

Рис. 7.1 Вплив Глюкваміну та комбінації N-аГА/КОР на протеїнурію у щурів з аденін-індукованою нефропатією

Таблиця 7.2 Показники азотистого обміну у щурів з аденін-індукованою нефропатією


Вміст у крові Сечова екскреція Умови досліду креатиніну,




ІК (n=8) 46,0±1,5 5,02±0,17 23,6±0,5 1,00±0,04

КП (n=8) 267,9±11,5 a 25,64±1,10 a 14,0±0,2 a 0,70±0,02 a


195,4±8,1 abc 17,75±0,62 abc 17,6±0,2 abc 0,83±0,02 bcd


138,6±7,0 abd 14,49±0,48 abd 21,4±0,4 abd 1,08±0,04 bd


177,2±7,7 abc 16,61±0,60 abc 17,9±0,3 abc 0,91±0,03 bc

Рис. 7.2 Кліренс сечовини у щурів з аденін-індукованою нефропатією під

впливом Глюкваміну та комбінації N-аГА/КОР

0

5

10

15

20

25

30ІК (n=8)

КП (n=8)

Глюквамін 80 мг/кг в/ш (n=9)

N-аГА/КОР 30 мг/кг в/м (n=10)

КОР 34 мг/кг в/о (n=9)Про

теїн

урія

, мг/

доба

abcd

a

abc

abd

0

50

100

150

200ІК (n=8)

КП (n=8)



КОР 34 мг/кг в/о (n=9)Клі

ренс

сеч

овин

и,

мл/д

оба

abcda

abcabd

275

На відміну від цього, при застосуванні для лікування тварин обох дослі-

джуваних об’єктів спостерігався позитивний вплив на перебіг ТНН у тому чи

іншому ступеню, що переважно виявлявся у посиленні ВФН та зменшенні азо-

темії. Так, під впливом Глюкваміну покращувався фізичний стан тварин, збіль-

шувалась рухова активність та знижувалась летальність до 10 %. Спостерігалось

достовірне (p<0,05) відносно групи КП покращення ВФН. При цьому діурез зме-

ншувався у 1,5 разу, відбувалось посилення ШКФ у 1,7 разу, збільшення показ-

ника КР у 1,6 разу та зниження МКН на 26,3 % (табл. 7.1). Окрім того, комбіна-

ція сприяла вірогідному (p<0,05) зниженню протеїнурії у 1,9 разу (рис. 7.1) [760].

Певні позитивні зміни під впливом Глюкваміну відбувались і у показниках

азотистого обміну. Препарат вірогідно (p<0,05) відносно КП посилював екскре-

цію креатиніну на 25,7 % та сечовини на 18,6 %. Внаслідок цього вміст креатині-

ну у крові вірогідно (p<0,05) знижувався на 27,1 %, а сечовини – на 30,8 % (табл.

7.2). Також відбувалось збільшення КС у 1,7 разу (рис. 7.2). Все це свідчить про

покращення ВФН та посилення елімінації залишкового азоту у щурів з ТНН.

Найвиразнішу позитивну дію на перебіг ТНН чинила ін’єкційна комбінація

N-аГА/КОР. Під її впливом нормалізувався фізичний стан щурів та зникала лета-

льність. Відбувалось достовірне (p<0,05) відносно КП посилення ВФН. При цьому

діурез зменшувався у 1,8 разу, ШКФ посилювалась у 3,0 рази, спостерігалось збі-

льшення КР у 1,8 разу та зменшення МКН на 37,3 % (табл. 7.1). Також комбінація

сприяла вірогідному (p<0,05) зниженню протеїнурії у 2,9 разу (рис. 7.1).

Окрім того, комбінація вірогідно (p<0,05) відносно групи КП посилювала

сечову екскрецію креатиніну та сечовини у 1,5 разу, при цьому виведення сечо-

вини невірогідно перевершувало інтактний рівень (табл. 7.2). Внаслідок цього

вміст креатиніну у крові вірогідно (p<0,05) знижувався у 1,9 разу, а сечовини –

у 1,8 разу. Також відбувалось збільшення КС у 2,7 разу (рис. 7.2). Описана кар-

тина свідчить про покращення функціонального стану нирок та нормалізацію

азотистого обміну у щурів з ТНН [760].


його впливом рівень виживаності у щурів склав 90 % як і у разі застосування

276

Глюкваміну. Діурез достовірно (p<0,05) зменшувався у 1,3 разу, показник ШКФ

підвищувався у 1,9 разу, КР – у 1,6 разу, а МНК, навпаки, знижувався на 16,3 %

(табл. 7.1). Також відбувалось вірогідне (p<0,05) зниження протеїнурії у 1,6 ра-

зу порівняно з КП (рис. 7.1). Додатково КОР сприяв вірогідному (p<0,05) поси-

ленню сечової екскреції креатиніну та сечовини у 1,3 разу й знижував їх вміст у

крові у 1,5 разу (табл. 7.2). При цьому відбувалось збільшення КС у 2,0 разу

(p<0,05) порівняно з нелікованою групою (рис. 7.2). Все це свідчить про покра-

щення функціонального стану нирок щурів з ТНН під впливом КОР, але при

цьому за рівнем ефективності він достовірно поступився комбінації N-аГА/КОР

за всіма дослідженими показниками [760].

При порівняльному аналізі ефективності Глюкваміну та комбінації

N-аГА/КОР виявилось, що за всіма вивченими показниками Глюквамін вірогід-

но (p<0,05) поступився впливу комбінації. Додатково Глюквамін за деякими

параметрами також поступився й препарату порівняння КОР.

Таким чином, отримані дані свідчать, що у щурів з ТНН ін’єкційна ком-

бінація N-аГА/КОР чинить виражену нефропротекторну й гіпоазотемічну дію і

при цьому перевищує за ефективністю Глюквамін. Це дозволяє вважати комбі-

націю перспективним засобом для лікування ХХН у разі тяжкого перебігу або

розвитку ускладнень, а також при термінальній формі даної патології.

7.1.2 Вивчення ниркової гемодинаміки під впливом Глюкваміну та

комбінації N-ацетилглюкозамін/Корвітин при термінальній нирковій недостатності

Для оцінки впливу Глюкваміну та комбінації N-аГА/КОР на гемодинамі-

ку нирок щурів з ТНН у ході дослідження було проведено визначення ниркової

мікроциркуляції методом ЛДФ [591, 593]. Дослідження проводили по завер-

шенню експерименту у наркотизованих щурів при відкритому доступі до нирок.

ЛДФ-грами записували з ниркової поверхні у об’ємі тканини біля 1 мм3 протя-

гом 3 хв і далі проводили їх програмне обчислення з аналізом АЧС. Порівняль-

ні приклади ЛДФ-грам наведено на рисунку 7.3. Результати програмної оброб-

ки ЛДФ-грам наведено у таблиці 7.3.

277

ІК (ПМ=28,53 ПО, σМ=1,49 ПО, KвМ=5,21 %)

КП (ПМ=6,31 ПО, σМ=0,16 ПО, KвМ=2,60 %)

Глюквамін 80 мг/кг в/ш (ПМ=10,00 ПО, σМ=0,30 ПО, KвМ=2,98 %)

N-аГА/КОР 30 мг/кг в/м (ПМ=17,41 ПО, σМ=0,71 ПО, KвМ=4,06 %)

КОР 34 мг/кг в/о (ПМ=13,03 ПО, σМ=0,45 ПО, KвМ=3,44 %)

Рис. 7.3 ЛДФ-грами перфузії нирок щурів з аденін-індукованою нефропатією

Результати дослідження показали, що у тварин групи КП ураження нирок

аденіном призводило до вірогідного (p<0,05 відносно ІК) зниження перфузії.

Так, середнє значення ПМ було знижено у 4,8 разу, σМ – у 8,7 разу, а KвМ – у

1,8 разу (табл. 7.3). Дана картина свідчить про фатальне зниження перфузії ни-

ркової тканини, практично повну відсутність модуляції кровотоку, напруги си-

стем контролю мікроциркуляції та вазоконстрикцію судинної системи.

У ході аналізу АЧС ЛДФ-грам увагу переважно приділяли активним ме-

ханізмам контролю перфузії, що відображуються поперечними коливаннями:

ендотеліальними, нейрогенними та міогенними. Так, у АЧС спостерігалось ви-

ражене зниження показників коливань ендотеліального діапазону та їх внеску у

формування мікроциркуляції: Ае знижувалась у 21,3 разу, Ае/3σМ – у 2,8 разу

та Ае/ПМ – у 4,6 разу. Це свідчить про практично повне припинення регуляції

перфузії з боку ендотеліального механізму і пояснюється розвитком ЕДФ су-

динної системи нирок. Переважно це відбувалось у дрібних артеріях, артеріо-

лах та капілярах, але також мало місце і в інших судинах.

Мік

роци

ркул

яція

, ПО

Час, с

278

Таблиця 7.3 Показники перфузії нирок у щурів з аденін-індукованою нефропатією


Показники перфузії

ІК (n=8)

КП (n=8)

Глюквамін (n=9)

N-аГА/КОР (n=10)

КОР (n=9)

ПМ, ПО 29,78±0,31 6,22±0,33a 10,29±0,35abcd 17,31±0,20abd 12,34±0,32abc σМ, ПО 1,65±0,13 0,19±0,01a 0,39±0,04abc 0,84±0,05abd 0,43±0,04abc KвМ,% 5,53±0,40 3,16±0,24a 3,77±0,35ac 4,88±0,31bd 3,52±0,29ac Ае, ПО 0,85±0,04 0,04±0,01a 0,15±0,02abc 0,40±0,03abd 0,13±0,01abc Ан, ПО 0,72±0,04 0,05±0,01a 0,14±0,02abc 0,34±0,02abd 0,12±0,01abc Ам, ПО 0,29±0,01 0,05±0,01a 0,12±0,03ab 0,14±0,01ab 0,15±0,02ab Ад, ПО 0,25±0,02 0,06±0,01a 0,09±0,01acd 0,14±0,01ab 0,12±0,01ab Ас, ПО 0,57±0,09 0,12±0,01a 0,18±0,04ac 0,50±0,07bd 0,21±0,02abc Ае/3σМ, % 18,08±1,90 6,38±0,82a 13,17±1,95b 15,81±0,65bd 9,93±0,79abc Ан/3σМ, % 15,27±1,64 9,25±0,70a 12,58±1,72 13,34±0,51bd 9,19±0,72ac Ам/3σМ, % 5,89±0,31 8,82±1,16a 9,56±1,37ac 5,68±0,38bd 11,89±1,29ac Ад/3σМ, % 5,03±0,29 10,83±2,13a 7,95±0,75ac 5,51±0,27bd 9,47±1,10ac Ас/3σМ, % 11,70±1,72 21,30±2,05a 14,84±1,67b 19,44±1,70a 16,22±0,60ab Ае/ПМ, % 2,85±0,16 0,62±0,10a 1,43±0,20abc 2,30±0,15abd 1,02±0,09abc Ан/ПМ, % 2,41±0,15 0,87±0,07a 1,37±0,18abcd 1,95±0,14bd 0,93±0,05ac Ам/ПМ, % 0,96±0,04 0,81±0,08 1,10±0,23 0,82±0,06d 1,25±0,17bc Ад/ПМ, % 0,83±0,08 0,99±0,15 0,87±0,08 0,79±0,02 0,97±0,12 Ас/ПМ, % 1,91±0,28 2,02±0,24 1,72±0,31c 2,90±0,41d 1,74±0,18c Коефіцієнти кореляції Спірмена (ρ) з показником ШКФ

ПМ +0,74 (p<0,05)

+0,69 (p>0,05)

+0,75 (p<0,05)

+0,90 (p<0,05)

+0,78 (p<0,05)

σМ +0,65 (p>0,05)

+0,60 (p>0,05)

+0,70 (p>0,05)

+0,82 (p<0,05)

+0,73 (p<0,05)

Ае +0,53 (p>0,05)

+0,42 (p>0,05)

+0,72 (p<0,05)

+0,97 (p<0,05)

+0,63 (p>0,05)

Примітки: 1. a − вірогідно відносно групи ІК (p<0,05); 2. b − вірогідно відносно групи КП (p<0,05); 3. c − вірогідно відносно тварин, що отримували N-аГА/КОР (p<0,05); 4. d − вірогідно відносно тварин, що отримували КОР (p<0,05); 5. n – кількість тварин у групі по завершенні експерименту.

279

Дещо менші порушення спостерігалась при аналізі нейрогенного діапазо-

ну коливань: показники Ан знижувались у 14,4 разу, Ан/3σМ – у 1,7 разу та

Ан/ПМ – у 2,8 разу, що свідчить про зниження активності нейрогенних механі-

змів судинної регуляції, які контролюють артеріоли та артеріо-венулярні анас-

томози. Також незначні зміни спостерігались у міогенних коливаннях, що свід-

чить про зниження активності відповідних механізмів контролю, і це стосується

переважно прекапілярів та сфінктерів, що має менш вагоме значення для нир-

кових мікросудин, ніж ендотеліальний механізм. При цьому, не зважаючи на

зниження Ам у 5,8 разу (p<0,05), її активність у формуванні змінної складової

мікроциркуляції, тобто у механізмах регуляції мікросудин, посилювалась, оскі-

льки показник Ам/3σМ збільшувався у 1,5 разу (p<0,05), що можна пояснити

компенсаторним впливом з боку даного механізму контролю внаслідок ослаб-

лення ендотеліальної та нейрогенної ланок.

Аналіз пасивних механізмів мікроциркуляції в групі КП показав зменшення

Ад у 4,2 разу (p<0,05), що пояснюється загальним зниженням перфузії, але спо-

стерігалось збільшення Ад/3σМ у 2,2 разу (p<0,05), при тому, що показник Ад/ПМ

змінювався невірогідно (p>0,05). Також відбувалось зменшення Ас у 4,8 разу

(p<0,05), збільшення Ас/3σМ у 1,8 разу (p<0,05), показник Ас/ПМ при цьому збі-

льшувався недостовірно (p>0,05). Описана картина свідчить про активізацію па-

сивних механізмів перфузії у нирках внаслідок зниження впливу активної складо-

вої. При цьому кровообіг здійснювався переважно за рахунок продольних коли-

вань, оскільки через ЕДФ та спазм мікросудин інтенсивність поперечних коливань

була значно знижена. При такій ситуації надходження артеріальної крові до нир-

кової тканини ускладнювалось і на тлі цього спостерігались виразні прояви за-

стійних явищ, про що свідчили показники коливань дихального діапазону.

При застосуванні Глюкваміну для лікування щурів з ТНН відбувалось ві-

рогідне (p<0,05 відносно КП) посилення ниркової гемодинаміки (табл. 7.3). При

цьому ПМ збільшувався у 1,6 разу, σМ – у 2,1 разу, а KвМ – на 19,3 %. Також

знижувались прояви ЕДФ, про що свідчить збільшення Ае у 3,8 разу, Ае/3σМ –

у 2,1 разу та Ае/ПМ – у 2,3 разу. Амплітуди коливань у нейрогенному та міо-

280

генному діапазонах також вірогідно збільшувались, а динаміка дихальних та

серцевих коливань мали тенденційний характер. Окрім того, спостерігалось

збільшення показника Ан/ПМ у 1,6 разу (p<0,05), що свідчить про збільшення

перфузії завдяки нейрогенному механізму регуляції. Також відбувалось змен-

шення у 1,4 разу показників Ас/3σМ (p<0,05) та Ад/3σМ (p>0,05), що говорить

про зниження активності пасивних механізмів контролю. Інші показники мік-

роциркуляції також мали тенденцію до нормалізації (табл. 7.3). Отже, при за-

стосуванні Глюкваміну відбувалось певне відновлення ниркової гемодинаміки.

Під впливом комбінації N-аГА/КОР інтенсивність перфузії у нирках щурів з

ТНН була вірогідно більшою (p<0,05), ніж у групі КП. Рівень ПМ було збільшено

у 2,8 разу, σМ – у 4,4 разу, а KвМ – у 1,5 разу. При аналізі АЧС найвиразніші змі-

ни спостерігались у ендотеліальному діапазоні коливань: величина Ае була біль-

шою у 10,0 разів, Ае/3σМ – у 2,5 разу та Ае/ПМ – у 3,7 разу (p<0,05). При цьому

виявлялась вірогідна додатна кореляція між ШКФ та рівнем ПМ (ρ=+0,90, p<0,05),

σМ (ρ=+0,82, p<0,05) та Ае (ρ=+0,97, p<0,05), що вказує на важливу роль ендотелі-

ального механізму контролю перфузії у реалізації нефропротекторного ефекту

комбінації (табл. 7.3). Значно менше підвищувались показники нейронального ді-

апазону: Ан – у 6,8 разу, Ан/3σМ – у 1,4 разу та Ан/ПМ – у 2,2 разу (p<0,05). Та-

кож спостерігалось підвищення показника Ам – у 2,8 разу (p<0,05) та зниження

Ам/3σМ у 1,6 разу (p<0,05). Серед показників пасивних механізмів контролю за-

слуговує уваги вірогідне збільшення Ад та Ас у 2,3 та 4,2 разу відповідно, що

обумовлено загальним посиленням перфузії. Також відбувалось вірогідне змен-

шення показників Ад/3σМ й Ас/3σМ у 2,0 разу та на 8,7 % відповідно, зниження

Ад/ПМ на 25,3 % (p>0,05) та підвищення Ас/ПМ у 1,5 разу (p>0,05). Описана кар-

тина свідчить про виражене посилення мікроциркуляції у нирках під впливом

комбінації, що стосувалось як постійної її складової, так і активності механізмів

регуляції, тобто виявлялось у вигляді активної вазодилятації ниркової судинної

системи, переважно за рахунок ендотеліального механізму судиного тонусу.

При застосуванні препарату порівняння КОР спостерігався дещо менший

посилюючий вплив на ниркову гемодинаміку. Так, рівень ПМ було збільшено

281

відносно групи КП у 2,0 разу (p<0,05), σМ – у 2,3 разу (p<0,05), а KвМ – на

11,4 % (p>0,05) (табл. 7.3). Також відбувалось посилення нейрогенних коливань:

величина Ан збільшувалась у 2,4 разу (p<0,05), Ан/3σМ – у 1,3 разу (p>0,05) та

Ан/ПМ – у 1,5 разу (p<0,05). Показники коливань ендотеліального діапазону

збільшувались у значно меншому ступеню: Ае – у 2,4 разу (p<0,05), а Ае/3σМ

та Ае/ПМ практично не змінювались. Натомість параметри міогенних коливань

збільшувались більш виражено: Ам – у 3,0 разу (p<0,05), Ам/3σМ – у 1,3 разу

(p>0,05), а Ам/ПМ – у 1,5 разу (p<0,05). Не зважаючи на вірогідне збільшення

показників Ад та Ас, що було обумовлено загальним посиленням перфузії, інші

параметри коливань даних діапазонів зменшувались тенденційно (p>0,05), що

пояснюється підвищенням впливу з боку активних механізмів мікроциркуляції.

Дана картина у цілому говорить про відновлення гемодинаміки у нирках щурів

з ТНН під впливом КОР, але в основному за рахунок нейрогенного та міогенно-

го механізмів регуляції, і у меншому ступеню ендотеліального. Також слід від-

мітити тенденцію до зниження застійних явищ у нирковій тканині, про що свід-

чать показники коливань дихального діапазону.

При порівнянні впливу Глюкваміну та досліджуваної комбінації

N-аГА/КОР на ниркову гемодинаміку за умов розвитку ТНН у щурів виявилось,

що Глюквамін вірогідно поступався комбінації за більшістю параметрів перфу-

зії та ступенем їх кореляції з рівнем ШКФ, але характер впливу на мікроцирку-

ляцію та задіяні механізми контролю під його впливом були такими ж самими.

У той же час, комбінація N-аГА/КОР за більшістю параметрів мікроцир-

куляції вірогідно перевершила дію КОР. При цьому комбінація демонструвала

вірогідні переваги за показниками постійної й змінної складових перфузії та її

модуляцією, що свідчить про більшу вазодилятуючу активність.

Таким чином, ін'єкційна комбінація N-аГА/КОР ефективно сприяє відно-

вленню ниркової гемодинаміки за умов розвитку ТНН у щурів завдяки поси-

ленню ендотеліального механізму регуляції та відновленню ЕДФ ниркових мі-

кросудин. При цьому за ступенем впливу вона перевершує дію Глюкваміну, а

також препарату порівняння КОР за більшістю вивчених показників.

282

7.1.3 Вплив Глюкваміну та комбінації N-ацетилглюкозамін/Корвітин

на функціональний стан серцево-судинної системи при термінальній нирковій

недостатності

У зв’язку з тим, що модель аденін-індукованої нефропатії протікає з роз-

витком низки ускладнень, таких як гіпертрофія міокарда, артеріальна гіпертен-

зія та анемія [712, 713, 714], що мають ренальне походження, у поточному до-

слідженні представляло інтерес вивчити вплив досліджуваних об’єктів на деякі

параметри функціонального стану серцево-судинної системи та системи крові.

У ході дослідження було виявлено, що у тварин групи КП у результаті

розвитку ТНН виникала виражена ренальна гіпертензія (табл. 7.4). При цьому

відбувалось вірогідне збільшення (p<0,05 відносно ІК) всіх показників АТ: сис-

толічного – на 28,5 %, діастолічного – на 13,7 % та середнього – на 22,8 %. При

застосуванні Глюкваміну показники АТ зменшувались, але це мало тенденцій-

ний характер. На відміну від, цього комбінація N-аГА/КОР чинила вірогідний

антигіпертензивний вплив (p<0,05 відносно КП), знижуючи систолічний АТ на

13,1 %, діастолічний – на 8,0 % та середній – на 11,3 % (до рівня ІК). Референс-

препарат КОР чинив значущий вплив (p<0,05 відносно КП) лише на систоліч-

ний та середній АТ, знижуючи їх на 10,6 % та 9,1 % відповідно (табл. 7.4). Слід

відмітити, що комбінація вірогідно перевершила вплив Глюкваміну на показ-

ники систолічного та середнього АТ.

При вивченні гематологічних показників виявлялось, що у нелікованих

тварин з ТНН розвивалась ренальна анемія, при цьому відбувалось зниження

(p<0,05 відносно ІК) гемоглобіну та еритроцитів крові у 1,8 та 1,7 разу відповід-

но, а колірний показник вірогідно не змінювався, тобто мав нормохромний хара-

ктер (табл. 7.5). Глюквамін чинив певний нормалізуючий вплив на показники

крові, але він був вірогідний лише стосовно вмісту гемоглобіну. Комбінація

N-аГА/КОР вірогідно знижувала прояви анемії (p<0,05 відносно КП), при цьому

гемоглобін крові збільшувався у 1,5 разу, а еритроцити – у 1,3 разу, колірний по-

казник залишався нормохромним. КОР також підвищував (p<0,05 відносно КП)

вміст гемоглобіну та еритроцитів у 1,3 разу (табл. 7.5).

283

Таблиця 7.4

Вплив Глюкваміну та комбінації N-аГА/КОР на артеріальний тиск

у щурів з аденін-індукованою нефропатією

Умови досліду Систолічний АТ, мм рт. ст.

Діастолічний АТ, мм рт. ст.

Середній АТ, мм рт. ст.

ІК (n=8) 121,2±4,4 78,1±2,8 99,6±3,5 КП (n=8) 155,8±4,3 a 88,8±2,0 a 122,3±3,0 a Глюквамін в/ш 80 мг/кг (n=9) 145,7±3,7 ac 85,9±2,1 a 115,8±2,5 ac

N-аГА/КОР в/м 30 мг/кг (n=10) 135,4±2,4 ab 81,7±2,2 b 108,5±2,0 b

КОР в/о 34 мг/кг (n=9) 139,3±4,6 ab 83,1±2,6 111,2±3,4 ab

Примітки (тут, в табл. 7.5–7.7 та на рис. 7.8):






Таблиця 7.5

Деякі гематологічні показники у щурів з аденін-індукованою

нефропатією під впливом Глюкваміну та комбінації N-аГА/КОР

Умови досліду Гемоглобін крові, г/л

Еритроцити крові, ×1012/л

Колірний показник

ІК (n=8) 153,9±4,9 5,60±0,14 0,83±0,02 КП (n=8) 85,2±4,4 a 3,28±0,13 a 0,78±0,02 Глюквамін в/ш 80 мг/кг (n=9) 98,8±3,4 abcd 3,60±0,14 acd 0,82±0,01

N-аГА/КОР в/м 30 мг/кг (n=10) 123,5±4,0 abd 4,33±0,16 ab 0,86±0,02 d

КОР в/о 34 мг/кг (n=9) 112,1±2,9 abc 4,24±0,15 ab 0,80±0,02 c

При аналізі показників функціонального стану міокарда тварин групи КП

виявлялось значуще збільшення (p<0,05 відносно ІК) МКС на 26,8 %, що свід-

чить про формування гіпертрофії (рис. 7.4). Глюквамін обумовлював тенден-

284

ційне зменшення МКС. Але під впливом комбінації N-аГА/КОР відбувалось ві-

рогідне зниження МКС (p<0,05 відносно КП) на 18,0 %. КОР також знижував

МКС (p<0,05 відносно КП) на 8,1 %. За ступенем впливу на даний показник ком-

бінація вірогідно перевершила ефект Глюкваміну та КОР (рис. 7.4).

Рис. 7.4 Масовий коефіцієнт серця у щурів з аденін-індукованою нефро-

патією під впливом Глюкваміну та комбінації N-аГА/КОР

У ході експерименту у нелікованих щурів було також визначено актива-

цію процесів цитолізу КМЦ, про що свідчило виразне збільшення (p<0,05 від-

носно ІК) активності у крові КК-МВ, АсАТ та ЛДГ у 2,7, 1,8 та 2,1 разу відпові-

дно (табл. 7.6). Глюквамін чинив антицитолітичну дію, вірогідно зменшуючи

активність КК-МВ та АсАТ на 15,1 % й 12,5 % і невірогідно – ЛДГ на 11,4 %.

Під впливом комбінації N-аГА/КОР спостерігалось більш виражене зменшення

(p<0,05 відносно КП) рівня ферментемії: активність КК-МВ, АсАТ та ЛДГ зни-

жувались у 1,4–1,5 разу. При застосуванні КОР дані показники також знижува-

лись (p<0,05 відносно КП) у 1,2–1,3 разу.

Аналіз функціонального стану міокарда щурів з ТНН проводили також за

допомогою ЕКГ-дослідження, в ході якого було визначено, що у всіх тварин

серцевий ритм мав синусовий характер. У ході розшифровки електрокардіограм

було отримано результати, які представлено у таблиці 7.7. Звертає на себе увагу

відсутність суттєвих змін у ЧСС щурів. Незважаючи на те, що у групі КП ЧСС

збільшувалась на 8,3 % (p<0,05 відносно ІК), це не виходило за межі фізіологіч-

ної норми для тварин відповідної маси та віку [526].

0,25

0,3

0,35

0,4

0,45

0,5

ІК (n=8)

КП (n=8)



КОР 34 мг/кг в/о (n=9)Мас

овий

кое

фіці

єнт

серц

я, %

aca

abc

bd

285

Таблиця 7.6

Маркери цитолізу міокарда у щурів з аденін-індукованою

нефропатією під впливом Глюкваміну та комбінації N-аГА/КОР

Умови досліду КК-МВ, МО/л АсАТ, МО/л ЛДГ, МО/л

ІК (n=8) 74,5±2,4 47,8±1,9 155,2±5,5 КП (n=8) 203,2±7,4 a 86,2±3,2 a 325,8±14,0 a Глюквамін в/ш 80 мг/кг (n=9) 172,3±6,8 abc 75,4±3,1 abc 288,6±10,1 ac

N-аГА/КОР в/м 30 мг/кг (n=10) 133,2±5,1 abd 63,4±2,5 ab 219,8±6,4 abd

КОР в/о 34 мг/кг (n=9) 157,6±6,5 abc 69,9±2,8 ab 265,3±11,2 abc

Таблиця 7.7

Вплив Глюкваміну та комбінації N-аГА/КОР на електрокардіографічні

показники щурів з аденін-індукованою нефропатією

Показник ЕКГ ІК (n=8) КП (n=8)

Глюквамін в/ш 80 мг/кг

(n=9)

N-аГА/КОР в/м 30 мг/кг

(n=10)

КОР в/о 34 мг/кг

(n=9) ЧСС, уд/хв 397±10 430±13 a 421±14 412±11 416±15

Р, мс 19±1 31±1 a 26±1 ab 23±1 b 24±1 ab

PQ, мc 47±2 51±2 49±2 50±2 48±2

P/PQ, % 41,4±1,3 61,2±1,6 a 53,5±2,5 abc 46,1±0,9 abd 51,3±1,5 abc

QRS, мc 20±1 27±1 a 25±1 a 22±1 b 23±1 b

QTс, мc 67±2 89±4 a 81±2 ac 74±2 ab 79±3 a

СП, % 43,9±0,9 63,4±1,3 a 57,1±2,3 abc 50,6±0,6 ab 54,5±1,8 ab

R, mV 0,65±0,03 0,47±0,02 a 0,50±0,02 ac 0,60±0,03 b 0,57±0,03 b

P, mV 0,10±0,01 0,13±0,01 0,14±0,02 0,11±0,01 0,12±0,01

T, mV 0,13±0,01 0,18±0,01 a 0,16±0,02 0,12±0,01 b 0,15±0,01

∆ ST, мм +0,3 (0,0; 0,5)

+2,0 a (1,0; 2,0)

+1,0 ab

(0,0; 1,0) +0,5 b

(0,0; 1,0) +0,5 b

(0,0; 1,0) Щури з ∆ ST, % 50 100 a 56 b 50 b 56 b

286

У інших групах зміни ЧСС мали тенденційний характер. Також практично

не змінювались інтервал PQ, що характеризує передсердно-шлуночкову провід-

ність, та вольтаж зубця Р, що відображає процес деполяризації передсердь. Слід

відмітити наявність зсуву сегмента ST від ізолінії у половини тварин групи ІК,

що можна пояснити впливом загальної анестезії, а саме тіопенталу [601].

У нелікованих тварин з ТНН спостерігалось вірогідне збільшення (p<0,05

відносно ІК) тривалості зубця Р у 1,6 разу та співвідношення P/PQ у 1,5 разу,

що свідчить про гіпертрофію та/або недостатність передсердь. Також збільшу-

вались (p<0,05 відносно ІК) тривалість комплексу QRS, інтервалу QTс та вели-

чина СП у 1,3–1,4 разу, при цьому вольтаж зубця R знижувався, а зубця Т збі-

льшувався також у 1,4 разу. Це свідчить про уповільнення процесів деполяри-

зації й реполяризації шлуночків у момент систоли та загальне пригнічення ско-

ротливої функції міокарда. Окрім того, у всіх тварин групи КП спостерігався

підйом сегмента ST над ізолінією, що мало вірогідний характер відносно ІК, та

є ознакою розвитку у міокарді ішемічних процесів (табл. 7.7). Описана картина

пояснюється розвитком у щурів серцевої недостатності внаслідок постійного

перевантаження міокарда за умов ренальної гіпертензії та анемії [761].

Під впливом Глюкваміну тривалість зубця Р та показника P/PQ зменшу-

вались відносно групи КП (p<0,05) на 16,1 % та 12,6 % відповідно (табл. 7.7).

Тривалість комплексу QRS та інтервалу QTс зменшувались тенденційно, а СП –

вірогідно на 9,9 % (p<0,05 відносно КП). Вольтаж зубців R та Т демонстрував

тенденцію до нормалізації. Окрім того, підйом сегмента ST спостерігався у

56 % тварин і був у 2 рази менше, ніж у групі КП (p<0,05). Це свідчить про пев-

не відновлення функціонального стану міокарда під впливом Глюкваміну, що

обумовлено не тільки нефропротекторною дією, а значною мірою кардіопроте-

кторними властивостями, які були доведені у попередніх експериментальних

дослідженнях [497].

Досліджуваний об’єкт N-аГА/КОР чинив значно виразніший вплив на

параметри ЕКГ. Так, тривалість зубця Р та показника P/PQ вірогідно зменшу-

вались (p<0,05 відносно КП) у 1,3 разу (табл. 7.7). Також спостерігалось зме-

287

ншення відносно групи КП (p<0,05) тривалості комплексу QRS, інтервалу QTс

та СП на 18,5 %, 16,9 % та 20,2 % відповідно. При цьому вольтаж зубця R збі-

льшувався, а зубця Т знижувався у 1,3 та 1,5 разу відповідно (p<0,05 відносно

КП). Як і в групі ІК, зсув сегмента ST від ізолінії спостерігався у половини

тварин і був у 4,0 рази меншим, ніж у групі КП (p<0,05). Описана картина го-

ворить про виразну антиішемічну дію досліджуваної комбінації та відновлен-

ня скоротливої функції міокарда під її впливом, що свідчить про високу кар-

діопротекторну активність.

При застосуванні препарату порівняння КОР тривалість зубця Р та пока-

зника P/PQ вірогідно зменшувались (p<0,05 відносно КП) на 22,6 % та 16,2 %

відповідно (табл. 7.7). Також спостерігалось зменшення відносно групи КП

(p<0,05) тривалості комплексу QRS й СП на 14,8 % та 14,0 % відповідно, ін-

тервал QTс при цьому скорочувався невірогідно. Вольтаж зубця R збільшува-

вся на 21,3 % (p<0,05 відносно КП), а зубця Т знижувався тенденційно. Окрім

того, підйом сегмента ST спостерігався у 56 % тварин і був у 4,0 рази меншим,

ніж у групі КП (p<0,05). Це свідчить про нормалізацію під впливом КОР фун-

кціонального стану міокарда, що є очікуваним, оскільки він є відомим кардіо-

протекторним препаратом [434].

Заслуговує на увагу те, що досліджуваний об’єкт N-аГА/КОР за ступенем

впливу на ЕКГ-параметри за більшістю показників вірогідно перевершив акти-

вність Глюкваміну, кардіопротекторні властивості якого було доведено у екс-

периментальних дослідженнях [497]. Але ще більше значення має те, що комбі-

нація за кардіопротекторною дією не поступилась КОР.

Таким чином, ін'єкційна комбінація N-аГА/КОР чинить позитивну дію на

перебіг ускладнень з боку серцево-судинної системи та системи крові при роз-

витку ТНН і при цьому нормалізує АТ, знижує прояви ренальної анемії, інтен-

сивність цитолітичних процесів у міокарді та покращує його функціональний

стан. При цьому за ступенем впливу на деякі з вивчених показників комбінація

N-аГА/КОР перевершує дію Глюкваміну, а також препарату порівняння КОР.

288

7.1.4 Гістоморфологічне дослідження міокарда при термінальній нирковій

недостатності під впливом Глюкваміну та комбінації N-ацетилглюкозамін/Корвітин

З метою оцінки впливу досліджуваних об’єктів на структурні зміни у мі-

окарді щурів за умов розвитку ТНН в ході поточного експериментального етапу

було проведено гістоморфологічне вивчення серцевої тканини із застосуванням

стандартних методів світлової мікроскопії та забарвлень Г-Е й за В-Г.

У ході дослідження проводили морфометричний аналіз мікропрепаратів

за допомогою мікроскопу з цифровою камерою та програмних вимірювальних

інструментів, результати якого представлені у таблиці 7.8. За підсумком отри-

маних результатів виконували загальний аналіз ступеня патологічних змін сер-

цевої тканини у мікропрепаратах, який наведено у таблиці 7.9.

Результати досліджень показали, що у всіх мікропрепаратах міокарда ін-

тактних тварин спостерігалась однотипна гістоморфологічна структура, що

відповідає сучасним уявленням про будову серцевої тканини [753] без ознак

патологічних змін (табл. 7.9). Серцеві м’язові волокна нормальної товщини

утворювали синтиціальну структуру, анастомозуючи між собою. Ядра КМЦ

подовжено-овальної форми, нормохромні, центрально розташовані, ядерця чіт-

ко контурували. Вставні диски добре візуалізувались. Посмугованість міофіб-

рил, що займали всю вільну від ядра саркоплазму КМЦ, була виражена слабко.

Тинкторіальні властивості не порушені. Міжпучкові простори невеликі, їх клі-

тинна насиченість помірна (рис. 7.5А). На поперечних зрізах спостерігалось но-

рмальне співвідношення м’язової тканини та строми, КМЦ мали звичайні роз-

міри (рис. 7.5В). Середній діаметр та площа КМЦ склали 12,75 мкм та 174,6

мкм2 відповідно, СМІ – 7,5 %, щільність КМЦ – 5,42 ×103 клітин/мм2 (табл. 7.8).

Судини були помірно повнокровні, середня площа капіляру склала 3,70 ×103

мкм2 (табл. 7.8). При забарвленні за В-Г волокна сполучної тканини у стромі

визначались рідко, переважно периваскулярно, частіше навколо крупних кро-

воносних судин (рис. 7.5С).

289

Таблиця 7.8

Результати морфометричних досліджень міокарда у щурів з аденін-індукованою нефропатією


Показники ІК (n=8) КП (n=8) Глюквамін в/ш 80 мг/кг (n=9)



Діаметр КМЦ, мкм 12,75±0,37 15,47±0,41 a 14,53±0,39 ac 13,37±0,35 b 13,98±0,38 ab Площа поперечного перерізу КМЦ, мкм2 174,6±8,5 249,4±13,2 a 220,2±11,9 ac 186,5±10,0 b 203,8±11,3 b Стромально-міоцитарний індекс, % 7,50±0,30 17,34±0,75 a 14,80±0,47 abcd 11,10±0,34 abd 12,53±0,49 abc Щільність КМЦ, ×103 клітин/мм2 5,42±0,28 3,49±0,19 a 4,04±0,20 ac 4,95±0,26 b 4,46±0,22 ab Площа капіляру, ×103 мкм2 3,70±0,13 8,38±0,31 a 7,22±0,29 abcd 5,30±0,19 ab 5,95±0,24 ab Площа периваскулярного фіброзу, ×103 мкм2 0,77±0,05 5,50±0,28 a 3,45±0,23 abcd 1,33±0,05 abd 1,98±0,03 abc Індекс периваскулярного фіброзу, % 20,53±0,74 65,82±2,99 a 47,52±1,65 abcd 25,15±0,78 abd 33,73±1,46 abc Загальна площа КМЦ, ×103 мкм2 64,76±0,40 60,42±0,39 a 61,75±0,25 abcd 63,80±0,19 abd 62,99±0,28 abc Загальна площа колагену, ×103 мкм2 1,34±0,07 4,72±0,19 a 3,82±0,16 abc 2,62±0,11 ab 2,86±0,14 ab Індекс фіброзу міокарда, % 2,07±0,11 7,83±0,36 a 6,19±0,25 abc 4,10±0,17 ab 4,54±0,22 ab Ступінь ураження міокарда, бали 0,0 (0,0; 0,0) 3,0 (2,0; 3,0)a 2,0 (2,0; 2,0)abc 1,0 (1,0; 1,0)abd 2,0 (1,0; 2,0)abc

Примітки: 1. a − вірогідно відносно групи ІК (p<0,05); 2. b − вірогідно відносно групи КП (p<0,05); 3. c − вірогідно відносно тварин, що отримували N-аГА/КОР (p<0,05); 4. d − вірогідно відносно тварин, що отримували КОР (p<0,05); 5. n – кількість тварин у групі по завершенні експерименту. 289

290

Таблиця 7.9

Розподіл мікропрепаратів за ступенем тяжкості патологічних змін

у міокарді під впливом Глюкваміну та комбінації N-аГА/КОР

у щурів з аденін-індукованою нефропатією

Ступінь тяжкості патології, % тварин Дослідна

група

Кількість

тварин, що

вижили

відсутність

змін

слабкі

зміни

середні

зміни

виразні

зміни

ІК 8 100,0 0 0 0

КП 8 0 25,0 50,0 25,0

Глюквамін в/ш 80 мг/кг 9 0 33,3 66,7 0

N-аГА/КОР в/м 30 мг/кг 10 0 70,0 30,0 0

Корвітин в/о 34 мг/кг 9 0 44,4 55,6 0

Рис. 7.5 Гістоструктура міокарда інтактних щурів: А – добре виражена си-

нтиціальна структура м'язових волокон, подовжені нормохромні ядра (Г-Е); B –

поперечний зріз, нормальна цитоархітектоніка кардіоміоцитів та інтерстиціаль-

ної тканини (Г-Е); С – одиночні колагенові волокна, що розташовані переважно

периваскулярно (стрілки) та рідко у інтерстиціальному просторі (В-Г). ×400

A В С

291

У ході вивчення міокарда групи КП виражені зміни структури серцевої тка-

нини були виявлені у 25 % досліджених зразків, середні – у 50 % та слабкі у реш-

ти мікропрепаратів (табл. 7.9). Патологічні зміни носили переважно дифузний ха-

рактер без чіткої локалізації. Розміри КМЦ збільшувались, а щільність зменшува-

лась, при цьому відбувалось розрідження м’язових волокон та розширення інтер-

стиціального простору, що особливо було помітно на поперечних зрізах (рис.

7.6А). Середній діаметр та площа поперечного перерізу КМЦ збільшувались від-

носно ІК на 23,5 % та 42,6 % відповідно, а СМІ – у 2,3 разу (p<0,05). Щільність

КМЦ при цьому була зниженою у 1,6 разу (p<0,05) (табл. 7.8). Все це вказує на

розвиток гіпертрофії міокарда. КМЦ мали хаотичне розташування, нерівномір-

не забарвлення, зникнення посмугованості. Подекуди відмічались контрактурні

зміни – осередки КМЦ з перескороченими міофібрилами. Цитоплазма таких

КМЦ мала різко еозинофільне забарвлення, що виділялось на тлі блідих неура-

жених ділянок (рис. 7.6В). Судини були переважно повнокровні, спостерігались

периваскулярні та інтерстиціальні набряки (рис. 7.6С). Середня площа капіля-

рів при цьому збільшувалась відносно ІК у 2,4 разу (p<0,05) (табл. 7.8).

При забарвленні за В-Г у мікропрепаратах виявлялось виразне збільшен-

ня сполучної тканини, розташованої не тільки між м’язових волокон та перива-

скулярно, але й осередково у стромальному просторі, хоча такі осередки були

одиничними (рис. 7.6С). Це підтверджувалось збільшенням (p<0,05 відносно

ІК) показників ІПФ та ІФМ у 3,2 та 3,8 разу відповідно, що вказує на активний

розвиток дифузних фібротичних процесів у міокарді. Середній ступінь патоло-

гічних змін за напівкількісною оцінкою склав 3,0 бали (табл. 7.8).

Ці результати корелюють з даними ЕКГ-дослідження, оскільки сполучен-

ня інтерстиціального фіброзу міокарда з гіпертрофією КМЦ призводить до

зниження еластичних властивостей серцевої стінки лівого шлуночка та розвит-

ку діастолічної дисфункції [761].

При застосуванні Глюкваміну ступінь тяжкості патологічних змін міока-

рда значно знижувався: у 66,7 % він був середнім, а у решти – слабким (табл.

7.9). При цьому спостерігалась гістоморфологічна картина подібна до групи

292

КП, але при меншому ступеню виразності патологічних змін. Під впливом пре-

парату відбувалось зниження ознак гіпертрофії міокарда (рис. 7.7А). Середній

діаметр та площа поперечного перерізу КМЦ зменшувались тенденційно

(p>0,05) на 6,1 % та 11,6 % відповідно відносно групи КП, а СМІ – на 14,6 %

(p<0,05). Щільність КМЦ при цьому збільшувалась (p>0,05) на 15,8 % (табл.

7.8). Цитоархітектоніка КМЦ мала тенденцію до нормалізації. На більшості ді-

лянок виявлялись рівномірно забарвлені м’язові волокна з невеликими дефор-

маціями, помірними дистрофічними змінами, зниженою посмугованістю, але

без осередків міолізу та контрактур (рис. 7.7В). Повнокров'я мікросудин було

помірно виражено, у просвіті капілярів спостерігались сладжі еритроцитів, по-

декуди зустрічалось плазматичне просочення м’язових волокон (рис. 7.7В). Се-

редня площа капілярів при цьому зменшувалась (p<0,05) на 16,1 % (табл. 7.8).

При забарвленні за В-Г спостерігалось помітне зниження вмісту колагено-

вих волокон у міокарді, особливо у інтенстиціальному просторі, при цьому вони

мали переважно периваскулярне розташування (рис. 7.7С). Це підтверджувалось

вірогідним зменшенням відносно КП (p<0,05) показників ІПФ та ІФМ у 1,4 та у

1,3 разу відповідно, що вказує на пригнічення фібротичних процесів у міокарді.

Середній ступінь патологічних змін при цьому за напівкількісною оцінкою склав

2,0 бали, що було вірогідно менше, ніж у групі КП (табл. 7.8).

Досліджувана комбінація N-аГА/КОР чинила найбільш значущий кардіо-

протекторний впив у поточному експерименті. У 70 % мікропрепаратів патоло-

гічні зміни міокарда мали слабкий ступінь тяжкості і у решти – середній (табл.

7.9). Гістоморфологічна картина наближалась до групи ІК, про що свідчило

збереження синтиціальної структури КМЦ, стану ядер, відсутність патологіч-

них включень в цитоплазмі та незначне число клітин в стромі (рис. 7.8А). При

цьому спостерігалось виражене зниження гіпертрофії міокарда (рис. 7.8В): відбу-

валось вірогідне (p<0,05) відносно групи КП зменшення середнього діаметру та

площі поперечного перерізу КМЦ на 13,6 % та 25,2 % відповідно, а СМІ – у 1,6

разу (p<0,05). Щільність КМЦ при цьому збільшувалась (p<0,05) у 1,4 разу (табл.

7.8). Спостерігалась нормалізація мікроциркуляторного русла. Середня площа ка-

293

пілярів при цьому зменшувалась (p<0,05 відносно КП) у 1,6 разу (табл. 7.8).

Препарат чинив антипроліферативну та антифібротичну дію, знижуючи

вміст колагенових волокон у стромі та перваскулярному просторі. При забарвлен-

ні за В-Г сполучнотканинні волокна виявлялись тільки у вигляді тонких ниток у

незначній кількості та периваскулярно (рис. 7.8С). Це підтверджувалось вірогід-

ним зменшенням (p<0,05 відносно КП) показників ІПФ та ІФМ у 2,6 та 1,9 разу

відповідно. За результатами бальної оцінки середній ступінь патологічних змін у

міокарді було знижено (p<0,05) відносно групи КП у 3,0 рази (табл. 7.8).

Препарат порівняння КОР виявив дещо менший протекторний вплив на гі-

стоструктуру міокарда у щурів з ТНН. За ступенем тяжкості у мікропрепаратах

спостерігались слабкі (44,4 % зразків) та середні (55,6 % зразків) зміни (табл. 7.9).

Під впливом КОР відбувалось відновлення структури серцевої тканини порів-

няно з групою КП. Ядра КМЦ були більш мономорфні, анізонуклеоз, фрагмен-

тація, вакуолізація не відмічалась. Краще була виражена посмугованість міофі-

брил. Клітинна насиченість інтерстицію наближувалась до ІК, лише рідко зу-

стрічались одиничні дрібні скупчення гістіоцитарних клітин та окремі фрагме-

нти набряклих волокон зі зміненими тинкторіальними властивостями (рис.

7.9А). Велика площа зрізу залишалась незміненою. Також відбувалась нормалі-

зація розмірів КМЦ та звуження інтерстиціального простору (рис. 7.9В). КОР

обумовлював вірогідне (p<0,05) відносно групи КП зменшення середнього діа-

метру та площі поперечного перерізу КМЦ на 10,7 % та 22,4 % відповідно й

СМІ – у 1,4 разу, а також збільшення щільності КМЦ на 27,8 % (табл. 7.8). По-

рушення мікроциркуляції зустрічалися у вигляді сладжування еритроцитів в

просвіті капілярів і венозного повнокров'я (рис. 7.9С). Середня площа капілярів

при цьому зменшувалась (p<0,05 відносно КП) у 1,4 разу (табл. 7.8).

Корвітин істотно знижував вміст колагенових волокон у стромальному та

периваскулярному просторі, що свідчило про антифібротичну дію (рис. 7.9С). Та-

кож спостерігалось зменшення показників ІПФ та ІФМ у 2,0 та у 1,7 разу відносно

КП (p<0,05). Середній ступінь патологічних змін у міокарді за результатами баль-

ної оцінки було знижено до 2,0 балів (p<0,05) (табл. 7.8).

294

Рис. 7.6 Гістоструктура міокарда щурів з аденін-індукованою нефропатією: А – поперечний зріз, збільшення інтерстиціального простору (ІП), гіпертрофія кардіоміоцитів (КМЦ) (Г-Е); В – розволокнення м'язових волокон, втрата посму-гованості, контрактурні зміни (Г-Е); С – значущий периваскулярний фіброз (стрі-лки) та набряк (окреслено), сладж еритроцитів у судинному просторі (В-Г). ×400

Рис. 7.7 Гістоструктура міокарда щурів з аденін-індукованою нефропаті-єю під впливом Глюкваміну: А – поперечний зріз, зниження розмірів кардіомі-оцитів, звуження інтерстиціального простору (Г-Е); В – помірні дистрофічні зміни м’язових волокон (Г-Е); С – периваскулярне розташування колагенових волокон (стрілки), сладжування еритроцитів в капілярах (овал) (В-Г). ×400

A В С

ІП

ІП

ІП

КМЦ

КМЦ

КМЦ

A В С

295

Рис. 7.8 Гістоструктура міокарда щурів з аденін-індукованою нефропаті-єю під впливом комбінації N-аГА/КОР: А – структура м’язових волокон без значущих патологічних змін (Г-Е); В – поперечний зріз, нормальне співвідно-шення кардіоміоцитів та інтерстицію (Г-Е); С – тонкі волокна сполучної ткани-ни в інтерстиціальному та периваскулярному просторі (стрілки) (В-Г). ×400

Рис. 7.9 Гістоструктура міокарда щурів з аденін-індукованою нефропатією під впливом КОР: А – м’язові волокна зі зміненими тинкторіальними властивос-тями і відсутністю посмугованості (Г-Е); В – нормалізація розмірів кардіоміоцитів та стромального простору (Г-Е); С – одиничні колагенові волокна в інтерстиції (стрілки), периваскулярне розташування сполучної тканини (овал) (В-Г). ×400

A В С

A В С

296

Таким чином, за результатами гістоморфологічного дослідження комбіна-

ція N-аГА/КОР чинить виражену кардіопротекторну дію при ренальному ура-

женні міокарда за умов розвитку ТНН, знижуючи при цьому інтенсивність про-

цесів гіпертрофії та фіброзу і запобігаючи розвитку ішемічних та дегенеративно-

дистрофічних змін у КМЦ. За ступенем кардіопротекторної дії комбінація не по-

ступається КОР, а за деякими показниками його перевершує та виявляє вірогідно

більший рівень активності, ніж інший досліджуваний об’єкт – Глюквамін.

