Управління культури Дарницької районної в місті Києві

державної адміністрації

Централізована бібліотечна система

ПУБЛІЧНА БІБЛІОТЕКА № 160

СІМЕЙНОГО ЧИТАННЯ

(До 140-річчя від дня народження С.О. Єфремова)

Біобібліографічний нарис

Київ-2016

2

Совість української нації (до 140-річчя від дня

народження Сергія Олександровича Єфремова) :

біобіліографічний нарис; укладач Н. А. Петренко. –

Київ : Публічна бібліотека № 160 сімейного читання,

2016. — С. 19.

30-ті роки ХХ століття стали однією з найтрагічніших

сторінок історії української літератури. Ціла когорта

талановитих, рішучих, завзятих і сильних духом українських

митців була знищена владою, кинута за грати, морально

зламана... Серед них був і Сергій Олександрович Єфремов —

український громадсько-політичний і державний діяч, член

уряду УНР, літературний критик, історик літератури,

академік Української Академії Наук, дійсний член Наукового

Товариства ім. Т. Шевченка у Львові, один із творців

української журналістики.

У виданні вміщено матеріали про життєвий шлях та

діяльність Сергія Єфремова. Видання розраховано на учнів,

студентів, бібліотекарів та усіх, хто цікавиться видатними

особистостями в історії України.

Укладач: Н.А. Петренко

3

«Наділив Вас Бог великим талантом. На Вас

лежить велика місія. Ваше ім’я повинно стать рядом з

Драгомановим, Франком, у Вас на се є всі дані».

Євген Чикаленко

Сергій Олександрович

Єфремов народився 6 жовтня

1876 року в селі Пальчик

Звенигородського повіту на

Київщині(нині Звенигородський

район Черкаської області), в

багатодітній сім'ї сільського

священика. Рід Сергія

Олександровича Єфремова (по

материнській лінії - Крамаренко,

по батьківській - Охріменко)

належав до духовенства.

Прізвище Охріменко в офіційних документах середини XIX

століття було русифіковане — змінене на Єфремова.

З раннього дитинства хлопчик виявляв надзвичайно

великий потяг до книжок. Опанувавши науку читання в

п'ятирічному віці, ще до школи перечитав чимало літератури

з батьківської бібліотеки. Спочатку Сергій навчався в

Уманському духовному училищі, а у 1891 році приїхав до

Києва і вступив у духовну семінарію.

Незважаючи на обмежену навчальну програму в

Уманській духовній школі, Сергій був добре вихованим,

освіченим юнаком, добре знав українську мову та

літературу, вільно володів польською та російською мовами.

4

У книзі «І. Карпенко-Карий» Єфремов згадував: «Молодим

хлопцем прибув я до Києва й тут накинувся на читання

творів українського письменства. Керувати ані порадити

мені було нікому; не було тоді ще навіть української

книгарні, де б можна було вибрати щось путяще, та й

книжок українських не було стільки… Ото й знайомився я з

українством самотужки, купуючи у тодішнього книгаря

Гомолинського всякі українські книжки, і читав, не

розбираючи, все, що під руку попадало, здебільшого те

сміття, що найлегше проходило через цензуру лютих отих

часів». Київ став для молодого С. Єфремова своєрідним

«народним університетом».

Уже під час навчання в семінарії юнак бере активну

участь у діяльності української громади. То був так званий

гурток «Ельдорадо», зібрання якого відбувались у

помешканні молодого дяка Луки Скочковського «на

Кириловській вулиці біля Йорданської церкви», де він і

познайомився з відомими українськими діячами: О. Я.

Кониським, М. С. Грушевським, В. Б. Антоновичем. У 1893

році С. Єфремов почав писати українською мовою

оповідання в народницькому дусі.

