Журнал "Культурологічні джерела". №2. 2016 рік

РІЗНОМАНІТНІСТЬ ОРНАМЕНТИКИ ПИСАНОК УКРАЇНЦІВ ЗАКАРПАТТЯ

Рис. 1. Писанки лемків Закарпаття. Фонди Закарпатського музею

народної архітектури та побуту

Рис. 2. Писанки гуцулів Закарпаття. Фонди Закарпатського обласного

краєзнавчого музею імені Тиводара Легоцького

Рис. 3. Писанки долинян Закарпаття. Реконструкції Романа Пилипа

Рис. 4. Писанки Марії Хававки

Рис. 5. Мальованки Терезії Якоб

1

Відлуння подій .................................. 3МИШАНИЧ В. Іван Хланта

зустрівся з творчою інтелігенцією Закарпаття .......... 3

МИШАНИЧ В. Центр культури презентував збірник казок ........ 4

ВЕКЛЮК Л. Визначили кращого організатора дозвілля серед студентів ........................................ 6

МИШАНИЧ В. Великодній майстер-клас ................................. 7

КАСАРДА-МИКИТА Я. Хореографи області обмінялися досвідом на семінарі-практикумі .................................... 8

МИШАНИЧ В. Два народи – дві культури ........................................ 9

МИШАНИЧ В. «Світ писанки» вражав тематичним розмаїттям ....................................10

ПАПІШ М. Берегівчани підкорили глядачів міста Тисоуйварош ................................11

МИШАНИЧ В. Антоніна Дурда представила свої роботи у Вінниці ......................................13

ПОПОВИЧ В. Юні великобичківці підкорили чеських глядачів ....14

ЛЕНАРТ О. «Золотий соловей» – 2016 .................................................16

ВЕКЛЮК Л. Свалявщина приймала учасників обласного семінару-практикуму ................18

СТИНИЧ Н. Святкова сторінка історії ............................................ 20

ФЕДАКА С. Концерт із підтекстами ................................. 23

ОФІЦИНСЬКА М. Нові горизонти двосторонньої угоди ................. 25

РАЦ В. Вигорлатський музей відчинив двері для відвідувачів ................................. 26

ВЕКЛЮК Л. Святкували румуни Закарпаття ................................... 27

ВАШ О. Свято танцю відбулося .. 28МИШАНИЧ В. Змагалися

шанувальники українського художнього слова ....................... 29

ВЕКЛЮК Л. Талановиті діти – майбутнє держави ......................31

МИШАНИЧ В. Виставку «Чарівність третього віку» представили у Пряшеві ............ 33

МИШАНИЧ В. Звітувала Міжгірщина ................................ 34

ПОП О. Родинне свято села Рокосово ....................................... 35

МИШАНИЧ В. Митці Закарпаття малювали травневий Ужгород ................... 36

№ 2 (34), 2016Щоквартальний

вісникЗасновник: Обласний

організаційно-методичний центр

культуриСвідоцтво про державну реєстрацію друкованого

засобу масової інформації

Серія ЗТ № 475/67 ПР від 27 листопада

2008 рокуАдреса: 88000,

м. Ужгород, вул. Волошина, 18

www.zakfolkcenter.at.ua е-mail: [email protected]

Редакційна колегія: В.Фролова, І.Канюка,

Г.Дрогальчук, І.Хланта, В.Кобаль, М.Офіцинська

Упорядкування, підготовка текстів:

М.ОфіцинськаВідповідальний за

випуск: Г.ДрогальчукАвтори світлин:

В.Басараба, Н.Боднар, Л.Веклюк, Ю.Кінч,

М.Офіцинська, В.Рац, М.Чегіль, з архіву

І.Леснік, В.Поповича, М.Рибалка, С.Сокача,

О.Хижун, ООМЦКХудожнє оформлення обкладинки: М.Дем’ян

Дизайн та верстка: М.Лазорець-Стан

Редагування та коректура: Т.Лазаренко

На першій сторінці обкладинки народний ансамбль танцю «Пи-санка» Ужгородського

міського центру дозвіл-ля – будинку культури. На четвертій сторінці обкладинки авторські

писанки майстринь За-карпаття Марії Хававки, Ксенії Рибалко, Терезії

Якоб та Лесі Корж.Здано до набору 29.06.16.

Підписано до друку 06.07.16. Формат 60x84/8.

Папір офсетний. Друк офсетний.

Ум. друк. арк. 9,76.Підготовлено до

друку: видавництво TIMPANI Свідоцтво

про державну реєстрацію видавців

від 15.04. 2003 р. Серія ДК, № 1327Друк ТОВ «РІК-У» 88000, м. Ужгород,

вул. Гагаріна, 36Замовлення № 27

Тираж 300 пр.

ВЕКЛЮК Л. В Ужгород завітав «Грайлик» .....................................37

ВАШ О. Дитяча іграшка – не дитяча справа .........................39

ВЕКЛЮК Л. Робота увінчалася успіхом.......................................... 40

ДУДАШ О. Закарпатський народний хор зазирнув у минуле .......................................41

РАЦ В. Свято фольклору у Камйонці .................................. 42

Творчі майстерня.......................... 43ХЛАНТА І. Окрилений музикою

і співом. Про музиканта Михайла Рибалка ........................ 43

ТЕТЕРЮК-КІНЧ Ю. Джерела професійної майстерності. Про музиканта Інну Леснік ........47

ФЕДЬКІВ Г. Марія Шаляка – майстриня із села Річка .............49

ДИШЛІВСЬКА С. Перлини Тереблянської долини. Про сопілкаря Федора Бецу ................ 50

КАЛИНИЧ К. Віталій Кінч – талант і майстерність.................51

КОПОЛОВЕЦЬ І. Файна сходинка митців культури ...... 53

ШКІРЯ В. Людина особливої долі. Про фольклориста Івана Хланту ............................... 55

З досвіду роботи ............................57ШЕПЕТА В. Продовжувачі

гуцульських традицій. Про зразковий оркестр гуцульських народних інструментів учнів Великобичківської дитячої музичної школи.............................57

Ювілеї .................................................61ХЛАНТА І. Ансамблю

«Берегиня» – 20 років .................61Цікаво знати ................................... 65ПИЛИП Р. Писанки

українців Закарпаття ................ 65ЖГАНИЧ М., ОФІЦИНСЬКА М.

Субітка вчора й сьогодні: відновлення традицій .............. 68

Постаті ............................................ 71МАДЯР-НОВАК В.

Привідкриваючи завісу часу… З нагоди 125-річчя від дня народження Михайла Рощахівського ............................. 71

Пам’ять .............................................74ТЕЛИЧКО В. Таких особистостей

потрібно більше. Про музиканта і педагога Анатолія Донця .........74

ГАБОРЕЦЬ В. Петрові Сокачу виповнилося б 80 років..............78

ЗМІСТ

2

ВАШ Олена – методист першої кате-горії Обласного організаційно-методич-ного центру культури

ВЕКЛЮК Людмила – завідувач від-ділу інновацій та соціально-культурних програм, технологій та культурно-дозвіл-лєвої діяльності Обласного організацій-но-методичного центру культури

ГАБОРЕЦЬ Василь – заслужений пра цівник культури України

ДИШЛІВСЬКА Софія – методист методичної служби Міжгірського район-ного будинку культури

ДУДАШ Оксана – власний корес-пондент газети «День» у Закарпатській області

ЖГАНИЧ Марина – методист Ве-ликоберезнянського районного будинку культури

КАЛИНИЧ Корнелія – методист Ужгородського міськог о центру дозвіл-ля – будинку культури

КАСАРДА-МИКИТА Яна – провід-ний методист Обласного організацій-но-методичного центру культури

КОПОЛОВЕЦЬ Іван – заступник ре-дактора Іршавської районної газети «Нове життя», член Іршавського райкому проф-спілки працівників культури району

ЛЕНАРТ Оксана – директор Серед-нянської дитячої школи мистецтв

МАДЯР-НОВАК Віра – етномузико-лог, викладач Ужгородського державного музичного училища імені Д. Є. Задора

МИШАНИЧ Володимир – провід-ний методист Обласного організацій-но-методичного центру культури, член Національної спілки журналістів України

ОФІЦИНСЬКА Марина – завідувач редакційного сектору відділу інновацій та соціально-культурних програм, техно-логій та культурно-дозвіллєвої діяльності Обласного організаційно-методичного центру культури

ПАПІШ Михайло – редактор газети «Новини Берегова»

ПИЛИП Роман – кандидат мистецт-вознавства, доцент кафедри декоратив-

но-прикладного мистецтва Закарпатської академії мистецтв

ПОП Ольга – директор будинку куль-тури села Рокосово Хустського району

ПОПОВИЧ Василь – директор Вели-кобичківської дитячої музичної школи, заслужений працівник культури України

РАЦ Віталій – завідувач відділу між-народних зв’язків у галузі культурно-ос-вітньої діяльності та народної творчості Обласного організаційно-методичного центру культури

СТИНИЧ Наталія – голова цикло-вої комісії «Теорія музики» Ужгородсько-го державного музичного училища імені Д. Є. Задора

ТЕЛИЧКО Віктор – заслужений діяч мистецтв України, доцент, викладач-ме-тодист Ужгородського державного музич-ного училища імені Д. Є. Задора, голова Закарпатської організації Національної спілки композиторів України

ТЕТЕРЮК-КІНЧ Юлія – завідувач навчально-методичного кабінету Ужго-родського державного музичного учили-ща імені Д. Є. Задора, викладач

ФЕДАКА Сергій – доктор історич-них наук, професор кафедри історії Укра-їни ДВНЗ «Ужгородський національний університет»

ФЕДЬКІВ Галина – методист мето-дичної служби Міжгірського районного будинку культури

ХЛАНТА Іван – провідний методист Обласного організаційно-методичного центру культури, кандидат філологічних наук, заслужений діяч мистецтв Украї-ни, академік Академії наук вищої освіти України

ШЕПЕТА Володимир – начальник відділу культури Рахівської райдержадмі-ністрації

ШКІРЯ Василь – головний редактор районної газета «Нове життя», член Наці-ональної спілки письменників України, член Національної спілки журналістів України

ПРО АВТОРІВ

3

Відлуння подійІВАН ХЛАНТА ЗУСТРІВСЯ З ТВОРЧОЮ

ІНТЕЛІГЕНЦІЄЮ ЗАКАРПАТТЯСьомого квітня 2016 року в Закарпатській обласній бібліотеці для дітей та юна-

цтва відбулася творча зустріч із відомим фольклористом-науковцем, літературо-знавцем, етнографом, мистецтвознавцем, провідним методистом Обласного органі-заційно-методичного центру культури Іваном Хлантою.

Тетяна Вудмаска й Іван ХлантаІван Хланта упродовж майже п’яти де-

сятків творчого життя активно працює в кількох напрямках як фольклорист, літера-турознавець, бібліограф, мистецтвознавець, педагог і в кожній із них доробок майстра є відкриттям нових інтелектуально-мистець-ких обширів.

Наукові статті з літературознавства та фольклористики друкував у збірниках як в Україні, так і за кордоном. Його перу на-лежать розвідки про життєвий і творчий шлях письменників Закарпаття та рецензії на їхні книги, а також збірники народнопое-тичної творчості. Окремими виданнями ви-йшли написані та упорядковані ним понад 90 книг.

Іван Хланта – досвідчений науковець. Його книги відзначаються жанровим багат-ством і розмаїтістю тематики, мають вели-ке пізнавальне і виховне значення, здобули широку популярність у читача, дістали по-зитивну оцінку професійної критики. Вони потрібні у навчально-виховній роботі.

Зустріч із науковцем України, відомим далеко за її межами, розпочалася з в’язанки закарпатських народних мелодій, які вико-нала директор Ужгородського районного будинку культури Леся Дубенко. Вона від-

значила, що пишається знайомством із Іва-ном Васильовичем і глибоко його поважає за подвижницьку роботу.

Хланта Вероніка, учениця Ужгородської загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів № 6 імені Василя Ґренджі-Донського, продекла-мувала вірш «Від Копашнова, від отчого по-рога».

Естафету перейняла Ганна Дрогальчук, директор Обласного організаційно-мето-дичного центру культури, яка ознайомила присутніх із творчим доробком фолькло-риста, відзначила, що надзвичайно цінним і багатющим внеском у скарбницю україн-ської фольклористики є зібрані та опублі-ковані ним народнопісенні твори. Також вказала на надзвичайну працездатність Іва-на Васильовича, побажала міцного здоров’я і здійснення усіх задумів.

Марія Жабляк, викладач Закарпатського інституту післядипломної педагогічної осві-ти, поділилася з присутніми враженнями про співпрацю з Іваном Хлантою.

Марія Стойка, викладач Ужгородського коледжу культури і мистецтв, відзначила важливість роботи науковця, зокрема як бі-бліографа, що своїми працями значною мі-рою допомагає молоді у вивченні творчості письменників Закарпаття.

Щире слово про Івана Хланту сказали й давній його товариш, громадський діяч Іван Тегза та вчителі української мови і літерату-ри Наталія Данканич із села Підгірне Іршав-ського району та Зінаїда Гасинець із села Не-ресниця Тячівського району.

На завершення фольклорист подарував усім присутнім свою книжку «Пісня над Карпатами» (1994) про Заслужений акаде-мічний Закарпатський народний хор. Нині це раритетне видання, яке не можна вже ку-пити у вільному продажі.

Провела творчу зустріч заступник ди-ректора бібліотеки Тетяна Вудмаска.

Володимир МИШАНИЧ

4

Відлуння подій

ЦЕНТР КУЛЬТУРИ ПРЕЗЕНТУВАВ ЗБІРНИК КАЗОК

14 квітня 2016 року відбулася презентація книжки «Казки та легенди з-під Хуст-ського замку», яку провели Ужгородська центральна міська бібліотека спільно з Об-ласним організаційно-методичним центром культури. Якщо минулого року Центр культури порадував виданням збірників пісень, то на початку 2016 року – вагомим збірником казок. Це і не дивно, адже одним із його пріоритетних завдань є збирання, вивчення і публікація кращих зразків народнопоетичної творчості.

Іван Хланта, Ганна Дрогальчук, Віктор Шостак

Розпочав презентацію Віктор Шостак, етномузиколог, науковець-історик, керівник народного фольклорно-етнографічного ан-самблю «Ужгород» Ужгородського міського центру дозвілля – будинку культури. З учас-никами колективу Людмилою Голінкою та Корнелією Калинич виконали низку запаль-них українських, румунських та угорських мелодій. Вони продемонстрували своє мис-тецтво гри на цимбалах, скрипці, а також на дримбі та телинці, що вже давно стало екзо-тикою.

Іван Хланта розповів про свій шлях як фольклориста, що розпочався в рідному Ко-пашнові ще зі шкільної лави. Він також оз-найомив присутніх із історією казки, що на-лічує тисячоліття, акцентував увагу присут-ніх на її глибокому філософському змісті та виховній ролі. Науковець відзначив ключову роль фольклору у формуванні національ-ної літератури. Доповідач також розкрив особливості манери розповіді казок відомих оповідачів Юрія Баняса, Петра Куртанича, Дмитра Юрика та Михайла Майора.

Бібліотекар Андріана Гузак провела дві мультимедійні презентації: «У гостях у каз-ки» та наукового доробку Івана Хланти, а та-кож вікторини зі студентами коледжу на знання казок.

Заступник директора Обласного орга-нізаційно-методичного центру культури Оксана Попдякуник коротко ознайомила студентів із творчим доробком Івана Хланти і побажала йому нових творчих здобутків. До привітань приєдналась і Марія Жабляк, викладач Закарпатського інституту післяди-пломної педагогічної освіти.

Бібліотекар Ужгородської міської бібліо-теки для дітей «Казка» Олена Левко розпо-віла про народний літературно-мистецький музей у Копашнові, створений Іваном Хлан-тою, висловила вдячність за його наукову і педагогічну діяльність.

На завершення презентації студенти отримали збірки поезій закарпатських пое-тів, підготовлені до друку Іваном Хлантою з його автографом, а вчителі – книгу «Пісня над Карпатами» про Заслужений академіч-ний Закарпатський народний хор.

До книги «Казки та легенди з-під Хуст-ського замку», яка нараховує понад 900 сто-рінок, увійшли казки, записані в 1982 році фольклористом Іваном Хлантою від Юрія Баняса (1932–1984) із села Бороняво Хуст-ського району. У збірнику подано понад 210 різножанрових казок – героїко-фантастич-них, соціально-побутових та родинно-побу-тових. Окрім казок, він уміщує легенди та перекази, бувальщини, билиці та анекдоти. Частина казок публікується вперше. До ро-боти над книжкою долучилася й завідувач редакційного сектору Обласного організа-ційно-методичного центру культури Мари-на Офіцинська, яка готувала тексти до дру-ку.

У вступній статті «Для всіх і на всі часи» кандидат філологічних наук Іван Хланта розгорнуто описує і характеризує різні жан-ри казок, розповідає про відомих казкарів За-карпаття. Серед них Дмитро Юрик, Михай-ло Шопляк-Козак, Юрій Баняс та інші. Най-більше уваги автор приділяє Юрію Банясу, його казкам. І це не випадково, адже з його

5


голосу фольклорист записав понад дві сотні чудових казок. Він був надзвичайно талано-витим і артистичним, оповідачем від Бога, мав унікальну пам’ять, що зберегла для на-щадків перлини народної творчості.

Науковець аналізує окремі його казки, розкриває їхню тематику, сутність, відзна-чає характерні риси. Не залишилася поза увагою Івана Хланти й барвиста, колоритна місцева говірка оповідача, його досконале во-лодіння мистецтвом слова. У його казковому репертуарі вражає велике розмаїття сюжетів, багатство мотивів і різноманітність у їх опра-цюванні. Неперехідна цінність цих зразків – у їх високій художній довершеності. Підсу-мовуючи свою оповідь про боронявського казкаря, він відзначив, що Баняс – один із найвизначніших казкарів слов’янського сві-ту, а його творчий спадок – це безцінний по-дарунок для України та українців.

Книга «Казки та легенди з-під Хустського замку» адресована учням, науковцям, пра-цівникам культури та всім шанувальникам народнопоетичної творчості. Вона дає нам чудову можливість полинути у чарівний світ казки, знову пережити свої дитячі емоції, по-ринути в безтурботне і щасливе дитинство.

Казка – чи не єдиний жанр, зрозумілий як дітям, так і дорослим. Вона справді – для всіх і на всі часи. Відомий фольклорист Іван Хланта, характеризуючи цей жанр народ-ної творчості, пише: «Немеркнучими бар-вами сяє народна казка. І не лише чарує нас красою дивовижних сюжетів, людських образів, а й будить глибокі переживання, ронить у душу зерна добра і правди, фор-мує світогляд, гартує людський характер, благотворно впливає на розум і почуття нашого сучасника. І відчуваєш, що виховна сила народної казки не послаблюється, не

Іван Хланта дає автограф

Андріана Гузак і студенти коледжуВиступає Олена Левко

падає з плином часу, з віддаленістю епохи, в яку була створена, а посилюється, міцніє, утверджує в свідомості людей взаємну пова-гу, чесність і правдивість, моральну чистоту, простоту і скромність». Краще й не скажеш. Казка – незамулене джерело народної муд-рості. Вона виховує, вчить дітей пізнавати навколишній світ, себе, суспільство, вчить мудрості життя. Казка слугує національ-ній самоідентифікації дитини, адже в ній найяскравіше відображається народна куль-тура, розкривається національний характер. Дитинство, що пройшло без казки, – певною мірою, втрачене дитинство, бо воно позбав-лене мрії, чистих глибоких емоцій, які може дати тільки казка.

Серед присутніх – студенти Ужгород-ського торговельно-економічного коледжу Київського національного торговельно-еко-номічного університету, учителі курсів під-вищення кваліфікації Закарпатського інсти-туту післядипломної педагогічної освіти та шанувальники народнопоетичної творчості.


6


ВИЗНАЧИЛИ КРАЩОГО ОРГАНІЗАТОРА ДОЗВІЛЛЯ СЕРЕД СТУДЕНТІВ

19 квітня 2016 року в Ужгородському ко-леджі культури і мистецтв була проведена конкурсна програма на кращого організа-тора дозвілля «Моя майбутня професія», іні-ціатором якої виступила викладач-методист коледжу Людмила Ухач. Це була практич-на робота студентів із навчальної практики з культурно-дозвіллєвої діяльності.

Конкурс пройшов напрочуд цікаво. Сту-денти мали можливість продемонструвати отримані за роки навчання у коледжі знан-ня і застосувати їх на практиці. Все стосува-лося їхньої майбутньої професії.

Захід складався із сімох конкурсів. На конкурсі-представленні «Візитна картка» ко-жен конкурсант презентував себе, починаю-чи з дитинства і донині. Треба відмітити, що учасники не позбавлені почуття гумору. В ін-телект-конкурсі «Всезнайко культурно-доз-віллєвої діяльності» учасники показали здобуті знання. Оригінальним був конкурс «Шукаємо форму і назву...». На основі карти-нок-слайдів треба було придумати форми роботи і назви до них, що підходять за тема-тикою. У конкурсі «Відкриваю гурток» були показані вироби, виготовлені учасниками. Треба було довести, чи в змозі вони органі-зувати і вести гурток, що працюватиме при закладі культури. Конкурс «Мода в умовах кризи» – це вміння змоделювати одяг із під-ручних матеріалів: газет, серветок, пластико-вих тарілок, паперу тощо. Тут конкурсанти показали всім глядачам і журі свою безмеж-ну творчу фантазію.

А останній конкурс «Моя професія в об-разі...» був найцікавішим. Студентки по-казали себе як чудові актори, читаючи свої монологи про будинок культури в образах –

Україночки, Попелюшки, Королеви будинку культури, Бабусі-казкарки та Баби Яги.

Члени журі (Тетяна Ганулич – завіду-вач навчально-методичного кабінету, голова журі, Віра Кучмаш – викладач-методист, Ан-дріана Зан – керівник групи третього курсу коледжу та Людмила Веклюк – завідувач від-ділу Обласного організаційно-методичного центру культури) конкурсом залишилися задоволені. І не тільки вони, а й глядачі.

Провели конкурс студенти третього кур-су Яна Думнич, Тамара Буряк та Олександра Годьмаш.

Переможцями конкурсу стали: перше місце – Ірина Саксон, студентка третього та Мар’яна Кутрань, студентка четвертого кур-су (спеціалізація «видовищно-театралізовані заходи»); друге місце – Наталія Сентимрей і третє місце – Мар’яна Довгій, студентки третього курсу (спеціалізація «видовищ-но-театралізовані заходи»). Найкращі слова подяки заслуговують і студенти, і викладачі за чудовий захід!

Людмила ВЕКЛЮК

Людмила Ухач (перша ліворуч), Людмила Веклюк (третя ліворуч)

із викладачами коледжу та студентами

Під час нагородження Триває конкурс

7


ВЕЛИКОДНІЙ МАЙСТЕР-КЛАС19 квітня 2016 року зусиллями Облас-

ного організаційно-методичного центру культури в Перечинській загальноосвітній школі-інтернаті І–ІІ ступенів було проведено Великодній майстер-клас.

Тонкощам виготовлення оригінальних пасхальних атрибутів із солоного тіста учнів навчали завідувач народного етнографіч-ного музею, заслужений майстер народної творчості України Наталія Стегура та про-

відний методист Обласного організацій-но-методичного центру культури Яна Ка-сарда-Микита.

Діти – наше майбутнє. Вони безпосеред-ні, щирі, відверті, відкриті до знань, добра. Від ставлення до них залежить завтрашній день нашого суспільства, України. Спілку-вання з ними взаємозбагачує, робить нас щас ливими. Радість, яку ми їм даруємо, завжди знаходить відгук у їхніх серцях.


Наталія Стегура (ліворуч), Яна Касарда-Микита (праворуч) діляться секретами майстерності

Наталія Стегура (стоїть перша праворуч) із учасниками майстер-класу

8


ХОРЕОГРАФИ ОБЛАСТІ ОБМІНЯЛИСЯ ДОСВІДОМ НА СЕМІНАРІ-ПРАКТИКУМІ

20 квітня 2016 року Обласний організа-ційно-методичний центр культури органі-зував і провів на базі Ужгородського коледжу культури і мистецтв обласний семінар-прак-тикум для керівників аматорських хорео-графічних колективів народного танцю та фольклорних колективів, методистів із хо-реографічного жанру районних та міських методичних центрів.

Семінар-практикум проводився з метою активізації діяльності хореографічних ко-лективів області та обміну досвідом роботи.

Відкрила семінар-практикум головний спеціаліст відділу культури Закарпатської облдержадміністрації Світлана Мендель.

Мар’яна Чегіль, провідний методист хо-реографічного жанру відділу народної твор-чості та аматорського мистецтва Обласного організаційно-методичного центру культу-ри порушила питання про стан хореогра-фічного мистецтва області та діяльність ама-торських колективів краю.

Іван Пастеляк, завідувач відділу хорео-графічних дисциплін Ужгородського ко-леджу культури і мистецтв, заслужений працівник культури України, голова Закар-патського обласного осередку Національної хореографічної спілки України наголосив на тому, що останнім часом спостерігає три-вожну картину – зникають хореографічні ансамблі, у яких беруть участь аматори по-

над 25 років. Тому порадив учасникам семі-нару активніше залучати людей цієї вікової категорії до своїх колективів.

Викладач хореографічних дисциплін Ужгородського коледжу культури і мистецтв Оксана Хижун розповіла і практично проде-монструвала зі студентами коледжу як по-винен працювати балетмейстер над народ-но-сценічним сюжетним танцем.

Михайло Шютів, викладач хореогра-фічних дисциплін Ужгородського коледжу культури і мистецтв, заслужений працівник культури України зі студентами хореогра-фічного відділу показав роботу над поста-новкою танців.

Єлизавета Бабяк, викладач хореогра-фічних дисциплін Ужгородського коледжу культури і мистецтв, розповіла на що потріб-но звертати увагу під час постановки хорео-графічного номера із колективом малої фор-ми. Актуальним було і питання репертуару для дитячих танцювальних колективів та гуртків.

Загалом на семінарі-практикумі понад 30 учасників із Берегівського, Великоберез-нянського, Мукачівського, Перечинського, Рахівського, Ужгородського, Свалявського, Хустського районів та міст Ужгород і Чоп мали змогу збагатити свої знання та обміня-тися досвідом роботи.

Яна КАСАРДА-МИКИТА

Оксана Хижун проводить майстер-клас зі студентами

9


ДВА НАРОДИ – ДВІ КУЛЬТУРИ

Наталія Стегура біля виставки робіт народних майстрів

Вікторія Фролова з учасниками культурно-мистецької акції

На сцені виступає фольклорний колектив

22 квітня 2016 року у селі Мікула пові-ту Сату-Маре (Румунія) відбувся україн-сько-румунський День добросусідства.

Силами працівників Обласного органі-заційно-методичного центру культури було організовано участь майстрів народних ху-дожніх промислів та декоративно-приклад-ного мистецтва Закарпаття у виставці-яр-марку і зроблено експозицію робіт. Серед учасників Ірина Мештер, Каталіна Огар, Марія Купарь, Андрій Зубенко, Ольга Гал, Олена Переста, Антоніна Дурда, Віра Луч-кан, Ержібет Погаї, Василина Тиміцька, Лю-бов Матіко, Микола Штець, Валерій Козуб, Василь Вовчок та інші відомі майстри краю. А це, зокрема, ткацтво, вишивка, художня

кераміка, живопис, різьба по дереву та інші види худож-ніх промислів, які поширені у краї.

Зустріч офіційної делега-ції розпочалася о десятій го-дині на міжнародному пунк-ті пропуску «Халмеу-Дякове» Виноградівського району. Піс-ля прибуття делегації у село Мікула об одинадцятій годині відбулося офіційне відкриття заходу.

Українську делегацію у Румунії привітав голова По-вітової ради Сату Маре Адріан Штеф, голова Союзу українців Румунії Микола Петрецький, голова села Мікула Штефан Добош.

У святковій програмі – концерт за участі вокальних та фольклорних колективів Ру-мунії, а також естрадно-духового оркестру Закарпатської обласної філармонії під керів-ництвом заслуженого артиста України Воло-димира Співака.

Після 13-річної перерви другий День до-бросусідства України та Румунії цього разу відбувся на території сусідньої країни. Пер-ший, нагадаємо, провели минулоріч на Ра-хівщині у селі Біла Церква.

День добросусідства відбувся у рамках Програми розвитку транскордонного спів-робітництва Закарпатської області на 2016–2020 роки.


10


«СВІТ ПИСАНКИ» ВРАЖАВ ТЕМАТИЧНИМ РОЗМАЇТТЯМ

Іван Небесник, Оксана Попдякуник, Сільвія Полак, Борис Кузьма, Василь Коцан

на відкритті виставки

22 квітня 2016 року в Закарпатському музеї народної архітектури та побуту від-крилася виставка-конкурс «Світ писанки». Організатори акції – Закарпатський худож-ній інститут (ректор – професор Іван Небес-ник), Закарпатський музеї народної архітек-тури та побуту (директор Габріела Андял) і Закарпатський обласний організаційно-ме-тодичний центр культури (директор Ганна Дрогальчук).

До експозиції ввійшло понад 300 писа-нок, що репрезентують писанкарство нашо-го краю, а також зі Львівщини, Івано-Фран-ківщини та Києва. Відвідувачі мали нагоду ознайомитися з роботами відомих майстрів цього древнього сакрального мистецтва, які працюють у різних як традиційних, так і но-ваторських техніках; побачити традиційну лемківську, гуцульську та бойківську писан-ки, а також сучасні. Роботи писанкарів (зага-лом – це понад тридцять майстрів) вражають своїм тематичним розмаїттям, філігранною ювелірною технікою виконання і демон-струють безмежність таланту нашого наро-ду, його багату культуру.

На відкритті виставки-конкурсу ректор Закарпатського художнього інституту, про-фесор Іван Небесник та голова Закарпатської організації Національної спілки художників України Борис Кузьма поділилися своїм ба-ченням мистецтва писанкарства, привітали учасників та побажали всім щасливого Ве-ликодня.

Заступник директора Обласного орга-нізаційно-методичного центру культури Оксана Попдякуник подякувала майстрам

за участь і висловила надію на співпрацю у наступному році.

Компетентне журі під головуванням Ро-мана Пилипа, у складі відомих знавців на-родної творчості, серед яких Василь Коцан, Емма Левадська, Мирослава Росул, Люд-мила Корж-Радько та завідувач народного етнографічного музею Обласного організа-ційно-методичного центру культури Ната-лія Стегура, визначило переможців у трьох номінаціях.

У номінації «традиційна писанка» пер-ше місце отримала Оксана Білоус (м. Київ), друге – Марія Хававка (с. Тур’ї-Ремети Пе-речинського району), третє – Наталія Ковач (м. Хуст).

У номінації «авторська писанка» пере-можці: Ольга Жулій (м. Львів), Наталія Яні-шевська (м. Золочів Львівської області), Тере-за Варга (м. Ужгород).

У номінації «новаторська писанка»: Ксенія Рибалко (м. Ужгород), Терезія Якоб с. Крайниково Хустського району), Христина Герц (смт Чинадійово Мукачівського райо-ну).

Переможці були нагороджені подарун-ками від організаторів акції.

Відомий мистецтвознавець краю Роман Пилип відзначив, що оригінальністю цієї виставки є те, що тут представлені цінні автентичні роботи, виконані майстриня-ми з сільської глибинки нашого краю. Кан-дидат історичних наук, завідувач відділу експозиції Закарпатського музею народної архітектури та побуту Василь Коцан ознайо-мив присутніх із історією писанки та її регіо-нальними технічними та орнаментальними особливостями, розповів, що виставка-кон-курс «Світ писанки» допоможе поповнити музейну колекцію писанок цікавими зраз-ками. Адже після акції кожен учасник має передати хоча б дві-три писанки до музей-ної колекції (це одна з умов проведення ви-ставки-конкурсу). Приємно, що заслужений майстер народної творчості України Оксана Білоус із Києва подарувала всі 12 своїх експо-натів, які відтворюють традиції писанкар-ства східного Поділля.


11


БЕРЕГІВЧАНИ ПІДКОРИЛИ ГЛЯДАЧІВ МІСТА ТІСОУЙВАРОШ

Ласло Галас, Надія Матей, Інна Буяновська (у центрі) з колегами

З 29 квітня по перше травня 2016 року артисти народного українського театру іме-ні Ярослави Бандурович та народного угор-ського театру Берегівського міського будин-ку культури, танцювальні колективи «Стріт-Денс» та «Гармонія» побували в місті-побра-тимі Тісоуйварош (Угорщина) з п’єсою Олек-сандра Матея «Одного разу в Берегсасі…».