7.1.5 Вивчення процесів апоптозу у міокарді при термінальній нирковій

недостатності під впливом Глюкваміну та комбінації N-ацетилглюкозамін/Корвітин

Для розширення уявлень щодо механізмів кардіопротекторної дії дослі-

джуваних об’єктів за умов розвитку кардіоренального синдрому та підвищення

об’єктивності результатів гістоморфологічного дослідження міокарда у поточ-

ному експерименті було проведено вивчення впливу Глюкваміну та комбінації

N-аГА/КОР на апоптоз КМЦ у щурів з аденін-індукованою нефропатією.

Маркери апоптозу є одними з найчутливіших показників ураження клітин

при функціонуванні за умов ішемічно або гіпоксично зміненої тканини, що має

особливе значення для таких енергозалежних клітин як КМЦ [762]. При цьому

ураження клітин відбувається на субклітинному та молекулярному рівні без ви-

димих ознак деструктивних або дегенеративно-дистрофічних змін [763]. Оскіль-

ки формування кардіопатії не передбачало цілеспрямованого застосування кар-

діотоксичних агентів і вона мала ренальне походження, прояви уражень серцевої

тканини були переважно помірними без явних патологічних осередків, і позити-

вний вплив з боку досліджуваних засобів на гістоструктуру міокарда міг обумо-

влюватись не тільки прямим кардіопротекторним ефектом, але й нефропротек-

торною дією. У зв'язку з цим було доцільним використання апоптозу КМЦ, як

основного параметру оцінки кардіопротекторної дії об’єктів дослідження.

Для визначення КМЦ у стані апоптозу використовували імуногістохіміч-

ний метод мічення за допомогою TUNEL-реакції [642, 643] з контрастуванням

гематоксиліном. Клітини, що мали темно-сине/темно-фіолетове або чорне заба-

297

рвлення ядра, чи відповідні включення у цитоплазмі реєструвалися як позитив-

ні. Кількісний аналіз інтенсивності апоптозу виконували за допомогою розра-

хунку ІА, результати якого наведено на рисунку 7.10.

У групі ІК клітини з TUNEL-позитивним фарбуванням зустрічалися не в

кожному полі зору (рис. 7.11А), але в кожному мікропрепараті. Випадкові ек-

земпляри у стані апоптозу розподілялися рівномірно по всім зонам міокарда.

При цьому всі виявлені клітини знаходилися на ранніх стадіях апоптозу і хара-

ктеризувалися фарбуванням за периметром ядра (рис. 7.11В). При розрахунку

ІА його величина в цій групі склала 0,6 % (рис. 7.10).

При дослідженні мікропрепаратів групи КП було виявлено достовірне по-

силення інтенсивності апоптозу в тканинах міокарда на тлі розвитку ТНН. Так, у

кожному полі зору у середньому зустрічалося 10–15 клітин з TUNEL-позитивним

фарбуванням на різних стадіях апоптозу. При цьому у більшості мікропрепаратів

такі клітини концентрувалися у периваскулярному просторі (рис. 7.12А). На

окремих ділянках виявлялися цілі групи КМЦ у стані апоптозу на пізніх стадіях

розвитку. У таких клітин ядра забарвлювались повністю, а не лише за периметром,

що свідчило про повну фрагментацію хроматину (рис. 7.12В). У частини клітин

фрагменти ДНК виявлялися також в цитоплазмі у вигляді темно-синіх та чорних

грудочок ядерного хроматину. При співставленні рівня апоптозу інтактних тварин

і тварин з групи КП безсумнівним є той факт, що клітинна загибель КМЦ – важ-

ливий компонент, який характеризує розвиток кардіоренального синдрому. При

цьому частина КМЦ, що вступала до процесів апоптозу збільшувалась у 8,9 разу

(p<0,05) відносно групи ІК, що обумовлювало ІА – 5,1 % (рис. 7.10).

Під впливом Глюкваміну рівень апоптозу у міокарді знижувався, проте не

так істотно, як при застосуванні інших об’єктів. Показник ІА при цьому склав

2,7 %, що було вірогідно менше у 1,9 разу, ніж у групі КП (рис. 7.10). При ви-

вченні мікропрепаратів у полі зору, як правило, виявлялося не більше 10

TUNEL-позитивних клітин, з різним ступенем виразності апоптозного мічення.

При цьому виявлялись клітини як на ранніх, так і на пізніх стадіях апоптозу (рис.

7.13А). На деяких ділянках зустрічались групи КМЦ з апоптозним маркуванням.

298

Рис. 7.10 Вплив Глюкваміну та комбінації N-аГА/КОР на індекс апоптозу

кардіоміоцитів у міокарді щурів з аденін-індукованою нефропатією

Примітки:






Рис. 7.11 Мікропрепарати міокарда інтактних щурів: А – відсутність

TUNEL-позитивних клітин; В – одинична TUNEL-позитивна клітина (стрілка).


0,0

1,0

2,0

3,0

4,0

5,0 ІК (n=8)

КП (n=8)



КОР 34 мг/кг в/о (n=9)

Інде

кс а

попт

озу,

%

abc

a

abc

bd

A В

299

Рис. 7.12 Мікропрепарати міокарда щурів з аденін-індукованою нефропа-тією: А – численні клітини з ознаками різних стадій апоптозу у периваскуляр-ному просторі (стрілки); В – скупчення TUNEL+ клітин на пізній стадії апопто-зу (овал). TUNEL-реакція, NBT/BCIP, гематоксилін. ×400

Рис. 7.13 Мікропрепарати міокарда щурів з аденін-індукованою нефропаті-єю: А – під впливом Глюкваміну, TUNEL+ клітини на різних стадіях апоптозу (стрілки); В – під впливом комбінації N-аГА/КОР, одиничні TUNEL+ клітини на ранній стадії апоптозу (стрілки); С – під впливом КОР, одиничні клітини з озна-ками апоптозу (стрілки). TUNEL-реакція, NBT/BCIP, гематоксилін. ×400

A В

A В С

300

Під впливом комбінації N-аГА/КОР число TUNEL+ клітин у міокарді істо-

тно знижувалось, при цьому ІА склав 1,2 %, що було у 4,4 разу менше (p<0,05),

ніж у групі КП (рис. 7.10). Мікропрепарати міокарда за вмістом TUNEL+ міток,

були наближені до ІК. При цьому в полі зору мікроскопа, як правило, спостері-

галось 2–5 апоптозних клітин (рис. 7.13В). Випадки апоптозу характеризувалися

поліморфізмом. Значна частина TUNEL-позитивних КМЦ знаходилася на почат-

ковій стадії процесу, що візуально характеризувалось забарвленням периметра

ядра. При цьому в багатьох випадках апоптозні мітки були виражені слабко, що

говорить про низький ступінь фрагментації ядерного матеріалу.

При застосуванні КОР показник ІА вірогідно зменшувався у 2,3 разу і

склав 2,2 % (рис. 7.10). TUNEL+ клітини були рівномірно розподілені по всіх зо-

нах міокарда. Як правило, у полі зору визначалось 5–7 апоптозних КМЦ, проте

на окремих ділянках, до 10 клітин мали ядерні або цитоплазматичні мітки. При

цьому у більшості клітин виявлялося інтенсивне фарбування ядра за периметром,

що вказує на початкову стадію апоптозу (рис. 7.13С). Лише у рідких випадках

спостерігалась повна конденсація хроматину з чорним забарвленням.

Отже, значущий вплив на запобігання апоптозу було відмічено при застосу-

ванні комбінації N-аГА/КОР, яка за ступенем антиапоптозної дії вірогідно переве-

ршила Глюквамін та препарат порівняння КОР, що віддзеркалювалось вірогідно

меншим відсотковим вмістом TUNEL-позитивних клітин в серцевій тканині.

Результати досліджень даного етапу дозволяють підсумувати, що обидва

досліджувані об’єкти Глюквамін та комбінація N-аГА/КОР чинять позитивний

вплив на перебіг ТНН та кардіоренального синдрому, що виявлялось покра-

щенням ВФН і азотистого обміну, посиленням ниркової гемодинаміки та відно-

вленням ЕДФ ниркової тканини, зниженням ренальної гіпертенії та анемії, а та-

кож покращенням структурно-функціонального стану міокарда. При цьому

комбінація N-аГА/КОР за сукупністю вивчених показників перевершила актив-

ність Глюкваміну та референс-препарату КОР. Це дозволяє вважати даний

об’єкт найдоцільнішим для застосування за умов необхідності лікуванні термі-

нальної форми ХХН, особливо при наявності кардіоваскулярних ускладнень.

301

7.2 Вплив комбінації N-ацетилглюкозамін/Корвітин на перебіг гострого

ішемічного ураження нирок

З метою оцінки можливостей застосування ін’єкційної комбінації

N-аГА/КОР при ускладненнях та загостреннях ХХН у другій серії експеримен-

тів поточного етапу було досліджено вплив даного об’єкту на перебіг ішеміч-

ного ГУН. Дослідження проводили на моделі тотальної оклюзії ниркових судин

у щурів протягом 75 хв [528] при паралельному ЛДФ-визначенні інтенсивності

ниркової гемодинаміки. Подальша тривалість періоду реперфузії склала 48 год.

Досліджувану комбінацію N-аГА/КОР вивчали у дозі 30 мг/кг при щоденному

в/в введенні протягом 3 діб у порівнянні з КОР, який вводили в/в у дозі 34 мг/кг.

ВФН щурів оцінювали у 2 етапи: через 6 та 48 годин після припинення ішемії.

7.2.1 Функціональний стан нирок під впливом комбінації N-ацетилглюкозамін/

Корвітин за умов водного навантаження при їх гострому ураженні

Для оцінки функціонального резерву нирок при ішемії/реперфузії у щурів

з ГУН через 6 год після припинення ішемії оцінювали ВФН за умов 3 % водно-

го навантаження з наступною фіксацією індукованого діурезу протягом 2 год.

Результати дослідження показали, що тотальна ішемія нирок призводила до

тяжкого порушення ВФН та зниження їх функціонального резерву, яке через 6 год

після початку реперфузії в групі КП мало найвиразніший характер (табл. 7.10).

Незважаючи на водне навантаження у половини тварин протягом 2 год спостері-

галась анурія, при цьому середній показник діурезу у порівнянні з ПОК був зни-

жений у 5,8 разу, а серед тварин без анурії – у 2,7 разу. Виведення водного наван-

таження також знижувалось у 5,6 разу в середньому по групі та у 2,8 разу у тварин

без анурії. Також спостерігалось вірогідне зниження ШКФ у 4,9 разу та КР – до

95,56 % (проти 97,45 % у групі ПОК). Порушення екскреторної функції нирок ма-

ло різноспрямований характер. Так, відбувалось вірогідне збільшення екскреції

білка до 5,24 мг/2 год (проти 0,35 мг/2 год у групі ПОК), що пояснюється ушко-

дженням насамперед ниркового фільтру. В той же час, екскреція креатиніну, сечо-

302

вини, іонів натрію й калію вірогідно зменшувалась у 1,9, 2,5, 1,7 та 2,4 разу відпо-

відно, що вказує на загальний розлад ВФН. Також відбувалось вірогідне збіль-

шення коефіцієнта Na+/K+ у 1,4 разу, що вказує на переважне зниження екскреції

калію (табл. 7.10). Описана картина характерна для ішемії/реперфузії нирок і за-

звичай спостерігається протягом першої доби експерименту [528].

Таблиця 7.10

Вплив комбінації N-аГА/КОР на функціональні показники нирок

за умов водного навантаження при їх ішемічному гострому ураженні

(6 год після припинення ішемії нирок)

Показники ПОК (n=8)

КП (n=10)

N-аГА/КОР в/в 30 мг/кг

(n=10)

КОР в/в 34 мг/кг

(n=10) Частка тварин з анурією, % 0 50 a 0 b 0 b

Діурез, мл/2 год * 3,5±0,1 0,6±0,2 a 1,3±0,1 a 2,3±0,1 ab 2,1±0,1 ab

Виведення водного навантаження, % * 65,1±2,1 11,7±3,9 a

23,4±1,0 a 43,1±1,4 ab 39,7±1,3 ab

ШКФ, мл/2 год 138,8±5,0 28,6±1,1 a 72,7±2,3 abc 59,5±2,2 ab КР, % 97,45±0,08 95,56±0,28 a 96,76±0,09 abc 96,37±0,08 ab

білка, мг 0,35±0,03 5,24±0,22 a 2,26±0,13 abc 3,06±0,18 ab креатиніну, мкмоль 7,60±0,16 3,95±0,15 a 6,42±0,20 ab 6,10±0,25 ab

сечовини, ммоль 0,37±0,01 0,15±0,01 a 0,30±0,01 abc 0,26±0,01 ab

натрію, мкмоль 143,3±5,5 84,3±2,6 a 120,8±4,5 ab 115,9±4,3 ab

Екск

реці

я за

2 г

од

калію, мкмоль 66,8±2,9 27,8±1,1 a 54,1±1,2 ab 48,9±2,2 ab

Коефіцієнт Na+/K+ 2,15±0,02 3,05±0,11 a 2,23±0,06 bc 2,38±0,02 ab Примітки:

1. a − вірогідно відносно групи ПОК (p<0,05); 2. b − вірогідно відносно групи КП (p<0,05); 3. c − вірогідно відносно тварин, що отримували КОР (p<0,05); 4. * – у числівнику загальний показник, у знаменнику – для тварин без анурії; 5. n – кількість тварин у групі.

303

Під впливом комбінації N-аГА/КОР відбувалось виражене посилення ВФН,

про що свідчила відсутність анурії у щурів (табл. 7.10). При цьому відбувалось

збільшення діурезу у 3,8 разу, виведення водного навантаження – у 3,7 разу, ШКФ

– у 2,5 разу та КР – до 96,76 % (p<0,05). Екскреція білка вірогідно знижувалась у

2,3 разу, а креатиніну та сечовини підвищувалась у 1,6 та 2,0 рази відповідно

(p<0,05). Також посилювалась екскреція іонів натрію у 1,4 разу та калію у 1,9 разу

й знижувався показник Na+/K+ у 1,4 разу до рівня ІК (p<0,05) (табл. 7.10).

При застосуванні КОР спостерігався дещо менший рівень активності, але

щурів з анурією також зафіксовано не було (табл. 7.10). КОР сприяв збільшенню

діурезу у 3,5 разу, виведення водного навантаження – у 3,4 разу, ШКФ – у 2,1 разу

та КР – до 96,37 % (p<0,05). При цьому екскреція білка знижувалась у 1,7 разу, а

креатиніну, сечовини, натрію й калію підвищувалась у 1,5, 1,7, 1,4 та 1,8 разу від-

повідно (p<0,05). Також відбувалось зниження коефіцієнту Na+/K+ на 22,0 % (табл.

7.10). Слід відмітити, що за ступенем впливу на показники ВФН комбінація

N-аГА/КОР вірогідно перевершила КОР за більшістю вивчених показників.

Таким чином, у щурів з ішемічним ГУН комбінація N-аГА/КОР за умов во-

дного навантаження виразно посилює функціональний резерв нирок, що знижу-

ється внаслідок ішемії/реперфузії, чинить загальний позитивний вплив на перебіг

нефропатії і при цьому перевершує ефективність референс-препарату КОР.

7.2.2 Дослідження функціонального стану нирок під впливом комбінації

N-ацетилглюкозамін/Корвітин за умов спонтанного діурезу при їх гострому

ураженні Повторну оцінку функціонального стану нирок з метою виявлення їх фі-

льтраційно-реабсорбційної здатності проводили через 48 год після припинення

ішемії за умов спонтанного діурезу, який фіксували протягом доби.

Результати дослідження показали, що в результаті 75-хвилинної ішемії та

наступної реперфузії нирок протягом 48 год у групі КП формується виражене

ГУН. Виживаність тварин при цьому склала 70% (табл. 7.11). У щурів спостері-

галось вірогідне відносно групи ПОК (p<0,05) збільшення діурезу у 2,1 разу,

304

зниження відносного діурезу на 8,6 %, ШКФ – у 4,1 разу та КР – на 10,2 %

(табл. 7.11). Також з’являлась протеїнурія, яка досягала 20,5 мг/доба (рис. 7.14).

Все це говорить про порушення ВФН та розвиток поліурічної фази ішемічного

ГУН. Внаслідок цього у тварин відбувалось різке зниження виділення азотис-


порівнянні з ПОК вірогідно (p<0,05) збільшився у 3,7 та 4,4 разу відповідно, а

КС знизився у 5,0 разів (табл. 7.12). Сечова екскреція при цьому також була ві-

рогідно зниженою: креатиніну на 12,0 %, а сечовини на 13,1 % (рис. 7.15).

Таблиця 7.11

Вплив комбінації N-аГА/КОР на перебіг гострого ураження нирок

у щурів (48 год після припинення ішемії нирок)


Вижива-ність, %




ПОК (n=8) 100 5,4±0,2 51,5±0,3 425,5±15,4 98,73±0,04 КП (n=7) 70 a 11,6±0,4 a 47,6±0,7 a 103,0±5,2 a 88,68±0,38 a N-аГА/КОР в/в 30 мг/кг (n=10) 100 bc 7,7±0,2 abc 50,7±0,7 bc 307,0±11,3 abc 97,46±0,11 abc

КОР в/в 34 мг/кг (n=8) 80 a 8,7±0,3 ab 48,5±0,6 a 194,8±8,8 ab 95,51±0,18 ab

Примітки (тут, в табл. 7.12, на рис. 7.34 і 7.35):

1. a − вірогідно відносно групи ПОК (p<0,05); 2. b − вірогідно відносно групи КП (p<0,05); 3. c − вірогідно відносно тварин, що отримували КОР (p<0,05); 4. n – кількість тварин у групі по завершенні експерименту.

При застосуванні комбінації N-аГА/КОР спостерігалась виражена позити-

вна дія на перебіг ГУН. Під її впливом нормалізувався фізичний стан щурів та

зникала летальність. Спостерігалось достовірне (p<0,05) відносно групи КП по-

кращення ВФН. При цьому діурез зменшувався у 1,5 разу, відбувалось збіль-

шення відносного діурезу до 50,7 %, що відповідає рівню ПОК, посилення ШКФ

у 3,0 рази та збільшення КР на 9,9 % (табл. 7.11). Окрім того, комбінація сприяла

вірогідному (p<0,05) зниженню протеїнурії у 2,4 разу (рис. 7.14) [764].

305

Рис. 7.14. Протеїнурія у щурів з гострим ураженням нирок під впливом

комбінації N-аГА/КОР (48 год після припинення ішемії нирок)

Таблиця 7.12

Показники азотистого обміну під впливом комбінації N-аГА/КОР у щурів

з гострим ураженням нирок (48 год після припинення ішемії нирок)





ПОК (n=8) 57,3±1,8 5,3±0,22 201,5±6,2 КП (n=7) 209,4±11,6 a 23,3±1,3 а 40,2±2,3 a N-аГА/КОР в/в 30 мг/кг (n=10) 97,1±4,9 abc 13,7±0,5 abc 133,2±5,0 abc

КОР в/в 34 мг/кг (n=8) 135,4±6,2 ab 16,8±0,7 ab 85,7±3,8 ab

Рис. 7.15 Сечова екскреція креатиніну (А) та сечовини (В) під впливом

комбінації N-аГА/КОР у щурів з гострим ураженням нирок (48 год після при-

пинення ішемії нирок)

1820

22242628

3032

ПОК (n=8) КП (n=7)N-аГА/КОР в/в 30 мг/кг (n=10) КОР в/в 34 мг/кг (n=8)

abc

Екск

реці

я кр

еати

ніну

, мк

моль

/доб

а

a

ab

0,60,8

1,0

1,2

1,41,6

1,82,0

Екск

реці

я с

ечов

ини,

мм

оль/

доба

abc

a

ab

0

5

10

15

20

25

ПОК (n=8)

КП (n=7)

N-аГА/КОР в/в 30 мг/кг (n=10)

КОР в/в 34 мг/кг (n=8)

Про

теїн

урія

, мг/

доба

abc

a

ab

A В

306

Позитивні зміни під впливом досліджуваної комбінації відбувались і у

показниках азотистого обміну. Вона сприяла посиленню сечової екскреції креа-

тиніну та сечовини у 1,4 та 1,9 разу відповідно, а також КС – у 3,3 разу, внаслі-

док чого креатинін крові знижувався у 2,2 разу, а сечовина – у 1,7 разу (p<0,05

у всіх випадках) (табл. 7.12, рис. 7.15). Описана картина свідчить про покра-

щення функціонального стану нирок у щурів з ішемічним ГУН [764].


його впливом виживаність щурів склала 80 %, що не мало вірогідних розбіжно-

стей з КП. Діурез зменшувався у 1,3 разу, показник ШКФ підвищувався у 1,9

разу, а КР – на 7,7 % (p<0,05) порівняно з КП (табл. 7.11). Також відбувалось

зниження протеїнурії у 1,5 разу (p<0,05) (рис. 7.14). Додатково КОР сприяв по-

силенню екскреції креатиніну у 1,2 разу, сечовини – у 1,5 разу КС – у 2,1 разу й

знижував їх вміст у крові у 1,6 та 1,4 разу відповідно (p<0,05 у всіх випадках)

(рис. 7.15, табл. 7.12). Все це свідчить про покращення функціонального стану ни-

рок щурів з ГУН під впливом КОР, але при цьому за рівнем ефективності він по-

ступився (p<0,05) комбінації N-аГА/КОР за всіма дослідженими показниками.

Таким чином, ін’єкційна комбінація N-аГА/КОР через 48 год після при-

пинення ішемії нирок у щурів з ГУН викликає вірогідне покращення функціо-

нального стану нирок й азотистого обміну, сприяє збереженню їх концентра-

ційної здатності, відновленню клубочково-канальцевого балансу і при цьому

перевершує активність референс-препарату КОР.

7.2.3 Вивчення ниркової гемодинаміки під впливом комбінації

N-ацетилглюкозамін/Корвітин при гострому ураженні нирок

З метою оцінки впливу комбінації N-аГА/КОР на зміни гемодинаміки ни-

рок, що неминуче виникають внаслідок їх ішемії/реперфузії, в ході дослідження

було проведено визначення ниркової мікроциркуляції методом ЛДФ [591, 593].

Дослідження проводили у наркотизованих щурів при відкритому доступі до

нирок двічі в ході моделювання ГУН (за виключенням групи ПОК): перед про-

цедурою ішемії та через 15 хв після ї завершення. Далі процедуру повторювали

307

у третій раз через 48 год після припинення ішемії. Запис ЛДФ-грам проводили

протягом 3 хв при безпосередньому контакті зонду з нирковою поверхнею у

об’ємі тканини біля 1 мм3, після чого виконували їх програмну обробку й отри-

мували числові параметри, які наведено у таблицях 7.13 та 7.14. Порівняльні

приклади ЛДФ-грам представлені на рисунках 7.16–7.18.

Рис. 7.16 ЛДФ-грама перфузії нирок щура з ішемічним ГУН: А – до поча-

тку ішемії (ПМ=25,47 ПО, σМ=1,30 ПО, KвМ=5,09 %); В – через 15 хв після

ішемії (ПМ=11,98 ПО, σМ=0,53 ПО, KвМ=4,44 %); С – через 48 год після іше-

мії (ПМ=17,14 ПО, σМ=0,55 ПО, KвМ=3,20 %)

Рис. 7.17 ЛДФ-грама перфузії нирок щура з ішемічним ГУН під впливом

комбінації N-аГА/КОР: А – до початку ішемії (ПМ=27,09 ПО, σМ=1,19 ПО,

KвМ=4,39 %); В – через 15 хв після ішемії (ПМ=20,00 ПО, σМ=0,90 ПО,

KвМ=4,50 %); С – через 48 год після ішемії (ПМ=21,99 ПО, σМ=1,51 ПО,

KвМ=6,87 %)

Мік

роци

ркул

яція

, ПО

М

ікро

цирк

уляц

ія, П

О

Час, с

Час, с

A

В

С

A

В

С

308

Рис. 7.18 ЛДФ-грама перфузії нирок щура з ішемічним ГУН під впливом

КОР: А – до початку ішемії (ПМ=25,27 ПО, σМ=1,97 ПО, KвМ=7,79 %); В – че-рез 15 хв після ішемії (ПМ=14,03 ПО, σМ=0,55 ПО, KвМ=3,95 %); С – через 48 год після ішемії (ПМ=19,34 ПО, σМ=0,53 ПО, KвМ=2,76 %)

Таблиця 7.13 Вплив комбінації N-аГА/КОР на ниркову мікроциркуляцію у щурів

з гострим ураженням нирок за умов ішемії/реперфузії

Показники перфузії КП (n=10) N-аГА/КОР в/в

30 мг/кг (n=10) КОР в/в

34 мг/кг (n=10) 1 2 3 4

вихідні дані

ПМ, ПО 24,32±0,32 24,79±0,40 24,71±0,22

σМ, ПО 1,32±0,06 1,44±0,09 1,56±0,09

KвМ, % 5,44±0,22 5,80±0,37 6,32±0,37

Ае, ПО 0,89±0,04 0,97±0,07 0,90±0,07

Ан, ПО 0,77±0,04 0,83±0,06 0,79±0,06

Ам, ПО 0,31±0,03 0,36±0,04 0,31±0,03

Ад, ПО 0,17±0,01 0,20±0,01 0,17±0,01

Ас, ПО 0,49±0,03 0,54±0,05 0,55±0,07

Ае/3σМ, % 22,62±0,80 22,69±1,35 19,17±1,03

Ан/3σМ, % 19,49±0,87 19,46±1,26 16,78±0,93

Ам/3σМ, % 7,90±0,77 8,68±0,96 6,71±0,55

Ад/3σМ, % 4,28±0,23 4,76±0,25 3,66±0,14

Ас/3σМ, % 12,33±0,54 12,63±1,04 11,54±1,12

Мік

роци

ркул

яція

, ПО

Час, с

A

В

С

309

Продовж. табл. 7.13

1 2 3 4 Ае/ПМ, % 3,68±0,15 3,93±0,30 3,63±0,28

Ан/ПМ, % 3,17±0,17 3,36±0,26 3,19±0,26

Ам/ПМ, % 1,27±0,12 1,48±0,16 1,27±0,12

Ад/ПМ, % 0,69±0,03 0,82±0,05 0,68±0,03

Ас/ПМ, % 2,01±0,13 2,16±0,19 2,20±0,27

через 15 хв після припинення ішемії нирок

ПМ, ПО 11,97±0,18 a 18,89±0,23 abc 15,37±0,28 ab

σМ, ПО 0,43±0,02 a 1,13±0,06 abc 0,61±0,04 ab

KвМ, % 3,62±0,21 a 6,02±0,33 bc 4,00±0,25 a

Ае, ПО 0,12±0,01 a 0,50±0,03 abc 0,21±0,02 ab

Ан, ПО 0,15±0,01 a 0,44±0,02 abc 0,24±0,03 ab

Ам, ПО 0,26±0,01 0,25±0,03 0,18±0,03 ab

Ад, ПО 0,15±0,01 0,16±0,01 c 0,11±0,01 ab

Ас, ПО 0,21±0,02 a 0,55±0,04 bc 0,24±0,02 a

Ае/3σМ, % 8,92±0,61 a 15,08±0,88 ab 11,52±1,21 a

Ан/3σМ, % 11,37±0,69 a 13,26±0,77 a 13,06±1,38 a

Ам/3σМ, % 20,53±1,43 a 7,45±0,90 b 9,98±1,59 b

Ад/3σМ, % 11,17±0,65 a 4,59±0,27 bc 6,20±0,41 ab

Ас/3σМ, % 16,55±1,64 a 16,52±1,21 ac 13,34±0,89

Ае/ПМ, % 0,97±0,08 a 2,67±0,15 abc 1,37±0,14 ab

Ан/ПМ, % 1,23±0,10 a 2,35±0,13 abc 1,54±0,15 a

Ам/ПМ, % 2,16±0,12 a 1,31±0,15 b 1,18±0,20 b

Ад/ПМ, % 1,22±0,10 a 0,82±0,06 b 0,73±0,04 b

Ас/ПМ, % 1,78±0,18 2,93±0,19 abc 1,59±0,13

Примітки: 1. a − вірогідно відносно вихідного рівня (p<0,05); 2. b − вірогідно відносно групи КП (p<0,05); 3. c − вірогідно відносно тварин, що отримували КОР (p<0,05); 4. n – кількість тварин у групі.

310

Таблиця 7.14 Мікроциркуляція нирок під впливом комбінації N-аГА/КОР у щурів

з їх гострим ураженням внаслідок ішемії/реперфузії (48 год після припинення ішемії нирок)

Показники перфузії ПОК (n=8) КП (n=7) N-аГА/КОР в/в

30 мг/кг (n=10) КОР в/в

34 мг/кг (n=8) ПМ, ПО 24,84±0,21 17,17±0,25 a 22,05±0,25 abc 19,04±0,18 ab σМ, ПО 1,89±0,04 0,69±0,04 a 1,38±0,05 abc 0,84±0,08 a KвМ, % 7,60±0,20 4,02±0,27 a 6,29±0,25 abc 4,42±0,40 a Ае, ПО 1,05±0,07 0,21±0,03 a 0,69±0,04 abc 0,32±0,05 a Ан, ПО 0,86±0,06 0,19±0,03 a 0,60±0,04 abc 0,32±0,03 ab Ам, ПО 0,36±0,04 0,20±0,02 a 0,31±0,02 bc 0,22±0,03 a Ад, ПО 0,18±0,01 0,12±0,01 a 0,18±0,01 bc 0,15±0,01 ab Ас, ПО 0,47±0,04 0,43±0,03 0,49±0,02 c 0,37±0,04 Ае/3σМ, % 18,59±1,32 10,30±1,18 a 16,48±0,69 bc 12,76±1,24 a Ан/3σМ, % 15,27±1,20 9,34±1,18 a 14,46±0,61 b 12,81±0,88 b

Ам/3σМ, % 6,39±0,83 10,06±1,13 a 7,42±0,48 b 9,07±1,34 Ад/3σМ, % 3,26±0,16 5,93±0,36 a 4,48±0,30 abc 6,03±0,54 a Ас/3σМ, % 8,42±0,89 20,97±1,16 a 11,98±0,91 ab 15,13±1,43 ab Ае/ПМ, % 4,20±0,23 1,25±0,16 a 3,13±0,22 abc 1,71±0,26 a Ан/ПМ, % 3,45±0,22 1,13±0,16 a 2,74±0,18 abc 1,69±0,18 ab Ам/ПМ, % 1,45±0,18 1,18±0,10 1,39±0,10 1,15±0,16 Ад/ПМ, % 0,74±0,03 0,71±0,06 0,83±0,04 0,76±0,04 Ас/ПМ, % 1,90±0,17 2,51±0,18 a 2,21±0,12 1,96±0,21 Коефіцієнти кореляції Спірмена (ρ) з показником ШКФ ПМ +0,83 (p<0,05) +0,80 (p<0,05) +0,90 (p<0,05) +0,77 (p<0,05) σМ +0,57 (p>0,05) +0,62 (p>0,05) +0,75 (p<0,05) +0,70 (p>0,05) Ае +0,70 (p>0,05) +0,93 (p<0,05) +0,95 (p<0,05) +0,67 (p>0,05)

Примітки: 1. a − вірогідно відносно групи ПОК (p<0,05); 2. b − вірогідно відносно групи КП (p<0,05); 3. c − вірогідно відносно тварин, що отримували КОР (p<0,05); 4. n – кількість тварин у групі по завершенні експерименту.

311

Згідно з отриманими результатами у групі КП тотальна ішемія нирок

призводила до значущого зниження перфузії відносно вихідного рівня. Через 15

хв після припинення ішемії середнє значення ПМ було знижено у 2,0 рази, σМ

– у 3,1 разу, а KвМ –у 1,5 разу (табл. 7.13), що говорить про погіршення моду-

ляції кровотоку та напруги регуляторних систем мікросудин. При аналізі АЧС

ЛДФ-грам спостерігалось виразне зниження А ендотеліальних коливань та її

внесків у формування змінної та постійної складових мікроциркуляції: Ае зни-

жувалась у 7,4 разу, Ае/3σМ – у 2,5 разу та Ае/ПМ – у 3,8 разу. Це свідчить про

практично повне припинення ендотеліальної регуляції тонусу мікросудин і мо-

же пояснюватись ЕДФ внаслідок ішемії/реперфузії нирок.

Аналогічна ситуація, але при меншій мірі порушень, спостерігалась при

аналізі нейрогенних коливань. Показники Ан знижувались у 5,1 разу, Ан/3σМ –

у 1,7 разу та Ан/ПМ – у 2,6 разу, що свідчить про зниження активності механі-

змів судинної регуляції нейрогенного походження. Також незначні зміни спо-

стерігались у Ам, що свідчить про загальне зниження активності регуляції мік-

роциркуляції з боку міогенних механізмів. Але при цьому внесок з боку Ам у

формування постійної та змінної складових мікроциркуляції вірогідно посилю-

вався: Ам/3σМ збільшувався у 2,6 разу, а Ам/ПМ – у 1,7 разу.

При аналізі пасивних механізмів мікроциркуляції виявлялось вірогідне зме-

ншення Ас у 2,3 разу, збільшення Ас/3σМ у 1,3 разу, показник Ас/ПМ при цьому

зменшувався недостовірно. Амплітуда дихальних коливань практично не зміню-

валась, але показники Ад/3σМ та Ад/ПМ збільшувались вірогідно у 2,6 та 1,8 разу

відповідно. Це насамперед вказує на зниження відносно вихідного рівня притоку

артеріальної крові до нирок і є ще одним підтвердженням феномену "no-reflow".

Значно кращим стан ниркової гемодинаміки у групі КП був через 48 год

після припинення ішемії нирок (табл. 7.14). При цьому ПМ збільшувався у 1,4

разу відносно стану через 15 хв після ішемії (табл. 7.13), σМ – у 1,6 разу, а KвМ –

на 10,0 %. Також знижувались прояви ЕДФ, про що свідчить збільшення Ае у 1,8

разу, Ае/3σМ – на 13,4 % та Ае/ПМ – на 22,4 %. Інші показники мікроциркуляції

також мали тенденцію до нормалізації, але рівня ПОК вони при цьому не досяга-

ли: ПМ був вірогідно меншим у 1,4 разу, σМ – у 2,7 разу, KвМ – у 1,9 разу. Бі-

312

льшість інших ЛДФ-параметрів також мала вірогідні відмінності, особливо пока-

зники ендотеліальних коливань: Ае була менше у 5,0 разів, Ае/3σМ – у 1,8 разу

та Ае/ПМ – у 3,4 разу (табл. 7.14). Отже, через 48 год після припинення ішемії у

групі КП не відбувалось повного відновлення ниркової гемодинаміки і спостері-

гались вище описані порушення, але при меншому ступеню проявів.

Під впливом комбінації N-аГА/КОР через 15 хв після припинення ішемії ін-

тенсивність перфузії у нирках була вірогідно більшою, ніж у групі КП (табл. 7.13).

Рівень ПМ було збільшено у 1,6 разу, σМ – у 2,6 разу, а KвМ – у 1,7 разу. При ана-

лізі АЧС найвиразніші зміни спостерігались у ендотеліальному діапазоні коливань:

величина Ае була вірогідно більшою у 4,2 разу, Ае/3σМ – у 1,7 разу та Ае/ПМ – у

2,8 разу. Значно менше підвищувались показники нейронального діапазону: Ан – у

2,9 разу, Ан/3σМ – на 16,6 % та Ан/ПМ – у 1,9 разу. Також спостерігалось вірогідне

зниження показників міогенних коливань: Ам/3σМ – у 2,8 разу та Ам/ПМ – у 1,7

разу, та показників дихального діапазону: Ад/3σМ – у 2,4 разу та Ад/ПМ – у 1,5 ра-

зу. Серед параметрів коливань серцевого діапазону вірогідно збільшувався у 1,6 ра-

зу тільки показник Ас/ПМ. Описана картина свідчить про виразне посилення про-

цесів мікроциркуляції під впливом досліджуваної комбінації, що стосувались як по-

стійної складової перфузії, так і активності механізмів її регуляції.

Через 48 год після припинення ішемії нирок під впливом комбінації

N-аГА/КОР інтенсивність гемодинаміки значно посилювалась (табл. 7.14). При

порівнянні показників перфузії з групою КП виявлялось, що ПМ був вірогідно

більше у 1,3 разу, σМ – у 2,0 разу, а KвМ – у 1,6 разу. Також вірогідні відміннос-

ті мали всі показники ендотеліальних та нейрогенних коливань: Ае була більше у

3,3 разу, Ае/3σМ – у 1,6 разу, Ае/ПМ – у 2,5 разу, Ан – у 3,2 разу, Ан/3σМ – у 1,5

разу, Ан/ПМ – у 2,4 разу. Показники Ад/3σ та Ас/3σ були вірогідно менше рівня

КП у 1,3 та 1,8 разу відповідно. Інші показники мікроциркуляції мали виразну

тенденцію до нормалізації, і при цьому досягали рівня ПОК. Звертає на себе ува-

гу наявність вірогідних додатних кореляцій між рівнем ШКФ тварин даної групи

та наступними показниками мікроциркуляції (на відміну від групп ІК та КП):

ПМ (ρ=+0,90, p<0,05), σМ (ρ=+0,75, p<0,05) та Ае (ρ=+0,95, p<0,05), що вказує

на вагомий внесок з боку ендотеліальної регуляції мікроциркуляції у загальний

313

механізм нефропротекції комбінації N-аГА/КОР (табл. 7.14).

При застосуванні КОР спостерігався значно менший посилюючий вплив на

ниркову гемодинаміку. Через 15 хв після припинення ішемії рівень ПМ було збіль-

шено вірогідно відносно групи КП у 1,3 разу, σМ – у 1,4 разу, а KвМ – на 10,5 %,

що вже не мало достовірних відмінностей (табл. 7.13). Також відбувалось вірогідне

посилення ендотеліальних та нейрогенних коливань: величина Ае збільшувалась у

1,8 разу, Ае/3σМ – у 1,3 разу, Ае/ПМ – у 1,4 разу, Ан – у 1,6 разу, Ан/3σМ – на

14,5 % та Ан/ПМ – на 25,3 %. Показники міогенного та дихального діапазонів віро-

гідно знижувались відносно КП, а показники серцевих коливань також мали анало-

гічну динаміку, але тенденційного характеру. Дана картина у цілому говорить про

відновлення гемодинаміки у нирках під впливом КОР, але в основному за рахунок

нейрогенного механізму регуляції, і у меншому ступеню – ендотеліального.

Корвітин продовжував чинити посилюючий вплив на ниркову гемодинамі-

ку і через 48 год після припинення ішемії, який за більшістю показників вже мав

тенденційний характер. Так, середній ПМ відносно групи КП було збільшено ві-

рогідно на 10,9 %, але інші показники мали недостовірні відмінності: σМ збільшу-

вався на 21,7 %, а KвМ – на 9,8 %. При ціьому вірогідний кореляційний зв’язок

ШКФ спостерігався лише з ПМ (ρ=+0,77, p<0,05). При аналізі АЧС виявлялось,

що вірогідні відмінності відносно КП спостерігались у показниках нейрогенних

коливань, при цьому Ан збільшувалась – у 1,7 разу, Ан/3σМ – у 1,4 разу, Ан/ПМ –

у 1,5 разу. Що стосується показників ендотеліального діапазону, то вони виявляли

посилюючу динаміку, але тенденційного характеру. Інші показники мікроцирку-

ляції також демонстрували тенденцію до нормалізації, і деякі з них досягали рівня

ПОК (табл. 7.14). Отже, через 48 год після припинення ішемії нирок під впливом

референс-препарату КОР продовжувалась тенденція посилення перфузії, але сту-

пінь її інтенсивності був явно менше, ніж через 15 хв після ішемії. При цьому це

реалізувалось із рівним залученням нейрогенного та ендотеліального механізмів

регуляції, що говорить про відновлення ЕДФ мікросудин під впливом КОР.

При порівнянні впливу комбінації N-аГА/КОР та референс-препарату КОР

на ниркову гемодинаміку виявилось, що комбінація вірогідно перевершила акти-

вність КОР за більшістю показників як через 15 хв, так і через 48 год після при-

314

пинення ішемії і мала надійніші кореляції між показниками мікроциркуляції та

ШКФ. Отримані результати дозволяють розглядати комбінацію N-аГА/КОР як

перспективний препарат для екстреної допомоги при ГУН та ішемії нирок.

Таким чином, результати поточного етапу досліджень дозволяють підсу-

мувати, що ін'єкційна комбінація N-аГА/КОР є ефективним засобом корекції

ГУН, оскільки викликає вірогідне покращення функціонального стану нирок та

азотистого обміну як за умов водного навантаження, так і спонтанного діурезу,

та сприяє відновленню ниркової гемодинаміки за умов ішемії/реперфузії за до-

помогою посилення ендотеліального механізму регуляції мікроциркуляції та

відновлення ЕДФ ниркових судин. Отже, отримані дані свідчать, що у щурів з

ішемічним ГУН комбінація N-аГА/КОР у ін’єкційній лікарській формі чинить

виражений позитивний вплив на перебіг нефропатії і є перспективним засобом

для корекції ГУН, а також загострень та ускладнень ХХН.


1. При розвитку ТНН комбінація N-аГА/КОР (30 мг/кг, в/м) викликала віднов-

лення функціонального стану нирок (посилення ШКФ у 3,0 рази, КС – у 2,7 разу,

КР – у 1,8 разу, зниження діурезу у 1,8 разу, МКН – на 37,3 %, протеїнурії – у 2,9

разу; p<0,05 у всіх випадках), чинила гіпоазотемічну дію (зниження креатиніну й

сечовини крові у 1,8–1,9 разу, p<0,05) і при цьому за ефективністю перевершила

(p<0,05) Глюквамін та препарат порівняння КОР.

2. За результатами вивчення ниркової гемодинаміки при ТНН методом ЛДФ ком-

бінація N-аГА/КОР істотно посилювала мікроциркуляцію нирок шляхом віднов-

лення ендотеліального механізму регуляції ниркових судин, що підтверджувалось

зростанням всіх показників перфузії (збільшення ПМ у 2,8 разу, σМ – у 4,4 разу,

KвМ – у 1,5 разу; p<0,05 у всіх випадках) та збільшенням показників ендотеліальн-

го діапазону коливань при аналізі АЧС (збільшення Ае у 10,0 разів, Ае/3σМ – у 2,5

разу, Ае/ПМ – у 3,7 разу; p<0,05 у всіх випадках). За ступенем впливу на більшість

показників гемодинаміки комбінація перевершила (p<0,05) дію Глюкваміну та КОР.

3. За умов розвитку кардіоренального синдрому при ТНН комбінація

N-аГА/КОР чинила позитивну дію на перебіг ускладнень з боку серцево-

315

судинної системи та системи крові: нормалізувала АТ (зниження систолічного,

діастолічного та середнього АТ на 13,1, 8,0, й 11,3 % відповідно; p<0,05 у всіх

випадках), знижувала прояви ренальної анемії (збільшення гемоглобіну та ерит-

роцитів крові у 1,5 й 1,3 разу (p<0,05) відповідно), інтенсивність цитолітичних

процесів у міокарді (зниження активності КК-МВ, АсАТ та ЛДГ у 1,4–1,5 разу,

p<0,05) та покращувала його функціональний стан (зменшення МКС на 18,0 %,

p<0,05). За результатами ЕКГ-дослідження комбінація виявила високу кардіо-

протекторну активність та запобігала розвитку серцевої недостатності з форму-

ванням гіпертрофії міокарда та діастолічної дисфункції лівого шлуночка, що ви-

являлось зменшенням тривалості зубця Р та показника P/PQ у 1,3 разу, тривалос-

ті комплексу QRS – на 18,5 %, інтервалу QTс – на 16,9 %, СП – на 20,2 %, збіль-

шенням вольтажу зубця R у 1,3 разу й зниженням зсуву сегмента ST від ізолінії у

4,0 разу (p<0,05 у всіх випадках). Це свідчило про виразну антиішемічну дію та

відновлення скоротливої функції міокарда під впливом комбінації, при цьому

вона перевершила (p<0,05) дію Глюкваміну та референс-пепарату КОР.

4. За результатами гістоморфологічного дослідження комбінація N-аГА/КОР

чинила значну кардіопротекторну дію при ренальному ураженні міокарда за

умов розвитку ТНН, знижуючи при цьому інтенсивність процесів гіпертрофії

(зменшення середнього діаметру та площі поперечного перерізу КМЦ на 13,6 та

25,2 % відповідно, СМІ – у 1,6 разу, збільшення щільності КМЦ у 1,4 разу; p<0,05

у всіх випадках) та фіброзу (зменшення ІПФ та ІФМ у 2,6 й 1,9 разу відповідно,

p<0,05) і запобігаючи розвитку ішемічних та дегенеративно-дистрофічних ура-

жень КМЦ (зниження ступеня патологічних змін у міокарді у 3,0 рази (p<0,05) за

бальною системою оцінювання). За ступенем кардіопротекторної дії комбінація

не поступалась КОР, а за деякими показниками його перевершила (p<0,05) та ви-

явила більший рівень активності (p<0,05), ніж Глюквамін.

5. За умов кардіоренального синдрому на тлі ТНН комбінація N-аГА/КОР за-

побігала розвитку процесів апоптозу у міокарді, що виявлялось зниженням від-

соткового вмісту TUNEL-позитивних клітин в серцевій тканині (зменшення ІА

у 4,4 разу, p<0,05), та є підтвердженням кардіопротекторної дії, за ступенем

якої комбінація перевершила (p<0,05) препарат порівняння КОР та інший до-

316

сліджуваний об’єкт Глюквамін.

6. За результатами проведених гістоморфологічних та імуногістохімічних до-

сліджень комбінацію N-аГА/КОР можна розглядати як засіб з виразною кардіо-

протекторною та антиапоптозною активністю з перспективою клінічного засто-

сування у складі комплексної терапії серцево-судинних захворювань.

7. Ін'єкційна комбінація N-аГА/КОР є найдоцільнішим досліджуваним

об’єктом для застосування при лікуванні термінальної форми ХХН (ХХН IV-V

ст.), особливо за умов кардіоваскулярних ускладнень.

8. Комбінація N-аГА/КОР (30 мг/кг, в/в) при ішемічному ГУН виражено поси-

лювала функціональний резерв нирок за умов водного навантаження, що зни-

жувався внаслідок ішемії/реперфузії, чинила загальний позитивний вплив на

перебіг нефропатії, про що свідчили відсутність анурії у щурів, збільшення діу-

резу у 3,8 разу, виведення водного навантаження – у 3,7 разу, ШКФ – у 2,5 разу,

зниження екскреції білка у 2,3 разу, посилення екскреції креатиніну й сечовини

у 1,6 та 2,0 рази відповідно, іонів натрію – у 1,4 разу й калію – у 1,9 разу при

зниженні показника Na+/K+ у 1,4 разу (p<0,05 у всіх випадках). При цьому ком-

бінація перевершила (p<0,05) ефективність референс-препарату КОР.

9. Через 48 год після відтворення ГУН ін’єкційна комбінація N-аГА/КОР при

тестуванні за умов спонтанного діурезу викликала відновлення функціонально-

го стану й концентраційної здатності нирок та їх клубочково-канальцевого ба-

лансу, що підтверджувалось посиленням ШКФ у 3,0 рази, КС – у 3,3 разу, збі-

льшенням КР на 9,9 %, зниженням діурезу у 1,5 разу, протеїнурії – у 2,4 разу,

креатиніну та сечовини крові – у 2,2 та 1,7 разу відповідно (p<0,05 у всіх випад-

ках), і при цьому комбінація перевершила (p<0,05) активність КОР.

10. При розвитку ішемічного ГУН комбінація N-аГА/КОР істотно посилювала

ниркову гемодинаміку за ЛДФ-показниками як через 15 хв (збільшення ПМ у

1,6 разу, σМ – у 2,6 разу, KвМ – у 1,7 разу; p<0,05 у всіх випадках), так і через

48 год після припинення ішемії (збільшення ПМ у 1,3 разу, σМ – у 2,0 разу та

KвМ – у 1,6 разу; p<0,05 у всіх випадках). Це відбувалось переважно за рахунок

посилення ендотеліального механізму контролю, що підтверджувалось відпові-

дними показниками коливань ендотеліального діапазону при аналізі АЧС через

317

15 хв (зростання Ае у 4,2 разу, Ае/3σМ – у 1,7 разу, Ае/ПМ – у 2,8 разу; p<0,05

у всіх випадках) та 48 год (зростання Ае у 3,3 разу, Ае/3σМ – у 1,6 разу, Ае/ПМ –

у 2,5 разу; p<0,05 у всіх випадках). При цьому комбінація перевершила (p<0,05)

активність КОР за більшістю вивчених показників.

11. Вагомими ланками механізму нефропротекторної дії комбінації

N-аГА/КОР є посилення ниркової гемодинаміки, відновлення функції судинно-

го ендотелію, збільшення активності ендотеліального механізму контролю мік-

роциркуляції, виразна вазодилятуюча дія, що особливо важливо при гострих

ішемічних порушеннях нирок, тому комбінація N-аГА/КОР є перспективним

препаратом для в/в застосування у якості екстреної допомоги при ГУН, ішемії

нирок та загостреннях ХХН.



1. Шебеко С. К. Дослідження ефективності комбінованих препаратів кверцети-

ну з похідними глюкозаміну у щурів з термінальною нирковою недостатністю.

Клінічна фармація. 2019. Т. 23, № 4. – С. 17–23.




№ 3 (81). – С. 5–12. (Особистий внесок: участь у плануванні та проведенні до-

слідження, підготовка статті до друку).

3. Шебеко С. К. Дослідження впливу комбінації N-ацетилглюкозаміну та квер-

цетину на видільну функцію нирок у щурів з ішемічною гострою нирковою не-

достатністю. Сучасна клінічна фармакологія в фармакотерапії та профілакти-

ці захворювань з позиції доказової медицини : матеріали Х Всеукраїнської на-

ук.–практ. конф. за участю міжнар. спеціалістів з клінічної фармакології, м.


318

АНАЛІЗ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ

Лікування ХХН є невирішеною проблемою медичної та фармацевтичної га-

лузі. Дана патологія має величезне соціальне значення, оскільки призводить до

неминучого розвитку важких ускладнень, у зв’язку з чим пацієнти даного профі-

лю швидко піддаються інвалідизації, втрачають свою соціальну активність та по-

требують високовартісних методів лікування [7, 8]. Існуючі методи превенції та

лікування ХХН недосконалі, на сьогодні вони не здатні забезпечити припинення її

прогресування та відновлення ниркової функції [11, 12, 13], тому постійно збіль-

шується кількість хворих на ТНН, що потребують застосування НЗТ [14, 16].

