МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ

імені А.В. НЕЖДАНОВОЇ

ГОДІНА Інна Василівна

УДК 78.01:781.6+785

ТИПОЛОГІЯ СОНОРНОГО ІНТОНУВАННЯ

В СТИЛЬОВІЙ ПОЕТИЦІ СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ

КОМПОЗИТОРІВ

Спеціальність 17.00.03 – Музичне мистецтво

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата мистецтвознавства

Одеса – 2017

Дисертація є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі теорії музики та композиції Одеської національної

музичної академії імені А.В. Нежданової Міністерства культури України.

Науковий керівник: доктор мистецтвознавства, професор,

член-кореспондент НАМУ

Сокол Олександр Вікторович,

Одеська національна музична академія

ім.А.В. Нежданової, ректор, зав. кафедри теорії музики та

композиції (м. Одеса)

Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства, професор

Тишко Сергій Віталійович,

Національна музична академія України імені

П.І. Чайковського, зав. кафедри теорії та історії культури

(м. Київ)

кандидат мистецтвознавства, доцент

Ніколаєвська Юлія Вікторівна,

Харківський національний університет мистецтв

імені І. П. Котляревського,

кафедра інтерпретології та аналізу музики

(м.Харків)

Захист відбудеться «11» жовтня 2017 року о 12.00 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради К 41.857.01 по захисту дисертацій на здобуття

наукового ступеня кандидата мистецтвознавства в Одеській національній

музичній академії імені А.В. Нежданової за адресою: 65023, м. Одеса,

вул. Новосельського, 63, Мала зала.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Одеської національної

музичної академії імені А.В. Нежданової за адресою65023, м. Одеса,

вул. Новосельського, 63, Мала зала.

Автореферат розіслано «10» вересня 2017 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат мистецтвознавства, доцент А. Д. Черноіваненко

Підписано до друку 04. 09.2017 р.

Обсяг 0,9 авт.арк. Формат 60х90/16

Тираж 100 прим. Папір друкарський. Різографія.

Надруковано з готового оригіналу-макету.

1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ Актуальність теми. У другій половині ХХ – початку ХХІ століття в

західноєвропейському і вітчизняному музичному мистецтві незмінно актуальним є питання визначення його смислового поля (нерідко нелегкого для з’ясування). Знання про те, що одним з прагнень композиторів, які створюють сонорну музику, стає бажання вийти за межі традиції, норм, установлень, властивих попереднім століттям, дає лише поштовх до роздумів у цьому напрямку. Такі прагнення неодноразово зустрічалися в композиторській творчості і раніше, але в сучасності вони виявляються пов'язаними з принциповою зміною ставлення до музичного звучання, до музичного мовлення, до часопростору в музиці, її фактурної організації, ще точніше, – до творчої зміни уявлення про музичну тканину як таку.

Прямим наслідком цієї зміни, в свою чергу, стає збільшення інтересу композиторів в останні кілька десятиліть до деяких окремих способів музичного інтонування, які набули значення серед основних засобів виразності у сучасній музиці. Серед них – підвищена увага до тембру, академічно нетрадиційних забарвлень, звукорядів, поліладовості, полігармонійності, різного роду нашарувань, гліссандо, до шумових ефектів, граничних динамічних і незвичних артикуляційних градацій. Незважаючи на наявність досить великої кількості робіт про сонорність, в фокусі уваги музикознавців і досі залишається проблема вироблення термінологічного апарату і пошуку методів аналізу сонорної музики, тобто смислового інструментарію, який допоміг би найбільш повно виразити в поняттях специфіку її звучання і привести до головного підсумку – до розкриття її образно-смислового наповнення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематика дисертаційного дослідження погоджена з планами роботи кафедри теорії музики та композиції і відповідає змісту перспективного тематичного плану науково-дослідної діяльності ОНМА ім. А.В. Нежданової на 2012–2016 роки, зокрема, темі № 8 – «Теорія стилю в музикознавстві».

Метою дисертаційного дослідження є визначення смислової сутності явища сонорного інтонування та його семантики як однієї з ключових жанрово-композиційних, стилістичних і стильових складових сучасної української композиторської творчості.

Для досягнення мети були поставлені такі завдання: 1) виявити філософсько-культурологічні, загальногуманітарні передумови

вивчення індивідуального (композиторського) стилю і стильової поетики, розкрити проблеми і методи музикознавчого дослідження авторського стилю в музиці;

2) охарактеризувати, з опорою на авторитетні першоджерела, сучасний підхід до поняття інтонування в композиторській практиці кінця ХХ – початку XXI століття;

3) розкрити смисловий діапазон поняття «сонорного інтонування», обґрунтувати необхідність використання даного терміну в аналізі сучасних композицій;

4) виявити параметри існуючого музикознавчого підходу до дослідження музичного тексту в сонорній музиці;

2

5) визначити, на основі аналізу творів В. Сильвестрова, Є. Cтанковича, А. Томльонової, В. Рунчака і К. Цепколенко, музично-інтонаційну предметність сонорних засобів, їх структуру та образно-смислове значення, обґрунтувати та сформулювати типологію сонорного інтонування;

6) позначити різні семантичні функції сонорного інтонування – від другорядної до ведучої – в процесах авторського стилеутворення в музиці сучасних українських композиторів.

Об'єктом даного дослідження є процеси стилеутворення в музиці українських композиторів кінця ХХ – початку ХХІ століть.

Предмет роботи – сонорне інтонування як сукупність динамічних, артикуляційних, тембрових, фактурних і інших засобів музичної виразності в його різних значеннях – від прийому до провідного принципу формоутворення – і як «носій» смислообразів в авторських стилях В. Сильвестрова, Є. Cтанковича, А. Томльонової, В. Рунчака і К. Цепколенко.

Методологічну основу дослідження склали теоретичні роботи, присвячені розробці феномена музичного стилю, авторського стилю в музиці, окремих аспектів музичного інтонування, зокрема, проблемі сполучення таких понять як «сонорика» і «сонорне інтонування».

Перш за все, в центрі нашої уваги опинилися роботи про теорію музичного інтонування в музикознавстві – Б. Асаф’ева, М. Арановського, В. Бобровського, Л. Мазеля, В. Медушевського, Є. Назайкинського, К. Ручьєвської, С. Скребкова, Ю. Тюліна, С. Шипа, Б. Яворського та ін. Крім того, для розуміння сутності музичного інтонування були корисні дослідження в області його окремих типів – Н. Александрової, Ю. Грібінєнко, В. Медушевського, О. Сокола.