У вересні минулого року в місті Берегово в рамках Днів Європейської культури успіш-но пройшла прем’єра музичної комедії на дві дії «Одного разу в Берегсасі…», спеціально написаної до фесту знаним мистецьким по-дружжям Матей – Ольгою та Олександром. Вони ж разом із Магдалиною Матей-Петро-вич виступили в ролі режисерів.

Тоді вперше виставу побачив і мер міста Тісоуйварош пан Браз Дьордь. Постановка та професійна гра акторів настільки сподоба-лися йому, що він вирішив запросити їх до свого міста.

З перших хвилин виступу на сцені зазву-чали угорська, українська, російська мова та місцева говірка. Попри те, що вистава вико-нувалася різними мовами, глядачі аплоду-вали після кожної картини, що для акторів було дуже приємно.

Музичний супровід вистави заворожу-вав своєю мелодичністю та національним колоритом. Лунала двома мовами запальна

пісня «Берегсас», написана спеціально до цієї постановки Олександром Матеєм, яку вдало виконали Ласло Галас та Іван Чегіль. Також заспівали акапельно на угорській мові «Многая і благая літа» багаторічній дружбі містам-побратимам Берегсас–Тісоуйварош. Справжньою родзинкою цього разу у поста-новці стала чарівна берегівчанка, студент-ка Національної музичної академії України імені Петра Чайковського Олеся Матей, яка виконала головну партію «Королева Чарда-ша» з оперети «Сільва» Імре Кальмана в су-проводі солістів шоу-гурту «Стріт-Денс». Далі лунала лірична пісня про кохання, а своє мистецтво демонстрували вихованці колективу «Гармонія».

Нагадаємо також, що колектив із цією постановкою до Дня Святого Валентина успішно виступив і на обласній сцені в місті Ужгород. Автори п’єси надзвичайно влучно підкреслили характер закарпатця, зокрема берегівчанина. Адже людина, яка володіє усіма цими мовами, часто безперешкодно й одночасно може спілкуватися на них, зна-ходячи спільну мову. А це, в свою чергу, ще раз доводить, яким би багатонаціональним не було наше Закарпаття, завжди житимемо в мирі, дружбі та злагоді.

Професійна гра артистів, прекрасний вокал, запальні танці, різноманітні костюми,

12


багато позитивних емоцій, величезний заряд енергії та гарний настрій подарували гляда-чеві в цей день артисти з міста Берегово: Ми-кола Алечко, Катерина Варга-Орос, В’ячеслав Шалигін, Єлизавета Візауер, Інна Буянов-ська, Іван Чегіль, Ласло Галас, Ольга Радик, Лариса Савко, Магдалина Матей-Пет рович, Надія Матей, та інші з української, і, звичай-но, з угорської труп. Схвилювали і молоді ак-тори Галина Рогач, Наталія Васильєва, Пав-ло Комар. Органічно вплелись у мистецьку спільноту берегівчан виконавець-гуморист із Іршавщини Юрій Мельник. Доповнили дійство юні вихованці танцювальних гуртів «Гармонія» та «Стріт Денс».

«Зустріли наших акторів в Угорщині надзвичайно щиро, – ділиться враженнями

Після завершення вистави

Сцена із вистави «Одного разу в Берегсазі…»

Юрій Мельник, – це привітне ставлення гостей не полишало нас протягом усіх трьох днів пе-ребування в Тисоуйвароші. Міс-то фантастичне: тиша, спокій, чистота, на кожному клаптику, наче в хаті підмели. Ще одне спо-стереження: не дерева садили між будинками, а багатоповер-хівки будували між деревами. Стільки тої зелені, що аж-аж… А птахи співають у красивих пар-ках, як у лісі. Стоїш собі, заслу-хаєшся співами, а поруч фонтан,

фонтанчики, лавиця зручна, пахне бузок, і ще багато якихось ароматних квіток-ку-щів… Ідилія. Вірте не вірте, але це так».

Величезний заряд енергії та гарний на-стрій отримали глядачі 30 квітня 2016 року. А мер міста Тісоуйварош Браз Дьордь, про-воджаючи берегівчан, чекає на нові зустрічі з ними. Чудова професійна гра акторів ста-ла запорукою нового творчого успіху, що дає наснаги працювати і надалі.

Берегівчани, які брали участь у цій по-становці, вдячні всім людям, а особливо міському голові Золтанові Бабяку, який при-клав чимало зусиль, щоб у цей надзвичайно нелегкий час поїздка відбулася.

Михайло ПАПІШ

13


АНТОНІНА ДУРДА ПРЕДСТАВИЛА СВОЇ РОБОТИ У ВІННИЦІ

Два дні поспіль, п’ятого та шостого травня 2016 року, у місті Вінниця проходило IV Всеукраїнське свято народного мистецтва «Великодня писанка» за участі провід-них майстрів із усіх куточків України. Писанкарство Закарпаття репрезентувала відома майстриня з Іршавщини, член Національної спілки майстрів народного мис-тецтва України, народного об’єднання художників та народних майстрів «Колорит Боржави» Іршавського районного будинку культури Антоніна Дурда.

Свято було започатковане на обласному рівні у 2000 році управлінням культури і ту-ризму Вінницької обласної державної адмі-ністрації та Вінницьким обласним центром народної творчості. Відтоді щорічно напере-

додні Великодніх свят у світлиці Вінниць-кого ОЦНТ відкривається виставка «Вели-кодня писанка», на базі якої проводяться майстер-класи за участі провідних майстрів писанкарства області.

У 2007 році з метою відродження націо-нальних традицій писанкарства в Україні за підтримки Міністерства культури і туризму України свято отримало статус всеукраїн-ського і відбувається раз у три роки на Вели-кодні свята.

Цьогоріч дійство відбулося в обласній філармонії, де пройшла виставка «Великод-ня виставка – 2016», майстер-клас, а також – творчі зустрічі на тему «Українська тради-ційна писанка: її роль і місце в сучасних умовах».

Мета свята, як відзначили організато-ри, – підтримка і розвиток української наці-ональної культури, відродження традицій, свят та обрядів народу, збереження, розви-ток і популяризація писанкарства, встанов-лення, зміцнення творчих зв’язків між май-страми з усієї України.

Антоніна Дурда відзначила високий організаційно-методичний рі-вень дійства, теплу і дружню атмо сферу, що панувала на свя-ті. Особливо приємно було зу-стрітися з сестрами Мариною й Оксаною Верховими, з якими вона разом навчалася в Ужго-родському училищі прикладно-го мистецтва. До слова, Марина Верхова – автор книжки про писанкарство Поділля, а ще – чудова писанкарка. Пані Анто-ніна зауважила, що здобула там чудовий творчий досвід, озна-йомилася з особливостями пи-санкарства різних регіонів краї-ни, глибше зрозуміла це древнє сакральне мистецтво.

Володимир МИШАНИЧАнтоніна Дурда (стоїть перша праворуч)

із учасниками свята

14


ЮНІ ВЕЛИКОБИЧКІВЦІ ПІДКОРИЛИ ЧЕСЬКИХ ГЛЯДАЧІВ

З 11 по 15 травня 2016 року у містах краю Височіна Чеської Республіки проходили ХІІІ благодійний концерт «Діти – дітям» (м. Трше-бічі) та Другий благодійний концерт «Діти для дітей» (м. Намєшті над Ославов), у яких узяв участь зразковий оркестр гуцульських народних інструментів Великобичківської дитячої музичної школи (керівник – заслу-жений працівник культури України Василь Попович). Мета заходів – допомогти дітям- аутистам, розумово відсталим та іншим хво-рим у ефективному лікуванні їхніх хвороб. На благодійні кошти планують придбати високоточне медичне устаткування для ди-тячого відділення лікарні міста Тршебічі та обладнання для спортмайданчика дитячого садочка міста Намєшті над Ославов.

За чеськими традиціями у переддень концертних виступів проводиться вечір зна-йомств із організаторами, спонсорами, учас-никами-виконавцями, де у невимушеній дружній атмосфері діляться думками про проведення концерту, планами на майбутнє тощо. Традицію не порушили і цього разу. Про зустріч надрукував статтю західно-мо-равський часопис «Горянські новини», який повідомив, що у пансіоні «На Пилці» неда-леко від міста Тршебічі розмістилися юні му-зиканти із закарпатського містечка Великий Бичків, які даруватимуть своє мистецтво на

запланованих концертах. Вони також зустрі-лися з організаторами концерту, керівника-ми колективів Тршебіцької дитячої школи мистецтв, меценатами (вихідцями із Рахів-щини) української фірми МВМ TRADE s.r.o., словацькою артисткою Магдою Вашаровою.

Гуцульська музика, сповнена енергією карпатських гір, у виконанні дітей із Велико-го Бичкова сколихнула душі всіх присутніх, які прийшли послухати їхній виступ.

Ідея запросити учасників зразкового ор-кестру гуцульських народних інструментів Великобичківської дитячої музичної шко-ли до Чехії виникла несподівано. Пару ро-ків тому до родини Петра Чічака приїхали в гості чех Ян Угер та знайомі і друзі дітей пана Петра. Справа в тому, що син Іван Чі-чак із дружиною Світланою та донька Леся із чоловіком Борисом працюють і прожива-ють у краї Височіна. Завдяки їхнім старан-ням і підтримці дитячому колективу орга-нізували запрошення для виїзду за кордон, посприяли у виготовленні віз, а також повні-стю профінансували транспортні витрати, проживання та харчування.

До слова, великобичківські краяни у Че-хії проводили з колективом увесь вільний час, підтримували юних музикантів на кон-цертах, а під час відпочинку знайомили ді-тей із пам’ятниками архітектури Височіни,

Зразковий оркестр гуцульських народних інструментів перед концертом

15


сприяли культурному відпочинку й в інших містах краю. Хоч колектив добре харчувався у пансіоні-ресторані «На Пилці», бичківські спонсори організували ще й обіди і в ресто-ранах із традиційною чеською та екзотич-ною китайською кухнями.

Перший серйозний виступ зразкового оркестру гуцульських народних інструмен-тів відбувся 12 травня у місті Тршебічі на сцені міського театру «Пасаж», де проходив ХІІІ благодійний концерт «Діти – дітям». Сюди з різних куточків Чехії і сусідньої Словаччини з’їхалися десятки заробітчан із Закарпаття (серед них багато родичів та зна-йомих дітей-учасників), щоб побачити і під-тримати українців та насолодитися їхньою вправною грою, мелодіями рідного краю. Запальні гуцульські коломийки інструмен-тальних композицій «Полонинські наспіви» та «Аркан» зачарували слухачів. Кожен но-мер великобичківських музикантів супрово-джували гучні овації і вигуки «Браво!».

Але справжній фурор дитячий оркестр пережив 13 травня під час виступу в місті Намєшті над Ославов на Другому благодій-ному концерті, який проходив у бібліотеці старовинного місцевого замку. На концерт класичної та фольклорної музики прийшли справжні поціновувачі музичного мисте-цтва, а також ті чеські глядачі, які спеціаль-но приїхали з Тршебіча та інших прилеглих населених пунктів, щоб послухати україн-ців, про успіхи яких уже прокотилася добра слава.

Цього разу юні музиканти виконали три твори, серед яких і «Бичківські весільні ме-лодії». Після кожного виступу глядачі апло-дували їм стоячи, вигукуючи слова вдячно-сті. «На біс» вони з емоційним піднесенням утнули запальний «Аркан». Виконання тво-рів у середньовічному залі з бездоганною акустикою та розписаними п’ятсотрічними фресками, ще більше заворожували і водно-час чарували звучанням.

Після завершення концерту дітей і їхніх керівників привітали мер міста Намєшті над Ославов, директор школи мистецтв, органі-затори благодійного концерту в Тршебічі та інші. Ансамбль запросили до Німеччини у місто Кьотен, щоб наступного року взяти участь у Міжнародному музичному фести-валі.

14 травня родини Чічаків-Молдованів організували для дітей ознайомлювальну поїздку-екскурсію музеями краю, а під ве-

чір – пікнік, на який приїхали журналіст Ян Угер з дружиною, засновник благодійних концертів у Тршебічі, які подарували збір-ник із народними піснями Моравії та газе-ту «Гірські новини» зі статтею про виступи на благодійних концертах. А уродженець Голландії Франк Спекгорст блок-флейту – сопілкарю, скрипкові струни – скрипалям, нотну літературу – баяністам, ударні палич-ки і тарілку – бубнашу, оздоблений камінця-ми сваровського ключик – цимбалістці. Від українських спонсорів дісталися грошові ви-нагороди.

Зі свого боку я подякував чеським орга-нізаторам та українським спонсорам за за-прошення і можливість перебування за кор-доном, подарував гостям афішу колективу, власні музичні збірники із записами пісень, а також музичний дарунок – композицію «Аркан». Завершився вечір чесько-україн-ської дружби співом бичківських весільних коломийок і патріотичних українських на-родних пісень під супровід баяна.

15 травня з власної ініціативи, яку під-тримав водій-перевізник Павло Павлюк, мікроавтобус із дітьми виїхав до Праги. До-рогою до столиці Чеської Республіки ми за-телефонували знайомим, родичам, друзям і запросили їх послухати нас на найбільшо-му ринку в Празі по вулиці Колбенова, де на вихідні збираються українські заробітча-ни. Саме там, не звертаючи уваги на негоду, прозвучав клич гуцульської трембіти, який зібрав воєдино українських заробітчан, аби відчути подих рідного дому в чужій країні. Шквальний вітер і рясний холодний дощ не дали нам можливості відіграти повноцін-ний концерт. Однак 15 хвилин, які звучала музика, були щирими і відвертими.

Концертна поїздка вдалася на славу. Учасники учнівського оркестру – баяністи Павлюк Павло, Чворсюк Ростислав, сопілкар Басараба Андрій, бубнаш і трембітар Кузь-мик Дем’ян, скрипалі Лехман Андрій, Галя-сок Назар, Білкей Олександр, Шпиток Анас-тасія, Митрюк Юліанна та Андрусяк Яна ще раз підтвердили, що українська музична культура в Європі – бажана і потрібна. Чим більше дитячі колективи будуть виступати перед зарубіжними глядачами, тим краще будуть нас розуміти і поважати. Такі творчі поїздки, без перебільшення, приносять біль-ше користі, ніж дипломатичні зустрічі на ви-щому рівні.

Василь ПОПОВИЧ

16


«ЗОЛОТИЙ СОЛОВЕЙ» – 2016Десятого травня 2016 року в Середнян-

ській дитячій школі мистецтв Ужгородсько-го району відбувся вісімнадцятий обласний конкурс словацької народної пісні «Золотий соловей». Основними завданнями конкурсу традиційно є виявлення і підтримка юних талантів, сприяння розвитку дитячої во-кальної творчості, збереження словацьких народних традицій, узагальнення і вивчен-ня передового досвіду роботи зі словацьким фольклором. Засновники конкурсу – управ-ління культури Закарпатської облдержад-міністрації, відділ культури Ужгородської райдержадміністрації, Середнянська дитяча школа мистецтв і культурно-освітня органі-зація «Матіца Словенска» в Україні – і цьо-го разу зробили все для того, щоби втілити в життя всі поставлені завдання та провести конкурс на високому рівні.

Перед початком конкурсної програми всіх присутніх привітали: заступник на-чальника управління культури Закарпат-ської облдержадміністрації Ілдіко Молнар, Генеральний консул Словацької Республіки в місті Ужгород Янка Буріанова, начальник відділу національностей та релігій Закар-патської облдержадміністрації Анатолій Са-лай і голова культурно-освітньої організації «Матіца Словенска» в Україні Йосип Гайніш.

Цього разу в Середньому зібралося 77 учасників (рекордна кількість) із Ужгород-ського, Перечинського, Великоберезнянсько-го, Воловецького, Мукачівського, Тячівсько-го, Свалявського, Хустського районів, міст Ужгород, Мукачево і Чоп. Традиційно вони змагалися у трьох вікових категоріях: перша категорія – солісти-вокалісти та дуети віком до 10 років, друга категорія – солісти-вока-лісти та дуети віком від 10 до 14 років, третя категорія – солісти-вокалісти та дуети віком від 15 до 18 років.

Компетентне журі очолила Надія Під-городська – голова циклової комісії «Ака-демічний спів» Ужгородського державного музичного училища імені Д. Є. Задора, за-служений працівник культури України. До складу журі також увійшли: Йосип Гайніш – голова культурно-освітньої організації «Ма-тіца Словенска» в Україні; Леонтій Ленарт – голова Президії Ради директорів шкіл есте-тичного виховання Закарпатської області, заслужений працівник культури України; Ірина Густі – методист відділу мистецьких

навчальних закладів управління культури Закарпатської облдержадміністрації; Со-фія Симочко – завідувач вокально-хорового відділу Середнянської дитячої школи мис-тецтв, художній керівник народного вокаль-но-хореографічного ансамблю «Словенка» і Марія Гапак – голова осередку культур-но-освітньої організації «Матіца Словенска» в селі Тур’ї-Ремети Перечинського району. Журі з честю впоралося із своїм нелегким завданням і винесло справедливе рішення щодо розподілу призових місць.

Гран-прі конкурсу і цінний подарунок від Генерального консула Словацької Респу-бліки в місті Ужгород Янки Буріанової отри-мала Титичко Євгенія (Великоберезнянська дитяча школа мистецтв, перша вікова кате-горія).

У першій віковій категорії перемогу святкувала Дьомінова Анастасія з Тур’ї-Ре-метівської дитячої школи мистецтв. Друге місце посіли Шпеник Катерина (Мукачів-ська ДШМ № 1 ім. С. Мартона), Газій Лідія (Великолучківська ДШМ), Гальовчик Олек-сандр (Ракошинська ДШМ), Симкович Да-ніель (Коритнянівська ДШМ), Балог Валерія і Горват Анастасія (Великолучківська ДШМ), Попелич Юрій (Воловецька ДШМ) і Тарасо-ва Анна (Чопська ДМШ). Третє місце у цій віковій категорії розділили Мелеш Наталя (Чинадіївська ДШМ), Лазорко Марія (Бу-штинська ДШМ), Данило Євгенія (Тур’ї-Ре-метівська ДМШ), Футько Вероніка (Ужго-родська ДШМ), Філоненко Роман (Ужгород-ська загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів № 4), Медвідь Владислава (Великолучківська ДШМ), Фешко Вікторія (Тарновецька ДШМ) і Левке Наталія (Вишківська ДШМ). Серед дуетів у цій віковій категорії перше місце не присуджувалося, друге місце посіли Гнатко-вич Даніела і Гнаткович Евніка (Полянська ДШМ), третє місце – Шпеник Катерина й Ігнатоля Євгенія (Мукачівська ДШМ № 1 ім. С. Мартона).

У другій віковій категорії перше місце згідно кількості набраних балів розділили Вейгеші Ярослава (Середнянська ДШМ), Шелепець Вікторія (Великоберезнянська ДШМ), Тороні Юліана (Мукачівська ДШМ № 2), Свід Юлія (Ужгородська ДШМ) і Ба-гінська Каріна (Мукачівська ДШМ № 1 ім. С. Мартона). Другі місця посіли Мотри-нець Альона (Великолучківська ДШМ),

17


Лесюк Олена (Воловецька ДШМ) і Сливка Даніела (Тарновецька ДШМ). Треті місця здобули Туряниця Ангеліна (Ракошин-ська ДШМ), Поляк Ольга (Коритнянівська ДШМ) і Вовчок Руслана (Нижньоселищен-ська ДШМ). Серед дуетів у цій віковій ка-тегорії перше місце здобули дуети у складі: Мотринець Альона – Кайнц Евеліна (Вели-колучківська ДШМ), Паук Елеонора – Паш-ко Габріела (Мукачівська ДШМ № 2) і Нем-йо Катерина – Гузинець Дарія (Мукачівська ДШМ № 2); другі місця – дуети у складі: Бачал Іванна – Баюр Віталіна (Вишківська ДШМ) і Черепаня Мирослава – Кайнц Еліза-бет (Великолучківська ДШМ); треті місця – дуети у складі: Різак Вікторія – Симик Лілія (Полянська ДШМ) і Тимочко Марія – Жидак Яна (Дубівська ДШМ).

У третій віковій категорії перше місце здобули Кунак Анастасія (Великолучківська ДШМ), Біксей Олександра (римо-католицька

парафія села Кольчино Мукачівського райо-ну) і Шолтес Вікторія (Великоберезнянська гімназія), друге місце – Голінка Богдана (Му-качівська ДШМ № 2), а третє місце – Пуга-чова Мелісса (Ужгородська загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів № 4). Серед дуетів у цій віковій категорії перемогли Кунак Анастасія і Кайнц Евеліна (Великолучківська ДШМ), друге і третє місця серед дуетів у цій віковій категорії не присуджувались.

Переможці і призери отримали дипло-ми і грамоти, а також цінні подарунки та пам’ятні сувеніри від організаторів конкур-су. Подяками за участь і сувенірами були та-кож нагороджені всі учасники конкурсу.

Цінним подарунком була нагороджена наймолодша учасниця конкурсу – шести-річна Мелеш Наталя (Чинадіївська ДШМ). Також подарунок і щирі слова подяки за май-стерне ведення програми конкурсу отримав учитель Ужгородської загальноосвітньої

школи І–ІІІ ступенів № 4 Янко Поха-ніч.

Слід також відзначити велику ро-боту викладачів і концертмейстерів навчальних закладів, які готували учасників. Окремої подяки заслуговує робота керівників фольклорних ко-лективів шкіл естетичного виховання, які забезпечили виступам учасників конкурсу якісний музичний супровід.

Учасники обласного конкурсу сло-вацької народної пісні «Золотий соло-вей – 2016» поверталися з Середнього додому з позитивними враженнями від перебування на святі словацького пісенного фольклору. Отже, до нових зустрічей на гостинній середнянській землі!

Оксана ЛЕНАРТ

Учасники конкурсу

Йосип Гайніш вручає нагороду

18


СВАЛЯВЩИНА ПРИЙМАЛА УЧАСНИКІВ ОБЛАСНОГО СЕМІНАРУ-ПРАКТИКУМУ

12 травня 2016 року у Свалявському районному будинку культури, який у 2015 році став переможцем обласного огляду-конкурсу районних і міських будинків культури та методичних кабінетів, відбувся обласний семінар-практикум «Патріотичне ви-ховання у закладах культури». Його учасниками були директори районних та міських будинків культури, завідувачі методичних кабінетів, методисти з клубної роботи, а також працівники клубних установ району.

Андрій Курков ділиться секретами творчої майстерності

Зважаючи на події, які останнім часом відбуваються у нашій державі, вагомим ста-ло виховання у молоді почуття патріотизму. Воно поєднує в собі національне, громадян-ське, моральне, родинно-сімейне, естетичне, правове, екологічне, фізичне, трудове ви-ховання, базується на національній історії, знанні та відстоюванні своїх прав, виконанні конституційних і громадянських обов’язків, відповідальності за власне майбутнє, добро-бут та долю країни. Василь Сухомлинський говорив: «Патріотичне виховання – це сфера духовного життя, яка проникає в усе, що пі-знає, робить, до чого прагне, що любить і не-навидить людина, яка формується».

Усі гості мали нагоду оглянути чудову виставку робіт художників, майстрів деко-ративно-прикладного мистецтва та народ-них художніх промислів району і послухати пісні у виконанні народного фольклорного колективу «Свалявські музики» (керівник Павло Личко).

Перед роботою семіна-ру-практикуму відбулася зу-стріч із відомим сучасним пись-менником, кіносценаристом і журналістом Андрієм Курко-вим, письменником і літерату-рознавцем Михайлом Рошком, літераторами Артемом Чапа-єм (м. Київ), Банді Шолтесом (м. Ужгород) та переможцем конкурсу «Гірські горизонти». Акція пройшла у рамках ІІІ Всеукраїнського етапу культур-но-просвітницького проекту «Закарпатські діалоги».

Відкрила семінар-практи-кум головний спеціаліст управ-ління культури Закарпатської облдержадміністрації Світлана Мендель.

Наталія Шелеп, начальник відділу куль-тури і туризму Свалявської райдержадміні-страції, виступила із питанням «Тенденції розвитку культури у Свалявському районі на сучасному етапі». Вона розповіла про ро-боту закладів культури району, їх матеріаль-но-технічний стан, плани на майбутнє, ак-центувала увагу на культурно-мистецьких заходах патріотичої тематики.

Детальніше про методи і форми роботи з патріотичного виховання у закладах куль-тури клубного типу області розповіла Люд-мила Веклюк, завідувач відділу Обласного організаційно-методичного центру культу-ри. Окрім того, коротко ознайомила присут-ніх із методичними рекомендаціями на цю тематику. Було надано значну кількість ди-дактичного матеріалу за різними напрямка-ми патріотичного виховання – сценарії літе-ратурно-музичних композицій, відзначення основних державних свят, тематичних вечо-рів, вечорів-пам’яті, реквіємів, п’єси, конкур-сно-ігрові програми, години спілкування,

19


інтелектуальні ігри, подорожі у місто прав дитини та інші.

Цікаво і змістовно розповів та проілюст-рував підготовку і проведення у закладі культурно-масових заходів національно-пат ріотичного спрямування директор Сва-лявського районного будинку культури Ва-силь Плоскіна.

Ґрунтовним був виступ знаного у на-шому краї та далеко за його межами фоль-клориста, фаната своєї справи, провідного методиста Обласного організаційно-мето-дичного центру культури, заслуженого дія-ча мистецтв України Івана Хланти на тему «Пісні про Карпатську Україну та їх роль у духовному відродженні нашого народу». Іван Васильович проаналізував зміст збір-ників пісень, розповів про ідейно-тематичне

Виступає Ганна Дрогальчук

Учасники семінару

спрямування творів, указав на матеріали, які доцільно використати у написанні сценаріїв та проведенні ма-сових заходів на патріотич-ну тематику.

З масовими формами культурно-дозвіллєвої діяль-ності з патріотичного вихо-вання ознайомила Людми-ла Ухач, викладач-методист Ужгородського коледжу культури і мистецтв, а також провела низку практичних занять.

Учасники семінару- практикуму мали можли-вість насолодитися неве-

личким виступом діток, які емоційно декла-мували віршики про Батьківщину. Це був приємний сюрприз, адже підготувала його методист Свалявського районного будинку культури Лілія Годя – випускниця 2015 року Ужгородського коледжу культури і мис-тецтв, вихованка Людмили Ухач.

Запам’яталася присутнім вікторина, яка була проведена у рамках такої форми робо-ти, як диспут, у якій учасники продемон-стрували свої знання з історії України.

Завершив роботу семінар-практикум те-атралізованою композицією «Ми – патріоти рідної землі» у виконанні працівників Сва-лявського районного будинку культури.

Кілька цікавих номерів на тему патріо-тизму показали учасники колективів худож-

ньої самодіяльності будинку культури.

Підвела підсумки директор Обласного організаційно-мето-дичного центру куль-тури Ганна Дрогаль-чук, а також щиро по-дякувала за активну участь в організації і проведенні обласно-го семінару-практи-куму начальнику від-ділу культури Ната-лії Шелеп, директору Василеві Плоскіні та колективу районного будинку культури.


20


СВЯТКОВА СТОРІНКА ІСТОРІЇМи творимо історію своїми руками і є

невід’ємною її часткою. Історія висвітлюється науковцями, дослідниками, літераторами, скульпторами, художниками, музикантами в художніх полотнах, літературних пам’ят-ках, музичних шедеврах композиторів різ-них стильових епох.

Історія Ужгородського державного му-зичного училища імені Д. Є. Задора розпо-чинається 1946 року, де у її витоках стояли фундатори, вихованці Віденської, Празької, Санкт-Петербурзької, Свердловської та Ки-ївської консерваторій, Угорської Королів-ської музичної академії, які забезпечували високий рівень музичної освіти. Активна концертна діяльність викладачів музич-ного училища прищеплювала інтерес до професійної музики, захоплювала високою майстерністю музичного виконавства, спо-нукала до творчих здобутків. Для тогочасної студентської молоді це стало прикладом для наслідування, бажанням продовжувати та розвивати кращі традиції своїх наставників.

Уже більше півстоліття викладачі Ужго-родського державного музичного училища імені Д. Є. Задора шанобливо зберігають кращі традиції закладу – навесні дарують своєму улюбленому слухачеві палітру вишу-каної досконалості – історію у звуках.

13 травня 2016 року відбувся звітний кон-церт викладачів, укотре зібравши в концерт-ному залі Закарпатської обласної філармонії шанувальників професійної музики. Серед культурно-мистецьких заходів, що відбува-ються цієї пори у мальовничому місті Ужго-род, звітний концерт викладачів Ужгород-ського державного музичного училища іме-ні Д. Є. Задора є однією з очікуваних подій. Святковий настрій, який панує в концертній залі, надовго залишається у пам’яті, яскраві моменти стають незабутніми.

Для одного з провідних навчальних мистецьких закладів України, Ужгородсько-го державного музичного училища імені Д. Є. Задора, 2016 рік є особливим – відзна-чається 70-річний ювілей училища, багатий здобутками, досягненнями та видатними іменами. Концерти, лекції, різноманітні за-ходи, що проводяться в стінах навчального закладу, в концертних залах міста та області і, зокрема концерт викладачів, є серед низки подій, приурочених відзначенню прекрас-ного ювілею.

Готуючи концертну програму, обираю-чи репертуар, виконавці мимоволі об’єдну-ють на одній сцені різні культури, традиції, епохи, стилі, даючи волю живому спілкуван-ню мовою музики.

Цьогорічний концерт викладачів святко-во та урочисто розпочали улюбленці публі-ки, лауреати обласної премії імені Дезидерія Задора, фортепіанний дует у складі Тетяни та Віктора Теличко. У їхньому виконанні прозвучали два «Слов’янські танці» видатно-го чеського композитора Антоніна Дворжа-ка. «Слов’янські танці» до-мажор та соль-мі-нор сповнені радості, сонячності та щирості почуттів слов’янського народу з його відкри-тістю висловлювання. Як і за життя компози-тора, так і сьогодні через століття, музика А. Дворжака захоплює відвертим висловлюван-ням та запальним азартом.

Виразна та палка постала перед слу-хачем Вакханка у арії із опери «Ноктюрн» Миколи Лисенка, у виконанні заслуженого працівника культури України, лауреата об-ласної премії імені Дезидерія Задора Надії Підгородської. Пристрасне кохання подано надзвичайно тонко в постійних емоційних змінах, немов мозаїчно чергувались стани героїні. Багата колористичними фарбами фортепіанна партія у виконанні лауре-ата Всеукраїнського конкурсу Юлії Тете-рюк-Кінч, доповнила мелодику вокалу коло-ритом сходу.

Укотре Томас та Емеріх Поповичі майс-терно, немов на одному подиху, подарували улюбленому слухачеві блискучий шедевр. У концертній програмі було представлене знамените «Болеро» Каміля Сен-Санса. Зву-чання двох труб у супроводі фортепіано, партія якого була виконана Іриною Горячко,

Петро Матій

21


ефектно та невимушено доповнило святкову концертну програму іспанським колоритом.

Тематика кохання, ніжності, відкриті по-чуття були талановито передані в арії Мар-гарити з опери «Фауст» видатного французь-кого композитора Шарля Гуно, лауреатом Всеукраїнського конкурсу Ганною Данка-нич, із доповненням вокалу фортепіанним звучанням у виконанні Ольги Опаленик.

Багатство тембрів викладачів вокально-го відділу музичного училища та майстерне виконання ними знаменитих арій із опер, стали особливою окрасою звітного концерту. У виконанні лауреата обласної премії імені Дезидерія Задора, лауреата Міжнародного конкурсу Мирослави Швах-Пекар прозву-чало Болеро Єлени з опери «Сицилійська вечірня» видатного італійця, знаменито-го оперного композитора Джузеппе Верді. Публіка мала нагоду відкрити для себе ще

один жіночий образ, сповнений щирих не-прихованих почуттів. Партія фортепіано у виконанні Мирослави Пал органічно до-повнила розгорнуту характеристику героїні. Чоловічий мужній образ у концертній про-грамі був розкритий в арії Роберта з опери «Іоланта» П. Чайковського у виконанні на-родного артиста України, лауреата обласної премії імені Дезидерія Задора Петра Матія, концертмейстер Наталія Савченко. За емо-ційною наповнюваністю ця арія є гімном жіночої краси, вона сповнена глибини та ніжності, а у виконанні улюбленця жінок, Петра Матія, з його глибоким тембром басу, полонила серця слухачів та отримала щиру вдячність, бурхливі оплески. Кожен виступ виконавців супроводжувався оваціями та квітами, що створювало під час концерту привітну, доброзичливу, сімейну атмосферу.