Основною причиною недостатньої ефективності сучасних методів ліку-

вання ХХН є відсутність ефективної нефропротекторної терапії. Арсенал засобів

нефропротекторної дії дуже обмежений і представлений лише препаратами, що

чинять непрямий протекторний впив на нирки, обумовлений гемодинамічними

ефектами [30, 31, 32]. Не зважаючи на активні експериментальні й клінічні до-

слідження серед цієї групи препаратів, на сьогодні лише блокатори РААС мають

доведений нефропротекторний ефект [93]. Але доцільність їх застосування все

частіше ставиться під сумнів у зв’язку з невизначеними довгостроковими ре-

зультатами лікування ХХН та великою кількістю обмежень внаслідок побічних

ефектів при їх застосуванні у даної категорії хворих [102, 124, 129].

Отже, наочним стає питання щодо необхідності розробки та впроваджен-

ня до клінічної практики нефропротекторів прямої дії, що потенційно можуть

мати більшу ефективність внаслідок безпосередньої взаємодії з нирковою тка-

ниною. Серед їх прогнозованих ефектів слід виділити захисний вплив на мем-

бранні структури ниркового фільтру, відновлення їх аніонних властивостей, се-

лективності, компенсацію пластичної недостатності ниркової тканини та збіль-

шення виживаності нефроцитів за умов патологічно зміненої нирки. Теоретич-

но даний фармакодинамічний комплекс може обумовити не тільки зниження

прогресування ХХН, а й можливість її зворотного розвитку.

Все більше уваги вчених у якості терапевтичної мішені при розробці нових

нефропротекторів привертає глікокалікс ниркових біомембран, а саме ГАГ, що

319

обумовлюють його специфічні властивості [261, 262, 264]. Виходячи з цього, пер-

спективним об’єктом для створення нефропротекторів прямої дії є мономер ГАГ –

аміноцукор ГА [43]. У складі ниркових ГАГ він не тільки забезпечує структурно-

функціональну цілісність ниркового фільтру, а й обумовлює його аніонні власти-

вості, селективність, захист від факторів агресії та нормалізацію мікроциркуляції у

гломерулярних капілярах [285, 286, 299, 300]. Даний гексозамін має велике пато-

фізіологічне значення при розвитку нефропатій і може використовуватись у якості

показника ступеня ураження нирок та ефективності фармакотерапії [43].

Проте ступінь виразності нефропротекторного ефекту ГА є недостатнім

для ефективного лікування ниркової патології. Це пояснюється надлишковим

метаболізмом та низькою біодоступністю при пероральному застосуванні [50,

282], а також недостатньо вираженими протизапальними та антиоксидантними

ефектами [52, 369, 375]. Тому доцільною є модифікація фармакодинаміки ГА з

метою розширення можливостей застосування його у якості нефропротектора.

Аналіз й узагальнення даних, наведених у розділі 1, свідчить, що у вирі-

шенні даної проблеми є два перспективні підходи, які доцільно застосувати у

сукупності. По-перше, це використання замість ГА його активного метаболіту –

N-аГА, який потенційно має більш значущий рівень фармакологічної активнос-

ті, оскільки не піддається метаболічним перетворенням [395] та менш схильний

до процесів дезамінування через наявність захищеної аміногрупи. По-друге,

модифікація нефропротекторних властивостей ГА або його похідних шляхом

комбінування з флавоноїдом кверцетином, який є потужним антиоксидантом

[428, 430], протизапальним агентом [54, 55, 431] та має нефропротекторну ак-

тивність [59, 60]. Обидва компоненти даної комбінації будуть взаємно допов-

нювати фармакодинаміку один одного ефектами, корисними в терапії ХХН.

З метою комплексного вирішення проблеми оптимізації лікування ХХН, з

урахуванням того, що вона протікає у п’ять стадій, які кардинально відрізня-

ються за необхідним ступенем фармакологічного втручання [31, 96], доцільною

є розробка та дослідження препаратів комбінацій похідних ГА з кверцетином у

двох лікарських формах – для перорального та ін’єкційного застосування, що

дозволить застосовувати можливість постадійного патогенетичного впливу на

320

різні ланки розвитку ниркової патології.

У ході розробки комбінованого препарату похідних ГА з кверцетином

для перорального застосування було вирішено ввести до його складу обидва

перспективні похідні ГА – ГА г/х й N-аГА. Передумовою цього було припу-

щення, що при подібному сполученні N-аГА буде чинити швидкий нефропро-

текторний ефект, оскільки не потребує біотрансформації, а ГА г/х – пролонго-

вану дію. Ця концепція була підтверджена у попередніх експериментальних до-

слідженнях ефективності комбінацій похідних ГА з кверцетином за протизапа-

льним й кардіопротекторним ефектами [496, 497]. Отже, при визначенні опти-

мального складу композиції досліджували фармакологічні препарати, виготов-

лені екстемпорально, що містили ГА г/х, N-аГА та кверцетин у співвідношен-

нях часток аміноцукру й флавоноїду від 1:1 до 1:4, при цьому частка аміноцук-

ру складалась як з власне ГА г/х та N-аГА, так й з їх рівноважної суміші.

При вивченні нефропротекторних властивостей досліджуваних комбіна-

цій (50 мг/кг, в/ш) на моделі доксорубіцинової нефропатії у щурів (див. підроз-

діл 3.1.1) було визначено: по-перше, що комбінування похідних ГА з кверцети-

ном супроводжується істотним посиленням нефропротекторного ефекту даних

сполук, який виявлявся у нормалізації ВФН та зниженні інтенсивності запаль-

но-деструктивних процесів у нирках; по-друге, що у найбільшому ступеню це

характерно для комбінацій, які мають співвідношення аміноцукрів й флавоної-

ду 3:1. При цьому найвищий рівень НА – 89,9 % виявила комбінація G3N3K2,

яка містила по 3 частини ГА г/х й N-аГА та 2 частини кверцетину (рис. 3.1), яку

й було визнано найперспективнішою для створення на її основі комбінованого

препарату для перорального застосування. Також слід відмітити високий рівень

активності об’єкта G1N1, який був сумішшю рівних частин ГА г/х та N-аГА, і

за рівнем НА вірогідно перевершив більшість комбінацій (за виключенням

G3K1, N3K1 та G3N3K2), а також власне ГА г/х (об’єкт G1), що ще раз підтве-

рджує доцільність комбінованого використання даних гексозамінів (ГА г/х та

N-аГА) при лікуванні уражень нирок за умов в/ш застосування [734].

Аналіз отриманих результатів дозволяє зробити висновок, що похідні ГА

значно перевершують кверцетин за антипротеїнуричною дією та впливом на

321

гломерулярну фільтрацію. Це пояснюється фізіологічною роллю ендогенного

N-аГА у нирках, його мембранотропністю й пластичною функцією, про що

йшла мова вище, і корелює з результатами раніше проведених досліджень [43,

495]. Отримані результати також повністю підтверджують міркування щодо

синергізму нефропротекторних властивостей похідних ГА й кверцетину при

сумісному застосуванні, що було обговорено у підрозділі 1.3.3.

На основі складу досліджуваного об’єкта G3N3K2 на ПАТ НВЦ "Борща-

гівський ХФЗ" (Україна) було розроблено 2 експериментальні лікарські форми

для перорального застосування – таблетки й капсули, порівняльну ефективність

яких досліджували на моделях доксорубіцинової нефропатії (нефропатія міні-

мальних змін) для оцінки насамперед нефропротекторного ефекту та сулемової

нефропатії (ниркова недостатність) у щурів для оцінки гіпоазотемічної дії.

Тест-об’єкт G3N3K2 (82 мг/кг, в/ш) у обох вивчених лікарських формах

при доксорубіциновій нефропатії у щурів (див. підрозділ 3.1.2) виявив виражену

нефропротекторну дію, яка виявлялась посиленням ВФН, антипротеїнуричним

ефектом, зниженням у нирках запально-деструктивних процесів й нормалізацією

сечовини крові (табл. 3.2). При цьому він перевершив за впливом на протеїнурію

та ШКФ препарат порівняння Квертин, що пояснюється комплексним впливом

похідних ГА й кверцетину на механізми розвитку нефропатіїї: стабілізацією по-

верхневого заряду ГБМ, покращенням внутрішньоклубочкової гемодинаміки,

відновленням ниркового фільтру з одного боку, та інгібуючим впливом на вільні

радикали та медіатори запалення в паренхімі нирок – з іншого [735].

При порівнянні активності об’єкта G3N3K2 у капсулах й таблетках виявля-

лось, що у формі капсул він був значно ефективнішим і вірогідно перевершував

таблетки за впливом на протеїнурію протягом всього досліду, на показники ШКФ

– станом на 14 добу і на МКН – на 21 добу експерименту. При цьому вплив

G3N3K2 на рівень протеїнурії у даному досліді є особливо важливим, оскільки він

відображає ступінь ураження ниркового фільтру, а це основна патогенетична лан-

ка і пов’язаний з нею прояв експериментальної моделі, що була використана.

Отриманий результат пояснюється відмінностями у складі допоміжних

речовин даних лікарських форм, пов’язаних з їх типом й технологією виробни-

322

цтва. Таблетована форма у своєму складі мала більший загальний вміст та інші

види дезінтегрантів (целюлоза мікрокристалічна у таблетках проти кроскарме-

лози й лактози у капсулах) та, на відміну від капсул, зв’язуючий наповнювач

кросповідон. Ймовірно, за рахунок цього відбувалось нівелювання ФК-

синергізму ГА й кверцетину [496], в основі якого лежить збільшення спорідне-

ності флавоноїду (як дрібної молекули зі вмістом негативно заряджених ради-

калів) до клітинних мембран ентероцитів кишківника щурів під впливом ГА

[287], що було детально висвітлено у підрозділі 1.3.3.

Аналогічний результат було отримано при вивченні ефективності тест-

об’єкта G3N3K2 (82 мг/кг, в/ш) у капсулах й таблетках на моделі сулемової неф-

ропатії у щурів (див. підрозділ 3.1.3). Досліджувана комбінація у формі капсул по-

кращувала ВФН, чинила виражену антипротеїнуричну й гіпоазотемічну дію і при

цьому перевершувала за рівнем активності свою таблетовану форму (табл. 3.3).

Особливої уваги заслуговує те, що незважаючи на відсутність діуретичного ефек-

ту комбінація G3N3K2 у капсулах мала деякі переваги у порівнянні з Леспефри-

лом, основними з яких була істотна антипротеїнурична дія та вагоміший стиму-

люючий вплив на гломерулярну фільтрацію. Слід відмітити, що за показниками

азотистого обміну об’єкт G3N3K2 у капсулах також не поступився Леспефрилу,

який є відомим препаратом гіпоазотемічної дії, що позитивно характеризує дослі-

джену комбінацію як перспективний засіб корекції ниркової недостатності [736].

З урахуванням вищенаведених результатів для остаточної розробки комбі-

нованого препарату похідних ГА з кверцетином було відібрано склад, що містив

ГА г/х, N-аГА та кверцетин у співвідношенні 3:3:2 у лікарській формі капсул. На

ПАТ НВЦ "Борщагівський ХФЗ" (Україна) було проведено ґрунтовну фармацев-

тичну розробку даного препарату під назвою "Глюквамін" – капсули для внутріш-

нього застосування, що містять по 125 мг ГА г/х й N-аГА та 80 мг кверцетину. Та-

кож було розроблено технічні умови його виробництва – ТУУ 15.8-23518596-

003:2011, згідно з якими було напрацьовано пілотну серію препарату для подаль-

ших експериментальних досліджень у якості засобу лікування ХХН. На сьогодні-

шній день склад та лікарську форму Глюкваміну захищено патентом України на

винахід [765], а сам він зареєстрований як дієтична добавка.

323

Розробка та дослідження комбінованого препарату для ін’єкційного за-

стосування при ХХН, що містить похідні ГА та кверцетин, потребувала вирі-

шення питань не тільки щодо майбутнього складу препарату, а й стосовно його

шляху введення, та можливості застосування при цьому шляху діючих речовин

з урахуванням їх ФК-властивостей. Поставлена проблема являє собою складну

фармакологічну задачу, тому її було вирішено у декілька етапів.

На початковому етапі було проведено порівняльне дослідження НА похі-

дних ГА (ГА г/х та N-аГА, 50 мг/кг) при різних шляхах введення (в/м, в/о та в/ш)

на моделі доксорубіцинової нефропатії у щурів (див. підрозділ 3.2.1). При цьо-

му досліджували фармакологічні препарати у вигляді ін’єкційних розчинів ГА

г/х та N-аГА, які були виготовлені асептично на ФР для ін’єкцій. У зв’язку з

тим, що досліджувані об’єкти за умов ін’єкційного введення мають більший па-

тогенетичний вплив на перебіг нефропатії, ніж при в/ш застосуванні, методика

визначення показника НА, яку використовували раніше, потребувала усклад-

нення. До її розрахунку долучили активність за впливом на параметри, що ві-

дображають стан запально-деструктивних та вільнорадикальних процесів у ни-

рках – вміст ендогенного N-аГА та ТБК-Р у нирковій тканині.

Результати дослідження показали не тільки те, що ступінь нефропротек-

торної та гіпоазотемічної дії похідних ГА виражено залежить від шляху вве-

дення, а й те, що в цілому N-аГА має більший рівень НА, ніж ГА г/х, і за де-

якими показниками вірогідно його перевершує при однаковому шляху застосу-

вання (табл. 3.4, 3.5, рис. 3.3, 3.4) [673]. Дана картина пояснюється тим, що N-

аГА є активним метаболітом ГА [39, 51] й чинить захисну дію на пошкоджені

мембранні структури ниркового фільтру, долучаючись до них у незміненому

вигляді, а ГА лише після ацетилювання [282, 304, 369]. Отримані результати

корелюють з раніше проведеними скринінговими дослідженнями, у яких N-аГА

тенденційно перевершував нефропротекторну дію ГА г/х [363, 364].

При порівнянні ефективності аміноцукрів за різних шляхів введення най-

вищий рівень НА спостерігався при в/м застосуванні N-аГА – 83,3 % (рис. 3.4).

При цьому N-аГА за даним показником вірогідно перевершив свою активність

та дію ГА г/х при інших шляхах введення, а також ГА г/х при в/м введенні за

324

показниками протеїнурії та ТБК-Р нирок [673].

Додатково результати дослідження показали, що за умов в/о та в/ш засто-

сування аміноцукрів спостерігався ідентичний, менший за в/м введення, рівень

ефективності, який пояснюється впливом ефекту первинного проходження.

Отже, в/м (або в/в) шлях введення для похідних ГА має безумовні переваги,

оскільки дозволяє забезпечити надходження всієї введеної дози гексозаміну до

системи кровообігу та ниркової тканини у незміненому вигляді. При цьому

більш придатним в/м введення є саме для N-аГА, оскільки він, на відміну від

ГА г/х, є активним метаболітом. Дані результати підтверджують припущення з

цього питання, що були висунуті у підрозділі 1.3.3.

З цих міркувань в/о шлях введення для похідних ГА слід вважати недоці-

льним, не зважаючи на те, що у експериментальних дослідженнях він є прийнят-

ною альтернативою в/в введенню. У представленому дослідженні він не мав пе-

реваг перед в/ш введенням внаслідок однаково інтенсивного метаболізму у печі-

нці та незручності застосування. Але це не стосується в/в введення аміноцукрів,

яке також як і в/м не характеризується ефектом первинного проходження.

З урахуванням отриманих результатів доцільною була розробка препара-

ту N-аГА для ін'єкційного застосування. У зв’язку з цим, на ПАТ НВЦ "Борща-

гівський ХФЗ" (Україна) було проведено фармацевтичну розробку 6 % розчину

N-аГА для ін'єкційного введення та вироблено його у якості дослідної серії.

Концентрацію розчину N-аГА 6 % було обрано виходячи з того, що вона відпо-

відає концентрації ізотонічного розчину даного аміноцукру – 0,29 М, розрахо-

ваній за законом Вант-Гоффа [766], що дозволяє його використовувати у різних

режимах дозування як в/м, так й в/в. Але за потреби можна отримувати розчини

з більшими концентраціями N-аГА, оскільки його розчинність у воді при кімна-

тній температурі складає 257 мг/мл [767].

У разі впровадження у виробництво ін’єкційного розчину N-аГА, доціль-

ним є діапазон концентрацій 5–10 %, для забезпечення дозування 100-500 мг за

умови застосування у об’ємі 2-5 мл. Це приблизно відповідає дозуванню

ін’єкційних препаратів для в/м введення ГА сульфату – Дона ("Rottapharm,

LTD.", Ірландія) і Синарта (ПАТ "Фармак", Україна) [425], які випускаються у

325

ампулах по 2 мл у вигляді 20 % розчину, що обумовлює разову дозу 400 мг. Але

при дозуванні N-аГА за умов ін’єкційного введення необхідно зважати на те,

що з урахуванням біотрансформації ГА сульфату, в ході якої 56 % аміноцукру

руйнується [50] і того, що N-аГА їй практично не піддається, його доза 200 мг

буде приблизно відповідати дозі ГА сульфату 400 мг.

Порівняльне вивчення ефективності 6 % розчину N-аГА для ін'єкцій (50

мг/кг) при в/м та в/в застосуванні у щурів з ГУН (міоглобінурична нефропатія)

показало, що під його впливом спостерігався виражений нефропротекторний

ефект без статистичних відмінностей як при в/м, так і при в/в шляхах введення

(див. підрозділ 3.2.2). Досліджуваний гексозамін значно покращував ВФН, зме-

ншував протеїнурію, затримку рідини, прояви набряків, посилював виведення

із сечею азотистих сполук, зменшував рівень гіперазотемії (табл. 3.6, 3.7, рис.

3.6, 3.7). У результаті цього у тварин знижувались прояви інтоксикації, покра-

щувався загальний фізичний стан та знижувалась летальність (рис. 3.5) [737].

До цього часу нефропротекторні властивості N-аГА при ін’єкційному

введенні не досліджувались, але отримані дані корелюють з результатами ра-

ніше проведених досліджень N-аГА при в/ш введенні у щурів з ГУН, у яких ге-

ксозамін виявив високий рівень ефективності [53]. Також ці результати відпо-

відають дослідженням нефропротекторних властивостей ГА при ГУН у щурів

інших авторів, у яких було визначено позитивний вплив ГА на перебіг конт-

раст-індукованої нефропатії [45] та вивчено ефективність його кон’югатів при

ГУН ішемічно-реперфузійного походження [46, 47].

Препарат порівняння КОР очікувано виявив позитивну дію на перебіг

ГУН, посилюючи ВФН та перешкоджаючи розвитку гіперазотемії, що відпові-

дає раніше проведеним дослідженням [61, 495] та корелює з результатами ін-

ших експериментальних робіт, де кверцетин також виявився ефективним неф-

ропротектором [58, 59, 60], що було обговорено у підрозділі 1.3.2.

За рівнем ефективності N-аГА при обох шляхах введення вірогідно пере-

вершив дію КОР за більшістю показників [673]. Висока ефективність N-аГА

пояснюється тим, що він чинить пряму захисну дію на пошкоджені мембранні

структури ниркового фільтру. У той час, як кверцетин не чинить безпосеред-

326

нього захисного впливу на ниркову тканину і його дія реалізується через анти-

оксиданий, антигіпоксичний, протизапальний та інші ефекти [54, 55, 60].

При порівнянні ефективності N-аГА за різних шляхів введення виявилось,

що він виявляє однаковий рівень активності без вірогідних відмінностей як за

умови в/м, так і при в/в застосуванні. Але при цьому в/м шлях введення є більш

простим та зручним, особливо за умов багаторазових повторних введень. Тому

при подальших експериментальних дослідженнях, а також у ході клінічної ап-

робації в/м шлях введення для N-аГА слід вважати найоптимальнішим.

З метою оцінки можливостей тривалого в/м застосування 6 % ін’єкційного

розчину N-аГА при ХНН було проведено вивчення впливу даного об’єкту на пе-

ребіг сулемової нефропатії у щурів (див. підрозділ 3.2.3). У ході дослідження гек-

созамін суттєво посилював ВФН, зменшував затримку рідини й рівень гіперазоте-

мії (табл. 3.8, 3.9, рис. 3.10), а також викликав значущий антиоксидантний ефект.

При цьому у тварин відбувалось вірогідне зниження вмісту у нирковій тканині

продуктів ПОЛ та відновлювався стан АОС нирок, що виявлялось мобілізацією

тканинного резерву ВГ й збільшенням активності СОД до інтактного рівня (табл.

3.10, рис. 3.11). У результаті цього у тварин покращувався загальний фізичний

стан та зникала летальність (рис. 3.8).

Висока ефективність нефропротекторної дії N-аГА при в/м застосуванні

за умов ХНН корелює з вищенаведеними результатами досліджень даного

об’єкта при ГУН й пояснюється тими ж самими механізмами дії. Раніше N-аГА

при ін’єкційному введені не вивчався як засіб лікування ХНН. Але отримані ре-

зультати корелюють з даними попередніх досліджень ГА г/х при в/ш застосу-

ванні у щурів з сулемовою нефропатією [43] та у мишей з фіброзом нирок [44].

Найвагомішими результатами даного дослідного етапу є визначення у N-

аГА гіпоазотемічного й антиоксидантного ефектів. Гіпоазотемічна дія N-аГА

пояснюється покращенням внутрішньоклубочкової гемодинаміки, що призво-

дить до посилення виведення продуктів азотистого обміну з сечею під впливом

фільтраційних процесів, й зсувом рівноваги у білковому обміні у бік анаболізму

білків, що є характерним для ГА [51, 305, 307]. В основі антиоксидантного ефе-

кту N-аГА лежить здатність похідних ГА взаємодіяти з вільними радикалами й

327

протекторна дія на мембранні структури нирок [307], що перешкоджає їх ліпо-

пероксидації, виснаженню АОС та сприяє збереженню активності її ферментів.

Даний вид фармакодинаміки N-аГА має велике значення у лікуванні ХХН,

оскільки вільнорадикальне окислення та пов’язаний з цим окисний стрес є ва-

гомою ланкою патогенезу даної патології [309, 310, 311].

За результатами дослідження N-аГА вірогідно перевершив активність КОР

за впливом на ВФН та азотистий обмін за більшістю показників. Але найвагомі-

шим є те, що N-аГА не поступився впливу КОР на показники ліпопероксидації та

стану АОС нирок. Отже, даний аміноцукор має більш збалансований фармакоди-

намічний комплекс для лікування ХХН, у якому слід виділити нефропротектор-

ний, гіпоазотемічний та антиоксидантий ефекти.

З урахуванням всього вищевикладеного отримані результати мають ваго-

ме значення для клінічної нефрології, оскільки відкривають великі перспективи

застосування N-аГА у розчині для ін’єкцій не тільки як компонента комбінова-

ного ін’єкційного препарату нефропротекторної дії, а й як окремого засобу для

застосування у комплексній терапії ХХН та ГУН.

Для остаточного вирішення питання щодо можливості розробки комбіно-

ваного ін’єкційного препарату похідних ГА з кверцетином необхідно було ви-

значити можливість застосування його компонентів при в/м шляху введення. У

разі N-аГА це не викликало жодних сумнівів, оскільки у клінічній практиці ві-

домі препарати ГА сульфату – Дона й Синарта [425], що вводяться даним шля-

хом, при цьому біодоступність ГА складає 95 % [375]. Проте можливість в/м

застосування КОР є невідомою, оскільки даний препарат рекомендований для

в/в застосування і до того ж містить у своєму складі високомолекулярну речо-

вину ПВП [493]. У зв’язку з цим, було проведено вивчення ФК-властивостей

КОР (10 мг/кг) при в/м та в/в застосуванні у кролів у порівнянні з незміненою

субстанцією кверцетину, яку вводили в/ш (див. підрозділ 3.2.4).

У ході дослідження було розроблено й провалідовано методику визна-

чення кверцетину та його метаболітів у біоматриці плазми крові кролів – метод

УЕРХ-МС/МС з попередньою твердофазною екстракцією. Методику піддавали

перевірці на відповідність встановленим критеріям прийнятності [732], в ре-

328

зультаті якої була підтверджена її придатність, що дозволяє вважати дану мето-

дику надійною, точною і добре відтворюваною для використання в рутинному

аналізі біозразків, які містять кверцетин та ізорамнетин [494].

Аналіз отриманих даних свідчить про те, що при будь-якому шляху вве-

дення, у організмі кролів кверцетин піддається активним метаболічним пере-

творенням з утворенням групи метаболітів, основним з яких є ізорамнетин, що

також має біологічну активність із спектром фармакодинаміки, притаманним

кверцетину [414]. При цьому, у всіх випадках концентрація кверцетину завжди

перевищувала вміст ізорамнетину в 2-3 рази, зміни у концентраціях даних фла-

воноїдів у плазмі крові тварин були прямо пропорційними й мали однакову ін-

тенсивність, що вказує на наявність певної кореляції (рис. 3.15). Це відповідає

відомим науковим даним щодо метаболічних перетворень кверцетину при його

експериментальному й клінічному ФК-вивченні [431, 489, 490].

В/м введення КОР обумовлювало формування плавної ФК-кривої, без про-

міжних піків з максимумом концентрації через 1 год й поступовим рівномірним

зниженням на відміну від кривої внаслідок в/в застосування, яка мала класичну

форму для цього шляху введення з початковим піком концентрації (рис. 3.16). Це

пояснюється не тільки більш повільним всмоктуванням кверцетину з м’язової

тканини, а й більш помірною інтенсивністю сполучених процесів біотрансформа-

ції й елімінації, що обумовлюють формування низхідної частини ФК-кривої.

Вищеописані закономірності підтверджувались порівняльними показни-

ками ФК-параметрів КОР при обох шляхах введення. Підсумковий аналіз свід-

чить, що в/м введення КОР у порівнянні з в/в застосуванням характеризується

повільнішим всмоктуванням, тривалішим часом утримання, більшою тканин-

ною проникністю та меншою швидкістю виведення на тлі близького рівня біо-

доступності, який склав 93 % (табл. 3.12). Дану ФК-характеристику слід вважа-

ти більш придатною у разі необхідності пролонгації фармакологічного ефекту

та тривалого застосування в терапії хронічної патології, що робить в/м шлях

введення КОР оптимальним при лікуванні ХХН.

Більшість ФК-параметрів кверцетину при в/ш введенні не піддавались

розрахункам, оскільки у його ФК-профілі не було зафіксовано піку і концент-

329

рація суми флавоноїдів продовжувала збільшуватись протягом всього періоду

спостережень (рис. 3.16). Все це дозволяє підсумувати, що немодифікована

субстанція кверцетину не представляє наукового інтересу.

На заключному етапі розробки ін’єкційного комбінованого препарату не-

обхідно було вирішити питання щодо оптимального співвідношення N-аГА й

КОР у лікарській формі. Для цього проводили порівняльну оцінку НА

ін’єкційних комбінацій N-аГА/КОР (50 мг/кг, в/м) у співвідношеннях від 1:2 до

3:1 за умов розвиту ГУН у щурів (див. підрозділ 3.2.5).

Експериментальні дані довели, що при комбінуванні N-аГА з КОР у вигляді

ін’єкційного розчину відбувається посилення ефективності, яке залежить від спів-

відношення діючих речовин у тест-об’єктах. Це корелює з результатами вивчення

НА комбінацій похідних ГА з кверцетином для перорального застосування, які

були наведені вище. Найбільш виражені нефропротекторні властивості спостері-

гались у комбінації із співвідношенням діючих речовин 1:1. Під її впливом у щу-

рів відновлювався фізичний стан, зникали випадки летальності, посилювалась

гломерулярна фільтрація, знижувалась протеїнурія та вміст у крові азотистих ре-

човин. Це свідчить про нормалізацію ВФН й азотистого обміну. При цьому зага-

льний рівень НА даного тест-зразка склав 69,7 %, що є найбільшим значенням у

представленому досліді (рис. 3.19). Слід відмітити, що за ефективністю дана ком-

бінація вірогідно перевершила всі інші, а також препарат порівняння КОР.

Висока ефективність запропонованої комбінації пояснюється тим, що кве-

рцетин та N-аГА чинять нефропротекторний вплив за різними механізмами дії.

Це лежить в основі їх ефекту потенціювання, наявність якого витікає з результа-

тів аналізу показників НА досліджуваних комбінацій. Дані результати підтвер-

джують концепцію синергізму похідних ГА й кверцетину, викладену у підрозділі

1.3.3, що лягла в основу ідеї створення даного препарату. Слід відмітити, що

обидва компоненти мають приблизно однаковий рівень біодоступності при в/м

введенні: N-аГА як похідне ГА – приблизно 95 % [375], а КОР – 93 %, що було

доведено раніше і додатково свідчить на користь вибору співвідношення 1:1.

Отже, оптимальним комбінованим препаратом похідних ГА й кверцетину

для ін’єкційного застосування при лікуванні ХХН було визнано комбінацію N-

330

аГА/КОР із співвідношенням 1:1 у формі ін’єкційного розчину для в/м застосу-

вання, яку й вивчали у подальших дослідженнях паралельно з Глюкваміном.

Подальше вивчення нефропротекторних властивостей комбінованих пре-

паратів похідних ГА з кверцетином на моделях ХХН вимагало наукового об-

ґрунтування оптимальних доз. З цією метою обидва досліджувані об’єкти під-

давали визначенню дозозалежності НА на моделі ниркової недостатності (хро-

мат-індукована нефропатія) у щурів. При цьому Глюквамін досліджували у до-

зах 25, 50 та 100 мг/кг при в/ш введенні (див. підрозділ 4.1), а комбінацію N-

аГА/КОР – 10, 20, 40 та 60 мг/кг при в/м введенні (див. підрозділ 4.2). Предста-

влені діапазони доз обирались з урахуванням результатів попередніх дослі-

джень таким чином, щоб перекрити раніше вивчені дози, у яких досліджувані

об’єкти вірогідно виявили нефропротекторний ефект.

При вивченні ефективності Глюкваміну за умов розвитку ниркової недо-

статності було виявлено дозозалежність у змінах показника ШКФ (табл. 4.1).

Даний параметр є найбільш інформативним серед показників ВФН і широко

використовується при діагностиці, визначенні стадії й контролі за перебігом

ХХН [30, 31]. При розрахунку НА за впливом препарату на цей показник ви-

явилось, що кожна наступна доза вірогідно перевершує попередню за рівнем

активності. Такий характер залежності "активність–доза" дозволив провести

пробіт-аналіз й розрахувати показник ЕД50 Глюкваміну за НА, який склав

79,7±10,0 мг/кг [500]. Ця доза є найдоцільнішою для подальших експеримента-

льних досліджень Глюкваміну у якості засобу лікування ХХН. Отриманий ре-

зультат приблизно відповідає показнику ЕД50 Глюкваміну за протизапальною

дією [496] та умовно-ефективній дозі препарату за кардіопротекторним ефек-

том [497], які за результатами експериментальних досліджень склали 81,9 мг/кг.

При екстраполяції отриманого показника 79,7 мг/кг на людину за коефі-

цієнтами видової стійкості 502 було отримано значення 19 мг/кг, а з огляду на

те, що середня маса пацієнта становить 70 кг, добова доза препарату дорівню-

вала 1330 мг (за сумою діючих речовин) [501]. З урахуванням вмісту діючих

речовин у 1 одиниці лікарської форми Глюкваміну, ця доза приблизно відпові-

331

дає 4 капсулам протягом доби. Дана рекомендована доза на 1 капсулу переви-

щує дозу Глюкваміну, рекомендовану згідно з інструкцією до медичного засто-

сування [493], але з урахуванням високого рівня безпеки й переносимості пре-

парату це не має принципового значення.

У ході вивчення дозозалежності нефропротекторного ефекту комбінації

N-аГА/КОР, було визначено інший характер впливу, ніж при застосуванні Глю-

кваміну. Аналіз експериментальних даних показав, що НА досліджуваної ком-

бінації має дозозалежний характер лише у інтервалі доз 10–40 мг/кг. Показник

НА, який розраховували за впливом на гломерулярну фільтрацію, вірогідно збі-

льшувався зі збільшенням дози комбінації наступним чином: при застосуванні

у дозі 10 мг/кг – 27,3 %, 20 мг/кг – 41,7 % та 40 мг/кг – 67,8 %. Але при застосу-

ванні комбінації у дозах 40 та 60 мг/кг вірогідних розбіжностей у показника НА

вже виявлено не було (рис. 4.5) [501].

Наявність трьох доз, що зі збільшенням вірогідно відрізняються за рівнем

НА, дозволила розрахувати методом пробіт-аналізу ЕД50 комбінації N-аГА/КОР

за нефропротекторним ефектом. У результаті цього було отримано показник

ЕД50, що дорівнював 30,2±6,3 мг/кг, який є найбільш оптимальною дозою для її

подальшого доклінічного поглибленого вивчення з метою обґрунтування засто-

сування у терапії ХХН [501]. Слід відмітити, що значення ЕД50 досліджуваної

комбінації є меншим за показник ЕД50 КОР, який складає 34 мг/кг [61] та знач-

но менше за умовно-ефективну дозу ГА, яка складає 50 мг/кг [279, 307]. Також

показник ЕД50 комбінації N-аГА/КОР є меншим за ЕД50 Глюкваміну у 2,7 разу,

що свідчить про багаторазово вищий рівень ефективності [501].

У результаті екстраполяції дози 30,2 мг/кг на людину за коефіцієнтами ви-

дової стійкості 502 було отримано значення 7,2 мг/кг, а з урахуванням серед-

ньої маси пацієнта 70 кг, добова доза комбінації дорівнює 503,3 мг (за сумою ді-

ючих речовин). Ця доза є найдоцільнішою для застосування при клінічній апро-

бації комбінації N-аГА/КОР у якості засобу лікування ниркової патології.

Виходячи з вищенаведених результатів, доцільною є фармацевтична роз-

робка та впровадження у виробництво ін’єкційного комбінованого препарату,

332

що містить N-аГА й комплекс кверцетин/ПВП (1:9) у рівних частинах у кілько-

сті по 5-10 %, для забезпечення дозування 125-500 мг кожного з компонентів за

умови введення у об’ємі 2,5-5 мл. З урахуванням рекомендованої добової дози

комбінації 503 мг (за сумою діючих речовин) при остаточній розробці лікарсь-

кої форми для клінічного застосування оптимальним варіантом є створення

ін’єкційної форми, яка у одній одиниці буде містити по 250 мг N-аГА та ком-

плексу кверцетин/ПВП (1:9) за умови її одноразового введення протягом доби.

За вмістом кверцетину дана форма буде двократно меншою, ніж у КОР (25 мг

проти 50 мг), а за вмістом N-аГА – у 1,6 разу меншою, ніж у ін’єкційних препа-

ратах ГА сульфату – Дона й Синарта (400 мг). Це узгоджується з концепцією

синергізму похідних ГА й кверцетину, доведеною згідно з експериментальними

даними. Вищенаведені результати є вагомою передумовою створення й впрова-

дження препарату на основі комбінації N-аГА/КОР для лікування ниркової па-

тології, але це потребує ґрунтовної фармацевтичної розробки.

Обов'язковим етапом доклінічного вивчення лікарських засобів є оцінка то-

ксикологічних властивостей. У раніше проведених дослідженнях вже було вивче-

но показники гострої токсичності комбінованих препаратів похідних ГА з кверце-

тином. Так, за умов в/ш введення у щурів було вивчено гостру токсичність Глюк-

ваміну та його компонентів N-аГА й ГА г/х у інтервалі доз 500–10000 мг/кг, а та-

кож при в/о введенні у дозах 500–5000 мг/кг. При цьому, у зв'язку з відсутністю

летальності тварин протягом періоду спостережень, у якості показника ЛД50 було

прийнято максимальну вивчену дозу, тобто > 10000 мг/кг при в/ш введенні та >

5000 мг/кг при в/о введенні, що дозволило віднести всі дані об’єкти згідно з кла-

сифікацією К. К. Сидорова до VI класу токсичності – відносно нешкідливі речо-

вини [496]. Окрім того, в іншому дослідженні було вивчено гостру токсичність

КОР за умов в/о введення у щурів. При цьому також не було зафіксовано жодних

випадків летальності, тому у якості показника ЛД50 використовували максимальну

досліджену дозу – 5000 мг/кг, що також обумовило VI клас токсичності – віднос-

но нешкідливі речовини за класифікацією К. К. Сидорова [495].

Дослідження гострої токсичності комбінації N-аГА/КОР (500–5000 мг/кг,

в/о), проведені у рамках представленої науково-дослідної роботи (див. підроз-

333

діл 5.1), також показало відсутність летальності у щурів при незначних проявах

інтоксикації, що спостерігались тільки при застосуванні високих доз комбінації

(3000 та 5000 мг/кг). У зв’язку з цим, як і за вищенаведеними результатами, бу-

ло прийнято, що значення ЛД50 досліджуваної комбінації перевищує 5000 мг/кг

при в/о введенні, а, отже, за класифікацією К.К. Сидорова вона відноситься до

VI класу токсичності – відносно нешкідливі речовини, що дозволяє вважати її

високобезпечним лікарським засобом.

Оскільки комбінація N-аГА/КОР пропонується як препарат для в/м засто-

сування, необхідним було визначення наявності у неї місцевоподразнювальної

дії на м’язову тканину (див. підрозділ 5.2). У результаті щоденних в/м введень

тест-об’єкта протягом 10 діб з подальшим спостереженням ще протягом такого

терміну було виявлено відсутність значущого місцевоподразнювального впливу.

Не зазнавали змін такі неспецифічні показники запалення як вміст лейкоцитів

та лейкоцитарна формула, що свідчить про відсутність загальної запальної реа-

кції внаслідок введення препарату. При вивченні стану гістоморфологічної

структури м’язової тканини на 10 добу спостережень відмічались незначні змі-

ни, які не свідчили про розвиток запально-деструктивних процесів, а на 20 добу

майже не ідентифікувались. При цьому згідно з бальною системою оцінювання

ступеня подразнення м’язової тканини вони мали тенденцію до зниження (табл.

5.3), що говорить про зворотний характер та незначний подразнювальний вплив

досліджуваної комбінації [739].

Слід відмітити, що ін’єкційний розчин N-аГА характеризувався ще мен-

шим ступенем подразнювальної дії, який на 20 добу спостережень взагалі оці-

нювався як відсутній. Це може пояснюватись загальними органопротекторними

властивостями похідних ГА [305]. Проте КОР на 10 добу виявив місцевоподра-

знювальну дію помірного характеру, ступінь якої далі знизився до помірного,

що підтверджує зворотність негативних змін у м’язовій тканині під його впли-

вом. Дану особливість КОР можна пояснити наявністю у його складі модифіка-

тора розчинності ПВП, що відсутній у розчині N-аГА та ймовірно обумовлює

негативний вплив на м’язову тканину. З огляду на це, такий низький рівень мі-

сцевоподразнювальної дії комбінації N-аГА/КОР слід вважати обумовленим

334

наявністю у його складі N-аГА. Все вищевикладене свідчить про високу безпе-

ку та широкі можливості в/м застосування у клінічній практиці досліджуваної

комбінації N-аГА/КОР у ін’єкційній лікарській формі [739].

При вивченні фармакології безпеки Глюкваміну (240 мг/кг, в/ш) та ком-

бінації N-аГА/КОР (90 мг/кг, в/м) як потенційних засобів терапії ХХН у дозах,

що трикратно перевершували показники ЕД50 (див. підрозділ 5.3), було визна-

чено, що обидва досліджувані об’єкти не чинили негативного впливу на функ-

ціональний стан сечовидільної системи. Під їх впливом спостерігалась тенден-

ція до посилення ВФН, натрій- та калійурезу при збереженні електролітного

балансу й до зниження рівня азотемії, що більше виявлялось у щурів-самців, а у

разі застосування комбінації N-аГА/КОР мало вірогідний характер (табл. 5.4).

Посилення діурезу й натрійурезу у самців внаслідок дії досліджуваних

об’єктів пояснюється двома факторами. По-перше, ренальними ефектами кверце-

тину, для якого характерно зниження реабсорбції натрію й посилення діурезу вна-

слідок інгібування натрієвих каналів на апікальній мембрані тубулярного епітелію

й ниркової Na/K-АТФази та активації Na-K-2Cl котранспортера-1 [60, 461, 462],

що було докладно обговорено у підрозділі 1.3.2. По-друге, статевими відміннос-

тями у функціонуванні сечовидільної системи тварин, що виявлялись більшими

вихідними показниками екскреції натрію у щурів-самців у даному експерименті.

Гіпоазотемічна дія досліджуваних об’єктів, що у разі застосування комбі-

нації N-аГА/КОР мала вірогідний характер, з урахуванням відсутності посилюю-

чого впливу на сечову екскрецію азотистих сполук, може бути пояснена норма-

лізуючим впливом на білковий обмін, зниженням катаболічних процесів й зсу-

вом рівноваги у сторону анаболізму білків, що є характерним для ГА [51, 305,

307]. Вищенаведені результати свідчать не тільки про відсутність негативного

впливу на сечовидільну систему з боку об’єктів дослідження при тривалому за-

стосуванні, а й про посилення функціонального резерву нирок під їх впливом.

З метою обґрунтування застосування комбінованих препаратів похідних

ГА й кверцетину для оптимізації терапії ХХН необхідним було провести по-

глиблене вивчення їх ефективності на моделях, що відповідають різним стадіям

перебігу даної патології. На початковому етапі увагу було приділено вивченню

335

досліджуваних об’єктів при експериментальному моделюванні ХХН І-ІІІ ст.

Оскільки для застосування за цих умов пропонується Глюквамін, саме цей

об’єкт й піддавали дослідженням нефропротекторних властивостей та визна-

ченню ефективності на тлі розвитку нефропатії.

Оскільки цукровий діабет є основною причиною виникнення ХХН у зага-

льній популяції хворих як у світі [6, 63, 75], так і в Україні [22], поглиблене ви-

вчення ефективності Глюкваміну (80 мг/кг, в/ш) було проведено на моделі ДН у

щурів (див. підрозділ 6.1.1). Отримані результати показали, що за умов розвит-

ку ДН, яка супроводжується приєднанням ниркової недостатності, Глюквамін

зменшує летальність, чинить виражену нефропротекторну й гіпоазотемічну дію,

знижує прояви у нирках запально-деструктивних й вільнорадикальних процесів,

покращує стан АОС нирок, що обумовлює загальний позитивний вплив на пе-

ребіг ДН, і при цьому за більшістю показників переважає дію препаратів порів-

няння Квертину та Леспефрилу [541, 741]. Висока ефективність Глюкваміну

пояснюється синергічним нефропротекторним впливом його компонентів, що

відповідає концепції створення комбінованих препаратів похідних ГА й квер-

цетину, яку було обговорено у підрозділі 1.3.3.

Інтерес привертає те, що Глюквамін вірогідно знижував глікемію у тварин з

ДН (табл. 6.2), що може пояснюватись загальним органопротекторним та антиток-

сичним впливом на підшлункову залозу з боку похідних ГА [305] та зменшенням

внаслідок цього токсичного ефекту аллоксану, оскільки виходячи з фармакодина-

міки своїх компонентів прямої гіпоглікемічної дії Глюквамін не має [541].

Отримані результати демонструють переваги антиоксидантних властиво-

стей Глюкваміну порівняно з препаратами порівняння, які полягають у актив-

ному впливі, в першу чергу, на первинні продукти ПОЛ, а, отже, більш швидкій

антиоксидантній дії (табл. 6.3, 6.4) [741]. Дану особливість можна пояснити на-

явністю у складі препарату похідних ГА, які мають здатність взаємодіяти з ак-

тивними радикалами, чинять пряму протекторну дію на мембранні структури

нирок та перешкоджають їх ліпопероксидації [307]. При цьому вільні радикали,

що все ж таки утворюються, дезактивуються іншим компонентом Глюкваміну –

кверцетином. Це в підсумку перешкоджає виснаженню та сприяє збереженню

336

активності АОС нирок. Описані антиоксидантні властивості Глюкваміну узго-

джуються з результатами досліджень N-аГА при в/м введенні за умов розвитку

сулемової нефропатії, які було наведено вище. Вищенаведені результати свід-

чать, що Глюквамін є перспективним препаратом для застосування при ХХН І-

ІІІ ст., особливо у разі її діабетичного походження [741].

Відомо, що ГН є основною нефрологічною причиною розвитку ХХН [22,

63, 329], тому доцільним було вивчення ефективності Глюкваміну на моделі ак-

тивного нефриту Хеймана, яка за патогенетичними механізмами розвитку від-

повідає аутоімунному ГН людини [528], а, отже, асоціюється з ХХН І-ІІІ ст.

(див. підрозділ 6.2). Результати дослідження показали, що Глюквамін (80 мг/кг,

в/ш) за умов розвитку ГН покращував фізичний стан щурів, знижував леталь-

ність, посилював ВФН, чинив антипротеїнуричний ефект й знижував розвиток

сечового синдрому і при цьому за більшістю показників перевершував вплив

препаратів порівняння Квертину й Леспефрилу (табл. 6.5, 6.6) [742].

Під впливом препарату відбувалась нормалізація біохімічних показників

тварин: збільшення вмісту білка у крові за рахунок зменшення втрат як альбумінів,

так і глобулінів із сечею, про що свідчить збереження відсотку альбуміну у крові;

зниження креатиніну й сечовини крові, що було обумовлено посиленням їх сечо-

вої екскреції та свідчить про гіпоазотемічну дію (табл. 6.7). Вагомим є те, що

Глюквамін вірогідно перевершив Леспефрил за впливом на вміст азотистих спо-

лук. Це позитивно характеризує даний об’єкт, оскільки виражені гіпоазотемічні

властивості є необхідним елементом фармакодинаміки для корекції ХХН [742].

Глюквамін виразно знижував інтенсивність деструктивних процесів у нир-

ках, нормалізуючи обмін ендогенного N-аГА (табл. 6.8). Під його впливом збіль-

шувався вміст N-аГА у нирковій тканині й знижувався вміст його зв’язаної фрак-

ції у крові, що свідчить про пригнічення деструктивних процесів, та підвищувався

вміст у крові вільної фракції, що відображає процеси відновлення ниркової ткани-

ни. На наш погляд, в основі даного явища лежить тривала підтримка в сироватці

крові концентрації вільного N-аГА достатньої для його інтенсивного включення

до ниркових біомембран, що обумовлено екзогенним надходженням даного амі-

ноцукру, та зниженням під впливом кверцетину руйнівної дії на ниркову тканину

337

з боку вільних радикалів. Описані результати корелюють з раніше проведеними

дослідженнями ефективності ГА г/х при експериментальному ГН [43].

Окрім того, Глюквамін знижував вміст лейкоцитів крові, рівень ШОЕ, ні-

велював лівий зсув лейкоцитарної формули, що говорить про загальне знижен-

ня інтенсивності імунозапальних процесів в організмі тварин (табл. 6.9). Додат-

ково під його впливом відбувалось збільшення вмісту гемоглобіну й еритроци-

тів при нормохромному колірному показнику, що говорить про нівелювання

ренальної анемії, яка є неминучим результатом розвитку ХХН [743, 744]. Це

можна пояснити протекторним впливом препарату на ниркову тканину й збе-

реженням еритропоетинсинтезуючої функції нефроцитів.

Важливим елементом патогенезу ХХН є розвиток ЕДФ, яка неминуче ви-

никає в результаті патологічних змін у нирковій тканині [334, 768]. Глюквамін

виявив значущий нормалізуючий вплив на маркери ЕДФ за умов розвитку неф-

риту Хеймана (табл. 6.10). Він викликав значне збільшення вмісту у тканині

нирок NOS3, яка є основним регулятором ниркового кровообігу й гломеруляр-

ної фільтрації і локалізується переважно у судинному ендотелії та канальцево-

му епітелії нирок [749]. При цьому NOS1, яка є ланкою юкстагломерулярного

апарату і локалізується переважно у клітинах канальців й збиральних трубок

[747], практично не змінювалась. Внаслідок цього співвідношення NOS3/NOS1,

яке відображає ступінь порушень клубочково-канальцевого балансу й зростан-

ня активності РААС, досягало інтактного рівня. Також Глюквамін призводив до

зниження надмірної активності NOS2, яка викликає гіперпродукцію NO, утво-

рення пероксинітриту, активацію вільнорадикальних процесів, руйнування клі-

тин й інгібує NOS3 [748] та збільшення співвідношення NOS3/NOS2.

Нормалізація балансу між даними ізоформами NO-синтази призводила до

зниження вмісту NOx до фізіологічного рівня, оскільки регуляцію його синтезу

обумовлювала NOS3. Також внаслідок цього відбувалось зниження вмісту у

крові ЕТ-1 та збільшення співвідношення NОx/ЕТ-1, що свідчить про зміщення

балансу факторів вазодилятації й вазоконстрикції у бік зниження судинного то-

нусу, а, отже, про нормалізацію гемодинаміки (табл. 6.11). В цілому вищеопи-

сані ефекти сприяли посиленню мікроциркуляції у нирковій тканині, оптиміза-

338

ції в ній енергетичних процесів і зниженню гіпоксії ендотелію, що підтверджу-

валось динамікою VEGF.

Ендотеліопротекторна дія Глюкваміну обумовлена переважно ефектами

кверцетину, захисний вплив якого при розвитку ЕДФ відомий і добре вивчений

[449, 451, 452]. Додатково вона посилюється за рахунок захисної функції похі-

дних ГА у складі глікокаліксу ниркового ендотелію [298, 301], позитивного

впливу на його функцію та мікроциркуляцію [336] та здатності пригнічувати

гіперпродукцію NO [391]. Ці властивості компонентів Глюкваміну не тільки

обумовлюють захист ендотеліоцитів, а й дозволяють оптимізувати їх енергоп-

родукцію, забезпечити прекондиціонування та знизити їх дисфункцію за умов

розвитку ГН і приєднання ниркової недостатності. Вищевикладені механізми

призводили до потенціювання захисного ефекту Глюкваміну при ЕДФ, в ре-

зультаті чого він вірогідно перевершив активність обох препаратів порівняння

за цим видом дії. Отже, отримані результати свідчать, що істотними елемента-

ми механізму нефропротекторної дії Глюкваміну є корекція ЕДФ, відновлення

клубочково-канальцевого балансу та зниження активності РААС у нирках тва-

рин, що вигідно його відрізняє від препаратів порівняння.

Вагомий інтерес представляє також вплив Глюкваміну за умов розвитку

ГН на обмін ейкозаноїдів у нирках, який є тісно пов’язаним з ендотеліальною

регуляцією судинного тонусу. Відомо, що NOS2 може збільшувати синтез всіх

простагландинів і лейкотрієнів [746], при тому що деякі простагландини (I2 та

E2) чинять більш виражений вазодилятуючий ефект, ніж NO [750, 751] та мо-

жуть знижувати активність ізоформ NO-синтази [749].

Найпоширенішим простагландином у нирках є PGE2, який виконує безліч

різноспрямованих функцій як позитивного, так і негативного характеру, що за-

лежать від його концентрації та взаємодії з тими чи іншими рецепторами [769].