Теоретичну основу дисертації, пов'язану з проблемами сонорної техніки і композиції, склали роботи В. Задерацького, М. Коваліноса, О. Маклигіна, В. Медушевського, Є. Назайкинського, С. Путілової, Ю. Холопова, Д. Шульгіна.

Обрана нами тема також безпосередньо пов'язана з вивченням явища стилю в загальногуманітарному і музичному аспектах – як передумови вивчення авторського (композиторського) стилю. Так, наприклад, дана проблема стала основою робіт Р. Барта, Л. Баткіна, Ю. Борева, В. Виноградова, В. Гумбольдта, Ф. Єфремова, М. Коула, О. Ларміна, О. Лосєва, Ю. Лотмана М. Мамардашвілі, Е. Сепіра, О. Устюгової, В. Фріче, О. Чичеріна, О. Шпенглера; в музикознавстві – М. Арановського, Н. Гуляницької, І. Коханик, Ю. Кремльова, М. Лобанова, С. Лобачевського, О. Лосєва, М. Михайлова, В. Медушевського, Л. Раабена, Л. Саввіної, О. Самойленко, С. Скребкова, О. Сокола, С. Тишко, І. Умнової, В. Холопової, А. Сохора, Б. Яворського.

У роботі використовується традиційна музикознавча методологія, що передбачає використання історико-стильового, жанрово-стилістичного, текстологічного та порівняльно-типологічного методів. Залучаються естетико-культурологічний та історико-компаративний підходи. З огляду на специфіку теми, методи дослідження також виявляються спрямованими на аналіз виявлених нами в музичному матеріалі «синтетичних» форм інтонування і включають аналітичне вивчення їх складових (тембрової, ритмо-інтонаційної, динамічної, фактурної).

3

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше сонорне інтонування розглядається в контексті авторських стилів. Також вперше визначається місце і значення даного типу інтонування в музичному стилеутворенні. Крім того, в дисертації вперше розробляється і обґрунтовується типологія сонорного інтонування. Вперше проаналізовані твори: «Аccord Is on – accordion» для акордеону і «Жлоб-арт, the art; кожному – своє» для двох баянів (акордеонів) В. Рунчака, «Sinfоnia Larga» Є. Станковича, «Ліфт бажань» для камерного ансамблю і « Кабіна для вісьмох» для 8 інструменталістів К. Цепколенко, Перша симфонія А. Томльонової.

Теоретична значимість роботи визначена, перш за все, розширенням кола питань у вітчизняному музикознавстві, пов'язаних з дослідженням актуальних тенденцій сучасної композиторської поетики, з сонорними засобами музичної виразності і їх втіленням в сучасній українській композиторській творчості.

Практична значимість дисертації обумовлена тим, що матеріали дослідження можуть бути використані в навчальних курсах з історії сучасної української музики, аналізу сучасної музики, історії музичних стилів, гармонії, композиції. Поряд з цим, деякі матеріали дисертації можуть застосовуватися в різних галузях гуманітарного знання – мистецтвознавстві, культурології, естетиці.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри теорії музики та композиції ОНМА імені А. В. Нежданової. Основні положення дослідження були викладені у виступах на наступних конференціях (всього 8): Міжнародна науково-творча конференція «Трансформація Музичної освіти: культура і сучасність», присвячена пам'яті В. Й. Малішевського и М. Л. Огренича (Одеса, 10-12 грудня 2007); Міжнародна науково-творча конференція «Музичні інформаційні інновації: досвід та проблеми розвитку» (Одеса, 19-22 листопада 2009); Міжнародна науково-творча конференція «Трансформація Музичної освіти: Захід-Схід»: великим ювілярам 2009/2010 присвячується: пам'яті Ф. Шопена, Ф. Мендельсона, Р. Шумана, Л. Бетховена, П. Чайковського, М. Глінки (Одеса, 15-16 травня 2010); Всеукраїнська молодіжна науково-творча конференція «Дні науки» (Одеса, 22-24 квітня 2014 року); Міжнародна науково-творча конференція «Музичне мистецтво та культура: Захід-Схід» (Одеса, 1-3 грудня 2014 року); Міжнародна науково-творча конференція «Трансформація Музичної освіти и культури: традиція та сучасність» (Одеса, 30 квітня-1 травня 2015); Міжнародна науково-творча конференція «Музичне мистецтво та культура: Захід-Схід: до 50-тіріччя професійної діяльності доктора мистецтвознавства, професора Маркової О.М.» (Одеса, 4-5 грудня 2015); Міжнародна науково-творча конференція «Музичне мистецтво та культура: Захід-Схід: до 20-тиріччя Національної академії мистецтв України» (Одеса, 5-7 грудня 2016).

Публікації. Зміст роботи відображено в п'яти статтях, чотири з яких опубліковані в спеціалізованих наукових збірниках, затверджених МОН України, одна стаття опублікована в іноземному фаховому виданні.

Структура дисертації обумовлена її метою і завданнями і відображає загальну логіку дослідження. Робота складається з вступу, двох розділів, семи підрозділів, висновків до кожного розділу, загального висновку, списку

4

використаної літератури та додатків. Основний текст дисертації викладено на 172 сторінках. Список використаної літератури складає 208 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДІСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, визначаються

актуальність, об'єкт, предмет, мета і завдання дослідження, розкриваються наукова новизна і практичне значення, визначено методологічна основа і теоретична база, дані відомості щодо апробації результатів дослідження.

Розділ 1 – «РОЛЬ І ЗНАЧЕННЯ СОНОРНОГО ФАКТОРА В ПРОЦЕСІ

КОМПОЗИТОРСЬКОГО СТИЛЕУТВОРЕННЯ» – сконцентрований на вивченні особливостей композиторської поетики та індивідуального (композиторського) стилю в музиці, а також – на проблемах, пов'язаних з дослідженням та аналізом сонорної музики, сонорного інтонування, його типології.

Підрозділ 1.1. «Філософсько-культурологічні та загальногуманітарні передумови дослідження явища індивідуального (авторського) стилю» – присвячений дослідженню багатьох різноманітних трактувань стилю, що пропонуються різними науками, що демонструє багатозначність даного явища, виявляє всілякі властивості і якості стилю, з одного боку, з іншого – дозволяє сформувати і позначити єдине коло проблем, пов'язаних з процесами стилеутворення.