Ганна Данканич Мирослава Швах-Пекар

Ансамбль народних інструментів

22

Відлуння подійСеред інструментальних номерів, що

чергували вокальні, звучало «Скерцо» Йо-ганнеса Брамса у блискучому та майстерно-му скрипковому виконанні Оксани Попо-вич, партію фортепіано зіграла Наталія Сав-ченко. У «Баладі» Альберта Перілхоу, ніжне звучання флейти у виконанні Антоніни Чирської, перед слухачем змалювало карти-ну минулого, фортепіанна партія Катерини Тобіяш доповнила розповідь, немов співбе-сідник. «Героїчна п’єса» Сезара Франка, у ви-конанні Тетяни Тіщенко на органі, стала ве-личною кульмінацією звітного концерту.

Укотре ансамбль народних інструмен-тів у складі Анастасії Жужгової, Миросла-ви Шевченко, Ольги Єнченко, Мирослави Марущинець, Михайла Бровді, Олександра Олашина, Артема Калинича (ударні ін-струменти) та солістка – заслужена артистка України, лауреат обласної премії імені Де-зидерія Задора Оксана Хархаліс додали кон-цертній програмі особливого фольклорного колориту. До складу учасників ансамблю долучилася заслужений працівник культу-ри України, директор Ужгородського дер-жавного музичного училища імені Д. Є. За-дора Світлана Стегней. Глядачі побачили її не в якості енергійного та вимогливого ке-рівника, а як хорошого виконавця, що осо-бливо викликало захоплення у студентської молоді. У концертній програмі прозвучали

два твори, написані у фольклорному дусі: Євгенія Рохліна «Молдавська рапсодія» та іспанська пісня «Трошки поспіваємо» в об-робці Ганса Вільзегера. Обидва номери ви-різнялись ефектною темпераментністю та емоційністю.

На завершення концерту у виконан-ні джазового квартету, у складі заслужених працівників культури України Олександра Ухача та Володимира Стегнея, лауреата Все-українського конкурсу Артема Калинича і Володимира Машіки прозвучали дві джазові композиції: Ліона Расела «Маскарад» та Дізі Гілеспі «Ніч у Тунісі».

Концерт викладачів коледжу вкотре за-воював любов слухача і його прихильність, оплески, вітання, «море» квітів та залишили приємний спогад. Концертну програму вела голова циклової комісії «Теорія музики» На-талія Стинич.

Щиро вітаємо всіх із чудовим концер-том, який є ще однією яскравою сторінкою із життя Ужгородського державного музично-го училища імені Д. Є. Задора.

Як і 70 років тому, так і нині викладачі училища є для своїх талановитих вихован-ців професійними наставниками та гарним прикладом для наслідування. Готуючи май-бутнє покоління виконавців, педагогів, тво-римо нову історію, пам’ятаючи всіх, хто віді-грав у ній важливу роль.

Наталія СТИНИЧ

Викладачі училища після концерту

23


Народний ансамбль народних інструментів

КОНЦЕРТ ІЗ ПІДТЕКСТАМИ

У Закарпатському обласному державно-му українському муздрамтеатрі імені Євгена та Юрія-Августина Шерегіїв 12 травня 2016 року відбувся двогодинний звітний концерт «Україна – це ми» Ужгородського коледжу культури і мистецтв (директор Наталія Ше-теля), режисований Тарасом Гарагоничем, щойно нагородженим грамотою міністер-ства культури України.

Якщо минулого року подібний захід містив три великі хореографічні компози-ції, то нині зроблено акцент не на епічність, а на демонстрацію усього жанрового спек-тру можливостей цього колективу – півтора десятка різноманітних номерів із традицій-ним віршованим конферансом від п’яти сту-дентів і безліччю режисерських родзинок. У залі – переважно батьки та інші родичі студентів, також кілька груп хлопців у вій-ськовій формі.

Починається усе з декламації «Монологу Вічності», який одразу налаштовує глядача на баладний і казковий лад. Він переростає у хореографічну композицію «І буде нова земля, і буде нове небо» (постановник Ірина Шевцова). Під час танцю учасники грають-ся з величезним глобусом, насамкінець він злітає під колосники і лишається там висіти увесь концерт.

Хор виконує пісню «Заплету віночок». Відтак лунають «Гуцульські мелодії» у вико-нанні народного ансамблю народних інстру-ментів (керівник Валентина Вігула). Гудаків змінює запальний закарпатський народний танець «Губаня» (народний ансамбль танцю «Кольори Карпат», керівник – заслужений працівник культури України Іван Пастеляк). Далі фольклорний ансамбль виконав пісню «На вулиці скрипка грає». Його змінив на-родний ансамбль угорських народних ін-струментів (керівник – заслужений праців-ник культури України Михайло Петрушев-ський). Окрім майстерного виконання, вра-жала ще й довершеність сценічних костюмів «з голочки». Тут не економлять на мистецтві, яке буває або дорогим, або ніяким. Костюми гіпнотизують, і сам не помічаєш, як знімаєш усі психологічні бар’єри між собою і виконав-цями. А вони ж буквально проповідують – і словами, і рухами. Мовляв, коли всі разом, сила мультиплікується, синергія запалює додаткові ефекти, котрі більші за суму всіх окремих доданків.

24

Відлуння подійСправжнім сюрпризом стала хореогра-

фічна композиція «Боґрач» (постановник – заслужений працівник культури України Михайло Шютів). Студенти засвідчили, що здатні танцювати не тільки про архітектуру (так було минулоріч), а й навіть про куліна-рію. Хоча передати смак супу засобами хо-реографії – це треба наважитись. Виконавці у різнобарвному вбранні (кожний наче ін-гредієнт) кружляли і перемішувалися, ніби нарізка у казані. То ж тепер можемо казати, що боґрач – це не тільки перша страва, а й три–чотири хвилини незабутнього танцю. Він просто створений для наших числен-них фестивалів. Вінчає це дійство пісня «Ми українці» (солістка Маріанна Сухолова, по-становка танцю Єлизавета Бабяк).

Відтак представлено композицію артис-тів-лялькарів «Казав мені батько» (керів-ник – заслужена артистка України Наталія Орєшнікова): спочатку четверо студентів із величезними ляльками козаків-вусанів, від-так чотири студентки з ляльками сільських красунь у віночках. Одна група «тролить» іншу відповідними пісеньками. Завершуєть-ся це піснею «Чарівні україночки» (Віталій Горбей і колектив «Інфініті»).

Після цього народний вокальний ан-самбль виконує пісню «Намалюй мені ніч». Її змінють композиці «Материнська любов» (Тетяна Лакатош) та «Моїй Україні» (Олеся Лунгу). Під час номеру шикується народ-ний студентський хор (керівник Андрій Та-

зінгер), а за другою завісою сідає естрадний оркестр (Роман Філяк). Звучить пісня «Алі-луя». Відтак співають уже англійською – знай наших, інтегруватися готові! Частина хорис-тів співає у білих накидках, які після пісні несподівано злітають уверх, наче хмаринки.

Раптом у партері спалахує світло і з задніх дверей до зали входить зо два десятки дівчат у гусарській формі – мажоретки з барабана-ми. Реакція публіки – це щось. Включно із підніманням вставних щелеп. Пройшовши між рядами на сцену, дівчата виконують там ще чардаш Вітторіо Монті. Завершила дій-ство масова композиція «Синє небо, жовте поле». Синє небо спрадавна обожнювало-ся степовими племенами кочівників, жовте поле – їхніми сусідами-землеробами. Наш прапор – поєднання двох натур, з яких і ви-просталося українство, бо протилежності притягуються і взаємозбагачуються. Напри-кінці над танцюючими підіймаються два ве-ликі крила – жовте і блакитне.

Головна ідея концерту – Україна не тіль-ки чічки і смерічки (хоча і вони не сходять зі сцени), а унікальна амальгама різних тра-дицій, які тут сплавлялися воєдино ледь не з трипільських часів. Коли наші угорці, румуни, словаки, лишаючись самими со-бою, займуть гідне місце в даному соціумі, це означатиме, що Україна відбулася непо-воротно. Тільки тоді можлива і стабілізація нашого Сходу, думка про який звучала «між рядками» чи не кожного номеру.

Серед педагогів усього світу побутує жарт, що, в принципі, можна і зайців навчити сірники запалювати. Правда, як саме цьо-го досягти, ніхто не знає. Викла-дачі цього коледжу – знають. Бо працюють справді з талановитим контингентом – бодай на 5 %. Ну а необхідні ще 95 % знань, нави-чок, умінь, старань додаються у ході навчання.

Наступний концерт студен-тів і випускників коледжу відбу-деться 19 травня у філармонії, він складатиметься переважно з тво-рів класичної музики і демонстру-ватиме вже іншу грань таланту цього колективу.

Сергій ФЕДАКАЗавершальний акорд

хореографічної композиції «Боґрач»

25


НОВІ ГОРИЗОНТИ ДВОСТОРОННЬОЇ УГОДИ

21 травня 2016 року на пункті пропуску «Ужгород–Вишнє Нємецьке», що на укра-їнсько-словацькому кордоні, пройшли Дні добросусідства зі Словацькою Республікою. У рамках заходу відбулася зустріч директора Обласного організаційно-методичного центру культури Ганни Дрогальчук з директором Вигорлатського музею в Гуменному Василем Федичем, яка завершилася підписанням двосторонньої угоди між закладами про співпрацю у сфері культурної спадщини.

Завідувач відділу міжнародних зв’язків у галузі культурно-освітньої діяльності та народної творчості Віталій Рац і завідувач народного етнографічного музею, заслуже-ний майстер народної творчості України На-талія Стегура репрезентували виставку ро-біт майстрів народних художніх промислів та декоративно-ужиткового мистецтва краю.

Свято відзначили близько 500 учасни-ків, серед яких високопосадовці Закарпаття, України, Словаччини та сусідніх держав.

Українську сторону представляли го-лова Закарпатської облдержадміністрації Геннадій Москаль та голова Закарпатської облради Михайло Рівіс. Геннадій Геннадійо-

вич вручив подарунок у вигляді сертифіка-ту на гелікоптер Мі-8ПС-9 1972 року випуску, який після реконструкції переїде у Музей авіації Словаччини.

Представниками наших сусідів були: президент Словаччини (1999–2004) Рудольф Шустер, Надзвичайний та Повноважний По-сол України в Словацькій Республіці Олег Гаваші, керівники Пряшівського та Кошиць-кого самоврядних країв Словаччини, Гене-ральний консул Словацької Республіки у мі-сті Ужгород Янка Буріанова та інші.

Керівниками Пряшівського та Кошиць-кого самоврядних країв Зденеком Требулем та Петером Худіком було урочисто підписа-но Меморандум про співпрацю між Закар-патською облдержадміністрацією та Закар-патською обласною радою.

Після закінчення офіційної частини на сцені виступили естрадно-духовний ор-кестр Закарпатської обласної філармонії, народний фольклорний ансамбль народ-них інструментів «Маки» Ужгородського коледжу культури і мистецтв, народний ансамбль танцю «Писанка» Ужгородського міського центру дозвілля – будинку культу-ри. Чудові співанки виконали представниці Мукачівщини – відома народна виконавиця Ольга Прокоп та директор будинку культу-ри села Бобовище Лілія Немеш, народний фольклорний ансамбль «Іршава» Іршавсько-го районного будинку культури. Запальні румунські мелодії зіграли троїсті музики родини Шіманів із Солотвина Тячівського району. Зі словацького боку виступили ко-лективи «Магнолія» та «Маковіца».

Насамкінець усі гості та господарі свята мали змогу ознайомитися з культурним, ту-ристичним та інвестиційним потенціалом, відвідати павільйони, представлені кожним районом Закарпаття, та Кошицьким і Пря-шівським самоврядними краями, а також поспілкуватися і повеселитися.

Марина ОФІЦИНСЬКАВасиль Федич і Ганна Дрогальчук

підписують угоду

Під час урочистого відкриття

26


ВИГОРЛАТСЬКИЙ МУЗЕЙ ВІДЧИНИВ ДВЕРІ ДЛЯ ВІДВІДУВАЧІВ

22 травня 2016 року у рамках міжнарод-ної співпраці директор Обласного організа-ційно-методичного центру культури Ганна Дрогальчук, завідувач народного етногра-фічного музею, заслужений майстер народ-ної творчості України Наталія Стегура і за-відувач відділу міжнародних зв’язків у галузі культурно-освітньої діяльності та народної творчості Віталій Рац побували на Дні від-критих дверей у Вигорлатському музеї у мі-сті Гуменне Словацької Республіки.

Це традиційний захід із багатою куль-турною програмою (екскурсії, майстер-кла-си, виступи колективів художньої самоді-

яльності), який організовують працівники музею для відвідувачів, святкуючи Міжна-родний день музеїв.

Працівниками Центру культури було організовано і представлено виставку-про-даж робіт майстрів народних художніх про-мислів та майстер-класи з різьби по дереву, який провів Євген Рубець із Малого Берез-ного, та виготовлення ляльок-мотанок, який продемонструвала Марія Купарь із міста Ужгород.

Учасники поїздки отримали багато по-зитивних вражень та збагатилися досвідом.

Віталій РАЦ

На території музею

Наталія Стегура, Марія Купарь та Іван Лаба (перший праворуч)

Наталія Стегура демонструє вироби майстрів Євген Рубець за роботою

27


Роботи майстрів народних-художніх промислів

Учасники народного румунського фольклорного колективу «Муґурел»

СВЯТКУВАЛИ РУМУНИ ЗАКАРПАТТЯ22 травня 2016 року у селі Біла Церква

Рахівського району пройшло XXIV обласне свято румунського народного мистецтва. Мета заходу – збереження традиційного румунського фольклору, що століттями збе-рігався і передавався з покоління в поколін-ня, установлення культурних і економічних зв’язків із етнічними румунами інших країн світу.

На Закарпатті вже багато років поспіль організовуються щорічні свята народної творчості національних меншин краю. Вони стали важливим засобом виявлення нових творчих сил, популяризації та вдосконален-ня художнього рівня і виконавської майстер-ності аматорських колективів краю.

Зустрічав гостей голова Білоцерківської сільської ради Юрій Берінде. На святі були присутні голова Закарпатської облдержад-міністрації Геннадій Москаль, генеральний консул Румунії в місті Чернівці Елеонора Молдован, заступник начальника управлін-

ня культури Закарпатської облдержадміні-страції Іван Канюка, представники Тячів-ської і Рахівської райдержадміністрацій, го-лови румунських сільських рад регіону, ке-рівники румунських культурних товариств області та жителі краю.

На святі цікаву творчу програму пред-ставили народний ансамбль пісні і танцю «Лісоруб» (художній керівник та диригент Володимир Шепета, балетмейстер – заслу-жений працівник культури України Мирон Герман), народні троїсті музики родини Ші-манів селища Солотвино Тячівського району (керівник Іван Шіман), аматорські колективи сіл Тячівського та Рахівського районів, де пе-реважно проживає румунське населення.

Гостями свята були народний ансамбль «Трандафір» (керівник Іван Боднар), народ-ний хореографічний колектив «Марцишор» (керівник Іван Коган) із Буковини, а також популярні виконавці ансамблю «Мара» із мі-ста Сігет (Румунія).


28


СВЯТО ТАНЦЮ ВІДБУЛОСЯ

Учасники танцювальних колективів на площі Театральній в Ужгороді

Зразковий ансамбль народного танцю «Джерельця Карпат»

24 травня 2016 року на площі Театраль-ній в Ужгороді відбулося Свято танцю, в ор-ганізації і проведенні якого активну участь взяла провідний методист із хореографіч-ного жанру Обласного організаційно-мето-дичного центру культури Мар’яна Чегіль. Видовищною ходою колона з кількасот ар-тистів на чолі з ансамблем мажореток Ужго-родського коледжу культури і мистецтв пройшли Православною набережною, через пішохідний міст – на площу Театральну, де відбувся флешмоб за участі танцівників та всіх охочих, а потім – концерт.

Участь у дійстві взяли аматорські хорео-графічні колективи краю, студенти й учні мистецьких навчальних закладів, гуртківці. Серед них – зразковий ансамбль народного танцю «Джерельця Карпат» та зразковий ан-

самбль танцю «Веселка» будинку культури Закарпатської обласної ради профспілок, «Танцювальна корпорація друзів» Закарпат-ського обласного палацу дитячої та юнаць-кої творчості «ПАДІЮН», танцювальний колектив «Лідер Денс» Ужгородської загаль-ноосвітньої школи І–ІІІ ступенів № 20 – ліцей «Лідер», колектив «Веселка» будинку куль-тури села Худльово Ужгородського райо-ну, зразковий шоу-гурт «Атас» громадської організації міста Берегово, народний ан-самбль сучасного танцю «Арабеск» будинку культури міста Чоп, учнівський колектив Чинадіївської дитячої школи мистецтв Му-качівського району, народний театр танцю «Диво» Ужгородського міського центру до-звілля – будинку культури, зразковий ан-самбль танцю «Потічок» будинку культури села Кам’яниця Ужгородського району та хо-реографічний колектив «Інфініті» Ужгород-ського коледжу культури і мистецтв.

Свято танцю відбулося з ініціативи «Ди-тячої Академії Танцю» (засновник і керів-ник Ерік Сачко) та за підтримки управління культури Закарпатської обласної державної адміністрації (начальник Вікторія Фролова), управління у справах культури, спорту, сім’ї та молоді Ужгородської міської ради (началь-ник Євген Бобров) і Закарпатського обласно-го організаційно-методичного центру куль-тури (директор Ганна Дрогальчук).

Олена ВАШ

29


Катерина Семенченко і Василь Густі з шанувальниками українського художнього слова

ЗМАГАЛИСЯ ШАНУВАЛЬНИКИ УКРАЇНСЬКОГО ХУДОЖНЬОГО СЛОВА

24 травня 2016 року у дитячій школі мистецтв селища Середнє на Ужгородщині пройшов XIV обласний конкурс українсько-го художнього слова імені Івана Ірлявського «Моя весна».

74 роки пройшло відтоді, як молодий, талановитий поет, наш краянин Іван Ірляв-ський (Рошко) віддав своє життя за Україну. Його розстріляли дев’ятого лютого 1943 року німецькі окупанти у Бабиному Яру під Киє-вом за відмову співпрацювати з ними. Нині сотні закарпатців боронять східні рубежі держави від підступного ворога. Десятки з них залишилися там навічно…

Світлій пам’яті поета у 2003 році було за-початковано обласний конкурс українсько-го художнього слова імені Івана Ірлявського «Моя весна». Нині конкурс особливо акту-альний з огляду на події, що відбуваються в Україні. У ньому взяли участь понад 40 читців-декламаторів, школярів та студентів, представників культосвітніх установ краю, авторів-виконавців. Вони репрезентували Ужгородський, Мукачівський, Хустський,

Берегівський, Виноградівський, Сваляв-ський та Великоберезнянський райони об-ласті. Найактивнішими, як і минулого року, виявилися читці з Ужгородського та Мука-чівського районів.

Традиційно переважала поезія. Чимало талановитих учасників продемонстрували високий рівень володіння художнім словом і в жанрі прози. Загалом, номінацій було чо-тири: «Поезія», «Проза», «Гумор» та «Власна творчість». Зі сцени звучали твори націо-нально-патріотичного спрямування класи-ків українського письменництва, а також – закарпатських поетів, головним чином – Іва-на Ірлявського та Петра Скунця, твори яких залишаються актуальними донині. Багато текстів присвячені воєнній тематиці. Вони сповнені непідробного болю, тривоги за майбутнє дітей, батьків, України. Виконав-цям вдалося зачепити за живе присутніх, багатьох зворушити до сліз, спонукати до роздумів.

Компетентне журі у складі заступника начальника управління культури Закарпат-

30


ської облдержадміністрації Івана Канюки, головного спеціаліста управління культури Світлани Мендель, директора Обласного ор-ганізаційно-методичного центру культури Ганни Дрогальчук, викладача Державного вищого навчального закладу «Ужгород-ський національний університет», доцента Олександри Ігнатович, викладача Ужгород-ського коледжу культури і мистецтв Оксани Шип та відомої закарпатської письменниці Галини Малик визначило переможців. Журі очолив голова Закарпатської організації На-ціональної спілки письменників України Ва-силь Густі.

У номінації «Поезія» лауреатом першо-го ступеня став учасник художньої самоді-яльності Великоберезнянського районного будинку культури Григорій Джанда; лауре-ати другого ступеня – Федор Яна, Феделеш

Ганна Дрогальчук, Олександра Ігнатович, Галина Малик, Василь Густі, Дмитро Федака, Катерина Семенченко, Іван Канюка,

Світлана Мендель біля меморіальної дошки Іванові Ірлявському

Василь Густі, Дмитро Федака з переможцем конкурсу

Марія – учасниці гуртка художнього слова Свалявського районного будинку культури; лауреати третього ступеня – Шевчук Камі-ла – учасниця гуртка художнього слова бу-динку культури села Сторожниця, Крістіна Бенце – учасниця гуртка художнього слова будинку культури села Тийглаш Ужгород-ського району.

Найкращим читцем прозових творів визнано Федіва Андрія, учня Мукачівської дитячої школи мистецтв № 2. Друге місце отримав Зейкан Артем – учень Стеблівської дитячої школи мистецтв; третє – Вовчок Алі-на, член літературного об’єднання «Ліра» Буштинської бібліотеки-філії відділу куль-тури Тячівської райдержадміністрації.

У номінації «Гумор» переможцем обрано Капустіна Якова, учня Мукачівської дитячої школи мистецтв № 2; друге місце – за Поляк Уляною, учасницею гуртка художнього сло-ва будинку культури села Малий Березний; третє місце отримала Погоріляк Альона – учениця Широківської дитячої школи мис-тецтв Виноградівського району.

Власною творчістю підкорила журі Пет-рінко Іванна, учениця Драгівської дитячої школи мистецтв Хустського району, яка посі-ла друге місце; третє місце розділили Король Мирослава – учасниця гуртка художнього слова клубу села Нижнє Солотвино та Но-сок Олександра – учениця Виноградівської дитячої школи мистецтв імені Бели Бартока.

На завершення голова журі Василь Гус ті привітав усіх учасників із достойним висту-пом та побажав їм нових творчих досягнень.

А переможці одер-жали у подарунок ще й книги від авто-ритетного науковця і дослідника творчос-ті Івана Ірлявського Дмитра Федаки.

Обласний кон-курс відбувся за участі управління культури облдержадміністра-ції, Обласного органі-заційно-методичного центру культури, від-ділу культури Ужго-родської райдержад-міністрації, асоціації творчих жінок Закар-паття «Нова форма».


31


Ганна Дрогальчук, Роман Пилип

ТАЛАНОВИТІ ДІТИ – МАЙБУТНЄ ДЕРЖАВИ26 травня 2016 року у приміщенні Закарпатського академічного обласного театру

ляльок «Бавка» пройшов ХІІІ обласний фестиваль-конкурс «Таланти багатодітної родини», в якому взяли участь понад 100 дітей із багатодітних родин усієї області. Організаторами фестивалю-конкурсу виступили департамент соціального захисту населення Закарпатської обласної державної адміністрації, управління культури За-карпатської облдержадміністрації та Обласний організаційно-методичний центр культури.

Мета мистецької акції – відродження та популяризація цінностей багатодітної укра-їнської родини, створення умов для всебіч-ного розвитку дітей із багатодітних сімей, збереження народних традицій та історич-ної спадщини, привернення уваги суспіль-ства, органів виконавчої влади та місцевого самоврядування до проблем багатодітних родин.

Фестиваль уже став традиційним, про-демонструвавши кращі зразки дитячої твор-чості. За його результатами виявляють та підтримують талановитих дітей, розвива-ють творчі навики та здібності у різних ви-дах мистецтва.

Учасники фестивалю-конкурсу демон-стрували свої здібності та ділилися вмінням творити дива. Присутні спостерігали за різ-нобарв’ям талантів, які проявлялися у вмін-ні виконувати пісні, гуморески та хореогра-фічні етюди.

Цьогорічний фестиваль-конкурс про-водився за наступними номінаціями: «Му-зичне виконання», «Патріотична пісня», «Во-кальне мистецтво», «Художнє та авторське виконання», «Хореографічне мистецтво», «Оригінальний жанр», «Образотворче мис-тецтво» та «Декоративно-прикладне мисте-цтво». У кожній номінації визначено призові місця. Переможці фестивалю нагороджені

грамотами, подарунками, а також путівками в оздоровчі заклади нашої області. Всі учас-ники отримали за активну участь у фести-валі-конкурсі заохочувальні призи.

З привітальним словом до учасників та гостей фестивалю звернулися директор Об-ласного організаційно-методичного центру культури Ганна Дрогальчук і начальник від-ділу сім’ї та дітей департаменту соціального захисту населення Закарпатської облдерж-адміністрації Оксана Пагулич.

Конкурсні виступи та роботи учасників образотворчого та декоративно-прикладно-го мистецтва оцінювало компетентне журі, до складу якого увійшли представники культури і мистецтва та департаменту со-ціального захисту населення Закарпатської облдержадміністрації. Голова журі – дирек-тор Обласного організаційно-методичного центру культури Ганна Дрогальчук, члени журі – головний спеціаліст департаменту соціального захисту населення Закарпат-ської облдержадміністрації Неля Машкара; начальник відділу сім’ї та дітей департамен-ту соціального захисту населення Закарпат-ської облдержадміністрації Оксана Пагулич; заслужений працівник культури України, художній керівник та головний диригент За-служеного академічного Закарпатського на-родного хору Наталія Петій-Потапчук; мис-тецтвознавець, лауреат премії імені Йосипа Бокшая та Адальберта Ерделі, старший ви-кладач кафедри «Живопису» Закарпатської академії мистецтв Роман Пилип; провідний методист відділу народної творчості та ама-торського мистецтва Обласного організацій-но-методичного центру культури Мар’яна Чегіль; заслужений працівник культури України, голова президії ради директорів шкіл естетичного виховання Закарпатської області, викладач Ужгородського державно-го музичного училища імені Д. Є. Задора та Ужгородського коледжу культури і мистецтв Леонтій Ленарт. Журі одноголосно визначи-ло переможців, якими стали:

32


– у номінації «Патріотична пісня»:І місце – Маліков Валентин (с. Тур’ї-Ре-

мети Перечинського району); ІІ місце – Єршова Олександра (смт Між-

гір’я), Палош Гойнолка (м. Виноградів);ІІІ місце – Микуляк Валентина (смт Ве-

ликий Бичків Рахівського району).– У номінації «Вокальне мистецтво»:І місце – Черничко Михайло (с. Осій Ір-

шавського району); ІІ місце – Дьордяк Іван (с. Вільшани Хуст-

ського району); ІІІ місце – Костюк Іван (смт Міжгір’я).– У номінації «Музичне виконання»:І місце – Мандзюк Юлія (м. Свалява), По-

рада Олександр (м. Хуст);ІІ місце – Петрінко Іванна (с. Драгово

Хустського району);

Ганчіч Неля

Ольга Мицька з учасниками ансамблю «Родина»

ІІІ місце – Хрущ Анна-Марі (м. Ужгород).– У номінації «Художнє та авторське

виконання»:І місце – Воробканич Іванна (с. Лоза Ір-

шавського району), Петрінко Іванна (с. Дра-гово Хустського району);

ІІІ місце – Куштан Анастасія (с. Невицьке Ужгородського району).

– У номінації «Хореографічне мисте-цтво»:

І місце – Гуляна Світлана (с. Заріччя Ір-шавського району), Кузьма Василь (с. Заріччя Іршавського району).

ІІ місце – Павлюк Ангеліна (м. Рахів); Павлюк Антоніна (м. Рахів).

– У номінації «Образотворче мисте-цтво»:

І місце – Тершак Ганна (м. Мукачево);ІІ місце – Кепша Світлана (с. Великий Ра-

ковець Іршавського району);ІІІ місце – Пацкан Вікторія (с. Золотарьо-

во Хустського району).– У номінації «Декоративно-приклад-

не мистецтво»:І місце – Богдан Каріна (м. Мукачево),

Лендєл Євгенія (м. Іршава);ІІ місце – Ганчіч Неля (с. Ільниця Іршав-

ського району);ІІІ місце – Чайнікова Андріана (м. Рахів),

Воробканич Іванна (с. Лоза Іршавського ра-йону).


33


ВИСТАВКУ «ЧАРІВНІСТЬ ТРЕТЬОГО ВІКУ» ПРЕДСТАВИЛИ У ПРЯШЕВІ

26 травня 2016 року у Центрі україн-ської культури у місті Пряшів (Словаччина) відкрилася тематична виставка «Чарівність третього віку» графічних робіт Юрія Креси-ли, Олександра Сидорука, Івана Газія, Воло-димира Мишанича та Василя Ганича.

«Кожний портрет на виставці – це не-проста історія життя, радість здобутків, біль втрат. Погляд, кожна зморшка, розкривають характер людини, її настрій, красномовно розповідають про її непростий життєвий шлях. В їхніх поглядах, зазвичай, безвихідь,

сум, туга за всім тим, чого вже не поверну-ти. Нерідко їм не вистачає простого спілку-вання, душевного тепла. Держава дала їм гідний притулок, але не може дати тепла. Це повинні робити ми. Саме з цією метою й була задумана й здійснена акція», – відзна-чив її організатор Міхал Іванцо на відкритті виставки.

Йому належить ідея створення галереї портретів бабусь і дідусів. Ще у 2006 році він запропонував відомому словацькому митце-ві Юрію Кресилі намалювати портрети па-цієнтів соціальної установи «Домівка в Кар-патах» у Новоселиці. Тоді подія мала гучний суспільний резонанс.

Проект продовжили у 2011 та 2013 роках художники Закарпаття, які на запрошення пана Міхала відвідали установу, декілька днів спілкувалися з людьми похилого віку, творили їхні образи.

Виставка портретів відбулася за спри-яння Союзу русинів-українців Словацької Республіки та соціальної установи «Домівка в Карпатах» села Новоселиця в рамках спів-праці з Обласним організаційно-методич-ним центром культури.


34


ЗВІТУВАЛА МІЖГІРЩИНАМіжгірщина – один із куточків нашого краю, де ревно бережуть народну культуру

в усіх її проявах. Це засвідчив районний творчий звіт аматорських колективів, що пройшов 29 травня 2016 року в рамках проведення свята «Проводи отар на полонини». Концерт відбувся на Синевирському перевалі в урочищі Кам’янка, серед Карпатських гір, смерекових пралісів, на верховинах, де рукою можна торкнутися хмар.

Звіт відкрив фольклорний колектив та танцювальна група Міжгірського район-ного будинку культури (керівники – Юрій Біланинець та Марія Добрай), які виконали запальну привітальну фольклорно-етногра-фічну композицію.

Кілька українських народних пісень за-співав дует у складі Галини Рекіти та Вікторії Кут у супроводі оркестру народних інстру-ментів Міжгірської дитячої школи мистецтв (керівник Олександр Шемет).

Шквалом оплесків глядачі відзначили виступ троїстих музик клубу села Негро-вець (керівник Іван Ярема) та Міжгірського районного будинку культури (керівник Ми-хайло Гричка), які запропонували в’язанку негровецьких мелодій та старовинні народні мелодії Міжгірщини.

Заслуговує на увагу сценка з народного побуту у виконанні учасників художньої са-модіяльності клубу села Нижній Студений (керівник Володимир Гойчук).

Верховинські мелодії на сопілці майстер-но зіграв Юрій Маркович, учасник худож-ньої самодіяльності клубу села Негровець.

Загалом у звіті взяли участь кількадесят колективів.

У рамках творчого звіту відбулася й ви-ставка робіт майстрів народних художніх промислів та декоративно-прикладного мистецтва, які прославили свій край далеко за межами України. Вони репрезентували різьбу по дереву, ткацтво, вишивку та інші види промислів, що здавна поширені в го-рах. Відрадно, що спостерігається тенденція до відродження традиційних промислів. Значний вклад у цю справу робить Міжгір-ський професійний ліцей, учні якого теж взяли участь у виставці. Молодь продовжує справу своїх предків, які досягли вершин майстерності в деревообробці, створенні на-родного одягу, вишивці, ткацтві тощо.

Відвідувачі мали можливість подиви-тись і придбати роботи майстрів із Міжгір’я, Річки, Пилипця, Торуні, Вучкового та інших сіл гірського краю. Серед них Михайло Щур, Віктор Смерековський, Сергій Юдін, Марія Шаляка, Мар’яна Білян та інші. Вражають майстерністю роботи різьбяра Василя Ше-кети, який репрезентував рельєфи та баре-льєфи на побутову та сакральну тематику. Привертали увагу й живописні полотна ві-домого самобутнього митця з Вучкового Іва-на Бізоні.