Радикальні позиції та українознавча діяльність молодого

літератора були помічені керівництвом духовної семінарії,

яке змусило його на початку 1896 р. залишити навчання з

репутацією політично неблагонадійного. Лише через рік

йому вдалося завершити середню освіту, здавши екстерном

випускні іспити в 1-й Київській гімназії. Проте від своїх

поглядів та переконань він не відмовився. Й на наступному

етапі навчання, в Київському університеті, разом зі

студіюванням наук ще глибше поринув у громадсько-

політичну діяльність, на цей раз уже як член національно-

культурницького об'єднання Київської старої громади.

5

Закінчивши в 1901 році університет, отримавши диплом

юриста, Єфремов знайшов нарешті своє покликання в

літературознавчій і публіцистичній діяльності.

Блискучий

публіцист і полеміст,

він написав першу

в Наддніпрянській

Україні газетну

статтю українською

мовою ("Чи буде

ще?" у виданні

"Киевские отклики"

1905 року). На

початку XX століття

Сергій Єфремов разом з Ф. Матушевським, В. Дурдуківським

та В. Доманицьким виступив співзасновником видавництва

"Вік". Це було перше видавництво в Україні, яке легально,

підцензурно займалось друком і розповсюдженням

українських класиків. Воно випустило у світ 140 книжок

загальним накладом понад 500 тисяч примірників.

"Українська книжка, – згадував С. Єфремов, – починає

топтати стежку і під сільську стріху, і в господу

інтелігентних людей".

У 1902 році видавництво випустило складену С.

Єфремовим тритомну антологію української літератури XIX

століття з численними біографічними даними про

письменників, твори яких туди ввійшли. У цьому дослідженні

вперше був зібраний і упорядкований колосальний

різноплановий матеріал. Сучасники критикували автора за

його соцiальний пiдхiд до явищ лiтератури та iгнорування

ним естетичного пiдходу.

6

Про цю особливiсть анталогії Єфремова Микола Зеров

писав: "Вона дала канон украïнського письменства,

установила список авторiв i творiв, належних до iсторико-

лiтературного розгляду... Цей канон тiльки помалу

переробляється тепер, залежно вiд нових матерiалiв та

нових поглядiв на iсторико-лiтературнi явища".

Цим каноном користувалося навіть радянське

літературознавство, котре відхрещувалося від С. Єфремова

як від націоналіста. Він започаткував "хроматичний" ряд

українських письменників. З публікації цього тритомника

почалася багаторічна системна науково-дослідна робота

Сергія Олександровича над історією української літератури.

Під впливом громадського піднесення 1905 року він стає

одним із засновників Української демократичної партії, разом

із друзями-однодумцями Є. Чикаленком, М. Павловським, Ф.

Матушевським, А. Ніковським засновує газету «Рада», яку

фінансує В. Симиренко.

У 1906 р. спільно з передовими освітніми діячами (Б. Д.

Грінченком, B.Ф. Дурдуківським, С. Ф. Черкасенком)

Єфремов працював наді створенням Всеукраїнської спілки

вчителів і діячів народної освіти, основна мета якої –

побудова української демократичної школи.

7

Ще в юності, проживаючи в домі

дядька Федора Дурдуківського,

він закохався в його доньку,

свою двоюрідну сестру Онисію,

яка відповіла взаємністю. Онися

на початку XX століття

влаштувала літературно-

музичний салон, де любили

бувати Іван Нечуй-Левицький,

Леся Українка, Панас Саксаганський, Людмила Старицька-

Черняхівська, Олександр Черняхівський. Церква не

схвалювала таких шлюбів, тому молоді поєднали свої долі

цивільним шлюбом, і вирішили навіть не мріяти про дітей.

Коли Федір прийняв Сергія в сім'ю, той щиро мовив: "Я вам

подарувався навіки".

Став професійним публіцистом, Єфремов багато

друкується. У 1911 році в Києві була

видана фундаментальна праця Сергія

Олександровича «Історія української

літератури», яка надалі неодноразово

перевидавалася і доповнювалася

новими літературознавчими

монографіями, присвяченими

творчості Марка Вовчка, Тараса

Шевченка, Івана Франка, Михайла

Коцюбинського, Івана Нечуя-

Левицького, Івана Карпенка-Карого,

Панаса Мирного. Ця праця стала класикою національного

літературознавства.