Приведений огляд визначень і характеристик стилю різними науками, такими як риторика та мовознавство (В. Гумбольдт, Р. Барт, М. Франк), психологія (Ж. Бюффон, А. Мор’є, М. Коул, С. Скрибнер, О. Леонтьєв), філософія (О. Шпенглер, В. Устюгов, О. Гутович, Ф. Єфремов), соціологія (В. Гаузенштейн, В. Фріче, П. Вацлавік), культурологія (А. Луначарський, І. Іоффе, Ф. Шміт, М. Ландман, Р. Пірс, Е. Кассірер, І. Хейзінга, Ю. Лотман, Л. Баткін, Е. Ротхакер), наукознавство (М. Мамардашвілі, Н. Автономова, В. Стьопін, С. Соловйов, Т. Кун), мистецтвознавство та естетика (В. Власов, Й. Гете, Ф. Шиллєр, Ф. Шеллінг, Г. Гегель, О. Лосєв, Ф. Міліціа, А. Мальро, Ю. Борєв, В. Днєпров, Т. Знамеровська, М. Каган, О. Лармін, Д. Лихачев, М. Храпченко, А. Данто, М. Дюфрен) дозволив виявити загальні риси різних стильових утворень, їх єдність і органічність. Крім того, розглядаючи явище стилю багатоаспектно, можна простежити загальну тенденцію розвитку уявлень про стиль – від обмежень внутрішньо-дисциплінарними рамками до виходу за їх межі, оскільки стиль займає філософсько-культурологічну позицію по відношенню до конкретно-предметного матеріалу. Тому дану проблему слід вважати міждисциплінарною і за змістом, і за методами вивчення.

Цінними для нас у вивченні стилю виявилися роботи О. Лосєва і О. Устюгової. О. Лосєв дає уявлення історичного огляду різних розумінь стилю, взятих зі словникових та енциклопедичних видань, порівняльний аналіз теорії стилів. О. Устюгова обґрунтовує міждисциплінарний і філософсько-категоріальний статус поняття «стиль», місце теорії стилю в системі гуманітарного знання.

5

В подальшому робляться узагальнення, що стиль, який є упорядкованим в формі (в художньому творі), постає репрезентантом цілісного «образу світу» (ціннісно-смислового простору). Основоположним поштовхом стильової творчості послужила потреба розраховувати і пережити суб'єктом власну ідентичність в рамках сумісності/несумісності з об'єктивною реальністю та іншими суб'єктами на інтуїтивному рівні. Стиль виступає символом цілісного суб'єкта.

Крім того, стиль – найважливіший спосіб самоструктурування культури, здатний «споруджувати» такі смисли, як індивідуальність, національна культура, культурно-історична епоха. У кожній культурі є стильова система, в якій є присутнім певне співвідношення індивідуальних, групових, загальнокультурних стилів як різних соціокультурних спільнот. У творчості дана стильова система проявляється як в особистісній, так і в багатоособистісній формах.

Таким чином, стиль поєднує в собі структурність і процесуальність, індивідуальний і універсальний початок, духовність і активну творчу діяльність людини, його внутрішній і зовнішній світ, а вивчення стилю передбачає дослідження взаємопроникнення і розвитку цілісної людини і цілісності культурно-історичного світу.

У літературознавстві та лінгвістиці існує велика кількість визначень індивідуального (авторського) стилю. Аналіз різних точок зору (В. Виноградов, Є. Гончаров, В. Григор’єв, А. Єфімов, Ю. Караулов, Ю. Тинянов, О. Чичерін, Р. Якобсон та ін.) дозволяє виділити загальні позиції, що характеризують стиль автора як систему змістовних і формальних лінгвістичних характеристик. Ці характеристики властиві творам певного письменника і роблять унікальним втілений в цих творах авторський спосіб мовного вираження. Отже, індивідуальність авторського стилю полягає в наявності специфічної сукупності авторських стилістичних прийомів, певному принципі відбору та комбінації різних мовних та мовленнєвих засобів і їх трансформацій в запропонованій автором концепціі.

Проблема авторського стилю, якій присвячено підрозділ 1.2.

«Індивідуальний (авторський) стиль в музиці: проблеми і методи музикознавчих дослідження», знайшла актуальність в сучасному музикознавстві порівняно недавно – у роботах В. Медушевського, М. Михайлова, В. Холопової, С. Савенко, В. Сирова, О. Сокола. Однак розгляду індивідуального стилю передують різні точки зору і судження у вивченні феномена музичного стилю, який різнопланово представлений в музикознавчих роботах М. Арановського, І. Коханик, Ю. Кремльова, М. Лобанова, С. Лобачевського, Л. Мазеля, В. Медушевського, М. Михайлова, Л. Раабена, С. Скребкова, О. Сокола, А. Сохора, В. Холопової, Б. Яворського та багатьох інших.

З урахуванням існуючих в музикознавстві уявлень та поглядів, ми припускаємо, що індивідуальний (авторський) стиль в музиці існує «на перетині» загального, універсального і особистісного початків у досліджуванні поняття стильової композиторської парадигми. У його вивченні першорядну важливість набуває розкриття смислової багатовимірності у співвідношенні зі «стилем часу», а також аналіз взаємодії раціонального і спонтанного чинників у створенні

6

композитором художньої дійсності. Тобто індивідуальний стиль в музиці постає як динамічне, перехідне, багаторівневе явище, що потребує специфічних методологічного і методичного дослідницьких підходів; спосіб творчості, який визначається відбором і організацією звукоінтонаційно-художніх засобів (елементів) для вираження особистісного смислу дійсності.

Тоді як стильова поетика є цілісність всіх художніх аспектів композиторської творчості: від засобів і прийомів художньої виразності до принципу художньо-стильового мислення композитора.

Художня репрезентація загальнолюдських універсалій через авторську концепцію набуває часом особливі, не завжди помітні, специфічні форми. Так відбувається і з сучасним авторським стилем, який, як і в попередні епохи, передбачає неповторність творчої особистості композитора, ідеї, концепції, музичні прийоми якого вимагають для свого «розшифрування» не тільки великого слухового досвіду знайомства з музикою минулого і сьогодення, широти кругозору та музикознавчої підготовки, а й певного багажу знань в галузі культурології, антропології, філософії та психології.