35


РОДИННЕ СВЯТО СЕЛА РОКОСОВО

Цікавий незабутній захід на тему «Роде наш славний» наприкінці травня 2016 року відбувся в будинку культури села Рокосово на Хустщині.

Готуючись до дійства, організатори ви-готовили родовідне дерево, на якому пред-ставили прізвища корінних жителів села. Це чудо-дерево можна було оглянути у малій залі закладу.

Чого вартує, наприклад, родина Дубров-ських!

Павло Дубровський (29.05.1907–27.11.1983) у 1934 році закінчив юридичний факуль-тет Карлового університету і здобув ступінь доктора права. Він – видавець прогресивного часопису «Поступ», виступав за демократи-зацію Чехословаччини і надання русинам- українцям автономії. Павло Дубровський не тільки зорганізував переїзд А. Волошина і його канцелярії до Хуста, а й допомагав юри-дичному розпуску земського уряду й офіцій-ному перейменуванню Підкарпатської Русі в Карпатську Україну, організації народної оборони «Українська Січ», яка формувала-ся виключно з молодих українців. Січовики щиро вірили в українську ідею – об’єднання всіх українських земель навколо самостійної Карпатської України та у вільне процвітан-ня великої Соборної України. Як і його чи-сельні однодумці, Дубровський залишився в місті Огломоуц (Чехія), де і помер. І лише завдяки клопотанням брата Гаврила був пе-репохований на батьківщині (селі Рокосово) у 1985 році. Один із нащадків Дубровських і нині працює радником президента Чехії.

Або візьмемо родину Куциків. У 50–70- роках минулого століття Петро Куцик (01.12.1898–11.04.1975) був найшанованішою

людиною серед любителів-садоводів. Він озеленив не тільки Рокосово, але й прилег-лі до нього гори, кар’єр. Його сади і сьогодні служать людям. Донька Ірина Куцик, відома вишивальниця, майстер народної творчості України, довго проживала в місті Ужгород. Починаючи з 1956 року, її роботи експону-вали в багатьох країнах Європи і навіть у Ка-наді. Письменник Леонід Уральський у кни-зі «Барви гірського краю» детально описав творчість нашої землячки. Ірина Петрівна також член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, лауреат Все-українського фестивалю традиційного на-родного мистецтва, володар титулу «Лідер України» та майстриня 2006 року.

Незважаючи на поважний вік, Ірині Пет-рівні пішов 88-й рік, вона не випускає голку з рук. Із вдячністю на розсуд жителів рідно-го Рокосова представила свої вишукані тво-ри. До слова, Поліна ІІІимон, її рідна сестра, яка проживає в селі Данилово, створила ет-нографічний музей «У бабки Поліни», який користується популярністю у туристів.

Найхвилюючим на святі було те, що до нас завітав онук Петра Куцика – Олександр Куцик. Нині він – доцент кафедри театраль-ного мистецтва Львівського національного університету, режисер Закарпатського ака-демічного обласного театру ляльок, заслуже-ний артист України, який був приємно вра-жений закладом культури, кількістю молоді, що взяла участь у концерті та переповненим залом глядачів.

Згадували на вечорі й сім’ю учителя-бі-олога Степана Попа (27.08.1910–13.03.2001), його синів Василя, Степана та Григорія, які стали відомими науковцями. Не забули і за доньку Івана Жабка – Марію Іванівну, професора Тернопільського педагогічного інституту. Загалом село може гордитися ві-домими земляками, які удостоєні високих звань. Серед них заслужений діяч науки і техніки Степан Поп, заслужений журналіст України Іван Чоповдя (07.01.1955–29.09.2011), заслужений лікар України Станіслав Метей-ко, заслужений майстер народної творчості України Ірина Куцик, заслужений артист України Олександр Куцик. А нещодавно мо-лода вчителька української мови та літера-тури Хустської гімназії-інтернату Олеся Кі-веждій удостоєна високого звання «Заслуже-ний учитель України».

Ірина Куцик і Поліна ІІІимон

36

Відлуння подійНа вечорі також висловлювалася щира

вдячність матерям-героїням, а їх у селі 26, які виховали своїх дітей гідними синами та доньками нашої держави, та тим родинам, сини яких захищають схід нашої країни від російського агресора.

Щиру вдячність усім родинам, які при-множують славу рідного Рокосова, висловив сільський голова Павло Джуга.

Насичена і змістовна концертна про-грама запам’яталася надовго. Особливо спо-добався усім виступ наймолодших жителів

села – вихованців дитячого навчального за-кладу, танцювального колективу сучасного спортивного танцю «Рондо» (керівник Віта-лій Сініченко). Вибухом оплесків зустріли глядачі і солістів-вокалістів.

«З родини починається життя люди-ни», – вчить народна мудрість. У сім’ї ди-тина з’являється на світ Божий, сім’я плекає найвищу цінність людства – цвіт нації, май-бутнє народу. Саме таким був лейтмотив за-ходу «Роде наш славний».

Олена ПОП

МИТЦІ ЗАКАРПАТТЯ МАЛЮВАЛИ ТРАВНЕВИЙ УЖГОРОД

Тридцятого травня 2016 року на базі Об-ласного організаційно-методичного центру культури відбувся семінар-пленер «Ужгород травневий» самодіяльних і професійних ху-дожників. Він проводиться уже кілька років поспіль. Цьогоріч митці малювали в істо-ричному центрі Ужгорода та на околицях міста. Самодіяльні художники мали мож-ливість попрацювати поряд із професіона-лами, побачити їх у процесі роботи, почути їхні поради. А ще, – поспілкуватись у неви-мушеній, дружній атмосфері.

Мета семінару-пленеру: налагодження зв’язків та обміну творчим досвідом і новими ідеями між митцями з усіх районів Закар-паття та напрацювання навиків у написанні пейзажу.

У семінарі-пленері взяли участь Емма Левадська, Тетяна Сопільняк, Олена Го-раль-Грищук, Олександр Сидорук, Василь Вовчок, Петро Шолтес із міста Ужгород, Ольга Гал та Любов Шпак із міста Виногра-дів, Антоніна Дурда та Надія Вербищук із Іршавщини, Михайло Грига з смт Воловець, Ірина Попдякуник із міста Мукачево, Магда-лина Березанич із смт Великий Березний.

Привітала учасників семінару заступ-ник директора Обласного організаційно-ме-тодичного центру культури Оксана Попдя-куник.

З питанням «Пейзаж у творчості закар-патських художників» виступив член Наці-ональної спілки художників України Петро Шолтес. Він також поділився своїми спога-

дами про відомих художни-ків краю, що нині вже стали класиками.

На завершення відбувся огляд та обговорення вико-наних робіт учасниками се-мінару-пленеру та підведен-ня підсумків.

У рамках семінару-пле-неру його учасники відві-дали галерею-майстерню відомого скульптора і жи-вописця Івана Маснюка, оз-найомилися з його творчим доробком.

Володимир МИШАНИЧУчасники пленеру

37


В УЖГОРОД ЗАВІТАВ «ГРАЙЛИК»

У рамках Міжнародного дня захисту ді-тей з 31 травня до першого червня 2016 року в Ужгородському коледжі культури і мис-тецтв пройшов уже традиційний ХІV об-ласний фестиваль ігор та iгрових програм «Грайлик–2016».

Мета масового заходу – виявлення тала-новитих сценаристiв, режисерiв та ведучих ігор та iгрових програм, iнтелектуальне та творче збагачення, розвиток учасникiв фес-тивалю та глядачiв, змiцнення культурних та дружнiх зв’язкiв органiзаторiв дозвiлля.

Організаторами фестивалю є управ-лiння культури Закарпатської облдержад-мiнiстрацiї та Ужгородський коледж культу-ри i мистецтв.

Автор iдеї цього чудового мистецького дійства – викладач-методист циклової комісії культурно-дозвіллєвої діяльності і культуро-логії Ужгородського коледжу культури і мис-тецтв, директор фестивалю «Грайлик-2016» Людмила Ухач.

Глядачами і безпосередніми учасника-ми фестивалю стали Ужгородський міський центр соціальних служб для дітей, сім’ї та молоді; діти, батьки яких воюють у зоні АТО або сім’ї яких опинилися у важких обста-винах; підлітки, що перебувають на обліку кримінально-виконавчої інспекції внаслідок ранньої злочинності.

Активним учасником мистецької акції була й Ужгородська міська організація То-вариства Червоного Хреста України, яка по-дбала, щоб дітки, які брали участь в іграх під час фестивалю, отримали подарунки – іграшки.

З найкращими привітан-нями та побажаннями відкри-ли культурно-мистецьку акцію директор фестивалю «Грай-лик–2016» Людмила Ухач, ди-ректор Обласного організацій-но-методичного центру куль-тури Ганна Дрогальчук і голова міської організації Товариства Червоного Хреста України Ва-лентина Митровцій.

Протягом дня представники культури, зокрема клубні пра-цівники, викладачі шкіл мис-тецтв, загальноосвітніх шкіл із різних районів області, студенти коледжу культури і мистецтв на

сцені гралися з дітьми, водночас удоскона-люючись у своїх професійних уміннях.

За день журі, до складу якого увійшли голова журі – директор Ужгородського ко-леджу культури і мистецтв Наталія Шетеля, головний спеціаліст управління культури Закарпатської облдержадміністрації Світла-на Мендель, директор Обласного організа-ційно-методичного центру культури Ганна Дрогальчук, мистецтвознавець, лауреат пре-мії імені Йосипа Бокшая та Адальберта Ер-делі, старший викладач кафедри «Живопи-су» Закарпатської академії мистецтв Роман Пилип, завідувач відділу Обласного органі-заційно-методичного центру культури Люд-мила Веклюк, переглянуло ігрові програми учасників і першого червня на Театральній площі о 12-й годині відбулося нагородження переможців фестивалю-конкурсу у різних номінаціях.

Окрім цього, студентами коледжу було проведено велику кількість цікавих ігор, а кожному учаснику подаровано іграшки. Радощам діток не було меж. За підсумками фестивалю визначені переможці.

Номінація «За кращий авторський твір» – студенти ІІІ–ВД курсу Ужгородського коледжу культури і мистецтв (керівник – ви-кладач-методист Людмила Ухач) – за сюжет-но-ігрову програму «Граємося цілий рік».

Номінація «За кращу режисуру» – на-родний театр Свалявського районного бу-динку культури (керівник Маріанна Попо-вич) – сюжетно-ігрова програма «Циркові пригоди Тусі та Барбарусі, а також Ірусі та Марусі».

38


Номінація «За краще музичне оформ-лення» – Олександр Дубровка, викладач дитячої школи мистецтв села Широке Вино-градівського району.

Номінація «За краще художнє оформ-лення (реквізит)» – студенти ІІІ–А курсу Ужгородського коледжу культури і мистецтв (керівник – викладач Єлизавета Сівак) – ігро-ва програма «Орел і орлята» (режисер Лілія Мірчук).

Номінація «Кращий ведучий» – Наталія Васильєва, завідувач відділу клубної роботи Берегівського міського будинку культури.

Номінація «За використання народних мотивів» – будинок культури села Соломо-ново Ужгородського району (керівник Ната-лія Цубера).

Номінація «Найкраща гра» – Віталія Бу-лина, викладач загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів села Лінці Ужгородського району.

Номінація «За творчий пошук та оригі-нальність» – Лариса Магада, завідувач клубу села Дубриничі Перечинського району.

Номінація «Спеціальний приз журі» – студенти ІІІ–А(Е) курсу Ужгородського ко-леджу культури і мистецтв (керівник – ви-кладач Єлизавета Сівак) – ігрова програма «Червона шапочка».

І місце – Лариса Магада, завідувач клубу села Дубриничі Перечинського району.

ІІ місце – студенти ІІІ–ВД курсу Ужго-родського коледжу культури і мистецтв (ке-рівник – викладач-методист Людмила Ухач).

ІІІ місце – учасники художньої самоді-яльності будинку культури села Соломоно-во Ужгородського району (керівник Наталія Цубера).

Гран-прі – народний театр Свалявського районного будинку культури (керівник Ма-ріанна Попович).


Під час виступу

Члени журі та студенти

Приємна мить – нагородження

Ігри для бажаючих

39


Вікторія Симкович, Наталія Стегура, Марія Купарь, Антоніна Дурда, Галина Акулова

ДИТЯЧА ІГРАШКА – НЕ ДИТЯЧА СПРАВА

Людмила Губаль проводить майстер-клас

Народна іграшка має давню історію і є відображенням певної епохи, невід’ємною частиною історії, культури, суспільства. Вона має пізнавальну й виховну цінність для дитини, відтворює явища реального світу у доступних їй формах.

Майстер-клас «Традиційна закарпатська іграшка» уже втретє проводиться першого червня – у Міжнародний день захисту ді-тей – на подвір’ї Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Тиводара Легоць кого.

Дитяча іграшка – не дитяча справа. Саме тому з дітьми працювали досвідчені знавці традицій, заслужені майстри народної твор-

чості України Людмила Губаль, Наталія Сте-гура, майстрині Марія Купарь, Олександра Гаркуша, Вікторія Симкович із Ужгорода та Антоніна Дурда з Іршавського району.

Організаторами заходу виступили управління культури та служба у справах дітей Закарпатської облдержадміністрації за підтримки працівників музею та членів За-карпатської організації Національної спілки майстрів народного мистецтва України.

На урочистому відкритті свята пред-ставники родин випустили у небо голубів, які символізують мир.

У майстер-класі взяли участь вихован-ці дитячих будинків та будинків сімейного типу з різних районів Закарпаття, серед них і переселенці зі сходу України.

Крім майстер-класу з виготовлення тра-диційних закарпатських іграшок, діти взяли участь у розважально-ігрових програмах, які провели для них актори Закарпатського ака-демічного обласного театру ляльок «Бавка», оглянули виставку творів майстрів народ-них художніх промислів Закарпаття та взя-ли участь в екскурсії Ужгородським замком.

Організатори вручили також усім дітям подарунки.

Олена ВАШ

40


РОБОТА УВІНЧАЛАСЯ УСПІХОМ«Минуле наше, як тебе забути…» – під такою назвою студенти другого курсу

Ужгородського коледжу культури і мистецтв другого червня 2016 року згідно навчаль-ного плану захищали курсові роботи з навчальної дисципліни «Народознавство». Це був справжній феєрверк інформації про найрізноманітніші свята народного календа-ря, традицій сімейної обрядовості, заняття українців. Під час підготовки курсових робіт проводився пошук, аналіз, відбір та засвоєння необхідного матеріалу. Тож у ко-леджі закладаються основи самовдосконалення майбутнього спеціаліста, який буде дбати про збереження та популяризацію традицій і звичаїв народу. Студентам була надана можливість не тільки оволодіти програмним матеріалом, але й елементами дослідницької, творчої діяльності, що сприяє підготовці випускників до вирішення проблем життєдіяльності.

Людмила Ухач (стоїть у центрі) зі студентами коледжу

Уже сьогодні у стінах навчального закла-ду студенти думають про те, які заходи бу-дуть проводити у майбутньому. Так, Крісті-на Мишанич захищала роботу на тему «Літ-ня обрядовість. Календар літніх свят». На запитання, як буде використана її робота, вона впевнено відповідала, що мріє провести свято Івана Купала, бо воно їй дуже сподо-балося. Уже написала сценарій свята, розро-била вікторину до нього. Кожен зі студентів працював творчо над розробкою вікторин, кросвордів, пошуком сценаріїв до теми, що стане хорошою основою проведення захо-дів на народознавчу тематику. Надзвичайно вдало студентами були підібрані наочні ма-теріали: відео, презентації, слайд-шоу. Оби-раючи теми, студенти керувалися власними уподобаннями та дослухалися до порад ви-

кладача. Тематика робіт різноманітна. «Українське народне весілля» – робота студентки Євгенії Саву-ли. Цікавий матеріал про звичаї під час народжен-ня дитини представила Габріела Дудинець. «На-родна мудрість – у кожен дім: і літнім людям, і мо-лодим. Народні знання в Україні» – тема курсової роботи Мирослави Піцур, яка змістовно її розкрила. Тема «Народні промисли та ремесла» зацікавила Миколу Микуляка, який запропонував вікторину «Назвіть, що це за проми-

сел?», використавши предмети, що предста-вив як унаочнення.

Керівник студентських робіт – досвідче-ний викладач-методист Людмила Ухач. Своє завдання як викладача вбачає у розвитку творчої ініціативи, самостійності, відпові-дальності й організованості студентів. Кур-сові роботи, що захищалися, дозволили сту-дентам показати можливості використання скарбів українського фольклору, народних знань, досвіду вирішення актуальних пи-тань, а також розширити простір для роз-витку самостійної діяльності.

Студентами зібраний та систематизо-ваний багатий матеріал із народознавства. Радимо працівникам культури звертатися у коледж та скористатися цікавою інформа-цією на різноманітні теми.


41


Початок дійства

ЗАКАРПАТСЬКИЙ НАРОДНИЙ ХОР ЗАЗИРНУВ У МИНУЛЕ

У неділю, 18 червня 2016 року , Заслужений академічний Закарпатський народний хор презентував ужгородцям, краянам та гостям міста історичний концерт «Повер-нення в минуле». Святкову програму приурочили до 70-річчя від дати першого концер-ту Закарпатського хору та 120-ї річниці від дня народження Петра Милославського – одного із засновників колективу.

Дійство почалося своєрідним мистець-ким флеш-мобом на площі Театральній у центрі Ужгорода. Учасники колективу спільно з гостями заходу поринули в атмос-феру 70-річної давнини, запросивши всіх присутніх на імпровізований вуличний кон-церт.

Родзинкою акції був її антураж – цен-тром міста прогулювалися артисти в обра-зах ужгородського міського голови 1946 року, першого керівника хору, балетмейстера тощо. Підтримали ідею улюбленого колек-тиву й ужгородці, які теж перевтілилися в образи городян першої половини ХХ сто-ліття. Історичний концерт відбувся у примі-щенні Закарпатського академічного обласно-го театру ляльок «Бавка» на площі Театраль-ній, де проходив перший концерт головного хору краю. Закарпатські митці представили номери, які виконувалися під час цього кон-церту у 1946 році. І як і 70 років тому, вбра-лися в автентичні костюми, люб’язно надані Закарпатським музеєм народної архітектури та побуту. А в фойє театру представлено ви-ставку зі старих афіш, фотоальбомів, народ-ного вбрання та інших архівних матеріалів хору.

Ініціатор цієї визначної у культурницькому житті краю події, головний диригент Заслуженого академічного За-карпатського народного хору Наталія Петій-Потапчук каже: «Ідею відтворити перший іс-торичний концерт я виношую вже давно, і дуже рада, що саме в 70-літній ювілей від дня пер-шого концерту колективу ми змогли реалізувати цей задум. Особливим є те, що концерт відбувся на тій самій сцені, що й 70 років тому. Звичайно, ко-стюми, в яких виступає наш колектив, є сценічними, хоча

над їх виготовленням працювали такі відо-мі художники, як Андрій Коцка, Федір Ма-найло, Едіта Медвецька та інші, але автен-тичний народний одяг, у якому виступали артисти на першому концерті, звичайно ж, не зберігся».

Упродовж історичного концерту гляда-чі мали можливість насолодитися творами, які є «золотим фондом» Заслуженого акаде-мічного Закарпатського народного хору: це твори Петра Милославського, зокрема, «Гей, на високій полонині» (соліст – народний ар-тист України Петро Матій), «За горою висо-кою голуби літають» – пісня, партитура якої викарбувана на могилі П. Милославського, «Дівчино, прощай», «Там, за горов» у його ж обробці, які і нині є в репертуарі колективу. Відновили також і «золотий» танцювальний номер – «Раківчанка». Особливістю концер-ту був музичний супровід із двох баянів, адже оркестрова група з’явилася лише в 50-х роках.

Оригінальний задум проведення куль-турно-мистецької акції «Зазирнімо в мину-лость» його ініціаторам вдався на славу. Пер-ша частина пройшла у форматі арт-мобу на площі Театральній, а після історичного кон-церту святкування перенеслося на площу

42


Євгена Фенцика перед нинішньою філармо-нією, де артисти презентували вже широкий репертуар: від 1946 року до сучасності. Пря-мо тут усі бажаючі мали можливість разом із артистами навчитися танцювати «Закарпат-ський увиванець» та взяти участь у конкурсі серед глядачів на найкращий образ далекої

Наталія Петій-Потапчук і Заслужений академічний Закарпатський народний хор

СВЯТО ФОЛЬКЛОРУ У КАМЙОНЦІЧетвертого–п’ятого червня 2016 року

у гірському селі Камйонка відбувся 51 фес-тиваль фольклору русинів-українців Сло-ваччини. Цьогоріч Закарпаття на фесті представляли народний ансамбль танцю «Писанка» Ужгородського міського цен-тру дозвілля – будинку культури (керівник Оксана Хижун), народний вокальний ан-самбль «Оріховчанка» клубу села Оріхови-ця Ужгородського району (керівник Тетяна Раховська), солістка Закарпатської обласної філармонії Мирослава Швах-Пекар та ви-кладач Ужгородського коледжу культури і мистецтв Марія Мартинюк.

Фестиваль організували Союз руси-нів-українців Словацької Республіки, село Камйонка, Пряшівський самоврядний край і Любовнянський осередок культури в Ста-рій Любовні з метою популяризації народно-го мистецтва та зміцнення творчих зв’язків.

У заключній програмі фестивалю «Бар-вінкова Камйонка» прозвучали популярні

українські народні пісні «Ой я знаю, що гріх маю», «Тихо над річкою», «Паде дощ», «Тиха вода», «Іванку, Іванку», «Чекала м тя, леґіни-ку» та інші у виконанні народного вокаль-ного ансамблю «Оріховчанка» і солістки Ми-рослави Швах-Пекар. Зачарувала слухачів грою на бандурі й Марія Мартинюк. Шквал оплесків викликали народні танці «Бубнар-ський» та «Зарічевський чардаш», презенто-вані ансамблем «Писанка».

Захід відбувся за підтримки управлін-ня культури Закарпатської облдержадміні-страції та сприяння Обласного організацій-но-методичного центру культури.

Культурно-мистецька акція стала черго-вим оглядом діяльності аматорських фоль-клорних колективів, які розвивають сучасне пісенне, музичне і танцювальне мистецтво русинів-українців, популяризуючи як тра-диційну, так і стилізовану народну куль-туру.

Віталій РАЦ

епохи. До речі, кращими ви-знано пару Галини та Ми-коли Токарєвих, які вразили журі елегантністю свого ре-тро-вбрання.

Наталія Петій-Потапчук продовжує: «Я тішуся, що ця культурно-мистецька акція отримала зацікавлення у ши-рокої громадськості та багато хто долучився до неї. Осо-бливо вдячна Закарпатсько-му академічному обласному театру ляльок, актори якого допомагали створити атмос-феру старого Ужгорода та пе-редати дух епохи. Приємною несподіванкою було долучен-

ня до нашої акції Закарпатської школи мо-делей «А-стар», які взяли участь у арт-мобі».

Закарпатські хористи вкотре підтвер-дили свій високий професійний рівень та продемонстрували, як слід берегти культур-ницький генофонд української нації.

Оксана ДУДАШ

43

ОКРИЛЕНИЙ МУЗИКОЮ І СПІВОМПро музиканта Михайла Рибалка

Пісні натхненні! Предків трудовитихпалкі й сердечні, щирі голоси!Дай, доле, нам о, дай не розгубитибезціннії скарби нетлінної краси!

Софія Малильо

Михайло Рибалко належить до тих об-дарованих, жадібних на важливу справу людей, яких легко уявити в різних життєвих іпостасях: політиками, воєначальниками, хо-реографами і т. ін. В усіх цих ролях природ-но виглядає і він, хоча найорганічніше таки його роль – музикант. Бо музика в нього – не тільки покликання, спосіб життя, не тільки «труди і дні» (за Гесіодом), а майже святиня. Бо ж музикою усе для нього починається і все нею закінчується.

Йому судилося побачити світ 13 січня 1957 року в селі Ясіня Рахівського району в родині робітників: батько – почесний за-лізничник, мати – працівник лісокомбінату. Там виростав і там виношував мрію: бути тільки музикантом. Пригадує, що в них дома глибоко шанували народне мистецтво. Ще з дитинства батьки прищеплювали йому любов до рідної пісні, звичаїв та обрядів. Саме у батьківській оселі формувалася наці-ональна свідомість хлопця, у душі з’являлося почуття гордості, що в такій співучій сім’ї та благодатній землі поталанило народитися. Передусім тут він прилучився до генетич-ної народної музики, пісні, колядок і поніс їх у серці на все життя, саме від них поли-

нув у світ творити добро. Рідний край, ро-дина не лише зростили, а й заклали в нього всі найкращі чесноти – безмежну любов до Батьківщини, український патріотизм, праг-нення прислужитися своєму народові.

У 1974 році завершив навчання в Ясі-нянській середній школі, паралельно вчив-ся в музичній школі, яку закінчив у 1973 році по класу баяна і мав щастя бути учнем у нині заслуженого працівника культури України, незмінно доброзичливого Василя Калинюка. Він помітив обдарування старан-ного школяра, сприяв його музичному зрос-танню. Відомий композитор посіяв у молоду душу ті добрі зерна, котрі врунисто зійшли в подальшій творчій долі Михайла. Прига-дує: перші заняття принесли йому задово-лення, яке його постійно супроводжує.

У 1974 році з братом-близнюком Василем вступав до Ужгородського музичного учили-ща. На жаль, брат не пройшов за конкурсом. Щоб разом піти в армію, довелося перевести-ся Михайлові на заочне відділення. Під час заочного навчання працював завідуючим клубом присілка Свидовець, акомпанував на баяні самодіяльній народній агітбригаді «Свидівчанка», яка представляла самобутню програму, побудовану на народній обрядо-вості (керівник Єлизавета Зелінська). Швид-ко вдалося навести тут лад, агітбригада «Свидівчанка» отримувала перші місця на конкурсах. Деякий час працював завідую-чим клубом присілка Сітний на Рахівщині.

Як закінчив перший курс навчання, були призвані з братом в армію (1975–1977), де служили разом. Шість місяців прове-ли в м. Бердичів у навчальному батальйоні зв’язку, потім відправили у м. Брунталь (Че-хословаччина, Центральна група військ) – командиром радіостанції начальника штабу дивізії. Брав участь у художній самодіяль-ності в окружному будинку офіцерів, грали в оркестрі ансамблю військового містечка.

Творча майстерня

44


Після служби повернувся Михайло в Ужгородське державне музичне училище на стаціонарне навчання, бо заочне відді-лення вже закрили, і закінчив його у 1980 році. З особливою теплотою у серці згадує нині своїх учителів Михайла Керецмана, Юрія Іваницю, Олену Полянську, Івана Соп-ка та ін. А в 1986 році завершив навчання у Рівненському інституті культури за фахом керівник самодіяльного оркестру народ-них інструментів. Спочатку було важко, але уважно придивлявся до своїх колег-студен-тів, працював над підвищенням майстер-ності. Так поступово оволодівав музичним інструментом. За роки навчання відбувався справжній переворот у свідомості Михайла. Він прагнув пізнати рідну землю, її історію, духовні скарби. Заняття в інституті спонука-ли до цього, розвивали національну й гро-мадянську активність.

А брат вступив на стаціонарне відділен-ня Рівненського інституту культури, який закінчив раніше, в 1980 році. Нині він пра-цює директором будинку культури смт Ясі-ня Рахівського району. А Михайло на заоч-ній формі навчання згаданого інституту перебував у 1982–1986 роках й одночасно працював артистом оркестру Заслуженого Закарпатського народного хору.

В інституті йому поталанило на пре-красних педагогів. У них пройшов чудову школу музикування. Вони заклали в ньому міцний мистецький підмурівок. Серед них варто назвати В’ячеслава Войтюка, Богдана Яремка та інших.

Шандор Шрайнер, Михайло Рибалко, Сергій Донець

Саме після цього навчання по-справжньому зрозумів, що му-зика – це його покликання і доля. Він самовіддано залюблений в ук-раїнську музику, в українську на-родну пісню. І де б не бував, му-зика і пісня завжди з ним, завжди в його серці.

Особливо з дитячих літ він любить коломийки, які активно побутують на Рахівщині. Він зізна-ється, що коломийки – його неод-мінний супутник і надійний по-радник на життєвому шляху. Не уявляє свого життя без них. Дуже хотів би, щоб збільшувалася кіль-кість шанувальників пісень, щоб вони були потрібними для кожної людини, щоб і надалі залишалися

носієм українського духу.З 1979 року Михайло Васильович пра-

цює у Закарпатській обласній філармонії артистом оркестру Заслуженого (нині ака-демічного) Закарпатського народного хору, концертмейстером філармонії та музичного лекторію, артистом у складі ансамблю соліс-тів «Гармонія», концертмейстером хору та ансамблю ПТУ № 5 м. Ужгород, ансамблю торгово-кулінарного училища, гарнізонно-го будинку офіцерів, чоловічого хору мікро-району Доманинці Ужгородського міського центру дозвілля – будинку культури, народ-ного вокального ансамблю «Карпатські го-лоси» клубу села Оноківці. Він учасник ху-дожньої самодіяльності машинобудівного та механічного заводів в Ужгороді.

Сумлінно працює також концертмей-стером зразкового ансамблю народного тан-цю «Джерельця Карпат» будинку культури профспілок Закарпатської облпрофради. Відомо, що сценічний варіант народного танцю важко уявити без музики. Хореогра-фічний текст, пластичний малюнок танцю не може знайти повного розкриття змісту без музичного супроводу. Михайло Рибалко добре усвідомлює, що супровід не повинен зводитися до простого акомпанементу. Він повинен допомагати виконавцеві створюва-ти художні образи, розкривати їх сутність, завжди дотримуватися тенденції якнайгар-монійнішого поєднання музичного супро-воду з текстом пісні чи лексикою танцю.

Працює багаторічним концертмейсте-ром народних артистів України Петра Ма-тія, Марії Зубанич, Клари Лабик та інших

45


солістів філармонії, які своїм співом дару-ють позитивні емоції, дивують кришталево чистими звуками, випромінюють енергію добра. З ними він виступав на високих по-лонинах, заводах, санаторіях. Разом з інши-ми він яскравий пропагандист співу, віртуоз своєї справи, веде боротьбу за національне самоусвідомлення через саможертовну інте-лектуальну, духовну роботу.

Спів артистів обласної філармонії в му-зичному супроводі Михайла Рибалка тор-каються чарівними звуками-переливами са-мого серця, змушуючи його пришвидшено битися. Такі враження сповнюють, коли слу-хаєш солістів, які знайшли силу та енергію і наважилися нести у світ технічного прогре-су благодать та насолоду, щоб люди сповню-вали свої душі добром та мріяли про вище, щоб на хвильку відривалися від буднів і ба-чили, який усе ж таки чудовий світ.

Блискучі зразки пісенної спадщини За-карпаття та всіх регіонів України, кращі досягнення сучасних вітчизняних митців на високому професійному рівні невтомно пропагують учасники ансамблю «Гармонія», а саме: народний артист України Петро Ма-тій. У репертуарі колективу – твори, в яких вирує вся гама людських почуттів – і ніж-на ліричність, і героїчний дух опришків, і загальна веселість сільських дотепників. Кожен митець у своїй творчості несе якесь важливе послання людям. Михайло Рибал-ко своєю виконавською майстерністю му-зичних творів нагадує всім нам про місію кожного на землі – дарувати іншому світло любові, добро і радість. Бо все минуще, лише це вічне. Цей монолітний і водночас дина-мічний колектив однодумців укотре вражає злагодженістю, інтонаційною виразністю,

Петро Матій, Михайло Рибалко

точністю акцентів, художньою пе-реконливістю інтерпретації твору.

Михайлові Рибалку вдається у кожному музичному творі зна-йти свою психологічну домінанту, зберігаючи при цьому загальне – внутрішню душевну рівновагу і самозаглиблення. Його мистецт-во – це шлях, що веде до людей, дарує їм тепло та великий образ-но-емоційний зміст творів, набли-жує виконавця до слухача.

Брав участь у всіх звітних кон-цертах Закарпаття в Національ-ному палаці «Україна» у Києві, у Мос кві в Кремлівському Палаці

з’їздів, різних конкурсах, фестивалях загаль-ноукраїнського та обласного рівня, культур-но-музичних заходах обласного центру.