У 1908-му Сергій Єфремов став одним із засновників і

активним діячем Товариства українських поступовців.

8

На його думку, Україна мала набути автономії у складі

Імперії не в насильницький спосіб, а шляхом послідовного

здійснення адміністративних та соціальних реформ. За

ініціативою Єфремова відбувається перетворенням ТУП на

Союз автономістів-федералістів, а з червня 1917 року він

очолює Українську партію соціалістів-федералістів, яка

дотримується ліберально-демократичних позицій і у

більшості своїй включає в себе представників української

творчої інтелігенції.

З утворенням Української Центральної Ради він разом з

Володимиром Винниченком стає заступником її голови,

Михайла Грушевського, є членом Малої Ради, а ще – одним з

авторів Першого Універсалу. У створеному в червні 1917

року першому українському уряді, Генеральному

Секретаріаті, обіймає посаду генерального секретаря

міжнаціональних справ.

9

Саме йому належить ідея назви Української Народної

республіки, через що його нарекли ―хрещеним батьком УНР‖.

Однак у середині літа 1917 р. він відійшов від активної

роботи в Центральній Раді, розчарований практикою марної

політичної боротьби (переважно за міністерські портфелі, а

не за вибір політичного курсу), знову зосередився на

публіцистиці.

Коли в останні дні січня 1918 року до Києва увійшли

більшовики й почали своє криваве «господарювання»,

Сергій Єфремов зі сторінок газети «Нова рада» звернувся з

відкритим листом до Юрія Коцюбинського, 23-річного

головнокомандувача війська, яке на вістрях багнетів

принесло в Україну «нову владу».

«Пане Коцюбинський! Серед імен, власники яких

нахвалялись обернути Київ, – це серце України й красу

землі нашої, – в руїну, зробити з його купу гною й грузу і

почасти нахвалки свої справдили, – одне ім’я спиняє на собі

увагу, від одного найбільшим жахом віє. Це ваше, пане

Коцюбинський, ім’я. Морально нам байдуже, що робили з

Києвом ваші товариші. Але не однаково нам, що серце

України в залізних лещатах здушила людина, яка носить

прізвище – Коцюбинський. [...] Десять днів мільйонне місто,

місто беззбройних та беззахисних дітей, жінок і мирної

людності, конає в смертельному жаху. Десять днів смерть

літає над головами невинних людей. Десять днів творяться

страхи – я їх бачив, пане Коцюбинський, – від яких

божеволіють люди. Десять днів конає українська воля... І

ви, син великого батька, що любив – і це я знаю – наше

місто, – ви його не захистили... Та ви не тільки покриваєте

злочинства – ви робите нові...»

Наприкінці 1918-го Єфремов остаточно відійшов від

політики, зосередившись на науково-дослідній роботі.

10

У січні 1919 р. його обрали дійсним членом Української

академії наук і запропонували посаду секретаря історико-

філологічного відділення. Під час другої більшовицької

окупації Києва в березні — квітні 1919 року Сергій

Олександрович опинився у в'язниці, але за клопотання

керівництва Української академії наук, в якій керівну роль

відігравав тоді А. Кримський, був звільнений, але

позбавлений можливості займатися активною політичною

діяльністю.

Після остаточного переходу Києва під владу

більшовиків у червні 1920 pоку, Єфремову довелося

переховуватися від переслідувань на київській околиці

(Пріорка), в Боярці, Глевасі, де він писав спогади про перші

три десятиліття свого життя. Але згодом, попри насторожене

ставлення влади, все нібито влаштувалося, і впродовж

наступних восьми років Єфремов працює у Всеукраїнській

Академії наук – аж до арешту в 1929-му.

Журналістський доробок Сергія Олександровича

Єфремова до 1920 року складав, по різним даним, від 3000

до 6000 різнопланових праць (передові редакційні статі,

огляди політичного та літературного життя, рецензії,

політичні виступи, фейлетони, есе). В одному з листів до

Василя Доманицького Єфремов скаржиться на страшенну

зайнятість, бо «…буди редактором і мало не єдиним

співробітником двох видань – це забагато. Од стола не

встаю…».