Наприклад, вивчаючи індивідуальний стиль сучасного українського композитора В. Рунчака, неможливо не враховувати цілий ряд факторів. Знання соціокультурної динаміки, особливостей менталітету, етико-естетичної картини епохи, прагнення опанувати духовним базисом культури, в доповненні до дослідження історико-стильових та жанрово-стилістичних зв'язків у представників різних композиторських шкіл – все це формує уявлення про шукане визначення композиторського стилю, про специфіку мислення автора. В результаті аналізу в контексті вивчення проблеми, що нас цікавить, вдалося з'ясувати, що в поетиці і музичній мові В. Рунчака особливо значущим є сонорний фактор. Складовими важливої частини цієї «лексики» є сонорні прийоми. В силу своєї специфіки, – це матеріал, який спочатку надихає композитора сам по собі, своїм особливим звучанням, і (ніби «запрограмованою» заздалегідь) універсальною образністю.

В підрозділі 1.3. «Про сполучення понять «сонорика», «сонористика», «сонорність», «сонорне інтонування» йде мова про появу сонорики в мистецтві ХХ століття, що пояснюється самим ходом музично-історичного процесу, оскільки в ній знаходить продовження характерна для XIX століття колористична лінія розвитку ладу, тембру, гармонії, фактури, оркестровки. Виразність інтервалу (мелодико-тематичний рельєф) йде на другий план, поступається місцем звуковому забарвленню і насиченості. До цієї обставини призвело безліч різноманітних явищ, в тому числі емансипація дисонансу, нове ставлення до хроматики, утворення нової акордики, звернення до різного роду співзвучь як елементів гармонії, інтенсивні пошуки нових інструментальних тембрів і їх поєднань.

Сонорику прийнято розглядати у вітчизняному музикознавстві як багатоаспектне явище (В. Задерацький, М. Ковалінос, О. Маклигін, В. Медушевський, Є. Назайкінський, С. Путілова, Ю. Холопов, Д. Шульгін). Незмінно актуальною сьогодні залишається проблема прояснення образної сфери сонорної музики, яка породжує специфічний характерний комплекс нових виражальних засобів.

7

У загальних рисах сонорику можна охарактеризувати як драматургію, монтаж різноманітних звуко-фарбових пластів, створених різними способами – алеаторно, серійно, ладово, пуантилістично і т.д. Розвиток теми замінюється розвитком звукового елементу, який сам по собі перестає бути окремим предметом сприйняття, оскільки замість нього з'являється якийсь звуковий потік, звукове нашарування, що володіє новими динамічними, просторовими і барвистими властивостями.

Загальним естетичним законом, який обумовлює зародження сонорики, можна вважати виникнення і розвиток в музичній свідомості (в «слуху») більш диференційованого відчуття звукових зв'язків (відносин). Для свого повного виявлення воно вимагає зосередження на ньому, витіснення колишніх зв'язків, повсюдного проникнення нового музичного відчуття. В дусі теорії Б. Асаф’ева це нове музичне явище і його відчуття можна назвати «сонорною інтонацією».

Якщо класична музика знаходиться в тісному зв'язку, переважно, з мелодико-мовленнєвим і моторним інтонуванням, то сонорика взаємодіє, перш за все, з сонорним типом інтонування, який має для неї особливе, організуюче у змістовному та структурному відношенні значення та який гіпотетично виступає як найважливіший фактор сонорного стилеутворення. Таким чином, у зв'язку з появою сонорної музики, сонорної техніки, сонорного інтонування виникає необхідність у розгляді різних типів сонорного інтонування та виявлення їх значення у формуванні образно-смислового змісту сонорики.

Рішення завдань з вивчення різних типів сонорного інтонування (підрозділ

1.4. «Типологія сонорного інтонування і сонорної техніки: шляхи аналітичного дослідження сонорної музики») представляється неможливим у відриві від вивчення природи основних типів інтонування у сонориці і виявлення їх взаємодії з образним змістом музики.

Прийнято вважати, що XX століття – складна епоха у розвитку музичного мистецтва, століття контрастів, частих змін, але, не дивлячись на, часом, найглибші відмінності, всі авангардистські напрямки сходилися в одному – у ставленні до звуку. Поступово кристалізувалася зовсім інша, у порівнянні з традиційною, концепція музичного звуку – не як засобу для вираження чогось окремого від нього і пов'язаного з психічними реакціями людини на навколишній світ, не як репрезентанта інших сутностей, а як самостійної, навіть самодостатньою, цінності, як гідного об'єкта естетичного споглядання. Сонорний звук створює власний світ прекрасного, естетично цінного. Він є джерелом краси, що вражає уяву незвичайністю і новизною звукових фарб. Одночасно варто зазначити, що у сонорній музиці немає ніяких естетичних стереотипів, тому що кожен автор є вільним у виборі і сам створює свою систему цінностей, виходячи з власних уявлень про внутрішній і зовнішній світ і його специфічне відображення у інтонуванні.

Аналіз творів В. Рунчака і К. Цепколенко дозволяє зробити висновок про підвищене значення в їх творчості звуку, тембру, динаміки, їх інтенсивності. У музиці XX століття, зокрема, у сонорній музиці, часто використовується одночасне введення різних динамічних рівнів, які надають музичній тканині просторового звучання. Саме сукупний ефект взаємодії, комплекс параметрів і створюють те, що сприймається як «тип звучання». І це тим більш вірно, що,

8

незважаючи на поширеність багатьох одноманітних прийомів, сонорика залишається музикою суто індивідуалізованих звучань (індивідуальних або особистісних стилістичних рішень), а для таких необхідний винахід щоразу особливих комбінацій властивостей звуку і різних прийомів звуковидобування, спрямованих на створення тих чи інших образів, втілення тих чи інших композиторських ідей.

Виконана нами у Розділі 2 «ФУНКЦІЇ СОНОРНОГО ІНТОНУВАННЯ І

ОБРАЗНА СФЕРА СОНОРИКИ (НА ПРИКЛАДІ ТВОРЧОСТІ СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ КОМПОЗИТОРІВ)» аналітична робота спрямована на виявлення інтенсивності застосування сонорного інтонування в різних творах сучасних українських композиторів і на визначення ступеня його впливу на формо і стилеутворення окремих авторів у цілому.