У складі Заслуженого (нині – академіч-ного) Закарпатського народного хору об’їз-див майже весь колишній Радянський Союз, зокрема Далекий Схід, Середню Азію, Ка-захстан. Виступав з концертами у Словач-чині, Угорщині, Румунії, Польщі, Словенії. Публіка у Європі зустрічала співаків вельми привітно. Майстерне виконання пісень на-стільки вражало слухачів, що вони постій-но нагороджувались оваціями, що довго не вщухали. Поїздки з концертами країнами світу добре пам’ятає. Вони були важкими, виснажливими, але завжди закінчувалися тріумфом українського пісенного мистецтва.

Та найсвятішою для Михайла, як і ін-ших артистів, завжди була і є наша Україна, отой куточок землі, де минуло дитинство в оточенні родини, друзів, односельців

Крім цього, Михайло Рибалко на належ-ному рівні здійснив комп’ютерний набір пі-сень закарпатських композиторів до видання пісенних збірок Андрія Червеняка «Любім Україну» (2009); «Весни усміхнені літа» (2011), «Чарівні Карпати» (2012), «На Говерлі сонце сходить» (2014). Ним здійснений комп’ютер-ний набір нотного матеріалу і до книг «За-служений академічний Закарпатський на-родний хор», І. Керецмана «Тиха ніч» (2009), П. Матія, В. Габорця «Криниця щастя» (2007), І. Стецюри, М. Попенка «Білі лебеді» (2009), «Мелодії щирих сердець» (2006), О. Прокоп «Летіла би’м на край світа», П. Пинзеника «Грає фольклорний ансамбль» (2009), «Ро-динні джерела», «Два серця», «Веселіться верховинці», М. Попенка, В. Габорця «Ча-рівний віночок» (2015), фундаментальних

46

Творча майстерняфольклорних видань «Пісня – то моє життя» (2013), «Пісенна хвиля Оглядова» (2015) та ін-ших.

Та найоб’ємнішою була робота нотного набору та редагування збірника заслужено-го артиста України Миколи Попенка «Хоро-ві та вокальні твори» (2010) у кількості понад 150 пісень. У 2011 році М. Попенко за цей збірник був удостоєний обласної премії іме-ні Дезидерія Задора у галузі музичного і ви-конавського мистецтва (у номінації – «ком-позитор»). Чимало зусиль довелося докласти й до наступного тому «Хорові та вокальні твори» Миколи Попенка, до якого набрано понад 200 творів. Крім цього, Михайло Ва-сильович виконав велику кількість розшиф-ровок народних пісень, записаних Іваном Хлантою у селах Закарпаття, які увійшли до фольклорного збірника «Пісні Іршавщини» (2005).

Михайло Рибалко володіє багатою відео-текою, бо відзняв велику кількість концер-тів, звітів, різних заходів. Переклав із оркес-трових партитур на баянну фактуру музи-ку до танців «Бубнарський», «Вівчарі на по-лонині», «Чотирянка», «Бойківські забави», «Раковецький кручений», «Березнянка», які увійшли до книги «Танці Закарпаття» (1998)

Йосип Черевко, Михайло Рибалко (сидять) і народний вокальний ансамбль «Карпатські голоси»

народної артистки України, балетмейсте-ра-постановника Заслуженого академічного Закарпатського народного хору Клари Балог.

За допомогою співу, танців і музики він намагаеться відтворювати життя в усьому його багатстві, повноті й красі, щоб задоволь-нити різноманітні естетичні смаки й уподо-бання людей. Зрілий талант Михайла Ри-балка, різнобічна діяльність ще принесуть чимало творчих ужинків на благо рідній культурі і мистецтву.

Михайло Рибалко відзначений Подя-кою Міністерства культури України, низкою грамот управління культури Закарпатської обласної державної адміністрації. Він – лау-реат обласної премії імені Дезидерія Задора у складі ансамблю солістів «Гармонія», член Національної Ліги українських композито-рів.

Звичайно, удосконаленню немає меж. Тож хочеться побажати Михайлові Рибалку нових творчих досягнень у здійсненні дер-жавницької політики розвитку культурних надбань нашого народу, постійної любові та підтримки від вибагливих слухачів, що ці-нують пісенно-музичне мистецтво.

Іван ХЛАНТА

47


ДЖЕРЕЛА ПРОФЕСІЙНОЇ МАЙСТЕРНОСТІПро музиканта Інну Леснік

Ім’я Інни Леснік належить до визначних постатей закарпатської скрипкової педа-гогіки. Інна Володимирівна все своє життя присвятила улюбленій справі і вже понад 50 років працює в Ужгородському державному музичному училищі імені Д. Є. Задора, де стала знаним педагогом та здобула велику повагу і визнання серед широкої громад-ськості.

Народилася Інна Леснік 18 червня 1931 року. Першою натхненницею Інни, що при-щепила любов до музики, була її мама – Єлизавета Володимирівна, котра навчалася в Київській консерваторії по класу вокалу та фортепіано (клас викладача Г. Нейгауза). Розпочала навчання Інна в Київській дитя-чій спеціалізованій музичній школі (деся-тирічці), де провчилася два роки по класу скрипки. Але страшні події вплинули на її подальше життя, адже розпочалася вій-на і вся сім’я змушена була виїхати до Росії. Там оселилися у селищі Васильєво поблизу Казані. Але і тут юна скрипалька не поли-шала надій на заняття музикою, і в цьому її підтримувала мама. Вона знайшла в клубі стару скрипку, після чого змогла продовжи-ти навчання в класі Олександра Самойлова. У 1945 році І. Леснік поїхала до Москви на прослуховування в дитячу спеціалізовану музичну школу, де потрапила в клас Валерії Меринблюм. Закінчила школу із золотою медаллю і вступила на третій курс музично-го училища при Московській консерваторії та була направлена солісткою будинку куль-тури в Сєвєроморськ Мурманської області. Але доля розпорядилася інакше, і в 1955 році

Інна Володимирівна прибула до Львова, де працювала ілюстратором на кафедрі камер-ного ансамблю Львівської консерваторії. Че-рез рік вступила до консерваторії.

Неабиякий вплив на формування про-фесійної майстерності скрипальки справи-ли відомі музиканти-педагоги Вадим Сте-ценко та Дмитро Лекгер. Під час навчання в консерваторії грала в дуеті з Марією Крих, Дзвінкою Левицькою. Працювала у симфо-нічному оркестрі Львівської філармонії та Львівському будинку культури. У 1961 році отримала направлення в Ужгородське дер-жавне музичне училище. Навчання в спеці-алізованій музичній школі, а потім в учили-щі та консерваторії сприяло утвердженню професійної позиції майбутнього педагога. Усі розгадані під час навчання секрети вико-навської майстерності вона дотепер втілює у власній педагогічній праці.

Інна Леснік працює на посаді викладача Ужгородського державного музичного учи-лища імені Д. Є. Задора з 1961 року. Творче життя скрипальки є надзвичайно насиче-ним та яскравим. У складі симфонічного та камерного оркестрів викладачів училища та школи, якими керували Йосип Гарчар та Людвіг Товт, систематично брала участь у звітних концертах викладачів, державних іспитах, концертах угорської музики. У дуеті виступала з Ольгою Кевежді та Маріанною Валковською (фортепіано). Були записи на телебаченні, які, на жаль, не збереглися.

Викладач має велику кількість випуск-ників, які працюють у початкових спеціалі-зованих мистецьких навчальних закладах, вищих навчальних закладах, концертних установах в Україні та за кордоном. Слід згадати такі імена, як Василь Руснак – кон-цертмейстер симфонічного оркестру в Ні-меччині, Юрій Лінер – закінчив музичну академію в Будапешті (Угорщина), концерт-мейстер Баварського симфонічного оркестру радіо і телебачення, Наталія Шіпош – голова циклової комісії Ужгородського державного

48


музичного училища імені Д. Є. Задора, На-талія Томич – випускниця Львівської націо-нальної музичної академії імені М. В. Лисен-ка, працює в Кошицькому симфонічному оркестрі (Словаччина), Альона Пинзеник – випускниця Львівської національної музич-ної академії імені М. В. Лисенка, навчається в магістратурі в Австрії, Даніел Ясниський – студент Львівської національної музичної академії імені М. В. Лисенка, Василь До-нець – артист симфонічного оркестру Закар-патської обласної філармонії.

Інна Володимирівна – прекрасна скри-палька і музикант із широким діапазоном художніх уявлень, що дозволяє їй не обмежу-ватися лише віртуозними завданнями щодо трактування свого інструмента. Всі її сту-денти грають не лише технічно досконало, але насамперед виразно, їхня техніка завжди співуча. Винятково теплі слова промовля-ють випускники Інни Володимирівни, із за-хопленням згадують уроки в класі виклада-

ча. Ці щирі слова – не тільки оцінка якостей людини, педагога, наставника. У них від-дзеркалені високі принципові позиції музи-канта-професіонала, котрий, вивчаючи істо-ричне минуле, з оптимізмом спрямовує свої надії у майбутнє. З особливою повагою до свого викладача Наталія Томич зазначає, що Інна Володимирівна – кваліфікований зна-вець скрипкового мистецтва. Під час роботи над твором найбільше уваги вона приділяє інтонуванню, музикальності та образності. Яскраво та доступно пояснює студентам сек-рети звукоутворення, розвиває насамперед музикальність, створює на уроках захоплю-ючу атмосферу творчості та гри. Проблема стильового виконання ставиться викладачем наріжним каменем професійної інтерпре-тації. Інна Володимирівна із великим вико-навським досвідом намагається проходити зі студентами якнайширший репертуар. Вона вимагає деталізованого прочитання автор-ського тексту, але не формально, для кож-

ного нюансу знаходиться пояснення у музичній мові. Музика завжди на першому плані, а всі засоби повинні їй підпорядковуватися.

Інна Леснік – цілісна натура і сильна особистість. В основі визначальної риси її характеру – інтелігентність, виплекана родинними тра-диціями. Ідуть роки, а вона – все така ж чарівна і захо-плена творчими ідеями. Їй властива молодість духу, вра-жаюча працездатність, опти-мізм і життєлюбність.

Юлія ТЕТЕРЮК-КІНЧ

Клара Копельман, Інна Леснік, Олена Вейкаші. Під час концерту, 1960-і роки

Степан Бунда, Ференц Томич, Йосип Базел, Інна Леснік. 2012 рік

Інна Леснік, Володимир Заранський, Мирослава Томич та Марія Драшкаба. 2014 рік

49


МАРІЯ ШАЛЯКА – МАЙСТРИНЯ ІЗ СЕЛА РІЧКА

Міжгірщина, як і весь закарпатський край, із давніх часів славиться своїми талан-тами, які черпають творчу наснагу із глиби-ни народної душі. Почесне місце серед на-родних художніх промислів займає народна верховинська вишивка, яка вирізняється ба-гатством та різноманітністю технічного ви-конання.

Рушник... Рушник – оберіг. А ще – сим-вол гостинності нашого народу. Прийня-ти рушник і поцілувати хліб – означало єдність, злагоду, глибоку пошану тим, хто її виявив. Вишитий рушник створював на-стрій, був зразком людської працьовитості. З рушником ушановували появу немовляти в родині, виряджали в далеку дорогу батька, сина чоловіка й коханого, шлюбували дітей, зустрічали рідних і гостей, проводжали лю-дину в останню путь. Про вишиті рушники складено багато пісень, віршів, приказок, прислів’їв. Як бажають комусь добра, то ка-жуть: «Стелися, доле, рушниками».

Нині наша розповідь про скромну, ча-рівну, трудолюбиву людину, яка все життя займається вишиванням і всю любов віддає своїм роботам – це Марія Шаляка. Народи-лася Марія Юріївна 16 квітня 1945 року в селі Обляска (нині становить західну частину села Голятин) Міжгірського району в сім’ї колгоспників. Сім’я була велика, дружна – п’ять братів і дві сестри. Закінчила сім кла-сів. З дитинства важко працювала, їздила на заробітки, але її весела вдача завжди ставала їй у пригоді. Вона ніколи не скаржилася на своє життя. На заробітках у Ростовській об-ласті працювала сім років поваром, там і по-знайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Вийшла заміж 1964 року і переїхали в ма-льовниче село Річка Міжгірського району, де і виховали зі своїм чоловіком Федором Шаля-кою вісім дітей. Життя було важке, але любов і повага долали усі перешкоди. В один період навіть разом на полонинах випасали овець. А це нелегкий вівчарський труд. На жаль, сімнадцять років, як овдовіла, але у свої 71 не може сидіти без роботи і з великим натх-ненням ще більше вишиває, в’яже, тче доріж-ки. Вона справжня народна рукодільниця. Її оселя сяє і радує усіх, заворожує неймо-вірною красою. Інтер’єр житла заповнений вишитими рушниками, скатертинами. Аж диву даєшся, як просте полотно та яскраві нитки в руках майстрині перетворюються на витвори мистецтва. Дивлячись на робо-ти, захоплюєшся майстерністю, вмінням до-бирати кольори, створювати орнамент. А все тому, що в свою працю майстриня вкладає любов.

А скільки доброти, терпіння і милосер-дя в цієї невтомної жінки-трудівниці. Жодне свято у сільському закладі культури, бібліо-теці, Річківській загальноосвітній школі не обходиться без виставок робіт Марії Юріїв-ни, яка приносить їх із великим задоволен-ням. Коли вона береться за свою улюблену справу – вишивання, забуває про всі негараз-ди і вірить в те, що життя змінюється на кра-ще. До речі, свої вироби ніколи не продає, вона їх дарує і береже для себе і своєї роди-ни. Тож бажаємо майстрині натхнення, здо-ров’я на довгі літа і щоб із кожним роком на-повнювалася скринька новими вишивками.

Галина ФЕДЬКІВ

50


ПЕРЛИНИ ТЕРЕБЛЯНСЬКОЇ ДОЛИНИПро сопілкаря Федора Бецу

Федір Беца народився 19 квітня 1954 року в селі Ко-лочава-Брадолець на Міжгір-щині в сім’ї селянина. Батько Михайло Беца помер, коли синові було шість років. Мати Олена Беца дожила до 92 ро-ків.

У 1961 році Федір пі-шов до школи у перший клас. Закінчив вісім класів у 1969 році. Улюбленими за-няттями у шкільні роки були малювання та музика. А ще редагував шкільну стінгазету «Колючка».

На сопілці навчився грати у десять ро-ків. Тоді, маленьким хлопчиком, прислухав-ся до гри вуйка Івана, який віртуозно вигра-вав на вечорницях. Ті мелодії глибоко запа-ли в душу.

Після закінчення восьмирічки працював на сезонних роботах. У 1972 році був призва-ний до лав армії. Спочатку півроку служив у Чернівецькій області, де отримав звання молодший сержант, а далі – у Чехословаччи-ні, де був на посаді командира відділення, а потім – заступником командира взводу. За-кінчив армійську службу в 1974 році.

У 1975 році одружився з Христиною Ва-силівною, 1957 р. н. Разом виховали трьох дітей – двох доньок і сина. Мають п’ятеро онуків.

Середню освіту здобув у вечірній шко-лі Колочави-Брадолець у 1982–1983 роках. З 1979 року і донині Федір Михайлович пра-цює лісником у Колочавському лісництві.

Село Колочава має багату історію, куль-туру, самобутній побут, мальовничої краси ландшафти. Цей чарівний куточок Міжгір-щини популярний серед відпочиваючих. Тут чудові гірські краєвиди, мінеральна вода, діє 10 музеїв, установлено 25 пам’ятни-ків та скульптурних композицій. Селище постійно відвідують десятки тисяч туристів.

Свого часу відомий чеський письмен-ник Іван Ольбрахт (1882–1952), автор роману про колочавського опришка Миколу Шугая, привернув увагу своїх земляків – жителів Чехословаччини – до нашого краю.

Сопілка – народний музичний інстру-мент, один із найрозповсюдженіших у побу-

ті і найулюбленіших інстру-ментів на Міжгірщині. Сопіл-ку виготовляють в основному із верби. Роблять це навесні, коли кора легко відстає. Її ви-кручують із гілки, а потім із обох сторін кори вирізують отвори. Якщо подути в утво-рений зрізом отвір, то виник-не звук, подібний до свистка.

Федір Михайлович ви-готовляє сопілку із калини та гілок чорної сливи і білої бузини. Бере молоду гіл-

ку з більшою серцевиною, яка вибирається ручним свердлом. Верхня частина отвору повинна бути більша за нижню. Коли труб-ка готова (розмір 35 см) у верхній частині прорізується квадратна воронка. Тоді точно вимірюється довжина всієї сопілки і ділить-ся на половину. Відзначаємо рівномірно від половини до низу шість отворів. Їх роблять стальним дротом, який нагрівають на вогні. Такий музичний інструмент має назву со-пілка-денцівка. Звук у неї найкращий: соко-витий, насичений.

«З сопілкою дружу увесь час», – каже Фе-дір Михайлович. Він любить подорожувати горами, збирати гриби, ягоди, цілющі трави. П’ять років поспіль проводить багато екс-курсій, супроводжує туристів у полонини, грає їм на сопілці, виспівуючи коломийки:

В Колочаві фестивалі один на одному,Ой не хочуть йти туристи додому-додому.В Колочаві ще не було співання сякого,Бо у світі ниє села файного такого.Було свято і є свято, вби так кожний рочок,Були гості і є гості, много співаночок.

Жодне свято в селищі Колочава та у ра-йоні не відбувається без народного виконав-ця. Він неодноразово брав участь у місцевих та районних заключних творчих звітах ко-лективів художньої самодіяльності, в облас-ному туристично-фольклорному фестивалі «На Синевир трембіти кличуть», фестивалі українсько-чеської дружби «Колочавське від-луння Тереблянської долини», святах «Про-води отар на полонину», днях селища тощо.

Софія ДИШЛІВСЬКА

51


ВІТАЛІЙ КІНЧ – ТАЛАНТ І МАЙСТЕРНІСТЬ

Різьба по дереву – один із найцікавіших і найдавніших видів народного мистецтва, поширений по всій Україні. Різьбленнями прикрашали житло, храми, меблі, засоби пересування, знаряддя праці, предмети до-машнього вжитку. І справжні майстри пере-творювали звичайне дерево на витвори мис-тецтва. Та це не тільки виготовлення камер-них, невеликих за розміром декоративних речей. Значною мірою це і монументальне мистецтво, своєрідні пам’ятники, спорудже-ні народними майстрами у містах і селах, пов’язані з важливими історичними подіями чи з життям видатних людей, шанованих у народі.

Ми не можемо уявити усю велич створе-ного людством упродовж століть, не можемо назвати прізвища багатьох творців чудових виробів, що прикрашають зали наших музе-їв. Та ми певні, що в душах усіх, хто ознайо-миться з цими пам’ятками, вони залишать глибокий слід. Певні, що й твори сучасних майстрів, які не відірвалися від народних традицій, постійно привертатимуть увагу глядачів.

Віталій Кінч – один із талановитих май-стрів української різьби по дереву. Бог щедро обдарував його. Він чудово малює, грає на гі-тарі, має гостре почуття гумору та безмежну фантазію.

Народився Віталій Кінч 18 серпня 1974 року в мальовничому верховинському се-лищі Міжгір’я Закарпатської області. Мати, Олена Федорівна – вишивальниця, а тато, Михайло Іванович – художник, різьбяр. Хист до малювання ще в ранньому дитинстві прищепив батько. Його поради та настанови

стали орієнтиром у мистецтві, завдяки йому освоїв ази різьбярства. Навчаючись у школі, їздив на відпочинок у табори для обдарова-них дітей, де мав змогу займатися з учите-лями на уроках малювання. Ще маленьким хлопчиком Віталій змальовував цікаві кар-тинки, різьбив візерунки, брався відтворю-вати побачене, це і були перші доробки май-бутнього різьбяра.

Коли після закінчення школи постало питання куди йти навчатися, то Віталій не зупинив свій вибір на різьбярстві, а обрав іншу професію. Закінчивши в Міжгір’ї про-фесійно-технічне училище № 12, він жодно-го дня так і не пропрацював за фахом. А от музика в його житті відіграла неабияку роль. Адже він самотужки навчився гри на гітарі, разом зі своїми однодумцями створили му-зичний гурт і з успіхом виступали на сцені Міжгірщини.

У цей же період Віталій разом із батьком відновлював та оформлював церкви Закар-паття. Поступово перейшов до різьби сувені-рів, картин, а згодом – ікон. Майстер не знав законів професійного мистецтва, виготовляв свої твори без спеціальної підготовки. Перші його роботи, звичайно, були недосконали-ми, але він поступово відшліфовував свою майстерність.

Працюючи над композиціями, він здійс-нює величезну творчу роботу. Маючи фено-менальну зорову пам’ять, різьбяр у звичай-ній дерев’яній колоді вміє чітко побачити майбутній образ і відтворити його загальний характер. А тоді вже дещо підправляє, приво-дить у відповідність до сформованого в уяві. Кмітливий і допитливий, він здобув гарний досвід, що далося взнаки в його роботах. Зі-знається, що особливий вплив справила на нього творчість батька. Віталій скрупульоз-но вивчав його роботи, намагався осягнути таємниці майстерності. Здається, частково йому це вдалося. Його твори визнали багато шанувальників мистецтва як удома, так і за кордоном, їх закуповують у Чехію, Словач-чину, Угорщину, Росію та Америку.

Мабуть, він і не задумувався про свої виняткові здібності до різьби. Але вродже-ний потяг до прекрасного привів його до Закарпатського художнього інституту (нині академії мистецтв) на факультет декоратив-но-прикладного мистецтва за спеціальністю художня обробка дерева. Нині Віталій Кінч працює в Ужгородському районному центрі

52

Творча майстернядитячої творчості керівником гуртка, де має можливість навчати учнів різьби на базі Ко-ритнянської загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів. Своїми учнями він дуже гордить-ся, адже вважає їх надзвичайно таланови-тими. Силами учнів гуртка вже проведено кілька виставок до Дня матері, Різдвяних та Великодніх свят у школі та Ужгородському районному центрі дитячої творчості в селі Великі Лази, Ужгородській центральній міській бібліотеці. Вони також учасники що-річного конкурсу-виставки учнівських робіт у Закарпатському обласному палаці дитячої та юнацької творчості «Падіюн», де отриму-вали призові місця два роки поспіль. Учнів-ська робота навіть відібрана на виставку до міста Київ.

Віталій Кінч – член Міжгірського район-ного об’єднання художників «Карпатські кольори». У 2013 році вперше взяв участь у колективній виставці міжгірських худож-ників, що відбулася в Закарпатському музеї народної архітектури та побуту (м. Ужго-род), у 2014 році – виставці студентських робіт Закарпатського художнього інституту в Закарпатському інституті післядипломної педагогічної освіти (м. Ужгород) та в стінах свого навчального закладу. У 2015 році учас-ник виставки до Дня художника, що експо-нувалася в галереї «Ужгород».

Захоплює і дивує величезна працездат-ність та енергійність митця, його невичерп-ний потенціал. Невгамовна творча натура майстра прагне нових виявів. Він завершує роботу над капличкою Петро-Павлівської церкви в смт Міжгір’я. У планах на майбут-нє – вирізьбити серію ікон «Хресна дорога».

Для своїх робіт використовує липу, віль-ху, грушу, сливу, яблуню, обробляє готові ви-роби морилкою, воском або лаком. Від цього вони мають гарний колір, теплі на дотик, вони дихають, живуть своїм життям.

Є у митця особлива ікона – це ікона «Благовіщення». А особлива тому, що вирізь-бив він її для дружини Юлії, яка народилася у велике християнське свято – Благовіщення Пресвятої Богородиці.

«Мистецтво несе до нас лише добро», – пишуть мудреці. І це ще раз підтверджу-ють дивовижні роботи митця Віталія Кінча. У кожної людини є своє призначення на зем-лі і важливо, щоб вона знайшла свій шлях.

Знаковим став для Віталія 2016 рік, який запам’ятається відкриттям персональної ви-ставки робіт «Воскресіння Христове», що

пройшла 20 квітня в мистецькому клубі «Арт-Панорама» Ужгородської централь-ної міської бібліотеки й одразу привернула увагу до його творчості. Про обдарованість різьбяра засвідчують слова доктора мисте-цтвознавства, академіка Української акаде-мії оригінальних ідей, заслуженого худож-ника України, голови Закарпатської обласної організації Національної спілки дизайнерів України Михайла Беленя: «Віталій має вели-кий природний талант. Він не просто ми-тець, який ріже в дереві, добросовісно та тру-долюбиво ставиться до будь-якої теми. У Ві-талія відчувається серйозний професійний підхід у роботах, обрамлюючи створені об-рази у виняткові сюжетні роботи. Сакраль-не мистецтво – це одвічна тайна, а у Віталія сакральна тематика є фундаментом творчос-ті. Він щиросердечно ставиться до творів і це є великим позитивом. Дебют персональної виставки показав високий результат і хочеть-ся побажати йому нових творчих звершень».

На виставку завітали колеги, друзі та близькі родичі. Начальник управління у справах культури, спорту, сім’ї та моло-ді Ужгородської міської ради Євген Бобров привітав талановитого різьбяра і побажав творчих успіхів та натхнення. Заслужений художник України, голова обласної органі-зації Національної спілки художників Укра-їни Борис Кузьма у своєму виступі відмітив естетичний смак майстра, що свідчить про невмирущість традицій художньої оброб-ки дерева. А ректор, професор Закарпат-ської академії мистецтв, член Національної спілки художників України Іван Небесник указав на високу професійну майстерність різьбяра, а також наголосив, що дуже вдало і сучасно бібліотека поєднує мистецтво, кни-ги і комп’ютери. Директор Ужгородського районного центру дитячої творчості Світла-на Вульпе вручила грамоту. Сюрпризом для автора виставки став музичний подарунок від вокального ансамблю студентів Ужго-родського державного музичного училища ім. Д. Є. Задора (керівник – заслужена ар-тистка України Світлана Глеба), які викона-ли духовні пісні.

Тож бажаємо Віталію переможного натх-нення у пошуках оригінальних образів, до-сягнення нових висот. Адже його творчість є вагомою сторінкою культурно-мистецького життя України.

Корнелія КАЛИНИЧ

53


ФАЙНА СХОДИНКА МИТЦІВ КУЛЬТУРИ

Понад тридцять колоритних чоловічих і жіночих голосів підкорюють нині сцени районного, обласного, всеукраїнського, за-кордонного рівнів. За свій талант отримують високі нагороди. Вишукане хорове мистецт-во дарують справжнім гурманам культури. Чотири роки тому перспективну ініціати-ву Оксани Сідор створити в Іршавському районі хор підтримало багато працівників культури, відтак і довірили їй очолити цей колектив. Втілити в життя цю ідею сприяв тодішній голова райради Станіслав Сухан.

За словами Оксани Іванівни, чотири роки – це файна сходинка у житті учасників хору. У районі такий створено вперше. Нині хор налічує понад двадцять п’ять концерт-них виступів у різних куточках району, об-ласті.

Перший концерт відбувся у травні 2012 року на обласному святі працівників культу-ри, що проводилося в Іршаві.

Попри те, що всі учасники колективу за-йняті люди, працюють на ентузіазмі. Вони викроюють дорогоцінний час від роботи, до-звілля і сімей, за що їм велике спасибі. Колек-тив цікавий і неординарний за своїм скла-дом, до нього входять люди різного творчого спрямування, окремі з них займають керівні посади. Серед учасників: директор Сілець-кої дитячої школи мистецтв Олександр Го-ліба, завідувачі музеїв у Чорному Потоці – Юрій Фегер, у Великому Раківці – Марія Ал-машій, художник Олександр Дворак. Також тут радують своїм співом працівники район-

ної бібліотеки, будинку культури та дитячих шкіл мистецтв із Ільниці, Білок, Іршави, Приборжавського, Великого Раківця, сільських клубів і бібліотек. Свою лепту-родзинку вносять концертмейстери Стелла Керечанин та Ігор Староста.

На все життя запам’ятається пер-ша творча поїздка. Це був ІV облас-ний фестиваль лемківського народ-ного мистецтва «Лемківська ватра», що проходив на турбазі «Красія» в селі Кострино Великоберезнян-ського району. Тут зібралися всі ті, кому небайдужа лемківська куль-тура, прийшли чи приїхали, аби засвідчити свою приналежність до етнічної гілки великої української нації – лемків Карпат. Серед них –

українські лемківські діаспори зі Словаччи-ни та Польщі. Іршавчанам поталанило взя-ти участь у концертній програмі фестивалю поряд із художніми колективами Львівщи-ни, Рівненщини.

Свою чергову творчу поїздку хор здійс-нив на обласний фестиваль русинської куль-тури «Червена ружа» в місто Мукачево. Це був жовтень 2013 року. Участь у фестивалі взяло понад 30 самодіяльних колективів, зо-крема й Заслужений академічний Закарпат-ський народний хор. Іршавський колектив виконав народну пісню «Світи, місяченьку» в обробці Петра Світлика, в’язанку народ-них пісень «Через поле широкоє» та «По-кладу, покладу» в обробці Дезидерія Задора. Прекрасний хоровий спів іршавчан викли-кав у глядачів приємні враження та хвилю бурхливих оплесків. Повернулися учасники колективу із грамотою від Народної ради ру-синів Закарпаття та цінними подарунками.

У 2014 році хор працівників культури ра-йону побував у місті Сніна, що в Словаччи-ні, де взяв участь у XXIV фестивалі духовної пісні. Колективу пощастило виступати на одній сцені разом із талантами зі Словаччи-ни, Польщі, Сербії, України. Іршавчани про-демонстрували програму духовних творів: «Отче наш» та «Богородице Діво, радуйся» в обробці Я. Яциневича, «Благослови, душе моя, Господа» – К. Стеценка, «Юбілате» – Ласло Галмоса. За це вони були удостоєні дипломом фестивалю, отримали пам’ятні подарунки та чимало приємних вражень.

Хор працівників культури Іршавщини.Диригує Оксана Сідор. 2016 рік

54

Творча майстерняХор відвідав українську православну церкву у смт Стакчін, де священик церкви Сера-фима подарував їм ікони. Також зустрілися з мером міста Сніна та головою президії Со-юзу русинів-українців Словаччини Іваном Лабою.

Цікавим і важливим етапом у розвит-ку хору працівників культури району була участь у V та VI фестивалях-конкурсах стрі-лецької пісні «Красне поле» в Хусті. Колек-тив достойно посів спочатку третє, а наступ-ного року – друге місця, був нагороджений грамотою Національної музичної спілки за підписом голови спілки, Героя України, про-фесора, академіка Анатолія Авдієвського. Скажімо, торік у Хусті на цьому фестивалі- конкурсі на розсуд глядача свою роботу ви-ставляли близько чотирьох десятків творчих колективів із Івано-Франківської, Київської, Хмельницької, Закарпатської областей. До складу професійного журі, яке оцінювало учасників фестивалю-конкурсу, окрім пред-ставників Київського національного уні-верситету культури і мистецтв, управління культури Закарпатської облдержадміністра-ції, Заслуженого академічного Закарпатсько-го народного хору, ввійшли також компози-тор Ігор Білик, поет Степан Галябарда, ди-ректор Обласного організаційно-методич-ного центру культури Ганна Дрогальчук. Звучала патріотична тематика: «У неділю рано раз» – старовинна рекрутська народна пісня в обробці В. Тацака, «Летить куля» – українська народна пісня в обробці В. Шапо-валенка, «Реве та стогне Дніпр широкий» – обробка для хору С. Мартона.

У вересні, два роки тому, відбувся кон-церт хору працівників культури, який про-йшов у рамках відзначення 200-річчя від дня народження Великого Кобзаря – Тараса Шевченка і був продовженням започаткова-ної хором благочинної акції «Повертайтесь живими» в підтримку української армії, що знаходиться в зоні АТО. Представлено пів-торагодинну програму на різну тематику. Це і духовна пісня, і патріотична, і народна. Співали і твори Кобзаря. Завершувала кон-церт славнозвісна «Верховино, мати моя» Михайла Машкіна (солісти Микола Боїшко та Олександр Голіба), яка вже стала візитів-кою колективу. Приємно вразив відеорепор-

таж про історію створення та творчу діяль-ність хору. З такої нагоди іршавчан приїхали привітати колеги – творчі колективи Ужго-родського районного будинку культури: народний вокальний дует «Рідна пісня» у складі Тетяни та Сергія Раховських, народ-ний інструментальний ансамбль «Рапсодія» (керівник Леся Дубенко).

Звичайно, у співочому колективі важли-во підібрати вдалий репертуар. В учасників районного хору працівників культури він дуже різноманітний і будується на правиль-них принципах хорового мистецтва. Обрали твори земляків Василя Гайдука, Петра Світ-лика, Надії Мельник-Гудь, Василя Кобаля, а також Дезидерія Задора, Степана Мартона, відомих сучасних композиторів та класиків.