За фізіологічних умов він регулює нирковий кровообіг, секрецію реніну й тубу-

лярний транспорт [749]. При нефропатії він виконує захисну антиішемічну фун-

кцію, посилює гломерулярну гемодинаміку [751]. Але може навпаки виконувати

роль медіатора запалення, ушкоджувати клітини, посилювати активність РААС,

посилювати проліферацію й фібротичні процеси та чинити ще ряд негативних

339

ефектів [769]. Тому для його оцінки важливим є співвідношення з його антагоні-

стом – PGF2α, який у нирках виконує переважно негативний вплив: викликає ва-

зоконстрикцію, посилює ЕДФ й окисний стрес [751]. Окрім того, PGF2α є стійким

кінцевим метаболітом простагландинів, у тому числі PGE2 [770]. З урахуванням

цього ступінь загальних патологічних змін у нирках під впливом Глюкваміну

оцінювали за співвідношенням PGE2/PGF2α, зменшення якого свідчило про поси-

лення негативного впливу з боку даних простаноїдів на тканину нирок.

З урахуванням того, що серед ейкозаноїдів основним вазодилятатором є

просталикцін, який до того ж утворюється переважно в ендотеліоцитах коркового

шару нирок [750], а основним вазоконстриктором – його антагоніст TxА2 [751], за

вмістом метаболітів даних речовин – PG6kF1α й TxВ2 та їх співвідношенням оці-

нювали процеси вазодилятації/вазоконстрикції під впливом Глюкваміну.

Відомо, що у здорових нирках лейкотрієни майже не присутні [770]. За

умов нефропатії вони виконують виключно негативну функцію, стимулюють

розвиток імунного запалення, міграцію, активацію й адгезію лейкоцитів, ура-

ження ендотелію, особливо у гломерулах у фазу гострого процесу [750, 751],

тому за вмістом LTB4 оцінювали вплив Глюкваміну на імунне запалення.

За результатами досліджень Глюквамін викликав нормалізацію вмісту ейко-

заноїдів на тлі розвитку нефриту Хеймана (табл. 6.12). Під його впливом відбува-

лось вірогідне зниження вмісту у гомогенаті нирок PGE2 й PGF2α, при цьому їх

співвідношення збільшувалось, що свідчило про зниження загальних патологіч-

них змін у нирках. Також Глюквамін викликав тенденційне зниження вмісту

PG6kF1α, але вірогідне – TхB2, що обумовлювало збільшення їх співвідношення і

свідчило про зниження вазоконстрикції ниркових судин й відновлення гемодина-

міки. Окрім того, спостерігалось значне зниження вмісту у нирковій тканині LTB4,

що свідчило про пригнічення у нирках імунозапальних процесів.

Аналіз отриманих результатів показав, що Глюквамін має багатогранний

механізм нефропротекторної дії, у якому вагоме місце займає нормалізуючий

вплив на обмін ейкозаноїдів у нирковій тканині. Виходячи з ефектів вивчених

простагландинів та лейкотрієнів, а також особливостей впливу на них з боку

Глюкваміну можна підсумувати, що за умов розвитку нефриту Хеймана він

340

знижує активність медіаторів запалення у нирках, інгібує активацію та адгезію

лейкоцитів, проліферацію і фібротичні процеси, інтенсивність імунозапальних

реакцій, пригнічує ураження ниркового ендотелію, вазоконстрикцію ниркових

судин, відновлює порушення гемодинаміки, гальмує виникнення окисного

стресу, знижує активність РААС й виконує ще ряд позитивних ефектів. Всі ви-

щеописані ефекти обумовлені властивостями компонентів Глюкваміну: здатні-

стю запобігати гіперпродукції простагландинів [771] й антилейкотрієновою ді-

єю кверцетину [55, 434, 436 ]; позитивним впливом на обмін простагландинів

(PGE2) [279, 306] та здатністю подхіних ГА інгібувати ЦОГ-2 [391].

Порушення ниркової гемодинаміки є важливою ланкою патогенезу ХХН

333, 334, 335. У зв’язку з цим особливе значення має вплив Глюкваміну на агре-

гацію тромбоцитів. Результати дослідження показали, що Глюквамін пригнічує

розвиток гіперагрегації тромбоцитів у щурів з нефритом Хеймана (табл. 6.13). Під

його впливом відбувалось вірогідне зниження АДФ-індукованої агрегації, що сві-

дчить про зниження вмісту у крові активованих форм тромбоцитів, тобто про пев-

ну антиагрегантну дію [752]. Дана особливість фармакодинаміки Глюкваміну з

огляду на активність референс-препарату Квертину та літературні джерела пояс-

нюється переважно наявністю у його складі кверцетину. Відомо, що він чинить

антиагрегантний ефект, обумовлений інгібуванням утворення тромбоксану А2 у

тромбоцитах і блокадою його рецепторів [457, 459]. Цей ефект посилюється впли-

вом похідних ГА, антиагрегантна дія яких також описана [337, 338, 339].

Окрім того, Глюквамін пригнічував колаген-індуковану агрегацію тром-

боцитів, що відображає зниження їх чутливості до компонентів ГБМ та судин-

ного ендотелію при їх ушкодженні [752]. Даний показник пов’язаний з розвит-

ком ЕДФ і корелює з вищенаведеними даними щодо впливу Глюкваміну на ма-

ркери ЕДФ. З урахуванням отриманих результатів цей ефект пояснюється пере-

важно наявністю у його складі кверцетину, який чинить позитивний вплив на

колаген-індуковану агрегацію тромбоцитів [457] та виявляє ендотеліопротекто-

рні властивості [451, 452]. Отже, компоненти Глюкваміну взаємно доповнюють

фармакодинаміку один одного, що обумовлює позитивний вплив препарату на

341

гемодинаміку та реологічні властивості крові [752].

Гістоморфологічне дослідження показало, що Глюквамін за умов розвит-

ку у щурів нефриту Хеймана чинить виражену нефропротекторну дію, сприяю-

чи збереженню нормальної цитоархітектоніки ниркової тканини за несприятли-

вих умов розвитку патологічного процесу [754]. Це виявлялось збільшенням

середньої площі гломерул й розширенням сечового простору і відбувалось пе-

реважно за рахунок пригнічення інтенсивності проліферативних процесів, про

що свідчило зниження середньої кількості мезангіальних клітин у гломерулах.

Також явища проліферації менше виявлялись і у тубулярній зоні. Під впливом

Глюкваміну зменшувались товщина зовнішнього листка капсули Боумена-

Шумлянського та щільність базальних мембран, а також прояви деструктивних

та дегенеративно-дистрофічних змін нефроцитів. Окрім того, Глюквамін зни-

жував ступінь гломерулосклерозу й тубулярного ураження нирок за системою

бального оцінювання (табл. 6.16) [754].

Нефропротекторну дію Глюкваміну також було підтверджено за резуль-

татами електронно-мікроскопічних досліджень. Під його впливом спостеріга-

лась нормалізація ультраструктурної картини нирок та наближення її до інтакт-

них тварин, при чому найбільший позитивний вплив чинився на структури ни-

ркового фільтру [755]. Це виявлялось зниженням ознак деструкції ГБМ, збере-

женням її тришаровості, покращенням будови органел й посиленням метаболі-

чних та синтетичних процесів у подоцитах та ендотеліальних клітинах. У їх ци-

топлазмі виявлялось багато органел (везикул, фагосом, полісом, вакуолізованих

пластівчастих комплексів Гольджі, розширених профілів шорстка ЕПС), які по-

декуди займали значний об’єм, та волокниста речовина новоутвореної ГБМ.

Дана ультраструктурна картина говорить про високу інтенсивність процесів

синтезу сполук білкової та білково-вуглеводної природи, до яких відносяться й

ниркові біомембрани, що можна розглядати як компенсаторний механізм від-

новлення пошкоджених структур ниркового фільтру. У просвіті капілярів спо-

стерігалась плазма високої електронної щільності, тобто з нормальним вмістом

білкової речовини, а також формені елементи, що говорить про відновлення

гломерулярної гемодинаміки. За впливом на ультраструктуру нирок Глюквамін

342

значно перевершував активність референс-препаратів. Це свідчить про високі

регенеративні можливості нефроцитів під впливом Глюкваміну [755].

Захисний вплив Глюкваміну на структуру ниркової тканини, виявлений

за результатами гістоморфологічних й електронно-мікроскопічних досліджень,

є яскравим проявом прямої нефропротекторної дії і обумовлений комплексом

вищеописаних ефектів похідних ГА й кверцетину та їх синергічною взаємодією.

При цьому за ступенем нефропротекторного ефекту Глюквамін перевершував

активність обох препаратів порівняння. Описана картина відповідає результа-

там попередніх досліджень впливу ГА г/х на гісто- та ультраструктуру ниркової

тканини при експериментальному ГН [43].

Відомо, що інтенсифікація процесів апоптозу у нирковій тканині є не-

від’ємною ланкою патогенезу ХХН [346, 347]. У зв’язку з цим, для підвищення

об’єктивності вищенаведених результатів гістоморфологічних й ультастуркту-

рних досліджень було проведено імуногістохімічне вивчення впливу Глюква-

міну на процеси апоптозу у нирковій тканині щурів з нефритом Хеймана.

Маркери апоптозу є одними з найчутливіших показників ураження клітин

за умов існування в ішемічно або гіпоксично змінених тканинах [772], що від-

бувається, наприклад, при порушеннях ниркової гемодинаміки. Тому вплив на

процеси апоптозу широко використовується у якості об’єктивного критерію

ефективності при експериментальному лікуванні ниркової патології різного по-

ходження, що підтверджується результатами багатьох наукових досліджень

[346]. У зв'язку з цим, було доцільним використати апоптоз ниркової тканини,

як один з головних параметрів оцінки нефропротекторної дії Глюкваміну.

Результати дослідження показали, що Глюквамін чинить істотний антиапо-

птозний ефект, що виявляється інтенсивним зниженням кількості TUNEL-

позитивних клітин у нирковій тканині та показника ІА у всіх її зонах, але у гломе-

рулярній зоні цей ефект був більш вираженим, ніж у тубулярній (рис. 6.12). При

цьому за ступенем антиапоптозної дії Глюквамін вірогідно перевершив активність

обох референс-препаратів. Отже, у механізмі нефропротекторної дії Глюкваміну

антиапоптозна складова має вагоме значення й доводить здатність препарату збі-

льшувати стійкість клітин до несприятливих умов патологічно зміненої ниркової

343

тканини в результаті імунозапальних й деструктивних процесів. При цьому най-

виразніший захисний вплив даний препарат чинив саме на гломерулярні клітини,

що у разі розвитку ГН є вагомим фактором високої ефективності. Отримані ре-

зультати обумовлені комплексним впливом компонентів Глюкваміну: антигіпок-

сичними, антиоксидантними, мембрано-, ендотеліопротекторними й іншими ви-

дами активності. Здатність ГА запобігати розвитку апоптозу було доведено у екс-

периментальних дослідженнях in vitro та in vivo [344, 345] і антиапоптозна дія

кверцетину є також відомою з наукових джерел [491].

У ході гістоморфологічних досліджень було визначено, що використана мо-

дель нефриту Хеймана супроводжується активним розвитком проліферативних

процесів. Найбільше це виявлялось у гломерулярному просторі, де було виявлено

активну проліферацією мезангіальних клітин. Окрім того, осередки проліферації

також були виявлені і в тубулярній зоні як серед сполучнотканинних, так і епіте-

ліальних клітин, що дозволяє зробити висновок про тотальну активізацію пролі-

феративних процесів. Тому використану експериментальну модель можна вважа-

ти подібною до мезангіопроліферативної форми ГН людини [756].

Проліферація є вагомим елементом патогенезу ГН особливо за умов при-

єднання ниркової недостатності. Даний процес призводить до заміщення спе-

цифічних клітин ниркової тканини при їх запальному ураженні клітинами спо-

лучнотканинного походження, які не здатні забезпечити нормальне функціону-

вання нефронів, що у кінцевому підсумку обумовлює формування ниркової не-

достатності [7]. Це має особливе значення для гломерул, де відбувається почат-

ковий етап сечоутворення – селективна фільтрація. Імунозапальне ураження

гломерулярних клітин призводить до проліферації мезангію, розширення його

простору, стискання капілярної сітки, зростання її з капсулою й зникнення се-

чового простору. З часом відбувається склерозування елементів ниркового фі-

льтру, що унеможливлює фільтраційні процеси, й нефрон втрачає свою функ-

цію [9]. Тому для препаратів, які пропонуються у якості засобів лікування будь-

яких форм ХХН, особливо при формуванні ниркової недостатності (ХХН ІІІ ст.)

наявність антипроліферативної активності є дуже важливою.

З огляду на вищевикладене, науковий інтерес представляло вивчення ан-

344

типроліферативної дії Глюкваміну за умов розвитку нефриту Хеймана та фор-

мування ниркової недостатності, що дозволить поглибити уявлення щодо меха-

нізмів нефропротекторної дії Глюкваміну та підвищити об’єктивність гістомо-

рфологічних даних й результатів вивчення апоптозу, які були наведені раніше.

Результати дослідження показали, що Глюквамін чинить виражену анти-

проліферативну дію поряд з референс-препаратом Квертином. Під впливом

обох досліджуваних об’єктів відбувалось зниження кількості BrdU-позитивних

клітин у нирковій тканині та зменшення розмірів осередків проліферації. При

цьому найзначніше Глюквамін пригнічував проліферацію гломерулярних клі-

тин, що страждали при розвитку нефропатії у більшому ступеню, ніж канальце-

вий апарат, і вірогідно перевершив Квертин за впливом на показник гломеруля-

рного ІП (рис. 6.17). До того ж при застосуванні Глюкваміну у мікропрепаратах

спостерігались переважно одиничні BrdU-позитивні клітини або групи до 3

одиниць. Це свідчить про початкові етапи проліферативних процесів у нирках,

що дозволяє зробити висновок не тільки про інгібування проліферації, а й зни-

ження альтерації ниркової тканини внаслідок імунозапальних процесів під

впливом Глюкваміну, що обумовлено наявністю у його складі похідних ГА, які

характеризуються високою антиальтеративною активністю [307].

Відтак, у механізмі нефропротекторної дії Глюкваміну антипроліферати-

вна ланка має вагому роль й обумовлює здатність препарату інгібувати пролі-

ферацію клітин, насамперед мезангіальних, сповільнювати погіршення функці-

онального стану нефронів і, таким чином, гальмувати прогресування ниркової

недостатності. Виходячи з отриманих результатів, антипроліферативні власти-

вості Глюкваміну обумовлені переважно вмістом у його складі кверцетину. Ан-

типроліферативна дія кверцетину відома з наукових джерел [773, 774], вона та-

кож посилюється помірним антипроліферативним ефектом ГА [279, 312].

Підсумовуючи результати дослідження ефективності Глюкваміну на мо-

делі нефриту Хеймана слід заключити, що даний препарат чинить нефропроте-

кторну дію, яка виявляється не тільки покращенням функціонального стану ни-

рок, а й зниженням ЕДФ, нормалізацією обміну ейкозаноїдів, покращенням ре-

ологічних властивостей крові, збереженням гістоморфологічної й ультраструк-

345

турної організації ниркової тканини, а також зниженням в ній інтенсивності

процесів апоптозу й проліферації.

Неминучим наслідком прогресування ХХН є формування ХНН, яке почи-

нається з ІІІ стадії розвитку даної патології [31, 63]. Тому необхідним було оці-

нити можливості застосування комбінованих препаратів похідних ГА з кверце-

тином з метою корекції цього патологічного стану. Виходячи з того, що ХНН

свідчить про тяжкий перебіг ХХН і відповідає ІІІ-V ст., вона потребує вагомого

фармакологічного впливу. Тому на цьому етапі дослідження було проведено по-

рівняльне вивчення ефективності обох об’єктів – Глюкваміну (80 мг/кг, в/ш) та

комбінації N-аГА/КОР (30 мг/кг, в/м) на моделі сулемової нефропатії у щурів

(див. підрозділ 6.3). Дану модель було обрано також з огляду на те, що вона має

тубулярне походження і це може дозволити оцінити тубулярну складову у меха-

нізмах нефропротекції комбінованих препаратів похідних ГА з кверцетином.

Результати дослідження показали, що за умов розвитку у щурів сулемової

нефропатії досліджувані об’єкти Глюквамін та комбінація N-аГА/КОР чинять

виражений позитивний вплив на перебіг нефропатії, що виявлявся зниженням

летальності, посиленням ВФН й зниженням гіперазотемії (табл. 6.17, 6.18, рис.

6.22, 6.23). Обидва досліджувані об’єкти містять у своєму складі похідні ГА,

який є азотумісною речовиною, що потенційно може бути донором аміногруп

та сприяти підвищенню залишкового азоту крові, і це набуває особливого зна-

чення у разі виникнення ХНН. Тому наявність у Глюкваміну та комбінації N-

аГА/КОР гіпоазотемічної дії є дуже важливим елементом їх фармакодинаміки,

значення якого при лікуванні ниркової патології неможливо переоцінити [757].

На нашу думку, цей ефект можна пояснити наступним чином. По-перше,

ГА значно покращує гломерулярну гемодинаміку, що призводить до посилення

виведення продуктів азотистого обміну з сечею під впливом фільтраційних

процесів і було доведено у попередніх дослідженнях [43], а також відповідає

вищевикладеним результатам вивчення ефективності ін’єкційного розчину

N-аГА у щурів з сулемовою нефропатією. По-друге, ГА характеризується нор-

малізуючим впливом на білковий обмін, знижує катаболізм й посилює анабо-

лізм білків [51, 305, 307]. По-третє, концентрації ГА у крові, яка виникає вна-

346

слідок застосування досліджуваних об’єктів недостатньо для розвитку процесів

його дезамінування й утворення вільного аміаку, оскільки він безперервно

включається до уражених сполучнотканинних структур нирок. Також слід до-

дати, що всі описані ефекти ГА посилюються фармакодинамікою кверцетину,

що узгоджується з результатами оцінки гіпоазотемічного ефекту об’єктів до-

слідження на попередніх етапах даної науково-дослідної роботи.

Велике значення у представленому дослідженні заслуговує порівняння

ефективності Глюкваміну та комбінації N-аГА/КОР як потенційних засобів те-

рапії ХНН. Порівняльний аналіз свідчить, що за більшістю вивчених показників

комбінація вірогідно перевершувала вплив Глюкваміну. Особливу значущість

при цьому мають такі показники як ШКФ та КС, що інформативно відобража-

ють функціональний стан нирок. Даний результат пояснюється ін’єкційною

формою введення комбінації, яка обумовлює надходження всієї дози діючих

речовин у незміненому вигляді до системного кровообігу та ниркової тканини.

Ця перевага комбінації має особливе значення з урахуванням ступеня тяжкості

та тривалості перебігу ниркової патології. Отже, при тяжкому перебігу та

ускладненнях ХХН застосування комбінації N-аГА/КОР при в/м шляху введен-

ня є більш доцільним, ніж Глюкваміну.

Для оцінки впливу об’єктів на тубулярний компонент патогенезу сулемової

нефропатії на даному експериментальному етапі визначали динаміку маркерів ка-

нальцевого ураження нирок – показників ферментурії (ГГТ, ЛФ, ЛДГ й НАГ).

Отримані результати показали, що під впливом комбінованих препаратів

похідних ГА з кверцетином відбувається покращення функціонування та змен-

шення деструктивних процесів у епітелії канальцевого апарату нирок, що під-

тверджувалось зниженням всіх показників ферментурії (табл. 6.19). Цей ефект

обумовлений синергічною дією компонентів досліджуваних об’єктів – похідних

ГА та кверцетину [757]. Проте в цілому за показниками тубулярного ураження

нирок комбінація N-аГА/КОР виявила більш високий рівень ефективності, ніж

Глюквамін, і вірогідно перевершила його за впливом на активність ЛДГ та НАГ.

Це свідчить не тільки про більш виражений захисний вплив на дистальні каналь-

ці, а й про більшу загальну протекторну дію комбінації стосовно канальцевого

347

апарату нирок. У той же час Глюквамін вірогідно перевершив дію обох препара-

тів порівняння, за виключенням впливу Леспефрилу на активність ЛДГ сечі [757].

Це пояснюється тим, що і комбінація N-аГА/КОР, і Глюквамін чинили протекто-

рний вплив стосовно всіх частин канальцевого апарату, в той час як Леспефрил

виявив переважну спрямованість на дистальну частину, а препарати кверцетину

– КОР та Квертин – на проксимальну. Дана особливість фармакодинаміки пози-

тивно характеризує об’єкти дослідження як перспективні засоби корекції ХНН.

Оскільки ще одним поширеним ускладненням розвитку ХХН є виникнення

порушень водно-сольового обміну [758], у представленому дослідженні необхідно

було оцінити вплив Глюкваміну та комбінації N-аГА/КОР на показники обміну

електролітів (іонів натрію, калію, кальцію, хлоридів й фосфатів). Результати до-

слідження показали, що обидва досліджувані об’єкти не тільки покращують ВФН,

збільшуючи екскрецію іонів натрію, калію та хлоридів, відновлюючи їх співвід-

ношення та знижуючи надлишковий вміст у крові, а й нормалізують показники

фосфорно-кальцієвого обміну, посилюючи екскрецію фосфатів і знижуючи виве-

дення кальцію, що говорить про корекцію електролітних порушень у щурів з ХНН,

і при цьому за більшістю показників переважають препарати порівняння (табл.

6.20–6.23) [759]. Отримані результати відповідають раніше проведеному дослі-

дженню ефективності КОР при сулемовій нефропатії у щурів, у якому також було

визначено позитивний вплив препарату на водно-сольовий обмін [495].

Слід відмітити, що комбінація N-аГА/КОР за впливом на більшість дослі-

джених показників електролітного обміну перевершувала не тільки препарати по-

рівняння, а й інший досліджуваний об’єкт Глюквамін. Вагомим є те, що комбіна-

ція переважно посилює сечову екскрецію іонів калію. Це сприяє зниженню гіпер-

каліємії, яка неминуче виникає при розвитку ниркової недостатності [146], і є без-

сумнівною перевагою у порівнянні з Глюкваміном та референс-препаратами. При

тому, що Глюквамін, в свою чергу, вірогідно перевершив дію Квертину та Леспе-

фрилу, за виключенням впливу на сечову екскрецію деяких іонів. Висока ефекти-

вність комбінованих препаратів похідних ГА та кверцетину пояснюється тим, що

вони чинять протекторний вплив стосовно всіх частин канальцевого, а також гло-

мерулярного апаратів нирок. Дана особливість фармакодинаміки позитивно хара-

348

ктеризує N-аГА/КОР та Глюквамін як засоби корекції ХНН.

Таким чином, за результатами вивчення ефективності Глюкваміну та комбі-

нації N-аГА/КОР у щурів з сулемовою нефропатією можна підсумувати, що дані

об’єкти чинять нефропротекторну та гіпоазотемічну дію, запобігають ураженню

тубулярного апарату нирок, посилюють сечову екскрецію іонів натрію, калію й

хлоридів, а також нормалізують порушення фосфорно-кальцієвого обміну.

Відомо, що одними з найнебезпечніших ускладнень ХХН є формування

ТНН [8, 14] та розвиток кардіоваскулярних подій [81, 82]. Тому для ґрунтовно-

го визначення доцільності застосування комбінованих препаратів похідних ГА

з кверцетином при ХХН необхідно було оцінити їх ефективність за цих патоло-

гічних станів. З цією метою було виконано дослідження впливу Глюкваміну (80

мг/кг, в/ш) та комбінації N-аГА/КОР (30 мг/кг, в/м) на перебіг аденін-

індукованої нефропатії у щурів (див. підрозділ 7.1), яка дозволяє змоделювати

ТНН з кардіоренальним синдром при незначному рівні летальності [715].

За результатами дослідження найвиразніший нефропротекторний та гіпо-

азотемічний ефекти виявила ін’єкційна комбінація N-аГА/КОР, яка за всіма ви-

вченими показниками вірогідно перевершила ефективність Глюкваміну (табл. 7.1,

7.2, рис. 7.1, 7.2). Додатково Глюквамін за деякими параметрами також поступив-

ся й рівню активності препарату порівняння КОР [760]. В основі даного явища

лежить ін’єкційний спосіб введення комбінації, який обумовлює значно вищу біо-

доступність діючих речовин. У разі лікування такого тяжкого патологічного стану

як ТНН це має вирішальне значення. Тому комбінація N-аГА/КОР є більш доціль-

ною для застосування при тяжкій нирковій недостатності, яка відповідає ХХН IV-

V ст. у людини. У свою чергу, Глюквамін має меншу ефективність, але більш зру-

чний спосіб застосування і є доцільнішим при необхідності тривалого лікування

ниркової патології легкого та середнього ступеня тяжкості, яку можна асоціювати

з ХХН I-ІІІ ст., що було доведено у попередніх дослідженнях.

Порушення ниркової гемодинаміки є вагомою патогенетичною ланкою

розвитку ТНН [333, 335], тому у даному дослідженні оцінювали вплив об’єктів

на мікроциркуляцію нирок методом ЛДФ [593]. При відтворенні аденін-

індукованої нефропатії у щурів виникало виражене погіршення гемодинаміки

349

внаслідок практично повного припинення впливу з боку ендотеліального і у

меншій мірі нейрогенного механізмів регуляції, посилення вазоконстрикторної

реакції, зниження надходження артеріальної крові та набряку нирок через вено-

зний застій (рис. 7.3, табл. 7.3).

При застосуванні Глюкваміну відбувалось певне відновлення ниркової

гемодинаміки і вище описані порушення перфузії спостерігались, але при мен-

шому ступеню проявів. Слід відмітити, що найбільше з усіх активних механіз-

мів регуляції мікроциркуляції було відновлено ендотеліальну ланку, яка чинила

більш значущий вплив порівняно з нейро- та міогенною (рис. 7.3, табл. 7.3).

Під впливом досліджуваної комбінації N-аГА/КОР відбувалось виражене

посилення процесів мікроциркуляції, що стосувалось як постійної складової

перфузії, так і активності механізмів її регуляції, тобто виявлялось у вигляді іс-

тотної вазодилятації ниркової судинної системи, переважно за рахунок ендоте-

ліального механізму контролю, і у меншому ступеню із застосуванням нейро-

генної ланки. При цьому спостерігалось посилення надходження артеріальної

крові та зниження застійних явищ у тканині нирок, про що свідчать показники

коливань дихального та серцевого діапазонів (рис. 7.3, табл. 7.3).

Слід відмітити, що Глюквамін вірогідно поступався комбінації за більші-

стю параметрів перфузії, але характер впливу на мікроциркуляцію та задіяні

механізми контролю були такими ж самими. Обидва досліджувані об’єкти по-

силювали гемодинаміку переважно через ендотеліальний механізм регуляції,

знижували наслідки ЕДФ та чинили вазодилятучий вплив на мікросудинну сис-

тему нирок. При цьому різниця за ступенем активності об’єктів пояснюється

виключно відмінностями у лікарських формах та шляхах введення. Не зважаю-

чи на те, що Глюквамін також поступився і КОР за основним параметром мік-

роциркуляції – ПМ, за більшістю інших показників він виявив себе на рівні ре-

ференс-препарату, що характеризує даний об’єкт з позитивного боку.

При порівнянні об'єкта N-аГА/КОР з референс-препаратом КОР виявлялось,

що комбінація не тільки виразніше посилювала інтенсивність ниркового кровообі-

гу, а й збільшувала активність механізмів регуляції перфузії. На відміну від КОР,

це переважно реалізувалось через ендотеліальний механізм, що говорить про

350

більш значуще відновлення ЕДФ судинної системи нирок під її впливом.

Аналіз отриманих результатів свідчить, що в основі посилення ендотеліа-

льного механізму мікроциркуляції під впливом досліджуваних об’єктів лежать

особливості фармакологічних властивостей та синергічна взаємодія їх компо-

нентів. Захисний вплив кверцетину при розвитку ЕДФ відомий з наукових дже-

рел [449, 451, 452] і він, ймовірно, посилюється за рахунок ГА, який входить до

складу глікокаліксу ниркового ендотелію [298, 301] й посилює мікроциркуля-

цію [336]. Отримані результати корелюють з результатами вивчення ендотеліо-

протекторних й антиагрегантних властивостей Глюкваміну, що були виявлені

на моделі нефриту Хеймана та представлені раніше.

У процесі прогресування ХХН неминуче виникають такі ускладнення як ар-

теріальна гіпертензія та ренальна анемія [743, 744]. У результаті дослідження було

визначено, що обидва об’єкти знижують усі показники АТ у тварин з аденін-

індукованою нефропатією: систолічного, діастолічного та середнього (табл. 7.4).

Проте Глюквамін чинив цей ефект тенденційно, а комбінація N-аГА/КОР – вірогі-

дно, і при цьому перевершувала Глюквамін за цим видом активності. Зазначений

ефект, на нашу думку, обумовлений нефропротекторним впливом даних об’єктів

й зниженням активності РААС, що було доведено вище, при вивченні обміну ей-

козаноїдів на моделі нефриту Хеймана. Також в основі даного ефекту можуть ле-

жати антигіпертензивні властивості кверцетину, відомі з наукових джерел [454].

Окрім того, досліджувані об’єкти знижували прояви ренальної анемії

(табл. 7.5). При цьому Глюквамін чинив вірогідний вплив лише на вміст гемо-

глобіну. У той же час, комбінація N-аГА/КОР за рівнем активності вірогідно

перевершила Глюквамін за показниками гемоглобіну та еритроцитів крові, а

референс-препарат КОР – за гемоглобіном та колірним показником, що пояс-

нюється більш вираженим нефропротекторним впливом комбінації.

Найчастішим ускладненням з боку серцево-судинної системи при ХХН є

серцева недостатність з гіпертрофією міокарда [79, 82]. Тому у даному дослі-

дженні було вивчено вплив Глюкваміну та комбінації N-аГА/КОР на функціо-

нальний стан міокарда тварин з ТНН. У результаті було визначено, що комбі-

нація N-аГА/КОР вірогідно знижує МКС та чинить антицитолітичну дію, зни-

351

жуючи активність ферментів – маркерів цитолізу міокарда (КК-МВ, АсАТ, ЛДГ)

у крові (рис. 7.4, табл. 7.6). Глюквамін при цьому значущий вплив чинив лише

на КК-МВ й АсАТ. Слід відмітити, що комбінація N-аГА/КОР вірогідно пере-

вершила Глюквамін за всіма маркерами цитолізу, а за впливом на активність

КК-МВ та ЛДГ крові – КОР, що можна пояснити сполученням її нефро- та кар-

діопротекторного ефектів. Кардіопротекторну дію комбінацій похідних ГА з

кверцетином було вивчено у попередніх дослідженнях на різних моделях кар-

діоміопатій у щурів [497]. Недостатній позитивний вплив на стан міокарда з

боку Глюкваміну, не зважаючи на його доведені кардіопротекторні властивості,

пояснюється ренальним походженням кардіопатії. Тому в основі лікувального

ефекту у цьому випадку більше значення має нефропротекторна активність, ніж

кардіопротекторна, а у зв’язку з пероральною лікарською формою її рівень у

Глюкваміну, ймовірно, недостатній для ефективної корекції ураження нирок.

Аналіз показників ЕКГ (табл. 7.7) показав, що у щурів на тлі розвитку аде-

нін-індукованої нефропатії виникає серцева недостатність внаслідок постійного

перевантаження міокарда за умов ренальної гіпертензії та анемії [761], що відпо-

відає кардіоренальному анемічному синдрому [81]. Це виявляється насамперед гі-

пертрофією лівого шлуночка, зниженням еластичності його стінки, діастолічною

дисфункцією, і, як наслідок, недостатністю й гіпертрофією передсердь [761].

Отримані результати відповідають даним інших дослідників щодо особливостей

ураження міокарда ренального походження, які були виявлені на моделях аденін-

індукованої нефропатії [712, 715] та нефректомії 5/6 [775].

Під впливом Глюкваміну вірогідно зменшувались тривалість зубця Р, по-

казники P/PQ, СП, підйом сегмента ST. Це свідчить про певне відновлення фу-

нкціонального стану міокарда, що обумовлено не тільки нефропротекторною

дією, а у більшому ступеню кардіопротекторними властивостями Глюкваміну,

які були доведені у попередніх експериментальних дослідженнях [497].

Значно виразніший вплив на параметри ЕКГ чинила комбінація N-

аГА/КОР, яка вірогідно знижувала тривалість зубця Р, комплексу QRS, інтер-

валу QTс, показників P/PQ та СП й збільшувала вольтаж зубця R, знижувала

зубець Т та зсув сегмента ST від ізолінії. Описана картина говорить про істотну

352

антиішемічну дію комбінації та відновлення скоротливої функції міокарда під її

впливом, що свідчить про високу кардіопротекторну активність.

Заслуговує на увагу те, що досліджуваний об’єкт N-аГА/КОР за ступенем

впливу на ЕКГ-параметри за більшістю показників вірогідно перевершив актив-

ність Глюкваміну, кардіопротекторні властивості якого було доведено у експе-

риментальних дослідженнях [497]. Але ще більше значення має те, що комбіна-

ція за кардіопротекторною дією не поступилась КОР, а за впливом на співвідно-

шення P/PQ вірогідно його перевершила, що свідчить про більш виражений нор-

малізуючий вплив на гіпертрофію й недостатність передсердь, а також діастолі-

чну дисфункцію лівого шлуночка й зниження еластичності його стінки, яка є ос-

новною причиною даних явищ. Це характеризує комбінацію N-аГА/КОР з пози-

тивного боку, оскільки КОР має клінічно підтверджені кардіопротекторні влас-

тивості [434, 493]. Отримані результати корелюють із впливом досліджуваних

об’єктів на показники МКС та маркери цитолізу міокарда, викладені раніше.

З метою поглибленої оцінки структурних зміни у міокарді щурів з аденін-

індукованою нефропатією було проведено гістоморфологічне вивчення серце-

вої тканини. Результати показали, що у нелікованих тварин відбувається гіпер-

трофія м’язових волокон міокарда, їх розрідження, розширення інтерстиціаль-

ного простору й розвиток фіброзу, який локалізувався не тільки між м’язовими

волокнами та периваскулярно, але й осередково у стромі. При цьому погіршу-

валась гемодинаміка й спостерігались прояви венозно-капілярного застою. Ці

результати корелюють з даними ЕКГ, оскільки сполучення інтерстиціального

фіброзу міокарда з гіпертрофією КМЦ призводить до зниження еластичних

властивостей серцевої стінки, насамперед лівого шлуночка, яка є самою наван-

таженою. Унаслідок цього відбувається зниження його діастолічного заповнен-

ня, а, отже розвиток діастолічної дисфункції. При цьому систолічна функція

може зберігатись і навіть посилюватись через зріст скоротності міокарда [761].

При застосуванні Глюкваміну ступінь тяжкості патологічних змін у міокар-

ді знижувався, що виявлялось помірним зменшенням гіпертрофії КМЦ, збільшен-

ням їх щільності, зниженням величини стромального простору та покращенням

стану мікросудин. Фібротичні процеси також пригнічувались, при цьому колаге-

353

нові волокна мали переважно периваскулярне розташування. Проте найвиразні-

ший кардіопротекторний вплив чинила комбінація N-аГА/КОР, під впливом якої

не тільки значно знижувались прояви гіпертрофії міокарда, а й спостерігалась ан-

типроліферативна та антифібротична дія, в результаті чого у стромі виявлялись

лише тонкі колагенові волокна у незначній кількості та периваскулярно.

Отже, найвищий рівень позитивного впливу на гістоструктуру міокарда у

щурів з аденін-індукованою нефропатією виявив об’єкт N-аГА/КОР, який за

всіма морфометричними параметрами вірогідно перевершив активність Глюк-

ваміну, а за деякими – вплив КОР. Останній факт має вагоме значення, оскільки

КОР є відомим кардіопротекторним засобом, що застосовується у терапії інфа-

ркту міокарда й серцевої недостатності [434]. При цьому ці результати коре-

люють з показниками впливу досліджуваних об’єктів на маркери цитолізу міо-

карда й ЕКГ-параметри, що були викладені раніше.

Додатково в ході гістоморфологічного дослідження міокарда тварин з аде-

нін-індукованою нефропатією імуногістохімічно оцінювали інтенсивність апоп-

тозу. Аналіз результатів показав, що вивчення процесів апоптозу клітин міокарда

– важливий та високоінформативний аспект експериментальної оцінки препара-

тів кардіопротекторної дії. Всі препарати, вивчені в ході даного експерименту, в

тій чи іншій мірі інгібували апоптоз у міокарді тварин, але найбільш значущий

вплив було відмічено при застосуванні комбінації N-аГА/КОР, яка за ступенем

антиапоптозної дії значно перевершила Глюквамін та препарат порівняння КОР,

що віддзеркалювалось вірогідно меншим ІА та вмістом TUNEL-позитивних клі-

тин в серцевій тканині (рис. 7.26). Антиапоптозна дія об’єкта N-аГА/КОР пояс-

нюється комплексним впливом його компонентів, які мають антиоксидантні, ан-

тигіпоксичні, антиішемічні, мембранопротекторні та інші види активності, що

загалом сприяють збалансуванню енергопродукції і клітинного гомеостазу КМЦ

за умов перевантаження серця, і, як наслідок, призводять до підвищення їх стій-

кості до впливу ішемії, гіпоксії, вільних радикалів, медіаторів запалення і інших

факторів агресії за несприятливих умов існування в патологічно змінених ткани-

нах міокарда при серцевій недостатності. Це відповідає результатам вивчення

впливу Глюкваміну на процеси апоптозу у нирковій тканині щурів з нефритом

354

Хеймана, які було представлено вище. До того ж здатність компонентів комбіна-

ції запобігати розвитку апоптозу було доведено у експериментальних дослі-

дженнях in vitro та in vivo для ГА [344, 345] та кверцетину [491].

Навіть зважаючи на ренальне походження кардіопатії у щурів з аденін-

індукованою нефропатією, таку високу ефективність комбінації неможливо пояс-

нити лише нефропротекторними властивостями. Логічним поясненням є їх сполу-

чення з прямим кардіопротекторним ефектом. Отже, даний об’єкт є перспектив-

ним засобом кардіопротекторної дії, що може знайти застосування разом з КОР у

клінічній практиці у складі комплексної терапії серцево-судинної патології.

Таким чином, отримані дані свідчать, що комбінація N-аГА/КОР у

ін’єкційній лікарській формі за умов аденін-індукованої нефропатії чинить ви-

ражену нефропротекторну й гіпоазотемічну дію та запобігає розвитку кардіо-

васкулярних ускладнень, а, отже, є найдоцільнішим об’єктом для застосування

за умов необхідності лікування термінальної форми ХХН.

Найнебезпечнішим, хоча і не найчастішим, ускладненням ХХН є розвиток

ГУН [776]. Для остаточного визначення можливостей застосування ін’єкційної

комбінації N-аГА/КОР як найбільш ефективного об’єкта представленої науково-

дослідної роботи з метою лікування загострень та ускладнень ХХН у вигляді ГУН,

необхідно було вивчити нефропротекторні властивості комбінації за умов найви-

разнішого фармакологічного впливу, тобто при в/в введенні. Тому на заключному

етапі було проведено дослідження ефективності комбінації N-аГА/КОР (30 мг/кг,

в/в) на моделі ішемічного ГУН у щурів (див. підрозділ 7.2).

Результати дослідження показали, що при в/в застосуванні комбінації N-

аГА/КОР за умов індукованого діурезу відбувалось значне посилення ВФН, про

що насамперед свідчила відсутність анурії у щурів, вірогідне збільшення діуре-

зу, ШКФ й виведення водного навантаження (табл. 7.10). При цьому посилюва-

лась екскреція сечовини, іонів натрію та калію й знижувався показник Na+/K+.

Аналогічним чином за умов спонтанного діурезу комбінація покращувала фун-

кціональний стан нирок та чинила гіпоазотемічну дію (табл. 7.11, 7.12, рис. 7.14,

7.15) [764]. Вищеописана картина свідчить про активне збільшення під впливом

комбінації N-аГА/КОР функціонального резерву нирок за умов іше-

355

мії/реперфузії. При цьому відбувалось не тільки відновлення фільтраційних

процесів після ішемічного, та навіть значною мірою реперфузійного ушко-

дження гломерулярного апарату, а й нормалізація процесів тубулярної реабсор-

бції, про що свідчить виражений калійуретичний вплив комбінації та віднов-

лення показника Na+/K+. Слід відмітити, що за ступенем впливу на показники

ВФН та азотистого обміну комбінація N-аГА/КОР вірогідно перевершила рефе-

ренс-препарат КОР за більшістю вивчених показників як за умов індукованого,

так і спонтанного діурезу [764]. Отримані результати відповідають вищенаве-

деним даним щодо вивчення ефективності комбінації N-аГА/КОР при сулемо-

вій та аденін-індукованій нефропатіях у щурів.

Вагомою ланкою патогенезу ішемічно-реперфузійного ГУН є порушення

ниркової гемодинаміки [776], у зв’язку з чим на даному експериментальному етапі

доцільною була оцінка ниркової мікроциркуляції методом ЛДФ [591]. Тотальна

ішемія нирок призводила не тільки до загального зниження перфузії ниркової тка-

нини, а й до погіршення модуляції кровотоку та напруги регуляторних систем мі-

кросудин, що було визначено через 15 хв після припинення ішемії (табл. 7.13, рис.

7.16). При цьому мікроциркуляція відновлювалась поступово і виникала постіше-

мічна гіпоперфузія нирок – феномен "no-reflow" [528, 777].

У активних механізмах регуляції тонусу мікросудин виявлялось практично

повне припинення регуляції з боку ендотеліальних механізмів, що може поясню-

ватись ЕДФ внаслідок ішемії/реперфузії нирок. Ендотеліальні механізми регуляції

стосуються всіх судин, але переважно дрібних артерій, артеріол та капілярів. Ана-

логічно знижувалась активність механізмів судинної регуляції нейрогенного по-

ходження, що переважно виявляється у артеріолах та артеріо-венулярних анасто-

мозах. Також незначні зміни спостерігались з боку міогенних механізмів регуляції,

і це стосується переважно прекапілярів та сфінктерів, тому немає для ниркової су-

динної системи такого вирішального значення як вищенаведені механізми. Але

при цьому внесок з боку міогенних коливань у формування постійної та змінної

складових мікроциркуляції вірогідно посилювався, що можна пояснити компенса-

торним впливом з боку даного механізму активної регуляції внаслідок ослаблення

ендотеліальної та нейрогенної ланок [594].

356

При аналізі пасивних механізмів мікроциркуляції виявлялось вірогідне

зменшення коливань серцевого діапазону при відсутності змін у дихальному ді-

апазоні, що насамперед вказує на зниження притоку артеріальної крові до ни-

рок і є ще одним підтвердженням феномена "no-reflow". На тлі цього відбува-

лось посилення напруги пасивних механізмів регуляції перфузії у нирках вна-

слідок зниження впливу активної складової. При цьому спостерігались прояви

застійних явищ, про що свідчить динаміка показників дихальних коливань [594],

як наслідок тотальної оклюзії ниркової ніжки, яка включала не тільки ниркову

артерію, а й вену. Отже, відновлення мікроциркуляції після ішемії нирок відбу-

вається поступово з формуванням феномена "no-reflow" внаслідок ЕДФ з поси-

ленням вазоконстрикторної реакції, адгезії та агрегації елементів крові та на-

бряку нирок через припинення венозного відтоку.

Через 48 год після припинення ішемії нирок відбувалось відновлення ни-

ркової гемодинаміки, але воно не носило повноцінний характер й не досягало

рівня тварин групи ПОК, вищеописані порушення спостерігались, але при зна-

чно меншому ступеневі проявів (табл. 7.14, рис. 7.16). Слід відмітити, що най-

більше з усіх активних механізмів регуляції мікроциркуляції внаслідок ішемії

було пошкоджено ендотеліальну ланку, яка відновлювалась меншою мірою по-

рівняно з нейро- та міогенною.

Під впливом комбінації N-аГА/КОР через 15 хв після припинення ішемії

інтенсивність процесів мікроциркуляції у нирках вірогідно збільшувалась, що

стосувалось як постійної складової перфузії, так і активності механізмів її регу-

ляції (табл. 7.13, рис. 7.17). При цьому це реалізувалось переважно за рахунок

ендотеліального діапазону коливань і у меншому ступеню нейронального. Та-

кож у АЧС спостерігалось зниження дихальних коливань й зростання серцевих.

Описана картина свідчить про вазодилятуючу дію, переважно за рахунок ендо-

теліального механізму контролю. При цьому відбувається посилення притоку

артеріальної крові та зниження застійних явищ у тканині нирок [594].

Через 48 год після припинення ішемії комбінація N-аГА/КОР обумовлю-

вала продовження вищеописаної тенденції, що виявлялось у ще більшому від-

новленні ниркової гемодинаміки, посиленні надходження артеріальної крові та

357

зменшенні застійних явищ у нирках переважно за рахунок ендотеліального ме-

ханізму регуляції (табл. 7.14, рис. 7.17). При цьому показники мікроциркуляції

мали виразну тенденцію до нормалізації, а деякі – досягали рівня ПОК.

Слід відмітити, що комбінація N-аГА/КОР вірогідно перевершила актив-

ність референс-препарату КОР за більшістю показників перфузії як через 15 хв,

так і через 48 год після припинення ішемії. При цьому комбінація стійко демон-

струвала вірогідні переваги за показниками постійної та змінної складових перфу-

зії і модуляцією мікроциркуляції. Отже, вона не тільки сильніше посилювала над-

ходження крові до ниркової тканини та інтенсивність кровообігу, а й збільшувала

активність та напруження механізмів регуляції, тобто чинила виражену вазодиля-

туючу дію. При цьому, на відміну від КОР, це переважно реалізувалось через ен-

дотеліальний механізм регуляції, а це, у свою чергу, говорить про активне віднов-

лення ЕДФ судинної системи нирок під впливом комбінації N-аГА/КОР, за ступе-

нем якого даний об’єкт перевершував вплив препарату порівняння.

Описані результати ЛДФ-дослідження корелюють з вищенаведеними да-

ними щодо вивчення гемодинаміки під впливом Глюкваміну та комбінації N-

аГА/КОР у щурів з аденін-індукованою нефропатією. В їх основі лежать сине-

ргічна взаємодія та особливості фармакодинаміки компонентів: кверцетину, що

має ендотеліопротекторний ефект [449, 451, 452] й виявляє антиагрегантну дію

[457, 459] та ГА, який входить до складу глікокаліксу ниркового ендотелію, ви-

конує захисну функцію [298, 301] й посилює мікроциркуляцію [336].

Вищенаведені результати свідчать, що комбінація N-аГА/КОР у

ін’єкційній лікарській формі є перспективним засобом для екстреної допомоги

при ГУН, ішемії нирок, а також при лікуванні загострень й ускладнень ХХН,

що може застосовуватись за умов в/в введення.

Важливим завданням дисертаційної роботи є визначення механізмів неф-

ропротекторної дії комбінованих препаратів похідних ГА з кверцетином, для

чого результати всіх виконаних досліджень були узагальнені й проаналізовані

щодо відношення до механізмів нефропротекції. Отже, на різних моделях нир-

кової патології у щурів досліджувані об’єкти виявили комплексний механізм

нефропротекторної дії, у якому можна виділити наступні ланки:

358

компенсація пластичної недостатності мембранних структур нирок, що під-

тверджується збільшенням вмісту ендогенного N-аГА нирок у 2,0 рази, його ві-

льної фракції крові – у 2,4 разу та зниженням вмісту зв’язаної фракції крові у

1,6 разу під впливом Глюкваміну у щурів з нефритом Хеймана;

запобігання вільнорадикальному окисленню та окисному стресу, про що свід-

чить збільшення вмісту у нирках ВГ у 2,4 разу, активності СОД й КАТ у 1,4 разу,

зниження вмісту ТБК-Р у 1,5 разу у щурів з ДН та зниження при нефриті Хеймана

NOS2 у нирках – у 2,3 разу, NOx у крові – у 1,4 разу під впливом Глюкваміну;

інгібування у нирках активності медіаторів запалення, активації та адгезії лейко-

цитів, що підтверджувалось зниженням вмісту у нирках PGE2 у 1,5 разу, PGF2α – у

2,0 рази, LTB4 – у 2,3 разу під впливом Глюкваміну при нефриті Хеймана;

відновлення функції ниркового судинного ендотелію, про що свідчило збіль-

шення вмісту NOS3 у нирках у 1,6 разу та зниження VEGF у крові у 1,8 разу у

щурів з нефритом Хеймана під впливом Глюкваміну;

пригнічення вазоконстрикції ниркових судин, що підтверджувалось у щурів з

нефритом Хеймана зниженням вмісту ET-1 у крові у 1,9 разу, TxB2 у нирках – у

2,2 разу, відновленням співвідношення PG6kF1α/TxB2 під впливом Глюкваміну;

посилення ниркової гемодинаміки за рахунок ендотеліального механізму регу-

ляції, що підтверджувалось при застосуванні комбінації N-аГА/КОР у щурів з

аденін-індукованою нефропатією зростанням ПМ та σМ у 2,8 й 4,4 разу відповід-

но, ЛДФ-показників ендотеліальних коливань: Ае – у 10,0 разів, Ае/3σМ – у 2,5

разу, Ае/ПМ – у 3,7 разу, а також у щурів з ішемічним ГУН збільшенням ПМ у 1,3

разу, σМ – у 2,0 разу, Ае – у 3,3 разу, Ае/3σМ – у 1,6 разу, Ае/ПМ – у 2,5 разу;

покращення реологічних властивостей крові, про що свідчило інгібування

ступеня АДФ- та колаген-індукованої агрегації тромбоцитів у 1,5 й 1,4 разу

відповідно у щурів з нефритом Хеймана при застосуванні Глюкваміну;

уповільнення проліферативних процесів у нирковій тканині, що підтверджува-

лось зниженням ІП у нирках щурів з нефритом Хеймана під впливом Глюкваміну;

запобігання апоптозу нефроцитів за умов патологічно зміненої нирки, про що

свідчило зниження ІА під впливом Глюкваміну при нефриті Хеймана у 2,1 разу;

359

відновлення балансу ниркової регуляції РААС, що підтверджувалось нормалі-

зацією вмісту у нирках NOS1 й PGE2 у щурів з нефритом Хеймана при застосу-

ванні Глюкваміну (p<0,05 у всіх випадках).

Важливе значення всіх вищеописаних механізмів для реалізації нефроп-

ротекторного ефекту досліджуваних об’єктів було підтверджено результатами

кореляційного аналізу, які показали наявність вірогідних різноспрямованих

взаємозв’язків між ШКФ щурів та вищезазначеними показниками. При цьому

найсильніші кореляції спостерігались: із вмістом у нирках N-аГА (ρ=+0,96), що

відповідає компенсації пластичної недостатності ниркової тканини; із вмістом у

нирках NOS3 (ρ=+0,95), співвідношенням NOS3/NOS2 (ρ=+0,98) та вмістом у

крові VEGF (ρ=−0,92), що відповідає корекції ЕДФ нирок; із вмістом у нирках

LTB4 (ρ=−0,97), що відповідає інгібуванню імунозапальних процесів; із вмістом

у нирках TхB2 (ρ=−0,92) та співвідношенням PG6kF1α/TxB2 (ρ=+0,95), що свід-

чить про запобігання вазоконстрикції; з параметрами мікроциркуляції ПМ

(ρ=+0,93) та Ае (ρ=+0,97), що говорить про посилення гемодинаміки за рахунок

ендотеліального механізму регуляції (p<0,05 у всіх випадках).