Так, у підрозділі 2.1. «Рівень прийому (В. Сильвестров, Є. Станкович, А. Томльонова)» вдалося встановити, що В. Сильвестров, Є. Станкович та А. Томльонова більшою мірою використовують традиційні засоби музичної виразності і методи побудови тематичного матеріалу, принципи його розвитку, а також слідують класичному розумінню форми. Деякі сонорні прийоми, які застосовуються даними композиторами і пов'язані з певними типами сонорного інтонування, в кожному випадку мають своє особливе значення і індивідуально-авторське трактування.

Аналітичний матеріал дисертації дозволяє визначити авторські переваги композиторів у застосуванні певних типів сонорного інтонування. Так, для створення образів, пов'язаних з просторово-часовим аспектом і медитативністю, В. Сильвестров, Є. Станкович та А. Томльонова переважно використовують сонорно-тонове і сонорно-мелодійне інтонування. Сонорно-моторний тип інтонування нерідко використовується ними як засіб для розвитку музичного матеріалу і для втілення спрямованого «руху» вперед.

У П'ятій симфонії В. Сильвестрова прийоми звуковидобування, властиві сонорній музиці, позначені за допомогою авторських ремарок. Провідним типом сонорного інтонування у цьому творі є сонорно-мелодичне інтонування, утворене шляхом накладення різних мелодійних пластів. Зразком сонорно-тонового інтонування вважаємо також такий компонент композиції як кластер, який постійно зустрічається. Застосування сонорних прийомів музичної виразності в невеликій кількості дозволяє В. Сильвестрову передати враження триваючої миті, відчуття просторовості і «занурення у Вічність».

Композиторська поетика Є. Станковича сповнена яскравою індивідуальністю в галузі переосмислення музичного часопростору, що послужило «точкою відліку» у створенні образності і «сюжету» в симфонії №1 – «Sinfоnia Larga». Переважаючий тут медитативний початок органічно виражений засобами сонорної музики. Сонорно-моторний і сонорно-мелодійний типи інтонування надають загальному звучанню відчуття просторовості і виконують, в основному, ілюстративно-зображальну функцію.

Аналіз Першої симфонії А. Томльонової дозволяє нам виявити, що сонорні засоби виразності представлені тут тільки у вигляді сонорно-тонових утворень, серед яких важливе значення мають кластерні співзвуччя.

9

В ході аналізу ряду творів В. Рунчака у підрозділі 2.2. «Рівень методу (В. Рунчак)» приходимо до висновку про значно більше охоплення композитором, у зіставленні з попередніми авторами, спектра сонорних засобів (кластерних співзвуч, сонорно-мелодійного інтонування, різних прийомів, не властивих «традиційному» звуковидобуванню на інструментах). Таким чином В. Рунчак відтворює український національний колорит, використовуючи різного роду сигнальність та переклички, імітації звучання різних інструментів (цимбали, сопілка).

В. Рунчак звертається до широкого кола типів сонорного інтонування, які можна розташувати наступним чином: сонорно-моторний, сонорно-тоновий, сонорно-мелодійний і сонорно-динамічний.

Переважаючому сонорно-моторному типу інтонування в проаналізованих нами творах (як в цілому, так і в окремих частинах) В. Рунчака властиві безперервність руху, всілякі гліссандо, хвилеобразність і хроматика, імпровізаційність у розвитку, зміна метру.

У творах композитора, пов'язаних зі звукоімітаційністю (звукозображальністю), сигнальністю, з метою імітації звучання різних музичних інструментів, нашарування декількох мелодійних ліній, найчастіше зустрічається сонорно-мелодійний тип інтонування.

На відміну від В. Сильвестрова, Є. Станковича та А. Томльонової, які застосовують сонорно-тонове інтонування з метою створення просторово-медитативної композиції в рамках так званого «тихого» звучання, у Рунчака, навпаки, цей тип надає музиці емоційного напруження за рахунок збільшення кількості триваючих тонів, що досягають чотирьох-, п'яти- і більше, з підключенням інших засобів музичної виразності (посилення динаміки, «розростання» фактури).

Набагато рідше, у порівнянні з іншими типами, у Рунчака зустрічається сонорно-динамічний тип інтонування, оскільки він (тип) більшою мірою властивий розділам, де у процесі розвитку музичного матеріалу посилюється динамічна сторона (чергування форте і піано, посилення звучності та затихання і т.д. ).

Розглядаючи у підрозділі 2.3. «Рівень художнього цілого та стилю (К. Цепколенко)» твори Кармели Цепколенко в світлі властивих її поетиці установлень в галузі інструментального театру, можна виявити загальні закономірності, такі, наприклад, як опора на ігрову логіку, аж до перформансу, персоніфікація інструментів (тембрів), інтервалів. Особливе значення в авторській музичній мові композитора набувають при цьому «широка» інтерваліка, збільшені та зменшені інтервали, зокрема – тритони.

В процесі аналізу творів К. Цепколенко можна виявити таку послідовність в застосуванні типів сонорного інтонування – від найбільш уживаних до тих, які зустрічаються рідше: сонорно-моторний – сонорно-тоновий – сонорно-мелодійний – сонорно-ударний та сонорно-тембровий.

З усіх перерахованих типів сонорного інтонування переважним для Цепколенко стає сонорно-моторний тип інтонування, який використовується в «мобільних» елементах композиції (Е. Денисов) і пов'язаний з вельми значущим у поетиці композитора явищем театральності. Сонорно-моторне інтонування, з

10

одного боку, сприяє «передачі» емоційного стану героя, демонструє палітру його внутрішніх переживань. З іншого боку, як і у Рунчака, даний тип інтонування нерідко лежить в основі розвитку музичного матеріалу, при якому основним засобом зміни, варіативності виявляється ритмічна сторона.

Семантика сонорно-тонового (продовжене звучання одного або декількох тонів) і сонорно-мелодійного (мелодійна побудова з характерним темповим позначенням cantabile і властивими секстовими інтонаціями та штрихом legato) типів інтонування пов'язана, відповідно, з «показом» просторовості (можливо і бездіяльності) і лірико-інтимними «висловлюваннями».

Серед перерахованих вище типів інтонування вкрай рідко у Цепколенко зустрічається сонорно-ударний тип, який передбачає удари педаллю рояля та сонорно-тембровий, закріплений за тембром будь-якого інструменту, з метою персоніфікації і сонорно-тоново-мелодійний – містить 2-3 звуки, що утворюють невеликий мелодійний мотив.