В 1926 році Єфремов зазначає в щоденнику, що з листа

академіка Агатангела Кримського дізнався про «наявність на

нього доносів у Харкові» та «обурення комуністів через те,

що він не дав й натяку на зближення з ними», а також про

те, що кількох його співробітників з ВУАН викликали до ДПУ,

11

де «допитували» про стосунки Грушевського, Кримського та

Єфремова, вимагали «давати відомості». Єфремов обурений,

але кроку назустріч комуністам не робить. Навпаки, при

нагоді демонструє незалежність.

За вказівкою ЦК восени 1928 року почалася широка

кампанія проти «єфремовщини». До шельмування академіка

– «ідеолога куркульства й петлюрівця»! – підключилися

навіть радгоспи, школи й оперні театри… А невдовзі

почалась активна підготовка влади до процесу над СВУ –

Спілкою визволення України.

Справа СВУ була інспірована «червоними жандарями»

(вислів Єфремова) для винищення національної інтелігенції.

«Нам треба українську інтелігенцію поставити на коліна.

Кого не поставимо – розстріляємо», – не приховував намірів

«режисерів» слідчий Соломон Брук. 45 обвинувачених – це

вчені (лише співробітників ВУАН – 26!), письменники,

священики… Насправді ж, як стверджують дослідники,

кількість засуджених у «справі СВУ» сягнула 30 тис. осіб!

Усе відбувалося за логікою геноциду: для знищення нації

спочатку потрібно відібрати в неї мозок.

Сергій Єфремов ні в чому не зізнавався, але вдарили по

слабкому місцю

науковця – Онисі. І

він взяв на себе роль

лідера СВУ.

«Прилюдний суд»

над СВУ відкрили на

день народження

Тараса Шевченка, 9

березня 1930 р. у

Харківському театрі опери та балету.

12

На лаві підсудних

опинилися 3 академіки,

23 учені, три

письменники, два

студенти, один

священик, 14 учителів

та службовців різних

установ. Суд

продовжувався 40 днів.

Головним «режисером» політичного дійства, що маскувалося

під суд, був сам Сталін: за місяць до початку процесу він

провів спеціальне засідання Політбюро ЦК ВКП(б), на якому

обговорювали харківський «сценарій».

Сергія Єфремова засудили до смертної кари із заміною її

на 10-річне ув’язнення. В одному з мемуарних джерел є

розповідь про те, як одного разу в’язня раптом повезли до

Москви, поселили в комфортабельному помешканні – і

невдовзі доставили до кабінету… Сталіна. Вождь «спокушав»

Єфремова звільненням і працевлаштуванням у столиці СРСР

– треба було «тільки» звернутися через комуністичну пресу

до «земляків у селах» із агітацією за радянську владу. І,

зрозуміла річ, «освідчитися» у своїй любові до більшовиків.

Сергій Олександрович відмовився...

Завершилося життя Сергія Єфремова 10 березня 1939

року в сумнозвісному Владимирському централі. В’язень

майже осліп. Тягар хвороб не залишав йому жодних шансів.

Онисі Федорівні пощастило більше – вона змогла

виїхати до Праги, де й померла у 1951 році. Вона заповіла,

щоб листи Сергія Олександровича поклали з нею у труну.

Листи, де були однакові перші і останні слова: «Єдина

моя!.. Цілую!»

13

11 серпня 1989 року Пленум Верховного суду УРСР

реабілітував Сергія Олександровича Єфремова разом з

усіма, засудженими у справі СВУ, оскільки в його діях не

виявлено складу злочину.

Цитати

Мало якому народові у світі доводилось переживати

трагічнішу, нещаснішу долю, як та, що зазнав за своє

історичне життя і зазнає й досі народ український.

І наша власна вигода, і справедливість вимагають того, щоб

ми знов усі повернулися до свого коріння… Ми повинні стати

українцями… ми мусимо перестати соромитись свого роду,

своєї породи, та вернутися до свого народу і дбати, щоб і він

мав однакові права з усіма іншими народами на світі.