За результатами проведених експериментальних досліджень та теоретич-

них узагальнень було розроблено практичні рекомендації для клінічної апроба-

ції комбінованих препаратів похідних ГА з кверцетином при лікуванні ниркової

патології, представлені у таблиці 8.1.

Таким чином, підсумкові результати проведеної науково-дослідної роботи

обґрунтовують доцільність розробки, впровадження та застосування комбінова-

них препаратів похідних ГА з кверцетином у лікарських формах для перорального

й ін'єкційного введення з метою оптимізації терапії ниркової патології, при цьому

Глюквамін (капсули) є перспективним препаратом для лікування ХХН І-ІІІ ст.,

особливо за умов латентного перебігу, комбінація N-аГА/КОР (ін’єкції) – для лі-

кування ХХН IІІ-V ст., особливо при кардіоваскулярних ускладненнях, в тому чи-

слі при комбінованому застосуванні з Глюкваміном та у якості екстреної допомо-

ги при ГУН, ішемії нирок та загостреннях ХХН. Остаточне визначення можливос-

тей застосування комбінованих препаратів ГА з кверцетином в терапії ниркової

патології потребує підтвердження у відповідних клінічних дослідженнях.

360

Таблиця 8.1

Практичні рекомендації щодо клінічної апробації комбінованих препаратів

похідних глюкозаміну з кверцетином при лікуванні ниркової патології

Ниркова

патологія

ШКФ,

мл/хв

Рекомендований

об’єкт Рекомендований режим введення

XXH I ст.

(G1) 90

Глюквамін

(капсули)

4 капсули на добу per os

+ стандартна терапія

ХХН ІІ ст.

(G2) 60–89

Глюквамін

(капсули)



ХХН ІІІ

ст.

(G3a)

45–59

Глюквамін

(капсули)

+ N-аГА/КОР *

(ін'єкційний розчин)



+ 250/250 мг 1 раз на добу в/м

ХХН ІІІ

ст.

(G3b)

30–44 N-аГА/КОР

(ін’єкційний розчин)

250/250 мг 1–2 рази на добу в/м


XXH IV

ст.

(G4)

15–29

N-аГА/КОР


+ Глюквамін **

(капсули)



+ 4 капсули на добу per os

XXH V ст.

(G5) <15

N-аГА/КОР #



+ НЗТ

ГУН <90 N-аГА/КОР #


250/250 мг 1–2 рази на добу в/в, в/м

+ стандартна терапія/НЗТ

Примітки:

1. * – при розвитку загострень;

2. ** – при розвитку кардіоваскулярних ускладнень;

3. # – потребує додаткових досліджень можливості сумісного застосуван-

ня з методами НЗТ.

361

ВИСНОВКИ

Ефективне лікування ХХН є невирішеною медико-соціальною пробле-

мою сучасності. З метою вдосконалення шляхів терапії ХХН, профілактики за-

гострень та ускладнень, зниження швидкості прогресування перспективним є

застосування препаратів природного походження, що чинять пряму нефропро-

текторну та антиоксидантну дію, нівелюють пластичну недостатність нирок,

посилюють гломерулярну гемодинаміку. У дисертації наведено теоретичне уза-

гальнення та нове практичне вирішення наукової проблеми, пов’язаної з підви-

щенням ефективності та безпеки лікування ХХН шляхом застосування комбі-

націй похідних глюкозаміну з кверцетином у лікарських формах для перораль-

ного та ін’єкційного введення у залежності від характеру та стадії захворюван-

ня, а також обґрунтовано доцільність розробки на їх основі препаратів нефроп-

ротекторної дії та їх впровадження до клінічної практики.

1. Комбінований препарат Глюквамін у формі капсул, що містить глюкозаміну

гідрохлорид, N-ацетилглюкозамін та кверцетин у співвідношенні 3:3:2 є найдо-

цільнішим для поглибленого вивчення у якості перорального засобу терапії ХХН,

що підтверджується найвищою нефропротекторною активністю (89,9 %) даної

комбінації у дозі 50 мг/кг, яка перевершила (p<0,05) всі інші об’єкти, та вираже-

ним нефропротекторним ефектом даного препарату у дозі 82 мг/кг при нефропа-

тії мінімальних змін (посилення ШКФ у 2,7 разу, зниження протеїнурії у 3,5 разу;

p<0,05 у обох випадках), а також при нирковій недостатності (збільшення ШКФ

у 5,0 разів, кліренсу сечовини – у 3,3 разу, зниження сечовини крові у 3,0 рази;

p<0,05 у всіх випадках), який перевершив (p<0,05) активність таблетованої фор-

ми даної комбінації та референс-препаратів Квертину й Леспефрилу.

2. Найдоцільнішим для поглибленого вивчення у якості ін’єкційного засобу тера-

пії ХХН є препарат на основі N-ацетилглюкозаміну, який у дозі 50 мг/кг при в/м

введенні за нефропротекторною активністю перевершував глюкозаміну гідрохло-

рид (83,3 % проти 72,6 %, p<0,05) при нефропатії мінімальних змін, виявив у фор-

мі 6 % ін’єкційного розчину значну нефропротекторну дію при ГУН (збільшення

ШКФ у 2,5 разу, кліренсу сечовини – у 2,9 разу, зниження сечовини крові у 1,7 ра-

362

зу; p<0,05 у всіх випадках) без відмінностей від в/в введення (p>0,05), а також при

ХНН (збільшення ШКФ у 4,7 разу, кліренсу сечовини – у 3,6 разу, зниження сечо-

вини крові у 2,5 разу; p<0,05 у всіх випадках) з вираженим антиоксидантним ефе-

ктом. Даний аміноцукор доцільно комбінувати з Корвітином, який при в/м веденні

має пролонгований ФК-профіль відносно в/в застосування (збільшення Tmax у

4,0 рази, MRT – у 2,1 разу; p<0,05 у обох випадках) з біодоступністю 93 %, у спів-

відношенні 1:1, що підтверджувалось найвищою нефропротекторною активністю

(69,7 %) комбінації N-аГА/КОР (1:1) у дозі 50 мг/кг на моделі ГУН, яка перевер-

шила (p<0,05) активність комбінацій іншого складу.

3. Показник ЕД50 Глюкваміну (капсули) за умов розвитку ниркової недостатності

складає 79,7 мг/кг, що при екстраполяції за коефіцієнтами видової стійкості обумо-

влює рекомендовану дозу для клінічної апробації 19 мг/кг або 1330 мг/доба, яка

відповідає 4 капсулам протягом доби. Ін’єкційна комбінація N-аГА/КОР при нир-

ковій недостатності характеризувалась показником ЕД50 30,2 мг/кг, що обумовило

рекомендовану дозу для клінічної застосування 7,2 мг/кг або 503 мг/доба, яка від-

повідає одній одиниці ін’єкційної лікарської форми зі вмістом N-ацетилглю-

козаміну та Корвітину по 250 мг. Наведені показники ЕД50 досліджуваних об’єктів

є найдоцільнішими дозами для їх подальшого експериментального вивчення.

4. Досліджувані об’єкти Глюквамін та комбінація N-аГА/КОР при курсовому за-

стосуванні у дозах трикратно вищих за ЕД50 показали високий рівень безпеки як

засоби лікування ниркової патології без статевих відмінностей (p>0,05), не чини-

ли негативного впливу на видільну систему, сприяли посиленню функціонально-

го резерву нирок та зниженню азотемії, що було особливо виражено при засто-

суванні комбінації N-аГА/КОР у щурів-самців (посилення діурезу у 1,3 разу,

ШКФ – у 1,4 разу, нарійурезу – у 1,5 разу, зниження креатиніну крові на 28,3 %;

p<0,05 у всіх випадках). При цьому комбінація N-аГА/КОР не чинила значущої

місцевоподразнювальної дії на м’язову тканину при курсовому в/м введенні та як

й Глюквамін характеризувалась показником ЛД50 > 5000 мг/кг, що дозволило

віднести її до VI класу токсичності – відносно нешкідливі речовини.

5. За умов лікувально-профілактичного застосування Глюквамін (80 мг/кг, в/ш)

363

чинив позитивний впив на перебіг діабетичної нефропатії, знижував летальність

тварин, рівень глікемії (на 25,1 %), обумовлював виражену нефропротекторну дію

(посилення ШКФ у 1,5 разу, кліренсу сечовини – у 1,9 разу, зниження протеїнурії

у 2,0 рази, сечовини крові – у 1,4 разу; p<0,05 у всіх випадках) та виявив значущий

антиоксидантний ефект (зниження вмісту у нирках продуктів ПОЛ у 1,3–1,5 разу,

збільшення відновленого глутатіону у 2,4 разу, активності супероксидисмутази й

каталази – у 1,4 разу; p<0,05 у всіх випадках) і при цьому перевершив (p<0,05)

ефективність референс-препаратів Квертину та Леспефрилу.

6. Глюквамін при лікувальному застосуванні (80 мг/кг, в/ш) на тлі гломерулонефри-

ту виражено покращував видільну функцію нирок (посилення діурезу у 1,6 разу,

ШКФ – у 1,8 разу, кліренсу сечовини – у 2,4 разу), пригнічував нефротичний та се-

човий синдроми (зниження протеїнурії у 2,3 разу, гематурії – у 5,0 разів, циліндру-

рії – у 3,1 разу), нормалізував білковий обмін (збільшення загального білка крові у

1,4 разу, альбуміну – у 1,6 разу), чинив гіпоазотемічну дію, антиагрегантний ефект

(зниження АДФ-індукованої агрегації тромбоцитів у 1,5 разу), знижував ознаки ре-

нальної анемії й неспецифічні гематологічні прояви імунного запалення (p<0,05 у

всіх випадках). Глюквамін чинив значну нефропротекторну дію, сприяючи збере-

женню ультраструктури ниркового фільтру й гістоструктури нирок, зменшуючи за

напівкількісним оцінюванням ступінь гломерулосклерозу у 1,5 разу, тубулярного

ураження – у 2,0 рази та прояви проліферативних процесів, що підтверджувалось

збільшенням сечового простору гломерул у 1,6 разу, зменшенням капсульно-

клубочкового індексу на 9,1 % й кількості мезангіальних клітин – на 27,4 % (p<0,05

у всіх випадках). При цьому за сукупністю вивчених показників Глюквамін пере-

важав (p<0,05) ефективність препаратів порівняння Квертину та Леспефрилу.

7. При розвитку ХНН тубулярного походження найвищу ефективність виявила

комбінація N-аГА/КОР (30 мг/кг, в/м), про що свідчили відсутність летальності

у тварин, покращення видільної функції нирок (збільшення діурезу у 2,2 разу,

ШКФ – у 5,4 разу, кліренсу сечовини – у 4,0 рази), зниження маркерів тубуляр-

ного ураження (активність у сечі N-ацетил-β-D-глюкозамінідази знижувалась у

3,9 разу, лужної фосфатази – у 2,6 разу, γ-глутамілтрансферази – у 2,5 разу, ла-

ктатдегідрогенази – у 1,7 разу), нормалізація екскреції електролітів (збільшення

364

екскреції іонів калію у 4,5 разу, натрію – у 1,7 разу, хлоридів – у 1,6 разу, філь-

траційного заряду натрію – у 4,2 разу, зменшення каліємії у 1,8 разу) й фосфор-

но-кальцієвого обміну (p<0,05 у всіх випадках). При цьому за більшістю дослі-

джених показників комбінація перевершила (p<0,05) Глюквамін та препарати

порівняння Корвітин й Леспефрил.

8. При розвитку термінальної ниркової недостатності комбінація N-аГА/КОР (30

мг/кг, в/м) покращувала функціональний стан нирок (посилення ШКФ у 3,0 рази,

канальцевої реабсорбції – у 1,8 разу, зниження масового коефіцієнта нирки на

37,3 %, протеїнурії – у 2,9 разу), знижувала прояви ренальної гіпертензії (систолі-

чний АТ знижувався на 13,1 %, діастолічний – на 8,0 %) та анемії (гемоглобін

крові зростав у 1,5 разу, еритроцити – у 1,3 разу) й чинила гіпоазотемічну дію

(p<0,05 у всіх випадках). Комбінація виявила високу кардіопротекторну актив-

ність, запобігала розвитку кардіоренального синдрому, серцевої недостатності, та

гіпертрофії міокарда, що підтверджувалось нормалізацією параметрів ЕКГ, зни-

женням масового коефіцієнта серця на 18,0 %, маркерів цитолізу – у 1,4–1,5 разу,

ступеня патологічних змін у міокарді – у 3,0 рази (за бальною системою оцінки),

периваскулярного й інтерстиціального фіброзу – у 2,6 й 1,9 разу відповідно, гіпер-

трофії кардіоміоцитів (зменшення площі поперечного перерізу на 25,2 %, строма-

льно-міоцитарного індексу – у 1,6 разу), а також індексу апоптозу – у 4,4 разу

(p<0,05 у всіх випадках). При цьому за сукупністю вивчених показників комбіна-

ція перевершила (p<0,05) Глюквамін та препарат порівняння Корвітин.

9. При ішемічному ГУН комбінація N-аГА/КОР (30 мг/кг, в/в) виражено посилюва-

ла функціональний резерв нирок за умов водного навантаження (збільшення діуре-

зу у 3,8 разу, ШКФ – у 2,5 разу, екскреції сечовини – у 2,0 рази, іонів натрію – у 1,4

разу й калію – у 1,9 разу), сприяла відновленню функціонального стану й концент-

раційної здатності нирок за умов спонтанного діурезу (збільшення ШКФ у 3,0 рази,

кліренсу сечовини – у 3,3 разу, канальцевої реабсорбції – на 9,9 %), та значно поси-

лювала ниркову гемодинаміку, що підтверджувалось результатами ЛДФ-

дослідження (p<0,05 у всіх випадках). При цьому комбінація перевершила (p<0,05)

ефективність референс-препарату Корвітину за більшістю вивчених показників.

365

10. Комбіновані препарати похідних глюкозаміну з кверцетином мають комплек-

сний механізм нефропротекторної дії, що було доведено на різних моделях ура-

ження нирок, у якому вагому роль мають: компенсація пластичної недостатності

ниркової тканини (збільшення вмісту ендогенного N-ацетилглюкозаміну нирок у

2,0 рази, вільної фракції крові – у 2,4 разу); запобігання вільно-радикальному

окисненню та окисному стресу у нирках (збільшення вмісту у нирках відновле-

ного глутатіону у 2,4 разу, активності СОД й каталази – у 1,4 разу, зниження NO-

синтази ІІ типу у 2,3 разу, патологічного рівня метаболітів NO – у 1,4 разу); інгі-

бування активності медіаторів запалення, активації та адгезії лейкоцитів (зни-

ження вмісту у нирках простагландінів E2 у 1,5 разу, F2α – у 2,0 рази, лейкотриє-

ну B4 – у 2,3 разу); відновлення функції судинного ендотелію (збільшення ІІІ ти-

пу NO-синтази нирок у 1,6 разу, зниження у крові васкуло-ендотеліальнго фак-

тора росту у 1,8 разу); пригнічення вазоконстрикції ниркових судин (зниження

ендотеліну-1 крові у 1,9 разу, тромбоксану B2 нирок – у 2,2 разу, відновлення

співвідношення простациклін/тромбоксан); посилення ниркової гемодинаміки за

рахунок ендотеліального механізму регуляції (зростання постійної та змінної

складових мікроциркуляції у 2,8 й 4,4 разу відповідно, ЛДФ-показників ендоте-

ліальних коливань: Ае – у 10,0 разів, Ае/3σМ – у 2,5 разу, Ае/ПМ – у 3,7 разу);

покращення реологічних властивостей крові (інгібування колаген-індукованої

агрегації тромбоцитів у 1,4 разу); уповільнення проліферативних процесів (зни-

ження індексу проліферації у нирковій тканині у 2,0 рази), запобігання апоптозу

нефроцитів (зниження індексу апоптозу у 2,1 разу); відновлення балансу нирко-

вої регуляції РААС, що підтверджувалось нормалізацією вмісту у нирках NO-

синтази І типу й простагландіну E2 (p<0,05 у всіх випадках).

11. Отримані результати обґрунтовують доцільність застосування комбінованих

препаратів похідних глюкозаміну з кверцетином для оптимізації терапії ниркової

патології, при цьому Глюквамін (капсули) є перспективним препаратом для ліку-

вання ХХН І-ІІІ ст., особливо за умов латентного перебігу, комбінація N-аГА/КОР

(ін’єкції) – ХХН IІІ-V ст., особливо при кардіоваскулярних ускладненнях, зокрема

у сполученні з Глюкваміном, та у якості екстреної допомоги при ГУН та загост-

реннях ХХН, що потребує підтвердження у клінічних дослідженнях.

366

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Kimmel P. L., Rosenberg M. E. Introduction: chronic renal disease. Chronic renal dis-

ease / ed. by P. L. Kimmel, M. E. Rosenberg. 2nd ed. London : Academic Press, 2020. P. 3–6.

2. Zhou Y., Yang J. Chronic kidney disease: overview. Chronic kidney disease:

diagnosis and treatment / ed. by J. Yang, W. He. Singapore : Springer, 2020. P. 3–12.

3. Grams M. E., Levey S. A., Coresh J. Epidemiology of kidney disease. Brenner

and Rector's the kidney / ed. by A. S. L. Yu et al. 11th ed. Philadelphia : Elsevier,

2020. P. 616–639.

4. Patel S. S. Chronic kidney disease in the elderly – who has it? who does one

treat? and how are they to be treated? Chronic renal disease / ed. by P. L. Kimmel, M.

E. Rosenberg. 2nd ed. London : Academic Press, 2020. P. 1265–1276.

5. Zhang T. Aging and chronic kidney disease. Chronic kidney disease: diagnosis

and treatment / ed. by J. Yang, W. He. Singapore : Springer, 2020. P. 71–82.

6. Grams M. E., McDonald S. P. Epidemiology of chronic kidney disease and di-

alysis. Comprehensive clinical nephrology / ed. by J. Feehally et al. 6th ed.

Philadephia : Elsevier, 2019. P. 903–912.

7. Taal M. W. Mechanisms of progression in chronic kidney disease. Brenner and Rec-

tor's the kidney / ed. by A. S. L. Yu et al. 11th ed. Philadelphia : Elsevier, 2020. P. 1742–1789.

8. Agarwal A., Nath K. A. Pathophysiology of chronic kidney disease progression:

organ and cellular considerations. Chronic renal disease / ed. by P. L. Kimmel, M. E.

Rosenberg. 2nd ed. London : Academic Press, 2020. P. 263–278.

9. Ren J., Dai C. Pathophysiology of chronic kidney disease. Chronic kidney disease:

diagnosis and treatment / ed. by J. Yang, W. He. Singapore : Springer, 2020. P. 13–32.

10. Traynor C., Kovalik E. C. Clinical management of chronic kidney disease. Ne-

phrology secrets / ed. by E. V. Lerma, M. A. Sparks, J. M. Topf. 4th еd. Philadelphia :

Elsevier, 2019. Р. 162–168.

11. Federspiel C. K., Liu K. D. Renal repair and recovery. Critical care nephrology

/ ed. by C. Ronco et al. Philadelphia : Elsevier, 2019. P. 154–159.

12. Parikh S. V., Haddad N. J., Hebert L. A. Retarding progression of kidney dis-

ease. Comprehensive clinical nephrology / ed. by J. Feehally et al. 6th ed. Philadel-

367

phia : Elsevier, 2019. P. 924–934.

13. Drawz P., Hostetter T. H., Rosenberg M. E. Slowing progression of chronic

kidney disease. Chronic renal disease / ed. by P. L. Kimmel, M. E. Rosenberg. 2nd ed.

London : Academic Press, 2020. P. 937–956.

14. De Rosa S., Samoni S., Villa G., Ronco C. Management of chronic kidney dis-

ease and end-stage kidney disease patients in the intensive care unit. Critical care ne-

phrology / ed. by C. Ronco et al. Philadelphia : Elsevier, 2019. P. 1286–1292.

15. Yeun J. Y., Young B., Depner T. A. Hemodialysis. Brenner and Rector's the kid-

ney / ed. by A. S. L. Yu et al. 11th ed. Philadelphia : Elsevier, 2020. P. 2038–2093.

16. Wen P. Initiation timing and modality option for renal replacement therapy.

Chronic kidney disease: diagnosis and treatment / ed. by J. Yang, W. He. Singapore :

Springer, 2020. P. 199–207.

17. Wetmore J. B., Collins A. J. Dialysis and end-stage kidney disease: epidemiol-

ogy, costs, and outcomes. Chronic kidney disease, dialysis, and transplantation / ed.

by J. Himmelfarb, T. A. Ikizler. 4th ed. Philadelphia : Elsevier, 2019. P. 311–338.

18. Benigni A., Perico N., Remuzzi G. Pathophysiology of disease progression in

proteinuric and nonproteinuric kidney disease. Comprehensive clinical nephrology /

ed. by J. Feehally et al. 6th ed. Philadelphia : Elsevier, 2019. P. 913–923.

19. Shafi T., Coresh J. Chronic kidney disease: definition, epidemiology, cost, and

outcomes. Chronic kidney disease, dialysis, and transplantation / ed. by J. Himmel-

farb, T. A. Ikizler. 4th ed. Philadelphia : Elsevier, 2019. P. 2–22.

20. Пиріг Л. А. Організація нефрологічної допомоги в Україні: сучасний стан і

перспективи. Нирки. 2016. № 4 (18). С. 9–11.

21. Колесник М. О. Медична допомога хворим нефрологічного профілю: проблеми,

завдання, перспективи. Український медичний часопис. 2019. Т. 2, № 1 (129). URL:

https://www.umj.com.ua/article/137768/medichna-dopomoga-hvorim-nefrologichnogo-

profilyu-problemi-zavdannya-perspektivi (дата звернення: 25.05.2020).

22. Хроническая болезнь почек – причины, распространенность, медицинские

и социально-экономические последствия / В. Н. Лесовой и др. Урологія, андро-

логія, нефрологія – 2017 : матеріали ювілейної наук.-практ. конф., м. Харків, 5

листопада 2017 р. Х., 2017. С. 199–202.

368

23. Системний пiдхiд в удосконаленні медико-профiлактичної допомоги хво-

рим нефрологiчного профілю в Харкiвськiй області / Н. М. Андон’єва та ін.

Урологія. 2018. Т. 22, № 8. С. 69–73.

24. Вартість лікування хворих на хронічну хворобу нирок V стадії із застосу-

ванням методів діалізної ниркової замісної терапії в Україні / М. О. Колесник та

ін. Український журнал нефрології та діалізу. 2019. № 4 (64). С. 4–10.

25. Аналіз результатів та прогноз діяльності ДУ "Інститут нефрології НАМН

України" / М. О. Колесник та ін. Український журнал нефрології та діалізу.

2019. № 3 (63). С. 3–16.

26. Доступність лікування методом гемодіалізу в Україні хворих на ХХН V

(2006-2015 рр.) / М. О. Колесник та ін. Український журнал нефрології та діалі-

зу. 2017. №1 (53). С. 3–12.

27. Національний реєстр хворих на хронічну хворобу нирок та пацієнтів гос-

рим пошкодженням нирок: 2018 рік / гол. ред. М. О. Колесник. Київ : ДУ "Ін-

ститут нефрології НАМН України", 2019. 178 с.

28. Якість життя хворих з ХХН 5Д стадії, які лікуються постійним амбулатор-

ним перитонеальним діалізом, її зв’язок з нутриційними розладами / І. О. Дудар

та ін. Український журнал нефрології та діалізу. 2019. № 1 (61). С. 45–52.

29. KDIGO 2012 clinical practice guideline for the evaluation and management of

chronic kidney disease. Kidney Int. Suppl. 2013. Vol. 3, № 1. P. 1–150.

30. Taal M. W. Classification and management of chronic kidney disease. Brenner


2020. P. 1946–1976.

31. Collins A. K., Rosenberg M. E., Kimmel P. L. Clinical assessment and man-

agement of chronic kidney disease across its stages. Chronic renal disease / ed. by P.

L. Kimmel, M. E. Rosenberg. 2nd ed. London : Academic Press, 2020. P. 55–71.

32. Cai T., Yang J. Diabetic kidney disease. Chronic kidney disease: diagnosis and

treatment / ed. by J. Yang, W. He. Singapore : Springer, 2020. P. 33–43.

33. Del Vecchio L., Locatelli F. Renin-angiotensin system blockers and acute kid-

ney injury. Critical care nephrology / ed. by C. Ronco et al. Philadelphia : Elsevier,

2019. P. 1357–1361.

369

34. Porter A. C., Amarah A., Cedillo-Couvert E., Lash J. P. Hypertensive chronic

kidney disease. Chronic kidney disease, dialysis, and transplantation / ed. by J.

Himmelfarb, T. A. Ikizler. 4th ed. Philadelphia : Elsevier, 2019. P. 62–72.

35. Ronco C., di Lullo L. Cardiorenal syndrome. Nephrology secrets / ed. by E. V.

Lerma, M. A. Sparks, J. M. Topf. 4th еd. Philadelphia : Elsevier, 2019. Р. 69–77.

36. Chang T. I., Beddhu S., Chertow G. M. Antihypertensive therapy. Brenner and Rector's

the kidney / ed. by A. S. L. Yu et al. 11th ed. Philadelphia : Elsevier, 2020. P. 1654–1707.

37. Bhagavan N. V., Ha C. E. Connective tissue: fibrous and nonfibrous proteins

and proteoglycans. Essentials of medical biochemistry. 2nd ed. London : Academic

Press, 2015. P. 119–16.

38. Meisenberg G., Simmons W. H. The extracellular matrix. Principles of medical

biochemistry. 4th ed. Philadelphia : Elsevier, 2017. P. 218–234.

39. Elbein A. D., Honke K. Complex carbohydrates: glycoproteins. Medical biochemistry /

ed. by J. W. Baynes, M. H. Dominiczak. 5th ed. Philadelphia : Elsevier, 2019. P. 215–230.

40. Hoenig M. P., Hladik G. A. Overview of kidney structure and function. Na-

tional Kidney Foundation primer on kidney diseases / ed. by S. J. Gilbert et al. 7th ed.

Philadelphia : Elsevier, 2018. P. 2–18.

41. Kriz W., Elger M. Renal anatomy. Comprehensive clinical nephrology / ed. by J.

Feehally et al. 6th ed. Philadelphia : Elsevier, 2019. P. 1–13.

42. Verlander J. W., Clapp W. L. Anatomy of the kidney. Brenner and Rector's the

kidney / ed. by A. S. L. Yu et al. 11th ed. Philadelphia : Elsevier, 2020. P. 38–79.e12.

43. Шебеко С. К. Експериментальне обґрунтування застосування глюкозаміну

гідрохлориду та його комбінації з диклофенаком натрію в терапії гломерулоне-

фритів : автореф. дис. к. фармац. наук. Харків, 2007. 20 с.

44. Glucosamine hydrochloride exerts a protective effect against unilateral ureteral

obstruction-induced renal fibrosis by attenuating TGF-β signaling / J. Park et al. J.

Mol. Med. 2013. Vol. 91, № 11. Р. 1273–1284.

45. Augmented O-GlcNAc signaling via glucosamine attenuates oxidative stress

and apoptosis following contrast-induced acute kidney injury in rats / J. Hu et al.

Free Radic. Biol. Med. 2017. Vol. 103. Р. 121–132.

46. Mechanistic studies of a novel mycophenolic acid-glucosamine conjugate that

370

attenuates renal ischemia/reperfusion injury in rat / X. Wang et al. Mol. Pharm. 2014.

Vol. 11. P. 3503–3514.

47. Renal-targeting triptolide-glucosamine conjugate exhibits lower toxicity and su-

perior efficacy in attenuation of ischemia/reperfusion renal injury in rats / Y. Fu et al.

Acta Pharmacol. Sin. 2016. Vol. 37. P. 1467–1480.

48. Lieberman M., Peet A. Pentose phosphate pathway and the synthesis of gly-

cosides, lactose, glycoproteins, and glycolipids. Marks’ basic medical biochemistry:

a clinical approach. 5th еd. Philadelphia : Wolters Kluwer, 2018. P. 543–565.

49. Lundblad R. L. Chemical modification of carbohydrates. Handbook of biochem-

istry and molecular biology / ed. by R. L. Lundblad, F. M. Macdonald. 5th ed. Boca

Raton : CRC Press, 2018. P. 507–512.

50. Du Souich P. Absorption, distribution and mechanism of action of SYSADOAS.

Pharmacology & Therapeutics. 2014. Vol. 142, № 3. P. 362–374.

51. Зупанец И. А., Шебеко С. К. Клинико-фармацевтические аспекты совре-

менных комбинированных хондропротекторов. Consilium Medicum Ukraina.

2010. Т. 4., № 4. С. 3–6.

52. Aghazadeh-Habashi A., Jamali F. The glucosamine controversy: a pharmacoki-

netic issue. J. Pharm. Pharmaceut. Sci. 2011. Vol. 14, № 2. P. 264–273.

53. Зупанець І. А., Шебеко С. К. Оптимізація пошуку ефективних лікарських засо-

бів нефропротекторної та гіпоазотемічної дії : інформ. лист про нововведення в сфері

охорони здоров’я № 21–2007. Київ : Укрмедпатентінформ МОЗ України, 2007. 8 с.

54. Anand D. A. V., Arulmoli R., Parasuraman S. Overviews of biological importance

of quercetin: a bioactive flavonoid. Pharmacogn. Rev. 2016. Vol. 10, № 20. P. 84–89.

55. Quercetin, inflammation and immunity / Y. Li et al. Nutrients. 2016. Vol. 8, №

3. P. 167–181.

56. Ozgen S., Kilinc O. K., Selamoglu Z. Antioxidant activity of quercetin: a

mechanistic review. Turkish J. A. F. Sci. Tech. 2016. Vol. 4, № 12. P. 1134–1138.

57. Rana A. C., Gulliya B. Chemistry and pharmacology of flavonoids – a review.

Ind. J. Pharm. Ed. Res. 2019. Vol. 53, № 1. Р. 8–20.

58. The effects of quercetin on oxidative stress and fibrosis markers in chronic

kidney disease rat model / K. Layal et al. Med. J. Indones. 2017. Vol. 26. P. 169–77.

371

59. Quercetin treatment improves renal function and protects the kidney in a rat

model of adenine-induced chronic kidney disease / H. Yang et al. Med. Sci. Monit.

2018. Vol. 24. P. 4760–4766.

60. Flavonoids in kidney health and disease / F.Vargas et al. Front. Physiol. 2018.

Vol. 9. Art. 394. DOI: 10.3389/fphys.2018.00394 (date of access: 23.05.2020).

61. Effects of quercetin and its combinations on health. Polyphenols: mechanisms

of action in human health and disease : monograph / S. K. Shebeko et al. ; ed. by R.

R. Watson, R. V. Preedy, S. Zibadi. London : Academic Press, 2018. P. 373–394.

62. Whittier L. W., Lewis E. Development and progression of chronic kidney dis-

ease. National Kidney Foundation primer on kidney diseases / ed. by S. J. Gilbert et

al. 7th ed. Philadelphia : Elsevier, 2018. P. 466–475.

63. Rosenberg M. E. Epidemiology, etiology, pathophysiology, and staging of

chronic kidney disease. Nephrology secrets / ed. by E. V. Lerma, M. A. Sparks, J. M.

Topf. 4th еd. Philadelphia : Elsevier, 2019. Р. 121–129.

64. Kolesnyk M. Innovative directions of CKD prevention and treatment. Ukrainian

Journal of Nephrology and Dialysis. 2019. № 1 (61). P. 3–12.

65. Vassalotti J. A. Classification of chronic kidney disease – historic perspective:

from insufficiency and failure to chronic kidney disease. Chronic renal disease / ed.

by P. L. Kimmel, M. E. Rosenberg. 2nd ed. London : Academic Press, 2020. P. 23–36.

66. Grams M. E., Coresh J. Chronic kidney disease in the developed world. Oxford

textbook of clinical nephrology / ed. by N. Turner et al. 4th ed. Oxford : Oxford Uni-

versity Press, 2016. P. 755–761.

67. Projecting the burden of chronic kidney disease in a developed country and its

implications on public health / L. Y. Wong et al. Intern. J. Nephrol. 2018. Vol. 2018.

Art. 5196285. DOI: 10.1155/2018/5196285 (date of access: 23.05.2020).

68. Нефрологія : національний підручник / за ред. Л. А. Пирога, Д. Д. Іванова.

Донецьк : Видавець Заславський, 2014. 292 с.

69. Canney M., Birks P., Levin А. Epidemiology of chronic kidney disease – scope

of the problem. Chronic renal disease / ed. by P. L. Kimmel, M. E. Rosenberg. 2nd ed.


70. O’Hare A. M., Bowling C. B., Tamura M. K. Kidney disease in the elderly. Na-

372



71. Weiss J. W., Woodell T. B. Chronic kidney disease in the elderly. Chronic kid-

ney disease, dialysis, and transplantation / ed. by J. Himmelfarb, T. A. Ikizler. 4th ed.


72. Bjornstad P., Lytvyn Y., de Zeeuw D., Cherney D. Pathogenesis, pathophysiology,

and treatment of diabetic nephropathy. National Kidney Foundation primer on kidney

diseases / ed. by S. J. Gilbert et al. 7th ed. Philadelphia : Elsevier, 2018. P. 252–265.

73. Tang S., Sharma K. Pathogenesis, clinical manifestations, and natural history of

diabetic kidney disease. Comprehensive clinical nephrology / ed. by J. Feehally et al. 6th

ed. Philadelphia : Elsevier, 2019. P. 357–375.

74. Alicic R. Z., Johnson E. J., Tuttle K. R. Diabetic kidney disease. Chronic

kidney disease, dialysis, and transplantation / ed. by J. Himmelfarb, T. A. Ikizler. 4th


75. Epidemiology of diabetic kidney disease. Brenner and Rector's the kidney / A. For-

noni et al. ; ed. by A. S. L. Yu et al. 11th ed. Philadelphia : Elsevier, 2020. P. 1327–1379.

76. Zhang L., Wang H. Chronic kidney disease in developing countries. Oxford


versity Press, 2016. P. 762–766.

77. Ji X. Hypertensive kidney disease. Chronic kidney disease: diagnosis and

treatment / ed. by J. Yang, W. He. Singapore : Springer, 2020. P. 45–56.

78. Upadhyay A., Inker L. A., Levey A. S. Chronic kidney disease: definition, clas-

sification, and approach to management. Oxford textbook of clinical nephrology / ed.

by N. Turner et al. 4th ed. Oxford : Oxford University Press, 2016. P. 743–754.

79. Stenvinkel P., Herzog C. A. Cardiovascular disease in chronic kidney disease

Comprehensive clinical nephrology / ed. by J. Feehally et al. 6th ed. Philadelphia : El-

sevier, 2019. P. 942–957.

80. The role of the chronic kidney disease clinic and multidisciplinary team care.

Chronic kidney disease, dialysis, and transplantation / M. Nataatmadja et al. ; ed. by

J. Himmelfarb, T. A. Ikizler. 4th ed. Philadelphia : Elsevier, 2019. P. 121–135.

81. Goldsmith D. J. Cardiovascular disease and chronic kidney disease: overview.

373

Oxford textbook of clinical nephrology / ed. by N. Turner et al. 4th ed. Oxford : Ox-

ford University Press, 2016. P. 777–779.

82. Wu J., Liu W.,·Cao H. Сardiovascular disease in chronic kidney disease.

Chronic kidney disease: diagnosis and treatment / ed. by J. Yang, W. He. Singapore :

Springer, 2020. P. 111–121.

83. Гетало О. В., Яковлева О. С. Моніторинг вартості застосування засобів для

перитонеального діалізу у хворих на хронічну хворобу нирок. Соціальна фар-

мація в охороні здоров’я. 2015. Т. 1, № 2. С. 82–87.

84. ERA-EDTA registry: ERA-EDTA registry annual report 2017. Amsterdam :

Amsterdam UMC, Department of Medical Informatics, 2019. 152 р. URL: https://www.era-

edta-reg.org/files/annualreports/pdf/AnnRep2017.pdf (date of access: 23.05.20).

85. An international analysis of dialysis services reimbursement / A. van der Tol et

al. CJASN. 2019. Vol. 14, № 1. P. 84–93.

86. Чисельність населення (за оцінкою) на 1 лютого 2020 року та середня чисе-

льність у січні 2020 року. Держстат України, 2020. URL: http://www.ukrstat.gov.ua/

operativ/operativ2020/ds/kn/kn_u/kn0120_u.html (дата звернення: 23.05.2020).

87. Шіфріс І. М., Дудар І. О. Коморбідність та виживання хворих на хронічну хво-

робу нирок VД стадії. Український журнал нефрології та діалізу. 2015. № 4. С. 30–39.

88. Global Kidney Health Atlas: A report by the International Society of Nephrol-

ogy on the global burden of end-stage kidney disease and capacity for kidney re-

placement therapy and conservative care across world countries and regions / A. K.

Bello et al. Brussels : International Society of Nephrology, 2019. URL:

http://www.theisn.org/global-atlas (date of access: 23.05.20).

89. Суржко Л. М. Розширений гемодіаліз: нові можливості та надії. Українсь-

кий журнал нефрології та діалізу. 2020. № 2 (66). С. 48–51.

90. Федяк І. О., Шолойко Н. В., Ворох В. О. Клініко-економічний аналіз замі-

сної та фармакотерапії хворих на хронічну хворобу нирок V стадії. Фармацев-

тичний часопис. 2015. № 4. С. 68–74.

91. The establishment and validation of novel therapeutic targets to retard progression of

chronic kidney disease / C. Pollock et al. Kidney Int. Suppl. 2017. Vol. 7, № 2. P. 130–137.

92. Inker L. A., Levey A. S. Staging and management of chronic kidney disease.

374

National Kidney Foundation primer on kidney diseases / ed. by S. J. Gilbert et al. 7th


93. Карпенко О. В. Ренопротекція при хронічній хворобі нирок у практиці сі-

мейного лікаря. Ліки України. 2019, №3 (229). С. 18–20.

94. Riccio E., Di Nuzzi A., Pisani A. Nutritional treatment in chronic kidney disease:

the concept of nephroprotection. Clin. Exp. Nephrol. 2015. Vol. 19, № 2. Р. 161–167.

95. Wühl E., Schaefer F. Progression of chronic kidney disease and

nephroprotective therapy. Pediatric kidney disease / ed. by D. Geary, F. Schaefer.

Berlin : Springer, 2016. Р. 1399–1423.

96. Tomlinson L. A., Wheeler D. C. Clinical evaluation and management of chronic

kidney disease. Comprehensive clinical nephrology / ed. by J. Feehally et al. 6th ed.


97. Іванов Д. Д. Хронічна хвороба нирок: диференційна тактика ренопротекції.

Укр. мед. часопис. 2018. № 2 (124). С. 63–67.

98. Common pathophysiological mechanisms of chronic kidney disease: therapeutic

perspectives / J. M. López-Novoa et al. Pharmacol. Ther. 2010. Vol. 128, № 1. P. 61–81.

99. Lakkis J. I., Weir M. R. Inhibition of the renin–angiotensin system: how far have

we come? Cardio-nephrology. Confluence of the heart and kidney in clinical practice /

ed. by J. Rangaswami, E. V. Lerma, C. Ronco. Cham : Springer, 2017. P. 77–95.

100. Momoniat T., Ilyas D., Bhandari S. ACE inhibitors and ARBs: Managing potas-

sium and renal function. Cleveland Clinic. J. Med. 2019. Vol. 86, № 9. P. 601–607.

101. Treatment of chronic kidney disease / J. M. Turner et al. Kidney Int. 2012. Vol.

81, № 4. Р. 351–362.

102. Rutkowski B., Tylicki L. Nephroprotective action of renin-angiotensin-aldosterone

system blockade in chronic kidney disease patients: the landscape after ALTITUDE and

VA NEPHRON-D trails. Journal of renal nutrition. 2015. Vol. 25 (2). P. 194–200.

103. Zhang L., Zeng X., Fu P., Wu H. M. Angiotensin-converting enzyme inhibitors

and angiotensin receptor blockers for preserving residual kidney function in perito-

neal dialysis patients. Cochrane Database Syst. Rev. 2014. Vol. 6. CD009120.

104. Conservative management of chronic kidney disease stage 5: role of angiotensin con-

verting enzyme inhibitors / P. C. Dattolo et al. J. Nephrol. 2016. Vol. 29, № 6. P. 809–815.

375

105. Ward F., Holian J., Murray P.T. Drug therapies to delay the progression of

chronic kidney disease. Clin. Med. (Lond). 2015. Vol. 15, № 6. P. 550–557.

106. ACE inhibitor and angiotensin receptor blocker use and mortality in patients

with chronic kidney disease / M. Z. Molnar et al. J. Am. Coll. Cardiol. 2014. Vol. 63,

№ 7. P. 650–658.

107. Ruggenenti P., Cravedi P., Remuzzi G. Mechanisms and treatment of CKD.

JASN. 2012. Vol. 23, № 12. P. 1917–1928.

108. Effects of angiotensin-converting enzyme inhibitors and angiotensin receptor

blockers on cardiovascular events and residual renal function in dialysis patients: a

meta-analysis of randomised controlled trials / Y. Liu et al. BMC Nephrol. 2017. Vol.

18, № 1. Art. 206. DOI: 10.1186/s12882-017-0605-7 (date of access: 23.05.2020).

109. Cravedi P., Ruggenenti P., Remuzzi G. Which antihypertensive drugs are the most

nephroprotective and why? Expert Opin. Pharmacother. 2010. Vol. 11, № 16. P. 2651–2663.

110. Viazzi F., Leoncini G., Pontremol R. Antihypertensive treatment and renal pro-

tection: the role of drugs inhibiting the renin-angiotensin-aldosterone system. High

Blood Press. Cardiovasc. Prev. 2013. Vol. 20, № 4. P. 273–282.

111. Renoprotective effect of angiotensin-converting enzyme inhibitors and angio-

tensin II receptor blockers in diabetic patients with proteinuria./ F. Y. Hsu et al. Kid-

ney Blood Press. Res. 2017. Vol. 42. P. 358–368.

112. Quiroga B., Arroyo D., de Arriba G. Present and future in the treatment of dia-

betic kidney disease. Journal of Diabetes Research. 2015. Vol. 2015. Art. 801348.

DOI: 10.1155/2015/801348 (date of access: 23.05.2020).

113. Efficacy and safety of combined vs. single renin-angiotensin-aldosterone system

blockade in chronic kidney disease: a meta-analysis / P. Susantitaphong et al. Am. J.

Hypertens. 2013. Vol. 26, № 3. P. 424–441.

114. Comparative efficacy and safety of blood pressure-lowering agents in adults

with diabetes and kidney disease: a network meta-analysis / S. C. Palmer et al. Lancet.

2015. Vol. 385. P. 2047–2056.

115. Angiotensin receptor blockers are associated with lower mortality than ACE in-

hibitors in predialytic stage 5 chronic kidney disease: a nationwide study of therapy

with renin-angiotensin system blockade / C. C. Lin et al. PLoS One. 2017. Vol. 12, №

376

12. Art. e0189126. DOI: 10.1371/journal.pone.0189126 (date of access: 23.05.2020).

116. Efficacy and safety of dual blockade of the renin-angiotensin system: meta-

analysis of randomised trials / H. Makani et al. BMJ. 2013. Vol. 346. Art. f360. DOI:

10.1136/bmj.f360 (date of access: 23.05.2020).

117. Krummel T., Faller A. L., Bazin D., Hannedouche T. Nephroprotection, fact or

fiction? Presse Med. 2011. Vol. 40, № 11. P. 1037–1042.

118. Tong L. L., Adler S., Wanner C. Prevention and treatment of diabetic kidney

disease. Comprehensive clinical nephrology / ed. by J. Feehally et al. 6th ed. Philadel-

phia : Elsevier, 2019. P. 376–384.

119. Renoprotective effect of the combination of renin-angiotensin system inhibitor

and calcium channel blocker in patients with hypertension and chronic kidney disease

/ R. S. Huang et al. Chinese Medical Journal. 2016. Vol. 129, № 5. Р. 562–569.

120. Medication safety principles and practice in CKD / C. F. Whittaker et al. Clin. J.

Am. Soc. Nephrol. 2018. Vol. 13, № 11. P. 1738–1746.

121. Use of renin-angiotensin system blockade in advanced CKD: An NKF-KDOQI con-

troversies report / M. R. Weir et al. Am. J. Kidney Dis. 2018. Vol. 72, № 6. P. 873–884.

122. Baltatzi M., Savopoulos C., Hatzitolios A. Role of angiotensin converting en-

zyme inhibitors and angiotensin receptor blockers in hypertension of chronic kidney

disease and renoprotection. Study results. Hippokratia. 2011. Vol. 15, № 1. P. 27–32.

123. ACE inhibitors or ARBs to prevent CKD in patients with microalbuminuria / J.

M. Corbo et al. American Family Physician. 2016. Vol. 94, № 8. P. 652–653.

124. Angiotensin-converting enzyme inhibitors, angiotensin receptor blockers and

combined therapy in patients with micro- and macroalbuminuria and other cardiovas-

cular risk factors: a systematic review of randomized controlled trials / A. Maione et

al. Nephrol. Dial. Transplant. 2011. Vol. 26, № 9. P. 2827–2847.

125. Angiotensin-converting enzyme inhibitors or angiotensin receptor blocker

monotherapy retard deterioration of renal function in Taiwanese chronic kidney dis-

ease population / C. M. Zheng et al. Sci. Rep. 2019. Vol. 9. Art. 2694. DOI:

10.1038/s41598-019-38991-z (date of access: 23.05.2020).

126. Lefebvre H. P. Назначать или нет… Ингибиторы АПФ. VetPharma. 2013, №

5-6. С. 60–65.

377

127. The effectiveness and safety of angiotensin-converting enzyme inhibition or re-

ceptor blockade in vascular diseases in patients with hemodialysis / K. M. Liao et al.

Medicine (Baltimore). 2017. Vol. 96, № 13. Art. e6525. DOI:

10.1097/MD.0000000000006525 (date of access: 23.05.2020).

128. Ahmed A., Jorna T., Bhandari S. Should we stop angiotensin converting en-

zyme inhibitors/angiotensin receptor blockers in advanced kidney disease? Nephron.

2016. Vol. 133. P. 147–158.

129. Onuigbo M. A. C. Can ACE inhibitors and angiotensin receptor blockers be det-

rimental in CKD patients? Nephron. Clin. Pract. 2011. Vol. 118, № 4. P. 407–419.

130. Shirali A., Perazella M. A. Drug-induced nephropathies. Oxford textbook of

clinical nephrology / ed. by N. Turner et al. 4th ed. Oxford : Oxford University Press,

2016. P. 2885–2910.

131. Perazella M. A., Shirali A. С. Kidney disease caused by therapeutic agents. Na-



132. Drug-induced acute kidney injury. Critical care nephrology / R. A. Caires et al.

; ed. by C. Ronco et al. Philadelphia : Elsevier, 2019. P. 214–221.e2.

133. Pugh D., Gallacher P. J., Dhaun N. Management of hypertension in chronic kid-

ney disease. Drugs. 2019. Vol. 79, № 4. P. 365–379.

134. Kobori H., Mori H., Masaki T.,Nishiyama A. Angiotensin II blockade and renal

protection. Curr. Pharm. Des. 2013. Vol. 19, № 17. P. 3033–3042.

135. Tucker B. M., Perazella M. A. Medications. Nephrology secrets / ed. by E. V.

Lerma, M. A. Sparks, J. M. Topf. 4th еd. Philadelphia : Elsevier, 2019. Р. 78–83.

136. Marcuma Z. A., Fried L. F. Aging and antihypertensive medication-related

complications in the chronic kidney disease patient. Curr. Opin. Nephrol. Hypertens.

2011. Vol. 20, № 5. P. 449–456.

137. Resistive index as a predictor of acute kidney injury caused by an angiotensin con-

verting enzyme inhibitor or angiotensin II receptor blocker in chronic kidney disease pa-

tients / E. S. Kim et al. Kidney Res. Clin. Pract. 2013. Vol. 32, № 4. P. 158–163.

138. Prescription of renin–angiotensin system blockers and risk of acute kidney injury: a

population-based cohort study / K. E. Mansfield et al. BMJ Open. 2016. Vol. 6, № 12.

378

Art. e012690. DOI: 10.1136/bmjopen-2016-012690 (date of access: 25.05.2020).

139. Joannidis M., Hoste E. Angiotensin inhibition in patients with acute kidney in-

jury: Dr. Jekyll or Mr. Hyde? Intensive Care Med. 2018. Vol. 44. P. 1159–1161.

140. Николаев А. Ю. Достоинства и недостатки нефропротективной стратегии

(обзор литературы). Лечащий врач. 2013, № 8. С. 15–17.

141. Muneer K., Nair A. Angiotensin-converting enzyme inhibitors and receptor

blockers in heart failure and chronic kidney disease – demystifying controversies. In-

dian Heart J. 2017. Vol. 69, № 3. P. 371–374.

142. Adherence to guidelines for creatinine and potassium monitoring and discon-

tinuation following renin-angiotensin system blockade: a UK general practice-based

cohort study / M. Schmidt et al. BMJ Open. 2017. Vol. 7. Art. e012818. DOI:

10.1136/bmjopen-2016-012818 (date of access: 25.05.2020).

143. Serum creatinine elevation after renin-angiotensin system blockade and long term

cardiorenal risks: cohort study / M. Schmidt et al. BMJ. 2017. Vol. 356. Art. j791. DOI:

10.1136/bmj.j791 (date of access: 25.05.2020).

144. Sidorenkov G., Navis G. Safety of ACE inhibitor therapies in patients with

chronic kidney disease. Expert. Opin. Drug Saf. 2014. Vol. 13, № 10. P.1383–1395.

145. Risk of hyperkalemia in patients with moderate chronic kidney disease initiating

angiotensin converting enzyme inhibitors or angiotensin receptor blockers: a random-

ized study / E. Espinel et al. BMC Res. Notes. 2013. Vol. 6. Art. 306. DOI:

10.1186/1756-0500-6-306 (date of access: 25.05.2020).

146. Management of hyperkalemia in patients with kidney disease: a position paper

endorsed by the Italian Society of Nephrology / S. Bianchi et al. Journal of Nephrol-

ogy. 2019. Vol. 32. P. 499–516.

147. Combined angiotensin inhibition for the treatment of diabetic nephropathy / L. F.

Fried et al. N. Engl. J. Med. 2013. Vol. 369, № 20. P.1892–1903.