У циклі «Гра в карти» за допомогою сонорних засобів відтворюються відповідні гральні ситуації з притаманними їм конфліктними моментами і емоційними проявами гравців. Театральність, що ініціюється «наслідуванням» в створенні цього циклу правилам тієї чи іншої гри, проявляється і у позамузичній стороні творів – в акторській грі виконавців з певною мімікою і жестикуляцією.

По-іншому театральність реалізується в міні-моноопері «Сьогодні ввечері "Борис Годунов"». Сам жанр, очевидно, обраний невипадково, і дозволяє композитору реалізувати ідею гри одного актора, уявляючого себе здатним одноосібно відтворити на театральній сцені «Бориса» Мусоргського. Комічності подій надає роль і партія другорядного персонажа – диригента, який постійно кличе Бергмана в гримерну кімнату після кожного його сольного виступу.

В «Кабіні для восьми» всі виконавці пересуваються з «відкритого простору» в «закритий». В такому перформансі реалізується ідея гри, що дозволяє учасникам змінюватися, перевтілюватися, переосмислювати реальність.

В опері «Сьогодні ввечері "Борис Годунов"», в «Кабіні для восьми» і «Ліфті бажань» – з усіх типів сонорного інтонування переважаючим є сонорно-тоновий.

Таким чином, кожен з композиторів, керуючись індивідуальними стильовими уподобаннями та ідеями, у тій чи іншій мірі застосовує сонорні засоби, що стосуються змін у ставленні до звуку, тембру, артикуляції, динаміки, фактури, гармонії, метроритміки.

Сонорно-тоновий, сонорно-мелодійний, сонорно-моторний, сонорно-динамічний, сонорно-тембровий і сонорно-ударний різновиди інтонування слід віднести до «чистих» типів, тобто до тих, що не взаємодіють один з одним. В цілому, можна отримати ще більше різновидів сонорного інтонування, комбінуючи запропоновані нами варіанти шляхом поєднання тих чи інших типів один з одним.

При взаємодії різних типів утворюються їх комбінації, наприклад, сонорно-тоново-динамічний або сонорно-ударно-динамічний і сонорно-темброво-мелодійний варіанти і т.д. При цьому найбільшу здатність до синтезування з усіма іншими «чистими» видами виявляють сонорно-тембровий і сонорно-динамічний типи.

11

У загальних Висновках викладено результати дослідження, що дозволяють зробити ряд теоретичних узагальнень.

Авторський стиль в музиці має потужну загальногуманітарну і музикознавчу методологічну базу, яка продовжує залишатися актуальною при його вивченні й сьогодні.

Тим часом «вихідним імпульсом стилеутворення» в сучасній композиторській творчості є «тяга до відокремлення та індивідуалізації» (В. Сиров), коли Голос Автора «звучить» з особливою силою; ризикнемо припустити, що його (Голосу) «виділенням» у масі інших голосів композитор займається спеціально, відповідно, виявлення індивідуально-особистісної складової в стилі композитора стає не менш важливим і для музикознавця.

Визначити цю складову, цю композиторську «ДНК» досить складно. Дане дослідження показало, що застосування сонорного інтонування в цілому і різних його типів зокрема є одним із способів «продемонструвати» свою композиторську індивідуальність.

У музиці виділяються три різновиди інтонування – моторне, мелодійне і сонорне, кожне з яких стає для композитора способом вираження особистісних смислообразів, відповідно, за допомогою: руху і ритму (моторика), звуковисотності і мовленнєвого «проголошення» (мелодика), темброзвука, звукової фарби і милування/рефлексії (соноризм).

Застосування сонорного інтонування композиторами дозволяє нам говорити про підвищену увагу і значення в їх стильовій поетиці і музичній мові звука, тембру, динаміки, ритму і т.д. як окремо, так і в сукупності – в сонорній музиці.

Сонорне інтонування впроваджується в композиторську творчість поступово, в різних пропорціях змішування і в самий різний час (лише в цілому переважаючи у другій половині ХХ – початку XXI століття), а сутність сонорного мислення найрадикальнішим чином розриває зв’язки з попередніми формами традиційного музичного мислення.

Таким чином, сонорне інтонування – це спосіб вираження у звучанні музичної думки за допомогою недиференційованих або слабо диференційованих за висотою, неузгоджено організованих або неорганізованих метро-ритмічно звукових елементів; це композиторський і, одночасно, виконавський засіб виразності. Сонорне інтонування можна визначати як процес звучання з несистемною для сприйняття висотно-ритмічною організацією звукових елементів, головним для якого є відсутність ладо-гармонічної, метро-ритмічної або тембрової визначеності.

Музична мова сучасних композиторів, будучи оригінальною в тій чи іншій мірі, з одного боку, продовжує «ґрунтуватися» на інтонуванні у традиційному=класичному розумінні (тобто на моторному і мелодійному інтонуванні), намагаючись його перетворити відповідно до власної авторської установки. Так відбувається в творчості Є. Станковича, В. Сильвестрова, А. Томльонової і В. Рунчака. З іншого боку, розширюючи можливості інтонування, композитори створюють сонорну музику, яка спричинила інновації в галузі форми, фактури, мелодії, гармонії та інших засобів музичної виразності, як це демонструється у композиторській поетиці К. Цепколенко.

12

Застосування сонорного інтонування Станковичем, Сильвестровим і Томльоновою є «точковим» (у вигляді кластерів, нетрадиційних прийомів звуковидобування), залишається на рівні досить рідко використовуваного прийому і допомагає у створенні медитативної образності, в рефлексії композиторів на тему часу, простору і Космосу.

У творчості В. Рунчака сонорне інтонування пов'язане з потребою відобразити в музиці в яскравій, плакатній формі українську національну своєрідність і, узагальнено, з гральною образною сферою, а також з бароковою «високою» тематикою, органічно «сплавляється» з «традиційними» – моторним і мелодійним типами інтонування, і, в цілому, є найважливішим авторським стилістичним елементом музичної мови композитора. Крім того, сонорне інтонування суттєво впливає на жанро- і формоутворення в музиці Рунчака. Отже, модус (спосіб) існування (вбудовування) образності і сонорних засобів виразності в авторському стилі цього композитора відповідає рівню одного з творчих методів.