Кажуть: який солдат без обмундируван-ня. Очевидно, так і в творчості, тим паче хо-ровому. Завдяки екс-начальнику управління культури Закарпатської облдержадміністра-ції, заслуженому працівнику культури Укра-їни Юрію Глебі пошиті сценічні костюми для жіночої групи колективу. Від цього виступи ефектніші. Зараз проводиться робота, аби сценічний одяг мали й чоловіки. За окремі творчі виїзди велике спасибі керівництву ра-йону та відділу культури і туризму райдер-жадміністрації, а також спонсорам.

День народження – це завжди приємні емоції. Вони в кілька разів більше зігрівають душу, якщо в цей день вітають шанувальни-ки твоєї роботи і високопрофесійні знавці справи, якою ти займаєшся. На свої чотири роки, які не так давно відзначив хор, отри-мав понад тридцять привітань із різних ку-точків України. Зокрема, вітали заслужений діяч мистецтв України, професор Київського національного університету культури і мис-тецтв Петро Андрійчук, керівник Заслуже-ного академічного Закарпатського народно-го хору Наталія Петій-Потапчук, хормейстер Федір Копинець та багато любителів хорово-го мистецтва.

Колектив упевнено рухається до свого першого невеличкого ювілею – 5-річчя від дня створення. Часто проводить репети-ції, живе активним творчим життям. Нових файних сходинок хорові на його концерт-них горизонтах!

Іван КОПОЛОВЕЦЬ

55


ЛЮДИНА ОСОБЛИВОЇ ДОЛІПро фольклориста Івана Хланту

Кажуть, якщо людина народилася на Ве-ликдень, то вона матиме щасливе майбутнє, стане відомою і знаменитою, досягне вели-ких успіхів, а Бог удостоїть її особливої долі. Саме таким і є закарпатський фольклорист і літературознавець Іван Хланта з Ужгорода. За 50-літній творчий шлях він зробив стіль-ки, що вистачило б для багатьох, хто пов’язав своє життя із фольклором. Аж не віриться, що ця надзвичайно скромна, мудра і чесна людина видала вісімнадцять збірників ка-зок, упорядкувала і донесла до читача двад-цять збірників пісень, а також опублікувала кілька десятків статей про мистецькі колек-тиви та особистості Закарпаття.

Добився цього Іван Васильович неспро-ста. Він постійно у творчому пошуку. Коли б йому додому не зателефонував, дружина відповідає: «Його немає, бо поїхав…». То десь у населений пункт нашого краю, то за його межі… Де він тільки не побував! На Кубані (Росія), Мараморощині (Румунія), в Сербії.

– Що спонукає Вас до мандрів? – питаю Івана Васильовича. – Адже одного бажання замало. Потрібні і час, і гроші, і здоров’я.

Іван Хланта тоді якраз повернувся із Ру-мунії.

– У Банату добрих людей чимало, – по-чав свою розповідь Іван Васильович. – Один із них – Ілля Албічук. Він безпритульному допоможе житлом, хворому ліки дістане і просто розрадить, коли важко. Він знаходив час, щоб допомогти мені відшукати талано-витих співаків не тільки в місті Лугош, але й у навколишніх українських селах Банату. Міг підвезти на автомобілі, організувати у добрих людей нічліг, обід чи вечерю.

– Що ви почерпнули для себе?

– Багато. Важлива роль у пропаганді на-роднопісенної творчості українців Банату належить художній самодіяльності. Прикро, що тепер вона перебуває в повному запустін-ні. Немає фахівців, які б професійно керува-ли колективами художньої самодіяльності. Те ж саме стосується хореографічного мис-тецтва, інструментальної музики та вокаль-но-інструментальних ансамблів.

Далі І. Хланта сказав, що більшої ціле-спрямованості треба б надати фольклорним святам, на яких би виступали не лише носії народної пісенності чи то музики, там могли б демонструвати своє мистецтво самодіяльні художники, майстри народного декоратив-но-прикладного мистецтва. Автентичний фольклор на фольклорних фестивалях мог-ли б репрезентувати солісти як серед дорос-лих, так і дітей, майстри гри на народних ін-струментах, фольклорні ансамблі, ансамблі троїстих музик.

Від перебування в Румунії І. Хланта зробив для себе висновок: давно настав час гуртуватися українцям і захищати свої кон-ституційні права на освіту, церкву, культуру. Необхідно здійснити чимало цікавих, корис-них, конче потрібних задумок для пожвав-лення українознавства в Румунії.

Іван Хланта записав у сусідній країні сотні пісень. Серед них – для дітей, чумаць-кі, наймитські, заробітчанські, про долю, тугу за молодими літами, а також колискові, рекрутські, вояцькі, танцювальні, жартівли-ві, родинно-побутові та пісні про кохання. Упорядкувавши їх, видав окремою книгою: «Народні пісні українців Банату (Румунія)».

Народні пісні, переконаний Іван Хлан-та, що записані з уст талановитих співаків і що ввійшли до цього збірника, завжди ся-ятимуть найкращими, найкоштовнішими діамантами в золотій короні народної пісен-ності України. Нехай ці пісні падають осві-жаючим дощем на губи спраглих, збуджу-ють потяг до прекрасного, доброго, щирого, всього того, що живить духовні почування.

Так само Іван Васильович може годи-нами розповідати про кубанські зустрічі. Народні пісні, за його висловом, це безцін-на скарбниця історичного досвіду багатьох поколінь, усього найкращого, що в сфері ду-ховної культури витримало випробування. Вони є своєрідним містком, який поєднує покоління минулі з поколіннями сьогодніш-німи і прийдешніми. Духовні надбання на-роду об’єднували і виокремлювали нашу націю, давали їй змогу зберегти себе, світлі помисли в серцях, віру в краще майбутнє.

56

Творча майстерняІвана Хланту вже давно визнано успіш-

ним ученим, літературознавцем, фолькло-ристом, мистецтвознавцем, бібліографом… А ще він – кандидат філологічних наук, за-служений діяч мистецтв України, академік Академії наук вищої освіти України. Високо оцінив його творчість заслужений праців-ник культури України Василь Габорець. Він сказав, що напрацювання протягом кількох десятків років у багатющій та широкій сфе-рі духовного життя нашого краю, творчі го-ризонти та уподобання його надзвичайно розлогі та багатогранні: його захоплює твор-чість відомих письменників, народне і про-фесійне мистецтво, турбує сучасне станови-ще української літературної мови, мораль-но-виховна роль школи та церкви в нашому суспільстві, привертають увагу культурні традиції української діаспори за кордоном… Він – талановитий науковий дослідник і першовідкривач в обширній царині вітчиз-няної культури і мистецтва своїми новими величними відкриттями і знахідками, які примножують духовні надбання співвітчиз-ників і в першу чергу наших краян.

Не оминув увагою Іван Хланта і наш ра-йон. Свого часу він видав фундаментальний збірник «Пісні Іршавщини». Фольклорист повернув із небуття пісенні перлини нашо-го краю. Усі, хто прочитав цю книжку, ніби перебував у полоні пісенної стихії. Його тру-ди спрямовані на розчищення фольклор-них джерел, сповнення прагнення напоїти справжньою живою водою – мистецтвом душі усіх спраглих. А що вже казати про кни-гу «Ой видно село» про народні пісні села Арданово. Це плід трирічної праці фолькло-риста. Поява ґрунтовної фольклористичної праці – подія досить рідкісна в українсько-му книговиданні. Мистецтво знавець Ірина Коваль-Фучило звернула увагу на те, що в книзі «Ой видно село» найголовнішим є розділ «Пісні про кохання». Тут чимало пі-сень, зазначає вона, власне закарпатських, на відміну від попередніх розділів, які яскраво демонструють уніфікацію пісенного матері-алу. Деякі з пісень третього розділу (Іванку, Іванку, купи ми румянку», «Іванку, Іванку, на тім боці ярку» завдяки своїй оригіналь-ності, свіжості, мелодійності увійшли до ре-пертуару Національного заслуженого акаде-мічного народного хору України імені Гри-горія Верьовки, тріо Мареничів, дуету «Два кольори», Заслуженого академічного Закар-патського народного хору, народної артист-ки України Раїси Кириченко та інших вико-навців і стали відомі в Україні. Схожа доля й у багатьох інших пісень, які запозичені закарпатцями з інших регіонів України («По садочку ходжу», «Чом ти не прийшов», «Несе Галя воду»). Тут важливо зазначити, що ве-ликим досягненням рецензованої книги є

фіксація чи не усього пісенного матеріалу одного села на короткому часовому проміж-ку. Можна припустити, що через двадцять років ситуація буде суттєво відрізнятись від сучасної. Нинішні виконавці не вважають за необхідне співати ті пісні, які співали їх бабусі, – вони орієнтовані на моду, готові пе-рейняти нові цікаві мотиви з інших регіонів.

– «Ой видно село» і «Пісні Іршавщи-ни», – каже Іван Хланта – це погляд через віки, осмислення наших духовних надбань, нашої історії, можливість поглянути на ве-ликий шлях, яким простували закарпатці в минулих століттях. Читачам уперше в За-карпатті запропоновано цілісну картину народної пісенності одного села Арданова та одного району – Іршавського. Так, у пер-шому збірнику 652 тексти з нотами, записа-ні від талановитих співаків села. Об’ємний фоліант «Пісні Іршавщини» нараховує 816 сторінок, в якому понад 904 тексти пісень із нотами. Збірники акумулюють енергію, уміння й досвід цілого колективу однодум-ців і є своєрідним тестом на рівень культури й національної свідомості.

Збірники підпорядковані одному зав-дан ню – відтворити різножанрову пісенну паліт ру одного району, розширити знання про його пісенне багатство. Вони засвідчу-ють, що наша автентична пісенність уціліла, в ній живуть справжні неперехідні народні цінності, які не зовсім відомі і які треба бе-регти. Тепер, коли пісні зібрані в одній книзі, можна бути спокійному, що пісенне джере-ло і далі буде безмежне й цілюще, воно не зміліє, не замулиться, а кожного разу, коли припадатимеш до нього, входитиме в тебе не тільки живою прохолодою, а й незабутнім ароматом настояних карпатських луків, са-дів, виноградників, мінеральних джерел.

Іван Хланта упорядкував також десятки книг місцевих авторів.

– А що спонукає мене до мандрів? – щиро усміхається Іван Васильович. – Во-істину це жертовна праця. Але для цього я не шкодую ні часу, ні грошей, ні здоров’я. А знаєте чому? Фольклористиці я віддав усе своє життя. Це моє захоплення і покликання душі, тут моє серце. Готовий у будь-яку пору року залишити все і піти у мандри за фоль-клором чи на території рідного краю, чи на-віть за межами нашої держави, де компактно проживають українці. Хочеться зробити все для того, щоб зберегти духовну красу нашо-го народу – безцінну спадщину нинішнього і прийдешнього поколінь.

Іван Хланта – людина особливої долі, бо народився він під щасливою зорею. Бог дав йому талант, який сповна використовує на благо України, на благо рідного народу.

Василь ШКІРЯ

57

З досвіду роботиПРОДОВЖУВАЧІ ГУЦУЛЬСЬКИХ ТРАДИЦІЙ

Про зразковий оркестр гуцульських народних інструментів учнів Великобичківської дитячої музичної школи

Ще в середині 70-х років минулого сто-ліття (а саме в 1974–1975 навчальному році) при Великобичківській дитячій музичній школі за директорування Івана Кобаки вперше в навчальному закладі було створе-но дитячий оркестр народних інструмен-тів. У місцевій школі-інтернаті придбали домри та балалайки, а баяни були шкіль-ними. Спочатку відремонтували та привели в належний вигляд музичні інструменти, а згодом відбувся підбір учасників оркестру російських народних інструментів, до якого ввійшли учні-старшокласники та викладачі навчального закладу. Керувати колективом запросили викладача Рахівської дитячої му-зичної школи Олександра Бібу, який майже рік доїжджав на репетиції з районного цен-тру до Великого Бичкова.

З 1975 року музичну школу очолив Ва-силь Пекарюк (його попередник І. Кобака та керівник оркестру О. Біба повернулися на роботу в Рахівську дитячу музичну шко-лу). Нова адміністрація закладу доручила шкільний оркестр викладачеві місцевої шко-ли Миколі Данилку – досвідченому спеціа-

лісту-фольклористу. У той час він – актив-ний учасник оркестрової групи народного ансамблю пісні і танцю «Лісоруб» – добре знався і на гуцульському фольклорі. Адже ще юнаком віртуозно володів грою на баяні, неодноразово був учасником весільних му-зик. Саме ці якості допомогли йому реорга-нізувати дитячий оркестр народних інстру-ментів у гуцульський, де замість російських домр і балалайок включив до його складу гуцульські музичні інструменти – сопілки, скрипки та цимбали. З попереднього скла-ду залишилися тільки баяни. Звичайно, діти з великим ентузіазмом почали відвідувати репетиції оркестру, близького за покликом душі, адже репертуар складався переважно з обробок гуцульських пісень, які для колек-тиву писав керівник Микола Данилко.

До першого складу дитячого гуцуль-ського оркестру під керівництвом М. Данил-ка ввійшли учні музичної школи Мандзюк Мирослав (цимбали), Марущак Василь та Тимчак Лесь (сопілка), Гощук Василь (баян), Мандзюк Ігор (скрипка), Караван Петро (бу-бон). Періодично (приблизно кожні три–чо-

Оркестр на фестивалі-ярмарку «Гуцульська бриндзя». Рахів, 2013 рік

58

З досвіду роботи

тири роки) колектив оновлювався, випуск-ників змінювали нові учасники: Ретізник Натан (сопілка), Раховський Сергій, Свисту-нова Світлана, Підмалівська Надія (скрип-ка), Хром’як Микола (баян), Сідей Анжела (віолончель), Підмалівський Йосип (цимба-ли). Далі дитячий інструментальний колек-тив поповнюють нові оркестранти – Луцак Марія (цимбали), Дякунець Віталія (віолон-чель), Шмуляк Мар’яна (скрипка) та інші.

Оркестр гуцульських інструментів не-одноразово був учасником багатьох район-них та обласних оглядів-конкурсів. Успішно виступав і в районних звітних концертах. Завдяки фінансовій підтримці місцевого лі-сокомбінату повний склад оркестру декіль-ка тижнів відпочивав у піонерському таборі смт Буштино, де також дали кілька концер-тів.

Восени 1988 року за пропозицією дирек-тора школи Василя Пекарюка колектив очо-лив хоч і молодий, але досвідчений спеціа-ліст Василь Попович – випускник Ужгород-ського державного музичного училища та Івано-Франківського педагогічного інститу-ту імені Василя Стефаника. Поряд зі старим складом учасників у колектив вливалися Шмуляк Ірина (скрипка), Дряшкаба Олеся (скрипка), Огродник Василь та Тулик Ана-толій (сопілка), Йосипчук Оксана (цимбали), Глеб Людмила (перший баян), Бондюк На-дія (другий баян), Григорчук Мар’яна (ба-ян-бас), Клемпота Йосип (баян-контрабас), Огродник Микола (бубон).

Спочатку репертуар складався з пере-кладених для дитячого оркестру у прості-шому варіанті декількох творів, запозичених із народного ансамблю пісні і танцю «Лісо-руб», де керівник оркестру В. Попович був учасником оркестрової групи. Наприклад, інструментальний твір «Рахівська сюїта». Далі репертуар поповнився творами відомо-го в Україні у той час інструментального ан-самблю «Троїсті музики» під керівництвом Василя Попадюка. Оскільки нот виконува-них пісень не вдалося придбати, В. Попович вечорами самотужки розписував партії, ме-лодії творів яких на слух записував із платів-ки. Так народилися спільні обробки для ди-тячого оркестру В. Попадюка та В. Попови-ча «Віночок гуцульських народних пісень», «Фантазія на українські народні теми» та інші твори.

Згодом прийшов і власний досвід. Було опрацьовано низку нових авторських обро-бок народних пісень Рахівщини та мелодій сусідньої Івано-Франківщини. В одному з гуцульських сіл Яблуниця, де наприкінці 80-х років побував Василь Попович, він за-писав багато цікавих інструментальних ме-лодій коломийок, які згодом опрацював та переклав для шкільного дитячого оркестру. Так з’явилися «Гуцульські переспівки», «По-лонинські награвання» та інші твори.

На початку 90-х років, коли в державі війнуло патріотичним духом, керівник ко-лективу включив до репертуару нові твори: «Запорізький марш», інструментальні та во-

Перший склад оркестру під керівництвом Василя Поповича. 1988–1889 роки

59

З досвіду роботи

кальні твори «Гей, там на горі січ іде», «Ой у лузі червона калина» та інші, які запози-чив із аудіоальбому музикантів-патріотів української діаспори в Канаді.

При колективі була створена невеличка вокальна група у складі Тимчак Вікторії, Бе-режанської Ольги та братів Андрія й Сергія Тракслерів, які освіжили, збагатили оркест-рові твори новими вокальними барвами. Серед них – народні пісні Закарпаття «Дві цімборочки» та «Ой піду я д’горі полонин-кою». А солістка Тимчак Вікторія з великим емоційним піднесенням виконувала пісню «Співаночки дрібні мої».

Згодом при колективі почали діяти і малі інструментальні форми: родинний ансамбль троїстих музик Огродників – бра-тів Василя (сопілка), Миколи (бубен) та їх двоюрідної сестри Огродник Олесі (баян); дует дримбарів у складі Тулика Анатолія та Огродника Миколи; дует баяністів Глеб Людмили та Бондюк Надії. Вписався у ко-лектив новий учасник оркестру – соліст-со-пілкар Василь Бондюк. Усі інструментальні малі форми – переможці багатьох районних та обласних фестивалів-конкурсів, а дует дримбарів і соліст-сопілкар – Всеукраїнсько-го радіоконкурсу «Золоті ключі».

Трохи учнівським оркестром керував молодий спеціаліст Володимир Шепета. При колективі діяв вокальний дует сестер Гер-лан, які успішно виступали на районних та обласних фестивалях-конкурсах.

У 1997–1998 роках керівництво оркестром знову перейняв В. Попович. Було відроджено багато попередніх творів, зокрема «Рахівську

сюїту» та «Фантазію на українські народні теми». Через відсутність нового поповнення, оркестр існував за рахунок підтримки уч-нів-старшокласників, випускників музичної школи та колишніх учнів-оркестрантів Люд-мили Глеб, Надії Бондюк, Оксани Йосипчук, Ірини Шмуляк, які навчалися на початкових курсах музичного училища. У зв’язку з тим, що В. Попович опікувався хворим батьком, інвалідом першої групи, а нового керівника не було, учнівський оркестр народних ін-струментів деякий час не діяв. І тільки в 2006 році оркестр народних інструментів знову відродився. Керівництво оркестром узяв на себе знову Василь Попович (з першого ли-стопада 2006 року очолив Великобичківську дитячу музичну школу). Після довготрива-лої перерви було з «нуля» проведено набір нового складу оркестру. Викладачі з розу-мінням віднеслися до відродження інстру-ментального колективу. Майже кожен із них дав згоду залучити до оркестру найкращих учнів свого класу.

Оксана Йосипчук запропонувала взя-ти в оркестр випускницю Євдокію Підма-лівську (переможниця обласних конкурсів індивідуальних виконавців класу цимбалів серед шкіл естетичного виховання області), Микола Данилко – сопілкарів Дмитра Пру-ця та Стаса Савчука, Микола Кузьмик – скри-палів Олесю Дрогобич та Юрія Дряшкабу, Ірина Швець – скрипалів Світлану Лемак та Мирославу Швець, Людмила Матковська – скрипаля Миколу Рекуна, Людмила Глеб – баяністку Олесю Бужор та акордеоніста Миколу Гамора. Керівник оркестру залучив

до колективу і колишню випускни-цю школи, доньку Наталію Попович (скрипка).

Часу на роздуми не було, адже наприкінці лютого мав відбутися ра-йонний (кущовий), а на початку бе-резня 2007 року – обласний конкурс оркестрів народних інструментів та ансамблів.

При оркестрі було створено ан-самбль троїстих музик. Заняття про-водилися згідно тарифікованих годин, а також на додаткових репетиціях у неділю, щоб надолужити втрачений час та якісно підготувати конкурсну програму.

Після перемоги в першому турі відбіркового кущового конкурсу 11 бе-резня 2007 року оркестр народних ін-Василь Попович та тріо баяністів.

Київ, 2016 рік

60

З досвіду роботиструментів та ансамбль троїстих музик гід-но представили Великобичківську дитячу музичну школу на обласному конкурсі в мі-сті Свалява. Журі присудило кожному з них почесне третє місце. А вже через рік – 14 березня 2009 року дитячий колектив на об-ласному конкурсі в місті Ужгород за рішен-ням журі визнано найкращим (перше місце). Особливо гордиться шкільний оркестр пе-ремогою на ІІІ Міжнародному фестивалі ди-тячо-юнацького та молодіжного мистецтва «Закарпатський едельвейс–2008», де отрима-ли найвищу нагороду – гран-прі.

Колективи успішно виступили і на інших концертах, зокрема, присвячених 45-річчю від дня заснування Великобичків-ської дитячої музичної школи (15 квітня 2007 рік), 60-річчю від дня заснування народного ансамблю пісні і танцю «Лісоруб» (23 груд-ня 2007 рік), 50-річчю від дня народження керівника закладу В. Поповича (26 травня 2009 рік) та двох районних звітних концер-тах художньої самодіяльності у Рахові (2008 та 2009 рік).

Майже половина шкільного оркестру на-родних інструментів (а це переважно випуск-ники музичної школи) у травні 2009 року завершили навчання в музичному закладі. Двоє з них – Євдокія Підмалівська (цимба-ли) та Дмитро Пруць (сопілка) – стали сту-дентами Ужгородського державного музич-ного училища імені Д. Є. Задора. Інші учні продовжили навчання в різних навчальних закладах. У вересні нового навчального року відбулося наступне оновлення дитячого творчого колективу.

Знову почалися довготривалі репетиції кожного музичного складу оркестру: групи цимбалістів, сопілкарів, скрипалів, баяністів та ударних інструментів. Це дало свої плоди. Уже другого жовтня 2009 року на святкуван-ні Дня учителя оновлений склад оркестру успішно виступив із концертною програмою перед освітянами в актовому залі Рахівської райдержадміністрації. Одразу після виступу його керівникові В. Поповичу було вручено посвідчення та нагрудний знак «Відмінник освіти України».

У 2011 році до складу оркестру влилися нові учасники: скрипалі – Гиндрюк Світла-на, Лехман Андрій, Галясок Назар, Шпиток Анастасія, Андрусяк Яна, Митрюк Юлія, Ре-горчук Мар’яна, Хромяк Яна. З цим складом колектив виборов перше місце в обласному

конкурсі ансамблів та оркестрів (м. Ужгород, 2011) та став переможцем відбіркового кон-курсу, присвяченого «Року дитячої творчос-ті» (м. Ужгород, 2013). Готувалися для участі в заключному концерті, який мав проходити в середині грудня 2013 року у Національно-му палаці мистецтв «Україна» в місті Київ. У зв’язку з революційними подіями на Май-дані Незалежності заключний концерт не відбувся.

Натомість на початку грудня 2013 року оркестр гуцульських народних інструментів взяв участь у вшануванні 105-ї річниці від дня народження Миколи Грицака, уроджен-ця села Росішка, що на Рахівщині, – народ-ного вчителя і відомого педагога, лексико-графа, збирача скарбів народної розмовної мови нашого краю, упорядника «Словника українських говорів Закарпаття». Ініціато-ром і організатором конференції була ди-ректор Великобичківського історико-крає-знавчого музею Г. Лукча.

Протягом 2013–2014 навчального року оркестр гуцульських народних інструментів у черговий раз суттєво оновився. Учнівський колектив поповнили учасники: Ворощук Ганна, Волощук Павліна, Ткач Ганна (цим-бали), Павлюк Павло (перший баян), Чвор-сюк Ростислав (другий баян), Ангела Іван (баян-бас), Білкей Олександр (скрипка).

У вересні 2014 року до складу оркестру увійшли Віра, Надія та Любов Шевчуки (скрипка), Басараба Андрій (сопілка), Попо-вич Антон (ударник). Репертуар колективу поповнився новими творами: «Пассакалія» Г. Генделя, «Коломийка» з балету «Хустка Довбуша» А. Кос-Анатольського та ін.

У березні 2015 року оркестр гуцульських народних інструментів виборов третє місце в Обласному дитячому фестивалі-конкур-сі «Веселковий пердзвін» серед шкіл есте-тичного виховання, а 2016 року – перше. За досягнуті творчі здобутки, вагомий внесок у розвиток культури, високий художній рі-вень та виконавську майстерність згідно по-станови колегії управління культури Закар-патської облдержадміністрації та президії обкому профспілки працівників культури 10 липня 2015 року оркестру гуцульських народних інструментів учнів Великобичків-ської дитячої музичної школи Рахівського району присвоєно почесне звання «Зразко-вий аматорський колектив».

Володимир ШЕПЕТА

61

ЮвілеїАНСАМБЛЮ «БЕРЕГИНЯ» – 20 РОКІВ

Хвилюють до сльози мелодій переливи,слова прості, та на віки значущі.В них дихає життям минувшість сива,і ми перейдем в них у дні грядущі.

Софія Малильо

Ось уже два десятиліття пісня і музика допомагають співачкам знайти красу в най-буденніших речах і вчинках. Вони виховали в собі ідеальне чуття міри і негучний чесний голос – усе те, чого не вистачає самозасліп-леній сучасній культурі. І трудяться вони винятково з великої любові до людей, бо відчувають здатність насолоджуватися ди-вовижним плетивом зорових і звукових об-разів. Пісні у їхньому виконанні надихають на великі, добрі справи, вагомі вчинки, запа-люють вогник у серці й душі, пробуджують синівську любов до рідної землі, вселяють віру в перемогу добра.

А все почалося з того, що в один пам’ят-ний день у бібліотечних працівників Сва-лявщини виникла ідея створити колектив, який би умів поєднати літературу і пісню, поезію і музику. Її у травні 1996 року підтри-мали закохані у книгу та пісню працівники: завідувач бібліотеки села Плав’є П. Павлович, завідувач бібліотеки села Голубине М. Лиза-

нець, заслужений учитель України М. Мол-нар, методист Центральної районної біблі-отеки І. Бідзіля і заступник директора по роботі з дітьми І. Бобота, а також Н. Добрик, О. Гопак, Н. Коневич, М. Котубей, Р. Мароч-ко. Так спільними зусиллями був створений літературно-пісенний ансамбль «Берегиня».

З великою відповідальністю і любов’ю готували свій перший сценарій, до якого були включені вірші відомих поетів України. Особливу увагу приділено поетам-землякам Андрію Патрусу-Карпатському, Василеві Вовчку, Петрові Скунцю, Василеві Пагирі, Надії Панчук, Софії Сороці та ін. Як усе було відшліфовано до найменших дрібниць, почалися виступи в санаторіях Свалявщини, у військових частинах, школах, на сільських сценах. Всюди їх радо зустрічали, а вони на-магалися якнайглибше розкрити красу пое-зії і пісні, поглибити гідність, гордість патрі-ота і громадянина України, заслужено ви-вищити особистість у власних очах і в очах

Василь Циганин і народний літературно-пісенний ансамбль «Берегиня»

62

Ювілеї

усіх чесних людей. З перших днів метою їх діяльності є утвердження української наці-ональної ідеї, державної української мови, національної культури, формування націо-нальної свідомості та піднесення духовності.

У 1997 році літературно-пісенному ан-самблю «Берегиня» присвоєно звання «на-родний». Це визнання наполегливої і само-відданої праці окрилило артистів. До ко-лективу влилося нове поповнення. Керівни-ком-організатором ансамблю, його душею була закохана в художнє слово та музику директор Центральної районної бібліотеки Анастасія Лефтер.

Усі разом працювали над тим, щоб уріз-номанітнити й поповнити свій реперту-ар новими оригінальними творами. Тому, окрім пісень, були сценарії до визначних пам’ятних дат у житті нашого народу, юві-леїв поетів і прозаїків України, видатних композиторів. Насамперед намагалися вра-ховувати широту і різноманітність запитів населення, щоб кожний захід викликав жи-вий відгук у людини, ніс великий мораль-но-естетичний заряд.

Приємно відзначити, що їхня творча й цілеспрямована робота двічі записувала-ся на обласному телебаченні, транслюва-лася по області в циклі «Духовні обереги». А квартет «Берегині» у складі Е. Ганькович, Н. Павлій, М. Котубей, Н. Мигович став ди-пломантом ІІІ Міжнародного пісенного фес-тивалю імені Михайла Машкіна, за активну

роботу у пропаганді української літерату-ри і народознавства отримав чимало подяк від райдержадміністрації. Ансамбль із успі-хом виступав в обласній філармонії, взявши участь в авторському концерті композитора Івана Керецмана.

Співачки «Берегині» добре усвідомлю-ють, що пісні допомагають глибше пізнати національний характер, самокритично по-глянути на себе, оцінити свої позитивні та негативні якості і, нарешті, взятися за само-очищення і самовиховання, за велику і три-валу просвітницьку роботу серед народу. Для них пісня – це як хліб і вода для голод-ної людини.

Відомо, що робота будь-якого мистецько-го колективу залежить від художнього керів-ника. А. Лефтер не помилилася, коли запро-сила керувати ансамблем знавця народної пісні, самодіяльного композитора Василя Циганина.

Анастасія Лефтер із задоволенням від-значає: «Василь Циганин – талановитий му-зичний керівник. З його ініціативи допов-нено початковий репертуар програми, а ще він робить чимало для того, аби ми були кращими серед кращих. Він вдало поєднує в собі майстерність музиканта, режисера й актора». Так, ансамбль «Берегиня» з успі-хом виконує його пісні «Розмова з річкою», «Душа співає», «Пісня про Сваляву», «Смере-кова печаль», «Пісня мамі», «Рідна мова моя» та ін. Варто нагадати, що «Пісня про Сва-

Перший склад народного літературно-пісенного ансамблю «Берегиня». У центрі – Василь Циганин. 1999 рік

63

Ювілеї

ляву» увійшла у десяток кращих творів, які були репрезентовані на обласному конкурсі і надруковані у збірнику «Мелодії Карпат». З 1999 року В. Циганин – член Національної Ліги українських композиторів, що є важли-вим професійним об’єднанням.

Учасники ансамблю прагнуть глибше вивчати й використовувати місцевий фоль-клор, який допоможе колективу знайти своє власне творче обличчя, активно працювати над тим, щоб не погасла естафета пам’яті по-колінь. Вони мріють мати такий репертуар, щоб для кожної аудиторії запропонувати ті твори, які найбільше відповідають її смакам, уподобанням, щоб спів дійшов до глибини душі. І справді, хто слухав пісні у виконанні «Берегині», неодмінно скаже: «Які любі по-чуття зринають у душі від щирого, сердеч-ного співу».

Розпочату справу Анастасії Лефтер гідно продовжує новий директор Централь-ної бібліотечної системи Марія Бітлянин. Вона зуміла залучити в колектив нових учас-ниць, є ініціатором проведення різних твор-чих заходів у центральній районній бібліоте-ці та сільських бібліотеках-філіях. У районі без ансамблю «Берегиня» не проходить жо-ден творчий захід. «Берегиня» є лауреатом та дипломантом пісенного фестивалю імені Михайла Машкіна, обласного фестивалю фольклору й етнографії «На Синевир трем-біти кличуть», районного фестивалю ко-вальського мистецтва та народних промис-лів «Гамора», обласного свята словацького народного мистецтва «Словенска веселіца», фестивалю мінеральної води «Сила життя − у джерелах Карпат». Неодноразово колектив виступав на вечорах творчих особистостей Закарпаття, в обласній філармонії, в Закар-патській обласній універсальній науковій бібліотеці та в райцентрах області. Щорічно бере участь у районному звіті колективів ху-дожньої самодіяльності Свалявщини.

Співачки ансамблю вважають своїм по-чесним обов’язком доносити інформацію про народну пісню до широкого загалу. «Ми повертаємо пісню людям і ми повертаємо людей у пісню» – саме таким є девіз учас-ниць ансамблю «Берегиня» за словами ди-ректора Центральної бібліотечної системи М. Бітлянин.

До ансамблю ввійшли одухотворені, на-тхненні співачки, палкі патріоти, для яких пісня – не лише слова, а найбільше добро. Їм не треба пояснювати очевидні речі про лю-

бов до рідного краю, духовних цінностей, всі розуміють одне одного з півслова чи погля-ду.