148. Li G., .Hu R., Zhang X. Antihypertensive treatment with ACEI/ARB of patients with

COVID-19 complicated by hypertension. Hypertension Res. 2020. Vol. 43. P. 588–590.

149. Breyer M. D., Susztak K. Developing treatments for chronic kidney disease in

the 21st century. Semin. Nephrol. 2016. Vol. 36, № 6. P. 436–447.

150. Montero R. M., Goldsmith D. J. A. Management of the diabetic patient with

379

chronic kidney disease. Critical care nephrology / ed. by C. Ronco et al. Philadel-

phia : Elsevier, 2019. P. 385–395.

151. Effect of finerenone on albuminuria in patients with diabetic nephropathy: a

randomized clinical trial / G. L. Bakris et al. JAMA. 2015. Vol. 314. P. 884–894.

152. Mineralocorticoid antagonism and diabetic kidney disease / Y. Lytvyn et al.

Curr. Diabetes Rep. 2019. Vol. 19, № 1. Art. 4. DOI: 10.1007/s11892-019-1123-8

(date of access: 25.05.2020).

153. Cardiorenal end points in a trial of aliskiren for type 2 diabetes / H. H. Parving

et al. N. Engl. J. Med. 2012. Vol. 367. P. 2204–2213.

154. Efficacy analysis of the renoprotective effects of aliskiren in hypertensive patients

with chronic kidney disease / M. Abe et al. Heart Vessels. 2013. Vol. 28, № 4. Р. 442– 452.

155. Aliskiren add-on therapy effectively reduces proteinuria in chronic kidney

disease: an open-label prospective trial / M. T. Wu et al. J. Renin-Angiotensin-

Aldosterone Syst. 2014. Vol. 15, № 3. Р. 271–277.

156. Aldosterone antagonists for preventing the progression of chronic kidney

disease / D. Bolignano et al. Cochrane Database Syst. Rev. 2014. Vol. 4. CD007004.

157. Anti-albuminuric effect of the aldosterone blocker eplerenone in non-diabetic hy-

pertensive patients with albuminuria: a double-blind, randomised, placebo-controlled

trial / K. Ando et al. Lancet Diabetes Endocrinol. 2014. Vol. 2, № 12. Р. 944–953.

158. Thajudeen B., Murugapandian S., Roy-Chaudhury P. Emerging therapies.

Chronic renal disease / ed. by P. L. Kimmel, M. E. Rosenberg. 2nd ed. London : Aca-

demic Press, 2020. P. 1189–1205.

159. The renal hemodynamic effect of SGLT2 inhibition in patients with type 1 dia-

betes / D. Z. Cherney et al. Circulation. 2014. Vol. 129. P. 587–597.

160. Mima A. Renal protection by sodium-glucose cotransporter 2 inhibitors and its

underlying mechanisms in diabetic kidney disease. J. Diabet. Complicat. 2018. Vol.

32, № 7. P. 720–725.

161. Renoprotective effects of sodium-glucose cotransporter-2 inhibitors / H. J. L.

Heerspink et al. Kidney Int. 2018. Vol. 94, № 1. P. 26–39.

162. Empagliflozin, cardiovascular outcomes, and mortality in type 2 diabetes / B.

Zinman et al. N. Engl. J. Med. 2015. Vol. 373. P. 2117–2128.

380

163. Empagliflozin and progression of kidney disease in type 2 diabetes mellitus / C.

Wanner et al. N. Engl. J. Med. 2016. Vol. 375. P. 323–334.

164. CREDENCE trial investigators. Сanagliflozin and renal outcomes in type 2 diabetes

and nephropathy / V. Perkovic et al. N. Engl. J. Med. 2019. Vol. 380, № 24. Р. 2295–2306.

165. Boerrigter G., Burnett J. J. C. Natriuretic peptides renal protective after all? J.

Am. Coll. Cardiol. 2011. Vol. 58, № 9. Р. 904–906.

166. Volpe M. Natriuretic peptides and cardio-renal disease. Int. J. Cardiol. 2014.

Vol. 176, № 3. P. 630–639.

167. Atrial natriuretic peptide for management of acute kidney injury: a systematic

review and meta-analysis / S. U. Nigwekar et al. Clin. J. Am. Soc. Nephrol. 2009. Vol.

4, № 2. Р. 261–272.

168. Atrial natriuretic peptide for preventing and treating acute kidney injury / S. U.

Nigwekar et al. Cochrane Database Syst. Rev. 2009. Vol. 4. CD006028.

169. Results of low-dose human atrial natriuretic peptide infusion in nondialysis

patients with chronic kidney disease undergoing coronary artery bypass grafting: the

NU-HIT (Nihon University working group study of low-dose HANP Infusion

Therapy during cardiac surgery) trial for CKD / A. Sezai et al. J. Am. Coll. Cardiol.

2011. Vol. 58, № 9. P. 897–903.

170. Chopra T., Balogun R. A., Okusa M. D. Pharmacological interventions in acute

kidney injury. Chronic kidney disease, dialysis, and transplantation / ed. by J.

Himmelfarb, T. A. Ikizler. 4th ed. Philadelphia : Elsevier, 2019. P. 725–738.e13.

171. Low-dose atrial natriuretic peptide for prevention or treatment of acute kidney injury:

a systematic review and meta-analysis / H. Yamada et al. Crit. Care. 2019. Vol. 23. Art. 41.

DOI: 10.1186/s13054-019-2330-z (date of access: 27.05.2020).

172. Endothelin-1 induces proteinuria by heparanase-mediated disruption of the glomeru-

lar glycocalyx / M. Garsen et al. J. Am. Soc. Nephrol. 2016. Vol. 27. P. 3545–3551.

173. Atrasentan reduces albuminuria by restoring the glomerular endothelial glycocalyx

barrier in diabetic nephropathy / M. G. Boels et al. Diabetes. 2016. Vol. 65. P. 2429–2439.

174. Avosentan for overt diabetic nephropathy / J. F. Mann et al. J. Am. Soc.

Nephrol. 2010. Vol. 21. P. 527–535.

175. Addition of atrasentan to renin-angiotensin system blockade reduces albuminu-

381

ria in diabetic nephropathy / D. E. Kohan et al. J. Am. Soc. Nephrol. 2011. Vol. 22, №

4. P. 763–772.

176. The endothelin antagonist atrasentan lowers residual albuminuria in patients

with type 2 diabetic nephropathy / D. de Zeeuw et al. J. Am. Soc. Nephrol. 2014. Vol.

25. P. 1083–1093.

177. Chandrashekar K., Juncos L. A. Endothelin antagonists in diabetic nephropathy:

back to basics. J. Am. Soc. Nephrol. 2014. Vol. 25. P. 869–871.

178. The effects of atrasentan on urinary metabolites in patients with type 2 diabetes

and nephropathy / M. J. Pena et al. Diabetes Obes. Metab. 2017. Vol. 19. P. 749–753.

179. Atrasentan and renal events in patients with type 2 diabetes and chronic kidney

disease (SONAR): a double-blind, randomised, placebo-controlled trial / H. J. L.

Heerspink et al. Lancet. 2019. Vol. 393. P. 1937–1947.

180. Navarro J. F., Mora C., Muros M., Garcia J. Additive antiproteinuric effect of pen-

toxifylline in patients with type 2 diabetes under angiotensin II receptor blockade: a short-

term, randomized, controlled trial. J. Am. Soc. Nephrol. 2005. Vol. 16. Art. 2119e26.

181. Pentoxifylline ameliorates proteinuria through suppression of renal monocyte

chemoattractant protein-1 in patients with proteinuric primary glomerular diseases /

Y. M. Chen et al. Kidney Int. 2006. Vol. 69, № 8. P. 1410–1415.

182. Effect of pentoxifylline in addition to losartan on proteinuria and GFR in CKD: a 12-

month randomized trial / S. L. Lin et al. Am. J. Kidney Dis. 2008. Vol. 52, № 3. P. 464–474.

183. Therapeutic efficacy of pentoxifylline on proteinuria and renal progression: an

update / Y. M. Chen et al. J. Biomed. Sci. 2017. Vol. 24. Art. 84. DOI:

10.1186/s12929-017-0390-4 (date of access: 27.05.2020).

184. Effect of pentoxifylline on renal function and urinary albumin excretion in pa-

tients with diabetic kidney disease: the PREDIAN trial / J. F. Navarro-Gonzalez et al.

J. Am. Soc. Nephrol. 2015. Vol. 26. Р. 220–229.

185. Effect of pentoxifylline on renal outcomes in chronic kidney disease patients: a

systematic review and meta-analysis / C. Leporini et al. Pharmacol. Res. 2016. Vol.

107. P. 315–332.

186. Effects of pentoxifylline on soluble klotho concentrations and renal tubular cell

expression in diabetic kidney disease / J. F. Navarro-Gonzalez et al. Diabetes Care.

382

2018. Vol. 41, № 8. P. 1817–1820.

187. A review of the potential protective effects of pentoxifylline against drug-induced

nephrotoxicity / Z. Nasiri-Toosi et al. Eur. J. Clin. Pharmacol. 2013. Vol. 69. Р. 1057–1073.

188. Effect of pentoxifylline on microalbuminuria in diabetic patients: a randomized

controlled trial / S. Shahidi et al. Int. J. Nephrol. 2015. Vol. 2015. Art. 259592. DOI:

10.1155/2015/259592 (date of access: 27.05.2020).

189. Carson С., Al-Makki A., Shepler B. Can pentoxifylline be used as adjunct

therapy to ACE inhibitors and arbs in preserving kidney function? J. Pharm. Pharm.

Sci. 2016. Vol. 19, № 1. P. 1–7.

190. Pentoxifylline for diabetic kidney disease / D. Shan et al. Cochrane Database

Syst. Rev. 2012 Vol. 2. CD006800.

191. Uric acid lowering to prevent kidney function loss in diabetes: the preventing

early renal function loss (PERL) allopurinol study / D. M. Maahs et al. Curr. Diab.

Rep. 2013. Vol. 13. P. 550–559.

192. Allopurinol and progression of CKD and cardiovascular events: long-term

followup of a randomized clinical trial / M. Goicoechea et al. Am. J. Kidney Dis.

2015. Vol. 65, № 4. Р. 543–549.

193. Comparative effectiveness of allopurinol, febuxostat and benzbromarone on renal

function in chronic kidney disease patients with hyperuricemia: a 13-yearinception cohort

study / H. W. Chou et al. Nephrol. Dial. Transplant. 2018. Vol. 33, № 9. Р. 1620–1627.

194. Urate lowering therapy to improve renal outcomes in patients with chronic kid-

ney disease: systematic review and meta-analysis / T. Kanji et al. BMC Nephrol.

2015. Vol 16. Art. 58. DOI: 10.1186/s12882-015-0047-z (date of access: 27.05.2020).

195. Selective vitamin D receptor activation with paricalcitol for reduction of albu-

minuria in patients with type 2 diabetes (VITAL study): a randomised controlled trial

/ D. de Zeeuw et al. Lancet. 2010. Vol. 376. P. 1543–1551.

196. Vitamin D and diabetic nephropathy: a systematic review and meta-analysis / H.

Derakhshanian et al. Nutrition. 2015. Vol. 31. P. 1189–1194.

197. Pirfenidone is renoprotective in diabetic kidney disease / S. P. RamachandraRao

et al. J. Am. Soc. Nephrol. 2009. Vol. 20, № 8. P. 1765–1775.

198. Cho M. E., Kopp J. B. Pirfenidone: an anti-fibrotic and cytoprotective agent as

383

therapy for progressive kidney disease. Expert. Opin. Investig. Drugs. 2010. Vol. 19,

№ 2. P. 275–283.

199. Pirfenidone slows renal function decline in patients with focal segmental glomeru-

losclerosis / M. E. Cho et al. Clin. J. Am. Soc. Nephrol. 2007. Vol. 2, № 5. P. 906–913.

200. Pirfenidone for diabetic nephropathy / K. Sharma et al. J. Am. Soc. Nephrol.

2011. Vol. 22, № 6. P. 1144–1151.

201. Renoprotective effects of the AGE-inhibitor pyridoxamine in experimental

chronic allograft nephropathy in rats / F. Waanders et al. Nephrol. Dial. Transplant.

2008. Vol. 23, № 2. P. 518–524.

202. Pyridoxamine reduces postinjury fibrosis and improves functional recovery after

acute kidney injury / N. I. Skrypnyk et al. Am. J. Physiol. Renal. Physiol. 2016. Vol.

311, № 2. P. F268–F277.

203. Chen J. L. T., Francis J. Pyridoxamine, advanced glycation inhibition, and dia-

betic nephropathy J. Am. Soc. Nephrol. 2012. Vol. 23, № 1. P. 6–8.

204. Pyridoxamine dihydrochloride in diabetic nephropathy (PIONEER-CSG-17): les-

sons learned from a pilot study / J. P. Dwyer et al. Nephron. 2015. Vol. 129. P. 22–28.

205. N-acetylcysteine and contrast-induced nephropathy in primary angioplasty / G.

Marenzi et al. N. Engl. J. Med. 2006. Vol. 354. Р. 2773–2782.

206. N-acetylcysteine for patients with prolonged hypotension as prophylaxis for

acute renal failure (NEPHRON) / J. A. Komisarof et al. Crit. Care Med. 2007. Vol.

35, № 2. Р. 435–441.

207. Meta-analysis: effectiveness of drugs for preventing contrast-induced nephropa-

thy / A. M. Kelly et al. Ann. Intern. Med. 2008. Vol. 148, № 4. Р. 284–294.

208. N-acetylcysteine attenuates kidney injury in rats subjected to renal ischaemia-

reperfusion / N. Nitescu et al. Nephrol. Dial. Transplant. 2006. Vol. 21. Р. 1240–1247.

209. Effects of N-acetyl-L-cysteine on renal haemodynamics and function in early

ischaemia-reperfusion injury in rats / N. Nitescu et al. Clin. Exp. Pharmacol. Physiol.

2006. Vol. 33, № 1–2. Р. 53–57.

210. Beneficial effect of N-acetyl-cysteine on renal injury triggered by ischemia and

reperfusion / C. DiGiorno et al. Transplant. Proc. 2006. Vol. 39, № 9. Р. 2774–2776.

211. Ho K. M., Morgan D. J. Meta-analysis of N-acetylcysteine to prevent acute re-

384

nal failure after major surgery. Am. J. Kidney Dis. 2009. Vol. 53, № 1. Р. 33–40.

212. Double-blinded, randomized controlled trial of N-acetylcysteine for prevention

of acute kidney injury in high risk patients undergoing off-pump coronary artery by-

pass / J. W. Song et al. Nephrology (Carlton). 2015. Vol. 20, № 2. Р. 96–102.

213. N-acetylcysteine plus deferoxamine for patients with prolonged hypotension

does not decrease acute kidney injury incidence: a double blind, randomized, pla-

cebo-controlled trial / C. M. Fraga et al. Crit. Care. 2016. Vol. 20, № 1. Art. 331.

DOI: 10.1186/s13054-016-1504-1 (date of access: 29.05.2020).

214. Mainra R., Gallo K., Moist L. Effect of N-acetylcysteine on renal function in pa-

tients with chronic kidney disease. Nephrology (Carlton). 2007. Vol. 12, № 5. Р. 510–513.

215. Rehman T., Fought J., Solomon R. N-acetylcysteine effect on serum creatinine

and cystatin C levels in CKD patients. Clin. J. Am. Soc. Nephrol. 2008. Vol. 3, № 6.

Р. 1610–1614.

216. Effect of N-acetylcysteine on serum creatinine and kidney function: results of a ran-

domized controlled trial / L. Moist et al. Am. J. Kidney Dis. 2010. Vol. 56, № 4. P. 643–650.

217. Protective effect of N-acetylcysteine on progression to end-stage renal disease:

Necessity for prospective clinical trial / C. Y. Liao et al. Eur. J. Intern. Med. 2017.

Vol. 44. P. 67–73.

218. MESNA (sodium 2-mercaptoethanesulfonate) for prevention of contrast me-

dium-induced nephrotoxicity – controlled trial / U. Ludwig et al. Clin. Nephrol. 2011.

Vol. 75, № 4. Р. 302–308.

219. Ludwig U., Keller F. Prophylaxis of contrast-induced nephrotoxicity. Biomed. Res.

Int. 2014. Vol. 2014. Art. 308316. DOI: 10.1155/2014/308316 (date of access: 29.05.2020).

220. Busse L. W., Chawla L. S. Novel drugs for acute kidney injury. Critical care

nephrology / ed. by C. Ronco et al . Philadelphia : Elsevier, 2019. P. 307–313.

221. Gnudi L., Gentile G., Ruggenenti P. The patient with diabetes mellitus. Oxford


versity Press, 2016. P. 1199–1247.

222. Effect of bardoxolone methyl on kidney function in patients with T2D and stage

3b-4 CKD / P. E. Pergola et al. Am. J. Nephrol. 2011. Vol. 33. P. 469–476.

223. Bardoxolone methyl and kidney function in CKD with type 2 diabetes / P. E.

385

Pergola et al. N. Engl. J. Med. 2011. Vol. 365. P. 327–336.

224. Bardoxolone methyl in type 2 diabetes and stage 4 chronic kidney disease / D.

de Zeeuw et al. N. Engl. J. Med. 2013. Vol. 369. Р. 2492–2503.

225. Иванов Д. Д. Нефрология «под микроскопом». Ренопротекция. Укр. мед.

часопис. 2018. № 4 (126). С. 68–69.

226. Khan S. S, Quaggin S. E. Therapies on the horizon for diabetic kidney disease.

Curr. Diab. Rep. 2015. Vol. 15 № 12. Art. 111. DOI: 10.1007/s11892-015-0685-3


227. Gaddi A. V., Cicero A. F. G., Gambaro G. Nephroprotective action of glycosa-

minoglycans: why the pharmacological properties of sulodexide might be reconsid-

ered. Int. J. Nephrol. Renovasc. Dis. 2010. Vol. 3. P. 99–105.

228. A new mechanism of action of sulodexide in diabetic nephropathy: inhibits

heparanase-1 and prevents FGF-2-induced renal epithelial-mesenchymal transition /

V. Masola et al. J. Transl. Med. 2012. Vol. 10. Art. 213.

229. Effect of sulodexide on urinary biomarkers of kidney injury in normoalbuminuric

type 2 diabetes: a randomized controlled trial / B. Satirapoj et al. J. Diabetes Res. 2015.

Vol. 2015. Art. 172038. DOI: 10.1155/2015/172038 (date of access: 29.05.2020).

230. Sulodexide improves renal function through reduction of vascular endothelial

growth factor in type 2 diabetic rats / J. J. Cha et al. Life Sciences. 2013. Vol. 92, №

23. P. 1118–1124.

231. Sulodexide decreases albuminuria and regulates matrix protein accumulation in

C57BL/6 mice with streptozotocin-induced type I diabetic nephropathy / S. Yung et

al. PLoS One. 2013. Vol. 8, № 1. Art. e54501. DOI: 10.1371/journal.pone.0054501


232. Kopel J., Pena-Hernandez C., Nugent K. Evolving spectrum of diabetic neph-

ropathy. World J. Diabetes. 2019. Vol. 10, № 5. Р. 269–279.

233. Protective effect of sulodexide on podocyte injury in adriamycin nephropaty rats / S.

Chen et al. J. Huazhong Univ. Sci. Technolog. Med. Sci. 2009. Vol. 29, № 6. Р. 715–719.

234. Treatment of 5/6 nephrectomy rats with sulodexide: a novel therapy for chronic

renal failure / P. Lі et al. Acta Pharmacol. Sin. 2012. Vol. 33, № 5. P. 644–651.

235. Sulodexide protects contrast-induced nephropathy in sprague-dawley rats / Q.

386

Zhao et al. Cell Physiol. Biochem. 2016. Vol. 40. P. 621–632.

236. Sulodexide pretreatment attenuates renal ischemia-reperfusion injury in rats / J.

Yin et al. Oncotarget. 2017. Vol. 8, № 6. P. 9986–9995.

237. Sulodexide ameliorates early but not late kidney disease in models of radiation

nephropathy and diabetic nephropathy / M. Rossin et al. Nephrol. Dial. Transplant.

2010. Vol. 25, № 6. P. 1803–1810.

238. House A. A., Weir M. A. Sulodexide for diabetic nephropathy: another one

bites the dust. Am. J. Kidney Dis. 2011. Vol. 58, № 5. P. 692–694.

239. Sulodexide fails to demonstrate renoprotection in overt type 2 diabetic neph-

ropathy / D. K. Packham et al. J. Am. Soc. Nephrol. 2012. Vol. 23, № 1. P. 123–130.

240. Masola V., Zaza G., Gambaro G. Sulodexide and glycosaminoglycans in the pro-

gression of renal disease. Nephrol. Dial. Transplant. 2014. Vol. 29, № 1. P. i74–i79.

241. Zilişteanu D. S., Atasie T., Voiculescu M. Efficacy of long-term low-dose sulo-

dexide in diabetic and non-diabetic nephropathies. Rom. J. Intern. Med. 2015. Vol. 53,

№ 2. P.161–169.

242. Efficacy of low-dose oral Sulodexide in the management of diabetic nephropa-

thy / S. Blouza et al. J. Nephrol. 2010. Vol. 23, № 4. P. 415–424.

243. Sulodexide for kidney protection in type 2 diabetes patients with macroalbu-

minuria: a randomized controlled trial / E. J. Lewis et al. Am. J. Kidney Dis. 2011.

Vol. 58, № 5. P. 729–736.

244. Sulodexide therapy for the treatment of diabetic nephropathy, a meta-analysis and

literature review / R. Li et al. Drug Des. Devel. Ther. 2015. Vol. 3, № 9. P. 6275–6283.

245. The efficacy and safety of sulodexide in patients with diabetic nephropathy: a

meta-analysis of randomized controlled trials / H. X. Shang et al. Int. J. Clin. Exp.

Med. 2016. Vol. 9, № 7. P. 12481–12491.

246. Anti-proteinuric effect of sulodexide in immunoglobulin А nephropathy / K.

Bang et al. Yonsei Med. J. 2011. Vol. 52, № 4. P. 588–594.

247. Arrigo F., Ertek S. Preclinical and clinical evidence of nephro- and cardiovascular

protective effects of glycosaminoglycans. Arch. Med. Sci. 2010. Vol. 6, № 4. Р. 469–477.

248. Roscioni S. S., Heerspink H. J. L., de Zeeuw D. Microalbuminuria: target for

renoprotective therapy PRO. Kidney Intern. 2014. Vol. 86, № 1. P. 40–49.

387

249. Heerspink H. J. L., Rabelink T., de Zeeuw D. Pathophysiology of proteinuria:

albuminuria as a target for treatment. Chronic renal disease / ed. by P. L. Kimmel, M.

E. Rosenberg. 2nd ed. London : Academic Press, 2020. P. 211–224.

250. Lee S. Y., Choi M. E. Urinary biomarkers for early diabetic nephropathy: be-

yond albuminuria. Pediatr. Nephrol. 2015. Vol. 30, № 7. Р 1063–1075.

251. Effect of a multifactorial intervention on mortality in type 2 diabetes / P. Gaede

et al. N. Engl. J. Med. 2008. Vol. 358, № 6. Р. 580–591.

252. Years of life gained by multifactorial intervention in patients with type 2 diabe-

tes mellitus and microalbuminuria: 21 years of follow-up on the Steno-2 randomised

trial / P. Gaede et al. Diabetologia. 2016. Vol. 59. Р. 2298–2307.

253. Breyer M. D., Susztak K. The next generation of therapeutics for chronic kidney

disease. Nat. Rev. Drug Discov. 2016. Vol. 15, № 8. Р. 568–588.

254. Dhaun N., Webb D. J. Novel therapeutic approaches to chronic kidney disease.

Br. J. Clin. Pharmacol. 2013. Vol. 76, № 4. P. 491–494.

255. Weir M. R., Fink J. C. Safety of medical therapy in patients with chronic kidney

disease and end-stage renal disease. Curr. Opin. Nephrol. Hypertens. 2014. Vol. 23,

№ 3. P. 306–313.

256. Ward F., Holian J., Murray P. T. Drug therapies to delay the progression of

chronic kidney disease. Clin. Med. (Lond). 2015. Vol. 15, № 6. Р. 550–557.

257. Usage of complementary and alternative medicine among patients with chronic

kidney disease on maintenance hemodialysis / A. S. M. Arjuna Rao et al. J. Pharm.

Bioallied. Sci. 2016. Vol. 8, № 1. P. 52–57.

258. Bahall M. Use of complementary and alternative medicine by patients with end-

stage renal disease on haemodialysis in Trinidad: a descriptive study. BMC Comple-

ment. Altern. Med. 2017. Vol. 17. Art. 250. DOI: 10.1186/s12906-017-1755-7 (date

of access: 29.05.2020).

259. Complementary and alternative medicine use among patients with chronic kid-

ney disease and kidney transplant recipients / N. A. Osman et al. Journal of Renal

Nutrition. 2015. Vol. 25, № 6. 466–471.

260. Castelino L. R., Nayak-Rao S., Shenoy M. P. Prevalence of use of complementary

and alternative medicine in chronic kidney disease: а cross-sectional single-center study

388

from South India. Saudi J. Kidney Dis. Transpl. 2019. Vol. 30. P. 185–193.

261. Glomerular endothelial glycocalyx constitutes a barrier to protein permeability /

A. Singh et al. J. Am. Soc. Nephrol. 2007. Vol. 18, № 11. P. 2885–2893.

262. McCarthy K. J., Wassenhove-McCarthy G. J. The glomerular basement mem-

brane as a model system to study the bioactivity of heparan sulfate glycosaminogly-

cans. Microsc. Microanal. 2012. Vol. 18, № 1. P. 3–21.

263. Pourghasem M., Nasiri E., Sum S., Shafi H. The assessment of early glycosa-

minoglycan concentration changes in the kidney of diabetic rats by critical electrolyte

concentration staining. Int. J. Mol. Cell Med. 2013. Vol. 2, № 2. P. 58–63.

264. Li L., Bonventre J. V. Endothelial glycocalyx: not just a sugar coat. Am. J. Res-

pir. Crit. Care Med. 2016. Vol. 194, № 4. Р. 390–393.

265. Morita H., Yoshimura A., Kimata K. The role of heparan sulfate in the glomeru-

lar basement membrane. Kidney Intern. 2008. Vol. 73. P. 247–248.

266. Miner J. H. Glomerular basement membrane composition and the filtration bar-

rier. Pediatr. Nephrol. 2011. Vol. 26, № 9. Р. 1413–1417.

267. Modulation of heparan sulfate in the glomerular endothelial glycocalyx de-

creases leukocyte influx during experimental glomerulonephritis / A. L. Rops et al.

Kidney Intern. 2014. Vol. 86. P. 932–942.

268. Borza D. B. Glomerular basement membrane heparan sulfate in health and disease: a

regulator of local complement activation. Matrix Biol. 2017. Vol. 57–58. P. 299–310.

269. HSulf-2, an extracellular endoglucosamine-6-sulfatase, selectively mobilizes

heparin-bound growth factors and chemokines: effects on VEGF, FGF-1, and SDF-1 /

K. Uchimura et al. BMC Biochem. 2006. Vol. 7. Art. 2. DOI: 10.1186/1471-2091-7-2


270. Heparin/heparan sulphate interactions with complement-a possible target for re-

duction of renal function loss? / A. Zaferani et al. Nephrol. Dial. Transplant. 2014.

Vol. 29, № 3. P. 515–522.

271. Pessentheiner A. R., Ducasa G. M., Gordts P. L. S. M. Proteoglycans in obesity-

associated metabolic dysfunction and meta-inflammation. Front. Immunol. 2020. Vol.

11. Art. 769. DOI: 10.3389/fimmu.2020.00769 (date of access: 31.05.2020).

272. Collins L. E., Troeberg L. Heparan sulfate as a regulator of inflammation and

389

immunity. J. Leukoc. Biol. 2019. Vol. 105, № 1. P. 81–92.

273. Perico N., Remuzzi A., Remuzzi G. Pathophysiology of proteinuria. Brenner


2020. P. 978–1006.

274. Chondroitin sulfate degradation and eicosanoid metabolism pathways are im-

paired in focal segmental glomerulosclerosis: experimental confirmation of an in

silico prediction / S. Kalantari et al. Bioimpacts. 2019. Vol. 9, № 2. P. 89–95.

275. Role of 6-O-sulfated heparan sulfate in chronic renal fibrosis / A. A. Alhasan et

al. J. Biol. Chem. 2014. Vol. 289, № 29. P. 20295–20306.

276. Differential expression of specific dermatan sulfate domains in renal pathology /

J. F. M. Lensen et al. PLoS One. 2015. Vol. 10, № 8. Art. e0134946. DOI:

10.1371/journal.pone.0134946 (date of access: 01.06.2020).

277. Heparan sulfate in chronic kidney diseases: Exploring the role of 3-O-sulfation / L.

Ferreras et al. Biochim. Biophys. Acta Gen. Subj. 2019. Vol. 1863, № 5. P. 839–848.

278. Endothelial heparan sulfate deficiency reduces inflammation and fibrosis in murine

diabetic nephropathy / D. T. Talsma et al. Lab. Invest. 2018. Vol. 98, № 4. P. 427–438.

279. Корж Н. А., Зупанец И. А., Дедух Н. В. Медикаментозная терапия остео-

артроза. Остеоартроз: консервативная терапия : монография / под ред. Н. А.

Коржа, Н. В. Дедух, И. А. Зупанца. Х. : Золотые страницы, 2007. С. 183–254.

280. Li L., Ly M., Linhardt R. J. Proteoglycan sequence. Mol. Biosyst. 2012. Vol. 8.,

№ 6. P. 1613–1625.

281. Chen J. K., Shen C. R., Liu C. L. N-Acetylglucosamine: production and appli-

cations. Mar. Drugs. 2010. Vol. 8. P. 2493–2516.

282. Setnikar I., Rovati L. Absorption, distribution, metabolism and excretion of glu-

cosamine sulfate. Arzneim.-Forsch. 2001. Vol. 51. P. 699–727.

283. The fate of oral glucosamine traced by 13C labeling in the dog / G. R. Dodge et

al. Cartilage. 2011. Vol. 2, № 3. P. 279–285.

284. Зупанець І. А., Бездітко Н. В., Пропіснова В. В. Харктер розподілу ендоген-

ного N-ацетилглюкозаміну та екзогенного глюкозаміну гідрохлориду в органах і

тканинах експериментальних тварин. Клінічна фармація. 2002. Т. 6, № 2. С. 54–56.

285. Heparan sulfate of perlecan is involved in glomerular filtration / H. Morita et al.

390

J. Am. Soc. Nephrol. 2005. Vol. 61. P. 1703–1710.

286. Removal of heparan sulfate from the glomerular basement membrane blocks protein

passage / T. J. M. Wijnhoven et al. J. Am. Soc. Nephrol. 2007. Vol. 18, № 12. P. 3119–3127.

287. Suh J. H., Miner J. H. The glomerular basement membrane as a barrier to albu-

min. Nat. Rev. Nephrol. 2013. Vol. 9. P. 470–477.

288. Heparan sulfate containing unsubstituted glucosamine residues. Biosynthesis

and heparanase-inhibitory activity / S. Nadanaka et al. J. Biol. Chem. 2014. Vol. 289,

№ 22. P. 15231–15243.

289. Heparin and heparan sulfate: analyzing structure and microheterogeneity / Z.

Shriver et al. Handb. Exp. Pharmacol. 2012. Vol. 207. Р. 159–176.

290. Davis D. A. S., Parish C. R. Heparan sulfate: a ubiquitous glycosaminoglycan

with multiple roles in immunity. Front. Immunol. 2013. Vol. 4. Art. 470. DOI:

10.3389/fimmu.2013.00470 (date of access: 03.06.2020).

291. Weiss R. J., Esko J. D., Tor Y. Targeting heparin– and heparan sulfate–protein

interactions. Org. Biomol. Chem. 2017. Vol. 15, № 27. Р. 5656–5668.

292. Glycosaminoglycan-based biomaterials for growth factor and cytokine delivery:

making the right choices / D. Hachim et al. J. Control. Release. 2019. Vol. 313. P. 131–147.

293. HS and inflammation: a potential playground for the sulfs? / R. El Masri et al.

Front. Immunol. 2020. Vol. 11. Art. 570. DOI: 10.3389/fimmu.2020.00570 (date of

access: 03.06.2020).

294. Podocytes require the engagement of cell surface heparan sulfate proteoglycans

for adhesion to extracellular matrices / S. Chen et al. Kidney Int. 2010. Vol. 78, № 11.

P. 1088–1199.

295. Kasinath B. S. The podocyte and the proteoglycan. Am. J. Physiol. Renal.

Physiol. 2016. Vol. 311. P. F310–F311.

296. Heparanase-dependent remodeling of initial lymphatic glycocalyx regulates tissue-

fluid drainage during acute inflammation in vivo / S. Arokiasamy et al. Front. Immunol.

2019. Vol. 10. Art. 2316. DOI: 10.3389/fimmu.2019.02316 (date of access: 03.06.2020).

297. Crijns H., Vanheule V., Proost P. Targeting chemokine – glycosaminoglycan in-

teractions to inhibit inflammation. Front. Immunol. 2020. Vol. 11. Art. 483. DOI:

10.3389/fimmu.2020.00483 (date of access: 03.06.2020).

391

298. Wylie E., Foster R., Salmon A., Satchell S. Role of the endothelial glycocalyx

in kidney disease and vascular dysfunction. Lancet. 2014. Vol. 383. P. S112.

299. Damage of the endothelial glycocalyx in chronic kidney disease / J. S. Padberg

et al. Atherosclerosis. 2014. Vol. 234, № 2. P. 335–343.

300. Rabelink T. J., de Zeeuw D. The glycocalyx–linking albuminuria with renal and

cardiovascular disease. Nat. Rev. Nephrol. 2015. Vol. 11. P. 667–676.

301. A microscopic view on the renal endothelial glycocalyx / M. J. C. Dane et al.

Am. J. Physiol. Renal. Physiol. 2015. Vol. 308. P. F956–F966.

302. The role of endothelial glycocalyx in health and disease / O. Yilmaz et al. Clini-

cal Kidney Journal. 2019. Vol. 12, № 5. P. 611–619.

303. Remote ischemic preconditioning ameliorates acute kidney injury due to contrast

exposure in rats through augmented O-GlcNAcylation / J. Hu et al. Oxid. Med. Cell Lon-

gev. 2018.Vol. 2018. Art. 4895913. DOI: 10.1155/2018/4895913 (date of access: 03.06.2020).

304. Клинико-фармацевтические основы фармакодинамики глюкозамина / В. П.

Черных и др. Вісник фармакології та фармації. 2008. № 4. С. 40–46.

305. Туляков В. О., Зупанець К. О., Шебеко С. К. Протекторні властивості

глюкозаміну. Фармакологія та лікарська токсикологія. 2009. № 3 (10). С. 3–9.

306. King M. W. Glycoproteins: roles in cellular homeostasis and disease. Encyclo-

pedia of molecular cell biology and molecular medicine / ed. by R. A. Meyers. Wein-

heim : Wiley–VCH, 2004. P. 569–605.


глюкозаміну: мембраностабілізуючі, протизапальні, антиоксидантні і імунотропні.

Фармакологія та лікарська токсикологія. 2009. № 2 (9). С. 3–8.

308. Vaziri N. D. Oxidative stress and its implications in chronic kidney disease. Ox-

ford textbook of clinical nephrology / ed. by N. Turner et al. 4th ed. Oxford : Oxford

University Press, 2016. P. 895–902.

309. Oxidative stress in kidney diseases: the cause or the consequence? / N. Krata et

al. Arch. Immunol. Ther. Exp. 2018. Vol. 66, № 3. P. 211–220.

310. Ling X. C., Kuo K. Oxidative stress in chronic kidney disease. Ren. Replace. Ther.

2018. Vol. 4, Art. 53. DOI: 10.1186/s41100-018-0195-2 (date of access: 05.06.2020).

311. Oxidative stress in chronic kidney disease / K. Daenen et al. Pediatric nephrol-

392

ogy. 2019. Vol. 34, № 6. P. 975–991.

312. Dalirfardouei R., Karimi G., Jamialahmadi K. Molecular mechanisms and bio-

medical applications of glucosamine as a potential multifunctional therapeutic agent.

Life Sci. 2016. Vol. 152. P. 21–29.

313. Influence of glucosamine sulphate on oxidative stress in human osteoarthritic

chondrocytes: effects on HO-1, p22Phox and iNOS expression / C. Valvason et al.

Rheumatology. 2008. Vol. 47. P. 31–35.

314. Клинико-экспериментальное обоснование применения супероксиддисму-

тазы в медицине : монография / А. В. Стефанов и др. Харьков : Изд-во НФаУ ;

Золотые страницы, 2004. 288 с.

315. Metabolomic analyses of blood plasma after oral administration of D-glucosa-

mine hydrochloride to dogs / T. Osaki et al. Mar. Drugs. 2012. Vol. 10. P. 1873–1882.

316. Inflammation-related mechanisms in chronic kidney disease prediction, progres-

sion, and outcome / E. Codrici et al. J. Immunol. Res. 2018. Vol. 2018. Art. 2180373.


317. Inflammation in renal diseases: new and old players / V. Andrade-Oliveira et al.

Front. Pharmacol. 2019. Vol. 10. Art. 1192. DOI: 10.3389/fphar.2019.01192 (date of

access: 03.06.2020).

318. Inflammation in chronic kidney disease. Chronic kidney disease, dialysis, and

transplantation / G. Cobo et al. ; ed. by J. Himmelfarb, T. A. Ikizler. 4th ed. Philadel-

phia : Elsevier, 2019. P. 208–223.

319. Raj D. S., Pecoits-Filho R., Kimmel P. L. Inflammation in chronic kidney dis-

ease. Chronic renal disease / ed. by P. L. Kimmel, M. E. Rosenberg. 2nd ed. London :

Academic Press, 2020. P. 355–373.

320. Зупанец И. А., Шебеко С. К. Симптоматические препараты замедленного

действия в лечении больных остеоартритом. Therapia. 2017. № 1 (116). С.32–34.

321. Differential down-regulation of COX-2 and MMP-13 in human skin fibroblasts by

glucosamine-hydrochloride / H. Hong et al. J. Dermatol. Sci. 2009. Vol. 56, № 1. P. 43–50.

322. Experimental pharmacology of glucosamine sulfate / R. Chiusaroli et al. Int. J.

Rheumatol. 2011. Vol. 2011. Art. 939265. DOI: 10.1155/2011/939265 (date of access:

03.06.2020).

393

323. The epigenetic effect of glucosamine and a nuclear factor-kappa B (NF-kB) in-

hibitor on primary human chondrocytes – implications for osteoarthritis / K. Imagawa

et al. Biochem. Biophys. Res. Commun. 2011. Vol. 405. P. 362–367.

324. Associations between glucosamine and chondroitin supplement use and bio-

markers of systemic inflammation / E. D. Kantor et al. J. Altern. Complement. Med.

2014. Vol. 20, № 6. P. 479–485.

325. Glucosamine sulfate suppresses the expression of matrix metalloproteinase-3 in os-

teosarcoma cells in vitro / F. Pohlig et al. BMC Complement. Altern. Med. 2016. Vol. 16,

№ 1. Art. 313. DOI: 10.1186/s12906-016-1315-6 (date of access: 05.06.2020).

326. Glucosamine inhibits IL-1β expression by preserving mitochondrial integrity and

disrupting assembly of the NLRP3 inflammasome / H. W. Chiu et al. Sci. Rep. 2019.

Vol. 9. Art. 5603. DOI: 10.1038/s41598-019-42130-z (date of access: 05.06.2020).

327. Glucosamine downregulates the IL-1β-induced expression of proinflammatory

cytokine genes in human synovial MH7A cells by O-GlcNAc modification-dependent

and -independent mechanisms / A. Someya et al. PLoS ONE. 2016. Vol. 11, № 10. Art.

e0165158. DOI: 10.1371/journal.pone.0165158 (date of access: 05.06.2020).

328. Niaudet P., Meyrier A. Pathogenesis of proteinuria in minimal change disease

and focal segmental glomerulosclerosis. Oxford textbook of clinical nephrology / ed.

by N. Turner et al. 4th ed. Oxford : Oxford University Press, 2016. P. 533–536.

329. Feehally J., Floege J. Introduction to glomerular disease: histologic classification

and pathogenesis. Comprehensive clinical nephrology / ed. by J. Feehally et al. 6th ed.


330. Primary glomerular disease. Brenner and Rector's the kidney / M. K. Saha et al.

; ed. by A. S. L. Yu et al. 11th ed. Philadelphia : Elsevier, 2020. P. 1007–1091.

331. Immunosuppressive effects of glucosamine / L. Ma et al. J. Biol. Chem. 2002.

Vol. 277, № 42. P. 39343–39349.

332. Hua J., Sakamoto K., Nagaoka I. Inhibitory actions of glucosamine, a therapeu-

tic agent for osteoarthritis, on the functions of neutrophils. J. Leucos. Biol. 2002. Vol.

71, № 4. Р. 632–640.

333. Girndt M., Heine G. H. Other blood and immune disorders in chronic kidney

disease. Comprehensive clinical nephrology / ed. by J. Feehally et al. 6th ed. Philadel-

394

phia : Elsevier, 2019. P. 967–978.

334. Goligorsky M. S. Chronic kidney disease and the vascular endothelium.

Chronic renal disease / ed. by P. L. Kimmel, M. E. Rosenberg. 2nd ed. London : Aca-

demic Press, 2020. P. 323–335.

335. Kavanagh D., Sheerin N. Thrombotic microangiopathies. Brenner and Rector's the

kidney / ed. by A. S. L. Yu et al. 11th ed. Philadelphia : Elsevier, 2020. P. 1178–1195.

336. Oral administration of glucosamine improves vascular endothelial function by modu-

lating intracellular redox state / A. Katoh et al. Int. Heart. J. 2017. Vol. 58, № 6. P. 926–932.

337. Glucosamine, a naturally occurring amino monosaccharide, suppresses the ADP-

mediated platelet activation in humans / J. Hua et al. Inflamm. Res. 2004. Vol. 53. P. 680–688.

338. Inhibitory action of glucosamine on platelet activation in guinea pigs / J. F. Lu-

Suguro et al. Inflamm. Res. 2005. Vol. 54. P. 493–499.

339. Inhibitory effect of oral glucosamine administration on platelet activation in guinea

pigs / J. Hua et al. Inflammation and Regeneration. 2006. Vol. 26, № 5. P. 446–452.

340. Об антикоагулянтных и антиагрегантных свойствах молекулы глюкозами-

на сульфата / И. Ю. Торшин и др. Современная ревматология. 2019. Т. 13, № 3.

С. 135–141.

341. Nigam S. K., Bush K. T. Uraemic syndrome of chronic kidney disease: altered

remote sensing and signalling. Nat. Rev. Nephrol. 2019. Vol. 15. P. 301–316.

342. Shafi T., Rhee E. P. The pathophysiology of uremia. Chronic kidney disease,

dialysis, and transplantation / ed. by J. Himmelfarb, T. A. Ikizler. 4th ed. Philadel-

phia : Elsevier, 2019. P. 273–285.

343. Dobre M. A., Meyer T. W., Hostetter T. H. The uremic syndrome. Chronic re-

nal disease / ed. by P. L. Kimmel, M. E. Rosenberg. 2nd ed. London : Academic Press,

2020. P. 199–210.

344. Huser C. A. M., Davies M. E. Effect of a glucosamine derivative on impact-

induced chondrocyte apoptosis in vitro. A preliminary report. Osteoarthritis and Car-

tilage. 2008. Vol. 16, № 1. P. 125–128.

345. Зупанець, І. А., Туляков В. О., Шебеко С. К. Дослідження антиапоптичних

властивостей глюкозаміну гідрохлориду в умовах розвитку експериментально-

го остеоартрозу. Клінічна фармація. 2011. Т. 15, № 2. С. 67–70.

395

346. Cell death in the kidney / G. Priante et al. Int. J. Mol. Sci. 2019. Vol. 20, № 14.

Art. 3598. DOI: 10.3390/ijms20143598 (date of access: 05.06.2020).

347. Kim-Campbell N., Gomez H., Bayir H. Cell death pathways: apoptosis and re-

gulated necrosis. Critical care nephrology / ed. by C. Ronco et al. Philadelphia : El-

sevier, 2019. P. 113–121.

348. Chronic kidney disease (CKD) as a systemic disease: whole body autoregulation and

inter-organ cross-talk / C. Zoccali et al. Kidney Blood Press. Res. 2014. Vol. 39. P. 134–141.

349. Complications of chronic kidney disease: current state, knowledge gaps, and strat-

egy for action / A. K. Bello et al. Kidney Int. Suppl. 2017. Vol. 7, № 2. P. 122–129.

350. Anderson J. W., Nicolosi R. J., Borzelleca J. F. Glucosamine effects in humans:

a review of effects on glucose metabolism, side effects, safety considerations and ef-

ficacy. Food Chem. Toxicol. 2005. Vol. 43, № 2. P. 187–201.

351. A review of glucosamine for knee osteoarthritis: why patented crystalline gluco-

samine sulfate should be differentiated from other glucosamines to maximize clinical

outcomes / E. J. Kucharz et al. Curr. Med. Res. Opin. 2016. Vol. 32, № 6. Р. 997–1004.

352. Glucosamine for osteoarthritis: biological effects, clinical efficacy, and safety

on glucose metabolism / J. Salazar et al. Arthritis. 2014. Vol. 2014. Art. 432463. DOI:

10.1155/2014/432463 (date of access: 05.06.2020).

353. Effectiveness and safety of glucosamine, chondroitin, the two in combination,

or celecoxib in the treatment of osteoarthritis of the knee / C. Zeng et al. Sci. Rep.

2015. Vol. 5. Art. 16827. DOI: 10.1038/srep16827 (date of access: 05.06.2020).

354. Bruyère O., Altman R. D., Reginster J. Y. Efficacy and safety of glucosamine

sulfate in the management of osteoarthritis: Evidence from real-life setting trials and

surveys. Semin. Arthritis Rheum. 2016. Vol. 45, № 4. P. S12–S17.

355. Effectiveness and safety of glucosamine and chondroitin for the treatment of os-

teoarthritis: a meta-analysis of randomized controlled trials / X. Zhu et al. J. Orthop. Surg.

Res. 2018. Vol. 13. Art. 170. DOI: 10.1186/s13018-018-0871-5 (date of access: 05.06.2020).

356. Use of glucosamine and chondroitin in relation to mortality / G. A. Bell et al.

Eur. J. Epidemiol. 2012. Vol. 27, № 8. P. 593–603.

357. Association of habitual glucosamine use with risk of cardiovascular disease:

prospective study in UK Biobank / H. Ma et al. BMJ. 2019. Vol. 365. Art. l1628.

396

DOI: 10.1136/bmj.l1628 (date of access: 05.06.2020).

358. Clinical inquiries: do glucosamine and chondroitin worsen blood sugar control

in diabetes? / P. D. Marshall et al. J. Fam. Pract. 2006. Vol. 55. P. 1091–1093.

359. The effect of glucosamine on serum HDL cholesterol and apolipoprotein Al levels

in people with diabetes / S. G. Albert et al. Diabetes Care. 2007. Vol. 30. P. 2800–2803.

360. Effects of oral glucosamine sulfate on serum glucose and insulin during an oral

glucose tolerance test of subjects with osteoarthritis / B. A. Biggee et al. Ann. Rheum.

Diseases. 2007. Vol. 66. P. 260–262.

361. A comprehensive review of oral glucosamine use and effects on glucose me-

tabolism in normal and diabetic individuals / R. R. Simon et al. Diabetes Metab. Res.

Rev. 2011. Vol. 27, № 1. P. 14–27.

362. Oral glucosamine effect on blood glucose and insulin levels in patients with non-

diabetic osteoarthritis: a double-blind, placebo-controlled clinical trial / M. Saghafi et al.

Arch. Rheumatol. 2016. Vol. 31, № 4. P. 340–345.

363. Шебеко С. К., Зупанець І. А. Вплив аміноцукрів та їх комбінацій з дикло-

фенаком натрію на біохімічні показники лабораторних тварин на тлі мембрано-

зної нефропатії. Клінічна фармація. 2005. Т. 9, № 2. С. 34–38.

364. Зупанець І. А., Шебеко С. К. Вивчення фармакологічних властивостей

аміноцукрів та їх комбінацій з диклофенаком натрію в умовах моделювання

мембраннозної нефропатії у лабораторних тварин. Фармацевтичний журнал.

2006. №1. С. 92–99.

365. Зупанець І. А., Шебеко С. К. Дослідження гіпоазотемічних властивостей

глюкозаміну гідрохлориду на тлі ренальної гіперазотемії у лабораторних тварин.

Вісник фармації. 2006. № 4 (48). С. 19–22.

366. Anti-proliferative potential of Glucosamine in renal cancer cells via inducing

cell cycle arrest at G0/G1 phase / L. Wang et al. BMC Urol. 2017. Vol. 17. Art. 38.


367. Effects of mycophenolic acid-glucosamine conjugates on the base of kidney tar-

geted drug delivery / X. Wang et al. Int. J. Pharm. 2013. Vol. 456, № 1. P. 223–234.

368. Targeted drug delivery to renal proximal tubule epithelial cells mediated by 2-

glucosamine / Y. Lin et al. J. Control Release. 2013. Vol. 167, № 2. P. 148–156.

397

369. Altman R. D. Glucosamine therapy for knee osteoarthritis: pharmacokinetic con-

siderations. Expert Rev. Clin. Pharmacol. 2009. Vol. 2, № 4. P. 359–371.

370. Single dose pharmacokinetics and bioavailability of glucosamine in the rat / A.

Aghazadeh-Habashi et al. J. Pharm. Pharm. Sci. 2002. Vol. 5, № 2. Р. 181–184.

371. Absorption and bioavailability of glucosamine in the rat / A. Ibrahim et al. J.

Pharm. Sci. 2012. Vol. 101. P. 2574–2583.

372. The bioavailability and pharmacokinetics of glucosamine hydrochloride and low

molecular weight chondroitin sulfate after single and multiple doses to beagle dogs /

A. Adebowale et al. Biopharm. Drug. 2002. Vol. 23. P. 217–225.

373. Du J., White N., Eddington N. D. The bioavailability and pharmacokinetics of glu-

cosamine hydrochloride and chondroitin sulfate after oral and intravenous single dose ad-

ministration in the horse. Biopharm. Drug Dispos. 2004. Vol. 25, № 3. Р. 109–116.

374. Comparison of pharmacokinetics of glucosamine and synovial fluid levels fol-

lowing administration of glucosamine sulphate or glucosamine hydrochloride / M.

Meulyzer et al. Osteoarthritis and Cartilage. 2008. Vol. 16, № 9. P. 973–979.

375. Rovati L. C., Girolami F., Persiani S. Crystalline glucosamine sulfate in the

management of knee osteoarthritis: efficacy, safety, and pharmacokinetic properties.

Ther. Adv. Musculoskelet. Dis. 2012. Vol. 4, № 3. Р. 167–180.