У композиторській поетиці К. Цепколенко, що представляє собою своєрідну антологію Гри, театральності в музиці, сонорне інтонування отримує реалізацію на всіх рівнях – від прийому до художнього цілого творів, і в якості «тотальної» сонористики претендує на модус стилю.

Твори В. Рунчака, і, особливо, К. Цепколенко потребують нового аналітичного підходу, що враховує всі параметри сонорного матеріалу. Таким чином, виникає необхідність у використанні так званого синтетичного методу аналізу, в якому, на відміну від традиційного, насамперед виявляється наявність різних сонорних засобів музичної виразності і принципів їх «дії» і взаємодії. Якісними характеристиками сонорного звучання, які не можна обійти, стають: тривалість – стислість/уривчастість, одноманітність – різноманітність, прискорення – уповільнення, щільність – розрідженість, наростання – зниження гучності.

Також в ході аналізу музичних творів виникла потреба у виявленні та диференціації типів сонорного інтонування. Серед найбільш уживаних різновидів:

1) сонорно-тоновий – заснований на витриманих одному-двох-трьох тонах; окремий випадок – «точкова» послідовність: зміна один одного звуків, узятих в різних регістрах, що створює пуантилістичний ефект;

2) сонорно-моторний (або моторно-сонорний) – передбачає наявність часто повторюваного ритмічного мотиву (нерідко ритмічної пульсації) або ж рух дрібними тривалостями в швидкому темпі, через що слухач перестає розрізняти звуковисотну диференціацію, або звучать тремоло і вібрато;

3) сонорно-динамічний – зміни звучності від самого тихого до найгучнішого і навпаки;

4) сонорно-темброво-мелодійний – поєднання кількох мелодійних інтонацій, звучання яких використовується з метою звукоімітації, сигнальності, перегуків, що досягаються за допомогою різних виконавських прийомів, штрихів, де сонористичні засоби переважають над мелодійним початком;

5) сонорно-мелодійний – являє собою фон, що складається з декількох мелодійних інтонацій, які слідують одна за одною;

13

6) сонорно-тембровий – припускає, застосування різних (незвичних) тембрів з метою персоніфікації та імітації гри на різних інструментах.

До типів сонорного інтонування, які менше розповсюджені, слід віднести: 1) сонорно-тоново-моторний, що включає наявність триваючого тону,

збагаченого розмаїттям ритмічної пульсації (зміною метра), репетитивністю; 2) сонорно-мелодико-моторний, що поєднує пасажі, гліссандування і

ритмічне остинато; 3) сонорно-ударний, який передбачає так звану «гру» (удари) педаллю рояля

або по корпусу інструментів, або удари клапанами. Сонорне інтонування виявляє універсальність по відношенню до творчості

розглянутих авторів і, разом з тим, «діє» у кожному випадку відповідно до індивідуальних творчих установок кожного з композиторів. І якщо стилю автора властивий тільки йому притаманний спосіб інтонування, то показниками індивідуальності цього способу стають:

а) інтенсивність використання сонорного інтонування; б) вибір типів інтонування; в) інтенсивність застосування обраних типів і їх семантика відповідно до

контексту. Сонорне інтонування є музичним вираженням предметного світу за

допомогою специфічних засобів виразності (тембру, динаміки, артикуляції та ін.), і пов'язане в своїх засадах з прагненням до натуралістичного зображення реального світу, з предметними асоціаціями. Однак в ході розвитку сонорної музики образна сфера сонорного інтонування значно розростається і включає сьогодні не тільки чуттєві і розумово осяжні речі, але, перш за все, духовний досвід людини, а вона сама стає для сучасного композитора найважливішим репрезентантом особистісних смислів дійсності.

Основні положення дослідження викладені у публікаціях:

1. Годіна І. Авторський стиль у сучасній музиці: передумови і методи музикознавчого аналізу / І. Годіна // Проблеми сучасності : культура, мистецтво, педагогіка : [зб. наук. праць / за заг. ред. В.Л. Філіппова]. – Луганськ, 2009. – Вип. 12. – С.106–117.

2. Годіна І. Явище сонорного інтонування в музичному мистецтві: в пошуках методу дослідження / І. Годіна // Музичне мистецтво і культура : Науковий вісник Одеської державної музичної академії ім. А.В. Нежданової / [зб. наук. статей / гол. ред. О.В. Сокол]. – Одеса : Друкарський дім, 2009. – Вип. 10. – С. 119–130.

3. Годіна І. Типологія сонорного інтонування: в пошуках образно-смислової єдності сонорної музики (на прикладі творчості В. Рунчака і К. Цепколенко) / І. Годіна // Музичне мистецтво і культура : Науковий вісник Одеської державної музичної академії ім. А.В. Нежданової : [зб. наук. статей / гол. ред. О.В. Сокол]. – Одеса : Друкарський дім, 2012. – Вип. 16. – С. 171–182.

4. Годіна І. Загальногуманітарні передумови дослідження авторського стилю в музиці / І. Годіна // Музичне мистецтво і культура : Науковий вісник Одеської національної музичної академії ім. А.В. Нежданової : [зб. наук.

14

статей / гол. ред. О.В. Сокол]. – Одеса : Друкарський дім, 2014. – Вип. 19. – С. 331-342.

5. Godina I. Sonoro-sonorismic methods in the chamber instrumental music of K.Tsepkolenko (based on the example of "Card game" cycle) / I. Godina // European Applied Sciences : [Wissenschaftliche Zeitschrift / Redaktionskollegium Prof. Dr. phil. Lutz Schumacher, Prof. Dr.-Ing. Johannes Pinnekamp und and.]. – Stuttgart, Germany. – 2016. – #3. – S. 5–7. Годіна И. Сонорно-сонористичні прийоми в камерно-інструментальній музиці К. Цепколенко (на прикладі циклу «Гра в карти») / I. Годіна // Європейські прикладні науки : [науковий журнал / ред. кол. проф. філ. Лутц Шумахер, проф. Джон Піннекамп та ін.]. – Штуттгарт, Німеччина. – 2016. – № 3. – С. 5–7.

АНОТАЦІЯ

Годіна І.В. Типологія сонорного інтонування в стильовій поетиці сучасних українських композиторів. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.03. – Музичне мистецтво. – Одеська національна музична академія імені А.В. Нежданової, Міністерство культури України, Одеса, 2017.