Своє 20-річчя літературно-пісенний ан-самбль «Берегиня» зустрічає з новим твор-чим піднесенням. На сьогоднішній день повністю змінився склад учасників. Колек-тив продовжує включати в свій репертуар нові літературні та музичні твори поетів і композиторів Закарпаття та всієї України. По-новому зазвучали у виконанні учасників пісні Миколи Попенка, Петра Рака, Васи-ля Кобаля, Івана Керецмана, Івана Сльоти, Анатолія Пашкевича, Володимира Вермени-ча та керівника колективу Василя Циганина. У репертуарі домінують поезії Тараса Шев-ченка, Андрія Патруса-Карпатського, Івана Ірлявського, Ліни Костенко, Дмитра Пав-личка, Софії Сороки, Василя Кобаля, Василя Густі, Юрія Мегели та ін.

За голосами і місцем проживання учас-ниці народного літературно-пісенного ан-самблю «Берегиня» нині розподіляються так: перше сопрано – Надія Павлів, соліст-ка, читець, завідувач бібліотеки-філії села Стройне; Емма Ганькович – солістка, біблі-отекар бібліотеки-філії села Уклин; Оксана Мигович – бібліотекар районної бібліотеки для дітей; друге сопрано – Ольга Матушак, бібліотекар бібліотеки-філії села Родникова Гута; Ярослава Куштан – завідувач бібліоте-ки-філії села Плоске; перший альт – Оксана Фенинець, бібліотекар бібліотеки села Гань-ковиця; Світлана Мигович, завідувач бібліо-теки-філії села Росош; другий альт – Вален-тина Годя, завідувач бібліотеки-філії села Дусино; Надія Мигович – солістка, читець, завідувач бібліотеки-філії села Плав’є; Мар’я-на Пензештадлер – завідувач бібліотеки-фі-лії села Родниківка.

Керівник ансамблю В. Циганин справед-ливо відзначає, що в мистецькому колективі ще багато недоробленого, чимало чекає сво-го вирішення. Вважає, що його попередні роки наповнені творчим змістом і далі є що робити. Вони справді несуть нам пісню, ря-тівну, цілющу, родиму, дарують нам радість, повертають нам нас, працюють на утвер-дження незалежної держави.

Учасниці ансамблю задоволені теплою атмосферою творчого й людського спілку-вання, яке панує на репетиціях. Василь Ва-сильович уміє переконувати співаків і ро-бить це так, що ні в кого з них не виникає сумніву, що може бути інакше. Він пропонує

64

Ювілеї

їм більше читати про народні пісні, знайо-митися з іншими мистецькими колектива-ми, їх майстерністю виконання.

Ансамбль «Берегиня» – це данина пова-ги і захоплення її учасників національним духом пісень, без яких не було б повноцінної України, а можливо, й нас, українців, таких, якими ми є сьогодні. Згадані сподвижниці духовного відродження співають не тільки голосом, а й душею, живуть почуттями й турботами, радощами та печалями. Своїми виступами послідовно та самовіддано вихо-вують нові покоління носіїв високої пісенної культури, формують засади взаєморозу-міння і культурного збагачення, нагадують не бути убогим духом, бо убогий духом не може бути багатий, незважаючи на те, скіль-ки грошей він має.

Співачки впевнені, що художнє слово за-сіває людське єство вірою, надією, любов’ю, коханням, добром, наснагою до праці, що слово – добротне, повчальне, побільшує ду-ховність слухача й утримує світ у рівновазі.

Для виступів перед слухачами Надія Павлів та Надія Мигович як декламато-ри підбирають не лише твори, у яких зву-чать вияви добра і краси. Їх зір не обминає

явищ суперечливих, відразливих, амораль-них, асоціальних. Зі сцени гострим словом із творів Павла Глазового, Юрія Шипа опе-різують лиходіїв, словоблудів, корупціоне-рів, бюрократів, доморощених манкуртів та псевдопатріотів, тупоголових неуків та ін-ших наших антиподів. Їх постійне прагнен-ня – викликати зацікавлення до української книжки.

Ансамбль мусить дбати і про те, що збе-рігає неповторність і вирізняє його серед ін-ших мистецьких колективів області. А пра-цюють вони не задля подяк, нагород, про-сто завжди бачать, до чого можуть докласти зусиль. Якщо зародилася якась ідея, то вже не дасть їм спокою. Хочуть жити змістовно і красиво. Їхнє мистецтво – це шлях, що веде до людей, несе людям тепло та великий об-разно-емоційний зміст творів, наближуючи автора слів та музики до слухача.

«Берегиня» пережила різні карколомні історичні перипетії і далі житиме й об’єдну-ватиме серця людей піснею і художнім сло-вом. А це означає, що наш співучий, щедро піснетворчий народ продовжується в роду, простує у віки з гордо піднесеною головою.

Іван ХЛАНТА

Анастасія Лефтер (стоїть друга ліворуч) та Василь Циганин (у центрі) з учасниками народного літературно-пісенного ансамблю «Берегиня». 2002 рік

65

Цікаво знатиПИСАНКИ УКРАЇНЦІВ ЗАКАРПАТТЯ

Щороку природа оновлюється, пробу-джується до життя. Людина шанувала при-хід весни, народження нового весняного циклу. Символом нового сонця, народження життя у наших пращурів була писанка, ко-тра з прийняттям Християнства є символом Воскресіння Христового.

Писанка і сьогодні використовується у весняно-великодній період. Існує багато видів декорування пасхальних яєць, проте втратився її колективний характер творчос-ті, вона стає авторською, а в умовах глобалі-зації стираються її типові традиційні риси. З’являються нові технічні прийоми декору-вання, тому слід аналізувати традиції та но-вації, що допомогло б адаптувати традиції писанкарства в сучасних умовах.

Через крихкість матеріалу писанки по-гано зберігаються. В експозиціях та фондо-вих збірках Закарпатського музею народної архітектури та побуту і Закарпатського об-ласного краєзнавчого музею імені Тиводара Легоцького знаходяться писанки переважно другої половини минулого століття, які в за-гальних рисах відображають архаїчні еле-менти орнаменту традиційних писанок.

Писанка сьогодні є об’єктом всебічного дослідження. Учених цікавить її походжен-ня, символіка орнаментальних мотивів, тех-ніка. Вже в першій третині ХХ ст. у різнома-нітних часописах Закарпаття з’являються статті, що дають короткі відомості про вели-кодні звичаї та писанкарство. У праці Сер-гія Маковського 1925 року зустрічаємо три чорно-білі таблиці писанок, із них шістнад-цять із села Нересниця Тячівського району та його околиць, а три із міста Рахів. С. Ма-ковський роз’яснює особливості воскової техніки письма та зазначає, що ці взірці не відображають усього багатства закарпатської писанки. Ці репродукції дають можливість реконструювати писанки початку минулого

століття, з’ясувати композиційні принципи побудови візерунку.

Всеволод Саханев, аналізуючи семан-тику візерунків Закарпаття, проводить ба-гато паралелей із такими видами декора-тивно-ужиткового мистецтва, як різьба, ви-шивка, бісероплетіння і зазначає, що в своїй основі орнамент має спільну геометричну основу.

Великоднім звичаям та писанковій орна-ментиці присвячує статті Федір Потушняк: «Паска в народном віруванню» та «Писан-ка». Зокрема, зазначає, що спосіб малювання писанок на Закарпатті скрізь майже однако-вий, виконується пищиком (писаком). Фарби готували із лушпиння цибулі і великих бру-ньок вільхи. На початку 40-х років минуло-го століття використовували штучні фарби червоного, синього, фіолетового кольорів, які продавали мандрівні крамарі у великод-ній тиждень.

Відомості про писанку знаходимо також у монографіях українських авторів: Ераст Біняшівський, Віра Манько, Павло Марко-вич. Писанці були присвячені окремі статті в журналах, періодичних виданнях, збірни-ках відомих науковців: М. Тиводара, Р. Селі-вачова, О. Соломченко та інших.

Пращури широко використовували яйце в різноманітних обрядових дійствах. Писанка має низку функцій: святково-обря-дові, аграрні, соціальні, магічно-ритуальні, що значною мірою втрачені. Використання писанки в аграрній магії у Закарпатті прояв-ляється у тому, що шкаралупи яєць підвішу-вали на паличці на полі, щоб не заводився хробак. Писанку закопували у першу бо-розну, щоб був добрий урожай. Нанизані на нитку писанки вивішували на дверях стай-ні, щоб оберегти худобу від лихого ока.

Соціальна функція писанки зафіксована у селах долини річки Тересва. Тут за народ-ною традицією найчастіше писанки дару-вали дітям, а дівчата – хлопцям. Писанками обмінювалися чоловіки на знак примирен-ня і дружби. Хресна мати дарувала писанку похреснику на день народження. На Воло-вецькій верховині писанки робили дерев’я-ними із вкладеним у середину камінцем «калатальце», писанки використовувались у різноманітних іграх. З часом дедалі біль-шого значення набувала естетична функція писанки. Нею прикрашали інтер’єр хати в селах Мукачівського району. На Рахівщині писанки берегли до наступного року.

66

Цікаво знатиНині писанка зберігає естетичну функ-

цію, а її орнаментальна культура розвива-ється у авторських писанках. Через культур-ні особливості кожен регіон України має свої традиції писанкарства. У Закарпатті в силу природно-гео графічного фактору й етно-графічної мозаїчності сформувалося декіль-ка типів писанки.

За технікою та способом утворення ві-зерунку писанки у Закарпатті можемо виді-лити такі її різновиди, як: крашанки; шкря-банки; крапанки; традиційні воскові, які пи-шуться шпилькою (лемківські); традиційні воскові, що пишуться писачком (бойківські, гуцульські, долинян Закарпаття). До окре-мої групи традиційних писанок віднесемо мальованки, що виконувались вільним роз-писом по білій чи фарбованій поверхні яйця мінеральними фарбами, особливо були по-ширені в низинних районах краю та відомі з середини ХХ століття.

Техніка впливає на характер візерунку писанки та її локальну варіативність. Проте художньо-стилістичні та локальні особли-вості писанки Закарпаття залежать від ха-рактеру композиції, орнаментики, колориту. У розумінні композиційних принципів по-будови орнаменту писанки допомагає стаття С. Колоса, що розміщена в альбомі Е. Біня-шевського «Українські писанки», де є аналіз орнаментальних композицій розпису писа-нок.

Колорит традиційної писанки Закарпат-тя має свої сталі локальні ознаки. Тут поши-рені одноколірні писанки долинян, дво-три-колірні у лемків, бойків та багатоколірні писанки гуцулів Закарпаття. Має значення також насиченість кольору, їх температурна і світлова різниця. У другій половині ХХ сто-ліття поява анілінових барвників, фабрич-них барв призводить до поліхромії, що осо-бливо виразно позначилось на традиційних мальованках долинян Закарпаття. Орна-мент також зазнав деякої еволюції. Давні ві-зерунки писанок вирізняються виразними, архаїчними мотивами, що займали більшу площу поверхні яйця. Згодом візерунки ста-ють дрібними та втрачають свою чітко вира-жену символіку, а її естетична роль зростає.

Аналіз композиційних принципів візе-рунку, колориту, орнаментальних мотивів, технік дає підстави виділити основні типи писанки Закарпаття, що відповідають етно-графічним районуванням.

Традиційні лемківські писанки викону-ються шпилькою, загостреною паличкою, внаслідок чого утворюється каплевидна форма, товстіша з одного краю і тонша з ін-шого. Така форма є модулем для створення великої кількості орнаментальних мотивів,

що мають стилізований рослинний харак-тер. Каплеподібні візерунки укладаються за чіткими симетричними структурами, що ритмічно розміщуються у гострій, середній та широкій частині яйця. Тож писанки ма-ють тридільний поділ (Рис. 1)1.

Для розпису використовували курячі, качачі та гусячі яйця. Зимові пташині яйця мають товстішу шкаралупу, ніж літні, що важливо при художній обробці писанок та їх тривалому зберіганні.

Писанки лемків переважно одно, дво-триколірні, яскравих насичених ко-льорів. Тому можемо говорити скоріше про кольорові поєднання, ніж про побудову ко-лориту. Найпоширеніші поєднання білого візерунку з червоним, синім, зеленим, роже-вим, жовтим кольорами тла.

За орнаментальним характером вони є ажурні, де пропорційно збалансовано масу візерунку і тла. Такі писанки поширені у за-хідній частині Закарпаття та українців Схід-ної Словаччини. Декілька таких писанок зберігається у фондах Закарпатського музею народної архітектури та побуту і Закарпат-ському обласному краєзнавчому музеї іме-ні Тиводара Легоцького. Детальний аналіз цього типу писанки висвітлено у праці Пав-ла Марковича «Українські писанки Східної Словаччини».

Писанки бойків Закарпаття за компози-цією вирізняються меншим поділом на сфе-ри, виконуються пищиком. Проте класична воскова техніка на закарпатській Бойківщині у 40–70-х роках ХХ століття вийшла з ужит-ку. Замість неї використовували крашанки із реверсним способом відбитку листочків рослин. На Міжгірщині писанки називали – «мальовані яйця».

Орнамент на писанках розташовують уздовж ліній, які ділять поверхню писанки на два або чотири поля. Бойківські писанки зберегли виразний символічний зміст візе-рунку. Мотиви не такі дрібні, як у гуцуль-ських писанок і розміщуються за діагоналлю. Зазвичай – це великі орнаментальні мотиви, що заповнюють ліве і праве поле писанки. Зооморфних мотивів у писанці бойків За-карпаття не спостерігається, переважно ви-користовуються символи сонця, зірки, спі-ралей. Колорит витриманий у темних тонах фіолетового, бузкового, червоного, що підси-лено білими та зрідка жовтими візерунками. Основний колір темно-синій чи чорний, іно-ді використовують два-три кольори.

Писанки гуцулів Закарпаття характерні багатоколірністю, геометричністю, багат-1 Цей та усі наступні рисунки подано на другій сторінці обкладинки журналу.

67

Цікаво знати

ством додаткових орнаментальних мотивів, значним членуванням тла писанки на поля. Зустрічаються триярусні композиції, розби-ті на дрібніші сегменти, в яких розміщують орнаментальні мотиви. Для гуцульської пи-санки притаманні геометричні візерунки із зооморфними чи стилізованими рослин-ними мотивами. Найчастіше зустрічаються ромби, квадрати, зірки, решітки, коники, олені, меандри. Візерунки писанок стиліс-тично нагадують вишивку та різьблення як в орнаментиці, так і в колориті. Писан-ки гуцулів Закарпаття теплих тонів, у яких використовують від п’яти до семи кольорів. Гуцули вважали: чим більше кольорів у пи-санці, тим вона чарівніша. Вирізняються щільним наповненням орнаменту проте не таким дрібним, як у писанках гуцулів Іва-но-Франківської та Чернівецької областей (Рис. 2).

Традиційні писанки долинян Закарпат-тя виконувались писачком, є найдавнішими і зберегли багато архаїчних рис. Характерні великим виразним візерунком на тлі писан-ки. Візерунок виконується на основі поділу поверхні яйця, вони чітко структуровані. Поверхня яйця ділиться на чотири, вісім частин, межі яких пересікаються рисками, мотивами смерічок, S-подібних мотивів, ромбиків, ламаних та хвилястих ліній (Рис. 3). Візерунки чітко прочитуються на темно-му червоному тлі. Для них характерна гео-метрична орнаментика, що пропорційно збалансована до тла, з яким гармонійно вза-ємодіє. Вони переважно відтінків червоного кольору, що має виражену символіку сон-ця. Це архаїчний колір, який зустрічається у прадавніх культурах. Писанки долинян Закарпаття в околицях села Нересниця Тя-чівського району зберегли свої давні форми орнаменту. Поле писанки заповнене велики-ми виразними орнаментальними мотивами без додаткових візерунків. Взірці писанок першої половини ХХ ст. долини річки Те-ресва зафіксовані в праці С. Маковського. Центральні райони Закарпаття втратили техніку воскового письма, що змінились ма-льованками. Лише на Перечинщині фіксує-мо воскову техніку писанки із характерними стилістичними особливостями (Рис. 3).

Традиційні писанки Турянської долини забарвлювали також в один колір, але різних тонів: червоний, зелений, синій, оранжевий, фіолетовий. Візерунок будується із стрічок дрібних орнаментальних мотивів: зірок, га-лузок, петельок. За характером візерунку вони подібні на тонке біле мереживо на ко-льоровому тлі. До найдавніших мотивів, що

знаходимо на писанках Перечиншини дру-гої половини ХХ ст., віднесемо княгині, спі-ралі, S-подібні мотиви. Писанки виконували як шпилькою, так і писачком. Традиційні для Перечинщини писанки виконує Ма-рія Хававка, 1935 р. н., із села Турі’ї-Ремети. Вона продовжує давні писанкарські традиції краю. В її роботах домінують мотиви зірок, вербної гілки та смерічок (Рис. 4). Також по-всюдно у Закарпатті виготовляли крашан-ки, що варили у відварі цибулиння, на яких були відбиті реверсним способом листочки весняних рослин.

Мальованки долинян поширюються з середини ХХ ст. у Хустському, Свалявсько-му, Іршавському, Мукачівському районах За-карпаття. Вони витісняють давні традиційні воскові техніки розпису та традиційний ге-ометричний візерунок писанок, що посту-пається рослинно-квітковій орнаментації (Рис. 5).

У декорі писанок найчастіше зустрічає-мо багатобарвні яскраві домашні чи польові квіти: троянди, півонії, тюльпани, гвоздики. Зображення квітів розміщується на двох біч-них поверхнях писанки. Іноді виконували довільно розміщені букети квітів чи гірлянд. Чітко підкреслюється їх силуетність, вико-ристовується тонкий контур, не моделюєть-ся об’єм квітів. Такі розписи виконують на бі-лому чи кольоровому тлі. Мальованкам За-карпаття другої половини минулого століття притаманний високий рівень імпровізації, малюнок виконується без попередніх рисун-ків чи трафаретів. Використовується палітра чистих відкритих тонів. Листочки зеленого кольору, а голівки квітів різних теплих ко-льорів. Досягається враження легкості, неви-мушеності письма. Мальованки характерні тим, що їх оздоблювали на гострому та ши-рокому кінцях стрічками (пантеликами). Традиційні мальованки у Хустському районі до сих пір виконує Терезія Якоб.

Традиційна народна писанка українців Закарпаття є яскравою складовою україн-ської культури. Давні взірці писанок засвід-чують її дохристиянські корені. Загалом пи-санка є полісемантичним об’єктом, явищем культури. Вона має глибокі корені із дав-ньоукраїнськими традиціями писанкарства, а її орнаментальні мотиви – із тисячоліт-ньою історією. Етнічно-етнографічна стро-катість краю, русла річок, розвинуті форми культури сприяли формуванню локальної варіативності художньо-стилістичних при-йомів писанкарства у Закарпатті.

Роман ПИЛИП

68


СУБІТКА ВЧОРА Й СЬОГОДНІ: ВІДНОВЛЕННЯ ТРАДИЦІЇ

Ще до введення церковних свят існували свята й обряди язичницькі (свято зимового сонцевороту, зустрічі весни, літнього рівно-дення, жнив тощо). З ними церква вела дво-яку боротьбу: частково шляхом проповідей і заборон пробувала їх знищити, частково пристосовувала до своїх цілей і приурочува-ла до свят церковного календаря.

Саме так сталося і з язичницьким свя-том Літнього Сонцестояння (Івана Купала, яке відзначається 24 червня за старим сти-лем або 7 липня – за новим), яке християн-ська церква в IV ст. н. е. проголосила днем народження Іоанна Хрестителя – предтечі Ісуса Христа.

Духовенство та адміністративні власті переслідували купальські ігри, вбачаючи в усякому прояві життєрадісності антипод послуху, мирення та аскетизму, проповіду-вані християнським віровченням. Однак церква так і не змогла викоренити «богохуль-них», «бісовських» купальських обрядів та ритуалів, які навіть у XIX – на початку XX ст. під штучною оболонкою християнських на-шарувань зберігали глибинні пласти своєї дохристиянської сутності, язичницьку сим-воліку, типові архаїчні риси духовної куль-тури народу.

12 липня християнський світ відзна-чає ще одне свято – святих апостолів Петра і Павла. Саме опівночі цього дня у селах Вишка, Люта та Тихий Великоберезнянсько-го району у Закарпатті поширене традицій-не запалення вогнищ – субіток. Оскільки це відбувається на свято Петра і Павла, їх нази-вають петрівськими.

Витоки традиціїЗ давніх-давен жителі Великоберезнян-

щини, зокрема сіл Вишка, Люта і Тихий, займалися випасанням корів. Пастухи не лише доглядали за худобою, але й очищали пасовища від старих дерев і різних чагарни-ків, які з року в рік розросталися і захоплю-вали частину землі, зменшуючи площу па-совищ. Першими будівничими субіток були саме пастухи. Це переважно діти-підлітки та юнаки, які випасали кожен свою худобу, тому на пасовище йшли цілим гуртом.

Однак нині не кожне дворогосподарство тримає худобу, тому і череда поріділа, і пас-тухів поменшало. Уже майже двадцять років у цих селах установили черги і потреба ви-

пасати худобу гуртом зникла. Однак звичай палити субітки залишився.

Підготовка до святаУ перших числа липня хлопці віком 16–

20 років розпочинали підготовку до цього дійства. Брали із собою на пасовище топірці і готували матеріал для субіток – дрова, кущі ялівцю, а також старі берези. Їх зрубували, покращуючи цим стан гірських пасовищ. Каркасом для субіток були сохи – жердини довжиною від 5 до 20 метрів. У селі Вишка використовували стовбури бука. Вони заго-товлялися в той день, коли починали буду-вати саму субітку з метою, щоб не висохли, і субітка під час горіння не розвалилася.

Адже чим вища субітка, тим краще вид-но вогонь у село. Довжина жердин залежа-ла від віку та фізичної підготовки хлопців, а також кількості проживаючих на вулиці. Тому сохи заготовляли хлопці старші (двад-цятирічні). Потім на возах із кіньми вони стягували ці жердини на місце майбутньої субітки. В одному селі могло бути шість–сім субіток, іноді і до десяти. Кожна група, яка представляла свою вулицю, змагалася між собою. Кращою вважалася найвища субітка і, звичайно, найяскравіша під час горіння.

Будівництво субіткиБудували субітки організовано під чіт-

ким керівництвом за день до дійства. Усі обов’язки були грамотно розподілені. Спо-чатку шукали на вершечку гори гарне місце. Це в основному були і є поляни, які добре проглядаються з села. Зокрема, у селі Вишка – це найвищі вершки в урочищах Магерка, Загорди, Плішка, Горбки, На скалі та Чертіж.

Субітки у селах Люта і Вишка відрізня-ються одна від одної.

Субітка села Вишка. Хлопці віком від 15 до 17 років копали ями. Усі гуртом заклада-ли у них товщим кінцем сохи (здебільшого чотири, інколи три), закопували, щоб міцно трималися. Під час цього дійства всі голосно кричали і свистіли. Потім найспритніший забирався в гору по сохах і на вершині зв’я-зував їх разом.

Простір заповнювали сухими заготов-ками-березами. Оскільки пасовища в цьому селі переважно заростають березами.

У селі Люта субітки кардинально відріз-няються за формою та методом побудови:

69


Субітки в селі Вишка

Субітки в селі Люта

70

Цікаво знатисохи набагато вищі, оскільки це стовбури найвищих ялиць, а простір між ними запов-нюється кущами ялівцю. Це важка праця, адже кущі ялівцю потрібно чергувати з пло-щадками, виготовленими із кусків брусів.

У кожному з цих сіл підготовка до цьо-го дійства була надзвичайно клопіткою, тому готову субітку сторожили всю ніч, щоб хлопці (конкуренти) з сусідніх вулиць не підпалили. Висота субітки була предметом гордості. Кожен хотів, щоб його субітка була найвищою.

Запалювання субітокВшановування вогню пов’язане з уявлен-

нями про його божественну очисну силу. В українській обрядовості вогонь – це засіб, що оберігає людину і допомагає їй. Запалю-вання субіток за повір’ям старих людей – це очищення. Вогонь очищає людину і відга-няє злих духів від села.

Раніше у день свята апостолів Петра і Павла з настанням сутінків до своєї субітки сходилися пастирі і власники худоби із пе-ченими, вареними і смаженими дарунками, складали все спільно на землю, враховуючи безпечну відстань від субітки.

Усі з нетерпінням чекали, коли стемніє, тоді запалювали субітку…

Вважалося доброю прикметою підпали-ти субітку не раніше, але й не пізніше від су-сідів. Щоб не бути першими, хлопці йшли на всілякі хитрощі. Спочатку запалювали так звані приманки, які робили тоді, коли субітка була вже готова. Поблизу неї в землю закопували три–чотири жердини, а на вер-хівку чіпляли декілька сухих чагарників та кущів і розкладали багаття, щоб хлопці біля інших субіток думали, що горить справжня субітка, і запалювали свою.

Коли саме розпочинати дійство, вирішу-вали гуртом. Після одностайної згоди най-старші хлопці запалювали заздалегідь ви-

готовлені з кори берези та рукавів фуфайок факели і з чотирьох боків підкладали їх під субітку. Переконавшись, що субітка добре розгорілася, парубки із палаючими факе-лами шикувалися на полі, створюючи ціка-ві фігури, і з криками «Ура!!!» прямували в село. За лічені хвилини довкола села яскраво палахкотіли сім-вісім найвищих вершин.

Тим часом у селі збираються глядачі. Навіть малі діти, незважаючи на пізню годи-ну, не лягають спати. Цілими сім’ями люди виходять на вулицю, вибирають таку місце-вість, щоб добре було видно усі субітки села і з захопленням спостерігають за видовищем. Кожен вболівав за свою команду. А коли хлопці з факелами добігають у село, глядачі радісно їх зустрічають, прихвалюючи, тих, чия субітка найкраща.

Уже вдома прямують на город і ставлять факели у грядки з капустою й огірками, щоб добре вродили і не їла їх попільниця та гу-сінь.

Зокрема, у селі Люта у цю ніч хлопці дозволяли собі бешкетувати: знімали ворота у одних і ставили іншим. Іноді навіть уму-дрялися забрати воза у сусіда і витягти його на дах хліва. Зазвичай за такі витівки не об-ражалися.

Колись у давнину жінки наспівували пісні, притаманні цьому дійству.

На Петра, на Петра субітка горіла, Прийди до ня, Петре, шось бим ті повіла.Шось бим ті повіла, шось бим ті казала, Як на свято Петра субітка палала.Записала Марина Жганич 2016 року

від Ганни Жганич, 1960 р.н., жительки села Вишка.

Популяризація звичаюДовго виношував задум відтворити за-

палення субітки мовою танцю уродженець села Люта, заслужений працівник культу-

ри України, керівник зразкового ансамб-лю народного танцю «Джерельця Карпат» Михайло Сачко. Багато працював над по-становкою і син Ерік (нині засновник і ке-рівник Дитячої Академії Танцю). І це їм удалося. У 2006 році з’явився танець із одно-йменною назвою. Спеціально для нього му-зику написав Володимир Короленко. Цей танець є окрасою програми «Вшануймо землю батьків». Його виконували на сцені Національного палацу «Україна» у Києві, і зал неодноразово вибухав оваціями.

Марина ЖГАНИЧ, Марина ОФІЦИНСЬКА

Танець «Субітка». Виконує зразковий ансамбль народного танцю

«Джерельця Карпат»

71

ПРИВІДКРИВАЮЧИ ЗАВІСУ ЧАСУ…З нагоди 125-річчя від дня народження Михайла Рощахівського1

Михайло Рощахівський – музично-громадський діяч

і збирач музичного фольклоруРозквіт активної музично-громадської

діяльності Михайла Рощахівського в Закар-патті припадає на період 1920–1930-х років.

У 1921 році авторитетного музиканта за-прошують до складу Музичної комісії това-риства «Просвіта», де він має змогу впливати на перспективи розвитку музичного життя краю. Досвід роботи в Міністерстві освіти Української народної республіки (УНР) по-значився на визначенні основних напрямків діяльності товариства в Закарпатті. 1

Як член Комісії він акцентує увагу на важливості спрямування музичного вихо-вання дітей на фольклорну основу і власним прикладом започатковує роботу в цьому на-прямку. Вже в червні 1921 року у видавниц-тві «Просвіти» виходить друком укладений ним музичний збірник для дітей молодшого віку «Забава» (1921), основу якого склали ди-тячі народні ігри зі співом та забавлянки.

1 У попередньому номері розкривалися співо-чий талант, майстерність диригента та компо-зиторська спадщина М. Рощахівського. Продов-жуючи характеристику видатного подвижника музичної культури Закарпаття, пропонуємо ознайомитися з іншими гранями його музич-ної діяльності, що створить панорамне бачення творчої постаті митця.

Водночас, підтримуючи розквіт хоро-вої справи у Закарпатті, М. Рощахівський намагається допомогти в питанні хорового репертуару і до першого з’їзду руських хорів у 1926 році публікує проблемну статтю «Що співати», де радить створювати обробки за-карпатських народних пісень, опираючись на мистецькі досягнення Миколи Лисенка, Кирила Стеценка та Миколи Леонтовича. А для прикладу на сторінках періодичних видань друкує власні хорові обробки на ме-лодії місцевих народних пісень.

Важлива ділянка роботи Михайла Ан-дрійовича в Музичній комісії була пов’язана зі збиранням народної музики нашого краю. Саме М. Рощахівський очолив музично-ет-нографічний напрямок діяльності «Просві-ти», адже для цієї роботи він уже мав досвід польових досліджень.

Ще в київський період під впливом спіл-кування із Кирилом Стеценком, Миколою Леонтовичем, Олексою Приходьком та Олек-сандром Кошицем, а також внаслідок гли-бокого ознайомлення з науковими працями Климента Квітки у нього визріло розумін-ня необхідності запису та збереження му-зичних скарбів свого народу, сформувалося ставлення до обрядового музичного фоль-клору, як до історичної цінності та музичної пам’ятки минулих епох. Свої перші нотуван-ня народних пісень Михайло Рощахівський здійснив узимку 1919 року в селі Кужелівка Новоушівського повіту Подільської губернії. Завдяки К. Стеценку його записи потрапи-ли до М. Леонтовича (1919 рік) та К. Квітки (1919–1920 роки). Микола Леонтович на осно-ві нотувань Михайла Рощахівського створив декілька обробок2. [Не виключено, що М. Ро-щахівський ці обробки виконував!]. Климент Квітка ж включив 10 нотних записів Михай-ла Андрійовича до власного етнографічного збірника «Українські народні мелодії», випу-щеного Українським науковим товариством у Києві в 1922 році. Той факт, що видатний український учений-фольклорист подав ма-

2 Чотири хорових обробки, серед яких «Гра в зай чика», «По горах, по горах сніженьки ле-жать» та інші.

Постаті

72

Постатітеріали цього збирача до власного збірника3, засвідчив, що Михайло володів основами етнографічного нотування, мав інтуїцію на віднайдення унікальних зразків музичного фольклору, а його музичні здібності не ви-кликали жодних сумнівів. Переважну біль-шість занотованого М. Рощахівським мате-ріалу склали обрядові пісні. Причому одна колядка настільки зацікавила К. Квітку, що він присвятив їй велику увагу у своїй науко-вій статті.

Одними із перших фольклорних записів М. Рощахівського в Закарпатті були пісні до дитячих ігор, записані від завідуючої дитя-чого садка міста Ужгород Розалії Дудинської (Фенцик) та вчительки села Зарічово Марії Підгірянки. «Тече вода з Ужгорода», «Всі в за-граду!», «Медвідь», «Позирайте, дівчатонь-ка» увійшли до фольклорно-педагогічного збірника «Забава» (для дітей дитячих сад-ків та молодшого шкільного віку). У зв’язку з малою кількістю записів дитячих ігрових пісень ці нотування і нині викликають ве-ликий інтерес.

Бажання віднаходити цінні і яскраві народні мелодії інтенсифікувалося в період навчання на композиторському відділенні Празької консерваторії. У 1922–1923 роках М. Рощахівський здійснив польові дослі-дження у селах східної частини Марамо-роської жупи4 та у північній частині Ужан-ської жупи5 (здійснених у канікулярний період) і уклав свій перший музично-етно-графічний рукописний збірник «Пісні по-дкарпатських русинов»6 (обсяг 115 сторінок, Прага, 1923). Йому вдалося записати багато обрядового фольклору і подати перші фоль-клорні нотування закарпатської Гуцуль-щини та Марамороша. Цікаво, що в деяких населених пунктах Тересвянської долини і нині ще не зібрано стільки матеріалу, скіль-ки записав М. Рощахівський.