376. Moussian B. The role of GlcNAc in formation and function of extracellular matri-

ces. Comp. Biochem. Physiol. B Biochem. Mol. Biol. 2008. Vol. 149, № 2. P. 215–226.

377. N-acetylglucosamine modification in the lumen of the endoplasmic reticulum /

M. Ogawa et al. Biochim. Biophys. Acta. 2015. Vol. 50, № 6. Р. 1319–1324.

378. Konopka J. B. N-acetylglucosamine functions in cell signaling. Scientifica (Cairo).

2012. Vol. 2012. Art. 489208. DOI: 10.6064/2012/489208 (date of access: 07.06.2020).

379. Novel roles for GlcNAc in cell signaling / S. Naseem et al. Commun. Integr.

Biol. 2012. Vol. 5, № 2. P. 156–159.

380. Hart G. W. Nutrient regulation of signaling and transcription. J. Biol. Chem.

2019. Vol. 294, № 7. Р. 2211–2231.

381. Cross talk between O-GlcNAcylation and phosphorylation: roles in signaling,

transcription, and chronic disease / G. W. Hart et al. Annu. Rev. Biochem. 2011. Vol.

80. P. 825–858.

398

382. Hanover J. A., Krause M. W., Love D. C. Bittersweet memories: linking metabolism to

epigenetics through O-GlcNAcylation. Nat. Rev. Mol. Cell Biol. 2012. Vol. 13. P. 312–321.

383. Hardiville S., Hart G. W. Nutrient regulation of signaling, transcription, and cell

physiology by O-GlcNAcylation. Cell Metab. 2014. Vol. 20, № 2. P. 208–213.

384. Rana N. A., Haltiwanger R. S. Fringe benefits: functional and structural impacts

of O-glycosylation on the extracellular domain of Notch receptors. Curr. Opin. Struct.

Biol. 2011. Vol. 21, № 5. Р. 583–589.

385. Dennis J. W., Nabi I. R., Demetriou M. Metabolism, cell surface organization,

and disease. Cell. 2009. Vol. 139, № 7. Р. 1229–1241.

386. Machacek M., Slawson C., Fields P. E. O-GlcNAc: a novel regulator of immu-

nometabolism. J. Bioenerg. Biomembr. 2018. Vol. 50, № 3. P. 223–229.

387. Lund P. J., Elias J. E., Davis M. M. Global analysis of O-GlcNAc glycoproteins

in activated human T cells. J. Immunol. 2016. Vol. 197, № 8. P. 3086–3098.

388. Glucose and glutamine fuel protein O-GlcNAcylation to control T cell self-

renewal and malignancy / M. Swamy et al. Nat. Immunol. 2016. Vol. 17. P. 712–720.

389. N-acetylglucosamine for treatment of inflammatory bowel disease / A. Z. X. Zhu et

al. Nat. Med. J. 2015. Vol. 7, № 4. URL: https://www.naturalmedicinejournal.com/journal/2015-

04/n-acetylglucosamine-treatment-inflammatory-bowel-disease. (date of access: 10.06.20).

390. N-acetylglucosamine inhibits T-helper 1 (Th1)/T-helper 17 (Th17) cell re-

sponses and treats experimental autoimmune encephalomyelitis / A. Grigorian et al. J.

Biol. Chem. 2011. Vol. 286, № 46. P. 40133–40141.

391. Novel biologically active series of N-acetylglucosamine derivatives for the suppres-

sive activities on GAG release / T. Cao et al. Carbohydr. Res. 2016. Vol. 433. P. 73–79.

392. Chondroprotective activity of N-acetylglucosamine in rabbits with experimental

osteoarthritis / A. R. Shikman et al. Ann. Rheum. Dis. 2005. Vol. 64. P. 89–94.

393. Kubomura D., Ueno T., Yamada M., Nagaoka I. Evaluation of the chondropro-

tective action of N-acetylglucosamine in a rat experimental osteoarthritis model. Exp.

Ther. Med. 2017. Vol. 14, № 4. P. 3137–3144.

394. Yang X., Qian K. Protein O-GlcNAcylation: emerging mechanisms and func-

tions. Nat. Rev. Mol. Cell Biol. 2017. Vol. 18, № 7. P. 452–465.

395. Shikhman A. R., Brinson D. C., Valbracht J., Lotz M. K. Differential metabolic

399

effects of glucosamine and N-acetylglucosamine in human articular chondrocytes.

Osteoarthritis Cartilage. 2009. Vol. 17, № 8. P. 1022–1028.

396. Динаміка вмісту ендогенного N-ацетилглюкозаміну при запально-деструк-

тивних процесах різної етіології та під впливом експериментальної терапії / І. А.

Зупанець та ін. Клінічна фармація. 2004. Т. 8, № 4. С. 34–37.

397. Evaluation of the effect of N-acetyl-glucosamine administration on biomarkers

for cartilage metabolism in healthy individuals without symptoms of arthritis: A ran-

domized double-blind placebo-controlled clinical study / A. Tomonaga et al. Exp.

Ther. Med. 2016. Vol. 12, № 3. Р. 1481–1489.

398. Effect of N-acetylglucosamine administration on cartilage metabolism and

safety in healthy subjects without symptoms of arthritis: A case report / D. Kubomura

et al. Exp. Ther. Med. 2017. Vol. 13, № 4. P. 1614–1621.

399. Karak P. Biological activities of flavonoids: an overview. Int. J. Pharm. Sci. Res.

2019. Vol. 10, № 4. P. 1567–1574.

400. Rana A. C., Gulliya B. Chemistry and pharmacology of flavonoids – a review.

Ind. J. Pharm. Educ. Res. 2019. Vol 53, № 1. Р. 8–20.

401. Agic D., Abramic M., Rastija V., Vukovic R. Polyphenolic flavonoids and met-

alloprotease inhibition: applications to health and disease. Polyphenols: mechanisms

of action in human health and disease : monograph / ed. by R. R. Watson, R. V.

Preedy, S. Zibadi. London : Academic Press, 2018. P. 33–40.

402. Falcone F. M. L., Rius S., Casati P. Flavonoids: biosynthesis, biological func-

tions and biotechnological applications. Front. Plant Sci. 2012. Vol. 3. Art. 222. DOI:

10.3389/fpls.2012.00222 (date of access: 10.06.2020).

403. Panche A. N., Diwan A. D., Chandra S. R. Flavonoids: an overview. J. Nutr. Sci.

2016. Vol. 5. Art. e47. DOI: 10.1017/jns.2016.41 (date of access: 10.06.2020).

404. Alzand K. I., Mohamed M. A. Flavonoids: Chemistry, biochemistry and anti-

oxidant activity. J. Pharm. Res. 2012. Vol. 5. P. 4013–4012.

405. Kumar S., Pandey A. K. Chemistry and biological activities of flavonoids: an

overview. Sci. World J. 2013. Vol. 2013. Art. 162750. DOI: 10.1155/2013/162750


406. An overview of dietary polyphenols and their therapeutic effects. Polyphenols:

400

mechanisms of action in human health and disease : monograph / P. Kesavan et al.; ed.

by R. R. Watson, R. V. Preedy, S. Zibadi. London : Academic Press, 2018. P. 221–235.

407. Serino A., Salazar G. Protective role of polyphenols against vascular inflamma-

tion, aging and cardiovascular disease. Nutrition. 2018. Vol. 11. Art. 53. DOI:

10.3390/nu11010053 (date of access: 10.06.2020).

408. Quercetin, epigallocatechin gallate, curcumin, and resveratrol: from dietary

sources to human microrna modulation / E. Cione et al. Molecules. 2020. Vol. 25, №

1. Art. 63. DOI: 10.3390/molecules25010063 (date of access: 10.06.2020).

409. Curcumin relieved cisplatin-induced kidney inflammation through inhibiting

Mincle-maintained M1 macrophage phenotype / R. Z. Tan et al. Phytomedicine. 2019.

Vol. 52. P. 284–294.

410. Hartogh D. J. D., Tsiani E. Health benefits of resveratrol in kidney disease: evi-

dence from in vitro and in vivo studies. Nutrients. 2019. Vol. 11, № 7. Art. 1624.

DOI: 10.3390/nu11071624 (date of access: 10.06.2020).

411. Diosmetin protects against ischemia/reperfusion-induced acute kidney injury in

mice / K. Yang et al. J. Surg. Res. 2017. Vol. 214. P. 69–78.

412. Prahalathan P., Kumar S., Raja B. Effect of morin, a flavonoid against DOCA-

salt hypertensive rats: a dose dependent study. Asian Pac. J. Trop. Biomed. 2012.

Vol. 2, № 6. P. 448–448.

413. Palanisamy N., Venkataraman A. C. Beneficial effect of genistein on lowering

blood pressure and kidney toxicity in fructose-fed hypertensive rats. Br. J. Nutr.

2013. Vol. 109, № 10. P. 1806–1812.

414. Apigenin ameliorates streptozotocin-induced diabetic nephropathy in rats via

MAPK-NF-κB-TNF-α and TGF-β1-MAPK-fibronectin pathways / S. Malik et al.

Am. J. Physiol. Renal. Physiol. 2017. Vol. 313, № 2. P. F414–F422.

415. Puerarin attenuates renal fibrosis by reducing oxidative stress induced-epithelial

cell apoptosis via MAPK signal pathways in vivo and in vitro / X. Zhou et al. Ren.

Fail. 2017. Vol. 39, № 1. P. 423–431.

416. Katary M., Salahuddin A. Ameliorative effect of gossypin against gentamicin-

induced nephrotoxicity in rats. Life Sci. 2017. Vol. 176. P. 75–81.

417. Icariin combined with human umbilical cord mesenchymal stem cells signifi-

401

cantly improve the impaired kidney function in chronic renal failure / W. Li et al.

Mol. Cell Biochem. 2017. Vol. 428, № 1-2. P. 203–212.

418. Naringenin ameliorates streptozotocin-induced diabetic rat renal impairment by

downregulation of TGF-β1 and IL-1 via modulation of oxidative stress correlates with

decreased apoptotic events / S. Roy et al. Pharm. Biol. 2016. Vol. 54, № 9. P. 1616–1627.

419. Baicalin ameliorates renal fibrosis via inhibition of transforming growth factor

β1 production and downstream signal transduction / L. Zheng et al. Mol. Med. Rep.

2017. Vol. 15, № 4. P. 1702–1712.

420. Therapeutic effect of chrysin on adenine-induced chronic kidney disease in rats

/ B. H. Ali et al. Cell Physiol. Biochem. 2016. Vol. 38, № 1. P. 248–257.

421. Targeting Oct2 and P53: formononetin prevents cisplatin-induced acute kidney

injury / D. Huang et al. Toxicol. Appl. Pharmacol. 2017. Vol. 326. P. 15–24.

422. Galangin ameliorates cisplatin-induced nephrotoxicity by attenuating oxidative

stress, inflammation and cell death in mice through inhibition of ERK and NF-kappaB

signaling / Y. C. Huang et al. Toxicol. Appl. Pharmacol. 2017. Vol. 329. P. 128–139.

423. Rutin prevents high glucose-induced renal glomerular endothelial hyperperme-

ability by inhibiting the ROS/Rhoa/ROCK signaling pathway / X. Wang et al. Planta

Med. 2016. Vol. 82, № 14. P. 1252–1257.

424. Hyperoside pre-treatment prevents glomerular basement membrane damage in

diabetic nephropathy by inhibiting podocyte heparanase expression / X. An et al. Sci. Rep.

2017. Vol. 7. Art. 6413. DOI: 10.1038/s41598-017-06844-2 (date of access: 10.06.2020).

425. Державний реєстр лікарських засобів України. ДЕЦ МОЗ України, 2020.

URL: http://www.drlz.com.ua. (Дата звернення: 10.06.2020).

426. Kim J. K., Park S. U. Quercetin and its role in biological functions: an updated

review. EXCLI Journal. 2018. Vol. 17. Р. 856–863.

427. Inflammation and oxidative stress in chronic kidney disease–potential therapeutic

role of minerals, vitamins and plant-derived metabolites / S. F. Rapa et al. Int. J. Mol. Sci.

2020. Vol. 21, № 1. Art. 263. DOI: 10.3390/ijms21010263 (date of access: 10.06.2020).

428. Christensen L. P. The role of direct and indirect polyphenolic antioxidants in

protection against oxidative stress. Polyphenols: mechanisms of action in human

health and disease : monograph / ed. by R. R. Watson, R. V. Preedy, S. Zibadi.

402


429. Antioxidant properties of quercetin / M. Zhang et al. Adv. Exp. Med. Biol. 2011.

Vol. 701. P. 283–289.

430. Alrawaiq N. S., Abdullah A. A Review of flavonoid quercetin: metabolism, bioactiv-

ity and antioxidant properties. Intern. J. Pharm. Tech. Res. 2014. Vol. 6, № 3. P. 933–941.

431. Carullo G., Badolato M., Aiello F. Bioavailability and biochemistry of quercetin

and applications to health and diseases. Polyphenols: mechanisms of action in human

health and disease : monograph / ed. by R. R. Watson, R. V. Preedy, S. Zibadi.


432. Quercetin suppresses cyclooxygenase-2 expression and angiogenesis through inac-

tivation of P300 signaling / X. Xiao et al. PLoS One. 2011. Vol. 6, № 8. Art. e22934.

DOI: 10.1371/journal.pone.0022934 (date of access: 11.06.2020).

433. Quercetin may suppress rat aberrant crypt foci formation by suppressing in-

flammatory mediators that influence proliferation and apoptosis / C. A. Warren et al.

J. Nutr. 2009. Vol. 139. P. 101–105.

434. Биофлавоноиды как органопротекторы (кверцетин, корвитин, квертин) / Н. П.

Максютина и др. ; под ред. А. А. Мойбенко. Київ : Наукова думка, 2012. 274 с.

435. Rogerio A. P. Anti-inflammatory activity of quercetin and isoquercitrin in

experimental murine allergic asthma. Inflamm. Res. 2007. Vol. 56. P. 402–408.

436. Quercetin and its anti-allergic immune response / J. Mlcek et al. Molecules. 2016.

Vol. 21, № 5. Art. 623. DOI: 10.3390/molecules21050623 (date of access: 11.06.2020).

437. Quercetin is more effective than cromolyn in blocking human mast cell cytokine

release and inhibits contact dermatitis and photosensitivity in humans / Z. Weng et al.

PLoS One. 2012. Vol. 7, № 3. Art. e33805. DOI: 10.1371/journal.pone.0033805


438. Dual roles of quercetin in platelets: phosphoinositide-3-kinase and MAP kinases

inhibition, and cAMP-dependent vasodilator-stimulated phosphoprotein stimulation /

W. J. Oh et al. Evid. Based Compl. Alter. Med. 2012. Vol. 2012. Art. 485262. DOI:

10.1155/2012/485262 (date of access: 11.06.2020).

439. The anti-inflammatory flavones quercetin and kaempferol cause inhibition of

inducible nitric oxide synthase, cyclooxygenase-2 and reactive C-protein, and down-

403

regulation of the nuclear factor kappaB pathway in Chang Liver cells / V. García-

Mediavilla et al. Eur. J. Pharmacol. 2007. Vol. 557. Р. 221–229.

440. Anti-inflammatory properties of plant flavonoids. Effects of rutin, quercetin and hes-

peridin on adjuvant arthritis in rat / T. Guardia et al. Farmaco. 2001. Vol. 56. P. 683–687.

441. Therapeutic and preventive properties of quercetin in experimental arthritis cor-

relate with decreased macrophage inflammatory mediators / M. Mamani-Matsuda et

al. Biochem. Pharmacol. 2006. Vol. 72. P. 1304–1310.

442. Mkhize N. V. P., Qulu L., Mabandla M. V. The effect of quercetin on pro- and

anti-inflammatory cytokines in a prenatally stressed rat model of febrile seizures. J. Exp.

Neurosci. 2017. Vol. 11. DOI: 10.1177/1179069517704668 (date of access: 11.06.2020).

443. Flavonoids as cytokine modulators: a possible therapy for inflammation-related

diseases / N. Leyva-López et al. Int. J. Mol. Sci. 2016. Vol. 17, № 6. Art. 921. DOI:

10.3390/ijms17060921 (date of access: 11.06.2020).

444. The flavonoid quercetin inhibits proinflammatory cytokine (tumor necrosis factor al-

pha) gene expression in normal peripheral blood mononuclear cells via modulation of the

NF-κβ system / M. P. Nair et al. Clin. Vaccine Immunol. 2006. Vol. 13, № 3. P. 319–328.

445. Ruiz P. A., Braune A., Gabriele H. Quercetin inhibits TNF-induced NF-kB tran-

scription factor recruitement to proinflammatory gene promotors in murine intestinal

epithelial cells. J. Nutr. 2007. Vol. 137. Р. 1208–1215.

446. Quercetin inhibits expression of inflammatory cytokines through attenuation of

NK-kB and p38 MAPK in HMC-1 human mast cell line / Y. Min et al. Inflamm. Res.

2007. Vol. 56. Р. 210–215.

447. Flavonoids inhibit histamine release and expression of pro-inflammatory cytokines

in mast cells / H. Park еt al. Arch. Pharm. Res. 2008. Vol. 31, №. 10. Р. 1303–1311.

448. Proteoglycan/glycosaminoglycan and collagen content in the arterial wall of pa-

tients with end-stage renal disease: new indicators of vascular disease / Batko K. et al.

Pol. Arch. Intern. Med. 2019. Vol. 129 (11). P. 781–789.

449. Dietary quercetin attenuates oxidant-induced endothelial dysfunction and athero-

sclerosis in apolipoprotein E knockout mice fed a high-fat diet: a critical role for heme

oxygenase-1 / Y. Shen et al. Free Rad. Biol. Med. 2013. Vol. 65. P. 908–915.

450. Effect of quercetin on metallothionein, nitric oxide synthases and cyclooxy-

404

genase-2 expression on experimental chronic cadmium nephrotoxicity in rats / A. I.

Morales et al. Toxicol. Appl. Pharmacol. 2006. Vol. 210. P. 128–135.

451. Perez-Vizcaino F., Duarte J., Andriantsitohaina R. Endothelial function and car-

diovascular disease: effects of quercetin and wine polyphenols. Free Radic. Res.

2006. Vol. 40, № 10. P. 1054–1065.

452. Quercetin and isorhamnetin prevent endothelial dysfunction, superoxide produc-

tion, and overexpression of p47phox induced by angiotensin II in rat aorta / M. San-

chez et al. J. Nutr. 2007. Vol. 137, № 4. P. 910–915.

453. The dietary flavonoid quercetin modulates endothelial nitric oxide:superoxide

imbalance via expression changes in p47phox under hypertensive conditions in vitro /

H. S. Jones et al. Heart. 2014. Vol. 100. P. A3–A4.

454. Antihypertensive effects of the flavonoid quercetin / F. Perez-Vizcaino et al.

Pharmac. Rep. 2009. Vol. 61. Р. 67–75.

455. Ingestion of quercetin inhibits platelet aggregation and essential components of

the collagen-stimulated platelet activation pathway in humans / G. P. Hubbard et al. J.

Thromb. Haemost. 2004. Vol. 2, № 12. P. 2138–2145.

456. Ingestion of onion soup high in Quercetin inhibits platelet aggregation and es-

sential components of the collagen-stimulated platelet activation pathway in man: a

pilot study / G. P. Hubbard et al. Br. J. Nutr. 2006.Vol. 96, № 3. P. 482–488.

457. Flavonoids inhibit the platelet TxA(2) signalling pathway and antagonize TxA(2)

receptors (TP) in platelets and smooth muscle cells / J. A. Guerrero et al. Br. J. Clin.

Pharmacol. 2007. Vol. 64, № 2. P. 133–144.

458. Mardla V., Kobzar G., Samel N. Potentiation of antiaggregating effect of pros-

taglandins by α-tocopherol and quercetin. Platelets. 2004. Vol. 15, № 5. P. 319–324.

459. Benavente-Garcia O., Vicente V, Rivera J. Flavonoids inhibit platelet function

through binding to the thromboxane A2 receptor / J. A. Guerrero et al. J. Thromb.

Haemost. 2005. Vol. 3, № 2. P. 369–376.

460. Role of quercetin on hepatic urea production in acute renal failure / J. Nikolić et al.

Ren. Fail. 2003. Vol. 25, № 2. Р. 149–155.

461. Marunaka, Y. Actions of quercetin, a flavonoid, on ion transporters: its

physiological roles. Ann. N.Y. Acad. Sci. 2017. Vol. 1398. P. 142–151.

405

462. Effect of quercetin on kinetic properties of renal Na,K-ATPase in normotensive and

hypertensive rats / L. Mezesova et al. J. Physiol. Pharmacol. 2010. Vol. 61. P. 593–598.

463. Quercetin protects against cisplatin-induced acute kidney injury by inhibiting

Mincle/Syk/NF-κB signaling maintained macrophage inflammation / R. Z. Tan et al.

Phytother Res. 2020. Vol. 34, № 1. P. 139–152.

464. Quercetin alleviates lipopolysaccharide-induced acute kidney injury in mice by

suppressing TLR4/NF-κB pathway / J. Tan et al. J. South. Med. Univ. 2019. Vol. 39,

№ 5. P. 598–602.

465. Protective role of quercetin against lead-induced inflammatory response in rat

kidney through the ROS-mediated MAPKs and NF-κB pathway / C. M. Liu et al.

Biochim. Biophys. Acta. 2012. Vol. 1820, № 10. P. 1693–1703.

466. Quercetin attenuates vascular calcification through suppressedoxidative stress in

adenine-induced chronic renal failure rats / X. Y. Chang et al. Biomed Res. Int. 2017.

Vol. 2017. Art. 5716204. DOI: 10.1155/2017/5716204 (date of access: 12.06.2020).

467. Lai P. B., Zhang L., Yang L. Y. Quercetin ameliorates diabetic nephropathy by re-

ducing the expressions of transforming growth factor-β1 and connective tissue growth

factor in streptozotocin-induced diabetic rats. Ren. Fail. 2012. Vol. 34, № 1. Р. 83–87.

468. Quercetin inhibits fibroblast activation and kidney fibrosis involving the sup-

pression of mammalian target of rapamycin and β-catenin signaling / J. Ren et al. Sci.

Rep. 2016. Vol. 6. Art. 23968. DOI: 10.1038/srep23968 (date of access: 12.06.2020).

469. Quercetin is able to alleviate TGF-β-induced fibrosis in renal tubular epithelial cells

by suppressing miR-21 / Y. Cao et al. Exp. Ther. Med. 2018. Vol. 16, № 3. P. 2442–2448.

470. Rusul F. H., Murooj L. A., Hayder M. A., Najah R. H. Nephroprotective poten-

tial effect of quercttin in renal ischemia reperfusion injury in rat model (role of akt/m

tor pathway). Sys. Rev. Pharm. 2020. Vol. 11, № 1. Р. 315–325.

471. Quercetin improves lipid metabolism via SCAP-SREBP2-LDLr signaling path-

way in early stage diabetic nephropathy / X. Jiang et al. Diabetes Metab. Syndr. Obes.

2019. Vol. 12. P. 827–839.

472. The influence of genistein, resveratrol and quercetin on functional state of kidney

in rats with experimental chronic kidney disease. connection with hydrogen sulfide sys-

tem / N. Voloshchuk et al. Modern Science – Moderní věda. 2020. № 2. P. 82–92.

406

473. Quercetin treatment reduces the severity of renal dysplasia in a beta-catenin de-

pendent manner / J. Cunanan et al. PLOS One. 2020. Vol. 15, № 6. Art. e0234375.

DOI: 10.1371/journal.pone.0234375 (date of access: 12.06.2020).

474. Rutin (quercetin rutinoside) induced protein-energy malnutrition in chronic kid-

ney disease, but quercetin acted beneficially / C. L. Hsieh et al. J. Agric. Food Chem.

2013. Vol. 61, № 30. P. 7258–7267.

475. Lucida H., Agustin P., Suhatri S. The assay of quercetin solid dispersion as a

potential nephronprotector in acute renal failure induced mice. Pharmacogn. J. 2019.

Vol. 11, № 5. P. 907–912.

476. Renoprotective, anti-oxidative and anti-apoptotic effects of oral low-dose quercetin

in the C57BL/6J model of diabetic nephropathy / I. B. Gomes et al. Lipids Health Dis.

2014. Vol. 13. Art. 184. DOI: 10.1186/1476-511X-13-184 (date of access: 12.06.2020).

477. The protective effects of oral low-dose quercetin on diabetic nephropathy in hy-

percholesterolemic mice / I. B. Gomes et al. Front. Physiol. 2015. Vol. 6. Art. 247.

DOI: 10.3389/fphys.2015.00247 (date of access: 12.06.2020).

478. Ameliorative effects of quercetin on sodium fluoride-induced oxidative stress in

rat's kidney / S. M. Nabavi et al. Ren. Fail. 2012. Vol. 34, № 7. P. 901–906.

479. Nephroprotective activities of quercetin with potential relevance to oxidative stress

induced by valproic acid / S. Chaudhary et al. Protoplasma. 2015. Vol. 252. Р. 209–217.

480. Effects of quercetin on cadmium-induced toxicity in rat urine using metabonom-

ics techniques / Y. Liu et al. Hum. Exp. Toxicol. 2020. Vol. 39, № 4. P. 524–536.

481. Effect of quercetin treatment on hyperuricemic renal dysfunctions and hemody-

namic parameters / S. A. El-Hamid Saleh et al. Menoufia Medical Journal. 2017.Vol.

30, № 4. P. 978–983.

482. Inhibition of paracetamol-induced acute kidney damage in rats using a combina-

tion of resveratrol and quercetin / M. A. Haidara et al. Int. J. Morphol. 2019. Vol. 37,

№ 4. P. 1422–1428.

483. Effects of quercetin and arginine on the nephrotoxicity and lipid peroxidation

induced by gold nanoparticles in vivo / M. A. K. Abdelhalim et al. Int. J. Nanomed.

2018.Vol. 13. P. 7765–7770.

484. Milton Prabu S., Shagirtha K., Renugadevi J. Quercetin in combination with vi-

407

tamins (C and E) improves oxidative stress and renal injury in cadmium intoxicated

rats. Eur. Rev. Med. Pharmacol. Sci. 2010. Vol. 14, № 11. Р. 903–914.

485. Quercetin, a promising clinical candidate for the prevention of contrast-induced

nephropathy / L. Vicente-Vicente et al. Int. J. Mol. Sci. 2019. Vol. 20, № 19. Art.

4961. DOI: 10.3390/ijms20194961 (date of access: 12.06.2020).

486. Pharmacokinetics and modeling of quercetin and metabolites / X. Chen et al.

Pharm. Res. 2005. Vol. 22, № 6. P. 892–901.

487. Metabolism of dietary polyphenols by human gut microbiota and their health

benefits. Polyphenols: mechanisms of action in human health and disease :

monograph / S. Pathak et al.; ed. by R. R. Watson, R. V. Preedy, S. Zibadi. London :


488. Макарова Н. М. Биодоступность и метаболизм флавоноидов. Эксперимен-

тальная клиническая фармакология. 2011. Т. 74, № 6. С. 33–40.

489. Bioavailability of quercetin in humans with a focus on interindividual variation / A.

F. Almeida et al. Compr. Rev. Food Sci. Food Saf. 2018. Vol. 17, № 3. P. 714–731.

490. Kasikci M. B., Bagdatlioglu N. Bioavailability of quercetin Curr. Res. Nutr.

Food Sci. J. 2016. Vol. 4, № 2. Р. 146–151.

491. Усенко В. Ф. Клініко-фармакологічне обґрунтування застосування препарату

"Квертин" в терапії остеоартрозів : автореф. дис. к. мед. наук. Одеса, 2012. 20 с.

492. Эффективность препарата "Кверцетин" на модели хронической почечной недос-

таточности и его безвредность / Н. Ф. Маслова и др. Фармаком. 2017. № 1. С. 33–40.

493. Компендиум 2019 – лекарственные препараты / под ред. В. Н. Коваленко.

Киев : Морион, 2019. 2480 с.

494. UPLC-MS/MS quantification of quercetin in plasma and urine following par-

enteral administration / I. A. Zupanets et al. Clinical Phytoscience. 2019. Vol. 5. Art. 11.


495. Харченко Д. С. Експериментальне обґрунтування застосування препарату "Ко-

рвітин" при нирковій недостатності : автореф. дис. к. фарм. наук. Харків, 2009. 21 с.

496. Зупанець К. О. Експериментальне обґрунтування комбінованого застосу-

вання похідних глюкозаміну з кверцетином при різних варіантах перебігу ос-

теоартриту : автореф. дис. к. фарм. наук. Харків, 2011. 20 с.

408

497. Ахмад Ель Аараж. Фармакологічне дослідження кардіопротекторних влас-

тивостей комбінації кверцетину з похідними глюкозаміну : автореф. дис. к.

фарм. наук. Харків, 2013. 22 с.

498. The role of SGLT1 and GLUT2 in intestinal glucose transport and sensing / P. V.

Roder et al. PLoS One. 2014. Vol. 9, № 2. Art. e89977. DOI: 10.1371/journal.pone.

0089977 (date of access: 12.06.2020).

499. Pharmacokinetic comparison between quercetin and quercetin 3-O-β-glucuronide

in rats by UHPLC-MS/MS / L. L. Yang et al. Sci. Rep. 2016. Vol. 6. Art. 35460. DOI:

10.1038/srep35460 (date of access: 12.06.2020).

500. Шебеко С. К. Експериментальне вивчення ефективних доз комбінації кве-

рцетину з похідними глюкозаміну за умов розвитку ниркової недостатності. Лі-

ки України плюс. 2017. № 4 (33). С. 26–29.


glucosamine and quercetin combination in rats with renal failure. Acta

Pharmaceutica Sciencia. 2020. Vol. 58, № 2. Р. 154–168.

502. Доклинические исследования лекарственных средств : метод. рек. / под

ред. А. В. Стефанова. Киев : Авиценна, 2002. 528 с.

503. Administration of substances to laboratory animals: equipment considerations,

vehicle selection, and solute preparation / P. V. Turner et al. J. Am. Assoc. Lab. Anim.

Sci. 2011. Vol. 50, № 5. P. 614–627.

504. Talcott M. R., Akers W., Marini R. P. Techniques of experimentation. Labora-

tory animal medicine / ed. by J. G. Fox et al. 3rd ed. London : Academic Press, 2015.

P. 1201–1262.

505. Sonsthagen T. F. Tasks for the veterinary assistant. 4th ed. Hoboken : John

Wiley & Sons Inc., 2020. 360 p.

506. Navarro-Lisboa R., Zúñiga R. N., Matiacevich S. Application of CMC as thickener

on nanoemulsions based on olive oil: physical properties and stability. Inter. J. Polymer

Sci. 2016. Art. 280581. DOI: 10.1155/2016/6280581 (date of access: 12.06.2020).

507. Существующие требования и подходы к дозированию лекарственных средств

лабораторным животным / А. В. Рыбакова и др. Ведомости Научного центра экс-

пертизы средств медицинского применения. 2018. Т. 8, № 4. С. 207–217.

409

508. Guide for the care and use of laboratory animals. 8th ed. Washington : The Na-

tional Academies Press, 2011. 246 p.

509. Sharp P., Villano J. S. The laboratory rat. 2nd ed. Boca Raton : CRC Press, 2013. 399 p.

510. Baker D. G., Lipman N. S. Factors that can influence animal research. Laboratory ani-

mal medicine / ed. by J. G. Fox et al. 3rd ed. London : Academic Press, 2015. P. 1441–1496.

511. Faith R. E., Allen K. P., Hessler J. R. Housing and environment. The laboratory

rat / ed. by M. A. Suckow et al. 3rd ed. London : Academic Press, 2020. P. 349–417.

512. Parker J. The ethical basis for animal use in research. Sourcebook of models for

biomedical research / ed. by M. P. Conn. Totowa : Humana Press, 2008. P. 27–33.

513. Leon M., Tamba B., Iliescu R. Ethical aspects in animal research. Experimental

models in rodents: from concept to troubleshooting / ed. by G. Dimofte, R. Iliescu.

Iasi : Editura Gr. T. Popa, 2013. P. 11–22.

514. Bryant J. A., La Velle L. B. Introduction to bioethics. 2nd ed. Hoboken : Wiley-

Blackwell, 2018. 360 p.

515. Directive 2010/63/EU of the European Parliament and of the Council of 22 Sep-

tember 2010 on the protection of animals used for scientific purposes. Official Jour-

nal of the European Union. 2010. Vol. L276. P. 33–79.

516. Anesthesia and analgesia in laboratory animals / ed. by R. E. Fish et al. London :

Academic Press, 2008. 672 p.

517. Brown M. J., Winnicker C. Animal welfare. Laboratory animal medicine / ed.

by J. G. Fox et al. 3rd ed. London : Academic Press, 2015. P. 1653–1672.

518. Swearengen J. R., Carpenter C. B. Working safely with experimental animals

exposed to biohazards. Laboratory animal medicine / ed. by J. G. Fox et al. 3rd ed.


519. Souza M. J. Human safety and zoonoses Medical management of wildlife spe-

cies : a guide for practitioners / ed. by S. M. Hernandez et al. Hoboken : John Wiley

& Sons Inc., 2020. 496 p.

520. Boynton F. D., Dunbar M, Koewler N. General experimental techniques. The labo-

ratory rat / ed. by M. A. Suckow et al. 3rd ed. London : Academic Press, 2020. P. 771–807.

521. Longley L. Anaesthesia of exotic pets. Saunders Elsevier, 2008. 320 p.

522. Flecknell P. A. Laboratory animal anesthesia. 4th ed. London : Academic Press,

410

2015. 350 р.

523. Preanesthesia, anesthesia, analgesia, and euthanasia. Laboratory animal medicine / P.

Flecknell et al. ; ed. by J. G. Fox et al. 3rd ed. London : Academic Press, 2015. P. 1135–1200.

524. Kurien B. T., Everd N. E., Scofield R. H. Experimental animal urine collection:

a review. Laboratory Animals. 2004. Vol. 38. P. 333–361.

525. Методические подходы к изучению функции почек в эксперименте на жи-

вотных / В. М. Брюханов и др. Нефрология. 2009. Т. 13, № 3. С. 52–62.

526. Справочник. Физиологические, биохимические и биометрические показа-

тели нормы экспериментальных животных / под ред. В. Г. Макарова, М. Н. Ма-

каровой. Санкт-Петербург : Изд-во ЛЕМА, 2013. 116 с.

527. Standardization of renal function evaluation in Wistar rats (Rattus norvegicus)

from the Federal University of Juiz de Fora's colony / B. B. Abreu de Castro et al.

Brazilian Journal of Nephrology. 2014. Vol. 36, № 2. P. 139–149.

528. Методи експериментального моделювання ураження нирок для фармако-

логічних досліджень : метод. рек. / С. Ю. Штриголь та ін. Харків : Вид-во

НФаУ, 2009. 48 с.

529. Activity on urinary tract. Drug discovery and evaluation: pharmacological assays /

S. A. Hart et al. ; ed. by H. G. Vogel. 3rd ed. Berlin : Springer-Verlag, 2008. P. 457–510.

530. Linnetz E. H., Graves T. K. Glomerular filtration rate in general small animal

practice. Compend. Contin. Educ. Vet. 2010. Vol. 32, № 10. Р. E1–Е5.

531. Kovarikova S. Indirect markers of glomerular filtration rate in dogs and cats: a

review. Veterinarni Medicina. 2018. Vol. 63, № 9. Р. 395–412.

532. Eaton D. С., Pooler J. Р. Vander’s renal physiology. 9th ed. McGraw-Hill Edu-

cation, 2018. 273 p.

533. Bounous D., Harpur E. Evaluation of renal function and injury. The clinical

chemistry of laboratory animals / ed. by D. M. Kurtz, G. S. Travlos. 3rd ed. Boca

Raton : CRC Press, 2018. P. 407–444.

534. Koeppen B. M., Stanton B. A. Renal physiology. 6th ed. Philadelphia : Elsevier,

2019. 248 р.

535. Woodbury M. Euthanasia. Zoo animal and wildlife immobilization and anesthesia /

ed. by G. West, D. J. Heard, N. Caulkett. Oxford : Blackwell Publishing, 2007. P. 37–42.

411

536. Animal clinical chemistry: a practical handbook for toxicologists and biomedical

researchers / ed. by G. O. Evans. 2nd ed. Boca Raton : CRC Press, 2009. 368 p.

537. Weiser G. Sample collection, processing, and analysis of laboratory service op-

tions. Veterinary hematology and clinical chemistry / ed. by M. A. Thrall et al. 2nd ed.

Ames : Wiley-Blackwell, 2012. P. 34–39.

538. Whalan J. E. A toxicologist’s guide to clinical pathology in animals. Cham :

Springer, 2015. 151 p.

539. Dugan K., Warning E. Basic principles and practice. Clinical chemistry : prin-

ciples, techniques, and correlations / ed. by M. L. Bishop, E. P. Fody, L. E. Schoeff.

8th ed. Philadelphia : Wolters Kluwer, 2018. P. 3–32.

540. Clinical pathology and laboratory techniques for veterinary technicians / ed. by

A. M. Barger, A. L. MacNeill. Ames : Wiley-Blackwell, 2015. 280 p.

541. Meuten D. Laboratory evaluation and interpretation of the urinary system / Vet-

erinary hematology and clinical chemistry / ed. by M. A. Thrall et al. 2nd ed. Ames :

Wiley-Blackwell, 2012. P. 323–377.

542. Stevens M., Oltean S. Assessment of kidney function in mouse models of

glomerular disease. J. Vis. Exp. 2018. Vol. 136. Art. e57764. DOI: 10.3791/57764


543. Simpson R. J. Homogenization of mammalian tissue. Cold Spring Harb. Protoc.

2010. № 7. Art. 5455. DOI: 10.1101/pdb.prot5455 (date of access: 13.06.2020).

544. ELISA Technical Guide. General information and guidelines for using Novex®

ELISA Kits. Carlsbad : Life Technologies, 2012. 26 p.

545. Ellervik C., Vaught J. Biobanking. Tietz textbook of clinical chemistry and mo-

lecular diagnostics / ed. by N. Rifai, A. R. Horvath, C. T. Wittwer. 6th ed. St. Louis :

Elsevier, 2018. P. 196–196.

546. Tripathi N. K., Gregory C. R., Latimer K. S. Urinary system. Duncan &

Prasse’s veterinary laboratory medicine: clinical pathology / ed. by K. S. Latimer.

5th ed. Ames : Wiley-Blackwell, 2011. P. 253–282.

547. Chabot-Richards D., Zhang Q. Y., George T. I. Automated hematology. Tietz

textbook of clinical chemistry and molecular diagnostics / ed. by N. Rifai, A. R.

Horvath, C. T. Wittwer. 6th ed. St. Louis : Elsevier, 2018. P. 1734–1734.

412

548. Weiser G. Laboratory technology for veterinary medicine. Veterinary hematology and

clinical chemistry / ed. by M. A. Thrall et al. 2nd ed. Ames : Wiley-Blackwell, 2012. P. 3–33.

549. Aulbach A. D., Amuzie C. J. Biomarkers in nonclinical drug development. A

comprehensive guide to toxicology in nonclinical drug development / ed. by A. S.

Faqi. London : Academic Press, 2017. P. 447–471.

550. Caragher T. E., Lifshitz M. S., DeCresce R. Analysis: clinical laboratory auto-

mation. Henry's clinical diagnosis and management by laboratory methods / ed. by R.

A. McPherson, M. R. Pincus. 23rd ed. St. Louis : Elsevier, 2017. P. 60–65.

551. Oh M. S., Briefel G. Evaluation of renal function, water, electrolytes, and acid-base

balance. Henry's clinical diagnosis and management by laboratory methods / ed. by R.

A. McPherson, M. R. Pincus. 23rd ed. St. Louis : Elsevier, 2017. P. 162–187.

552. Frank E. I. Nonprotein nitrogen compounds. Clinical chemistry : principles,

techniques, and correlations / ed. by M. L. Bishop, E. P. Fody, L. E. Schoeff. 8th ed.

Philadelphia : Wolters Kluwer, 2018. P. 244–259.

553. Lamb E. J., Jones G. R. D. Kidney function tests. Tietz fundamentals of clinical

chemistry and molecular diagnostics / ed. by N. Rifai, A. R. Horvath, C. T. Wittwer.

8th ed. St. Louis : Elsevier, 2019. P. 359–376.

554. Chemical basis for analyte assays and common interferences. Henry's clinical

diagnosis and management by laboratory methods / M. R. Pincus et al. ; ed. by R. A.

McPherson, M. R. Pincus. 23rd ed. St. Louis : Elsevier, 2017. P. 428–440.

555. Ramakrishnan S., Angayarkanni N., Vasanthi S. B., Punitham R. Biochemistry.

Manual of medical laboratory techniques / ed. by S. Ramakrishnan, K. N. Sulochana.

New Delhi : Jaypee Brothers Medical Publishers, 2012. P. 1–111.

556. Riley R. S., McPherson R. A. Basic examination of urine. Henry's clinical diag-

nosis and management by laboratory methods / ed. by R. A. McPherson, M. R. Pin-

cus. 23rd ed. St. Louis : Elsevier, 2017. P. 442–480.

557. Blamires T. L. Amino acids and proteins. Clinical chemistry : principles, tech-

niques, and correlations / ed. by M. L. Bishop, E. P. Fody, L. E. Schoeff. 8th ed.

Philadelphia : Wolters Kluwer, 2018. P. 203–243.

558. Dietzen D. J. Amino acids, peptides, and proteins. Tietz fundamentals of clinical

chemistry and molecular diagnostics / ed. by N. Rifai, A. R. Horvath, C. T. Wittwer.

413


559. Nadkarni P., Weinstock R. S. Carbohydrates. Henry's clinical diagnosis and

management by laboratory methods / ed. by R. A. McPherson, M. R. Pincus. 23rd ed.

St. Louis : Elsevier, 2017. P. 205–220.

560. Sacks D. B. Carbohydrates. Tietz textbook of clinical chemistry and molecular

diagnostics / ed. by N. Rifai, A. R. Horvath, C. T. Wittwer. 6th ed. St. Louis : Elsevier,

2018. P. 518–538.

561. Parnas L., Kampfrath T. Enzymes. Clinical chemistry: fundamentals and laboratory

techniques / ed. by D. Larson, J. Hayden, H. Nair. St. Louis : Elsevier, 2017. P. 156–170.

562. Carty P. R., Pincus M. R., Sarafraz-Yazdi E. Clinical enzymology. Henry's

clinical diagnosis and management by laboratory methods / ed. by R. A. McPherson,

M. R. Pincus. 23rd ed. St. Louis : Elsevier, 2017. P. 267–288.

563. Jonson-Davis K. L. Enzymes. Clinical chemistry : principles, techniques, and

correlations / ed. by M. L. Bishop, E. P. Fody, L. E. Schoeff. 8th ed. Philadelphia :

Wolters Kluwer, 2018. P. 261–287.

564. Panteghini M., Bais R. Serum enzymes. Tietz textbook of clinical chemistry and

molecular diagnostics / ed. by N. Rifai, A. R. Horvath, C. T. Wittwer. 6th ed. St.

Louis : Elsevier, 2018. P. 404–434.

565. Bock J. L. Cardiac injury, atherosclerosis, and thrombotic disease. Henry's

clinical diagnosis and management by laboratory methods / ed. by R. A. McPherson,

M. R. Pincus. 23rd ed. St. Louis : Elsevier, 2017. P. 244–252.

566. Cervinski M. A., Kellogg M. D., Scott M. G. Electrolytes and blood gases. Tietz

fundamentals of clinical chemistry and molecular diagnostics / ed. by N. Rifai, A. R.


567. Tubino M., de Souza R. L., Hoehr N. F. Rapid quantitative turbidimetric spot test

analysis of potassium in blood serum. J. Braz. Chem. Soc. 2004. Vol. 15, № 5. Р. 635–639.

568. Fraser D. Bone and mineral metabolism. Tietz fundamentals of clinical chemis-

try and molecular diagnostics / ed. by N. Rifai, A. R. Horvath, C. T. Wittwer. 8th ed.


569. Mistler J. M. Electrolytes. Clinical chemistry : principles, techniques, and cor-

relations / ed. by M. L. Bishop, E. P. Fody, L. E. Schoeff. 8th ed. Philadelphia : Wolt-

414

ers Kluwer, 2018. P. 339–365.

570. Larson D. Body flluids and electrolytes. Clinical chemistry: fundamentals and labora-

tory techniques / ed. by D. Larson, J. Hayden, H. Nair. St. Louis : Elsevier, 2017. P. 204–218.

571. Measurement of urinary N-acetyl-β-D-glucosaminidase in adult patients with

cystic fibrosis: before, during and after treatment with intravenous antibiotics /

C. Etherington et al. Journal of Cystic Fibrosis. 2007. Vol. 6, № 1. P. 67–73.

572. Мельник А. А. Диагностическая роль N-ацетил-β-D-глюкозаминидазы как

раннего маркера повреждения почек. Почки. 2016. № 4 (18). С. 37–47.

573. Drees C. J., Petrie M. S., Wu A. H. Analytic techniques. Clinical chemistry :

principles, techniques, and correlations / ed. by M. L. Bishop, E. P. Fody, L. E.

Schoeff. 8th ed. Philadelphia : Wolters Kluwer, 2018. P. 101–121.

574. Зупанець І. А., Шебеко С. К. Уніфікація методів кількісного визначення ен-

догенного глюкозаміну в біологічному матеріалі. Фармаком. 2005. № 4. С. 56–61.

575. Методические положения по изучению процессов свободнорадикального

окисления и системы антиоксидантной защиты организма / М. И. Рецкий и др.

Воронеж : ГНУ ВНИВИПФиТ, 2010. 70 с.

576. Grotto D., Santa Maria L., Valentini J. Importance of the lipid peroxidation

biomarkers and methodological aspects for malondialdehyde quantification. Química

Nova. 2009. Vol. 32, № 1. P. 169–174.

577. Tipple T. E., Rogers L. K. Methods for the determination of plasma or tissue glu-

tathione levels. Developmental Toxicology. Methods in Molecular Biology (Methods and

Protocols) / ed. by C. Harris, J. Hansen. Totowa : Humana Press, 2012. Р. 315–324.

578. Hadwan M. H., Abed H. N. Data supporting the spectrophotometric method for

the estimation of catalase activity. Data in Brief. 2016. Vol. 6. P. 194–199.

579. Bryan N. S., Grisham M. B. Methods to detect nitric oxide and its metabolites in

biological samples. Free Radic. Biol. Med. 2007. Vol. 43, № 5. P. 645–657.

580. Measurement of NO in biological samples / C. Csonka et al. Br. J. Pharmacol.

2015. Vol. 172, № 6. P. 1620–1632.

581. Comparison of two different applications of the Griess method for nitric oxide

measurement / A. A. Yucel et al. J. Exp. Integr. Med. 2012. Vol. 2, № 2. P. 167–171.

582. ELISA: methods and protocols / ed. by R. Hnasko. New York : Humana Press,

415

2015. 216 p.

583. Vashist S. K., Luong J. H. T. Enzyme-linked immunoassays. Handbook of

immunoassay technologies: approaches, performances, and applications / ed. by S.

K. Vashist, J. H. T. Luong. London : Academic Press, 2018. P. 97–127.

584. Turgeon M. L. Immunology & serology in laboratory medicine. 6th ed. St. Louis

: Elsevier, 2018. P. 166–176.

585. Olson, B. J. S. C. Assays for determination of protein concentration. Curr. Pro-

toc. Pharmacol. 2016. Vol. 73. P. A.3A.1–A.3A.32.

586. Hayward C. P. M., Moffat K. A. Platelet aggregation. Platelets / ed. A. D. Mi-

chelson. 3rd ed. London : Academic Press, 2013. P. 559–580.

587. Platelet function tests: a comparative review / R. Paniccia et al. Vasc. Health

Risk Manag. 2015. Vol. 11. P. 133–148.

588. Fritsma G. A. Laboratory evaluation of hemostasis. Rodak’s hematology: clini-

cal principles and applications / ed. by E. M. Keohane, L. J. Smith, J. M. Walenga.


589. Weyand A. C., Fogarty P. F. Disorders of hemostasis II. The Bethesda hand-

book of clinical hematology / ed. by G. P. Rodgers, N. S. Young. Philadelphia :

Wolters Kluwer, 2019. P. 321–338.

590. Баркаган З. С., Момот А. П. Диагностика и контролируемая терапия нару-

шений гемостаза. М. : Ньюдиамед-АО, 2008. 292 с.

591. Laser Doppler perfusion monitoring and imaging: novel approaches / A. Hu-

meau et al. Med. Biol. Eng. Comput. 2007. Vol. 45. P. 421–435.

592. Blood flow measurement at different depths using photoplethysmography and laser

Doppler techniques // S. Bergstrand et al. Skin. Res. Technol. 2009. Vol. 15. P. 139–147.

593. Review of methodological developments in laser Doppler flowmetry / V. Rajan

et al. Lasers Med. Sci. 2009. Vol. 24. P. 269–283.

594. Лазерная допплеровская флоуметрия микроциркуляции крови / под. ред. А.

И. Крупаткина, В. М. Сидорова. М. : Медицина, 2005. 256 с.

595. Cardiovascular research. The laboratory rat / P. S. Allen et al. ; ed. by M. A.

Suckow et al. 3rd ed. London : Academic Press, 2020. P. 927–965.

596. Evaluation of blood pressure measured by tail-cuff methods (without heating) in

416

spontaneously hypertensive rats / Y. Kubota et al. Biol. Pharm. Bull. 2006. Vol. 29,

№ 8. P. 1756–1758.

597. Fritz M., Rinaldi G. Blood pressure measurement with the tail-cuff method in Wis-

tar and spontaneously hypertensive rats: snfluence of adrenergic- and nitric oxide-

mediated vasomotion. J. Pharmacol. Toxicol. Methods. 2008. Vol. 58, № 3. P. 215–221.

598. Lipták B., Kaprinay B., Gáspárová Z. A rat-friendly modification of the non-

invasive tail-cuff to record blood pressure. Lab. Animal. 2017. Vol. 46, № 6. P. 251–253.

599. Tail-cuff technique and its influence on central blood pressure in the mouse / E.

Wilde et al. J. Am. Heart Assoc. 2017. Vol. 6, № 6. Art. e005204. DOI:

10.1161/JAHA.116.005204 (date of access: 17.06.2020).

600. Caracciolo S. F., Bertran G. C., Arini P. D. Electrocardiography in Wistar rat

experimental model: analysis and characterization. Revista Argentina de

Bioingenieria. 2018. Vol. 22, № 1. P. 7–12.

601. Влияние различных видов анестезии на параметры электрокардиограммы

у крыс / Н. А. Лычева и др. Лабораторные животные для научных исследова-

ний. 2018. № 2. C. 16–23.

602. Konopelski P., Ufnal M. Electrocardiography in rats: a comparison to human.

Physiol. Res. 2016. Vol. 65. P. 71–725.