Дисертація присвячена визначенню та вивченню сутності явища сонорного інтонування, його походженню і специфіці; при цьому особливу увагу приділено співвідношенню між даними феноменом і сонорикою (сонорною музикою).

Передумовами розгляду «сонорного інтонування» в контексті індивідуальної (авторської) стильової парадигми композиторської творчості послужили загальногуманітарний і філософсько-культурологічний підходи. Безліч його трактувань, що пропонуються різними науками, демонструють багатозначність даного явища, яка, з одного боку, дає можливість виявляти всілякі властивості і якості стилю, з іншого боку, дозволяє сформувати і позначити єдине коло проблем, пов'язаних з процесами стилеутворення.

Найважливішою категорією роботи стає поняття індивідуального (авторського) стилю в музиці, з виявленням загальних позицій, що характеризують стиль автора як систему змістовних (смислових) і формальних (музично-синтаксичних) характеристик. Стверджується статус індивідуального стилю як одного з важливих і складних стильових проявів музичного мистецтва другої половини ХХ – початку XXI століття, яке передбачає виявлення співвідношення загального, універсального і особистісного начал у досліджуваній стильовій композиторській парадигмі, розкриття її стильової багатовимірності (індивідуальний стиль – стиль часу), а також вивчення взаємодії раціонального і спонтанного чинників у створенні композитором художньої дійсності.

У зв'язку з появою сонорної музики, сонорної техніки, сонорного інтонування виникла необхідність в диференціації різних типів сонорного інтонування. Вирішення цього завдання є неможливим у відриві від вивчення природи типів інтонування в сонориці і виявлення їх взаємодії з образно-смисловим змістом музики і одночасно – з виконавськими засобами виразності. Серед найбільш використовуваних типів сонорного інтонування виділяються:

15

сонорно-моторний, сонорно-мелодійний, сонорно-тоновий, сонорно-динамічний, сонорно-тембровий, сонорно-ударний.

Ключові слова: стиль, музичний стиль, індивідуальний (авторський) стиль в музиці, стильова поетика (в музиці), сонорика (сонорна музика), сонорне інтонування, сонорна інтонація, типи сонорного інтонування.

АННОТАЦИЯ Година И.В. Типология сонорного интонирования в стилевой поэтике

современных украинских композиторов. – Рукопись. Диссертация на соискание научной степени кандидата искусствоведения по

специальности 17.00.03. – Музыкальное искусство. – Одесская национальная музыкальная академия имени А.В. Неждановой, Министерство культуры Украины, Одесса, 2017.

Диссертация посвящена определению и изучению сущности явления сонорного интонирования, его происхождению и специфике; при этом особое внимание уделено соотношению между данным феноменом и сонорикой (сонорной музыкой).

Предпосылками рассмотрения «сонорного интонирования» в контексте индивидуальной (авторской) стилевой парадигмы композиторского творчества послужили общегуманитарный и философско-культурологический подходы. Множество его трактовок, предлагаемых различными науками, демонстрируют многозначность данного явления, которая, с одной стороны, дает возможность выявлять всевозможные свойства и качества стиля, с другой стороны, позволяет сформировать и обозначить единый круг проблем, связанных с процессами стилеобразования.

Важнейшей категорией работы становится понятие индивидуального (авторского) стиля в музыке, с выявлением общих позиций, характеризующих стиль автора как систему содержательных (смысловых) и формальных (музыкально-синтаксических) характеристик. Утверждается статус индивидуального стиля как одного из важных и сложных стилевых проявлений музыкального искусства второй половины ХХ – начала XXI века, которое предполагает выявление соотношения общего, универсального и личностного начал в изучаемой стилевой композиторской парадигме, раскрытие ее стилевой многомерности (индивидуальный стиль – стиль времени), а также изучение взаимодействия рационального и спонтанного факторов в создании композитором художественной действительности.

В связи с появлением сонорной музыки, сонорной техники, сонорного интонирования возникла необходимость в дифференциации различных типов сонорного интонирования. Решение этой задачи представляется невозможным в отрыве от изучения природы типов интонирования в сонорике и выявления их взаимодействия с образно-смысловым содержанием музыки и одновременно - с исполнительскими средствами выразительности. Среди наиболее используемых типов сонорного интонирования выделяются: сонорно-моторный, сонорно-мелодический, сонорно-тоновый, сонорно-динамический, сонорно-тембровый, сонорно-ударный.

16

Ключевые слова: стиль, музыкальный стиль, индивидуальный (авторский) стиль в музыке, стилевая поэтика (в музыке), сонорика (сонорная музыка), сонорное интонирование, сонорная интонация, типы сонорного интонирования.

ANNOTATION

Godyna І.V. The typology of sonorous intonation in the style poetry of contemporary Ukrainian composers. – Manuscript.

Ph.D. thesis in art history majoring in 17.00.03 – Musical Art. – Odesa National A. V. Nezhdanova Academy of Music, Ministry of Culture of Ukraine. – Odesa 2017.

The thesis deals with the definition and study of the essence of the phenomenon of sonorant intonation, its origin and specificity; with particular attention paid to the correlation between the given phenomenon and sonorism (sonorous music).

The most important category of the thesis is the notion of an individual (author's) style in music, with the discovery of general positions that characterize the author's style as a system of meaningful (semantic) and formal (musical-syntactic) characteristics. The status of the individual style as one of the important and complex stylistic manifestations of musical art of the second half of the 20

th – the beginning of the 21st

century has been confirmed, which involves revealing the correlation of universal and personal origins in the stylistic composer's paradigm studied, the disclosure of its stylistic multidimensionality (individual style – style of time), as well as the study of the interaction of rational and spontaneous factors in the creation of the artistic reality of the composer.

In connection with the occurence of sonorous music, sonorary technique, sonorous intonation, there was a need for the differentiation of various types of sonorous intonation. The solution of this issue is impossible without the study of the nature of the types of intonation in the sonorism, and the detection of their interaction with the figurative and semantic content of music, and simultaneously with the performer's means of expression expressiveness. Among the most commonly used types of sonorous intonation are distinguished: sonorous-motor, sonorous-melodic, sonorous-tonal, sonorous-dynamic, sonorous-timbre, sonorous-accented.

Key words: style, musical style, individual (author) style in music, style poetry (in music), sonorism (sonorous music), sonorous intonation, sonorous intonation, types of sonorous intonation.