У 1925 році, коли товариство «Просвіта» активізувало збирання музичного фолькло-3 Подаю номери пісень, занотованих М. Роща-хівським: № № 608–614, 675, 726–727.4 Жупа – одиниця територіально-адміністра-тивного поділу Закарпаття в Чехословацький період. Серед відвіданих сіл були: Ясіня, Рахів, Бичків Рахівського повіту, Руська Мокра, Дубове, Калини Тячівського повіту.5 Село Ворочово Перечинського повіту; села Радванка, Комаровці та Дубровка Ужгородсько-го повіту.6 Назви рукописних збірок за останні 75 років публікуються вперше.

ру, а з ініціативи Івана Панькевича в Ужгоро-ді засновано обласний Архів народної пісні, Михайло Рощахівський очолив музичний відділ цього Архіву. З 1926 по 1928 рік (точно дату встановити поки що не вдалося за від-сутності документів) він їде в долину річки Лаборець у село Радвань і створює другий музично-етнографічний рукописний збір-ник «Мелодії пісень с. Радвани жупи Земп-линської, записані М. Рощахівським» (29 пі-сень).

Усі фольклорні нотування М. Рощахів-ського викликали високу оцінку видатного українського фольклориста, академіка Філа-рета Колесси. У них він віднайшов унікальні обжинкові ладкання (жанр, який, нині вже не побутує), особливі «колядки-жеканки» (зі словорозривом Бо-же, коли після паузи за-вершальне – «Же» розпочинало кожну нову строфу), яскраві зразки колядок у гуцуль-ському ладі, прадавні веснянки, багато ціка-вих зразків обрядового фольклору. Завдяки тонкому музичному слуху та уважності до деталей М. Рощахівський максимально точ-но відтворював складні мелодії з розвине-ною мелізматикою і ритмічною мінливістю, відображав мовні діалектні особливості та народну термінологію. Відповідно, у кожній із статей про народну музику Закарпаття сві-товий авторитет згадує ім’я М. Рощахівсько-го і рекомендує його нотування до друку. А у 1938 році, випускаючи власний збірник «Народні пісні з Підкарпатскої Руси», Ф. Ко-лесса включає до нього 16 нотувань із другої рукописної збірки М. Рощахівського і реда-гує для окремого видання матеріали пер-шого рукописного збірника, який, на жаль, у зв’язку з політичними змінами не встигли видрукувати.

Отже, у 1920–1930-х роках М. Рощахів-ський був лідером у збиранні народної му-зики, а для Ф. Колесси – найперспективні-шим і найдосвідченішим етнографістом7 Закарпаття, записи якого вчений поставив в один ряд із власними й опирався на них, характеризуючи народно-музичну культуру краю.

Однак фольклористична діяльність Ми-хайла Андрійовича не обмежилася лише збирацькою роботою. Він друкував і цікаві статті.

У 1931 році публікацією «Музика й спів у присілку Вишоватом у Марамороші»

7 Етнографіст – це той, хто збирає і нотує на-родну музику.

73

Постаті

М. Рощахівський уперше заявив про себе як дослідник народної музики. Його стат-тя донині залишається у Закарпатті одним із кращих зразків аналізу народно-музич-ної культури одного села. У ній охоплено і спів, і танці, й інструментальну музику в нерозривному комплексі, виділено типові й характерні явища, описано музичний на-родний побут протягом календарного року. М. Рощахівський виходить на науковий рі-вень: він не лише нотує складні партитури інструментальної гри троїстих музик, але й описує умови побутування, аналізує, кла-сифікує, проводить цікаві паралелі і таким чином стає першим дослідником народної музики краю серед місцевої інтелігенції.

1930-і роки наповнилися для М. Роща-хівського важливими подіями: листування з Ф. Колессою і його пропозиції за допомогою фонографу зайнятися збиранням і нотуван-ням зникаючих у Закарпатті народних пла-чів; початок творчого спілкування на ниві музичного фольклору з 23-літнім Дезидері-єм Задором, їх спільна експедиція 1935 року (в Мараморош та Березьку жупу). Плани на проведення експедиції у 1937 році у складі Філарета Колесси, Михайла Рощахівського, Платоніди Щуровської-Росиневич, Дези-дерія Задора. Це, з одного боку, відкривало цікаві перспективи, а з іншого – дозволяло залучати до фольклористичної діяльності перспективну молодь.

Таким чином, Михайло Рощахівський стояв у витоків формування музичної фоль-клористики Закарпаття. На жаль, у 1940-х роках у період хортиської Угорщини він, як і більшість активних діячів «Просвіти», за-знав переслідувань, був кинутий у в’язницю для смертників і чудом звільнився з умо-вою – забути про музичну діяльність. Михай-ло Андрійович змушений був відійти у тінь і передати ініціативу у вивченні музичного фольклору краю Дезидерію Задору, Петрові Милославському, Юрію Костьо та іншим мо-лодим музикантам, які у нових політичних умовах змогли продовжити розпочате.

М. Рощахівський – педагогЦя ділянка його роботи додає ще один

важливий штрих до творчого портрета і за-слуговує окремої характеристики.

Музично-педагогічна діяльність супро-воджувала М. Рощахівського майже все його життя. Після закінчення Кам’янець-Поділь-ської духовної семінарії, коли він міг обрати

фах священика або вчителя, Михайло Ан-дрійович зупинив свій вибір на вчителюван-ні. Як свідчить автобіографія, його творчий шлях розпочався із викладання в школах Вінниччини. Педагогічний досвід значно збагатився в Києво-Михайлівській церков-но-учительській школі, де він працював у дореволюційний період.

У Закарпатті до цієї сфери діяльності він повернувся у 1927–1939 та 1946–1952 роках. У чеський період М. Рощахівський працю-вав учителем співів у школах сіл: Тихий на Великоберезнянщині, Бедевля і Нересниця на Тячівщині та місті Севлюш (Виноградів). У радянський час став першим директором Виноградівської дитячої музичної школи та керівником дитячого хору цього закладу. В останні роки життя Михайло Андрійович повністю зосередився на викладацькій ро-боті. Робота з дітьми стала його лебединою піснею. Починаючи з 1927 і до останніх днів життя усі свої таланти він направив на му-зичний розвиток закарпатських дітей.

Досягати бажаних результатів йому до-помагала любов до учнів та глибоке воло-діння літературою на предмет дитячого му-зичного виховання. Як людина надзвичайно комунікабельна, він легко знаходив контакт із учнями і віддавав себе їм сповна. Як музи-кант, обізнаний із прогресивною методикою музичного виховання дітей на національній основі, описаній у рекомендаціях М. Лисен-ка, М. Леонтовича і К. Стеценка, а також оз-найомлений із багатим нотним репертуаром дитячих пісенних збірників кінця ХІХ – по-чатку ХХ століття, досягав високих результа-тів. Період найвищого захоплення педагогіч-ною справою співпав із підростанням двох улюблених синів – Бориса й Арсена.

У музично-педагогічній роботі М. Ро-щахівського органічно поєдналися усі його вміння та захоплення. Маючи гарний голос та багату вокальну практику, він учив дітей гарно співати, намагався розвивати їх при-родні дані і став прекрасним учителем спі-вів.

Для музичного розвитку дітей приго-дилася його збирацька робота, адже М. Ро-щахівський не обійшов увагою дитячі на-родні пісні. Введення учнів у світ музичного фольклору він розпочинав зі свого збірника «Забава» – першого закарпатського збірни-ка з народними дитячими піснями до ігор та мирилками, і у своїй практиці не раз до нього звертався. Враховуючи вікові осо-

74

Постатібливості учнів, поєднуючи спів із рухом та грою, М. Рощахівський викликав справжній інтерес до фольклорних скарбів. Як збирач і дослідник музичного фольклору Михайло Андрійович ділився своїми розповідями про записування ним народної музики, вихову-вав у своїх учнів щиру любов до рідної пісні, неповторної закарпатської землі, залучав їх до збирання (на рівні запису текстів і співу мелодії, яку він уже сам занотовував на уро-ці). Його учні з радістю включалися в цю ро-боту.

Через малу кількість дитячого музич-ного репертуару М. Рощахівський як ком-позитор активізувався в написанні музики для дітей. У 1930-х роках його дитячі хорові твори та пісні постійно виконували шкільні хори краю. На дитячий рівень виконання орієнтувалися чисельні його обробки закар-патських народних пісень. А в літній період, як своєрідний гімн, всюди лунав «Пласто-вий марш». Це надавало підстави називати М. Рощахівського дитячим композитором.

Щодо поєднання педагогічної роботи з хормейстерською справою, то в останній період свого життя увесь свій досвід хорово-го диригента він віддав роботі саме з дитя-чим хоровим колективом. У Виноградівській дитячій музичній школі ним було створено взірцевий шкільний хор, котрий виявився одним із кращих у Закарпатті. Про нього схвально згадував Михайло Мокану.

Цікавою в педагогічній біографії М. Ро-щахівського стала ще одна посада, а послі-довність виглядає так: помічник діловода в Міністерстві освіти – інспектор шкіл – пер-ший директор Виноградівської дитячої му-зичної школи, що засвідчило про неабиякі організаторські здібності і хист до адмініст-ративної роботи.

Педагог-співак, педагог-диригент, педа-гог-фольклорист, педагог-композитор, педа-гог-директор – усе це надзвичайно урізнома-нітнювало музично-педагогічну діяльність М. Рощахівського. Вона ніби засвітилася різ-ними новими гранями.

Як Микола Лисенко, Микола Леонтович, Кирило Стеценко, Олександр Духнович, Іван Панькевич та Августин Волошин, М. Ро-щахівський усвідомлював важливість музич-ного виховання. Своєю невтомною працею він сприяв вихованню музично-культурної нації.

Він дарував своїм вихованцям радість спілкування з музичним мистецтвом, окри-лював їх душі, пробуджував творчу фанта-зію. Тому вдячні учні і нині згадують про Учителя з великою повагою і любов’ю. У їх пам’яті Михайло Рощахівський зберігся як талановитий музикант, яскрава особистість і людина, що випромінювала великий по-зитивний заряд енергії, любов до життя та людей.

Віра МАДЯР-НОВАК

Пам‘ятьТАКИХ ОСОБИСТОСТЕЙ ПОТРІБНО БІЛЬШЕ

Про музиканта і педагога Анатолія Донця

Музика – не спеціальність, музика – все життя.

Адам Донець

Після завершення земного шляху не всім вдається залишити добру пам’ять і відчутні результати діяльності. Щасливим винятком є директор Ужгородської дитячої школи мистецтв, заслужений працівник культури України, почесний житель Югославії, Угор-щини Анатолій Донець (1930–2014).

Анатолій Адамович народився в Білору-сії 1930 року в сім’ї музикантів і музичних майстрів. Його мама Ганна Кравченко, дво-рянського походження, чудово співала, гра-

ла на гармоні, гітарі, мандоліні і свою любов до музики передала дітям.

Після війни Анатолій Донець вступив до Мінського державного музичного учи-лища по класу баяна. Розруха та голод не сприяли навчанню – він був змушений за-лишити училище. У 1949 році він закінчив Мозирське педагогічне училище (Білорусія) і пропрацював рік вихователем у дитячо-му будинку міста Макановичі. З осені 1949 року служив у лавах радянської армії в місті

75

Пам‘ять

Ужгород радіотелеграфістом, згодом – стар-шиною музичного загону. Після служби оволодів спеціальністю машиніста парових турбін і позмінно працював. Але бажання отримати музичну освіту було настільки сильним, що А. Донець закінчив стаціонар-но Ужгородське державне музичне училище по класу баяна, ночами продовжуючи поз-мінно працювати машиністом парових тур-бін. Згодом він закінчив історичний факуль-тет Ужгородського державного університету та заочно – Івано-Франківський державний педагогічний інститут імені Василя Стефа-ника.

До 1976 року працював викладачем Ужго-родської дитячої музичної школи № 1 імені П. І. Чайковського та в її філії у селі Дубри-ничі Перечинського району. У 1976 році був призначений директором Ужгородської ве-чірньої школи робітничої молоді, яку в 1985 реорганізував у дитячу музичну школу № 2, а з 1987 – дитячу школу мистецтв.

З 1976 по 1994 рік на посаді директора школи А. Донець досяг багатократного збіль-шення викладацького колективу, розширен-ня мистецьких спеціалізацій, збільшення числа учнів, значного покращення матері-альної бази школи, а головне – утвердження авторитету і престижу школи мистецтв не тільки в Закарпатті, але і за його межами.

Завдяки його мудрому керівництву Ужгородська дитяча школа мистецтв у 1993 році на обласному конкурсі серед 65 шкіл ес-тетичного виховання зайняла перше місце. Значною подією стала постановка дитячої опери «Коза-дереза» М. Лисенка, присвоєн-ня камерному та оркестру народних інстру-

ментів школи звання «народний», у 1992 – перемога оркестрів на республіканському конкурсі.

Завдяки наполегливості А. Донця шко-ла з семи розкиданих містом філіалів на-решті перемістилась у власне приміщення в центрі Ужгорода. Цю важку перемогу до-велося завойовувати не тільки на рівні об-ласті, але навіть літати до Москви. Отримав-ши своє приміщення, директор організував капітальний ремонт, привів у порядок вну-трішній двір, зробив гарний вітраж на схо-дах школи, а сходи були покриті мармуром. Коридори були прикрашені ліпниною, був створений власний концертний зал, музей Шандора Петефі, придбані різноманітні му-зичні інструменти.

Відбувалися регулярні численні творчі поїздки з концертами в міста Словаччини, Угорщини, Польщі. Колективи та окремі виконавці Ужгородської дитячої школи мис-тецтв постійно виступали перед жителями нашого краю, гостями, брали участь у різ-номанітних конкурсах і часто ставали пе-реможцями. Багато випускників школи, не вагаючись, обирали шлях професійного му-зиканта, хореографа, художника.

Він дуже любив музичну творчість – довгі роки керував різними самодіяльними музичними колективами, написав низку статей про музикантів, із задоволенням ба-гато років співав у Народній хоровій капелі вчителів міста Ужгород, грав в оркестрі на-родних інструментів, тріо баяністів, родин-ному ансамблі, який досягав 37 учасників і мав величезний репертуар. Улітку 1984 року велика родина Донців зібралась у селі Партизанське на зведені репетиції. За роз-порядженням Міністра культури Білорусії для всіх учасників ансамблю були виділені білоруські народні костюми, інструменти, зроблені афіші, учасники були забезпечені безплатним харчуванням.

Свій перший концерт родинний ор-кестр Донців дав у селі Великий Бор. Тут під час війни було розстріляно 3,5 тисячі мир-них жителів, а саме село спалене, як Хатинь. У той рік родинні концерти Донців відвіда-ло близько 3000 чоловік, концертна програ-ма була записана і багаторазово трансльова-на Гомельським телебаченням.

У 1987 році концерти родинного ансамб-лю Донців із успіхом проходили в санаторі-ях Закарпаття «Квітка полонини», «Карпа-ти», селі Петрово Виноградівського району, Ужгородському швейному об’єднанні, на Те-атральній площі міста Ужгород, у Мукачеві.

76

Пам‘ятьНа Закарпатському обласному телебаченні було здійснено запис концерту, який нео-дноразово транслювався і на всеукраїнсько-му телебаченні.

Родинний ансамбль Донців завоював звання лауреата на Всесоюзному фестивалі народної творчості в Москві та був нагоро-джений медалями. У ті часи це була велика важлива перемога.

Пройшло багато років, та і сьогодні учні, батьки, колеги з вдячністю згадують про Анатолія Донця як чудового керівника, ор-ганізатора, людину – небайдужу до чужих проблем, чужого горя, людину, яка завжди допомагала порадою, справою, підтримкою, співчуттям.

Він був сильною людиною, постійно працював над власним удосконаленням.

Анатолій Донець більшу частину свого життя прожив у Закарпатті і залишив про себе прекрасні спогади.

Заслужений працівник культури Укра-їни, викладач-методист Ужгородського ко-леджу культури і мистецтв Людмила Яро-ва згадує: «Ми разом із Анатолієм Донцем у 1987 році відкрили хореографічний відділ. Це була людина виняткового оптимізму, енергії, позитиву, яким щедро ділився з усі-ма оточуючими. Він так швидко думав, що навіть не встигав говорити про те, про що думав. Він навчив нас ніколи не падати ду-хом, вірити в те, що обов’язково все вдасться, що завжди потрібно йти вперед і вперед.

На наші прохання ми ніколи не чули від нього слова «ні», лише «так», «ми поду-маємо», «ми зробимо». Це була людина – ке-рівник у найкращому сенсі. Я особисто йому дуже вдячна!»

Член Національної спілки майстрів на-родного мистецтва України, член професій-них художників Закарпаття, керівник Твор-чого об’єднання «Малий Лувер», «Лідер 2012 року» Емма Левадська каже: «Школа мис-тецтв запрацювала завдяки тому, що Ана-толій Адамович дав викладачам свободу. Не було того консерватизму, який, на жаль, характерний для багатьох наших учбових закладів. Я зрозуміла, що тут можна експе-риментувати і ще раз експериментувати. Те, що зараз є в нашій школі, це велика його за-слуга.

Саме з його легкої руки почали збира-ти матеріал для створення музею Шандора Петефі. З місцевої еліти був створений штаб майбутнього музею – професор-історик Я. Штернберг, доцент-історик М. Мазюта, скульптор Г. Горват, композитор С. Мартон,

письменник Ю. Шкробинець. Головою був А. Донець. Через деякий час він привіз із Будапешта за підтримки Генерального кон-сула Угорщини А. Палді такі матеріали, що просто необхідно було зробити цей музей. А. Донець запропонував нам із чоловіком, Г. Левадським, представити проект музею, за який із захопленням взялися. Ми розробили художній проект, запросили до виконання проекту художника В. Брензовича. Музей було відкрито 29 грудня 1990 року.

А чому б оцей будинок, котрий Анато-лій Адамович виривав, бігав, добивався, щоб віддали школі мистецтв, цей заклад – Ужго-родську дитячу школу мистецтв – не назва-ти його ім’ям? Повірте, він цього заслужив…

Коли у когось бувало на душі важко, він завжди це відчував і казав: «Що трапилось? Я Вас у Білорусію заберу. Там подихаєте сві-жим повітрям, покуштуєте дерунів і все у вас пройде… Помолодієте років на сто».

У мене прохання до молоді, яка у нас працює – не забувайте таких людей, як Ана-толій Донець. Час плине, щось забувається… А він величезну користь приніс, і є для вас і для нас надзвичайно позитивним прикла-дом».

Художній керівник та головний дири-гент Заслуженого академічного Закарпат-ського народного хору, заслужений пра-цівник культури України, кавалер ордена княгині Ольги, доцент Наталія Петій-Пота-пчук згадує: «Ми, учні, дуже любили нашо-го директора. Анатолій Адамович створив прекрасний ансамбль «Іскринка». Може, ця любов до вокальної, хорової музики зароди-лася в моєму серці саме тоді. Анатолій Ада-мович – надзвичайно чиста людина і справ-жня людина. Він дуже багато зробив у своє-му житті, і я за це йому особисто вдячна, як і всі учні, котрі вчилися в нашій рідній шко-лі, яка тепер знаходиться у такому гарному приміщенні. Повага буде жити в наших сер-цях, доки ми будемо пам’ятати цю прекрас-ну людину».

Викладач образотворчого відділення Ужгородської дитячої школи мистецтв Олек-сандр Сидорук: «Коли я побачив на дверях школи оголошення про набір учнів на від-діл образотворчого мистецтва, то прийшов до директора і без усякого протеже кажу: «Хочу у вас працювати». «Добре, – відповів Анатолій Адамович, – але потрібні учні. Хо-дімо набирати». Так ми удвох пішли в одну школу, другу, третю, набрали учнів. «Пра-цюй добре», – було сказано...

77

Пам‘ять

Є два типи людей: одні, які хочуть, щоб їм служили і дуже себе високо несуть, і дру-гі люди, здатні, будучи високо, служити іншим: учням, учителям, простим людям. Анатолій Адамович для мене – приклад слу-жіння людям».

Член Національної спілки художників України, старший викладач відділу обра-зотворчого мистецтва Ужгородської дитячої школи мистецтв Василь Вовчок згадує: «Для мене Анатолій Адамович і досі живий... Є люди, які пройдуть життям крадькома, десь поза плотами, і ніхто їх особливо не за-пам’ятає. Анатолій Адамович – це був такий собі трактор великий – Джон Дір, котрий за собою тягнув не щось одне, а багато-багато. Він і художній відділ відкрив у школі, і, ось бачите, у нас уже і стіни заповнені картина-ми, дитячими роботами. Такі особистості потрібні для того, щоби тих людей, котрі уміють, але не завжди мають бажання вийти на світло, на дорогу, якось їх зорганізувати, стимулювати.

Анатолій Адамович був людиною, ко-тра розуміла і цінувала гумор… Світла йому пам’ять!»

Заслужений артист України, старший викладач Ужгородського державного му-зичного училища імені Д. Є. Задора Ми-хайло Вігула: «Оркестр, який понад 20 років функціонує – ініціатива Анатолія Донця, котрий створив цей колектив від пошуку ви-конавців до укомплектування інструментів. Він любив цю справу. Анатолій Адамович дружив із моїм учителем, нашим учителем М. Антоненком і запросив його керувати

оркестром народних інструментів. Оркестр часто виступав, і я мав можливість неодно-разово чути їх гру. З того часу декілька разів мінявся склад оркестру і виконавці. Анато-лій Адамович сам був активним учасником нашого оркестру, грав на домрі-бас. Напів-жартома напівсерйозно скажу, що Анатолій Адамович на репетицію приходив завжди першим, і поки інші збиралися, він наголо-шував: «Давайте будемо працювати зі мною одним». Словом – ця людина була віддана своїй справі і, завдячуючи йому, ми зараз тут сидимо, а я стою перед вами в якості лю-дини, яка тут працює. Спогади наші лише добрі, лише душевні і, вже було сказано, пам’ять безумовно буде жити довго, бо він дійсно цього заслуговує.

…Нас усіх захоплювала його щирість, відвертість, доброзичливість, нескінченний оптимізм. Він був людина-лампочка, ні, – людина-сонце. Це не перебільшення – це правда».

Анатолій Донець був багатогранною та-лановитою особистістю – Музикантом, Орга-нізатором, людиною великої волі і терпіння. Ці якості допомогли йому пробити жахливі бюрократичні, життєві перепони і досягти вражаючого результату. Літати до Москви, щоб вирішити питання приміщення для школи, – це відвага, жертовність і безмежна любов до Музики і дітей!

Сьогодні не все пригадується, що вда-лось зробити Анатолію Донцю. Але для всіх нас зрозуміло одне – таких людей нам по-трібно якомога більше!

Віктор ТЕЛИЧКО

Народний оркестр народних інструментів. 1987 рік

78

Пам‘ять

ПЕТРОВІ СОКАЧУ ВИПОВНИЛОСЯ Б 80 РОКІВ

У 2012 році відійшов у вічність натхнен-ний поборник хорового мистецтва, тала-новитий диригент і педагог Петро Сокач. Культура нашого краю зазнала ще однієї не-поправної втрати. Його заслуги у збагачен-ні культурних надбань, зокрема у хоровій справі, надзвичайно вагомі завдяки вродже-ним диригентським здібностям, величезній працьовитості та незгасній любові до хоро-вого співу.

Народився Петро Сокач четвертого червня 1936 року в місті Мукачево у богобо-язливій родині священика Петра Івановича та Віри Іванівни Сокачів. Початкову школу закінчив у селі Красна на Тячівщині, куди батько переїхав на роботу церковнослужи-телем. Буваючи з батьками на церковних відправах, хлопець захоплювався красою хорового духовного піснеспіву. Коли ж зго-дом його батько прийняв церковну парафію в селі Білки на Іршавщині, юнак продовжив навчання у місцевій середній школі, дирек-тором якої і одночасно керівником учнів-ського хору працював відомий фольклорист і композитор-пісняр, збирач і популяризатор закарпатських народних пісень Петро Світ-лик. Палку любов до них заронив у душу і майбутньому пристрасному диригенту Пе-трові Сокачу, котрий відразу став активним хористом і вже тоді прийшов до висновку, що музика і хоровий спів стали його життєвим і духовним покликанням.

Після закінчення в 1953 році десятиріч-ки хлопець вступає на диригентсько-хоро-вий відділ Ужгородського державного му-

зичного училища і стає учасником студент-ського хору. Отримавши після закінчення навчального закладу кваліфікацію дириген-та хору (1954), молодий спеціаліст із головою та властивим його характеру природженим завзяттям поринув у бурхливе творче життя краю, встигаючи випробовувати свої сили та здібності і керівником аматорських худож-ніх колективів, і педагогом, і на інших ділян-ках роботи у сфері культури та мистецт ва. І скрізь, куди б не закидала його доля, за-лишав добрий слід, отримував щирі слова подяки за натхненну працю. Та головним полем його діяльності було пісенно-хорове мистецтво, якому віддав понад півстоліт-тя своєї невтомної творчої праці, гартуючи і вдосконалюючи від самого початку свої диригентські навики в аматорських колек-тивах, де проявив неабиякі організаторські здібності, природний дар психолога, педаго-га і вихователя, уміння завойовувати повагу й авторитет у хористів та публіки, підніма-ти самодіяльні художні колективи до рівня справжнього професіоналізму.

Працюючи після закінчення музичного училища педагогом хорового класу на 10-мі-сячних курсах підготовки хормейстерів-ба-яністів на базі Ужгородської дитячої музич-ної школи ім. П. І. Чайковського (1959–1962), викладачем, згодом – директором Перечин-ської дитячої музичної школи (1963–1977), відповідальним секретарем правління об-ласного відділення Музичного товариства України (1977–1980), художнім керівником обласного об’єднання музичних ансамблів (1980–1991) та художнім керівником обласної філармонії (1991–1992), одночасно керував ансамблем пісні й танцю Ужгородського фа-нерно-меблевого комбінату ім. О. Борканюка (1958–1993), а певний період – і хором колгос-пу ім. І. Франка та районним учительським хором у Перечині. Невеликий хоровий гур-ток ужгородських меблевиків під керівниц-твом П. Сокача виріс у потужний та злаго-джений ансамбль пісні й танцю та одним із перших в області завоював звання «народ-ний», брав участь у багатьох престижних громадсько-культурних заходах, фестива-лях, конкурсах як в Україні, так і за кордо-ном. Багато мистецького хисту і наполегли-вої праці вклав диригент у творче зростання ансамблю пісні й танцю «Дружба» Ужгород-

79

Пам‘ять

ського районного будинку культури, яким керував до останніх днів життя.

З приємністю та відрадою згадую, як ми-тець неодноразово виручав у скрутну хвили-ну відомі хорові колективи краю за браком досвідчених диригентів. Так трапилося, зо-крема, і з народним хором Свалявського ра-йону, котрий після смерті диригента Мирос-лава Чайковського залишився без керівника. На прохання управління культури обласної держадміністрації та свалявчан Петро Сокач погодився очолити хор, створив оркестр, по-повнив репертуар новими творами. Ще від-повідальнішу творчу місію П. Сокач із честю виконав і на посаді художнього керівника та головного диригента Заслуженого (нині – академічного) Закарпатського народного хору (1992–1996).

Його справедливо називали шукачем та вихователем талантів, обдарованих співаків, солістів-вокалістів, а улюбленим пісенним жанром диригента був мішаний багатого-лосий хор, у якому завжди домагався зла-годженого, гармонійного, образно-емоцій-ного звучання. При цьому був надзвичайно вимогливим до себе та виконавців, людиною кипучої енергії, творчого неспокою, надзви-чайної працьовитості, бо вважав, що лише

таким шляхом можна досягти належної ви-конавської майстерності. Очолюваний ним хоровий колектив ніколи не виходив на сце-ну з таким собі посереднім виконавством, бо його керівник не працював упівсили.

Благодатні якості мистецького хисту Пет ра Петровича особливо виразно про-явилися у його багаторічній педагогічній практиці під час роботи у Перечинській та Ужгородській дитячих музичних школах і особливо в Ужгородському коледжі культу-ри і мистецтв (1997–2012), де справедливо був визнаний висококваліфікованим педагогом вищої категорії з присвоєнням звання стар-шого викладача та очолював викладацьку циклову комісію хорових дисциплін. Тут ви-ховав цілу плеяду здібних молодих співаків, частина яких поповнила колектив Заслуже-ного академічного Закарпатського народно-го хору, інші хорові колективи, а також по-над півсотні молодих диригентів. У коледжі створив оригінальний викладацький чо-ловічий вокальний квартет «Цімбори», був керівником хорових колективів викладачів і студентів та студентського вокального ан-самблю. Студентський хор коледжу у 2010 році під його керівництвом успішно здійс-нив десятиденні гастролі до Голландії.

Петро Сокач із учасниками ансамблю пісні і танцю Ужгородського фанерно-меблевого комбінату. 1970 рік

80

Пам‘ять

Очолювані диригентом художні колек-тиви постійно були активними учасниками найважливіших культурно-мистецьких за-ходів – творчих звітів Закарпаття, престиж-них фестивалів і конкурсів. У нашому краї немає такого району, митцям якого він не надавав би певної творчої допомоги. Своєю успішною і багаторічною творчою працею Петро Петрович вписав золоту сторінку в іс-торію хорового мистецтва краю, гідно про-довживши традиції талановитих диригентів Петра Милославського, Михайла Кречка, Миколи Попенка та інших. Тож цілком зако-номірно у 1990 році був удостоєний почесно-го звання «Заслужений працівник культури України».

Народний хор імені Мирослава Чайковського. Петро Сокач у центрі. 2003 рік

Квартет «Цімбори» у складі Павла Пинзеника, Миколи Попенка, Петра Сокача, Михайла Митровки.

Ужгород, 2009 рік

Культурно-мистецькі традиції в родині Сокачів надзвичайно плідні та живучі, пе-редаються і збагачуються від покоління до покоління. Старший син Петра Петровича Еміл створив унікальний високопрофесій-ний академічний камерний хор «CANTUS» європейського зразка, середульший – Ста-ніслав, скрипаль, на посаді директора ка-мерного хору «CANTUS», молодший – Пе-тро, віолончеліст, працює у музичній школі та музичному училищі Норвегії. Донечка Еміла Сокача Ніколета – студентка фортепі-анного факультету Львівської державної му-зичної академії ім. М. В. Лисенка, син Пет-рик – учень Ужгородської дитячої музичної школи ім. П. І. Чайковського (клас віолонче-лі). Отож, плідна духовна традиція успішно продовжується в синах та онуках диригента, у благородних творчих діяннях всієї родини. У народі побутує думка, що пісня зі своєю мелодією служить для того, щоб зм’якшува-ти і радувати душу. Цій благородній справі вірою і правдою, палкою любов’ю до україн-ської пісні самовіддано служив вірний син Срібної Землі Петро Сокач. Своїм непересіч-ним талантом хорового диригента і турбот-ливого педагога, надлюдською працьовитіс-тю збагатив нашу вітчизняну культуру і за-лишив добру та незабутню пам’ять про себе у серцях друзів, колег, щирих шанувальни-ків його таланту.

Василь ГАБОРЕЦЬ

Віталій К іНЧ

Тайна вечеря. Липа, 160ç80, 2013 рік

Пресвята Богородиця. Явір, 62ç42, 2013 рік

Вічне кохання. Липа і груша,

висота 44 см, 2015 рік

Благовіщення. Липа, 48ç34, 2012 рік

Різдво Христове. Липа, радіус 32 см, 2016 рік

Верховинська мелодія. Вільха, 32ç21, 2013 рік

МИТЦІ ЗАКАРПАТТЯ МАЛЮВАЛИ ТРАВНЕВИЙ УЖГОРОД

Учасники пленеру

Тетяна Сопільняк

Олександр Сидорук

Надія Вербищук

Василь Вовчок, Магдалина Березанич

ТРАДИЦІЙНА ЗАКАРПАТСЬКА ІГРАШКА ЗГУРТУВАЛА ДІТЕЙ І ДОРОСЛИХ

Наталія Стегура Людмила Губаль

Олександра Гаркуша Антоніна Дурда

Вікторія Симкович Марія Купарь

ХОР ПРАЦІВНИКІВ КУЛЬТУРИ ІРШАВСЬКОГО РАЙОНУ

XXIV фестиваль духовної пісні. Місто Сніна Словацької Республіки, 2014 рік

Відкритий обласний фестиваль-конкурс стрілецької пісні «Красне поле». Місто Хуст, 2014 рік

ЗРАЗКОВИЙ ОРКЕСТР ГУЦУЛЬСЬКИХ НАРОДНИХ ІНСТРУМЕНТІВ УЧНІВ

ВЕЛИКОБИЧКІВСЬКОЇ ДИТЯЧОЇ МУЗИЧНОЇ ШКОЛИ

Василь Попович (у центрі) з учасниками оркестру. Місто Свалява, 2007 рік

Колектив нині

Art & Photos

Журнал "Культурологічні джерела". №2. 2016 рік