603. Электрокардиография у крыс в экспериментальных исследованиях (обзор

литературы) / И. Л. Привалова и др. / Генетика и разведение животных. 2019.

№ 2. С. 108–120.

604. Chronic kidney disease increases atrial fibrillation inducibility: involvement of

inflammation, atrial fibrosis, and connexins / H. Qiu et al. Front. Physiol. 2018. Vol.

9. Art. 1726. DOI: 10.3389/fphys.2018.01726 (date of access: 17.06.2020).

605. Non-invasive ECG recording and QT interval correction assessment in anesthetized

rats and mice / A. F. M. Botelho et al. Pesq. Vet. Bras. 2019. Vol. 39, № 6. P. 409–415.

606. Kmecova J., Klimas J. Heart rate correction of the QT duration in rats. Eur. J.

Pharmacol. 2010. Vol. 641, № 2-3. P. 187–192.

607. Garg K., Bahl I., Kaul M. Textbook of histology: colour atlas. 5th ed. New Delhi

: CBS Publishers & Distributors Pvt Ltd, 2016. 288 p.

608. Mescher A. L. Junqueira’s basic histology: text and atlas. 15th ed. New York :

417

McGraw-Hill Education, 2018. 576 p.

609. Maynard R., Downes N., Finney B. Histological techniques: an introduction for

beginners in toxicology. Cambridge : Royal Society of Chemistry, 2014. 334 p.

610. Kiernan J. A. Histological and histochemical methods: theory and practice. 5th

ed. Banbury : Scion Publishing, 2015. 571 p.

611. Layton C., Bancroft J. D., Suvarna S. K. Fixation of tissues. Bancroft’s theory

and practice of histological techniques / ed. by S. K. Suvarna, C. Layton, J. D. Ban-

croft. 8th ed. St. Louis : Elsevier, 2019. P. 40–63.

612. Exbrayat J. M. Classical methods of visualization. Histochemical and cytochemical

methods of visualization / ed. by J. M. Exbrayat. Boca Raton : CRC Press, 2013. P. 3–58.

613. Alturkistani H. A., Tashkandi F. M., Mohammedsaleh Z. M. Histological stains:

a literature review and case study / Glob. J. Health Sci. 2016. Vol. 8, № 3. P. 72–79.

614. Nayak R. Histopathology techniques and its management. New Delhi : Jaypee

Brothers Medical Publishers Ltd, 2018. 398 p.

615. Bancroft J. D. Light microscopy. Bancroft’s theory and practice of histological

techniques / ed. by S. K. Suvarna, C. Layton, J. D. Bancroft. 8th ed. St. Louis : El-

sevier, 2019. P. 25–39.

616. Sanderson J. Understanding light microscopy. Hoboken : John Wiley & Sons,

2019. 848 p.

617. Girkin J. A practical guide to optical microscopy. Boca Raton : CRC Press, 2020. 260 p.

618. Mandarim-de-Lacerda C. A., Fernandes-Santos C., Aguila M. B. Image analysis

and quantitative morphology. Histology protocols / ed. by T. D. Hewitson, I. A.

Darby. New York : Humana Press, 2010. P. 211–225.

619. Quantitative morphology update: image analysis / C. Fernandes-Santos et al.

International Journal of Morphology. 2013. Vol. 31, № 1. P. 23–30.

620. Dominguez V. M., Agnew A. M. The use of ROI overlays and a semi-

automated method for measuring cortical area in ImageJ for histological analysis.

American Journal of Physical Anthropology. 2019. Vol. 168, № 2. P. 378–382.

621. Bosch M. Introduction to ImageJ macro language in a particle counting analysis:

automation matters. Computer optimized microscopy. Methods in molecular biology /

ed. by E. Rebollo, M. Bosch. New York : Humana Press, 2019. Vol. 2040. P. 51–70.

418

622. Measurement of glomerulus diameter and Bowman's space width of renal albino

rats / T. Kotyk et al. Comput. Methods Programs Biomed. 2016. Vol. 126. P. 143–153.

623. Renoprotective effects of the novel prostaglandin EP4 receptor-selective antagonist

ASP7657 in 5/6 nephrectomized chronic kidney disease rats / K. Mizukami et al.

Naunyn-Schmiedeberg's Arch. Pharmacol. 2019. Vol. 392. P. 451–459.

624. Doxazosin downregulates sodium-glucose cotransporter-2 (SGLT2) and exerts a

renoprotective effect in rat models of acute renal injury / S. Rezq et al. Basic Clin.

Pharmacol. Toxicol. 2020. Vol. 126, № 5. P. 413–423.

625. Resveratrol attenuates acute kidney injury by inhibiting death receptor-mediated

apoptotic pathways in a cisplatin-induced rat model / Q. Hao et al. Mol. Med. Rep.

2016. Vol. 14, № 4. P. 3683–3689.

626. Nephroprotective effects of nebivolol in 2K1C rats through regulation of the

kidney ROS-ADMA-NO pathway / Y. Wang et al. Pharmacol. Rep. 2018. Vol. 70,

№ 5. P. 917–929.

627. Швед Н. И. Патологическая анатомия ремоделирования миокарда при по-

чечной недостаточности: дис. канд. мед. наук. Санкт-Петербург, 2019. 151 с.

628. Blueberry anthocyanins-enriched extracts attenuate cyclophosphamide-induced

cardiac injury / Y. Liu et al. PLoS ONE. 2015. Vol. 10, № 7. Art. e0127813. DOI:


629. Spironolactone protects against diabetic cardiomyopathy in streptozotocin-

induced diabetic rats / W. Liu et al. J. Diabetes Res. 2018. Vol. 2018. Art. 9232065.


630. Calpains mediate isoproterenol-induced hypertrophy through modulation of

GRK2 / D. Aluja et al. Basic Research in Cardiology. 2019. Vol. 114. Art. 21. DOI:

10.1007/s00395-019-0730-5 (date of access: 19.06.2020).

631. Histological validation of cardiac magnetic resonance analysis of regional and

diffuse interstitial myocardial fibrosis / L. M. Iles et al. Eur. Heart J. Cardiovasc.

Imaging. 2015. Vol. 16, № 1. P. 14–22.

632. Postnatal early overfeeding induces cardiovascular dysfunction by oxidative stress in

adult male Wistar rats / M. D. F. Junior et al. Life Sci. 2019. Vol. 226. P. 173–184.

633. Steroidogenic acute regulatory protein/aldosterone synthase mediates

419

angiotensin II-induced cardiac fibrosis and hypertrophy / W. W. Zhang et al. Mol.

Biol. Rep. 2020. Vol. 47, № 2. P. 1207–1222.

634. Characterization of troponin responses in isoproterenol-induced cardiac injury in

the Hanover Wistar rat / M. York et al. Toxicol. Pathol. 2007. Vol. 35, № 4 P. 606–617.

635. Heart-type fatty acid-binding protein and its relation with morphological

changes in rat myocardial damage model induced by isoproterenol / S. Hasić et al.

Bosn. J. Basic Med. Sci. 2011. Vol. 11, № 4. P. 240–244.

636. Experimental model of myocardial infarction induced by isoproterenol in rats /

H. G. Lobo Filho et al. Rev. Bras. Cir. Cardiovasc. 2011. Vol. 26, № 3. P. 469–476.

637. Коваленко В. М., Ципкун А. Г. Доклінічне вивчення місцевоподразнюваль-

ної дії лікарських засобів: метод. рек. Київ, 2007. 54 с.

638. Immunohistochemical and immunofluorescent techniques. Bancroft’s theory

and practice of histological techniques / T. Sanderson et al. ; ed. by S. K. Suvarna, C.

Layton, J. D. Bancroft. 8th ed. St. Louis : Elsevier, 2019. P. 337–395.

639. Mondal S. K. Manual of histological techniques. 2nd ed. New Delhi : Jaypee

Brothers Medical Publishers Ltd, 2019. 296 p.

640. Csizmadia E., Csizmadia V. Detection of apoptosis in tissue sections. Apop-

tosis: methods and protocols / ed. by P. Erhardt, A. Toth. 2nd ed. New York : Humana

Press, 2009. P. 49–63.

641. Colley E. C., Stead R. H. Fixation and other pre-analytical factors. Immunohis-

tochemical staining methods: education guide. / ed. by C. R. Taylor, L. Rudbeck. 6th

ed. Dako Denmark A/S, 2013. P. 20–29.

642. Hewitson T. D., Darby I. A. In situ localization of apoptosis using TUNEL. Histology

protocols / ed. T. D. Hewitson, I. A. Darby. New York : Humana Press, 2010. P. 161–170.

643. Brun C., Moudilou E. Visualization of apoptosis. Histochemical and cytochemical

methods of visualization / ed. J. M. Exbrayat. Boca Raton : CRC Press, 2013. P. 165–174.

644. Apoptosis, cytotoxicity and cell proliferation / ed. by H. J. Rode. 4th ed. Mann-

heim : Roche Diagnostics GmbH, 2008. 180 p.

645. Shi S. R., Taylor C. R. Antigen retrieval. Immunohistochemical staining methods: edu-

cation guide / ed. by C. R. Taylor, L. Rudbeck. 6th ed. Dako Denmark A/S, 2013. P. 30–45.

646. Pace G. E. Optimization of immunohistochemical reactions. Immunohisto-

420

chemical staining methods: education guide / ed. by C. R. Taylor, L. Rudbeck. 6th ed.

Dako Denmark A/S, 2013. P. 102–109.

647. Giroud F., Montmasson M. P. Visualization of cell proliferation. Histochemical

and cytochemical methods of visualization / ed. by J. M. Exbrayat. Boca Raton : CRC

Press, 2013. P. 147–164.

648. Matatall K. A., Kadmon C. S., King K. Y. Detecting hematopoietic stem cell pro-

liferation using BrdU incorporation. Cellular quiescence. Methods in molecular biol-

ogy / ed. by H. D. Lacorazza. New York : Humana Press, 2018. Vol. 1686. P. 91–103.

649. Proliferation markers in the adult rodent brain: bromodeoxyuridine and proliferat-

ing cell nuclear antigen / J. Valero et al. Brain Res. Prot. 2005. Vol. 15, № 3. P. 127–134.

650. The effects of exercise on adolescent hippocampal neurogenesis in a rat model

of binge alcohol exposure during the brain growth spurt / J. L. Helfer et al. Brain Res.

2009. Vol. 1294. P. 1–11.

651. Jensen S. S. Antibodies. Immunohistochemical staining methods: education guide /

ed. by C. R. Taylor, L. Rudbeck. 6th ed. Dako Denmark A/S, 2013. P. 198–207.

652. Helmy I. M., Azim A. M. A. Efficacy of ImageJ in the assessment of apoptosis. Diagn.

Pathol. 2012. Vol. 7. Art. 15. DOI: 10.1186/1746-1596-7-15 (date of access: 20.06.2020).

653. Tourneur Y., Espinosa L. Image quantification in histology and cytology. His-

tochemical and cytochemical methods of visualization / ed. by J. M. Exbrayat. Boca

Raton : CRC Press, 2013. P. 289–319.

654. Grishagin I. V. Automatic cell counting with ImageJ. Analytical Biochemistry.

2015. Vol. 473. P. 63–65.

655. Venter C., Niesler C. U. Rapid quantification of cellular proliferation and mi-

gration using ImageJ. BioTechniques. 2019. Vol. 66. P. 99–102.

656. Protective effect of hyperoside on heart failure rats via attenuating myocardial

apoptosis and inducing autophagy / X. Guo et al. Biosci. Biotechnol. Biochem. 2020.

Vol. 84, № 4. Р. 714–724.

657. RIPK3-mediated necroptosis and apoptosis contributes to renal tubular cell pro-

gressive loss and chronic kidney disease progression in rats / Y. Zhu et al. PLoS

ONE. 2016. Vol. 11, № 6. Art. e0156729. DOI: 10.1371/journal.pone.0156729 (date

of access: 20.06.2020).

421

658. Burlaka I. A., Bagdasarova I. V. Apoptosis as a mechanism of the albumin-

induced kidney damage in childhood nephrotic syndrome. Ukr. J. Nephr. Dial. 2018.

№ 3 (59). P. 25–30.

659. Intrarenal urothelium proliferation: an unexpected early event following ischemic in-

jury / C. Vinsonneau et al. Am. J. Physiol. Renal Physiol. 2010. Vol. 299. P. F479–F486.

660. Shigeta M., Kanazawa H., Yokoyama T. Tubular cell loss in early inv/nphp2

mutant kidneys represents a possible homeostatic mechanism in cortical tubular for-

mation. PLoS ONE. 2018. Vol. 13, № 6. Art. e0198580. DOI:


661. Cell proliferative activity in the kidney of young growing rat analyzed using

flash and cumulative labeling with bromodeoxyuridine / M. Suzuki et al. J. Toxicol.

Sci. 2010. Vol.35, № 5. P. 631–637.

662. Apoptosis induction and histological changes in rat kidney following Cd-doped

silica nanoparticle exposure: evidence of persisting effects / T. Coccini et al. Toxicol.

Mech. Methods. 2013. Vol. 23, № 8. P. 566–575.

663. Effects of Periostracum Cicadae on cytokines and apoptosis regulatory proteins

in an IgA nephropathy rat model / L. Yang et al. Int. J. Mol. Sci. 2018. Vol. 19, № 6.

Art. 1599. DOI: 10.3390/ijms19061599 (date of access: 20.06.2020).

664. Introduction to electron microscopy for biologists. Methods in cell biology / ed.

by T. D. Allen. Burlington : Academic Press, 2008. Vol. 88. 560 p.

665. Modern electron microscopy in physical and life sciences / ed. by M. Janecek,

R. Kral. Rijeka : IntechOpen, 2016. 300 p.

666. Exbrayat J. M. General techniques in electron microscopy. Histochemical and

cytochemical methods of visualization / ed. by J. M. Exbrayat. Boca Raton : CRC

Press, 2013. P. 223–236.

667. Bozzola J. J. Conventional specimen preparation techniques for scanning elec-

tron microscopy of biological specimens. Electron microscopy: methods and proto-

cols. Methods in molecular biology / ed. by J. Kuo. New York : Humana Press, 2014.

Vol. 1117. P. 133–150.

668. Woods A. E., Stirling J. W. Transmission electron microscopy. Bancroft’s the-

ory and practice of histological techniques / ed. by S. K. Suvarna, C. Layton, J. D.

422

Bancroft. 8th ed. St. Louis : Elsevier, 2019. P. 434–475.

669. Hendricks G. M. Metal shadowing for electron microscopy. Electron micros-

copy: methods and protocols. Methods in molecular biology / ed. by J. Kuo. New

York : Humana Press, 2014. Vol. 1117. P. 73–93.

670. Balakumar P., Chakkarwar V. A., Kumar V. Experimental models for nephropa-

thy. Journal of the Renin-Angiotensin-Aldosterone System. 2008. Vol. 9. P. 189–195.

671. Dai C., Kiss L. P., Liu Y. Animal models of kidney diseases. Sourcebook of models

for biomedical research / ed. by M. P. Conn. Totowa : Humana Press, 2008. P. 657–664.

672. Lee V. W., Harris D. C. Adriamycin nephropathy: a model of focal segmental

glomerulosclerosis. Nephrology. 2011. Vol. 16. P. 30–38.



Pharmazie. 2019. Vol. 74, № 11. P. 667–670.

674. Shebeko S. K., Zupanets I. A., Propisnova V. V. N-acetylglucosamine increases

the efficacy of quercetin in the treatment of experimental acute kidney injury. Journal

of Pharmacy & Pharmacognosy Research. 2020. Vol. 8, № 1. P. 53–63.

675. Animal models of acute renal failure / A. P. Singh et al. Pharmacological Re-

ports. 2012. Vol. 64, № 1. P. 31–44.

676. Animal models of kidney disease. Animal models for the study of human disease / Z.

Mohammed-Ali et al. ; ed. by P. M. Conn. London : Academic Press, 2017. P. 379–417.

677. Goodarzi Z., Karami E., Ahmadizadeh M. Simvastatin attenuates chromium-

induced nephrotoxicity in rats. J. Nephropathol. 2017. Vol. 6, № 1. P. 5–9.

678. Barhoma R. A. E.The role of eugenol in the prevention of chromium-induced

acute kidney injury in male albino rats. Alexandria Journal of Medicine. 2018. Vol.

54, № 4. P. 711–715.

679. Kidney disease models: tools to identify mechanisms and potential therapeutic

targets / Y. W. Bao et al. Zoological Research. 2018. Vol. 39, № 2. Р. 72–86.

680. Bioavailability and metabolitic pharmacokinetics of rutin and quercetin in rats / C.

Y. Yang et al. Journal of Food and Drug Analysis. 2005. Vol. 13, № 3. P. 244–250.

681. Pharmacokinetics and modeling of quercetin and metabolites / X. Chen et al.

Pharmaceutical Research. 2005. Vol. 22, № 6. P. 892–901.

423

682. Hampton A., Cotroneo T., Colby L. A. The laboratory rabbit. The clinical chem-

istry of laboratory animals / ed. by D. M. Kurtz, G. S. Travlos. 3rd ed. Boca Raton :

CRC Press, 2018. P. 79–111.

683. Pitt J. J. Principles and applications of liquid chromatography-mass spectrometry

in clinical biochemistry. Clin. Biochem. Rev. 2009. Vol. 30, № 1. P. 19–34.

684. Drees J. C., Petrie M. S., Wu A. H. B. Chromatography and mass spectrometry.

Clinical chemistry : principles, techniques, and correlations / ed. by M. L. Bishop, E.

P. Fody, L. E. Schoeff. 8th ed. Philadelphia : Wolters Kluwer, 2018. P. 122–138.

685. Rockwood A. L., Kushnir M. M., Clarke N. J. Mass spectrometry. Tietz funda-

mentals of clinical chemistry and molecular diagnostics / ed. by N. Rifai, A. R.


686. Stone J. Sample preparation techniques for mass spectrometry in the clinical

laboratory. Mass spectrometry for the clinical laboratory / ed. by H. Nair, W. Clarke.


687. David A. W. Sample preparation for mass spectrometry applications. Tietz text-

book of clinical chemistry and molecular diagnostics / ed. by N. Rifai, A. R. Horvath,

C. T. Wittwer. 6th ed. St. Louis : Elsevier, 2018. P. 324–324.e24.

688. Grant R. P., Rappold B. A. Development and validation of small molecule

analytes by liquid chromatography-tandem mass spectrometry. Principles and

applications of clinical mass spectrometry: small molecules, peptides, and pathogens

/ ed. by N. Rifai, A. R. Horvath, C. T. Wittwer. St. Louis : Elsevier, 2018. P. 115–179.

689. Stickle D. F., Garg U. Validation, quality control, and compliance practice for

mass spectrometry assays in the clinical laboratory. Mass spectrometry for the

clinical laboratory / ed. by H. Nair, W. Clarke. St. Louis : Elsevier, 2017. P. 63–76.

690. Guideline on bioanalytical method validation : EMEA/CHMP/EWP/192217/2009

Rev. 1 Corr. 2**. London : ЕМА, 2015. 23 p.

691. Bioanalytical method validation : guidance for industry. Silver Spring : FDA,

2018. 41 p.

692. Development of R packages: ‘NonCompart’ and ‘ncar’ for noncompartmental

analysis (NCA) / H. Kim et al. Transl. Clin. Pharmacol. 2018. Vol. 26, № 1. P. 10–15.

693. Nnane I. P. Pharmacokinetics – absorption, distribution, and elimination.

424

Encyclopedia of analytical science / ed. by P. Worsfold et al. 3rd ed. Amsterdam : El-

sevier, 2019. Vol. 1. P. 262–273.

694. Baca Q. J., Golan D. E. Pharmacokinetics. Principles of pharmacology : the pa-

thophysiologic basis of drug therapy / ed. by D. E. Golan, E. J. Armstrong, A. W.

Armstrong. 4th ed. Philadelphia : Wolters Kluwer, 2017. P. 27–42.

695. Kenakin T. P. Pharmacokinetics. A pharmacology primer: techniques for more

effective and strategic drug discovery / ed. by T. P. Kenakin. 5th ed. London : Aca-

demic Press, 2019. P. 245–293.

696. Schrag M., Regal K. Pharmacokinetics and toxicokinetics. A comprehensive

guide to toxicology in nonclinical drug development / ed. by A. S. Faqi. London :


697. Waller D. G., Sampson A. P. Medical pharmacology and therapeutics. 5th ed.

Edinburgh : Elsevier, 2018. P. 33–62.

698. Kobayashi K., Pillai K. S. A handbook of applied statistics in pharmacology.

Boca Raton : CRC Press, 2013. 234 р.

699. Hoffman I. E. Basic biostatistics for medical and biomedical practitioners. 2nd

ed. London : Acadenic Press, 2019. 734 p.

700. Прозоровский В. Б. Статистическая обработка результатов фармакологиче-

ских исследований. Психофарм. и биол. наркология. 2007. Т. 7, № 3-4. С. 2090–2120.

701. Dorato M. A., Buckley L. A. Toxicology in the drug discovery and development

process. Current Protocols in Pharmacology. 2006. Vol. 32, № 1. P. 10.3.1–10.3.35.

702. Denny K. H., Stewart C.W. Acute, subacute, subchronic, and chronic general toxicity

testing for preclinical drug development. A comprehensive guide to toxicology in nonclini-

cal drug development / ed. by A. S. Faqi. London : Academic Press, 2017. P. 109–127.

703. Лікарські засоби. Доклінічні дослідження безпеки як підґрунтя клінічних

випробувань за участю людини та реєстрації лікарських засобів (ICH M3(R2)) :

Настанова СТ-Н МОЗУ 42-6.0:2014 / розроб. О. Нагорна та ін. Вид. офіц. К. :

МОЗ України, 2014. 45 с.

704. Emeigh Hart S. G. Safety pharmacology of drugs for the urinary tract. Drug dis-

covery and evaluation: safety and pharmacokinetic assays / ed. by H. G. Vogel et al.

Berlin : Springer-Verlag, 2006. P. 95–140.

425

705. Goineau S., Lemaire M., Froget G. Overview of safety pharmacology. Current

Protocols in Pharmacology. 2013. Vol. 63, № 1. P. 10.1.1–10.1.8.

706. Pourghasem M., Nasiri E., Shafi H. Early Renal histological changes in alloxan-

induced diabetic rats. Int. J. Mol. Cell Med. 2014. Vol. 3, № 1. P. 11–15.

707. Combination of ramipril and rutin alleviate alloxan induced diabetic nephropa-

thy targeting multiple stress pathways in vivo / D. Ganesan et al. Biomedicine &

Pharmacotherapy. 2018. Vol. 108. P. 1338–1346.

708. Attenuation of diabetic nephropathy by carvacrol through anti-oxidative effects in al-

loxan-induced diabetic rats / H. R. Jamshidi et al. Res. J. Pharmacogn. 2018. Vol. 5. P. 57–64.

709. Jefferson J. A., Pippin J. W., Shankland S. J. Experimental models of membranous

nephropathy. Drug Discov. Today Dis. Models. 2010. Vol. 7, № 1-2. P. 27–33.

710. Becker G. J., Hewitson T. D. Animal models of chronic kidney disease: useful

but not perfect. Nephrol. Dial. Transplant. 2013. Vol. 28. P. 2432–2438.

711. Heymann nephritis in Lewis rats / Y. M. Wang et al. Curr. Protoc. Immunol.

2015. Vol. 109. P. 15.29.1–15.29.6.

712. Diwan V., Brown L., Gobe G. C. Adenine-induced chronic kidney disease in

rats. Nephrology. 2018. Vol. 23, № 1. P. 5–11.

713. The effect of sildenafil on rats with adenine-induced chronic kidney disease / B.

H. Ali et al. Biomedicine & Pharmacotherapy. 2018. Vol. 108. P. 391–402.

714. Adenine acts in the kidney as a signaling factor and causes salt- and water-

losing nephropathy: early mechanism of adenine-induced renal injury / I. F. Dos San-

tos et al. Am. J. Physiol. Renal Physiol. 2019. Vol. 316, № 4. P. F743–F757.

715. Adenine-induced chronic renal failure in rats: a model of chronic renocardiac

syndrome with left ventricular diastolic dysfunction but preserved ejection fraction /

P. Kashioulis et al. Kidney Blood Press. Res. 2018. Vol. 43, № 4. P. 1053–1064.

716. Di Giusto G., Torres A. M. Acute renal failure models. Experimental surgical

models in the laboratory rat / ed. by A. Rigalli, V. E. Di Loreto. Boca Raton : CRC

Press, 2016. P. 177–182.

717. Holotte D., Nipoti J., Pretini M. J., Di Loreto V. E. Antisepsis, sterilization, and

asepsis. Experimental surgical models in the laboratory rat / ed. by A. Rigalli, V. E.

Di Loreto. Boca Raton : CRC Press, 2016. P. 43–45.

426

718. Advances in experimental surgery / ed. by H. Chen, P. N. Martins. New York :

Nova Science Publishers, 2018. Vol. 1. 636 p.

719. Islam M. A., Al-Shiha A. Foundations of biostatistics. Singapore : Springer,

2018. 474 р.

720. Pagano M., Gauvreau K. Principles of biostatistics. Boca Raton : CRC Press,

2018. 584 p.

721. Rayat C. S. Statistical methods in medical research. Singapore : Springer, 2018. 158 р.

722. Indrayan A., Malhotra K. R. Medical biostatistics. 4th ed. Boca Raton : CRC

Press, 2018. 685 p.

723. Rosner B. Fundamentals of biostatistics. 8th ed. Boston : Cengage Learning, 2016. 927 p.

724. Сергиенко В. И., Бондарева И. Б., Маевский Е. И. Методические рекомендации

по статистической обработке результатов доклинических исследований лекарствен-

ных средств. Руководство по проведению доклинических исследований лекарствен-

ных средств / гл. ред. А. Н. Миронов. Ч. 1. М. : Гриф и К, 2012. С. 889–940.

725. Rowe P. Essential statistics for the pharmaceutical sciences. 2nd edn. Hoboken :

John Wiley & Sons, 2016. 440 p.

726. Cronk B. C. How to use SPSS: a step-by-step guide to analysis and interpreta-

tion. 9th ed. Abingdon : Routledge, 2016. 276 p.

727. Stehlik-Barry K., Babinec A. J. Data analysis with IBM SPSS statistics: imple-

menting data modeling, descriptive statistics and ANOVA. Birmingham: Packt Pub-

lishing, 2017. 446 p.

728. Quirk T. J., Quirk M., Horton H. Excel 2013 for biological and life sciences sta-

tistics: a guide to solving practical problems. Cham : Springer, 2015. 254 p.

729. Abbott M. L. Using statistics in the social and health sciences with SPSS and

Excel. Hoboken : John Wiley & Sons, 2017. 571 p.

730. Wang L., Morris M. E. Liquid chromatography-tandem mass spectroscopy as-

say for quercetin and conjugated quercetin metabolites in human plasma and urine. J.

Chromatogr. B. 2005. Vol. 821. P. 194–201.

731. Ishii K., Furuta T., Kasuya Y. High-performance liquid chromatographic deter-

mination of quercetin in human plasma and urine utilizing solid-phase extraction and

ultraviolet detection. J. Chromatogr. B. 2003. Vol. 794. P. 49–56.

427

732. Guideline on the investigation of bioequivalence : CPMP/QWP/EWP/1401/98

Rev.1/Corr**. London : ЕМА, 2010. 27 p.

733. Лікарські засоби. Дослідження біоеквівалентності : Настанова СТ-Н МОЗУ

42-7.2:2018 / розроб. М. Головенко та ін. Вид. офіц. К. : МОЗ України, 2018. 77 с.

734. Шебеко С. К. Порівняльне експериментальне дослідження нефропротек-

торних властивостей похідних глюкозаміну у комбінації з кверцетином. Україн-

ський біофармацевтичний журнал. 2017. № 5 (52). С. 40–44.



на фармація. 2017. Т. 21, № 4. С. 17–21.






2019. Vol. 68, № 4. P. 173–179.

738. Non-clinical studies in the process of new drug development − Part II: Good

laboratory practice, metabolism, pharmacokinetics, safety and dose translation to

clinical studies / E. L. Andrade et al. Braz. J. Med. Biol. Res. 2016. Vol. 49, № 12.

Art. e5646. DOI: 10.1590/1414-431x20165646 (date of access: 23.06.2020).




740. Шебеко С. К., Зупанець І. А., Шаламай А. С. Вивчення специфічної дії

Глюкваміну за умов розвитку діабетичної нефропатії в експерименті. Українсь-

кий біофармацевтичний журнал. 2018. № 1 (54). C. 25–30.

741. Шебеко С. К., Зупанець І. А., Шаламай А. С. Експериментальне дослі-

дження антиоксидантних властивостей Глюкваміну за умов розвитку діабетич-

ної нефропатії. Клінічна фармація. 2018. Т.22, № 1 (56). С. 50–54.

742. Шебеко С. К., Зупанець І. А., Шаламай А. С. Дослідження впливу Глюква-

міну на перебіг гломерулонефриту з нирковою недостатністю в експерименті.

428

Фармакологія та лікарська токсикологія. 2017. № 6 (56). С. 66–71.

743. Wish J. B. Anemia and other hematologic complications of chronic kidney dis-

ease. National Kidney Foundation primer on kidney diseases / ed. by S. J. Gilbert et

al. 7th ed. Philadelphia : Elsevier, 2018. P. 515–525.

744. Macdougall I. C., Eckardt K. U. Anemia in chronic kidney disease. Comprehensive

clinical nephrology / ed. by J. Feehally et al. 6th ed. Philadelphia : Elsevier, 2019. P. 958–966.

745. The vascular endothelium and human diseases / P. Rajendran et al. Int. J. Biol.

Sci. 2013. Vol. 9, № 10. P. 1057–1069.

746. Endothelial dysfunction – old concepts and new challenges / ed. by H. Lenasi.

Rijeka : IntechOpen, 2018. 417 p.

747. Bailey M. A., Unwin R. J. Renal Physiology. Comprehensive clinical nephrol-

ogy / ed. by J. Feehally et al. 6th ed. Philadelphia : Elsevier, 2019. P. 14–28.

748. Endothelium: molecular aspects of metabolic disorders / ed. by A. B. Engin, A.

Engin. Boca Raton : CRC Press, 2013. 468 p.

749. Navar L. G., Maddox D. A., Munger K. A. The renal circulations and glomeru-

lar filtration. Brenner and Rector's the kidney / ed. by A. S. L. Yu et al. 11th ed.


750. The role of eicosanoids in renal diseases – potential therapeutic possibilities / M.

Fijałkowski et al. Acta Biochim. Pol. 2018. Vol. 65, № 4. P. 479–486.

751. Prostaglandins in the pathogenesis of kidney diseases / Y. Li et al. Oncotarget.

2018. Vol. 9, № 41. Р. 26586–26602.



їнський біофармацевтичний журнал. 2018. № 3 (56). C. 34–38.

753. Gartner L. P. Cell biology and histology. 8th ed. Philadelphia : Wolters Kluwer,

2019. 436 p.

754. Шебеко С. К., Зупанець І. А., Пропіснова В. В., Шаламай А. С. Гістоморфо-

логічне дослідження нефропротекторних властивостей Глюкваміну при експери-

ментальному гломерулонефриті. Клінічна фармація. 2018. Т. 22, № 3. С.22–27.


впливу Глюкваміну на ультраструктуру нирок за умов розвитку ниркової недоста-

429

тності. Український біофармацевтичний журнал. 2018. № 4 (57). С. 35–40.

756. Sethi S., De Vriese A. S., Fervenza F. C. Membranoproliferative glomeru-

lonephritis and cryoglobulinemic glomerulonephritis. Comprehensive clinical ne-

phrology / ed. by J. Feehally et al. 6th ed. Philadelphia : Elsevier, 2019. P. 254–262.

757. Шебеко С. К., Зупанець І. А., Пропіснова В. В., Шаламай А. С. Експери-

ментальне дослідження ефективності Глюкваміну при тубулярному ураженні

нирок. Український біофармацевтичний журнал. 2018. № 2 (55). С. 56–60.

758. Christov M., Sprague S. M. Chronic kidney disease–mineral bone disorder.

Brenner and Rector's the kidney / ed. by A. S. L. Yu et al. 11th ed. Philadelphia : El-

sevier, 2020. P. 1805–1837.



Клінічна фармація. 2018. Т.22, № 2. С. 61–65.




761. Goldberger A. L., Goldberger Z. D., Shvilkin A. Goldberger’s clinical electrocar-

diography : a simplified approach. 8th ed. Philadelphia : Elsevier, 2013. 231 p.

762. Corbalan J. J., Vatner D. E., Vatner S. F. Myocardial apoptosis in heart disease:

does the emperor have clothes?. Basic Res. Cardiol. 2016. Vol. 111. Art. 31. № 3.


763. Teringova E., Tousek P. Apoptosis in ischemic heart disease. J. Transl. Med. 2017.

Vol. 15. Art. 87. DOI: 10.1186/s12967-017-1191-y (date of access: 25.06.2020).

764. Шебеко С. К., Зупанець І. А., Сахарова Т. С. Вплив комбінації N-ацетилглю-

козаміну та кверцетину у ін’єкційній формі на перебіг ішемічної гострої ниркової

недостатності у щурів. Медична та клінічна хімія. 2019. Т. 21, № 3 (81). С. 5–12.

765. Фармацевтична композиція з протизапальною, гастропротекторною, кар-

діопротекторною, нефропротекторною та хондропротекторною дією : пат.

97871 на винахід Україна. № а 2010 07832 / І. А. Зупанець, С. Б. Попов, К. О.

Зупанець, С. К. Шебеко, Л. В. Безпалько, В. І. Кобилінська, Р. О. Тищенко, Є. О.

Сова, А. С. Шаламай, В. Ф. Усенко, І. А. Отрішко, О. О. Андрєєва, А. Ель Аа-

430

раж ; заявл. 22.06.2010 ; опубл. 26.03.2012. Бюл. № 6. 16 c.

766. Аптечна технологія ліків : підручник / О. І. Тихонов, Т. Г. Ярних ; за ред.

О. І. Тихонова. 4-те вид. Вінниця : Нова Книга, 2016. 536 с.

767. Solubility and thermodynamic properties of N-acetylglucosamine in mono-

solvents and binary solvents at different temperatures / W. Fang et al. Phys. Chem.

Liq. 2019. Vol. 57. P. 587–599.

768. Speer T., Fliser D. Abnormal endothelial vasomotor and secretory function. Ox-

ford textbook of clinical nephrology / ed. by N. Turner et al. 4th ed. Oxford : Oxford

University Press, 2016. P. 903–909.

769. Nasrallah R., Hassouneh R., Hébert R. L. Chronic kidney disease: targeting pros-

taglandin E2 receptors. Am. J. Physiol. Renal. Physiol. 2014. Vol. 307. Р. F243–F250.

770. Arachidonic acid metabolism and kidney inflammation / T. Wang et al. Int. J. Mol.

Sci. 2019. Vol. 20. Art. 3683. DOI: 10.3390/ijms20153683 (date of access: 27.06.2020).

771. Effects of flavonoids on prostaglandin E2 production and on COX-2 and

mPGES-1 expressions in activated macrophages / M. Hämäläinen et al. Planta Med.

2011. Vol. 77, № 13. P. 1504–1511.

772. Dong Z., Venkatachalam M. A. Apoptosis in ischemic disease. Essentials of

apoptosis / ed. by X. M. Yin., Z. Dong. Totowa : Humana Press, 2003. Р. 225–236.

773. Wang P., Heber D., Henning S. M. Quercetin increased the antiproliferative

activity of green tea polyphenol (-)-epigallocatechin gallate in prostate cancer cells.

Nutr. Cancer. 2012. Vol. 64, № 4. P. 580–587.

774. Anti-proliferative effects of quercetin and catechin metabolites / L. Delgado et

al. Food Funct. 2014. Vol. 5, № 4. P. 797–803.

775. Cardiovascular parameters in rat model of chronic renal failure induced by subto-

tal nephrectomy / J. Švíglerová et al. Physiol. Res. 2010. Vol. 59, № 1. Р. S81–S88.

776. Chen Y., He W. Acute kidney injury and chronic kidney disease. Chronic kid-

ney disease: diagnosis and treatment / ed. by J. Yang, W. He. Singapore : Springer,

2020. P. 83–97.

777. Patschan D., Patschan S., Müller G. A. Inflammation and microvasculopathy in

renal ischemia reperfusion injury. J. Transplant. 2012. Vol. 2012. Art. 764154. DOI:

10.1155/2012/764154 (date of access: 27.06.2020).





Кваліфікаційна наукова

праця на правах рукопису

Шебеко Сергій Костянтинович

УДК 547.455.623’233.1:547.814.5: 616.61-008.64-036.12-085

ДИСЕРТАЦІЯ

Експериментальне обґрунтування комбінованого застосування похідних

аміноцукрів та флавоноїдів в терапії хронічної хвороби нирок

14.03.05 – фармакологія

22 – Охорона здоров’я

Подається на здобуття наукового ступеня доктора фармацевтичних наук

Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,

результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело

______________________ С. К. Шебеко

Науковий консультант Зупанець Ігор Альбертович

доктор медичних наук, професор,

заслужений діяч науки і техніки України

Харків – 2020

431

ДОДАТКИ

432

Додаток А

Список публікацій здобувача

1. Shebeko S. K., Zupanets I. A., Popov O. S., Tarasenko O. O., Shalamay A. S. Ef-

fects of quercetin and its combinations on health. Polyphenols: mechanisms of action

in human health and disease : monograph / eds. R. R. Watson, R. V. Preedy, S. Zi-

badi. London : Academic Press, 2018. P. 373–394. (Особистий внесок: участь у




глюкозаміну: мембраностабілізуючі, протизапальні, антиоксидантні і імунотро-

пні. Фармакологія та лікарська токсикологія. 2009. № 2 (9). С. 3–8. (Особис-

тий внесок: участь у зборі й аналізі даних, написання статті).

3. Туляков В. О., Зупанець К. О., Шебеко С. К. Протекторні властивості глюкоза-

міну. Фармакологія та лікарська токсикологія. 2009. № 3 (10). С. 3–9. (Особистий

внесок: розробка концепції статті, збір даних та участь у їх узагальненні).

4. Шебеко С. К. Порівняльне експериментальне дослідження нефропротектор-

них властивостей похідних глюкозаміну у комбінації з кверцетином. Українсь-

кий біофармацевтичний журнал. 2017. № 5 (52). С. 40–44.

5. Шебеко С. К. Експериментальне дослідження впливу комбінації кверцетину

з похідними глюкозаміну на перебіг ниркової недостатності. Український біо-

фармацевтичний журнал. 2017. № 6 (53). С. 61–65.

6. Шебеко С. К. Дослідження впливу комбінації кверцетину з похідними глю-

козаміну на перебіг мембранозного ураження нирок в експерименті. Клінічна

фармація. 2017. Т. 21, № 4. С. 17–21.

7. Шебеко С. К. Експериментальне вивчення ефективних доз комбінації квер-

цетину з похідними глюкозаміну за умов розвитку ниркової недостатності. Ліки

України плюс. 2017. № 4 (33). С. 26–29.

8. Шебеко С. К., Зупанець І. А., Шаламай А. С. Дослідження впливу Глюкваміну

на перебіг гломерулонефриту з нирковою недостатністю в експерименті. Фарма-

кологія та лікарська токсикологія. 2017. № 6 (56). С. 66–71. (Особистий внесок:

433


9. Шебеко С. К., Зупанець І. А., Шаламай А. С. Вивчення специфічної дії Глюква-

міну за умов розвитку діабетичної нефропатії в експерименті. Український біофар-

мацевтичний журнал. 2018. № 1 (54). C. 25–30. (Особистий внесок: розробка про-

токолу та проведення досліджень, узагальнення результатів, підготовка статті).



патії. Клінічна фармація. 2018. Т. 22, № 1 (56). С. 50–54. (Особистий внесок:

планування та проведення експерименту, аналіз даних, написання статті).

11. Шебеко С. К., Зупанець І. А., Пропіснова В. В., Шаламай А. С. Експеримента-

льне дослідження ефективності Глюкваміну при тубулярному ураженні нирок.





Клінічна фармація. 2018. Т. 22, № 2. С. 61–65. (Особистий внесок: проведення

дослідження, збір та аналіз даних, підготовка статті).

13. Шебеко С. К., Зупанець І. А., Пропіснова В. В., Шаламай А. С. Гістоморфо-

логічне дослідження нефропротекторних властивостей Глюкваміну при експе-

риментальному гломерулонефриті. Клінічна фармація. 2018. Т. 22, № 3. С. 22–

27. (Особистий внесок участь у плануванні та проведенні експерименту, аналіз

та узагальнення результатів).





15. Шебеко С. К., Зупанець І. А., Тарасенко О. О. Експериментальне вивчення впли-

ву Глюкваміну на ультраструктуру нирок за умов розвитку ниркової недостатності.


внесок: участь у підготовці, проведенні дослідження та узагальненні результатів).

434




(Особистий внесок: участь у плануванні та проведенні експерименту, аналіз

даних, написання статті).




019-0107-1 (date of access: 12.06.2020). (Особистий внесок: участь у плануванні

та проведенні біоаналітичних досліджень, узагальнення результатів, підгото-

вка статті до друку).







Pharmazie. 2019. Vol. 74, № 11. P. 667–670. (Особистий внесок: планування та








№ 3 (81). С. 5–12. (Особистий внесок: участь у плануванні та проведенні дослі-

дження, підготовка статті до друку).



Pharmacy & Pharmacognosy Research. 2020. Vol. 8, № 1. P. 53–63. (Особистий вне-

435



glucosamine and quercetin combination in rats with renal failure. Acta Pharmaceu-

tica Sciencia. 2020. Vol. 58, № 2. Р. 154–168. (Особистий внесок: розробка про-

токолу та виконання всіх дослідів, аналіз отриманих результатів).

24. Фармацевтична композиція з протизапальною, гастропротекторною, кардіопро-

текторною, нефропротекторною та хондропротекторною дією : пат. 97871 на вина-

хід Україна. № а 2010 07832 / І. А. Зупанець, С. Б. Попов, К. О. Зупанець, С. К. Ше-

беко, Л. В. Безпалько, В. І. Кобилінська, Р. О. Тищенко, Є. О. Сова, А. С. Шаламай,

В. Ф. Усенко, І. А. Отрішко, О. О. Андрєєва, А. Ель Аараж ; заявл. 22.06.2010 ;

опубл. 26.03.2012. Бюл. № 6. 16 с. (Особистий внесок: здійснення патентного по-

шуку, участь у проведенні досліджень та аналізі даних, оформлення заявки).

25. Засіб з нефропротекторною та гіпоазотемічною дією : пат. 139145 на корис-

ну модель Україна. № u 2019 05709 / С. К. Шебеко, І. А. Зупанець, С. Б. Попов,






Шаламай; заявл. 27.05.2019 ; опубл. 26.12.2019. Бюл. № 24. 9 с. (Особистий



27. Shebeko S. K., Shalamay A. S. Prospects of the combined application of the glu-

cosamine derivatives and quercetin in the treatment of chronic kidney disease. Phar-

maceutical drugs : international conference, Dubai, May 15–17, 2017. Lisle : Gavin

International Conferences and Publishers Inc., 2017. P. 40.

28. Shebeko S. K. The experimental investigation of N-acetyl-d-glucosamine hy-

poazotemic properties in conditions of renal azotemia. V Національний з’їзд фармако-


29. Шебеко С. К. Експериментальне дослідження N-ацетилглюкозаміну як по-

436

тенційного засобу терапії хронічної хвороби нирок / Сучасні аспекти клінічної

фармакології на тлі досягнень доказової медицини : матеріали IX Всеукраїнсь-

кої наук.–практ. конф. з міжнар. участю, м. Вінниця, 16–17 листоп. 2017 р. Він-

ниця, 2017. С. 278–279.

30. Shebeko S. K. The study of dose dependence of hypoazotemic effect of the combina-

tion of quercetin with glucosamine derivatives in conditions of renal failure in rats. Sci-

ence and life : proceedings of articles the international scientific conference, Karlovy Vary

– Kyiv, Dec. 22, 2017. Karlovy Vary : Skleněný Můstek, 2017. P. 707–710.

31. Shebeko S. K. The experimental evaluation of the proliferation of nephrocytes as a

marker of nephroprotective activity of drugs. East – West : proceedings of the 2nd in-

ternational scientific congress of scientists of Europe, Vienna, May 10–11, 2018. Vi-

enna : Premier Publishing s.r.o., 2018. P. 737–742.



дицини : матеріали підсумкової LXІ наук.–практ. конф., м. Тернопіль, 7 черв.

2018 р. Тернопіль : Укрмедкнига, 2018. С. 57.

33. Shebeko S. K. The influence of the drug "Gluquamine" on phosphorus-calcium




34. Shebeko S. K. The importance of apoptosis processes in the experimental study of

nephroprotective activity of drugs. Perspectives of science and education : proceed-

ings of the 4th international youth conference, New York, Aug. 23, 2018. New York :

SLOVO\WORD, 2018. P. 452–454.

35. Шебеко С. К. Експериментальне дослідження гострої токсичності комбінації

N-ацетилглюкозаміну та кверцетину при парентеральному введенні. Ліки – лю-

дині. Сучасні проблеми фармакотерапії і призначення лікарських засобів : ма-

теріали ІІІ міжнар. наук.–практ. конф., м. Харків, 14–15 берез. 2019 р. Харків :

НФаУ, 2019. Т. 2. С. 312.


437




37. Shebeko S. K. The effect of the drug "Gluquamine" on electrolyte excretion in rats







м. Тернопіль, 30 верес.–4 жовт. 2019 р. С. 252.



the 1st international scientific and practical conference, Tokyo, Oct. 21–22, 2019. To-

kyo : CPN Publishing Group, 2019. P. 149–153.

40. Шебеко С. К. Дослідження впливу комбінації N-ацетилглюкозаміну та кве-

рцетину на видільну функцію нирок у щурів з ішемічною гострою нирковою

недостатністю. Сучасна клінічна фармакологія в фармакотерапії та профілак-

тиці захворювань з позиції доказової медицини : матеріали Х Всеукраїнської

наук.–практ. конф. за участю міжнар. спеціалістів з клінічної фармакології, м.






внесок: збір матеріалів для розділів 1.2, 2, 4, 5, їх аналіз та узагальнення,

участь у підготовці рекомендацій до друку).

42. Зупанець І. А., Шебеко С. К., Волосовець О. П., Кривопустов С. П., Дудар І. О.,

Отрішко І. А. Фармацевтична опіка пацієнтів при симптоматичному лікуванні за-

хворювань сечовидільної системи : метод. рек. Харків : Золоті сторінки, 2019. 40 с.

438

(Особистий внесок: участь у розробці концепції, збір, аналіз й узагальнення ма-

теріалів, підготовка рекомендацій до друку).

43. Шебеко С. К., Зупанець І. А., Отрішко І. А., Колодєзна Т. Ю. Створення ефек-

тивних засобів корекції діабетичної нефропатії на основі похідних глюкозаміну :

інформ. лист про нововведення в сфері охорони здоров’я № 328–2018. Київ : Укр-

медпатентінформ МОЗ України, 2018. 4 с. (Особистий внесок: розробка прото-

колу дослідів, їх виконання, аналіз даних, підготовка листа до друку).










(Особистий внесок: проведення досліджень, участь у зборі й аналізі даних, під-

готовці інформаційного листа).

46. Зупанець І. А., Шебеко С. К., Отрішко І. А., Черних В. В., Чопенко В. В. За-

стосування N-ацетилглюкозаміну у ін’єкційній формі як нефропротекторного



(Особистий внесок: підготовка та виконання досліджень, узагальнення ре-

зультатів, участь у оформленні листа).


лікування хронічної хвороби нирок шляхом комбінування кверцетину з

N-ацетилглюкозаміном у ін’єкційній формі: інформ. лист про нововведення в

сфері охорони здоров’я № 254–2019. Київ : Укрмедпатентінформ МОЗ України,

2019. 4 с. (Особистий внесок: участь у плануванні та проведенні експеримен-

тів, аналізі даних, оформленні інформаційного листа).

439

Продовж. дод. А

Апробація результатів дисертації

Основні положення роботи викладено та обговорено на науково-

практичних конференціях різного рівня:

1. International conference "Pharmaceutical drugs" (Dubai, May 15–17, 2017,

форма участі – публікація тез);

2. V Національному з’їзді фармакологів України (Запоріжжя, 18–20 жовтня

2017 р., форма участі – усна доповідь, публікація тез);

3. IX Всеукраїнській науково-практичній конференції з міжнародною учас-

тю (Вінниця, 16–17 листопада 2017 р., форма участі – публікація тез);

4. International scientific conference "Science and life" (Karlovy Vary – Kyiv,

December 22, 2017, форма участі – публікація тез);

5. 2nd International scientific congress of scientists of Europe "East – West" (Vi-

enna, May 10–11, 2018, форма участі – публікація тез);

6. Підсумковій LXІ науково-практичній конференції "Здобутки клінічної та

експериментальної медицини" (Тернопіль, 7 червня 2018 р., форма учас-

ті – постерна доповідь, публікація тез);

7. 5th International conference "Science and society" (Hamilton, Junе 15, 2018,

форма участі – публікація тез);

8. 4th International youth conference "Perspectives of science and education"

(New York, August 23, 2018, форма участі – публікація тез);

9. ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції "Ліки – людині. Су-

часні проблеми фармакотерапії і призначення лікарських засобів" (Хар-

ків, 14–15 березня 2019 р., форма участі – публікація тез);

10. International scientific-practical conference "Modern view of science and

practice" (London, June 8, 2019, форма участі – публікація тез);

11. International scientific-practical conference "Step in science" (Morrisville,

May 12, 2019, форма участі – публікація тез);

12. ХІІ Українському біохімічному конгресі (Тернопіль, 30 вересня – 4 жов-

тня 2019 р., форма участі – публікація тез);

440

13. Х Всеукраїнській науково-практичній конференції за участю міжнарод-

них спеціалістів з клінічної фармакології "Сучасна клінічна фармакологія

в фармакотерапії та профілактиці захворювань з позиції доказової меди-

цини" (Вінниця, 7–8 листопада 2019 р., форма участі – публікація тез);

14. 1st International scientific and practical conference "Topical issues in phar-

macy and medical sciences" (Tokyo, October 21–22, 2019 р., форма участі –

публікація тез).

441


442


443

Додаток Б Монографія, методичні рекомендації, патенти, інформаційні листи та акти впровадження за темою дисертації

443

444

Продовж. дод. Б

444

445


445

446


446

447


447

448


448

449


450


451


452


453


454


455


456


457


458


459


460


461


462


463


464


465


466


467


468


469


470


471


472


473


474


475


476


477


478


479


480


481


482


483


484


485


486


487


487

488


488

489


489

490


490

491


491

492


492

493


493

494


494

495


495

496


496

497


497

498


498

499


499

500


500

501


501

502


503


504


505


506


507


508


509


510


511


512


513


514


515