… вже й сама біографія неабиякої людини дуже буває цікава.

Стаючи часто тим фокусом, що збирає в собі проміння

інтелектуального життя, розкиданого навкруги себе

визначною людиною…

Чиновник книжки робити не може. Він її не знає, не любить, не

тямить, не дбає

14

«Безглузді заходи безтямних людей з величезними

претензіями; з хлестаковською психікою, з одвагою

безнадійних неуків, з розпачливою сміливістю, з

нестриманою, хоч і вбогою, фантазією — ці заходи вже

даються взнаки. Нема жодного сумніву, ще трохи —

небагато мине часу, як ці люди зруйнують усе, що тільки

підлягає руйнації, і тоді одійдуть, звідки й виринули —

тобто в належну їм безвість. Тільки поправляти, що вони

напсували і ще напсують, буде надзвичайно важко...».

Воля справді засяяла вже була під українським небом, i от

приходять люди, що цю волю знов кладуть у домовину й

важке віко пудовими набоями прибивають... Нас ділить

прірва, безодня несходима, яка тільки-но може ділити

більшовика от старого соціаліста, що не раз звідав

царської тюрми та жандармських скорпіонів. I проте я не

заздрю вашій силі й не проміняю її на мою несилу...

Думав колись я, що наше покоління буде останнім, яке

виховується по тюрмах. Помилився... Падають режими, а

методи все ті самі, навіть погіршились... Бідна, нещасна

молодь, яку обплутано шпигами й провокаторами. Що ще

її чекає, та й усіх нас, мешканців цієї рабської сторони

проклятої?

15

Основні твори

1900 — К истории народного образования на Украине

в первой половине XIX с.

1902 — В борьбе за просвещение

1902 — В поисках новой красоты

1907 — Марко Вовчок

1907 — Шевченко й українська література

1908 — Тарас Шевченко, його життя і праця

1909 — Із суспільного життя на Україні

1909 — Між двома душами

1910 — Фатальний вузол

1911 — Джерело національної свідомости

1911 — Душа «Світла»

1911 — Історія українського письменства

1912 — На певній дорозі (пам'яті Т. Р. Рильського)

1912 — На текущие темы. О безграмотности

1912 — Об украинизации средней и высшей школы

1913 — Борис Грінченко: Про життя його та діла.

1913 — Голос природи

1913 — Просвітні заходи Кирило-Мефодіївського

Братва (До 52-х Шевченкових роковин)

1913 — Співець боротьби і контрастів

1914 — З нашого життя за рік 1913-й: Статті,

фейлетони, замітки

1914 — Карикатура і дійсність

1914 — Тарас Шевченко

1916 — Іван Франко: Про життя його та діла.

1918 — Із суспільного життя на Україні

1918 — Масонство на Україні

1918 — Під обухом. Большевики в Київі.

16

1920 — Українознавство. Покажчик потрібнішої для

самоосвіти літератури

1922 — Михайло Коцюбинський

1923 — Перед судом власної совісти

1924 — Біля початків українства

1924 — Іван Карпенко-Карий

1924 — Іван Нечуй-Левицький

1925 — Поет і плантатор

1928 — Панас Мирний

1923-1929 —Щоденники.

Література

Єфремов, С. О. Вибране : ст., наукові розвідки, монографії /

С. Єфремов; упоряд., авт. передм., авт. прим. Е. Соловей;

ред. Є. І. Мазніченко. — Київ : Наукова думка, 2002. — 760

с.

Єфремов, С. О. Історія українського письменства / С. О.

Єфремов. — Київ : Femina, 1995. — 686 с.

Єфремов, С. О. Шевченкознавчі студії / С. О. Єфремов. —

Київ : Україна, 2008. — 368 с.

Бойко, О.Д. Єфремов Сергій Олександрович / О.Д. Бойко //

Енциклопедія історії України : Т. 3 : Е — Й / редкол. : В. А.

Смолій (голова) та ін. - Київ : Наукова думка, 2005. — С.

133-134.

Крижановська, О. О. Таємні організації : масонський рух в

Україні / Оксана Олегівна Крижановська. — К. : Наш час,

2012. — 200 с. — (Сер. «Невідома Україна»).

17

Меленчук , О. Коментування персоналій у листуванні та

щоденнику Т. Шевченка : досвід С. Єфремова / Ольга

Меленчук // Слово і час, 2011. — № 5. — С. 65-72.

Наєнко, М. «Вивести нас на дорогу може тільки геній на

зразок Шевченка…» : шевченківські мотиви в мемуарах

Сергія Єфремова / М. Наєнко // Літературна Україна. —

2016. — 3 березня. — С. 1, 5.

Наєнко, М. Сергій Єфремов і ранні модерністи / Михайло

Наєнко // Слово і час. — 2012. — № 1. — С. 117-120.

Наєнко, М. "Шевченко — наш, большевицький, поет".

Шевченківські мотиви в «Шоденниках» академіка Сергія

Єфремова / М. Наєнко // Літературна Україна. — 2016. — 27

жовтня. — С. 15.

Попович, М. В. Украина : независимость добыта и потеряна /

М. В. Попович // Кровавый век. — Киев : Кордон, 2015. —

С. 224 – 257.

Портнова, Л. Документи Сергія Єфремова в архівах Києва /

Л. Портнова // Пам'ятки України: історія та культура,

2012. — № 7. — С. 82-87.

Реєнт, О. П. Україна між світовими війнами (1914-1939) :

події, люди, документи : нариси історії // О. П. Реєнт, І. А.

Коляда. — Київ : Школа, 2004. — 542 с.

Самоплавська, Т. О. Єфремов Сергій Олександрович (1876 –

1939) / Т. О. Самоплавська // Українська педагогіка в

18

персоналіях : у 2 кн. / за ред. О.В. Сухомлинської. — К. :

Либідь, 2005. — Кн. 2. — С. 100-108.

Тарас Шевченко у критиці : Іван Стешенко проти Сергія

Єфремова (За архівними джерелами Національної бібліотеки

України ім. В. І. Вернадського) / підгот. тексту, вступ. сл. та

комент. Л. Реви // Слово і час. — 2013. — № 6. — С. 106-

111.

Чикаленко, Є. Х. Спогади (1861-1907) / Євген Чикаленко;

перед. В. Шевчука. — Київ : Темпора, 2003. — 415 с.

Інтернет-ресурси

Галерея видатних особистостей [Електронний ресурс]. —

Режим доступу :

http://www.univ.kiev.ua/ru/geninf/osobystosti/efremov (Дата

звернення 11.2016)

Сергій Єфремов [Електронний ресурс]. — Режим доступу :

http://100v.com.ua/ru/node/2413 (Дата звернення 11.2016)

Сергій Єфремов як історик українського письменства

[Електронний ресурс]. — Режим доступу :

http://litopys.org.ua/hrabo/hr15.

(Дата звернення 11.2016)

Куренкова, О. Сергій Єфремов: адепт української ідеї

[Електронний ресурс] / О. Куренкова // День — 2016.— 18

жовтня. — Режим доступу:

19

https://day.kyiv.ua/uk/article/blog-lshzh/sergiy-yefremov-

adept-ukrayinskoyi-ideyi (Дата звернення 11.2016)

Проект "Воскресіння Розстріляного Відродження": Сергій

Єфремов. Пекельна гра, в ній ставка – смерть…

[Електронний ресурс]. — Режим доступу:

http://www.segodnya.ua/ukraine/proekt-voskresnnya-

rozstrlyanogo-vdrodzhennya-sergy-fremov-pekelna-gra-v-ny-

stavka-smert-616171.html (Дата звернення 11.2016)

Єфремов Сергій Олександрович [Електронний ресурс]. —

Режим доступу : http://kraeznavstvo.at.ua/news/2009-08-29-

21(Дата звернення 11.2016)

20